Модуль 5Изучение устной истории межконфессиональных отношений на Юге

Украины. І. Специфика устноисторических исследований.

Темы для обсуждения: Устная история и реконструкция прошлого. Устная история и коллективная память. Социально-психологические аспекты изучения устной истории. Интерпретация устноисторических свидетельств. Интерсубъективизм и интервьюирование. Сравнительная характеристика письменных и устноисторических

источников.

Рекомендованная литература для чтения:

1. Baum, Willa K. Transcribing and Editing Oral History. Walnut Creek, Cal.: AltaMira Press, 1991.2. Brown, Cynthia Stokes. Like It Was: a Complete Guide to Writing Oral History. New York: Teachers & Writers Collaborative, 1988.3. Daniel Orlovsky. Social History and Its Categories // Slavic Review. Vol. 47. # 4. Winter 1988. P. 620 – 623.4. David B. Grusky and Ivan K. Fukumoto. Social History Update: A Sociological Approach to Historical Social Mobility // Journal of Social History. Vol. 23. # 1. Autumn 1989. P. 221 – 232.5. Davis, Cullom, Kathryn Back, Kay MacLean. Oral History: From Tape to Type. Chicago: American Library Association, 1977.6. Diane Koenker. Urbanization and Deurbanization in the Russian Revolution and Civil War // The Journal of Modern History. Vol. 57. # 3. Sep. 1985. P. 424 – 450.7. Don S. Kirschner. City and Country: Rural Responses to Urbanization in the 1920s. — Westport, Conn.: Greenwood Publishing Corporation, 1970. — 279 p.8. Enhancement of Validity In Oral History Tapes and Transcriptions. A Master’s paper for the M.S.L.S. degree. May, 2001. 43 pages. Advisor: David W. Carr.9. Geoff Eley. Labor History, Social History, “Alltagsgeschichte”: Experience, Culture, and the Politics of the Everyday — a New Direction for German Social History? // The Journal of Modern History. Vol. 61. # 2. Jun. 1989. P. 297 – 343.10. Humphries, Stephen. The Handbook of Oral History : Recording Life Stories. London: Inter-Action Inprint, 1984.James A. Gillespie. Class in Urban History // Comparative Studies in Society and History. Vol. 26. # 1. Jan. 1984. P. 167 – 173.11. James A. Henretta. Social History as Lived and Written // The American Historical Review. Vol. 84. # 5. Dec. 1979. P. 1293 – 1322.12. James Allen Vann. The Comparative Method and German Urban History // Comparative Studies in Society and History. Vol. 15. # 2. Mar. 1973. P. 240 – 248.13. Jeffrey, Jaclyn, Glenace, Edwall eds. Memory and History: Essays on Recalling and Interpreting Experience [essays by] Paul Thompson. [et al.]. Lanham, Md. : University Press of America, 1994. 14. Jurgen Koska. What is Leftist about Social History Today? // Journal of Social History. Vol. 29. Special Issue. 1995. P. 67 – 71.15. Louise A. Tilly. People’s History and Social Science History // Social Science History. Vol. 7. # 4. Autumn 1983. P. 457 – 474.

16. Mark M. Smith. Making Sense of Social History // Journal of Social History. Vol. 37. # 1. Autumn 2003. P. 165 – 186.17. Michael F. Hamm. The City in Russian History. — Kentucky: The University Press of Kentucky. — 344 p.18. Mishler, E.G. Research Interviewing. Context and Narrative, Cambridge (Harvard Univ. Press), 1986.19. Oral History Association. Guidelines and Principles of the Oral History Association. Los Angeles, CA.: Oral History Association, 1992.20. Patrick M. Horan. Theoretical Models in Social History Research // Social Science History. Vol. 11. # 4. Winter 1987. P. 379 – 400.21. Peter N. Stearns. Social History Present and Future // Journal of Social History. Vol. 37. # 1. Autumn 2003. P. 9 – 19.22. Peter N. Stearns. Social Update: Sociology of Emotion // Journal of Social History. Vol. 22. # 3. Spring 1989. P. 592 – 599.23. Richard Jensen. Oral History, Quantification, and the New Social History // Oral History Review. Vol. 9. 1981. P. 13 – 25.24. Richard T. Vann. The Rhetoric of Social History // Journal of Social History. Vol. 10. # 2. Winter 1976. P. 221 – 236.25. Robert A. Lewis and Richard H. Rowland. Urbanization Urbanization in Russia and the USSR: 1897 – 1966 // Annals of the Association of American Geographers. Vol. 59. # 4. Dec. 1969. P. 776 – 796.26. Robert R. Dykstra. Town-Country Conflict: A Hidden Dimension in American Social History // Agricultural History. Vol. 38. # 4. Oct. 1964. P. 195 – 204.27. Steven C. Hause. The Evolution of Social History // French Historical Studies. Vol. 19. # 4. Autumn 1996. P. 1191 – 1214.28. Stricklin, David, Sharpless, Rebecca. The Past Meets the Present: Essays on Oral History. Lanham, Md.: University Press of America, 1988.29. Transcribing, Editing and Processing Oral Histories. Minnesota Historical Society: Oral History Office, 1996.30. Yow, Valerie Raleigh. Recording Oral History: a Practical Guide for Social Scientists. Thousand Oaks, Calif.: Sage Publications, 1994.31. Виноградов В.М., Рябов А.В. "Устная история" и комплектование государственных архивов. Постановка проблемы //Актуальные проблемы советского архивоведения. – М., 1986. – C.6-16.32. Доел Р. «Устная история» в историографии современной науки: опыт и проблемы // Вопросы истории естествознания и техники. –2000. – № 4. – С. 60–88.33. Ильина Т.А. Устное воспоминание как исторический источник // Советские архивы. – 1973. – № 2.34. Кузнецова Н.П., Суринов В.М. "Устная история" в практике работы зарубежных архивов и научных учреждений // Советские архивы. – 1980. – № 1. – С.73-79.35. Лотман Ю. М. Устная речь в историко-культурной перспективе /Лотман Ю.М. Избранные статьи. – Т. 1. – Таллинн, 1992. – С. 184-190.36. Магидов В.М. Кинофотофонодокументы как исторический источник // Отечественная история. – 1992. – №2. – С. 104-116.37. Мемуари та щоденники. Частина 1 / Упорядники А. Бойко, С. Плохій / Передмови: С. Плохій, А. Бойко, В. Чоп, В. Мільчев // Джерела з історії Південної України. Том 5. Книга 1. – Запоріжжя: РА «Тандем-У», 2005. – 484 с.38. Мемуари та щоденники. Частина 1 / Упорядники: А. Бойко, С. Плохій // Джерела з історії Південної України. Том 5. Книга 2. — Запоріжжя: РА „Тандем – У”, 2005. — 516 с.

39. Методика подготовки для использования и публикации фонодокументов: Рекомендации / Главархив СССР. ЦГАЗ СССР. – М., 1985.40. Передача текстів документів і пам'яток: Матеріали науково-методичної наради / Ред. кол.: Німчук В.В., Шандра В.С., Боряк Г.В., Дашкевич Я.Р., Єдлінська У.Я., Сохань П.С., Страшко В.В., Яковенко Н.М. – К., 1990, – 108 с.41. Північне Приазов’я / За ред. В.В.Крижка, В.А.Папанової та ін. — Донецьк-Бердянськ: Норд-Прес, БДПУ, 2008. — 342 c.42. Сурева Н. Правила видання джерел усної історії (проект). — Запоріжжя: РА „Тандем—У”, 2005. — 20 с.43. Суринов В.М. Историческое интервью в системе источниковедческих средств // Методологические вопросы документоведения и архивоведения. Сб. докладов методологического семинара ВНИИДАД. Вып.1. – М.:ВНИИДАД, 1976.– С. 86-113.44. Урсу Д.П. Методологические проблемы устной истории // Источниковедение отечественной истории: 1989. – М.: 1989. – С.3-32.

45. Linda Shopes What Is Oral History? (from the Making Sense of Evidence series on History Matters: The U.S. Survey on the

Web , located at http://historymatters.gmu.edu)Making Sense of Oral History offers a place for students and teachers to begin working

with oral history as historical evidence. Written by Linda Shopes, this guide presents an overview of oral history and ways historians use it, tips on questions to ask when reading or listening to oral history interviews, a sample interpretation of an interview, an annotated bibliography, and a guide to finding and using oral history online. Linda Shopes is a historian at the Pennsylvania Historical and Museum Commission. She has worked on, consulted for, and written about oral history projects for more than twenty-five years. She is coeditor of The Baltimore Book: New Views of Local History and is past president of the Oral History Association.

What Is Oral History?“Oral History” is a maddeningly imprecise term: it is used to refer to formal, rehearsed

accounts of the past presented by culturally sanctioned tradition-bearers; to informal conversations about “the old days” among family members, neighbors, or coworkers; to printed compilations of stories told about past times and present experiences; and to recorded interviews with individuals deemed to have an important story to tell. Each of these uses of the term has a certain currency. Unquestionably, most people throughout history have learned about the past through the spoken word. Moreover, for generations history-conscious individuals have preserved others' firsthand accounts of the past for the record, often precisely at the moment when the historical actors themselves, and with them their memories, were about to pass from the scene. Shortly after Abraham Lincoln’s death in 1865, for example, his secretary, John G. Nicolay, and law partner, William Herndon, gathered recollections of the sixteenth president, including some from interviews, from people who had known and worked with him. Similarly, social investigators historically have obtained essential information about living and working conditions by talking with the people who experienced them. Thus, the Pittsburgh Survey, a Progressive Era investigation of social conditions in that city designed to educate the public and prod it towards civic reform, relied heavily on evidence obtained from oral sources. Among the most notable of these early efforts to collect oral accounts of the past are the thousands of life histories recorded by Federal Writers Project [FWP] workers during the late 1930s and early 1940s. An agency of the New Deal Works Progress Administration, the FWP was deeply populist in intent and orientation; the life histories were designed to document the diversity of the American experience and ways ordinary people were coping with the hardships of the Great Depression. Plans for their publication fell victim to federal budget cuts and a reorientation of

national priorities as World War II drew near; most of Linda Shopes, “Making Sense of Oral History,” page 2

them remain in manuscript form at the Library of Congress and other repositories around the country. The best known of the FWP life histories are the “slave narratives” elicited from elderly former slaves living in the South; other narratives were collected from a variety of regional, occupational, and ethnic groups. Though of considerable value, early efforts to record firsthand accounts of the past can be termed “oral history” by only the most generous of definitions. While methods of eliciting and recording them were more or less rigorous in any given case, the absence of audio- and videotape recorders—or digital recording devices—necessitated reliance on human note-takers, thus raising questions about reliability and veracity. Many early interviews were also idiosyncratic or extemporaneous efforts, conducted with no intention of developing a permanent archival collection.

Thus, historians generally consider oral history as beginning with the work of Allan Nevins at Columbia University in the 1940s. Nevins was the first to initiate a systematic and disciplined effort to record on tape, preserve, and make available for future research recollections deemed of historical significance. While working on a biography of President Grover Cleveland, he found that Cleveland’s associates left few of the kinds of personal records—letters, diaries, memoirs—that biographers generally rely upon. Moreover, the bureaucratization of public affairs was tending to standardize the paper trail, and the telephone was replacing personal correspondence. Nevins came up then with the idea of conducting interviews with participants in recent history to supplement the written record. He conducted his first interview in 1948 with New York civic leader George McAneny, and both the Columbia Oral History Research Office—the largest archival collection of oral history interviews in the world—and the contemporary oral history movement were born.

Early interviewing projects at Columbia and elsewhere tended to focus on the lives of the “elite”—leaders in business, the professions, politics, and social life. But oral history’s scope widened in the 1960s and 1970s in response to both the social movements of the period and historians' growing interest in the experiences of “nonelites.” Increasingly, interviews have been conducted with blue-collar workers, racial and ethnic minorities, women, labor and political activists, and a variety of local people whose lives typify a given social experience. Similar in intent to the WPA interviews of the previous generation, this latter work especially has helped realize oral history’s potential for restoring to the record the voices of the historiographically—if not the historically—silent.

For similar to President Cleveland’s associates, few people leave self-conscious records of their lives for the benefit of future historians. Some are illiterate; others, too busy. Yet others don't think of it, and some simply don’t know how. And many think—erroneously, to be sure—that they have little to say that would be of historical value. By recording the firsthand accounts of an enormous variety of narrators, oral history has, over the past half-century, helped democratize the historical record.

To summarize: oral history might be understood as a self-conscious, disciplined conversation between two people about some aspect of the past considered by them to be of historical significance and intentionally recorded for the record. Although the conversation takes the form of an interview, in which one person—the interviewer—asks questions of another person—variously Linda Shopes (“Making Sense of Oral History,” page 3) referred to as the interviewee or narrator—oral history is, at its heart, a dialogue. The questions of the interviewer, deriving from a particular frame of reference or historical interest, elicit certain responses from the narrator, deriving from that person’s frame of reference, that person’s sense of what is important or what he or she thinks is important to tell the interviewer. The narrator’s response in turn shapes the interviewer’s subsequent questions, and on and on. To quote Alessandro Portelli, one of oral history’s most thoughtful practitioners, “Oral history . . . refers [to] what the source [i.e., the narrator] and the historian [i.e. the interviewer] do together at the moment of their

encounter in the interview.” [Alessandro Portelli, The Battle of Valle Giulia: Oral History and the Art of Dialogue (Madison: The University of Wisconsin Press, 1997), 3].

The best interviews have a measured, thinking-out-loud quality, as perceptive questions work and rework a particular topic, encouraging the narrator to remember details, seeking to clarify that which is muddled, making connections among seemingly disconnected recollections, challenging contradictions, evoking assessments of what it all meant then and what it means now. The best interviewers listen carefully between the lines of what is said for what the narrator is trying to get at and then have the presence of mind, sometimes the courage, to ask the hard questions. Yet all interviews are shaped by the context within which they are conducted [the purpose of the interview, the extent to which both interviewer and interviewee have prepared for it, their states of mind and physical condition, etc.] as well as the particular interpersonal dynamic between narrator and interviewer: an interview can be a history lecture, a confessional, a verbal sparring match, an exercise in nostalgia, or any other of the dozens of ways people talk about their experiences. Several years ago, for example, I interviewed a number of elderly Polish women who had worked in Baltimore’s canneries as children. I too am of Polish descent and these women were similar in age and social position to my mother’s older sisters. In interview after interview, as we talked about the narrator's life as an immigrant daughter and working-class wife, her experiences as a casual laborer in an industry notorious for low wages and unpleasant working conditions, the narrator would blurt out with great force, “You have no idea how hard we had it!”, often rapping her finger on a table for emphasis. I had become a representative of the generation of the narrator's own children, who indeed have no idea how hard their parents and grandparents had it; what began as an interview thus became an impassioned conversation across the generations.

How Do Historians Use It?For the historian, oral history interviews are valuable as sources of new knowledge about

the past and as new interpretive perspectives on it. Interviews have especially enriched the work of a generation of social historians, providing information about everyday life and insights into the mentalities of what are sometimes termed “ordinary people” that are simply unavailable from more traditional sources. Oral histories also eloquently make the case for the active agency of individuals whose lives have been lived within deeply constraining circumstances. A single example here must suffice. For their study of deindustrialization in the anthracite coal region of northeastern Pennsylvania, historians Thomas Dublin and Walter Licht interviewed almost ninety men and women who had Linda Shopes (“Making Sense of Oral History,” page 4) lived through the long economic decline that started when the region's mines closed during the mid-twentieth century. Getting underneath the statistical summaries and institutional responses afforded by census data, government reports, and company and union records, the interviews are replete with information about the various and deeply gendered strategies individuals used to cope with this disaster: men traveled long distances to work in factories outside the region, often living in nearby boardinghouses during the week and returning home only on the weekends; women held families together while themselves entering the paid labor force; families made do, went without, and expected little; some, with fewer ties to the region, pulled up roots and relocated elsewhere. Interviews also reveal subtle shifts in the power dynamics within marriages, as unemployment undermined men’s authority even as employment enhanced women’s status; and changes in parental expectations for children, who had to forge lives in new economic circumstances. Summing up what they have learned from their interviews, Dublin and Licht have written:

The oral histories of the men and women of the anthracite region in general render a complicated picture of economic crisis. Neither catastrophe nor a complete restructuring of life marked the collapse of the area's economy. Unevenness characterized the experience-- the consequences for and responses of different communities, families and individuals varied. . . . As business and labor historians have recently emphasized the unevenness of capitalist economic development--industrialization, for example, unfolding in varying ways and with varying

consequences in different trades and communities--interviews with those who have faced modernday long-term crises of economic decline suggest that unevenness is a valuable concept for our understanding this contemporary experience as well. [Thomas Dublin and Walter Licht, “Gender and

Economic Decline: The Pennsylvania Anthracite Region, 1920-1970,” Oral History Review 27 (Winter/Spring 2000): 97.]

It is not difficult to understand how, in interview after interview, oral history opens up new views of the past. For in an interview, the voice of the narrator literally contends with that of the historian for control of the story. Recounting the experiences of everyday life and making sense of that experience, narrators turn history inside out, demanding to be understood as purposeful actors in the past, talking about their lives is ways that do not easily fit into preexisting

categories of analysis.Of course, not all oral history falls into the category of social history. Interviews abound

with politicians and their associates, with business leaders, and the cultural elite. In addition to recording the perspectives of those in power, these interviews typically get at “the story underneath the story,” the intricacies of decision-making, the personal rivalries and alliances and the varying motives underlying public action, that are often absent from the public record.

Some interview projects also focus on very specific topics—like memories of a flood, participation in a war, or the career of a noteworthy individual—rather than the more encompassing narratives typical of social historians. While these interviews certainly add to our store of knowledge (Linda Shopes, “Making Sense of Oral History,” page 5) particularly illuminating the relationship of the individual to major historical events, their limited focus is often quite frustrating to historians and archivists. In addition to providing new knowledge and perspectives, oral history is of value to the historian in yet another way. As David Thelen and Roy Rosenzweig have demonstrated in The Presence of the Past, most people engage with the past in deeply personal ways, drawing upon it as a resource for enhancing identity and explaining experience. Yet at the same time they seem uninterested in understanding anything other than their own personal experience and claim that the formal study of history is “boring.” [Roy Rosenzweig and David Thelen, The Presence of the Past: Popular Uses of History in American Life (New York: Columbia University Press, 1998)] Oral history affords the historian a way to negotiate this paradox and perhaps helps surmount the barrier separating the analytic work of the professional historian from vernacular efforts at history-making. For oral history interviews are often quite simply good stories. Like literature, their specificity, their deeply personal, often emotionally resonant accounts of individual experience draw listeners—or readers—in, creating interest and sympathy. Edited carefully, they can open the listener to a life very different from his or her own in a non-threatening way. Contextualized thoughtfully, they can help a reader understand personal experience as something deeply social.

Nonetheless, some have argued, not without cause, that the highly individual, personal perspective of an interview, coupled with the social historian’s typical focus on everyday life, tend to overstate individual agency and obscure the workings of political and cultural power. Indeed, not surprisingly, many narrators recall with great pride how they coped with life’s circumstances through individual effort and sustained hard work, not by directly challenging those circumstances. And, it must be said, narrators are a selfselected group; the most articulate and self-assured members of any group—the literal and psychic survivors—are precisely those who consent to an interview, creating an implicit bias. Nonetheless, oral history does complicate simplistic notions of hegemony, that is the power of dominant political or cultural forces to control thought and action, as individuals articulate how they have maneuvered, with greater or lesser degrees of autonomy or conformity, risk, calculation or fear, within the circumstances of their lives.

Interpreting Oral HistoryFor all their considerable value, oral history interviews are not an unproblematic source.

