Przemek KrzakiewiczCommon Ground

21 October — 8 November 2011Centre for Contemporary Art “Soviart”, Kiev, Andriyivsky uzviz 22–A

Index

Common Ground. Przemek KrzakiewiczLiudmila Motsiuk Natalia Manzhali

Community of identities and identity in a communityMarta Eloy Cichocka

Przemek KrzakiewiczCV

Common Ground

6

10

16

45

зміст

Common Ground. Пшемек КшакєвичЛюдмила Моцюк Наталія Манжалій

Спільність ідентичності й ідентичність у спільнотіМарта Елой Ціхоцька

Przemek KrzakiewiczCV

Common Ground

Spis treści

Common Ground. Przemek Krzakiewicz Ludmiła MociukNatalia Manżlij

Wspólnota tożsamości a tożsamość we wspólnocieMarta Eloy Cichocka

Przemek KrzakiewiczCV

Common Ground

18

22

28

45

30

34

40

45

Texts // Тексти // Teksty

6

Przemek Krzakiewicz’s Common Ground project has been ongoing for six years. From the outset, it was meant to be a long-term undertaking, always under development, alive – as a result, the exhibition in Kyiv does not mark its conclusion, but a summary of the results so far. The process of creating Common Ground has many dimensions. Przemek systematically photographs people who fascinate him due to their diversity: a smiling girl in a bikini and a devout Hassid, a football supporter and a Swiss art collector, a lover of dachs-hunds and a demonstrator in Kyiv. All the portrayed individuals appear in a defined group of people, who comprise, for instance, a political, religious, or notional community. However, the tasks which the artist set before him do not simply rely on the presentation of a se-ries of portraits. Przemek aims to cross the boundaries of the form, to revaluate its possibilities. It is certain that the power of photography, as opposed to painting or installations, is driven precisely by the capturing of a motion-less moment; without the help of a shut-ter it is impossible to seize, let alone

Common Ground Przemek Krzakiewicz

Text: Liudmila Motsiuk Natalia Manzhali

7

understand. The artistry of the photo-grapher is based on the skill to capture and arrest this extraordinary moment. Przemek is more than capable of this, perhaps this is why he wants to go even further.

Przemek Krzakiewicz’s strategy goes be-yond the formula of visual arts, also concentrating on sociology and pure sci-ences. Using the theory of six degrees of separation as well as chaos theory, the artist cooperated with mathematician Tomasz Niedoba, PhD, to create a tech- nological-artistic space in which one can continuously meet the portrayed individuals. Using photography he pre-pared a multimedia and interactive installation, whose key element rests in the unpredictability of algorithms in the sequencing of the portraits and the specific motion of the images. The viewers see a blinking combination of photographs for a few seconds, after which they have a chance to repeat the photographer’s gesture by creating their own configuration of the people once seen by the artist. There is no way to pre-dict how such a sequence may turn out,

however. Calculation becomes impossible, and every subsequent sequence remains a surprise.

The models belong to various social groups, live in parallel dimensions and times, and their random contact is almost impossible, and their “linear” contact is practically impossible, even more so in one frame. Yet in arrang-ing common meetings of his characters, Przemek not only breaks down the usual social and cultural paradigms, but also artistic ones. He leads his characters beyond the boundaries of the portrait, creating a space which is not just a common portrait, which furthermore is not just the simple summing up ofall the individual portraits.

In order to realise his goal, Przemek uses interactive techniques. It is this interactive artistic communication in various guises which becomes an unend-ing process of the creation of values, meanings, and new realities1. The art-ist’s idea depends on the transferal the initiative to the viewer, who with one simple gesture can “organise” a meeting

8

more vivid and obvious in the presence of “new participants of a dialogue”. The accidental gesture of the viewer chooses and joins people together. A computer programme does not contain a defined sequence of combinations, it also does not have just one algorithm. Yet the nature of probability, apart from mathematical features, also has a metaphysical essence. It is not known what influences the moment of choice to perform the gesture: is it what the viewer thought or felt before entering the gallery, DNA structure, interest in the artist’s activities, or maybe the desire to do something extraordinary? However, as a result of participation, the viewers’ interests, and inspiration, a new chain of social relations is created… In this way Przemek is under-taking a director’s strategy in his project, joining the fleeting moment of a picture with the liquidity and forma-tivity of interactivity. It confirms the thesis put forward by Peter Weibel on the breaking down of boundaries between contemporary forms of visual arts, which is symbolic for these times and defines directions for new artistic strategies.

for four extraordinary individuals in a common, open space – on a screen split into four frames. The screen itself can be a symbol of a new dimension or rea-lity, a common metaphor for four people from an unreal time, or simply a piece of photographic paper, upon which a moment from the past and future will appear.

The gesture of the viewer is the key to interaction and communication. It can be thought of as part of the game which has been planned out by the artist. Another perspective is also possible. If it can be established that interaction is an open system of communication2, this move can be received as a part of a liberal creative process which aims to produce new meanings. Numerous combinations of representatives of various social groups which appear in random sequence multi-ply the meaning of the work, while also training our communicative imagination, especially when we ask ourselves what a conversation between the four pictured individuals may look like… The visual identity of the representatives of a specific social group may become even

9

1 cf. Roy Ascott, From Appearance to Apparition: communication and culture in sybersphere, in: “Leonardo Electronic Almanac”, no. 10, 1993

2 Ryszard W. Kluszczyński, Interactivity and the Problem of Communication in the Context of Philosophy of Deconstruction, in: 5th International Symposium on Electronic Arts Catalogue, 1993, p. 39

10

By way of introduction, let me say a few words about the project. The exhibi-tion entitled Common Ground by a Polish artist Przemysław Krzakiewicz combines specifically understood sociological por-trait photography, multi-channel proje- ction and elements of the theory of chaos. Based on a series of photographs taken over many years and depicting people who gather in one place, united by a common idea (belief, passion or pastime), an interactive installation was created, whose final version is the making of the viewer and not the photo-grapher. People photographed by Przemek Krzakiewicz pose for portraits and de-monstrate their membership of a certain group, church, fan club, ethnic minority with the use of props and clothing. In the Common Ground installation the artist groups people detached from their communities into random subsets. A mechanism based on a mathematical al-gorithm generating random matches en-sures countless possible combinations. One gesture of the viewer intentionally stops a stream of images and decides on the selection of displayed photographs, which is reminiscent of both the theory

Community of identities and identity in a community

Text:Marta Eloy CichockaArt for Art Foundation

Paris, August 2011

11

of chaos and the so-called theory of six degrees of separation.

The world is a small place

According to the theory of six degrees of separation, we are separated from any other person on earth by no more than six other people who know one another. Regardless of geographical distance be-tween us, social class, nationality or age, by activating a chain of acquain-tances it is just as easy to access the president of the U.S. as an anonymous kid from a Chinese factory. The origin of this otherwise optimistic belief held by the inhabitants of our global village is the profound intuition of a pre-war Hungarian poet, novelist, playwright and translator. Frigyes Karinthy, as he is the man in question, not only transla-ted Winnie the Pooh into Hungarian and wrote a novel inspired by brain can-cer and his own skull surgery, he also published in 1929 a futuristic collec-tion of sketches and short stories, one of which is entitled Láncszemek (Links!) and refers to a hypothesis of a tight-ening network of relationships between

the inhabitants of our globe. Karinthy believed that any two randomly selected representatives of the human kind (num-bering 1.5 billion souls at that time) are connected by no more than five inter-mediate links who know one another in person. In 1967, a well-known American political scientist and psychologist, Stanley Milgram (the same who in another famous experiment a few years earlier proved that obedience to authority may transform every human being into a heartless executioner…) decided to verify experimentally the intuition of the Hungarian writer. As part of his ex-periment the psychologist sent hundreds of letters to randomly selected Ameri-cans, asking them to deliver them to a friend of his — or to someone they think may know the recipient. Most of the letters to Milgram’s friend were delivered after an average of only six transfers from person to person. In this way the theory of six degrees of sepa-ration was verified. It eventually perme-ated into the collective consciousness of pop culture and art through John Guare’s Six Degrees of Separation (1990) which was subsequently made into a film.

12

to a group - affiliation emphasized through dress and external attributes. The importance of clothing at the com-munity level has always been huge: it indicated status and social function connected to gender, age, social and geographical origin. Both in WesternEuropean and in Oriental societies at-tire has for centuries had a utilitarianand informative role: proverbial attirenot so much adorned people, as it allowed for a quick identification of an individual’s place in the hierarchy and their function within the group. It also enabled efficient dialogue between rep-resentatives of different classes and illustrated subtle differences within the community. Kings dressed differ-ently than princes; masters than their apprentices, a different outfit was suit-able for an unmarried girl, for a mar-ried woman or a widow. Residents of two different provinces differed from one another through hair style and clothes. Ladies, knights, merchants, clergymen, peasants, craftsmen, thieves and whores looking down at us from old paintings are defined by their clothes and their intentions to one another are clear.

