Com politics final

Секретаріат Кабінету Міністрів УкраїниРегіональне представництво Фонду імені Фрідріха Еберта в Україні

Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Запровадженнякомунікацій у суспільстві

Збірка статей за результатами круглого столу«Запровадження світових стандартів комуніка-ції між владою та громадськістю — план дій дляУкраїни», проведеного Секретаріатом КабінетуМіністрів України 1 грудня 2009 р. у КлубіКабінету Міністрів України

Київ-2009

УДК 000.000 (000)ББК 00.0(УКР)00

А00

У збірці матеріалів круглого столу «Запровадження світових стандартів комуніка-ції між владою та громадськістю − план дій для України» відображено позиції експер-тів та науковців щодо теоретичних засад, проблем і перспектив соціальнихкомунікацій, зокрема між державою та суспільством.

Великий науковий резонанс під час круглого столу викликало тлумачення понять«комунікативний» − «комунікаційний». У даній збірці матеріалів позиція авторів щодотрактування базових термінів, зокрема понять «комунікативний» − «комунікаційний»є автентичною.

Запровадження комунікацій у суспільстві/За заг. ред. Н.К. Дніпренко, В.В. Різуна −К.: ТОВ «Вістка», 2009. − 56 с.

ISBN 000-000-00-0

УДК 000.000 (000)ББК 00.0(УКР)00с

ISBN 000-000-00-0

Матеріали підготовлено в рамках співпраці Секретаріату Кабінету МіністрівУкраїни з неурядовими організаціями «Центр медіареформ» (Україна), «Media PlayersInternational» (Велика Британія) у рамках проекту «Комунікація з громадянами:знаряддя для прозорого врядування в Україні».

Круглий стіл та публікація здійснені завдяки партнерству з Регіональним пред-ставництвом Фонду імені Фрідріха Еберта в Україні.

Ефективна комунікація між органами державної влади та громадянським суспіль-ством є важливим проявом демократичного розвитку країни. Через комунікацію від-бувається зворотній зв'язок, коли уряд може краще інформувати про свою діяльністьсуспільство, а також дізнається про оцінку цієї діяльності з боку активних верствнаселення, що їх представляють інституції громадянського суспільства.

З другого боку, беручи до уваги, що цілями громадських організацій є реалізація йзахист інтересів певних груп населення, які вони представляють, комунікація з орга-нами влади для них є одним із найважливіших механізмів реалізації цих інтересів. Здій-снюючи зворотній вплив на органи державної влади, громадські організаціїінформують їх про суспільні настрої та бажання й лобіюють інтереси населення, здій-снюють моніторинг державної політики в плані ефективної реалізації цих інтересів.

В Україні громадянське суспільство перебуває на стадії розвитку. На сьогодні іс-нують активні організації, що реалізовують інтереси груп населення, які вони пред-ставляють, проте їх ще мало й вони представлені далеко не у всіх сферах. У той же часіснує величезна кількість зареєстрованих неурядових організацій, проте слід гово-рити про кількість справді діючих і, тим більше, ефективних. Досягнення прозоростіпроцесу прийняття державних рішень та вироблення державної політики, яке є мож-ливим за умови не тільки доброї волі з боку державних органів влади, але й сильнихгромадських інституцій, сприятиме вирішенню багатьох інших проблем, зокрема, бо-ротьбі з корупцією.

В Україні довгий час панувала в основному інформаційна політика, коли органидержавної влади інформували населення й зворотній зв'язок не був важливим.Це також можна пояснити поширеною позицією серед суспільства, що влада повиннавсе зробити сама й якщо їй вдається це − добре, якщо ні, то можна її критикувати.Відрадно, що наразі відбувається процес реформування й посилюється розумінняважливої ролі громадськості та необхідності створення моделі суспільних відносин, заяких громадянське суспільство спільно з органами влади могло б працювати на по-кращення життя в державі. Ми сподіваємося, що дана публікація стане кроком длязміцнення відносин у площині влада − суспільство.

Урсула Кох-ЛаугвітцДиректор Регіонального представництва

Фонду імені Фрідріха Еберта в Україні

Передмова

Запровадження комунікацій у суспільстві 3

4 Запровадження комунікацій у суспільстві

Загальна частинаНалагодження комунікації між органами державної влади, органами місцевого са-

моврядування, засобами масової комунікації і громадськістю є важливою умовою де-мократичного розвитку держави, становлення громадянського суспільства.

Згідно з Конституцією України (254к/96-ВР) громадяни мають право брати участь вуправлінні державними справами, надсилати індивідуальні чи колективні письмовізвернення або особисто звертатися до органів державної влади та органів місцевогосамоврядування, їх посадових і службових осіб.

На сьогодні питання налагодження комунікації між органами державної влади, ор-ганами місцевого самоврядування, засобами масової комунікації і громадськістю част-ково регулюється Законами України «Про інформацію» (2657-12), «Про порядоквисвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядуванняв Україні засобами масової інформації» (539/97-ВР), «Про основні засади розвитку ін-формаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки» (537-16 , «Про засади держав-ної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» (1160-15), «Про зверненнягромадян» (393/96-ВР), «Про місцеве самоврядування в Україні» (280/97-ВР).

Результати аналізу зазначених законів свідчать про те, що рівень правового врегу-лювання питання налагодження комунікації між органами державної влади, органамимісцевого самоврядування, засобами масової комунікації і громадськістю не повноюмірою відповідає рівню розвитку українського суспільства та світовим тенденціям.

Отже, необхідно удосконалити механізм регулювання процесу обміну інформацією,зокрема впровадити принцип партнерської взаємодії, що передбачає не тільки ін-формування населення, а і налагодження ефективного зворотного зв'язку, проведеннявідповідної роз'яснювальної роботи, встановлення громадського контролю за діяль-ністю органів державної влади та органів місцевого самоврядування. У зв'язку з циміснує нагальна потреба у розробленні основних засад державної комунікативної полі-тики, впровадження стандартів інформаційного обміну між органами державної влади,органами місцевого самоврядування, засобами масової комунікації і громадськістю.

Мета КонцепціїМетою Концепції є визначення шляхів законодавчого врегулювання питання за-

безпечення взаємодії між органами державної влади, органами місцевого самовря-дування, засобами масової комунікації і громадськістю на засадах рівноправногопартнерства, що сприятиме зміцненню демократії, становленню громадянського таінформаційного суспільства.

Шляхи розв'язання проблемиОптимальним шляхом розв'язання проблеми є розроблення і прийняття Закону

України «Про основні засади державної комунікативної політики», у якому необхідно

Концепціяпроекту Закону України «Про основні засади

державної комунікативної політики»

передбачити: визначення термінів «державна комунікативна політика», «комунікація»,«відкритість», «прозорість», «інститут громадянського суспільства», «громадськість»,«громадська рада», «консультації з громадськістю», «громадське обговорення»,«вивчення громадської думки», «електронні консультації», «громадський контроль»,«засоби масової комунікації» тощо;

принципи реалізації державної комунікативної політики;цілі та пріоритети державної комунікативної політики, зокрема:- сприяння становленню громадянського та інформаційного суспільства;- розроблення стандартів комунікації між органами державної влади, органами

місцевого самоврядування, засобами масової комунікації і громадськістю, що відпо-відають міжнародним вимогам;

- підвищення рівня відкритості і прозорості діяльності органів державної влади таорганів місцевого самоврядування;

- формування у населення комунікативної культури;

права та обов'язки органів державної влади, органів місцевого самоврядування,засобів масової комунікації та інститутів громадянського суспільства;

основні напрями реалізації державної комунікативної політики, зокрема:- удосконалення нормативно-правової бази у сфері суспільних комунікацій;- сприяння забезпеченню суспільної стабільності, підвищенню рівня довіри гро-

мадян до органів державної влади та органів місцевого самоврядування;- формування системи комунікації між органами державної влади, органами міс-

цевого самоврядування, засобами масової комунікації і громадськістю;- проведення серед населення роз'яснювальної роботи щодо пріоритетів дер-

жавної політики, механізму участі в управлінні державними справами, вирішенні пи-тань місцевого значення.

Очікувані результатиПрийняття Закону України «Про основні засади державної комунікативної полі-

тики» сприятиме:зміцненню демократії, становленню в Україні громадянського та інформаційного

суспільства;забезпеченню реалізації конституційного права громадян на інформацію та участь

в управлінні державними справами;підвищенню ефективності державного управління, встановленню партнерських

відносин між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, засо-бами масової комунікації і громадськістю, підвищенню рівня довіри до органів дер-жавної влади та органів місцевого самоврядування;

формуванню і реалізації державної політики, вирішенню питань місцевого значенняз урахуванням законних інтересів громадян та інститутів громадянського суспільства.

Фінансове забезпечення реалізації КонцепціїРеалізація Концепції проекту Закону України «Про основні засади державної ко-

мунікативної політики» не потребує залучення додаткових фінансових, матеріально-технічних і трудових ресурсів.

5Концепція проекту Закону України «Про основні засади державної комунікативної політики»

6ВУкраїні формується динамічне

суспільство, де комунікаціяпосідає чільне місце, будучи

важливим чинником громадськогожиття. Дедалі більшу роль комунікаціявідіграє в процесах державотворення тадіалогу владних інститутів із громадян-ським суспільством і третім сектором.

Для Кабінету Міністрів одним ізпріоритетів у роботі є забезпечення від-критості й прозорості його діяльностіна основі світових демократичних стан-дартів. Уряд послідовно й цілеспрямо-вано здійснює політику, спрямовану насприяння розбудови громадянськогосуспільства в Україні. Адже без су-спільно свідомого й активного грома-дянина неможливий розвиток сучасноїєвропейської держави. Необхідність ін-формування громади з одного боку імасовий характер політики − з другогозмушують усіх представників влади бу-дувати таку систему комунікацій, щобнайбільш повно забезпечувати активнуучасть громадянина у формуванні тареалізації державної політики.

В Україні право громадянина научасть в управлінні державними спра-вами гарантовано ст. 38 Основного За-кону. Як свідчить досвід країн сталої

демократії та України за останні кількароків, використання інформаційно-комунікаційних технологій забезпечуєгромадянам безліч нових можливостейдля розширення їхньої безпосередньоїучасті в процесах творення держави,що базуються на принципах співучастіта залучення. Все це породжує нові ви-клики, що постають перед владою.На виконання Концепції сприяннярозвитку громадянського суспільства,прийнятої в 2007 році, було розроб-лено та відкрито сайт «Громадянськесуспільство і влада». Цей сайт ставсвоєрідним майданчиком для обмінудумками та пропозиціями між орга-нами виконавчої влади й активнимигромадянами. Тільки в період із квітнядо грудня 2009 року центральними ор-ганами виконавчої влади було запро-поновано до обговорення 631 проектнормативно-правових актів. На жаль,мусимо констатувати низьку активністьнаших співвітчизників, бо до цихпроектів отримано всього 33 пропози-ції та зауваження, 29 з яких врахованоу подальшій законотворчій роботі ор-ганами влади.

У науково-експертному середовищіУкраїни проблеми суспільних комуніка-

Наталія Дніпренконачальник Управління у зв’язках з громадськістюСекретаріату Кабінету Міністрів України,кандидат наук із державного управління

Запровадженнякомунікативної політикив Україні – вимогасьогоденняК

7

цій також поступово отримують визна-ння та вже розглядаються на високомутеоретичному рівні. Так, у 2007 році довідповідного переліку додано спеціаль-ність «соціальні комунікації»; створеноЕкспертну раду Вищої атестаційної ко-місії України з питань соціальних кому-нікацій. Фахівці з PR активізувалипроведення досліджень, зокрема щодорозробки термінологічної бази та по-шуку нових комунікаційних технологій.

Отже, запропонована в рамках круг-лого столу «Запровадження світовихстандартів комунікації між владою тагромадськістю − план дій для України»фахова дискусія має на меті побудуватиспільну роботу практиків і теоретиківкомунікацій та вивести результати цієїспівпраці на якісно новий рівень си-стемних рішень − ухвалення відповід-них нормативно-правових актів. Цедасть можливість сприяти підвищеннюякості й ефективності становлення ко-мунікацій у суспільстві, що в свою чергусприятиме розвитку демократії та ін-формаційного суспільства, згуртує гро-мадянське суспільство в Україні. Досвідкраїн «сталої» демократії свідчить, щодокументи стосовно комунікації уряду зінститутами громадянського суспільствадіють у формі урядових стратегічнихпрограм (Великобританія, Канада) абоокремих інструкцій та документів(країни Центральної Європи і Балтії).«Біла книга» Європейської комісії з пи-тань комунікацій пропонує новий на-прям у роботі органів влади −комунікаційну політику (communicationpolicy). До останнього часу ЄС послуго-вувався інформаційною та комунікацій-ною стратегіями (наприклад, стратегіякомунікації м. Стокгольм).

Розвиток Української держави та гро-мадянського суспільства зумовлює по-требу адекватного реагування на запитисьогодення. Влада не може залишатися

Запровадження комунікацій у суспільстві

осторонь важливих соціально-комуніка-ційних процесів. Саме тому Міністерствоюстиції із врахуванням результатів ди-скусії круглого столу, що відбувся1 грудня 2009 року, за дорученнямУряду вже затвердив концепціюпроекту Закону України «Про основнізасади державної комунікативної полі-тики» (розпорядження Кабінету Міні-стрів України від 13 січня 2010 р. №85).Нагальна потреба прийняття цьогозаконопроекту обумовлена тим, щоУкраїна живе за фактично не визначе-ною концепцією інформаційної полі-тики. У 2002 році відповіднийзаконопроект був розроблений Держ-комтелерадіо та схвалений ВерховноюРадою України лише у першому читанні,але не був прийнятий парламентом у ці-лому. Лише комунікація між органамидержавної влади та громадськістю, за-провадження комунікаційних стандар-тів у процесі обміну інформацією всуспільстві, що ґрунтується на принци-пово нових засадах рівного, взаємовід-повідального діалогу у форматісуб’єктно-суб’єктних горизонтальнихвідносин, − є невід’ємною умовою демо-кратичного розвитку держави, станов-лення громадянського суспільства вУкраїні. Сучасний етап розвитку україн-ського суспільства вимагає зміни пара-дигми в регулюванні процесами обмінуінформацією, як-то відбувається удемократичних країнах, де значнемісце відводиться налагодженню зво-ротного зв’язку, громадському кон-тролю за діяльністю органів державноївлади та органів місцевого самовряду-вання. Це також неминуче зумовить пе-ретворення засобів масової інформації(ЗМІ) на засоби масової комунікації(ЗМК) − в країнах західної демократіїаналогом ЗМК є мас-медіа, що дослівноможна перевести як масовий «посе-редник». Цей «посередник» не виконує

8 Запровадження комунікативної політики в Україні — вимога сьогодення

функції маніпулювання чи пропаганди,донесення інформації від «вищого» до«нижчого», а є рівним по відношеннюдо кожного з учасників комунікації усуспільстві. На практиці така модельвідтворюється у роботі суспільного(громадського) мовлення.

На сьогодні питання комунікації ор-ганів державної влади, органів місце-вого самоврядування, засобів масовоїкомунікації, громадськості регулюютьсяЗаконами України «Про інформацію»,«Про порядок висвітлення діяльності ор-ганів державної влади та органів місце-вого самоврядування в Україні засобамимасової інформації», «Про основні засадирозвитку інформаційного суспільства вУкраїні на 2007–2015 роки», «Про засадидержавної регуляторної політики у сферігосподарської діяльності», «Про звер-нення громадян», «Про місцеве самовря-дування» тощо. З переліку зрозуміло, щофілософія комунікацій ще не увійшла внормотворчу лексику, не стала базовоюконцепцією для інформаційних обмініву суспільстві, а отже, − засадничою вдержавній політиці. Законодавчі акти,що регулюють питання обміну інфор-мацією між органами державноївлади, місцевого самоврядування тагромадськості, не враховують розвитокінформаційно-комунікаційних техноло-гій. Водночас певні форми комунікаційміж громадськістю та засобами масовоїкомунікації визначаються рішеннямиКабінету Міністрів України, а тому по-ширюються тільки на виконавчу владу,зокрема, консультації з громадськістю,громадську експертизу (постанови Ка-бінету Міністрів від 6.01.10 р. №10 «Прозатвердження Порядку залучення гро-мадян до формування та реалізації дер-жавної політики», від 26.11.09 р. №1302«Про додаткові заходи щодо забезпе-

чення участі громадськості у форму-ванні та реалізації державної політики»,від 5.11.08 р. №976 «Про затвердженняПорядку сприяння проведенню гро-мадської експертизи діяльності органіввиконавчої влади»).

Ці технології не стосуються іншихорганів державної влади, в тому числісудової, законодавчої, органів місце-вого самоврядування. Досі залишаєтьсяне визначеним механізм здійсненнягромадського контролю за діяльністюорганів державної влади та органів міс-цевого самоврядування, організаціїпроцесу роз’яснювальної роботи (ана-логу західного «стратегічного інформу-вання»). Можливо, варто розглянутипитання про поширення інституту реч-ників чи запровадження посад омбудс-мена з громадянських прав приорганах виконавчої влади.

Відсутність загальних стандартівдвостороннього інформаційного об-міну між органами державної влади тамісцевого самоврядування, громад-ськістю, засобами масової комунікаціїпризводить до зниження якості рішеньчерез неврахування інтересів усіх заці-кавлених сторін.

Використання узагальненого пози-тивного досвіду взаємодії виконавчоївлади і громадськості, осмислення по-передніх помилок та прорахунків у ційсфері, раціональне доопрацювання чин-них норм законодавства, врахування по-зицій і висновків представниківгромадськості, наукового та експерт-ного середовища, запозичення відпо-відного міжнародного досвіду − все церазом із професіоналізмом тих, хтобудує комунікації між владою та грома-дою, дасть змогу розкрити комунікацій-ний потенціал діалогу влади й громадян,зміцнивши засади демократії в Україні.

Наталія Дніпренко

9Комунікаційні стосунки влади

й громади є одним із аспектівзагальної проблематики со-

ціальних комунікацій, поняття про які єнабагато ширшим, адже як галузь наукисоціальні комунікації охоплюють сім на-укових спеціальностей: це і бібліотечната книгознавча справи, журналістика,видавнича справа та редагування, іприкладні соціально-комунікаційнітехнології, і соціальна інформатика,документознавство.

Сьогодні ми акцентуємо увагу самена взаємовідносинах влади й громади.Їх слід вибудовувати на засадах, які за-кладаються в науці стосовно соціальнихкомунікацій загалом. Тому доречними єзауваження до формування терміноло-гічної системи у новій науці.

Вчений світ наполягає на тому, щобми коректно вживали слова «комуніка-ційний» і «комунікативний», «інформа-ційний» та «інформативний». Річ у тім,що десь до 2006 року ці синоніми вжи-валися довільно. З виникненням новоїгалузі науки вчений світ постав передфактом, що треба все ж таки, якщо є дваслова (тим більше коли вони терміно-логізуються), розібратися в їх семантиці.

