ПРЕЗЕНТАЦІЯ НА ТЕМУ:ГЕОРГІЙ ЖУКОВ

Жу́ков Гео́ргій Костянти́нович (*19 листопада (1 грудня) 1896, Стрєлковка, Калузька губернія — †18 червня 1974, Москва) — радянський полководець і державний діяч, Маршал Радянського Союзу, чотириразовий Герой Радянського Союзу, кавалер двох орденів Перемоги.Жуков народився в селі Стрелковка Калузької губернії в родини селянина Костянтина Артемовича Жукова (1851–1921). Після закінчення трьох класів церковно-приходської школи (з похвальним листом) відданий в учні в кушнірську майстерню в Москві, одночасно закінчив дворічний курс міського училища (займаючись по вечорах).7 серпня 1915 Жуков був призваний до армії Російської Імперії, був відібраний в кавалерію.

Після навчання на кавалерійського унтер-офіцера в кінці серпня 1916 року потрапив на Південно-Західний фронт в 10-ий Новгородський драгунський полк. За захоплення німецького офіцера нагороджений Георгіївським хрестом 4-го ступеня. У жовтні отримав важку контузію, після якої, внаслідок часткової втрати слуху, направлений в запасний кавалерійський полк. За поранення в бою удостоївся Георгіївського хреста 3-го ступеня. Після розпуску ескадрону в грудні 1917 року повернувся до Москви, потім в село до батьків, де довго хворів на тиф.

В Червоній Армії з серпня 1918 року. Вступив 1 березня 1919 року в члени ВКП(б). У Громадянську війну червоноармієць Георгій Жуков воював на Східному, Західному та Південному фронтах проти уральських козаків, під Царицином, з військами Денікіна та Врангеля. У травні-червні 1919 року в складі 1-ї Московської кавалерійської дивізії відправився на Урал, брав участь у боях з козаками в районі станції Шипово, в червні-серпні того ж року — в боях за Уральськ, потім в боях в районі станції Володимирівка та міста Николаевска.

У вересні-жовтні 1919 року брав участь в боях під Царицином, потім між Заплавним та Середня Ахтуба (поряд з нинішнім р. Волзький), де був поранений осколками гранати. Після закінчення Рязанських кавалерійських курсів восени 1920 рокупризначений командиром взводу, потім ескадрону; в серпні 1920 року брав участь у боях з десантом Улагая під Екатеринодаром, в грудні 1920 — серпні 1921 року брав участь у придушенні селянського повстання на Тамбовщині («антоновщіна»).

За участь у придушенні Антонівського повстання був нагороджений в 1922 році орденом Червоного Прапора з формулюванням: « в бою під селом В'язова Пошта Тамбовської губернії 5 березня 1921 р., незважаючи на атаки противника силою 1500–2000 шабель, він з ескадроном протягом 7 годин стримував натиск ворога і, перейшовши потім у контратаку, після 6 рукопашних сутичок розбив банду »

З кінця травня 1923 року Жуков вступив в командування 39-м полком 7-ї Самарської кавалерійської дивізії, в 1924 направлений у Вищу кавалерійську школу.

З 1926 року 5 років викладає військово-допризовну підготовку в Білоруському державному університеті[1].

В 1929 закінчив курси вищого начальницького складу РСЧА, з травня 1930 командував близько року 2-й бригадою 7-ї Самарської кавдивізії, яку очолював тоді Рокоссовський, далі служив в Білоруському військовому окрузі під командуванням І. П. Уборевича.

Потім був помічником інспектора кавалерії Червона армія, командиром 4-ї кавалерійської дивізії (1933–1937), 3-го і 6-го кавалерійського корпусу, з липня 1938 — заступником командувача БВО. У період репресій 1937–1938 роках відбулися збори парторганізації 6-го кавкорпуса, на якому розбиралися заяви від деяких політпрацівників та командирів про «ворожі методи комкора Жукова у вихованні кадрів». Однак партактив прийняв рішення: « Обмежитися обговоренням питання та взяти до відома пояснення товариша Жукова Г. К. »

