вої спогади проМ.М. Амосова я хо�чу почати з запи�тань. Ким він бувдля кожного з нас,хто добре йогознав, поважав, лю�бив? Видатним хі�рургом, який від�крив нові шляхи у хі�рургії легень і сер�

ця? Творцем, захисником іпропагандистом нових нау�кових ідей? Людиною, якачітко визначила свою роль усуспільному житті і піднесладо небачених висот своюсоціальну відповідальність?Оригінальним мислителем,талановитим письменником,пропагандистом здоровогоспособу життя?

Сам М.М. Амосов в "Автобио�графии" написав:

"Если бы можно начать на�чать жизнь сначала, я бы вы�брал то же самое — хирургию ив дополнение — мудрствова�

№ 4 2013 ENVIRONMENT & HEALTH 4

ние над вечными вопросамифилософии: истина, разум,человек, общество, будущеечеловечества."

Нарешті головне питання. Чипостає у нашій пам'яті йогославне ім'я так, як того заслу�говує?

Питання не пусте. Адже ми бу�ли свідками яскравого життяМиколи Амосова, і для нас він єзримим, живим. А сплинуть100, 200 років — чи будутьприйдешні покоління належнознати долю великого хірургаАмосова, людини, яка у столиціУкраїни у шаленому ХХ сторіччіоднією з перших взяла до своїхсильних рук наші серця і всесвоє життя поклала на те, щобвони билися впевнено й спокій�но? Передусім забуттю маютьзавадити медична історія і нау�ка, суто лікарська думка, щоґрунтується на беззастережнійлогіці й незаперечності фактів.А "олюднять" їх наші щирі свід�чення його виняткової вдачі,

блискучої хірургічної практики,високої громадянської посвяти.

Передували ж амосівськійзвитязі нелегкі роки дитинствау селі Ольхове Вологодської гу�бернії. Як пише він в "Автобио�графии": "Мама родила меня 6декабря 1913 года. Она былаакушеркой в северной дерев�не, недалеко от Череповца…Жили очень скудно: мама небрала подарков от рожениц иосталась для меня примеромна всю жизнь. Бабушка научиламолиться Богу, крестьянскоехозяйство — работать, а оди�ночество — читать книги".

Він пережив соціальні й рево�люційні потрясіння епохи, Пер�шу світову й громадянську вій�ни, що вирували на безкрайніхпросторах імперії. Впевнений,це загартувало характер і волююнака, зміцнило його потяг дознань. 1939 року з відзнакоюзакінчив Архангельський ме�дичний, паралельно заочнонавчаючись у Всесоюзному ін�дустріальному інституті, ди�плом якого — і також з відзна�кою — отримав напередодніВеликої Вітчизняної війни. Ма�буть, вже тоді він мріяв пробільш технологічну медицину,прагнув поєднати обрану навсе життя хірургію з чіткимиінженерними категоріями, щопривело його згодом до опра�цювання біологічної та медич�ної кібернетики.

Грізні роки гітлерівської нава�ли Микола Михайлович провів узоні бойових дій провідним хі�рургом польового шпиталю. Тойлютий досвід передати слова�ми міг би, мабуть, лише Данте,коли б став свідком тих мото�

М.М. АМОСОВ: "ХІРУРГІЯ БУЛАМОЇМ СТРАЖДАННЯМ І ЩАСТЯМ"

Serdiuk A.M.

ММММ....ММММ.... ААААММММООООССССООООВВВВ:::: """"ХХХХІІІІРРРРУУУУРРРРГГГГІІІІЯЯЯЯ ББББУУУУЛЛЛЛ АААА ММММ ОООО ЇЇЇЇ ММММ СССС ТТТТ РРРРААААЖЖЖЖДДДДААААННННННННЯЯЯЯММММ ІІІІ ЩЩЩЩААААССССТТТТЯЯЯЯММММ""""

Ñ

Знання і досвід корисні для лікаря.Але всі знання світу не зроблятьлюдину лікарем, якщо у неїнемає сили волі і духу.

