ДЕРЖАВНА СЛУЖБА УКРАЇНИ З НАДЗВИЧАЙНИХ

СИТУАЦІЙ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ

УКРАЇНИ

На правах рукопису

КОСОЛАПОВ Олексій Миколайович

УДК 159.9: 159.94

ПСИХОЛОГІЧНА КОРЕКЦІЯ ПРОФЕСІЙНИХ СТРАХІВ У

ПРАЦІВНИКІВ РЯТУВАЛЬНИХ ПІДРОЗДІЛІВ ДЕРЖАВНОЇ

СЛУЖБИ УКРАЇНИ З НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ

Спеціальність 19.00.09 – «Психологія діяльності в особливих умовах»

Дисертація

на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук

Науковий керівник:

Афанасьєва Наталя Євгенівна,

кандидат психологічних наук, доцент

Харків - 2015

2

ЗМІСТ

ВСТУП ……………………………………………………………………4

РОЗДІЛ 1. НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРОБЛЕМИ

ПРОФЕСІЙНИХ СТРАХІВ ФАХІВЦІВ ЕКСТРЕМАЛЬНИХ ВИДІВ

ДІЯЛЬНОСТІ………………………………………………...……..…………..11

1.1. Основні напрями дослідження проблеми страху у психологічній

літературі…………………………………..………………………….………….11

1.1.1. Поняття страху та його функції………..………………………….16

1.1.2. Причини виникнення страхів ……………………………………..30

1.1.3. Основні класифікації та структура страхів……………………....34

1.2. Проблема професійних страхів у вітчизняній та зарубіжній

психології ………………………………………………………….…………….55

1.3. Роль і місце професійних страхів в екстремальних умовах

діяльності ………………………………………………………………..……….64

1.4. Сучасні уявлення про психокорекцію страхів………….………….77

ВИСНОВКИ ЗА РОЗДІЛОМ……………………………….…………..91

РОЗДІЛ 2. МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ

ЕМПІРИЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ….………………………………….…...93

2.1. Організація та методологічні принципи дослідження професійних

страхів рятувальників…………….……………………..……………………….93

2.2. Методи дослідження професійних страхів у рятувальників..…...98

ВИСНОВКИ ЗА РОЗДІЛОМ…………………...……………………..114

РОЗДІЛ 3. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОФЕСІЙНИХ

СТРАХІВ РЯТУВАЛЬНИКІВ………………………………………………115

3.1. Наявні професійні страхи та їх динаміка на етапі професійного

становлення рятувальників.……………..……..………………………………115

3.2. Психологічні особливості рятувальників із різним типом

реагування на страх…………...……………………………………………..…132

ВИСНОВКИ ЗА РОЗДІЛОМ…………….……………………………146

3

РОЗДІЛ 4. РОЗРОБКА ТА АПРОБАЦІЯ ПРОГРАМИ

ОПТИМІЗАЦІЇ РЕАКЦІЙ РЯТУВАЛЬНИКІВ НА ПРОФЕСІЙНІ

СТРАХИ………………………...……………………………………………...149

4.1. Методологічні принципи програми психокорекції професійних

страхів рятувальників……………………………………………………..……149

4.2. Результати апробації психокорекційної програми……..…….…172

ВИСНОВКИ ЗА РОЗДІЛОМ……………………………………….…183

ВИСНОВКИ………………………………………………………….…186

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………....…190

ДОДАТКИ…………………………………………………………….…217

4

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Характер професійної діяльності

працівників ДСНС України, які безпосередньо беруть участь у ліквідації

надзвичайних ситуацій техногенного, природного або соціально-політичного

характеру, на відміну від багатьох інших професій, пов’язаний з умовами

постійної екстремальності: відповідальність за життя і здоров’я особового

складу, виконання завдань за призначенням; забезпечення оперативної

готовності технічних засобів; висока температура і концентрація продуктів

горіння; робота на висоті; значні фізичні навантаження під час рятування

людей і матеріальних цінностей тощо.

Проблема впливу професії на особистість періодично потрапляє у

фокус уваги дослідників, але й дотепер залишається актуальною й

недостатньо розробленою. На сьогодні практично відсутні психологічні

дослідження щодо наявності та особливостей страхів у рятувальників,

пов’язаних із виконанням професійних обов’язків, а також їх впливом на

успішність діяльності, від якої значною мірою залежать результати дій за

призначенням фахівців оперативно-рятувальних підрозділів та формувань.

У вітчизняній психології серед цілого ряду наукових досліджень

різноманітних психологічних аспектів діяльності працівників

ризиконебезпечних професій (професійно-психологічної деформації,

професійного стресу, соціально-психологічних основ збереження психічного

здоров’я, адаптації особистості до особливих умов діяльності, психологічних

особливостей і детермінант суїцидів, службового травматизму, професійного

відбору, психологічної підготовки, синдрому «вигоряння», поведінкових

стратегій подолання стресу у професійній діяльності, прогнозування

професійної надійності та ін.) питанням професійних страхів не приділялося

належної уваги.

Проблема вивчення професійних страхів та їх впливу на професійний

розвиток – маловивчена галузь наукових досліджень, що носить комплексний

міждисциплінарний характер.

5

Вивчення різних структур і функцій страху у світлі різноманітних

підходів і теорій показує, що перші спроби дослідити проблему страху і

причини його виникнення були здійснені у філософії, практично у всіх її

наукових школах і напрямах [11; 56; 83; 121;146; 155; 215; 247].

Тема страху в таких науках як філософія, біологія, фізіологія не втрачає

своєї актуальності: зокрема у психологічному аспекті дослідження явища

страху ми стикаємося зі спробами визначити його як відчуття, емоцію, афект,

фрустрацію [8; 32; 39; 70; 79; 125; 151; 193; 195; 234; 262].

Окрім вищезазначених авторів, у зарубіжній психології проблемою

страху займалися Джеймс У., Уотсон Д., Фрейд З., Хорні К., Еберлейн Г.,

Жане П., Фромм Е. та ін..

У вітчизняній психології вивченням проблем страху займалися та

великий внесок був зроблений Гарбузовим В., Прихожан Г., Лєвітовим М.,

Кочубей Б., Новіковою Є. та ін..

Завдяки великій кількості досліджень феномену тривожності і страху

можна було б припустити, що явище, назване вказаним терміном, має чітке і

загальноприйнятне визначення [1; 14; 24; 79; 85; 118; 125; 144; 167; 184; 192;

194; 234; 236; 246; 259]. Однак як у психіатрії, так і в психології перше, з чим

зустрічається сучасний дослідник – це різне трактування поняття «страх».

Узагальнюючи наукові погляди вітчизняних і зарубіжних психологів на

страх, робимо висновок, що в більшості випадків він вивчається переважно

як емоція.

Емоція страху тісно пов'язана з багатьма психічними процесами,

станами, властивостями індивіда і розглядається у співвідношенні із

емоційними проявами і фізіологічними змінами, що їх супроводжують; у

співвідношенні із задоволенням або незадоволенням потреб, у

співвідношенні із органічними процесами, що її супроводжують.

Страх може оволодіти людиною миттєво, а може накопичуватися

поступово і характеризуватися як психічний стан. У своєму розвитку страх

може пройти багато етапів: від легкого занепокоєння і легкої тривоги до

фобії. Відповідно люди по-різному реагують не тільки на страх, але й на

6

можливі джерела його виникнення, першопричини, по-різному поводяться й

після пережитого страху.

В той же час слід відмітити, що цілісної картини страху не існує.

Оскільки страх може порушувати цілісність особистості, знижувати її

адаптивність, стійкість, негативно позначатися на успішності діяльності, то

необхідно ретельно досліджувати вказану проблему, щоб розробити

ефективні психотехнології подолання, корекції та профілактики професійних

страхів.

Актуальність дослідження зумовлена:

- зростаючими вимогами держави й суспільства щодо професійної

діяльності органів і підрозділів ДСНС України;

- особливими умовами професійної діяльності, що визначають

підвищені вимоги до стану здоров’я, рівня фізичної підготовленості, до

індивідуально-психологічних особливостей працівника ДСНС України;

- необхідністю комплексного наукового аналізу професійної діяльності

працівників ДСНС України і з’ясування особливостей прояву професійних

страхів рятувальників;

- необхідністю удосконалення системи психопрофілактики та

психокорекції негативних впливів професійної діяльності на працівників

ДСНС України у процесі психологічного супроводу.

Виходячи з актуальності проблеми дослідження, її недостатньої

розробленості, теоретичної і практичної значущості, було визначено об’єкт і

предмет дослідження, сформульовано гіпотезу, мету й завдання наукового

пошуку.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційне дослідження виконано відповідно до плану науково-

дослідної роботи Національного університету цивільного захисту України й

пов’язане з реалізацією Загальнодержавної цільової програми розвитку

цивільного захисту на 2009–2013 роки, схваленої розпорядженням Кабінету

Міністрів України від 20 серпня 2008 року № 1156-р.

7

Матеріали дослідження використано при опрацюванні науково-

дослідної роботи «Деструктивний вплив професійної діяльності на

працівників ДСНС України» (РК № 0113U002410).

Тему дисертаційного дослідження затверджено рішенням вченої ради

Національного університету цивільного захисту України (протокол № 5 від

18.12.2009 р.) та узгоджено в бюро Міжвідомчої ради з координації наукових

досліджень з педагогічних та психологічних наук в Україні, протокол № 10

від 18.12.2012 р.

Мета дослідження – на підставі теоретичного та емпіричного аналізу

професійних страхів рятувальників визначити їх основні види, динаміку

розвитку та шляхи психокорекції.

Гіпотези дослідження:

1. Виникнення та розвиток професійних страхів у рятувальників

обумовлюється особливостями їх професійної діяльності, яка протікає в

екстремальних умовах. Зміни в структурі страхів відбуваються у процесі

професіогенезу.

2. Негативний вплив професійних страхів на діяльність рятувальників

можна послабити шляхом оптимізації реакцій на ці страхи.

Завдання дослідження:

1. Шляхом критичного аналізу літературних джерел розкрити сучасні

підходи до проблеми професійних страхів у представників

ризиконебезпечних професій.

2. Дослідити основні види професійних страхів, які виникають у

рятувальників у процесі їх професійного становлення.

3. Визначити психологічні особливості рятувальників із різним типом

реагування на страх.

4. Розробити та апробувати програму психокорекції, спрямовану на

оптимізацію реакцій працівників ДСНС України на професійні страхи.

Об’єкт дослідження – професійні страхи у працівників рятувальних

підрозділів ДСНС України.

8

Предмет дослідження – психокорекція професійних страхів у

рятувальників.

Теоретико-методологічну основу дослідження склали основні

принципи психології: принцип системної організації психіки людини

(Ананьєв Б., Ломов Б., Максименко С.); принцип інтегрального підходу до

дослідження індивідуальності (Брушлінський А., Виготський Л., Клімов Є.,

Леонтьєв О., Рубінштейн С.), а також концепція розвитку особистості в

діяльності (Виготський Л., Костюк Г., Леонтьєв О, Максименко С.,

Мясищев В., Рубінштейн С., Теплов Б.); теоретичні положення щодо

особистісного підходу до психологічного аналізу діяльності (Анциферова Л.,

Платонов К., Чебикін О., Шадріков В.).

Спеціально-теоретичною основою дослідження служать філософські

погляди на проблему страхів людини (Гегель Г., Кант І., Фейєрбах Л.,

Юм Д.,); психологічні підходи до розуміння феномену страху зарубіжних

(Ізард К., Кьєркегор С., Сартр Ж.-П., Фрейд З., Фромм Е., Хайдеггер М.,

Хорні С. та ін.) та вітчизняних авторів (Вілюнас В., Ільїн Є., Сімонов П.,

Щербатих Ю. та ін.); стадіальна концепція професійного становлення

Зеєра Е. та Ахмера Р., а також положення, пов’язані з обґрунтуванням

психологічних детермінант діяльності фахівців екстремального профілю

(Корольчук М., Лефтеров В., Осьодло В., Потапчук Є., Приходько І.,

Сафін О., Тімченко О. та ін.).

Методи дослідження. У процесі роботи використовувались як

загальнонаукові, так і спеціальні методи дослідження:

1) теоретичного характеру: аналіз наукової літератури та керівних

документів, які регламентують діяльність підрозділів ДСНС України,

узагальнення отриманої інформації, системний аналіз та інтерпретація даних;

2) емпіричного характеру:

- для визначення основних видів професійних страхів, їх динаміки

та особливостей реагування на них використовувалися: методика

незакінчених речень (модифікований варіант), опитувальник «Ситуативне

дослідження страху» Чернавського О. (далі – опитувальник «Ситуативний»),

9

опитувальник фобій (модифікація «Опитувальника страхів» Леві В.),

опитувальник ієрархічної структури актуальних страхів особистості (ІСАС)

Щербатих Ю. та Івлєвої О.;

- для визначення психологічних особливостей рятувальників із

різним типом реагування на страх використовувалися наступні методики:

опитувальник експрес-діагностики рівня соціальної ізольованості особистості

Рассела Д. та Фергюсона М.; шкала самооцінки та рівня домагань Дембо Т. і

Рубінштейна С., в модифікації Прихожан Г.; методика «Тип поведінкової

активності» Вассермана Л. і Гуменюка Н.; опитувальник рівня суб'єктивного

контролю; методика діагностики самооцінки тривожності Спілбергера Ч. та

Ханіної Ю.;

- методи математичної статистики: t-критерій Стьюдента, φ-

критерій Фішера (для визначення суттєвих відмінностей між різними

групами досліджуваних). Статистична обробка отриманих даних

проводилася за допомогою комп’ютерної програми SPSS 17.0.1.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що:

Вперше встановлено види та динаміку професійних страхів у

працівників рятувальних підрозділів ДСНС України; запропоновано

психокорекційні заходи, спрямовані на мінімізацію негативних впливів

страхів на професійну діяльність рятувальників.

Удосконалено психодіагностичний інструментарій для визначення

професійних страхів у рятувальників.

Набули подальшого розвитку теоретичні погляди на категорію

«професійні страхи в екстремальних умовах діяльності».

Практичне значення дисертаційного дослідження полягає у

можливості використання отриманих результатів у консультаційній,

психокорекційній та психопрофілактичній роботі з працівниками ДСНС

України. Результати дослідження можуть бути використані в системі

психологічного забезпечення професійної діяльності рятувальників у вигляді

авторської програми групової та індивідуальної психокорекції професійних

страхів.

10

Впровадження результатів дослідження. Результати дослідження

використовуються в межах методичного забезпечення навчально-виховного

процесу в навчальних закладах ДСНС України (акт впровадження Науково-

методичного центру навчальних закладів ДСНС України № 18/9 від

12.05.2015 р.), а також використовуються відділом персоналу в частині

психологічного забезпечення професійної діяльності рятувальників У ДСНС

України в Чернігівській області (акт впровадження від 28.04.2015 р.).

Апробація результатів дослідження. Основні результати роботи та

матеріали проведених досліджень розглядалися на засіданнях кафедри

психології діяльності в особливих умовах, науково-дослідної лабораторії

екстремальної та кризової психології, науково-практичних семінарах у

Національному університеті цивільного захисту України (2010–2015 рр.).

Результати дослідження доповідалися на Міжнародній науково-

практичній конференції «Сучасний стан розвитку екстремальної та кризової

психології» (м. Харків, 2010 рік); 14-й Всеукраїнській науково-практичній

конференції рятувальників (м. Київ, 2012 р.); Всеросійській науково-

практичній конференції «Проблемы безопасности при ликвидации

последствий чрезвычайных ситуаций» (м. Воронеж, 2012 р.); Всеросійській

науково-практичній конференції «Современные технологии обеспечения

гражданской обороны и ликвидации последствий чрезвычайных ситуаций»

(м. Воронеж, 2013 р.), VII Міжнародній науково-практичній конференції

курсантів (студентів), слухачів магістратури и ад’юнктів (аспірантів)

«Обеспечение безопасности жизнедеятельности: проблемы и перспективы»

(м. Мінськ, 2013 р.), 14-й Всеукраїнській науково-практичній конференції

рятувальників «Проблеми цивільного захисту: управління, попередження,

аварійно-рятувальні та спеціальні роботи» (м. Харків, 2015 р.).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження викладено у 12

публікаціях, 6 з яких – статті у фахових наукових виданнях із психологічних

наук, 1 стаття – в науковому виданні іноземної держави, 5 – тези доповідей

на науково-практичних конференціях.

11

РОЗДІЛ I

НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРОБЛЕМИ

ПРОФЕСІЙНИХ СТРАХІВ ФАХІВЦІВ ЕКСТРЕМАЛЬНИХ ВИДІВ

ДІЯЛЬНОСТІ

1.1. Основні напрямки дослідження проблеми страху у

психологічній літературі

В історії вивчення феномену страху і в його сучасних інтерпретаціях,

ми зустрічаємося зі спробами визначити його як відчуття, емоцію, афект,

фрустрацію (Анохін П., Боулбі Дж., Вілюнас В., Виготський Л., Грей Дж.,

Захаров А., Злобін А., Ізард К., Лєвітов М., Рейковський Я., Ріман Ф.,

Сєченов І., Фрейд З., Якобсон П. та ін.).

Необхідно відмітити, що за кожним визначенням знаходиться певна

експериментальна база, результати експериментів узагальнено і оформлено в

окремі наукові напрямки, напрацьовані відповідні методики, які стали

достатньо ефективними засобами профілактики неврозів, що виникають

внаслідок того або іншого різновиду страху.

Багатозначність і семантична невизначеність терміна «страх» являється

причиною методологічної кризи, в якій опинилася психологічна наука.

Вілюнас К. в числі найбільш серйозних причин називає зведення емоцій, в

тому чисті і страху, або до чуттєвої, або до когнітивної сфери, що і нині

являється невирішеною загально методологічною, загально філософською

дилемою [39]. Так, наприклад, видатний психолог Клапаред Е. [79] вважає,

що оцінка ситуації страху формується на основі відчуттів, а інший відомий

вчений-психолог Лазарус Р. [79] стверджує, що рішення про страх як про

наявність загрози і неможливості її уникнути проходить на основі

інтелектуальних (когнітивних) процесів.

12

Разом з тим вимушені визнати, що, нажаль, узагальнюючої теорії

страху, при всій важливості цього суспільного феномену, поки ще не

створено.

На наш погляд наблизитися до розуміння природи страху необхідно,

перш за все, зі сторони психології емоцій. Аналіз робіт психологів, так чи

інакше пов’язаних із вивченням страху, показує, що в рамках науки про

поведінку можна взагалі обійтися без поняття «емоція». Так, багато

дослідників [79] вважають, що поведінкові проблеми простіше пояснити за

допомогою поняття «активація» або «збудження», які не такі аморфні, як

терміни, що відносяться до емоційної сфери. Інші ж вважають, що емоційне

збудження – така ж невід’ємна ознака життя, як і дихання [8]. Томкінс С.,

Ізард К. стверджують, що емоції утворюють первинну мотиваційну систему

людини [79].

Говорячи про емоції, ми розділяємо точку зору Кордуелла М.,

Ребера А. [79] та інших психологів щодо резистентності, труднощів

визначення терміну «емоція». Даючи визначення емоціям, багато авторів не

обходяться без їх перерахування. Так, Ребер А. говорить про емоції як про

будь-який «стан афективно навантажений, та такий, що суб’єктивно

переживається» [79]. Аналогічної позиції придержується і Кордуелл М.,

визначаючи емоції в широкому смислі – як «багатогранні реакції, при яких

відбувається взаємодія між суб’єктивними відчуттями та об’єктивним

досвідом» - а у вузькому смислі – як «просто наші почуття, такі як радість,

гнів, печаль і т.д.» [79].

Також звертаємо увагу на узагальнення вказаними дослідниками

термінів «емоція» та «почуття», що характерно і для інших авторів.

Наприклад Теплов Б. визначає сферу відчуттів, або емоцій, через відношення

людини до оточення, що з нею відбувається і проявляється через діяльність

[229]. Фрес П., і Піаже Ж. пояснюють таке узагальнення бідністю нашої мови

[79].

13

Деякі дослідники розглядують емоції як короткочасні психічні стани,

тоді як інші впевнені в тому, що люди постійно знаходяться під впливом тієї

або іншої емоції, що поведінка і афект – нерозривні [39]. Інші вважають, що

емоції руйнують і дезорганізують поведінку людини, що вони являються

основним джерелом психосоматичних захворювань [39].

Існують також дослідники, які вважають, що емоції грають позитивну

роль в організації, мотивації и підкріплення поведінки [79]. Фрес П.

стверджував, що емоціогенної ситуації як такої не існує, вона залежить від

зв’язків між мотивацією и можливостями суб’єкта [79].

І ситуації, і власні можливості людина оцінює, ця інтелектуальна

оцінка лежить в основі виникнення емоційного збудження [80].

Залежність успішної діяльності від емоційного стану очевидна. Ще

Спіноза писав, що емоції збільшують чи зменшують «здатність тіла до дії».

Між емоційним збудженням і результатом діяльності існує немонотонний

зв’язок: підвищення емоційного збудження до певного рівня позитивно

впливає на результат діяльності, а подальше підвищення збудження –

негативно. І навіть однаковий рівень емоційного збудження може

здійснювати протилежний вплив на просту або складну діяльність [80].

Рейковський Я. в огляді основних результатів експериментального

дослідження емоцій проаналізував дані, що стосуються впливу емоційного

збудження на якість окремих видів діяльності людини [193]. Виявилося, що

залежність якості перцептивної, інтелектуальної і моторної діяльності від

рівня збудження може бути описаною інвертованої U-образної кривої у

відповідності з законом Йеркса-Додсона. Але характер кривої в кожному

конкретному випадку буде залежати від специфіки діяльності, її складності і,

звичайно, від особистісних особливостей людини.

Ряд дослідників зводять емоції до вісцеральних функцій, до прояву

діяльності структур, котрі енервуються вегетативною нервовою системою

[79].

14

Такі дослідники, як Гелхорі І., Томкінс С., Ізард К. підкреслюють

важливість зовнішніх, в тому числі мімічних, проявів емоцій, акцентують

увагу на ролі соматичної нервової системи, тобто тієї частини нервової

системи, яка підлягає свідомому контролю [79].

Деякі вчені [80] вважають, що емоції повинні бути підпорядковані

когнітивним процесам и розглядують порушення цієї субординації як ознаку

неблагополуччя. Інші ж вважають, що емоції, навпаки, виступають в ролі

пускових механізмів когнітивних процесів, що вони породжують і

направляють їх, і що головне, чим повинні займатися дослідники, це

питанням якості та інтенсивності цих емоцій [79].

Арнольд М. розглядаючи емоцію як реакцію, що викликана

когнітивними процесами, вважав, що людина може уникнути

психопатологічних розладів і вирішити багато особистісних проблем, просто

відмовившись від неадекватних емоційних реакцій, тобто жорстко їх

контролювати свідомістю [79].

В той же час, Сінгер Дж. вважає, кращим засобом в цьому випадку є

визволення емоцій для їх природної взаємодії з гомеостатичними процесами,

драйвами, когнітивними процесами [79].

На наш погляд, у психологів, так само, як і у філософів, нема єдиної

точки зору відносно ролі, яку емоції відіграють в житті людини. Так,

Ліпер Р., Лазарус Р. вважаючи розум характеристикою істинно людського в

людині, стверджують, що смислом людського буття повинна бути саме

когнітивно-інтелектуальна діяльність [79].

Але інші вчені, Ізард К., Леонтьев А., Томкінс С., незважаючи на

пріоритет когнітивних процесів, все ж схильні відносити людину до категорії

істот емоційних або емоційнио-соціальних [79]. На їхню думку, сам смисл

нашого існування має афективну, емоційну природу: ми оточуємо себе тими

людьми і речами, до яких прив’язані емоційно.

Про важливу роль емоцій в поведінці людини висказалися Ліпер Р.

[79], провідний спеціаліст по теорії особистості, і Маурер О. [79], видатний

15

дослідник психології научіння. Маурер О. стверджує, що емоції являються

одним з ключових, фактично незамінних факторів в тих змінах поведінки або

його результатів, які ми називаємо «научінням».

В психологічному словнику під редакцією Давидова В. знаходимо

достатньо широке визначення емоції. «Емоції – особливий клас психічних

процесів і станів, пов’язаних з інстинктами, потребами і мотивами, що

відображаються в формі безпосереднього переживання (задоволення, радості,

страху і т.д.) важливість діючих на індивіда явищ і ситуацій для реалізації

його життєдіяльності» [54]. У зв’язку з даним визначенням ми повинні дати

ряд принципових уточнень, емоції від інших психічних процесів

відрізняються наступним:

1) їм властива короткостроковість, направленість та інтенсивність

протікання (страх, гнів, радість, жах);

2) відповідно до механізмів домінанти (в тому числі і механізму

пригнічення інших подразників) емоції дезорганізовують поведінку. Тільки

після збудження, пов’язаного з їх проявами, організм приходить в стан

рівноваги. Іншими словами, емоції спочатку мотивують активність, а потім

згасають;

3) емоції проявляються тільки в конкретних обставинах;

4) емоції мають особистісну значимість і носять ситуативних характер;

5) емоції можуть виникати внаслідок зовнішніх причин і обставинами,

так і внутрішніми станами організму, думками.

Аналіз спеціальної літератури дозволяє зробити висновок, що в

сучасній психології емоцій більшість дослідників прийшли до необхідності

створення синтезуючої концепції емоції. Слід відмітити, що спроби

представити емоцію як синтезований образ, що забезпечує можливість

цілісного відображення, мали місце ще в роботах Вундта В., Фрейда З. та ін.

Все вищезазначене в повній мірі відноситься до проблеми створення

узагальненої концепції страху. Про те, що такої ще не існує, свідчить велика

16

кількість визначень терміну «страх», які ми знаходимо у останніх наукових

роботах.

1.1.1. Основні поняття страху та його функції

Перші спроби дослідити проблеми страху і причини його виникнення

були здійснені ще в філософії практично у всіх її наукових школах і

напрямках (Аристотель, Банайський Р., Гоббс Г., Декарт Р., Кант І.,

Кьеркегор С., Монтень М., Платон, Спіноза Б., Фейербах Л., та ін.). У

зарубіжній психології проблемою страху займалися Боулбі Дж., Грей Дж.,

Джеймс У., Еберлейн Г., Жане П., Ізард К., Уотсон Д., Ріман Ф., Фрейд З.,

Фромм Е., Холл С., Хорні К., та ін.

У вітчизняній психології у вивченні проблеми страху та причин його

виникнення великий внесок був внесений Буяновим М., Виготським Л.,

Гарбузовим В., Захаровим А., Кочубей Б., Лєвітовим Н., Новіковою Є.,

Прихожан Г., Сєчєновим І. та ін.

Завдяки великій кількості дослідження феномену тривожності і страху

(Айзенк Х., Айке Д., Астапов В., Березін Ф., Злобін А., Фрейд З., Ізард К.,

Лєвітов М., Мей Р., Нюттен Ж., Прихожан Г., Ранк О., Рікрофт Ч.,

Спілбергер Ч., Хекхаузен Х.) можна було б припустити, що явище, назване

вказаним терміном, має чітке і загальноприйнятне визначення. Однак як в

психіатрії, так і в психології перше, з чим зустрічається сучасний дослідник,

це різна трактовка поняття «страх».

Багатозначність і семантична невизначеність терміну «страх» в

психології є наслідком його використання в різних контекстах. Це і

гіпотетична, «проміжна змінна», і тимчасовий психічний стан, що виникає

внаслідок дії стресових факторів, і фрустрація соціальних потреб, і

властивість особистості, яка дається через описання внутрішніх факторів та

зовнішніх характеристик за допомогою споріднених понять, і мотиваційний

конфлікт. У відповідності з цілями нашого дослідження необхідно

розглянути фундаментальні роботи зарубіжних та вітчизняних авторів, що

17

стосуються теоретичних та прикладних проблем тривоги та страху, які

допомогли б розкрити особливості проявів страхів у рятувальників.

У працях Джеймса У. страх – це фундаментальна емоція, яка

з’являється, поряд з первинними (гнів, любов), з моменту народження [233].

Уотсон Дж. визначали страх або тривожність, як набуту мотивацію, яку

описували в термінах вторинного підкріплення [228].

Фрейд З. стверджував, що страх – афективний стан [234]. Цей автор

розрізняє страх реальний і страх невротичний. Реальний страх є біологічною

реакцією на небезпеку, він пов’язаний з рефлексом уникнення, і його можна

розглядати як прояв інстинкту самозбереження. Невротичний страх Фрейд З.

визначав як страх очікування, як «безпредметну емоційну реакцію»,

джерелом якої є сексуальні та агресивні потяги, які були подавлені в

дитячому віці. Невротичний страх відрізняється від реального тим, що

джерело небезпеки першого страху скоріше є інтернальним, ніж таким, що

знаходиться у зовнішньому середовищі.

Міллер М. [79] визначав страх як безумовну реакцію вегетативної

нервової системи на больові стимули. Він також вважав, що страх являється

мотивацією або потребою, яку можна отримати в результаті научіння.

Хекхаузен Х. [236] ту ж саму реакцію називав умовною.

Ріман Ф. и Мауер О. [195] трактували страх як реальний сигнал, що

попереджує про загрозу та активує захисні реакції. Пізніше Мауер О.

прийшов прийшов до висновку, що відчуття страху являється провідною

силою поведінки людини на рівні «Я».

Спілбергер Ч., даючи процесуальне визначення страху, зазначає, що

страх являється процесом, що включає емоційну реакцію, пов’язану з

ймовірним негативним впливом внаслідок об’єктивної загрози, яка присутня

в оточуючому середовищі [85].

В більш пізніх працях дослідники також відносять страх до однієї з

фундаментальних емоцій [79; 80].

18

Ізард К. [79] визначає страх як найбільш небезпечну із усіх емоцій.

Інтенсивний страх призводить, навіть, до смерті: тварини і людина можуть

бути злякані майже до смерті. Але при цьому страх також грає і позитивну

роль: він може служити попереджувальним сигналом і змінювати напрямок

думок і поведінки. Далі автор вказує на той факт, що із еволюційно-

біологічної точки зору страх може підсилювати соціальні зв’язки, включаючи

втечу за допомогою і колективний захист.

У вітчизняній психології частіше зустрічається трактовка страху як

емоційного стану. Конюхов Н. [258] визначає страх як психічний стан,

пов’язаний з вираженим проявом астенічних відчуттів в ситуації загрози

біологічному і соціальному стану індивіду, і направлений на джерело дійсної

або уявної загрози.

Як емоційний стан страх інтерпретують і інші вітчизняні дослідники

[70; 125].

Якщо страх проявляється постійно, людина кожен раз знаходить

причину для занепокоєння і все це становиться невід’ємною ознакою її

життя, то можна говорити про стійкий страх як особистісну рису [45; 70].

Особистісно обумовлений страх визначається характером людини, її

підвищеними ваганнями і здатен виникати в новій обстановці або при

контакті з незнайомими людьми. Ситуативно і особистісно обумовлені

страхи часто змішуються і доповнюють один одного.

Березін Ф. визначає страх як конкретизовану тривогу, яка призводить

до утворення у суб’єкта уявлення про те, що загрози можна уникнути за

допомогою певних дій [24].

Серед близьких за змістом явищ, розглядують переляк, занепокоєння,

боязнь, тривогу, фобії, невротичних страх, афективний страх у вигляді жаху і

паніки [24; 70; 234].

Особливий інтерес в психології емоцій визиває питання про

співвідношення таких станів як страх і стрес. Засновник концепції стресу

Сельє Г. пов’язував з цим поняттям будь-яку достатньо сильну і

19

довготривалу дію на організм, що включає в себе активацію певних

гуморальних систем. Стрес являється природнім і необхідним компонентом

будь-якої діяльності, який являється системою напруженостей, яка виникає в

результаті взаємодії мотивів діяльності, з однієї сторони, та умов і способів

діяльності - з іншої.

Із психологічних концепцій стресу, на відміну від біологічних

(трактовка стресу як особливо напруженого стану організму, стрес-реакція на

несприятливі чинники навколишнього середовища) підвищений інтерес

представляє розуміння стресу Спілбергером Ч. як процесу [85].

В цій інтерпретації під стресом розуміється сукупність зовнішніх

чинників (стрес-факторів), які сприймаються особистістю як завищені

вимоги і утворюють загрозу її самоповазі, самооцінці, що викликає

відповідну емоційну реакцію (стан тривоги) різної інтенсивності. В огляді

досліджень феномену тривоги відмічають, що важливим пунктом

теоретичної схожості досліджень тривоги являється положення про те, що

тривога виникає внаслідок тією або іншої формою стресу [1].

Тривога у світі людських переживань – явище настільки поширене і

має стільки різних відтінків, що вчені з особливою обережністю беруться за

спробу її пояснення.

Розглядаючи концептуальні і методологічні проблеми дослідження

тривоги, Спілбергер Ч. [85] термін «тривога» використовує для опису

неприємного по своїй формі емоційного стану, який характеризується

суб’єктивним відчуттям напруженості, занепокоєння, негативних

передчуттів, а с фізіологічної сторони – активації автономної нервової

системи. Стан тривоги виникає, коли індивід сприймає певний подразник або

ситуацію такими, що несуть в собі актуальні або потенціальні елементи

небезпеки, загрози, шкоди. Стан тривоги може варіюватися по інтенсивності

і змінюватися у часі як функція рівня стресу, під вплив якого підпадає

індивід.

20

Термін «тривога» також вживається Спілбергером Ч. для визначення

відносно стійких індивідуальних відмінностей у схильності індивіда

відчувати цей стан, в цьому випадку тривожність означає рису особистості і

особистісну тривожність.

На думку Спілбергера Ч., індивіди, з високим рівнем тривожності

більш схильні впливу стресу і схильні переживати стан тривоги більшої

інтенсивності і значно частіше, ніж індивіди з низьким рівнем тривожності.

Розділення тривоги як стану і як властивості чітко виражено і в працях

Кеттела Р., Шейерса І., Спілбергера Ч..

Найбільша складність в психології емоцій виникає при розведенні

понять «страх» і «тривога». Одним з критеріїв відмінностей цих понять

вважається наявність або відсутність предмету переживань. Відповідно до

цієї точки зору, страх на відміну від тривоги має визначений об’єкт, і цей

об’єкт можна визначити для себе, проаналізувати. Тривога ж – це

переживання, невизначеної, безпредметної загрози (Боулбі Дж., Захаров А.,

Кьєркегор С., Спілбергер Ч., Фрейд З., Ясперс К. та ін.).

Спілбергер Ч., даючи процесуальне визначення страху і тривоги,

стверджував, що головною характеристикою страху являється те, що

інтенсивність емоційної реакції пропорційна величині небезпеки, що

викликає останню [85].

Термін «тривога» традиційно використовується для описання

емоційної реакції, яка зазвичай розглядається як безпредметна, тому, що

стимул або умови, що призводять до її виникнення, невідомі. Особливістю

тривоги являється те, що інтенсивність емоційної реакції на стресову

ситуацію непропорційна, вона вище величини об’єктивної небезпеки.

Таким чином, поняття страх і тривоги відносяться до емоційних

реакцій або станів, які виникають внаслідок різних процесів.

Розгляд страху як емоції, відмінної від тривоги, дозволить нам

проаналізувати специфічний вплив страху на когнітивні процеси і

поведінкові акти.

21

По Ізарду К. [79], страх складається з певних і достатньо специфічних

фізіологічних змін, експресивної поведінки і специфічного переживання, що

витікає із очікування загрози або небезпеки. У маленьких дітей, так само, як і

у тварин, відчуття загрози або небезпеки пов’язане з фізичним

дискомфортом; страх, як реакція на загрозу у них – боязнь фізичного

пошкодження.

Кьєркегор С. у своїй роботі «Страх і трепет» також особливо виділяв

фундаментальні відмінності між тривогою і страхом: при страху людина

рухається в одному напрямі, від об’єкта, якого боїться; при тривозі ж існує

тривалий внутрішній конфлікт і амбівалентне відношення до об’єкта [121].

Кьєркегор С. завжди наполягав на тому, що хоча тривога на стадії роздумів

про неї насичена більш предметним змістом, ніж на попередній стадії, її зміст

ніколи не можна повністю віднести до конкретних предметів, оскільки вона

відображає внутрішній стан конфлікту.

Гольдштейн К. [80] погоджується із Кьєркегором С., Фрейдом З. та

іншими в тому, що тривогу слід відрізняти від страху, оскільки у страху є

свій об’єкт, тоді як тривога - невизначене відчуття.

При страхові увага людини обмежена об’єктом, сили організму

мобілізуються для боротьби; людина має можливість втекти від об’єкта, так

як об’єкт займає певне положення в просторі. При тривозі ж спроби втекти

зазвичай провокують нерозумну поведінку, так як людина не пов’язує

тривогу з якимось певним місцем в просторі, і тому не знає, куди втекти.

Фрейд З. розділяючи страх і тривогу, відмічає, що остання є реакцією

на визначену загрозу, генералізований, невизначений і безпредметний страх,

або стан, що виникає не в наслідок наявності небезпеки, а відсутністю

можливості її уникнути [234].

Деякі дослідники розглядали відмінність страху і тривоги з позиції

первинності і вторинності. Мей Р. трактує тривогу як первинну, більш

елементарну реакцію на загрозу, порівняно зі страхом [144]. Подібну точку

зору підтримує і Березін Ф., який виділив шість станів, які змінюють один

22

одного по мірі виникнення і наростання тривоги, при цьому страх виникає на

четвертій стадії в формі предметної тривоги [24]. У працях Кемпінськи А.,

Кочубей Б. та Новікової Є. [95; 112] висказується подібна думка.

Існує також критерій розділення між страхом і тривогою з позицій

соціальності і біологічності. Салліван Г. [80] вважав, що джерелом тривоги

являється референтна людина, а страх пов’язаний з можливістю депривації

загальних потреб.

Захаров А. проводячи відмінності між страхом і тривогою, відмічав, що

тривога має соціальні форми психічного реагування, а страх – інстинктивні

[70].

Таким чином, можна відмітити великі розходження в інтерпретації

поняття «страх». Як відмічає Вілюнас В., це може бути пояснено

термінологічними відмінностями, які у якійсь мірі закладені в повсякденному

мовленні (страх – емоція, відчуття, афект, почуття) [39]. З іншої сторони

феноменологія явища, яке вивчається, не має чітко визначених ознак, які

могли б забезпечити його упорядкованість. Істотною причиною

невизначеності поняття «страх» стала також та обставина, що концепція

емоцій, в тому числі і страху, створювалися на різних мовах і в різні епохи,

що мали свої традиції у вживанні термінів.

Повна характеристика емоцій неможлива без аналізу її основних

функцій. Серед найважливіших функцій страху дослідники виділяють

сигнальну [79; 195], адаптивну [96; 233], когнітивну [238], і функцію

слідоутворення [39].

Слід відмітити мотиваційну функцію страху. Розглядаючи характер

впливу страху і тривоги на діяльність, можна відмітити, що у відносно

простих для індивіда ситуаціях, вони можуть сприяти діяльності, а у

складних – заважати. При цьому складна ситуація може визначатися як

складність завдання, так і ускладненням умов його виконання. Це було

встановлено у дослідженнях в області спортивної психології [129].

23

Серед соціальних функцій страху виділяють його виховне призначення.

В даному випадку страх використовують для підкорення індивіда, для

формування у нього певних стереотипів поведінки.

На перший погляд, страх дає людині мало приємного: приносить їй

розчарування, зменшує активність, а також може викликати психосоматичні

захворювання. Відмічаючи негативні значення страху для людини, багато

авторів стверджують, що це значення проявляється більш ширше, ніж

позитивне. Страх може тримати людину в постійному напруженні, викликати

невпевненість в собі і не дозволяти особистості реалізуватися на повну силу.

Однак, як і все в природі, спочатку емоція страху виникла в процесі

еволюції як захист організму людини від різного роду небезпеки в житті.

Страх – дуже сильна емоція, і вона створює достатньо вагомий вплив на

перцептивно-когнітивні процеси і поведінку індивіда. Коли людина відчуває

страх, її увага різко звужується, загострюючись на об’єкті або ситуації, що

сигналізує про небезпеку. Слід відмітити, що у страхові людина перестає

належати сама собі, вона підвладна одному єдиному бажанні – нівелювати

загрозу, уникнути небезпеки.

Тривожність, на думку Айке Д. [1], повинна розглядатися як реакція на

невизначену ситуацію, що потенційно несе загрозу, небезпеку. Але помірна

тривога грає роль мобілізуючого фактора, проявляючись, у занепокоєності за

результат справи. У цьому випадку вона посилює відчуття відповідальності,

граючи роль додаткового мотиваційного фактору.

Тож, страх, по-перше, мобілізує сили людини для активної діяльності,

що часто буває необхідним в критичній ситуації. Це виникає за рахунок

викиду адреналіну в кров, і призводить до кращого забезпечення м’язів

киснем і поживними речовинами. Збліднення шкірних покровів при

перелякові відносять до побічних ефектів адреналіну – кров, необхідна у

хвилини небезпеки м’язам, відходить від шкіри і шлунку.

По-друге, страх сприяє кращому запам’ятовуванню небезпечних або

неприємних подій. Вперше це було доказано у 1951 році Міллером Н.. Навіть

24

один раз пережитий суб’єктом стан страху закріплюється у виді мотивації і,

відповідно, в майбутньому буде впливати на поведінку.

Підводячи підсумки аналізу різних підходів до трактовки поняття і

функції страху, слід ще раз відмітити, що ми у своїй роботі розглядаємо

страх як емоційну реакцію, стан і властивість особистості в залежності від

тривалості, сили і ступеню впливу на індивіда в цілому. Страх і тривогу ми

розглядаємо як різні емоційні явища, котрі мають не тільки негативні, але й

позитивні значення.

В рамках нашої роботи найбільш релевантним нам представляються

наступні визначення:

1) Страх – емоція, що виникає в ситуаціях загрози, біологічному або

соціальному існуванню індивіда і направлена на джерело дійсної або уявної

небезпеки [81];

2) Страх – психічний стан, пов’язаний з вираженим проявом астенічних

реакцій в ситуації загрози біологічному і соціальному стану індивіду, і

направлене на джерело дійсної або уявної загрози [81].

3) Страх – це багатомірне утворення (в залежності від тривалості, сили

й ступеня впливу – емоційна реакція, стан або властивість особистості), що

відображає внутрішнє відчуття небезпеки та розвивається або посилюється

під впливом факторів життєдіяльності; афективний психічний стан

очікування небезпеки, при якому реальна небезпека загрожує зі сторони

зовнішнього об’єкта, а невротична – від вимог внутрішніх потягів. На

відміну від болю та інших видів страждань, викликаних реальною дією

небезпечних факторів, виникає при їх передбаченні. Якщо джерело

небезпеки невизначено або неусвідомлене, стан що виникає, називається

тривогою. Виникнення страху двояке: 1) як прямий наслідок травматичного

фактора; 2) як сигнал про виникнення загрози повторення цього фактору.

Виділяються три основних види страху: страх реальний, страх невротичний і

страх совісті. Зазвичай страх перед конкретним об’єктом виступає як боязнь,

в патологічних випадках – як фобія [81].

25

Таким чином, основними моментами, що використовуються при

визначенні емоцій страху, являються:

1) присутність, передбачення або загроза повторення небезпечного

подразника;

2) загроза біологічному або соціальному існуванню;

3) глибоке внутрішнє переживання і зовнішнє вираження у міміці і

пантоміміці;

4) сильне збудження, яке виражається в реакції втечі або в ступорі;

5) суб’єктивність переживання страху;

6) відмінність між страхом і тривогою;

7) первинність (базовість) емоції страху.

Суттєвим наслідком приведених визначень для нашого дослідження

стала різноплановість задіяності емоцій страху у часі: ця емоція виникає ще

до початку свого безпосереднього прояву і впливає на людину після

закінчення своєї дії, проявляючись у боязні, тривожності, фобіях і т.д.

Емоція страху може проявлятися як реакція, як стан і як риса

особистості. Подальший огляд літератури ми проведемо в наступній

послідовності:

а) базовість (первинність) емоції страху;

б) неоднозначність прояву емоції страху;

в) страх і потреби;

г) страх і тривожність;

д) страх і воля.

Ми усвідомлюємо, що взаємодія страху з іншими психічними

процесами не обмежуються переліченими, воно, безумовно, ширше. Так,

можна говорити про еволюційно сформовані механізми научіння страху; про

пам’ять, яка зберігає сліди пережитого страху, про те, що інтенсивний страх

створює «ефект тунельного сприйняття», який обмежує сприйняття і свободу

вибору, звужує мислення.

26

З точки зору еволюційної психології научіння страхові схоже з іншими

типами еволюційно сформованих механізмів, але кінцевий поведінковий

паттерн не залежить від одних лише генетично запрограмованих вподобань.

Онтогенез кожної людини і зовнішні сигнали в кожній специфічній ситуації

взаємодіють з генетичною схильністю, породжуючи специфічні, притаманні

даному індивіду психічні стани, пов’язані з переживанням страху на різних

рівнях його протікання.

Онтогенетичні дослідження показали, що «найбільш ранніми емоціями

являються емоції задоволення, страху, гніву, вони проявляється на основі

вроджених первинних недиференційованих реакцій задоволення і

незадоволення.

Ідею базовості (банальності, первинності, вродженості) емоції страху

розділяють більшість вітчизняних і зарубіжних психологів, біологів,

психофізіологів.

Уотсон Дж. вважав, що емоції представляють собою специфічний вид

вроджених реакцій, що проявляється в трьох основних формах: страху,

любові, гніву [228].

Безпосередньо про вродженість страху і про зв’язок темпераменту і

страху говорить Серафіно Е.: «Кожен новонароджений приходить в цей світ з

певним набором диспозицій або базових рис, які називаються

«темпераментом». Обумовлені темпераментом стилі реагування індивідуума

являються достатньо стійкими, і, скоріше за все, роблять деяких дітей

схильними до розвитку страхів» [206].

На думку Макдугала В. [79] регулятором поведінки тварин і людей

являються вроджені пристосувальні реакції – інстинкти, яким відповідають

специфічні емоції. Відповідно до цього, інстинктам материнському,

боротьби, втечі відповідають емоції ніжності, гніву, страху.

Мілнер П. [79] стверджує, що у людини зберігаються багато вроджених

страхів, притаманних тваринам (страх висоти, води, темряви та ін.), хоча в

умовах цивілізації вони здаються менш доцільними, ніж у минулому.

27

Легкість виникнення фобій (асоціацій) на певні стимули (наприклад на воду,

кров, темряву) при труднощах встановлення таких асоціацій зі стимулами

об’єктивно більш безпечними (наприклад. з курінням) «робить досить

ймовірним існування вроджених потенційних механізмів для подібних

асоціацій».

Макдугал В. [79] пов’язує один з основних інстинктів – втечу – з

емоцією страху як з первинною, найбільш простою. Також слід відмітити, що

емоцію страху розглядають як первинну більшість біологів і психологів.

Ізард К. виділяє основні критерії віднесення емоції до базової [79]:

1) емоція має чіткі, специфічні нервові субстрати;

2) проявляє себе за допомогою міміки;

3) тягне за собою чітко усвідомлюване і специфічне переживання;

4) виникла в результаті еволюційно-біологічних процесів;

5) здійснює організуючий та мотивуючий вплив на людину, слугує її

адаптації.

Слід також відмітити, що більшість дослідників емоційної сфери

взагалі говорять про схожість архітектоніки страху: «Сукупність наявних

даних вказує на те, що складна послідовність функціональних зв’язків між

передньою корою, лімбічною системою і гіпоталамусом (наведено тільки

основні, комплексні структури) представляють собою той фундамент, на

якому базується емоційно-афективна сфера особистості з усіма її

індивідуальними варіаціями» [81].

Ряд дослідників вважають гіпокамп відповідальним за такі негативні

емоції як, страх. агресія, гнів [81].

Хворостухіною Н. та Квасовець С. [81] отримано дані «про переважну

ролі лівої півкулі у формуванні позитивних емоцій и правої – в формуванні

негативних емоцій». Аналогічні дані були отримані також Кепелайте А. [79].

Висновок про локалізацію страху зробив Крайг Г.: «Ключ до вивчення

страхів знаходиться в мигдалині, в нейроцентрі лімбічної системи мозку.

мигдалина грає ключову роль в асоціюванні різних емоцій, включаючи страх,

28

з певними ситуаціями. …Навіть серед близнюків, які не росли разом, рівень

боязні одного схожий на рівень боязні іншого» [81].

При вивченні індивідуальних, типологічних особливостей

емоціональної сфери Борисова М. та співавтори [81] до фундаментальних,

базисних, основних відносять також емоції радості, гніву, страху.

Разом с тим інші дослідники вирізняють і деякі специфічні моменти.

1. Серед двох первинних негативних емоцій страх – пасивне

відношення до об’єкту, що виражається у намаганні уникнути зустрічі з

об’єктом. Гнів – активна емоція, пов’язана з протидією об’єкту [81].

2. Сімонов П. вважає, що спроби визначення обмеженої кількості

базальних емоцій, без зведення їх лише до позитивних і негативних,

пов’язані з багатогранністю потреб і складністю складання максимально

повних і розгорнутих характеристик [208].

3. Погоджуючись з тим, що «страх – безумовно, негативне відчуття; він

завжди неприємний, а сильно виражений – взагалі причиняє страждання», ми

повинні відмітити і специфічність його прояву в різних ситуаціях [221].

4. Подвійна природа емоцій просліджується і на рівні прояву

одиничної, негативної емоції страху. «Дуже яскраво проявляється

протилежність між стенічними (активними) і астенічними (пасивними)

відчуттями в тих емоціях, які пробуджують у людині небезпеку. Контакт з

небезпекою може викликати у людини тяжке, пригнічене відчуття

астенічного характеру; це відчуття називається страхом. Страх робить

людину безпомічною, ослаблює його фізичні і розумові сили, пригнічує її

психічне життя. Однак контакт з небезпекою далеко не завжди викликає

страх. Можлива і прямо протилежна реакція на небезпеку – стенічне

відчуття, яке можна назвати почуттям бойового збудження. Воно підвищує

фізичні і розумові сили людини, загострює його кмітливість, підвищує

швидкість і точність дій» [221, с. 143].

5. В психології існує певна тенденція розглядати емоції страху у складі

інших емоцій (що підтверджується експериментами над тваринами –

29

подразнення електрострумом через мікроелектроди точно локалізованих зон

мозку). Так, вважається, що емоція люті включає в себе занепокоєння, страх,

гнів. Внутрішні страхи, що не знаходять зовнішнього прояву підтримують

більш або менш виражений стан тривожності.

6. Страх може бути носити функцію контамінації (зараження). Як пише

Бреслав Г. «Страх не тільки може повністю зупинити активність самого

індивіду, але й активно заражати інших…» [33, с. 87].

7. Ізард К. говорить, що при певних обставинах, навіть, успіх може

стати джерелом страху. Наприклад, страх за високу посаду, страх людини за

своє життя при значному матеріальному достатку (страх пограбування),

страх «порчі», «зглазу» [79].

8. Емоція страху може виникати і як відстрочена реакція (феномен

відстроченого страху), коли страх усвідомлюється після завершення подій,

після закінчення дії подразника, який визвав страх.

Тож, багатогранність емоції страху і її проявів (в діяльності, тобто в

поведінці і вчинках) заклечається в наступному:

1) емоція страху може впливати на суб’єкт не тільки негативно, а й

позитивно;

2) емоція страху може виникати як «супроводження» при появі інших

емоцій;

3) емоція страху, що присутня у однієї людини (або групи людей),

може передаватися оточуючим (заражати їх);

4) емоція страх може проявитися у вигляді відстроченої реакції.

Таким чином, незважаючи на свою первинність, емоція страху

представляє собою багатогранній і складний конгломерат.

Практично всі вчені, які займалися вивченням страху, сходяться у

думці, що «фобії – інтенсивні, ірраціональні страхи, пов’язані з певними

об’єктами або ситуаціями, являються набутими розладами. Однак в

психології немає однозначних думок про те, як саме людина набуває їх. Деякі

вчені розглядують фобії як умовні емоційні реакції, інші ж вважають, що в

30

основі цих умовних емоційних реакцій лежить біологічна схильність

індивіду реагувати страхом на певні стимули.

По аналогії зі страхом розрізнюють прості і соціальні фобії.

Проста фобія – це будь-який стійкий страх об’єкта або ситуації (змій,

грози, смерті і т.д.).

Соціальна фобія – стійкий страх соціальних ситуацій, в яких суб’єкт

може стати об’єктом прискіпливої уваги зі сторони інших людей, або

нав’язливий страх зробити шкоду оточуючим, своїми діями образити кого-

небудь.

Фобія в перекладі с грецького означає страх. Ми вважаємо, що для того

щоби страх був віднесений до фобії, він повинен відповідати ряду вимог:

1. Страх повинен бути стійким, інтенсивним і тривалим.

2. Страх повинен викликати нав’язливу потребу в уникненні ситуації

або об’єкта, тобто носити форму розладу, патологічного занепокоєння, яке

заважає в повсякденній життєдіяльності суб’єкта.

3. Фобія – уявлюваний страх в даний момент, предмет страху зазвичай

присутній, з ним можливий контакт» [128]. Разом з тим, стан уникнення

предмету страху може виникати і без прямого контакту з подразником і

викликатися схожістю з ним, по асоціації. Іншими словами, людина, що

страждає фобією, знаходиться в біологічній готовності до її прояву.

4. Страх повинен основуватися не на раціональних судженнях, аналізі,

а бути безпричинним, непідвласним розуму або ірраціональним.

1.1.2. Причини виникнення страхів

Одним із найбільш важливих і складних в проблемі страху являється

питання про причини його виникнення.

В якості причин страху Ільїн Є. [81] називає драйви, емоції і когнітивні

процеси. Драйв, на думку Ільїна Є. [81], має психологічне значення тоді, коли

його інтенсивність досягає критичного рівня, коли він сигналізує людині про

гострий фізіологічний дефіцит. В цих випадках драйв активує емоцію страху.

31

Будь-яка емоція може активувати страх за принципом емоційного

зараження. На думку Томкінса С. [81], реакція переляку і збудження в силу

схожості їх нейрофізіологічних механізмів з механізмами, що лежать в основі

емоції страху, часто являються активаторами останнього. Томкінс С. вважає,

що раптове і повне вивільнення від тривалого і інтенсивного страху активує

радість, тоді як часткове вивільнення викликає збудження.

Страх може бути результатом когнітивної оцінки ситуації. Так,

наприклад, страх може бути викликаний спогадами про певний об’єкт.

Когнітивні процеси часто відображають не реальну, а уявну картину, в

результаті чого людина починає боятися ситуацій, які не представляють

реальної загрози. Таким чином, людина, предмет або ситуація можуть стати

джерелом страху в результаті:

а) формування гіпотези;

б) очікування неприємностей;

в) безпосереднім зіткненням з уявним об’єктом страху.

Коли йдеться про роль біології і досвіду в активації страху психіатр

Джон Боулбі говорить про природні сигнали небезпеки: біль, самотність,

раптова зміна стимуляції і швидке наближення об’єкта [32]. Автор також

розглядує розвиток емоції страху як функцію якості прив’язаності дитини до

матері. Страх, викликаний очікуванням болю, надзвичайно прискорює

процес научіння. Будь-який об’єкт, подія або ситуація, пов’язані з

переживанням болю. можуть стати умовними стимулами, наступна зустріч з

якими нагадує індивіду про колишню помилку, про переживання болю.

Багато дослідників (Будзен П., Виготський Л., Джеймс У., Кеннон Б.,

Ланге К., Мерлін В., Павлов І., Рейковський Я., Сєченов І., Стреляу Я. та ін.)

в якості основної причини розглядали фізіологічні механізми виникнення

страхів.

Так, Джеймс У. [79] вважав, що страх, як і інші емоції, виникає в

результаті відчуття фізіологічних змін у власному організмі, подібної точки

32

зору притримувався і Ланге К. [79]. За теорією Кеннона Б. психологічне

переживання страху і фізіологічні реакції виникають одночасно [96].

Багато досліджень було направлено на виявлення ділянок мозку, які

задіяні у генерації емоції страху.