З 1 лютого 1941 року до 29 липня 1941 року Жуков займав пост Начальника Генерального штабу. Саме під його керівництвом розроблялись плани на випадок війни з Німеччиною. За його участю розроблялись «Соображения по плану стратегического развертывания сил Советского Союза на случай войны с Германией и ее союзниками» (рос.) від 15 травня 1941 року.З початком війни 22 червня 1941 року ці плани не вдалось реалізувати через те, що вони не були розраховані на саме такий початок війни. Тому дії Жукова в перші дні війни — імпровізація, намагання захопити стратегічну ініціативу, необґрунтовані та не співставленні з реальними подіями Директиви (№ 1, № 2, № 3) та накази.З 23 червня Жуков — представник Ставки Головного командування на Південно-Західному напрямку. Під його керівництвом були здійснені спроби переходу в рішучий наступ частин РСЧА, що стали лише серіями невдалих контратак, які завершились поразкою частин РСЧА в прикордонних районах, загибеллю та полоном сотень тисяч радянських солдат, втратою значної частини танків, артилерії та авіації. На початку липня Жуков повернувся до Москви і підключився до групи посилення Західного напрямку, де частини Червоної армії зазнавали одну поразку за одною.

29 липня 1941 року після численних прорахунків, поразок, оточень частин РСЧА Жукова було знято з посади Начальника Генерального штабу та призначено на посаду командувача Резервним фронтом.Під його керівництвом Резервний фронт в серпні-вересні 1941 отримав одну з перших перемог РСЧА у війні з Німеччиною, звільнивши місто Єльня під час Єльнінської операції (30 серпня — 8 вересня 1941), ліквідувавши зручний плацдарм німців для наступу на Москву.На жаль, під час боїв за Єльню Жуков не зреагував вчасно на перегрупування німецьких військ, тому частини 2-ї танкової групи Вермахту під командуванням Гудеріана просунулись з-під Єльні в напрямку Конотопа та в вересні з'єднались з частинами 1-ї танкової групи Кляйста під Лохвицею, тим замкнувши кільце навколо Південно-Західного фронту, що у той час утримував Київ.З 14 вересня до 6 жовтня Жуков командував Ленінградським фронтом і обороною Ленінграда. Радянські війська зупинили наступ німецьких військ, втім не вдалось запобігти оточення міста і блокади Ленінграда, що згодом призвело до численних втрат серед цивільного населення.В жовтні 1941 — січні 1942 років Жуков, під безпосереднім керівництвом Сталіна керував обороною Москви. Ціною великих втрат вдалось зупинити наступ німецьких військ і перейти до контрнаступу.

У 1942 році Георгій Жуков здійснював безпосереднє командування радянськими військами в чотирьох великих фронтових наступальних операціях:

Контрнаступ під Москвою (до 7 січня 1942);

Ржевско-Вяземская операція (8 січня — 20 квітня 1942);

Перша Ржевско-Сичовська операція (30 липня — 23 серпня 1942);

Друга Ржевско-Сичовська операція (25 листопада — 20 грудня 1942).

Успіх радянських військ під Москвою в грудні 1941 року привів до активного наступу Червоної Армії по всьому фронту. Але вже в січні 1942 року воно стало захлинатися через посилення опору німецьких військ, перебої з підкріпленнями і боєприпасами у Червоної Армії, через переоцінку Ставкою досягнутих успіхів.

В Ржевській битві (8 січня 1942 — 31 березня 1943) за різними оцінками безповоротні втрати Червоної Армії сягали від 500 до 800 тисяч чоловік, санітарні втрати — близько 1 млн чоловік. Солдати прозвали цю страшну кровопролитну битву «ржевською м'ясорубкою».

На посаді заступника головнокомандувача і представника Ставки Жуков брав участь в підготовці Сталінградської битви. Втім, всупереч до поширеної думки, він не здійснював оперативного командування цією операцією, оскільки в цей час командував радянським наступом на Західному напрямку в районі міста Ржев.

18 січня 1943 року Жукову було присвоєне звання Маршал Радянського Союзу.

Протягом 1943 року Жуков координував дії фронтів в операції «Іскра» при прориві блокади Ленінграда. Після прориву блокади Жуков проводить операцію «Полярна Зірка» з метою розгрому німецької групи армій «Північ», визволення Ленінградської області та створення передумов для успішного наступу в Прибалтику. Операція завершилася повним провалом, а війська понесли величезні втрати.

З 17 березня 1943 перебував на бєлгородському напрямку формування Курської дуги (Воронезький фронт). Під час оборонного і наступального етапів Курської битви координував дії Брянського, Степового і Воронезького фронтів.

Наприкінці серпня-вересні під час Чернігівсько-Полтавської операції Жуков координував дії Воронезького і Степового фронтів з метою переслідування ворога, який відходив до Дніпра.

