1

Боротьба з аґентурою:Протоколи допитів Служби Безпеки ОУН

в Тернопільщині1946�1948

ЛІТОПИС УПАТом 44

Книга 2

2

LITOPYS UPAVOLUME 44

Toronto�L’viv Published by “Litopys UPA” 2006

Struggle against Agentura:Protocols of Interrogation of the OUN SB

in Ternopil Region1946�1948

Book 2

Editor Petro J. Potichnyj

With English Introduction

3

ЛІТОПИС УКРАЇНСЬКОЇ ПОВСТАНСЬКОЇ АРМІЇТОМ 44

Торонто�Львів Видавництво “Літопис УПА” 2006

Боротьба з аґентурою:Протоколи допитів Служби Безпеки ОУН

в Тернопільщині1946�1948

Книга 2

Редактор Петро Й. Потічний

З англійським вступом

4

ВИДАННЯОБ’ЄДНАННЯ КОЛИШНІХ ВОЯКІВ УПА США І КАНАДИ

ТАТОВАРИСТВ КОЛИШНІХ ВОЯКІВ УПА

ІМ. ҐЕН. ХОР. ТАРАСА ЧУПРИНКИ В США І КАНАДІ

ЛІТОПИС УКРАЇНСЬКОЇ ПОВСТАНСЬКОЇ АРМІЇ

Редаґує колеґіяВідповідальний редактор

Петро Й. Потічний

Copyright: © 2006 by Litopys UPAISBN: 0�920092�91�8 (Сanada)ISBN: 966�96340�8�3 (Ukraine)

Обкладинка роботиМистця Мирона Левицького

Cataloguing in Publication data:Litopys UPA – Borot’ba z agenturoiu: Protokoly dopytiv Sluzhby Bezpeky OUNv Ternopil’shchyni 1946�1948. Book 2/ Potichnyj, Petro J. Toronto�Lviv:V�vo Litopys UPA, 2006.

1288 p: ill. Ports: 24 cm.(Litopys Ukrains’koi Povstans’koi Armii, t. 44, Book 2)

Added title page in English: Struggle against Agentura: Protocols of Interrogati of theOUN SB in Ternopil Region 1946�1948. Book 2.Includes illustrations & index.ISBN:0�920092�91�8

1. Sluzhba Bezpeky OUN.2. OUN Security Service.3. Ternopil Region � Ukraine.4. Ukrains’ka Povstans’ka Armiia.

I. Potichnyj, Petro J. 1930 –II. Kutnyi, Safron. 1928 – 2004.III. Series.

DK 803.U5S35 [DK 508.79 L5 t. 44]

5

Фундатором видання цього тому є

АНДРІЙ МЕЛЬНИК

Народився 13 грудня 1916 року в с. ВовчківціЗборівського р�ну Тернопільської обл., Україна,

проживає в м. Торонто, Канада

6

7

XIV. ЗОЛОТОПОТІЦЬКИЙ РАЙОН

№ 86/XIV�1

Протокол допиту Михайла Григоровича Яворського

Р – 31.Справа ч.: ..../47 р.Яворського Михайлачлена ОУН на пс. “Луг”

Золотий Потік,

Протокол

Яворський Михайло Григорович ур. 6.ІІ.1916 р. в с. Стінка,Золотопотіцького р"ну, Тернопільської обл., в родині рільників. Прибатьках жив до 1935 р. і помагав їм в господарській роботі. До школине ходив.

В 1935 р. Яворський М. оженився з [Михайл]ів Марією з с. Стінкаі пішов мешкати до її батьків. В час польської, першої большевицькоїі німецької окупацій не був заангажований до жодного уряду, лишепрацював на власному господарстві.

В м. грудні 1943 р. пішов до СС"ів до Гайдилягру. По трьох місяцяхвишколу, виїхав враз з іншими СС"ами на Холмщину, проти боль"шевицької партизанки. На Холмщині був три місяці і знова вернув доГайдилягру. В м. травні 1944 р. виїхав на фронт під Броди.

Під час окруження під Бродами, в м. липні 1944 р. попав вбольшевицький полон. Слідуючого дня, Яворський разом з іншимиСС"ми втік. Подорозі додому, був придержаний органами МВД ізнова втік.

Прийшовши додому почав скриватися від большевиків. Головас/р Деркач Василь намовляв його, щоби зголосився, але він не хотів.В між часі з ним стрічалися повстанці “Зірка” і “Листок”. Вони казалийому критись.

Осінню 1944 р. Яворський вступив до рай. боївки “Захара”.В м. січні 1945 р. перейшов до боївки “Зірка”.Весною 1945 р. пішов до куща СКВ, де був два тижні. Після цього

був боєвиком при кущовім “Ясиневі”. Тут був три місяці, а відтак втік.За деякий час рай. пров. “Велес” приділив його до кущового “Шляха”.При “Шляхові” був до 8.ІІ.46 р. Того ж дня “Шлях” впав, а Яворський –

8

“Луг” скривався на власну руку. В той час “Луг” сконтактувався з“околотниками” – “Оріхом” і “Громом” та почав рабувати людей.

Осінню 1945 р. в с. Порохова, Золотопотіцького р"ну, в одногогосподаря забрав сподні, пензель до голення, кусок мила і горілку.Цьому господареві закидав співпрацю з МВД. В тиждень пізніше вцьому самому селі забрав окуляри, ланцушок від годинника і двідесятьзолотівки (польські). Третій раз в цьому самому селі забравстолярське начиння. В кілька день пізніше на хуторі коло с. Порохова вгосподаря Граб Михайла, забрав ланцушок від годинника, 2 шпулькиниток і лікарські ножички. Пізніше на хут. Підвількова коло с. Порохова,в голови колгоспу Івасів Михайла, забрав кілька пар білля[,] 2 парічеревиків. Крім цього поповнив ряд інших крадежей.

За посередництвом дочки священика, переселенця з Заходу,хотів злегалізуватися і разом з нею виїхати на Польщу. Вони вже булиприготовили для н[ь]ого документи і цивільне убрання. “Луг” з тоюпанною любилися.

“Захар”

∗ ∗ ∗

9

№ 87/XIV�2

Протокол допиту Івана Осиповича Ганчарика

Р. 31/aСправа ч.: .../47 р.Ганчарик Іван ОсиповичС/о РО МГБ по пс. Ворон

Золотий"Потік, дня 24.4.47 р.

Протокол

Ганчарик Іван Осипови[ч,] нар.29/I.1920 р. в с. Пор[о]хова,Золото"Потіцького р"ну, Терн.[опі"льської] обл., українець, жонатий,осв. – 4 кл. НШ.

На 7"му році життя записали мене батьки до школи в рідномуселі. По закінченні 4"ох кл. НШ, на 11"ому році життя, поступив я наслужбу до господаря Микитів Олекси у Велесневі. В нього служив я 2роки. Господар був добрий і виплачував мені солідно за мою працю.В тому часі вмирає мій батько, який був хворий на ноги. Я вернувсядодому і від 1932 р. працював вдома на господарстві.

В 1936 р. поступив на службу до Слівінського Броника, тодісолтиса с. Плужники. В нього служив 2 роки.

