"Відновне правосуддя в Україні" №1(9) '2008

Державний курс на відновне правосуддя, ювенальну юстицію та пробацію –

огляд законодавства

Роль прокуратури у відновленні порушених злочином стосунків: важливий кожен шанс

Оцінка розвитку Центрів відновного правосуддя у громадах:

підсумки за 2006–2008 рр.

Посібник ООН «Програми відновного правосуддя»

Рекомендації британських фахівців з організації програм відновного правосуддя

1/2008

Швейцарське Бюро співробітництва в Україні, що представляє Швейцарську агенцію з розвитку та співробітництва, вітає читачів щоквартального бюлетеня «Відновне правосуддя», який висвітлює інноваційні підходи в роботі інституцій системи кримінальної юстиції. Цей бюлетень видається як частина проекту «Підтримка реформи системи кримінальної юстиції України» та поширює інфор-мацію й практику щодо медіації на етапі досудового слідства в кримінальному процесі.

В Україні Швейцарія підтримує демократичний розвиток суспільства, забезпечення рівного доступу громадян до процесів прийняття рішень, соціальної справедливості, верховенства права. Ціла низка проектів, профінансованих Швейцарською агенцією з розвитку та співробіт-ництва, допомагає Україні в розвитку життєздатних моделей та практик у кримінальній юстиції та в системі судочинства.

Проект «Підтримка реформи юстиції в Україні», що реалізується в співпраці з Центром суд-дівських студій, працює з суддівськими організаціями та з Радою суддів України над питаннями суддівської незалежності і розвитку суддівського самоврядування.

У проекті «Стратегії міліції з попередження підліткової злочинності», який виконується Українським Центром Порозуміння, пропонується серія заходів з розбудови регіональних моде-лей профілактики злочинності серед дітей та підлітків, до чого залучаються не тільки відповідні підрозділи міліції, а й ресурси місцевих громад.

Три проекти «Біла Церква – центр компетентності з питань реформування пенітенціарної системи в Україні», «Підтримка реформування системи попереднього ув’язнення» та «Жінки і матері з дітьми в ув’язненні» спрямовані на розробку та впровадження в систему виконання покарань України проєвропейських підходів та стандартів щодо утримання ув’язнених та повод-ження з ними, а також процедур взяття під варту з метою зменшення кількості ув’язнених у слідчих ізоляторах. Партнерами проектів є Державний департамент України з питань виконання покарань та його підрозділи, суди різних рівнів, Генеральна прокуратура, МВС, Міністерство у справах сім’ї, молоді та спорту, Міністерство праці та соціальної політики України, а також неуря-дові організації, Центр суддівських студій та Інформаційно-консультативний жіночий центр.

Всіх, кого зацікавили наші проекти, ми запрошуємо відвідати веб-сторінки, де можна знайти більш детальний опис та контактну інформацію:

www.swisscooperation.org.ua Бюро співробітництва Швейцарії

www.commonground.org.ua Український Центр Порозуміння

www.rj.org.ua Сайт з відновного правосуддя (створений Українським Центром порозуміння)

www.judges.org.ua Центр суддівських студій

www.uajudges.org Всеукраїнська незалежна суддівська асоціація

www.magnus.kiev.ua/~ces/ Білоцерківське училище професійної підготовки персоналу Державної кримінально-виконавчої служби

www.empedu.org.ua (див. розділ проекти)

Інформаційно-консультативний жіночий центр

Swiss Cooperation Of� ce Ukraine

Засновник: Український Центр Порозуміння 01133, м. Київ,Печерський узвіз 8, к. 7

Свідоцтво про державну реєстрацію друкованогозасобу масової інформаціїСерія КВ № 10427від 21 вересня 2005 р.

Відповідальність за достовір-ність інформації несуть автори публікацій та рекламодавці

Передрук статей тільки з письмового дозволу редакції

Головний редактор:Владислава Каневська

Підписно до друку 26.06.2008Зам. 0808-1 Наклад 1300 прим.

Дизайн, верстка та друк СПД-ФО Захаренко В.О.Тел.: (044) 331-50-49

Відновне правосуддя в Україні

№ 1(9)’2008Засноване у 2005 роціВидається щоквартально

Редакційна рада:Оніщук М. В. – Міністр юстиції України

Пилипчук П. П. – Голова ради, заступник Голови Верховного Суду України

Ємельянова І. І. – заступник Міністра юстиції України

Войтюк І. А. – ректор Академії суддів України

Калашник Н. Г. – заступник Голови Державного Департаменту України з питань виконання покарань

Лобач В. П. – заступник начальника Головного управління – начальник управління організації підтримання державного обвинувачення, Генеральна прокуратура України

Мачужак Я. В. – суддя Конституційного Суду України

Міщенко С. М. – суддя Верховного Суду України

Коваль Р. Г. – Президент Українського Центру Порозуміння

Гірник А. М. – керівник Центру соціальної психології та управління конфліктами Національного університету «Києво-Могилянська академія», професор

Ільковець Л. Б. – завідувач кафедри нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство Інституту підвищення кваліфікації кадрів Національної академії прокуратури України

2 ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

Редакційна колегія:

Каневська В. Д. – віце-президент Українського Центру Порозуміння, головний редактор

Землянська В. В. – член правління Європейського Форуму з відновного правосуддя, кандидат юридичних наук, науковий редактор

Фесенко І. М.– заступник начальника Департаменту законодавства про правосуддя, правоохоронної діяльності та антикорупційної політики Міністерства юстиції України

Лавровська І. Б. – старший консультант управління узагальнення судової практики та аналізу судової статистики Верховного Суду України

Прокопенко Н. М. – директор проектів Українського Центру Порозуміння

Горова А. О. – керівник департаменту інституційного розвитку та досліджень Українського Центру Порозуміння

Бік О. Я. – Президент Фонду «Простір без конфлікту», викладач кафедри соціології та соціальної роботи Національного університету «Львівська політехніка»

Овчарова Г. Б. – директор проектів НДО «Молодь за демократію», м. Харків

Микитин Ю. І. – директор департаменту програм відновного правосуддя РГО «Інституту права і демократичного розвитку Прикарпаття» м. Івано-Франківськ; аспірант кафедри кримінального права і процесу Юридичного інституту Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника

Ягунов Д. В. – доцент кафедри кримінології та кримінально-виконавчого права Одеської юридичної академії, к. н. держ. упр.

Капустянська Н. Г. – відповідальний секретар редакційної колегії

Філь С.С. – координатор проекту «Підтримка реформи системи кримінальної юстиції України: впровадження прийомів медіації»

№ 1, червень, 2008 3

ДО ЧИТАЧА

Від редакційної ради та редакційної колегії ........................................................................................................................ 5

Огляд новин ..................................................................................................................................................................................... 6

АКТУАЛЬНА ТЕМА

В. КаневськаНа шляху до інституціоналізації відновного правосуддя та ювенальної юстиції в Україні .............................. 8

Матеріали прес-конференції «Впровадження відновного правосуддя в діяльність органів прокуратури як елемент реформи кримінальної юстиції в Україні: підсумки за рік»

Прес-реліз ................................................................................................................................................................................. 13

В. ЛобачВідновлення порушених злочином стосунків: важливий кожен шанс .............................................................. 14

В. Куц, О. ГеселевВідновне правосуддя: від ідеї до втілення .................................................................................................................... 16

Резолюція відкритої конференції «Відновний підхід у профілактиці підліткової злочинності як запорука формування безпечної громади» м. Київ, 3-4 квітня 2008 р. ......................................................... 19

ЗАКОНОДАВЧІ ЗАСАДИ МЕДІАЦІЇ ТА ПРОГРАМ ВІДНОВНОГО ПРАВОСУДДЯ

УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 311/2008Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 лютого 2008 року «Про хід реформування системи кримінальної юстиції та правоохоронних органів» ..................................... 23

УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 401/2008Про Концепцію реформування Державної кримінально-виконавчої служби України ..................................... 32

УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 411/2008 Про заходи щодо забезпечення захисту прав і законних інтересів дітей ................................................................ 37

СТОРІНКА МЕДІАТОРА

Рекомендації з найкращих методів роботи ведучих програм відновного правосуддя, супервізорів та координаторів програм (звіт Групи з Навчання та Акредитаційної Політики, Великобританія) .......................................................................................................................................................................... 41

ЗМІСТ


ДОСВІД РЕГІОНІВ

А. Горова, Н. ПилипівОцінка розвитку центрів відновного правосуддя у громадах (листопад 2006 – січень 2008 рр.) ................ 56

ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД

Лeн Муйлкенс, Кетрін Смeтс Піднятися «над правопорушником»: групове консультування потерпілих від правопорушень (Бельгія) .................................................................................................................................................. 62

КНИЖКОВА ПОЛИЦЯ

Посібник ООН «Програми відновного правосуддя» (розділи 1–4) ......................................................................... 64

№ 1, червень, 2008 5

ШАНОВНІ ЧИТАЧІ!Ми раді представити Вам перше у цьому році число бюлетеня «Відновне правосуддя в Україні»!Принагідно хотіли б подякувати Швейцарській агенції з розвитку та співробітництва за послідовну

підтримку ідей відновного правосуддя та надану можливість продовжити видання бюлетеня у рам-ках проекту «Підтримка реформи системи кримінальної юстиції України: впровадження прийомів медіації».

У 2008 р. ми продовжимо знайомити Ваc із матеріалами щодо організації та проведення програм примирення між потерпілими та правопорушниками, щодо особливостей роботи медіатора та з практичним досвідом роботи Центрів відновного правосуддя в громадах. Традиційно з Вами будуть ділитися думками щодо актуальних питань відновного правосуддя провідні фахівці з різних професійних сфер: працівники правоохоронних органів, соціальні працівники, науковці, практики відновного правосуддя. Значну увагу будемо приділяти питанням ювенальної юстиції та пробації, налагодженню співпраці між різними державними та недержавними організаціями, чинній українській та міжнародній законодавчій базі, а також законодавчим ініціативам у цій сфері. З метою покращення інформування про події, що стосуються розвитку програм відновного правосуддя, ми будемо у рубриці «До читача» подавати короткий огляд найважливіших новин.

Це число бюлетеня містить багато матеріалів, що свідчать про переломний момент у розвитку відновного правосуддя в Україні: це й інформація про законодавче закріплення курсу України у напрямку гуманізації кримінальної сфери (див. аналітичний огляд в «Актуальній темі» та рубрику «Законодавчі засади медіації та програм відновного правосуддя»), це й підсумки діяльності за рік проекту «Підтримка реформи системи кримінальної юстиції України: впровадження прийомів медіації у діяльність органів прокуратури», це й резолюція відкритої конференції «Відновний підхід у профілактиці підліткової злочинності як запорука формування безпечної громади». Всі ці події переконливо підтверджують – відновному правосуддю в Україні бути і розвиватися! Ще одне свідчення цього – оцінка трирічної (2006–2008) роботи 12 громадських організацій в Україні по створенню Центрів відновного правосуддя у своїх громадах: практично з нуля було розроблено модель такого центру, та крок за кроком здобуто перший в Україні подібний досвід. Зараз вже є можливість порівняти українські напрацювання із узагальненими європейськими (див. посібник «Реконструкція зв’язків у громаді – медіація та відновне правосуддя в Європі», який друкувався у 2007 р.) чи з рекомендаціями британських фахівців (див. рубрику «Сторінка медіатора»).

Продовжуючи ланцюжок «Україна – Європа – світова спільнота», – ми раді повідомити, що цього року за домовленістю із Управлінням ООН з наркотиків та злочинності було здійснено переклад посібника «Програми відновного правосуддя». Ця праця побачила світ у 2006 р. у серії посібників з кримінального правосуддя і була підготовлена «для використання працівниками системи кримінального правосуддя, недержавними організаціями та громадами, які працюють разом над удосконаленням шляхів боротьби зі злочинністю та конфліктами у їхніх громадах». Перші чотири розділи посібника подано у рубриці «Книжкова полиця».

Звертаємо також Вашу увагу, що на останній сторінці обкладинки подано інформацію про нові видання Українського Центру Порозуміння: «Кола примирення. Від злочину до повернення у громаду», «Реконструкція зв’язків у громаді – медіація та відновне правосуддя в Європі», «Розвиток Центрів відновного правосуддя в громадах», «Відновне правосуддя в кримінальному процесі України».

Будемо раді отримати Ваші відгуки щодо змістовного наповнення бюлетеня, листи із запитаннями чи оголошеннями, інформаційні матеріали щодо Вашого досвіду у сфері відновного правосуддя, а також запрошуємо до співпраці авторів, що досліджують питання впровадження відновного правосуддя, створення системи ювенальної юстиції та служби пробації, реформування системи кримінальної юстиції та захисту прав людини!

Нагадуємо, що електронні версії бюлетенів можна знайти на веб-сторінках в Інтернеті:«Відновне правосуддя» – www.rj.org.ua (розділ «Періодичні видання») та«Практика вирішення конфліктів» – www.commonground.org.ua (у розділі «Ресурси»).

Редакційна рада та редакційна колегія бюлетеня «Відновне правосуддя в Україні»


Як зазначається у переліку пріоритетів міністерс-тва на цей рік – фахівцями Мін’юсту планується «доопрацювання та забезпечення подання на роз-гляд Кабінету Міністрів проектів законів щодо застосування процедури медіації (посередництва), а також забезпечення супроводження у Верховній

Раді України проекту Закону «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України (щодо гуманізації кримінальної відповідальності)».

Детальніше – див. на сайті Міністерства юстиції України: http://www.minjust.gov.ua

ОГЛЯД НОВИН

Медіація – один з пріоритетів у роботі Міністерства юстиції України на 2008 р.

8 лютого 2008 р. у Національному університеті Києво-Могилянська академія відбулась презентація – обго-ворення на тему «Стан та перспективи відновного правосуддя в Україні», організована студентським науковим товариством факультету правознавчих наук. На заході із доповіддю виступила дослідник

Департаменту дизайну, моніторингу й оцінки проек-тів БО «Український Центр Порозуміння» Наталя Пилипів.

Детальніше – див. на сайті «Юридичної газети»: http://www.yur-gazeta.com

Студенти НаУКМА обговорили стан та перспективи відновного правосуддя в Україні

27 лютого 2008 р. в приміщенні Інформаційного агентства УНІАН пройшла прес-конференція по підведенню підсумків річної діяльності за проектом «Підтримка реформи системи кримінальної юстиції України: впровадження прийомів медіації в діяльність органів прокуратури України». У заході взяли участь В. Лобач, заступник начальника Головного управлін-ня підтримання державного обвинувачення в судах – начальник Управління організації підтримання державного обвинувачення Генеральної прокуратури України, В. Куц, директор Науково-дослідного центру Національної академії прокуратури України, кандидат

юридичних наук, професор, О. Геселев, в.о. завідуючо-го кафедрою нагляду за додержанням законів органа-ми, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство Інституту підвищення кваліфікації кадрів Національної академії прокурату-ри України та Р. Коваль, президент БО «Український Центр Порозуміння». Вела прес-конференцію – В. Каневська, віце-президент БО «Український Центр Порозуміння»

Матеріали з прес-конференції подано у рубриці «Актуальна тема».

Прес-конференція «Впровадження відновного правосуддя в діяльність органів прокуратури як елемент реформи кримінальної

юстиції в Україні: підсумки за рік»

27 лютого 2008 р. викладачами Одеської національної юридичної академії (далі – ОНЮА), а саме: кафед-ри кримінології та кримінально-виконавчого права (В. М. Дрьомін, Д. В. Ягунов, Ж. В. Мандриченко) та кафедри теорії та історії держави та права (Н. М. Крестовська), було проведено навчально-практичний семінар з питань медіації та відновного правосуддя за участі практичних працівників органів прокуратури Одеської області, прокуратури м. Одеса і районних прокуратур та слухачів денної форми навчан-ня Інституту підготовки професійних суддів ОНЮА.

Семінар відкрив завідувач кафедри криміноло-гії та кримінально-виконавчого права ОНЮА доц. В. М. Дрьомін, заступник прокурора Одеської облас-

ті А. М. Меденцев та директор Інституту підготовки професійних суддів ОНЮА доц. О. В. Тодощак.

Захід був проведений в рамках співпраці між Одеською національною юридичною академією та Українським Центром Порозуміння (лист від 26 від 22 лютого 2008 р.) за підтримки Генеральної проку-ратури України (проект «Підтримка реформи сис-теми кримінальної юстиції України: впровадження прийомів медіації в діяльність органів прокуратури України»).

На семінарі були розглянуті теоретичні аспекти відновного правосуддя, можливості використання механізмів відновного правосуддя у вітчизняному кримі-нальному процесі та перспективи подальшої роботи у

Семінар з питань відновного правосуддя в Одесі

№ 1, червень, 2008 7

зазначеному напрямі відповідно до проекту Закону України «Про медіацію». Крім того, на розгляд учас-ників семінару був представлений навчальний фільм, у якому було розглянуто сутність відновного правосуддя

та практичні проблеми подальшого впровадження цього інституту в Україні.

Детальніше – див. на сайті «Відновне правосуд-дя»: http://rj.org.ua

3–4 квітня 2008 р. у м. Києві відбулася конференція «Відновний підхід у профілактиці підліткової злочин-ності як запорука формування безпечної громади». Основним завданням конференції став обмін досві-дом щодо впровадження у різних громадах Центрів відновного правосуддя та сприяння його поширенню, зокрема, й через місцеві програми профілактики пра-вопорушень у середовищі дітей та молоді.

Організаторами конференції виступили Україн-ський Центр Порозуміння спільно з партнерами за про-ектом «Розвиток в Україні мережі Центрів відновного правосуддя в громадах», що виконується за фінансової підтримки програми TACIS Європейського Союзу, та партнерами за проектом «Стратегії міліції щодо про-філактики підліткової злочинності в Україні», що впрова джується за підтримки Швейцарської агенції з розвитку та співробітництва. Конференція проводи-лася також за сприяння Міністерства внутрішніх справ України. Всі учасники відмітили практичний харак-тер конференції і те, що вперше вдалося зібрати таке широке представництво від майже кожної з громад, де створюються чи планують створюватися Центри від-новного правосуддя: представників органів державної влади, правоохоронних органів, органів виконавчої

влади, місцевого самоврядування, органів освіти та науки, органів і служб у справах сім’ї, дітей та молоді, а також громадських і благодійних організацій.

У програмі конференції були презентації успішного досвіду громад щодо створення та функціонування Центрів відновного правосуддя, огляд міжнародного досвіду створення моделей профілактики правопору-шень серед дітей та молоді в громадах; обговорення можливих механізмів залучення органів місцевої влади до розвитку ЦВП. Секційні засідання пройшли як «кола майстерності» з представленням різних інстру-ментів відновного підходу. Учасники дізналися більше про різноманітні методи, спрямовані на профілактику підліткової злочинності та збільшення можливостей для розвитку системи соціальної підтримки у громаді, зокрема таких, як медіація у кримінальних справах, медіація у школах, «кола підтримки» у громаді, сімейні групові наради, програми «Альтернатива насильству» та розвитку життєвих навичок тощо. Одна з секцій була присвячена перспективам створення Асоціації практиків відновного правосуддя.

Детальніше – див. на сайті «Відновне правосуд-дя» http://rj.org.ua та у рубриці «Актуальна тема» – Резолюцію конференції.

Конференція «Відновний підхід у профілактиці підліткової злочинності як запорука формування безпечної громади»

Указ Президента України № 311/2008 від 8 квітня 2008 р. «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 лютого 2008 р. «Про хід реформування системи кримінальної юстиції та правоохоронних органів» затвердив Концепцію реформування кримінальної юстиції України, зокрема затвердив державний курс у напрямку впровадження програм примирення між потер-пілими і правопорушниками, створення системи ювенальної юстиції та служби пробації.

А Указ № 411/2008 від 5 травня 2008 р. «Про заходи щодо забезпечення захисту прав і закон-

них інтересів дітей», що з’явився за результатами проведеної 17 квітня 2008 р. під головуванням Президента Всеукраїнської наради «З любов’ю та турботою до дітей», визначив завдання створен-ня системи ювенальної юстиції як першочергове. Зокрема Міністерству юстиції України доручено «розробити протягом другого півріччя 2008 р. проект Національної програми розвитку ювенальної юсти-ції». Проект Національної програми розвитку юве-нальної юстиції має з’явитися вже до кінця року.

Детальніше – див. у рубриці «Актуальна тема» та «Законодавчі засади».

Президентські Укази в підтримку «відновних та примирних процедур» та «ювенальної юстиції»

Наприкінці березня 2008 р. між Швейцарською агенцією з розвитку та співробітництва та БО «Український Центр Порозуміння» було підпи-сано угоду про впровадження ІІ-ї фази проекту «Підтримка реформи системи кримінальної юстиції України: впровадження прийомів медіації». Подальша діяльність буде орієнтована на розширення практи-ки застосування прокурорами програм медіації між

потерпілими і правопорушниками, на розвиток нав-чальних програм для медіаторів та прокурорів та на створення Національної програми впровадження відновного правосуддя в Україні.

Детальніше – на сайті «Відновне правосуддя» http://rj.org.ua та у наступному числі бюлетеню.

Початок другої фази проекту з впровадження прийомів медіації до системи кримінальної юстиції в Україні


Запорукою ґрунтовного впрова-дження в Україні програм віднов-ного правосуддя та створення сис-

теми ювенальної юстиції є формування державної політики у цій сфері та відоб-раження її у відповідних законодавчих документах.

Оскільки діяльність Українського Центру Порозуміння багато у чому пов’язана з лобіюванням впроваджен-ня в Україні відновних практик задля сталого та безпечного розвитку громад, ми намагаємося відслідковувати появу нових документів, що можуть сприяти розвитку відновного правосуддя та ство-ренню системи ювенальної юстиції, на самих різних рівнях. Не претендуючи на вичерпність переліку документів, з яким ми вирішили сьогодні вас познайомити, сподіваємось, що навіть ці документи допоможуть побачити поступове, крок за кроком, наближення до формування комплексної державної політики у цій сфері.

За даними на травень 2008 р., в Україні є низка документів різних державних органів, у яких згадується ювенальна юстиція та відновне правосуддя або пропонуються заходи з впровадження їхніх елементів. Зокрема, варто зверну-ти увагу на такі документи:

На рівні Президента України:Питання покращення ситуації із пра-

вами дітей в Україні є об’єктом постій-ної уваги Президента. Періодично при-ймаються укази, покликані вирішити ту чи іншу «дитячу» проблему, але багато з них не знаходять адекватного відоб-раження у подальших діях виконавчих державних та місцевих органів.

Одним з найбільш комплексних указів можна вважати «Про першочер-гові заходи щодо захисту прав дітей» від 11 липня 2005 р. № 1068, що увів тра-дицію щорічних Президентських нарад щодо становища дітей в Україні.

Серед останніх указів, де йдеться про захист прав дітей – «Про додаткові захо-ди щодо забезпечення прав і свобод люди-ни і громадянина, громадського порядку та посилення боротьби зі злочинністю» від 28 березня 2008 р. № 276.

Доленосними з погляду підтрим-ки ідеї створення системи ювенальної юстиції на державному рівні можна вважати Указ «Про заходи щодо забезпе-чення захисту прав і законних інтересів дітей» від 5 травня 2008 р. № 411/2008, де Міністерству юстиції України доруче-но зокрема «розробити протягом друго-го півріччя 2008 р. проект Національної програми розвитку ювенальної юсти-ції», та Указ «Про рішення Ради націо-нальної безпеки і оборони України від 8 квітня 2008 р. № 311/2008 «Про хід реформування системи кримінальної юстиції та правоохоронних органів» від 15 лютого 2008 р., яким увів у дію це рішення, а також затвердив Концепцію реформування кримінальної юстиції України.

Над проектом Концепції реформу-вання кримінальної юстиції України довгий час працювала Національна комісія з питань верховенства права

НА ШЛЯХУ ДО ІНСТИТУЦІОНАЛІЗАЦІЇ ВІДНОВНОГО ПРАВОСУДДЯ ТА ЮВЕНАЛЬНОЇ ЮСТИЦІЇ В УКРАЇНІ

Владислава КАНЕВСЬКА,Віце-президент Українського Центру Порозуміння

АКТ

УАЛ

ЬНА

ТЕМ

ААНАЛІТИЧНО-ІНФОРМАЦІЙНИЙ ОГЛЯД

№ 1, червень, 2008 9

при Президентові України. У Концепції зокрема, відзначається, що:

потрібно значно розширити застосування про-цедур відновного і примирного правосуддя, відповідно до яких суд прийматиме рішення щодо угоди про визнання вини або примирен-ня обвинуваченого з потерпілим;слід розробити спеціальні процедури ювеналь-ної юстиції, що дозволить краще враховувати права та інтереси неповнолітніх і пропонуєть-ся низка заходів щодо їхнього забезпечення.

Водночас, варто зауважити, що:залишаються незрозумілими функції та завдан-ня майбутньої системи ювенальної юстиції; пробація подається як вид покарання, а не як альтернатива покаранню;пропонована норма «Кримінальні справи, в яких обвинуваченими є неповнолітні особи, мають розглядатися судом колегіально, за участю народних засідателів або присяжних» викликає сумніви, оскільки у багатьох краї-нах цей інститут вважається неефективним та рудиментарним через базову невідповідність завданням ресоціалізації правопорушника та винесення справедливого рішення.

Вищезазначене Рішення Ради національної безпеки і оборони України зокрема передбачає виконання Кабінетом Міністрів України таких кроків:

затвердити за участю заінтересованих цент-ральних органів виконавчої влади, Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Національної комісії із зміцнен-ня демократії та утвердження верховенства права, Апарату Ради національної безпеки і оборони України у тримісячний строк з дня затвердження Президентом України Концепції реформування кримінальної юстиції України план заходів щодо її реалізації; забезпечувати належне фінансування заходів, пов’язаних із виконанням Концепції реформу-вання кримінальної юстиції України.

Ведучи мову про підтримку ідей впроваджен-ня медіації як процедури, що доповнила б роз-гляд справи судом, а іноді й замінила б його, не можна не згадати також Указ Президента «Про Концепцію вдосконалення судівництва для утвер-дження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів» (№ 361/2006 від 10 травня 2006 р.), де п. 5 зокрема передбачаєть-

�

�

�

�

�

�

�

ся, що «З метою розвантаження судів потрібно розвивати альтернативні (позасудові) способи врегулювання спорів, а також створювати умови для стимулювання дешевших і менш формалі-зованих способів їх врегулювання. Наукового обґрунтування і практичного втілення потребує медіація – діяльність професійних посередників, які спрямовують учасників юридичного спору до компромісу і врегулювання спору самостій-но самими учасниками. Розширення діяльності третейських судів має зменшити навантаження на суди загальної юрисдикції. Необхідно інфор-мувати громадськість про переваги цих способів захисту прав порівняно з судовим механізмом. Звернення до суду бажано використовувати як винятковий спосіб врегулювання юридично-го спору». Звичайно, цю Концепцію вочевидь варто доповнити іще програмою конкретних заходів, що дозволило б побачити перспективу її впровадження.

На рівні Кабінету Міністрів України:У 2006 р. Кабінет Міністрів затвердив Концепцію створення Загальнодержавної програми «Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини» на період до 2016 р., а згодом подав проект Загальнонаціональної про-грами до Верховної Ради України.

Також 2006 р. було прийнято Комплексну про-граму профілактики правопорушень на 2007–2009 роки, мета якої полягає у «запобіганні виникнен-ню умов, що сприяють вчиненню правопорушень, удосконаленні методів роботи з їх профілакти-ки, забезпеченні захисту конституційних прав та свобод людини на основі чітко визначених пріоритетів, створенні умов для проведення ефективної правової та виховної роботи серед населення, поступового нарощування зусиль у цій справі правоохоронних органів, центральних і місцевих органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та громадськості». Зокрема заходи з реалізації Програми спрямо-вуються й на роботу по профілактиці злочинів у підлітковій сфері.

У постанові від 16 січня 2008 р. № 14 «Про затвердження Програми діяльності Кабінету Міністрів України «Український прорив: для людей, а не політиків» у розділі 2.3. «Справедливе, неупе-реджене та доступне судочинство» йдеться про визнання Урядом України необхідності створення та впровадження системи ювенальної юстиції як однієї з потреб для вдосконалення судочинства в Україні.

На шляху до інституціоналізації відновного правосуддя та ювенальної юстиції в Україні



На рівні Міністерства юстиції України:

У 2004 р. при Міністерстві було створено Міжгалузеву робочу групу з метою формування державної Концепції законодавчого врегулюван-ня застосування програм відновного правосуддя (медіації) у кримінальному судочинстві України. Проект такої концепції було створено, але стало зрозуміло, що слід готувати ширший документ, який відображав би можливості застосування медіації. Тож розроблений проект концепції став підґрунтям для подальшого розвитку цього напряму.

Відповідно до «Плану організації роботи Міністерства юстиції щодо виконання плану дій Україна-ЄС на 2007 рік», оприлюдненого на сайті Державного департаменту з питань адаптації зако-нодавства Україна-ЄС, робота Міністерства була зосереджена переважно на питаннях, пов’язаних з усиновленням. Також Міністерство брало участь в узгодженні проекту Закону України про Загальнодержавну програму «Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дити-ни» на період до 2016 р., де окремий розділ присвя-чено створенню системи ювенальної юстиції.

Що можна віднести до перших кроків з «Забезпечення повного виконання стандартів ювенальної юстиції згідно з відповідними міжна-родними стандартами», як це зазначено у Плані дій Україна-ЄС Міністерства на 2007 рік – це роботу з підготовки проектів законів України «Про медіацію (примирення)» та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо процедури медіації (примирення)». Ці докумен-ти були винесені на громадське обговорення та міжвідомче узгодження (до 8 лютого 2008 р.), наразі опрацьовані та подані на розгляд Кабінету Міністрів України. Вказаними закона-ми пропонується впровадити процедуру медіа-ції (примирення) у кримінальне, цивільне та господарське судочинство, а також унормувати на законодавчому рівні діяльність громадських організацій, що впроваджують програми при-мирення. Саме можливість проведення програм примирення та усунення завданої шкоди має стати основою для комплексної реформи у сфері роботи з дітьми, схильних до правопорушень, а також створення єдиної ґрунтовної державної системи ювенальної юстиції. Впровадження «примирних процедур» можна знайти й серед пріоритетів діяльності Міністерства юстиції на 2008 р.

На рівні Державного департаменту України з питань виконання покарань є значний інтерес і до створення Служби пробації, і до впровадження спеціальних програм по роботі з умовно засудженими неповнолітніми, а також з тими, хто вже перебуває у виправних колоніях. Керівництво Департаменту різних рівнів є актив-ними учасниками всіх робочих груп та публічних заходів, спрямованих на створення системи юве-нальної юстиції та розробку Концепції створення Служби пробації, зокрема щодо неповнолітніх правопорушників, на основі відновного підходу.

На рівні Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту:

Як уже йшлося вище, було підтримано й забез-печено включення окремих спеціалізованих роз-ділів, присвячених ювенальній юстиції та програ-мам відновного правосуддя, до Загальнодержавної програми «Національний план дій щодо реаліза-ції Конвенції ООН про права дитини». Наразі її внесено до переліку першочергових законів для розгляду Парламентом. Також представни-ки Міністерства беруть активну участь у різних міжвідомчих робочих групах.

На рівні Міністерства внутрішніх справ та Національної Академії

внутрішніх справ:Оскільки МВС є основним виконавцем

Комплексної програми профілактики правопору-шень на 2007–2009 роки, затвердженої постановою Кабінету Міністрів від 20 грудня 2006 р. № 1767, на нього покладено контроль за належним вико-нанням основних завдань Програми, зокрема:

удосконалення нормативно-правової бази з питань правоохоронної діяльності та про-філактики правопорушень;оптимізація структури органів, установ та організацій, що здійснюють заходи з профілак-тики правопорушень;підвищення рівня фахової підготовки посадо-вих і службових осіб, що здійснюють заходи з профілактики правопорушень;розроблення нових форм і методів профілак-тики правопорушень та запровадження їх у практику;запобігання вчиненню злочинів, пов’язаних з торгівлею людьми, виявлення та притягнення до кримінальної відповідальності осіб, при-четних до їх вчинення; удосконалення роботи із соціальної адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі;

�

�

�

�

�

�

№ 1, червень, 2008 11

забезпечення розвитку мережі соціальних закладів, зокрема для бездомних громадян і безпритульних дітей; забезпечення захисту законних інтересів неповнолітніх, зокрема захисту від жорстокого поводження, експлуатації та насильства; виконання інформаційно-пропагандистських та культурно-виховних програм профілактики правопорушень.

Керуючись цими завданнями, представни-ки Кримінальної міліції у справах дітей та Навчально-наукового інституту підготовки кадрів громадської безпеки та психологічної служби Київського національного університету внутрішніх справ беруть участь у розробці три-рівневої моделі профілактики підліткової злочин-ності та стратегій органів внутрішніх справ щодо профілактики підліткової злочинності в Україні. Досвід впровадження моделі у пілотних регіо-нах було представлено на відкритій конференції «Відновний підхід у профілактиці підліткової зло-чинності як запорука формування безпечної гро-мади», що пройшла у м. Києві 3–4 квітня 2008 р. Серед рекомендацій конференції є така:

Включити до плану заходів на 2008–2009 рр. з реалізації «Комплексної програми профілак-тики правопорушень на 2007–2009 роки» діяльність органів внутрішніх справ з сприян-ня та поширення новітніх моделей співпраці з представниками громади з метою використан-ня місцевих ресурсів для удосконалення про-філактичної роботи у дитячому середовищі та з сім’ями.

На рівні Верховної Ради України:При Інституті законодавства Верховної Ради України було утворено міжвідомчу Консультативну Раду з питань ювенальної юсти-ції, робота якої протягом 2006–2007 рр. була зосе-реджена на розробці проекту Концепції та зако-нодавчої бази для створення в Україні Служби пробації, де зокрема велику увагу приділено роботі з дітьми, схильних до правопорушень.

На жаль, невизначеною залишається ситуа-ція із прийняттям проекту Закону України про Загальнодержавну програму «Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини» на період до 2016 р., де окремі розділи присвячено захисту прав дітей різних категорій та підвищенню ролі територіальної громади у вирішенні питань захисту прав та розвитку дітей. Навіть не зважаючи на недосконалість деяких пунктів програми, невизначеністю фінансування

�

�

�

�

та термінів реалізації, її прийняття законодавчо закріпила б політичну волю держави щодо ство-рення системи ювенальної юстиції та широкого запровадження програм відновного правосуддя.

На рівні Верховного Суду України:Від моменту прийняття у квітні 2005 р. на Всеукраїнській науково-практичній конферен-ції «Концепції створення та розвитку системи ювенальної юстиції в Україні», на жаль, ніяких кроків щодо просування і затвердження цієї Концепції на національному рівні так і не відбу-лося. З Проектом Концепції можна ознайомитися на сайті Верховного Суду України. Але засідання міжвідомчої групи з питань ювенальної юстиції, створеної при ВСУ, наразі не відбуваються. Не знаходить адекватного відображення ідея ство-рення ефективної системи ювенальної юстиції та ширшого застосування примирних процедур і в Концепції реформування судової системи України.

Водночас, за наслідками вивчення досвіду впровадження програм відновного правосуддя, Верховний Суд України включив до постанови Пленуму ВСУ № 5 (від 16 квітня 2004 р.) реко-мендацію суддям сприяти застосуванню програм примирення у справах щодо неповнолітніх та до постанови Пленуму ВСУ № 13 (від 2 липня 2004 р.) – рекомендації щодо застосування інституту примирення для забезпечення прав потерпілих у кримінальному судочинстві, а також рекомен-дував широко залучати громадські організації, що працюють у сфері відновного правосуддя.

