UPR Ukraine UA

Підготовлено коаліцією правозахисних організацій з підготовки до УПО

ОЦІНКА ВИКОНАННЯ УКРАЇНОЮ РЕКОМЕНДАЦІЙУНІВЕРСАЛЬНОГО ПЕРІОДИЧНОГО ОГЛЯДУ

Резюме доповіді

Програма розвитку ООН в Україні Кловський узвіз, 1Київ, УкраїнаТел.: +38 (044) 253-93-63Факс: +38 (044) 253-26-07www.ua.undp.org

2 Title

Ця публікація є результатом спільної роботи Коаліції правозахисних організацій з під-готовки до Універсального періодичного огляду (УПО) та окремих експертів.

Видання підготовлене в рамках проекту ПРООН «Демократизація та права людини в Україні» за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Данії.

Погляди, висловлені в цій публікації, відображають позицію автора(-ів) і можуть не збі-гатись з офіційною позицією Уряду Королівства Данії, Програми розвитку Організації Об’єднаних Націй чи інших агенцій ООН.

Проміжне звітування в рамках УПО. Доповідь правозахисних організацій. Короткий огляд Алєксєєнко Марія, Всеукраїнська організація «Право на Захист»Аношкіна Ольга, Дворецька Олександра - Благодійний фонд «Восток-СОС» Байда Лариса, Всеукраїнське громадське об’єднання «Національна Асамблея інвалідів України»Бороздіна Катерина, Міжнародний жіночий правозахисний центр «Ла Страда Україна»Васін Максим, Громадська організація «Інститут релігійної свободи»Виноградова Олена - Всеукраїнська благодійна фундація «Право на захист» Дуднік Інга, Громадська організація «Територія Успіху»Захаров Євген, Харківська правозахисна група Ковальчук Людмила, Міжнародний жіночий правозахисний центр «Ла Страда Україна»Кравченко Раїса, Всеукраїнська громадська організація «Коаліція захисту прав інвалідів та осіб з інтелек-туальною недостатністю»Куйбіда Роман, Центр політико-правових реформЛевченко Катерина, Міжнародний жіночий правозахисний центр «Ла Страда Україна»Легенька Марина, Міжнародний жіночий правозахисний центр «Ла Страда Україна»Мамутов Сулейман - Всеукраїнська благодійна фундація «Право на захист» Мартиненко Олег, Центр досліджень правоохоронної діяльностіМатвійчук Олександра, Центр Громадянських СвободМісяць Віталій, Благодійна організація «Всеукраїнська коаліція з надання правової допомоги»Олександр Букалов, Громадська організація «Донецький меморіал»Савчук Вікторія - Громадська ініціатива «КримSOSСаєнко Анна, Міжнародний жіночий правозахисний центр «Ла Страда Україна» Свіридова Дар’я, Центр громадянської освіти «Альменда»Федорович Ірина, Коаліція з протидії дискримінації в УкраїніЩербатюк Максим, Українська Гельсінська спілка з прав людиниЯсеновська Марія, Коаліція «Права дитини в Україні»

Упорядники: Колишко Світлана, Романюк Василь, Щербініна Юлія.

ЗМІСТ

І. ВСТУП

ІІ. ОЦІНКА СТАНУ ДОТРИМАННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ В УКРАЇНІ

1. Оцінка стану дотримання прав людини в сферах, щодо яких надано рекомендації в рамках УПО 2012

1.1. Верховенство права

1.2. Дотримання прав у пенітенціарній системі

1.3. Протидія дискримінації

1.4. Свобода думки, совісті та релігії

1.5. Права людей з інвалідністю

1.6. Протидія торгівлі людьми та домашньому насильству. Права жінок

1.7. Права дітей

1.8. Соціально-економічні та пов’язані з ними права

1.9. Захист персональних даних в Україні

2. Нові виклики

2.1. Євромайдан та права людини

2.2. Права людини в умовах збройного конфлікту

2.3. Права людини в умовах анексії Криму

2.4. Права внутрішньо переміщених осіб

ІІІ. ВИСНОВКИ

4

І. ВСТУП

РЕКОМЕНДАЦІЇ - 145

У жовтні 2012 р. на 14-й сесії Ради ООН з прав людини (РПЛ) була розглянута Національна доповідь України в рамках Універсального періодичного огляду (УПО). За результатами розгляду Україна отримала 145 рекомендацій від представників 47 країн з проблемних питань, які потребували вирішення, майже 80% з яких було прийнято Урядом, а близько 20% - не прийнято.

Найбільше зауважень до України стосували-ся таких сфер, як боротьба з дискримінацією та забезпечення толерантності (40 рекомен-дацій), верховенство права (30), пенітенці-арна система (16), виконання міжнародних конвенцій (15), права дитини (14).

Прийняті − 114Частково прийняті − 4Не прийняті − 27

1 Низка рекомендацій містять заходи щодо різних питань або сфер, інші рекомендації стосуються одного і того ж питання, відтак загальна кількість наданих рекомендацій і кількість рекомендацій з урахуванням сфери їх покриття не співпадають.

4

78%

19%3%

60%

37%

3%

42%

10%6%

42%

0%

24%

18%

10%9%8%

7%7%

5%4%3%

3%2%

РЕЗЮМЕ ДОПОВІДІ, ОЦІНКА ВИКОНАННЯ УКРАЇНОЮ РЕКОМЕНДАЦІЙ УНІВЕРСАЛЬНОГО ПЕРІОДИЧНОГО ОГЛЯДУ

5

РЕКОМЕНДАЦІЇ ЗА СФЕРОЮ Для контролю за виконанням рекомен-дацій, отриманих Україною у другому циклі УПО, була створена коаліція не-урядових організацій (НУО), яка під-готувала альтернативну доповідь для проміжного звітування в рамках УПО. Участь у підготовці доповіді взяли понад 80 НУО, які оцінили як стан виконання Україною отриманих рекомендацій, так і акцентували увагу на нових викликах у сфері прав людини.

Доповідь підготовлена за результатами громадських експертиз діяльності орга-нів влади, аналізу законодавства, окремих експертних досліджень, щорічних оглядів «Права людини в Україні» та тематичних моніторингів стану дотримання прав лю-дини.

Дана публікація пропонує читачеві стис-лий виклад доповіді та містить аналіз стану виконання рекомендацій УПО, отриманих у 2012 році, а також привер-тає увагу до нових проблемних питань «Нові виклики», що постали перед Укра-їною після протестного руху «Революція Гідності», в результаті окупації Росій-ською Федерацією Автономної Республі-ки Крим, збройного конфлікту на сході країни та пов’язаних з цим масовим по-рушенням прав людини.

антидискримінація та толерантість 40верховенство права 30пенітенціарна система 16ратифікація конвенцій 15права дітей 14запобігання домашньому насильству та торгівлі людьми 11соціально-економічні права 11права мігрантів, біженців та шукачі притулку − 8гендерні питання 6права людей з інвалідністю 5свобода ЗМІ 5інше − 4

5

78%

19%3%

60%

37%

3%

42%

10%6%

42%

0%

24%

18%

10%9%8%

7%7%

5%4%3%

3%2%


6

Основні причини недовіри до судової системи2: – поширеність корупції серед суддів (94%),

– залежність суддів від політиків (81%) і олігархів (80%).

Суспільство вважає необхідним3 – докорінні зміни у судовій системі (46%)

– звільнення частини суддів, після розслі-дувань (40,2%),

– запровадження майнової відповідаль-ності суддів за незаконні рішення (31%),

– позбавлення суддів недоторканності та привілеїв (30%)

Влада робить:• реформи судової системи - ні

• використання судової влади у власних цілях - так

• консервативність та небажання до змін значної частини суддівського корпусу - так

• політична воля та кроки щодо змін, усу-нення впливу на судову систему - ні

• реформа прокуратури для забезпечен-

1. Оцінка стану дотримання прав людини в сферах, щодо яких надано рекомендації в рамках УПО 2012

ІІ. ОЦІНКА СТАНУ ДОТРИМАННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ В УКРАЇНІ

1.1. ВЕРХОВЕНСТВО ПРАВА

2 Опитування населення було проведено Фондом «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» спільно з соціологіч-ною службою Центру Разумкова з 19 по 24 грудня 2014 року. Опитано 2008 респондентів віком від 18 років у всіх ре-гіонах України, за винятком АР Крим. Теоретична похибка вибірки – 2,3%, детальніше за посиланням: http://pravo.org.ua/2010-03-07-18-06-07/lawreforms/1873-dlia-uspishnoi-sudovoi-reformy-treba-shchob-prezydent-i-parlament-vidmovylysia-vid-vplyvu-na-suddiv-opytuvannia.html3 там же

78%

19%3%

60%

37%

3%

42%

10%6%

42%

0%

24%

18%

10%9%8%

7%7%

5%4%3%

3%2%

78%

19%3%

60%

37%

3%

42%

10%6%

42%

0%

24%

18%

10%9%8%

7%7%

5%4%3%

3%2%

Виконано

Задовільно 3

Частково задовільно

Не задовільно

Не виконано

Рекомендації - 30 Оцінка виконання


7

ня незалежного та неупередженого розгляду скарг на порушення прав лю-дини з боку правоохоронних органів - ні

• виконання рішень Європейського суду з прав людини - ні

Законодавчі зміни:

Закон України «Про забезпечення пра-ва на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року:

• враховує повністю 27 рекомендацій ор-ганів Ради Європи у судовій сфері,

• 21 рекомендацію враховує частково,

• ігнорує ключові рекомендації щодо обмеження політичного впливу Пре-зидента та Верховної Ради на судову систему.

