Історія Давнього Єгипту

• Протягом майже 30 століть – від об’єднання – близько 3100 р. до н.е. до завоювання Олександром Македонським у 332 р. до н.е. – Стародавній Єгипет був величною цивілізацією у Середземномор’ї.

• Велич Єгипту вже давно викликає захоплення у істориків та археологію. Галузь історії, яка вивчає історію Давнього Єгипту, називається – Єгиптологія. Основними джерелами з історії Стародавнього Єгипту виступають численні археологічні пам’ятки – давні гробниці, піраміди, залишки матеріальної культури, а також письмові джерела – написи на єгипетських папірусах.

• Археологічні пам’ятки засвідчують про стабільне населення та поступовий розвиток територій Давнього Єгипту починаючи від неоліту. Неолітичне населення Північно-Східної Африки перейшло від занять мисливства та збиральництва, до відтворюючого господарства – землеробства та скотарства. Причиною цього переходу вчені вбачають в екологічній кризі – зникнення великих тварин, через мисливську діяльність людей.

• Вздовж річки Нілу виникають сільськогосподарські общини, які згодом об’єднуються у маленькі державні утворення – номи (за грецькою назвою).

• Існування постійних сільських поселень заклало фундамент у формуванні основ Стародавнього Єгипту. Початки культури єгипетської цивілізації сягають саме неоліту, про що, зокрема свідчить єгипетська релігія.

• Близько 3400 року до н.е. на території Єгипту відбувається об’єднання номів у дві доволі великих державних утворення – Верхній Єгипет або Червона земля (долина Нілу) та Нижній Єгипет або Біла земля (дельта Нілу), які починають боротьбу за домінування у регіоні.

• Близько 3200 року, перший відомий єгипетський правитель із Білої землі – фараон Скорпіон – здійснив спробу завоювати Червону землю. Через сто років, у 3100 році, правитель Білої землі – Менес, завоював Нижній Єгипет, та створив об’єднану Єгипетську державу і першу династію єгипетських фараонів.

• Цар Менес заснував столицю Стародавнього Єгипту – місто Мемфіс, яке розташовувалося на півночі Єгипту, поблищу Дельти Нілу. Згодом, Мемфіс виріс у стародавній мегаполіс, який став важливим центром Єгипту в Архаїчний період.

• У Архаїчний період закладаються основи давньоєгипетської релігії та ідеології. За уявленнями єгиптян, правитель Єгипту – фараон був сином бога Гора, богоподібною істотою. Найдавніші зразки єгипетського письма – ієрогліфи, походять виникають саме в Архаїчний період.

• Основою господарства в Архаїчний період було землеробство. Єгиптяни жили в маленьких селях, та в основному вирощували пшеницю та ячмінь. Щорічні розливи Нілу сприяли веденню господарства – тому що мул який залишався після розливів, містив у собі органічні сполуки та добри. Давні єгиптяни навчилися вираховувати початок розливів Нілу.

• Якщо кажуть піраміди, то перша за все розуміють Великі Піраміди, проте перші піраміди починають будувати в Єгипті ще за першої династії, щоправда невеликих розмірів , більшість з яких погано зберегли

• Період Давнього царства починається з царювання третьої династії. Близько 2630 року до н.е., єгипетський жрець та архітектор Імхотеп, побудував піраміду для поховання фараона Джосера. Піраміда Джосер розташована у Саккарі, поблизу першої столиці Мемфісу. Піраміда Джосера – це перша ступінчаста піраміда, яка мала висоту 62 метра.

• Будівництво пірамід досягло свого апогею з завершенням будівництва Великих Парамід у Гізі (нині околиці Каїру). Піраміда Хеопса (Хучу за єгипетською назвою) будувалася між 2589 та 2566 роками до н.е. та мала висоту 146 м. та вважалася одним із Семи Чудес Світу, які фігурували у грецьких джерелах До Великих пірамід також відносять піраміди: Хефрена (Хафра) 2558-2532 роки до н.е., висота 143 м, і Мікерена (Менкаура) 2532-2503 роки до н.е, висота 63 метри.

• За правління фараонів третьої та четвертої династій, Єгипет вступає в період розквіту. Влада фараонів необмежена, що дозволяє успішно керувати державою. Фараони проводять успішні походи на Лівію та Нубію (суч. Судан). Стабільність влади та успішна зовнішня політика сприяють економічному піднесення єгипетського суспільства.