На рівні Академії суддів України:Ідея широкого застосування медіації і, зокрема у кримінальних справах (програм відновного пра-восуддя), знаходила підтримку в Академії від самого початку її заснування. У навчальні плани Академії введені лекції про ювенальну юстицію та програми відновного правосуддя. У перспек-тиві розглядається можливість створення Центру медіації та Школи медіаторів при Академії.

На рівні Генеральної прокуратури України та Національної Академії

прокуратури України:У 2002 р. фахівцями Академії було надано екс-пертний висновок про відповідність програм відновного правосуддя чинному законодавс-тву України, а також надано рекомендації щодо їхнього впровадження. З 2003 р. представники Генеральної прокуратури України входять до скла-

На шляху до інституціоналізації відновного правосуддя та ювенальної юстиції в Україні



ду робочих груп при Верховному Суді України та Міністерстві юстиції України. З 2006 р. йде експериментальне впровадження курсу з прог-рам медіації у кримінальних справах у навчальні плани для студентів та слухачів курсів підвищен-ня кваліфікації, а також розглядається можливість використання програм відновного правосуддя у діяльності органів прокуратури. У грудні 2007 р. у Києві пройшла унікальна Міжнародна науково-практична конференція «Становлення відновного правосуддя у світі та Україні. Роль прокуратури у відновному правосудді». У рекомендаціях кон-ференції зокрема зазначено про:

1. Нагальну потребу у розробці та прийнятті вже розроблених проектів законодавчих актів щодо застосування медіації у кримінальному судочинстві.

2. Необхідність підготовки вказівки Генеральної прокуратури України для працівників органів прокуратури України щодо застосування у прак-тичній діяльності положень чинного законодав-ства з питань примирення та можливості залу-чення медіаторів.

3. Забезпечення широкої обізнаності суспіль-ства з програмами відновного правосуддя і з від-новними підходами до вирішення конфліктів, зокрема, шляхом впровадження програм шкільної медіації тощо.

4. Розробку навчальних програм спецкурсу щодо механізмів впровадження відновного пра-восуддя в кримінальний процес та викладання спецкурсу студентам юридичних факультетів і вузів.

5. Запровадження співпраці громадських організацій з прокуратурою з метою застосуван-ня медіації на стадії досудового провадження у кримінальних справах.

* * *Успішне впровадження пілотних проектів з

ювенальної юстиції та впровадження програм відновного правосуддя є спільним досягненням Верховного Суду України, Міністерства юсти-ції України, Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, Академії суддів України, Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ, Національної академії проку-ратури України, Національної академії внутріш-ніх справ, Державного департаменту України з питань виконання покарань, Інституту законо-давства Верховної Ради України, Національного університету «Києво-Могилянська академія» та багатьох інших інституцій і є переконливим при-кладом можливої ефективної співпраці держав-них та недержавних організацій.

Фінансова підтримка пілотних проектів з впро-вадження відновного правосуддя та ювенальної юстиції у 2000–2008 рр. надана Представництвами ЮНІСЕФ та Європейської комісії в Україні, Канадською Агенцією з міжнародного співробіт-ництва, Швейцарською Агенцією з розвитку та спів-робітництва, МАТРА, ОБСЄ, Інститутом Сталих Спільнот (USAID), Посольством Великобританії, Фондом «Відродження» та Центральним меноніт-ським комітетом. Також є досвід місцевого фінансування окремих ініціатив.

№ 1, червень, 2008 13

ПРЕС-РЕЛІЗПитання реформування в Україні системи кримі-нальної юстиції стоїть давно та гостро. Але чи можна щось змінити вже сьогодні, щоб допомогти безпосереднім учасникам кримінальної ситуації повірити у можливість відновлення справедли-вості та дієво посприяти усуненню завданої зло-чином шкоди?

Програми примирення між потерпілими і правопорушниками є ефективним інструментом для роботи з кримінальними ситуаціями, про що переконливо свідчить як світовий, так і українсь-кий досвід. Ці програми також часто називають «медіацією у кримінальних справах» або «віднов-ним правосуддям», оскільки вони проводяться за допомогою спеціально навченого посередника

(медіатора), допомагають виправити ситуацію та відновити рівновагу, порушену злочином.

Із 2003 року в Україні успішно діють експери-ментальні проекти з використання медіації між потерпілими і правопорушниками для залагод-ження кримінальних конфліктів. Наразі прак-тичний досвід мають громадські та благодійні організації у 12 регіонах України. На державному рівні ініціатива підтримується Верховним Судом України, Міністерством юстиції, Академією суддів, Генеральною прокуратурою України та Національною академією прокуратури України, Державним департаментом України з питань виконання покарань.

З листопада 2006 р. по лютий 2008 р. Генеральною прокуратурою України, Національною академією прокуратури України

МАТЕРІАЛИ ПРЕС-КОНФЕРЕНЦІЇ«ВПРОВАДЖЕННЯ ВІДНОВНОГО ПРАВОСУДДЯ В ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІВ ПРОКУРАТУРИ ЯК ЕЛЕМЕНТ РЕФОРМИ КРИМІНАЛЬНОЇ ЮСТИЦІЇ В УКРАЇНІ: ПІДСУМКИ ЗА РІК»

УНІАН, 27 лютого 2008 року



та Благодійною організацією «Український Центр Порозуміння» за фінансової підтримки Швейцарської агенції з розвитку та співробітниц-тва виконувався пілотний проект «В підтримку реформи системи кримінальної юстиції України: впровадження прийомів медіації в діяльність органів прокуратури». На прес-конференції, що відбулася 27 лютого 2008 р. і на якій були присут-ні представники всіх залучених організацій, були підведені підсумки роботи проекту.

Загальною метою проекту стало сприяння впровадженню принципів і методів відновного правосуддя (медіації між потерпілими та пра-вопорушниками) у практику діяльності органів прокуратури України відповідно до їх функцій на етапі провадження досудового слідства у кримінальному процесі. Для цього було здійсне-но відповідний аналіз законодавства, узгоджено механізм співпраці між органами прокуратури та громадськими організаціями, що надають послуги з медіації між потерпілими і правопорушниками, розроблено та апробовано спеціалізовані навчаль-ні курси для студентів та слухачів Національної академії прокуратури, видано книгу британського дослідника Мартіна Райта «Відновне правосуддя – шлях до справедливості. Симпозіум» та бюле-тень «Відновне правосуддя в Україні», розроб-лено сайт www.rj.org.ua, що має стати базовим

для практиків відновного правосуддя в Україні, проведено круглі столи та презентації, вивчено зарубіжний досвід.

Значним здобутком проекту стало проведення на базі Національної академії прокуратури України Міжнародної науково-практичної конференції «Становлення відновного правосуддя у світі та Україні. Роль прокуратури у відновному правосудді» (4–5 грудня 2007 р.) за участю представників Швейцарії, Німеччини, Польщі, Молдови, Росії та Казахстану. Ця конференція є унікальною не тільки для України, а й для Європи – це перша спеціалізована конференція для фахівців з органів прокуратури щодо впровадження відновного правосуддя. Рекомендації, що були прийняті на конференції, свідчать про велику зацікавленість у більш широкому впровадженні медіації між потерпілими і правопорушниками, відповідно до міжнародних та європейських норм.

Наразі Швейцарська агенція з розвитку та співробітництва продовжує підтримувати проекти з реформування системи кримінальної юстиції в Україні та, зокрема, щодо поширення впровадження програм відновного правосуддя.

Інформація підготовлена БО «Український Центр Порозуміння».

В Україні ще в 1992 р. прийнято концепцію судово-правової реформи. З одного боку, вона досі не завершена, а з другого, зміни в сус-

пільстві дають нове бачення необхідних заходів. Нині йдеться про прийняття нової Концепції реформування т. зв. кримінальної юстиції, яка нещодавно обговорювалася на засіданні РНБОУ і визнана Президентом України такою, що вимагає доопрацювання.

Саме такою була позиція Генерального про-курора України, оскільки правоохоронні органи,

які несуть відповідальність за стан законності в суспільстві, не є прихильниками прожек-терських ідей, яких зараз висувається чимало без урахування життєвих реалій та дійсних потреб суспільства.

Це не означає, що ми консерватори – якраз ідея медіації, посередництва у справах, яка в проекті цієї Концепції тільки пропонується, вже давно підтримується Генеральною прокуратурою України.

Останнім часом Міністерством юстиції України оприлюднено законопроекти, розроблені в порядку реалізації Концепції впровадження процедур примирення (медіації) в судочинстві. У розробці цієї Концепції, і законопроектів, у їх обговоренні на численних семінарах, круглих столах, конференціях брали активну участь пред-

ВІДНОВЛЕННЯ ПОРУШЕНИХ ЗЛОЧИНОМ СТОСУНКІВ: ВАЖЛИВИЙ КОЖЕН ШАНС

(з виступу на прес-конференції)

Віктор ЛОБАЧ,заступник начальника Головного управління підтримання державного обвинувачення в судах – начальник управління організації підтримання державного обвинувачення Генеральної прокуратури України

№ 1, червень, 2008 15

ставники Генеральної прокуратури України, від-повідні положення ми внесли до проекту нового Кримінально-процесуального кодексу України.

Інша річ, у практичному застосуванні проце-дур медіації органи прокуратури відстають від судів, де вже є певний досвід розгляду справ з урахуванням результатів примирення між під-судними і потерпілими, а постановами Пленуму Верховного Суду України 2004 і 2006 рр. прямо рекомендовано залучати для цього відповідні гро-мадські організації.

Якраз наш спільний проект дає можливість запровадити такі процедури і в діяльності про-курорів на досудовій стадії в межах чинного зако-нодавства, що відповідає Рекомендації № R (99) 19 Комітету міністрів Ради Європи державам – членам Ради Європи щодо основних принципів посередництва в кримінальних справах.

Генеральний прокурор України з розумінням поставився до цієї проблеми і вже рік у рамках нашого спільного проекту ми здійснюємо прак-тичні заходи, поки що аналітично-інформаційно-го характеру, оскільки потрібна певна підготовка кадрів, і готуємо організаційні документи.

На сьогодні головне завдання полягає в зміні традиційної психології прокурорів щодо кримі-нального переслідування. Вони ще мало зорієн-товані на альтернативне вирішення справ, не виявляють в цьому ініціативу. Найкращий резуль-тат вбачається у постановленні обвинувальних вироків, до того ж з покаранням у вигляді реаль-ного позбавлення волі, але тільки не в закритті справ чи призначенні м’якшого покарання.

Судова статистика за 2007 р. свідчить, що на досудовій стадії звільнено від кримінальної від-повідальності у зв’язку з примиренням з потерпі-лим вп’ятеро менше порівняно із судовою стадією розгляду справ.

Вибіркове вивчення нами кількох сотень справ про звільнення від відповідальності за примирен-ням сторін в 10 різних регіонах показує досить поширене ігнорування прокурорами стосунків між обвинуваченим і потерпілим – за наявності у справах даних про примирення чи його мож-ливість вони в основному направляються до суду

не для закриття, а з обвинувальним висновком – з числа закритих судом таких справ було понад 80 відсотків. При цьому майже в усіх справах про-курори в суді не заперечували проти закриття справи.

Щоправда, Україна не виняток – ми бачили схоже відношення окремих прокурорів, та й суд-дів і в Канаді, і в наших партнерів у деяких кан-тонах Швейцарії.

Таким чином, до суду в Україні примирення відбувається рідко, і то власними зусиллями сторін. Між ними відбувається певна угода, чи т. зв. просте примирення, але не якісна психоло-гічна зміна стосунків між сторонами за допомо-гою посередника (медіатора).

Життя показує, що нам потрібна не так судова репресія сама по собі, як відшкодування потер-пілому шкоди і зміна обвинуваченим свого ставлення до злочину в бік суспільно значимих моральних цінностей, тобто відновлення поруше-них злочином стосунків. І тут важливим є кожен шанс.

Ми розраховуємо, що виконання спільного з швейцарцями проекту і подальша робота сприяти-ме практичному реформуванню органів прокура-тури – до законодавчого вирішення його шляхів, і поширенню медіації на досудовій стадії. Це, з одного боку, зменшить навантаження на судовій стадії – а то вже економічний фактор, з другого – зробить більш справедливим вирішення кримі-нальних справ, і буде взагалі на користь нашому суспільству.

Судова статистика за 2007 р.

Звільнено судами від кримінальної відпові-дальності за постановами слідчих:

всього – 10 881 осіб,з них за примиренням – 950 осіб, або 8,7% (від-

мовлено 24).Звільнено судами від кримінальної відповідаль-

ності у справах з обвинувальними висновками:всього – 16 111 осіб,з них за примиренням – 4 575, або 28,4% (у

справах про злочини невеликої тяжкості).

Матеріали прес-конференції «Впровадження відновного правосуддя в діяльність...



Головна ідея впровадження відновного право-суддя полягає в тому, щоб, за влучним вис-ловом відомого американського правника

Говарда Зера, «змінити об’єктив» погляду держа-ви на злочин і правосуддя.

В основі нового підходу покладаються два чинники:

з одного боку, надати особі, що потерпіла від злочину, більше ваги в кримінальному процесі і більше можливостей для відновлення не тіль-ки матеріальної, а й моральної рівноваги, які існували до делікту;з другого боку, стимулювати особу, яка вчи-нила протиправне діяння (включаючи злочин невеликої або середньої тяжкості), проявити власну ініціативу у залагодженні заподіяної ним потерпілому шкоди.Актуальність проблем становлення відновного

правосуддя не викликає сумнівів. Незважаючи на те, що світ змінюється, змінюються наші тра-диційні уявлення про шляхи попередження зло-чинності, мету і призначення покарання особам, які вчинили злочин, ми все більше піклуємося про природні права людини, про верховенство права у захисті прав особи, у тому числі в кримі-нальному судочинстві, тим не менше саме особа, її особистість залишається поза увагою формаль-них процедур розслідування і судового розгляду кримінальної справи.

Зазначене становище у напрямі якнайповні-шого врахування інтересів, насамперед, потер-пілого мають змінити відновні процедури в кримі-нальному процесі, які проводяться за допомогою посередника (медіатора).

Україна не стоїть осторонь світової, європейсь-кої практики застосування медіації у криміналь-них справах, є певний досвід відновного право-суддя, переважно щодо осіб, що вчинили злочин у неповнолітньому віці. Розроблено проект Закону

�

�

України «Про медіацію», що застосовуватиметься в кримінальних цивільних та господарських спра-вах, законопроекти про внесення змін до чинного законодавства, у тому числі нового Кримінально-процесуального кодексу, у якому передбачено окремий розділ щодо застосування процедур примирення.

Проте більшість з юристів і сьогодні не повною мірою розуміють сутність відновних процедур, зокрема, у кримінальному процесі, а не юристи і не знають про такі.

У даному контексті не йдеться про відсторо-нення держави від виявлення злочинів і осіб, що їх вчиняють, як не йдеться і про скасування інсти-туту кримінального покарання. Сутність нового підходу полягає саме у зміщенні акцентів, коли на перше місце висувається завдання відновлен-ня порушених злочином суспільних відносин, їх рівноваги, а покарання має виступати як один із засобів досягнення цієї мети, коли інші виявили-ся непридатними або недостатніми.

Чинне кримінальне законодавство України передбачає для потерпілого можливості вимага-ти відшкодування завданої злочином шкоди, а також певним чином стимулює правопорушника до відшкодування заподіяної шкоди і примирен-ня з потерпілим. Однак певної системи у підході до цих питань немає. Наприклад, у ст. 28 КПК йдеться про можливість пред’явлення позову про відшкодування лише матеріальних збитків. У той же час потерпілою, згідно зі ст. 49 КПК визнається особа, якій заподіяно як матеріальну, так і моральну або фізичну шкоду. Крім того, тут йдеться про примусове відшкодування шкоди за допомогою державного примусу.

З іншого боку, вітчизняне кримінальне зако-нодавство містить певні стимули для особи, що вчинила злочин, добровільно відшкодувати заподіяну шкоду. Зокрема, ст. 46 КК передбачено можливість для особи, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, бути звільненою від кримі-нальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду; у ст. 66 КК серед обставин, що пом’якшують покарання, зазначено і добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди.

ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ: ВІД ІДЕЇ ДО ВТІЛЕННЯ

(з виступів на прес-конференції)

Віталій КУЦ, директор Науково-дослідного центру Національної академії прокуратури України, кандидат юридич-них наук, професор;

Олексій ГЕСЕЛЕВ, в.о. завідувача кафедри нагляду за додержан-ням законів органами, які проводять оператив-но-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство Інституту підвищення кваліфікації кадрів Національної академії прокуратури України

№ 1, червень, 2008 17

Однак і тут законодавець не виявив необхідної послідовності. Передбачаючи можливість звіль-нити засудженого від відбування покарання з випробуванням, ст. 76 КК серед обов’язків, які суд може покласти на таку особу, не передбачено відшкодування заподіяної потерпілому шкоди, а лише принесення вибачень.

Окремою главою КК визначено особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх. Однак і тут, серед умов звільнення від криміналь-ної відповідальності у ст. 97 КК не зазначено при-мирення з потерпілим і відшкодування заподія-ної шкоди. Також у ст. 105 КК, замість того, щоб передбачити умовою для звільнення неповноліт-нього від покарання відшкодування заподіяних майнових збитків, цей обов’язок визначено, як примусовий захід виховного характеру.

Кримінально-процесуальний кодекс України в ряді статей передбачає порядок закриття кримі-нальної справи у зв’язку з примиренням обвину-ваченого, підсудного з потерпілим (статті 6, 7, 71, 8, 27 КПК). Однак при цьому права потерпілого обмежені.

Крім того, чинне законодавство не визначає засобів, що мають сприяти досягненню поро-зуміння між потерпілим і особою, яка вчинила правопорушення. А саме у цьому полягає сутність процедур відновного правосуддя, закріплених протягом останніх десятиріч у кримінальному законодавстві низки країн Європи, Південної Америки, у США, Канаді, Південно-Африканській Республіці, Новій Зеландії.

Виходячи з набутого досвіду, Радою Європи прийнято низку рекомендацій щодо застосування медіації у кримінальних справах (Рекомендації № R (85) 11 щодо статусу жертви в межах систе-ми кримінального права, № R (87) 18 щодо спро-щення системи кримінальної юстиції (правосуд-дя), № R (87) 20 щодо реакції громадськості на підліткову злочинність, № R (87) 21 щодо змен-шення віктимізації і надання допомоги постраж-далим, № R (92) 16 щодо європейських стандартів застосування громадських санкцій та заходів, що виступають альтернативою позбавленню волі і сприяють реінтеграції правопорушника в суспіль-ство, № R (92) 17 щодо винесення вироків, № R (95) 12 щодо структури управління системою кримінального правосуддя.

В усіх цих рекомендаціях наголошується на позитивному досвіді запровадження медіації, як засобу позасудового врегулювання конфліктів, запобігання рецидиву, спрощення розгляду справ і позбавлення від певних труднощів у роботі сис-теми кримінального правосуддя. Йдеться про

законодавче визначення кола злочинів і осіб, що їх вчинили, відносно яких можливе застосування відновних процедур та й самих цих процедур.

Основними цілями останніх є, з одного боку, відшкодування шкоди, заподіяної злочином, а з другого боку, – спонукання особи, що вчинила пра-вопорушення, за власною ініціативою здійснити відповідні перемовини з потерпілим. Зустрітися з ним віч-на-віч поза межами слідчого кабінету і зали судового засідання, при посередництві спе-ціально підготовлених і уповноважених сторон-ніх осіб – медіаторів. Дізнатися безпосередньо від потерпілого, в чому саме полягає заподіяна шкода (як матеріальна, так і моральна), спільно виробити взаємоприйнятні засоби залагодження конфлікту. Наслідком такої процедури є укладе-на між обвинуваченим (підсудним) і потерпілим письмова угода, яка має спричинити певні юри-дичні наслідки.

На наш погляд, впровадження ідей відновного правосуддя і застосування відновних процедур має починатися не в суді, а ще на стадії досудового слідства. Важлива роль при цьому має належати прокуророві, який здійснює нагляд за додержан-ням законів під час досудового розслідування та фактично здійснює процесуальне керівництво на цьому етапі кримінального процесу.

Роль прокурорського нагляду за законністю застосування відновних процедур на стадії досу-дового розслідування полягає у запобіганні злов-живань як з боку слідчого, так і потерпілого. Для цього необхідно забезпечити, щоб до проведення медіації особі було відомо, в чому саме її обвину-вачують; обвинувачений визнавав себе винним в інкримінованих йому діяннях; ініціатива щодо зустрічі і перемовин з потерпілим виходила саме від обвинуваченого; не розголошувались відо-мості, що становлять слідчу або іншу таємницю, а також конфіденціальна інформація; умови угоди були співмірні заподіяній шкоді, щоб рішення, прийняте на стадії досудового слідства за резуль-татами медіації, відповідало букві і духу закону.

Новий погляд має також позбутися деяких сте-реотипів в оцінці роботи слідчого і прокурора. Зокрема не може негативно оцінюватись закриття кримінальної справи з нереабілітуючих підстав і звільнення особи від кримінальної відповідаль-ності, оскільки це передбачені законом форми закінчення досудового слідства.

В Україні на сьогодні існує певний досвід застосування медіації у кримінальних спра-вах (переважно щодо осіб, що вчинили злочин у неповнолітньому віці). Розробником прог-рам і ініціатором їх запровадження виступає

Матеріали прес-конференції «Впровадження відновного правосуддя в діяльність...



Український Центр Порозуміння. За підтримки Верховного Суду України окремі районні суди, у тому числі в м.Києві, за власною ініціативою передають на медіацію інформацію у справах про нетяжкі злочини (крадіжка, грабіж, розбій, шах-райство, порушення правил безпеки дорожнього руху, незаконне заволодіння транспортним засо-бом, хуліганство). При цьому кримінальні спра-ви вирішуються у межах чинного законодавства. Судді, які намагаються запроваджувати програми відновного правосуддя, зазначають його перева-ги перед традиційними процедурами розгляду кримінальних справ, однак наголошують на необ-хідності органічно вписати форми дії відновного правосуддя у кримінальний процес.

Ще одним кроком на шляху втілення ідей медіації у кримінальний процес стала розробка Національною академією прокуратури України спільно з Генеральною прокуратурою України спільного робочого плану щодо реалізації про-екту «Підтримка реформи системи криміналь-ної юстиції в Україні: обізнаність прокуратур з прийомами медіації», який впроваджується за підтримки Українського Центру Порозуміння та Швейцарської агенції з розвитку та співробіт-ництва в Україні.

Розпорядженням Генерального прокурора України О. І. Медведька в квітні 2007 р. робочий план було затверджено, на даний час фактично всі заплановані заходи виконано.

Серед них і проведення в Академії міжнарод-ної науково-практичної конференції з питань запровадження відновного правосуддя в Україні, ознайомлення з досвідом інших держав щодо пере-осмислення традиційних підходів до прийняття рішень у кримінальному судочинстві. Участь у підготовці законопроектів щодо внесення від-повідних змін до Кримінально-процесуального кодексу.

На даний час завершено роботу з підготовки двох навчальних посібників «Впровадження від-новного правосуддя у кримінальне судочинство України» для студентів Національної академії прокуратури України та, що вкрай важливо, для практичних працівників органів прокуратури, які підвищують кваліфікацію в Академії.

З цією ж метою викладачами Академії розроб-лено навчальний спецкурс «Становлення віднов-ного правосуддя в світі і в Україні», який також буде використовуватись для підготовки проку-рорів і слідчих, як діючих, так і майбутніх, які вже найближчим часом у межах чинного процесуаль-ного законодавства безпосередньо втілюватимуть положення та принципи відновного правосуддя у правозастосовній діяльності, вже зараз реалізову-ватимуть на практиці ідеї реформування системи кримінальної юстиції в Україні.

Проте робота по впровадженню ідей відновно-го правосуддя в діяльність прокурорів не завер-шується, а тільки розпочинається. Попереду – робота по вдосконаленню законодавства, під-готовка нового Кримінально-процесуального кодексу, де процедурам примирення та ключовій ролі прокурора щодо їх застосування, відповідно до наданих Академією пропозицій, сподіваємось буде присвячено окремий розділ, тобто ці проце-дури закріплено як самостійний процесуальний інститут.

Слід зазначити, що одним з таких заходів є і нинішня прес-конференція, учасників якого ми раді вітати. Можна бути впевненим, що прес-конференція буде корисною для інформування широкої громадськості щодо розвитку і втілення ідей відновного правосуддя у кримінальне судо-чинства та реформування всієї системи кримі-нальної юстиції в Україні.

№ 1, червень, 2008 19

Учасники конференції,Спираючись на:Резолюцію Економічної та соціальної ради ООН 2000/14 від 27 липня 2000 р. «Основні принципи застосування програм відновного правосуддя в кримінальних справах»;Постанови Пленумів Верховного Суду України: «Про практику застосування судами України

�

�

законодавства у справах про злочини непов-нолітніх» (від 16 квітня 2004 р. № 5), «Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від зло-чинів» (від 2 липня 2004 р. № 13), «Про прак-тику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру» (від 15 травня 2006р. № 2);

РЕЗОЛЮЦІЯ ВІДКРИТОЇ КОНФЕРЕНЦІЇ «ВІДНОВНИЙ ПІДХІД У ПРОФІЛАКТИЦІ ПІДЛІТКОВОЇ ЗЛОЧИННОСТІ ЯК ЗАПОРУКА ФОРМУВАННЯ БЕЗПЕЧНОЇ ГРОМАДИ»

м. Київ, 3-4 квітня 2008 р.

Учасники відкритої всеукраїнської конференції «Відновний підхід у профілактиці підлітко-вої злочинності як запорука формування безпечної громади», що зібрала представників органів державної влади, правоохоронних органів, органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, органів освіти та науки, органів і служб у справах сім’ї, дітей та молоді, а також громадських і благо-дійних організацій України, розглянувши приклади та оцінивши результати роботи мережі Центрів відновного правосуддя в громадах в Україні, познайомившись із різними аспектами цієї діяльності та із зарубіжним досвідом,

прийняли резолюціюПРО ПОДАЛЬШІ НЕОБХІДНІ КРОКИ ПО ВПРОВАДЖЕННЮ ПРОГРАМ ВІДНОВНОГО ПРАВОСУДДЯ ДО СИСТЕМИ КРИМІНАЛЬНОЇ ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ ТА ПОСИЛЕННЮ

РОЛІ ГРОМАД У ПРОФІЛАКТИЦІ ЗЛОЧИННОСТІ У ДИТЯЧОМУ СЕРЕДОВИЩІ



�� чинні міжнародні рекомен-дації щодо жертв злочинів, зокрема Декларацію Організації Об’єднаних Націй «Основні при-нципи правосуддя для жертв злочинів і зловжи-вань владою», а також Рамкове рішення Ради Європейського Союзу «Про положення жертв у кримінальному судочинстві» від 15 березня 2001 р.;

а такожПлан дій Україна – ЄС та міжнародні

зобов’язання України як члена Ради Європи; особливо ст. 13 Європейської конвенції про здійснення прав дітей (8 вересня 1995 р.), поло-ження Рекомендації № R(85) 11 щодо статусу жертви у межах системи кримінального права, Рекомендації № R (87) 18 щодо спрощення струк-тури системи кримінальної юстиції, Рекомендації № R (87) 20 щодо реакції громадськості на під-літкову злочинність, Рекомендації № R (87) 21 щодо зменшення рівня віктимізації і надання допомоги постраждалим, Рекомендації № R (92) 16 щодо європейських стандартів застосування громадських санкцій та заходів, Рекомендації № R (92) 17 щодо винесення вироків, Рекомендації № R (95) 12 щодо структури управління систе-мою кримінального правосуддя та, насамкінець, Рекомендації № R (99) 19 про посередництво (медіацію) у кримінальних справах, а також Рекомендацію 26 Конференції Європейських міністрів юстиції в Гельсінкі (7-8 квітня 2005 р.) «Про соціальну місію системи кримінального судочинства – відновне правосуддя»;

Ознайомившись з позитивним досвідом засто-сування програм медіації у кримінальних справах у 12-х громадах України, а також з результатами пілотних та експериментальних програм по про-філактиці злочинності у дитячому середовищі,

��:Указами Президента України «Про додат-кові заходи щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, громадського порядку та посилення боротьби зі злочинністю» № 276 від 28 березня 2008р. та «Про першочергові заходи щодо захисту прав дітей», № 1068 від 11 липня 2005 р.; Комплексною програмою профілактики пра-вопорушень на 2007–2009 роки, прийнятою Кабінетом Міністрів України 20 грудня 2006 р., мета якої полягає у запобіганні виникненню умов, що сприяють вчиненню правопорушень, удосконаленні методів роботи з їх профілакти-ки, забезпеченні захисту конституційних прав та свобод людини на основі чітко визначених пріоритетів, створенні умов для проведення

�

�

ефективної правової та виховної роботи серед населення, поступового нарощування зусиль у цій справі правоохоронних органів, цент-ральних і місцевих органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та громадськості.��:Проект Закону України про Загальнодержавну програму «Національний план дій щодо реалі-зації Конвенції ООН про права дитини» на період до 2016 р., зокрема у частині, що сто-сується захисту прав дітей, які вчинили пра-вопорушення, створення системи ювенальної юстиції та підвищення ролі територіальної громади у вирішенні питань захисту прав та розвитку дітей.Постанову Кабінету Міністрів України від 16 січня 2008 р. №14 «Про затвердження Програми діяльності Кабінету Міністрів України «Український прорив: для людей, а не політиків», де у розділі 2.3. «Справедливе, неупереджене та доступне судочинство» йдеть-ся про визнання Урядом України необхідності створення та впровадження системи ювеналь-ної юстиції як однієї з потреб для вдосконален-ня судочинства в Україні;Внесення до пріоритетів діяльності Міністерства юстиції України на 2008 рік «Впровадження «примирних процедур», розроблений проект Закону про медіацію, з відповідними пропозиціями щодо змін у Кримінальному, Кримінально-процесуально-му та Цивільному кодексах України;Зусилля Національної комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права, а також Ради національної безпеки та оборони щодо створення сучасної Концепції реформу-вання кримінальної юстиції України, зокре-ма, виокремивши такі напрямки розвитку, як «створення інституту пробації та розширення застосування процедур відновного правосуддя та примирення»;Рекомендації міжнародної науково-практич-ної конференції «Становлення відновного правосуддя у світі та Україні. Роль органів прокуратури у відновному правосудді», що пройшла у м. Києві 4–5 грудня 2007 р. за під-тримки Генеральної прокуратури України та Національної академії прокуратури України.�� обговорення на секційних засідан-

нях конференції можливості використання про-грам відновного правосуддя у громадах, а також обговорення інших актуальних питань подальшо-го впровадження різних програм профілактики

�

�

�

�

�

№ 1, червень, 2008 21

злочинності неповнолітніх в Україні, як ефектив-ного підходу до задоволення потреб потерпілих від злочинів, ресоціалізації правопорушників, залучення громадськості до подолання проблем злочинності та профілактики злочинності серед неповнолітніх;

ВИРІШИЛИ:1) Схвалити досвід створення в Україні

Центрів відновного правосуддя в громадах та сприяти його поширенню;

2) Продовжити з метою удосконалення апро-бацію інноваційної трирівневої Моделі профілак-тики злочинності в громадах на основі відновного та проактивного підходів;

3) Рекомендувати місцевим органам влади підтримати та всебічно сприяти цій ініціативі шляхом створення місцевих програм профілакти-ки злочинності з урахуванням досвіду функціону-вання Центрів відновного правосуддя та підходів трирівневої моделі профілактики злочинності у дитячому середовищі;

4) Звернутися до Міністерства України у спра-вах сім’ї, молоді та спорту з проханням ініціюва-ти якнайшвидше доопрацювання та прийняття Загальнодержавної програми «Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини» та організувати співпрацю із гро-мадськими організаціями для її реалізації, зокре-ма у частині, що стосується захисту прав дитини

та сім’ї на рівні громади (розділи «Захист прав дітей, які вчинили правопорушення», «Створення системи ювенальної юстиції», «Підвищення ролі територіальної громади у вирішенні питань захис-ту прав та розвитку дітей»); також рекоменду-вати виступити з ініціативою щодо внесення змін у Закон про об’єднання громадян статті про бюджетну підтримку громадських організацій для реалізації державних програм соціального спрямування;

5) Підтримати ініціативу Міністерства юсти-ції України щодо законодавчого врегулювання застосування медіації у кримінальних справах і готові зі свого боку сприяти реалізації цих прог-рам у громадах;

6) Звернутися до Міністерства юстиції України з пропозицією ініціювати створення Національної програми з впровадження відновного правосуддя в Україні;

7) Звернутися до Міністерства у справах осві-ти та науки з пропозицією співпраці у поширенні досвіду шкільної медіації та створення Шкільних центрів розв’язання конфліктів;

8) Рекомендувати Міністерству внутрішніх справ України:

Включити до плану заходів на 2008–2009 роки з реалізації «Комплексної програми про-філактики правопорушень на 2007–2009 роки» діяльність органів внутрішніх справ з сприян-ня та поширення новітніх моделей співпраці з

�

Резолюція відкритої конференції «Відновний підхід у профілактиці підліткової злочинності...



представниками громади з метою використан-ня місцевих ресурсів для удосконалення про-філактичної роботи у дитячому середовищі та з сім’ями;Роботу Кримінальної міліції у справах дітей спрямувати на розроблення та впроваджен-ня чіткої цілісної системи допомоги дітям, вдосконалення їх правового та соціального захисту, від першого контакту з дитиною, яка опинилася у скрутному становищі до її оста-точної соціалізації, фізичної та психологічної реабілітації. Переформатування напрямку з караючого на підтримуючий та відновний, як дитину, так і її батьків, формування у дітей поважного ставлення до працівників міліції, сприяння налагодженню партнерських відно-син із громадянським суспільством.На базі навчально-наукового інституту під-готовки кадрів громадської безпеки та пси-хологічної служби Київського інституту національного університету внутрішніх справ провести у липні 2008 р. навчальний семінар для викладачів ВНЗ МВС України на тему «Стратегії міліції з профілактики підліткової злочинності»;Увести до навчального процесу підготовки кад-рів громадської безпеки (дільничних інспек-торів міліції) навчальний спецкурс «Стратегії міліції профілактики злочинності неповноліт-ніх» обсягом 18 годин;У систему спеціалізації та підвищення кваліфі-кації дільничних інспекторів міліції ввести тему «Стратегії міліції профілактики злочин-ності неповнолітніх» обсягом 6 аудиторних годин;9. Звернути увагу усіх відомств та установ, що

працюють з дітьми та молоддю, на важливість розробки та впровадження гендерно чутливої політики, зокрема:

виконуючи збір відповідних статистичних даних як на обласному, так і на національно-му рівнях, під час розробки та впровадження реінтег-раційних програм для молоді у конфлікті з законом;

�

�

�

�

�

�

розробки програм підготовки та перепідготов-ки кадрів правоохоронних органів, соціальних працівників, сфери освіти;розробляючи програми інформування громадськості;шляхом проведення аудита чинних законо-давчих актів (зокрема, Цивільного, Сімейного, Адміністративного та Кримінального кодексів) з метою приведення вжитих термінів у від-повідність до сучасних норм (з урахуванням гендерного підходу);звернути увагу Державного департаменту України з питань виконання покарань на необ-хідність приведення у відповідність з принци-пами гендерної рівності навчально-просвітни-цьких програм з відповідального батьківства та материнства та репродуктивного здоров’я, як для дівочої аудиторії, так і для аудиторії хлопців у відповідних закладах;10. Звернути увагу законодавців на необхід-

ність створення законодавчих можливостей щодо впровадження програм відновного правосуддя на стадії виконання покарання;

11. З метою впровадження відновного підходу щодо реабілітації дітей у конфлікті з законом та зміцнення їхніх зв’язків із громадою звернути-ся з пропозицією до Державного департаменту України з питань виконання покарань щодо ство-рення сприятливих умов для:

надання неповнолітнім засудженим можли-вості відвідувати свої родини у вихідні дні;розробки та апробації моделей дистанційного навчання в вищих навчальних закладах (ВНЗ) для неповнолітніх засуджених;створення мережі навчальних ресоціалізацій-них центрів для неповнолітніх, що звільняють-ся з місць позбавлення волі;введення посади (штатної одиниці) інспектора КВІ з питань підготовки неповнолітніх засуд-жених до звільнення;покращення взаємодії між структурами ДДУПВП, дільничними інспекторами міліції, Центрами соціальних служб для дітей, сім’ї та молоді, наглядовими радами, зокрема у рамках трирівневої моделі профілактики підліткової злочинності.

