idpnan.org.uaidpnan.org.ua/files/2019/grinchak-i.v.-mijnarodniy... · Web viewЗахист відбудеться 20 грудня 2019 року о 14 год. 30 хв. на засіданні

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ІМЕНІ В. М. КОРЕЦЬКОГО

ГРИНЧАК ІРИНА ВОЛОДИМИРІВНА

УДК 341.6(043.3)

МІЖНАРОДНИЙ ТРЕТЕЙСЬКИЙ СУД ЯК ЗАСІБ ВРЕГУЛЮВАННЯ МІЖНАРОДНИХ СПОРІВ

12.00.11 – міжнародне право

АВТОРЕФЕРАТдисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ – 2019

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі європейського права факультету міжнародних відносин Львівського національного університету ім. Івана Франка.

Науковий керівник – кандидат юридичних наук, доцентЯВОРСЬКА Ірина Михайлівна,Львівський національний університет ім. Івана Франка, доцент кафедри європейського права.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професорШЕМЯКІН Олександр Миколайович,Національний університет «Одеська морська академія», перший проректор;

кандидат юридичних наукПЕРЕВЕРЗЄВА Ольга Сергіївна,Інститут держави і права імені В. М. Корецького НАН України, старший науковий співробітник відділу міжнародного права та порівняльного правознавства.

Захист відбудеться 20 грудня 2019 року о 14 год. 30 хв. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.03 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук в Інституті держави і права імені В. М. Корецького НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Із дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розісланий «15» листопада 2019 року.

Вчений секретарспеціалізованої вченої ради,кандидат юридичних наук Т. І. Тарахонич

PAGE \* MERGEFORMAT 1

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. У 1907 році на Гаазькій конференції миру за участю провідних на той час держав світу була прийнята Конвенція про мирне врегулювання міжнародних спорів, що стало важливою віхою на шляху створення міжнародної юстиції, що діє на постійній основі. Згідно з цією Конвенцією була створена Постійна палата третейського суду, яка з цього часу активно розвиває принципи неупередженості та справедливого розгляду міжнародних спорів. Поряд із Постійною палатою міжнародного правосуддя, що існувала ще в період Ліги націй, та Міжнародним судом ООН, створеного з врахуванням досвіду свого попередника, вона також користується високим авторитетом у міжнародному співтоваристві, довівши свою ефективність в застосуванні міжнародного права в процесі розв’язання спорів між державами. І сьогодні цей орган є важливою складовою третейських судів, як ефективний засіб врегулювання міжнародних спорів. У 2007 році світова громадськість відзначила 100-річчя з дня підписання Конвенції про мирне врегулювання міжнародних спорів, що є яскравим свідченням важливості діяльності Постійної палати третейського суду, яка змогла подолати випробування через дві світові війни та складний період «холодної війни», що мала місце в період 50–90-их років ХХ ст.

Взаємопов’язаність та взаємозалежність історичних типів третейського правосуддя у процесі врегулювання міжнародних спорів дозволили вибудувати цілісну й узгоджену систему міжнародно-правових зобов’язань держав як способу врегулювання міжнародних спорів. Третейське судочинство охопило низку взаємопов’язаних процесуальних дій, сприяючи прийняттю справедливих, неупереджених рішень. Порівняно зрозуміла процедура розгляду справ дозволяла узгоджувати навіть протилежні претензії сторін, що значно підвищило авторитет даного способу розв’язання міжнародних спорів.

Отже, міжнародно-правова практика свідчить про ефективність та широке визнання у світі арбітражного способу розв’язання міжнародних спорів. Останнім часом такої практики успішно слідує Україна. Зокрема, у 2018 році арбітражний суд у Гаазі (Нідерланди) за позовом України прийняв рішення про відшкодування збитків 18 українським юридичним особам та одній фізичній особі в сумі 159 млн дол. США, визнавши незаконною націоналізацію їх майна та інших активів внаслідок анексії у 2014 році півострова Крим Російською Федерацією. Ще одну справу за позовом України до Російської Федерації розглядає Постійна палата третейського суду. Вона стосується порушених прав України як прибережної держави в Азовському морі та Керченській протоці відповідно до Конвенції ООН з морського права 1982 року. Для України сьогодні важливо знати детальну суть і зміст третейського правосуддя, його можливостей у відстоюванні своїх законних інтересів.

Зазначена модель третейського правосуддя, порівняно з посередницьким та примирними процедурами, в своїх рішеннях забезпечує вимоги дотримання сторонами норм міжнародного права, які стосуються предмету спору. Такий порядок розгляду міжнародних спорів передбачає саме Конвенція про мирне врегулювання

PAGE \* MERGEFORMAT20

міжнародних спорів 1907 року, зазначаючи, що процес прийняття рішення відбувається виключно на «основі поваги до права» (ст. 37).

Першим прообразом третейського правосуддя можна вважати третейські комісії амфіктоній у Древній Греції (середина ІІ тис. до н. е. – ІV ст. до н. е.). Учасники амфіктіоній здійснювали контроль за дотриманням сторонами договірних зобов’язань, а у випадку їх порушення чи неналежного виконання вирішення справи в цілому передавалася на розгляд спеціальної третейської комісії для внесення остаточного рішення, що носило обов’язковий характер.

Процедура третейського судочинства упродовж століть запозичувала окремі елементи із внутрішнього права держав. Вже в період ХVІІІ–ХІХ ст. міжнародна практика почала широко використовувати процедуру судових чи судово-адміністративних органів (комісій) для арбітражного врегулювання.

У доктрині міжнародного права початком широкого поширення у світі міжнародного арбітражу як способу мирного врегулювання міжнародних спорів, вважають створення такого арбітражу на основі англо-американського Договору 1794 року (Договір Джея). Прийнятність цього третейського розгляду спорів полягає в його заздалегідь неупередженості та об’єктивності процедури. Особливість цього врегулювання полягає саме в компетентності третейського (арбітражного) органу. Якщо раніше справедливість обов’язкового для сторін рішення гарантував авторитет арбітрів, які інколи могли виступати і гарантами виконання ухваленого рішення, то ефективність функціонування нових третейських органів цілковито залежала від кваліфікації арбітрів.

В Україні першопрохідцями з питань третейського правосуддя були представники київської школи міжнародного права другої половини ХХ ст. Концепції та ідеї академіка В. М. Корецького щодо універсального правосуддя у міжнародному праві та М. К. Михайловського щодо міжнародного арбітражу стали відправними пунктами з питань дослідження вітчизняною юридичною наукою третейського правосуддя як міжнародно-правового явища.

Загально-теоретичний внесок у вивчення явища міжнародного арбітражу у контексті загального міжнародного права зробили такі вчені, як Л. Н. Анисимов, І. Л. Бліщенко, М. В. Буроменський, В. Г. Буткевич, О. В. Буткевич, М. М. Гнатовський, В. Н. Денисов, В. Н. Дурденевський, Г. В. Ігнатенко, Г. Р. Казарян, Р. А. Каламкарян, В. О. Кисіль, В. П. Кононенко, В. М. Корецький, Є. О. Коровін, І. І. Лукашук, П. Маланчук, М. К. Михайловський, А. П. Мовчан, О. С. Переверзєва, О. С. Пешнін, А. Попков, В. С. Ржевська, О. М. Шемякін.

