МИСТЕЦТВО СПІЛКУВАННЯ В МЕДИЧНІЙ ПРАКТИЦІ. ЕМПАТІЯ.

ОСНОВИ СЕСТРИНСЬКОЇ ПСИХОТЕРАПІЇ.

Доповідь на засіданні циклової комісії

Львівський державний медичний коледж ім.А.Крупинського

Автор: канд.мед.наук. викладач, лікар невролог Олексюк-Нехамес Алла Григорівна

• Фахівці з організації роботи медсестер вважають, що питома вага часу, призначеного для догляду за хворими і виконання лікарських призначень, у структурі загального робочого часу медичної сестри стаціонарної служби повинна становити 20 %, а основний час (80 % ) необхідно приділяти налагодженню психологічного клімату, основою якого є належне спілкування з хворими.

Таким чином, робоче місце медичної сестри переміщається з фіксованого поста на постійне індивідуальне спілкування з хворими на всіх етапах діагностично-лікувально-реабілітаційного процесу.

Це, у свою чергу, ставить питання про підвищення рівня та якості психолого-психіатричних знань медичної сестри.

Без належних знань і умінь медична сестра не буде користуватись авторитетом серед хворих та інших медичних працівників.

Поняття про спілкування

• Традиційне спілкування передбачає взаємозв'язок трьох його сторін: комунікативної, інтерактивної і перцептивної, які в реальній дійсності, звичайно, не реалізуються ізольовано.

• Комунікативна функція спілкування полягає в обміні інформацією, у даному випадку між медсестрою і пацієнтом, інтерактивна полягає в організації взаємодії між комунікаторами, перцептивна (лат, perceptio - сприйняття) - у спілкуванні як процесі сприйняття партнерами одне одного та встановлення певного рівня взаєморозуміння.

Комунікативна сторона професійного спілкування медсестри з пацієнтом.

Мета медсестри - виробити певну точку зору на тимчасові й потенційні проблеми пацієнта. Комунікативної сторону спілкування властиві наявність:

· Зворотного зв'язку;

· Комунікативних бар'єрів;

· Комунікативного впливу;

· Вербального і невербального рівнів передачі інформації.

У контексті спілкування медсестри і пацієнта зворотний зв'язок - це реакція пацієнта на

поведінку медсестри.

Зворотній зв'язок покликана допомогти медсестрі

зрозуміти, як вона сама, її поведінку та інформація, подана нею інформація

сприймаються і оцінюються пацієнтом.

• Під час діалогу медсестра і пацієнт постійно змінюються комунікативними ролями «говорить» і «слухача». • Тому медсестра також висловлює свою

реакцію – прямо або побічно.

У першому випадку інформація, що надходить від медсестри («говорить»), у відкритій формі містить реакцію на поведінку пацієнта («слухача»): «Я не зможу відповісти на ваше запитання», « Я не вітаю порушення вами режиму »,« Я з працею розумію, про що зараз йде мова»і т.д.; реакція може також виявлятися жестами та іншими елементами невербальної комунікації.

Такий зворотній зв'язок забезпечує адекватне розуміння її пацієнтом і створює умови для ефективного спілкування.

Непрямий зворотний зв'язок - це завуальована форма передачі партнеру інформації. Для цього

використовуються риторичні запитання на кшталт «Ви дійсно так вважаєте?», «І це допоможе?» Іронічні

зауваження на кшталт: «Так ... У нас тепер всі знають, як треба лікувати », вербальні і невербальні реакції і

т.д.

У даному випадку «слухає» повинен сам здогадуватися, що саме хотів сказати йому

«говорить», і які насправді його реакція і його ставлення.

Природно, здогадки не завжди виявляються вірними, що значно ускладнює процес

спілкування.

Виступаючи в ролі «слухача», медсестра повинна по

можливості недвозначно реагувати на слова і поведінка пацієнта.

У скрутних випадках краще сказати: «Це не

входить в мою компетенцію, треба

порадитися з лікарем, старшою медсестрою».

Якщо пацієнт надає медсестрі інформацію, не піддається однозначному

тлумаченню, вона зобов'язана поставити

уточнюючі питання.