Although narrators speak for themselves, what they have to say does not. Paradoxically, oral

history's very concreteness, its very immediacy, seduces us into taking it literally, an approach historian Michael Frisch has criticized as “Anti-History,” by which he means viewing “oral historical evidence because of its immediacy and emotional resonance, as something almost beyond interpretation or accountability, as a direct window on the feelings and . . . on the meaning of past experience.” [Michael Frisch, A Shared Authority: Essays on the Craft and Meaning of Oral and Public History (Albany: State University of New York Press, 1990), 159-160.] As with any source, historians must exercise critical judgment when using interviews—just because someone says something is true, however colorfully or convincingly they say it, doesn't (Linda Shopes, “Making Sense of Oral History,” page 6) mean it is true. Just because someone “was there” doesn’t mean they fully understand “what happened.” The first step in assessing an interview, then, is to consider the reliability of the narrator and the verifiability of the account. The narrator’s relationship to the events under discussion, personal stake in presenting a particular version of events, physical and mental state at the time of the events under discussion and at the moment of the interview, as well as the overall attention and care the narrator brings to the interview and the internal consistency of the account all figure into the narrator’s reliability as a source. The veracity of what is said in an interview can be gauged by comparing it both with other interviews on the same subject and with related documentary evidence. If the interview jibes with other evidence, if it builds upon or supplements this evidence in a logical and meaningful way, one can assume a certain level of veracity in the account. If, however, it conflicts with other evidence or is incompatible with it, the historian needs to account for the disparities: Were different interviewees differently situated in relationship to the events under discussion? Might they have different agendas, leading them to tell different versions of the same story? Might the written sources be biased or limited in a particular way? Might intervening events—for example, ideological shifts between the time of the events under discussion and the time of the interview or subsequent popular cultural accounts of these events—have influenced later memories? Writing in 1977 about the confirmation of Griffin Bell for United States attorney general, journalist Calvin Trillin quoted a black attorney who had quipped that if all the white politicians who said they were working behind the scenes for racial justice actually were

doing so, “it must be getting pretty crowded back there, behind the scenes.”Similarly, John F. Kennedy’s assassination not only reshaped Americans’ subsequent

views of him but even changed how they remembered their earlier perceptions. Although Kennedy was elected with just 49.7% of the vote in the fall of 1960, almost two-thirds of all Americans remembered voting for him when they were asked about it in the aftermath of his assassination. [Calvin Trillin, “Remembrance of Moderates Past,” New Yorker (March 21, 1977): 85; quoted in

Cliff Kuhn, “‘There’s a Footnote to History!’ Memory and the History of Martin Luther King’s October 1960 Arrest and Its Aftermath,” Journal of American History 84:2 (September 1997): 594; Godfrey Hodgson, America In Our Time (New York: Random House, 1976): 5.]

In fact, inconsistencies and conflicts among individual interviews and between interviews and other evidence point to the inherently subjective nature of oral history. Oral history is not simply another source, to be evaluated unproblematically like any other historical source. To treat it as such confirms the second fallacy identified by Frisch, the “More History” approach to oral history, which views interviews as “raw data” and “reduce[s them] to simply another kind of evidence to be pushed through the historian’s controlling mill.” [Frisch, 159-160.] An interview is inevitably an act of memory, and while individual memories can be more or less accurate, complete, or truthful, in fact interviews routinely include inaccurate and imprecise information, if not outright falsehoods. Narrators frequently get names and dates wrong, conflate disparate events into a single event, recount stories of questionable truthfulness. Although oral historians do attempt to get the story straight through careful background research and informed questioning, they are ultimately less (Linda Shopes, “Making Sense of Oral History,” page 7) concerned with the vagaries of individual memories than with the larger context within which individual acts of remembering occur, or with what might be termed social memory. In what is

perhaps the most cited article in the oral history literature, Alessandro Portelli brilliantly analyzes why oral accounts of the death of Italian steel worker Luigi Trastulli, who was shot during a workers’ rally protesting NATO in 1949, routinely get the date, place, and reason for his death wrong. Narrators manipulated the facts of Trastulli’s death to render it less senseless and more comprehensible to them; or, as Portelli argues, “errors, inventions, and myths lead us through and beyond facts to their meanings.” [Alessandro Portelli, “The Death of Luigi Trastulli: Memory and the Event,” in The Death of Luigi Trastulli, pp. 1-26; quoted material is from p. 2.]

What is needed then is an understanding of oral history not so much as an exercise in fact finding but as an interpretive event, as the narrator compresses years of living into a few hours of talk, selecting, consciously and unconsciously, what to say and how to say it. Indeed, there is a growing literature, some of it included in the appended bibliography, on the interpretive complexities of oral history interviews, replete with strategies for mining their meaning. Much of it begins with the premise that an interview is a storied account of the past recounted in the present, an act of memory shaped as much by the moment of telling as by the history being told. Each interview is a response to a particular person and set of questions, as well as to the narrator's inner need to make sense of experience. What is said also draws upon the narrator’s linguistic conventions and cultural assumptions and hence is an expression of identity, consciousness, and culture. Put simply, we need to ask: who is saying what, to whom, for what purpose, and under what circumstances. While these questions cannot really be considered in isolation when applying them to a specific interview—the who is related to the what is related to the why is related to the when and where—here we will consider each in turn to develop an overview of the issues and questions involved.

Who Is Talking?What a narrator says, as well as the way a narrator says it, is related to that person’s social

identity (or identities). Who a narrator is becomes a cognitive filter for their experiences. Recognizing the differing social experiences of women and men, feminist historians have noted that women more so than men articulate their life stories around major events in the family life cycle, dating events in relation to when their children were born, for example. Men, on the other hand, are more likely to connect their personal chronologies to public events like wars, elections, and strikes. Women’s narratives also tend, as Gwen Etter-Lewis has put it, towards “understatement, avoidance of the first person point of view, rare mention of personal accomplishments, and disguised statements of personal power.” [Gwen Etter-Lewis, “Black Women’s Life Stories: Reclaiming Self in Narrative Texts,” in Sherna Berger Gluck and Daphne Patai, eds., Women’s Words: The Feminist Practice of Oral History (New York: Routledge, Chapman & Hall, 1991), 48; quoted in Joan Sangster, “Telling Our Stories: Feminist Debates and the Use of Oral History,” in The Oral History Reader, Rober Perks and Alistair Thomson, eds. (London: Routledge, 1998), 89.] Racial identity, too, figures into oral historical accounts. Writing about the 1921 race riot in Tulsa, Oklahoma, Scott Ellsworth coined the phrase “segregation of memory” to (Linda Shopes, “Making Sense of Oral History,” page 8) describe the varying ways blacks and whites remembered this gruesome event. [Scott Ellsworth, Death in a Promised Land: The Tulsa Race Riot of 1921 (Baton Rouge: Louisiana State University Press, 1982).] It is a typical pattern, suggestive of the deep racial divides in the United States. In interview after interview, whites recalled either “very little at all” about members of minority groups or that “we all got along,” while members of minority groups tended toward both a more nuanced and less sanguine view of white people. Interviews with politicians and other notable public figures pose particular problems. While they are perhaps no more egocentric or concerned about their reputations than many others, their practiced delivery and ability to deflect difficult questions often leads to accounts that are especially facile and glib. Indeed, the general rule of thumb is the longer a public official has been out of the public eye, the more honest and insightful the interview will be. One can catalogue any number of ways different “whos” inflect oral history narratives. Yet identities are neither singular nor fixed. “Who” exactly is speaking is defined by both the speaker’s relationship to the specific events under discussion and temporal

distance from them. Hence while we would expect labor and management to record differing accounts of a strike, union members too can differ among themselves, depending upon their relative gains or losses in the strike’s aftermath, their differing political views and regard for authority, or their differing levels of tolerance for the disorder a strike can create. And their views can change over time, as perspectives broaden or narrow, as subsequent experiences force one to reconsider earlier views, as current contexts shape one's understanding of past events. All are part of who is speaking.

Who Is the Interviewer?There is no doubt that the single most important factor in the constitution of an interview is

the questions posed by the interviewer. Inevitably derived from a set of assumptions about what is historically important, the interviewer’s questions provide the intellectual framework for the interview and give it direction and shape. For especially articulate narrators, the questions are a foil against which they define their experience. Good interviewers listen carefully and attempt to more closely align their questions with what the narrator thinks is important. Nonetheless, more than one interviewer has had the experience described by Thomas Dublin as he reflected upon his interviews with coal mining families: “Once, when looking over photographs with Tom and Ella Strohl [whom he had previously interviewed], I expressed surprise at seeing so many pictures taken on hunting trips with his buddies. When I commented that I had not realized how important hunting had been in Tommy’s life, he responded good-naturedly, ‘Well, you never asked.’” [Thomas Dublin, with photographs by George Harvan, When the Mines Closed: Stories of Struggles in Hard Times (Ithaca: Cornell University Press, 1998), 21.] Yet the questions asked are not the only influence an interviewer has upon what is said in an interview. Like narrators, interviewers have social identities that are played out in the dynamic of the interview. Narrators assess interviewers, deciding what they can appropriately say to this person, what they must say, and what they should not say. Thus a grandparent being interviewed by a grandchild for a family history project may well suppress less savory aspects of the past in an effort to shield the child, serve as a responsible role (Linda Shopes, “Making Sense of Oral History,” page 9) model, and preserve family myths. And I described above how my own social identity as the upwardly mobile granddaughter of Polish immigrants created a particular emotional subtext to interviews with Polish cannery workers.

What Are They Talking About?The topical range of oral history interviews is enormous, including everything from the

most public of historical events to the most intimate details of private life. What is analytically important, however, is the way narrators structure their accounts and the way they select and arrange the elements of what they are saying. Interviews frequently are plotted narratives, in which the narrator/hero overcomes obstacles, resolves difficulties, and achieves either public success or private satisfaction. There are exceptions, of course, but these conventions, typical of much of Western literature, suggest something of the individualizing, goal-oriented, success driven, morally righteous tendencies of the culture and hence the underlying assumptions people use to understand their experiences. They also perhaps reflect the egocentric and valorizing tendencies of an interview, in which one person is asked, generally by a respectful, even admiring interviewer, to talk about his life. Comparison with interviews conducted with narrators outside the mainstream of western culture is instructive here. Interviewing Native American women from Canada’s Yukon Territory, anthropologist Julie Cruikshank found that her questions about conventional historical topics like the impact of the Klondike gold rush or the construction of the Alaska Highway were answered with highly metaphoric, traditional stories that narrators insisted were part of their own life stories.

Negotiating cultural differences about what properly constituted a life history thus became Cruikshank’s challenge. [Julie Cruikshank, in collaboration with Angela Sidney, Kitty Smith, and Annie Ned, Life Lived Like a Story: Life Stories of Three Yukon Native Elders (Lincoln: University of Nebraska Press, 1990).] Narrators also encapsulate experiences in what I have come to term “iconic stories,” that is concrete, specific accounts that “stand for” or sum up

something the narrator reckons of particular importance. Often these are presented as unique or totemic events and are communicated with considerable emotional force. So, for example, one woman recounted the following incident from her childhood, illustrating the value she places on charity and self-denial: One thing I'd like to tell about my grandmother, she was not a very expressive person, but one time she heard of a family with three daughters about the same age as her own three daughters, who were in pretty hard straits. And she had just finished making three elegant new costumes for her daughters in the days when a dress took a great deal of labor. And, instead of giving the three girls the discarded ones of her daughters, she gave them the three brand new ones, which I've always liked to remember. [Louise Rhoades Dewees, interview by Nicolette Murray, March 26, 1979, transcript, pp. 7-8; Oral History among Friends in Chester County, Chester County [Pennsylvania] Library.]

Folklorist Barbara Allen has argued that the storied element of oral history reflects the social nature of an interview, for in communicating something (Linda Shopes, “Making Sense of Oral History,” page 10) meaningful to others, stories attempt to create a collective consciousness of what is important. Applying this notion to a body of interviews from the intermountain West, Allen identifies certain categories of stories—how people came to the West, their difficulties with the terrain and the weather, the “grit” required to survive—and suggests that these themes speak to a broad regional consciousness. Whether a given story is factually true or not is not the point; rather, its truth is an interpretive truth, what it stands for, or means. [Barbara Allen, “Story in Oral History: Clues to Historical Consciousness,” Journal of American History 79:2 (September 1992): 606-611.] As important as what is said is what is not said, what a narrator misconstrues, ignores, or avoids. Silences can signify simple misunderstanding; discomfort with a difficult or taboo subject; mistrust of the interviewer; or cognitive disconnect between interviewer and narrator. Interviewing an immigrant daughter about her life in mid-twentieth century Baltimore, I asked if she had worked outside the home after her marriage. She replied that she had not and we went on to a discussion of her married life. Later in the interview, however, she casually mentioned that for several years during her marriage she had waited tables during the dinner hour at a local restaurant. When I asked her about this apparent contradiction in her testimony, she said that she had never really thought of her waitressing as “work”; rather, she was “helping Helen out,” Helen being the restaurant’s owner and a friend and neighbor. Silences can also have broad cultural meaning. Italian historian Luisa Passerini found that life histories she recorded of members of Turin’s working class frequently made no mention of Fascism, whose repressive regime nonetheless inevitably impacted their lives. Even when questioned directly, narrators tended to jump from Fascism’s rise in the 1920s directly to its demise in World War II, avoiding any discussion of the years of Fascism’s political dominance. Passerini interprets this as evidence on the one hand “of a scar, a violent annihilation of many years in human lives, a profound wound in daily experience” among a broad swath of the population and, on the other, of people’s preoccupation with the events of everyday life—“jobs, marriage, children”—even in deeply disruptive circumstances. [Luisa Passerini, “Work ideology and consensus under Italian fascism,” in The Oral History Reader, 58-60.]

Why Are They Talking?The purposes of an interview, expressed and implied, conscious and unconscious, also

influence and shape the narrative itself. For a generation, social historians worked to shift the focus of historical inquiry away from party politics and public life towards an understanding of the everyday lives of ordinary people. As a result, their interviews are often rich with detail about work and family, neighborhood and church, but include little about the workings of local power. Interviews are also often exercises in historical resuscitation, efforts to revive popular memory about a subject precisely at that moment when it is about to slip away-hence the enormous number of interviews done in the 1960s and 1970s with pre-World War I immigrants. Hence too the more recent spate of interviewing projects on World War II, the holocaust, and the civil rights movement. These interviews often have a valorizing quality—the passion to remember and the pleasure of remembering serving as a filter to what is actually remembered,

even as narrators also confront loss, disappointment, and unmet (Linda Shopes, “Making Sense of Oral History,” page 11) goals. Community-based oral history projects, often seeking to enhance feelings of local identity and pride, tend to side step more difficult and controversial aspects of a community’s history, as interviewer and narrator collude to present the community’s best face. More practically, narrators whose interviews are intended for web publication, with a potential audience of millions, are perhaps more likely to exercise a greater degree of self-censorship than those whose interviews will be placed in an archive, accessible only to scholarly researchers.

Personal motives too can color an interview. An interviewer who admires the interviewee may well fail to ask challenging questions out of deference and respect; a narrator seeking to enhance a public reputation may well deflect an area of inquiry that threatens to tarnish it.

What Are the Circumstances of the Interview?The circumstances of an interview can also affect what is recalled. In general, interviews

for which both interviewer and interviewee have prepared are likely to be fuller and more detailed accounts than more spontaneous exchanges. Similarly, physical comfort and adequate time help create the expansive mood and unhurried pace that enhances recall. I remember carving out two hours from an otherwise busy day in which to conduct an interview with a local civil rights activist. The narrator turned out to have an exceptionally well-developed historical sense, answering questions with not only great specificity but also considerable reflectiveness on the larger significance of his actions. After two hours of talk, I was becoming increasingly anxious about all the other things I had to do that day. I was also becoming very hungry, as we had talked through the lunch hour. As a result, the last part of the interview is rather perfunctory. It would have been better if I had stopped the interview after an hour and a half and scheduled a second session on another day. Other external conditions can also affect an interview. Some oral historians have suggested that the location of the interview subtly influences what a narrator talks about and how they talk about it. Interviews in a person’s office, for example, tend to be more formal, less intimate, with the narrator emphasizing public rather than private life. Likewise, an interview with more than one person simultaneously or the presence of a third person in the room where an interview is taking place can constrain a narrator, turning a private exchange into something more akin to a public performance. I often think that interviews with two or more family members at the same time document family relationships more than the actual topics under discussion.

Summary of Questions to AskTo evaluate an oral history interview, consider the following:1. Who is the narrator?What is the narrator’s relationship to the events under discussion?What stake might the narrator have in presenting a particular version of events?What effect might the narrator’s social identity and position have on the interview?How does the narrator present himself or herself in the interview?What sort of character does the narrator become in the interview?(Linda Shopes, “Making Sense of Oral History,” page 12) What influences—personal, cultural,

social—might shape the way the narrator expresses himself or herself?Consider especially how the events under discussion are generally regarded and how

popular culture might shape the narrator’s account.2. Who is the interviewer?What background and interests does the interviewer bring to the topic of the interview?How might this affect the interview? How do the interviewer’s questions shape the story told?Has the interviewer prepared for the interview?How adept is the interviewer in getting the narrator to tell his or her story in his own way?What effect might the interviewer’s social identity and position have on the interviewee,

and hence the interview?

How might the dynamic between narrator and interviewer affect what is said in the interview?

Does the interviewer have a prior relationship with the interviewee?How might this affect the interview?3. What has been said in the interview?How has the narrator structured the interview?What’s the plot of the story?What does this tell us about the way the narrator thinks about his or herexperience?What motifs, images, anecdotes does the narrator use to encapsulate experience?What can this tell us about how the narrator thinks about his or her experience?What does the narrator avoid or sidestep?What topics does the narrator especially warm to, or speak about with interest,enthusiasm, or conviction?What might this tell us?Are there times when the narrator doesn’t seem to answer the question posed?What might be the reason for this?Are there significant factual errors in the narrative?Is it internally consistent?How might you account for errors and inconsistencies?How does the narrator’s account jibe with other sources, other interviews?How can you explain any discrepancies?4. For what purpose has this interview been conducted?How might the purpose have shaped the content, perspective, and tone of the interview?5. What are the circumstances of the interview?What effect might the location of the interview have had on what was said in the interview?If anyone other than the interviewer and interviewee were present, what effectmight the presence of this other person have had on the interview?Do you know the mental and physical health of the narrator and interviewer?(Linda Shopes, “Making Sense of Oral History,” page 13)What effect might these have had on the interview?Model InterpretationFirst, the interview.In the mid 1990s, health educator Patricia Fabiano interviewed Dolores Bordas Kosko of

McKees Rocks, Pennsylvania, as part of her study of the First Thursday Girls’ Club. This group of working-class women has been meeting socially on the first Thursday of the month for more than forty years. The Kosko interview is one of several Fabiano conducted with the club’s seven members to investigate the relationship between informal support systems and health, understood as a sense of coherence and well being. In this interview, Ms. Kosko speaks about her experiences working at Dravo Corporation, an industrial manufacturing plant located near McKees Rocks. As she tells it: I went to work for Dravo [in June 1972], I didn’t want to progress, all I wanted to do was go back and help supplement [my husband’s] income, because we were struggling. It was just too hard on one salary. We had zip. We lived from one pay to the

other. There were no extras. And we never went on vacation, we couldn’t afford it. . . . By that time Valerie was twelve, Diane was nine, and then I went to work part-time, which was fine. But then, you know, you work three days, and then the next thing you know, they want you to work four days, and then before you know it you're working five days, with no benefits, no nothing. No paid vacation. Then they offered me the full-time job, and I thought, “Well, I’m working five days anyways, and it seems to be working.” I was living right there . . . so it was very convenient, so I did go as a full-time employee.

Over the years, her work life continued to change: And I did that for maybe about three years and then I was offered a job as a supervisor. What did I know about being a supervisor? I

took it, and I think to myself, “How did I ever do it?” Without any formal training. I did not have a college degree, they gave me the job of supervisor of stenographic services. I had ten girls reporting to me. Responsible for a co-op program of students going to business school and working at Dravo. Setting that program up.

Interviewing. I never had any formal instruction on how to interview people. I was interviewing people. I had to do performance reviews. Writing procedure manuals. Maybe part of it is my sense of organization. Do you develop a sense of organization or is that ingrained in you, a part of your personality?

And then after that, as I look back now, it seems like every four years I made a change. I was transferred over to Automation Systems responsible for office automation, testing software, making recommendations. I still very much wanted to go to college, to get a college degree. I didn’t think I (Linda Shopes, “Making Sense of Oral History,” page 14) was going to be able to go for the four years, but I definitely wanted to have an associate’s degree. And Dravo had the tuition refund program. You have to pay for it first, and then they reimbursed you for it. And I started with classes. It took me twelve years. But I have my associate’s degree in Business Administration. I’m not bragging, but I just feel very proud of myself that I was able to do it, working full time, raising a family, working overtime also when projects needed it or demanded it. . . .