Нова редакція Закону України «Про су-доустрій та статус суддів», лютий 2015 року, містить:

• прогресивні положення щодо забезпе-чення прозорості добору суддів,

• нові правила притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності.

• Закон «Про прокуратуру» - передбачає конкурсний порядок зайняття проку-рорських посад.

Громадськість пропонує серед іншого:

� Прискорити процес реформ у галузі примусового виконання судових рі-шень;

� Для розвантаження системи держав-ної виконавчої служби запровадити недержавну форму виконання судових рішень;

� Вирішити питання підвищення фінан-сової мотивації державних виконавців за рахунок підвищення заробітної пла-ти та бонусів за своєчасне і ефективне виконання судових рішень.

1.2. ДОТРИМАННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ В ПЕНІТЕНЦІАРНІЙ СИСТЕМІ

100% 25%

31%

44%

100% 60%

20%20%

75%

25%

38%4%

0%

6%

21%31%

93%

7%

7%

7%0%

64%

22%

88%

12%

41%

24%35%

88%

12%

73%

27%

33%21%

6%

19%21%

35%21%

3%

16%25%

29%24%

8%

18%21%

100% 25%

31%

44%

100% 60%

20%20%

75%

25%

38%4%

0%

6%

21%31%

93%

7%

7%

7%0%

64%

22%

88%

12%

41%

24%35%

88%

12%

73%

27%

33%21%

6%

19%21%

35%21%

3%

16%25%

29%24%

8%

18%21%

Прийняті - 18

Частково прийняті - 0

Не прийняті - 0

Виконано

Задовільно




Рекомендації - 16 Оцінка виконання


8


у квітні 2014 року була ухвалена зна-чна кількість позитивних змін до Кри-мінально-виконавчого кодексу, біль-ше 100 змін. Ці зміни – чи не найбільш масштабні з часу ухвалення Кодексу в 2003 році, і в цілому вони помітно гу-манізують умови відбування покаран-ня в місцях позбавлення волі.

Реальна картина:

• Відсутність проблеми переповненості в’язниць як системної;

• Погані комунально-побутові умови утримання в’язнів;

• Високий рівень недоброзичливого ставлення персоналу до засуджених;

• Низький рівень надання медичних по-слуг;

• Безоплатна (рабська) праця або не-адекватно низька оплата праці;

• Відсутність механізму подання та роз-гляду скарг на погане поводження;

• Відсутність позитивних змін у впро-вадженні механізму ефективного розслідування випадків жорстокого поводження та притягнення до від-повідальності працівників правоохо-ронних органів, винних у застосуванні катувань та жорстокого поводження.

Громадськість пропонує серед іншого:

� Створити механізм швидкого та ефек-тивного реагування на повідомлення про жорстоке поводження, а також притягнення до відповідальності пра-цівників правоохоронних органів, ви-нних у застосуванні катувань та жор-стокого поводження з ув’язненими.

� Приділяти увагу поліпшенню побу-тових умов тримання в’язнів до єв-ропейських стандартів. Докладати зусилля до прискорення переходу до утримання ув’язнених у приміщеннях не більше ніж на декілька осіб. Ви-вчити можливості закриття деяких в’язниць, а також побудови нових.

� Значно підвищити рівень та якість надан-ня медичних послуг, переглянути умови праці лікарів в установах виконання по-карань і вирішити питання підпорядку-вання медичних підрозділів у колоніях Міністерству охорони здоров’я. Забезпе-чувати значне зниження числа суїцидів та рівня смертності ув’язнених.

� Відмовитись від використання без-оплатної праці засуджених на підпри-ємствах установ, суворо карати за порушення адміністрацією установ у сфері трудових відносин, забезпечува-ти адекватну оплату праці ув’язнених та прозорість для засуджених проце-дур нарахування їм зарплати.

� Створити ефективний механізм по-дання та розгляду скарг ув’язнених, притягувати до відповідальності пра-цівників, які порушують вимоги зако-ну в сфері звернення громадян.


9


• Законодавча основа протидії дис-кримінації - закладена.

• Закон України “Про засади запобіган-ня та протидії дискримінації” 2012 року разом із іншими законодавчи-ми актами є базою системи запобі-гання та протидії дискримінації.

• Прогалини законодавства - не усу-нуто

• відсутність гармонізації з базовим Законом: різні законодавчі акти міс-тять різний перелік ознак дискри-мінації, в різних законах міститься різне визначення самого поняття дискримінації.

• не включено до переліку захище-них ознак ознаку «сексуальна орієн-тація», «ґендерна ідентичність», «стан здоров’я».

• неврегульована процедура оскар-ження дискримінації, зокрема в ци-

вільному і адміністративному про-цесі, та прогалини в кримінальному процесі, що призводить до немож-ливості доведення факту дискримі-нації.

УКРАЇНСЬКЕ ЗАКОНОДАВСТВО НА СИСТЕМ-НОМУ РІВНІ НАДАЛІ НЕ ВІДПОВІДАЄ МІЖ-НАРОДНИМ СТАНДАРТАМ ЩОДО ПРАВ ЛЮ-ДИНИ ТА ЗАБОРОНИ ДИСКРИМІНАЦІЇ І НЕ МОЖЕ ЗАБЕЗПЕЧИТИ НАЛЕЖНИЙ ЗАХИСТ ТА КОМПЕНСАЦІЮ УСІМ ЖЕРТВАМ.

Реалії України це:• не можливість захистити меншини від

расистського насильства та притягну-ти винних до відповідальності.

• безкарність зростаючого числа злочи-нів, скоєних з мотиву гомофобії.

• не визнання більшості насильницьких злочинів, обумовлених расизмом, та-кими, що мають расистські мотиви.

1.3. ПРОТИДІЯ ДИСКРИМІНАЦІЇ В УКРАЇНІ




Виконано





Рекомендації - 40, що містять 48 заходів

Оцінка виконання

ВІДТАК

100% 25%

31%

44%

100% 60%

20%20%

75%

25%

38%4%

0%

6%

21%31%

93%

7%

7%

7%0%

64%

22%

88%

12%

41%

24%35%

88%

12%

73%

27%

33%21%

6%

19%21%

35%21%

3%

16%25%

29%24%

8%

18%21%

100% 25%

31%

44%

100% 60%

20%20%

75%

25%

38%4%

0%

6%

21%31%

93%

7%

7%

7%0%

64%

22%

88%

12%

41%

24%35%

88%

12%

73%

27%

33%21%

6%

19%21%

35%21%

3%

16%25%

29%24%

8%

18%21%


10

• відсутність відкритої та об’єктивної статистики щодо злочинів на ґрунті ненависті та дискримінації.

• неефективність діяльності інституціо-нальних структур, які відповідають за припинення расової дискримінації в Україні.

• низький рівень обізнаності працівни-ків органів державної влади та органів місцевого самоврядування про саму проблему дискримінації та її окремі прояви щодо кожної групи, адже дер-жавні службовці в Україні досі не ро-зуміють необхідність локальних ініці-атив та не вміють втілювати локальні чи регіональні програми в будь-якій сфері без відповідної «команди» про-фільного міністерства.

• відсутність чіткого регулювання пи-тання проведення мирних зібрань в Україні.

• відсутність загальної національної чи то стратегії, чи то політики у згаданій сфері.