В 1938 р. я найнявся на місячні сезонові роботи у власникафільварку в с. Коцюбинці, Копичинецького р"ну, Терн.[опільської] обл.Там я працював від весни 1938 р. до осені 1939 р. На зиму повернувсядодому, бо прийшли большевики, порозбивали магазини збіжжя нафільварку, пограбили його самі або пороздавали бідному населенні.Це саме зробилося з фільварочною худобою, забираючи її до себеабо роздаючи населенню.

На сл[у]жбі у згаданому фільварку працювали зі мною люди змойого села: Слободян Михайло (не повернув з Німеччини),Комарніцка Осипа (вдома), Гладкий Гриць (в Німеччині), Ганчарик Аннаі Ольга, мої сестри (Анна пропала в Німеччині, а Ольга вийшла замужв Німеччині за Циндровського Володимира з с. Носів, Підгаєцькогор"ну, де живе) і Мельник Дмитро (в Німеччині). Тому, що нам невиплачено за працю у згаданому фільварку, ми забралися всі і пішли

10

до с. Коцюбинці до голови с/ради Хилія Андрія по виплату. Головазарядив молотити збіжжя. Через дві неділі ми працювали коломолочення, після чого голова с/ради нам виплатив і дав нам фірманки,які привезли запрацьоване збіжжя до с. Пор[о]хова.

В 1940 р. я записався до колгоспу в мойому селі. В колгоспі булонас 25 родин. Там працював я до вибуху большевицько"німецької війни.

В 1941 р. з вибухом війни я забрав своє майно з колгоспу (кін[ь],віз, плуг, борона) додому і господарив вдома до 3 листопада 1942 р.

За німецької окупації було тяжко жити, а що була змога виїхатидо Німеччини на роботу, з нашого с. Пор[о]хова зібралися такі люди:я, Комарніцкий Роман (співарештований), Ганиш Андрій (з с. Сороки),Ільків Василь і рішили виїхати в Німеччину. Ми поїхали до Станиславовадо нім. уряду праці і там дня 3/XI.1942 р. зареєструвалися на виїзд доНімеччини. Зі Станиславова по дорозі через Львів за тиждень заїхалими в Німеччину до м. Обергавзен. Там по півтораденному відпочинкудали нас на роботу до копальні вугілля. В копальні цій копало понад500 людей (українці, поляки, італійці, французи, бельгійці). Українціжили там окремо. Належали там до якоїсь організації і платили місячнувкладку по 5 марок. Як називалася та організація, я не знаю. В Обер"гавзен працював я 2,5 року. Місячно заробляв від 80"100 марок повідтрученні на харчі і інші видатки. Навесні 1945 р. втік я з Обергавзендо Сальцбургу тому, що там американці днем і ніччю бомбили.

До Сальцбургу приїхав я перед Великодними Святами. Тампоступив на роботу в лісі (рубали сосни). На цій роботі застали менеамериканці, які заняли Сальцбург. Всіх робітників забрали американці,які зайняли Сальцбург. Всіх робітників забра[н]о [до] лагерів в цьомуж місті. В тих лагерах було від 7"8 тисяч людей різної національності.Всі були разом. З лагерів випускали американці людей до дому. Якхто хотів, міг залишитися в американському війську. Тоді залишилосябагато українців і поляків. Я до війська не хотів іти, бо казалибольшевики, що в СССР змінена конституція, немає вже колгоспів ікожний буде працювати на своїй землі, як це було за царя і що будесамостійна Україна. Американці довезли нас репатрійованимимашинами до Лінцу. Там передали нас большевикам, які уставили насчвірками[,] відвезли на поле, ограбили з кращого майна, одежі івідставили машинами на Мадярщину до с. Янушгоза. Там зробилилагер, обставили вартовими, і почалися допити НКВД. У згаданомулагері в Янушгозі я перебував 3 тижні. На НКВД закликали мене 3рази. Там питали, коли я виїхав до Німеччини, добровільно чипримусово, чи був в нім. армії, де працював і з ким і т.п. Поводилисядосить брутально, били по лиці, страшили, грозили, і т.п. Я на всіх

11

допитах відповідав, що мене в Німеччину силою забрано на роботу. Внім. армії не був, працював в копальні, сказав з ким працював.

По згаданих допитах і реєстрації зібрали нас в колони, провірилипо прізвищах, перевели до окремого карного лагера, а звідси через4 дні забрано нас на машини (було 20 машин і везли нас через 3 дні навіддалі 250 км обертаючи 2 рази денно, беручи по 20 людей на машину– ок. 2400 осіб, мужчин в літах 1917"27) і перевезено до м. Пич [Печ]на Мадярщині, де ми застали вже ок. 3000 чол., перебраних у військовуформу ЧА. Там переглянув нас лікар, дав протитифозні застрики і через3 неділі перебрано нас у військову форму. Звідси всіх загнали до лісув землянки, де ми перебували 6 місяців – до початку листопада 1945 р.,роблячи військову муштру зі зброєю. На політзаняттях нам розка"зували, що ще прийдеться воювати з Англією і Америкою, бо цекапіталістичні держави і їм не подобається Рад. лад, тому капіталістинапевно зачнуть війну з СССР. Треба вчитися воєнного ремесла,воєнної дисципліни, щоби побороти Англію і Америку.

Звідси висилали добровольців на різні роботи в СССР, звільняючиїх з війська. Я не погодився іти на ніяку роботу тому, що мене обдурилибольшевики. Я побачив, що в большевиків зараз гірше, як було колись,що їх пропаганда забагато бреше. Звідтам відпущено перший раздодому по 1910 рік нар., другим разом відпущено по 1915 рік, третімразом по 1920 рік нар. Пізніше решту від 1921 річника забрали дороботи частину в Росію, а частину забрали до Чехії в м. Терзін. Я поїхавдо Чехії. Там нас приміщено в лагерах – підземеллях, де ми вигружувализ магазинів і ладували до вагонів: муку, папіроси, та інші в Німеччиніздобуті товари"трофеї. Там я перебув на праці від листопада 1945 р.до початку березня 1946 р. – до проголошення демобілізації від 1915"[19]21 річників. Там на праці одержували на воєнний пайок.

З Терзіна нас, вже здемобілізованих, без зброї перевезли дом. Енцесфельд (Австрія, 35 км. на південь від Відня). Там замінилинам обірвану в часі праці одежу на кращу, також військову, очистили,купали, мили, робили реєстрацію за областями, і при кінці червня1946 р. відпущено нас додому.

В половині липня 1946 р. приїхав я додому до с. Пор[о]хова,вдома застав стару матір, брата Михайла, сестру Стефу і шваграВолодимира Циндровського. Вдома я був три неділі. В часі жнив япоїхав на Крим до своєї нареченої, Катерини Матюхін, росіянки, яку япознайомив в Сальцбургу, будучи на роботі в Німеччині. Вонапомагала мені харчами і разом з нею я вертав до"дому. В Лінц мужчинзабрали большевики до ЧА і відставили на Мадярщину, жінок попровірці відпускали додому. Я передав своїй наречені[й] – Катерині

12

Матюхін валізу з одежею та інші речі особистого вжитку, щоби воназабрала їх додому, подаючи одночас адресу моєї матері, куди малаби наречена спрямувати мої речі. Тут згадаю, що я, прибувши додому,застав листа від моєї нареченої, що в ньому вона повідомляла менепро переховання переданих їй в Лінцу речей і про місце її перебування.На Крим я їхав через 6 днів. Сів на станції в Тернополі і їхав черезЖмеринку, Первомайськ, Ворошиловськ та інші. В Семфирополі[Сімферополі] я заїхав до своєї нареченої. Вона працювала мед"фельшеркою в шпиталі. Я почав з нею щиро говорити, бо побачив,що вона людина щира, бо зберігала всі мої речі передані їй під опіку вЛінцу. Ми спільно вирішили виїхати в [З]ахідну Україну і жити в моєїматері. Вона звільнилася з роботи і ми приїхали до с. Пор[о]хова. Тутя з нею звінчався в церкві в листопаді 1946 р. Від цього часу живу япід одним дахом з моєю родиною. Я з жінкою мешкаю в окремійкімнаті. Матеріально живеться нам зле. Я продав вже 2 убрання за4150 крб. За ці гроші купив харчопродукти.