Then, in 1988 Kosko lost her job, a crisis that disrupted her life and challenged her to reassess certain assumptions and choices: After sixteen years at Dravo my job was eliminated because they were downsizing. Always in the back of your mind you think, “Oh, I wish I could get laid off and I'll sit at home.” And no one really knows what happens to them when there really is a layoff. But my job was eliminated, I was laid off. And I had two weeks, they gave me a two-week notice. And a lot of people reacted with anger when they were laid off. They just picked up their stuff and they left their office. I got laid off, I came out of the office, and I went back to my office, and I went back to work. And people were walking past my office because they put two and two together, so they figured I got laid off, but they couldn’t figure out why I was still working. But I never thought I should do it any other way. I had a job, I had a project to finish. And I finished it in the two weeks, and then when the two weeks were over, then I packed up my stuff and I left. Why? Dravo was good to me. I got my education. They paid me. That was the contract with them. My contract was to finish that project. And I did. And I wouldn’t do it any other way. But the day I had to walk out of there, it was the most horrible feeling. I felt as though I was in limbo. Like I wasn’t anywhere, and I thought to myself, “I should be enjoying this time off.” But I had out-placement services, and I went to work at that. But I didn’t start at eight o'clock. I started at eight thirty, because I really didn’t want to bump into the people in the elevators. So I went in a little bit later, and I left like four o’clock because my job was to get a job. I felt like I was in limbo. Like I didn’t have an identity. I didn’t have an identity. I wasn’t. I was Dolores Kosko, but yet, I wasn’t Steve's wife, I wasn’t Valerie’s mother, or Diane’s mother, or Julia Bordas’s daughter. I felt in limbo, that I had no identity.

That’s the only way that I can describe it. I was collecting unemployment. Steve was working. And I had severance pay ‘till the end of the year. What drove me [to find another job]? I don’t know. [My friend] Joanne would say to me, “You’re crazy. Stay home!” But I don’t know. I still don’t know what it was. “Should I go to do something different?” And I looked at that, but I’m not good at sales, because I can’t sell a product I don’t believe in. I can’t lie to anyone. So I knew sales wasn’t for me. The position I really liked the best at Dravo was where I was responsible for office automation, and then I was responsible for the voice mail and I did training sessions. And then, I (Linda Shopes, “Making Sense of Oral History,” page 15) realized then, that I missed my calling. I should have gone to school to be a teacher. That’s my one regret, that I didn’t go to college. But, at the time, I don’t think I was mature enough, or I didn’t know what I wanted to do. My parents wanted to send me to college, but I felt that I didn’t want to burden my parents because my parents really couldn’t afford it. So I just went to Robert Morris School of Business for a six month course, but after my layoff, that's when I realized that I missed my

calling. But I didn’t know that when I was eighteen. [Patricia Maria Fabiano, “The First Thursday Girls Club: A Narrative Study of Health and Social Support in a Working-Class Community,” (Ph.D. diss., The Graduate School of the Union Institute, 1999), 211-215.]

Now, the analysis.Recall that Kosko recounted her family and work history to Patricia Fabiano for her study

of a group of women who have met informally every month for more than four decades. Fabiano is a good interviewer. She is prepared and has prepared Kosko for the interview by explaining the purpose of her study. Long acquainted with Kosko and knowledgeable but not part of her world, she is deeply respectful and appreciative of the club—she assumes its value and wants to understand how it works to enhance health. She also wants to situate the story of the club in broad biographical and social, that is to say, historical, context. These preconditions to the interview create enormous rapport and set the stage for creative inquiry. Much of the richness of Kosko’s account comes from her effort to address Fabiano’s questions (regrettably not included in the edited transcript) thoughtfully and honestly.

The questions Fabiano brings to the study also open a way for Kosko to draw upon an interesting repertoire of both personal and social explanations as she puts her life into words. Like most people speaking within the individualizing framework of an interview, Kosko presents herself as the hero of her own story, a sturdy survivor and ethical person who will finish a job even when laid off and who cannot lie in a way that she feels would be necessary for a career in sales. The assumptions of the study work to create a self-consciously progressive narrative, shaped around the theme of growing confidence and autonomy. Not incidentally, this theme resonates with contemporary feminism, which has validated women’s aspirations and married women’s right to work. Though Kosko would not likely identify herself as a feminist, the assumptions and language of feminism are reflected in her account. And when Kosko’s very identity is challenged by the loss of her job, she explains the limited options and missed opportunities in her life in terms of both personal limits (“I wasn’t mature enough [to go to college at eighteen]”) and the constraints imposed by her family’s class position (“My parents really couldn’t afford it.”) Although conducted one-on-one in Kosko’s home, this interview is also quite similar in content, tone, and perspective to the interviews Fabiano conducted with the other six group members for her study. In part, this is so because the women’s lives have been similar. But it also suggests that their individual accounts have been influenced by the conversation they have been having among themselves for more than forty years about the shape and meaning of their lives. Fabiano’s interviews simply made that understanding more conscious and explicit.

(Linda Shopes, “Making Sense of Oral History,” page 16)To assess the interview in this way does not reduce it to an exercise in good feeling or in

telling the interviewer what she wants to hear. Nor does it suggest that it is in any way untruthful or that all interviews are equal—some are richer, more thoughtful, more insightful that others, offering up more for historical analysis. Rather, it helps us understand the deeply situated, contingent, and subjective nature of oral history interviews.

Oral History OnlineElectronic technologies are democratizing access to extant oral history collections by on-

line publication of both actual interview recordings and written transcripts of them. While oral historians generally have embraced opportunities for world wide dissemination of their work via the Web, many are also appropriately skeptical of the very ease of access the web affords, vastly increasing the possibility for misuse of existing interviews. Especially troublesome is Web publication of interviews conducted pre-Web without narrators’ explicit permission; many feel this violates narrators’ rights to decide the level of access to their interviews. Also problematic is the greater opportunity the web affords for anyone to publish anything, regardless of quality.

These concerns notwithstanding, web publication of interviews has numerous advantages beyond mere access. Electronic search engines enable users to identify material relevant to their

own interests easily and quickly, without listening to hours of tape or plowing through pages of transcript.

Hypertext linkages of excerpted or footnoted interviews to full transcripts allow a reader to more fully contextualize a given quote or idea; to assess how carefully an author has retained the integrity of a narrator’s voice in material quoted; and to more fully evaluate an author’s interpretive gloss on a narrator’s account. Most exciting though is the opportunity e-publication affords for restoring orality to oral history. Almost twenty years ago Alessandro Portelli argued

convincingly that oral history is primarily oral, that “the tone and volume range and the rhythm of popular speech carry implicit meaning and social connotations which are not reproducible in writing. . . . The same statement may have quite contradictory meanings, according to the speaker’s intonation, which cannot be presented objectively in the transcript, but only approximately described in the transcribers’ own words.” [Alessandro Portelli, The Death of Luigi Trastulli and Other Stories: Form and Meaning in Oral History (Albany: State University of New York Press, 1991), 47.] One thinks of irony, for example, as something that is communicated by tone, not words, and so can be lost if not rendered orally. Similarly, hearing, rather than reading, narrators’ accounts can render them more compelling, more humane or chilling, more threedimensional. Quite simply then, by reproducing actual recorded sound, web

publication of interviews is perhaps more appropriate than print publication.ORAL HISTORY ON THE WEB -- EXEMPLARY SITESAmerican Life Histories, Manuscripts from the Federal Writers' Project, 1936-1940Library of Congress, American Memoryhttp://memory.loc.gov/ammem/wpaintro/wpahome.htmlThis site features approximately 2,900 life histories, both in transcribed and image form, collected from 1936-1940. The documents represent the work of more than 300 writers from the Federal Writers’ Project of the U.S. Work Projects Administration. The histories appear as drafts and revisions, in various formats, from narrative to dialogue, report to case history. Topics include the informant’s family, education, income, occupation, political views, religion and mores, medical needs, and diet, as well as observations on society and culture. Interviewers often substituted pseudonyms for names of individuals and places.Archives of American Art, Oral History CollectionsSmithsonian Institution, Archives of American Arthttp://www.archivesofamericanart.si.edu/oralhist/oralhist.htmThis site offers transcriptions of more than 180 interviews with a variety of artists, including Louise Nevelson, Robert Indiana, Richard Diebenkorn, and Rube Goldberg. Projects include Texas and southwestern artists, Northwest artists, Latino artists, African-American artists, Asian-American artists, and women in the arts in Southern California. This site also include transcripts for more than 50 of the 400 interviews conducted in the 1960s as part of the “New Deal and the Arts Oral History Program.”Born in Slavery: Slave Narratives from the Federal Writers’ Project, 1936-1938Library of Congress, American Memoryhttp://lcweb2.loc.gov/ammem/snhtml/snhome.htmlA collaborative effort of the Manuscripts and Prints and Photographs Divisions, this site has more than 2,300 first person accounts of slavery. The narratives were collected as part of the 1930s Federal Writers’ Project of the Works Project Administration, and they were assembled and microfilmed in 1941 as the 17- volume Slave Narratives: A Folk History of Slavery in the United States from Interviews with Former Slaves. Each digitized transcript of a slave narrative is accompanied by notes including the name of the narrator, place and date of the interview, interviewer’s name, length of transcript, and cataloging information.Civil Rights in Mississippi Digital ArchiveMcCain Library and Archive, University of Southern Mississippihttp://www.lib.usm.edu/~spcol/crda/index.html

This Web site offers 125 oral histories relating to the civil rights movement, drawn from the University of Southern Mississippi Center for Oral History Collection. The site features interviews with civil rights leaders such as Charles Cobb, Charles Evers, and Aaron Henry. It also offers oral history information about prominent figures on both sides of the civil rights movement, such as “race-baiting” Governor Ross Barnett, national White Citizens Council leader William J. Simmons, and State Sovereignty leader Erle Johnston. Approximately 25 of the interviews also provide audio clips from the original oral history recordings. Each interview file includes a longer (250-300 word) biography, a list of topics discussed, a transcript of the interview, and descriptive information (Linda Shopes, “Making Sense of Oral History,” page 18) about the interview, the interviewer, interviewee, and topics, time period, and regions covered.IEEE History Center Oral HistoriesInstitute of Electrical and Electronics Engineers, Inc.http://www.ieee.org/organizations/history_center/oral_histories_menu.htmlThis collection contains 180 interviews with “the technologists who transformed the world in the 20th century.” Categories include: the history of the merger of the American Institute of Electrical Engineers and the Institute of Radio Engineers to form the IEEE; interviews with distinguished Japanese electrical engineers and managers; the fiftieth anniversary of the MIT Radiation Laboratory; oral histories of RCA Laboratories in the mid-1970s; and the Frederick E. Terman Associates Collection.Like a Family: The Making of a Southern Cotton Mill WorldJames Leloudis and Kathryn Walbert, University of North Carolina, Chapel Hillhttp://www.ibiblio.org/sohp/overview.htmlThis site relies on hundreds of interviews with working-class southerners conducted by the Southern Oral History Program Piedmont Industrialization Project of the late 1970s and early 1980s. The site combines those sources with materials drawn from the trade press and with workers’ letters to President Franklin D. Roosevelt to craft a rich account of cotton mill life, work, and protest. There are approximately 70 audio clips of interviews with mill workers ranging in length from 15 seconds to more than eight minutes.May 4 CollectionKent State Universityhttp://www.library.kent.edu/exhibits/4may95/The events of May 4, 1970, on the campus of Kent State University that left 13 students dead or wounded are the focus of this site. The materials attempt to answer why the events took place as they did, what lessons can be learned, and what can be done to “manage conflict among peoples, groups and nations.” The site contains online transcripts of 93 of the 132 interviews conducted at May 4th commemorations on the Kent State campus in 1990, 1995, and 2000.Oral History Online!, Regional Oral History Office (ROHO)Bancroft Library, University of California, Berkeleyhttp://www.lib.berkeley.edu/BANC/ROHO/ohonline/This site offers full-text transcripts of more than 55 fully-searchable interviews, with plans to add oral histories on Black Alumni at the University of California. Current offerings include “The University History Series” focusing on the Free Speech Movement, “The Suffragists Oral History Project,” including the words of twelve women active in the suffrage movement, “Disability Rights and Independent Living Movement,” “The Earl Warren Oral History Project,” and (Linda Shopes, “Making Sense of Oral History,” page 19) “Health Care, Science, and Technology,” featuring interviews regarding the medical response to the AIDS epidemic in San Francisco from 1981 to 1984.Rutgers Oral History Archives of World War IISandra Stewart Holyoak, Rutgers History Departmenthttp://fas-history.rutgers.edu/oralhistory/orlhom.htmThese oral history interviews record the memories of men and women who served overseas and on the home front during World War II. The archive contains more than 160 full-text interviews,

primarily of Rutgers College alumni and Douglass College (formerly New Jersey College for Women) alumnae. Rutgers undergraduates conducted many of the interviews. The easily navigable site provides an alphabetical interview list with the name of each interviewee, date and place of interview, college of affiliation and class year, theater in which the interviewee served, and branch of service, when applicable. The list also provides “Description” codes that indicate the nature of the interview contents, including military occupations (such as infantry and artillery members, nurses, navy seamen, and engineer corps) and civilian occupations (such as air raid warden, student, clerical worker, and journalist).Women in JournalismWashington Press Club Foundationhttp://npc.press.org/wpforal/ohhome.htmORAL HISTORY GUIDESSouthern Oral History Program (SOHP)University of North Carolina, Chapel Hill, Southern Historical Collectionhttp://www.unc.edu/depts/sohp/sohpnew/Step-by-Step Guide to Oral HistoryJudith Moyerhttp://www.dohistory.org/on_your_own/toolkit/oralHistory.htmlDeveloped by historian and educator Judith Moyer, this thorough guide to oral history offers suggestions and strategies for collecting and preserving oral history. Topics range from an explanation of how and why to collect oral history to guidelines for planning and conducting interviews, including initial research, locating individuals, choosing equipment, and asking productive questions. Moyer also addresses a number of important conceptual and ethical issues related to conducting and using oral histories, including questions of accuracy, the limits of oral history, strategies for overcoming specific interview problems, and twenty questions to help interviewers learn from their experience. Selected BibliographyColes, Robert. Doing Documentary Work. New York: Oxford University Press, 1997.Dunaway, David K. and Willa K. Baum, eds. Oral History: An Interdisciplinary Reader, 2nd ed. Thousand Oaks, Calif.: Sage Publishers, 1996.Frisch, Michael. A Shared Authority: Essays on the Craft and Meaning of Oral and Public History. Albany: SUNY Press, 1991.Gluck, Sherna and Daphne Patai, eds. Women's Words: The Feminist Practice of Oral History. New York: Praeger, 1991.Grele, Ronald. Envelopes of Sound: The Art of Oral History, 2nd ed. New York: Praeger, 1991.“On Using Oral History Collections: An Introduction.” Journal of American History 74:2 (September 1987): 570-578.Linda Shopes, “Making Sense of Oral History,” page 22Hardy III, Charles and Alessandro Portelli. “I Can Almost See the Lights of Home—A Field Trip to Harlan County, Kentucky.” The Journal of Multimedia History 2 (1999).www.albany.edu/history_journals/jmmh.Jackson, Bruce. Fieldwork. Urbana: University of Illinois Press, 1987.Jeffrey, Jaclyn and Glenace Edwall, eds. Memory and History: Essays on Recalling and Interpreting Experience. Lanham, Md.: University Press of America, 1991.Journal of American History.Since 1987, the September issue of the journal has included a section of essays on oral history; typically, each essay identifies ways oral history interviews can enrich historical study of a given topic (e.g. the civil rights movement, education, farm women, etc.) and identifies important extant collections related to that topic.Oral History Review. The journal of the Oral History Association, published annually from 1973 to 1987 and biannually since then. Includes articles, interviews, review essays, and book and

media reviews related to the practice of oral history in a variety of settings and the use and interpretation of interviews for a variety of scholarly and public purposes. Perks, Robert, and Alistair Thomson. The Oral History Reader. New York: Routledge, 1998.Portelli, Alessandro. The Battle of Valle Giulia: Oral History and the Art of Dialogue . Madison: University of Wisconsin Press, 1997.The Death of Luigi Trastulli and Other Stories: Form and Meaning In Oral History . Albany: SUNY Press, 1991.Ritchie, Donald A. Doing Oral History. New York: Twayne Publishers, 1995.

ІІ. Методика оранизации устноисторических экспедиций с целью изучения конфессиональной жизни Южной Украины

Темы для обсуждения: Разработка концепции экспедиций. Выбор типа интервью, составление опросников. Подбор и подготовка интервьюеров. Определение круга

населенных пунктов и респондентов. Методы поиска респондентов. Фиксация, транскрибирование и обработка интервью.

Рекомендованная литература для чтения:

1. Усна історія Степової України / Запорізький край. — Запоріжжя: АА Тандем, 2008. — Т. 1. — 516 с.2. Усна історія: теорія та практика / Упорядники А. Бойко, С. Білівненко, Ю. Головко та інші. — Запоріжжя: Тандем-У, 2008.3. Трансформації релігійності населення в умовах полікультурного регіону (матеріали археографічних експедицій Північним Приазов’ям) / Упорядник І.І. Лиман. (Рукопись)

Напевно, у багатьох з тих, хто довго займається дослідженням певної історичної проблематики на основі писемних джерел і неодмінно стикається з браком інформації з того чи іншого питання, час від часу виникає думка на кшталт: «Ось би мати можливість поспитати у самих свідків подій, у сучасників!» Звичайно, якщо мова йде про події кількасотрічної давнини, така думка є не більше ніж нездійсненною фантазією. Втім, якщо йдеться про відносно недалекі від нас часи, про ХХ століття, подібна ідея вже не те що має шанс на реалізацію, а по можливості повинна бути втілена в життя, аби дослідник отримав у своє розпорядження якомога повніший, представницький комплекс джерел.

У вітчизняній історичній науці на сьогодні такий підхід поки що лише виборює право на існування, долаючи скептичне ставлення представників «офіційної, наукової історіографії» до усного історичного наративу.

Що стосується мене, то мій шлях до звернення до усної історії був досить довгим. Впродовж 18 років я досліджував історію православної Церкви на півдні України XVIII – cередини ХІХ століття. Зрозуміло, що з огляду на цю хронологію основою джерельної бази досліджень були саме писемні джерела — як корпус опублікованих матеріалів, так і неопубліковані документи, виявлені у 39 державних архівах, музеях, бібліотечних рукописних зібраннях України, Росії та Польщі. Результатами дослідження історії православної Церкви на півдні України стали реконструкція історичного розвитку православної Церкви в краї, визначення особливостей системи управління, церковно-територіального устрою Південної України, статусу духовенства Півдня, взаємин підлеглих духовного відомства з мирянами тощо.

Втім, у ході цієї роботи стало очевидним, що з огляду на специфіку документальних джерел їхні інформативні можливості недостатні для багатоаспектного вивчення саме проблем, пов’язаних із «народним християнством», духовним світом населення краю. А будь яке дослідження з історії Церкви буде залишатись великою мірою неповним, якщо не звернути увагу на ці проблеми. Адже трансформації церковно-територіального устрою, зміни законодавчої бази, діяльність органів єпархіальної влади становили і становлять важливий, але більше зовнішній бік релігійно-церковного комплексу, тоді як його сутністю був і залишається зміст релігійного життя на рівні парафії, родини, особи.

Значно ширші можливості (у порівнянні з можливостями законодавчих, актових, справочинних чи описово-статистичних джерел) для вивчення духовного світу населення Південної України відкриває використання усних свідчень. Зауважу, що тут я свідомо «протиставляю» «писемні» джерела, «писемні» документи і транскрипти інтерв’ю, «протиставляю» інтерв’ю з усної історії, матеріали історико-етнографічних, фольклорних, археографічних експедицій іншим типам історичних свідчень, як то матеріалам офіційного діловодства тощо. Хоча зважаючи на «агрегатний стан» транскрипти інтерв’ю, як і законодавчі, актові, справочинні та інші джерела можуть бути віднесені до документів та до писемних джерел (тут я опускаю проблеми дефініцій, пов’язані із визначенням писемного джерела, писемного документу і т. ін.).

Усвідомлення значення використання матеріалів усної історії обумовило звернення до археографічних праць дослідників ХІХ – початку ХХ ст., які свого часу збирали усні свідчення старожилів, що мешкали по селах Півдня. Мова йде передусім про праці Д. Яворницького та Я. Новицького. Побіжно зауважу, що оскільки чималий відсоток матеріалів, зібраних цими науковцями, і передусім Яковом Новицьким, до останнього часу залишався неопублікованим, співробітниками Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України та членами Запорізького наукового товариства ім. Я. Новицького, до дійсних членів — засновників якого я маю честь належати, були зроблені кроки в напрямку систематизації та публікації цих матеріалів. Як результат, сьогодні вже маємо видані у Запоріжжі кілька томів передбаченого як двадцятитомне зібрання творів Д. Яворницького і перші два томи зібрання праць Я. Новицького. У тому числі і праць, в яких вміщені усні свідчення щодо питань, пов’язаних із духовним життям населення краю.

