ЗМІСТ - fs01.vseosvita.uaперіоді. Значна увага приділена майбутнім першокласникам; «Зернятко» - конкретизує

ЗМІСТ

1

Вступ 2 – 6

2

Мета, завдання, напрямки діяльності 7

3

План роботи творчоїгрупи 8 – 10

4

Склад членів творчої групи 11

5

Алгоритм діяльності творчої групи

12

6 Про напрямки роботи:

o націокультурний,

o патріотичний,

o естетичний,

o особистісний,

o інтелектуально-творчий.

13 - 23

7 Нормативно-правове забезпечення

впровадження програми виховання дітей

дощкільного віку «Українотворець».

24 – 34

8 Розвиток мовленнєвого потенціалу

дошкільників шляхом впровадження

програми виховання дітей дошкільного віку

«Українотворець».

Засідання теоретично-організаційне.

35 – 45

9 Формування національної свідомості дітей

дошкільного віку в сфері «Я – українець. Я –

українка».

Засідання інформативно-креативне.

46 – 61

10 Сфера «Українська культура».

Формування пізнавальних, моральних і

естетичних почуттів в світі народної гри, в

світі народної іграшки.

Засідання інформативно-креативне.

62 - 76

11 Курс на співпрацю.

Батьківська компетентність у вихованні

національної свідомості дошкільників.

Засідання аналітично-підсумкове.

77 - 89

12

Література 90

13 Рецензія 91- 92

2

ВСТУП

Дошкільна освіта є найпершою освітньою ланкою, а дошкільний

навчальний заклад – освітня організація, в якій забезпечується суспільне

виховання і навчання дітей дошкільного віку. Зміст роботи в ДНЗ

координується державними документами, зокрема програмами.

Державна освітня програма – це нормативно-управлінський документ,

який характеризує специфіку змісту освіти й особливості організації освітнього

процесу.

Специфіка – виключна властивість, особливості організації освітнього

процесу – шляхи, методи і принципи реалізації програми.

Зміст дошкільної освіти реалізується через Державну Базову програму

розвитку дитини дошкільного віку «Я у світі».

Займенник «Я» підкреслює виняткову роль власної активності дитини

в особистісному ставленні й водночас важливість гармонії індивідуального та

колективного «Я». Назвою програми актуалізовано необхідність виховання

свідомої особистості, розвиток почуття власної гідності, що ґрунтується на

самоповазі і визнанні чеснот дитини значущими для неї людьми.

Це державний документ, яким керуються вихователі під час

організації навчально-виховного процесу, здійснюючи реалізацію особистісно-

орієнтованої моделі дошкільної освіти. В цьому і полягає специфічність змісту

педагогічного процесу в ДНЗ – всю увагу педагоги спрямовують на розвиток

потреб, нахилів і уподобань вихованців.

Основними труднощами, які виникли на шляху впровадження Базової

програми «Я у світі» були такі: тимчасова розгубленість від переходу від

типового до самостійного творення, свідомого вибору певних форм, методів,

прийомів, видів діяльності; недостатнє методичне забезпечення на початку

впровадження Державної програми; збіднена матеріальна база відповідно

вимог всебічного розвитку дошкільників.

Завдяки власним зусиллям, власній ініціативі, допомоги з боку батьків

у створенні відповідного розвивального середовища Базову програму розвитку

дитини дошкільного віку «Я у світі» впроваджено. Втілюються в практику

принципи гуманізації і орієнтації на особистість. Набув чинності принцип

пріоритету родинного виховання над суспільним – широке залучення батьків

або осіб, що їх замінюють, до взаємодії із дитячим садком.

Отже, специфічність змісту, планування та організації навчально-

виховного процесу осмислено і усвідомлено. Але, за своїм характером Базова

програма «Я у світі» стратегічна: визначає основоположні напрями змісту

дошкільної освіти. Нам запропонували загальний, не деталізований план

педагогічного процесу, який охоплює тривалий період і способи досягнення

мети. Саме тут починали виникати труднощі в організації навчально-виховного

процесу. Нам, педагогам, потрібні документи, які поєднують в собі і теорію, і

практику, в яких висвітлюється специфічно-деталізований зміст дошкільної

3

освіти (тематика, підготовка, сукупність прийомів, засобів і методів,

результативність, бажано на кожний віковий період дошкільного дитинства).

З цією метою відповідно до листа МОН України «Щодо порядку

розроблення програм для дошкільних навчальних закладів» №1/9-369 від

27.05.2010 року, окрім державної програми «Я у світі» як основної, в освітній

роботі з дітьми дошкільного віку використовуються й додаткові освітні

програми комплексного характеру, що мають гриф Міністерства освіти і науки

України. Зокрема це такі програми:

«Впевнений старт» - програма розвитку дітей старшого

дошкільного віку, якою передбачено змістове наповнення

освітньої роботи з п’ятирічними дітьми;

«Дитина в дошкільні роки» - конкретизує зміст державної

базової програми по кожному окремому року життя дітей

дошкільного віку;

«Дитина» - програма виховання і навчання дітей від 2 до 7 років,

яка визначає зміст, обсяг і порядок подачі дітям освітнього

матеріалу з поступовим ускладненням на кожному віковому

періоді. Значна увага приділена майбутнім першокласникам;

«Зернятко» - конкретизує зміст роботи з дітьми раннього віку.

З метою покращення якості педагогічного процесу та реалізації

варіативного змісту дошкільної освіти у роботі з дітьми дошкільного віку

використовуються парціальні програми, а саме:

o «Англійська мова для дітей дошкільного віку» Шкваріна Т.М.;

o «Дитяча хореографія» Шевчук А.С. – прилучення дітей до

танцювального мистецтва з метою формування фізичних і

моральних якостей, духовного збагачення і творчого розвитку;

o «Кольорові долоньки» Ликова О.І. – художнє виховання,

навчання і розвиток дітей від 2 до 6 років;

o «Лего-конструювання» Пеккер Т.В. – навчання дітей творчому

мисленню, вирішенню поставлених задач, вмінню ефективно

працювати в команді, поширювати знання дітей в технічних і

дизайнерських науках;

o «Українотворець» Кононенко П.П. – сприяння становленню

кожної дитини як гармонійно розвиненої особистості,

усвідомленню її як творця себе, своєї родини, держави, світу.

Згідно із Законом України «про освіту» метою освіти є всебічний

розвиток дитини як особистості та найвищої цінності суспільства, виховання

високих моральних якостей, збагачення і розвиток соціокультурного

потенціалу, виховання у дітей дошкільного віку поваги до прав і свобод

громадянина України незалежно від віку і статі, до української мови як

державної і культурних цінностей української держави. Реалізацію даної мети

Наукво-дослідний інститут українознавства МОН України пропонує

здійснювати через навчально-виховний курс «Українознавство», який включає

в себе чотири програми. Увазі вихователів пропонують програму виховання

4

дітей дошкільного віку «Українотворець», автор Кононко П.П. Головна ідея

програми – виховання підростаючого покоління на основі українських

національних цінностях.

Програма розроблена відповідно до Базового компонента дошкільної

освіти. Вона враховує досвід і традиції української народної педагогіки,

ґрунтується на принципах і засадах міжнародних конвенцій про дітей,

Конституції України.

Структурована програма відповідно до основних сфер – змістових

блоків. Кожен змістовий блок відповідає певній сфері Базової програми «Я у

світі». В свою чергу, кожен змістовий блок конкретизується трьома змістовими

лініями. Особливістю пропонованої програмиє те, що вона підпорядковується

макросфері «Мова». Реалізується макросфера змістовими лініями «Українська

мова» та «Українська словесність».

Базовим дошкільним закладом по апробуванню парціальної

програми «Українотворець» в Полонському районі було визначено ДНЗ №3.

В дитячому садку створено творчу групу в складі із чотирьох

вихователів: Войчишина Т.М., Дехтярук Л,В., Кіпрач Т.М. і Кисюк В.Г.

Творчою групою на чолі з керівником ДНЗ №3 Бобрівник М.Г. було

проведено засідання круглого столу «Комплексний характер роботи творчої

групи», що передбачає єдність і взаємозв’язок усіх сторін і напрямків апробації

програми виховання дітей дошкільного віку «Українотворець». В ході

засідання було визначено:

- завданнями програми «Українотворець» є ті самі, що і БП «Я у

світі»: навчати, поширювати знання, розвивати і формувати

вміння, удосконалювати навички, виховувати прагнення

саморозвиватися, але на основі націокультурного простору;

- змістова лінія «Українська мова» являє собою лінгводидактичні

закони мовленнєвої діяльності, а змістова лінія «Українська

словесність» - літературний простір української культури;

- визначені напрямки, форми, види і засоби роботи;

- педагогічний процес повинен бути відкритим, нести в собі

інформативність для батьків вихованців щодо гармонійного

націокультурного розвитку дітей. З цією метою на кожне

засідання творчої групи запрошувати батьків.

В першу чергу було складено календар буття українського народу.

Саме в ньому висвітлена гармонія життя людини в природі, її світогляд і спосіб

мислення, її прагнення і переживання. Відповідно визначені теми на кожен

місяць, які вивчалися з дітьми, види діяльностей протягом місяця.

Наприклад. Місяць жовтень - Покрова, цілюща калина, українські

вечорниці:

одне-два заняття на місяць націокультурного змісту -

«Калинова Україна», «Прийшла Покрова – всохла діброва»,

щотижня спостереження за жовтневими змінами в природі та

діяльністі людей. Спостереження здебільшого передують

навчальній діяльності,

5

предметно-практична діяльність національного характеру

(виготовлення намиста, кінцевий етап заготівлі природного

матеріалу, колективні роботи на осінню тематику, лущення

квасолі і кукурудзи, перебирання гороху і квасолі),

вивчення літературних творів відповідно тематики,

влаштування виставок національного змісту, також по темі, з

наступним переглядом дітьми з інших груп та батьками

вихованців,

розповіді і бесіди в другу половину дня на тему «Українські

вечорниці», в ході яких поширюють знання дітей про

зайнятість дорослих і дітей у вечірній, вільний від трудової

діяльності, час,

розвага «Українські вечорниці» - пісні, ігри, танці, конкурси,

обов’язковим є визначення головного атрибуту. В даному

випадку - «Панна Осінь».

Щокварталу кожен член творчої групи звітував перед іншими

вихователям про виконану роботу. Ділився найбільш вдалим, як на його думку,

досвідом.

Протягом 2009-2010 н.р. членами творчої групи ДНЗ №3 Програму

виховання дітей дошкільного віку «Українотворець» було апробовано.

Проведено ряд розважально-виховних заходів націокультурного спрямування.

Навчальний процес наповнювався генетичним багатством українського народу

– мораллю, естетикою, історією. Поповнено розвивальне середовище

предметами національного характеру: куточки, атрибути до рухливих та

сюжетно-рольових ігор. Виготовлені дидактичні ігри національного змісту.

В кінці навчального року під час аналізу апробації парціальної

програми «Українотворець» визначено ряд позитивних рис:

o зручна структура,

o простота і чіткість викладу програмового матеріалу,

o інформація щодо кола компетентності на кожен віковий період

дошкільного дитинства,

o визначено показники успішного розвитку дошкільників

(результативність роботи),

o доповненя змісту змістових ліній варіативною тематикою

(варіативність – спосіб адаптування умов, форм, засобів на основі

виникнення нових потреб; при цьому не втрачаються характерні риси),

o перелік рекомендованої літератури щодо наповненя навчально-

виховного процесу національним змістом.

Відділом освіти Полонської районної державної адміністрації видано

наказ за №76 від 24.06.2010 року «Про впровадження програм розвитку дітей

дошкільного віку в навчальних закладах району у 2010-2012 нн. рр.», в якому

визначаються напрямки роботи щодо реалізації варіативного змісту дошкільної

освіти в Полонському районі: узагальнення, впровадження і презентування

результатів впровадження парціальних програм.

6

Згідно вище зазначеного наказу в Полонському районі створено

творчу групу по впровадженню програми виховання дітей дошкільно віку


Дана група профільна довготривала: її діяльність розрахована на

2010-2012 навчальні роки; вона об’єднує педагогів однієї галузі, які працюють

над однією проблемою. В ході засідань планується не тільки пропагувати

набутий досвід широкому загалу дошкільних педагогічних працівників, а й

виявляти, вивчати, апробовувати досвід інших вихователів Полонщини. В

такому разі можна сподіватися на більш глибинне теоретичне вивчення та

практичну реалізацію впровадження парціальної програми.

7

Мета. Підвищення професійної компетентності педагогів у вихованні дітей

дошкільного віку як громадян української держави, для яких

найвищим ідеалом є єдність особистих та національних державних

інтересів.

Завдання. 1. Спрямування уваги вихователів на використання парціальної програми

виховання дітей дошкільного віку «Українотворець» в становленні

світогляду майбутніх громадян України на основі націокультурних

цінностях.

2. Пошук оптимальних шляхів реалізації мети та завдань парціальної

програми виховання дітей дошкільного віку «Українотворець».

3. Активізувати творчий потенціал вихователів в організації навчально-

виховного процесу щодо виховання дітей дошкільного віку на основі

національних цінностях українського народу.

4. Розробити рекомендації, поради щодо використання парціальної

програми виховання дітей дошкільного віку «Українотворець».

Напрямки діяльності. Націокультурний – наповнення змісту виховання дітей дошкільного

віку культурно-історичним надбанням українського народу.

Патріотичний – виховання патріотичних почуттів у дітей

дошкільного віку.

Естетичний – формування розуміння прекрасного в бутті

українського народу.

Особистісний – розвиток базисних рис особистості, притаманних

українському народу.

Інтелектуально-творчий – розвиток творчого мислення, опанування

національного способу мислення.

8

ПЛАН

роботи творчої групи Полонського району по

впровадженню програми виховання дітей

дошкільного віку «Українотворець»

№

з/п Зміст роботи Відповідальний Дата

1

Розвиток мовленнєвого потенціалу дітей

шляхом впровадження програми

виховання дітей дошкільного віку


1. Теоретичне обґрунтування

проблеми.

2. Завдання мовленнєвої лінії

розвитку БП «Я у світі».

3. Презентація програми

«Українотворець» (завдання,

структура, прогнозовані

результати).

4. Синхронне використання двох

програм у виховному процесі.

Керівник ТГ

Кіпрач Т.М.

Жовтень

2010р.

2

Сфера «Українська культура».

Формування пізнавальних, моральних і

естетичних почуттів в світі народної гри,

в світі народної іграшки.

1. Форми пізнання. Предметні емоції.

2. Вплив естетичних почуттів на

моральне виховання дітей

засобами народних ігор, народної

іграшки.

Кіпрач Т.М.

ДНЗ №1

Березень

2011р.

3

Сфера «Українська культура».

Виховання мовленнєвої культури

особистості дошкільника долученням до

національного мистецького світу.

1. Мовлення як показник багатства

внутрішнього світу дитини.

2. Когнітивно-почуттєва функція

української словесності.

ДНЗ №2

Листопад

2011р.

9

3. Виховання мовленнєвої етики в

театралізованій діяльності дітей


4

Розвиток мовленнєвого потенціалу

дошкільників в процесі пошуково-

дослідницької діяльності в сфері

«Природа України».

1. Міркування як показник

мовленнєвого розвитку.

2. Формування життєвої позиції

дошкільника в практичному

освоєнні природи рідного краю.

ДНЗ №3

Квітень

2011р.

5

Реалізація завдань сфери «Українці».

Дитячий світогляд як джерело

мовленнєвої активності дитини.

1. Формування дитячого світогляду в

спілкуванні і спільній діяльності.

2. Забезпечення розвитку

діалогічного мовлення через

соціальну активність.

3. Виховання ціннісних орієнтацій,

системи поглядів дитини

дошкільного віку на людей та саму

себе.

ДНЗ №1

м.Понінка

ДНЗ №4

Жовтень

2011р.

Жовтень

2011р.

6

Формування механізмів самосвідомості у

дітей дошкільного віку в сфері «Я –

українець. Я – українка.»

1. Формування самосвідомості

дошкільника в мовленнєвій

діяльності в сфері «Я – українець.

Я – українка».

2. Формування комунікативно-

монологічної компетентності дітей

дошкільного віку засобами рідної

мови в субсфері «Я – сам».

Спільне та відмінне.

ДНЗ №2

м.Понінка

Лютий

2012р.

7

Аналіз роботи по впровадженню

Керівник ТГ

10

програми виховання дітей дошкільного

віку «Українотворець».

1. Опис власного досвіду.

2. Виділення основних положень,

методів, прийомів та принципів

роботи по впровадженню програми


3. Розробка рекомендацій щодо

поширеного використання

програми «Українотворець» у

виховному процесі.

4. Батьківська компетентність у

вихованні національної свідомості

дошкільників.

Кіпрач Т.М.

11

СКЛАД ЧЛЕНІВ ПРОФІЛЬНОЇ

ТВОРЧОЇ ГРУПИ

№

з/п

ПІБ

члена ТГ

Заклад,

в якому

працює,

посада

Освіта Пед.

стаж

Проблема, над

якою працює

1

Войчишина

Таїсія

Миколаївна

ДНЗ №3

м. Полонне,

вихователь

середня

спеціальна 30 років

Логіко-

математичний

розвиток дітей

дошкільного

віку

2

Горбач

Катерина

Анатоліївна

ДНЗ №1

м. Полонне,


середня


Безпека

життєдіяльності

дошкільника

3

Дехтярук

Людмила

Валеріївна

ДНЗ №3

М. Полонне,


вища 20 років

Екологічне

виховання дітей


віку

4

Долженко

Тетяна


ДНЗ №2

смт. Понінка



Охорона життя

та зміцнення

здоров’я дітей

5

Кіпрач

Тетяна


ДНЗ №3

М. Полонне,

вихователь,

керівник ТГ


Розвиток

мовлення дітей


віку

6

Крижанівська

Жанна

Дмитрівна

ДНЗ №4

м. Полонне,


середня


Нетрадиційні

методи

виховання

7

Янюк

Алла

Володимирівна

ДНЗ №2

м. Полонне,


середня


Компетентність

дошкільника у

сфері

життєдіяльності

8

Петрович

Галина

Ярославівна

ДНЗ №2

м. Полонне,



Інтегровані

заняття для

дітей старшого


віку в сфері

«Природа»

9

Смірнова

Катерина

Святославівна

ДНЗ №1

смт. Понінка



10

Філенко

Ольга

Ананіївна

ДНЗ №2

м. Полонне,



12

АЛГОРИТМ ДІЯЛЬНОСТІ

ТВОРЧОЇ ГРУПИ

І засідання – теоретично-організаційне:

знайомство,

презентація програми виховання дітей дошкільного віку

«Українотворець»,

затвердження плану роботи по впровадженню програми


ознайомлення із завданнями і напрямками роботи.

ІІ – V засідання – інформативно-креативне:

презентація різних форм, методів, прийомів, видів роботи по

впровадженню парціальної програми виховання дітей дошкільного віку


узагальнення матеріалів та ознайомлення з результатами роботи інших

колег,

практична робота по активізації творчого потенціалу вихователів щодо

впровадження програми «Українотворець».

IV засідання - аналітично-підсумкове:

анкетування членів творчої групи,

розробка рекомендацій і порад щодо використання парціальної програми

виховання дітей дошкільного віку «Українотворець» серед широкого

кола вихователів дитячих садків,

гра-релаксація «Бажаю Вам..».

13

ПРО НАПРЯМКИ РОБОТИ

Націокультурний напрямок.

Виховання як цілеспрямований процес завжди підпорядковане

конкретній меті.

Мета виховання – сукупність властивостей особистості, до виховання

яких прагне суспільство. Вона, мета, має об’єктивний характер і узагальнено

виражає ідеал людини, об’єктивно виражає вимоги конкретного суспільства. З

розвитком суспільства змінюється і мета виховання.

Загальною метою виховання є всебічний і гармонійний розвиток дітей

дошкільного віку. В Україні, як і інших країнах світу склалася система

виховання, що ґрунтується на національних рисах і самобутності українського

народу, але тривалий час вона нехтувалася і забувалася. Нині, спираючись на

глибинні національно-виховні традиції народу, поступово відроджується

національна система виховання. Зроблені перші кроки: в житті родини, садочка,

школи впроваджуються ідеї народної духовності, засоби етнопедагогіки,

українознавства.

Набуває першочергового значення реформування змісту виховання,

наповнення його культурно-історичним надбанням українського народу,

формування поваги до історії рідного народу.

Національне виховання – передавання молодому поколінню

соціального досвіду, багатства духовної культури народу, його національної

ментальності, своєрідності світогляду й на основі цього формування

особистісних рис громадянина своєї країни (національної свідомості,

розвиненої духовності, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової,

фізичної, екологічної культури), розвиток індивідуальних здібностей, талантів.

Національне виховання найбільше відповідає потребам відродження

України. Сучасна національна система виховання покликана передати

підростаючому поколінню все багатство генетичного коду народу: народний

світогляд, мораль, естетику, психологію, національний характер і темперамент,

самосвідомість, спосіб мислення і історію.

Освітньо-виховний процес в дошкільній освіті України спрямований

на підняття на вищий щабель виховання національних цінностей. Така

актуальність обумовлена кінцевою метою виховання особистості – роль

сім’янина, трудівника, громадянина, товариша.

