1

Місто Козятин Козятин – місто залізничників

Територія – 1237,54 га.

Кількість населення – 26,9 тис. осіб,

Відстань від Козятина до м. Вінниці автошляхами – 75 км., залізницею – 62 км.

Річка: Гуйва

Адміністративний центр району – м. Козятин (статус міста з 17 грудня 1938 р.; з липня 2000 р– місто обласного значення )

Телефонний код: 0-4342

Герб м.Козятин

Йшли з боями по Вкраїні вільні козаки,

Били різних бусурманів козацькі полки

А щоб трохи відпочити, будували тин,

Дали місцю назву - місто Козятин...

О. Чорний

Якщо з висоти пташиного лету поглянути на Козятин, то видно, що з півдня місто обрамлене широкою прямою смугою автомагістралі Київ – Вінниця, а його західні околиці вигаптувані голубою стрічкою річки Гуйви та намистом великих і малих ставків. Добре видно також мереживо залізничних колій, які ніби ділять місто на три частини. Знаходячись на колії між

2

Києвом та Одесою в пункті з’єднання залізничних колій, які ведуть з одного боку на Брест і Граєво, а з іншого – на Умань, Козятин є доволі людним центром, де панує постійний рух, де цілодобово приходять і відходять поїзди.

Козятин відноситься до міських поселень обласного значення і є адміністративно-господарським та культурним центром Козятинського району Вінницької області. Розташоване в північно-східній частині області у верхів’ях річки Гуйви ( притоки річки Тетерева басейну Дніпра).

Місцевість, на якій розмістився Козятин, була заселена поселенцями Білогрудівської культури, що досягла свого розвитку в цих краях у ІІ-І тис. до н.е. Носіями її були пращури слов’ян, нащадки трипільців. Про це свідчать знайдені археологами і місцевими краєзнавцями на поверхні ґрунту фрагменти кераміки, знаряддя праці того періоду.

У походженні міста та виникненні назви Козятин ще й досі залишається багато «білих плям». Незважаючи на велику кількість публікацій на дану тему, вона продовжує бути актуальною і чекає на наукове обґрунтування від дослідників та краєзнавців.

Існує чимало легенд, переказів і припущень щодо походження слова «Козятин».

За одним з них 1240 р. після розгрому Києва татарами, група киян пробиралися у володіння Галицько - Волинського князя Данила. На шляху втікачам доводилося робити тривалі зупинки, а щоб запобігти нападу диких звірів, яких безліч водилося в ті часи, вони місця зупинок обгороджували високими тинами.

Одного разу змарнілі і зголоднілі люди, що зупинилися перепочити в цій місцині, на світанку побачили біля себе дику козу і декількох козеняток, які щойно народилися. Вірогідно, що коза опинилася за високою огорожею, рятуючись від вовків. Люди, вгамувавши завдяки козі голод і спрагу – залишилися в цій місцевості назавжди.

Дехто із старожилів вважає, що назва місцини походить від урочища, у якому водилося багато диких кіз і називалося Козячим. Саме біля нього, за народними переказами, і було розташоване село, від якого з часом стало походити назва міста.

Вірогідною є й думка про те, що назва поселення походить від слова «козак». За давніми переказами і легендами Козятин був володінням вільних, спритних людей-козаків, котрі селилися на болотах і в чагарниках, як біглі люди, що втікали від поневолювачів після Визвольної війни 1648-1657 рр. На їх честь нащадки неприборканих сміливих козаків, начебто і назвали місто Козятином. Припускають також, що поселення отримало назву від імені польського короля Казимира, якому служили козаки і присягали йому на вірність.

До цього село мало назву Гуйва, як і річка на котрій воно розмістилося, за деякими джерелами – Гульва і належало до Білопільських маєтностей Київського воєводи Януса Тишкевича. Під час визвольних змагань селище було знищене і відродилося вже під назвою Козятин, яка зустрічається у зв’язку з гайдамацьким повстанням 1734 р. під орудою козацького сотника Верлана.

