ЕКОНОМІКА ТА СУСПІЛЬСТВО · 2016-05-24 · Випуск 2 Мукачево 2016. РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ: Головний редактор: Стегней

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

МУКАЧІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ЕКОНОМІКА ТА СУСПІЛЬСТВО

Електронне наукове фахове виданняВипуск 2

Мукачево2016

РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ:

Головний редактор:Стегней Маріанна Іванівна, доктор економічних наук, доцент, декан факультету економіки управління та

інженерії Мукачівського державного університету.Заступник головного редактора:

Іртищева Інна Олександрівна, доктор економічних наук, професор, завідувач кафедри менеджменту Націо-нального університету кораблебудування імені адмірала Макарова. Відповідальний секретар:

Лінтур Інна Володимирівна, кандидат економічних наук, доцент, доцент кафедри фінансів Мукачівського державного університету.Члени редакційної колегії:

Щербан Тетяна Дмитрівна, доктор психологічних наук, професор, заслужений працівник освіти України, ректор Мукачівського державного університету.

Гоблик Володимир Васильович, доктор економічних наук, кандидат філософських наук, доцент, заслуже-ний економіст України, перший проректор Мукачівського державного університету.

Реслер Марина Василівна, доктор економічних наук, доцент, завідувач кафедри обліку та оподаткування Мукачівського державного університету.

Нестерова Світлана Василівна, кандидат економічних наук, доцент, доцент кафедри фінансів Мукачів-ського державного університету.

Agata Malak-Rawlikowska, dr inż, Wydział Nauk Ekonomicznych Szkoła Główna Gospodarstwa Wiejskiego (м. Варшава, Польща).

Клеменс Будзовский, Ph.D, професор економіки, канцлер Краковської академії імені Анджея Фрича Моджев-ського (м. Краків, Польща).

Стройко Тетяна Володимирівна, доктор економічних наук, професор, завідувач кафедри міжнародної еко-номіки та менеджменту освіти Миколаївського національного університету імені В.О. Сухомлинського.

Лагодієнко Володимир Вікторович, доктор економічних наук, професор, професор кафедри маркетингу, підприємництва і торгівлі Одеської національної академії харчових технологій.

Шапошников Костянтин Сергійович, доктор економічних наук, професор, декан факультету економіки та менеджменту Херсонського державного університету.

Язлюк Борис Олегович, доктор економічних наук, доцент, декан факультету аграрної економіки і менедж-менту Тернопільського національного економічного університету.

Дейнеко Людмила Вікторівна, доктор економічних наук, професор, завідувач відділу промислової політики Інституту економіки та прогнозування Національної академії наук України.

Левковська Людмила Володимирівна, доктор економічних наук, старший науковий співробітник, завідувач відділу економічних проблем водокористування Інституту економіки природокористування та сталого розви-тку Національної академії наук України.

Мінакова Світлана Михайлівна, доктор економічних наук, доцент, доцент кафедри системного аналізу та логістики Одеського національного морського університету.

Войт Сергій Миколайович, доктор економічних наук, генеральний директор «Виробниче об’єднання Півден-ний машинобудівний завод імені О.М. Макарова».

Паук Маріанна Іванівна, кандидат економічних наук, головний економіст бюджетного відділу фінансового управління Мукачівської РДА.

Vladimir Gozora, Dr.h.c. prof. mpx.h.c. prof. Ing., PhD – директор інституту економіки та управління Вищої школи економіки та менеджменту в державному управлінні у Братиславі (м. Братислава, Словаччина).

Видання входить до «Переліку електронних фахових видань, в яких можуть публікуватися результати дисертаційних робіт на здобуття наукових ступенів доктора і кандидата наук»

на підставі Наказу МОН України від 9 березня 2016 року № 241

Рекомендовано до поширення в мережі інтернет Вченою радою Мукачівського державного університету

(Протокол № 12 від 26.04.2016 р.)

Сайт видання: www.economyandsociety.in.ua

© Мукачівський державний університет, 2016ISSN (Online): 2313-2165

3

Випуск # 2 / 2016 ЕКОНОМІКА І СУСПІЛЬСТВО

УДК 330.35.01

Еволюція поглядів на теорію економічного зростання

Венгер В.В.кандидат економічних наук, старший науковий співробітник,

провідний науковий співробітник відділу секторальних прогнозів та кон'юнктури ринківІнституту економіки та прогнозуванняНаціональної академії наук України

Статтю присвячено еволюції поглядів на теорію економічного зростання. Виявлено, що протягом останніх двохсот років методологічні основи економічного зростання його сутнісні ознаки були об’єктом наукових до-сліджень багатьох вчених. Доведено, що існуючі дослідження та підходи до питання економічного зростання мають теоретичну неузгодженість та полярність. Обґрунтовано, що теорія ендогенного зростання дає відпо-відь на значну кількість невирішених гострих проблем економічного розвитку, з якими зустрічається переваж-на більшість країн. Із метою підтримки оптимальних темпів економічного зростання у довгостроковому періоді запропоновано використовувати модель ендогенного зростання.

Ключові слова: економічне зростання, фактори економічного зростання, теорії економічного зростання, праця, капітал, інвестиції, науково-технічний прогрес.

Венгер В.В. ЭВОЛЮЦИЯ ВЗГЛЯДОВ НА ТЕОРИЮ ЭКОНОМИЧЕСКОГО РОСТАСтатья посвящена эволюции взглядов на теорию экономического роста. Выявлено, что в течение по-

следних двухсот лет методологические основы экономического роста, его сущностные признаки были объектом научных исследований многих ученых. Доказано, что существующие исследования и подходы к вопросу экономического роста имеют теоретическую несогласованность и полярность. Обосновано, что тео-рия эндогенного роста дает ответ на значительное количество нерешенных острых проблем экономического развития, с которыми сталкивается большинство стран. С целью поддержания оптимальных темпов экономического роста в долгосрочном периоде предложено использовать модель эндогенного роста.

Ключевые слова: экономический рост, факторы экономического роста, теории экономического роста, труд, капитал, инвестиции, научно-технический прогресс.

Venger V.V. EVOLUTION OF VIEWS ON THEORY OF ECONOMIC GROWTHThe article is devoted to the evolution of views on the theory of economic growth. Revealed that over the past

two hundred years methodological foundations of economic growth, its essential features have been the subject of research by many scientists. It is proved that the existing research and approaches to issues of economic growth have theoretical inconsistency and polarity. Proved that endogenous growth theory provides an answer to a large number of unresolved acute problems of economic development, which meet the vast majority of countries. In order to maintain optimal economic growth it has been proposed to use a model of endogenous growth.