Серед зарубіжних дослідників міжнародного арбітражу можна виділити праці таких вчених як Т. Берклей, Р. Дж. Боннер, Дж. І. Блейх, К. Бокштигель, П. Вагнер, П. де Ваарт, Ван ден Хут Тяко, Т. М. Геновскі, Л. Гудріч, М. Д. Донелан, М. Індтекофер, сер К. Кейс, Дж. Б. Келлі, Г. Кінгсбері, Г. Лаутерпахт, У. Леви, А. Мартін, Дж. Мерілс, Х. Міслер, С. Р. Мітчел, Ф. С. Нортедж, Л. Опенгейм, І. Рідел, І. Седл-Хоенвельд, Дж. Л. Сімпсон, Г. Смітт, Дж. Стоун, М. О. Хадсон, Х. М. Холцманн.

У вітчизняній науці міжнародного права, однак, все ще недостатньо уваги приділяється третейському правосуддю і особливо специфіки розгляду справ Постійною палатою третейського суду як засобу розв’язання міжнародних спорів.


Порядок цього розгляду Палатою значною мірою еволюціонував демонструючи зміни в стадіях арбітражного розгляду, розширенні юрисдикції, процесі прийняття рішень, наданні нових послуг та ін. Усе це свідчить про актуальність даного дисертаційного дослідження, положення і висновки якого можуть сприяти кращому розумінню найважливіших аспектів діяльності Міжнародного третейського суду та ефективному використанні його Україною у відстоюванні своїх законних інтересів.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дане дисертаційне дослідження виконане в рамках планових науково-дослідних робіт кафедри європейського права Львівського національного університету імені Івана Франка в контексті теми «Організаційно-правові механізми імплементації європейських правових стандартів в національний правопорядок України» (номер держаної реєстрації 0117U000892).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексний аналіз міжнародного арбітражного врегулювання міжнародних спорів як явища міжнародно-правового характеру з наголосом на діяльність Постійної палати третейського суду.

Досягнення поставленої мети здійснювалося через постановку та вирішення наступних основних завдань:– проаналізувати генезис становлення Міжнародного третейського суду у міжнародному праві;– виявити та схарактеризувати історичні моделі третейського судочинства;– охарактеризувати типи, види та форми третейського правосуддя;– розкрити роль і значення діяльності Постійної палати третейського суду у врегулюванні міжнародних спорів;– схарактеризувати принципи третейського судочинства у сучасному міжнародному праві;– проаналізувати зміст та особливості арбітражної угоди (компромісу), визначити її роль у встановлені юрисдикції та компетенції третейського суду;– охарактеризувати правову природу, суть та нормативний зміст стадій третейського судочинства згідно положень Арбітражного регламенту Постійної палати третейського суду 2012 року;– схарактеризувати правову природу та складові явища рішень третейського суду згідно положень Арбітражного регламенту Постійної палати третейського суду 2012 року;– розкрити правову природу арбітражного врегулювання міжнародних спорів за участю приватних сторін;– з’ясувати доцільність звернення України до Постійної палати третейського суду з позовами у випадку виникнення міжнародних спорів;– спрогнозувати ситуації залучення України як відповідача у Постійній палаті третейського суду з ініціативи приватних сторін.

Об’єктом дослідження є правовідносини суб’єктів міжнародного права у процесі врегулювання міжнародних спорів міжнародними третейськими судами з наголосом на статус Постійної палати третейського суду та її практики.

Предметом дисертаційної роботи є процесуальні та матеріальні норми міжнародного права, що визначають діяльність третейських судів.


Методи дослідження. У дисертаційній роботі використаний широкий спектр методів та підходів, що стосуються врегулювання спорів міжнародними третейськими судами. Методичне підґрунтя їх складають філософсько-світоглядні, загальні та спеціальні наукові методи міжнародно-правової науки. Використання цих методів має здебільшого комплексний характер.

У процесі дослідження застосовувалися такі методи, як історичний, порівняльний та аналітичний, класифікація, аналіз та синтез, дедукція, діалектичний метод пізнання, формально-юридичний метод, системно-структурний метод, а також звернення до категорії загального та особливого, суті та явища, абстрактного та конкретного.

За допомогою історичного методу було досліджено ґенезу становлення та розвитку третейського правосуддя у міжнародному праві, виокремлено та схарактеризовано компромісну, зобов’язальну та судову модель третейського судочинства (підрозділ 1.1). Обґрунтовуючи теоретичні основи дисертації, здобувач керувався положенням теорії та практики міжнародного права. Серед загальнонаукових методів пізнання велике значення мало використання формально-логічних методів та прийомів обробки інформації: аналізу, аналогії, моделювання й абстрагування. Формально-логічний метод сприяв розмежуванню явищ врегулювання міжнародних спорів третейським правосуддям та примирною і погоджувальною процедурами (підрозділ 1.2). Аналіз правових актів універсального та регіонального характеру базувався на використанні формально-юридичного методу. Завдяки формально-юридичному методу було зафіксовано основи динаміки нормативно-правового регулювання формування та розвитку третейського судочинства (підрозділ 1.4). Застосування порівняльного методу дало змогу звернутися до правової природи різних моделей третейського правосуддя. Співставляючи третейське правосуддя з іншими засобами мирного врегулювання міжнародних спорів виокремлено істотні особливості та принципи правового врегулювання, які забезпечують самостійність та неупередженість розгляду міжнародних спорів (підрозділ 2.2). У процесі дослідження міжнародних ситуацій та міжнародних спорів за позовами України використовувався також метод прогнозування (підрозділ 2.5).

Нормативну та емпіричну основу дослідження становлять двосторонні та багатосторонні договори про утворення третейських судових органів, установчі документи міжнародних третейських судів, універсальних міжнародних актів про мирне врегулювання міжнародних спорів, статутів міжнародних організацій підтримання міжнародного миру і безпеки та законодавство України. Також, було використано документальні джерела, конвенції, статистичні дані, які містяться в офіційних бюлетенях та журналах міжнародних організацій. Оперативна інформація, прес-релізи про діяльність та нормативна база Постійної палати третейського суду була отримана з її сайтів. Також у процесі дослідження опрацьовано рішення цієї Палати та інших міжнародних арбітражів.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше у вітчизняній науці міжнародного права здійснено спробу провести комплексний аналіз третейського правосуддя, визначити динаміку та особливості формування арбітражних органів, передусім Постійної палати третейського суду, порядку


розгляду ними міжнародних спорів, а також правової природи та юридичного значення їх рішень.