Although critics argue that Milgram’s experiment did not demonstrate a genu-ine connection between people and that the whole concept of six degrees is an urban myth created in academic circles, the flourishing of professional and so-cial network portals (where anyone can see for oneself how large the group of our friends is, how fast it grows and how diverse it is) allows one to believe that the number of intermediaries be-tween any two people on Earth can really be counted on the fingers of one hand, and that there is more than one poten-tial mutual friend between the writer and the reader of these words. The same applies to the faces of people portrayed by Przemek Krzakiewicz: they are united by a similar network of relationships and someone in our circle of friends certainly knows someone who knows someone from their group of friends.

Pragmatism and contrariness

Another interesting aspect of the multi-faceted Common Ground project is that it provides a record of conscious and voluntary affiliation of the portrayed

13

All this began to change with the so-cial evolution and the revolution of customs, a detailed description of which by far exceeds the scope of this essay. But it is enough to cast a look at pre-war photographs of a Western or an Asian metropolis and at the colourful albeit anonymous crowd which surrounds us in the streets today to understand how our society has changed and what different function is assumed by our clothes. To-day it is difficult for us to determine at first glance who is who: someone who looks like a student may be the founder of an Internet company and a million-aire, and a businessman’s long shirt sleeves may hide the tattoos of an un-derground band singer. What seems key here are particularly free will, inde-pendent decisions and sometimes even contrariness. Just as the course of human life is now dictated by a series of so-called life choices, so the con-tents of our wardrobe and what we choose to wear is usually the result of vol-untary purchases, personal taste and simple convenience, not a requirement of caste, age or gender. There fore, women wear trousers, older people comfortable

shorts and stunningly rich actresses de-light in used clothes from second-hand shops. Apart from certain exceptions dictated by traditionally perceived re-ligious considerations (such as the Jew-ish head covering for men, or the Muslim head covering for women), a vast major-ity of people today wear what they want (or simply what is at hand). Respecting (or not) the dictates of contemporary fashion or weather conditions, we can all wear fleece jackets, jeans and wel-lies, and no one is especially outraged by the view of the Dalai Lama in Doc Martens (which I saw with my own eyes).

Common ground

Paradoxically, it is convenience and free will which have rather quickly lead to a progressive homogenization of the society. Another glance at the surrounding anonymous crowd of people of all ages dressed in similar clothes inspires a feeling of despondency. In-dividuals whose position, function and possible intentions are incomprehensible to one another feel equally alienated in a crowd of other similarly incompre-

14

a pragmatic necessity. We should focus our attention on the fact that people are the only gregarious mammals who re-spond less and less enthusiastically to the presence of representatives of their own species. Forced to learn, work and have fun together, to use public trans-port and do everyday shopping at crowded shopping malls, we often dream about empty post offices, empty cafés, empty beaches… No one greets anyone else as they get on the underground or a bus, no one looks anyone in the eye, no one smiles. Reluctance easily turns into hostility, hostility into aggression, aggression into riots and vandalism. Such phenomena as the August riots in London and a surprising number of the detained (the accused include a million-aire’s daughter, a real estate agent, a ballet student and a doctor) serve to indicate that the discomfort is uni-versal and knows no social or economic boundaries. It is all the more interest-ing, therefore, when strangers gather in one place, united by an idea so strong that it gives them a sense of se-curity, understanding and bonding with the crowd. The funeral of the Pope or

hensible people as they feel starved for contact, recognition, proper “comprehension” and understanding. This idea first appeared among the represen-tatives of groups oscillating on the margins of the society such as members of musical subcultures, religious or racial minorities: in order to be re-cognized by another member of the same community we must allow ourselves to be recognized, use a common code, wear common items of clothing, hairstyles, make-up. Long hair of “flower children”, spiky hair of punks and Emo bangs co-vering the eyes serve not only to define their own separate identity in the ever-growing, multi-billion crowd of humans, but most of all - which seems much more important — to emphasise their simila-rity to several, a dozen, or perhaps a few hundred of Earthlings who think alike. The choice of outfit is nowadays also the choice of a message which can be accepted or rejected, but it always gives a better chance of meeting kindred souls than hiding behind a uniform from H&M, Zara or Benetton. In this crowd of billions of Earthlings kinship of souls is no longer a pipe dream, it becomes

15

a football match, a traditional church fair or an avant-garde festival, a con-cert or a convention, a fan club rally or a Buddhist lecture — all of these offer an opportunity not only to demon-strate joy and warmth towards strangers but also to experience a metaphysical sensation of belonging to a group, being among similar people, being oneself like an individual in a community, a wave on the ocean, a grain of sand in the desert.

Coincidence or destiny

The final phase of these considerations applies to the presentation of Common Ground where the last word goes not to the artist but to the viewer. In art not perceived any more like exegesis, aesthetization or exaltation of the sur-rounding reality, but rather like a meeting and attempt to understand one’s place within the structure, the viewer is not only the recipient and interpreter of art, but also its co-creator. It is his/her gesture that has a decisive influence on what he/she sees: in this case, it affects the final shape

of a sequence of portraits and the rela-tionships created between them. As much divides the portrayed as they have in common: each of them belongs to their own group which positions them in re-lation to others and determines their position. Ultimately, however, it is the viewer who with one gesture creates new “subsets” of people who frequently have different outlooks, whose meeting is equally possible and improbable. On the basis of the theory of six degrees of separation we know that there is an invisible network of relationships and closer or more distant friends between every possible combination of portraits, the question remains as to how probable or even predictable a particular system is. Those familiar with fruit machines know the answer: it is infinitely small. The proponents of the theory of chaos will find room for endless discussion. We leave the viewers with the question of whether their gesture is governed by accident or destiny. And also what kind of feelings and thoughts are inspired by the portrayed people and situations… Let this open end replace a provisional conclusion.

16

Przemek Krzakiewicz

CV

Przemek Krzakiewicz (born 1975 in Kra-kow) — an artist who applies photography but also creates installations and vid-eos. He studied at Łódz Film School and held scholarships from the City of Kra-kow and an Austrian foundation X-CHANGE Culture Science. In his work he applies scientific theories, which have not been proved or which are incorrect. In his projects he concentrates on sociological observations and the ability to clearly portray representatives of social groups undergoing economic, social or cultural transformations. An analytic look from a group perspective is shown e.g. in a cycle entitled Chinese agents which focuses on the problems of uniformity, consumerist lifestyle and loss of iden-tity caused among others by Chinese pro-ducts flooding the market. In the cycle entitled Free time, where he showed dif-ferent ways of spending free time based on his own experience, an individual perspective was the focus. Currently he is involved in a long-term project enti-tled Common Ground, the aim of which is to set up a visual basis for the encoun-ter of people who function in different realities. He lives in Krakow.

17

Publications:

2010 Chinese Agents, Krakow (own numbered edition)2009 Graphis Photography Annual, New York (Graphis Inc)2007 An album of Małopolska photographs. This explains nothing, Krakow (Małopolski Instytut Kultury)2008 Photo Month in Krakow. Catalogue, Krakow (Fundacja Sztuk Wizualnych)2006 Second Warsaw Artistic Photography Festival. Catalogue, Warsaw (Akademia Sztuk Pięknych w Warszawie, Warsaw District of Polish Visual Artists’ Union)

Exhibitions:

2011 Common Ground, Kiev, “Soviart” Centre for Contemporary Art2011 Non-Seasonal Changes, Dublin, D-Light (group exhibition as part of PhotoIreland Festival)2009 (R)evolution, Galeria Olympia, Krakow (group exhibition)2008 Stylish Project, Krakow, Galeria Baraka/off (individual exhibition as part of Photo Month in Krakow)2008 Poland Now. Upgrade, Krakow, Światowid cinema - (group exhibi tion as part of Photo Month in Krakow)2007 Galeria Artinfo, Warsaw, Fabryka Trzciny (group exhibition)2007 Photographs. Unclarified, Cork (Ireland), Institute of Technology; Cobh (Ireland), Sirius Arts Centre; Erfurt (Germany), CIE (group exhibitions)

18

Проект Common Ground Пшемка Кшакєвича розвивається вже шість років. Від самого початку він був запланований, як багаторічний, з наступним розвитком і продовженням, тому-то київська виставка стане для нього не вінцем, а радше підсумком попередніх результатів. Common Ground – це проект, який має декілька вимірів. Пшемек систематично робить фото людей, які приваблюють його своїм різноманіттям: усміхнена дівчина в бікіні і побожний хасид, футбольний вболівальник і швейцарський колекціонер мистецтва, любитель такс і учасник демонстрації у Києві. Усі сфотографовані особистості виступають у якомусь контек- сті, котрий зібрав разом певну групу людей, що належать, наприклад, до пол-ітичної, релігійної чи ідейної спільноти. Однак митець поставив перед собою завдання не тільки представити серію портретів. Пшемек прагне подолати межі жанру, переосмислити його можливості. Адже сила фотографії, на відміну від живопису чи інсталяції, як відомо, саме й полягає в увічненні миттєвості, яку без допомоги знімка ледь вдається вхопити поглядом чи зрозуміти. Майстер-ність же художника ґрунтується на тому,

Common GroundПшемек Кшакєвич

Текст: Людмила Моцюк Наталія Манжалій

19

аби впіймати і затримати цей неповторний момент. Пшемкові це вдається, можливо, тому він іде далі.

