131Київський «Меморіал» та Громадський інститут історичної пам’яті

У верхній частині стенду розміщена карта–схема України в межах 9–ти губерній УкраїнськоїНародної Республіки — кордонів УНР відповіднодо Берестейського мирного договору.

На карті умовними знаками позначено: се-лянські повстання, повстанські загони, підпільні ор-ганізації та стихійні виступи селян («волинки»). Ціумовні знаки розміщені на картах кожної губерніївсіх наступних стендів. Біля умовного знаку «се-лянське повстання» позначений рік і населенийпункт, де відбулося повстання. На картах губернійумовні знаки підпільних організацій, повстанськихзагонів і стихійних виступів селян («волинок») за-свідчують про наявність цих утворень у волостях,повітах та районах відповідної губернії. Такий під-хід авторів експозиції вимушений, оскільки черезвелику кількість повстанських загонів, підпільнихорганізацій і так званих «волинок» їх неможливорозмістити на картах губерній за браком місця. Накожному стенді відповідної губернії подаєтьсястатис тика щодо кількості селянських повстань,повстанських загонів, підпільних організацій та сти-

хійних виступів селян («волинок»). Загальну кіль-кість повстань на території губерній поділено на2 періоди: 1917–1924 рр та 1928–1932 рр. У період1924–1928 рр. визвольний рух був ослаблений«продрозверсткою», більшовицькими репресія ми,політикою НЕПу, а головно — голодомором 1921–1923 рр.

У грудні 1919 р. Дієва Армія УНР опинилися утак званому трикутнику смерті (Любар–Чортория–Миропіль). Українські частини було стиснутотрьома ворожими арміями — Червоною, Добро-вольчою та Військом Польським. Водночас в арміїнесподівано поширилась епідемія тифу.

Вибираючи між капітуляцією перед ворогом іпро довженням боротьби, Дієва Армія УНР зважи-лася продовжувати боротьбу та виступити в І Зи-мовий Похід. Відкидаючи капітуляцію і приймаючирішення про вихід з «трикутника смерті» на широкіукраїнські степи для продовження боротьби, ДієваАрмія не тільки зберегла себе як інструмент боро -тьби за українську державність, але й довела, щодля рішучих людей ситуацій без виходу немає.

ЗИМОВІ ПОХОДИ АРМІЇ УНР(СТЕНД 19)

Рештки армії УНР опинилися у так званому трикутнику смерті (Любар–Чортория–Миропіль). Українські частини було стиснуто трьома арміями —

Червоною, Добровольчою та польською. В армії поширилась епідемія тифу

Перший Зимовий похід тривав з 6 грудня 1919по 6 травня 1920 рр. Метою цього походу було:1) під тримати силу і бойовий дух українських по-встанців; 2) дезорганізувати тили військ білих і чер-воних росіян; 3) підняти широкі народні маси наборотьбу з російськими окупантами; 4) продовжитивоєнні дії до часу сприятливої зміни воєнно–полі-тичної обстановки. Очолив похід генерал–полков-ник Михай ло Омеля нович–Павленко.

Зимовий похід був безпрецедентним в історіївоєн за своїм характером і героїзмом, під час якогоукраїнська армія вперше вдало застосувала пар-тизанські методи боротьби з численними воро-гами. У ньому взяло участь близько 10 000 вояків.Походом була досягнута основна мета — збере-жено Армію УНР. За час рейду по запіллю ворогапройдено 2500 км, проведено понад 50 успішнихбоїв. Усі учасники Зимового походу, що поверну-лися, були нагороджені орденом Залізного Хреста.

Діючи на запіллю ворожих армій, але одно-часно користуючись повною підтримкою українсь-кого народу й численних повстанських загонів,Дієва Армія оновила свої фізичні та моральні сили,реорганізувалась згідно з вимогами партизанськоїборотьби в тилу ворога та стала знову важливимфактором у боротьбі за українську державність.

Другий Зимовий похід став останньою відчай-душною і героїчною спробою армії УкраїнськоїНародної Республіки (УНР) у листопаді 1921 р.збройним шляхом відновити українську державність.

Ситуацію, у якій опинились уряд і армія УНРпісля переходу в листопаді 1920 р. на територіюПольщі, С. Петлюра оцінював «не як ліквідацію на -шої державности, не ліквідацію наших державних

132

Народна війна

Конвой командарма М. Омеляновича–Павленка 1920 р.

