МАН і ЯЛистопад 2015

Газета Львівської обласної Малої академії наукЗаснована у грудні 2001 року

підкорюємо нові вершиниважливе рішення

„Оскар” тепер у Малій академії наук!Роздуми майбутнього

абітурієнтаУ житті кожної людини настає

період, коли вона повинна обратисобі професію. Напевно, ценайважливіше рішення в житті,адже від нього залежить значнайого частина.

Як і кожна людина, у дитинстві янамагалася уявити себе у різнихролях. Мене приваблювали пси�хологія, журналістика, право,учителювання, біологія і багато іншихспеціальностей. Навіть увійшовши достін МАН, я не була впевнена, якусаме секцію хочу відвідувати. Моїмвибором стала журналістика.

Звичайно, я ще не можу розуміти,якою насправді є ця професія, протемені хотілося б розповісти про своїуявлення щодо неї. Раніше меніздавалося, що журналіст – людина,яка постійно бере інтерв’ю у відомихособистостей, має багато пригод інадзвичайно цікаве життя. Згодом язрозуміла, що, крім того, люди цієїпрофесії несуть величезну відпові�дальність і повинні невтомно пра�цювати.

Журналісти, передовсім, забезпе�чують суспільство інформацією. Ценадзвичайно важливо, адже від їїподачі залежить сприйняття сус�пільства. Інформація – те, що людямзавжди необхідне. Отримуючинедостатню кількість її, люди стаютьстадом, некерованою масою. Віджурналістів залежить і мир у країні.Медійники перебувають у постійнійнебезпеці, адже те, що вони подають,може бути невигідним для деякихлюдей із великими можливостями.

Журналісти – люди, яким потрібнопостійно працювати і розвиватися.Вони мають бути обізнаними не водній галузі. Їм треба увесь час щосьписати, щоб удосконалювати своївміння. Напевно, це мене йприваблює, адже тут не вийде сидітина місці, роками працювати в офісі,не бачачи нічого, крім одноманітнихцифр, а доведеться постійнорухатися вперед і щось дізнаватися.

У мене немає певності, чи буду яжурналістом. Я навіть не впевнена,чи буде моя професія хоч якосьпов’язана з цим. Та зараз це те, щомені подобається своєю різно�манітністю і навіть ризикованістю, цете, чим я хочу займатися впродовжжиття.

Анастасія КОСТЮК,учениця 10 класу СЗШ № 93

Конкурс „Кіно&школа” Укра�їнський католицький університеторганізував для старшокласниківуже вп’яте. Його учасники з усієїУкраїни мали нагоду отриматиновий досвід та залишили у стінахсвоїх навчальних закладів цікавівідеоролики про рідну школу.

Львівські МАНівці не моглиупустити нагоди взяти участь уконкурсі. Слухачі гуртка жур�налістики Марія Іванчишин,Вікторія Палайда, Софія Мото�вилюк та авторка цих рядківстворили відеоролик на тему“Гордість Малої академії наук”.

Часу було обмаль, оскільки мивзялися за цю затію буквально за

два тижні до завершення конкурсу. Тему „Наша гордість” вирішили висловитиустами людей, які є гордістю МАН.

До відеороботи увійшли інтерв’ю з успішними випускниками академії, якізараз здобувають вищу освіту, та викладачами, які працюють із майбутнімпоколінням і вже випустили не один десяток учнів.

Директор Львівської обласної Малої академії наук Іванна Бородчукрозповіла про МАН та про те, чим можуть пишатись ті, хто не один десятокроків працював над створенням та удосконаленням академії.

Випускники з усмішками згадували викладачів, свої досягнення у Малійакадемії, а дехто поділився тим, як розпочалось його знайомство закадемією та які були перші кроки у цьому закладі.

– Мала академія може пишатись передусім своїми викладачами, своїмивихованцями, а також тим, що упродовж багатьох років саме МАН втілює,розвиває і продовжує давні академічні університетські традиції, залучаючиучнівську молодь не лише до вивчення безцінних скарбів минулого, а й даючиможливість визначати їм перспективи майбутньої науки, – поділився своїмидумками один із найуспішніших випускників Малої академії наук, а нинідиректор Наукової бібліотеки імені Драгоманова, доцент ЛНУ імені ІванаФранка Василь Кметь.

Викладач факультету журналістики ЛНУ ім. І. Франка та ЛОМАН НаталіяВойтович розповіла про випускників, якими пишається, та наголосила наперевагах Малої академії.

План дій, фотоапарат, Skype як засіб “наради” ввечері, 4 дівчинки, якіпрагнули здійснити свій задум, і підтримка викладачів у їхній затії – все цебуло з нами на шляху до готової відеороботи.

Кожен, хто долучився до створення сюжету, вклав туди свою частинкупраці, отож, спільними зусиллями ми створили зовсім коротке, протезмістовне відео про велику родину МАН.

Юлія КИЗИК,учениця 10 класу СЗШ № 65

Команда юних слухачів секції журналістики отримала„Оскара” за найкращий тематичний фільм у конкурсі„Кіно and школа”, фінал якого відбувся 14 листопада.Переможці у всіх трьох номінаціях, що були представленіна конкурсі, одержали в подарунок майстер'клас відвідомого українського журналіста Вадима Карп’яка(радіо' і телеведучий, ведучий телеканалу 112, програмнийдиректор медіасервісу „ФДР”).