Через сучасні межі Козятинського краю пролягав славнозвісний торговий шлях зі сходу на захід. В різні історичні періоди він мав і відповідну назву – Вільний, Половецький, Татарський, Чумацький, Козацький, Чорний. Використовувався він не лише у мирних цілях, а й під час завойовницьких походів.

Внаслідок набігів кочівників край і місцеві мешканці неодноразово вщент знищувалися. Тож на початку ХУІІІ ст. в цій місцевості зазначено лише 4 невеличких населених пункти.

3

Виникненню сучасного Козятина передувало будівництво Києво-Балтської (Одеської) залізниці у 70 - х роках XIX ст. 7 липня 1874 р. робітниче селище Козятин вже було віднесено до категорії містечок Бердичівського повіту Київської губернії. Це і стало офіційним днем його народження. Стараннями місцевого поміщика М. Васютинського, відбуваються щотижня в четвер ярмарки. В містечку нараховується 76 будинків, є синагога.

Васютинський був розумним, підприємливим, на відміну від більшості представників свого класу. Він розумів, що шляхове будівництво – це одне з найвигідніших напрямків вкладання свого капіталу. Шляхи сполучення, особливо залізничні, були головними артеріями, які пов’язували економічні регіони, забезпечували джерело існування та добробут для тих, хто проживав в даній місцевості.

Через наявність важливої вузлової залізничної станції, місто було об’єктом особливої уваги та буремних подій протягом усієї історії. В історичному музеї Козятина зберігаються про це цікаві документи і експонати. В географічному словнику Королівства Польського та інших слов’янських країв, за 1883 вперше згадується про містечко Козятин. Містечко затверджене 7 липня 1874 року

У 1907 р. Козятин складався з містечка і залізничного поселення, в яких на той час було майже порівно населення, десь по 500 мешканців у кожному. В містечку було відкрито дільничну лікарню. Залізничне будівництво значно зросло після об'єднання приватних залізниць в єдину державну – Південно-Західну за сприянням тодішнього її начальника Отто Юлійовича Вітте, пізніше призначеного міністром шляхів сполучення Росії. Цей видатний державний діяч в службовому марафоні пройшов всі етапи – від білетного касира до царського міністра. В часи його перебування на посаді міністра будувалися на залізничних вузлових станціях депо та майстерні по ремонту рухомого складу. Це сприяло росту населення в робітничому селищі. До речі, згодом цар Микола II призначив графа Вітте міністром фінансів і, безперечно, не помилився. Невдовзі Росія стала однією з не багатьох тогочасних країн з найбільшим золотим за-пасом.

12 квітня 1923 р. відповідно до постанови ІІ сесії ВУЦВК Козятин став районним центром Бердичівської округи. 27 лютого 1932 р. Козятинський район віднесено до складу Вінницької області. 30 грудня 1962 р. Указом Президії Верховної Ради УРСР територія Козятинського району закріплена в нинішніх межах з центром у м. Козятині. В липні 2000 р. Постановою Верховної Ради України місто Козятин віднесено до категорії міст обласного значення.

Місто входить до однойменної міської ради, до складу якої входить селище Залізничне, розташоване за 6 км на північній захід від центру міста.

Козятин – місто залізничників. Це – важливий залізничний вузол Південно-Західної залізниці, в якому перетинаються

залізничні магістралі в напрямках Фастова, Києва, Вінниці, Жмеринки, Бердичева, Шепетівки, Погребища та Жашкова. Щоденно станція обслуговує 26 приміських поїздів, 124 пасажирських, в тому числі 46 – міжнародних. У Козятинський залізничний вузол, крім основної залізничної станції Козятин 1, входить станція Козятин 2, яка обслуговує вантажні транспортні поїзди у напрямку Миронівка – Здолбунів. Не дивно, що на гербі міста зображено паровоз обрамлений колосками, що символізує, як місто залізничників, так і селянську працю.