• Єдиний системний документ у цій сфері - це створена та затверджена у грудні 2013 року офісом Уповноваже-ного ВР з прав людини «Стратегія ді-яльності у сфері запобігання та проти-дії дискримінації в Україні на 2014 2017 роки» та План дій на 2015 рік, які було розроблено офісом у тісній співпраці з інституціями громадянського сус-пільства.

Громадськість висуває 16 рекомендацій, найбільш нагальними серед яких є:

� вдосконалити Порядок проведення органами виконавчої влади антиди-скримінаційної експертизи проектів нормативно-правових актів.

� внести зміни до Кримінального кодек-су України з метою декриміналізації дискримінації, забезпечення покаран-ня за злочини скоєні з мотивів гомо-фобії та інші.

� переглянути правила внутрішнього розпорядку установ виконання пока-рань з метою забезпечення розумно-го пристосування для представників релігійних спільнот, людей з інвалід-ністю та інших вразливих груп, які та-кого пристосування потребують.

� переглянути умови зміни/корекції статі на менш інвазивний спосіб.

� додати ознаки «сексуальна орієнта-ція» та «гендерна ідентичність» до пе-реліку ознак у статті 2 Кодексу законів України про працю.

� розробити національну стратегію із запобігання дискримінації, яка б охо-плювала всі сфери суспільного життя, чітко встановлювала обов’язки ор-ганів державної влади та місцевого самоврядування, мала реалістичні та вимірювані цілі, включно із меха-нізмом оцінки ефективності впрова-дження, а також передбачала покро-ковий план дій до неї.


11

За роки незалежності України полікон-фесійність утвердилась як ознака бага-томаніття релігій, культур, національ-ностей і мов в українському суспільстві.

� Національне законодавство створює сприятливі умови для розвитку ді-яльності та щорічного зростання кіль-кості релігійних організацій у всіх об-ластях України, проте надалі потребує

вдосконалення задля більшої чіткості, однозначності в тлумаченні та прак-тичному застосуванні.

� Державна політика: відсутність за-гальнодержавної політики в сфері свободи віросповідання та ефектив-ної системи державних органів у спра-вах релігій призводить до ускладнень у реалізації свободи віросповідання.

Старі проблеми виникають у зв’язку з:

• реалізацією права на мирні зібрання релігійного характеру,

• створенням приватних навчальних закладів з можливістю отримання державної ліцензії для надання освіти та виховання дітей відповідно до релі-гійних переконань їх батьків,

• неузгодженими процедурами набуття статусу юридичної особи релігійними громадами, неузгодженості на підста-ві різних законодавчих актів,

• погодженням проповідницької та ін-шої релігійної діяльності іноземних громадян в Україні,

• поверненням експропрійованого ра-дянським режимом церковного май-на культового призначення.

Нові виклики:

• Події, пов’язані з окупацією та подаль-шою анексією Російською Федерацією українського півострову Крим, призве-ли до релігійно-вмотивованих переслі-дувань священнослужителів, окремих віруючих та цілих релігійних громад.

• Продовження російської агресії через політичну, військову та інформаційну підтримку сепаратистів у Донецькій та Луганській областях на сході України вилилося у релігійні переслідування у контрольованих проросійськими се-паратистами містах на сході України.

• Під загрозою для свого життя та здоров’я опинилися майже всі христи-янські громади та релігійні діячі, за ви-ключенням Української православної церкви (Московського патріархату) та деяких інших.

• Необхідність забезпечення конституцій-ного права громадян на заміну військо-вого обов’язку під час мобілізації альтер-нативною (невійськовою) службою на підставі їх релігійних переконань.

Наразі потребують реагування як «старі», так і «нові виклики»:

1.4. СВОБОДА СОВІСТІ ТА РЕЛІГІЇ4

4 У рамках УПО 2012 Україна не отримувала рекомендацій, спрямованих суто на цю проблематику, вона охоплена рекомендаціями щодо запобігання дискримінації та за-безпечення толерантності


12

� Законодавчо забезпечити конституцій-не право священнослужителів та інших громадян України на заміну військо-вого обов’язку під час мобілізації аль-тернативною (невійськовою) службою поза межами будь-яких військових формувань, зважаючи на релігійні пе-реконання таких осіб, та без будь-якої дискримінації, в тому числі на підставі належності до зареєстрованих чи не-зареєстрованих релігійних громад або до визначених урядом віровчень.

� Усунути дискримінацію за релігійною ознакою в реалізації конституційно-го права на мирні зібрання, зокрема, закріпити у частині 5 статті 21 Закону України «Про свободу совісті та релі-гійні організації» повідомний порядок проведення мирних зібрань релігійно-го характеру без обмежень щодо стро-ків подання такого повідомлення.


На законодавчому рівні:

• У 2009 році Україна ратифікувала Конвенцію ООН про права інвалідів (КПІ).

• У 2012 році прийнято Державну ці-льову програму «Національний план дій з реалізації Конвенції про права інвалідів» (далі - Національний план)

на період до 2020 року, впроваджен-ня якої, в тому числі, передбачало і приведення законодавства у відпо-відність до стандартів КПІ.

Реалізація:• Питання «інвалідності» не включа-

ються до всіх напрямків держаної політики, вони розглядаються уосо-

1.5. ПРАВА ЛЮДЕЙ З ІНВАЛІДНІСТЮ В УКРАЇНІ

Рекомендації - 5 Виконання рекомендацій




Виконано





100% 25%

31%

44%

100% 60%

20%20%

75%

25%

38%4%

0%

6%

21%31%

93%

7%

7%

7%0%

64%

22%

88%

12%

41%

24%35%

88%

12%

73%

27%

33%21%

6%

19%21%

35%21%

3%

16%25%

29%24%

8%

18%21%

100% 25%

31%

44%

100% 60%

20%20%

75%

25%

38%4%

0%

6%

21%31%

93%

7%

7%

7%0%

64%

22%

88%

12%

41%

24%35%

88%

12%

73%

27%

33%21%

6%

19%21%

35%21%

3%

16%25%

29%24%

8%

18%21%


13

блено, держава продовжує застосову-вати медичну модель при формуванні політики та формально підходить до ви-конання Національного плану.

• Є недосконалою політика зі збору статистики щодо людей з інвалідніс-тю в Україні, яка не узгоджується з со-ціальною моделлю інвалідності.

• Не реалізується належним чином право на освіту, зокрема не забезпе-чується впровадження інклюзивного навчання на всіх рівнях освіти через існуючі бар’єри, а саме:

- недосконалість законодавчо – нор-мативної бази та цілісної освітньої політики

- архітектурну недоступність на-вчальних закладів;

- неналежне застосування ІКТ та не-забезпечення інформаційної доступ-ності;

- незастосування принципів розумно-го пристосування та універсального дизайну в сфері освіти;

- недосконала система підготовки та підвищення кваліфікації викладачів;

- неналежна просвітницька робота щодо зміни стереотипів зі сторони батьків, вчителів , громади тощо.

- неналежна система підготовки фа-хівців та осіб на рівні прийняття рішень з питань інвалідності та впровадження інклюзивного навчан-нянедосконалість системи між-

відомчої взаємодії та участі осіб з інвалідністю, або осіб які представ-ляють їх інтереси в питаннях реалі-зації права на освіту

• Залишається декларацією право доступу до якісних послуг у сфері охорони здоров’я, про це свідчить:

- тотальна архітектурна недоступ-ність закладів охорони здоров’я,

- неможливість пройти якісне діа-гностичне обстеження через непри-стосоване обладнання,

- несвоєчасне отримання життєво необхідних безкоштовних ліків,

- відсутність відповідних знань та під-готовки у надавачів медичних послуг;

- відсутність поваги (до людської гід-ності);

- відсутність інформації та просвіт-ницьких програм для користувачів тощо.

• Не реалізовані гарантії доступу до інформації, зокрема в напрямку щодо доступності інформації на офі-ційних веб-сайтах для користування осіб із сенсорними та розумовими по-рушеннями.

• Не виконуються принципи антро-погенної доступності, закладені у державні стандарти і керівні орієнти-ри, що призводить до недоступнос-ті середовища, транспорту та тран-спортної інфраструктури для людей з інвалідністю.


14

• Не приділяється належної уваги пи-танням безпеки для людей з інва-лідністю при плануванні евакуації в надзвичайних випадках, що особли-во стало проблемним зв’язку з воєн-ними подіями на сході України.

• Відсутні дієві засоби впливу і контр-олю за дотриманням прийнятих за-конодавчих та нормативних доку-ментів, в тому числі, що стосуються доступності середовища для людей з інвалідністю та маломобільних груп населення.