З іншого боку, з 2000 року я мав змогу спостерігати за розгортанням археографічних експедицій Запорізького відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України та Запорізького наукового товариства ім. Я. Новицького під орудою їхнього незмінного ініціатора та організатора, і «по сумісництву» мого незмінного наукового керівника і консультанта професора А.В. Бойка. Фактично, на моїх очах був пройдений шлях від першої експедиції до с. Широкого, коли її організатори та учасники, не маючи ні необхідного теоретичного, ані практичного досвіду навпомацки випрацьовували методи проведення опитування, до створення Інституту усної історії Запорізького національного університету, який спромігся видати книгу «Усна історія: теорія та практика» і започаткувати серію «Усна історія Степової України».

Анатолій Васильович Бойко вже багато років «підбивав» мене започаткувати проведення археографічних експедицій на базі Бердянського державного педагогічного університету, де я працюю. Ця ідея почала втілюватись у життя з 2005 року, коли на роботу до БДПУ перейшла доцент В.М. Константінова — досвідчена учасниця запорозьких експедицій, починаючи з тієї самої експедиції до с. Широкого.

У тому ж 2005 році ми з В.М. Константіновою вже записали кілька інтерв’ю. Тоді і не малось на увазі проведення широкомасштабних експедицій, оскільки інтерв’ю проводились в рамках збору джерел для мого з Вікторією Миколаївною археографічного видання «Бердянська чоловіча гімназія (1901 – 1919 роки) // Матеріали з історії Бердянського державного педагогічного університету. Том ІІ» і написаної разом з В.М. Чопом монографії «“Вольный Бердянск”: місто в період анархістського соціального

експерименту (1918 – 1921 роки)». З огляду на тематику і хронологію цих робіт нами були опитані лише уродженки та мешканки Бердянська та Бердянського району, які були старшими за 100 років.

Для того ж, аби вийти за рамки окремих мініекспедицій і розпочати систематичні експедиції із залученням студентів, нам з В.М. Константіновою ще належало переконати університетське керівництво в тому, що ці експедиції будуть цікавими і корисними не лише для нас самих. Були потрібні вагомі аргументи. У тому числі — фінансова зовнішня підтримка.

Тож коли в 2006 році в Internet було натраплено на оголошення про конкурс на одержання короткотермінового ґранту в сфері гуманітарних наук Американської Ради Наукових Товариств (ACLS), я у аплікації виклав проект, в основі реалізації якого мало лежати саме проведення експедицій.

Назва проекту тоді була сформульована як «Трансформації релігійності населення в умовах полікультурного регіону (за матеріалами експедицій селами півдня України)». Звичайно, тема виникла не спонтанно і обдумувалась вже досить давно. Фактично, вона є логічним продовженням тих досліджень релігійної історії, які я проводжу починаючи з кінця 1980-х років. Щоправда, з двома важливими відмінностями. По-перше, тепер акцент мав бути зроблений не на писемних, як раніше, а на усних джерелах. По-друге, тепер я, що називається, «піднімався по хронології», маючи справу з масивом джерел, що стосуються переважно першої половини ХХ століття. Втім, тоді я вже не був новачком у цьому періоді, маючи досвід підготовки і двох згадуваних вище книг, і ряду інших праць, проблематика яких стосувалась саме ХХ століття. З іншого боку, небезпідставно передбачалось, що експедиції дадуть можливість зібрати матеріали і щодо більш віддаленого від нас періоду історії Південної України, того ж ХІХ а то й XVIII століття. Адже старожили могли повідомити родинні перекази, розповіді, почуті ними в дитинстві від їхніх дідів і бабусь, інших старих людей. Тож існувала потенційна можливість доповнити джерельну базу з історії православної Церкви на півдні України XVIII – cередини ХІХ століття. Безумовно, я був і залишаюсь цілком свідомий того, що така інформація перш за все не відбиває об’єктивну картину минулого, а більше каже про самого респондента (його духовний світ, систему цінностей тощо) і має використовуватись вкрай обережно, критично порівнюватися з даними, одержаними з інших джерел.

Викладений у 2006 році у заявці на ґрант проект був розрахований принаймні на кілька років і передбачав вирішення наступних завдань:

визначення найбільш перспективних з точку зору можливостей виявлення джерел з проблематики проекту населених пунктів;

підготовка та проведення експедицій;підготовка за результатами експедицій археографічних збірників;створення синтетичної праці щодо трансформацій релігійності населення в умовах

полікультурного регіону.Передбачалось, що безпосередньо ґрант ACLS дасть можливість реалізувати

впродовж року наступні складові зазначеного проекту:організація та проведення п’яти археографічних експедицій серед старожилів сіл

Південної України;підготовка тому археографічного видання «Трансформації релігійності населення в

умовах полікультурного регіону (матеріали експедицій селами Південної України)».Отже, одним з головних результатів проекту мало стати виявлення нових комплексів

джерел з духовної історії Південної України.І ось у травні 2007 року я одержав лист, яким директор інтернаціональних програм

Американської Ради Наукових Товариств Анджей Тимовські повідомив про надання мені короткотермінового ґранту в сфері гуманітарних наук, побажав успіхів і висловився в

тому дусі, що ця робота є важливою для майбутнього гуманітарної науки в моїй країні та регіоні.

Отже, з’явились і підтримка, і стимул для роботи. Настав час діяти. Однією з найважливіших складових підготовчо-організаційного етапу реалізації

наміченого стало формулювання можливих запитань усного опитування учасників археографічних експедицій.

Тут неабияк прислужився досвід, накопичений в ході археографічних експедицій Запорізького відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України та Запорізького наукового товариства ім. Я. Новицького. А.В. Бойко допоміг підкорегувати і розширити складений мною перелік запитань. До запитальника були включені цілі блоки, які вже були апробовані на практиці учасниками запорізьких експедицій. Маю надію, що і мої напрацювання виявились корисними для колег, адже ряд сформульованих мною запитань увійшов до «Напрямків можливих зовнішніх запитань усного опитування учасника археографічної експедиції»1.

Таким чином, запитальник поступово набув наступного вигляду:1. Назвіть своє прізвище, ім’я, по батькові (якщо жінка — то ще й дівоче

прізвище). Національність.2. Дата і місце народження (яке саме село, район, область).3. Яка Ваша освіта і професія?4. Як звали Ваших батька та матір, дідів та бабусь? Якої вони були

національності?5. А їх батьків знаєте? Звідки родом Ваші батьки, Ваші предки?6. Що вони розповідали і що Ви знаєте про населенні пункти, де вони

народилися? Вони самі переселилися чи разом з іншими? Скільки при цьому їм було років, чому вони це зробили?

7. Які існують у домі старі особливі речі, які передаються від старших до молодших (сімейні реліквії, ікони, Біблія)? Що про них відомо? Як і де зберігаються речі, які належали предкам?

8. Як ставились до віри Ваші батьки?9. Яке Ваше ставлення до віри? Розкажіть, що таке для Вас віра?10. Якого Ви віросповідання? 11. Розкажіть подокладніше, хто або яка подія вплинули на те, що Ви стали

віруючим (або невіруючим)?12. Де і коли Ви вперше почули про Бога? Як Ви його собі уявляли у дитинстві?

Ким він був для Вас?13. Чи дотримувались у Вашій родині обрядів (пости, Різдвяна кутя, Пасха...).

Розкажіть докладніше, що вважалось обов’язковим у дотриманні обрядів?14. Ваші батьки, бабусі і дідусі розповідали Вам, як слід дотримуватись якихось

релігійних обрядів? Пригадайте подокладніше, що саме вони розповідали?15. Пригадайте і опишіть, яким звичаям та обрядам Вас навчили мешканці інших

населених пунктів (яких саме)?16. Розкажіть, як у Вашому селі (населеному пункті) в часи Вашого дитинства та

молодості ставились до атеїстів? До віруючих? А до неправославних?17. Чи були Ви знайомі в часи Вашого дитинства та молодості з представниками

інших релігій? Якщо так, то опишіть подокладніше, що Вам сподобалось у їх звичаях, обрядах?

18. Що з цих звичаїв та обрядів представників інших вір Ви самі перейняли і почали застосовувати?

19. Опишіть, яке було ставлення у Вашому селі (населеному пункті) до іновірців. А

1 Усна історія Степової України / Запорізький край. — Запоріжжя: АА Тандем, 2008. — Т. 1. — С. XXXIX – LIII; Усна історія: теорія та практика / Упорядники А. Бойко, С. Білівненко, Ю. Головко та інші. — Запоріжжя: Тандем-У, 2008. — С. 47 – 76.

як до них ставились у Вашій родині?20. Чи були в часи Вашого дитинства та молодості у Вашому селі (населеному

пункті) люди, які перейшли в іншу віру? Розкажіть із прикладами, як до них ставились односельці (інші мешканці Вашого населеного пункту)?

21. Коли Ви були дитиною, у Вас в селі (населеному пункті) була церква? 22. Хто ходив до неї? Хтось із Вашої родини ходив до церкви, коли Ви були

молоді? Як Ви до цього ставились? А як ставились в селі до тих, хто ходив до церкви?23. Ви бували в часи Вашого дитинства та молодості в церквах інших сіл

(населених пунктів), і якщо так, то опишіть, чим служби в них відрізнялись від служб у Вашій церкві?

24. Розкажіть подокладніше, якими в часи Вашого дитинства та молодості були взаємини Ваші, Ваших родичів, знайомих із місцевим священиком? Яке було ставлення до нього? Чи у всьому селяни (інші мешканці Вашого населеного пункту) довірялись священику?

25. Розкажіть, що говорилось Вам у дитинстві та в юнацтві у школі про церкву, про церковні обряди? Наскільки це впливало на Вас і на Ваше ставлення до церкви?

26. Чи діяла у Вашому селі (населеному пункті) церква під час війни? Хто в ній правив службу? Як до цього ставились фашисти?

27. Чи відзначалися Вами релігійні свята під час війни? Якщо так, то як відзначалися?

28. Згадуючи минуле, скажіть, чи була необхідна церква людям у 1930 – 40-і роки? Якщо так, то навіщо?

29. Чи вважаєте Ви, що заборонні дії в радянські часи були ефективними і багато людей переставали вірити в Бога?

30. Як Ви гадаєте, чим замінювалась віра в Бога? У що в радянський час, в пору Вашої юності, люди продовжували вірити?

31. За якими прикметами визначали долю немовляти?32. Які обряди виконувалися після появи на світ нової людини? Які повір’я

пов’язані з народинами?33. Що бажали породіллі гості? Що дарували?34. Як проходили хрестини? Кого запрошували у куми? Як вони себе поводили?35. Які обряди, пов’язані зі сватанням, були у Вашому селі (населеному пункті)?

Що приносили із собою свати? Що говорили? Чим і як їх зустрічали? Як під час сватання поводила себе дівчина?

36. Як відбувалися оглядини?37. Хто і як запрошував на весілля? Як парубки і дівчата «прощалися» із

молодістю?38. Скільки днів тривало весілля? Як називалися ці дні? З чого починалося весілля,

як проходило і чим завершувалося? Які обряди виконувалися при цьому? В якій послідовності? Як прикрашали весільний стіл? Які страви готували? Чим обдаровували гостей?

39. Як одягалися молоді? Що від них вимагалося? В яких обрядах брали участь?40. Яка роль відводилася батькам молодих? Що вони повинні були робити під час

весілля? Які обряди виконували?41. Що дарували молодим? Як їх напучували? Які тости проголошували?42. Які весільні пісні відомі вам з молодості?43. Чи були поширені у Вашій місцевості колядування й щедрування на Різдво і

Новий рік? Розкажіть, як колядували? Хто ходить колядувати? До кого? Які колядки Ви знаєте? Як, хто і чим засіває першого дня Нового року? Що бажає господарям? Яку винагороду одержують колядки, засівальники?

44. Як і хто ворожив під Різдво, Новий рік, Хрещення? Які Ви знаєте ворожіння? Гадання?

45. Які повір’я пов’язані зі святими вечорами?46. Як у Вашій місцевості святкували масленицю? Які обряди виконували? Які

страви готували?47. Як зустрічали перших птахів і які повір’я пов’язувалися з ними? За якими

прикметами і в які дні намагалися визначити майбутню погоду, врожай?48. Як визначали час, коли потрібно було орати, сіяти, садити? Які обряди

виконувалися при цьому? Як святкували перший день вигону худоби на випас?49. Як постували у Вашій місцевості під час Великого посту? Чим харчувалися?50. Які обряди, хто саме виконував, зажинаючи хліб? Що робили з першим

снопом? Як святкували завершення жнив? Які дії виконувалися з останнім снопом? Чи залишали на полі невижаті стебла? Для чого? Які приказки, примовки, жарти пов’язані зі жнивами?

51. Які обряди справляли по завершенню будівництва? Які взагалі повір’я пов’язані з будівництвом житла?

52. Як святкувалися входини? Хто першим входив і що вносив у нову хату? 53. Які хатні обереги Ви знаєте? Хто вважався охоронцем житла? Як житло

захищали від злих сил?54. Опишіть свято Івана Купала, якими обрядами воно супроводжувалося в роки

Вашого дитинства та юнацтва? Які існували про нього легенди і повір’я? 55. Чи знаєте щось про знахарів і шептунів? Чи знали Ви таких людей? Який спосіб

життя вони вели? Як вони проводили лікування? Що при цьому говорили?56. Чи знаєте Ви шептання й замовлення проти хвороб? Які? Чи допомогли вони

комусь?57. Що Ви знаєте про лікувальну магію? Як у ній застосовується вода, вогонь,

земля, мінерали?58. Чи знаєте або чули щось про випадки раптового чудесного видужання?

Розкажіть про них. Яка причина цього?59. Чи жили у Вашому селі (населеному пункті) відьми, відьмаки? Яку шкоду вони

робили людям? Які вони з себе? Що треба знати людині, щоб уникнути їх впливу?60. Які були способи боротьби із нечистою силою?61. Які випадки, пов’язані із нечистою силою, Ви знаєте?62. Хто такий чорт? Він один чи їх багато? Що чули про русалку, лісовика,

водяника?63. Чи вірите Ви в русалок, оборотнів (перевертнів), вовкулаків, відьом та

відьмаків? Хто розповідав Вам в дитинстві і звідкіля Ви дізнавались про них? Чи дотримуєтеся Ви заходів захисту від цієї нечисті (відьом, домовиків, оборотнів) і яких саме? Чи вважаєте Ви, що ці заходи є дійовими?

64. А зараз у Вашому селі вірять у русалок, відьом, оборотнів (перевертнів), вовкулаків? Чи вживають заходів проти них?

65. Чи гадаєте, що бабки-шептухи можуть відробити пороблене відьмами?66. Чи вважаєте, що церква і віра захищає від нечисті — відьом, перевертнів та

інших?67. В радянські часи деякі партійні та радянські керівники дотримувались

церковних обрядів та таїнств, а як ставились вони до відьом, вовкулаків та іншої нечисті, чи робили спроби захистити себе від неї?

68. Чи було в роки Вашого дитинства та юнацтва в Вашому житті чи житті Ваших знайомих, родичів що-небудь незвичайне, надприродне, таке, що не можна було пояснити? Розкажіть про такі випадки подокладніше.

69. Розкажіть про добрі та погані прикмети, які існували у Вашій родині та селі (населеному пункті) в часи Вашого дитинства та юнацтва.

Важливо, що і сам цей запитальник, і в цілому хід реалізації проекту неодноразово обговорювався на ряді наукових зібрань, що дало змогу вносити певні корективи, уникати або виправляти деякі організаційні та методичні помилки.

Зокрема, корисною виявилась участь у Міжнародному конгресі Американської Ради Наукових Товариств (Харків, 4 – 7 жовтня 2007 р.), який був зосереджений, зокрема, на релігійній проблематиці. Після виступу з доповіддю «Трансформації релігійності населення в умовах полікультурного регіону», якою фактично презентувався мій проект, я одержав зауваження та поради від С. Плохія (Гарвардський університет), В.І. Ульяновського (Київський національний університет імені Тараса Шевченка), О.Ю. Турія (Український Католицький Університет) та ряду інших провідних закордонних і вітчизняних спеціалістів в царині історії Церкви або ж усної історії.

Невдовзі я отримав запрошення від О.Ю. Турія провести в грудні 2007 року в Інституті Історії Церкви Українського Католицького Університету семінар «Використання усних свідчень для дослідження історії православної Церкви на півдні України». В результаті я мав можливість не тільки ознайомити львів’ян з ходом реалізації проекту2, але і, скориставшись гостинністю УКУ і безпосередньо пана Турія, самому впродовж кількох днів ознайомитись із багаторічним досвідом фахівців Інституту Історії Церкви з фіксації та зберігання «живої історії» Української Греко-Католицької Церкви.

Впродовж першої половини 2008 року я мав нагоду інформувати про деякі результати проведення експедицій учасників наукових конференцій «Нижньодунайський регіон у XV – XX ст.: історичні, етнічні та культурні трансформації» (Одеса – Тульча, 7 – 11 травня) (тут йшлося про проведені нами інтерв’ю з нащадками козаків Азовського козацького війська — переселенців із Нижнього Придунав’я); «Північне Приазов’я у філософсько-історичному та філологічному вимірі» (Бердянськ, 15 – 16 травня) (де була здійснена спроба розглянути історію Північного Приазов’я, і, зокрема, його усну історію як складову історичної регіоналістики); «Усна історія в науковому дослідженні» (Запоріжжя, 23 – 24 травня). Найбільш плідною в плані обміну досвідом виявилась остання зі згаданих конференцій, організована Запорізьким національним університетом, Інститутом усної історії ЗНУ та Інститутом української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України. Виступивши і на пленарному, і на секційному засіданні, я разом із тим міг ближче познайомитись із підходами до вивчення усної історії, які існують у різних репрезентованих на конференції наукових осередках України.

Втім, якими б важливими не були контакти з фахівцями з історії Церкви, усної історії та апробація проекту на різноманітних наукових зібраннях, основна робота все ж велася в стінах Бердянського державного педагогічного університету і безпосередньо в хатах та на квартирах респондентів.

Вже на підготовчо-організаційному етапі реалізації проекту було прийнято рішення про звуження географічних рамок дослідження. Адже під терміном «Південна Україна» в історіографії традиційно розуміється територія трьох степових губерній — Катеринославської, Херсонської і Таврійської в кордонах 1805 р., яка сьогодні включає землі Одеської, Миколаївської, Херсонської, Кіровоградської, Запорізької, Дніпропетровської, Донецької областей, Автономної Республіки Крим і південно-східної частини Луганської області. А це — майже третина сучасної України! Тому, аби матеріали інтерв’ю були якомога більш репрезентативними, аби мати змогу сформувати представницький комплекс джерел усної історії з наміченої проблематики, було вирішено зосередитись на такому специфічному підрегіоні Південної України, яким є Північне Приазов’я.

Тут доречно звернути увагу на те, що у вітчизняній історичній науці немає усталеної думки стосовно визначення кількості та географічних меж регіонів і підрегіонів України. І це цілком природно, адже у кожному випадку відповідне визначення диктується

2 http :// www . ichistory . org / ukrsite / pages / seminar 1 d . php ? id =665&1=1

методологією, метою, завданнями, предметом, об’єктом, хронологічними рамками конкретного дослідження.

Таку ситуацію спостерігаємо і стосовно Північного Приазов’я. На сьогодні в історіографії так і немає одностайності щодо територіальних меж

Північного Приазов’я. Попри це, все в більшій кількості досліджень знаходимо звернення до окремих аспектів історії цього краю, причому самі ці дослідження виходять з тези, що Північне Приазов’я має характерні ознаки, які дають підстави виокремлювати його в специфічний підрегіон.

Разом із тим, немає підстав переоцінювати доробок з вивчення історії Північного Приазов’я.

При всій умовності класифікації історіографію історії Північного Приазов’я можна поділити на дві групи. Перша — це праці, які стосуються історії України, Російської імперії, Радянського Союзу в цілому і в яких сюжети стосовно нашого підрегіону є головним чином ілюстрацією процесів, що відбувались у державі в цілому. У абсолютній більшості ці праці написані науковцями, що живуть і працюють далеко за межами Приазов’я.