У січні-лютому Жуков координував дії 1-го Українського фронту та 2-го Українського фронту у Корсунь-Шевченківський операції.У процесі проведення операції генерал Конєв звинуватив Жукова і Ватутіна в бездіяльності щодо оточеного німецького угруповання, яка призводила до його прориву з оточення. У результаті звернення Конєва до Сталіна внутрішній фронт оточення був повністю переданий під командування Конєва. Цей епізод ускладнив відносини Жукова і Конєва.В березні 1944 після смертельного поранення генерала М. Ф. Ватутіна Жуков очолив 1-й Український фронт, і успішно провів Проскурівсько-Чернівецьку операцію. В ході операції радянські війська визволили значну частину Правобережної Українив і вийшла до передгір'їв Карпат.10 квітня Жуков був нагороджений вищим військовим орденом Перемога під № 1, за визволення Правобережної України.Влітку 1944 року координував дії на Західному напрямку 1-го Білоруського фронту та 2-го Білоруського фронту у операції «Багратіон», також підключався до Львівсько-Сандомірської операції.29 липня за зразкове виконання завдань Верховного Головнокомандування під час проведення військових операцій Маршал Радянського Союзу Жуков Георгій Костянтинович був нагороджений другою медаллю «Золота Зірка».У листопаді був призначений командувачем військ 1-го Білоруського фронту.

На заключному етапі війни 1-й Білоруський фронт, під командуванням маршала Жукова, спільно з 1-м Українським під командуванням Івана Конєва провів Вісло-Одерську операцію (12 січня — 3 лютого 1945 року), яка стала однією з найуспішніших військових операцій Червоної армії у Другій світовій війні. В результаті Вісло-Одерської операції радянські війська визволили Варшаву (17 січня 1945), розгромили німецьку групу армій «А».

Незважаючи на те, що фронт Жукова перейшов у наступ на два дні пізніше сусіднього 1-го Українського, темпи наступу 1-го Білоруського фронту настільки перевищили темпи наступу сусідніх двох фронтів, що це призвело до відкриття флангів на 100-150 км з півночі і з півдня від передових частин фронту і збільшення довжини фронта. 10 лютого — 4 квітня 1945 року війська 1-го Білоруського фронту приймали участь у Східно-Померанський операції.

Під час Берлінської операції війська 1-го Білоруського фронту повинні були завдати головний удар. У центрі укріпрайону розташовувався найпотужніша багато ешелонована ділянку — Зеєльовські висоти. Битва за Зеєльовські висоти тривало три дні. Німці чинили запеклий опір, радянські війська понесли важкі втрати. Війська 1-го Білоруського фронту обійшли ворога з півночі, після чого гітлерівці були змушені відійти в Хальбскій котел, де і були знищені.

На зовнішньому рубежі берлінського укріпленого району розпочалися затяжні позиційні бої. З Західного фронту на Радянсько-німецький фронт були переправлені практично всі боєздатні дивізії вермахту.

В загалому в штурмі Берліна приймало участь шість армій 1-го Білоруського фронту і три армії 1-го Українського фронту.

2 травня командувач обороною Берліна генерал Гельмут Вейдлінг підписав капітуляцію німецьких військ і здався разом із залишками гарнізону у полон.

8 травня 1945 року в 22:43 (9 травня 0:43 за московським часом) у Карлсхорсті (Берлін) маршал Жуков прийняв від німецького генерал-фельдмаршала Вільгельма Кейтеля капітуляцію військ нацистської Німеччини.

Битва за Берлін вважається однією з наймасштабніших і кровопролитних битв Другої світової війни. Безповоротні втрати радянських військ склали більше 80 тисяч чоловік, німецьких військ — понад 600 тисяч (включаючи понад 400 тисяч військовополонених).

1 червня 1945 року за зразкове виконання завдань Верховного Головнокомандування під час проведення військових операцій Маршал Радянського Союзу Жуков Георгій Костянтинович був нагороджений третьою медаллю «Золота Зірка».

24 червня 1945 р. Георгій Костянтинович Жуков приймав Парад Перемоги на Червоній площі у Москві. Командував парадом маршал Рокоссовський.

Жуков був призначений комендантом радянської окупаційної зони в Німеччині, але вже за рік, через скоєння на окупованій території воєнних злочинів він був знятий з цього посту і призначений на командування спочатку Одеським (ОВО), а згодом Уральським військовим округом (УВО)).