Стратегія Пшемка Кшакєвича виходить поза межі візуальних мистецтв, розвиваючись у площині соціологічного дослідження і точних наук. Використовуючи теорію шести ступенів віддалення та хаосу, у співпраці з кандидатом математичних наук Томашем Нєдобою, автор створив технологічно-мистецький простір, який дозволяє людям із фотопортретів пості-йно зустрічатися. Він підготував мульти-медійно-інтерактивну інсталяцію із використанням фото, ключовим елементом якої є непередбачуваний алгоритм виникнення серій портретів, на котрому ґрунтується специфічний рух образів. Глядач, зупиняючи на кілька секунд мерехтливі комбінації фотографій, ні-бито наслідує жест фотографа у ство-ренні власної комбінації персонажів, помічених колись митцем. Однак неможливо передбачити, якою буде ця комбінація. Розрахувати неможливо і кожна наступна добірка стає несподіванкою. Процес збирання і змішування портретів і контекстів є дуже важливим для

художника. Художник запрошує глядача зробити більше жестів, більше комбінацій, більше зустрічей – і, можливо, спрацює теорія хаосу. Нескінченна кількість жестів і непередбачуване зростання низки комбінацій фотопортретів – це, начебто, візуалізація всесвітньо відомого ефекту метелика. І глядач виступає ініціатором того самого експоненціального росту змін, які ведуть до непередбачуваного результату.

Моделі належать до різних суспільних груп, живуть у паралельних вимірах і часах, а їхнє “лінейне” зіткнення майже неможливе. Тим більше в одному кадрі. Однак Пшемек, організовуючи спільні зустрічі своїх героїв, долає не тільки усталені соціальні чи культурні, а й мистецькі схеми. Він виводить своїх героїв поза межі портрету, створюючи простір, який не вкладається ані в рамки колективного портрету, ані простої суми індивідуальних портретів.

Задля досягнення своєї мети Пшемек звертається до інтерактивних технологій. Саме інтерактивна художня комунікація у різноманітних формах стає безкінечним

20

екрані? Візуальна самоідентифікація представників тієї чи іншої соціальної групи стає більш яскравою й очевидною у присутності “нових учасників діалогу”. Своїм випадковим жестом глядач вибирає і поєднує людей. У комп’ютерній програмі не задано певного порядку комбінацій, як нема й єдиного алгоритму. Але природа ймовірності, окрім математичних характеристик, має ще й метафізичну сутність. Тому невідомо, що впливає на вибір моменту виконання жесту: чи те, що саме подумав або відчув відвідувач перед тим, як зайти в галерею, чи його структура ДНК, чи його інтерес до роботи митця, чи його бажання зробити щось незвичайне? Але як результат співучасті глядача, його цікавості, натхнення народжується новий ланцюжок соціальних взаємин. Таким чином, у своєму проекті Пшемек реалізує режисерську стратегію, поєднуючи миттєвість фотографії із плинністю й процесуальністю інтерактивності. І це підтверджує справедливість судження Пітера Вайбеля про розмитість меж між видами сучасного візуального мистецтва, що символізує наш час і визначає напрямок розвитку нових художніх стратегій.

процесом створення цінностей, значень і нових реальностей1. Авторський задум – передати ініціативу глядачу, відвідувачу, який одним своїм жестом може “влаштувати” зустріч для чотирьох неординарних особистостей на одному відкритому полі – заповненому чотирма кадрами екрані. Сам екран може бути символом нового виміру чи дійсності, метафорою спільного для чотирьох осіб нереального часу чи просто аркушем фотопаперу, на якому за мить з’явиться новий момент із минулого і майбутнього.

Жест глядача є ключовим моментом інтеракції і комунікації. Його можна вважати частиною гри, заданої художником. Якщо розуміти інтеракцію як відкриту систему комунікації2. Цей рух сприйматиметься як частина вільного творчого процесу, спрямованого на побудову нових смислів. Безліч комбінацій представників різних соціальних груп, що з’являються в не- передбачуваному порядку, примножують значення роботи. Вони також дають поживу нашій комунікативній уяві, коли ми намагаємося відповісти собі на питання, як виглядав би діалог цих чотирьох на

21

1 cf. P. Ескот, From Appearance to Apparition: communication and culture in sybersphere, в: “Leonardo Electronic Almanac”, N 10, 1993

2 Ryszard W. Kluszczyński, Interactivity and the Problem of Communication in Context of Philosophy of Deconstruction, в: 5th International Symposium on Electronic Arts Catalogue, 1993, c. 39

22

Спільність ідентичності й ідентичність у спільноті

Текст: Марта Елой ЦіхоцькаФундація Мистецтво для мистецтва

Париж, серпень 2011

Для початку декілька слів про сам проект. Виставка Common Ground поль-ського митця Пшемислава Кшакєвича поєднує у собі соціологічну портретну фотографію у специфічному розумінні з багатоканальною проекцією та еле-ментами теорії хаосу. На базі багато-річного доробку фото людей, що збира-ються в одному місці й об’єднані спільною ідеєю (світоглядом, пристрастю чи способом проведення вільного часу), виникла інтерактивна інсталяція, оста-точний вигляд якої залежить не від автора, а від глядача. Сфотографовані Пшемеком люди позують для портретів, підкреслюючи реквізитами чи костюмами свою належність до певної групи, церкви, фанклубу чи національної меншини.

В інсталяції Common Ground портрети людей, вирваних зі своїх спільнот, митець укладає у випадкові підгрупи. Безкінечною можливістю комбінації керує програма у вигляді математичного алгоритму. Один жест глядача свідомо зупиняє потік образів і визначає добір фотографій для показу – що наводить на думку про теорію хаосу, а також, т.зв. шести ступенів віддалення.

23

Світ тісний

Відповідно до принципу шести ступенів, від будь-якої людини на землі нас віддаляє максимум шість інших людей, знайомих між собою. Незалежно від географічної відстані, соціального класу, національності чи віку, які нас розділяють, задіявши низку друзів і знайомих, ми можемо однаково легко дійти і до президента США, і до ано-німної дитини на китайській фабриці. Біля витоків цього оптимістичного певною мірою переконання жителів глобального села лежить глибока інтуїція одного довоєнного угорського поета, письменника, драматурга і перекладача. Карінті Фрі-деш, а мова саме про нього, не тільки переклав угорською “Вінні Пуха”, написав повість про рак мозку та операцію на власному черепі, він ще у 1929 році видав збірник футуристичних нарисів і оповідань, одне з яких Láncsze-mek (Лінки!) стосується гіпотези про тісну мережу стосунків між жителями нашої планети. Карінті припускав, що двох довільно обраних представників людського роду (який тоді нараховував 1,5 млрд. душ) єднає максимум п’ять

людей, проміжних ланок, які особисто знайомі один з одним. У 1967 році інтуїцію угорського письменника вирішив експериментально перевірити відомий американський психолог і політолог Стенлі Мілграм (той самий, котрий у рамках іншого відомого експерименту кількома роками раніше довів, що послух перед авторитетами може будьяку людину перетворити на бездушного ката). У рам-ках експерименту психолог розіслав декілька сотень листів до довільно обра-них американців, і просив переслати їх його товаришу або ж комусь, хто на їхню думку, може знати цього адресата. Більшість листів Мілграма дійшла до його товариша саме за посередництвом шестиразової пересилки від однієї особи до іншої. Таким чином, було підтверджено теорію шести ступенів віддаленості (або ж відчуження), яка зрештою проникла до поп-культури і суспільної свідомості завдяки п’єсі Джона Гвара Шість сту-пенів відчуження (1990), яка згодом була екранізована. Щоправда, критики доводять, що експеримент Мілграма не довів існування справжнього зв’язку між людьми, а вся концепція шести ступенівє міською легендою, котра виникла