Keywords: economic growth, economic growth factors, theory of economic growth, labor, capital, investment, scientific and technological progress.

Постановка проблеми у загальному вигляді. Вже понад двісті років економічне зростання є об’єктом наукових досліджень багатьох учених. Поряд із вивченням природи зростання та його основних факторів науковці все більшу увагу приділяють визначенню характеру даного явища. Це обумовлено тим, що багатство країни, високий рівень доходів і споживання її громадян можливі лише за умови стійких темпів економічного зростання галузей, що виробляють матеріальні блага. Безперечно, економічне зростання веде до

збільшення багатства країни в цілому, розши-рюючи її потенційні можливості у боротьбі з бідністю та вирішенні інших соціальних про-блем. Саме тому високий рівень економічного зростання є одним із найголовніших цільових орієнтирів економічної політики у багатьох кра-їнах світу. Проте, як показує світовий досвід соціально-економічного розвитку останніх десятиліть, існує низка прикладів економіч-ного зростання, що не супроводжується відпо-відним прогресом у сфері людського розвитку. Так, навіть країни з приблизно однаковими

© Венгер В.В.

ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ ТА ІСТОРІЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ДУМКИ

ЕКО

НО

МІЧ

НА Т

ЕОРІ

Я Т

А І

СТО

РІЯ

ЕКО

НО

МІЧ

НО

Ї Д

УМКИ

4


показниками середніх доходів населення можуть істотно відрізнятися за показниками якості життя. Це свідчить про те, що проблема економічного зростання є дуже широкою та всеосяжною, а її вивчення можливе за умов системного розуміння теоретико-методологіч-них аспектів проблеми.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Міркування про поняття та природу еконо-мічного зростання властиві всім етапам роз-витку економічної теорії. Так, зокрема, закла-даючи фундамент економічної науки, А. Сміт [1] пов’язував зростання багатства будь-якого народу з покращанням віддачі від факто-рів виробництва (землі, праці і капіталу), що виражається в зростанні продуктивності праці і збільшенні розмірів функціонуючого капі-талу. Ідеологію економічного зростання, яка ґрунтується на парадигмі його інноваційного характеру, заклав у свій час ще Й. Шумпетер [2]. У цілому за останні 60–70 років в еконо-мічній літературі виділяють три хвилі інтересу наукової спільноти до питань економічного зростання. Перша хвиля була пов’язана з роботами Дж.М. Кейнса [3], Р. Харрода [4] та ін. Друга хвиля пов’язана з розвитком неокла-сичного підходу до теорії зростання, зокрема в роботах Р. Солоу [5]. Третя хвиля базується на роботах П. Ромера [6] та Р. Лукаса [7] у межах так званого «нового неокласичного напряму».

На сучасному етапі вивченню проблем економічного зростання присвячені праці російських учених, серед яких О. Андрєєва та А. Сухова [8], Т. Орлова та Є. Конюховський [9], Н. Кузнєцова [10], С. Румянцева [11] та ін.

В Україні проблемами економічного зрос-тання займаються такі вчені, як В. Геєць [12], М. Скрипниченко, В. Близнюк, В. Сіденко, С. Шумська [13], Л. Шинкарук [14], Г. Глуха [16], Я. Хоменко [17], Л. Сімків [18] та ін. Науковці досліджують питання, пов’язані з оцінкою еко-номічного зростання, його якісною і кількісною складовими, умовами мобілізації інновацій-них джерел зростання, а також визначають пріоритети економічної політики держави. Водночас низка питань, що стосуються ево-люції поглядів на вирішення ключових про-блем економічного зростання, залишаються недостатньо дослідженими.

Формулювання цілей статті (постановка завдання). Метою статті є дослідження гене-зису теорії економічного зростання в контексті вирішення основних підходів до розв’язання її ключових питань.

Виклад основного матеріалу дослі-дження. Проблема довготривалого економіч-

ного зростання привертала увагу економістів ще з часів меркантилізму, де головна роль у створенні доходу належала сфері обміну, а багатство нації визначалося лише скарбами та грошима [19]. При цьому головну роль відігра-вало не саме визначення поняття «багатство», а пошук його джерел, які, на думку мерканти-лістів, знаходилися у сфері зовнішньої торгівлі.

На етапі пізнього меркантилізму пріоритети економічного зростання дещо змінилися – його головною умовою стало забезпечення пози-тивного торговельного балансу шляхом засто-сування політики протекціонізму, підтримки експортоорієнтованих галузей, законодавчого обмеження заробітної плати, що, своєю чер-гою, повинно було забезпечити переваги у ціновій конкуренції на світових ринках.

Незважаючи на це, до появи праці А. Сміта «Дослідження про природу й причини багат-ства народів» [1], яка вперше була опубліко-вана в 1776 р., меркантилісти не мали жодної теорії, яка б з точки зору економічного зрос-тання обґрунтовувала можливі шляхи досяг-нення конкурентних переваг будь-якої країни. На думку А. Сміта, зростання населення є ендогенним чинником і залежить від наявних засобів існування. Інвестиції також визнава-лися ендогенними і залежали від працелюб-ності та заощаджень капіталістів, причому під заощадженнями він розумів кількість запасів, що використовувалися не для індивідуального споживання, а на виробничі цілі. Зростання віддачі від землі пов’язувалося переважно з географічними відкриттями і технологічним покращанням родючості існуючих територій.

Вкрай песимістичними виявилися погляди на економічне зростання Т. Мальтуса [20], який у своїй роботі «Есе про принципи насе-лення» 1798 р. (переробленій 1803 р.) опису-вав зростання населення і зростання вироб-ництва. З точки зору Т. Мальтуса, у випадку збереження існуючих пропорцій між темпами зростання населення і засобами існування, коли населення зростає в геометричній про-гресії, а засоби існування – в арифметичній, планеті загрожує швидке виснаження і, як наслідок, посилення боротьби за обмежені ресурси, збільшення війн, епідемій, голод, масові хвороби і т. д. Основний вихід із цієї проблеми Т. Мальтус убачав у стримуванні зростання населення шляхом «заклику до розсудливості» насамперед найбідніших верств населення.