Великий внесок у вирішення проблеми страху був внесений

російськими фізіологами Бєхтєрєвим В., Павловим І., Сєченовим І., та ін.

Так, відповідно до думки Павлова І. і Сєченова І., фізіологічною основою

страху являється складна рефлекторна реакція організму на внутрішні або

зовнішні подразники, що являють собою реальну або уявну небезпеку [151].

Всі стани: страх, тривога, боязнь – являються, на думку Павлова І., різними

варіаціями гальмівного процесу.

Бундзен П. [81] вважав, що в механізмах виникнення страхів важливу

роль грають порушення процесів саморегуляції функціонального стану

мозку.

Отто Ранк вбачав першопричину страху в родовому травматизмі [192].

Акт народження, на думку автора – «травма, первинний шок». Народження

приносить індивіду перший страх, перший із безлічі інших страхів, що

виникають в житті. Страх відриву від матері являється загально визначеним в

психоаналізі розладом, який проявляю себе у всіх неврозах.

В останніх в часі дослідженнях в даній проблематиці було показано, що

слабкість нервових процесів являється передумовою виникнення страху

[193].

Серед зовнішніх факторів, що грають важливу роль у виникненні

страхів, багато дослідників розглядають зміни в умовах життя і в буденній

діяльності, ломку «динамічного стереотипу» [112; 125].

Ряд авторів, які досліджували особливості емоційних станів людей, що

перенесли техногенні катастрофи, відмічають підвищення у них рівня страхів

і тривог [154; 230].

Ці спостереження були підтверджені дослідженнями, що проводилися

в районах постраждалих від аварії на Чорнобильській АЕС. Було виявлено,

33

що у людей. які проживають на даній території, існує особлива схильність

для появи страхів і тривог [70; 184].

Особистісно-обумовлений страх визначається характером індивіда,

наприклад, його підвищеною нерішучістю, і здатен виникати в новій

обстановці або при контактах з людьми. Ситуативно і особистісно-

обумовлені страхи часто змішуються і доповнюють один одного. Ріман Ф.

серед факторів, що впливають на виникнення страхів, виділяв індивідуальні

особливості індивіда, схильність, спадковість, індивідуальні умови життя,

історію становлення особистості [195].

У своїх дослідженнях Сарасон С. і Уолтер К. [79] дійшли висновку

щодо зв’язку страхів і тривог з такою рисою як залежність. Новікова Є. і

Кочубей Б. відмічають, що недостатній рівень фізіологічної і інтелектуальної

зрілості може бути причиною виникнення страхів [112].

Захаров А., Гарбузов В. у своїх дослідженнях пов’язують можливість

виникнення страхів з такими особистісними рисами, як емоційна чуттєвість,

нерішучість, незадоволеність собою. тривожність [45; 70].

Розглядаючи питання про причини страху, необхідно відмітити і

наслідки, що виникають в результаті дії вказаної емоції. Багато дослідників

відмічають виникнення різноманітних хронічних захворювань і невротичних

розладів, а також порушення загального стану здоров’я, викликаних

переживанням страху [65].

В результаті дії страху можуть виникнути негативні якості особистості,

порушення моральної сфери особистості, такі, наприклад, як агресивність,

брехливість, озлобленість, залежність тощо [65; 238].

Страх докорінно змінює звичну поведінку людей. Людина може

заклякнути або почати буянити, втратити мову або стати надзвичайно

говірливою, проявити неабияку силу або відчути незвичну слабкість. При

цьому в кожній конкретній ситуації у неї може бути декілька варіантів

поведінки, які визначаються її типом вищої нервової діяльності, набутими

рефлексами і життєвими установками.

34

Під впливом страху можуть виникнути дезорганізація вольової

регуляції діяльності і зниження ефективності діяльності [65; 193].

Наслідки від пережитого страху можуть зберігатися тривалий час, при

цьому ймовірно виникнення явища іррадіації, тобто тенденції до

розповсюдження страху на не релевантні об’єкти.

Сказане вище, на наш погляд, доказує, що вивчення проблеми страху

являється необхідною умовою для прийняття заходів щодо збереження

психічного здоров’я рятівників і формування стійкої до страхів особистості.

1.1.3. Основні класифікації та структура страхів

В психологічних теоріях існує декілька класифікацій страхів. Відомий

психіатр Карвасарський А. розділяв страхи на групи виходячи з того, чого

боїться людина, - це так звана класифікація за фабулою страху [88]. Цей

дослідник розрізняв вісім основних фабул страху. До першої він відносив

страх простору, яка виявляється в різних формах. Сюди відносяться:

1) клаустрофобія - страх замкнутого простору;

2) агорафобія - страх відкритого простору;

3) страх глибини;

4) страх висоти.

До другої групи фобій відносяться так звані соціофобії, пов'язані з

громадським життям. Вони включають в себе ерейтофобію (страх

почервоніти в присутності людей), страх публічних виступів, страх через

неможливість зробити якусь дію в присутності сторонніх.

До третьої групи, за класифікацією Карвасарського А., відносяться

нозофобіі - страхи захворіти яким-небудь захворюванням. Люди давно

розуміли, що страх хвороби тільки підсилює її і знижує шанси на одужання.

До четвертої групи відноситься танатофобія - страх смерті, до п'ятої -

різні сексуальні страхи, до шостої - страхи завдати шкоди собі або близьким.

У сьому групу входять "контрастні" страхи (голосно вимовити слово,

35

зробити щось непристойне). І восьма група страхів - фобофобіі, страх

боятися чого-небудь.

Інші психіатри, наприклад Седок Д. і Каплан Г. [264], вважають за

краще ділити страхи на конструктивні – ті, які представляють природний

захисний механізм, що допомагає краще пристосуватися до екстремальної

ситуації, і патологічні, які є неадекватною відповіддю на певний стимул по

інтенсивності або тривалості і часто призводять до психопатології.

Щербатих Ю. ділить всі страхи на три групи [259]:

1) Природні страхи, безпосередньо пов'язані із загрозою життю людині.

До числа природних явищ, що вселяють людям найсильніший страх,

відносяться гроза, сонячні затемнення, поява комет, виверження вулканів і

землетрусів, які асоціюються у людини зі страхом кінця світу.

Особливу групу природних страхів складають страхи тварин. До

тварин, що викликають у людей особливо сильний страх, безсумнівно,

відносяться різноманітні змії. Знаменитий натураліст 19 століття Брем А. у

своїй книзі «Життя тварин» писав, що змії у всі часи відігравали значну роль

у переказах і віруваннях народів, які згадують про змій то зі страхом і

відразою, то з любов'ю і благоговінням. Змії, зазначає автор, служили

символами швидкості, хитрощів, лікарського мистецтва і навіть символом

часу. Їм приписувалися властивості добрі й злі, і, таким чином вони займали

місце то божества, до диявола.

2) Другу групу в класифікації Щербатих Ю. складають соціальні

страхи - страх і побоювання за зміну свого соціального статусу [259].

Соціальні страхи можуть витікати зі страхів біологічних, але завжди мають

специфічний соціальний компонент, який в них виходить на перше місце,

відтісняючи більш примітивні чинники виживання.

Слід зазначити, що конкретні форми прояву соціальних страхів

залежать від особливостей історичної епохи, віку людини, професійної

приналежності і типу суспільства.

36

Польський психіатр Кемпінські А., оцінюючи співвідношення

біологічних і соціальних страхів, вказував, що їх відмінності криються в

різниці умов існування наших предків і сучасних людей [95]. Вчений

відзначав той факт, що хоча повсякденне життя в цивілізованому суспільстві

і не загрожує множинам небезпечних для життя ситуацій, але смерть в ньому

відбувається таємно, як у випадку промислових отруєнь, або зовсім раптово

при нещасних випадках.

Слід також зазначити, що специфіка соціальних страхів полягає, по-

перше, в їх опосередкованому характері (коли об'єкти, викликають страх, але

не можуть безпосередньо самі по собі завдати шкоди людині); по-друге, в їх

поширеності.

Для дослідження структури страхів, що існують у суспільстві,

Івлевой Е. і Щербатих Ю. були розроблені спеціальні анкети, які дозволяють

виявити актуальні страхи в сучасному суспільстві [258]. В результаті було

встановлено, що на першому місці стоїть страх за здоров'я своїх близьких, на

другому - страх можливої війни, на третьому - страх перед злочинністю.

Потім послідовно - страх бідності, страх перед деякими тваринами, страх

перед можливими несприятливими змінами в особистому житті, страх перед

начальством. Виявилося, що людей як і раніше лякає кладовище, вони

відчувають страх перед хворобами (дев'яте місце) і перед публічними

виступами.

3) Третю групу складають внутрішні страхи - народжені лише

фантазією та уявою людини і не мають під собою реальної основи для

занепокоєння. Особливо хочеться відзначити, що до внутрішніх страхів

дослідники відносять не тільки страхи, породжені фантазією людини, але і

страхи власних думок, якщо вони йдуть врозріз з наявними моральними

установками.

Цікава класифікація публіциста Юрія Левади [246]. Він на основі

соціологічних опитувань, проведених у 1989 і 1992 роках, ставить на перший

план загальнолюдські страхи, з якими ніякої прогрес не впорається (хвороби

37

близьких, війна, стихійні лиха, старість). На другий план виступають страхи,

які саме з прогресом і пов'язані (свавілля влади, злочинність, репресії і т.д.).

Як показав аналіз, із зростанням освіти слабшають страхи першого

ряду, зате ростуть страхи перед болем, приниженнями, сваволею, тобто перед

соціогенними факторами.

Наведені вище класифікації не є єдиними в своєму роді. Існує також

поділ страхів за ступенем їх усвідомленості. Бувають страхи зрозумілі і

конкретні, наприклад, перед злим собакою, перед суворим начальником. Але

буває так, що людина боїться чогось, сам не розуміючи, чим викликане це

гнітюче відчуття.

У почуття страху є багато градацій. Якщо людина лише трохи боїться

чогось, то вона відчуває побоювання або легку боязнь, слабко виражену

тривогу або занепокоєння. При посиленні психологічного дискомфорту

тривога і неспокій переростають в страх, який може бути слабким, помірним

і дуже сильним. Далі людина здатна переживати почуття жаху чи кошмар. На

основі перерахованих градацій існує класифікація страху за силою. Боязнь як

ситуативну емоцію вона пов'язує з певною й очікуваною небезпекою, тобто з

уявленнями людини про можливі небажані і неприємні наслідки її дій або

розвитку ситуації.

Емоція побоювання, вважається – це суто людська форма переживання

небезпеки, яка виникає на підставі аналізу ситуації з якими раніше

зустрічалася людина і прогнозування ймовірності небезпеки або ступеня

ризику. Це інтелектуальна емоція, «розумний страх», пов'язаний з

передбаченням небезпеки.

Швидше за все, боязнь, побоювання – це узагальнюючі терміни, що

характеризують відношення людини до небезпечних ситуацій, але не

обов'язково пов'язані з переживаннями тієї чи іншої емоції. Ці ситуації

можуть викликати у людини тривогу, яка може перерости в страх різного

ступеню вираженості (від боязкості до жаху і паніки), тобто

супроводжуватися переживаннями, але можуть бути сприйняті і без

38

переживань, коли людина обмежується лише констатацією її небезпеки

(наприклад, коли людина говорить, що боїться змій, це не означає, що вона

переживає в даний момент емоцію страху, в даний момент ніякої загрози для

неї немає). Останнє означає, що у людини виникла емоційна установка на

ставлення до того чи іншого об'єкту. Це усвідомлений страх, зафіксований в

емоційній пам'яті разом з об'єктом, який його ініціював, але не обов'язково

пережитий. І саме з цих позицій можна зрозуміти вислів Ізарда К., наведений

нижче: боятися страху - це означає мати негативну установку (негативне

ставлення) до його виникнення і переживання [79].

Усвідомлювані страхи істотно відрізняються від так званих афективних

страхів, тобто страхів реальних, пережитих і проявляються людиною в

експресії. До афектних страхів відносяться боязкість, жах, панічний стан,

переляк.

Боязкість, – це слабко виражена емоція страху перед новим, невідомим,

невипробуваним, незвичним, яка іноді може носити ситуативний характер,

але найчастіше – узагальнений. Характеризується гальмівними впливами на

поведінку і дії людини, що призводить до скутості рухів і звуження обсягу

уваги (вона прикута до власного внутрішнього стану і меншою мірою

спрямована на зовнішню ситуацію, дії стають нецілеспрямованими і

безпорадними).

Жах і панічний стан характеризуються автором як найбільш інтенсивні

форми вираження страху, і тут з нею важко сперечатися, хоча з їхньої

фізіологічної інтерпретацією (тільки як сильним кірковим гальмуванням)

погодитися важко, особливо у відношенні паніки.

Розглянуті вище форми страху, про які говорить Чернікова О., по суті,

не є формами, а характеризують лише різний ступінь (силу) вираженості

страху - від боязні і остраху до жаху і паніки. Якісні відмінності між цими

переживаннями небезпеки в роботах автора не наводяться.

39

Виділені нею інші форми страху - тривожність, невпевненість,

розгубленість тим більше не можуть вважатися формами страху, оскільки

прямо не відносяться до нього.

Особливою, філо- і онтогенетичною першою формою страху є переляк

або «несподіваний страх». Переляк, як зазначав Сєченов І., – явище

інстинктивне (тому Ушинський К. називав його інстинктивним, або

органічним, страхом) [151]. Він виникає в відповідь на несподівану появу

сильного подразника або об'єкту і проявляється в трьох формах: заціпенінні,

панічній втечі і безладному м'язовому збудженні. Для нього характерна

короткочасність протікання: заціпеніння швидко минає і може змінитися

руховим порушенням.

Слід зазначити, що в сучасній психології емоцій не існує універсальної

класифікації страхів, страхи ділять по силі, інтенсивності, біологічної,

психологічної і соціальної значущості.

Відомо, що відповідно до системного підходу, будь-яке явище виникає

і існує в рамках деякої системі явищ. При цьому важливо, що зв’язки між

явищами, які відносяться до даної системи, виступають не як епізодичні і

випадкові взаємодії, а являються суттєвими умовами виникнення, існування і

розвитку кожного з них, а разом з тим і системи в цілому [130].

Страх може охопити людину миттєво, а може накопичуватися

поступово і перебувати у виді стану. У своєму розвитку страх може пройти

багато етапів: від легкого занепокоєння і легкої тривоги до фобії. Відповідно,

люди по-різному реагують не тільки на страх, але й на його можливі джерела,

першопричини, по-різному ведуть себе й після пережитого страху.

В нашому дослідженні складові страху ми розглянемо на трьох рівнях:

рівні переддії страху, рівні його безпосереднього прояву і рівні післядії на

індивіда. Кожен з цих рівнів (етапів, субсистем) включає в себе різноманітні,

характерні для нього компоненти.

«Частіше всього страх – це адаптивна реакція. Він підготовлює нас до

того, щоб ми змогли уникнути небезпеки. Страх перед реальними або

40

уявними ворогами згуртовує людей і сім’ї, племена і нації. Страх отримати

пошкодження підготовлює нас до небезпеки. Боязнь покарання або помсти

стримує від нанесення шкоди один одному. Страх викликає занепокоєння,

яке примушує мозок концентруватися на задачі і відпрацьовувати стратегії її

рішення» [79, с. 33]. Дане висловлювання Майерса Д. дозволяє зробити ряд

висновків. Страх, як психічне явище, притаманний кожній людині. На рівні

підсвідомості він застерігає нас від необдуманих вчинків (передбачення,

прогноз). Оцінюючи ту або іншу критичну ситуацію, ми намагаємося знайти

шляхи її вирішення, не довести до її реальної загрози. Але тільки в хвилини

дійсної небезпеки у нас реально проявляється емоція страху з усіма

супровідними психофізіологічними проявами і наслідками. Ми зберігаємо

набутий досвід пережитого страху. Він допомагає нам передбачати і

попереджує нас про аналогічні ситуації, пов’язані зі страхом. Разом з тим,

якщо ми не робимо правильних висновків, або емоції страху виникали

достатньо часто, або перенесений страх був надграничної величини, нами

може заволодіти страх у формі фобії. Іншими словами, страх може бути

присутнім у людини потенційно, на рівні перед дії в якій-небудь

нестандартній ситуації, реально на рівні безпосереднього переживання емоції

і на рівні післядії (період відновлення). Безумовно, що в силу більшого

розходження індивідуальних особливостей одні індивіди схильні до більшого

прогнозу й аналізу небезпечної ситуації, інші можуть відносно спокійно

переживати емоцію страху, а треті зациклюються на ньому, намагаються

приховати його або забути його як неіснуюче явище. Цих ймовірних

варіантів досить багато. Якщо сюди додати особливості нервової системи,

наявний досвід, особистісні якості індивіда, то ми зрозуміємо всю складність

і різноманітність варіантів прояву стану страху.

«Відчуття невпевненості являється однією з базових причин страху, бо

воно переживається людиною як стан страху» [79, с. 293]. «При першому

сигналі тривоги, – пише Бреслав Г. з посиланням на Спілбергера Р., –

виникає об’єктивна реакція тривоги, які вона (людина) вважає синонімом

41

страху. В цьому випадку мова йде про достатньо адекватне сприйняття

зовнішньої загрози, і емоційна реакція пропорційна величині зовнішньої

загрози» [33, с. 67].

Єнікеєв М., розуміючи під страхом гостру негативну емоцію, яка

виникає в обстановці загрози біологічному або соціальному благополуччю

індивіда, виділяє наступні ступені його інтенсивності: побоювання, боязнь,

переляк, жах (афект) [81].

Спираючись на вищезазначене, спробуємо побудувати логічний ряд

процесів, які з’являються до виникнення емоції страху, його переживання і

наслідків, або, іншими словами, розглянемо структуру страху. Одразу

зробимо уточнення, що ми не приймаємо в даному випадку до уваги

раптовий страх, який протікає в такій послідовності: переляк – швидка (або

миттєва) оцінка ступеню небезпеки – емоція страху і пов’язані з нею

психофізіологічні реакції (ступор, холодний піт, втеча и т.д.). Емоція страху в

формі афекту (емоційного вибуху) може наступити відразу ж, в умовах

дефіциту часу для оцінки ситуації.

Ми вважаємо, що страх у своєму розвитку проходить декілька етапів.

1. Індивід відчуває невпевненість, тривожне передчуття, занепокоєння.

Ці стани з’являються в окремі моменти, пов’язані з невдачею в діяльності і

життєдіяльності. Причиною невпевненості і, як наслідок, появи страху

можуть явитися драйви, - фізіологічні потреби, які складають базу усієї

життєдіяльності організму (голод, спрага, статевий потяг, уникнення болю

тощо).

2. Виникає настороженість, побоювання, як невизначений страх або

тривога відносно можливих майбутніх подій [79]. Моменти невпевненості

починають з’являтися регулярно і переносяться на види діяльності, які

реалізувалися раніше на рівні навиків. Настороженість і тривожність

наступають в результаті когнітивної оцінки ситуації як потенційно

небезпечної.

42

3. Поява загрози. Суб’єкт усвідомлює і виділяє факти, які можуть

нанести йому реальну шкоду (здоров’ю, кар’єрі і т.д.) Загроза може бути і в

формі виказаного наміру нанести фізичну, матеріальну або іншу шкоду

суспільним або особистим інтересам (демонстрація поведінки в конфлікті,

яка слугує для залякування опонента; будь-яка дія, жест або реакція, які

відображають намір нападу, нанести ушкодження або налякати іншого). Стан

страху виникає в ряді випадків і безпосередньо після загрози, так, наприклад.

загрозою, що викликає страх, може виступати і біль.

4. Боязнь. Даний хронічний стан наступає при відсутності можливості

уникнення причин, які викликають загрозу. Людина починає приписувати

собі неіснуючі загрози, фантазує, придумує їх.

5. Після цього людина переживає емоцію страху, яка в залежності від

тривалості її протікання і інтенсивності може перерости у фобію. Наприклад.

дитина починає панічно боятися води після того, як батько, кинув його з

човна у воду, намагаючись навчити плавати.

6. Після завершення безпосереднього переживання емоції страху

розвивається стан післядії страху, пов’язаний з аналізом подій, що сталися,

з’ясуванням причин (інтернальних – екстернальних) страху, особливостей

його протікання. Все це відбувається на фоні емоційного збудження, певної

занепокоєності (яка може бути і першопричиною страху, людина може також

відчувати полегшення, ейфорію (вдалося уникнути загрози).

Говорячи про вказану структуру страху, слід мати на увазі, що будь-

який з компонентів, що заповнює етап перед дії страху, в залежності від його

інтенсивності може набути сигнальне значення для виникнення емоції

страху. Так, людина може настільки нафантазувати, на придумувати, що їй

дійсно стає страшно. Можливо, що багато в цьому процесі визначається

належністю індивіда до художнього або мисленнєвого типу, чуттєвістю

нервової системи та іншими факторами.

Базовими елементами переддії страху в запропонованій моделі страху

є: фантазії, прогноз (передчуття), фізіологічні кореляти, самооцінку (його

43

страхи), біль фізичну, біль соціальну. Обґрунтуванням цього слугує

проведений нами аналіз досліджень присвячений страхові.

«Поки страх не виходить за рамки розумного, в ньому немає нічого

жахливого або дезадаптивного. Він захищає нас від небезпеки, примушує

враховувати ймовірний ризик і це надзвичайно корисно для адаптації, сприяє

благополуччю і щастю індивіда» [79, с 65]. Переддія страху була описана

Запорожцем А.: «Якщо на більш ранніх стадіях вікового і функціонального

розвитку афекти виникають, так би мовити post factum, в якості позитивної

або негативної емоційної оцінки ситуації, яка сприймається безпосередньо,

то на більш пізніх генетичних ступенях вони можуть проявлятися до

виконання дії в формі емоційного передбачення його можливих наслідків і

уявної ситуації, яка може виникнути, коли дію буде завершено» [81, с. 59].

Фантазії. Багато авторів вбачають в якості однієї з основних

першопричин виникнення страху схильність людини до фантазування,

приведемо їх відповідні висловлювання:

«Емоційна уява іноді виражається у безплідному, сентиментальному

фантазуванні…» [81, с. 87].

«Люди можуть боятися майже всього – «правди, долі, смерті і, навіть,

один одного», - як зазначав Емерсон Р. Чому так багато різноманітних

страхів? – Психологи відмічають, що ми можемо придумати собі все що

завгодно і боятися цього» [79, с. 214].

«Якщо страхи явно не мають перед собою ніякого підґрунтя, але

людина вірить, що вони реальні, якщо вона придумує ірраціональні причини

для свого страху і не піддається переконанню, то таке явище не можна

назвати фобією або тривогою; в цих випадках є передумови підозрювати

наявність психічного захворювання (паранойя, наприклад). Однак діагноз

може встановити відповідний фахівець» [128, с. 69].

«Розвиток веде до зменшення причин страху, однак він і створює їх,

особливо завдяки тому, що у дитини з’являються нові можливості

44

передбачати небезпеку, але ще не відпрацьовано достатня кількість засобів

для подолання страху перед уявною невизначеністю» [81, с. 45].

«Одні люди бояться змій, хоча ніколи не були ними покусані і взагалі

не зіткалися з ними у звичайних обставинах. Інші бояться літати на літаках,

хоча ніколи не опинялися в авіакатастрофі. Таким чином, наші страхи і фобії

зростають не тільки на основі реальних переживань болю, вони можуть бути

результатом нашої фантазії» [79, с. 297].

«Людина починає відчувати страх і приймати відповідні заходи

безпеки в ситуаціях, які об’єктивно не потребують цього» [193, с. 100].

Прогноз. Під прогнозом розуміють передчуття майбутнього на основі

цілісності ситуації (передбачення якої-небудь події, явища, результату дій)

без свідомого роздуму ще до того, як явища будуть реально сприйняті або

реалізовані, і екстраполяції (переносу висновків отриманих із спостережень

над однією частиною явища на іншу).

«Передбачення – це основне джерело емоційних процесів. Сигнали

передбачення можна класифікувати в залежності, по-перше, від того, які

події вони передбачають, і, по-друге, від того, чи може суб’єкт впливати на

вказані події. Базуючись на першому аспекті вони розподіляються: на

сигнали болю, сильної, тривалої депривації, що викликає страх; сигнали

можливого незадоволення потреб, слабкого болю, що викликають гнів;

сигнали задоволення потреб, що викликають надії; сигнали, які передбачають

невизначену, нову подію, яка викликає інтерес (або в інших умовах – страх)»

[193, с. 49].

«Іноді складається враження, що почуття опереджають наші думки. Ми

переживаємо відчуття можливості вирішити проблему, ще не вирішивши її.

ми відчуваємо, що зрозуміємо її, хоча фактично до розуміння її ще не

дійшли, а тільки йдемо» [81, с. 89].

«Страх може бути настільки слабким, що буде переживатися вами

лише як невиразне передчуття небезпеки» [79, с. 97].

45

Фізіологічні кореляти. До вегетативних індикаторів страху традиційно

відносять: підвищене серцебиття, напруження м’язів, сухість ротової

порожнини і горла, холодний піт, спазми шлунку, зміна швидкості,

амплітуди і ритму дихання, розлад травної системи, часту потребу в

сечовипусканні, розслаблення сфінктера, збільшення діаметру зіниці і т.д.

Можна говорити й про зменшення електрошкірного опору, збільшення

систолічного тиску, частоти пульсу, електричної активності мозку, зміни

складу крові й сечі і т.д.

Наведемо лише декілька прикладів, що підтверджують вказане.

Очікування перших змагань у боксера-початківця викликає

протопатичну реакцію, яка супроводжується повним симптомокомплексом

страху: потовиділенням, тремором кінцівок, розширенням зіниць та ін.» [259,

с. 90]. Іншими словами, біль ще не виник, а фізіологічні реакції, які її

супроводжують, вже себе проявляють.

«Сильні негативні емоції, що виникають внаслідок сигналів фрустрації

або небезпеки (страх, гнів) зазвичай ослаблюють моторну і секреторну

активність шлунково-кишкового тракту» [193, с. 45].

«Емоція страху супроводжувалася більш значним зменшенням опору

шкіри, більшим числом різких стрибків напруження м’язів, більшою

частотою дихання» [193, с. 46].

Самооцінка. Під самооцінкою зазвичай розуміється оцінка індивідом

самого себе, своїх можливостей, рис і місця серед інших людей. Самооцінка

страху пов’язана з можливим прогнозуванням людиною своєї поведінки в

загрозливій або небезпечній ситуації. Самооцінка (занижена, адекватна,

завищена) пов’язана з рівнем домагань і впливає на ефективність діяльності.

Самооцінка наявного страху в основному складається із оцінки дій в

реальних ситуаціях, в яких знаходився суб’єкт, і їх співставлення з

можливою реакцією оточуючих (рідних і близьких, знайомих, реально

існуючих або вигаданих героїв і т.д.). Разом з тим самооцінка страху,

можливо, буде відрізнятися, якщо, наприклад, спитати людину про страх до

46

змій і про те, чи страшно їй було б провести ніч в місцевості, де зустрічається

багато отруйних змій. Існує думка, що без попередньої самооцінки страху

досліджуваними, неможливо описати процес протікання страху з якісної

сторони. І це, можливо, правильно, так як одна людина може не звернути

увагу на подразник, а для іншої він буде мати сигнальне значення.

При більшому розходженні зовнішньої оцінки і самооцінки суб’єкта

може виникнути афект неадекватності, який здатен викликати страх до

певних видів діяльності. Афект неадекватності може бути породженим і

самою діяльністю. Наприклад, невдалий виступ перед людьми може

розвинути стійку фобію до публічних виступів.

В завершення вищевказаному, відмітимо, що «в процесі життя у

людини змінюється характер об’єктів, які викликають страх. Потенціальна

можливість фізичного ушкодження для більшості з нас являє собою загрозу,

хоча б в силу її рідкості. Набагато частіше нас бентежить те, що може

знизити нашу самооцінку або підставити під удар гордість. Ми боїмося

невдач і психологічних втрат, які можуть в душі кожного з нас вчинити

переворот» [79]. Іншими словами, самооцінка страху – величина мінлива, яка

залежить від багатьох соціальних, психологічних і типологічних факторів.

Біль фізичний. «Больові відчуття викликають захисні рефлекси,

наприклад, рефлекс уникнення подразника. …Біологічний зміст болю в тому,

що він являючись сигналом небезпеки, організовує боротьбу за

самозбереження. Під впливом больового сигналу перебудовується робота

всіх систем організму, що призводить до підвищення його реактивності:

підвищується тонус скелетних м’язів, скорочення і збудливість м’язів,

підвищується чутливість всіх аналізаторів. Це забезпечує швидкість захисних

реакцій і більшу, ніж звичайно, передбачливість поведінки» [130]. Стосовно

страху можна відмітити, що «в еволюційному плані однією з найголовніших

функцій страху була охорона організму від руйнівних больових впливів.

Повторно зустрічаючись з шкідливими факторами середовища, організм

повинен відчувати страх, що попереджує його про потенційну небезпеку, яка

47

загрожує життю і здоров’ю» [259]. «…Всі подразники, що викликають біль,

являються джерелом страху (візит до стоматолога, укус собаки і

електротравма, як правило, запускають генералізовані реакції страху на

схожі подразники)» [259].

Про це ж говорить Ізард К.: «Біль, перший і найважливіший із

природних активаторів страху; страх, викликаний очікуванням болю,

надзвичайно прискорює процес научіння. Будь-який об’єкт, подія або

ситуація, можуть стати умовними стимулами, повторна зустріч з якими

навіює індивідові про минулі помилки і про переживання болю» [79]. «Різке,

раптове, сильне подразнення будь-якого рецептора викликає негативну

реакцію (частіше всього в формі страху або люті)» [79]. «Больові подразники

являються одним з перших джерел емоційного процесу» [79]. «Реакція на

біль, окрім моменту негативної емоції, або страждання, містить також ще

один пов’язаний з нею момент – набутий в досвіді елемент страху.

…Встановлено, що реакцію на біль можна значно послабити, якщо

нівелювати фактор страху» [79].

Говорячи про біль як про джерело страху ми взяли до уваги думку

Дубровського Д.: «Я не можу досліджувати біль, якщо не враховувати ту

фундаментальну обставину, що це явище суб’єктивної реальності іншої

людини. В іншому випадку об’єктом мого дослідження буде вже не біль, а

дещо інше, скоріше всього деякі суб’єктивні зміни в організмі людини, яка

повідомила мені, що вона відчуває біль» [81].

Біль соціальний. Говорячи про соціальний біль, ми маємо на увазі

астенічні реакції, які викликають відповідні фізіологічні підтвердження

(«щемить серце», «всередині щось наче опустилося» і т.д.), які пов’язані із

соціальною несправедливістю, допущеною до суб’єкта, його близьких або

групи людей. Існує думка, що про соціальний біль можна говорити лише

тоді, коли «ми розуміємо біль іншого виключно завдяки нашій власній

здатності відчувати біль… Методи науки не в змозі ознайомити нас з

переживанням болю, задоволення, радості, фрустрації і т.д. Цю можливість

48

дає тільки співпереживання, роль якого до сих пір в повній мірі не оцінена ні

теорією, ні практикою виховання» [208].

Проводячи аналіз робіт дослідників, які присвячені страху, ми виділили

його прояви, які найбільш часто зустрічаються.

Природній страх. «Ми, люди, швидко починаємо боятися змій, павуків

і висоти – страхів, подолання яких, можливо допомогло нашим пращурам

вижити, але менше схильні боятися автомобілів, електричного струму, бомб,

глобального потепління, які нині представляють набагато більшу небезпеку.

Страхи кам’яного віку залишають нас непідготовленими до небезпек,

пов’язаних із сучасними технологіями» [79]. Разом з тим, люди, які не вміють

плавати, бояться втопитися, міські жителя бояться заблукати в лісі, з рештою,

спостерігаючи постійні природні катаклізми, ми починаємо думати про них.

Побутовий страх. Під побутовим страхом ми розуміємо

різноманітність поведінкових реакцій, пов’язаних із власною необережністю

або можливого скоєння своїми діями шкоди іншим людям, наприклад, боязнь

пожежі із-зі не вимкненого світла, електричної плити і т.д.

Екстремальний страх.

«Питання не в тому, переживає людина у бою емоцію страху або не

переживає жодної, а в тому, переживає вона негативну емоцію страху або

позитивну емоцію бойового збудження» [221].

«Негативні емоції виникають тоді, коли індивід оцінює ситуацію як

небезпечну, але не має готових і достатньо надійних, на його погляд,

стратегії її вирішення, тобто коли ці стратегії ще тільки повинні з’явитися і

існує деяка невпевненість у відношенні такої можливості. Значить загроза

сама пособі ще не викликає емоцію; переходячи, наприклад, вулицю з

інтенсивним рухом, ми зазвичай не відчуваємо страху, хоча об’єктивно це

досить небезпечно. …Коли ж ситуація загрози викликає емоцію, вона може

найти вираження в трьох основних формах: у формі страху, гніву, смутку

(почуття пригніченості)» [193].

49

«Можливість прогнозування поведінки людини, яка керується

раціональними уявленнями, являється, скоріше за все, набагато більшою, ніж

можливість прогнозування поведінки людини, яка охоплена емоцією і у

зв’язку з цим реагує незвичним способом для себе і оточуючих [193, с. 354].

«Нейтральні подразники починають передбачати значимі подразники в

результаті появи умовних рефлексів або завдяки механізму генералізації.

…Передбачення небезпеки, яка знаходиться під контролем індивіда, емоції,

як правило, не викликає» [193].

«…Конкуренція між потребами протікає на рівні їх трансформації у

відповідні емоції. Наприклад, у небезпечній ситуації між інстинктом

самозбереження і потребою відповідати певним етичним зразкам

переживається суб’єктом як боротьба між страхом і відчуттям боргу,

відчуттям стида при думці про втечу з бойової позиції» [208].

«Нерідко думають так: стан смертельної небезпеки, який є невід’ємною

частиною бойової обстановки, неодмінно виникає емоцію страху; люди

хоробрі, мужні вміють долати цю емоцію і володіти собою: це досягається

силою розуму, почуття боргу і т.д.;велике значення має звичка» [221].

Клаузєвіц К. пише «Небезпека і відповідальність не підвищують у

нормальної людини свободу і активність духу, а навпаки, пригнічує його, і

тому якщо ці переживання окрилюють і загострюють здатність суджень, то,

безперечно, ми маємо справу з виключною величністю духу» [221].

Моральний страх. Звернемося до етимології вживаних термінів, мораль

і моральність являються категоріями етики. Під мораллю зазвичай розуміють

особливу форму суспільної свідомості, один з основних способів регуляції

дій людини у суспільстві за допомогою норм, які знаходять своє

обґрунтування у вигляді ідеалів добра і зла, справедливості, відповідальності.

Мораль розглядається також з точки зору настанов, виховання і т.д.

Аристотель, який ввів термін «етика», розглядав її як вчення про шляхи

досягнення людиною бажаних цілей, благ.

50

Кожна людина може вибирати моральний чи аморальний образ життя.

Цілі, - відмічав Аристотель, - люди вибирають у відповідності зі своїми

пороками і доброчинними рисами.

Таким чином, для одних дотримання моралі базується на страхові

перед Богом, у інших мораль підтримується совістю, у третіх – страхом у

випадку порушення норм громадського, адміністративного і кримінального

кодексу, але всі вони будують свою поведінку у відповідності до своїх

цінностей.

В різних соціальних групах відбувається контроль, регуляція,

направлення і оцінка норм поведінки. Людина, яка не підтримує існуючу

систему цінностей, не приймається суспільством. Ступінь ізоляції може

варіюватися: від відсутності спілкування до фізичного спілкування, а звідси

різні степені страху, пов’язані з відторгненням.

Запорожець О. відмічає, що в процесі емоційного передчуття

результатів власних вчинків дитина досягає відповідної високої степені

інтелектуального і емоційного розвитку, попередньо намагається відтворити

різні варіанти дій і відчути той результат, наслідки якого не будуть мати

протиріч із суспільною мораллю. Моральний досвід передбачає наявність

«табу», відповідно і покарання, і страху.

Страх діяльності. Діяльність і життєдіяльність людини тісно пов’язані

між собою. Наведемо лише один аргумент: більшу частину свого свідомого

життя люди проводять навчаючись або працюючи. В цьому плані буття

людини, розподіл на діяльність і життєдіяльність будуть носити відносний

характер. Людина (суб’єкт) проявляє (реалізує) свою індивідуальність, своє

відношення до праці, оточуючого світу, інших людей, до самого себе в

процесі діяльності і життєдіяльності в поведінці (через вчинки). Прояв цього

спостерігається на двох взаємопов’язаних рівнях: особистісному (визначає

направленість, світогляд, совість, свідомість особистості), який в більшій мірі

характеризує індивіда з позиції діяльності, і біологічному (розкриває

51

індивідуальність зі сторони загальної конституції, схильностей), який

характеризую організм з позиції його життєдіяльності.

Поведінка являється проміжною ланкою між діяльністю і

життєдіяльністю, між особистісними і біологічними проявами

індивідуальності. Дані співвідношенні витікають із структури

індивідуальності, яка встановлює диспозиції і баланс природного і

соціальних факторів в різних структурах. Іншими словами, в даній відкритій

структурі життєдіяльність і діяльність представляють цілісність, яка

проявляється в поведінці.

В поведінці системні особливості особистості і індивідуальності

(мотивація, темперамент, здібності і характер) об’єднані провідними

ознаками (емоційністю. активністю, саморегуляцією і намірами): намір –

мотивація – емоційність – темперамент – активність – здібності –

саморегуляція (воля) – характер – наміри. Ці ознаки представляють собою

певне коло компонентів, які знаходяться в основі характеристик поведінки,

через призму якого людина проявляє своє відношення до оточення, праці,

інших людей, себе. На вказані системні властивості і риси особистості, які

характеризують поведінку, накладаються дві взаємопроникаючі сфери:

життєдіяльність і діяльність.

Діяльність людини (особистісні складові поведінки) розкривається

через інтереси і схильності (співвідношення мотивації і намірів), інтроверсію

– екстраверсію (співвідношення темпераменту і емоційності), актуалізоване

призначення (співвідношення здібностей і активності). цілеспрямованість

(співвідношення характеру і саморегуляції).

Діяльність, як форма психічної активності, направлена на

мотиваційне досягнення свідомо наміченої цілі і за рахунок цього людина

задовольняє власні потреби. Структура діяльності складається із цілей,

прогнозованих результатів діяльності, мотивів, операціональних засобів,

способів і прийомів, за допомогою яких ця діяльність реалізується. В

52

макроструктурі діяльності звичайно виділяють операціонально-технічні

аспекти діяльності – це:

1)вид діяльності (гра, навчання, трудова діяльність);

2) дії;

3) операції.

Всі ці аспекти пов’язані з проблемами особистості (формування

навиків, індивідуальний стиль діяльності і т.д.). Психофізіологічні функції

забезпечують регулювання діяльності, управління нею в самому широкому

смислі. По Лєонтьєву О., діяльність – форма активності. Активність виникає

внаслідок потреби, тобто станом дефіциту у певних умовах нормального

функціонування індивіда. Потреба не переживається як така – вона

представляється як переживання дискомфорту, незадоволеності, напруження

і проявляється у пошуковій активності. В ході пошуків виникає зустріч

потреби з її предметом – фіксація потреби на предметі, який міг її

задовольнити. З моменту «зустрічі» активність стає направленою, потреба

опредмечується як потреба в чомусь конкретно, а не «взагалі» і стає мотивом,

який може і усвідомлюватися. Саме зараз можна говорити про діяльність.

Вона співвідноситься з мотивом: мотив – те, заради чого реалізується

діяльність, а діяльність – сукупність дій, які викликаються мотивом. Одиниця

аналізу діяльності – дія. По Рубінштейну С. діяльність визначається своїм

об’єктом, але не прямо, а через її «внутрішні» закономірності; зовнішні

причини взагалі діють через внутрішні умови. При поясненні психічних явищ

в якості системи внутрішніх умов виступає особистість з її складною

багаторівневою структурою [197].

Діяльність слід відокремлювати від поведінки. В психології під

поведінкою розуміють зовнішні прояви психічної діяльності. Зазвичай до

поведінки відносять:

1) позу, окремі рухи і жести, міміку, інтонацію, тобто всі зовнішні

прояви фізіологічних процесів, пов’язаних діяльністю, спілкуванням, станом

людей;

53

2) дії як більш масштабні акти поведінки, які мають певний смисл;

3) вчинок – одиниця аналізу соціальної поведінки, в якому

проявляється особистість людини, її моральне самовизначення.

При оцінці вчинку необхідно відштовхуватися від норм, прийнятих у

суспільстві (групі). Вчинок може бути виражений дією (бездіяльністю),

висловленою позицією, тоном, підтекстом або у вигляді погляду, жесту,

міміки або їх сукупністю. Про поведінку суб’єкта можна зробити висновки

не тільки шляхом безпосереднього спостереження, але також і по

результатам вчинків, на основі вирішення проблем.

На думку Леонтьєва О., емоційний стан не тільки впливає на

діяльність, але й і залежить від неї, при чому власне емоції носять ідеаторний

характер. Ще одним джерелом емоцій являються процеси регуляції і

реалізації діяльності [193].

«Відомо, що людина, якою володіє сильний страх, виконує

різноманітні дії незграбно і неадекватно. …повсякденній досвід свідчить про

те, що інтенсивний страх (власне, як і гнів) може викликати у людини такі

сили, про наявність яких вона взагалі і не підозрювала. … Але також вірним

являється спостереження, згідно якого страх також діє паралізуюче» [193,

с. 233].

На думку Хебб Д. [79], позитивні емоції підтримують діяльність, а

негативні емоції, такі як страх, гнів, відраза, - дезорганізують діяльність.

Сімонов П. стверджує, що «для кожної діяльності існує певний

оптимум емоційного напруження, при якому ця діяльність виконується

найбільш ефективно» [208, с. 65]. На думку Конопкіна О., «саме до такого

оптимуму за рахунок відповідальності і самомобілізації, наближаються в

умовах «нормальної» або звичної діяльності люди с негативним емоційним

модусом. А при утруднених, ускладнених умовах ближче до вказаного

оптимуму опиняються люди з позитивним модусом переживань» [103, с. 34].

Спроби усунення страху як такого (його попередження, послаблення

страху і його наслідків) нам здаються методологічно неоправданими,

54

оскільки будуть усуватися його специфічна бар’єрна функція, яка сигналізує

про можливу небезпеку. Більше того, ліквідувати механізм, даний природою,

значить – зробити людину хворою. Не випадково у спецпідрозділи, в

каскадери і для виконання інших небезпечних видів діяльності не беруть

«абсолютно» безстрашних людей, оскільки вони не можуть реально оцінити

небезпеку.

Емоції різняться і у своїй тривалості. В цьому відношенні можна

виділити короткочасні ситуативні емоційні стани (хвилювання, афекти і т.д.)

і більш тривалі, стійкі емоції – настрій.

В залежності від індивідуальних психологічних особливостей суб’єкт

може або оцінювати самого себе як причину виникнення страху або шукати

цю причину ззовні.

До природних станів після потрясінь, перенесеного страху ми

відносимо, з одної сторони, відчуття гіркоти, спустошення і т.д., а з іншої –

відчуття полегшення, що все пройшло, завершилося.

Для станів, в яких переважає негативні емоції, характерна

зосередженість на самому собі – індивідуалізація, автономність і негативні

соціальні орієнтації. Природною реакцією на пережитий страх однією з

перших думок суб’єкта являється така: «А як на це подивиться оточення?».

«Страх відповідно у широкому розумінні - емоція, що пригнічує.

Навіть повна перемога над страхом може сама по собі дати в кращому

випадку тільки нормальний психічний стан і відсутність психічних

переживань» [221, с. 54]. Разом з тим суб’єкт безпосередньо набуває і досвід.

Людина наприклад може стати обережнішою, почати займатися спортом і

т.ін.

Один із можливих варіантів cоціально-стенічної післядія страху – це

набуття соціальної сміливості, іншими словами, суб’єкт може не тільки

уникати соціуму, боятися його, але й адаптуватися у соціумі.

55

1.2. Проблема професійних страхів у вітчизняній та зарубіжній

психології

Проблема формування різних страхів у процесі професіоналізації

особистості стає все більш актуальною, але недостатньо дослідженою

сферою, як у вітчизняній, так і в зарубіжній психології.

Деякі дослідники, вивчаючи вказану проблематику, виділяють

професійні страхи, характерні для всіх професійних груп [182]. Так,

розглядаючи взаємозв’язок між роботою і викликаними в ході її виконання

страхами робітників, Зігерт В. і Ланг Л. виділили наступні різновиди

симптоматики організаційного дистресу [75]:

1) Страх не впоратися з роботою. Він стимульований різного роду

обставинами, які в тій чи іншій мірі стосуються професійної діяльності

людини, наприклад, нездатністю швидко увійти у проблему, невмінням

раціонально організувати свої службові справи, непродуктивним

використанням часового ресурсу, слабкими навичками колективної праці,

незадовільним фізичним і психічним станом і т. ін.

2) Страх припуститися помилки. Дуже часто притаманний новачкам,

особливо в адаптаційний період, однак може спостерігатися і у досвідчених

працівників, які є підлеглими агресивного, несправедливого начальника,

який страждає від різного роду психічних комплексів.

3) Страх залишитися «пасти задніх» (що колеги по службі обженуть

у кар’єрному зростанні). Він проявляється у реакції людей на

несправедливість у зв’язку із просуванням службовими сходами (когось

«просувають», а когось – «засувають», причому не завжди зрозуміло – чому),

отриманням тієї чи іншої роботи (комусь постійно дають цікаві завдання, що

вимагають застосування творчих зусиль, а хтось приречений на виконання

нудних, рутинних завдань) і т.д. Ця реакція набуває у різних людей різних

форм, кожен реагує по-своєму: одні відчувають розчарування, рятуються

втечею у хворобу, впадають в апатію; інші ж проявляють підвищену

активність, ентузіазм, помітно покращують показники своєї роботи. Хтось

56

починає працювати з більшою віддачею, сподівається поправити таким

чином свої справи. Ті ж, хто змирився, вважають, що і викладатися якось

особливо не варто.

4) Страх утратити роботу. На жаль, філософія довічного найму поки

що увійшла в організаційну культуру компаній далеко не багатьох країн.

Стрес, що викликається очікуванням звільнення, призводить до того, що у

людей пропадає впевненість у собі. Людина перестає себе поважати. Можуть

минути роки, перш ніж до людини знову повернеться віра у власні сили й

можливості. Безробіття, відсутність заробітку, пошуки нової роботи,

безуспішне ходіння кабінетами – все це не може не викликати почуття

страху.

5) Страх втратити власне Я. В його основі – сучасний поділ праці і

відчуженість працівника від кінцевих його результатів. Людина фактично

стає якимсь гвинтиком у гігантському технологічному процесі, від чого

втрачається відчуття особистістю самоцінності й, навпаки, зростає відчуття

непотрібності, професійної знеособленості [75].

Досліджуючи психологічні механізми соціалізації страхів, пов’язаних

із трудовою стадією соціалізації, Прилутська O. виділяє наступні соціальні

страхи [182]:

1. Страх втратити роботу.

2. Страх бути незатребуваним у суспільстві.

3. Страх животіти на межі голоду.

4. Страх обмежень у службовому і професійному зростанні, або страх

відсутності професійних перспектив, пов’язаний з постійним виконанням

незначущих, але трудомістких функцій.

Залежно від роду діяльності, безумовно, в кожній професійній групі

виділяються характерні для цієї професії страхи. Найбільш дослідженою

професійною групою у сфері «людина–людина» із проблеми професійних

страхів у зарубіжній психології є педагоги шкіл та психологи [269; 277; 281].

57

Брюк Г. указував на важливість професійно-біографічного аналізу,

який, на його думку, розкриває причини прояву професійних страхів у

педагогів [269].

Йеле П. причину страху вчителя вбачає в почутті його безпорадності,

невпевненості й відчутті загрози, а також у бюрократичному тиску з

боку освітньої системи, що проявляється у суперечливих вимогах до роботи

вчителя [281].

В німецькій літературі найбільш поширеною є класифікація форм

страху вчителя Гросмана К. і Вінкеля Р. [277]:

1. Страх перед труднощами (боязнь недостатньо добре засвоїти

необхідні професійні навички, не впоратися з поставленими завданнями).

2. Страх професійної непридатності (боязнь з якої-небудь причини

відмовитися від професії).

3. Страх перед конфліктними ситуаціями (боязнь що-небудь зробити не

за переконанням, або, замість протесту, змиритися з чим-небудь).

4. Страх опинитися без допомоги (боязнь не знайти (не отримати)

допомоги у колег або відповіді на свої питання).

5. Страх перед тиском із боку зовнішньої сили (наприклад, страх перед

владою осіб, що займають вищі посади).

6. Страх перед певними особами (боязнь, наприклад, керівників, колег).

7. Страх покарання (боязнь вжиття заходів у відповідь, висловлювання

ущипливих зауважень, несправедливостей, причіпок і т. д.).

8. Неусвідомлений страх (боязнь власних емоцій та інстинктів,

наприклад, боязнь комплексу неповноцінності, придушених агресивних чи

сексуальних бажань).

9. Невротичний страх (боязнь, що в певних ситуаціях охопить почуття

страху).

Декотрі автори виділяють також екзистенціальний страх, страх

самотності, ізоляції, втечу зі світу дорослих [263].

58

У вітчизняній психології професійні страхи часто пов’язують із рівнем

тривожності особистості [13; 82; 118] Всі дослідження фіксують високий

рівень професійної тривожності у спеціалістів, що свідчить про низький

рівень їх професійного здоров’я.

Долгінова О. і Красна О. у своїй роботі розглядали проблему

тривожності у студентів як основу для прояву професійних страхів у

практичній діяльності майбутніх спеціалістів. Були вивчені макро- і

мікротравми студентів, пов’язані з переживанням різноманітних життєвих

подій, що викликають стрес і вимагають включення адаптаційних механізмів

[59]. Дослідження макротравм у студентів показало наявність у їхньому

досвіді наступних проблем: зміна місця навчання (вступ до вишу або зміна

вишу) –100 %; проблеми, пов’язані з установленням любовних відносин,

початок сексуальних відносин – 93 %; зміна характеру дружніх відносин – 82

%; особистісні зміни, пов’язані з досягненнями в різних сферах діяльності, –

71 %; зміна характеру взаємин із родичами – 71 %; проблеми, що виникають

у ході свого дозвілля і побуту, –68 %; зміна місця проживання –57 %; смерть

близьких – 54 %; придбання тварин – 36 %; проблеми зі здоров’ям – 32 %.

Макротравми часто сприймаються комплексно. Дослідники виділяють три

системоутворюючі макротравми, на які вказують студенти: переїзд, вступ до

вишу та організація дозвілля й побуту. Вказані фактори відображають

характер особистісного становлення майбутнього спеціаліста. Актуальність

тих чи інших проблем для конкретної людини визначається як її

особистісними особливостями (цінності, спрямованість особистості, характер

емоційних зв’язків та ін.), так і індивідуальними способами реагування на

стрес. Досліджуючи макротравми студентів, Долгінова О. і Красна О.

доходять висновку, що особистісна і ситуативна тривожність, з одного боку,

виступають як каталізатори макро- і мікротравм, а з іншого – повторюваність

психотравмуючих ситуацій може сприяти посиленню й підтриманню рівня

тривоги. Ці дослідники встановили взаємозв’язок ситуативної й особистісної

тривожності з виділенням позитивних життєво важливих подій. Цей

59

взаємозв’язок може бути проінтерпретований наступним чином: чим вище

тривожність, тим менш готовою є людина до сприйняття позитивних

життєвих подій, або чим менше позитивних подій сталося з людиною, тим

вище її (людини) тривожність. Виявлення макротравм є необхідним для

інвентаризації досвіду студента і визначення його внутрішнього потенціалу,

спираючись на який можна розвинути толерантність і знизити рівень тривоги

майбутнього спеціаліста [59].

Аналізуючи страхи і тривоги психологів-консультантів,

психотерапевтів, що тільки починають свою професійну діяльність,

Шерягіна О. виділяє як проблему неможливість включення до свого

потенціалу професійних знань, що пояснюється зіткненням "Я-професійного"

і "Я-екзистенціального" [252]. Це приводить або до інтеграції й досягнення

професійного самовизначення, або до дистанціювання, роздвоєності й

порушення професійної та особистісної ідентичності спеціаліста. Спроба

інтроеціювати психологічні знання і техніки, ігноруючи власний розвиток,

призводить до відчуження від свого "Я". Як наслідок виникають

тривожність, роздвоєність, невпевненість або авторитарність. Таким чином,

для досягнення професійної ідентичності психотерапевту необхідно,

почавши з "приміряння" себе до професії, застосовувати до себе самого ті чи

інші концепції, техніки і потім знову повертатися до "Я-професійного",

досягаючи тим самим одночасно професіональної й особистісної

ідентичності. Як свідчить практика, незважаючи на професійні знання, багато

хто з психологів-практиків, що тільки починають своє професійне

становлення, почуваються невпевненими у собі, мають відчуття своєї

некомпетентності, тривожне очікування невдачі, тобто у них формуються

специфічні професійні страхи.

Пилипко Н., досліджуючи проблему професійних страхів, пов’язує їх

прояви з наявністю жорстких ірраціональних конструктів у спеціалістів

[177]. Вона відмічає, що жорсткі ірраціональні конструкти можуть

затрудняти професійну діяльність, викликаючи у них стійкі негативні

60

емоційні переживання, а також появу ряду нереалістичних домагань,

пов’язаних із розумінням своєї професійної ролі, своїх повноважень, прав і

обов’язків. Жорсткі уявлення, що не володіють необхідною осмисленістю,

існують у вигляді "інтроектів", установок, скоріш за все регламентуючих, ніж

регулюючих діяльність. Це служить підґрунтям для виникнення у

спеціалістів відчуття професійної невпевненості, власної неефективності,

різних страхів і побоювань, тривоги у зв’язку із практичною діяльністю.

Пилипко Н. доходить висновку про наступний вплив жорстких уявлень

щодо професійної діяльності на особливості професійної самооцінки й рівень

тривоги. У випадку наявності великої кількості жорстких уявлень у

спеціалістів:

1. Можлива низька професійна самооцінка в поєднанні з високим

рівнем тривоги, що супроводжується страхом припуститися помилки.

2. Можлива висока або дуже висока (завищена) професійна самооцінка

при декларованому спокої й відсутності тривоги (цілком можливо, що

тривога не усвідомлюється і шляхи до її усвідомлення можуть бути у значній

мірі блоковані в силу дії механізмів психологічного захисту) [177].

Зеєр Е. і Симанюк Е. розглядають професійні страхи у рамках криз

професійного становлення, під якими розуміються нетривалі за часом

періоди (до року) кардинальної перебудови особистості, зміни вектора її

професійного розвитку [74]. Невідповідність професійної дійсності

очікуванням молодого фахівця викликає кризу професійних експектацій. У

зв’язку з цим у фахівця проявляються професійні страхи: боязнь ситуації

спілкування з колегами, страх бути незатребуваним на роботі, страх

неприйняття з боку колективу. Відсутність практичних навичок у роботі,

недостатня впевненість у собі призводять до того, що фахівець починає

боятися ситуацій, які можуть вразити його гордість і знизити самооцінку.

На стадії первинної професіоналізації після 3–5 років роботи у фахівця

виникає незадоволеність професійним життям. Він відчуває інерцію

професійного розвитку, виникає страх зупинки професійної кар’єри. Він

61

боїться не реалізувати свого потенціалу. Якщо він відчуває страх зупинки

кар’єри, то у нього виникає внутрішній дискомфорт, психічна напруженість,

з’являються думки про можливе звільнення, зміну професії.

Таким чином, автори вважають, що професійні страхи – це індикатори

нормативних криз професійного становлення особистості.

Професійні страхи тісно пов’язані з джерелами, що їх породжують.