24

статус і суспільну функцію, що пов’язана зі статтю, віком, сімейним та географічним походженням. Як у за-хідноєвропейських, так і в східним суспільствах одяг протягом багатьох віків відігравав прикладну інформативну роль: трохи не так, як у приказці, одяг не стільки прикрашав людину, скільки дозволяв швидко визначити її місце в ієрархії та функцію в рамках групи, допомагав вести належний діалог між представниками різних сфер, підкреслював тонкі відмінності всередині однієї спільноти. Король вбирався інакше, ніж члени князівських родин, майстри інакше, ніж підмайстри, різний одяг носили незаміжні і заміжні жінки, ще інший – вдови. Мешканці двох різних провінцій відрізнялися один від одного зачісками й строєм. Зі старовинних картин на нас дивляться дами, лицарі, купці, духовенство, селяни, ремісники, злодії і повії – у промовистому одязі, їхні заміри один щодо одного зрозумілі.Усе це почало мінятися водночас із революцією суспільних стосунків та звичаїв, детальний опис якої виходить поза рамки даного нарису. Однак достатньо побіжно глянути на довоєнні фотографії

в академічному середовищі, однак розквіт професійних та соціальних порталів (денаочно можна констатувати, наскільки численне наше коло знайомих, наскільки швидко воно розростається і наскільки різноплановим є його розріз) дає підстави вірити в те, що кількість посередників між двома представниками всього населення Землі й справді можна порахувати на пальцях однієї руки, а між людиною, яка пише ці слова і читає їх, існує не один потенційний спільний знайомий. Це ж саме стосується й облич людей, сфотографованих Пшемеком Кшакєвичем: їх єднає схожа павутина стосунків, а хтось із нашого кола зна-йомих точно знає когось, хто знайомий із кимось з кола знайомих когось із них.

Прагматизм і спротив

Другий цікавий аспект багаторівневого проекту Common Ground — це докумен-тація свідомої й добровільної належності сфотографованих людей до даної групи, підкреслена одягом чи зовнішніми атрибутами. Вбрання у рамках певної спільноти завжди мало велике значення: воно дозволяє підкреслити матеріальний

25

західних чи азійських метрополій та на сьогоднішню вулицю із її різнобарвним, проте анонімним натовпом, аби зрозуміти, наскільки змінилися наші суспільства і наскільки відрізняється тепер функція одягу. Сьогодні, на перший погляд, важко відрізнити, хто є хто: під зовнішнім виглядом студента може критися засновник підприємства, котре заробляє мільйони в Інтернеті, а довгі рукави сорочки бізнесмена можуть закривати татуювання вокаліста рок-групи андеграунду. Ключо-вим тут видається саме вияв вільної волі, самостійного рішення, іноді навіть спротив. Як життєвий шлях людини тепер визначається низкою т.зв. життєвих виборів, так само і вміст шафи людини і те, що вона вдягає, є здебільшого результатом добровільних покупок, індив-ідуального смаку і звичайної зручності, а не вимог касти, віку чи статі. Тому жінки ходять у штанах, люди похилого віку – у зручних коротких шортах, а страшенно багаті акторки полюбляють вживане ганчір’я із секонд-хенду.За певними винятками, продиктованими релігійними мотивами у традиційному розумінні (напр., єврейські головні убори для чоловіків чи мусульманські

для жінок), переважна більшість людей вдягає сьогодні те, що хоче (або те, що трапилося під руку). Шануючи (або ні) приписи актуальної моди чи погодні умови, ми всі можемо ходити в спорти-вних куртках, джинсах і калошах, та й нікого особливо не обурює вигляд Далай Лами, який парадує в черевиках марки Dr Martens (що я бачила на власні очі).

Площини порозуміння

Парадоксально, що саме зручність і віль-на воля привели нас досить швидко до прискорення уніформізації суспільства. Ще один погляд на анонімний натовп людей різного віку довкола нас, вбраних у схожий одяг, викликає понурі почуття. Окремі особистості, не розпізнавані у своїх взаємостосунках у контексті своєї позиції, функції чи можливих намірів, почувають себе, з одного боку, відчуженими у натовпі інших, схожих один на одного, невиразних постатей, а з іншого, прагнуть контактів, впіз-нання, правильного “прочитання” та розу-міння. Найшвидше в цьому зорієнтувалися представники груп, які обертаються в маргінальних середовищах, музичних

26

реагують на присутність представників власного виду. Вони змушені разом навчатися, працювати і розважатися, користуватися комунальним транспортом і щодня купувати товари в гамірних торгівельних центрах, а самі часто мріють про порожню пошту, кав’ярню чи пляж… Ніхто не вітається, заходячи в метро чи автобус; ніхто не дивиться іншим в очі; ніхто не всміхається. Неприязнь часто переростає у ворожість, ворожість в агресію, агресія в завору-шення й акти вандалізму. Такі явища, як серпневі розгардіяші в Лондоні і вражаючий склад затриманих (обвину-вачення було пред’явлено, зокрема, неповнолітній доньці мільйонера, агенту нерухомості, студентці-балерині й лікареві) переконують, що дискомфорт набув поширення і не має соціальних чи економічних обмежень.Відтак, ситуації є ще цікавішими, коли чужі один одному люди збираються численними натовпами в одному місці, об’єднані якоюсь провідною ідеєю, настільки сильною, що вона дає їм почуття безпеки, розуміння і зв’язків у натовпі. Похорон папи чи футбольний матч, традиційні народні гуляння чи авангардний фестиваль,

субкультур, релігійних чи расових меншин: аби бути впізнаним іншим членом цієї ж спільноти, ми повинні допустити це впізнання, використавши спільний код, єдиний елемент одягу, зачіски, макіяжу. Довге волосся “дітей квітів”, ірокези панків чи спущені на очі чубчики “емо” об’єднує не тільки спільний пошук власної окремої ідентичності серед баг-атомільярдної маси землян, яка й досі продовжує зростати, а насамперед те, що здається мало істотним – спільної площини для порозуміння з кількома, кільканадцятьма, кількадесятьма, а, можливо, й кількома сотнями землян, які відчувають і мислять схожим чином. Вибір одягу – це водночас вибір повідомлення, яке може бути сприйняте чи відкинуте, але при цьому воно завжди забезпечить більше шансів зустріти споріднену душу, ніж уніформа з мережі H&M, Zara чи Ben-etton. У цій багатомільярдній масі землян спорідненість душ перестає бути нездійсненною мрією, перетворюючись на прагматичну необхідність. Звернімо увагу на той факт, що люди – єдині ссавці на Землі, котрі живучи, хай там що, стадно, все з меншим ентузіазмом

27

концерт чи конвент, зліт фанклубу чи буддистська лекція – усі ці ситуації створюють не тільки нагоду для вияву радості і сердечності щодо незнайомців, але й для майже метафізичного пережива-ння буття в стаді, буття серед своїх, буття собою: одиницею в єдності, хвилею в океані, піщинкою в пустелі.

Випадковість чи доля

Заключний етап цих міркувань стосується самої презентації проекту Common Ground, де останнє слово належить не митцеві, а глядачу. У мистецтві, яке розуміється вже не як екзегеза, естетизація чи екзальтація довколишньої дійсності, а радше як зустріч і спроба зрозуміти своє місце у межах культури, глядач виступає не тільки реципієнтом чи інтерпретатором мистецтва, а й його співтворцем. Саме його жест має виріша-льний вплив на те, що він сам побачить: у цьому випадку, він впливає на оста-точну форму низки портретів і на те, які між ними виникнуть стосунки. Героїв портретів багато чого розділяє, але багато чого й об’єднує: кожен з них належить до своєї групи, яка

позиціонує його у стосунках з іншими і визначає його власне місце. Однак, зрештою, це глядач одним жестом створює нові “підгрупи” людей, часто з різними світоглядами, спільна зустріч яких однаковою мірою можлива, як і неймовірна. Виходячи з теорії шести ступенів віддаленості, ми вже знаємо, що між кожною з можливих комбінацій портретів існує невидима мережа стосунків і близьких чи далеких знайомих; тільки залишається питання щодо ймовірності чи навіть передбачуваності такої, а не іншої добірки. Знавці гральних автоматів знають відповідь: вона безкінечно низька. Прихильники теорії хаосу знайдуть тут поле для безкінечних роздумів. А глядачам залишиться пи-тання, що керує його жестом: випадок чи доля. А також, які відчуття та думки викликають у нього представлені на портретах особи й ситуації… І хай це відкрите закінчення замінить нам видимість підсумку.