Д. Рікардо [21, с. 403–479], інший яскра-вий представник класичної школи політичної економії, розвинув ідею Т. Мальтуса про зни-

5


ження родючості ґрунту, ввівши обмеження економічного зростання, з одного боку, за рахунок зниження прибутку капіталістів через подорожчання землі, а з другого – за рахунок росту цін на сільськогосподарську продукцію, що, відповідно, вимагало збільшення номі-нальної заробітної плати для працівників. Але при цьому Д. Рікардо стверджував, що навіть у таких умовах економічне зростання можна контролювати шляхом технологічного удоско-налення обладнання і спеціалізації торгівлі.

Заслуга Дж.С. Мілля [22] полягає у систе-матизації та узагальненні поглядів класичної школи політекономії, зокрема стосовно дов-гострокових тенденцій розвитку економіки. В основі цих поглядів лежить ідея про безпе-рервне накопичення капіталу.

Починаючи з 30-х років ХХ ст. розпочина-ється нова хвиля інтересу наукової спільноти до проблем економічного зростання. Її осно-воположником був Дж.М. Кейнс. Основним фактором кейнсіанської моделі економічного зростання є ефективний попит. Формулюючи принципи ефективного попиту, Дж.М. Кейнс визначив головне завдання свого економіч-ного аналізу – встановити фактори, що впли-вають на ефективний попит, а отже, і на обсяг використання економічних ресурсів та рівень зайнятості [3].

Важливим елементом теорії економічного зростання Дж.М. Кейнса є принцип мульти-плікації, який характеризує вплив приросту інвестицій на приріст сукупного доходу.

Отримані Дж.М. Кейнсом результати дають змогу зробити висновки про те, що чим багат-шою є країна, тим більша частина отриманого національного доходу зберігається і менша – споживається. Тому в промислово розвинутих країнах величина мультиплікатора незначна і спостерігаються стійкі темпи економічного зростання. Якщо ж країна бідна, то майже весь отриманий національний дохід буде спо-живатися, викликаючи сильний мультипліка-тивний ефект, тобто вплив змін інвестицій на економіку буде значно суттєвішим.

Цікавим є те, що до виходу у світ книги Дж.М. Кейнса у своїх ранніх роботах (на початку 1930-х років) до аналогічних висновків дійшов шведський учений Г. Мюрдаль [23]. На його думку, покриття бюджетного дефіциту під час кризи має здійснюватися за рахунок резерву відповідного бюджетного надлишку, що має бути сформований у період піднесення. Важ-ливим здобутком Г. Мюрдаля є також і те, що до теорії рівноваги (згідно із цією теорією, еко-номічна система після чергового коливання

завжди повертається до стану рівноваги) він додав принцип кумулятивного розвитку: система повертається не до стану рівноваги, а до руху в напрямку, який було закладено на початку відповідного зрушення, тобто, незва-жаючи на коливання, система завжди знахо-диться на траєкторії зростання, а ті процеси, що колись розпочалися, є причиною та переду-мовою наступного етапу розвитку.

У результаті розвитку і критичного пере-осмислення кейнсіанської теорії макроеконо-мічної рівноваги новий поштовх дослідженням економічного зростання було дано Р. Харро-дом та Є. Домаром [24, с. 610]. Їх важливим здобутком став розгляд динамічних структур-них складових та головних чинників зростання у загальній економічній системі, які ґрунту-ються на двох припущеннях:

– зростання національного доходу є функ-цією лише нагромадження капіталу. Всі інші фактори, що впливають на збільшення капіта-ловіддачі, не аналізуються; передбачається, що попит на капітал за даної капіталомісткості залежить лише від темпів зростання націо-нального доходу;

– капіталомісткість не залежить від співвід-ношення цін виробничих факторів, а визнача-ється лише технічними умовами виробництва.

Подальший розвиток теорія економічного зростання отримала в працях представника неокласичної школи Р. Солоу, який доповнив основні гіпотези Харрода-Домара розглядом обмежень із боку пропозиції. У моделях Р. Солоу [25, с. 65–94] факторами виробництва є не лише капітал, а й праця, а тому вироб-нича функція має вигляд:

Y=F(K,L), (1) де Y – обсяг виробництва; K – капітал; L –

праця.Теорія Р. Солоу побудована на неокласич-

ній передумові панування досконалої конку-ренції на ринках факторів виробництва, що забезпечує повну зайнятість ресурсів. Випуск продукції – функція не тільки капіталу, а й праці, які є субститутами, і сума коефіцієн-тів еластичності випуску за цими факторами дорівнює одиниці. Спочатку теорія описує рівновагу економічної системи за умов ней-тральності технічного прогресу і постійній від-дачі від масштабу, у подальшому, до неї дода-ються технологічні зрушення за допомогою зміни норми споживання і спадної віддачі від масштабу. Вчений виходить з того, що необ-хідною умовою рівноваги економічної системи є рівність сукупного попиту і сукупної пропо-зиції.

6


Теорія Р. Солоу дає змогу розкрити взаємозв’язок трьох джерел економічного зростання – інвестицій, робочої сили і техніч-ного прогресу. Так, теорія показує, що норма заощаджень – ключовий фактор, що визначає рівень стійкості капіталоозброєності. Вища норма заощаджень забезпечує більший запас капіталу, тобто приріст інвестицій, а відпо-відно, і вищий рівень виробництва.

Ріст населення в теорії Р. Солоу – теж одна з причин безперервного економічного зростання в умовах стійкого стану економіки. Проте якщо ріст населення не супроводжу-ється збільшенням інвестицій, то це призво-дить до зменшення запасів капіталу на одного працівника. Таким чином, теорія Р. Солоу пояснює, що країни з вищими темпами росту населення мають меншу капіталоозброєність, а відповідно – нижчі доходи.

Третім джерелом економічного зростання інвестицій і збільшення чисельності праців-ників є технічний прогрес. Варто відзна-чити, що в неокласичній теорії під технічним прогресом розуміють не заміну живої праці машинами, а якісні зміни у виробництві, такі як підвищення освітнього рівня працівників, удосконалення організації, збільшення масш-табів виробництва і т. п. У теорії Р. Солоу технічний прогрес – єдина умова безперерв-ного зростання рівня життя, що вимірюється як дохід на душу населення. Більше того, Р. Солоу запропонував формулу «золотого правила заощадження», яким визначається оптимальний рівень капіталоозброєності. Рівноважне економічне зростання сумісне з різними нормами заощаджень, проте опти-мальною вважатиметься саме та норма, яка забезпечує економічне зростання з макси-мальним рівнем споживання. На відміну від традиційних підходів максимальний рівень споживання визначається не найбільшим значенням капіталу, а його оптимальним роз-міром і економічною ефективністю – капіта-ловіддачею на одиницю продукції (гранична продуктивність).