Листопад 2015 року МАН і Я2

цікаві люди

Іван Вакарчук зустрівся з МАНівцями

Змагання знавців Шевченкаконкурс

22 жовтня у Львівській обласній МАН відбулася перша зустріч умежах проекту „Зустрічі з цікавими людьми” – до МАНівцівзавітав Іван Вакарчук, професор, ректор Львівськогонаціонального університету ім. Івана Франка (1990 ' 2007, 2010'2013), президент Львівської обласної Малої академії наук.

– Тематика таких зу�стрічей передбачає пред�ставлення цікавих людей,неординарних особис�тостей, які своїми наукови�ми дослідженнями, твор�чістю, професійною діяль�ністю зробили значнийвнесок в українську науку,культуру та політику. Під час

таких зустрічей ви мати�мете змогу особисто по�спілкуватися з ними,поставити питання, які васцікавлять, і отримати від�повіді, – розповіла пропроект директор ЛОМАНІванна Бородчук і пред�ставила гостя: – Іван Ва�карчук – президент Львів�

ської обласної Малої ака�демії наук, відомий учений,фізик�теоретик, докторфізико�математичних наук,професор, лауреат Держав�ної премії, Герой України.Іван Олександрович – авторбільше трьохсот науковихпраць, які опубліковані увітчизняних виданнях і закордоном. Будучи ректоромЛНУ ім. Івана Франка, за�провадив програму „Об�даровані діти села”. Пер�шим із ректорів вищихнавчальних закладів щезадовго до незалежногооцінювання ввів тестуванняпри вступі. Крім цього, цедуже талановита, багато�гранна і цікава особистість,не тільки „сухий” науковець.Він любить і цікавитьсялітературою, музикою,філософією.

Іван Вакарчук дуже цікаворозповів про заснуванняНобелівської премії, зо�крема про цьогорічних

переможців у галузі фізикиамериканця Артура Мак�дональда і японця ТакаакіКаджита (за відкриттянейтринних осциляцій, щодоводить наявність масинейтрино). Після лекції всіохочі могли поставитизапитання Івану Олек�сандровичу. Пропонуємонашим читачам найцікавішіз них.

– Ви певний час булиміністром освіти (2007�2010). Які, на Вашудумку, найнагальнішіпроблеми в цій галузінайближчим часом вартовирішити?

– Мені здається, най�нагальніша проблема –це державне замовленняна фахівців. Воно заразабсолютно не відповідаєпотребам ринку. Ще єпроблема з програмаминавчання в школі. Заразвони розраховані на оди�надцятирічну систему.Хоча тепер вже, мабуть,буде дванадцять років. Ценормально, бо ж наука незупиниться, а тільки роз�вивається. Учень повинен

(Продовження на 3 стор.).

28 листопада у школі № 10 відбувся другий (районний) етап VI Міжнародного мовно�літературного конкурсуучнівської молоді імені Тараса Шевченка.

Конкурс організовують щорічно з 2010 року з метоюпіднесення престижу української мови і літератури середмолодого покоління, заохочення учнів до вивчення рідноїмови, виявлення обдарованої учнівської молоді, розвиткуїх творчого потенціалу, виховання у молодого українстваповаги до мови і традицій свого народу, підвищення рівнямовної освіти в Україні й за її межами, рівня знань зукраїнської мови і літератури.

Перший – шкільний тур – тривав до 21 листопада.Завдання для учнів 5�11�х класів (окремо для кожної віковоїкатегорії та для напрямів навчання – гуманітарного інегуманітарного) розробляли самі навчальні заклади.Завдання для другого етапу готував Львівський обласнийінститут післядипломної педагогічної освіти. Учніписьмово відповідали на питання щодо біографії ТарасаШевченка та його творчості, а також писали власнівисловлювання і твори за поданими темами.

Фінал конкурсу відбудеться у лютому 2016 року у Львові.

Лілія ПРИСТУПА,учениця 9�А класу СЗШ № 27

ім. Героя Небесної Сотні Юрія Вербицького

МАН і Я Листопад 2014 року 3

Світ фізики очима юних дослідників

інтелектуальні змагання

(ЗакінченняПочаток на 2 стор.).

Іван Вакарчук зустрівся з МАНівцями

засвоїти бодай основне знауки за час свого навчанняв школі. В західнихуніверситетах навчаннязакінчують у 25, 26, 27 років,а у нас у 22, 23. Два�надцятирічна система нав�чання – це нормально. Іншепитання, як цих дітейрозподілити за спеціалі�заціями. Кожна людина абознає математику, або ні. І цене залежить від людини. Таквлаштований людськиймозок. Скільки б ви невчили, якщо вам не йде таматематика, вона не йде.Але це не означає, що у васнемає здібностей, можливо,ви себе знайдете у ми�стецтві. Саме тому требарозподіляти за логічними(фізикою, математикою,хімією) чи гуманітарниминауками.

– Як розвивалася наукав часи СРСР та якрозвивається в часинезалежної України?

– Наука потребуєфінансової підтримки. Вчаси Радянського Союзувеличезні кошти виділяли нарозвиток озброєння. Час�тина їх ішла на розвитокнауки. А зараз цієї під�

7 листопада на факультеті електроніки Львівськогонаціонального університету імені Івана Франкавідбувся обласний турнір з фізики імені АнатоліяБородчука для учнів 9�11 класів.

П е р ш і д в а т у р н і р и б у л и о р г а н і з о в а н і п о в с і йУкраїні, але без Львова. Саме Анатолій Васильович

перевіз ці змагання до нашого міста 1994 року.Турнір проходить у формі інтелектуальної командної

гри. Цьогоріч змагання 10 команд оцінювало журі(викладачі факультету електроніки та вчителі шкіл містай області) на чолі з професором Олегом Бордуном.

