ДЕРЖАВНИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ...

ДЕРЖАВНИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ

МІНІСТЕРСТВА ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

МИХАЛЬЧЕНКО ОЛЕКСАНДР МИКОЛАЙОВИЧ

УДК 343.9

КОРУПЦІЯ В УКРАЇНІ: КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА,

ДЕТЕРМІНАЦІЯ ТА ЗАПОБІГАННЯ

Спеціальність 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;кримінально-виконавче право

АВТОРЕФЕРАТдисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ – 2017

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Державному науково-дослідному інститутіМіністерства внутрішніх справ України.

Науковий керівник – доктор юридичних наук, професор,Заслужений юрист УкраїниПОПОВИЧ Володимир Михайлович,Державний науково-дослідний інститутМіністерства внутрішніх справ України,головний науковий співробітник 1-го науково-дослідного відділу науково-дослідноїлабораторії кримінологічних досліджень тапроблем запобігання злочинності.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професорОСАДЧИЙ Володимир Іванович,Державний університет інфраструктури татехнологій, завідувач кафедри правосуддя;

кандидат юридичних наук, доцентАНДРУШКО Андрій Васильович,ДВНЗ «Ужгородський національнийуніверситет», доцент кафедри кримінальногоправа і процесу Юридичного факультету.

Захист відбудеться «30» листопада 2017 року о 900 годині на засіданніспеціалізованої вченої ради Д 26.732.01 Державного науково-дослідногоінституту Міністерства внутрішніх справ України за адресою: 01011, м. Київ,пров. Євгена Гуцала, 4а.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Державного науково-дослідного інституту Міністерства внутрішніх справ України за адресою: 01011,м. Київ, пров. Євгена Гуцала, 4а.

Автореферат розіслано «27» жовтня 2017 року.

Учений секретарспеціалізованої вченої ради Т.А. Плугатар

1

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Запобігання та протидія корупції становлять одну знайбільш актуальних проблем, що постають у процесі проведення реформ вУкраїні. Створена у країні система первинного накопичення приватних капіталів, утому числі і протиправним шляхом, стала сприятливим середовищем, основноюдетермінантою корумпованої поведінки чиновництва, бізнесу та інших членівподіленого кланами суспільства. Отже, сформована в суспільстві жага донакопичення, командно-кланова система формування та функціонуваннядержавної влади і притаманна їй кругова порука зводять нанівець всі заходидержави щодо протидії корупції. Лише таким чином можна пояснити те, щопопри те, що Україна давно випередила більшість країн світу за числом прийнятихантикорупційних законів та підзаконних нормативно-правових актів, створиладекілька спеціально уповноважених суб’єктів із протидії корупції, ці державнізаходи жодних позитивних зрушень не дали. Як наслідок, корупційні відносинисклалися практично у всіх сферах та інститутах управління економічнимипроцесами, органах державної влади, місцевого самоврядування, системіправосуддя тощо.

Слід відзначити численні дослідження проблем запобігання та протидіїкорупції. Зокрема, значний внесок у розробку досліджуваних проблем зробиливчені-дослідники в галузях кримінального права та кримінології, а самеЛ. В. Багрій-Шахматов, M. B. Буроменський, О. Ю. Бусол, А. В. Гайдук,Л. Д. Гаухман, В. І. Гладких, А. І. Долгова, О. О. Дудоров, Д. Г. Заброда,А. П. Закалюк, В. С. Зеленецький, О. Г. Кальман, М. І. Камлик, О. М. Костенко,В. В. Лунєєв, В. Д. Малков, М. І. Мельник, Є. В. Невмержицький, В. І. Осадчий,А. І. Редька, М. І. Хавронюк та ін. Декорупціонізації системи управлінняекономічними процесами крізь призму ранньої профілактики реєстраційно-дозвільних, контрольних та інших організаційно-регулятивних процедур,удосконаленню податкової, монетарної та кредитної політики держави,встановленню та усуненню кумулятивних закладок із системи оподаткування якосновного чинника, що витісняє фінансово-господарську діяльність у «тінь», досфери впливу корупціонерів, ділків тіньової економіки, зумовлює тінізацію істворює управлінську вертикаль корупціонізації процесів управлінняекономічними відносинами в цілому, присвятив свої роботи В. М. Попович.

Окремі питання запобігання, виявлення та припинення корупційнихправопорушень досліджували такі вчені як В. Б. Авер’янов, А. В. Андрушко,П. П. Андрушко, О. М. Бандурка, В. Т. Білоус, В. І. Борисов, В. М. Бутузов,М. Г. Вербенський, А. Ф. Волобуєв, В. Д. Гвоздецький, І. П. Голосніченко,В. Г. Гончаренко, С. М. Гусаров, М. В. Гуцалюк, С. М. Дерев’янко, Р. А. Калюжний,Н. С. Карпов, С. В. Ківалов, О. В. Копан, В. І. Литвиненко, В. К. Лисиченко,В. Т. Маляренко, Є. М. Моісеєв, Г. П. Пожидаєв, Є. Д. Скулиш, Є. Л. Стрельцов,В. Д. Сущенко, В. Я. Тацій, С. А. Шепетько, М. В. Шумило та інші науковці.

Незважаючи на системні антикорупційні заходи держави й наявнідослідження вітчизняних та зарубіжних вчених, присвячені питанням протидії

2

корупції, Україна має найвищий показник корумпованості. Зокрема, за індексомсприйняття корупції Україна у 2010 р. обійняла 134 місце з-поміж 178 можливих,у 2011 р. – 152 зі 182, у 2012 р. – 144 зі 174, у 2013 р. – 144 зі 177, у 2014 р. – 142 зі175, у 2015 р. – 130 зі 168, у 2016 р. – 131 зі 1761. Про це свідчать такожрезультати дослідження, проведеного аудиторською компанією «Ernst & Young»,присвяченого ризикам шахрайства у світі у 2017 р., за якими Україна за рівнемкорупції опинилася на першому місці серед 41 країни з Європи, Близького Сходу,Індії та Африки2. Для порівняння – у 2015 р. за цим рейтингом Україна буласьомою за рівнем корупції.

Окреслена існуюча проблемна ситуація та неефективний стан запобігання іпротидії корупції свідчать про високу актуальність і об’єктивну обумовленістьвибору теми дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Важливість тапріоритетність створення ефективної загальнодержавної системи запобігання тапротидії корупції на основі нових засад формування та реалізації антикорупційноїполітики передбачена «Державною програмою щодо реалізації засад державноїантикорупційної політики в Україні (Антикорупційною стратегією) на 2015–2017роки», затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 р.№ 265. Проведення дисертаційного дослідження узгоджено з новими засадамидержавної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційної стратегії) на 2014–2017 роки, затвердженої Законом України від 14 жовтня 2014 р. №1699-VII.

Дисертацію виконано в Державному науково-дослідному інституті (ДНДІ)МВС України згідно з Планом науково-дослідних та дослідно-конструкторськихробіт.

Тема дисертації затверджена вченою радою ДНДІ МВС України(протокол № 5 від 30 жовтня 2013 р.).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є удосконаленнякримінологічної характеристики корупції, конкретизація причин, що детермінують,та умов, що сприяють відтворенню корупції, і формулювання на цій основіпропозицій кримінологічного та кримінально-правового характеру, спрямованих напідвищення ефективності спільної діяльності правоохоронних та інших державнихорганів щодо запобігання і протидії корупції в Україні.