�

�

�

�

�

�

�

�

�

№ 1, червень, 2008 23

Докорінні зміни в соціально-політич-них та інших умовах життя суспільства і держави на нинішньому етапі розвит-ку України та прийняття Конституції

України створили передумови для реформування системи кримінальної юстиції у напрямі дальшої демократиза-ції, гуманізації, посилення захисту прав

ЗАКОН

ОД

АВЧІ ЗАС

АДИ

МЕД

ІАЦІЇ

ТА ПРО

ГРАМ ВІД

НО

ВНО

ГО П

РАВОС

УДД

ЯУКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 311/2008

Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 лютого 2008 року «Про хід реформування системи

кримінальної юстиції та правоохоронних органів»

Відповідно до статті 107 Конституції України постановляю: 1. Увести в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від

15 лютого 2008 року «Про хід реформування системи кримінальної юстиції та правоохоронних органів» (додається).

2. Затвердити Концепцію реформування кримінальної юстиції України (додається).

3. Контроль за виконанням цього Указу покласти на Секретаря Ради націо-нальної безпеки і оборони України.

4. Цей Указ набирає чинності з дня його опублікування.

8 квітня 2008 року Президент України Віктор ЮЩЕНКО

РАДА НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ від 15 лютого 2008 року

Про хід реформування системи кримінальної юстиції та правоохоронних органів

Розглянувши питання щодо ходу реформування системи кримінальної юстиції та правоохоронних органів, Рада національної безпеки і оборони України вирішила:

1. Схвалити проект Концепції реформування кримінальної юстиції України (додається).

2. Запропонувати Президентові України затвердити Концепцію реформування кримінальної юстиції України.

3. Кабінету Міністрів України: затвердити за участю заінтересованих центральних органів виконавчої влади, Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Державної при-кордонної служби України, Національної комісії із зміцнення демократії та утвердження верховенства права, Апарату Ради національної безпеки і обо-рони України у тримісячний строк з дня затвердження Президентом України Концепції реформування кримінальної юстиції України план заходів щодо її реалізації; забезпечувати належне фінансування заходів, пов’язаних із виконанням Концепції реформування кримінальної юстиції України.

Голова Ради національної безпеки і оборони України В. ЮЩЕНКО Секретар Ради національної безпеки і оборони України Р. БОГАТИРЬОВА

�

�

ЗАТВЕРДЖЕНОУказом Президента України від 8 квітня 2008 року № 311/2008

КОНЦЕПЦІЯ реформування кримінальної юстиції України



і свобод людини відповідно до вимог міжнародних правових актів і зобов’язань нашої держави перед європейським та світовим співтовариством.

У Кримінальному кодексі України, прийнято-му в 2001 році, зроблено суттєвий крок у напря-мі захисту прав і свобод людини. А ті зміни та доповнення, що були внесені до Кодексу остан-німи роками, наприклад, стосовно встановлення відповідальності за торгівлю людьми, легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шля-хом, тощо, були необхідними та актуальними.

Кримінально-процесуальне законодавство в останні роки зазнало змін, що були спрямовані на реалізацію вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, це стосується забезпечення прав учасників кримі-нального судочинства, розширення змагальності сторін, прав потерпілого, усунення обвинувально-го ухилу в діяльності суду, розширення судового контролю за обмеженням конституційних прав і свобод людини на етапі досудового проваджен-ня у кримінальних справах і оскарження до суду рішень органу дізнання, слідчого та прокурора.

Зазнав певної гуманізації і Кримінально-вико-навчий кодекс України, прийнятий 11 липня 2003 року.

Разом із тим необхідно визнати, що існуюча система кримінальної юстиції не повною мірою відповідає новим суспільним відносинам, що склалися в Україні, і не забезпечує належного стану правопорядку, ефективного захисту осіб, суспільства та держави від небезпечних посягань на соціальні цінності, права і законні інтереси.

Система кримінальної юстиції є дещо громізд-кою, внутрішньо суперечливою, не завжди науково обґрунтованою і надмірно ускладненою. Діяльність її суб’єктів характеризується дублюванням повно-важень, відсутністю чіткого визначення та розме-жування їхньої компетенції, наданням пріоритету завданням, що насправді є другорядними, застосу-ванням невиправдано ускладнених формальних процедур. Органи кримінальної юстиції мають недосконалу функціональну спроможність, що не дає змоги забезпечити додержання принципу верховенства права в їх діяльності.

Чинний Кримінальний кодекс України, не зважаючи на поділ злочинів залежно від ступе-ня їх тяжкості, передбачає для осіб, які визнають-ся винними в їх вчиненні, однаковий юридичний наслідок: судимість.

До того ж певні діяння, що передбачені Кримінальним кодексом України, не мають тако-го ступеня суспільної небезпеки, щоб внаслідок їх вчинення суттєво обмежувати права і свободи

людини і громадянина. Водночас законодавство України містить норми про адміністративні пра-вопорушення, що мають судову юрисдикцію та за які передбачено стягнення кримінально-правово-го змісту (короткостроковий арешт, конфіскація майна, позбавлення спеціального права тощо). Особи, які притягуються до відповідальності за такі правопорушення, не отримують належних про-цесуальних гарантій, зокрема щодо права на право-ву допомогу, права на оскарження судових рішень тощо, передбачених Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Отже, в сучас-них умовах реформування соціально-політичної системи України питання юридичної відповідаль-ності за діяння, що не становлять значної суспіль-ної небезпеки, потребують іншого підходу.

Застарілим за своєю суттю залишається кримі-нальний процес. Намагання ухвалити новий Кримінально-процесуальний кодекс України без визначення його концептуальних засад, без створення нових стандартів діяльності органів системи кримінальної юстиції лише консервува-ли чинну модель.

Попередні численні зміни у структурі органів кримінальної юстиції не мали системного характе-ру. Вони були переважно спрямовані на задоволен-ня відомчих інтересів і не забезпечили створення оптимальної системи попередження злочинних діянь, їх виявлення, розслідування та покарання винних осіб. Система органів, які традиційно нази-вають «правоохоронними» (органи внутрішніх справ, Служби безпеки України, Державна при-кордонна служба України, податкова міліція та інші органи, що мають повноваження провадити дізнання, слідство, застосовувати адміністративні санкції), створена як механізм переслідувань і реп-ресій, не була трансформована в інститут захисту і відновлення порушених прав осіб. Не вживалося ефективних заходів щодо зниження рівня корупції в цій системі. Довіра суспільства до цих органів є недостатньою для їх ефективної роботи.

Таким чином, в Україні існує нагальна об’єктивна потреба у реформуванні системи кримінальної юстиції відповідно до цієї Концепції, що має ґрунтуватися на досягненнях і традиціях національного законодавства, європейських цін-ностях щодо захисту прав та основоположних свобод людини і громадянина, положеннях між-народних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Терміни, що вживаються в Концепції: Відновне правосуддя — це форма правосуд-

дя, основною метою якого є створення умов для примирення потерпілих і правопорушників

№ 1, червень, 2008 25

та усунення наслідків, спричинених злочином або кримінальним (підсудним) проступком (Виділення наше. – Ред.).

Державний обвинувач — посадова особа органів прокуратури, яка здійснює функцію кримінального переслідування особи в процесі досудового розслідування та підтримує державне обвинувачення у кримінальному судочинстві.

Докази у кримінальному провадженні — фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність або відсутність події злочину, кримінального (під-судного) проступку, винуватість особи та інші обставини, що мають значення для криміналь-ного прова дження. Визнання зібраних фактич-них даних доказами у справі має здійснюватися виключно судом у присутності і за безпосередньої участі сторін обвинувачення та захисту.

Досудове розслідування — діяльність від-повідних органів держави зі збирання (гласними та негласними методами) і фіксації фактичних даних про обставини кримінального правопору-шення та встановлення осіб, які його вчинили.

Заходи процесуального примусу — це заходи, які застосовуються до осіб з метою забезпечення ефективності кримінального провадження. Такими заходами є: судовий виклик; тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом; тимчасове обме-ження доступу, тимчасовий доступ до предметів та документів кримінального провадження; тимчасове вилучення майна; арешт майна; привід; затримання особи без ухвали суду; запобіжні заходи.

Кримінальне переслідування — виключна процесуальна функція прокурора, яка полягає у висуненні від імені держави обвинувачення, направленні кримінальної справи до суду, підтри-манні державного обвинувачення в суді, участі у перегляді судових рішень у кримінальних справах в апеляційній та касаційній інстанціях.

Кримінальні (підсудні) проступки: 1) окремі діяння, що за чинним Кримінальним

кодексом України відносяться до злочинів невели-кої тяжкості, які відповідно до політики гуманіза-ції кримінального законодавства визначатимуть-ся законодавцем такими, що не мають значного ступеня суспільної небезпеки;

2) передбачені чинним Кодексом України про адміністративні правопорушення діяння, які мають судову юрисдикцію і не є управлінськими (адміністративними) за своєю суттю (дрібне хулі-ганство, дрібне викрадення чужого майна тощо).

Обвинувальний акт — процесуальне рішення державного обвинувача, яким завершується досу-

дове слідство і з яким державний чи посадовий обвинувач звертається до суду.

Посадовий обвинувач — посадова особа орга-ну досудового розслідування, яка у кримінально-му судочинстві підтримує (за згодою прокурора) публічне обвинувачення у кримінальному (під-судному) проступку.

Пробація — інститут права іноземних держав, який використовується у двох значеннях: 1) вид покарання; 2) спеціальна служба.

Служби пробації здійснюють свою діяль-ність у двох головних напрямах: 1) виконання відповідного виду покарання; 2) забезпечення суду інформацією про соціальну характеристику особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину, з метою визначення найбільш адекватного для цієї особи запобіжного заходу або виду покарання.

В Концепції йдеться про другий аспект інс-титуту пробації та служби пробації (Виділення наше. – Ред.).

Процесуальне керівництво прокурора — організація процесу досудового розслідування, визначення напрямів розслідування, координація процесуальних дій, сприяння створенню умов для нормального функціонування слідчих, забезпе-чення дотримання у процесі розслідування вимог законів України.

Система кримінальної юстиції — кримінальне, кримінально-процесуальне та кримінально-вико-навче законодавство, а також органи та установи кримінальної юстиції, які розглядають криміналь-ні справи, інститут державних обвинувачів (проку-ратура), органи, наділені повноваженнями прово-дити досудове розслідування, органи та установи виконання кримінальних покарань, адвокатура.

Слідчий суддя — це суддя суду першої інс-танції, який визначатиметься із суддів цього суду в порядку черговості для виконання фун-кцій судового контролю під час досудового розслідування.

Ювенальна юстиція — спеціалізована система правосуддя для неповнолітніх (Виділення наше. – Ред.).

Розділ І Загальні положення

В основу реформування кримінальної юстиції мають бути покладені багатовікові національні традиції правотворення і судівництва, положення вітчизняного права, які пройшли перевірку часом і виправдані практикою, прогресивні інститути правових систем держав Європейського Союзу, норми міжнародного права.

Указ Президента України № 311/2008



Метою Концепції реформування криміналь-ної юстиції України (далі — Концепція) є підви-щення її ефективності для забезпечення прав і свобод людини. Вона має будуватися на таких принципах:

верховенство права; гуманізація законодавства у сфері криміналь-ної юстиції; поєднання захисту прав особи і забезпечення публічних інтересів; невідворотність відповідальності та покарання за кримінально карані діяння; цілісність та закінченість (функціональ-на завершеність) регламентації діяльності суб’єктів кримінальної юстиції; гарантування права на судовий захист; забезпечення рівності всіх перед законом та процесуальної рівності сторін у кримінально-му провадженні; відповідність нормативних актів з питань фун-кціонування кримінальної юстиції вимогам міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Реалізація регулятивного потенціалу цих при-

нципів у напрямі реформування кримінальної юстиції обумовлює використання можливостей усієї правової системи України.

Завданням Концепції є створення науково обґрунтованої методологічної основи, визначення змісту та напрямів реформування системи кримі-нальної юстиції, а саме:

гуманізація кримінального законодавства; удосконалення кримінальних процесуальних норм і суміжного законодавства, в тому числі з урахуванням світового досвіду; перебудова організаційно-функціональної структури кримінальної юстиції відповідно до норм реформованого законодавства; реформування процедури досудового розслідування; реорганізація системи органів досудового розслідування, функціональне відмежування їхньої діяльності від діяльності розвідувальних і контррозвідувальних органів; забезпечення ефективності кримінального судочинства; посилення захисту прав та інтересів потер-пілих, гарантоване відшкодування завданої злочином шкоди (Виділення наше. – Ред.);створення умов для гуманізації сфери вико-нання кримінальних покарань; розвиток інституту пробації та розширення застосування відновних процедур і прими-рення (Виділення наше. – Ред.).

��

�

�

�

��

�

��

�

�

�

�

�

�

�

Нові підходи у сфері кримінальної відпові-дальності та кримінального судочинства мають кардинально змінити умови забезпечення прав людини, сформувати переконаність особи й сус-пільства в дієвості принципу верховенства права, підвищити рівень довіри громадян України до інститутів влади загалом і до органів та установ системи кримінальної юстиції зокрема.

Кримінальне судочинство має забезпечувати неухильне дотримання прав особи в ході діяль-ності органів досудового розслідування та судів відповідно до вимог Конституції України та між-народних договорів щодо прав людини, зокрема Конвенції про захист прав людини і основопо-ложних свобод з урахуванням її тлумачення Європейським судом з прав людини.

Розділ II Зміст та напрями реформування

кримінальної юстиції України 1. Реформування кримінального та адміністра-

тивно-деліктного законодавства З метою гуманізації кримінального законо-

давства певну частину злочинів необхідно б було трансформувати в кримінальні (підсудні) проступки (далі — кримінальні проступки), обме-жити сферу застосування покарань, пов’язаних із позбавленням волі, замінивши їх, наприклад, штрафними санкціями.

Кримінально карані діяння будуть поділятися на злочини та кримінальні проступки.

При цьому основними критеріями таких змін мають, зокрема, бути:

ступінь небезпеки та правові наслідки кримі-нально караного діяння для особи, суспільства і держави; практика застосування кримінального та адміністративного законодавства; міжнародний досвід захисту людини, суспіль-ства і держави від злочинів та проступків. До категорії кримінальних проступків мають

бути віднесені: а) окремі діяння, що за чинним Кримінальним

кодексом України відносяться до злочинів неве-ликої тяжкості, які відповідно до політики гумані-зації кримінального законодавства будуть визнані законодавцем такими, що не мають значного сту-пеня суспільної небезпеки;

б) передбачені чинним Кодексом України про адміністративні правопорушення діяння, які мають судову юрисдикцію і не є управлінськи-ми (адміністративними) за своєю суттю (дрібне хуліганство, дрібне викрадення чужого майна тощо).

�

�

�

№ 1, червень, 2008 27

Кримінальні проступки мають бути об’єднані в новий Кодекс України про кримінальні проступки. За їх вчинення можуть бути передбачені стягнення у виді короткострокового позбавлення волі, штра-фу у певному обмеженому розмірі, позбавлення спеціальних прав, залучення до обов’язкових робіт тощо, а також застосовуватись спеціальна кон-фіскація. Вчинення кримінальних проступків не матиме таких правових наслідків, як судимість.

На кримінальні проступки поширюватиметь-ся юрисдикція суду, який розглядає кримінальні справи у першій інстанції. Зі створенням мирових судів справи про вчинення кримінальних про-ступків мають бути передані на їх розгляд.

Такий підхід до розмежування злочинів і кримінальних проступків має забезпечити:

подальшу гуманізацію кримінального законодавства; спрощену процедуру притягнення до юридич-ної відповідальності осіб, які вчинили кримі-нальні проступки; оптимізацію діяльності органів кримінальної юстиції щодо виявлення, розслідування та судового розгляду; можливість оскарження судових рішень у цих справах в інстанційному порядку. Потребує реалізації й питання кримінальної

відповідальності юридичних осіб, запроваджен-ня якої передбачено міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

2. Реформування кримінального процесуаль-ного законодавства

Закінчення процедури розроблення та при-йняття нового Кримінального процесуального кодексу України є умовою виконання зобов’язань, узятих нашою державою перед Радою Європи.

Завданнями реформування кримінального процесу мають стати:

запровадження нової, позбавленої обвину-вального ухилу процедури досудового розслі-дування, під час якої гласними і негласними методами, встановленими законом, здійснюва-тиметься збирання фактичних даних, що мають значення для кримінального судочинства; забезпечення відповідності процедур досудо-вого і судового провадження меті та завданням кримінальної юстиції; удосконалення процедури судового контролю та розширення змісту прокурорського нагляду під час досудового розслідування; законодавче визначення конкретних процесу-альних строків під час досудового та судового провадження;

�

�

�

�

�

�

�

�

запровадження процедури відновлення прав потерпілого та відшкодування завданої йому матеріальної і моральної шкоди у повно-му обсязі через компенсаційні процедури, фонди; розширення сфери застосування відновних і примирних процедур; створення нових процедур, що сприяють досягненню мети покарання (Виділення наше. – Ред.).Досудове розслідування злочинів і криміналь-

них проступків повинно мати єдине функціо-нальне призначення при диференціації процесу-альної форми згідно з критеріями, визначеними законодавством.

Досудове розслідування має бути позбавлене зайвої формалізації та дублювання функцій.

За формою досудове розслідування поділяти-меться на:

1) досудове слідство у справах про злочини; 2) дізнання у справах про кримінальні

проступки. Досудове розслідування полягатиме у збиран-

ні (гласними та негласними методами) і фіксації фактичних даних про обставини вчинення зло-чинів і кримінальних проступків та встановленні осіб, які їх вчинили. Визнання зібраних фактич-них даних доказами у справі має здійснюватися виключно судом у присутності і за безпосередньої участі сторін обвинувачення та захисту.

З метою забезпечення дотримання принципів змагальності, публічності та диспозитивності необхідно вдосконалити процесуальну регламен-тацію процедур збирання і надання суду інформа-ції сторонами захисту та обвинувачення на основі чітко визначених критеріїв.

Розслідування злочинів невеликої тяжкості та більшості злочинів середньої тяжкості має відбу-ватися за спрощеними процедурами. При цьому необхідно мінімізувати можливість застосуван-ня запобіжного заходу до особи у виді взяття під варту. У разі ж тримання під вартою підозрю-ваному (обвинуваченому) повинні надаватися додаткові гарантії захисту за участю захисника, оскарження дій та рішень суб’єктів розслідування і прокурора.

Одночасно слід було б передбачити механізми запобігання зловживанням наданими процесуаль-ними правами (надання недостовірної інформації, затягування провадження тощо).

Потребує спрощення процедура початку досудового розслідування, яким має вважатися момент отримання уповноваженими законом органами інформації про кримінальний просту-

�

�

�




пок або злочин. Відповідні службові особи мають бути зобов’язані розпочати досудове розслідуван-ня невідкладно після отримання такої інформації, про що повідомляється прокурору.

Прокурор оцінює та спрямовує хід розслідування.

Необхідне дальше вдосконалення процедури судового контролю під час досудового розслі-дування. Тільки з дозволу суду (слідчого судді) за поданням прокурора вбачається можливим тимчасове обмеження конституційних прав людини і основоположних свобод. Суд (слідчий суддя) має здійснювати:

а) надання дозволу на проведення слідчих дій, пов’язаних з обмеженням прав особи (зняття інформації з каналів зв’язку, застосування засобів негласного спостереження, огляд і виїмка корес-понденції тощо);

б) обрання запобіжного заходу: тримання під вартою, відсторонення від посади обвинуваченого та надання дозволу на застосування інших заходів процесуального примусу, пов’язаних з обмеженням особистих або майнових прав особи. Питання про застосування заходів процесуального примусу має вирішуватися на судовому засіданні з дотриманням принципів рівності та змагальності за обов’язкової участі сторін обвинувачення і захисту;

в) закріплення доказів в окремих випадках (наприклад, допит під час досудового розсліду-вання свідка, життю і здоров’ю якого загрожує небезпека);

г) розгляд скарг на дії слідчого, прокурора під час досудового розслідування.

Суддя (слідчий суддя), який здійснював судо-вий контроль під час досудового розслідування кримінальної справи, не може розглядати дану справу по суті висунутого обвинувачення.

Відповідно до Міжнародного пакту про гро-мадянські та політичні права та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод необхідно внести зміни до Конституції України, зменшивши до 48 годин граничний строк триман-ня особи без рішення суду. На період до внесення змін до Конституції України вважати визначе-ний нею 72-годинний строк допустимим лише у виняткових випадках, у всіх інших — застосову-вати 48-годинний строк.

Необхідно забезпечити відповідність вимогам Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод юридичного статусу потерпілого, підозрюваного та обвину-ваченого, а також переліку запобіжних заходів, їх тривалості, процедури застосування, порядку оскарження і перегляду.

Свідчення особи визнаються доказами за умови надання відповідної інформації безпосе-редньо суду. Сторони захисту та обвинувачення мають інформувати одна одну стосовно наявної у них фактичної інформації про кримінально карані діяння з метою всебічного, повного і об’єктивного дослідження обставин справи та з урахуванням принципу процесуальної економії.

Ознайомлення з відповідною інформацією має відбуватися впродовж розумного строку до початку судового провадження.

Захисник (представник) має обиратися підозрю-ваним, обвинуваченим, потерпілим, як правило, з числа адвокатів. Органи досудового розслідування, державний обвинувач і суд мають бути позбавлені процесуальних можливостей втручатися у вибір захисника та перешкоджати його участі у справі. Слід забезпечити процесуальні гарантії конфіден-ційності спілкування захисника (представника) з підозрюваним, обвинуваченим, потерпілим.

Необхідно встановити належну процедуру отримання безоплатної правової допомоги особа-ми, які є потерпілими від протиправних посягань, та підозрюваними (обвинуваченими) у вчиненні кримінально караного діяння.

Сторони мають отримати рівний доступ до експертних знань. Вибір експертів повинен зале-жати виключно від сторони.

На підставі матеріалів, зібраних у ході досудово-го розслідування, державний обвинувач пред’являє обвинувачення та складає обвинувальний акт або відмовляється від кримінального переслідування. Справи про злочини невеликої тяжкості, більшість злочинів середньої тяжкості та кримінальні про-ступки мають передаватися в суд органом досудо-вого розслідування за згодою прокурора.

Судове провадження з розгляду кримінальних справ за новим Кримінальним процесуальним кодексом України необхідно уніфікувати з цивіль-ним та адміністративним судочинством наскільки це дозволять особливості, обумовлені предметом і завданням кримінального судочинства.

З метою виконання міжнародних вимог щодо ефективності правосуддя слід було б передбачити дієві засоби забезпечення здійснення правосуддя шляхом запровадження системи процесуальних примусів та різних видів відповідальності (кримі-нальної, адміністративної) за неповагу до суду.

Усі справи про злочини у першій інстанції мають розглядатися місцевими судами, в сис-темі яких доцільно виділити окремі суди, що розглядатимуть справи про особливо тяжкі зло-чини та функціонуватимуть у містах, де є слідчі ізолятори.

№ 1, червень, 2008 29

Окремі категорії справ, визначені законом, ці суди розглядатимуть за участю присяжних. Колегія присяжних виноситиме вердикт у кримі-нальній справі лише з питань факту (наприклад: чи мало місце діяння, чи вчинив його обвинуваче-ний, чи винуватий він у вчиненні діяння), а голо-вуючий у процесі (професійний суддя) на підставі вердикту вирішуватиме лише питання права.

Ознайомлення з обвинувальним актом, матеріалами (документами і повідомленнями), що покладені в його обґрунтування, має здійсню-ватися суддею до початку судового провадження з розгляду кримінальної справи.

Матеріали, документи і інформацію про свід-чення надаватимуть до суду безпосередньо сто-рони захисту і обвинувачення. На цьому етапі судового провадження необхідно запровадити інститут визнання у суді фактів, що підтвер-джуються матеріалами справи та не оспорюються сторонами, не обтяжуючи суд їх дослідженням під час судового розгляду справи.

Має бути запроваджено принцип незмінності державного обвинувача, згідно з яким обвинувач, який склав обвинувальний акт, має підтримува-ти державне обвинувачення в суді. Винятки з цього принципу мають бути встановлені законом. У справах про кримінальні проступки, злочини невеликої тяжкості і більшість злочинів серед-ньої тяжкості підтримання обвинувачення може покладатися на орган досудового розслідування (посадового обвинувача) за згодою прокурора.

Доцільно підвищити процесуальний вплив потерпілого як сторони обвинувачення на кримі-нальне переслідування, підтримання обвинува-чення у суді та припинення кримінального про-вадження. Потерпілому має бути забезпечено право доступу до правосуддя.

Потрібно значно розширити застосування процедур відновного і примирного правосуддя, відповідно до яких суд прийматиме рішення щодо угоди про визнання вини або примирення обвинуваченого з потерпілим.

Для забезпечення суду інформацією про соціальну характеристику особи, яка обвинува-чується у вчиненні злочину, з метою визначення запобіжного заходу або міри чи виду покарання має діяти служба пробації, яка повинна готувати та надавати суду матеріали соціального обсте-ження особи зі своїми рекомендаціями.

Необхідно розробити спеціальні процедури ювенальної юстиції, що дасть змогу враховувати права та інтереси неповнолітніх. Кримінальні справи, в яких обвинуваченими є неповнолітні особи, мають розглядатися судом колегіально,

за участю народних засідателів або присяжних (Виділення наше. – Ред.).

Потребує процесуального вдосконалення про-цедура заочного судового провадження, яка має здійснюватися у визначених законом випадках та за умови обов’язкової участі захисника.

Необхідно запровадити в кримінальному судочинстві окремий вид провадження, за яким можливе постановлення суддею рішення про покарання особи за вчинення злочину невеликої тяжкості, кримінального проступку без проведен-ня судового засідання, якщо вина особи доведена матеріалами розслідування і така особа визнає свою вину та не заперечує проти покарання, яке може призначити суддя. Притягнення особи до відповідальності в порядку такого провадження можливе лише за участю захисника.

Необхідно нормативно вдосконалити особли-вості розгляду кримінальної справи у закритому режимі, а також спеціальні процедури досліджен-ня доказів (наприклад: допит як свідка особи, щодо якої застосовано заходи безпеки).

Має бути скасований інститут направлення судом справи на додаткове розслідування.

Для своєчасного реагування і оскарження рішення суду його копії надаються всім заінте-ресованим сторонам процесу.

Потребує вдосконалення і процедура пере-гляду судових рішень у кримінальних справах. Апеляційний перегляд судових рішень повинні здійснювати апеляційні суди у формі повної апе-ляції. Суди першої інстанції мають бути позбавлені повноваження визначати дальшу долю апеляцій-них скарг. Касаційний порядок перегляду має бути гарантований лише щодо вироків у кримінальних справах про вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів та щодо вироків суду присяжних.

Необхідно наділити правом ініціювати пере-гляд кримінальних справ за нововиявленими обставинами всіх учасників розгляду справи та осіб, чиїх інтересів стосується судове рішення у справі.

3. Реформування у сфері виконання судових рішень у кримінальних справах

Зміни кримінального та кримінально-процесу-ального законодавства, передбачені Концепцією, потребуватимуть внесення змін до кримінально-виконавчого законодавства.

Визначальними мають стати положення, які встановлюють, що при поводженні з усіма осо-бами, позбавленими волі, необхідно дотриму-вати прав людини. Обмеження, накладені на осіб, позбавлених волі, мають бути необхідними та відповідати меті, з якою вони накладалися.




Утримання ув’язнених в умовах, які порушують права людини, не може бути виправдано нестачею ресурсів. Перебування у місцях позбавлення волі повинно бути наскільки це можливо наближене до позитивних аспектів життя у суспільстві.

Слід було б удосконалити методи та форми громадського контролю за дотриманням прав засуджених і осіб, узятих під варту, відповідно до Європейських в’язничних правил, затверджених Комітетом міністрів Ради Європи 11 січня 2006 року № К(2006)2.

Необхідно створити мережу соціальних інс-титуцій, покликаних проводити із засудженими та особами, звільненими від відбування кримі-нального покарання, роботу, спрямовану на їх подальшу інтеграцію в суспільство.

12 4. Реформування органів кримінальної юстиції

Реформування органів кримінальної юстиції має бути спрямовано на вдосконалення їх ньої діяльності за європейськими стандартами з метою підвищення рівня захисту прав людини і основоположних свобод, посилення боротьби з кримінально караними діяннями і, як наслідок, на зростання довіри населення до цих органів.

Реформування органів кримінальної юстиції полягає в їх інституційній реорганізації та запро-вадженні нових форм і методів їхньої діяльності і має бути спрямовано на:

а) реалізацію принципу інстанційності в побу-дові системи судів, що розглядають кримінальні справи;

б) розмежування сфер політичного та фахо-вого (службового) керівництва в органах кримі-нальної юстиції;

в) розроблення та впровадження професій-них стандартів службової діяльності працівників органів кримінальної юстиції;

г) забезпечення правопорядку у співпраці з громадськістю, запровадження ефективного гро-мадського контролю за діяльністю органів кримі-нальної юстиції;

д) зміну підходів до оцінки ефективності діяль-ності органів системи кримінальної юстиції.

У результаті реформування системи органів кримінальної юстиції досудове слідство має бути покладено на:

1) національну поліцію; 2) фінансову поліцію; 3) військову поліцію; 4) слідчий підрозділ Служби безпеки

України;

5) спеціально утворений орган досудового роз-слідування корупційних правопорушень (антико-рупційний орган).

Компетенція органів, що здійснюють досудове слідство, має бути розмежована законом з ураху-ванням предметної, персональної, територіаль-ної та за зв’язком справ підслідності. Дізнання у справах про кримінальні проступки має бути віднесено до компетенції органів відповідно до мети, цілей та завдань кримінального пересліду-вання у цій категорії справ.

Напрями реформування судів, що розгляда-ють справи про злочини і кримінальні проступки, визначаються Концепцією вдосконалення судів-ництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, затвердженою Указом Президента України від 10 травня 2006 року №361.

Конституційні повноваження та принципи організації прокуратури мають відповідати стан-дартам демократичного суспільства, що керується принципом верховенства права, згідно з рекомен-даціями Парламентської Асамблеї та Комітету міністрів Ради Європи.

У сфері кримінальної юстиції прокуратура в Україні має стати єдиним органом, на який по кладається виконання таких функцій:

а) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність та досудове розслідування;

б) кримінальне переслідування особи, в тому числі висунення обвинувачення, процесуальне керівництво досудовим розслідуванням та скла-дання обвинувального акта;

в) нагляд за додержанням законів органами та установами, які виконують судові рішення у кримінальних справах, а також застосовують інші заходи примусового характеру, пов’язані з обме-женням особистої свободи громадян.

Досудове розслідування органами прокурату-ри може проводитись лише у виняткових випад-ках, спеціально визначених законом.

Організаційна структура органів прокуратури повинна будуватися за функціональним принци-пом і відповідати Рекомендації Комітету міністрів Ради Європи № (2000)19. При цьому має бути гарантовано процесуальну незалежність проку-рора (державного обвинувача) при здійсненні повноважень у досудовому та судовому прова-дженні як від зовнішніх (наприклад, політичних) впливів, так і від неправомірного впливу проку-рорів вищого рівня.

У процесі реформування прокуратури необхідно передбачити вимоги до кандидатів на посаду про-

№ 1, червень, 2008 31

курора, змінити існуючий порядок призначення на посади Генерального прокурора України та підпо-рядкованих йому прокурорів, визначити виключ-ний перелік підстав для дострокового припинення повноважень та спеціальну процедуру прийняття такого рішення, встановити правила професійної етики. Законодавчо встановити процедуру добору на посаду прокурора на конкурсних засадах, закрі-пити механізми внутрішнього та зовнішнього конт-ролю за діяльністю прокуратури, критерії оцінки її діяльності, процедуру притягнення до відповідаль-ності та гарантії від незаконного звільнення.

Реалізацію державної політики у сфері право-порядку та боротьби зі злочинністю має забезпе-чувати Міністерство внутрішніх справ України. Це Міністерство повинно стати цивільним орга-ном європейського зразка.

Для виконання передбачених законодавством функцій і повноважень щодо безпосереднього забезпечення громадського порядку, протидії зло-чинності та проведення досудового розслідування у системі Міністерства внутрішніх справ України має діяти відповідний орган — Національна поліція.

Для виконання завдань щодо проведення досудового розслідування податкових, фінан-сових та митних злочинів і кримінальних про-ступків податкова міліція має бути відокремле-на від Державної податкової служби України і реорганізована у самостійний орган кримінальної юстиції в системі Міністерства фінансів України — фінансову поліцію.

Військова служба правопорядку у Збройних Силах України має бути перетворена у військову поліцію, яка здійснюватиме попередження, вияв-лення, розкриття злочинів та досудове розсліду-вання справ про злочини проти встановленого порядку несення військової служби.

Служба безпеки України має здійснювати досудове розслідування злочинів проти націо-нальної безпеки, тероризму та окремих злочинів проти миру, безпеки людства і міжнародного правопорядку.

Здійснення ефективної державної політики щодо протидії корупції потребує функціонування в системі кримінальної юстиції спеціалізованого антикорупційного органу, зокрема, з повноважен-нями проведення досудового розслідування та координації діяльності у цій сфері.

Необхідно запровадити спеціалізацію проку-рорів (державних обвинувачів) з кримінального переслідування корупційних правопорушень.

Функціонування системи виконання криміналь-них покарань має здійснюватися демілітаризова-ною державною кримінально-виконавчою службою у сфері відання Міністерства юстиції України.

Державна кримінально-виконавча служба України повинна забезпечити в установах вико-нання покарань та слідчих ізоляторах визна-чені законодавством порядок і умови тримання осіб, упровадити європейські стандарти у цій сфері шляхом, зокрема, виконання рекоменда-цій Європейського комітету з питань запобіган-ня катуванням або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню та Європейських в’язничних правил.

Необхідно запровадити превентивні механіз-ми запобігання катуванням відповідно до Факультативного протоколу до Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводжен-ня та покарання.

У сфері відання Міністерства юстиції України має бути створено службу пробації (Виділення наше. – Ред.).

Повинні бути розроблені та запроваджені єдина статистика та науково обґрунтовані критерії оцін-ки результатів роботи органів системи криміналь-ної юстиції, які мають містити, зокрема, аналіз рівня суспільної довіри до діяльності органів досудового розслідування чи прокурорів.

Разом із тим з метою підвищення ефективності діяльності органів досудового розслідування і викоренення практики приховування повідом-лень про злочини необхідно передбачити можли-вості для запровадження механізму чіткої та опе-ративної кореляції між кількістю зареєстрованих повідомлень про злочини і кількісним складом посадових осіб органів досудового розслідування в певному структурному підрозділі відповідного органу досудового розслідування.

Слід створити умови для запровадження ефективного механізму суспільного контролю за діяльністю органів системи кримінальної юсти-ції. Інформація про порушення процесуальних строків та наявність зазначених скарг має бути доступною для громадськості. Проведення соціо-логічних опитувань громадян свідчитиме про рівень суспільної довіри до цих органів.