Володимир Різундиректор Інституту журналістикиКНУ імені Тараса Шевченка,голова експертної ради ВАКУкраїни з соціальних комунікацій, голова НМКпри МОН України з журналістики та інформаціїї

Не можна допустити, щоб законодавецьввів у обіг неправильне вживання слів.Як правильно говорити: «комуніка-ційна» чи «комунікативна» політика?Для порівняння розглянемо слово «ін-формативний». Це засіб, який здатнийінформувати, нести інформацію. «Ін-формативні засоби» − це засоби, які ін-формують. «Інформаційні засоби» − цезасоби, які мають відношення до інфор-мації, до інформаційної діяльності. Іякщо сказати, наприклад, «інформа-тивна політика», мається на увазі полі-тика, яка ніби сама інформує, іншимисловами, несе інформацію. А це вжесфера переносних значень. Тому пра-вильно говорити «інформаційна полі-тика», тобто політика, що має відношеннядо інформаційної діяльності.

Така ж різниця між словами «комуні-каційний» і «комунікативний», бо вонипобудовані за однією й тією ж слово-творчою моделлю, що й слова «інфор-маційний» та «інформативний». Тобто,«комунікативна політика» − це політика,яка ніби здатна спілкуватися, встано-влювати взаємозв’язки з кимось, але жмовиться не про це, а про політику, щомає відношення до комунікації. Отже,

Поняття просоціальні комунікаціїв системі взаємозв’язків

влади з громадою О

однозначно правильно: «…основні за-сади державної комунікаційної полі-тики…».

Зауваження щодо основного тер-міна «соціальні комунікації». В україн-ській мові є дві форми − «комунікація»в однині й «комунікації» в множині. Докомунікацій відносять транспортні, те-лефонні та інші види матеріальногозв'язку. Тобто, йдеться не лише про спіл-кування як таке, а про організоване,стратегічне, упорядковане, інституалі-зоване спілкування.

Фактично соціальні комунікації − тесаме, що й матеріальні комунікації. Алеце організовані інституалізовані формиспілкування в соціальній чи суспільнійсферах. У матеріальній сфері, приміром,прокладають комунікації телефонні, а всуспільній, − встановлюються зв’язкиміж владою і громадою. Коли ми вжи-ваємо цей термін у множині, то йдетьсяпро те, що існують різні види організо-ваного інституалізованого спілкування.Так, документальні комунікації озна-чають не що інше, як наявність певнихцентрів документації або інформації,що займаються організацією зв’язків ізсуспільством.

По суті, коли ми говоримо про соці-альні комунікації, маємо на увазі різнівиди інформаційної взаємодії всуспільстві за допомогою визначенихканалів, способів та засобів зв’язку міжсоціальними інститутами й спожива-чами соціальної інформації в умовахвисокотехнологічного інформаційноговиробництва, які залежно від мети, зав-дань і характеру взаємодії створюютьрізні види комунікації. Остання маєорганізований і стратегічний характерта формує єдину суспільну комуніка-ційну систему, яка функціонує відпо-відно до законів спілкування. Йдетьсянасамперед про інституційно оформ-лені зв’язки.

Найголовніше у розумінні соціаль-них комунікацій − саме інституалізаціязв’язків між суб’єктами спілкування.Це означає, що природна функціялюдини «спілкування» за певних умовусвідомлюється, починає регулюватисяй організовуватися людиною; функціяпочинає інституалізуватися, тобтовиникають певні центри, служби,департаменти, відділи, інститути, яківиводять її на рівень технологічно-виробничий. І коли це відбувається,варто говорити вже не лише про спіл-кування, а про соціальне спілкування яквид організованої комунікації, страте-гічного спілкування, де є певне плану-вання, координація дій. І звичайно, щов цьому випадку мають бути державніоргани, які й несуть відповідальністьза організацію та інституалізаціюспілкування.

Тому цілком природним може бутизакон про основні засади державної ко-мунікаційної політики, бо там, де є ді-яльність, є й політика. Але що важливов державній комунікаційній політиці?

Будь-яке спілкування має кількарівнів. Перший − це соціально-рольо-вий, коли спілкування відбувається міжпублічними соціальними ролями (ска-жімо, між двома президентами), і тоді зацією комунікацією стоять цілі інституції.

Наступним може бути соціально-груповий рівень, коли спілкування від-бувається між певними соціальнимигрупами.

Але ми не повинні забувати: є щеодин, природний, рівень для суспільстві людей − це масове спілкування. Тобто,коли йдеться про те, що той, хто ініціюєпроцес спілкування, є суб’єктом, а той,хто споживає інформацію, − об’єктом.Це так званий суб’єктно-об’єктнийпідхід у науці про спілкування. І тоталі-тарні системи, тоталітарний вид спілку-вання, фактично й тримаються на

10 Поняття про соціальні комунікації в системі взаємозв’язків влади з громадою Володимир Різун

цьому суб’єктно-об’єктному зв’язку.Така форма масового спілкування нази-вається класичною.

Думати, що колись зникне взагалімасовий рівень спілкування, не варто.Як би ми не боролися проти своєїприроди, знищити її неможливо, протеборотися треба, бо масовий рівень ісаме слово «маса» має дещо й нега-тивну конотацію.

Як вийти з цього рівня масовогоспілкування в соціальних комунікаціях?Тільки одним чином − інституалізуватиі той бік спілкування, на якому перебу-ває споживач інформації − громада.Тобто, якщо йдеться про спілкуванняміж владою і громадою, має обов’яз-ково бути інституалізована громада. Цеозначає, що громадські та різноманітнінезалежні організації в громаді якраз іє формою інституалізації. Тільки інсти-туалізуючи громаду ми зможемо пе-рейти з масового рівня на рівень,скажімо, соціально-групового спілку-вання. Тому будь-який закон, що регу-лює комунікаційні відносини в державі,має передбачати існування певних гро-мадських структур, які й забезпечатьсоціальне спілкування. Якщо цього неврахувати, всі розмови щодо прозо-рості, відкритості залишаться простогаслом. Влада може пропагувати те, щовона є прозорою і відкритою, але якщогромада не буде інституалізованою, ні-чого з тієї прозорості й відкритості невийде, бо, згідно з законами теорії ма-сового спілкування, якщо суспільствоне займається діяльністю, не думає,воно не може приймати рішення. Адже

для цього громада повинна створитипевні органи з чіткою ієрархією.

Інституалізація громади − це один ізчинників, який забезпечить нормальнукомунікаційну політику в нашій державі.

Тепер про громадський контроль.Однозначно він має бути. Але длядосягнення мети необхідний зворотнійзв’язок, який, проте, є функцією суб’єктадії, тому обмежуватися тількигромадським контролем не можна.

Обов’язково при владі має працю-вати моніторингова служба: центр, якийвідстежує те, як громада реагує на певніпосили, повідомлення, фрази, висло-влювання.

Оскільки громада теж інституалізу-ється, вона повинна відстежувати те, яквлада реагує на дії громадських органі-зацій. Це й називається громадськимконтролем, бо контроль − то є функціясуб’єкта дії, якщо говорити з точки зорупсихології цілепокладання.

У цьому контексті слід порушитипитання про роботу інституцій на техно-логічне випередження, бо яку б техно-логію ми не придумували, все односуб’єкт комунікації, що ініціює процесспілкування, шукатиме шляхи й способидосягнення своїх цілей. А комунікаційніцілі полягають у тому, що той, з ким тиспілкуєшся, зробив би так, як ти тогохочеш. Таким чином, що з владою нероби, вона все одно шукатиме нові спо-соби, прийоми впливу на громаду.Проте й громада, якщо вона інституалі-зується й технологізується у своїй діяль-ності, має шукати нові способи й шляхивпливу на владу та захисту від неї.

11Запровадження комунікацій у суспільстві

12Сьогодні, коли увесь світ переживає

інформаційний бум, країни шукаютьшляхи впровадження єдиних стандар-тів до інфраструктур своїх інформпро-сторів, будують державну політику,ґрунтуючись на новітніх комунікацій-них технологіях, у тому числі й щодо за-безпечення ефективних комунікаційвлади, громадян та бізнесу. Все це всучасних умовах не є можливим безстворення відповідних технічних та тех-нологічних баз.

На наш погляд, для України одним ізпершочергових завдань у сфері роз-витку інформаційного суспільства єрозбудова інформаційної системи«Електронний уряд», що підтримує при-нципи й процедури електронногоурядування. Вона повинна включати ін-формаційні системи та ресурси всіх ор-ганів влади, взаємодія яких відбуваєтьсяза допомогою електронного докумен-тообігу (з використанням цифровогопідпису). Доступ до інформації й послугорганів влади забезпечується черезЄдиний портал органів влади (єдиневікно). В інформаційному просторі най-важливіші ресурси зберігаються в на-

ціональному депозитарії електроннихінформаційних ресурсів, до складу якихповинні входити бази даних, реєстри такадастри державних органів, електро-нні бібліотечні фонди, електронні копіїта зображення музейних фондів, друко-ваних засобів інформації, цифрові ар-хіви телевізійних та радіопрограм,інтернет-сайти тощо.

Центральною ланкою «Електро-нного уряду» є аналітична система, щоспеціалізується на підтримці процесівприйняття управлінських рішень, роз-робці прогнозів та моделюваннірозвитку подій (ситуаційний центр).Для цього використовуються всі наявніінформаційні ресурси держави.

Треба чітко усвідомити, що розвитокінформаційного суспільства в Україні −це не окремий проект інформатизації, ацілеспрямована узгоджена діяльністьусіх гілок влади, що вимагає змін зако-нодавства, структури та функцій дер-жавних органів, форм взаємодії всіхсуб’єктів інформаційних відносин.

Загальнодержавна програма роз-витку інформаційного суспільства по-винна поєднувати галузеві й

Пріоритети державної політикив сфері розбудови національногоінформаційного простору таінформаційного суспільства

Ігор РубанГолова Державного комітетуінформатизації України

М

загальносистемні проекти інформати-зації в межах загального фінансуваннята принципів їх реалізації, ґрунтуватисяна відповідній нормативно-правовійбазі, мати удосконалену структуру тафункції органів влади.

Такими проектами до 2015 року по-винні бути:

1. Створення системи «ЕлектроннийУряд» із впровадженням національногоцентру електронного урядування ускладі:

- Національного депозитарію елек-тронних інформаційних ресурсів;

- Єдиного порталу органів влади;- удосконаленого технічного ком-

плексу Центрального засвідчувальногооргану інфраструктури ЕЦП;

- служби єдиного часу з синхроніза-цією з Всесвітнім часом;

- системи електронного документо-обігу для органів влади на базі єдинихформатів та протоколів із використаннямвідкритого програмного забезпечення;

- програмно-апаратного комплексутехнічного адміністрування домену UA;

- єдиної інформаційної системи об-ліку звернень громадян;

- міжгалузевого процесинговогоцентру для забезпечення взаємодії по-стачальників послуг для пільгових ка-тегорій громадян.

2. Створення загальнодержавногореєстру громадян України.

3. Впровадження загальнодержав-ної системи геопросторових даних.

4. Створення земельного кадаструУкраїни.

5. Впровадження «Електронної соці-альної картки» для отримання пільго-вими категоріями громадян відповіднихпослуг та адресної допомоги.

6. Виконання розробки та впровад-ження «Єдиного Електронного квитка»для різних видів транспорту.

7. Впровадження системи «Електро-нна митниця».

8. Виконання проекту «Електроннийрегіон» і «Електронне міністерство».

9. Впровадження системи електро-нної звітності із застосуванням «Єди-ного вікна».

10. Створення Національного цен-тру управління телекомунікаціями.

Водночас забезпечення ефективноївзаємодії влади, громадян та бізнесу в


Схе

ма

інф

орм

ацій

ноїв

заєм

одії

орга

нів

влад

ита

суб’

єкті

він

фор

мац

ійно

їдія

льно

сті

Ігор Рубан

умовах інформаційного суспільстваможливе лише за умов цілеспрямова-них зусиль усіх зацікавлених суб’єктів внапрямі впровадження елементів е-де-мократії. Досвід демократичних країнсвідчить, що ефективність значно під-вищується при системному впровад-женні новітніх технологій у процескомунікації органів державної влади згромадою. Прийняття узгодженої нор-мативно-правової бази та розвитокєдиного інформаційного просторумають охоплюватати розбудову всіхелементів сучасної інформаційної ін-фраструктури техніко-технологічноїбази органів влади, ефективну взаємо-дію відомчих інформаційних систем, пе-редбачати створення єдиних правилформування, обліку, збереження, вико-ристання інформаційних ресурсів таформатів даних і протоколів для забез-печення взаємодії всіх суб’єктів інфор-маційних відносин у суспільстві.

Інформаційний простір насампередформується з інформаційної інфра-структури держави, технологій і загаль-них правил комунікаційної взаємодії,які можливо реалізувати лише при між-відомчій координації заходів таконцентрації ресурсів на загальнодер-жавних системних проектах відповіднодо програми розвитку інформаційногосуспільства. Його розбудова, конвер-генція технологій вимагають відмови-тися од відомчого та технологічногорозподілу інформаційного простору(наприклад, на телевізійний, інтернет,простір друкованих засобів інформації,аудіо- та відеоданих).

Враховуючи, що інформація сьо-годні в першу чергу фіксується (або

може фіксуватися) та зберігається уцифровому вигляді (від газет до кіно-фільмів), громадяни повинні мати змогуотримати доступ до необхідної інфор-мації з використанням будь-якихзасобів (як телефону та радіо, так і теле-візора, комп’ютера). Прийняття такоїконцепції потребує впровадження єди-них правил діяльності в інформацій-ному просторі − від реєстрації доотримання права на надання послуг, атакож відповідальності за порушенняцих правил. Такий підхід дасть змогу ви-рішити питання захисту прав спожива-чів інформації (від відповідальності запорушення авторських прав в інтернетідо кримінальної відповідальності зарозповсюдження інформації, забороне-ної законодавством). Слід враховувати,що сьогодні на світовому інформпро-сторі розглядаються перспективи ство-рення єдиного адресного простору длятелекомунікаційних мереж, коли кож-ний громадянин може отримати персо-нальний, унікальний для всього світуномер, і використовувати його на будь-якому інформаційному пристрої.

Проте є й ризики, оскільки необ-хідно враховувати, що економічна не-рівність, помножена на доступ докомунікаційних технологій, може поси-лювати дискримінацію як між країнами,так і в суспільстві.

Однак, враховуючи всі ризики, мимаємо наполегливо будувати державнуполітику в інформаційній сфері такимчином, аби забезпечити ефективневходження України до світового інфор-маційного простору на високому тех-нологічному рівні з урахуваннямнаціональних інтересів.

Пріоритети державної політики в сфері розбудовинаціонального інформаційного простору та інформаційного суспільства14

15

На першому тренінгу длядержслужбовців − тих, хтопокликаний доносити

рішення влади до преси та громадян,ми запропонували, можливо, не надтонаукове, зате чітке і зрозуміле визна-чення комунікації у співставленні зінформацією.

«Інформація − це те, що виходить».Тобто, односторонній процес інформу-вання громадян урядом, типовий длятоталітарних та авторитарних режимів.

«Комунікація − це те, що доходить».Тобто, коли повідомлення, розрахованена певну аудиторію, артикулюється зурахуванням особливостей і потреб цієїаудиторії, воно безпомилково доходитьдо неї і отримує відгук.

Саме таке двостороннє спілкуванняз громадянами лягло в основу комуні-кації уряду Великої Британії, передяким у 2003 році через низку обставинвиникла потреба негайно реформуватиурядову комунікацію. Однією з причин

Сучасна урядова комунікація:приклад Великої Британії

цього було неймовірне падіння йогорейтингу після сумнозвісного «Іраксько-го досьє». Жодні месиджі уряду не ря-тували ситуацію. Аби зрозуміти, що зурядовою комунікацією негаразд, чомупопри всі намагання влади люди їй недовіряють, британський уряд замовивнезалежне дослідження. Його провелагрупа експертів під керівництвом од-ного з колишніх очільників Бі-Бі-Сі, якамала з’ясувати, що саме в урядовій ко-мунікації потрібно негайно виправити,змінити, реформувати.

Один із важливих висновків, доякого дійшла комісія, полягав у такому:всі повідомлення, адресовані грома-дянам, повинні стосуватися не того,що уряд вважає за важливе, а того, щоє важливим для громадян.

У такий спосіб − з огляду на вис-новки проведеного незалежного до-слідження − Британія запровадиланову, так звану громадяно-центричнумодель комунікації. Частиною плану-

Тім Граут-СмітMedia Players Internatinal,Велика Британія, керівникі тренер проекту «Комунікаціяз громадянами: інструментипрозорого врядування в Україні»

Ліля ПобережськаMedia Players Internatinal,Велика Британія, тренерпроекту «Комунікаціяз громадянами: інструментипрозорого врядування в Україні»

Людмила ГуменюкЦентр медіареформ, Україна,координатор проекту«Комунікація з громадянами:інструменти прозороговрядування в Україні»

У

вання та підготовки такої комунікації єдостеменний аналіз того, що цікавить ітурбує населення, його думка й став-лення до тих чи тих процесів і проблем.

У результаті такого реформуванняурядової комунікації з’явився урядовийпортал Directgov (www.direct.gov.uk)як один із ефективних сучасних комуні-кативних продуктів. «Dіrect» − це віданглійського слова «прямий, безпосе-редній», «gov» − це основа слова«уряд», «врядування».

Навіть якщо побіжно переглянутипортал, впадає у вічі те, що він не схо-жий на типовий урядовий сайт. Тутнемає структури уряду, портретів міні-стрів, урядових документів, написанихскладною бюрократичною мовою.

Портал створений за структурою,технологічно складною і розгалуже-ною. Та його концепція і логіка надзви-чайно прості. Адже вся інформаціязгрупована і викладена за інтересами,потребами й проблемами громадян.

Наприклад, якщо ви − водій, будьласка, заходьте в розділ, що стосуєтьсяводіїв та транспорту. Там можна навітьсплатити транспортний збір або, за не-обхідності, записатися на іспит водія. Цевсе здійснюється безпосередньо напорталі, й не потрібно спеціально при-ходити до державної установи.

Якщо ж ви молода сім’я, у вас є діти,то відповідно усі батьківські турботи мо-жете вирішити на Directgov: тут, напри-клад, знайдете школу для своєї дитини іт. п. Урядовий портал також стане в на-годі, під час хвороби: вам нададуть лі-карську консультацію, пораду щодонайкращої лікарні та медперсоналу.

Отже, людина заходить на сайт ішукає не міністерство, що вирішуєпевну проблему, а розділ, де пропону-ється її розв’язання.

Натомість до реформи урядової ко-мунікації, що розпочалася 2003 року, в

Британії налічувалося 1 800 урядовихпорталів, у результаті чого людей не-рідко «відфутболювали» з сайта на сайт,від міністерства до міністерства. Саметому урядова інформація не доходиладо громадян, вони не відгукувалися нанеї, а найголовніше, майже ніколи не за-ходили на урядові сайти.

