1 0 ?S&.:r..:і...».шк8дцдааінд___ І И № 5 (81) березень �007 р.

СучаСний урок

внесок Українських Учених У розвиток космонавт ики. екоЛог ічн і аспекти розвиткУ к о с м о н а в т и к и Урок-семінар у 9 класі методичні рекомендації

На початку вивчення теми «Закон збереження імпульсу» необхідно повідомити, що буде урок-семінар. Оголосити питания, а краще вивісити їх у кабінеті фізики і підібрати літературу. За тиждень до уроку перевірити зібраний уч-нями матеріал, провести консультацію й у разі потреби доповнити, перерозподілити реферати між учнями.

цілі: навчальна: ознайомити учнів з життям і діяльністю ук-раїнських вчених, їх основними ідеями щодо використан-ня ракет в освоєнні космосу; показати екологічні аспекти астронавтики й використання штучних супутників Зем-лі для розв’язання природоохоронних проблем; виховна: виховувати в учнів почуття патріотизму, гор-дості за зроблений українськими вченими внесок в освоения космосу; збагачувати знания про еколо-гічні умови життя; формувати вміння захистити при­роду від руйнування; сприяти розвитку впевненості у можливості оптимізації взаємовідносин між приро­дою і суспільством.

обладнання: таблиці, портрети, реферати, дидактичний матеріал, плакати, гасла.

тип уроку: урок-семінар. план уроку I. Актуалізація опорних знань. П. Вивчення нового матеріалу.

1. Хто на Україні був першим творцем ракети? 2. Хто першим склав проект повітряплавального при-

ладу? 3. А хто був автором фундаментальних наукових ре-

зультатів?

4. Хто такий Юрій Кондратюк? 5. Хто є «батьком» ракетоносія «Протон»?

6. Під чиїм керівництвом був запущений перший в іс-торії людства штучний супутник Землі?

7. Кого було названо ученим космічної ери?

8. Екологічні аспекти розвитку космонавтики. 9. Освоения космосу (стислі повідомлення про кос-

монавтів).

Людство не залишиться вічно на Землі, але в гонитві за світлом і простором спочатку не-сміливо проникне за межі атмосферы, а потім за-

воюе собі весь навколосонячний простір.

Ми народжені, щоб казку зробити буттям. К. Е. Ціолковський

Хід ур оку і. Актуалізація опорних знань

Уч и т е л ь. Ми закінчили вивчати розділ «Закон збере­ження імпульсу». 1. Що таке імпульс? (Величину, що дорівнюе добутку маси

тіла на його швидкість, називають імпульсом тіла (або кількістю руху).)

2. Як читається закон збереження імпульсу? (Вектор -на сума імпульсів тіл, які утворюють замкнену (ізольо-вану) систему, залишаеться сталою під час будь-яких взаемодій тіл ціеї системи між собою.)

3. А де застосовується закон збереження імпульсу? (Наприклад:

1) Під час руху теплохода імпульс води, що відки-дається гвинтом, дорівнює імпульсу теплохода.

2) У молотильному барабані силу удару і швидкість подавання хлібної маси в нього можна визначити на основі закону збереження імпульсу.

3) В авіації, навігації, космонавтиці, у військовій справі.)

4. Дію закону збереження імпульсу можна показати на прикладі реактивного руху. А що ж ми називаємо реактивним рухом? (Під реактивним рухом розуміють pyx ты, який виникае під час відокремлення від тіла час­тики його маси з певною швидкістю відносно тіла.)

6. Кому властивий реактивний рух в природі? (Меду­зам, кальмарам, восьминогам, насінню «скаженого огірка»)

7. Які реактивні двигуни ви знаете? (РДТП — реактив­ний двигун на твердому паливі; РРД — рідинно-ракет-ний двигун; турбореактивный двигун; прямоточный повШряно-реактывный двыгун; ядерный реактывный двигун (термічний, термоядерний, ізотопний); геліо-термічні; електричні ракетні (термічні, електроста-

№ 5 (81) березень �007 р. *$$. «.■ш.д.уд.райи. |ДЩ|

СучаСний урок

тичні або іонні, магнітогідродинамічні); фотонні, ра- тю. Рано почав помічати несправедливість: одні багаті, кетні та ін.) інші — бідні.

8. Кому слід завдячувати досягнення такої техніки? (Уче- Коли Кибальчич підріс, його відправили до Новгород-ним, фізикам, конструкторам і винахідникам всього сві- Сіверської духовної семінарії. Дітей священиків туди ту) приймали з радістю.

II. Вивчення нового матеріалу Батьки сподівалися, що хлопчик піде батьківським шля­хом — вивчиться і буде служити Богу. Суворо жилося

Учитель. Отже, сьогодні ми познайомимося з робота- за монастирськими стінами. Коли М. Кибальчичу випов-ми наших вітчизняних, українських учених, які зро- нилося 18 років, він залишив семінарію і поїхав до Пе-били величезний внесок у розвиток авіації й космо- тербургу, там він вступив на перший курс Інженерного навтики. 3 давніх-давен людина мріяла про зорі, про інституту Він вчився успішно, але, не закінчивши кур-політ до інших планет, складала легенди про килими- су, перевівся до Медико-хірургічної академії. I все ж не літаки і т. ін. став Кибальчич ні священиком, ні інженером, ні ліка-

Наш співвітчизник К. Е. Ціолковський в одній зі своїх праць написав: «Ми народжені, щоб казку зробити бут-тям». А хто ж на Україні був першим творцем ракети?

рем,— він став революціонером. Це закінчилося тим, що його заарештували. Заарештували на один місяць, а провів у тюрмі два роки. Незабаром М. Кибальчич став членом революційної організації «Народна воля». Про-

1 - й у ч е н ь. реферат на тему «олександр засядько». жив він всього 27 років.

