Мекердичан Тетяна

гр. 7.33313

ЛЮБОВ ЯК МЕНТАЛЬНА КОНСТАНТА УКРАIНЦIВ

Любов у першу чергу - це піклування. Спитайте будь-яку лю-дину, що вона любить, найчастіше почуєте такі відповіді: сім’ю,веселощі, смачно попоїсти, рідне місто. Я теж люблю своє ріднемісто. Але останнім часом, прогулюючись містом , думаєш, щоця любов більше нагадує дорогі подарунки без душі. Тож чи лю-бимо ми насправді?

Я люблю своє місто кажуть одні, а в голові лине – скоріше бпоїхати в столицю, чи зовсім за кордон. Я не звинувачую за такідумки, кожна людина заслуговує бути щасливою.

Рідне – це те, що гріє твою душу, із чим пов’язані теплі спогади.Це перша гойдалка, що здіймала, як здавалось тоді, до небес,це пісочниця біля дому, це радісний похід у парк родиною, деможна бігати та ненароком падати в м’якеньке листя. Я цепам’ятаю, але іноді хочеться вернутися туди насправді. Табачиш таку картину: гойдалки заржавіли, чи їх зовсім немає, пі-сочниці – це тільки легенди з минулого, а в парках купа сміттядивиться звідусіль непривітним поглядом, ніби кажучи: це моємісце.

Відгадайте загадку: Це місто-сад, місто фонтанів, там не видно тротуарів, їх приховують в тіні безліч величних каштанів, Дніпро річка несе воду і затоплює пороги, Брянчить козацькеє оружжяВ славетнім місті …

Так, це про Запоріжжя, але десь із півстоліття тому... Не багато з сучасних мешканців міста зрозумів чому місто-

сад, наприклад. Ми втрачаємо фрагменти соціальної пам’яті -унікальні знання про історію, архітектуру, місця, де ранішежили, раділи наші батьки. А чи знатимуть про дорогі нашомусерцю місця? Що дізнаються археологи про наш час?

Архітектура — це одночасно наука і мистецтво проекту-вання будівель, а також власне система будівель та споруд,які формують просторове середовище для життя і діяльностілюдей відповідно до законів краси.

За архітектурними спорудами, місцями на карті міста ми ді-знаємося про події, людей, про життя та смерть. Про героїв,вчинки, які будують наші ідеали, формують з нас особистість.Сьогодні до нас завітає привид Минулого та покаже місця накарті Запоріжжя, які вже не пам’ятають слова ЛЮБОВ або по-ступово її втрачають. А допоможе йому привид Теперішнього.

Ці фотокартки – це ниніш-

ній проспект Металургів. Та

надзвичайний туалет, що

був спроектований архітек-

тором, що був відомим у

всьому світі - Г. М. Орловим.

Таку красу навіть німецькі

окупанти не змогли зруйну-

вати. Але...

Тепер тут стоїть Стела із заржавілими прикладами продукції

наших заводів, за якою теж ніхто не стежить, але мешканці, які

пам’ятають “часи туалету”, трохи сумують за ним та назива-

ють це місце “Памятник погибшему туалету”

Запоріжжя - це місто, в якому було багато кінотеатрів,

в якому знімали кіно. Запоріжці дихали культурою.

Кінотеатр «Комсомолець» на сучасній вул.

Анголенко.

І тепер...

Згадую парк, де горить Вічний вогонь. Але не можу згадати в

ньому хоч одну незламану лавочку чи не погнутий смітник.

Там покояться герої. Правду співав Сашко Положинський: «Я

не хочу бути героєм України, не цінує героїв моя країна».

Та якщо відійти від пам’ятки, а згадати історію: ця площа була

найголовнішою площею Олександрівська. Тут вперше був про-

кладений водопровід (1894), зіграний футбольний матч (1922 р.).

Саме тут раніше проходили ярмарки, а неподалеку розташо-

вана перша електростанція (1911 р). Та поглянувши зараз на цю

площу не скажеш, що вона має такі цікаві фрагменти історії.

Часто задаю знайомим таке питання: де в Запоріжжі парк

ім. Кірова? Та чую: - Та нема наче такого…

Парашутні вишки. Колись вони були мало не в кожному парку

будь-якого міста Радянського Союзу.

У 30-х роках в СРСР населення дуже активно захоплювалося

авіаційними видами спорту, став швидко розвиватися парашут-

ний спорт. У 1933 році керівництво його було передане Осовиа-

химу.

Навіть у невеликих районах області підприємства купляли пла-

нера для невеликих польотів. Інструктори, громадські діячі, на-

бувши необхідних навичок в аероклубі, навчали у себе усіх, хто

бажав зробити перші стрибки з парашутом. На додаток до тре-

нувальних польотів у багатьох містах встановлювалися пара-

шутні вишки.

1956 рік, Запоріжжя

Парк ім. Кірова

Приїжджаючи в інше місто, країну, завжди ідеш у стару ча-стину, музей, бо цікаво а чим жили люди. Туристам, що при-їжджають в Запоріжжя показують Хортицю, Дніпрогес, площуМаяковського, таке враження, Запоріжжя існує в минулому, нія-кого діалогу немає, сьогодні відомою може стати тільки Чер-вона річка, яка до речі зветься Суха Московка.

Це все, що про нас дізнаються діти, якщо ми і далі ТАК люби-тимемо своє місто.

Є ще й інша загадка, її загадало Теперішнє: серед бруду й без-доріжжя стоїть місто…

Давайте навчимось любити навіть мале, бо для когось йокрема лавка – це історія!

Є такі місця в Запоріжжі, які зробили прості мешканці, але по-бачивши їх, стає тепло та сонце починає світити і в наш бік.

Біля під’їзду люди змайстерили симпатичну огорожу.

А отут висить маленька годівничка

Любовь Хорошилова “Кошкин дом”.

В минулому - трансформаторна будка

А насправді так легко змінити життя - наприклад з душею по-

фарбувати старі будівлі. Ось декілька будівель, що зберіглися

ще з часів Олександрівська.

Особисто мені було приємно, коли я побачила, що після

того, як ми розфарбували сходи в Порту Леніна, вони стали ще

одним затишним місцем, де можна сфотографуватися.

Приємно також допомагати робити місто

кращим, тим що вмієш найкраще.