Забарвлення, яке співпадає з кольоромдовкілля і допомагає тварині залишитьсянепомітною, називається маскуючим абозахисним.

Мешканці полюсів, де вічні сніги, мають білушерсть або біле оперення. Пустельні тваринисірувато-жовті, як пісок та рослинність пустель.

Для коників, богомолів, жаб, ящірок, якімешкають в траві, характерне зеленезабарвлення.

Захисне забарвлення переважає на тілі комах,амфібій та рептилій тропічних лісів, де навітьсеред птахів багато видів із зеленимоперенням.

Нерідко захисне забарвлення включає всебе малюнок. Наприклад, у деякихметеликів крила сірувато-бурі з великоюкількістю смужок, ліній, плямочок. Коли такакомаха сідає, вона повністю зливається зквітками, листками чи малюнком кори.

Захисне забарвлення називають криптичним, його назва походить від грецького «криптос» -

тайна. Таке забарвленнядозволяє організму«злитися» з фоном, затаїтись, стати непомітним. Воно характерне в

основному для незахищених у навколишньомусередовищі організмів.

Для багатьох водних організмів найкращийспосіб маскування – мати прозоре тіло. У водному середовищі – це досяжно, на відмінувід наземного.

Важливим елементом захисногозабарвлення є принцип протитіні, при якомуосвітлена сторона тіла тварини забарвленатемніше, ніж та, що знаходиться в тіні. Такезабарвлення зустрічається у риб. Темна, але освітлена сонячнимипроменями спинка, та світле, але затіненечеревце, роблять риб малопомітними для хижаків, як зверху, так і знизу.

Часто тваринам необхідно замаскувати очі. З цією метою біля очей можуть розміщуватисятемні плями, які доповнюють захиснезабарвлення або на тілі можуть бути великі«псевдоочі», що здатні ввести хижака в оману, тоді як справжні очі замасковані.

Немало тварин, які мають захиснезабарвлення, можуть змінювати його у залежності від пори року, коли змінюєтьсязабарвлення оточуючого середовища. Песціта куріпки влітку змінюють забарвлення підколір тундрової рослинності та каміння, вкритого лишайниками, а взимкувоно знову стає білимі зливається зісніговим покривом.

Змінюється протягом року колір шерстідеяких лісових звірів, таких як ласка, заєць-біляк або горностай. У ласки до зими шерстьстає зовсім білою, у зайця-біляказалишаються темними тільки кінчики вух, а угорностая — китичка на кінці хвоста.

Сезонне забарвлення спостерігається і середкомах, наприклад, листовидок, які зіскладеними крильцями дивовижно схожі на листок. Влітку листовидки зелені, а знастанням осені колір їхніхкрил стає бурувато-жовтимпід стать пожовтівшихлистків. Таким чином побачити цюкомах важко в різний час.

«Одягається» по сезону і гусінь метелика-човника дубового. Навесні, коли гусіньживиться дубовими бруньками, вона маєрожеве забарвлення, влітку стає зеленою, авосени – коричневою.

Розподілене забарвлення – це також захиснезабарвлення. В цьому випадку на тілі твариннаявні яскраві, контрастнісмуги, плями. Здалекухижаку дуже важкорозрізнити межі тілапотенційної жертви.

Забарвлення багатьох тварин являє собоюпоєднання контрастних за кольором плям тасмужок, які не відповідають формі тварини,але за тоном та малюнком зливаються знавколишнім середовищем. Такезабарвлення неначе розчленовує тілотварини, тому і називається розподіленим.

Розподілене забарвлення мають зебри,жирафи. Їхні смугасті та плямисті фігурнімалюнки майже непомітні на фонірослинності африканських саван, особливо всутінки, коли виходять на полюванняхижаки.

З допомогою розподіленого забарвленнядосягається великий маскувальний ефект у деяких амфібій. Тіло африканської жаби -Bufosuperciliaris неначе розподілене на двічастини, завдякичому тварина повністювтрачає свої обриси.