У родині козака, який був славетним запорізьким гарма- Це його бомбою, виготовленою ним на конспіративній шем, Дмитра Засядька в 1770 році народився син Олек- квартирі за власною технологією, убито царя Олексан-сандр. Не було вже тоді Січі Запорізької. І з часом він був дра ІІ 1.03.1881 року. Експерти на суді не змогли при-забраний до московської армії, де став офіцером. ховати свого захоплення талантом Кибальчича. Вияв-

ляється, що бомби, виготовлені ним, ніколи ще ніхто Незлюбивши бездушної муштри, Олександр Засядь-

не бачив і не читав про них у науковій літературі — ко повернувся на свій хутір на Полтавщині. З’явилася це щось нове. А Кибальчич тим часом у камері смерт-в нього думка — створити таку ракету (італійське сло­ ника використовує кожну годину, кожну хвилину, щоб во «ракета» означає «труба»), яка б летіла у повітрі. І хоч завершити проект апарата, на якому людина сягне зірок. ближні звали його «мрійником», він креслив і метику- Принципово нову для свого часу ідею стосовно запус-вав. Наперекір бажанням родичів, продав хутір і збуду- ку ракет талановитий український винахідник Мико-вав кузню, накупив пороху, різних залізних матеріалів.

ла Іванович Кибальчич виклав у «Проекті повітропла-За два роки, не звертаючи уваги на глузування «всезна-

вального апарата». ючих», створив дивовижні апарати, яки літали над пол-тавськими луками, описуючи вогняні дуги. Попи і жан- У журналах «Былое» (№ 4, 5 за 1918 рік) опубліковано дарми, переслідуючи Олександра Засядька, говорили: трактат сина України, який, перебуваючи у в’язниці, «Засядько замислив спалити губернію». за кілька днів до смерті, писав: «Я вірю в здійсненність

моєї ідеї, і ця віра підтримує мене в моєму жахливому Щоб перевірити, наскільки ці попередження небезпечні, становищі. Якщо ж моя ідея після старанного обгово-на хутір Полтавщини приїхали з Петербурга. Оглянувши рення всіма спеціалістами буде визнана здійсненною, «чудо-труби», дали наказ: винахід «прийняти на озброєн- то я буду щасливий тим, що зроблю величезну послугу ня армії». Згодом, 16 вересня 1828 року вперше в історії батьківщині й людству».

полетіли Засядькові ракети на турецьку фортецю Вар­на. Турецькі історики твердять, що то був жах: вогняні В останні дні свого славного життя Кибальчич мріяв струмені долітали до неприступних веж Варни, засліпи- дати людству проект корабля, на якому можна було б ся-ли турків, заіскрилися палаючими стовпами. Оборонці гати зірок. У страшній камері смертника він бачив зорі. Варни затуляли вуха, не витримуючи нестерпного свисту «Я спокійно зустріну смерть, знаючи, що моя ідея не за-нової зброї і страшних вибухів. Турецька армія викину- гине разом зі мною, а існуватиме серед людства, для яко-ла білі полотнища. Несподівано для політиків західного го я готовий пожертвувати своїм життям». світу Московія здобула перемогу. Засядькові груди обві- Микола Кибальчич не просив помилування. Коли за два шали хрестами, діамантовими зірками, орденами, дали тижні перед стратою до тюремної камери ввійшов ад-йому генеральські еполети. Він став головнокомандую- вокат і почав благати смертника написати касацію ца-чим ракетними частинами московської армії. реві, Кибальчич, не слухаючи свого оборонця, врочисто Уч и т е л ь. Хто перший склав проект повітряплаваль- передав йому проект, де з граничною ясністю і просто-ного приладу? тою були викладені принципи реактивної тяги польоту

на ракеті. У цьому проекті розв’язано ряд нових важли-2 - й у ч е н ь. реферат на тему «микола кибальчич». вих питань: програмний режим горіння, використання

У селі Коропі в 1853 році в сім’ї священика народив- багатокамерних апаратів, керування польотом внаслі-ся Микола Кибальчич. Він рано пізнав тяжку працю, док зміни кута нахилу двигуна. Експерти математично ходив за кіньми. Підростав хлопчик, як усі інші, і ні- довели, що описаний у проекті апарат міг би тримати-чим не відрізнявся, тільки пам’ять в нього була чудова. ся в повітрі. Вони відзначили, що Кибальчич першим До різної роботи М. Кибальчич придивлявся з цікавіс- висловив ідею про застосування реактивних двигунів

ИКА ІЯШІ № 5 (81) березень �007 р.

у повітроплаванні. Але цієї оцінки проекту Кибальчич так і не дочекався. Уч и т е л ь. А хто був автором фундаментальних науко-вих результатів з теорії руху ракет?

3 - й у ч е н ь. реферат на тему «к. е . ціолковський». (Де-монструється його портрет.)

Автором фундаментальних наукових результатів з тео-рії руху ракет є Ціолковський Костянтин Едуардович (17.09.1857 — 19.09.1935 рр.) — видатний учений і ви-нахідник, автор багатьох важливих відкриттів в аероди-наміці, ракетній техніці й теорії міжпланетних сполучень, основоположник космонавтики. Народився в с. Іжевсь-кому Рязанської губернії, після перенесеної в дитинстві тяжкої хвороби майже повністю втратив слух. Навчався самостійно, в 1879 році у Москві екстерном склав екза-мени на звання вчителя і з 1860 року працював учителем арифметики, геометрії, фізики в Боровському повітово-му училищі Калузької губернії.