Лише після смерті Сталіна Жуков повернув собі колишній вплив. Він підтримав Хрущова та Маленкова в боротьбі за владу, зігравши ключову роль в арешті і засудженні їхнього головного конкурента — Лаврентія Берії. Пізніше, в 1956 році Жуков підтримав Хрущова в боротьбі проти Маленкова.

Жуков був організатором і керівником військових навчань на Тоцькому полігоні 1954 року, коли для вивчення можливостей армії в атомній війні від 45.000 до 60.000 солдат були піддані дії радіації після вибуху атомної бомби.

У 1955 році Жуков став Міністром оборони СРСР. Він був одним з ініціаторів і організаторів придушення Угорської революції 1956 року.

Популярність Жукова не могла не хвилювати і Хрущова. У 1957 року Жуков був виведений зі складу ЦК КПРС і відправлений на пенсію. У своїх мемуарах Хрущов наполягав, що Жуков готував військовий переворот.

Після зміщення Хрущова в 1964 році Жукова було реабілітовано, втім реальної влади він не отримав. У 1968 році разом з іншими найвидатнішими полководцями СРСР отримав Почесну зброю із золотим зображенням Державного герба СРСР — нагороду за значний особистий внесок у розбудову збройних сил СРСР, впроваджену з нагоди їх 50-ї річниці. Натомість, почалось закріплення культу особи Жукова, який тільки посилився після смерті маршала в 1974 році.

Оцінки Адольф Гітлер: Если бы в германской армии был хотя бы один такой генерал, как Жуков, то Германия давно бы

завоевала мировое господство. Дуайт Ейзенхауер: Жуков имел больший опыт руководителя величайшими сражениями, чем кто-либо другой в

наше время. Совершенно очевидно, что он был величайшим полководцем. Маршал Радянського Союзу С. К. Тимошенко: Я хорошо знаю Жукова по совместной продолжительной службе, и должен откровенно сказать,

что тенденция к неограниченной власти и чувство личной непогрешимости у него как бы в крови.

Маршал Радянського Союзу К. К. Рокоссовський: С Жуковым мы дружили многие годы. В моем представлении Георгий Константинович Жуков

останется человеком сильной воли и решительности, богато одаренным всеми качествами, необходимыми крупному военачальнику.

Головний маршал авіації О. О. Новиков: Касаясь Жукова, я прежде всего хочу сказать, что он человек исключительно властолюбивый и

самовлюбленный, очень любит славу, почет и угодничество перед ним и не может терпеть возражений.

Маршал Радянського Союзу А. І. Єрьоменко: Жуков, этот узурпатор и грубиян, относился ко мне очень плохо, просто не по-человечески. Он

всех топтал на своем пути, но мне доставалось больше других. Я с товарищем Жуковым уже работал, и знаю его как облупленного. Это человек страшный и недалекий. Высшей марки карьерист… Следует сказать, что жуковское оперативное искусство – это превосходство в силах в 5–6 раз, иначе он не будет браться за дело, он не умеет воевать не количеством, и на крови строит себе карьеру.

Маршал Радянського Союзу С. С. Бірюзов: С момента прихода товарища Жукова на пост министра обороны в министерстве обороны

создались невыносимые условия. У Жукова был метод – подавлять.

Звинувачення у злочинахПроти українцівПеред початком військової операції по форсуванню Дніпра, в Червону Армію було масово мобілізовано мешканців навколишніх населених пунктів в основному українських селян, у народі їх прозвали «піджачниками», «чорносвитниками», «чорною піхотою» із-за відсутності будь-якої уніформи і мізерним військовим спорядженням. Радянська влада вважала, що ці люди мають власною кров’ю «змити ганьбу перебування на окупованій території». У результаті з близько 300 тисяч нашвидкуруч мобілізованих «піджачників» в операції по форсуванню Дніпра загинуло 250–270 тисяч.[2]

Зі слів ветерана війни Юрія Коваленка, який стверджує, що був присутнім на засіданні перед початком форсування Дніпра на запитання командирів, у що одягнути ці 300 тисяч мобілізованих, Жуков відповів: «Как во что? В чем пришли, в том воевать будут!». Коли мова зайшла про озброєння призовників Жуков цинічно сказав: «Автоматическим оружием этих людей не вооружать! У них же за спиной заградотряды! Дай им 300 тысяч автоматов — и из заградотрядов ничего не останется. Они всех перекосят и чкурнут к немцам. Трехлинейку им образца 1891 года!». Коли Жукову доповіли, що на складах є тільки 100 тисяч трьохлінійок, а генерал Костянтин Рокоссовський запропонував послати до Москви в Ставку кур'єра, який би попросив допомоги з озброєнням та обмундируванням, Жуков відповів: «Зачем мы, друзья, здесь головы морочим? Нахрена обмундировывать и вооружать этих хохлов? Все они — предатели! Чем больше в Днепре потопим, тем меньше придется в Сибирь после войны ссылать».

