Петринка Л.В. Географія туризму. Ч. 1

Харків Видавнича група «Основа»

2011

Випуск 5 (89)

Книга скачана с сайта http://e� kniga.in.ua

Издательская группа «Основа» — «Электронные книги»

ISBN 978-617-00-0920-3

УДК 37.016ББК 74.262.6 П29

Бібліотека журналу «Географія» Випуск 5 (89)

Петринка Л. В. П29 Географія туризму. Частина 1. — Х.: Вид. група «Основа»,

2011. — 95 [1] c. — (Б‑ка журн. «Географія». Вип. 5 (89)).

ISBN 978‑617‑00‑0920‑3.У посібнику характеризуються туристичні ресурси України та світу, су‑

часний стан туристичної сфери.Матеріали можуть бути використані під час уроків географії, на факуль‑

тативах, у позакласних заходах.Для вчителів географії, студентів природознавчого профілю ВНЗ.

УДК 37.016ББК 74.262.6

© Петринка Л. В., 2011© ТОВ «Видавнича група “Основа”», 2011

Зміст

ПереДМОВа . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 4

ФаКУЛьТаТиВНий КУрс «ГеОГраФія ТУриЗМУ» . . . . . . . . . . . . 5Програма курсу «Географія туризму» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 5

ВсТУП . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 10Міжнародні туристичні організації. Всесвітня туристична організація (ЮНВТО) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 12Основні поняття та визначення туризму як сфери діяльності . . . 15

рОЗДіЛ і. ісТОрія Та ПереДУМОВи рОЗВиТКУ ТУриЗМУ . . . . . 19історія розвитку туризму . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 19Чинники, що впливають на розвиток туризму . . . . . . . . . . . . . . . . 23Природні передумови розвитку туризму . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 27Туристичні ресурси . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 30Перші туристичні об’єкти: сім чудес світу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 33сучасні сім чудес світу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 37

рОЗДіЛ іі. ТУрисТиЧНа ДіяЛьНісТь . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 44 Організаційні форми та види туризму . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 44Туристична індустрія . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 51Класифікація туристичних закладів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 55економіка та туризм. Туристичний ринок як сфера прояву економічних відносин . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 58Перспективи розвитку міжнародного туризму . . . . . . . . . . . . . . . . 63

рОЗДіЛ ііі. ТУрисТиЧНі райОНи Та цеНТри ЄВрОПи Та КраїН сНД . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 68

Туристичні регіони світу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 68Туристично‑рекреаційні райони та центри Західної Європи . . . . . 74Туристично‑рекреаційні райони та центри східної (центральної) та Південно‑східної Європи . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 83Туристично‑рекреаційні райони та центри країн сНД. . . . . . . . . . 88

Передмова

Організація Об’єднаних Націй, Всесвітня туристична організа‑ція та ЮНесКО визначили ХХі століття — століттям туризму.

Туризм як багатостороннє явище посідає важливе місце серед структурних елементів світового ринку, оскільки поєднує еконо‑мічні, соціальні, культурні та екологічні аспекти, має невичерп‑ний потенціал для постійного прогресу, тісно взаємодіє з багать‑ма галузями економіки, зумовлюючи провідне місце в соціально‑економічному житті країн і народів. Він є найдинамічнішою галуззю у світі, чинником економічного та культурного розвит‑ку, захисту навколишнього середовища та історико‑культурної спадщини. Туризм став частиною культури кінця ХХ — початку ХХі ст., елементом стилю життя більш ніж третини людства.

Пропонований посібник має своєю метою висвітлення турис‑тичних ресурсів України та світу в регіональному аспекті, су‑часного стану туристичної сфери у світі та в нашій країні. Він містить характеристику найважливіших природно‑рекреаційних, культурно‑історичних та інфраструктурних ресурсів кожного ре‑гіону. Детально розглядаються основні туристичні райони та цен‑три України. Україна має все необхідне для розвитку подорожей і оздоровлення: сприятливі природні умови, історико‑культурні, матеріальні та людські ресурси. Туристично‑рекреаційний потен‑ціал нашої країни створює можливості для всебічного задоволення пізнавальних, оздоровчо‑спортивних і духовних потреб вітчизня‑них та іноземних туристів.

Теми і матеріали посібника відповідають авторській програмі факультативного курсу «Географія туризму», що розрахована на 35 годин. Підібраний фактичний та пізнавальний матеріал стане у пригоді вчителеві географії під час підготовки до занять з даного курсу за вибором, а також для основних курсів шкільної географії. Матеріали посібника пожвавлять ще більше інтерес учнів, які цікавляться географією не лише в об’ємі шкільної програми.

Програма курсу «Географія туризму» 5

Факультативний курс «ГеоГраФія туриЗму»

Програма курсу «Географія туризму»(35 годин, 1 год. на тиждень)

Пояснювальна запискаПрограма факультативного курсу «Географія туризму» роз‑

роблена для вчителів географії та учнів старших класів профіль‑ної школи. Курс за вибором «Географія туризму» може бути ви‑користаний у 10–11 класах природничо‑математичного профілю. Даний курс створений з метою більш глибокого ознайомлення учнів з туристичними ресурсами різних регіонів світу та України, туристично‑рекреаційними центрами різних країн, тенденціями та перспективами розвитку міжнародного та національного туризму. У процесі навчання учні засвоять основні поняття та визначення туризму як сфери діяльності.

Програма містить «Вступ» і чотири розділи: «історія та перед‑умови розвитку туризму», «Туристична діяльність», «Туристичні райони та центри світу», «Туристичні ресурси України та своєї області». Програма передбачає проведення трьох практичних робіт, метою яких є розвиток вміння використовувати набуті знання на практиці, працювати з довідковими матеріалами, оформлювати результати роботи у вигляді презентації, рекламного проспекту, туристичного маршруту тощо. Учні, працюючи над виконанням практичних робіт, ознайомляться в повнішому обсязі з географією та історією певної території, традиціями та звичаями її жителів, природними, архітектурними (у тому числі сакральними) та мис‑тецькими пам’ятками, збагачуючи цим свої знання та розвиваючи світогляд.

Основними завданнями факультативного курсу «Географія туризму» є:

формування в учнів геопросторового мислення; 8сприяння розумінню ними передумов формування тісних 8зв’язків між культурами, релігіями, традиціями різних країн світу;розвиток в учнів усвідомлення того, що Україна є не від’ єм‑ 8ною складовою світового туристичного простору, з багатим і різноманітним туристично‑рекреаційним потенціалом;

6� Факультативний курс «Географія туризму»

формування вміння аналізувати місце України в сучасній 8світовій культурі та економіці, визначати основні пріори‑тети розвитку національної туристичної галузі;виховування інтересу та поваги до здобутків культури та 8мистецтва різних народів світу, до їхнього історичного ми‑нулого та сьогодення;поглиблення вміння працювати з різними джерелами 8географічної інформації, практично застосовувати набуті знан ня та навички;виховання високої екологічної культури у ставленні до 8природного середовища України та інших країн світу;усвідомлення себе «громадянином планети Земля», яка 8є нашою спільною домівкою.

Кіль-кість годин

Зміст темиНавчальні досягнення

учнів

3 Вступ: туризм як «феномен ХХі ст.»

Міжнародні туристичні організа‑ •ції. Всесвітня туристична органі‑зація (ЮНВТО).Основні поняття та визначення •туризму як сфери діяльності

Учень:тлумачить поняття «ту‑ •ризм»;пояснює причини створен‑ •ня ЮНВТО та характери‑зує основні напрями її ді‑яльності;знає основні поняття теми •

6 Розділ І. історія та передумови розвитку туризму

історія розвитку туризму. етапи •історичного шляху розвитку ту‑ризму. історія вітчизняного туризму. •Чинники, що впливають на роз‑ •виток туризму.Природні передумови розвитку •туризму.Туристичні ресурси. Поняття •«туристичні ресурси». Класифі‑кація туристичних ресурсів.Перші туристичні об’єкти: сім •чудес світу.сучасні чудеса світу: Велика Ки‑ •тайська стіна, Колізей, Петра, Мачу‑Пікчу, Чічен‑іца, Тадж‑Махал, статуя Христа спасителя

Учень:аналізує етапи розвитку •туризму;класифікує туристичні •ресурси;дає оцінку туристичним •ресурсам світу;тлумачить передумови •розвитку туризму;характеризує чинники, •що впливають на актив‑ний розвиток туристичної галузі та чинники, що стримують розвиток ту‑ризму;знає особливості перших •семи чудес світу;характеризує сучасні чу‑ •деса світу




учнів

5 Розділ ІІ. Туристична діяльністьОрганізаційні форми та види ту‑ •ризму.Класифікація туризму за основни‑ •ми ознаками: метою, тривалістю, способом пересування тощо. Туристична індустрія. Види ту‑ •ристичних підприємств.Класифікація туристичних закла‑ •дів. Заклади розміщення та відпо‑чинку. економіка та туризм. Туристич‑ •ний бізнес. Туристичний ринок як сфера прояву економічних відно‑син.Перспективи розвитку міжнарод‑ •ного туризму. Найперспективніші туристичні напрями ХХі ст.

Учень:пояснює структуру та •види сучасного туризму;класифікує види турис‑ •тичних закладів;аналізує туризм як сферу •прояву економічних від‑носин;пояснює особливості ту‑ •ристичного ринку, який функціонує на основі дії законів попиту і пропо‑зиції;характеризує сучасні тен‑ •денції та перспективи роз‑витку міжнародного ту‑ризму

12 Розділ ІІІ. Туристичні райони та центри світу

Туристичні регіони світу: Євро‑ •па, азіатсько‑Тихоокеанський, африка, америка, Близький схід. Туристичний потенціал ре‑гіонів. Практична робота № 1 «аналіз •географії основних туристичних потоків».Туристично‑рекреаційні райони •та центри Західної Європи.Туристично‑рекреаційні райони •та центри центральної, східної та Південно‑східної Європи.Туристично‑рекреаційні райони •та центри країн сНД.Туристично‑рекреаційні райони •та центри Південно‑Західної азії.Туристично‑рекреаційні райони •та центри Південної та Південно‑східної азії.

Учень:знає типологію туристич‑ •них районів;характеризує туристично‑ •рекреаційні райони певних регіонів світу;пояснює передумови їх •формування;характеризує туристич‑ •ний потенціал регіонів та країн; порівнює рівень розвитку •туризму в європейських країнах;виділяє особливості •розвит ку туризму в різних американських країнах;розрізняє особливості роз‑ •витку туризму в країнах азії;характеризує суперечливі •наслідки розвитку туризму в різних регіонах світу

8� Факультативний курс «Географія туризму»



учнів

Туристично‑рекреаційні райони •та центри східної азії.Туристично‑рекреаційні райони •та центри африки.Туристично‑рекреаційні райони •та центри Північної америки.Туристично‑рекреаційні райони •та центри Латинської америки.Туристично‑рекреаційні райони •і центри австралії та Океанії.

Практична робота № 2 «ство‑рення рекламного туристичного проспекту»

9 Розділ IV. Туристичні ресурси України та своєї області

Нормативно‑правове забезпечен‑ •ня туризму в Україні. спеціальне та загальне законодавство.Туристично‑рекреаційні ресурси •України та своєї області.Замковий туризм в Україні. •Туристичне районування Украї‑ •ни та характеристика основних туристичних регіонів. Туристич‑ні (рекреаційні) регіони України: азово‑Чорноморський, Дніпровсько‑Дністровський, Карпатський, Кримський.Туристичні ресурси Карпатсько‑ •го регіону.сім чудес України: софія Київ‑ •ська, Києво‑Печерська лавра, Херсонес Таврійський, Хотин‑ська фортеця, заповідник «Кам’я нець», Хортиця, парк «софіївка».сім природних чудес України: •асканія‑ Нова, Мармурова пече‑ра, озеро світязь, Подільські Тов‑три, озеро синевир, гранітно‑сте‑пове Побужжя, Дністровський

Учень:знає законодавчу •й нормативно‑правову базу туристичної діяль‑ності в Україні;аналізує умови та чинни‑ •ки розвитку туризму в Україні;характеризує туристичні •ресурси України;пояснює вплив природних •та інших чинників на фор‑мування туристично‑рекреа ційних регіонів України;характеризує природно‑ •рекреаційний потенціал Українських Карпат;знає особливості семи чу‑ •дес України;характеризує сім природ‑ •них чудес України;визначає проблеми роз‑ •вит ку туризму в нашій країні;обґрунтовує можливості •розвитку туризму у своїй місцевості;




учнів

каньйон. Перспективи розвитку туризму в Україні. Пріоритетні напрямки розвитку туризму в Україні.Туристичні ресурси свого краю. •

Практична робота № 3 «скла‑дання туристичного маршруту в межах своєї області»

вміє скласти туристичний •маршрут;має краєзнавчі знання •

10� Вступ

встуП

З року в рік зростає кількість мандруючих людей. Ман‑друють діти, молодь, дорослі, люди похилого віку. Мандрують літаками, автомобілями, потягами, на велосипедах, байдарках, плотах, пішки. Можна говорити про своєрідну «туристську рево‑люцію». сьогодні туризм визначають як «феномен ХХі ст.», що став невід’ємною складовою життя більшості людей світу й одним з провідних напрямів соціально‑економічного розвитку.

Особливим рішенням ООН було визнано, що туризм є одним із найбільш бажаних видів людської діяльності, що заслуговує на похвалу і заохочення з боку всіх народів. стаття 24 Загальної декларації прав людини, прийнята Генеральною асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, проголошує: «Кожна людина має право на відпочинок і вільний час, включаючи розумне обмеження робочого часу і періодичні оплачувані відпустки». стаття 12 «Міжнародного пакту про громадянські і політичні права», прийнятого 6 грудня 1966 р. Генеральною асамблеєю ООН, закріплює право кожної людини вільно залишати будь‑яку країну, у тому числі й власну. У 1985 р. на VI сесії Генеральної асамблеї Всесвітньої туристичної організації при ООН (ВТО) було схвалено «Хартію туризму». У ній проголошено право кожної людини на відпочинок та дозвілля, що передбачає вільне, без обмежень пересування, окрім забороненого законом. Таке право визнають у всьому світі. У Хартії наведено на‑прями діяльності держав для гармонійного розвитку внутрішнього та міжнародного туризму. Окремим розділом Хартії є «Кодекс туриста», у якому визначені права та обов’язки туриста.

У Документі акапулько (документ Всесвітньої наради з ту‑ризму) 1982 року зазначено, що «…світовий туризм може стати суттєвим чинником забезпечення миру на Землі, моральною та інтелектуальною основою для взаєморозуміння і взаємного зв’язку між народами».

У ХХ ст. туризм набув величезного значення і як соціально‑культурне явище. За допомогою мандрівок, подорожей, екскурсій люди краще пізнавали свій край, особливості його природи, іс‑торії, культури. Міжнародний туризм у свою чергу сприяє вста‑новленню довіри і взаєморозуміння між народами та країнами, допомагає їм жити у мирі. Міжнародний туризм і туризм взагалі відіграють значну роль у зміцненні миру в усьому світі, дружби

Вступ 11

між народами, розширенні торгового, наукового та культурного співробітництва.

Туризм розширює світогляд, підвищує культурний рівень, збагачує духовне життя, є чудовим засобом пізнання природи. Ознайомлення зі звичаями, побутом, культурою народів інших країн, з їхньою історією та історичними пам’ятками спонукає до глибокого пізнання оточуючого світу. Туризм приваблює міль‑йони людей і тому навіть став одним із проявів способу життя окремих суспільних верств населення у різних країнах світу. Поряд із зростанням туристських потоків до найрозвиненіших районів туризму підвищується інтерес до нових і ще мало освоє‑них територій.

Характерною ознакою сучасного туризму на світовому рівні є висока динамічність і стабільність його розвитку, а також ак‑тивний вплив на економіку багатьох країн, що мають сприятливі рекреаційні ресурси. Туристичний бум безпосередньо впливає на розвиток ряду галузей матеріального виробництва: від будівництва до харчової промисловості. Він є важливим стимулом розвитку світової торгівлі. розвиток міжнародного туризму є в першу чер‑гу відображенням розвитку виробничих сил, а також зміцнення міжнародних економічних і культурних зв’язків.

Постійне розширення міжнародного туристичного обміну зумо‑вило потребу його міжнародно‑правової регламентації і створення спеціалізованих міжнародних туристичних організацій. Турис‑тичні обміни пов’язані з перетином державних кордонів, пере‑бування туристів на території іноземної держави і переміщення по ній, повинно регулювати міжнародне право. Низка міжнарод‑них договорів, конвенцій і декларацій міжнародних організацій формують основи міжнародно‑правового регулювання системи ту‑ризму і міжнародних подорожей. із зростанням обсягів туризму і розширенням його географії, а також з розвитком засобів тран‑спорту і включенням у маршрути декількох країн одночасно, до спрощення туристичних поїздок залучені міжнародні організації. Значну частину цієї роботи проводить ВТО (Всесвітня туристична організація) як основна міжурядова організація в галузі туризму. У 1977 р. ООН і ВТО уклали Угоду про взаємне співробітництво, і в тексті договору зазначено: «ООН визнає ВТО відповідальною за прийняття таких заходів, що можуть виявитися необхідними для розв’язання проблем у сфері туризму».

У багатьох країнах світу створюються некомерційні асоціа‑ції, представлені консультативними радами з туризму. ці ради об’єднуються в неурядові міжнародні організації, такі як Все світня

12� Вступ

асоціація туристичних агентств і туроператорів (WATA), Міжна‑родна рада турагентств (ісТа), Міжнародна федерація асоціацій турагентств (UFTA) тощо.

Феноменальний успіх туризму зумовлений тим, що в його основі лежить задоволення постійних людських потреб і потягу до пізнання оточуючого світу. це стало можливим завдяки під‑вищенню життєвого рівня населення, розвитку транспорту, інфор‑маційних технологій, процесам глобалізації.

міжнародні туристичні організації. всесвітня туристична організація (Юнвто)За деякими оцінками, у світі нараховується більше 200 міжна‑

родних організацій, прямо або опосередковано пов’язаних з туриз‑мом. це асоціації, союзи, федерації, комітети, бюро, комісії, ради, академії, товариства, ліги, клуби, центри, інститути. Всі вони є частиною загальної системи міжнародних організацій, ядром якої виступає Організація Об’єднаних Націй (ООН). У рамках ООН були розроблені і прийняті основні міжнародні конвенції з питань правового регулювання міжнародного туризму. В 1963 р. у римі пройшла перша Конференція ООН з туризму і подоро‑жей. В її роботі брали участь делегації 87 держав — членів ООН, 5 спеціалізованих, 7 міждержавних і 14 неурядових міжнародних організацій.

У 1947 році розрізнені міжнародні туристичні організації були об’єднані в Міжнародний союз офіційних туристичних організацій (МсОТО). його дійсними членами стали як державні, так і недер‑жавні офіційні національні організації 116 країн світу.

Необхідність постійних міжнародних контактів з метою розвит‑ку та координації туристичних обмінів, погодження політичних, економічних, соціальних і культурних аспектів діяльності, стали причиною реорганізації в 1975 році, згідно з резолюцією Генераль‑ної асамблеї ООН, неурядової організації МсОТО в міжурядову Всесвітню туристичну організацію (ВТО). Датою «народження» вважають 2 січня 1975 року, бо саме цього дня набули чинності її статутні норми і правила. ВТО — провідна спеціалізована між‑народна міжурядова організація у сфері подорожей та туризму, що діє під патронатом ООН. У 1977 році ООН і ВТО уклали Угоду про взаємне співробітництво. співробітництво здійснюється в галузі обміну відповідними рекомендаціями, інформацією і документа‑ми, проведення спільних консультацій та зустрічей, координації роботи, двостороннього представництва на засіданнях органів, співробітництва з питань статистики.

Міжнародні туристичні організації. Всесвітня туристична організація (ЮНВТО) 13

ВТО об’єднує понад 160 країн та територій і понад 300 членів, які представлені відомствами з туризму. Штаб‑квартира організа‑ції знаходиться у Мадріді (іспанія). Офіційні мови: англійська, французька, іспанська, російська. З 2006 року Генеральна асамб‑лея Всесвітньої туристичної організації затвердила нову скорочену назву організації — ЮНВТО (UNWTO). До колишньої скороченої назви цієї організації в англійській, російській і українських мо‑вах додалася скорочена назва ООН (UN, United Nations). У такий спосіб покінчено з плутаниною двох ВТО: Всесвітня туристична організація і Всесвітня торговельна організація.

статут ЮНВТО — це міждержавний договір, ратифікований 51 державою, що був прийнятий 27 вересня 1970 року. Почина‑ючи з 1980 року, цей день відзначають як Всесвітній день туриз‑му. Згідно з п.1 ст.3 статуту, основна мета ЮНВТО — «сприяти розвитку туризму для внесення вкладу в економічний розвиток, міжнародне взаєморозуміння, мир, процвітання, загальну повагу і дотримання прав людини та основних свобод для всіх людей незалежно від раси, статі, мови і релігії». Основні напрями ді‑яльності ЮНВТО:

співробітництво з метою розвитку туризму; 8розвиток людських ресурсів; 8довкілля (ЮНВТО сприяє забезпеченню сталого розвитку 8туризму і вживанню практичних заходів для розв’язання екологічних проблем);якість розвитку туризму; 8статистика, економічний аналіз і дослідження ринку; 8комунікації і документація. 8

Важливими напрямами діяльності ЮНВТО є спрощення ту‑ристських обмінів; визначення й узгодження законодавчого поряд‑ку регулювання туризму, у тому числі у разі виникнення надзви‑чайних ситуацій (епідемій, стихійних лих тощо). ЮНВТО — єдина міжурядова організація, відкрита для оперативного туристського сектору (приватних турфірм).

Головним органам ЮНВТО є Генеральна асамблея, що скли‑кається на чергові сесії кожних два роки. Керівні органи — Ви‑конавча рада і секретаріат ЮНВТО. Термін повноважень членів Виконавчої ради, що обираються Генеральною асамблеєю за прин‑ципом один на кожних п’ять дійсних членів, — 4 роки. Кож‑них два роки переобирається половина членів ради. секретаріат ЮНВТО складається зі штату співробітників (майже 90 представ‑ників з 30 країн), його очолює генеральний секретар ЮНВТО, який обирається Генеральною асамблеєю (за пропозицією Виконавчої

14� Вступ

ради) на 4 роки. Функціонує ряд допоміжних органів: комітети по програмі роботи організації, бюджетно‑фінансовий, з проблем довкілля, статистики та ін. Діє мережа навчальних центрів, зо‑крема вищий навчальний центр з туризму (сіЄсТ) у Мексиці.

У структурі ЮНВТО діють шість регіональних комісій: Євро‑пейська, африканська, американська, Південноазіатська, Близь‑косхідна і Тихоокеанська. Засідання регіональних комісій прово‑дять регулярно під керівництвом голови і двох віце‑голів, яких обирають на два роки в рамках кожної комісії.

Найважливіші документи, прийняті ЮНВТО та за її участю:резолюція Конференції ООН з міжнародного туризму і по‑ 8дорожей (Рим, Італія);Манільська Декларація зі світового туризму ( 8 Філіппіни, 1980);Документ акапулько, прийнятий Всесвітнім форумом з ту‑ 8ризму (Мексика, 1982);Хартія туризму і Кодекс туриста, ухвалені VI сесією Ге‑ 8неральної асамблеї ЮНВТО (Болгарія, 1985);Гаазька Декларація з питань туризму ( 8 1989);Глобальний етичний кодекс туриста, прийнятий Хііі сесі‑ 8єю Генеральної асамблеї ЮНВТО (Чілі) (1999);Осакська декларація з туризму ( 8 1994);Осакська декларація тисячоліття ( 8 2001).

Гаазька декларація Міжпарламентської конференції з туризму 1989 р. є інструментом міжнародного співробітництва і партнер‑ства, об’єднання народів і чинником, що сприяє розвитку індиві‑дуального й колективного туризму. її головні положення:

Туризм є формою проведення вільного часу. 8Туризм — ефективний засіб сприяння соціально‑еконо‑ 8мічному зростанню країни.Природне, культурне і людське середовище — основна 8умова розвитку туризму.Туризм має гуманний характер. 8Кожна людина має право на вільні подорожі. 8спрощення формальностей подорожування — основа роз‑ 8витку туризму.Безпека і захист туристів, повага їхньої гідності — най‑ 8важливіші умови розвитку туризму.Держави повинні удосконалювати якість туристичних по‑ 8слуг, планувати розвиток туристичної інфраструктури.

Україна є дійсним членом ЮНВТО з 1997 року. Вона була прийнята до її складу під час Хіі сесії Генеральної асамблеї

Основні поняття та визначення туризму як сфери діяльності 15

ЮНВТО у стамбулі, а з 1999 року її обрано членом Виконавчої ради ЮНВТО.

До світових міжнародних туристичних організацій галузевого характеру належать Всесвітня асоціація туристичних агентств (ВаТа), Всесвітня федерація асоціацій туристичних агентств (ФУааВ), Міжнародна готельно‑ресторанна асоціація, Міжнародна автомобільна федерація (Фіа), Міжнародна асоціація парків відпо‑чинку та розваг. Одна з найбільш відомих світових міжнародних туристичних організацій галузевого характеру — Міжнародна асоціація повітряного транспорту була заснована у 1945 році як правонаступник Міжнародної асоціації повітряного сполучення. сьогодні членами цієї організації є близько 270 авіакомпаній у 140 країнах світу.

регіональні міжнародні туристичні організації сприяють розширенню і укріпленню регіонального співробітництва в сфе‑рі туризму, просуванню туризму в регіоні в цілому та в окремих країнах. До їх числа належать Європейська туристична комі‑сія (ЄТК), Конфедерація туристських організацій Латинської америки (КОТаЛ), арабська туристична організація (аТО), африканська туристична асоціація (аТа) та ін. Найбільш пред‑ставницькою регіональною міжнародною туристичною органі‑зацією загального профілю є Туристична асоціація країн азії і Тихого океану (ПаТа). В організації функціонує чотири від‑ділення: азіатське, Тихоокеанське, Північноамериканське та Європейське.

18 жовтня 2005 року Україна була одностайно прийнята до Європейської туристичної комісії (ЄТК) під час Генеральної асамб‑леї ЄТК (м. Відень). Членство в ній дає можливість координувати спільні зусилля з просування туристичного продукту України на європейському туристичному ринку. ЄТК заснована у 1948 році та є однією з провідних структур Європейського союзу. Головною метою ЄТК є створення спільного поля європейського туризму через проведення відповідної політики та діяльності. Організація налічує 33 європейські країни — як членів Єс, так і кандидатів. Україна стала першою з країн сНД, що вступила до цієї пре‑стижної організації.

основні поняття та визначення туризму як сфери діяльностіЗгідно з визначенням Всесвітньої туристичної організації

(ЮНВТО), туризм (франц. tourisme від французького tour — про‑гулянка, поїздка) — це подорож у вільний час. Туризм — різновид рекреації, один із видів активного відпочинку.

16� Вступ

За Н. Ф. реймерсом, туризм — це будь‑яка подорож з метою відпочинку і ознайомлення з новими регіонами та об’єктами.

За О. О. Бейдиком, туризм — форма масового подорожування та відпочинку з метою ознайомлення із навколишнім середови‑щем, що характеризується екологічною, освітянською та іншими функціями.

У сучасному розумінні під терміном «туризм» розуміють ді‑яльність, пов’язану з масовим туристичним рухом, його матері‑альною базою, рівнем обслуговування, досягненнями туристів‑спорт сменів.

Відповідно до Закону України «Про туризм», туризм — це тим-часовий виїзд особи з місця постійного проживання в оздоровчих, пізнавальних, професійно-ділових чи інших цілях без здійснення оплачуваної діяльності в місці перебування. Турист — особа, яка здійснює подорож по Україні або до іншої країни з метою пере-бування, не забороненою законом країни, на термін від 24 годин до одного року без здійснення будь-якої оплачуваної діяльності та із зобов’язанням залишити країну або місце перебування в зазна-чений термін.