Відомо, що спонтанний прийом сигналів зворотного зв'язку

неповний і інтерпретується через власну систему координат.

Ми вважаємо, що система координат медсестри детермінуєть

ся її професійною роллю і грунтується в більшості

випадків на безоціночному позитивному ставленні до пацієнта.

Говорячи про більшість випадків, ми маємо на увазі що іноді

медсестра може поведінково оціню-вати некоректне, з її точки зору,

поведінка пацієнта, наприклад, дещо фамільярне.

З іншого боку, торкаючись феномену зворотного зв'язку, не можна не помітити, що подібна поведінка

пацієнта, можливо, є відповіддю на поведінку медсестри, яке дозволило

йому вести себе подібним чином.

У процесі спілкування постає проблема не стільки обміну

інформацією, скільки її адекватного розуміння. Від чого

воно залежить?

По-перше, форма і зміст повідомлення істотно пов'язані з особистими особливостями «говорить», його уявленнями про «слухача» і ставленням до

нього і до ситуації, в якій відбувається спілкування.

По-друге, всяке повідомлення

трансформується під впливом особливостей

особистості «слухача», його ставлення до автора

повідомлення, тексту, ситуації.

Так, одні й ті ж слова, почуті пацієнтом з вуст лікаря,

медсестри, сусіда по палаті, родича, можуть викликати у нього

різні реакції.

Зауваження лікаря, швидше за все, буде вислухано з належною увагою, а зауваження

сусіда - з роздратуванням.

Одну й ту ж інформацію різні люди можуть сприймати зовсім по-різному залежно від

виховання, особливостей особистості і навіть політичних пристрастей.

Одне і те ж висловлювання медсестри один пацієнт сприйме як справедливе зауваження, а

інший - як «вічну причіпку».

Адекватне сприйняття інформації залежить також від наявності або відсутності в процесі спілкування комунікативних бар'єрів.

У даному випадку можна говорити як про існування у пацієнтів психологічного захисту від інформації про стан здоров'я і про прогнози в цьому відношенні, так і про можливі перешкоди на шляху адекватного сприйняття інформації в медсестри. М. Р. Битянова (1994) виділяє бар'єри фонетичний, семантичний, стилістичний, логічний, соціально-культурний та бар'єри відносин.

Фонетичний бар'єр може виникати, коли медсестра і пацієнт говорять швидко й невиразно або на різних

мовах і діалектах, мають дефекти мови та дикції.

Семантичний (смисловий) бар'єр пов'язаний з проблемою жаргонів, властивих людям

певних вікових груп, професій або соціального стану (наприклад, мову підлітків,

наркоманів, моряків, хакерів, жителів віддалених місцевостей і т.д.).

Зняття такого бар'єру - актуальна проблема для представників медичної

професії, оскільки від його подолання залежить

успішність терапевтичного контакту.

Тому у медсестри повинні бути навички засвоєння чужих

семантичних систем.

Особливо це важливо, на наш

погляд, для організації

ефективного спілкування з підлітками.

З іншого боку, буває, що медпрацівник сам провокує

виникнення смислового бар'єру у пацієнта, без потреби

використовуючи професійні терміни.

Надалі це може привести до розвитку патологічних реакцій внаслідок

несприятливого сестринського впливу на психіку пацієнта.

Виникнення стилістичного бар'єру можливо при невідповідності мови медсестри ситуації спілкування,

наприклад при її фамільярно поведінці, коли вона всіх пацієнтів старше певного

віку називає «бабуля» і «дідусь», не враховує психологічних особливостей людей і їх психологічного стану (зміна

свідомості внаслідок захворювання або прийому л

ікарських препаратів).

Коли медсестра проводить психопрофілактичні бесіди з пацієнтами перед усілякими

втручаннями. навчає їх навичкам прийому лікарських препаратів, використанню апаратури,

знайомить з різними методиками здорового способу життя, може виникнути бар'єр логічного нерозуміння, тобто логіка міркувань медсестри

може бути або занадто складна для пацієнта, або здаватися йому невірної або непереконливою.

Логіка

доказів

па

ціє

нта так

ож

може

бут

и

помилк

ов

ою з т

очк

и з

ору сест

ри.