За результатами дисертаційного дослідження сформульовано такі висновки, які містять положення наукової новизни та полягають у наступному:

уперше:– виявлено закономірності виникнення, розвитку та зміни історичних моделей третейського судочинства: компромісної, зобов’язальної та судової;– обґрунтовано поняття моделі третейського судочинства як способу (порядку) врегулювання міжнародного спору задля досягнення примирення між сторонами;– показано правову природу рішень міжнародних третейських судів щодо тлумачення міжнародних зобов’язань та змісту правової норми, яка виступає предметом міжнародного спору;– проведено відмінність поняття юрисдикція та компетенція арбітражного органу залежно від змісту арбітражного зобов’язання, визначеного сторонами спору в арбітражній угоді (компромісі);– доведено доцільність поширення юрисдикції Постійної палати третейського суду на позови за участю приватних сторін у спорах, які містять публічний інтерес;– узагальнено поняття стадії арбітражного процесу з виокремленням стадій арбітражного розгляду міжнародних спорів Постійною палатою третейського суду;– висвітлено міжнародно-правову природу звернень України до Постійної палати третейського суду, що стосується як третейських рішень, так і організаційно-адміністративних послуг;

удосконалено положення:– щодо визначення специфіки статусу (діяльності) Постійної палати третейського суду, в складі якої існує Постійна розпорядча рада з адміністративно-розпорядчими та правотворчими функціями розвитку правил і процедур судочинства Палати;– про набуття Постійною палатою третейського суду більш гнучких процедур, що стосуються юрисдикції розгляду спорів з нових галузей міжнародного права, зокрема таких як космічне та екологічне міжнародне право;– щодо порядку розширення загальної компетенції Постійної палати третейського суду з багатоаспектного сервісного обслуговування судового процесу;

набули подальшого розвитку положення:– щодо специфіки визначення порядку обрання сторонами арбітрів, які поділяють позицію сторін з предмету спору, зважаючи на новітню практику Палати;– щодо прогресивного розвитку процесуальних норм Постійною палатою третейського суду у зв’язку з прийняттям Арбітражного регламенту 2012 року з питань зловживання правом, призначення арбітрів, згоди сторін на виконання їхніх дій та ін.;– щодо впливу кодифікаційного акту Комісії міжнародного права ООН «Зразкові правила арбітражного процесу» 1958 року на розвиток практики Постійної палати третейського суду.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані у дисертації висновки та теоретичні положення можуть сприяти подальшій науковій розробці проблем, пов’язаних із врегулювання міжнародних спорів загалом.


Практична значимість отриманих результатів може використовуватися у таких сферах діяльності:– науково-дослідній сфері для з’ясування засад та закономірностей арбітражного врегулювання як складової міжнародного правосуддя;– правотворчій діяльності під час формування позиції України у позовах від її імені, або за її участі при підписанні конвенцій, які передбачають відповідний засіб врегулювання міжнародних спорів;– навчальному процесі при викладанні курсу «Міжнародне публічне право», спецкурсу «Мирне врегулювання міжнародних спорів».

Особистий внесок здобувача. Дане дослідження є самостійною, завершеною науковою роботою. Дисертація виконана на належному методологічному та науковому рівні з використанням великого наукового і нормативного матеріалів. Формулювання положень, які характеризують наукову новизну дослідження, теоретичне і практичне значення його результатів є особистим внеском здобувача у дослідженні означеної проблеми. Для аргументації окремих положень роботи використовувалися праці інших учених, на які зроблено відповідні посилання.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження обговорювалися на кафедрі європейського права факультету міжнародних відносин Львівського національного університету імені Івана Франка. Окремі положення та висновки було висвітлено в процесі проведення: Міжнародної наукової конференції «Третейське правосуддя, як запорука безпеки і співробітництва держав: історичний аспект» (м. Львів, 22–23 березня 2018 р., тези опубліковані); Міжнародної науково-практичної конференції «Рішення третейського суду як підстава міжнародно-правового зобов’язання сторін спору» (м. Харків, 15–16 червня 2018 р., тези опубліковані); Міжнародної науково-практичної конференції «Причини та шляхи подолання кризи у діяльності Постійної палати третейського суду» (м. Запоріжжя, 22–23 червня 2018 р., тези опубліковані); Іnternational multidisciplinary conference «Сучасні підходи до визначення статусу Постійної палати третейського суду у міжнародному праві» (Stalowa Wola, Republic of Poland, 2018, тези опубліковані); Міжнародної науково-практичної конференції «Процедура судочинства у Постійній палаті третейського суду» (м. Київ, 07–08 вересня 2018 р., тези опубліковані).

Публікації: Основні теоретичні положення, висновки, пропозиції та рекомендації дисертаційного дослідження викладено в 11 наукових працях, а саме: 5 статей – у фахових виданнях України з юридичних наук, 1 стаття – у зарубіжному періодичному науковому виданні з юридичних наук, 5 наукових доповідей на міжнародних науково-практичних конференціях.

Структура роботи та обсяг дисертації зумовлені метою та завданнями дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які охоплюють дванадцять підрозділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Загальний обсяг дисертації становить 210 сторінок, список використаних джерел –17 сторінок (199 найменувань), додатки на 2 сторінках.


ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність вибраної теми дослідження, зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначено мету, завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження, наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, вказано форми апробації результатів дослідження, публікації, структуру та обсяг дисертації.

У Розділі 1 «Міжнародний арбітраж (третейський суд) та його еволюція в системі мирного врегулювання спорів між державами», який складається із чотирьох підрозділів, аналізується процес становлення третейського правосуддя у міжнародному праві як засобу врегулювання міжнародних спорів правового характеру – легітимного, цілісного та узгодженого механізму розв’язання міжнародних спорів незалежними суддями на основі міжнародного права або права, визначеного сторонами спору.

У підрозділі 1.1 «Арбітраж (третейський суд) у стародавні часи» проаналізовано процес зародження третейського судочинства як явища міжнародного характеру. Перші прояви третейського правосуддя з’явилися у Древній Греції у рамках амфіктіоній (середина ІІ тис. до н. е. – ІV ст. до н. е.). Факти невиконання чи неналежне виконання зобов’язань учасниками міст полісів розглядала спеціальна третейська комісія, що становило значний прогрес у врегулюванні міжнародних спорів за участю третьої сторони.

З’ясування еволюції становлення та зміни типів, видів і форм третейського правосуддя дозволило виявити та кваліфікувати нове правове явище – модель третейського судочинства, тобто спосіб (порядок) здійснення правосуддя арбітражним органом з метою досягнення примирення між сторонами спору. Відповідно з історичної точки зору послідовно існували компромісна, зобов’язальна та судова моделі третейського судочинства, які.

У підрозділі 1.2 «Ранні форми арбітражного (третейського) розгляду мирного розв’язання спорів ad hoc» розглядається процес закріплення арбітражного врегулювання у міжнародній практиці Середньовічної Європи та здійснення його одноособовими судами або третейськими комісіями. У Х–ХІІ ст. ст. у питаннях врегулювання міжнародних спорів держави арбітрами часто обирають монархів, глав домінуючих у регіоні держав,релігійних об’єднань тощо. Сторони спору охоче зверталися також до використання колегіальних органів, укладаючи спеціальні угоди. Наприклад, у 1343 році було укладено договір між Вальдемаром датським і Магнусом шведським, за умовами якого всі їхні майбутні спори підлягали розгляду третейської комісії з 24 обраних сторонами арбітрів – по 12 від кожної сторони.

Непропорційна кількість суддів у третейському правосудді укорінилася у першій половині ХІХ ст., хоча ще у Договорі Джея 1794 року практикувалося обрання у склад третейських комісій додаткового представника без повноважень для технічного забезпечення позитивного результату голосування. Непарна кількість арбітрів зумовила застосування третейським судочинством судової моделі. Яскравим прикладом може слугувати справа судна «Алабама» 1871 року, де більшість у третейському суді складали іноземні арбітри.