Таким чином, теорія Р. Солоу виокрем-лює технічний прогрес1 як єдину основу стій-кого зростання добробуту і дає змогу знайти оптимальний варіант росту, який забезпечує максимум споживання. Водночас технічний прогрес у теорії Р. Солоу розглядається як

зовнішній (екзогенний) фактор економічного зростання, а отже, не пояснює його.

Значні структурні зрушення в економіці провідних країн світу та технологічні зміни, що відбулися у другій половині ХХ ст., обумовили виникнення «нової теорії економічного зрос-тання». У ній знайшли відображення вплив недосконалої конкуренції і роль можливих змін норми прибутку. А головне – науково-тех-нічний прогрес почав розглядатися як ендо-генний, тобто породжений внутрішніми причи-нами фактор економічного зростання.

Однією з базових моделей, яка пояснює процес економічного зростання в сучасних умовах, є теорія ендогенного науково-техніч-ного прогресу П. Ромера [6]. Згідно з моделлю П. Ромера, капітал – це не лише фізич-ний (машини, обладнання), а й вкладення у НДДКР, людський капітал та ідеї. Відтак, при-пущення про екзогенність технічного прогресу, розглянуте в моделі Р. Сорлоу, у сучасних теоріях економічного зростання змінюється положенням про його ендогенність. Згідно з «новою теорією» зростання, незважаючи на те що будь-який окремо взятий технологіч-ний прорив може виявитись випадковим, у цілому технологія розвивається пропорційно вкладеним у неї ресурсам, що докорінно від-різняється від традиційного підходу, сформу-льованого Р. Солоу, де технологія є екзоген-ною. Нова теорія зростання розглядає НТП як наслідок економічного розвитку. Темпи зрос-тання НТП визначаються в економічній сис-темі, а не генеруються поза нею – такий прин-ципово важливий висновок докорінно змінює наші уявлення про економічне зростання. Зокрема, новим є положення про те, що нові технологічні рішення, що сприяють зростанню продуктивності, є доступними переважно для найрозвинутіших країн – технологічних ліде-рів. Нагромадження капіталу, що здійсню-валось на попередньому етапі економічного зростання за сценарієм Р. Солоу, на певному етапі забезпечує технологічний прорив, що, своєю чергою, зумовлює значне зростання продуктивності.

Ключовим фактором ендогенного зрос-тання в теорії П. Ромера виступає змінна, яка називається «знання», або «інформація». При цьому припускається, що інформація, яка знаходиться у винаходах та відкриттях,

1 Численні дослідження, виконані в рамках неокласичних теорій економічного зростання на основі виробничої функції, у різні часові періоди показували інколи різні, проте досить високі оцінки внеску технологічного прогресу у забезпечення темпів зростання. Р. Солоу встановив, що з 1909 по 1949 р. у США понад 80% росту ВВП пояснювалися технічним про-гресом, тобто інтенсивними факторами, а не витратами праці і капіталу. Водночас необхідно підкреслити, що неокласичні теорії не пояснюють динаміку параметра А. Цей параметр є зовнішнім (екзогенним) фактором, який не може бути визна-чений у рамках теорії.

7


доступна всім і всі одночасно можуть нею користуватися. Сумарний обсяг людського капіталу залишається незмінним. Можливий лише його перерозподіл між сферою вироб-ництва і сферою НДДКР відповідно до функції уподобань споживачів. Основна ідея теорії П. Ромера полягає в наступному: «Існує обмін між споживанням сьогодні і знаннями, які можуть бути використані для розширення спо-живання завтра». Він формулює цю ідею як «технологію досліджень», яка виробляє «зна-ння» з минулого споживання. Таким чином, темп економічного зростання знаходиться в теорії П. Ромера у прямій залежності від вели-чини людського капіталу, сконцентрованого у сфері отримання нових знань. На практиці це означає, що сфера наукових досліджень впливає на економіку не лише безпосередньо через прикладні ідеї та розробки. Саме її існу-вання є необхідною (але не достатньою) умо-вою економічного зростання, оскільки забез-печує накопичення людського капіталу. Таким чином, на думку П. Ромера, країни з більшим накопиченням людського капіталу будуть мати вищі темпи економічного зростання [26]. Відповідно, розвиток вільної міжнародної тор-гівлі також буде сприяти підвищенню темпів зростання, оскільки обмін продукцією розши-рює межі економічної системи і веде, таким чином, до збільшення людського капіталу.

Р. Лукас запропонував другу альтернативу неокласичній моделі. У його моделі людський капітал виступає двигуном економічного зрос-тання. Він будує дві моделі: в одній людський капітал виступає єдиним вхідним фактором впливу у виробничу функцію, а в іншій – вироб-ництво визначається як фізичним, так і люд-ським капіталом. У першій моделі (schooling model) зростання людського капіталу зале-жить від того, як працівники розподіляють свій час між поточним виробництвом та накопи-ченням людського капіталу. У другій (learning by doing) зростання людського капіталу – це додатна функція зусиль, присвячених вироб-ництву нових товарів [27]. Найбільш відому функцію Р. Лукаса можна записати як:

y=Axβ hγ, (2)де y – доход на кваліфікованого праців-

ника; x – капітал на кваліфікованого праців-ника; h – людський капітал на працівника; hγ – зовнішній ефект, що збільшує продуктивність працівника на будь-якому рівні його навичок h, як це робить A – рівень технології економіки (за Р. Лукасом – це середній рівень людського капіталу працівників, що використовується). Показник γ Р. Лукас оцінює за емпіричними

даними (щоб отримати нове передбачення відносних норм віддачі від капіталу).

Отже, Р. Лукас та П. Ромер, створивши свої моделі, дали надзвичайний поштовх розвитку ендогенних теорій, як теоретичних, так й емпі-ричних досліджень у цій галузі.