Такі джерела виділяє Карпенко Н. при розгляді проблеми професійного

становлення фахівців творчих професій [89]. Першим можливим джерелом

професійних страхів автор вважає надто малі права і надто велику

відповідальність за результати діяльності. У цьому випадку причина

незадоволеності полягає у тому, що неможливо діяти на власний розсуд та

втілювати в життя власні ідеї. Отже, у людини виникає відчуття

малозначущості, їй доводиться почувати себе в тісних рамках, що заважає

становленню професіоналізму фахівця. Надмірна регламентація роботи та

зайвий жорсткий контроль викликають роздратування. Чим вужчою є сфера

прав і більшою відповідальність, тим більшим є стресове напруження у

виконавця. Менш помітна інша сторона цієї проблеми, коли працівник, права

якого обмежені до мінімуму, починає переживати не тільки тиск, а й

комплекс неповноцінності. Особистість, яка ставиться до своєї роботи

зацікавлено, помічаючи, що їй не дозволяють самостійно приймати ніяких

рішень, починає вважати свою роботу марною, що може відвертати її від

обраної професії [89].

Другим джерелом стресу, що може породжувати страх, є недостатньо

точний та конкретний опис поставлених перед особистістю завдань. У цьому

випадку особистість не має можливості достатньо вільно втілювати у

практику свої власні ідеї, що є причиною незадоволеності та породжує

негативні почуття. Недостатньо точний і недостатньо конкретний опис

поставлених завдань породжує відчуття пригніченості та неясності, гальмує

зростання ефективності діяльності. Таким чином, спасінням від стресу є чітке

та логічне формулювання кожного із завдань, що ставляться [89].

62

Третє джерело професійних страхів – відсутність критеріїв, за якими б

особистість могла зрозуміти, на скільки добре вона виконує доручену справу,

і відстояти себе. У цьому випадку причина незадоволеності в тому, що

особистості не зрозумілі перспективи, її пригнічує невизначеність, але вже не

у тому, що робити, а в тому, як оцінюються її зусилля і якою є перспектива

можливостей втілити власні ідеї та реалізувати обдарованість. Важливо

наголосити, що стрес породжується зовсім не відсутністю перспектив, а

незрозумілістю, чи є такі перспективи взагалі [89].

Четверте джерело страху являють собою постійна надмірна

завантаженість роботою та перевтома. У цьому випадку, на думку

канадського соціального психолога доктора Рональда Дж. Бурке (Йорський

університет), причина незадоволеності полягає в тому, що неможливо

дізнатися, з яким межовим навантаженням може працювати особа без шкоди

для власного здоров’я, доки не досягне перевтоми, яка може закреслити всі її

подальші можливості у становленні професіоналізму [89].

П’ятим джерелом стресу, який може породити страх і перекреслити

професійне становлення, є навіювання особистості, що її кваліфікація не є

достатньою для виконання цікавої для неї роботи, яка її приваблює [89]. Це

може стати причиною незадоволеності для тих працівників, які, як правило,

займаються самоосвітою, яким притаманне намагання підвищувати свою

кваліфікацію, набувати знань, необхідних для вирішення поставлених

завдань, запозичувати досвід у колег і виконувати завдання, чого б це не

коштувало.

Шостим джерелом гальмуючих факторів, що породжують стреси і

страхи у діяльності людей творчих професій, виступають, перш за все,

різноманітні бюрократичні процедури (заповнення різноманітних

формальних паперів, підзвітність), що змушує працелюба марно витрачати

дорогоцінний час. Але навіть найбільш просте завдання може стати

джерелом переживань, якщо виконавець позбавлений прав на самостійність і

у виборі дій, і у прийнятті рішень [89].

63

Сьоме джерело стресу, що породжує страх і гальмує становлення

професіонала, – це те, що особистість не відчуває підтримки з боку

керівництва. Саме така підтримка має надаватись із боку безпосереднього

керівника; таке ставлення до підлеглих допоможе уникнути непотрібних

стресів і забезпечить профілактику страхів, а навантаження перебуватиме у

межах норми. Адже найбільших показників у роботі можна досягти тільки

тоді, коли працівник відчуватиме підтримку з боку керівництва [89].

Окрему увагу слід приділити причинній обумовленості зародження

страхів у професійному становленні та формуванні професіоналізму. В

науковій літературі виділяють наступні причини [89]:

- нераціональні переконання, коли логічні помилки, що призводять до

неправильних висновків, поступово схиляють і до не правильних переконань

відносно себе;

- узагальнення, коли на основі одного негативного досвіду

сприймаються подальші події та ситуації, а такі узагальнення фокусують

увагу на негативних моментах, ігноруючи позитивні, що блокує абсолютно

будь-які починання;

- глобальні висновки з поодиноких фактів, на основі чого виникає

замкнене коло, в якому нераціональні висновки провокують подальші

негативні бачення, умовиводи, що, у свою чергу, підсилює віру в ці

нераціональні переконання;

- очікування «Я повинен»: очікування будуються на основі власних

переконань, а переконання інших людей можуть кардинально відрізнятися

від наших;

- відкритий прояв емоцій здається небезпечною справою, оскільки ці

емоції можуть когось задіти або образити. Наявна відсутність навичок

вираження почуттів через заборону самих почуттів. Причинною

обумовленістю зародження страху є перенесення негативних почуттів

усередину, в себе (адже деякий час ми продовжуємо думати про факти, що

64

викликали негативні почуття), що може призвести до погіршення

самопочуття та здоров’я.

Аналіз спеціальної літератури виявив відсутність загальноприйнятих,

систематизованих класифікацій страхів у різних видах професійної

діяльності. Розглянуті види професійних страхів, що виділяються різними

авторами, на наш погляд, не розкривають повністю сутності прояву

професійних страхів у представників ризиконебезпечних професій, що

пояснюється специфікою їх діяльності й відсутністю досліджень за даною

проблемою. Тому цей факт надає нашому дослідженню максимальної

актуальності.

1.3. Роль і місце професійних страхів в екстремальних умовах

діяльності

Проблема психології страху посідає важливе місце в парадигмі

сучасної екстремальної психології, а також у переліку актуальних питань

забезпечення повсякденної та професійної діяльності фахівців, що

здійснюють свою діяльність в екстремальних умовах. Найбільш повно її

розкрито в рамках військової психології.

Проблеми прояву, профілактики, управління та корекції страхів у

фахівців ризиконебезпечних професій мають глибокі історичні корені.

Інваріантність в історичному часі й соціальному просторі цієї психологічної

проблеми забезпечує актуальність будь-якому твору на тему страху –

написаний він Епікуром у Стародавній Греції або Альбером Камю в ХХ

сторіччі, видатним полководцем античного світу Олександром

Македонським або Олександром Васильовичем Суворовим.

Так, проведений Поляковим С. психолого-педагогічний аналіз поглядів

та уявлень дореволюційної наукової думки на проблему попередження і

подолання страху дозволив виявити основні тенденції, що мають важливе

65

значення для теоретичного і практичного їх вирішення в сучасних умовах

[179]. В узагальненому вигляді вони зводяться до наступного:

- відмова від тілесних покарань за провини у військовій службі;

- законодавче затвердження відповідальності за військові злочини;

- різностороння турбота начальників про підлеглих, знання їх

потреб і надання допомоги;

- довіра і повага між командирами і підлеглими;

- необхідність цілеспрямованої виховної, насамперед,

індивідуальної роботи з кожним військовослужбовцем;

- віра у праве діло, в обов'язок захищати свою Батьківщину,

необхідність володіння психологічними і педагогічними знаннями та ін.

Автор підкреслює, що виявлені тенденції стануть необхідними

передумовами для подальшого наукового аналізу досліджуваної проблеми в

сучасний період історії.

Стан страху військовослужбовця в бою і способи управління ним були

об'єктом дослідження військових психологів Драгомирова М., Зикова О.,

Головіна М.. Вивчення творів цих авторів показало, що військово-

психологічна думка кінця Х1Х-початку ХХ ст. відрізняється гуманізмом –

вірою в те, що моральні цінності людини можуть скласти противагу страху

[176]. Вказані наукові праці свідчать, що і в екстремальних ситуаціях

військових дій людина може і повинна діяти не як біологічна істота, а як

особистість, яка зберігає високі соціальні якості. На жаль, в останнє

десятиліття ми спостерігаємо в нашому суспільстві девальвацію багатьох

моральних понять, у тому числі й патріотичних цінностей, що дуже

ускладнює вирішення питання запобігання і управління страхами.

Не залишилися осторонь від вивчення проблеми страху і сучасні

представники військової психології. Так, президент товариства психологів

силових структур Росії, доктор психологічних наук, професор Караяні А.

стверджує, що для того щоб оволодіти страхом у бойових обставинах,

необхідно пізнати його головні фактори, фактори страху [87]. Сьогодні

66

фахівці виділяють в якості основних три фактори (причини, рушійні сили)

страху: невідомість, несподіванка й почуття безпорадності. Крім цього,

існують чинники, які посилюють страх. Спеціалісти включають до їх числа:

час експозиції факторів страху, втому, дефіцит сну, почуття ізольованості й

самотності. Особливо негативний вплив на військовослужбовців має страх,

що викликається тривалим перебуванням у безпосередньому бойовому

зіткненні з противником.

Аксьонов А. також зазначає, що військово-професійна діяльність

протікає в різних складних ситуаціях, в тому числі й екстремальних,

характерними особливостями яких є раптовість, новизна, невизначеність,

дефіцит часу, високий темп дій, загроза життю і благополуччю

військовослужбовців, а також різні негативні емоційні прояви, серед яких

виділяється така емоція як страх. В рамках військової діяльності

переживання страху проявляється у вигляді страху смерті, болю, поранення,

страху залишитися калікою, страху втрати боєздатності й поваги товаришів

по службі та ін. [3]. Страх також має істотний вплив на протікання психічних

процесів (сприйняття, увага, пам'ять, мислення, воля, емоції) і, відповідно, на

ефективність службово-бойової діяльності в цілому. У дослідженні показано,

що важливою умовою ефективного управління як власним страхом, так і

страхом своїх підлеглих у різних ситуаціях і при вирішенні різних завдань

військово-професійної діяльності є психологічна компетентність [3].

Тезу про вплив страху на протікання психічних процесів

підтверджують і дослідження особливостей розумових операцій

військовослужбовців у ситуації переживання страху, в яких зроблено

висновок про те, що зміна розумового режиму в ситуації переживання страху

характеризується посиленням і частим вживанням операцій узагальнення, що

забезпечує допоміжну функцію подолання важкої ситуації [92].

Умови бою є вкрай екстремальними: небезпека й динамізм бойових

ситуацій, відсутність звичайного чергування сну, відпочинку і службової

діяльності. Виконувати завдання доводиться в різний час доби, в погану

67

погоду, за недостатності інформації про противника; інколи доводиться вести

бойові дії в умовах переважаючих сил противника [92].

Небезпеки, перевантаження, перевищення можливостей людини,

активність і вогонь противника, складність вирішуваних завдань,

необхідність надмірного напруження всіх сил можуть породжувати

різноманітні психічні стани, що ускладнюють діяльність

військовослужбовців і перешкоджають досягненню її цілей: неспокій,

тривога, невпевненість, страх, пригніченість, відчай, апатія, почуття

приреченості і т.д. Всіх їх включено до конкретно виражених станів більш

високого порядку, а саме – фрустрації, напруженості, а також втоми, паніки,

які в тій чи іншій мірі пов'язані із проявом страху як негативного емоційного

стану, який проявляється не тільки в реальних умовах, але і внаслідок уявної

небезпеки [91].

Для попередження і подолання негативних психічних станів, що

сприяють прояву страху у військовослужбовців у бою, Колесніков І. дає

командирам деякі загальні рекомендації, до числа яких відносяться:

- протиставлення негативним психічним станам позитивних почуттів,

тобто щоразу, коли у військовослужбовців спостерігається деякий спад у

роботі, треба знаходити способи, щоб викликати емоційний підйом;

- ослаблення або зняття негативного психічного стану шляхом активної

діяльності або під впливом колективного настрою;

- вплив офіцера особистим прикладом високої працездатності,

ініціативи, творчого ставлення до справи й доброзичливості до людей;

- вселяння упевненості, яке досягається завдяки чіткості управління,

своєчасності розпоряджень, контролю за якістю їх виконання [91].

Згадуваний вище відомий військовий психолог Караяні А. також

сформулював декілька правил (способів) боротьби зі страхами для

військовослужбовців [87]:

1) Не зациклюйтесь на негативних емоціях, перекрийте їх приємними

спогадами або заняттями, які приносять Вам задоволення.

68

2) Боріться не зі страхом, а з його інтенсивністю. Визнайте свій страх і

навіть заглибтесь у нього, дозвольте собі боятися. І найближчим часом Ви

помітите, що його інтенсивність суттєво знижується.

3) Займайтесь фізичною активністю і вправами, оскільки вони

знижують надлишок адреналіну, надлишок енергії людини.

4) Прийміть себе таким, яким Ви є. В Вас є і добре, і погане, прийміть

будь-які якості, які тільки можна уявити. Не намагайтесь бути краще, ніж Ви

є насправді.

5) Любіть. «В любові немає страху, але досконала любов виганяє страх,

тому що у страху є мучення».

Екстремальний характер діяльності військовослужбовців, небезпека

виконуваних завдань, поєднана зі швидкозмінними умовами, готує психіку

військовослужбовця до роботи в режимі максимальних навантажень. Реакції

страху, в цьому контексті, можуть виконувати захисну функцію [157].

Вивчаючи такий феномен як «солдатський» фаталізм, Сенявська К.

констатує, що страх стає фактором, що перешкоджає здійсненню ефективної

індивідуальної й колективної діяльності, і ця обставина проявляється в дуже

широкому діапазоні наслідків: від масової паніки і втечі великих військових

мас до індивідуальної психологічної пригніченості, втрати здатності ясно

мислити, адекватно оцінювати обстановку, аж до безініціативності й повної

пасивності [205]. В екстремальних обставинах війни, і особливо в ситуаціях,

які являють собою квінтесенцію всіх її небезпек, крайнього напруження

фізичних і моральних сил її учасників, найбільш виразно реалізуються і

проявляються складні механізми раціонального й ірраціонального в людській

психології. В цих обставинах ірраціональне виступає в якості механізму

психологічного захисту, який сприяє самозбереженню психіки людини в, по

суті, нелюдських умовах. Ірраціональна віра, яка виступає в умовах

«солдатського» фаталізму, пом’якшує дію найгостріших стресів, притупляє

страх за власне життя, віддаючи його в руки певних надприродних сил (року,

долі, Бога і т.д.), мовби "розвантажує" психіку, звільняючи її від надмірних

69

емоцій задля раціональних рішень і дій. Тому, навіть із суто прагматичної

точки зору, автор вважає, що подібні "забобони" в цілому виконують

позитивну функцію, за виключенням тих ситуацій, коли фаталізм несе в собі

негативні установки [205].

Однією з найважливіших умов ефективності бойової діяльності

Коупленд Н. вважає підтримання й підвищення психологічної стійкості

військовослужбовців як фактор протистояння прояву страху в бою [93]. Під

психологічною стійкістю військовослужбовця у процесі військової діяльності

розуміється професійна якісна характеристика його особистості, обумовлена

системою взаємопов’язаних особистісних якостей, професійно-діяльнісних і

соціально-психологічних факторів. Доведено, що психологічна стійкість

військовослужбовців сприяє виконанню ними бойових завдань в умовах

психічного й фізичного напруження, що справляє суттєвий вплив на

протікання психічних процесів особистості, перешкоджає прояву страху,

який знижує здатність до раціональної оцінки обстановки, мобілізації

внутрішніх резервів, а при афективному страху – паралізує здатність до

довільних дій [87]. Підтримання й підвищення психологічної стійкості

військовослужбовців є невід’ємною частиною їх психологічної підготовки.

На необхідності професійної екстремально - психологічної підготовки

співробітників спецпідрозділів ОВС акцентують увагу і Машекуашева М. зі

співавторами [143]. Така підготовка, окрім підвищення загальних показників

психологічної підготовленості, важливих для всіх співробітників органів

внутрішніх справ (відкритості, психологічної стійкості, ситуативної

надійності), дозволить домогтися розвитку інтегрованих утворень

особистості співробітників (професійної пильності, оптимальної

працездатності, здатності до багатоваріантних, але адекватних і швидких

дій), а також рівня знань, умінь, навичок, екстремально-психологічних за

своєю сутністю [9].

В цілях удосконалення діяльності спеціалістів психологічного

забезпечення з формування й розвитку психологічної стійкості

70

співробітників силових структур професор Георгадзе М. вважає доцільним

застосовувати ціннісно-позитивний потенціал інформаційно-

пропагандистських засобів військово-патріотичної спрямованості [46].

Соціально-психологічні можливості таких інформаційно-пропагандистських

засобів дозволяють справляти суттєвий вплив на соціальну установку

відданості співробітника силових структур своїй професійній спільності й

Батьківщині в цілому.

Однією з основних умов готовності майбутніх офіцерів до дій у

ситуаціях страху викладачі Військового університету МО РФ вважають їх

фізичну підготовку і валеологічне виховання, які сприяють формуванню їх

психологічної витривалості та інших якостей, що гарантують

самодостатність у військово-професійній діяльності, як у мирних умовах

військової служби, так і у бойовій обстановці [48]. Ними було виділено три

компоненти особистісної зрілості майбутніх офіцерів, що свідчать про їх

прагнення до високого рівня фізичної підготовки як умови подолання страху

в екстремальних умовах військової служби. Такими компонентами виступає

«триєдність»: відповідальність, терплячість і саморозвиток. Ці якості

формують у випускника військового вишу діяльнісну позицію у процесі

навчання, що сприяє становленню досвіду цілісного системного бачення

професійної діяльності, системної дії в ній, розв’язання нових проблем і

задач, в тому числі й особистої готовності (здатності, «стану») до подолання

факторів страху в екстремальних умовах військової служби [48].

Достатньо повно в науковій літературі висвітлені й питання страхів у

професійній діяльності військових льотчиків.

Уважається, що деякі професії є професіями саме безстрашних людей,

зокрема льотчик-випробувач із реактивних літаків. Але, як свідчать самі

льотчики, у представників цієї професії є свої професійні страхи. У травні

2006 року Ірина Хайченко – перша українська льотчиця, що підняла в небо

реактивний літак, в інтерв'ю для газети розкриває своє бачення професійних

страхів у людей такої безстрашної професії, як льотчики: «Перед тим, як

71

допустити людину до вильоту, у неї перевіряють артеріальний тиск і

загальний фізичний стан лікар або медична сестра.» У зв'язку з цим Ірина

пригадує випадок, коли в одного з чоловіків-льотчиків після того, як одного

разу його не допустили до польоту (через високі показники артеріального

тиску, що були виявлені перед вильотом медсестрою), сформувався страх

«саме на перевірку перед польотом». За розповіддю Ірини Хайченко: «Як

тільки перед вильотом підходила медсестра виміряти пульс і тиск, у цього

пілота пульс підскакував до 120 ударів (а допустимий для вильоту –

максимум 80–84 удари у хвилину – більше не можна). Пілота через це

постійно відсторонювали від польотів». Розірвати тимчасовий умовний

зв'язок, який утворився на основі одномоментної психотравмуючої ситуації,

вдалось по суті через обман. Оскільки у пілота була боязнь не польоту, не

неба, а був наявний страх бути відстороненим від польоту, то корекцію

вдалося здійснити наступним чином: коли до вильоту готувалися два

льотчики, серед яких був і наш пілот, медсестру попросили сказати йому, що

у нього нормальний тиск і нормальний пульс і що він до польоту уже

допущений. Потім, коли було визначено показники артеріального тиску й

пульсу у другого льотчика, здійснили повторну перевірку і в того пілота, у

якого сформувалася боязнь перевірок показників тиску й пульсу. Показники,

дійсно, прийшли в норму. Це і засвідчило, що в людини був страх не перед

польотом і не перед небом, а сформувався професійний страх бути не

допущеним до польоту.

Другий вид професійного страху, який зустрічається у льотчиків, Ірина

Хайченко спостерігала і в себе: «Я, наприклад, боялася стрибків із

парашутом: мені все здавалось, що парашут не розкриється. До речі, один із

моїх стрибків був з вимушеним розкриттям парашуту, я повинна була сама

покинути літак, а потім розкрити парашут. На висоті 3000 метрів всі

виплигнули, а я сиджу і боюсь, тому попросила інструктора, щоб мене

виштовхнув (і він перед моїм стрибком у повітря, вже практично

виштовхуючи, висмикнув на мені скобу, щоб парашут розкрився). Але все

72

одно – парашут був для мене страшніше війни...» [224]. Далі за розповіддю

льотчика-випробувача не в однієї неї спостерігавсь такий страх: «Для

заслуженого майстра спорту з повітряної акробатики Розалії Шихіної, що

вже мала сімнадцять років стажу польотів, і на той час уже інженера,

кандидата наук, першої чемпіонки світу з повітряної акробатики виплигнути

з літака з парашутом було гірше за смерть. Вона і загинула саме тоді, коли їй

довелося це зробити: Шихіна летіла з інструктором на реактивному літаку,

виконуючи випробування. І так сталося, що необхідно було

катапультуватися. Причому за інструкцією Шихіна повинна була зробити це

першою. Здавалось би, всього лиш натиснути кнопку і катапультуєшся. Вона

навіть не спробувала... В результаті Розалія й інструктор загинули (за

спогадами льотчика-випробувача Ірини Хайченко) [224].

Досвід доктора психологічних наук, професора Корчемного П., який

сам закінчив Чернігівське вище військово-авіаційне училище льотчиків і

отримав спеціальність військового льотчика, свідчить, що страх, пов'язаний з

виконанням якого-небудь завдання, наприклад, виконанням самостійного

вильоту одним із крайніх курсантів в авіаційній ескадрильї, як правило,

ґрунтується на судженні, що самостійний політ буде виконаний не

найкращим чином, і це може комусь не сподобатися, або Ви будете підняті

на сміх однокурсниками [108]. Він вважає, що страхи – це обмеження, які

буває складно із себе зняти. Незважаючи на те, що страх – плід особистої

уяви, який людина сама і створює і який проявляється частіше за все у

вигляді неадекватних дій, автоматичних реакцій, несвідомих емоцій, тим не

менш, в особливо складних професіях накопичений певний досвід

купіювання страху, його виокремлення (виділення) із масиву помилкових дій

і проведення системи профілактичних дій у процесі діяльності у складних і

екстремальних умовах. Саме в них найбільш контрастно проглядається

картина зародження емоції страху й її прояв у процесі діяльності [108].

На цей час надзвичайні ситуації, техногенні катастрофи, в тому числі

радіаційні аварії в їх різноманітті в різних країнах і континентах, на різних

73

об'єктах атомної енергетики і промислової інфраструктури, стали, на жаль,

трагічними реаліями нашого життя. Вони викликають різноманітні, в тому

числі й негативні, емоційні реакції і, в першу чергу, страх.

На думку Міцкевича А., страх у надзвичайній ситуації (в тому числі і в

умовах радіаційних аварій) може включати як окрему групу, так і декілька

груп страхів одразу, або їх сукупність одночасно, наприклад: біологічний та

екзистенціальний; екзистенціальний (страх неминучої смерті) і страх втрати

близьких одночасно; екзистенціальний та соціальний страх, тому що

радіаційна аварія може призвести до втрати соціального статусу, вимушеного

виключення з нормальної діяльності й ізоляції; біологічний,

екзистенціальний і соціальний страх [154]. Підбиваючи підсумки

дослідження з даної проблеми радіаційних аварій і страхів, автор статті

«Радіаційні аварії і страх» доходить наступних висновків:

1. Радіаційні аварії тісно пов'язані й обумовлюють різні прояви страху,

в тому числі у вигляді радіотривожності.

2. Прояви страху, обумовлені радіаційними аваріями та інцидентами,

мають ряд специфічних особливостей.

3. 3нання особливостей поводження особистості в умовах ліквідації

наслідків радіаційних аварій може являтися найважливішим підґрунтям для

надання психологічної допомоги людям, збереження психологічного здоров'я

спеціалістів, що беруть участь у ліквідації наслідків радіаційних аварій та

інцидентів, і їх професійного довголіття.

В умовах радіаційної обстановки змінюється і динаміка емоційної

напруженості особового складу [230]. У міру вживання військовослужбовців

у радіаційну обстановку емоційна напруженість починає убувати:

спостерігається поетапний перехід від вищого рівня, викликаного

переоцінкою небезпеки, до нижчого, пов’язаного з недооцінкою реальної

загрози здоров’ю. Крайні рівні емоційного стану негативно впливають на

поведінку військовослужбовців, їх здоров’я і можуть обмежувати виконання

бойових завдань [230].

74

Згідно одному з найбільш поширених визначень страх – це емоційний

стан, який відображає захисну біологічну реакцію людини або тварини під

час переживання ними реальної або уявної небезпеки для здоров’я і

благополуччя [80]. Ключова специфіка страху полягає в тому, що це

переживання небезпеки. Для виникнення такого переживання потрібна

оцінка ситуації як загрозливої. Така оцінка, незважаючи на те, що вона є

емоційною, може включати суттєву когнітивну складову, роль якої необхідно

враховувати у профілактиці й подоланні страху.

Говорячи про когнітивну складову, потрібно відмітити, що в різній мірі

вона присутня во всіх емоціях і, більше того, є важливим елементом

психічної діяльності взагалі. Як відмічали багато хто з видатних психологів,

в цілісній психіці всі процеси тісно взаємопов’язані й їх окремий розгляд є не

більш ніж одним зі способів пізнання. В історії психології можна простежити

тенденцію переходу від протиставлення афекту й інтелекту як раціональної й

ірраціональної основ до пошуку закономірностей їх взаємодії в рамках

єдиної психіки. Взаємозв’язок знання й переживання як основу свідомості, в

якій вони являють собою нерозривну єдність, неодноразово підкреслював

Рубінштейн С. [197]. Усвідомлення ролі когнітивних процесів привело до

виникнення нового перспективного напряму психологічної науки –

когнітивної психології, яка, на думку Роберта Солсо, являє собою наукове

вивчення мислячого розуму [214].

З позицій когнітивної психології переживання страху пов’язане з

отриманням певної інформації та її специфічною обробкою. Для розуміння

закономірностей динаміки страху важливим є не тільки вплив когнітивних

процесів на появу страху, але і зворотний вплив страху на перебіг

когнітивних процесів. Сильний страх може повністю заблокувати можливість

когнітивної обробки інформації й довільного керування поведінкою [159].

Наслідки такого впливу мають велике значення не тільки з точки зору

негативного впливу на діяльність, але й можуть призводити до стрімкого

прогресуючого підсилення страху і зниження контролю над ним аж до

75

настання стану афекту. Цю закономірність можна назвати «Когнітивно-

афективна спіраль страху» [159]. Її смисл полягає в тому, що викликаний

когнітивними процесами страх сам так змінює їх, що це призводить до його

підсилення, внаслідок якого відбуваються ще більші зміни когнітивних

процесів, що ведуть до ще більшого підсилення страху. В екстремальних

ситуаціях саме розкручування такої спіралі може призводити до вкрай

небезпечної наростаючої послідовності психічних станів: тривога – страх –

жах – паніка.

В результаті узагальнення розглянутих когнітивних складових

виникнення страху Назаров О. доходить наступних висновків: з когнітивної

точки зору виникнення страху при впливі стимулу пов’язане з характером і

ступенем повноти наявної інформації про нього та її специфічною

когнітивною обробкою, результатом якої стає висновок про загрозу.

Підсилення страху може відбуватися по когнітивно-афективній спіралі,

основаній на наростаючому взаємовпливі страху і когнітивних процесів.

Когнітивні закономірності появи й динаміки страху визначають основні

напрями його профілактики й подолання. Загальний смисл вказаних напрямів

полягає в тому, що у психіці формуються такі когнітивні процеси і

структури, які виключають чи появу, чи прогресуючу динаміку страху під

час впливу «загрожуючих» стимулів [159].

Проведений науковий пошук досліджень професійних страхів у

працівників ДСНС України, на жаль, практично не дав результатів. Окремі

питання з проблеми страху та його подолання в поведінці рятувальників ми

знайшли в навчальних посібниках [198; 253]. Однак у них автори говорять

про страх, в основному, як про емоцію, що проявляється в надзвичайних

ситуаціях, або як про симптом соматичних, вегетативних і посттравматичних

стресових розладів у рятувальників.

Крім того, ми не стоїмо на позиціях автора-укладача навчального

посібника «Психологія людини в надзвичайних ситуаціях» Русаєва Є. який

виділяє такі різновиди страху у рятувальників, як невротичний страх,

76

депресивний страх, шизофренічний страх, маніакальний страх. Такі види

страху відносяться вже до полюсу патологічних станів. А згідно наказу

Міністерства охорони здоров'я України від 21.05.2007 р. № 246 «Про

затвердження Порядку проведення медичних оглядів працівників певних

категорій» рятувальники відносяться до категорії працівників, які повинні

щорічно проходити психофізіологічну експертизу. Проведення такої

експертизи регламентується «Порядком організації та проведення

психофізіологічної експертизи працівників для виконання робіт підвищеної

небезпеки та тих, що потребують професійного добору», в якому чітко

прописано, що за наявності симптомів виділених видів страхів рятувальник

відноситься до 3-ї групи професійної придатності («Група 3. За своїми

професійно важливими психофізіологічними якостями не відповідає

професійним вимогам до виконання (назва робіт). Не може бути допущений

до виконання робіт (назва робіт)») й не може бути допущений до виконання

рятувальних робіт [160].

Ми також не можемо погодитися з цим автором з питання засобів

протидії страху, які він пропонує використовувати рятувальникам: «Страх

супроводжується агресією, і вона ж служить його протиотрутою. В агресії

людина виходить із тісної клітки замкнутого простору-часу, куди загнав її

страх, і з несамовитим відчаєм кидається на навколишній світ… Ще один

засіб проти страху – надінтеграція особистості шляхом створення

маніакальної конструкції… Нарешті, третій спосіб подолання страху –

дистанціювання від джерела страху, погляд на загрозливу ситуацію з певної

відстані.» [198, с. 59]. Якщо рятувальник буде дотримуватись таких

рекомендацій, то він просто не зможе виконувати свої службові обов’язки.

Проведений теоретичний аналіз вивченості проблеми професійних

страхів у спеціалістів екстремальних видів діяльності показав, що вони –

явище не рідке, а в особливих умовах діяльності відбиваються на надійності

й ефективності її виконання. При цьому робіт, присвячених даній проблемі,

явно недостатньо. Практично відсутні дослідження професійних страхів у

77

працівників ДСНС України. На наш погляд, це пояснюється, насамперед,

екстремальними умовами діяльності, а також закритістю професійного

співтовариства, що ускладнює дослідження цього феномену у професійній

діяльності.

Крім того, спираючись на проведені в останнє десятиліття в

Національному університеті цивільного захисту України наукові

дослідження, в яких аналізуються із психологічної точки зору умови

професійної діяльності рятувальників і особливості її впливу на їх психічний

стан та особистісні якості, ми можемо констатувати необхідність вивчення

професійних страхів рятувальників і розробки оптимальних методів їх

корекції [183; 210; 212].

1.4. Сучасні уявлення про психокорекцію страхів

Наявність небезпек у будь-якій надзвичайній ситуації і спричинених

нею страхів є однією з основних причин їх негативного впливу як на стан

здоров'я рятувальників, так і на ефективність виконання професійних

обов'язків. Тому пошук ефективних заходів боротьби зі страхом є важливим

завданням. Одним із основних методів боротьби зі страхами є психокорекція.

Психологічна корекція зазвичай визначається як спрямований

психологічний вплив, що спрямований на забезпечення повноцінного

розвитку й функціонування індивіда [40]. Вона включає: габілітацію

(формування здібностей) та реабілітацію (відновлення здібностей) [81].

Одним із основних методів боротьби зі страхами є психокорекція.

Психокорекція має на меті цілеспрямований вплив на психіку індивіда,

що дозволяє змінити його світосприйняття й світогляд, усунути виявлені

проблемні сторони його особистості й зробити його поведінку більш

адаптивною як для самого індивіда, так і для суспільства в цілому.

Виділяють наступні специфічні риси психокорекційного процесу:

- Психокорекція орієнтована на клінічно здорову особистість,

котра в повсякденному житті має психологічні труднощі, проблеми, скарги

78

невротичного характеру; також на людей, які почуваються добре, але

прагнуть змінити своє життя або ставлять перед собою ціль особистісного

розвитку.

- Корекція орієнтована безпосередньо на здорові сторони

особистості.

- Психокорекція направлена на сьогодення й майбутнє клієнтів.

- Психокорекція зазвичай має характер середньострокової

допомоги.

- У психокорекції особлива увага приділяється ціннісному внеску

психолога, хоча й відхиляється нав'язування певних особистісних цінностей

клієнтові.

- Психокорекційний вплив спрямований на зміну поведінки й

розвиток особистості клієнта [169].

Виходячи з певних критеріїв, науковці класифікують психокорекційні

заходи [37; 100; 169].

1. За характером спрямованості виділяють:

- симптоматичну психокорекцію, яка передбачає короткочасний

вплив з метою зняття гострих симптомів відхилень у розвитку, що заважають

перейти до корекції каузального типу;

- каузальну психокорекцію, спрямовану на джерела й причини

відхилень. Даний вид корекції більш тривалий за часом і вимагає значних

зусиль, однак є більш ефективним у порівнянні із симптоматичною

корекцією, оскільки одні й ті ж симптоми відхилень можуть мати різну

природу, причини і психологічну структуру.

2. За змістом виділяють корекцію:

- пізнавальної сфери;

- особистості;

- афективно-вольової сфери;

- поведінкових аспектів;

- міжособистісних відносин:

79

- внутрішньогрупових взаємовідносин (сімейних, подружніх,

колективних);

- дитячо-батьківських відносин.

3. За формою роботи з клієнтом розрізняють корекцію:

- індивідуальну;

- групову:

- у закритій природної групі;

- у відкритій групі для клієнтів зі схожими проблемами;

- змішану форму (індивідуально-групову).

4. За наявністю програм:

- програмовану;

- імпровізовану.

5. За характером корекційного впливу:

- директивна;

- недирективна.

6. За тривалістю:

- Надкоротку (надшвидку), яка триває хвилини або години і

спрямована на вирішення актуальних ізольованих проблем і конфліктів. Її

ефект може бути нестійким.

- Коротку (швидку), яка триває кілька годин і днів. Застосовується для

вирішення актуальної проблеми, запускає процес зміни, який продовжується

й після завершення зустрічей із психологом.

- Тривалу, яка продовжується місяці, в центрі уваги – особистісний

зміст проблем. Під час корекції опрацьовується безліч деталей, ефект

розвивається повільно й носить стійкий характер.

- Надтривалу, яка може продовжуватися роками та зачіпає сфери

свідомого й несвідомого. Багато часу приділяється досягненню розуміння

суті переживань. Ефект розвивається поступово, носить тривалий характер.

7. За масштабом вирішуваних завдань розрізняють психокорекцію:

80

- Загальну – це заходи загальнокорекційного характеру, які

нормалізують мікросередовище клієнта, регулюють психофізичне, емоційне

навантаження відповідно до вікових і індивідуальних особливостей,

оптимізує процеси розвитку психічних властивостей особистості, що в свою

чергу може сприяти ліквідації психічних порушень і гармонізації особистості

в ході подальшого розвитку.

- Приватну – це набір психологічних впливів, які базуються на

характерних для певного віку онтогенетичних формах діяльності, рівнях

спілкування, способах мислення й саморегуляції.

- Спеціальну – це комплекс прийомів, методик і організаційних

форм роботи з клієнтом або групою клієнтів одного віку, які є найбільш

ефективними для досягнення конкретних завдань щодо формування

особистості, окремих її властивостей або психічних функцій.

Більшість методів, які використовуються в психокорекції, не є

унікальними. Все різноманіття психокорекційних методів і технік можна

структурувати за такими категоріями:

1. Біхевіористичні методи. Історично першими були запропоновані так

звані біхевіористичні методи, направлені на розвиток адаптивної поведінки.

Ці методи майже не враховують індивідуальність особистості й особливості

особистісної проблеми. Техніки дуже прості й економічні, їх суть зводиться

до навчання. Корекційний вплив зачіпає лише поверхневий рівень організації

психіки індивіда, тільки локальну її сферу. Такий прагматизм для вирішення

вузькоспеціальних завдань нерідко є найбільш ефективним в порівнянні з

іншими методами. В практиці біхевіористичні методи використовують

досить часто.

2. Психоаналітичні методи. Категорія психоаналітичних методів

направлена на аналіз сфери підсвідомості. У кожному окремому випадку

вони вимагають індивідуального підходу. Психолог повинен мати високий

професіоналізм і ерудицію. В теоретичному плані ця група методів дозволила

досягти глибокого розуміння законів функціонування людської психіки.

81

Однак на практиці, зважаючи на складні, щоразу нові погляди на розуміння

проблеми та її вирішення, психоаналітичні методи в цілому визнані

малоефективними.

3. Рольові методи. Рольові методи спрямовані на емоційне

переживання штучно створеної ситуації з подальшим усвідомленням і

переосмисленням проблеми. Рольові методи доречно назвати терапією

придуманої дійсності, оскільки вони орієнтовані на самоаналіз відчуттів у

наближених до реальності ситуаціях. Провідний елемент цих методів – зміна

ставлення до своїх переживань. У ході роботи відбувається своєрідне

спонтанне навчання управлінню своїми емоціями.

4. Когнітивні методи. Когнітивні методи орієнтовані на раціональну

свідомість і апелюють до логіки. По суті, це логічне осмислення проблеми.

Робиться акцент на усвідомленні проблеми й зміни системи установок

особистості. Всупереч усталеній думці, для цього не потрібно високої

розумової організації клієнта. Індивіду важливо просто прийняти іншу точку

зору щодо звичних, давно знайомих ситуацій. Велику роль тут відіграє

фактор раптовості, спонтанності. Гіпотетично такі методи є найбільш

ефективними, однак на практиці рідко вдається знайти настільки точні слова,

щоб «зрушити точку опори» клієнта, зруйнувати його Его-захист і тим самим

змінити його світосприйняття й світогляд.

5. Трансові методи. Трансові методи передбачають роботу над

свідомістю клієнта в обхід звичних для нього схем раціонального сприйняття

і мислення. На сьогоднішній день ці методи увібрали в себе, мабуть, всі

кращі напрацювання психокорекції попередніх десятиліть. За

співвідношенням витрачених зусиль і одержуваного результату вони можуть

справедливо вважатися найбільш ефективними.

6. Тілесно-орієнтовані методи. Тілесно-орієнтовані методи спрямовані

на усвідомлення тілесних відчуттів, вміння керувати своїми м'язами, рухами,

диханням. Сюди можна віднести психофізичні й тілесні практики,

танцювальні тренінги, аутотренінг Шульца І., «шаманські» техніки. Такі

82

методи висувають мінімум вимог до розумової організації клієнта. Вони

змушують його просто працювати над своїм тілом, усвідомити свої тілесні

потреби.

Історично подолання страхів у воїнів спочатку передбачало,

насамперед, звернення за допомогою до представників релігії. Потім, в

радянський період, вирішенням цієї проблеми стали займатися

політпрацівники, а згодом – і військові психологи, які активізували роль

свідомого патріотизму й сили волі як факторів, що дозволяють долати страх.

Але це вимагало великих витрат часу й наявності високої кваліфікації в

політпрацівників і психологів.

На сучасному етапі в збройних силах країн пострадянського простору

функція боротьби зі страхами все більше переходить до психологів і

вихователів. Це не тільки не заперечує використання свідомого аспекту

психологічного впливу на воїнів з метою блокування негативного впливу

екстремальних ситуацій на ефективність службової діяльності, а й

передбачає застосування для вирішення цього завдання нових оригінальних

психологічних підходів. Це економить зусилля психологів, дозволяє

підтримувати належний стан здоров'я особового складу військових

підрозділів, а також підвищує ефективність їх бойової діяльності [44; 46; 86;

91; 93].

Сьогодні існує багато методів, які досить ефективно використовуються

в процесі психокорекції розладів функціонального стану при появі страху.

Дані методи умовно діляться на чотири наступні категорії:

1. Освітня категорія включає: вивчення основної концепції сучасної

психології та фізіології, а також обговорення відповідної літератури.

2. Наступна група методів належить до холістичного, тобто цілісного

відношенню до здоров'я. Слід зазначити, що «здоровий спосіб життя»

супроводжується достатньою для індивіда фізичною активністю, з

урахуванням правильного харчування, повною відмовою від куріння,

83

алкоголю й наркотичних речовин, – створює основу для швидкого й

найбільш ефективного відновлення, після травмуючих подій.

3. Ця категорія містить ті методи, які збільшують соціальну підтримку

й соціальну інтеграцію. Тут слід говорити про сімейну та групову

психокорекції, про формування й підтримку відповідних громадських

організацій, необхідних для соціальної реабілітації.

4. Четверта категорія – це власне психокорекція. Вона включає в себе

роботу з горем, страхами, психосоматикою, травмуючими спогадами й т. д. і

спрямована на «переробку» проблеми й подолання симптомів.

Малкіна-Пих І., за ступенем практичної поширеності психокорекцій

них методів, класифікує їх таким чином:

1. Раціональна психокорекція – це напрям психокорекції, в процесі

якого клієнту в доступній формі роз'яснюють не тільки причини, але й

механізми виникнення страхів.

2. Методи психічної саморегуляції, що використовуються для зняття

різних симптомів тривоги й напруги. Вони включають: аутотренінг,

прогресивну м'язову релаксацію, а також активну візуалізацію позитивних

образів.

3. Когнітивну психокорекцію використовують у випадках, коли

необхідно переосмислення всіх дезадаптивних думок і корекції негативних

установок.

4. Особистісно-орієнтована психокорекція дозволяє не тільки змінити

ставлення клієнта до самої психотравмуючої ситуації, але й брати на себе

відповідальність, якщо не за саму ситуацію, то за своє ставлення до неї.

5. Позитивна психокорекція, а також гештальт-підхід засновані на тих

положеннях, що існують не тільки проблеми й хвороби, а й способи й

можливості їх подолання, притаманні кожній людині [136].

Конкретна форма психокорекції залишається предметом вибору

більшості людей, які пережили психотравму. Різні рівні психологічних технік

84

можуть виявитися досить ефективними. Це й вислуховування,

консультування, короткострокова динамічна психотерапія тощо.

Важливе місце в психокорекції розладів функціонального стану при

страхах займає «психологічний дебрифінг», як метод роботи з груповими

страхами і як форма кризової інтервенції з особливою організацією й чіткою

структурованістю групи людей, об'єднаних схожими почуттями.

Серед інших численних методів психокорекції страхів найбільшого

поширення набули наступні:

1. Метод десенсибілізації та переробки травми рухами очей.

2. Когнітивно-біхевіоральна психокорекція.

3. Гештальт-корекція.

4. Символ-драма.

5. Сімейна психокорекція.

Кожен із перерахованих методів має свої певні цілі й особливості

застосування [4; 15; 37; 41; 88; 94; 100; 109; 120; 134].

1. Метод десенсибілізації й переробки за допомогою рухів очей

(ДПРО). ДПРО може застосовуватися при лікуванні страхів як самостійний

метод психокорекції або як один із етапів комплексного впливу. Виділяються

4 основні мети впливу для ДПРО: спогади про реальну екстраординарну

психотравму; інші тяжкі нав'язливі спогади, непов'язані з психотравмою;

кошмарні сновидіння; асоціативні переживання, викликані нейтральними

подразниками.

2. Когнітивно-біхевіоральна психокорекція. Загальновизнано що,

когнітивно-біхевіоральний підхід (КБТ) при корекції страхів є найбільш

ефективним. Його головною метою є формування й зміцнення здатності до

адекватних дій, до інтеграції нових навичок, що дозволяють підвищити

самоконтроль. У центрі уваги когнітивно-біхевіоральної психокорекції

знаходяться особливості поведінки людини, які завдають страждання їй

самій або людям із її найближчого оточення. Як вказує Ромек В., багато

особливостей поведінки, які раніше вважалися «хворобами», з позицій

85

когнітивно-біхевіоральної психокорекції розглядаються як «життєві

проблеми» або «поведінкові труднощі» [196].

У коло методів когнітивно-біхевіоральної психокорекції багато авторів

відносять і нейролінгвістичне програмування (НЛП) [94]. Одним із базових

положень НЛП є твердження: людина несе в собі в тій чи іншій мірі

приховані, невикористані психічні ресурси. Головними завданнями

нейролінгвістичного програмування є забезпечення доступу клієнта до

прихованих ресурсів, їх вилучення з підсвідомості й виведення на свідомий

рівень із подальшим навчанням клієнта тому, як ними користуватися. Дані

завдання вирішуються за допомогою технік: «інтеграція якорів», «візуально-

кінестетичної дисоціації», «шестикроковий рефреймінг» техніка «помаху»

та ін.

3. Гештальт-підхід, розглядається традиційно, як один із дуже

ефективних методів психокорекції. Використовується для терапії фобічних,

тривожних і депресивних розладів. Зазвичай застосовується в групових

формах. У процесі гештальт-корекції акцент ставиться на переживанні й

максимальному розширенні життєвого простору, свободи вибору, а не на

розумінні (інтерпретації) клієнта, не на спробах навчити його певним схемам

поведінки.

4. Символ-драма або кататимно-імагінативна психокорекція. Вона ще

називається «метод сновидінь наяву». Основа методу – це вільне

фантазування у формі образів, так званих «картин» на задану психологом

тему. Процес відбувається наступним чином: клієнт лежить на кушетці в

розслабленому стані. За допомогою психолога клієнт викликає в себе

імагінації – схожі на сновидіння образи. Вся система методу кататимного

переживання образів (КПО) розділена на три ступені, для яких відібрані

відповідні мотиви, що подають широке поле для символічного проектування

індивідуального матеріалу. До стандартних мотивів належать: мотив поля,

мотив струмка, мотиви гори й дому. Особливий мотив – «заглянути в морок

лісу» – дає можливість доступу до несвідомого матеріалу й застосовується на

86

вищій стадії КПО. При психокорекції осіб, які страждають страхами, метод

КПО дозволяє вирішити наступні завдання:

- зниження психоемоційного напруження;

- формування позитивного фону настрою та отримання доступу до

ресурсного стану;

- досягнення релаксації, яка дозволяє підсилити яскравість

уявлених образів, що призводить до ще глибшого розслаблення;

- поступове усвідомлення джерел проблеми, виявлення причинно-

наслідкового зв'язку між особливостями особистості й наявними

симптомами;

- опрацювання афективних і інстинктивних бажань, витіснених

клієнтом;

- звернення до проблем раннього періоду життя, їх опрацювання.

5. Сімейна психокорекція – будь-які форми сімейної психокорекції

починаються з встановлення так званого «сімейного діагнозу» – визначення

типології порушень із урахуванням особистісних особливостей членів сім'ї й

характеристик порушень одного з них. Слід завжди пам'ятати, що основним

теоретичним базисом сімейної психокорекції є принцип системності

сімейних відносин, під яким розуміється взаємодетермінованість окремих

особистостей, а також міжособистісних відносин. Згідно з цим принципом

будь-яка сім'я являє собою замкнутий і постійно відтворюваний

гомеостатичний цикл, утворений, з одного боку, характером взаємодії та

стилем спілкування сім'ї, а з іншого – їх особистісними особливостями.

Крім перерахованих вище методів, у практиці психокорекції страхів

використовуються різні методи психодинамічної та групової психотерапії,

техніка «розкриваючих інтервенцій», тренінг подолання тривоги, арт-терапія,

гіпноз і багато інших способів психологічного впливу [94; 161].

Особливістю подолання страху в особливо небезпечних професіях

доктор психологічних наук, професор Корчемний П. вважає наступне: «...

профілактика страху завжди детермінована суб'єктністю людини, її

87

щоденною роботою над підвищенням своєї компетентності в професійних

питаннях. Саме підвищення сенсу дії шляхом усвідомлення важливості її

ролі й місця в діяльності людини, сприяє зменшенню страху. Досить

ефективним напрямком у цьому випадку є раціонально-емотивна терапія

Альберта Елліса» [109].

Як вважає Цибульський В., в даний час визнано, що психологічні

методи (когнітивні, психодинамічні, поведінкові та інтегративні) займають

провідне місце в комплексній психокорекції осіб, які переживають страх

[242]. В цій ситуації основними принципами психокорекції є комплексність

заходів, диференційованість і протяжність в часі.

Складаючи різноманітні корекційні програми, необхідно спиратися на

наступні принципи.

1. Принцип системності корекційних, профілактичних і розвиваючих

завдань.

2. Принцип єдності корекції та діагностики.

3. Принцип пріоритетності корекції каузального типу.

4. Принцип урахування вікових, психологічних та індивідуальних

особливостей клієнта.

5. Принцип комплексності методів психологічного впливу.

6. Принцип опори на різні рівні організації психічних процесів. При

складанні корекційних програм необхідно спиратися на краще розвинені

психічні процеси й використовувати методи, які їх активізують.

7. Принцип програмованого навчання. Найбільш ефективно працюють

програми, що складаються з ряду послідовних операцій, виконання яких

спочатку під наглядом психолога, а потім самостійно призводить до

формування необхідних умінь і дій.

8. Принцип ускладнення. Кожне завдання повинно проходити ряд

етапів: від мінімально простого – до максимально складного. Це дозволяє

підтримувати інтерес у корекційній роботі й дає можливість клієнту відчути

задоволення власними досягненнями.

88

9. Облік обсягу й ступенів різноманітності матеріалу. Під час реалізації

корекційної програми необхідно переходити до нового матеріалу тільки після

відносної сформованості того чи іншого вміння. Збільшувати обсяг матеріалу

та його різноманітність необхідно поступово.

10. Облік емоційної складності матеріалу. Проведені психокорекційні

заходи повинні створювати сприятливий емоційний фон, сесія обов'язково

повинна завершуватися на позитивному емоційному тлі.

Актуальною проблемою сучасної психологічної практики продовжує

залишатися питання щодо ефективності психокорекційного впливу.

Ефективність зазвичай оцінюється з точки зору:

а) вирішення реальних труднощів розвитку;

б) постановки цілей і завдань корекційної програми.

Ефекти корекційної роботи проявляються протягом досить тривалого

часу: в процесі роботи, до моменту завершення, через кілька тижнів, місяців

після завершення і т. д.

Виділяють наступні фактори, що визначають ефективність

психокорекції:

1. Очікування клієнта.

2. Значення для клієнта вирішення наявних проблем.

3. Характер проблем клієнта.

4. Готовність клієнта до співпраці.

5. Очікування психолога, який здійснює корекційні заходи.

6. Професійний і особистісний досвід психолога.

7. Специфічний вплив конкретних методів психокорекції [169].

При оцінці ефективності корекції можна вказати наступні

найважливіші показники: суб'єктивно пережиті клієнтом зміни у

внутрішньому самосприйнятті; об'єктивно зареєстровані параметри, що

характеризують зміни в різних модальностях; стійкість змін в

майбутньому [40].

89

При оцінці ефективності впливу можна використовувати об'єктивні

психофізіологічні методи, що реєструють вегетативно-соматичні,

фізіологічні та психічні функції. Пошук критеріїв ефективності

психокорекційного впливу завжди вимагає врахування своєрідності

механізмів виникнення й функціонування наявних проблем,

використовуваних методів впливу й тих цілей, які планується досягти з їх

допомогою.

Отриманий ефект психокорекційного впливу необхідно закріпляти

практично. Якщо клієнт разом із психологом впорався зі своєю проблемою,

то це ще не означає, що він зможе самостійно повністю позбавитися від неї

без постійної допомоги психолога. Під наглядом психолога йому необхідно

перебувати досить тривалий період часу навіть після того, як з'явилися

позитивні результати психокорекційного впливу: їх треба закріпити, щоб

попередити можливі рецидиви.

Підводячи підсумки огляду існуючих на сьогодні принципів,

напрямків, методів і технік психокорекції страхів, можна зробити наступні

висновки.

Про природність і «нормальність» страху говорить його загальний

характер. Сьогодні добре відомо, що серед психічно і соматично здорових

людей немає абсолютно безстрашних. У процесі масштабних і

пролонгованих досліджень групи психологів під керівництвом Борінга Е.

показано, що 90% опитаних учасників Другої світової війни відчуває

виражений страх. 10% опитаних вагалися оцінити своє ставлення. Є чимало

підтверджень того, що серед них переважна більшість складають ті, хто

соромиться зізнатися в переживанні страху. Причому страх захоплює воїнів

«цілком», відображаючись у соматичній, фізіологічній, психологічній

сферах. Більше 50% воїнів відчувають слабкість, нудоту, кожен десятий –

неконтрольоване сечовипускання або пронос [86].

Ці та інші дані наштовхують на думку про те, що сутність проблеми не

в тому, чи відчуває людина страх, а скоріше, як він контролюється й

90

переробляється, в стресових, небезпечних і кризових ситуаціях. Фахівці

вважають, що відмова визнати дійсність страху та його наслідків може мати

серйозні наслідки, які проявляються в найнесприятливіші моменти

професійної діяльності.

Встановлено, що контрольований страх володіє силою спонукати

людину до продуктивних дій. Неконтрольований страх є руйнівним. Коли

страх занадто слабкий, люди стають безтурботними й піддають себе та інших

до необґрунтованого ризику й небезпеки. Коли він виходить за визначені

межі, то підштовхує людину до безглуздої паніки, що піддає небезпеці його

життя й життя бойових товаришів.

Всі спроби перемогти страх поки що залишаються практично

неефективними. Це говорить про те, що невірним є сам принцип вирішення

задачі. Ми вважаємо, що екстремальні й кризові психологи повинні

направити свої сили на розробку методів, що дозволятимуть рятувальникам

не боротися, а оптимально реагувати на професійні страхи.

91

ВИСНОВКИ ЗА РОЗДІЛОМ

Загальнотеоретичний та методологічний рівні розгляду існуючих

підходів до аналізу проблеми професійних страхів дозволив сформулювати

ряд положень, що сприяли більш повному розумінню даного питання у

подальшому дисертаційному дослідженні:

1. Багатозначність і семантична невизначеність терміну «страх» в

психології є наслідком його використання в різних контекстах. Разом з тим

вимушені визнати, що, нажаль, узагальнюючої теорії страху, при всій

важливості цього суспільного феномену, поки ще не створено.

Основними моментами, що використовуються при визначенні емоцій

страху, являються:

- присутність, передбачення або загроза повторення небезпечного

подразника;

- загроза біологічному або соціальному існуванню;

- глибоке внутрішнє переживання і зовнішнє вираження у міміці і

пантоміміці;сильне збудження, яке виражається в реакції втечі або в ступорі;

- суб’єктивність переживання страху;відмінність між страхом і

тривогою;первинність (базовість) емоції страху.

Багатогранність емоції страху і її проявів (в діяльності, тобто в

поведінці і вчинках) полягає в наступному:

- емоція страху може впливати на суб’єкт не тільки негативно, а й

позитивно;

- емоція страху може виникати як «супроводження» при появі інших

емоцій;

- емоція страху, що присутня у однієї людини (або групи людей), може

передаватися оточуючим (заражати їх);

- емоція страх може проявитися у вигляді відстроченої реакції.

Слід зазначити, що в сучасній психології емоцій не існує універсальної

класифікації страхів, страхи ділять по силі, інтенсивності, біологічної,

психологічної і соціальної значущості.

В нашому дослідженні складові страху ми розглянемо на трьох рівнях:

рівні переддії страху, рівні його безпосереднього прояву і рівні післядії на

92

індивіда. Кожен з цих рівнів (етапів, субсистем) включає в себе різноманітні,

характерні для нього компоненти.

Підводячи підсумки аналізу різних підходів до трактовки поняття і

функції страху, слід ще раз відмітити, що ми у своїй роботі розглядаємо

страх як емоційну реакцію, стан і властивість особистості в залежності від

тривалості, сили і ступеню впливу на індивіда в цілому. Страх і тривогу ми

розглядаємо як різні емоційні явища, котрі мають не тільки негативні, але й

позитивні значення.

2. Аналіз науково-психологічної літератури свідчить, що професійні

страхи рідко стають предметом наукових досліджень у вітчизняній

психології. Відсутній єдиний погляд на наукове визначення даного

феномена. На підставі теоретичного аналізу по даній проблематиці було

запропоновано наступне визначення професійного страху. Професійний

страх – це багатомірне утворення (в залежності від тривалості, сили й

ступеня впливу – емоційна реакція, стан або властивість особистості), що

відображає внутрішнє відчуття небезпеки та розвивається або

посилюється під впливом факторів професійної діяльності.