У підрозділі 1.3 «Конвенція про мирне врегулювання міжнародних спорів 1907 р. та створення Постійної палати третейського суду» розкривається положення, що стосуються забезпечення уніфікації засад і правил третейського правосуддя. Було започатковано цей процес у Конвенції 1899 року, схваленої в рамках Конференцій миру 1899–1907 років. Її Преамбула зазначає, що держави усвідомлюють «переваги однотипної та правильної організації третейського судочинства». Окрім утвердження засад доброчесності у врегулюванні спорів, конвенція започаткувала формування системи органів міжнародного арбітражу оприлюднивши першу редакцію Статуту Постійної палати третейського суду.

Друга мирна конференція в Гаазі у 1907 році провела перегляд положень Конвенції 1899 року. У результаті цього було прийнято новий текст з 97 статей, до яких було внесено багато змін з метою замінити Конвенцію від 29 липня 1899 р., Вона набрала чинності 27 листопада 1909 р.

Утворена Конвенцією 1907 року Постійна палата третейського суду включає три органи: Конференцію держав-учасниць, Міжнародне бюро і Постійну розпорядчу раду (Адміністративну раду). Окрім них існує перелік арбітрів, обраних державами-учасницями для здійснення правосуддя – Список.

У підрозділі 1.4 «Нормативно-правове регулювання третейського судочинства в сучасному міжнародному праві» показано, що третейське правосуддя виокремилося як самостійний засіб врегулювання міжнародних спорів і це знайшло закріплення у низці міжнародно-правових актів, а саме: Конвенції про мирне врегулювання міжнародних спорів 1907 року, Загальному акті про мирне розв’язання міжнародних спорів 1928 року з поправками внесеними Генеральною Асамблеєю ООН 26 квітня 1949 р., Європейській конвенції про мирне врегулювання спорів 1957 року, Конвенції з примирення й арбітражу в рамках НБСЄ 1997 року, «Зразкових правилах арбітражного процесу» 1958 року Комісії міжнародного права ООН, а також у багатьох конвенційних та інституційних механізмах. Зокрема у Віденській конвенції з питань правонаступництва щодо договорів 1978 року, Віденській конвенції про правонаступництво держав щодо державної власності, державних архівів та державних боргів від 1983 року та інших. Врегулювання міжнародних спорів в рамках ОБСЄ згідно положень Конвенції з примиренню й арбітражу в рамках НБСЄ, здійснюється спеціальним органом – Арбітражним трибуналом.

У Розділі 2 «Організаційно-правова структура Постійної палати третейського суду та її діяльність», який складається із п’яти підрозділів, проаналізовано діяльність Постійної палати третейського суду як одного із основних міжнародних органів з мирного врегулювання міжнародних спорів.

У підрозділі 2.1 «Постійна палата третейського суду: правовий статус та організаційна структура» стверджується, що Постійна палата третейського суду за своїм статусом є міжнародним органом з огляду на функціональний характер правосуб’єктності у міжнародному праві.

Завдяки прийняттю низки факультативних правил, починаючи з 90-их років ХХ ст. значно розширилася її компетенція та юрисдикція, внаслідок прийняття Постійною розпорядчою радою таких актів, як: Факультативні Правила 1992 року, Факультативні правила арбітражу між двома сторонами, з яких лише одна є


державою, 1993 року, Факультативні правила арбітражу для міжнародних організацій та держав 1996 року, Факультативні правила арбітражних спорів, пов’язаних із природними ресурсами та/або довкіллям, 2001 року, Факультативні правила арбітражних спорів, пов’язаних із діяльністю у космічному просторі, 2011 року та Арбітражний регламент Постійного третейського суду від 17 грудня 2012 р. (Арбітражний регламент 2012 р.).

У сучасних умовах Постійна палата третейського суду виступає як орган, здатний врегулювати міжнародний спір самостійно, або надати сторонам якісні, всеохоплюючі та визнані світовою спільнотою послуги для вирішення міжнародних спорів. У багатьох випадках арбітражний суд приймає рішення згідно з яким Палата має виступати як реєстр в судовому процесі. Це мало місце в арбітражному процесі Народна Республіка Бангладеш проти Республіки Індія (2009 р.) про делімітацію морської кордону, у справі Барбадос проти Тринідаду і Тобаго (2004 р.), у справі Гайана проти Суринаму (2004 р.) та у справі між Італією та Коста-Рікою щодо угоди про позику 1997 року.

У підрозділі 2.2 «Принципи третейського судочинства та їх використання у практиці Постійної палати третейського суду» проаналізовано правові засади третейського судочинства, їх місце і роль у практиці Постійної палати третейського суду. Вона застосовує такі принципи як: принцип автономії волі; принцип доведення справи до кінця; принцип розумного застосування норм міжнародного права; принцип правосуддя по совісті й справедливості та інші. Домінуючим серед них є принцип автономії волі третейського судочинства, який стосується формування складу арбітражного органу, обрання керівного права та правил (процедур) врегулювання. Приймаючи рішення про застосування третейського правосуддя, сторони визначають межі та обсяг компетенції третейського органу і чітко визначають, на які питання має дати відповідь третейський орган.

Стаття 26 Європейської конвенції про мирне врегулювання спорів 1957 року допускає прийняття третейським органом рішення exaequo et bono (по совісті і справедливості). В процесі формування третейського рішення принцип exaequo et bono (по совісті і справедливості) тісно взаємодіє із принципом розумного застосування встановлених норм закону. У міжнародно-правовій практиці підтвердженням цього може слугувати рішення Третейського суду ad hoc у справі про Качський ранн – спір між Індією та Пакистаном, врегульований у 1965 році.

У підрозділі 2.3 «Згода сторін (компроміс) як умова досягнення юрисдикції Постійної палати третейського суду» висвітлюється правова природа домовленостей сторін міжнародного спору щодо способів встановлення юрисдикції арбітражних органів та їх видів. Пункт 2 Преамбули «Зразкових правил арбітражного процесу» 1958 року пропонує використовувати поняття «арбітражне зобов’язання», як угоду між сторонами спору сторін і, по суті, – сукупність міжнародно-правових зобов’язань щодо мирного врегулювання конкретного міжнародного спору. Оформлення таких домовленостей відбувається шляхом укладенням міжнародного договору, який може мати різні назви: міжнародний договір, третейський запис, компроміс, клаузула тощо. За своєю суттю вони формують єдине (комплексне) міжнародне-правове зобов’язання щодо врегулювання міжнародного спору.


У будь-якому випадку арбітражне врегулювання у сторін передбачає передачу спору на розгляд третейському суду з обов’язком виконання винесеного рішення. Окрім цього, сторони зобов’язані визначити склад судового органу, порядок його обрання, а також з’ясувати об’єкт та предмет спору. Додатково сторони забов’язуються включити до компромісу керівні норми права, порядок провадження із встановленням кворуму як для судочинства, так і для прийняття рішення, процесуальні строки, права судового органу в процесі здійснення правосуддя, мова судочинства, місце перебування, порядок погашення витрат тощо.

Підрозділ 2.4 «Особливості судочинства у Постійній палаті третейського суду за участю приватних сторін» присвячений аналізу випадків розгляду справ, стороною, в яких є фізична або юридична особа. Участь у третейському судочинстві приватних сторін (фізичних та юридичних осіб) передбачена положеннями Арбітражного Регламенту 2012 року лише для окремих категорій справ, які характеризуються публічним інтересом. Це практика розгляду таких справ: Ларсон проти Королівства Гавайї 1999 року, арбітраж у справі Банку міжнародних розрахунків 2001 року, арбітражна справа щодо Євротунелю 2003 року за умовами Кентерберійського договору 1986 року між Францією та Великою Британією, який будувався за рахунок приватних інвестицій. Індивід, виступаючи як позивач, здатен довести свою правову позицію з огляду на власні потреби та інтереси. Підтвердженням цього є відома справа компанії «Юкос» проти Російської Федерації та за позовом глави Межкомбанка (Росія) проти Російської Федерації.