Для досягнення поставленої мети необхідно виконати низку завдань:– розкрити кримінологічну сутність та соціально-правову природу

корупції, визначити її сутнісні юридично, економічно та організаційно значиміознаки, а також причинно-наслідкові зв’язки відтворення корупції, на підставіяких удосконалити визначення поняття «корупція», з урахуванням динамікикорупційних правопорушень;

– вивчити практику роботи та результати реформування традиційнихправоохоронних органів як суб’єктів протидії корупції, визначити позитивний чи

1 Corruption Perceptions Index 2016. Офіційний веб-сайт «Transparency International». URL:http://www.transparency.org/news/feature/corruption_perceptions_index_2016 (дата звернення: 13.02.2017).2 В Україні за 2 роки значно погіршилася ситуація з корупцією – E&Y. Веб-сайт «Українська правда».URL: http://www.pravda.com.ua/news/2017/04/10/7140803/.

3

негативний післяреформений стан їх діяльності та проблеми щодо запобігання івиявлення корупції;

– розробити додаткові організаційні, кримінально-правові та кримінально-процесуальні рекомендації з покращання діяльності правоохоронних органівщодо запобігання та протидії корупції;

– провести структурний аналіз системи новоутворених спеціальноуповноважених суб’єктів протидії корупції, визначити проблеми їх формування,недоліки та переваги в їх діяльності, можливе дублювання функцій іповноважень цих суб’єктів, запропонувати напрями розв’язання встановленихпроблем;

– здійснити аналіз чинного антикорупційного законодавства України,визначити його недоліки, сформулювати пропозиції щодо його вдосконалення,зокрема, з’ясувати можливості застосування в Україні відповідних нормміжнародно-правових актів у сфері боротьби з корупцією;

– визначити найбільш уражені корупцією напрями управлінської,регулятивно-дозвільної, економічної, контрольно-наглядової діяльності;

– здійснити класифікацію корупційних правопорушень за основнимивидами та способами вчинення корупційних діянь, притаманних тій чи іншійсфері життєдіяльності, і визначити економічні, управлінські та правовіпрорахунки як джерела відтворення мотивації та механізмів вчинення корупції;

– дослідити кримінологічно значущі ознаки та здійснити типізацію осіб –суб’єктів вчинення корупції;

– визначити криміногенні детермінанти, що сприяють відтвореннюмотивацій до вчинення корупційних правопорушень, а саме соціальні, економічні,правові, політичні, організаційно-управлінські та культурно-виховні чинники;

– розробити систему економічних, організаційних і правових заходів,спрямованих на усунення причин та умов відтворення корупції.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у процесівідтворення, запобігання і протидії корупції в Україні.

Предметом дослідження є кримінологічна характеристика, детермінація,проблеми запобігання.

Методи дослідження. Методологічну основу роботи складають положеннядіалектики щодо пізнання розвитку та взаємозв’язку об’єктів реальної дійсності,обумовленість правових норм, організаційно-управлінських дій та відхилень відних соціально-економічними чинниками. Зокрема, методологічне підґрунтядисертації становить цілісна та узгоджена система методів, способів і прийомівнаукового пізнання, що надала можливість проаналізувати таке складнесоціально-правове явище, яким є корупція.

У процесі дослідження використовувалися такі методи: діалектичний метод –при встановленні кримінологічної сутності та соціально-правової природи поняття«корупція», формулюванні поняття «корупція», вивченні стану дослідження,кримінологічного та кримінально-правового забезпечення протидії корупції, аналізіпричин, що детермінують, та умов, що сприяють відтворенню корупції(підрозділи 1.1, 1.3, 3.1); компаративний (порівняльно-історичний) – у процесі

4

дослідження стану та етапів формування кримінально-правового забезпеченняпротидії корупції в Україні, при формулюванні пропозицій щодо вдосконаленнянормативно-правового регулювання протидії корупції (підрозділи 1.3, 3.2);системно-структурний метод – для встановлення співвідношення корупційногокримінального правопорушення з адміністративними деліктами (підрозділ 2.1);формально-юридичний метод – для аналізу нормативно-правових актів у сферіпротидії корупції, кримінально-правових норм, що встановлюють відповідальністьза вчинення корупційних злочинів (підрозділи 1.2, 1.3), порівняльно-правовийметод – при вивченні міжнародно-правових конвенцій у сфері протидії корупції(підрозділ 2.3); статистичний метод – під час узагальнення результатів діяльностіправоохоронних органів, які здійснюють боротьбу з корупційнимиправопорушеннями (підрозділ 1.2); методи аналізу та синтезу, системний метод –при аналізі практики протидії корупційним проявам в Україні та наданні пропозиційщодо напрямів удосконалення організаційно-управлінського механізмузабезпечення запобігання та кримінально-правової протидії корупції в Україні(підрозділи 1.2, 3.2, 3.3).

Теоретичну базу дослідження склали роботи вітчизняних та закордоннихфахівців у галузі кримінології та кримінального права, пов’язані з тематикоюдисертації.

Нормативно-правовою основою дослідження є Конституція України,антикорупційне законодавство України, міжнародні нормативно-правові акти(конвенції), чинне кримінальне та кримінальне процесуальне законодавство, іншінормативно-правові акти України.

Емпіричну та інформаційну базу дисертації становлять статистичні даніГенеральної прокуратури України, МВС України, НАБУ, показники, опублікованів різних літературних і спеціальних джерелах, аналітичні й оглядові матеріали,матеріали узагальнень судової і правоохоронної практики у сфері запобіганнякорупції, публікації в засобах масової інформації та мережі Інтернет.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в комплексномукримінологічному дослідженні сучасних проблем запобігання й протидіїкорупції, не розв’язаних із прийняттям нового антикорупційногозаконодавства та шляхом реформування системи традиційнихправоохоронних органів і створення нових суб’єктів протидії корупції. Урезультаті проведеного дослідження сформульовано ряд науково-практичнихвисновків, положень і пропозицій, які викладені у кримінологічній такримінально-правовій науці, зокрема:

вперше:– доведено, що в результаті проведення непродуманих реформ масового

характеру набули традиційні корупційні діяння, з’явилися нові, раніше невідомівиди корупції, законспіровані під процес та під вигляд економічної, реєстраційно-дозвільної, контрольної діяльності, здійснення правочинів та інших видіввикористання службових обов’язків, прав та повноважень державних службовців,службових осіб приватного права та осіб, що надають експертні, нотаріальні,арбітражні чи інші публічні послуги;

5

– встановлено й обґрунтовано, що у країні зруйновано комплексний підхід достворення системи запобігання та протидії корупції. У процесі реформування КПКУкраїни скасовано інститут профілактики й попередження злочинів. Відбуваютьсяхаотична реорганізація та ліквідація традиційних правоохоронних служб. Якнаслідок, у 2016 році виявлено на 1800 корупційних злочинів менше, а новостворенеантикорупційне бюро (НАБУ) за 2016 р. мало у провадженні всього 26 оперативно-пошукових справ, із яких 4 були доведені до кримінального провадження.Корупційні діяння, що виникли ситуативно, склали 81 антикорупційне провадження;

– доведено, що суб’єкти протидії корупції не використовують у своїйдіяльності головний кримінологічний засіб запобігання і протидії корупції –виявлення та усунення причин, що зумовлюють, та умов, що сприяютьвідтворенню корупції в державі;

– встановлено, що корупційні діяння поділяються на безпосередньокорупційні злочини (пряме одержання неправомірної вигоди з метою досягненнясвоїх інтересів чи інтересів третіх осіб) та злочини, пов’язані з корупцією (різнівиди привласнень та заволодіння майном з використанням службовогостановища), які з метою посилення відповідальності за корупцію були включенідо ст. 45 КК України задля скасування можливості звільнення від кримінальноївідповідальності за ознакою «дійове каяття». З метою дотримання принципурівності відповідальності за вчинення співрозмірних суспільно небезпечнихдіянь їх перелік у примітці до ст. 45 КК України необхідно доповнити статтями206, 211, 219 та ст. 330 КК України;