Прекрасне розподілене забарвлення маютьбагато змій. Яскравий геометричниймалюнок стирає контури тіла змії та робить їїзовсім непомітною на фоні строкатоїрослинності та опалого листя.

Характерний такий вид забарвлення і длябагатьох мешканців підводного світу,особливо для коралових риб.

Розподілене забарвлення зустрічається і укомах. Найкраще його демонструютьметелики, які перебувають у спокійномустані. Метелик медведиця, яка сидить зіскладеними крильцями та гусінь, щоповільно рухається.

Тварини з яскравим забарвленням добре помітніна фоні оточуючого середовища. Вони тримаютьсявідкрито, а при небезпеці не ховаються. Їм непотрібно бути обережними або швидко тікати,оскільки частіше всього вони бувають неїстівнимичи отруйними. Їхнє забарвлення є своєріднимпопередженням для оточуючих — не чіпай!

Відлячуюче (попереджувальне) забарвленняявляє собою різноманітні поєднання найбільшконтрастних кольорів: червоного, чорного, жовтого, білого. Воно характерне для багатьох комах, якімають отруйні залози, наприклад, для жуків-наривників, божих корівок, гусені молочайного бражника або махаона. Більшість птахів зазвичайне чіпають комах з подібним забарвленням.

Відлякуюче забарвлення мають такожтварини, шкірні залози яких виділяютьотруйний слиз. Наприклад, вогнянісаламандри або дереволази. Слиздереволазів настільки отруйний, що туземцівикористовують його для обробки стріл дляполювання. Одна отруєна стріла може вбититакого звіра, як леопард.

Вважається, що «очі» на крилах багатьохметеликів слугують для дезорієнтації ворога. Це свого роду погрозливе забарвлення.

Мімікрія – це подібність зовнішнього вигляду, забарвлення та форми тіла тварини до природнихпредметів. Види мімікрії:- класична або мімікрія Бейтса – подібністьнезахищеного виду організму до захищеного;- мімікрія Мюллера – подібність забарвлення у цілогоряду видів захищених і незахищених організмів;- мімезія – подібність до неживих предметів;- колективна мімікрія – створення загального образу цілою групою організмів;- агресивна мімікрія – елементи подібностіу хижаків з метою приваблювання жертви.

Бейтсівська мімікрія – це коли незахищений(їстівний) організм наслідує забарвленнязахищеного (неїстівного) виду. Таким чином імітатором експлуатується стереотип, сформований у пам’яті хижака контактом іззахищеним організмом. Наприклад, муха-дзюрчалка, уподібнюється за забарвленнямта формою тіла до оси.

Мюллерівська мімікрія – це коли ряд захищених, неїстівних видів мають подібне забарвлення («одна реклама на всіх») до їстівних видів. Таким чином досягається наступний ефект: -по-перше, хижаку не потрібно пробувати по одному

організму кожного виду, загального образу однієї помилково з’їденої тварини буде достатньо для загального враження;

-по-друге, хижаку не потрібно запам’ятовувати десятки різних варіантів яскравого застережливогозабарвлення різних видів.

Найяскравіше колективна мімікріяпроявляється у перетинчастокрилих комах.

Серед нежалоносних комах широко поширена подібність до жалоноснихперетинчастокрилих. Наприклад, метелики-склівки, схожі на шершнів. Є мухи-сирфіди,

яких важко відрізнити від ос,

бджіл та джмелів. У одних

комах подібність дуже велика,

а в інших обмежена лишезабарвленням, але в обох випадках цезахищає їх від багатьох птахів.

Явище подібності беззахисного виду з видом добре захищеним в природі, вперше буловиявлено серед південноамериканськихметеликів, коли в зграяхнеїстівних для птахівгеліконід були поміченідуже схожі на них за забарвленням, формою, размірами та поведінкоюпри польоті, їстівні метелики-білянки.