• Проте наступні – п’ята та шоста династії, поступово втрачають свою необмежену владу – зростає вплив жреців та місцевої еліти – символом яких стає культ бога – Ра. Будівництво пірамід виснажує державну скарбницю, а постійні виступи жреців та дворянства дестабілізують суспільство. Зі смертю останнього фараону шостої династії Пепі ?? країна впадає в анархію.

• Правителі сьомої та восьмої династії змінюються дуже швидко. У 2160 році центральна влада фараонів повністю ліквідовується, у Єгипті починається громадянська війна між окремими номами. Криза посилюється постійними навалами лівійців, а також голодом та хворобами, які спричиняють неурожаї.

• Згодом, окремі номи були об’єднані у двох державах, які постійно ворогували між собою. 9 та 10 династії утвердилися в Гераклеополі, який контролював території між Мемфісос та Фівами. Інша держава виникає у Фівах. У 2055 році до н.е. фіванський правитель Ментухотеп зміг здолати міць Гераклеополю та відновити єдність Єгипту. Ментухотеп засував 11 династію – Перший перехідний період закінчився. Починається період Середнього царства.

• Останній правитель 11 династії Ментухотеп IV був убитий, влада перейшла до першого міністра Аменемхета, який заснував 12 династію. Новою столицею стало місто Іттауі – що розташовувалося на південь від Мемфіса. Проте Фіви, все ще залишалися важливим релігійним центром Середнього царства.

• Фараони Середнього царства знову змогли стабілізувати єгипетське суспільство . Держава процвітає, а всі фараони проводять послідовну політику закладену, ще за царювання Аменемхета ?. Фараони 11 та 12 династій проводять успішну політику по завоюванні Нубії. Звідки Єгипет отримує рабів, золото, чорне дерево та слонову кістку.

• Навали лівійців, які дуже шкодили в перехідний період були припинені. Фараони починають самі вторгатися в лівійські землі, приводячи з відти велику кількість рабів. Крім ближніх територій, Єгипет встановлює зв’язки із Палестиною та Сирією.

• Фараони Середнього царства, відновлюють пошкоджену іригаційну систему каналів, будують нові гірничорудні шахти та фортеці на кордонах держави, а також відновлюють традицію будівництва пірамід (хоча вже не такого розмаху та масштабу).

• Середнє царство досягло свого піку за Аменемхета III 1842-1797 р. до н.е. Занепад Середнього царства починається з правління Аменемхета IV у 1798-1790 р. до н.е. і тривало до правління його сестри, королева Нефрусебек (Себекнефрура, Касебекра) у 1789-1786 р. до н.е., яка стала першою правителькою Єгипту і останнім фараоном 12-ї династії.

• 13 династія не могла контролювати владу у державі. Єгипет знову вступає в смугу внутрішніх конфліктів. Хоча офіційний королівський двір продовжував перебувати у Фівах, у місті Ксоіс (дельта Нілу) створюється опозиція владі 14 династія. 13 та 14 династії існували паралельно та постійно боролися між собою за владу у Єгипті.

• Громадянська війна була ще більше поглиблена навалою гіксосів – кочового племені невідомого походження. Гіксоси встановили контроль над Дельтою Нілу, та заснувалаи 15 династію. Фараони 15 династії, не дивлячись на іноземне походження, дуже швидко засвоїли єгипетську культуру, та дуже скоро асимілювалися серед місцевого населення.

• Паралельно гіксоській 15 династії, в Фівах продовжували правити фараони 16 династії (спірне питання, деякі історики вважають 16 династію гіксоською), які були вимушені платити данину гіксосам. У 1570 році фіванська династія змогла здобути перемогу над гіксосами, та вигнати їх із країни.

• Яхмос був першим фараоном 18 династії, який знову об’єднав Єгипет. Фараони 18-ї династії відновили військові походи на Нубію та Лівію. В Палестині та Сирії Єгипет вперше стикається з новими противниками – державою хуритів Мітанні та Хетським царством. Єгипет Нового Царства можна вважати першою імперією – володіння якої простягалися від Нубії на півдні, до Євфрату на Півночі. Крім могутніх царів, правителями Нового Царства були і жінки. Зокрема, найбільш відомою була Хатшепсут (1503-1482 до н.е.) , яка правила як регент свого малолітнього сина Тутмоса III.