Група політичних та військових діячів УНР. У центрі — Головний Отаман Армії УНР

С. Петлюра, ліворуч від нього — І. Омелянович–Павленко, праворуч — М. Омелянович–Павленко

1919 р.

М. Омелянович–Павленко,

Генерал–полковникАрмії УНР,

командир української Армії

у Першому Зимовому поході

1920 р.

зусиль, а як ліквідацію однієї з мілітарних спроб бо-ротьби з окупантською владою України».

У цей час в Україні російські більшовики про-довжували вести свою жорстоку «воєнно–комуні-стичну» політику з репресивними каральнимиакціями та примусовим, із застосуванням військо-вої сили, вилученням хліба та інших продуктів.У своєму листі до командувача Південним фрон-том М. Фрунзе голова російського уряду Ленінписав: «Тов. Бухарін каже, що урожай на Півдніпрекрасний. Тепер головне питання всієї радянсь-кої влади, питання життя і смерті для нас — зібратиз України 200–300 млн. пудів». Ця політика пород-жувала масовий спротив українців.

Наказ Ч. 4 по Радомишльському районуЦим оповіщається все громадянство про існу-

вання Радомишльського Районного УкраїнськогоПовстанчого Комітету, як керуючого повстанняморгану і доводиться до відома населення, що:

1. Комітет з повстанчими групами веде полі-тичну боротьбу за добробут Українського народупроти насильства […]

А тому, щоби злодіяки і бандити ріжними злочин-ствами не поганили чесного і високого звання по-встанця за волю Краю, всім громадянам наказується:

1. Про грабіжників, які насилують селянство ічасто називають себе повстанцями, доносити в ад-міністративно–політичну філію комітету і повстанчіштаби.

2. Повіряти документів повстанців.3. В разі вимоги останніми підвод і допомоги

продуктами, запрошувати відповідні документи Ко-мітету і Штабів.

4. В разі нападу або насильства над селянамизаарештовувати грабіжників і доставляти їх у по-встанчі Штаби […]

5. Для охорони порядку по селах вибрати сіль-ську міліцію з 3–5 чоловік.

Примітка: Безпідставне насильство над по-встанцями, що перебувають на селах по службі,буде суворо каратись повстанчими загонами.

6. Наказ оголосити головам сільських коміте-тів, наказ оголосити селянам.

7. В Повстанчих відділах прочитати козакам.

Голова Комітету Ю. Мордалевич1 травня 1920 р.

У жовтні 1921р. командуванням Армії УНР таПартизансько–повстанським штабом було розроб-лено план, який передбачав надання воєнної допо-моги партизанському рухові в Україні. Активні діїповстанських загонів повинні були перешкодитививезенню продовольства з України в Росію і тимсамим врятувати населення від голоду (якраз назиму 1921–1922 рр. прийшовся перший голодомор,спровокований більшовицькою політикою «воєн-ного комунізму»: фактичного пограбування селат. зв. «продрозверсткою»). Стратегічним завдан-

ням операції було підняття всенародного повстан -ня і повалення окупаційного більшовицького ре-жиму в Україні. Ця воєнна операція ввійшла вісторію України як Другий зимовий похід Армії УНРабо Листопадовий рейд.

У 1921 році Україна була поділена на 5 по-встанських груп і 22 повстанські райони.

1–й і 2–й повстанські райони охоплювали пів-денні повіти Херсонської губернії .

3–й повстанський район охоплював правобе-режні повіти Катеринославської губернії.

4–й повстанський район охоплював північніповіти Херсонської губернії.

5–й і 6–й повстанські райони охоплювали Подільську губернію.

7–й повстанський район охоплював Київськугубернію Уманський повіт.

8–й повстанський район охоплював Київськугубернію південні повіти (Чигирин–Холодний Яр–Звенигородка–Корсунь).

9–й повстанський район охоплював Волинськугубернію.

10–й повстанський район охоплював північніповіти Київської губернії.

11–й повстанський район охоплював Черні-гівську губернію

12–й, 13–й і 14 повстанські райони охоплю-вали Полтавську губернію.

15–й, 16–й, 18–й, 19–й повстанські райониохоплювали лівобережні повіти Катеринославськоїгубернії

17–й повстанський район охоплював ПівнічнуТаврію.