До загально-людських цінностей українського народу належать

моральний закон творення добра та боротьби зі злом, пошук справедливості,

сповідування ідеалів любові та краси.

Змістом національного виховання є поринання в глибини буття


Український народ має свою культуру, становлення якої відбувалося

протягом багатьох століть. Обряди, свята, традиції, звичаї – це ті ознаки, по

яких розпізнається народ. Вони охоплюють всі ділянки особистого та

14

суспільного життя людей; це неписані закони, якими керуються в найменших

щоденних і найбільших національних справах.

Під час розвитку суспільства склалися і утвердилися форми, засоби та

механізми збереження й передачі соціального досвіду, які в сукупності

називаються традицією. Мета традиції полягає в тому, щоб закріплювати і

відтворювати в нових поколіннях усталені способи життєдіяльності, типи

поведінки і мислення. Формами реалізації традицій є звичай, свято, обряд.

Звичай – загальноприйнятий порядок, спосіб дій, норма поведінки;

слугує засобом збереження та передачі досвіду. Більш вужче поняття обряд –

створення морально-психологічної атмосфери за допомогою символів та

символічних дій, яка сприяє засвоєнню соціального досвіду. Характерним для

обряду є його художнє оформлення: прикрасити, упорядкувати, привести у

належний вигляд, прибрати, зробити красивим, ошатним. Обряд може бути як

необхідна складова свята, під час якого безпосередньо виражаються почуття,

настрої, переживання в урочистій формі.

Із часу виникнення людського суспільства прогрес відбувався завдяки

тому, що від покоління до покоління, від колективу до окремої людини, і

навпаки, систематично передавалися знання, трудові навички, норми

поведінки, матеріальні та духовні цінності. Універсальним засобом передачі

досвіду є мова. Без мови людина не може ні пізнати себе, ні сформуватися як

особистість, ні реалізуватися повною мірою. Багатющі засоби рідної мови

адекватні природнім, національним особливостям, створюють найсприятливіші

умови для всебічного розвитку. Засвоюючи мову з найбільш раннього віку, діти

поступово стають носіями життя національного змісту, духу; засобами рідної

мови в них найефективніше формується національна психологія, характер,

світогляд, свідомість і самосвідомість.

Душа українського народу висвітлена в пісні. Вона є незмінною

життєвою супутницею. Споконвіку в Україні співали в радості і в горі, на

святах. Пісня супроводжувала людину протягом усього її життя, допомагаючи

у праці і прикрашаючи побут. Особливу магічну силу мають колискові пісні.

Вони надзвичайно мелодійні, лагідні, щирі, задушевні. Передаючи їх немовляті,

як і своє молоко, ненька переливає в його душу мудрість народу, виколисує з

нього людину.

Виховання дитини в національному дусі є передача їй духовної

спадщини народу, його моральних ідеалів.

Ідеал – уявлення про взірець людської поведінки і стосунків між

людьми, що ґрунтуються на розумінні мети життя.

Тому, дорослі постійно звертаються до народної творчості: прислів’я,

приказки, загадки та казки.

Прислів’я і приказки – короткі влучні вислови, в яких виражено

повчальний досвід народу. Вони виражають моральність, духовність

щоденного життя і побуту людей.

Справжніми перлинами народної мудрості, коштовними згустками

думок і почуттів є загадки. В загадках відбиваються творчість мислення і

душевна краса народу, його розумова і художня обдарованість, його дотепність

15

і спостережливість. Це джерело пізнання і засіб, що посилює уявлення дітей

про буття українського народу.

Своєрідним сплавом реальності й уяви, життєвого досвіду і мрій

народу є казка. За допомогою казок дітям прищеплюється любов до рідного

краю, рідної землі, діти навчаються розуміти моральні цінності нашого народу,

розуміти українську культуру.

Усе відчутнішим стає інтерес українського народу до своєї історії,

давньої культури, способу мислення далеких предків. Великий обсяг знань про

давні світогляди, етику й мораль приховують в собі міфічні оповідання,

легенди. У цих творах трудящий люд творець усіх матеріальних і духовних

цінностей – дає своє поетичне пояснення походження й розвитку органічного

життя на нашій планеті, висловлює власні погляди на оточуючий людину світ.

Українська міфологія ілюструє прагнення людини пояснити і упорядкувати

навколишній світ, розкрити єдність людини і природи.

Отже, національне виховання – це історично зумовлена і створена

самим народом сукупність ідеалів, поглядів, переконань, традицій, звичаїв та

інших форм соціальної практики, спрямованих на організацію життєдіяльності

підростаючого покоління.

Патріотичний напрямок.

Педагогіка, за справедливим визначенням К.Д.Ушинського, не тільки

наука, а й мистецтво. А мистецтво, як правило, має своє, національне

вираження. Педагогіка через виховання відтворює, продовжує і розвиває у

кожному наступному поколінні народ, націю.

Наука доводить, що справжнє виховання глибоко національне за

змістом, характером. Щодня, щохвилини дітей потрібно навчати любити рідну

домівку, місто або село, розуміти поняття «Батьківщина, країна», виховувати

потребу брати участь у всіх посильних справах на благо сім’ї, дитсадка,

представників живої природи, формувати такі почуття як співчуття, відчуття

власної гідності, усвідомлення себе як частини навколишнього світу,

відповідальності за рідну землю та її майбутнє. Усе йе складатиме міцне

підгрунття для виховання громадянина української держави – патріота.

Патріотизм - якість синтетична. Вона охоплює емоційно-моральне,

дійове ставлення до себе та інших людей, матеріальних і духовних надбань

суспільства.

Патріотичні почуття засновуються на інтересі дітей до того, що бачать

щодня, вважають своїм, рідним. З огляду на це, педагогічний процес будується

поєднанням сучасного життя українського народу з буттям минулим, що має на

меті наповнення освітньо-виховної роботи національним змістом:

формування уявлень про сім’ю, родину, рід;

ознайомлення з традиціями та культурним надбанням свого

народу;

16

форму -

вання знань

про історію

свого

народу, про

державні

символи

країни;

ознайом -

лення з

культурою

інших

держав.

Прилучаючись до українського народознавства, діти поступово

утверджуватимуться у думці, що народ має звичаї, які є спільними для всіх

людей. Пізнаючи традиції, народну мудрість, народну творчість, поширюючи

уявлення і знання дітей про народні промисли, вони поступово отримують

більш-менш цілісне уявлення про втілену в художній та предметній творчості

своєрідність українського народу. Водночас у дітей поширюються знання про

характерні для рідного краю професії людей, про конкретних представників

певних професій. При цьому слід піклуватися не стільки про збагачення знань,

скільки про їхнє творче засвоєння, розвиток почуттів дітей: поваги, гордості,

вміння пишатися і радіти за свою державу.

Справжні патріотичні почуття здатний виховувати справжній педагог-

патріот, який разом з дітьми щиро радітиме успіхам вітчизняних спортсменів,

учених, винахідників, артистів. Тим самим вихователь допоже дітям зрозуміти,

що таке патріотизм, усвідомлено і доцільно його проявляти.

Засоби і методи даного напрямку роботи традиційні: розповіді,

читання художніх творів, ознайомлення із народним мистецтвом, екскурсії,

розглядання ілюстрацій дитячих журналів, залучення до продуктивних видів

діяльності. Результатом такої роботи є усвідомлена потреба в прояві

патріотичних почуттів.

Естетичний напрямок.

Національна система виховання історично виникла і утверджувалася в

гармонійному взаємозв’язку з ідеями і принципами народної естетики. Наш

народ завжди прагнув будувати своє життя, культуру, побут, дозвілля за

законами краси.

Сприймання красивого, прекрасного починається у дитинстві. Дорослі

допомагають дітям знайти, відчути, зрозуміти красу поезії, музики, живопису.

17

Краса нерозривна з добротою, вона облагороджує життя, надихає і дітей, і

дорослих на добрі справи.

Введення дошкільників у світ краси і гармонії буття українського

народу є важливим завданням національного естетичного виховання.

В своїх пошуках і відкриттях людина спирається на такі поняття, як

прекрасне – довершене за формою та змістом, потворне – повна протилежність

прекрасному, досконале – довершене і витончене, міра красивого –

співвідношення кількісних і якісних ознак будь-чого, цінність – значущість,

якої людина надає будь-чому. Усе перечислене пов’язане з моральністю,

оскільки прекрасним, досконалим, гармонійним є те, що характеризує красу

людини, її працю і результати цієї праці, взаємини з іншими людьми.

Під впливом суспільних умов постійно змінюються критерії

оцінювання прекрасного і потворного, вияв чуття міри як у спілкуванні, так і

власній творчості. Сьогодення нам, українцям, диктує національну естетичну

культуру, яка складається з таких компонентів:

1 – естетичне сприймання,

2 – естетичні потреби,

3 – естетична діяльність,

4 – естетична свідомість.

1. Естетичне сприймання – це специфічна діяльність, під час якої у дітей

дошкільного віку формується здатність до пізнання об’єктів

навколишнього світу з естетичних позицій. Під час пізнання і осмислення

дійсності сприймання трансформуються в погляди-думки, судження.

Спираючись на погляди, діти визначають для себе естетичний ідеал –

взірець досконалості, який є орієнтиром в оцінюванні власної естетичної

діяльності.

2. Естетичні потреби – внутрішня необхідність в пізнанні естетичних

цінностей і розвитку певних умінь на основі інтересів і вимог суспільства.

Естетичні потреби втілені в естетичному смаку – індивідуальний вибір

естетичного, що найбільше відповідає ідеалам людини, що породжують

позитивні відчуття в процесі сприймання.

3. Естетична діяльність – формування естетичних умінь і навичок,

реалізація здібностей в гармонії себе і світу.

4. Естетична свідомість – сукупність поглядів, знань, суджень у

співвідношенні із сповідуваними особистістю критеріями .

Основою естетичного напрямку роботи по впровадженню програми

виховання дітей дошкільного віку «Українотворець» є розвиток здібностей

дітей сприймання прекрасного, мистецьких цінностей і продуктивної

діяльності. Засобами реалізації завдань даного напрямку в націокультурному

вихованні дітей є:

естетика національного побуту – художнє оформлення куточків

групи відповідно змісту роботи, мета якого – залучення дітей до

національної культури в повсякденному житті,

18

твори

мистецтва

використо -

вують під

час

навчально-

виховної

діяльності

для

підсилен -

ня

сприйман -

ня і

розуміння

буття

українськог

о народу,

природа рідного краю – навчати бачити красу, гармонійність,

багатство барв кожної пори року, відтворюючи в малюнках,

аплікаціях, усній розповіді,

19

спеціальне навчання – розвиток естетичних оцінок, переживань

смаків, формування знань про прекрасне в житті людей та їхніх

вчинках,

національні свята, розваги (або з елементами націокультурного

змісту) – викликати яскраві естетичні переживання у дітей,

формування особливого передсвяткового настрою.

20

Також слід використовувати ігрові прийоми, ігрові ситуації, що створює

позитивну атмосферу, сприяє ефективному розвитку естетичного сприймання

та розвитку художніх умінь.

Кожна дитина від народження наділена певними здібностями. У кожної

вони проявляються по-різному. Тому, плануючи і організовуючи будь-який

педагогічний захід, важливо враховувати всі аспекти розвитку особистості: вік,

потреби, інтереси, стан.

Дитина прилучається до прекрасного з першим своїм поглядом на світ,

що постає у враженнях від предметів, які вона відкриває для себе. З часом вона

починає виокремлювати серед них ті, що їй найбільше подобаються. А згодом

починає розуміти, що є предмети, явища, дії, вчинки в житті людей прекрасні, а

є потворні. Наступним етапом естетичного розвитку буде усвідомлене

облагороження свого життя красивим, приємним, гармонійним.

Особистісний напрямок.

Виховання як цілеспрямований процес, завжди підпорядкований

конкретній меті. Відповідно особистісному напрямку роботи творчої групи по

впровадженню програми виховання дітей дошкільного віку «Українотворець» -

це виховання сукупності властивостей особистості, які підпорядковуються

вимогам суспільства.

Особистістю називають соціальну істоту, яка вільно і відповідально

визначає свою позицію серед інших (Базовий компонент дошкільної освіти).

Чи кожна дитина є особистістю? Якщо виходити з розуміння потенційної

спроможності кожної людини стати особистістю, то так.

Дбаючи про особистісне зростання дошкільника, слід звертати увагу,

яких особистих зусиль вартувало малюкові засвоєння знань, набуття вмінь і

навичок. Як відомо, один і той же результат може коштувати вихованцеві

21

різних фізичних, інтелектуальних, емоційних зусиль. Одна дитина

використовує раціональні засоби, діє самостійно і творчо, інша йде шляхом

запозичень, одноманітних непродуктивних спроб, знаходить розв’язання

випадково або за допомогою зовні. Особистісний внесок в будь-які досягнення

різний. Це залежить від багатьох факторів, як зовнішніх, так і внутрішніх.

Особистісні зусилля залежать від розвиненості особистісних якостей.

Насамперед, вольових, моральних – найважливіших характеристик

дошкільників, які визначаються індивідуальними особливостями і пов’язані з

різними сферами життя та видами діяльності дітей.

Є визначальні, основні особистісні якості:самостійність, відповідальність,

людяність, працелюбність, розсудливість, справедливість, спостережливість,

самолюбність, самовладання, креативність. Це є базові якості особистості. Вони

є результатом зовнішнього впливу на розвиток дитини та її індивідуального

досвіду.

Особистісний розвиток несе в собі віддзеркалення особливостей свого

народу, нації, які необхідно враховувати в процесі навчання та виховання.

Метою парціальної програми «Українотворець» є всебічний розвиток

людини як особистості на основі націокультурного потенціалу і на принципах

буття українського народу: природовідповідності, культуровідповідності,

етнізації, гуманізму, прогностичності. Принципи виховання в дусі

національному виступають в ролі керівництва організації педагогічного

процесу.

Кінцевою метою виховання особистості, а саме розвитку базових якостей,

є підготовка до виконання необхідних для суспільного життя ролей

громадянина, трудівника, сім’янина, товариша. Роль громадянина передбачає

сформоване почуття обов’язку і відповідальності перед суспільством, перед

кожним окремо взятим громадянином. Роль трудівника – вміння і бажання

активно працювати, створювати нові матеріальні та духовні цінності.

Відповідно, у дошкільників потрібно розвивати такі базові якості:

самостійність, працелюбність, відповідальність, розсудливість, справедливість,

людяність, самовладання.

На різних етапах дошкільного дитинства значення даного набору базових

якостей зберігається, хоча змінюється роль, форма, повнота і стійкість прояву

кожної з рис особистісного зростання.

Формування базових рис у українських дошкільників може успішно

здійснюватися завдяки правильному визначенню змісту виховного процесу. У

зміст закладається розширення знань про найближче оточення дитини - сім’ю,

природу, ознайомлення з роллю дитини як в соціумі, так і в природі, а також

подаються знання про народ і державу вцілому, місце держави в світі.

Дорослий є посередником між дитиною і зовнішнім світом у формуванні

знань про світ, у набутті вмінь і навичок діяти в цьому світі. Особистісний

розвиток дошкільника відбувається під час спілкування з дорослим (бесіда,

розповідь, читання), під час партнерської діяльності (гра, предметно-практична

діяльність). Він засвоює доступний йому досвід інших, набуває власного

досвіду. В ході самостійної діяльності дитина докладає певних зусиль, які

свідчать про розвиненість особистісних якостей.

22

Інтелектуально-творчий напрямок.

Дитинство – найважливіший період у житті людини. Виховання людини в

дусі загальнолюдських ідеалів і національних традицій починається з раннього

дитинства – важливого етапу становлення людини, коли формується вміння

свідомо сприймати навколишній світ і самого себе, спілкуватися з іншими

людьми, мислити, творити.

Українська система виховання спрямована на те, щоб підростаюче

покоління оволодівало усім багатством і різноманітністю засобів та прийомів

мислення народу. Національна психологія, характер, свідомість і

самосвідомість та інші складники духовності народу, трансформуючись у

мисленні людей, визначають їхню самобутність, неповторність. У вихованні

дітей вихователь повинен брати до уваги, що український народ, як і інші

народи, пізнає дійсність під кутом зору, який обумовлений як природою самих

українців, так і власне природою, видами господарської діяльності. Завдяки

цьому специфічному «куту зору», способу мислення творче бачення світу

українським народом значною мірою відмінне від творчого осмислення

дійсності іншим народом.

Чим більше дитина дізнається в перші роки життя про буття нашого

народу, тим глибше вона оволодіє результатами мислительної діяльності своїх

батьків, бабусь та дідусів.

Опанування українськими дітьми національним способом мислення

успішно відбувається в ознайомленні з матеріалізованими результатами:

пам’ятках історії та культури, художніх творах, і головне – трудовій діяльності.

Саме в них максимально висвітлюються національні риси і самобутність


В давнину змістом виховання і навчання був реальний процес

повсякденного побутового і трудового життя, а основними засобами –

спостереження, показ і багаторазові повторення різних дій. Дітей привчали

дивитися, помічати, мислити, діяти, творити. Провідним місцем серед такого

навчання було живе спілкування, в ході якого чітко і у доступній формі дорослі

відповідали на числені запитання малят, всіляко підтримували їхню природню

допитливість, пробуджували уяву. На основі цього формували уц дітей

інтереси. А оскільки виховання завжди має національну форму, мислення

особистості набуває своєрідного розвитку. В діяльності, в іграх дітей

відображався спосіб життя, мислення нашого народу, його характер.

В ході живого спілкування дорослі визначали чи усвідомлює дитина себе

невід’ємною частиною сім’ї, родини, роду, чи має прагнення діяти і творити.

В наш час існує дефіцит живого спілкування. Прогрес технічних засобів

та зайнятість батьків збіднюють націокультурне виховання дітей. А воно

починає свої корені саме із сім’ї. Діти знають основні державні та релігійні

свята, знають деякі обряди, звичаї, традиції. А от мислити і, відповідно, діяти в

дусі української моралі можуть далеко не всі, тільки одиниці. Тому, великого

значення потрібно надавати живому спілкуванню, насичуючи його спільною з

23

дорослим, самостійною, творчою діяльністю з національним спрямуванням. Це

і ігри, і художня діяльність, і музична, і праця.

Це не означає, що все і скрізь повинно бути в дусі національному –

занаціоналізоване. Фанатизм в національному вихованні не є позитивним.

Дітей потрібно ознайомити – дати певні знання, навчити діяти, використовуючи

ці знання в практичній діяльності, виявити інтереси і здібності кожної дитини, а

потім власним дієвим прикладом підштовхувати дошкільників до

саморозвитку, до самостійної діяльності. Добре розвинений інтелект і

пробуджена уява допоможе дошкільникам визначитися, знайти те, що

подобається робити, те, що потрібно людям. Нехай поки це буде намальована

тарілочка із оповідання В.Сухомлинського «Три пиріжки», глиняний ведмедик

з казки «Рукавичка», розмальований горщик із казки «Горщик каші», а в

майбутньому – досконало виконана робота націокультурного змісту в

гармонійному поєднанні власного «Я» і запитів суспільства.

Для кожної дитини важливим є результат її роботи, а для дорослого –

який пошуковий шлях вона пройшла, щоб виконати ту чи іншу роботу: чи

пройшла самостійно, де відбувався її саморозвиток – сприймала, думала, діяла,

творила.

У нашого народу існує віра в природні задатки кожного. Будь-яка дитина

має «золоте зерно душі», яке попадаючи на родючий грунт національного

виховання, дає світлолюбні пагінці добра, правди, гідності. За народними

поглядами кожен вихованець може бути в чомусь кращим: один – у співах,

другий – в театральній діяльності, третій – в логічній і т.п. Такий підхід

забезпечує пробудження енергії у пізнанні світу, дає можливість дитині

отримувати радість від сприйнятого, формує власну позицію, гідність, надихає

малюка на подолання труднощів в будь-якій формі активності, а також

відчувати себе рівним серед рівних і водночас першим серед інших в певній

галузі життєдіяльності.

Власна позиція дитини діяти, вміння долати труднощі спонукають її до

прояву творчості. Дитяча творчість не обмежена кордонами стереотипного

мислення. Діти здатні перетворювати, вигадувати, видумувати. Для цього їм

іноді бракує знань про навколишній світ. Тому завдання вихователя полягає не

в «ламанні» стереотипності мислення, а в навчанні дітей привносити елементи

новизни, змінювати ситуацію, демонструючи налаштованість на позитив, на

лад. Це, також, навчить дошкільнят бути лояльними, добрими, тактовними,

уважними, одночасно гідно відстоювати власну точку зору, власну позицію з

урахуванням поглядів, принципів іншої сторони – чи то дитина, чи то

дорослий, чи то людина іншої країни.

Інтелектульно-творчий напрямок у впровадженні Програми виховання

дітей дошкільного віку «Українотворець» це не прояв розумових і творчих

здібностей у навчальній діяльності, це формування вміння пізнавати буття

українського народу, в ході якого мислення дитини стає гнучким до власних та

чужих поглядів, вчинків, досягнень.