Друга група — праці, присвячені безпосередньо підрегіону. Цілком природно, що серед їх авторів чисельно переважають саме представники населення Приазов’я. Тут висока питома вага аматорських, краєзнавчих досліджень. Що ж стосується професійних істориків, які представляють наукові установи підрегіону, то їхній доробок у справі комплексного вивчення минулого Північного Приазов’я залишається досить скромним. Тоді як маріупольські науковці сконцентрували увагу переважно на вивченні історії грецького населення Маріупольщини, історики Мелітополя лише епізодично звертаються до сюжетів, що стосуються Північного Приазов’я в цілому (тут варто згадати передусім книгу «Народи Північного Приазов’я (етнічний склад та особливості побутової культури)»3. У наших найближчих російських сусідів, таганрогців, сюжети, які стосуються Приазов’я, також вивчаються фрагментарно і в абсолютній більшості мають краєзнавчий характер.

Отже, фактично, на сьогодні висвітлені лише окремі сюжети з історії Північного Приазов’я, або ж більш-менш комплексно досліджена історія окремих територіальних складових цього підрегіону.

За таких обставин можна вважати помітним прогресом те, що останніми роками робиться в справі вивчення історії Північного Приазов’я істориками Бердянського державного педагогічного університету. Тут почала формуватись наукова школа, представники якої займаються саме комплексом проблем, які стосуються безпосередньо минулого нашого підрегіону. Вже багато років у БДПУ проводяться міждисциплінарні наукові конференції «Мова та культура народів Північного Приазов’я». А 2008 року нами було організовано вже згадувану вище міжнародну конференцію «Північне Приазов’я у філософсько-історичному та філологічному вимірі», причому серед проблем, які на ній розглядались, було і визначення самого поняття «Північне Приазов’я». Матеріали конференції найближчим часом будуть опубліковані, тому немає сенсу їх переказувати; лише зазначу, що більшість учасників зібрання зійшлася на тому, що географічні рамки Північного Приазов’я в кордонах України визначаються територіями, прилеглими до Азовського моря –– частиною Херсонської, Запорізької, Донецької областей. Таке розуміння покладено і в основу реалізації проекту «Трансформації релігійності населення в умовах полікультурного регіону».

Крім територіальних рамок дослідження, належало визначитись із колом інтерв’юерів. Звичайно, ще на стадії подання заявки на ґрант декларувалось, що до реалізації проекту будуть залучені студенти БДПУ. Питання полягало в тому, кого саме зі студентів університету задіювати. Беззаперечно, що це мали бути лише студенти-

3 Народи Північного Приазов’я (етнічний склад та особливості побутової культури). — Запоріжжя: Просвіта, 1997. — 176 с.

історики, причому такі, що вже мають якщо не практичну, то хоча б теоретичну підготовку до проведення інтерв’ю.

Я мав у розпорядженні магістрантів і студентів-старшокурсників, які були повинні у 2007 – 2008 навчальному році писати під моїм керівництвом дипломні роботи. Аби підвищити зацікавленість цих інтерв’юерів у проекті, за спільною домовленістю їм були підібрані теми магістерських і дипломних, пов’язані саме з усною історією. Між іншим, для Бердянська, віддаленого від архівів і великих бібліотек, формування архіву матеріалів усної історії, яким могли б користуватись студенти при написанні своїх наукових та кваліфікаційних праць, є досить прийнятним виходом, який дозволяє при правильному підході забезпечити підготовку студентських робіт належної якості, що відзначаються і актуальністю, і новизною.

Аби розширити коло інтерв’юерів і покращити рівень їхньої підготовки, я об’єднав зусилля з доцентом В.М. Константіновою, яка в цей же час працювала над проектом «Феномен сприйняття урбанізаційних процесів у селянській традиції (за матеріалами польових експедицій по селах Північного Приазов’я)». Вікторія Миколаївна мала своїх магістрантів і дипломників, які займались усною історією; до того ж, вона керувала практикою студентів-істориків. Задля досягнення найоптимальнішого результату було налагоджене взаємовигідне співробітництво. Домовлено, що спільними зусиллями формується архів, до якого мають доступ всі зацікавлені студенти. А головне, учасники обох проектів беруть за основу проведення інтерв’ю запитальник, який включатиме і блоки, які стосуються трансформацій релігійності населення в умовах полікультурного регіону, і блоки, які мають відношення до феномену сприйняття урбанізаційних процесів в селянській традиції. Таким чином, кожен з нас отримав можливість вдвічі розширити коло охоплених населених пунктів і респондентів.

Безумовно, перед тим, як приступити до проведення самих експедицій, нам з Вікторією Миколаївною ще належало узгодити не тільки запитальники, але й методику організації та проведення опитування.

Важливо було визначитись з генеральною сукупною групою, з критеріями вибору респондентів. З огляду на завдання, які ставились кожним із нас, на територіальні рамки досліджень було вирішено опитувати лише осіб не молодших за 75 років, які народились у Північному Приазов’ї або переселились сюди в дитинстві чи юнацтві. В останньому випадку при задаванні питань слід було тактовно пояснювати респонденту, що нас цікавлять в першу чергу розповіді про той період, коли ця людина вже жила в Північному Приазов’ї, а її спогади про інші краї для нас важливі тоді, коли людина порівнює обряди, події, ставлення і т.д., які мали місце до і після її переїзду сюди. Причому при опитуванні слід зосередитись на подіях і спогадах, які стосуються періоду до 1945 року. Задля гендерної репрезентативності, з огляду на сучасну демографічну ситуацію із суттєвим переважання серед старожилів жінок, було домовлено, що серед опитаних кожним інтерв’юером мають бути присутні чоловіки. Специфіка тематики В.М. Константінової передбачала, що міські мешканці підходять для опитування лише в тому випадку, коли вони дитинство та молодість провели в селі, а вже потім переїхали до міста. Втім, для моєї проблематики цей критерій не був обов’язковим. Натомість для мене було вкрай важливо, аби серед респондентів були присутні представники якомога більшої кількості конфесій і національностей.

З останнім критерієм тісно пов’язані критерії вибору населених пунктів, у яких мали збиратись усно-історичні свідчення. Крім очевидної необхідності приналежності цих сіл, селищ, міст до Північного Приазов’я (хоча в кількох випадках цей критерій порушений, що зумовлено переселенням респондента за межі підрегіону вже в зрілому віці), повинні були бути представлені поселення не лише з українським населенням, але і такі, в яких переважають ті чи інші національні меншини. Разом із тим важливо, аби були представлені населені пункти різних типів, оскільки заради репрезентативності я вирішив

змінити початковий намір проводити опутування лише селян. Репрезентативність мала бути забезпечена і широкою географією охоплених населених пунктів у межах підрегіону.

Слід було визначитись і з методами пошуку респондентів. Тут було вирішено віддати перевагу приватному, а не архівно-документальному чи інституційному методу, хоча і останній у ряді випадків застосовувався також. Такий вибір був зумовлений тим, що ми свідомо зробили ставку переважно на проведення мобільних міні-експедицій, коли, як правило, одним-двома інтерв’юерами в одному населеному пункті опитувалось до двадцяти респондентів. Причому опитування в абсолютній більшості випадків доручались тим студентам, які самі були вихідцями з цього ж населеного пункту (тут добре прислужилась специфіка контингенту студентів БДПУ, яка полягає як раз у переважанні представників сіл, поселень та міст Північного Приазов’я). Тим самим певною мірою вирішувалась проблема довіри респондента до інтерв’юера: люди почували себе набагато впевненіше і розкутіше, були набагато відвертіші з молодими хлопцями та дівчатами, які були, що називається, «своїми», які фактично зростали на їх очах, з чиїми родичами вони були знайомі впродовж десятків років. В ряді випадків студенти брали інтерв’ю у своїх бабусь, дідів, прабабусь і прадідів. Попри побоювання, що родичі не захочуть розповідати членам своєї родини деякі подробиці свого життя, саме ці інтерв’ю виявились одними з найбільш докладних і відвертих. Зовсім не так приязно ставились сільські старожили до «чужих», за яких вони часто сприймали заїжджих не відомих їм раніше городян.

При виборі типу інтерв’ю було вирішено віддати перевагу інтерв’ю одноосібному, коли одночасно велося спілкування лише з одним респондентом. За кількома виключеннями, інтерв’ю проводились саме віч-на-віч, без присутності третіх осіб. Виключенням стали кілька опитувань, яке потребували присутності перекладача з болгарської. Опитувались одразу двоє респондентів лише в тих випадках, коли вони категорично відмовлялись спілкуватись по одному. Разом із тим, досить скоро ми відмовились від поширеної практики проведення кожного інтерв’ю групою з двох осіб. За умови проведення опитування родичем або знайомим це сприяло досягненню в ряді випадків ефекту задушевної розмови, коли наявність третього може лише відволікати, насторожувати та заважати, а не допомогти знайти підхід до людини і створити сприятливий мікроклімат. Аргументи ж прибічників інтерв’ювання саме двома особами4

не є вельми переконливими. Адже передбачається, що один веде опитування і виконує, власне, функцію співрозмовника, до якого, в основному, і звертаються опитувані, а інший стежить за якістю аудіозапису, робить необхідні записи у блокноті (наприклад, прізвища або географічні назви, які можуть нечітко прозвучати в аудіозапису)5. Втім, при наявності пристойних цифрових диктофонів завдання стеження за якістю аудіозапису і загроза «нечіткого звучання» останніх не є актуальними. Тож проведення інтерв’ю групою з двох осіб є доречним переважно в тих випадках, коли один із інтерв’юерів є досвідченим учасником експедицій і має на меті «продемонструвати клас» і одночасно «побачити в ділі» свого недосвідченого напарника.

За іншою типологією інтерв’ю, які планувалось проводити, мали відноситись до проблемних, тобто спрямованих на вивчення «переживання» людиною окремих історичних подій, ситуацій та явищ.

Нарешті, за характером питань інтерв’ю мали бути напівструктурованими, тобто при наявності запитальника вони містили відкриту фазу вільного оповідання. Причому інтерв’юери націлювались на те, щоб ця відкрита фаза охоплювала якомога більше компонентів інтерв’ю.

Отже, узгодивши таким чином методику організації та проведення опитування, ми з В.М. Константіновою вирішили не відкладати справу і вже в липні – серпні 2007 року скористатись студентською практикою аби одержати перші інтерв’ю і, головне,

4 Головко Ю. Настанови до проведення експедиційних опитувань // Усна історія Степової України / Запорізький край. — Запоріжжя: АА Тандем, 2008. — Т. 1. — С. XXXIІ.5 Там само.

апробувати і запитальник, і випрацювані підходи. І перший, і останні в цілому виявились достатньо адекватними і такими, що «спрацьовували». У той же час за результатами літньої апробації нами був внесений ряд коректив і в формулювання запитань, і в методи проведення інтерв’ю. А головне, що аудіозаписи й транскрипти перших інтерв’ю прислужились в якості матеріалу, на якому студенти вчились не повторювати помилки своїх попередників. А таких виявилось ой як багато! Тому, перш ніж розгортати широкомасштабні опитування, ми зосередились на інтенсивній теоретичній підготовці інтерв’юерів, що зайняло весь перший семестр 2007 – 2008 навчального року.

Тут не було достатньо знань з історії України, спеціальних історичних дисциплін та інших предметів, які студенти вчили раніше. Не було достатньо і кількаденного «масованого» інструктажу. Тому і при проведенні консультацій з дипломниками й магістрантами, і в рамках курсів «Історія Південної України», «Методологія та методи наукових досліджень», «Джерелознавство історії України» ми з Вікторією Миколаївною зробили акцент саме на методиці організації та проведення інтерв’ювання. Фактично, чотири-шість академічних годин кожного тижня в університетських аудиторіях проходило обговорення напрацювань вітчизняних і закордонних фахівців з усної історії. Була сформована і постійно продовжує поповнюватись відповідна база даних. В її основу покладено література (і на електронних, і на паперових носіях), люб’язно надана колегами із Запорізького відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України, Запорізького наукового товариства ім. Я. Новицького, фахівцями секції усної історії Східного інституту українознавства ім. Ковальських, Інституту Історії Церкви Українського Католицького Університету; матеріали, виявлені в результаті систематичного пошуку в мережі Internet.

А після того, як наприкінці грудня ми почали направляти наших інтерв’юерів у експедиції, вивчення літератури стало поєднуватись з практикою обговорення результатів цих експедицій, коли не лише їх учасники, але і всі, залучені до проектів, аналізують транскрипти, слухають аудіозаписи проведених інтерв’ю, обговорюють, що можна було б зробити (або, навпаки, не зробити), аби одержати більш повну інформацію, допомогти респонденту краще «розкритися», пригадати давно підзабуті подробиці.

Щодо технічного забезпечення проведення інтерв’ювання, то учасники експедицій користувались як власними, так і придбаними нами диктофонами. Те, що різні міні-експедиції проводились не одночасно, дало можливість якомога ефективніше використовувати наявний «технічний парк».

Їдучи в експедицію, кожен її учасник одержував роздруковану складену мною разом із В.М. Константіновою «Пам’ятку», в якій містяться рекомендації щодо проведення опитування з усної історії. «Пам’ятка» включає широкий спектр порад починаючи з суто технічних, організаційних і завершуючи психологічними.

Безумовно, ми цілком усвідомлювали, що попри наявність цієї «Пам’ятки», як і попри всю проведену підготовку, в процесі роботи інтерв’юери будуть стикатись з цілим рядом складностей, причини чого полягають, між іншим, і в самій природі інтерв’ю, адже кожне з них є унікальною, неповторною двосторонньою комунікацією, творчим процесом, хід якого не можна точно «прорахувати» наперед, як не можна і наперед визначити, користування якими конкретно техніками, прийомами і стратегіями призведе до одержання оптимального результату у випадку з кожним респондентом.

Оскільки записане на аудіоносії інтерв’ю є об’єктом спільного авторського права оповідача, інтерв’юера та установи, яку він представляє, кожний опитувач мав пропонувати кожному респонденту підписати угоду про зберігання та використання в наукових цілях матеріалів інтерв’ю. Її текст був складений за прикладом тексту угод, що використовуються секцією усної історії Східного інституту українознавства ім. Ковальських6:

6 Грінченко Г.Г. Усна історія: Методичні рекомендації з організації дослідження: Для студентів і аспірантів. — Х.: Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, 2007. — С. 26.

«Угода про зберігання та використання в наукових цілях матеріалів інтерв’юБердянський державний педагогічний університет

м. Бердянськ „ ”___________200_ р.1. Висловлюючи щиру подяку, Бердянський державний педагогічний університет

прийняв відПрізвище, ім’я, по батькові_____________________________________Адреса_____________________________________________________аудіозапис інтерв’ю, записаного в рамках проектів «Трансформації релігійності населення в умовах полікультурного регіону» і «Феномен сприйняття урбанізаційних процесів в селянській традиції».

2. Я підтверджую, що передав(ла) аудіозапис свого інтерв’ю Бердянському державному педагогічному університету для збереження й використання в наукових цілях. Я передаю Бердянському державному педагогічному університету усі права на використання аудіозапису мого інтерв’ю за винятком наступних обмежень по використанню (якщо вони є)_________________________________________________________________________________________________________________________

3. Мені відомо про те, що при наявності питань стосовно дослідницьких проектів «Трансформації релігійності населення в умовах полікультурного регіону» і «Феномен сприйняття урбанізаційних процесів в селянській традиції» я можу вступити в контакт із дослідником _________________________________ Бердянського державного педагогічного університету за адресою: БДПУ, корп. 1, вул. Шмідта, 4, м. Бердянськ.

Інтерв’юер Респондент»Відмічу, що при підписанні таких угод вже вкотре прислужилась практика

проведення інтерв’ю з односельцями та родичами, адже відомо, з якою підозрою ставляться старі люди до підписання будь яких документів, а особливо тих, які пропонуються невідомими їм особами.

Принципово важливо, що кожен інтерв’юер був зобов’язаний власноруч невідкладно, «по гарячих слідах», по свіжій пам’яті набрати транскрипт проведеного ним інтерв’ю. Загалом же по завершенню експедиції (або експедицій, оскільки в багатьох випадках студенти проводили опитування впродовж кількох приїздів до населеного пункту) кожен мав здати по кожному проведеному інтерв’ю папку, яка включає:

1. Касети (диск) із аудіозаписом інтерв’ю.2. Дискету (диск) з дослівним транскриптом інтерв’ю (правила транскрибування

кожен одержує заздалегідь, разом із «Пам’яткою»).3. Щоденник інтерв’юера (складається після кожного опитування в той же день; в

щоденнику інтерв’юер зазначає, як він дізнався про респондента; хто його з ним познайомив; як респондент зустрів (радісно, з готовністю відповідати, насторожено, вороже тощо); чи був хтось ще присутній під час інтерв’ю; в якій обстановці проходило інтерв’ю; які враження у студента залишились після інтерв’ю тощо).

4. Угоду про зберігання та використання в наукових цілях матеріалів інтерв’ю.5. Фотографії респондентів.6. Мемуари, щоденники, інші документи, надані респондентом (по можливості).Після одержання кожної такої папки вже наступала черга моя і В.М. Константінової

звіряти відповідність аудіозаписам кожного слова в набраних транскриптах. В результаті на квітень 2008 року в розпорядженні учасників обох проектів вже був

сформований комплекс джерел усної історії. Студенти, магістранти тепер могли завершувати свої дипломні та магістерські, а я — приступити безпосередньо до підготовки інтерв’ю до публікації. Адже хоча одержаний ґрант і не передбачав видання книги, я планував взяти участь у конкурсі на ґрант ACLS в підтримку публікацій, аби завершити розпочату справу виявлення та введення до наукового обігу комплексу джерел

усної історії з тематики «Трансформації релігійності населення в умовах полікультурного регіону»...

Я навмисно так докладно зупинився на відвертому викладенні перипетій історії підготовки цієї книги, фіксації етапів пройденого шляху. Шляху, сповненого і рутинної роботи, і серйозних розмірковувань, і залагодження безлічі організаційних питань. Шляху, вельми симптоматичного для сучасної історіографічної ситуації.

Певною мірою це є слідуванням вже давно існуючій і у вітчизняній, і в зарубіжній історіографії традиції в передмові до книги хоча б стисло, кількома реченнями описувати передісторію її появи. Традиції, яка склалась і підтримується далеко не випадково. Причиною тому — не лише бажання саморефлексії автора чи упорядника, його певна ностальгія за «славними часами» напруженої, а головне, плідної праці в архівах, бібліотеках, «в полі» або у своєму кабінеті. Не тільки прагнення (яке, скажімо відверто, досить прозоро іноді проглядає в деяких працях) гіпертрофовано змалювати «велич задуму» і зусилля, витрачені на його реалізацію. Не лише цілком природне і шляхетне бажання віддати моральні борги всім тим, хто був так чи інакше залучений до реалізації проекту. Набагато важливішим є те, що викладення самим автором чи упорядником мотивації, з якої він звернувся до вивчення певної проблеми, опис етапів та інструментарію роботи, врешті-решт, згадки про тих, хто своїми порадами чи практичною допомогою зробив внесок у справу підготовки видання, дозволяють читачеві більш адекватно сприймати книгу і, можливо, скористатись викладеним досвідом для проведення власних досліджень.

ІІІ. Картина конфессиональной жизни Южной Украины по материалам устной истории

Темы для обсуждения: Взаимоотношения между конфессиями в регионе. Взаимопроникновение религиозной культуры. Проявления

религиозного синкретизма. Специфика отдельных локальных конфессиональных групп

региона. Обрядность различных конфессиональных групп региона. Демонология в восприятии конфессиональных групп.

Источники для чтения:№ 1. — 2008 р., січень 22. — с. Приморське Першотравневого району Донецької області. — Інтерв’ю з Петровською Варварою Григоріївною, 1921 року народження, мешканкою с. Приморське Донецької області, проведене Ковшаровою Дар’єю Сергіївною (БДПУ).№ 2. — 2008 р., лютий 2. — с. Приморське Першотравневого району Донецької області. — Інтерв’ю із Заболотським Олександром Вікторовичем, 1916 року народження, мешканцем с. Приморське Донецької області, проведене Ковшаровою Дар’єю Сергіївною (БДПУ).№ 3. — 2008 р., січень 24. — с. Приморське Першотравневого району Донецької області. — Інтерв’ю з Кашковою Верою Миколаївною, 1922 року народження, мешканкою с. Приморське Донецької області, проведене Ковшаровою Дар’єю Сергіївною (БДПУ).№ 4. — 2008 р., січень 23. — с. Приморське Першотравневого району Донецької області. — Інтерв’ю з Щербак Катериною Іванівною, 1924 року народження, мешканкою с. Приморське Донецької області, проведене Ковшаровою Дар’єю Сергіївною (БДПУ).№ 5. — 2008 р., січень 3. — с. Тополине Володарського району Донецької області. — Інтерв’ю з Перехрест Оленою Георгіївною, 1928 року народження, мешканкою с. Тополине Донецької області, проведене Варава Оленою Олександрівною (БДПУ).№ 6. — 2008 р., січень 13. — с. Стародубовка Володарського району Донецької області. — Інтерв’ю з Коваленко Надією Тимофіївною, 1933 року народження, мешканкою с. Стародубовка Донецької області, проведене Холод Анастасією Анатоліївною (БДПУ).