За місяць до початку турніру учасники одержали задачіз фізики. Команди ретельно готувалися: проводилидосліди, описували їх та ілюстрували презентаціями. Назмаганні команди�суперники могли задати свої питаннядоповідачам. Виникали цікаві дискусії, що дозволялиширше розкрити суть різних явищ, використаних узадачах.

Перше місце здобула команда Жовківського району,яка тепер з нетерпінням чекає Всеукраїнського туру тарозраховує на перемогу. Друге місце розділили командиПустомитівського, Сокальського і Золочівського районів,третє – команди Яворівського району, Шевченківськогота Сихівського районів міста Львова.

Учасниця однієї з команд Марія Кушнір поділилася:– Найкраще у цьому змаганні те, що тут ми можемо

поділитися своїми думками, поглядами на різні явища тадізнатися, що про це думають інші команди, зрозумітиїхню точку зору.

Олена ЯЦКІВ,учениця 10�А класу СЗШ № 75 ім. Лесі Українки

тримки від держави немає.Від дев’яностих і до сьо�годні багато молодихлюдей, які займалисянаукою, виїхали за кордон:хто в Польщу, хто вНімеччину, США, ВеликуБританію. Навіть нашіколишні студенти, зокремаі однокурсники мого сина,розвивають науку за кор�доном. В Україні більшевивчають теоретичну фі�зику, тому що практичнідослідження потребуютьнадзвичайно великих гро�шових вкладень. Щоброзвивати країну, потрібновідповідний відсоток ва�лового національного про�дукту вкладати в науку. Промайбутнє науки можна будеговорити за кілька років,коли в Україні буде мир. Азараз важливо утримати їїбодай на тому рівні, якийсьогодні є, адже колись вінбув у нас дуже високий. Востанні роки багато мо�лодих науковців маютьможливість їхати на Захід ібрати там участь у науковихдослідженнях. Спільніпрограми між українськимита західними універси�тетами – це те, що рятуєнауку.

– Ким Ви були б, якщоне фізиком?

– Точно не був би лікарем.

І скоріше за все не був биюристом. А решту все можебути. Мене завжди цікавилимузика, мистецтво тафізика.

– Як Ви зацікавилисяфізикою?

– В шостому класі, колинам почали читати фізику, язахопився цим предметом.Спочатку я робив різнібатареї, пізніше приймачі, авже на першому курсі явирішив стати теоретиком.Тоді ще час був трохи інший,романтичний. Зараз же вихочете мати все зразу ібагато. Я не думав, кимстану в житті, просто менібуло цікаво. Взагалі,„цікаво” – основне слово,яке нами керує в пізнаннісвіту. До речі, в російськіймові слова „цікаво” нема.Яке є?

– Интересно!– Інтерес має ще інший

бік. А „цікаво” немає.– Чи знаєте Ви якісь

іноземні мови?– Я вивчав німецьку мову,

пізніше в університетінамагався вивчатианглійську. Ну, ще польськузнаю та російську.

– Як Ви поставились дотого, що Ваш син вирішивпов’язати своє життя змузикою? Чи булизаперечення?

– Ні, ніяких заперечень!Мої сини, як і я, самівибирали собі дорогу. Я мігїм хіба підказати. Старшийсин, Святослав, ходив умузичну школу. Спочаткузаймався на скрипці.Вчитель не міг дати з нимраду, і син так два рокивідмучився. Потім ми йогозабрали. В класі четвертомураптом приходить іпросить, здається, п’ятькарбованців. Я запитав, длячого, і виявилося, що йогозаписали в музичну школу.Після закінчення школипостало питання, кудивступати. Тоді в консер�ваторії для „семирічок”були лише народні інстру�менти, тому він вступив нафізику. І зараз не шкодує.

– Яка Вам подобаєтьсямузика?

– Різноманітна. Класич�на, джаз.

– А музика синаподобається?

– Так! (сміх в аудиторії)Зустріч вийшла дуже

тепла та щира. Я думаю,ніхто не залишився байду�жим. Тому з нетерпіннямчекаю наступної „Зустрічі зцікавими людьми”.

Вікторія ПАЛАЙДА,учениця 10 класу

СЗШ № 48

Листопад 2015 року МАН і Я4

випускники МАН

вибір фаху

Філологія vs журналістика

Я підкорю цю професію!

Студентка першого курсу факультету журналістики ЛНУ іменіІвана Франка Ірина Ладика в Малій академії відвідувала секціюукраїнської мови та літератури. І завдяки цьому остаточнопереконалася, що в майбутньому таки хоче стати не філологом, ажурналістом. Про навчання в МАН, переваги одержаних тут знаньта досвіду при вступі до вишу й багато іншого розповідає нашимчитачам.

– Ірино, коли тивперше відкрила длясебе журналістику?

– Я зацікавилась жур�налістикою ще у 7 класі, авже у 8 почала писати. У 9класі я вирішила піти уМалу академію, щоброзвивати свої таланти.Обрала секцію жур�налістики, в якій навча�лась певний час. Та черезпідготовку до шкільних

екзаменів я булазмушена покинутиМалу академію.

А в 10 класі зновими силами таз почуттям того,що почате вартодовершувати, явирішила зновувступити до МАН.Цього разу обраланову секцію –українська мова талітература.