20–й, 21–й, 22–й повстанські райони охоплю-вали Харківську губернію.

Штаб кожної групи контролював діяльність3–5 повстанських районів. Другий зимовий похідАрмії УНР або Листопадовий рейд розпочався ви-ступом з–за кордону трьох повстанських груп:

1. Бессарабська група (виступила 19 листо-пада 1921 р.)

133Київський «Меморіал» та Громадський інститут історичної пам’яті

Зимові походи Армії УНР

Юрко Тютюнник,начальник Партизансько–повстанськогоштабу, командир Волинської повстанської групи у Другому Зимовому поході генерал–хорунжий

2. Подільська група (виступила 25 жовтня1921 р.)

3. Волинська група (виступила 4 листопада1921 р.)

На жаль, Другий Зимовий похід, що мав замету скоординувати повстанські дії і призвести доповалення радянського режиму на Україні, заскладних і несприятливих обставин та під тискомцілої низки причин закінчився трагічно і не принісочікуваних результатів. Підняти загальноукра-їнське збройне повстання не вдалося. Але героїзмі самопожертва учасників походу в ім'я виборю-вання української державності, їх патріотизм ілюбов до України залишаються взірцем виконанняобов'язку перед народом і державою.

Після цього боротьба повстанців не припиня-лася. Творилися нові повстанські центри, які вико-ристовували всі можливості для оборони здобутківукраїнської національної революції. Ні терор, ні го-лосні процеси над найкращими синами народу неспинили українського визвольного руху, який в ак-тивних і пасивних формах продовжувався.

У 1921 р. офіційні більшовицькі джерела пові-домляли: «Протягом 1919–1920 рр. зі зброєю вруках проти нас виступило на Україні в різний час

і в різних містах понад мільйон повстанців. За цейчас повстанцями і партизанами вбито 140 тис. чер-воноармійців, чекістів, комуністів і працівниківпродовольчих установ і загонів. За цей самий часорганами ЧК і особливо відділами військових ча-стин, лише за офіційними даними, розстрілянопонад 400 тис. повстанців та їх посібників; і всетаки з весною 1921 р. ми маємо нову хвилю по-встань».

(Цитата за: Кульчицький Ю. Шаблі з плугів. — Львів, 2000. —С. 208)

Слід згадати і про такий прояв боротьбипроти більшовицької влади, як діяльність підпіль-них організацій — це власне організації, партії,повстанські комітети і штаби, що за чекістськимидокументами вважались контрреволюційними ідіяли підпільно у 1920–1930 рр. На стенді пред-ставлено перелік таких організацій, який нарахо-вує 56. Для прикладу наведено виявлений вархівах документ — схему побудови повстанської(«петлюрівської») організації. Загалом, у вказа-ний період в Україні діяло понад 642 підпільнихорганізацій та їх осередків.

Організації, партії, об’єднання, повстанські комітети та штаби,

що за чекістськими документами вважались «контрреволюційними»

і діяли в Україні підпільно у 1920–і — 1930–і роки.

1. Анархісти набатівці2. Бойскаути — молодіжна організація3. Боротьбисти4. Вільне Козацтво5. Верховоди6. Весна7. Гайдамаки8. Гуляйволя9. Громади УАПЦ (Українська Автокефальна

Православна Церква)10. Демократи — підпільна організація

духовенства11. Козача Рада12. Землевольці13. Комітет визволення України14. Комітети самооборони15. МІС (Молода Ірдинська Січ)16. Миколаєвці — підпільна організація

духовенства17. Мовісти18. Могила19. Неплюївське братство — релігійна

організація20. Організація Селян землевласників21. Підпільна вчительська організація22. Підпільна організація Селян–шкідників23. ПОВ (Польська Організація Військова)24. Повстанські комітети

134

Народна війна

Лизанівський І.Н.,член партії УПСР,

державний секретару КМ УНР

Йосип Пшоник,керівник загону

Бессарабської групиДругого

Зимового походу

25. Повстанські штаби26. Проводирі27. Просвіта28. СВУ (Спілка Визволення України)*29. Селянський союз30. Сини України31. Сільська спілка32. Смільчаки33. Соколики34. Союз болгарських колоністів35. Союз голландських вихідців36. Союз звільнення селянства37. Союз Зельбшутц38. Союз німецьких колоністів Причорномор’я39. Союз хліборобів40. Спілка борців за незалежність України41. Студентська підпільна організація42. СУМ (Союз Української Молоді)*43. Товариство ображених радянською владою44. УВО (Українська Військова організація)*45. УКП (Українська Комуністична Партія)