За участі громадських організацій лю-дей з інвалідністю розробити та прийня-ти зміни до законодавства з метою при-ведення його у відповідність з вимогами Конвенції ООН про права інвалідів.

Вести дієвий відомчий контроль та мо-ніторинг за виконанням чинного зако-нодавства щодо виконання Конвенції ООН про права інвалідів, захисту та реалізації прав осіб з інвалідністю. За-провадити парламентський контроль за імплементацією КПІ та виконанням На-ціонального плану дій.

� Ввести на курсах підвищення кваліфі-кації державних службовців обов’я-зковість викладання курсів з питань інвалідності, формування інклюзивної політики, доступності та універсально-го дизайну.

� Провести аналіз міжнародної фінансо-вої допомоги, що надається на сферу охорони здоров’я, створення робочих місць, освіту, реабілітацію, з метою недопущення використання коштів на створення архітектурних та інших бар’єрів у закладах та послугах.

� Розробити та затвердити державну програму попередження інституаліза-ції осіб з інвалідністю, які потребують значного обсягу сторонньої допомоги.

� Розробити та затвердити план дій з метою впровадження механізмів за-хисту прав осіб з інвалідністю, які не розуміють значення своїх дій і не мо-жуть керувати ними, а також механіз-мів альтернативних системі опіки та піклування над недієздатними особа-ми та особами, чию дієздатність обме-жено.

� Сприяти створенню системної держав-ної програми медичного забезпечення вимушено переміщених осіб, звертаю-чи увагу на людей з інвалідністю та лю-дей, які мають хронічні захворювання.

� Розробити за участі громадських ор-ганізацій людей з інвалідністю зміни до Національного плану, згідно Реко-мендації Комітету ООН з прав людей з інвалідністю, та забезпечити їх впрова-дження.


15

Гендерна рівність

• Нормативно-правові акти, які вдоско-налюють законодавче регулювання питань гендерної рівності не були під-готовлені та прийняті.

• Представленість жінок у суспільно-му та політичному житті дуже низька. Як наслідок, жінки мають обмежені можливості впливати на прийняття рішень, що стосуються їхнього життя, життя їхніх громад та всієї країни.

• Жоден з численних законопроектів, спрямованих на забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у політичному житті, парламентом не підтримано.

Запобігання домашньому насильству• Конвенція Ради Європи про попе-

редження та боротьбу з насильством щодо жінок та домашнім насильством

станом на червень 2015 року не рати-фікована.

• Відсутність місць та притулків для осіб, що постраждали від домашнього насильства.

Запобігання торгівлі людьмиОсновні проблеми: • недостатнє фінансування дієвого ви-

конання Закону «Про протидію торгів-лі людьми»;

• нестача притулків допомоги особам, що постраждали від торгівлі людьми;

• проблемність притягнення до відпові-дальності осіб, які скоїли злочин тор-гівлі людьми, про що свідчить збіль-шення різниці між зареєстрованими справами та вироками (у 2013 р. – 64 вироки, у 2014 р. – всього 19);

• виявлення та ідентифікація осіб, по-страждалих від торгівлі людьми;

1.6. ПРОТИДІЯ ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ ТА ДОМАШНЬОМУ НАСИЛЬСТВУ. ПРАВА ЖІНОК

Рекомендації - 17 Виконання рекомендацій




Виконано





100% 25%

31%

44%

100% 60%

20%20%

75%

25%

38%4%

0%

6%

21%31%

93%

7%

7%

7%0%

64%

22%

88%

12%

41%

24%35%

88%

12%

73%

27%

33%21%

6%

19%21%

35%21%

3%

16%25%

29%24%

8%

18%21%

100% 25%

31%

44%

100% 60%

20%20%

75%

25%

38%4%

0%

6%

21%31%

93%

7%

7%

7%0%

64%

22%

88%

12%

41%

24%35%

88%

12%

73%

27%

33%21%

6%

19%21%

35%21%

3%

16%25%

29%24%

8%

18%21%


16

• висока кількість відмов у отриманні статусу особи, постраждалої від тор-гівлі людьми;

• відсутність на національному рівні та у переважній більшості областей ді-ючого механізму щодо замовлення державою послуг у громадських орга-нізацій, які працюють у сфері протидії торгівлі людьми;

• недостатність координації діяльності з протидії торгівлі людьми;

• відсутність періодичного незалеж-ного оцінювання державної політики у сфері протидії торгівлі людьми як інструменту оцінки впливу заходів і планування майбутньої політики та заходів;

• складність подолання наслідків вій-ськового конфлікту на сході України;

• виникнення нових шляхів вербуван-ня (пропозиції оформлення статусу біженця) та нових вразливих груп (зо-крема, внутрішньо переміщені особи).

Громадськість рекомендує:• Розробити та прийняти нормативно-

правові акти, спрямовані на покра-щення реалізації Закону України «Про забезпечення рівних прав та можли-востей жінок і чоловіків».

• Прийняти проект Закону «Про вне-сення змін до Кримінального кодексу України щодо захисту дітей від сек-суальних зловживань та сексуальної експлуатації», зареєстрований у Вер-ховній Раді у лютому 2015 р. за №2016.

• Збільшити ресурси для дієвого вико-нання Закону України «Про протидію торгівлі людьми».

• Посилити координацію діяльності з протидії торгівлі людьми, в тому числі шляхом створення міжвідомчої ради.

• Вжити заходи для зменшення відмов в отриманні статусу постраждалого від торгівлі людьми.

• Створити додаткові притулки для ре-абілітації та соціальної інтеграції для осіб, що постраждали від торгівлі людьми та домашнього насильства.

• Пришвидшити ратифікацію Конвенції Ради Європи про попередження та боротьбу з насильством щодо жінок та домашнім насильством


17

Існуюче нормативно-правове забезпе-чення сфери захисту прав дитини є не-належним, через:

• відсутність єдиного ставлення та під-ходу до питання захисту дитини;

• відсутності єдиної системи органів за-хисту дитини, алгоритму взаємодії між ними;

• застарілі форми роботи, які є неефек-тивними і не дають результатів;

• декларативність нормативних актів, які регулюють питання захисту дити-ни, і відсутність механізмів реалізації того чи іншого положення;

• підхід до дитини як об’єкту впливу, не врахування факту того, що дитина — це людина, яка повинна бути перш за все суб’єктом відносин;

• недостатність фінансування інститутів захисту прав дитини.

Реалії України - це:

Невирішені системні проблеми, деяки-ми з яких є

• насильство над дитиною, яке фіксується як в умовах закритих закладів, так і в ро-динах і школах,

• невирішеними залишаються питання доступу до медичних послуг дітей у сільській місцевості,

• спостерігаються проблеми у впрова-джені системи інклюзивного навчання для дітей з особливими потребами,

• потребують більшої уваги питання ви-явлення і надання допомоги дітям, які постраждали від сексуальної експлуа-тації та жорстокого поводження,

• недостатній рівень вакцинації дітей як через недовіру, так і з огляду на від-сутність гарантованих державою вак-цин,

1.7. ПРАВА ДИТИНИ В УКРАЇНІРекомендації - 14 Виконання рекомендацій




Виконано





100% 25%

31%

44%

100% 60%

20%20%

75%

25%

38%4%

0%

6%

21%31%

93%

7%

7%

7%0%

64%

22%

88%

12%

41%

24%35%

88%

12%

73%

27%

33%21%

6%

19%21%

35%21%

3%

16%25%

29%24%

8%

18%21%

100% 25%

31%

44%

100% 60%

20%20%

75%

25%

38%4%

0%

6%

21%31%

93%

7%

7%

7%0%

64%

22%

88%

12%

41%

24%35%

88%

12%

73%

27%

33%21%

6%

19%21%

35%21%

3%

16%25%

29%24%

8%

18%21%


18

• наявним державним програмам бра-кує механізмів реалізації та бюджетних асигнувань,

• відсутність інтегрованої системи на-вчання, відповідних спеціалістів щодо роботи в рамках нещодавно ратифіко-ваних Конвенцій у сфері захисту прав дитини тощо.

Нові виклики

• від наслідків конфлікту в Україні по-страждало близько 1,7 мільйона дітей,

• стратегії щодо забезпечення ціліс-ності родини, переміщення дитини з родиною через військовий конфлікт немає,

• прогалини законодавства призводять до того, що діти ризикують не зареє-струватись як ВПО і не реалізувати свої права,

• невідповідність чинних законодавчих норм міжнародним стандартам приво-дить до участі дітей у конфлікті у різних якостях, у тому числі зі зброєю у руках,

• починаючи з березня 2014 року, при-наймні 109 дітей отримали важкі пора-нення і 42 вбиті внаслідок зіткнення з мінами та вибуховими предметами, які залишились після бойових дій у Доне-цькій та Луганській областях,

• відмічаються труднощі з вирішенням питань щодо надання якісної медичної допомоги, в першу чергу через відсут-ність медикаментів,

• не всі діти в зоні АТО мають доступ до освіти.