– Ти задоволенанавчанням у ній?

– Так. Зараз ядуже вдячна всім,хто мене навчав.Викладачі у МАНвідкриті для учнівта надають дужехорошу теоретичну

базу. Вони цікаво доносятьматеріал, який викладають.Теорія, яку нам викладали уМалій академії, допомагаламені у шкільному навчанніта шкільних олімпіадах. Та�кож це хороша база, абиуспішно скласти ЗНО.

Крім того, МАН готує дотакої складової навчання увиші як курсові і дипломні.Свою першу науково�дослідницьку роботу янаписала у 10 класі. Я

старалась користуватисьрізними джерелами інфор�мації, аби максимальнорозкрити свою тему „Мовареклами”. Зі своєю пер�шою науково�дослідни�цькою роботою я посілаперше місце в області татретє місце у Києві. В 11класі я готувалась рете�льніше, враховуючи по�милки свого першогодосвіду. І цього разу зтемою „Мовні особливостіреклами у газеті „Діло” яперемогла на всеукраїн�ському рівні. Здобутиперше місце мені до�помогли працьовитість тавитривалість, яких мененавчила академія, тому ядуже вдячна викладачам,які допомагали та виправ�ляли помилки.

– Чому ж при вступі тиобрала не філологію?

– Коли прийшов часвибору професії, я ва�галась, що обрати – ук�раїнську філологію чижурналістику. Але завдякинавчанню в МАН спочаткув одній секції, а потім віншій, я пізнала обидвігалузі і все�таки визна�чила для себе, що справа,

яка припала мені до душі, –журналістика.

– Ірино, ти була першау рейтингу при вступі нафакультет журналістики.Завдяки чому?

– Мала академія даламені великий багаж знань таколосальний досвід унауково�дослідницьк ійроботі, також ці знаннябезпосередньо допомоглипід час складання ЗНО. Іпри вступі я отрималадодаткові бали за те, щобрала участь конкурсінауково�дослідницькихробіт.

– Якими теплими тавеселими спогадами ізжиття у родині МАН тиможеш поділитись?

– Я з усмішкою згадующасливі роки у Малійакадемії. Веселе прове�дення часу, літні табори,активний та насиченийвідпочинок є приємнимспогадом у моїй пам’яті.

– Що побажаєш юнимМАНівцям?

– Я бажаю нічого небоятися, все у ваших руках.Раджу максимально напов�нювати свій розклад і незабувати про внутрішнюгармонію, яка є дуже важ�ливою. Під час навчання вакадемії я виховала в собітакі риси характеру якпрацьовитість, наполегли�вість, терплячість, відпові�дальність, уважність та зіб�раність, чого і бажаю вам,учні Малої академії наук.

Юлія КИЗИК,учениця 10�Б класу

СЗШ № 65

Робота журналіста – одна з найцікавіших інайнебезпечніших. Більшість інформації, яку мидізнаємось, до нас доносять медійники.

З самого дитинства я мріяла бути дитячим лікарем– педіатром, через велику любов до дітей. Та явиростала – і мрії про майбутній фах змінювались. Ядумала, що буду фотографом, генетиком, флористом,дизайнером. Але в класі восьмому я прочитала статтю,в якій автор писав, що він вибрав найкращу професію– журналіст. Після цього я теж почала міркувати процей фах.

Думки про журналістику мене не покидали, явирішила більше дізнатися про цю професію. В

інтернеті я знайшла багато позитивного і негативногов цій сфері діяльності. Але плюсів виявилося більше,ніж мінусів .

Вже два роки я мрію стати журналістом. Цього рокуя стала на крок ближче до своєї мрії: я вступила вМАН на журналістику.

На перших заняттях я зрозуміла, що зробилаправильний вибір, що я не помилилася у виборіпрофесії. Я точно вирішила: я буду журналістом, япідкорю цю професію.

Христина КОЛОДІЙ,учениця 10 класу СЗШ № 72

МАН і Я Листопад 2014 року 5

абітурієнт 2016

Якщо ти поставив собі якусь ціль, то йди до неї

майбутнє

Ці люди у мене завжди асоціюються з префіксом най'.Найстарші, найдосвідченіші, найбільше хочуть спати – цевсе про учнів одинадцятого класу. Нещодавно я маламожливість поспілкуватися з чудовоюшістнадцятирічною дівчиною Анастасією Онищук, яканавчається в 11 класі 47 загальноосвітньої школим. Винники. І запитала її про цей складний етап у життікожної людини.

– Останній рік ти навчаєшся ушколі. Чи сумуватимеш?

– Сумуватиму не так за школою, якза однокласниками.

– Як ти готуєшся до ЗНО?– Я завжди вчилася добре, хоч і не

найкраще. А серйозно почалаготуватися лише цього року. Одразуж зрозуміла, що це буде важко. Зараззаймаюся з репетитором з історії.Англійську ґрунтовно вивчаю вжеблизько трьох років. Рівень ви�

кладання української мови у нашійшколі є дуже хорошим, тому репе�титора з цього предмета не відвідую.

– А куди саме збираєшсявступати?

– Найбільше я хочу вступити уНаціональний університет „Києво�Могилянська академія”. Він і буде

пріоритетним для мене при здаваннідокументів. Подаватиму заяви такожу Львівський національний універси�тет ім. Івана Франка та Українськийкатолицький університет. Ще хочуотримати другу спеціальність, томувступатиму і на юридичний факультет.

– Чому як основний фах обралажурналістику?