У цілому поява нового класу моделей з ендогенним НТП викликала помітний інтерес до проблем економічної динаміки, стимулю-вала розвиток теорії економічного зростання. Однак вони швидко знайшли не лише прибіч-ників, але й критиків [24, с. 619]. Серед недо-ліків цих моделей називають використання багатьох спеціальних і не завжди обґрунто-ваних й перевірених пропозицій щодо харак-теру модельованих технологічних процесів, природи наукової діяльності, формування й використання людського капіталу, структури ринків, тимчасових переваг тощо, існування сумнівів щодо емпіричного підтвердження тези про передбачуваний ефект масштабу від збільшення ресурсів, що спрямовуються у сферу НДДКР. Проте такі висновки не ослабили інтересу до ендогенних теорій, а навпаки, спричинили початок нового етапу в їх розвитку, пов’язаний із способами подолання критики і побудуванню нових моделей, в яких ефект масштабу так чи інакше нівелювався.

Висновки з цього дослідження. Аналіз нау-кової літератури показав, що основний напрям та зміст традиційних і сучасних теорій еконо-мічного зростання базується на визначенні факторів та джерел економічного зростання, регулювання яких дає змогу здійснювати роз-ширене відтворення. При цьому ідентифікація та інтенсифікація факторів економічного зрос-тання для певних етапів розвитку будь-якої економічної системи мають сприяти не тільки активізації економічної діяльності суб’єктів господарювання, а й розробці політики, спря-мованої на прискорення цих процесів.

У факторній системі спостерігаються об’єктивні зміни в бік домінування соціальних чинників, які спонукають до визначення нових якостей економічного зростання, що спрямо-вані не просто на розвиток виробництва, а на розвиток добробуту, забезпечення висо-кого рівня життя населення. Крім того, кожен напрям вивчення суті економічного зростання разом із загальними рисами характеризується специфічними, у результаті чого економічне зростання розглядається в різних аспектах.

Останні наукові дослідження свідчать про те, що теорія ендогенного зростання на сьогодні стала самостійним напрямом теорії економіч-ного зростання, що інтенсивно розвивається у

8


межах усієї економічної науки. Вона пов’язує процес росту з усіма можливими якісними та кількісними факторами та є відповіддю на велику кількість невирішених гострих проблем економічного розвитку, з яким зустрічається переважна більшість країн незалежно, до якої групи вони належать – високорозвинених чи тих, що розвиваються. Саме тому, на нашу думку, з метою підтримки оптимальних темпів еконо-

мічного зростання у довгостроковому періоді необхідно використовувати модель ендоген-ного зростання. Дана модель орієнтована на використання внутрішніх чинників і механізмів господарювання, що, своєю чергою, спонукає суспільство до активного творчого пошуку для формування і розвитку цілісної господарської системи, яка здатна з часом органічно вписа-тись у світові економічні структури.

ЛІТЕРАТУРА:1. Смит А. Исследование о причинах и богатстве народов (книги I–III) / А. Смит. – М. : Наука, 1992. – 572 с.2. Шумпетер Й. Теория экономического развития (Исследование предпринимательской прибыли, капи-

тала, кредита, процента и цикла конъюнктуры) / Й. Шумпетер ; пер. с нем. – М. : Прогресс, 1982. – 454 с.3. Кейнс Дж.М. Общая теория занятости, процента и денег / Дж.М. Кейнс. – М. : Гелиос АРВ, 2002. – 352 с. –

Глава 8: Склонность к потреблению [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.alleng.ru/d/econ/econ242.htm.

4. Харрод Р.Ф. К теории экономической динамики / Р.Ф. Харрод. – М. : Иноиздат, 1959. – 202 с.5. Solow Robert. A Contribution to the Theory of Economic Growth // Quarterly Journal of Economics. –

Vol. 70. – 1956. – P. 65–94.6. Romer P. Increasing Returns and Long Run Grows // Journal of Political Economy. 1986. – Vol.94.– P. 1002–1037.7. Lucas R.E. On the Mechanics of Economic Development // Journal of Monetary Economics. – 1988. –

Vol. 22. – P. 3–42.8. Андреева Е.Г. Экономический рост. Модели экономического роста / Е.Г. Андреева, А.Н. Сухова //

Омский научный вестник. – 2011. – № 6. – С.46–50.9. Орлова Т.С. Трансформация факторов экономического роста в условиях глобальной экономики /

Т.С. Орлова, Е.П. Конюховский // Вестник Челябинского государственного университета. – 2011. – № 36. – Вып. 35. – С. 39–45.

10. Кузнецова Н.П. Междисциплинарное видение проблемы экономического роста / Н.П. Кузнецова // Вестник Ленинградского государственного университета им. А.С. Пушкина. – 2012. – Вып. 2. – Т. 2. – С. 166–174.

11. Румянцева С.Ю. Теория экономического роста и индикаторы развития России: инновационно-тех-нологический аспект / С.Ю. Румянцева // Вестник Санкт-Петербургского университета. – 2011. – Вып. 3. – Сер. 5. – С. 3–12.

12. Геєць В.М. Нестабільність та економічне зростання / В.М. Геєць. – К. : Ін-т екон. прогнозув., 2000. – 344 с.13. Потенціал ендогенного зростання економіки України / М.І. Скрипниченко, Т.І. Приходько, В.Р. Сіденко

[та ін.] ; за ред.. д-ра екон. наук М.І. Скрипниченко ; НАН України ; Ін-т екон. та прогнозув. – К., 2010. – 436 с.14. Шинкарук Л.В. Нагромадження основного капіталу: теорія, аналіз та тенденції розвитку в Україні :

[монографія] / Л.В. Шинкарук. – К. : Університет «Україна», 2006. – 393 с.15. Крючкова І.В. Структурні чинники розвитку економіки України / І.В. Крючкова. – К. : Наук. думка,

2004. – 318 с.16. Глуха Г.Я. Економічне зростання: еволюційно-змістовий аналіз / Г.Я. Глуха // Академічний огляд. –

2013. – № 1. – С. 32–38.17. Хоменко Я.В. Генезис теорії економічного зростання / Я.В. Хоменко [Електронний ресурс]. – Режим

доступу : http://ea.donntu.org.18. Сімків Л.Є. Економічне зростання як індикатор якості економічних реформ / Л.Є. Сімків // Науковий

вісник Мукачівського державного університету. – 2015. Вип. 2. – Ч. 1. – С. 66–70.19. Довбенко М.В. Современные экономические теории в трудах нобелиантов : [учеб. пособ.] /

М.В. Довбенко, Ю.И. Осик. – М. : Акад. естествознания, 2011 (Пенза). – 305 с. [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.monographies.ru/129-4204.