Як з’ясувалося в результаті незалеж-ного дослідження, громадяни взагалімало цікавилися роботою урядовців.Окрім цього, асоціація будь-якого сайтаз урядом сприймалася негативно, людине цікавилися діяльністю уряду і не за-ходили на його сайти.

Перш ніж запустити новітній комуні-кативний портал, сфокусований самена інтересах громадян, британськийуряд врахував основні недоліки своєїпопередньої комунікації, а саме: пошукінформації ускладнений тим, що вонарозпорошена по 1 800 сайтах, і, такимчином, заходиш на один ресурс, а тебевідправляють на інший і т.д.

Зроблений урядом висновок сфор-мульовано у так звану маркетинговупропозицію: портал Directgov надаєнайповніший обсяг державних послугв одному місці.

Уряд у даному випадку позиціонуєсебе як постачальника послуг, агромадяни − клієнти, яких урядобслуговує.

Аби збагнути, як це працює, вартонаголосити, що Directgov − не лише ін-формація про урядові послуги, певнірекомендації, поради чи підказки.Звісно, все це є. Але, крім всього ін-шого, Directgov − це жива владнаструктура, за допомогою якої можнавирішити певні проблеми, при цьомуне відвідуючи урядові кабінети.

Наприклад, як уже зазначалосявище, безпосередньо на урядовомупорталі сплачують транспортнийзбір. Також є змога оформити подат-

16 Сучасна урядова комунікація: приклад Великої БританіїТім Граут-Сміт,

Ліля Побережська, Людмила Гуменюк

кову декларацію чи заповнити анкетуна закордонний паспорт і за два дніотримати його поштою. Можна знайтисобі лікаря. Слід нагадати, що охороназдоров’я в Британії є безкоштовною.Звісно, в країні є й платні медичні за-клади, але уряд забезпечує високуефективність державної (безкоштовної)медицини. З огляду на те, що урядовакомунікація − це не просто інформу-вання громадян (у цьому випадкуйдеться про лікарні та медичні послуги),а двосторонній зв’язок, на порталі вод-ночас можна знайти і відгуки пацієнтівсаме про ту лікарню, яка вас цікавить(приміром, хірург геніально провів опе-рацію, а санітарки непрофесійно вико-нали свою роботу чи навпаки).

Такий формат надання урядових по-слуг на Directgov, з одного боку, значноспрощує процедуру обслуговуваннягромадян, а з другого − робить її прозо-рою й унеможливлює будь-які підставидля корупції.

Важливо й те, що урядові послуги насайті приносять суттєву економію длядержавного бюджету. Британці підра-хували, що прийом одного громадя-нина в державній установі коштує длядержавної скарбниці в середньому 17фунтів, а надання такої ж послуги наурядовому порталі − 50 пенсів. У ре-зультаті уряд отримує 34-разову еконо-мію бюджетних коштів!

Розпочинаючи комунікативну ре-форму, британський уряд не виділявспеціального фінансування для ство-рення нового порталу. Цю роботу вико-нувала невелика група співробітників ізЦентрального офісу (урядової – доданоавторами) інформації, перед якоюуряд поставив завдання об’єднати водне ціле численні міністерські сайти.Упродовж трьох років вони працювалиу вільному плаванні, реформуючи,укрупнюючи масив урядових сайтів.Зарплатню їм, звісно, платили і дору-чили залучати відповідні бюджетні


Голо

вна

стор

інка

порт

алу

Dir

ectg

ov

кошти міністерств та державних уста-нов, що виділялися на підтримку тодіш-ніх міністерських сайтів, обґрунтовуючице майбутніми зисками від реформова-ного порталу.

Найпершим і найенергійнішим ре-форматором виявилося Міністерствотранспорту. Там розуміли, що длядержскарбниці сплата податковогозбору через урядовий портал значнодешевша, ніж у державній установі.

Лише рік тому британський уряд дляроботи над порталом виділив першікошти − 90 млн фунтів стерлінгів. Сумасуттєва навіть для бюджету ВеликоїБританії, проте цифри обґрунтовані,враховується майбутня економія відздешевлення вартості урядових послуг,якщо надавати їх через сайт.

Нині урядовий портал адміністру-ється Міністерством праці. З огляду наконцепцію і структурну організаціюурядового порталу, воно розробилоосновні настанови та стандарти дляінших міністерств. Зрозуміло, що урядрозпочав реформування своєї комуніка-ції з тих міністерств, які першими збаг-нули філософію новації і виявилисяготовими втілити її. Весь портал працюєза моделлю франчизи − як величезнийторговельний центр, в якому коженмагазин продає свій товар.

Варто звернути увагу, що концепціяDirectgov не передбачає повідомлятипро роботу того чи того міністерства,яке наповнює портал своєю інформа-цією, аналізує потреби громадян таприймає відповідні рішення. Насампе-ред на порталі означено певну пробле-матику, приміром: «Помешкання ікомунальні послуги». І хоча зрозуміло,що цим опікується відповідне про-фільне міністерство, в розділі немаєжодного слова про його діяльність, авсю інформацію надано з точки зорупотреб та проблем, що є актуальними

для громадян. Для нас, українців, цедоволі нестереотипно.

На Directgov мешканців інформуютьнавіть про те, де в їхньому кварталі слідпаркувати авто. Громадяни можутьознайомитися з криміногенною ситуа-цією у своєму мікрорайоні: знайти наурядовому сайті свою вулицю, кварталі переглянути найостанніші дані та за-стереження міністерства внутрішніхсправ щодо власної безпеки. Навітьякщо, приміром, комусь потрібно пові-сити табличку з назвою вулиці на свійбудинок, урядовий портал підкаже, якце необхідно зробити.

З вище наведеного бачимо, що рі-вень сприйняття державою проблем на-селення цілком інший − урядовці бачатьпроблеми так, як їх відчувають самілюди, і пропонують їх вирішення черезпортал. Комунікація, таким чином, єскладовою урядової політики − на етапіаналізу проблеми, прийняття рішення ійого втілення.

Враховано, що 70% британціввміють користуватися інтернетом,мають доступ до нього і вдома, і нароботі. Для осіб до 30 років, які пере-важно більше часу проводять усоціальних мережах, ніж перед телеві-зором, а на урядовий портал часом і незаходять, уряд застосовує громадяно-центричну комунікацію, розміщуючисвої месиджі в інтернеті там, де перебу-ває ця аудиторія.

Для тих, хто не має інтернету чи незнає англійської мови (зокрема,емігранти), уряд доносить свої пові-домлення в інший спосіб і через інші ка-нали − в поліклініках, громадськомутранспорті, на автобусних зупинкахтощо. Адже урядова комунікація − нете, що виходить, а те, що доходить.

Основний принцип, яким керуютьсябританські урядовці, артикулюючи своїрішення і політику, полягає в такому:

18 Сучасна урядова комунікація: приклад Великої БританіїТім Граут-Сміт,

Ліля Побережська, Людмила Гуменюк

ми не чекаємо, поки люди прийдутьдо нас, ми йдемо до них самі.

Реформування урядової комунікаціїтриває. До 2011 року уряд планує зали-шити 26 сайтів із колишніх 1 800 − ті, якіє особливо цікавими, інформативними,високопрофесійними. Наприклад, ме-дики в Британії мають два сайти: один ізних для пацієнтів, а другий − для медич-них працівників, де вони мають змогуобговорювати професійні питання,найновіші досягнення медицини, обмі-нюватися досвідом тощо.

Яскравий, зроблений за новітнімитехнологіями сайт закордонного відом-ства Великої Британії. Завдяки інтер-нету, дипломатія, здавалося б закрита,утаємничена сфера діяльності, нині тежстає публічною. Багато британськихдипломатів пишуть свої блоги, розмі-щуючи їх на сайті міністерства закор-донних справ. Нещодавно газета«Гардіан» опублікувала статтю «Британ-ські посли розповідають майже про всев інтернеті». В ній, зокрема, йдеться проунікальний досвід блогосфери та прак-тику написання блогів Лі Тернером,послом Великої Британії в Україні. Доречі, він пише їх двома мовами − англій-ською та українською, обидві версіїможна переглядати на сайті британ-ського посольства в Україні.

Подібний досвід урядової комуніка-ції, що базується на сучасних техноло-гіях, може викликати чималий скепсисв Україні: мовляв, порівняйте доступ доінтернету в Британії та в Україні. Зазви-чай, на подібних дискусіях оперуютьданими, що всього 2% українців кори-стуються інтернетом, проте ця цифра єдавно застарілою. Згідно з результа-тами дослідження Інституту вищої ква-ліфікації (Міністерства освіти),проведеного в 2008 році, користува-чами інтернету було 14,6% українців.У великих містах ця цифра сягала 58–

68%. А за даними Державного комітетустатистики України, станом на 1 липня2009 року в Україні нараховувалося2,29 млн. абонентів інтернет-провай-дерів, із них 1,75 млн. є домашнімикористувачами.

Британський досвід також вчить, щонавіть у країні з високим доступом досучасних технологій потрібні великізусилля, аби для громадян стало і по-требою, і звичкою заходити на урядо-вий портал та користуватися ним длясвого блага. Лише 10% британцівзнають про новий урядовий портал, і насьогодні робиться багато в справі йогопопуляризації. Але переконливим свід-ченням успіху нової урядової комуніка-ції є те, що на урядовий порталщомісяця заходить 13 млн. користува-чів. Це один із найбільш відвідуванихсайтів центральних органів влади.

Таким чином, британський урядзробив правильний крок, акумулюючив центрі своєї комунікації потреби таінтереси громадян, а не свої, полі-тичні. Бо тільки так урядова інформа-ція не лише виходить із державнихустанов, а й знаходить відгук у того,кому вона адресована.

На завершення ми б запропонувалиальтернативну пропозицію щодо «ко-мунікаційно-комунікативної політики» ісвоєрідної термінологічної пастки, в якуми себе заганяємо, намагаючись з’ясу-вати, який із прикметників є більш прий-нятним. Якщо хочемо впроваджуватикращий світовий досвід, де комуніка-ція − це складова всієї урядової політики,варто говорити про урядову комуніка-цію загалом, а не про окрему комуніка-тивну (-ційну) політику. Аналогічно ми вУкраїні вже почали розуміти, що євроін-теграція не може бути якоюсь окремоюполітикою, а має стати наскрізною ідеєюй складовою кожної галузевої політикизокрема та державної в цілому.


20Змінюється світ і змінюються

параметри, за якими ми кон-струюємо цей світ. Є не тільки

уявні спільноти Б. Андерсeна [1], до ін-струментарію зі створення яких він, доречі, відносить роман і газету. У ре-зультаті саме друк зумовив появу на-ціональних держав, бо дозволивоформитися національним мовам.

Сьогодні новим трендом стало ство-рення контенту взагалі поза платфор-мами, де він буде реалізований [2–3].Це зроблено для того, щоб уже напочатковому етапі залучити рекламо-давців, наприклад, для «product place-ment». Початок цього проекту коштуєбільше ста мільйонів доларів. Тобто,маємо зміст без зрозумілого подаль-шого ЗМК. Це ще зовсім нова тенденціярозвитку.

Отже, є ще й уявна реальність,яку ми постійно конструюємо. Які пара-метри повинні в ній бути? Якщознатимемо це, зможемо адекватно мо-делювати майбутні комунікації вжесьогодні. Нас у першу чергу має ціка-вити те, який саме контент стане по-трібним завтра.

Фантазія – реальністьПсихоаналітики намагаються аналі-

зувати навіть вибори під кутом зорууявлення (фантазій) [4–5]. Вони конста-тують, що культурні варіанти поведінкизаписані в підсвідомості й на них можнаспиратися. На польському плакаті часівСолідарності американський кіноков-бой тримав у руці польський виборчийбюлетень. Тобто, і кіно дає варіанти по-ведінки, на які можна орієнтуватися.Фантазійна політика перемагає ре-альну − саме так вважають психоаналі-тики, що аналізують вибори.

Інформування (відкритість)проти підзвітності

Ми не встигли вибудувати відкри-тість влади, як ситуація знову зміню-ється: населення більше зацікавлене впідзвітності, підпорядкованості влади.Воно не цікавиться відкритістю яктакою, тобто потрібне відображення імоделювання не відкритості (для цьогонавіть вигадане незроміле слово «тран-спарентість»), а саме підпорядкованостівлади, яка живе на гроші платників по-датків. Тому, до речі, на Заході в органах

Георгій Почепцовпрофесор,доктор філологічних наук

Нові вимогидо комунікаційвлади з населенням Н

державного управління не має відділівзі зв'язків із громадськістю (вони нази-ваються відділами комунікацій), аджеце означає, що платники податків вит-рачатимуть гроші на власну рекламу.

Політичний продукт після виборівВлада добре працює під час виборів

і погано після них. Проблема політич-ного продукту досить важлива,оскільки він принципово є нематері-альним [6]. Треба весь час доводити, щоті програмні засади, з якими партіяйшла на вибори, виконуються. І робитице слід не під час наступної виборчоїкампанії, а відразу по завершенні попе-редньої. Ще одне питання − доставкаполітичного продукту урядом за умовстворення коаліції.

Проблема: партії пересталибути ідеологічними

Це результат переходу до феноменаринково-орієнтованих партій, які по-стійно змінюють свій продукт, щоб ві-дображати інтереси виборців. І тут тежзначну роль відіграє і буде відіграватикомунікація. Людям весь час треба до-носити інформацію про партію, при-чому саме ту, яку вони хочуть почути.

Турбота проти лідерствачи моральності

Різні параметри, за якими характе-ризується влада, матимуть різну вагу. Запараметром «турбота» Клінтон, напри-клад, перемагає Буша. Хоча останній щедо справи М. Левінскі вважався середнаселення сильнішим лідером і мо-ральнішою людиною, але населенняобирає «турботу про себе» (care) за-мість лідерства чи моральності.

Це один із прикладів контенту, якиймає демонструвати влада. Виникає від-повідна проблема, як маніфестуватитакий параметр у фізичному чи інфор-

маційному просторі. Клінтону було при-ємно брати участь у програмах відкри-того формату типу ток-шоу, в той же часБуш-старший дивися на годинник, вия-вляючи свою втомленість від такогоспілкування.

Український приклад − Р. Безсмерт-ний на з'їзді «Нашої України» відібрав уВ. Ющенка металеву рамку, пояснившице такими словами: «Колись Єльцинупоказали дві фотографії − на одній унього рейтинг 60%, на другій − 5%. Наодній він стояв між людьми, а на другій −між ним і людьми були залізні перила.Моє завдання − знищити ці перила» [7].

Захоплення глибиннихструктур комунікації

Комунікація базується на відповід-них ментальних структурах. Захоп-лення (приватизація) цього рівнякомунікації погіршує можливості опо-нентів, оскільки за таких умов їм дове-деться відштовхуватися від вжеуведенного поняття.

Це такі структури, як фрейми, щоспираються в тому числі й на здоровийглузд. Якщо сімейний фрейм «суворийбатько» стає ментальною структуроюдля поведінки уряду, то уряд може ка-рати своїх неслухняних діточок, а невмовляти їх [8]. Відповідно, ця ж струк-турність дає змогу США карати іншікраїни, що не навчилися поводити себеправильно. За тими ж законами «війнав Іраку» перетворюється на «війну з те-рором». Бо коли це не війна, а окупація,то загинути вже не так почесно.

Це чітка вербальна фіксація форми,яке несе в собі інтерпретаційні можли-вості. Найбільш цікаві приклади йшли вамериканців від Ф. Лунца [9]. Якщо де-мократи вводили «податок на спад-щину», то Ф. Лунц змінював цю назву«податком на смерть», за який вже ніхтоне хотів голосувати. Якщо пенсіонери


Нові вимоги до комунікацій влади з населенням Георгій Почепцов

були проти «приватизації пенсійних ра-хунків», то вони ухвалювали те саме,тільки під назвою «персоналізація пен-сійних рахунків».

Тренд: інформаційні м'язистали сильнішими у всіх

Це не лише підсилює владу, а й опо-зицію і населення. Мережеві структуритероризму в результаті примусили пе-ребудовуватися ієрархічні армійськіструктури. Сьогодні будь-яка опози-ційна структура, назвавши себе єди-ним представником народу, можепаралізувати роботу будь-якого ор-гану влади.

Тренд: самі проблемистали складнішими

Світ швидко змінюється, державнеуправління на сьогодні за ним не всти-гає. І глибина проблем, і їхня частотастала іншими: те, що раніше траплялосяраз на сто років, сьогодні стає щоріч-ною подією.

До складності проблем слід додати івідхід від звичного розуміння влади якпередачі наказу по вертикалі. Сьогодніцього немає хоча б тому, що є коаліційніструктури. До того ж, населення маєзовсім інші рівні свободи, аніж це булораніше.

Тренд: вуличні демонстраціїстають нормою

Останні приклади післявиборчих за-ворушень − Іран і Вірменія. Це такожкомунікація, тільки реалізується вона уфізичному просторі. Вдалі наукові під-ходи розроблені для співпраці зфутбольними вболівальниками, де важ-ливого значення набуває їхнє відчуттясправедливості. Але й загалом у гро-мадських рухах та їх мобілізації новуроль відіграють уявлення мас, а не фі-зичні характеристики. Такий підхід

надає важливого значення мобілізацій-ним наративам [10].

Тренд: зникає інтерес до новинПокоління 2020, саме його зараз ак-

тивно вивчають, зокрема в США, нехоче витрачати на пошук новин так ба-гато часу, як це робить старше поко-ління [11–12]. Росія також доситьсерйозно вивчає свою молодь(www.fom.ru).

Можна зрозуміти, з якою метою цепроводиться. Бізнес цікавиться світоммолоді, бо потрібно випускати новітипи товарів і будувати нову рекламу.Політтехнологи звертають на це увагу,бо покоління, яке народилося1980–1991 рр., прийде до влади в2020 році.

Тренд: зникає інтерес до газетЩомісяця близько трьох тисяч

людей припиняють читати «Нью-ЙоркТаймс». Цей тренд поступово призведедо того, що газети стануть виключноелітарним читанням. Наведемо резуль-тати американського опитування 2007 р.:55% респондентів вважають, що блогиє досить важливим джерелом міжна-родних новин, 62% назвали їх важли-вим джерелом національних новин,50% − місцевих. Лише 45% визнають га-зети більш якісною журналістикою, 25%говорять це про блоги, а 15% вважаютьїх рівними [12, 84].

Тобто, на наших очах відбуваєтьсяповна перебудова тих комунікаційнихпотоків, які йдуть до людей.

Тренд: об'єктивізація підходівдо аналізу комунікацій

Сьогодні жодний текст не повиненвиходити без відповідної перевірки насприйняття його аудиторією. Середметодів – фокус-групи і швидке реагу-вання [9], нейроіміджінг [13], де вия-

22

вляється, що кращі бренди активують тіж самі ділянки мозку, що й релігійні сим-воли. Ще за часів Рейгана розробленокомп'ютерну систему PINS (political infor-mation system) [14–15].