Шлях

и в

ихо

ду з

цих

не

рів

ноз

нач

них с

итуа

ці

й,

приро

дно,

різ

ні,

про

що

пі

де

мова

нижче.

Причиною виникнення соціально-культурних бар'єрів може

виступати сприйняття пацієнта як особи певної професії, певної

національності, статі, віку, соціального статусу.

Медсестра повинна бути готова до виникнення цього

бар'єру, до того що для певної частини хворих її авторитет недостатній;

особливо це актуально для молодих медсестер.

У процесі спілкування медсестри і пацієнта можуть виникати і бар'єри

відносин.

Мова йде про негативні емоції, які викликає людина, причому причину цього часто важко

усвідомити, про формування до нього негативного ставлення, яке поширюється і на

передану їм інформацію («Навіщо ви слухаєте цю Марію Іванівну? Хіба вона може щось путнє

сказати? ").

Розглядаючи сутність психологічного бар'єру, не можна не помітити, що будь-який з них - це перш за все захист, яку вибудовує пацієнт на шляху пропонованої

йому інформації.

Наприклад, уявімо собі завзятого курця, який відчув себе погано і звернулася за порадою до свого друга, професійному медику.

Друг, оцінивши стан його здоров'я, заявляє про необхідність кинути палити, наводячи наступний аргумент: «У тебе стає жорстким дихання, і серце не те».

Якщо людина не хоче витрачати зусилля і розлучатися зі стійкою звичкою, як він може захиститися від настільки неприємної і травмує інформації?

Є кілька психологічних бар'єрів, які використовуються з цією метою.

Перший шлях - спотворення такої інформації, підвищена увага до всіх суперечить їй

фактами: «Сьогодні я відчуваю себе значно краще, серце

спокійно - це було тимчасове явище» або: «У цій замітці йдеться про те, що куріння

допомагає впоратися зі стресом».

Другий шлях - зниження авторитетності джерела інформації: «Звичайно, він лікар, але вже багато років як займається гастроентерології. Багато він розуміє в

серцевих хворобах! »Нарешті, третя можливість - захист через нерозуміння;« Знав би він, що таке дійсно погане дихання! Ось у мого сусіда, наприклад! І

нічого, курить ».

Будь-яка надходить до «слухає» інформація несе в собі той чи інший елемент впливу на його поведінку, думки, установки з метою їх часткового або повного зміни.

Прийнято виділяти два типи комунікативного впливу - авторитарний і діалогічний, що розрізняються характером психологічної установки, що виникає у «говорить» по відношенню до «слухає».

У більшості випадків установка не усвідомлюється автором повідомлення, проте визначає стиль його комунікативного впливу. У разі авторитарного впливу це - позиція «зверху», у разі діалогічного - «поруч».

Як медсестра, так і пацієнт можуть займати в діалозі позиції «зверху», «поруч», «знизу» - це

залежить від типу лікувальної установи, взаємовідносин медичного персоналу між собою, індивідуальних особливостей, що

спілкуються.

У разі рівноправної установки обидва партнера

сприймаються як активні учасники комунікативного процесу, що мають право

відстоювати або формувати в процесі спілкування власну

думку.

При авторитарному впливі «говорить» передбачає підлегле становище «слухача», сприймає його як пасивний об'єкт впливу,

без урахування його особливостей.

Наприклад, медсестра в даному випадку вважає, що пацієнт

повинен дослухатися й некритично вбирати інформацію, що у пацієнта

немає стійкого думки з певного питання, а якщо і є, він може

змінити його в потрібному медсестрі напрямку.

Маніпулювання пацієнтом у процесі передачі інформації, з одного боку, суперечить принципам і етичним нормам.

Це пов'язано з традиційною моделлю взаємовідносин медичних

працівників з пацієнтами в нашій країні, незнанням законодавчих актів

і небажанням основної маси працюючих медсестер

впроваджувати їх у практику

Так яким же чином медсестра може прагнути до досягнення взаєморозуміння в бесіді з пацієнтом?