Розстріли червоноармійцівЛевко Лук'яненко вважає Жукова одним зі стовпів сталінського терору й загарбницької імперської армії, який відзначався особливою жорстокістю. В «Энциклопедии военного искусства» наводиться епізод який відбувся у 1939 році: «На початку серпня 1939 року Г. Жуков поїхав на Далекий Схід захищати від 6-ої японської армії монгольський кордон. Разом із ним з Москви приїхала група слухачів військових академій — офіцерський резерв. Жуков знімав тих, хто, на його думку, не відповідав займаній посаді, і розстрілював. На звільнене місце ставив людину з резерву, яка в разі найменшого промаху, як і його попередник, діставала кулю в потилицю».Під час оборони Москви в листопаді 1941 року Георгій Жуков віддавав начальникам штабів армій накази особисто виїжджати на фронт і там «щиро, твердою рукою» проводити масові розстріли особового складу Червоної армії. Після таких «нововведень» солдати почали масово здаватися в полон демонізованому радянською пропагандою супротивнику, десятками і сотнями тисяч чоловік. Наприклад, за пів року, з початку весни і до серпня 1942 в полон здалися більше мільйона радянських солдатів.Бюст Г. К. Жукова в розореній церкві, нині музеї Букринського плацдарму в м. Переяслав-ХмельницькомуСеред простих солдатів, які воювали під командуванням Жукова, поза очі його називали «М'ясником».

Взяття заручників

Після початку німецько-радянської війни, 16 серпня 1941 року був виданий Наказ № 270 Ставки Верховного Головного Командування, який містив вказівки «Расстреливать безжалостно дезертиров, бойцов, сдавшихся в плен. А если они решатся на это, пусть знают, что их семьи будут вынуждены испить самую горькую чашу». Наказ був підписаний головою Державного Комітету оборони Йосипом Сталіним, його заступником В'ячеславом Молотовим, Маршалами Радянського Союзу Семеном Будьонним, Климентом Ворошиловим, Семеном Тимошенко, Борисом Шапошниковим і генералом армії Георгієм Жуковим.

Особистість маршала Жукова в історичній і публіцистичній літературі знаходить самі протилежні оцінки. Найімовірніше, тут стикаються два протилежних моменти. По-перше, складність і багатогранність будь-якої значущої історичної постаті, по-друге — прагнення сприймати діяльність воєначальника в однозначно позитивних чи негативних відтінках. Всі складні неоднозначні моменти скрашуються і підносяться авторами робіт в більш-менш однозначному тоні.Збалансовану, всебічну і об'єктивну роботу, присвячену життю Георгія Костянтиновича Жукова, як і будь-якій іншій знаковій історичній постаті, яка символізує цілу епоху — рано чи пізно буде необхідно проводити. Це надзвичайно складний і трудомісткий процес.Доктор історичних наук Андрій Мерцалов пише: «Після Сталіна Жуков був другою особою у військовому керівництві СРСР… Не лише Сталіну, але й Жукову був властивий порочний принцип „за всяку ціну“, грубість і самодурство».

Жінки маршала Жукова

Марія Миколаївна Волохова (1897 р. р.) - у відносинах з 1919 р., у шлюб не вступали. Дочка - Маргарита Георгіївна (1929 р.н.)

Олександра Диевна Жукова (в дев. Зуйкова, 1900 р.н.) - у відносинах з 1920 року, одружені з 1953 року). Дочка - Елла Георгіївна (1937-2010), закінчила МДІМВ , журналіст.Дочка - Ера Георгіївна (1929 р.н.; за іншими даними 1928). Закінчила МГИМО, к.ю.н., працювала в Інституті держави і права РАН

Галина Олександрівна Жукова (в дев. Семенова, 1926 р.н.) - у відносинах з 1950 року, одружені з 1965 р. і до її смерті в 1973 р.. Дочка - Марія Георгіївна (1957 р.н.)

Лідія Володимирівна Захарова - відносини з осені 1941 року до 1950 р., у шлюб не вступали. n(дітей немає)