24

НОРМАТВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

ВПРОВАДЖЕННЯ ПРОГРАМИ

ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

«УКРАЇНОТВОРЕЦЬ»

1

Всесвітня декларація

про забезпечення виживання, захисту і розвитку

дітей

Всемирная встреча на высшем уровне в интересах

детей состоялась в Организации Объединенных Наций,

в г. Нью-Йорке, 30 сентября 1990 года

Задачі (вибірково):

15. Всем детям должна быть обеспечена возможность определить

себя как личность и реализовать свои возможности в безопасных и

благоприятных условиях, в среде семьи или попечителей,

обеспечивающих их благополучие. Они должны быть подготовлены к

естественной жизни в свободном обществе. С ранних лет следует поощрять

их участие в культурной жизни их стран.

План дій

3. Прогресс в области улучшения положения детей должен быть

ключевой целью национального развития в целом. Достижение такого

прогресса также должно составлять неотъемлемую составную часть более

широкой международной стратегии развития на четвертое десятилетие

развития Организации Объединенных Наций. Поскольку сегодняшние дети -

это граждане завтрашнего мира, их выживание, защита и развитие

являются непременным условием развития человечества в будущем.

Обеспечение подрастающего поколения знаниями и ресурсами для

удовлетворения его основных человеческих потребностей и для полного

раскрытия своих потенциальных возможностей должно быть

первоочередной целью национального развития. Поскольку индивидуальное

развитие детей и их вклад в развитие общества определяют будущее мира,

вложения в обеспечение здоровья, питания и образования детей

являются основой национального развития.

Роль сім’ї

18. Семья несет основную ответственность за обеспечение

25

питания и защиту детей с младенческого до подросткового возраста. В семье

начинается приобщение детей к культуре, ценностям и нормам общества.

Для всестороннего и гармоничного развития личности дети должны расти

в семейных условиях, в атмосфере счастья, любви и понимания.

Соответственно, все учреждения общества должны уважать и поддерживать

усилия родителей и других опекунов в том, что касается обеспечения детей

питанием и проявления заботы к ним в условиях семьи.

2

УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ

Про національну доктрину розвитку освіти

ЗАТВЕРДЖЕНО

Указом Президента України від 17 квітня 2002 р. № 347/2002

НАЦІОНАЛЬНА ДОКТРИНА

РОЗВИТКУ ОСВІТИ

І. Загальні положення Освіта — основа розвитку особистості, суспільства, нації та держави, запорука

майбутнього України. Вона є визначальним чинником політичної, соціально-

економічної, культурної та наукової життєдіяльності суспільства. Освіта

відтворює і нарощує інтелектуальний, духовний та економічний потенціал


Освіта є стратегічним ресурсом поліпшення добробуту людей, забезпечення

національних інтересів, зміцнення авторитету й конкурентоспроможності

держави на міжнародній арені.

Актуальним завданням є забезпечення доступності здобуття якісної освіти

протягом життя для всіх громадян та дальше утвердження її національного

характеру. Мають постійно оновлюватися зміст освіти та організація

навчально-виховного процесу відповідно до демократичних цінностей,

ринкових засад економіки, сучасних науково-технічних досягнень. Критичним

лишається стан фінансування освіти і науки, недостатнім є рівень оплати праці

працівників освіти і науки.

Національна доктрина розвитку освіти (далі — Національна доктрина) визначає

систему концептуальних ідей та поглядів на стратегію й основні напрями

розвитку освіти у першій чверті XXI століття.

26

II. Мета і пріоритетні напрями розвитку освіти. 1. Мета державної політики щодо розвитку освіти полягає у створенні умов

для розвитку особистості і творчої самореалізації кожного громадянина

України, вихованні покоління людей, здатних ефективно працювати і навчатися

протягом життя, оберігати й примножувати цінності національної культури та

громадянського суспільства, розвивати і зміцнювати суверенну, незалежну,

демократичну, соціальну та правову державу як невід'ємну складову

європейської та світової спільноти.

2. Пріоритетними напрямами державної політики щодо розвитку освіти є

(вибірково):

— особистісна орієнтація освіти;

— формування національних і загальнолюдських цінностей;

— постійне підвищення якості освіти, оновлення її змісту та форм організації

навчально-виховного процесу;

— пропаганда здорового способу життя;

— розширення україномовного освітнього простору;

3. Держава повинна забезпечувати (вибірково):

— виховання особистості, яка усвідомлює свою належність до українського

народу, сучасної європейської цивілізації, орієнтується в реаліях і перспективах

соціокультурної динаміки, підготовлена до життя і праці у світі, що змінюється;

— збереження та збагачення українських культурно-історичних традицій,

виховання шанобливого ставлення до національних святинь, української мови,

а також до історії та культури всіх корінних народів і національних меншин, які

проживають в Україні, формування культури міжетнічних і міжособистісних

відносин;

— виховання людини демократичного світогляду, яка дотримується

громадянських прав і свобод, з повагою ставиться до традицій, культури,

віросповідання та мови спілкування народів світу;

— формування у дітей та молоді сучасного світогляду, розвиток

творчих здібностей і навичок самостійного наукового пізнання,

самоосвіти й самореалізації особистості.

III. Національний характер освіти і національне виховання (вибірково):

4. Освіта має гуманістичний характер і ґрунтується на культурно-історичних

цінностях українського народу, його традиціях і духовності.

Освіта утверджує національну ідею, сприяє національній самоідентифікації,

розвитку культури українського народу, оволодінню цінностями світової

культури, загальнолюдськими надбаннями.

5. Національне виховання є одним із головних пріоритетів, органічною

складовою освіти. Його основна мета — виховання свідомого громадянина,

патріота, набуття молоддю соціального досвіду, високої культури

міжнаціональних взаємовідносин, формування у молоді потреби та уміння

жити в громадянському суспільстві, духовності та фізичної досконалості,

моральної, художньо-естетичної, трудової, екологічної культури.

27

6. Національне виховання спрямовується на залучення громадян до глибинних

пластів національної культури і духовності, формування у дітей та молоді

національних світоглядних позицій, ідей, поглядів і переконань на основі

цінностей вітчизняної та світової культури.

Головними складовими національного виховання є громадянське та

патріотичне виховання.

7. Національне виховання має здійснюватися на всіх етапах навчання дітей та

молоді, забезпечувати всебічний розвиток, гармонійність і цілісність

особистості, розвиток її здібностей та обдаровань, збагачення на цій основі

інтелектуального потенціалу народу, його духовності й культури, виховання

громадянина, здатного до самостійного мислення, суспільного вибору й

діяльності, спрямованої на процвітання України.

IV. Стратегія мовної освіти (вибірково):

8. У державі створюється система безперервної мовної освіти, що забезпечує

обов'язкове оволодіння громадянами України державною мовою,

можливість опановувати рідну (національну) і практично володіти хоча б

однією іноземною мовою. Освіта сприяє розвитку високої мовної культури

громадян, вихованню поваги до державної мови та мов національних

меншин України, толерантності у ставленні до носіїв різних мов і культур.

3

ЗАТВЕРДЖЕНО

постановою Кабінету Міністрів України

від 3 листопада 1993 р. N 896

Державна національна програма "Освіта"

("Україна XXI століття")

З перетворенням України на самостійну державу освіта стала

власною справою українського народу. Розбудова системи освіти, її докорінне

реформування мають стати основою відтворення інтелектуального,

духовного потенціалу народу, виходу вітчизняної науки, техніки і культури

на світовий рівень, національного відродження, становлення державності та

демократизації суспільства в Україні.

Динамізм, притаманний сучасній цивілізації, зростання

соціальної ролі особистості, гуманізація та демократизація суспільства,

інтелектуалізація праці, швидка зміна техніки і технологій в усьому світі -

все це потребує створення таких умов, за яких народ України став би нацією,

що постійно навчається.

28

Головна мета Програми - визначення стратегії розвитку освіти

в Україні на найближчі роки та перспективу XXI століття, створення

життєздатної системи безперервного навчання і виховання для досягнення

високих освітніх рівнів, забезпечення можливостей постійного духовного

самовдосконалення особистості, формування інтелектуального та

культурного потенціалу як найвищої цінності нації.

Стратегічні завдання реформування освіти в Українській державі (вибірково):

відродження і розбудова національної системи освіти як найважливішої

ланки виховання свідомих громадян Української держави, формування

освіченої, творчої особистості, становлення її фізичного і морального

здоров'я, забезпечення пріоритетності розвитку людини, відтворення й

трансляції культури і духовності в усій різноманітності вітчизняних та світових

зразків.

Пріоритетні напрями реформування освіти (вибірково):

розбудова національної системи освіти з урахуванням кардинальних

змін в усіх сферах суспільного життя України;

забезпечення моральної, інтелектуальної та психологічної готовності всіх

громадян до здобуття освіти;

досягнення якісно нового рівня у вивченні базових навчальних предметів:

української та іноземних мов, історії, літератури, математики та природничих

наук.

Основні шляхи реформування освіти (вибірково):

створення у суспільстві атмосфери загальнодержавного, всенародного

сприяння розвиткові освіти, неухильної турботи про примноження

інтелектуального та духовного потенціалу нації, активізація зусиль усього

суспільства для виведення освіти на рівень досягнень сучасної цивілізації,

залучення до розвитку освіти всіх державних, громадських, приватних

інституцій, сім'ї, кожного громадянина;

подолання девальвації (зниження ролі національнокультурного розвитку)

загальнолюдських гуманістичних цінностей та національного нігілізму

(заперечення значення етнічних норм), відірваності освіти від національних

джерел.

Принципи реалізації Програми (вибірково):

пріоритетність освіти, що означає випереджальний характер її розвитку,

нове ставлення суспільства до освіти, до знань та інтелекту, кардинально

нові підходи до інвестиційної політики в освітній сфері;

демократизація освіти, що передбачає децентралізацію та регіоналізацію

управління системою освіти з дотриманням найбільш визначальних принципів

освітньої політики Української держави, надання автономії навчально-

виховним закладам у вирішенні основних питань їхньої діяльності, подолання

29

монополії держави на освіту, перехід до державно-громадської системи

управління освітою, у якій особистість, суспільство й держава стануть

рівноправними суб'єктами, утворення системи партнерства учнів, студентів

і педагогів;

гуманізація освіти, що полягає в утвердженні людини як найвищої

соціальної цінності, найповнішому розкритті її здібностей та задоволенні

різноманітних освітніх потреб, забезпеченні пріоритетності

загальнолюдських цінностей, гармонії стосунків людини і навколишнього

середовища, суспільства і природи;

гуманітаризація освіти, що покликана формувати цілісну картину світу,

духовність, культуру особистості і планетарне мислення;

національна спрямованість освіти, що полягає у невіддільності освіти від

національного грунту, її органічному поєднанні з національною історією і

народними традиціями, збереженні та збагаченні культури українського

народу, визнанні освіти важливим інструментом національного розвитку і

гармонізації національних відносин;

відкритість системи освіти, що пов'язана з її орієнтованістю на цілісний

неподільний світ, його глобальні проблеми, усвідомленням пріоритетності

загальнолюдських цінностей над груповими і класовими, інтеграцією у

світові освітні структури;

безперервність освіти, що відкриває можливість для постійного поглиблення

загальноосвітньої та фахової підготовки, досягнення цілісності і наступності у

навчанні та вихованні; перетворення набуття освіти у процес, що триває

упродовж всього життя людини;

нероздільність навчання і виховання, що полягає в їх органічному

поєднанні, підпорядкуванні змісту навчання і виховання формуванню цілісної

та всебічно розвиненої особистості;

багатоукладність та варіантність освіти, що передбачає створення

можливостей для широкого вибору форм освіти, навчально-виховних

закладів, засобів навчання і виховання, які відповідали б освітнім запитам

особистості; запровадження варіантного компоненту змісту освіти,

диференціацію та індивідуалізацію навчально-виховного процесу, створення

мережі недержавних навчально-виховних закладів.

ЗМІСТ ОСВІТИ

Оновлення змісту освіти є визначальною складовою реформування освіти в

Україні і передбачає приведення його у відповідність з сучасними потребами

особи і суспільства.

Стратегічні завдання реформування змісту освіти (вибірково):

вироблення державних стандартів і відповідне формування системи й

обсягу знань, умінь, навичок творчої діяльності, інших якостей особистості на

різних освітніх та кваліфікаційних рівнях;

30

відбір і структурування навчально-виховного матеріалу на засадах

диференціації та інтеграції, забезпечення альтернативних можливостей для

одержання освіти відповідно до індивідуальних потреб та здібностей;

вивчення української мови в усіх навчально-виховних закладах,

утвердження її як основної мови функціонування загальноосвітньої,

професійної та вищої школи;

Шляхи реформування змісту загальноосвітньої підготовки: 1. Гуманітарна освіта:

формування гуманітарного мислення, опанування рідною,

державною та іноземними мовами;

прилучення до літератури, музики, образотворчого мистецтва,

надбань народної творчості, здобутків української і світової культури;

осмислення історичних фактів, подій і явищ, різноманітності шляхів

людського розвитку;

формування світоглядної, правової, моральної, політичної,

художньо-естетичної, економічної, екологічної культури;

утвердження пріоритетів здорового способу життя людини;

відображення у змісті історичної освіти закономірностей історичного

розвитку, широке вивчення україно- (народо-) знавства, етнічної історії та

етногенези українців, інших народів України;

забезпечення естетичного розвитку особистості, оволодіння цінностями

й знаннями в галузях мистецтв;

формування етичних цінностей, починаючи з ранньої родинної освіти.

3. Трудова підготовка (вибірково):

вироблення елементарних трудових навичок у період дошкільної освіти;

розширення трудового досвіду дітей, формування в них навичок

самообслуговування;

НАЦІОНАЛЬНЕ ВИХОВАННЯ

Національне виховання в Українській державі має бути спрямоване

на формування у молоді і дітей світоглядної свідомості, ідей, поглядів,

переконань, ідеалів, традицій, звичаїв, інших культури.

Національне виховання є органічним компонентом освіти і охоплює

всі складові системи освіти.

В основу національного виховання мають бути покладені принципи

гуманізму, демократизму, єдності сім'ї і школи, наступності та

спадкоємності поколінь.

Головна мета національного виховання - набуття молодим

поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань

українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин,

формування у молоді незалежно від національної належності особистісних рис

31

громадян Української держави, розвиненої духовності, фізичної

досконалості, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної

культури.

Пріоритетні напрями реформування виховання:

формування національної свідомості, любові до рідної землі, свого

народу, бажання працювати задля розквіту держави, готовності її захищати;

забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків,

жінки-матері, культури та історії рідного народу;

формування високої мовної культури, оволодіння українською мовою;

прищеплення шанобливого ставлення до культури, звичаїв, традицій

усіх народів, що населяють Україну;

виховання духовної культури особистості; створення умов для вільного

вибору нею своєї світоглядної позиції;

утвердження принципів загальнолюдської моралі: правди,

справедливості, патріотизму, доброти, працелюбності, інших

доброчинностей;

формування творчої, працелюбної особистості, виховання

цивілізованого господаря;

забезпечення повноцінного фізичного розвитку дітей і молоді, охорони

та зміцнення їх здоров'я;

виховання поваги до Конституції, законодавства України, державної

символіки;

формування глибокого усвідомлення взаємозв'язку між ідеями свободи,

правами людини та її громадянською відповідальністю;

забезпечення високої художньо-естетичної освіченості і вихованості

особистості;

формування екологічної культури людини, гармонії її відносин з

природою;

розвиток індивідуальних здібностей і талантів молоді, забезпечення

умов їх самореалізації;

формування у дітей і молоді уміння міжособистісного спілкування

та підготовка їх до життя в умовах ринкових відносин.

Основні шляхи реформування виховання (вибірково):

реформування змісту виховання, наповнення його

культурно-історичними надбаннями українського народу;

впровадження нових підходів, виховних систем, форм і методів

виховання, які відповідали б потребам розвитку особистості, сприяли

розкриттю її талантів, духовно-емоційних, розумових і фізичних

здібностей;

організація родинного виховання та освіти як важливої ланки виховного

процесу і забезпечення педагогічного всеобучу батьків;

активний обмін надбаннями духовної культури між усіма народами,

які населяють Україну, а також з українською діаспорою;

32

широке використання в навчально-виховному процесі

високохудожніх творів літератури та мистецтва;

докорінні зміни в підготовці і перепідготовці педагогічних кадрів для

національного виховання.

ДОШКІЛЬНЕ ВИХОВАННЯ

Дошкільне виховання є вихідною ланкою в системі безперервної освіти,

становлення і розвитку особистості. Воно здійснюється в родині, дитячих

дошкільних виховних закладах у тісній взаємодії з сім'єю і має на меті

забезпечення фізичного та психічного здоров'я дітей, їх повноцінного

розвитку, готовності до школи, набуття життєвого досвіду.

Дошкільне виховання спрямовується на практичне оволодіння рідною

мовою в сім'ї та дошкільному виховному закладі, забезпечення

пізнавальної активності, творчих і художніх здібностей в ігровій та інших

видах дитячої діяльності; виховання культури спілкування, поваги й любові

до батьків, родини, батьківщини; започаткування основ трудового виховання,

екологічної культури, моральної орієнтації в національних і загальнолюдських

цінностях.

Дошкільне виховання грунтується на засадах родинного виховання,

народної педагогіки, національної культури, сучасних досягнень науки,

надбань світового педагогічного досвіду. Воно органічно поєднує родинне і

суспільне виховання.

Родинне виховання На етапі раннього родинного виховання батьки, як перші педагоги,

покликані створити умови для повноцінного фізичного та психічного

становлення особистості, забезпечити дитині почуття захищеності,

рівноваги, довіри, сформувати активне, зацікавлене ставлення до

навколишнього світу.

Сім'я несе повну відповідальність за розвиток, виховання і навчання

своїх дітей.

Суспільне виховання

Суспільне виховання покликане продовжувати повноцінний і

всебічний розвиток дитини на засадах національної культури і духовності з

урахуванням різноманітності національного складу та регіональних умов

України. Воно доповнює родинне виховання і здійснюється у дошкільних

виховних закладах.

Для забезпечення готовності дітей до подальшого навчання,

виявлення і розвитку обдарованих дітей, а також тих, що потребують корекції

здоров'я, має бути створено необхідну мережу дошкільнихвиховних закладів

різних типів і профілів, а саме:

33

загальні з профільними групами художньо-естетичного, фізкультурно-

оздоровчого напрямів, гуманітарні з вивченням іноземних мов тощо;

компенсуючі та комбіновані.

Можуть створюватись групи короткотривалого перебування,

прогулянкові, оздоровчі тощо.

Стратегічні завдання реформування дошкільного виховання:

створення належних соціально-економічних і морально-психологічних

умов для повноцінного життя дитини,

оптимального її розвитку й виховання, зміцнення здоров'я;

піднесення пріоритету суспільного дошкільного виховання та

подальший розвиток мережі дошкільних виховних закладів з метою

позитивних зрушень у демографічній ситуації;

оновлення змісту, форм і методів дошкільного виховання

відповідно до вікових особливостей дітей дошкільного віку.

Пріоритетні напрями реформування дошкільного виховання (вибірково):

розвиток у дитини духовності як домінуючого начала у структурі

особистості;

інтеграція родинного та суспільного дошкільного виховання;

удосконалення навчально-виховного процесу в дошкільних

виховних закладах з урахуванням особистісних якостей, стану здоров'я,

природних задатків дитини.

Основні шляхи реформування дошкільного виховання:

(вибірково)

комплексне вивчення проблем родинного і суспільного виховання

в сучасних соціальних умовах;

встановлення вікових нормативів фізичного, психічного та духовного

розвитку дітей;

створення організаційно-методичної служби сім'ї, її психолого-

педагогічне забезпечення з урахуванням необхідності відродження

родинних традицій, сучасної культурно-побутової сфери;

розроблення державних та авторських програм дошкільного

виховання, вироблення критеріїв їх експертизи та оцінки на основі

психофізичних, соціально-психологічних, педагогічних, гігієнічних

вимог;

оновлення змісту, форм і методів виховання і розвитку дітей


34

4

З А К О Н У К Р А Ї Н И

Про дошкільну освіту

Цей Закон визначає правові, організаційні та фінансові засади

функціонування і розвитку системи дошкільної освіти, яка забезпечує

розвиток, виховання і навчання дитини, грунтується на поєднанні сімейного

та суспільного виховання, досягненнях вітчизняної науки, надбаннях

світового педагогічного досвіду, сприяє формуванню цінностей

демократичного правового суспільства в Україні.

Стаття 7. Завдання дошкільної освіти (вибірково):

виховання у дітей любові до України, шанобливого ставлення до

родини, поваги до народних традицій і звичаїв, державної та рідної мови,

національних цінностей Українського народу, а також цінностей інших

націй і народів, свідомого ставлення до себе, оточення та довкілля.

35

РОЗВИТОК МОВЛЕННЄВОГО

ПОТЕНЦІАЛУ ДОШКІЛЬНИКІВ ШЛЯХОМ

ВПРОВАДЖЕННЯ ПРОГРАМИ ВИХОВАННЯ

ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

«УКРАЇНОТВОРЕЦЬ»

ЗАСІДАННЯ ТЕОРЕТИЧНО-ОРГАНІЗАЦІЙНЕ

План роботи.

1. Показ заняття «Я, моя родина, моя Батьківщина».