Парацельс

МІСЦЕ В ІСТОРІЇ

ДО 100�РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ВИДАТНОГО УКРАЇНЦЯ,ЛІКАРЯ, ВЧЕНОГО І ГРОМАДСЬКОГО ДІЯЧА, ГЕРОЯ

СОЦІАЛІСТИЧНОЇ ПРАЦІ, ЛАУРЕАТА ЛЕНІНСЬКОЇ І ТРЬОХДЕРЖАВНИХ ПРЕМІЙ УКРАЇНИ, АКАДЕМІКА НАН І АМН УКРАЇНИ,ЗАСЛУЖЕНОГО ДІЯЧА НАУКИ УКРАЇНИ, ПРОФЕСОРА, ДОКТОРА

МЕДИЧНИХ НАУК МИКОЛИ МИКОЛАЙОВИЧА АМОСОВА

D4-13 a.qxd 04.12.2013 18:12 Page 4

рошних днів! Та саме у пеклілюдського винищення руки хі�рурга Амосова, що змушено незнали перепочинку, набиралисявправності, упевненості, сказа�ти б, інструментальності, непо�хитної віри у своє покликання.Бо вже по тому, як його не ста�ло, взялися підраховувати,скільки ж операцій на загалздійснив Микола Михайлович. Ідоходили до значень, в які й по�вірити не могли — йшлося десьпро 50 тисяч! Таж, навіть якщоцю кількість просто взяти й по�ділити на 365 днів, отримуємо136 років щоденних операцій,заперечували інші. А ви врахо�вуєте, що Микола Михайловичоперував 53 роки поспіль, і ос�таточно відклав скальпель лишена порозі власного 80�річчя,стояли на своєму амосівці.Візьміть на карб і неймовірну ін�тенсивність операційної прак�тики у роки війни, нагадуваливони, і скептики втрачали вну�трішню переконаність. Бо виз�навали: хай там хто, але Амосо�ву й ці фантастичні показникибули до снаги! Тому я у полемікутакого штибу не вступаю прин�ципово: постать подібного мас�штабу навіть міфи породжуєспівмірні своїй величі, а над�людська працездатність Амосо�ва була невід'ємною складовоюйого гіпердіяльної натури.

З "Автобиографии". "Так про�шла жизнь. Что в ней былосамое главное? Наверное — хи�рургия. Операции на пищеводе,лёгких, особенно на сердце, де�лал при прямой угрозе скоройсмерти. Часто в условиях, когданикто другой их сделать не мог;лично спас тысячи жизней. Ра�ботал честно. Не брал денег. Ко�нечно, у меня были ошибки,иногда кончались смертьюбольных, но никогда не былиследствием легкомыслия илихалатности. Я обучил десяткихирургов, создал клинику, по�том институт, в котором опери�ровано свыше 80 тысяч толькосердечных больных. А до тогобыли ещё тысячи операций налёгких, органах живота, конеч�ностях, не говоря уже о раненыхна войне. Хирургия была моимстраданием и счастьем".

Якщо ж дивитися на людськежиття з висоти пташиногопольоту, воно у Миколи Михай�ловича пройшло на зламахкількох історичних епох. Наро�дився у Російській імперії, нав�чався, мужнів, видатних успіхівдосяг за радянської доби, про�довжував плідно працювати,

творити, став одним з заснов�ників Національної академії ме�дичних наук незалежної Украї�ни. Та завжди і скрізь він ли�шався самим собою. Амосо�вим! А тому хочу зазначити:спогади про таку знану, визнач�ну людину — річ непроста. Го�ловне у них — через роки від�найти, насамперед, хоч як цедивно звучить, для самого себе

— того Миколу МихайловичаАмосова, якого добре знав, по�важав, любив, дружніми стос�унками з яким продовжую до�рожити. Ось і зараз, пишу, а пе�реді мною його книги "Преодо�ление старости" — з надписом:"Андрею Михайловичу Сердю�ку с симпатией и уважением.Амосов. 2.IV.97 г."; "Голоса вре�мени" — і надпис: "Андрею Ми�хайловичу Сердюку. По старойдружбе и с уважением. Амосов.17.ІІ.2001 г.".