– доведено, що декриміналізовані під виглядом гуманізації кримінальногозаконодавства «фіктивне банкрутство» (ст. 218 КК України), «незаконні дії у разібанкрутства» (ст. 221 КК України), «порушення порядку випуску (емісії) та обігуцінних паперів» (ст. 223 КК України) не втратили своєї суспільної небезпеки. За їхдопомогою часто вчиняються вкрай небезпечні діяння, пов’язані з корупцією, які безпоновлення криміналізації зупинити неможливо. У зв’язку з цим, безпідставнудекриміналізацію вказаних діянь необхідно скасувати та внести у примітку ст. 45 ККУкраїни;

– з’ясовано, що міжнародні антикорупційні конвенції загалом адаптуютьсядо особливостей законодавства України. Однак є й механічна їх імплементація,яка погіршує вітчизняне законодавство. Зокрема, механічно перенесене цивільно-правове поняття «неправомірна вигода» із статті 21 Конвенції ООН протикорупції в назву ст. 368 КК «Одержання хабара» на «Одержання неправомірноївигоди», як і зміна назви ст. 369 КК України «Пропозиція і давання хабара», на«пропозицію і надання неправомірної вигоди» є неадекватними рівню суспільноїнебезпеки хабарництва. До хабарників суспільство ставиться негативно. Особам,які одержали «неправомірну вигоду» або які давали «неправомірну вигоду»заради розв’язання своїх проблем, суспільство співчуває. Це не сприяєпідвищенню ефективності протидії корупції. Відповідно, поняття «одержання абодавання хабара» в назви статей 368 та 369 КК України слід повернути;

– обґрунтовано, що кваліфікуюча ознака «незаконне набуття у власністьактивів», передбачена у ст. 368-2 КК України, не охоплює всіх можливих видів

6

«незаконного збагачення», тому у другому рядку ч. 1 ст. 368-2 слова «Незаконне…набуття у власність активів…» необхідно доповнити словами «або одержання іншоїнеправомірної вигоди», а в останньому рядку частини 1 цієї ж статті після слова«активів» вставити слова «або іншої неправомірної вигоди», далі за текстом;

удосконалено:– визначення поняття корупції, у якому відображено предметно-сутнісні,

юридично, економічно та організаційно значимі ознаки, які вказують напричинно-наслідкові мотивації відтворення і шляхи призупинення корупції;

– систематизовані та класифіковані сучасні причини й умови, щодетермінують корупційну злочинність в Україні;

– пропозиції щодо вдосконалення системи заходів запобігання та протидіїкорупції в Україні, у тому числі напрямів і шляхів удосконалення організаційно-правової інфраструктури запобігання корупції, крізь призму усунення причин, щозумовлюють, та умов, що сприяють вчиненню корупційних діянь, на трьохрівнях: загальносоціальному, спеціально-кримінологічному та індивідуальному;

– підхід до аналізу міжнародних антикорупційних конвенцій танаголошено на неприпустимості механічного їх перенесення у вітчизнянезаконодавство;

дістали подальшого розвитку:– наукові положення про необхідність відновлення правових норм у КПК

України щодо обов’язку органів дізнання, слідчого, прокурора при провадженнідізнання, досудового слідства й судового розгляду кримінальної справи виявлятипричини та умови, що сприяли вчиненню злочину, та вживати заходів із їхусунення шляхом винесення відповідного подання (згідно зі ст. ст. 23, 23¹ старогоКПК);

– розгляд національних особливостей, видів та способів політичноїкорупції;

– поняття «криміногенні детермінанти корупційної злочинності», підякими автор розуміє сукупність економічних‚ соціальних, правових, політичних,організаційних‚ морально-психологічних та культурно-виховних явищ‚ якіпороджують та обумовлюють (детермінують) корупційну злочинність;

– позиція про концептуальний прорахунок влади у побудові системипротидії корупції в частині невикористання основного засобу протидії корупції –виявлення та усунення причин, що детермінують вчинення корупції;

– позиція про антинауковість положень щодо наявності генетичноїсхильності (менталітету) українців до вчинення корупційних діянь;

– ідея про те, що корупція в Україні є явищем кризового типу, оскількиосновними детермінантами корупції в Україні є економічна та політична криза іпротистояння гілок влади, у тому числі кризові прояви в системі управлінняорганами державної влади та місцевого самоврядування.

Практичне значення одержаних результатів зумовлено можливістювикористання окремих висновків дисертації, а саме:

у науково-дослідній роботі – для більш активного розвитку положенькримінології як підґрунтя для подальшого наукового опрацювання проблем

7

запобігання корупційним кримінальним правопорушенням. Результатидисертаційного дослідження впроваджені у науково-дослідну діяльністьДержавного науково-дослідного інституту МВС України (акт про впровадженнявід 18 травня 2017 р.);

у правотворчій діяльності – при внесенні змін і доповнень до чинногоантикорупційного законодавства та до відповідних кримінально-правових норм;

у правозастосовній практиці – у процесі врегулювання діяльностіспеціально уповноважених суб’єктів у сфері протидії корупції;

у навчальному процесі – під час викладання курсу кримінології такримінального права, підготовці навчально-методичних посібників, науково-практичних коментарів до чинного законодавства України, енциклопедичнихвидань, що стосуються питань запобігання корупції. Результати дисертаційногодослідження використані при розробці методичного забезпечення та викладаннінавчальних дисциплін «Кримінологія», «Кримінальне право України»,«Адміністративне право України» у ВНЗ «Київський національний економічнийуніверситет імені Вадима Гетьмана» (довідка про впровадження № 190 від25 травня 2015 р.) та «Київський національний лінгвістичний університет»(довідка про впровадження № 662/03 від 16 квітня 2015 р.). Автор також бравучасть у написанні окремого розділу енциклопедичного словника, присвяченоговизначенню поняття «корупція».

Особистий внесок здобувача полягає в тому, що дисертація є самостійнимдослідженням автора. Сформульовані в роботі висновки та пропозиціїобґрунтовані здобувачем особисто на підставі самостійних досліджень урезультаті опрацювання та аналізу наукових, нормативних, статистичних таемпіричних джерел. Публікації дисертанта у фахових виданнях є одноосібними.

Апробація результатів дисертації. Узагальнені та сформульовані вдисертації наукові положення і висновки доповідалися й обговорювалися наміжнародних і всеукраїнських науково-практичних конференціях, семінарах,симпозіумах, конгресах та круглих столах: «Внутрішня і зовнішня політика України2000–2005 рр.» (Київ, 23 грудня 1999 р.); «Розвиток і перспективи соціально-правової роботи в Україні: проблеми та кадрове забезпечення» (Херсон, 8–9 вересня2000 р.); «Гуманітарна освіта України на межі століть» (Дрогобич, 2–3 жовтня2000 р.); «Конституція України – основа модернізації держави і суспільства»(Харків, 21–22 червня 2001 р.); «Українське державотворення: уроки, проблеми,перспективи» (Львів, 22 листопада 2001 р.); «Правові засади та геополітичні інтересивходження України в Європейське та світове співтовариство» (Херсон, 20–21вересня 2002 р.); «Стратегічний курс України: політологічний дискурс» (Київ,28 березня 2014 р.); «Міжцивілізаційні діалоги: глобальні і регіональні рівні» (Київ,8 червня 2017 р.); «Правове регулювання суспільних відносин: актуальні проблемита вимоги сьогодення» (Запоріжжя, 28–29 липня 2017 р.).

Публікації. Результати дисертації висвітлено в п’ятнадцяти публікаціях,вісім з яких одноосібно опубліковано в наукових виданнях України, включенихдо переліку фахових, одна – у іноземному юридичному виданні. Окреміположення дисертації викладені у трьох тезах виступів, опублікованих за

8

результатами проведення науково-практичних конференцій та семінарів, а такожу двох колективних монографіях та одній статті у енциклопедичному словнику.