2. Доповідь «Розвиток мовленнєвого потенціалу дошкільників шляхом

впровадження програми виховання дітей дошкільного віку


3. Затвердження плану роботи творчої групи по впровадженню програми

«Українотворець» на 2010-2012нн. рр.

4. Доповідь «Про напрямки роботи». (Теоретична.)

5. Практична частина:

аналіз переглянутого заняття,

вивчення нормативно-правової бази, яка забезпечує варіативність

форм роботи у вихованні національної свідомості дітей

дошкільного віку,

огляд літератури з питання оновлення змісту роботи по

впровадженню програми «Українотворець»,

тренінг «Майстри народної педагогіки».

6. Завдання для самостійної роботи:

вивчення рекомендованої літератури з питань оновлення змісту

роботи в синхронному використанні Базової програми «Я у світі» та

парціальної програми «Українотворець»,

створення добірки української словесності «Народний календар –

енциклопедія життя народу».

Конспект заняття

«Я, моя родина, моя, батьківщина»

Мета.

Ознайомити дітей із поняттями «родина, Батьківщина». Поширити знання про

народну символіку України. Удосконалювати навички лічби в межах десяти.

36

Навчати утворювати присвійні прикметники. Розвивати: вміння вдихати та

видихати повільно, ненапружено, під час видиху спрямовувати струмінь

повітря з певною силою; дрібну моторику кистей; вестибулярний апарат.

Виховувати вміння вживати гарячі напої, бажання піклуватися.

Удосконалювати вміння дотримуватися культурно-гігієнічних

правил.Формувати: естетичне сприйняття рукотворних виробів; почуття

гордості за свою країну.

Матеріал.

Кетяги калини; площинні паперові кетяги калини, один з них із

зображенням членів сім’ї; сопілка; зображення членів сім’ї поштучно для

кожної дитини; набір для аплікування; іграшкові чайник, плита, чашка;

площинні тарілки із зазначенням певної цифри; маленькі червоні круги – це

ягоди калини; предметні картинки ягід України; площинні паперові чашки;

карта України; бутафорія куща калини; гіллясті гілки з дерева в горшку для

кімнатних рослин; вишитий рушник; набір для малювання.

Хід заняття.

Діти заходять до групової кімнати. Кімната прикрашена кетягами

калини. Серед них – штучний (площинний паперовий) кетяг.

Вихователь. Діти, подивіться, як гарно в групі. Чим же прикрашена наша

кімната?

Ось послухайте, що каже калина про себе:

Я не груша, я не слива, я – калинонька вродлива,

Я стою в зеленім листі, і в червоному намисті.

Що то за намисто у калини?

Якщо намисто розривається, що відбувається з намистинками?

Рухлива гра «Намистинки».

Ми – маленькі намистинки, наче сонечка краплинки.

Покрутились, закрутились, на сусідів подивились,

Покотились, зупинились.

Ведучий гри: «Я сопілку чарівну візьму, намистинки всі зберу. Ду-ду-

ду, ду-ду-ду».

Вихователь. Подивіться, діти! Який дивний кетяг калини! О, а на зворотній

стороні ягід хтось зображений. (Діти називають зображених

людей відповідно віку і статі.)

Як же можна назвати усіх цих людей одним словом?

А хто знає вірш про сім’ю?

Дитина. Мама, тато, дід, бабуся, всіх назву, не помилюся.

Старший братик і сестричка – в нас сімейка невеличка.

Мама, тато, дід, бабуся, старший брат, сестра і я –

Ось така у нас сім’я.

Вихователь. Діти, а у вас є сім’я? Я пропоную вам відтворити на кетязі калини

свою сім’ю.

(Під час роботи звучить мелодійна музика. Молодшим дітям вихователь за

потребою допомагає.)

А зараз, у мене до вас є пропозиція – створити родину. Хто знає,

що таке родина?

37

(Діти відповідають хто як думає, вихователь тактовно коригує їхні відповіді.

При потребі – пояснює.)

Родина – це певна кількість людей, їх поєднує родинність - хтось

комусь брат або сестра, у них спільні бабуя або дідусь, дружні

родини завжди і часто збираються, щоб поспілкуватися, не

забувати одне одного, приділити увагу старшим членам родини.

Отже, хто може бути самим старшим членом родини? (Бабусі і

дідусі.) Хто молодший від самого старшого? Хто ще молодший?

А хто самі молодші?

(Діти викладають на бутафорії калинового куща зображення усіх пропонованих

членів родини, починаючи знизу.)

Тільки ми будемо викладати не зверху, а знизу, тому що старші

люди як коріння і стовбурці, а молодші – гілки і дрібненькі

гілочки. А давайте ми створимо свою групову родину.

На гіллясту гілку діти вішають кетяги калини із зображення своїх сімей.

Милуються кущем. Виконують пісню «Ой, єсть в лісі калина».

На цьому диво-кущі зображення тих людей які живуть в місті …

А хто пам’ятає як називається країна, в якій ми живемо?

Педагог розкриває зображення карти України, пояснює що це таке. Поширює

знання про народні символ України – калину.

Діти, з давніх давен в кожному дворі біля хати садили кущ

калини. А як ви думаєте – для чого? (Для краси, для очищення

повітря, для лікування, і як знак того, що ми є українцями). Зараз

ми покажемо на карті України, що в усіх селах і містах садять біля

хати калину. (Діти і педагог милуються створеною композицією.)

Діти, подивіться уважно на карту України, послухайте і

запам’ятайте: нашу країну називають «калинова Україна».

В групу заходить зайчик. Чихає, наче носом шморкає. Усі вітаються.

Зайчику, що з тобою?

Зайчик. Грав надворі у негоду, застудив собі я горло,

Цілий день «Апчхи, апчхи», за які ото гріхи?

Вихователь. Діти, що ж робити? (Діти висувають припущення щодо лікування.)

Давайте покладемо Зайчика у ліжко, приготуємо чай з калини,

напоїмо його і він видужає.

Що потрібно зробити перш ніж готувати їжу?

Вправа для розвитку кистей «Мию руки я водою»

Мию руки я водою, мию без води.

Нехай будуть мої руки чистими завжди.

Бризки, бризки, розлетілись водяні краплинки

І стікають уже краплі з мокрої дитинки.

А тепер я витираюсь рушничком махровим,

Будуть мої руки чисті і здорові.

Увага! Готуємо цілющий напій. Кожному потрібно взяти стільки

ягід калини, скільки зазначено на його робочому місці (викласти

на тарілочці). А я поки поставлю кип’ятити воду.

38

Тепер потрібно усі ягоди покласти у чайник і залити окропом.

Поки заварюється лікувальний чай з калини, ми будемо грати в

гру «Назви чай».

Тепер будемо пити чай разом із Зайчиком. (Імітування наливання

чаю і Зайчику, і дітям.) Але спочатку подуємо легенько, щоб не

було гаряченько.

Логопедична вправа «Гарячий чай».

Вихователь поїть Зайчика, діти імітують вживання чаю.

Зайчик. Із калини чудо чай! Видужав умить, горло вже не болить!

Вихователь. Зайчику, залишайся з нами. Ми будемо розглядати рушник,

вишитий кетягами калини, а потім намалюємо такий самий.

Усі розглядають рушник. Вихователь пропонує намалювати. Показує

послідовність виконання роботи, разом з тим наголошує, що може хтось з дітей

бажає намалювати свій рушничок – особливий, і подарувати кому захоче. По

закінченню роботи діти грають в гру із Зайчиком за бажанням. Прощаються із

Зайчиком.

Доповідь

«Розвиток мовленнєвого потенціалу дошкільників щляхом

впровадження Програми виховання дітей дошкільного віку

«Українотворець». На сьогодні рівень мовленнєвої компетентності дитини дошкільного

віку є показником загального розвитку, показником вихованості. Адже дитина

запам’ятовує поняття, мислить поняттями, що є суттю слів, висловлює

судження, звертається по допомогу за допомогою словесних форм. Тому

виокремлюють як пріорітетний вид діяльності дітей дошкільного віку

спілкування.

В процесі спілкування віддзеркалюється система набутих знань,

уявлень та вражень, особливості становлення психічних процесів , а також

рівень сформованості усіх аспектів мовлення, вміння спрямовувати на

співбесідника і планувати мовленнєву діяльність.

Базова програми розвитку дитини дошкільного віку «Я у світі»

націлює вихователя на спрямовану, систематизовану, поетапну діяльність по

опануванню дітьми дошкільного віку рідної мови в загальному розумінні і

набуття мовленнєвої компетентності відповідно віку.

Згідно із Законом України «Про освіту» метою освіти є всебічний

розвиток дитини як особистості та найвищої цінності суспільства, виховання

високих моральних якостей, збагачення і розвиток соціокультурного

потенціалу, виховання поваги у дітей дошкільного віку до прав і свобод

громадянина України незалежно від віку і статі, до української мови як

державної і культурних цінностей української держави.

39

Світ є цілісним у своїй різноманітності, багатстві проявів. Його

осягнення можливе через пізнання людиною себе, свого роду, свого народу та

через виявлення свого ставлення до пізнаваємого.

Для становлення світогляду майбутніх громадян, їхнього ставлення до

світу на основі українських національних цінностях. Науково-дослідний

інститут українознавства МОН України пропонує увазі педагогів навчально-

виховний курс «Українознавство».

Метою та завданням цього курсу є виховання патріота, громадянина

Української держави, творчої особистості, здатної жити і творити себе, свою

родину, свою державу.

Курс «Українознавство» представлений чотирма програмами:

1. «Українотворець» - порограма виховання дітей дошкільного

віку;

2. «Українознавство 1 - 4» - програма для початкової школи;

3. «Українознавство 5 - 12» - програма для середньої і старшої

шкіл;

4. «Українознавство» - програма навчальної дисципліни для ВНЗ.

Наші увазі пропонують впровадити програму виховання дітей

дошкільного віку «Українотворець», яка розроблена відповідно до Базового

компонента дошкільної освіти в Україні. Вона враховує досвід і традиції

української народної педагогіки, ґрунтується на принципах і засадах

міжнародної конвенції про дітей, Конституції України. Авторами програми є

доктор філологічних наук, професор Кононко П.П., науковий співробітник

відділу «Мова як українознавство» НДІУ Касян Л.Г., науковий співробітник

відділу національної культури НДІУ Семенюченко О.В.

Структурована програма відповідно до основних сфер - змістових

блоків. Кожен змістовий блок відповідає певній сфері Базової програми «Я у

світі»:

змістовий блок «Культура України» відповідає сфері

«Культура»,

змістовий блок «Природа України» - сфері «Природа»,

«Українці» - сфері «Люди»,

«Я – українець. Я – українка» - сфері «Я сам».

Кожен змістовий блок конкретизується трьома змістовими лініями.

Особливістю пропонованої програми є те, що вона підпорядковується

макросфері «Мова». Реалізується макросфера змістовими лініями «Українська

мова» і «Українська словесність».

Змістова лінія «Українська мова» являє собою лінгво-дидактичні

закони мовленнєвої діяльності, «Українська словесність» - літературний

простір української культури; це інтегрований курс, завдяки якому глибше

пізнається слово і через нього самий дух народу, його національні риси.

Завданнями програми є ті самі, що і БП «Я у світі»: навчати,

поширювати знання, розвивати і формувати вміння, удосконалювати навички,

виховувати прагнення саморозвиватися, але на основі націокультурного

простору нашого народу.

40

Збереження і розвиток українського етносу є актуальним, так як

починають «стератися» раніше непорушні національні традиції, що

забезпечують духовний і естетичний розвиток української особистості.

Сьогодні педагоги дошкільної освіти повинні враховувати національні

традиції, особливості, менталітет нашого народу, народу певної території,

досвід народної педагогіки у вихованні підростаючого громадянина української

держави.

Посилюючи національно-державницький напрям виховання

дошкільників в Полонському районі пропоную заслухати і затвердити план

роботи творчої групи по впровадженню парціальної програми виховання дітей

дошкільного віку «Українотворець» на 2010 – 2012нн.рр.

Повідомлення плану роботи.

Затвердження простим голосуванням більшості.

Акт проголошення державної незалежності України, Декларація про її

суверенітет вимагають забезпечення національно-культурного відродження

українського народу, його національної свідомості й традицій, національних

етнографічних особливостей, функціонування української мови в усіх її сферах

життя.

Формування національної свідомості відбувається на засадах народної

педагогіки.

Педагогіка за справедливим визначенням К.Д. Ушинського, не тільки

наука, а й мистецтво. А мистецтво, як правило, має своє національне

вираження. Народна, національна педагогіка через виховання та навчання

підростаючого покоління відтворює, продовжує і розвиває у кожному

наступному поколінні народ, націю. Тому, першочерговим значенням

реформування змісту виховання є наповненя його культурно-історичним

надбанням українського народу.

Слід пригадати, що таке «національне виховання».

Національне виховання – це сукупність ідеалів, поглядів, традицій,

форм соціальної практики, спрямованих на організацію життєдіяльності

підростаючого покоління, в процесі якої засвоюється духовна, моральна і

матеріальна культура нації і формується національна свідомість. Це

становлення особистості у дусі українського ідеалу.

Грунтується національне виховання на засадах родинного виховання ,

ідеях і засобах народної педагогіки.

Народна педагогіка – першооснова національної системи виховання;

це галузь педагогічних знань і досвіду народу в сукупності, що визначає

домінуючі погляди на мету і завдання розвитку дітей.

Перший, хто поставив народну педагогіку на п’єдестал, був

вітчизняний педагог К.Д. Ушинський. Він же перший увів поняття «народна

педагогіка» в широкий обіг, переконливо обгрунтувавши правомірність цього

терміна в педагогічній науці,теоретично і практично довівши, що народна

41

педагогіка є золотим фондом педагогіки наукової. За словами Ушинського,

виховання не треба вигадувати, воно існує в народі стільки віків, скільки існує

сам народ. Змістом виховання і навчання народної педагогіки є реальний

процес повсякденного побутового і трудового життя людини, а основними

засобами – спостереження, показ, пояснення і багаторазові повторення різних

дій.

Провідними принципами народної педагогіки є:

принцип природовідповідності – передбачає виховання людини

в людині; розвиток того, що закладено природою, узгодженість

ритмів природи з ритмами життя людини;

принцип культуровідповідності – здійснення виховного процесу

на основі культурного досвіду родини та регіону;

принцип етнізації – наповнення виховного процесу

національним змістом; спрямований на формування

національної свідомості;

принцип наступності і спадковості поколінь – передбачає

логічне продовження попередніх поколінь і сприяє формуванню

цілісного світосприймання;

принцип єдності – зближення родинного і державного виховання

на основі взаєморозуміння і взаємодопомоги.

Принципи виховання в народній педагогіці виступають в ролі правил

організації педагогічного процесу.

Який би засіб невичерпної скарбниці народної педагогіки ми не

використовували б, головним серед них і провідним є мова. Рідна українська

мова.

Як бачимо з тем плану, впроваджуючи програму «Українотворець»,

ми будемо більш детально, поетапно ознайомлювати дітей з буттям

українського народу як вцілому, так і з буттям найближчого оточення, при

цьому активно розвивати і формувати мовлення дітей, заглиблюючись в

історію українського народу.

Мова – це не тільки засіб спілкування, це голос нашої рідної землі,

ритм, з якого починається шлях людини у всесвіт, універсальний чинник

пам’яті матері-батька, історії буття народу, і разом з тим – осмислення того, що

є. Тобто, мова несе в собі все, що дає історія, природа, родина, народ, нація.

Також, це універсальна єдність минулого, сучасного і майбутнього.

Наукою доведено: майбутня людина формується в основному до семи

років. Саме тоді закладаються основи духовності, моралі. Якщо в цей час

дитина не чула рідної мови, то потім хоч і зможе її вивчити, але ніколи не вбере

в свою душу, не наснажиться нею.

К.Д. Ушинський вважав і неодноразово наголошував в своїх працях,

що рідна мова – це мова всієї нації.

Засвоєння рідної мови починається з осмислення самого себе, з

осмислення понять «сім’я, родина, Батьківщина, Україна».

42

Практична робота.

Аналіз переглянутого заняття.

Сучасний період розвитку Української держави вимагає докорінної

перебудови процесу виховання дітей дошкільного віку, максимально

враховуючи національні риси і самобутність народу. Тому, пропоную

поглибити, поширити роботу з формування національної свідомості

дошкільників такими шляхами:

1. Вивчення нормативно-правової бази, яка забезпечує

варіативність форм роботи дошкільної освіти у вихованні

національної свідомості підростаючого покоління. (Форма

роботи – індивідуальна.)

2. Вивчення і пропагування серед колег рекомендованої

літератури. (Форма роботи – індивідуально-групова.)

3. Пропоную провести календарно-тематичні свята і розваги

спрямовані на виховання духу українського ідеалу.

4. Кожного засідання творчої групи проводити тренінг «Мйастри

народної педагогіки». (Форма роботи – підгрупова.)

Практична робота.

Тренінг.

Пігрупами розробити заняття націокультурного змісту на тему «Діти в

садочку як квіти у віночку».

43

5. Проводити просвітницьку діяльність серед дорослих, які

виховують дітей. (Консультації для батьків, дні відкритих

дверей, показ режимних моментів, розваги і свята

націокультурного спрямування з участю дорослих.)

6. Поповненя бази в групах матеріалами націокультурного змісту:

атрибути до народних рухливих ігор,

дидактичні ігри з елементами народної педагогіки,

зразки для образотворчої діяльності,

ілюстрації націокультурного спрямування,

44

маски до свят і розваг,

розробки навчальної та виховної діяльності (заняття,

прогулянки, загартування, трудова діяльність, свята,

розваги, театралізована діяльність).

7. Створення добірки української словесності «Народний календар

– енциклопедія життя народу» (загадки, оповідання, казки,

вірші, заклички, потішки, приказки і прислів’я, пісні):

січень – Різдво Христове, Щедрий вечір, Старий Новий

рік, Водохреще, рукодільництво;

45

лютий – Стрітення, поетеса Л. Українка, трудова

діяльність людей в заготівлі деревини;

березень – Теплого Олекси, поет Т.Г. Шевченко, трудова

діяльність у підготовці до сільськогосподарських робіт;

квітень – благовіщення, Вербна неділя, Великдень, засівна,

веснянки, гаївки, письменник І. Франко;

травень – Юрія, квіткове розмаїття;

червень – Трійця, Петрівчанські пісні, толока, толока;

липень – Івана Купайла, сінокос, зілля України, квіти

польові;

серпень – Маковія, Спаса, обжинки;

вересень – Місяць семи погод, Місяць, вітряк, батькова

криниця;

жовтень - Покрова, цілюща калина, українські вечорниці;

листопад – Храми України, солом’яні забавки, рідна

домівка, посвята в козачата;

грудень – Андрія, Наума, Святого Миколая.

Жттєву основу виховання передусім творить родина. Тому, дошкільна

освіта і родинне виховання повинні ґрунтуватися на єдності та цілісноті

родинного та суспільного виховання, забезпечуючи всебічний розвиток дитини.

Реалізація виховного потенціалу програми «Українотворець» передбачає

активну участь батьків як свідомих та відповідальних учасників виховного

процесу, перших та головних вихователів своїх дітей.

Тому, пропоную на кожне засідання творчої групи запрошувати

батьків з метою формування розуміння у дорослих необхідності виховання

дітей в дусі національному та передачі досвіду національного родинного

виховання.

Освітньо-виховний процес дошкільного закладу має бути міцним

підґрунтям для виховання патріота, громадянина української держави,

свідомого державотворця, творчої особистості, яка співпрацюватиме зі світом

на засадах кооперації, буде здатна реалізувати своє власне покликання та

реалізовувати покликання української нації.

46

ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ

САМОСВІДОМОСТІ У ДІТЕЙ

ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ В СФЕРІ

«Я – УКРАЇНЕЦЬ, Я – УКРАЇНКА»

ЗАСІДАННЯ ІНФОРМАТИВНО-КРЕАТИВНЕ

План роботи.

1. Пергляд свята «Ярмарок».

2. Доповідь «Формування свідомості та самосвідомості у дітей дошкільного

віку». (Теоретична. 15 хв.)

3. Аналіз переглянутого свята.

4. Доповідь із досвіду роботи «Формування національної свідомості дітей

дошкільного віку засобами рідної мови». (15 хв.)

5. Тезове ознайомлення з пропонованою літературою. (По 3-5 хв.)

6. Тренінг «Майстри народної педагогіки».

7. Виступ присутніх батьків по темі «Виховання дитини в дусі любові до

Батьківщини на основі поєднання національних та загальнолюдських

цінностей». (За бажанням. До 10 хв.))

8. Висновок засідання «Спільне та відмінне у формуванні національної

самосвідомості дітей дошкільного віку засобами рідної мови в БП «Я у

світі» і парціальній програмі «Українотворець».

Сценарій свята «Ярмарок».

Мета.

Спираючись на глибинні національно-виховні традиції українського

народу, закріпити у дошкільників знання про способи святкування народних

свят, спілкування під час народного свята; формувати усвідомленість

української звичаєвості як джерела цінностей; формувати фундамент

національної самосвідомості – усвідомлення себе представниками свого


Матеріали та обладнання.

