Криниці села станіславка

Станіславська сільська бібліотека

2014

Це слово співуче – криниця, дзвінкої води холодок…

Ми, учні 3 класу Станіславського навчально-виховного комплексу Котовського району Одеської області: Копіца Артур та Тодоров Іван, вирішили написати роботу про криниці нашого рідного села Станіславки.

Криниці…Оспівані в народних піснях, вони символізують Батьківщину,рідну домівку,непорушну віру у безсмерття народу, джерело його високої духовності. Хай кожному нині насниться прозора, немов льодок , це слово співуче криниця-дзвінкої води холодок…

Відповіді на всі ці запитання наша вчителька Копіца Ольга Іванівна запропонувала нам знайти самим, провівши дослідницько-пошукову роботу. Ідея нам сподобалася і ми на першому засіданні склали план нашої роботи, потім обговорили наш задум з батьками і отримавши згоду, з радістю приступили до роботи.

Першою людиною до кого ми завітали – це була вчитель історії Созанська Валентина Вікторівна. Вона з радістю погодилась нам допомогти – показала карту Котовського району та розповіла історію заснування нашого села, адже перші криниці на селі були викопані першими поселенцями ще у далекому 1907 році.

Потім ми склали анкету для опитувань жителів села про місцезнаходження та збір цікавих відомостей про місцеві криниці, а також відшукали на Інтернет-сайтах загальні відомості про українські криниці.

Цікаво було довідатись, що українські криниці споконвіку символізують достаток, невичерпну людську доброту, щирість. Криничну воду здавна вважають святою, як хліб, землю, вогонь.

Наступним етапом нашого проекту була екскурсія до сільської бібліотеки де Христич Валентина Іванівна - завідуюча сільською бібліотекою, показала нам альбом «Криниці мого дитинства», а також допомогла нам у розповсюдженні анкет. Разом з тим, підказала адреси старожилів, які змогли б нам допомогти.

На основі зібраної інформації ми склали маршрут нашої екскурсії.

Наше завдання було таке: дізнатися і записати коли і ким були викопані криниці, визначити глибину кожної криниці та з'ясувати з чого вона була виготовлена.

Криниця вулиця Річна. Розташована вона в центрі села, вздовж місцевої річечки Тростянець.

Завітавши до обійстя Томчика Василя Сергійовича, дізнаємося, що криниця, яка знаходиться у їхньому дворі була викопана у 90-х роках місцевим жителем – Бузовським Павлом Івановичем. Також Василь Сергійович нам розповів де знаходиться найперша криниця на вулиці.

Відшукавши цю криницю, бачимо, що у неї зовсім не було ні «коловороту», ні «журавля». А підійшовши ближче, розуміємо, що в цьому не було потреби, адже вода знаходилась в криниці на рівні із поверхнею землі і дістати її можна було просто так - зачерпнувши відром.

Наступна вулиця, на вулиці Підгірна. Завітавши до Бузовської Клавдії Іванівни, дізнаємось, що найперша криниця на вулиці – це криниця біля самої річки при долині.

Це незвичайна криниця – «журавель».

Клавдія Іванівна також розповіла, що в іншому кінці вулиці розташована іще одна найперша криниця, яка знаходилась біля колишнього ставу. У 60-70-ті роки біля цієї криниці було багато джерел, коло яких робили місцеві жителі копанки та мочили прядиво. І дійсно, глибина криниці становила – 0,5 метри.

Наступна криниця де ми побували теж знаходилась на вулиці Підгірній.

Заверуя Сергій Васильович розповідає, що криницю біля його будинку копали чоловіки всієї вулиці під керівництвом Бузовського Івана Яковича.

Наступна криниця знаходиться на вулиця Комарівська. Рябчик Галина Никанорівна розповіла, що найпершою криницею на вулиці була теж криниця –«журавель», розташована при долині біля річечки. Глибина її – 3 метри. Викладена з каменю.

Ткач Юлія Яківна та Цирфа Василь Євгенійович розповіли, що у 30-х роках на вулиці Комарівській, при дорозі, була викопана криниця глибиною 20 метрів, викладена з каменю. Копали криницю власними силами жителі вулиці.

Наступна вулиця - Пересипська. Радзецька Марія Кирилівна розповіла про криниці які знаходяться на її вулиці.

До 2000 року на вулиці Молодіжній та сусідній вулиці Шкільній не було жодної криниці. Люди користуються артезіанською водою. Ковальчук Марія Володимирівна розповідає, що приблизно у 1989 році люди на вулиці Шкільній намагалися відшукати воду. Навіть викопали криницю, але води в ній не було.

