Алегоричність і паралелізм у новелі «Маріо і Чарівник»

Алегорія – спосіб двопланового художнього зображення, що ґрунтується на приховуванні реальних осіб, явищ і предметів під конкретними художніми образами з відповідними асоціаціями з характерними  ознаками приховуваного.

Паралелізм – аналогія, уподібнення, спільність характерних рис або чину. Паралельне зображення явищ з різних сфер життя, показ одних явищ на фоні інших, зіставлення їх переважно за ознакою дії.

Жанр - новела. Літературознавці назвали цей твір політичною алегорією. За формою він нагадував "невинний побутово-психологічний етюд" і став активним втручанням у сферу політики та ідеології.

Історія задуму 

Роботу над новелою письменник розпочав у 1929 році. Вона була надрукована 1930 р. й одразу внесена італійським диктатором Б. Муссоліні до переліку заборонених книжок. У серпні 1929 року він поїхав із родиною відпочивати на Балтійське море у прибалтійське містечко Раушен (тепер м. Світлогорськ Калінінградської обл. РФ). Тимчасову "паузу" у роботі над епопеєю "Йосип та його брати" вирішив заповнити написанням невеликого за обсягом і нескладного за художнім завданням твору. В основу новели покладені особисті враження від "канікул" 1926 р., проведених в Італії. Повернутися до цих вражень письменника, який щойно відірвав перо від біблійної тетралогії, спонукало відчуття, ніби тенденції суспільного настрою, які неприємно вразили його в Італії, грізно набирають силу і на його батьківщині.

Вже після II Світової війни письменник відверто визнав, що у цьому творі він "дослідив психологію фашизму й психологію "свободи". Не дивно, що постать гіпнотизера, виступ якого Т. Манн спостерігав під час своєї італійської відпустки, врізалася в його пам'ять. Адже цей сеанс став своєрідним індикатором нездорового інтересу німецького суспільства та нацистських ідеологів, "темної містики", надзвичайних психологічних можливостей гіпнозу. Ці тенденції у своїй есеїстиці письменник оцінив негативно.

Новела перетворилася у злободенну історію, пов'язану з політикою фашистської Італії. В Італії цей твір було одразу ж заборонено.Для більшості ця новела прозвучала як пересторога, як історичний прогноз митця-провидця щодо того, які наслідки можуть мати політичний консерватизм і обивательська сліпота.

У дійсності не було лише одного – „жахливого, фатального кінця”. Насправді Маріо не стріляв у Чіполлу. Наступного дня після привселюдного приниження кельнер, як звичайно, виконував свої обов’язки і навіть захоплювався майстерністю фокусника. Але коли Томас Манн розповів удома про принизливий для Маріо атракціон гіпнотизера, старша дочка письменника кинула фразу, що, власне, і зробила ці італійські враження новелою: „Я б не здивувалася, якби Маріо його застрелив”. Репліка дочки об’єднала задушливу атмосферу націоналістичної пихи і зловісне мистецтво придушення волі в нерозривне ціле, у кристал художнього задуму.

При такій, переосмисленій з погляду моральної необхідності, розв’язці – пострілі Маріо – поведінка „добродія з Рима” видавалася альтернативою активного спротиву нарузі над людською гідністю. „Добродій з Рима” заявив, що готовий стати піддослідним гіпнотизера, але тільки – зберігаючи за собою свободу волі, тобто внутрішньо борючись проти будь-якого навіювання, – але, врешті-решт, підкорився гіпнозові, точнісінько так само, як і ті, хто не ставив такої умови. „На скільки я зрозумів, – зауважує оповідач, –римлянин програв через те, що стояв на позиції цілковитого заперечення. Видно, самого тільки небажання замало, щоб надати нам духовної сили; надовго ми не заповнимо життя тим, що не хотітимемо чогось робити; не хотіти чогось і взагалі нічого вже не хотіти, а все ж виконувати необхідне – мабуть, надто близькі поняття, щоб від них не постраждала ідея свободи.

На момент опублікування новели, у 1930 році, коли націонал-соціалістська, гітлерівська партія одержала під час виборів до рейхстагу чотири з половиною мільйона голосів, ці слова справді мали важливий політичний зміст. Вони звучали як попередження німецькому бюргерс тву, як прогноз принизливих наслідків консервативної замшілості, як застереження від тієї „угоди з дияволом”, якою видавалося образному мисленню Томаса Манна панування фашизму в Німеччині.

Новела „Маріо і чарівник” передбачила багато чого – і еміграцію Томаса Манна з країни гітлерівської диктатури, і його заклики в середині тридцятих років до „войовничого гуманізму”, „гуманізму в крицевому обладунку”, і його пристрасну публіцистику часів Другої світової війни. У своєму останньому великому романі, „Доктор Фаустус” (1943-1947), автор відкрито вийшов за звичні для нього межі етичної проблематики.