Легенда:(Заввага: Арештованого освідомлено, що він знаходиться в руках

укр. повстанців. Йому заявлено, що нам відом[і] їхні злочини – їхняпровокаторська робота, при чому доказано наведенням рядумоментів їхньої поведінки, роботи серед населення (покликування напсевда деяких повстанців). Ганчарик сказав: “Тепер, хлопці, я знаю,хто ви є і я вам скажу всю правду”, при чому почав говорити.

Я, опинившись в скрутному матеріальному положенні, рішив пітиза прошеним хлібом. Самому було ніяково йти, тому я умовився зосвоїм односельчанином Комарніцьким Романом і ми оба рішилиходити спільно по селах, щоби випросити від людей хліба. Щоби невиглядати на жебраків, ми взяли зі собою деякі части одягу нібито длязаміни, яких однач[е] ми ніколи не промінювали, а старалися таккомбінувати, щоби [в] господарів, до яких ми заходили, одержатидещо з’їсти і ще кусок хліба додому.

Заввага: На питання, чому вони діяли під маскою повстанців,вживаючи при тому псевд повстанців та нарікаючи на большевицькийрежим, баламутили населення, ходячи не по селах, а попід лісниххуторах. Г. відповів: “Повстанців ми вдавали, щоби під їхньою ширмоюодержати більше харчів. Ми знали, що населення ставиться допостанців прихильно і радо їм помагає, тому ми, попробували разуспішно, примінювали цей метод постійно. Різними антирадянськимиверсіями послуговувались ми тому, щоби здобути прихильністьнаселення та одержати більше хліба. По хуторах ми ходили тому, що

13

нам, молодим[,] встидно було ходити по селах днем за жебранимхлібом. Серед згущеного населення, показавшись раз, не можна булозайти вдруге, бо люди пізнали б нас, а на хуторах ця обставинавідпадала. Тому то ми часто міняли напрямки і місцевості. Знаючикількох підпільників з мойого села ще з минулої більшовицької оку"пації (1939–41 рр.), ми в одній лише хаті покликались на їхні підпільніпрізвища – псевда.[“]

Заввага: На запитання, чому Г.[анчарик] вживав псевд, а непрізвищ – Хмара[,] Петрусь (псевда теперішніх повстанців надотичному терені), Г.[анчарик] почав крутити.

Мені відомо, що псевдо Хмара мав мій односельчанин,підпільник з минулої большевицької окупації (тут він назвав поправдивому прізвищі одного підпільника пс. Шах, який органаминашої СБ був покараний за німецької окупації за бандитизм), а Петрусь– це ім’я одного із підпільників зі с. Стінка.

Заввага: Допитуваний не хотів визнати скільки разів він був напоодиноких хуторах та признатися до того, що з окремими людьмиговорив. Він покликався при цьому на деяких повстанців, які за йогословами, приходили до нього з нач. істребків с. Порхови Боєчком повійськовий одяг. Як одиноку свою провину перед повстанцями інародом він уважає те, що обманював населення, виступаючи підфірмою повстанців. Коли після доочних доказів Г.[анчарик]продовжував крутити, при слідстві вжито третього способу слідства,після чого він почав говорити.

Зізнаю правду:Мене вислав на розвідку в терен за повстанцями нач. РО [М]ГБ

Золото"Потіцького р"ну Колачов.Перед Різдв’яними Святами 1946 р., в м. грудні, точної дати не

пам’ятаю, закликав мене дижурний села ставитися в с/раду наякийс[ь] допит у справі мойого побуту в Німеччині. Я пішов до с/ра"ди. Того дня покликав також до с/ради: Михайла Ганчарика, нар. 1913 р.(в Німеччині не був, ні в ЧА, переховувався без документів вдома і втік2 рази зі Львова зі станції, неписьменний), Міляцького Осипа, нар.1905 р. (був в Німеччині, поляк, живе в Порхові), Марціна Якубова ійого батька (батько без руки – в Німеччині не були).

Коли я прийшов до кімнати с/ради, по якомусь часі відчинилисядвері другої кімнати і показався л[ей]т. МГБ, який сказав:“Следующий”. Я увійшов до другої кімнати, в якій він урядував. Це бувзгаданий нач. МГБ Колачов: літ ок. 30, високого росту, тонкий,заживний, темно"русявий, ніс простий, очі сиві, обличчя округле. Вінсів на крісло і попросив мене сісти. Я сів на лавку. Колачов сказав мені

14

зняти рубашку і розібратися на голо. Він пооглядав мене, шукаючи заСС"івськими знаками, коли їх не знайшов, спитатав мене, коли я виїхавдо Німеччини, чи виїхав охотно, чи примусово, де працював, в якіймісцевості, в якім заводі, чи цілий час перебував в одному місці і зякими людьми я працював. Я відповів, що до Німеччини вислали менепримусово, подав час висилки, місцевість праці, завод і людей, що зними я працював, подаючи такі прізвища: Паращук Михайло зіс. Порхова, Тарабанович Микола з Золочівського р"ну, Львів.[ської]обл., Миколюк Василь [з] Станисл.[авівської] обл., Цьонко Осип зс.[ела] Миколюка, Сатанюк Михайло зі Львова. Дальше питав, в якій ябув воєнній часті. Коли я відповів, що працював в лісі, тоді він спитавпро роботу, та хто мене освободив. Я відповів, що мене освободилиамериканці і що я перебував під їхньою опікою від 5/V.1945 р. до15/V.1945 р. Я розказав, що американці давали добрі харчі, що кращебуло жити, як на нім. харчах. При тому я згадав про мою наречену, якамені помагала харчами в Німеччині, зазначуючи, що тепер я з неювже вженився і що вона руска. Зацікавленому Колачову моєю жінкоюрозказав я цілу історію моєї женячки, поїздки на Крим за нею і сказав,що вона тепер живе разом зі мною в хаті моєї мами. Я вияснив йомутакож, що вженився я з рускою тому, що вона була варта, бопереховала мені речі і виказалам[]супроти мене багато щирості.Українки були і є гарні дівчата, але я познайомившись з нею в біді,хотів дотримати обіцянки та вженився з рускою. Я пояснив, що[]вмоєї жінки немає ніякої спеціальності, що вона колгоспна робітниця.Моя професія – батрак, сказав я Колачову. Коли він поцікавивсяближче моїм життям та обставинами, я пояснив, що покищопроживаю вдома, до колгоспу не йду, бо такого немає, я недавновернув з армії. На питання Колачова, чи я не хотів би краще жити ізайматися якоюсь поважнішою роботою, я здивований, відповів, щонемаю ніякої підхожої служби. Тоді він сказав, що дасть мені гарнусліжбу і я буду прекрасно жити, буду мати багато грошей і не будумусіти тяжко працювати в колгоспі, хоча в колгоспі буду записаний,але треба мати голову на карку і хотіти. Коли я глядів на нього до"питливими очима, не розуміючи того, чого він хоче, що має сказати,Колачов заявив, що треба бути Рад. людиною і треба робити так, яквін мене повчить. Я сказав йому, що я є Рад. людиною і ми всі єрадянські люди. Колачов усміхнувся і сказав: “Не важно, такихсоветских людей много, но они разние”. Я спитав його тоді, якимтреба бути. Колачов встав з крісла і сказав до мене: “Тебя извеснокакие здесь люде” – при тім поклепав мене по плечах і сказав: “Требабути такою людиною, як я тобі скажу”. “Треба нам помагати в роботі, в