У підрозділі 2.5 «Урегулювання міжнародних спорів за участю Постійної палати третейського суду у справах за позовами України» аналізується практика участі України як сторони в арбітражних справах, виходячи з її участі у багатьох конвенціях, в яких врегулювання спорів підлягає юрисдикції міжнародного арбітражу та Постійній палаті третейського суду зокрема. Визнання Україною юрисдикції Постійної палати третейського суду відбулося у 1962 році згідно з Постановою Ради Міністрів УРСР від 07 квітня 1962 р. «Про визнання УРСР Гаазьких конвенцій 1899 та 1907 рр. про мирне розв’язання міжнародних спорів».

Сьогодні більшість позовів, ініціатором яких виступає Україна, стосуються інвестиційної сфери. На перший план виступають можливості та сервіси Постійної палати третейського суду. Використання сервісів Палати у справах українських інвесторів проти Російської Федерації застережена в Угоді між Кабінетом Міністрів України та Урядом Російської Федерації про заохочення та взаємний захист інвестицій від 27 листопада 1998 р. У всіх випадках арбітражних процесів Постійна палата третейського суду в силу своєї компетенції надає адміністративну допомогу, допомогу у підготовці процесуальних правил судочинства, призначає компетентний орган та слугує каналом для спілкування сторін. Окрім адміністративної підтримки, Постійна палата третейського суду виступає канцелярією у справі України проти Російської Федерації щодо прав прибережної держави у Чорному морі, Азовському морі та у Керченській протоці (позов ініційовано 16.09.2016 р.).

У Розділі 3 «Стадії та процедури розгляду справ Постійною палатою третейського суду», який складається із трьох підрозділів, розглядаються питання динаміки формування процесуальних норм третейського судочинства, стадій


арбітражного розгляду Постійною палатою третейського суду, порядку винесення, особливостей змісту та структури арбітражного рішення.

У підрозділі 3.1 «Еволюція процесуальних норм, застосовуваних Постійною палатою третейського суду у третейському судочинстві» показано етапи становлення та розвитку процесуальних норм, які застосовує ця Палата. Вони відповідають таким періодам: закріплення в положеннях Конвенції 1907 року, кодифікація проекту «Зразкових правил арбітражного процесу», затверджених Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН № 1262 (XIII) від 14 листопада 1958 р., Норми (правила) UNCITRAL, сформовані у рамках Комісії ООН з права міжнародної торгівлі у 1976 році.

Факультативні правила Постійної палати третейського суду 1992 року стали новим етапом у врегулюванні міжнародних спорів, сторонами яких були виключно держави. Логічним продовженням цих Правил стали Факультативні правила арбітражу між двома сторонами, з яких лише одна є державою від 06 липня 1993 р. Натомість запровадження Факультативних правил від 01 липня 1996 р. допускало залучення міжнародних організацій не тільки в спорах з державою, а й врегулювання міжнародних спорів між самими міжнародними організаціями.

Сьогодні Постійна палата третейського суду пропонує сторонам звертатися до Арбітражного регламенту 2012 року, в якому зазначається, що він може використовуватися у арбітражних спорах за участю як мінімум однієї держави, організації, підконтрольної державі, або міжурядової організації.

У підрозділі 3.2 «Стадії арбітражного розгляду в Постійній палаті третейського суду згідно положень Арбітражного регламенту 2012 р.» досліджуються етапи арбітражного розгляду та виокремлюються стадії судочинства. Стадія арбітражного розгляду розуміється як сукупність регламентованих міжнародним правом чи волею сторін міжнародного спору процесуально значимих дій учасників арбітражного процесу (сторін та арбітражного органу), спрямованих на досягнення процесуально визначеного результату. Стадіями арбітражного розгляду є наступні: подання позову (відкриття справи); формування арбітражного органу; подання позовної заяви (стадія носить факультативний характер); встановлення юрисдикції та компетенції арбітражного органу; підготовка справи до розгляду; розгляд справи по суті; винесення арбітражного рішення.

Найбільш важливою складовою процесу мирного врегулювання міжнародних спорів третейським судом є стадія розгляду справи по суті. Вона включає два провадження: письмове й усне. Письмове провадження включає всестороннє ознайомлення сторонами та третейським судом з матеріалами справи. У випадку проведення усного провадження третейський суд заздалегідь направляє сторонам належні повідомлення про дату, час і місце провадження. Слухання зазвичай проходять за зачиненими дверима, якщо сторони не погодяться про інше. Слухання являють собою змагальну процедуру сторін, у якій вони зобов’язані довести свою правоту. Правила доказування є матеріалом змагальної процедури у міжнародному судочинстві, де залучені держави.

У підрозділі 3.3 «Арбітражне рішення: правова природа, суть та зміст» досліджуються правова природа, суть і зміст рішення міжнародного третейського суду, на розсуд якого виноситься загалом два види альтернативної поведінки, а його


завдання зводиться до визначення тієї, яка більше відповідає вимогам міжнародного права. Компетенція третейського суду забороняє (за винятком волі сторін) виходити за межі юрисдикції, визначеної сторонами.

В Арбітражному регламенті 2012 року положення щодо арбітражного рішення визначено в окремому розділі ІV. Він містить положення про порядок прийняття рішення арбітражним органом, вимоги до його змісту та оформлення, а також питання, пов’язані із здійсненням судочинства: видатки, гонорари тощо.

У Висновках сформульовано найважливіші результати дисертаційного дослідження та вирішено наукове завдання, що полягає у комплексному аналізі специфіки міжнародного арбітражного врегулювання міжнародних спорів. Відповідно до завдань дослідження сформульовано такі висновки:

1. Становлення міжнародного третейського суду як явища міжнародного права відбувалося упродовж багатьох століть та налічує декілька послідовних і взаємопов’язаних етапів. Перші прояви арбітражного врегулювання беззаперечно можна асоціювати із третейськими комісіями древньогрецьких амфіктіоній. Окрім Древньої Греції третейське правосуддя було відоме Середньовічній Європі, класичному та сучасному міжнародному праву і кожному історичному етапу міжнародно-правового регулювання міжнародних відносин відповідали певні типи, види та форми третейського правосуддя.

2. З огляду на спосіб (порядок) досягнення примирення сторін у міжнародному спорі, практика запропонувала відповідні моделі третейського судочинства, які віддзеркалювали особливості правового регулювання міжнародних відносин, прагнення сторін добросовісно вирішити взаємні претензії, можливості відновлення status quo та здатності правової думки і юридичної техніки надати сторонам ефективне та справедливе врегулювання. Серед моделей третейського судочинства можна виокремити компромісну, зобов’язальну та судову.

3. Компромісна модель використовувалася переважно в Древній Греції задля задоволення інтересів сторін спору через неможливість відновлення попереднього стану. За своєю правовою природою вона подібна на мирову угоду, оскільки поведінка сторін в арбітражному процесі забезпечувалися або матеріальною компенсацією, яка зумовлювала сприйняття та визнання остаточного рішення арбітражу, або іншими засобами, не пов’язаними з предметом спору (прощенням, обдаруванням, обіцянками тощо).