Для забезпечення змагальності та процесуаль-ної рівноправності сторін обвинувачення і захис-ту слід завершити становлення адвокатури як незалежної самоврядної організації, яка здійснює функцію захисту у кримінальному провадженні, передбачити можливість створення та регламен-тування діяльності приватних детективів (детек-тивних агентств), а також реалізувати Концепцію формування системи безоплатної правової допо-моги в Україні, схвалену Указом Президента України від 9 червня 2006 року №509.



УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 401/2008

Про Концепцію реформування Державної кримінально-виконавчої служби України

З метою забезпечення реалізації державної політики у сфері виконання кримінальних покарань та дальшого реформування Державної кримінально-виконавчої служби України постановляю:

1. Схвалити Концепцію реформування Державної кримінально-виконавчої служби України (додається).

2. Кабінету Міністрів України розробити та затвердити у тримісячний строк Комплексну цільову програму реформування Державної кримінально-виконавчої служби України.

25 квітня 2008 року Президент України Віктор ЮЩЕНКО

Демократичні перетворення, що відбулися в Україні, зумовили необхідність реформуван-ня Державної кримінально-виконавчої служби України (далі – кримінально-виконавча служба) та приведення її у відповідність із міжнародними нормами.

Функціонування кримінально-виконавчої служби має базуватися на додержанні положень Конституції і законів України, засад міжнарод-ного права та європейської етики, принципів позапартійності, політичної незаангажованос-ті, відкритості для взаємодії з національними і міжнародними громадськими організаціями та інституціями.

Серед позитивних зрушень, які відбулися про-тягом останніх років у сфері виконання кримі-нальних покарань, є зменшення на третину кіль-кості осіб, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі, більша відкритість діяльності кримінально-виконавчої служби, якісно новий рівень взаємодії органів і установ виконання пока-рань та правозахисних організацій.

Водночас існуючі в Україні органи і установи виконання покарань та слідчі ізолятори не від-повідають сучасним вимогам забезпечення прав і свобод людини і громадянина та не повною мірою забезпечують виконання покладених на них завдань.

Приміщення, в яких тримають засуджених, є казарменого типу, в кожному з них перебуває по кілька десятків людей. Не кращими є і приміщення

у слідчих ізоляторах. Більшість будівель і споруд, інженерних мереж установ виконання покарань та слідчих ізоляторів побудовано та введено в екс-плуатацію понад 50 років тому і потребує негайної реконструкції або капітальних ремонтів. Немає можливості залучати до праці всіх засуджених, а необхідне обладнання у професійно-технічних навчальних закладах при установах виконання покарань, на підприємствах зазначених установ або відсутнє, або є застарілим.

Нагальним є питання розроблення нових моде-лей установ виконання покарань для засуджених жінок та неповнолітніх.

В установах виконання покарань значна кіль-кість засуджених має низький освітній рівень та є педагогічно занедбаною. Сучасні підходи до організації виробничої діяльності в ринкових умовах обумовлюють необхідність зміни органі-заційно-правових форм і принципів діяльності підприємств установ виконання покарань щодо залучення засуджених до суспільне корисної праці, надання пріоритету їх професійно-тех-нічному навчанню, формуванню та закріпленню у засуджених трудових навичок як невід’ємної складової процесу їх ресоціалізації.

Попри значну кількість засуджених, хворих на соматичні та психічні захворювання, поши-рення серед них інфекційних захворювань, перш за все туберкульоз та ВІЛ/СНІД, залишаються проблеми із забезпеченням таких осіб адекватною медичною допомогою.

СХВАЛЕНОУказом Президента України

від 25 квітня 2008 року № 401/2008

КОНЦЕПЦІЯ реформування Державної кримінально-виконавчої служби України

№ 1, червень, 2008 33

Не викоренено практику неналежного повод-ження персоналу кримінально-виконавчої служ-би з особами, взятими під варту, та які відбувають покарання в установах відбування покарань, роз-слідування скарг на таке поводження є недостат-ньо ефективним.

Потребує вдосконалення робота кримінально-виконавчої інспекції, на обліку в якій на даний час перебуває майже половина всіх засуджених і роль якої зростатиме у зв’язку з розширенням видів покарань, не пов’язаних із позбавленням волі. Таке вдосконалення має відбуватися за зразком служб пробації, що створені у багатьох європей-ських державах.

Тому забезпечення реальних можливостей для захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресо-ціалізації засуджених, попередження вчинення нових злочинів особами, взятими під варту, та які відбувають покарання, а також запобігання кату-ванням та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню з особами, які тримаються в установах виконання покарань, поступове набли-ження умов тримання осіб, узятих під варту, та які відбувають покарання, до європейських норм, поліпшення роботи з кадрами кримінально-вико-навчої служби, вдосконалення їхньої професійної підготовки є основними пріоритетними напряма-ми державної політики у цій сфері.

1. Загальні завдання реформування кримінально-виконавчої служби

Ця Концепція визначає основні напрями реформування кримінально-виконавчої служ-би, що має забезпечити в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах визначені законо-давством порядок і умови виконання покарань та відбування покарання засудженими, запровади-ти європейські норми у цій сфері шляхом додер-жання вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.) та виконання рекомендацій Європейського комітету з питань запобігання катуванням або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню.

Метою реформування кримінально-вико-навчої служби має стати організація діяльності кримінально-виконавчої інспекції на засадах про-бації, дальше вдосконалення діяльності установ виконання покарань шляхом створення умов для виправлення та ресоціалізації засуджених, здобуття ними освіти та набуття професії, їх соціальної адаптації в суспільстві, приведення умов тримання осіб, узятих під варту, та які від-

бувають покарання, у відповідність із вимогами Європейських пенітенціарних правил.

Реформування кримінально-виконавчої служ-би потребує суттєвого перегляду державної полі-тики у сфері виконання кримінальних покарань відповідно до нової соціально-політичної та економічної ситуації в державі, змін у практиці винесення вироків судами, до світового досвіду виконання кримінальних покарань і повинно здійснюватись узгоджено, в поєднанні з рефор-муванням інших державних та соціальних інсти-тутів, зокрема, прискоренням судової реформи.

Для цього в ході реформування кримінально-виконавчої служби необхідно враховувати, що:

впровадження нових засобів виправлення і ресоціалізації засуджених має здійснюватись у першу чергу з додержанням прав і свобод людини і громадянина, недопущенням прини-ження честі і гідності особи; ресоціалізація засуджених є головною кін-цевою метою функціонування кримінально-виконавчої служби; виправлення та ресоціалізація засуджених є такими ж обов’язковими завданнями в реаліза-ції покарання, як і кара за вчинений злочин; залучення засуджених до праці, робота їх у майстернях (центрах трудової адаптації), під-собних господарствах, із господарського обслу-говування установ виконання покарань та слідчих ізоляторів, на підприємствах установ виконання покарань, на державних або інших форм власності підприємствах є складовою не кари, а ресоціалізації; навчання в загальноосвітньому чи професій-но-технічному навчальному закладі, участь у самодіяльних та самоврядних організаціях засуджених, що створюються відповідно до законодавства в установах виконання пока-рань та функціонують на колективних заса-дах, є невід’ємною складовою ресоціалізації засуджених. Для досягнення зазначених цілей необхідно: оптимізувати структуру кримінально-вико-навчої служби та систему управління органами і установами виконання покарань, слідчими ізоляторами, розробити таку їх модель, яка б відповідала міжнародним нормам, забезпечи-ти поетапне приведення умов тримання осіб, узятих під варту, та які відбувають покарання, в існуючих установах виконання покарань та слідчих ізоляторах у відповідність із такими нормами; реорганізувати систему виконання покарань, не пов’язаних із позбавленням волі, та органі-

�

�

�

�

�

�

�




зувати діяльність кримінально-виконавчої інспекції на засадах пробації; удосконалити форми взаємодії органів і уста-нов виконання покарань, слідчих ізоляторів із громадськими організаціями та державними інституціями з метою додержання принципу відкритості для демократичного цивільного контролю над правоохоронними органами держави; удосконалити механізм правового регулю-вання діяльності кримінально-виконавчої служби; створити систему підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації персоналу кримі-нально-виконавчої служби; забезпечити систему правового та соціально-го захисту персоналу кримінально-виконавчої служби; забезпечити розвиток матеріально-технічної бази установ виконання покарань та слідчих ізоляторів. Потребує вдосконалення організація взаємодії

Державного департаменту України з питань вико-нання покарань як центрального органу виконав-чої влади з питань виконання покарань зі спе-ціальним статусом з Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини.

2. Основні заходи щодо реформування кримінально-

виконавчої служби Реформування кримінально-виконавчої служ-

би та системи управління органами і установами виконання покарань, слідчими ізоляторами має передбачати:

удосконалення організаційної структури кримінально-виконавчої служби, яка б забез-печувала додержання конституційних прав і свобод людини, дієві механізми громадсь-кого контролю за нею, створення належних матеріальних та санітарних умов тримання під вартою та відбування покарань, надання ефективної медичної допомоги особам, узятим під варту, та які відбувають покарання; функціонування органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів на принципах законності, демократизму, об’єктивності, глас-ності, системності, децентралізації за окреми-ми напрямами зі збереженням управлінської вертикалі для забезпечення реалізації держав-ної політики у сфері виконання кримінальних покарань; розроблення сучасної моделі організації соціально-виховної та психологічної роботи

�

�

�

�

�

�

�

�

із засудженими та оптимізацію структури і чисельності соціально-психологічної служби, вдосконалення практики надання психологіч-ної допомоги особам, узятим під варту, та які відбувають покарання; розроблення та впровадження ефективного механізму розслідування за скаргами осіб, узя-тих під варту, або які відбувають покарання в установах відбування покарань, на неналежне поводження персоналу кримінально-виконав-чої служби; дальший розвиток мережі навчальних закладів як обов’язкових і невід’ємних складових установ виконання покарань, зміцнення їх матеріально-технічної бази, створення належ-них умов для загальноосвітнього та професій-но-технічного навчання засуджених, а також для реалізації програми їх соціальне корисної зайнятості, участі в самоврядних організаціях засуджених. Для підвищення ефективності системи управ-

ління кримінально-виконавчою службою її фун-кціонування на всіх рівнях має ґрунтуватись на принципах підзвітності, прозорості, передбачува-ності і взаємодії центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самовряду-вання і громадськості.

У рамках удосконалення кримінально-вико-навчої служби необхідно створити захищену єдину автоматизовану інформаційно-аналітичну систему цієї служби відповідно до ратифікованих міжнародних документів стосовно захисту персо-нальних даних.

З метою недопущення катувань в устано-вах виконання покарань та слідчих ізоляторах необхідно:

забезпечити виконання вимог Факультативного протоколу до Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання; забезпечити виконання в повному обсязі від-повідно до вимог Комітету міністрів Ради Європи, рішень Європейського суду з прав людини у справах проти України положень Конвенції про захист прав людини і осново-положних свобод (1950 р.) щодо заборони катування; посилити громадський контроль за додержан-ням під час виконання кримінальних покарань прав осіб, узятих під варту, та які відбувають покарання. Організація діяльності кримінально-виконав-

чої інспекції на засадах пробації передбачає:

�

�

�

�

�

№ 1, червень, 2008 35

зміцнення матеріально-технічної бази кримі-нально-виконавчої інспекції, забезпечення належних умов для розміщення та безпеки її персоналу; відпрацювання форм і методів залучення волонтерських та інших громадських організа-цій до участі у процесі соціального супроводу осіб, які відбувають покарання, не пов’язані з позбавленням волі; розроблення нової моделі кримінально-вико-навчої інспекції та відповідної законодавчої бази з урахуванням європейських норм органі-зації діяльності служб пробації. Для забезпечення відкритості діяльності

кримінально-виконавчої служби для демокра-тичного цивільного контролю необхідно:

підтримання діалогових відносин з громадсь-кістю та вдосконалення співпраці з нею; розширення та зміцнення зв’язків із засобами масової інформації щодо всебічного висвітлен-ня діяльності кримінально-виконавчої служби з метою формування об’єктивної громадської думки про державну політику у сфері вико-нання кримінальних покарань. Удосконалення механізму правового регулю-

вання діяльності кримінально-виконавчої служби має відбуватися шляхом:

приведення нормативної бази щодо діяльності органів і установ виконання покарань, слід-чих ізоляторів у відповідність із національним законодавством, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), практикою Європейського суду з прав люди-ни та Європейськими пенітенціарними правилами; поліпшення взаємодії кримінально-виконавчої служби з центральними та місцевими органа-ми виконавчої влади, правоохоронними орга-нами, органами місцевого самоврядування та громадськими організаціями; підготовки і внесення пропозицій щодо поліп-шення фінансового та матеріально-технічно-го забезпечення органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів та економічного стимулювання праці засуджених. Для вдосконалення системи підготовки персо-

налу кримінально-виконавчої служби та підви-щення рівня його соціального захисту, наукового та науково-методичного забезпечення діяльності органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів необхідно:

створити вищий навчальний заклад для підго-товки, перепідготовки та підвищення кваліфі-

�

�

�

�

�

�

�

�

�

кації персоналу кримінально-виконавчої служби; створити мережу лікувально-оздоровчих закладів для медичного обслуговування, реа-білітаційного та відновного лікування персо-налу кримінально-виконавчої служби і членів їх сімей, осіб, звільнених зі служби у кримі-нально-виконавчій службі; забезпечити персонал кримінально-виконавчої служби необхідними гарантіями соціального і правового захисту, розробити механізм забез-печення їх житлом. Для розвитку матеріально-технічної бази уста-

нов виконання покарань та слідчих ізоляторів необхідно передбачити:

будівництво нових та реконструкцію існуючих слідчих ізоляторів; технічне переоснащення і реконструкцію установ виконання покарань, спрямовані на забезпечення належних умов тримання всіх категорій засуджених, включаючи осіб, засуд-жених до довічного позбавлення волі, з метою переходу від казарменого до блочного триман-ня по 4–6 осіб; оснащення органів і установ виконання пока-рань, слідчих ізоляторів сучасними телекомуні-каційними та комп’ютерними системами; забезпечення поетапного приведення рівня медичної допомоги та оснащення медичним обладнанням закладів охорони здоров’я кримі-нально-виконавчої служби у відповідність із нормами пенітенціарних систем європейських держав; створення умов для залучення засуджених до суспільне корисної праці у майстернях (цент-рах трудової адаптації), підсобних господарс-твах, з господарського обслуговування установ виконання покарань та слідчих ізоляторів, на підприємствах установ виконання покарань, на державних або інших форм власності підприємствах.

3. Етапи реалізації Концепції реформування Державної

кримінально-виконавчої служби України

Реалізація Концепції реформування Державної кримінально-виконавчої служби України відбува-тиметься поетапно протягом десяти років.

На першому етапі (2008–2012 роки) здійсню-ватимуться заходи щодо:

створення нормативно-правової бази, яка б відповідала міжнародним нормам та забезпе-чувала виконання у повному обсязі всіх фун-

�

�

�

�

�

�

�

�




кцій, покладених на кримінально-виконавчу службу; створення законодавчих та організаційних передумов для дальшого скорочення чисель-ності осіб, які тримаються в установах вико-нання покарань та слідчих ізоляторах; вивчення та впровадження позитивного досві-ду європейських держав у сфері виконання кримінальних покарань (створення нових моделей установ виконання покарань та умов для діяльності служби пробації); створення відповідних вищого навчально-го закладу та науково-дослідного центру, підготовки кадрів, здатних виконувати свої обов’язки на цьому етапі розвитку криміналь-но-виконавчої служби; оптимізації системи управління діяльністю кримінально-виконавчої служби. На другому етапі (2013–2017 роки) реалізову-

ватимуться основні заходи щодо: реорганізації органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів в установи сучас-ного типу, які б відповідали європейським стандартам; забезпечення сталого функціонування служби пробації.

4. Фінансове забезпечення Фінансування заходів, пов’язаних із реалі-

зацією Концепції реформування Державної кримінально-виконавчої служби України, здій-снюватиметься за рахунок коштів Державного бюджету України згідно з розрахунками, які щороку подаються Державним департаментом України з питань виконання покарань, а також інвестицій міжнародних організацій та інших не заборонених законодавством надходжень.

�

�

�

�

�

�

5. Очікувані результати Реалізація положень Концепції реформуван-

ня Державної кримінально-виконавчої служби України має забезпечити:

ефективну реалізацію державної політики у сфері виконання кримінальних покарань; створення сучасної кримінально-виконав-чої служби, яка б відповідала європейським нормам, насамперед у сфері додержання прав людини; створення служби пробації як складової кримі-нально-виконавчої служби; ефективну ресоціалізацію засуджених, змен-шення рецидиву і кількості злочинів та інших правопорушень; зміцнення кадрового потенціалу криміналь-но-виконавчої служби, ефективну протидію корупції та іншим протиправним проявам серед персоналу цієї служби; поліпшення взаємодії кримінально-виконавчої служби з правоохоронними органами, інши-ми органами державної влади та органами місцевого самоврядування, пенітенціарни-ми службами інших держав, міжнародними організаціями; формування у громадськості належного розуміння важливості діяльності криміналь-но-виконавчої служби. Виконання цієї Концепції сприятиме утвер-

дженню європейських стандартів прав людини в кримінально-виконавчій системі, реалізації стратегічного курсу України на інтеграцію в Європейський Союз.

Глава Секретаріату Президента України В. БАЛОГА

�

�

�

�

�

�

�

№ 1, червень, 2008 37

УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 411/2008

Про заходи щодо забезпечення захисту прав і законних інтересів дітей

З метою поліпшення стану забезпечення захисту прав і законних інтересів дітей, реалізації прав дітей на охорону здоров’я, освіту, соціальний захист та гармонійний розвиток постановляю:

1. Підтримати ініціативу громадськості щодо проведення до Дня захисту дітей 1 червня 2008 року Всеукраїнської акції «Здорова дитина – здо-рова нація».

Визначити, що Всеукраїнська акція «Здорова дитина – здорова нація» проводиться за підтрим-ки Президента України.

Утворити Організаційний комітет з підготов-ки та проведення Всеукраїнської акції «Здорова дитина – здорова нація» (далі – Організаційний комітет).

Призначити БОГУЦЬКОГО Юрія Петровича – заступника Глави Секретаріату Президента України та ВАСЮНИКА Івана Васильовича – Віце-прем’єр-міністра України співголовами Організаційного комітету.

Співголовам Організаційного комітету внести у триденний строк пропозиції щодо персонально-го складу Організаційного комітету.

Організаційному комітету затвердити у тижне-вий строк план заходів з підготовки та проведення Всеукраїнської акції «Здорова дитина – здорова нація», передбачивши проведення 1 червня 2008 року благодійних акцій в закладах та устано-вах системи охорони здоров’я, системи праці та соціального захисту населення, де перебувають діти, закладах для дітей-сиріт і дітей, позбавле-них батьківського піклування, а також проведен-ня тематичних освітніх, культурно-мистецьких, спортивних заходів, спрямованих на поширення знань про права дітей, засоби захисту прав, попу-ляризацію серед дітей здорового способу життя із залученням до участі у цих заходах відомих спорт-сменів, популярних естрадних виконавців.

2. Кабінету Міністрів України забезпечувати ефективну реалізацію органами державної влади та органами місцевого самоврядування державної політики у сфері охорони дитинства, захисту прав та законних інтересів дітей, для чого, зокрема:

1) розробити та подати до 1 жовтня 2008 року на розгляд Верховної Ради України законопроекти:

про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідаль-ності за вчинення насильства над дітьми; про внесення змін до законодавчих актів щодо права дітей-сиріт та дітей, позбавлених бать-

�

�

ківського піклування, при досягненні 16-річно-го віку, а також осіб з їх числа на взяття на облік потребуючих поліпшення житлових умов; про внесення змін до Кримінального кодек-су України щодо встановлення проходжен-ня обов’язкових програм корекції соціальної поведінки осіб, звільнених від відбування пока-рання з випробуванням, зокрема поведінки щодо дітей; про затвердження Загальнодержавної цільо-вої соціальної програми «Здорова нація» на 2009–2013 роки; про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо запровадження фінансування центрів соціально-психологічної реабілітації дітей з державного бюджету; про внесення змін до законодавчих актів щодо звільнення дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, осіб з їх числа та дітей-інвалідів від плати за навчання у вищих навчальних закладах усіх рівнів за умови, якщо певний освітньо-кваліфікаційний рівень вони здобувають вперше; 2) внести у місячний строк в установленому

порядку зміни до Державної програми розвитку фізичної культури і спорту на 2007–2011 роки щодо створення додаткових умов для навчання дітей плавання;

3) вжити у двомісячний строк заходів щодо: запровадження системи моніторингу за якістю послуг, які отримують діти; забезпечення вирішення в установленому порядку питання щодо встановлення пільго-вих цін/тарифів на послуги з постачання при-родного газу для дитячих будинків сімейного типу; 4) протягом трьох місяців: затвердити порядок діяльності органів опіки і піклування з питань захисту прав дітей (щодо усиновлення та сімейного влаштуван-ня дітей); запровадити єдиний облік багатодітних сімей в Україні; внести в установленому порядку зміни до Порядку ведення обліку дітей, які можуть бути усиновлені, осіб, які бажають усиновити дити-

�

�

�

�

�

�

�

�

�



ну, та здійснення нагляду за дотриманням прав дітей після усиновлення з метою запроваджен-ня «соціального паспорта» дитини, яка може бути усиновлена, та удосконалення процедур контролю за додержанням прав усиновлених дітей; забезпечити здійснення в установленому порядку заходів щодо поліпшення умов утри-мання, матеріально-побутового забезпечення та харчування неповнолітніх, які перебувають в установах виконання покарань, слідчих ізо-ляторах, ізоляторах тимчасового утримання, приймальниках-розподільниках органів внут-рішніх справ; 5) ініціювати в установленому порядку прове-

дення протягом другого півріччя 2008 року пар-ламентських слухань з питань усиновлення;

6) передбачати під час підготовки законо-проектів «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та зміни до деяких законодавчих актів України», про Державний бюджет України на 2009 та наступ-ні роки збільшення видатків для облаштування дитячих та спортивних майданчиків, для поліп-шення матеріально-технічного забезпечення дитячо-юнацьких спортивних шкіл;

7) передбачати під час підготовки проектів закону про Державний бюджет України на 2009 та наступні роки видатки на виплати державної соціальної допомоги дітям-сиротам та дітям, по збавленим батьківського піклування, за при-нципом «гроші ходять за дитиною» незалежно від форми влаштування дітей.

3. Міністерству охорони здоров’я України: 1) запровадити у місячний строк спеціальні

експертні медичні комісії для огляду дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, розробити порядок діяльності таких комісій та забезпечити подання комісіями відповідних відо-мостей для внесення до Єдиного електронного банку даних дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, громадян, які бажають взяти їх на виховання;

2) розробити та затвердити протягом двох місяців перелік захворювань, за наявності яких особа не може бути усиновлювачем;

3) переглянути протягом трьох місяців пере-лік захворювань, які дають право на усиновлення хворих дітей без дотримання строків перебування на обліку в Державному департаменті з усинов-лення та захисту прав дитини;

4) удосконалити систему своєчасної діагнос-тики вроджених вад розвитку у новонароджених, забезпечити поліпшення процесу діагностування

�

захворювань у дітей, що виховуються у будин-ках дитини, вжити заходів щодо надання таким дітям вчасної медичної допомоги, в тому числі хірургічної;

5) уживати заходів щодо забезпечення кваліфі-кованими медичними працівниками дитячих будинків-інтернатів, які перебувають у сфері управління Міністерства праці та соціальної політики України.

4. Міністерству освіти і науки України: 1) ужити разом з Радою міністрів Автономної

Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями заходів щодо оптимізації та роз-витку мережі дошкільних навчальних закладів з урахуванням прогнозованих демографічних змін, не допускати скорочення мережі таких закладів;

2) сприяти розширенню практики спільно-го перебування, в тому числі короткочасного, в дошкільних навчальних закладах дітей з обмеже-ними можливостями і здорових дітей;

3) здійснити невідкладні заходи щодо активі-зації реформування та розукрупнення закладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, вирішити питання про збереження майнових комплексів закладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, та подальшого їх використання для вирішення соціальних потреб регіонів;

4) запровадити у тримісячний строк систему заходів щодо подолання та недопущення стигма-тизації (асоціалізації) ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД дітей, забезпечення реалізації їх права на освіту;

5) переглянути до 1 вересня 2008 року поря-док організації індивідуальної та групової робо-ти у позашкільних навчальних закладах з метою поліпшення умов для розвитку здібностей, твор-чої самореалізації, допрофесійної підготовки дітей, насамперед з обмеженими можливостями, а також удосконалити форми урочної та позау-рочної роботи з фізичного виховання школярів.

5. Міністерству України у справах сім’ї, молоді та спорту забезпечувати:

проведення методичної та консультативної роботи із запровадження в Україні державної соціальної допомоги дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, за при-нципом «гроші ходять за дитиною»; впровадження передового світового і вітчизня-ного досвіду з профілактики бездоглядності, безпритульності, бродяжництва, жебрацтва та правопорушень серед дітей, їх соціальної реабілітації;

�

�

№ 1, червень, 2008 39

проведення інформаційних кампаній, спрямо-ваних на широке інформування населення з питань усиновлення та сімейних форм вихо-вання дітей. 6. Міністерству праці та соціальної політики

України вжити протягом трьох місяців заходів щодо забезпечення дітей-інвалідів засобами для корекції слуху та зору, пересування, протезно-ортопедичними виробами.

7. Міністерству внутрішніх справ України: 1) внести у місячний строк зміни до норма-

тивно-правових актів щодо удосконалення про-цедури розшуку батьків, які залишили дітей, та пошуку дітей, які зникли;

2) у двомісячний строк: проаналізувати ефективність роботи управлінь, відділів кримінальної міліції у справах дітей щодо захисту дітей від жорстокого поводжен-ня, насильства та експлуатації, вжити відповід-них заходів із вдосконалення цієї роботи; вивчити питання щодо створення відділів кримінальної міліції у справах дітей у складі управлінь охорони метрополітену; 3) до 1 серпня 2008 року: розробити та внести в установленому порядку пропозиції щодо змін до Правил дорожнього руху стосовно посилення безпеки дітей, уник-нення травмування їх під час перевезення автомобільним транспортом; ужити заходів до належного забезпечення відділів кримінальної міліції у справах дітей кваліфікованими кадрами та створення умов для їх ефективної роботи, переглянути штатні нормативи для органів кримінальної міліції у справах дітей; 4) уживати дієвих заходів щодо підвищення

ефективності роботи з виявлення, запобігання та розкриття злочинів проти статевої свободи та ста-тевої недоторканості особи щодо дітей, посилення профілактичної роботи у цьому напрямі.

8. Міністерству юстиції України: 1) внести до 1 серпня 2008 року в установле-

ному порядку пропозиції про приведення законо-давства у відповідність із міжнародно-правовими зобов’язаннями, взятими Україною, щодо пока-рання осіб, які будь-яким чином використовують дітей з метою виготовлення порнографічної про-дукції та зберігають дитячі зображення порног-рафічного характеру;

2) розробити протягом другого півріччя 2008 року проект Національної програми розвитку ювенальної юстиції.

�

�

�

�

�

9. Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям:

1) забезпечити до 1 липня 2008 року за учас-тю органів місцевого самоврядування ство-рення у кожному населеному пункті нових та облаштування існуючих дитячих та спортивних майданчиків;

2) ужити до 1 вересня 2008 року разом із Міністерством культури і туризму України від-повідних заходів щодо створення в кожному місті республіканського (в Автономній Республіці Крим), обласного значення сучасних центрів дитячої творчості;

3) забезпечити створення до 1 вересня 2009 року та функціонування дитячих дошкільних установ у кількості, що відповідає потребам від-повідних територіальних громад;

4) забезпечувати повне внесення та своєчасне поновлення інформації у Єдиному електронно-му банку даних дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, і громадян, які бажають взяти їх на виховання, та Єдиному електронно-му банку даних дітей, які опинились у складних життєвих обставинах;

5) удосконалити роботу з підготовки потен-ційних усиновлювачів, опікунів, піклувальників, прийомних батьків, батьків-вихователів та від-повідних соціальних працівників;

6) активізувати через засоби масової інфор-мації роботу з пропаганди усиновлення, інших сімейних форм влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, поши-рення кращого досвіду створення та діяльності прийомних сімей, дитячих будинків сімейного типу;

7) уживати заходів щодо забезпечення спіль-ного проживання і виховання братів і сестер при влаштуванні дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, на виховання в сім’ї громадян та заклади для дітей-сиріт та дітей, по збавлених батьківського піклування;

8) передбачити у проектах місцевих бюджетів на 2009 рік кошти на реалізацію регіональних програм подолання дитячої бездоглядності та безпритульності, реформування системи закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківсь-кого піклування;

9) забезпечувати розвиток сімейних форм виховання, вживати заходів щодо належного жит-лового та матеріального забезпечення дитячих будинків сімейного типу;

10) сприяти благодійній діяльності гро-мадських, благодійних, релігійних організацій




щодо роботи з дітьми, особливо з дітьми-сиро-тами та дітьми, позбавленими батьківського піклування.

10. Рекомендувати Верховному Суду України узагальнити у двомісячний строк судову прак-тику щодо розгляду судами справ, пов’язаних із позбавленням батьківських прав, поновленням у батьківських правах, усиновленням, установ-ленням опіки та піклування над дітьми, та вжити заходів щодо недопущення судами тяганини при розгляді таких справ.

11. Державному комітету телебачення та радіо-мовлення України:

1) забезпечувати створення та розповсюджен-ня теле-, радіопрограм для дітей та юнацтва, спря-мованих на популяризацію здорового способу життя, на запобігання жорстокості та насильству, сексуальній експлуатації дітей, на формування навичок безпечного користування комп’ютерними технологіями та мережею Інтернет;

2) забезпечувати широке висвітлення у засо-бах масової інформації питань соціального та правового захисту дітей, діяльності закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, пропагування позитивного досвіду

сімейних форм виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

12. Рекомендувати Генеральній прокуратурі України:

1) забезпечувати здійснення ефективного прокурорського нагляду за додержанням прав та законних інтересів дітей, посилити контроль за додержанням майнових (житлових) прав непов-нолітніх, забезпечити своєчасне виявлення фак-тів порушення прав дітей та вжиття заходів про-курорського реагування, поновлення прав дітей на житло;

2) забезпечити проведення у другому півріччі 2008 року перевірки діяльності будинків дитини щодо додержання норм законодавства з питань захисту прав дітей, позбавлених батьківського піклування;

3) забезпечити проведення у першому півріччі 2009 року перевірки стану додержання законо-давства щодо усиновлення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Президент України Віктор ЮЩЕНКО 5 травня 2008 року

№ 1, червень, 2008 41

СТОРІН

КА МЕДІАТО

РАВступне слово Пола Гоггінса, парламентського заступника міністра з питань виправних

заходів та зниження рівня рецидивів

Цей звіт є остаточним звітом Групи з Навчання та Акредитаційної Політики, яка була створена з метою надання рекомендацій уряду щодо найкращих методів організації роботи, навчан-ня та акредитації у галузі відновного правосуддя.

Застосування високих стандартів є надзвичайно важливим для успіху від-новного правосуддя, та досягнення його мети – пошуку позитивних шляхів для кожного, хто вчинив злочин або пра-вопорушення. Застосування високих стандартів є також надзвичайно важ-ливим у створенні довіри до відновно-го правосуддя в системі кримінального правосуддя, особливо з боку жертв зло-чинів та громад.

Я вітаю цей звіт, та хочу подякувати всім, хто працював у групі, за їх внесок до цієї важливої роботи. Вперше рух за відновне правосуддя в Великобританії дійшов згоди щодо спільного визна-чення найкращих методів організації роботи, які були визнані як у системі кримінального правосуддя, так і волон-терськими організаціями.

Цей посібник буде безцінним для тих, хто працює у сфері відновного пра-восуддя, а також, супервізорів та коор-динаторів програм. Цей багатосторон-

ній опис найкращих методів організації роботи встановлює основні навички та знання, необхідні для роботи на будь-якій стадії відновного процесу для того, щоб особи, які працюють в цій сфері могли вільно обирати підхід, який є найкращим у кожному окремому випад-ку. Цей посібник також надає рекомен-дації для більш вузьких спеціалістів у галузі відновного правосуддя, а також для тих, хто керує роботою осіб, які працюють безпосередньо у цій галузі. Я задоволений тим, що цей посібник стане основою для нових Національних Професійних Стандартів у галузі від-новного правосуддя.

Я також хочу подякувати групі за розгляд питання про те, яким чином має виглядати у майбутньому струк-тура навчання та акредитації у віднов-ному правосудді, а також за рекомен-дації групи з цього приводу, викладені у першій частині звіту. Урядові органи та органи кримінального правосуддя будуть ретельно розглядати ці реко-мендації у більш загальному контексті політики відновного правосуддя.

Я ще раз хочу подякувати членам групи за їхню роботу, організаціям, які визнали ці рекомендації, і хочу реко-мендувати цей посібник усім особам, які працюють у цій галузі – координа-торам програм, супервізорам, тренерам з відновного правосуддя – як такий, що відображає найбільш якісні методи робо-ти у галузі відновного правосуддя.

РЕКОМЕНДАЦІЇ З НАЙКРАЩИХ МЕТОДІВ РОБОТИ ВЕДУЧИХ ПРОГРАМ ВІДНОВНОГО ПРАВОСУДДЯ, СУПЕРВІ-ЗОРІВ ТА КООРДИНАТОРІВ ПРОГРАМ

Висновки та рекомендації Групи з Навчання та Акредитаційної Політики*

* Ці матеріали є неповною версією остаточного звіту Групи з Навчання та Акредитаційної Політики, яка була створена з метою надання рекомендацій уряду Великобританії щодо найкращих методів організації роботи, навчання та акредитації у галузі відновного правосуддя.Сам звіт, Best Practice Guidance for Restorative Practitioners and their Case supervisors and Line Managers and conclusions and Recommendations of the Training and Accreditation Policy Group, був перекладений на замовлення Українського Центру Порозуміння у 2005 р.Просимо поважати авторські права та використовувати матеріали тільки з дозволу їх власників.



Вступ1. Ці рекомендації були розроблені Групою

з Навчання та Акредитаційної Політики. 2. Основною метою рекомендацій є визна-

чення навичок та знань, необхідних спеціалістам у галузі відновного правосуддя для безпечної роботи відповідно до стандартів, якої очікують учасники процесу. В цьому звіті термін «віднов-не правосуддя» означає роботу, яка пов’язана з налагодженням контактів між особами, які по страждали від злочинів, правопорушниками та іншими особами для усунення шкоди, спри-чиненої злочином.

Співвідношення з іншими рекомендаціями та стандартами

3. Ці рекомендації є оновленою та розши-реною версією рекомендацій, виданих групою у проміжному звіті у березні 2004 р. Ця версія від-міняє попередню.

4. У частині 1 цього документа1 викладені висновки та рекомендації групи щодо навчання та акредитації спеціалістів у галузі відновного правосуддя. Вона включає рекомендації органі-зації «Навички для Правосуддя», члени якої вхо-дили до групи та зробили свій внесок до її робо-ти, щодо розробки Національних Професійних Стандартів, а також ступенів та оцінок на базі цих рекомендацій.

5. Рекомендації засновані на наявних даних досліджень; проте формальне дослідження не змогло повністю охопити всю роботу у галузі відновного правосуддя, тому рекомендації спи-раються на погодженні принципи та досвід спеціалістів. Вони також спираються на існую-чі найкращі методи роботи, враховуючи чинні Національні Професійні Стандарти у галузі від-новного правосуддя.

Обсяг рекомендацій

6. Група вважає, що базові навички у галузі відновного правосуддя такі ж самі, як у будь-якому середовищі або професійній ситуації. Як прави-ло, для ефективної роботи спеціалістам потрібні додаткові специфічні знання, наприклад щодо ювенальної юстиції та правосуддя для повноліт-ніх, або роботи з молоддю. Зокрема, їм потрібно знати, яким чином їх робота співвідноситься з іншими процесами, які працюють з їх клієнтами, а також знати законодавчу базу їх роботи, якщо 1 З повною версією звіту (три частини) можна ознайомитися в

бібліотеці Українського Центру Порозуміння.