– До цієї професії я прийшла неодразу. До класу четвертого мріялавийти заміж за короля і статикоролевою Великобританії. Але потімзрозуміла, що це тільки казочки.Потім дуже сильно хотіла статистоматологом. Я прагнула лікуватилюдей. В шостому класі я побачилапо телевізору сюжет, у якомупольський журналіст знімав війну вякійсь країні. Тоді мене захопиласміливість репортерів. Я зрозуміла,що це цікава професія. Коли менібуло приблизно дванадцять років,влітку до села моєї бабусі приїхаласправжня журналістка з „Новогоканалу”. Вона знімала репортаж іпопросила розповісти, що я роблю ічим допомагаю. Звісно, я була собоюзадоволена. Мене ж по телевізорупоказали! Дуже сподобалась роботацієї репортерки, як вона в будь�якухвилину знаходила потрібні слова тазапитання. Відтоді я зрозуміла, що цемоє і я цього хочу.

– Ти не просто абітурієнт, а йшістнадцятирічна дівчина. Чимзахоплюєшся, крім навчання?

– Дуже важко було покидатитеатральне мистецтво, яким займа�лася шість років. А про народні танці,які одинадцять років були частиноюмого життя, і говорити не варто. Алезаради підготовки до вступу я булазмушена це зробити. Зараз для менеіснує лише навчання. „Викроїла”трохи часу ще на МАН. Про прогу�лянки з друзями навіть не йде мова.

– Який ритм життя в учняодинадцятого класу?

– Ні хвилини вільного часу! У школісім чи вісім уроків. Я, як типовийодинадцятикласник, на всіх не сиджу.Попри це додому прихожу не ранішевосьмої чи дев’ятої вечора. Заняття зрепетиторами та відвідування Малоїакадемії наук забирають багато часута сил. Займаюся зазвичай вночі догодинки другої – третьої. І цихдекількох годин на сон дуже бракує.

– Які у тебе захоплення?– Я дуже люблю читати. Особливо

мені подобаються біографії людей,які зробили значний вклад у різнігалузі. Мені подобається читати проїхні життя, як вони з нікому не відомихперетворювались у великих постатей,про яких говорить весь світ. Самезараз читаю біографію Івана Боска.Це священик і засновник монашогоселезіянського чину. Для мене цеособлива людина, адже я єаніматором у селезіянській общині.Моя улюблена книга – „Магда,батькова дочка” Ганни Медвідь.

– Яку музику ти слухаєш?– Раніше дуже часто змінювалися

смаки. Але вже два роки меніподобається музика 1960�х років –старий альтернативний рок із грубимчоловічим голосом та гітарою.

– Ти проходиш доволі відпо�відальний період в житті кожноїлюдини. Може, маєш якісь рецеп�ти успіху для своїх однолітків?

– Якщо чесно, то особливих пораднема. У кожного свій шлях і своєпокликання. Єдине, що хочупорадити, – якщо ти поставив собіякусь ціль, то йди до неї. Навіть якщодля цього доведеться чимосьжертвувати.

– Професія журналіста, про якути мрієш, постійно вимагатимесамопожертв. Ненормованийграфік, який передбачає, що утебе немає ні вихідних, ні родиннихсвят. Це ще й небезпечна професія.Ти готова до цього?

– З упевненістю скажу, що готова.Перші кроки я вже зробила. І далисьвони мені на диво легко. Я не уявляла,що зможу кинути те, що так сильнолюблю. Я просто в один момент відцього відмовилась і ні краплі нешкодую. З усмішкою зустріну усіперешкоди!

Вікторія ПАЛАЙДА,учениця 10�А класу СЗШ № 48

Я і журналістикаКожен учень старших класів задумується про

майбутню професію.Мене це теж не оминуло. Я розмірковувала дуже довго,

зважувала кожен новий варіант, радилася з батьками івсе ж змогла вирішити це важке завдання. Я обралапрофесію журналіста. Чому саме журналіста? Якщо бутичесною, я не знаю точної відповіді на це запитання.Мабуть, це якийсь поклик душі.

Для мене бути журналістом означає працювати не

лише задля заробітку, а й заради інших. Адже журналістмає приносити своєю працею користь для суспільства.Так, я розумію, що журналістика – це не щоденні інтерв’юзі знаменитостями або прямі ефіри на престижномуканалі. Але я готова до труднощів, відповідальності таважкої роботи. Адже я займатимуся справою, якаприносить мені задоволення, а це – головне.

Софія МАКІТРИНСЬКА,учениця 10�А класу СЗШ № 96

Листопад 2015 року МАН і Я6

трагедія народу

Пам’ятаймо проГолодомор

В останню суботу листопада українцівшановують пам’ять своїх співвітчиз�ників, знищених під час геноциду –Голодомору 1932�33 років.

Для моїх ровесників це вже далекаісторія. Але я закликаю: просто пам’ятайтепро Голодомор. Про ті мільйони жертв, якимбула обрана така доля.

А хіба голодну смерть можна назватидолею? Коли щоразу бачу дані про кількістьпомерлих під час Голодомору, то не можуне ненавидіти тих, хто все це влаштував. Тіспогади сучасників, фото, від яких кровстигне в жилах… Цікаво, чи Сталін вдавивсяхоч раз хлібом, у той час, поки, доведені добожевілля, люди їли людей?..