15

якій нам тут мішають люди, треба бути хитрим чоловіком, вмітипридивлятися до людей і нам про них усю правду сказати. Якщо тибудеш дійсно рад. людиною, то будеш вдома і всюди. Ти повиненпошукати нам таких людей, як: Лучка, Матійців і другі.[“] Я тоді сказав,що я не розумію, як – я маю бути вдома і всюди, як можу відшукатилюдей, про яких не маю чутки ще від 1940 р. Колачов сказав, що це неє ніяка трудність і що це не задармо. Якщо я буду добре справлятисьз роботою, то буду жити на господарстві і буду получати платню таку,як дістає Колачов. Добре є господарові мати гроші. Я тоді сказав, щобуло б добре, якщо би я одержував такі гроші і спитав, коли я можу їходержати. Колачов заявив, що СССР задармо не платить, треба собізаслужити, треба чесно працювати, каса є відчинена для таких людей,які прислужаться радянській державі, якимось чесним ділом. Коли яспитав, яке чесне діло він має на думці. Колачов подав, що требавишукати таких людей: Хмару, Петруся, Куща і Лебедя та пояснив притому, що до нього не вільно сміятися, а треба приступати до діла. Якзнайду згаданих людей, то дістану за це гроші, а не знайду, то зі мноюбуде гірше. Колачов поучив мене, як треба ходити по селах, як требапідступати до людей, коли заходити, як заходити до хат, якрозпитувати, а тоді побачу, що знайду те, за чим буду шукати.Відомості про згаданих людей казав мені Колачов принести йому дорайону або передати через нач. істребків в с. Порхова Боєчка. Коли яспитав Колачова чи одержу від нього якусь зброю, він відповів: “Якбивас всіх озброїти, то не доступив би до села”. По тих словах Колачоввитягнув папір і спитав мене про імена родичів, братів, сестер, чимвони займалися колись, чим займаються тепер, де живуть і це всезаписував. Потім дав мені підписати друкований папір, що на ньому,як я собі пригадую[,] було написано слідуюче:

ЗаяваЯ, Ганчарик Іван Осипович зобов’язуюсь добровільно

співпрацювати з органами РО МВД Золото"Потіцького р"ну.Зобов’язуюся виконувати працю чесно і додержуватися таємниці.Коли я зраджу тайну, буду покараний силою закону воєнного часу.

Ганчарик Іван “Ворон”

Цю заяву підписав я своїм правдивим прізвищем і кличкоюВорон, яку мені дав Колачов, заявляючи, що це моя кличка, що я відтепер є тайним міліціантом, що від сьогодні на завжди я мушувиконувати обов’язки чесно і служити радянській державі. Коли я небуду виконувати чесно своєї служби, то мене посадять в тюрму.

16

Колачов сказав, що моїм завданням є вишукати: Петруся, Хмару, Кущаі Лебедя. Їх я маю шукати в сс. Соколів, Стінка, Пужники, Залісся,Бариські Гаї.

Коли я заявив Колачо[в]у, що тепер зима, сніг, я не маю чобіт і небуду могти ходити по згаданих селах, він відповів: “Нічого, прийдевесна, у нас роботи багато, вона не втече”. Я спитав його, чи меніприходити до району до нього і коли приходити та що робити, якнічого не знайду. Колачов повчив мене:

Поучення:“Коли ти не маєш ніяких матеріалів, то, річ ясна, нічого н[е]

зголосиш. Як ми стрінемося на вулиці, то ти до мене не звертайся,щоби ніхто не подумав, що ти співпрацюєш з чинниками радянськоїбезпеки. Про те, що ти працюєш знаю лише я і ти. Ти будеш ходити поселах без зброї, будеш мати документ. На Сталіна можеш нарікати, якхочеш. Можеш також нарікати на всіх працівників МВД в районі.Нарікаючи на СССР, можеш говорити, що СССР вже скоророзвалиться, що буде незадовго війна, що капіталістичні державирозіб’ють большевиків, що тоді буде Самостійна Україна і т.п. При тімти пізнаєш, що думають люди, до яких ти будеш говорити. Вбиратисятреба по змозі гарно. Перед селянами треба вдавати укр. повстанців,партизанів і всяких людей, що нарікають на СССР. Коли входиш в хату,треба сказати “Слава Ісусу Христу!”, питати, що нового, при тімб[а]гато говорити, випитувати людей про всякі новості, розказуватиїм про життя партизанів, жалувати перед людьми тих, що їх військаМВД побили. Вміжчасі попросити господиню, щоби дала щось їсти.Господиня дасть їсти, бо вона не знає, що ти за чоловік. Як господинядасть їсти, то, наївшись, треба попросити харчів для других, бо васможе бути більше хлопців. Як прийдеш до хати, то заглянь по всіхзакутках – під ліжко, на піч та заглядай у вікно, немов ти боїшся бутизаскоченим і випитуй при цім, чи спокійно, чи давно були воєнні. Тоділюди тебе візьмуть за партизана і дадуть тобі усе, чого ти будешпросити. Розпитувати про гарнізони, що вони роблять, чи давно булазасідка і т.п. Незамітно випитуй, чи не приходять хлопці, чи давнобули, скільки їх було, яку мали зброю та куди пішли, як виглядали.

Бандьори – це такі люди, що живуть по лісах та підлісних хатах,переважно квартирують у бідняків (куркуль не прийме бандьори, бобоїться, щоби йому не наразитися на конфіскацію майна радянськоювладою. Ночами бандьори нападають на магазини і млини тазабирають майно. Вони хочуть Самостійної України. Ми їм дамоСамостійну Україну! На Самостійну Україну не надійтеся, вибийте цесобі з голови, треба робити в цього господаря, який тепер є, то будеш

17

жити і будеш собі добре поводитися. Бандьори здобувають так Україну,що падуть по 2, по 3 за неї. Вони її ніколи не здобудуть. Бандьори – целюди, що в них немає на ніщо часу, ні вмитися, ні наїстися. Вони ходятьбрудні, зі заржавленими крісами, якими хочуть здобути СамостійнуУкраїну. Нам за них не страшно. Вони ходять по 2, по 3, не по більше.Їх вже багато немає. Вони повбирані по"цивільному і по"військовому.

Якщо б ти попав в руки бандьорів, і вони тебе спитали, хто ти такий,то ти говори, що ти зі с. Порхова і ходиш міняти за хліб, бо тепер голод.Документів їм не показувати, тому, що вони можуть їх тобі забрати та натвоє прізвище діяти легально, а тебе зловлять і будеш покараний. Зустрічіз бандьорами треба оминати. Якщо тебе зловить МВД, то ти викажисядокументами і вони тебе відпустять. Якщо би не повірили документам таарештували тебе, то ти покличся на моє ім’я “Колачов”.