Зокрема,дослідження Susan E. Brennan показують, що лексичний консенсус, або lexical entrainment (поняття запропоновано S. Brennan) досягається, якщо мовець

використовує в бесіді ті патерни, застосування яких під час попередніх зустрічей допомагало знайти спільну

мову, навіть якщо в даному випадку можна було висловити свою думку набагато простіше і ясніше.

У даному контексті особливого значення набуває перша зустріч

медсестри з пацієнтом, результат якої залежить від її установки на досягнення

взаєморозуміння.

Саме прийнятий медсестрою при

першій зустрічі стиль спілкування надалі

визначить конструктивність

спілкування в цілому.

Спілкування — це процес встановлення і розвитку контактів між людьми, який породжується потребами спільної діяльності і містить обмін інформацією, вироблення єдиної стратегії взаємодії, сприйняття та розуміння іншої людини.

На думку відомого філософа Григорія Сковороди, людина, спілкуючись, реалізує свої природні обдаровання, які можна реалізувати тільки через освіту та самопізнання.

Пізнати в собі справжню людину — в цьому щастя, а корінь нещастя — в неправильному розумінні своїх здібностей, самого себе.

Засоби спілкування —

шляхи передачі інформації.

Інформація може передаватися за допомогою органів чуття, мови та інших

знакових систем.

Вербальне (словесне) спілкування є

одним із основних засобів людського спілкування,

яке відбувається за допомогою мови (усної чи письмової).

Володіючи мовою, люди обмінюються думками, розуміють одне одного і взаємодіють.

Невербальне спілкування

Невербальне спілкування відбувається мимовіл

ьно, за допомогою м

іміки, жестів, поз, інтонації.

Невербальні засоби передавання інформації лю

дина засвоює раніше, ніж вербальні. Прикладом може бути спілкування з немовля

м, коли воно реагу

є на

жести, вираз обличчя, інтонаці

ю дорослих.

Для розумінняневербальнихзасобів спілкування необхідне спеціальне навчанн

я.

Основними компонентами спілкува-ння є:

-суб'єкти спілкування;

-засоби спілкування;

- потреби, мотивація та мета спілкування;

- способи взаємодії, взаємовпливу;

- результати спілкування.

Спілкування, як соціальне явище, охоплює всі сфери суспільного буття та діяльності людей і

може бути охарактеризоване за різними параметрами, мати різні види і форми залежно від контингенту учасників, тривалості стосунків,

ступеня опосередкування, завершеності, бажаності.

Без спілкування, як особливого різновиду діяльності, неможливий розвиток людини як

особистості, як суб'єкта діяльності, як індивідуальності.

Воно задовольняє потребу людини в контакті з іншими людьми.

Зміст і форми спілкування впливають на розвиток тих чи інших якостей індивіда.

Спілкування розвиває в людині вольові якості в тому випадку, коли ситуації спілкування привчають людину до зібраності, наполегливості, рішучості, сміливості тощо.

Спілкування має велике значення у формуванні

людської психіки, інтелекту, розвитку і становленні її культурної поведінки.

Завдяки спілкуванню людина розширює

загальний світогляд, мислення, сприймання,

розвивається як особистість.

Ставлення та стосунки, які наповнюють спілкування,

надають йому своєрідності, певного емоційного

забарвлення. Існує безліч тем для спілкування людей.

Функції спілкування

Спілкування — це багатоплановий процес, який виконує цілу низку

функцій.

Функціональні можливості спілкування реалізуються на різних

рівнях, залежать від ситуацій, змісту і мети спілкування.

Більшість класифікацій функцій спілкування пов'язана з обміном

інформацією, взаємодією та

сприйняттям людьми одне одного.

В.А. Семиченко характеризує спілкування як головну умову виживання, навчання, виховання та розвитку особистості. Вона виділяє такі функції спілкування:

· контактна — встановлення комунікації як виявлення взаємної готовності прийняти та передати інформацію;

· інформаційна — обмін інформацією;

· спонукальна — стимул, спрямування активності на виконання певних дій;

· координаційна — взаємна орієнтація на узгодження дій для спільної діяльності;

· розуміння — адекватне сприйняття і розуміння стилю поведінки, взаєморозуміння;

· амотивна — цілеспрямоване викликання необхідних емоцій, обмін емоціями, зміна у партнерів емоційних станів;

· встановлення відносин — усвідомлення та фіксація свого місця в системі;

· здійснення впливу - зміна стану, поведінки; ціннісно-мотиваційної сфери, особистісно-смислових утворень; намірів, настанов, думок, рішень, потреб, дій, оцінок.