Факти, які не вкладаються у пам’яті.Факти, які треба пам’ятати. Бо то – історія…

Вікторія ДЯЧЕНКО,учениця 10�А класу СЗШ №96

Герої живі у кожному з нас21 листопада минає другий рік із того дня, коли українські

студенти вийшли на мітинг проти відмови тогочасногоПрезидента підписати угоду про асоціацію з Євросоюзом. Хто жзнав, що невинний протест завершиться Сотнею розстріляних,втечею „легітимного” у Ростов і подіями, які згодом увійдуть вісторію України під назвою „Революція Гідності”? В такі дніспогади про те, як українці згуртувалися навколо однієї ідеї –побороти банду Януковича, найліпше виливати на папір. Тожрезультат моїх спогадів – перед вами.

Поетичний марафон для сина

річниця

Я пам’ятаю перший мітингІ ті мільйони з’єднаних сердець,Як на Майдан тоді вже вийшли

й діти,Народ покликав владу на

смертельний герць.

Тоді наш рідний синьо�жовтийГрів краще за всі пальта і шапки.Побачив „легітимний” гнів

народний,Тікав туди, де ніженьки несли.

Ми скандували всі„Героям Слава!”,

Співало серце український Гімн.І банда януковича тікала.А спів лунав,Лунав із териконів й до

карпатських гір.

Лунав той Голос понад небесами,Глушив він постріли продажних

псів.А ми боролися. Боролися й

співали.

Усі почули, що ми — діти козаків.У нас не було ні пістолів, ні

патронів.Коктейлі Молотова — владі

„на десерт”.Ти бачив, як диміли шини? То є

запах Волі.А „Ще не вмерла…” — Гімн

об’єднаних сердець.

Я пам’ятаю перший постріл.Упав Герой. І Сотня полягла.Пішли тоді до Бога в гостіВсі ті, кого забрали небеса…

P.S.Вони — живі! І будуть вічно жити!Вони живі у кожному із нас!Запам’ятай: коли захочеш

українця в собі вбити,Згадай ті постріли. Згадай той

час…21.11.15

Вікторія ДЯЧЕНКО,учениця 10�А класу

СЗШ №96

героям слава

12 жовтня 2015 року в Палаці мистецтвм. Львова відбувся поетичний марафон урамках мегапроекту „Мій тато захищаєУкраїну”.

Головний учасник заходу Іван Пазин – батько загиблогопід Іловайськом Тараса Пазина – присвятив його пам’ятісина та всіх полеглих Героїв України. Серед слухачів булоблизько 40 військових, які з великою повагою вшанувалипам’ять загиблого Тараса.

Марафон розпочали з виконання Гімну України, спільноїмолитви та благословення представників духовенства.Встановлюючи новий рекорд з довготривалогобезперервного читання поезії напам’ять, Іван Пазинподілився своїми найліричнішими творами та віршами,інколи сповненими болю, які торкнулись душі кожного.

Марафон тривав 12 годин 14 хвилин. З великою радістювідвідав марафон друг поета Микола, вони разомзаспівали пісню і на хвилинку поринули в спогади своєїмолодості. З захопленням читця слухали жінки, ледьстримуючи сльози. В залі панувала неймовірна тиша, всяувага була спрямована на Івана Пазина, лише інколислухачі кидали свої погляди на фото загиблого сина Тарасаі з жалем опускали очі.

Марафон відвідали тодішній голова Львівської обласноїради Петро Колодій та голова Львівської ОДА ОлегСинютка. Окрім того, на марафоні були присутні

представники Книги рекордів України. Захід тривав до21.00 і його могли відвідати всі охочі.

Анастасія ОНИЩУК, учениця 11 класу СЗШ №47

МАН і Я Листопад 2014 року 7книжкова полиця

Райдужне майбутнє – у надійних руках!

Усе минає, а музика — вічна?

„М’ясо” замість любовіНещодавно вийшла нова книга української письменниці Люко Дашвар „ПоКров”. Я ж хочу поділитися з

читачами враженнями від попереднього роману „На запах м’яса”.Сучасні дівчата не страждають за козаками, не плачуть у наймах, не бояться сорому, вони прагнуть „м’яса”: хочуть

знайти багатія, використовувати його та мати необмежені можливості. Йти до цього готові, нехтуючи всіма принципамиі суспільними нормами.

Спочатку Майя, головна героїня твору, була іграшкою в руках інших. Та згодом вона стала таким же ляльководом.Читаючи, ти переживаєш усі події разом із нею: іронічно спостерігаєш за її підлітковими мріями, не розумієш маму,яка змінюється під впливом нового чоловіка, тамуєш подих, коли слідкуєш за стосунками з хлопцями, хвилюєшся інепокоїшся, коли Майка потрапляє до лікарні.

Незрозумілим для мене залишається вибір Майки: невже якесь „м’ясо” дорожче від справжніх почуттів, спокійногожиття разом із кульгавим? Хоча людина, яка завжди прагнула грошей, навряд чи вчинила б інакше…

Історія в чомусь банальна, в чомусь наївна, але головне – життєва. Раджу її прочитати тим, хто досі живе у казках.

Христина ГАВРИШКІВ,учениця 10�А класу СЗШ № 72

У вересні видавництво „Урбіно” порадувало читачів новоюкнигою канадської письменниці Люсі'Мод Монтгомері „Дітиз Долини Райдуг”. Це сьома частина із циклу про Енн Ширлі,що користується великою популярністю за кордоном, азавдяки „Урбіно” стала доступною українцям.