3. Проблема формування різних страхів у процесі професіоналізації

особистості стає все більш актуальною, але недостатньо дослідженою

сферою, як у вітчизняній, так і в зарубіжній психології. Аналіз спеціальної

літератури виявив відсутність загальноприйнятих, систематизованих

класифікацій страхів у різних видах професійної діяльності. Розглянуті види

професійних страхів, що виділяються різними авторами, на наш погляд, не

розкривають повністю сутності прояву професійних страхів у представників

ризиконебезпечних професій, що пояснюється специфікою їх діяльності й

відсутністю досліджень за даною проблемою.

4. Аналіз сучасних принципів, напрямків, методів і технік

психокорекції страхів довів, що всі спроби перемогти страх поки що

залишаються практично неефективними. Тому психокорекційну роботу з

професійними страхами рятувальників доцільно спрямувати на формування у

них оптимальних реакцій реагування на страхи.

93

РОЗДІЛ 2

МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ЕМПІРИЧНОГО

ДОСЛІДЖЕННЯ

2.1. Організація та методологічні принципи дослідження

професійних страхів рятувальників.

Наукова розробка проблеми виникнення і динаміки професійних

страхів, які виникають у рятувальників у процесі професійної діяльності,

вимагає дотримання ряду принципових положень, які визначають

методологію психологічного дослідження даного феномену.

Основні принципи цього дослідження визначалися специфікою

вирішуваних завдань, перш за все вивченням сучасних підходів щодо

проблеми професійних страхів представників ризиконебезпечних професій та

індивідуально-психологічних особливостей особистості фахівця.

Комплексний підхід до вивчення і змістовних, і динамічних

особливостей професійних страхів у рятувальників у процесі професійного

становлення вимагає використання у дослідженні принципів системного

підходу, що передбачає вивчення зазначеного феномену як цілісного

утворення, що розглядається в багатьох зовнішніх і внутрішніх

взаємовідношеннях.

Відомо, що відповідно до системного підходу, будь-яке явище виникає

і існує в рамках деякої системи явищ. При цьому важливо, що зв’язки між

явищами, які відносяться до поданої системи, виступають не як епізодичні й

випадкові взаємодії, а є суттєвими умовами виникнення, існування і розвитку

кожного з них, а разом з тим і системи в цілому [130].

Страх може охопити людину миттєво, а може накопичуватися

поступово і перебувати у виді стану. У своєму розвитку страх може пройти

багато етапів: від легкого занепокоєння і легкої тривоги – до фобії.

Відповідно люди по-різному реагують не тільки на страх, але й на його

94

можливі джерела, першопричини, по-різному ведуть себе й після пережитого

страху.

У нашому дослідженні ми розглянемо складові страху на трьох рівнях:

рівні переддії страху, рівні його безпосереднього прояву і рівні післядії на

індивіда. Кожен із цих рівнів (етапів, субсистем) включає в себе різноманітні,

характерні для нього, компоненти. За одиницю системного аналізу страху ми

обрали тип реагування на небезпечні або загрозливі ситуації.

Системний підхід, по-перше, визначає необхідність вивчення людини

як складної системи, де регулятивна, комунікативна та функція відображення

психіки знаходяться в нерозривному зв’язку з фізіологічними й

анатомічними функціями і структурами індивіда, що взаємодіють між собою

і з зовнішнім оточенням; по-друге, передбачає розгляд професії рятувальника

як складної системи, що складається з ряду компонентів; по-третє, має на

увазі вивчення взаємозв’язку і взаємообумовленості компонентів

метасистеми «людина – професія»; по-четверте, стосується зародження і

прояву системних властивостей, а також детермінант, що обумовлюють їх

специфіку.

Таким чином, розгляд явища з позицій системного підходу обумовлює

необхідність вивчення професійних страхів рятувальників як системної

властивості, яка утворюється у зв’язку із включенням людини у професійну

діяльність і в результаті цього з’являється й оцінюється у процесі виконання

функцій організації, планування, виконання, коректування діяльності,

спрямованої на заданий результат.

Системний підхід до вивчення професійних страхів рятувальника

базується на реалізації двох принципових положень: 1) психіку професіонала

необхідно розглядати як багаторівневу та ієрархічну систему, яка має певну

внутрішню структуру і включена в систему вищого порядку; 2) професійні

страхи необхідно розглядати як похідну системну властивість, що також є

системою, що має певні складові і є пов’язаною з психічними особливостями

професіонала.

95

Проте системний підхід не забезпечує всіх необхідних підстав для

вивчення професійних страхів рятувальників.

Для цього в нашому дослідженні системний підхід реалізувався в

сукупності з іншими, конкретнішими науковими підходами і теоріями.

Оскільки наше дослідження має за мету вивчення професійних страхів

рятувальників, які виникають внаслідок професійної діяльності в

екстремальних умовах, воно базується також на принципах діяльнісного

підходу – взаємозв’язку особливостей психіки і характеристиках професійної

діяльності, її умовах, змісті, завданнях, організації.

Дослідження професійних страхів рятувальників було побудоване

також на положеннях суб’єктно-діяльнісного підходу, який спирається на

наукові ідеї Виготського Л., Рубінштейна С., Леонтьєва О., Ананьєва Б. і

набув розвитку у працях Абульханової-Славської К., Брушлінського К.,

Клімова Є. і інших [34; 97; 135; 197; 226]. Брушлінський А. визначає, що

суб’єкт – це людина на вищому рівні діяльності, спілкування, цілісності,

автономності і так далі [34]. Клімов Є. вважав, що загальному вигляді під

суб’єктом праці можна розуміти системну різнорівневу організацію психіки,

що включає ряд властивостей людини як індивіда і як особистості,

відповідних соціальній ситуації розвитку, предмету, цілям, засобам і умовам

діяльності [97]. Становлення людини як суб’єкта праці включає формування

широкої пізнавальної орієнтованості, формування спрямованості, зокрема

трудової, засвоєння суспільно вироблених способів дій, розвиток ряду

особистісних якостей, здібностей.

Особистісний підхід у вивченні професійної діяльності обґрунтований

в працях Абульханової-Славської К., Платонова К., Анциферової Л. і ін. [10;

64; 190]. Положення про особистісний підхід у вивченні професійних страхів

приводить до утвердження уявлення про особливості прояву внутрішніх

чинників діяльності та їх ролі у формуванні цієї системної властивості

суб’єкта діяльності. У вітчизняній психології є традиційним положення про

те, що особистість – це багаторівнева і багатовимірна система психологічних

96

характеристик, які обумовлюють індивідуальну своєрідність, а також

стійкість поведінки і діяльності. Властивості особистості соціально

детерміновані, формуються і розвиваються протягом всього життя. Важливе

положення особистісного підходу – це уявлення про цілісність особистості,

про необхідність розгляду її як єдності різних систем, що регулюють різні

види її соціально значущої діяльності [135].

Екстремальні умови професійної діяльності, в яких доводиться

працювати рятувальникам ДСНС України, із психологічної точки зору

характеризуються сильним травмуючим впливом на психіку цієї категорії

працівників, одним із наслідків якого є виникнення професійних страхів, які

виникають у рятувальників у процесі професійної діяльності, причому на

сьогодні механізми розвитку і динаміки професійних страхів залишаються

практично не вивченими [210].

Для попередження негативних наслідків проявів страхів (післядія

пережитого страху на особистість може мати як позитивний, так і негативний

вплив) у процесі професійної діяльності необхідне кваліфіковане втручання

фахівців у галузі психокорекції, проведення активних заходів, спрямованих

на подолання негативних наслідків страху, бажано – на ранніх стадіях

формування професійних страхів, що неможливо без об’єктивної й якісної

психодіагностики.

Мета, завдання, гіпотеза дослідження визначили логіку дисертаційної

роботи, яка проводилась у декілька етапів.

На першому етапі, підготовчому, здійснювалась розробка програми

дослідження; вивчення літературних джерел стосовно проблеми; підбір та

апробація методик дослідження професійних страхів у рятувальників

підрозділів ДСНС України; визначення умов психокорекційних заходів,

спрямованих на подолання негативних наслідків переживання страхів, які

виникають у процесі професійної діяльності; здійснювався підбір

досліджуваних груп.

97

На другому етапі, діагностичному, проводилось вивчення наявності й

динаміки виникнення професійних страхів, а також діагностика

психологічних особливостей рятувальників із різними типами реагування у

ситуації переляку. Слід відмітити, що ми використовували метод лонгітюду,

тобто проводили тривале і систематичне вивчення одних і тих самих

досліджуваних, що, на нашу думку, дозволяє нам говорити про динаміку

страхів рятувальників (контрольний зріз дослідження проводився щорічно,

починаючи з моменту навчання на 5-му курсі, після попереднього розподілу і

тривав 4 роки).

Вибір саме таких етапів професіогенеза обумовлений тим, що етапи

професіоналізації відбивають різні особливості діяльності, супроводжуються

різними вимогами до суб'єкта. Для виконання професійних завдань на

кожному із цих етапів активність особистості пов’язана з реалізацією

функцій певних сукупностей особистісних властивостей, які можуть

різнитися між собою по їхньому складу, ступені значущості й інтенсивності

"завантаження". Перші три роки роботи відносяться до етапу професійного

становлення особистості [73]. Джерелом професійного становлення є

протиріччя між досягнутим рівнем розвитку особистості й вимогами, які

пред'являють колектив, суспільство, навчальна діяльність до системи вже

сформованих знань, навичок, а також до індивідуально-психологічних

властивостей особистості. Тому саме цей етап професіоналізації є

сензитивним у процесі формування професійних страхів.

На третьому етапі ми розробляли й апробовували програму

психокорекції професійних страхів працівників ДСНС України.

У нашому дослідженні взяли участь молоді фахівці – випускники

НУЦЗУ 2008 року за спеціальністю «Пожежна безпека», які працюють на

посадах рятувальників. Контрольний зріз проводився щорічно, починаючи з

5 курсу (після процедури попереднього розподілу).

Вибірка в 2008 році склала 130 осіб, у 2009 році – 113 осіб, у 2010 році

– 98 осіб, у 2011 році – 83 особи. Причина зменшення вибірки пов'язана з

98

призначенням респондентів на інші посади або звільненням із Державної

служби України з надзвичайних ситуацій.

Емпіричне дослідження виконувалось на базі НУЦЗУ, а потім – у

рятувальних підрозділах – різних областях (за місцем проходження служби

досліджуваних).

2.2. Методи дослідження професійних страхів у рятувальників.

Психодіагностичний інструментарій, що використовувався в ході

нашого дослідження, крім стандартних психометричних (валідність,

надійність та ін.) параметрів, повинен відповідати таким вимогам:

- бути досить компактним і зручним для застосування в умовах

масових психодіагностичних обстежень;

- дозволяти проводити як групове (до 20–30 осіб одночасно), так і

індивідуальне обстеження;

- містити в собі існуючий у цей час стандартний набір

психодіагностичних методик, рекомендований для використання

практичними психологами ДСНС України.

У своїй роботі при виборі інструментарію ми зіткнулися з тим, що

безпосередня фіксація емоції страху була ускладнена в силу ряду об'єктивних

і суб'єктивних обставин:

1. Емоція страху проявляється у суб'єкта ситуативно і відносно нечасто.

Виникаючий при цьому страх, як правило, є короткочасним. Вивчення фобій

як стійких станів страху є завданням психіатрії.

Досліднику достатньо важко, практично неможливо простежити

ситуацію безпосереднього виникнення і протікання емоції страху. Відомі

випадки, коли при спробах вивчення паніки, в основі якої лежить страх,

дослідники самі піддавалися їй, і, природно, мова вже не йшла про

об'єктивний вимір параметрів страху.

З іншого боку, немає однозначних об'єктивних індикаторів прояву

страхів. Так, наприклад, традиційно найбільш надійними індикаторами

99

страху вважаються фізіологічні зміни: частішання пульсу, підвищення

кров'яного тиску, зміна шкірно-гальванічної реакції, неприємні

пропріорецептивні відчуття (тяжкість у шлунку і грудях, заціпеніння та

інше), а також пітливість і підвищений м'язовий тонус. Ці фізіологічні зміни

досить просто і легко фіксуються як у самозвітах, так і спеціальною

апаратурою, що створює ілюзію точності. Однак проблема виникає в силу

неспецифічності названих фізіологічних проявів страху. Такі ж фізіологічні

процеси можуть супроводжувати, наприклад, злість або сексуальне

збудження. Для точного диференціювання страху нам потрібно або прямо

запитати людину про її переживання, або поспостерігати за її поведінкою.

Здавалося б, не менш надійними у плані діагностики страхів повинні

бути поведінкові критерії – тобто особливості зовнішньої моторної

поведінки. Тут в якості однозначного індикатора страху фахівці називають

поведінкові стереотипи втечі (уникнення) або запобігання подіям або

об'єктам, що викликають страх. Те, що людина прагне уникати небезпечних і

страшних речей, факт достатньою мірою очевидний. Але й тут немає

особливої ясності, оскільки людина (як і будь-яка інша жива істота) може

уникати будь-яких дій просто в силу того, що віддає перевагу іншому

заняттю.

2. Залежно від ситуації й об'єкта взаємодії людина може не тільки

приховувати свої справжні почуття і емоції, а й свідомо спотворювати їх.

Наприклад, при зустрічі з вищою за посадою особою грубий, агресивний

суб'єкт буде намагатися виглядати лояльним, врівноваженим.

3. Ми вважаємо неетичним створення штучних ситуацій страху для

досліджуваних. Найчастіше спроби зі створення штучних ситуацій страху

призводять до заїкання, «ведмежої хвороби» і т.д. Більше того, багато осіб,

що брали участь у реальних бойових діях або повсякденно перебували в

ситуації реальної загрози, набувають незворотніх зміни в організмі – має

місце посттравматичний синдром.

100

Відповіді досліджуваних, які ми отримали, використовуючи

опитувальник з діагностики страху «Ситуативне дослідження страху», є

суб’єктивним. Деякі ситуації, представлені в питаннях, не переживались

досліджуваними реально, і відповіді носили гіпотетичний, гаданий характер.

Разом із тим за рахунок великого вибору варіантів відповідей (7-бальна

шкала) вони могли максимально наблизитися до реальної ситуації.

Іншими словами, нами вивчалася емоція страху за її можливими

проявами в різних життєвих ситуаціях.

Співвідношення між самою емоцією й її проявом приблизно таке саме,

як при діагностиці властивостей нервової системи (НС) за допомогою ЕЕГ-

методики і різного роду опитувальників. З одного боку, властивості НС

вимірюються безпосередньо (ЕЕГ-методика, методики «Стомлення»,

«Коефіцієнт «В»» та ін.), а з іншого – опосередковано, на основі суб'єктивної

оцінки респондентом свого гіпотетичного реагування на ті чи інші життєві

ситуації, відбиті у питаннях. В останньому випадку мова йде не про самі

властивості НС, а про прояв цих властивостей.

Тож, за аналогією, ми говоримо не про емоцію страху, а про її прояв.

Надалі, з метою скорочення, замість поняття «суб'єктивна оцінка

гіпотетичного прояву емоції страху» ми будемо використовувати

словосполучення «емоція страху», «прояв страху» або просто слово «страх».

Виходячи із принципів системного підходу, розроблених

Б.Ф. Ломовим, до розгляду страху ми підходили з різних сторін.

1. Досліджували його як якісну одиницю, що має свої характеристики

та способи їх організації.

2. Аналізували страх як багатовимірне утворення.

I. Для визначення особливостей прояву і динаміки професійних

страхів у рятувальників у процесі професійного становлення працівників

ДСНС України ми використовували наступні методики:

101

1. Опитувальник «Ситуативний»

Цей опитувальник був розроблений у 2008 році на базі Уральського

державного університету ім. О.М. Горького. Він поки не набув широкого

розповсюдження в арсеналі практичних психологів, тому вважаємо

доцільним описати його більш детально [246].

Опитувальник пройшов перевірку на надійність і валідність. Містить

140 запитань. В ньому виділено наступні параметри.

Переддія страху (схильність до переживання страху):

1. Фантазії (надумані думки про неіснуючі страхи);

2. Прогноз (схильність до передбачення страхів);

3. Фізіологія (біологічні зміни при думках про ситуацію

страху);

4. Самооцінка (самооцінка наявних страхів);

5. Біль фізичний (ставлення до перенесення фізичного болю);

6. Біль соціальний («душевні страждання»).

Післядія страху (ставлення до пережитої емоції страху):

7. Прояв емоції страху (страх);

8. Природний страх (страх катаклізмів, окремих тварин і т.п.);

9. Побутовий страх (страх темряви, самотності, крові тощо);

10. Екстремальний страх (відсутність схильності до ризику,

відсутність сміливості);

11. Моральний страх (страх за відсутність життєвих цінностей,

совісті);

12. Страх діяльності (різних аспектів, пов'язаних з роботою);

13. Страх життєдіяльності (страхи, пов'язані з особистим

життям);

14. Тривалість (збереження пережитого, відношення до

пригоди);

15. Екстернальність (звинувачення в події оточуючих і т.п.);

102

16. Особистісно-астенічний (посилення негативних рис

характеру);

17. Соціально-астенічний (посилення недовіри до оточуючих);

18. Особистісно-стенічний (усунення деяких особистісних

страхів);

19. Соціально-стенічний (підвищення соціального оптимізму);

Сумарні показники:

20. Переддія страху (відповіді на питання 16-те);

21. Прояв страху (відповіді на питання 7-12-те);

22. Сензитивність страху (відповіді на питання 19-те і 20-те);

23. Астенічна післядія страху (відповіді на 15-те, 16-те

питання);

24. Стенічна післядія страху (сума відповідей на 17-те і 18-те

питання);

25. Інтегральний показник страху (відповіді на 13-те, 21-ше,

22-ге питання).

Контрольні шкали:

26. Нейротизм (нервові нездужання, розлади).

27. Щирість (шкала брехні).

Змістовна, якісна характеристика параметрів, високі значення вказаних

параметрів.

Переддія страху

Фантазії. Надумані страхи виникають у людини навіть тоді, коли їй

ніщо не загрожує. Іноді людині сняться страшні сни, від яких вона довго не

може прийти в себе і з полегшенням заспокоюється, коли усвідомлює, що це

було не наяву. Трапляється, що людина сама себе так «накручує», що їй стає

дійсно страшно за своє майбутнє. Так, наприклад, коли по телебаченню

показують страшні кадри з місця аварії літака і т.п., вона починає думати: «А

якби там був я...». Можливо, ця людина - чутлива натура, страхи оточуючих

переносить на себе. Її страшать неприємні новини про людей, з якими вона

103

навіть не зустрічалась (злочинці, ґвалтівники і т. д.). Дуже боїться підчепити

якусь заразу, хворобу, відчуває себе ще гірше, коли починає думати про це.

Прогноз. Людина передбачає небезпеку за ознаками, що вже мали

місце, відчуває ймовірність небезпечного розвитку ситуації й ту небезпечну

межу в стосунках, за яку не слід переходити. Прорахувавши всі можливі

варіанти, може сказати, де на неї може очікувати неприємність, передбачає

важкі і небезпечні шляхи і обходить їх заздалегідь. Внутрішнє гальмо не

дозволяє переступати за межу дозволеного.

Фізіологія. Від переляку у людини можуть почати трястися «жижки»,

страх може утруднити рухову активність. У людини може застелити очі (вона

буде бачити все як у тумані) або очі можуть «вилізти з орбіт». При переляку

людина може збліднути (кров відливає від голови), її може пробити

холодний піт, у неї може з'явитися «клубок у горлі» (утруднюється мова).

Самооцінка. Людина вважає, що у неї більше підстав побоюватися

чого-небудь, ніж у інших людей. Після пережитої в якій-небудь справі

невдачі людина боїться взятися за її продовження або за виконання нової

справи, аналогічної попередній. Цій людині буває неприємно, коли її

починають пильно розглядати або стежити за нею. Страх позбавляє людину

впевненості, викликає острах бути ошуканою (тому вона нікому не довіряє).

У стані тривоги і переляку вона часом робить таке, про що згодом шкодує.

Регулятором поведінки є страх покарання.

Біль фізичний. Людина досі пам'ятає про біль, який перенесла в

дитинстві. У школі вона йшла на обман, щоб не карали фізично (за

проступки, погане навчання і т.п.). Для досягнення своїх інтересів може

вдатися до сили, навіть якщо сама постраждає фізично. Їй буває боляче від

власної черствості та егоїзму, деколи вона відчуває біль за свою нещасливу

долю. В цілому воліє відчути біль фізичний, ніж постійно відчувати біль

моральний: «Краще б мене вдарили, ніж сказали про мене таке».

Біль соціальний. Людині буває боляче від того, що вона здійснює

помилки у спілкуванні, часом «спотикається на рівному місці». Боляче

104

усвідомлює, що вона стала причиною конфлікту. Необережно кинуте слово її

ранить, заподіює душевного болю. Коли людина озирається назад, вона

відчуває біль за ті помилки, які зробила у житті, їй боляче за рідних і

близьких, коли вони зазнають невдачі. Людині боляче, коли за виконану

роботу її починають вичитувати, вона боїться можливого покарання.

Прояв страху (страх)

Природний страх. Боязнь землетрусів та інших природних катаклізмів,

радіоактивності, (зараженої місцевості, їжі і т.д.) електрики. У людини

наявний страх бути укушеною яким-небудь павуком чи енцефалітним

кліщем, отруїтися неїстівними грибами. Наявна боязнь всякого бруду,

задихнутися (у сні, від чадного газу і т.п.).

Побутовий страх. Людині страшно перебувати одній у темній кімнаті,

її лякає несподіваний телефонний дзвінок, гучний шум і т.п. Вона не п'є

водопровідної води без додаткового очищення. При нагоді відтягувала б

планову лікарську допомогу до останнього моменту (лікування зубів,

видалення гланд, поліпів у носі і т.п.). відчуває страх при вигляді крові (стає

млосно), стає страшно, коли ставлять внутрішньовенний укол, крапельницю.

Смерть знайомих надовго вибиває її з колії.

Екстремальний страх. Хоча і вважається, що «ризик – благородна

справа», людина не любить ризикувати. Боїться знаходитися у зоні збройних

і міжнаціональних конфліктів (зокрема боїться бути роздавленою натовпом

під час несподівано виникаючої паніки). Ніколи б не погодилася служити у

військах спецназу, і т.п., ніколи не піде на небезпечну справу заради сильних

відчуттів (стрибок адреналіну). Не відчуває ніякого бажання (страшно)

зайнятися екстремальними видами спорту.

Моральний страх. Людині страшно, від того, що у неї відсутній

моральний стрижень (життєві цінності); що вона є безмірно далекою від

моральних ідеалів творів культури і мистецтва, що вона не вписується у

моральні норми (образ власного життя є далеким від вимог норм моралі). Їй

105

страшно усвідомлювати, що в ім'я власного благополуччя вона може

збрехати.

Страх діяльності. Людині страшно братися за відповідальні виробничі

справи через боязнь не тільки підвести оточуючих, але і провалитися,

зганьбитися перед своїми колегами. Страх позбавляє її впевненості під час

виконання своєї роботи. Людина боїться виступати перед великою кількістю

людей, на зборах, нарадах, перед навчальною аудиторією. Боїться що-небудь

робити у присутності оточуючих («все починає валитися з рук»). Людина

починає долати страх, коли її викликає до себе начальник. Страшить робота,

пов'язана з несподіваними перешкодами і труднощами.

Страх життєдіяльності. Людина боїться соціальної ізоляції та

самотності, змін в особистому житті. Їй страшно, коли соціальна ситуація

виходить з-під контролю (кризи, путчі, протистояння влади і т.п.), стає не по

собі, коли вона думає про те, що соціальна справедливість переможе занадто

пізно (з'явиться нормальна зарплата, пенсія і т.п.). Людині вкрай неприємно і

страшно бачити сцени вбивства і насильства у кіно. Страшно від того, що,

незважаючи на всі устремління людини, в кінцевому підсумку їх очікує

небуття (смерть).

Післядія страху

Тривалість. Часом навіть незначний привід змушує людину на довгий

час почуватися невпевнено, боятися («Я не боягуз, але постійно чогось

боюся»). Найчастіше до людини повертаються страхи та переживання, які

мали місце раніше (зберігся з дитинства страх перед лікуванням зубів), вона

боїться деяких предметів і речей, які вважає небезпечними. Страх

пережитого не дає їй заснути. Відчуває страх перед можливою самотністю і

т.п.

Екстернальність. У перенесених страхах людина звинувачує свою

спадковість, виховання, батьків, долю (народився не під тим знаком зодіаку),

телепередачі і фільми на кримінальні теми. Страх перед можливими

106

невдачами виникає у неї через невірні дії керівників. Боїться відкрито

проявляти свою радість через можливість нажити заздрісників.

Особистісно-астенічний. Переживши страх, людина стає озлобленою

(злою і жорстокою), недовірливою, підозрілою, менш щирою, більш

безвольною, боязкою, менш життєрадісною.

Соціально-астенічний. Пережитий страх змушує людину боятися

незнайомих людей, стати менш великодушною і терпимою до оточуючих,

недовірливою і підозрілою навіть до людей, яких добре знає, проявляє

байдужість у тих ситуаціях, де б раніше вона не залишилася байдужою.

Страх змушує вести себе у конфліктах за принципом: «Моя хата з краю,

нічого не знаю». Людина починає думати, що людьми керують недостойні

почуття, які вони ретельно приховують.

Особистісно-стенічний. Пережитий страх переконав людину в перевазі

і більшій безпеці повітряних сполучень; навчив більш раціональному

витрачанню грошей, змусив навчитися плавати, вказав на шкоду зайвої

стерильності, дозволив більш спокійно ставитися до перегляду трилерів і

фільмів жахів, дозволив більш скептично ставитися до прогнозів гороскопів і

до сновидінь.

Соціально-стенічний. Пережитий страх підвищив відповідальне

ставлення до виконуваної роботи; навчив людину орієнтуватися в житті і

розпізнавати сумнівні соціальні блага, зробив її більш впевненою у

вирішенні конфліктних ситуацій. Страх смерті змусив більш реалістично

ставитися до життя: «Семи смертям не бувати, а однієї не минути». Пережиті

соціальні страхи дали людині зрозуміти, що її оточують такі ж, як і вона,

люди, зі своїми достоїнствами і недоліками; навчили надавати допомогу і

підтримку оточуючим, бути більш уважною до рідних, близьких, інших

людей.

Контрольні шкали

Нейротизм. У людини розхитана нервова система, вона часто втрачає

сон через свої тривоги, часто відчуває неспокій, що їй чогось хочеться, але

107

вона не знає, чого саме. Іноді вона відчуває себе то щасливою, то сумною без

будь-якої причини. Вона відчуває себе ніяково в якому-небудь іншому одязі,

крім повсякденного, в колі людей, вищих за себе за статусом і т.д. Іноді може

сказати перше, що прийде в голову.

Щирість. У людини виражено прагнення прикрасити себе, виглядати

краще, ніж насправді, в очах оточуючих. Стверджує, що всі, кого вона знає,

їй подобаються. Іноді може трохи попліткувати. Не завжди говорить правду,

їй доводилося говорити про те, в чому вона погано розбирається. Допущена

несправедливість надовго вибиває її з «колії».

2. Опитувальник фобій (модифікація «Опитувальника страхів»

В. Леві). Вибір саме модифікації опитувальника В. Леві обумовлений

наступними обставинами:

В. Леві не наводить ніяких даних про психометричну перевірку, і

багато його тверджень не відповідають елементарним стандартним вимогам.

Власне, його правильніше було б назвати клінічним опитувальником, які

часто використовуються у психіатрії без стандартної психометричної

перевірки;

аналіз опитувальника страхів В. Леві показав, що він не є в

повному розумінні цього слова психодіагностичним тестом;

конструкція «Опитувальника страхів» дозволяє виміряти тільки

наявність певного рівня страху, але оскільки шкали не стандартизовані,

важко судити про те, який страх переважає у досліджуваного;

твердження, що відносяться до панфобій, езофобій, наявні

упереміш із соціальними страхами і страхами залежності. Цього можна було

б уникнути, розділивши тест на частини, кожна з яких являла б собою

твердження, що відносяться до певного виду страху: так зручніше

досліджуваним – вони можуть зосередитися на певній галузі;

незручна для досліджуваного цифрова оцінка. На цьому тлі більш

привабливою виглядає система типу «ніколи, рідко, в половині випадків, у

більшості випадків, завжди».

108

Переробка пунктів, згідно з вимогами психометрики, дозволила

створити опитувальник фобій, який відповідає зазначеним вимогам.

Створений і перевірений опитувальник відповідає вимогам до тестів.

Індикатори в еклектичній концепції використані для розробки нового

опитувальника фобій:

1. Спогад про колись пережите негативне відчуття.

2. Афективні стани, звуження свідомості, які роблять людину

нездатною приймати самостійно рішення і змушують діяти всупереч

здоровому глузду.

3. Прояв інстинкту самозбереження.

4. Боязливість або вільний страх, який завжди може бути прив'язаний

до будь-якого більш-менш придатного об'єкта.

5. Фобічні реакції. Критерій – неадекватна відносно об'єкту гострота

емоцій.

6. Фізіологічні реакції – взагалі часті або в певних ситуаціях –

суб'єктивне посилення серцебиття, збліднення, затримка дихання.

Загальний бал (сума за всіма окремими шкалами), який отримує

досліджуваний, відображає схильність до ірраціональних страхів взагалі, а

високі показники за кожною з окремих шкал дозволяють уточнити, до якого

саме виду страхів досліджуваний найбільш схильний.

Шкала панфобій: за високих показників за цією шкалою провідними є

загальнопобутові страхи, страх самотності, страх за життя близьких, страх

темряви, війни, стихійних лих, страх старіння, в'янення. За низьких

показників ці страхи не характерні.

Шкала езофобій: за високих показників за цією шкалою провідними є

містико-психічні страхи, страхи пристріту, наговорів, порушення ритуалів,

різні забобони, страх втратити себе, зійти з розуму, страх власних думок,

страх кошмарів. За низьких показників ці страхи не характерні.

109

Шкала фобій залежності: за високих показників за цією шкалою

провідними є страх браку або відсутності агента залежності (їжі, грошей,

тютюну, алкоголю, наркотику, іншої людини).

Шкала соціофобії: за високих показників за цією шкалою провідними є

страх іспиту, боязнь спілкування зі значущими особами, із представниками

іншої статі, страх відповідальності, страх ганьби, невідповідності нормам,

страх бути поганим, некрасивим, винним, здатися слабким, страх бути

обдуреним, боязнь виступів, екзаменів зустрічей.

Шкала танатофобії включає в себе страх смерті.

3. Опитувальник ієрархічної структури актуальних страхів

особистості (ІСАС) Ю. Щербатих та О. Івлєвої. У цьому опитувальнику

наводяться 24 різних страхи, вираженість яких респондент оцінює за 10-

бальною шкалою. Також наводяться середні показники вираженості страхів в

групі здорових досліджуваних.

4. Методика незакінчених речень (авторський варіант). Для

вивчення страхів використовувалася методика незакінчених речень

(авторський варіант). Методика належить до групи проективних тестів,

складається з 12 незакінчених речень. Питання сформульовані таким чином,

щоб, вiдповiдаючи на них, досліджуваний мав можливість вказувати на

важливiсть тих чи інших страхів, з якими пов’язана професійна діяльність

рятувальників.

Кожне з питань спрямоване на виявлення ставлення досліджуваного до

тієї чи іншої групи ситуацій, з якими пов’язана професійна діяльність

рятувальників, а також життєвих цінностей.

Ми пропонували досліджуваним наступні речення:

1. Знаю, що нерозумно, але я боюся...

2. Більшість моїх знайомих не знають, що я боюся...

3. Хотілося б мені перестати боятися...

4. Найбільше при виїзді на пожежу я боюся...

5. Коли бачу пожежу, я відчуваю...

110

6. Вид постраждалих людей викликає у мене...

7. На пожежі я турбуюся...

8. У моїй роботі я найбільше боюся...

9. Мої близькі не знають, що мене лякає...

10. Мені здається, що найгірше – це...

11. Я думаю, що більшість людей боїться...

12. Найцінніше в житті – це...

Для обробки отриманих результатів було проведено контент-аналіз,

тобто визначалася частота найбільш вживаних слів та словосполучень.

ІІ. Для визначення психологічних особливостей рятувальників ми

використовували:

1. Опитувальник рівня суб'єктивного контролю (РСК).

Опитувальник «РСК» (адаптація Є.Ф. Бажина, О.А. Голінкіної,

А.М. Еткінда) призначений для визначення локусу суб’єктивного контролю

особистості. Опитувальник складається з 44 пунктів. Дослідження проводимо

за ставленням до таких галузей діяльності:

Загальна інтернальність. Високий показник за цією шкалою

відповідає високому рівню суб’єктивного контролю над будь-якими

значущими ситуаціями. Такі люди вважають, що більшість важливих подій в

їх житті були результатом їх власних дій, що вони можуть ними керувати і,

отже, відчувають свою власну відповідальність за ці події і за те, як

складається їх життя в цілому. Низький показник за шкалою відповідає

низькому рівню суб’єктивного контролю. Такі досліджувані не бачать зв’язку

між своїми діями і важливими для них подіями їх життя, не вважають себе

здатними контролювати їх розвиток і вважають, що більшість із них є

результатом випадку або дій інших людей;

Інтернальність у галузі досягнення (Ід). Високі показники за цією

шкалою відповідають високому рівню суб’єктивного контролю над

емоційно-позитивними подіями і ситуаціями. Такі люди вважають, що вони

самі досягли всього в житті, що вони здатні з успіхом досягати своїх цілей і в

111

майбутньому. Низькі показники за шкалою Ід свідчать про те, що людина

приписує свої успіхи, досягнення і радощі зовнішнім обставинам: везінню,

щасливій долі, або допомозі інших людей.

Інтернальність в галузі невдач (Ін). Високі показники за цією шкалою

говорять про розвинуте почуття суб’єктивного контролю по відношенню до

негативних подій і ситуацій, що проявляється у схильності звинувачувати

самого себе в різних невдачах, неприємностях і стражданнях. Низькі

показники Ін свідчать про те, що досліджуваний схильний приписувати

відповідальність за подібні події іншим людям і вважати їх причиною

невезіння.

Інтернальність у сімейних відносинах (Іс). Високі показники Іс

означають, що людина вважає себе відповідальною за події свого сімейного

життя. Низький Іс вказує на те, що суб’єкт вважає не себе, а своїх партнерів

причиною значущих ситуацій, що виникають в його сім’ї.

Інтернальність у галузі виробничих відносин (Ів). Високий Ів

свідчить про те, що людина вважає свої дії важливим фактором в організації

виробничої діяльності, у відносинах, що складаються в колективі, у своєму

просуванні і т.д. Низький Ів вказує на те, що досліджуваний схильний

приписувати більш важливе значення зовнішнім обставинам – керівництву,

товаришам по роботі, везінню-невезінню.

Інтернальність у галузі міжособистісних відносин (Ім). Високий

показник Ім свідчить про те, що людина вважає себе в силах контролювати

свої неформальні відносини з іншими людьми, викликати до себе повагу і

симпатію і т.д. Низький Ім, навпаки, вказує на те, що вона не вважає себе

здатною активно формувати своє коло спілкування і схильна вважати свої

відносини результатом дії своїх партнерів.

Інтернальність за відношенням до здоров’я і хвороби (Із). Високі

показники Із свідчать про те, що досліджуваний вважає себе відповідальним

за своє здоров’я: якщо він хворий, то звинувачує в цьому себе і вважає, що

одужування залежить від його дій. Людина з низьким Із вважає здоров’я і

112

хворобу результатом випадку і сподівається на те, що видужування прийде в

результаті дій інших людей, перш за все лікарів.

2. Опитувальник «Дослідження тривожності» Ч. Спілбергера,

адаптований Ю. Ханіним. Є єдиною методикою, що дозволяє

диференційовано вимірювати тривожність і як особистісну властивість, і як

стан. Включає шкали особистісної й ситуативної тривожності.

Цей опитувальник призначений для оцінки реактивної та особистісної

тривожності. Особистісна тривожність розглядається авторами як відносно

стійка індивідуальна якість особистості, яка характеризує ступінь її

занепокоєння, турботи, емоційної напруги внаслідок дії стресових факторів.

Реактивна тривожність – це стан спеціаліста, який характеризує ступінь

його занепокоєння, турботи, емоційної напруги та розвивається за

конкретною стресовою ситуацією. Якщо особистісна тривожність є стійкою

індивідуальною характеристикою, то стан реактивної тривожності може бути

достатньо динамічним і за часом, і за ступенем вираженості.

Опитувальник Ч. Спілбергера складається з 40 питань-суджень, з

котрих 1-20 призначені для оцінки реактивної тривожності та 21-40 – для

визначення особистісної тривожності.

3. Методика «Тип поведінкової активності» Л. Вассермана й

Н. Гуменюка.

Типологічний особистісний опитувальник, призначений для

діагностики типів поведінки людини, рівня її загальної активності й

особливостей особистості, що випливають із цього. Дозволяє виділити 5

наступних типів:

1. Виражена поведінкова активність типу А. Гіперактивна,

наденергійна, нетерпляча, імпульсивна особистість.

2. Тенденція до поведінкової активності типу А (умовно – тип А1).

Енергійна, така, що прагне до змагання, без амбіційності й агресивності, з

підвищеною діловою активністю особистість.

113

3. Проміжний (перехідний) тип особистісної активності – тип АБ.

Збалансована, з неявною схильністю до домінування, упевнена, емоційно-

стабільна особистість.

4. Тенденція до поведінкової активності типу Б (умовно – Б1).

Раціональна, обережна, некваплива, з помірною активністю особистість.

5. Виражений поведінковий тип особистісної активності – тип Б.

Невпевнена особистість, що сумнівається, уникає відповідальності, пасивна

особистість.

4. Шкала самооцінки та рівня домагань Т. Дембо і

С. Я. Рубінштейна (в модифікації Г.М. Прихожан) дозволяє виявити рівень

розвитку особистості шляхом самооцінювання. У методиці запропоновано

для оцінки 7 якостей (ліній): здоров'я, розумові здібності, характер, авторитет

у однолітків, «вмілі руки», зовнішність, впевненість у собі і 2 рівні розвитку:

в поточний момент (реальна самооцінка) і бажаний (ідеальна самооцінка або

рівень домагань). У методиці Дембо-Рубінштейна рівень самооцінки

поділяється на: середній – реалістична самооцінка, високий – оптимальний

для розвитку, завищений – переоцінка та найнижчий – недооцінка.

До цієї методики введено додатковий параметр – рівень домагань.

Виділяються такі рівні домагань: «середні» і «високі» домагання –

реалістичний рівень домагань, дуже високий рівень домагань та занижений

рівень домагань.

5. Опитувальник експрес-діагностики рівня соціальної ізольованості

особистості (Д. Рассела та М. Фергюсона). Вказаний опитувальник

містить 20 тверджень, які характеризують ситуації соціальної ізольованості

респондента. За результатами відповідей ми констатуємо високий, середній

або низький рівень соціальної ізольованості.

У роботі також застосовувався комплекс методів математичної

статистики, а саме: t-критерій Стьюдента й φ-критерій Фішера.

Математично-статистична обробка даних проводилась із використанням

пакетів прикладних програм «SPSS-17.00», що забезпечило розрахунок

варіаційних статистичних показників.

114

ВИСНОВКИ ЗА РОЗДІЛОМ

1. Основні принципи даного дослідження визначалися, перш за все

специфікою сучасних підходів щодо проблеми професійних страхів і

індивідуально-психологічних особливостей особистості представників

ризиконебезпечних професій.

Ми дослідили професійні страхи рятувальників як системну

властивість психіки, що може проявлятися, як емоція, стан або особистісна

властивість.

2. З метою реалізації завдань дисертаційної роботи та на основі

теоретико-методологічного аналізу наукових досліджень було розроблено

психодіагностичний комплекс вивчення особливостей професійних страхів у

працівників рятувальних підрозділів ДСНС України.

При виборі методик дослідження страхів ми керувалися наступними

умовами:

досліджували його як якісну одиницю, що має свої

характеристики та способи їх організації;

аналізували страх як багатовимірне утворення;

аналіз шкали модифікованого опитувальника діагностики фобій

та страхів В. Леві та опитувальника ієрархічної структури актуальних страхів

особистості (ІСАС) Ю. Щербатих та О. Івлєвої мають відповідність до груп

страхів, які ми виділили за допомогою методики незакінчених речень.

115

РОЗДІЛ 3

ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОФЕСІЙНИХ СТРАХІВ

РЯТУВАЛЬНИКІВ

3.1. Наявні професійні страхи та їх динаміка на етапі професійного

становлення рятувальників.

У нашому дослідженні ми розглядали страх як цілісний системний

комплекс взаємозалежних реакцій і переживань, який утворюється в процесі

діяльності, змінює особистість фахівця й призводить до дезінтеграції його

особистісного й професійного розвитку.

Ми проведемо аналіз отриманих результатів із наступних позицій:

1) виділили групи страхів, притаманних рятувальникам, а також

прослідкували тенденцію до кількісних змін наявних страхів (враховуючи

період дослідження (4 роки), некоректно говорити про динаміку страхів,

оскільки, в цьому випадку, є необхідність проведення більш тривалого їх

вивчення, тому в рамках нашого дослідження доцільно говорити про

ймовірність динаміки страхів, тобто тенденційність);

2) проаналізували наявні страхів із точки зору процесуальності

протікання (як послідовність стадій (рівнів), які змінюють одна одну): не

тільки стан безпосереднього переживання страху, а й етапи, які йому

передують і стан суб’єкту після пережитого страху;

3) визначили особливості реакцій рятувальників на наявні страхи, або,

іншими словами, показали, як саме впливають страхи рятувальників на

професійну та особистісно-соціальну сферу, – чи переважають позитивні

психічні стани, позитивний досвід (стенічні реакції), або, навпаки,

спостерігаються негативні психічні стани, які деструктивно впливають на всі

сфери життєдіяльності (астенічні реакції).

Для визначення груп страхів, притаманних рятувальникам, а також

тенденції до кількісних змін наявних страхів ми використовували методику

116

незакінчених речень (авторський варіант), модифікований опитувальник

діагностики фобій та страхів В. Леві, а також опитувальник ієрархічної

структури актуальних страхів особистості (ІСАС) Ю. Щербатих та О. Івлєвої.

Для визначення груп страхів рятувальників ми використовували

методику незакінчених речень (авторський варіант). За результатами аналізу

частоти найбільш вживаних слів та словосполучень, а також їх семантичної

спорідненості ми виділили 5 груп страхів.

Перша група – страхи, пов’язані зі страхом смерті та втрати

здоров’я. До неї ми віднесли наступні страхи:

- смерті;

- інвалідності;

- травм;

- опіків;

- невиліковних хвороб;

- трупів;

- погіршення здоров’я;

- крові.

Другу групу страхів складають страхи, пов’язані із внутрішніми

умовами професійної діяльності. В неї входять страхи, які стосуються

наступних сфер:

- збереження життя та здоров’я своїх підлеглих;

- збереження життя та здоров’я постраждалих від надзвичайних

ситуацій;

- відповідальності;

- невиконання бойового завдання;

- спізнитися на виклик;

- проблем та конфліктів у роботі;

- помилок у роботі;

- несправності техніки та устаткування;

- вагання під час прийняття рішень;

117

- нестандартних ситуацій.

До третьої групи відносимо страхи, пов’язані із зовнішніми умовами

професійної діяльності. Насамперед до цієї групи входять страхи, які

віддзеркалюють найбільш характерні умови й явища, що найчастіше

зустрічаються при виконанні рятувальниками свого професійного обов'язку.

Сюди відносимо:

- висоту;

- обвал будівель;

- вибухи;

- сильний вогонь (висока температура);

- закритий простір;

- вид постраждалих;

- сильне задимлення;

- отруйні речовини;

- враження електрострумом;

- паніку тощо.

Четверту групу складають страхи, пов’язані зі змінами в

особистісно-соціальній сфері:

- втрата близьких (зміни у сімейному положенні);

- самотність;

- бідність;

- безвихідні ситуації;

- невідомість;

- зрада;

- розлука;

- старість;

- зміни в житті;

- байдужість людей;

- майбутнє;

- неприємності;

118

- конфлікти;

- нестабільність;

- бути непотрібним.

П’ята група – природні страхи. До неї відносимо страхи:

- різних тварин (змій, павуків, собак, тарганів тощо);

- темряви;

- стихійних лих;

- грози;

- землетрусів;

- катастроф;

- війни;

- води тощо.

В таблиці 3.1 представлено середню частоту прояву груп

вищеописаних страхів, враховуючи стаж роботи рятувальників. В Додатку А

наведено детальні результати, отримані за методикою «Незакінчені речення».

Таблиця 3.1

Результати щорічних діагностичних зрізів (в балах)

Групи страхів Середня частота

2008 р. 2009 р. 2010 р. 2011 р.

Страх смерті та втрати здоров’я 3,23 3,4 3,48 3,51

Страхи пов’язані із внутрішніми

особливостями професійної діяльності 6,45 5,9 5,8 5,02

Страхи пов’язані із зовнішніми

особливостями професійної діяльності 2,58 2,52 2,56 2,49

Страхи пов’язані зі змінами в

особистісно-соціальній сфері 1,38 1,85 2,30 2,9

Природні страхи 0,73 0,71 0,8 0,76

Примітка. В якості значення середньої частоти ми приймали відношення кількості

однакових понять (страхів) до кількості респондентів у кожному психодіагностичному

зрізі. Тобто, наприклад, значення середньої частоти «3» означає, що в середньому

досліджуваний згадує один і той самий страх 3 рази.

Для більш наочного відображення отриманих результатів і зручності

описання останніх представимо результати у виді гістограми:

119

Рис. 3.1 Розподіл середніх частот груп страхів

Примітка: I – група страхів пов’язаних зі страхом смерті та втрати здоров’я;

II – група страхів, пов’язаних із внутрішніми умовами професійної діяльності;

III – група страхів, пов’язаних із зовнішніми умовами професійної діяльності;

IV – група страхів, пов’язані зі змінами в особистісно-соціальній сфері;

V – група природних страхів.

Проаналізувавши дані таблиці та гістограми, можна констатувати:

- має місце тенденція до зростання страхів, пов’язаних зі смертю

та втратою здоров’я. Причиною цього можуть бути як вікові особливості

(вік переважної більшості респондентів у 2008 році становив 21-23 роки; – в

цьому віці, як правило, особливих проблем зі здоров’ям не виникає, і, як

наслідок, підстав для турботи теж), так і особливості сприйняття професійної

діяльності, – очевидно, що виникнення НС і ліквідація їх наслідків, на жаль,

супроводжуються фактами травмування та загибелі людей, як потерпілих,

так і працівників ДСНСУ. Тож можна припуститися думки, що такого роду

характеристика професійної діяльності показує, наскільки легко людина

може отримати поранення чи, навіть, загинути; вочевидь цей факт змушує

по-іншому ставитися до цінності самого життя і здоров’я;

- спостерігається тенденція до зменшення страхів, пов’язаних із

внутрішніми особливостями професійної діяльності. Слід відмітити, що

120

якщо розглядати особистість рятувальника як активного суб’єкта

професійної діяльності, рівень професійних знань, вмінь та навичок якого

постійно підвищується, то пояснити дану тенденцію можна з точки зору

набуття професійного досвіду;

- що стосується зміни щорічних показників для групи страхів,

пов’язаних із зовнішніми особливостями професійної діяльності, то тут не

можна говорити про тенденцію до зростання або, навпаки, зменшення

страхів, які входять до цієї групи. Це можна пояснити тим, що, до цієї групи

входять страхи явищ або ситуацій, яких, по-перше, неможливо уникнути (так

або інакше, рятувальник при ліквідації пожежі часто перебуває в умовах

задимлення, відкритого вогню, закритого простору або висотних робіт), а,

по-друге, які майже неможливо контролювати і які, зазвичай, трапляються

раптово (обвал будівельних конструкцій, вибухи, паніка і т.д.).

- у групі страхів, пов’язаних зі змінами в особистісно-соціальній

сфері, спостерігається тенденція до зростання показників; причиною цього

факту може бути розширення соціальних контактів, зміна сімейного стану,

батьківство, особливості спілкування з іншими людьми, хвороба або смерть

родичів чи друзів, а в більш загальному плані – нестабільність соціально-

політичної ситуації в державі, соціальна незахищеність, низький рівень

заробітної платні та ін.

- що стосується групи природних страхів, то тут не можна

говорити про тенденцію до зростання або, навпаки, зменшення страхів, які

входять до цієї групи. Слід зазначити, що страхи, які входять до цієї групи, є

еволюційно сформованими, загальнолюдськими, тобто не лежать в площині

професійної взаємодії.

Якщо більш детально розглянути шкали модифікованого

опитувальника діагностики фобій та страхів В. Леві та опитувальника

ієрархічної структури актуальних страхів особистості (ІСАС) Ю. Щербатих

та О. Івлєвої, то можна помітити їх відповідність групам страхів, які ми

виділили за допомогою методики незакінчених речень.

121

Спочатку покажемо відповідність між групами страхів (методика

незакінчених речень) та шкалами опитувальника ІСАС.

Так, наприклад, групі страхів смерті і втрати здоров’я відповідають

наступні шкали методики ІСАС:

- страх за серце;

- страх смерті;

- страх захворіти якою-небудь хворобою;

- страхи, пов’язані зі статевою функцією;

- страх самогубства;

- страх божевілля.

До групи страхів, пов’язаних із внутрішніми особливостями

професійної діяльності, підходять наступні шкали:

- страх керівництва;

- страх відповідальності;

- страх перед «іспитами»;

- страх перед публічними виступами.

Групі страхів, пов’язаних із зовнішніми особливостями професійної

діяльності, відповідають шкали:

- страх висоти;

- страх замкнутого простору.

Групі страхів, пов’язаних зі змінами в особистісно-соціальній сфері

тотожні наступні шкали:

- страх хвороб близьких;

- страх злочинності;

- страх змін в особистому житті;

- страх старості;

- страх бідності;

- страх перед майбутнім;

- страх перед негативними наслідками хвороб близьких;

- страх агресії по відношенню до близьких.

122

Групі природних страхів відповідають шкали:

- страх глибини;

- страх павуків та змій;

- страх темряви.

Дещо інша картина спостерігається щодо відповідності шкал

модифікованого опитувальника діагностики фобій та страхів В. Леві до груп

страхів, які ми виділили за допомогою методики незакінчених речень.

Так, шкала «панфобії і фортунофобії» характеризується

загальнолюдськими страхами; до неї входять: страх самотності, страх за

життя близьких, страх темряви, війни, стихійних лих, страх старіння. Ця

шкала змістовно охоплює страхи, які відносяться до:

- групи страхів смерті і втрати здоров’я;

- групи природних страхів;

- групи страхів, пов’язаних зі змінами в особистісно-соціальній

сфері.

Шкала «страхи залежностей» характеризується страхами нестачі або

відсутності агента залежності (їжі, грошей, тютюну, алкоголю, іншої людини

і т.п.), а також страхами, які викликають нав’язливий контроль власних дій

(чи зачинені двері, вимкнений газ, світло, чи все необхідне взяв із собою і

т.д.). Ця шкала є близькою за змістом до групи страхів, пов’язаних зі змінами

в особистісно-соціальній сфері.

Шкала «соціофобій» (соціально-оцінні страхи та страхи агресії)

характеризуються: страхом іспитів, страхом спілкування зі значущими

особами, із представниками протилежної статі, страх відповідальності, страх

зганьбитися, страх невідповідності певним нормам, бути поганим,

винуватим, страх бути слабким, страх публічних виступів та ін. Дана шкала

змістовно охоплює страхи, які відносяться до:

- групи страхів, пов’язаних зі змінами в особистісно-соціальній

сфері;

123

- групи страхів, пов’язаних із внутрішніми особливостями

професійної діяльності.

Шкала «танатофобії» повністю відповідає групі страхів смерті і

втрати здоров’я.

Що стосується шкали «езофобій», для якої характерними є страхи,

пов’язані з містично-психічною сферою, страхи пристріту, наговорів,

порушення ритуалів і т. ін., – то в цьому випадку не можна провести паралелі

зі шкалами вищеописаних методик, оскільки питань з подібної тематики

опитувальник ІСАС не містить, а також подібні страхи в первинних даних

методики незакінчених речень не вказувалися.

Для більш наочного відображення описаних відповідностей шкал

подамо це у вигляді таблиці:

Таблиця 3.2

Змістовна відповідність шкал опитувальників

Групи страхів методики

«Незакінчені речення» Шкали страхів ІСАС

Шкали модифікованого

опитувальника В. Леві

Страх смерті та втрати

здоров’я

- страх за серце;

- страх смерті;

- страх захворіти якою-

небудь хворобою;

- страхи, пов’язані зі

статевою функцією;

- страх самогубства;

- страх божевілля;

- танатофобії;

- панфобії і фортунофобії;

Природні страхи - страх глибини;

- страх павуків та змій;

- страх темряви;

- панфобії й фортунофобії;

Страхи, пов’язані із

зовнішніми особливостями

професійної діяльності

- страх висоти;

- страх замкнутого

простору;

Страхи, пов’язані зі змінами

в особистісно-соціальній

сфері

- страх хвороб близьких;

- страх злочинності;

- страх змін в особистому

житті;

- страх старості;

- страх бідності;

- страх перед майбутнім;

- страх перед негативними

наслідками хвороб

близьких;

- страхи залежностей;

- соціофобії;

- панфобії й фортунофобії;

124

Продовження таблиці 3.2

- страх агресії по

відношенню до близьких;

Страхи, пов’язані із

внутрішніми особливостями

професійної діяльності

- страх керівництва;

- страх відповідальності;

- страх перед «іспитами»;

- страх перед публічними

виступами.

- соціофобії;

Далі ми представляємо результати, отримані за допомогою

модифікованого опитувальника діагностики фобій та страхів В. Леві, а також

опитувальника ієрархічної структури актуальних страхів особистості (ІСАС)

Ю. Щербатих та О. Івлєвої (таблиці 3.3, 3.4). Після цього, враховуючи

змістовну спорідненість шкал нашого діагностичного інструментарію,

комплексно проаналізуємо результати.

Таблиця 3.3

Показники фобій та страхів рятувальників (бали)

Шкали Середня сума балів Середній

діапазон 2008 р. 2009 р. 2010 р. 2011 р.

Панфобії та

фортунофобії 27,8 28,1 29,3 28,6 24-40

Езофобії 12,8 12,3 11,7 10,8 11-19

Залежнісні страхи 17,4 17,7 17,8 18 12-24

Соціофобії 25 24,2 23,3 22,1 25-39

Танатофобії 24,8 25,2 25,8 26,3 19-31

Проаналізувавши дані таблиці 3.3, можна констатувати:

1) всі показники шкал цієї методики не виходять за рамки середнього

діапазону, тобто можна говорити про допустимий рівень страхів;

2) за шкалою «панфобії та фортунофобії» показники з 2008 по 2010

рік зростають, а в 2011 році спостерігається зменшення показника. Необхідно

відмітити, що вказана шкала характеризує досить широке коло

загальнолюдських страхів (які можна диференціювати на менші групи, як,

показано в таблиці 3.2), тому робити висновки про причини тенденції до змін

показників, аналізуючи шкалу цього опитувальника, було б некоректно;

125

3) за шкалою «езофобії» ми бачимо, що показники з кожним роком

зменшуються, це можна пояснити специфікою цієї шкали (характеризує

містично-психічну сферу). Страхи, які відносяться до цієї шкали, як правило,

традиційно передбачають невисокий рівень особистісної зрілості, невисокий

загальноосвітній рівень, а також певну реактивність (пасивність) суб’єкта

діяльності;

4) за «страхи залежностей» констатуємо тенденцію до зростання

показників, оскільки питання опитувальника, які характеризують вказану

шкалу, лежать в площині страхів нестачі або відсутності агента залежності

(їжі, грошей, тютюну, алкоголю, іншої людини тощо), тобто відображають

переважно стан матеріального забезпечення, який, в силу різних причин,

зазвичай є недостатнім;

5) за шкалою «соціофобії» ми бачимо, що показники з кожним роком

збільшуються, це можна пояснити розширенням соціальних контактів, у

процесі чого суб’єкт набуває досвіду, в тому числі й негативного;

виконанням певних соціальних ролей, пов’язаних, наприклад, із виконанням

професійних обов’язків, особливостями спілкування з керівництвом, з

іншими людьми тощо;

6) за шкалою «танатофобій» теж спостерігається зростання

показників, що можна пояснити підвищенням цінності самого життя і

здоров’я, що обумовлено зокрема специфікою професійної діяльності.