Як лише входиш на подвір’я до господаря[,] ти повинен пильноприглянутися, хто є на подвір’ю, що він робить, чи чогось не ховає, чине змішаний. Спитати, чи господар має бараболі, бо ти хочеш купити.Заглядаючи за бараболями[, п]ридивитися чи там немає криївки. Вхаті нав’язувати розмову з малими дітьми, питати їх про маму, тата,хто ще є вдома. Господ[а]ря спитати, що нового. Як господар скаже,що воєнних не було, то питати, чи заходать хлопці і т.д. Як господарінарікають на рад. владу, то зголосити це мені. Як господиня дасть дляхлопців хліба[,] то хліб цей передати також мені.

Ходити повинен ти днем і розвідувати про це, що хтось говорить,що знає, чи нарікає на СССР. Вночі тобі не вільно ходити, а коли тебезахопить ніч в дорозі, то ти добре заховай документи, щоб не відібралипартизани. Документи можна показати голові с/ради та жадати віднього нічліга. В хаті, де ночуєш, треба говорити правду, показатидокументи”. Після цього Колачов сказав: “Іди і щасливо працюй. Язнаю, що тепер зима, голодно і холодно. Прийде весна, то тоді чесноберися до роботи. Відомості можеш подати тоді, коли вже все добрепровіриш, пізнаєш. Зі мною можна стрінутися на дорозі, в мене в хатів районі, або передати відомості через Боєчка.”

Боєчко знав про це, що я можу передати через нього матеріалидо Колачова. Про це одначе з ним я до якогось часу не говорив.

Друга моя стріча з Колачовим бул[а] по Різдв’яних Святах. Ястрінувся з ним на стежці в с. Пор[о]хова. Він йшов зі сільради, а я зкооперативи. Він спитав: “Как делишка?” Я відповів, що нічого новогонемає. Ми більше не говорили, бо це було на вулиці і проходили людиз"заду і з"переду.

Третя стріча з Колачовим була на весні в міс.[яці] березні. Ястрінувся з ним случайно. Ми стрінулися на дорозі недалеко с/ради.

18

Колачов поздоров[а]вся зі мною та спитав: “Как делишка?” Я відповівзнова, що нічого нового немає. Тоді Колачов почав мене лаятисловами: “Ні чорта ти не делаеш...” Матюкав. Я почав оправдуватися,що нікуди не ходив тому, що тепер болото, в мене немає чобіт. Колачовтоді сказав, що прийде весна, буде тепло, тоді я повинен себевиправдати роботою. Більше з Колачовим я не стрічався.

За кілька днів до Великодних Свят закликав мене Боєчко. Мистрінулися за моїм городом коло ліску. Він почав говорити, щоКолачов настає йому на п’яти, чуть не б’є по писку за те, що ми нічогоне робимо. Він сказав, що треба мені піти на села, які мені призначивКолачов і розвідати що небудь. Треба злапати бодай якогось злодіяза корову чи коня, щоби привести та дати Колачову, як не вдастьсявислідити кого"небудь з повстанців.

Я пішов до с. Соколів. Був там у двох хатах. Казав людям, щовертаю з тюрми з Потока, де я сидів за це, що не хотів писатися доістрибків. Люди дали мені їсти та теж хліба на дорогу та вернув додому.Про це, що я був в с. Соколові нікому не зголошував. Про мене, як проспівробітника МВД знав лише в селі Боєчко і більше ніхто.

Згідно з інструкціями Колачова – добрати собі якогось чоловікадля товариства, щоби бути менше підозрілим, я підібрав собі заразпридержаного Комарніцкого Романа, який дуже радо погодився намою пропозицію і ми разом почали ходити по селах.

Тиждень перед Великодними Святами вибралися ми дом. Монастириська. Там Комарніцкий познайомився з одною дівчиноюзі с. Швейків того ж району. Комарніцкий удавав жениха, хоча вінжонатий, і ніби жинитися пішли ми на Швейків, щоб там зорганізувати– випросити дещо з харчів. У Швейкові здобули ми деякі харчі(Комарніцкий проміняв там черевики). Подорозі додому стрінув насодин большевик Чечулін в цивільному одязі, який ішов на Швейків. Вінзажадав від нас документів. Ми не хотіли йому показати. Він витяг зкишені пістоль"наган, тоді ми показали йому свої документи.Довідавшись, що ми з Золото"Потіччини, казав передати від ньогопривіт депутатові Верховної Ради Чубеєві. Повертаючи додому,вступили ми до трьох хат на хут. с. Залісся. Тут вдавали ми укр. пов"станців. Люди поставилися до нас прихильно, дали нам їсти та надорогу хліба і з цим ми відійшли додому.

Другого дня – 7/IV.1947 р. я сам пішов до с. Стінка, виконуючидоручення Колачова – Боєчка. Там зайшов я до 2"ох хат та, не довідав"шись нічого про повстанців, зібрав пару кусків хліба і повернув додому.

В Великодну П’ятницю я закликав до себе Комарніцкого, спитавйого чи має охоту йти на села. Коли він погодився, ми пішли з ним на

19

сс. Залісся, Велеснів, Бариш. До сіл однак ми не заходили, а ходилитільки по сіножат[я]х та хуторах, розположених подальше від сіл.Найперше ми зайшли до хати на присілку с. Залісся. Господарі, дояких ми зайшли, були нам знані з попереднього разу. Ми попросилиїсти, господиня дала нам по кускови хліба і молока та сказала, щобільше хліба немає. Я сказав тоді, що вона мусить дати, бо ми в лісі небудемо дубів гризти. Господиня сказала, що вона жодних хлопців ізліса не знає і для них хліба немає. Тоді я заявив, що заберем самі.Після цього ми вимушено забрали у господині, ніби для повстанців,один бохонець хліба. Цього дня ми були в кільканадцятьох хатах –окремих хуторах, які належ[а]ли до сс. Залісся, Велеснів, Бариш. Проповстанців ми не довідались нічого. Люди трактували нас різно: однінарікали на Сталіна і режим разом із нами, до нас ставились привітно,давали для нас і для тих, що в лісі[,] харчі. Другі трактували насмовчанкою, не хотіли із нами говорити, говорили, що нічого не знають,бо тепер всякі люди ходять, і не знати, кого боятися. За цілий день мивспіли назбирати кілька[]бохонків хліба, кільканадцятеро яєць та іншихпродуктів. Передвечором, ідучи на Порхову, ми знова вступили наЗалісецький хутір, де знову вимагали для хлопців харчі. Колигосподиня, в якої ми були зранку[,] дала нам один бохонець хліба,ми, відходячи, сказали їй, що коли за нами завтра питатиме старшийсивий чоловік, вона повинна сказати, що в неї були: Хмара і Петрусьта забрали хліб. Після цього ми пішли домів. Харчі, що їх мизорганізували, ми занесли до своїх родин.

Дня 14/IV."47 р. я разом з К"[омарніцк]им вийшли знова нароботу. Найперше ми подались, як і попередній раз, на присілокс. Залісся. Тут ми в людей розпитували, що нового в світі, у р"н[і], вселі. При цьому ми говорили, подані Колачовим версії. Я говорив водній хаті: тепер біда, нас б’ють, от недавно в р"н Коропець привезлиубитих 3"ох наших хлопців. Цілий день ми ходили по хуторахсс. Залісся, Велеснів, Бариш. За день ми вспіли добре наїстися таназбирати харчів додому.

