Колись, дуже-дуже давно, роздавав Господь землі державам. Отримавши що хотіли, вони розходилися господарювати на своїх землях. Але до загальної черги не встигла держава Україна. Важко працювала, втомилася і, втомлена, ледве прийшла до Бога. Стала осторонь і не сміє очей підняти. Господь побачив заквітчану красуню, покликав до Себе і запитав: – Ти спізнилася, Україно, поглянь – усі розійшлися зі своїми землями. Де ти була? – Працювала, - опустила очі, з яких рясно посипалися сльози-перли, – прости мені, Господи, піду я… Поглянув Господь на дівчину-Україну, на її спрацьовані руки, на її втомлене, але таке гарне обличчя і відповів: – Знаю тебе, Україно. Знаю серце твоє вразливе та ніжне, знаю душу твою співучу і просту. Знаю, як плачеш і радієш. Як працюєш важко. Як співаєш щиро. Знаю, як любиш простір і небо, волю і життя. Знаю, бо Сам створив тебе такою. Не йди, зачекай… А Україна йому відповідає: – Якщо немає в Тебе, Господи, землі для мене, піду я. Не забирай ні в кого, щоб мені дати. Мені чужого не потрібно… Господь погладив схилену голову заплаканої дівчини-України і відповів: – Не журися, Україно. Посміхнися і радій. Тому що я не дам тобі сумувати! Є у Мене земля! Залишив  її Собі, щоб тішитися, але з радістю віддаю тобі! Пануй, господарюй, працюй і радій! Це земля, де перегукуються степи з небом, а зоряний простір вкриває собою тишу дерев, де гори шепочуться з ріками, а у небі співає жайворонок. І сонце там особливе, і люди надзвичайні. Твої люди, Україно! Живи і радій! А Я з цього часу буду з тобою назавжди. Бо ти та земля, той край, що в Моєму серці… 

Озеро СИНЕВИР. Карпати.

Ця історія сталася дуже давно, коли непрохідні карпатські ліси, швидкі ріки та високі гори належали одному багатому графу. Була у графа донька – красуня Синь. Струнка і гарна, обличчям біла, а очі сині, як небо. Багато хлопців залицялися до неї, але Синь віддала своє серце молодому та красивому парубку Виру – простому, бідному пастуху. Знаючи як розлютиться її батько, Синь стала зустрічатися зі своїм коханим таємно. Не було щасливіших закоханих на світі, ніж Синь і Вир.    Невдовзі про все стало відомо графу. Розгнівався він, місця собі не знайде: «Як простий пастух наважився претендувати на руку моєї дочки! За таку зухвалість він повинен поплатитися життям!». І наказав граф убити пастуха. Вистежили графські слуги Вира, коли він чекав на Синь, і скинули на нього зверху величезний камінь, який став його могилою. А коли дівчина побачила кам'яну брилу з понівеченим тілом свого коханого Вира під нею, обняла вона кам'яну могилу і гірко заплакала. Вона плакала так довго, що незабаром на тому місці утворилося велике озеро з кришталево чистою водою і поглинуло Синь. Люди назвали це озеро Синевир – на згадку про велику любов двох сердець, які лише у смерті змогли бути разом.

КОЯСЬКЕ озеро. Крим.

Від Чорного моря Кояське озеро відділене лише вузьким піщаним насипом. Це солене озеро, яке населяє водорість, яка у своєму складі містить червоний пігмент. Він й надає воді рожево-червонуватого кольору.

Тунель кохання. Рівне.Ще нещодавно по цій залізничній колії їздили потяги, але після того, як працівники залізниці перестали користуватися колією і підрізати гілки дерев, вона дуже густо заросла рослинністю. Гілки переплелися, утворивши стіни та стелю, мальовничо і охайно сформувавшись у справжній тунель.

Джуринський водоспад. Тернопільщина.

Він вважається найвищим водоспадом України, його висота – аж 16 м.

Заліщики. Буковина.Невеличке містечко, яке з трьох сторін омивають води річки Дністер.