К. Е. Ціолкоський побудував першу в Росії аеродинаміч-ну трубу (1897 р.), на якій здійснив ряд важливих дослі-джень з конструювання нових видів аеропланів.

У 1929 р. Ціолковський розробив досить плідну теорію руху складених ракет або ракетних поїздів двох типів: 3 послідовним та паралельним з’єднанням ракет. К. Е. Ціолковський першим розв’язав задачу про рух ра­кет у полі тяжіння і підрахував запаси палива, необхідні для подолання сили тяжіння Землі. Він є основополож­ником теорії міжпланетних сполучень, перший вивчив питання про ракету — штучний супутник Землі — й ви-словив ідею про створення позаземних станцій як про-міжних баз для міжпланетних сполучень; детально роз-глянув умови життя і роботи на штучних супутниках Землі та міжпланетних станціях. Його дослідження з ракетної техніки і теорії міжпланетних сполучень стали основою для створення сучасних реактивних апаратів, ракетно-космічної техніки.

Учи т е л ь . Незалежно від К. Е. Ціолковського Юрій Кон­дратюк (Шаргей Олександр Гнатович) розробив основ-ні проблеми космонавтики, космічних польотів і конс-труювання міжпланетних кораблів.

4 - й у ч е н ь. реферат на тему «Юрій кондратюк».

Широка громадськість не знайома з багатьма видатни-ми людьми України, які жили і працювали уже в наш час і зробили вагомий внесок в освоєння космічного просто­ру. Прикладом може бути життя Ю. Кондратюка. Наро-дився Ю. В. Кондратюк 9 червня 1897 року. Справжнє ім’я — Шаргей Олександр Гнатович. Заміна прізви-ща Шаргей на Кондратюк у 1921 році була обумовлена прагненням уникнути переслідувань, пов’язаних з його службою у Білій Армії. Двадцять років він проживав під чужим ім’ям. Під чужим ім’ям він пішов у могилу, під чужим ім’ям увійшов у безсмертя.

Закінчивши з відзнакою Полтавську гімназію, він у 1916 році вступив до Петербурзького політехнічного інституту. Війна перериває його навчання в інституті. Його мобілізують в армію і зараховують у школу прапор-

СучаСний урок

щиків. Самотужки опанувавши вищу математику, фізику, механіку, він ще в училищі закінчує свій перший руко-пис про космічні польоти. Працюючи механіком спо-чатку у котельнях, а потім на зернових елеваторах, він продовжує розробляти космічну тематику. У 1925 році надсилає в Москву до «Головнауки» свій третій руко-пис «Про міжпланетні подорожі». Праця одержує висо-ку оцінку професора В. П. Ветчинкіна, учня М. Е. Жу-ковського, який у своєму відгуку в травні 1926 року пише: «...механік Ю. Кондратюк — великий талант, за-пхнутий у глухий куток, позбавлений можливості про-явити себе належним чином». У 1929 році Кондратюк видає власним коштом свою підсумкову працю «Заво-ювання міжпланетних просторів». Оцінити її достоїнс-тва світ ще не міг. Йшов 1930 рік. Щоб втілити проекти, тобто сконструювати реальні космічні ракетні і пілото-вані кораблі, слід було перейти працювати в групу вив-чення реактивного руху, якою керував С. П. Корольов. Але Ю. Кондратюк від запрошення працювати в групі Корольова відмовився.

У книзі «Завоювання міжпланетних просторів» він вивів основні рівняння польоту ракети, розглянув енергетич-но найвигідніші траєкторії космічних польотів, виклав теорію багатоступінчастих ракет. У книзі було розгля-нуто проблеми створення проміжних міжпланетних ра-кетних баз — супутників планет, повернення косміч-них кораблів на Землю та їх посадки з гальмуванням атмосферою, ідею використання гравітаційного поля небесних тіл.

Ідеї Кондратюка дістали схвалення К. Е. Ціолковського. В його працях питання ракетодинаміки, ракетобудуван-ня та інші, що пов’язані з освоєнням космічного просто­ру, знайшли нові розв’язання. Видатний учений загинув на фронті під час Великої Віт-чизняної війни. В станиці Криловській відкрито ме-моріальний комплекс на честь ученого.

Уч и т е л ь. А зараз пригадаємо батька ракети-носія «Протон», за допомогою якої були виведені в космос космічні кораблі «Союз», «Мир», «Прогрес», автома-тичні станції «Вега» для вивчення Венери і комети Гал-лея. Хто ж він?

5 - й у ч е н ь. реферат на тему «володимир миколайо-вич челомей». Багато на Україні не знає ім’я Володимира Миколай-овича Челомея (1914–1964). А втім, саме завдяки ць-ому вченому в історії космонавтики розпочався но-вий етап.

У 1937 році Володимир Челомей закінчує з відзнакою Київський інститут авіації. Наукою почав захоплюва-тися ще студентом. Щасливе поєднання обізнаності з чудовою винахідливістю інженера особливо яскра-во проявилося під час його роботи в галузі ракетної техніки. Працюючи від самого початку Великої Віт-чизняної війни в Центральному інституті авіацій-ного машинобудування, він втілює свою студентсь-ку мрію — створює новий тип двигуна, який здобув широке використання в крилатих ракетах та інших

1

№ 5 (81) березень �007 р. .гаи КАЦІ 9. школах >.краіви ЦЦЩЦщ

реактивних установках. Володимир Миколайович є автором нової ідеї розкриття крила ракет у повітрі, технічне вирішення якої визнане зараз у всьому світі. У 1959 році В. М. Челомея призначають генеральним конструктором у керованому ним конструкторсько-му бюро. Там за участю суміжних організацій і був створений ракета-носій «Протон», що знаменува-ло собою початок нового етапу в освоєнні космосу. Згодом були створені станції серії «Салют». Протя-гом ряду років В. Челомей викладав теорію коливань і механічних процесів, керував відповідною кафед­рою у Московському вищому технічному училищі ім. М. Е. Баумана, де проявив себе блискучим попу­ляризатором у науці.