28

Пшемек Кшакєвич

CV

Пшемек Кшакєвич (нар. в 1975 році у Кра-кові) – це митець, який працює з фото-графією, а також створює інста-ляції та відео. Навчався у Лодзькій кіно школі. Був стипендіатом міста Кракова і авст-рійського фонду X-CHANGE Culture Sci-ence. У своїй роботі він використовує наукові теорії, часто неперевірені чи невдалі. У попередніх проектах привертають увагу насамперед його соціологічні спостереження та уміння виразно представити на портреті предста-вників різних соціальних груп, які про-ходять економічні, суспільні чи куль-турні трансформації. Аналітичний погляд з колективної перспективи, напр.: цикл Chinese Agents висвітлює проблему уніформізації, споживацького стилю життя та втрати ідентичності, спричиненої, зокрема, навалою китайських продуктів.З іншого боку, у циклі Вільний час,у якому митець через призму власного досвіду показав різні способи проводити вільний час, набула чіткості індивіду-альна перспектива. Тепер він працює над багаторічним проектом Сommon Ground, покликаного створити візуальну базу для зустрічей людей, світи функціонування яких не перетинаються. Живе у Кракові.

29

Публікації:

2010 Chinese Agents, Краків (власне нумероване видання)2009 Graphis Photography Annual, New York (Graphis Inc)2007 Альбом Малопольща, фотографії. Це нічого не пояснює, Краків (Малопольський інститут культури)2008 Місяць фотографії у Кракові. Каталог, Краків (Фундація візуальних мистецтв)2006 ІІ Варшавський фестиваль художньої фотографії. Каталог, Варшава (Академія мистецтв у Варшаві, Варшавський округ спілки польських художників)

Виставки:

2011 Common Ground, Київ, Центр сучасного мистецтва “Совіарт”2011 Non-Seasonal Changes, Dublin, D-Light (колективна виставка у рамках PhotoIreland Festival)2009 (Р)еволюція, Галерея Олімпія, Краків (колективна виставка)2008 Модний проект, Краків, Галерея Барака/офф (індивідуальна виставка у рамках Місяця фотографії у Кракові)2008 Poland Now. Upgrade, Краків, Кінотеатр Святовід (колективна виставка у рамках Місяця фотографії у Кракові)2007 Галерея Артінфо, Варшава, Фабрика очерету (колективна виставка)2007 Photographs. Unclarified, Cork (Ірландія), Institute of Technology; Cobh (Ірландія), Sirius Arts Centre; Erfurt (Німеччина), CIE (колективні виставки)

30

Projekt Common Ground Przemka Krza-kiewicza powstaje od sześciu lat. Od początku miał być projektem wielolet-nim, rozwijającym się, żyjącym, przez co kijowska wystawa nie stanowi jego zwieńczenia, a raczej podsumowanie do-tychczasowych rezultatów. Proces, jakim jest Common Ground ma kilka wymiarów. Przemek systematycznie fotografuje ludzi fascynujących go swoją różnorodnością: uśmiechniętą dziewczynę w bikini i po-bożnego chasyda, kibica piłki nożnej i szwajcarskiego kolekcjonera sztu-ki, miłośnika jamników i uczestnika demonstracji w Kijowie. Wszystkie por-tretowane osoby występują w określonym kontekście przyciągającym określoną grupę ludzi, tworzących na przykład wspólnotę polityczną, wyznaniową czy wspólnotę idei. Jednak zadanie, jakieartysta postawił przed sobą, poleganie tylko na przedstawieniu serii por-tretów. Przemek zmierza do przekroczeniagranic gatunku, do przewartościowania jego możliwości. Wiadomo, że siła foto-grafii, w odróżnieniu od malarstwa czyinstalacji, polega właśnie na utrwala-niu nieruchomej chwili, którą bez po- mocy migawki ledwo udaje się dostrzec,

Common Ground, Przemek Krzakiewicz

Tekst:Ludmiła MociukNatalia Manżlij

31

a tym bardziej nie da się zrozumieć. Mistrzostwo fotografa polega na zdol-ności uchwycenia i zatrzymania tego wyjątkowego momentu. Przemkowi się to udaje, może właśnie dlatego idzie jeszcze dalej.

Strategia Przemka Krzakiewicza wykracza poza formułę sztuk wizualnych, rozwijając się w obszarze badań socjologicznych i nauk ścisłych. Wykorzystując teorie sześciu stopni oddalenia oraz teorięchaosu, współpracując przy tym z mate-matykiem dr. Tomaszem Niedobą, autor stworzył technologiczno-artystyczną przestrzeń, dającą możliwość ciągłego spotykania ze sobą sportretowanych osób. Wykorzystując fotografię przygo-tował multimedialną i interaktywną instalację, której kluczowym elemen-tem jest nieprzewidywalność algoryt-mów powstawania sekwencji portretów i wynikający z niej specyficzny ruch obrazów. Widz zatrzymujący na kilka sekund migoczące kombinacje fotografiima szanse powtórzyć gest fotografa, tworząc własny układ dostrzeżonych kiedyś przez artystę osób. Nie ma jednak możliwości przewidzenia, jaki ów układ

będzie. Kalkulacja staje się niemożliwa, a każda kolejna uchwycona sekwencja po-zostaje zaskoczeniem.

Modele należą do różnych grup społecz-nych, żyją w równoległych wymiarach i czasach, a ich „liniowe” zetknięcie jest prawie niemożliwe. Tym bardziej w jednym kadrze. Jednak Przemek, aran-żując wspólne spotkanie swoich boha-terów, łamie nie tylko utarte schematy społeczne i kulturowe, ale i artystycz-ne. Wyprowadza swoich bohaterów poza granice portretu, tworząc przestrzeń, która nie jest przecież portretem wspól-nym, nie jest jednak również zwykłą sumą portretów indywidualnych.

Aby osiągnąć swój cel, Przemek stosuje techniki interaktywne. To właśnie inter-aktywna komunikacja artystyczna w róż-nych postaciach staje się niekończącym się procesem tworzenia wartości, znaczeń i nowych rzeczywistości1. Pomysł autora polega na przekazaniu inicjatywy odbior- cy, który prostym gestem może zorgani-zować spotkanie dla czterech niezwy-kłych osobowości we wspólnej, otwartej przestrzeni — na wypełnionym czterema

32

Przypadkowy gest odbiorcy wybiera i łączy ludzi. Program komputerowy nie zawiera określonej kolejności kombi-nacji, nie ma również jednego algoryt-mu. Ale natura prawdopodobieństwa, poza matematycznymi właściwościami, ma także istotę metafizyczną. Nie wiadomo, co wpływa na wybór momentu wykonania gestu: czy to, co myślał lub odczuwał odbiorca, zanim wstąpił do galerii, czy struktury jego DNA, zainteresowanie działaniem artysty, a może chęć zrobienia czegoś niezwykłego? Ale w wyniku udziału widza, jego zainteresowania, inspiracji rodzi się nowy łańcuch relacji społecznych. W ten sposób w swoim projekcie Przemek realizuje strategię reżyserską, łącząc chwilowość zdjęcia z płynnością i proce-sualnością interaktywności. Potwierdza to słuszność wniosku Petera Weibela o zatarciu granic pomiędzy gatunkami współczesnych sztuk wizualnych, co jest symboliczne dla dzisiejszych czasów i określa kierunki rozwoju nowych stra-tegii artystycznych.

kadrami ekranie. Sam ekran może być symbolem nowego wymiaru lub rzeczywisto-ści, metaforą wspólnego dla czterech osób nierzeczywistego czasu lub po pros-tu kawałkiem papieru fotograficznego, na którym za moment pojawi się nowa chwila z przeszłości i przyszłości.

Gest widza jest kluczem interakcji i ko- munikacji. Można go uznać za część gry zaplanowanej przez artystę. Możliwa jest również inna perspektywa. Przy założeniu, że interakcja jest otwartym systemem komunikacji2, ruch ten może zostać odebrany jako część swobodnego procesu twórczego, zmierzającego ku kreowaniu nowych znaczeń. Liczne kom- binacje przedstawicieli różnych grup społecznych, pojawiające się w nieprze- widywalnej kolejności mnożą znaczenia pracy. Ćwiczą również naszą komunika-cyjną wyobraźnię, kiedy próbujemy odpowiedzieć sobie na pytanie, jak mogłaby wyglądać rozmową oglądanej właśnie czwórki? Tożsamość wizualna przedstawicieli określonej grupy społecznej staje się bardziej jaskrawa i oczywista w obecności “nowych ucze-stników dialogu”.