№ 7. — 2008 р., січень 5. — с. Стародубовка Володарського району Донецької області. — Інтерв’ю з Литвин Аллою Олександрівною, 1933 року народження, мешканкою с. Стародубовка Донецької області, проведене Холод Анастасією Анатоліївною (БДПУ). № 8. — 2008 р., січень 10. — с. Стародубовка Володарського району Донецької області. — Інтерв’ю з Юрченко Марією Дмитрівною, 1932 року народження, мешканкою с. Стародубовка Донецької області, проведене Холод Анастасією Анатоліївною (БДПУ). № 9. — 2008 р., січень 18. — с. Октябр Великоновосілківського району Донецької області. — Інтерв’ю з Колядою Валентиною Митрофанівною, 1930 року народження, мешканкою с. Октябр Донецької області, проведене Васєніною Валентиною Сергіївною (БДПУ). № 10. — 2008 р., січень 15. — с. Октябр Великоновосілківського району Донецької області. — Інтерв’ю з Карлаш Марією Василівною, 1925 року народження, мешканкою с. Октябр Донецької області, проведене Васєніною Валентиною Сергіївною (БДПУ). № 11. — 2008 р., січень 24. — с. Октябр Великоновосілківського району Донецької області. — Інтерв’ю з Давидовим Георгієм Костянтиновичем, 1928 року народження, мешканкою с. Октябр Донецької області, проведене Васєніною Валентиною Сергіївною (БДПУ). № 12. — 2008 р., січень 28. — с. Октябр Великоновосілківського району Донецької області. — Інтерв’ю з Аврамовою Сарою Михайлівною, 1928 року народження, мешканкою с. Октябр Донецької області, проведене Васєніною Валентиною Сергіївною (БДПУ). № 13. — 2008 р., січень 19. — с. Октябр Великоновосілківського району Донецької області. — Інтерв’ю з Першак Марією Федотівною, 1918 року народження, мешканкою с. Октябр Донецької області, проведене Васєніною Валентиною Сергіївною (БДПУ). № 14. — 2008 р., січень 21. — с. Стародубовка Володарського району Донецької області. — Інтерв’ю з Соломатіною Вірою Дмитрівною, 1924 року народження, мешканкою м. Павлоград Дніпропетровської області, проведене Холод Анастасією Анатоліївною (БДПУ). № 15. — 2008 р., січень 4. — c. Солодководне Розівського району Запорізької області. — Інтерв’ю з Матвієнко Вірою Петрівною, 1925 року народження, мешканкою c. Солодководне Запорізької області, проведене Олійник Юлією Василівною (БДПУ).№ 16. — 2008 р., січень 25. — c. Солодководне Розівського району Запорізької області. — Інтерв’ю з Самійленко Катериною Петрівною, 1928 року народження, мешканкою c. Солодководне Запорізької області, проведене Олійник Юлією Василівною (БДПУ).№ 17. — 2008 р., січень 22. — c. Кобильне Розівського району Запорізької області. — Інтерв’ю з Божко Галиною Матвіївною, 1921 року народження, мешканкою c. Кобильне Запорізької області, проведене Олійник Юлією Василівною (БДПУ).№ 18. — 2008 р., січень 23. — c. Кобильне Розівського району Запорізької області. — Інтерв’ю з Галенко Ольгою Микитівною, 1928 року народження, мешканкою c. Кобильне Запорізької області, проведене Олійник Юлією Василівною (БДПУ).№ 19. — 2008 р., січень 24. — c. Кобильне Розівського району Запорізької області. — Інтерв’ю з Олійник Лідією Іванівною, 1930 року народження, мешканкою c. Кобильне Запорізької області, проведене Олійник Юлією Василівною (БДПУ).№ 20. — 2008 р., січень 22. — c. Кобильне Розівського району Запорізької області. — Інтерв’ю з Плотником Василем Дмитровичем, 1927 року народження, мешканцем c. Кобильне Запорізької області, проведене Олійник Юлією Василівною (БДПУ).№ 21. — 2008 р., лютий 10. — с. Миколаївка Бердянського району Запорізької області. — Інтерв’ю з Руднєвою Гізеллю Іванівною, 1933 року народження, мешканкою с. Миколаївка Запорізької області, проведене Сморигою Сергієм Олександровичем (БДПУ). № 22. — 2008 р., січень 15. — м. Бердянськ Запорізької області. — Інтерв’ю з Єременко Катериною Денисівною, 1927 року народження, мешканкою м. Бердянськ Запорізької області, проведене Ромасько Єлизаветою Юріївною (БДПУ). № 23. — 2008 р., січень 26. — м. Бердянськ Запорізької області. — Інтерв’ю з Опокою Валентиною Миколаївною, 1925 року народження, мешканкою м. Бердянськ Запорізької області, проведене Ромасько Єлизаветою Юріївною (БДПУ).№ 24. — 2008 р., січня 20. — м. Бердянськ Запорізької області. — Інтерв’ю з Пшеничною Валентиною Георгіївною, 1927 року народження, мешканкою м. Бердянськ Запорізької області, проведене Ромасько Єлизаветою Юріївною (БДПУ). № 25. — 2008 р., січень 21. — м. Бердянськ Запорізької області. — Інтерв’ю з Щербиною Галиною Опанасівною, 1921 року народження, мешканкою Бердянськ Запорізької області, проведене Сопотницькою Ганною Юріївною (БДПУ).

№ 26. — 2008 р., січень 22. — м. Бердянськ Запорізької області. — Інтерв’ю з Мітєвою Валентиною Лазарівною, 1928 року народження, мешканкою Бердянськ Запорізької області, проведене Сопотницькою Ганною Юріївною (БДПУ). № 27. — 2008 р., січень 22. — м. Бердянськ Запорізької області. — Інтерв’ю з Сопотницьким Дмитром Георгійовичем, 1918 року народження, мешканцем м. Бердянськ Запорізької області, проведене Сопотницькою Анною Юріївною (БДПУ). № 28. — 2008 р., січень 19. — м. Бердянськ Запорізької області. — Інтерв’ю з Барановою Галиною Іванівною, 1924 року народження, мешканкою м. Бердянськ Запорізької області, проведене Хімченком Олександром Сергійовичем (БДПУ).№ 29. — 2008 р., січень 15. — м. Бердянськ Запорізької області. — Інтерв’ю з Коваль Тетяною Павлівною, 1915 року народження, мешканкою м. Бердянськ Запорізької області, проведене Карімовою Катериною Володимирівною (БДПУ).№ 30. — 2008 р., січень 22. — м. Бердянськ Запорізької області. — Інтерв’ю з Дмитрик Софією Іванівною, 1926 року народження, мешканкою м. Бердянськ Запорізької області, проведене Карімовою Катериною Володимирівною (БДПУ).№ 31. — 2008 р., січень 24. — м. Бердянськ Запорізької області. — Інтерв’ю з Кобилешною Ольгою Михайлівною, 1921 року народження, мешканкою м. Бердянськ Запорізької області, проведене Карімовою Катериною Володимирівною (БДПУ). № 32. — 2008 р., січень 27. — м. Бердянськ Запорізької області. — Інтерв’ю з Щербиною Мариною Миколаївною, 1916 року народження, мешканкою м. Бердянськ Запорізької області, проведене Карімовою Катериною Володимирівною (БДПУ). № 33. — 2008 р., січень 28. — м. Бердянськ Запорізької області. — Інтерв’ю з Корневим Сергієм Олексійовичем, 1926 року народження, мешканцем м. Бердянськ Запорізької області, проведене Карімовою Катериною Володимирівною (БДПУ). № 34. — 2008 р., січень 7. — м. Бердянськ Запорізької області. — Інтерв’ю з Юрко Олександром Васильовичем, 1916 року народження, мешканцем м. Бердянськ Запорізької області, проведене Іванюхою Станіславом Олександровичем (БДПУ).№ 35. — 2007 р., серпень 23. — м. Бердянськ Запорізької області. — Інтерв’ю з Драй Петром Андрійовичем, 1914 року народження, мешканцем м. Бердянськ Запорізької області, проведене Гнибідою Євгеном Володимировичем (БДПУ). № 36. — 2007 р., серпень 25. — м. Бердянськ Запорізької області. — Інтерв’ю з Мазенко Надією Романівною, 1915 року народження, мешканкою м. Бердянськ Запорізької області, проведене Гнибідою Євгеном Володимировичем (БДПУ). № 37. — 2007 р., липень 28. — м. Бердянськ Запорізької області. — Інтерв’ю із Завадько Клавдією Антонівною, 1926 року народження, мешканкою м. Бердянськ Запорізької області, проведене Гнибідою Євгеном Володимировичем (БДПУ).№ 38. — 2007 р., липень 15. — м. Бердянськ Запорізької області. — Інтерв’ю з Шелудченко Лінарією Іванівною, 1927 року народження, мешканкою м. Бердянськ Запорізької області, проведене Тадиущук Олександрою Вікторівною (БДПУ). № 39. — 2007 р., листопад, 8. — м. Бердянськ Запорізької області. — Інтерв’ю з Чухвановою Юлією Пилипівною, 1927 року народження, мешканкою м. Бердянськ Запорізької області, проведене Тадиущук Олександрою Вікторівною (БДПУ). № 40. — 2008 р., січень 8. — м. Бердянськ Запорізької області. — Інтерв’ю з Милай Марією Трифонівною, 1931 року народження, мешканкою м. Бердянськ Запорізької області, проведене Трухановою Іриною Володимирівною (БДПУ). № 41. — 2008 р., січень 13. — м. Бердянськ Запорізької області. — Інтерв’ю з Тахтаджиєвою Ганною Дмитрієвною, 1923 року народження, мешканкою м. Бердянськ Запорізької області, проведене Трухановою Іриною Володимирівною (БДПУ). № 42. — 2008 р., січень 11. — м. Бердянськ Запорізької області. — Інтерв’ю з Козирєвим Іваном Михайловичем, 1915 року народження, мешканцем м. Бердянськ Запорізької області, проведене Трухановою Іриною Володимирівною (БДПУ). № 43. — 2008 р., березень 7. — м. Бердянськ Запорізької області. — Інтерв’ю з Бурлаковою Степанидою Федорівною, 1914 року народження, мешканкою м. Бердянськ Запорізької області, проведене Міненко Євгенією Миколаївною (БДПУ). № 44. — 2008 р., січень 31. — м. Бердянськ Запорізької області. — Інтерв’ю з Вертепорох Вірою Миколаївною, 1930 року народження, мешканкою м. Бердянськ Запорізької області, проведене Міненко Євгенією Миколаївною (БДПУ).

№ 45. — 2008 р., січень 24. — м. Бердянськ Запорізької області. — Інтерв’ю зі Штокаловою Раїсою Іванівною, 1930 року народження, мешканкою м. Бердянськ Запорізької області, проведене Міненко Євгенією Миколаївною (БДПУ). № 46. — 2008 р., січень 30. — м. Бердянськ Запорізької області. — Інтерв’ю з Михайловою Вірою Григорівною, 1927 року народження, мешканкою м. Бердянськ Запорізької області, проведене Міненко Євгенією Миколаївною (БДПУ). № 47. — 2008 р.,квітень 7. — м. Бердянськ Запорізької області. — Інтерв’ю з Сидоренко Варварою Михайлівною, 1931 року народження, мешканкою м. Бердянськ Запорізької області, проведене Сидоренком Артемом Ігоровичем (БДПУ). № 48. — 2008 р., квітень 9. — м. Бердянськ Запорізької області. — Інтерв’ю з Сук Ольгою Олександрівною, 1931 року народження, мешканкою м. Бердянськ Запорізької області, проведене Сидоренком Артемом Ігоровичем (БДПУ). № 49. — 2008 р., лютий 3. — с. Роза Бердянського району Запорізької області. — Інтерв’ю зі Скулінець Оленою Іванівною, 1929 року народження, мешканкою с. Роза Запорізької області, проведене Міненко Євгенією Миколаївною (БДПУ). № 50. — 2008 р., січень 3. — с. Берестове Бердянського району Запорізької області. — Інтерв’ю з Марченко Софією Федорівною, 1932 року народження, мешканкою с. Берестове Запорізької області, проведене Бобро Оксаною Миколаївною (БДПУ).№ 51. — 2008 р., січень 5. — с. Берестове Бердянського району Запорізької області. — Інтерв’ю з Гальченко Поліною Василівною, 1925 року народження, мешканкою с. Берестове Запорізької області, проведене Бобро Оксаною Миколаївною (БДПУ).№ 52. — 2008 р., січень 12. — с. Берестове Бердянського району Запорізької області. — Інтерв’ю з Онищенко Марфою Савічною, 1922 року народження, мешканкою с. Берестове Запорізької області, проведене Бобро Оксаною Миколаївною (БДПУ).№ 53. — 2008 р., січень 24. — с. Берестове Бердянського району Запорізької області. — Інтерв’ю з Хайло Марією Андріївною, 1929 року народження, мешканкою с. Берестове Запорізької області, проведене Бобро Оксаною Миколаївною (БДПУ).№ 54. — 2008 р., січень 30. — с. Берестове Бердянського району Запорізької області. — Інтерв’ю з Пінчуком Павлом Федоровичем, 1929 року народження, мешканцем с. Берестове Запорізької області, проведене Бобро Оксаною Миколаївною (БДПУ).№ 55. — 2008 р., січень 20. — c. Берестове Бердянського району Запорізької області. — Інтерв’ю з Безуглою Софією Іванівною, 1917 року народження, мешканкою c. Берестове Запорізької області, проведене Суницьким Сергієм Сергійовичем (БДПУ). № 56. — 2008 р., січень 17. — c. Берестове Бердянського району Запорізької області. — Інтерв’ю з Марченко Марією Василівною, 1914 року народження, мешканкою c. Берестове Запорізької області, проведене Суницьким Сергієм Сергійовичем (БДПУ). № 57. — 2008 р., січень 16. — c. Берестове Бердянського району Запорізької області. — Інтерв’ю з Тимошенко Прасковією Іванівною, 1928 року народження, мешканкою c. Берестове Запорізької області, проведене Суницьким Сергієм Сергійовичем (БДПУ). № 58. — 2008 р., січень 18. — c. Берестове Бердянського району Запорізької області. — Інтерв’ю з Чмирем Миколою Йосиповичем, 1925 року народження, мешканцем c. Берестове Запорізької області, проведене Суницьким Сергієм Сергійовичем (БДПУ). № 59. — 2007 р., липень 27. — с. Берестове Бердянського району Запорізької області. — Інтерв’ю з Орищенко Марією Савівною, 1922 року народження, мешканкою с. Берестове Запорізької області, проведене Ручкою Артемом Олександровичем (БДПУ). № 60. — 2007 р., серпень 25. — с. Берестове Бердянського району Запорізької області. — Інтерв’ю з Маленко Зоєю Макарівною, 1917 року народження, мешканкою с. Берестове Запорізької області, проведене Ручкою Артемом Олександровичем (БДПУ). № 61. — 2008 р., січень 9. — с. Андрівка Бердянського району Запорізької області. — Інтерв’ю з Бондаренко Ганною Нікітічною, 1928 року народження, мешканкою с. Андрівка Запорізької області, проведене Бонжуковою Юлією Євгенівною (БДПУ).№ 62. — 2008 р., січень 12. — с. Андрівка Бердянського району Запорізької області. — Інтерв’ю з Бончевою Катериною Іванівною, 1922 року народження, мешканкою с. Андрівка Запорізької області, проведене Бонжуковою Юлією Євгенівною (БДПУ).№ 63. — 2008 р., січень 16. — с. Андрівка Бердянського району Запорізької області. — Інтерв’ю з Георгіновою Соломією Юхимівною, 1925 року народження, мешканкою с. Андрівка Запорізької області, проведене Бонжуковою Юлією Євгенівною (БДПУ).

№ 64. — 2008 р., січень 9. — с. Андрівка Бердянського району Запорізької області. — Інтерв’ю з Кіровою Євдокієї Петрівною, 1918 року народження, Малярчук Ольгою Іванівною, 1925 року народження, Бонжуковою Ганною Андріївною, 1929 року народження, мешканками с. Андрівка Запорізької області, проведене Бонжуковою Юлією Євгенівною (БДПУ).№ 65. — 2008 р., січень 16. — с. Андрівка Бердянського району Запорізької області. — Інтерв’ю з Кюрчевим Дмитром Івановичем, 1922 року народження, мешканцем с. Андрівка Запорізької області, проведене Бонжуковою Юлією Євгенівною (БДПУ).№ 66. — 2008 р., січень 19. — c. Андрівка Бердянського району Запорізької області. — Інтерв’ю з Вірьовкіною Ганною Миколаївною, 1925 року народження, мешканкою c. Андрівка Запорізької області, проведене Назаровим Петром Олександровичем (БДПУ).№ 67. — 2008 р., січень 12. — c. Андрівка Бердянського району Запорізької області. — Інтерв’ю з Кірковою Поліною Дмитрівною, 1913 року народження, мешканкою c. Андрівка Запорізької області, проведене Назаровим Петром Олександровичем (БДПУ).№ 68. — 2008 р., січень 6. — c. Андрівка Бердянського району Запорізької області. — Інтерв’ю з Маджаровим Дем’яном Христофоровичем, 1915 року народження, мешканцем c. Андрівка Запорізької області, проведене Назаровим Петром Олександровичем (БДПУ).№ 69. — 2008 р., січень 28. — c. Трояни Бердянського району Запорізької області. — Інтерв’ю з Адамовою Євдокією Петрівною, 1926 року народження, мешканкою c. Трояни Запорізької області, проведене Пелівановою Катериною Вікторівною (БДПУ). (Переклад з болгарської)№ 70. — 2008 р., січень 28. — c. Трояни Бердянського району Запорізької області. — Інтерв’ю з Кириловою Іриною Іванівною, 1908 року народження, мешканкою c. Трояни Запорізької області, проведене Пелівановою Катериною Вікторівною (БДПУ). (Переклад з болгарської)№ 71. — 2008 р., січень 28. — c. Трояни Бердянського району Запорізької області. — Інтерв’ю з Тельчаровою Валентиною Семенівною, 1932 року народження, мешканкою c. Трояни Запорізької області, проведене Пелівановою Катериною Вікторівною (БДПУ). (Переклад з болгарської)№ 72. — 2008 р., січень 18. — c. Трояни Бердянського району Запорізької області. — Інтерв’ю з Чердаклієвою Лукерією Михайлівною, 1925 року народження, мешканкою c. Трояни Запорізької області, проведене Пелівановою Катериною Вікторівною (БДПУ). (Переклад з болгарської)№ 73. — 2008 р., січень 29. — c. Трояни Бердянського району Запорізької області. — Інтерв’ю з Тельчаровою Марією Дмитрівною, 1933 року народження, мешканкою c. Трояни Запорізької області, проведене Стороженко Тетяною Володимирівною (БДПУ). (Переклад з болгарської)№ 74. — 2008 р., січень 17. — c. Трояни Бердянського району Запорізької області. — Інтерв’ю з Венцевою Євдокією Іванівною, 1925 року народження, мешканкою c. Трояни Запорізької області, проведене Стороженко Тетяною Володимирівною (БДПУ). № 75. — 2008 р., січень 29. — c. Трояни Бердянського району Запорізької області. — Інтерв’ю з Чердаклієвим Георгієм Степановичем, 1928 року народження, і Чердаклієвою Катериною Іванівною, 1931 року народження, мешканцями c. Трояни Запорізької області, проведене Стороженко Тетяною Володимирівною (БДПУ). (Переклад з болгарської)№ 76. — 2008 р., січень 29. — c. Трояни Бердянського району Запорізької області. — Інтерв’ю з Тільки Ганною Костянтинівною, 1918 року народження, мешканкою c. Трояни Запорізької області, проведене Стороженко Тетяною Володимирівною (БДПУ). № 77. — 2008 р., січень 30. — c. Трояни Бердянського району Запорізької області. — Інтерв’ю з Соповою Ольгою Степанівною, 1933 року народження, мешканкою c. Трояни Запорізької області, проведене Стороженко Тетяною Володимирівною (БДПУ). № 78. — 2008 р., січень 4. — с. Андріївка Бердянського району Запорізької області. — Інтерв’ю з Дахно Ольгою Андріївною, 1931 року народження, мешканкою с. Андріївка Запорізької області, проведене Бондаренко Русланою Олександрівною (БДПУ).№ 79. — 2008 р., січень 4. — с. Андріївка Бердянського району Запорізької області. — Інтерв’ю з Різник Любов’ю Макарівною, 1927 року народження, мешканкою с. Андріївка Запорізької області, проведене Бондаренко Русланою Олександрівною (БДПУ).№ 80. — 2008 р., січень 7. — с. Андріївка Бердянського району Запорізької області. — Інтерв’ю з Дахно Катериною Андріївною, 1926 року народження, мешканкою с. Андріївка Запорізької області, проведене Бондаренко Яною Олександрівною (БДПУ).№ 81. — 2008 р., січень 10. — с. Андріївка Бердянського району Запорізької області. — Інтерв’ю з Калюжною Галиною Лаврентівною, 1930 року народження, мешканкою с. Андріївка Запорізької області, проведене Бондаренко Яною Олександрівною (БДПУ).