20. Томский И.Е. Мальтус. Кейнс. Маркс : [учеб. пособ.] / И.Е. Томский. – Якутск : Издательство Якутского ун-та, 1995. –58 с.

21. Классика экономической мысли: Сочинения. – М. : Эксмо-Пресс, 2000. – 895 с.22. Милль Д.С. Основы политической экономии с некоторыми приложениями к социальной философии :

науч. изд. / Д.С. Милль ; пер. с англ. В.Б. Боброва [и др.]. – М. : Эксмо, 2007. – 1038 с.

9


23. Myrdal, Gunnar. 1934. Finans politikens ekonomis kaverkningar [Economic Effects of Fiscal Policy]. SOU 1934:1. Stockholm: P. A. Norstedt&Söner.

24. Геєць В.М. Суспільство, держава, економіка: феноменологія взаємодії та розвитку / В.М. Геєць ; НАН України ; Ін-т екон. та прогнозув. НАН України. – К., 2009. – 864 с.

25. Solow Robert. A Contribution to the Theory of Economic Growth // Quarterly Journal of Economics. – Vol. 70. – 1956. – P. 65–94.

26. RomerP. Endogenous Technological Change // The Journal of Political Economy. – 1990. – Vol. 98. – P. 1187–1211.

27. Lukas R.E. Why Doesn’t Capital Flow from rich to Poor Countries? // American Economic Review, 1990, V. 80, № 2. – P. 92–96.

10


© Голубка М.М.

ЕКО

НО

МІЧ

НА Т

ЕОРІ

Я Т

А І

СТО

РІЯ

ЕКО

НО

МІЧ

НО

Ї Д

УМКИ

УДК 37:33:93/94

Розвиток кооперативної та економічної освіти на західноукраїнських землях у 1848–1918 роках

Голубка М.М.викладач вищої категорії

Львівського кооперативного коледжу економіки і права

У статті досліджено розвиток кооперативної та економічної освіти на західноукраїнських землях у період 1848–1918 років. Виявлено загальну сутність економічної освіти та високу значимість її якості, яка прояв-ляється в інвестиційній, підприємницькій активності, рівні зайнятості населення, ефективності державного управління тощо. Вказано на значення економічної освіти для розуміння можливостей самореалізації люди-ни як економічно активного члена суспільства. Визначено характерні риси і трансформаційні процеси кінця ХІХ–початку ХХ століття на теренах західноукраїнських земель, які визначали середовищі умови розвитку економічної освіти населення. Звернено увагу на ототожнення економічної освіти з господарською культурою, що включає необхідність урахування суспільних інтересів. З огляду на значну роль кооперативного руху для формування тогочасної економічної освіти населення, згадано окремих економістів-мислителів та їхні напра-цювання щодо переваг даної форми організації господарської діяльності.

Ключові слова: кооперативна освіта, економічна освіта, західноукраїнські землі, господарська культура, кооперативний рух, професійне шкільництво, товариство «Просвіта».

Голубка М.М. РАЗВИТИЕ КООПЕРАТИВНОГО И ЭКОНОМИЧЕСКОГО ОБРАЗОВАНИЯ НА ЗАПАДНО-УКРАИНСКИХ ЗЕМЛЯХ В 1848–1918 ГОДАХ

В статье исследованы развития кооперативного и экономического образования на западноукраинских землях в период 1848–1918 годов. Выявлена общая сущность экономического образования и высокая зна-чимость его качества. Определены трансформационные процессы конца XIX–начала ХХ века на территории западноукраинских земель, которые определяли условия среды развития экономического образования насе-ления. Проанализирована институциональная основа развития экономического образования, что доказывает ведущую роль институтов самоорганизации, в частности общества «Просвита». Указано на характерные черты развития экономического образования на западноукраинских землях с ориентацией на национальные ценности, самоорганизацию, создание коопераций, распространение профессиональных школ, что стало предпосылкой для дальнейшего развития системы высшего экономического образования.

Ключевые слова: кооперативное образование, экономическое образование, западноукраинские земли, хозяйственная культура, кооперативное движение, профессиональное школьничество, общество «Просвита».

Holubka M.M. СOOPERATIVE EDUCATION DEVELOPMENT OF ECONOMIC EDUCATION IN WESTERN UKRAINE IN 1848–1918 YEARS

Сooperative education development of economic education in Western Ukraine in the period 1848–1918 were studied. The general essence of the economic education and importance of its high quality was identified. The transformation processes in the late XIX–early XX century in Western Ukraine defining environmental conditions of economic education were determined. The institutional framework of economic education was analyzed that the leading role of institutions of self-organization including the society «Prosvita» was proved. Typical features of economic education in Western Ukraine with a focus on national values, self-organization, creation of cooperatives, distribution of professional schooling were founded, what are the prerequisites for the further development of higher economic education.

Keywords: cooperative education, economic education, Western Ukraine, economic culture, cooperative movement, professional schooling, association «Prosvita».

Постановка проблеми. Розвиток коопера-тивної та економічної освіти на західноукра-їнських землях другої половини ХІХ–початку ХХ століття є важливим об’єктом досліджень. Даний період розкриває особливості розвитку підконтрольних Австро-Угорщині українських територій, яка реалізовувала більш лояльну політику соціокультурного розвитку, аніж Російська імперія. Це дало змогу розвинути

достатньо цілісний соцієтальний простір з утворенням, хоч і не на тривалий період часу, Західноукраїнської народної республіки.

Для будь-якого суспільства рівень еконо-мічної освіти є ознакою його інтелектуальності та можливостей подальшого розвитку. Фахівці економічного профілю, як правило, є провід-ними владними діячами, активними агентами впливу на фінансово-економічну ситуацію в

11


країні. Тому цілісний розвиток національної освітньої системи має орієнтуватися на істо-ричні особливості формування її економічної складової, поглиблюючи позитивні аспекти та нівелюючи негативні. Актуальність обраної теми дослідження підтверджує необхідність наукових обґрунтувань пріоритетів удоско-налення якості економічної освіти в Україні з розумінням ретроспективних основ її форму-вання в розрізі різних часових періодів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Тематика розвитку кооперативної та економіч-ної освіти в Україні на західноукраїнських зем-лях другої половини ХІХ–початку ХХ століття є мало поширеною серед українських дослід-ників економічного профілю та більш часто попадає у фокус науковців-педагогів. Загальні теоретико-методологічні засади розвитку економічної освіти поглиблюють такі україн-ські вчені, як В. Андрущенко, Б. Гершунський, Л. Заглинська, М. Згуровський, В. Ільїн, В. Кре-мень, В. Луговий, О. Лукомська, Н. Ничкало, Г. Товканець та ін. Ретроспективні особливості розвитку економічної аспекти розглянуто в пра-цях таких науковців, як О. Вербова, В. Вісин, З. Гіптерс, С. Голубка, С. Злупко, І. Зуляк, К. Кондратюк, І. Потапюк, Л. Потапюк та ін.

