Здавна у нашому народі найбільш шанованим деревом є верба. „Без верби і калини – нема України”, – говориться в народній приказці. Важко уявити нашу землю без верби. У нас її росте близько 30 видів. Говорять: „Де вода, там і верба”. Вона своїми коренями скріплює береги, очищає воду. Коли копали криницю, то кидали шматок вербової колоди для очищення води. У відро з водою клали вербову дощечку, а на неї ставили кухлик для пиття води. Це була своєрідна народна гігієна.Під вербами молодь призначала побачення, освідчувалася в коханні.Про тиху, скромну вербу народ склав багато пісень. У багатьох творах згадує вербу І Т. Шевченко. Перебуваючи на засланні у пустелі біля Каспійського моря, Шевченко посадив вербову гілку. Він поливав, доглядав її і виросла вона йому на втіху. Росте верба Шевченкова і досі. У нашій вербі живе і добра душа Мавки. Похилені вербові гілки викликають зажуру і смуток. Тиждень перед Великоднем називається вербним. Тоді освячують вербу. У багатьох селах України садили гілочку свяченої верби. Вважалося, що така верба є особливо цілющою. Посадіть і ви ніжну вербову гілочку. У сирій землі вона швидко пустить корінчики і виросте гарне дерево. Не можна допустити, щоб зникли вербові насадження на нашій Україні. Незабутні слова В. Симоненка з вірша "Виростеш ти сину, вирушиш в дорогу..."А якщо впадеш ти на чужому полі,Прийдуть з України верби і тополі;Стануть над тобою, листям затріпочуть,Тугою прощання душу залоскочуть.

Завжди любили люди цілющу красуню калину, яка є символом дівочої краси, ніжності. Вона росла біля кожної хати. Красива вона і в пору цвітіння, і коли багряніє восени листя, і взимку, коли на тлі білого снігу червоніють її ягоди. Дівчата вишивали на сорочках калину, її вплітали у віночок.З гілочки калини батько синові робив сопілочку, а слабеньким дівчаткам-немовляткам робили колисочку із калини. Калину оспівують у піснях, про неї складено легенди. В одній із них розповідається про те, як вродлива дівчина Калина завела у болото ворогів-бусурманів. Багато з них загинули, але загинула і молода красуня. На місці її загибелі виріс кущ, який на честь дівчини і назвали калиною.Калиною прикрашали весільний коровай. Перед молодими на столі ставили букет із гілочок дуба та калини. І на весільному рушнику вишивали калину з дубом як символи дівочої краси і ніжності та чоловічої сили і міцності.

Вишня за віруваннями українців – дерево взаємної любові, весни, краси, мужності. В українському фольклорі вишня символізує красу убогої дівчини, її молодість. З вишневих гілок українські предки варили ритуальний напій, який неодмінно вживали на Новий рік, Зелені Свята, Купала.

Вишня — символ світового дерева, життя; символ України, рідної землі; матері; дівчини-нареченої.

Любисток в Україні є символом кохання. Це зілля, яким можна причарувати когось.Через це в народі називають його любчик, люби мене, приворотне зілля. Багаторічна ароматична трав’яниста рослина, корені і листя якої використовуються в народній медицині, а також настій цієї рослини; оберіг хати, обійстя, ланів, садів, криниць, річок, сіножатей, гаїв, дібров, символ любові, злагоди, «чар-зілля» на любов; святили на Маковія; як ароматична рослина використовувалася при купанні дітей, особливо хлопчиків; за повір’ям, «купати в любистку — будуть дівчата любити» («Чи в любистку ти купався, що так мені сподобався»); народний символ кохання, бо вірили, що рослина приворотна: «Чи ти мене, моя мамо, в любистку не купала, що ти мені, моя мамо, долі не вгадала?»; дівчата намагалися напоїти хлопців любистком (наприклад додати його до молока), щоб привернути їхню любов; викрадали любисток із тих городів, де живе щасливе подружжя;

МАЛЬВА – символ любові до рідної землі, до свого народу, до батьківської хати. Уособлює духовне коріння людини, її вірність духовній спадщині предків.