Отже, туризм — це подорожі у вільний час, що поєднують функції пізнання, оздоровлення, відпочинку, спорту в рідній кра‑їні, а також зарубіжних. Здійснюється, як правило, через турис‑тичні організації по туристичних маршрутах (у формі організо‑ваного або самодіяльного туризму). Туризм є одним з найбільш ефективних засобів задоволення рекреаційних потреб населення, бо включає оздоровлення, пізнання, спілкування тощо. Туризм з одного боку є важливим засобом поширення географічних знань, а з іншого виступає джерелом збагачення і розвитку географії та краєзнавства.

До туристів належать особи, що тимчасово і добровільно зміни‑ли місце проживання з будь‑якою метою, крім тих, що винагоро‑джуються матеріально. Туристів, які здійснюють короткі (менше 24 годин) подорожі, називають екскурсантами. саме екскурсійний туризм є найбільш поширеною формою міжнародного туризму.

Туризм значною мірою сприяє розвитку пізнавального і до‑слідницького краєзнавства. Між краєзнавством і туризмом існує повний взаємозв’язок і єдність цілей. Тому в умовах рідного краю туристи часто стають краєзнавцями, а краєзнавці — туристами. Туризм є одним з найважливіших засобів пізнання рідного краю, його часто називають інструментом поширення краєзнавчих знань. Краєзнавчий туризм безпосередньо пов’язаний з рекреацією, спор‑том, розвагами тощо.

Основні поняття та визначення туризму як сфери діяльності 17

У 1976 році на Конференції з міжнародного туризму і подоро‑жей ООН вперше було прийнято і опубліковано перелік визначень туристичної термінології, де відображено практично всі важливі терміни, що призначені для уніфікації правил туристичної ста‑тистики. Україна визнала зазначені терміни.

Екскурсант — учасник екскурсії.Екскурсійна діяльність — діяльність з організації подорожей,

які не перевищують 24 години, у супроводі фахівця‑екскурсовода за заздалегідь складеними маршрутами з метою ознайомлення з пам’ятками історії, культури, природи.

Екскурсовод (гід) — особа, яка володіє фаховою інформацією про країну (місцевість) перебування, визначні місця, об’єкти показу, а також мовою цієї країни чи іноземних туристів, яких прийма‑ють, або загальнозрозумілою для них мовою, надає екскурсійно‑інформаційні, організаційні послуги та кваліфіковану допомогу учасникам туру в межах договору про надання туристичних послуг.

Мандрівник — людина, що здійснює подорож, незалежно від цілей, напрямків, засобів пересування і тимчасових проміжків.

Подорож — переміщення людей у часі й просторі.Суб’єкти туристичної діяльності — підприємства, установи,

організації (незалежно від форм власності), фізичні особи, що заре‑єстровані в установленому чинним законодавством України поряд‑ку і мають ліцензію на здійснення туристичних послуг, а також інші юридичні та фізичні особи, які надають супутні послуги та здійснюють діяльність, пов’язану з туристичним супроводом.

Тур — туристична подорож за визначеним маршрутом у вста‑новлені терміни, забезпечена комплексом туристичних послуг.

Туризм — тимчасовий виїзд людини з місця свого постійного проживання в іншу країну чи місцевість, у межах своєї країни у вільний час з метою одержання задоволення і відпочинку, оздо‑ровчих, гостьових, пізнавальних чи в професійно‑ділових цілях, але без заняття оплачуваною роботою у відвідуваному місці.

Турист — особа, яка відвідує країну (місце) тимчасового пе‑ребування в оздоровчих, пізнавальних, професійно‑ділових, спор‑тивних, релігійних й інших цілях без заняття оплачуваною ді‑яльністю в період від 24 годин до 6 місяців та із зобов’язанням залишити країну (місце перебування) у зазначений термін.

Туристична діяльність — діяльність з надання різноманіт‑них туристичних послуг відповідно до нормативно‑правової бази України.

Туристична інфраструктура — сукупність готелів та ін‑ших засобів поселення, засобів транспорту, об’єктів громадського

18� Вступ

харчування, об’єктів і засобів розваг, об’єктів пізнавального, ді‑лового, оздоровчого, спортивного й іншого призначення, організа‑цій, які здійснюють туроператорську і турагентську діяльність, а також організацій, що надають екскурсійні послуги та послуги гідів‑перекладачів.

Туристична експедиція — це спеціально підготовлені похід або подорож, під час яких за завданнями туристичних організацій виконується певна робота, спрямована на подальший розвиток самодіяльного туризму в країні, підвищення його оздоровчого, пізнавального значення тощо.

Туристична мотивація — це спонукання людини до задово‑лення рекреаційних потреб залежно від її індивідуальних, фізіоло‑гічних і психологічних особливостей, системи поглядів, цінностей, схильностей тощо.

Туристичні послуги — це послуги, спрямовані на задоволен‑ня потреб туристів, суб’єктами туристичної діяльності щодо по‑селення, харчування, транспортного й інформаційно‑рекламного обслуговування, а також послуги закладів культури, спорту, по‑буту, розваг.

Туристичний ваучер (путівка) — документ, що підтверджує статус особи або групи осіб як туристів, оплату послуг чи гаран‑тію і є підставою для отримання туристом або групою туристів туристичних послуг.

Туристичний інтерес — перспектива одержання туристом об’єктивної інформації, позитивних емоцій, можливості задово‑лення особистих рекреаційних потреб.

Туристичний маршрут — напрямок руху від початкового до кінцевого пункту з метою відвідування одного чи кількох об’єктів.

Туристичні послуги — послуги суб’єктів туристичної діяль‑ності, спрямовані на задоволення потреб туристів щодо поселення, харчування, транспортного, інформаційно‑рекламного забезпечен‑ня, а також послуги закладів культури, спорту, побуту, розва‑жальних закладів.

Туристичний продукт — комплекс туристичних послуг, необ‑хідних для задоволення потреб туриста під час його подорожі.

Туристичний регіон — частина країни, в якій зосереджені інтереси одного або декількох напрямів туризму.

Історія розвитку туризму 19

роЗділ і. історія та Передумови роЗвитку туриЗму

історія розвитку туризмуТуризмом люди займалися з давніх часів: подорожі з метою

торгівлі, завоювань, поширення релігійних учень тощо. У 3 тис. до н. е. стародавні єгиптяни плавали Нілом, фінікійці — серед‑земним морем до берегів сучасних сірії та Лівану, щоб розвивати торгівлю. Один з експертів ЮНВТО Джафар Джафарі у своїй пра‑ці «Феноменологія туризму» стверджує, що люди подорожували завжди.

Залежно від мотивації, способу подорожей та розвитку тран‑спортних засобів, кількості подорожуючих й охоплення туризмом різних верств суспільства, історичний шлях розвитку туризму як галузі можна поділити на чотири етапи:

до 1841 р. — початковий етап; 8з 1841 р. по 1914 р. — етап становлення туризму як га‑ 8лузі;з 1914 р. по 1945 р. — етап формування індустрії туриз‑ 8му;з 1945 р. до наших днів — монополізація туристичної ін‑ 8дустрії.

Виникнення передумов для організованих походів і подорожей пов’язане з ранніми періодами історії людства, коли племена або цілі роди були змушені шукати найоптимальніші умови для існу‑вання, а також здійснювати тривалі переходи. Згодом за найбільш придатну територію для існування велася боротьба. Тобто здобуті вміння і навички людей під час тривалих переходів важкодоступ‑ними місцями мали також важливе військове значення.

Тривалі походи, тобто експедиції, здійснювали й проводили з різною метою: для вивчення флори і фауни віддалених районів земної кулі, культурних цінностей окремих народностей, для по‑шуку корисних копалин, відкриття нових земель і нових торгових шляхів.

Майже всі великі давньогрецькі мислителі часто мандрува‑ли. У VI ст. до н. е. стародавні греки та римляни мандрували до Єгипту, де цікавилися історією, культурою, природою, своє‑рідними єгипетськими спорудами. Відомо, що перший грецький

20� Розділ І. Історія та передумови розвитку туризму

філософ, математик і астроном Фалес Мілетський більше 20 років навчався у Єгипті. Долину Нілу з метою одержання знань від‑відували філософ і математик Піфагор, афінський політичний діяч і поет солон. Платон, повернувшись з далекої поїздки, за‑снував філософську школу. Багато подорожував «батько історії» Геродот і видатний учений античності страбон. Першим описав свої численні подорожі Геродот. римський філософ і письменник сенека у «Листах до Луцилія» висловив найважливіший принцип подорожей, що не втратив актуальності й сьогодні. Він писав, що для подорожей треба «обирати місця здорові не лише для тіла, а й для натури».

Подорожі до стародавньої Греції мали пізнавально‑розважальний характер: в країні проводили Олімпійські ігри, фестивалі тощо. Починаючи з 776 р. до н. е., на Олімпійські ігри в Грецію з’їжджалися шанувальники спорту та мистецтва. До цьо‑го періоду належить спорудження спеціальних великих будинків, у яких оселялися й відпочивали атлети та глядачі.

У римській імперії для зростаючого числа подорожуючих була створена розгалужена сітка заїжджих дворів. Вони знаходились у римських провінційних містах, центрах суспільного життя і ре‑лігійних святкувань, уздовж основних доріг, у сільських населених пунктах.

своєрідним «туризмом» можна вважати хрестові походи Хі–Хііі ст. Десятки тисяч європейців ознайомилися зі сходом та його культурою. Повертаючись додому, вони розповідали про чужі країни й краї. це сприяло піднесенню торгівлі, готельної справи.

В епоху середньовіччя переважали релігійні подорожі. До середини XV ст. головним видом подорожей було паломництво європейців до святих місць: мусульман до Мекки, християн до Єрусалима та рима. Більшість подорожніх зупинялися в монас‑тирях, залишаючи там пожертви. Можна сказати, що першу го‑тельну систему створила церква.

Значного розвитку туристично‑краєзнавча діяльність набула в епохи Відродження (XV–XVI ст.) та Просвіти (XVII ст.). В епо‑ху Відродження бурхливо розвивалися не лише різні галузі про‑мисловості, сільського господарства, культура та освіта, а й різні напрями туризму. У цей період помітно зростає кількість людей, які звертаються до туризму з навчальними цілями. «Подорожі на навчання» у XVI ст. частішають з появою престижних універ‑ситетів. цілеспрямований розвиток туризму як засобу фізичного розвитку розпочався саме у цю епоху після багатовікових заборон

Історія розвитку туризму 21

зі сторони церкви. Туристичні походи як засіб оздоровлення лю‑дини (фізичного й духовного) практикували навіть у єзуїтських семінаріях.

Особлива роль у розвитку туристично‑краєзнавчої діяльності належить географічним відкриттям XV – поч. XVI ст. Васко да Ґами, Христофора Колумба, Фернана Маґеллана, що дали змогу довідатися про нові землі, народи, що їх населяли, їхнє життя, побут, культуру, релігію.

В епоху Просвіти Ж.‑Ж. руссо і Г. Ліблі вбачали в турис‑тичних походах засіб патріотичного виховання молоді, зміцнення здоров’я. це висвітлено у вченні «Про необхідність пізнання при‑роди і прагнення до вироблення норм природного поводження». саме тому в XVII – на поч. XVIII ст. у деяких навчальних за‑кладах європейських країн учителі використовували пішохідні прогулянки і поїздки в навколишні визначні місця. Такі подоро‑жі називали екскурсіями. Для вирішення пізнавальних завдань, з метою вивчення віддалених важкодоступних куточків земної кулі, проводили тривалі експедиції.

У XVII–XVIII ст. з’являються діловиті люди, які залишили помітний слід в історії подорожей. Один з них — Теофраст рено‑до. Широкою популярністю у Франції користувався його заклад «Золотий півень», який включав банк, художню галерею і сво‑єрідне бюро подорожей, що пропонувало допомогу у підготовці і здійсненні мандрівок з різною метою. У XVIII ст. у Європі отри‑мує поширення підприємницька діяльність з організації групо‑вих подорожей у супроводі провідника. На рубежі XVIII–ХіХ ст. таку справу продовжив Джованні Галіньяні. Він видавав вісник, в якому вів рубрику «Щоденник мандрівників», а в 1815 р. орга‑нізував у Парижі колективну подорож переважно для англійської публіки.

Початком другого етапу розвитку туризму вважають 1841 рік, бо саме тоді англієць Томас Кук організував першу комерційну туристичну подорож з Лейстера в Лафборо, в якій взяли участь 570 членів товариства тверезості. У 1847 р. він створив туристичне товариство, яке розповсюджувало білети (путівки) не лише в ан‑глії, а й за її межами. У 1863 р. була організована велика подорож англійців у Швейцарію, а в 1868 р. — до Північної америки.

У 60–70‑х роках ХіХ ст. у країнах Західної Європи почали створювати перші регіональні союзи (асоціації) любителів подо‑рожей: туристські клуби, секції. саме з цього часу використо‑вують термін «туризм». Перші самодіяльні туристичні організа‑ції з’явилися у різних країнах приблизно в один час — у другій


половині ХіХ ст. це були альпійські клуби і товариства. Перший такий клуб виник в англії (1857 р.), потім в австрії (1862 р.), а до кінця 70‑х років ХіХ ст. у Франції, росії та інших країнах. Турис‑тичні союзи і клуби розробляли маршрути туристських походів, визначали критерії їхньої оцінки, тобто поступово формувалася туристична класифікація. Поступово виробилися і встановилися єдині правила проходження маршрутів.

З розвитком міжнародних курортів у Швейцарії, Німеччині, Франції, італії ці країни на рівні з англією стають міжнародними центрами туризму.

розвиток туристичної сфери привів до створення у 1898 році Міжнародної ліги туристичних асоціацій зі штаб‑квартирою в Люксембурзі. У Відні в 1908 р. було створено Міжнародний центр туризму. У 1919 р. був створений Міжнародний туристичний альянс, до складу якого увійшло 118 асоціацій.

Зростання туристичної активності перервала Перша світова війна. Лише після її закінчення розпочався новий етап у роз‑витку міжнародного туризму — етап індустріалізації. розвитку туризму у 20–30‑х рр. ХХ ст. сприяв бурхливий розвиток нових видів транспорту — автомобільного та авіаційного. Однак загаль‑мували подальший розвиток туризму світова економічна криза 1929–1933 рр. та початок Другої світової війни.

Після Другої світової війни соціальні зміни та технічний про‑грес, пожвавлення торгового, економічного, культурного співро‑бітництва між країнами значно прискорили розвиток туризму. Основною ознакою цього етапу можна вважати монополізацію галузі туризму, тобто виділення її в самостійну складову сфери послуг. сприяли цьому міжнародна інтеграція, розширення між‑народного поділу праці, відкриття кордонів і забезпечення більш легкого доступу в інші країни, розвиток транспорту й зв’язку, підвищення рівня життя широких верств населення.

Туризм в Україні пройшов такі ж етапи розвитку, що й у кра‑їнах Європи.

З найдавніших часів територію України постійно відвідували іноземні мандрівники, про що писали у своїх працях (зокрема «скіфія» Геродота). Починаючи з Хііі ст., краєзнавча інформація про Україну з’являється у звітах і друкованих творах європейських мандрівників. У XV–XVI ст. про Україну дедалі частіше пишуть шукачі пригод, котрі подорожували із Західної та Південної Євро‑пи на схід. це були переважно італійці, які здебільшого перети‑нали Крим і причорноморські землі й лише зрідка — центральну Україну. Першим докладним описом географії нашої країни була

Чинники, що впливають на розвиток туризму 23

книга німецького мандрівника Зигмунда Герберштейна (1549 р.). Багато відомостей про природу України та побут її жителів, кар‑ти її території є в роботі французького інженера Г. де Боплана «Опис України».

історію вітчизняного туризму у сучасному значенні слова при‑йнято починати зі створення в 1878 р. в ялті гуртка любителів природи, гірського спорту та Кримських гір. У 1890 р. ця органі‑зація була реорганізована в Кримський гірський клуб, правління якого знаходилось в Одесі. Члени клубу організовували подорожі по Криму, пізніше вони розширили межі своєї діяльності до Кав‑казу. Було випущено перші путівники, створено мережу притулків та маркованих стежок. У ХіХ ст. в Україні відбувається розви‑ток туристсько‑краєзнавчого руху. серед передової української інтелігенції зростає інтерес до історико‑культурних та природних пам’яток своєї Батьківщини. ініціатива щодо організації туристич‑ної діяльності на території Західної України належала провідним українським діячам того часу (я. Головацький, М. Шашкевич, і. Вагилевич, і. Крип’якевич та ін.). Вищі навчальні заклади та громадські організації проводили різноманітні екскурсії. У другій половині ХіХ ст. було досліджено лікувальний потенціал Криму, Прикарпаття та Закарпаття.

Зростання туристичної активності на Україні перервали Перша та Друга світові війни. У роки Великої Вітчизняної війни було зруйновано багато туристських баз. У повоєнний час була створена і відновлена мережа туристських баз, з яких туристи вирушали у так звані планові маршрути. Тисячі туристів щорічно вирушали в самодіяльні туристські подорожі. Майже в кожному обласному центрі, у багатьох інших населених пунктах створювалися станції юних туристів.

До 1991 року рекреаційно‑туристичне господарство України функціонувало в єдиному рекреаційно‑туристичному комплексі ра‑дянського союзу. З прийняттям Верховною радою України «Закону про туризм» у 1995 році розпочався новий етап розвит ку укра‑їнського туризму. сьогодні його розглядають як одну з найпер‑спективніших галузей економіки України. реалії часу змушують Україну шукати свою нішу у світовій туристичній індустрії.

Чинники, що впливають на розвиток туризмурозвитку міжнародного туризму сприяли політичні, економіч‑

ні, технічні, культурологічні та соціальні чинники.справжній вибух туризму у світі в ХХ ст. спричинили три гло‑

бальних чинники: зростання купівельної спроможності, зокрема


доходу в сім’ях середнього класу; зростання кількості вільного часу завдяки регулюванню часу з боку соціального законодавства на користь робітників; успішне розв’язання транспортних проблем завдяки широкому розповсюдженню приватного автотранспорту та появі дешевих авіаперевезень. Туризм поширився на нові, раніше недосяжні регіони.

На думку різних аналітиків, в основі розвитку міжнародного туризму лежать наступні чинники:

економічне зростання і соціальний прогрес сприяли роз‑ 8ширенню обсягу ділових поїздок та поїздок з пізнавальною метою;вдосконалення всіх видів транспорту здешевило поїздки; 8збільшення кількості найманих робітників і службовців 8у розвинутих країнах і підвищення їх культурного рів‑ня;інтенсифікація праці й отримання працівниками тривалі‑ 8ших відпусток;розвиток міждержавних зв’язків і культурних обмінів між 8країнами сприяв розширенню міжособистісних зв’язків між і всередині регіонів;розвиток сфери послуг стимулював розвиток сфери пере‑ 8везень і технологічний прогрес у галузі телекомунікацій;послаблення обмежень на вивіз валюти в багатьох країнах 8і спрощення прикордонних формальностей.

Значний розвиток туризму в кінці ХХ та на початку ХХі століття пояснюється й рядом інших причин. Важливим варто визнати посилення процесу індустріалізації — зміцнення економіч‑них зв’язків між країнами й континентами на основі поглиблення територіального поділу праці та пов’язаного з ним розширення науково‑технічних і культурних зв’язків. Важливу роль відігра‑ють досягнення НТр у галузі транспорту і нових інформаційних технологій. розвитку туризму сприяє збільшення грошових до‑ходів населення ряду країн, а також зростаюча втома від життя у великих містах. Велике значення мають і спеціальні програми, що здійснюються у багатьох країнах, спрямовані на активізацію туристичного руху: відміна обмежень на ввіз валюти, будівни‑цтво об’єктів туристичної інфраструктури (готелів, доріг), широка реклама об’єктів туризму, доступні ціни на туристичні послуги тощо.

спеціалісти виділяють чотири групи чинників, що впливають на формування туристичних потреб, відповідно й на формування туристичного підприємництва:

Чинники, що впливають на розвиток туризму 25

Природні чинники — природні багатства, доступні для ту‑ристів (географічне положення місця відпочинку, клімат, флора і фауна, привабливі природні об’єкти).

Соціально-економічні чинники — розвиток місць відпочинку (економічний і культурний розвиток країни).

Туристична інфраструктура — сукупність готелів, мотелів, засобів транспорту, об’єктів харчування, розваг, об’єктів пізнаваль‑ного, ділового, оздоровчого, спортивного й іншого призначення, організацій, які здійснюють туроператорську і турагентську ді‑яльність, а також організацій, що надають екскурсійні послуги та послуги гідів‑перекладачів.

Туристичні ресурси — культурне багатство туристичного центру.Зацікавленість країн у розвитку туризму пов’язана з такими

його особливостями:менша порівняно з промисловими галузями капіталоміст‑ 8кість;здатність забезпечувати нові робочі місця, підвищуючи 8зай нятість населення;позитивний вплив на економіку регіонів; 8приплив іноземної валюти і, відповідно, задовільний вплив 8на сальдо платіжного балансу країни.

Отже, серед головних умов розвитку туризму можна виді‑лити:

політичні 8 (необхідно, щоб у світі був мир як умова роз‑витку туризму);економічні 8 (ріст доходів населення розвинутих країн дає їм змогу витрачати гроші на мандрування);соціальні 8 (збільшується психологічне навантаження на працюючих; у розвинутих країнах збільшується середня тривалість відпускних та канікулярних періодів і середня тривалість життя людей);розповсюдження культури та освіти 8 (підвищення куль‑турного рівня породжує і підвищує інтерес до пізнання свого краю, а також інших країн);розвиток транспорту 8 (збільшились можливості коротко‑часних поїздок на далекі відстані, транспорт стає все більш комфортним для пасажирів і туристів);розвиток засобів інформації 8 (збільшується кількість інфор‑мації про місця відпочинку через засоби масової інформа‑ції, телебачення, інтернет).

Згідно маркетингових досліджень, проведених ЮНВТО в кінці ХХ століття, у 10 найбільш розвинутих країнах світу головним


мотивом для здійснення подорожі залишається відпочинок. Най‑більше значення відпочинку серед цілей поїздок спостерігається в країнах, які не мають теплого моря. Великою є кількість по‑їздок з метою бізнесу.

Основною рушійною силою розвитку туризму залишаються економічні вигоди, які він надає. стимулюється розвиток еле‑ментів інфраструктури — готелів, ресторанів, закладів торгівлі тощо. Крім того, туризм має значні можливості для залучення іноземної валюти та інвестицій.

Водночас є чинники, які стримують розвиток туризму у світі. До стримуючих чинників відносять різного роду кризи у суспіль‑стві, політичну нестабільність, геополітичні конфлікти, загострен‑ня криміногенної обстановки, жорсткіші туристичні формальності тощо. Найбільше подорожуючих хвилюють такі проблеми:

війна, політична нестабільність; 8екологічні проблеми; 8хвороби та епідемії; 8природні катаклізми та катастрофи; 8злочинність. 8

яскравим прикладом впливу війн та політичної нестабільності на туристичні потоки є Близький схід. На відносно невеликій території тут сконцентровано багато туристичних об’єктів та місць для відпочинку. Так, через військові дії в середині 80‑х років у Лі‑вані спостерігався різкий спад потоку туристів і доходів від нього. Після початку військових дій у районі Перської затоки у 1991 році цей регіон відвідало на 7 % менше туристів, ніж у 1990 році, а надходження від туризму зменшились у 1991 році порівняно з 1990 роком на 14,4 %. Через події періоду 2001–2006 рр. в із‑раїлі, Палестині, сірії, Лівані теж спостерігалася динаміка спаду туристичних потоків і доходів від них.

Німецький інститут Вивчення Вільного Часу, провівши дослі‑дження, виявив, що у 1985 році екологічні проблеми хвилювали лише 30 % потенційних туристів, а на кінець 90‑х рр. — вже 57 %. Не останню роль тут відіграла аварія на Чаес в Україні.

Хвороби та епідемії лякають туристів, що відвідують африкан‑ський континент. Виникнення нових джерел епідемій, виявлення нових вірусів та недостатня вивченість попередніх ще довго будуть відвертати увагу туристів від цього регіону. В останні роки на ди‑наміку туристичних потоків до азії негативно впливають епідемії пташиного грипу та атипової пневмонії.

Природні катастрофи можуть статися в будь‑якому регіоні сві‑ту, а задовго передбачити і попередити їх практично неможливо.

Природні передумови розвитку туризму 27

Такі події найбільш характерні для регіонів з підвищеною сей‑смічною активністю: японія, Чілі, Туреччина, Каліфорнія (сШа), індонезія. У разі виникнення таких стихійних лих великого зна‑чення набуває психологічний аспект, що стримує туристів від по‑їздки у такі регіони, навіть після ліквідації наслідків природних катастроф. руйнівна дія природних катастроф спрямована перш за все на існуючу туристичну та транспортну інфраструктуру. 26 грудня 2004 р. у Південній азії сталося одне з найстрашніших лих за всю історію сейсмографічних спостережень. цунамі заче‑пило всі країни так званого «вогняного кільця», більшу частину якого займає індонезійський архіпелаг, і забрало життя близько 300 тисяч осіб.

Все більшого значення останнім часом набуває такий стриму‑ючий для туризму чинник як злочинність: напади і пограбування туристів, іноді навіть вбивства, сплановані терористичні акти. На жаль, прикладів багато: Єгипет, сШа, іспанія, Велика Британія, ізраїль, росія, індія, Пакистан, Туреччина…

Природні передумови розвитку туризмуТуризм не може розвиватися без взаємодії з навколишнім

середовищем. цінність території для задоволення туристичних (рекреаційних) потреб традиційно визначалась багатством при‑роди, її різноманітністю.

Природно-рекреаційні ресурси — це природні умови, яви‑ща природи, що створюють комфортні умови для рекреаційно‑туристичної діяльності і сприяють організації відпочинку та оздо‑ровлення. Основними серед них є клімат, акваторії, ландшафт, а також деякі природні об’єкти, що мають пізнавальні й атрак‑тивні властивості.

Кліматичні ресурси визначають загальну комфортність тери‑торії, її придатність для лікування і відпочинку. серед основних кліматичних особливостей, що визначають її комфортність, є: температурний режим, кількість сонячних днів на рік, вологість, атмосферний тиск, режим вітрів. Україна належить до країн зі сприятливими кліматичними умовами для літніх видів рекреа‑ції.

Важливою складовою рекреаційних ресурсів є водні ресурси, до яких належать моря, озера, водосховища, річки придатні для організації відпочинку та оздоровлення.

серед природно‑рекреаційних ресурсів важливу роль відігра‑ють бальнеологічні, до яких належать мінеральні води, лікувальні грязі (пелоїди). Найбільший туристичний центр з використання


бальнеологічних ресурсів розташований в Угорщині. В околицях Будапешта у 14 місцях із надр пробиваються 523 джерела. саме тут знаходиться найбільша в Європі купальня «сечені». Другим ре‑гіоном за обсягом використання бальнеологічних ресурсів є Близь‑кий схід. це відоме Мертве море. Місцевість навколо Мертвого моря багата на гарячі мінеральні джерела. Найбільше з них роз‑ташоване на південному сході від узбережжя, в Хамей Зоар, поряд з оазисом ейн‑Геді. Ще один оздоровлювальний чинник Мертвого моря — повітря, яке відзначається особливою чистотою і високим вмістом кисню. Мертве море відоме ще й своїми цілющими міне‑ральними грязями, які мають рідкісні лікувальні властивості.