І останнє − ціннісний аспектзамість матеріального

І в американців, і в нас акцентуєтьсяважливість ціннісного, морального під-ходу: всі вибори, особливо президен-

тські, − ціннісні вибори [16]. З цього і по-винні виходити проблеми.

І тоді, на жаль лише постфактум, ви-никає потреба єднати, а не роз'єдну-вати країну. Американський варіант цієїтези від М. Дауда, одного з тих, хто при-вів до перемоги Дж. Буша в 2004 році,звучить так: «Ми повинні створюватикампанії, які будуть звертатися не до 51відсотка людей, а об'єднувати країну вцілому» [17].

Література

1. Anderson B. Imagined communities / B. Anderson. − London, 1991.2. IAC and NBC's Ben Silverman team up in new venture, but details remain scarce. − <http://blog.tara-

gana.com/index.php/archive/iac-and-nbcs-ben-silverman-team-up-in-new-venture-but-details-remain-scarce/>.3. Hoven Van M. That unnamed IAC /Barry Diller/Ben Silvermnan project: notion / M. Van Hoven.

<http://www.mediabistro.com/agencyspy/news/that_unnamed_iacbarry_dillerben_silverman_project_notion_122729.asp>.

4. Adams M. V. Cultural fantasy versus„reality” in the 2004 American presidential election / Adams M. V.<http://www.jungnewyork.com/fantasy_reality.shtml>.

5. Adams M. V.„Getting real”versus„getting fantastic”: Clinton, Obama, McCain and the politics of imaginationin the 2008 American [presidential election] / M. V. Adams. − <http://www.jungnewyork.com/getting_real.shtml>.

6. Lees-Marshment J. Political marketing. Principles and applications / J. Lees-Marshment. – New York, 2009.7. Ніколаєнко Т. Віктора Ющенка вивели з рамок / Т. Ніколаєнко. −

<http://pravda.com.ua/news/2009/11/30/106142.htm>.8. Lakoff G. The political mind. A cognitive scientist guide yo your brain and its politics / G. Lakoff. –

New York, 2009.9. Luntz F. Words that work. It's not what you say, it's what people hear / F. Luntz. – New York, 2008.10. Rethinking social movements. Structute, meaning, and emotion / ed. by J. Goodwin, J. M. Jasper. –

Lanham, 2004.11. Luntz F. I. What Americans really want ... really. The truth about our hopes, dreams, and fears / F. I. Luntz. –

New York, 2009.12. Zogby J. The way we'll be. The Zogby report on the transformation of the American dream / J. Zogby. –

New York, 2008.13. Lindtsrom M. Buyology. Truth and lies about why we buy / M. Lindtsrom. – New York, 2008.14. Wirthlin D. The greatest communicator. What Ronald Reagan taught me about politics, leadership,

and life / D. Wirthlin. – Hoboken, 2004.15. Hall W.C. The invention of„quantifiably safe rhetoric”: Richard Wirthlin and Ronald Reagan's instrumen-

tal use of public opinion research in presidential discourse / W. C. Hall. –<http://www.chinoblanco.com/2008/12/wynton-c-hall-invention-of-quantifiably.html>.

16. Electing the president 2004. The insider's view / ed. by K. H. Jamieson. – Philadelphia, 2006.17. Rutenberg J. Ex-aide says he's lost faith in Bush / J. Rutenberg // New York Times. 2007. – April 1.


24За демократичного устрою

органи державної влади неможуть виконувати свої фун-

кції, не взаємодіючи на паритетнихзасадах із громадянами та їх об’єдна-ннями, не добиваючись і не завойо-вуючи їх підтримки та схвалення під часобговорення і прийняття рішень з тихчи тих питань соціально-економічногорозвитку.

На сучасному етапі в Україні демо-кратичні традиції лише усталюються.Громадяни бажають не лише бути ви-борцями законодавчих органів влади,але й брати активну участь у процесіпідготовки важливих державних рі-шень. Це вимагає створення істотнонових форм та механізмів взаємодії ор-ганів державної влади й інститутів гро-мадянського суспільства, а такожвисуває нові завдання перед органамидержавної влади.

За останні роки в Україні чималозроблено для того, щоб діяльність орга-нів виконавчої влади стала більш про-

зорою, відкритою і зрозумілою для кож-ного. З одного боку, рівень довіри гро-мадян до влади та підтримки нимидержавних рішень як один із критеріївоцінки ефективності роботи органівдержавної влади є досить низьким, а здругого − якість державних рішень єдоволі низькою, оскільки в них частоне враховано інтереси всіх зацікавле-них груп населення.

Проблеми, пов’язані з демократиза-цією процесу прийняття рішень, знахо-дяться у двох площинах − процедурній,що стосується вдосконалення існуючихстандартів і процедур, на основі якихоргани державної влади будують своюроботу, та комунікативній, яка має від-ношення до проведення консультаційіз зацікавленими сторонами в процесірозроблення нових рішень.

Стаття 38 Конституції України гаран-тує громадянам право на участь вуправлінні державними справами, реа-лізація якого можлива через норми якпрямої, так і непрямої демократії.

Наталія Окшазаступник начальника Управління у зв’язках з громадськістюСекретаріату Кабінету Міністрів України,магістр державного управління

Консультаціїз громадськістю –

шлях додемократичного

врядуванняі

Механізм реалізації цього правачерез норми непрямої демократії три-валий час передбачав лише отриманняінформації про діяльність органів дер-жавної влади та їх посадових осіб(Закон України «Про інформацію»), на-правлення до них звернень із пропози-ціями та зауваженнями щодо їхдіяльності (Закони України «Про звер-нення громадян» та «Про об’єднаннягромадян»). Цей механізм передбачавлише зворотній зв’язок від суспільствадо органів влади, коли громадяни та їхоб’єднання могли поінформувати щодосуспільних проблем та висловити своїпропозиції з приводу їх розв’язання. Утой же час системності в залученні ор-ганами виконавчої влади громадян допроцесу підготовки та реалізації дер-жавних рішень, врахування громадсь-кої думки не було забезпечено. Усезалежало лише від активності грома-дян, готовності нести взаємну відпові-дальність за формування політики вдержаві.

У 1999 році Україна ратифікувалаОргуську конвенцію «Про доступ до ін-формації, участь громадськості в про-цесі прийняття рішень і доступ доправосуддя з питань, що стосуютьсянавколишнього середовища», яка виз-начає, серед іншого, основні етапи за-лучення громадськості до процесуприйняття рішень, починаючи з інфор-мування на його початковій стадії.Оскільки всі види економічної діяль-ності впливають на навколишнє сере-довище, Оргуська конвенція не євузько галузевою і стосується всіх на-прямів державної політики, але меха-нізми її застосування на рівні процедурдосі не створено.

Першим законодавчим актом, щозобов’язав органи виконавчої владиоприлюднювати проекти рішень зметою отримання пропозицій та заува-

жень, є Закон України «Про засади дер-жавної регуляторної політики у сферігосподарської діяльності», прийнятий у2003 році. Законом, зокрема, передба-чено відкритість для фізичних та юри-дичних осіб інформації щодо діяльностірегуляторних органів на всіх етапах їхроботи, а також обов’язковий розглядцими органами ініціатив, зауважень тапропозицій, наданих фізичними і юри-дичними особами та їх об’єднаннями.Відповідно до статті 25 Закону, регуля-торний акт не може бути прийнятийабо схвалений уповноваженим на цеорганом виконавчої влади або його по-садовою особою, якщо проект цьогоакта не був оприлюднений.

Цілеспрямована увага до питанняінститутизації, визначення процедуризалучення громадян до процесу прий-няття рішень на загальнодержавномурівні приділяється, починаючи з 2003року: з моменту розроблення Порядкупроведення консультацій з громадські-стю з питань формування та реалізаціїдержавної політики. Зазначений Поря-док, затверджений постановою Урядувід 15 жовтня 2004 року № 1378, ще доприйняття був запроваджений у життя.Адже близько року тривало громадськеобговорення проекту Порядку, під часякого від органів виконавчої влади, гро-мадських організацій та політичнихпартій надійшло понад тисяча пропо-зицій та зауважень, більшість з якихбули враховані в остаточному варіанті.

Саме в Порядку проведення кон-сультацій з громадськістю щодо питаньформування та реалізації державної по-літики вперше на законодавчому рівнібуло використано термін «консультаціїз громадськістю».

І хоча визначення цього терміна вПорядку немає, сьогодні під консульта-ціями з громадськістю ми розуміємопроцес взаємодії між органами держав-


Консультації з громадськістю – шлях до демократичного врядування Наталія Окша

ної влади з громадянами та їх об’єдна-ннями з метою вироблення рішень, вяких враховуються права, інтереси тазнання всіх заінтересованих сторін.

Передбачалася обов’язковість про-ведення органами виконавчої владиконсультацій з громадськістю щодопроектів нормативно-правових актів,які стосуються прав, свобод і законнихінтересів громадян; державних і регіо-нальних програм; звітів головних роз-порядників коштів Державногобюджету України про витрачання бюд-жетних коштів за минулий рік;інформації про діяльність органів вико-навчої влади.

Крім того, органи виконавчої владиповинні доводити до відома громадсь-кості результати публічного обгово-рення шляхом оприлюднення в засобахмасової інформації прийнятого рі-шення з обов’язковим його обґрунту-ванням та відхилення альтернативнихрішень, що забезпечує прозорість про-цесу проведення консультацій.

Враховуючи п’ятирічну практику, доПорядку проведення консультацій згромадськістю з питань формування тареалізації державної політики було вне-сено зміни з метою його вдосконалення.Зокрема, пропонується уточнити пере-лік питань, щодо яких консультації згромадськістю здійснюються в обов’яз-ковому порядку. Так, передбаченообов’язковість проведення громадсь-кого обговорення проектів актів, у якихможуть бути закладені ризики щодо ви-никнення корупційних правопорушень,а також регуляторних актів. Крім того, зпереліку обов’язкових питань пропо-нується виключити звіти головних роз-порядників бюджетних коштів таінформацію про роботу органів вико-навчої влади, оскільки в даному ви-падку йдеться не про консультування,а про звітування щодо відповідної ді-

яльності, а отримані пропозиції та зау-важення будуть враховані не в пред-ставлених документах, а в подальшійдіяльності відповідних органів влади.

Також передбачено проведенняелектронних консультацій із застосу-ванням урядового веб-сайта «Грома-дянське суспільство і влада», що даєзмогу створити цілісну систему прове-дення органами виконавчої влади елек-тронних консультацій, забезпечитиєдині стандарти їх проведення та про-зорість цього процесу.

Обов’язок проводити консультації згромадськістю закріплено також у спе-ціальних законодавчих актах, що регла-ментують діяльність органів виконавчоївлади. Так, згідно з Законом України«Про Кабінет Міністрів України», Урядрегулярно інформує громадськістьчерез засоби масової інформації просвою діяльність, залучає громадян допроцесу прийняття рішень, що має важ-ливе суспільне значення.

Крім того, обов’язок головного роз-робника проводити громадське обго-ворення проектів законодавчих актівКабінету Міністрів, які стосуються правта обов’язків громадян, закріплено уРегламенті Кабінету Міністрів України,затвердженому постановою Урядувід 18 липня 2007 р. №950. Також Регла-ментом передбачено, що органи вико-навчої влади під час розробкиполітичних пропозицій щодо вирі-шення питань суспільно-економічногожиття, які потребують визначенняконцептуальних засад реалізації дер-жавної політики, готують комунікацій-ний план із метою організації роботидля роз’яснення громадськості та окре-мим верствам (групам) населення цілейУряду.

Відповідні норми знайшли також ві-дображення у Типовому регламентіцентрального органу виконавчої влади,

26

затвердженому постановою КабінетуМіністрів від 15 вересня 2007 р. № 1143,яким визначено, що з метою налагод-ження взаємодії з об’єднаннями грома-дян та засобами масової інформаціїцентральний орган виконавчої владизабезпечує:

- проведення в установленому по-рядку консультацій з громадськістю;

- організацію вивчення громадськоїдумки стосовно проблем, пріоритетівта перспектив розвитку у відповіднійсфері;

- проведення моніторингу гро-мадської думки під час підготовки та ви-конання рішень центрального органувиконавчої влади.

Водночас зазначені вище норма-тивно-правові акти стосуються лишесистеми органів виконавчої влади.

Вирішенню цієї проблеми сприя-тиме розроблення та прийняття ЗаконуУкраїни «Про основні засади державноїкомунікативної політики», Концепціюякого розробило Міністерство юстиції.Згідно з Концепцією, проектом Законумає бути передбачено стандарти кому-нікації між органами державної влади,органами місцевого самоврядування,засобами масової комунікації та гро-мадськістю, у тому числі стандарти про-ведення консультацій з громадськістю.

Крім того, Верховною Радою Україниу першому читанні схвалено проектЗакону «Про внесення змін до деякихзаконів України щодо участі громадсь-кості у формуванні та реалізації держав-ної політики, вирішенні питаньмісцевого значення». Проект Закону пе-редбачає внесення змін до ЗаконівУкраїни «Про місцеві державні адміні-страції» та «Про місцеве самовряду-вання», зобов’язавши місцеві органивиконавчої влади та органи місцевогосамоврядування проводити консульта-ції з громадськістю.

І хоча сьогодні в Україні вже сфор-мовано певну законодавчу базу щодоправового забезпечення проведенняконсультацій з громадськістю, яка в ці-лому відповідає стандартам законодав-ства країн сталої демократії та чиннимміжнародним нормативно-правовимактам, які підписала Україна, аналіз про-ведення органами виконавчої владиконсультацій з громадськістю виявивтакі проблемні питання:

- недотримання стандартів прове-дення консультацій з громадськістю.Так, Порядком проведення цих кон-сультацій визначені форми, строки, по-рядок організації та проведенняконсультацій з громадськістю, у томучислі щорічне планування їх прове-дення, проте не всі органи виконавчоївлади їх дотримуються: часто обгово-рення тривають менше місяця, органі-зовуються в оперативному порядку беззалучення всіх заінтересованих сторін,ще частіше відсутня звітність про вра-хування або відхилення пропозицій ізауважень, що надійшли, та роз’яс-нення причин їх відхилення;

- відсутність в органах виконавчоївлади фахівців для організації процесуконсультування. Організаційна і профе-сійна спроможність органів виконавчоївлади забезпечити відкритість та про-зорість своєї діяльності є доволі низь-кою, що обумовлено постійноюреорганізацією (або ліквідацією) струк-турних підрозділів з питань взаємодії іззасобами масової інформації та зв’язківіз громадськістю, і, як наслідок, частоюротацією кадрів;

- формалізм проведення, незацікав-леність органів виконавчої влади, їхкерівників у процесі консультування,оскільки громадська думка не завждиспівпадає з поглядами органу, атакож вимагає додаткового часу тафінансування;


- невисока оцінка працівниками ор-ганів виконавчої влади професійногорівня громадськості, обізнаності з тихчи тих питань реалізації державноїполітики;

- низька поінформованість грома-дян про діяльність органів виконавчоївлади, зокрема стосовно проектів рі-шень, що ними розробляються.

Крім того, виникнення зазначеноїпроблеми пов’язано також з недоско-налістю процесу прийняття державнихрішень у цілому, де можна виокремититакі проблемні питання:

- відсутність управлінської куль-тури, чіткої, цілісної та взаємозбалан-сованої системи планування діяльностіорганів виконавчої влади, системностіу підготовці нормативно-правовихактів. Наявність великої кількостіпрограмних документів і планів, щоне завжди узгоджені між собою, та не-тривалий період роботи кожногоукраїнського уряду стають на завадівизначенню стратегії і перспективрозвитку країни у найближчомумайбутньому;

- застосування недемократичної мо-делі ініціювання щодо розробки проек-тів рішень за схемою «зверху − вниз».

Зовнішнім чинником, що впливає напроблему неефективності проведенняконсультацій з громадськістю, є неви-сока активність інститутів громадян-ського суспільства в цілому, низькагромадянська та правова культура на-селення, лобіювання «активними»учасниками суспільного процесу лишесвоїх інтересів.

Підвищити результативність прове-дення консультацій з громадськістюможна, зокрема, шляхом залучення доїх проведення всіх функціональних пі-

дрозділів органів виконавчої влади навсіх етапах підготовки проектів рішень,запровадження їх планування, а такожудосконалення процесу підготовки допроведення консультацій з громадські-стю. При цьому необхідно звертатиувагу на такі моменти:

- ретельне визначення всіх заінтере-сованих сторін;

- визначення достатнього строкудля громадськості;

- вибір способу проведення кон-сультацій у залежності від мети тастроків проведення консультацій (поін-формувати, привернути увагу, отри-мати варіанти розв’язання проблеми,знайти підтримку запропонованого рі-шення тощо);

- розроблення чіткої та зрозумілоїформи для отримання від громадськос-ті конкретних пропозицій.

Але найскладнішою та найсупереч-ливішою є ситуація з розумінням необ-хідності залучення громадян доформування та реалізації державноїполітики у свідомості як працівниківорганів державної влади, так і суспіль-ства в цілому, адже наскільки відкри-тість та прозорість влади залежать відсамої держави, настільки вона зале-жить і від суспільства. Тому подальшікроки щодо удосконалення процесузалучення громадян до формування тареалізації державної політики маютьполягати насамперед у створенні умовдля більш активного використаннягромадськістю наявних багатоманіт-них форм. Держава має забезпечитиналежні умови для реалізації правагромадян на участь в управлінні дер-жавними справами, а також спонукатибажання громадськості вести діалогз владою.

28 Консультації з громадськістю – шлях до демократичного врядування Наталія Окша

Філософія, особливо соці-альна, незважаючи на деяку,часто позірну абстрактність

її суджень, є теоретичним осягненнямістотних зрушень у соціальному бутті тазастереженням проти згубних його не-доліків. Не є винятком і філософія кому-нікації, поява якої органічно пов’язаназ історією повоєнної Європи, її надіямита зусиллями в річищі розбудови демо-кратичного суспільного ладу. Цей філо-софський дискурс торував собі шлях натлі глибинного розчарування некри-тичним спілкуванням у межах окремих,обмежених спільнот та впевненості втому, що нові суспільні інституції будутьсправедливими, відкритими та чеснимине лише для обраних, своїх, але й длявсіх громадян об’єднаної Європи. За-гальне переконання в можливості ство-рення нової відкритої комунікативноїполітики та практики зумовило пильнуувагу до засадничих понять та конкрет-них механізмів процесу комунікації,прагнення зрозуміти місце останньогов подоланні соціальних негараздів танесправедливостей. Адже зневага танедовіра учасників комунікативної взає-

модії один до одного не лише блокуютьдосягнення ними позитивних результа-тів, а й стають на заваді нормальногосуспільного розвитку загалом.