Структура дисертації визначена метою та завданнями дослідження іскладається зі вступу, трьох розділів, які об’єднують дев’ять підрозділів,висновків та списку використаних джерел (307 найменувань). Повний обсягдисертації становить 257 сторінок, з яких основного тексту – 208 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено її зв’язок здержавними програмами, визначено ступінь розробленості проблеми,сформульовані мета та завдання, об’єкт і предмет дослідження, вказановикористані з урахуванням специфіки завдань дослідження наукові методи,емпіричну базу дослідження, визначені наукова новизна узагальнень і висновківавтора, теоретичне та практичне значення отриманих результатів, наведеновідомості щодо апробації та публікації результатів дослідження.

Розділ 1 «Кримінологічна сутність, стан та соціальна обумовленістьдослідження й проблеми запобігання корупції в Україні» представлено трьомапідрозділами і присвячено розгляду теоретичних підходів до визначеннязагального поняття «корупція», її предметно-технологічної сутності, ознак,сучасного стану та соціальної обумовленості дослідження проблем запобіганнякорупції в Україні.

У підрозділі 1.1 «Кримінологічна сутність, стан дослідження,кримінологічного та кримінально-правового забезпечення протидії корупції вУкраїні» здійснено аналіз та систематизовано основні кримінологічні підходи довизначення поняття «корупція». Аналіз численних наукових праць, присвяченихцій проблематиці, показав, що єдиного тлумачення поняття корупції таефективних взаємоузгоджених підходів до її призупинення наразі не існує.Узагальнені поняття попередників містять такі ознаки корупції: це соціальне,системне, масове, внутрішньо стійке явище, що має прихований (таємний)характер, зумовлює дисфункцію процесів соціального управління, деградаціювлади, корупція є способом мислення та особливістю менталітету українців, щовідображає спосіб їх життя, тощо. У більшості пропонованих заходів державиосновний акцент робиться не на усуненні криміногенних причин, щодетермінують, та умов, що сприяють корупції, а на створенні додатковихправоохоронних структур, оскільки традиційні правоохоронні органи нібитонеспроможні успішно протидіяти корупції. На нашу думку, правоохоронціможуть призупинити корупцію лише за умови усунення причин, що їїдетермінують. Для усвідомлення цього сучасне поняття корупції повинновідображати її предметно-сутнісні, юридично, економічно та організаційнозначимі ознаки, які вказують на причинно-наслідкові механізми відтворення ташляхи призупинення корупції. Зокрема, корупція – це корисливі, суспільнонебезпечні, глибоко законспіровані під економічні процеси і правочиниприродно-латентні діяння (дія чи бездіяльність), які з причин непродуманості

9

проведених реформ набули масоподібного характеру та соціально-політичногозабарвлення, детермінуються комплексом криміногенних, організаційних,соціально-економічних, правових, політичних та культурно-виховних чинників,відтворювальний вплив яких можна призупинити лише через своєчасневиявлення та усунення причин, що детермінують, та умов, що сприяютьвчиненню корупційних діянь, спрямованих на протиправне, умисне використанняслужбових повноважень для одержання протиправних доходів, іншоїнеправомірної вигоди або задоволення інших особистих інтересів чи інтересівтретіх осіб.

У підрозділі 1.2 «Стан, особливості та співвідношення криміногенноїситуації й організаційно-правової інфраструктури запобігання корупції вУкраїні» розглядаються стан та особливості організаційно-правовоїінфраструктури запобігання корупції в Україні, її невідповідність криміногеннійситуації щодо протидії корупції в країні. Визначені найбільш уражені корупцієюнапрями, як-то реєстраційно-дозвільна, економічна, контрольно-наглядовадіяльність тощо. Проведено аналіз ефективності діяльності традиційнихправоохоронних органів до і після їх реформи та низки новостворених спеціальноуповноважених суб’єктів у сфері протидії корупції. Зокрема, число зареєстрованихГенеральною прокуратурою України кримінальних правопорушень у сферіслужбової діяльності свідчить, що у 2013 р. кількість виявлених злочинів у цій сферістановила 16 586, тоді як у 2014 та 2015 рр. їх кількість зменшилася відповідно до15 560 та 14 997, а у 2016 р. – взагалі до 14 820 злочинів (що майже на 1800кримінальних правопорушень менше ніж за 2013 р.). У 2016 р. із зареєстрованих14 820 кримінальних правопорушень у сфері службової діяльності до суду зобвинувальним актом було направлено всього 3144 кримінальних правопорушень.За 8655 кримінальними правопорушеннями провадження були закриті. Однією зосновних причин обвального зниження загального розкриття злочинів із 60–70 % до5–10 %, як і погіршення результативності протидії корупції в 2014–2016 роках, сталаневдала реформа та прийняття нового КПК України, а також реорганізаціяпідрозділів органів внутрішніх справ, які займалися протидією корупції.

Виявлення корупційних правопорушень новоствореним суб’єктомпротидії корупції – Національним антикорупційним бюро (НАБУ) порівняно зтрадиційними підрозділами ОВС є незрівнянно низьким. Так, із 04.12.2015 по27.01.2017 співробітниками НАБУ заведено всього 26 оперативно-розшуковихсправ, з яких тільки 4 були доведені до кримінального провадження. Серед 264кримінальних проваджень, що виникли за аналогічний період ситуативно,корупційні діяння складали лише 81 провадження.

У підрозділі 1.3 «Стан, етапи формування та кримінально-правовогозабезпечення протидії корупції в Україні» досліджена трансформаціяантикорупційного законодавства України, яка відбувалася паралельно доширокомасштабного розповсюдження корупції, появи її нових невідомих ранішевидів і способів учинення, за які на першому етапі їх виникнення булавстановлена адміністративна відповідальність. У зв’язку з подальшимпоширенням корупції, законодавець криміналізував ряд корупційних діянь

10

(ст.ст. 364-1, 365-1, 365-2, 368-2, 368-3, 368-4 КК України), а на підставі ЗаконуУкраїни «Про запобігання корупції» у примітку до ст. 45 КК України до діянь,пов’язаних із корупцією, відніс ряд злочинів, які раніше не вважалися корупцією.Це діяння, передбачені статтями 191, 262, 308, 312, 313, 320, 357, 410 ККУкраїни, у випадку їх вчинення шляхом зловживання службовим становищем, атакож злочини, передбачені статтями 210, 354, 364, 364-1, 365-2, 368-1-4, 369-1-2КК України, які за задумом законодавця не повинні підпадати під звільнення відкримінальної відповідальності за ознаками ст. 45 КК України (дійове каяття,сприяння розкриттю злочину, незначний злочин тощо). Це далеко не вичерпнийперелік корисливих видів злочинів, якими (з метою дотримання принципурівності відповідальності за вчинення співрозмірних суспільно небезпечнихдіянь), а також враховуючи те, що ці діяння зазначені в Законі України «Прозапобігання корупції» і, дійсно, на зв’язок з корупцією вказують їх ознаки«зловживання службовим становищем», ними необхідно доповнити примітку ст. 45КК України. Це такі злочини, як: «Протидія законній господарській діяльності» (ч. 3ст. 206 КК); «Видання нормативно-правових актів, що зменшують надходженнябюджету або збільшують витрати бюджету всупереч закону» (ст. 211 КК);«Доведення до банкрутства» (ст. 219 КК); «Передача або збирання відомостей, щостановлять службову інформацію, зібрану у процесі оперативно-розшукової,контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни» (ст. 330 КК) та деякі іншінорми, які у зв’язку з їх безпідставною декриміналізацією слід повторнокриміналізувати і включити у ст. 45 КК України.