Пам’ятник трудової слави

залізничників, територія-вокзалу

4

Вокзал станції Козятин (вигляд з

пішохідного мосту

Вокзал станції Козятин

Візитівкою Козятина є залізничний вокзал – один з найстаріших його архітектурних пам’ятників. Він побудований наприкінці 80-х років ХІХ ст. за проектом архітектора В.І. Куликовського. Керував будівництвом інженер А.В. Кобелєв. У путівнику «Південно-Західна залізниця», виданому 1898 р., так записано про цю споруду: «Козятинський вокзал – один з кращих вокзалів Російської рейкової мережі…». У новій споруді, яка розташована, ніби «острівцем» поміж колій, були облаштовані овальні зали І і ІІ класу з витонченим орнаментом, каса продажу квитків, телеграф, а також збудовано спеціальне приміщення для прийому багажу. Належний вигляд мав і залізничний ресторан, який пізніше назвуть «Імператор», на честь того, що одного разу у ньому обідав цар Микола ІІ, коли їхав через Козятин на відпочинок. Одному з козятинських касирів навіть вдалося сфотографуватися з імператором.

В історичному музеї міста можна побачити зображення легендарної люстри, яка висіла свого часу у привокзальному ресторані. Люстра була феноменальна, триярусна, ймовірно бронзова. Під час окупації вона настільки привабила німців, що вони вирішили забрати її до Німеччини, а замість неї виготовили копію. Люстру виявили під час завантаження на корабель в Одесі. Тепер ходять легенди стосовно того, де висить копія а де оригінал…

На початку ХХ ст. було випущено поштову листівку із зображенням вокзалу. На ній будівля виглядає значно меншою за сучасну споруду. Це дає підстави стверджувати, що в 20 - 30 роках минулого століття вокзал зазнавав реконструкції. Потребує він її і сьогодні.

У роки Великої Вітчизняної війни гітлерівці замінували будівлю, та в останні хвилини місцеві патріоти відвернули загрозу вибуху і врятували вокзал від знищення.

Мало хто знає, що саме про Козятин писав свого часу у «Підполковнику Шиманському» Василь Земляк, письменник світового значення, що мешкав у селі Миколаївка Козятинського району. Бував і в Козятині. Змальоване ним у книзі окуповане німцями місто, Земляк Козятином не називає. Назвавши його Подільським, письменник, можливо, залишив собі місце для творчого домислу. Втім, впізнати на сторінках книги Козятин легко, а описання місцевості, зокрема, вокзалу, цілком відповідає дійсності. Писав Василь Земляк, як в ресторані «Імператор», названому в наші часи на честь його давнього відвідувача Миколи ІІ, окупанти співали пісні. Колись обідня зала вокзалу називалася імператорською, а згодом – депутатською. Писав Земляк і про старий міст через залізничні колії, від якого сьогодні під новозведеним залишилися лишень цегляні опори.

Письменник назвав той міст «чортовим», бо боявся через нього ходити – складені на металеву конструкцію дошки хиталися, загорожа була з такими отворами, що можна було провалитися. Словами героїв автор оповідає, як стояв і дивився через загорожу на пар паровозів. І каже, що ходити в часи окупації мостом мав право не кожен – міст охороняли німці, і треба було мати перепустку, аби пройти. Герой книги Земляка одного разу навіть став свідком, як через Козятин, по дорозі до вінницької ставки «Вервольф», проїжджав Гітлер. Коли саме це сталося, невідомо,

5

бо автор навмисне змінював не лише назви населених пунктів, а й дати. Земляк пише, що зустрів броньований потяг Гітлера, коли йшов по коліях між Миколаївкою і Козятином. У вагоні потягу відкрилася фіранка, з-за якої дивився на нього сам Гітлер. Персонаж від несподіванки впустив цебро у криницю, в якій набирав воду. І воно грюкнуло так, що Гітлер різко завішав фіранку, ніби злякався. Потім Земляк шкодував, що на Гітлера тоді не сталося замаху... А сьогодні книга Земляка з його автографом зберігається в музеї історії Козятина.

Слід зауважити, що вокзал вдало вписується в розгалужену мережу залізничних колій, має обабіч платформи, що дає змогу одночасно приймати і відправляти поїзди у різних напрямках.

Недалеко від вокзалу, біля Київської платформі на постаменті красується вантажний паровоз Л-2309 із зазначенням, що він встановлений тут на честь 70-річчя Великого жовтня. Збоку прикріплена нова табличка з написом: «Установлен на вечную стоянку в память о боевых и трудовых традициях Казатинских железнодорожников. Август 1987 года».