Жанр твору — новела. У невеликому за змістом творі через напружений, динамічний сюжет — події під час відпочинку оповідача, несподівану розв’язку сеансу Чіполли, відтворена не лише духовна й психологічна атмосфера 20—30-х років в Італії, в Європі, а й вихід з цієї ситуації.

Тема: відтворення тривожної атмосфери, просякнутої ідеями фашизму

Місце дії. Італійський курорт Toppe ді Венере в перекладі означає Вежа Венери. Венера — богиня кохання. Ця назва асоціюється з вершиною кохання, з містом, яке оберігає сама богиня Венера. Toppe ді Венере — місто, яке вважали ідилічним куточком для небагатьох, сховищем для тих, хто любить спокій «але, на жаль... межа спокою й тиші давно вже посунулась узбережжям». Місто приваблювало колишньою тишею, «якої тут давно вже немає».

Головні герої. Оповідач та його сім’я, офіціант Маріо, пані Анджольєрі (господиня пансіонату «Елеонора»), Джованотто, гіпнотизер Чіполло

Форма оповіді. Від першої особи – оповідача; суб’єктивна оповідь очевидця події, котрий переповідає її через якийсь час.

Композиція. I ч. — знайомство з курортом Toppe ді Венере.II ч. — зображення подій, які сталися з родиною оповідача.III ч. — сеанс Чіполли, кульмінацією якого є непристойний танок загіпнотизованих глядачів, а розв’язкою - смерть Чіполли.Перша частина органічно вбирає в себе дві інші: читач дізнається, що під час відпочинку оповідача сталися драматичні події. Всі ці частини поєднує розповідь оповідача.

Два плани сюжету. Зовнішній — розповідь про сеанс Чіполли, і внутрішній, символічний — це досліджений у феномені «штукаря» типу «сильної особистості».

Два світи. Світ дітей і світ дорослих: оповідач намагається захистити дітей від драматичних подій у світі дорослих. День - ніч: у другій частині розповідається про те, що відбувається вдень, а в третій — у темряві серпневої ночі.

Основна думка. Вплив антигуманної сутності тоталітарної системи на загальнолюдські норми поведінки, віра в перемогу здорових начал

Два плани сюжету. Зовнішній — розповідь про сеанс Чіполли, і внутрішній, символічний — це досліджений у феномені «штукаря» типу «сильної особистості».

Два світи. Світ дітей і світ дорослих: оповідач намагається захистити дітей від драматичних подій у світі дорослих. День - ніч: у другій частині розповідається про те, що відбувається вдень, а в третій — у темряві серпневої ночі.

Основна думка. Вплив антигуманної сутності тоталітарної системи на загальнолюдські норми поведінки, віра в перемогу здорових начал

ПроблематикаМорально-етичні проблеми: зміна поведінки

людей, загальнолюдських моральних цінностей, взаємини між людьми; проблема людських доль; проблема добра і зла; антигуманної сутності ідеології тоталітаризму, нацизму і фашизму, маніпулювання натовпом, знеособлення і омасовлення людей; внутрішньої свободи особистості; права людини на вибір за екстремальної ситуації; співвідношення натовпу і тирана; як суспільство могло допустити таку впевнену ходу фашизму країнами Європи, чи здатне воно зупинити цей безум.

Конфлікт: добра і зла, пориву до свободи і поневолення, розумних здорових начал і демонізму, гармонії і хаосу, світла і темряви.

Символіка новели

Символи-персонажіЧіполла - фашизм, у ширшому значенні — будь-

яке зло, ангигуманне началоМаріо - добро, непокора злуСимволи-подіїВиступ Чіполли - дії фашистів, будь-яка діяльність,

спрямована на приниження людиниУбивство Чіполли - протест проти свавілля, віра в

торжество гуманізмуСимволи-деталіНагайка - символ тоталітарної владиЧарка коньяку - символ демонічної силиГорб Чіполли - символ духовного каліцтва

Назва творуМаріо — особистість, яка має власне ім’я,

протистоїть безіменному «чарівнику». Образ кельнера подано як рівноцінний за своєю значущістю образові штукаря. Його згадано ще у розповіді про загальну атмосферу міста. Новела називається так тому, що завдяки цим героям ми дізнаємося про головне, що становить ідейний зміст новели: віра в гуманізм, віра в перемогу добра над злом.

Художні особливості новели Модерністський ідейний зміст при зовні реалістичній

формі. ознаки реалізму: поширені описи (опис італійських

курортів), психологічний аналіз (переживання, думки, стан душі оповідача та його родини), натуралістичні подробиці (зображення жертв Чіполли).