така існує. Спеціалістам також потрібні будуть знання щодо осіб, які постраждали, щодо впли-ву правопорушень на них, щодо їхніх можливих реакцій та потреб. Спеціалісти, які працюють у системі кримінальної юстиції або стикаються з нею, також мають розуміти вплив, який може чинити система на осіб, які постраждали, причини поведінки, яка призводить до правопорушень, та шляхи протидії цьому. Ці рекомендації не мають на меті детального викладення всіх основополож-них знань: вони викладені у відповідних чинних Національних Професійних Стандартах.

Зміст рекомендацій

7. Рекомендації складаються з шести розділів:

А. Базова робота в галузі відновного право-суддя. Група та організації, які прийняли ці реко-мендації, вважають, що спеціалісти, які працюють в галузі відновного правосуддя (ведучі програм відновного правосуддя) мають намагатися працю-вати відповідно до цього розділу рекомендацій. Не всі навички знадобляться у кожному конкрет-ному випадку, в деяких випадках потрібен більш «легкий» підхід. Проте важливо, щоб ведучі мали всі необхідні навички для тих ситуацій, де вони будуть потрібні.

Б. Делікатні та складні справи. У цьому роз-ділі наведені навички та знання, необхідні у спра-вах, де є підстави вважати, що:

Існує особа, яка має мотивацію або можливість спричинити значну подальшу шкоду, в тому числі емоційну травму, під час або поза межами відновного процесу; абоІснує особа, яка є особливо вразливою до подальшої шкоди, а також має вразливість, яка походить від первісного інциденту.

Всі спеціалісти мають розпізнавати такі спра-ви, та застосовувати необхідні для цього навич-ки та знання наведені в частині оцінки ризиків у розділі А. Спеціалісти, які стикаються з такими справами, але не мають компетенції, визначеної у розділі Б, не повинні працювати над ними самі, а повинні передавати їх спеціалістам, іншим ком-петентним фахівцям, або іншим спеціалізованим установам.

В. Сімейні конференції та процеси, що вклю-чають соціальне планування. У цьому розділі наведені додаткові навички та знання, необхідні спеціалістам для проведення сімейних конфе-

�

�

№ 1, червень, 2008 43

ренцій, а також для інших відновних процесів, які включають елементи соціального планування.

Г. Робота в парі. У цьому розділі описано, в яких справах потрібна спільна робота декількох спеціалістів, та наведені рекомендації з ефектив-ної роботи в парі. В кожній справі хоча б один із ведучих, але не обов’язково обидва, має бути повністю компетентним спеціалістом, як визна-чено у розділі А.

Д. Керівники, які здійснюють нагляд за окремими справами (супервізори). У цьому розділі встановлені навички та знання, необхід-ні для консультацій та нагляду в окремих спра-вах, для внесення нових ідей та забезпечення об’єктивної оцінки, моніторингу роботи по спра-вам. Супервізори повинні бути повністю компе-тентними спеціалістами, як визначено у першому розділі цих рекомендацій. Їм не потрібні навички та знання, викладені у розділі Б, якщо вони не здійснюють нагляд за делікатними та складними справами. Вони не повинні обов’язково обійма-ти керівні посади щодо спеціалістів, нагляд за роботою яких вони здійснюють; а можуть бути рівними в організаційній ієрархії.

Е. Лінійні керівники (координатори програм). Цей розділ встановлює деякі «вказівки» для тих осіб, які мають забезпечити, щоб спеціаліст, який працює в галузі відновного правосуддя, отримав підтримку та ресурси, необхідні для ефективної роботи, але не втручаючись в роботу над конк-ретними справами. Вони не обов’язково повинні володіти навичками ведучих програм відновного правосуддя.

Розділ А. Базова робота в галузі відновного

правосуддяІ. Базові навички та знання

Примітка: Крім спеціальних знань у сфері відновного правосуддя, які викладено нижче, ведучі програм мають володіти фундаменталь-ними знаннями щодо роботи з потерпілими від злочинів, правопорушниками, а також знаннями, пов’язаними з їхнім безпосереднім місцем роботи (наприклад, робота в школі) та особливостями законодавчої бази.

І (а). Базові знання для роботи в галузі віднов-ного правосуддя

Ви маєте:1. Формулювати поняття відновного право-

суддя, яке містить визначення:потерпілих від злочинів правопорушників, та громаду;відновного правосуддя як процесу;цілей відновного правосуддя, та потенційні результати.2. Усвідомлювати, чим відновне правосуддя,

яке має на меті відповідати вимогам потерпілих від злочинів та правопорушників, відрізняється від таких підходів, як:

інші дисципліни (наприклад, адвокатуру або консультаційні послуги);медіація в громаді та вирішення конфліктів (тобто, яке значення має той факт, що існує встановлений правопорушник, який несе від-повідальність за певне правопорушення або шкоду);інші підходи до злочинів та неприйнятної поведінки (наприклад, каральний підхід як основну реакцію);3. Усвідомлювати, чому і як працює від-

новне правосуддя, посилаючись на теоретичну базу (наприклад, теорію розв’язання конфлік-тів, теорії, пов’язані з емоціями або соціальною психологією).

4. Мати розуміння різних ситуацій, в яких може застосовуватись відновне правосуддя2.

5. Мати розуміння системи кримінального правосуддя та/або законодавчої бази застосуван-ня відновного правосуддя, якщо необхідно.

6. Розуміти принципи відновного право-суддя, опубліковані Об’єднанням Відновного Правосуддя у 2004 р.3, а також впроваджувати ці принципи у практичну роботу.

7. Бути відданим у роботі з партнерами у законодавчому та волонтерському секторах.

І (б). Базові навички роботи в галузі відновно-го правосуддя

Ви маєте:1. Володіти ефективними комунікативними

навичками, а саме:вміння активно слухати;вміння ставити уточнюючі запитання (для кра-щого розуміння);розуміння та вміння розрізняти невербальні сигнали;підсумовування та перефразування;

2 Наприклад, кримінальні ситуації, школи, трудові спори, сім’ї, дітей та підлітків.

3 Див.: www.restorativejustice.org.uk

�

��

�

�

�

��

�

�

Рекомендації з найкращих методів роботи ведучих програм відновного правосуддя...



вміння спілкуватися по телефону та віч-на-віч;надавати та отримувати зворотній зв’язок;конструктивно та позитивно виражати сумніви;надавати учасникам процесу можливість роби-ти власний вибір.2. Створювати безпечне середовище для

учасників, а саме:побудову довіри між усіма учасниками;повагу до відмінностей та різноманітностей;демонструвати вміння долати конфлікти та агресію;оцінювати дисбаланс сил та діяти для виправ-лення дисбалансу;залишатися нейтральним та демонструвати це всім учасникам своєю роботою та діями;забезпечувати комфорт.3. Ставитися до людей чесно, не дискриміну-

ючи їх за статевими, віковими, етнічними ознака-ми, ознаками відсутності/наявності інвалідності, сексуальними, культурними ознаками, віроспові-данням, фактом вчинення злочину, демонстру-ючи повагу до всіх учасників, їх переконань та думок.

4. Ретельно фіксувати рішення учасників процесу та досягнуті результати, дотримуючись рекомендацій Вашої організації.

5. Демонструвати, що Ви можете справля-тися з Вашою роботою, а саме:

планування Вашої роботи;чітке дотримання процесу в кожній конкретній справі;вміння розв’язувати конфлікти та складні ситуації.6. Дотримуватися конфіденційності від-

повідно до вимог, установлених законом4.7. Демонструвати самоаналіз, а саме:аналіз власних упереджень, та вміння позбав-лятися їх;вміння оцінювати при роботі над кожною кон-кретною справою, межі власних знань, досвіду та впевненості;вміння звертатися по допомогу, якщо необхідно.8. Демонструвати вміння продуктивно пра-

цювати з іншими:як співробітник, якщо необхідно (розділ Г);як член команди у Вашій службі.

4 При збиранні та оприлюдненні інформації, яка належить до особистих даних, спеціалісти мають дотримуватися вимог Закону про Захист Даних 1998 р. Це особливо важливо для особистих даних, пов’язаних з засудженням, медичними умова-ми та іншими делікатними питаннями.

�

��

�

��

�

�

�

��

�

�

�

�

��

2. Підготовка до відновного процесу

2 (а). Оцінка та управління ризиками під час процесу5

Ви маєте:1. Проводити попередню формальну оцін-

ку ризиків, оцінювати та управляти будь-якими встановленими ризиками під час процесу.

2. Оцінювати будь-яку існуючу інформа-цію, пов’язану з попереднім вчиненням злочину, душевним здоров’ям тощо до встановлення кон-тактів з учасниками.

3. Оцінювати будь-які можливі ризики, пов’язані з:

почуттями, відносинами та поведінкою учасників;реалістичністю їх очікувань від процесу;їх мотивацією для участі в процесі;фактами зловживання алкоголем чи наркоти-ками та станом душевного здоров’я;фізичною непрацездатністю або нездатністю навчатися, психічними вадами або тяжкими захворюваннями;залякуванням будь-кого з учасників процесу;емоційним впливом первісного інциденту, ска-жімо, смерть або серйозні ушкодження;емоційною стійкістю осіб та здатністю справ-лятися з процесом;будь-якими попередніми відносинами учасни-ків або повторним переслідуванням;дисбалансом сил між особами6.4. Оцінювати справи на наявність будь-яких

складних моментів залякування та вразливості7, які можуть потребувати залучення до справи іншого фахівця, компетентного у роботі з делі-катними та складними справами, професіоналів та служби підтримки, які працюють поза межами відновного правосуддя8.

5. Записувати будь-які ризики, шляхи їх подолання, та передавати їх керівництву відповід-ного рівня та/або партнерській службі (напри-клад, всі ризики, пов’язані з питаннями захисту дітей).5 Цілями оцінки у відновному правосудді є: і) оцінити, яка

відповідальність покладається за спричинену шкоду; іі) вста-новити ризик емоційної та фізичної шкоди учасникам, яке значення вони надають процесу, та їх бажання брати участь в ньому; ііі) сприяти можливостям безпечного висловлення та обміну думками, потребами, та шляхами задоволення потреб, пов’язаних зі спричиненою шкодою.

6 Наприклад, це може стосуватися комунікаційних навичок, рід-ної мови, культури, соціально-економічного статусу, фізичних даних, віку, будь-яких попередньо встановлених ролей жертв/осіб, які постраждали від правопорушень та злочинців/право-порушників, або належної їм соціальної підтримки.

7 Див.: розділ Б цих рекомендацій.8 Див.: рекомендації з надання персональної інформації: http://

www.crimereduction.gov.uk

�

��

�

��

�

�

�

№ 1, червень, 2008 45

6. Розробляти заходи управління будь-якими ризиками, які можна встановити (залуча-ючи інших осіб до процесу, включно з особами, що ведуть нагляд за справами):

вибір найбезпечнішого способу спілкування на кожній стадії процесу;чергування використання прямих та непрямих форм спілкування для забезпечення безпеки;вибір місця для прямої та непрямої роботи для максимального забезпечення безпеки учасни-ків, та мінімізації їх страхів та сумнівів;управління та балансування наявності/від-сутності осіб, які надають підтримку, і можуть вплинути на емоційні та фізичні ризики про-цесу та його результати.7. Продовжувати оцінку ризиків під час

процесу.8. Підтримувати можливості для повтор-

ної оцінки правомірності продовження процесу та можливості продовження процесу різними способами.

9. Вміти реагувати на агресію для мінімізації ризиків.

10. Визначати, коли ризики є неприйнятними та безпечно завершувати процес.

2 (б). Інформування учасників про їх можливості9

Ви маєте:1. Надавати чітку та точну інформацію учас-

никам кримінальних ситуацій та особам, які їх підтримують, про:

цілі та потенційні переваги відновного процесу, а також опис самої процедури.різні моделі відновного процесу, можливий графік, а також осіб, які можуть бути залучені до процесу;ролі та відповідальність осіб, які будуть залу-чені до процесу;зв’язки між відновним процесом та іншими процесами;альтернативи відновному процесу;яким чином відновний процес може бути пов’язаний з кримінальною юстицією та іншими процесами, а також про його можливі наслідки для учасників;хто буде мати доступ до інформації про осіб, залучених у процесі;заходи, які були вжиті для збереження конфі-денційності інформації, та причини цього;як довго та яка інформація буде зберігатися.

9 Цей розділ побудований на основах існуючого національного професійного стандарту ID2: «Підготовка осіб до відновного процесу».

�

�

�

�

�

�

�

�

��

�

�

�

2. Спілкуватися з особам під час процесу, та спонукати їх до спілкування, наступним чином:

визнаючи їх ситуацію та потреби під час процесу;ставитись до них чесно, з повагою та гідністю, водночас визнаючи заподіяну шкоду;використовувати найбільш прийнятну для них комунікацію;спонукати учасників процесу до вільного обмі-ну думками;мінімізувати будь-який тиск під час спілкування;уникати дискримінації та тиску на учасників процесу;звертаючись до кожної особи таким чином, як вона цього хоче;забезпечувати їм достатній час та простір для прийняття рішень.3. З’ясувати з окремими особами всі наслід-

ки їх участі, включно з потенційними вигодами та ускладненнями, надати їм можливість приймати проінформовані рішення про те, чи брати участь у програмі, та в яких межах; забезпечувати мож-ливості різних форм відновного процесу.

4. Спонукати учасників висловлювати свої очікування щодо відновного процесу та можли-вих результатів.

5. Спонукати учасників ставити будь-які питання та виказувати будь-які сумніви щодо відновного процесу.

6. Належним чином управляти очікування-ми учасників, надаючи точну інформацію щодо потенціалу та обмежень програми, та всіх наяв-них можливостей відновного процесу, надаючи їм змогу приймати проінформовані рішення.

7. Спонукати всіх учасників реально оцінювати:

будь-які ризики, і засоби управління цими ризиками (див. частину 2(а));потенційні вигоди відновних процесів;вірогідність досягнення результату, який вла-штує всіх його учасників процесу.8. Обговорити результати оцінки з усіма

учасниками в повному обсязі та визначити їх бажання продовжувати процес. Якщо будь-хто з учасників виявить бажання не продовжувати, або вийти з процесу, підтримати їх у їх праві не брати участь у процесі, та підтримати інших учасників, які брали б участь в процесі, допомогти їм спра-витися з розчаруванням.

9. Надавати особам інформацію про інші установи та служби, які можуть надати додатко-ву підтримку під час відновного процесу, чи поза

�

�

�

�

�

�

�

�

�

��




ним, та допомогти цим особам встановити необ-хідні контакти, якщо вони цього забажають.

10. Якщо на будь-якій стадії учасник прий-ме рішення не продовжувати відновний процес, з’ясувати, яку він бажає отримувати інформацію щодо подальшої роботи з іншими учасниками, та надавати таку інформацію, якщо інші учасники нададуть на це свою згоду. Потерпілі від злочинів, які приймуть рішення не брати участь в процесі, мають отримати подальшу інформацію, якщо вони цього забажають, про стан та результати будь-якої подальшої роботи.

11. Робити чіткі та повні записи результатів обговорень та угод з учасниками щодо відновно-го процесу – та надавати копії цих записів тим, хто має право отримати їх, та кому необхідна ця інформація.

2 (в). Надання підтримки учасникам у виборі відновного процесу

Ви маєте:Працювати з окремими учасниками для прий-

няття рішення про найбільш прийнятну форму спілкування: спілкування віч-на-віч чи непряме спілкування.

1. Дізнатися їх думку щодо того, який процес найбільш відповідатиме їх потребам, при цьому наголошуючи, що всі можливості залишають-ся відкритими для них протягом усього часу, в залежності від побажань сторін.

2. Проінформувати учасників про ймовір-ність вираження сильних емоцій; та оцінити разом з ними їх здатність справитися з власними сильними емоціями та емоціями інших.

3. Надати учасникам чітку інформацію про очікування чи уподобання іншої сторони щодо процесу (якщо на те було отримано згоду цієї особи); та можливого перебігу, прямої зустрічі (віч-на-віч).

4. Врахувати під час прийняття рішення про форму спілкування Вашу оцінку ризиків ситуації та наявні засоби для управління ризиком.

5. Розглянути, який процес найбільше підій-де всім учасникам з огляду на їх комунікативні навички.

6. Врахувати кількість, складність та зміст повідомлень, якими мають обмінюватися учас-ники, а також, наскільки буде ефективно робити це непрямим шляхом, враховуючи наявний час, ресурси та законодавчі вимоги.

Залучати інших та проводити постійну оцін-ку того, хто може бути залучений до відновного процесу.

7. Запитати у особи, яка постраждала від правопорушення, а також правопорушника, кого вони хотіли б залучити до процесу, переконав-шись, що жодна особа не буде залучена до процесу проти її волі, або проти волі потерпілої сторони.

8. Оцінити, хто ще в оточенні учасників по страждав від правопорушення, та може отри-мати користь від участі в процесі.

9. Якщо потерпілою стороною є юридична особа, або громада, а не окремий громадянин, оцінити, хто з представників громади або юри-дичної особи найбільше постраждав від злочину, або має якнайкращі можливості для ефективного спілкування з іншою стороною, або для найбільш ефективної роботи щодо укладення та/або вико-нання кінцевої угоди.

10. Оцінити ризик участі додаткових учасни-ків (крім особи, яка постраждала від правопору-шення та правопорушника), враховуючи наявні засоби управління таким ризиком.

11. Оцінити готовність та можливості будь-яких додаткових осіб брати участь у відновному процесі, впливати на досягнення до позитивного результату.

12. Збалансувати вигоди від участі більш широкого кола осіб з наявним часом та ресурсами, необхідними для підготовки та управління більш складним процесом; вирішити практичні питання (наприклад, наявність ліпшого приміщення).

13. У випадку участі більшої групи осіб, вирі-шити, яка форма спілкування (непрямий процес чи зустріч віч-на-віч) потребам яких учасників буде відповідати.

14. Провести з учасниками чітку оцінку най-більш важливих питань для вирішення шкоди, розставити пріоритети з врахуванням наявного часу та ресурсів.

15. Розглянути всі законодавчі вимоги та рекомендації щодо найкращих методів роботи (наприклад, участь батьків) та працювати з їх урахуванням10.

Вибирати та застосовувати відповідну струк-туру для процесу спілкування (непряма комуніка-ція чи зустрічі віч-на-віч).

16. Допомогти учасникам визначитись, яким чином кожен з них зможе зробити найбільш пов-ний внесок до процесу (наприклад, хто буде гово-рити першим).

17. Спланувати структуру непрямого спілку-вання та спілкування віч-на-віч, яка зможе мінімі-10 Найкращі методи роботи із залученням батьків можна знайти

за адресою: http:/www.youth-justice-board.gov.uk

№ 1, червень, 2008 47

зувати негативний вплив будь-якого дисбалансу сил.

18. Оцінити, яка структура спілкування най-краще надасть змогу учасникам досягти позитив-ного результату в межах наявного часу.

19. Забезпечити, щоб не була обрана жодна форма спілкування проти волі будь-кого із учасників.

20. Надати всім учасникам чітку інформацію щодо запланованої структури, яку Ви вважаєте найбільш підходящою, щоб створити відчуття безпеки та чітких очікувань.

21. Обговорити з учасниками обрану струк-туру, яка дозволить їм вносити альтернативні пропозиції, причому головна відповідальність за рішення щодо структури залишатиметься за Вами.

22. Намагатися якомога точніше дотримува-тися обраної структури, поки ця структура допо-магатиме учасникам досягти цілей процесу.

23. Якщо структура більше не відповідає цілям усього процесу, обговорити це з учасника-ми, та узгодити новий шлях.

Планування прямих зустрічей (віч-на-віч)

24. Оцінити, чи зможе залучений фахівець допомогти злагодженому перебігу процесу, і якщо так, або якщо Ваша установа вимагає співробіт-ництва, вирішити, як ви будете співпрацювати (також див. Розділ Г цих рекомендацій).

25. Оцінити, чи необхідно буде проводити окремі зустрічі або влаштовувати перерви під час зустрічі віч-на-віч, і якщо так, відповідним чином їх спланувати11.

26. Оцінити вірогідність вираження сильних емоцій під час зустрічей віч-на-віч, визначити структуру, яка найбільш підходитиме для управ-ління ними.

27. Оцінити, чи допоможе Вам використання сценарію в рамках обраної структури.

3. Організація відновного процесу

3 (а). Проведення непрямого відновного про-цесу, та підготовка до прямого відновного процесу

Ви маєте:1. Надати можливість учасникам ставити

будь-які запитання щодо відновного процесу.2. Переглянути з учасниками кримінальної

ситуації мотиви їх участі у відновному процесі, 11 Це може включати планування певного часу для зустрічі зло-

чинця/правопорушника зі своєю родиною.

підтримуючи тих, хто на будь-якій стадії процесу вирішить звернутися до інших методів.

3. Спонукати та надавати підтримку учасни-кам кримінальної ситуації у:

встановленні та розгляді суті та наслідків спричиненої шкоди;знаходженні ефективних шляхів висловлення цих питань протягом відновного процесу;з’ясуванні поглядів та потреб потерпілих та правопорушників, забезпечення їх участі у виборі відповідних процесів (див. частину 2в).4. Допомагати особам знайти шляхи подо-

лання їх сумнівів щодо відновного процесу (якщо вони вирішили брати в ньому участь), пропону-ючи таке спрямування процесу, яке буде відпові-дати їх потребам.

5. Наснажувати та надавати підтримку осо-бам, які спричинили шкоду під час:

обговорення їх поведінки, факторів, які при-звели до цього, та впливу такої поведінки на осіб, які постраждали від правопорушення, та інших;прийняття відповідальності за власну поведін-ку та усунення завданої шкоди. 6. Спонукати учасників до прийняття рішен-

ня про прийнятне відшкодування шкоди, і форми в якій шкоду може бути усунено12.

7. Збирати інформацію, яка є важливою для відновного процесу, роз’яснювати та узго-джувати, чи можне бути ця інформація пере-дана її іншим учасникам як частина непрямого відновного процесу, і яким чином її можна роз-повсюджувати (або чи ця інформацію не повинна розповсюджуватись).

8. Делікатно та належним чином передава-ти інформацію, якою кожен з учасників процесу хоче поділитись з іншими, ретельно розглянувши питання про те, яку саме інформацію хоче одер-жати певна особа, та приховувати таку інформа-цію, яка може спричинити шкоду13.

9. Передаючи інформацію усім сторонам, зазначити, чи була інформація отримана безпо-середньо від іншого учасника, чи вона базується на Вашій власній оцінці ситуації.12 Фактичне прийняття рішення про відшкодування відбувається

на пізнішій стадії процесу – див. частину 3 (в) щодо кінцевої угоди.

13 Інформація, призначена для спілкування, звичайно не повинна приховуватися спеціалістом тільки для того, щоб захистити почуття одержувача інформації, оскільки метою відновного процесу є встановлення якомога вільнішого спілкування між сторонами. Проте, якщо спеціаліст підозрює, що інформація може спричинити подальшу серйозну шкоду, він має прокон-сультуватися у вищестоящого або більш досвідченого спе-ціаліста щодо необхідності її передачі.

�

�

�

�

�




10. Обрати найбільш прийнятний спосіб непрямого спілкування, включно з письмовим спілкуванням, розповсюдженням інформації за допомогою відеоплівки, аудіозаписів або інших засобів, зберігаючи гнучкий підхід до непрямих засобів спілкування протягом усього процесу.

11. Якщо необхідно, допомогти правопоруш-нику спланувати написання листа, переконай-тесь, що зміст листа відображає його погляди, враховуючи:

здатність правопорушника висловити свої думки на папері, та можливу потребу у допомозі;можливість залучення інших осіб, які його підтримують; необхідність корегувати його уявлення щодо змісту та стилю листа;необхідність того, щоб лист був чесним та ввічливим;необхідність того, щоб лист стосував-ся очікувань особи, що постраждала від правопорушення;необхідність оцінювати ризик того, що в листі можуть міститися будь-які приховані повідомлення.12. Після перевірки прийнятності листа, під-

готовленого правопорушником, передати його адресату особисто, за умови, що він погодився прийняти цей лист.

13. Оцінити, чи слід припинити непряме спілкування та перейти до прямого спілкування (віч-на-віч).

14. Якщо Ви плануєте влаштувати зустріч віч-на-віч, та бажаєте запросити спостерігачів:

слід проінформувати всіх учасників про мож-ливість присутності спостерігачів;слід перевірити чи всі учасники хочуть цього;слід проінформувати учасників про те, де в кімнаті сидітимуть спостерігачі, та отримати їх згоду на це.15. Робити точні та повні записи резуль-

татів обговорень та угод з учасниками, рішень, які можуть бути прийняті та домовленостей, які можуть бути досягнуті, враховуючи домовленості щодо зберігання, розкриття14 та конфіденційності записів.

14 Інформація має записуватись таким чином, щоб забезпечити безпечне розкриття власної інформації учасника, не розкри-ваючи будь-яку інформацію щодо іншої сторони, на розкриття якої вона не надавала дозволу.

�

�

�

�

�

�

�

�

�

3 (б). Сприяння прямому відновному процесу (віч-на-віч)15

Ви маєте:1. Якщо учасники обрали зустріч віч-на-віч,

але потім змінили свою думку під час підготов-ки зустрічі, обговорити з особами, які вирішили відмовитися від зустрічі:

причини та сумніви, при цьому, поважаючи їх рішення;можливу підтримку під час процесу;наявні можливості, включно з можливістю непрямого спілкування.2. Обрати належне місце та відповідним

чином підготувати його, продумати розташуван-ня учасників, та переконатись, що місце відпові-дає вимогам учасників.

3. Працюючи разом із напарником, асистен-том чи особою, яка надає підтримку, забезпечити попереднє узгодження протоколу зустрічі, та роз-поділ ролей (див. Розділ Г).

4. Перед початком зустрічі (коли учасни-ки почнуть збиратись) забезпечити можливість для учасників перебувати окремо один від одно-го, чекаючи на початок зустрічі, а також мож-ливість доступу до інформації та підтримки під час очікування.

5. Нагадувати учасникам про узгоджену структуру зустрічі.

6. Спілкуватися з учасниками, та спонукати їх до спілкування, таким чином, щоб:

бути чуйним до їх ситуації та потреб під час процесу;ставитися до них чесно, з повагою та гідністю, водночас, визнаючи спричинену шкоду;обирати найбільш прийнятні для цього способи;спонукати їх до вільного обміну думками;мінімізувати будь-який тиск під час спілкування;уникати дискримінації та не вчиняючи на них тиску;звертатись до кожної особи таким чином, як вона цього хоче.7. Відслідковувати, чи структура, погоджена

з учасниками до зустрічі, допомагає їм спілку-ватися один з одним; якщо ні – вона має бути достатньо гнучкою для зміни.

8. На будь-якому етапі оцінювати необхід-ність зупинити зустріч, оголосити перерву, або провести окремі зустрічі.

9. Якщо виникнуть несподівані питання, оці-нити, які питання слід розглянути під час зуст-15 Цей розділ спирається на Національний Професійний Стандарт

ID3.

�

��

�

�

�

��

�

�

№ 1, червень, 2008 49

річі, а які більш доцільно розглянути поза межами зустрічі.

10. Сприяти незалежності осіб під час віднов-ного процесу відповідно до попередніх домовле-ностей між ними.

11. Постійно відслідковувати:емоційний та фізичний стан осіб;дотримання особами правил проведення зустрічей, установлених на початку, та вжи-вати відповідні заходи, якщо ці правила порушуються.12. Швидко та чітко розпізнавати будь-які

знаки, що вказують на потенційну можливість завдання шкоди, та негайно втручатися для захис-ту учасників процесу.

13. Робити конструктивні внески (не пропо-нуючи власні «рішення» чи думки) до процесу та сприяти обміну інформацією між учасниками таким чином, щоб:

спонукати кожного робити активний та пов-ний внесок до процесу;управляти процесом, узгоджуючи потреби кожного учасника та необхідність чесного про-цесу, з визначеним часом та ресурсами;спонукати кожного учасника брати актив-ну участь у встановленні позитивного результату.14. Надавати учасникам час та простір для

обговорення того, що вони хочуть отримати в результаті зустрічі, та використовувати ці обго-ворення для формулювання угоди (див. частину 3 (в)).

15. Спонукати осіб усвідомлювати, що від-бувається під час процесу, та висловлювати своє ставлення до:

досягнутої угоди;будь-яких нерозв’язаних питань.16. Дотримуючись конфіденційності того,

що відбувається під час зустрічі, робити повні та точні записи рішень та результатів, отримати всі необхідні підписи на кінцевій угоді, та негайно надіслати копії всім, хто їх потребує, та повинен отримати.

3 (в). Укладання кінцевої угоди

Ви маєте:1. Під час непрямого чи прямого відновного

процесу надавати учасникам можливість поду-мати та обговорити, які реалістичні та досяжні форми відшкодування шкоди можуть допомогти, беручи до уваги:

можливості правопорушника;яке відшкодування може бути адекватним спричиненій шкоді, і хто має його отримати;

��

�

�

�

��

��

необхідність відшкодування, яка має бути чітко визначена, виміряна та підтримана учасниками;можливу допомогу інших спеціалістів чи служб;наявність кваліфікованих спеціалістів для моніторингу за процесом відшкодування;визначення необхідного часу для будь-якого фінансового, практичного чи емоційного від-шкодування, а також графіку його надання;будь-які можливі ускладнення здоров’я або інші зміни, пов’язані із запропонованим відшкодуванням;наявність страхування для покриття будь-якої запланованої практичної роботи;будь-які інші практичні питання, пов’язані з витратами, транспортуванням та ін.;чи всі учасники були вільно проінформовані та погодились на відшкодування.2. Якщо особа, яка постраждала від право-

порушення, хоче призначити іншого одержувача відшкодування, перевірити можливість здійснен-ня цього, та відповідність бажанням призначеного одержувача.

3. Якщо правопорушник потребує допомоги для виконання кінцевої угоди, встановити, якщо можливо, хто надаватиме таку допомогу.

4. Якщо будуть передаватися гроші, забезпе-чити наявність домовленостей, щоб задокументу-вати цю передачу, а також наявність свідків.

5. Переконатися, що всі учасники однако-во розуміють межі юридичної сили угоди, і доб-ровільність її виконання.

6. Надати всім учасникам протокол щодо того, про що була досягнута домовленість, якщо вони цього потребують.

7. При укладанні кінцевої угоди, невико-нання якої може призвести до відповідальності, забезпечити дотримання коректних процедур та проінформувати учасників про процедури у сис-темі кримінального правосуддя щодо моніторин-гу, та наслідки їх недотримання.

3 (г). Завершення відновного процесу – оцін-ка, моніторинг та постійна підтримка16

Ви маєте:

Надавати допомогу, проводити нагляд та моні-торинг виконання кінцевої угоди.

16 Повністю компетентний спеціаліст у галузі відновного пра-восуддя має демонструвати навички, наведені у цій частині, навіть якщо не всі установи займаються моніторингом та завер-шенням кінцевих угод. Ця частина спирається на Національний Професійний Стандарт ID3.2.

�

�

�

�

�

�

�

�




1. Надавати допомогу та/або здійснювати нагляд виконання кінцевої угоди правопоруш-ником відповідно до домовленості під час її укладання.

2. Оцінити, чи вчинив правопорушник дії щодо усунення завданої шкоди, про які він домо-вився з постраждалою особою.

3. Якщо правопорушник не виконав угоду, оцінити, яку подальшу підтримку Ви можете надати, щоб допомогти правопорушнику вико-нати її.

4. Якщо подальша підтримка є неможли-вою або неефективною, делікатно проінформу-вати потерпілу сторону, якщо вона цього бажає, а також установи, які мають бути поінформовані про рівень виконання взятих зобов’язань.

5. Якщо Ви дійшли висновку, що особа не дотримується кінцевої угоди чи плану, і якщо вона таким чином порушує вимоги законодавства – забезпечити передачу цієї інформації відповід-ним установам системи кримінального правосуд-дя, або іншим установам.

Оцінити процес з його учасниками

6. Передавати інформацію щодо результатів процесу іншим сторонам відповідно до домовле-ностей з учасниками.

7. Надавати сторонам можливість відкрито та чесно обговорити їх думки та почуття про від-новний процес та його результати.

8. Спонукати осіб до роздумів щодо мож-ливості та бажань у продовження непрямого спілкування після завершення етапу зустрічей віч-на-віч.

Завершення процесу та надання подальшої підтримки

9. Погодити з учасниками процесу, коли він має бути завершений.

10. Спонукати учасників до роздумів, чи пот-рібна їм подальша підтримка та інформація, та обговорити, яким чином вона має надаватися. Досягти відповідних домовленостей, якщо Ваша організація погодиться їх надавати.

11. Якщо Ваша організація пропонує будь-які подальші контакти, проінформувати про це учасників, та з’ясувати, чи вони їм потрібні.

12. Забезпечити можливість Вашій органі-зації встановити будь-які подальші контакти з учасниками з метою проведення оцінки.

Розділ Б.Делікатні та складні справи

Цей розділ встановлює додаткові знання та навички, які необхідні при роботі з більш делі-катними та складними справами. Це справи, при яких після оцінки ризику17 існують підстави вва-жати що:

існує особа, у якої є мотивація та можливість спричинити серйозну подальшу шкоду чи емо-ційну травму, під час або поза межами віднов-ного процесу; абоіснує особа, надзвичайно вразлива до можливої подальшої чи емоційної травми, яка походить від первісного інциденту.

Використання відновного процесу у справах з домашнього насильства не дозволяється; це питання розглядатиметься у наступному розпо-рядженні уряду з питань домашнього насильства. Існують також інші делікатні та складні справи, оцінка ризику яких доводить, що робота повинна проводитися у відповідності до потреб та поба-жань жертви для уникнення подальшої шкоди.

Навички, необхідні при роботі з такими спра-вами, переважно такі, які викладені у Розділі А, але вищого рівня. Цей розділ встановлює знан-ня, необхідні для підтримки зазначених навичок рівня, спираючись на відповідні Національні Професійні Стандарти. Деякі знання схожі до викладених у Розділі А, але повинні бути глиб-шими. Цей розділ також встановлює навички, пов’язані з оцінкою та управлінням ризиками там, де особливо важливим є більш високий рівень компетенції18.

Очікується, що всі спеціалісти зможуть демонс-трувати більш високий рівень компетенції, необ-хідний для роботи над складними та делікатними справами, вже після двох років роботи.

Знання, пов’язані з відновним процесом

Ви повинні демонструвати такі знання:

1. Яким чином учасники, або інші особи, можуть спричинити шкоду під час або поза межа-ми відновного процесу, наприклад, посилаючись на будь-які делікатні аспекти злочину; недо-статнє визнання чи мінімізацію завданої потер-17 Див.: частину 2 (а) Розділу А цих рекомендацій.18 При розробці Національних Професійних Стандартів організа-

ція Навички для Правосуддя більш повно встановить різницю в рівнях компетенції, необхідної для базової роботи та роботи над делікатними та складними справами.

�

�

№ 1, червень, 2008 51

пілій стороні шкоди; обвинувачення особи, яка по страждала від правопорушення; залякування.

2. Яким чином учасники можуть маніпу-лювати іншими для того, щоб запобігти вислов-ленню ними їх потреб та думок, і яким чином це можна виявити протягом відновного процесу.

3. Яким чином відносини між сторонами (попередні або існуючі) можуть вплинути на відновний процес, підвищуючи його потенційні вигоди або, навпаки, підвищуючи ризик спричи-нення подальшої шкоди.

4. Яким чином різні види злочинів можуть містити ознаки, викладені у пунктах 1–3 вище.