Особливе місце серед рекреаційних ресурсів посідають пляжні ресурси. Понад 55 % рекреантів світу так чи інакше пов’язують свій відпочинок і оздоровлення з перебуванням біля води (приак‑вальні курорти, круїзи тощо). Відомо, що перебування на пляжі особливо корисне для оздоровлення людей, адже тут на організм діє комплекс оздоровлювальних чинників, пов’язаних зі стихією моря. розвиток рекреаційної діяльності у приаквальних зонах дає можливість задовольнити потребу як у лікуванні й відпо‑чинку, так і в естетичному сприйнятті, у спілкуванні з природою. Найпривабливішими та найпопулярнішими світовими пляжами є Лазуровий берег Франції. В останні десятиріччя популярними стали прибережні території півдня італії, півдня і сходу іспанії, сардінія, Балеарські і Канарські острови, Мальта, узбережжя адріатичного моря в Хорватії. Не втратило своєї привабливості причорноморське узбережжя Болгарії, румунії, Південного бере‑га Криму. серед інших регіонів світу найпопулярнішими зонами відпочинку є узбережжя сШа, Мексики, Гавайські, Багамські, Бермудські острови, а також курорти в Бразілії, Марокко, Тунісі, Єгипті, ізраїлі, Туреччині, Таїланді, індії, Китаї, японії. Пляжні ресурси України зосереджені у приморських територіях Криму та Одеської, Херсонської, Запорізької і Донецької областей.

Важливою складовою рекреації, оздоровлення та лікування є лісові (фітолікувальні) ресурси. Лісова тиша сприятливо впливає на психіку людини. Ліс стимулює творчі можливості, активно впливає на емоційну сферу людини. Найбільші запаси фітоліку‑вальних ресурсів мають Бразілія, індонезія, Венесуела, Конґо. У росії, сШа, Канаді, скандинавських країнах сконцентровані найбільші запаси лісових ресурсів помірного поясу. Західна Єв‑ропа відзначається невеликою кількістю цінних фітолікувальних ресурсів. Наявність лісів сприяє також розвитку специфічних ви‑дів туризму, зокрема полюванню.

Природні передумови розвитку туризму 29

Для туризму значну цінність мають ландшафти, що відзна‑чаються оздоровчими чи пізнавальними властивостями, включа‑ючи рельєф, мальовничі краєвиди, печери. різноманітність при‑родних ландшафтів створюють передумови для розвитку різних видів рекреаційно‑туристичної діяльності. серед ландшафтних рекреаційних ресурсів особливе місце посідають гори. Найпри‑вабливішими світовими гірськими ландшафтами є альпи Швей‑царії, австрії, Франції, італії, Кордільєри сШа, гірські райони скандинавських країн, Карпати. альпійський макрорегіон щороку відвідує 150 млн туристів. Для розвитку зимових видів туризму (гірськолижний, санний) використовуються гірські райони іспанії (Піренеї), Греції (Парнас Верміон, Піліон, Олімп), Канади, сШа (Кордільєри). Великі перспективи мають гірські райони азії (Гі‑малаї, Памір). Гірськорекреаційні ресурси України зосереджені в Карпатах і Кримських горах.

своєрідними ландшафтами є печери. Найдовшою печерою світу вважається печера Флінт‑Мамонтова в сШа (530 км). Найглиб‑шими карстовими печерами є Крубера (глибина 2191 м) і снігова (1753 м) в абхазії. У деяких печерах виявлені стоянки доісторичної людини з рідкісними наскельними малюнками. У багатьох печерах на днищах, стінках або стелі утворюються натічні форми (сталак‑тити і сталагміти). Нерідко сталактити та сталагміти зростаються, утворюючи натічні колони. Багато печер світу — це найвідомі‑ші об’єкти туризму, які охороняються державою. В Україні під охороною держави знаходяться Червоні, Геофізична, скельська, Миру, Мармурова, еміне‑Баїр‑Хосар і ряд інших печер Криму, всі найбільші печери Поділля і Буковини — Оптимістична, Озерна, Кришталева, Вертеба, Ювілейна, Перлина, атлантида, Попелюш‑ка. Декілька печер України, що входять до переліку найбільших у світі, за відповідного обладнання можна перетворити на турис‑тичні об’єкти міжнародного значення.

Особливу групу ландшафтів утворюють національні парки, державні заповідники, заказники, унікальні природні об’єкти, пам’ятки природи, парки, що є пам’ятками садово‑паркового мис‑тецтва, дендропарки, ботанічні сади, зоологічні парки, заповідні урочища, що складають природно‑заповідний фонд.

Поряд з тим, можна визначити й природні чинники, які лі‑мітують туризм. Для прибережної рекреації найбільшу небез‑пеку становлять акули та електричні скати. із понад 400 видів акул — 27 помічені у нападах на людей та човни, а 4 види ста‑новлять серйозну небезпеку (велика біла акула, сіра бича, довго‑крила, тигрова). Щорічно сотні людей у світі зазнають нападів


акул, при цьому 30 % випадків закінчуються трагічно (40 % жертв — серфінгісти). Найбільш небезпечними районами щодо поширення акул є: узбережжя півострова Флоріда та частина Мексиканської затоки, узбережжя атлантики від Уруґваю до Венесуели, прибережні води австралії, Нової Ґвінеї, Пар. ці райони практично збігаються з рекреаційно‑туристичними при‑бережними районами.

У країнах тропічного поясу туристи, які прибувають з інших кліматичних зон, ще не мають належного імунітету до специфіч‑них інфекційних захворювань. Тому існує небезпека захворіти при відвіданні країн африки, Південної америки і Південної азії. До особливо небезпечних карантинних захворювань у міжнарод‑ному масштабі належать: чума, віспа, холера, жовта лихоманка і малярія.

З часом уявлення про ресурсний потенціал території як основ‑ного чинника розвитку туризму змінюються. Наприклад, недо‑статність природних ресурсів для розвитку купально‑пляжного туризму — теплого моря і тривалого сезону купання — може бути скоригована будівництвом аквапарків. В японії великою популярністю користується водний парк з піщаним пляжем та імітацією морських хвиль. Для занять гірськолижним спортом тепер необов’язково їхати у гірські райони: сьогодні гірськолижні траси прокладаються навіть у межах міської забудови.

туристичні ресурсирозвиток туризму може бути здійснений за наявності чотирьох

важливих елементів: капіталу, технології, кадрів, туристичних ресурсів. Один з головних — туристичні ресурси. ці ресурси ви‑користовують з оздоровлювальною, туристичною, спортивною та пізнавальною метою.

Туристичні ресурси — природно‑кліматичні, соціокультурні, історичні, архітектурні й археологічні, наукові і промислові, видо‑вищні, культові та інші об’єкти або явища, спроможні задовольни‑ти потреби людини в процесі туристичної діяльності. Туристичні ресурси мають такі основні властивості:

привабливість; 8доступність; 8ступінь дослідженості; 8екскурсійна значущість; 8пейзажні та екологічні характеристики; 8соціально‑демографічні характеристики; 8спосіб використання та ін. 8

Туристичні ресурси 31

Туристично-рекреаційні ресурси — це компоненти географіч‑ного довкілля, об’єкти антропогенної діяльності, які завдяки таким властивостям, як унікальність, історична або художня цінність, оригінальність, естетична привабливість можуть бути використані для організації різноманітних видів рекреаційних занять.

Виділяють три типи туристично‑рекреаційних ресурсів: природні; 8історико‑культурні; 8соціально‑економічні. 8

До природних ресурсів належать фактори, речовини, власти‑вості компонентів природного середовища, які мають сприятливі кількісні та якісні параметри для організації туристичної діяль‑ності й можуть бути використані для відпочинку, туризму, ліку‑вання й оздоровлення. До них належать: мальовничі ландшафти, лікувальні кліматичні властивості, ліси, поверхневі води, а також рекреаційні властивості гірських та рівнинних ландшафтів, запо‑відних природоохоронних територій.

Природні ресурси за особливостями використання можна по‑ділити на дві групи:

цільові (лише рекреаційні); 8багатоцільові. 8

До історико-культурних ресурсів відносять пам’ятки історії та культури, які мають суспільно‑виховне значення і можуть бути використані для задоволення духовних потреб населення. історико‑культурні ресурси включають історичні, археологічні, архітектурні пам’ятки; предмети матеріальної культури (знаряддя праці, побу‑тові речі, вироби народних промислів, одяг, національну кухню); елементи духовної культури (образотворче мистецтво, фольклор, народні традиції, вірування тощо); твори монументального мисте‑цтва; етнографічні особливості території. До цієї групи ресурсів відносять також кращі зразки сучасної архітектури, музеї, ви‑ставки, театри, які є цікавим елементом туристичної програми й їх охоче відвідують туристи. У розвинутих країнах світу це значний туристичний ресурс, який активно використовують для отримання прибутку. Наприклад, італія та Франція більшу части‑ну доходів, яку дає рекреаційне господарство, отримують завдяки вмілому використанню історико‑культурного потенціалу. цьому сприяє і належна організація туристичних послуг. Всесвітньовідо‑мі пам’ятки історії та культури рима, Венеції, Флоренції, Парижа приваблюють щороку сотні тисяч туристів. До популярних турис‑тичних об’єктів належать середньовічні замки королів, багатих феодалів, султанів, шахів. Багато замків у Європі і на Близькому


сході побудували чернечі ордени. Значна частина замкових спо‑руд дійшла до наших днів у вигляді руїн. але й досить багато збережених і відновлених замків, особливо у Франції та іспанії. Деякі замки у Німеччині, Швейцарії, іспанії були переобладнані під музеї з чудовими колекціями середньовічних картин, меблів, посуду.

До соціально-економічних ресурсів належать географічне по‑ложення, транспортна доступність території, рівень економічного розвитку, побутового обслуговування населення, трудові ресурси тощо. сюди належать матеріальне виробництво, яке забезпечує потреби туризму, об’єкти інфраструктури, люди, які працюють у сфері туризму або беруть участь в організації та обслуговуванні туристичної діяльності.

складовою частиною туристичних ресурсів є гомогенні ресурси, під якими розуміють природні та культурно‑історичні комплекси, пов’язані з минулим країни. До них відносять місця, пов’язані з життям, діяльністю чи перебуванням на території країни ви‑датних представників іноземних держав; місця битв і поховання. Наприклад, в Україні виявлено понад 500 об’єктів такого роду.

За класифікацією, яку розробив а. а. Мінц, усі туристичні ресурси умовно поділяють на три групи:

курортологічні (запаси мінеральних вод, лікувальних 8грязей);загальнооздоровчі та рекреаційні; 8духовно‑культурологічні (ландшафти, пам’ятки історії та 8культури).

серед основних видів туристично‑рекреаційних ресурсів ви‑діляють:

узбережжя теплих морів; 8береги річок, озер та водосховищ; 8лісові та лучні масиви; 8передгір’я та гірські країни; 8міста — столичні та історичні центри; 8міста‑курорти і курортні місцевості; 8сакральні та інші комплекси, розташовані у межах і поза 8межами населених пунктів;руїни давніх міст, фортифікаційні споруди, катакомби, 8печерні міста.

Туристичні та рекреаційні ресурси не є безмежні. Вони мають визначений обсяг (потенційний запас), період використання, умови експлуатації та свою вартість. Виявлення ресурсів пов’язане зі ступенем вивчення природних і культурних комплексів, трудових

Перші туристичні об’єкти: сім чудес світу 33

ресурсів для використання їх у тій чи іншій туристичній діяль‑ності. Для природних ресурсів існують визначені комплексні ме‑тоди розвідки, які охоплюють рекреаційну вартість ландшафтів, місцевих біокліматичних умов, екологічний стан природного серед‑овища, загальну і детальну оцінку мінеральних вод, лікувальних грязей.

Перші туристичні об’єкти: сім чудес світуУ 1640 році француз Д. Бессі відшукав у бібліотеці Ватикану

невеликий рукопис грека Філона Візантійського. Він жив у ііі ст. до н. е. і, вірогідно, був першим античним автором, який вжив у своєму творі словосполучення — «сім чудес світу». Пізніше про визначні архітектурні досягнення людства писали і Пліній старший (і ст. н. е.), і римський поет Марціал (і ст. н. е.), і грек Павсаній (іі ст. н. е.), і «батько історії» Геродот. Були й інші автори. їхні списки «чудес світу», включаючи і перелік Філона, різнилися між собою. Одні вважали такими стіни Давнього Вави‑лона і Колізей, інші із захопленням писали про міст через річку Євфрат. і все ж, ще за античних часів люди виділили з численних на той час здобутків світового мистецтва й архітектури «сім чудес світу». це були піраміда Хеопса у Ґізі, висячі сади семіраміди у Вавилоні, храм артеміди в ефесі, статуя Зевса в Олімпії, уси‑пальниця царя Мавсола в Галікарнасі (Галікарнаський мавзолей), родоський Колос (статуя бога Геліоса) та александрійський маяк на острові Фарос.

Піраміда Хеопса. У давнину «чудом» вважали усі єгипетські піраміди. Та коли фараон Хеопс спорудив свою гігантську усипаль‑ницю, вона затьмарила собою всі інші. Піраміда була споруджена у XXVIіі ст. до н. е. за наказом фараона Хуфу (Хеопса). Довжина основи піраміди 233 м. Тоді її висота сягала 146,6 м. За багато років через наступ пісків і руйнування піраміда стала нижчою на 9,8 м. Вона складена із 2,3 млн кам’яних кубів. Вага кожного з блоків більше двох тонн. Блоки укладені у 203 яруси; спочат‑ку їх було 210. Піраміда займає площу близько 10 футбольних полів. Усередині три поховальні камери, розташовані одна над одною і сполучені вузькими ходами. Найглибша камера вирубана у скельній основі піраміди. Площини піраміди були облицьовані плитами світлого піщаника, які немов сяяли у променях сонця. Вершину прикрашав позолочений камінь. Поряд з пірамідою Хе‑опса на плато Ґіза знаходяться ще дві великі піраміди: піраміда Хефрена (Хафра) висотою 143,3 м і піраміда Мікерина (Менкаура) висотою 62 м. Поряд з трьома великими пірамідами розташована


величезна статуя сфінкса — лева з людською головою. Довжи‑на фігури сфінкса 57 м, висота — близько 20 м. Голові сфінкса скульптор надав портретні риси фараона Хефрена. як і інші спо‑руди ансамблю, сфінкса часто заносило піском. Найбільших втрат пірамідам завдали не грабіжники, а самі єгиптяни. З Хіі ст. на‑селення Каїру почало використовувати білий камінь пірамід для будівництва власних осель.

Александрійський маяк. александрійський маяк знаходився на східному березі острова Фарос. У 332 р. до н. е. александр Македонський наказав побудувати у дельті Нілу великий порт. Щоб полегшити роботу лоцманів, на підході до александрії, на острові Фарос було вирішено спорудити маяк. Острів сполучили з материком дамбою. Будівництво тривало декілька років і було завершено близько 280 р. до н. е., під час правління Птолемея іі. Основа маяка, який стали називати Фароським, мала форму ква‑драта зі стороною 30 м. У ній знаходились кімнати для робітни‑ків та солдатів. На основі стояла восьмигранна башта висотою 60 м, яка була облицьована білим мармуром. На вершині третьої башти, що піднімалася над рівнем моря на 117 м, височіла ста‑туя Зевса і завжди горіло величезне вогнище. На вершині маяка знаходились також різноманітні прилади: флюгери і сонячний годинник. Головним архітектором маяка був сострат Книдський. В античні часи Фароський маяк був найбільшою спорудою такого роду. Він був одночасно фортецею і вишкою для спостереження за кораблями, що наближалися. Фароський маяк простояв близько 15 віків. З часом александрійську бухту затягло мулом, і вона стала несудноплавною. Маяк перестав світити; пропали бронзові пластини, що служили дзеркалами (можливо, вони були переплав‑лені). Повністю знищив це чудо світу сильний землетрус у XIV ст. Маяк впав. Через декілька років після катастрофи з уламків цієї величезної споруди турки побудували військовий форт. ця фор‑теця існує й досі.

Висячі сади Семіраміди. У VI ст. до н. е., в часи правління засновника Халдейської імперії царя Навуходоносора, Вавилон досяг свого розквіту. розширивши кордони своєї держави, На‑вуходоносор оженився на перській царівні. Можливо, її звали амітіс, проте в історії вона залишилась під іменем семіраміди. Щоб прикрасити одноманітний пейзаж випаленої сонцем долини і звеселити серце улюбленої дружини, Навуходоносор наказав по‑будувати у Вавилоні величезний сад, який був розташований на чотирьох ярусах пірамідальної споруди довжиною близько 40 м. її підтримували колони висотою до 25 м. Основу ярусів становили

Перші туристичні об’єкти: сім чудес світу 35

кам’яні плити, вкриті шаром очерету, залитого асфальтом. До‑даткову гідроізоляцію забезпечували листи свинцю і подвійний шар цегли. Ще вище — шар землі, на якому росли сотні рос‑лин, привезені з усіх куточків імперії Навуходоносора. «Висячі сади» нагадували величезний квітучий горб, що піднімався над стінами міста. це був перший у світі ботанічний сад. У IV ст. до н. е. Вавилон був захоплений військами александра Маке‑донського. Після його смерті місто стало занепадати. Повністю сади знищили потужні повені. Вони розмили цегляний фундамент колон, і платформи впали на землю. У наші дні від цього чуда світу залишились лише горб і уламки цегли.

Колос Родоський. Острів родос знаходиться у середземному морі, неподалік від берегів Малої азії. На початку IV ст. до н. е. Деметрій і — малоазійський цар Фрігії і Лікії — почав вимага‑ти від родосців, щоб вони приєдналися до його походу на Єги‑пет. Після відмови він вирішив узяти непокірний острів штур‑мом. Пробити стіну міста повинна була гелеополіда — величезна дев’ятиповерхова осадна башта висотою 30 м. При вигляді цього монстра родосці почали молити бога Геліоса — захисника остро‑ва — про допомогу, пообіцявши побудувати на його честь статую, яка буде вищою за башту. При штурмі міста гелеополіда застряг‑ла у виритій родосцями ямі і закрила собою пробиту у стіні діру. У цей час до родосу наближався флот Птолемея і, і війська Де‑метрія і відступили. родосці виконали свою обіцянку. Вони за‑мовили скульптору Харету побудувати величезну статую Геліоса, висота якої мала становити 36 м. її основою стали три масивних кам’яних стовпа, скріплених залізними балками. На них був за‑кріплений залізний каркас, вкритий глиною. Зверху статую по‑кривали листи бронзи товщиною близько 2 мм (на їх виготовлення пішло майже 13 т цього металу). Голова Геліоса була позолочена й увінчана сонячним диском з сімома променями. Колос родоський простояв недовго — трохи більше піввіку. Гіганта підкосив земле‑трус у 222 р. до н. е. Давньоримський історик страбон писав, що «статуя лежала на землі … переломлена у колінах». Звідси пішов вираз «колос на глиняних ногах». Було здійснено декілька спроб відновити статую, однак вони виявились невдалими. У 977 р. ост‑рів родос захопили араби. Вони продали бронзові листи купцям, які вивезли їх і скоріш за все переплавили.

Мавзолей у Галікарнасі. цар Мавсол (IV ст. до н. е.), що був правителем Карії, вирішив звести для себе величну усипальницю у приморському містечку Галікарнасі. Для її створення він ого‑лосив спеціальний конкурс, запросивши взяти у ньому участь


грецьких архітекторів та скульпторів. Перемогли у конкурсі са‑тир та Піфей. Згідно з їхніми планами, на п’ятиярусній основі (33 на 39 м) був побудований величезний куб, а на його вершині храм, який оточували 39 колон висотою по 11 м. Дахом слугу‑вала піраміда з 24 сходів. Загальна висота споруди сягала 49 м. Навколо споруди були розташовані статуї левів і вершників, що скачуть. Мавсолу не довелось побачити завершення будівництва. Будівництво продовжила артеміссія. На вершині споруди вона звеліла поставити зображення квадриги, якою правила сімейна пара — Мавсол та артеміссія. Величну гробницю у Галікарнасі було добре видно здалека. ця споруда стала настільки знаменитою, що римляни почали називати мавзолеями всі великі усипальниці. Гробниця Мавсола не постраждала у 334 р. до н. е., коли місто було захоплене і спалене військами александра Македонського. Од‑нак у Хіі ст. вона була зруйнована землетрусом. У XV ст. кам’яні блоки і плити Мавзолея були використані рицарями‑іоаннітами для будівництва фортеці св. Петра. У 1523 р. Галікарнас був за‑хоплений турецьким султаном сулейманом. Територія Мавзолея була забудована, а фортеця отримала нове ім’я — Будрун.

Статуя Зевса Олімпійського. У першій половині V ст. до н. е. в Греції почався збір коштів для будівництва в Олімпії найвелич‑нішого храму, присвяченого Зевсу. Не пізніше 456 р. до н. е. бу‑дівництво було завершене. Храм був зведений на фундаменті ве‑личиною 64 на 27 м. Дах храму підтримували 34 колони висо‑тою 10,5 м. У храмі була статуя Зевса, створена прославленим грецьким скульптором Фідієм. Вона була побудована в окремій майстерні, а потім частинами переміщена у храм. Відкриті час‑тини тіла бога були зроблені з відполірованих пластин слонової кістки. Золоте оздоблення статуї важило не менше 200 кг, а в очі статуї були вставлені великі дорогоцінні камені. Висота Зевса ся‑гала 12 м, фігурка богині перемоги Ніки, яку Зевс тримав у руці, була в людський зріст. У іі ст. н. е. статуя Зевса постраждала від землетрусу. За однією версією, вона була розграбована близько 350 р. н. е. За іншою версією, статуя близько 475 р. була пере‑везена до Константинополя, де загинула під час пожежі.

Храм Артеміди в Ефесі. Більше трьох тисяч років тому грець‑кі переселенці на березі Малої азії навпроти острова самос побуду‑вали невелике поселення. Коли воно стало одним з найбільших пор‑тів Давнього світу, у жителів виникло бажання побудувати храм, присвячений богині артеміді. На будівництво храму пожертвував гроші і лідійський цар Крез. Щоб протистояти землетрусам, храм звели у болотистій місцевості на фундаменті з щебеню і обпалених

Сучасні сім чудес світу 37

дубових стовбурів. Довжина храму — 105 м, ширина — 51 м. Дерев’яний дах підтримували 127 колон висотою 18 м. Усеред‑ині стояла облицьована золотом статуя артеміди висотою більше 2 м. Коли у 356 р. до н. е. храм згорів, ефесці знайшли під його уламками майже не ушкоджену статую богині. сприйнявши це за диво, вони вирішили відбудувати новий храм. Пожертви збира‑лись по всій Греції. Новий храм, зведений ефеським архітектором Хейрократом, майже не відрізнявся від попереднього. Фундамент був розширений, руїни покрили плитами, загальна товщина яких сягала 2 м. Дах нового храму зробили кам’яним. У ііі ст. н. е. храм був розграбований і зруйнований готами. У наступні століття по‑вністю розібраний на будівельні матеріали.

сучасні сім чудес світуНині із семи «чудес світу» збереглися лише єгипетські піра‑

міди, а решта шість — зруйновані часом: 2 об’єкти в Греції — Колос родоський на острові родос та статуя Зевса Олімпійського в афінах, 2 об’єкти у Туреччині — мавзолей в Галікарнасі (сучасне місто Бодрум) та храм артеміди в ефесі, 1 об’єкт у Єгипті — александрійський маяк та 1 об’єкт в іраку — висячі сади семі‑раміди. Можливо, тому на початку ХХі ст. виникла ідея скласти список нових, існуючих у наші дні чудес світу. автором проекту став швейцарський бізнесмен Бернард Вебер. Він створив відпо‑відний сайт, де пропонував усім бажаючим голосувати за той чи інший об’єкт.

сучасну версію семи чудес світу визначали у результаті голо‑сування:

Велика Китайська стіна ( 8 Китай, Азія);римський Колізей ( 8 Італія, Європа);скельне місто Петра ( 8 Йорданія, Азія);місто інків Мачу‑Пікчу ( 8 Перу, Південна Америка);комплекс пірамід майя Чічен‑іца ( 8 Мексика, Північна Аме-рика);мавзолей Тадж‑Махал ( 8 Індія, Азія);статуя Христа спасителя ( 8 Бразілія, Південна Америка).

До нової «сімки чудес» не потрапили, на жаль, ні загадковий стоунхендж, ні мегалітичні пам’ятники острова Пасхи, ні афін‑ський акрополь, ні іспанська альгамбра, ні баварський замок Нейшванштейн, ні американська статуя свободи, ні багато інших видатних пам’ятників, які заслуговували на це.

Велика Китайська стіна. У ііі ст. до н. е. у басейні річки Хуанхе існувало 7 князівств. Для захисту своїх північних кордонів


від набігів гуннів правителі князівств побудували укріплення — стіни. У 221 р. до н. е. цинь Шихуанді об’єднав усі князівства, створивши на території Китаю єдину імперію з централізованою владою. Прикордонні стіни князівств було вирішено з’єднати ра‑зом, створивши грандіозне укріплення протяжністю у тисячу лі — близько 5 000 км. Велика стіна мала стати крайньою північною оборонною лінією імперії, позначати кордон Китаю, обороняючи його жителів від нашестя варварів, і захищати торгові карава‑ни від набігів кочівників. У часи цинь Шихуанді у будівництві брали участь близько мільйона осіб — п’ята частина населення країни. Зведення стіни тривало до XVII ст. н. е. Ділянки стін, що найкраще збереглися до наших днів, були побудовані у часи династії Мін (1368–1644). стіна перетинає пустелі, спускається в ущелини і забирається в гори. Висота стіни коливається від 5 до 9–12 м, по її верху вільно проїжджали шість вершників. У стіні були зроблені пропускні пункти, які на ніч закривалися. Через кожні 100–120 м стояли сторожові башти, що піднімалися над стіною на 2–3 поверхи. З башт уздовж стіни за допомогою вогню і диму передавалися сигнали. Всього башт було шістдесят тисяч, до наших днів збереглося близько 20 тисяч. Китайська стіна — найдовша споруда на Землі. Вона починається поблизу Ляодунської затоки, проходить біля Пекіну і закінчується в пус‑телі Ґобі. Відстань по прямій лінії між двома крайніми точками стіни — 2450 км. Загальна ж довжина стіни з її відгалуженнями і паралельними валами дорівнює 6500–6700 км. За часів династії цин (1644–1911) стіна сильно зруйнувалась. Та з 1984 р. почалась її реставрація. Туристам зазвичай показують найближчу до Пекіна ділянку стіни — Бадалін.

Колізей. У і ст. н. е. імператор Веспасіан наказав на міс‑ці ставу колишнього «Золотого палацу» Нерона у римі розпо‑чати зводити величезний амфітеатр. Будівництво було завершено у 80 р. н. е. його сином — імператором Титом. спочатку споруда отримала назву амфітеатру Флавіїв — за родовим іменем Веспасі‑ана і Тита. Починаючи з VIII ст., його почали називати Колізеєм (від лат. сolosseum — «велетенський», «величезний»). Довжина його еліптичної арени складала 85,7 м, ширина становила 53,6 м. арену, що була здатна вмістити до 3 тисяч пар гладіаторів, оточу‑вала стіна, яка охороняла глядачів від боїв на арені і від звірів. Колізей вміщував до 87 тисяч глядачів. споруда була прикрашена трьома ярусами арок і напівколонами: нижніми у тосканському стилі, іонічними і верхніми коринфськими. У заглибинах арок сто‑яли статуї. Останній, верхній, ярус амфітеатру був прикрашений


бронзовими щитами. Місця для глядачів теж розміщувались у три яруси. Нижній ряд сидінь був призначений для імператора, членів його родини, сенаторів і весталок. Вище йшли 20 рядів з мармуру для почесних гостей і привілейованих громадян. У жаркі дні над Колізеєм за допомогою особливих мачт натягався величезний тент, що захищав глядачів від пекучого сонця. Під ареною знаходилось багато приміщень. Ближче до фундаменту внутрішньої стіни роз‑міщувались клітки з тваринами. До наших днів поверхня арени не збереглась, і залишки нижніх приміщень добре видно. Колізей пережив пожежу в ііі ст. і заборону імператора Гонорія влашто‑вувати бої гладіаторів (405 р.). На величезній арені продовжували стравлювати диких звірів. Найбільшої шкоди Колізею було на‑несено у XIV–XVI століттях, коли його почали використовувати як величезну безкоштовну каменоломню. У результаті Колізей втратив більше двох третин своєї маси. У середині Хііі ст. Папа Бенедикт XIV взяв Колізей під свій захист як місце, де загинули тисячі християн.

