“ По всіх колючках життя він ступав рішуче й сміливо,без усякої скарги…”

С.В.Тобілевич

СЛУЖБА В УРЯДОВИХ УСТАНОВАХКоли Іванові було 14 років, батько влаштував його на посаду писаря у станового пристава у містечку Мала Виска. Пізніше Іван Тобілевич працював у Бобринці канцеляристом у міській управі, а потім у повітовому суді. У 1865 році, переїхавши до Єлисаветграда, був столоначальником повітової, а потім секретарем міської поліції та мав чин колезького секретаря.

.

І. КАРПЕНКО – КАРИЙ ТА М. САДОВСЬКИЙ.

Брати були наділені надзвичайним талантом і у скрутні часи завжди допомагали один одному.

УЧАСНИК АМАТОРСЬКОГО

ДРАМАТИЧНОГО

ТЕАТРУ. Змістом життя І. Тобілевича стає театральна та літературна діяльність. Щоб побувати на виставах у Єлисаведграді, він пішки ходив туди з Бобринця за 50 кілометрів. У Єлисаветграді був заснований театральний гурток . У його роботі активну участь брали М. Кропивницький та І. Тобілевич. Улюбленим твором артистів і глядачів була п'єса “ Назар Стодоля”

У КОЛІ ОДНОДУМЦІВ

І КАРПЕНКО – КАРИЙ –ДРАМАТУРГ.

Утворення в 1882 році першого професійного театру мало важливе значення для розвитку української культури. Новий театр вимагав нового репертуару. Велика заслуга у цьому належить Карпенку – Карому. Це він із завзяттям боровся за реалізм у драматургії.

ПІД НАГЛЯДОМ ПОЛІЦІЇ. На три роки вислано драматурга з України, взято під нагляд. Він поселився в Новочеркаську. Не цурався будь – якої роботи. При світлі каганця тут були написані безсмертні п'єси “Наймичка”, “Мартин Боруля”, “Підпанки”, “Бондарівна”, “Безталанна”

ТЕАТР – ПОВІТРЯ,ЖИТТЯ.

15 липня 1886 році в Ростові М. Садовський вперше поставив драму “Наймичка”. “На виставу приїхав крадькома з Новочеркаська сам Карпенко – Карий і, сидячи в залі плакав. “Наймичка” так захопила всіх: і слухачів, і акторів, що були такі сцени, де і публіка, і актори, і навіть суфлери плакали, захльобуючись сльозами.” .

ДРАМАТУРГ ІЗ СВІТОВИМ

ІМЕНЕМ.

П'єси за творами видатного українськогодраматурга ставляться на сценах усіх театрів України. За словами І. Франка “ він був одним із батьків новочасного українського театру, визначним артистом та при тім великим драматургом, якому рівного не має наша література.

ХУТІР НАДІЯ Навесні 1880 року Івана Карповича спіткало горе : померла Надія Карлівна. Померла ще зовсім молодою,залишивши чоловікові чотирьох дітей. На спомин про кохану дружину Карпенко – Карий і назвав цей хутір її ім'ям.

БАТЬКІВСЬКА ХАТА.

Це перша будівля на хуторі, вік якої сягає за сто років, що тут жив батько драматурга, що ця хатина була притулком у роки після новочеркаського заслання й для самого Івана Карповича та його сім ї, аж поки не звели новий будинок. Тут Карпенко - Карий написав одну з кращих своїх комедій ”Сто тисяч”

СОФІЯ ВІТАЛІЇВНА ДИТКІВСЬКА – ДРУЖИНА, ТОВАРИШ, КОЛЕГА

Всі тяготи вигнанця взялася поділити з ним молода хористка трупи М. П. Старицького Софія Дитківська. Вона потяглася до Івана Карповича всім серцем,викликаючи і його щирі почуття. Софія Віталіївна сталадружиною драматурга,його вірним другом до останніх днів життя. .

ЗАВЖДИ У ТВОРЧОМУПОШУКУ.

Як згадує Назар Тобілевич, батько працював над своїми творами здебільшого в ночі і дуже рідко – вдень. Життя на хуторі Надії давало драматургові надзвичайно багатий матеріал для літературної праці. Найрізноманітніші типи і характери проходили перед очима

ОДНА ІЗ П'ЄС ДРАМАТУРГА.

Свої погляди на завдання драматургії й театруІ. Карпенко – Карий виклав у відомій пʹєсі “ Житейське море”

ЗА РОДИННИМ СТОЛОМ.За різьбленим деревʹяним столом любила збиратись родина Тобілевичів. Незмінним атрибутом зустрічей був запашний чай із тульського самовару.

КАБІНЕТ ВИДАТНОГО

ДРАМАТУРГА

Ми зайшли у кімнату драматурга. Між невеличкими віконцями – простий двотумбовий стіл з шухлядами, вкритий зеленим сукном, за яким стоїть деревʹяне різьблене крісло з шкіряним сидінням та спинкою. За цим столом писав Іван Карпович свої твори. На столі – відлита з бронзи чорнильниця, поряд – орнаментована срібна ручка. .

КІМНАТА РОДИНИ.

Під стіною – скриня, в якій драматург перевозив під час гастролей свої костюми. Ліжка. Дружина колекціонувала кращі зразки народних художніх вишивок і ткацтва. Тим – то кімната прикрашена килимами та доріжками з народними орнаментами.

МУЗИКА ЛУНАЛА ЗАВЖДИ.

Зберігся також рояль та інші меморіальні речі, які допомагають відтворити обстановку, в якій жив і творив драматург.

НЕЗАБАРОМ У КІМНАТІ ЛУНАТИМЕ ШЕВЧЕНКОВЕ СЛОВОУ кімнаті розташовані реліквії, які передали до музею дочка драматурга Марія, її чоловік Андрій Кресан та онук Андрій Тобілевич. У родині любили і шанували слово Кобзаря.