4. Зобов’язальна модель вимагала існування на міжнародній арені домінуючих інституцій: міждержавних утворень, глав потужних держав чи церковних ієрархів. В її основу було покладено волю арбітра (арбітрів), яка рекомендувала сторонам діяти у певному напрямку розвитку двосторонніх чи багатосторонніх відносин. Зазвичай передумовою звернення до арбітражу у зобов’язальній моделі були політична чи інша залежність, політика стратегічного партнерства тощо.

5. Для формування судової моделі третейського судочинства були необхідні особливі історичні та політичні передумови з огляду на інтелектуальну складову результатів врегулювання. За умови неможливості розв’язати збройний конфлікт і потреби врегулювати міжнародний спір, сторони почали використовувати фахівців, здатних розтлумачити сторонам суть і зміст їх прав та


межі претензій. На перший план третейського правосуддя виходили інтелект арбітра, його розуміння явищ і моделей міжнародного права, а також неупередженість та незалежність. Судова модель третейського судочинства була напрацьована міжнародною практикою і виявилася найбільш ефективною та якісною у процесі врегулювання міжнародних спорів.

6. Ранніми формами третейського правосуддя були комісії або одноособові арбітражні органи. Третейські комісії зазвичай складалися з рівного представництва сторін спору. Ці форми охоплювали період Стародавнього світу та раннє Середньовіччя і могли існувати одночасно, залежно від категорії та предмету міжнародного спору. Арбітрами зазвичай були відомі особистості, глави держав, церковні ієрархи тощо. Третейські комісії як арбітражний орган проіснували майже усе Середньовіччя. Результатом їх діяльності зазвичай був консенсус, який уособлював згоду всіх суддів щодо винесеного рішення.

7. Здатність запропонувати розумне та справедливе рішення завжди було метою арбітражного врегулювання, проте лише судова модель третейського судочинства була здатна забезпечити це повноцінно. Формування та закріплення судової моделі третейського правосуддя відбулося у справах, врегульованих Договором Джея 1794 року та у справі судна «Алабама» 1871 року. Арбітраж у справі судна «Алабама» став класичною моделлю третейського суду з непарною кількістю арбітрів.

8. Узагальнення, здійснене Першою Гаазькою конференцією миру 1899 року щодо міжнародних спорів, урегулювання яких не було застережене заздалегідь, отримало схвалення та міжнародне визнання і сприяло однотипній та прийнятній організації третейського судочинства. Друга мирна конференція в Гаазі у 1907 році провела перегляд Конвенції 1899 року у результаті чого було прийнято новий текст з 97 статей, на противагу 61 статті попередньої Конвенції, внаслідок чого до неї було внесено чимало змін та новацій. Конвенція про мирне врегулювання міжнародних спорів 1907 року, яка була розроблена з метою замінити більш ранню, набрала чинності 27 листопада 1909 р.

9. Незважаючи на Конвенцію 1899 року у сучасному міжнародному праві базовою у питаннях третейського правосуддя вважається Конвенція 1907 року. За основу третейського судочинства в ній обрана судова модель мирного врегулювання міжнародних спорів і сторонам рекомендується три процеси третейського судочинства з форматом одноособового органу, в складі трьох чи п’яти суддів: врегулювання міжнародного спору силами Постійної палати третейського суду, спеціальний арбітражний суд та арбітраж, який проводиться сумарною процедурою згідно з положеннями глави IV Конвенції 1907 року і може складатися з членів Постійної палати третейського суду або іншим чином.

10. Задля ефективного врегулювання державами-учасницями спорів правового характеру Конвенція 1907 року формує Постійну палату третейського суду, яка складається з трьох органів: Конференції держав-учасниць, Міжнародного бюро і Постійної розпорядчої ради. Існує перелік арбітрів, обраних державами-учасницями для здійснення правосуддя – Список. Кожна держава може призначити чотирьох членів, які мають володіти визнаною компетенцією з питань міжнародного права, найвищою моральною репутацією та прагненням взяти на себе обов’язки


арбітра. Арбітри не утворюють постійний орган і ніколи не функціонували як єдиний орган,. Вони приймають участь лише у судових засіданнях після обрання їх сторонами міжнародного спору. Органи Постійної палати третейського суду формувалися як допоміжні та наглядові.

11. Постійна палата третейського суду за своїм статусом є міжнародним органом для мирного врегулювання міжнародних спорів з огляду на функціональний характер правосуб’єктності у міжнародному праві, тобто причинно-наслідковому зв’язку між функціями міжнародної інституції та її правосуб’єктністю у міжнародному праві. У справі ВООЗ проти ядерної зброї (1996 р.) Міжнародний Суд ООН наголосив на фіксації в установчих документах чи реалізації на практиці будь-яких проголошених чи домислюваних цілей і функцій. Конвенції 1899 року та 1907 року не містять відомостей про утворення Постійної палати третейського суду як міжнародної організації і допускати, що це мало місце у більш пізній період досить проблематично.

12. Окрім арбітражного провадження підрозділами Постійної палати третейського суду виконуються допоміжні функції. Зокрема Секретаріат та реєстрові служби Палати є основними арбітражними послугами, що пропонуються сторонам спору. Керівництво складних міждержавних спорів здійснюється реєстратором, який допомагає правовій раді, що знаходиться в розпорядженні сторін та арбітрів як засобу спілкування, а також менеджеру справи, який забезпечує матеріально-технічну та адміністративну підтримку судочинства і несе відповідальність за архіви відповідного спору.

13. Міжнародному арбітражному судочинству властиві наступні принципи діяльності: принцип автономії волі; принцип доведення справи до кінця; принцип розумного застосування норм міжнародного права; принцип правосуддя по совісті та справедливості. Принцип автономії волі є визначальним і має прояв у формуванні складу арбітражного органу, обранні керівного права та правил (процедур) врегулювання.

14. Сучасному міжнародному праву відомі декілька видів домовленостей сторін міжнародного спору щодо арбітражного врегулювання. Положення Преамбули «Зразкових правил арбітражного процесу» 1958 року пропонує використовувати поняття «арбітражне зобов’язання», яке є угодою сторін спору і, по суті, сукупністю міжнародних зобов’язань щодо мирного врегулювання конкретного міжнародного спору. Загалом міжнародній практиці відомі декілька видів угод про арбітражне врегулювання: «третейський запис», клаузула (положення, норма), яка є складовою конкретного міжнародного.

15. Юрисдикція арбітражного органу обмежується змістом міжнародних зобов’язань у рамках укладеного міжнародного договору або арбітражної угоди сторін. Застосування термінів «юрисдикція» та «компетенція», залежно від конкретного міжнародного спору, допустимо як самостійно, так і у поєднанні. Під «юрисдикцією» варто розуміти здатність арбітражного органу прийняти спір до свого провадження та врегулювати його. «Компетенція» арбітражного органу – його можливості запропонувати сторонам справедливе та неупереджене рішення.