Батьківщина високо оцінила працю В. М. Челомея. Він нагороджений п’ятьма орденами Леніна, двічі удостоє-ний звання Героя Соціалістичної праці, йому присудже-на Ленінська премія і тричі Державні СРСР, також золота медаль М. Е. Жуковського та медаль ім. О. М. Латунова Академії наук СРСР.

Уч и т е л ь. А під чиїм керівництвом був запущений пер­ший в історії людства штучний супутник Землі?

6 - й у ч е н ь . реферат на тему «сергій павлович к о -рольов». Звичайно, усім нам відоме ім’я академіка Сергія Пав­ловича Корольова (12.01.1907 — 14.1.1966), під керів-ництвом якого був запущений перший в історії людства штучний супутник Землі за допомогою ракети (4 жов-тня 1957 р).

Народився Сергій Павлович Корольов у Житомирі, у 1924 році закінчив першу Одеську будівельну проф­школу, два роки навчався на механічному факультеті Київського політехнічного інституту, пізніше перевів-ся на навчання в Московське вище технічне училище (МВТУ), яке закінчив у 1930 році. З цього часу по­чав працювати в Центральному аеродинамічному ін-ституті (ЦАДІ) на посаді старшого інженера, потім — керівника групи з вивчення реактивного руху. У цей час розробив ряд конструкцій оригінальних планерів. Особисті контакти з К. Е. Ціолковським, вивчення його праць у галузі аеродинаміки, ракетної техніки і теорії міжпланетних сполучень, спільна праця з од­ним із основоположників і винахідників у галузі ра-кетної техніки Ф. А. Цандером сприяли проведенню фундаментальних наукових досліджень С. П. Коро-льова у галузі ракетної техніки. У 1934 році була ви­дана його праця «Ракетний політ у стратосфері», яку К. Е. Ціолковський назвав розумною, змістовною, ко-рисною. Корольов розробив ряд проектів керованих ракет, ракетопланів, балістичних і геофізичних ракет, ракет-носіїв тощо.

Протягом багатьох років спрямував роботу провід-них науково-дослідних конструкторських колективів на розв’язання грандіозних комплексних задач у ракет-ній та космічній техніці. С. П. Корольов — найвидатніший конструктор ракет-но-космічних систем, які забезпечили дослідження

СучаСний урок

космічного простору, а саме: першого штучного супут-ника Землі, запущеного під його керівництвом, який поклав початок космічної ери; наступних супутників, що ознаменували початок нової епохи у вивченні фі-зичних властивостей космічного простору; перший політ до Місяця і фотографування його зворотного боку. Це космічний корабель «Восток», на якому 12 квіт-ня 1961 року Ю. О. Гагарін уперше здійснив сміливу мрію людства — політ за межі атмосфери; це косміч-ний корабель «Восход», на якому 18 березня 1965 року О. А. Леонов здійснив перший вихід людини у відкри-тий космічний простір.

Корольов заснував велику наукову школу. За наукові дослідження в 1967 році удостоєний Ленінської пре-мії, йому двічі присвоєно звання Героя Соціалістич-ної праці, нагороджено трьома орденами Леніна, ор­деном «Знак Пошани» і медалями. Був членом президії АН СРСР. Його ім’ям названо одне з великих утворень (таласоїду) на зворотному боці Місяця.

Уч и т е л ь. А кого було названо ученим космічної ери?

7 - й у ч е н ь. реферат на тему «михайло кузьмич ян­гель». Він здобув усі можливі наукові ступені й звання, мав найвищі державні нагороди, був лауреатом найпре-стижніших премій. І в той же час, як і годиться істин-ному інтеліґенту, залишався простою й скромною лю-диною.

Завдяки вражаючій цілеспрямованості й фантастичній наполегливості, надзвичайним здібностям і великому талантові він пройшов «від тернів до зірок», подолавши непростий шлях від берегів сибірського Іліму до космо­дрому Байконур. Він зробив неоціненний внесок у ство-рення ракетно-космічної техніки, в дослідження навко-лоземного простору.

Його ім’я — Михайло Кузьмич Янгель. Народився він 25 жовтня 1911 р. в Нижньоілімській Тушанській сло-боді серед непрохідної тайги в родині переселенця з Чер-нігівської губернії.

ЗАГУБЛЕНИИ НОМЕР Шановний передплатнику!

Якщо Ви не отримали один з номерів журналу, не втрачойте нодію. Зверніться до редакції обо до нашого представника у Вашій області, і ми вирішимо цю проблему.

Нагадуємо, що журнали ВидавничоГ групп «Основа» виходять 10, 20, 30 числа кожного місяця. Зроблені для Вас натхненною працею багатьох людей, вони мають знайти сваго адресата. ~ „ и о

ВТ й ° 0а»

Листи надсилайте за адресою: 61045, м, Харків, а/с. 11076, ВГ «Основа», з позначкою «Загублений номер» або повідомляйте за телефоном: (057) 717-99-30.

1

ИКА ІЯШІ № 5 (81) березень �007 р.

Своїм українським походженням учений дуже пишав-ся. Коли його запитували про значення прізвища Ян­гель, він переповідав те, що почув від свого діда: «Наше прізвище походить від слова янга — так зветься ківш, в якому козаки в походах варили юшку. Куховарів ко-заки називали янгалами, або янгелями. Наче й до ладу виходить: дід мій — нащадок запорозьких козаків, тому вповні може бути, що хтось із моїх пращурів варив ко-закам юшку».