Українські костюми для дівчаток і дорослих, які виконують ролі;

хустки для кумась – 2 шт.; стрічки дл дівчаток – 3 шт.; віночки для решти

дівчаток; кошики – 2 шт.; різноманітне намисто; борошно; іграшкові гроші;

47

вироби батьків і дітей з підручного, покидькового та природнього матеріалу;

цінники на вироби; вишиті рушники; шаровари для хлопчиків зеленого кольору

для команди «Вернидуб» та синього – «Вернигора»; коромисло (гімнастичні

палиці) – 2 шт.; відра іграшкові – 4 шт.; напольні емблеми команд; м’ячі великі

– 2 шт.; «коники» - 2 шт.; тканина синього кольору 1,5м-2м; тканьова колода –

2 шт. або купини – 4 шт.; казанки і ложки дерев’яні по 2 шт.; іграшкові тарілки

та вареники штучні по кількості гравців в командах.

48

Хід свята.

Звучить українська мелодія.

Ведуча. Ідуть і їдуть славні трударі: гончари і хлібороби,

Скотарі і садоводи, рукодільниці, майстрині.

Звідусіль народ збирається - ярмарок починається!

Заходять господині та господарі (батьки та працівники дитсадка), розкладають

свій товар і припрошують, закликають покупців.

Господиня. Увага! Увага! Спішіть, поспішайте!

Господарі й гості, глядіть не минайте.

На ярмарок прошу – гуртом, поодинці,

Чекають на Вас там чудові гостинці.

Господар. На ярмарку нашім веселім, багатім,

Є чим дивуватись і є що придбати.

Тут щедрі дарунки і саду, й городу,

Тут пісня і жарти усім в нагороду.

Заходять дівчинка-кума та хлопчик-чоловік із дівчинкою-жінкою.

Кума І. Доброго дня, кумасю Богдано! Доброго дня, куме Артеме!

Кума ІІ. Здрастуй кумасю Аліно!

Кум Добридень кумасю!

К. І Чи не на ярмарку була?

К. ІІ Еге ж, на ярмарку.

К. І Що купила, чи чоловіка на показини водила?

К. ІІ Треба борошна купити, щоб вареничків наліпити.

Хлопчик-чоловік та дівчинка-жінка купують борошно. Під час купівлі

спілкуються, торгуються. Виконують пісню «Вареники».

Дівч.-жінка. Ходімо милий, наварю тобі вареничків.

Ведуча. Мерщій-бо на ярмарок всі поспішайте,

Купуйте, милуйтесь, танцюйте і грайте.

Звучить музика.

До залу

заходять

одна за одною, з

невеликою

відстанню, три

дівчинки.

Розглядають

товар.

Одна з них

купує

черевики.

49

Дівчинка І. Здрастуй Настуню!

Дівчинка ІІ. Привіт Настуню!

Дівчинка ІІІ. (з черевиками в кошику). Здрастуйте подружки!

Дівчинка І. Чи на ярмарок ходила? Що купила?

Дівчинка ІІІ. Звичайнісіньки шнурки, стрічки та пояски,

Сорочку та спідничку, чобітки та рукавички.

Дівчатка виконують пісню «Черевики».

Господиня. Тут речі умільців, не з чим незрівняні,

Барвисті стрічки, рушники вишивані,

Полив’яний посуд, кувшини, горнятка,

Сопілки хлоп’яткам, намисто дівчаткам.

До залу, сміючись, забігають решта дівчаток.

Господиня. Купуйте, дивуйтесь, але не баріться,

Краса то яка, - підійдіть, подивіться.

Дівчатка розглядають намисто, приміряють, красуються одна перед одною,

купують. Стають в ряд.

Дівчинка І. Ми вдягнули вишиванки, сорочки чудові,

Маєм гарні оченята і чорнії брови.

Дівчинка ІІ. Ми живемо на поділлі, де пагорби й долини,

Немає кращих краєвидів як у нас в Україні.

Дівчинка ІІІ. Подоляни – люди щирі, до праці завзяті,

Люблять пісню заспівати, люблять танцювати.

Дівчинка IV. Як підем у таночок, тупнем каблучками,

Заспіваємо співаночки, й радійте Ви з нами.

Дівчатка виконують пісню «Україночка».

50

Непомітно для дівчаток заходять хлопчики. Стають півколом позаду дівчаток.

По закінченню виконання пісні плескають у долоні.

Хлопчик І. Гарні, гарні тут дівчата.

(Дівчатка оглядаються, посміхаються, стають півколом напроти

хлопців.)

З ними б нам потанцювати.

Хлопчик ІІ. Чого, чого дівоньки красні? Бо їли пиріжечки в маслі?

Хлопчик ІІІ. Сирочком посипаючи, сметанкою поливаючи.

Дівчинка І. А чого парубки білі, на обідець хліба не їли?

Дівчинка ІІ. Хлопці нащо вам музики, коли у вас довгі язики?

Дівчатка та хлопчики виконують пісню-танок «Гречаники».

Хлопчик IV. Гопа-гопа гопачата, славнії ми козачата,

Будем весело стрибати, бігати і присідати.

Годі нам відпочивати, час вже силу показати.

Ведуча. Козачата, до змагання всі ставайте,

А ви дівоньки-красні тут сідайте.

Хлопчики шикуються у дві колони.

Ведуча виставляє перед кожною колоною емблему: вернидуб та вернигора.

Вернидуб. (Крокують під музику, шикуються рядком.)

Козаки ми браві, у змаганнях дуже жваві.

Дайте нам по-більше каші, перемога буде наша!

(Крокують під музику, шикуються колоною.)

Вернигора. (Аналогічно крокують і шикуються.)

А ми теж нівроку, спротом займаємося півроку.

Кашу з хлібом вживаємо, завжди перемагаємо.

51

І конкурс «Перенеси воду у відрах на коромислі».

Тримай хату як у віночку і рушник на кілочку.

Тримай відерця всі чистенькі і водиці повненькі.

ІІ конкурс «Баранець».

А тепер козачата хочуть розім’ятися,

Із м’ячем погратися.

(Котити м’яч, штовхаючи головою.)

52

ІІІ конкурс «Їзда верхи на коні».

- Я козачок маленький, Максимком зовуся,

На коника сісти зовсім не боюся.

- А мій коник сивий все рветься до бою,

Хоче мене нести далеко із собою.

IV конкурс «Перейди річку по колоді (по камінчиках)».

Ішов козак на ярмарок по колоді через воду,

Тільки став він на колоду – бовть у воду.

53

V конкурс «Звари вареничок».

Картопля варена, картопля смажена,

І печена – уся смачна.

Її саджали та доглядали і у похід з собою брали.

Хлопчик. Ох, стомився, козачата, треба трохи поспівати.

Гей, троїсті музиченьки, нам заграйте веселенько.

А ви, хлопці-козачата, всі виходьте заспівати.

Дівоньки красні, з нами ставайте, пісню дружно заспівайте.

Хлопчики командами проходять вперед на кілька кроків, по центру стають

дівчатка.

Хлопчик І. Ми – маленькі козачата, станем справжніми людьми,

Ми кохаєм рідну пісню, Україну любим ми.

Хлопчик ІІ. Ми шануєм рідне слово, в ньому вірність і краса,

Ми – маленькі козачата, наша пісня не згаса.

Дівчинка. Хай злітає рідна пісня, наче чайка в небеса,

В ній ясна душа народу, в ній надія і краса.

Хлопчик ІІІ. Україна – наша мати і про неї вільний спів,

Ми веселі козачата, ми нащадки козаків.

Усі діти і дорослі, які приймали участь, виконують пісню «Україна».

Ведуча. Гарно, весело на ярмарку у нас, але підкріпитися вже час.

Гайда усі до пиріжечків в маслі.

Діти пригощаються пиріжечками, купують вироби, торгуються. Дорослі також

приймають участь у торгуванні, допомагають дітям.

54

Доповідь

«Формування свідомості та самосвідомості

у дітей дошкільного віку».

Кіпрач Т.М.

вихователь ДНЗ №3

керівник творчої групи

У всіх країнах світу помічається посилення уваги до збереження

етнічної самобутності народів, традицій, що визначають їх національне

обличчя. Дана проблема гостро стоїть і перед Україною.

Запорукою збереження самобутності українців може стати високий

рівень розвитку національної свідомості та самосвідомості українського

суспільства. У державних законодавчих документах (закони України ―Про

освіту‖, ―Про загальну середню освіту‖, державна національна програма

―Освіта. Україна ХХІ століття‖) визначено роль і значення освіти і виховання

особистості в дусі любові до Батьківщини й усвідомлення свого

громадянського обов'язку на основі поєднання духовних національних та

загальнолюдських цінностей.

Звичайно, що стосовно дітей дошкільного віку важко говорити про

якусь усталену самосвідомість, тим паче - національну. Проте, з чогось все ж

слід починати її формування. На мою думку, у цей віковий період слід

сформувати фундамент національної самосвідомості, який можна назвати її

першоосновою. У якості останньої я розумію найелементарніші прояви в

дитячій діяльності усвідомлення себе представниками українського народу,

55

гордості за це, самоповаги до себе як українців, ставлення дітей до українських

національних цінностей (українська мова, культура, національна символіка) та

усвідомлення ними їх важливості.

Для початку пригадаємо, що таке свідомість.

Свідомість – вища форма відображення дійсності; демонструє свою

пізнавальну функцію, що полягає в побудові певного образу світу, який несе в

собі ступінь освоєння людиною буття. Функції свідомості:

пізнавальна – реалізується в придбанні і накопиченні знань про

природу, суспільство і саму людину,

творчо-конструктивна – виявляється у випереджаючому

відображенні, в уявному моделюванні майбутнього і в

цілеспрямованому перетворенні на цій основі дійсності, у

створенні предметних форм не існуючих в природі,

регулятивно-управлінська – забезпечує розумне регулювання і

самоконтроль поведінки і діяльності людини, його взаємини із

зовнішнім світом.

Отже, свідомість дитини дошкільного віку – це її світогляд, розвинене

мислення, самоконтроль власної поведінки і передбачування результатів

останньої. Дитина діє на основі засвоєння чужого досвіду зі своїм власним,

відтворюючи задані дорослим зразки і норми. Чим краще дитина діє, тим

вищою є її активність – так вважають дорослі. Наспрвді це не так.

Розвиваються одноманітні форми свідомості й поведінки. Дошкільник

усвідомлює, що він є менший в сім’ї, що йому потрібно ставитися до людей

саме так, що йому потрібно намалювати саме такого білого зайчика, заради

своє безпеки життєдіяльності потрібно робити ось так і так, - а індивідуальні

відмінності в активності дитини ігноруються, вважаються небажаними. Тим

самим вихователь відчужує маленького вихованнця від активного пізнання

світу, гальмує розвиток творчої уяви, перетворювальної активності дитини, її

самстійного дослідництва, самостійного пошуку відповідей на запитання.

Свідомість дитини дошкільного віку формується через самоактивність на

основі набутих знань і під пильним не наглядом дорослого, а під

спостереженням, приводячи до ладу узгодженість і збалансованість її

внутрішнього життя із зовнішньою активністю з правилами

природодоцільності та культуродоцільності. На основі самоактивності дитини

виникає усвідомлення власних можливостей, вона починає розуміти, що не все

їй під силу. Закладаються основи самооцінки, зароджується здатність дивитися

на самого себе і аналізувати самого себе, відбувається звільнення дитячого «Я»

від егоїстичних тенденцій, виникає саморегуляція діяльності і поведінки - це є

розвиток самосвідомості дітей дошкільного віку.

Самосвідомість – здатність сприймати себе зі сторони, розуміти своє

значення для інших, усвідомлення і оцінка свого ставлення до світу, себе як

особистості, своїх вчинків, почуттів.

Механізми самосвідомості: ідентифікація, диференціація,

узагальнення, децентрація, рефлексія, совість.

56

Основні характеристики самосвідомості: власне ім’я, самооцінка,

домагання визнання, статева ідентифікація, психологічний час особистості,

усвідомлення своїх прав та обов’язків.

Акт проголошення державної незалежності України, Декларація про її

суверенітет вимагають забезпечення націокультурного відродження

українського народу, його історичної свідомості і традицій, національно-

етнографічних особливостей, функціонування української мови в усіх сферах

життя.

Набуває першочергового значення реформування змісту дошкільної

освіти: наповненя її культурно-історичним надбанням нашого народу,

формування поваги до історії рідного народу, що сприятиме формуванню у

дошкільників національної свідомості і самосвідомості.

Формуючи національну свідомість дошкільника, вихователь повинен

пам’ятати, що це не тільки любов до рідної домівки, родини, дитсадка, міста-

села, рідної природи, а й любов до культурного надбання свого народу,

поважного відношення до трудівника і результатів його праці на рідній землі,

символіки певної місцевості, загальноприйнятих свят. Дитина повинна перш за

все пустити «корені» в свою землю і культуру, а потім вивчати інші. Це

найвірніший шлях виховання доброти, симпатії, пошани, етики спілкування,

почуття гордості і розуміння себе як громадянина і патріота української

держави.

Проводячи паралель між розвитком самосвідомості дошкільників та

вихованням національної самосвідомості, ми можемо визначити з чого

складається останнє: усвідомлення дитиною причетності до роду і соціальної

групи, інтелектуальне прагненя регулювати й аналізувати власну поведінку

відповідно етнокультурі свого краю, свідоме прагнення утвердження в

національних моральних правилах і нормах з наступним визнанням його як

національної особистості, складання елементарної національної життєвої

перспективи з урахуванням власних прав і обов’язків.

Отже, національна свідомість – це сукупність теоретичних, буденних,

масових національних ідей, настанов, прагнень, культурних набутків, які

сприяють розвитку як нації, так і індивідума в усіх сферах функціонування.

У розвитку національної самосвідомості дитини О. Вишневський

виділяє два етапи:

перший – етап раннього етнічного самоусвідомлення,

другий – національно-політичної свідомості.

Перший етап стосується дітей раннього і дошкільного віку.

Починається він з раннього періоду життя в сім’ї. В сімейному соціумі дитина

засвоює культуру рідного дому, міста-села такими засобами: народні звичаї та

обряди, народні пісні і казки. Коли дитина потрапляє до наступного соціума,

вона навчається шанобливо ставитися до історичних надбань свого народу,

розуміти і поважати ідеал українського народу.

Найважливішим фактором у вихованні національної самосвідомості

підростаючого покоління є виховання рідною мовою – джерела національного

духу і етнокультури. Прилучаючись до рідної мови, до віковічних народних

традицій свого народу, дитина змалечку вбирає філософський, ідейно-

57

моральний і естетичний зміст буття українського народу, формуються

національні світогляд, характер, самосвідомість. Поступово дитина стає

невід’ємною частиною рідного народу, нації.

Який би засіб для формування національної свідомості ми не

використовували б, головним серед них і провідним є мова. Рідна українська

мова.

Доповідь

«Формування національної свідомості

у дітей дошкільного віку засобами мови»

Войчишина Т.М.


Діти! Відкриті сонцю і квітці, всьому світлому і прекрасному. Як же

хочеться, щоб з перших днів своїх , з молоком матері вони всотували те вічне і

найсвятіше, що має очистити і утвердити нас на цій живій землі, дати снагу на

творення і радість.

Це вічне, перед усім, рідна мова. І як сказав поет Дмитро Білоус:

«… зберігає мова калинова

на гронах дивних свіжості росу,

щоб у майбутнє музикою слова

нести душі народної красу.»

То ж однією з найголовніших справ для наставників дошкільнят є

прилучення вихованців до скарбів рідної мови і літератури, до народних

традицій.

В сім’ї, в дитячому садку малята чують перші розповіді про минуле

наших поколінь. З родини, з дитсадка виносять діти невгасимий вогонь до

рідного краю. Любов виховується тільки любов’ю. Дитяча душа відкрита для

художнього сприймання дійсності. Тому через поетизацію живої природи,

через світ поетичного слова, усну народну творчість (колискові пісні,

забавлянки, легенди, казки, щедрівки, потішки, пестушки, заклички, лічилки,

мирилки та інше) ми повинні ввести дітей у світ краси рідного слова так, щоб

українська мова стала часткою їхнього єства.

Найцікавіша передача «На добраніч діти» не замінить маминої

колискової. Скільки ніжності, любові, доброти всотує малюк разом із цими

неповторними співами:

«Будуть пташки прилітати та й будуть співати,

Дитиночку малесеньку будуть присипляти».

Вони залишаються для дітей незабутніми на все життя, споминами про

найсвятішу любов, відкривають у їхніх серцях невичерпні джерела добра.

58

А легенда, казка… На те вона і казка, щоб її казати, а не читати з

книги. Розказана емоційно, пристрасно, вона викличе у дитини прагнення

творити добро, почуття співпереживання, справедливості, вірності, чесності,

людяності.

Мамині, бабусині, татусеві, вихователеві казки будять фантазію,

чарують поетичною вигадкою, ознайомлюють дитину з історією рідного

народу.

В своїй роботі з дітьми я постійно використовую український дитячий

фольклор і на заняттях, і в повсякденному житті. Діти охоче слухають і

переймають зразки усної народної творчості, заучують їх і використовують в

своїх іграх. Так, нещодавно провела з дітьми заняття на тему «Спи, засни моя

дитино», на якому вивчала нові та закріплювала вивчені українські колискові

пісні. І любо зараз глянути, як дівчатка, граючись з ляльками, заколисують їх

знайомими пісеньками.

Дуже подобаються моїм вихованцям ігри драматизації, настільні та

пальчикові театри до знайомих казок. Діти розмовляють з казковими

персонажами, наспівують їм. Це сприяє розвитку монологічного та діалогічного

мовлення.

Могутнім засобом етнопедагогіки виступають народні ігри та іграшки.

Навіть досить літні люди тримають у пам’яті улюблені ігри - «Жмурки»,

«Третій зайвий», «Гуси, гуси, додому» та інше, перейняті колись від ровесників

або старших товаришів. Народ створив ці ігри, він же і визначив порядок їх

використання від малечого віку до зрілості. Жваві, веселі, вони нагадують нам

наше дитинство. Не менш улюблені ці ігри для сьогоднішніх дітей. Мої

вихованці люблять грати в «Панаса», «Ой, Василю-Василечку»,

«Подоляночку», «Довгої лози». Назви і правила рухливих ігор різні, однак у

більшості є водій. Спочатку я відчувала певні труднощі, пов’язані з вибором

водія, адже кожна дитина хотіла ним бути. Тоді знову звернулась до усної

народної творчості. Діти швидко запам’ятали жартівливі вірші – лічилки і

охоче використовували їх. Поступово покращується їхня мовленнєва

компетентність, вони вчаться грати разом, стають емоційно активнішими,

рокутішими, добре усвідомлюють правила народних ігор.

Укарїнська іграшка стала цінним надбанням не тільки національної, а

й світової педагогічної культури. Дзвінкоголосі свищики, веселі ляльки,

фігурки тварин і птахів, музичні інструменти, знаряддя праці, гойдалки та

чимало інших предметів, виготовлених з найрізноманітніших матеріалів

оздоблених розписом, рел’єфним декором, або ж покритих кольоровою

глазурю приваблюють дітей і дорослих.

Обов’язково сподобаються малечі гуцульські сопілки, знамениті

яворівські візочки, пташки на гойдалках. Але ж наявність фабричних іграшок

ніяк не повинна призвести до забуття традиційної народної саморобки. Не з

бідності, а з педагогічних міркувань: і справа для дитячих рук, і засіб для

художнього розвитку, і залучення до народних мистецтв.

Високий ефект морально-етичному вихованню дітей дає використання

українського мелосу, танців, живопису. У пісенному репертуарі нашого народу

чимало чудових зразків, прийнятих для різного віку, починаючи з

59

наймолодших. Малятами з особливою цікавістю і емоційністю сприймаються

пісні-забавлянки «Ладки-ладусі», «Сорока-білобока», «Кую, кую чобіток». У

кожній наступній групі діти оволодівають складнішими народними музичними

творами , співають «Прилетіла зозуленька», «Ой ходить сон біля вікон»,

танцюють під українські народні мелодії «Дрібушечки», «Ой, лопнув обруч»,

«Стукавка» та інше. Барвиста палітра народного прикладного мистецтва

розкривається перед дошкільниками на заняттях з декоративного малювання,

аплікації, конструювання, у самостійній художній діяльності. На заняттях по

декоративному малюванню діти моєї групи знайомилися з українською

вишивкою, вчилися оздоблювати рушник для ляльки, скатертину. А на заняття

по аплікації оздоблювали хусточку, килимок за народними мотивами.

Високий рівень дає ця робота, коли вона має підсумкові віхи у вигляді

фольклорних дитячих свят та розваг. Тут найбільш повно і яскраво

пропагується серед усіх учасників народні ігри, пісні та розваги,

супроводжувані виставками іграшок саморобок, малюнків, вишивок, аплікацій,

виробів з підручного та природного матеріалів.

Також знайомлю дітей з виробами, якими славляться народні умільці

Полонщини. Зокрема, в своїй роботі, на заняттях по ліпленню використовую

іграшки художньої кераміки.

Українська нація – нація давня. Її духовна культура почала творитися

ще в далекі християнські часи. Саме тоді склалися основні народно-календарні

свята та обряди. Сьогодні більшість з них пов’язані з релігійною тематикою,

але вони лишаються виразниками народної філософії, моралі, етики, естетики.