риси модернізму у творі: пейзажі-символи, алегорії, що за буденною картиною показують узагальнення форми існування людства; живописність твору, загострення контрастів (імпресіонізм), змалювання характерів, настроїв, почуттів героїв (експресіоністичні елементи), символіка (сеанс Чіполли, і опис зовнішності штукаря, і його смерть), філософічність і алегоричність.

Епізоди, які підтверджують основу ідеології фашистів

1. Ствердження оповідача, що... в серпні чужинець почувається ізольованим, ніби гостем нижчого ґатунку серед флорентійського і римського товариства...

Дискримінація

2. Епізод у їдальні (головний герой з родиною змушений був сідати там, де вказував кельнер, хоча були вільні столики під червоними ліхтариками на веранді, котрі тримають для «наших клієнтів»)

Приниженнялюдини

3. Випадок непорозуміння з розташуванням: кімнати оповідача були поруч з кімнатами римських аристократів, тому княгиня поскаржилася директору готелю, що іноді вночі чує дитячий кашель

Неприроднаповедінка

4. Рішення дирекції готелю, яка не звертаючи увагу на запевнення, що хвороба у дітей минула, ухвалила віддати справу на суд готельному лікарю: «...лише йому, самим нам запрошувати якогось лікаря не дозволялося»

Зловживаннявладою

5. Рішення адміністратора, який заявив, що «... незважаючи на лікарське підтвердження, нам однаково доведеться переселитися у флігель готелю»

Диктат

6. «Це підлабузництво нас обурило. Навряд чи віроломна впертість, з якою ми зіткнулись, походила від княгині. Мабуть, улесливий господар навіть не зважився сказати їй про лікарський висновок»

Страх

7. Вчинки Фуджеро, який розвалював іншим дітям піщані фортеці «...цей дванадцятирічний шибеник належав до головних носіїв громадського настрою, що ледь відчутно нависав у повітрі»

Нахабство

8. Стосунки, яким бракувало щирості й не-вимушеності: «Ця публіка гнула кирпу, але скоро ми зрозуміли, що це політика, що йдеться про ідею нації»

Зверхністьнації

Власні тріумфи Чіполла мимохідь перетворює на привабливу рекламу взаємин володарювання й покори. Для нього важливо не лише позбавити людину свободи волі, а й світоглядно це обґрунтувати. Втім, письменник переконливо доводить, що у взаєминах «володарювання і покори» втрачають людську подобу і той, хто панує, і той, хто скоряється. Саме таке символічне значення має сцена, в якій закляклий під гіпнозом «піддослідний» перетворюється на лаву для Чіполли, а той цієї миті скидається на моторошне, фантасмагоричне чудовисько. З цієї ж низки - уподібнення нагайки чарівника жезлу античної Цирцеї, за допомогою якого вона перетворила супутників Одіссея на свиней.

Цікаво, на який саме характер художник покладає функцію справедливої помсти. На перший погляд здається, ніби чемний, догідливий, сором'язливий офіціант Маріо зовсім не придатний для цієї ролі. Він не має нічого спільного з лицарями гідності, які протягом сеансу намагалися протистояти Чіполлі. Однак саме цей «негероїчний» герой, змальований як цілковита протилежність «сильної особистості», виявився спроможним вчинити те, чого не в змозі були зробити сильніші духом земляки.

Одурманюючи Маріо, ілюзіоніст удає кохану дівчину й у такий спосіб примушує поцілувати себе. Цей глум над святинею любові й надихає слухняного кельнера на вбивство. Оповідач цілком виправдовує вчинок Маріо: на його думку, тільки так -шляхом фізичного знищення «надлюдини», що зазіхає на тотальне володарювання, - людина й може себе захистити.

Попри те, що сцену з Маріо винесено в кінець новели, образ кельнера подається як рівноцінний за своєю значущістю образові штукаря. Він згадується у тексті набагато раніше за гастролера - ще у розповіді про загальну атмосферу міста. І упродовж концерту Чіполли обличчя Маріо кілька разів виокремлюється оповідачем із колективного образу публіки.

Антагонізм чарівника й кельнера підкреслюється системою контрастних деталей: спотворений горбом тулуб одного - кремезна статура іншого; гострі пальці штукаря - гарні аристократичні руки юнака; свердлячий погляд колючих очей Чіполли -замріяні імлисті очі Маріо. Не випадково обидва персонажі зазначені у назві твору. Тут Маріо навіть на першому місці, до того ж протиставлений як особистість, що має власне ім'я, гіпнотизерові, котрий зазначений у назві як безіменний «чарівник».