21/IV."47 р. ми із К"[омарніцк]им вийшли в напрямі с. Бариш.Обійшовши кілька хат на присілку Чемерова, ми зайшли на присілокГутишину. Тут вступили до кількох хат де просили щось на хлопців,харчі. Із розмов, що ми їх вели в цей день із людьми пригадую собіслідуюче: на хуторі під лісом – я говорив, що господарі не повинніцікавитися, хто ми такі, бо їм цього не потрібно знати. Тепер є багатолюдей, які під сталінським чоботом не можуть жити по"людськи імусять критися. Я питав, чи тут є школа, та сказав при цьому, що внас, у лісі є кращі школи, у нас є все, що тільки потрібно, нас багато,

20

але цього ніхто не мусить знати. Господиня дала нам хліба на дорогу і,не висказавшись нівчому ні проти Сталіна[,] ні проти повстанців,сказала, щоб ми йшли своєю дорогою. У другій хаті на горбі, де бувгосподар, ми завели балачку на політичні теми. Господарі нарікали нарад. владу, на адміністрацію села, на порядк[и.] Нас добре нагодувалита трактуючи нас, як повстанців, відкрито про все говорили. Саметоді до згаданого господаря прийшло кількох переселенців із"за лініїКерзона і завелась розмова на теми переселення та розміщенняпереселенців на згаданих хуторах. Одна жінка дуже плакала, що немаєхати та просила нас помочі. Нам було ніяко[во] відходити і мипообіцяли їм в цій справі допомогти. На відході я із господаремумовив знак, щоби, коли ми прибудемо групою, він зразу міг наспізнати. Господиня дала нам на дорогу білого хліба, 12 шт. яєць ісмальцю. Тому, що був вже вечір, ми вступили подорозі ще на одинхутір і пішли домів.

Моє останнє завдання – під час якого я був придержаний, булодня 25/IV.1947 р. Ще з досвідку ми вибрались із К"[омарніцк]им вдорогу у напрям с. Залісся. Зі собою, як і завжди, ми забралинаплечники, в яких ми носили ніби для заміни, деякі фаталашки.Комарніцкий мав зі собою шкіряну течку, в якій був схований т.зв.“вєщмішок” (сумка). В одяг ми були одягнені в той, що завжди йогоносили. Зранку ми пішли найперше на присілок Залісся, там побули удвох хатах, і, одержавши дещо з[’]їсти, ми завернули на присіло[к]Бариш – Гутишина. Тут ми вступили до хати під лісок, де попросилиїсти. Під час їдження я розказував господарям різні небелиці про війну,одначе господарі в цю розмову на цю тему не включалися. Вони далинам по кускові хліба на дорогу і ми пішли на інші [ху]торі. На хуторах, вярі, ми знову вступили до 2"ох хат. Там побували ми дуже коротко. Впершій хаті під лісом я часто виходив над[в]ір та зпозирав на ліс. Доцеї хати ми разом оба не заходили, а постійно один із нас був надворі. У цих хатах ми випили по горнятку молока, одержали по кускухліба та через ліс широкою дорогою зайшли на окремі хуторі у лісі. Тутзнову ми зайшли до 2"ох хат. На першому подвір’ї, на яке мивступили[,] ми зустріли господаря і з ним завели балачку, що нового.В коротці на подвір’я прийшов другий господар, я спитав його, чогойому треба, чого він такий змішаний? Він відповів, що прийшов досусіди за потребою. На цьому подвір’ї ми побували дуже коротко таперейшли на інший хутір в лісі. Господаря ми знов питали, що нового.Він сказав, що нового ніщо не знає. Тоді ми попросили їсти та хлібадля хлопців. Я часто із подвір’я споглядав у ліс, та заглянув при томупід шопу, у хлів. На цьому хуторі ми побували також дуже коротко і,

21

одержавши по куску хліба, ми лісом перейшли у південний напрямок.Ідучи через ліс, ми зупинилися в кущах та трохи відпоч[ит]и, тоді повзнас пробігла молода дівчина, якої ми не зупиняли. Вийшовши із лісу,ми зайшли на хуторі над яром. Із одного до кращих господарств мирішили наїстися. В хаті ми стрінули дівчину, яка бавила дитину. Їїспитали, де мати, бо ми хочемо щось доброго їсти. Тоді дівчинавибігла надвір, ніби покликати маму, оставляючи нас в хаті. Вміж часівід сторони села надійшло 3"ох воєнних. 2"ох із них вскочили в хату такрикнули: “Руки в гору.” Ми підняли руки вгору, нас обшукали, забралидокументи та рішили нам іти з ними на “проверку до майора.”

Ми зразу думали, що це істребки із большевиками, тому виказа"лися перед ними документами, думаючи тим від них звільнитися.Згадані большевики повели нас дорогою поміж хуторі, вивели на поле,ніби в напрямку на район. Подорозі зупинилися із нами в маленькомугайку, де рішили підождати на начальство. Тут вони рішили нам сідати.Двох із них із відбезпеченими автоматами залишилися біля нас, а одинкудись відійшов. По довшому часі дорогою зі сторони району[підійшло] ще кількох большевиків. Один із них, загорнутий в палатці,зразу підійшов до нас. Він накинувся на нас із лайкою та вдаривК"[омарніцко]го по лиці. Він дуже кричав: “Вы бандите, бандировскиешпиони, мы будем на вас шкуру драть, как вы не сознаетесь.” По цьомуя зразу пізнав, що це большевицький старшина. Мені при інструктажіговорив Колачов, що “бандьори” із цивільним населенням дуже лагідноповодяться, нікого не лають і не б’ють. Коли майор, як я його осуджував,підійшов до мене і накинувся із цією ж лайкою, я зразу зареко"мендувався, як своя людина. Коли майор, взявши мене одинцемдальше [г]розив і лаяв та говорив, що забере мене у Чортків, я рішиввжити свойого останнього аргументу, покликуючись на Колачова. Япросив большевика, щоб він зв’язався із Колачовим по телефону, бонізащо мене брати у тюрму, коли я своя людина.

Після цього, коли я визнав себе знаком Колачова, згаданий майорзаговорив до нас українською мовою: “Ви большевицькі шпигуни,бандити, ви шукали за укр. повстанцями і їх найшли. Тепер ви в рукахукраїнських повстанців і мусите нам співати правду, інакше ми будемоговорити з вами по НКВД"івськ[и].” Нас після цього повстанці докладнообшукали, пов’язали назад руки та завели дальше від дороги в кущі.Тут прив’язали до дерев. Пізно ніччю приїхало 2 підводи, на яких булокількох повстанців. Нас пов’язаних привезли сюди.

На допитах спочатку я не хотів говорити правди, бо боявся, щови мене після допитів відпустите і я буду покараний большевиками.Мене тоді могли із ріднею вивезти на Сибір.