Петра. У наші дні в давню столицю Набатейського царства, як і чотири тисячі років тому, можна потрапити через довгу вузь‑ку ущелину Баб‑ель‑Зік. її ширина іноді не перевищує декількох метрів. Не дивно, що римляни, які не раз пробували підкорити жителів Петри, кожного разу терпіли поразку. В ущелині на‑віть декілька воїнів можуть стримувати наступ цілої армії. Лише залишивши жителів Петри без води, римські війська добилися капітуляції давнього міста. його руїни розташовані на території сучасної йорданії за 40 км від міста Маана. У давнину тут пере‑тиналися караванні шляхи з Медини і акаби. арабське плем’я набатеїв жило у цих місцях вже у VII ст. до н. е. Чоловіки пле‑мені супроводжували каравани, що направлялися до середземного моря, і брали за їх охорону плату. У і ст. до н. е. плем’я досягло свого розквіту. саме в цей час розквітло місто набатеїв, оточене неприступними скелями. Фасади Петри висічені прямо в скелях у товщах піщаника. Шари піщаника жовтого, охристого, оранже‑вого, рожевого і навіть червоного відтінків, особливо яскраві після дощу, надають спорудам Петри неповторного колориту. Головною окрасою давнього міста вважається так звана скарбниця ель‑Касна. саме її колони та пілястри видно, коли виходиш з ущелини Зік на відкритий простір. римляни залишили у Петрі амфітеатр на декілька тисяч глядачів, форум, терми та інші споруди. Петра загинула не через вторгнення римлян, а через зміну шляхів тор‑гових караванів. Опинившись на узбіччі світової торгівлі, місто поступово втратило свою колишню велич. До початку ХіХ ст.


європейці нічого не знали про Петру. археолог і. Бурхард читав у давніх текстах про загублене місто. Вирішивши переконатись у його існуванні, він здійснив подорож від Дамаска до Каїра, ви‑даючи себе за мусульманина, бо добре знав арабську мову. Один з провідників вказав йому дорогу до Петри через ущелину Зік. З того часу європейці дізналися про нове чудо світу.

Мачу-Пікчу. Мачу‑Пікчу (у перекладі — «стара гора») на‑зивають «загубленим містом інків». його оточені горами руїни були знайдені американським дослідником Хайремом Бінгхемом у липні 1911 р. на вершині хребта за 75 км на північ від міста Куско. руїни храмів, складів і житлових приміщень розташовані на висоті 2 057 м над рівнем моря у важкодоступній ущелині неподалік від гірської річки Урубамба. археологи вважають, що Мачу‑Пікчу був високогірською резиденцією, збудованою правите‑лем інків Пачакутеком у середині XV ст. Місто існувало не більше століття — до вторгнення іспанців у межі його імперії. Хоча кон‑кістадори не добрались до Мачу‑Пікчу, у 1532 р. поселення було раптово покинуте всіма його жителями. Воно було невелике за розмірами і включало не більше 200 споруд. На південному сході знаходився комплекс палацових будівель, на заході — головний храм з алтарем для жертвоприношень. Культові споруди оточували двоповерхові будинки житлового кварталу. центром Мачу‑Пікчу вважається так звана «священна площа», від неї сходами можна дійти до вершини скелі, де знаходиться великий камінь інтіуата‑на («місце, де прив’язане сонце»). Можливо, на цьому місці про‑ходили релігійні церемонії, пов’язані із зимовим сонцестоянням. Практично всі споруди Мачу‑Пікчу складені з кам’яних блоків, що лежать дуже щільно один до одного. При цьому висота деяких блоків більше людського зросту. разом з тим при зведенні багатьох споруд у Мачу‑Пікчу будівельники спеціально залишали широкі проміжки між блоками. Можливо, така конструкція повинна була оберігати будівлі від землетрусів, що досить часті у цьому райо‑ні. імперія інків була вкрита сіткою доріг протяжністю близько 40 тис. км. Дорога з Куско до Мачу‑Пікчу була відкрита археоло‑гами лише у середині ХХ ст. Вона збереглася у хорошому стані.

Піраміди майя в Чічен-Іца. Чічен‑іца — давнє місто майя на півночі півострова Юкатан. Воно було засноване у VII ст. н. е. і че‑рез три століття було захоплене тольтеками. У 1178 р. місто було відбите військами трьох міст‑держав: Майяпана, Ушмаля та іц‑маля, однак до кінця XIV ст. з невідомої причини жителі поки‑нули його. іспанці, що з’явились у цих місцях, назвали головну піраміду міста, що піднімалася над руїнами, замком — «ель‑


Кастільйо». Будівники піраміди називали її Кукулькан — «перна‑тий змій». Основою піраміди, що зорієнтована чітко за сторонами горизонту, є квадрат зі стороною 55,5 м. Верхню площадку, де на висоті 25 м стоїть невеликий храм, від землі відділяють 9 терас. спеціалісти вважають, що вони відповідають дев’яти областям царства мертвих в уявленнях майя. До вершини з чотирьох сторін піраміди ведуть сходи (по 91‑й з кожного боку). Підніматися по них непросто, бо немає перил, ступені високі, багато з них зруй‑новано часом. спускатися ще важче. існує версія, що піраміда Кукулькана була величезним календарем майя. якщо кількість сходинок помножити на кількість сторін у піраміді і платформу на вершині піраміди, де стоїть храм, розглядати як ще одну схо‑динку, то виходить кількість днів одного року (91 × 4 + 1 = 365). Піраміда Кукулькан має ще одну унікальну властивість: двічі на рік, у дні осіннього та весняного рівнодення, на її північних сходах виникає зображення того самого Пернатого змія, назву якого вона носить. Зображення повільно повзе вниз. Зачаровані глядачі о 17.30 бачать на сходах тінь величезної змії, хвіст якої знаходиться ще на платформі наверху, а тіло тягнеться вниз і біля землі закінчується головою з розкритою пащею. Триває це диво 3 години і 22 хвилини. Доведено, що якби піраміда була повернута хоча б на один градус убік, то ця гра світла й тіні не проявилася. Увага до Чічен‑іци та її пірамід була привернута у середині ХіХ ст. завдяки звітам Дж. Л. стефенсона та Ф. Катервуда.

Тадж-Махал. Коли майбутньому правителю індії Шах‑Джахану виповнилося 15 років, він уперше побачив дочку візи‑ря свого батька — 14‑річну арджуманд Бану Бегам і закохався у неї. Весілля справили через довгих шість років. За цей час Шах‑Джахан у 1628 р. зайняв престол, заключив політичний шлюб‑союз з перською принцесою і обзавівся гаремом. Після весілля арджуманд стала носити нове ім’я — Мумтаз‑Махал — «Велична обраниця палацу». За свідоцтвом француза Франсуа Берньє, що багато подорожував індією, Шах‑Джахан «не звертав уваги на інших жінок, поки вона була жива». смерть розлучила щасливу пару через 17 років. Мумтаз‑Махал померла у віці 36 років. Шах‑Джахан був безутішний. Він перевіз тіло коханої дружини в аґру, яка у часи правління Великих Моголів була столицею імперії, і наказав побудувати величний мавзолей на березі річки Джамни. Будівництво тривало 22 роки і потребувало зусиль 20 тисяч чоло‑вік. Тадж‑Махал — п’ятикупольна споруда висотою 74 м. її оточу‑ють чотири стрункі мінарети, сад з фонтанами і басейном. стіни мавзолею облицьовані полірованим білим мармуром і прикрашені


самоцвітами. Коли будівництво було завершено, Шах‑Джахан на‑казав звести поряд з чорного мармуру другий мавзолей — для нього. Однак казна країни була виснажена. У 1658 р. його від влади усунув син аурангзеб. Він заточив батька в башту Червоно‑го Форту, звідки той дев’ять років, до кінця своїх днів, дивився на Тадж‑Махал. Після смерті Шах‑Джахан возз’єднався зі своєю коханою — був похований з нею в одному склепі. На воротах, що ведуть у Тадж‑Махал, висічена цитата з Корану, що закінчується словами: «…увійди до мого раю». У наші дні мавзолей вигля‑дає не зовсім так, як у часи Шах‑Джахана. срібні двері, колись прикрашені орнаментами з тисячі срібних цвяшків, замінені на мідні — замість вкрадених. Не так багато дорогоцінних каменів на фасаді. Немає ні золотого парапету, ні покривала з перлин на місці спалення тіл, але Тадж‑Махал продовжує залишатися справжнім чудом світу.

Статуя Ісуса Христа в Ріо-де-Жанейро. Місто ріо‑де‑Жанейро, яке до 1960 року було столицею Бразілії, розташоване на березі затоки і оточене півкільцем гір. Найвищою точкою міста є гора Корковаду, звідки відкривається велична панорама. ідея поставити на цьому місці статую вперше виникла у католицького священика Педро Марія Босса ще у середині ХіХ ст. Він навіть прохав фінансової допомоги у принцеси ізабелли, однак у 1889 р. Бразілія стала республікою, церква відділилася від держави й ідея зведення релігійного символу міста не отримала розвитку. До неї повернулися лише у 1922 р., коли святкувалось сторіччя неза‑лежності Бразілії. Було оголошено відкритий конкурс проектів, переможцем якого став ектор да сілва Коста. Він запропонував встановити на вершині Корковаду зображення Христа з відкри‑тими руками. Велична фігура немов обіймала все місто, а з ним і всю його католицьку паству. ідея отримала підтримку не лише жителів міста, а й єпископату, котрий організував по всій країні збір пожертв для реалізації цього амбітного проекту. Проекту‑вання пам’ятника проходило у Парижі, де архітектори, інженери і скульптори обговорювали деталі монумента. як і знаменита ста‑туя свободи, статуя Христа була доставлена в Бразілію зі старого світу морем. Урочисте відкриття й освячення монументу відбулося 12 жовтня 1931 р., а в 1965 р. папа Павло VI повторив церемонію освячення. скульптура стоїть на висоті 704 м над рівнем моря, розмах рук спасителя складає 23 м, вага пам’ятника — 1140 т. його поверхня облицьована так званим мильним каменем, який добре переносить всі примхи погоди. Під статуєю знаходиться невелика каплиця. На вершину Корковаду можна дібратися на


трамваї, рейки проклали майже до самої вершини, і кінцева зу‑пинка знаходиться за декілька десятків метрів від семиметрового підніжжя статуї. 220 сходинок ведуть до оглядового майданчика, звідки місто видно як на долоні. справа простягаються пляжі Копакабани та іпанема, зліва можна побачити величезний стадіон Маракана і міжнародний аеропорт. У 2003 р. побудували еска‑латор, який підвозить численних туристів просто до підніжжя величної статуї.

44� Розділ ІІ. Туристична діяльність

роЗділ іі. туристиЧна діяльність

організаційні форми та види туризмуОрганізаційними формами туризму є внутрішній та міжна-

родний туризм. Внутрішній туризм — діяльність, пов’язана зі здійсненням туризму жителями країни на її території. Таких ту‑ристів відносять до категорії внутрішніх туристів. Міжнародний туризм — діяльність, пов’язана із перебуванням жителів однієї країни на території іншої країни. Таких туристів відносять до категорії іноземних туристів.

Міжнародний туризм поділяють на в’їзний та виїзний. В’їзний туризм (іноземний) — це подорожі в межах України осіб, які по‑стійно не проживають на її території. Виїзний туризм (зарубіж-ний) — подорожі громадян України та осіб, які постійно прожи‑вають на території України, до інших країн. Діяльність і надання туристичних послуг туристам на території іншої країни — це виїзний туризм, а діяльність і надання туристичних послуг на території країни іноземним туристам — в’їзний туризм.

У світі нараховують більше 300 видів і підвидів туризму. Ту‑ризм, залежно від складових послуг та місця їхнього надання і груп населення, що обслуговуються, поділяється на комерційний і некомерційний.

Комерційний туризм буває плановий, а некомерційний — пла‑новий і самодіяльний. До планового туризму належать будь‑які види туризму, які розроблені на організованій основі й здійсню‑ються організаторами туризму, тобто підприємствами сфери ту‑ризму. Плановий туризм регулює держава законодавчими і нор‑мативними актами. Він може бути груповий або індивідуальний. Самодіяльний туризм — специфічний вид туристичної діяльності, що здійснюється на добровільній основі без участі організаторів туризму (туроператорів і турагентів).

Залежно від категорій осіб, які здійснюють туристичні подоро‑жі (поїздки, відвідування), їх цілей, об’єктів, що використовуються або відвідуються, чи інших ознак існують різні види туризму. Поки що не існує чіткої загальноприйнятої класифікації. Туризм можна класифікувати за найрізноманітнішими показниками: за метою, засобами пересування, характером, тривалістю подорожі, засобами розміщення тощо.

Організаційні форми та види туризму 45

Класифікація видів туризму:1. За метою:

рекреаційний туризм 8 (вид активного туризму, спрямова‑ний на раціональне використання вільного часу і регла‑ментований відповідними руховими режимами з метою пізнання навколишнього середовища, оздоровлення, від‑новлення сил (працездатності), розваги і задоволення);лікувальний туризм 8 (тимчасовий виїзд людини з місця по‑стійного проживання на курортні території України або інших країн);культурний або пізнавальний туризм 8 (туризм, який скерова‑ний на пізнання (вивчення) культури, традицій іншого народу);спортивний туризм 8 (один із видів спорту);екологічний туризм 8 (вид туризму, який передбачає подо‑рожування в екологічно чистих районах і під час якого об‑слуговування туристів не порушує екологічної рівноваги);сільський 8 (зелений) туризм або агротуризм (один з видів екологічного туризму);релігійний або паломницький туризм 8 (туризм, який здій‑снюється з релігійною метою);ностальгічний туризм або етнічний чи ритуальний 8 (від‑відування місць історичного проживання населення або для зустрічей з родичами);спелеотуризм 8 (відвідування різноманітних печер);дайвінг-туризм 8 (підводний туризм з метою пізнання краси підводного світу);пригодницький або екстремальний туризм 8 (здійснення не‑безпечних туристичних походів);бізнес-туризм або економічний туризм 8 (поїздки з профе‑сійного і комерційного інтересу: відвідування бірж, ви‑ставок, ярмарків тощо);політичний туризм 8 (туризм, пов’язаний з політичними подіями та заходами, у т. ч. дипломатичний туризм);екскурсійний туризм 8 (подорожі з пізнавальною метою для ознайомлення з історичними, культурними, природними та іншими пам’ятками);соціальний туризм 8 (поїздки з метою участі в громадських заходах — мітингах, демонстраціях, маршах, публічних виступах);розважальний туризм 8 (поїздки з метою взяти участь у роз‑важальних заходах чи поспостерігати за ними);гольф-туризм 8 .


2. За формою відпочинку:активний 8 (з фізичними навантаженнями);пасивний. 8

3. За способом пересування:пішохідний, лижний, кінний та ін.; 8транспортний 8 (авіатуризм, автобусний, залізничний, ав‑томобільний, морський, річний);комбінований. 8

4. За віком:дитячий 8 (шкільний);молодіжний; 8дорослий; 8сімейний; 8змішаний. 8

5. За ритмічністю туристичних заходів:цілий рік; 8сезонний: зимовий і літній. 8

6. За тривалістю:тривалий; 8короткочасний 8 (туризм «вихідного дня»).

7. За кількістю учасників:індивідуальний; 8груповий. 8

8. За територіальною ознакою:місцевий 8 (приміський);внутрішньорегіональний; 8внутрішньодержавний; 8міжнародний 8 (міждержавний).

9. За характером організації:плановий 8 (організований);самодіяльний 8 (неорганізований).

активні види туризму передбачають такий відпочинок, подо‑рожі, розваги, які потребують значного фізичного навантаження і доступні не всім категоріям туристів. Пасивні види туризму орі‑єнтовані на спокійнішу і менш напружену щодо фізичних наван‑тажень програму подорожі. Вони розраховані на людей, схильних до розміреного відпочинку, пізнавальних турів. це відпочинок на морських, водолікувальних, гірських курортах. Найбільш поши‑реним видом міжнародного туризму є екскурсійний туризм.

Пригодницький туризм пов’язаний часто з ризиком для здоров’я або й життя. Під час організації таких турів пригоди бувають підготовлені спеціально й відповідно забезпечені всіма


можливими засобами безпеки. Однак деяких туристів приваблюють подорожі з незапланованими пригодами. В основному це стосуєть‑ся мисливського туризму, сплавів гірськими річками, подорожей у незаселені або необжиті райони Землі. історія екстремального туризму тісно пов’язана з історією розвитку екстремальних видів спорту, серед яких скайсерфінг, трекінг, хелі‑скі, фрі‑райд, раф‑тинг тощо. Зараз екстремальний туризм включає різні спортивні види відпочинку, пов’язані з ризиком: скейтбордінг, сноубордінг, скайсерфінг, каякінг (один з різновидів екстремально‑водного ту‑ризму), геокешинг, або геоюшинг (geocaching — від geo — «зем‑ля», cach — «тайник»), повітряний екстрим, або парапланеризм (параглайдинг), фрі‑райд (вільний спуск на лижах або на сно‑уборді по схилу гори без підготовлених трас), кайтсерфінг, або флайсерфінг (kite — «паперовий», serf — «прибій»), каньйонинг (спуск з гір по гірських річках і скелях без допоміжних засобів), вейкбординг (вейкборд) — «коктейль» з водних лиж, серфінгу, сноуборда і скейтборда, бангі‑джампінг (останнім часом туристам пропонують стрибки в каньйони з висоти від 30 до 400 м, а також з гвинтокрилів, що летять дуже низько, і навіть стрибки у жерло вулканів, хоча й недіючих), вота‑баг (спортсмен стрибає в бурхливу річку, тримаючись за невелику дошку, перетинає на ній пороги і стремнини), «полювання на торнадо». З’явились і зовсім нові види туризму, ще більш ризиковані для життя людини. це подорожі до гарячих точок (ірак, афганістан), відвідування Чорнобильської аес, проживання під мостами у ролі безхатьків.

Найстарішим видом туризму є релігійний туризм. це подо‑рожі, які мають на меті будь‑які релігійні місії, процесії. серед них можна виділити такі види поїздок:

паломництво (відвідання святих місць з метою вклонитися 8святиням, церковним реліквіям і взяти участь у відправ‑ленні релігійних обрядів);пізнавальні поїздки з метою ознайомлення з релігійними 8пам’ятками, історією релігії та релігійною культурою;наукові поїздки з метою вивчення особливостей різних 8релігій.

Основними центрами релігійного туризму є Ватикан, Єруса‑лим, Мекка та Медіна.

Одним з найстаріших видів туризму вважають курортно-лікувальний. Він поширений у країнах з вигідним географіч‑ним положенням та сприятливими кліматичними умовами. Для організації курортно‑лікувального туризму важливими є цілю‑щий клімат, лікувальні джерела та грязі, мальовничі природні


й садово‑паркові ландшафти. Найкращі умови там, де є мож‑ливість створювати бальнеологічні та кліматичні зимові і літні курорти (Франція, Німеччина, Чехія, Україна, росія, італія, ав‑стрія, словаччина, Швейцарія, Болгарія, Угорщина, румунія та ін.). Відомими міжнародними курортами є Ніцца (Франція), Ка‑прі (італія), Вісбаден (Німеччина), Карлові Вари (Чехія), Давос, Лозанна (Швейцарія), «Золоті піски» (Болгарія), озеро Балатон (Угорщина), інсбрук (австрія), ялта (Україна), сочі (росія) та ін. Перебування на курортах, окрім оздоровлення, передбачає озна‑йомлення з визначними пам’ятками культури, історії, архітектури, національними традиціями місцевого населення.

До екологічного туризму належать усі види туризму, які мі‑німально або взагалі не впливають на природне довкілля і забез‑печують рівновагу між туристами, природою та господарською діяльністю. Такими екологічно безпечними видами туризму вва‑жають серфінг, пішохідні й велосипедні прогулянки дорогами, альпінізм, спостереження за природою, плавання на байдарках та каное, спортивна морська рибалка, лижні мандрівки в горах тощо. Туристів, що обирають екологічні форми подорожей та відпочинку, можна зустріти повсюдно — в антарктиді і Канаді, в сШа, у всіх країнах Західної Європи, в центральній та Південній америці, в африці, в японії і в Малайзії, на островах Маврікій та Фіджі, в австралії, яка є світовим лідером екотуризму. Незважаючи на зростаючу популярність екологічного туризму, його частка на світо‑вому туристичному ринку, за оцінками експертів ЮНВТО, складає лише 7–10 %. Однак у деяких країнах — в Кенії, Коста‑ріці та ін. — екотуризм перетворився у потужну галузь економіки.

Останніми роками активно розвивається сільський (зелений) туризм. це тимчасове переміщення туристів у сільську місцевість для відпочинку, ознайомлення з місцевими звичаями, традиція‑ми, побутом. розвиток цього виду туризму не потребує значних капіталовкладень, оскільки передбачає використання наявних приміщень та інфраструктури, сприяє розвитку малого бізнесу в аграрних районах країни, дає можливість здорового відпочинку міським мешканцям. Завдяки зеленому туризму міські жителі отримують здоровий відпочинок на природі за помірними цінами, а сільські мешканці мають можливість розвивати власний бізнес і реалізувати безпосередньо на місці частину виробленої продукції. цей вид туризму використовують сім’ї з дітьми, міська молодь, які намагаються провести на природі вихідні або святкові дні.

Спортивний туризм — це пересування людей у вільний час, щоб займатися спортом, брати участь у спортивних заходах або


з метою підтримки улюблених команд. До послуг туристичних фірм вдаються керівники спортивних команд, організатори зма‑гань, об’єднання вболівальників, окремі громадяни. цей вид ту‑ризму є досить поширеним і в Україні. В умовах гірської місце‑вості туризм, що вимагає спеціальної підготовки, отримав назву «альпінізм» (від назви гірської системи альпи, де він вперше за‑родився як особливий вид спорту). В останні роки туризм починає все більш інтенсивно зрощуватись з окремими видами спорту. Поряд з такими класичними різновидами спортивного туризму, як гірськолижний, останнім часом з’явились нові, екстремальні види — фрі‑райд, кайтсерфінг, вота‑баг та ін. Продовжують за‑лишатися популярними традиційні рафтинг і дельтапланеризм, парашутизм і скелелазіння, парусний туризм тощо.

Відносно новим видом туризму є діловий туризм. Діловий туризм охоплює групи людей, об’єднаних певною метою або фа‑ховими інтересами (бізнесмени, інженери, спеціалісти сільського господарства, лікарі, педагоги тощо), які здійснюють туристичні подорожі за спеціальними програмами і маршрутами. До сфери ділового туризму відносять організацію різних семінарів, кон‑ференцій, симпозіумів тощо. Велике значення для цього виду туризму має наявність при готельних комплексах спеціальних залів, приміщень для проведення переговорів, обладнання за‑собами зв’язку (телефони, факси, інтернет) тощо. У структурі ділового туризму виділяють два сегменти — КДП (класичні ділові поїздки у справах фірми, командировки) та MICE (від meetings — зустрічі, incentives — інсентив‑заходи, conventions — конференції, exhibitions — виставки) — поїздки на конгреси, саміти, симпозіуми, на виставки, торгові ярмарки тощо. Щоріч‑но у світі проводиться більше 8 тис. конгресів, виставок, кон‑ференцій та симпозіумів. Лідерами з організації різноманітних виставок і прийому ділових туристів є сШа, Німеччина, італія та Великобританія.

Особливою формою туристичної подорожі є круїзи. Круїзом називається туристична поїздка водним або залізничним тран‑спортом, де безпосередньо на транспортному засобі забезпечується перевезення, нічліг, харчування і програма обслуговування поза транспортним засобом під час тривалих стоянок. сьогодні все час‑тіше використовують круїзні кораблі для проведення своїх заходів організатори конференцій, симпозіумів, фестивалів. Перспектив‑ними є оздоровлювальні круїзи, які поєднують морську подорож та лікування. Першовідкривачами «плаваючих клінік» є німці. Поширеними стають комбіновані круїзи.


Практично у незмінному вигляді гра гольф існує вже шість століть. У ХХ ст. настала епоха «гольфового буму». Зростання популярності гольфу у світі залежить від багатьох чинників, го‑ловним з яких є зростання рівня життя населення у розвинутих країнах і в деяких країнах, що розвиваються. На початку ХХі ст., за даними офіційної статистики, у світі нараховується близько 60 млн гольфістів. У міжнародній практиці туристів‑гольфістів прийнято поділяти на три групи: 1) туристи, які вирушають у поїздки спеціально для гри у гольф; 2) туристи, для яких гра у гольф є супутнім видом занять на відпочинку чи у діловій по‑їздці; 3) туристи, які відвідують гольф‑турніри як глядачі. За деякими даними, чисельність першої групи туристів‑гольфістів становить 6–10 млн осіб. активний розвиток гольф-туризму остан‑нім часом у значній мірі пов’язаний з тим, що членство в одному гольф‑клубі дає можливість грати на будь‑якому полі по всьому світу. Гольф‑поля створені на всіх континентах. Найпівнічніше гольф‑поле знаходиться у Ґренландії, найпівденніше — в арген‑тині, східне — в Тонґа, західне — на о. самоа.

Дайвінг-туризм (дайв-туризм) — новий і перспективний вид туризму, що бурхливо розвивається. цей вид туризму виник зав‑дяки винаходу французького морського офіцера, дослідника під‑водних глибин Жака‑іва Кусто та інженера е. Ганьяна. У 1943 р. ними був створений редукційний клапан, на основі якого в 1945 р. з’явився перший «легеневий автомат», відомий як акваланг. існує декілька видів дайвінгу. Одні з них вважаються професійною ді‑яльністю (комерційний і військовий дайвінг), інші розглядаються як розвага і туризм. До таких відносять технічний і спортивний дайвінг. це можуть бути прогулянки на незначній глибині по са‑дах коралових рифів теплих тропічних морів чи технічно складні занурення на велику глибину. Виділяються підлідний дайвінг (дозволяє досліджувати різні форми льоду, а також тварин холод‑ного середовища), підводна спелеологія (дослідження і вивчення печер, що знаходяться під водою), пізнавальний дайвінг (ознайом‑лення з флорою і фауною морів та океанів), підводна фото‑кіно‑відеозйомка, спортивне полювання, підводна археологія (пошук скарбів) тощо. Користується попитом нічний дайвінг. Дайвінг‑туризм особливо розвинутий у країнах Південно‑східної азії та Океанії, центральної америки, середземномор’я. До числа кращих місць у світі для занять дайвінгом входять сейшельські і Маль‑дівські острови, розташовані в індійському океані. Тут створені умови для занурень як дайверів‑початківців, так і досвідчених спортсменів‑аквалангістів.

Туристична індустрія 51

Часто різні види туризму тісно переплітаються між собою, і виділити їх у чистому вигляді не завжди можливо, бо рекреа‑ційний туризм може поєднуватись з екскурсійним, релігійний — з етнічним, діловий з екскурсійним або спортивним. Мету і май‑бутній маршрут подорожі туриста визначають як правило його потреби, уподобання та фінансові можливості.