16. Арбітражний розгляд кодифікований у розділі ІІІ Арбітражного регламенту 2012 року зазвичай включає окремі стадії. Під стадією арбітражного


розгляду розуміється сукупність регламентованих міжнародним правом чи волею сторін міжнародного спору процесуально значимих дій учасників арбітражного процесу (сторін та арбітражного органу), спрямованих на досягнення процесуально значимого результату, які взаємообумовлені, взаємозалежні та послідовні у процесі забезпечення врегулювання міжнародного спору та досягнення примирення сторін загалом. Серед стадій арбітражного розгляду можна виокремити наступні: подання позову (відкриття справи), формування арбітражного органу, подання позовної заяви (носить факультативний характер), встановлення юрисдикції та компетенції арбітражного органу, підготовка справи до розгляду, розгляд справи по суті, винесення арбітражного рішення.

17. Основою стадією арбітражного розгляду є розгляд справи по суті. Він включає дві складові: письмову і усну. Письмова стадія охоплює всестороннє ознайомлення з матеріалами справи сторонами та третейським судом. В усному провадженні допустимо залучення експертів, як з боку сторін, так і з ініціативи третейського суду.

18. У Арбітражному регламенті 2012 року арбітражному рішенню присвячено окремий розділ (розділ ІV). Він містить положення про порядок прийняття рішення арбітражним органом, вимоги до його змісту та оформлення, а також питання, пов’язані із здійсненням судочинства: видатки, гонорари тощо. За наявності більше одного арбітра, рішення приймається більшістю голосів суддів. Зазвичай рішення є мотивованими, якщо сторони не домовляться про інше. Рішення оформляється письмово і може містити в одному документі всі питання, поставлені сторонами, або видається окреме рішення з конкретного питання і в різний час. Всі арбітражні рішення є остаточними і обов’язковими для виконання сторонами

19. Участь у третейському судочинстві приватних сторін (фізичних та юридичних осіб), передбачена Арбітражним регламентом 2012 року можлива лише для окремих категорій справ, які стосуються публічного інтересу. Прикладами можуть слугувати справа Ларсона проти Королівства Гавайї 1999 року, яка розглядалася за положеннями Факультативних правил Постійної палати третейського суду для змішаних спорів, справа Банку міжнародних розрахунків 2001 року та справа щодо Євротунелю 2003 року.

20. З усіх можливих форм третейського правосуддя Україна скористалася арбітражем ad hoc та інституційним арбітражем згідно Додатку VІІ Конвенції ООН з морського права 1982 року. Поки що врегулювання міжнародних спорів за участю України із залучення Постійної палати третейського суду як судового органу або третейського правосуддя ad hoc загалом у практиці не мало місця. Більшість позовів, ініціатором яких виступає Україна, стосуються інвестиційної сфери, тому на перший план виступають можливості та сервіси Постійної палати третейського суду.

21. Переважаюча кількість інвестиційних спорів виникла у результатів окупації Російською Федерацією півострова Крим та незаконної націоналізації, експропріації майна українських інвесторів. Можливість використання сервісів Постійної палати третейського суду у справах українських інвесторів проти Російської Федерації застережена в Угоді між Кабінетом Міністрів України та Урядом Російської Федерації про заохочення та взаємний захист інвестицій від 27 листопада 1998 р. У всіх випадках арбітражних процесів Палата в силу своєї


компетенції надає адміністративну допомогу, у підготовці процесуальних правил судочинства, призначає компетентний орган та слугує каналом для спілкування сторін.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Наукові праці, в яких опубліковані основні наукові результати дисертації:1. Гринчак І. В. Основні етапи формування третейського правосуддя у

міжнародному праві: загальна характеристика. Вісник Львівського університету. Серія: «Міжнародні відносини». 2016. Вип. 39. С. 128–134.

2. Гринчак І. В. Зміст міжнародних зобов’язань, які виникають у процесі мирного врегулювання спорів за участю третейського правосуддя. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: «Право». 2018. Вип. 49. Т. 2. С. 185–188.

3. Гринчак І. В. Правовий аналіз причин кризи третейського правосуддя у міжнародному публічному праві. Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія: «Юридичні науки»: зб. наук. праць. 2018. Вип. 2. Т. 2. С. 160–163.

4. Гринчак І. В. Порівняльний аналіз моделей третейського правосуддя у міжнародному публічному праві. Актуальні проблеми вітчизняної юриспруденції: наук. зб. Дніпровського національного університету ім. Олеся Гончара. 2018. Вип. 3. С. 233–237.

5. Гринчак І. В. Правова природа рішення міжнародного третейського суду. Науковий вісник публічного та приватного права. 2018. Вип. 3. Т. 2. С. 176–180.

6. Гринчак І. В. Arbitration justice and formation of a system of international peace and security. Visegrad Journal on Human Rights. 2018. Vol. 1. P. 64–69.

Опубліковані праці апробаційного характеру:7. Гринчак І. В. Третейське правосуддя, як запорука безпеки і

співробітництва держав: історичний аспект. Трансформація міжнародної безпеки: сучасні виклики та загрози: матеріали міжнар. наук. конф. (м. Львів, 22–23 берез. 2018 р.). Львів. 2018. С. 168–170.

8. Гринчак І. В. Рішення третейського суду як підстава міжнародно-правового зобов’язання сторін спору. Актуальні питання розвитку правової держави в умовах сучасного становлення громадянського суспільства в Україні: матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (м. Харків, 15–16 черв. 2018 р.). Харків. 2018. С. 15–16.

9. Гринчак І. В. Причини та шляхи подолання кризи у діяльності Постійної палати третейського суду. Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина: матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (м. Запоріжжя, 22–23 черв. 2018 р.). Запоріжжя. 2018. С. 26–27.

10. Гринчак І. В. Сучасні підходи до визначення статусу Постійної палати третейського суду у міжнародному праві. Key issues of education and sciences: development prospects for Ukraine and Poland: International multidisciplinary


conference.Volume 4. (Stalowa Wola, Republic of Poland, 2018). Stalowa Wola. 2018. C. 11–14.

11. Гринчак І. В. Процедура судочинства у Постійній палаті третейського суду. Актуальні питання взаємодії інститутів громадянського суспільства та органів публічного адміністрування у напряму розвитку правової системи України: матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (м. Київ, 07–08 верес. 2018 р.). Київ: Центр правових наукових досліджень, 2018. С. 99–103.

АНОТАЦІЯ

Гринчак І. В. Міжнародний третейський суд як засіб врегулювання міжнародних спорів. – На правах рукопису.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.11 – міжнародне право. – Інститут держави і права імені В. М. Корецького НАН України, Київ, 2019.

Дисертація присвячена комплексному теоретико-правовому аналізу міжнародно-правових аспектів діяльності міжнародного третейського суду. У цій роботі було здійснено спробу провести комплексний аналіз третейського правосуддя у міжнародному праві, порядку врегулювання міжнародних спорів за участю міжнародних третейських судів, а також правовій природі та юридичній силі їх рішень.

У роботі досліджено історичні етапи та моделі становлення й розвитку явища міжнародного третейського суду у міжнародному праві. На основі історичних джерел показано динаміку та закономірності розвитку й заміни історичних моделей третейського правосуддя, як способу досягнення примирення між сторонами спору.