22

Заввага: Коли його напімнено, сказав: я не хотів признаватисятому, що боявся, щоб ви мене, як зрадника укр. народу не повісили. Атепер, після цього, як ви пообіцяли мені, що я лишаюся разом з вамиу повстанцях, мені нічого скривати поганих НКВД"истів і я вам чеснорозказую правду. За час моєї діяльності, я не вспів ще нікого видати,мені на це, зрештою, непозволила б совість, як українцеві. Свою винуя почуваю лиш в тому, що я підшивався під фірму повстанців табаламутив народ. За це ви мене, безперечно покараєте по заслузі.Під час нашого бродження по хуторах, ми пізнали б[а]гато людей, яківорожо ставились до большевицької влади та давали нам матеріяльнудопомогу, як повстанцям. Їх, за їхню щирість і добросердечність уруки НКВД"истів я ні разу, і нікого не віддав. Хліб, який ми організували,ніби для повстанців, ми завжди розділювали поміж себе, заносилидо своїх родин і ніколи на МВД, як мені припоручив Колачов – Боєчко.Ширших завдань про слідження якихось провідників, командирів чиінших, як це ви мені закидуєте, не мав, а радше за короткий періодсвоєї співпраці з МВД не вспів[]одержати. Крім вищенаведенихорганізаційних псевд і прізвищ, назв я не одержав. За порадою,інструкцією Колачова, я повинен був якнайскорше виконати, щоб бутидо[с]тойним “сталінської премії” з рук МВД. На роботі я повиненбув[]самостійно розширяти поле своєї діяльності та зробитиякнайбільше, тоді, очевидно, я одержав би велику нагороду.

Ще раз зазначую, що від Колачова я одержав одне, загальне,безстрокове завдання, тому саме я не мав із ним визначених,окремих періодичних стріч. Стрічі, що їх я мав із Колачовим, післяодержаного завдання були тільки принагідні, а не тенденційні. Настрічі до Колачова я мав приходити після цього, коли матиму бажаніматеріали. Їх я не мав, тому ні разу до К"[олач]ова в р"н особисто[,]ні чеез Боєчка, я[]ніщо не передавав.

Із агентів, сексотів, які співпрацюють і[з] большевицькимиполіційними органами[,] я не знаю нікого, так як це збер[і]гається втайні. З моїх прямих зверхників по поліційній роботі знаю Колачовата Боєчка, через якого я повинен подавати відомості та одержувативід нього завдання. Боєчко має, очевидно, більше людей таких, як я.Їх прізвищ я не знаю і за час свойого не[д]овгого побуту у родинномуселі не вспів пізнати.

Після напімнення подаю: я мав завдання слідити не тільки заповстанц[я]ми у цьому терені, але також за місцевим населенням уродинному селі. Окремих людей, крім родин двох місцевихпідпільників, завдання слідити, я не одержав. Щоби слідити залюдьми, повинен щовечора виходити надвір та наслухувати за рухом

23

в селі. Де був надмірний гамір, рух, лай собак, світилося задовгосвітло, були заслонені вікна, я повинен негайно в цей напрямок іти назгадане подвір’я, заходити городом, та підглядати, насл[у]хувати.Вечором і вночі , я повинен[]виходити на вулицю та дивитися чи непроходять люди зі зброєю. До них, хтоб це не був – свої, чи“бандьори”, треба добре приглянутись та слідити куди підуть, щороблять, до кого заходять, де квартирують і зараз негайносповіщати Боєчкові чи Колачову.

Комарніцкого, який зараз разом зі мною арештований,заангажував особисто я, чи він мав окремі припоручення від МВД[,]не знаю і в цьому сумніваюсь. Він мені про це нічого не згадував.[Пр]о моє пряме завдання від МВД К"[омарніцк]ому я нічого неговорив. Його я забрав за Колачова [порадою] – добрати собісопутника. Комарніцкий, який матеріально дуже низько стояв, охотнозі мною ходив. Він, як і я говорив перед населенням на Рад. Союз тавдавав повстанця, щоби одержати більше харчів від населення.Перед населенням у розговорі, обманюванні завжди провідну ролюграв я, а К"[омарніцк]ий тільки дочіплявся – потакував та докидавдеякі слова. Він вдавав парубка, хоч був вже жонатий, тому носивнавіть на лівій руці кільце.

Я визнав усю правду. Тепер можу, як і ви, громити енкаведистів,щоби себе оправдати, я обов’язуюсь убити Колачова і Чубея.

Заввага: Об’єкта арештовано під маскою большевиків. Повстанець,який вдавав большевицького старшину МГБ, з лайкою і ударом накинувсяна одного із них “бандит, где твое оружие, зачем ты бродиш по лесу, явас сей час постриляю, как собак”, Комарніцкий оправдувався, що вінсвій чоловік, був в ЧА і зараз ходить за хлібом для себе і родини.

Перестрашеному К.[омарніцкому] на поміч поспішав Ганчарик,який доброю рускою мовою по"військовому заявив: “Товариш майор,мы свои, хороши люди, мы не бандиты.” На окремому випитуванніГ.[анчарик] покликався на кількох МВД"истів з р"ну, та ручався нач.МГБ Золото"Потіцького р"ну Колачовим. Він сказав: “Свяжитесь зКолачовим, тогда узнаете мою личность.”

Арештований, після його заломання, в[и]сказував все ініціа"тивно, охотно. Це був тип низьковартісний, спосібний на все радинаживи, збереження себе.

Постій, дня 26/IV/1947 р.25/a, 35/a

∗ ∗ ∗

24

№ 88/XIV�3

Протокол допиту Романа ПилиповичаКомарніцького

Р. 31/аСправа ч.: .../47 р.Комарніцький Роман Пилипович

Протокол

Комарніцький Роман Пилиповичнар. 16/II/1919 р. в с. Пор[о]хова,Золотопотіцького р"ну, Терноп.[і"льської] обл., українець, жонатий,осв. – 4 кл. Н.Ш.

Я, Комарніцький Роман Пилипович, нар. 16/II/1919 р. в с. По"р[о]хова Золото"Потіцького р"ну, Терн.[опільської] обл. в рідні рільника.На сьомому році життя я пішов до школи, де закінчив 4 кл. Після цьогопомагав батькам у рільництві. Я був сиротою, батька не пам’ятаю, матипомерла, коли я мав 13 літ. Від 13 років я пішов у найми. Служив устрия, Комарніцького Степана, 3 роки. Маючи 16 літ, я пішов служитидо с. Велеснів, де проживав один рік у Крислатого Івана. Після цього яперейшов до м. Бучач у найми до свинаря Костукевича. У нього був зафірмана один і півроку. Після цього я пішов в с. Пор[о]хова до сестри,тут я помагав її у господарці, аж до приходу ЧА.

В жовтні 1940 р. я був забраний на службу до ЧА. Служив у 144сп. Командирів зараз собі не пригадую. В армії був я стрільцем. Післявибуху війни в серпні моя частина виїхала на фронт. На відтинку Шполенедалеко Києва ми заняли оборону проти німців. Вкоротці, під часнаступу німців на наші окопи, я здався німцям в полон. Нас,полонених[,] відставили німці до м. Рівне, тут я пробув один місяць утаборі для воєнно"полонених. Із"відси я був відпущений додому.Осінню 1941 р. ми прибули в с. Порхову. Я зайшов до своєї сестри тапомагав їй в господарці.

В листопаді 1942 р. мене завербовано на роботу до Німеччини.Зі мною виїхало на роботу ще кількох моїх односельчан, між нимиГанчарик Іван Осипович. Зимою доставили нас німці до м. Обергавзен,там призначено нас на роботу у вугільній шахті. У цій шахті, якої назви

25

собі не пригадую, я працював до квітня 1945 р. На початку квітня насіз цеї шахти німці перевезли до м. Ізелю, тому, що наближався фронтангло"німецький.