Громадськість висловлює, зокрема, наступні рекомендації:

� Привести законодавство у відповід-ність із міжнародними стандартами з прав дитини, зокрема щодо заборони участі дітей у збройних конфліктах.

� Створити комплексну програму, спря-мовану на вирішення нагальних про-блем із дотриманням прав дітей, які постраждали від збройного конфлікту, та дітей ВПО, яка б охоплювала всі кате-горії дітей і не допускала б виключень. Підвищити гарантії дотримання права на життя, безпеку, права на освіту, пси-хологічну та медичну підтримку дітей.

� Розробити Національний план дій щодо реалізації положень Конвенції про права дитини на новий період у співпраці з громадськими організація-ми та передбачити його адекватне фі-нансування.

� Ратифікувати третій факультативний протокол до Конвенції про права ди-тини про механізм оскарження пору-шення прав дитини.

� У сучасних умовах права та інтереси дитини мають стати основною всіх на-прямків державної політики, відповідно вони мають стати предметом держав-них стратегій реформ у всіх сферах та на всіх рівнях.


19

1.8. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ПРАВАРекомендації - 11 Виконання рекомендацій

РЕАЛІЇ УКРАЇНИ

ЗАСТАРІЛА СИСТЕМА СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ

НАСЕЛЕННЯ

НОВІ ВЕРСТВИ НАСЕЛЕННЯ, ЩО ПОТРЕБУЮТЬ

ОСОБЛИВОГО ЗАХИСТУ (ВПО, ВІЙСЬКОВІ В ЗОНІ АТО)

ПІДВИЩЕННЯ БЕЗРОБІТТЯ

ЕКОНОМІЧНА КРИЗА

ВІЙНА НА СХОДІ

ВІДСУТНІСТЬ СУТТЄВИХ ЗАКОНОДАВЧИХ ЗМІН,

ЗДАТНИХ РЕФОРМУВАТИ ЦЮ СИСТЕМУ

ЗУПИНКА НИЗКИ ВИРОБНИЦТВ, ЯК ЧЕРЕЗ

ВІЙСЬКОВІ ДІЇ, ТАК І ЧЕРЕЗ ЕКОНОМІЧНУ КРИЗУ




Виконано





100% 25%

31%

44%

100% 60%

20%20%

75%

25%

38%4%

0%

6%

21%31%

93%

7%

7%

7%0%

64%

22%

88%

12%

41%

24%35%

88%

12%

73%

27%

33%21%

6%

19%21%

35%21%

3%

16%25%

29%24%

8%

18%21%

100% 25%

31%

44%

100% 60%

20%20%

75%

25%

38%4%

0%

6%

21%31%

93%

7%

7%

7%0%

64%

22%

88%

12%

41%

24%35%

88%

12%

73%

27%

33%21%

6%

19%21%

35%21%

3%

16%25%

29%24%

8%

18%21%

Бідність• За останні 5 років відчуття бідності се-

ред населення зросло з 53 до 65%5. За 9 місяців 2013 р. 47% бідного населення перебувало у стані крайньої бідності.

• У 2014 році прожитковий мінімум був встановлений нижче розмірів фактич-них прожиткових мінімумів за грудень 2013 року.

• Мінімальна заробітна плата не врахо-вує сімейної і податкової складових і з 1 січня 2014 року дозволяла витрачати у середньому на одну особу майже $4,9 на день.


20

Доступність житла• За методикою ООН-Хабітат коефіцієнт

доступності житла в Україні складає 16,72, для порівняння в США – 2,41, Швеції – 9,62, Нідерландах – 6,54, Поль-щі – 11,056.

• Середня однокімнатна квартиру вар-тує 35 345.6 доларів США = 11 років від-кладання всієї зарплатні українця.

Система соціального захисту потерпає від: • стрімкого зростання вартості послуг

при неадекватній їх якості;

• нестачі коштів при неефективності бю-джетного управління наявними фінан-совими ресурсами;

• «ручного» управління розмірами соці-альних гарантій у залежності від фінан-сової спроможності держави.

Пенсійна система характеризується:• низьким рівнем пенсій, що не дають

можливості підтримувати навіть міні-мальний рівень життєдіяльності;

• незбалансованістю бюджету Пенсійно-го фонду;

• складною демографічною ситуацією з негативними перспективами її розви-тку;

• складним макроекономічним станом держави (інфляція, безробіття, еконо-мічні кризи тощо);

• значною «тінізацією» виплат працівни-кам, при збереженні надзвичайно ви-сокого розміру пенсійного збору для роботодавців (33,2% - для роботодавців та 2-5% - для найманих працівників).

Громадськістю висунуто 15 рекомендацій, серед яких:• Реформувати систему надання соці-

альних пільг: здійснити розділення правових норм на ті, що гарантують соціально-економічні права, та ті, що надають певні привілеї в зв’язку із за-йняттям певної посади чи особливими заслугами.

• У повному обсязі передбачати фінан-сування закріплених у законодавстві гарантій дотримання соціально-еко-номічних прав, припинити практику «ручного керування» при встановленні розмірів соціальних допомог.

• Удосконалити розрахунок прожитко-вого мінімуму, зокрема, затвердити но-вий набір продуктів харчування та на-бір непродовольчих товарів та послуг, затвердити нову методику розрахунку цього показника.

• Запровадити заходи, спрямовані на за-безпечення доступності житла, не до-

7 Тематика захисту персональних даних не порушувалась у рамках УПО 2012, оскільки була новою для України, проте на сьогодні вже сформовано законодавство та визначені відповідальні органи у цій сфері, відтак можна говорити про оцінку існуючої системи захисту персональних даних в Україні


21

пустити безпідставного виселення із житла, порушення прав на доступність житла вразливих категорій населення.

• Продовжувати реформування пенсій-ної системи шляхом впровадження положень законодавства щодо нако-пичувального рівня цієї системи, ство-рити передумови для цього.

• Уникати дискретного підвищення міні-мальної пенсії; запровадити правило індексації, за яким підвищення пенсії буде прив’язане до індексу споживчих цін, розрахованого для груп населення з різними доходами.

• Право на приватність в Україні захи-щено на конституційному рівні. В 2010 році Верховна рада ухвалила Закон України «Про захист персональних даних», внесені відповідні зміни до Закону «Про інформацію» та Закону «Про доступ до публічної інформації». Контроль за додержанням законодав-ства про захист персональних даних у межах повноважень, передбачених за-коном, покладено на Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та суди.

• Одночасно, нормативно-правові акти, які регулюють відносини в освітній та медичній галузях, в сфері відповідаль-ності правоохоронних органів, досі не приведені у відповідність до вимог За-кону «Про захист персональних даних».

• Суб’єкти персональних даних прак-тично позбавлені можливості контр-олювати процес збору, зберігання та обробки інформація про них.

• Отримання особою інформації про неї з державних реєстрів передбачає оплату, причому різну в різних реєстрах, хоча

їхня підтримка здійснюється за рахунок бюджетних коштів і саме до обов’язку держави належить забезпечення на-дання особі зібраної про неї інформації.

• Склад та зміст персональних даних, які збирають у правоохоронних органах, як правило, є надмірними та не відпо-відають визначеній меті їх обробки.

• Не відповідає принципам зберігання конфіденційності персональної даних і виборче законодавство України. В списках виборців міститься інформа-ція: прізвище, ім’я, по-батькові, дата народження, адреса, є позначки, що людина не в змозі самостійно пересу-ватись.

• На сьогодні основним електронним класифікатором, на основі якого від-бувається збір та обробка персональ-них даних громадян України органами державної влади, є ідентифікаційний номер, що надається Державною по-датковою адміністрацією. Проте, сфера його використання виходить далеко за межі тієї мети, з якою він був запрова-джений, адже за відсутності ідентифі-

1.9. ЗАХИСТ ПЕРСОНАЛЬНИХ ДАНИХ В УКРАЇНІ7


22

каційного коду неможливо реалізува-ти право на працю, освіту, соціальний захист, отримати стипендію чи допо-могу з безробіття, оформити субсидію, відкрити банківський рахунок, зареє-струвати суб’єкт підприємницької ді-яльності, оформити будь-які докумен-ти у нотаріуса.