Мальва – це символ найдорожчого, любові до рідної землі, до народу. Не було села, а в ньому хати, де б не росли під вікнами мальви – прекрасні обереги нашої духовної спадщини. Всім, хто вирушав у далеку-далеку дорогу, ці квіти нагадували: там земля мила, де мати родила!

Цю рослину назвали так на честь кохання юнака Бара і дівчини Вінки. Барвінком прикрашають весільний коровай, його садять біля хати. Барвінок вплітають дівчата у віночок. Він зеленіє навіть під снігом. Барвінок є символом кохання.

Мак.У кожній маківці понад 30 000 насінин. Тому мак символізує щедре відтворення життя. Він постійний атрибут богині шлюбу і родючості. На Україні здавна існував оригінальний звичай:щоб паралізувати дію відьми – обсипали маком певні місця. Мак повинен бути дикий – самосій і освячений на св. Маковія - 14 серпня. Якщо таким маком обсипати дім, то можна бути спокійним – це захистить від усіляких відьомських хитрих підступів. Люди вірили, якщо нема довго дощу, то треба взяти освяченого на Маковія маку, піти десь у поле до кринички і посипати – то буде дрібний дощ. А як сипнути в криницю разом жменю – то буде злива. Вважають, що мак завжди щедро росте на полях битв. Народ стверджує: “ Це не квіти, це кров загиблих, котра піднімається до нас із землі і, перетворившись на криваві квіти маку, просить нас молитися за упокій їхніх грішних душ”. Звідси, мабуть, походить спосіб залякування дітей: не ходити на макові поля, оскільки ці квіти висмоктують кров.

ВАСИЛЬКИ або ВОЛОШКИ - символ ніжної і тонкої душевної краси, праведності і святості, душевної чистоти, скромності і привітності. Назва квітки, каже легенда, походить від імені хлопчика Василька, якого русалки на Зелені свята заманили в поле і залоскотали - і він перетворився у квітку, названу його іменем.Вважається, що васильки мають значну магічну силу як оберіг від злих духів, лихої долі та всіляких напастей - витівок лукавого. Тому їх навіть вирощують при садибах, освячують на Маковея та Великого Спаса. Вінки з васильків, сплетені на Зелені свята, протягом року зберігають в домівці. Особливу силу мають васильки для молодих: пучком васильків кроплять наречених на весіллі; настоєм з васильків окроплюють галявини, де гуляють хлопці та дівчата Купальської ночі; таким же настоєм дівчата вмиваються - і їх краса стає недоступною злим чарам.В окремих регіонах України васильки називають волошками, що зовсім не змінює символіки цієї квітки.

Чорнобривці – з давніх-давен прикрашали сільські подвір’я і так органічно ввійшли в сільський колорит, що їх стали вважати символом України. Вони згадані в ряді художніх творів, народних і сучасних піснях, казках, бувальщинах та вишиванках. На сьогоднішній день вони є головною прикрасою не лише сільської місцевості, але й міської, тому що дають яскраві, соковиті кольори протягом літа і осені.

РОМАШКА - символ традиційного душевного, інтимного вибору за принципом «любить - не любить». І цьому вибору довіряється вже яке покоління закоханих!Ромашці довіряють, як довіряють Сонцю. Бо в неї є дуже важливий сонячний елемент - золота серцевина...Ще її називають рум'янком або рум'янцем. Вже наші предки використовували її в лікувальних та профілактичних цілях - при малярії та жовтянці; у вигляді купелі (при купанні немовляти), як засіб для покращення зору та слуху, і навіть як оберіг проти чарів.

Соняшник - символ Сонця, праці й достатку, сили і добробуту. Він - чи не найсильніший серед квітів, що знайшов своє місце під Сонцем, бо постійно орієнтується на небесне Світило - повертає за ним свою схожу на Сонце голову. Тож Сонце його не засліплює, а це означає, що він не боїться осліпнути від успіхів чи досягнень. Соняшник символізує Батьківщину: як соняшник повертає за Сонцем свою голову, так і людина думкою, словом і ділом звернена до своєї Вітчизни. Як Сонце для соняшника - єдиний і незамінний орієнтир, так і для людини Батьківщина - єдина і найвища цінність.