Проаналізуємо результати, отримані за допомогою опитувальника

ієрархічної структури актуальних страхів особистості (ІСАС) Щербатих Ю.

та Івлєвої О.

Таблиця 3.4

Показники вираженості різних видів страхів у рятувальників (бали)

Види страхів

Середня сума балів Середні

показники 2008 р. 2009 р. 2010 р. 2011 р.

1. Страх павуків та змій 4,67 4,57 4,62 4,64 5

2. Страх темряви 2,89 2,82 2,85 2,84 3

3. Страх божевілля 4,16 4,2 3,94 4,05 4

4. Страх хвороб близьких 7,67 7,83 7,9 8,1 8

126

Продовження таблиці 3.4

5. Страх злочинності 4,17 4,21 4,25 4,27 5

6. Страх керівництва 5,26 5,14 4,82 4,67 5

7. Страх змін в особистому житті 4,4 4,66 4,83 5 5

8. Страх відповідальності 4,47 4,22 4,15 4,05 4

9. Страх старості 3,64 3,76 3,81 3,98 4

10. Страх за серце 4,12 4,28 4,58 4,82 5

11. Страх бідності 4,35 4,62 4,84 5,13 5

12. Страх перед майбутнім 4,23 4,36 4,84 4,92 5

13. Страх перед «іспитами» 5,3 5,11 4,85 4,52 5

14. Страх війни 4,22 4,31 4,28 4,32 6

15. Страх смерті 2 2,12 2,5 2,84 3

16. Страх замкнутого простору 2,92 3,14 3 3,2 3

17. Страх висоти 3,82 3,94 4,06 4 4

18. Страх глибини 3,96 3,88 3,9 3,8 4

19. Страх перед негативними

наслідками хвороб близьких

5,42 5,5 5,72 5,83 6

20. Страх захворіти якою-небудь

хворобою

3,62 3,76 3,8 3,97 4

21. Страхи, пов’язані зі статевою

функцією

2,14 2,54 2,73 3 3

22. Страх самогубства 1,9 2,11 2 2,06 2

23. Страх перед публічними

виступами

4,32 4,21 4,11 3,64 4

24. Страх агресії по відношенню

до близьких

2,52 2,65 2,71 2,83 3

Проаналізувавши дані таблиці 3.4, можна говорити про наступне:

1) всі показники шкал цієї методики не виходять за рамки середніх

показників, тобто можна говорити наявність допустимого рівня страхів;

2) як видно, показники знижуються за наступними шкалами:

- страх керівництва;

- страх перед публічними виступами;

- страх перед «іспитами»;

3) збільшення показників спостерігається по наступних шкалах:

- страх хвороб близьких;

- страх злочинності;

- страх змін в особистому житті;

- страх старості;

- страх за серце;

127

- страх бідності;

- страх перед майбутнім;

- страх війни;

- страх смерті;

- страх перед негативними наслідками хвороб близьких;

- страх захворіти;

- страхи, пов’язані зі статевою функцією;

- страх самогубства;

- страх агресії по відношенню до близьких;

4) не спостерігається однозначного зростання або, навпаки, зниження

показників за шкалами:

- страх темряви;

- страх божевілля;

- страх замкнутого простору;

- страх висоти;

- страх глибини.

Отже, можна відмітити наступне:

1) опитувальник діагностики фобій та страхів В. Леві, а також

опитувальник ієрархічної структури актуальних страхів особистості (ІСАС)

Ю. Щербатих та О. Івлєвої не мають шкал, які б характеризували страхи

рятувальників, що виникають у процесі професійної діяльності, за

виключенням страху висоти та страху замкнутого простору (шкали ІСАС),

які частково характеризують умови виконання професійних обов’язків

рятувальниками;

2) можна стверджувати, що, проаналізувавши результати дослідження

за кожним опитувальником окремо, а також беручи до уваги смислову

тотожність шкал опитувальників (Табл. 3.2) та виділених нами груп страхів,

розбіжності в їх показниках немає;

128

3) ми спостерігаємо зростання показників групи страхів, пов’язаних зі

смертю та втратою здоров’я, а також страхів, пов’язані зі змінами в

особистісно-соціальній сфері;

4) зменшуються показники страхів, пов’язаних із внутрішніми

особливостями професійної діяльності;

5) не мають тенденції до зростання або зменшення страхи, пов’язані із

зовнішніми особливостями професійної діяльності, та природні страхи.

Наступним етапом вивчення наявних страхів рятувальників є їх аналіз

із точки зору процесуальності протікання, а також особливості реакції на

наявні страхи (стенічні або астенічні реакції). Для цього проаналізуємо дані,

отримані за допомогою опитувальника «Ситуативний».

Таблиця 3.5

Показники вираженості страхів рятувальників на різних рівнях

протікання (бали)

Лінійне зниження значень показника фантазії може свідчити про те,

що у процесі професійної діяльності у рятувальників знижуються надумані

страхи, які не мають під собою раціонального підґрунтя, також зменшується

Рівні Параметри Середня сума балів

2008 р. 2009 р. 2010 р. 2011 р.

Пер

еддія

страху

Фантазія 2,74 2,32 2,16 2

Фізіологія 2,86 2,74 2,8 2,7

Біль фізичний 3 3,1 3,18 3,12

Прогноз 4,71 5 5,18 5,3

Самооцінка 3,86 3,7 3,64 3,5

Біль соціальний 3,86 3,74 3,62 3,56

Дія

(ст

ан

пер

ежи

ван

ня

страху)

Природний страх 2,86 2,8 2,9 2, 72

Екстремальний страх 3 3,14 3,17 3,06

Страх діяльності 4,3 4 3,86 3,72

Побутовий страх 4 4,12 4,08 3,92

Моральний страх 2,64 2,56 2,4 2,34

Страх життєдіяльності 4,43 4,52 4,68 4,9

Піс

ля

дія

ст

раху

(насл

ідк

и)

Тривалість 3,57 3,66 3,42 3,62

Особистісно-астенічні 3,14 3,5 3,58 3,6

Особистісно-стенічні 2,86 3,24 3,32 3,44

Інтернальність 1,7 1,54 1,32 1,2

Соціально-астенічні 2,14 2,34 2,42 2,6

Соціально-стенічні 5,57 5,62 5,74 5,88

129

інтенсивність «накручування» себе до появи побоювань і страхів щодо

майбутніх подій.

Наочне зменшення вираженості показника самооцінки можна пояснити

тим, що з першими кроками у професійній сфері й набуттям досвіду у

рятувальників страх починає менше впливати на самооцінку, оцінку власних

дій та рішень. Допускаємо також, що в цьому випадку певний негативний

досвід у професійній сфері не є критичним для виконання нового,

аналогічного завдання, страх покарання як регулятор поведінки зменшує

свою інтенсивність.

Причиною зниження значень показника біль соціальний у

рятувальників в процесі професійної діяльності є зменшення страхів у сфері

соціально-професійної взаємодії: в цьому випадку зменшуються страхи

покарання за невиконання роботи, зменшується чутливість до «вичитування»

керівництвом, погляд на власний досвід негативних соціальних взаємодій, на

власні помилки стає менш болісним.

Зменшення вираженості показника страх діяльності можна пояснити

тим, що у процесі професійної діяльності у рятувальників, наприклад,

знижується страх за відповідальні справи через боязнь підвести своїх колег,

під час виконанні своєї роботи не втрачається впевненість у правильності

власних дій; менше страшить робота, пов'язана з несподіваними

перешкодами і труднощами.

Зменшення вираженості показника моральний страх можна пояснити

тим, що рятувальники із першими кроками у професійній сфері стикаються зі

специфікою професійної діяльності – очевидно, що виникнення НС і

ліквідація їх наслідків, на жаль, супроводжуються фактами травмування та

загибелі людей, людським горем, негативними поведінковими й емоційними

реакціями потерпілих. Такі особливості професійної діяльності активують

захисні механізми психіки рятувальників, тобто при дії на психіку

інтенсивних стимулів екстремального характеру відбувається

130

функціонування психічної сфери в режимі, який дозволяє якісно виконувати

свої професійні обов’язки.

Причиною зниження значень показника інтернальність у

рятувальників у процесі професійної діяльності є те, що вони більшою мірою

вважають, що більшість важливих подій в їхньому житті є результатом їхніх

власних дій, що вони можуть ними управляти, і, отже, почувають свою

власну відповідальність за ці події й за те, як складається їхнє життя в

цілому.

За шкалою страх життєдіяльності ми спостерігаємо підвищення

показників; це можна пояснити тим, що у рятувальників в процесі

професійної діяльності знижується віра в соціальну справедливість,

з’являється страх таких явищ як соціально-економічна нестабільність,

недосяжність, а іноді й ворожість провладних інститутів. З’являються страхи,

пов’язані зі змінами в особистому житті, самотністю, страх необхідності

зміни життєвих планів.

На рівні післядії страху ми спостерігаємо збільшення показників шкал

стенічних (особистісно-стенічні й соціально-стенічні наслідки) і астенічних

наслідків дії страхів (особистісно-астенічні і соціально-астенічні наслідки);

також підвищення показників є характерним для показників страху

життєдіяльності.

Надалі ми не будемо розділяти особистісні й соціальні прояви, оскільки

вони є частковими проявами генеральної реакції на страх.

Зростання астенічних наслідків пережитих страхів у рятувальників

пояснюється тим, що емоція страху може виникати і як відстрочена реакція

(феномен відстроченого страху), коли страх усвідомлюється після

завершення подій, після закінчення дії подразника, який викликав страх.

Також, переживши страх, рятувальники можуть проявляти озлобленість

(іноді злість і жорстокість), підозрілість, у них зменшується щирість в

міжособистісних контактах і життєрадісність. Може проявлятися тенденція

131

до уникання соціальних контактів внаслідок втрати віри у високі почуття і

людину взагалі.

Підвищення показників стенічних наслідків можна пояснити тим, що у

рятувальників в процесі професійної діяльності, внаслідок пережитих страхів

укріплюється переконання, що більшість важливих подій в їхньому житті є

результатом їхніх власних дій, що вони можуть ними управляти і, отже,

почувають свою власну відповідальність за ці події й за те, як складається

їхнє життя в цілому.

Пережитий страх підвищує відповідальне ставлення до виконуваної

роботи, навчає людину орієнтуватися у житті й розпізнавати сумнівні

соціальні блага, робить її більш впевненою у вирішенні конфліктних

ситуацій. Страх смерті змушує більш реалістично ставитися до життя; також

пережиті страхи дають людині розуміння, що її оточують такі ж, як і вона,

люди, зі своїми достоїнствами і недоліками, навчають надавати допомогу і

підтримку оточуючим, бути більш уважною до рідних, близьких, інших

людей.

Виходячи з тенденції до збільшення показників стенічних і астенічних

реакцій на пережитий страх, можна говорити про те, що загальна картина

реакцій на пережиті страхи являє собою комплексну реакцію, тобто кожен

рятувальник, незалежно від вираженості показників страхів, у процесі

професійної діяльності схильний одночасно до стенічних і астенічних

реакцій, з переважанням тієї або іншої.

Загальний (сприятливий або, навпаки, негативний) вплив наслідків

переживання страху на особистісну і соціальну сферу ми пов’язуємо з

певними психологічними особливостями рятувальників.

Вказані особливості переживання страху базуються на мотиваційній

функції страху. Розглядаючи характер впливу страху і тривоги на діяльність,

можна відмітити, що у відносно простих для індивіда ситуаціях вони можуть

сприяти діяльності, а у складних – заважати. При цьому складна ситуація

може відзначатися як складністю завдання, так і ускладненням умов його

132

виконання. Це було встановлено у дослідженнях у галузі спортивної

психології (Чернікова О., Дашкевич О. Гільгард Е., Корольчак-Бернацька В.,

Скішпек-Сивинська Е. та ін.) [129].

Відмічаючи негативні наслідки страху для людини, багато авторів

стверджують, що ці наслідки проявляються більш широко, ніж позитивні.

Страх може тримати людину в постійній напруженості, викликати

невпевненість у собі й не дозволяти особистості реалізуватися на повну силу.

3.2. Психологічні особливості рятувальників із різним типом

реагування на страх

Відповідно до мети та завдань дослідження ми вимірювали такі

психологічні особливості рятувальників, як:

1) почуття приналежності до групи («одна команда»);

2) адекватність самооцінки (відсутність переоцінки своїх можливостей

і їх заниження);

3) рівень домагань (вміння визначати цілі відповідно до своїх

можливостей);

4) схильність до надситуативної активності (вихід за межі вихідних

цілей, за рамки заданого, потенційна готовність «звернути гори»);

5) адекватна атрибуція (приписування собі відповідальності, наділення

себе відповідальністю, взяття на себе відповідальності);

6) відсутність неврозів, підвищеної тривожності та інших негативних

психічних проявів [111; 246].

Спираючись на результати показників діагностичного зрізу 2011 року, і

беручи до уваги те, що загальна картина реакцій на актуальний рівень страхів

являє собою комплексну реакцію, ми розділили нашу вибірку на 3 групи за

типами реакцій:

- 1група – стенічний тип – 28 осіб;

- 2 група – астенічний тип – 21 особи;

133

- 3 група – змішаний тип – 33 особи.

До 1-ї групи (зі стенічним типом реагування) ми віднесли тих

респондентів, вплив наслідків актуальних страхів на особистісну і соціальну

сферу котрих є позитивним, і, навпаки, до 2-ї групи (із астенічним типом

реагування) ми віднесли респондентів, у яких переважає негативний вплив

наслідків актуальних страхів на особистісну і соціальну сферу. Але у

подальшому дослідженні брали участь лише рятувальники 1-ї та 2-ї груп з

явно вираженими типами реагування у ситуаціях, що викликають страх.

Ми вважаємо, що стенічний тип реагування у ситуації, яка викликає

страх, дозволяє повноцінно розвиватися, своєчасно адаптуватися до мінливих

соціальних умов і організовувати свою поведінку (життєдіяльність),

задовольняти основні потреби в суспільстві у соціально прийнятних формах з

урахуванням інтересів і діяльності інших людей та діючих соціальних

інститутів.

Для визначення психологічних особливостей рятувальників з різним

типом реагування на страх ми використовували наступні методики:

Таблиця 3.6

Діагностичний інструментарій

Психологічні особливості Діагностичні методики

Почуття приналежності до групи Опитувальник експрес-діагностики рівня

соціальної ізольованості особистості (Д. Рассела

та М. Фергюсона)

Самооцінка Шкала самооцінки та рівня домагань Т. Дембо і

С. Я. Рубінштейна (в модифікації

Г. М. Прихожан) Рівень домагань

Характер поведінкової активності Методика «Тип поведінкової активності»

Л.Й. Вассермана и Н.В. Гуменюка

Атрибуція Опитувальник рівня суб'єктивного контролю

(РСК)

Тривожність Методика діагностики самооцінки тривожності

Ч.Д. Спілбергера та Ю.Л. Ханіна

Наявність страхів Опитувальник ІСАС

Вибір саме цих методик зумовлений тим, що діяльність в

екстремальних умовах - специфічний вид діяльності за рядом особливостей:

134

інтенсивно функціонують психічні процеси, може статися зсув або втрата

мети, порушитися співвідношення між головними і другорядними діями,

виникнути ослаблення уваги, пам'яті, мислення [189]. Відбувається

порушення точності рухів і дій, їх послідовності, загальне зниження

активності, аж, до відмов від роботи, зривів у ній. Щоб подібного не

відбувалося, є потреба у формуванні психологічної захищеності.

Емпіричними гарантами феномена психологічної захищеності є почуття

приналежності до групи, адекватна самооцінка, реалістичний рівень

домагань, схильність до надситуативної активності, адекватна атрибуція

відповідальності, відсутність підвищеної тривожності, неврозів, страхів і т.п.

[147].

Становлення поняття «психологічна захищеність» йде через розгляд

даного феномену як здатності людини успішно справлятися з різними

стресовими ситуаціями, використовуючи для цього зовнішні і внутрішні

ресурси; як благополучного стану індивіда у травматичній, конфліктній або

будь-якій неприємній для нього ситуації й після неї, який досягається за

рахунок використання психологічних захистів особистості і, нарешті, як

базової потреби людини. Компоненти психологічної захищеності і стали

предметом нашого дослідження на цьому етапі роботи.

Спочатку ми дослідили особливості локусу контролю рятувальників.

Локус контролю – це психологічний фактор, що характеризує той або інший

тип особистості. Являє собою схильність людини приписувати

відповідальність за події, що відбуваються в житті, і результати своєї

діяльності зовнішнім силам (екстернальний, зовнішній локус контролю) або

власним здібностям і зусиллям (інтернальний, внутрішній локус контролю).

Отримані у нашому дослідженні результати відбито в таблиці 3.7.

135

Таблиця 3.7

Показники інтернальності-екстернальності в різних сферах у

рятувальників (у стенах)

Шкали 1-ша група 2-га група T Р

Ізаг 6,4 4,3 2,1 0,05

Ід 8,9 6,5 2,2 0,05

Ін 8,1 7,6 0,6 -

Іс 7,7 6,6 1,2 -

Ів 6,54 5,24 2,0 0,05

Ім 3,29 3,08 1,4 -

Із 3,2 3,07 1,5 -

За шкалою загальної інтернальності (Ізаг) показники значущо вище у

досліджуваних 1-ї групи (р ≤ 0,05 за критерієм Стьюдента). Це свідчить про

те, що рятувальники зі стенічним типом реагування мають більш високий

рівень суб'єктивного контролю над значущими ситуаціями. Вони більшою

мірою, ніж рятувальники із астенічним типом реагування, схильні вважати,

що більшість важливих подій в їхньому житті є результатом їхніх власних

дій, що вони можуть ними управляти і, отже, почувають свою власну

відповідальність за ці події й за те, як складається їхнє життя в цілому.

Досліджувані 2-ї групи мають значно нижчий рівень суб'єктивного

контролю. Вони значно рідше вважають себе здатними контролювати

розвиток подій і схильні думати, що більшість їх дій є результатом випадку

або дій інших людей.

За шкалою інтернальності у сфері досягнень (Ід) також значно більш

високі показники мають досліджувані 1-ї групи (р ≤ 0,05), що відповідає

більш високому рівню суб'єктивного контролю над емоційно позитивними

подіями й ситуаціями. Рятувальники зі стенічним типом реагування частіше

вважають, що всього доброго, що було й є в їхньому житті, вони домоглися

самі й що вони здатні з успіхом досягати своїх цілей і у майбутньому.

У досліджуваних 2-ї групи за вказаною шкалою показники низькі, що

свідчить про те, що вони в переважній більшості випадків приписують свої

136

успіхи, досягнення й радощі зовнішнім обставинам – везінню, щасливій долі

або допомозі інших людей.

Так само нами виявлено значущі розходження в показниках за шкалою

інтернальності у сфері виробничих відносин (Ів). У досліджуваних 1-ї групи

вони значно вище (р ≤ 0,05). Це говорить про те, що рятувальники із

стенічним типом реагування частіше вважають свої дії важливим фактором в

організації власної професійної діяльності, у складних відносинах у

колективі, у своєму просуванні тощо.

Досліджувані 2-ї групи, тобто рятувальники із астенічним типом

реагування, в переважній більшості випадків схильні приписувати більш

важливе значення зовнішнім обставинам – керівництву, товаришам по

роботі, везінню.

За іншими шкалами інтернальності-екстернальності значущих

розходжень виявлено не було.

Таким чином, дослідження форм приписування відповідальності у

рятувальників із різними типами реагування на актуальні страхи дозволяє

дійти до висновку, що рятувальники із астенічним типом реагування

характеризуються нижчими показниками інтернальності, тобто вони мають

більш виражену схильність адресувати відповідальність зовнішнім

обставинам, іншим людям, випадковим факторам, ніж брати її на себе. Цей

факт свідчить про те, що людина багаторазово переконується в

непродуктивності й непотрібності своїх дій, внаслідок чого формується

звичка жити не опираючись, не беручи відповідальності на себе, у

гальмуванні спроб активного втручання в ситуацію.

Далі ми провели дослідження тривожності рятувальників із різними

типами реагування на актуальні страхи за методикою Спілбергера-Ханіна.

137

Рис. 3.2. Показники особистісної й ситуативної тривожності у

рятувальників (у балах)

Подані результати показують, що показники особистісної тривожності

у досліджуваних даних груп у значимій мірі не різняться. Показники

ситуативної тривожності значущо вище у досліджуваних 2-ї групи (р ≤ 0,05

за критерієм Стьюдента). Ситуативна тривожність породжується

об'єктивними умовами, що містять імовірність неуспіху й неблагополуччя

(зокрема, у ситуації оцінки здібностей і досягнень особистості). У таких

умовах тривожність може відігравати позитивну роль, тому що сприяє

концентрації енергії на досягненні бажаної мети, мобілізації резервів

організму й особистості для подолання можливих труднощів. Тобто

ситуативна тривожність має пристосувальний характер, якщо не перевищує

певного оптимального рівня. Підвищена ситуативна тривожність (як у

нашому випадку), при якій порушення й занепокоєння у значній мірі

138

перевищують рівень можливих утруднень, знижує результативність

діяльності. Таким чином, підвищена ситуативна тривожність має

дезадаптивний характер. Оптимальним є такий рівень тривожності, що є

порівнянним з об'єктивними умовами, що її викликали, і є достатнім для

мобілізації сил на подолання виникаючих перешкод [85].

Таким чином, ми можемо констатувати, що у рятувальників, яким

притаманний астенічний тип реагування, рівень ситуативної тривожності є

істотно вищим.

Надситуативна активність – це здатність людини вийти за рамки вимог

ситуації, ставити цілі, надмірні з точки зору основного завдання, долаючи

зовнішні та внутрішні обмеження діяльності; передбачає існування

мотивації, суть якої полягає саме у привабливості дій з невідомим

результатом. Людині відомо, що вибір, який вона збирається зробити,

завершиться, можливо, розчаруванням або зривом, але це не відштовхує, а

ще більше стимулює до дії. Концепція надситуативної активності

розроблялася В.А. Петровським, вона виступає в явищах творчості,

пізнавальної (інтелектуальної) активності, «безкорисливого» ризику,

наднормативної активності [54].

Формами прояву надситуативної активності є творча активність,

інтелектуальна активність і наднормативна активність.

Особливості надситуативної активності вивчалися Петровським В. в

явищах «безкорисливого» ризику, альтруїстичної поведінки,

«понаднормових» діях у колективній діяльності тощо.

Ми провели дослідження переважаючого типу поведінкової активності

у працівників ДСНСУ за допомогою методики Л. Вассермана й Н. Гуменюка.

Отримані нами результати представлено в таблиці 3.8.

У досліджуваних 1-ї групи переважає тип поведінкової активності АБ

(34,9 %); це означає, що для рятувальників в зі стенічним типом реагування

характерне прагнення: збалансувати ділову активність, напружену роботу зі

зміною занять і вміло організованим відпочинком; моторика й мовна

139

експресія у них помірно виражені. Вони не показують явної схильності до

домінування, але в певних ситуаціях і обставинах упевнено беруть на себе

роль лідера; для них є характерною емоційна стабільність у поведінці,

відносна стійкість до дії стресогенних факторів, добра пристосовність до

різних видів діяльності.

Таблиця 3.8

Показники переважаючого типу поведінкової активності

у рятувальників (у %)

Тип поведінкової активності 1-ша група 2-га група φ р

Тип А 15,6 7,7 0,93 -

Тип А 1 22,8 13,8 1,22 -

Тип АБ 34,9 21,5 1,34 -

Тип Б 15,6 38,1 1,65 0,05

Тип Б 1 11,1 18,9 0,88 -

У досліджуваних 2-ї групи переважає тип поведінкової активності Б

(38,1%); для рятувальників, яким притаманний астенічний тип реагування,

більшою мірою характерна раціональність, обережність, неквапливість,

непевність, уникання відповідальності, пасивність.

Таким чином, ми можемо констатувати, що у рятувальників, яким

притаманний астенічний тип реагування, поведінкова активність у великій

мірі знижується.

Далі ми досліджували самооцінку та рівень домагань за методикою

Т. Дембо і С. Я. Рубінштейна (в модифікації Г.М. Прихожан), яка діагностує

одразу 2 компоненти: самооцінку та рівень домагань. Результати наведені в

таблиці 3.9.

Як видно з таблиці, представники 1-ї та 2-ї груп мають позитивні

оцінки диференційованості, тобто рівень домагань у них знаходиться вище

рівня самооцінки; також можна побачити, що рятувальники зі стенічним

типом реагування на страхи мають більш виразні показники за кожною

шкалою. Розбіжність від 8 до 22 балів, свідчить, що особистість ставить

перед собою такі цілі, яких вона дійсно прагне досягти. Домагання у значній

140

мірі ґрунтуються на оцінці власних можливостей і служать стимулом

особистісного розвитку, а випадки повного збігу рівня домагань та рівня

самооцінки, вказують на те, що домагання не служать стимулом

особистісного розвитку, становлення тієї чи іншої сторони особистості.

Таблиця 3.9

Показники самооцінки і рівня домагань у рятувальників із різним

типом реагування (у балах)

Шкала Самооцінка Рівень домагань

I II t р I II t р

Розум 63,5 58 0,76 - 75,3 67,3 1,3 -

Характер 68,2 63,4 0,82 - 73,4 68 0,83 -

Авторитет 66,5 52,8 2,3 0,05 82,2 66 2,48 0,05

Здібності (вмілі

руки) 65,3 60,8 0,8 - 72,2 68,2 0,79 -

Зовнішність 61,4 62,3 0,23 - 71 69 0,6 -

Впевненість у собі 67,8 51,6 2,5 0,05 81 69,2 2,4 0,05

Примітка: I – перша група, II – друга група

Як видно з таблиці 3.9 у рятувальників із різним типом реагування на

актуальні страхи значущо різняться показники за шкалами «впевненість у

собі» а також «авторитет». Це можна пояснити тим, що рятувальники із

астенічним типом реакцій можуть мати внутрішній конфлікт різної

інтенсивності між тим, до чого вони прагнуть, і тим, що вважають для себе

можливим у такій сфері як усвідомлення самоцінності, власного авторитету,

поваги інших і т.д.

Високий рівень домагань вказує на те, що людина хоче багато чого

досягти в житті, піднятися по соціальними або професійними сходами.

Слід відзначити, що самооцінка – динамічна частина самосвідомості

особистості і при професійному підході піддається корекції. Самооцінка –

результат інтегральної роботи у сфері самопізнання, з одного боку, і в сфері

емоційно-ціннісного само відношення – з іншого; вона постійно

видозмінюється і вдосконалюється. Самооцінка зумовлена поєднанням

знання про себе і світогляду, норм і цінностей, властивих людині. Саме

141

самооцінка виконує функцію регуляції поведінки і діяльності, тому що вона

може співвідносити потреби і домагання людини та її можливості [30].

Для вивчення групової ідентичності ми пішли від зворотного (аb

absurdo), – взявши за основу діагностику соціальної ізольованості як явища,

котре унеможливлює існування критеріїв, які формують у суб’єкта відчуття

приналежності до групи, а саме відчуття групової ідентичності.

Групова ідентичність – це самовизначення індивіда як члена певної

групи, це включеність особистості в різні соціальні групи, підкріплена

суб'єктивним відчуттям внутрішньої єдності й нерозривності зі своїм

соціальним оточенням. У результаті людина приймає групові цілі, норми,

цінності як свої власні, у неї формується почуття особистої приналежності до

групи (почуття «Ми») [93].

Соціальну ізольованість ми розглядаємо як наслідок неможливості

реалізації особистістю своїх актуальних соціальних потреб. Значущість цих

потреб для кожної особистості є індивідуальною, залежить від

самосвідомості (самооцінки), системи життєвих цілей і цінностей,

індивідуальних здібностей і досвіду вирішення проблемних та кризових

ситуацій. Соціальна ізольованість, являючись наслідком реальної соціальної

ситуації, носить особистісний характер, визначається такими чинниками,

наприклад, як незадоволеність відносинами в сім'ї і на роботі, освітою,

соціально-економічним статусом, становищем у суспільстві, фізичним і

психічним здоров'ям, працездатністю та ін.

Подані результати показують, що рятувальники, яким притаманний

астенічний тип реагування, мають значущо вищі показники (р ≤ 0,05 за

критерієм Стьюдента) соціальної ізольованості, в порівняння із групою зі

стенічним типом реагування. Це спостерігається у дефіциті спілкування,

відчутті нерозділеності власних ідей та інтересів, в переважанні поверхневих

соціальних контактів, проявах самотності, відсутності розуміння іншими

людьми. Всі ці індикатори свідчать про усвідомлення індивідом

нереалізованості такої базової потреби як відчуття приналежності до групи.

142

Рис. 3.3 Показники соціальної ізольованості у рятувальників (у стенах)

Йдеться про комунікативну неспроможність, нездатність індивідуума

проявляти ті комунікативні якості (комунікабельність, вміння індивіда

адаптуватися до ситуації взаємодії, його рішучість, наполегливість,

впевненість у собі, стійкість до стресу, готовність до комунікативної

взаємодії та вчинку, відповідальність), які дають йому можливість адекватно

сприймати соціально-психологічну реальність, ефективно взаємодіяти з

іншими, бути активним учасником комунікативного процесу. Фактично

мається на увазі неефективна реалізація закладених у людині потенційних

комунікативних можливостей, що викликає неадекватність поведінки:

самотність, конфлікти і т.д.

Далі ми дослідили вираженість наявних страхів, тривожності

рятувальників з різними типами реагування.

143

Таблиця 3.10

Результати дослідження актуальних страхів у рятувальників з різним

типом реагування на ситуацію страху (у балах)

Види страхів 1-а група 2-а група t p

Страх павуків та змій 4,7 5,2 0,5 -

Страх темряви 2,2 2,5 0,3 -

Страх божевілля 3,0 3,2 0,2 -

Страх хвороб близьких 7,4 8,1 0,7 -

Страх злочинності 3,8 4,3 0,5 -

Страх керівництва 2,9 6,0 2,2 0,05

Страх змін в особистому житті 1,9 5,0 2,1 0,05

Страх відповідальності 2,1 6,8 2,4 0,05

Страх старості 3,3 3,9 0,6 -

Страх за серце 4,5 4,8 0,3 -

Страх бідності 4,4 5,2 0,9 -

Страх перед майбутнім 4,7 4,9 0,2 -

Страх перед «іспитами» 4,4 4,5 0,1 -

Страх війни 3,9 4,3 0,4 -

Страх смерті 2,1 2,8 0,8 -

Страх замкнутого простору 2,9 3,2 0,4 -

Страх висоти 3,8 4,0 0,2 -

Страх глибини 3,6 3,8 0,3 -

Страх перед негативними наслідками

хвороб близьких

5,8 5,8 0,0 -

Страх захворіти якою-небудь хворобою 3,2 3,9 0,8 -

Страхи, пов’язані зі статевою функцією 2,6 3,0 0,4 -

Страх самогубства 2,0 2,1 0,1 -

Страх перед публічними виступами 2,9 3,6 0,8 -

Страх агресії по відношенню до близьких 2,7 2,8 0,1 -

З таблиці 3.10 ми бачимо, що рятувальники з астенічним типом

реагування мають значущо вищі показники за вираженістю наступних

страхів:

страх керівництва;

страх змін в особистому житті;

страх відповідальності.

Для більш наочного відображення отриманих результатів і зручності

описання останніх, подамо результати у виді гістограми:

144

Рис. 3.4. Показники вираженості страхів у рятувальників з різним

типом реагування на страхи (бали)

Як бачимо, показники всіх страхів у досліджуваних 2-ої групи

виражені більше ніж у досліджуваних 1-ї групи. Слід зазначити, що у

представників 2-ї групи більша вираженість показників, у порівнянні з

145

аналогічними середніми показниками за опитувальником ІСАС у групі

здорових досліджуваних за наступними шкалами:

страх хвороб близьких;

страх відповідальності;

страх керівництва;

страх замкнутого простору;

страх бідності.

146

ВИСНОВКИ ЗА РОЗДІЛОМ

1. Для визначення груп страхів, що притаманні рятувальникам більшою

мірою, ми використовували методику незакінчених речень (авторський

варіант). За результатами аналізу частоти найбільш вживаних слів та

словосполучень, а також їх семантичної спорідненості, мі виділили 5 груп

страхів.

Перша група – страхи, пов’язані із страхом смерті та втрати здоров’я.

Другу групу страхів утворюють страхи, пов’язані із внутрішніми умовами

професійної діяльності. До третьої групи ввійшли страхи, пов’язані із

зовнішніми умовами професійної діяльності. Насамперед до цієї групи

входять страхи, які віддзеркалюють найбільш характерні умови і явища, що

найчастіше зустрічаються при виконанні рятувальниками завдань за

призначенням Четверту група складають страхи, пов’язані зі змінами в

особистісно-соціальній сфері. П’ята група це природні страхи.

2. Використання авторської модифікації методики незакінчених речень

дозволила не лише виділити групи актуальних професійних страхів

рятувальників, а й співвіднести ці групи із шкалами існуючих

стандартизованих методик дослідження страхів. Це дозволяє нам

рекомендувати практичним психологам ДСНС України використовувати

запропонований в дисертаційному дослідженні психодіагностичний

комплекс для визначення професійних страхів рятувальників.

У процесі професійного становлення рятувальників ми спостерігаємо

наявність тенденції до зростання страхів, пов’язаних зі смертю та втратою

здоров’я; страхів, пов’язаних зі змінами в особистісно-соціальній сфері, та

тенденцію до зменшення страхів, пов’язаних із внутрішніми особливостями

професійної діяльності. Не мають тенденції до зростання або зменшення

страхи, пов’язані із зовнішніми особливостями професійної діяльності та

природні страхи.

Причиною цьому можуть бути особливості сприйняття рятувальниками

професійної діяльності, підвищення рівня професійних знать, вмінь та

навичок, набуття професійного досвіду, розширення соціальних контактів,

147

зміна сімейного стану, батьківство, нестабільність соціально-політичної

ситуації в державі, соціальна незахищеність, низький рівень заробітної платні

та ін.

3. Дослідження професійних страхів, як особистісної особливості,

показало зниження показників по шкалах: страх керівництва; страх перед

публічними виступами; страх перед «іспитами». Але збільшення показників

професійних страхів як емоції та стану за наступними шкалами: страх хвороб

близьких; страх злочинності; страх змін в особистому житті; страх старості;

страх за серце; страх бідності; страх перед майбутнім; страх війни; страх

смерті; страх перед негативними наслідками хвороб близьких; страх

захворіти; страхи, пов’язані зі статевою функцією; страх самогубства; страх

агресії по відношенню до близьких.

4. Дослідження професійних страхів рятувальників як процесу

дозволило встановити, що в процесі професійної діяльності відмічаються

зменшення значень показників наступних параметрів: фантазії; самооцінки;

соціального болю; страху діяльності; морального страху; інтернальності.

Крім того, на рівні післядії страху ми спостерігаємо у досліджуваних

переважання стенічних (особистісно-стенічні і соціально-стенічні) або

астенічних типів реагування (особистісно-астенічні і соціально-астенічні).

5. Діяльність в екстремальних умовах потребує інтенсивного

функціонування психічних процесів, наслідком чого може статися зсув або

втрата мети, порушення співвідношення між головними і другорядними

діями, виникнення ослаблення уваги, пам'яті, мислення, порушення точності

рухів і дій, їх послідовності, загальне зниження активності, аж, до відмов від

роботи, зривів в ній. Щоб подібного не відбувалося, необхідно формування

психологічної захищеності.

Загальними складовими психологічної захищеності є почуття

приналежності до групи, адекватна самооцінка, реалістичний рівень

домагань, схильність до надситуативної активності, адекватна атрибуція

відповідальності, відсутність підвищеної тривожності, неврозів, страхів і т.п.

148

Особливості локусу контролю рятувальників, які мають різний тип

реакції на страх, характеризує наступне:

досліджувані зі стенічним типом реагування мають більш

високий рівень суб'єктивного контролю над значущими ситуаціями; у сфері

досягнень; у сфері виробничих відносин.

досліджувані з астенічним типом реагування мають значно

нижчий рівень суб'єктивного контролю, вони мають більш виражену

схильність адресувати відповідальність зовнішнім обставинам, іншим людям,

випадковим факторам, ніж брати її на себе.

Дослідження рівня особистісної та ситуативної тривожності у

рятувальників з різним типом реагування на страх, показало, що показники

особистісної тривожності у досліджуваних даних груп значно не різняться.

Але у рятувальників, яким притаманний астенічний тип реагування рівень

ситуативної тривожності істотно вище.

Рівень поведінкової активності у рятувальників з астенічним типом

реагування значно нижчий, ніж у їх колег із стенічним типом реагування. Від

рівня поведінкової активності залежать здатність людини вийти за рамки

вимог ситуації, ставити цілі, надлишкові з точки зору основного завдання,

долаючи зовнішні та внутрішні обмеження діяльності; існування мотивації,

суть якої полягає саме в привабливості дій з невідомим результатом тощо.

За результатами дослідження самооцінки та рівня домагань, ми

встановили, що рятувальники з астенічним типом реагування мають значущо

нижчі показники по шкалам «впевненість в собі», «авторитет». А також

значущо вищі показники соціальної ізольованості. У них більшою мірою

виражені такі страхи, як: страх керівництва; страх змін в особистому житті;

страх відповідальності.

Кількісний та якісний аналіз отриманих у дослідженні даних дозволив

нам розробити програму психокорекції професійних страхів працівників

ДСНС України.

149

РОЗДІЛ 4

РОЗРОБКА ТА АПРОБАЦІЯ ПРОГРАМИ ОПТИМІЗАЦІЇ

РЕАКЦІЙ РЯТУВАЛЬНИКІВ НА ПРОФЕСІЙНІ СТРАХИ

4.1. Методологічні принципи програми психокорекції професійних

страхів рятувальників

Діяльність рятувальників ОРС ЦЗ ДСНС України – це процес

виконання фахівцями завдань служби, робота з пожежною та аварійно-

рятувальною технікою, пожежно-технічним та аварійно-рятувальним

обладнанням, несення оперативного чергування, проведення безпосередніх

оперативних дій з ліквідації НС та їх наслідків, евакуація в безпечну зону та

забезпечення першочергових потреб потерпілого населення, проведення

рятувальних робіт на водних та гірських об’єктах, на об’єктах транспорту,

робота у задимленому середовищі та в зоні дії високих температур, робота на

висотах та від’ємних висотах. Дана діяльність характеризується специфікою

взаємовідносин (суворістю субординації), необхідністю великого фізичного,

морального та розумового напруження сил фахівців.

До основних травмуючих факторів рятувальників ОРС ЦЗ ДСНС

України відносяться [210; 212]:

обвалення будівельних конструкцій, падіння предметів і

матеріалів;

дія екстремальних температур;

падіння з висоти;

вибухи ємностей із горючими та легкозаймистими

рідинами;

ушкодження електричним струмом ;

дія отруйних речовин, газів, продуктів згоряння.

Цілком очевидно, що діяльність рятувальників ОРС ЦЗ ДСНС України

належить до категорій важкої й дуже важкої (5-а і 6-а категорія важкості).

150

Особливостями професійної діяльності рятувальників ОРС ЦЗ ДСНС

України є [211]:

- висока відповідальність як керівника за прийняті рішення, вчинки та

дії;

- дефіцит часу й відсутність належної інформації, що потрібна для

організації відповідних дій та прийняття відповідного рішення;

- невизначеність завдання у зв’язку з незвичністю і складністю

просторового орієнтування в незнайомій місцевості;

- неперервність нервово-психічного напруження, що спричинено

систематичною роботою у небезпечному середовищі (за високої

температури, шуму, за високої густини диму, підвищеної вологості,

обмеженої видимості тощо);

- постійна загроза для життя і здоров’я (можливі обвалення

будівельних конструкцій, вибухи парів і газів тощо);

- емоційні та стресові розлади (винесення травмованих людей, загибель

товариша по службі та ін.);

- значні фізичні навантаження, що виникають внаслідок високого

темпу роботи з рятування людей і гасіння пожеж, розбирання конструкцій,

перенесення пожежно-технічного обладнання на значні відстані;

- труднощі, зумовлені необхідністю проведення робіт в обмеженому

просторі (у тунелях, підземних галереях, газопровідних і кабельних

комунікаціях);

- неочікувані перешкоди, що ускладнюють виконання оперативної

задачі;

- дискомфортний стан через перебування у бойовому одязі та

спорядженні.

Отже, на відміну від багатьох професій, діяльність рятувальників ОРС

ЦЗ ДСНС України проходить в умовах загрози для життя та здоров’я.

Специфікою діяльності таких фахівців є те, що вони приймають управлінські

рішення і не мають права на помилку.

151

У ситуації дійсної небезпеки у людини виникає емоція страху з усіма

супроводжуючими її біологічними і психофізіологічними проявами та

наслідками. Людина зберігає набутий досвід перенесеного страху: він

допомагає передбачити аналогічні ситуації, пов'язані зі страхом. Разом з тим,

якщо особистість не робить правильних висновків, або емоції страху

виникали досить часто (або є неадаптивними), або перенесений страх був

позамежної величини, може виникнути патологічний страх із супутніми йому

незворотними змінами.

У силу великого розкиду індивідуальних психофізіологічних

особливостей одні індивіди схильні до більш точного прогнозу та аналізу

загрозливих ситуацій, інші можуть відносно спокійно переживати емоцію

страху, а треті зациклюються на ньому, намагаються заховати його або

просто забути як несуттєве явище. Цих можливих поєднань досить багато.

Якщо сюди додати особливості НС, наявний досвід, особистісні якості

індивіда, то стає зрозумілою вся складність і різноманітність варіантів прояву

стану страху.

Діяльність в екстремальних умовах – специфічний вид діяльності за

рядом особливостей: інтенсивно функціонують психічні процеси, може

статися зсув або втрата мети, порушитися співвідношення між головними і

другорядними діями, виникнути ослаблення уваги, пам'яті, мислення [189].

Відбувається порушення точності рухів і дій, їх послідовності, загальне

зниження активності, аж до відмови від роботи, зривів у ній. Щоб подібного

не відбувалося, на думку ряду психологів, необхідно формування

психологічної захищеності. Її може забезпечити: 1) почуття приналежності

до групи («одна команда»); 2) адекватна самооцінка (відсутність переоцінки

своїх можливостей та їх заниження); 3) реальний рівень домагань (визначати

цілі відповідності до зі своїх можливостей); 4) схильність до надситуативної

активності (вихід за межі вихідних цілей, за рамки заданого); 5) адекватна

атрибуція (приписування собі відповідальності, наділення себе

відповідальністю, взяття на себе відповідальності); 6) відсутність неврозів,

152

підвищеної тривожності та інших негативних психічних проявів. На думку

Б.М. Теплова, «питання не в тому, переживе людина в бою емоцію страху

або не переживе ніякої емоції, а в тому, чи переживе вона негативну емоцію

страху або позитивну емоцію бойового збудження» [221].

Негативні емоції виникають тоді, коли індивід оцінює ситуацію як

небезпечну, але не відчуває, що в нього є готові й досить надійні, на його

погляд, способи її вирішення, тобто коли ці способи ще тільки повинні бути

знайдені й існує деяка невпевненість відносно такої можливості.

Страх може надавати як мобілізуючу, так і деструктивну дію на

активність суб'єкта професійної діяльності. Виходячи з результатів нашого

дослідження, ми зосередили увагу на тих рятувальниках, у яких переважає

астенічний тип реагування у ситуації переживання страху. Це обумовлено

тим, що астенічна реакція на страхаючу ситуацію у надзвичайній ситуації

може мати вкрай негативні наслідки, як для самої особистості, так і для

постраждалих, колег та інших учасників НС. Астенічна реакція

рятувальників у ситуації, що викликає страх, характеризується: зменшенням

або припиненням активності (ступор), прагненням уникнути небезпеки

(часто неусвідомлюваним), втечею з місця подій, невпевненістю у собі та

своїх діях, психічному гальмуванні, порушенні професійної комунікації

тощо.

Якщо страх розглядати з погляду діяльнісного підходу, то, знаючи

механізм його утворення та відреагування, стає можливим здійснити

адекватний вибір ефективних форм і методів корекційної діяльності.

Позбавлення від страху шляхом самонавіювання є можливим, однак у цьому

випадку страх відновлюється відразу, як тільки повертається подібна

ситуація загрози.

З моменту виникнення життя істоти стали часом переживати страх, і

найкращим засобом позбавлення від нього стала втеча з положення, яке

містило загрозу. У минулому реакція на страх втечею в більшості випадків

153

була ефективним засобом, і, внаслідок цього, вона передається у спадок, як

інстинкт самозбереження.

Під впливом страху виникають види поведінки, які в минулому від

нього позбавляли. Позбавлення від страху є сильним емоційним

підкріпленням тих видів поведінки, з якими це позбавлення поєднується.

У природі втеча набуває простих форм: безпосередньо втеча,

заціпеніння, прагнення стати непомітним. Стосовно до людей позбавлення

від страждання шляхом фізичної, зовнішньої втечі здебільшого є

неможливим. Людина змушена залишатися в ситуації. У цьому випадку

відбувається внутрішній відхід з неї, який може бути реалізований шляхом

відмови брати участь у якихось справах, шляхом неприйняття результатів,

відмови проявляти активність тощо. У деяких випадках цей відхід полягає в

наступному:

1) в захопленні яким-небудь заняттям, що сприяє відходу з реальної

ситуації;

2) в перцептивному захисті, коли у процесі мимовільного внутрішнього

гальмування сповільнюється процес сприйняття об'єктів, які викликають

тривогу. У пом'якшених формах такий захист проявляється у схильності не

думати про речі, пов'язані з неприємностями; але це, в деяких випадках,

може призвести навіть до невротичної глухоти, сліпоти або до вимикання

чутливості шкіри;

3) в заціпенінні, яке виявляється ефективним не тільки в сенсі безпеки,

а й у сенсі економії енергії: це простіше, ніж бігти. Тому можлива реакція на

загрозу заціпенінням, коли людина припиняє будь-яку дію, впадає в апатію і

нічого не хоче робити;

4) в ідентифікації, коли у стані загрози людина може змінювати свою

поведінку так, щоб вона була схожа на поведінку тих людей, на яких загроза

не поширюється.

Проведене нами дослідження виявило, що поєднання астенічної реакції

на страх та екстернальності вказує на те, що людина виключає свою провину,

154

відповідальність, виключає себе як причину події, а звідси виникають

негативні соціальні післядії. Підвищена сенситивність обумовлює діяльність

уяви з формування образів страху, особливого роду фантазій, в яких суб'єкт

уявляє собі потенційно лякаючу його ситуацію, а також прогнозування

ситуацій страху.

Тривожність співвідноситься із самооцінкою страху – суб'єкт боїться

громадського осуду, невдач у суспільно значущих справах, а також

тривалістю пережитого страху, проявом негативних соціальних і

особистісних наслідків, що ускладнюють розвиток і професійне

функціонування особистості.

З певною часткою впевненості можна сказати, що люди, які тривалий

час знаходяться під впливом пережитого страху, знову можуть піддатися

його впливу.

Практично всі параметри страху співвідносяться з агармонійними

характеристиками відповідальності: динамікою (пасивністю) й емоційністю

(астенічністю).

Характер зв'язків і тенденцій показників страху і рівня суб'єктивного

контролю дозволяє говорити про те, що чим більше індивід вважає себе

залежним від зовнішніх обставин, тим більше він піддається страху, його

прояву і тим триваліше в нього зберігаються наслідки пережитого страху.

Теоретико-методологічною основою програми психокорекції

професійних страхів рятувальників є роботи сучасних психологів із теорії та

практики надання психологічної допомоги (Бабикова В., Бурлачук Р.,

Гарбузов В. Горностай П., Захаров А., Іванцова Д., та ін.) [25; 37; 45; 50; 70;

78]; а також психології діяльності в особливих умовах (Левітов І.,

Олександровський Ю., Потапчук Є., Корольчук М., Лефтеров В.,

Тимченко О., Тарабрина Н. та ін.) [5; 125; 217; 105; 181; 127; 222; 220].

У психокорекційній програмі за основу ми беремо наступні положення:

1. Професійні страхи є невід’ємною складовою загальнолюдських

страхів.

155

2. Спроби усунення страху як такого (попередження, ослаблення

страху і його післядії) нам здаються методологічно невиправданими,

оскільки буде усуватися своєрідна бар'єрна функція, що сигналізує про

можливу небезпеку.

3. Практичне значення мають не кількісні та якісні характеристики

страхів, а безпосередня реакція особистості на останні.

Наша психокорекційна програма спрямована на формування стану

захищеності психіки від дії різноманітних чинників, що перешкоджають чи

утруднюють формування й функціонування адекватної основи соціальної

поведінки людини і життєдіяльності у цілому, а також на розвиток

стенічного типу реагування в ситуаціях, що викликають страх.

Психокорекційна програма складається із трьох основних частин:

1. Виявлення актуальних страхів у досліджуваних, їх усвідомлення,

переробка, послаблення.

2. Корекція психологічних особливостей особистості, які

безпосередньо пов’язані з астенічним типом реагування у ситуації, що

викликає страх.

3. Формування стенічних реакцій в ситуаціях, які викликають страх.

Ми виходили із припущення, що комбінація цих методів може

підвищити ефективність функціонування психологічної захищеності в

рамках психокорекції страхів і носити віддалений позитивний результат.

Психокорекційні заходи проводилися нами з рятувальниками ОРС ЦЗ

ДСНС України, які мають стаж роботи на посаді 3 роки і яких ми віднесли до

групи з астенічним типом реагування на актуальні страхи. Вибір саме цієї

категорії обумовлений результатами проведеного нами психодіагностичного

дослідження.

У психокорекційній програмі нами використовувалися:

- техніки, які базуються на методологічних підходах вітчизняної

психології про вплив групи на розвиток адекватної комунікативної

активності, комунікативної компетентності, емпатії, зворотного зв’язку;

156

- техніки, спрямовані на усвідомлення та прийняття власних почуттів,

зняття внутрішнього напруження, які базуються на методології

гуманістичної та тілесно-орієнтованої психотерапії;

- техніки розвитку позитивного самосприйняття та сприйняття себе

іншими, що базуються на методології гуманістичної психотерапії;

- техніки розвитку професійної самосвідомості, що базуються на

методологічних принципах гуманістичної та екзистенціальної психотерапії;

- техніки саморегуляції, які базуються на методологічних підходах

тілесно-орієнтованої психотерапії;

- техніки роботи зі страхами, що базуються на принципах поведінкової

психотерапії та нейролінгвістичного програмування.

ПРОГРАМА ПСИХОКОРЕКЦІЇ ПРОФЕСІЙНИХ СТРАХІВ

ПРАЦІВНИКІВ ДСНС УКРАЇНИ

Програма психокорекції професійних страхів працівників ДСНС

України має наступні характеристики:

За характером спрямованості: каузальна корекція (спрямована на

джерела і причини психологічних проблем).

За змістом: корекція особистісних особливостей, афективно-вольової

сфери, міжособистісних відносин, поведінкових аспектів.

За формою роботи: групова та індивідуальна.

За масштабом вирішуваних задач: спеціальна (комплекс прийомів,

методик і організаційних форм роботи із клієнтом або групою клієнтів

одного віку, які є найбільш ефективними для досягнення конкретних завдань

формування особистості, окремих її властивостей або психічних функцій).

За тривалістю: групова – 5 днів по 8 годин; індивідуальна – від 3 до 8

сесій для кожного клієнта.

157

Таблиця 4.1

Зміст програми групової роботи

Вступ: знайомство групи з цілями роботи, прийняття

правил роботи у групі, виявлення очікувань учасників,

коригування запитів.

Вправа «Знайомство з цілями

групової роботи»

Вправа «Вироблення правил

поведінки на заняттях» Вправа «Наші очікування»

Вправа «Особистий момент»

Формування групової динаміки: згуртування групи,

формування довіри, прийняття власних почуттів,

з'ясування способів керування своїми емоціями.

Вправа «Підкреслення

спільності». Вправа «Підкреслення

значущості». Вправа «Асоціації».

Мозковий штурм «Способи

саморегуляції в ситуації

стресу».

Емоційно-вольова регуляція та зниження

тривожності: навчання засобам зняття м’язового та

емоційного напруження, умінню володіти собою у

психологічно напружених ситуаціях, зниження рівня

тривожності.

Дихальна гімнастика: повне розслаблення, ритмування

дихального процесу, підвищення внутрішньої

стабільності, досягнення гармонії емоційних реакцій.

М’язова релаксація: усвідомлення тілесних відчуттів,

знаходження і зняття м'язових затисків; визначення і

зняття зайвої напруги.

Медитація: зняття емоційної напруги, уміння зупиняти

потік думок.

Вправа «Відпочинок»

Вправа «Перепочинок».

Вправа «Мобілізуючий подих»

Вправа «Антистресін»

Вправа «М'язова енергія»

Вправа «Напруга та

розслаблення» Вправа «Вогонь - лід»

Вправа «Концентрація на

рахунку» Вправа «Зосередження на

емоціях і настрої» Вправа «Концентрація на

нейтральному предметі»

Самосприйняття, рівень домагань, розвиток

комунікативної компетентності:

подолання внутрішніх бар’єрів, невпевненості перед

іншими людьми, підвищення рівня згуртованості групи та

емпатії учасників, розвиток вміння приймати

компромісні рішення; підвищення самооцінки, розвиток

позитивного самосприйняття, усвідомлення сприйняття

себе іншими.

Вправа «Кінопроба»

Вправа «Достоїнства»

Вправа «Валіза»

Вправа «Автопортрет»

Вправа «Підводний човен»

Вправа «Дорога»

Вправа «Самотність»

Групова приналежність та професійна ідентифікація:

актуалізація власного професійного та особистісного

досвіду, рефлексія життєвих та професійних цінностей та

принципів, розвиток позитивної складової емоційного

Вправа «Мій професійний герб

та моє професійне кредо» Вправа «Життєвий та

професійний кодекс

158

Продовження таблиці 4.1

компонента професійної діяльності; усвідомлення себе в

системі професійного та особистісного спілкування;

усвідомлення професійних проблем, аналіз напрямів для

професійного зростання, розвиток позитивної

професіональної «Я-концепції».

рятувальника» Вправа «Зіркова година»

Вправа «Дерево мого «Я»»

Вправа «16 асоціацій».

Вправа «Професійне «Я»»

Лідерські якості та відповідальність: аналіз власних

лідерських якостей та вмінь, що допомагають і заважають

бути лідером, відпрацювання моделей лідерської

поведінки в модельованих типових проблемних ситуаціях

професійної взаємодії; навчання приймати

відповідальність як власну особистісну рису.

Інформаційне повідомлення

«Головні риси лідера» вправа «Тренування

лідерства» Вправа «Матрьошка»

Вправа «Вибір

відповідальності» Вправа «Формула

відповідальності»

Повний зміст Програми відображений у Додатку А.

Програма індивідуальної психокорекції рятувальників

Перевагою індивідуальної психокорекції є те, що вона забезпечує

конфіденційність і за своїм результатом є більш глибокою, ніж групова.

Індивідуальна психокорекція є зручною тим, що краще розкриває

особливості клієнта, знімає у нього психологічні бар'єри, які неминуче

виникають і насилу долаються в тому випадку, коли людині доводиться

відверто висловлюватись у присутності інших людей.

Індивідуальна психокорекція – це робота з базовими емоційними

установками і концепціями (або, інакше кажучи, – з фундаментальними

переконаннями). Найчастіше буває так, що усунути травмуючий чинник

неможливо і тоді основне завдання – змінити ставлення до нього [37; 100;

132].