Функції спілкування (за Б. Ломовим):

· інформаційно-комунікативна (полягає в будь-якому обміні інформацією);

· регуляційно-комунікативна (регуляція поведінки й спільної діяльності у процесі взаємодії).

Завдяки спілкуванню людина здійснює регуляцію не лише власної поведінки, а й поведінки інших людей і реагує на їхні дії, тобто відбувається процес взаємного налагодження дій;

· афективно-комунікативна (регуляція емоційної сфери людини). Вона характеризує емоційну сферу людини, в якій виявляється ставлення індивіда до навколишнього середовища, в тому числі

й соціального.

Функції спілкування (за С. Д. Максименком):

· комунікативна — це різні форми та засоби обміну і передавання інформації, завдяки яким стають можливими збагачення дій та взаєморозуміння людей (зв'язок .людини зі світом в усіх формах діяльності). Вона здійснюється за допомогою мови, є необхідною умовою наступності і розвитку, соціального та наукового прогресу людства, індивідуального розвитку особистості.

Обмін інформацією, що відбувається між людьми в різних видах діяльності, забезпечується комунікативною функцією спілкування.

Контакти між людьми не обмежуються лише потребами передавання інформації.

· інтерактивна - взаємодія між індивідуумами, а саме обмін не тільки знаннями, ідеями, а також впливом, взаємними намаганнями, діями тощо;

· перцептивна - процес сприйняття партнерами один одного, їх взаємного пізнання як основи для взаєморозуміння.

Перцептивні вміння та навички

Перцептивні вміння та навички виявляються в здатностях визначати

контекст зустрічі, розуміти настрій партнера за його вербальною та

невербальною поведінкою, враховувати «психологічні ефекти»

сприйняття під час аналізу комунікативної ситуації.

Це пов'язано із сприйняттям зовнішнього вигляду, дій, вчинків

людини та їх тлумаченням.

Бесіда з пацієнтом не повинна обмежуватися лише

збиранням скарг і даних, анамнезу про розвиток захворювання — вона обов'язково повинна

забезпечити дослідження проблеми пацієнта.

Він далеко не завжди звертається до медсестри в

разі появи симптомів захворювання чи

нездужання.

Медпрацівник повинен розібратися, що є основним мотивом візиту до нього

пацієнта, а в основі цього лежить вміння спілкуватися, тобто володіти не лише

теоретичними аспектами спілкування, а й прикладними, які необхідні в практичній

діяльності медсестри.

Психологічні аспекти спілкування медсестри з пацієнтом

Професія медичного працівника відноситься до типу професій «людина-

людина», тому провідна діяльність побудована на безпосередньому

спілкуванні медичного працівника з пацієнтом.

Так як медичний працівник є суб'єктом, що організовує та керує процесом лікування, то

в нього повинен бути певний набір особистісних якостей таких як вміння

співчувати, бути справедливим, любити людину, поважати її гідність, мати такі

етичні категорії, як обов’язок, совість, вміти розуміти людей.

Всі ці характеристики особистості медичного

працівника ґрунтується на знаннях у галузі

психології.

Без цих знань, якими повинен володіти

медичний працівник, неможливо ефективно

здійснювати процес лікування пацієнта.

Психологія лікування полягає не тільки в тому, щоб надати комплекс

лікувальних послуг, а й у безпосередньому спілкуванні з

пацієнтом. Тому медичний працівник повинен знати механізми спілкування з

пацієнтом, тут на допомогу прийде знання основ психології

спілкування.

Безумовно, що в житті трапляються такі медичні

працівники, які не вивчали психологію, але

достеменно володіють навичками ефективного спілкування з пацієнтом.

Це можна пояснити таким чином, що в

таких медичних працівників добре розвинена інтуїція,

завдяки своїм особистим морально-

етичним якостям.