Сказане безпосередньо стосується іперспектив запровадження сучасноїдержавної комунікативної політики вУкраїні, яка б сприяла проясненню від-повідальних взаємин влади та народу,послідовному втіленню в життя демо-кратичних способів їх функціонування.Отже, звернення до сучасної, передусімнімецької, філософії комунікації акту-альне насамперед тому, що її основніпоняття та принципи сприяють критич-ному осягненню вітчизняного комуні-кативного процесу. Йдеться пропоступове усвідомлення, що й україн-ські громадяни мусять прагнути дотого, аби не бути лише об’єктами часто-густо заангажованої корпоративнимиінтересами маніпулятивної інформацій-ної політики та німотними атомами хочаб навіть і нашого спільного національ-ного соціокультурного буття. Навпаки,лише привселюдне громадське обгово-рення допоможе зрозуміти, виявитисправжню сутність не тільки загальних,

29Людмила Ситніченкокерівник «Лабораторії сучасної німецької політичної філософії»при Українському філософському Фонді, член правління цього Фонду,кандидат філософських наук, вчений секретар спеціалізованої вченої радиІнституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України

До філософськихзасад вітчизняноїкомунікативноїполітикиК

редності. У межах соціокультурноїсфери найяскравішим втіленням нашоїнаївної віри в науці й техніці, що розбу-довані за принципом інструменталь-ного (монологічного) панування надприродою і людиною, є передусім ЗМК.Саме вони зумовлюють поступове пере-творення «культурно-критичної публіч-ності» на «культурно-споживче»,формування у суспільстві покірного кон-формізму та загрожують небезпекоювтрати політичної свободи й особистоїідентичності, посиленням безконтроль-ної патерналістської влади [2]. Втілене уЗМК спотворене, монологічне спілку-вання (у формі повідомлень, реклами,розважальних програм) позбавляє лю-дину можливості (та й необхідності)справжнього, діалогічного спілкування,яке дає їй змогу мислити, ставити запи-тання, утверджувати свою точку зору.До того ж, перенесення в комунікаційнусферу монологічних моделей інстру-ментальної дії загрожує особі втратою їїідентичності.

Сутнісне осягнення небезпеки пере-творення комунікації в об’єкт маніпуля-ції чи товар та з’ясування можливостейподолання цієї небезпечної для су-спільства ситуації пов’язане передусіміз іменем добре знаного тепер і вУкраїні німецького філософа Юргена Га-бермаса. Завдяки його працям у су-часну соціальну філософію прийшлоусвідомлення того, що комунікація −універсальне надбання людства та при-нципово важлива, фундаментальнаумова людського буття. А традиційна,як виявилося, обтяжена низкою небез-пек віра в силу наукового розуму маєпоступитися довірою до продуктивноїсили комунікації, що набуває свогонайповнішого втілення в боротьбі засоціальне визволення, в справедливихгромадських інституціях демократич-ної держави.

але й окремих інтересів, чеснорозв’язати конфлікт між ними. Комуні-кативна філософія, про що ми говори-тимемо нижче, була й залишаєтьсяспробою компетентної відповіді на пи-тання про розбудову демократичного,публічного та прозорого комунікатив-ного процесу, про пошуки шляхівмирного залагодження соціальних су-перечностей, конструктивного діалогуокремих соціальних груп [1].

Показовими та евристично значу-щими є самі умови конституювання су-часної комунікативної філософії, їїосновних понять та намірів. Німецькасоціальна філософія не випадково від-верто спрямована в річище філософіїкомунікації, адже саме остання глибокота конструктивно осмислює актуальні йдо сьогодні соціальні проблеми. По-перше, йдеться про те, що при руйну-ванні традиційного індустріальногосвіту утворюється низка псевдоспіль-нот, де ніхто не бере на себе справж-ньої, неанонімної відповідальності, щоодночасно супроводжується процесомпозірної прозорості та спрощеної зро-зумілості. По-друге, в сучасному (аособливо в нашому перехідному, пост-радянському) суспільстві продовжуютьіснувати потужні інструменти демагогіїта популізму, ефективного перекомбі-нування міфів та упереджень повсяк-денної свідомості. Негативнимрезультатом цього неначе прозорого, апо суті, маніпулятивного процесу єстандартність та конформність людсько-го мислення й поведінки. Іншими сло-вами, філософія комунікації постійнозастерігає, що в критичному сприйняттівлади ми мусимо не забувати про її по-стійне прагнення приховати своєсправжнє егоїстичне обличчя за при-вітною зовнішністю картинок ЗМК тапостійним, по суті популістським, праг-ненням видимої культурної безпосе-

До філософських засад вітчизняної комунікативної політики30 Людмила Ситніченко

лива згода вільних та рівних особисто-стей. Способи існування «громадсько-сті», комунікативності, відкритостіісторично різні, а їх основне завдання −стати дієвою противагою як нерозваж-ливості, егоїстичності приватного інте-ресу, так і маніпулятивним, іноді навітьдиктаторським прагненням адміністра-тивної влади. Що ж має бути між ними,узгоджувати їхні напружені різновек-торні спрямування? Саме цю здатність«громадськості» (через створення роз-маїтих автономних об’єднань) бутисправжньою середньою ланкою міждержавою та індивідом Ю. Габермасвважає найістотнішою цариною своєїдослідницької уваги. Розповідаючи проможливі загрози функціонування «гро-мадськості» (використання її з корисли-вою метою та бюрократизація),дослідник наголошує на конструктив-ному сенсі її комунікативної відкритості− як середовищі раціонального узгод-ження приватного та колективного ін-тересів, традиційних цінностей тапроцесів модернізації. Ю. Габермас,розраховуючи на те, що відкритість гро-мадськості буде спиратися «на полі-тичну культуру призвичаєного досвободи населення» [3], постійно нама-гається теоретично виокремити засад-ничі комунікативні механізми їїфункціонування.

Принагідно зауважимо, що власнефілософське осягнення феномена від-критості розпочинається з творчості ін-шого видатного німецького філософаминулого століття М. Гайдегера. Вінпрагнув не лише сутнісно спрямуватисучасну філософію на осягнення буден-ності, але й пов’язати відкритість із про-цесом розмови. Проте в річищіцілісного осмислення відкритості мимусимо йти далі, розвиваючи тезу проте, що цей феномен потребує не лишеформальної, але й реальної рівності її

Особливе місце в контексті вітчизня-них вимірів світових стандартів комуні-кації влади та громадськості належитьроботі Ю. Габермаса «Cтруктурні пере-творення у сфері публічності», де вінокреслює основні етапи розвитку своєїтеорії комунікації, її засадничі поняття татеоретичні перспективи.

У чому ж важливість процесу від-критого обговорення та рівноправногообміну аргументами з тих чи тих прин-ципово важливих суспільних проблем?Насамперед у тому, що це є (визнанийсучасною соціальною та політичною фі-лософією) шлях розбудови демокра-тичного, цивілізованого суспільства,якому властиві розширення соціальноїрівності та свободи і демократизаціядержави, створення відкритого комуні-кативного простору між владою та гро-мадськістю. Більше того, «обговореннямає спиратися на обмін аргументами, ачи ведуть вони до справедливих ком-промісів, істотно залежить від умов ве-дення процесу обговорення, і саме їхслід оцінювати з позицій моралі» [3].Адже насправді жодна суспільнозначуща справа неможлива поза їїколективним − комунікативним, опосе-редкованим публічним обговоренням −визнанням, а єдиною прийнятноюсилою в подоланні суспільних супере-чностей має бути сила кращогоаргументу.

Засадниче для творчості Ю. Габер-маса поняття «громадськість» сталопровідним і для його теорії комунікації.Воно мовить до нас про ті, засновані щев Давній Греції, феномени суспільногожиття, яким сутнісно притаманна від-критість, привселюдність та їх постійневідтворення шляхом комунікації.Люди − це не німотна спільнота, аджевона здатна промовляти. Їх суспільнимідеалом виступає непримусова, і, зреш-тою, вигідна для всіх, а тому справед-


До філософських засад вітчизняної комунікативної політики32

спілкування низки зовнішніх примусівта спотворень?

Відповідаючи на це, Ю. Габермас на-полягає, що позбавитися від зовнішніхпримусів допоможе встановлення на-лежних правил комунікації, головним ізяких є справедливий розподіл шансівучасників спілкування та дотриманняправила «кращого аргументу». Сюдидодається ще й поняття «ідеальна ко-мунікація», в якій спілкування не спо-творюється ні зовнішнім, ні внутрішнім(цій самій комунікації властивим) при-мусом, а конституюється силою кра-щого аргументу в межах «ідеальноїкомунікативної спільноти». А останнійвластивий симетричний, справедливийрозподіл шансів для досягненнясправжнього взаєморозуміння. Демо-кратично організована спільнота му-сить досягати єдності (консенсусу)через дискурс. А дискурс − це і є прак-тика комунікативних взаємин для до-сягнення узгодженості та суспільноїзгоди при зіткненні інтересів. Такимчином, саме дискурс щодо норм та цін-ностей співіснування є найвищою ін-станцією суспільного життя.

До того ж, німецький філософ нелише застосовує розроблені сучасноюфілософією правила ведення дискурсу,а й наполягає на необхідності вирізнятисправжній, істинний, та несправжнійконсенсуси. Під першим він розумієзгоду, що є результатом вільного відбудь-якого примусу обговореннялюдей, здатних підкоритися лише однійсилі − силі кращого аргументу. Сказанеє важливим для нас передусім із точкизору можливості дискурсивного обго-ворення моральних та правових суд-жень, що й є втіленням людськихвідносин. На жаль, жодне філософу-вання (це помітив вже І. Кант) не допо-може людині стати доброю та чесною,проте ми мусимо приймати рішення,

учасників. Навіть за найсприятливішихдля процесу спілкування умов не вартоочікувати відкритості цього процесу таактивної участі в ньому економічно за-лежних людей.

Продовженням та розгортаннямсказаного в «Структурних перетворен-нях публічності» є засаднича моральнаінтуїція взаємного визнання учасниківкомунікації як рівних, тобто таких, щомають однакові шанси на раціональнуаргументацію в дискусії. Іншими сло-вами, вступаючи в комунікацію, я напе-ред погоджуюся з тим, що інша людина,так само як і я, може привселюдно таобґрунтовано пояснити свою позиціючи навести раціональні контраргу-менти. Тобто йдеться про мою здатністьне лише до критичного мислення, але йдо відповідальності за власні вчинки, атакож про спроможність раціональнопояснити, аргументувати свої дії в про-цесі публічного їх обговорення. Зви-чайно, Ю. Габермас не закриває наївноочі на неможливість уникнення тихспільних загальних умов, яким вже за-здалегідь підпорядкована наша комуні-кація. Проте означені сторонні впливи(у вигляді традицій чи інтересів, владичи грошей) не є властивими самомукомунікативному процесу. На них вартодивитися як на те, що спотворює кому-нікацію, негативно впливає на її від-криту симетричну природу. Самелюдське буття є не безпосереднім, аопосередкованим з одного бокумовою, відкритим та не спотворенимспілкуванням, а з другого − культурно-історичною традицією, інтересами тавладою. До того ж, традиційні цінностітакож можуть не лише бути засадоюсправедливої влади, але й приховуватиїї нелегітимність та відчуженість, якаспотворює комунікацію. Таким чином, іперед нами, і перед Ю. Габермасом ви-никає запитання: як убезпечити процес

Людмила Ситніченко


в яких наші інтереси узгоджуються з ін-тересами інших. Наступна ж теза Ю. Га-бермаса про те, що подоланнянесправедливого суспільного ладу по-требує загального громадського кон-сенсусу засади спільного порозуміння,яке б задовольняло нашу інтуїцію одна-кової поваги та солідарної відповідаль-ності за кожного, свідчить швидше непро утопічність його поглядів, а про не-обхідність повернення до реальногожиття, до реалістичної комунікативноїполітики. Ця політика мусить зважатина деякі істотні обставини. По-перше, нате, що найбільш згубним та деструктив-ним для процесу комунікації є глибин-ний соціальний хаос, безвідповідальне

розбалансування влади аж до її відсут-ності, всепоглинаюча недовіра до вер-хів і зневага до низів. По-друге, назначення громадянського суспільства якєдино демократичного способу впливуна державні структури. Йдеться про су-купність розмаїтих соціальних практик,основною метою яких є уникнення соці-альних конфліктів та суперечностейчерез розв’язання їх шляхом розвиткусправедливої комунікації, рівноправ-ного й чесного діалогу індивідуальних таколективних, загальносуспільних та кор-поративних інтересів. Важливою заса-дою цього процесу є не лише відкритістьта відповідальність його учасників, але йїхня довіра, толерантність.

Література

1. Першим вітчизняним дослідженням основних понять та принципів сучасної філософіїкомунікації стала робота Ситніченко Л. Першоджерела філософії комунікації. − К., 1996.

2. Детальніше означені процеси негативних наслідків домінування інструментального мис-лення проаналізовані в роботах Чальза Тейлора, зокрема в його Етиці автентичності. − К., 2002.

3. Габермас Ю. Структурні перетворення у сфері відкритости: дослідження категорії гро-мадянське суспільство. − Львів, 2000. Зауважимо, що, на нашу думку, поняття «відкритості»(ключове для назви цитованої роботи) ліпше було б перекладати як «публічність», що є кра-щим відповідником німецького «Oeffentlichkeit». Через це ми й говоримо про роботу Габер-маса в цьому перекладі.

Прикметною рисою сучасноїукраїнської політичної істо-рії є надзвичайна актив-

ність законотворчого процесу. Наврядчи в будь-який попередній період у насвводилося в дію стільки законодавчихактів, як за останні вісімнадцять років.Це й зрозуміло, адже тепер відбува-ється перехід до правової держави, деосновним чинником регламентуваннясуспільного життя є закон.

У цьому зв’язку й постає проблемаякості самої законотворчої системи.Зазначена проблема є новою дляУкраїни, багатовимірною і складною.Одним із важливих її аспектів , на нашудумку, є лінгвістичний. Адже всі норма-тивно-правові акти, у тому числі й за-кони, зрештою, є текстами, написанимиприродною мовою. Отже, апріорі неможна вважати їх вільними від логіко-лінгвістичних девіацій, колізій та іншихсемантичних дефектів, властивих при-родномовним текстам.

З метою запобігання цим негатив-ним явищам, шкідливим у законозасто-сувальній практиці, й виникаєнеобхідність проведення лінгвістичнихекспертиз законодавчих актів і законо-давчої системи в цілому.

Слід зазначити, що лінгвістична екс-пертиза віддавна входить до перелікуінструментів юридичної практики.Адже і створення, й застосуваннязакону передбачають проведеннясемантичного аналізу текстів (як зако-нодавчих актів, так і текстів, носіямияких виступають суб’єкти та об’єктиправовідносин).

Багатовікова судова та адміністра-тивна історія знає безліч випадківрозгляду суперечок і непорозумінь,пов’язаних із текстами та їх тлумаченням,зокрема з нечітко сформульованимифразами, неточним, неоднозначним чипомилковим добором мовних одиниць,невдало вжитими виразами написаного(сказаного), що впливає на розуміння

34Володимир Широковчлен-кореспондент НАН України,директор Українського мовно-інформаційного центрупри НАН України

Про лінгвістичнуекспертизу офіційнихдокументів та лінгвістичнезабезпечення діяльностідержавних органів УкраїниА


тексту − як друкованого (опублікова-ного), так і усного (проголошеного).

Хрестоматійними в юридичній прак-тиці є випадки розгляду з приводу сліві словосполучень, сприйнятих адреса-тами тексту як інвектива − образаособи адресата або наклеп на неї.Згадаймо хоча б комедійний сюжетМ.В. Гоголя «про те, як посварилися ІванІванович з Іваном Никифоровичем»:

«Відомий усьому світові своїми бого-супротивними вчинками дворянин Іван,Никифорів син, Довгочхун, − писав ІванІванович Перерепенко до суду,− сього1810 року, іюля 7 дня учинив менісмертельну обиду... Оний дворянин...назвав мене публічно обидним та по-носним для честі моєї йменням, саме:гусаком, тоді коли відомо всьомуМиргородському повіту, що сею гнус-ною тварюкою я ніколи аж ніяк неіменувався і наперед іменуватисяне збираюсь».

Отже, колізія згаданого художньоготвору має, як бачимо, лінгвістичну при-роду, що зрештою призвело до судовоїсправи, яка тягнулася багато років.

Потреба в лінгвістичній експертизітексту в зв’язку з судовим процесомз’явилася ще в античний період. Так, запереказом академіка Я. К. Грота1, одинбагатий римлянин заповів, щоб післясмерті була відлита його золота статуязі стрілою в руці («поставити статую, щозолоту стрілу несе»). Чоловік залишивдля цього необхідну кількість дорого-цінного металу. Старший же син −головний виконавець батькового запо-віту − виконав наказ досить оригі-нально: він виготовив камінну статую, вруці якої була золота стріла. Молодшібрати висунули вимогу поділити зо-

лото, що залишилося, між усіма спад-коємцями. У відповідь старший брат по-слався на заповіт, витлумачивши його втакий спосіб: «Поставити статую, що зо-лоту стрілу несе», − мовляв, батько йзалишив золота лише на стрілу. Латинауможливлювала подібну фразу в запо-віті, оскільки і «statua» (статуя), і «sa-gitta» (стріла) − жіночого роду, а формадієприкметникового звороту, що засто-совується в оригіналі, може бути відне-сена до обох іменників.

Відомі й інші сюжети зі світової літе-ратури, які також можна вважати лінгві-стичними експертизами де-факто.Типовим прикладом є уривок з комедіїП. Бомарше «Безумний день, або Ве-сілля Фігаро»2:

Дубль-Мен. …Підійдіть, докторе, іпрочитайте боргове зобов’язання.

...Бартоло (читає). «Я, нижчепідписа-

ний, свідчу, що отримав від панни і т. д.Марселіни де Верт Аллюр, в замкуд’Агуас-Фреска, суму в дві тисячі піа-стрів, яку суму я зобов’язуюсь їй повер-нути, на першу її вимогу, в цьому замкута одружитись з нею на доказ вдячностіі т. д.» Підписано: «Фігаро». На моюдумку, боржник повинен повернутиборг і виконати зобов’язання, спла-тивши всі витрати. (Виголошує обвину-вальну промову). Панове! Ніколи щебільш цікава справа не була поставленана розгляд нашого суду. З часів Олек-сандра Великого, який обіцяв одру-ження прекрасній Телестріс...

Граф (перебиває). Але перше ніжпіти далі, пане повірений, треба пере-конатись, чи визнає обвинувачений за-конність цього документа.

1. Цена слова: Из практики лингвистических экспертиз текстов СМИ в судебных процессах по искам о защите чести,достоинства и деловой репутации / под ред. М. В. Горбаневского.− М., 2001.− 184 с.

2. Бомарше, П’єр Огюстен Карон. Безумний день або Весілля Фігаро. Комедія на 5 дій: пер. з фр. С. Тобілевичза редакцією І. Кочерги. − К. : Мистецтво, 1951. − С. 96−99.

повинен буде і сплатити борг, і одружи-тись з позовницею згідно з внутрішнімзмістом документа.

Фігаро. Нічого подібного! Пан Бар-толо думає, що я забув синтаксис і пра-вила граматики. Зміст документа ясний:або я заплачу їй гроші, кома, або одру-жусь з нею...