5. Можливе ставлення до конкретних ситуа-ції у громаді, та яким чином це може вплинути на учасників кримінальної ситуації та на їх участь у відновному процесі (особливо, якщо справа загальновідома).

6. Щодо довгострокових наслідків делікат-них та складних справ, а також їх вплив на три-валість відновного процесу та розгляду справ.

Необхідні загальні знання

Ви повинні демонструвати такі знання щодо:

7. Джерел вразливості, які випливають з наслідків делікатних та складних справ для їх учасників; образливої поведінки та стосунків, які лежать в основі цих справ; а також щодо можли-вих ускладнень у роботі з учасниками відновного процесу19.

8. Законодавчих засобів, які діють в таких випадках, наприклад:

законодавство та положення про захист дітей;засоби захисту, які встановлюються цивільни-ми та кримінальними судами;умовне ув’язнення та звільнення з-під варти;домовленості декількох установ про публіч-ний захист (МАРРА) та команди публічного захисту;розповсюдження інформації та захист конфіденційності.9. Кола послуг спеціалістів та наявних уста-

нов для тих, хто є учасником делікатних та склад-них справ.

Необхідні навички вищого рівня

19 Наприклад, як викладено у Національних Професійних Стандартах С104 та С105, при роботі з жертвами серйозного особистого нападу та тяжкої втрати; Е201-Е205 при роботі з жертвами та злочинцями, які винні у жорстокому поводженні, особливо з дітьми.

�

�

��

�

Ви маєте:10. Проводити більш детальну попередню

та поточну оцінку ризиків ніж та, яка необхідна при менш складних справах, а саме – формальну письмову оцінку ризиків, та забезпечити вико-ристання всіх необхідних спеціальних засобів оцінки ризику.

11. Обрати відповідні засоби управління більш високим ступенем ризику в таких справах, наприклад, працюючи в парі з іншим спеціалістом у галузі відновного правосуддя; тісно співпрацю-ючи з іншими установами та з супервізором.

12. Особливо ретельно оцінити, яка інформа-ція має передаватися одному учаснику, або будь-якій особі щодо іншого учасника, враховуючи їх емоційну та фізичну безпеку.

13. Стежити за тим як впливає робота над спра-вою на Вас як спеціаліста, та звертатися до більш досвідчених колег за особистою підтримкою.

Розділ В.Сімейні конференції та процеси,

що включають соціальне плануванняСімейні конференції у відновному процесі є

підходом, який може включати окремі обгово-рення між правопорушником, їх сім’ями та осо-бами, які їх підтримують, та соціальними пра-цівниками, в яких не обов’язково беруть участь особи, які постраждали від правопорушення. Ці окремі обговорення можуть допомогти сформу-лювати кінцеву відновну угоду, при цьому, вра-ховуючи потреби та ризики правопорушників і членів їх сімей, та розробити план управління ними. Деякі Комісії у справах неповнолітніх правопорушників можуть використовувати схожі підходи.

У цьому розділі встановлюються додаткові навички та знання, необхідні спеціалістам для проведення сімейних конференцій, включно з елементами соціального планування. Цей роз-діл лише стосується компетенції, необхідної для управління зв’язком між відновними та соціаль-ними елементами. Він не стосується навичок, необхідних для проведення соціально-орієнто-ваної частини процесу. Найкращі методи робо-ти у цій сфері розроблені Групою з Прав Сім’ї20. Застосовуючи ці підходи до роботи з дітьми, як це часто трапляється, спеціалісту потрібні додаткові глибинні знання, пов’язані з питаннями захисту дітей та відповідним законодавством.

20 Див.: www.frg.org.uk




Ви маєте:1. Демонструвати розуміння цілей різних

частин процесу, який складається з двох частин, і їх співвідношення між собою.

2. Оцінити разом з усіма учасниками, чи потрібно запрошувати осіб, які постраждали від правопорушення, брати участь у соціально-орієн-тованій частині процесу, враховуючи:

побажання осіб, які постраждали від правопорушення;побажання правопорушників, осіб, які їх під-тримують, та їх сімей, а також їх право на кон-фіденційність у цій частині процесу.3. Оцінити з певними учасниками, які

соціальні працівники мають брати участь в про-цесі, запросити їх та підготувати до участі.

4. Забезпечити розуміння всіма учасниками того, хто буде присутнім на яких частинах проце-су, та чому.

5. Делікатно керувати прибуттям чи від’їздом будь-яких учасників під час переходу між різними частинами процесу.

6. Сприяти досягненню відновної угоди, використовуючи непрямий процес, якщо під час соціально-орієнтованої частини процесу був роз-глянутий зміст кінцевої відновної угоди, а потер-піла сторона при цьому не була присутня.

7. Встановлюючи зворотній зв’язок з особою, яка постраждала від правопорушення, після закін-чення процесу, чітко розрізняти інформацію, яку потерпіла особа має право отримати і хоче цього (наприклад, щодо виконання кінцевої відновлю-вальної угоди), та конфіденційну інформацію про правопорушника та осіб, які його підтримують.

Розділ Г. Робота в парі (співмедіація,

ко-медіація) Робота в парі приносить багато вигод для

всіх видів справ у відновному процесі, але вона є особливо важливою для делікатних та складних справ, допомагає навчатися та розвиватися, надає практичну підтримку та безпеку для спеціалістів. Необхідність роботи в парі має оцінюватись в кожному окремому випадку.

Якщо декілька спеціалістів працюють разом над справою, один із них повинен бути повністю компетентним у сфері відновного правосуддя. Ведучі програм відновного правосуддя повинні чітко розуміти причини спільної роботи над конк-ретною справою, оскільки вони можуть вплинути на методи роботи.

�

�

1. Види справ, які зумовлюють необхідність роботи в парі:

Справи, які потребують спеціальних знань – наприклад, спеціалісти, повністю компетентні у сфері відновного правосуддя, можуть працю-вати з колегами, які мають спеціальні знання у сфері душевного здоров’я або захисту дітей.Складні справи, в яких беруть участь особи різної статі або з різними характеристика-ми, наприклад, для збереження гендерного балансу. Делікатні та складні справи (див. Розділ Б цих рекомендацій) – робота в парі може надавати емоційну та практичну підтримку, наприклад, під час відвідувань домівок учасників; та мож-ливість аналізувати справу разом з колегою, який повністю володіє справою.

2. Робота в парі для навчання, нагляду за справами та постійного професійного розвитку

Співробітництво для моделювання ролей та нагляду за справами разом з менш досвідченим спеціалістом – повністю компетентний спе-ціаліст має працювати з новачком у справі, або з особою, яка продемонструвала лише декілька з необхідних навичок. Ведучі програм прими-рення мають домовитися, над якими части-нами процесу вони будуть працювати, щоб менш досвідчений спеціаліст міг переймати найкращі методи роботи, при цьому, працюю-чи та отримуючи зворотній зв’язок.Робота в парі для підтримки постійного нав-чання – спільна робота над справами може допомогти постійному розвитку повністю ком-петентних спеціалістів, які працюють разом. Розглядаючи справи, в яких роботу було про-ведено добре чи менш вдало, аналізуючи інші можливі шляхи вирішення ситуації, можна значною мірою сприяти успіху справи, вно-сячи конструктивну критику з боку більш досвідченого фахівця.

3. Робота в парі у практичних цілях

Робота в парі у практичних цілях – наприклад, під час спільної роботи у конкретній справі можна проводити окремі зустрічі під час про-цесу; один з ведучих може супроводжувати учасників на зустрічі, надавати практичну під-тримку (наприклад, забезпечувати наявність охолоджувальних напоїв) під час зустрічей.

�

�

�

�

�

�

№ 1, червень, 2008 53

Навички для роботи в парі

Під час підготовки справи:1. Чітко визначити причини спільної роботи

у конкретній справі.2. Збалансувати потреби осіб, які постраж-

дали від злочину, правопорушників, громади та організації, яка впроваджує відновні процеси, поєднавши спеціалістів, які працюватимуть над справою (наприклад, офіцера поліції та громад-ського медіатора).

3. Використовувати роботу в парі для подо-лання дисбалансу сил між учасниками – нап-риклад, ведучий спеціаліст у галузі відновно-го правосуддя – жінка, разом із спеціалістом – чоловіком, можуть працювати над справами з насильства чоловіка над жінкою.

4. Поділити та переглянути будь-яку під-готовчу роботу, яка проводилась лише одним із ведучих.

5. Спланувати, яким чином ви поділите ролі та завдання до, під час та після спілкування або зустрічі з одним із учасників.

6. Намагатися з’ясувати, що було зроблено неправильно, та яким чином ви можете підтрима-ти один одного (наприклад, якщо одна із сторін покидає зустріч, чи піде один із вас за нею, і якщо так, то хто, і з якою метою?).

7. Погодити, яким чином ви будете спілку-ватися один з одним.

8. Обговорити різні стилі роботи та пого-дити, яким чином ви будете долати різницю в підходах.

Під час контакту з учасниками:9. Працювати делікатно та тісно співпрацю-

вати один з одним:слухати інтонацію та зміст слів Вашого партнера, перевіряти їх оцінку зустрічі та учасників;ставити питання – наприклад, перевірити, чи закінчив Ваш колега, перед тим, як Ви почнете ставити додаткові питання учасникам; таякщо необхідно, оголошувати перерву, щоб перевірити, як просувається робота Вашого колеги.10. Пояснити учасникам, що ви співпрацюєте

з колегою та підстави цього, та підтверджувати ваше співробітництво шляхом ефективного спіл-кування між вами.

11. Якщо Ваш колега активно проводить зуст-річ, використайте можливість спостерігати за ним та за учасниками, та продумайте подальший хід зустрічі.

�

�

�

Після контакту з учасниками

12. Обміняйтесь враженнями та проведіть опитування один одного, залучаючи до цього супервізора, який веде нагляд за справою, якщо необхідно.

13. Визначте можливі адміністративні завдан-ня та відстежуйте виконання завдань, пов’язаних з відновним процесом; якщо необхідно переда-ти будь-яку інформацію з цього приводу іншим, вирішіть, хто буде цим займатися.

14. Забезпечте розуміння того, хто займа-тиметься моніторингом, наглядом, та зворотнім зв’язком після завершення процесу та наданням інформації іншим установам або особам, які по страждали від правопорушення.

Розділ Д.Нагляд за справами (супервізія)

Роль фахівців, які здійснюють супервізію, полягає в тому, щоб надавати консультації та здій-снювати контроль за окремими справами, вноси-ти нові ідеї та забезпечувати об’єктивну оцінку, перевіряти наявність серйозних проблем під час роботи над справою. Супервізори повинні бути повністю компетентними спеціалістами у галузі відновного правосуддя, як встановлено у Розділі А цих рекомендацій. Якщо вони здійснюють нагляд за делікатними та складними справами, їм необ-хідно бути компетентними у цих питаннях, згідно з встановленими рекомендаціями у Розділі Б. Їм не обов’язково обіймати керівну посаду – вони можуть бути колегами спеціалістів, над роботою яких вони здійснюють нагляд. Цей розділ вста-новлює додаткові навички та знання, необхідні для здійснення супервізії у відновному процесі.

Ви повинні:1. Оцінити, чи працює ведучий програм

відновного правосуддя відповідно до найкра-щих методів роботи; чи справа просувається задовільно; і чи була проведена адекватна оцінка ризику.

2. Встановити разом із ведучим будь-які випадки, в яких його навички або досвід є недо-статніми для роботи над делікатною або складною справою21. У будь-якому такому випадку слід:

довести це до відома ведучого;допомогти йому встановити, яким чином забез-печити підтримку, необхідну для продовжен-ня роботи над справою (наприклад, робота в

21 Див.: Розділ Б про навички, необхідні для роботи над такими справами.

��




парі з колегою, який є компетентним, згідно з рекомендаціями, викладених у Розділі Б), або передати справу далі.3. Допомогти ведучому знайти нові ідеї та

змінити ракурс у роботі над справами, та вста-новити будь-які випадки, де його підхід має бути змінений, включно з оцінкою того, чи він:

вжити заходів для управління усіма важливи-ми ризиками та делікатними моментами;обрати придатний процес для учасників та їх потреб;працювати, якщо це можливо, з усіма зацікав-леними сторонами, які мають бути залучені до процесу;забезпечити фокусування процесу на важли-вих питаннях;забезпечити реалістичність кінцевих угод та відсутність у них явних непередбачених наслідків;узгодити процес, якщо це можливо, з від-повідними процедурами кримінального пра-восуддя, або інших умов, за яких він відбу-вається (наприклад, відповідність планів завершення справи із графіком, встановленим законодавством);забезпечити домовленості, якщо необхідно, про моніторинг виконання кінцевої угоди та надання довгострокової підтримки учасникам; тарозглянути, чи мають учасники будь-які спе-ціальні потреби, та належним чином на них відреагувати.4. Надавати емоційну та професійну під-

тримку ведучим, а саме:активне слухання; тавизначення необхідності передачі справи іншим, незалежним джерелам підтримки, таким, як консультаційні служби; делікатно обговорити це питання з ведучим; та такому процесу, якщо це необхідно.5. Якщо супервізор, не є координатором про-

грами, він повинен підтримувати з ним стосунки відповідно до домовленостей, беручи до уваги:

можливу потребу ведучого щодо певного рівня конфіденційності у процесі супервізії;можливу потребу координатора щодо отри-мання загальної інформації про якість відновного процесу, за який вони несуть відповідальність;потребу учасників відновного процесу, вимо-ги закону щодо дій, які потрібно вчинити, якщо супервізор, встановить серйозний ризик завдання шкоди.

�

�

�

�

�

�

�

�

��

�

�

�

6. Якщо існують серйозні сумніви щодо безпеки роботи ведучого, обговорити їх разом з координатором, та, якщо необхідно у конкретно-му випадку, рекомендувати закрити справу, або передати її іншому фахівцю.

7. Застосовувати, де необхідно, принципи відновного підходу та базові навички, які відпові-дають частині І Розділу А цих рекомендацій, під час відновного процесу.

Розділ Е.Координатори програм

Роль координаторів програм полягає в забезпечен-ні підтримки спеціалістів, які працюють у сфері відновного правосуддя, та наданні їм ресурсів для ефективної роботи, при цьому не залучаючись до участі у справі, над якою працюють ці спеціалісти. Координаторам самим не обов’язково володіти навичками ведучих програм відновного право-суддя. У цьому розділі наведені деякі «підказки» для координаторів.

Координатор та супервізор можуть бути однією і тою ж самою особою. Проте, якщо координа-тор програм не здійснює нагляд за конкретною справою, основною частиною їх керівної ролі є забезпечення проведення нагляду іншою особою. Це може включати організацію нагляду з боку спеціаліста у галузі відновного правосуддя з іншої організації.

Ви маєте:1. Мати загальне розуміння принципів від-

новного підходу та практичної роботи, а також можливість надавати визначення відновного про-цесу, враховуючи посилання на:

балансування потреб осіб, які постраждали від злочину, правопорушників та громад;відновне правосуддя як процес;цілі відновного правосуддя, та потенційні результати;акцент на зменшення та подолання шкоди.2. Встановлювати цілі практики програм від-

новного правосуддя, які чітко підтримують цілі організації, та визначати стратегію підтримки та розвитку відновного підходу.

3. Демонструвати всім співробітникам відданість відновним підходам, забезпечуючи розуміння всіма працівниками основних принци-пів відновного процесу, та того, чому організа-ція цим займається, підтримувати засновування цінностей відновного підходу до роботи всієї організації.

�

��

�

№ 1, червень, 2008 55

4. Визначити ключові ресурси для успіш-ної практики програм відновного правосуддя, а саме:

забезпечення реалістичного балансу між потоком справ та часом, необхідним для якісної роботи, яка відповідає потребам усіх учасників;якщо можливо, надання підтримки всім учас-никам для виконання кінцевої угоди, та моні-торинг виконання кінцевої угоди;підтримку спеціалістів у галузі відновного пра-восуддя у розвитку їх практики, а також нав-чання роботі відповідно до наданих тут реко-мендацій, та сприяння розвитку їх кар’єр; партнерство з іншими установами, такими, як установи, які направляють справи на програми відновного правосуддя, установи, які працю-ють з учасниками, або установами, які можуть надати учасникам підтримку у виконанні кін-цевих угод.5. Встановити ключові стратегії та процеду-

ри, необхідні для успішного розвитку відновної практики, наприклад:

відповідну оцінку ризику для всіх спеціалістів у галузі відновного правосуддя;протоколи спільного використання даних з іншими установами, та відповідну політику конфіденційності;

�

�

�

�

�

�

чітке визначення ролей та домовленостей про передачу справ між спеціалістами у галузі від-новного правосуддя та іншими співробітника-ми організації.6. Встановити гарантії якості відновної прак-

тики, забезпечивши:роботу всіх спеціалістів у галузі відновного правосуддя у відповідності з рекомендаціями, викладеними у Розділі А цього документа, та відповідне навчання;передачу всіх делікатних та складних справ, як визначено у Розділі Б, спеціалістам з відповід-ним рівнем знань та навичками;надання можливості супервізору на отримання емоційної підтримки, відповідно до рекомен-дацій, викладених у Розділі Д – надаючи таку підтримку власними силами або залучаючи інших спеціалістів;збирання та використання інформації про результати справ, наприклад, відгуків учасни-ків, для інформування та розробки стратегії та практики; доступність та наявність відновних підходів у всіх сферах громадського життя.

�

�

�

�

�

�



ДО

СВІ

Д Р

ЕГІО

НІВ

Оцінка розвитку Центрів відновного правосуддя в громаді проводилася на основі аналізу діяльності таких організацій:

Регіон Організація Контактна особа

Телефон, електронна пошта

АРК, м. Сімферополь

«Український Центр Порозуміння» – кримський офіс

Байрамова Гулізар

(0652)63 28 [email protected]

АРК, смт Красногвардійське

Агентство регіонального розвитку «Гармонія»

Садичко Галина (06556) 2-08-948050-932-6876

м. Біла Церква «Захист прав дітей» Луценко Інна 8095 [email protected]

м. Дрогобич «Молодіжний клуб Дрогобиччини»

Николаїшин Марія

[email protected]

м. Жмеринка ЖмеринкаГО «Ініціатива»

Ніколайчук Святослав

[email protected]

м. Івано-Франківськ «Віра в майбутнє» Микитин Юрій (0342) 55 65 [email protected]@gmail.com.ua

м. Київ «Український Центр Порозуміння»

Прокопенко Надія

044 280 39 18044 537 10 [email protected]

м. Луганськ «Луганська обласна група медіації»

Тищенко Галина (0642) 596 [email protected]

м. Львів «Простір без конфлікту» Бік Олеся 8050-936-84-508 (032) 233-43-84о[email protected]

м. Одеса «Одеська обласна група медіації»

Терещенко Інна (048)728 62 [email protected][email protected]

м. Суми «Сумська ініціатива» Калмиков Олександр

050-307-10-838 0542 [email protected]

м. Харків «Молодь за демократію» Овчарова Галина (057) 719 49 [email protected]

ОЦІНКА РОЗВИТКУ ЦЕНТРІВ ВІДНОВНОГО ПРАВОСУДДЯ У ГРОМАДАХ (ЛИСТОПАД 2006 – СІЧЕНЬ 2008 РР.)

В рамках проекту «Розвиток в Україні мережі Центрів відновного правосуддя в громадах» (TASIC-IBPP)

Альона ГОРОВА,магістр соціальної роботи, керівник Департаменту дизай-ну, моніторингу й оцінки про-ектів, БО «Український Центр Порозуміння»

Наталя ПИЛИПІВ,дослідник Департаменту дизайну, моніторин-гу й оцінки проектів, БО «Український Центр Порозуміння»

№ 1, червень, 2008 57

На початку 2006 р. фахівці з впровадження відновного правосуддя (далі – ВП) дійшли вис-новку про потребу посилити позитивний вплив програм ВП шляхом поєднання їх з програмами підтримки учасників конфліктних ситуацій у громадах, у першу чергу йдеться про послуги з соціального супроводу, надання психологічних та юридичних консультацій тощо. Крім того, для забезпечення життєздатності програм ВП було прийнято рішення залучати ресурси місцевих органів влади. А оскільки такі програми є ефек-тивним інструментом профілактики злочинності у громаді, вони могли б стати елементом форму-вання політики безпеки на місцевому рівні.

Наприкінці 2006 р. експертами було розроб-лено детальну модель функціонування центрів відновного правосуддя. Отже, орієнтовно із лис-топада 2006 р. десять партнерських громадських організацій (далі – ГО) почали впроваджувати у свою діяльність елементи моделі центру віднов-ного правосуддя (далі – ЦВП) у межах проекту «Розбудова мережі ЦВП в громаді». Передусім, це передбачало розвиток трьох основних компо-нентів: впровадження програм ВП; застосування системного підходу до надання послуг клієнтам ЦВП; та залучення ресурсів громади, зокрема співпраця з органами місцевої влади.

За результатами проміжної оцінки, у лютому 2007 р. було запропоновано низку першочергових дій для посилення та закріплення досягнень ЦВП: проведення інформаційно-навчальних заходів для спеціалістів правової системи, системи освіти,

соціальних агенцій та органів місцевого самовря-дування; забезпечення інформування широкого кола громадськості про можливості та зміст ПВП; активізація діяльності з набуття програмами ВП формального статусу; передбачення можливості для планового навчання ведучих програм ВП.

Також варто зазначити, що протягом 2007 р. до проекту долучилося ще дві громадські організації – у м. Дрогобич та м. Жмеринка.

Наразі пропонуються до уваги результати оці-нювання впровадження моделі ЦВП у дванадцяти регіонах України, з урахуванням запропонованих першочергових дій та трьох основних компонен-тів моделі ЦВП:

1) впровадження програм ВП;2) застосування системного підходу до надан-

ня послуг клієнтам ЦВП;3) залучення ресурсів громади, зокрема під-

тримки органів місцевої влади.

Впровадження програм ВП Як зазначено у Таблиці 1, протягом звітного

періоду було проведено 113 програм відновного правосуддя, з них: 106 – медіації у кримінальних випадках, три сімейні конференції та три кола пра-восуддя. Аналізуючи дані показники, зауважимо, що на сьогодні мало застосовуються конференції та кола, які, очевидно, є більш складними у під-готовці, однак вони мають більший позитивний вплив на учасників кримінальних ситуацій та на їхнє соціальне оточення.

Таблиця 1

Статистичні показники надання послуг в рамках розвитку ЦВП у громадах

№ Регіон

Кіл

ькі

сть

по

пе

-р

ед

ніх

зу

стр

іче

й

з п

ра

во

по

ру

ш-

ни

кам

и а

бо

їх

пр

ед

ста

вн

ика

ми

Кіл

ькі

сть

по

пе

-р

ед

ніх

зу

стр

іче

й

з п

оте

рп

іли

ми

а

бо

їх п

ре

дс

тав

-н

ика

ми

Програми ВП

Со

ціа

ль

ни

й с

уп

-р

ов

ід а

бо

по

с-

лу

ги

Кіл

ькі

сть

м

ед

іац

ій

Не

пр

ям

а

ме

діа

ція

Кіл

ькі

сть

сі-

ме

йн

их

ко

н-

фе

ре

нц

ій

Кіл

ькі

сть

кіл

п

ра

во

су

дд

я

1. АРК, смт. Красногвардійське 22 16 9 - - - 8

2. АРК, м. Сімферополь 19 13 9 3 - - 5

3. Київська обл., м. Біла Церква 7 7 9 - - - -

4 м. Дрогобич 20 20 11 - - - 3

5 м. Жмеринка 1 - 2 3

6. м. Івано-Франківськ 21 14 11 - - - 80

7. м. Київ, Дарницький район 7 3 1 - - - -

8. м. Луганськ 36 10 8 - - - 34

9. м. Львів 17 7 2 - 1 - 27

10. м. Одеса 38 33 32 - 2 2 120

11. м. Суми 7 4 1 - - - -

12. м. Харків 15 3 9 - - - -

ВСЬОГО 209 130 103 3 3 4 280

Оцінка розвитку центрів відновного правосуддя у громадах



Одним із чинників успішності впроваджен-ня програм ВП є рівень налагодження парт-нерських стосунків з структурами, які можуть направляти/передавати справи на програми. У третій колонці Таблиці 2 відображено рівень співпраці між ГО, які розвивають ЦВП у гро-маді, та органами правової системи й іншими установами – потенційними джерелами справ. Як можна побачити, більшість ГО мають добре налагоджену і формалізовану співпрацю з пра-вовою системою (КМСД, прокуратура, суди, КВІ, ССД). Окрім цього, варто зазначити, що в 2007 р. партнерські ГО також шукали шляхів співпраці із такими органами правової системи, як СІЗО («Український Центр Порозуміння» в м. Сімферополь та «Одеська обласна група медіа-ції»), виховні колонії («Луганська обласна група медіації» та «Простір без конфлікту» м. Львів), адвокатські фірми та об’єднання («Віра в майбут-нє» м. Івано-Франківськ) тощо. Також більшість ЦВП активно співпрацюють із закладами освіти, зокрема й тими, що можуть передавати справи на ПВП (особливо у м. Києві та Жмеринці).

Застосування системного підходу до надання послуг учасникам

конфліктних ситуаційЗастосування системного підходу на прак-

тиці означає (1) надання додаткових послуг клієнтам програм ВП спеціалістами ЦВП та (2) налагодження співпраці з іншими агенціями, які можуть надавати послуги учасникам конфліктних ситуацій.

У шостій колонці Таблиці 1 зазначені кількісні показники надання додаткових послуг учасни-кам конфліктних ситуацій. За звітний період було надано 280 видів соціальних послуг, у тому числі й забезпечено соціальний супровід клієнтів.

У четвертій колонці Таблиці 2 відображено рівень співпраці між ЦВП у громаді (на базі два-надцяти ГО) та агенціями, які надають послуги у громаді. Більшість ЦВП мають добре налагоджену співпрацю із Державними центрами соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Рівень співпра-ці досить різний: обговорення багатосторонньої угоди (м. Київ), налагодження зв’язків (м. Дро-гобич, м. Львів), виконання спільних програм

Таблиця 2

Налагодження співпраці між ЦВП у громаді та органами правової системи, соціальними агенціями та органами місцевої влади

№ РегіонСпівпраця з органами правової системи та іншими джерелами

отримання справ

Співпраця з соціальними агенціями, які надають

послуги у громаді

Співпраця з органами місцевої влади (щодо матеріально-тех-

нічної, фінансової підтримки діяльності ЦВП)

1 АРК, м. Сімферо-поль

Ведуться переговори про спів-працю із керівництвом СІЗО; на-лагоджено співпрацю із міським та районними судами, департа-ментом виконання покарань.

Підписано спільний план дій із ЦСССДМ, співпраця відповідно до нього.

Налагодження співпраці із місь-кою та районними радами. Про-водяться переговори із Мініс-терством у справах сім’ї та молоді АРК.Надано приміщення в Бахчиса-райському районному суді для проведення програм ВП.

2 АРК, смт Крас-ногвардійське

Досягнуто домовленості про співпрацю з районним судом, ОКМДН, прокуратурою, членом Президіуму Третейської палати України в АР Крим та третейськи-ми суддями.Узгоджено подальшу співпрацю із ССД.

Співпраця із відділом у справах сім’ї, молоді, спор-ту та з міським ЦСССДМ і його філіями (соціальний супровід, впровадження медіації ровесників).Налагодження співпраці із Центром зайнятості.

Є домовленість щодо ремонту та обладнання меблями Центру розв’язання конфліктів за кошти РДА.Є домовленість про сприяння філії ЦРК з головою Восходненської сільради.Налагоджено співпрацю із секре-таріатом та райрадою (виділено 3 тис. грн на обладнання ЦВП). Угода про обладнання меблями ЦВП при ЦСССДМ.

3 Київська обл., м. Біла Церква

Проведення тренінгових занять за проектом «Створення мо-делі ювенального правосуддя в Київській області як крок до імп-лементації ювенальної юстиції в Україні».

Співпраця з Київським обласним інститутом післядипломної освіти педагогічних кадрів, Біло-церківським управлінням освіти і науки з метою на-лагодження співпраці та між секторальної взаємодії служб і підрозділів.

Отримано фінансову підтримку МФ «Відродження» для проведен-ня тренінгів у межах проекту. Проведено міжвідомчу нараду з представниками органів виконав-чої влади (визначення алгоритму реалізації програм відновного правосуддя).

4 м. Дрогобич Налагоджено співпрацю із Дро-гобицьким міськрайонним судом, ССД.

Налагоджено співпрацю із ЦСССДМ. Робота із релігій-ними та ГО (Клуб «Соціс»).

№ 1, червень, 2008 59

(м. Харків, м. Сімферополь), та забезпечення пос-лугою соціального супроводу учасників конфлік-тних ситуацій (смт Красногвардійське, м. Івано-Франківськ, м. Одеса). Крім того, партнерські ГО залучають до співпраці інші ГО, які можуть нада-ти підтримку учасникам конфліктних ситуацій. Зокрема у м. Дрогобич налагоджено співпрацю із релігійними організаціями (Центр Душпастирства Молоді та церква «Добра Новина») та ГО «Соціс», «Одеська обласна група медіації» налагодила співпрацю із Центром соціально-психологічної реабілітації дітей Одеського міськвиконкому.

Також деякі ГО, що розвивають ЦВП, спів-працюють з вищими навчальними закладами,

здебільшого з метою залучення спеціалістів до проведення програм ВП та надання інших пос-луг на волонтерських засадах (Київ, Львів, Одеса, Біла Церква, Луганськ).

Залучення ресурсів громадиОписуючи даний компонент, необхідно звер-

нути увагу принаймні на два аспекти: залучення членів громади до діяльності ЦВП та залучення матеріально-технічного та фінансового забез-печення функціонування ЦВП. Щодо першого аспекту, то його частково було розглянуто у попе-редньому пункті, де йшлося про залучення волон-терів з закладів вищої освіти. Також організації, що

№ РегіонСпівпраця з органами правової системи та іншими джерелами

отримання справ

Співпраця з соціальними агенціями, які надають

послуги у громаді

Співпраця з органами місцевої влади (щодо матеріально-тех-

нічної, фінансової підтримки діяльності ЦВП)

5 м. Жмеринка Налагоджено співпрацю з місь-ким районним судом, КМСД, ДІМ, департаментом громадської без-пеки МВС, школами міста.

Проведення тренінгів із соціальними працівника-ми та педагогами з метою залучення до роботи із кризовими школярами.

Жмеринська міська рада надала приміщення для проведення засі-дання.

6 м. Івано-Франківськ

Налагоджено співпрацю із Де-ржавним департаментом з питань виконання покарань, обласною КМСД, міським судом, міською КВІ, адвокатами та Адвокатським об’єднанням «Юридичний центр».

Налагоджено співпрацю з ЦСССДМ (надання соц. послуг: психологічне кон-сультування, соц. супровід, допомога у працевлашту-ванні, вирішенні житлових проблем)

Домовленість про надання приміщення Адвокатським об’єднанням «Юридичний центр» для проведення ПВП. Отримано фінансову підтримку управління освіти для проведення навчально-го семінару для соціальних педа-гогів шкіл міста.

7 м. Київ, Дар-ницький район

Налагоджено співпрацю із ад-міністрацією професійного буді-вельного ліцею № 21, школи-ін-тернату № 12 для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Обговорення проекту ба-гатосторонньої угоди з представниками ЦСССДМ, ССД, КВІ, КМСД, управлін-ням юстиції, управлінням освіти Дарницької РДА.

Ведуться переговори про підпи-сання багатосторонньої угоди з відділом у справах сім’ї та молоді, управлінням юстиції Дарницької районної державної адміністрації.

8 м. Луганськ Ведеться робота із міськими та районними судами, та Лугансь-ким обласним приймальником-розподільником, Перевальською виховною колонією для непов-нолітніх, управлінням ДДУПВП.

Налагоджено співпрацю із навчальними заклада-ми м. Луганська, зокрема Луганським державним університетом внутрішніх справ.

9 м. Львів Робота із приймальником-роз-подільником, колоніями, Держде-партаментом виконання пока-рань, КМСД, ССД, районними ВО, школами міста, юридичними клініками, управлінням юстиції.

З метою налагодження співпраці проведено семі-нар-тренінг для ЦСССДМ, громадських організацій, шкільних психологів, со-ціальних педагогів.

Проведено брифінг в мерії «Пре-вентивні методи роботи з дітьми девіантною поведінкою»

10 м. Одеса Співпраця із Київським районним судом м. Одеси, КМСД, ССД, обласним управлінням з питань виконання покарань, колегія-ми адвокатів (Одеською та при Київському районному суді). Про-ведено семінари в СІЗО. Розпо-чато переговори щодо отримання справ на медіацію від СІЗО.

Продовження співпраці з обласним та міським ЦС-ССДМ (соц. супровід). Співпраця із Інститутом вдосконалення вчителів, центром соціально-психо-логічної реабілітації дітей Одеського міськвиконкому

Отримання соціального замов-лення від МДА. Співпраця із ВО Приморського району.

11 м. Суми Ведуться переговори про підпи-сання договору із Департаментом з питань виконання покарань в Сумській області. Налагоджено співпрацю із КМСД та КВІ Ков-паківського району м. Суми

Підписання угоди з Сумською міською радою про фінансування проекту «Відновне правосуддя: мобілізація громади задля про-філактики злочинності» у сумі 5499,00 грн.

12 м. Харків Ведеться робота із КВІ та ССД. Налагоджено співпрацю із ЦСССДМ (розвиток прог-рам ресоціалізації засуд-жених дітей)




впроваджують ЦВП, продовжують залучати до роботи спеціалістів з інших партнерських струк-тур та агенцій громади. Зокрема, суттєво розши-рилася співпраця із освітніми закладами різних рівнів акредитації, особливо із ЗОШ (м. Луганськ, м. Жмеринка, м. Львів, м. Одеса та ін.). Наприклад, у м. Івано-Франківську спільно із управлінням освіти міської ради розроблено проект плану заходів щодо впровадження та розвитку медіації у школах на 2007–2008 рр., а семінари про ВП та ЦВП включено до загальнообласної програми роз-витку освіти в Івано-Франківській обл.

Залучення ресурсів місцевих органів влади до підтримки функціонування ЦВП відображено у п’ятій колонці Таблиці 2. Загалом можна сказа-ти, що далеко не всі місцеві органи влади готові надавати матеріально-технічну та/або фінансову підтримку ЦВП. Причиною цього можуть бути (1) обмежені бюджети на фінансування місце-вих соціальних ініціатив та (2) брак інформації про позитивний вплив ЦВП на рівень безпе-ки у громаді, а через це і відсутність розуміння чиновниками потреби підтримувати такі центри. Однак, незважаючи на ці фактори, частині пар-тнерських організацій, які впроваджують ЦВП, вдалося залучити ресурси місцевої влади. Так, у смт Красногвардійське (АРК), було укладено три угоди про фінансове сприяння та матеріально-технічну допомогу ЦВП на різних рівнях місце-вої влади, у м. Суми із міського бюджету було виділено кошти на фінансування проекту ЦВП, Одеська обласна група медіації отримала соціаль-не замовлення на реалізацію частини діяльності з розвитку, у м. Івано-Франківську відділом освіти було надано фінансову підтримку для проведен-ня тренінгу з питань ВП. Кільком громадським організаціям міська влада та інші органи надали приміщення для проведення ПВП (зокрема, у м. Жмеринка, Івано-Франківськ, м. Сімферополь, смт Красногвардійське та ін.)