Дивовижні приклади мімікрії серед риб. Так, морська собачка аспидонт, що живе в тісному сусідстві з губаном-чистильщиком, дуже подібна з ним за розміром, формою тіла, малюнком та способом переміщення. Губани очищають риб відпаразитичних рачків та бактерій, із-за такого «лікування» їх не чіпаютьнавіть хижі мурени.

Своєрідна мімікрія була визначена міжтрьома видами змій, де королівські змії таотруйні коралові аспиди в рівній мірінаслідують багаточисленним зміям родинивужових — еритролампрусам.

Мімезія – наслідування неживим предметам природи. Прикладом може бути подібністьяєць кулика-сороки, зуйки та інших птахів за забарвленням та формою до камінців гальки. Деякі жуки-довгоносики та гусені метеликів-парусників, мають темне забарвлення у поєднанні збілим, що нагадує пташиний послід. Але частішевиявляється подібність до органів рослин.

Таким чином, мімезія – це захиснаформа, що допомагає вижити тваринаму боротьбі за існування.

При агресивній мімікрії хижак має пристосування, які дозволяють йому приваблювати потенційнужертву. Прикладом може бути риба, у якої на головінаявні вирости, що нагадують черв’ячків, які навітьворушаться. Сама риба спокійнолежить на дні, маючи криптичне(маскуюче) забарвлення, та чекаєнаближення жертви, що зайнятавідшукуванням поживи.

Цікавим прикладом захисної форми та захисного забарвлення є гусінь метеликівп’ядунів. Переміщаються вони як би «п’ядями», вигинаючи тілодугою і наближаючи задні ніжкидо передніх. Коли гусінь сидитьнерухомо на гілці, вона витягується

до неї під кутом і стає схожою на

короткий сучок або гілочку.

Ще більше схожі на сухі гілки комахипаличники, які мають характернупаличкоподібну форму тіла і кінцівок.

Подібність із рослинами особливо широкопоширена серед тропічних видів комах.Наприклад, богомол диявольський схожийна квітку орхідеї.

З допомогою захисної форми тіламаскуються і деякі риби. Зовнішній виглядтаких риб досить своєрідний і назви у них оригінальні: морський клоун, коник-тряпичник, риба-голка. Завдяки забарвленнюта причудливій формі вони зовсім губляться в заростях.

Коник-тряпичник мало нагадує рибу. Йоготіло має багаточисленні шипи тастрічкоподібні шкірясті вирости, які весь часколиваються. Тому таку рибу від водоростейвідрізнити майже неможливо.

Природа нагородила деяких тваринздатністю змінювати забарвлення припереході із одного кольорового середовищав інше. Така властивість слугує тваринінадійним захистом, оскільки робить їїмалопомітною в різних середовищах.Наприклад, камбала.

Окрім камбали, яка змінює своєзабарвлення, відомі риби, які у товщі води,наприклад, сині, а на дні стають жовтими.Миттєво маскуються морські голки: в зонічервоних водоростей вони набуваютьчервоного забарвлення, серед зеленихводоростей — зеленого, а в жовтомусередовищі стають жовтими.

Змінюють свій колір і деякі

ящірки. Особливо яскраво ця властивістьпроявляється у хамелеона. Швидка зміназабарвлення від зеленого до жовтого абобурого робить його майже непомітним міжгілками та листками. Крім того хамелеон можевідлякувати ворога швидкою зміноюзабарвлення контрастних кольорів, стаючи то яскраво-зеленим, то червоним або чорним.

Змінює своє забарвлення в моментнебезпеки і головоногий молюск восьминіг.Ця тварина може миттєво маскуватися підгрунт якого-завгодно кольору, повторюючинайхитріший малюнок морського дна абоводоростей. Цікаво це робить такожкаракатиця.

Майстерно керують своїм різноманітнимзабарвленням, навіть, павуки. Наприклад, павук-бокохід, забарвленняякого стає то білим, то жовтим, тозеленим, у залежності від кольорулистків та пелюсток, по якихвін переміщується.