Бартоло (швидко). Коми немає.Фігаро (швидко). Вона там є. Кома,

або одружитися з нею.Бартоло (дивиться на документ,

швидко). Коми немає, панове!Фігаро (швидко). Вона там була, па-

нове. Крім того, де це ви бачили, щобчоловік, який одружується, ще й плативборг своїй жінці!

Відзначимо кваліфіковане викори-стання лінгвістичних фактів фігуран-тами цього епізоду. Вони зі знаннямсправи тлумачать функції сполучників −чи то є «сполучник “та”, який зв’язує двірівносильні частини речення», чи, на-впаки, «сполучник розділовий − “або”,який розділяє вищесказані частини»;посилаються на синтаксис і граматику.

В європейських країнах лінгвіст-екс-перт є необхідною фігурою при роз-гляді судових справ та правових колізій.Про це, зокрема, свідчить реакція по-шукової системи інтернету на запит«linguistic expert», яка видає понад чо-тири мільйони посилань.

Для української правової системилінгвістична експертиза має ще більшезначення з огляду на реальний рівеньволодіння українською мовою суб’єк-тами і сторонами законотворчого тазаконозастосувального процесів. Проце свідчить і наш власний досвід вико-нання логіко-лінгвістичних експертиз,що проводилися в Українському мовно-інформаційному фонді НАН України,у тому числі, за вимогою державнихорганів.

Брідуазон (до Фігаро). Що ж ви мо-можете сказати про те, що тут прочи-тали?

Фігаро. А те, що з лукавства, черезпомилку або неувагу документ цейбуло прочитано неправильно, бо в до-кументі не сказано, що: «яку суму я зо-бов’язуюсь їй повернути та одружитисьз нею», а: «яку суму я зобов’язуюсь їй по-вернути або одружитись з нею», − а цезовсім інше.

Граф. Як там стоїть в умові − «та» чи«або»?

Бартоло. Тут написано «та».Фігаро. Там написано «або».Брідуазон. Дубль-Мен, прочитайте

самі!Дубль-Мен (бере папір). Це буде пев-

ніше, бо часто позивачі перекручують,читаючи. (Читає). Е-е-е... Панна е-е-е деВерт Аллюр... е-е-с... А! «...яку суму я зо-бов’язуюсь їй повернути, на першу її ви-могу, в цьому замку... та... де... або... та...або...» Слово погано написано... та тутвсе ще й чорнильна пляма...

Брідуазон. П-п-пляма? Розумію!Бартоло. Я стверджую, що тут є спо-

лучник «та», який зв’язує дві рівно-сильні частини речення: «я заплачу паніта одружусь з нею».

Фігаро (так само). Я стверджую, щоце є сполучник розділовий − «або»,який розділяє вищесказані частини: «язаплачу пані або одружусь з нею». Коливін буквоїд, то я ще більший. Коли вінхитрий, то я ще хитріший, − я його за-жену на слизьке.

Граф. Як же судить у подібномувипадку?

Бартоло. Щоб розв’язати питання,не варто сваритись із-за одного слова;нехай це буде «або».

Фігаро. Я прошу записати це в про-токол.

Бартоло. Ми на це згодні. Такий хи-трий підхід не врятує винуватця, який

Про лінгвістичну експертизу офіційних документівта лінгвістичне забезпечення діяльності державних органів України36 Володимир Широков

законодавчого акта (фінансисти, юри-сти, податківці, митники тощо). Але,враховуючи функціональну спрямова-ність Кодексу, він має бути адаптованийдо сприйняття пересічним читачем, азміст − викладений зрозумілою літера-турною мовою.

Наступне зауваження стосується По-даткового кодексу як системи. Адже напочатку його розробки анонсувалося,що буде виписана чітка й логічна си-стема оподаткування в Україні. Проте,ретельно проаналізувавши всі запро-поновані редакції, ми дійшли висновку,що, незважаючи на глибоку фахову під-готовку розробників, усвідомлення Ко-дексу як системи оподаткування впроекті не відбулося, принаймні йогосистемні аспекти висвітлено неви-разно. Йдеться про системне усвідом-лення предметної галузі, яке, на нашудумку, передбачає визначення такихаспектів: системотвірні об’єкти, систе-мотвірні відношення та системотвірніінваріанти. Саме зазначені аспекти роб-лять предметну галузь системою, а невипадковим зібранням чинників. Нажаль, цього в проекті Кодексу не екс-пліковано, через що він справляє вра-ження хоча й великого, але системноневпорядкованого зібрання твердженьщодо податкових відношень в Україні.Поняттєвий апарат Кодексу іноді випи-сано досить неакуратно, трапляютьсянекоректні визначення термінів. Упроекті Кодексу не завжди дотриманінорми та принципи визначення основ-них понять; дехто з розробників, ма-буть, недостатньо знайомий ізтермінографією і тому вдається до по-милок у цьому аспекті. Взагалі склада-ється враження, що розробникипроекту Кодексу концентрувалися пе-реважно на змісті предметної галузі ймало цікавилися формою подання тек-сту. Але, як відомо, будь-який зміст існує

Зокрема, у 2007 році Українськиммовно-інформаційним фондом було ви-конано лінгвістичні експертизи трьохредакцій Податкового кодексу України(попередньої, першої та другої). На ос-нові цього можна робити певні вис-новки та узагальнення, що, на нашудумку, є характерними не лише для По-даткового кодексу України (ПКУ), а й,мабуть, для багатьох інших законодав-чих актів. Зрозуміло, що ці підсумки на-самперед стосуються лінгвістичнихпитань і враховується те, в який спосібвідбувається втілення (розкриття змі-сту) податкової системи в пропонова-ному проекті законодавчого акта.Разом із цим висвітлюється і певнийдосвід, набутий у процесі спілкуваннята співпраці лінгвістів-експертівіз авторами-розробниками розділівпроекту ПКУ.

Ознайомившись з текстом проектуКодексу, ми зробили висновок, що віннадто складний для сприйняття. Йдетьсяпро вживання переобтяжених, невда-лих, а то й просто неправильних мовнихконструкцій, але не тільки про це.

Перший висновок, який зробитьбудь-який неупереджений читач, − за-значений документ написано фахів-цями і для фахівців. Саме цим можнапояснити велику кількість термінів тамовних конструкцій, що вживаються успецифічних значеннях, характернихлише для фахового середовища, й уформі, адаптованій до цього середо-вища. Тим часом, як Кодекс є докумен-том, що ним має користуватися кожнийплатник податків, а це − більшістьдорослого населення України. Отже, Ко-декс повинен бути написаний зрозумі-лою українською літературною мовою.

Це зробити дуже і дуже нелегко,особливо, якщо зважити на те, що роз-робниками Кодексу є лише фахівці зрізних аспектів предметної галузі цього


Про лінгвістичну експертизу офіційних документівта лінгвістичне забезпечення діяльності державних органів України

має бути однаковим у всьому тексті за-кону. Якщо термінологія обмежуєтьсялише цим законом, то дається відпо-відне застереження».

Тут ми не будемо наводити при-клади, що ілюструють викладені намизагальні положення, адже проект ана-лізованого документа не було опри-люднено і навіть представлено дорозгляду Верховною Радою України.Наші зауваження були передані авто-рам цього документа і сподіваємося, щочастина з них врахується при подаль-шому опрацюванні. Але основний вис-новок, який можна зробити вже зараз,є таким.

Вважаємо, що ставити в провинуавторам нормативно-правових актівлогіко-лінгвістичні вади немає жодноїперспективи. Навпаки, необхідно пере-вести ці питання у конструктивнерусло. Тим більше, що вже настав мо-мент створення цілісної системи лінгві-стичного забезпечення діяльностідержавної влади України. Саме систем-ний підхід у цьому питанні, на наше пе-реконання, приведе до успіху.

Які ж елементи системи лінгвістич-ного забезпечення ми бачимо обов’яз-ковими і першочерговими?

Перш за все це об’єкти лексикогра-фічного забезпечення, тобто словники:загальномовні (передусім правописніта тлумачні); термінологічні з різнихпредметних галузей та власне сферидержавного управління; перекладнідвомовні та багатомовні; енциклопе-дичні словники і довідники тощо. Зро-зуміло, що забезпечення такимилінгвістичними засобами лише дер-жавні органи, при цьому залишаючисьна традиційній паперовій основі,сьогодні неможливо. Адже укладаннята видання довідкової літератури по-требує значної затрати часу високок-валіфікованих фахівців, а паперові

лише у певній формі, і якщо забуватипро вимогу їх узгодження при оформ-ленні матеріалу, то документ може втра-тити і змістовий складник.

На жаль, розробники проектуКодексу недостатньо враховувалиобов’язкові для використання наста-нови щодо підготовки законодавчихактів, у тому числі й ті, що були затверд-жені державними органами України.Саме вони визначають принципи зако-нодавчої практики.

Зокрема, в методичних рекоменда-ціях щодо оформлення проектів зако-нів, підготовлених апаратом ВерховноїРади України, та в Методичних реко-мендаціях щодо проведення правовоїекспертизи проектів нормативно-пра-вових актів, схвалених постановою Мі-ністерства юстиції України №41 від21.11.2000 р., визначено такі вимоги довикористання термінів у проектах нор-мативно-правових актів:

- вживати у тексті проекту лише тітерміни, які є необхідними для роз-криття його змісту;

- дотримуватися принципів обов'яз-кового пояснення терміна, який вжива-ється вперше і має значення, відмінневід загальновживаного;

- забезпечувати тотожність змістутерміна в усіх випадках його викори-стання за текстом проекту нормативно-правового акта, а також у чиннихнормативно-правових актах.

У згаданих вище Рекомендаціях за-значено: «Текст проекту викладаєтьсястисло, простою літературною мовою,за змогою, короткими фразами. Неварто застосовувати фрази з багатьмапідрядними реченнями. Особливуувагу необхідно звертати на точністьтермінології. Визначення термінів по-винно відповідати тому змісту, якийміститься в літературній мові, спеціаль-них науках та чинному законодавстві, і

38 Володимир Широков


видання приблизно в два разидорожчі, ніж електронні.

Український мовно-інформаційнийфонд має досвід створення такихпраць. Достатньо згадати електроннийсловник – Інтегровану лексикографічнусистему «Словники України», останняверсія якої містить понад 257 тисяч реє-стрових одиниць, де реалізовано фун-кції побудови повної словозмінноїпарадигми, транскрипції, синонімії, ан-тонімії та фразеології. Цей електроннийсловник є достатнім для редагуваннябудь-яких текстів. Вважаємо, що до-цільно було б на державному рівніприйняти рішення про обладнання всіхперсональних комп’ютерів, що вироб-ляються та продаються в Україні, систе-мою «Словники України». До того ж,вона щорічно удосконалюється, її фун-кції розширюються, а сучасні технологіїдають змогу проводити оновлення вавтоматичному режимі.

Наступне питання − створення Дер-жавного тезаурусу України. Його вартокомплектувати на основі розроблюва-

ного в Українському мовно-інформа-ційному фонді нового 20-томного тлу-мачного Словника української мови. Засвоєю лексикографічною спрямовані-стю Державний тезаурус України пови-нен нагадувати словник тлумачноготипу, але особливий. Насамперед йогослід подати як електронну лексикогра-фічну систему. Вона мусить бутипов’язана і мати вихід на морфологічноі семантично анотований корпус україн-ського законодавства. Тоді разом із тлу-маченнями слів та словосполученьсистема надавала б можливість безпо-середнього виходу на всі контексти їхвживань. Такий підхід став би серйоз-ним запобіжником різночитань та кри-вотлумачень нашого законодавства.Нарешті, серед засобів лінгвістичногозабезпечення ми бачимо цілу низкуелектронних інструментів інтелектуаль-ного опрацювання текстів: починаючивід граматичних, семантичних та син-таксичних маркерів, аж до концепто-графічних систем аналізу та експлікаціїзнань із природномовних текстів.

Пропагувати інтернет як засібінформування та комуніка-ції, очевидно, вже не

потрібно. Більшість працівників інфор-маційних служб та керівників міськихорганів влади хоча б на інтуїтивномурівні розуміють значимість цього ін-струмента, особливо в мегаполісах.

Проте досить часто доводиться чутизастережні висловлювання на кшталт:у нашому місті користувачем інтернетує незначний відсоток населення містачи області, а тому, мовляв, інтернет длянас − це справа майбутнього.

Дамо відповіді на кілька запитань ізцього приводу, аби більш предметнозрозуміти актуальність теми «Інтернетяк засіб комунікації муніципальноївлади» для кожної конкретної інформа-ційної служби певного міста.

Які ці запитання?• Скільки користувачів інтернету

в Україні?• Яка «карта» інтернету по різних

містах та регіонах?• Яка структура аудиторії інтернету за-

галом, а також по різних містах та регіонах?• Які пріоритети аудиторії за інтере-

сами, каналами?• Які технічні характеристики й, відпо-

відно, інформаційні можливості маютькористувачів інтернету в кожному місті?

• Які прогнози, тренди розвиткуінтернету?

• Які інформаційно-функціональніможливості будуть мати користувачі внедалекому майбутньому?

На більшість цих запитань відповідідають регулярні дослідження інтернет-аудиторії, які проводяться в Україні втому числі неспеціалізованими органі-заціями. За даними панелі Gemius Uk-raine, аудиторія інтернету в Україністаном на квітень 2008 року становила6 млн. 76 тис. користувачів (real users), вквітні 2009 року − 7 млн. 231 тис. кори-стувачів (real users). За вказаний періодприріст становив 1,15 млн. − 18,7%. Зарегіонами аудиторія розподіляєтьсятаким чином: Київ − 36,2%, Київська об-ласть − 10,0%, Дніпропетровська об-ласть − 9,2%, Одеська область − 7,9%,Харківська область − 5,9%, Донецькаобласть − 5,6% і на решту регіонів при-падає 25,3%. Це ж дослідження вказуєна те, що 57% користувачів інтернету вУкраїні − чоловіки, а 43% − жінки. Прицьому, за віком аудиторія користувачіврозподілена так: 37% − від 16 до 24років; 29% − від 25 до 34 років; 19% −

40Андрій Ротовськийкеруючий директор ЦГЗ Р.А.П.І.Д.,кандидат філософських наук,доцент КНУ імені Тараса Шевченка

Інтернет як інструментгромадськихкомунікацій муніци-пальної влади та їїцільових аудиторій

Ц


від 35–44 років; 12% − від 45 до 54 років;3% − від 55 років. Близько 85 % кори-стувачів мають доступ до всесвітньоїмережі з дому, 46 % − з роботи.

Які висновки можна зробити дляпрактики комунікацій:

1. Інтернет-аудиторія розвиваєтьсянадзвичайно динамічно. Це не лишемайбутнє, але й теперішнє комунікацій.

2. Інтернет-аудиторія − це найбільшактивні, суспільно впливові особигромади.

3. Технічно інтернет розвинутий не-достатньо, проте кабельний інтернетрозвивається стрімко, а отже, для біль-шості користувачів доступні відео- тааудіоматеріали.

Інтернет став фактором форму-вання глобального інформаційногопростору в тому числі й на територіїУкраїни.

Навіть у віддалених населених пун-ктах, де небагато осіб користується ме-режею інтернет, інформація щодоактуальних тем життя країни, міста над-ходить опосередковано (через онуків,дітей, родичів).

Наскільки спеціалісти муніципаль-них інформаційних служб зацікавлені вефективній діяльності в інтернеті?

Дослідження, проведене Україн-ською лігою зі зв’язків із громадськістюсеред прес-секретарів міських рад(понад 300 опитаних), засвідчило, щоабсолютна більшість респондентів вва-жає пріоритетними для себе знання усфері комунікацій муніципальної владисаме в інтернеті.

Це новий тренд, і працівники прес-служб розуміють, що інтернет вже заразє важливим (а надалі ця тенденція зро-статиме) інструментом інформаційноїполітики міського органу влади. Пока-зово, що такі відповіді характерні дляспеціалістів не тільки у мегаполісах, ай у невеликих містечках, де кабельним

інтернетом користується незначнийвідсоток населення.

Особливо посилюється увага доінтернету в переддень виборів, адже, яксвідчить практика, саме через цей ЗМКздійснюється більшість інформаційнихагресій проти керівників органів влади,що беруть участь у виборах. Отже,знати, як фахово діяти в мережі, вжесьогодні допоможе бути комунікаційноефективним.

Із чого інформаційній службі органувлади слід починати системну роботу вмережі інтернет? Ми розробили набірпослідовних запитань, відповіді на якіобов’язкові для того, щоб з'ясувати пра-вильний напрям стратегії й тактики ін-формаційної роботи в інтернеті.

1. Скільки жителів конкретного на-селеного пункту регулярно отримуютьінформацію в інтернеті?

2. Скільки близьких родичів чи жи-телів міста, що тимчасово в ньому непроживають, підключені до інтернету?

3. Який соціокультурний, комуніка-тивний, професійний, статевий та віко-вий портрети користувачів інтернету завизначеними кластерами?

4. Як (через оптоволоконний кабель,dial-up, мобільний інтернет, вдома чи нароботі) користуються мережею різні кла-стери аудиторії інтернету?

5. Які резерви підключення користу-вачів до ефективних каналів?

6. Які темпи розвитку оптоволокон-ного способу підключення?

7. Яка комунікативна культура кори-стувачів інтернету різних кластерів?

8. Які тренди розвитку кожного кла-стера аудиторії інтернету?

9. На яких ресурсах отримують ін-формацію та комунікують представ-ники різних кластерів інтернету?

10. За якими ключовими словамикористувачі інтернету здійснюютьпошук певної інформації?

42Інтернет як інструмент громадськихкомунікацій муніципальної влади та її цільових аудиторій

• яка поведінка користувачів на кор-поративному ресурсі?

• як кореспондується відвідуванняресурсу та проведення off-лайновихподій у місті?

• які механізми (та як вони працю-ють) просування ресурсу в інтернеті?

• як працює механізм зворотногозв’язку на ресурсі?

• який відсоток активних користувачівінтернету в місті; якою теоретично маєбути інформація, вміщена на ресурсі?

• яка частина контенту ресурсу гене-рується самими користувачами?

• як часто оновлюється контент-ресурс?

• як часто повертаються користувачіна контент-ресурс?

• як часто посилаються на даний ре-сурс користувачі на власних ресурсах(індекс цитування)?

• чи є блоги користувачів на ресурсіта як вони ведуться?

• чи ведеться поточна аналітика ре-сурсу та як вона впливає на модерніза-цію сайта?

• чи ведеться бренд-моніторинг?• чи ведеться пабліситі-моніторинг?• чи ведеться превентивний аналіз ри-

зиків інформаційних атак конкурентів?Як отримати відповіді на ці запи-

тання? Рецепту немає. Частина інформа-ції − це загальновідома соціально-економічна, галузева статистика у кон-кретному місті, іншу надають аналітичнісервіси пошукових систем, ще частинупотрібно шукати на перетині різних ін-формаційних потоків, отримувати яквисновок порівняння різних трендів.

Ця робота не з легких, проте вонаварта зусиль, оскільки надає сенсу самомуресурсу та мотивує інвестиції в нього.