Формулювання цілей статті (постановка завдання). На основі викладеного можна сформулювати завдання дослідження, яке полягає у розвитку кооперативної та економіч-ної освіти західноукраїнських земель періоду 1848–1918 року з трансформацією виявлених процесів на сучасні умови розвитку вітчизня-ної освітньої системи.

Мета полягає у такому:– виявлення середовищних умов розвитку

кооперативної та економічної освіти на тере-нах західноукраїнських земель періоду 1848–1918 років;

– розкриття загальної сутності коопера-тивної та економічної освіти та важливості покращення її якості в Україні;

– виділення найбільш показових ознак тогочасної економічної освіти з проявами господарської і коопераційної культури, про-фесійного шкільництва, позашкільної тор-говельної практики, профільної видавничої діяльності;

– характеристика діяльності провідних громадських інститутів кінця ХІХ – початку ХХ століття щодо формування економічної освіти населення – «Просвіти», «Сільського Господаря» та ін.

Виклад основного матеріалу. Коопера-тивна та економічна освіта на сьогодні стає

актуальним предметом досліджень україн-ських науковців у силу значних прогалин у забезпеченні її якості. При достатніх обсягах підготовки фахівців-економістів залишається працедефіцит професійних кадрів у галузях фінансового менеджменту, обліку і аудиту, страхування, інтернет-торгівлі та інших. Це дуже негативно, адже висока якість економіч-ної освіти має значний потенціал позитивного впливу на розвиток економіки і підприємни-цтва. Як пишуть Л. Заглинська та О. Луком-ська, він розкривається у: підвищенні ефек-тивності інвестицій не лише в освітню, а й у інші галузі економіки; залученні працездат-ного населення до розвитку підприємництва та набуття нових рис підприємливості з метою збільшення кількості підприємств малого і середнього бізнесу; збільшенні самозайня-тих осіб у галузях та сферах національної економіки; підвищенні конкурентоспромож-ності українського населення на міжнародних ринках праці, його впевненості в ефективній зайнятості, реалізації можливостей та поба-жань кожної людини, що сприятиме, в свою чергу, встановленню прогресивного грома-дянського суспільства [1, с. 73-74]. Чи не центровим завданням економічної освіти є розуміння можливостей самореалізації особи як економічно активного члена суспільства, здатного свідомо долучатись до економічного життя країни [2, с. 183]. Таким чином, у струк-турно-функціональному розрізі економічна освіта покликана не лише формувати відпо-відні знання, але й застосовувати їх на благо суспільного розвитку.

Історія кооперативної та економічної освіти на західноукраїнських землях у кінці ХІХ – на початку ХХ століття, як пишуть Л. та І. Пота-пюк, характеризувалася зародженням і тра-диціями громадівської самодопомоги в побуті українського народу, виникненням перших споживчих товариств, кредитових спілок, коо-перативного руху, їхньої боротьби з лихвар-ством і темнотою [3, с. 6]. Економічна освіта часто декларувалася як господарська куль-тура, що підкреслювало її суспільну основу з урахуванням інтересів інших осіб. Варто розу-міти, що на цей час лише близько 25% гали-чан були письменними. Населення, особливо міщани, піддавались жорсткій системі збору податків за участі так званих екзекуторів. Того-часний житель важко розумів необхідність сплати зборів і платежів, не отримуючи нато-мість належних суспільних вигід і можливос-тей розвитку, як це ми маємо сьогодні. Кінець ХІХ століття, окрім того, ознаменувався адап-

12


тацією населення до скасування кріпосного права та фактичною побудовою нової сис-теми відносин, що все більшою мірою базу-валася на принципах взаємоузгодженості і мінімізації примусу. Досліджуваний період був важливим прогресивним етапом для промис-ловості, розвитку машинобудування, нафто- і вугледобування. Тобто суспільство отримало шанс реагувати на глобальні і локальні про-гресивні виклики, розвиваючи інтелектуальне середовище місцевого (не завжди суто україн-ського) походження.

Окрім стратегічно важливих перемін, роз-виток кооперативної та економічної освіти західноукраїнських земель періоду 1848–1918 років здійснювався в умовах специфіч-них суспільно-економічних трансформацій. По-перше, це період розвитку кооперативного руху, що є важливим індикатором рівня госпо-дарської культури населення, зокрема селян. Передумовою розвитку кооперацій було при-йняття Австро-Угорщиною закону про заро-бітково-господарські спілки 1873 року. Його метою було запобігання банкрутству дрібних товаровиробників. Фактично даний закон регламентував обов’язковість розвитку коо-перацій на території всієї імперії. Таким спо-собом уряд прагнув стимулювати податкові надходження до крайового бюджету.

Інституційну основу розвитку економіч-ної освіти населення підсилювала діяльність товариств «Просвіта» (1868 року створення), «Рідна школа» (1881 року створення). Дані структури хоч і були більшою мірою куль-турно-просвітницького спрямування, підсилю-ючи мету об’єднання українських земель «від Карпат до Кубані», проте їх діяльність була важливою з позиції формування певного сві-тоглядного рівня населення, необхідного для розуміння необхідності економічних знань, пріоритетів економічного розвитку західно-українських земель – у єдності та протистав-ності до територій колонізаторів. У склад керівних органів таких товариств хоч і вхо-дило багато правників, художників, істориків, письменників та літераторів, проте лідерами тут були і педагоги. Це були важливі осередки комунікацій інтелектуалів з формуванням власного бачення розвитку. Особливо зна-чимою була «Просвіта», яка через 20 років діяльності змінила своє основне культурно-просвітницьке призначення на освітньо-еко-номічне та почала активно здійснювати еко-номічну діяльність, інтенсивно пропагуючи кооперацію [3, с. 10]. З 1906 по 1912 роки її представники організували 15 кооперативних