Необхідними умовами індивідуальної психологічної корекції є

наступні: добровільна згода на отримання такої допомоги; довіра клієнта до

психолога; активність клієнта і його творчо-дослідницьке ставлення до

власних проблем; право клієнта приймати чи не приймати допомогу, що

надається; право клієнта самому вирішувати питання у своєму житті.

159

Форма індивідуальної психокорекції обирається у наступних випадках:

коли проблеми клієнта індивідуального, а не міжособистісного характеру;

коли клієнт категорично відмовляється працювати у групі або з яких-небудь

причин його робота у групі неможлива; коли застосовуються досить сильні

методи психологічного впливу і клієнта необхідно постійно тримати під

наглядом і контролем; коли у клієнта виявлена сильна тривожність; коли

виявлена сильна загальмованість; при невпевненості у собі; при

необґрунтованих страхах; при проблемах недостатнього усвідомлення самого

себе; при втраті сенсу і мети життя [15; 86; 88; 263].

В основу індивідуальної психокорекції нами покладений інтегративний

підхід, який поєднує різні методи та психотехніки. Загальною метою

індивідуальної психокорекції рятувальників є перетворення астенічного типу

реагування особистості в ситуації страху на стенічний тип.

Ця проблема може бути вирішена психологічними засобами. Вона

формулюється в термінах конкретної поведінки; при цьому мається на увазі,

що поведінка включає також і когніції, емоції, реакції тіла.

Завдання психолога полягає в ідентифікації стимулів, які викликають

(контролюють) і підтримують дисфункціональну поведінку (етап

поведінкового аналізу), і, змінюючи ці стимули, сформувати і закріпити

адаптивну поведінку, в нашому випадку – сформувати стенічний тип

реагування у лякаючих ситуаціях.

Етапи індивідуальної психокорекції рятувальників:

визначення мети психокорекційної роботи (виділення

поведінки-мішені);

вимір базового рівня поведінки-мішені до початку роботи;

виявлення факторів, що впливають на поведінку-мішень (як

стимулів, що її запускають, так і наслідків поведінки-мішені);

формулювання гіпотези (визначення того, за допомогою

яких підтримуючих умов можна змінити в потрібному напрямку

поведінку-мішень);

160

перевірка гіпотези (проведення психокорекції, зміна

обраних підтримуючих умов);

оцінка поведінки-мішені після психокорекції;

завершення роботи.

Страх можна кваліфікувати як стан очікування неблагополуччя, тобто

такий, що породжує у людини поведінку позбавлення. Отже, завдання

психокорекції полягає в тому, щоб у майбутньому подібна ситуація, що

викликала в минулому емоцію страху, викликала іншу, менш патологічну

емоцію і, як наслідок, – іншу поведінку. Навчитися по-новому відчувати або

думати означає – не що інше, як навчитися новим видам емоційної й

когнітивної поведінки. У цьому випадку психокорекцію можна визначити як

формування нових видів поведінки, в результаті якого досягається

пристосування до повторюваних ситуацій. Научіння є можливим, якщо

подібні ситуації, на які людина реагує певним чином, повторюються. При

цьому научінням є тільки ті зміни, в результаті яких або з'являються нові

види поведінки, або зникають або перетворюються наявні [86; 94; 132].

Нові види поведінки виникають у результаті научіння тільки на основі

старих. Зміни в поведінці можуть бути минущими або стійкими. Виникаючі

види поведінки можуть зберігатися або зникати залежно від їх придатності

до нових умов і обставин.

Усунення конкретної поведінки відбувається двома шляхами – її

негативним підкріпленням або відсутністю позитивного. Негативне

підкріплення породжує захисну поведінку у вигляді стримування недоречної

в конкретних ситуаціях поведінки. Якщо ж вони повторюються, то

відбувається «научіння стримуванню». Останнє стає звичним і відбувається

автоматично, без участі свідомості. Такі звичні стримування, що

відбуваються несвідомо, називаються «витісненням певної поведінки».

Витіснення, тим не менш, не означає усунення програм неконструктивної

поведінки. Структура поведінки, мотивація до її скоєння при цьому

зберігаються, але блокується можливість пуску [15; 161].

161

Після завершення негативного научіння необхідно заново навчити

адекватним когнітивним, емоційним, а в окремих випадках – і

інструментальним методам реагування на ситуації, що викликали раніше

страх. Таким чином, корекційне завдання полягає в тому, щоб точно

встановити, чого боїться людина і яку патологічну реакцію на страх треба

замінити (тобто перевчити) на більш адекватну або соціально прийнятну.

У нашому випадку мова йде про те, що у рятувальників необхідно

сформувати стенічний тип реагування у ситуаціях, які викликають страх.

Досягти цього можна використовуючи методи систематичної

десенсибілізації, контр-обумовлення, імплозії, «flooding», техніки роботи з

переживаннями, ресурсного якоріння.

Систематична десенсибілізація використовується у психокорекції

порушень поведінки, пов'язаних із класичними чи соціальними страхами. У

процесі психокорекції ми створювали умови, за яких рятувальник таким

чином конфронтує із ситуаціями або стимулами, які у нього викликають

реакції страху, що страх не виникає. При багаторазовому повторенні такого

роду конфронтації ми добивалися згасання реакції страху, людина звикала

спокійно сприймати стимули, які раніше викликали страх.

Десенсибілізація досягається тим, що психолог поетапно змінював

деякі характеристики ситуацій або об'єктів, що викликають у рятувальника

страх, починаючи з такої інтенсивності стимулів, при якій клієнт сам у змозі

контролювати реакції страху. Мова тут йде про те, що була складена ієрархія

стимулів, які розрізняються за ступенем небезпеки, і згодом систематично

навчали клієнта справлятися з цими ситуаціями, послідовно збільшуючи

ступінь небезпеки.

Приклад: рятувальник С., має актуальний страх висоти. Типова

реакція – уникнення робіт на висоті. Якщо не має такої можливості –

ступор, відмова від дії, фізіологічні реакції: збільшення потовиділення,

тремор, потемніння в очах тощо.

162

На першій сесії 30 хвилин були присвячені саморегуляції, оцінювалися

ті засоби, які досліджуваний використовує спонтанно та свідомо. Після

такої інвентаризації психолог ознайомив клієнта з більш ефективними

експрес-методами релаксації, мобілізації, стабілізації. Далі протягом 45

хвилин досліджуваному демонструвалися слайди із зображеннями різних

об’єктів із висоти. Фотографії були підібрані таким чином, щоб у клієнта

виникало різне за інтенсивністю відчуття присутності. При збільшенні

емоційних негативних реакцій – показ припинявся і клієнт стабілізував свій

стан за допомогою тих засобів, які вважав ефективними або звичними. Коли

було досягнуто зменшення різноманітних реакцій страху на будь-які

фотографії, психолог із клієнтом ретельно обговорили все, що відбувалося, у

плані почуттів, відчуття, станів, когніцій, а також – джерела виникнення

цього страху.

На другій сесії протягом 1 години клієнтові демонструвалися

відеосюжети, в яких різноманітні об’єкти експонувалися в різних ракурсах із

різної висоти. Було відмічене зменшення реакцій вже на початкових етапах

перегляду. Але в деяких випадках виникала необхідність у саморегуляції

негативних станів – тоді перегляд призупинявся до того моменту, доки

клієнт повністю не заспокоювався. Після повного згасання негативних

реакцій показ був припинений та відбулася ретельна рефлексія актуального

стану, готовності до дії на висоті.

Третя сесія була присвячена моделюванню дій на висоті. В

лабораторних умовах клієнта підіймали на різні рівні та фіксували емоційні,

фізіологічні та поведінкові прояви. На початку цієї сесії було відмічено

велику кількість негативних реакції, тобто людина реально боялася.

Психолог надав клієнтові додаткових засобів саморегуляції, які можна

використовувати, не припиняючи активну дію. Рефлексія цієї сесії була

присвячена більшою мірою когнітивним конструктам, пов’язаним із

переживанням цього страху; а саме: аналізу та оцінці всіх можливих

наслідків дій на висоті та трансформація неадекватних когніцій в

163

адекватні, адаптивні. Також досліджуваному було запропоновано виконати

домашнє завдання: згадати та описати всі ситуації, пов’язані з

перебуванням на висоті, в яких йому загрожувала реальна небезпека.

Четверта сесія була присвячена «польовим випробуванням». Тобто

клієнта у висотному будинку повільно підіймали на різні поверхи, починаючи

з 3-го, та аналізували всі види реакцій, які при цьому виникали. Реакція

ступору була зафіксована на 6-му поверсі, вона супроводжувалася цілим

комплексом емоційних та фізіологічних проявів. Психолог запропонував

клієнтові самостійно стабілізувати свій стан. Коли йому це вдалося,

продовжили підійматися. Наступна негативна реакція була зафіксована на

9-му поверсі, процедура самостабілізації повторилася. Але вище підійматися

клієнт відмовився у категоричній формі. Після того, як спустилися донизу, в

кабінеті психолога, було відрефлексовано все, що відбулося. Клієнт оцінив

цю сесію як «сесію досягнень», але відмітив, що страх залишається.

Домашнє завдання полягало у накопиченні досвіду перебування на різній

висоті, але у присутності близької людини з використанням прийомів

саморегуляції.

П’ята сесія була аналогічною четвертій, з тією різницею, що на 6-му

та 9-му поверхах реакції були значно слабкішими і клієнт зміг вийти на

кришу 12-поверхового будинку, але підходити до краю відмовився, свій стан

стабілізував самостійно, без додаткової інструкції психолога.

Шоста та сьома сесії були присвячені відпрацюванню активних дій на

висоті, пригасанню ступорних реакцій, експрес-стабілізації психічних

станів. Для цього було змодельовано ситуацію, що поєднувала висоту,

необхідність взаємодії з іншими, спасіння умовного постраждалого. У

результаті було зафіксовано повне переважання стенічних поведінкових

реакцій, але деякі фізіологічні прояви страху спостерігалися, хоча вони не

викликали ступору та відмови від активних дій. Після цього індивідуальна

психокорекція була завершена за обоюдною згодою психолога та клієнта,

який оцінив результат роботи як задовільний. Були зроблені два контрольних

164

зрізи: перший – через 3 тижні, другий – через 3 місяці. Обидва показали, що

стенічна реакція збереглася, фізіологічні прояви зменшилися, суб’єктивна

оцінка свого стану клієнтом – позитивна, «він дуже вдячний, бо якість його

життя значно зросла».

Для психокорекції різних соціальних страхів використовувався метод

контр-обумовлення. Більшість соціальних страхів мають комплексний

характер. Соціальні страхи легко поширюються на суміжні соціальні ситуації

і схожі соціальні об'єкти, що, в кінцевому рахунку, призводить до підвищеної

особистісної тривожності та невротизації.

Основою для контр-обумовлення є принцип реципрокного

гальмування. Деякі емоційні та поведінкові реакції не сумісні, гальмують

одна одну. Спочатку у клієнта викликали невротичні стани з використанням

декількох неприємних, але таких, що не завдають шкоди, аверсивних

стимулів. Потім аверсивний стимул пред'являвся не сам по собі, а на тлі

позитивного стимулу. Поступово клієнт втрачав всяку чутливість до

аверсивних стимулів, які раніше викликали у нього явне занепокоєння.

Приклад: рятувальник А., має актуальний страх керівництва. Типова

реакція – уникнення спілкування з будь-яким керівником. У разі

неможливості уникнення – відчуває тривогу, нервує, втрачає здатність

виразно висловлювати думки, послідовно висловлюватися, серед

фізіологічних проявів – почервоніння обличчя, посилене потовиділення,

тремор. Вважає, що не може скласти позитивне враження на

співрозмовника, «виглядає дурним».

Перша сесія тривала 2,5 години. Досліджуваному демонструвалися

фото та відеосюжети, на яких інші люди при спілкуванні з авторитетною

людиною, керівником, демонстрували такі саме реакції, як і клієнт. У

досліджуваної особи спостерігалися гостро негативні реакції: поведінкові,

емоційні та фізіологічні. Далі психолог із клієнтом обговорили ті прийоми,

засоби, заняття тощо, які зазвичай клієнта заспокоюють, розслабляють,

стабілізують емоційний стан. Крім того, психолог навчив досліджуваного

165

декільком технікам перемикання уваги у неприємній ситуації, зменшення

цінності та значення ситуації, підвищення самооцінки та впевненості у собі.

А також разом із клієнтом проаналізував можливі причини виникнення саме

цього виду страху. В кінці сесії були обговорені актуальні стани клієнта,

відрефлексовано неадекватність поведінки, яку демонструє особа у

спілкуванні з начальством. Домашнє завдання полягало у відпрацюванні в

різних ситуаціях тих технік, які запропонував психолог.

Друга сесія тривала 2 години. До психокорекційного процесу був

залучений помічник психолога, який виконував роль керівника та у

психодраматичному процесі моделював різні комунікативні ситуації, до яких

залучав клієнта, від якого вимагав певних дій та реакцій. У той же час

психолог використовував позитивні стимули, із тих, які перелічив клієнт на

попередній сесії, для стабілізації його стану. Крім того, психолог наполягав

на використанні різноманітних технік в особливо напружені моменти

спілкування. Помічник психолога деякі ситуації загострював до рівня

абсурду, викликаючи у клієнта сміх. Рефлексія сесії полягала в аналізі

поточних станів та усвідомленні результатів спілкування з «начальством».

Третя сесія тривала 1,5 години. Її основною метою було закріплення

досягнутого результату та відпрацювання стенічного типу поведінки у

різноманітних комунікативних ситуаціях.

Контрольні зрізи ефективності психокорекції були проведені двічі:

перший – через 1 місяць після закінчення, другий – через 3 місяці. Обидва

показали, що основні результати психокорекції збереглися, стенічний тип

реакції в цілому переважає, але залишився страх «перед дуже високим

начальством, наприклад, генералом».

Імплозивна техніка полягає в тому, що реакції страху і його поведінкові

прояви (астенічні) – поведінка уникнення або запобігання зникають, якщо

стимули, що викликають страх, впливають на клієнта з великою

інтенсивністю і тривалий час.

166

Сутність психокорекції полягає у навмисному зануренні рятувальника

у травмуючі спогади з метою реінтеграції пригнічених емоцій. Клієнта

піддавали конфронтації з максимально неприємним стимулом, і, відповідно,

він повинен був пережити максимально виражену реакцію страху.

«Занурення» проводилося на досить тривалий час (від 30 хвилин до години),

до тих пір, поки, у міру звикання до ситуації, неприємне відчуття не зникало.

При цьому не використовувалися прийоми (такі, як відволікання або

самозаспокоєння), які могли б зменшити неприємні відчуття. При імплозії

рятувальнику пропонувалося увійти в контакт із лякаючою ситуацією без

попереднього навчання технікам релаксації. Ми використовували три види

імплозивної психокорекції: в уяві, в реальності і віртуальні методики.

Спочатку використовувалося занурення в уяву або віртуальне занурення, і

лише потім занурення в реальну ситуацію.

Перш за все, рятувальник складав ієрархічний список ситуацій, які

викликають у нього страх, починаючи з найлегшої з подібних ситуацій.

Потім психолог застосовував техніку занурення (в уяві або реальності),

починаючи з найлегшої для клієнта ситуації. Сесія тривала до тих пір, поки

страх клієнта не зменшувався як мінімум наполовину. При цьому клієнт не

повинен був намагатися зменшити тривожність за допомогою яких-небудь

прийомів (таких, як, наприклад, відволікання або релаксація), оскільки він

повинен навчитися переносити цю тривожність. Перехід до більш важкої

ситуації проводився лише після того, як рятувальник учився залишатися

спокійним у легшій ситуації. Рівень залучення клієнта та інтенсивність

страху психолог оцінював за поведінкою клієнта (за руховою активністю,

напругою м'язів, мімікою, вегетативними реакціями). Основне завдання

психолога полягало в тому, щоб підтримувати досить високий рівень страху.

Якщо рівень тривоги у рятувальника знижувався, то психолог вводив

додатковий опис ситуації, щоб посилити страх. Втручання психолога

повторювалося протягом сесії кілька разів, поки рівень тривоги не був

істотно знижений. Досить високий рівень страху підтримувався протягом 40-

167

45 хв. Після закінчення процедури із клієнтом обговорювалися перешкоди,

які заважали значній емоційній залученості, і він отримував домашнє

завдання: проводити самостійно тренування 1 раз на день у період між

зустрічами із психологом. На наступних заняттях використовувалися інші

ситуації, оскільки згасання вже програних в уяві ситуацій відбувається

прискореним темпом.

В основі цього методу лежить механізм згасання, відкритий І.П.

Павловим, згідно з яким пред'явлення умовного стимулу без підкріплення

веде до зникнення безумовної реакції. При його застосуванні ефективність

досягається за рахунок швидкого зіткнення, переживання сильної емоції

страху. Чим різкіше зіткнення із ситуацією, що викликає страх, чим вона

триваліша, чим інтенсивніше емоція страху, що супроводжує це зіткнення,

тим більшою мірою досягається результат.

Метод можна охарактеризувати словами «клин клином вибивають»,

враховуючи той механізм, на якому він базується: будь-який страх

нерозривно пов'язаний з об'єктом страху / стимульною ситуацією, в якій він

спостерігається і підкріплюється можливістю втечі з цієї ситуації.

Занурюючи клієнта в гіперфобічну ситуацію, психолог позбавляє його цієї

можливості (тобто негативного підкріплення), і ймовірність реакції значно

зменшується, як зменшуються і фізіологічні прояви страху, в тому числі й на

макро-поведінковому рівні. Людина просто звикає. Настає експериментальне

згасання – процес поступового ослаблення і зникнення умовних реакцій, які

більше не підкріплюються.

Імплозія найбільш ефективна при роботі з монофобією, але з

комплексними страхами можуть виникнути великі проблеми, оскільки вони

мають властивість іррадіації. Тому до психокорекції соціальних страхів ми її

застосовували досить нечасто. А також її рідко застосовували як одиночний

метод, поєднували його з самопідкріпленням, самоінструкцією і навчанням

релаксації.

168

Перевага використання імплозивних методів психокорекції страху,

полягає в їх відносній короткочасності. Двох-трьох сеансів імплозії зазвичай

було достатньо для повного або часткового усунення суб'єктивного і / або

поведінкового компонента страху. Істотні зміни були зафіксовані на

фізіологічному рівні (серцевий ритм, артеріальний тиск) і в самозвітах

клієнтів.

Але для успіху психокорекційних впливів необхідний досить високий

рівень мотивації та відповідальності рятувальника. Клієнту надавалося право

припинити процедуру в будь-який момент і обговорювався знак, за яким

імплозія буде припинена. Ідеальним об'єктом для імплозивної техніки є

дорослий здоровий клієнт, досить сміливий і відповідальний, одиничний

страх якого виник внаслідок поодинокої травмуючої події.

Для роботи з генералізованим страхом нами застосовувалася «Техніка

уникнення переживання». Перший етап роботи з генералізованим страхом

полягав у пошуку того, що саме викликає страх «всередині генералізованої

події», тобто дегенералізація. Ця робота сама по собі має психокорекційний

ефект, тому клієнту «не потрібно вже уникати всього», а тільки якоїсь

локальної частини. Буває, що клієнт сам або за допомогою психолога

знаходив спосіб дії в цій «локальній частині», який влаштовує його – і цього

було достатньо для зміни його реакцій в лякаючій ситуації.

Окремий інтерес являла собою ідея, що якщо лякаюча подія стала

генералізуватися, то на це були якісь причини. Наприклад, в той момент,

коли людина подумала про лякаючу подію, з нею сталося ще щось, що не

дало її психіці нормально «обробити» переживання, що виникло. І

розплутування ситуації, в якій відбулося так, що страх став генералізуватися,

може мати самостійну цінність.

Працювати із травмою доречно в ситуації, коли у рятувальника є

конкретна сцена, уявне звернення до якої викликає у нього сильні

дискомфортні переживання і тим самим мотивує його до уникнення таких

ситуацій. Якщо інтенція до уникнення не змогла реалізуватися в успішну

169

дію, то дискомфортні переживання посилюються. Одним із варіантів того, як

це може статися, є щось на зразок «боротьби мотивів», коли в критичній

ситуації психіка переживає не одне, а кілька іноді діаметрально протилежних

спонукань і їх проекти дій починають блокувати один одного. А заблоковані

на початковому етапі реалізації інтенції зберігаються заблокованими і після

виходу із травматичної ситуації. І дослідження почуттів і думок людини, яка

розповідає про лякаючу її ситуацію, - завжди виявляє в її внутрішньому світі

багато суперечливих інтенцій і їх конфліктів.

І в цьому сенсі психокорекційна робота може дозволити «проживати»

лякаючі ситуації зі значущо меншим рівнем напруги. Суть цього виду роботи

полягає у послідовному дослідженні травмуючої ситуації, з метою виділення

всіх емоційних реакцій, інтенції до дій і можливих конфліктів таких інтенцій.

У міру виділення у травматичному досвіді емоційних реакцій клієнту

пропонувалося проживати кожну з них окремо відповідно до етапів

наведеної схеми.

У деяких ситуаціях, коли рятувальники зазнають і / або демонструють

страх, вони починають його соромитися, і, як наслідок, або занурюються в

переживання сорому, або, уникаючи сорому, починають уникати працювати

зі страхом. Переживання сорому створює додаткові складності у

психокорекційній роботі з будь-якими емоційними станами з двох причин: з

одного боку, сором сам по собі – сильне дискомфортне переживання, і

бажання уникнути його може виливатися в уникнення працювати з такими

темами; а з іншого боку, саме переживання сорому є вже проявом «боротьби

мотивів» у психіці людини. І ця «боротьба мотивів» може бути причиною

«застрягання у страху».

Іноді бувало достатньо невеликої психокорекційної роботи з

переживанням сорому (який з'являвся у людини як реакція на власний страх),

яка просто знімала «блокування» з нормального процесу переживання

страху, щоб психіка вже змогла сама пройти інші етапи схеми. Тобто клієнти

іноді пред'являли в запиті тему страху деякої ситуації, але насправді

170

страждали від сорому, що не дає цей страх реалізувати в реальну чи уявну

дію.

Для психокорекційної роботи зі «соромом переживати страх», добре

підходять варіанти моделювання ситуації, в якій є той, хто соромить

переляканого клієнта. При такому моделюванні програється / розкладається

ситуація на окремі складові. Кожне спонукання розгортається у власну сцену

взаємодії з учасниками подій.

Важливо, що серед спонукань, які продукують сором, обов'язково має

бути спонукання «наближення до людей» / «до людини» / «прийняття в

співтовариство», яке необхідно виявити і теж прожити, наприклад, у формі

емоційного звернення до значущої людині.

Основним способом розширення варіантів реагування в лякаючих

ситуаціях, а іноді взагалі повернення рятувальнику можливості реагувати є

програвання різних способів дії. Програвання в безпечному

психотерапевтичному просторі нових способів дій розгальмовує пошукову

активність особистості не тільки під час корекції, але і в житті. Також ми

працювали з механізмами, що запускають реакцію страху у рятувальника.

Цей вид психокорекційної роботи використовувався у випадках, коли події,

що тривожать клієнта, ще «далеко від нього», щоб викликати повну реакцію

страху, коли людина перебуває на етапі «роботи механізмів сприйняття» («чи

то тривожитися, чи то ні»). Запуск реакції страху може спиратися на психічні

процеси «різних рівнів». У випадку, коли виникнення емоції страху

спирається на досить древні механізми, емоція виникає у людини «поза її

волею», а її вищі когнітивні процеси вже потім приписують цю реакцію

якійсь ситуації. Тривога запускається, спираючись на вищі когнітивні

процеси.

Коли людина починає розмірковувати про майбутню подію, яка

тривожить її, то важливо, в який саме момент її роздумів у неї виникають

дискомфортні переживання. Важливо те, які саме думки / образи / ідеї

запускають переживання страху – ці думки / образи / ідеї часто виникають

171

спонтанно, і не усвідомлюються самою людиною повною мірою. В

узагальненому випадку це відбувається так: людина розмірковує про подію і

в якийсь момент у неї виникає тривога, яка починає збільшуватися у міру

продовження роздумів.

Часто людина знаходить деяке пояснення своїй тривозі й далі вона

переживає реакцію страху. Але тому думки / образи, що запустили

переживання, можуть лежати в іншій площині, ніж пояснення (і пояснення

часто має генералізований характер), тому «роздуми про пояснення» не

призводять до знаходження конструктивних способів уникнення

дискомфорту. А це, у свою чергу, не дає завершитися переживанню і може

збільшити тривогу.

Робота по усвідомленню пускових механізмів полягає у виділенні

разом із психологом тих думок / образів, які запускають переживання та

обговоренні того, який саме процес вони запускають. Ця робота є

ефективною з тієї причини, що якщо клієнт навчиться спрямовувати свою

свідому увагу на цей процес, то це дозволить впливати на роботу власних

механізмів сприйняття і зупинити запускання реакції страху на ранньому

етапі. Подальшими типовими кроками в корекції є:

1. Обговорення того, наскільки ці думки / образи відповідають

реальності ситуації (а не є неусвідомленими автоматичними реакціями на

ситуації минулого).

2. Обговорення, чи є у клієнта інше, альтернативне, бачення цієї

ситуації. Чи може він протиставити наявним думкам / картинкам якісь інші.

3. Обговорення особистого ставлення людини до того, що ці образи так

сильно впливають на її стан.

Всі ці варіанти розвитку бесіди вже не є обов'язковими, тому і всі вони,

і просто робота по усвідомленню механізмів запуску – розвивають здібності

клієнта до управління процесом, що запускає переживання страху.

У деяких випадках для психокорекції астенічної реакції рятувальників

у лякаючій ситуації нами застосовувалося «ресурсне якоріння», що дозволяє

172

витягати потрібні в певні моменти часу енергію і здібності з власного

минулого, коли існуючих ресурсів недостатньо для успішного вирішення

проблеми. Клієнт розслаблявся в спокійній і безпечній обстановці і

вирішував, в якому стані він хотів би перебувати і як вести себе в той

момент, коли йому страшно. Коли він підбирав для себе потрібний ресурс,

він звертався до минулого досвіду і з усіх реальних ситуацій обирав такий

епізод життя, коли він відчув і повів себе саме так. Якщо в його житті не

було такого епізоду, можна уявити знайомого (як еталон), який веде себе

потрібним чином, і подумки поставити себе на його місце. Потім починався

підбір «якорів», які будуть запускати ресурсні стани за бажанням клієнта. Це

могли бути тілесні (стиснути кулак, доторкнутися до якоїсь частини тіла,

особливим чином переплести пальці і т.п.), слухові (слово або фраза, сказана

про себе), зорові (вид певного предмета – годинник, носовичок і т.п.) «якорі».

Найсильнішими вважаються тілесні. Потім обраний «якір» пов'язувався з

бажаним станом / поведінкою.

Одночасно з використанням певної техніки або групи технік ми

навчили рятувальників відстежувати психологічні та тілесні ознаки

виникаючого страху і управляти своїм станом, не допускаючи розгортання

повного набору симптомів.

4.2. Результати апробація психокорекційної програми

Після завершення психокорекційних заходів, індивідуальних і

групових, нами було проведено повторну діагностику рятувальників (через 3

місяці), які брали участь у психокорекції. Отримані нами результати

представлені в таблицях 4.2, 4.3, 4.4, 4.5, 4.6, 4.7, 4.8.

Як показали дані повторного діагностування локусу контролю

рятувальників з астенічним типом реагування на ситуацію страху, після

психокорекційних впливів значущо змінився показник загальної

інтернальності (р ≤ 0,05 за критерієм Стьюдента). Тобто ми можемо

стверджувати, що рівень відповідальності у цій групі досліджуваних значно

173

виріс. Внутрішній локус контролю – це не передумова, а результат

психокорекційної роботи. Клієнт погоджується працювати зі своїми

переживаннями, ще не вірячи за великим рахунком, що вся справа в самих

переживаннях, а їх зовнішня обумовленість є ілюзорною. Але численні

маніпуляції з переживаннями (наче переживання і є причиною проблеми)

поступово переконують людину в цій, з точки зору здорового глузду,

абсурдній тезі. Він звикає до думки про те, що проблема виникла без

зовнішньої причини, як виключно внутрішній феномен свідомості або

стереотип поведінки. Умовне прийняття внутрішнього пояснення у процесі

психокорекції переходить у безумовне.

Таблиця 4.2

Показники інтернальності в різних сферах у рятувальників з

астенічним типом реагування до та після психокорекції (у стенах)

Шкали До корекції Після корекції T Р

Ізаг 4,3 6,3 2,1 0,05

Ід 6,5 7,1 0,6 -

Ін 7,6 6,9 0,7 -

Іс 6,6 7,5 0,9 -

Ів 5,2 6,6 1,5 -

Ім 3,1 4,8 1,8 -

Із 3,1 3,7 0,6 -

Однак особистісний ріст передбачає також розвиток реалістичності у

сприйнятті себе і своїх можливостей, а значить, усвідомлення того, що є речі,

які не можна змінити, а необхідно прийняти. Тому виражена інтернальність

також може свідчити про психологічне неблагополуччя людини, її високу

внутрішню напруженість, зайве прагнення все контролювати і раціонально

прораховувати.

Прагнення до контролю можна розглядати як одне з найважливіших.

Вміння керувати власним життям забезпечує індивідові певну ступінь

незалежності від соціальної і біологічної реальності. Люди прагнуть

відчувати свій контроль над ситуацією навіть тоді, коли її результат

очевидним чином визначає випадок. Іноді для збереження почуття контролю

174

достатньо усвідомлювати свою здатність передбачати появу події, що, у

принципі, вже не може розглядатися як контроль над нею. Помилкове

сприйняття контролю як високого сприяє нехтуванню можливою

небезпекою, а також формування завищених очікувань щодо ефективності

власних дій. У результаті людина або виявляється не готовою до стресової

ситуації, або відчуває глибоке розчарування щодо своїх здібностей.

Усвідомлення своєї відповідальності є важливим у тому випадку, коли

бажаний результат може бути досягнутий за рахунок активних дій, за

рахунок значних зусиль. У тих ситуаціях, коли результат не визначається

поведінкою людини, контроль не бажаний.

У нашому випадку завдяки психокорекції досліджувані досягли саме

оптимального рівня екстернальності/інтернальності, коли вони в змозі

розрізняти завдання та ситуації, вирішення яких залежить від власних зусиль

та за які вони несуть відповідальність, та ті, які розвиваються за власними

законами, і людина не може нічого змінити в їх перебігу. Ми вважаємо, що

це дуже важливий ефект проведеної нами психокорекційної роботи.

Таблиця 4.3

Показники особистісної й ситуативної тривожності у рятувальників з

астенічним типом реагування до та після психокорекції (у балах)

Шкали До корекції Після T р

Особистісна тривожність 28,3±4,5 27,7±4,3 0,1 -

Ситуативна тривожність 55,7±5,7 43,6±5,9 2,5 0,05

Отримані дані вказують на значне зменшення показника ситуативної

тривожності у цій групі рятувальників після проведеної нами психокорекції

(р ≤ 0,05). Ми вважаємо, що цей ефект був досягнутий в основному завдяки

використанню дихальної гімнастики, технік м’язової релаксації та

медитативних технік – саме вони краще стабілізують психічний стан людини,

гармонізують її внутрішній стан, бо, як вважає А.І. Шинкарюк, обов'язковою

умовою подолання надмірної ситуативної тривожності як негативного

психічного стану є зниження м'язової скутості [256].

175

Але стійкий ефект зниження ситуативної тривожності обумовлений

комплексним використанням також психотехнік, спрямованих на когнітивну

переробку неадаптавних, автоматичних думок, усвідомлення їх причин та

наслідків тощо.

В релаксацію включено три когнітивних процеси: зосередження, тобто

здатність зберігати увагу на конкретному стимулі протягом тривалого часу,

«впроваджену» концентрованість, тобто здатність відсторонитися від

цілеспрямованої чи раціональної діяльності та зануритися у себе, і

сприйнятливість, тобто відкритість новим знанням та досвіду. З розвитком

процесу розслаблення проявляються когнітивні структури, що забезпечують

ці процеси.

Встановлено, що систематичне застосування різних модифікацій

психічної саморегуляції дозволяє нормалізувати емоційно-енергетичні

характеристики психіки, зокрема закріпити переважно позитивні психічні

стани, знижуються показники ситуативної тривожності, поліпшується

контроль за проявом почуттів, посилюються витримка, цілеспрямованість,

знижується схильність до переживання станів невпевненості в собі,

замішання і розгубленості, непродуктивної напруженості. Все це в

сукупності підвищує ефективність професійної діяльності, сприяє зміцненню

психічного здоров'я.

Таблиця 4.4

Показники переважаючого типу поведінкової активності

у досліджуваних до та після психокорекції (у %)

Тип поведінкової

активності До корекції Після корекції Φ р

Тип А 7,7 12,4 0,55 -

Тип А 1 13,8 17,9 0,48 -

Тип АБ 21,5 30,6 1,07 -

Тип Б 38,1 27,3 1,26 -

Тип Б 1 18,9 11,8 0,84 -

Зрештою оволодіння навичками саморегуляції дає людині здатність не

тільки контролювати свій стан, але і управляти ситуацією, що призводить до

176

більшої самореалізації, широким можливостям і успіху як в соціальних

контактах, так і в особистому житті.

На жаль, у переважаючих типах поведінкової активності значущих змін

після психокорекції не відбулося, але простежується певна тенденція.

Суттєво підвищилися показники типу АБ (з 21,5% до 30,6%) та знизилися

показники типу Б та Б 1 (з 38,1% до 27,3% та з 18,9% до 11,8% відповідно).

Це вказує на формування збалансованості, гармонійності нервових процесів,

більшої емоційної стійкості, впевненості у собі. Така тенденція є можливим

результатом проведеної психокорекції, оскільки її певна частина була

спрямована на розвиток саморегуляції, здатності контролювати емоційні

імпульсивні прояви, підвищення самооцінки, регулювання рівня домагань та

усвідомлення тих впливів, які здійснює особистість на оточення та ситуацію.

Таблиця 4.5

Показники самооцінки і рівня домагань у рятувальників до та після

психокорекції (у балах)

Шкала Самооцінка Рівень домагань

I II t р I II t р

Розум 58,0 60,3 0,5 - 67,3 72,4 0,9 -

Характер 63,4 65,5 0,5 - 68,0 71,1 0,7 -

Авторитет 52,8 63,1 2,1 0,05 66,0 78,5 2,2 0,05

Здібності (вмілі руки) 60,8 62,4 0,5 - 68,2 71,9 0,7 -

Зовнішність 62,3 63,6 0,3 - 69,0 73,3 0,9 -

Впевненість у собі 51,6 63,7 2,4 0,05 69,2 80,5 2,2 0,05

Примітка: I – до психокорекції, II – після психокорекції.

Після проведеної психокорекції значущо підвищилися такі параметри

самооцінки та рівня домагань, як: авторитет (р ≤ 0,05) та впевненість у собі (р

≤ 0,05). Реальний авторитет людини складається як єдність фахівця, посади й

особистості. Його завойовує сама особистість, яка постає перед іншими як

людина, наділена розумом, волею, принциповістю, вимоглива, але

справедлива, моральна. Основою авторитету є властивості, риси людини,

котрі за рівнем свого розвитку суттєво переважають ті ж самі якості інших

людей. Тобто ми можемо констатувати, що у рятувальників дослідженої

177

групи суттєво змінилося уявлення про себе як про авторитетну особистість.

Вони усвідомили наявність у себе таких особливостей, якими можна

пишатися і які сприяють підвищенню їх авторитету у професійному

співтоваристві.

Впевненість у собі – це здатність у будь-який момент, у будь-якій

ситуації управляти своїм станом, сприйняттям, внутрішньою злагодою, а

також переконаність у тому, що ця здатність наявна в необхідному обсязі.

Істотну роль у виникненні невпевненості у собі відіграє соціальний страх,

який відчуває людина в певних ситуаціях. Виникнувши, соціальний страх

міцно асоціюється з конкретними соціальними ситуаціями і потім підкріплює

сам себе. Страх «входження» в ситуацію знижує шанси на успіх, а неуспіх у

свою чергу підсилює страх. Страх створює ґрунт для невдач у соціальних

ситуаціях, а невдачі ще більше підкріплюють страх. Таким чином, страх і

пов'язана з ним поведінка вивчається, автоматизується, підтримується і

відтворюється, поширюючись на суміжні соціальні ситуації.

Підвищення впевненості у собі як наслідок психокорекційних впливів є

непрямим підтвердженням подолання соціальних страхів у рятувальників

даної групи.

В цілому слід зазначити, що самооцінка виконує регуляторну і захисну

функцію, впливаючи на поведінку, діяльність і розвиток особистості, її

взаємини з іншими людьми. Основна функція самооцінки в психічному житті

особистості полягає у тому, що вона виступає необхідною внутрішньою

умовою регуляції поведінки та діяльності. Чим більш адекватною є

самооцінка, тим більшою мірою особистість буде орієнтуватися не на

зовнішні підкріплення, які дають лише тимчасове полегшення, а на

вибудовування внутрішнього прийняття себе.

Слід особливо підкреслити, що самооцінка, незалежно від того, чи

лежать в її основі власні судження індивіда про себе або інтерпретації

суджень інших людей, індивідуальні ідеали або культурні норми, завжди

носить суб'єктивний характер. Вона формується та розвивається при активній

178

участі самої особистості, несе на собі відбиток якісної своєрідності її

психічного світу, тому самооцінка не у всіх своїх елементах може збігатися з

об'єктивною оцінкою цієї особистості. Її адекватність, істинність, логічність і

послідовність встановлюються на основі реальних проявів особистості в

діяльності та поведінці.

У результаті проведеної психокорекційної роботи самооцінка

досліджуваних стала більш адекватною. Критеріями сформованості

адекватної самооцінки, співвідносними з її основними компонентами,

виступають: а) наявність самоконтролю, показниками якого виступають

вміння планувати свою діяльність, змінювати характер своїх дій у

відповідності до змінених умов, усвідомлено чергувати розгорнуті і

скорочені форми контролю за своєю поведінкою і діяльністю, переходити від

однієї форми роботи до іншої; б) позитивна реакція на критику, що

виражається в наступних показниках: умінні вислухати критику і адекватно

на неї відреагувати; готовності врахувати зауваження; бажання визнати

помилку і виправити її; умінні уточнювати неясні й спірні моменти; здатність

дати пояснення і побачити причину власних невдач; в) готовність до

взаємодії, показниками чого є наступні прагнення: здійснювати

співробітництво при організації групових форм діяльності та спілкування;

надавати підтримку і допомогу товаришам; конструктивно вирішувати

питання, що зачіпають інтереси колег; приймати рішення, що забезпечують

досягнення колективних цілей за рахунок ущемлення особистих; проявляти

терпимість до чужої думки, поважати іншу точку зору; налагоджувати

різноманітні контакти в різних системах міжособистісного спілкування.

Рівень домагань особистості – це прагнення до досягнення цілей того

ступеня складності, на яку людина вважає себе здатною. В основі рівня

домагань особистості лежить така оцінка своїх можливостей, збереження

якої стало для людини потребою. Люди, що мають реалістичний рівень

домагань, відрізняються впевненістю у своїх силах, наполегливістю в

досягненні мети, більшою продуктивністю, критичністю в оцінці

179

досягнутого. Кожен конкретний результат – ситуативний, але ставлення

особистості до нього не є ситуативним. Формується генералізована оцінка

зробленого. Знизивши рівень домагань після невдачі, людина отримує

можливість реалістично подивитися і на свою ідеальну мету. Прагнути до неї

слід через реальну роботу. Тоді будь-яке просування, будь-який успіх будуть

зміцнювати те, що називається потребою досягнення. Психологічно набагато

небезпечніша знижена самоповага, занижений рівень домагань людини, що

спонукає її ухилятися від будь-якої діяльності, відмовлятися від досягнення

поставлених цілей, уникати людей тощо. Саме тому ми вважаємо отриманий

результат психокорекції вельми позитивним у плані особистісного зростання

рятувальників цієї групи.

Таблиця 4.6

Показники соціальної ізольованості рятувальників до та після

психокорекції (у стенах)

Шкала До корекції Після корекції t р

Соціальна ізольованість 7,0±1,4 4,8±0,8 2,2 0,05

Отримані результати вказують на суттєве зниження відчуття соціальної

ізольованості досліджуваних у наслідок психокорекційних впливів (р ≤ 0,05).

Це є закономірним результатом, в першу чергу, групової психокорекції, тому

що сутність психологічного тренінгу як інструментальної опосередкованої дії

полягає в тому, що надає учасникам знаряддя і прийоми, які дозволяють їм

активно опановувати свою поведінку, перебудовувати непродуктивні

структури діяльності і тим самим піднімати регуляцію поведінки на більш

високий рівень. Учасники набувають знань у сфері міжособистісного

спілкування, а також набувають та закріплюють комунікативні навички.

Проблема переносу знань і умінь в реальне життя – це кардинальна проблема

будь-якого прикладного тренінгу. Саме факт перенесення є критерієм

успішного набуття «міжособистісної компетентності».

180

Таблиця 4.7

Показники вираженості актуальних страхів у рятувальників до та після

психокорекції (у балах)

Види страхів До Після t p

Страх павуків та змій 5,2 4,9 0,5 -

Страх темряви 2,5 2,3 0,2 -

Страх божевілля 3,2 3,0 0,06 -

Страх хвороб близьких 8,1 7,5 0,7 -

Страх злочинності 4,3 3,9 0,4 -

Страх керівництва 6,0 3,0 2,2 0,05

Страх змін в особистому житті 5,0 2,2 2,1 0,05

Страх відповідальності 6,8 3,1 2,4 0,05

Страх старості 3,9 3,4 0,5 -

Страх за серце 4,8 4,6 0,2 -

Страх бідності 5,2 4,7 0,5 -

Страх перед майбутнім 4,9 4,4 0,4 -

Страх перед «іспитами» 4,5 4,1 0,4 -

Страх війни 4,3 4,2 0,1 -

Страх смерті 2,8 2,4 0,4 -

Страх замкнутого простору 3,2 2,7 0,6 -

Страх висоти 4,0 3,8 0,2 -

Страх глибини 3,8 3,5 0,3 -

Страх перед негативними наслідками хвороб близьких 5,8 5,8 0,0 -

Страх захворіти якою-небудь хворобою 3,9 3,5 0,4 -

Страхи, пов’язані зі статевою функцією 3,0 2,5 0,5 -

Страх самогубства 2,1 2,0 0,1 -

Страх перед публічними виступами 3,6 3,1 0,5 -

Страх агресії по відношенню до близьких 2,8 2,7 0,1 -

У процесі групової психокорекції розвиваються й оптимізуються

комунікативні здібності, що відбивається в навичках конструктивного

спілкування і прийомах міжособистісного оцінювання; формується вміння

орієнтуватися в соціальних ситуаціях, розуміти інших людей, обирати і

реалізовувати адекватні форми спілкування, що значно впливає на змінення

відчуття соціальної ізольованості та відчуження. Ефективність навчання

зростає в кілька разів тоді, коли особистість виходить із позиції пасивного

спостерігача і перетворюється на активного учасника процесу. Ця форма

навчання, що отримала назву «реципрокного навчання», припускає активне

маніпулювання зі своєю поведінкою в зовнішньому плані, а потім

інтеріоризацію удосконалених форм поведінки всередину. Саме цими

181

ефектами групової психокорекції ми пояснюємо ті зрушення, які

спостерігаються у відчутті соціальної ізольованості або приналежності до

групи, соціуму в цілому.

Слід відмітити загальну тенденцію до зниження рівнів більшості

актуальних страхів рятувальників після психокорекції. Але суттєво

знизилися показники лише трьох актуальних страхів: страх керівництва

(р ≤ 0,05), страх змін в особистому житті (р ≤ 0,05), страх відповідальності

(р ≤ 0,05). Взагалі ми вважаємо це значущим ефектом психокорекції, хоча ми

не ставили перед собою окремим завданням зниження рівня актуальних

страхів – це так званий непрямий ефект.

Таблиця 4.8

Показники наслідків дії страху у рятувальників до та після

психокорекції (у балах)

Отримані результати дозволяють стверджувати, що внаслідок

проведеної нами психокорекції суттєво змінилися параметри післядії страху

у рятувальників; а саме: значущо знизилася тривалість післядії лякаючої

ситуації (р ≤ 0,05). Це означає, що страх значно швидше згасає та меншою

мірою впливає на емоційну сферу та поведінкові прояви досліджуваних.

Також пережиті страхи рідше повертаються у спогадах та сновидіннях.

Значущо підвищився показник особистісно-стенічного типу реагування

у ситуації страху (р ≤ 0,05), тобто після психокорекції рятувальники почали

по-іншому переживати, аналізувати та перероблювати досвід жахаючої

ситуації. З одного боку, вони стали більш обережними, схильними не

ризикувати без потреби, ретельніше готуватися фізично та психологічно, а з

Рівень Параметри До Після t р

Піс

ля

дія

страху

(насл

ідк

и)

Тривалість 3,57 2,05 2,1 0,05

Особистісно-астенічні 3,45 2,11 1,8 -

Особистісно-стенічні 2,33 4,08 2,3 0,05

Інтернальність 1,44 2,15 1,4 -

Соціально-астенічні 4,24 2,36 2,5 0,05

Соціально-стенічні 3,17 5,62 2,7 0,01

182

іншого – після пережитого страху вони суттєво скоріше повертають собі

нормальний психічний стан, врівноваженість та спокій. За рахунок

обережності та більш ретельної підготовки особистість відчуває впевненість

у собі в ситуації реальної небезпеки, вона не втрачає присутності духу та,

відповідно, здійснює менше помилкових дій, має шанс досягти оптимального

результату у конкретній професійній ситуації.

Значущо знизився показник соціально-астенічних проявів післядії

страху (р ≤ 0,05). Наслідком проведеної психокорекції є зниження

індивідуалізації, автономності та негативної соціальної орієнтації у ситуації

переживання страху. Тобто рятувальники почали більш відкрито

комунікувати з колегами, усвідомлювати наявність можливості отримати

підтримку, допомогу, стали більш відкритими у вираженні своїх почуттів,

тому що зрозуміли уніфікованість почуттів, станів, які переживають. Крім

того, вони перестали боятися осуду з боку оточуючих, стали більш вільними

від суспільних оцінок та думок.

Значущо підвищився показник соціально-стенічного типу реагування

на страх (р ≤ 0,01). Тобто рятувальники стали більш впевненими у собі в

різних ситуаціях соціальної взаємодії, у тому числі й в ситуаціях колективної

небезпеки та ризику. Крім того, підвищилася відповідальність за свої дії у

професійній взаємодії, орієнтація на сумісні зусилля досягнення

максимально ефективного результату, а також зросла усвідомленість власних

можливостей у плані надання психологічної допомоги та підтримки іншим,

хто переживає сходні проблеми та стани.

Таким чином, ми можемо констатувати, що результатом проведеної

психокорекції рятувальників є підвищення загальної інтернальності в різних

сферах життя, зниження рівня ситуативної тривожності, гармонізація

самооцінки та рівня домагань, зниження почуття соціальної ізольованості та

самотності, зниження рівнів більшості актуальних страхів та змінення типів

реакції на страх з астенічного на стенічний. Тобто мета психокорекційної

роботи досягнута.

183

ВИСНОВКИ ЗА РОЗДІЛОМ

1. Теоретичний аналіз та емпіричне дослідження професійних страхів

рятувальників дозволяють стверджувати, що страх має властивість надавати

як мобілізуючу, так і паралізуючу дію на активність суб'єкта професійної

діяльності. При розробці програми психокорекції професійних страхів ми

зосередили увагу на тих рятувальниках, у яких переважає астенічний тип

реагування у ситуації переживання страху. Це обумовлено тим, що астенічна

реакція на ситуацію переляку у надзвичайній ситуації, може мати негативні

наслідки, як для фахівців, так і для постраждалих та інших учасників

надзвичайної події.

Психокорекційна програма спрямована на формування захищеності

психіки від дії різноманітних чинників, що викликають тривогу, або страх, а

також на розвиток стенічного типу реагування особистості у жахаючій

ситуації. Вона складається із трьох основних частин: виявлення актуальних

професійних страхів у досліджуваних, їх усвідомлення, переробка,

послаблення; корекція психологічних особливостей особистості, які

безпосередньо пов’язані з астенічним типом реагування у ситуації, що

викликає страх; формування стенічних реакцій у ситуаціях переляку.

У психокорекційній програмі нами використовувалися різноманітні

психотехніки: техніки, що базуються на методологічних підходах вітчизняної

психології про вплив групи на розвиток комунікативної компетентності та

сфери в цілому; техніки, спрямовані на усвідомлення та прийняття власних

почуттів, зняття внутрішнього напруження, які базуються на методології

гуманістичної та тілесно-орієнтованої психотерапії; техніки розвитку

позитивного самосприйняття та сприйняття себе іншими, що базуються на

методології гуманістичної психології; техніки розвитку професійної

самосвідомості, що базуються на методологічних принципах гуманістичної

та екзистенціальної психології; техніки саморегуляції, які базуються на

методологічних підходах тілесно-орієнтованої психології; техніки роботи зі

страхами, що базуються на принципах поведінкової психології та нейро-

лінгвістичного програмування.

184

2. Програма групової психокорекції спрямована на формування

компонентів психологічної захищеності у рятувальників з переважаючим

астенічним типом реагування у жахаючій ситуації. Вона включає такі

психотехнічні методи, як: психогімнастичні вправи, мозковий штурм,

групова дискусія, психодраматичні та ігрові вправи.

В основу індивідуальної психокорекції нами покладений інтегративний

підхід, який поєднує різні методи та психотехніки. Загальною метою

індивідуальної психокорекції рятувальників є перетворення астенічного типу

реагування особистості в ситуації страху на стенічний тип.

Етапами індивідуальної психокорекції рятувальників є: визначення

мети психокорекційної роботи (виділення поведінки-мішені); вимір базового

рівня поведінки-мішені до початку роботи; виявлення факторів, що

впливають на поведінку-мішень (як стимулів, що її запускають, так і

наслідків поведінки-мішені); формулювання гіпотези (визначення того, за

допомогою яких підтримуючих умов можна змінити в потрібному напрямку

поведінку-мішень); перевірка гіпотези (проведення психокорекції, зміна

обраних підтримуючих умов); оцінка поведінки-мішені після психокорекції;

завершення роботи, перевірка її ефективності.

3. З метою перевірки ефективності створеної нами Програми була

здійснена повторна діагностика рятувальників через три місяці після

психокорекції, яка показала, що: досліджувані досягли оптимального рівня

екстернальності/інтернальності, вони прагнуть розрізняти завдання та

ситуації, вирішення яких залежить від власних зусиль та за які вони несуть

відповідальність, та ті, які розвиваються за власними законами і людина не

може нічого змінити в їх перебігу.

Отриманий стійкий ефект зниження ситуативної тривожності, який

обумовлений, насамперед, комплексним використанням психотехнік,

спрямованих на когнітивну переробку неадаптавних, автоматичних думок,

усвідомлення їх причин та наслідків тощо.

У переважаючих типах поведінкової активності значущих змін після

психокорекції не відбулося, але простежується певна тенденція до

185

формування збалансованості, гармонійності нервових процесів, більшої

емоційної стійкості, впевненості у собі.

Після проведеної психокорекції значущо підвищилися такі параметри

самооцінки та рівня домагань, як: авторитет та впевненість у собі, самооцінка

досліджуваних стала більш адекватною. Підвищення впевненості у собі є

непрямим підтвердженням подолання соціальних страхів у рятувальників

даної групи. Також у них суттєве знизилося відчуття соціальної

ізольованості.

Слід відмітити загальну тенденцію до зниження рівнів більшості

актуальних професійних страхів рятувальників після психокорекції. Але

суттєво знизилися показники лише трьох: страх керівництва, страх змін в

особистому житті, страх відповідальності. Взагалі ми вважаємо це значущим

ефектом психокорекції, хоча ми не ставили перед собою окремим завданням

зниження рівня актуальних професійних страхів, це так званий непрямий

ефект.

Наслідком проведеної нами психокорекції є суттєве зменшення

вираженості параметрів післядії страху у рятувальників. А саме: значущо

знизилася тривалість післядії жахаючої ситуації, показник соціально-

астенічних проявів післядії страху, значущо підвищився показник

особистісно-стенічного та соціально-стенічного типів реагування у ситуації

страху. Тобто рятувальники почали більш відкрито комунікувати з колегами,

усвідомлювати наявність можливості отримати підтримку, допомогу, стали

більш відкритими у вираженні своїх почуттів, тому що зрозуміли

уніфікованість почуттів, станів, які переживають. Вони стали більш

впевненими у собі в різних ситуаціях соціальної взаємодії, у тому числі й в

ситуаціях колективної небезпеки та ризику. Тобто мета психокорекційної

роботи досягнута.

186

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі представлено теоретичне узагальнення та

вирішення наукової проблеми, що полягає в розкритті психологічної корекції

професійних страхів у працівників рятувальних підрозділів ДСНС України.

1. На підставі теоретико-методологічного аналізу вивчення проблеми

страхів встановлено, що феномен страху в контексті історико-філософських

та психологічних досліджень цікавить науковців з давніх часів. Разом з тим,

проблема професійних страхів є не достатньо висвітленою. Відсутній єдиний

погляд на наукове визначення даного феномена. Тому було запропоновано

наступне визначення професійного страху. Професійний страх – це

багатовимірне утворення (в залежності від тривалості, сили й ступеня

впливу – емоційна реакція, стан або властивість особистості), що

відображає внутрішнє відчуття небезпеки та розвивається або

посилюється під впливом факторів професійної діяльності.

В екстремальних умовах діяльності страх може стати фактором, який

перешкоджає здійсненню ефективної індивідуальної й колективної

діяльності, і ця обставина проявляється в дуже широкому діапазоні наслідків:

від масової паніки до індивідуальної психологічної пригніченості, втрати

здатності ясно мислити, адекватно оцінювати обстановку, аж до

безініціативності й повної пасивності при виконанні завдань за

призначенням. Але в той же час в особливо важких умовах ліквідації

наслідків надзвичайних ситуацій реакції страху готують психіку

рятувальників до роботи в режимі максимальних перевантажень та можуть

виконувати захисну функцію.

Тому, враховуючи неоднозначність впливу професійних страхів на

діяльність в особливих умах, а також спираючись на теоретичний аналіз

сучасних методів корекції страхів, доцільно основні шляхи психологічної

корекції професійних страхів спрямовувати на оптимізацію реакції фахівців

на них.

187

2. Авторська модифікація методики незакінчених речень дозволила

виділити групи актуальних професійних страхів рятувальників та

співвіднести ці групи із шкалами існуючих стандартизованих методик

дослідження страхів. Це дає можливість рекомендувати практичним

психологам ДСНС України використовувати запропонований в

дисертаційному дослідженні психодіагностичний комплекс для визначення

професійних страхів рятувальників.

3. В результаті емпіричного дослідження виявлено основні групи

актуальних професійних страхів рятувальників. До першої групи увійшли

страхи, пов’язані із страхом смерті та втрати здоров’я; до другої - страхи,

пов’язані із внутрішніми умовами професійної діяльності; до третьої -

страхи, пов’язані із зовнішніми умовами професійної діяльності; четверту

група складають страхи, пов’язані зі змінами в особистісно-соціальній сфері;

п’ята група - це природні страхи.

Лонгітюдне дослідження професійних страхів рятувальників показало

наявність тенденції до зміни їх структури в процесі професійного

становлення. Вплив екстремальних умов діяльності призводить до зростання

страхів, пов’язаних зі смертю та втратою здоров’я; зі змінами в особистісно-

соціальній сфері, та до зменшення страхів, пов’язаних із внутрішніми

особливостями професійної діяльності. Не змінюються страхи, пов’язані із

зовнішніми особливостями професійної діяльності та природні страхи.

