Література в Західній Україні (до 1939 р.) ·...

Література в Західній Україні

(до 1939 р.)

Для літератури Західної України (до 1939 р.) характерні:

автономність;

відкритість зарубіжним традиціям і новітнім

процесам.

Історичні умови

• за підтримки Антанти у 1939 р. Польща окупувала

Західну Україну, Румунія – Буковину і Бессарабію,

Чехо-Словаччина – Закарпатську Україну, що

супроводжувалося прагненням асимілювати українців:

• закриття у 1924 р. українських шкіл і ліквідація

українських кафедр у вишах;

• обмеження доступу української молоді на державну

службу;

• проголошення на загарбаних землях державною мовою

польську мову.

Усе це породжувало протест населення регіону, яке не

визнавало легітимності польської влади.

Основну частину території західноукраїнських земель

мали чотири воєводства Західної України (Львівське,

Волинське, Тернопільське, Станіславське), що належали

до складу Польської держави, становили 25% території і

майже 28% населення всієї країни. Українці були

найчисленнішою меншістю міжвоєнної Польщі, яка в

цей період належала до країн із найвищим відсотком

національних меншин.

Хоча для літературного процесу у Західній Україні у

1930-х рр. ХХ ст. була характерна політизація, він все ж

збагатився багатьма новими іменами.

Західноукраїнських письменників можна поділити на

три групи:

І група – прихильники націоналістичного напрямку:

У. Самчук, О. Бабій, Ю. Клен, Є. Маланюк, О. Ольжич,

О. Теліга, Л. Мосендз.

ІІ група – «Пролетарські письменники» (орієнтація на

СРСР): В. Бабинський, О. Гаврилюк, Я. Галан,

П. Козланюк, Я. Кондра, К. Пелехатий, С. Тудор.

ІІІ група – письменники ліберальної орієнтації:

Ю. Шкрумеляк, Б.-І. Антонич, О. Турянський, І. Вільде,

Б. Лепкий, Н. Королева, А. Чайковський.

Художньо-стильові напрямки: символізм,

сюрреалізм, авангардизм, експресіонізм, імпресіонізм.

Літературні угрупування

Група «Митуса» (походить від імені літописного співця,

який прийняв смерть за вироком Данила Галицького, але не

зрікся переконань. Для митців – символом незнищенності

поетичного слова, яке вони присвятили боротьбі за свободу і

незалежність України) виникла у Львові.

Представники: поети Роман Купчинський, Олесь Бабій,

Василь Бобинський, Юрій Шкрумеляк, Микола Матвіїв-

Мельник, Левко Лепкий, художник Павло Ковжун.

Естетичні засади групи:

• орієнтація на естетику українських символістів та

європейських модерністів;

• захист самодостатності мистецтва слова;

• у поетичних і прозових творах переважає героїчна,

зокрема стрілецька, тематика.

Поети «Митуси» видавали однойменний літературно-

мистецький місячник. Особливою популярністю

користувалися їхні пісні («Ой видно село» Л. Лепкого,

«За рідний край» Р. Купчинського та інших).

2) Група «Логос» (1927–1931) об’єднала українських

письменників християнського спрямування, які

пропагували гуманістичні ідеали любові до людини.

• Представники: Григорій Лужницький, Олександр-

Микола Мох, Степан Семчук, Василь Мельник, Осип

Назарук.

Естетичні засади:

• пропаганда гуманістичного ідеалу любові до людини;

• висока духовна енергетика Господнього слова;

• впровадження культурницької діяльності серед

населення;

• у творчості перевага національно-патріотичних

мотивів.

Назва символізувала безсмертя Господнього слова, його

велику духовну енергію, що допомагає людині

перебороти труднощі в житті.

«Логівці» видавали журнали «Поступ» і «Дзвони»,

друкувалися у видавництві «Добра книжка».

Митці спиралися на засади символізму та

імпресіонізму.

3) Об’єднання модерністів «Дажбог» (бог сонця, світла і

добра)

Представники: Богдан-Ігор Антонич, Богдан Кравців,

Євген Пеленський.