В  самому  центрі  УкраїниЄ  місто  сонця,  місто-сад.Тут  батьківщина,  тут  родина,Це  місто - наш Кіровоград.

Річка ЯТРАНЬ. Кіровоградська область.

У сиву давнину народ Уманщини потерпав від спеки. Не було урожаю, все посохло, тому що не було дощів. Людям загрожувала смерть від голоду і спраги. Боролися за життя наші предки, як могли: копали криниці, але вода пішла далеко під землю. Спробували в іншому місці, але на шляху траплялося лише каміння. Люди втратили надію на порятунок. В одному селі жила молода, казкової вроди дівчина Ятрань. Висока, струнка, як молода берізка, золотиста коса, як промінчики весняного сонечка, очі такі блакитні, як небо в погожу днину. А душа! Душа в неї була чиста, як прозорий струмочок, серденько було чуйне до чужого горя. Ятрань розуміла, що її село загине без води, вона відійшла від громади і пішла за село. Дівчина впала навколішки і почала благати: «Господи! Не дай загинути цим людям. Забери життя в мене – хай вони врятуються!» З очей красуні полилися сльози: кап-кап, кап-кап... Раптом хтось з людей закричав: «Диво!» Так, це було диво: за селом з'явилась широка, повноводна річка. Вода була чиста, як в прозорому струмочку і мала відтінок блакитного неба в погожу днину... Їх радості не було меж. Аж пізно ввечері згадали про дівчину-красуню. Шукали її всім селом, але знайшли тільки стрічку з її коси. І зрозуміли люди, що ріка і є їхня красуня, яка пожертвувала собою заради них, по краплині сліз вилившись у річку.

У чорному-пречорному лісі є чорне-пречорне болото. Посеред чорного-пречорного болота є чорне-пречорне озеро. У чорному-пречорному озері живе чорна-пречорна риба… Гадаєте, я вас залякую? Та ні! Розповідаю, все як є.

Чорний лісЧорний ліс

Посеред степів Кіровоградської області й справді росте густий ліс, який зветься Чорним. І Чорне болото у ньому справжнє. А якщо забрести у глиб болота, то й до озера можна дістатися. Чорне озеро дуже незвичне. Кажуть, воно бездонне. Бо ще ніхто не зміг дістатися до його дна. Навіть водолази. Та ніхто у ньому й не купається, бо водичка вельми холодна і не прогрівається навіть у спеку. Озером мандрують плавучі острови – плавні. На тих островах замешкали верби, очерети й навіть росички. Оті рослинки, що харчуються комахами.

Вченим є чого дивуватися з Чорного озера. На його берегах ростуть гігантські папороті та мохи епохи динозаврів.

Сиві легенди розповідають про одного Хана, який тікав від козаків через Чорний ліс. Віз Хан награбовані скарби. Козаки вже ось-ось наздоженуть його. І вирішив Хан сховати вкрадене в озері. Вкинув усі коштовності у воду і наказав рибі Карасю стерегти їх. Того разу вдалося таки Хану втекти. А через деякий час він повернувся на Чорне озеро, щоб забрати свій скарб. Та старий Карась відмовився вказати місце схованки. Розсердився Хан і мовив: “Житимеш віднині сам у цьому чорному озері. І ти, і діти твої, і діти твоїх дітей ніколи не зможуть звідси вибратися”. Так і є. водиться в озері один-єдиний вид риби – чорний або земляний карась. Він не може прижитися у жодній іншій водоймі. Тай до нього нікого підселити не можуть. Інші риби не виживають у Чорному озері. Але подейкують, що тому, хто зможе упіймати чорного карася, відкриється таємниця Ханових скарбів.

Медіа – подорож “Найцікавіші місця України” підготовлена в

рамках соціально-патріотичного проекту «Моя Україна – єдина родина».

Автор ідеї та виконавець: Хомич Юлія Валеріївна бібліотекар ІІ категорії

Відділу дитячого та сімейного читання Кіровоградської

обласної бібліотеки для дітей ім. Т. Г. Шевченка

Кіровоград, 2016 р.