Надворі 1908 рік. Невідворотноближчає прихід страшного, за�гадкового Дударя — персонажанімецької легенди, який, не одер�жавши платні за позбавлення містаГамельн від пацюків, вивів за собоювсіх місцевих дітей і втопив їх у річці.Який він — світ перед початком війни?Про це вам розповість авторка романуна прикладі двох сімей.

До Глена Святої Марії — місця, девідбуваються події твору, – приїжджаєсім’я нового пастора Джона

Мередіта. Діти Блайтів (головнихгероїв книги) знаходять у новихсусідах щирих і вірних друзів,змінюються самі та змінюють доліінших. Сюжетна лінія самої Енн Ширлі,тепер уже Анни Блайт, проходитьфоном у романі. Вона є дружиноюгленського лікаря, щасливою мамою іхазяйновитою господинею Інглсайду,цілком задоволена життям.

Увагу читачів авторка сконцентро�вує на сім’ї Мередітів — а там і справдіє за ким послідкувати. Вічно

замріяний Джон Дуглас, фанатикприроди Карл, незалежна та красиваФейт, Уна — „жіночна, мила ду�шенька”, самостійний Джеррі, тіткаМарта і її „тотожність”. Проте юніБлайти теж не пасуть задніх, апоповнюють скарбничку інглсайдськихспогадів новими витівками.

Сюжет книги динамічний, веселийта непередбачуваний. Нові герої, ніжніісторії кохання гармонійно переплі�таються у канві твору і не даютьзанудьгувати навіть найвибагливішимчитачам. Але у повітрі бринить тривога— відчувається запах війни. Невловимінатяки про долю героїв можнавіднайти між рядками роману. Однакпоки світ не огорнула Тінь ВеликогоКонфлікту, безтурботне дитинство уДолині Райдуг триває.

Вікторія ДЯЧЕНКО,учениця 10�А класу СЗШ № 96

Нещодавно Видавництво Старого Лева порадувалочитачів новинкою. „140 децибелів тиші” авторстваАндрія Бачинського — книга про світ без звуків.

Сергій Петрина народився в сім’ї музикантів і з шестироків грає на фортепіано, хоча віддає перевагу секції карате.Хлопчик навіть не підозрює, що саме фортепіано допоможейому знайти вихід у найважчих життєвих ситуаціях.

Спонтанне батьківське рішення поїхати на море, заторна переїзді, нетерплячий водій вантажівки і поїзд, що мчитьпросто на їхнього „Ланоса”, — все, що пам’ятає Сергійко,перш ніж це залізне страховидло розділило його життяна до і після, змусило забути про звуки і власний голос,забрало тата, маму і маленьку сестричку.

Ще вчора музикант із великим майбутнім — сьогодніхлопець опиняється у спецінтернаті для неповно�справних зі, здавалося б, довічним клеймом„глухонімий”. Наступні кілька місяців для нього сталинайважчими: небажання миритися з діагнозом, вивчитидактиль — абетку для глухих, порозумітися зоднолітками та знайти друзів. Сергій заздрив їм, бо, навідміну від нього, вони мали батьків, які щовихіднихзабирали їх додому. А для нього домом стали стіни цьогоінтернату, батьками — вихователі, а сестричкою …маленька Яринка.

Через подальші події Сергій опиняється у місті Лева.На Львів можна дивитися по�різному. Вустамиперсонажів автор говорить про наболіле: чи бачили вихоча би в одному із закладів культури пандус — заїзддля інвалідних візочків? А передач чи фільмів ізсубтитрами для глухих на ТБ багато? Неповносправні– теж люди, їм теж хочеться жити, творити і бутипотрібними.

Постійна інтрига змушує читача співпереживати всіподії, які відбуваються із Сергієм впродовж тривалих,виснажливих, часом, здавалося, безнадійних пошуківЯринки. Саме тому я прочитала книгу за одну ніч.

Перше Яринчине слово — не „мама”, не „тато”, а саме„ба�а�атик”, оте нечітке слово „батик” розчулило менедо сліз. І наостанок процитую два речення, які вселяютьвіру в те, що кожен неповносправний може подолати своюхворобу: „Юний піаніст сів за інструмент, поклав руки наклавіші, і музика затремтіла в повітрі, щемка і щира. Коливін крадькома глянув на Яринку, її очі світилися від щастя,точно так, як на старій фотографії, точно так, як хотівСергій…”.

Вікторія ДЯЧЕНКО,учениця 10�А класу СЗШ № 96

Листопад 2015 року МАН і Я8

12345678901234567890123456789012123456789012345678901234567890121234567890123456789012345678901123456789012345678901234567890121234567890123456789012345678901212345678901234567890123456789011234567890123456789012345678901212345678901234567890123456789012123456789012345678901234567890112345678901234567890123456789012123456789012345678901234567890121234567890123456789012345678901123456789012345678901234567890121234567890123456789012345678901212345678901234567890123456789011234567890123456789012345678901212345678901234567890123456789012123456789012345678901234567890112345678901234567890123456789012123456789012345678901234567890121234567890123456789012345678901123456789012345678901234567890121234567890123456789012345678901212345678901234567890123456789011234567890123456789012345678901212345678901234567890123456789012123456789012345678901234567890112345678901234567890123456789012123456789012345678901234567890121234567890123456789012345678901

МАН і Я РедакторТетяна ПАСОВИЧ

Комп’ютерна версткаЛьвівської обласної МАН

Адреса для листування: 79000м. Львів, вул. Коперника, 42Тел.: 225'56'81, 261'22'58.