У підрозділі також наголошено на необхідності вдосконалення конструкціїскладу злочину «Незаконне збагачення» (ст. 368-2 КК). Зокрема, словосполучення«незаконного збагачення» у контексті ст. 368-2 КК України явно не можнаобмежити незаконним набуттям у власність активів, тому як у другому, так і уостанньому рядку ч. 1 ст. 368-2 КК України, слова «активів…» необхіднодоповнити словами «або одержання іншої неправомірної вигоди», далі за текстом.

Розділ 2 «Кримінологічна характеристика, вітчизняна та світовапрактика запобігання корупції» представлений трьома підрозділами, дерозглядаються види, способи, мотивації та механізми вчинення корупції з оглядуна національну та світову практику протидії корупції, особливості міжнародногоправового співробітництва в боротьбі з корупцією й надається кримінологічнахарактеристика та типізація осіб – суб’єктів вчинення корупції.

У підрозділі 2.1 «Види, способи, економічні, управлінські мотивації тамеханізми вчинення корупції: особливості вітчизняної та світової практики»здійснена класифікація корупційних правопорушень за основними видами таспособами вчинення корупційних діянь, притаманних тій чи іншій сферісуспільних відносин, і визначені економічні, організаційні та правові прорахункияк джерела відтворення мотивацій до вчинення корупції. У процесі класифікаціїкорупційних злочинів вони поділені на два види – правопорушення, що пов’язані зкорупцією за ознаками «способи привласнень, розтрата, інші способи заволодіннямайном, вчинені з використанням службового становища» (ст.ст. 191, 262, 308, 312,313, 320, 357, 410, ч. 3 ст. 206, 211, 219, 330 КК України) і безпосередньо корупційні

11

правопорушення (ст.ст. 210, 354, 364, 364-1, 365-2, 368-1-4, 369-1-2 КК України).За цими ознаками основні види корупційних злочинів відзначені у примітці ст. 45КК України, а також доповнені автором у попередньому підрозділі. Ведучи мовупро види і способи корупційних злочинів, необхідно відзначити безпідставнудекриміналізацію таких діянь як фіктивне банкрутство (ст. 218 КК); приховуваннястійкої фінансової неспроможності (ст. 220 КК); незаконні дії у разі банкрутства(ст. 221 КК); порушення порядку випуску (емісії) та обігу цінних паперів (ст. 223КК). Ці вкрай небезпечні діяння, хоч і не втратили своєї суспільної небезпеки і частовикористовуються як способи вчинення високолатентних економічних злочинів,пов’язаних з корупцією, кваліфікувати як злочин не можна. Саме тому їхкриміналізацію необхідно поновити, а з мотивів, наведених у підрозділі 1.3. роботи,необхідно віднести у примітку до ст. 45 КК України. Узагальнення різних способіввчинення корупційних злочинів дозволило виділити такі їх основні способи як:1) «привласнення майна, ввіреного під управління і матеріальнувідповідальність, шляхом службових підроблень»; 2) «розтрата майна ввіреногопід матеріальну відповідальність без ознак привласнення»; 3) «заволодіннямайном шляхом зловживання службовим становищем»; 4) «рейдерські способизаволодіння чужим майном з використанням службового становища»: 4.1. часткамимайна за допомогою судових рішень, 4.2. грою (емісія, негласна скупка тощо) закціями, паями їх засновників, учасників, акціонерів, членів; 4.3. вчиненняправочинів з використанням підроблених або викрадених: 4.3.1. документів,4.3.2. печаток, штампів підприємства, установи, організації; 4.4. різні способиодержання неправомірної вигоди з використанням: 4.4.1. службового становища (задію чи бездіяльність); 4.4.2. зловживання службовим становищем.

У підрозділі 2.2 «Кримінологічна характеристика та типізація осіб –суб’єктів вчинення корупції» зроблено кримінологічну характеристику особизлочинця, розкрито її соціально-демографічні, соціально-рольові (функціональні)та морально-психологічні ознаки, здійснено типізацію особи корупціонера за:мотивами та цілями злочинної діяльності; рівнем організованості злочинноїдіяльності; характером ролі у вчиненні корупційних злочинів, пов’язаних зотриманням чи наданням неправомірної вигоди; критерієм механізму прийняттярішення про вчинення злочину; обсягом наявних владних повноважень услужбової особи; сферою вчинення корупційних діянь (державне управління,реєстраційно-дозвільна, контрольна діяльність, сфера охорони здоров’я, освітатощо). Крім того, аналізу піддані антинаукові підходи, що причинипротиправної поведінки криються в самій особі злочинця, його менталітеті,генетичних наслідках і т. п., а корупція – це ще частина культури, традицій,менталітету українців. На противагу цим твердженням автор приєднується,підтримує і розвиває ту позицію, що якби корупція була зумовлена генетичнимменталітетом, традицією чи культурою українців, то нові, раніше невідомізлочини, у тому числі і корупція, вчинялися б і до проведення непродуманихреформ. Однак у чотири рази зросла загальна злочинність, з’явилися ранішеневідомі, у тому числі і нові корупційні злочини, а КК України збільшився у дварази не до, а саме після проведення реформ. У підрозділі 3.1. причинно-

12

наслідкові зв’язки й механізми відтворення нових злочинів і корупції будерозглянуто детальніше. Однак уже можна наголосити, що це не «менталітет чигенетична схильність українців до корупції», а непродумані реформи ізмодельовані ними детермінанти активували в країні механізми відтворенняжаги до первинного накопичення приватних капіталів, у тому числі йпротиправним шляхом. Це і стало сприятливим джерелом, основною рушійноюсилою корумпованої поведінки чиновництва, бізнесу та інших членів поділеногокланами суспільства.

У підрозділі 2.3 «Міжнародне правове співробітництво у боротьбі зкорупцією» встановлено, що міжнародне правове співробітництво у сферіпротидії корупції ґрунтується на міжнародних антикорупційних конвенціях,спрямованих на вдосконалення й уніфікацію національних антикорупційнихзаконів окремих держав. Метою цих конвенцій проголошено визначенняоптимальних та найбільш ефективних напрямів запровадження міжнародногодосвіду у сфері протидії корупції. Між тим, кожна країна може мати своїособливості та причини відтворення корупційних відносин, а, відповідно,повинно бути законодавство, що враховує ці особливості. Про це свідчить аналізміжнародних антикорупційних конвенцій.

На їх підставі не завжди можливо, а коли складові явища корупції єрізними, то й не завжди важливо досягти єдиного поняття корупції для всіхдержав або єдиного переліку корупційних правопорушень. Важливо, щоб цепоняття повно й адекватно відображало всі юридично значимі ознаки самогоявища корупції та предметно-технологічні особливості й причинно-наслідковізв’язки, що детермінують вчинення корупції. Міжнародні антикорупційніконвенції – це орієнтир для підвищення ефективності протидії корупції, які слідадаптувати до національних особливостей, а не сліпо й механічно імплементуватиу вітчизняне законодавство. Загалом міжнародні антикорупційні конвенціїадаптуються до структури корупції й особливостей законодавства України. Однакспостерігається й механічна їх імплементація, яка погіршує вітчизнянезаконодавство. Зокрема, механічно перенесене цивільно-правове поняття«неправомірна вигода» зі статті 21 Конвенції ООН протидії корупції у назву ст.368 КК України («Одержання хабара» змінено на «Одержання неправомірноївигоди»), як і зміна назви ст. 369 КК України «Пропозиція і давання хабара» на«Пропозиція і надання неправомірної вигоди», є неадекватними рівню суспільноїнебезпеки хабарництва. До хабарників суспільство ставиться негативно. Особам,які одержали «неправомірну вигоду» або надавали «неправомірну вигоду» зарадирозв’язання своїх проблем, суспільство співчуває. Це не сприяє підвищеннюефективності протидії корупції. Відповідно, поняття «одержання або даванняхабара» в назви статей 368 та 369 КК України слід повернути.