туристична індустріяКомерційна спрямованість діяльності туристичних фірм дозво‑

ляє вважати туризм галуззю бізнесу, хоча індустрія туризму є до‑сить молодою галуззю підприємницької діяльності. Дослідження багатьох аспектів, пов’язаних із залученням та обслуговуванням туристів, — від планування і підготовки маршрутів до будівництва спеціалізованих комплексів, від роботи з клієнтами до розвитку інфраструктури окремих регіонів — дає підстави віднести туризм до сучасної індустрії відпочинку, лікування, розваг та бізнесу. становлення індустрії туризму мало ряд особливостей. По‑перше, як сектор послуг туризм сформувався пізніше багатьох галузей виробництва. По‑друге, більшість видів праці виділились у само‑стійні галузі економіки, натомість індустрія туризму формувалась як збірна галузь господарювання. По‑третє, вона об’єднала у єдине ціле різні види трудової діяльності — транспортування подорожу‑ючих, їх розміщення, харчування, розважання тощо.

Туристична індустрія — це система виробничих, транспорт-них, торговельних, сервісних підприємств і засобів розміщення, призначена для задоволення попиту на туристичні товари і по-слуги, підготовку кадрів та процес виробництва, реалізації і спо-живання туристичного продукту на основі використання природ-них багатств, матеріальних і духовних цінностей суспільства. Туристична індустрія — сукупність різних суб’єктів туристичної діяльності. У туризмі результат діяльності зводиться до створення туристичного продукту. стратегічна мета розвитку туристичної індустрії полягає у створенні конкурентоспроможного на світовому ринку туристичного продукту.

Виникнення індустрії туризму відноситься до ХіХ ст. Кінець XVIII – поч. ХіХ ст. був відмічений підйомом переселенського руху з Європи на американський континент. На хвилі емігра‑ції у великих європейських містах виникли численні приватні контори, які надавали допомогу тим, хто відправлявся за океан. Хоча контори спеціалізувалися на переселенні, а не на класичних (туристичних) подорожах, вони мали великий вплив на розвиток організаційної і посередницької діяльності у сфері відпочинку.


індустрія туризму бере початок з діяльності Томаса Кука — ан‑глійського священика і підприємця, засновника першої турис‑тичної фірми. Кук мав немало послідовників спочатку в англії, а потім і в інших країнах.

розквіт організаційної і посередницької діяльності в туризмі припадає на післявоєнний період. Після Другої світової війни соці‑альні зміни та технічний прогрес, пожвавлення науково‑технічного, торгового, економічного, культурного співробітництва між країна‑ми значно прискорили розвиток туризму. У 1950 році кількість іноземних туристів, зареєстрованих в усьому світі, перевищила довоєнний рівень і досягла 25 млн осіб. Зростанню популярності туризму сприяли міжнародна інтеграція, розширення міжнарод‑ного поділу праці, відкриття кордонів, забезпечення більш легкого доступу в інші країни, розвиток транспорту і зв’язку, підвищення рівня життя значної частини суспільства, розвиток телебачення. На початку 60‑х років туризм став справді міжнародною інду‑стрією. Щороку за кордон виїжджало 70 млн туристів. У сере‑дині 90‑х років їх налічувалося вже 500 млн. Почала розвиватися курортна сфера. В умовах зростання психологічних навантажень, інтенсифікації життя людей в індустріальних країнах туризм стає ефективним засобом рекреації.

Нині близько 200 млн людей в усьому світі зайняті в турис‑тичній індустрії. Вони обслуговують близько півмільярда туристів на рік, причому їх кількість щороку зростає. За прогнозами екс‑пертів, протягом наступних п’яти років рівень щорічного зростан‑ня цієї галузі становитиме 5 %, що дасть можливість створити два мільйони нових робочих місць.

сьогодні від туризму певною мірою залежить економіка понад 125 країн. інтенсивний розвиток туризму спостерігається в краї‑нах зі сприятливою внутрішньою і зовнішньою політикою, стійким економічним розвитком, високим рівнем культури, розвиненою соціальною інфраструктурою.

На сучасному етапі розвитку туристичної індустрії у ній ді‑ють різноманітні типи підприємств, що здійснюють туристичну діяльність:

організатори туризму (туроператори і туристичні агент‑ 8ства);перевізники; 8готелі та інші підприємства системи розміщення; 8підприємства громадського харчування; 8заклади системи розваг; 8інші туристичні й суміжні з ними послуги: 8

Туристична індустрія 53

підприємства банківської сфери; страхування; інформаційні тощо.

До організаторів туризму належать два види підприємств сфе‑ри туризму: туроператор і туристичне агентство, які здійснюють посередницькі функції між споживачем і виробником туристичних послуг. Туристичний оператор — суб’єкт туристичної діяльності, який здійснює виробництво, просування та реалізацію власного туристичного продукту. Туроператор здійснює гуртовий продаж туристичного продукту агентам‑гуртовикам. Туристичне агент-ство (туристичний агент) — суб’єкт туристичної діяльності, який здійснює функції роздрібного продажу туристичних послуг і турів споживачу — туристу або корпоративним клієнтам. серед під‑приємств сфери туризму кількість туроператорів становить 5 %, а турагентств — 95 %.

Важливою передумовою розвитку туризму є туристична інфра-структура. Туристична інфраструктура являє собою сукупність під‑приємств, які забезпечують екскурсійне обслуговування, транспорт‑не обслуговування (автомобільний, залізничний, морський, річковий транспорт, аеропорти, транспортні магістралі, транспортні розв’язки, автостоянки), заклади розміщення та харчування (готелі, туркомп‑лекси, турбази, будинки відпочинку, кемпінги, мотелі, пансіонати, ресторани, бари, кафе), допоміжні послуги (банківські, валютно‑фінансові, зв’язку, інформаційно‑комунікативні, спортивно‑оздоровчі, побутові, торговельні, культурно‑розважальні та ін.).

Загальновизнано, що туризм як масове соціально‑економічне явище став наслідком виникнення і розвитку нових видів тран‑спорту. Високі темпи сучасних туристичних поїздок безпосередньо пов’язані з досягненнями науково‑технічного прогресу в галузі транспорту. Прикладом є будівництво морських пасажирських кораблів, які здатні перевозити 2–3 тисячі подорожуючих, або вве‑дення в експлуатацію літаків, що здатні взяти на борт 350–400 па‑сажирів. Для короткотривалих подорожей використовуються дво‑поверхові автобуси і вагони, що мають значно більшу кількість місць. Зі збільшенням кількості туристичних поїздок здійснюється будівництво нових летовищ, залізничних і морських вокзалів, розширюються наявні потужності, збільшується їхня пропускна спроможність. У просуванні туристів на маршруті в деяких кра‑їнах використовують транспортні засоби, які урухомлюють люди або тварини: рикші, велорикші, вози, запряжені биками, верблю‑дами, кіньми, віслюками, а також коні та верблюди для верхової їзди.


Наприкінці ХХ ст. туристичний бізнес зазнав значних змін, зумовлених глобальними процесами, що відбуваються у світі під впливом розвитку інформаційних та комунікаційних технологій. сьогодні туризм виступає однією з ведучих галузей електронної торгівлі. Зростає число підприємств електронного туристичного біз‑несу (хоча перше велике туристичне інтернет‑агентство з’явилося лише в 1996 р. у сШа), швидко збільшуються об’єми продажу туристичних продуктів через електронні канали. На частку ту‑ристичних продуктів припадає більше 42 % обороту електронної комерції у розвинутих країнах світу. Туристичні продукти порів‑няно повно представлені у Всесвітній електронній мережі.

В Україні сьогодні туризм розглядають як одну з найпер‑спективніших, а у недалекому майбутньому й провідних галузей економіки країни. Нині для обслуговування туристів використо‑вуються можливості понад 3000 закладів оздоровлення та від‑починку, майже 1400 готелів, мотелів, кемпінгів різних форм власності, 3500 транспортних засобів. Більшість готелів, мотелів, кемпінгів, санаторіїв, баз відпочинку та туристичних баз буду‑вались за проектами, що сьогодні не відповідають міжнародним стандартам. Туристичною діяльністю займаються 2,5 тис. підпри‑ємств. сьогодні на постійній основі в Україні в галузі туризму працюють понад 200 тис. осіб і близько 1 млн осіб сезонно. Для порівняння: в індустрії туризму в Німеччині зайнято 2,3 млн осіб (10 % загальної зайнятості); в іспанії — 1,4 млн осіб (9,1 % загальної зайнятості).

З точки зору організації інфраструктурного забезпечення по‑треб туризму, важлива роль належить транспортній системі. Тран‑спортні шляхи України повинні відповідати міжнародним вимогам та давати можливість здійснювати перевезення швидко, безпечно, надійно, комфортно. В Україні прийнята Програма функціонуван‑ня національної мережі міжнародних транспортних коридорів. її реалізація дозволить розв’язати проблему облаштування доріг для обслуговування значних туристичних потоків.

стратегічною метою розвитку туристичної індустрії в Україні можна вважати створення конкурентоспроможного на світовому ринку туристичного продукту, здатного максимально задовольни‑ти потреби населення країни, забезпечити комплексний розвиток територій та їхніх соціально‑економічних інтересів, зберігши еко‑логічну рівновагу та історико‑культурне довкілля.

сьогодні індустрія туризму працює в умовах жорсткої конку‑ренції, відвойовуючи як національний, так і міжнародний ринки. Тенденції розвитку міжнародного туризму вказують на те, що

Класифікація туристичних закладів 55

сфера туризму в Україні потребує радикальних змін. сучасний стан не відповідає потенційним можливостям України, яка має все необхідне для розвитку туристичної індустрії: природні умови, історико‑культурні ресурси, трудові ресурси. Багатство природно‑ресурсного, історико‑культурного і туристично‑рекреаційного по‑тенціалу створює можливості для інтенсивного розвитку багатьох видів внутрішнього та іноземного туризму. Об’єктивними переду‑мовами активного розвитку туризму в Україні є: вигідне геопо‑літичне положення, значний рекреаційний потенціал, сприятливі кліматичні умови, розвинута мережа транспортних сполучень, культурна спадщина. Досягнуті багатьма країнами економічні показники розвитку туризму та стандарти туристичного обслуго‑вування можуть служити для України орієнтиром на перспективу. створення ефективної індустрії туризму має бути стратегічним напрямом розвитку нашої країни в першій половині ХХі ст.

класифікація туристичних закладіврозвиток туризму зумовив появу великої кількості закладів

та комплексів відпочинкового туризму, які створюються в умовах підвищених вимог до економії земельного фонду, енергетичних, ресурсних та людських ресурсів. Будівництво комплексів відпо‑чинку та туризму набуло розвитку в багатьох країнах світу.

Класифікація туристичних закладів:1. За розміщенням у природних умовах (приморські, гірські,

у межах лісопарків, водоймищ тощо).2. За призначенням:

однопрофільні (для відпочинку); 8багатопрофільні (для відпочинку, оздоровлення, лікування). 8

3. За призначенням для контингенту, який обслуговують:для дорослих; 8для дітей; 8для молоді; 8для сімей; 8індивідуальні; 8групові. 8

4. За тривалістю перебування:короткотермінові; 8довготермінові. 8

5. За розташуванням стосовно населеного пункту:у межах населеного пункту; 8у заміських зонах. 8


6. За розташуванням стосовно зон відпочинку:у зонах традиційного відпочинку; 8у нових зонах. 8

7. За розташуванням стосовно акваторії:прибережні; 8глибинні; 8безпосередньо на акваторії. 8

8. За періодами функціонування:цілорічні; 8комбіновані; 8сезонні. 8

9. За відомчою приналежністю:державні; 8профспілкові; 8комерційні. 8

10. За системою обслуговування:щоденне; 8періодичне; 8епізодичне. 8

11. За системою планування:лінійні; 8комплексні. 8

На сьогодні індустрія розміщення — основний елемент ту‑ризму, суть системи гостинності. Закладами розміщення турис‑тів називають будь‑які об’єкти, де туристам надають епізодично чи регулярно місце для ночівлі. За міжнародними рекомен‑даціями ЮНВТО заклади розміщення поділяють на чотири групи:

готелі та аналогічні підприємства; 8комерційні та соціальні заклади розміщення; 8спеціалізовані заклади розміщення; 8приватні заклади розміщення. 8

До закладів розміщення та відпочинку належать:Ботель — заклад туризму цілорічного функціонування (за ти‑

пом туристичної бази), розташований на березі річки зі спорудами та обладнанням для обслуговування плавзасобів.

Ботокемпінг — рекреаційний заклад сезонного типу зі спо‑рудами та засобами технічного обслуговування плавзасобів. роз‑ташовується у проміжних пунктах лінійних водних туристичних маршрутів.

Будинок (база) відпочинку — призначений для відпочинку та загального оздоровлення на засадах обов’язкового для всіх

Класифікація туристичних закладів 57

рекреантів гігієнічного режиму (переважно для промислових під‑приємств та установ).

Готель — місце короткотривалого перебування з метою відпо‑чинку та оздоровлення за індивідуальним режимом.

Кемпінг — стоянка для літнього відпочинку у курортних зо‑нах для автотуристів (самообслуговування).

Лотель — рекреаційна установа, призначена для здійснення подорожей на конях.

Мотель — призначений для обслуговування автотуристів з розміщенням та стоянкою для авто. Бувають цільові та тран‑зитні, літні чи цілорічні.

Мотокемп — туристична установа комбінованого типу на зра‑зок мотелю, яка діє впродовж року, і кемпінг, що функціонує влітку.

Пансіонат — різновид будинку відпочинку чи готелю. розпо‑рядок регламентований. Контингент не обмежується віковими чи статевими ознаками.

Парадор — готель, що належить державі й побудований у на‑ціональному стилі переважно на околиці міста або в сільській місцевості іспанії.

Приватні заклади розміщення — будинки або кімнати в при‑ватних приміщеннях, які надають власники під час туристичного сезону туристам для відпочинку.

Притулки — заклади, які мають не менше 10 нічліжних місць, розташовані в проміжному пункті лінійних або кільцевих туристичних маршрутів і надають готельні послуги.

Профілакторій — лікувально‑профілактичний заклад для пе‑ребування без відриву від роботи чи навчання, з метою лікування чи оздоровлення із визначеним режимом.

Ротель — місце літнього відпочинку для автотуристів, які здійснюють подорож на автомобілях з трейлерами (причепами).

Рьокан — готель у традиційному японському стилі.Санаторій — лікувально‑профілактичний заклад для ліку‑

вання природними факторами. Можуть бути загального типу та спеціалізовані.

Туристичні бази — місце обслуговування туристів (готель, молодіжний табір або центр, мотель, кемпінг тощо); установа, пов’язана з активним туризмом; місце початку радіальних та кільцевих маршрутів; пункт відпочинку на лінійних маршрутах (пішохідних, водних, лижних, велосипедних тощо).

Флотель — (плаваючий готель) — заклад туризму, який функціонує на плаву, з розташуванням спальних і громадських


приміщень на дебаркадерах чи застарілих теплоходах. Поширені в сШа, іспанії, Швейцарії.

Хостель — дешевий молодіжний готель типу гуртожитку для обслуговування студентської молоді з усіх країн, які здійснюють подорожі за підтримки міжнародної федерації молодих мандрів‑ників.

Згідно рекомендацій ЮНВТО, всі заклади розміщення пред‑ставлені двома категоріями: колективні та індивідуальні. У всіх туристичних закладах розміщення передбачені чотири основні види послуг: розміщення, харчування, дозвілля, побутове обслу‑говування.

економіка та туризм. туристичний ринок як сфера прояву економічних відносинМіжнародний туризм входить до числа найбільших експорт‑

них галузей світової економіки. У багатьох країнах світу туризм посідає місце серед провідних

галузей економіки. як вид людської діяльності та галузь еконо‑міки туризм активно розвивається, і в майбутньому його значен‑ня зростатиме. це найбільш динамічна галузь сфери послуг. як сфера економічної діяльності туризм з одного боку визначається попитом і споживанням послуг відвідувачами, з іншого ж — на‑лежить до товарів і послуг, які виробляються з метою задоволення цього попиту. Туристична галузь спрямована на отримання при‑бутку через задоволення туристичних потреб населення, надання йому різноманітних туристичних послуг у вигляді житла, харчу‑вання, транспортного та екскурсійного обслуговування. «Галузь вражень», як іноді називають туристичний бізнес, перетворилася в одну з найприбутковіших. Щорічні доходи від туризму станов‑лять більше 500 млрд доларів сШа. У 2007 р., за даними Між‑народної організації туризму, сукупні доходи від туризму досягли 856 млрд доларів сШа проти 742 млрд у 2006 р. Частка обороту світового туризму у системі міжнародної торгівлі посідає постійне третє місце.

Туризм на початку ХХі ст. характеризується як один із ви‑дів економічної діяльності, що стрімко й динамічно розвивається, випереджаючи за темпами зростання доходів видобуток нафти й автомобілебудування.

економічна ефективність туризму означає отримання еконо‑мічного ефекту від організації туризму в масштабах держави. Значення розвитку туризму для кожної країни полягає у збіль‑шенні грошового потоку (у т. ч. надходжень в іноземній валюті),

Економіка та туризм. Туристичний ринок як сфера прояву економічних відносин 59

зростанні валового національного продукту, реформуванні струк‑тури відпочинку, яка може бути використана як туристами, так і місцевими жителями, створенні нових робочих місць. світова практика показує, що створення робочих місць у секторі туризму обходиться у 20 разів дешевше, ніж у традиційному промисло‑вому секторі. Нині кожне 7‑ме робоче місце у світі припадає на туристичний бізнес. це одна з небагатьох галузей економіки, де впровадження нових технологій не приводить до скорочення пра‑цюючого персоналу. Збільшується число туристичних компаній. За даними Всесвітньої ради подорожей і туризму, кожні 2,5 с ство‑рюється нове робоче місце в індустрії туризму і суміжних з нею галузях.

Завдяки стрімким темпам зростання наприкінці ХХ ст. турис‑тична галузь стала якщо не найбільшою галуззю світової еконо‑міки, то, безсумнівно, однією з найбільших. Про це свідчить те, що на частку туризму припадає близько 12 % світового валового продукту, понад 30 % обсягів послуг світової торгівлі та 11 % світових споживчих витрат, 7 % загального обсягу інвестицій та 5 % усіх податкових надходжень. За оцінками ЮНВТО, питома вага туризму у створенні валового національного продукту (ВНП) країн світу у 2010 р. досягла 11–12 %. Про глобальність туризму та пріоритетність його у світовій економіці свідчать як динаміка світових туристських потоків (4–5 % зростання на рік) протягом останніх років, так і доходи від туризму, що складають 6,5 % світового експорту. За прогнозами ЮНВТО, до 2020 р. обсяг між‑народних прибутків сфери туризму складе 1,6 млрд дол., тобто втричі перевищить показники 2000 року.

У багатьох країнах світу туризм став однією з провідних га‑лузей економіки, які є надійним джерелом наповнення бюджету. Прибутки від туризму в цих країнах становлять мільярди до‑ларів сШа. Наприклад, іспанія та італія, приймаючи щороку понад 50 млн іноземних туристів, отримують відповідно 47,9 та 35,4 млрд доларів прибутку. австрію, населення якої становить 8,6 млн жителів, щорічно відвідують 18,2 млн туристів, а надхо‑дження до бюджету перевищують 15,5 млрд доларів сШа на рік. сьогодні вже є території, у яких частка туризму у ВВП досягає 90 % (Макао). експерти вважають, що у ХХі ст. міжнародний туризм стане двигуном світової економіки, однією з найдинамічні‑ших галузей господарства. Туризм здатний здійснювати суттєвий вплив на економіку і розвиток регіонів, сприяти надходженню валюти в країну, створенню нових робочих місць, покращенню інфраструктури. Вплив туризму на економічний розвиток держави


виявляється також у підвищенні ділової активності у країні. Туристичний бізнес приваблює підприємців із багатьох причин: невеликі стартові інвестиції, короткий термін окупності витрат, високий рівень рентабельності, зростаючий попит на туристичні послуги.

Туризм за своїми основними характеристиками не має прин‑ципових відмінностей від інших форм господарської діяльності. Тому всі сучасні засоби маркетингу та менеджменту можуть бути застосовані і в туризмі. У туризмі здійснюється як торгівля по‑слугами, так і товарами: частка послуг у туризмі становить 75 %, частка товарів — 25 %. Для того, щоб туризм давав прибуток, по‑трібно створити відповідний сервіс. створення позитивного образу країни та її окремих туристичних об’єктів має стати частиною загальної стратегії розвитку туризму будь‑якої країни. Для отри‑мання максимальної вигоди від туризму кожна держава розробляє туристичну політику, яка є одним із видів соціально‑економічної політики держави. світовий досвід показує, що сфера туризму розвивається і є прибутковою навіть у період економічних криз.

Туризм як одна із перспективних галузей економіки багатьох країн світу розвивається і йде крок у крок з науково‑технічним прогресом. Для кращої організації турів чи інших видів діяльнос‑ті туристичні фірми намагаються впроваджувати у своїй роботі різноманітні новинки для покращення обслуговування, комфорту та швидкості доставки туристів тощо. Туристичні фірми намага‑ються залучати кошти вітчизняних та іноземних інвесторів, роз‑робляючи різноманітні інвестиційні проекти та програми. Низку деяких інвестиційних програм фінансують різні фонди та банки: Європейський банк реконструкції та розвитку, фонд підтримки малого та середнього підприємництва, деякі благодійні фонди. У межах цих інвестицій проводяться підготовка та підвищення кваліфікації кадрів, спеціалізовані конференції, симпозіуми, се‑мінари та ін. Використання інвестицій для технологічних ново‑введень суттєво вплинуло на ефективність туристичного бізнесу. інвестування у сферу туризму є вигідним, оскільки оборотність інвестиційного капіталу тут у 4 рази вища, ніж в інших галузях господарства.

Туризм виявився одним із секторів економіки, де сучасні комп’ютерні технології почали приносити значний прибуток. це системи бронювання і резервування місць у готелях, авіаквитків, квитків на інші транспортні засоби, круїзи тощо. сьогодні такі системи, як «Amadeus», «Gabriel», «Sabre» та інші, мають свої представництва в інтернеті. Вони дають можливість, не виходячи

Економіка та туризм. Туристичний ринок як сфера прояву економічних відносин 61

з офісу, бронювати місця в готелях всього світу, отримувати свіжу інформацію про умови бронювання, ціни, знижки тощо. Одним із прикладів є система «ABC Travel Centre», яка дозволяє броню‑вати місця в готелях всього світу, володіє інформацією про авіа‑компанії, віртуальні агентства з продажу квитків, графіки руху поїздів, схеми метро, а також оренду машин, маршрути круїзів і багато іншого. Досить часто у подібних системах можна купити путівку або авіаквиток на 10–15 % дешевше. За прогнозами (дані «Herbald Tribun») у наступні роки 90 % квитків реалізуватимуть інтернет‑компанії та посередники.

Для країн, що розвиваються, міжнародний туризм стає не лише джерелом надходження іноземної валюти, але й створення нових робочих місць. Кількість робочих місць щоденно збільшу‑ється, не вимагаючи при цьому великих витрат.

сьогодні практично будь‑який запит туристів може бути за‑доволений через ринок туристичних послуг. Туристичний ри-нок — це система світових господарських зв’язків, де здійснюється процес перетворення туристсько‑екскурсійних послуг на грошові кошти і зворотного перетворення грошових коштів на туристсько‑екскурсійні послуги. Туристичний ринок функціонує на основі дії законів попиту і пропозиції. Туристичний попит — це суспільна потреба в туристичному продукті. Туристична пропозиція — су‑купність виробничих можливостей підприємств, спроможних на‑дати туристичний продукт. До поняття «туристична пропозиція» входить як матеріальна база туризму, так і туристичні послуги, товари. Туристичний ринок є економічною системою взаємодії чотирьох елементів: туристичного попиту, пропозиції туристич‑ного продукту, ціни, конкуренції. сучасний туристичний ринок достатньо розвинутий і зорієнтований на конкретного споживача, на його побажання, смаки, звички, мету подорожі. Через механізм конкуренції розширюється асортимент туристичних послуг, по‑кращується їхня якість, знижуються витрати на їх виробництво. У кінці ХХ ст. спостерігалось збільшення попиту на туристичні послуги серед людей середнього і нижче середнього статку. це ще більше диференціювало туристичний ринок, розрахований на людей з різним матеріальним становищем, різними інтересами, ме‑тою і вимогами до рівня сервісу. У процесі просування туристичні послуги формуються в туристичний продукт (через туроператора) і через систему дистриб’юції (через турагентства) доводяться до споживача. Туристичний ринок має свої просторово‑територіальні межі. Виділяють місцевий, регіональний, національний, транс‑національний та світовий ринки. Для кожного з них характерні


певні специфічні риси, зумовлені місткістю ринку, асортиментом послуг, особливостями інфраструктури, рівнем цін та іншими чинниками.

економічне суперництво на туристичному ринку має тенден‑цію до посилення. стає більше туристичних продуктів. Нещодавно світовий туристичний ринок поповнився такими пропозиціями, як бердвочинг (birdwatching) — поїздки для спостереження за птахами у природних умовах, кайтинг (kiting) — подорожі на су‑часному повітряному змії — один з найбільш екстремальних видів спорту ХХі ст.; розглядається можливість організації регулярних туристичних польотів у космос. Лише оригінальні бізнес‑рішення, що базуються на нестандартних ідеях, на найпередовішому до‑свіді дозволять виділитись серед конкурентів і притягнути увагу споживачів. сучасний туристичний ринок вимагає пропозиції чо‑гось нового, несхожого, що дає унікальну конкурентну перевагу. сьогоднішній етап розвитку глобального туристичного ринку ха‑рактеризується посиленням влади споживача, якому подобається відпочивати в атмосфері розкоші і витонченості, одночасно на‑солоджуючись екзотикою і комфортом. сучасний ринок, у тому числі й туристичний, належить споживачеві. До кінця 1980‑х рр. у світовій індустрії туризму сформувався новий тип покупця: до‑бре проінформований, незалежний, критично налаштований до запропонованих туристичних товарів та послуг. споживач став більш вимогливий до туристичних продуктів з точки зору співвід‑ношення ціни та якості. Потенційний турист зазнає впливу моди, легко змінює свої смаки та симпатії, мотиви поведінки на ринку. На зміну «трьом S» — море‑сонце‑пляж (Sea-Sun-Sand) — при‑ходить формула «три L» — національні традиції‑пейзаж‑дозвілля (Lore‑Landscape‑Leisure). За даними ЮНВТО, на світовому ринку туризму нараховується більше 100 порівняно широких груп спо‑живачів туристичних продуктів. У ХХі ст. буде поглиблюватися процес диверсифікації туризму, з’являться нові ринкові сегменти та ніші, буде відбуватися подальша персоніфікація запитів спо‑живачів. Туризм вступив в епоху індивідуалізації запитів спожи‑вачів. Тому світовий туристичний ринок розвивається і постійно змінюється.