Далі в таблиці спробуємо навестиособливості фахового муніципальногосайта, що здатен реалізувати завдання,поставлені перед муніципальною ін-

11. Як часто та які ключові словавживають, коли шукають інформацію,що стосується роботи конкретної орга-нізації, служби, виду діяльності, про-дукту тощо?

12. Яка «упізнаваність» аудиторії ін-тернету конкретного органу, керівника,програми, продукту, організації (чи євони частиною дискурсу в зоні інтер-нету взагалі)?

13. Який імідж (емоційна оцінка) кон-кретний орган, керівник, програма тощомають серед користувачів інтернету?

14. Яку репутацію (раціональнаоцінка) конкретний орган, керівник,програма тощо мають серед користу-вачів інтернету?

15. Які імідж та репутація конку-ренти конкретного органу, керівника,програми тощо мають серед користу-вачів інтернету?

16. Кількісні (як часто згадуються та де)та якісні (в яких оцінках, як ефективно зточки зору цілей органу влади, організа-ції, продукту) оцінки присутнос-ті керів-ника чи представника органу влади,організації, продукту на тих ресурсах,яким довіряють жителі конкретного міста.

17. Комунікативні характеристикивласних інтернет-ресурсів, що пере-дбачає відповіді на низку запитань:

• які результати SEO-аудиту (пошуко-вої ефективності) корпоративного ре-сурсу органу влади?

• яким є ресурс – монологічним чидіалоговим?

• наскільки ефективними є системидіалогу?

• який кількісний трафік ресурсу(кількість відвідувачів у різні періоди)?

• структура трафіка (звідки прихо-дять відвідувачі, за якими ключовимисловами, хто вони тощо)?

• яким є оптимальний трафік ізврахуванням ринкової ніші (за кожнимкластером)?

Андрій Ротовський


Ознаки фахового ресурсу Ознаки нефахового ресурсу

Ресурс побудований як банк актуальної інформації;інтернет-ЗМІ; комунікативна, презентативна,навчальна, торгівельна, репутаційна і т. п. ділянка,покликана реалізувати максимум інформаційних таінших потреб усіх важливих сегментів громади наоснові вивчення їхніх запитів та реальних моделейкомунікативної поведінки в інтернеті й не тільки

Ресурс побудований як трибуна для монологумуніципальної влади: інформування громади здій-снюється за принципом «ми говоримо − ви слу-хаєте»

Більшість контенту генерується самими користува-чами у власних директоріях, блогах через розмі-щення листів, статей, довідкового матеріалу щодопродукту

Контент береться з офіційних документів посадо-вих осіб мерії. Вміщується інформація про заходиміської влади, розпорядження керівників тощо

Ресурс максимально простий для користувача,діє принцип «двох-трьох кліків»

Ресурс «багатоповерховий», відвідувачеві дляпошуку інформації потрібно виконати понад триклікові операції

Контент добре індексується пошуковимимашинами, побудований за системою введенняключових слів користувачами

Ресурс зроблений на основі «флешу», картинок,що зчитуються пошуковими машинами; заголовкине побудовані на рейтингових ключових словах

У ресурсі є внутрішній механізм самофінансуваннячерез диверсифіковану систему оплати клієнтамиза різні активи ресурсу, що він надає:

• рекламну підтримку продуктам• послуги щодо просування репутації чи іміджу• «здачу в аренду» певних директорій сайта дляведення власних сторінок, інтернет-магазинів,блогів тощо• ресурсні інформаційні послуги з певнихбанків даних• інше

Ресурс фінансується виключно з міського бюджету

Ресурс постійно розвивається Сайт «завмер» у розвитку з моменту створення

Ресурс має систему моніторингу власної пошуковоїефективності для відвідувачів через підключеннядо систем аналітики пошукових сайтів чи іншимспособом

Ніхто не знає та не вміє користуватися інтернет-аналітикою, тому вся робота ведеться «всліпу»,отже, вона є малоефективною

формаційною службою, а також нефа-хового інтернет-ресурсу.

Питання ефективності інтернет-проектів владних структур вже давноперебуває в центрі уваги іноземнихурядів та муніципальних органів. Ціка-вим та принципово важливим є досвідБританського уряду, який після аналізуінформаційних потреб громадян та їх

потреб у спілкуванні з громадянамифактично сформував нову парадигмуурядового порталу. Вона полягає втому, що − треба відштовхуватися відреальних потреб громадян, створюючина порталі центр задоволення гро-мадських потреб. Основним тут є самеслово «задоволення», а не інформаціяпро послуги. На британському урядо-

Інтернет як інструмент громадськихкомунікацій муніципальної влади та її цільових аудиторій44 Андрій Ротовський

вому порталі <http://www.direct.gov.uk>можна сплатити за комунальні послуги,взяти квиток на поїзд − загалом тут євсе, що потрібно громадянину Британії.Тобто, в центрі не уряд, а громадянин зйого потребами.

Звичайно, інформаційна політикамуніципального органу влади пере-

дбачає його діяльність не лише на пор-талі громади міста, а й інших міськихінтернет-ресурсах, в національнихтематичних та громадсько-політичнихінтернет-ЗМІ, блогах та соціальнихмережах.

Форми та методи роботи на такихзовнішніх ресурсах типові для інших

Інформаційне та комунікативнезавдання

Формат та спосіб реалізаціїзавдання на сайті

Інформування громади прорішення міської влади

Спеціальна рубрика (наприклад, «Голос громади міста…»,відеоблог керівника органу влади)

Формування довіри дорішень міської влади

Організація інтернет-чатів, прес-конференцій,інтернет-ефірів, інтернет-репортажів із муніципальнихслухань, публічних діалогів та круглих столів затемою тощо

Просування іміджу та репутації,брендинг керівника міської влади

Інтернет-вітальня керівника у вигляді блогу,щира за форматом та сприйняттям; обговоренняна сайті у спеціальних рубриках; інші діалоговіформи комунікації

Вивчення громадської думкиз конкретних питань життя громади

«Інтернет-голосування» з певних тем, контент-аналіздискурсу, експертне опитування відвідувачів

Формування груп підтримкиініціативам міської влади

Створення тематичних сторінок, конкурсів, чатів,внутрішніх ЗМІ за темою, підвищення насайті репутації прихильників ідеї

Пошук інвесторів для реальнихпроектів міської інфраструктури

Створення спеціалізованих рубрик за темоюінвестицій та фокусування на них увагипотенційних інвесторів

Просування іміджу, репутації,бренда міста у визначених позиціях

Потребує комплексного рішення: у всіх комунікативнихпотоках на ресурсі відображаються риси, що стимулюютьпотрібні реакції та сприйняття аудиторії

Боротьба з інформаційними агресіямиконкурентів, забезпечення перемоги вгромадських дискусіях

Превентивне розміщення інформації, що«лікує» можливі інформаційні агресії

Лобіювання конкретних муніципальнихініціатив у вищих органах влади

Просування репутації тих персон та груп, від якихзалежить рішення, що лобіюються, а також формуванняресурсної для ЗМІ інформації, яка буде мотивувати в ЗМІпублікації, потрібні для вигідного рішення, формуваннягруп підтримки рішення, що лобіюється

Типові завдання та їх вирішення за допомогою муніципального ресурсу(насправді завдань набагато більше)


організацій, продуктів. Наведемо кількаприкладів:

• Блог керівника органу влади, мера,інших лідерів громади на провідних на-ціональних ресурсах.

• Цільові адресні розсилки з анон-сом подій, новин і т.п. (що є, по суті,видом ЗМІ) лідерам думок міста або йусім жителям, адреси яких є в базі данихмуніципального органу влади.

• Спеціальні події типу інтернет-кон-курсів, обговорень, громадських слу-хань із подальшим виданням друкованоїпродукції за їх результатами, прийнят-тям конкретних рішень органом влади.

• Муніципальне інтернет-телебачення.• Інтернет-трансляції з подій.• Інтернет-прес-конференції та чати.• Інтернет-виставки.

• Створення соціальних профільнихмереж.

• Голосування жителів міста за кон-кретними питаннями.

• Інше.Завжди виникає проблема ресурсів

(кадрових, фінансових, часових) для за-безпечення такої роботи в інтернеті.Навіть у мегаполісах, де прес-службинараховують кілька кваліфікованихспівробітників, спеціалістів у сфері ін-тернету мало або зовсім немає.

На нашу думку, звичними методамицю проблему не вирішити. Новий підхідлежить у площині − інтеграція муніци-пальних інтернет-ресурсів у комерційніресурси, активна робота на вже ство-рених та «розкручених» сайтах, парт-нерство та співбрендинг.

У сучасній Україні не бракує дискусійщодо свободи слова та ролі засобівмасової інформації у житті держави тасу-спільства. Журналістика, правозна-вство, політологія, соціологія, соціальнафілософія, наука з державного упра-вління за останні роки зробили чималодля розвитку студій з цього питання.Теоретичні розробки науковців відкри-вають шлях до побудови новогоформату взаємозв’язків суспільнихінститутів із медіа, розвитку ефективноїмоделі міжсекторальної взаємодії, ста-новлення громадянського суспільства.

Проте, на наш погляд, загальний век-тор громадської уваги поки що здебіль-шого спрямований на проблемиз’ясування взаємовідносин між орга-нами влади та ЗМІ. З одного боку, певніпідстави для цього існують: посадовціорганів державного управління та міс-цевого самоврядування не припиняютьспроб контролювати або ж впливати надіяльність ЗМІ за допомогою організа-ційних та фінансових важелів; продо-вжується практика обмеження доступу

до інформації, перешкоджання журна-лістській діяльності тощо. Як правило, ціта інші схожі аспекти взаємовідносинвлади та ЗМІ стають предметом парла-ментських слухань у Верховній РадіУкраїни, обговорень у Національнійспілці журналістів України, в регіональ-них ЗМІ, громадських організаціях.Окрім констатації та широкого опри-люднення конфліктних фактів, такі об-говорення часто містять пропозиції, такби мовити, «захисного» характеру (під-твердження у черговий раз свободиЗМІ або ж набуття нових прав імунітету,покарання винних, розробки відповід-них змін до нормативно-правового за-безпечення роботи ЗМІ тощо). Неприменшуючи важливості та необхідно-сті захисту медіа від незаконного втру-чання, варто зауважити, що така позиціяє пасивною і не відображає сучаснихпотреб та перспективних можливостейЗМІ у їх взаємодії з органами влади.

Насамперед мається на увазі участьЗМІ в процесі вироблення державноїполітики. У країнах сталої демократії

46Владислав Романовдиректор Інформаційно-аналітичного агентства «Придніпров’я»,кандидат історичних наук, доцент

Влада та ЗМІ:від конфронтаціїдо конкуренції

та співпраціі

медіа беруть активну участь не лише увисвітленні, оцінці результатів здій-снення політики, а також у процесах їїпідготовки. Це відбувається завдяки іс-нуванню певної моделі міжсектораль-ної взаємодії держави, бізнесу,неурядових організацій та медіа у пое-тапному процесі визначення проблемиполітики, її ідентифікації, встановленняпорядку денного, вироблення альтер-натив розв’язання, обрання оптималь-ного варіанту, упровадження обраноїполітики та оцінки результатів. Безу-мовно, що держава, маючи у своємумонопольному розпорядженні такі ін-струменти, як закон, примус, гроші,податки, послуги та умовляння (до речі,це передбачає активне залучення ЗМІ),зберігає за собою провідну роль у фор-муванні та реалізації політики. Однакучасть корпоративного, неурядового імедійного секторів та їх інструмен-тальних можливостей впливу на ви-роблення політики робить цей процеспрозорим, консенсусним, що даєзмогу уникнути потенційних конфлік-тів та знизити ризики ухвалених рі-шень. Власне, ефективна політикаформується у точці перетину сфервпливу названих секторів. У цьому кон-тексті розглянемо роль ЗМІ як реаль-ного та потенційного учасникавироблення державної політики.

В ієрархії взаємовідносин влади таЗМІ в радянські часи засоби масової ін-формації виконували три основні фун-кції. Функція виховання та пропаганди(отже, закріплення у масовій свідомо-сті рішень влади) була основною. Фун-кція критики мала жорстко обмеженийхарактер та використовувалася зметою контролю вищими органамивлади діяльності низового апарату звиконання ухвалених рішень, а такожу якості клапана, через який безпечноскидався тиск соціального напру-

ження. Нескладно помітити, що в су-часних умовах цей формат не зник,хоча й значно видозмінився. Як і ра-ніше, влада вважає пропагандистськуфункцію (у сучасному вигляді − інфор-мування громадськості про свої дії) ос-новною для ЗМІ. На це спрямовананормативно-правова база у вигляді за-кону про висвітлення діяльності орга-нів влади, а також бюджетні витрати.

Значно активізувалася функція кри-тики органів влади з боку ЗМІ, длябагатьох з яких це стало одним із про-відних напрямів редакційної політики.У відповідь влада навчилася ігноруватинезручні для неї теми, що підіймаютьмедіа. В органах державної влади від-сутня цілісна система моніторингу тааналізу повідомлень ЗМІ, аби не лишереагувати на критичні заходи, але йвиявляти ознаки появи суспільно резо-нансних проблем, їх індикаторів, заці-кавлених сторін тощо. Окремімоніторингові заходи, як правило,спрямовані на підрахунок співвідно-шення позитиву-негативу у виступахЗМІ як периферійної оцінки роботиорганів влади та ефективності їх прес-служб.

Щодо ролі ЗМІ як клапана-запобіж-ника, то ситуація змінилася на проти-лежну: часто преса й телебаченнявикористовуються для підсилення кон-фронтації та загострення конфліктів. Вумовах роздержавлення вплив на ЗМІолігархічних структур та політичнихпартій набув великих масштабів. Фак-тично можна стверджувати про наяв-ність таких небезпек, як олігархизаціята припартизація ЗМІ в Україні.

Не секрет, що у 90-х роках практикастворення «своїх» ЗМІ набула в корпо-ративному середовищі широкого роз-повсюдження. До певної міри, це було«модно». Довіра громадян до преси, зу-мовлена хвилею перебудови, залиша-


Влада та ЗМІ: від конфронтації до конкуренції та співпраці

ності. Парадоксально, але в умовах не-залежності преса не лише не звільни-лася від старих проблем увзаємовідносинах із владою, але й на-була нових контролерів.

Натомість ситуація мусила б вигля-дати інакше. В умовах громадянськогосуспільства преса − це не лише індика-тор громадських настроїв щодо оцінкирезультатів діяльності влади, але й ак-тивний гравець у формулюванні та ви-робленні державної (муніципальної)політики. Безумовно, це потребує відредакцій чималих зусиль, адже такийформат участі ЗМІ в процесі вироб-лення політики вимагає високого про-фесіоналізму, компетенції, певноїредакційної політики, ресурсного за-безпечення тощо.

Головним фактором такої позиціїЗМІ, на наш погляд, є те, що в країнах за-хідної демократії суспільство має висо-кий рівень структурованості, де кожнасоціальна група або клас чітко усвідом-люють свої економічні, соціальніінтереси й готові до ґрунтовного обго-ворення проблемних ситуацій у полі-тиці й формулювання (обстоювання)своїх інтересів. Для будь-якого ЗМІорієнтація на свою аудиторію є визна-чальною, а отже, вміння знаходити ін-дикатори появи проблеми, виявленнягруп інтересів та оцінка їх позицій, мо-дерація публічних дискусій з цих пи-тань є одним із шляхів досягненняуспіху, в тому числі комерційного.

Серед різних джерел надходженняінформації, яка свідчить про форму-вання проблеми політики абопроблемної ситуації (динаміка стати-стичних змін, оперативна інформація,звернення та реагування громадян,результати досліджень тощо), повідом-лення мас-медіа є найбільш універ-сальним ресурсом. Зрозуміло, що ЗМІскладно конкурувати з академічними

лася, за результатами тогочасних соціо-логічних опитувань, ще достатньо ви-сокою − на рівні 60–70%, поступаючисьлише перед довірою до це церкви. А,по-друге, величезна кількість новихгазет, FM-станцій і перші недержавні те-леканали виконували рекламні та PR-функції. Ситуація почала змінюватисянаприкінці 90-х років на виборах доВерховної Ради та президентських ви-борах 1999 року, коли корпоративніЗМІ активно використовувалися у полі-тичній боротьбі. Щодо державних та му-ніципальних ЗМІ, то поява «темників»стає повсякденним явищем. А тиск і за-лякування незалежних журналістів на-бувають вкрай небезпечних форм − аждо вбивств. Частково ситуація зміни-лася після помаранчевої революції, алевитоки проблеми не зникли: свободаслова не може почуватися безпечно вумовах домінуючого контролю ЗМІ збоку приватного капіталу та впливу по-літичної системи.

Запровадження в Україні пропорцій-ної (партійної) системи виборів відкрилошлях до «припартизації» державних тамуніципальних ЗМІ з боку тих політич-них сил, під контроль яких потраплялимісцеві ради. Призначення генераль-них директорів обласних телерадіо-компаній, редакторів комунальнихобласних та міських високотиражнихвидань набуває поширення за партій-ною квотою. Партії, таким чином, зао-щаджують кошти з утримання своїхфункціонерів та співпраці зі ЗМІ. Як пра-вило, перехід засобу масової інформа-ції під партійні прапори зумовлюєвтрату значної частини традиційної ау-диторії, що, у свою чергу, може загро-жувати банкрутством такого ЗМІ або жвимагає, як мінімум, збільшення йогофінансування з бюджету.

За цих умов складно очікувати відмедіа об'єктивності та неупередже-

48 Владислав Романов


установами, урядовими структурамищодо визначення стратегічних напря-мів державної політики. У той же часучасть медіа у формулюванні порядкуденного для регіональних та місцевихвлад мусить бути обов'язковою.

Технологічним містком, який бипов'язував медіа та владу в цьому про-цесі, можуть бути моніторинг ЗМІ, ана-ліз найбільш резонансних проблем,публічні дискусії й обговорення мож-ливих варіантів реагування. Для орга-нів влади це скорочує час та витрати навивчення ситуації, тоді як для медіаувага до суспільно резонансної про-блеми з перспективою її включення допорядку денного органами влади озна-чає підвищення рейтингу. Публічні об-говорення перспективних проблем з їхможливими варіантами розв'язаньтакож потенційно цікаві для корпора-тивного сектора, ринку в цілому.

Не менш важлива роль ЗМІ полягаєу з’ясуванні кола зацікавлених сторін,аналізі їх ресурсного забезпечення тавиявленні латентних інтересів. Частосаме на початковому етапі формулю-вання політики внаслідок упровад-ження непрозорих, неконкурентнихпроцедур відбувається підміна суспіль-ної вигоди груповою, звужується вибірпотенційних альтернатив, закладаютьсяпідстави для здійснення корупційнихсхем щодо реалізації рішень. Але якщоЗМІ нечасто та дуже обмежено берутьучасть в обговоренні перспективних рі-шень, то супроводження такого етапу

вироблення політики, як упровадженняухвалених рішень (формування робо-чих програм та планів, їх фінансування,різні зміни під час виконання тощо),зникає з поля зору громадськості. Доних ЗМІ повертаються вже на кінцевомуетапі процесу вироблення політики,оцінки здобутих результатів. Фрагмен-тарність висвітлення того, як відбува-лися формування та реалізаціяполітики, часто-густо призводить до по-верхових оцінок ефективності резуль-тату або здійснюється необ’єктивно.Тому цей процес вимагає системності табезперервності в роботі ЗМІ.