• Правління Аменхотеп IV (бл. 1379-1362 роки до н.е) ознаменувался спробами релігійної реформи, та поступовим переходом до монотеїзму. Аменхотеп IV прагнув послабити вплив старої еліти, символом якої був культ бога Сонця Амон-Ра. На противагу якому, Аменхотеп ввів новий культ сонячного диску – Атона та перейменував себе на Ехнатона (буквально слуга Атона). Новою столицею стало місто Ахетатон, відоме згодом як Амарна.

• Стара знать була не задоволена такими реформами, тому після смерті Ехнатона було повернуто єгипетський політеїзм. Фараони 19 та 20 династії – відомі як Рамесіди (нащадки фараона Рамзеса) займалися будівництвом занедбаних храмів та міста. В цей час, згідно Біблії, в Єгипті перебували євреї, та відбувся вихід Мойсея з Єгипту. Скоріш за все, згадувані події відбулися за правління фараона Рамзеса II (1304-1237 р. до н.е.).

• Всі правителі Нового Царства (за винятком Ехнатона) були поховані у глибоких, скельних гробницях у Долині царів, поховання на західному березі Нілу, біля Фів. Більшість з них було розгромлено, за винятком гробниці Тутанхамона (бл. 1361-1352 р. до н.е.), яка була виявлена британською експедицією у 1922 році.

• Правління Рамсеса III (бл. 1187-1156 р. до н.е.) було апогеєм Нового Царства. Після нього, Єгипет поступово втрачає свій контроль над Палестиною та Сирією, посилюється натиск лівійців. Влада фараонів слабне, знову посилюються номархи, країна вступає у смугу громадянської війни.

• Наступні 400 років історії Давнього Єгипту ознаменувалися масштабними змінами у культурі та суспільстві Єгипту. В Єгипті вже не існує сильної центральної влади. Проте навіть і така центральна влада перебуває в руках вихідців із Нубії та Лівії.

• 22-га династія була засновано вихідцем із Лівії – Шешонком у 945 році до н.е. Шешонк був нащадком лівійців, які вторглися у Єгипет наприкінці 20-ї династії та закріпилися в країні. Проте навіть лівійці не змогли централізувати державу, і місцеві правителі номів були фактично незалежні від фараонів перехідного періоду. Про фараонів 23-ї та 24-є династій дуже мало свідчень, оскільки збереглося дуже мало письмових джерел з цього періоду.

• У V??? ст. до н.е. Єгипет захоплює Нубійське царство Куш. Правитель Куша – Шабак, заснував нову 25-ту династію, яка правила Єгиптом до приходу ассирійців.

• У 674 році до н.е. ассирійський цар Асархадон розбив військо кушитського царя Тахарка, та зруйнував місто Мемфіс. Асархадон зробив правителями династії лояльних до Ассирії людей із Саїської династії (26-та династія).

• 26-та династія правила Єгиптом менше ніж два століття. У 525 році до н.е. у битві при Пелісії, цар персів Камбіз переміг останього фараона 26-ї династії Псамметіха III. Єгипет стає однією із провінцій Персидської держави.

• Персидський цар Дарій (522-586 роки до н.е.) дуже добре відносився до Єгипту. Дарій сприяв будівництву нових та відновленню старих храмів та підтримував єгипетських жреців. Після м’якого правління Дарія, царем стає Ксеркс (485-465 роки до н.е.) за якого Єгипет зазнає сильних утисків. За його правління та його наступників Єгиптом прокотилася низка повстань. Одне з яких у 404 році до н.е. на деякий час відновило владу місцевий фараонів – 29 та 30 династії.

• У середині V ст. до н.е. перси знову повертають контроль на Єгиптом. Артексеркс у 343 році до н.е. на деякий час відновив персидську імперію. Проте уже за 10 років, македонський цар Олександр у 332 році до н.е. завоював Єгипет. Після нього в Єгипті правили фараони з македонської династії Птолемеїв.

• У 31 році до н.е. останній правитель Єгипту з династії Птолемеїів – Клеопатра V здалась на користь римського правителя Октавіана Августа. Протягом шести століть Єгипет перебував під владою Риму, а потім Візантії. В цей час в Єгипті поширюється нова релігія – християнство. Населення Єгипту християнізується і починає йменуватися коптами (скорочено від Єгипет).

• У V ст.. до н.е. Єгипет був завойований арабами, які приносять з собою іслам. Саме з арабського завоювання починається історія сучасного Єгипту на його культури.