№ 82. — 2008 р., січень 4. — с. Андріївка Бердянського району Запорізької області. — Інтерв’ю з Костенко (Пучкою) Ніною Карпівною, 1926 року народження, мешканкою с. Андріївка Запорізької області, проведене Бондаренко Яною Олександрівною (БДПУ).№ 83. — 2008 р., січень 4. — с. Андріївка Бердянського району Запорізької області. — Інтерв’ю з Ніколаєнко Ніною Тимофіївною, 1931 року народження, мешканкою с. Андріївка Запорізької області, проведене Бондаренко Яною Олександрівною (БДПУ).№ 84. — 2008, квітень 20. — с. Шевченкове Бердянського району Запорізької області. — Інтерв’ю з Кубрак Валентиною Іванівною,??? року народження, мешканкою с. Шевченкове Запорізької області, проведене Загребельною Алою Борисівною (БДПУ).№ 85. — 2008, січень 29. — с. Шевченкове Бердянського району Запорізької області. — Інтерв’ю з Саранською Раїсою Іванівною, 1932 року народження, мешканкою с. Шевченкове Запорізької області, проведене Загребельною Алою Борисівною (БДПУ).№ 86. — 2008, січень 26. — с. Шевченкове Бердянського району Запорізької області. — Інтерв’ю з Жейновим Пилипом Васильовичем, 1925 року народження, мешканцем с. Шевченкове Запорізької області., проведене Загребельною Алою Борисівною (БДПУ).№ 87. — 2008, лютий 3. — с. Шевченкове Бердянського району Запорізької області. — Інтерв’ю із Загребельною Раїсою Михайлівною, 1933 року народження, мешканкою с. Шевченкове Запорізької області, проведене Загребельною Алою Борисівною (БДПУ).№ 88. — 2007 р., грудень 30. — с. Мар’янівка Куйбишевсього району Запорізької області. — Інтерв’ю з Омельченко Ганною Полієктівною, 1930 року народження, мешканкою с. Мар’янівка Запорізької області, проведене Зброєю Оксаною Сергіївною (БДПУ).№ 89. — 2008 р., січень 3. — с. Мар’янівка Куйбишевсього району Запорізької області. — Інтерв’ю з Хаченок Марфою Михайлівною, 1918 року народження, мешканкою с. Мар’янівка Запорізької області, проведене Зброєю Оксаною Сергіївною (БДПУ).№ 90. — 2008 р., січень 4. — с. Мар’янівка Куйбишевсього району Запорізької області. — Інтерв’ю з Шуптою Василем Петровичем, 1927 року народження, мешканцем с. Мар’янівка Запорізької області, проведене Зброєю Оксаною Сергіївною (БДПУ).№ 91. — 2008 р., січень 6. — с. Мар’янівка Куйбишевсього району Запорізької області. — Інтерв’ю з Бурою Ніною Олексіївною, 1929 року народження, мешканкою с. Мар’янівка Запорізької області, проведене Зброєю Оксаною Сергіївною (БДПУ).№ 92. — 2008 р., січень 25. — с. Новоукраїнка Куйбишевського району Запорізької області. — Інтерв’ю з Костенко Галиною Василівною, 1932 року народження, мешканкою с. Новоукраїнка Запорізької області, проведене Шовковою Стеллою Юріївною (БДПУ). № 93. — 2008 р., січень 25. — с. Новоукраїнка Куйбишевського району Запорізької області. — Інтерв’ю з Костенко Марією Прокопівною, 1927 року народження, мешканкою с. Новоукраїнка Запорізької області, проведене Шовковою Стеллою Юріївною (БДПУ). № 94. — 2008 р., січень 20. — с. Гоголівка Куйбишевського району Запорізької області. — Інтерв’ю з Чернявською Лідією Марківною, 1931 року народження, мешканкою с. Гоголівка Запорізької області, проведене Шовковою Стеллою Юріївною (БДПУ). № 95. — 2008 р., січень 19. — с. Гоголівка Куйбишевського району Запорізької області. — Інтерв’ю з Костенком Іваном Григоровичем, 1931 року народження, мешканцем с. Гоголівка Запорізької області, проведене Шовковою Стеллою Юріївною (БДПУ). № 96. — 2008 р., січень 10. — смт. Куйбишеве Куйбишевсього району Запорізької області. — Інтерв’ю з Брізіцьким Іваном Трохимовичем, 1918 року народження, мешканцем смт. Куйбишеве Запорізької області, проведене Карташовою Валентиною Петрівною (БДПУ).№ 97. — 2008 р., січень 13. — смт. Куйбишеве Куйбишевсього району Запорізької області. — Інтерв’ю з Горбачовою Вірою Сергіївною, 1922 року народження, мешканкою смт. Куйбишеве Запорізької області, проведене Карташовою Валентиною Петрівною (БДПУ).№ 98. — 2008 р., січень 10. — смт. Куйбишеве Куйбишевсього району Запорізької області. — Інтерв’ю з Нечитайло Іваном Юхимовичем, 1929 року народження, мешканцем смт. Куйбишеве Запорізької області, проведене Карташовою Валентиною Петрівною (БДПУ).№ 99. — 2008 р., січень 10. — смт. Куйбишеве Куйбишевсього району Запорізької області. — Інтерв’ю з Писаренко Євдокією Карпівною, 1920 року народження, мешканкою смт. Куйбишеве Запорізької області, проведене Карташовою Валентиною Петрівною (БДПУ).№ 100. — 2008 р., січень 28. — смт. Куйбишеве Куйбишевсього району Запорізької області. — Інтерв’ю з Недобугою Варварою Яківною, 1925 року народження, мешканкою смт. Куйбишеве Запорізької області, проведене Москаленко Оксаною Юріївною (БДПУ).

№ 101. — 2008 р., січень 23. — смт. Куйбишеве Куйбишевсього району Запорізької області. — Інтерв’ю з Баліцькою Ганною Федорівною, 1914 року народження, мешканкою смт. Куйбишеве Запорізької області, проведене Москаленко Оксаною Юріївною (БДПУ).№ 102. — 2008 р., січень 18. — смт. Куйбишеве Куйбишевсього району Запорізької області. — Інтерв’ю з Шевченко Ганною Никифорівною, 1923 року народження, мешканкою смт. Куйбишеве Запорізької області, проведене Москаленко Оксаною Юріївною (БДПУ).№ 103. — 2008 р., січень 3. — cмт. Куйбишеве Куйбишевського району Запорізької області. — Інтерв’ю з Бордюг Катериною Степанівною, 1929 року народження, мешканкою cмт. Куйбишеве Запорізької області, проведене Пінчук Юлією Станіславівною (БДПУ). № 104. — 2008 р., січень 5. — cмт. Куйбишеве Куйбишевського району Запорізької області. — Інтерв’ю з Півнем Василем Григоровичем, 1915 року народження, мешканцем cмт. Куйбишеве Запорізької області, проведене Пінчук Юлією Станіславівною (БДПУ). № 105. — 2008 р., січень 4. — cмт. Куйбишеве Куйбишевського району Запорізької області. — Інтерв’ю з Яська Ганною Федорівною, 1929 року народження, мешканкою cмт. Куйбишеве Запорізької області, проведене Пінчук Юлією Станіславівною (БДПУ). № 106. — 2008 р., лютий 10. — cмт. Куйбишеве Куйбишевського району Запорізької області. — Інтерв’ю з Камишовим Степаном Михайловичем, 1928 року народження, мешканцем cмт. Куйбишеве Запорізької області, проведене Пінчук Юлією Станіславівною (БДПУ). № 107. — 2007 р., липень 24. — с. Смирнове Куйбишевського району Запорізької області. — Інтерв’ю з Овчаровою Ольгою Дмитрівною, 1929 року народження, мешканкою с. Смирнове Запорізької області, проведене Пилипенком Віктором Анатолійовичем (БДПУ). № 108. — 2008 р., січень 16. — смт. Куйбишеве Куйбишевсього району Запорізької області. — Інтерв’ю з Крючковою Марією Федорівною, 1925 року народження, мешканкою с. Гусарка Куйбишевсього району Запорізької області, проведене Москаленко Оксаною Юріївною (БДПУ).№ 109. — 2008 р., січень 19. — c. Партизани Приморського району Запорізької області. — Інтерв’ю з Дубовиком Василем Федоровичем, 1927 року народження, мешканцем c. Партизани Запорізької області, проведене Хімченком Олександром Сергійовичем (БДПУ). № 110. — 2008 р., січень 20. — c. Партизани Приморського району Запорізької області. — Інтерв’ю з Дубовик Надією Семенівною, 1929 року народження, мешканкою c. Партизани Запорізької області, проведене Хімченко Олександром Сергійовичем (БДПУ). № 111. — 2008, січень 5. — с. Партизани Приморського району Запорізької області. — Інтерв’ю з Гончаренко Тетяною Петрівною, 1930 року народження, мешканкою с. Партизани Запорізької області, проведене Гурбич Мариною Сергіївною (БДПУ).№ 112. — 2008, січень 17. — с. Партизани Приморського району Запорізької області. — Інтерв’ю із Загорощенко Катериною Василівною, 1932 року народження, мешканкою с. Партизани Запорізької області, проведене Гурбич Мариною Сергіївною (БДПУ).№ 113. — 2008, січень 2. — с. Партизани Приморського району Запорізької області. — Інтерв’ю з Руденко Марією Кузьмівною, 1930 року народження, мешканкою с. Партизани Запорізької області, проведене Гурбич Мариною Сергіївною (БДПУ).№ 114. — 2008, січень 18. — с. Партизани Приморського району Запорізької області. — Інтерв’ю з Сакуном Віктором Кузьмичем, 1929 року народження, мешканцем с. Партизани Запорізької області, проведене Гурбич Мариною Сергіївною (БДПУ).№ 115. — 2008, січень 20. — с. Партизани Приморського району Запорізької області. — Інтерв’ю з Тіняєвою Параскою Петрівною, 1924 року народження, мешканкою с. Партизани Запорізької області, проведене Гурбич Мариною Сергіївною (БДПУ).№ 116. — 2008 р., січень 2. — с. Андріївка Бердянського району Запорізької області. — Інтерв’ю з Бондаренко (Педан) Катериною Миколаївною, 1930 року народження, мешканкою с. Єлисеївка Приморського району Запорізької області, проведене Бондаренко Русланою Олександрівною (БДПУ).№ 117. — 2008 р., січень 5. — с. Андріївка Бердянського району Запорізької області. — Інтерв’ю з Косован Лідією Павлівною, 1932 року народження, мешканкою с. Єлисеївка Приморського району Запорізької області, проведене Бондаренко Русланою Олександрівною (БДПУ).№ 118. — 2008 р., січень 2. — с. Андріївка Бердянського району Запорізької області. — Інтерв’ю з Педаном Андрієм Кириловичем, 1929 року народження, мешканцем с. Єлисеївка Приморського району Запорізької області, проведене Бондаренко Русланою Олександрівною (БДПУ).

№ 119. — 2008 р., січень 4. — с. Андріївка Бердянського району Запорізької області. — Інтерв’ю з Канівцем Іваном Васильовичем, 1926 року народження, мешканцем с. Єлисеївка Приморського району Запорізької області, проведене Бондаренко Яною Олександрівною (БДПУ).№ 120. — 2008 р., січень 4. — с. Андріївка Бердянського району Запорізької області. — Інтерв’ю з Канівець (Кирпичовою) Ниною Василівною, 1928 року народження, мешканкою с. Єлисеївка Приморського району Запорізької області, проведене Бондаренко Яною Олександрівною (БДПУ).№ 121. — 2007 р., грудень 28. — с. Єлисеївка Приморського району Запорізької області. — Інтерв’ю з Білаш Ніною Микитівною, 1931 року народження, мешканкою с. Єлисеївка Запорізької області, проведене В’юн Світланою Володимирівною (БДПУ).№ 122. — 2008 р., січень 4. — с. Єлисеївка Приморського району Запорізької області. — Інтерв’ю зі Злиденним Андрієм Максимовичем, 1927 року народження, мешканцем с. Єлисеївка Запорізької області, проведене В’юн Світланою Володимирівною (БДПУ).№ 123. — 2008 р., січень 3. — с. Єлисеївка Приморського району Запорізької області. — Інтерв’ю з Лисенко Раїсою Іллінішною, 1931 року народження, мешканкою с. Єлисеївка Запорізької області, проведене В’юн Світланою Володимирівною (БДПУ).№ 124. — 2008 р., січень 5. — с. Єлисеївка Приморського району Запорізької області. — Інтерв’ю з Мирошниченко Галиною Федорівною, 1927 року народження, мешканкою с. Єлисеївка Запорізької області, проведене В’юн Світланою Володимирівною (БДПУ).№ 125. — 2008 р., січень 7. — с. Єлисеївка Приморського району Запорізької області. — Інтерв’ю зі Скуйбедою Дар’єю Іванівною, 1929 року народження, мешканкою с. Єлисеївка Запорізької області, проведене В’юн Світланою Володимирівною (БДПУ).№ 126. — 2008 р., січень 12. — с. Гюнівка Приморського району Запорізької області. — Інтерв’ю з Безуглою Марією Василівною, 1931 року народження, мешканкою с. Гюнівка Запорізької області, проведене Морозовою Світланою Вікторівною (БДПУ).№ 127. — 2008 р., січень 20. — с. Гюнівка Приморського району Запорізької області. — Інтерв’ю з Буцановим Іваном Степановичем, 1929 року народження, мешканцем с. Гюнівка Запорізької області, проведене Морозовою Світланою Вікторівною (БДПУ).№ 128. — 2008 р., січень 20. — с. Гюнівка Приморського району Запорізької області. — Інтерв’ю з Буцановою Надією Василівною, 1929 року народження, мешканкою с. Гюнівка Запорізької області, проведене Морозовою Світланою Вікторівною (БДПУ).№ 129. — 2008 р., січень 19. — с. Гюнівка Приморського району Запорізької області. — Інтерв’ю з Новаковою Надією Миколаївною, 1929 року народження, мешканкою с. Гюнівка Запорізької області, проведене Морозовою Світланою Вікторівною (БДПУ).№ 130. — 2008 р., січень 23. — с. Гюнівка Приморського району Запорізької області. — Інтерв’ю з Ончевим Михайлом Миколайовичем, 1931 року народження, мешканцем с. Гюнівка Запорізької області, проведене Морозовою Світланою Вікторівною (БДПУ).№ 131. — 2008, січень 21. — с. Обіточне Чернігівського району Запорізької області. — Інтерв’ю з Перепелицею Миколою Петровичем, 1925 року народження, мешканцем с. Обіточне Запорізької області, проведене Жолоб Наталією Миколаївною (БДПУ).№ 132. — 2008, січень 18. — с. Верхній Токмак Чернігівського району Запорізької області. — Інтерв’ю з Гусак Марією Маркіянівною, 1921 року народження, мешканкою с. Верхній Токмак Запорізької області, проведене Жолоб Наталією Миколаївною (БДПУ).№ 133. — 2008, січень 20. — с. Верхній Токмак Чернігівського району Запорізької області. — Інтерв’ю з Коротичем Прокопом Григоровичем, 1925 року народження, мешканцем с. Верхній Токмак Запорізької області, проведене Жолоб Наталією Миколаївною (БДПУ).№ 134. — 2008 р., січень 30. — с. Панфілівка Чернігівського району Запорізької області. — Інтерв’ю з Примак (Шелучко) Марією Василівною, 1928 року народження, мешканкою с. Панфілівка Запорізької області, проведене Гапоненко Яною Олександрівною (БДПУ). № 135. — 2008, січень 24. — с. Панфілівка Чернігівсткого району Запорізької області. — Інтерв’ю з Александровою Анною Костянтинівною, 1927 року народження, мешканкою с. Панфілівка Запорізької області, проведене Гапоненко Яною Олександрівною (БДПУ).№ 136. — 2008, лютий 16. — с. Панфілівка Чернігівського району Запорізької області. — Інтерв’ю з Івановою Марією Іванівною, 1925 року народження, мешканкою с. Панфілівка Запорізької області, проведене Гапоненко Яною Олександрівною (БДПУ).№ 137. — 2008, січень 27. — с. Панфілівка Чернігівського району Запорізької області. — Інтерв’ю з Коряковою Катериною Іванівною, 1931 року народження, мешканкою с. Панфілівка Запорізької області, проведене Гапоненко Яною Олександрівною (БДПУ).

№ 138. — 2007 р., вересень 25. — с. Чубарівка Пологівського району Запорізької області. — Інтерв’ю з Татьковою Світланою Андріївною, 1931 року народження, мешканкою с. Чубарівка Запорізької області, проведене Шеховцовим Романом Сергійовичем (БДПУ).№ 139. — 2008 р., січень 18. — с. Улянівка Пологівського району Запорізької області. — Інтерв’ю зі Скрипкою Петром Михайловичем, 1923 року народження, мешканцем с. Улянівка Запорізької області, проведене Солохою Павлом Павловичем (БДПУ). № 140. — 2008 р., січень 23. — с. Семенівка Пологівського району Запорізької області. — Інтерв’ю з Сімаковою Альвіною Миколаївною, 1932 року народження, мешканкою с. Семенівка Запорізької області, проведене Якименко Анастасією Олексіївною (БДПУ). № 141. — 2008 р., січень 20. — с. Семенівка Пологівського району Запорізької області.  — Інтерв’ю з Іващенко Лідією Іванівною, 1932 року народження, мешканкою с. Семенівка Запорізької області, проведене Якименко Анастасією Олексіївною (БДПУ). № 142. — 2008 р., січень 22. — с. Семенівка Пологівського району Запорізької області.  — Інтерв’ю з Якименком Іваном Макаровичем, 1932 року народження, мешканцем с. Семенівка Запорізької області, проведене Якименко Анастасією Олексіївною (БДПУ). № 143. — 2008 р., січень 12. — м. Пологи Пологівського району Запорізької області. — Інтерв’ю з Сивирин Одаркою Романівною, 1911 року народження, мешканкою м. Пологи Запорізької області, проведене Солохою Павлом Павловичем (БДПУ). № 144. — 2008 р., січень 15. — м. Пологи Пологівського району Запорізької області. — Інтерв’ю з Донець Марією Онефанівною, 1913 року народження, мешканкою м. Пологи Запорізької області, проведене Солохою Павлом Павловичем (БДПУ). № 145. — 2008 р., січень 5. — с. Марфополь Гуляйпільського району Запорізької області. — Інтерв’ю з Мартиненко Валентиною Іллінишною, 1933 року народження, мешканкою с. Марфополь Запорізької області, проведене Саутою Юлією Володимирівною (БДПУ). № 146. — 2008 р., січень 4. — с. Марфополь Гуляйпільського району Запорізької області. — Інтерв’ю з Шийкою Євдокиєю Іванівною, 1933 року народження, мешканкою с. Марфополь Запорізької області, проведене Саутою Юлією Володимирівною (БДПУ). № 147. — 2008 р., лютий 24. — с. Воздвижівка Гуляйпільського району Запорізької області. — Інтерв’ю з Різніченко Анастасією Пантелеймонівною, 1917 року народження, мешканкою с. Воздвижівка Запорізької області, проведене Омесєм Євгеном Олександровичем (БДПУ).№ 148. — 2007 р., вересень 23. — с. Мала Токмачка Оріхівського району Запорізької області. — Інтерв’ю з Орловською Валентиною Миколаївною, 1925 року народження, мешканкою с. Лиман Запорізької області, проведене Настасом Максимом Васильовичем (БДПУ). № 149. — 2007 р., серпень 8 – 10. — с. Мала Токмачка Оріхівського району Запорізької області. — Інтерв’ю з Панасенко Валентиною Яківною, 1933 року народження, мешканкою с. Мала Токмачка Запорізької області, проведене Настасом Максимом Васильовичем (БДПУ). № 150. — 2008 р., лютий 5. — с. Скелювате Токмацького району Запорізької області. — Інтерв’ю з Чернявською Марією Іллінічною, 1927 року народження, мешканкою с. Скелювате Запорізької області, проведене Чернявською Наталією Володимирівною (БДПУ).№ 151. — 2008 р., лютий 5. — с. Скелювате Токмацького району Запорізької області. — Інтерв’ю з Чудновською Тетяною Федорівною, 1914 року народження, мешканкою с. Скелювате Запорізької області, проведене Чернявською Наталією Володимирівною (БДПУ).№ 152. — 2008 р., лютий 5. — с. Скелювате Токмацького району Запорізької області. — Інтерв’ю з Коцур Ганною Мосіївною, 1925 року народження, мешканкою с. Скелювате Запорізької області, проведене Чернявською Наталією Володимирівною (БДПУ).№ 153. — 2008 р., лютий 4. — с. Очеретувате Токмацького району Запорізької області. — Інтерв’ю з Драчук Ганною Матвіївною, 1924 року народження, мешканкою с. Очеретувате Запорізької області, проведене Чернявською Наталією Володимирівною (БДПУ).№ 154. — 2008 р., лютий 6. — с. Очеретувате Токмацького району Запорізької області. — Інтерв’ю з Шевченко Олександрою Андріївною, 1915 року народження, мешканкою с. Очеретувате Запорізької області, проведене Чернявською Наталією Володимирівною (БДПУ).№ 155. — 2008 р., січень 4. — м. Токмак Запорізької області. — Інтерв’ю з Лукаш Лідією Гордіївною, 1931 року народження, мешканкою м. Токмак Запорізької області, проведене Зубенко Тетяною Юріївною (БДПУ). № 156. — 2008 р., лютий 4. — с. Жовтневе Токмацького району Запорізької області. — Інтерв’ю з Уманським Іваном Івановичем, 1926 року народження, мешканцем с. Жовтневе Запорізької області, проведене Зубенко Тетяною Юріївною (БДПУ).