Локомотивне депо Козятина дотепер вважається одним з провідних на Південно-Західній залізниці. Засноване воно у 1871 р. Зараз на цьому потужному підприємстві ремонтуються та модернізуються локомотиви та двигуни до них. Біля депо також стоїть паровоз з індексом ОВ-001. Козятинські інженери відновили його власними силами з підручних матеріалів і встановили на честь 135 - річчя від дня заснування локомотивного депо.

Відійшовши трохи далі від залізниці і потроху занурюючись у місто, можна побачити цікаву споруду водонапірної башти. Подорожуючи містом далі, обов’язково відвідайте місцевий стадіон. Адже він розміщений на острові посеред невеликого, однак надзвичайно мальовничого ставка. Пройшовши через оригінальний місток, відразу потрапити на територію стадіону з класичною назвою – «Локомотив». Крім упорядкованого футбольного поля, що свідчить про захоплення місцевих жителів футболом, на острові лишилося місце і для гри у волейбол та невеликого мальовничого парку, що притулився поза спортивними площадками.

Недалеко від ставка, у густих зелених зарослях можна відшукати старе польське кладовище, поруч з яким зовсім недавно збудували витончений католицький костьол.

Серед інших пам’яток історії та архітектури міста варто відвідати такі:

братська могила борців за встановлення радянської влади, вул. Привокзальна, 1 братська могила жертв фашизму (1942 р.), вул. Київська братська могила радянських воїнів(1941 – 1944 рр.)вул. Білоцерківська, 5 (центральне

кладовище, східна частина) братська могила 367 радянських воїнів – визволителів міста Козятина (1943 р.) будинок військового шпиталю років Першої світової війни (1914 – 1916 рр.) вул.

Васьковського, 2 будинок єврейської школи 1908 р., вул. Червоноармійська, 57/25 (сучасне приміщення

ліцею) будинок броварні (1884 р.), вул. Матросова, 80 (сучасне приміщення швейної фабрики) будинок приватної жіночої гімназії Н.Ф. Жойдік (1908 р.), вул. 8-а Гвардійська, 2 могила братів Валдаєвих (1905 р.), вул. Щорса, 8 (старе міське кладовище) культова споруда – православна Свято - Троїцька каплиця, вул. Щорса, 8

Водонапірна башта. Пам’ятка

архітектури та історії

6

будинок товарної станції, вул. Винниченка, 56 будинок поліції та жандармерії (1988 – 1989 рр.), вул. Привокзальна, 2 (сучасне

приміщення лінійного відділення міліції)

пам’ятник М.В. Грушевському (2003 р.) – вул. Леніна, 13

Добре розуміючи крилатий вислів про те, що без знання минулого, немає майбутнього, місцеві краєзнавці у липні 2003 р., до 130-річчя від дня заснування міста відкрили міський історичний музей. Його відкриттю передувала значна пошукова робота із зібрання культурних, історичних та археологічних знахідок та пам’яток для новоствореного музею, що розмістився по вул. Грушевського, 15.

Мешканці районного центру не стояли осторонь, а активно поповнювали музей власними рідкісними і цінними речами, що збереглися в їх оселях. За кожним експонатом історія і дух його власників, що жили на цій землі. Тут зібрана цікава колекція з ужитку селян кінця ХІХ - початку ХХ ст., періоду Великої Вітчизняної війни, історії залізниці, життя та діяльності видатних земляків краю на яких надзвичайно щедра козятинська земля. Є серед них відомі діячі науки, літератури і мистецтва, які зробили вагомий внесок у розвиток вітчизняної наукової думки й культури.