33

1 cf. Roy Ascott, From Appearance to Apparition: communication and culture in sybersphere, w: „Leonardo Electronic Almanac”, nr 10, 1993

2 Ryszard W. Kluszczyński, Interactivity and the Problem of Communication in the Context of Philosophy of Deconstruction, w: 5th International Symposium on Electronic Arts Catalogue, 1993, s. 39

34

Wspólnota tożsamości a tożsamość we wspólnocie

Tekst: Marta Eloy CichockaFundacja Sztuka dla Sztuki

Paryż, Sierpień 2011

Na wstępie – kilka słów na temat same-go projektu. Wystawa Common Ground obiecującego polskiego artysty Przemy-sława Krzakiewicza łączy specyficznie pojmowaną socjologiczną fotografię portretową, wielokanałową projekcję i elementy teorii chaosu. Na bazie realizowanej od wielu lat serii wize-runków osób zbierających się w jednym miejscu, połączonych wspólną ideą (światopoglądem, pasją czy też sposobem spędzania wolnego czasu), powstała interaktywna instalacja, nad której ostatecznym kształtem panuje nie autor, a widz. Fotografowani przez Przemka Krzakiewicza ludzie pozujący do por-tretów, swoją przynależność do wybranej grupy, kościoła, fanklubu, mniejszości etnicznej podkreślają rekwizytami i kostiumem. W instalacji Common Ground portrety ludzi wyrywanych ze swoich społeczności artysta zesta-wia w przypadkowe podzbiory. Nad nie-zliczoną możliwością kombinacji czu-wa mechanizm kierowany matematycznym algorytmem. Jeden gest widza świadomie zatrzymuje strumień obrazów i decyduje o doborze wyświetlanych fotografii – co przywodzi na myśl zarówno teorię

35

chaosu, jak i tzw. teorię sześciu stopni oddalenia.

Świat jest mały

Zgodnie z zasadą sześciu stopni, od dowolnego drugiego człowieka na ziemi dzieli nas najwyżej sześć innych osób, znających się nawzajem. Niezależnie od dystansującej nas odległości geograficz-nej, klasy społecznej, narodowości czy wieku, uruchamiając łańcuch przyjaciół i znajomych, możemy z jednakową łatwo-ścią dotrzeć i do prezydenta USA, i do anonimowego dzieciaka z chińskiej fab-ryki. U genezy tego optymistycznego skądinąd przekonania mieszkańców global-nej wioski leży głęboka intuicja pew-nego przedwojennego węgierskiego poety, pisarza, dramaturga i tłumacza. Frigyes Karinthy, bo o nim mowa, nie tylko przełożył na węgierski Kubusia Puchatka i napisał powieść zainspirowaną ra-kiem mózgu tudzież operacją własnejczaszki, ale wydał w 1929 roku zbiór futurystycznych szkiców i opowiadań, z których jedno – Láncszemek (Linki!) dotyczy hipotezy zacieśniającej się sieci relacji pomiędzy mieszkańcami

naszego globu. Karinthy przypuszczał, że wybranych losowo dwóch dowolnych przed-stawicieli rodzaju ziemskiego (liczącego ówcześnie 1,5 miliarda dusz) łączy mię-dzy sobą najwyżej pięć osób, ogniw poś-rednich, znających się osobiście. W 1967 roku intuicję węgierskiego pisarza postanowił sprawdzić doświadczalnie znany amerykański psycholog i politolog, Stanley Milgram (ten sam, który w ramach innego słynnego eksperymentu dowiódł kilka lat wcześniej, że posłuszeństwo wobec autorytetów jest w stanie z każ-dego człowieka uczynić bezdusznego kata…). W ramach eksperymentu, psycholog porozsyłał kilkaset listów do losowo wybranych Amerykanów, prosząc o dostar-czenie ich jego przyjacielowi — ewentu-alnie komuś, kto według ich wiedzy może znać adresata. Większość listów Milgrama dotarła do jego przyjaciela właśniepo średnio sześciokrotnym przekazaniukolejnym osobom. W ten sposób potwier-dzona została teoria sześciu stopnioddalenia (lub też separacji), która ostatecznie przeniknęła do popkultury i świadomości zbiorowej za sprawą sztuki Johna Guare’a, Six Degrees of Separation (1990), przeniesionej następnie na filmowy

36

przynależności portretowanych do danej grupy – przynależności podkreślanej poprzez strój i atrybuty zewnętrzne. Waga stroju w ramach danej społeczności zawsze była niebagatelna: pozwalała na unaocznienie statusu materialnego i funkcji społecznej związanej z płcią, wiekiem, pochodzeniem rodzinnym i geo-graficznym. Zarówno w zachodnioeuropej-skich, jak i orientalnych społeczeń-stwach strój przez wieki pełnił funkcję użytkowo-informacyjną: przysłowiowa szata nie tyle zdobiła człowieka, co pozwalała na szybką identyfikację jego miejsca w hierarchii i funkcji w obrębie grupy, umożliwiała sprawny dialog pomiędzy przedstawicielami różnych sfer, unaoczniała subtelne różnice wewnątrz tej samej wspólnoty. Inaczej ubierał się król, a inaczej książęta rodu; inaczej mistrz, a inaczej czeladnik; inny strój przystoił pannie, inny mężatce, jeszcze inny wdowie. Mieszkańcy dwóch różnych prowincji różnili się między sobą fry-zurą i strojem. Z dawnych obrazów spo-glądają na nas damy, rycerze, kupcy, duchowni, chłopi, rzemieślnicy, złodzieje i ladacznice — czytelni w swoich sza-tach, czytelni w swoich intencjach

ekran. Co prawda, krytycy argumentują, że eksperyment Milgrama nie wykazał istnienia rzeczywistego połączenia między ludźmi, a cała koncepcja sześciu stopni jest miejską legendą powstałą w środowiskach akademickich, jednak rozkwit portali profesjonalnych i spo-łecznościowych (gdzie można skonstatować naocznie, jak liczna jest grupa naszych znajomych, jak szybko się rozrasta i jak zróżnicowany jest jej przekrój) pozwa-la uwierzyć w to, że ilość pośredników między dwiema osobami w całej populacji ludzi na Ziemi rzeczywiście mieści się na palcach jednej ręki, a między osobą piszącą te słowa a czytającą je istnieje niejeden potencjalny wspólny znajomy. To samo dotyczy twarzy osób portretowanych przez Przemka Krzakiewicza: łączy je podobna pajęczyna relacji, a ktoś z na-szego grona znajomych na pewno zna kogoś, kto zna kogoś z grona znajomych którejś z nich.

Pragmatyzm i przekora

Drugi interesujący aspekt wielopłasz-czyznowego projektu Common Ground to dokumentacja świadomej i dobrowolnej

37

krótkich szortach, a oszałamiająco bo-gate aktorki lubują się w używanych ciuchach z second-handów. Poza pewny-mi wyjątkami dyktowanymi przez trady-cyjnie pojmowane względy religijne (np. żydowskie nakrycie głowy dla mężczyzn czy też muzułmańskie nakrycie głowy dla kobiet), zdecydowana większość ludzi wkłada dziś na siebie to, co chce (lub to, co ma akurat pod ręką). Respektując (lub nie) nakazy aktualnej mody czy wa-runki pogodowe, wszyscy możemy chodzić w polarach, dżinsach i kaloszach, i ni-kogo specjalnie nie bulwersuje widok Dalajlamy paradującego w doc martensach (co widziałam na własne oczy).

Płaszczyzny porozumienia

Paradoksalnie, to właśnie wygoda i wol-na wola doprowadziły dość szybko do postępującej uniformizacji społeczeń-stwa. Kolejny rzut oka na otaczający nas codziennie anonimowy tłum ludzi w różnym wieku ubranych w podobne do siebie ubrania rodzi uczucie przygnę-bienia. Poszczególne jednostki, nie-czytelne względem siebie w kontekście swojej pozycji, funkcji i ewentualnych

względem siebie. Wszystko to zaczęło się zmieniać wraz z ewolucją społeczną i rewolucją obyczajów, której dokładny opis przekracza znacznie możliwości tego eseju. Wystarczy jednak rzucić okiem na przedwojenne fotografie zachodnich czy azjatyckich metropolii i na otaczający nas dziś na ulicach barwny, acz anoni-mowy tłum, by zrozumieć, jak bardzo zmieniły się nasze społeczeństwa i jak odmienna jest funkcja zakładanego przez nas ubrania. Dziś trudno będzie nam na pierwszy rzut oka ustalić, kto jest kim: ktoś o aparycji studenta może być twórcą spółki internetowej i mi-lionerem, a długie rękawy koszuli bi-znesmena skrywać mogą tatuaże woka-listy zespołu undegroundowego. Kluczowy wydaje się tutaj zwłaszcza aspekt wol-nej woli, samodzielnej decyzji, czasem wręcz przekory. Tak, jak przebieg życia ludzkiego dyktowany jest serią tzw. życiowych wyborów, tak samo zawartość szafy człowieka i to, co ma na sobie, jest przeważnie wynikiem dobrowolnych zakupów, indywidualnego gustu i zwykłej wygody, a nie wymogu kasty, wieku czy płci. Dlatego kobiety chodzą w spod-niach, starsi ludzie — w wygodnych