Народно-календарні свята мають великий виховний вплив, оскільки пов’язані з

господарською діяльністю і готують дітей до неї. На кожному святі – відбиток

любові і дбайливого ставлення до природи, тонкого відчуття тих змін, які

переживає земля, а разом з нею і люди протягом року.

Для формування національної свідомості дошкільників користуюся

парціальною програмою «Українотворець». Кожен розділ має чітко виражену

мету для кожного вікового періода дошкільного дитинства, відповідає

народним традиціям. Програмою передбачається більш глибоке ознайомлення

із звичаями та обрядами нашого народу. однак, дійовий результат у роботі з

дітьми-дошкільнятами забезпечується тоді, коли з народного джерела черпають

систематично, а сама система виховних впливів охоплює використання всіх

педагогічно доцільних засобів і на заняттях, і поза заняттями.

Шановні колеги! Від нас сьогодні залежить так багато! Шануючи рід

наш красний, маємо зробити все, щоб зростала гідна людина, цивілізована,

освічена, майстровита, чий талан, порухи серця належатимуть народові,

служитимуть правді, добру, соціальній справедливості, прцвітанню України.

Тезове ознайомлення

з пропонованою літературою.

60

Крижанівської Ж.Д.,

вихователя ДНЗ №4. Виховання патріотизму у старших дошкільників.

// «Палітра педагога» 2006р., №4

Л. Калуська

Патріотичне почуття – поняття інтегроване, об’єднує всіф сторони

розвитку особистості: моральну, трудову, розумову, естетичну, фізичну.

Бути патріотом – любити материнську мову, любити природу рідного

краю, звичаї, шанувати традиції народу, людську працю, прагнути не лише

зберігати духовні скарби народу, а й примножувати їх.

«Я все люблю в своїм краю».

Блок перший. Інформація для дорослих.

Патріотизм – любов до своєї батьківщини, відданість своєму народові

(тлумачний словник української мови).

Патріотичне виховання – культивування вищих ідей, пов’язаних із

суспільними цінностями свого народу, з існуванням та захистом Батьківщини.

(Родинно-сімейна енциклопедія.)

В. Сухомлинський: «Патріотиз починається з любові до людини».

Блок другий. Методичні поради.

Любов дитини до рідної землі починається з найближчого: схилена

над колискою усміхнена матуся, розквітлі сади.

З ранніх років маємо закладати в малюка готовність захищати і

примножувати здобутки народу, родини, рідного краю.

Підкреслювати, що все створено людськими руками. Що маємо

традиції, звичаї, обряди. Щоб зростали у любові до рідного слова. Щоб аромати

любистку і чорнобривців і в дорослому віці повертали їхню пам’ять до рідних

порогів.

«Я знаю: мова мамина – свята».

Блок перший.

«Мова – то цілюще народне джерело, і хто не припаде до нього

вустами, той сам всихає від спраги», - В. Сухомлинський.

«Мова – наша зброя, якою ми служимо народові, що нас породив,

вигодував і виховав. Мова – втілення думки. Що багатша думка, то багатша

мова. Любімо її, вивчаємо її, розвиваймо її», - М.Т. Рильський.

«Українська мова за своїми виражальними можливостями, лексичним

арсеналом, музичними прикметностями, історичними надбаннями в пісенній і

літературній галузях належить до найрозвиненіших мов світу», - Д. Павличко.

Блок другий.

Вивчення рідної мови – початок національного виховання. Слід

навчати відчувати красу поетичних рядків про рідне слово.

«Люби і пам’ятай український звичай».

Блок другий.

61

Ознайомлювати дошкільнят із календарно-обрядовими святами,

народними звичаями, традиціями: український національний одяг, віночок,

будівництво, інтер’єр, новонароджена дитина.

На особливу увагу заслуговують народні традиції трудового

виховання: лущення горіхів, квасолі, бобів, їх перебирання, догляд за

рослинами і тваринами, різні форми рукоділля.

62

СФЕРА «УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА»

ФОРМУВАННЯ ПІЗНАВАЛЬНИХ,

МОРАЛЬНИХ І ЕСТЕТИЧНИХ ПОЧУТТІВ В

СВІТІ НАРОДНОЇ ГРИ, В СВІТІ НАРОДНОЇ

ІГРАШКИ.

ЗАСІДАННЯ ІНФОРМАТИВНО-КРЕАТИВНЕ

План роботи 1. Перегляд заняття «Народні іграшки. Лялькарство».

2. Доповідь «Форми пізнання. Предметні емоції».

3. Аналіз переглянутого заняття.

4. Доповідь «Вплив естетичних почуттів на моральне виховання дітей

засобами народних ігор, народної іграшки».

5. Тезове ознайомлення з пропонованою літературою.

6. Презентація рухливих і дидактичних ігор націокультурного змісту.

Заняття

«Народна іграшка. Лялька-мотанка»

Мета.

Ознайомити дітей із поняттям «нарона іграшка», з матеріалами з яких

виготовлялися іграшки. Навчити виготовляти ляльку-мотанку; диференціювати

іграшки по зовнішнім ознакам (стать, вік, призначення). Формувати вміння

забавляти себе самого безпечними видами діяльностей в разі відсутності

іграшок. Розвивати спостережливість, довільну пам’ять, організоване

сприйняття, вміння висловлювати думки, дрібну моторику кистей. Виховувати

естетичні, моральні та інтелектуальні почуття, бажання пізнавати буття

українського народу, повагу до народних майстрів та бережливе ставлення до

рукотворних виробів.

Матеріал.

Клптики тканини щільної м’якої і тонкої, нитки для плетіння, ножиці,

саморобні ляльки, предмети українського побуту, ілюстрації українських

народних іграшок, українські мелодії, вірш «Україна», колискова, колиска з

іграшкою немовлям, печиво галетне.

План заняття.

63

1. Читання вірша дитиною про Україну.

2. Виконання пісні.

3. Розглядяння предметів українського побуту. Обговорення.

4. Розповідь вихователя про виготовлення українських народних іграшок.

5. Розглядання саморобних ляльок під музичний супровід.

6. Дидактична гра «Назви лялечку».

7. Ознайомлення з виготовленням ляльки-мотанки.

8. Показ вихователя. Виготовлення дітьми ляльки під музичний супровід.

9. Обігрування.

64

Доповідь

«Форми пізнання. Предметні емоції». Кпрач Т.М.,


Новітні погляди на процес формування психологічного світу дитини

ґрунтуються на теорії О.В. Запорожця про самоцінність дошкільного

дитинства. А це означає, що основний шлях розвитку на цьому етапі –

збагачення і наповнення його більш значимим формами і способами діяльності.

Провідною лінією розвитку, основною метою є розвиток розумових і художніх

здібностей і специфічних видів діяльності дитини. Вирішального значення

набуває формування у дошкільника активно-пізнавального ставлення до

оточуючої дійсності, уміння успішно орієнтуватися у всьому розмаїтті

предметів і явищ, здатності довільно регулювати свою пізнавальну діяльність.

Це ті внутрішні передумови, які забезпечують продуктивність розумової

діяльності дитини, визначають легкість і швидкість засвоєння нової інформації,

здатність до її творчого використання у вирішенні широкого кола життєвих

завдань. Тому, на етапі дошкільного дитинства розвиток форм пізнання

оточуючого світу має особливе значення.

Що таке пізнання?

Пізнання – це творчий процес отримання і постійного оновлення

інформації, необхідної для людини.

Виділяють три форми пізнання:

65

почуттєва – рівень відчуттів і сприйняття,

раціональна – рівень інтелектуального розвитку, виражений в

законах і причинно-наслідкових зв’язках (розвиток таких

психічних процесів – мислення, пам’ять, мовлення, увага, уява),

над почуттєва – інтелектуальна інтуїція; виникає з глибини

самого себе. Проявляється у здатності побудувати модель, події

з метою найбільш ефективних дій.

Відомо, що розвиток пізнання починається із сприймання.

Повноцінний розвиток сенсорних здібностей, засвоєні сенсорні штампи і дії з

ними – ось необхідний грунт для загального розвитку дитини дошкільного віку,

який немислимий без опори на повноцінне сприйняття.

Сприйняття складають необхідну передумову свідомих дій. Для цього

слід розвивати і формувати вміння не тільки дивитися, а й бачити, не тільки

бачити, а й придивлятися; не тільки слухати, а й чути, не тільки чути, а й

прислухатися.

Сприйняття діє на наші органи відчуттів. Воно є почуттєвим

відображенням предметів та явищ дійсності.

Відчуття – початковий момент сенсомоторної реакції (отримання

сенсорної інформації спонукає до тих чи інших дій), спонукальний аспект до свідомої

діяльності.

Почуттєва форма пізнання, за умови організованої діяльності, згодом

самостійної, слугує грунтом, на якому крок за кроком розвивається і

формується раціональне пізнання навколишньої дійсності.

Раціональна форма пізнання є не що іншим, як розвиток психічних

процесів: мовлення, мислення, уваги, пам’яті та уяви.

Особливу увагу колег пропоную звернути на деякі закони пам’яті, які

є практичними прийомами реалізації завдань Базової програми «Я у світі» і

парціальної «Українотворець»:

закон цікавого – цікаве запам’ятовується краще,

закон дії – інформація, яка закріплюється практичною або

продуктивною діяльністю запам’ятовується краще,

закон краю – краще запам’ятовується інформація, яка подається

спочатку або в кінці,

закон установки – вміле поєднання методів і прийомів,

спрямованих на краще запам’ятовування.

Неперевершеним джерелом якісної дитячої думки є емоційна

насиченість сприймання навколишнього світу, інтенсивного запам’ятовування

та розвитку пізнавальної активності.

Діючи, дитина не тільки виробляє, але й впливає на інших дорослих і

дітей, а також сама відчуває вплив, який іде від власних дій. Це змінює

взаємостосунки дитини з оточуючим. Дошкільника хвилює все те, з чим він

зіштовхується на власному досвіді. Відповідно, його відношення до

оточуючого зазнає змін на основі почуттів, які виникають.

Ці відношення до світу складають сферу емоцій.

66

Емоції ніколи не зводяться як до таких, до звичайного поняття

емоційність. Це специфічна сфера, яка разом із пізнавальними процесами

відображає відношення до дійсності. Тобто, емоції являють собою єдність

емоційного та інтелектуального. А результатом цього відношення є

налаштованість до дії або протидії. Налаштованість до дії – позитивна

емоційність, протидії – негативна. Такий характер залежить від потреб,

інтересів особистості, установок.

Якщо емоція включає бажання, прагнення, вона виражає активну

сторону потреби, інтересу.

Існує три рівня емоційних переживань.

1. Органічні емоції – задоволення, незадоволення. Вони пов’язані з

органічними потребами і виступають в якості емоційного

забарвлення, емоційного тла. Емоції в такому випадку

здебільшого неусвідомлені.

2. Предметні емоції. Це більш високий рівень в прагненні

пізнавати світ. В їхню основу входять предметне сприйняття і

предметна дія. На цьому рівні на основі вищезазначених законів

пам’яті, потреб та інтересів особистості на зміну

неусвідомленим емоціям приходять свідомі. Вони виражаються

у свідомому переживанні відношення дитини до світу об’єктів та

суб’єктів і навпаки.

3. Узагальнені емоції – почуття гумору, іронії, піднесеність,

трагічність. Прояви цих почуттів, як емоційного стану, можуть

виступати як поодинокі стани, пов’язані з певними випадками.

Такі прояви емоційного стану ще називають світоглядними.

Повернімося до предметних емоцій. Їхня предметність виражається в

диференціації, в залежності від предметної сфери, і поділяється на

інтелектуальні, естетичні і моральні.

Усяке пізнання, особливо самостійне, є яскравим доказом

взаємопроникнення інтелектуальних та емоційних моментів.

Одним із напрямків впровадження парціальної програми виховання

дітей дошкільного віку є інтелектуально-творчий. Робота вихователя

спрямовується на те, щоб дитина з раннього дитинства оволодівала усім

багатством і різноманітністю засобів та прийомів мислення нашого народу

(національною психологією, характером, свідомістю, самосвідомістю), які

визначають самобутність і неповторність українського народу.

Впливаючи на емоції дитини, спонукаючи до пізнання світу, дитина

оволодіває результатами мисленнєвої діяльності своїх батьків, бабусь, дідусів,

що тісно пов’язане із трудовою діяльністю та ознайомленням з

матеріалізованими результатами. Саме в них максимально висвітлюються

національні риси. Ще кілька десятків років тому діти мали живе спілкування з

дорослими, в ході якого останні підтримували їхню природну допитливість,

пробуджували уяву. На основі цього формували інтереси. Так, в ході праці, ігор

мислення особистості набувало своєрідного розвитку, де відображався спосіб

життя, мислення нашого народу, його характер. Також, в ході живого

спілкування дорослі визначали чи має дитина прагнення діяти і творити, і

67

спрямовували розвиток дитини в потрібне русло. Важливим для дорослих був

не результат дитини, а пошуковий шлях, який вона пройшла, щоб виконати ту

чи іншу роботу: чи самостійно, чи думала, чи творила.

У нашого народу існує віра в природні задатки кожного. Будь-яка

дитина має «золоте зерно душі», яке, попадаючи на родючий грунт

національного виховання, дає світлолюбні пагінці добра, правди, гідності. За

народними поглядами кожен вихованець може бути в чомусь кращим: один – у

співах, другий – в логічній, третій – в технічній діяльності. Такий підхід

забезпечує пробудження енергії в пізнанні світу, дає можливість дитині

отримувати радість від сприйнятого, формує власну позицію, гідність, надихає

малюка на подолання труднощів в будь-якій формі активності, а також

відчувати себе рівним серед рівних і водночас першим серед інших в певній

галузі життєдіяльності.

Емоційність сприйняття предметів яскраво проявляється в естетичних

переживаннях.

Національна система виховання історично виникла і утверджувалася в

гармонійному взаємозв’язку з ідеями і принципами народної естетики. Наш

народ завжди прагнув будувати своє життя, культуру, побут, дозвілля за

законами краси.

Сприймання красивого, прекрасного починається у дитинстві. Дорослі

допомагають дитині знайти, відчути, зрозуміти красу поезії, музики, живопису,

природи, стосунків. Краса нерозривна з добротою, вона облагороджує життя,

надихає і дітей, і дорослих на добрі справи.

Введення дошкільників у світ краси і гармонії буття українського

народу є важливим завданням національного естетичного виховання.

В своїх пошуках і відкриттях людина спирається на такі поняття, як

прекрасне – довершене за формою та змістом, потворне – повна протилежність

прекрасному, досконале – довершене і витончене, міра красивого –

співвідношення кількісних і якісних ознак будь-чого, цінність – значущість,

якої людина надає будь-чому. Усе перелічене пов’язане з моральністю,

оскільки прекрасним, досконалим, гармонійним є те, що характеризує красу

людини, її працю і результати цієї праці, взаємини з іншими людьми.

Під впливом суспільних умов постійно змінюються критерії

оцінювання прекрасного і потворного, вияв чуття міри як у спілкуванні, так і у

власній творчості.

Основою естетичного напрямку роботи по впровадженню програми

виховання дітей дошкільного віку «Українотворець» є розвиток здібностей

дітей сприймання прекрасного, мистецьких цінностей і продуктивної

діяльності. Засобами реалізації є:

естетика національного побуту – художнє оформлення куточків

групи відповідно змісту роботи, мета якого – залучення дітей до

національної культури в повсякденному житті,

твори мистецтва – використовують під час навчально-виховної

діяльності для підсилення сприймання і розуміння буття

українського народу,

68

природа рідного краю – навчати бачити красу, гармонійність,

багатство барв кожної пори року, відтворюючи в малюнках,

аплікаціях, розповіді,

спеціальне навчання – розвиток естетичних оцінок, смаків,

формування знань про прекрасне в житті людей та їхніх

вчинках,

національні свята, розваги – викликати яскраві естетичні

переживання у дітей, формування особливого передсвяткового

настрою.

Гра та іграшка націокультурного змісту створюють позитивну

емоційну атмосферу, сприяють ефективному розвитку предметних естетичних

емоцій.

Кожна дитина від народження наділена певними здібностями. У

кожної вони проявляються по-різному. Тому, плануючи, організовуючи будь-

який виховний захід, важливо враховувати всі аспекти розвитку особистості:

вік, потреби, інтереси, стан.

Емоційні переживання у відношенні до інших людей виражаються

проявом моральних почуттів. Моральні почуття своїм корінням сягають в

глибину суспільного буття українського народу.

Прояв моральних почуттів відбувається у всіх гранях життя, вони є

сутністю життя народу. Дорослі повинні пам’ятати, що народ завжди надавав і

надає пріоритетності сфері морального виховання перед усіма іншими сферами.

Програма «Українотворець» спрямовує діяльність вихователів на відродження

моральних цінностей – людяність, доброту, милосердя, співпереживання,

виховання їх у дошкільників. Це неписані загальнолюдські закони і норми,

принципи, що є змістом життя. В основі національної системи виховання

моральних почуттів лежить антитеза: добро – зло, правда – брехня, щедрість –

скупість, мужність – боягузтво. Виховання відбувається через засвоєння

узвичаєних, сталих серед нашого народу норм поведінки, моральні заповіді,

мовленнєвий етикет.

Розвиток дошкільника відбувається в будь-яких видах діяльності, але

провідним залишається гра.

Український народ своїм багатовіковим досвідом інтуїтивно відібрав

найефективніші засоби гармонійного розвитку підростаючого покоління.

Чільне місце серед яких посідають народні ігри. Вони створені народом так

само, як казки, приказки, загадки. Вони передаються із покоління в покоління.

В їхньому змісті відбито національну психологію, побут народу, його зміст,

життя. Народні ігри містять у собі доступні форми навчання, спонукають дітей

до дій, спілкування.

Ігри та забави становлять чималий розділ народної дидактики й

охоплюють її найрізноманітніші аспекти: народознавчий, мовленнєвий,

математичний, природничий, пізнавальний, розважальний, оздоровчий.

Народні ігри супроводжують свята та національні обряди, у їх змісті відбиті

69

сезонні явища, звичаї, пов’язані з хліборобською та землеробською працею.

Народні ігри – це історія народу, оскільки вони відображають соціальне життя

кожної епохи.

Народні ігри можна класифікувати за такими групами:

o дидактичні – ігри розумової спрямованості, потребують

використання раніше набутих знань, кмітливості, активної

мисленнєвої діяльності,

o рухливі з обмеженим мовленнєвим текстом – текст подається як

лічилка, примовка, перегукування,

o рухливі хороводні ігри – супроводжуються пісенним текстом, на

першому плані слова, рухи не складні, по закінченню можливий

біг,

o ігри мовленнєвої спрямованості,

o обрядові та звичаєві ігри – передають характерні події з життя

українського народу,

o ігри історичної спрямованості – відбивають характер тієї епохи,

коли вони склалися (пан, король, царівна, цар),

o ігри з відображенням трудових процесів та побуту народу –

відображають буденне життя народу.

Матеріальною основою гри є іграшка. Вона відіграє освітню,

розвивальну, виховну, навіть організаційну роль.

Іграшки, котрі використовувалися як елементи гри, їхня тематика і

форми знаходилися в тісному взаємозв’язку з матеріальним життям

суспільства, з розвитком духовної культури народу. Національна іграшка -

пам’ять етносу, нації, народу про історичне минуле. Вона є спадщиною подібно

до рідної мови, казки, пісні. Вона перевірена дитячою любов’ю до неї, дитячою

грою.

Культура іграшки – важливий елемент загальної культури нації. З

давніх давен діти робили собі іграшки самі – народ виховував майбутніх

майстрів. А зараз діти буквально засипані масою дорогих іграшок. Вони

яскраві, ефектні, але швидко набридають і рідко стають улюбленими – дитячій

фантазії до них немає що додати. Народна іграшка має неабиякі високі

мистецькі якості і широкі виховні можливості. Емоційна дія образів, утілених у

народній іграшці широко застосовується педагогами в естетичному вихованні

дітей, допомагає залучити їх до споконвічної культури свого народу. Вона

містить у собі момент істини, своєю мовою виголошує правду про народ, його

земну сутність та історичне призначення. У ній втілені пластичні

орнаментальні, нарешті образні уподобання кожного окремого етносоціального

осередку. Використання народної іграшки у вихованні сприяє прилученню

дитини до духовного, естетичного, побутового досвіду народу. Дитина,

граючись з нею, здійснює зорове та сенсорне сприйняття її форми, непомітно

для себе приєднується до місцевої, а через неї і до етнонаціональної сфери

образних уподобань, художніх особливостей, які водночас мовою свого змісту

розповідають про виробничо-господарську та святково-обрядову діяльність

70

населення тієї місцевості, того краю, який згодом для дитини стане

усвідомленням як рідного.

Види народних іграшок за матеріалами:

- іграшки з дерева – тепла, легка, зручна;

- іграшка з глини – найбільш масова народна іграшка, має

найпростішу форму, для якої характерна відсутність зайвої

деталізації (підкреслення об’ємності та схематичності тулубів,

узагальнено типізоване вирішення голів);

- іграшки із соломи, лози, трави, сиру та інших матеріалів –

екологічні, мають сезонний та подекуди епізодичний характер,

здебільшого вироблялися як дорослими, так і самими дітьми;

- ляльки з тканини - пов’язані з обрядово-ритуальними ляльками,

виготовлялися до певних дат і подій вузловим способом.