І це лише дві з багатьох книгАмосова, які у мене завжди підрукою, до яких я часто зверта�юся, аби звірити свої думки зйого помислами. Повірте, до�помагає. А наша неафішованабагаторічна дружба, гадаю, даємені право "оздобити" відоміфакти його біографії особи�стим коментарем, бо на щастя,до деяких важливих віх йогосходження мав безпосереднюпричетність.

Микола Михайлович був ліде�ром і будівничим у найповнішо�му значенні цих понять. Скажі�мо, 1952 року він був запроше�ний до Київського інституту ту�беркульозу і очолив новоство�рену клініку торакальної хірур�гії, де виявив себе рівночасночудовим хірургом, плідним нау�ковцем та допитливим дослід�ником, що вдало залучає донауково�практичної діяльності

інженерів, фізіологів, кіберне�тиків. Результати не забарили�ся, ефективність лікування хво�роб легенів зросла. А роботиАмосова з легеневої хірургії бу�ли удостоєні найвищої відзнакинауковця СРСР — Ленінськоїпремії.

У подальшому Микола Ми�хайлович зосередився на сер�цевій хірургії. І знову — пер�

ший! Так він вперше в Україніпочав лікувати вади серця шля�хом хірургічної корекції, однимз перших у Радянському Союзіопанував метод штучного кро�вообігу, 1963 року — знову пер�шим — провів протезування мі�трального клапану, а вже за двароки — першим у світі (!) —впровадив антитромботичніпротези серцевих клапанів. Бу�ло й багато інших новацій, щоздобули високі відзнаки. Зо�крема, Амосов отримав триДержавні премії України за до�сягнення у галузі кардіохірургіїта біокібернетики, він п'ятьскликань поспіль обирався де�путатом Верховної Ради Ра�дянського Союзу. Однак, попришироке і заслужене визнання,свого повноцінного медичногозакладу довго не мав.

І ось 1983 рік. Після розмовиМиколи Амосова з Володими�ром Щербицьким наш відділнауки і учбових закладів ЦК КПУкраїни підготував проект ли�ста до ЦК КПРС з пропозицієющодо відкриття на базі клінікивідповідного інституту. Тоді такіпитання вирішувалися лише уМоскві. Минуло кілька тижнів.

У великому залі Академії наукУРСР йшло засідання черговоїсесії академії. І так склалося,що мене делегували взятиучасть у цьому засіданні. Сесіювів Борис Патон. У президії —

5 ENVIRONMENT & HEALTH № 4 2013

D4-13 a.qxd 04.12.2013 18:12 Page 5

сидимо поруч — академік Ми�кола Амосов і я. Наразі підхо�дить працівник академії і кличемене до телефону у кімнаті пре�зидії. Чую знайомий голос заві�дуючого першої приймальні:"Андрію Михайловичу! Я з'єд�ную вас з Володимиром Ва�сильовичем".

Після перемикання чую роз�важливий голос ВВ (ми всі таку ЦК називали Щербицького):

— Андрію Михайловичу, доб�рого дня. Де ви зараз є?

— На сесії Академії наук.— Амосов там?— Поруч зі мною у президії.— Підійдіть до Бориса Євге�

новича і візьміть слово для тер�мінового оголошення. Москваприйняла рішення про створен�ня у Києві Інституту кардіохі�рургії, який очолить МиколаМихайлович Амосов.

Можете уявити, який шквалаплодисментів супроводжувавмоє повідомлення. ПершимАмосова привітав Борис Євге�нович Патон.

У масовій свідомості нашогочасу лідер найчастіше асоцію�ється з кризовим менеджером— героєм на чолі команди у ви�няткову мить. І зовсім малопов'язують його чесноти з впер�тим тягловим життя керманича уситуації штатного довгостроко�вого управлінського процесу. Тау нинішньому світі короткі шляхине ведуть нікуди. Тож Амосов,який розбудовував свій Інститутсерцево�судинної хірургії — вза�галі тема окрема. Зазначу лише,що будь�яка недбалість, мля�вість, зупинка у розвиткові зав�жди мали у його особі неприми�ренного ворога. Це була дійснодиктатура професіоналізму, щовласне і творила дива.