№ 157. — 2008 р., січень 28. — с. Жовтневе Токмацького району Запорізької області. — Інтерв’ю із Зінченко Надією Іванівною, 1925 року народження, мешканкою с. Жовтневе Запорізької області, проведене Зубенко Тетяною Юріївною (БДПУ). № 158. — 2008 р., січень 21. — с. Жовтневе Токмацького району Запорізької області. — Інтерв’ю з Юдінковою Тамарою Андріївною, 1926 року народження, мешканкою с. Жовтневе Запорізької області, проведене Зубенко Тетяною Юріївною (БДПУ). № 159. — 2008 р., січень 15. — с. Жовтневе Токмацького району Запорізької області. — Інтерв’ю з Губій Олександром Олександровичем, 1925 року народження, мешканцем с. Жовтневе Запорізької області, проведене Зубенко Тетяною Юріївною (БДПУ). № 160. — 2008 р., січень 14. — м. Василівка Запорізької області. — Інтерв’ю з Кабаченко Лідією Ілінішною, 1918 року народження, мешканкою м. Василівка Запорізької області, проведене Іванюхою Станіславом Олександровичем (БДПУ).№ 161. — 2008 р., січень 21. — м. Василівка Запорізької області. — Інтерв’ю з Кондратьєвою Раїсою Іванівною, 1933 року народження, мешканкою м. Василівка Запорізької області, проведене Іванюхою Станіславом Олександровичем (БДПУ).

Учитывая специфику документальных источников, их информативные возможности недостаточны для многоаспектного изучения проблем, связанных с «народным христианством», духовным миром населения того или другого края. А какое-либо исследование по истории Церкви будет оставаться в большой степени неполным, если не обратить внимание на эти проблемы. Ведь трансформации церковно-территориального устройства, изменения законодательной базы, деятельность органов епархиальной власти составляли и составляют важную, но больше внешнюю сторону религиозно-церковного комплекса, тогда как его сущностью было и остается содержание религиозной жизни на уровне прихода, семьи, личности.

Значительно более широкие возможности (в сравнении с возможностями законодательных, актовых, справочных или описательно-статистических источников) для изучения духовного мира населения Южной Украины открывает использование устных свидетельств.

Принимая во внимание значения устной истории для изучения церковного прошлого, нами был реализован проект исследования трансформаций религиозности населения в условиях поликультурного региона (Южной Украины).

Результаты проведенной работы по выявлению источников по духовной истории Южной Украины выглядят следующим образом. В целом опрошено 275 респондентов. Экспедиции работали в 30 населенных пунктах. Интервью проведены с жителями украинских, русских, болгарских, греческих, немецких, еврейских, молдавских, белорусских сел. Если учесть, что многие респонденты родились в других населенных пунктах Северного Приазовья и часть своего детства и юношества провели именно там, становится понятным, что география исследования достаточно представительская.

Как и предусматривалось еще на стадии формулировки проекта, учитывая направленность вопросов и учитывая возраст респондентов, устные свидетельства, записанные во время экспедиций, касаются

преимущественно первой половины ХХ в. — периода, когда происходила ломка мировоззренческих императивов обитателей края, связанная с процессами, которые имели место в целом в Российской империи и Советском Союзе. На характер этой ломки и наложила свою специфику поликультурность, присущая Южной Украине. I vice versa.

Вопросник был составлен таким образом, чтобы обеспечить возможность получения информации по широкому спектру проблем, связанных с Церковью, духовными традициями, ментальностью, религиозностью, синкретизмом, межконфессиональными отношениями, взаимопроникновением культур, влиянием на эти процессы государственной политики и т.п. Поэтому далеко не случайно в нем имеются блоки, посвященные семье, вере, взаимоотношениям с представителями других исповеданий и атеистами, обрядности, демонологии и т.д.

Формулировки большинства вопросов потенциально предусматривали получение не коротких ответов наподобие «да», «нет», «не помню», а развернутых связных рассказов, целых «сюжетов». И хотя далеко не все респонденты оказались готовыми выдавать на каждое из таких вопросов «сплошной поток» информации, равно как и не все интервьюеры смогли провести опрос таким образом, чтобы в каждом случае получить такой «поток», в результате реализации проекта в распоряжении его участников оказался солидный массив именно связных рассказов фактически по всему спектру проблем, которые были поставлены. А даже те «неудачные» интервью и их фрагменты, которые содержат односложные ответы, дают возможность составить представление о внутреннем мире респондентов, в частности, об их ценностных ориентирах, субъективном опыте переживания исторических событий и процессов, которые были проявлением или же сопровождали и влияли на трансформации религиозности населения Северного Приазовья в первой половине ХХ ст. Вместе с тем, эти интервью и фрагменты в совокупности с другими дают возможность сделать целый ряд статистических обобщений. Приведу лишь некоторые из них (все цифры округлены до десятых процента).

Среди опрошенных 80,7 % составляют женщины, 19,3 % — мужчины.

По национальности респонденты позиционируют себя следующим образом:

– украинцы — 80 %;– болгары — 12,4 %;– русские — 4 %;– молдаване — 1,1 %;– немцы — 1,1 %;– греки — 0,7 %;

– белорусы — 0,7 %.Вместе с тем, стоит отметить, что из ряда самих интервью

следует, что такое позиционирование является крайне условным.По образованию респонденты распределились таким образом:

– не учились вообще — 0,7 %;– начальная, незаконченная средняя школа или закончена

средняя школа — 76 %;– среднее специальное образование — 16,7 %;– высшее образование — 6,5 %.

Относительно отношения к вере родителей респондентов, то:– оба родителя были верующими — 77,8 %;– мать верила, отец нет — 11,6 %;– родители не были религиозными людьми — 5,5 %;– не могли ответить, поскольку рано потеряли родителей —

2,2 %;– не ответили — 2,2 %;– отец верил, мать нет — 0,7 %.

На вопрос об их отношении к вере опрошенные позиционировали себя так:

– верующие — 85,1 %;– неверующие — 10,6 %;– относящиеся нейтрально — 4,4 %.

Здесь наблюдаем кардинальные отличия по гендерному признаку: неверующим назвали себя лишь 5,8 % опрошенных женщин и 30,1 % мужчин.

О лицах и событиях, которые повлияли на то, что респонденты стали верующими или неверующими, были получены такие ответы:

– семья — 52,4 %;– возраст — 8 %;– война — 5,5 %;– школа — 2,5 %;– «все верили, потому и я» — 2,5%;– церковь — 1,5 %;– не ответили — 27,6%.

Впервые услышали о Боге:– в семье — 92,4 %;– в церкви — 5,5 %;– в школе — 2,2 %.

Среди семей опрошенных в годы их детства и юношества религиозных обрядов:

– придерживались — 94,2 %;– не придерживались — 5,8 %.

На просьбу вспомнить и описать, каким обычаям и обрядам их научили жители других сел, из всех респондентов ответили, что:

ничему не научились — 25,8 %; никогда не бывали в других селах — 5,5 %; «не общались с другими селами» — 4,7 %; «везде все одинаковое» — 4,4 %; «в каждом селе все отдельно» — 3,3 %; «не использовали обычаи» — 1,1 %; «обычаи отличались» — 0,4 %; «ездили в их храм» — 1,1 %; «пасхи печь в сковородке» — 0,4 %; «вышивать некоторые узоры» — 0,4 %; «одежду в соседнем селе носили другую» — 0,4 %; «ездили Троицу встречать в другое село» — 0,4 %; «на Троицу траву на пол посыпать» — 0,4 %; «отмечать день Спиридона» — 0,4 %; «ходили на свадьбу» — 0,4 %; «их танцы танцевать» — 0,4 %.

На вопрос об отношении в детстве и юношестве к атеистам респонденты ответили, что:

– относились положительно, хорошо — 28,7 %;– относились негативно, плохо — 26,9 %;– не знали, кто это — 21,8 %;– относились «как ко всем» — 17,1 %;– «они тоже верили» — 5,5 %.

Относительно того, жили ли в их селе и были ли они знакомы во времена детства и молодости с представителями других религий, респонденты ответили: «не был знаком» — 22,5 %; «не было» — 18,9 %; «были, баптисты» — 12,0 %; «раньше одна вера была» — 11,3 %; «были, мусульмане» — 2,5 %; «были, католики» — 2,2 %; «были какие-то секты» — 1,5 %; «были» — 1,5 %; «евреи» — 1,5 %; «не признавал никто другую веру» — 1,1 %; «были, только я их не признавала» — 1,1 %; «были такие, только очень мало» — 0,4 %; «не понимаю, что оно такое» — 0,4 %; «баптисты и пятидесятники» — 0,4 %; «приезжали какие-то другие» — 0,4 %; «были, баптисты да еще какие-то» — 0,4 %; «был один, субботник» — 0,4 %; «всякие были» — 0,4 %; «были, гуцулы» — 0,4 %.

На вопрос «Были ли во времена Вашего детства и молодости в Вашем селе люди, которые перешли в другую веру?» ответили: «не было» — 22,5 %; «не знаю» — 12,0 %; «были» — 10,5 %; «не помню» — 5,8 %; «все были одной веры» — 4,4 %; «были, баптисты» — 3,6 %; «немного, но было» —1,1 %; «в баптисты записалась, и еще одна в каких-то там...» —0,4 %; «много попереходило» — 0,4 %; «баптисты агитировали, но никто не соглашался» — 0,4 %; «было, ну то уже позже» — 0,4 %; «все было тайно» — 0,4 %.

Во времена детства 77,1 % респондентов жили в населенных пунктах, где имелась церковь, и 22,2 % — где церковь отсутствовала (0,7 % на вопрос не ответили). После 1930-х годов церкви продолжали действовать в населенных пунктах, где жили 38,9 % респондентов.

Относительно того, бывали ли они во времена детства и молодости в церквях других сел, опрошенные сообщили: «не были» — 26,2 %; «были» — 15,3 %; «не бывали в других селах» — 4,4 %; «один раз» — 4,4 %; «как не было у нас церкви, то мы ездили» — 3,3 %; «у

нас своя церковь была» — 3,3 %; «были на большие праздники» — 2,5 %; «не было церкви, никто не ходил» — 1,5 %; «не была, не хожу в церковь» — 1,5 %; «детей носили крестить» — 1,1 %; «не было нигде церкви» — 1,1 %; «не был, потому что далеко» — 1,1 %; «в одной, как на экскурсии» — 0,4 %; «тетка ездила пасхи святить» — 0,4 %; «был два раза» — 0,4 %; «только в одной» — 0,4 %; «венчаться, детей крестить» — 0,4 %; «венчались в другом селе» — 0,4 %.

Относительно отношения к священникам получены такие ответы:– уважали, доверяли — 54,2 %;– «не знаю, потому что не ходил в церковь», или «не знаю,

потому что церкви не было» — 11,6 %;– «он был святой, как Бог. Первый человек на селе» —

6,2 %;– кто доверял, а кто и нет — 3,6 %;– не доверяли — 2,5 %;– относились нейтрально — 1,8 %;– над священником издевались — 1,5 %;– доверяли все, кроме коммунистов — 0,7 %;– не ответили — 17,8 %.

На вопрос «Что говорилось Вам в детстве и в юношестве в школе о церкви, о церковных обрядах?» респонденты ответили, что:

– посещение церкви и соблюдение религиозных обрядов школой запрещались — 55,6 %;

– в школе ничего об этом не говорили — 36,4 %;– о церкви и обрядах «хорошо говорили» — 7,3 %.

Здесь следует иметь в виду, что 0,7 % опрошенных в школе вообще не учились, а услышанное другими в школе о церкви зависело от того, в какие именно годы они получали образование.

На вопрос, «Вспоминая прошлое, скажите, была ли необходима церковь людям в 1930 – 40-е годы?» ответили:

– утвердительно — 84 %;– отрицательно — 9,1 %;– не знают, нужна или нет — 6,9 %.

Относительно того, считают ли они, что запретные действия в советские времена были эффективными и многие люди переставали верить в Бога, респонденты ответили:

– утвердительно — 47,6 %;– отрицательно — 41,5 %;– не знают, как ответить — 10,9 %.

Касательно того, во что в советское время, в годы юности респондентов люди продолжали верить, чем заменялась вера в Бога ответили, что:

– трудом, верой в лучше будущее — 14,5 %;

– верой в коммунизм, партию, Ленина, Сталина, советскую власть — 12,4 %;

– «все равно вера оставалась» — 12,4 %;– «ничем» — 4,4 %;– походами в клубы, кино, дома-читальни — 3,6 %;– хамством, пьянкой — 3,3 %– не ответили — 49,5 %.

Относительно вопроса о распространенности в их местности колядований и щедрований опрошенные ответили, что:

– да, были распространены — 90,2 %;– не было колядований и щедрований, потому что их

запрещали — 4,7 %. В остальных (5,1 %) интервью этот вопрос не отражен.

Лишь 16 % опрошенных не смогли вспомнить никакие подробности обрядовых действ, которые выполнялись в годы их детства и молодости на зимние праздники.

У 17,1 % из тех, кто вспомнил подробности обрядовых действ, период колядований ассоциируется с коллективными гуляниями девушек и парней, когда после колядок молодежь собиралась для общих гуляний «на хате» и продолжала праздновать там до утра.

13,1 % отмечают, что в колядовании принимали участие и дети, и взрослые, причем независимо от пола. Здесь на вопрос «Кто колядовал?» знаковым является ответ «Все кому не лень».

Зато 12 % вспоминают, что колядовали лишь мужчины, а 8 % — что девушки.

Относительно того, к кому ходили колядовать, ответили, что:– ходили по всему населенному пункту — 27,3 %;– ходили к родственникам — 16 %;– ходили к «хорошим людям» (имеются в виду как

зажиточные, которые щедро одаривали колядников, так и те, кто гостеприимно, дружелюбно их принимал) — 9,1 %;

– преимущественно посещали крестных отца и мать — 8 %;– ходили к соседям — 8 %.

31 % из тех, кто в детстве и юношестве слышал о гадании, не принимали участие в таких действах, поскольку считали это грехом.

Относительно способов гадания, которые использовались на Рождество, Новый Год и Крещение, респонденты вспомнили о:

– перебрасывании обуви через крышу дома — 48 %;– определении будущего мужа по поведению или внешности

животного (петуха, курицы, собаки, барана и др.) — 22,2 %;– определении будущего по фразам, услышанным под

окнами чужих жилищ или непосредственно при вопросе об имени будущего мужа — 12 %;

– гадании с помощью замка, перстня, зеркала — 8 %;

– использовании записочек с именами — 6,9 %;– гадании с помощью гребня, полотенца — 6,2 %;– использовании забора — 2,2 %.

Давая ответы на ряд вопросов, связанных с хлеборобскими мотивами в календарной обрядности весеннего, летнего и осеннего циклов, 1,8 % респондентов вспомнили о праздновании Сорока Святых как дня встречи птиц, когда нужно было выпекать из теста фигурки птиц, сорок крестиков, объезжать с ними поля или же раздавать детям. 8 % вспомнили, что согласно народному поверью, на Благовещенье просыпается земля, которая до этого времени отдыхала; вот почему без Божьего благословения, то есть до Благовещенья, нельзя было начинать работы в поле, даже не взирая на благоприятные погодные условия. 5,8 % респондентов вспомнили, что во времена их детства и юношества еще сохранялся обычай печь крест из теста и класть его на сеялку для хорошего урожая.

Рассказывая о соблюдении Великого поста, респонденты сообщили, что:

– постились преимущественно старые люди — 18,9 %;– они сами в детстве придерживались поста вместе с

родителями, а уже в годы их молодости было такое время, когда «каждый день был пост, потому что есть было нечего» — 14,9 %;

– поскольку они сами были еще маленькими, им было трудно дождаться постясь конца поста — 13,1 %.

Перечень постных блюд, которые были в рационе в годы их детства и юношества во время Великого поста, вспомнили 24 %.

Относительно Ивана Купала, опрошенные сообщили, что:– празднование происходило около водоема — 32,7 %;– они сами не праздновали из-за отсутствия водоема, но

знали, как другие празднуют — 13,8 %;– празднование связано с легендой о цветке папоротника —

9,8 %;– празднование связано с таинственной «нечистой силой» —

5,1 %;– празднование сопровождалось обливанием — 2,9 %;– из-за отсутствия водоема празднование происходило около

колодца — 1,8 %.Весьма показательно, что среди опрошенных, которые сообщили,

что в их краях не праздновали Ивана Купала, 4,7 % вспомнили о Западной Украине, высказавшись наподобие: «Да у нас такого праздника даже и не было, у нас его не праздновали. Поэтому на Западной Украине в основном».

Для адекватного восприятия материалов интервью следует постоянно иметь в виду, что устная история по своей природе в большой мере индивидуальная, субъективная, и часто отражает не реальную действительность, а ее восприятие (упоминание)

респондентом. Именно по этой причине нет ничего странного в том, что иногда встречаем диаметрально противоположные свидетельства разных лиц о тех же событиях (варианты ответа на вопрос, насколько достоверными являются устноисторические интервью, как эти интервью могут быть сопоставлены с другими видами источников можно найти, в частности, в ряде работ западных ученых [1-4]). Например, относительно церкви в селе Трояны одни старожилы утверждают, что ее разрушили фашисты, а другие — что коммунисты.

Ничего странного нет и в определенной непоследовательности, в несогласованности между утверждениями одного и того же респондента. И здесь причина не только в особенностях памяти старых людей. На программе «Христианство, иудаизм, ислам в истории Европы...» ее академический директор профессор МГУ и CEU М.В. Дмитриев сформулировал очень интересную мысль: то, что для католиков и Западной Европы является полностью недопустимым, для православной традиции, для постсоветского пространства достаточно симптоматично и обычно: когда кого-то спрашивают, какой он веры, тот не задумываясь отвечает, что православный, а затем, отвечая на другие вопросы, говорит, что вообще-то он в Бога не верит и в церковь не ходит. Но все же является православным. Немало таких примеров можно найти и в записанных нами интервью.

В целом же стоит отметить, что собранные в рамках проекта источники устной истории еще ожидают глубокого анализа. Проектом делается важный шаг на пути их введения в научный оборот. А подготовка на основе этих источников синтетической работы о трансформациях религиозности населения в условиях поликультурного региона — дело будущего.