курсів, курси вищої освіти, сприяли розвитку шкіл, у тому числі господарської в Угерцях Винявських (нині – село Зелений Гай на Львів-щині), заснували Торговельну школу у Львові 1911 року [4]. Іншими ініціативами «Просвіти» були (це не весь перелік) [5; 6; 7, с. 153]:

– створення «Товариства взаємних обезпе-чень «Дністер» у Львові», яке в кінці 1907 року нараховувало 213943 поліси у 3733 громадах на загальну суму 218043491 корон з премі-альним фондом 2159903 корон і з резервним фондом у 1000000 корон, утримуючи в краї тисячу агентств;

– створення Товариства взаємного кре-диту «Віра» у Перемишлі 1894 року;

– створення «Краєвого Союзу креди-тового» у Львові 1898 року, до якого вже в 1899 році вступило 230 членів, а його ста-тутний фонд становив 11236754 корон, сума наданих позик українським інституціям скла-дала 21700 корон;

– створення «Краєвого Союзу ревізійного» та «Краєвого Союзу Господарсько-молочар-ського» у 1904 і 1907 роках з центром у Львові;

– створення «Народної Торгівлі» або «Союзу Торгівельного» 1908 року, яка воло-діла філіями у 14 місцевостях і щорічно про-водила одномісячний курс навчання для 12 практикантів;

– створення товариств «Сільський Госпо-дар і «Руська Щадниця» в Перемишлі у 1904 і 1905 роках.

Загалом, як подає І. Зуляк, у кінці 1908 року нараховувалося 227 господарських това-риств, підтриманих «Просвітою», в тому числі 168 кредитних, 21 торговельних, 10 промис-лових, 10 рільничо-господарських, 9 молочар-ських та 9 інших типів [7, с. 153]. Товариство використовувало практику вчителів-інструкто-рів, які їздили в різні поселення, пропагуючи провідні економічні ідеї того часу. У ході своєї освітньо-економічної діяльності організація значно активізувалась, досягнувши значних успіхів

Важливу роль у розвитку кооперативної та економічної освіти того часу відігравало також економічне товариство «Ревізійний Союз Українських Кооперативів» (РСУК), зокрема в його структурі «Народна Торгівля» (перший український кооператив), «Сільський Госпо-дар», «Маслосоюз», «Центросоюз», «Центро-банк» та ін. Варто відзначити, що «Сільський Господар», утворений 1899 року, організову-вав навчання відібраних галичан за кордоном. Узагалі дана структура набула значного розви-тку після 1909 року, маючи достатню мережу

13


філій та понад 25 тис. членів. Дана профільна структура відігравала значну роль у форму-ванні економічної освіти осіб, котрі займа-лись сільським господарством, розвиваючи таким чином професійне шкільництво. З дослі-джень науковців Л. та І. Потапюк, найважли-вішими напрямами роботи товариства були: створення різних виробничих і господарських спілок; пропаганда сільськогосподарських знань серед населення; організація читалень, бібліотек, сільськогосподарських і промисло-вих шкіл; проведення з’їздів, курсів і виставок; налагодження роботи зразкових господарств, дослідних станцій; посередництво при купівлі землі, штучних добрив, реманенту, збуті сіль-ськогосподарських продуктів, видання тижне-вика «Господарська часопись», брошур із серії «Бібліотека сільського господаря» [3, с. 10].

Важливу функціональну роль відіграв пер-ший український кооператив «Народна тор-гівля», створений 1883 року. За перший рік діяльності кількість його членів зросла з 64 до 700 осіб. Членство в такій установі було відмінною можливістю не лише практичного застосування економічних знань, але й покра-щення їх рівня. Як писав І. Франко у своїх еко-номічних працях, будучи добре обізнаним в особливостях торговельно-бізнесової діяль-ності того часу, кооператив посів провідне місце в галицькому купецькому світі, є цілком конструктивно-спроможною організацією, має торговельні стосунки з мережею сільських крамниць; це корисне товариство заслуговує найкращого розвитку [8].

Варто розуміти, що функціонування організа-ційних структур мало як прямий, так і опосеред-кований вплив на розвиток економічної освіти в регіоні. З одного боку, вони слугували осеред-ками формування фінансово-економічної гра-мотності населення, організації системи зв’язків осіб з відповідними потенційними задатками. З іншого боку, такі структури розвивали освітню інфраструктуру, давали доступ навіть малогра-мотному населенню до економічного знання, з можливістю його застосування у побуті та на перспективу у власній господарській діяльності. Також вони мали виняткове інституціональне значення, засвідчуючи спроможність населення до самоорганізації, розвитку й адаптації до про-гресивних викликів.

Висока інституційна організація розвитку економічної освіти на західноукраїнських зем-лях вилилась у проведення 1909 року Першого Всеукраїнського просвітньо-економічного кон-гресу, основним організатором якого було това-риство «Просвіта». Даний конгрес проходив у

Львові і налічував понад 750 учасників з усієї України. Як пише І. Зуляк, основним завданням цієї наради було критичне осмислення й оцінка результатів діяльності, знаходження шля-хів і методів поліпшення економічного стану українського селянства; участь у конгресі всіх верств населення свідчила про зацікавленість змінити існуючі соціально-економічні порядки на селі, що сприяло б значному піднесенню економіки Східної Галичини та відповідно зростанню матеріального добробуту українців [7, с. 157-158]. Такий захід свідчить про достат-ній рівень економічної освіти як залучених у відповідні господарські процеси осіб, так і готовність інших членів соціуму розвивати від-повідні навики. Така непересічна подія, безу-мовно, не лишилась непоміченою як у самому суспільстві, так і на вищому рівні, позиціонуючи західноукраїнські землі як активних економіч-них агентів європейського масштабу.

Розвиток економічної освіти того часу забезпечували численні науково-дослідні дру-ковані матеріали. Окрему «лінію» в них фор-мувала ідея кооперативного руху. Її обстою-вали в своїх працях численні галицькі діячі досліджуваного періоду:

– Волошин Августин, який у виданні «Наука», інших працях доводив переваги кооперативів, а також домігся введення на Закарпатті кооперативних законів, які захис-тили девальвовані після приєднання краю до Чехословацької республіки вклад�

Documents

ЕКОНОМІКА ТА СУСПІЛЬСТВО · 2016-05-24 · Випуск 2 Мукачево 2016. РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ: Головний редактор: Стегней