Інформаційно-навчальне забезпечення функціонування ЦВП

у громадахЗгідно з інформацією отриманою зі звітів, пар-

тнерські організації, які впроваджують програми ВП та розвивають центри відновного правосуддя у громадах приділяли значну увагу інформуванню про програми відновного правосуддя та проведен-ню спеціальних навчальних заходів. Інформація поширювалася серед професійних спільнот: пред-ставників правової системи, соціальних агенцій, системи освіти, місцевої влади, та серед потенцій-них користувачів послуг: учні ЗОШ, правопоруш-

ники, потерпілі, засуджені та їхнє оточення. Окрім цього, більшість ЦВП плідно співпрацювали зі ЗМІ, внаслідок цього з’явилася низка публікацій та програм на радіо та ТБ, що суттєво сприяло інформуванню громадськості про програми та центри відновного правосуддя в громаді (м. Лу-ганськ, м. Львів, м. Біла Церква, м. Жмеринка, м. Харків, м. Івано-Франківськ та ін.).

З метою поширення інформації партнерськи-ми організаціями було підготовлено публікації, скажімо, інформаційний бюлетень «Ювенальний центр в Одеському регіоні» (м. Одеса) та бюле-тень «Відновне правосуддя в Україні» (м. Київ), посібник «Альтернативні підходи до розв’язання конфліктів: теорія та практика» (м. Львів), «Від конфлікту до порозуміння: теорія і практика гро-мадянського суспільства. Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції 31 травня – 2 чер-вня 2007 р.» (м. Львів), «Работа переживания и психологическая помощь детям. Международная конференция Телефонов доверия г. Москва, 25–27 октября 2007 г.» (м. Одеса), що орієнтовані на спеціалістів правової системи та представників соціальних агенцій. Крім того, були розроблені і видрукувані інформаційні матеріали для потенцій-них учасників програм відновного правосуддя.

Навчальні заходи, проведені під час звітного періоду, умовно можна розділити на два види:

1. Заходи, спрямовані на підготовку партнерів до співпраці з метою запровадження програм ВП – інформаційно-навчальні заходи для представни-ків правової системи, соціальних державних і гро-мадських агенцій, системи освіти, органів місцевої влади. Ціль таких заходів полягала у формуванні сприятливого середовища для просування програм відновного правосуддя та зарученні підтримкою зазначених установ, організацій та агенцій. Такі навчальні заходи проводилися усіма партнерськи-ми організаціями, що займаються впроваджен-ням програм ВП. Використовувалися такі форми роботи: індивідуальні консультації, робочі зуст-річі, презентації, круглі столи, семінари, тренінги, розсилка інформаційних матеріалів.

2. Заходи для підготовки спеціалістів – веду-чих програм відновного правосуддя. Навчання ведучих проводилося в Автономній Республіці Крим, Луганську, Білій Церкві та Києві.

Досягнення та перешкоди на шляху впровадження ЦВП у громадах

Аналізуючи свою діяльність, представники ГО, які впроваджують ЦВП у громадах, виокремили досягнення, що сприяють поширенню практики застосування відновного підходу до розв’язання

№ 1, червень, 2008 61

конфліктів та зміцненню іміджу і організаційної спроможності ЦВП.

Загалом серед досягнень були зазначені такі:1. Успішне проведення програм ВП.2. Налагодження співпраці з органами пра-

вової системи (КМСД, прокуратура, суди, КВІ, ССД тощо). Залучення до співпраці нових парт-нерів, пошук нових шляхів співпраці.

3. Налагодження співпраці з агенціями, які надають послуги у громаді для учасників кон-фліктних ситуацій (ЦСССДМ, заклади освіти, інші ГО тощо). Залучення до співпраці нових партнерів.

4. Залучення матеріально-технічної та фінансової підтримки місцевих органів влади.

5. Упровадження нових, додаткових послуг (соціальних, психологічних, юридичних тощо), які підсилюють вплив програм ВП. Організація соціального супроводу для учасників конф-ліктних ситуацій (зокрема, для неповнолітніх правопорушників).

6. Проведення інформаційно-навчальних заходів (презентації, круглі столи, семінари тощо) для спеціалістів з партнерських організацій у гро-маді (державних і громадських).

7. Інтенсивніша співпраця з системою освіти.

8. Співпраця зі ЗМІ, що дозволила підви-щити рівень обізнаності громади із діяльністю ЦВП.

9. Підготовка спеціалістів з проведення про-грам ВП.

Серед аспектів, які перешкоджають впрова-дженню ЦВП у громадах, були зазначені такі:

1. Брак інформації про програми ВП та їх можливості. Упереджене ставлення громадськості до програм відновного правосуддя. Низька поін-формованість громади про наявність ЦВП, адже переважно інформація поширюється серед про-фесійних спільнот та потенційних клієнтів. Також брак інформації про програми ВП призводить до того, що дехто з представників державних соціаль-них агенцій, адвокатів та інших представників пра-вової системи свідомо гальмує процес впроваджен-ня ЦВП, через побоювання того, що такий центр перебере на себе частину повноважень державних служб, штат яких, відповідно, буде скорочено.

2. Плинність кадрів та нестабільність полі-тичної ситуації ускладнює співпрацю із органами правової системи та місцевою владою.

3. Брак професійно підготовлених ведучих програм ВП. Окрім цього, відсутність стабільної оплати медіаторів ускладнює залучення про-фесіоналів до роботи в ЦВП.

4. Обмежена практика проведення програм ВП в Україні. Незначна кількість проведених програм ВП суттєво обмежує можливості подаль-шого просування практики ВП, зокрема, це сто-сується залучення фінансування, підтримкою з боку представників правової системи, системи освіти, соціальних агенцій. Незначна кількість проведених програм гальмує процес формування позитивного іміджу та обмежує кількість потен-ційних клієнтів.

Упродовж виконання проекту представника-ми партнерських ГО було запропоновано низку заходів з метою зменшення впливу перешкод на процес впровадження ЦВП у громадах. Зокрема, для закріплення досягнень та сприяння розвитку ЦВП в громаді було розроблено такі завдання:

1. Розробити та впровадити спільну стра-тегію інформаційної кампанії, яка включатиме як компоненти національного рівня, так і аспек-ти, орієнтовані на конкретний регіон. Активно проводити інформаційно-навчальні заходи для спеціалістів правової системи, системи освіти, соціальних агенцій та органів місцевого самовря-дування. Залучати нових партнерів та шукати нові можливості співпраці. Особливу увагу зосередити на інформуванні широкого кола громадськості, в тому числі й тих, що не є потенційними клієнтами ЦВП про можливості та зміст програм ВП.

2. Активізувати діяльність з набуття про-грамами ВП формального статусу (законодавче врегулювання функціонування програм ВП), зок-рема передбачити в них можливість залучення фінансування для ЦВП у громадах та оплати праці медіаторів. Набуття формального статусу дозво-лить будувати ефективну співпрацю з правовою системою, системою освіти, соціальними агенція-ми та органами місцевого самоврядування.

3. Передбачити можливості для планового навчання ведучих програм ВП, врахувати по требу підвищення кваліфікації для практикуючих медіаторів.

Перелік скорочень, використаних у тексті:АРК – Автономна Республіка Крим;ВО – відділ освіти;ВП – відновне правосуддя;ГО – громадська організація;ЗОШ – загальноосвітня школа;КВІ – кримінально-виконавча інспекція Держдепартаменту України з питань виконання покарань;КМСД – кримінальна міліція у справах дітей;МДА – міська державна адміністрація;МФ – міжнародний фонд;ПВП – програми відновного правосуддя;РДА – районна державна адміністрація;ССД – служба у справах дітей;ЦВП – центр відновного правосуддя; ЦСССМД – центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді;ЦРК – центр розв’язання конфліктів.



ЗАРУ

БІЖ

НИ

Й Д

ОСВ

ІД

У р а м к а х р о б о т и о р г а н і з а ц і ї «Slachtoffer in Beeld» («Потерпілий у фокусі») протягом останніх 12 років

триває робота з правопорушниками. У більшості ініціатив, що працюють у межах концепції відновного правосуддя, часто фокус односторонньо спрямова-ний лише на правопорушників. З метою відновлення рівноваги, «Slachtoffer in Beeld» у співпраці з консультантами з відновного правосуддя у в’язницях, які працюють у Федеральному департа-менті юстиції, вирішили організувати групове консультування для потерпілих осіб, щоб створити для них можливість обміркувати те, що трапилось, подумати про правопорушника і як з усім цим упо-ратись. Перше групове консультування організації «Uit de schaduw van de dader» («Піднятися «над правопорушником») відбулось у лютому 2008 р. та було запо-чатковане у співпраці між організацією «Slachtoffer in Beeld» («Потерпілий у фокусі»), Федеральним департамен-том юстиції, Фламандським урядом та організацією підтримки потерпілих «Victim Support and Vormingplus». Така співпраця засвідчила свою значну ефективність через те, що всі партнери, кожен із яких є фахівцем у своїй сфері діяльності, вірять у принципи відновно-го правосуддя та готові застосовувати їх на практиці.

Потерпілі часто лишаються наодин-ці з великою кількістю запитань щодо правопорушника. Спосіб, у який вони намагаються знайти відповіді на ці запитання, та їхній внутрішній образ правопорушника впливає на те, як вони справляються зі своєю віктимізацією. Підтримка потерпілих у цьому процесі є центром уваги такого унікального гру-пового консультування, що призначене безпосередньо для потерпілих від пра-вопорушення та для їхніх близьких.

У цьому першому процесі групо-вого консультування ми працювали з сімома особами, які потерпіли від декількох правопорушень. Двоє з них у своєму дитинстві зазнали сексуально-го насильства, двоє мали родича, який теж зазнавав сексуального насильства. Один учасник потерпів від розбійниць-кого нападу на будинок, а два учасники у результаті вбивства втратили члена своєї сім’ї. Сесії тривали протягом 6-тижневого періоду (6 вечорів на тижні й 1 субота) та мали структуровану програ-му. Протягом цих занять ми вели роботу з декількох тем: знайомились, ділили-ся своїми історіями, розповідали про те, як кожна людина переживала свій досвід у минулому та що вона робитиме з ним у майбутньому. Ми присвятили час тому, щоб поміркувати над тим, що саме допомагало їм справлятися з трав-мою, а також тим, що заважало цьому.

ПІДНЯТИСЯ «НАД ПРАВОПОРУШНИКОМ»: ГРУПОВЕ КОНСУЛЬТУВАННЯ ПОТЕРПІЛИХВІД ПРАВОПОРУШЕНЬ (БЕЛЬГІЯ)

Лeн Муйлкенс (Leen Muylkens),Кетрін Смeтс (Katrien Smeets) організація «Slachtoffer in Beeld» (Бельгія)

Працювати з групою потерпілих щодо розуміння ними становища правопорушника та, більш конкретно, щодо їхнього образу правопо-рушника? Це реально? Чи є у потерпілих потреба думати про правопо-рушників та злочини загалом та про їхніх кривдників і власний досвід потерпілого зокрема?

№ 1, червень, 2008 63

Провідною темою тренінгу була робота з обра-зом правопорушника, який ці потерпілі мали про своїх кривдників, а також ми працювали над тим, що вони можуть зробити для того, щоб поставити правопорушника на таке місце, яке вони хочуть, щоб він посідав у їхньому житті, щоб таким чином вони могли піднятися «над правопорушником».

Разом із груповими сесіями проект також пере-дбачав візит у в’язницю м. Хассельт у Бельгії. Ми замовили гіда для обходу території в’язниці та домовились про те, щоб потерпілі могли пого-ворити з двома ув’язненими, звинуваченими у вбивстві. У цій спосіб ми створили міст між потерпілими та правопорушниками. Ми хотіли надати потерпілим, а також і правопорушникам, можливість обмінятися досвідом та почуттями. І те, що відбувалося протягом цієї зустрічі, мало ефект зцілення і для потерпілих, і для право-порушників. Хоча вони не зустрічалися саме зі своїми правопорушниками чи потерпілими, зда-валося, що обидві сторони відчували відновний ефект цієї зустрічі.

Для потерпілих дуже несподіваним було від-значення того, що ці правопорушники відчували дуже подібні емоції, як і вони самі: сором, злість, сум… Розмова з цими двома правопорушниками змінила їхній погляд на тюремне життя і на право-порушників на більш реалістичний, а також допо-могла їм справлятися зі своїм власним досвідом віктимізації.

Також це був дуже особливий момент для правопорушників. Вони відчули до себе поважне ставлення, змогли розповісти свою історію, про-явити почуття шкодування про скоєне та поста-вити запитання щодо того, як потерпілі справля-ються з цим усім. Для обох сторін це був важкий, хвилюючий, проте також дуже корисний досвід.

З огляду на успішність набутого досвіду, ми сподіваємося, що такий спосіб роботи з потер-пілими може бути продовжено. Для потерпілих цей проект дуже корисний, оскільки він об’єднує три важливі цілі: перш за все, він пропонує кон-сультування, тобто допомагає потерпілим краще

пережити свій досвід. По-друге, ми працюємо над образом правопорушників загалом та обра-зом конкретного правопорушника у конкретній ситуації з потерпілим зокрема. І, по-третє, про-ект є своєрідною символічною медіацією, що дає змогу потерпілим зустрітися з їхніми кривдни-ками. Вони зустрічаються з ними символічним способом. Відтак, для деяких потерпілих це гру-пове консультування може стати наступною схо-динкою на шляху до справжньої медіації з їхнім власним кривдником. Для інших це може спри-яти просуванню до подальшого консультування. Деякі з потерпілих, які вже отримують терапію, можуть відчути нові імпульси у своєму терапев-тичному процесі. Інші можуть отримувати задо-волення певних своїх потреб у цьому груповому консультуванні, як воно є, та продовжувати своє життя.

Факт того, що це консультування відбувається у групі, посилює процес для учасників та покра-щує їхні шанси на просування вперед.

Протягом підготовки, виконання та оцінки проекту ми дійшли висновку, що потерпілі мають виразну потребу в тому, щоб опрацювати ситуа-цію правопорушника та, більш конкретно, їхній внутрішній образ свого кривдника. Це необхід-но робити у безпечному середовищі – такому, як група потерпілих осіб. Розповідання своїх історій іншим учасникам, навчання одне від одного, отри-мання визнання та усвідомлення того, що вони неодинокі з такою своєю проблемою, – усе це допомагає потерпілим справлятися зі своїм досві-дом. Після групового консультування учасники висловили, що тепер почувають певне душевне полегшення.

Ми маємо надію вплинути на процес розроб-ки програм та політики щодо приділення біль-шої уваги цьому аспекту відновного правосуддя – роботі з потерпілими в групах щодо опрацю-вання образу їхнього кривдника.

Ми сподіваємось створити новий спосіб робо-ти з потерпілими та зробити внесок у спектр мож-ливостей у світі відновного правосуддя.

Піднятися «над правопорушником»: групове консультування потерпілих від правопорушень...


КНИ

ЖКО

ВА П

ОЛИ

ЦЯ

ВступЦей посібник є одним із серії практич-них інструментів, розроблених УНЗ ООН, для підтримки країн у впрова-дженні принципу верховенства права та розвитку реформи кримінального пра-восуддя. Його можна використовувати у різноманітних середовищах, у тому числі як частину проектів УНЗ ООН – проектів технічної допомоги та розвит-ку потенціалу. Він ознайомлює читача з програмами та процесами відновного правосуддя. Ще один ресурс – Посібник з основних принципів та перспективних практик, альтернативних ув’язненню, – доступний в УНЗ ООН.

Цей посібник пропонує, у форматі швидкого ознайомлення, огляд основ-них міркувань щодо впровадження практик, котрі сприяють свідомому залу-ченню сторін до розв’язання наслідків скоєного правопорушення, що базуєть-ся на підходах відновного правосуддя. Він фокусує увагу на низці заходів та програм, що втілюють цінності віднов-ного правосуддя та є гнучкими у своїй адаптації до систем кримінального пра-восуддя й доповнюють їх з урахуванням

змінних правових, соціальних та куль-турних обставин. Він підготовлений для використання працівниками системи кримінального правосуддя, недержав-ними організаціями та громадами, які працюють разом над удосконаленням шляхів боротьби зі злочинністю та кон-фліктами у їхніх громадах. Матеріали, запропоновані у посібнику, спрямовані на різноманітні аудиторії й, відтак, для окремих читачів одні розділи можуть видатись цікавішими за інші.

Віденська декларація про злочинність та правосуддя: відповіді на виклики ХХІ століття (2000) – заохотила «розвиток політики, процедур та програм відновно-го правосуддя, які сприяють врахуван-ню прав, потреб та інтересів потерпілих, правопорушників, громад та усіх інших сторін»1. У серпні 2002 р. Економічна і соціальна Рада ООН прийняла резолю-цію із закликом до держав-членів, які впроваджують програми відновного правосуддя, спиратися на Основні при-нципи застосування програм відновного 1 Віденська декларація про злочинність та право-

суддя: відповіді на виклики ХХІ століття, Десятий Конгрес ООН з профілактики злочинності та поводження з правопорушниками, Відень, 10-17 квітня 2000 р., A/CONF. 184/4/Rev. 3, абзац 29.

ПРОГРАМИ ВІДНОВНОГО ПРАВОСУДДЯ*

ПОСІБНИК**

* Handbook on Restorative Justice Programmes.

** Цей Посібник видано у Нью-Йорку у 2006 р. Управлінням ООН з наркотиків та злочинності (Відень) у Серії посібників з кримінального правосуддя. ISBN 10: 92-1-133754-2; ISBN 13: 978-92-1-133754-9.Посібник підготували для Управління ООН з наркотиків та злочинності (УНЗ ООН) Айвон Дандуранд (Yvon Dandurand), декан дослідницького факультету Університету-коледжу Фрейзер Валлей, Канада; старший співробітник Центру реформування кримінального законодавства та політики кримінального правосуддя, та Курт Т. Гріфітс (Curt T. Griffiths), професор Школи кримінології Університету ім. Саймона Фрейзера, Канада. Посібник переглянуто на засіданні експертної групи в УНЗ ООН у Відні 30-31 січня 2006 р. УНЗ ООН висловлює щиру подяку за значний внесок експертам, які брали участь у цьому засіданні: Айво Аерцен (Ivo Aertsen), Хазем Алі (Hazem Aly), Еліас Карранза (Elias Carranza), Борбала Фелледжі (Borbala Fellegi), Кіттіпонг Кіттаярак (Kittipong Kittayarak), Пол МакКолд (Paul McCold), Чайно Обіагву (Chino Obiagwu), Кріста Пелікан (Christa Pelikan), Енн Скелтон (Ann Skelton), Адам Стейплтон (Adam Stapleton), Павел Стерн (Pavel Stern), Деніел Ван Несс (Daniel Van Ness) та Мартін Райт (Martin Wright). УНЗ ООН також висловлює вдячність Канадському Урядові за сприяння та підтримку у розробленні цього посібника. На завершення варто зазначити, що Міжнародний центр реформування кримінального законодавства та політики кримінального правосуддя був провідним партнером у підтримці зусиль УНЗ ООН у сфері впровадження ідей відновного правосуддя. Переклад здійснено Українським Центром Порозуміння у 2008 р. за фінансової підтримки Швейцарської агенції з розвитку та співробітництва.Перекладач – Світлана Філь, магістр соціальної роботи, координатор проекту «Підтримка реформи систе-ми кримінальної юстиції України: впровадження прийомів медіації в діяльність органів прокуратури».

№ 1, червень, 2008 65

правосуддя у кримінальних справах (далі – Основні принципи), розроблені експертною групою (див. Додаток ІІ). У 2005 р. декларація Одинадцятого Конгресу ООН з профілактики злочинності та поводження з правопорушниками (2005) спонука-ла держав-членів визнати важливість подальшого розвитку політики, процедур та програм віднов-ного правосуддя, що передбачають альтернативи судовому звинуваченню2, 3.

Програми відновного правосуддя можуть бути використані для зменшення навантаження на сис-тему кримінального правосуддя, з метою вилучен-ня справ із цієї системи та її забезпечення низкою конструктивних санкцій.

Посібник намагається інтегрувати досвід, набу-тий у процесі реалізації та оцінювання дієвості нових моделей та програм. Не використовуючи наказової мови, він скеровує обговорення цих питань у контекст розробки міжнародних норма-тивних рамок задля розвитку програм, що вико-ристовують залучаючий та відновний підхід. Його головна мета полягає у сприянні всім, хто залуче-ний до програм відновного правосуддя, прийма-ти обґрунтовані рішення у процесі розроблення, реалізації та оцінювання відповідної програми.

Упровадження програм відновного право-суддя, як доповнення до системи кримінально-го правосуддя, супроводжувалось розробкою заходів безпеки для їх учасників та зусиль задля покращення результатів програм із застосуван-ням відновного підходу та профілактики пра-вопорушень. У 2002 р. Економічна і соціальна Рада ООН прийняла резолюцію, що містила низку Основних принципів застосування програм відновного правосуддя у кримінальних справах. Ці принципи пропонують важливе керівництво для осіб, відповідальних за прийняття рішень, громадських організацій та працівників кримі-нального правосуддя, що залучені до розробки програм відновного правосуддя як відповіді на правопорушення у їхніх громадах. Основні при-нципи забезпечили базу для цього посібника та представлені у Додатку ІІ.

Ця книга містить сім розділів. Перший розділ пропонує огляд основних концепцій, а також цін-

2 Бангкокська декларація – Взаємодії та відгуки: стратегічне партнерство у профілактиці правопорушень та кримінально-му правосудді, Одинадцятий Конгрес ООН з профілактики злочинності та поводження з правопорушниками, 18-25 квітня 2005 р., абзац 32.

3 Також зауважте, що 2001 р. Європейський Союз видав рамкову резолюцію, котра визначала, що держави-члени мають запрова-дити медіацію у кримінальних справах та забезпечити чинність відповідних юридичних документів до 2006 р. Див.: Рамкову резолюцію Ради Європейського Союзу від 15 березня 2001 р. щодо визначення статусу потерпілих у кримінальних справах, ст. 10.

ностей та цілей правосуддя, що ґрунтується на відновних принципах та принципах залучення. Другий розділ розглядає застосування відновних програм, у той час як третій фокусує увагу на питанні законодавчих рамок для таких програм. Решту розділів присвячено різноманітним аспек-там впровадження успішної програми відновного правосуддя. Відповідно, тут розглянуто питання розробки та реалізації програми, управління про-грамою та активізацію ресурсів у громаді, а також питання оцінки та здобутків конкретної програми. Наголос зроблено на представленні інформації та прикладів, що стануть у нагоді в процесі розроб-лення нових програм у різноманітних соціальних, культуральних та правових контекстах.

1. Відновне правосуддяУ багатьох країнах незадоволення та розчаруван-ня в офіційній системі правосуддя чи відродження інтересу до збереження й посилення звичаєвого права й практик традиційного правосуддя при-вели до виникнення альтернативних відповідей на правопорушення й порушення соціального порядку. Чимало з цих альтернативних підходів забезпечують участь сторін конфлікту, а також часто й інших представників громади, у процесі розв’язання конфлікту та усунення його наслідків. Програми відновного правосуддя ґрунтуються на переконанні в тому, що сторони конфлікту мають бути активно залучені до його розв’язання та пом’якшення його негативних наслідків. Певною мірою такі програми також ґрунтуються на бажан-ні повернутись до практики прийняття рішень, що стосуються певної громади, самою громадою, а також її посиленні та розвитку. Такі підходи також розглядають як заходи з підтримки мир-ного розв’язання конфліктів, задля забезпечен-ня толерантності та залучення сторін конфлікту, сприяння виникненню поваги до відмінностей між людьми та розвитку таких практик, коли сама громада відповідальна за прийняття рішень, що стосуються її життя.

Нові та вже діючі форми відновного правосуд-дя пропонують громадам деякі дієві засоби для вирішення конфліктів. Вони залучають до цього не тих осіб, котрі не мають до ситуації жодного стосунку, а тих, хто безпосередньо залучений до неї або ж на кого ця ситуація мала прямий вплив. Участь громади у цьому процесі більше не є абстрактною, але радше дуже прямою та кон-кретною. Ці процеси спеціально адаптуються до конкретних ситуацій, коли сторони конфлікту

Програми відновного правосуддя



добровільно беруть участь у його розв’язанні й кожна з них має змогу бути повністю та безпеч-но залученою у процес діалогу й перемовин. Цей посібник фокусує увагу на використанні програм відновного правосуддя у кримінальних справах, проте варто також зазначити, що відновні процеси використовуються задля розв’язання конфлік-тів та усунення їхніх наслідків у безлічі інших контекстів та умов, у тому числі в школах та на робочих місцях.

У багатьох країнах ідея залучення громади має визначальну підтримку й консенсус4. У багатьох країнах, що розвиваються, практики відновного правосуддя застосовуються в межах традицій-них практик й звичаєвого права. Застосування їх у такий спосіб може призвести до того, що ці підходи слугуватимуть зміцненню існуючої пра-вової системи. Проте базовим завданням право-суддя, що ґрунтується на принципах залучення, є знаходження шляхів для ефективної активіза-ції громадянського суспільства, водночас забез-печуючи захист прав та інтересів потерпілих і правопорушників.

Відновний процес

Визначення: Відновний процес – це будь-який процес, у якому потерпілий та правопорушник і, де доцільно, будь-які інші особи чи члени громади, що зазнали впли-ву від скоєного правопорушення, разом беруть активну участь у вирішенні його наслідків, в основному, з допо-могою фасилітатора/медіатора.

Відновне правосуддя – це підхід до вирішення проблеми, що, у своїх різноманітних формах, залу-чає потерпілого, правопорушника, їхнє соціальне оточення, організації, що займаються питаннями правосуддя, та представників громади. Програми відновного правосуддя ґрунтуються на базово-му принципі про те, що злочинна поведінка не лише порушує закон, але також завдає шкоди потерпілим й усій громаді. Будь-які зусилля з подолання наслідків злочинної поведінки мають, коли можливо, залучати не лише постраждалі сторони, а й правопорушника, водночас надаючи допомогу й підтримку, необхідну потерпілому й правопорушнику.

Відновне правосуддя є процесом вирішен-ня правового конфлікту шляхом фокусуван-ня уваги на відновленні заподіяної потерпілим шкоди, породження у правопорушниках почуття відповідальності за їхні дії та, часто також, залу-чення громади до розв’язання цього конфлікту. Участь сторін складає важливу частину процесу, що робить наголос на побудові стосунків, при-миренні та розробленні угод між потерпілими та 4 Faget, 2003. – С. 39.

правопорушниками щодо бажаних результатів та відшкодувань. Процеси відновного правосуддя можуть бути адаптовані до різноманітних куль-туральних контекстів та потреб різних громад. Через них потерпілий, правопорушник та грома-да відновлюють деякий контроль над процесом. Більше того, процес як такий може часто зміню-вати відносини між громадою та системою пра-восуддя в цілому.

1.1. Визначення ключових понять

Відновне правосуддя – це спосіб реагування на злочинну поведінку шляхом урівноваження по треб громади, потерпілих та правопорушни-ків. Це концепція, що перебуває у постійному розвитку й породила різноманітні тлумачення у різних країнах, щодо яких не завжди існує пов-ний консенсус. Також, через труднощі у точному перекладі цієї концепції різними мовами, часто використовують безліч різноманітних термінів.

Є чимало термінів, що покликані описати рух за відновне правосуддя. Це, з-поміж інших, такі тер-міни, як: «общинне правосуддя» (communitarian justice), «усунення заподіяної шкоди» (making amends), «позитивне правосуддя» (positive justice), «правосуддя, що робить наголос на від-новленні стосунків» (relational justice), «компен-саційне правосуддя» (reparative justice), «право-суддя в громаді» (community justice) та «відновне правосуддя» (restorative justice)5.

У цьому посібнику поняття «програми віднов-ного правосуддя» (restorative justice programmes) використовується так само, як і в Основних при-нципах: «це будь-яка з програм, що використовує відновні процеси та намагається досягти віднов-них результатів, тобто результатів, що відновлю-ють справедливість». Наголос у цьому понятті виразно падає на використання процесів, що забезпечують активну участь сторін конфлікту у його розв’язанні, з метою досягнення бажаних цілей. «Відновний процес» (restorative process) визначається як «будь-який процес, у якому потерпілий та правопорушник і, де доцільно, будь-які інші особи чи члени громади, що зазна-ли впливу від скоєного правопорушення, разом беруть активну участь у вирішенні його наслідків, в основному, з допомогою фасилітатора/медіато-ра». Відновне правосуддя надає однакової важли-вості як результатам, так і самому процесу. Особи, залучені до процесу, мають статус «сторін». В Європі та в багатьох інших частинах світу цей 5 Miers, 2001. – С. 88.

№ 1, червень, 2008 67

процес називають «медіацією» (mediation) – як техніку, що є спільною для багатьох моделей і що відрізняє цей процес від судового розгляду6.

Програма відновного правосуддя

Визначення: «Поняття «програми відновного право-суддя» означає будь-яку з програм, що використовує відновні процеси та намагається досягати результатів, що відновлюють справедливість».

Відповідно до �� , «відновний результат» (restorative outcome), — це ��, укла-дена в результаті відновного процесу. Угода може включати перенаправлення до програм компен-сації матеріальних збитків, усунення заподіяної шкоди (reparation), реституції (restitution) та громадських робіт, «спрямованих на задоволення індивідуальних та колективних потреб і відпові-дальності сторін, а також досягненні реінтегра-ції потерпілого та правопорушника». У випадках серйозних правопорушень це може також поєд-нуватися з іншими заходами.

Відновний процес

Визначення: Відновний процес – це будь-який процес, у якому потерпілий та правопорушник і, де доцільно, будь-які інші особи чи члени громади, що зазнали впли-ву від скоєного правопорушення, разом беруть активну участь у вирішенні його наслідків, в основному, з допо-могою фасилітатора/медіатора.

1.2. Характеристики програм відновного правосуддя

Характеристики програм відновного правосуддя є такими:

Гнучке реагування на обставини правопо-рушення, правопорушника та потерпілого, що дає змогу розглядати кожний випадок індивідуально;Реакція на правопорушення, що демонструє повагу та рівність кожної особи, породжує розуміння й сприяє соціальній гармонії через зцілення/відновлення справедливості для потерпілого, правопорушника та громад;У багатьох випадках — життєздатна альтерна-тива офіційній системі кримінального право-суддя та притаманній їй стигматизації наслід-ків для правопорушників;Підхід, що може бути використаний паралель-но із традиційними процесами кримінального правосуддя та санкціями;Підхід, що об’єднує в собі розв’язання пробле-ми та врахування самих причин конфлікту;

6 Див.: Рада Європи (1999). Рекомендація № RR (99) 19 Комітету Міністрів державам-членам щодо використання медіації у кримінальних справах.

�

�

�

�

�

Підхід, що враховує заподіяну шкоду та по треби потерпілих;Підхід, що заохочує правопорушника збагнути причини та наслідки його/ її поведінки та усві-домлено взяти на себе відповідальність за це;Гнучкий та змінний підхід, що може бути адаптований до умов, правових традицій, принципів та основоположної філософії чинної національної системи кримінального правосуддя;Підхід, що здатний розглядати багато різних видів правопорушень та правопорушників, у тому числі низку дуже серйозних злочинів;Відповідь на правопорушення, що особливо доречна для ситуацій, куди залучені непов-нолітні правопорушники і в яких важливою ціллю втручання є навчання правопорушників деяким новим цінностям та навичкам;Реакція, що визнає роль громади як основної місцини у процесі профілактики та реагування на правопорушення та соціальний безлад.

1.3. Базові припущення/ передумови

Програми відновного правосуддя ґрунтуються на декількох базових припущеннях: (a) що дії у відповідь на скоєне правопорушення мають компенсувати максимальний обсяг заподіяної потерпілому шкоди; (b) що правопорушники мають усвідомити той факт, що їхня поведінка не є прийнятною та що вона спричинила справж-ні наслідки для потерпілого та громади; (c) що правопорушники можуть та мають прийняти від-повідальність за свої дії; (d) що потерпілі повинні мати можливість висловити свої потреби та брати участь у визначенні найкращого способу для від-шкодування правопорушником заподіяної шкоди та (e) що громада бере на себе відповідальність участі у цьому процесі.

1.4. Цінності та цілі процесу

Є принаймні чотири вирішальні складові, що забезпечують досягнення цілей у повноцінному відновному процесі: (a) потерпілий, якого/яку можна ідентифікувати; (b) добровільна участь потерпілого; (c) правопорушник, який/яка бере відповідальність за свою злочинну поведінку та (d) непримусова участь правопорушника. У більшості відновних процесів намагають-ся досягти позитивно-виразної інтерактивної динаміки між залученими сторонами конфлікту. Метою є створення несуперницької, незагрозли-

�

�

�

�

�

�




вої атмосфери, в якій можна обговорювати інте-реси й по треби потерпілого, правопорушника, громади та суспільства.

Цінності процесу • Участь та наснаження учасників• Повага до всіх учасників• Надання переваги тим результатам, що досягнуті у результаті згоди/консенсусу, а не «призначеним зверху»• Зобов’язання учасників положенням тієї угоди, що досягнута обопільно у ході процесу• Гнучкість та відповідність процесу й результатів• Наснаження громади

Цілі програм відновного правосуддя та харак-тер результатів, що їх передбачають досягти, при-вели до визначення низки процесуальних цін-ностей, які різною мірою відображені у кожній із різноманітних форм відновного правосуддя. Процес характеризується поважним ставленням до всіх сторін. Він також активізує участь та, пев-ною мірою, наснаження усіх залучених сторін. Він працює якнайкраще, коли лишається прозо-рим та передбачуваним, але водночас гнучким та відповідним до індивідуальних обставин кожної ситуації. Він сприяє визначенню спільних резуль-татів, а не «призначених зверху», та пов’язаний із породженням щирих зобов’язань з боку сторін щодо виконання тієї угоди, якої вони обопільно досягли.

Цілі процесу охоплюють таке:Потерпілі, що погодились брати участь у про-цесі, можуть робити це у безпечній атмосфері та виходити з процесу задоволеними;Правопорушники розуміють, який саме вплив їхні дії мали на потерпілого та інших осіб, беруть на себе відповідальність за наслідки своєї поведінки та зобов’язуються надати відшкодування;Сторони досягають згоди щодо гнучких подальших заходів, що роблять наголос на компенсуванні завданої шкоди та, де можливо, також працюють і з причинами правопорушення;Правопорушники дотримуються своїх зобов’язань щодо компенсування завданої шкоди та намагаються враховувати чинники, що призвели до їхньої поведінки;І потерпілий, і правопорушник розуміють динаміку, що призвела до виникнення конк-ретного інциденту, набувають відчуття пев-ного завершення ситуації та реінтегруються у громаду.

�

�

�

�

�

1.5. Завдання

Якщо говорити більш конкретно, то практики від-новного правосуддя погоджуються з тим, що те, що справді робить цю особливу відповідь на пра-вопорушення «відновною», — це навіть не так спе-цифічна практика та процес, а радше дотримання низки широких завдань, що забезпечують спільну основу для участі сторін у процесі реагування на кримінальний випадок та його наслідки.

Завдання програм відновного правосуддя фор-мулювались різноманітними способами, проте змістовно вони містять такі ключові елементи:

(а) Підтримка потерпілих, надання їм права голосу, заохочення їх висловлювати свої потре-би, надання їм можливості брати участь у про-цесі розв’язання конфлікту та пропонування їм допомоги. Приблизно протягом останніх двох десятиліть до систем кримінального правосуддя лунали заклики щодо більш прямого фокусуван-ня на потребах та інтересах потерпілих. У 1985 р. Генеральна Асамблея прийняла Декларацію про основні принципи щодо правосуддя для потерпі-лих від правопорушень та зловживання владою, які стверджували, що «неформальний механізм для вирішення спорів, у тому числі медіація, арбітражний суд та звичаєве право чи місцеві практики мають бути використані, де доцільно, з метою примирення та надання відповідного відшкодування потерпілим»7. Ми тепер знаємо значно більше про потреби потерпілих від право-порушень та шляхів того, як система криміналь-ного правосуддя може задовольнити ці потреби (наприклад, потреба в інформації, участі, вислов-ленні почуттів, емпатії, компенсуванні заподіяної шкоди, відновлення почуття контролю й безпеки тощо). Водночас, все ще трапляються часті скарги на те, що офіційний процес кримінального пра-восуддя ігнорує потреби й бажання потерпілих. На противагу цьому, процес відновного право-суддя часто настільки точно пристосовується до конкретної ситуації, що може врахувати чимало найважливіших потреб потерпілих від злочинів. Зокрема, формальний процес правосуддя не при-значений для того, щоб дати змогу потерпілим описати характер та наслідки правопорушення, й залишає їх наодинці зі своїми запитання щодо поведінки правопорушника. Модель відновного правосуддя забезпечує підтримку такому процесу, де погляди й інтереси потерпілих мають важливе значення, де вони можуть взяти активну участь та відчути щирість і повагу, а також отримати від-шкодування й задоволення своїх потреб. Шляхом 7 Резолюція Генеральної Асамблеї 40/34 від 29 листопада 1985 р.,

абзац 7.