38

z pokrewną duszą, niż ukrywanie się za uniformem z sieci H&M, Zara lub Bene-tton. W tej wielomiliardowej rzeszy Ziemian pokrewieństwo dusz przestaje być mrzonką, a staje się pragmatyczną koniecznością. Zwróćmy uwagę na fakt, że ludzie jako jedyne ssaki żyjące bądź co bądź stadnie reagują coraz mniej entuzjastycznie na obecność przedsta-wicieli własnego gatunku. Zmuszani do wspólnej nauki, pracy i rozrywki, korzystania z transportu komunalnego i dokonywania codziennych zakupów w zatłoczonych centrach handlowych, często marzą o pustej poczcie, pustej kawiarni, pustej plaży… Nikt nie wita się, wchodząc do metra czy autobusu; nikt nie patrzy innym w oczy; nikt się nie uśmiecha. Niechęć łatwo przer-adza się we wrogość, wrogość w agresję, agresja w rozruchy i akty wandalizmu. Takie zjawiska, jak sierpniowe zamieszki w Londynie i zaskakujący bilans zatrzy-manych osób (pośród postawionych w akt oskarżenia jest m.in. nieletnia córka mi-lionera, agent nieruchomości, studentka baletu i lekarz) pozwalają przekonać się, że dyskomfort jest powszechny i nie zna granic społecznych czy ekonomicznych.

zamierzeń, czują się tyleż wyobcowane w tłumie innych, podobnych sobie, nieczytelnych postaci, co spragnione kontaktu, rozpoznania, właściwego „od-czytania” i zrozumienia. Najszybciej wpadli na to przedstawiciele grup oscylujących na marginesie społe-czeństwa, przedstawiciele subkultur muzycznych, mniejszości wyznaniowych czy rasowych: po to, by zostać roz-poznanym przez innego członka tej samej społeczności, musimy pozwolić się rozpoznać, użyć wspólnego kodu, wspólnego elementu ubioru, fryzury, makijażu. Długie włosy „dzieci kwiatów”, irokezy punków i zakrywające oczy grzy-wki „emo” łączy wspólne poszukiwanie nie tylko własnej, odrębnej tożsamości w obrębie wciąż rosnącej, wielomilia-rdowej rzeszy Ziemian, ale przede wszystkim — co wydaje się dużo isto-tniejsze — wspólnej płaszczyzny po-rozumienia z kilkoma, kilkunastoma, kilkudziesięcioma, a może i kilkoma setkami Ziemian czujących i myślących podobnie. Wybór stroju to zarazemwybór komunikatu, który może zostać przyjęty lub odrzucony, zawsze jed-nak rodzi większe szanse spotkania

39

względem innych i określającej jego miejsce. Ostatecznie jednak to widz jednym gestem tworzy nowe „podzbiory” osób o często różnych światopoglądach, których wspólne spotkanie jest w takim samym stopniu możliwe, jak i niepraw-dopodobne. Na postawie teorii sześciu stopni oddalenia wiemy już, że między każdą z możliwych kombinacji portretów istnieje niewidzialna sieć relacji i bliższych lub dalszych znajomych; pozostaje pytanie o prawdopodobieństwo czy wręcz przewidywalność takiego a nie innego układu. Znawcy automatów do gry znają odpowiedź: jest ono nieskończenie niskie. Zwolennicy teorii chaosu znajdą tu pole do niekończących się rozważań. A widzowi pozostawmy pytanie, czy jego gestem kieruje przypadek, czy przezna-czenie. A także to, jakie odczucia i re-fleksje budzą w nim portretowane osoby i sytuacje. I niech to otwarte zakoń-czenie zastąpi nam prowizoryczną kon-kluzję.

Tym ciekawsze są zatem sytuacje, kiedy obcy sobie ludzie zbierają się gromadnie w jednym miejscu, połączeni jakąś ideą przewodnią na tyle silną, że daje im ona poczucie bezpieczeństwa, zrozumienia i więzi w tłumie. Pogrzeb papieża czy mecz piłki nożnej, tradycyjny odpust czy awangardowy festiwal, koncert czy kon-went, zlot fanklubu czy wykład buddyjski – wszystkie te sytuacje stwarzają nie tylko okazję do radości i serdeczności wobec nieznajomych, ale do metafizyczne-go wręcz doznania bycia w stadzie, by-cia wśród swoich, bycia sobą: jednostką w jedności, falą na oceanie, ziarnkiem piasku na pustyni.

Przypadek czy przeznaczenie

Ostatni etap tych rozważań dotyczy sa-mej prezentacji projektu Common Ground, gdzie ostatnie słowo należy nie do artysty, ale do widza. To jego gest ma decydujący wpływ na to, co sam zobaczy: na ostateczny kształt sekwencji portre-tów i to, jakie powstaną między nimi relacje. Portretowanych tyle samo dzie-li, co łączy: każdy z nich przynależy do własnej grupy, pozycjonuącej go

40

Przemek Krzakiewicz

CV

Przemek Krzakiewicz (ur. 1975 w Krakowie)— artysta posługujący się fotografią, tworzy także instalacje i wideo. Studio-wał na łódzkiej filmówce. Stypendysta Miasta Krakowa i austryjackiej fundacji X-CHANGE Culture Science. W swojej pra-cy korzysta z teorii naukowych, często niesprawdzonych lub nietrafionych. W do-tychczasowych projektach uwagę zwracają przede wszystkim jego obserwacje socjo-logiczne oraz umiejętność wyrazistego portretowania przedstawicieli grup spo-łecznych doświadczających przemian gospodarczych, obyczajowych czy kulturo-wych. Analityczne spojrzenie z perspek-tywy zbiorowej reprezentuje np.: cykl Chińscy agenci naświetlający problemy uniformizacji, konsumpcyjnego stylu życia oraz utraty tożsamości, spowodo-wanej m.in. zalewem chińskich produktów. Z kolei w cyklu Wolny czas, w którym przez pryzmat własnych doświadczeń uka-zał sposoby spędzania wolnego czasu, do głosu doszła perspektywa indywidualna. Obecnie pracuje nad wieloletnim projek-tem Common Ground, którego celem jest tworzenie wizualnej bazy dla spotyka-nia ze sobą osób funkcjonujących w roz-łącznych realiach. Mieszka w Krakowie.

41

Publikacje:

201 Chinese Agents, Kraków (edycja własna numerowana)2009 Graphis Photography Annual, New York (Graphis Inc)2007 Album Małopolska fotografie. To niczego nie wyjaśnia, Kraków (Małopolski Instytut Kultury)2008 Miesiąc fotografii w Krakowie. Katalog, Kraków (Fundacja Sztuk Wizualnych)2006 II Warszawski Festiwal Fotografii Artystycznej. Katalog, Warszawa (Akademia Sztuk Pięknych w Warszawie, Okręg Warszawski Związku Polskich Artystów Plastyków)

Wystawy:

2011 Common Ground, Kijów, Centre for Contemporary Art “Soviart”2011 Non-Seasonal Changes, Dublin, D-Light (wystawa zbiorowa w ramach PhotoIreland Festival)2009 (R)ewolucja Galeria Olympia, Kraków (wystawa zbiorowa)2008 Modny Projekt, Kraków, Galeria Baraka/off (wystawa indywidualna w ramach Miesiąca Fotografii w Krakowie)2008 Poland Now. Upgrade, Kraków, Kino Światowid (wystawa zbiorowa w ramach Miesiąca Fotografii w Krakowie)2007 Galeria Artinfo, Warszawa, Fabryka Trzciny (wystawa zbiorowa)2007 Photographs. Unclarified, Cork (Irlandia), Institute of Technology; Cobh (Irlandia), Sirius Arts Centre; Erfurt (Niemcy), CIE (wystawy zbiorowe)

Common Ground

46

47

48

49

50

51

52

53

54

55

56

57

58

59

60

61

62

63

64

65

66

67

68

69

70

71

72

73

74

75

76

77

78

79

80

81

82

83

Image index

86

Interaction # 22 / Combination # 36831) Namesday of Krystyna. Meeting, Zakopane, Poland 20072) Protest against left-wing Premiere of the Hungary, Budapest, Hungary 20063) Battle of Grunwald. Reconstruction, Grunwald, Poland 20074) Goth Festival. Central European Dark Independent Festival, Bolkow, Poland 2006

Interaction # 39 / Combination # 40591) Goth Festival. Central European Dark Independent Festival, Bolkow, Poland 20062) DOJIcon7. Manga Convent, Krakow, Poland 20073) Protest against left-wing Premiere of the Hungary, Budapest, Hungary 20064) Battle of Grunwald. Reconstruction, Grunwald, Poland 2007

Interaction # 71 / Combination # 11501) Protest against left-wing Premiere of the Hungary, Budapest, Hungary 20062) Goth Festival. Central European Dark Independent Festival, Bolkow, Poland 20063) Namesday of Krystyna. Meeting, Zakopane, Poland 20074) Battle of Grunwald. Reconstruction, Grunwald, Poland 2007