Улюбленим птахом є лелека. Його назвали на честь божества добра і кохання - Леля. Ну, а як відомо - від кохання народжуються діти. От і приносить їх у наші домівки лелека. Говорили колись, що Лель живе у душі доброї людини, а лелека мостить гніздо на подвір'ї добрих людей.Лелека є символом птаха, що за старовинними переказами в давній Україні-Русі символізувала Матір Славу - жіночий образ Святого Духа - покровительки України-РусіДо речі, символом Олімпійської збірної України теж є лелека.

ЗОЗУЛЯ - символ суму і вдівства, весни і, водночас, нещастя, туги за минулим і страждань нерозважливої матері. Вона має віщий дар – «кукує» людині літа, щасливе або нещасливе заміжжя. Може бути передвісником доброго чи поганого врожаю: коли закує на голе дерево - бути голодному літу, а якщо дерево вже розпуститься - то чекай доброго врожаю.Перекази вважають її перевернутою на птаху вдовою, через що вона і гнізда собі не в'є - бо ні з ким в цьому гнізді сім'ю заводити. Сказано, вдова... А вдова вона, нібито, злочинна: вбила свого чоловіка, а тому не може знайти пари, поневіряється одна.«Кує» зозуля тільки навесні - від Благовіщення до Івана Купала - а як виб'ється ячмінний колос, перестає...Вперше почувши зозулю навесні, треба мати в кишені гроші, то будеш при грошах цілий рік. Вона першою вилітає у вирій і останньою звідти повертається, а це означає, що ключі від цього райського острова - у неї...

Розповідали старі люди, що колись давно ця гарна пташка не жила на наших землях. Гніздилася в далеких краях і не знала дороги на Україну. Але що були солов'ї дуже співучі, то літали по всьому світу і збирали пісні всіх народів для індійського царя.Залетів один соловейко на Україну і сів спочити у якомусь селі. Всі люди і той час були в полі і село було німе.– Що то за люди тут живуть? - подумав соловей. - Ні тобі пісні, ані музики не чути. Але зайшло сонечко, і люди гуртом повертали додому. То тут, то там чулися пісні.Але пісні були сумними. Тяжка праця за день забрала багато сил. Тут соловей заспівав і звеселив їх. Забули люди про втому і так заспівали своєму заморському гостю, що він і не повірив. З усіх земель злетілися солов'ї до царського саду, співаючи йому принесені ними пісні. Але все те було вже знайоме цареві, і він сердився. Аж ось під вікнами заспівав соловей з України, і цар втратив спокій. Таких пісень він ще не чув - і велів тому солов'ю співати день і ніч ...Зачудовані солов'ї навесні гуртом полетіли на Україну, щоб слухати наші пісні, перекладати їх на пташину мову і нести в далеку Індію. Саме у нас вони висиджують пташенят, щоб від самого народження вони чули найкращі у світі пісні.

Український народ дуже співучий. Давня легенда розповідає про пташку, пісні якої стали перекладом на пташину мову пісень нашої Батьківщини. Ця пташка - соловей.

Символом матері є ластівка. Народознавець Г. Маковей пише, що на Петра і Павла вшановували найстарішого члена роду. Родина дарувала йому дубовий вінок як символ довголіття. А на другу Пречисту вітали матір. До християнства 22 вересня святкували свято Рожаниці - покровительки матері - породілі. В цей день діти ліпили з глини ластівку і дарували матері. Мати зберігала її протягом року до наступного свята. Якщо мама помирала, то діти клали ластівочку їй у домовину, а на воротях ставили перевернуті граблі зверху прикріпляли ластівку. Так вони стояли 40 днів і всі, хто йшов мимо двору знали, що померла та, на якій трималася вся родина. З ластівкоюпов'язано багато прикмет, повір’їв.

Та земля мила, де мати родила! Дякую за увагу!