46. Українці — підпільна організація47. Українська есерівська організація48. Український Клуб Залізничників49. УКРЮЗ — молодіжна підпільна організація50. УНОМ (Українська Національна

Організація Молоді)51. УНСП (Українська Націоналістична

Спілка Молоді)52. УНЦ (Український Національний Центр)*53. УПСР (Українська Партія

Соціалістів–Революціонерів)54. УСДП (Українська соціал–демократична

партія)55. Чорні павуки — релігійна організація56. Штаб лівобережних військ України

* На думку дослідників СВУ була провокаційною вигадкоюОДПУ, проте суспільний розголос процесу сприяв створеннювже справжніх організацій та осередків, що діяли під цією на-звою. Загалом, по справі СВУ було репресовано понад 30 тис.осіб. Разом із СВУ в судовому процесі звинувачувались СУМ,УВО та УНЦ.

135Київський «Меморіал» та Громадський інститут історичної пам’яті

Зимові походи Армії УНР

ГДА СБУ, ф. 13, спр. 524. «Звіт Катеринославської губернської ЧК 1920–1921 рр. Частина ІІІ. Судові справи», арк. 170.

Повстанський рух в Україні 1917–1932 рр.Десятками років совєтські ідеологи змальову-

вали повстансько–партизанську боротьбу українсь-кого народу як деструктивну, анархічно–диверсійнудіяльність, бандитизм. Таке тлумачення не є пра-вильним, воно спотворює правдивий зміст цієїформи національно–визвольної боротьби українців.

Повстанський рух в Україні можна поділити натри періоди, кожний з яких має свої характерні рисита відмінності. Перший період — 1917 р. до поло-вини 1919 р. Другий — від половини 1919 р. до від-ступу Армії УНР за Збруч. Третій — 1920–1932 рр.,повна окупація України більшовицькою Росією.

Практична боротьба українського народу про -ти російських червоних і білих окупантів у першихдвох періодах проявилась у 2–х формах: регуляр-ній війні УНР з більшовицькою Росією та збройнійповстансько–партизанській боротьбі окупованоїУкраїни.

Головним завданням повстанських загонів бу -ло: дезорганізувати ворожу владу, руйнувати адмі-ністративні утворення, нищити комунікаційні шляхи,зривати продовольчу роботу, знищувати військовічастини та представників окупаційної влади.

У перший період українці створювали загонисамооборони переважно для захисту від грабежівросійських солдатів, які вирушили додому черезУкраїну під час стихійної демобілізації російсько–німецького фронту. Кожне село було тоді озброєнене тільки легкою зброєю, але й кулеметами і гар-матами. Майже кожна волость і село набули тодібойового досвіду, організовуючи збройні загони,кількість яких особливо зросла під час доби Геть-манату. Загони очолювали виборні отамани змісце вих жителів. На жаль, не всі вони за своєю на-ціональною самосвідомістю та освітою відповідалисвоєму призначенню. Значна частина повстансь-ких загонів в першому періоді з різних причин неналагодила співпраці з українською регулярноюармією та діяла здебільшого на власний розсуд.Однак у цьому періоді були повстанські загони, якісвідомо брали організовану участь у боротьбі заукраїнську державність, це — В. Чучупака з Холод-ного Яру та інші.

Другий період, тобто, від середини 1918 р. докінця листопада 1920 р., був позитивно перелом-ним. Повстанці в своїй більшості ведуть боротьбуз червоними і білими окупантами, маючи вже скри-сталізовану політичну ідею і виступають за укра-їнську самостійність. Причиною таких позитивнихзмін у характері боротьби повстанців стала оку-пація більшої частини України комуністами і де-нікінцями. Те, що принесли окупанти, відкрило очіукраїнцям.