Ось один із них – Андрій Григорович Костіков, випускник Київської військової школи зв’язку 1926 р., Герой Соціалістичної Праці, член-кореспондент Академії наук, лауреат Державної премії I ступеня, винахідник славнозвісної «Катюші» генерал-майор інженерно-авіаційної служби. Протягом свого нелегкого життя він зазнав хвилини злету і падіння, сталінських репресій, забуття, посмертної хвилі брудних звинувачень й реабілітації. Раніше вважалося, що він був лише виконавцем проекту. Але спеціально створеною комісією ЦК КПРС, що розглядала 8 томів його справи, доведено: «…авторами винаходу механічної установки для залпової стрільби реактивними снарядами і авторами нової зброї – реактивних систем залпового вогню є: А. Костіков, І. Гвай, В. Аборенков. Не існує більше таких осіб, які могли б обґрунтовано претендувати на включення їх до складу цього авторського колективу».

У приміщенні середньої школи № 2 знаходиться музей уродженця Козятина маршала артилерії, професора, героя Великої Вітчизняної війни Юрія Павловича Бажанова, в якій він навчався з 1912 по 1918 рр. З початком Великої Вітчизняної війни у червні 1941 р. він сформував першу батарею реактивних мінометів «Катюш». А 7 листопада 41-го саме йому, тоді ще полковнику доручили відкривати знаменитий парад на Червоній площі з якого війська йшли прямо на фронт. На його рахунку такі подвиги, у які, будь вони показані в кіно, не повірили б. Наприклад, під час Великої Вітчизняної, будучи вже в генеральському званні, особисто стріляв з гармати по німецьких танках а влітку 45-го, під час війни з Японією, він один полонив цілу ворожу дивізію.

На цій благодатній землі народився і проживав з 1909 до 1932 рр. Віктор Михайлович Іванов – заслужений діяч мистецтв України, письменник і сценарист комедіограф, постановник відомих кінофільмів «За двома зайцями», «Ключі від неба», «Шельменко – денщик», «Сто тисяч» та ін.

Місто пам’ятає свого знаного земляка. У музеї історії міста ви побачите стенд, присвячений життю та творчості режисера, цінні матеріали з родинного архіву, передані сюди дбайливою рукою його сина, кінооператора Михайла Іванова. Ще одним проявом шани та пам’яті про митця стало відкриття в Козятині меморіальної дошки Віктора Іванова на будинку місцевої лікарні, де 1909 р. він народився в сім’ї фельдшера Михайла Спиридоновича та домогосподарки Тетяни Андріївни Іванових (встановлена за підтримки міського голови Козятина М. Висоцького, начальника міського відділу культури та туризму С. Рибінської та директора Музею історії міста Л. Макаревич).

Пам’ятник

Грушевському

7

Не дивно, що як і більшість мешканців містечка, Віктор пов’язав своє життя із залізничною дорогою – став машиністом. Яким же повинен сприймати навколишній світ і як відчувати себе в цьому світі машиніст паровоза з Козятина, щоб, залишивши стале життя, виїхати до Москви вступати до ДІКу (так тоді називався ВДІК – Всесоюзний державний інститут кінематографії).

Напевно, його захоплювали ідеї, якими він хотів поділитися з мільйонами, аудиторія із сусідів по вулиці для нього була явно замалою.

Він поїхав заради конкретної мети – стати режисером. Вступив до інституту з першого ж разу, та ще й потрапив на курс, який вів уславлений Сергій Ейзенштейн. Вручаючи диплом Віктору Іванову, Ейзенштейн промовив: «А ця похмура людина, напевно, зніматиме комедії». Його слова стали пророчими, але до зйомок виявилося далеко. Свій перший фільм Віктор Михайлович зніме тільки у 46 років, а всього їх буде 13.

Проте Віктор Іванов мав не тільки талант режисера, а й хист літератора. Написавши сценарій, у 1960 р. він приступив до зйомок фільму «За двома зайцями». Аби довести, що фільм «запускати» варто, Іванов програв його у відділі культури ЦК Компартії України від початку й до кінця – за всіх героїв, всі сцени. І лише тоді отримав дозвіл. Був у Віктора Михайловича ще один «козир». Він зумів переконати міністерське керівництво, що фільм цей – «на злобу дня», що завдяки образу чепуруна Голохвастова буде висміяно сучасних стиляг.