Газета Львівської обласноїМалої академії наук

кохання

розваги

Хелловін по5американськи й по5англійськи

Пам’ятай… Люби… Чекай…У моїх руках зім’ятий клаптик паперу з двома словами: „Забудь мене…”.Кохання… Перший погляд, усмішка. Усе це втратило для мене сенс.Я сиділа біля вікна. Падав дощ, і плакала моя душа. Мені було погано, відчувала себе покинутою іграшкою.Усе починалось, мов у казці. Я побачила його в школі й закохалась. Єдиною проблемою було те, що він випускник.

На великий подив моїх друзів, юнак почав зі мною фліртувати. Я почувалася щасливою. Кожну хвилину поглядала нагодинник в очікуванні дзвоника на перерву. У думках не було місця ні для математики, ні для англійської мови, ні дляісторії… Лише думки: „Я його побачу!”. Перерви ми проводили разом. Нам було весело.

Ми б зустрічались, та він чомусь чекав, щоб я першою освідчилась або хоч натякнула на те, що ми не друзі, міжнами щось більше.

Була зима. У мене вже закінчилися уроки. Ми з подругою йшли після тренування з волейболу додому. Уже вечоріло.Мені було лячно, але я мовчала. І тут, наче з�під землі, вигулькнули двоє найкращих друзів. Я зразу заспокоїлась, босеред них хлопець моєї мрії. Він був стурбований, вручив мені подарунок і наказав подивитися вдома. Ідучи сходами,я вже розгортала пакет. Там була підвіска, яку я подарувала йому нещодавно, з нашою фотографією і клаптикпаперу: „Забудь мене…”.

Спочатку я не плакала. Та коли почала згадувати всі наші зустрічі, сльози покотились по щоках. Не зможу забути…Через місяць мені зателефонували його друзі. Хлопець влаштовував прощальну вечірку, бо їхав, щоб, можливо,

більше не повернутись. Я не пішла.Наступного дня чекала його біля вагона, щоб побачити, можливо, востаннє. Шумна компанія, багато облич і його

великі очі. У них туга … і любов.Поїзд рушив, а в руках довгоочікуване: „Пам’ятай… Люби… Чекай…”.

Христина ГАВРИШКІВ,учениця 10�А класу СЗШ № 72

Назва Halloween походить відвиразу All Hallow’s Eve, щорозшифровується як All HallowedSouls Eve – меса всіх святих, абопереддень Дня всіх святих.

В Америці більшість молоді святкуєХелловін у клубах. Влаштовуютькостюмовані вечірки, в яких основнийпринцип: чим смішніший костюм, тимкраще. Популярні образи Спай�дермена, панк�рокера, відьми.Щорічно на це свято тут витрачаютькілька мільярдів доларів. У магазиніможна купити практично все, щопотрібно: починаючи від кар�навального костюма і гриму, щобнамалювати на обличчі кров чи

зробити його мертвотно блідим, допластмасових скелетів і черепів.

Джон Айделвайн (штат Індіана)розповідає:

– У нас є популярна розвага –стрибки через вогнище (чимосьсхоже на українське святкуванняКупала. – В. Д.). Якось, пере�стрибуючи через ватру, я обпік собіногу. Довелося їхати в лікарню. Опікими швидко залікували. Батькам я тодінічого не сказав. А коли їм черезкілька днів надійшло повідомлення відстрахової компанії про те, що лікарнязняла необхідну суму за моєлікування, то прийшла пора зіз�наватися.

Одного разу на Хелловін я був устилі панк�рокера: ірокез, шкірянакуртка. А погода тоді була вже нелітня. Пам’ятаю, батько потім дужесварив мене за таке халатнеставлення до свого здоров’я.

Як і американці, англійці тежвлаштовують костюмовані вечірки,однак принцип тут трішки інший: чимстрашніший костюм, тим краще.Улюбленими персонажами є чорнийкіт, привид, пірат або злий геній.Традицією стало виготовлення„Джекових ліхтариків”: гарбузочищають, вирізають моторошні очіта посмішку, а всередину ставлять

запалену свічку. Такі гарбузи�ліхтарики заведено ставити напідвіконня, щоб лякати перехожих.Головною дитячою розвагою єпопулярне „Trick or Treat”. Такожхелловінську ніч в Англії називають„ніччю биття горіхів і поїдання яблук”.Сім’ї сидять біля каміна, роз�повідають страшні історії, при тімкуштуючи яблука та горіхи. Крім того,на шкірці яблук англійки ворожать:вони кидають її у вогонь і намагаютьсяпо формі, яку набуде шкірка,розпізнати першу букву імені свогомайбутнього чоловіка. Англійськітелеканали аж рясніють фільмамижахів.

Як і в багатьох інших європейськихкраїнах, на території яких роз�ташовані старовинні замки, у Ве�ликобританії є місце масовогопаломництва в дні Хеловіна – це фортЕмхест у місті Четем. Саме туттрадиційно організовують спеціальнедійство зі спуском в підземнілабіринти замку. При цьому орга�нізатори придумують спеціальні„сюрпризи” для більшого заля�кування туристів, а також музичнийсупровід до прогулянки.

Вікторія ДЯЧЕНКО,учениця 10�А класу СЗШ № 96

Є чимало дискусій, чи українцям варто відзначати Хелловін. Адже наша церква 1 листопадапоминає усіх померлих. А от для американців та англійців моторошна ніч із 31 жовтняна 1 листопада – це традиція. Відтак хочу розповісти, як вони святкують Хелловін.