Більшість тварин, які не мають достатньоїсили дати відсіч ворогу, намагаються все-таки відлякувати його, приймаючирізноманітні погрозливі пози. Наприклад, ящіркакруглоголовка розкриваєрот і розтягує білявушніскладки, які наливаютьсякров’ю і разом з ротом створює враженнявеличезної пащі.

Ще більший відлякуючий ефект досягається у плащоносної ящірки. Приймаючи погрозливупозу, вона раптово, неначе парасольку, розкриває кожну перетинку, розміщену

навколо шиї. Раптове виникненняяскраво розкритого комірця-плаща, що оточує широко оскалену пащу,

відлякує багатьохїї ворогів.

Серед змій погрозливою позою цікаві кобри, ошийкові змії та особливо сіра деревна змія, у якої при відлякуванні ворога різкозмінюється форма і забарвлення передньоїчастини тіла. Крім того, зміявисовує довгийчервоний язик та закидає його на голову.

Погрозлива поза як спосіб відлякуваннявиробилась у деяких комах. Змінюються вмомент небезпеки богомоли, особливотропічні види, вони піднімають надкрила іпоказують яскраві плями, одночасноприймаючи вичурну позу.

Метелик «глазчатая зубчатка» при виникненні небезпеки розводить в сторонипокривні крила і показує яскраві задні, повертаючи при цьому черевцем. Намагаються злякати ворогівнезвичайною позою і деякі гусені, наприклад, гусінь метеликавеликої гарпії різко піднімаєдогори передню частину тіла та піднімає довгірухливі «хвости».

Інстинкт завмирання добре розвинений у птахів. Яскраво виражена така поведінка в поодинокихптахів у період насиджування. Завмирають на день нічні птахи, наприклад, дрімлюги. Так, сидячий на гнізді вальдшнеп, помітивши небезпеку, щільнопритискується до землі і завмирає.

Криптичне забарвлення і така

нерухома поза роблять птахів

абсолютно непомітними.

Існують тварини, які в момент небезпекивпадають в стан оціпеніння. Класичнимприкладом є поведінка опосума. Не маючиможливості вчасно втекти від ворога, звіроквалиться на бік і стає нерухомим, імітуючисмерть. Нападаючий, обнюхаючи розплесканетіло, в основному йде геть, а опосум через деякий час «оживає» і рятується втечею. Така поведінка, можливо, не притворство, а шокуюча реакціятварини на критичну ситуацію.

Стан рефлекторної нерухомості (каталепсія) зустрічається і у комах. При ляканні падаютьна землю та лежать нерухомо, неначе«вмирають», жуки із родини карапузиків.

Враження смерті створюють і деякі плазуни, наприклад свиноносі змії, які у випадкунебезпеки лежать нерухомо на землічеревом вгору.

Аутотомія- здатність миттєво відкидатипевну частину тіла у момент нервовогоподразнення. Така реакція характерна, наприклад, для багатьох ящірок. Самокаліцтво відбувається несвідомо і не відтого, що орган неміцний, адже у мертвоїящірки хвіст відірвати дуже важко. Біль,

спричинена хвосту, призводить до

різкого скорочення певних м’язів,

і тому той автоматично відкидається.

Рефлекторне самокаліцтво зустрічається ісеред безхребетних тварин. У спійманого за ногу павука-косарика, вона раптом відпадає ізалишається у руках. Автотомують при небезпеці також деякі види коників, паличники. Схоплені за клешні річкові раки або краби обламують кінцівки, причому у строго певному місці. Восьминоги жертвуютьщупальцями.

Деякі види голотурійпри небезпецівикидають на

з’їдання ворогу свої деякі внутрішні органи.

Для своєї безпеки деякі тварини споруджуютьабо пристосовують різноманітні переносніукриття. Так, раки-самітники, що мають м’яке незахищене твердим покривом черевце, ховають його в пусту раковину черевоногогомолюска, яку постійно тягають за собою.