Як згадує син режисера Михайло, у образу Голохвастова був реальний прототип – стиляга Толік, що жив неподалік. Віктор Михайлович ставився до нього з великою симпатією. Часто перед зйомками режисер ходив по кухні, наслідуючи ходу, манери цієї людини, щоб, прийшовши на знімальний майданчик, точно показати, якого ефекту потрібно добитися в кадрі.

У Віктора Михайловича була чудово розвинута важлива режисерська риса – спостережливість. У людях він умів знаходити цікаві характери, образи, в буденному – помічати дотепне, смішне, а потім розвивати побачене в сюжет. Так було, наприклад, з терезами, спершись ліктем на які Проня намагалася прикурити у Голохвастова.

Дуже «тішила» Віктора Михайловича та обставина, що чиновники та кінознавці не знають української класики. В написаному ним сценарії було достатньо «відсебенькок»: «пані лягли і просють», «я вам не як-небудь що, а що-небудь як», «фігура тіла», «жили ми нічого, не зважаючи на її ангельський характер, і, дасть Бог, помремо – тільки вона раніше, а я пізніше», «а то шкварчала ваша папироска». Всі ці вирази, які і сьогодні охоче цитують, придумав Іванов. Невгамовна фантазія вирізняла його і в повсякденному житті – постійні неологізми, каламбури, жарти народжувалися у нього з дивовижною легкістю.

Коли фільм вийшов на екрани, успіх у глядачів був неочікуваний. Ось тільки кінокритики не поспішали його визнати – «низький жанр» кінокомедії офіційного визнання удостоювався нечасто...

До видатних людей Козятинщини, виколисаних на вільних просторах рідної землі, належать: Герой Радянського Союзу Михайло Юхимович Шнейдерман. За успішні бойові дії, мужність, виявлені під час виконання завдань командування у боротьбі з німецько – фашистськими загарбниками, указом Президії Верховної Ради від 27 червня 1945 р. командиру танка«Т-34», старшому лейтенанту М. Шнейдерману було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Він також нагороджений орденом Леніна та багатьма медалями.

Володимир Кирилович Карпенко – російський поет, заслужений працівник культури, лауреат премії ім. О. Фадєєва (1981), член Спілки письменників СРСР (1955). Відомий як автор творів «Лицом к огню», «Широкая дорога», «Алексей Большаков» та ін. За проявлений героїзм під час Великої Вітчизняної війни В. Карпенко нагороджений орденами Слави ІІІ ступеня, багатьма медалями. На даний час проживає у Москві.

8

Наум Юхимович Ципіс – письменник, журналіст. Відомий, як автор творів «Где - то есть город», «Жду и возвращаюсь». У Вінниці ці дві повісті вміщені у книзі «Білет до Вінниці». Нині проживає у німецькому місті Бремені.

Генріх Станіславович Кульчицький – заслужений архітектор України. За його проектами у місті Києві було споруджено будинки на Кловському узвозі № 10 (1954-1957), по вул. Дачній №6 (1955), Лесі Українки №9 (1964), Русанівський житловий масив (1967-1-1974), готель «Славутич» (1971-1972), перший мікрорайон житлового масиву «Оболонь» (1970-1973 у співавторстві). Зараз проживає у місті Києві.

Анатолій Іванович Ярмоленко – співак, керівник білоруського вокально – інструментального ансамблю «Сябри», народний артист Білорусі.

На Козятинщині працює чимало самобутніх майстрів образотворчого та декоративно - ужиткового мистецтва. Серед яких, Сергій Карпенко – автор оригінальних різьблених по дереву виробів. Тут живе і працює знана майстриня витинанки Леся Ігорівна Панасюк.

Відвідавши Козятин, ви станете учасниками традиційного липневого свята, Дня міста Козятина, який завжди є яскравим та феєричним. День міста для козятинців – це свято, коли вони відчувають себе єдиною великою сім`єю і вважають його одним із найшанованіших у місті.

Приємними для мешканців середнього та старшого покоління ретро-дискотеки під супровід духового оркестру, які відбуваються у сквері ім. О. Пушкіна.

Культурно-мистецькі події цих днів доповнюються змаганнями на спортивних майданчиках. Для наймолодших жителів організовуються розважальні дитячі програми і конкурси. У ці святкові дні для малечі працюють атракціони.