Відтак, громадськість рекомендує серед іншого (всього 13 рекомендацій):• Переглянути практику надання адмі-

ністративних послуг. Відповідно до вимог законів України «Про доступ до публічної інформації» та «Про захист персональних даних» вся інформація про особу, в тому числі різні виписки, витяги та довідки з державних реє-стрів, повинні видаватись особі безко-штовно.

• Припинити адміністративну практику протиправного використання іденти-фікаційного номеру (коду) платника податків для інших цілей, не перед-бачених законом, припинивши також застосування поняття «персональний номер», використання якого не перед-бачено жодним законом.

• Привести закони України, що регулю-ють діяльність правоохоронних ор-ганів, освітніх та медичних закладів, відомчі нормативно-правові акти у від-повідність до вимог ЗУ «Про доступ до публічної інформації» та «Про захист персональних даних».

• Припинити невмотивований збір враз-ливих персональних даних про особу (інформація про політичні переко-нання, релігійні погляди, сексуальну орієнтацію, участь у програмі замісної терапії тощо).

• Уніфікувати систему отримання осо-бою інформації про неї з державних реєстрів, відмовившись від оплати за отримання інформації про себе.


23

Відмова від європейського вектору і зрив підписання Угоди про асоціацію України з Європейським Союзом, яка планувалася на Вільнюському саміті 28-29 листопада 2013 року.

Відкрите мирне протистояння українців на знак незгоди з політикою Президента Януковича, на яке влада вдалась до за-стосування сили і вбивства мирних де-монстрантів, фізичного насильства.

Злочини влади під час Євромайда-ну: вбивство щонайменше 115 людей, з яких 95 були активістами Євромайда-ну, ув’язнення на різний термін щонай-менше кількох сотень людей, нанесення тілесних ушкоджень більше тисячі ак-

тивістам. Досі не відома доля зниклих 27 учасників протесту. Зафіксовані чис-ленні випадки незаконних затримань та арештів людей, викрадення учасників протесту, катувань та жорстокого пово-дження з боку правоохоронних органів та афілійованих із ними кримінальних злочинних угрупувань.

Злочинні дії влади призвели до масштаб-ного протестного руху проти політично-го режиму - «Революції гідності».

ГРОМАДСЬКІСТЬ ВИМАГАЄ ЕФЕКТИВ-НОГО РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ ЄВРО-МАЙДАНУ ТА СПРАВЕДЛИВОГО ПОКА-РАННЯ ВИННИХ

2. Нові виклики

2.1. ПОРУШЕННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ ПІД ЧАС ПРОТЕСТНОГО РУХУ ЄВРОМАЙДАНУ

На сході та півдні України за активної участі Російської Федерації у березні-квітні 2014 року утворились незаконні збройні формування. В результаті штучні сепаратистські рухи на Донбасі перетво-рились на військовий конфлікт з Росій-ською Федерацією в Донецькій та Луган-ській областях.

На підконтрольних незаконним збройним формуваннями територіях:відбуваються переслідування дійсних чи гаданих прихильників державного суверенітету України, до яких відноси-ли людей за різними ознаками – полі-тичними переконаннями, релігійними поглядами, мовою, приналежністю до

2.2. ПОРУШЕННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ В ХОДІ ЗБРОЙНОГО КОНФЛІКТУ


24

державної служби у разі відмови пере-ходу на їх бік.

• створена організована система масо-вих викрадень та катувань цивільних осіб.

• сформовані спеціальні підрозділи за радянським прикладом, співробітники яких, викрадають активістів та членів їх родин, катують та розстрілюють.

• відсутні будь-які засоби правового за-хисту прав людини.

• відсутні будь-які інститути захисту прав людини.

• відбуваються “народні суди” та викону-ються смертні вироки.

• констатуються системні порушення статей Міжнародного пакту про гро-мадянські та політичні права, які га-рантують право на життя, свободу від катування, свободу та особисту недо-торканість, право на вільне пересуван-ня тощо.

Порушення з боку української сторони:• випадки порушення прав людини

представниками українських форму-вань, серед яких викрадення, незакон-ні затримання, жорстоке поводження, крадіжки, вимагання. При чому біль-шість розслідувань такого роду справ важко назвати ефективними.

• навесні та влітку 2014 року, керуючись потребами ефективного виконання

завдань органами державної влади “по знешкодженню терористів під час проведення АТО”, ухвалено низ-ку законів, які суперечать національ-ному законодавству та міжнародним стандартам з прав людини, зокрема ними надано право працівникам мілі-ції застосовувати без попередження фізичну силу, спецзасоби і зброю в районі проведення АТО; затримувати осіб, причетних до терористичної ді-яльності без будь-якого рішення суду до 30 діб; дозволено прокурору без рішення суду самостійно санкціону-вати арешт особи на строк до 3-х діб, обшук, доступ до речей та документів тощо.

Громадськістю висунуто 22 рекомендацій, зокрема:• Внести зміни в розділ 20 Криміналь-

ного кодексу України «Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародно-го правопорядку» з метою гармонізації його положень із нормами міжнарод-ного кримінального права.

• Ухвалити постанову, якою визначити правовий статус території, яка наразі знаходиться під контролем організова-них збройних формувань ЛНР/ДНР, та прилеглих до неї зон, які перебувають під постійними обстрілами та напада-ми або під реальною загрозою таких обстрілів чи нападів.

• Створити тимчасову слідчу комісію для здійснення парламентського контр-олю над процесом збору та фіксації доказів злочинів проти людяності та воєнних злочинів, а також процесом


25

розслідування таких злочинів відпо-відними державними органами.

• Утворити координаційну групу, до компетенції якої віднести контроль за дотриманням законності в зоні про-ведення АТО та реагування на повідо-млення щодо незаконних дій пред-ставників держави.

• Забезпечити ефективну діяльність управління з розслідування злочинів проти миру, безпеки і людства та між-народних правопорушень, створеного в складі Головної військової прокура-тури (ГВП), стосовно збору і фіксації до-казів таких злочинів (зокрема прове-дення опитування ВПО) для підготовки матеріалів до Міжнародного кримі-нального суду.

З лютого 2014 року за порушення прав людини на окупованих територіях Кри-му несе відповідальність Російська Фе-дерація8.

Цей огляд стосується порушень, допу-щених Україною по відношенню до осіб, що перемістилися на материкову части-ну України або залишилися на окупова-ній території Кримського півострова. Ці проблеми стосуються інтересів понад 20 тис. осіб, які є внутрішньо переміще-ними особами з території АР Крим та м. Севастополя9, а також понад 2 млн. гро-мадян України10, які залишилися на тим-часово окупованій території Кримсько-го півострову.

Серед порушень:Порушення заборони дискримінації:

• непряма дискримінація походить від системної проблеми, яка прита-манна українському законодавству, та пов’язана з можливістю отримання ад-міністративних та інших послуг за за-реєстрованим місцем проживання;

• пряма дискримінація, зокрема:

• особи, які фактично проживали або мали зареєстроване місце проживан-ня на території Кримського півострова, тривавлий час прирівнювались до не-резидентів11. Унаслідок цього було об-межено доступ цієї категорії громадян до низки банківських послуг; 12

2.3. ПРАВА ЛЮДИНИ В УМОВАХ АНЕКСІЇ КРИМУ

8З фактами порушень прав людини на окупованих територіях можна ознайомитись у публікації «Півострів стра-ху: хроніка окупації та порушень прав людини в Криму» http://precedent.in.ua/files/docs/1430823389.pdf, а також http://helsinki.org.ua/en/index.php?r=3.3.1.11

9Див. статистику УВКБ ООН: http://unhcr.org.ua/attachments/article/1232/IDPUKR.pdf

10Див. дані Державної Служби Статистики України: http://ukrstat.org/uk/druk/publicat/Arhiv_u/13/Arch_nnas_zb.htm

11Постанова Національного банку України № 699 від 3 листопада 2014 року «Про застосування окремих норм валютного законодавства під час режиму тимчасової окупації на території вільної економічної зони «Крим». Див. текст: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0810500-14

12Пункт 1 Постанови НБУ № 699 за рішенням суду вже не діє, проте суд відмовився визнавати факт дискримінації та скасовувати інші положення цього рішення НБУ http://humanrights.org.ua/material/krimchan_znovu_viznali_rezidentami


26

• введено мораторій на виплату іпотеч-них кредитів для осіб, переміщених з території АР Крим, але таким правом не можуть скористатися особи, які проживали в м. Севастополь; 13

• люди, які є іноземними громадянами, особами без громадянства, а також громадяни України, які тимчасово ви-їхали з території Кримського півост-рову до початку окупації і не мають можливості повернутися на окуповану територію, позбавлені привілеїв та га-рантій внутрішньо переміщених осіб;

• на внутрішньо переміщених осіб по-кладенні додаткові обов’язки у по-рівнянні з іншими громадянами України,наприклад, обов’язку один раз на шість місяців з’являтися до від-повідного структурного підрозділу уповноваженого органу міграційної політики14;

• безробітні особи, які звільняються з роботи в Криму та переміщуються з окупованої території на територію континентальної України, автоматич-но позбавляються права на отримання допомоги по безробіттю.15

Порушення норм міжнародного права щодо свободи пересування, обумовле-ні встановленням пунктів пропуску на окуповану територію (досі не обладнані

належним чином для пропуску людей та транспорту16), контрольованих ДПСУ та фактичного кордону, контрольованого владою РФ.