Конвенція 1907 року, розвиваючи концепцію третейського правосуддя, запропонувала договірним сторонам звертатися до спеціально створеного міжнародного органу – Постійної палати третейського суду. З нагоди 100-літнього ювілею прийняття статуту Постійної палати третейського суду Генеральна Асамблея ООН Резолюцією від 17 листопада 1989 р. закликала країни-учасниці сприяти вдосконаленню судочинства у ППТС з метою відновити її статус як органу, здатного ефективно забезпечити мирне врегулювання міжнародних спорів або надавати сторонам якісні, всеохоплюючі та визнані світовою спільнотою послуги для вирішення протиріч.

Більшість позовів, ініціатором яких виступає Україна стосуються інвестиційної сфери, тому на перший план виступають можливості та сервіси Постійної палати третейського суду. Зокрема Постійна палата третейського суду проводить адміністративну підтримку справи за позовом приватної сторони «Нафтогаз України» проти Російської Федерації (позов ініційовано 16.10.2016 р.). Окрім компанії «Нафтобаз України» серед позивачів є ДАК Чорноморнафтогаз, Укртрансгаз, Укргазвидобування, Укртранснафта. Сьогодні Україні варто переосмислити можливості третейського правосуддя та підстави його застосування у зовнішній політиці, правильне розуміння правової природи, суті та змісту третейського правосуддя дозволяє належним чином формувати національні засоби та механізми, які зможуть використовувати максимум його можливостей та переваг.


Ключові слова: Міжнародний третейський суд, Постійна палата третейського суду, компроміс (арбітражна угода), арбітражне зобов’язання, компромісна модель третейського правосуддя, зобов’язальна модель третейського правосуддя, судова модель третейського правосуддя, Факультативні правила Постійної палати третейського суду, система міжнародного миру та безпеки.

АННОТАЦИЯ

Гринчак И. В. Международный третейский суд как средство урегулирования международных споров. – На правах рукописи.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.11 – международное право. – Институт государства и права имени В. М. Корецкого НАН Украины, Киев, 2019.

Диссертация посвящена комплексному теоретико-правовому анализу международно-правовых аспектов деятельности международного третейского суда. В этой работе была предпринята попытка провести комплексный анализ третейского правосудия в международном праве, порядке урегулирования международных споров с участием международных третейских судов, а также правовой природе и юридической силе их решений.

В работе исследованы исторические этапы и модели становления и развития явления международного третейского суда в международном праве. На основе исторических источников показано динамику и закономерности развития и замены исторических моделей третейского правосудия, как способа достижения примирения между сторонами спора.

Конвенция 1907 года, развивая концепцию третейского правосудия, предложила договаривающимся сторонам обращаться в специально созданный международный орган – Постоянную палату третейского суда. По случаю 100-летнего юбилея принятия устава Постоянной палаты третейского суда Генеральная Ассамблея ООН Резолюцией от 17 ноября 1989 г. призвала страны-участницы способствовать совершенствованию судопроизводства в ППТС с целью восстановить ее статус как органа, способного эффективно обеспечить мирное урегулирование международных споров или предоставлять сторонам качественные, комплексные и признаны мировым сообществом услуги для разрешения противоречий.

Большинство исков, инициатором которых выступает Украина касаются инвестиционной сферы, поэтому на первый план выступают возможности и сервисы Постоянной палаты третейского суда. В частности Постоянная палата третейского суда проводит административную поддержку дела по иску частной стороны «Нафтогаз Украины» против Российской Федерации (иск инициировано 16.10.2016 г.). Кроме компании «Нафтогаз Украины» среди истцов есть ГАК Черноморнефтегаз, Укртрансгаз, Укргаздобыча, Укртранснафта.

Сегодня Украине стоит переосмыслить возможности третейского правосудия и основания его применения во внешней политике, правильное понимание правовой природы, сути и содержания третейского правосудия позволяет должным образом


формировать национальные средства и механизмы, которые смогут использовать максимум его возможностей и преимуществ.

Ключевые слова: Международный третейский суд, Постоянная палата третейского суда, компромисс (арбитражное соглашение), арбитражное обязательства, компромиссная модель третейского правосудия, обязывающая модель третейского правосудия, судебная модель третейского правосудия, Факультативные правила Постоянной палаты третейского суда, система международного мира и безопасности.

ABSTRACT

Hrynchak I. V. International arbitral tribunal as a mean of settling international disputes. – On the rights of the manuscript.

Thesis for a scientific degree of a Candidate of Law on specialty 12.00.11 – «International Law». V. M. Koretsky Institute of State and Law of the National Ukrainian Academy of Sciences, Kyiv, 2019.

The thesis is devoted to the comprehensive theoretical and legal analysis of the international legal aspects of the international arbitral tribunal activity. In this work, an attempt was made to carry out a comprehensive analysis of arbitral justice in international law, the procedure of settling international disputes with the participation of international arbitral tribunals, as well as the legal nature and legal force of their decisions.

In this work, the historical stages and models of formation and development of the international arbitral tribunal phenomenon in international law are investigated. Based on the historical sources, the dynamics and patterns of the development and replacement of historical models of arbitral tribunal as a way of reaching reconciliation between the parties to the dispute are provided.

The 1907 Convention, in developing the concept of arbitral tribunal, invited the contracting parties to apply to the established international body – the Permanent Court of Arbitration. On the occasion of the 100th anniversary of the adoption of the Statute of the Permanent Court of Arbitration, by resolution of November 11, 1989 the United Nations General Assembly urged the participating countries to improve the legal process in the Permanent Court of Arbitration in order to restore its status as an authority capable of effectively securing the peaceful settlement of international disputes or providing high quality and comprehensive services recognized by the world community for resolving contradictions. The 2012 Rules of Arbitration adopted by the Administrative Council of the Permanent Court of Arbitration unconditionally opened a new page of arbitration proceedings by forming the appropriate prerequisites for the proper administration of justice.

The content of arbitration obligation allows to determine the jurisdiction and competence of the arbitration body in the dispute. The novelty of approaches to the jurisdiction of international arbitral tribunals defines the possibility of extending the jurisdiction and distributing it to lawsuits involving private parties (individuals and legal entities). It is proved that the basis of the participation of private parties in arbitration proceedings is the international obligation of the state (for example, regarding the


investment activity) or a public interest (ensuring compliance by the state with a state-declared regime), and so on.

Most of the lawsuits initiated by Ukraine are related to the investment sector, so the opportunities and services of the Permanent Court of Arbitration are at the forefront. The Permanent Court of Arbitration also provides administrative support regarding the case filed by a private party «Naftogaz of Ukraine» v. the Russian Federation (the claim was initiated on October 16, 2016). In addition to the company «Naftogaz of Ukraine», among the plaintiffs are DAK ChornomorNaftoGaz, Ukrtransgaz, Ukrgazvydobuvannya, Ukrtransnafta. Today, Ukraine needs to rethink the possibilities of arbitration and the reasons for its application in foreign policy, and a proper understanding of the legal nature, essence and content of arbitration allows to properly form the national tools and mechanisms that can maximize its capabilities and benefits.

Key words: International arbitral tribunal, Permanent Court of Arbitration, compromise (arbitration agreement), arbitration obligation, compromise model of arbitral tribunal, binding model of arbitral tribunal, judicial model of arbitral tribunal, Optional Rules of the Permanent Court of Arbitration, system of international peace and security.

Documents

idpnan.org.uaidpnan.org.ua/files/2019/grinchak-i.v.-mijnarodniy... · Web viewЗахист відбудеться 20 грудня 2019 року о 14 год. 30 хв. на засіданні