І нині цей колектив, керова�ний учнем Миколи Михайлови�

№ 4 2013 ENVIRONMENT & HEALTH 6

ча, академіком Геннадієм Кни�шовим, є одним з кращих у кра�їні, працює на рівні світових по�казників. Я, до слова, відчув цеособисто, коли у липні цьогороку амосівці зробили меніоперацію аортокоронарногошунтування на працюючомусерці, яку блискуче здійснив зколегами чудовий кардіохірург,професор Анатолій Руденко, защо йому й усій його високофа�ховій команді висловлюю без�межну вдячність.

Амосов був людиною напро�чуд широких інтересів. Лише унауці, за його ж власним визна�ченням, вченого захоплювавдослідницький діапазон декар�тівського засягу: регулюючі си�стеми організму — від хімії кро�ві, через ендокринну і нервовусистеми до кори мозку; меха�нізми розуму і штучний інте�лект; психологія і моделі особи�стості; соціологія і моделі сус�пільства; глобальні проблемилюдства. Певен, Микола Ми�хайлович "своїм серед своїх"почувався б і у колі радниківРимського клубу.

Амосов невимовно вірив умогутність розуму, його яснупереможну силу. ВідданістьАмосова теорії штучного інте�лекту мала виключне по�ходження: він мріяв звільнитиРозум людства із в'язниці враз�ливого тіла. Амосов полюблявописувати світ у математичночітких моделях, втішаючиськрасою довершених формулю�вань. За ним же створеним "бо�жественним" порядком йомуввижалася така сама притомнадійсність, проте, як слушно по�мітив інший мислитель: "Існую�че не ділиться на розум без за�лишку". Та пломеніюча природаАмосова не приймала щонай�менших поступок ентропії, що й

вело його до нових рубежів.Він з головою поринув у біокі�

бернетику, яку з ентузіазмомрозвивав у нещодавно створе�ному Інституті кібернетики АНУРСР. До речі, в інституті, якийочолював талановитий, енер�гійний директор, академікГлушков В.М. Їх об'єднувала ві�ра у майбутнє обчислювальноїтехніки, можливість створеннямоделей організму, штучногоінтелекту, ефективних системвирішення різних наукових про�блем і практичних завдань.

Активно проводилися роботиз математичного моделюванняфізіологічних органів і систем зурахуванням можливостей об�числювальної техніки, теоріїуправління. Були здійсненіфундаментальні клініко�фізіо�логічні дослідження системисаморегуляції серця, що дозво�лило створити і запровадити ухірургічну практику оригінальніконструкції апаратів штучногокровообігу.

Цікаво, що наприкінці свогожиття тяжко хворий В.М. Глуш�ков написав унікальну роботу— "Теорія раку з позиції за�гальної теорії систем". У нійрозглядав генетичні причинипояви ракових клітин, висунувгіпотезу імунних механізмів бо�ротьби організму зі злоякісни�ми клітинами. Про що це свід�чить? Талановита людина — та�лановита не лише в обраній ца�рині науки. Вона талановита вусьому. Такими були однодумціакадеміки В.М. Глушков і М.М.Амосов.

Зустрічаючись через багатороків зі співробітниками засно�ваного ним відділу біокіберне�тики, Микола Михайлович го�ворив: "Я получил величайшееудовольствие от того, что вэтом отделе ещё сохранились

D4-13 a.qxd 04.12.2013 18:12 Page 6

традиции поиска истины. Исти�ны, которая сама по себе пред�ставляет собой совершеннонезависимую от всех условийценность. Я увидел, что ещё исейчас, спустя, наверное, ужесорок лет после создания отде�ла, его сотрудники сохранилисамое главное: страсть к по�стижению истины".

Амосов багато думав, і зали�шив нам у спадок програмні по�клади суджень, узагальнюючихвисновків і перспективних пе�редбачень. Ось, скажімо, словаМиколи Михайловича про рольінститутів у системі охорониздоров'я населення, які я почуввід нього особисто: "Усі фахові ісоціальні завдання ми успішновирішимо, якщо без зайвих слівповернемося обличчям до пов�сякденної медичної практики,якщо усі науково�дослідні ін�ститути візьмуть на себе відпо�відальність за організацію спе�ціалізованої допомоги — кож�ний за своїм профілем. Тоді ус�ім стане ясно і що робити, і з ко�го питати, і як оцінювати нашуроботу".