Розділ 3 «Детермінація та шляхи удосконалення організаційно-правової інфраструктури запобігання корупції в Україні» складається з трьохпідрозділів, у яких розглядаються криміногенні детермінанти, що сприяютьвчиненню корупції в Україні, та система економічних, організаційних і правовихзаходів, спрямованих на усунення причин та умов відтворення корупції.

13

У підрозділі 3.1 «Національні особливості, причини, умови та причинно-наслідкові механізми відтворення корупції в Україні» автор досліджує чотириосновних групи (соціально-економічні, політичні, організаційно-правові таморально-психологічні або культурно-виховні) причин та умов відтвореннякорупції. З-поміж багатьох визначених попередниками причин розповсюдженнякорупції автор підтримує й, екстраполюючи на сучасні корупційні процеси,розвиває далі ту позицію, що на розвиток корупції в Україні насампередвпливають непродумані реформи: у сфері власності; в організації державногоуправління; приватизації майна; податкової політики держави. Автори цієїпозиції небезпідставно вважають, що реформа власності зумовила їїконцентрацію в декількох політико-економічних кланів. Бажаючи зберегтивладу (заради подальшого протиправного накопичення власності), провладніполітико-економічні клани запровадили під виглядом реформ командно-клановий стиль організації, формування і функціонування органів державноївлади, що характеризується круговою порукою – основною умовоюбезпокарного відтворення корупції передовсім серед членів команд. Таквиглядає загальний причинно-наслідковий механізм відтворення економічнихзлочинів та корупції.

Криміногенну ситуацію доповнюють: непрозорі приватизаційні процесиу сфері власності, які на корупційних засадах продовжують концентраціювласності у політико-економічних кланів, а також кумулятивна економічнамодель системи оподаткування, побудована на принципах «податки наподатки» та «податки на витрати», яка ставить підприємців перед вибором –банкрутство від кумулятивних податків або виведення економічної діяльностів «тінь», у «сферу впливу» ділків тіньової економіки, фіктивних фірм,конвертаційних центрів, у середовище всемогутньої корупції, контролерів-здирників із численних реєстраційних, дозвільних, контрольних таправоохоронних органів. Усі зазначені причини корупції, від протиправнихформ накопичення власності, командно-кланового формування іфункціонування органів державної влади до кумулятивної системиоподаткування, не лише зумовлюють продовження «тінізації» економіки,управління, усіх інших сфер суспільних відносин, а й продукують новіпричини відтворення корупції. Автор наголошує, що створення новихконтрольних чи репресивних органів без усунення зазначених організаційних,економічних та соціально-політичних детермінант відтворення корупціїжодних позитивних зрушень не дасть. Навпаки, призведе до: черговогонепродуктивного «роздування» апарату, командно-кланового стилю йогоформування, функціонування і кругової поруки членів провладно-клановихкоманд, бюрократичної зарегульованості, високої частоти контактуваннягромадян, бізнесу, контролерів і правоохоронців, що є прямим шляхом достворення непродуктивної моделі суспільних відносин, яка детермінуєвідтворення корупційної поведінки, формує новий, менш відомий ранішеукраїнцям, корупційний «менталітет», однак, не з причин «генетичноїсхильності українців до корупції», а через створення організаційно-

14

економічної моделі суспільних відносин, яка зумовлює протиправнуповедінку громадян, бізнесу та контролерів.

У підрозділі 3.2 «Кримінологічні підходи, напрями та шляхивдосконалення організаційно-правової інфраструктури запобігання корупції вУкраїні» пропонуються заходи запобігання та протидії корупції в Україні крізьпризму: усунення відзначених вище причин та умов вчинення корупції назагальносоціальному, спеціально-кримінологічному та індивідуальному рівнях;удосконалення організаційно-правової інфраструктури запобігання і протидіїкорупції. Зокрема, у контексті загальносоціального рівня обґрунтовуються такінапрями запобігання корупції як: подолання політичної кризи в державі,поліпшення соціально-економічної ситуації у країні, призупинення –майнового розшарування населення, безробіття, подальшого зниження рівняжиття переважної частини населення, занепаду моралі тощо. У системі заходівспеціально-кримінологічного запобігання корупції важливим є: наданнясистемності, завершеності та наукової обґрунтованості антикорупційномузаконодавству України; поновлення вилучених у процесі реформування КПКУкраїни 2012 р. вимог щодо процесуальних процедур організації діяльностіорганів дізнання, слідства, прокуратури та суду з попередження злочинів тазапобігання злочинності за результатами розслідування кримінальних справ. Зогляду на неочевидність, природно-латентний характер і прихованістьпроцедур вчинення корупції, її нездатність до самопрояву, функції іповноваження суб’єктів протидії корупції слід чітко регламентувати,закріпивши за оперативними підрозділами функції дізнання, ініціативний збірінформації та оперативно-процесуальне документування факту вчиненнякорупції, своєчасної передачі матеріалів до слідчих підрозділів, тобтозакріплення кожним суб’єктом: 1) його обов’язків та повноважень з метоюнедопущення непродуктивного дублювання їх функцій; 2) правових форм тазасобів здійснення ними антикорупційної діяльності; 3) механізмів контролю зайого діяльністю.

Головні напрями індивідуального запобігання корупції: оперативно-пошукове супроводження діяльності службових осіб підприємств, організацій,установ; проведення офіційних профілактично-перевірочних заходів, зарезультатами яких готують і направляють представлення щодо усунення причинта умов, які можуть сприяти вчиненню корупційних діянь; проведенняпрофілактичних співбесід зі співробітниками та керівниками підприємств,організацій, установ про стан вчинення і протидії корупції в галузі (ранняпрофілактика корупційних діянь); розгляд конкретних матеріалів корупційнихпроваджень, вчинених у конкретній галузі перед співробітниками галузевихпідприємств, організацій і установ (безпосередня профілактика). При цьомудослідження зазначених питань свідчить, що загальна, спеціально-кримінологічната індивідуальна профілактика корупційних злочинів в Україні сьогодніпрактично не ведеться. Процесуально врегульовану ранню профілактикукорупційних злочинів, передбачену ст. 23 старого КПК України, дореформованого КПК України не включили, по суті замінивши на бездоказову

15

огульну «громадську люстрацію», що проводилася так званими «активістами», якідосить часто порушують права та законні інтереси громадян.

У підрозділі 3.3 «Головні напрями вдосконалення кримінально-правовоїпротидії корупції в Україні» узагальнено та систематизовано розроблені упопередніх підрозділах пропозиції щодо внесення змін і доповнень у кримінальнезаконодавство України з метою його приведення у відповідність до ЗаконуУкраїни «Про запобігання корупції», а також підвищення ефективностізапобігання та протидії корупції. Зокрема, у примітці до ст. 45 КК Українизазначаються корупційні злочини, щодо яких скасовано положення про звільненнявід кримінальної відповідальності (за ознаками «дійове каяття» ст. 45 КК), щоохоплює явно невичерпний перелік однотипних корисливих видів злочинів. Зметою дотримання принципу рівності відповідальності за вчиненняспіврозмірних суспільно небезпечних діянь, а також те, що основна частина цихдіянь міститься в Законі України «Про запобігання корупції» і дійсно пов’язана зкорупцією через ознаку «зловживання службовим становищем», тому злочини,передбачені: ч. 3 ст. 206 КК України; а також статтями: 211, 219, 330 КК України,необхідно внести у примітку ст. 45 КК України. Водночас є ряд діянь, які булибезпідставно декриміналізовані в процесі гуманізації кримінального законодавстваУкраїни. Поряд з цим сьогодні ці діяння активно використовуються при вчиненнірізних способів привласнень, а також службового чи рейдерського заволодіннямайном під виглядом скасованих: фіктивного банкрутства (ст. 218 КК);приховування стійкої фінансової неспроможності (ст. 220 КК); незаконних дій у разібанкрутства (ст. 221 КК); порушення порядку випуску (емісії) та обігу ціннихпаперів (ст. 223 КК). Оскільки ці діяння своєї суспільної небезпеки не втратили,часто здійснюються для укриття факту вчинення високолатентних економічнихзлочинів, їхню криміналізацію необхідно поновити. Більше того, оскільки всі цідіяння вчиняються з використанням службового становища, то з мотивів, наведениху підрозділі 2.1 роботи, їх необхідно внести до переліку злочинів, зазначених упримітці до ст. 45 КК України.

