Вишиванка українцям до лиця

День вишиванки — всеукраїнське свято, яке

покликане зберегти споконвічні народні традиції

створення та носіння етнічного вишитого одягу.

Дата проведення — щороку в третій четвер

травня. Свято є самобутнім і самодостатнім, не

прив'язане до жодного державного чи

релігійного.

Вишивка в Україні – один з найбільш

улюблених і поширених різновидів

народної творчості. У виробах

українських вишивальниць нас захоплює

піднесений світ краси і фантазії,

поетичного осмислення життя, світ

натхненних образів, коріння яких сягає

міфології, звичаїв і уявлень наших

предків.

Перші згадки про вишивання зустрічаються у працях стародавніх істориків та в археологічних знахідках. Узори утворювалися з поєднання кружечків, спіралей, завитків, а також із пишної рослинної орнаментації у вигляді стебла рослини, листя лавра, лотоса, грон винограду. Шитво в Київській Русі досягало високого художнього рівня і поширилося навіть за її межами. З літописів відомо, що сестра Володимира Мономаха Анна-Янка наприкінці ХІ ст. заснувала в Андріївському монастирі у Києві школу, де навчали мистецтва вишивки золотом і сріблом. XVI-XVII ст. стало добою розквіту українського гаптування – шитва золотими і срібними нитками, виконаного по атласу, оксамиту, парчі із застосуванням перлів та коштовного каміння. Гаптування цього часу розвивалось у стилістично-художній єдності з іконописом та гравюрою.

З ХІХ ст. поширюється вишивка бісером, білим шовком на тонких прозорих тканинах, якими прикрашали як одяг, так і предмети побуту. В Україні існувало багато поміщицьких майстерень, в яких жінки-кріпачки вишивали речі панського побуту: одяг, чохли на меблі, подушки, скатертини, гаманці. Відомі майстерні Гудима-Левковича в селі Григорівка на Київщині, Тарновських у Качанівці на Чернігівщині, в селах Клембівка, Яланець на Поділлі, Бурімка, Долина на Полтавщині.

Чудовий світ українського орнаменту

Дизайнери модного дому італійського

модельєра Валентино під враженням від

української вишиванки створили колекцію

жіночих суконь в єтномотивах

Вишивання як національна традиція сприяло формуванню у дівчат і жінок терпіння, відчуття краси. Дівчина мала вишивати милому сорочку, хустину, весільні рушники. Вишитий своїми руками одяг був одним із головних показників працьовитості юнки. Вишивка сьогодні живе, розвивається, збагачується новими аспектами. Сьогоднішня українська вишивка — результат унікальної духовно-матеріальної еволюції нашого народу. Впродовж багатьох століть в українській вишивці знаходять відображення думки і настрої людини, краса оточуючого світу, їх мрійливі сподівання на кращу добру долю, людські вірування, оберегова символіка речей, позначених доторком голки з ниткою.

Вишивка — це не тільки майстерне творіння золотих рук народних умільців, а й скарбниця вірувань, звичаїв, обрядів, духовних прагнень, інтелекту українського народу. Численні орнаментальні зображення тварин, птахів, рослин, дерев, квітів стверджують, що наші предки обожнювали їх, опоетизовували природу не лише у фольклорі, а й у декоративному мистецтві. Наприклад, рушники з вишитими зображеннями голубів, півнів, коней, хрестиків тощо були своєрідними оберегами, що захищали людину від злих сил. Вагоме значення мала й кольорова символіка. (червоний — любов, жага, світло, боротьба; чорний — смуток, нещастя, горе, смерть; зелений — весна, буяння життя.)