Виготовляючи народну іграшку, дитина відчуває задоволення від

творення прекрасного. Проникається повагою до історії і культури народу,

формуються моральні судження, отримує знання про народну іграшку - вчиться

описувати її, розповідати про неї, порівнювати за функціями. Формуються такі

моральні якості як любов до рідної землі, повага до народних майстрів та їх

витворів, до мистецтва взагалі. Виготовлення народної іграшки дитиною

посідає важливе місце у системі засобів формування її творчої активності,

сприяє формуванню самостійності, активізує продуктивну діяльність. Народна

іграшка це ідеологічне виховання підростаючого покоління.

Доповідь

«Вплив естетичних почуттів на розвиток моральних якостей

засобами народної гри, народної іграшки».

Крижанівська Ж.Д.,


Моральне виховання – це цілеспрямована взаємодія дорослого і

дитини з метою формування моральних почуттів і якостей, засвоєння

моральних норм і правил, розвитку моральних мотивів і навичок поведінки.

В процесі ознайомлення дітей дошкільного віку з народною грою,

народною іграшкою та її використання у навчально-виховному процесі

відбувається засвоєння дітьми завдань морального виховання.

Одним із завдань морального виховання є виховання громадянської й

соціальної відповідальності. граючись у народні ігри, народною іграшкою, діти

прилучаються до набутків творчої спадщини свого народу, їм відкриваються

особливості його світосприйняття і характеру. Бережно відносячись до

71

народних іграшок, створюючи їх своїми руками, вони відчувають свою

відповідальність за збереження і розвиток свого народу.

Засобами народних іграшок та народної гри відбувається вивчення і

пропагування культурних надбань свого народу. Дошкільники отримують

знання про культуру, обряди і традиції українського народу, ознайомлюються з

матеріалом, способом виготовлення, змістом і значенням народної іграшки,

отримують знання про традиційний одяг, знайомлять з народними ремеслами,

дають уявлення про історію народної іграшки. Література, культура, мистецтво

рідного краю – засоби патріотичного виховання, формування творчих

здібностей дітей.

Іграшка – духовний образ ідеального життя, ідеального світу, це

архетип уявлень про добро, справжнє чи уявне. Справжня іграшка стверджує

добро, визначає межу між добром і злом. Вона ставить шляхетне виховне

завдання - учити добру й красі, мудрості й співпереживанню. Вона здатна

позитивно впливати на дитячу психіку та на розвиток особистості дитини.

Адже для неї вона жива і справжня.

Виховання культури поведінки є невід’ємним напрямком роботи у

вихованні моральних почуттів. В процесі знайомлення дітей з народною

іграшкою, у різноманітних іграх необхідно формувати навички ввічливості,

бережливого відношення до іграшок і речей.

Викорстання народної іграшки у вихованні сприяє прилученню

дитини до духовного, естетичного, побутового досвіду народу. Граючись

народною іграшкою, дитина приєднується до етнонаціональної сфери образних

уподобань, художніх особливостей, які водночас мовою свого змісту

розповідають про виробничо-господарську та святково-обрядову діяльність

населення тієї місцевості, того краю, де народилася та зростає дитина.

Гра з народною іграшко – візуальне і сенсорне знайомство із своїми

родовими, етнонаціональними ціннісними основами. Краще засвоєння

ціннісних основ свого народу відбуватиметься тоді, коли використовується

фольклор. Дитина ніби поринає у світ літературного простору свого народу,

пробуджується відчуття рідного, свого.

Виготовляючи народну іграшку, малюк відчуває задоволення від

створення прекрасного. Споглядаючи красу творення, проникається повагою до

історії і культури народу, формуються моральні судження. Коли дитина

отримала певні знання про виготовлення іграшки з певного матеріалу, вона

зможе її описати, розповідати про неї, порівнювати її за видами матеріалів і

функціональністю, що є важливим для формування мовленнєвої

компетентності. Також, формуються такі моральні почуття як повага до

народних майстрів та їхніх витворів, до мистецтва взагалі.

Певною моральною проблемою є використання дошкільниками

іграшок на військову тематику, що застосовуються для вирішення конфлікту,

захоплення влади чи перемога шляхом насильства і які можуть бути призначені

для нанесення поранень або вбивства. Вони вливають на формування

жорстокості, міліарних пристрастей, агресивності. А от народна іграшка несе в

собі моральні норми і культуру наших предків.

72

Змістом народної іграшки є тварини, люди, знаряддя праці та побуту,

тому і несе вона в собі повагу до праці, любов до людей і тварин. Отже, іграшка

це не лише предмет гри, це розповідь про історію країни, про спосіб життя

народу. З народними іграшками пов’язано багато легенд і казок, вона вчить

дитину як правильно поводити себе, і навпаки – як не слід чинити.

Впродовж всього дитинства народні ігри та іграшки займають

найголовніше місце в житті дитини. В грі малюк відтворює працю дорослих,

елементи трудових дій. В своїй ігровій діяльності дошкільник відображає те,

що спостерігає в родинному колі. У нього змалку виховується працелюбність,

відбувається засвоєння знань про навколишній світ.

Ігри мали на меті не лише фізичний гарт, а й є школою етики та

естетики спілкування.

Велике розмаїття дитячих ігор притаманне календарним та обрядовим

святам. Для більшості ігор старші діти виготовляли іграшки власноруч:

майстрували свищики, пищалки, робили ляльки. Молодші лише залучалися до

виготовлення, а самі маленьки були спостерігачами. Народна іграшка

виготовлялася у дусі народного мистецтва з глини, дерева, тканини, овочів.

Такий підхід у вихованні підростаючого покоління формував естетичні смаки,

творчі здібності.Традиційна народна іграшка позначена простотою форми,

позбавлена кричущо яскравих кольорів, складної та вибагливої

орнаментальності, має не лише екологічну, а й духовну чистоту, вона розвиває

кмітливість, фантазію, духовний світ дитини, дає перші професійні навички,

формує самостійність. Народні іграшки сприяють зміцненню у дитини світлого,

оптимістичного настрою, позитивного сприйняття навколишнього світу.

Суть процесу морального виховання у наш час полягає у взаємодії

вихователя і дитини з метою прилучення її до моральних цінностей

суспільства, формування морального досвіду, виховання морально-вольових

якостей особистості, мотивів поведінки. Принциповою своєрідністю

морального виховання є те, що його не можна виділити в окрему спеціальну

діяльність, воно здійснюється в будь-якій діяльності: чи то самостійній, чи то

партнерській.

В організації процесу морального виховання необхідно враховувати

характерні для віку дітей потреби та інтереси. Засвоєння моральних норм

дошкільниками може лишитися нереалізованою, якщо дорослий не допоможе

проникнути у зхміст моральних вимог і не вкаже на конкретні способи їх

виконання. Виховний ефект має визнання можливостей дитини: «Ти можеш це

зробити. Ти можеш бути добрим, якщо захочеш. Бути ввічливим – це дуже

гарно.» Такий підхід позбавлений моралізаторства, заснований на повазі до

дитини, імпонує почуттю «дорослості», сприяє розвитку самостійності. Дуже

важливо виховувати у дошкільника впевненість у правильності моральної

поведінки. Наприклад, поважати інших може людина з розвинутим почуттям

гідності, а не принижена, підлегла особа. Для цього потрібо виявляти

спрямованість мотивів її вчинків, у яких висвітлюється ставлення до людей, до

самої себе, до навколишнього світу.

У старшому дошкільному віці моральні почуття і знання зливаються

більш тісно і пов’язуються з поняттям «обов’язок». Дитина цього віку здатна

73

усвідомлювати моральну суть своєї поведінки. В разі правильного морального

виховання виникають внутрішні моральні інстанції, коли дитина прагне

поведінки згідно з моральними нормами не тому, що цього вимагають дорослі,

а тому, що це приємно для навколишніх і для себе.

Використовуючи народні іграшки у навчально-виховному процесі,

дитина засвоює соціально-моральний досвід співпраці, спілкування, що є дуже

важливим моментом соціалізації дошкільника.

Вибір іграшки є індикатором рівня її розвитку.Високий рівень

розвитку характеризується свідомим вибором іграшки, розумінням дій, які

можна здійснювати за допомогою неї, бажанням діяти із забавкою творчо.

Завдання вихователя і батьків представляти іграшку дитячий увазі так, щоб у

дитини виникло правильне, організоване сприйняття її обазу, щоб вона

викликала усвідомлений інтерес і бажання грати нею.

Презентація дидактичних і рухливих ігор

націокультурного змісту

Кіпрач Т.М., вихователь ДНЗ №3.

Д/ігри: «Відгадай яке свято» (українські народні свята), «У бабусі в

суднику» (старовинний посуд), «Склади орнамент».

Р/ігри: «Під стрічками», «Пес Савка», «Ґава-роззява», «Квачик»,

«Свинопас», «Куці-баба».

Крижанівська Ж.Д., вихователь ДНЗ №4.

74

Д/ігри: «Продуктова крамниця», «Одягни лялечку» (українські костюми).

Р/ігри: «Довга лоза», «Подоляночка».

Долженко Т.М., вихователь ДНЗ №2, смт Понінка.

Д/ігри: «До млина» (лічба), «Склади віночок».

Р/ігри: «Подаруй писанку».

Горбач К.А., вихователь ДНЗ №1.

Д/ігри: «Наша країна – Україна» (рослинний і тваринний світ України),

«Крамниця одягу», «Героя впізнай і казку відгадай».

Р/ігри: «Довгоносий журавель», «Галя по садочку ходила», «Мак», «Панас».

Янюк А.В., Петрович Г.Я., Філенко О.А., вихователі ДНЗ №2.

Д/Ігри: «Знайди місце предмета» (предмети українського побуту), «З якої

казки герой» (українські народні казки), «Скільки то буде?» (українські

віршовані форми, лічба).

Р/ігри: «Подоляночка», «Пастушок»,

Тезове ознайомлення

з пропонованою літературою.

Долженко Т.М.,

вихователя ДНЗ №2

смт. Понінка.

Організація ігрової діяльності

в ДНЗ // Дошкільне виховання 2007р., №10

А. Бурова

Гра посідає чільне місце в системі морального, трудового, фізичного

та естетичного виховання. Вона активізує дитину, спряє підвищенню її

життєвого тонусу, задовольняє особисті інтереси та соціальні потреби.

Гра специфічна діяльність і неоднорідна. Кожен її видж виконує свою

функцію в розвитку дитини.

Умовно виділяють три класи ігор:

ігри з ініціативи дитини – творчі,

ігри з ініціативи дорослого з готовими правилами (дидактичні,

рухливі),

народні ігри (створені народом).

В творчих іграх діти спмі визначають мету, зміст і правила гри,

відображаючи здебільшого навколишнє житя, діяльність людини та відношення

між людьми. Творчі ігри поділяються на:

75

o сюжетно-рольові ігри – зображують когось, відверто виявляють

своє ставлення до життя, свої думки та почуття. Насичена

яскравими емоціями, переживаннями, залишає глибокий слід в

свідомості дитини, який позначається на її ставленні до людей,

їхньої праці, взагалі до життя;

o театралізовані - пов’язані зі сприйняттям творів театрального

мистецтва та відтворенням в ігровій формі набутих уявлень,

вражень, почуттів. Ключові поняття – сюжет, сценарій, гра з

сюжетом літературного твору, театралізація, казка-переказка.

Л.Артемова поділяє театральні ігри на дві основні групи:

— режисерські – дитина організовує театрально-ігрове

поле, акторами і виконавцями є ляльки,

— ігри-драматизації – створюються за ігровим

сюжетом з літературного твору. План на

послідовність дій визначають заздалегідь. Ця гра

важча, ніж наслідування дій. Потрібно добре

зрозуміти й відчути образи героїв, їхню поведінку.

Спряють розвитку виразності мови і рухів.

o конструкторські – сприяють залученню до трудової діяльності,

організації дітей, набуттю конструкторських навичок. Здійснюється

перехід від безцільного нагромадження матеріалу до створення

продуманої будівлі.

Ігри з правилами – діти систематично вправляються у вироблені певних

навичок. Важливі для виховання характеру і волі. Поділяються на:

дидактичні – сприяють розвитку розумових здібностей;

рухливі – спряють гармонійному розвитку, задовольняють

потребу в русі, сприяють збагаченню рухового досвіду.

Поділяються за ступенем фізичного навантаження;

сюжетні – в основу покладено досвід дитини. Навчається

узгоджувати власні дії з діям інших, діяти організовано, не

вередувати. Увага спрямована на створення образів, досягнення

мети, виконання правил;

несюжетні (ігрові вправи) – характеризується конкретністю

рухових завдань відповідно до вікових особливостей та фізичної

підготовки дітей. дошкільники повинні бездоганно виконувати

основні рухи.

Народні ігри – побудовані з урахуванням етнічних особливостей. Це

джерело засвоєння загальнолюдських цінностей: честі, сміливості, мужності,

цнотливості, поваги, людяності і т.п. Поділяють на:

o хороводи,

o забави,

o ігри з народною іграшкою.

76

індивідуальні сюжетні

побутові

колективні театралізовані

рухливі ігри-забави

Народна іграшка відображає національний колорит.

Ігрові осередки:

- драматичний – костюми, декорації, елементи вбрання,

- діяльнісний (практичний) – знаряддя, матеріали, обладнання.

Іграшки:

- напівготові – використовують з дидактичною метою. Маніпуляції з

нею потребують розумової діяльності,

- готові – ознайомлюють з технікою, з навколишнім середовищем,

створюють образи.За допомогою них діти відтворюють свої

враження,

- матеріал – великі можливості для розвитку творчої уяви.

77

КУРС НА СПІВПРАЦЮ.

БАТЬКІВСЬКА КОМПЕТЕНТНІСТЬ У

ВИХОВАННІ НАЦІОНАЛЬНОЇ СВІДОМОСТІ

ДОШКІЛЬНИКІВ.

ЗАСІДАННЯ АНАЛІТИЧНО-ПІДСУМКОВЕ

План роботи

1. Доповідь «Роль родини у формуванні національних рис дошкільника».

2. Розвага «За тиждень Великдень».

3. Сторінка усного журналу для батьків «Домашні уроки патріотизму».

4. Пам’ятка для мудрих батьків «Ми прагнемо виховати особистість».

5. Практична робота для всіх учасників засідання. Гра «Рідний край знати –

свій народ шанувати».

6. Виступ «Наш досвід».

7. Гра-релаксація «Бажаю Вам…»

Доповідь «Роль родини у формуванні національних рис

дошкільника». Вихователь ДНЗ №3,

керівник ТГ Кіпрач Т.М.

Споживачі та гості чи партнери-однодумці?

Ще в недалекому минулому дитячий заклад нерідко сприймали

пересічним громадянином як закрита система з чітко регламентованим,

негнучким розпорядком та усталеними правилами. Організація життєдіяльності

дітей, зміст навчально-виховної роботи з ними, застосовувані методики,

взаємини між педагогами і вихованцями та між самими дітьми не потрапляли в

поле зору тат і мам, залишалися за закритими дверима закладу. Певна

інформаці про розвиток дітей надходила до батьків через сухі матеріали

стендів, формалізовані доповіді вихователів на батьківських зборах, з

розповідей самих синів та доньок у їхній дитячий інтерпретації. Таким чином

штучно створювалася таємниця про те, що насправді мало б бути добре

відомим, зрозумілим для найближчих дитині людей. Адже не тільки педагоги у

відповіді за збереження здоров’я дітей і їхній розвиток, а й члени сім’ї.

Сім’я, як первинний осередок суспільства має особливе значення у

житті кожної людини. Вона є основою продовження роду, унікальним

соціальним інструментом формування людських цінностей, становлення

національно свідомої особистості. Саме з раннього дитинства діти засвоюють

78

систему моральних цінностей, норм поведінки, культурні традиції, своєрідність

світогляду. На основі цього відбувається формування особистісних рис

громадянина своєї країни.

Зміни, які відбулися в Україні, істотно позначилися на освіті, і

викликали необхідність переосмислення мети і завдань, а також усвідомлення

зміни методів і принципів виховання дітей дошкільного віку. Виховні вливи на

дитину в родині також потребують змін. Ці зміни полягають у вмінні батьків

зорієнтовувати виховання не як на індивіда, а як на особистість, яка живе в

певній країні, в певному етносередовищі. Особистісний розвиток несе в собі

віддзеркалення особливостей свого народу, нації. Кінцевою метою такого

виховання є виконання необхідних для суспільного життя ролей громадянина,

товариша, трудівника, сім’янина. Роль громадянина передбачає сформоване

почуття обов’язку і відповідальності перед суспільством, перед кожним окремо

взятим громадянином. Роль трудівника – вміння і бажання активно працювати,

створювати нові духовні та матеріальні цінності.

Отже, виховний процес повинен наповнюватися буттям українського

народу не тільки в дошкільних закладах, а й в родинному колі. Це не тільки

вивчення молитв, фарбування яєць, прикрашання осель зенню і таке інше.

Дітей потрібно ознайомлювати з буттям найближчих людей в недалекому

минулому – бабусь та дідусів, прабабусь та прадідусів, з історією свого краю, з

відомими людьми як певної місцевості, так і країни, навчати екодоцільної

поведінки, чим залучаємо до здорового способу життя, виховувати емоційно-

моральне ставлення до себе та інших людей, створювати сімейні духовні і

матеріальні цінності, щоб дитина вже відчула себе творцем, і навчити цінувати

і шанувати створене.

Стереотипність поглядів у вихованні дітей потрібно міняти відповідно

часу та його вимогам, відповідно потребам, інтересам і нахилам дитини. Робота

в такому напрямку не повинна бути односторонньою. Вона вимагає корекції

сталих поглядів на педагогічний процес, процес спільний, який має зворотній

зв’язок.

Залучення батьків до активної участі в житті дітей під час перебування

в дошкільному закладі, викликання бажання діяти на благо дитини, власний

приклад батьків та педагогів, позитивні взаємини батьків з працівниками

дитячого садка – усе це в наших руках, в руках вихователя. Зрозуміло, що не

завжди виникає зворотній зв’язок, взаємодія, але для цього і виведено народом

такі мурі риси особистості як терпимість, наполегливість, коректність.

Однією із форм роботи в дитсадку як підсумкової є проведення свят,

розваг з участю батьків не як глядачів, а як помічників і партнерів. Підготовка

до таких заходів вимагає ретельної попередньої роботи: бесіди, ігри,

спостереження, заняття, знову бесіди та ігри для закріплення набутих знань і

вмінь. Коли запрошуєш батьків на такі види роботи з дошкільниками, зазвичай

приходить більша кількость мам та бабусь, іноді відвідують і дідусі, тата майже

не приходять. І перше, що ми робимо по стереотипності, показуємо рівень

розвитку дитини. Дорослі є гостями, спостерігачами. А треба непомітно,

ненав’язливо залучити їх до діяльності поруч з дитиною, навчити їх

партнерській діяльності, а не тій, в якій домінуюча роль відводиться дорослому.

79

Це може бути будь-яка гра, будь-який міні-конкурс, навіть надання поради

дитині як виконати те чи інше завдання. Тобто, ми, вихователі повинні

показати, що їхні діти взмозі самі справитися з багатьми завданнями, їх

потрібно лише «підштовхнути». Самооцінка батьків і дітей дещо підвищиться:

батьки будуть думати про те, які вони вмілі вихователі свого чада, а діти – я

вмію сам, я дорослий.

Наступним кроком вихователя повинні бути не батьківські збори, на

яких педагог повідомляє про рівень розвитку, про програмові завдання, про те

що потрібно для дітей, а бесіда, в якій вихователь радиться з батьками як можна

покращити педагогічний процес, пропонуючи кілька варіантів, адже в групі

можуть бути діти кількох національностей. А у кожного різні погляди, різні

цінності. Я на сто відсотків впевнена, що мами і тата, особливо бабусі та дідусі

запропонують ще кілька варіантів. Поступово послаблюєть негативність з боку

деяких батьків: «О, зі мною радяться! Мене цінують як порадника! Да тут

вихователь дійсно піклується про дітей!». З’являється поки що тонка ниточка

зацікавленості, довіри, доброзичливості, взаємодопомоги.

Готуючись до свят і розваг з участю батьків, слід продумати

попередню роботу. Це може бути виставка малюнків і поробок в домашніх

умовах з дітьми приурочених до певної події, рукольних виробів дорослих,

спільне прикрашання приміщення, оформлення сцени, виготовлення атрибутів

до ігор. Тепер ниточка позитиву перетворюється на шнурочок – він міцніший,

згодом на мотузку, яку вже розірвати просто так не можливо. Батьки стають

партнерами. З’являється зворотній зв’язок у трикутнику виховання

дошкільників: діти – вихователь – батьки – діти.

Національне виховання є поринання в глибини буття українського

народу. Виховання дитини в національному дусі є передача їй духовної

спадщини народу, його моральних ідеалів, неписаних законів, якими керуються

в найменших щоденних справах і найбільших національних. Завдання

вихователів показати потребу такого виховання через залучення батьків до

партнерства. «Батьки мають бути не тільки спостерігачами того, як

розвивається дитина. Вони мають бути активними, від їхньої діяльності

залежить, в якому напрямку розвиватиметься дитина» - А. Веденов.