Порушення права на справедливий судовий розгляд: суди, розташовані на материковій частині України, відмовля-ються продовжувати розгляд справ че-рез відсутність у їх розпорядженні мате-ріалів справ, що не були передані судами розташованими на території Криму.

Порушення свободи асоціації: не за-безпечено механізму реалізації свободи асоціації для осіб, які постійно прожива-ють або вимушено покинули окуповану територію АР Крим або м. Севастополь. Вони позбавлені можливості реалізову-вати своє право на членство у всеукраїн-ських громадських об’єднаннях.

Не визнання документів, що встанов-люють юридичні факти, та інше. Внаслі-док того, що згідно з законом17 будь-який акт (рішення, документ), виданий орга-нами та/або особами незаконно створе-ними на окупованих територіях АРК та м. Севастополь, є недійсним і не створює правових наслідків, а також із-за того, що на території Криму відсутні будь-які органи, що представляють владу Украї-ни, громадяни України на території Кри-му позбавлені можливості реєструвати шлюби, народження дітей, факти смерті

13ст. 14 Закону України «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості здійснення економічної ді-яльності на тимчасово окупованій території України»

14п. 5 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»

15передбаченої Законом «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

16Див.: http://ua.krymr.com/content/article/26911574.html

17ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій тери-торії України»


27

та отримувати інші документи належно-го українського зразка. Документи, що видаються країною окупантом у Криму є недійсними для України та міжнародного співтовариства. Вказана проблема лише набирає масштабів та фактично стосуєть-ся біля 2 мільйонів мешканців Криму18.

Порушення права на освіту. Україна фактично перестала вважати осіб, що мешкають на окупованій території Криму українськими учнями. Окрім того, на від-міну від території АТО, не було здійснено жодної спроби перенести навчальні за-клади Криму в безпечні райони країни. Навчальні заклади, які знаходяться у фактичному підпорядкуванні України в Криму відсутні.

Громадськістю висунуто 18 рекомендацій, зокрема:• Розробити та системно впроваджува-

ти державну стратегію дій щодо за-хисту та відновлення прав та свобод громадян України, що постійно пе-ребувають на тимчасово окупованій території або тимчасово вимушено перемістилися з неї. Забезпечити роз-робку, оприлюднення й систематичне інформування про офіційну державну позицію щодо окупованих територій та громадян України, які залишаються на окупованих територіях чи переміс-тилися з них.

• Спростити процедуру отримання освіти та документів про отриман-

ня освіти для випускників загальних освітніх навчальних закладів з тимча-сово окупованої території Кримсько-го півострову.

• Внести зміни до законодавства, які б виключали обмеження права на отри-мання послуг лише за зареєстрованим місцем проживання, зокрема, перед-бачити для кримчан можливість без-перешкодного отримання відповідних послуг за місцем фактичного прожи-вання.

• Внести зміни до законодавчих та нор-мативно-правових актів України щодо процедури та врегулювання питання визнання фактів, які відбуваються на окупованій території (шлюби, наро-дження, смерті та інші) та засвідчують-ся документами, виданими владою на окупованих територіях Кримського півострову.

• Привести у відповідність до законо-давства Порядок в’їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї, а також зміст та підстави прийнят-тя рішення про відмову в перетині ад-міністративного кордону з Кримським півостровом.

• Запровадити механізм, який би забез-печував можливість завершення судо-вого розгляду справ, які перебували у провадженні судів, розташованих на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополь на початок окупа-ції, та розгляд яких не закінчено.

18Див. дані Державної Служби Статистики України: http://ukrstat.org/uk/druk/publicat/Arhiv_u/13/Arch_nnas_zb.htm


28

Внаслідок окупації Криму і збройного конфлікту на Донбасі Україна вперше зі-ткнулася з явищем внутрішнього пере-міщення.

Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» - перший прийнятий Парламентом нормативно-правовий акт, який регла-ментував питання реалізації прав і сво-бод внутрішньо переміщених осіб (ВПО), який набрав чинності лише 22.11.2014, через 8,5 місяців з початку внутрішньо-го переміщення, коли офіційна кількість ВПО складала майже півмільйона. Ста-ном на 10 липня 2015 р. кількість таких осіб досягла 1 млн. 382 тисяч. Проте, до сьогодні не прийнято жодного докумен-ту, який би визначав державну політику з питань внутрішнього переміщення (включаючи довгострокові рішення).

Наявність Закону не вирішує, зокрема, наступних проблем ВПО• Проблема дискримінації. Жодний за-

конодавчий акт не визначає відпові-дальність за дискримінацію ВПО. Від-так, прояви дискримінації відносно ВПО стають повсякденним явищем, зокрема, при прийнятті на роботу, оренді житла тощо. Яскравий приклад прямої дискримінації на державно-му рівні - постанова Національного

банку України № 699 від 03.11.2014, яка визнавала громадян України, за-реєстрованих на території Криму, не-резидентами, що практично унемож-ливлювало доступ цих громадян до фінансових послуг19.

• Інституціональна невизначеність: не створено державного органу, який би опікувався проблемами ВПО та відпо-відав за фіксування та попередження випадків їхньої дискримінації.

• Порушення принципу мінімізації пе-реміщення та його наслідків. При-ймаються нормативні акти, які прямо суперечать вказаному принципу та змушують деякі категорії осіб до пере-міщення. Так, прийнято низку поста-нов20, які призвели, зокрема, до того, що пенсіонери, отримувачі різних ви-дів державної соціальної допомоги, які проживають на непідконтрольних Україні територіях, можуть отримува-ти пенсії та виплати лише зареєстру-вавшись ВПО, а відтак це стало голов-ною причиною для їх переміщення.

• Порушення права на свободу пере-сування і свободу вибору місця про-живання. Конституцією та міжнарод-ними зобов’язаннями України згадане право та свободу гарантовано, проте на практиці Тимчасовий порядок здій-снення контролю за переміщенням осіб, транспортних засобів та вантажів

2.4. ДОТРИМАННЯ ПРАВ ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНИХ ОСІБ

19Пункт 1 Постанови НБУ № 699 за рішенням суду вже не діє, проте суд відмовився визнавати факт дискримінації та скасовувати інші положення цього рішення НБУ http://humanrights.org.ua/material/krimchan_znovu_viznali_rezidentami

20Постанова Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 № 595 та Постанова Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637


29

вздовж лінії зіткнення у межах Доне-цької та Луганської областей21 це пра-во обмежує: утворюються величезні черги на пунктах пропуску, корупційні схеми за отримання перепустки поза процедурою, не вирішується питання евакуації з метою збереження життя тощо.

• Проблеми медичного захисту. «Чугуїв-ська правозахисна група», за резуль-татами вибіркового опитування ВПО на території Харківської області, вста-новила, що в більшості випадків дис-пансеризація ВПО не проводиться, не складаються індивідуальні програми реабілітації, ВПО не поінформовані про місця розміщення лікувальних закладів та можливість забезпечення необхідними препаратами. 22

• Забезпечення права на документи, що посвідчують особу, залишається одні-єю з найгостріших проблем. Внаслідок окупації Криму та початку збройного конфлікту на сході Україні, ДМС втра-тила всі дані про осіб на цих територі-ях, оскільки інформація існувала лише у паперовій формі в АРК. Особливо гостро проблема відновлення націо-нальних паспортів проявляється у ви-падках, коли особа раніше не отриму-вала закордонного паспорта і її дані не збереглись в електронній базі закор-донних паспортів ДМС. В переважній більшості ці особи повинні звертатись до суду для встановлення їх особи, що

дуже часто вимагає присутності свід-ків (як правило, родичів).23

Позитивним є робота Уряду за такими напрямками:• Освіта. Як зазначають звіти неурядо-

вих організацій, стосовно дошкільної та середньої освіти: починаючи з вес-ни 2014 р. був ефективно відпрацьо-ваний весь необхідний і можливий нормативно-управлінський алгоритм реагування на екстрену ситуацію із за-безпеченням прав на навчання дітей ВПО.24

• Міжнародна співпраця. Україна співпрацює з іншими державами, між-народними організаціями для запо-бігання можливим внутрішнім пере-міщенням, дотримання прав і свобод ВПО, сприяння поверненню таких осіб до їх попереднього місця проживання в Україні, та їх реінтеграції.