сучасна Україна посідає досить скромне місце на всесвітньому туристичному ринку. Упродовж 2000 р. Україну відвідали 6,3 млн іноземних туристів та близько 13 млн екскурсантів. Загальний прибуток від туристично‑краєзнавчої діяльності становив 8,4 млрд грн, а до державного бюджету у вигляді податків та інших плате‑жів надійшло близько 3,2 млрд грн. Проте, починаючи з 2001 р.,

Перспективи розвитку міжнародного туризму 63

основні показники галузі стрімко зростають, бо розвиток турис‑тичної та курортної сфери України впродовж останніх років ха‑рактеризується позитивною динамікою: зростають обсяги в’їзного (іноземного) та внутрішнього туризму, підвищується ефективність господарської діяльності підприємств та продуктивність праці. Так, протягом останніх років щорічний приріст кількості турис‑тів, які відвідали Україну, становив 15–20 %. У 2010 р. Україну відвідали 21,2 млн в’їзних (іноземних) туристів. Збільшувався і обсяг споживання туристських послуг, зокрема у 2004 р. він досяг майже 3,5 млрд грн. Обсяг наданих туристичних послуг суб’єктами туристичної діяльності в Україні у 2006 р. збільшив‑ся в порівнянні з 2005 р. на 37 % і становив 3,8 млрд грн. Об‑сяг послуг, наданих суб’єктами туристичної діяльності протягом і півріччя 2008 р., становив 3,2 млрд грн і збільшився на 62 %, або на 1,2 млрд грн, порівняно з і півріччям 2007 р. Платежі до бюджету суб’єктів туристичної діяльності в і півріччі 2008 р. становили 85,2 млн грн і зросли на 30 % або на 19,4 млн грн порівняно з і півріччям 2007 р.

Останнім часом в Україні активно розвивається цілісний ринок туристичних послуг, який характеризується урізноманітненням пропозиції турпродукту як за рахунок впровадження нових видів послуг і форм обслуговування, так і за рахунок територіального розширення, формування нових туристичних центрів, районів, курортних зон.

Туризм в Україні проголошено пріоритетним напрямом укра‑їнської економіки. розвиток туризму в Україні особливо актуаль‑ний, оскільки завдяки йому можливо в значній мірі покращити соціально‑економічну ситуацію в країні.

Перспективи розвитку міжнародного туризмурозвиток міжнародного туризму стає все активнішим. За оцін‑

ками ЮНВТО, у ХХі ст. з однієї країни в іншу подорожуватиме понад мільярд осіб (кількість подорожуючих до 2020 року сягне до 1,6 млрд осіб у рік).

На конференції в Лісабоні в дослідженнях «Tourism: 2020 Vision» ЮНВТО оголосила найперспективніші туристичні напрями наступного століття: пригодницький туризм, круїзи, еко-логічний туризм, культурно-пізнавальний туризм, тематичний туризм.

У світі залишається дедалі менше не досліджених туристами куточків. справжніх романтиків завжди приваблювали недоступ‑ні гірські вершини і морські глибини в різних регіонах Землі.


У перспективі зростатиме попит на так звані екстремальні види туристичних послуг. Вже нині на частку цих видів послуг при‑падає до 10 % сукупного туристичного продукту.

Круїзні території є важливою складовою світової рекреації. експерти ЮНВТО саме круїзи вважають одним із п’яти найпер‑спективніших видів туризму ХХі століття. Круїзний туризм розви‑вається дуже швидкими темпами. якщо в 1997 році на морських і річкових круїзних суднах подорожувало близько 7 млн осіб, то вже у 2010 році кількість таких туристів зросла до понад 15 млн. судноплавні компанії практикують майже 10 видів круїзів. Найпо‑ширенішими є: класичні круїзи (їх тривалість складає 10–20 днів; для них характерна велика кількість заходжень у порти, різно‑манітні екскурсії, широка програма розваг), міні‑круїзи (трива‑лість їх 2–3 дні і здійснюють такі поїздки наприкінці тижня або у святкові дні), освітні круїзи, «конгресний туризм», оздоровлю‑вальні круїзи, комбіновані круїзи тощо. Круїзними лайнерами, що курсують навколо Землі, є два судна фірми «Crystal Cruise Line»: «Crystal Harmony» збудований у 1990 році на верфі фірми «Mitsubishi» в японії та «Crystal Symphony», що був збудований в 1995 році на верфі м. Турку у Фінляндії. Вони вважаються найдорожчими, бо мають досить високий рівень сервісу. У світі будується 42 восьмипалубних круїзних теплоходи місткістю до 6200 пасажирів кожен.

Зараз у світі виділяють такі основні круїзні території:Аляскінсько-Канадська 8 — порти узбережжя Тихого океану від м. анкорідж до м. сіетл (сШа);Схід Північноамериканського узбережжя 8 — порти узбереж‑жя атлантичного океану від м. Шарлоттаун (Канада) до м. Нью‑йорк (сШа);Мексиканська Рів’єра 8 — порти узбережжя Тихого океану від м. сан‑Франціско (сШа) до м. акапулько (Мексика);Карібська 8 — понад 40 портів на островах басейну Каріб‑ського моря;Гавайська 8 — порти Гавайських островів (сШа);Південнотихоокеанська 8 — порти австралії: Дарвін, Перт, сідней, Мельбурн, Хобарт; порти Нової Зеландії та остро‑вів Океанії;Південноамериканська 8 — порти: Ґуаякіль (еквадор), Ка‑льяо (Перу), Вальпараїсо, Пуерто‑Монт, Пунта‑аренас (Чі‑лі), Ушуая, Буенос‑айрес (аргентина), Монтевідео (Уруґ‑вай), сан‑Паулу, ріо‑де‑Жанейро, сальвадор, ресіфі, Белен (Бразілія);


Антарктична 8 — порти західного узбережжя антарктиди;Скандинавія 8 — Норвезькі фіорди: порт Лонґйїр на о. Шпіц‑берґен та узбережжя Норвезького моря від мису Хам мерфест до мису ставанґер (Норвеґія) та Балтія: порти санкт‑Петербурґ (росія), Гельсинкі (Фінляндія), Таллінн (есто‑нія), стокґольм, Мальме (Швеція), Осло (Норвеґія), Гамбурґ (ФрН), амстердам (Нідерланди), Копенгаґен (Данія);Середземноморська 8 — понад 40 портів узбережжя серед‑земного та Чорного морів;Західноафриканська 8 — порти: Фуншал (о. Мадейра, Пор‑туґалія), Лас‑Пальмас (Канарські острови, іспанія), Дакар (сенеґал), Фрітаун (сьєрра‑Леоне), Монровія (Ліберія);Африкано-Індійська 8 — порти: Момбаса (Кенія), Занзібар (Танзанія), Порт‑Луї (Маврікій), Мумбаї, Мадрас (індія), Коломбо (Шрі‑Ланка), Мале (Мальдіви);Далекосхідна 8 — понад 45 портів узбережжя японського, Філіппінського, Південнокитайського, яванського морів.

Найпопулярнішими серед туристів територіями є Карібська, середземноморська, скандинавія (Балтія та Норвезькі фіорди). Швидкими темпами зростає попит на круїзи Далекосхідною те‑риторією. інтенсивному освоєнню приморських територій спри‑яє розвиток пізнавального туризму, що базується на вивченні історико‑культурних пам’яток, наприклад в італії, іспанії, Греції, Хорватії та ін.

своєрідним варіантом наближення дикої природи до сучасного туриста може стати екологічний туризм на рекреаційних терито‑ріях національних природних парків, біосферних заповідників, ландшафтних парків та заказників. Головна мета екотуризму — збереження навколишнього середовища та забезпечення мінімаль‑ного впливу людини на природу. екотуризм виник порівняно не‑давно, наприкінці 80‑х — на початку 90‑х рр. у Канаді, австралії, Франції. Особливого розвитку він набув у національних парках сШа. Можна організовувати як тематичні пізнавальні тури для любителів екотуризму, так і тури для відпочиваючих на курортах, із відвідуванням національних заповідників. Велике значення у розвитку екологічного туризму мають світові організації. Од‑нією з них є «світова рада подорожей і туризму» (WTTC), мета якої — підтримувати туристичний розвиток, сприятливий для довкілля.

У ХХі ст. ЮНВТО прогнозує справжній бум подорожей, однак час, який люди зможуть виділяти на свій відпочинок скоротиться: мандрівники ХХі ст. будуть «багаті на гроші, але бідні на час».


Отже, вони шукатимуть туристичний продукт, який даватиме максимальне задоволення за мінімальний час. Процвітатимуть тематичні парки і круїзні подорожі, оскільки люди зможуть від‑відати декілька місць за короткий термін. стануть популярними короткі відпустки і поїздки на вихідні. Для невеликих груп ту‑ристів будуть організовуватись пізнавальні тури у вигляді одно‑денних екскурсій із відвідуванням пам’ятників культури. Тема‑тичний туризм передбачає підвищену зацікавленість конкретним явищем, наприклад кліматичними умовами певної місцевості або тематичними парками як місцями відпочинку.

Значну роль продовжуватиме відігравати діловий туризм, пер‑спективи розвитку якого найсприятливіші. це один з економічно найефективніших видів туризму у світі. Уже зараз частка ділового туризму у світі, за оцінками експертів ЮНВТО, становить близько 20 %. Майже 50 % доходів авіакомпаній, 60 % доходів готелів складає обслуговування саме цієї категорії туристів. ЮНВТО що‑річно реєструє понад 200 млн ділових поїздок.

сьогодні особливо помітне прагнення до тісного співробітни‑цтва туризму і релігії. релігійний туризм і надалі буде розви‑ватись.

активно розвиваються цільові туристичні поїздки на фести‑валі мистецтв, виставки, свята, спортивні змагання та олімпіади. Для залучення іноземних туристів у багатьох країнах приділяють увагу організації різноманітних видовищних заходів. Мільйони туристів відвідують міжнародні виставки, ярмарки, аукціони.

За прогнозами ЮНВТО очікується бурхливий розвиток ви‑їзного туризму. Найбільшими країнами‑постачальниками турис‑тичних потоків стануть Німеччина, японія, сШа, Китай, Велика Британія. Обсяги туризму між країнами Західної і східної Європи будуть зростати переважно в напрямку зі сходу на Захід.

сучасні тенденції розвитку міжнародного туризму в цілому мають позитивний характер і характеризуються:

потягом до незайманої природи й у зв’язку з цим — роз‑ 8витком екологічного туризму;поширенням індивідуальних туристських маршрутів та 8подорожей;розвитком елітарного туризму (мисливського, наукового, 8конгресового);розвитком нетрадиційних, у т. ч. екстремальних видів ту‑ 8ризму.

Та масовий розвиток туристичної діяльності має і негативні сторони. Однією з найважливіших є несумісність рекреаційного


використання території з розміщенням об’єктів інших галузей, особливо промислових, що призводить до скорочення рекреаційних площ і погіршення якості довкілля. ця проблема найхарактерні‑ша для приморських територій, які широко використовуються не лише для рекреації, а й для інших господарських цілей. існують серйозні суперечності у багатьох країнах між рекреаційною ді‑яльністю і сільським господарством, оскільки збігаються сезони максимальної потреби в робочій силі. Обслуговування туристів більш прибуткове, тому сільське господарство зазнає збитків.

68� Розділ ІІІ. Туристичні райони та центри Європи та країн СНД

роЗділ ііі. туристиЧні райони та центри ЄвроПи та країн снд

туристичні регіони світуТуристичний регіон являє собою територіально‑туристичну

систему, яка об’єднує кілька туристичних районів, що мають свої специфічні особливості і об’єднані географічними, історичними, ре‑сурсними факторами. Туристичний район — це група туристичних комплексів, об’єднаних спільною територіальною структурою ту‑ристичного господарства. Туристичний центр — місце відпочинку туриста, яке об’єднує всі його рекреаційні можливості: природні, культурно‑історичні, екологічні, етнічні, соціально‑демографічні, інфраструктурні.

За районуванням ЮНВТО виділяють 5 регіонів (Європей‑ський, азіатсько‑Тихоокеанський, американський, африканський, Близько східний), які об’єднують 14 субрегіонів.

За обсягами міжнародного туризму незмінним світовим ліде‑ром залишається Європа. Унікальний європейський туристичний продукт робить Європейський регіон визнаним лідером у сфері туризму та подорожей. У Європі спостерігається оптимальне по‑єднання природних та історико‑культурних рекреаційних ресур‑сів, що дає змогу приваблювати сюди туристів з усього світу. ця частина світу концентрує 400 об’єктів Всесвітньої спадщини (або 44 % від загальної кількості, яка становить 911 об’єктів) та зна‑чну частину світового круїзного флоту, приймає найбільшу серед інших макрорайонів кількість туристів, має розвинену берегову рекреаційно‑туристську інфраструктуру (порти, готельні комп‑лекси, яхтові стоянки, впорядковані пляжі тощо), потужні парки розваг (в Європі близько 30 великих тематичних парків). серед країн, які найбільше приваблюють туристів, є Франція, іспанія, італія, Велика Британія, скандинавські країни, Німеччина, Гре‑ція, Чехія, австрія, Угорщина, Швейцарія. У скандинавських країнах особливо поширений гірськолижний туризм. Франція приваблює узбережжями середземного моря (Лазуровий берег), історико‑архітектурними пам’ятками. В іспанії популярними се‑ред туристів районами є Канарські острови, райони Коста‑Брава, пляжі Коста‑Дорада, Коста дель соль, острів Мальорка, давньо‑історичні міста. Основними туристичними центрами італії є рим,

Туристичні регіони світу 69

Неаполь та Флоренція. Пам’ятки 22 міст італії є унікальними. Велика Британія популярна незайманою природою, історичними містами та музеями, а південь країни славиться піщаними пляжа‑ми. В іспанії, італії, Франції, Німеччині, Великобританії, Греції, Чехії, австрії, Швейцарії є не лише відповідна інфраструктура, а й дуже давні традиції прийому значних потоків відпочиваючих і туристів. На сьогодні Європа є найбільшим ринком рекреаційно‑го попиту та пропозиції, «полюсом» туристського зростання (така тенденція зберігатиметься і надалі).

Європейський регіон посідає перше місце у світі за кількістю міжнародних туристських прибуттів з діловою метою і збільшення витрат на діловий туризм. Кожна друга туристична поїздка у Єв‑ропі здійснюється у справах фірми, для участі у конференціях, виставках або є інсентив‑туром. Більша їх частина припадає на країни Західної Європи. сегментом ринку ділових подорожей, що розвивається найбільш динамічно, є конгресово‑виставковий туризм (виставки, торгові ярмарки, конгреси). Зі 108 млн ділових поїздок у Європейському регіоні на конгресово‑виставкові заходи припадає близько 10 млн За спеціалізацією виставки у Європі поділяються на 17 секторів. Найбільшою популярністю користу‑ються виставки автомобільної, спортивної і туристської тематики, а також виставки товарів народного споживання.

В Америці туристів найбільше приваблюють острівні країни Карібського моря, Мексика, деякі райони сШа та Канади (зокрема Єллоустонський національний парк, Ґранд Каньйон, Ніаґарський водоспад та ін.). рекреаційними районами світового значення стали Флоріда (Маямі) та Каліфорнія. Туристів побільшало в аргентині, Бразілії, Болівії, Перу, Панамі, Гондурасі, сальвадорі. В еквато‑ріальних районах Латинської америки, а також у тайгових лісах Канади набуває все більшого поширення туризм у малоосвоєних районах, де людина може відчувати себе максимально близькою до природи.

американський регіон (країни Північної, Південної, централь‑ної америки, острівні держави і території Карібського басейну) посідає друге місце у світі за числом міжнародних туристичних поїздок з діловою метою. центром ділового туризму в Новому світі є сШа. Близько 80 % всіх ділових візитів у регіоні концен‑трується в країнах Північної америки — сШа, Канаді й Мекси‑ці. американський регіон поділяють на Північноамериканський і Південноамериканський макрорайони. На території Північно‑американського макрорайону сконцентровано 84 (17 %) об’єкти Все світнього надбання, близько 1000 тематичних парків (лише


у сШа їх близько 600), природні умови Гавайських островів і Ка‑ліфорнії забезпечують найкарколомніший та найнебезпечніший серфінг на Землі, а рекреаційно‑туристські берегові райони мають високо розвинену інфраструктуру. Південноамериканський макро‑район на ринку турпослуг пропонує специфічний та ексклюзивний турпродукт. У його межах сконцентровано 64 пам’ятки Всесвіт‑нього надбання (7 %), що не набагато менше, ніж на території Північно американського (у тому числі центральної америки, Ка‑рібів, Вест‑індії).

Значними рекреаційними ресурсами володіє Азія. азійський регіон вирізняється найбільшою серед інших турринків територією та кількістю об’єктів Всесвітнього надбання (230 або 25 % від за‑гальної кількості), поступаючись лише Європі. Тут десятки тисяч кілометрів узбережжя теплих морів, найвищі у світі гори, тися‑чі унікальних історичних та архітектурних об’єктів, самобутня культура. але потік туристів до певних регіонів азії стримують військово‑політичні конфлікти, тоталітарні режими, недостатня кількість об’єктів сервісу, малорозвинена транспортна мережа. стабільно розвивається туристична галузь Китаю. Південну Ко‑рею називають «торговим раєм». Значний прийом туристів мають Таїланд, індонезія, японія, Філіппіни, Гонконґ. Привабливою для туристів залишається Південна азія, в першу чергу індія з її куль‑турою, традиціями, архітектурними пам’ятками та Шрі‑Ланка. На Близькому сході найактивніше на світовому ринку діють Ліван, Бахрейн, йорданія. ці країни мають рекреаційні ресурси, схожі з європейським середземномор’ям. Однак їм більше притаманна східна культура, яка відображена в архітектурі, традиціях.

рекреаційні ресурси, схожі з європейським середземномор’ям, мають країни Північної Африки та Пар. У Єгипті величезні по‑токи туристів курсують по району пірамід або круїзами по Нілу. В інших регіонах африки переважають природні рекреаційні ресурси для спортивного (особливо сафарі) та пізнавального ту‑ризму. але їх використання стримується надзвичайно низьким рівнем економічного розвитку більшості країн, а також тропічними хворобами. Та все ж національні парки, сафарі та єгипетські пі‑раміди роблять африканський регіон з кожним роком все більш привабливим для іноземців.

Австралія — єдина у світі країна‑континент, яка характе‑ризується динамічним розвитком туризму (зростання турпотоків, стан матеріальної бази туризму), унікальним тваринним світом (наявність ряду ендемічних видів) та мережею всесвітньовідомих національних парків («Какаду», «Фрезер», «Улуру» тощо). Загалом


у світі переважають культурні об’єкти, але австралія є винят‑ком — найбільшу частину становлять природні пам’ятки (вод‑ночас район має найменшу кількість культурних пам’яток серед усіх рекреаційно‑туристських регіонів). це пов’язано з тим, що значну частину площі австралії займають незаселені території з дивовижними ландшафтами. Відносне здешевлення і підвищення швидкості транспортних перевезень може збільшити рекреаційний потенціал багатьох віддалених регіонів, особливо австралії та Океанії, які мають ендемічний рослинний і тваринний світ.

Європа є найбільшим ринком рекреаційного попиту та про‑позиції. У Західній півкулі за рівнем використання рекреаційно‑туристських ресурсів та показниками розвитку туризму лідирує Північноамериканський макрорайон; Каріби, центральна і Півден‑на америка — регіони потужного розвитку круїзного туризму.

Найбільший рекреаційний попит і відповідна пропозиція ха‑рактерні для берегових районів, «актуальних смуг», «зон крайово‑го ефекту» (за В. с. Преображенським). До головних рекреаційно‑туристських берегових районів належать: в атлантичному океа‑ні — узбережжя морів Південної Європи та Південно‑Західної азії, Балтійського, Чорного та азовського морів, Біскайської за‑токи, півострова Флоріда, Багамських, Великих та Малих антиль‑ських островів, райони міст та міських агломерацій узбережжя Північної та Південної америки; у Тихому океані — Гавайські та інші острови Полінезії, східне узбережжя австралії, затока Бохайвань та острів Хайнань (Китай), узбережжя японського моря, райони міст і міських агломерацій узбережжя Північної та Південної америки; в індійському океані — острів Шрі‑Ланка, острів Пхукет (Таїланд), райони прибережних міських агломера‑цій індії, східне узбережжя острова Мадаґаскар, сейшельські та Мальдівські острови.

За підсумками 2006 р. ЮНВТО відзначила, що найбільша кількість туристів відвідала Європу — близько 60 %. Кількість подорожуючих азіатсько‑Тихоокеанським регіоном зросла на 10 %. Збільшилась кількість подорожуючих у країнах Північної та Південної америки, стало на 8 % більше поїздок до африкан‑ських країн (табл. 1). Географія світових туристських потоків відображає розстановку сил на глобальному туристичному ринку. До 1980‑х рр. на світовому туристичному ринку сформувалась олігополістична тріада — Західна Європа — Північна америка, де домінували сШа, — японія. Країни цієї тріади посідають особливе місце в територіальному розподілі міжнародних турис‑тичних поїздок.


Для Європейського регіону характерний внутрішньорегіональ‑ний туристичний обмін, який найбільш яскраво виражений у За‑хідній Європі. Велика кількість держав на відносно невеликій за площею території з високим рівнем життя, тісними економіч‑ними, культурними, етнічними взаємозв’язками, чудова єдина сітка наземних транспортних комунікацій, спрощені туристські формальності при різноманітті природних туристичних ресурсів і культурно‑історичних пам’яток та розвинутій туристичній інф‑раструктурі — все це сприяло інтенсивному туристичному обміну між країнами Західної Європи (табл. 2). В американському регіо‑ні всі основні туристичні потоки беруть початок або закінчуються в сШа (табл. 3).

Таблиця 1*Рейтинг туристичних макрорегіонів за рівнем доходів

від туризму (за даними ЮНВТО)

РегіонНадходження від туризму

у 2005 році (млрд дол. США)

Європа 348,3

америка 144,6

азіатсько‑Тихоокеанський регіон 140,8

Близький схід 27,6

африка 21,5

Всього у світі 682,8

Таблиця 2*Найбільші світові туристичні потоки: Європа (2002 р.)

№ з/п Напрямки потоківКількість прибуттів,

млн од.1. Великобританія / ірландія — Франція 15,0

2. Великобританія — іспанія 14,6

3. Німеччина — Франція 14,3

4. Нідерланди — Франція 12,6

5. Німеччина — італія 11,8

6. Німеччина — австрія 10,3

7. Німеччина — іспанія 10,1

8. Бельгія / Люксембурґ — Франція 8,5

9. Франція — іспанія 8,0

10. італія — Франція 7,9

* Дані подані за період до 2006 р., коли спостерігалися найбільші показники в туристичній діяльності. спад туристичної діяльності фіксувався до 2010 року.


Таблиця 3*Найбільші туристичні потоки Америки (2002 р.)

№ з/п Напрямки потоків Кількість прибуттів, млн од.

1. сШа — Мексика 18,5

2. сШа — Канада 16,2

3. Канада — сШа 13,0

4. Мексика — сШа 11,4

5. Великобританія — сШа 3,8

6. японія — сШа 3,6

7. сШа — Великобританія 3,2

8. сШа — Франція 2,2

9. сШа — італія 1,7

10. сШа — Німеччина 1,6

Таблиця 4Прогноз найбільш популярних туристичних напрямків

(до 2020 р.)

Країна (територія)

Кількість турис-тичних прибут-

тів, млн

Частка на світо-вому туристич-ному ринку, %

Динаміка зростання

(2000–2020 рр., %)

Китай 137,1 8,6 8,0

сШа 102,4 6,4 3,5

Франція 93,3 5,8 1,8

іспанія 71,0 4,4 2,4

Гонконґ 59,3 3,7 7,3

італія 52,9 3,3 2,2

Великобританія 52.8 3,3 3,0

Мексика 48,9 3,1 3,6

росія 47.1 2,9 6,7

Чеська республіка

44,0 2,7 4,0

* Дані подані за період до 2006 р., коли спостерігалися найбільші показники в ту‑ристичній діяльності. спад туристичної діяльності фіксувався до 2010 року.


туристично-рекреаційні райони та центри Західної ЄвропиЗахідна Європа є найпопулярнішим туристичним регіоном

світу. Значні природно‑рекреаційні ресурси, багато міст з істо‑ричними, архітектурними пам’ятками, художніми цінностями та іншими визначними пам’ятками приваблюють у Західну Європу мільйони туристів. Шість країн Західної Європи входять у десятку найбільш відвідуваних країн світу. За кількістю туристів лідиру‑ють: Франція (перше місце у світі), іспанія (друге місце у світі), італія (п’яте місце у світі), Велика Британія (шосте місце у світі), Німеччина (восьме місце у світі), австрія (десяте місце у світі). Не набагато відстають від них Мальта і Греція. В останнє десятиріччя активно включилася в туристичний бізнес Портуґалія (особливо південна провінція алґарві). розвинута інфраструктура, значною мірою спільна історія об’єднують країни Західної Європи в єдиний туристичний регіон.

Основними туристичними об’єктами в регіоні є: альпи (ре‑креація, зимові види спорту в Швейцарії та Франції, італійські альпи — один з основних міжнародних районів зимових видів спорту); морські курорти узбережжя Франції, італії, Греції; зони відпочинку в арденнах (Бельґія, Люксембурґ) і Піренеях (Фран‑ція, іспанія), долинах рейну, Мозеля; озера в Німеччині; численні джерела цілющих вод (Німеччина, Франція), культурні центри світового значення, в яких розташовані найвідоміші музеї світу (Лувр у Франції, Прадо в іспанії, Британський музей, Національна Галерея і Галерея Тейт у Великій Британії), картинні галереї (Бу‑динок рембрандта в амстердамі), концертні зали (Шекспірівський і Конвент‑Ґарден у Великій Британії); королівські палаци, замки, історичні та архітектурні пам’ятки, бібліотеки й університети (Окс‑фордський і Кембриджський у Великій Британії); ландшафтні парки. Культурна спадщина регіону охоплює античну, візантій‑ську, римську, мавританську епохи, середньовіччя і сучасність. Всесвітньої слави набули скульптура і живопис, театр і кіномис‑тецтво, музичні твори.

середземномор’я — головний район туристсько‑рекреаційної діяльності не тільки в Європі, а й у всьому світі. Кількість інозем‑них туристів, які щороку прибувають сюди, досягає 130 млн осіб, що забезпечує 50,3 млрд чистого прибутку. Найвідомішими є ра‑йон Лазурового узбережжя Франції (Ніцца — один з найвідоміших курортів, що славиться своїми пляжами) та Монако, Ліґурійська рів’єра з центром у сан‑ремо в італії. Курортними зонами світо‑вого значення є узбережжя адріатики (італія), острови егейського моря (Греція), Мальта, відомі курорти Коста‑Брава, Коста‑Бланка,

Туристично-рекреаційні райони та центри Західної Європи 75

Коста‑дель‑соль, Балеарські та Канарські острови (іспанія). Тепле море, середземноморський клімат, багата субтропічна рослинність, численні пам’ятки давньої культури та архітектури — головні чинники, завдяки яким південна частина Європи є улюбленим місцем відпочинку й розваг багатьох рекреантів світу.

Головним гірськолижним районом не лише у Західній Європі, але й у світі залишається альпійський район, що розташований на території чотирьох країн — Франції, австрії, італії та Швей‑царії. У Франції знаходиться найбільша гірськолижна зона світу «Три долини». її візитною карткою є фешенебельний курорт Кур‑шевель. Популярністю користуються й інші французькі гірсько‑лижні курорти — Шамоні, розташований біля підніжжя Монб‑лану, Мерібель і Межев, Валь‑д’ізер, Ле‑дез‑альп, Валь‑Торанс, Ла‑Плань та ін. В австрії найбільшу популярність як центр лиж‑ного спорту та відпочинку одержала область Тіроль. її столиця інсбрук двічі — у 1964 і 1976 роках — ставала місцем проведен‑ня зимових Олімпійських ігор. Найпрестижнішими курортами австрії є Кітцбюель, де традиційно проходить етап Кубка світу з гірських лиж, Майєрхофен та Зеєфельд. Одним з найкращих зимових курортів країни є сан‑антон. В італії популярні декілька районів гірськолижного туризму. Північно‑східну частину краї‑ни займають Доломітові альпи, де знаходяться гірські курорти Кортіна‑д’ампеццо — столиця зимової Олімпіади 1956 р., а також Валь‑ді‑Фасса, Кронплатц, араба та ін. з великою кількістю добре підготовлених лижних трас. Гірськолижний туризм розвивається в області альта‑Вальтеліна. Основні центри гірськолижного від‑починку — Борміо, санта‑Катеріна, Лівіньо, сан‑Коломбо і Пасс‑стельвіо. На заході італії, в області Вале‑д’аоста, туристи катають‑ся на курортах Курмайор, Ле‑Туіль і Червінья. У Швейцарії ряд гірськолижних курортів отримав всесвітнє визнання. це церматт, який оточують 36 вершин‑чотирьохтисячників Головного альпій‑ського хребта, святковий Верб’є, найсонячніше місце у Європі — курорт Кран‑Монтана, космополітичний Давос, санкт‑Моріц.