Однак, виходячи з цього, не можна сказати, що для

спілкування з пацієнтами досить

воло діти тільки інтуїцією або досвідом.

Крім цього, медичному

працівникові потрібна ще і спеціальна

підготовка.

Щоб стати медичним працівником, треба бути бездоганною людиною.

Треба не тільки вміти дотримуватися таких етичних

категорій, як обов'язок, совість, справедливість, любов до

людини, а й розуміти людей, мати знання в галузі психології.

Без цього не може бути і мови про ефективність

деонтологічного впливу на пацієнта.

Нерідко виникає питання, чи потрібно

взагалі займатися вивченням психології

спілкування з пацієнтом, адже серед медичних працівників

трапляються дійсні майстри своєї справи, хоча вони і не вивчали

ніколи психології.

Дійсно, серед медичних працівників є вроджені психологи,

що стали головним чином інтуїтивно,

завдяки своїм особистим морально-

етичним якостям.

Однак з цього аж ніяк не випливає, що для

спілкування з хворими досить володіти тільки інтуїцією або досвідом. Крім цього, медичному працівникові потрібна

ще й спеціальна підготовка.

Відомо, що професія медсестри має певні психологічні особливості.

Медичний працівник не може догматично дотримуватися визначених постулатів і

вказівок, не тільки з погляду на характер протікання захворювання, а й з погляду

психологічних та інших факторів і причин його виникнення.

Перед медсестрою щораз виникає багато нетипових завдань, для рішення яких

необхідне самостійне мислення й уміння передбачати наслідки своїх дій.

Основні комунікативні вміння та навички, які необхідні в практичній діяльності медика:

• вміння проводити бесіду з пацієнтом;

• вміння керувати своїми психічними станами і переборювати психологічні бар'єри;

• достатнє розуміння індивідуально-психологічних особливостей пацієнтів і вміння їх враховувати;

• вміння проникати у внутрішній світ пацієнта;

• вміння проявляти співчуття (емпатію) пацієнтові щодо його захворювання;

• вміння вислухати і дати пораду пацієнту;

• вміння аналізувати усі компоненти своєї діяльності і себе як особистість та індивідуальність.

Особливості вивчення

психологічних основ

медичного спілкування полягають у тому, щоб

уміти переборювати ці труднощі,

а саме: вміння пізнати

пацієнта і себе, скласти психологічни

й портрет пацієнта,

вміння психологічно

грамотно спілкуватися

та ін.

Медсестра повинна володіти

позитивною установкою

до особистості

пацієнта, визнання

його цінності без

упереджень, зайвої

критичності.

7. Мова повинна бути не

перенасичена медичними термінами.

8. Міміка виразна, емоційно

доцільна, тобто повинна

відповідати емоційному

настрою пацієнта.

Медик повинен вміти грати як актор, причому не тільки ззовні.

Вираз обличчя має бути доброзичливий не лише для того, щоб настроїтися на хороший

лад, а й змінювати прийоми поведінки.

Тому не можна ходити перед пацієнтами з похмурим, нудьгуючим обличчям навіть тоді,

коли настрій поганий.

Якщо ж все-таки поганий настрій не покидає вас, слід змусити себе посміхнутися, утримати кілька хвилин посмішку і подумати про щось

приємне.

Крім того, що медичний працівник має володіти своїм внутрішнім станом, він повинен вміти контролювати своє тіло, яке виразно відбиває внутрішній стан, думки, почуття. Елементами зовнішньої техніки є вербальні (мовні) та невербальні засоби.

Саме через них виявляються наміри, саме їх «читають» і розуміють пацієнти.

Медик у своїй професійній діяльності повинен досягнути вершини майстерності спілкування, а саме — володіння власним тілом і вмінням вплинути на пацієнта силою свого тіла.

Тут на допомогу може прийти біомеханіка — наука по формуванню координації моторної

поведінки, умінню володіти своїм тілом, яку розробив чеський театральний режисер

В. Мейєрхольд.

Остаточне її завдання — підпорядкувати

свою моторну поведінку вираженню

певного впливу на пацієнта, зробити

його автоматичним, перетворити на

досконалу техніку спілкування, на

внутрішню потребу.

Дякую за увагу