Діяння, передбачене ст. 354 КК України «Підкуп працівника підприємства,установи чи організації», законодавець включив у примітку ст. 45 КК яккорупційне діяння. Однак згідно із Законом України «Про запобігання корупції»пропозиція, обіцянка чи надання неправомірної вигоди містить ознаки корупціїлише тоді, коли надання вигоди відбувається з метою схилити працівника чиособу, яка працює на користь підприємства, організації, установи, допротиправного використання становища чи повноважень, наданих працівнику чиособі. З метою узгодження ч. 1 диспозиції ст. 354 КК України з вимогами ЗаконуУкраїни «Про запобігання корупції» після слів «… а так само надання такоївигоди, – слід вставити слова, –… з метою схилити цього працівника (або особу,яка працює на користь підприємства, організації, установи) до вчинення діяння(дії, бездіяльності) з протиправним використанням становища.., – далі за текстом.Від слів вставки – «...підприємства, організації, установи…» до слів, –використанням становища, яке він займає…» вилучити слова «…вчинення діяннячи невчинення будь-яких дій…».

16

Доповнену частину 1 диспозиції ст. 354 КК України слід викласти у такійредакції: «Пропозиція чи обіцянка працівникові підприємства, установи чиорганізації, який не є службовою особою, або особі, яка працює на користьпідприємства, установи чи організації, надати йому (їй) або третій особінеправомірну вигоду, а так само надання такої вигоди з метою схилити цьогопрацівника (особу, яка працює на користь підприємства, організації, установи) довчинення діяння (дії, бездіяльності) з протиправним використанням становища …»,далі за текстом.

До головних напрямів удосконалення кримінально-правової протидії корупціїв Україні слід віднести також детально обґрунтовані вище пропозиції щодонеобхідності поновлення назви статей 368 та 369 КК України з одержання абонадання неправомірної вигоди на «одержання або давання хабара», а такождоповнення ст. 368-2 КК України «Незаконне збагачення» ознакою «одержанняіншої неправомірної вигоди», оскільки незаконне збагачення відбувається не лише уформі активів.

ВИСНОВКИ

Відповідно до визначеної мети щодо розв’язання наукового завданнявизначено низку важливих теоретичних положень, висновків і рекомендацій,спрямованих на вдосконалення заходів запобігання корупції в Україні. Найбільшважливими з них є:

1. Виокремлення таких сутнісних юридично, економічно та організаційнозначимих ознак корупції як латентність, саморегулятивне відтворення причин, щодетермінують, умов, що сприяють відтворенню корупції, законспірованість їївчинення під процес та під вигляд організації економічної діяльності, надання таотримання легітимних публічних послуг у сфері управління, реєстраційно-дозвільного та контрольно-регулятивного забезпечення соціально-економічнихвідносин, спрямованість на протиправне умисне використання службовихповноважень з метою одержання неправомірної вигоди, корисливість, порушенняконституційних прав громадян тощо, які дозволили надати таке авторськевизначення поняття «корупція»:

«корупція – це корисливі, суспільно небезпечні, глибоко законспіровані підекономічні процеси і правочини природно-латентні діяння (дія чи бездіяльність), якіз причин непродуманості проведених реформ набули масового характеру тасоціально-політичного забарвлення, детермінуються комплексом криміногеннихорганізаційних, соціально-економічних, правових, політичних та культурно-виховних чинників, відтворювальний вплив яких можна призупинити лише черезсвоєчасне виявлення та усунення причин, що детермінують, умов, які сприяютьвчиненню корупційних діянь, спрямованих на протиправне, умисне використанняслужбових повноважень для одержання протиправних доходів, іншої неправомірноївигоди або задоволення інших особистих інтересів чи інтересів третіх осіб».

2. Доведено, що у процесі реформування власності та приватизації майна всуспільстві сформована жага до накопичення, впроваджені олігархічні командно-

17

кланові підходи до формування і функціонування органів державної влади, якимпритаманна кругова порука – основна умова безпокарного накопичення капіталівзлочинним шляхом.

3. З метою збереження політичної та економічної влади олігархічно-економічні клани підпорядковують і навіть створюють нові підконтрольніправоохоронні органи, які використовують не для системної протидії корупції, адля боротьби із кланами конкурентів.

4. Аналіз діяльності державних органів свідчить, що створення Вищогоантикорупційного суду не покращить протидію корупції, а лише загостритьпротистояння кланів з метою кланового підпорядкування суду для подавленнякланів-конкурентів та захисту інтересів провладного клану.

5. Автор приєднується й розвиває раніше зроблені науковцями висновки продоцільність відновлення криміналізації діянь, які: 1) зберегли високий ступіньсуспільної небезпечності; 2) є відносно поширеними (масоподібними) діяннями;3) щодо яких не усунуто причини та умови, які зумовлюють масове відтвореннядекриміналізованих діянь; 4) щодо яких зберігається можливість та доцільністьздійснення впливу кримінально-правовими засобами, а інші засоби є неефективнимиабо малоефективними; 5) покарання, яке відповідає принципу співрозмірностісанкцій суспільній небезпеці протиправних діянь, принципу економії кримінально-правової репресії.

6. Суспільна небезпека безпідставно декриміналізованих діянь посилюється,оскільки замість їх зупинення вони стають основним засобом безпокарногонакопичення капіталів злочинного походження, а, відповідно, є сприятливимсередовищем для корупції і часто використовуються для вчинення злочинів,пов’язаних із корупцією.

7. Автор відкидає й обґрунтовано заперечує антинаукові підходи, щопричини протиправної поведінки випливають з менталітету та генетичнихсхильностей самої особи злочинця, і робить висновок про те, що на вчиненнякорупційних діянь впливають створена в країні кумулятивна економічна модельподаткових відносин, непродумані економічні реформи, які зумовлюютьбанкрутство, вихід у сферу «тіньової» діяльності – корупції, ділків тіньовоїекономіки та організованої злочинності.

8. Створення Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП),Державного бюро розслідувань (ДБР), Національного антикорупційного бюро(НАБУ), Національного агентства з питань виявлення, розшуку та управлінняактивами, одержаними від корупційних та інших злочинів, – позитивнихзрушень щодо призупинення корупції не дадуть, оскільки вони, як і будь-якийінший орган держави, що працює у заданій системі суспільних відносин,наражаються на корупцію, як і їх попередники – оперативно-розшукові та слідчіпідрозділи МВС України та інші органи досудового розслідування.

9. Проведене дослідження й сучасна практика свідчать, що наявністьвеликої кількості антикорупційних органів не є панацеєю від вчинення корупції.Рівень корупції й ефективна протидія їй залежать не від того, створеноспеціальний орган для протидії корупції чи ні, а від здатності держави своєчасно

18

виявляти й усувати причини, що детермінують, та умов, що сприяють вчиненнюкорупційних діянь.