Батько Михайла, Кузьма Лаврентійович, серед односель-ців користувався особливою повагою. Дітей виховував просто й по-селянськи мудро: змалечку любити працю й поважати старших. Незважаючи на постійні злидні, не-письменні батьки докладали зусиль, аби їхні діти навчи-лися грамоти й вийшли в люди. Шоста дитина в сім’ї, Михайло після сьомого класу всту­пив до ФЗУ при ткацькій фабриці, де незабаром став помічником майстра. Захоплювався спортом — бігом, лижами, шахами, футболом. Потім «захворів» авіацією й блискуче склав вступні іспити до Московського авіа-ційного інституту.

Уже студентом, поєднуючи навчання з роботою на авіа-заводі, Михайло Янгель бере участь у розробці проек­ту швидкісного літака. Працюючи над дипломним про­ектом «Висотний винищувач з герметичною кабіною», Янгель намагається спроектувати літак з максимальними швидкісними характеристиками. Завершивши навчання, молодий інженер залишається працювати в конструк-торському бюро, де проходить справжню школу інже-нерного мистецтва, розв’язуючи складні наукові завдан-ня, ознайомлюючись із досвідом роботи авіаційних фірм США. Ставши помічником головного конструктора, Ян­гель працює над створенням найсучаснішого як на той час винищувача та інших типів літаків, що пройшли вип-робування в роки Другої світової війни.

У 50-ті рр. особлива увага приділялася розвитку ракет-но-космічної техніки. До цієї справи був залучений і Ми-хайло Янгель. Уже через рік після приходу до конструк-торського бюро Сергія Корольова Янгеля призначають заступником головного конструктора, а ще через рік — директором науково-дослідного інституту.

Для створення першої радянської ракети, з якою пов’язува-ли мрії про вихід у космос, засновується конструкторське бюро, керівником якого стає Михайло Янгель. І ось із космодрому, стрімко набираючи швидкість, від-даляється у синяву неба космічна ракета. Це був справ-ді феноменальний успіх конструктора Янгеля та його сподвижників.

Розробляються нові зразки космічної техніки. Конструк-торське бюро зростає як фахово, так і чисельно, залиша-ючись, до речі, молодіжним: 54 відсотки його працівни-ків не перевищують віковий бар’єр тридцяти років і лише десяти відсоткам спеціалістів було за сорок.

Видатний учений і конструктор академік Михайло Ян­гель створив чудовий творчий колектив однодумців, ви-ховав плеяду видатних науковців, заснувавши власну конструкторську школу.

СучаСний урок

Створені під керівництвом Михайла Янгеля ракетно-кос-мічні системи відзначалися винятковою оригінальністю. Ракети-носії «Космос» та «Інтеркосмос», створені в КБ Янгеля понад тридцять п’ять років тому, використову-ються в інтернаціональній програмі дослідження космо­су й сьогодні. Різноманітні модифікації «Космосу» й «Ін-теркосмосу» демонструвалися в багатьох країнах світу: Канаді, Франції, Італії, Австрії, Японії. В останні роки життя Михайло Янгель, незважаючи на прогресуючу хво­робу,— він переніс п’ять інфарктів — працював з вели-чезним напруженням сил. Був щасливий з того, що ба-гато встиг зробити. Під час святкування свого 60-річчя Михайло Янгель раптово помер.

Своєю творчою працею він зробив неоціненний внесок у справу розвитку й удосконалення ракетно-космічної техніки й дослідження навколоземного космічного про­стору. Звертаючи погляд у Всесвіт, видатний науковець відійшов у безсмертя. Його ім’я по праву належить ук-раїнській науці.

Уч и т е л ь. А що нам відомо про історію космонавти­ки та її розвиток?

8 - й у ч е н ь. реферат на тему «історія космонавтики та її розвиток». У своїх мріях, втілених у казках, легендах, фантастич-них повістях, романах, людство вже давно прагнуло по-летіти в космос. Про це свідчать і багаточисленні вина-ходи минулого. Розповіді про політ у небо зустрічаються в давніх китайських та іранських легендах.

Теоретично обґрунтовані можливості польотів в космічний простір вперше було дано російським вченим К. Е. Ціол-ковським наприкінці ХІХ ст. У своїй праці «Вивчення сві-тового простору реактивними приборами» Ціолковський показував реальність технічного втілення космічних по-льотів і дав принципове рішення ряду основних проблем космосу. Крім праць Ціолковського, питанням космо­су були присвячені роботи І. В. Мещерського (з 1897 р.), Н . А. Риніна (1928–1932), Ю. В. Кондратюка (1919– 1929) та ін. За кордоном праці про космос були опубліко-вані Р. Ено-Пельтрі (Франція, 1913), Р. Годдардом (США, 1919), Г. Обертоном (Німеччина, 1923).

В 20-х роках XX ст. були засновані перші товариства кос­мосу: в СРСР (1924), Австралії (1926), Німеччині (1927), Великобританії і США (1930). Метою цих товариств було пропагування ідей космосу й практичне розв’язання проблем у цій галузі. В СРСР дослідження в галузі ра-кетної техніки почалися 1921 р. У той час була організо-вана Газодинамічна лабораторія, засновником якої був Н. І. Тихомиров. З 1928 р. під його керівництвом прово­дились літні випробовування ракет на бездимному по­роху. В 1929 р. В. П. Глушко почав розробку ракет з елек-тричними і рідинними реактивними двигунами.

