Рідне місто Слов’янськ у віршах М.Петренка (віртуальна екскурсія)

М.Петренко гаряче любив рідну землю, місто свого дитинства Слов’янськ , людей,

що в ньому жили, пісні, що там лунали.

Коли ж, коли ж, великий Боже,Мене пошлеш на рідний край,

Де мав я радість, мав я рай.В цих поетичних рядках поет не раз згадує дороге йому місто свого дитинства і юності.

Всі помисли, надії і мрії поета пов’язані з рідною землею, де вперше він бачив сонячні ранки, ходив по росяних лугах, чув звуки рідної природи:А думка вже туди летить,Де вперше чув я дзвін вечірній,Де вперше так я полюбивПоля привільні та діброви,Де вперше світ і радість взрів.

Краса рідної землі наповнила поета, і не було там місця для чужини, якою б красивою вона б не була: Чужа, далека сторона Мені давно вже опостила. По всякий час привітлива душа Зове туди, де милая родина, Уся в садках та пишная така, Мов квіт в невідомій долині.

А як билось серце поета, коли він після довгої розлуки наближався до рідного Слов’янська. І сьогодні цей вірш хвилює кожного слов’янця.

Ось-ось Слов’янськ!Моя родина,Забилось серденько в грудях, Пригнулись до землі коліна,А очі плавають в сльозах.

Милується поет краєвидами рідного міста, його очі жадібно п’ють цю красу, серце переповнюється блаженством. Зворушливе і прекрасне побачення!

Слов’янськ, Слов’янськ!Як гарно тиПо річці Тору, по рівниніРозкинув пишнії садки,Квіти пахучі по долиніІ так красуєшся собі!

Для поета земляки- слов’янці - найрідніші на землі люди. М.Петренко думає, що вони щасливі, бо можуть милуватися красою квітучої землі, чути “в сумерки вечірній дзвін”, що пливе над долиною Тору.

Кохався поет і в піснях свого краю. Вони були для нього душею рідної землі, “ці пісні козацькїі і думи дідівськії”. Пісні “чарують Слов’янськ весь од краю і до краю”.

Я розболівся весьВід муки, від кручини,Від радості й не знаю від чого,Почувши вас, пісні святії.

Мабуть, не знайдеться в місті Слов’янську жодної людини, яка б не була зворушена глибокими почуттями поета, його любов’ю до рідного міста, до пісень, до краси рідної природи.

«Дуже приємно, що у Слов’янську живе пам’ять про славного земляка М.Петренка. Уже одне те, що він написав «Дивлюсь я на небо…», яку знають мільйони людей, робить його ім’я знаменитим і дорогим серцю кожного, хто думає, живе і бореться за краще майбутнє і робить добро людям». (А.Солов’яненко)

ШанаДивлюся я на набоТа й думку гадаю-Це пісня про тебе,Мій сонячний краю.Є радість, є віраДля творчого злету.І хочеться щироСказати поету:Коли відірвусяВід цеху, від поля,-Навіки лишуся Щасливої долі. Поет, як той сокіл,Поет, як лелека,-Злітає високо,Літає далеко.Не скарби коштовні,А пісню шукає.За це і шанованийВ нашому краї. І.Приходько

Пам’ятний знак М.Петренку в м.Слов’янську