У населення України пробудилась національнасвідомість, більша відпірність на ворожу пропа-ганду, в середовищі підпільних організацій і по-встанських загонів починає діяти українськанаціональна контрпропаганда. Командирами ба-гатьох повстанських загонів стають професійні вій-ськові, колишні старшини Армії УНР. Певніорганізаційні заходи проводить і Уряд УНР. На-віть більшовики вказували на зміни, що насту-пили серед українського населення. У таємномуповідомленні київського більшовицького воєн но–окружного штабу від 25 березня 1920 року вказано:«Населення Гайсинського, Київського, Ка нівсь -кого, Таращанського, Чигиринського, Яготинсь-кого і інших повітів округи ставиться з симпатієюдо УНР. У цілій окрузі положення загрозливе,селян ство поголовно озброєне, бандитизм росте,великий відсоток селян наставлений по–петлю-рівськи. Оперує велика кількість банд, з яких ча-стина рухомих, як банди Тютюнника, Гулого,Павленка і банди місцевого характеру».

Антонов–Овсієнко в листі до Леніна писав:«Положение на Украине очень серьозное, осо-бенно в Киевщине оперирует ряд крупных пет -люровских банд. К советской власти самоеотрицательное отношение. В волостных советахсидят чистые петлюровцы». Чисельні повстанськізагони намагаються нав'язати контакт з центромУНР. Отаман Зелений разом із 6–ю Запорізькоюдивізією розбиває під Білою Церквою більшо-вицьку бригаду і в кінці серпня 1919 р. разом ізрегулярною армією вступає до Києва. Одночасноповстанці отамана Ангела нищать всі шляхи

136

Народна війна

Петренко Н. А.,член партії соціалістів–революціонерів, голова Центральногоукраїнського повстанського комітету

Січові стрільці слухають думу про П. Сагайдачного

137Київський «Меморіал» та Громадський інститут історичної пам’яті

Зимові походи Армії УНР

сполучення на лінії Ніжин–Київ і то так ґрунтовно,що змусили червоних евакуюватися з Києвачерез Коростень.

У червні 1919 р. в районі Теофіополя корпусСічових Стрільців разом з повстанцями розби-вають і переслідують червоних.

У липні 1919 р. Запорізький корпус Армії УНРспільно з повстанцями отаманів Шепеля і Орла ве-дуть наступ на Літин–Вінницю.

Важливу роль в організації повстанського рухуна Херсонщині відіграв Повстансько–рево лю -ційний комітет. Але все ж таки велика кількість по-встанських загонів півдня України не малапостійного зв'язку з урядом і штабом армії УНР,через що не було систематичного керівництваними, а тим самим координації акцій повстанців зчастинами регулярної армії.

Незважаючи на організаційні недоліки, бойовіакції повстанців у цей період були більш організо-ваними, зв'язок з урядом і Штабом Армії, хоч і нетакий міцний, як хотілося, але все ж таки був, анайголовніше — велика кількість повстанських від-ділів вже стояла міцно на позиції захисту Українсь-кої державності.

Щодо третього періоду боротьби повстанців вУкраїні, то, на жаль, цей період найменш дослід-жений. Є короткі писемні спогади учасників, опові-

дання свідків цих дій, а також ворожі совєтські ар-хіви та література, яка, як правило, відображалавсе українське тільки у негативному світлі. Але йвони переконливо свідчать про те, що під оглядомнаціональним і беззастережної відданості ідеї УНРцей період був найкращим. У цей період боротьбаповстанців не припинялася. Російські комуністипісля ліквідації зовнішніх фронтів проти поляків іВрангеля кинули всю масу своїх військ (понад1 млн. 200 тис.чол.) для придушення українськогоповстанського руху.

Опинившись у надзвичайно важкій ситуації,повстанські відділи були змушені розходитися, алепідпільна боротьба продовжувалась і вибухнулановими збройними селянськими повстаннями з по-чатком 1928 р.

У музейній експозиції «Народна війна» на 19–29 стендах відображена перша спроба комплекс-ного дослідження всіх трьох періодів повстанськоїборотьби 9–ти губерній України, які складали те-риторію Української Народної Республіки.

Статистичні дані виведено виключно на основіархівних документів: військових зведень, розвіду-вальних зведень, політичних зведень, зведень таповідомлень ЧК і ГПУ, протоколів особливих, вій-ськових нарад, політичних та військових звітів,слідчих справ та інших.

138

Народна війна

Українська кавалерія однієї з дивізій на марші 1920 р.