Дослідження професійних страхів, як особистісної особливості,

показало зниження показників по шкалах: страх керівництва; страх перед

публічними виступами; страх перед «іспитами». Показники професійних

страхів як емоції та стану збільшилися за наступними шкалами: страх хвороб

близьких; страх злочинності; страх змін в особистому житті; страх старості;

страх за серце; страх бідності; страх перед майбутнім; страх війни; страх

смерті; страх перед негативними наслідками хвороб близьких; страх

захворіти; страхи, пов’язані зі статевою функцією; страх самогубства; страх

агресії по відношенню до близьких.

188

Дослідження професійних страхів рятувальників як процесу дозволило

встановити, що в процесі професійної діяльності відмічаються зменшення

значень показників наступних параметрів: фантазії; самооцінки; соціального

болю; страху діяльності; морального страху; інтернальності. Крім того, на

рівні післядії страху у досліджуваних переважають стенічні (особистісно-

стенічні і соціально-стенічні) або астенічні типи реагування (особистісно-

астенічні і соціально-астенічні).

4. Встановлено, що психологічні особливості рятувальників з різними

типами реагування на страх мають суттєві відмінності.

У рятувальників зі стенічним типом реагування більш високий рівень

суб'єктивного контролю над значущими ситуаціями, у сфері досягнень, у

сфері виробничих відносин; рівень поведінкової активності та самооцінки.

Показники ситуативної тривожності та соціальної ізольованості мають низькі

значення.

Досліджувані з астенічним типом реагування відрізняються високим

рівнем ситуативної тривожності, соціальної ізольованості; мають більш

виражену схильність адресувати відповідальність зовнішнім обставинам,

іншим людям, випадковим факторам, ніж брати її на себе. Їх поведінкова

активність характеризується раціональністю, обережністю, неквапливістю,

невпевненістю, униканням відповідальності, пасивністю. Отримані дані

дають підстави стверджувати, що астенічний тип реагування на страхи у

рятувальників є не конструктивним в екстремальних умовах діяльності та

має бути показанням для застосування у цій групі комплексу

психокорекційних заходів.

5. Розроблена та впроваджена психокорекційна програма оптимізації

реагування рятувальників на страх складається із трьох основних частин:

виявлення актуальних професійних страхів у досліджуваних, їх

усвідомлення, переробка, послаблення; корекція психологічних особливостей

особистості, які безпосередньо пов’язані з астенічним типом реагування у

189

ситуації, що викликає страх; формування стенічних реакцій у ситуаціях

переляку.

Програма групової психокорекції включає такі психотехнічні методи,

як: психогімнастичні вправи, мозковий штурм, групова дискусія,

психодраматичні та ігрові вправи. Етапами індивідуальної психокорекції

рятувальників є: виділення домінуючої реакції на страх; виявлення факторів,

що впливають на виникнення астенічної реакції; визначення підтримуючих

умов, за допомогою яких можна змінити в потрібному напрямку поведінкові

реакції в ситуації страху; оцінка домінуючої реакції на страх після

психокорекції; перевірка екологічності.

З метою перевірки ефективності розробленої програми була здійснена

повторна діагностика рятувальників через три місяці після психокорекції, яка

показала загальну тенденцію до зниження рівнів більшості актуальних

професійних страхів та вираженості параметрів післядії страху. Значущо

знизилася тривалість післядії ситуації, що викликає страхи, показник

соціально-астенічних проявів післядії страху, а підвищився показник

особистісно-стенічного та соціально-стенічного типів реагування у ситуації

страху.

Перспективними напрямами подальших наукових пошуків є

дослідження детермінованості професійних страхів у працівників різних

підрозділів ДСНС України.

190

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Айке, Д. Тревога и тревожность : [учебное пособие] / Айке Д. –

СПб. : Питер, 2001. – 256 с.

2. Акопян, Л. С. Новый подход к классификации страхов /

Л. С. Акопян // Известия Самарск. научн. центра РАН. – Самара: СамНЦ

РАН. – 2009. – № 11 (4). – С. 1472–1475.

3. Аксенов, А. П. Управление страхом и психологическая

компетентность офицера / А. П. Аксенов // Психология страха : Межрегион.

научн-практ. конф. психологов силовых структур, 16 апр. 2014 г. : тезисы

докл. – М. : ВУ, 2014. – С. 102–107.

4. Александров, А. А. Современная психотерапия : [курс лекций] /

Александров А. А. – СПб. : «Академический проект», 1997. – 335 с.

5. Александровский, Ю. А. Психогении в экстремальных условиях

/ Ю. А. Александровский, О. С. Лобастов. – М. : Медицина, 1991. – 96 с.

6. Андреев, Б. Г. Формирование групп и работа с личным составом

охраны в особых условиях / Андреев Б. Г. – М. : Акад. упр. МВД РФ, 1996. –

36 с.

7. Андрусенко, В. Н. Социальный страх / Андрусенко В. Н. –

Свердловск : Изд. центр «Академия», 1991.— 456 с.

8. Анохин, П. К. Очерки физиологии функциональных систем /

Анохин П. К. – М. : Медицина, 1975. – 448 с.

9. Антипов, В. В. Психологическая адаптация к экстремальным

ситуациям / Антипов В. В. – М. : ВЛАДОС, 2004. – 173 с.

10. Анциферова, Л. И. Условия деформаций развития личности и

конструктивные силы человека / Л. И. Анциферова / Психология личности :

новые исследования // под ред. К. А. Абульхановой, A. B. Брушлинского,

М. И. Воловиковой. – М. : ИП РАН, 1998. – С. 31.

11. Аристотель. Поэтика. Риторика / Аристотель; пер. с древнегреч.

В. Аппельрот, Н. Платонова. – М. : Азбука-классика, 2008. – 352 с.

12. Артюшин, Л. М. Праця в особливих умовах / Артюшин Л. М.,

Мосов С. П., Охременко О. Р. – К. : НАОУ, 2004. – 94 с.

191

13. Астапов, В. М. Профессиональные страхи учителей в России и

Германии / [Астапов В. М., Еле П., Маслов О. Р., Новиков Л., Пронина Е. Е.]

// Прикладная психология. – 1999. – № 6. – С. 9–22.

14. Астапов, В. М. Тревожность у детей / Астапов В. М. – М. : ПЕР

СЭ, 2008. – 160 с.

15. Ахола, Т. Краткосрочная позитивная психотерапия / Т. Ахола,

Б. Фурман. – СПб. : Речь, 2000. – 220 с.

16. Ахмеров, Р. А. Биографические кризисы личности : автореф. дис.

на соискание науч. степени канд. психол. наук : спец. 19.00.01 «Общая

психология, психологии личности, история психологии» / Р. А. Ахмеров. –

М., 1994. – 24 с.

17. Бажин, Е. Ф. Метод исследования уровня субъективного

контроля / Бажин Е. Ф., Голынкина Е. А., Эткинд А. М. // Психологический

журнал. – 1984. – Т. 5, № 3. – С. 152–162.

18. Баканова, А. А. Системное описание страха смерти /

А. А. Баканова // Культурно-историческая психология. – 2015. – Т.11, №1. –

С.13–23.

19. Баканова, А. А. Стратегии совладания со страхом смерти /

А. А. Баканова // Психология стресса и совладающего поведения : III

междунар. науч-практ. конф., 26-28 сен. 2013 г. : тезисы докл. – Кострома :

КГУ им. Н. А. Некрасова, 2013. – Т. 1. – С. 165–167.

20. Баринов, Д. Н. Социальные тревоги как феномен общественной

жизни : социально-философский анализ : автореф. дис. на соискание науч.

степени докт. философ. наук : спец. 09.00.11 «Социальная философия» /

Д. Н. Баринов. – М., 2011. – 47 с.

21. Белик, Я. Я. Психическая саморегуляция в экстремальных

условиях деятельности: Научно-аналитический обзор / Белик Я. Я. – М. :

Академия МВД СССР, 1988. – 47 с.

22. Белоусов, А. И. Педагогические средства преодоления чувства

страха у младших школьников в процессе занятий физической культурой :

дис. ...канд. пед. наук : 13.00.01 «Общая педагогика, история педагогики и

образования» / А. И. Белоусов. – Екатеринбург, 1998. – 163 с.

192

23. Березин, Ф. Б. Психическая и психофизиологическая адаптация

человека / Березин Ф. Б. – Л. : Наука, 1988. – 270 с.

24. Березин, Ф. Б. Тревога и адаптационные механизмы /

Ф. Б. Березин // Тревога и тревожность. – СПб. : Питер, 2001. – 256 с.

25. Бибикова, В. Н. Работа психолога со страхами клиента :

[учебное пособие для студентов вузов] / Бибикова В. Н. – Шадринск : Исеть,

2003. – 150 с.

26. Бовин, Б. Г. Профессионально-личностные качества

сотрудников органов внутренних дел / Бовин Б. Г., Киселева Е. А.,

Улашников О. М. // Известия методического центра профессионального

образования и координации научных исследований. – 1996. – № 2. – С. 112–

129.

27. Богданов, С. Психологический статус спасателей МЧС /

Богданов С., Гофштейн А., Рыбников О. // Гражданская защита. – 2001. – №2.

– С. 55.

28. Бодров, В. А. Информационный стресс : [учебное пособие для

вузов] / Бодров B. А. – М. : ПЕР СЭ, 2000. – 352 с.

29. Бодров, В. А. Психология профессиональной пригодности :

[учебное пособие для вузов] / Бодров В. А. – М. : ПЕР СЭ, 2006. – 511 с.

30. Бороздина, Л. B. Увеличение индекса тревожности при

расхождении уровней самооценки и притязаний / Л. B. Бороздина,

Е. А. Залученова // Вопросы психологии. – 1993. – №1. – С. 104–113.

31. Борсук, Р. Вакцина от стресса, или как избавиться от страха по

методу Сильвы / Борсук Р. – СПб. : Питер, 2006. – 160 с.

32. Боулби, Дж. Создание и разрушение эмоциональных связей /

Боулби Джон. – М. : Академический проект, 2004. – 232 с.

33. Бреслав, Г. М. Психология эмоций / Бреслав Г. М. – М. : Смысл,

2004. – 554 с.

34. Брушлинский, А. В. Психология субъекта / Брушлинский А. В. –

М. : ИП РАН, 2003. – 272 с.

35. Бурбо, Л. Страхи и верования / Бурбо Л. – М. : София, 2011. –

128 с.

193

36. Бурлачук, Л. Ф. Словарь-справочник по психодиагностике /

Л. Ф. Бурлачук, С. М. Морозов. – СПб. : Питер, 2000. – 528 с.

37. Бурлачук, Л. Ф. Основы психотерапии / Бурлачук Л. Ф.,

Грабская И. А., Кочарян А. С. – К. : Ника-Центр, 1999. – 320 с.

38. Вакарина, С. Ф. Психологические особенности профессионально

обусловленный акцентуаций черт характера педагога : дис…. канд. психол. наук

: 19.00.13 / Вакарина С. Ф. – М. : РГБ, 2003. – 193 с.

39. Вилюнас, В. Психология эмоций / Вилюнас В. – СПб. : Питер,

2004. – 496 с.

40. Вачков, И. В. Основы технологии группового тренинга :

[учебное пособие] / Вачков И. В. – М. : Ось-89, 1999. – 176 с.

41. Владимирова, Н. Не бояться! Как избавиться от болезненных

страхов : по матер. иностр. печати / Н. Владимирова // Семья и школа. 2004. –

№3. – С. 30–34.

42. Вагин, Ю. Р. Страх. Тифоаналитический подход / Вагин Ю. Р. –

Пермь : ПОНИЦАА, 2005. – 112 с.

43. Гаврилова, Т. А. Страх смерти в подростковом и юношеском

возрасте / Т. А. Гаврилова // Вопросы психологии. – 2004. – № 6. – С. 63–71.

44. Гагдиш, Д. Г. Человек в экстремальных ситуациях /

Д. Г. Гагдиш, Я. Д. Магомедов. – М. : Знание, 1991. – 236 с.

45. Гарбузов, В. И. Неврозы и психотерапия / Гарбузов В. И. – СПб.

: Сотис, 2001. – 242 с.

46. Георгадзе, М. С. Информационно-пропагандистские средства

формирования психологической устойчивости военнослужащих /

М. С. Георгадзе // Психология страха : Межрегион. научн-практ. конф.

психологов силовых структур, 16 апр. 2014 г. : тезисы докл. – М. : ВУ, 2014.

– С. 107–113.

47. Герасимова, Е. Ю. Охрана психического здоровья /

Е. Ю. Герасимова, Н. Д. Григорьев. – Саратов : СГТУ, 2003. – 247 с.

48. Гожиков, В. Я. Физическая подготовка будущих офицеров как

детерминантное условие их готовности к преодолению ситуаций страха в

условиях военной службы / В. Я. Гожиков, А. А. Стрелков // Психология

194

страха : Межрегион. научн-практ. конф. психологов силовых структур, 16

апр. 2014 г. : тезисы докл. – М. : ВУ, 2014. – С. 88–102.

49. Горбов, Ф. Д. Характеристике психологического состояния

человека в сложных условиях деятельности / Ф. Д. Горбов, М. К. Матова //

Вопросы психологии. – 1971. – №2. – С. 76–82.

50. Горностай, П. П. Теория и практика психологического

консультирования : проблемный подход / П. П. Горностай,

С. В. Васьковская. – К. : Наукова думка, 1995. – 128 с.

51. Гримак, Л. П. Резервы человеческой психики / Гримак Л. П. –

М. : Политиздат, 1989. – 319 с.

52. Гроф, С. Человек перед лицом смерти / С. Гроф, Дж. Хэлифакс –

М. : Изд-во Трансперсонального Института, 1996. – 246 с.

53. Гуревич, К. М. Профессиональная пригодность и основные

особенности нервной системы / Гуревич К. М. – М. : Наука, 1992. – 120 с.

54. Давыдов, В. В. Психология деятельности как основа

формирования способности и готовности к практической деятельности /

Давыдов В. В. – М. : Наука, 1997. – 231 с.

55. Дежкина, Ю. А. Развитие профессионально важных качеств

сотрудников Государственной противопожарной службы МЧС России в

процессе профессионализации : автореф. дис. на соискание учен. степени

канд. психол. наук : спец. 19.00.03 «Психология труда, инженерная

психология, эргономика» / Ю. А. Дежкина. – СПб., 2008. – 22 с.

56. Декарт, Р. Разыскание истины / Декарт Р.; пер. с франц.

А. Гутерман, М. Позднева, Н. Сретенский, Г. Тымянский – СПб. : Азбука,

2000. – 288 с.

57. Деркач, А. А. Профессионализм деятельности в особых и

экстремальных условиях / Деркач А. А. – М. : РАГС, 1998. – 223 с.

58. Дикая, Л. Г. Отношение человека к неблагоприятным

жизненным событиям и факторы его формирования / Л. Г. Дикая //

Психологический журнал. – 1996. – № 3. – С. 137–148.

59. Долгинова, О. Б. Тревожность и переживание микро- и

макротравм у студентов -будущих психологов / О. Б. Долгинова,

195

Е. В. Красная // Психология и психотерапия. Тревога и страх: единство и

многообразие взглядов : V Ежегодн. Всерос. научн-практ. конф., 8-9 февр.

2003 г.: тезисы докл. – СПб. : Изд-во С.-Петерб.ун-та, 2003. – С. 57-58.

60. Домодедов, В. А. Эмоции и адаптивное саморегулирование

поведения и деятельности / Домодедов В. А., Бояринцев В. П.,

Домодедова Н. Н. // Вопросы психофизиологии активности и саморегуляции

личности. – Свердловск : Свердл. гос. пед. ин-т, 1986. – С. 83–86.

61. Дорошенко, М. М. Індивідуально-психологічні особливості

військовослужбовців з граничними нервово-психічними розладами : автореф.

дис. канд. психол. наук : 20.02.02 «Військова педагогіка та психологія» /

Дорошенко М. М. – К. : ВГІ НАО України, 2000. – 19 с.

62. Дутов, В. И. Психофизиологические и гигиенические аспекты

деятельности человека при пожаре / В. И. Дутов, И. Г. Чурсин. – М. : Наука,

1993. – 299 с.

63. Дяченко, М. И. Готовность к деятельности в напряженных

условиях : психологический аспект / Дяченко М. И., Кандыбович Л. А.,

Пономаренко В. А. – Минск : БГУ, 1976. – 204 с.

64. Екстремальна психологія : [підручник / Євсюков О. П.,

Куфлієвський А. С., Лєбєдєв Д. В. та ін.]; за ред. О. В. Тімченка. – К. : Август

Трейд, 2007. – 502 c.

65. Эберлейн, Г. Страхи здоровых детей: практическое пособие для

родителей / Гизела Эберлейн; пер. с нем. Ю. Лукоянов – М. : Знание, 1981. –

192 с.

66. Эммануэль, Р. Страх / Рики Эммануэль. – М. : Проспект, 2002. –

77 с.

67. Євсюков, О. П. Деякі підходи щодо прогнозування нервово-

психічної нестійкості кандидатів на службу та фахівців пожежно-

рятувальних підрозділів МНС України / О. П. Євсюков //Актуальні проблеми

психології. Екологічна психологія : [збірник наук. праць Інституту психології

ім. Г. С. Костюка АПН України / за ред. Максименка С. Д.]. – К. : «Логос»,

2006. – Т.7, №.9. – С. 71–77.

196

68. Євсюков, О. П. Психологічне прогнозування професійної

надійності фахівців аварійно–рятувальних підрозділів МНС України : дис.

…канд. психол. наук : спец. 19.00.09 / Євсюков О. П. – Х., 2007. – 192 с.

69. Жане, П. Психологическая эволюция личности / Пьер Жане; пер.

с франц. Н. Федунина – М. : Академический проект, 2010. – 400 с.

70. Захаров, А. И. Дневные и ночные страхи у детей. Серия

«Психология ребенка» / Захаров А. И. – СПб. : Издательство СОЮЗ, 2000, –

44 с.

71. Захарова, Л. Н. Психологические состояния в екстремальных

условиях деятельности пожарных : (эксперементальное психологическое

исследование) : автореф. дис. на соискание учен. степени канд. психол. наук :

спец. 19.00.03 «Инженерная психология, психология труда» / Л. Н. Захарова.

– М, 1985. – 24 с.

72. Зайкина, С. В. Эмоциональный концепт «страх» в английской и

русской лингвокультурах (Сопоставительный аспект) / Зайкина С. В. –

Волгоград, 2004. – 188 с.

73. Зеер, Э. Ф. Психология профессий : [для студ. выс. уч. зав.] /

Зеер Э. Ф. – М. : Мир, 2008. – 329 с.

74. Зеер, Э. Ф. Психология профессиональных деструкций : [учебн.

пособие для вузов] / Э. Ф. Зеер, Э. Э. Сыманюк. – М. : Академический

Проект; Екатеринбург : Деловая книга, 2005. – 240 с.

75. 3игерт, В. Руководить без конфликтов / 3игерт В., Ланг Л.; сокр.

пер. с нем., науч. ред. и авт. предисл. А. Л. Журавлев – М. : Экономика, 1990.

– 335 с.

76. Золотаренко, И. В. Проблема профессиональных страхов

учителя в современной педагогике ФРГ : дис. ...канд. пед. наук : спец.

13.00.01 / И. В. Золотаренко. – М., 2001. – 211 с.

77. Иванова, Е. М. Основы психологического изучения

профессиональной деятельности : [учебное пособие] / Иванова Е. М. – М. :

МГУ, 1987. – 285 с.

197

78. Иванцова, Д. А. Как избавиться от страхов и начать радоваться

жизни за неделю / Иванцова Д. А. – СПб. : ИК «Невский проспект», 2003. –

128 с.

79. Изард, К. Э. Психология эмоций / Изард К. Э. – СПб. : Питер,

1999. – 464 с.

80. Ильин, Е. П. Эмоции и чувства / Ильин Е. П. – СПб. : Питер,

2001. – 752 с.

81. Ильин, Е. П. Психология страха / Ильин Е. П. – СПб. : Питер,

2015. – 384 с.

82. Ишутина, Е. И. Взаимосвязь уровня социального интеллекта с

показателями тревожности у представителей разнотипных профессий: дис.

...канд. психол. наук : спец. : 19.00.01 « Общая психология, психология

личности, история психологии / Ишутина Е. И. – Барнаул, 2002. – 200 с.

83. Кант, И. Критика чистого раз ума / И. Кант; пер. с нем.; предисл.

И. Евлампиева – М. : Эксмо, 2007. – 1120 с.

84. Карандашев, В. Н. Жить без страха смерти / Карандашев В. Н. –

М. : Смысл, 2005. – 336 с.

85. Карандашев, В. Изучение оценочной тревожности. Руководство

по использованию / В. Карандашев, М. Лебедева, Ч. Спилбергер. – СПб. :

Речь, 2004. – 80 с.

86. Караяни, А. Г. Прикладная военная психология / А. Г. Караяни,

И. В. Сыромятников – СПб. : Питер, 2006. – 480 с.

87. Караяни, А. Г. Психологическая феноменология страха в бою /

А. Г. Караяни // Психология страха : Межрегион. научн-практ. конф.

психологов силовых структур, 16 апр. 2014 г. : тезисы докл. – М. : ВУ, 2014.

– С.58–66.

88. Карвасарский, Б. Д. Психотерапия : [учеб. для вузов] /

Карвасарский Б. Д. – СПб. : Питер, 2002. – 672 с.

89. Карпенко, Н. В. Професіоналізм та професійні страхи

особистості / Н. В. Карпенко // Вісник Черкаського університету. Серія :

Педагогічні науки. – 2014. – Вип. 24. – С. 42–47.

198

90. Карпухина, А. М. Психологические и психофизиологические

пути повышения эффективности деятельности / Карпухина А. М. – К. :

РДЭНТП, 1990. – 19 с.

91. Колесников, И. И. Предупреждение и преодоление

отрицательных психических состояний, способствующих проявлению страха

у военнослужащих в условиях боевых действий / И. И. Колесников //

Психология страха: Межрегион. научн-практ. конф. психологов силовых

структур, 16 апр. 2014 г. : тезисы докл. – М. : ВУ, 2014. – С. 121–123.

92. Кондратьев, А. С. Особенности мыслительных операций в

ситуации переживания страха / А. С. Кондратьев // Психология страха :

Межрегион. научн-практ. конф. психологов силовых структур, 16 апр. 2014 г.

: тезисы докл. – М. : ВУ, 2014. – С. 183–186.

93. Коупленд, Н. Психология и солдат / Коупленд Н. – М. :

Воениздат, 1991. — 136 с.

94. Кейд, Б. Краткосрочная психотерапия. Интервенции,

манипуляции, техники на основе эриксоновского гипноза и НЛП / Б. Кейд,

В. Х. О'Хэнлон. – М. : Институт общегуманитарных исследований, 2001. –

240 с.

95. Кемпински, А. Страх / А. Кемпински // Психические состояния.

– СПб. : Питер, 2000. – С. 229–235.

96. Кеннон, В. Физиология эмоций (Телесные изменения при боли,

голоде, страхе и ярости) / Кеннон В. – Л. : Рабочее изд-во «Прибой», 1927. –

175 с.

97. Климов, Е. А. Психология профессионального самоопределения

/ Климов Е. А. – Ростов н/Д. : Феникс, 1996. – 324 с.

98. Клюс, П. П. Тактична і психологічна підготовка особового

складу пожежної охорони : [підручник] / Клюс П. П., Палюх В. Г.,

Росоха В. О. – Харків : Основа, 2002. – 228 с.

99. Коломинский, Я. Л. Психология взаимоотношений в малых

группах / Коломинский Я. Л. – Минск : ТетраСистемс, 2000. – 432 с.

199

100. Кондрашенко, В. Т. Общая психотерапия : [рук. для врачей]. – 4-

е изд., перераб. и доп. / Кондрашенко В. Т., Донской Д. И., Игумнов С. А. –

Мн. : Выш. школа, 1999. – 524 с.

101. Кокун, О. М. Оптимізація адаптаційних можливостей людини:

психофізіологічний аспект забезпечення діяльності : [монографія] /

Кокун О. М. – К. : Міленіум, 2004. – 265 с.

102. Колосов, Я. В. Лингвистические корреляты эмоционального

состояния «страх» в русской и английской речи : дис. ... канд. филол. наук :

спец. 10.02.21 / Я. В. Колосов. – М., 2004. – 214 с.

103. Конопкин, О. А. Психологические механизмы регуляции

деятельности / Конопкин О. А. – М. : Наука, 1980. – 256 с.

104. Короленко, Ц. П. Психофизиология человека в экстремальных

условиях / Короленко Ц. П. – М. : Медицина, 1978. – 271 с.

105. Корольчук, В. М. Психологія стресостійкості особистості : дис.

…доктора психол. наук : спец. 19.00.06 «Юридична психологія» /

Корольчук В. М. – К., 2009. – 388 с.

106. Корольчук, М. С. Психофізіологія діяльності : [підруч. для студ.

вищ. навч. закл.] / М. С. Корольчук. – [3-тє вид. випр. та допов.]. – К. : Ельга,

2011. – 400 с.

107. Корольчук, М. С. Соціально–психологічне забезпечення

діяльності в звичайних та екстремальних умовах : [навчальний посібник] /

М. С. Корольчук, В. М. Крайнюк. – К. : Ніка–Центр, 2006. – 580 с.

108. Корчемный, П. А. Военная психология: методология, теория,

практика / Корчемный П. А. и др. – М. : Воениздат, 2008. – 280 с.

109. Корчемный, П. А. Особенности проявления и преодоления

страха в особо опасных профессиях / П. А. Корчемный // Психология страха:

Межрегион. научн-практ. конф. психологов силовых структур, 16 апр. 2014 г.

: тезисы докл. – М. : ВУ, 2014. – С. 68–80.

110. Котенев, И. О. Экстремальная психология : к вопросу о

подготовке специалистов по психологическому обеспечению деятельности

органов внутренних дел в условиях чрезвычайных ситуаций / И. О. Котенев //

Сборник тезисов выступлений участников всероссийского совещания

200

руководителей подразделений психологического обеспечения органов

внутренних дел и внутренних войск. – М. : ГУКиКП, ЦОКП МВД России,

2000. – С. 88–95.

111. Котик, М. А. Психология защищенности человека от опасности в

профессиональной деятельности : автореф. дис. на соискание учен. степени

докт. психол. наук : 19.00.03 «Психология труда, инженерная психология» /

М. А. Котик. – Л., 1985. – 24 с.

112. Кочубей, Б. И. Эмоциональная устойчивость школьника /

Б. И. Кочубей, Е. Б. Новикова – М : Знание, 1988. – 80 с.

113. Красовская, А. Е. Психологическая устойчивость

военнослужащего как фактор противостояния проявлению страха в бою /

А. Е. Красовская // Психология страха: Межрегион. научн-практ. конф.

психологов силовых структур, 16 апр. 2014 г. : тезисы докл. – М. : ВУ, 2014.

– С. 129–137.

114. Кремень, М. А. Спасателю о психологии / Кремень М. А. – Мн. :

Изд. Центр БГУ, 2003. – 136 с.

115. Кремень, В. Г. Психологія професійної діяльності офіцера :

[підручник / Кремень В. Г., Костицкий М. В., Максименко С. Д.,

Сафін О. Д.]. – Хмельницький : АПВУ, 1999. – 464 с.

116. Криворучко, П. П. Вияви негативних психічних станів у

військовослужбовців в екстремальних умовах діяльності та управління ними

/ П. П. Криворучко // Проблеми загальної та педагогічної психології : [зб.

наук. праць]. – Т. 3, Ч. 2. – К., 2001. – С. 131–137.

117. Кроак, Дж. Страхи людей на разных этапах жизни / Дж. Кроак //

Психологическая энциклопедия. – СПб. : Питер, 2003. – C. 868–869.

118. Кузнецова, Е. Н. Психологические особенности проявления

страхов у педагогов и врачей на уровне структур обыденного сознания : дис.

…канд. психол. наук : 19.00.01 / Кузнецова Е. Н. – Ставрополь, 2003. – 238 с.

119. Кулагина, И. Ю. Отношение к смерти : возрастные,

региональные и гендерные различия / И. Ю. Кулагина, Л. В. Сенкевич //

Культурно-историческая психология. – 2013. – № 4. – С. 58–64.

201

120. Курпатов, А. В. Таблетка от страха / Курпатов А. В. – СПб. : ИД

«Нева», 2005. – 224 с.

121. Кьеркегор, С. Страх и трепет (сборник из трех произведений) /

Кьеркегор С.; пер. с датского Н. В. Исаева, С. А. Исаев – М. : Культурная

революция, 2010. – 488 с.

122. Лебедев, В. И. Экстремальная психология. Психологическая

деятельность в технических и экологически замкнутых системах /

Лебедев В. И. – М. : ЮНИТИ–ДАНА, 2001. – 431 с.

123. Лебедев, И. Б. Психика. Сознание. Бессознательное :

[монография] / Лебедев Б. И. – М. : Московская академия МВД России, 2000.

– 150 с.

124. Леви, В. Л. Приручение страха / Леви В. Л. – М. : Метаморфоза,

2005. – 192 с.

125. Левитов, И. Д. Психические состояния беспокойства и тревоги /

И. Д. Левитов // Хрестоматия : Тревога и тревожность / сост. В. М. Астапов. –

СПб. : Питер, 2001. – С. 78–88.

126. Лежепеков, М. М. Как избавиться от страха / Лежепеков М. М. –

М. : ВАГРИУС, 2005. – 240 с.

127. Лефтеров, В. О. Особистісно–професійний розвиток фахівців

екстремальних видів діяльності : дис. …доктора психол. наук : спец. 19.00.09

«Психологія діяльності в особливих умовах» / Лефтеров В. О. – К., 2008. –

428 с.

128. Линде, Н. Д. Коррекция фобий методом эмоционально-образной

терапии/ Н. Д. Линде // Вопросы психологи. – 2006. – № 2. – С. 68–79.

129. Ложкин, Г. В. Психология спорта / Ложкин Г. В. – К. : Освіта

України, 2010. – 496 с.

130. Ломов, Б. Ф. Методологические и теоретические проблемы

психологии / Ломов Б. Ф. – М. : Директ-Медиа, 2008. – 174 с.

131. Макаревич, О. П. Психологія регуляції поведінки особистості у

складних ситуаціях / Макаревич О. П. – К. : Оріяни, 2001. – 224 c.

132. Макарова, Е. Г. Преодолеть страх, или Искусствотерапия /

Макарова Е. Г. – М. : Школа-Пресс, 1996. – 304 с.

202

133. Макаров, В. В. Избранные лекции по психотерапии /

Макаров В. В. – М. : Акад. проект, 1999. – 416 с.

134. МакМаллин, Р. Практикум по когнитивной терапии /

МакМаллин Р. – СПб. : Речь, 2001. – 560 с.

135. Максименко, С. Д. Загальна психологія : [навч. посібник] /

С. Д. Максименко, В. О. Соловієнко. – К. : МАУП, 2000. – 256 с.

136. Малкина-Пых, И. Г. Экстремальные ситуации / Малкина-

Пых И. Г. – М. : Эксмо, 2005. – 960 с.

137. Марищук, В. Л. Поведение и саморегуляция человека в условиях

стресса / В. Л. Марищук, В. И. Евдокимов. – СПб. : Изд. дом «Сентябрь»,

2001. – 260 с.

138. Марищук, В. Л. Психологические основы формирования

профессионально значимых качеств : автореф. дис. на соискание учен.

степени докт. психол. наук : спец. 19.00.03 «Психология труда, инженерная

психология» / Марищук В. Л. – Ленинград, 1982. – 32 с.

139. Маркова, А. К. Психология профессионализма / Маркова А. К. –

М. : Наука, 1996. – 285 с.

140. Марьин, М. И. Комплекс средств психологического обеспечения

деятельности пожарных : автореф. дис. на соискание учен. степени канд.

психол. наук : спец. 19.00.09 «Психология деятельности в особых условиях» /

Марьин М. И. – М., 1992. – 28 с.

141. Марьин, М. И. Исследование влияния условий труда на

функциональное состояние пожарных / М. И. Марьин, Е. С. Соболев //

Психологический журнал. – 1990. – № 1. – С. 102–108.

142. Матвеева, С. Я. Страхи в России в прошлом и настоящем /

С. Я. Матвеева, В. Э. Шляпентох. – Новосибирск : Сиб. Хронограф, 2000. –

179 с.

143. Машекуашева, М. Х. Некоторые особенности

профессиональной экстремально-психологической подготовки сотрудников

спецподразделений / М. Х. Машекуашева, З. Х. Кочесокова // Психология

страха : Межрегион. научн-практ. конф. психологов силовых структур, 16

апр. 2014 г. : тезисы докл. – М. : ВУ, 2014. – С. 113–120.

203

144. Мей, Р. Проблема тривоги / Мэй Р. – М. : ЭКСМО-Пресс, 2001. –

432 с.

145. Мей, Р. Смысл тривоги / Мей Р. – М. : Класс, 2001. – 384 с.

146. Мееровский, Б. В. Гоббс / Мееровский Б. В. – М. : Мысль, 1975.

– 208 с.

147. Мещеряков, Б. Большой психологический словарь / сост. и общ.

ред. Б. Мещеряков, В. Зинченко. – СПб. : Прайм-Еврознак, 2004. – 672 с.

148. Миниярова, В. А. Понятие страха и его классификации в

отечественной и зарубежной психологи / В. А. Миниярова // ВЕСТНИК

Самарского государственного педагогического университета. – Самара :

СГПУ, 2005. – С. 77–94.

149. Миниярова, В. А. Сходства и различия в психологической

природе страха и тривоги / В. А. Миниярова // Вестник Самарского

государственного педагогического университета. – Самара : СГПУ, 2006. – С.

60–63.

150. Миронець, С. М. Негативні психічні стани та реакції працівників

аварійно–рятувальних підрозділів МНС України в умовах надзвичайної

ситуації : дис. …канд. психол. наук : 19.00.09 «Психологія діяльності в

особливих умовах» / Миронець С. М. – Х., 2007. – 250 с.

151. Мирский, М. Б. И. М. Сеченов / Мирский М. Б. – М. :

Просвещение, 1978. – 120 с.

152. Митина, Л. М. Психология труда и профессионального развития

учителя / Митина Л. М. – М. : Издательский центр «Академия», 2004. – 320 с.

153. Михайлова, А. В. Значение восприятия смерти в

этнокультуральном аспекте / А. В. Михайлова, М. С. Нафанаилова //

Сибирская психология сегодня : [сб. науч. трудов]. – Кемерово :

Кузбассвузиздат, 2004. – С. 295–300.

154. Мицкевич, А. Н. Радиационные аварии и страх / А. Н. Мицкевич

// Психология страха : Межрегион. научн-практ. конф. психологов силовых

структур, 16 апр. 2014 г. : тезисы докл. – М. : ВУ, 2014. – С. 138–145.

155. Монтень, М. Опыты. Избранные главы / Монтень М. – М. :

Правда, 1991. – 656 с.

204

156. Моросанова, В. И. Индивидуальные особенности осознанной

саморегуляции произвольной активности человека / В. И. Моросанова //

Вестник Московского университета. – Сер. 14. Психология. – 2010. – № 1. –

С. 36–46.

157. Мымрин, А. В. Психологические подходы к оценке и коррекции

страха / А. В. Мымрин // Инициативы XXI века. – 2014 – № 1. – С. 45–48.

158. Мышанова, H. H. Страхи здоровых людей / Мышанова H. H. –

СПб. : ИК Комплект, 1997. – 219 с.

159. Назаров, О. В. Когнитивные составляющие возникновения и

преодоления страха / О. В. Назаров // Психология страха : Межрегион. научн-

практ. конф. психологов силовых структур, 16 апр. 2014 г. : тезисы докл. – М.

: ВУ, 2014. – С. 157–164.

160. Наказ МОЗ № 246 від 21.05.2007 р. «Про затвердження Порядку

проведення медичних оглядів працівників певних категорій» – К. : МОЗ

України, 2007. – 89 с.

161. Нардонэ, Дж. Искусство быстрых изменениий: Краткосрочная

стратегическая терапия / Дж. Нардонэ, П. Вацлавик. – М. : Изд. Ин-та

психотерапии, 2006. – 192 с.

162. Невмержицький, В. М. Психологічні детермінанти адаптації

військовослужбовців строкової служби до особливих умов діяльності :

автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. психол. наук : спец. 19.00.09

«Психологія діяльності в особливих умовах» / Невмержицький В. М. – К.,

2002. – 19 с.

163. Некрасова, Ю. Б. О психических состояниях, их диагностике,

управлении и направленном формировании / Ю. Б. Некрасова // Вопросы

психологии. – 1994. – № 6. – С. 37–41.

164. Немчин, Т. А. Состояния нервно-психического напряжения /

Немчин Т. А. – Л. : Ленинградский университет, 1983. – 167 с.

165. Николаев, М. С. Страх и тревога: единство и взаимосвязь

понятий / М. С. Николаев // Пятая Всероссийская научно-практическая

конференція : «Психология и психотерапия» : тезисы докл. – СПб., 2003. – С.

83–84.

205

166. Никифоров, Г. С. Надежность профессиональной деятельности /

Никифоров Г. С. – СПб. : СПбУ, 1996. – 316 с.

167. Нюттен, Ж. Мотивация, действие и перспектива будущего /

Нюттен Ж. ; под. ред. Д. А. Леонтьева – М. : Смысл, 2004. – 608 с.

168. Овсяннікова, Я. О. Соціально-психологічний тренінг як засіб

відновлення психологічної стійкості рятувальників МНС України : автореф.

дис. на здобуття наук. ступеня канд. психол. наук : спец. 19.00.09

«Психологія діяльності в особливих умовах» / Овсяннікова Я. О. – Харків,

2010. – 21 с.

169. Осипова, А. А. Общая психокоррекция: учебное пособие для

студдентов вузов / Осипова А. А. – М. : ТЦ «Сфера», 2000. – 512 с.

170. Осипова, А. А. Справочник психолога по работе в кризисных

ситуациях / Осипова А. А. – Ростов н/Д. : Феникс, 2005. – 315 с.

171. Осипов, А. В. Профессионально-важные качества сотрудников

пожарно-спасательных формирований на разных этапах профессионального

становлення : автореф. дис. на соискание учен. степени канд. психол. наук :

спец. 19.00.03 «Психология развития, акмеология» / А. В. Осипов. – Ростов

н/Д, 2009. – 24 с.

172. Основные направления современной психотерапии / ред.

А. М. Боровиков. – М. : Когито-Центр, 2000. – 379 с.

173. Осьодло, В. І. Психодіагностика та корекція функціональних

станів операторів у динаміці професійної діяльності : автореф. канд. психол.

наук. : спец. 19.00.03 «Психологія праці, інженерна психологія, ергономіка» /

Осьодло В. І. – К., 2001. – 25 с.

174. Охременко, О. Р. Діяльність у складних, напружених та

екстремальних умовах / Охременко Р. О. – К. : Національна академія оборони

України, 2004. – 210 с.

175. Пергаменщик, Л. А. Кризисная психология : [учеб. пособие] /

Пергаменщик Л. А. – Мн. : Высш. шк., 2004. – 239 с.

176. Переверзева, К. С. Проблема управления страхом в военно-

теоретическом наследии М. И. Драгомирова, А. С. Зыкова и Н. Н. Головина /

К. С. Переверзева // Психология страха : Межрегион. научн-практ. конф.

206

психологов силовых структур, 16 апр. 2014 г. : тезисы докл. – М. : ВУ, 2014.

– С. 48–57.

177. Пилипко, Н. В. Дисфункциональная роль жёстких

представлений о профессиональной деятельности / Н. В. Пилипко //

Психология и психотерапия. Тревога и страх: единство и многообразие

взглядов : V Ежегодн. Всерос. научн-практ. конф., 8-9 февр. 2003 г. : тезисы

докл. – СПб. : Изд-во С.-Петерб.ун-та, 2003. – С. 104–106.

178. Полякова, В. С. Использование страха как социально-

коммуникативного феномена в убеждающей массовой коммуникации : дис.

… канд. психол. наук : 19.00.05 «Социальная психология» / Полякова В. С. –

М., 2003. – 152 с.

179. Поляков, С. П. Профилактика страха перед противником среди

военнослужащих русской армии в имперский период истории России /

С. П. Поляков. // Психология страха : Межрегион. научн-практ. конф.

психологов силовых структур, 16 апр. 2014 г.: тезисы докл. – М. : ВУ, 2014. –

С.23–31.

180. Порох, В. И. Почему мы боимся, или практическое руководство

по избавлению от страха / Порох В. И. – М. : Классик, 2002. – 448 с.

181. Потапчук, Є. М. Соціально–психологічні основи збереження

психічного здоров’я військовослужбовців : дис. … доктора психол. наук :

спец. 19.00.09 «Психологія діяльності в особливих умовах» / Потапчук Є. М.

– Хм., 2004. – 366 с.

182. Прилутская, О. А. Психологические факторы преодоления

социальных страхов у населения региона : дис. ... канд. психол. Наук :

19.00.13 «Психология развития, акмеология» / Прилутская О. А. – М., 1999. –

176 с.

183. Приходько, Ю. О. Психологічні чинники успішності

професійної діяльності пожежних–рятувальників МНС України : дис.. …

канд. психол. наук : спец. 19.00.09 «Психологія діяльності в особливих

умовах» / Приходько Ю. О. – Х., 2008. – 307 с.

184. Прихожан, А. М. Тревожность у детей и подростков:

психологическая природа и возрастная динамика / Прихожан А. М. – М. :

207

Московский психолого-социальный институт; Воронеж : Издательство НПО

«МОДЭК», 2000. – 304 с.

185. Прохазка, Дж. Системы психотерапии : [пособие для

специалистов в области психотерапии и психологи] / Дж. Прохазка,

Дж. Норкросс – СПб. : Прайм-Еврознак, 2005. – 384 с.

186. Прохоров, А. О. Саморегуляция психических состояний :

феноменология, механизмы, закономерности / Прохоров А. О. – М. : ПЕР СЭ,

2005. – 352 с.

187. Прохоров, А. О. Семантические пространства психических

состояний / Прохоров А. О. – Дубна : Феникс плюс, 2002. – 278 с.

188. Психогении в экстремальных условиях /

[Александровский Ю. А., Лобастов О. С., Спивак Л. И., Щукин Б. П.]. – М. :

Медицина, 1991. – 254 с.

189. Психологический словарь / [авт.– сост. В. Н. Копорулина,

М. Н. Смирнова, Н. О. Гордєєва, Л. М. Балабанова]. – Ростов н/Д. : Феникс,

2003. – 640 с.

190. Психологічне забезпечення психічного і фізичного здоров'я :

[навчальний посібник / Корольчук М. С., Крайнюк В. М., Косенко А. Ф.,

Кочергіна Т. І.]. – К. : «ІНКОС», 2002. – 272 с.

191. Психотерапевтическая энциклопедия / под ред.

Б. Д. Карвасарского. – СПб. : Питер-Юг, 2000. – 752 с.

192. Ранк, О. Травма рождения и ее значение для психоанализа

/Отто Ранк; пер. с нем. Е. Баканова – М.: «Когито-Центр», 2009. – 239 с.

193. Рейковский, Я. Экспериментальная психология эмоций /

Рейковский Я. – М. : Прогресс, 1979. – 392 с.

194. Рикрофт, Ч. Тревога, страх и ожидание / Ч. Рикрофт // Тревога и

тревожность : [хрестоматия для вузов / общ. ред. В. М. Астапов; сост.

В. М. Астапов]. – М. : ПЕР СЭ, 2008. – 240 с.

195. Риман, Ф. Основные формы страха / Риман Ф. – М. : Алетейя,

1999. – 336 с.

196. Ромек, В. Г. Поведенческая терапия страхов / В. Г. Ромек //

Прикладная психология. – 2002. – № 4. – С.72–89.

208

197. Рубинштейн, С. Л. Основы общей психологии /

Рубинштейн С. Л. – СПб. : Питер, 2004. – 720 с.

198. Русаев, Э. С. Психология человека в чрезвычайных ситуациях:

учебное пособие / Русаев Э. С. – Уфа : ГУ МЧС России по Республике

Башкортостан, 2003. – 183 с.

199. Рыбников, В. Ю. Психологическое прогнозирование надежности

деятельности и коррекция дезадаптивных нервно-психических состояний

специалистов экстремального профиля / Рыбников В. Ю. – СПб. : СПб. ун-т,

2000. – 205 с.

200. Савина, М. О. Страх как социальное явление : дис. ... канд.

филос. наук : 09.00.11 «Социальная философия» / Савина М. О. – Волгоград,

2004. – 153 с.

201. Самонов, А. П. Психология для пожарных. Психологические

основы подготовки пожарных к деятельности в экстремальных условиях /

Самонов А. П. – Пермь : Звезда, 1999. – 600 с.

202. Самоукина, Н. В. Психология и педагогика профессиональной

деятельности / Самоукина Н. В. – М. : Ассоциация авторов и издателей

«ТАНДЕМ», Издательство «ЭКМОС», 1999. – 352 с.

203. Сапожникова, И. В. Страх как социальное явление :

культурологический аспект: монографія / Сапожникова И. В. – Тольятти :

ТГАС, 2004. – 151 с.

204. Сафін, О. Д. Людський чинник в особливих умовах діяльності та

праці : психологічний аспект / О. Д. Сафін // Проблеми екстремальної та

кризової психології. – 2010. – № 8. – С. 108–120.

205. Сенявская, Е. С. Солдатский фатализм: преодоление страха или

стратегия выживания? / Е. С. Сенявская // Психология страха : Межрегион.

научн-практ. конф. психологов силовых структур, 16 апр. 2014 г. : тезисы

докл. – М. : ВУ, 2014. – С. 17–27.

206. Серафино, Э. Страхи детей / Э. Серафино // Психологическая

энциклопедия. – СПб. : Питер, 2003. – С. 867–868.

207. Сидоренко, Е. В. Методы математической обработки в

психологии / Е. В. Сидоренко. – СПб. : ООО «Речь», 2002. – 350 с.

209

208. Симонов, П. В. К физиологии положительных эмоций /

П. В. Симонов // Физиологические особенности положительных и

отрицательных эмоциональных состояний. – М. : Наука, 1972. – С. 3–12.

209. Склень, О. І. Психологічні особливості поведінкових стратегій

подалання стрессу в професійній діяльності працівників пожежно–

рятувальних підрозділів МНС України : дис. … кандидата психол. наук :

19.00.09 / Склень О. І. – Х., 2008. – 198 с.

210. Снісаренко, А. Г. Психологічні аспекти професійної діяльності

рятувальників / А. Г. Снісаренко // Вісник Харківського національного

університету ім. В. Н. Каразіна. – Серія : Психологія. – Харків : ХНУ, 2006. –

№ 35 (718). – С. 114–117.

211. Снісаренко, А. Г. Вплив екстремальних умов діяльності на

боєздатність рятувальника / А. Г. Снісаренко // Проблеми і перспективи наук

в умовах глобалізації : матеріали Всеукр. наук.-практ. конф., 27 жовт. 2005 р.

– Тернопіль : ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2005. – С. 172–174.

212. Собченко, О. М. Індивідуально-психологічні особливості

поведінки рятувальників у стресогенних обставинах : автореф. дис. на

здобуття наук. ступеня канд. психол. наук : спец. 19.00.09 «Психологія

діяльності в особливих умовах» / Собченко О. М. – Хмельницький, 2006. –

20 с.

213. Соколовская, О. К. Страх смерти у современной молодежи /

О. К. Соколовская, А. А. Соколова // Личность в экстремальных условиях и

кризисных ситуациях жизнедеятельности : междунар. науч-практ. конф., 15-

16 апр. 2011 г. : тезисы докл. – Владивосток : Мор. гос. ун-т имени адм. Г.И.

Невельского, 2011. – С. 197–202.

214. Солсо, Р. Когнитивная психология / Солсо Р. – СПб.: Питер,

2011. – 589 с.

215. Спиноза, Б. Этика / Спиноза Б.; пер. с лат. Н. А. Иванцова. –

СПб. : Аста-пресс ltd., 1993. – 248 с.

216. Стадник, А. В. Клинические особенности невротических

расстройств у военнослужащих боевых подразделений внутренних войск

210

МВД Украины / Стадник А. В., Каширний С. В., Негрич Т. І. // Український

вісник психоневрології. – 2002. – Т. 10, № 3. – С. 52–56.

217. Столяренко, А. М. Экстремальная психопедагогика : [учебное

пособие для ВУЗов] / Столяренко А. М. – М. : ЮНИТИ-ДАНА, 2002. – 607 с.

218. Талалаева, Г. В. Представления о страхе как маркер алгоритма

восприятия учебной информации / Г. В. Талалаева // Современные

наукоемкие технологии. – 2009. – № 9. – С. 130–132.

219. Тапилина, О. В. Психологическая коррекция страхов у детей

школьноговозраста средствами игротерапии : дис. ... канд. пед. наук :

19.00:07 «Педагогическая психология» / Тапилина О. В. – М., 2002. – 170 с.

220. Тарабрина, Н. В. Практикум по психологии

посттравматического стресса / Тарабрина Н. В. – СПб. : Питер, 2001. – 272 с.

221. Теплов, Б. М. Избранные труды. В двух томах. Том 1 /

Теплов Б. М. – М. : Педагогика, 1985. – 328 с.

222. Тимченко, А. В. Психологические аспекты состояния, поведения

и деятельности людей в экстремальных условиях и методы их коррекции :

[учебное пособие] / Тимченко А. В. – Харьков : ХВУ, 1997. – 184 с.

223. Тихонов, А. Н. Формирование специальных свойств личности в

процессе профессиональной подготовки : дис. ... канд. пед. наук : 19.00.07

«Педагогическая психология» / Тихонов А. Н. – Казань, 2000. – 209 с.

224. Ткаченко, М. Первая украинская летчица / М. Ткаченко //

Бульвар Гордона. – 2006 – № 19 (55). – С. 12–13.

225. Тревога и тревожность : [учебное пособие / сост. В. М. Астапов].

– СПб. : Питер, 2001. – 256 с.

226. Трофімов, Ю. Л. Інженерна психологія : [підручник] /

Трофімов Ю. Л. – К. : Либідь, 2002. – 264 с.

227. Уварова, Л. В. Механизм психической детерминации страхов в

младшем подростковом воздасте : дис. ... канд. пед. наук : 19.00.07

«Педагогическая психология» / Уварова Л. В. – М., 2000. – 169 с.

228. Уотсон, Дж. Б. Психология как наука о поведении /

Уотсон Дж. Б. – М. : ООО «Издательство АСТ-ЛТД», 1998. – 704 с.

211

229. Уолен, С. Рационально-эмотивная психотерапія / Уолен С.,

Дигуссеп Р., Весслер Р. – М. : Ин-т Гуманитарных знаний, 1997. – 257 с.

230. Утлик, Э. П. Радиация : страх неосязаемого / Э. П. Утлик //

Психология страха : Межрегион. научн-практ. конф. психологов силовых

структур, 16 апр. 2014 г. : тезисы докл. – М. : ВУ, 2014. – С. 80–87.

231. Федосеев, А. А. Психологические условия эффективной

деятельности руководителя спасательно-пожарного формирования при

ликвидации чрезвычайных ситуацій : дис. … кандидата психол. наук :

05.26.03 «Пожарная и промышленная безопасность» / Федосеев А. А. – СПб.,

2006. – 253 с.

232. Филиппова, М. Г. Вытеснение угрожающей информации:

изучение возможности измерения неосознаваемого страха / Филиппова М. Г.,

Чернов Р. В., Мирошников С. А. // Вестник СПбГУ. – 2010. – № 12 (2). – С.

143–158.

233. Фрейджер, Р. Уильям Джеймс и психология сознания /

Р. Фрейджер, Д. Фейдимен; пер. с англ. Е. Будагов – СПб. : Прайм-Еврознак,

2007. – 128 с.

234. Фрейд, З. Истерия и страх / З. Фрейд; пер. на рус. А. Боковиков –

М. : ООО «Фирма СТД», 2006. – 320 с.

235. Фромм, Э. Анатомия человеческой деструктивности /

Эрих Фромм. – Луганск : Биг-Пресс, 2012. – 488 с.

236. Хекхаузен, X. Мотивация и деятельность / Хекхаузен X. – 2-е

изд. – СПб. : Питер; М. : Смысл, 2003. – 860 с.

237. Хеннинг, Келер. Загадка страха. На чем основан страх и как с

ним быть / Хеннинг Келер; пер. с нем. И. Карташевой – M. : Эвидентис, 2003.

– 210 с.

238. Холл, М. Победи свой страх: как стать спокойным и уверенным в

себе / М. Холл, Б. Боденхеймер. – М. : ООО ACT, 2004. – 412 с.

239. Холмогорова, А. Б. Страх смерти : культуральные источники и

способы психологической работы / А. Б. Холмогорова // Консультативная

психология и психотерапия. – 2003. – № 2. – С. 120–131.

212

240. Хорни, К. Невротическая личность нашего времени /

Карен Хорни; пер. с фр. В. Большакова – М. : Академический Проект, 2006. –

208 с.

241. Христина, Брат. Беспричинный страх. Справочник здоровья /

Брат Христина, Инга-Мария Рихберг; пер. с нем. Б. Григорьева – М. : Сигма-

Пресс, 1998. – 96 с.

242. Цыбульский, В. Е. День страха : 40 историй счастливого

избавления от страха и тревоги с помощью тренингов и психотерапии с

подробным описанием приемов для самоприменения / Цыбульский В. Е. – М.

: КСП+, 2003. – 342 с.

243. Чайка, Ю. Ю. Первичный страх, тревога и бредовое настроение /

Ю. Ю. Чайка // Украинский вестник психоневрологии. – 2002. – Т. 10. – Вып.

2. – С. 149–150.

244. Черепанова, Е. М.Саморегуляция и самопомощь при работе в

экстремальных условиях : [руководство для спасателей и другого персонала

служб быстрого реагирования] / Черепанова Е. М. – М. : МЧС РФ, 1995. –

33 с.

245. Черкашин, А. І. Формування емоційної стійкості фахівця

пожежної охорони до впливу стресс-факторів підвищеної

інтенсивності : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. психол.

наук : спец. 19.00.01 «Загальна психологія, історія психології» /

А. І. Черкашин. – Харків, 1995. – 24 с.

246. Чернавский, А. Ф. Системное исследование страха : дис. ...

кандидата психол. наук : 19.00.01 / Чернавский А. Ф. – Екатеринбург, 2008. –

207 с.

247. Чесноков, Г. Д. Людвиг Фейербах и его место в истории

мировой философской мысли / Г. Д. Чесноков // Социально-гуманитарные

знания. – М., 2005. – № 1. – С. 90–107.

248. Шадриков, В. Д. Введение в психологію : эмоции и чувства /

Шадриков В. Д. – М. : Логос, 2002. – 156 с.

249. Шадриков, В. Д. Психология деятельности и способностей

человека / Шадриков В. Д. – М. : Логос, 1996. – 318 с.

213

250. Шапкин, С. А. Деятельность в особых условиях : компонентный

анализ структуры и стратегий адаптации / С. А. Шапкин, Л. Г. Дикая //

Психологический журнал. – 1996. – Т. 17, № 1. – С. 19–35.

251. Шварева, Е. В. Диагностические возможности исследования

современного образа смерти / Е. В. Шварева // Психология XXI века :

междунар. науч-практ. конф., 26-28 апр. 2012 г. : тезисы докл. – СПб., 2012. –

С. 101–103.

252. Шерягина, Е. В. Страхи и тревоги начинающих психологов-

консультантов, психотерапевтов / Е. В. Шерягина // Психология и

психотерапия. Тревога и страх: единство и многообразие взглядов : V

Ежегодн. Всерос. научн-практ. конф., 8-9 февр. 2003 г. : тезисы докл. – СПб. :

Изд-во С.-Петерб.ун-та, 2003. – С. 144–145.

253. Шойгу, Ю. С. Психология экстремальных ситуаций для

спасателей и пожарных : [учебное пособие] / Шойгу Ю. С. – М. : Смысл,

2007. – 319 с.

254. Шубина, Е. В. Страх : враг или друг? / Шубина Е. В. – СПб. : ИД

«ВЕСЬ», 2004. – 128 с.

255. Шутова, Л. В. Смысложизненные и ценностные ориентации в

отношении к жизни и смерти у лиц юношеского возраста : дис. ... канд.