Цю засадничу позицію вінзавше стверджував у рідномуінституті, виголошував з різ�них, у тому числі й дуже висо�ких трибун, наполягав на ній усвоїх книгах — а їх написав по�над двадцять, являючи собоюсправжній взірець мораль�ності, щирості і суспільної від�повідальності. Тож, мабуть,зовсім невипадково, МиколаАмосов "теленацією" країнибув визнаний великим україн�цем — одразу після ЯрославаМудрого.

Та я б не був, даруйте, належ�ним представником профілак�тичної медицини, коли б обій�шов увагою легендарний спосібжиття Амосова. Бо він свій ви�

клик старінню зробив публіч�ним. Сотні тисяч людей неозо�рого Союзу знали про запеклубитву гігантів — Амосова з йоговіком. Він з року в рік щоранкубігав підтюпцем, а потім наван�тажував себе фізичними впра�вами. Не лишала байдужою вжесама концепція його боротьбиза повносиле буття: з роками"самокатування" вченого тількизбільшувало свої оберти, докивийшло на 6 кілометрів бігу загодину, гантельну гімнастику на2000 рухів, і вправи без обтя�жень ще на одну тисячу. Додай�те сюди раціональне харчуван�ня, відсутність шкідливих зви�чок і ви зрозумієте, що саме та�кий спосіб життя дозволив ви�датному хірургу — взагалі�то,людині не надто міцного здо�ров'я — витримувати багатого�динні операції аж до вісімдеся�тирічного віку. Такий дослід надсобою міг поставити тільки він.Це було не дивацтво, а науко�вий експеримент, і навіть колироки таки взяли своє, і МиколаМихайлович був змушенийвшити кардіостимулятор, а зго�дом — біологічний штучний ар�теріальний клапан і два аорто�коронарні шунти, він впертопродовжував шукати помилку упрограмі фізичного оздоро�влення.

З "Автобиографии": "Ста�рость между тем снова догоня�ла, хотя сердце не беспоко�ило… Поэтому решил: нужнопродолжить эксперимент. Сно�ва увеличил гимнастику до3000 движений, половину — сгантелями. Начал бегать, сна�чала осторожно, потом всебольше и довел доуровня "первого захо�да" — 45 минут.

И опять, как в первыйраз, старость отступила".

Відновлювати здоров'я ниністає все складніше й дорожче.Так що досвід Амосова у цій ко�рисній справі актуалізується зкожним днем. І зізнаюсь по щи�рості, мені стає тепло на серці,коли я згадую, як він бігав київ�ськими вулицями й парками.Бо це, направду, найбільш на�очна ілюстрація того, як легковін нас випереджав...

Насамкінець, є щось знамен�не у сумному факті: рідне селоМиколи Михайловича пішло підводу Рибинської ГЕС. А його посмерті, як годиться, прийнявпантеон Байкового цвинтаря. Іось я внутрішнім зором нама�гаюсь охопити "діамантовий ві�нець" видатних лікарів, яких употойбічному сні прихистилаукраїнська земля під зорянимомофором Чумацького шляху.У моїй уяві зринають постатіПирогова і Скліфосовського,Караваєва і Богомольця, Мар�зєєва і Лур'є, Комісаренка іАмосова. Цей перелік славет�них імен я можу продовжуватидовго. Та найвражаючим є те,що думаю я про них не як проминуле нашої медицини, а якпро її омріяне майбуття. І, го�ловне, не тільки медицини, алей України загалом — у тому їїмайбутті, коли все, вірю без�межно, внормується, і ми піде�мо у гідне позавтра, туди, де удуховних світах ці титани й че�кають на нас, вже оновлених.

Андрій СЕРДЮК,президент Національної академії медичних наук

України

7 ENVIRONMENT & HEALTH № 4 2013

D4-13 a.qxd 04.12.2013 18:12 Page 7