У День міста центральна площа стає майданчиком всенародного гуляння. Тут організовується виїзна святкова торгівля, виставки декоративно-прикладного мистецтва та місцевих флористів. Умілі кондитери влаштовують виставку-продаж оригінальних і смачних кондитерських виробів.

В кульмінаційній частині свята місцевих жителів щиро вітають керівники міста, району, почесні гості. Стали традиційними нагородження весільних пар, батьків немовлят, народжених цього дня. Глядачі отримують насолоду від виступів місцевих артистів.

Центром культурно-мистецького життя Козятина є міський Будинок культури – багатопрофільний заклад, метою діяльності якого є створення умов для самодіяльної творчості, формування громадської думки, духовного розвитку, відродження та збереження української національної культури, культур інших народів, задоволення культурних потреб в організації відпочинку населення міста. На його базі функціонує 14 творчих формувань та об`єднань. Серед них хореографічні, вокальні та театральний колективи, ансамбль народних інструментів, молодіжні гурти, які працюють у рок- та реп-стилях.

Жіночий вокальний ансамбль «Ворожея» очолює талановита співачка та музикант Лариса Ромасько. Українські народні пісні є нескінченним джерелом формування репертуару. Колектив вирізняється самобутністю, оригінальністю підходів до виконання українських пісень та національною направленістю творчості, за що у 2007 р. занесений на міську Дошку пошани.

Репертуар театрального колективу народної естради «Вибрикони», складається з різноманітних естрадно – театральних постановок, різних за жанром та режисерським замислом. В основу багатьох програм покладений місцевий колорит, який базується на класиці естрадного народного жанру. Виступи колективу не залишають байдужими глядачів і позитивно впливають на громадську думку. За час існування ним підготовлено та проведено понад 100 концертів та

9

виступів на різних концертних майданчиках. Колектив – постійний учасник міських та районних концертів, благодійних акцій.

А танцювальний колектив «Колорит» у 2008 р. став володарем першої премії на Міжнародному конкурсі «Перлина Черемошу» у м. Вижниця Чернівецької області і є окрасою всіх загальноміських заходів та улюбленцем козятинців.

Та козятинці вміють не лише гарно відпочивати, а й віддано і творчо працювати. Сьогодні основними напрямками економічної діяльності міста є харчова промисловість (м’ясна та ковбасна продукція, консерви, хлібобулочні вироби, безалкогольні напої). Легка промисловість (швейні вироби), торгівля та громадське харчування.

Провідними підприємствами міста є: локомотивне депо (засноване 1871 р.), що носить ім’я братів Валдаєвих, які у грудні 1905 р. очолили демонстрацію залізничників і були розстріляні солдатами царської армії та вагонне депо, ВАТ «Козятинський птахокомбінат», ВАТ «Козятинхліб» ВАТ «Козятинська швейна фабрика», ТОВ «Чарте».

Через місто проходить автодорога Біла Церква – Кременець. Автомобільний транспорт виконує частину позаміських пасажирських та вантажних перевезень міста Козятина, функціонують два автотранспортних підприємства. В міжміському сполученні місто має зв’язки з Бердичевом, Вінницею, Ружином, Житомиром, Погребищем. В приміському сполученні – пов’язане 16 маршрутами з населеними пунктами району.

Відвідавши це зелене місто на Поділлі, ви познайомитеся з краєм залізничників і каменярів, славних хліборобів і тваринників. У вас буде чудова змога пересвідчитися в гостинності його мешканців, в тому, як радо й щиро зустрічають вони гостей.

Козятинська міська рада – вул. Леніна, 20,

Міський голова – тел. : 2-21-41; 5-37-71.

Міський відділ культури та туризму – вул. Леніна, 22,

тел.: 2-49-42, 2-45-59

Залізничний вокзал – вул. Привокзальна,2,

тел. для довідок: 5-21-11

Вокзал працює цілодобово.