Але такий формат участі ЗМІ в про-цесах вироблення та реалізації держав-ної політики вимагає, крім бажання, йпевних ресурсів − залучення експертівта фахівців, побудови відповідного фор-мату громадських обговорень та кон-сультацій, тривалого супроводженняданої теми, наявності у редакції спеціа-лізованих журналістів тощо. Чи готовітепер ЗМІ до такої співпраці? З оглядуна реальний стан медіаринку в умовахфінансово-економічної кризи та новогополітичного циклу, відповідь буде ско-ріш негативною. Самостійно ЗМІ зро-бити цього нездатні, або ж їмдоведеться витратити багато років.

Ситуація може змінитися на краще,якщо влада усвідомить усі переваги за-лучення ЗМІ до такої співпраці. Тимбільше, що майже вся нормативно-пра-вова база для цього існує. Потрібналише політична воля.

Чому важлива комунікаціяз громадськістю

Відомий науковець Ю. Габермас вва-жає, що «сучасна модель взаємин дер-жави і громадян має вибудовуватися неза традиційним принципом суб’єкт-об’єктних відносин (керуючі-керовані),а на механізмах «комунікативної пове-дінки», тобто суб’єкт-суб’єктних відно-синах, на принципах визначеннярівноправності як людини державної,так і людини «приватної», що передба-чає як головну демократичну проце-дуру «діалогову комунікацію» державноївлади і «вільної громадськості»1.

Отже, дорадчу демократію в цьомуконтексті можна охарактеризувати якдемократичну політичну систему, щоґрунтується на вільних і добровільнихобговореннях громадянами громад-ських тем. Це дискурсивна соціополі-тична система, де громадяниподіляють відповідну інформацію, об-говорюють політичні справи, фор-мують громадську думку і берутьучасть у політичних процесах. Концеп-ція дорадчої демократії охоплює нетільки інституціональні процедури,як-то право більшості, але й політичнукультуру вільної дискусії і добровіль-ної участі.

Сьогодні дорадча модель демократіїрозглядається як така, що може випра-

вити вади традиційної демократії, а саме:– залучення громади до процесу

ухвалення рішень, в тому числі й най-більш вразливих її частин;

– дорадчий процес і всебічний роз-гляд справи за участю громадськостізамість масових і маніпулятивних опи-тувань громадської думки;

– вибір громадянами рішень соці-альних проблем, які вони будуть поді-ляти, а не сприймати як вимушенийкомпроміс;

– достатні інвестиції з боку урядудля якісних досліджень політики,оскільки тільки тоді їх результати бу-дуть сприйняті як такі, що заслуговуютьдовіри і втілення; тільки тоді політичнідіячі будуть уповноважені на потужні,вирішальні дії.

Отже, дорадча демократія формуєнові відносини між громадянами та їх-німи урядами, змінюючи природу пуб-лічного дискурсу, переорієнтовуючийого на вирішення проблем і спільнийпошук рішень.

Власне реалізація норм дорадчоїдемократії передбачає певні умови іформи організації цього публічногодискурсу та дорадчого процесу за уча-стю громадськості. Наприклад, важливемісце посідають механізми забезпеченняпрозорості інформації щодо суспільнихпроблем, дій органів влади і т. п.

50Максим ЛацибаУкраїнський незалежний центрполітичних досліджень

Через комунікацію згромадськістюдо ефективноїдержавної політики Я

1. Пазенок В. С. Демократія і людина. Теорія і українська дійсність // Політика і час. − 2003. − № 2.http://www.pltimes.uct.kiev.ua/ua20032/PAZENOK2.HTM


Сучасний стан взаємодії владий ОГС в Україні

Урядування в Україні перебуває наперехідному етапі від директивноїпланової системи державного управ-ління до системи публічної політики. Ніоргани державної влади, ні ОГС (органі-зації громадянського суспільства) немають достатнього досвіду й навичоквикористання процедур публічноїполітики та консультацій, що призво-дить до неефективних рішень і незро-зумілої політики.

Далеко не всі групи інтересів по-даються у вигляді професійних ОГС, щоутруднює процес публічних консультаційта врахування інтересів громадськості.Наявні правові механізми консультацій ізгромадськістю не використовуютьсясповна й органами влади та ОГС.

В Україні досі не діє єдина системнадержавна політика щодо взаємодії згромадянським суспільством і спри-яння діяльності ОГС. Таким чином, чис-ленні судові позови (у тому числі й уміжнародні суди), акції протесту, пові-домлення ЗМІ про факти порушеннядержавними органами громадянськихправ свідчать про збереження ситуаціївзаємної недовіри і низької мотиваціїдо співпраці навіть у тих сферах, девона, вочевидь, іде на користь усьомусуспільству (як-от: соціальні послугиВІЛ-інфікованим та «дітям вулиці»).

Органи державної влади і політичніпартії не виявляють особливого ба-жання проводити консультації з ОГС тавраховувати їх пропозиції. Однак ужеіснують законодавчі процедури, щозмушують органи влади оприлюдню-вати проекти рішень і проводити їх гро-мадське обговорення.

За оцінками представників гро-мадських організацій, в Україні, на жаль,поки що не відбулося встановленняпартнерських відносин між владою і

громадськими організаціями, не відбу-лося дієвої інституціоналізації структургромадської участі та запровадженнячітких процедур консультацій із гро-мадськістю. Громадяни значною міроювідчужені від влади і не впливають на їїдії. Відповідно до соціологічного дослід-ження Центру Разумкова, 80% громадянне відчувають себе господарями власноїдержави (опитування проведено у квітні2007 року, похибка − 2,3%). Мають такевідчуття лише 11% громадян.

Варто зазначити, що останнім часоморгани влади частіше почали розміщу-вати на своїх сайтах проекти рішень істворювати робочі групи із залученнямгромадськості. Наприклад, СекретаріатКабінету Міністрів України активно за-лучав представників ОГС до розробкиКонцепції сприяння органами виконав-чої влади розвитку громадянського сус-пільства та Порядку сприянняпроведенню громадської експертизи.

Згідно з інформацією Кабінету Міні-стрів України, станом на 2007 рік чле-нами громадських рад при виконавчихорганах влади було близько 2000 гро-мадських організацій, за І–ІІІ квартали2007 року органами виконавчої владипроведено понад 800 консультацій ізорганізованою громадськістю, за ре-зультатами яких отримано приблизно4700 пропозицій, майже 3700 з якихбуло враховано. За активної участі гро-мадських організацій підготовленонизку прогресивних державних рішень,а саме: проект Кримінального процесу-ального кодексу України, Закон «Продоступ до судових рішень», проект Кон-цепції вдосконалення судівництва таутвердження справедливого суду вУкраїні відповідно до європейськихстандартів, проект Концепції реформу-вання публічної адміністрації в Україні.

Розпочинається виконання неуря-довими аналітичними центрами робіт

52 Через комунікацію з громадськістю до ефективної державної політики

на замовлення органів влади. Так, Інсти-тут економічних досліджень та політич-них консультацій для Міністерстваекономіки України виконав такі проекти:«Аналіз економічного впливу вступуУкраїни до СОТ» (у складі консорціуму),«Дотації та квазіфіскальні заходи у сферісільського господарства», здійсненорозробку проекту концепції оптимізаціїінституційного механізму залучення іно-земних інвестицій в економіку України.

На рівні місцевого самоврядуванняспостерігаються лише поодинокі зміни.Тільки 11% територіальних громад вУкраїні мають затверджені статути, деврегульовано такі форми взаємодії згромадянським суспільством, як про-ведення громадських слухань, загаль-них зборів громадян та процедуривисування місцевих ініціатив.

Інформаційна відкритість органівдержавної влади є однією з обов'язко-вих умов існування демократичногосуспільства, залучення громадян допроцесу вироблення політики,здійснення ефективного державногоуправління та громадського контролю.Середній рівень інформаційної відкри-тості сайтів центральних органів вико-навчої влади становив 58% (за данимимоніторингу УНЦПД у травні 2007 року2).Саме інформаційна «закритість» орга-нів влади є однією з причин втрати вла-дою своєї легітимності в очах людей,проведення неефективної політики,відчуження влади від громадян, уста-лення корупції.

Активно розвивається механізмстворення громадських рад при орга-нах влади. Майже при всіх центральнихі місцевих органах влади, а також припарламентських комітетах створеногромадські ради. На жаль, не завждидіяльність рад ефективна, але це є про-гресивним механізмом участі у форму-ванні державної політики.

На сьогодні держава сформувала цілунизку механізмів залучення громадян доприйняття рішень: регуляторна політика,звернення громадян, всеукраїнський імісцевий референдуми, особистийприйом громадян, інформаційні запити,громадські ради, публічне громадськеобговорення, громадські слухання.

Діє низка нормативно-правовихактів, що запроваджують деякі меха-нізми комунікації, а саме: Закон України«Про засади державної регуляторноїполітики у сфері господарської діяль-ності», «Про звернення громадян»,«Про всеукраїнський та місцеві рефе-рендуми», «Про інформацію»; УказиПрезидента №700/2002 «Про додатковізаходи щодо забезпечення реалізаціїгромадянами конституційного права назвернення», №276 «Про забезпеченняучасті громадськості у формуванні тареалізації державної політики»; Поста-нова КМУ №1378 «Деякі питання щодозабезпечення участі громадськості уформуванні та реалізації державної по-літики» (скасована 26.11.2009), №3 «ПроПорядок оприлюднення в мережі Ін-тернет інформації про діяльність орга-нів виконавчої влади», №976 «Прозатвердження Порядку сприяння про-веденню громадської експертизи ді-яльності органів виконавчої влади»,№1302 «Про додаткові заходи щодо за-безпечення участі громадськості у фор-муванні та реалізації державноїполітики»; Розпорядження КМУ №1035«Про затвердження Концепції сприянняорганами виконавчої влади розвиткугромадянського суспільства в Україні».

Як побудувати ефективного партнерадля діалогу в особі громадянськогосуспільства

Численні дослідження підтвердили,що в Україні на сьогодні існують не-сприятливі умови для діяльності різних

Максим Лациба

2. Інформаційна відкритість сайтів органів державної влади України / УНЦПД М Лациба. − К., 2007.


форм організацій громадянськогосуспільства. Сучасне державне регулю-вання діяльності ОГС є дискримінацій-ним. В Україні гарантовано право насвободу об'єднань, однак реалізаціюцього права занадто зарегульовано йускладнено державою. Це призводитьдо відмови громадян створювати ОГС іреалізовувати соціально значимі ініціа-тиви та формування кола неформаль-них громадських груп, що маютьобмежені можливості захисту своїхправ. Українська держава не бачить вОГС реальних партнерів щодо консуль-тацій і надання соціальних послуг.Наявне державне регулювання не ство-рило необхідних стимулів для громадянта бізнесу фінансово підтримувати гро-мадські соціальні проекти й діяльністьгромадських та благодійних організацій.

Для вирішення вказаних проблемнеобхідна системна державна політикасприяння розвитку громадянськогосуспільства. Необхідність її існуваннявизнали такі посткомуністичні країни,як Естонія, Хорватія, Угорщина, Каза-хстан, Молдова. Ці країни ухвалилинизку рішень, що допомогло скоорди-нувати дії різних міністерств і значнопокращити умови діяльності ОГС.В Естонії парламент у 2002 році ухвалив«Концепцію розвитку громадянськогосуспільства Естонії», а у 2004–2006 рокахтут діяв «План дій по реалізації Концеп-ції розвитку громадянського суспільстваЕстонії», затверджений урядом. В Угор-щині у 2002 році уряд ухвалив «Страте-гію угорського уряду з питань розвиткугромадянського суспільства». У липні2006 року Указом Президента РеспублікиКазахстан було ухвалено «Концепціюрозвитку громадянського суспільства вРеспубліці Казахстан на 2006–2011 роки».А вже у вересні Постановою Уряду Рес-публіки Казахстан був затверджений«План заходів по реалізації Концепції

розвитку громадянського суспільствав Республіці Казахстан на 2006–2011 роки».

21 листопада 2007 року Кабінет Мі-ністрів України ухвалив Концепціюсприяння органами виконавчої владирозвитку громадянського суспільства.Поява Концепції визначає спробу дер-жави запровадити нову державну полі-тику − політику сприяння розвиткугромадянського суспільства в Україні.Концепція встановлює основні зав-дання цієї нової державної політики,визначає принципи і форми взаємодіїорганів виконавчої влади й організаційгромадянського суспільства, а такожнапрями вдосконалення актів законо-давства з питань діяльності ОГС.

28 травня 2008 року Кабінет Міні-стрів України своїм Розпорядженням№784 затвердив План заходів щодореалізації у 2008 році Концепції спри-яння органами виконавчої влади роз-витку громадянського суспільства, якийпередбачав реалізацію 24 заходів. Го-ловним будівничим громадянськогосуспільства було визначено Міністер-ство юстиції, яке мало здійснити вісімзаходів або 30% плану. Варто віддатиналежне уряду: переважна більшість за-ходів справдила очікування і потребиорганізацій громадянського суспіль-ства. Моніторинг УНЦПД засвідчив, щозагалом виконання плану заходів ста-новило 62,5%. Для українського урядуце є дуже гарним показником порів-няно з практикою в інших сферах дер-жавної політики.

У 2009 році уряд зобов’язав всіоргани виконавчої влади ухвалитивласні плани реалізації Концепції. Всіцентральні органи виконавчої владий обласні адміністрації затвердилисвої плани.

Однак поки що всі ці заходи несприяють системному покращенню

54 Через комунікацію з громадськістю до ефективної державної політики

умов діяльності ОГС. Однією з причинцього є відсутність координації діяль-ності органів влади щодо виконанняКонцепції та відсутність єдиного органувиконавчої влади, відповідального заформування і моніторинг виконаннядержавної політики щодо сприяннярозвитку громадянського суспільства.

Основними цілями політики сприяннярозвитку громадянського суспільствамають стати:

1. Спрощення та здешевлення про-цедур щодо створення і реєстрації орга-нізацій громадянського суспільства.Приведення вітчизняного законодавствау відповідність до Рекомендацій КомітетуМіністрів держав-членів Ради Європипро правовий статус неурядових органі-зацій у Європі (СМ/Rec(2007)14).

2. Запровадження ефективного дер-жавного фінансування організацій гро-мадянського суспільства прозоро й наконкурсній основі та створення подат-кових стимулів для благодійної діяль-ності громадян і бізнесу.

3. Залучення неурядових організаційдо надання соціальних послуг за раху-нок державного і місцевих бюджетів.

4. Запровадження процедур залу-чення громадськості до ухвалення рі-шень та механізмів інформаційноїпрозорості діяльності органів держав-ної влади.

ВисновкиНа сьогодні держава сформувала

цілу низку механізмів залучення грома-дян до прийняття рішень, однак біль-шість із них не працює належнимчином. Основними причинами цього єнебажання і невміння представниківвлади переходити до принципів і про-цедур публічної політики, визнаватиорганізації громадянського суспільства

рівноправними партнерами та прово-дити з ними консультації. З другогобоку, ми бачимо пасивність і профе-сійну неготовність власне організова-ної громадськості вести професійнийдіалог щодо вироблення державної по-літики. Для правового забезпеченнярозвитку комунікації влади і громад-ськості доречно розробити законо-проект «Про основні засади державноїкомунікаційної політики».

Взаємодія громадянського суспіль-ства та органів виконавчої влади має, якправило, вузьковідомчий характер, щоперешкоджає формуванню і реалізаціїузгодженої державної політики щодосприяння розвитку громадянськогосуспільства. Тому необхідно створитиміжвідомчий орган при Кабінеті Міні-стрів України під головуванням Віце-прем’єр-міністра України з питаньрозвитку громадянського суспільстваабо Урядового уповноваженого з пи-тань розвитку громадянського суспіль-ства, що координуватиме діяльністьінших органів виконавчої влади у сферідержавної політики сприяння розвиткугромадянського суспільства.

Кабінет Міністрів України не маєможливості систематично узагальню-вати інформацію про розвиток грома-дянського суспільства і не бере участі вїї оцінці. Отже, необхідно запровадитипрактику щорічних урядових слуханьіз питань розвитку громадянськогосуспільства та розгляду Національноїдоповіді про розвиток громадянськогосуспільства в Україні, до підготовки якоїслід залучити звіти центральних і міс-цевих органів виконавчої влади простан розвитку громадянського суспіль-ства у відповідній сфері або території;передбачити розгляд альтернативнихзвітів представників громадянськогосуспільства.

Максим Лациба


Передмова

Концепція проекту Закону України«Про основні засади державної комунікативної політики»

Запровадження комунікативної політики в Україні – вимога сьогоденняНАТАЛІЯ ДНІПРЕНКО

Поняття про соціальні комунікації в системі взаємозв’язків влади з громадоюВОЛОДИМИР РІЗУН

Пріоритети державної політики в сфері розбудовинаціонального інформаційного простору та інформаційного суспільстваІГОР РУБАН

Сучасна урядова комунікація: приклад Великої БританіїТІМ ГРАУТ-СМІТ, ЛІЛЯ ПОБЕРЕЖСЬКА, ЛЮДМИЛА ГУМЕНЮК

Нові вимоги до комунікацій влади з населеннямГЕОРГІЙ ПОЧЕПЦОВ

Консультації з громадськістю − шляхдо демократичного врядуванняНАТАЛІЯ ОКША

До філософських засад вітчизняної комунікативної політикиЛЮДМИЛА СИТНІЧЕНКО

Про лінгвістичну експертизу офіційних документівта лінгвістичне забезпечення діяльності державних органів УкраїниВОЛОДИМИР ШИРОКОВ

Інтернет як інструмент громадських комунікаціймуніципальної влади та її цільових аудиторійАНДРІЙ РОТОВСЬКИЙ

Влада та ЗМІ: від конфронтації до конкуренції та співпраціВЛАДИСЛАВ РОМАНОВ

Через комунікацію з громадськістю до ефективної державної політикиМАКСИМ ЛАЦИБА

ЗМІСТ

3

4

6

9

12

15

20

24

29

34

40

46

50

Упорядники Г.О. Левадна, С.О. МайданевичРедактор І.В. КовальчукКоректор О.П. КрасненкоДизайн С.О. Майданевич

Підписано до друку 21.12.2009Формат 60х84/8. Папір офсетний.

Друк офсетний.Наклад 1000 примірників.

Замовлення № 23/09

Друк ТОВ «Вістка»,01042, м. Київ, пров. Новопечерський, 5

Запровадження комунікацій у суспільствіЗа загальною редакцією Н.К. Дніпренко, В.В. Різуна

Technology

Com politics final