Громадськість висуває 15 рекомендацій, нагального вирішення потребують наступні:

• Відновити соціальні виплати жителям окупованих та непідконтрольних те-риторій, скасувати необхідність реє-страції ВПО для отримання соціаль-них виплат.

21http://www.ssu.gov.ua/sbu/control/uk/publish/article?art_id=136472

22http://pereselenci-med.kh.ua/?p=93

23http://podpricelom.com.ua/read/krymchani-otrymaly-ponad-20-tysyach-zakordonnyh-pasportiv-v-ukrayini.html

24http://www.irf.ua/knowledgebase/news/prezentats_dostupu_vpo_osvit_monitor/


30

• Запровадити простий механізм пере-ведення соціальних виплат у межах України, незалежно від зареєстрова-ного місця проживання особи.

• Забезпечити населенні пункти, роз-ташовані в безпосередній близькості до лінії зіткнення, транспортним спо-лученням, регулярними поставками товарів та гуманітарною допомогою, можливістю отримувати медичні по-слуги.

• Спростити процедуру отримання гума-нітарної, благодійної, технічної та іншої безповоротної допомоги ВПО, посилити співпрацю з неурядовими та міжнарод-ними організаціями з цього питання.

• Законодавчо врегулювати питання обміну полонених.

• Створити необхідні умови для еваку-ації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, із зони про-ведення бойових дій.


31

За результатами проведеного Коаліцією огляду дотримання прав людини в Укра-їні за звітній період можна дійти наступ-них висновків.

Загальна оцінка ситуації в УкраїніНові проблеми. Україна стикнулась з викликами, до яких не була готова ані ін-ституційно, ані економічно, ані мораль-но – це незаконна анексія Криму росій-ськими військами, військовий конфлікт на Донбасі, і як результат виникнення нової категорії населення, що потребує особливого захисту, – внутрішньо пере-міщені особи.

Глобальні проблеми. Згадане підігрі-вається політичною розбалансованістю, втратою у суспільства довіри до влади всіх рівнів і гілок, глибокою економіч-ною кризою.

Як результат:

ПРОБЛЕМИ ПРАВ ЛЮДИНИ ВІДСТО-РОНЕНІ НА ДРУГИЙ ПЛАН:

• Жодна з необхідних реформ у сфері прав людини – судова, кримінальної юстиції, освітня тощо – не мають сут-тєвих результатів, або є відверто не-ефективними: реформи в пенсійній та медичній галузях.

• Ухвалення нових законів «Про проку-ратуру», «Про Національну поліцію», «Про освіту» лише створило законо-

давче підґрунтя для реформ, проте не призвело до позитивних змін.

• Відсутність ефективних контролюю-чих механізмів впливу на владу для забезпечення фундаментальних прав і свобод призводить до регулярного нехтування нею принципом верхо-венства права і порушення Конституції з посиланням на «політичну доціль-ність», «необхідність люстрації», «умо-ви збройного конфлікту» тощо.

Серед позитивних моментів

• недопущення географічного розши-рення конфлікту на Донбасі,

• успішне проведення позачергових ви-борів Президента 25 травня та поза-чергових виборів парламенту 26 жов-тня 2014 р.,

• більш ефективна співпраця урядових та муніципальних органів влади з гро-мадськістю,

• позитивною в цей період була діяль-ність Уповноваженого ВРУ з прав лю-дини. Секретаріат Уповноваженого продовжував запровадження націо-нальних превентивних механізмів від-повідно до Факультативного протоко-лу до Конвенції ООН проти катувань, і дія цього механізму поступово впли-ває на ставлення персоналу до утриму-ваних у місцях несвободи. Секретаріат зробив реальні кроки для захисту на-селення від дій сепаратистів. Це стосу-ється участі у вивезенні дитячих будин-

ІІІ. ВИСНОВКИ


32

ків із зони антитерористичної операції, визволенні військовополонених, пере-дачі засуджених на підконтрольну дер-жаві територію.

Відтак, станом на серпень 2015 р. ми маємо констатувати, що з усіх 145 ре-комендацій, наданих Україні, повніс-

тю виконано лише 6% їх положень25. Задовільно чи частково задовільно українською владою виконано зна-чно більше положень рекомендацій – близько 52%. Одночасно на рівні невиконання або незадовільного ви-конання знаходяться не менше 42% пропозицій (Діаграма 1).

При цьому, як показав наш аналіз, на стан виконання рекомендацій не впли-ває істотно статус тієї чи іншої рекомен-дації. Так, зі 114 прийнятих рекомен-дацій повністю виконано лише 3%, на задовільному рівні за оцінками експер-тів – 16%, у той час як майже половина (46%) оцінюється як виконані незадо-вільно або не виконані взагалі (див. Діа-граму 2)

У той же час з рекомендацій, неприйня-тих або частково прийнятих свого часу Україною, практично половина – 47%,

виконані повністю чи на задовільному рівні. При чому не виконаними є лише 8% рекомендацій (див. Діаграму 3). Це стосується, перш за все, рекомендацій щодо ратифікації міжнародних інстру-ментів та рекомендацій щодо недопу-щення дискримінації.

Такий стан речей частково пояснюється євроінтеграційною політикою України протягом останніх років, що сприяло розгляду та імплементації рекоменда-цій Комітету ООН, які у 2012 р. не були сприйняті належним чином.

25Низка рекомендацій містить одразу декілька позицій, що стосуються різних питань або сфер, натомість інші ре-комендації – стосуються одного і того ж питання, відтак кількісні показники рекомендацій і позицій не співпадають. Для цілей оцінювання з метою найбільш точного відображення тенденцій враховувались показники виконання позицій/заходів, закріплених в рекомендаціях.

100% 25%

31%

44%

100% 60%

20%20%

75%

25%

38%4%

0%

6%

21%31%

93%

7%

7%

7%0%

64%

22%

88%

12%

41%

24%35%

88%

12%

73%

27%

33%21%

6%

19%21%

35%21%

3%

16%25%

29%24%

8%

18%21%

Оцінка виконання


33

З огляду на такий рівень виконання рекомендацій за результатами оцін-ки та з урахуванням нових проблем, що постали перед державою, Коалі-цією було висунуто 154 рекомендації, з яких майже дві третини (96) стосу-

ються проблем, які вже розглядались в ході попередніх оглядів стану до-тримання прав людини в Україні, а трохи більше третини (60) обумов-лені новими викликами, що постали після «Революції Гідності».

100% 25%

31%

44%

100% 60%

20%20%

75%

25%

38%4%

0%

6%

21%31%

93%

7%

7%

7%0%

64%

22%

88%

12%

41%

24%35%

88%

12%

73%

27%

33%21%

6%

19%21%

35%21%

3%

16%25%

29%24%

8%

18%21%

100% 25%

31%

44%

100% 60%

20%20%

75%

25%

38%4%

0%

6%

21%31%

93%

7%

7%

7%0%

64%

22%

88%

12%

41%

24%35%

88%

12%

73%

27%

33%21%

6%

19%21%

35%21%

3%

16%25%

29%24%

8%

18%21%

Виконано





Оцінка виконання прийнятих рекомендацій

Оцінка виконання не/частково прийнятих

рекомендацій


34

ДЛЯ НОТАТОК


35

Підготовлено коаліцією правозахисних організацій з підготовки до УПО

ОЦІНКА ВИКОНАННЯ УКРАЇНОЮ РЕКОМЕНДАЦІЙУНІВЕРСАЛЬНОГО ПЕРІОДИЧНОГО ОГЛЯДУ

Резюме доповіді

Програма розвитку ООН в Україні Кловський узвіз, 1Київ, УкраїнаТел.: +38 (044) 253-93-63Факс: +38 (044) 253-26-07www.ua.undp.org

Documents

UPR Ukraine UA