Перші випробовування з електро-реактивними двигуна-ми були проведені в 1929 році, а з рідинними реактив-ними двигунами — 1931 р. У 1932 р. в Москві була створена дослідницька група з ви-вчення реактивного руху, яка здійснила під керівництвом С. П. Корольова в 1933 р. перші пуски радянських ракет

1

№ 5 (81) березень �007 р. .гаи КАЦІ 9. школах >.краіви ЦЦЩЦщ 15

конструкції М. К. Тихонравова і Ф. А. Цандера. У кін-ці 1933 р. був заснований Реактивний науково-дослід-ний інститут. Всі ці організації зробили вагомий внесок у розвиток радянського ракетобудування.

Початком космічної ери була дата запуску в СРСР пер-шого штучного супутника Землі — 4 жовтня 1957 року. Другою важливою датою космічної ери стало 12 квітня 1961 року — день першого космічного польоту Ю. О. Га -гаріна, що ознаменував початок епохи безпосередньо-го проникнення людини в космос. Третьою історичною подією космосу стала перша місячна експедиція за учас-тю Н. Армстронга, Е. Олдрина і М. Коллінза (США), яка тривала з 16 по 24 липня 1969 року.

Про масштаби роботи, які ведуться в космічній сфері, можна судити за кількістю запущених штучних супутни-ків Землі, Сонця, Місяця і Марса, число яких на 1 липня 1973 року становило 742 при вазі 2233 т або 4388 т разом з ракетоносіями. На 1 травня 1973 року космічні польоти здійснили 25 радянських космонавтів на 18 кораблях і ор-бітальних станціях «Салют», 38 американських космонав-тів на 27 орбітальних кораблях. Число штучних супутників Землі, виведених на орбіту іншими країнами: 7 — Фран-ція, 4 — Японія, 2 — Китай, 1 — Великобританія.

Засновником практичної космонавтики є С. П. Корольов. До 1957 року під його керівництвом був створений ракет-но-космічний комплекс, який дозволив запустити перший штучний супутник Землі, а потім було здійснено виведен-ня на навколоземну орбіту ряду автоматично керуючих космічних апаратів. Корольов керував розробкою авто-матичних міжпланетних станцій для дослідження Міся-ця, перших екземплярів космічних апаратів «Зонд» і «Ве­нера», космічного корабля «Восход». Не обмежуючи свою діяльність створенням ракетоносіїв і космічних апаратів, Корольов здійснив загальне технічне керівництво робота­ми щодо забезпечення перших космічних програм.

Важливий внесок у розвиток радянської ракето-косміч-ної техніки зробило також конструкторське бюро під керівництвом М. К. Янгеля, Г. Н. Бабакіна, А. М. Ісає-ва, С. А. Косберга та ін.

Сучасна теорія космічних польотів, заснована на небес-ній механіці й теорії управління рухом літаючих апаратів, називається аеродинамічною.

Створення ракето-космічних комплексів — складна на-уково-технічна проблема. Великі ракетоносії досягають стартової ваги до 3000 т і мають довжину більше 100 мет-рів. Для розміщення у них необхідних запасів пального (90 % повної маси) конструкція ракет повинна бути над-звичайно легкою, що досягається раціональними конс-труктивними рішеннями. В польоті, у міру розходу палива спорожнені частини баків стають зайвими, і їх подаль-ший розгін вимагає необґрунтованої витрати палива. У зв’язку з цим створюють багатоступінчасті конструк-ції носіїв (від 2 до 4 ступенів), тож ступені ракети послі-довно скидаються у міру спорожнення баків.

Готовність ракетоносія до запуску проводять на технічній позиції космодрому в монтажно-виробничому корпусі, після цього він транспортується на стартову площадку,

СучаСний урок

де встановлюється на пускову систему, проходить перед-стартове випробовування, заправку баків паливом, і здій-снюється його пуск. Закінченням виведення космічного апарату на орбіту рахується перевищення першої космічної швидкості (біля 7,91 км/с) для штучних супутників Землі і досягнення другої космічної швидкості (11,19 км/с) для апаратів, що літають на Місяць, Марс, Венеру, а для поль-оту на дальші планети або Сонце потрібно розвинути знач-но більшу швидкість. При цьому ракетоносій відділяється від космічного літального апарата, продовжуючи подаль-ший орбітальний політ, який проходить головним чином за інерцією згідно із законом небесної механіки.

9 - й у ч е н ь. реферат на тему «Юрій гагарін — перший космонавт». 12 квітня 1961 року планету облетіла новина: «Людина в космосі». Багатовікова мрія людей полетіти до зірок здійснилася. Сонячним ранком велика ракета вивела на орбіту космічний корабель «Восток» з першим кос­монавтом на Землі — громадянином Радянського Со­юзу Юрієм Гагаріним на борту. З орбіти він доповідав: «Політ відбувається нормально. Бачу горизонт Землі. Такий красивий ореол!» Голос його із космосу звучав спокійно, впевнено.

Дитинство Юрія Гагаріна проходило в селі Клушино на Смо-ленщині. Хлопчик був допитливим та спритним. Батько був майстром на всі руки. Так і син, дивлячись на майс-терність свого батька, й собі майстрував іграшкові літа-ки. Але в спокійне дитинство увірвалася війна. Її страхіття Юра відчув на собі. Загарбники вигнали сім’ю Гагаріних з дому, і він разом з батьками, братом та сестрою змуше-ний був жити у землянці. Після війни сім’я переїхала в міс-то Гжатськ. Тепер воно носить ім’я Гагаріна.