Розвага «За тиждень Великдень» Діти заходять в кімнату. Розглядають виставлені ілюстрації.

Вихователь проводить коротку бесіду по даній тематиці.

Вих. – А я в неділю до церкви ходила, зелену вербичку святила. Хто

знає як називається неділя, в яку святять вербові гілочки?

80

Вітання-побажання:

Тоненьким прутиком

З вербовим котиком

Вас вітаю легеньким

дотиком.

Будьте великі як верба,

Здорові як вода,

Багаті як земля.

Не я б’ю, верба б’є

За тиждень Великдень.

Весна прийшла

Диво-свято принесла.

- Що ж то за

диво-свято? (Діти

називають.) Цілий

тиждень люди ретельно

готуються до Великодня.

А хто знає, що таке

тиждень? (Відповіді

дітей.) Але перш ніж

пекти паски, фарбувати і

розписувати яйця, люди

повинні помиритися, бути

чистими думками,

душею.

Діти разом з

вихователем виконують

мирилку «Мир миром». За другим разом можуть брати участь присутні дорослі

і діти-гості.

- А ще діти, за

тиждень до Великодня

люди не вживають ні

молока, ні м’яса, ні яєць.

Їдять тільки овочі,

фрукти і рибу. Рибу і

смажать, і запікають, і

варять. Навіть дітки

придумали таку гру

«Вареної рибки».

Рухлива гра

«Вареноїх рибки». Діти

стають в коло колоною,

тримаючись одне за

81

одного. Промовляють слова «Вареної рибки держімося кріпко, а хто увірветься,

тому не минеться» і починають бігти по колу з прискоренням. Хто

«відривається», той стає в коло і чекає завдання по закінченню гри. Завдання

можуть бути самим різноманітними. Наприклад - наслідування тварин.

- Ось послухайте діти загадку: Можна і розбити, можна і зварити.

А ще можна в птаха перетворити.

(Яйце.)

- А хто знає звідки береться яйце? (Виконують вправу для розвитку

кистей «Яєчко».) А ви знаєте, що традиційним атрибутом Великодня є яйце –

символ продовження життя. (Вихователь проводить гру «А що потім?», тим

самим ознайомлює з поняттям «продовження життя».) З давніх давен на

Великоднє свято люди фарбували яйця в різні кольори. Щоб дізнатися в які

саме, пограємо в гру «Знайди і назви». (Гра передбачає здійсненя порядкової

лічби.) Як називаються ці яйця, хто знає?

А ще

розмальовували яйця в

крапочку. Вони називалися

крапанки. Зараз ми

пограємо в гру «Допоможи

господині». (Гра передбачає

кількісний рахунок і

позначення відповідною

цифрою.)

- Згодом люди почали малювати на яйцях різноманітні малюнки, візерунки.

Яйця розписували. Я

впевнена діти, що ви знаєте

як називаються такі

пасхальні яйця. (Діти

називають.)

- Після того як

приготування

завершувалися, люди

наряджалися і

відправлялися до церкви із

кошиком. Щоб дізнатися,

що потрібно класти в

кошик, пропоную пограти в

гру «Збери Великоднього

кошика».

82

- Діти, а чи помітили ви, яких саме яєць немає на нашому столі? Отже,

пропоную попрацювати і яєчка розписати. А щоб веселіше було пропоную

пісню заспівати.

Діти виконують пісню «Розмалюю писанку». Розмальовують

заздалегідь приготовані тоновані дітьми яйця. Дорослі також залучаються до

розписування яєць.

- Ох і гарні

писанки у вас, мої хороші!

Ваші батьки теж

готувалися до

Великоднього свята –

вивчили скоромовку, яку

ви теж нещодавно вивчили

«Валя писанку писала».

Давйте запропонуємо

батькам пограти-

позмагатися.

Скоромовка: Валя писанку писала вийшла писанка на славу.

Стала грати в писанки: туки-туки залюбки.

Валя весело сміється – її писанка не б’ється.

Змагання батьків у швидкому та чіткому промовлянні скоромовки.

Тим часом фарба на писанках дещо підсохне і діти зможуть вільно брати виріб

на підставці в руки. Стають півколом.

І дитина. На дзвіниці дзвони дзвонять великодні, голосні.

Всюди втіха, всюди гомін, всюди радісні пісні!

ІІ дитина. Квіти сині, жовті, білі розсипає скрізь весна.

А у церкві святять паску, веселиться дітвора!

83

ІІІ дитина. Великий день! Великий день!Який Великдень на землі!

Багато радості й пісень приніс нам янгол на крилі!

ІV дитина. Великдень – весняне свято.

Радіють і діти, імама, і тато!

V дитина. На столі духм’яна паска, а круг неї писанки.

Уділи нам боже ласки на всі дні, на всі віки!

Діти разом з дорослими виконують пісню «Христос Воскрес». По

закінченню діти вітають батьків зі святом і дарують їм писанки, а батьки теж

вітають дітей, дарують приготовані ними яєчка і пригощають ними ж спеченою

пасочкою.

84

Сторінка усного журналу для батьків

«Домашні уроки патріотизму». ВиховательДНЗ №3

Кіпрач Т.М.

Педагогіка, за справедливим визначенням К.Д.Ушинського, не тільки

наука, а й мистецтво. А мистецтво, як правило, має своє, національне

вираження. Педагогіка через виховання відтворює, продовжує і розвиває у

кожному наступному поколінні народ, націю.

Наука доводить, що справжнє виховання глибоко національне за

змістом, характером. Щодня, щохвилини дітей потрібно навчати любити рідну

домівку, місто або село, розуміти поняття «Батьківщина, країна», виховувати

потребу брати участь у всіх посильних справах на благо сім’ї, дитсадка,

представників живої природи, формувати такі почуття як співчуття, відчуття

власної гідності, усвідомлення себе як частини навколишнього світу,

відповідальності за рідну землю та її майбутнє. Усе й складатиме міцне

підгрунття для виховання громадянина української держави – патріота.

Патріотизм - якість синтетична. Вона охоплює емоційно-моральне,

дійове ставлення до себе та інших людей, матеріальних і духовних надбань


Патріотичні почуття засновуються на інтересі дітей до того, що бачать

щодня, вважають своїм, рідним. З огляду на це, виховний процес в родині

будується поєднанням сучасного життя українського народу з буттям минулим,

що має на меті наповнення виховної роботи в стінах рідної домівки

національним змістом:

формування уявлень про сім’ю, родину, рід;

ознайомлення з традиціями та культурним надбанням свого

народу, своєї етноспільноти, своєї сім’ї;

формуванням знань про історію свого народу, про державні

символи країни;

ознайомлення з матеріальними національними цінностями;

створення власних матеріальних та духовних цінностей в дусі

національному;

навчати любити свій рідний край, природу, людей, рідну мову.

Прилучаючись до українського народознавства, діти поступово

утверджуватимуться у думці, що народ має звичаї, які є спільними для всіх

людей. Пізнаючи традиції, народну мудрість, народну творчість, поширюючи

уявлення і знання дітей про народні промисли, вони поступово отримують

більш-менш цілісне уявлення про втілену в художній та предметній творчості

своєрідність українського народу. Водночас у дітей поширюються знання про

характерні для рідного краю професії людей, про конкретних представників

певних професій. При цьому слід піклуватися не стільки про збагачення знань,

скільки про їхнє творче засвоєння, розвиток почуттів дітей: поваги, гордості,

вміння пишатися і радіти за свою державу.

Справжні патріотичні почуття здатні виховувати справжні батьки-

патріоти, які разом з дітьми щиро радіють успіхам вітчизняних спортсменів,

85

учених, винахідників, артистів. Тим самим дорослі допожуть дітям зрозуміти,

що таке патріотизм, усвідомлено і доцільно його проявляти.

Засоби і методи даного напрямку роботи традиційні: розповіді,

читання художніх творів, ознайомлення із народним мистецтвом, екскурсії,

розглядання ілюстрацій дитячих журналів, залучення до продуктивних видів

діяльності. Результатом такої роботи є усвідомлена потреба в прояві

патріотичних почуттів.

Пам’ятка для мудрих батьків

«Ми прагнемо виховати особистість». Щоб дошкільнику було цікаво слухати Вас, зрозуміло те, що Ви

бажаєте йому розповісти, щоб запам’ятав, діяв відповідно морально-етичних

норм суспільства, і саме головне, щоб дитина також відчувала себе творцем

світу і цінувала Ваше піклувальне ставлення до неї, пропонуємо дотримуватися

деяких порад в ознайомленні з новою інформацією.

1. Етап вивчення. Він має два пункти:

вивчення інформації батьками. Ознайомлення, обдумування,

виділення головного та другорядного, визначення того, якою

інформацією Ви хотіли б поділитися з дитиною, чому її навчити,

що розвинути, сформувати, до чого залучити;

вивчення інформації дитиною. Шановні батьки, не прагніть давати

дитині будь-які знання наніч, коли у дитини або у Вас поганий

настрій, коли Вам бракує часу і таке інше. Намагайтеся знаходити

час протягом дня. Добре, коли поруч будуть друзі вашої дитини. Їй

буде приємніше і затишніше. Коли розповідаєте або пояснюєте

дивіться дитині в очі, пригортайте її до себе, посміхайтеся. Не

обтяжуйте мозок малюка великою кількістю нової інформації.

2. Етап осмислення. Увага дитини привертається на другорядне або

акцентується на будь-чому з наступним обговорюванням,

вислуховуванням думок і суджень дитини. Якщо дошкільник не взмозі

самостійно висловити думку, допоможіть йому за допомогою навідних

запитань: «Сашко, ти як думаєш, вважаєш? Так чи не так? Як би ти

вчинив, я ось так, може ти інакше? Чи сподобалося тобі? Що саме? Що

найбільше?». Не бійтеся висловити зовсім протилежну думку, вислухати

судження відмінні від Ваших. Саме це і є відправною точкою в

формуванні особистості дитини: чи готова сприймати інформацію, на

скільки організованим є сприйняття, чи розмірковує, чи висловлюється.

Відповідно Ви - чуєте, аналізуєте, дієте.

3. Етап активної діяльності. Передбачає ініційовані дитиною бесіди,

практичні дії (дослідницька, образотворча і трудова діяльності),

поширення інформації самою дитиною.

БАЖАЄМО ВАМ УСПІХІВ У ВИХОВАННІ ВАШИХ ДІТЕЙ!

ЛЮБОВІ, ПОВАГИ І ВЗАЄМОРОЗУМІННЯ!

86

Практична робота для всіх учасників засідання.

Гра «Рідний край знати свій народ шанувати». Мета для членів ТГ. Ознайомити вихователів з такою формою роботи з

батьками як «Гра для батьків». Підвищити фхову майстерність щодо

організації спільної діяльності батьків і вихователів.

Мета для батьків. Закликати батьків свідомо ставитися до формування

патріотичних почуттів дітей. Ознайомити із засобами виховання у

дітей патріотичних почуттів.

Матеріал. Картки із зображенням місцевих пам’ятників, споруд, відомих людей

певного краю, кавдрів природи рідного краю, національні матеріальні

цінності етносу. Папір, ручки. Фішки, наприклад з різними

предметними малюнками, по дві-три штуки.

Хід гри. Обирається ведучий гри. Решта дорослих ділиться на мам (тат, бабусь,

дідусів) і дітей. Ведучий пропонує гравцям-батькам розібрати картки.

Після розглядання карток ведучий запитує де гравці-батьки

отримуватимуть певну інформацію. Таке питання свідчить про

освіченість батьків, про ціннісне оточення і ставлення досвіту. Потім

ведучий пропонує обрати фішку і гравцям-дорослим і гравцям-дітям.

Відповідно відшукати свою дитину-дітей. Шляхом жеребкування

ведучий обирає першу сім’ю, в якій дитині або дітям батьки будуть

повідомляти певну інформацію, а діти будуть задавати запитання,

якщо у них вони виникнуть. Запитань не більше 4-6. Ведучий

занотовує все, на що потрібно звернути увагу батьків у спілкуванні з

дітьми. Після аналізує певні ситуації коротко, не називаючи імен.

На загал виноситься пропозиція назвати спільні практичні дії(батьки і

діти): малювання, майстрування, садіння, поливання, складання і т.п.

Усіх гравців, адже члени ТГ також мами і бабусі, нагороджують

медаллю «Батьківської слави» за активну участь, за співпрацю.

Виступ «Наш досвід». К.Д. Ушинський стверджував, що педагог живе доти, доки вчиться. З

цим важко не погодитися.

Однією з форм незгасаючої педагогічної діяльності є участь в творчих

групах.

Наша творча група мала мету: апробування та впровадження

парціальної програми виховання дітей дошкільного віку «Українотворець». Ми,

члени творчої групи, повинні були визначати найоригінальніші ідеї

впровадження програми по формуванню національно свідомої особистості. Для

цього ми проаналізували попередній педагогічний досвід національного

виховання дошкільників, визначили завдання, склали план роботи, обговорили

87

напрямки роботи і організаційні моменти засідань. Протягом трьох років

напрацьовано чимало матеріалу. Час звітувати і визначити: наскільки успішно

вирішувалися завдання, визначити основні засоби, методи і прийоми щодо

широкого використання даної програми вихователями дитсадків.

Вихователь Янюк А.В., ДНЗ №2 м. Полонного, у своєму виступі

зазначила, що програма має зручну структуру, яка відповідає структурі

основної БП «Я у світі». Чітко окреслені завдання, що дає змогу раціонально

планувати освітню роботу з дошкільниками. В своїй роботі по вихованню

підростаючого покоління в дусі національному вихователь здебільшого

спиралася на багатство рідної мови – використовувала малі фольклорні жанри.

На їхній основі розробила дидактичні математичні ігри.

Вихователь Філенко О.А., ДНЗ №2 м. Полонного, своїм виступом

проаналізувала ситуацію, що склалася в суспільстві, зазначивши потребу

відродження націокультурного виховання дітей дошкільного віку. Звернула

увагу інших вихователів на доповнення змісту змістових ліній варіативною

тематикою. Впроваджуючи парціальну програму виховання дітей дошкільного

віку «Українотворець», в своїй роботі використовувала здебільшого культурні

надбання українського народу, що знайшли відображення в обрядах, святах,

традиціях, звичаях. Нею були проведені такі підсумкові заходи як: «Анріївські

вечорниці», «Українські вечорниці». Виготовлено ряд дидактичних ігор на

основі українських народних казок.

Вихователь Горбач К.А., ДНЗ №1 м. Полонного, пріоритетного

значення надала практичній діяльності, де вміло поєднувала спілкування і гру.

Зазначила, що в давнину змістом виховання і навчання був реальний процес

повсякденного побутового і трудового життя, а основними засобами –

спостереження, показ, багаторазові повторення різних дій. Виходячи з цього,

вихователь ознайомлювала дітей з виготовленням іграшок. Виготовляла разом з

дітьми: змотувала, намотувала, ліпила, клеїла, розмальовувала і т.п. Вправність

кистей вливає на розвиток мовлення. Збирала і висівала насіння рослин, чим

ненав’язливо навчала дітей працювати і формувала національну екодоцільну

поведінку.

Вихователь Долженко Т.М., ДНЗ №2 смт. Понінка, наголосила на

необхідності активної позиції з боку батьків вихованців у формуванні

національної свідомості останніх. Спонукальним для мам і тат, на її думку, в

такій роботі є ознайомлення з генеологічним деревом кожної родини, створення

різноманітних виставок спільної діяльності дітей і дорослих, проведення свят і

розваг з максимальним залученням батьків. За власним бажанням опрацювала

статтю Т. Поніманської «Гуманістичне виховання: етнопедагогічні витоки»,

//«Дошкільне виховання» 2011р, №8, визначила напрямок роботи на наступний

навчальний рік – формування українського мовленнєвого етикету дітей

дошкільного віку. «Мовленнєвий етикет українців свідчить про їхню

88

побожність, шану до батьків, демократизм, емоційність, делікатність. Мабуть,

тому до стереотипних формул мовленнєвого етикету входить багато утворень

із значенням «мораль, добро, милосердя»: ласкаво просимо, будь ласка, на

добраніч, доброго дня, ідіть з добром, милостивий пане, з повагою та ін.»

Отже, програма виховання дітей дошкільного віку по своїй суті не

нова, але націлює педагогів на розв’язання одного із завдань в системі освіти –

формування національно свідомої особистості. Тому вона має перспективу для

подальшого її поширення серед вихователів.

Використовуючи «Українотворець» як додаткову програму до

основної БП «Я у світі», ми підвищуємо результативність роботи щодо

національного виховання.

Оптимальність засобів, методів і прийомів використовуваних в

навчанні та вихованні дітей дошкільного віку полягає в тому, що вони вже

визначені і скомпоновані самим народом, відпрацьовані віками і мають високу

результативність.

Також, даною програмою враховані закономірності психічного

розвитку дітей – здатності сприймати певну інформацію і в певному обсязі.

Тому і виділена вікова періодизація і, відповідно, показники успішного

розвитку дошкільників.

Під час впровадження програми простежувалась продуктивність

педагогічної ідеї, так як вона зрозуміла для широкого загалу вихователів і

навіть батьків вихованців, що дозволяє глибинно насичувати національними

морально-духовними цінностями українського народу і удосконалювати

педагогічний процес.

Програма має соціальну цінність в становленні особистості як

соціального індивідума: шанувати батька і неньку, поважати інших людей, бути

відповідальним, чинити по-совісті, виховання поважного відношення до

людини-трудівника.

Слід зауважити, що в програмі «Українотворець» вирішення будь-

якихї завдань підпорядковується макросфері «Мова». Будь-яка діяльність

українців супроводжується мовленнєвими засобами. Засвоюючи рідну мову

людина стає носієм духу українського народу – твореня добра і боротьби зі

злом, її життя наповнюється національним змістом. Також, Базовим

компонентом дошкільної освіти спілкування визнано пріоритетним видом

діяльності. Висновок:

програма виховання дітей дошкільного віку «Українотворець» є

актуальною,

її стратегічність визнана не тільки педагогами, а й батьками

вихованців,

структурою програми визначено системно-цільовий підхід до

виховного процесу,

запропоновані орієнтири змістового наповнення освітньої

роботи з дітьми,

оптимальне поєднання виховних впливів на дошкільників.

89

Впророваджуючи програму «Українотворець», члени творчої групи

Полонського району виявили готовність до інноваційної діяльності, творчий

підхід в моделюванні педагогічного процесу національного виховання, вміння

бути ініціативними, послідовними, цілеспрямованими, організованими,

утверджувати у колег потребу особистого професійного зростання щодо

національного виховання підростаючого покоління.

90

ЛІТЕРАТУРА

1. Базова програма розвитку дитини дошкільного віку «Я у світі».

2. / Бібліотечка вихователя дитячого садка» 2003р., №9-10, «керамічний

диво грай.

3. Буралка Л.М. «Малі фольклорні жанри», // «Дошкільне виховання»

2007р., №3.

4. Гавриш Н. «Ігрові технології у роботі з дорослими», // «Дошкільне

виховання» 2004р., №5.

5. Глевенко Н. «Добрий приклад кращий за сто слів», // «Дошкільне

виховання» 2006р, №8.

6. «Їм будувати майбутнє України», // «Дошкільне виховання» 2006р., №8.

7. Калуська Л. «Абетка чеснот української дитини», Тернопіль, видавництво

«Мандрівець», Тернопіль 2008р.

8. Карабаєва І. «Виховання має бути народним», // «Дошкільне виховання»

2011р., №8.

9. Каратаєва М.І. «Розвиток творчої особистості дошкільника», Кам’янець-

Подільський 2005р.

10. Коментар до Базового компонента дошкільної освіти в Україні, наук. ред.

Кононко О.Л., ред. // «Дошкільне виховання», Київ 2003р.

11. «Криничка». Збірка творів для читання наймолодшим, Тернопіль

видавництво «Мандрівець», 2008р.

12. Лаба Н. «До розвитку шляхом інтеграції», // «Дошкільне виховання

2009р., №3.

13. Лозинська Є.Ф. «Народознавство дітям дошкільного віку», Львів

видавництво «Оріяна-Нова», 2008р.

14. Понго Л., Добош О. «Від батьківського порогу – у широкий світ»,

// «ДЖошкільне виховання» 2004р., №5.

15. Поніманська Т. «Гуманістичне виховання: етнопедагогічні витоки»,

// «Дошкільне виховання» 2011р., №8.

16. Скиданова Л.Я. Сірченко Л.І. «Декоративне малювання та аплікація в

дитячому садку», Київ, видавництво «Радянська школа», 1976р.

17. Скуратівський В. «Вінець», Київ, видавництво «УСГА», 1994р.

18. Скуратівський В. «Дванадцять місяців», Київ, видавництво «Веселка»,

1993р.

19. «Українська мозаїка». Книга для читання в дошкільних закладах та

родинному колі. Київ, видавництво «АВДІ», 2008р.

20. Хітько Л. «Рідний край знати – свій народ шанувати», // «Дошкільне

виховання» 2009р., №8.

Documents

ЗМІСТ - fs01.vseosvita.uaперіоді. Значна увага приділена майбутнім першокласникам; «Зернятко» - конкретизує