Країни північної частини Європи теж мають значні ресурси для розвитку туристсько‑рекреаційної діяльності. сприятливими умовами є: гірські ландшафти, фіорди, умови для зимових видів спорту, прибережні острови, озерні ландшафти Фенноскандії, за‑полярне літо, культурна спадщина (пам’ятки епохи вікінгів), архі‑тектурні споруди і культурні установи. У скандинавських країнах особливо поширений гірськолижний туризм. Найбільш динамічно він розвивається у Норвеґії та Фінляндії. На батьківщині гірських лиж — у Норвеґії — міжнародні зимові курорти знаходяться


на півдні країни в гористому Гейло, олімпійському Ліллехамме‑рі і Хемседале з найвищим швидкісним спуском у скандинавії. У Фінляндії нараховується більше 140 лижних курортів. Найбіль‑ші з них розташовані на півночі країни у Лапландії. Зимові ку‑рорти Леві та рука входять до числа 20‑ти найбільш відвідуваних туристичних об’єктів Фінляндії. У Швеції основні гірськолижні центри зосереджені в центральній та північній областях. Особливо популярні курорти Оре і селен.

Незважаючи на суворий клімат регіону, чисте повітря, неза‑ймана природа, затишні мальовничі озера приваблюють туристів (передусім любителів рибної ловлі, відпочинку в сільській місце‑вості), кількість яких щороку зростає. Туристи, які приїжджають у регіон із пізнавальною метою, здебільшого відвідують одразу декілька північноєвропейських країн. Туристичною базою Нор‑веґії є гірські ландшафти, фіорди та льодовики. цікавлять при‑їжджих пам’ятники епохи вікінгів, неолітичні наскельні зобра‑ження в м. альта. Чотири об’єкти на території Норвеґії занесені до списку ЮНесКО, серед яких дерев’яна церква в Урнесі (Хі ст.) та Берґен часів Ганзи. За останні роки у Фінляндії значного роз‑витку набула індустрія туризму, санаторно‑курортного лікування та відпочинку. У країні діють більше 20 курортних центрів, де можна отримати всі види оздоровчого масажу, фізіотерапевтичних процедур, косметологічне лікування. Найвідоміші готелі‑курорти: «еден» (м. Нокіа, м. Оулу), «Лапанніємі» (м. Тампере), аквапарк «серена» (м. еспоо). У Фінляндії діє близько 200 туристичних баз і понад 10 тис. будиночків‑дач для відпочинку, 5 тис. з яких здаються туристам, майже 350 кемпінгів. Відпочити можна і на фінляндській фермі. Більшість об’єктів розташовані у фінлянд‑ському центральному озерному краї.

Найвідоміші центри туризму у Західній Європі: Лондон, Він‑дзор, едінбурґ, Кардіфф (Велика Британія); Відень, Зальцбурґ (австрія); амстердам, Гааґа, Делфт, Лейден (Нідерланди); Пот‑сдам, Берлін, Лейпціґ, Кельн, Трір, Дрезден, Лорш, Брилі, Ґослар (Німеччина); Париж, Ніцца, Кан, Тулуза, Лурд, Ґренобль (Фран‑ція); Женева, Давос, санки‑Моріц, Берн (Швейцарія); рим, Мілан, Флоренція, Венеція, Неаполь, Ґенуя (італія); Мадрід, Барселона, Толедо, севілья, Ґранада (іспанія); афіни, Дельфи, Олімпія, Ко‑рінф (Греція), Лахті (Фінляндія).

Франція. За відвідуваністю туристами посідає одне з перших місць серед всіх країн світу. Щороку Францію відвідують майже 70 млн туристів, а доходи від туризму становлять 29,07 млрд до‑ларів сШа. До списку ЮНесКО занесено 22 об’єкти: монастирі


Мон‑сен‑Мішель і Фонтене, палаци і парки Версаля і Фонтенбло, собори у Шартрі, ам’єні, Буржі, палац Шамбор, давньоримські пам’ятки в Оранжі, арлі, Пон‑дю‑Гарі, малюнки первісної люди‑ни в печерах Везере, центри авіньйона, Нансі, Ліона, страсбура і реймса та ін. Долину Луари називають «Долиною Замків і са‑дом Франції». Упродовж трьох сторіч у цих замках жили королі Франції. Долина Луари — батьківщина французького ренесансу. У багатьох замках існують додаткові розваги для туристів: у Лан‑же — королівське весілля за участю воскових фігур, у Шиноні туристів зустрічають актори, переодягнені у королівських чинов‑ників та придворних дам, а під час свята в замку Шамбор у про‑менях прожекторів оживають камені.

Культурне життя країни представлене численними театрами і музеями, серед яких всесвітньовідомі Ґранд Опера, Лувр та музей Д’орсе в Парижі, різноманітними музичними, театральними, кіне‑матографічними фестивалями. Багато туристів з усього світу від‑відують Євродиснейленд, що розміщений за 32 км від Парижа.

У Франції все більш популярним стає конгресовий туризм. Так, у Конгресовому палаці Парижа щорічно відбувається 500 кон‑гресів. іншими центрами конгресового туризму є Ніцца і Ліон. Загалом у Франції відбувається близько 15 % міжнародних кон‑гресів світу.

Більшість туристсько‑рекреаційних об’єктів Франції розмі‑щується на узбережжі середземного моря (Лазурове узбереж‑жя) й атлантики (44 %) та в горах (26 %), переважно в альпах. У Франції знаходиться близько 10 % гірських баз світу. Країна має сприятливі кліматичні умови для розвитку як зимових, так і літніх видів туризму. Туристсько‑рекреаційні місцевості мають розвинуту інфраструктуру. Найстаріші курорти Франції — антиб, Ніцца, сен‑Тропез. Щорічно Французька рив’єра стає центром міжнародних фестивалів та виставок. Найвідоміші — Канський фестиваль у травні та Фестиваль джазу в липні.

Європа приваблює туристів і сучасною архітектурою. Одним із лідерів сучасної західноєвропейської архітектури став Шарль едуард Жаннере, відомий під псевдонімом Ле Корбюзьє. Швейца‑рець за походженням, він з 1917 року розпочав роботу в Парижі. Корбюзьє створив оригінальні й по своєму красиві споруди, до‑магаючись математичної чистоти форм, відкидаючи проникнення в архітектуру національних джерел. район Дефанс у ХХі окрузі Парижу називають французьким Манхеттеном. Дефанс — втілен‑ня кодексу сучасної архітектури — афінської хартії, натхненни‑ком якої був Ле Корбюзьє. Найвідомішим прикладом сучасної


архітектури Європи є скляна піраміда Лувру. ця унікальна спо‑руда висотою майже 22 м накриває собою новий головний вхід до музею. ідея її належить американському архітектору яо Мін‑Пею. У 1977 році в Парижі був відкритий центр сучасного мистецтва Жоржа Помпіду. На площі ігоря стравінського поряд з центром Помпіду з’явився комплекс фонтанів, що б’ють з рухомих механіз‑мів Жана Тенґлі та Нікі де сен Фаль. Найпривабливішим об’єктом Парижу, який щорічно відвідують 5,5 млн туристів, є ейфелева вежа. Відразу після спорудження парижани називали її «трагіч‑ним вуличним ліхтарем», але тепер ейфелева вежа є таким же символом французької столиці, як Тріумфальна арка або церк‑ва сакре Кьор. Вежа була споруджена за проектом александра Гюстава ейфеля до відкриття в 1889 році чергової Всесвітньої виставки. Башта складалась з 12 000 залізних деталей. Чотири її опори стояли по кутах квадрата зі стороною майже 130 м. Вони сполучались на висоті 57,6 м, утворюючи першу квадратну плат‑форму зі стороною у 65 м. На ній було спроектовано декілька залів ресторану. Друга платформа знаходилась на висоті 115,7 м. На ній у скляній галереї також знаходився ресторан. На третій платформі (висота 276,1 м) розміщувались астрономічна та метеорологічна обсерваторії, а також фізичний кабінет. Далі вгору піднімалась ажурна колона. її верхня площадка (шириною лише 1,4 м) під‑німалась над землею на 300 м. На вершину башти вели сходи (1 792 сходинки), за допомогою гідравліки працював ліфт. Після відкриття вежі, витрати на її будівництво окупились усього за рік завдяки продажу вхідних білетів. сьогодні вона використовується як телевізійна вежа і радіотрансляційна вишка, також допомагає підтримувати мобільний зв’язок. До 1986 р. вежа підсвічувалась зовні потужними прожекторами. Пізніше підсвітка стала внутріш‑ньою, що зробило ейфелеву вежу ще ефектнішою.

Іспанія. Туристи, що відвідують іспанію, досить часто поєд‑нують екскурсійні тури з наступним відпочинком на узбережжі. Найвідоміші міста іспанії: Барселона, Мадрід, Валенсія, Кордова, севілья, Ґранада. Популярним туристичним маршрутом є «Зелена іспанія», що проходить переважно по чотирьох областях, розмі‑щених на півночі іспанії: Країні Басків, Кантабрії, астурії і Га‑лісії. Початковий і завершальний відрізки шляху лежать у цен‑тральних областях країни. Головні туристичні об’єкти маршруту: замки Х–XV ст., фамільний будинок XVII ст., монастир VIII ст., старовинний млин, Королівський шпиталь XV ст., найстаріший п’ятизірковий готель у світі, середньовічна фортеця на атлантич‑ному узбережжі та ін.


Найулюбленішим видовищем іспанців є бої биків (корида). сезон триває з березня по жовтень. Найбільші кориди сезону про‑ходять у середині червня (свято «святе місто») та в жовтні (релі‑гійне свято сан ісідро Лабрадор).

Приваблює туристів в іспанію і відпочинок на Канарських та Балеарських островах. Канарські острови, що розміщені в ат‑лантичному океані за 1500 км від Піренейського півострова і за 100 км від узбережжя африки, є однією з 17 провінцій іспанії. Острови Канарського архіпелагу унікальні за кліматичними умо‑вами. Завдяки постійним пасатам, погода на островах незмінно сприятлива і нічим не поступається знаменитим Гаваям. архіпе‑лаг складається з семи основних населених островів (Тенеріфе, Гомера, ієрро, Пальма, Ґран Канарія, Фуертевентура, Лансароте) і декількох маленьких. Найбільш цікавим для туристів є острів Тенеріфе з вулканом Тейде (3710 м), на схилах якого розміщений однойменний національний парк. У північній частині острова зна‑ходиться один з найвідоміших курортів острова — Пуерто де ла Крус. Південь острова відомий прекрасними пляжами Лос Кріс‑тіанос, Коста дель сіленсіо і Плайа де Лас амерікас. У найстарі‑шому саду ситіо Літрі зібраний найбільший на острові орхідарій. цікавими є парк Мартіанес, на території якого є вісім басейнів, та знаменитий Лоро Парк — парк папуг. У цьому парку є й най‑більший у Європі дельфінарій та пінгвінарій. Карнавал, що про‑ходить на острові з лютого по березень, відомий в усьому світі і за пишністю та красою процесій поступається лише відомому бразільському карнавалу.

серед Балеарських островів туристів найбільше приваблюють Майорка та ібіца. Острів Майорка відомий як традиційне міс‑це відпочинку іспанського короля та членів його родини. серед урочистих заходів і визначних подій, що супроводжують візит королівської сім’ї, особливо виділяється вітрильна регата на Ку‑бок Короля. Курорт ібіца славиться веселим молодіжним відпо‑чинком.

Найвідомішими зонами катання на лижах в іспанії є Піренеї та сьєрра‑Невада. сьєрра Невада — найпівденніший з усіх євро‑пейських гірськолижних курортів. розташований за 32 км від Ґранади. Гірськолижний сезон тут триває з грудня по квітень. історія гірських лиж в іспанії розпочалась у 1940‑х рр. з побудо‑ви комплексів Ла‑Моліна і Валь‑де‑Нурія в Піренеях. Зараз діє близько 30 гірськолижних станцій у шести областях країни.

Італія. Найбільша кількість туристів (близько 60 %) припадає на чотири туристичні райони — Венето, Трентіно‑альто‑адідже,


Тоскана і Лаціо, де знаходяться найпривабливіші гірські ланд‑шафти, морські пляжі, архітектурні пам’ятники високої пізна‑вальної цінності. Щорічно італію відвідує близько 30 млн турис‑тів. Всесвітньовідомими і найбільш популярними для іноземних відвідувачів є туристичні центри Венеції, риму, Неаполя, Ґенуї, Флоренції. Пам’ятки 22 міст італії є унікальними, а 1350 з них вважають надзвичайно привабливими. рим славиться великою кількістю різних музеїв і галерей, з яких найбільш відомими є: Капітолійський музей, Національний музей Вілла Джулія (колекція предметів етруського і римського мистецтва), галерея Боргезе (живопис і скульптура), Національний римський музей (давньогрецька і давньоримська скульптура), кілька середньовіч‑них палаців, у яких також розміщені музеї та галереї. Визнаною «королевою» адріатики вже впродовж багатьох віків вважається Венеція з її оригінальними пам’ятниками. Місто унікальне не лише своєю історією, архітектурою, мистецтвом, але й способом життя з його «плавучими» ринками, традиційними гондолами. Венеція розміщена на 122 островах, між якими майже 170 ка‑налів та більше 400 мостів, найвідомішим серед яких є «Міст подихів», по якому засуджені йшли після суду Дожів. Флоренція серед міст італії славиться людським генієм. саме тут народилися і працювали знамениті художники, що принесли славу не лише Флоренції, а й усій італії. Мілан пишається Ла скалою — най‑більшою оперною сценою світу. центром Мілану є площа Дуомо, на якій знаходиться визначна пам’ятка — собор Дуомо. У міланській базиліці санта‑Марія‑делла‑Ґраціє знаходиться прославлена фреска Леонардо да Вінчі «Таємна вечеря». Перлиною півдня італії є Не‑аполь. археологічний музей Неаполя славиться багатою колекцією експонатів з давніх міст Помпеї та Геркуланума, що потерпіли від виверження вулкану Везувію, який розміщений порівняно не‑далеко від Неаполя. У Неаполі збереглися безліч церков і музеїв: Королівський палац (XVII ст.), капела св. януарія, музей і галерея Камподімонте, Національний музей ді сан‑Мартіно та ін.

існуюча готельна база італії (близько 5 млн місць) задоволь‑няє потреби як внутрішнього, так і міжнародного туризму. За кількістю місць, рівнем їх комфорту італія посідає перше місце у Європі. Щороку країну відвідує 34,8 млн туристів, доходи ста‑новлять 30,4 млрд доларів сШа.

Велика Британія. У країні туризм є другою за значимістю галуззю сфери послуг. Велика Британія відома своєю незайманою природою, історичними містами та музеями. Більшість поїздок до Великої Британії здійснюється з метою відпочинку (46 %),


а також відвідування друзів, родичів (20 %). Щорічно до краї‑ни прибувають 22 млн іноземних туристів, доходи від туризму становлять 21,3 млрд доларів сШа. Особливою привабливістю відзначаються історико‑культурні пам’ятки різних епох: ранньої англійської готики (собори в містах Кентербері, Лінкольн, сол‑сбері, йорк, ексетер, Лондон), доби класицизму (архітектурні ансамблі бальнеологічного курорту Бат), королівські палаци — Букінґемський, Віндзорський, Хемптон‑Кортський, Вестмінстер‑ське абатство, де коронувались і знайшли свій вічний спочинок майже всі британські монархи. На особливу увагу заслуговують англійські парки — сент‑Джейнс, ріджент‑парк і Ґайд‑парк. У Ве‑ликобританії туристів приваблюють музеї, які є найбагатшими у світі. Відвідати безкоштовно можна один з найстаріших му‑зеїв світу (заснований у 1753 р.) — Британський національний музей та Національну галерею з її чудовою колекцією близько 2000 картин, що охоплюють період з 1290 по 1900 рр. Основні туристичні маршрути Великої Британії: екскурсія Лондоном, до стоунхенджа, в едінбурґ (столиця Шотландії). Щороку в серпні проводиться едінбурзький міжнародний фестиваль, під час якого відбуваються театральні вистави, художні виставки, концерти. Головне традиційне видовище фестивалю — щовечірній святковий військовий парад на площі перед замком.

Німеччина. Подорожуючи територією Німеччини, можна поба‑чити середньовічні квартали, колишні імперські міста, князівські та єпископські резиденції з їх величними соборами, замками, палацами, ратушами. У багатьох містах старий центр відрестав‑рований відповідно до його історичного вигляду, багато будівель взято під охорону як пам’ятки старовини. Туристів найбільше приваблюють: місто Кіль з його «кільським тижнем» вітрильних змагань у червні–липні, Гамбурґ з його відомим портом, давні ган‑зейські міста Бремен, Любек, Вісмар і Штральзунд з їх величною цегляною готикою, будівлі візерського ренесансу в Гамельні, со‑бори в Оснабрюці, Маґдебурзі. Одним з головних районів туризму Німеччини є саксонія. Тут на узбережжі Північного моря є без‑ліч природних парків, мальовничі східнофрізькі острови, красиві ландшафти. столицею Нижньої саксонії є давній Ганновер — місто міжнародних виставок, парків і оригінальної архітектури. «Флоренцією на ельбі» називали до Другої світової війни Дрезден. Унаслідок англо‑американських бомбардувань у лютому 1945 р. Дрезден був практично стертий з лиця Землі, але на сьогодні він повертає собі славу світового культурного центру. Відкрита у 1854 р. Дрезденська галерея здобула славу однієї з найбагатших


колекцій світу. Лейпціґ — найбільше місто саксонії і найбільший центр видавничої справи і торгівлі.

Багатою культурною програмою відомий Берлін зі своїми зна‑менитими музеями: Єгипетський музей, Нова національна галерея, Музейний острів із музеєм Пергамон на Шпреї, Картинна гале‑рею в Далемі. В околицях міста варто відвідати Потсдам, що був з XVII ст. резиденцією пруських королів.

Найбільша і найчастіше відвідувана туристами земля Ні‑меччини — Баварія. Завдяки своєму культурному різноманіттю, багатому історичному минулому і своєрідному географічному по‑ложенню, Баварія вважається однією з кращих туристичних об‑ластей не лише Німеччини, а й всієї Європи. Тут простягаються Баварські альпи, є безліч мальовничих озер, ліси і річки. цікавою є архітектурна спадщина баварських міст.

Гори Шварцвальду використовуються як центр літнього і зи‑мового (гірськолижного) туризму. У Німеччині збудовано критий гірськолижний курорт з найдовшим спуском у світі (2100 м). Він відкритий 365 днів у році і являє собою культурно‑розважальний центр. Баденське озеро — відоме місце відпочинку, як і курорт Баден‑Баден зі знаменитим казино. Країна має декілька тематич‑них парків: Леголенд, Європа‑парк, Парк атракціонів Фантазія‑ленд, Ханза‑парк.

Німеччина є лідером на європейському ринку ділового туриз‑му. Вона ж лідирує у світі за числом виставок і торгових ярмарок, а також за кількістю їх учасників. У Німеччині протягом багатьох десятиліть проводять традиційні торгові ярмарки в Ганновері, Франкфурті‑на‑Майні, Лейпцізі. Щоосені (кінець вересня — поча‑ток жовтня) у Мюнхені проходить щорічний наймасовіший фести‑валь світу — фестиваль пива «Октоберфест», що проводиться вже майже двісті років. Для нього варять спеціальний сорт пива — «Візн». З 33 найбільших виставкових центрів світу 9 розташовані у містах Німеччини. Найбільший виставковий центр світу знахо‑диться у Ганновері, його площа становить 495 255 м2. Німеччина посідає четверте місце у світі за числом конгресів і конференцій, що у ній проводяться: 93 % з них проходить в готелях, 4 % — у спеціалізованих місцях (аеропортах великих міст), 3 % — у на‑укових закладах.

На країни Західної Європи припадає більша частина (80 %) всіх ділових поїздок у Європейському регіоні. ринок ділових подо‑рожей у Західній Європі має складну структуру. Основний його сек‑тор представлений класичними індивідуальними бізнес‑поїздками (33 %), на другому місці — поїздки на конгреси і конференції

Туристично-рекреаційні райони та центри Східної (Центральної)... 83

(10 %). Корпоративний сектор бізнес‑поїздок дещо скоротився на початку 1990‑х рр. Щорічно у Західній Європі проводиться декіль‑ка тисяч конгресів, виставок, конференцій і симпозіумів. Лідерами з організації різноманітних виставок і прийому ділових туристів є Німеччина, італія, Франція та Велика Британія.

Конгресово‑виставковий туризм у Західній Європі має ряд особливостей:

1) сезонність (традиційно «гаряча» виставкова пора: лютий – березень і вересень – листопад, тобто весна і осінь);

2) місця проведення виставок прив’язані до країн‑лідерів у ви‑робництві рекламованої продукції. Недарма більша частина автомобільних виставок організується у Німеччині та у Фран‑ції (з 64 виставок даної спеціалізації у Німеччині проводиться 21, у Франції — 13);

3) переважають національні виставки (близько 60 %). Багато виставок мають міжнародний статус (приклад — Міжнарод‑на туристична виставка ФіТЮр у Мадріді, що проводиться у кінці січня – на початку лютого);

4) періодичність проведення виставок, як правило, щорічна. саме стільки часу необхідно для появи нових колекцій, тенденцій і розробок. Деякі виставки, наприклад з фармацевтики, про‑водяться один раз у два роки.

туристично-рекреаційні райони та центри східної (центральної)...та Південно-східної Європисхідна Європа багата на ресурси для розвитку рекреаційної

галузі й туризму. Найважливішими передумовами цього є гірські курорти Карпат, судет, Татрів, озеро Балатон, озерні ландшафти Польщі, курорти з цілющими водами у Чехії, Угорщині, бага‑ті на історичні та культурні пам’ятки міста регіону. У країнах Південно‑східної Європи розвинуті всі сучасні види відпочинку: морський, гірськолижний, спелеотуризм, полювально‑спортивний, культурно‑пізнавальний тощо. Особливо привабливими є курорти субтропічного узбережжя адріатики (албанська рив’єра) і Чорно‑го моря (болгарські «Золоті піски», «албена», «сонячний берег»), рекреаційні можливості Карпат і альп, історичні та культурні пам’ятки римської епохи і середньовіччя.

середньовисотні гори центральної та Південно‑східної Євро‑пи — судети, Карпати і ріла‑родопи — є другим після альпій‑ського крупним районом активних видів зимового відпочинку. Він отримав популярність завдяки таким гірським курортам міжнарод‑ного класу, як Закопане (Польща), ясна, Штребске, Плесо, старий


смоковец і Татранська Ломніца (словаччина), сіная і Пояна Бра‑шов (румунія), Боровец і Пампорово (Болгарія), Шпіндлеров Млин і Гаррахов (Чехія). Низькі ціни на обслуговування приваблюють сюди велику кількість як внутрішніх, так й іноземних туристів. Особливо привабливі для туристів Високі Татри, що знаходяться на кордоні Польщі та словаччини.

східноєвропейські країни мають давню історію, пам’ятки якої є подекуди унікальними туристичними об’єктами. Проте туризм у них (крім Чехії і словаччини) не отримав значного розвитку. Першою серед країн Південно‑східної Європи почала розвивати міжнародний туризм як галузь економіки Югославія. Проте вій‑ськова обстановка наприкінці 90‑х рр. ХХ ст. перекреслила всі досягнення країни у цій сфері.

Найважливіші центри туризму регіону: Прага, Брно, Пльзень (Чехія); Братислава (словаччина); Будапешт (Угорщина); Варшава, Краків, Ґданськ (Польща); Дубровнік, спліт (Хорватія); карстові печери Динарського нагір’я (словенія); софія (Болгарія).

У містах Любляні (словенія) й Пловдіві (Болгарія) щороку проводять міжнародні торгові ярмарки. У Познані (Польща) ор‑ганізують традиційні торгові ярмарки, які є своєрідними етно‑графічними святами.

Польща. Щорічно декілька мільйонів туристів відвідує Вар‑шаву. У місті близько тисячі історичних пам’яток. Велику по‑пулярність має відбудоване після війни старе місто з готичними костелами, фортифікаційними спорудами, фасадами ренесансних і барокових будинків. У північній частині площі ринок розміще‑ний історичний музей. У цьому місті народився і виріс Фредерік Шопен. Найбільш відвідуваними туристами містами у Польщі, крім Варшави, є Краків (головним туристичним об’єктом міста є Королівська дорога), Щецін (у середньовіччі місто було сто‑лицею поморського князівства), Торунь (у місті зберігся один з найбільших у Польщі комплексів готичних споруд, занесений ЮНесКО в список пам’яток міжнародного значення), Вроцлав, у якому збережені архітектурні споруди Cередньовіччя. Непода‑лік від Вроцлава знаходиться гірський масив Карконоші. Голо‑вними туристичними центрами є Карпач і Шкларска Поремба, з яких починаються найпопулярніші маршрути в гори. Головним туристичним об’єктом є водоспад Камєнчика, який спадає трьома каскадами висотою понад 27 м.

Зараз у Польщі функціонує понад 40 курортів у різних ра‑йонах країни: на Балтійському узбережжі та Помор’ї, централь‑ній Польщі, в судетах і Карпатах. Для узбережжя Балтійського


моря характерні широкі піщані пляжі з розвиненою туристичною інфраструктурою (комфортабельні готелі, будинки відпочинку, пансіонати, кемпінги, агрооселі). Найбільшою популярністю ко‑ристуються пляжі: свіноуйсьце, Мендзиздроє, Дзівнув, Колобжеґ, Устка, Леба та ін. Найпопулярніша курортна місцевість на східно‑му узбережжі — сопот.

Чехія. Найкращі місяці для відвідування Чехії — травень, червень і вересень. Для відпочинку на гірськолижних курортах країни найбільш сприятливі січень – лютий. Головний об’єкт ту‑ристів — Прага. Празький град з 1 січня 1993 р. є резиденці‑єю президента Чеської республіки і занесений у книгу рекордів Гіннесса як найбільша резиденція глави держави. собор святого Віта — головний храм Граду, духовний центр країни, був закладе‑ний ще у XIV ст. Шедевр середньовічної архітектури — Карловий міст, один з вісімнадцяти мостів, що з’єднують береги р. Влтави. Градчани — стародавній квартал Праги, де знаходяться музеї і найгарніші церкви Праги. Найромантичнішим і найвідвідува‑нішим замком країни є замок Глибокий над Влтавою, виконаний у стилі англійської готики, він є копією Віндзорського замку. Навколо замку створено парк в англійському стилі з рідкісними видами дерев. Один з найкрасивіших замків середньої Чехії — замок Конопіште. Найвідомішим його власником був спадкоємець австро‑угорського престолу Франц‑Фердинанд. Унікальність замку полягає в тому, що тут зберігається найбільша в Європі колекція мисливської зброї та трофеїв. Варто відвідати ренесансний замок Мельнік, королівський готичний мисливський замок Кршізоклад, Чеський Штернберґ (готичний замок Хііі ст.).