Автовокзал – вул. О. Довженка,

тел.: 2-39-25

Автовокзал працює з 6 до 17

10

Зв’язок:

Оператори мобільного зв’язку –

Київстар, Лайф, Білайн, МТС, Джинс, Діджус

Відділення ВАТ «Укртелеком» – вул. Червоноармійській,39,

тел.: 09, 2-82-74

Банки:

«Райффайзен банк АВАЛЬ» – вул. Склярова, 3,

тел.: 2-15-19;

банкомати – вул. П. Орлика,12 та вул. Склярова, 3

«Приватбанк» – вул. П. Орлика, 16,

тел. : 2-24-13

банкомати – вул. П. Орлика, 16, вул. Червоноармійська,39,

вул. 8-а Гвардійська, 45

«Національний кредит» – вул. Леніна, 15,

тел. : 2-41-86

банкомат – вул. Леніна, 15

«Надра» – вул. П. Орлика, 17,

тел.: 2-15-06

банкомати – вул. Червоноармійська, 75; вул. Леніна,8

«Експрес – банк» – вул. Привокзальна,7, тел. :2-09-86

банкомат – вул. Привокзальна,2 (у приміщенні залізничного вокзалу)

11

«Укрсиббанк» – вул. Склярова, 1,

тел. : 2-24-13

банкомат – вул. Склярова, 1

«Правексбанк» – вул. Леніна, 13/13,

тел. :2-34-28

«Ощадбанк» – вул. Леніна, 9,

тел. : 2-35-29

Страхова компанія «Оранта» – вул. П. Орлика,

тел.: 2-21-49

Туристична агенція «VIKPAN» –

вул. Леніна, 9,

тел. : 8 (04342) 2-26-26 та 8(067)232-45-40

Лікарні:

Центральна районна лікарня – вул. Червоноармійська, 75,

приймальне відділення – 2-15-29.

телефон швидкої допомоги – 2-01-11

Відділкова лікарня – вул. Леніна, 8,

тел.: 2-38-07.

Аптеки :

вул. Грушевського, 49,

тел. : 2-25-01; (цілодобово)

вул. Червоноармійська, 60,

12

тел.: 2-52-08 (цілодобово)

вул. Комсомольська, 17,

вул. 8-а Гвардійська, 53,

вул. 8-а Гвардійська, 60,

Ветеринарна аптека –

вул. Котовського, 16,

тел.: 2-40-64

Готелі:

«Ірина» - вул. Леніна, 15,

тел.: (04342)2-30-25

«Кристал» – пров. Колгоспний, 10,

тел.: (04342) 2-26-76

Салони краси:

«Орхідея» – вул. Комсомольська,3,

«Спартак» – вул. Леніна, 15,

тел.: 2-21-75

«Каприз» – вул. П. Орлика, 13,

тел. : 2-00-30

«Шанс» – вул. 8-а Гвардійська,47,

«Ірина» – вул. Леніна, 15,

тел : 2-30-25

Магазини:

супермаркет «Гурман» – вул. П. Орлика, 18,

мінімаркет «Еліта» – вул. Комсомольська

торговельний комплекс «Світанок» – вул. Леніна, 16

13

ВАТ «Універмаг «Ювілейний» – вул. П. Орлика, 16

супермаркет «Оборка» – вул. 8-а Гвардійська

«Корона» – вул. 8-а Гвардійська

«Спокуса» – вул. 8-а Гвардійська

«Золушка» – вул. Леніна, 20

Заклади харчування:

«Кристал» – пров. Колгоспний, 10,

тел.: (04342) 2-30-25;

.

«Білий Скорпіон» – вул. Червоноармійська, 35,

тел. : 2-05-86, у меню

переважають страви української кухні, замовлення приймаються за телефоном

«Міраж» – вул. Леніна, 9,

тел. : 2-45-90

«Кав’ярня» – вул. Леніна, 17 а,

Музей історії міста Козятина – вул. Грушевського,15,

Години роботи – з 13 до 20 щоденно, вихідний – нд.

Одна з експозицій Музею міста Козятина

14

Міський Будинок культури –

вул. Леніна, 22,

Телефони першої необхідності

міліція – 102

швидка невідкладна допомога – 103

пожежна охорона – 101

таксі – 2-10-00; 2-11-11; 2-29-22.

медична допомога - 2-15-29, 2-01-11