психол. наук. : 19.00.07 / Шутова Л. В. – Таганрог, 2005. – 160 с.

256. Шинкарюк, А. И. Психомоторно-уровневая структура

активности и свободы субъекта / Шинкарюк А. И. – Каменец-Подольский :

Оиюм, 2005. – 448 с.

257. Щербатых, Ю. В. Избавиться от страха? Это просто /

Щербатых Ю. В. – М. : Эксмо, 2006. – 256 с.

258. Щербатых, Ю. В. Психология страха : популярная энциклопедия

/ Шербатых Ю. В. – М. : Эксмо, 2003. – 512 с.

259. Щербатых, Ю. В. Психофизиологические и клинические

аспекты страха, тревоги и фобий / Ю. В. Щербатых, Е. И. Ивлева. – Воронеж

: «Истоки», 1988. – 282 с.

260. Ягупов, В. В. Військова психологія / Ягупов В. В. – Київ :

Тандем, 2004. – 656 с.

214

261. Языки страха : женские и мужские стратегии поведения // Ст. и

материалы междунар. научн.-практ. конф., 3-5 окт. 2003 г. – СПб. : СПбГУ,

2004. – 291 с.

262. Якобсон, П. М. Психология чувств : [научное издание] /

Якобсон П. М. – М. : Изд-во АПН РСФСР, 1958. – 384 с.

263. Ялом, И. Экзистенциальная психотерапия / Ялом И.; пер. с англ.

Т. С. Драбкина – М. : Класс, 1999. – 576 с.

264. Ясперс, К. Общая психопатология / Ясперс К. – М. : Практика,

1997. – 1056 с.

265. Ax, A F. The physiological differentiation between anger and fear in

humans / A. F. Ax // Psychosomatic Medicine. – 1953. – V. 15. – P. 433–442.

266. Barrick, M. The Big Five personality dimensions and job

performance / М. Barrick // Personnel Psychology. – 1991. – № 44. – P. 1–26.

267. Boyar, J. I. The construction and validation of scale for the

measurement of the fear of death / J. I. Boyar // Dissertation Abstracts. – 1964. –

V.25. – P. 20–21.

268. Briner, R. The neglect and importance of emotion at work / R. Briner

// European Journal of Work and Organizational Psychology. – 1999. – V. 8, № 4.

– P. 323–346.

269. Brueck, H. Das Kind vor dem Lehrer und das Kind im Leiirer.

Psychoanalytische Asperte von Lehreraeng-Sten / H. Brueck // Westermanns

Paedagogische Beitrage. –1980. – Band 32. – Heft 1. – Р. 8–13.

270. Brunstein, J. C. Personal goals and subjective well-being : a

longitudinal study / J. C. Brunstein // J. of Personality and Social Psychology. –

1993. – V. 65. – № 5. – P. 1061–1070.

271. Feifel, H. Who's afraid of death? / H. Feifel, A. Branscomb // Journal

of Abnormal Psychology. – 1973. – V. 81 (3). – P. 282–288.

272. Florian, V. Fear of personal death: attribution, structure, and relation

to religious belief / V. Florian, S. Kravetz // Journal of personality and social

psychology. – 1983. –V. 44. – P. 600–607.

273. Gray, J. A. The psychology of fear and stress / Gray J. A. – New-

York : McGraw-Hill, 1971. – 256 p.

215

274. Gaillard, A. W. Mental load and work stress as two types of energy

mobilization / A. W. Gaillard, C. J. Wientjes // Work and Stress. – 1994. – V. 8. –

P. 56–78.

275. Gopher, D. Engineering psychology / D. Gopher, R. Kimchi // Ann.

Rev. of Psychol. – 1989. – V. 40. – P. 124–145.

276. Gramer, P. Defense Mechanisms in Psychology Today : further

Processes for Adaptation / P. Gramer // American Psychologist. – 2000. – V. 55. –

№ 6. – P. 637–646.

277. Grossraann, K. E. Angst und Lernen / Grossraann K. E., Winkel R. –

Muenchen: Kindler. – 1977. – 179 p.

278. Hebb, D. O. On the nature of fear / D. O. Hebb // Psychol. Rev. –

1946. – V.53. – P. 259–276.

279. Hobfoll, S. E. Conservation of resources : a new attempt at

conceptualizing stress / S. E. Hobfoll // American Psychologist. – 1989. – V. 44. –

P. 513–523.

280. Holloway, W. Work psychology and organizational behaviour

/ Holloway W. – London : Sage, 1991. – 283 p.

281. Jehle, P. Berufsbezogene Angst von Lehrerinnen und Lehrer : eine

epidemiologische Pilot-studie / P. Jehle, P. Krause. – Frankfurt am Main :

Deutsches Institut fur Internationale Padagogische Forschung. – 1994. – 159 р.

282. Jimenez, P. Specific influences of job satisfaction and work

characteristics on the intention to quit / Results of different studies / Р. Jimenez //

Psychological bulletin. – 2002. –V. 44, № 4. – Р. 596–663.

283. Polshock, S. The elderly in the aftermath of a disaster / S. Polshock,

E. Cohen // Gerontologist. – 1975. – V. 15, № 4. – P. 357–362.

284. Ross, К. Handbook of Counseling for Stress at Work / К. Ross,

E. A. Altmaier. – London : Sage Publications, 1999. – 108 р.

285. Sarnoff, I. G. Anxiety, Fear and Social Affiliation / I. G. Sarnoff,

P. G. Zimbardo // J. of Abn. And Social Psychol. – 1961. – P. 356–363.

286. Thompson, S. B. War experiences and posttraumatic stress disorder /

S. B. Thompson // The Psychologist. – 1997. – August. – P. 349–350.

216

287. Weerts, T. The physiological effects of imagining anger-provoking

fear-provoking scenes / T. Weerts, R. Roberts // Psychophysiology. – 1976. –

V.13. – P. 174.

217

Д О Д А Т К И

218

Додаток А

Вступ

Вправа «Знайомство з цілями тренінгу»

Час виконання: 20 хвилин.

Мета вправи: Знайомство з цілями корекційної роботи.

Інструкція: Доброго дня, мене звати (ім’я психолога), зараз я

познайомлю вас з цілями нашої роботи.

Хід вправи: психолог представляється і знайомить учасників із цілями

корекційної роботи.

Питання для обговорення: Чи все вам зрозуміло? Ви згодні з цілями ?

Вправа «Вироблення правил поведінки на заняттях»

Час виконання: 20 хвилин.

Мета вправи: Прийняття правил роботи у групі.

Інструкція: Для плідної роботи і створення довірчої обстановки я

пропоную прийняти правила, за якими житиме група. У кожній групі можуть

бути свої правила, але ті, про яких будемо говорити ми, повинні лежати в

основі нашої роботи.

Ці правила є універсальними. Ще раз коротко повторимо ці правила:

- ми рівні у можливості висловлюватися;

- ми вільні у виборі своєї точки зору;

- ми поважаємо думку іншого і його право на свій вибір;

- ми ніколи не принизимо свого товариша;

- ми не будемо розповідати про особисті таємниці за межами

групи;

- ми не перенесемо ігрові ситуації на наше життя поза групою;

- ми поважаємо думку тренера і вважаємо його членом своєї групи.

Хід вправи: Психолог пропонує учасникам самим виробити свої

правила, це додасть їм цінність, і учасники виконуватимуть їх просто тому,

що самі запропонували.

Питання для обговорення: Чи всіх влаштовують дані правила?

219

Вправа «Особистий момент»

Час виконання: 20 хвилин.

Мета: сприяти знайомству за допомогою використання звичайних

особистих речей учасників.

Хід вправи: Психолог пропонує кожному знайти в себе будь-яку річ (на

тілі, у кишені, гаманці, сумці тощо), яку учасник вважає унікальною для

інших, але звичною для себе. Перший учасник бере в руки якусь власну річ і

від її імені розповідає про себе (наприклад, "я – олівець Олега, знаю його не

дуже давно, але можу розповісти про неї таке..."). Далі так само, по черзі, від

імені будь-яких особистих речей розповідають про себе всі учасники групи.

Під час вправи тренер фокусує увагу членів групи на тому, що вміння

розкритися перед іншими – важлива особистісна якість, що сприяє

встановленню контакту з людьми. Якщо людина не відкрита, не бажає

розповідати про свої переживання й надії, промахи й невдачі, це, з одного

боку, створює в інших враження успішності, добробуту цієї людини, але з

іншого-заважає побудові щирих стосунків, взаємодопомозі у групі.

Вправа «Наші очікування»

Час виконання: 20 хвилин.

Мета: виявлення очікувань учасників. Коригування запиту.

Інструкція: Кожний з нас чогось очікує від нової справи. Чого Ви

чекаєте від нашої роботи? (Кожний учасник записує свої очікування у

правому стовпчику на листку). Що Ви готові вкласти у групову роботу?

(Кожний учасник записує у правій частині аркуша свій внесок). Учасники по

колу зараховують свої очікування від і внесок.

«Те, що ми з Вами записали, безумовно, може змінюватися протягом

всієї роботи. Можливо, ви одержите те, чого не очікували. Багато чого також

буде залежати від вашої активності. Наприкінці групового етапу в нас із

Вами буде можливість проаналізувати свої очікування».

2. Вправи на згуртування групи, формування довіри.

Формування групової динаміки

220

Вправа «Підкреслення спільності»

Час виконання: 20 хвилин.

Мета: згуртування групи, формування довіри.

Хід вправи: Вправа проводиться в колі із м’ячем. Учасник, що кидає

м'яч іншому, повинен назвати психологічну якість, що поєднує його з тією

людиною, якій він кидає м'яч. При цьому він починає свою фразу словами:

«Я думаю, нас із тобою поєднує...», і називає цю якість, наприклад: «Ми з

тобою однаково товариські»; «Мені здається, ми обоє буваємо трохи

прямолінійні». Той, хто одержує м'яч, відповідає: «Я згодний», якщо він

дійсно згодний; або: «Я подумаю», якщо не згодний. Той, до кого потрапив

м'яч, продовжує вправу, передаючи м'яч кому-небудь іншому, і так доти,

поки кожний не одержить м'яча.

Вправа «Асоціації»

Час виконання: 30 хвилин.

Мета: усвідомлення і прийняття своїх почуттів.

Інструкція: Які асоціації викликає у Вас слово «робота»?

Питання для обговорення: Обговорити й проаналізувати у групі

отримані відповіді.

Вправа «Підкреслення значущості»

Час виконання: 20 хвилин.

Мета: згуртування групи, формування довіри.

Хід вправи: Вправа виконується в колі з м’ячем. Учасникам

пропонується подумати й відшукати у своїх колег якості, що викликають

замилування, повагу, симпатію. Звертання до свого колеги починається зі

слів: «Сергій, мені в тобі подобається...» – і називається та особистісна

якість, яку було знайдено. Сергій, у свою чергу, повинен назвати те почуття,

що виникло в нього у відповідь на ці слова. Потім вправу продовжує хто-

небудь інший з учасників. І так доти, поки кожний не висловиться.

Мозковий штурм «Способи саморегуляції в ситуації стресу».

Час виконання: 30 хвилин.

221

Мета: з'ясування способів керування своїми емоціями.

Хід вправи: Учасники діляться на групи й відповідають на запитання:

«Як ви боретеся з негативними емоціями?»

У процесі обговорення складається список способів боротьби з

негативними емоціями. Отриманий список коректується й доповнюється

тренером групи.

Емоційно-вольова регуляція та зниження тривожності

Дихальна гімнастика

1. Дихальні вправи із заспокійливим ефектом.

Вправа «Відпочинок»

Час виконання: 10 хвилин.

Мета: розслаблення і заспокоєння.

Інструкція: Вихідне положення – стоячи, випрямитися, поставити ноги

на ширину плечей. Вдих. На видиху нахилитися, розслабивши шию і плечі

так, щоб голова й руки вільно звисали до підлоги. Дихати глибоко, стежити

за своїм подихом. Перебувати в такому положенні протягом 1-2 хвилин.

Потім повільно випрямитися.

Вправа «Перепочинок»

Час виконання: 10 хвилин.

Мета: розслаблення і заспокоєння.

Інструкція: Звичайно, коли ми буваємо чимсь розстроєні, ми

починаємо стримувати подих. Вивільнення подиху – один зі способів

розслаблення. Протягом трьох хвилин дихаєте повільно, спокійно і глибоко.

Можете навіть закрити очі. Насолоджуйтеся цим глибоким неквапливим

подихом, уявіть, що всі ваші неприємності поступово зникають.

Вправа «Мобілізуючий подих»

Час виконання: 10 хвилин.

Мета: тонізуючий ефект.

Інструкція: Вихідне положення – стоячи, сидячи (спина пряма).

Видихнути повітря з легенів, потім зробити вдих, затримати подих на 2

222

секунди, видих – такої самої тривалості як вдих. Потім поступово збільшуйте

фазу вдиху. Нижче запропоновано цифровий запис можливого виконання

цієї вправи. Першою цифрою позначено тривалість вдиху, у дужках вказано

паузу (затримка подиху), потім – фаза видиху:

4 (2) 4, 5 (2) 4; 6 (3) 4; 7 (3) 4; 8 (4) 4;

8 (4) 4, 8 (4) 5; 8 (4) 6; 8 (4) 7; 8 (4) 8;

8 (4) 8; 8 (4) 7; 7 (3) 6; 6 (3) 5; 5 (2) 4.

Подих регулюється рахунком викладача, що проводить заняття; ще

краще – за допомогою метронома, а вдома – уявним рахунком того, хто

займається. Кожний рахунок приблизно дорівнює секунді, при ходьбі його

зручно дорівнювати до швидкості кроків.

Вправа «Антистресин»

Мета: швидке розслаблення.

Час виконання: 15 хвилин.

Інструкція: Прийміть зручне положення. Глибоко вдихнувши,

затримайте ненадовго дихання. Видихніть. Знову глибоко вдихніть і

затримайте дихання. На цей раз видих супроводжуйте звуком «хааааааа».

Тепер дихайте нормально, зосередивши на цьому увагу. При вдиху

проговорюйте собі: «Я», при видиху – «розслаблений». Повторіть вправу 5

разів.

М’язова релаксація

Вправа «М'язова енергія»

Мета: вироблення навичок м'язового контролю.

Час виконання: 15 хвилин.

Інструкція:

зігніть і щосили напружте вказівний палець правої руки.

Перевірте, як розподіляється м'язова енергія, куди йде напруга? У сусідні

пальці. А ще? У кисть руки. А далі йде? Іде в лікоть, у плече, у шию. І ліва

рука чомусь напружується. Перевірте!

223

Постарайтеся забрати зайву напругу. Тримайте палець

напруженим, але звільніть шию. Звільніть плече, потім лікоть. Потрібно, щоб

рука рухалася вільно. А палець – напружений, як і колись! Зніміть надлишки

напруги з великого пальця. З безіменного... А вказівний – напружений, як і

раніше! Зніміть напругу.

Напружте ліву ногу – так мовби ви вдавлювали каблуком цвях у

підлогу. Перевірте, як розподілена м'язова енергія в тілі. Чому напружилася й

права нога? А у спині немає надлишків напруги?

Устаньте. Нахиліться. Напружте спину, ніби вам поклали на

спину ящик з великим вантажем. Перевірте напругу в тілі.

Вправа «Напруга – розслаблення»

Мета: вироблення навичок м'язового контролю, усвідомлення тілесних

відчуттів.

Час виконання: 15 хвилин.

Хід вправи: Учасникам пропонується встати прямо й зосередити увагу

на правій руці, напружуючи її до межі. Через кілька секунд напругу скинути,

руку розслабити. Проробити аналогічну процедуру по черзі з лівою рукою,

правою й лівою ногами, попереком, шиєю.

Вправа «Вогонь – лід»

Мета: вироблення навичок м'язового контролю, усвідомлення тілесних

відчуттів, зняття зайвої напруги.

Час виконання: 15 хвилин.

Хід вправи: Вправа містить у собі поперемінне напруження й

розслаблення всього тіла. Учасники виконують вправу, стоячи в колі. За

командою ведучого «Вогонь» учасники починають інтенсивні рухи всім

тілом. Плавність і ступінь інтенсивності рухів обираються кожним

учасником довільно. За командою «Лід» учасники застигають у позі, в якій

застала їх команда, напружуючи до межі все тіло. Ведучий кілька разів

чергує обидві команди, довільно міняючи час виконання тієї й іншої.

Медитація

224

Медитація являє собою стан, при якому досягається вищий ступінь

концентрації уваги або ж, навпаки, повне його розосередження.

Використання медитативних технік приводить до формування

внутрішньопсихічних бар'єрів, які можуть дезактивувати дії негативних

подразників, сприяє позитивній перебудові і зміцненню психічних функцій,

пов'язаних з емоційно-вольовою сферою людини.

З погляду психології, провідним моментом цього стану є тимчасове

вимикання комплексу психічних процесів, що становлять сутність

свідомості, пам'яті. При виконанні медитації дотримуються наступних

правил: самота; зручна, але не розслаблююча поза.

З учасниками групи розбираються варіанти медитаційних вправ:

Одна із вправ (на вибір) або всі вправи по групах проробляються 5-10

хвилин. Після виконання – обговорення.

Вправа «Концентрація на рахунку»

Час виконання: 15 хвилин.

Мета: зняття емоційної напруги, уміння зупиняти потік думок.

Інструкція: Подумки повільно рахуйте від 1 до 10 і зосередьтеся на

цьому повільному рахунку. Якщо в якийсь момент думки почнуть

розсіюватися й ви будете не в змозі зосередитися на рахунку, почніть

рахувати спочатку. Повторюйте рахунок протягом декількох хвилин.

Вправа «Концентрація на нейтральному предметі»

Час виконання: 20 хвилин.

Мета: зняття емоційної напруги, уміння зупиняти потік думок.

Інструкція: Протягом декількох хвилин сконцентрувати свою увагу на

якому-небудь нейтральному предметі. Нижче наведено чотири можливості:

Записати 10 найменувань предметів, речей, подій, які є

приємними.

Повільно порахувати предмети, які ніяк емоційно не забарвлені:

листи на гілці, букви на видрукуваній сторінці й т.д.

Потренувати свою пам'ять, згадуючи 20 здійснених учора дій.

225

Протягом двох хвилин запам'ятати ті якості, які вам найбільше в

собі подобаються і надати приклади кожного з них.

Питання для обговорення:

Чи вдалося вам довгостроково зосередити свою увагу на якому-

небудь об'єкті?

На чому легше втримувати увагу – на предметі або звуці?

Від чого це залежить?

Які властивості уваги необхідні для концентрації?

Вправа «Зосередження на емоціях і настрої»

Час виконання: 20 хвилин.

Мета: зняття емоційної напруги, тонус.

Інструкція: Зосередьтеся на внутрішній мові. Зупиніть внутрішню

мову. Зосередьтеся на настрої. Оцініть свій настрій. Який він? Гарний,

поганий, середній, веселий, смутний, піднятий? А тепер зосередьтеся на

ваших емоціях, спробуйте представити себе в радісному, веселому

емоційному стані. Згадайте радісні події вашого життя. Виходимо зі стану

релаксації. Рефлексія вашого емоційного стану.

Самосприйняття, рівень домагань, комунікації

Вправа «Кінопроба»

Час виконання: 30 хвилин.

Мета: розвиток почуття власної значущості.

Інструкція:

- перелічіть п'ять моментів свого життя, якими ви пишаєтеся;

- виберіть у своєму списку одне досягнення, яким ви пишаєтеся

найбільше;

- встаньте і скажіть, звертаючись до усіх: «Я не хочу хвастатися,

але...», і доповніть фразу словами про своє досягнення.

Питання для обговорення: Що ви відчували, ділячись своїми

досягненнями? Як вам здається, у момент вашого виступу інші відчували те

ж, що й ви? Чому?

226

Вправа «Достоїнства»

Час виконання: 20 хвилин.

Мета: розвиток позитивного самосприйняття.

Хід вправи: Учасники розташовуються по колу. Кожний за

годинниковою стрілкою називає свої достоїнства, а потім повторює

достоїнства інших у тім порядку, у якому ті називалися.

Вправа «Валіза»

Час виконання: 20 хвилин.

Мета: усвідомлення особливостей самосприйняття і сприйняття себе

іншими.

Хід вправи: Один із членів групи виходить із кімнати, а інші починають

збирати йому в далеку дорогу «валізу». У цю «валізу» набирається те, що, на

думку групи, допоможе людині в особистісному і професійному рості, всі

позитивні характеристики, які група особливо цінує в ньому. Але обов'язково

вказується й те, що заважає людині, її негативні прояви, над чим їй необхідно

активно попрацювати.

Обирається «секретар». Він ділить аркуш вертикально навпіл, на одній

стороні ставиться знак «+», на іншій – «-». Для доброї «валізи» потрібно не

менше 5-7 характеристик з тієї й іншої сторони. Потім входить член групи, і

йому зачитується й передається цей список.

Вправа «Автопортрет»

Час виконання: 60 хвилин.

Мета: зображення власного образу Я, порівняння власного образу Я з

прийняттям його іншими.

Обладнання: аркуші формат А-4, олівці, фломастери.

Хід вправи: Ведучий пропонує учасникам уявити себе відомими

художниками, яким запропонували взяти участь у престижній виставці та

надати власний автопортрет. Готового автопортрету немає, тому всі

учасники розмішуються по приміщенню, щоб його написати. Автопортрет

227

може бути виконаний в будь-якому художньому напрямку: абстракціонізм,

реалізм, кубізм, символізм, тощо.

Оскільки процес творчості дуже інтимний, при написанні портретів

художники не повинні спілкуватися і показувати свої роботи. Підписувати

роботи також не потрібно. По закінченні роботи ведучий збирає їх.

Ведучий: «А тепер давайте уявімо, що на цю престижну виставку,

запросили мистецтвознавців-експертів, яких попросили за манерою письма

з’ясувати автора портрета» (тренер роздає роботи таким чином, щоб автор не

отримав свій портрет). Після того, як мистецтвознавці визначать автора,

тобто підпишуть його прізвище на роботі, учасники сідають у вузьке коло.

Мистецтвознавці, по черзі, представляють портрети, пояснюють, чому саме

вони поставили той чи інший підпис. Тренер просить авторів не коментувати

«мистецтвознавців» і не вказувати на правильність чи неправильність їх

визначення. Будь хто може задавати «мистецтвознавцю» уточнюючі питання.

По закінченню представлення всіх робіт тренер бере автопортрети і по черзі

кладе їх в центр кола, запитуючі: «Чий це автопортрет?».

Після визначення всіх «авторів» проводиться обговорення.

Вправа: «Дорога»

Час виконання: 25 хвилин.

Мета: підвищення рівня згуртованості групи та емпатії кожного її

учасника, навички комунікацій.

Хід вправи: пропонується ситуація, за якою в певному мікрорайоні

міста будують автомагістраль. Учасникам роздають ролі: лікар-травматолог,

священик, директор ресторану, безробітний, двірник, манекенниця, водій,

вчитель і так далі. Кожен із учасників повинен висловити свою думку щодо

будівництва дороги (за чи проти), аргументовано переконувати інших.

Другий етап – формування груп за однаковими поглядами (за і проти). Вони

проводять у своїх групах обговорення та обирають спікера, що буде

захищати їхню точку зору. Далі виступають спікери, і вправа продовжується

228

до тих пір, поки не буде знайдений оптимальний варіант вирішення

проблеми.

Вправа «Підводний човен»

Час виконання: 25 хвилин.

Мета: розвиток вміння приймати компромісні рішення; підвищення

рівня згуртованості групи та емпатійного ставлення учасників один до

одного.

Хід вправи: група сидить по колу і ведучий просить усіх закрити очі і

уявити, що всі вони подорожують на підводному човні, де через скло

ілюмінатора бачать цікавих, незвичайних рибок, зелені водорості. Вода є

спокійною; ось пропливла акула, але вона нікому не загрожує, адже всі у

човні разом. Усе це ведучий розповідає під звучання спокійної музики.

Коли ведучий бачить, що група розслабилась, він голосно плескає у

долоні, а після цього повідомляє, що човен тоне (велика тріщина) і є лише

три костюми, у яких можна врятуватися, тому група повинна визначити, хто і

чому виживе.

У момент емоційного напруження у центрі кола групи кладуть

пістолет. Обговорення проходить 20 хвилини. Якщо після відведеного часу

група нічого не вирішила, значить всі загинули.

Вправа: «Самотність»

Час виконання: 15 хвилин.

Мета: поглиблення міжособистісної взаємодії, прийняття власних

почуттів і почуттів учасників групи..

Хід вправи: подумайте про той час, коли ви були найбільш самотніми у

своєму житті. Спробуйте на 1-2 хвилини відновити це почуття. Далі

поділіться цими переживаннями один з одним.

Групова приналежність та професійна ідентифікація

Інформаційний блок.

Поняття «професійна ідентичність» трактують як:

229

багатовимірний інтегративний феномен, що забезпечує людині

цілісність;

тотожність та визначеність у професійній діяльності;

результат професійного самовизначення, персоналізації та

самоорганізації, певний ступінь ототожнення - диференціації себе зі Справою

та Іншими;

стійке узгодження основних елементів професійного процесу»,

«компонент особистісної ідентичності, що забезпечує професійну адаптацію;

різний ступінь усвідомлення особистістю приналежності до

певної професійної спільноти;

провідна характеристика професійного розвитку особистості,

ступінь визнання себе в якості професіонала, усвідомлення своєї тотожності з

професійним образом «Я»;

інтегративне поняття, що виявляє взаємозв’язок когнітивних,

мотиваційних та ціннісних особистісних якостей;

автентичне занурення у професійну самореалізацію та результат

успішного процесу само актуалізації.

Вправа «Мій професійний герб та моє професійне кредо»

Час виконання: 30 хвилин.

Мета: актуалізація власного професійного та особистісного досвіду.

Матеріали: бланки із зображенням щита, олівці, фломастери.

Хід вправи: Учасникам роздаються бланки «Герб та девіз». Їм

пропонується заповнити поля герба відповідними символами, що найточніше

передає зміст кожного поля: перше – «Я як професіонал»; друге – «Мої

колеги»; третє – «Я очима моїх колег»; четверте – «Моя професійна мрія».

На смужці необхідно написати фразу, яка б могла слугувати особистим

професійним девізом (професійним кредо). Це може бути як відомий вислів,

так і фраза, придумана самим учасником.

230

Вправа «Життєвий та професійний кодекс рятувальника»

Час виконання: 30 хвилин.

Мета: рефлексія та вербалізація життєвих та професійних цінностей та

принципів.

Матеріали: картки із зображенням приголосних та голосних букв

українського алфавіту.

Хід вправи: Картки розподіляються між учасниками групи. Завдання

для учасників – сформулювати декілька значущих для них особисто та світу

в цілому життєвих та професійних правил, які б розпочиналися на букви,

написані на картках. По закінченні роботи групі пропонується прочитати

сформульовані закони, дотримуючись алфавітного порядку. Таким чином,

групою створюється єдиний життєвий та професійний кодекс рятувальника.

Вправа «Зіркова година»

Час виконання: 30 хвилин.

Мета: розвиток позитивної складової емоційного компонента

професійної спрямованості.

231

Матеріали: приналежності для письма.

Хід вправи: Учасникам пропонується протягом 7-10 хвилин виділити 3-

5 найбільш характерних для професії рятувальника радощів (заради чого

взагалі живуть представники цієї професії, що для них є найважливішим у

житті та роботі).

По закінченні запропонованого часу кожний учасник розповідає про ті

радощі, які він виділив (можна показати за допомогою пантоміміки, а інші

учасники – відгадують). Під час обговорення учасники уточнюють,

висловлюють свої думки.

Вправа «Дерево мого "Я"»

Час виконання: 15-20 хвилин.

Мета: Усвідомлення себе в системі професійного та особистісного

спілкування; усвідомлення професійних утруднень.

Хід вправи: психолог: «Давайте здійснимо екскурсію вглиб власного

"Я". Це "Я" можна зобразити у вигляді дерева з різними гілочками і

коренями. Корені – це підгруддя, на яке ви спираєтеся у вашому житті, в т.ч.

професійному. Стовбур, гілки – це ваші професійно-особистісні якості, що

ведуть вас по життю, в т.ч. педагогічному. Це основні ваші чесноти, що

допомагають вашому професійному зростанню. Вони можуть бути пишні,

повні життя, а можуть засихати. Вкажіть причини можливого ураження

вашого дерева? Вони зовнішні чи внутрішні?

Кульки омели, яка паразитує на дереві, дупла позначатимуть ті

недоліки, які заважають вам у професійному зростанні. Якими вони будуть?

Позначте їх у відповідних місцях дерева. Які зовнішні «процеси», «об’єкти»

сприяють або перешкоджають вашому професійному становленню,

включенню в професійну спільноту? Намалюйте їх. Чи є на вашому дереві

плоди. Що вони позначають?».

Після індивідуальної роботи, учасники об’єднуються у групи:

1 – зображує узагальнений образ «Я – професіонал», вказуючи якості,

об’єкти, які сприяють професійному становленню, самореалізації тощо.

232

2 – зображує узагальнений образ «Перешкоди становлення мого

професійного Я», вказуючи якості, об’єкти, які перешкоджають

професійному становленню, самореалізації тощо.

Вправа «16 асоціацій»

Час виконання: 60 хвилин.

Мета: виявлення асоціативних уявлень про роботу та перешкод до

задоволення від роботи; аналіз напрямків для професійного зростання.

Матеріали: листи формату А4, фломастери (олівці) за кількістю

учасників.

Хід вправи: Горизонтально покладений лист формату А4 ділиться на 5

рівних вертикальних колонок. В першій колонці записуються 16 асоціацій на

слова «моя робота». У другу колонку пишемо асоціації на слова з першої

колонки, попарно їх об'єднуючи: асоціація на перше і друге слово, асоціація

на третє і четверте слово, потім — на п'яте і шосте і т.д. Таким чином, у

другій колонці отримуємо вже вісім асоціацій. У третій колонці процедура

повторюється, і ми отримуємо 4 слова. Продовжуємо до тих пір, поки в

останнім, п'ятій колонці не залишиться тільки одна асоціація. Її також

необхідно зобразити у вигляді схематичного малюнка.

Тепер у кожного є два зображення - малюнок перешкоди до

задоволення від роботи і образне асоціативне уявлення про саму роботу.

Обговорення та порівняння малюнків, виділення спільних елементів,

аналіз сильних і слабких рис та можливих напрямків для росту.

Вправа «Професійне "Я"»

Час виконання: 10-15 хвилин.

Мета: Підвищення самооцінки; гармонізація емоційного стану;

розвиток позитивної концепції «Я-професіонал»

Хід вправи: На окремому листі пропонується намалювати сонце так, як

його малюють діти: «У кружечку напишіть власне ім'я або намалюйте себе як

професіонала. Біля кожного променя напишіть що-небудь гарне про себе з

професійної точки зору. Завдання – написати про себе якнайкраще.

233

Покладіть цей листочок у свій щоденник і, якщо у вас з'явиться нова якість,

додайте промінчик до сонця».

Лідерські якості та відповідальність

Вправа «Формула відповідальності» (20-30 хв.)

Час виконання: 30 хвилин.

Мета: ознайомлення з особистісними уявленням про відповідальність.

Хід вправи: учасникам пропонується дискусія із приводу таких

висловлювань:

- відповідальність – це можливість зробити так, як хочеш сам;

- відповідальність – це створення причини для подальшого успіху.

Після дискусії учасники отримують завдання: представити власне

розуміння відповідальності формулою. У ній можуть бути використані різні

символи: вербальні, геометричні фігури, хімічні, фізичні, математичні

символи тощо. Усі складові формули мають бути пояснені, як і загальне

розуміння відповідальності, виходячи із зазначеної формули.

Питання для обговорення: всі учасники представляють авторські

формули відповідальності та інтерпретують їх.

Вправа «Вибір відповідальності»

Час виконання: 20 хвилин.

Мета: навчити приймати відповідальність як власну особистісну рису.

Хід вправи: психолог зачитує переліки, що стосуються особливостей

відчуття відповідальності та відповідального ставлення.

Коли я відчуваю відповідальність, я…

- виправляю

- захищаю

- рятую

- контролюю

- переймаюся почуттями

- не слухаю

- відчуваю втому

234

- відчуваю тривогу

- відчуваю страх

- відчуваю неврівноваженість

- турбуюся про рішення

- турбуюся про деталі

- турбуюся про обставини

- турбуюся про те, щоб не помилятися

- турбуюся про виконання

- коли я відповідально ставлюся, я…

- демонструю співпереживання

- демонструю розуміння

- підбадьорюю

- ділюся

- конфліктую

- слухаю

- відчуваю врівноваженість

- відчуваю свободу

- відчуваю усвідомленість своїх дій

- відчуваю самоцінність

- турбуюся про людину

- турбуюся про почуття

- турбуюся разом з людиною

- порадник, який супроводжує інших

- вірю, що моєї присутності поруч з іншим цілком достатньо

- думаю, що людина сама відповідає за власні вчинки.

Учасники уважно вивчають обидва переліки і підкреслюють у бланку

вправи ті слова або словосполучення, які вказують саме на переживання

відповідальності або на відповідальне ставлення. У своїх записах учасники

роблять висновок про те, що їм більше притаманне – відчуття

відповідальності чи відповідальне ставлення (дії).

235

Далі учасники оформлюють два переліки, в яких відображають, що їм

подобається і що не подобається у своєму стилі відповідальності (види

відповідальності, форми вияву тощо).

Питання для обговорення: у чому більше позитивних моментів – у

відчутті відповідальності чи у відповідальному ставленні? Як би ви

прокоментували ідею про те, що зріла людина у першу чергу

характеризується умінням діяти відповідально? Які висновки ви зробили

щодо вашого стилю вияву відповідальності? В яких ситуаціях саме ваша

стратегія відповідальності може бути найбільш ефективною?

Інформаційне повідомлення «Головні риси лідера»

Тренер повідомляє про головні риси лідера.

1.Чесність. Фахівці по лідерству вважають, що чесність –

найважливіша риса лідера чи керівника. Правду варто говорити хоча б тому,

що це простіше. Як говорив Річард Хекерт: «Якщо ви завжди говорите

правду, вам не потрібно запам’ятовувати всі свої слова». Помітно, що

керівники, яким найбільше довіряли, були чесні й у дрібницях, не говорячи

вже про більш серйозні речі. Тому вони, наприклад, ретельно вивіряли навіть

ті заяви для преси, які, здавалося б, не мали особливого значення. Чесність в

усьому – хороший спосіб завоювати довіру всередині організації та за її

межами.

2. Стриманість і невимушеність. Людина зарозуміла і самозакохана не

може бути лідером за визначенням. Але і соромливим лідер бути не повинен.

Справжні лідери думають не про себе, а про організацію і підлеглих,

поводяться неформально і невимушено і тому формують навкруги себе

неформальне середовище.

3. Уміння слухати. Це може здаватися не таким важливим, але всі

багато раз переконувалися у зворотному, хоча більшість лідерів не володіють

цим умінням. Вони перебивають інших – наступного разу ці люди швидше за

все не схочуть виступати, яким би важливим не було для них це питання.

236

4. Сприйнятливість. Лідер, з яким не сперечаються, йому не задають

«зайвих» питань і прагнуть не турбувати поганими новинами, стає

самовпевненим і самодостатнім, він втрачає сприйнятливість. У результаті

страждає якість ухвалення рішень. Сприйнятливий лідер краще

інформований, у нього більш продуктивні відносини з колегами і

підлеглими. Він ніколи не говорить «ні» відразу, а залишає собі час на

роздум і, яким би не було його рішення, не забуває повідомити про нього

тих, кого воно торкається.

5. Уміння увійти в становище іншого. Щоб переконувати інших,

потрібно знати, що вони думають. Набагато простіше переконати людину,

якщо знаєш про його відчуття і переживання.

6. Ініціативність. Цю найважливішу рису будь-якого лідера легко

розвинути в собі. Просто не тягніть час: подумайте, тверезо оцініть ситуацію

і починайте діяти. Відомо, що ієрархічні системи пригнічують ініціативу,

особливо на її нижчих рівнях. Але якщо ви лідер – ви ніколи не упустите

нової можливості й реалізуєте їх.

7. Уміння мотивувати. Сьогодні мотивація дуже часто зводиться до

характерних для командно-адміністративної системи грошових стимулів або

обіцянок підвищення по службі. Але справжній лідер повинен бути

мотивований результатами своєї праці, відчуттям, що він вносить внесок у

розвиток чогось важливого.

Вправа «Матрьошка»

Час виконання: 20 хвилин.

Мета: розвинути в учасників навички самоаналізу, допомогти

подолати внутрішні бар’єри, страх і невпевненість перед іншими людьми;

дати можливість членам команди проаналізувати якості, що допомагають і

заважають їм бути лідерами.

Матеріали: велика матрьошка.

Хід вправи: «Матрьошка» – це одна із психодраматичних технік, яка

сприяє саморозкриттю і самопізнанню членів групи. Як завжди при

237

використанні психодраматичних технік, успіх вправи багато в чому залежить

від тренера. Успіх цей пов’язаний зі створенням довірливої й підтримуючої

атмосфери. Учасники повинні бути зосереджені на висловлюваннях і емоціях

товаришів, уникати усіляких коментарів, насмішок, реакцій, які можуть

злякати відвертість, образити.

Добровольцеві, який вийшов на майданчик з числа учасників тренінгу,

дається в руки матрьошка і пропонується відкривати її, добираючись до

найменшої лялечки. Кожен шар позначає для учасника його сутність, так що

під зовнішньою оболонкою – яким бачать його оточуючі – ховаються більш

глибокі й таємні рівні.

Гра починається словами: «Це я (ім’я учасника), яким мене бачать

оточуючі..»; продовження може бути таким: «Це я – такий, яким мене знають

товариші по службі / друзі / сім’я / яким я є насправді».

Можна спрямувати розмову в певне русло і просити висловлюватися

лише про лідерські якості, успіхи і невдачі, страхи і сподівання. А можна

залишити все, як є, дати оповіданням розгортатися у відповідності з рівнем

відкритості та рефлексії кожного із гравців, що виходять представляти свою

матрьошку. Обговорення вправи.

Вправа 5. «Презентація лідерських якостей»

Час виконання: 60 хвилин.

Мета: проаналізувати свої лідерські якості та вміння; сформувати

навик вживання лідерських дієслів, освоїти техніку само презентації.

Матеріали: одна копія завдання на кожного учасника, фліп-чарт, папір,

маркери. Список лідерських дієслів: Домовлявся, Завершив, Переміг, Досяг

успіху, Організував, Досягнув, Спланував, Створив, Отримав, Продумав,

Збільшив, Досягнув, Вирішив, Мотивував, Скоординував, Проконтролював,

Очолив, Сприяв.

Хід вправи:

1) Поділ на команди. Кожен із учасників отримує завдання, у якому

запропоновано 50 лідерських дієслів. Учасникам слід написати фразу чи

238

речення навпроти кожного із перелічених слів, демонструючи те, що вони

«організували», «досліджували» у житті. Даний досвід не повинен бути

орієнтованим виключно лише на професійній діяльності.

2) Виділити 5 найважливіших для Вас як лідера та заповнити таблицю,

навести факти, результати.

3) Оберіть 5 дієслів, які є необхідними для вашої команди. Оцініть за 5-

бальною шкалою за важливістю.

4) Групове обговорення.

Питання для обговорення: Дайте відповідь на питання: Які свої

лідерські якості ви могли б назвати в результаті проробленої роботи у ході

виконання вправи? Чи був хтось здивований числом своїх досягнень та

лідерських умінь, якими він володіє? Які саме уміння та навики раніше не

усвідомлювались Вами? Які навики учасників групи справили на Вас

найбільше враження? Як Ви можете використати щойно отримані знання?

Який вплив на Ваше кар’єрне просування, на Вашу думку, зроблять «сильні»

слова зі списку, коли Ви пишете чи говорите про себе та своїх досягненнях?

Які саме лідерські слова Вам найбільш близькі (назвіть 5-ть)? Чим Вам може

допомогти той процес презентації лідерських навиків, яким Ви були зайняті?

Підведення підсумків за наступними тезами:

– уміння розповідати слід розвивати, використовуючи питання «Чому-

Що-Хто-Де-Як», оскільки вони допомагають структурувати розповідь;

– використання «сильних», «лідерських» слів у само маркетингу буде

корисним лише у тому випадку, якщо ви основуєтесь на реальних фактах;

– якщо ви знаєте, як продемонструвати уміння чи якість у наглядній дії,

то ваша презентація буде переконливою.

Вправа «Тренування лідерства»

Час виконання: 20 хвилин.

Мета: відпрацювання моделей лідерської поведінки в модельованих

типових проблемних ситуаціях професійної взаємодії.

Хід вправи: Вправа складається з двох частин.

239

Підготовча частина вправи спрямована на визначення типових

проблемних ситуацій. Для цього учасники в процесі мозкового штурму

називають ситуації професійної взаємодії, в яких вони відчувають або

можуть зазнавати труднощів. Всі без винятку запропоновані ситуації

записуються ведучим. Потім кожна із запропонованих ситуацій коротко

обговорюється у групі і приймається спільне рішення про включення або

невключення її до списку типових проблемних ситуацій професійної

взаємодії.

Основна частина вправи спрямована на відпрацювання моделей

лідерської поведінки в типових проблемних ситуаціях. В основній частині

використовується метод розігрування ролей, а також досвід роботи у групах.

Учасникам розповідається, що їм потрібно виробити стратегії

ефективної поведінки (наприклад) рятувальника в типових проблемних

ситуаціях і відпрацювати вміння їх використовувати в модельованих умовах.

Обирається перша ситуація, наприклад: «Підлеглий відмовляється

виконувати поставлене завдання». Визначається тип вказівки. Обирається

учасник, який буде виконувати роль рятувальника, і доброволець на роль

підлеглого.

Завдання рятувальника – домогтися виконання підлеглим поставленого

завдання всіма прийнятними вербальними засобами. Завдання підлеглого –

утримуватися від виконання запропонованого старостою доручення

(раціонально заперечувати, наводити аргументи, чому дане завдання не слід

виконувати зараз і т. п.). У випадку, якщо він вирішить, що в розігруваних

умовах він готовий виконати доручення, то він оголошує про це групі.

Після першого програвання ситуації проводиться обговорення.

Кожному учаснику, по колу, пропонується висловити свою думку про те, чи

правильно поводився староста в ситуації, яка моделюється і як вчинив би

особисто він в подібних умовах на його місці. По закінченні учаснику, який

розігрує роль рятувальника, пропонується або обґрунтувати, чому його

варіант є не гіршим з числа варіантів запропонованих іншими учасниками

240

(якщо він дійсно так вважає), або переграти ситуацію, використовуючи

найбільш ефективну стратегію із запропонованих.

Пояснення. У процесі обговорення психологу необхідно звертати увагу

учасників, по-перше, на оцінку адекватності обраної рятувальником стратегії

переконання (використовувані ним слова й аргументи), а по-друге, на

переконливості самого впливу (інтонації проголошення їм слів, пози,

використовувані жести і т.д.). При необхідності проводиться коротке

інформування по актуалізованим темам.

Актуальні страхи та тривога

На начальному етапі цього блоку основним завданням є побудова

міжособистісних відносин, які характеризуються успішним контактом,

довірою, співпрацею і позитивними впливом з боку психолога. Для цього

необхідно адаптувати свою власну мову, а також свої дії до світогляду і

стилю спілкування клієнта.

Спочатку психологу необхідно уважно вислухати характер страхів,

використовуючи форму комунікацій, яка базується на реалізації способів

сприйняття і експресивності клієнта. У людей зазвичай існує певна концепція

на тему труднощів і проблем, що виникають в їх житті. Самі ці пояснення,

що створюють рамки та обмеження, можуть бути частиною страхів, і їх

визначення допомагає в подальшій роботі.

Психологові необхідно продемонструвати прийняття страхів клієнта,

які часто бувають безпідставними і немотивованими. Типовою помилкою

буде намагання переконання в безпідставності їх страхів. Навпаки, необхідно

навіть знайти певне виправдання та «користь» страхів.

Основні питання при роботі з визначення страхів:

1) Що Ви визначаєте як страх, у чому вони полягають, яка поведінка чи

переживання заважає життю клієнта?

2) Чи є такі періоди, коли страхи виникають завжди або майже завжди,

або, навпаки, коли вони взагалі не виникає; яка частота та інтенсивність їх

241

проявів, як часто вони виникають, яка тривалість та інтенсивність їх

основних проявів?

4) Де і в яких ситуаціях виникають страхи, чи існує такі ситуації, де

вони виникають завжди або особливо часто?

5) Яким чином проявляють себе страхи, як вони зовні виглядають, що

ми змогли б побачити, якби мали відеозапис; які б ми побачили поведінкові

паттерни, жести, пози тіла, інтеракції, що б ми могли почути?

6) За яких обставин страхи не проявляються, чи є такі

ситуації/обставини, коли вони проявляються в мінімальній мірі або взагалі не

виявляє себе, які бувають винятки з правил, пов'язаних з їх появою?

7) Чим заважає Вам страх, яким чином він порушує звичайну

активність або заважає в якихось діях? Іноді щоб прояснити це питання,

корисно запитати: «Як виглядала б Ваша поведінка, щоб змінилося б у житті

без страхів?

8) Як можна пояснити страх і в яких категоріях, що, на Вашу думку, є

причиною страху, чи є більш глибокі труднощі, відображенням яких є страх?

9) Як впливає страх на Вашу самооцінку, самовідчуття або на

майбутнє? (які аналогії і метафори використовуються в процесі розмови, які

пояснення страхам давали значущі люди?)

10) Які способи подолання Ви використовуєте, що вже було зроблено,

що планується зробити?

11) Для чого вам потрібен страх, яка його функція, чим він вигідний?

Це питання, спрямоване на пошук вторинної вигоди.

В ході з'ясування страхів клієнта, слід переформулювати їх таким

чином, щоб максимально збільшити потенціал до дії. Цього легше досягти,

якщо користуватися описанням конкретних дій, замість того, щоб

навішувати негативні ярлики.

Визначення цілей подальшої колекційної роботи несе подвійну

функцію:

242

1) Орієнтація корекційного впливу на досягнення конкретних

результатів, забезпечення можливості контролю проведеної роботи;

2) Формулювання разом із клієнтом конкретних цілей є прихованим

позитивним навіюванням, підвищує рівень співпраці, посилює віру клієнта у

позитивний результат психокорекції.

Мета повинна бути чітко сформульована в позитивних категоріях. Для

цього необхідно:

- змістити фокус уваги з проблеми на вирішення;

- замінити формулювання проблеми з пасивного на активне;

- конкретизувати поняття, закладені у формулювання вирішення

задачі.

Важливо переконатися, що обрана мета – це дійсно те, що людина хоче

(лише після цього можна приступати до вироблення конкретних кроків для її

досягнення).

Для цього клієнтові необхідно відповісти на наступні питання:

· Чого Ви хочете?

· Що Вам для цього потрібно?

· Як Ви дізнаєтеся, що досягли бажаного?

· Як Ви будете себе почувати, коли досягнете мети?

· Як Ви уявляєте собі: картинку мети, емоційний стан, коли мета

буде досягнута, свій фізичний стан по досягненню мети?

· Що зміниться у Вашому житті (оточення, уклад життя,

відносини і т.д.)?

· Коли Ви досягнете мети?

· Що зміниться в Вас, коли Ви досягнете мети?

· Які негативні моменти можливі на шляху руху до мети, які

можуть бути негативні наслідки її досягнення?

· Чи готові Ви прийняти можливі негативні сторони досягнення

мети?

243

· Чи влаштовує Вас те, що виходить в результаті такого аналізу

мети?

· Що буде через 1 рік після досягнення мети (через 3 роки, 5

років)?

Відзначимо, що відповідь на питання: «Як Ви дізнаєтеся, що досягли

мети?» – має принципове значення. Він допомагає в точному встановленні

мети, бо якщо людина не знає, куди йде, то вона навряд чи прийде туди, куди

хоче. Тому психолог повинен прояснити для себе уявлення чи ідеї клієнта

про подолання страхів. Іноді питання про майбутнє клієнта може допомогти

йому краще розібратися в суті проблеми і підібрати оптимальні способи її

вирішення.

Рекомендується схилити людину до формулювання своїх цілей в чітких

категоріях. Він повинен вміти уявити собі мету, неначе її б можна було чути і

спостерігати на відеозаписі. Наприклад, якщо людина скаржиться на страх

публічних виступів, нехай опише, як це виглядає. Чи дивиться вона у землю

в присутності інших? Червоніє? Не знає, куди подіти руки? Запинається у

відповідях на питання, які їй задають? Потім ці описання використовують

для того, щоб мотивувати клієнта до змін, попередньо отримавши настільки

ж докладну характеристику, як він буде себе вести, коли перестане боятися

публічно виступати.

Слід підкреслити ще один важливий момент: щоб над метою можна

було працювати, вона повинна бути прийнята і клієнтом, і психологом. Часто

постановка мети – це досягнення деякого консенсусу між ними з приводу її

важливості і досяжності.

Отже, прояснення цілі клієнта – є ключовим моментом. Необхідно

насамперед з'ясувати: 1) яким він хоче стати; 2) чого він хоче добитися; 3) що

станеться, коли бажаний результат буде досягнутий. Тільки після того, як

клієнт усвідомить, що обрана мета його дійсно влаштовує, починається

вироблення конкретних кроків щодо її реалізації.

Доцільно використовувати наступні техніки:

244

Техніка «Децентралізація»

Метод вивільнення людини від звички бачити в собі точку

зосередження всіх подій. Для перевірки викривлених переконань людині

пропонується провести поведінкові експерименти.

Наприклад, один чоловік вважав, що під час наради всі за ним

спостерігають, бачать його невпевненість, тому він вважав за краще мовчати,

не висловлюватися. Через це у нього були проблеми з керівництвом.

Чоловікові було запропоновано поспостерігати за оточуючими замість того,

щоб зосереджуватися на своєму дискомфорті. Коли він поспостерігав за

співробітниками, то побачив, що одні люди слухають виступаючого, інші –

щось пишуть, треті – ловлять гав. Він дійшов висновку, що всі стурбовані

своїми справами, а не відношенням до нього. І його ставлення до себе

змінилося.

Техніка «Антикатастрофізуюча практика»

Перерахуйте ситуації, які клієнт перетворює на катастрофи. Запишіть

прогнозовані наслідки для кожної ситуації. За шкалою від 0 до 10 визначте

значення тих труднощів, яких клієнт чекає (0 – відсутність будь-яких

труднощів, 10 – жахливі наслідки). Після дискусії щодо спростування

суб’єктивного перебільшення наслідків зазначених ситуацій попросіть

представити кращий можливий результат для кожної ситуації. Відзначте цей

результат за тією ж шкалою від 0 до 10. Нехай людина, спираючись на

минулий досвід, вирішить, що ймовірніше – кращий результат або

катастрофа.

Попросіть використовувати ту ж шкалу для прогнозу небезпеки в

майбутньому ситуацій, яких вона боїться. Після того, як подія відбудеться,

людина може звіритися зі шкалою й оцінити, наскільки точно передбачено

ступінь небезпеки. Необхідно регулярно використовувати дану техніку, поки

не сформується навик оцінювання передбачуваної небезпеку реалістичніше.

Техніка «Декатастрофізація («що... якщо»)»

245

Техніка призначена для дослідження реальних фактичних подій і

наслідків, які в уяві клієнта наносять йому психологічний дискомфорт і

викликають почуття тривоги. Ця техніка допомагає впоратися з наслідком

події, яка пов’язана зі страхом.

У бесіді з психологом розглядається ситуація, яка лякає клієнта і

сприймається ним як катастрофічна. Психолог задає клієнту питання: "А що

буде, якщо ця ситуація настане?" Клієнт перераховує можливі наслідки цієї

ситуації. Психолог повторює запитання: "А що буде, якщо...?" При розгляді

всіх наслідків ситуації клієнт приходить до висновку про те, що ситуація не

настільки значуща, як представлялася йому на самому початку бесіди.

Вправа «Ієрархію страхів»

Необхідно скласти так звану "Ієрархію страхів", що являє собою список

ситуацій, здатних викликати страх, а значить і тривогу (приблизно 10-15

позицій). Список починається із ситуації, що володіє найменшим впливом,

закінчується – "найстрашнішою".

Вправа «Планування»

Щоб запобігти тривозі і страху у незнайомих, нових ситуаціях, можна

продумувати план своїх дій заздалегідь, наприклад, перед важливою подією

продумати свою поведінку. Таким чином, ситуація вже не буде настільки

нова і стресова.

Вправа «Ведення щоденника»

Щоб результати можна було проконтролювати, треба завести

щоденник і записувати туди свої успіхи і невдачі у боротьбі зі страхами і

тривожністю. За кожний, навіть малий успіх, себе необхідно хвалити, невдачі

аналізувати, щоб в схожій ситуації їх знов не повторювати. Цей пункт

допоможе також покращити свою самооцінку, як відомо, у тривожних людей

самооцінка занижена.

Техніка «Предписана поведінка»

Щоб щось змінити, потрібно пройти через конкретний досвід, це надає

можливість отримати конкретний досвід зміни поза рамками безпосередньої

246

корекційної роботи. Факт, що людина може активно діяти без безпосередньої

присутності психолога і в рамках своєї повсякденної діяльності, є для неї

кращою демонстрацією власних здібностей змінити проблемну ситуацію на

краще.

Завдання щодо предписаної поведінки може бути наступним: «Кожен

раз, коли ви відчуваєте страх, або стикаєтесь з обставинами, які його

зазвичай супроводжують, необхідно занотувати все в журнал – що з вами

відбувається в даний момент». Журналом може бути звичайний блокнот,

який має 10 колонок, що позначають дату, місце, ситуацію, думки, дії,

відчуття. На заповнення подібного журналу витрачається не більше 5 хвилин

часу.

В більшості випадків після виконання даного завдання результат буде

наступним: у визначений період кількість зафіксованих ситуацій, які

необхідно записувати до журналу буде мізерна, або, коли людина буде

працювати над занесенням інформації – страх і тривожність будуть зникати.

Виконання даного завдання спонукає переключати увагу із власних відчуттів

на виконання завдання і не використовувати звичайних поведінкових актів,

які заздалегідь непродуктивні.

Наступним домашнім завданням предписаної поведінки може бути

завдання «запланованого симптому», тобто людина повинна щодня протягом

певного часу свідомо викликати симптоматичні стани або поведінку.

Інструкція може бути наступною: «Кожного дня в один і той же час Ви

повинні завести будильник на 30 хвилин і будете намагатися

сконцентруватися на найжахливіших фантазіях, які стосуються ваших

страхів. Коли задзвенить будильник, ви завершите виконання завдання,

залишивши думки і відчуття, які ви визвали у себе. Вмиєте обличчя і

повернетеся до звичайного повсякденного життя».

Як правило, у більшості випадків не виникає ні одного критичного

моменту, у деяких людей можуть проявлятися епізодичні випадки

контрольованої тривожності. Такі наслідки свідчать про те, що в першому і

247

другому випадку спостерігається укріплення усвідомлення конструктивних

змін і віри в них, відбувається навчання новим ефективним стратегіям для

управління власними страхами.

В кінці корекційної роботи вираження страхів і тривоги мінімізується.

Психологом звертається увага на ресурси і здібності людини, які вона

проявляла у роботі із власними страхами з метою зміцнення особистої

незалежності. Тобто людина повинна усвідомити, що ситуація змінилася не

за помахом чарівної палички, а завдяки власним особистісним ресурсам.

Підкреслюються здібності людини, які проявлялися при виконанні вправ та

завдань. Особливо необхідно виділити здатність самостійно долати

проблеми, з якими людина може зіткнутися надалі.

На цій стадії доцільно розробити певний «ритуал переходу» від стану

людини, яка боїться, до стану людини, яка переборола свій страх. Таке

предписання поведінки необхідно побудувати таким чином, щоб досягти

кінцевої «символічної» перемоги над власними страхами. Така послідовність

дій функціонує як добре відомий ритуал ініціації і переходу від одного

соціального рівня до більш високого.

248

АКТИ ВПРОВАДЖЕННЯ

249

250