Знаменитий курорт Чехії, центр туризму, розташований у ма‑льовничій долині р. Влтави — Карлові Вари. Щорічно курорт від‑відують близько 90 тис. осіб з багатьох країн світу. Гори Крконоші знаходяться на північному сході країни. Найвідоміший гірський курорт — Шпіндлерув Млин, розташований на території Крко‑носького природного парку. На сьогодні курорт одночасно може прийняти близько 8400 туристів і має два гірськолижних цен‑три: святий Петро і Медведін. Гірськолижний сезон починається в грудні й продовжується до квітня. Пец‑под‑снєжкой — курорт у східній частині Крконош. На курорті створено всі умови для катання на гірських та бігових лижах.

На території Чехії є визначна природна пам’ятка з унікальни‑ми карстовими ландшафтами — Моравський Карст. На цій терито‑рії є понад 400 печер різної глибини і ступеня складності. Частина печер окультурена, з пішохідними доріжками та освітленням.


Угорщина. Мандрівку можна розпочати з міста еґер (розташо‑ване за 120 км від Будапешта), що славиться своїми визначними пам’ятками. еґер є центром одного з найвідоміших виноробних регіонів Угорщини. серед незліченної кількості сортів вироблених тут вин виділяється всесвітньо відомий «Бікавер» («Бича кров»). Безліч цікавих екскурсій можна зробити в мальовничі гори, що розкинулися на схід від міста. Найбільше місто східної Угорщи‑ни — Дебрецен. це великий центр науки, культури, мистецтв і релігії. Є центром угорської реформаторської (кальвіністської) церкви, тому його часто називають «Кальвіністським римом». столиця країни Будапешт значно відрізняється від інших міст. У Будапешті два залізничних і шість автомобільних мостів че‑рез Дунай. Кожний з них є архітектурним шедевром. Головними туристичними об’єктами найдавнішого району столиці Буди є: Головна площа (по‑угорськи «Фе Тер»), залишки будівель давнього римського поселення аквінка, амфітеатр військового міста (один з найбільших амфітеатрів, що були в римських провінціях). Одне з найгарніших міст Угорщини — Шопрон, яке називають угор‑ським Версалем, де є палац князів естерхазі.

На захід від столиці, в межах середньодунайської рівнини, знаходиться найбільше озеро Європи — Балатон. Туризм на Ба‑латоні почав розвиватися з XVIII ст., невеликі містечка поступово перетворювалися на курортні центри (Балатонфюред, Шіофок, Кестхей), де відпочивала європейська аристократія. розвитку ку‑рорту сприяла наявність джерел мінеральних вод, а також початок судноплавства на Балатоні. Найвідоміший курорт Угорщини — Хе‑віз, розташований на північно‑західному березі Балатону, за 6 км від Кестхея. Тут на площі 4,7 га розміщене унікальне термальне озеро глибиною 36 м. Вода озера каналом спускається в Балатон. Хевіз є популярним курортом і влітку, і взимку.

Болгарія. Країна давніх традицій і чудових пам’ятників. До найпопулярніших екскурсій належать: відвідування Велико‑Тарново, середньовічної столиці болгарського царства, міста‑музею Несебра, прогулянки вулицями софії, Ґаброво, Варни; підйом на легендарну гору Шипку, з якої видно півкраїни. У найбільшо‑му порту Болгарії Варні вражає морський сад з різноманітною місцевою та середземноморською рослинністю та шоу‑програма Варненського дельфінарію. Найвизначнішими пам’ятками софії є: церква св. софії (одна з найстаріших споруд міста, VI ст.), діюча мечеть Лазні Баші, Національний історичний музей, Національ‑на художня галерея, собор Олександра Невського. Паломницькі тури охоплюють найдавніші християнські монастирі. Найбільше


паломників відвідують рильський монастир, що занесений до спис‑ку світової спадщини ЮНесКО. Одне з найстаріших і найвідвід‑уваніших міст на болгарському Чорномор’ї — Несебр. Пляжна смуга м. Несебр простягається на 7 км. Крім готелів, тут є вели‑чезна кількість приватних котеджів, умови проживання в яких нічим не поступаються готелям. Найвідоміший морський курорт Болгарії — албена. Він є першим приватним курортом країни. Бальнеологічний центр албени — Добруджа. сонячний берег — найпівденніший курорт Болгарії. Тут розміщено понад 100 готелів, а також дачні поселення, кемпінги. Багато атракціонів, басейнів, спортивних майданчиків, тенісних кортів. Приваблюють туристів і гірськолижні курорти Болгарії — Банско, Боровєц, Пампорово, гірськолижний курорт Вітоша.

Хорватія. Туристів приваблює відпочинок на курортах істрії (Медулін, Порєч, Пула, Опатія), Далмації (Бол, Тучепі, спліт, Дубровнік) та Кварнера. істрія — найбільший на узбережжі адріатики півострів, розміщений на перетині альпійської Єв‑ропи і середземномор’я, у безпосередній близькості від австрії, італії, словенії та Угорщини. Таке розміщення зумовило його по‑пулярність серед західноєвропейських туристів. Найбільше місто істрії — Пула. це великий морський порт і міжнародний турис‑тичний центр. Щорічно тут відпочивають понад 50 тис. туристів. У місті добре збереглися пам’ятки давньоримської архітектури: ам‑фітеатр Колізей, Тріумфальна арка, Геркулесові ворота, римський театр, Храм августа (іі ст. до н. е.). У амфітеатрі проводяться кінофестивалі, театральні вистави. Щорічно в Пулі проводиться кінофестиваль і фестиваль оперної музики.

Місто Водіце у Північній Далмації є центром хорватських і міжнародних музичних фестивалів. Відомим туристичним цен‑тром, де влаштовують фестивалі та спортивні змагання, є Шибе‑ник, відомий своєю унікальною архітектурою. Одним з найпопу‑лярніших туристичних центрів у самому центрі Далмації є Макар‑ска. Місто заворожує своїми тінистими вуличками, що сходяться до великої міської площі, чарівними кафе, ресторанами і пабами. Молодий сучасний курорт Тучепі розміщений за 5 км від Макарски є ідеальним місцем для відпочинку з дітьми. Місто спліт є най‑більшим портом Далмації і знамените своїми літніми фестиваля‑ми. Популярне воно і серед аматорів вітрильного спорту. У ньому збереглися культурно‑історичні пам’ятки середньовіччя. Острів Хвар — найдовший і найсонячніший острів адріатики. Маленькі середньовічні міста, численні затоки, м’який клімат і субтропіч‑на рослинність роблять цей острів одним з найпривабливіших


місць для відпочинку влітку і взимку. До книги світової спадщини ЮНесКО завдяки різноманіттю культурно‑історичних пам’яток занесене місто Дубровнік, розміщене у південній частині Хорватії. його головні туристичні об’єкти: музей мореплавства, етнографіч‑ний музей, Художня галерея, Університетський центр. Щорічно влітку в Дубровніку проводять міжнародні фестивалі. Починаючи з 2000 р., в околицях міста організовують міжнародні вітрильні регати.

Чорногорія. Офіційний, комерційний і культурний центр Чор‑ногорії — місто Подґоріца. Воно розташоване на п’яти річках: Зета, Морача, рибніца, цієвна і ситніца. На заході країни зна‑ходиться місто Нікшіч, яке було засноване у IV ст. Біля Нікшіча, в напрямку до Подґоріци, розташований знаменитий духовний центр Чорногорії — монастир Острог. Біля Нікшіча знаходяться озера Крупач, слано і Ліверовічі. Улітку ці озера є головними місцями відпочинку. Варто відвідати й інші міста Чорногорії — Пераст, Котор (його старе Місто занесене у список світової куль‑турної спадщини ЮНесКО завдяки середньовічній архітектурі та численним унікальним пам’ятникам), рісан, Нові, Будва, яке приваблює туристів своєю красою і численними пляжами. У місті Тіва проходить олімпіада Боцарські «лєтні фесте» (літні свята). Найпривабливішим місцем для туристів у зимовий час є місто Жабляк — найвище місто на Балканах, розташоване на висо‑ті 1456 м, на схилах гори Дурмітор. По сусідству розташований найглибший каньйон у Європі — каньйон р. Тара, який є другим за величиною у світі після каньйону р. Колорадо. рафтинг на р. Тара — особливий вид розваги для тих, хто любить екстремальний туризм. У літню пору Жабляк залучає туристів на святкування «Днів гірських квітів» та «ангельська чаша».

туристично-рекреаційні райони та центри країн сндДо складу співдружності Незалежних Держав входять країни,

що мають різні природні умови та рекреаційні ресурси. Для країн східної Європи (Україна, Білорусь, росія, Молдо‑

ва) найважливішими передумовами розвитку рекреаційної галузі й туризму є гірські курорти Карпат, Криму, узбережжя Чорного та азовського морів, озера Байкал і Балхаш, озерні ландшафти Білорусі, курорти з цілющими водами України та росії. Бага‑ті на екзотичні природні ландшафти Таймир, алтай, Камчатка, Курильські острови росії. Найважливіші центри туризму: у ро‑сії — Москва, санкт‑Петербурґ, міста «Золотого кільця» і міста на Волзі, об’єкти історії та культури: музеї ермітаж, Третьяковська

Туристично-рекреаційні райони та центри країн СНД 89

галерея, Большой театр, Московський Кремль, Петродворець, Пуш‑кін, Павловськ, монастирі сергієва Посаду; в Україні — Київ, Львів, Одеса, Канів, замки Західної України; у Білорусі — Брест, Мінськ; у Молдові — Кишинів. У Нижньому Новгороді (росія) та в сорочинцях (Україна) проводять традиційні торгові ярмарки, які є своєрідними етнографічними святами.

Білорусь. Варто відвідати заповідник Біловезька Пуща, мемо‑ріальний комплекс Хатинь у Мінській області, замок радзивіллів у Несвіжі, старий і Новий замки в Гродно, собор св. софії Хі ст. у Полоцьку, монастирі XVII–XVIII ст. у Мінську, Мирський за‑мок, який занесений до списку об’єктів Всесвітньої спадщини ЮНесКО. У Мінську проводиться міжнародний фестиваль мовоз‑навства «експолингва», фестиваль народної та класичної музики і танцю «Білоруська музична осінь» та ін. Однією з найкращих пам’яток стародавньої білоруської архітектури є відомий ансамбль замкового комплексу в Мирі (Гродненська обл.). Замок був збудо‑ваний на початку XVI ст. його спорудив володар Миру, місцевий феодал Юрій іллінич. Окремі природні комплекси Білорусі уні‑кальні і мають міжнародне значення: найбільший у Європі давній лісовий масив Біловезької пущі, природні заплавно‑болотні ланд‑шафти Полісся, Березинський біосферний заповідник. У країні є передумови для розвитку агротуризму у живописних екологічно чистих сільських районах (відпочинок у сільській місцевості, збір ягід, грибів, лікарських рослин, рибалка, полювання тощо).

Україна. Країна має видатні археологічні пам’ятки та печерні міста, замки й фортеці, садиби та палаци, національні парки та біосферні заповідники, численні музеї. Можна побувати в укра‑їнській Венеції, побачити найчарівніші печери з кристалічними та гіпсовими утвореннями, потрапити під час цвітіння в Долину нарцисів, піднятися на Говерлу або Демерджі, пройтися вуличками Херсонеса чи Пантікапея, відвідати Збаразьку фортецю й острів Хортицю. У Києві ще в Хі–Хіі ст. нараховувалось близько 400 цер‑ков. До наших днів збереглися софійський собор Хі ст., який був збудований за часів князювання ярослава Мудрого; Києво‑Печерська лавра, що стала в Хі ст. центром поширення христи‑янства; Володимирський собор, знаменитий розписами художни‑ків В. Васнецова, М. Врубеля, М. Нестерова; андріївська церква (XVIII ст.); відновлено Михайлівський Золотоверхий собор, що був розібраний у 1930‑ті рр. у зв’язку з реконструкцією міста.

В Україні як один з найкращих районів рекреації та туризму відома Львівська область. На базі багатих природно‑рекреаційних ресурсів діють санаторно‑оздоровчі заклади Трускавця, східниці,


Великого Любіня, Моршина, Шкло. Головні гірськолижні ку‑рорти області — славське і Тисовець. Найбільші центри пізна‑вального туризму: Львів, Жовква, Дрогобич, Золочів. До най‑важливіших об’єктів туризму належать: Львівський державний історико‑архітектурний заповідник, Державний музей‑заповідник «Олеський замок», Державний історико‑культурний заповідник «Тустань» (залишки наскельної фортеці іХ–XIV ст.), Державний історико‑культурний заповідник «Нагуєвичі» тощо.

Великою популярністю користуються курорти Південного бере‑га Криму (ялта, алушта, судак, Євпаторія), бальнеологічні курор‑ти Одеси, Передкарпаття (Трускавець, Моршин, Поляна Квасова), центральної України (Миргород).

Росія. різноманітність ландшафту, кліматичних умов, багат‑ство рослинного і тваринного світу, а також численні об’єкти куль‑турної спадщини створюють передумови для розвитку різних форм і видів туризму в росії. У країні нараховується 85 тис. пам’ятників історії та культури, близько 2000 музеїв, понад 600 професійних театрів. 16 відомих об’єктів глобального значення включені до спис‑ку об’єктів Всесвітньої спадщини ЮНесКО, з них 11 (об’єднують більше 2 тис. пам’ятників культури та історії) — у номінації куль‑турне надбання людства і 5 — у номінації природної спадщини. ці п’ять об’єктів включають природні заповідники, національні та природні парки, пам’ятники природи, а також охоронні зони заповідників і парків. На Уралі — «Одвічні ліси Комі», Далекому сході — «Вулкани Камчатки», Північному Кавказі — «Західний Кавказ», у східному сибіру — «Озеро Байкал», в Західному си‑біру — «Золоті гори алтаю».

Останнім часом росія активно розвиває індустрію гірських лиж. Зростає список її гірськолижних центрів: Північний Кавказ, Хібіни, Підмосков’я, Поволжя (самарська область, Татарстан), Пів‑денний Урал, алтай, Кузбас, Камчатка тощо. Основні гірськолижні бази знаходяться на Кавказі — в Приельбруссі (схили гір Чеґет і ельбрус; перепад висот тут сягає 2200 м з відміткою старту на висоті 3800 м) і на Домбаї. На Домбаї — популярному гір‑ськокліматичному і гірськолижному курорті росії — функціо‑нує близько 20 км трас на горі Мусса‑ачітара, працює 5 черг канатно‑кресельних доріг і 4 бугельних підйомники, практикуєть‑ся вільний спуск по гірських схилах з підйомом на гвинтокрилі. «Красная Поляна» — молодий гірськолижний курорт на Чорно‑морському узбережжі Кавказу. Він розташований на висоті більше 1000 м. сезон катання триває з другої половини грудня по другу половину квітня. На базі цього курорту проводиться будівництво


найбільшого в росії цілорічного гірськокліматичного і туристично‑спортивного комплексу міжнародного рівня.

У росії велика кількість пам’ятників містобудівництва і ар‑хітектури, монументального, інженерного і садово‑паркового мис‑тецтва, меморіали і пам’ятні місця (Москва, санкт‑Петербурґ, Великий Новґород, суздаль), пам’ятники археології (наприклад, лабіринти на соловках), ділянки культурного ландшафту (Кижі, соловки). Найбільшим туристичним потенціалом володіють Мо‑сква, Підмосков’я та міста «Золотого кільця росії»; санкт‑Петербурґ та його околиці; Чорноморське узбережжя в межах Краснодарсько‑го краю і гірські райони Північного Кавказу; Поволжя; середній та Південний Урал; алтай і Байкал. У Москві знаходяться всесвіт‑ньовідомі Кремль та Красна площа, Третьяковська галерея, велика кількість музеїв, у тому числі найстаріший з них — Оружейна Палата. У санкт‑Петербурзі — Зимовий палац (ермітаж), ісаакі‑ївський собор, Петропавлівська фортеця з гробницями російських імператорів, комплекс палаців та фонтанів у Петродворці, палаци у Ґатчині та Пушкіні. Всього у місті більше 120 музеїв. У Новґо‑роді — кремль, церква спаса‑на‑ільїні з фресками Феофана Грека; у Пскові — музей‑заповідник Хіі–XVII ст.; в суздалі — церкви Хііі–ХіХ ст.; у Казані — музей‑заповідник «Казанський кремль» (XVI–XVII ст.).

Московський Кремль відображає історію російської архітекту‑ри, бо кожен його ансамбль позначений унікальністю й є архітек‑турним шедевром. Кремль протягом усієї історії росії відігравав роль національного центру, і кожна епоха залишала тут своїх свідків — архітектурні споруди. Найвідоміші з них: Успенський собор (XV ст.), Благовіщенський собор (XVI ст.) та арханґельський собор (XVI ст.), що утворюють ансамбль соборної площі. свого часу із західного боку соборну площу Московського Кремля обмежо‑вували споруди великокнязівського палацу, від яких залишилась славнозвісна Грановита палата — зал для урочистих прийомів, засідань думи, земських соборів тощо. Завершує ансамбль площі дзвіниця івана Великого (триярусна вежа заввишки 81 м), золотий купол якої видно з далеких відстаней. ікони Благовіщенського собору написані андрієм рубльовим, Феофаном Греком і Прохо‑ром з Городця. собор був домашньою церквою княжих і царських сімей. В Успенському соборі вінчались на царство російські царі, на церковних соборах обирались митрополити і патріархи, оголо‑шувались державні укази. арханґельський собор побудований як усипальниця московських князів. Тут поховані іван Калита, Дми‑трій Донськой, іван ііі, іван IV Грозний. У 1812 році кремлівські


споруди постраждали від вибухів, вчинених за наказом Наполеона, але були відновлені. Зараз Кремль — урядова резиденція і най‑більший музей‑заповідник. Окрасою Москви є казково‑прекрасний Покровський собор, або, як його ще прийнято називати, собор Василя Блаженного. Він не входить до ансамблю Кремля, але композиційно відіграє велику роль на Красній площі. його спо‑рудили в 1555–1560 рр. архітектори Барма і Посник як пам’ятник перемоги над Казанським ханством.

Підмосков’я теж славиться унікальними пам’ятниками куль‑тури: у музеї‑заповіднику «Коломенське» розташований перший на русі кам’яний храм — церква Вознесіння та іоанна Предтечі (за легендою, церква споруджувалася на честь народження май‑бутнього царя івана Грозного); Останкіно — знамените помістя, в якому до наших днів зберігся театр — технічне диво того часу (XVIII ст.); Кусково — помістя графів Шереметьєвих, в якому був кріпосний театр опери, комедії і балету; царицино — помістя, що було куплене Катериною іі і назване царицино село; абрамцево — Державний історико‑художній і літературний музей‑заповідник. У 1870 році помістя купив знаменитий підприємець і меценат сава Мамонтов. В абрамцеві був створений «мамонтівський» гурток художників, артистів і музикантів, до якого входили і. репін, В. Васнецов, М. Врубель, Ф. Шаляпін та ін. На схід від Москви розташовано три чудових парки — ізмайлівський, Кузьминський і Кусковський. На заході Москви знаходилось село Філі, зараз там меморіал, присвячений Вітчизняній війні 1812 року.

санкт‑Петербурґ — одне з найкрасивіших міст світу. Петер‑бурґ заснований Петром і у 1703 р. як фортеця на р. Нева. Го‑ловною магістраллю міста є Невський проспект. У ХіХ ст. на ньому був споруджений Казанський собор для перенесення в нього чудотворної ікони Казанської Божої Матері. У 1818–1858 рр. за проектом О. Монферрана був збудований ісааківський собор. За своїми розмірами та інтер’єром він вважається однією з найбільш монументальних будівель світу. У створенні близько 400 скуль‑птур, що прикрашають собор, брали участь і. Віталі, П. Клодт, а. Логановський. Найкрасивішим пам’ятником архітектури ба‑роко є Зимовий палац, збудований у 1754–1762 рр. архітектором Ф. Б. растреллі. З 1760‑х рр. Зимовий палац — резиденція росій‑ських імператорів, в якій зберігалися корона, скіпетр і держава імператора. Тут відбувалися урочисті виходи імператорів, прийо‑ми, бали. Передмістя Петербурґу славляться своїми палацовими ансамблями: Петро дворець (Петерґоф), Павловськ, Оранієнбаум (м. Ломоносов).


У росії є хороші умови для розвитку спортивного туризму: пішохідного і лижного на Кольському півострові, в Карелії, на заході архангельської області; лижного, водного, велосипедного, а також спелеотуризму на Уралі; привабливими для туристів є гір‑ські райони країни — Кавказ, алтай, саяни, гори Прибайкалля та Забайкалля. У центрах гірського туризму — Домбай, архиз, Приельбрусся, Чеґет — розвинутий гірськолижний спорт, альпі‑нізм і скелелазіння. В Домбаї проводяться міжнародні змагання на Кубок світу з фрістайлу.

Основними центрами купально‑пляжного туризму є курорти Великого сочі, Геленджика, Туапсе, анапи. На базі глинистого залізистого мулу імеретинської бухти (район адлера) здійснюєть‑ся грязелікування. Найбільший санаторно‑курортний бальнео‑логічний комплекс Кавказькі Мінеральні Води, що сформувався у Кавказькій туристичній зоні, складається з міст‑курортів: Кис‑ловодська, П’ятиґорська, Єсентуків. Виявлено більше 130 джерел мінеральних вод 30 різних типів.

Головним центром пізнавального туризму російської Півночі є соловецький архіпелаг (більше 170 історико‑архітектурних та археологічних пам’ятників).

Країни центральної азії (Казахстан, Узбекистан, Киргиз-стан, Туркменістан, Таджикистан) для розвитку туризму теж мають сприятливі передумови: рекреаційні можливості гірських систем Тянь‑Шаню, алтаю, Каспійського моря, озера іссик‑Куль. Основні туристичні центри — Ташкент, самарканд, Бухара, Шахрісабз (Узбекистан). У середньоазійських країнах багато пам’яток минулих епох: у самарканді (найстаріше місто серед‑ньої азії) — мечеті XIV–XV ст., мавзолей Тамерлана (XV ст.); у Бухарі — декілька унікальних мечетей іХ ст., мавзолей іс‑маїла самані. Мавзолей саманідів — всесвітньовідомий шедевр архітектури середньої азії, що дійшов до наших часів майже неушкодженим. Збудував його володар Бухари ісмаїл самані у першій половині Х ст. Кажуть, що Тимур (Тамерлан) колись сказав: «я підкорив весь світ для того, щоб звеличити самарканд і Бухару». З кінця XіV ст., коли самарканд став столицею дер‑жави Тимура, зводяться ансамблі величезної мечеті Бібі‑Ханим у північній його частині та мавзолею Гур‑емір, який домінує над південною частиною міста. Мавзолей Гур‑емір, побудований у 80‑ті рр. XIV ст., став місцем поховання не лише Тимура, але й найближчих його нащадків, синів та онуків: Мухаммад сул‑тана та Улугбека. На початку XV ст. в основному складається ансамбль центральної площі самарканда — реґістан. ансамбль


реґістана видно з усіх кінців самарканда, він велично панує над забудовою міста.

Відомими у регіоні є такі курортні зони, як Медео з чудовим спортивним комплексом і Кокчетав (Казахстан), озеро іссик‑Куль (Киргизстан). Поблизу іссик‑Кулю розкидані невеликі курортні містечка, куди приїжджають відпочиваючі, професійні драйвери, археологи і просто шукачі пригод. Кажуть, нібито поблизу північ‑ного берега озера знаходиться затоплений монастир, де покояться мощі апостола Матвія, а на дні є цілі міста та скарби різних епох (серед них навіть золото самого Чингісхана). Туристам у Казах‑стані пропонують провести принаймні один день (за бажанням — тиждень, місяць) у віддаленому аулі в кочівників, далеко в степу, де немає телебачення, радіо, водопроводу та електрики і не пра‑цюють мобільні телефони. ця туристична послуга досить популяр‑на, оскільки жителі великих шумних міст відпочивають душею у мирному спокої одвічного степу. цікаві пам’ятники неживої при‑роди у Казахстані — це екзотичні скелі Окжетпес, сфінкс, Верб‑люд у горах Кокшетау, гранітні останці Кам’яна голова, Баба‑яга в Баянаульських горах, знаменитий «співаючий бархан» у долині річки ілі, залишки давньої флори і фауни в долині ріки Турґай, окремі карстові печери на півострові Манґишлак.

розвитку туризму в даному регіоні перешкоджають національно‑етнічні конфлікти, які спалахують час від часу в окремих країнах (зокрема, в Таджикистані, Киргизстані).

сприятливі передумови для розвитку рекреаційної галузі ма‑ють і країни Закавказзя (Грузія, Вірменія, Азербайджан). У них є унікальні природні умови — гірські ландшафти Кавказу, цілющі джерела, узбережжя Чорного моря, Каспійського моря; історичні та культурні пам’ятки (мінарети, мечеті, мавзолеї, монастирі се‑редньовіччя). Основні центри туризму: Єреван (сховище древніх рукописів Матенадаран), ечміадзін у Вірменії; прибережна чор‑номорська смуга Ґаґра — сухумі — Поті — Батумі, місто‑музей Мцхета в Грузії; Баку в азербайджані. Основним фактором, що стримує потік іноземних туристів, є нестабільний політичний та економічний стан у країнах регіону, зокрема в Грузії.

Перлиною вірменської архітектури вважається храм репсі‑ме в ечміадзині, збудований у 618 році католикосом Комітасом на місці усипальні св. репсіме. Храм стоїть на східній околиці ечміадзина і його могутній силует здіймається над невисокими будівлями стародавнього міста. Він відзначається величними про‑порціями і масивними формами; фасади не мають жодного декору. За типом репсіме збудовано численні вірменські споруди. В Хі ст.


були збудовані найвизначніші пам’ятки грузинської архітектури (храм Баграта в Кутаїсі (1003 р.), храм самтавро (Хі–Хіі ст.) та ін. Найвідоміший з них собор светі‑цховелі (1010–1029 рр.), збудо‑ваний великим грузинським архітектором Константіне арсакідзе в тодішній столиці Грузії — Мцхеті, за правління царя Георгія і на замовлення католикоса‑патріарха Мельхіседека. светі‑цховелі (в перекладі — животворний хрест) збудовано на місці, де за пере‑казами стояла найдавніша грузинська церква. собор не зберігся в первісному вигляді, його західна частина була перебудована після навали Тимура, на початку XV ст. Найкраще в Грузії збереглися саме ті храми і фортеці, які були побудовані у неприступних для завойовників місцях. серед них — храм Джварі (VI ст.), церква в Гремі (XVI ст.) у Кахетії. Визначним ансамблем пізньосередньо‑вічної архітектури сходу є комплекс палацу Ширваншахів у Баку, який складається зі споруд, збудованих у різні часи, переважно в XV ст., але композиційно і стилістично становить єдиний гар‑монійний ансамбль. Зведений на місці старої фортеці, у центрі сучасного Баку. це одна з кращих архітектурних пам’яток азер‑байджана.

Навчальне видання

ПеТриНКа Людмила Василівна

ГЕОГРАФІя ТУРиЗМУ Частина 1

Головний редактор В. М. АндрєєваТехнічний редактор О. В. Лєбєдєва

Коректор О. М. Журенко

Підп. до друку 12.05.2011. Формат 60×90/16. Папір газет. Друк офсет. Гарнітура Шкільна.

Ум. друк. арк. 6,00. Зам. №11‑05/16‑04

ТОВ «Видавнича група “Основа”» 61001, м. Харків, вул. Плеханівська, 66, тел. (057) 731‑96‑33

е‑mail: [email protected] свідоцтво суб’єкта видавничої справи КВ № 11393‑269P від 26.06.2006.

Віддруковано з готових плівок ПП «Тріада+» м. Харків, вул. Киргизька, 19. Тел.: (057) 757‑98‑16, 757‑98‑15

Documents

Петринка Л.В. Географія туризму. Ч. 1