Interaction # 288 / Combination #: 611) Funeral of Pope John Paul II, Krakow, Poland 20052) WBC Heavyweight Champion Klitschko vs Adamek, Wroclaw, Poland 20113) Poland — Austria match EURO 2008, Vienna, Austria 20084) Namesday of Krystyna. Meeting, Zakopane, Poland 2007

Interaction # 298 / Combination # 4321) Funeral of Pope John Paul II, Krakow, Poland 20052) IX String of Sledges of Gypsy Memory, Bielcza, Poland 20083) Roodharigen Redhead day, Breda, Nederlands 20114) The National Jubilee Jamboree of Polish Scouting and Guiding, Krakow, Poland 2010

Interaction # 322 / Combination # 23451) The National Jubilee Jamboree of Polish Scouting and Guiding, Krakow, Poland 20102) Goth Festival. Central European Dark Independent Festival, Bolkow, Poland 20063) The Holy Mount Grabarka (Orthodox Christian s), Grabarka, Poland 20074) Roodharigen Redhead day, Breda, Nederlands 2011

Interaction # 350 / Combination # 32991) Battle of Grunwald. Reconstruction, Grunwald, Poland 20072) The Holy Mount Grabarka (Orthodox Christian s), Grabarka, Poland 20073) Poland — Austria match EURO 2008, Vienna, Austria 2004) WBC Heavyweight Champion Klitschko vs Adamek, Wroclaw, Poland 2011

Interaction # 352 / Combination # 32821) Namesday of Krystyna. Meeting, Zakopane, Poland 20072) Goth Festival. Central European Dark Independent Festival, Bolkow, Poland 20063) Dachshund March, Krakow, Poland 20064) Art Basel, Basel, Switzerland 2010

Interaction # 368 / Combination # 49311) The Pilgrimage to Tzadik Elimelech Weissblum’s Tomb, Lezajsk, Poland 20082) Hidro Park, Kiev, Ukraine 20113) Roodharigen Redhead day, Breda, Nederlands 20114) 1 May, Kiev, Ukraine 2009

87

Interaction # 496 / Combination # 32891) Hidro Park, Kiev, Ukraine 20112) Anty Gay March, Bucharest, Romania 20113) 1 May, Kiev, Ukraine 20094) Sound systems. A free party, Fryszerka, Poland 2008

Interaction # 649 / Combination # 7001) WBC Heavyweight Champion Klitschko vs Adamek, Wroclaw, Poland 20112) 1 May, Kiev, Ukraine 20093) Sound systems. A free party, Fryszerka, Poland 20084) The Holy Mount Grabarka (Orthodox Christian s), Grabarka, Poland 2007

Interaction # 655 / Combination # 121) Sound systems. A free party, Fryszerka, Poland 20082) Roodharigen Redhead day, Breda, Nederlands 20113) WBC Heavyweight Champion Klitschko vs Adamek, Wroclaw, Poland 20114) The Holy Mount Grabarka (Orthodox Christian s), Grabarka, Poland 20077

Interaction # 867 / Combination # 50671) GayFest, Bucharest, Romania 20112) Midsummer Madness, Piltinkalns, Latvia 20093) Protest against left-wing Premiere of the Hungary, Budapest, Hungary 20064) Hidro Park, Kiev, Ukraine 2011

Interaction # 886 / Combination # 23421) Dachshund March, Krakow, Poland 20062) Goth Festival. Central European Dark Independent Festival, Bolkow, Poland 20063) 1 May, Kiev, Ukraine 20094) Funeral of Pope John Paul II, Krakow, Poland 2005

Interaction # 1003 / Combination # 501) The Holy Mount Grabarka (Orthodox Christian s), Grabarka, Poland 20072) The Pilgrimage to Tzadik Elimelech Weissblum’s Tomb, Lezajsk, Poland 20083) DOJIcon7. Manga Convent, Krakow, Poland 20074) 1 May, Kiev, Ukraine 2009

Interaction # 1029 / Combination # 124141) The National Jubilee Jamboree of Polish Scouting and Guiding, Krakow, Poland 20102) Art Basel, Basel, Switzerland 2010 3) 1 May, Kiev, Ukraine 20094) Funeral of Pope John Paul II, Krakow, Poland 2005

Interaction # 1198 / Combination # 11) Goth Festival. Central European Dark Independent Festival, Bolkow, Poland 20062) Art Basel, Basel, Switzerland 2010 3) The Pilgrimage to Tzadik Elimelech Weissblum’s Tomb, Lezajsk, Poland 20084) Goth Festival. Central European Dark Independent Festival, Bolkow, Poland 2006

Interaction # 1906 / Combination # 11) Goth Festival. Central European Dark Independent Festival, Bolkow, Poland 20062) IX String of Sledges of Gypsy Memory, Bielcza, Poland 20083) The Pilgrimage to Tzadik Elimelech Weissblum’s Tomb, Lezajsk, Poland 20084) GayFest, Bucharest, Romania 2011

Interaction # 1959 / Combination # 5091) Art Basel, Basel, Switzerland 20102) 1 May, Kiev, Ukraine 20093) Poland — Austria match EURO 2008, Vienna, Austria 2004) Goth Festival. Central European Dark Independent Festival, Bolkow, Poland 2006

Publication accompanying the exhibition // Каталог виданий для виставки// Publikacja towarzysząca wystawie:Common Ground, Contemporary Art Centre “Soviart”, 22-A Andriyivsky, Kiev, 2011 / Центр Сучасного Мистецтва “Совіарт”, Андріївський узвіз 22а, Київ, 2011

Curators // Куратор // Kuratorki:Liudmila Motsiuk, Natalia Manzhali / Людмила Моцюк, Наталія Манжалій

Coordinator // Координатор // Koordynacja:Małgorzata Swaryczewska / Малгожата Сваричевська

PR // Promocja:Magdalena Gałkowska, Agnieszka Kozak / Маґдалена Ґалковська, Аґнєшка Козак

Texts // Тексти // Teksty:Liudmila Motsiuk, Natalia Manzhali, Marta Eloy Cichocka / Людмила Моцюк, Наталія Манжалій, Марта Елой Ціхоцька

Editor // Редагування // Redakcja:Paweł Brożyński / Павел Брожинський

English Translation // англійський переклад // Tłumaczenie na j. angielski: Klara Laudańska, John Beauchamp / Клара Лауданська, Джон Бошан

Ukrainian-polish translation // український-польський переклад // Tłumaczenie na j. ukraiński, j. polski: Tetyana Chuzha, Joanna Jaroszek / Тетяна Чужа, Йоанна Ярошек

Proofreading // Коректура // Korekta:Klara Laudańska, John Beauchamp (en); Tetyana Chuzha (ua);Mariusz Sobczyński (pl) / Клара Лауданска, Джон Бошан (анг);Тетяна Чужа (укр); Маріуш Собчинський (пл)

Acknowledgements // Podziękowania // Подяка:Karolina Bujnowicz, Wojciech Czapla, Bartek Girguś, Zhanna Kady-rova, Marek Kowalczyk, Olexandra Kravchenko, Wanda Krzakiewicz, Anna Pęksa-Krzysiak, Łukasz Kumecki, Dariusz Marchewka, Mateusz Markiewicz, Anna Mateja, Tomasz Niedoba, Tetyana Oliynyk, Sergiy Pinchuk, Beata Seweryn, Katya Stukalova, Łukasz Trzciński, Victor Tymohyn, Olexander Vereschak, Katarzyna Wolan, Tomasz Gutkowski, All those who appear in the photographs / Wszystkie sportretowane osoby / Кароліна Буйнович, Войцєх Чапля, Бартек Ґірґусь, Жанна Кадирова, Марек Ковальчик, Олександра Кравченко, Ванда Кшакевич, Анна Пенкса-Кшишяк , Лукаш Кумецький, Даріуш Мархевка, Матеуш Маркевич, Анна Матея, Томаш Нєдоба, Тетяна Олійник, Сергій Пінчук, Беата Северин, Катерина Стукалова, Лукаш Тшцінський, Віктор Тимохін, Олександр Верещак, Катажина Волян, Томаш Гутковський, усім особам, представленим на портретах.

Design // Дизайн // Dizajn:Jakub de Barbaro / Якуб де Барбаро

Catalogue printed by // Друк каталогу // Druk katalogu:Drukarnia Leyko sp. z o.o. ul. Romanowicza 11, 30-702 Kraków/ Друкарня ТОВ Лейко вул. Романовича 11, 30-702 Краків

Краків, Київ 2011 // Kraków, Kijów 2011

www.commonground.pl

Copyright © for the texts by the AuthorsCopyright © for photographs by Przemysław Krzakiewicz

Project co-financed by the Ministry of Culture and National Heritage of the Republic of Poland // Проект фінансується Міністерством культури та народної спадщини Польщі // Projekt dofinansowano ze środków Ministra Kultury i Dziedzictwa Narodowego