Краби дориппе натягують собі на спину створку раковини і бігають з нею по дну, прикриваючись нею як щитом.

Багато комах, в основному личинки, будуютьспеціальні переносні будиночки-чохлики. Такийчохлик створює гусінь метеликів родинимішочниць і чохликоносок. Вони вистилаютьчохлик тонким щільним шовком, до якого зовніприкріплюють шматочки рослин або мінеральнічастинки. В чохлику гусінь проводить все життя,переміщаючись за допомогою грудних ніжок.

Влаштовують переносні укриття і личинки струмочників (ручейников). Доросліструмочники схожі на міль і мешкають на суші, а їх червоподібні личинки живуть у воді. Для свого захисту вони будуютьбудиночки різноманітної форми: у виглядітрубочок, спіралі або рога із однорідногоматеріалу, який личинка відшукує на дні: зпіщинок, рослинних шматочків, з раковинок. Такі чохлики слугують для личинок не лише захиснимукриттям, але і маскуючимпристосуванням.

Будуючи будиночок з матеріалу, що вкриваєдно, личинка маскується. На піщаному днімало помітна трубочка, зроблена з піщинок, а на мулистому дні — будиночок із рослиннихчастинок.

Нерідко заради безпеки та продовженняроду тварини об’єднуються в групи і діютьпроти ворога спільно. Наприклад, вівцебикипри нападанні на них вовків утворюють коло,в яке ховають телят і самок, а самцішикуються по зовнішньому колу,виставляючи назустріч ворогу міцні роги.

Серед гризунів виробилась інша тактика колективного захисту. Бобри, наприклад, б’ють хвостом по воді, оповіщаючи так іншихчленів колонії про наближення ворога. У лугових собачок, деяких видів сурків та ховрахів у випадку небезпекикожний звірок видаєпронизливий крик, попереджаючи сусідівпро те, що необхідно ховатися.

Як спосіб захисту утворюються і риб’ячізграйки. При небезпеці вони збиваються такщільно, що утворюють великий компактнийшар. На поверхні такого шару виявляєтьсянайменша кількість рибок, яким загрожуєнебезпека.

Збираються в групи і морські їжаки-діадеми. На рівній ділянці дна вонирозміщуються один від одного на відстанідовжини голки. Довгі, рухливі та отруйніголки діадем роблять таку групу тваринмалодоступною для багатьох хижаків.

Колективний захист зустрічається і у птахів.Разом охороняють свої гнізда граки, чайки,береговушки, самовіддано вступаючи уборотьбу з хижими птахами та звірами.

Масове скупчення заради захистухарактерне і для деяких дрібних комах, восновному яскравих. У їхній великійкількості краще помітне попереджувальнезабарвлення, яке відлякує багатьохкомахоїдних тварин.

Інколи для своєї безпеки тварини використовуютьякості інших тварин. Раки-самітники та крабисаджають собі на клешні актиній, у яких наявніжалкі щупальці. Актинії слугують надійнимзахистом і при зміні раковини, рак-самітникобов’язково пересаджує свою актинію в новий«дім».

Для рятування від ворогів використовують актинійдеякі риби, які живуть серед коралових рифів.Актинії в цих місцях великі і можуть заповнюватисвоїм тілом різноманітні щілини. Серед їхніхчисленних отруйних щупалець ховаються рибкиамфіпріони. У кожної актинії є свої «квартиранти»,які живуть серед щупалець сім’ями і навітьвиводять потомство. Актинія їх не чіпає, хоча«чужого» амфіпріона вбиває.

Деякі мальки риб: європейської мерлузи, тріски, знаходятьзахист під колоколом великих медуз, а рибки номеї все життяпроводять середжалких щупалецьсифонофори фізалії.

Висновок. Кожен із наведених прикладів корисний

для організмів лише в певних умовахсередовища існування. При зміні умов ціпристосування можуть стати дезадаптивними або навіть, шкідливими. Виникнення пристосувань єважливою умовоювиживання тварин у природі.