І лише у 2000 році родина Сліпенчуків та родина Їжаків сумісно викопали на вулиці Молодіжній, 24 криницю з бетонних чанів, глибина якої сягає 17 метрів. Але, нажаль, у велику посуху води в криниці стає дуже мало.

Наступним завданням нашого проекту було дізнатися, як у різні періоди часу копали криниці в нашому селі. Для цього ми завітали до Бузовського Павла Івановича. Його батько, Бузовський Іван Якович, у 80-х роках був відомим умільцем. Це вміння перейшло у спадок до сина.

Наше село розташоване у великій балці вздовж невеличкої річечки Тростянець яка існує з давніх-давен. На картах вона вказана без назви, але ми її називаємо лагідно – Тростянець.

Приїхавши до Станіславки, переселенці почали оселятися біля річечки, адже для будівництва хат та ведення господарства потрібна була вода, а при долині вода була майже на поверхні. Отже, паралельно із будуванням хат копали криниці, адже недаремно у народі кажуть: « Де вода – там і життя». Перші криниці з «журавлями» та «коловоротами» були викладені камінням, за яким селяни їздили кіньми і волами на Молдавію у сусідні села.

В цей час в селі шукали місце для криниці двома лозинами. В кожну руку паралельно ставили вільно по лозині і ходили з ними по селі, де лозини схрещувались там і копали криницю. Копали криниці вручну. Дійшовши до води, копали ще трохи глибше. Якщо вода прибувала дуже швидко, то на дно клали дубові колоди, а потім на них викладали по колу каміння без жодного розчину.

Пізніше у 70-х роках в селі масово почали будувати хати. Мабуть не було на той час такої родини, в якій не було б будівництва. А для цього потрібна була вода. Заселялися нові вулиці, будувалися будинки, копалися криниці. Цікаво було те, що чим далі від річки, тим глибші були криниці.

У 80-х роках та пізніше воду почали шукали з допомогою алюмінієвих прутиків, які вставляли вільно в котушки від ниток і теж ходили з ними по місцевості. Де прутики схрестились – там була вода. Відомий майстер Бузовський Іван, власноруч змайстрував пристрій “щуп” , яким попередньо бурили невеличкий отвір у землі. За допомогою цього приладу визначали з точністю наявність води та глибину майбутньої криниці.

В цей час криниці почали робити не з каміння, а з бетонних кілець та азбестових труб. Бетонні кільця виготовляли вручну. Саму криницю копали інколи теж вручну, але ґрунт на поверхню підіймали за допомогою металевої корби з тросом. Інколи для криниці із азбестових труб, яка була набагато меншого діаметру, шахту бурили за допомогою великого бура.

В наш час в селі копанням криниць і виготовленням бетонних кілець займається родина Пастуха Василя.

Дійсно, копання криниць, справа не легка і, нажаль, ризикована тому, що траплялися обвали. При копанні однієї із криниць у 1980 році Пасічник Іван Максимович трагічно загинув, а Бузовський Іван Якович був важко травмований.

Опрацювавши дані анкет, ми дізнались, що учень нашої школи Прокопов Владислав нещодавно писав дослідницьку роботу про обряди в нашому селі і він розповів нам цікаву історію, пов’язану з криницями.

Влітку, в перший понеділок після Трійці в селі виконували обряд «Калачики» - поминання померлих нехрещених дітей.

В західній частині села Перемозі виконували обряд так. Зранку чоловіки збиралися біля центральної криниці на вулиці і чистили її. Це була нелегка праця. А жінки в цей час пекли калачики, коржики, пиріжки і в другій половині дня збиралися з дітьми біля криниці. Накривали «земляний стіл» і відбувалось частування та поминання душ покійних дітей.

Іншу цікаву історію розповіла нам Созанська Валентина Вікторівна. Як ми уже зазначили, перші поселенці оселялися біля річки коло долини. А у 30-роках в результаті розливу берегів річки та затоплення осель, люди масово дуже швидко почали переселятися на вулицю Пересипську - ніби «пересипалися». Звідси і пішла назва вулиці – Пересипська. А першу криницю на вулиці викопав вручну Мельник Арсеній.

І на завершення можна відмітити, що криниці – це дійсно чисте джерело пам’яті про наших предків. Цей оберіг об’єднує різні покоління, адже криниці викопували діди й батьки, а п’ють з них і бережуть пам'ять родоводу ми - їхні діти та онуки. Хай кожному нині насниться прзора, немов льодок, це слово співуче- криниця, дзвінкої води холодок…