4) «Горно», до якого належали Василь Бобинський,

Степан Тудор, Мирослава Сопілка, Ярослав Кондра,

Олександр Гаврилюк.

Естетичні засади:

• розгляд соціальних проблем;

• незвичайна образність;

• гуманістичний пафос;

• міфологічна концепція світу;

• поєднання орнаментальної живописності та

поетики кубізму;

• яскравість зорових та звукових образів.

5) Богемне угруповання «Дванадцятка»

Представники: Богдан Нижанківський, Василь Гірний,

Зенон Тарнавський, Анатоль та Ярослав Курдидики, Іван

Чернява, Василь Ткачук, Володимир Ковальчук, Роман

Антонович, Карло Мулькевич, Ганнуся Павенцька і

Богдан Цісик.

Естетичні засади:

• розширення тематичного діапазону літератури;

• розвиток урбаністичної тематики (відтворення й

опоетизування стихії вулиць, провулків, кав’ярень,

• магазинів Львова з його неповторною атмосферою.

Образ Львова став головним персонажем новел та

віршів);

• протест проти знелюднення особи в антигуманному

світі.

Жанрово-тематичне розмаїття творів

Лірика

• Філософська, що базується на міфологічній концепції

світу.

• Пейзажна (мариністична) лірика.

• Інтимна лірика.

• Громадянська лірика.

Представники: Богдан-Ігор Антонич, Святослав Гординський,

Василь Бобинський, Володимир Гаврилюк, Роман Купчинський,

Ярослав Цурковський, Богдан Кравців, Юрій Косач.

Проза

розширила свої тематичні і стильові горизонти. Жанровий

репертуар – від оповідання й повісті до роману-епопеї

(«Волинь» Уласа Самчука; «Мазепа» Богдана Лепкого).

• Модерністська, основана на ідеї духовної місії

жіноцтва (Ірина Вільде).

• Історична белетристика зумовлена відродженням

історичної пам’яті народу. Масовими тиражами

виходили історичні повісті та романи Осипа Назарука:

«Князь Ярослав Осмомисл», «Проти орд Чингісхана»,

«Роксолана». Юліан Опільський у своїх творах

реконструював історію давніх народів та Київської

Русі. Образ князя Святослава він змалював у повісті

«Іду на ви». Плідно працювала в літературі Катря

Гриневичева, авторка повістей «По дорозі в Сихим»,

«Непоборні», «Шоломи на сонці».

Особливою популярністю користувалися історичні

твори А. Чайковського, якого сучасники назвали

«козацьким батьком». Він створив низку історичних

повістей, оповідань, нарисів: «Козацька помста»,

«Петро Конашевич-Сагайдачний», «Сонце заходить»,

«Богданко», «Полковник Михайло Кричевський»,

«Перед зривом» та інші.

• «Табірні повісті» О. Гаврилюк в автобіографічній

повісті «Береза» (1939) описав сумнозвісну польську

тюрму – Березу Картузьку, в якій перебував

політв’язень Гаврилюк. Своїм пафосом осудження

фашизму повість перегукується з романом німецької

письменниці А. Зегерс «Сьомий хрест». Персонажі

обох авторів витримали іспит на чесність і людяність.

Драматургія

Відзначається жанровим і стильовим багатством.

У річищі символізму і неоромантизму написано п’єси на

християнську та історико-релігійну тематику (Василь

Пачовський «Гетьман Мазепа», Юрій Липа «Поєдинок»,

«Вербун», Клим Поліщук «Тривожні дні», Григір

Лужицький «Самсон», «Ірод Великий»).

Спостерігається їхній тісний зв’язок з драматургією

радянської України, з творчими шуканнями Якова

Мамонтова, Миколи Куліша, Івана Кочерги.

Українська література на західноукраїнських землях між

двома світовими війнами була відкритою до нових

художніх тенденцій, що розгорталися в Україні та на

Заході. Суцвіття митців і розмаїття їхніх творчих шукань

свідчать про пошуки нового, нетрадиційного змалювання

світу й людини. З одного боку, митці слова відбили біль і

розчарування від втрати Україною соборності, а з

другого – оспівували вольову людину, спроможну на

активні дії для відродження народу і держави.