10. Основним засобом запобігання та протидії корупції має стати своєчасневиявлення та усунення причин, що зумовлюють, та умов, що сприяють вчиненнюкорупційних діянь, усунення командно-кланових підходів до організації іфункціонування органів виконавчої влади, створення організаційно-правовихмеханізмів виведення органів державної влади та правоохоронних структур ізпідпорядкування провладним кланам, спрямування діяльності правоохоронцівтільки на охорону закону та порядку.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Михальченко А. Коррупция, олигархи, кланы: проблемы определенияпонятий, влияние на развитие Украины. Сучасна українська політика: політики іполітологи про неї: зб. наук. праць. Київ: Ін-т політичних і етнонаціональнихдосліджень НАН України, 2000. Вип. 2. С. 174–187.

2. Михальченко О. М. Корупція в Україні: кримінологічний аналіз причинрозповсюдження. Правова держава. Одеса: Одеський нац. ун-т іменіІ. І. Мечникова, 2002. Вип. 5. С. 114–119.

3. Михальченко О. М. Корупція як предмет історико-правовогодослідження. Держава і право: зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки.Київ: Ін-т держави і права імені В. М. Корецького НАН України, 2002. Вип. 17.С. 396–402.

4. Михальченко О. М. Поняття корупції як предмет теоретико-методологічного аналізу. Держава і право: зб. наук. праць. Юридичні і політичнінауки. Київ: Ін-т держави і права імені В. М. Корецького НАН України, 2002.Вип. 18. С. 313–320.

5. Михальченко О. М. Громадянське суспільство та корупція. Проблемиспіввідношення. Вісник Львівського університету. Львів: Львівськийнаціональний університет імені Івана Франка. 2007. Вип. 19. С. 136–142.

6. Михальченко О. М. Головні напрями удосконалення кримінально-правової протидії корупції в Україні. Наука і правоохорона. 2017. № 2 (36). С. 203–209.

7. Михальченко О. М. Кримінологічний аналіз корупції як один ізелементів системи антикорупційних заходів. Науковий вісник Ужгородськогонаціонального університету. 2017. Серія: Право. Вип. 44. Т. 2. С. 94–97.

8. Михальченко О. М. Особливості міжнародного правовогоспівробітництва України у боротьбі з корупцією. Науковий вісник Херсонськогодержавного університету. 2017. Серія: Юридичні науки. Вип. 3. Т. 2. С. 103–107.

9. Михальченко А. Виды коррупции: особенности отечественной имировой практики. Закон и жизнь (Legea şi Viaţa). 2017. № 7/2 (307). С. 79–83.

10. Михальченко О. Корупція як фактор дегуманізації життя суспільства.Гуманітарна освіта України на межі століть: зб. наук. праць науковогосемінару (Дрогобич, 2–3 жовтня 2000 р.). Дрогобич, 2001. Вип. 4. С. 176–186.

19

11. Михальченко О. Корупція. Філософія політики: короткийенциклопедичний словник. Київ: Знання України, 2002. С. 300.

12. Михальченко О. М. Корупція в Україні як фактор соціальної таполітичної дійсності. Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональнихдосліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України: зб. наук. праць. Київ, 2007. Вип. 35.С. 313–322.

13. Михальченко О. М. Кримінологічна характеристика осіб – суб’єктівкорупційних правопорушень. Правове регулювання суспільних відносин:актуальні проблеми та вимоги сьогодення: матеріали Міжнар. наук.-практ.конф. (Запоріжжя, 28–29 липня 2017 р.). Запоріжжя, 2017. С. 93–96.

14. Корупція в Україні – не політика: монографія / Журавський В. С.,Михальченко М. І., Михальченко О. М. Київ: Фенікс, 2007. 408 с.

15. Корупція в Україні: політико-філософський аналіз: монографія /Михальченко М., Михальченко О., Невмержицький Є. Київ: Дельта, 2011. 615 с.

АНОТАЦІЇ

Михальченко О. М. Корупція в Україні: кримінологічнахарактеристика, детермінація та запобігання. – Кваліфікаційна науковапраця на правах рукопису.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук заспеціальністю 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавчеправо». – Державний науково-дослідний інститут Міністерства внутрішніх справУкраїни, Київ, 2017.

Дисертація присвячена комплексному кримінологічному дослідженнюнегативного соціально-правового явища «корупція». Розглянуто поняття, ознаки,види, способи корупції в Україні, надано кримінологічну характеристику осібзлочинців – корупціонерів. Визначено криміногенні детермінанти корупції.Запропоновано комплекс загальносоціальних, спеціально-кримінологічних таіндивідуальних заходів запобігання корупції, обґрунтовано кримінологічніпідходи, напрями та шляхи вдосконалення організаційно-правовоїінфраструктури запобігання корупції та головні напрями удосконаленнякримінально-правової протидії корупції в Україні.

Ключові слова: корупція, організаційно-правова інфраструктура,кримінологічна характеристика, запобігання, протидія, криміногеннідетермінанти, типізація осіб злочинців, корупційне правопорушення.

Михальченко А. Н. Коррупция в Украине: криминологическаяхарактеристика, детерминация и предотвращение. – Квалификационнаянаучная работа на правах рукописи.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук поспециальности 12.00.08 «Уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право». – Государственный научно-исследовательский институтМинистерства внутренних дел Украины, Киев, 2017.

20

Диссертация посвящена комплексному криминологическомуисследованию негативного социально-правового явления «коррупция». Изученыосновные криминологические подходы к исследованию понятия «коррупция»,определены его сущность, признаки, виды, способы, механизмы, мотивации вконтексте особенностей украинской и международной практик, предложеныавторские определения.

Предоставлена криминологическая характеристика и типизация личностипреступника – коррупционера, определены криминогенные детерминантыкоррупции, а также национальные особенности причинно-следственных механизмоввоспроизводства коррупционных отношений в Украине. Проанализированы сразработкой соответствующих предложений состояние, этапы формированияуголовно-правового обеспечения противодействия коррупции в Украине.

Предложен комплекс общесоциальных, специально-криминологических ииндивидуальных мер предупреждения коррупции, обоснованыкриминологические подходы, направления и пути совершенствованияорганизационно-правовой инфраструктуры предотвращения коррупции.Разработаны предложения по имплементации в Украине международно-правовыхактов в сфере противодействия коррупции.

Ключевые слова: коррупция, организационно-правовая инфраструктура,криминологическая характеристика, предупреждение, противодействие,криминогенные детерминанты, типизация личности преступника,коррупционное правонарушение.

Mikhalchenko A.M. Corruption in Ukraine: Criminological Characteristics,Determination and Prevention. – Qualification Research as the Manuscript.Thesis for the Candidate Degree in Law. Speciality 12.00.08 «Criminal Law andCriminology; Criminal and Executive Law». – State Research Institute of the Ministryof Internal Affairs of Ukraine, Kyiv, 2017.

Thesis is devoted to the complex criminological research of the negative socialand legal phenomenon «corruption». The concept, features, types, methods ofcorruption in Ukraine are considered, criminological characteristic of persons ofcriminals – corruptors is given. Criminogenic determinants of corruption are defined.The complex of general social, special-criminological and individual measures for theprevention of corruption is suggested, criminological approaches, directions and waysof an improvement of the organizational and legal infrastructure for the prevention ofcorruption and the main directions of perfection of the criminal legal counteraction tocorruption in Ukraine are substantiated.

Keywords: сorruption, organizational and legal infrastructure, criminologicalcharacteristics, prevention, counteraction, criminogenic determinants, typification of theperpetrator's personality, corruption offense.

Гарнітура Таймс. Формат 60х84/16.Наклад 100. Папір офсетний. Ум.-др. арк. 0,9.

Підписано до друку 23.10.2017. Замовлення 496.

Надруковано в «МП Леся».Свідоцтво про внесення до Державного реєстру

суб’єктів видавничої справи від 08.04.2002 р. серія ДК № 892.

«МП Леся»03148, Київ, а/с 115.

Тел./факс: (066) 60-50-199, (068) 126-49-26E-mail: lesya3000@ukr.net