Коли Юрію виповнилося 15 років, він поступив у реміс-ниче училище в підмосковному місті Люберці. Згодом було навчання в індустріальному технікумі в Саратові, аероклуб, стрибки з парашутом. Захоплення небом при­вело його в Військове авіаційне училище в Оренбурзі. Після його закінчення служив в авіації, літав на надзву-кових літаках, оберігаючи північні кордони Радянсько-го Союзу. Ю. Гагарін був сміливим, рішучим, винахід-ливим. А ще турботливим і веселим чоловіком. Рідко сердився, як згадувала його мати Ганна Тимофіївна, й не любив сварок, а навпаки, жартом та сміхом примирював усіх. У 1960 році Ю. Гагарін почав готуватися до польо-ту в космос у Центрі підготовки космонавтів. Сьогодні цей Центр носить ім’я Ю. Гагаріна. Він вперто працю-вав, з повною віддачею сил, витримкою.

Ю. Гагарін був відмінно підготовлений фізично, уважним до своїх товаришів. Завжди допомагав їм, а ті, в свою чергу, йому. Кожен горів бажанням полетіти в космос першим. Але, коли обговорювалось це питання, вибір випав на Юрія Олексійовича Гагаріна. І 12 квітня 1961 року в момент стар­ту пролунало знамените гагарінське «Поїхали!»

Здійснивши на кораблі повний оберт навколо нашої пла-нети за 108 хвилин, Ю. Гагарін у той же день повернув-ся на Землю. Космічна ера розпочалася. Цю подію люди сприйняли як радісне свято. Першому космонавту при-своїли звання Героя Радянського Союзу.

ИКА ІЯШІ № 5 (81) березень �007 р.

Проклавши дорогу в космос іншим, Гагарін радів успі-хам своїх товаришів, мріяв про нові польоти, готувався до них, закінчив Військово-повітряну інженерну ака-демію імені Н. Жуковського. Та, на жаль, трагічна смерть під час польоту на тренувальному реактивному літаку обірвала його коротке, але яскраве життя.

Слід його назавжди залишився і на Землі, і в космосі.

1 0 - й у ч е н ь. реферат на тему «Леонід костянтинович каденюк — перший льотчик-космонавт незалежної Ук-раїни» Леонід Костянтинович Каденюк народився 28 січня 1951 року у с. Клішківцях Хотинського району Черні-вецької області у сім’ї учителів. Закінчивши 1967 року середню школу, вступив до Чернігівського вищого авіа-ційного училища, яке успішно закінчив 1971 року, здо-бувши кваліфікацію пілота-інженера.

1976 року його відібрали до групи космонавтів при Цен-трі підготовки космонавтів ім. Ю. Гагаріна, яку успішно закінчив у 1978 році. Курс підготовки включав біологію, екологію, медицину, метеорологію, космічну геологію та необотаніку.

У 1978–1983 роках Л. Каденюк служив як космонавт-випробувач і льотчик-космонавт у Групі космічних сис­тем багаторазового використання. Брав участь в експе-риментальних дослідженнях і випробуваннях системи «Буран».

У 1984–1988 роках Л. Каденюк працював льотчиком-ви-пробувачем у Державному літно-випробувальному цент-рі Військово-повітряних сил. Здійснив низку випробних польотів на літаках Су–27, Су–27УБ і МИГ–25, отри-мав звання льотчика 1-го класу. Окрім того, брав участь у випробуваннях літаків МИГ–23, МИГ–27, МИГ–31, а також космічного корабля «Буран».

З 1990 року Л. Каденюка, згідно із українсько-російсь-кою угодою про спільну космічну програму, призначено командиром українського космічного екіпажу. У 1996 році працював в Інституті ботаніки АН України для підготовки спільного українсько-американського космічного експерименту з біології.

Л. Каденюк — один з перших, кого було відібрано до гру-пи космонавтів НКАУ (Національного космічного агент­ства України) у 1996 році. У листопаді цього ж року його було призначено НКАУ і НІСА спеціалістом-дослідни-ком у рамках космічної програми «STS». Л. Каденюк про-йшов курс підготовки у Космічному центрі ім. Джонсо­на і був основним спеціалістом-дослідником на борту космічного корабля «Колумбія» під час місії «STS»–87 (19 листопада — 5 грудня 1997 року).

Сьогодні Л. Каденюк — генерал-майор Збройних Сил Ук-раїни, Герой України, кавалер ордена «За мужність» І сту-пеня, автор 5 наукових праць, народний депутат України, помічник Президента з питань авіації і космонавтики. Леонід Каденюк одружений, виховує двох синів, захоп-люється бігом на довгі дистанції, прогулянками на при-роді, науково-технічною та історичною літературою.

СучаСний урок

Уч и т е л ь. Діти, а які ж екологічні аспекти розвитку космонавтики? 1 1 - й у ч е н ь. реферат на тему «екологічні аспекти роз-витку космонавтики» Розвиток авіації та космонавтики тісно пов’язаний з пи-таннями екології. Надзвичайно важливою економічною проблемою в наш час є руйнування озонового шару пла-нети, виникнення та швидке розширення зони аномаль­но низької концентрації озону континентом Антаркти-ди, утворення так званої «озонової дірки». Зазначимо, що нині нема єдиної думки щодо небезпеки «озонової дірки»: одні вважають, що ніби нема жодної небезпеки, бо в природі буває подібне, але відхилення нормально­го стану тривають недовго, от і озонова діра існує тіль-ки обмежений час протягом року, а при зміні активності Сонця вона зникає зовсім. Інші вказують на те, що вже нині лікарі Нової Зеландії помітили незначне підвищен-ня кількості випадків утворення раку та інших новоут-ворень на шкірі жителів цієї країни.

Фахівці попереджають, що зменшення кількості озону призводить до зниження врожаїв тощо. Обґрунтовується можливість майже миттєвої загибелі людства від порушень мозкової діяльності у тому випадку, коли різко зменшити кількість озону на великих висотах над поверхнею Землі.

