Книга пам’яті

мого роду

2

Мене звати Ніколайчук Лілія.

Я учениця 9 класу Олевської

гімназії.

Хотіла б розповісти про

свого прадідуся Дубченка Євгенія Єрофійовича -

учасника Великої Вітчизняної

війни.

3

Родинне дерево

4Дідусь та бабуся

З ліва на право : тітка, дідусь, мама та дядько

5

Моя родина : мама, сестра Анастасія, я та тато

6

Мій прадідусь, Дубченко Євгеній Єрофійович народився 24 грудня 1912 року на Черкащині, в сім’ї медичних працівників. Дитинство і юність пройшли на Донбасі, в місті Констинтинівка, де він закінчив школу.

Потім було навчання в ФЗУ при Константинівському склозаводі. На цьому заводі почалася його трудова діяльність слюсарем – наладчиком обладнання, а потім очолив бригаду слюсарів заводу.

в 1929 році вступив на навчання в Київський університет ім. Шевченка на медичний факультет.

З дитинства вирізнявся серед дітей сміливістю і розумом.

7

1930 В році під час пожежі в , університетській бібліотеці за

відважність під час спасіння книжкових фондів був . нагороджений годинником

На заклик ЦК комсомолу в 18 – складі групи комсомольців

добровольців приїхав в , Олевський район на укріплення, кордону який проходив на . території Олеського району

8

В 1938 році закінчив 8-ми місячні курси офіцерів запасу

при Житомирському військовому училищі, викладав військову справу в Олевській

середній школі №1.

9

Квітень, 1941 рік. Дубченко Є.Є. на уроці по військовій підготовці

З початком війни 22 червня 1941 року був мобілізований на

фронт в склад Першого Українського фронту.

10

Спогади мого дідуся про

війну в газеті «Сталінський шлях» – 1963

рік

11

Першої воєнної осені з тяжкими боями доводилося відступати на схід. Незважаючи на величезні втрати

людських сил і техніки, ворог оскаженіло рвався вперед. Взвод молодшого лейтенанта Євгенія Дубченка не раз ходив в атаку, не раз був атакований. В тяжких і

жорстоких боях кувалася перемога.

12

Це було в 1943 році в районі Орлово-Курської дуги, -

пригадує колишній комбат Євгеній Дубченко.

Підрозділу було наказано заглибитися у ворожий тил і

викликати на себе вогонь німців, щоб полегшити наступ наших частин. Увійшли ми на

82 кілометри. Шість діб у ворожому тилу хоробро билися

воїни. Тяжко було. Та кожен розумів : цього вимагає

Батьківщина. Ріділи наші лави, але ми вистояли.

13

… Орловсько-Курська битва, Перший Український

фронт, красень Київ, уперті кровопролитні бої за Житомир, Брусилів,

Новоград-Волинський, рейд на Рівне.

І ранковий маневр у Шепетівському напрямку. Комбату Дубченку не раз доводилося брати на себе

командування артилерійським дивізіоном,

коли падав бойовий командир.

14

… Бої, госпіталь і знову фронт.

Далекі дороги на захід, курні і засніжені. На місці будинків

згарища і димарі, землянки. Січень

1945 року очунявши в

госпіталі комбат Дубченко знову

на батареї. Бої за Лодзь, а далі – Шнайдемюль.

15

Вот

пер

ед

Вам

и п

ять

др

узе

йО

тваж

ны

х с

мел

ых и

ли

хи

х,

Они

дл

я Р

од

ины

своей

Отд

ал

и в

се,

что

бы

ло в

ни

х.

Вы

сл

ева в

ид

ите

си

ди

т Н

ахм

ур

ив б

рови

Ар

жаков,

А с

пр

ава в

дал

ь о

стр

о г

ляд

ит

Угр

юм

, за

дум

чи

в П

исар

ков!

А с

ред

и н

их п

оста

рш

е л

ет

Евге

ни

й Д

уб

ченко,

ли

хой

О

н в

ид

ел

жи

знь,

он в

ид

ел

свет

Он п

оучает

их п

ор

ой

!А

там

вд

ал

и п

они

же р

осто

мН

а с

вет

см

отр

ите

см

отр

ит

гусем

,О

н с

юны

х л

ет

не б

ыл

пр

охвосто

м,

Но и

м б

уд

ет

Кол

я У

сов.

А р

яд

ом

с н

им

, по в

ыш

е р

осто

мП

ростя

к,

Суд

ил

ов М

ихаи

л.

Лю

би

тел

ь в

ыпи

ть,

под

нять

тосты

,З

а н

аш

нар

од

, что

поб

ед

ил

!

25.0

5.1

945 г

.Г.

Тул

а

Госпи

тал

ь.

16

17

- Які запеклі бої точилися тут між нашими військами і оточеним німецьким угрупуванням! – розповідає Євген Єрофійович.

- Дні за два до нашого наступу, розповідали полонені, у Шнайдемюлі побував Гітлер. Він наказав військам ціною будь-яких жертв тримати оборону. Мовляв, Шнайдемюль, - ключова позиція на Берлін.

Три доби здригалася земля, палало небо. Ворог не здавався. Все навколо дихало вогнем і смертю. Нарешті розкотисте російське «УРА!»

За вдало проведену операцію багато воїнів полку удостоїлися орденів і медалей, а бойовий прапор полку прикрасився орденом Олександра Невського.

18

Три товариші. Госпіталь, 1945 рік.

19

Не судилося комбату Дубченку відразу отримати нагороду. Тяжко поранений, він знову потрапив у

госпіталь. Та заслужена нагорода Батьківщини через 18 років розшукала хороброго воїна. Поруч з орденом

Червоної Зірки засяяв орден Олександра Невського.

20

21

22

23

24

Лист моїй прабабусі Ользі Григорівни від командира воєнної частини – майора Бекетова

25

Сімейне фото на згадку

Зверху на фото з ліва на право : син, дочка – Світлана, син – Євгеній, дочка – Ніна, син – Юрій.

Знизу з ліва на право : син (мій прадід) – Євген Єрофійович, батько – Єрофій Дубченко, дружина прадідуся – Ольга Григорівна.

26

Після війни прадідусь повернувся до

Олевська.

Працював на партійній роботі, був

редактором районної газети.

Старі рани не раз нагадували про

себе.

Зовсім молодим, у віці 57 років пішов

з життя.

27