16 квітня 1945 р. м. Ізелюн захопили американські війська. Ізприходом американських військ усі робітники розійшлися, хто куди.Я поїхав назад до Обергавзена. Там я получився із іншими українцями.Нас 19"ох перебувало у бараках під містом. Харчі давали нам німці.

Літом у липні 1945 р. нас забрали американські власті до таборунад рікою Рен [Рейн], якого назву я забув. Там було кільканадцятьтисяч людей різних національностей, переважно зо східних країв.

3 серпня 1945 р. до нашого табору приїхали большевики. Вонивсяким способом заманювали нас на сторону Рад. Союзу, обіцювалищасливе життя, самостійність, та інші небелиці. Внедовзі після цього,усіх, перебуваючих в таборі, американці погрузили у вагони таперевезли на сторону Німеччини окупованої рад. військами, депередали нас в руки військовим властям ЧА. Тут під ескортом завезенонас до таборів. У таборі я переходив (особое дело). Мене, як і всіхінших, перебуваючих в таборі, закликав до себе больш. лейтенант надопит. В окремій кімнаті він зразу накинувсь на мене з лайкою, що я“бандит”, СС"овець, зрадник. Я розказав всю правду про себе так, якзараз її розказав вам. НКВД"истові не сказав я тільки, що буввідпущений німцями з полону та після перебування вдома, добро"вільно завербувався до роботи в Німеччину. Йому я сказав, що в липні1941 р. під час транспорту воєнно"полонених в глуб Німеччини, я втікіз ешелону, переодягнувся в цивільний одяг і станув до роботи в шахту.Після перевірки, нас через кілька днів усіх воєнно"здібних забрали вЧА. Я був призначений до зенітної артилерії, до частини 1065. Тамзразу я пройшов стрілецький вишкіл і після одного місяця бувпереданий у ба[та]рею радіо"зв’язку, де пройшов вишкіл і став радіо"телеграфістом. Наша частина побувала зразу у різних місцяхокупованих зонах Німеччини, а відтак була перекинута на Мадярщину.Наша частина охороняла від воздушного налету залізнодорожні лінії.

В червні 1946 р. я був демобілізований із рядів ЧА. В половинілипня я прибув до с. Пор[о]хова до своєї сестри. Зразу я помагавсестрі при господарстві. А, піднайшовши собі дівчину, восени 1946 р.я з нею оженився. Моя жінка живе у своїх батьків і я, оженившись,перейшов до неї. Вона працює молочаркою, при чому я її деколипомагаю. В с. Пор[о]хова, при батьках моєї жінки я жив до сьогодні.

До справи:Приблизно [з]а два тижні до Великодних Свят 1947 р. до мене

прийшов мій односельчанин, зараз тут присутній Ганчарик Іван

26

Осипович, та сказав, щоб ми спільно пішли щось зорганізувати дляжиття, тому, що голод не дає спокою. Він порадив мен[і] взяти зісобою по можливості деякі речі для заміни. Я взяв черевики і мивибралися на м. Монастириська. Тут ми познакомились на ярмаркуз одною дівчиною зі с. Швейків, з якою я пообіцяв женитися і миперейшли до с. Швейків. Тут я проміняв свої черевики за пуд жита тапару бохонок хліба та ми повернулися домів. Подорозі ми вступилина хутір б. с. Залісся. Тут Ганчарик просив людей хліба та казав, щобвони давали по"більше, бо ми не самі, а нас багато в лісі. У двохгосподарствах ми дістали по куску хліба та пішли у Порхову. Післяцього раз перед Святами і в Свята та ще кілька разів я ходив ізГанчариком на організування харчів. Ганчарик завжди говорив, щоми організуємо харчі для хлопців і люди, маючи нас за повстанців,нам часто їх давали. Ганчарик говорив, що треба по"більше нарікатина Сталіна і хвалити повстанців, то більше заробимо хліба. Ми так іробили. Ганчарик завжди починав із господарями політикувати, а ядокидав по слову. Нам добре йшло, ми із порожними руками додомуніколи не вертали і мої старі штани, які я носив, ніби для заміни, язавжди приносив додому. Моя жінка мене питала, куди ми ходимо,я їй розказував, що ми крутимо людям голови, вона сміялася, щонам довго так не вдасться.

На закиди мені, що я бандит, большевицький агент, відповідаю:що із бандитами, большевиками я нічого спільного не мав.Поліційним агентом МВД я не був і не є. Про це може посвідчитикожний мешканець мойого села, нач. істребків Боєчко, який маєзв’язок з нашими хлопцями та Ганчариком.

Заввага: Після вищенаписаного переслухання, при допитуванніГанчарика, Комарницький намагався втікати. Під час намаганої втечійого застрілено.

Постій, дня 26/IV.1947 р.25/a, 35/a

∗ ∗ ∗

27

№ 89/XIV�4

Протокол допиту Василя Михайловича Григорчука

Р – 31.Справа ч.: .../47 р.Григорчук Василяучастковий РО НКВД

Золотий Потік,червень 1947 р.

Протокол

Григорчук Василь Михайлович, ур. 1924 р. в с. Рублин,Золотопотіцького р"ну, Тернопільської обл., українець, вільний,освіта – 2 кл. НШ.

В 1945 р. вступив до праці в РО НКВД, Золотопотіцького р"ну іпрацював участковим.

В м. червні 1947 р. повстанці з Товмацького р"ну, Станисла"вівської обл., його зловили і розстріляли, а документи передали вЗолотопотіцький р"н, для СБ. Ближчих даних про його праці втечтці немає.

Січень, 1948 р.20/3

∗ ∗ ∗

28

№ 90/XIV�5

Протокол допиту Антона Петровича Лукасевича

Р – 31.Справа ч.: .../47 р.Лукасевича АнтонаСпівробітника МВД.

Золотий Потік,

Протокол

Лукасевич Антін Петрович, ур.1899 р. в с. Вістря, Коропецькогор"ну, Тернопільської обл., поляк,невійськовий, жонатий, по фахушвець, неграмотний.

Я, Лукасевич Антін с. Петра уродився 1899 р. в с. Вістря, Коро"пецького р"ну, Тернопільської обл. в родині польській. В батькамойого було пів морга поля.

В сьомому році життя я пас свою і інших господарів корови. Заце платили мені люди збіжжям і грішми. В 12 році я ходив з родичамина заробітки до багатших господарів.

В 1921 р. я оженився з Баранюк Юстиною з с. Вістря і пішовмешкати на її господарство. В 1937 р. я купив чотири морги поля іхату на хуторі Глибока коло с. Стінка Золотопотіцького р"ну.

Родина моя складалася з мене, жінки, сина Івана ур. 1928 р.,Михайла 1930 р., Петра 1939 р. і Василя 1940 р. В час усього свойогожиття я не брав жодної участі в організаціях ні товариствах.

Зимою 1947 р. (дати не пригадую собі), мій син Михайло сказавмені, що Колачов посилає його на села, щоби він збирав збіжжя і іншіхарч. продукти ніби для партизанів. При тому мав запам’ятовуватисобі хто і що дає та все йому зголошувати. Казав, що зібрані продуктизабере для себе, це має бути заплата за