Учені доводять, що основними причинами руйнування озонового шару є виробництво фреонів, польоти надзву-кових літаків на великих висотах, ракет на твердому па-ливі, які виносять на орбіту космічні кораблі, викидаючи в озоносферу хлорні сполуки. Так, при кожному запус­ку штучного супутника Землі утворюється дірка на кіль-ка кілометрів, яка затягується не так вже швидко. При кожному рейсі в космос з твердоплавних бокових при-скорювачів викидаються в озоносферу хлорні сполуки і багато інших шкідливих речовин.

Вже нині вводяться певні обмеження щодо використан-ня ракет на твердому пальному. Радянські конструкто-ри врахували цю обставину, й у найновіших ракетах ви-користовується зріджений водень, при цьому у повітря викидається водяна пара, а не хлорні сполуки.

Перспективою розвитку надзвукової авіації передба-чається у вигляді пального використовувати зріджений водень. Нині у нас уже створено експериментальний лі-так з двигуном на водневому пальному. Певний час значну небезпеку для озоносфери стано-вили окисли азоту, утворені при випробуванні ядерної зброї у атмосфері. Встановлено, що серія потужних ви-бухів на початку 60-х років не лише розпорошила вели-ку кількість радіоактивних ядер, але й через утворення азотних сполук знизила на 3–6 % кількості озону в Пів-нічній півкулі. Шкода від цих випробувань була настіль-ки очевидною, що головні винуватці — СРСР та США досить швидко домовились про припинення випробу-вань ядерної зброї у повітрі, воді та космосі. З того часу ця небезпека для озоносфери зникла.

Як відзначалось вище, проходження ракетно-космічних систем через атмосферу впливає на її склад і рух. Запуск надпотужних носіїв із Землі порушує цілісність озонового

1

№ 5 (81) березень �007 р. .гаи КАЦІ 9. школах >.краіви ЦЦЩЦщ 17

шару атмосфери, який захищає земні організми від згуб-ного ультрафіолетового проміння. Навколоземний простір засмічується уже нефункціоную-чими космічними апаратами. Побічна дія космічної тех-ніки відчувається не лише на земних орбітах, а й у навко-лишньому космічному просторі (забруднення атмосфери Місяця вихідними газами при вивченні навколомісяч-ного простору). Так, занесення земних мікроорганізмів в планетне середовище інших планет (Марс, Венера) може призвести до зміни їхньої поверхневої оболонки і стати фактором перешкоди для об’єктивного вивчен-ня природи цих планет і навіть існування життя на Зем-лі. Варто сказати, що поряд з негативними наслідками космічних досліджень, космонавтика дає значний пози-тивний екологічний ефект. Штучні супутники Землі за-стосовуються в багатьох галузях народного господарс-тва. За їх допомогою виявляють лісові пожежі і швидко попереджують спеціальні служби. Це допомагає вряту-вати тисячі гектарів лісових насаджень.

Неоціненною є роль штучних супутників Землі у ви-значенні та оцінюванні степеня забруднення міст і сіл; вони з великою точністю визначають фізичні та хімічні властивості води, передають на Землю кольорові фото-графічні зображення шельфу.

Дані супутники є джерелами найточніших прогнозів по­годи, стану магнітного поля Землі. Вивчення Сонця з до-помогою штучних супутників Землі, пізнання змін, які відбуваються на його поверхні, дає змогу попереджува-ти землян про радіаційну небезпеку та сонячні спалахи, до дії яких так чутливі живі організми нашої планети.

Вивчення природних ресурсів за допомогою космонав­тики — один із важливих напрямків космічних дослід-жень. Із космосу можна оглянути величезну територію, побачити будову земної кори, її розломи, виявити неві-домі раніше кільцеві структури, широко розповсюджені на планеті, нові поклади корисних копалин та інше.

Важливо відмітити, що нині освоєння космосу має в ос­новному інформаційний характер. Отримання інформа-ції про космос і про Землю із космосу — основні напрями

СучаСний урок

дослідження і використання космічного простору: цим займається прикладна космонавтика (зв’язок і повідом-лення, метереологія і служба погоди, дослідження і конт-ролювання земних ресурсів, служба навігації), позаатмос-ферна астрономія, технологічні служби в космосі тощо. Інформаційний етап розвитку космонавтики, очевидно, буде переважаючим і в найближчі десятиліття.

Після кожного виступу учня наголошую на головному і додаю, якщо учень щось пропустив, або ж доповню-ють самі учні. У процесі читання реферату демонстру-ються фото і малюнки про космонавтів і людей, я й пе­ретворили ідеї в буття.

III. Підсумок уроку Оцінюю учнів, коментую кожний бал. Разом з учнями робимо висновок.

У ч и т е л ь . 3 почутого ми бачимо, якими різними були ці люди, але їх об’єднувала творчість, величезний розум, прагнення підкорити світ, прославити свій народ і Батьків-щину, служити своему народові. I ми їх діти, точніше ону-ки, повинні пишатися ними, бути гордими, що ми україн-ці. Також ми сьогодні дізналися, яке величезне значения мають штучні супутники Землі у розв’язанні проблем: 1) пошуках лісових пожеж; 2) визначенні прогнозів погоди; 3) вивченні Сонця, Землі та інших планет і космічних

тіл; 4) визначенні джерел забруднення атмосфери і водой-

мищ; 5) розв’язанні проблеми космічного сміття.

Література 1. Павло Черемис (з українських публікацій у діаспорі). 2. Молодш буковинець.— 2003.— № 5. 3. Фізика. Шкільний світ.— 2000—2002. 4. Красовицькш М., Бєлкіна О. Сучасні уроки / / Завуч.— 2002.

Борис М. О., вчитель фізики Гніздичівської ЗОШ,

с мт. Гніздичів, Жидачівський р-н, Львівська обл.