№ 1, червень, 2008 69

участі у процесі прийняття рішення потерпілі мають право голосу у визначенні належного виду компенсування завданої шкоди та здатні вжити кроків до завершення справи.

Завдання відновного правосуддя

• Відновити порядок і мир у громаді та відновити зруй-новані стосунки• Викривати неприйнятність злочинної поведінки та знову стверджувати громадські цінності• Забезпечувати підтримку потерпілим, надавати їм право голосу, уможливлювати їхню участь у процесі та врахування їхніх потреб• Заохочувати всі задіяні сторони брати відповідаль-ність, зокрема самих правопорушників• Визначати такі результати, що сприятимуть від-новленню заподіяної шкоди та працюватимуть на перспективу• Попереджувати рецидивізм шляхом заохочення змін у правопорушниках та допомагати їм реінтегруватися у громаду

(b) �� , � �� -�� , �� -�� , �� ’�� -��. Насправді, часто відбуваються обговорення того, що в реагуванні на правопорушення фокус має бути не тільки на самому кримінальному випадку, а радше на тих стосунках, котрі зазнали впливу чи були зруйновані. Активізація громади деколи попереджає подальшу потенційну шкоду. Ключовою ознакою відновного правосуддя є те, що реакція на злочинну поведінку фокусується не лише на правопорушнику та самому правопо-рушенні. Примирення, розв’язання конфлікту та відновлення стосунків розглядають як головні методи для досягнення справедливості та під-тримки потерпілого, правопорушника та в інте-ресах усієї громади. Це також може сприяти у визначенні основних причин злочину та розвитку стратегій профілактики правопорушень.

(�) �� !�� . Викриття неприйнятності певної поведінки — це завдан-ня процесу відновного правосуддя, так само, як і впродовж віків це було фундаментальною ціллю кримінального права. Проте, спосіб, у який така поведінка викривається, є відмінним. Таке викрит-тя досягається у більш гнучкій манері, беручи до уваги не лише відповідні правила, а й індивіду-альні обставини правопорушення, потерпілого та правопорушника. Воно призначене бути позитив-ним викриттям у рамках більш широкого процесу, аніж просто фокус конкретного втручання. Як саме виглядатиме це викриття і як воно застосо-вуватиметься у відновному процесі — достатньо відрізнятиметься між собою залежно від конкрет-

ної програми, проте воно лишається невід’ємною частиною процесу. Вочевидь, у випадку гострої невідповідності між цінностями певної громади, задекларованими у відновному процесі, та цін-ностями, закладеними у чинному законі, можуть виникати деякі труднощі.

(d) "�� !�� , ��#�� — �� -��. Відновний процес покликаний полегшити процес прийняття відповідальності правопоруш-ником за свою поведінку та її наслідки. Відновний процес відходить від простого оцінювання рівня правової провини й намагається визначити від-повідальність за конфлікт та його наслідки. Те, що надзвичайно заохочується, — це активне виз-нання та прийняття особистої відповідальності за правопорушення та його наслідки, на противагу простому пасивному визначенню міри покарання іншими особами. Інші ж особи, які або відіграли певну роль у самому конфлікті, або ж сприяли виникненню обставин, що призвели до конфлікту, також заохочуються до прийняття відповідаль-ності за свою участь в інциденті. Це має ефект розширення меж процесу над конкретним інци-дентом між потерпілим та правопорушником. Спосіб перетворення цієї відповідальності на конкретні дії, зокрема вибачення та забезпечен-ня відповідного відшкодування, визначається у ході самого процесу, а не шляхом автоматичного застосування деяких загальних правових правил. У найкращому випадку процес може підвести правопорушника не лише до прийняття відпові-дальності, а й до переживання когнітивних та емо-ційних змін та покращення його чи її стосунків із громадою та, залежно від конкретних обставин, із потерпілим та родиною потерпілого.

(�) �� !��, �� -� �! �� -�� ! �� . Замість того, щоб наго-лошувати на тих правилах, що були порушені, а також на мірі покарання, що має бути покладе-на на правопорушника, відновні підходи нама-гаються робити акцент, перш за все, на людях, які постраждали від правопорушення. Процес відновного правосуддя не обов’язково відкида-тиме всі форми покарання (наприклад, штраф, ув’язнення, пробацію), проте його стійкий фокус лишатиметься на досягненні таких результатів, що сприятимуть відновленню заподіяної шкоди та працюватимуть на перспективу. Результат, що сприятиме відновленню заподіяної шкоди і якого намагаються досягти у відновному процесі, — це компенсування, наскільки це можливо, шкоди, заподіяної у ході злочину, шляхом забезпечення




правопорушника можливістю надати потерпілому усвідомлене відшкодування. Відновне правосуддя ґрунтується на принципах відновлення стосунків та прагне досягти результатів, що задовольняти-муть широку групу зацікавлених сторін.

(f) "�� -�� . Безперечно, у віднов-ному процесі чільне місце посідає продемонс-трована у минулому поведінка деяких осіб та її наслідки; проте, водночас, майбутня поведінка правопорушника посідає тут не менш важливе місце. Адже зобов’язання, що їх бере на себе пра-вопорушник, стосуються його чи її майбутньої поведінки, тому зазвичай це є суттєвою скла-довою тієї угоди, котру випрацювали сторони конфлікту під час медіації чи інших відновних процесів. Зміни або «реформування» особистості правопорушника шляхом відновного процесу, а також попередження рецидивізму є обґрунтова-ними завданнями процесу. Вимога до того, що правопорушники усвідомлюють та приймають відповідальність за наслідки своїх дій, виразно призначена для впливу на майбутню поведінку правопорушника. І, звичайно, громада та визна-чені законом установи мають відігравати свою роль у цьому процесі.

(g) �� , �� ! �� -�� !, �� $�� -��, ��!�� . Відновний процес носить від-критий характер та заохочує чесну дискусію щодо передумов правопорушення у дусі пояснення, а не виправдовування. Якщо, скажімо, у процесі з’ясується, що правопорушники є вихідцями з територій із певною соціальною проблемою, по трібно буде вжити відповідних заходів для вирішення цієї проблеми.

2. Застосування відновних підходівЦей розділ посібника представляє інформа-цію щодо основних видів програм відновного правосуддя, у тому числі програм медіації між потерпілим та правопорушником, проведення конференцій у громаді та сімейних конферен-цій, проведення «кіл правосуддя» та пробації з відшкодуванням збитків. Він також містить обго-ворення місцевих та звичаєвих форумів право-суддя, а також головних характеристик існуючих програм кримінального правосуддя.

Як наголошується в Основних принципах, про-грами відновного правосуддя не замінюють, а

радше доповнюють існуючі програми криміналь-ного правосуддя. Відновне втручання може бути застосоване на будь-якому етапі процесу кримі-нального правосуддя, хоча у деяких випадках виникає потреба й у внесенні відповідних змін до законодавства. Загалом, у рамках системи кримі-нального правосуддя є чотири основні моменти, на яких ініціювання процесу відновного право-суддя може бути успішним: (а) на етапі розгляду справи правоохоронними органами/поліцією (до висунення звинувачення); (b) на етапі висунення звинувачення (тобто після висунення звинува-чення, але зазвичай до розгляду справи в суді); (с) на етапі слухання справи в суді (або на етапі попереднього розгляду справи у суді чи винесен-ня вироку) та (d) на етапі відбуття покарання (як альтернатива ув’язненню, як частина або ж на додаток до вироку, що не передбачає позбавлення волі, під час перебування у місцях позбавлення волі або ж по звільненні з них). У деяких краї-нах застосування відновних втручань можливе паралельно з етапом висунення звинувачення. Наприклад, у Бельгії медіацію можливо засто-совувати й на етапі, коли державний прокурор уже прийняв рішення щодо висунення підоз-рюваному звинувачення8. На будь-якому з цих етапів службовцям системи можна пропонувати використовувати свої дискреційні повноваження й направляти правопорушника до програми від-новного правосуддя (Див. малюнок І).

Також у деяких випадках відновний процес можна ініціювати замість того, аби у першу чергу розглядати певне правопорушення чи конфлікт у системі кримінального правосуддя. Це прий-нятно, наприклад, для випадків застосування програм медіації чи інших відновних процесів у школах, з метою розв’язання дрібних поведін-кових проблем, що мають місце у громадському житті школи. Аналогічним чином відновні про-грами можуть також функціонувати у громадсь-ких центрах медіації.

Зрештою, представники правоохоронних органів можуть також часто неформально засто-совувати принципи відновного правосуддя у процесі прийняття рішень, коли вони здійсню-ють відповідне втручання на вулицях, у ситуаціях дрібного порушення правопорядку чи конфліктів, або ж у певному середовищі, такому, як школи.

В основному, більш серйозні випадки направ-ляються до процесу відновного правосуддя піз-8 Див.: Бельгійська медіація у програмі відновлення, що при-

значена для більш серйозних злочинів. Медіацію проводить незалежний медіатор/посередник, і коли угоду укладено, вона може бути додана до офіційної справи правопорушника й роз-глядатися як частина процесу винесення вироку. (Aertsen, et al., 2004: 24).

№ 1, червень, 2008 71

ніше, через систему кримінального правосуддя9. Застосування всебічного підходу до реалізації програм відновного правосуддя, у рамках націо-нальної системи, зазвичай забезпечує наявність низки програм, призначених для направлення до них на різних етапах процесу кримінального правосуддя.

2.1. Основні види програм

Існуючі програми відрізняються значним різ-номаніттям. Вони покривають широкий спектр процесів, зосереджених навколо відновного під-ходу. Частково це відбувається завдяки існуван-ню різноманітних тлумачень конфлікту та різ-них бачень щодо того, як цей конфлікт можна розв’язати та владнати10. Основними категорія-ми програм є: (а) медіація між потерпілим та правопорушником (victim-offender mediation); (b) проведення конференцій у громаді та сімей-них конференцій (community and family group conferencing); (с) проведення «кіл правосуддя» (circle sentencing); (d) проведення кіл примирен-ня (peacemaking circles) та (e) пробації з відшко-дуванням збитків та громадські ради й засідання (reparative probation and community boards and panels). Основні характеристики кожної з моде-лей представлені тут коротко і підсумовані у таб-лицях наприкінці цього розділу.

9 Див.: Latimer and Kleinknecht, 2000.10 Міжнародний огляд програм правосуддя. Див.: Miers, 2001; та

огляд європейських програм. Див.: Miers and Willemsens, 2004.

2.2. Різновиди програм кримінального правосуддя

Різні характеристики існуючих програм можна розташувати вздовж низки континуумів (див. Таблицю 1). Діючі програми значно відрізняють-ся між собою за ступенем формальності; своїм відношенням до системи кримінального право-суддя; способом управління ними; рівнем залу-чення до процесу різних сторін або ж головними цілями, які вони переслідують. Погляд, що викла-дається у цьому посібнику, пропагує — завжди — встановлення рівноваги з метою відповідності тим умовам, у яких ця програма розробляється (наприклад, обмеження в чинному законодавстві, обмежена підтримка від службовців кримінально-го правосуддя, культуральні труднощі, обмежена громадська підтримка, обмежені засоби).

Також значна відмінність полягає й у тому, якою мірою представники системи криміналь-ного правосуддя беруть участь у відновних про-цесах. Наприклад, роль таких фахівців у прове-денні «кіл правосуддя», за винятком офіційного виконання правових завдань (як-от зачитування прокурором звинувачення, закликання суддею до порядку у залі), обмежена. У той час як проку-рори висловлюють рекомендації суду щодо роз-глядуваного звинувачення, а судді надають своє правове бачення, як вимагає того статут, основна частина службовців стає членами кола, висловлю-ючи власні погляди щодо конкретного правопо-рушення, правопорушника та потерпілого, коли доходить їхня черга говорити.

Малюнок І

Програми відновного правосуддя та система кримінального правосуддя




Також немає однозначної згоди щодо складо-вих «справжнього» підходу відновного право-суддя; це переважно справа вибору, що має бути ретельно зроблений на стадії розроблення нової програми чи стратегії. Обговорення суперечнос-тей та неузгодженостей, що точиться навколо суттєвих складових ознак програм відновного правосуддя, див. у Додатку ІІІ.

Значну частину програм відновного правосуд-дя реалізують громадські організації. Є програми, що реалізуються в межах суду, у межах діяльності

правоохоронних органів, а також програм, що їх впроваджують у громаді неприбуткові організації. Поки державні установи намагаються залучати відповідних фахівців, програми, що реалізуються у громаді, покладаються на навчених волонтерів із самої громади.

Незважаючи на те, що програми відновного правосуддя відрізняються низкою ключових аспектів, є також чимало спільного в їх реалізації. Це можна побачити нижче, в описі деяких запро-понованих програм.

Таблиця 1

Різновиди характеристик діючих програм

Положення програми відносно системи кримінального правосуддя

Поза межами формальної системи, як альтер-натива офіційній реакції на правопорушення

Частина офіційної про-грами

Інтегрована у реакцію системи пра-восуддя на правопорушення

Формальність Дуже неформальна Неформальна певною мірою Дуже формальна

Положення програми стосовно застосування покарання Процес відбувається додатково до визначення й відбування міри покарання

Покарання — один із результатів процесу

Процес та його результати заміняють покарання

Залучення судуНе використовує судовий процес

Використовує елементи судового процесу

Є за змістом судовим процесом

Залучення адвокатаАдвокат не залучений

Роль адвоката обмежена (наприклад, з метою забезпечення інформованої свідомої згоди правопорушника)

Адвокат залучений

Залучення представників системи кримінального правосуддя Не залучені

Обмежений рівень залучення фахівців системи кримі-нального правосуддя (наприклад, перш за все, з метою направлення до програми)

Програмою управляють представ-ники системи кримінального право-суддя

Участь громади Повноцінна участь громади

Залучені лише члени родини або ж маленький елемент громади

Обмежена участь громади

Участь громади практично відсутня

Участь потерпілого Центральний учасник

Один із багатьох учасників

Непряме залучення

Використовують «замінника» потерпілого («surrogate» victim)

Незначна участь або ж її відсутність

Надання підтримки потерпілому від правопорушення Підтримка потерпілому не надається або ж вона незначна

Надання деякої підтримки Головний наголос — на забезпеченні потерпілого необхідною підтримкою

Механізм реалізації програми Незалежною НДО або громадським сектором

Громадським сектором із фінансуванням та/або ж за вказівкою від державної установи

Державною установою

№ 1, червень, 2008 73

Найкращі практики та процес ретельних кон-сультацій має супроводжувати всі рішення, що приймаються у процесі розроблення програми. Часто також варто враховувати, що представлен-ня відновних програм у конкретному соціальному, правовому чи культуральному середовищі має від-буватися поступово або ж навіть багаторазово, почи-наючи із запровадження у систему кримінального правосуддя більш помірних ініціатив, що матимуть потенціал набуття успішного досвіду, посилення ресурсів громади, остаточного розвіювання наяв-них сумнівів та підготовки кожного члена громади до більш серйозних та сміливих змін.

2.3. Медіація між потерпілим та правопорушником

Програми медіації між потерпілим та правопоруш-ником (т. зв. програми примирення між потерпі-лим та правопорушником) були серед найперших ініціатив у сфері відновного правосуддя. Ці програ-ми призначені враховувати потреби потерпілих від правопорушень, водночас, забезпечуючи відпові-дальність правопорушників за скоєне. Ці програми можуть реалізовувати як державні установи, так і неприбуткові організації, і переважно вони обме-жені розглядом справ, що представляють собою менш серйозні порушення. Направлення можуть здійснюватися з боку правоохоронних органів, прокурорів, судів та пробаційних служб. Програми

можуть застосовуватися на етапі до висунення звинувачення, після висунення звинувачення на етапі попереднього розгляду справи у суді та на етапі після відбуття покарання, й передбачають добровільну участь потерпілого та правопоруш-ника. Програми також можуть запропонувати про-цес на етапі до винесення вироку, рекомендації з якого матимуть значення для характеру вироку. Коли процес відбувається до винесення вироку, результати медіації зазвичай представляються на розгляд прокурора чи судді. Процес медіації між потерпілим та правопорушником може також успішно використовуватись на етапі перебування правопорушника у місцях позбавлення волі й може стати частиною його/ її реабілітаційного процесу навіть у тих випадках, коли правопорушники від-бувають довгострокові вироки.

Процес медіації найімовірніше досягне своїх цілей у повному обсязі, якщо потерпілі та пра-вопорушники зустрічаються віч-на-віч, можуть висловити свої почуття напряму одне одному та відшукати нове розуміння ситуації. З допомогою професійного фасилітатора вони можуть досяг-ти такої домовленості (угоди), що сприятиме їм обом у завершенні інциденту належним чином. У дійсності фасилітатор зазвичай зустрічається з обома сторонами завчасно до їхньої спільної зустрічі та може їм допомогти підготуватися до неї належним чином. З-поміж іншого, це роблять

Таблиця 2

Спільні ознаки програм відновного правосуддя

Потерпілі від правопорушень мають можливість:

• Бути напряму залученим у розв’язання ситуації та визначенні наслідків правопорушення

• Отримати відповіді на свої запитання щодо правопорушення та правопорушника

• Висловити свої почуття щодо наслідків правопорушення

• Відновити своє першопочаткове положення чи отримати відповідне відшкодування

• Почути вибачення• Відновити, де доцільно, стосунки із

правопорушником• Завершити справу

Правопорушники мають можливість:

• Визнати відповідальність за правопорушення та усвідомити його наслідки для потерпілого

• Висловити емоції (навіть покаяння) щодо скоєного

• Отримати підтримку для компенсування шкоди, завданої потерпілому, родині, собі

• Покрити завдану шкоду• Принести вибачення потерпілому• Відновити стосунки із потерпілим, якщо

це доцільно• Завершити справу

Фокус на реабілітації правопорушника Практично не існує Один із багатьох аспектів процесу Головний наголос на реабілітації правопорушника

та попередженні рецидивізму

Фокус на забезпеченні відшкодування Центральний та суттєвий наголос на забезпеченні від-шкодування

Заходи з відшкодування містяться у результатах угоди, проте їх наявність носить переважно випадковий характер

Фокус на забезпеченні відшкодуван-ня для потерпілого обмежений




і заради того, щоб упевнитись, що зустріч із пра-вопорушником не завдасть значної шкоди потер-пілому і що сам правопорушник справді визнає свою відповідальність та щиро прагне повторної зустрічі з потерпілим. Якщо влаштування осо-бистої зустрічі для потерпілого та правопоруш-ника є можливим, то нерідкісною практикою при цьому є супроводження одного з них або ж обох друзями чи іншими зацікавленими особа-ми. Водночас, останні не завжди беруть участь у обговореннях. Нарешті, всупереч усім перевагам фасилітованої зустрічі віч-на-віч, безпосередній контакт між потерпілим та правопорушником не завжди можливий або ж бажаний з боку потерпі-лого. Відтак, непрямі процеси медіації, де фасилі-татор зустрічається зі сторонами послідовно й окремо, також набули широкого застосування.

Є три основні вимоги, що мають бути дотри-мані перед практичним застосуванням медіації між потерпілим та правопорушником:

Правопорушник має приймати або ж не відкидати свою відповідальність за скоєне правопорушення;Як потерпілий, так і правопорушник, мають добровільно прагнути цієї зустрічі;Як потерпілий, так і правопорушник мають бути переконані, що для них залучення у цей процес буде безпечним.

У процесі медіації між потерпілим та правопо-рушником потерпілим часто надають необхідну допомогу й підтримку, а також забезпечують їхню максимальну участь у процесі визначення санк-цій чи формулювання висновків у відповідній угоді. Вони також мають право розповісти право-порушнику про те, який саме вплив на них мало скоєне правопорушення, та дізнатися додаткову інформацію про це правопорушення. У найбільш можливій мірі, процес медіації веде до відшкоду-вання та деякої форми компенсації збитків потер-пілого. Процес медіації не завжди передбачає безпосередній контакт між правопорушником та потерпілим. Коли ж є прямий контакт, зазвичай потерпілий має право висловлюватися першим, що також є засобом певного її наснаження.

Медіатор допомагає обом сторонам досягти угоди, яка б ураховувала потреби обох сторін та забезпечувала розв’язання конфлікту. Коли про-цес медіації відбувається перед винесенням виро-ку, угода про примирення, досягнута в процесі медіації між потерпілим та правопорушником, може бути направлена до суду та врахована у ході винесення вироку або ж в умовах судового наказу про направлення на пробацію.11 Ou�ední�ková, L., Pilný, O., Rabi�áková, D., Štern, P. Передмова

до чеського видання: Riskin, L. L., Arnold, T., Keating, J. M. Mediace aneb jak �ešit konflikty (Медіація з розв’язання конф-ліктів). Прага: Facia, 1996. – С. 7-10.

�

�

�

Роль Центру пробації та медіації Чеської Республіки у досудових та судових процесах У Чеській Республіці Центр пробації та медіації залучається до досудових та судових процесів із метою досягнення, за допомогою медіації, ефективних та просоціальних вирішень конфліктів, що стосуються скоєння правопорушень. Медіація може здійснюватися лише за добровільної згоди обох сторін. Медіаторів навчають навичкам ефективного проведення перемовин. Вони допомагають сторонам конфлікту визна-чити шляхи його врегулювання та знайти обопільно при-йнятне рішення щодо розв’язання ситуації. Їхнє завдання полягає у керуванні процесом перемовин; створенні умов, що дають змогу знайти порозуміння між учасниками та пого-дити таке вирішення конфлікту, яке б ураховувало інтереси обох сторін. Медіатори ані оцінюють конфлікт, ані визнача-ють форму його розв’язання11.

Працівники служби пробації та медіації (далі – СПМ) на етапі до винесення вироку також беруть участь у розробці звітів, що описують поточну життєву ситуацію звинуваченого клієн-та та його/ її мотивацію для проходження процесу або ж для співпраці у розв’язанні кримінальної справи, по якій він/ вона проходить. Змістовна структура такого звіту про осо-бистість та обставини життя підсудного допомагає, з одного боку, працівникам СПМ сфокусуватися на співпраці з клієн-том з певних ключових питань, а з другого боку — вона також надає можливість державному прокурору та судді легко знайти потрібну для них інформацію. Відштовхуючись від інформації, зазначеної у формі оцінки ризику з боку право-порушника, працівник СПМ пропонує подальші шляхи спів-праці з клієнтом та, імовірно, форми відповідних зобов’язань, обмежень, можливостей щодо задоволення запитів зі здійс-нення клієнтом громадських робіт тощо.

Працюючи зі звинуваченою особою, працівник СПМ роз-криває нові питання, що стосуються розв’язання наслідків скоєного правопорушення та відновлення порушених між-особистісних відносин. Головна мета для звинуваченого клієнта полягає в тому, щоб усвідомити усі можливі юридичні й соціальні наслідки вчиненого правопорушення, а також бути готовим до свідомого їх вирішення. Активна участь зви-нуваченого клієнта та клієнта-потерпілого, що проходять по судовій справі з державним звинуваченням, у процесах, що їх пропонує СПМ, може свідчити про готовність обох сторін прийняти судове рішення справи та брати участь у його виконанні: підсудний — шляхом відбуття традиційних або ж альтернативних видів покарання, а потерпілий — шля-хом прийняття того виду й обсягу відшкодування, на який він/вона погодились. Роль працівника СПМ у роботі зі зви-нуваченою особою на етапі до винесення вироку полягає у розкритті можливих причин скоєння правопорушення та у пошуку шляхів усунення цих причин у майбутньому (напри-клад, шляхом участі у реабілітаційній програмі, залучення до подальшого навчання, до пошуку роботи, через розв’язання іншого конфлікту у сім’ї тощо).

1 2

Вивчення випадку Медіація між потерпілим та правопорушником12

Після приблизно двох годин часом гарячкового й емоційного діалогу медіатор відчув, що правопорушник та потерпіла почули історії одне одного та усвідомили важливі факти щодо впливу правопорушення на їхні життя та дізнались щось важливе одне про одного. Вони погодились, що пра-вопорушник, чотирнадцятирічний хлопець, заплатить 200 $ як відшкодування для покриття збитків, нанесених у ході незаконного вторгнення у будинок потерпілої. Водночас, він муситиме відшкодувати потерпілій вартість вкраденого відеомагнітофону, оціненого у 150 $.

12 Bazemore and Griffiths, 1997. – С. 25.

№ 1, червень, 2008 75

Розклад виплати відшкодування буде розроблено протягом решти часу на цій зустрічі. Правопорушник також декіль-ка разів приніс свої вибачення потерпілій та погодився на відпрацювання певного часу громадських робіт у їдальні, що спонсорується церквою потерпілої. Потерпіла, сусідка правопорушника середнього віку, зазначила, що вона відчу-вала меншу злість та менше страху після відвертої розмови з правопорушником та усвідомлення деяких фактів щодо нього та щодо самого правопорушення, і дякувала медіатору за те, що медіація була проведена в одному з приміщень її церкви.

2.4. Проведення конференцій у громаді та сімейних конференцій

Ця модель, у своїй сучасній формі, була запро-ваджена у національне законодавство та засто-совувана у процесах ювенальної юстиції у Новій Зеландії з 1989 р., забезпечивши водночас її най-більш систематичну інституціалізацію з усіх існу-ючих підходів відновного правосуддя. Більшість випадків регулюють представники правоохорон-них органів через повідомлення про можливість проходження програм відновного правосуддя («відновне попередження»/«restorative caution») та шляхом проведення сімейних конференцій під контролем правоохоронних органів чи представ-ників суду. Це базується на багатовікових тради-ціях винесення санкцій та вирішення конфліктів у маорі, місцевих туземців Нової Зеландії. Ця модель тепер широко застосовується у модифі-кованій формі як підхід ініціювання, з боку пра-воохоронних органів, запровадження альтерна-тивних видів покарання у Південній Австралії, Південній Африці, Ірландії, Лесото, а також у деяких містах штатів Міннесота, Пенсильванія та Монтана у США.

Кожен процес конференції має голову чи фасилітатора. Фокус процесу конференції є ширшим за звичайний фокус програм медіації. Він передбачає спільну зустріч сімей та друзів як потерпілого, так і правопорушника, а також часом інших членів громади, з метою участі у професійно фасилітованому процесі задля виз-начення бажаних результатів для сторін конф-лікту, опрацювання наслідків правопорушення та пошуку відповідних шляхів попередження подібної поведінки правопорушника у майбут-ньому. Повноваження й завдання сімейної кон-ференції полягають у наданні правопорушни-ку можливості подивитися «в очі» наслідкам скоєного правопорушення, розробити план відшкодування збитків, а у серйозніших випад-ках (у новозеландській моделі) — визначити потребу у більш жорстких супервізії та/або контролі. В Австралії та Сполучених Штатах зазвичай саме представники правоохоронних

органів відіграють у цьому провідну роль, у той час як у Південній Африці це здійснюють прокурори.

Оскільки процеси конференції залучають ширше коло зацікавлених осіб, у тому числі тих, хто може працювати разом із правопорушником і підтримувати його/її, вони є надзвичайно ефек-тивними як засіб для забезпечення дотримання правопорушником досягнення результатів, визна-чених у ході зустрічей. Насправді інші залучені особи часто протягом тривалого часу відіграють роль у відстеженні майбутньої поведінки право-порушника та забезпеченні дотримання ним/ нею реабілітаційних та відновних заходів, на які він чи вона погодились.

Конференції у громаді інколи також засто-совуються як програма альтернативних заходів, завдяки чому правопорушник може бути вилу-чений із системи кримінального правосуддя. Такі програми зазвичай регулюються групами чи агенціями у громаді, з або ж без відповідної фінансової підтримки з боку держави. Коло залу-чених людей зазвичай складається з тих, хто най-більш близько пов’язаний із правопорушником та потерпілим, а також будь-яких інших членів громади, зацікавлених у процесі (наприклад, у випадку з молодим правопорушником це може бути шкільний вчитель або ж роботодавець). Агенція або ж група у громаді, до якої направ-ляють правопорушника, також відповідальна за відстеження дотримання правопорушником умов угоди і може функціонувати як під безпосе-реднім наглядом представників правоохоронних органів чи системи правосуддя, так і без такого нагляду.

Вивчення випадку Сімейна конференція13

Після того, як правопорушник, його мати та дідусь, потерпі-лий та місцевий представник правоохоронних органів, що здійснював арешт, обговорили правопорушення та його наслідки, координатор з питань ювенального правосуддя зробив запит щодо можливої додаткової участі інших членів групи, що складалась із близько десяти осіб, зібраних у міс-цевій школі (група включала двох учителів правопорушника, двох друзів потерпілого та декілька інших осіб). Далі коорди-натор зробив запит щодо того, що саме має зробити право-порушник, аби відшкодувати збитки, завдані потерпілому — вчителю, який зазнав поранень та чиї окуляри були розбиті у ході сварки з правопорушником на ґрунті роздратування, і як правопорушнику компенсувати шкоду громаді за збитки, нанесені у результаті інциденту. Упродовж решти півгодини із приблизно години часу, протягом якого тривала ця кон-ференція, група запропонувала правопорушнику зробити таке відшкодування, що покриватиме витрати потерпілого на медичне обслуговування та вартість пари нових окулярів; на додаток, адекватним вирішенням ситуації буде присвячення деякого часу громадським роботам на користь школі.

13 Bazemore and Griffiths. – С. 25.




Комітети примирення, Звелетемба (Південна Африка)

У 1997 р. Програма миру у громаді започаткувала «експери-мент з розробки моделі», що мало на меті активізацію місце-вих знань й розвиток спроможності у питаннях вирішення конфліктів та розбудови громади. Проект упроваджувався в межах місцевої громади у Звелетемба (Zwelethemba), в окрузі поблизу Вустера (Worcester). Комітети примирення складаються з мешканців місцевого округу, які впроваджу-ють як процедури примирення, так і процедури забезпечен-ня миру. Процедури примирення звертаються до вирішення конкретних конфліктів, у той час як процедури забезпечення миру фокусують свою увагу на базових проблемах у гро-маді, таких, як бідність чи недостатній доступ до послуг та ресурсів. Заходи у межах процедур примирення мають справу зі спектром юридичних конфліктів — у тому числі як цивільних, так і кримінальних справ.

Комітети примирення першопочатково отримували майже всі свої направлення безпосередньо з громади, а не від правоохоронних органів чи судів. Водночас, із розвитком проекту відбулося покращення взаємодії з представниками державних структур, особливо помітно — з поліцією. Процес не дотримує виконання строгих процедурних правил, проте є «кроки у процесі примирення», що їх використовують радше як інструкції, аніж як правила. Комітети розробили власні кодекси належної практики, й усі техніки вирішення конфліктів мають бути законними й відповідати положен-ням кодексу. Процес примирення не передбачає судового розгляду справи, а радше фокусується на розкритті того, що можна зробити, щоб зменшити чи вирішити проблему. Результати зустрічей з примирення є відновними за своєю природою: вибачення, відшкодування та компенсації.

Ініціативи з забезпечення миру рухають цей процес ще далі, розглядаючи ширший спектр питань, з якими стикається громада, та намагаючись вирішити ці проблеми з метою забезпечення уникнення повторних конфліктів.

2.5. Проведення «кіл правосуддя»

«Кола правосуддя» проводяться у низці міс-цевих громад Канади. У «колах правосуддя» усі учасники, включаючи суддю, адвоката захисту, прокурора, представника правоохоронних органів, потерпілого й правопорушника та представників їхніх сімей, а також інших мешканців громади, сідають у коло напроти одне одного. Проведення «кіл правосуддя» переважно доступне для тих правопорушників, що визнають власну провину. Обговорення між учасниками кола має на меті досягти консенсусу щодо найкращих шляхів розв’язання конфлікту та розгляду справи, із урахуванням потреб у захисті громади, потреб потерпілих та реабілітації й покарання правопо-рушника. Процес проведення «кіл правосуддя» зазвичай здійснюється у рамках кримінального процесу, охоплює фахівців системи криміналь-ного правосуддя й підтримує процес винесення вироку/призначення покарання.

Напевно, проведення «кіл правосуддя» є найкращим взірцем залучаючого правосуддя, в якому члени громади можуть брати безпосередню участь у реагуванні на випадки правопорушень та

порушень соціального порядку. Це відбувається шляхом створення Комітету правосуддя у гро-маді (далі – КПГ), що може також охоплювати представників відповідних юридичних інститу-цій. Загальною метою членів КПГ є знаходження більш конструктивних шляхів реагування на кон-флікти у їхній громаді. КПГ відіграє об’єднавчу роль у загальному процесі проведення «кіл пра-восуддя», включаючи офіційні зв’язки з інститу-ціями кримінального правосуддя, громадськими організаціями, а також з різноманітними групами зацікавлених сторін у громаді. Переважно випад-ки направляються до КПГ з боку правоохоронних органів, прокурорів та суддів, хоча можуть також надходити зі шкіл, програм надання послуг потер-пілим від правопорушення та від сімей.

У процесі проведення «кіл правосуддя» є чоти-ри етапи:

Етап 1: Визначення того, чи конкретний випадок відповідає вимогам проведення «кіл правосуддя»

Етап 2: Підготовка сторін, що будуть залучені до «кола»

Етап 3: Пошук узгодженої домовленості у «колі»

Етап 4: Надання підтримки на етапі після про-ведення «кола» та забезпечення того, що правопо-рушник дотримується досягнутої домовленості.

КПГ є залученим протягом усього процесу проведення «кіл правосуддя», починаючи від визначення відповідності випадку й завершуючи забезпеченням дотримання досягнутої домовле-ності. КПГ також активізує підтримку громади потерпілому й правопорушнику протягом та після проведення процесу у «колі»14.

Результати проведення «кола» зазвичай пода-ються судді, котрий міг брати або ж не брати без-посередню участь у «колі», і не є обов’язковими для суду. Суд сприймає розроблений у ході про-ведення «кола» план дуже серйозно, проте він не обов’язково повністю приймає або ж схвалює його. Суд може також прийняти план у допов-нення до іншого вироку, який він може винести. Правопорушники, чиї випадки пройшли через розгляд «кола правосуддя», можуть все ще бути змушеними відбувати якийсь термін в ув’язненні; однак, доступною є й широка низка інших санк-цій, що передбачають відшкодування й компен-сацію, пробацію, домашній арешт та громадські роботи. 14 Pranis, Stuart, and Wedge, 2003. – С. 128.

№ 1, червень, 2008 77

Нижче у таблиці наведено деякі відмінності між кримінальним судовим процесом та проце-сом, який зазвичай відбувається у «колах пра-восуддя», що відображає також відмінності між традиційною системою правосуддя та відновними процесами.

Регулювання процесу «кіл правосуддя» є орієнтованим на специфіку конкретної громади, відтак, воно може (й повинно) відрізнятися між різними громадами. У дійсності, успіх процесу «кіл правосуддя» значною мірою залежить від волонтерів у громаді.

1 5

Відмінності між кримінальним судовим процесом та процесом «кіл правосуддя»15

Кримінальний судовий процес

• Конфлікт — це правопорушення

• Призначення вироку вирішує конфлікт

• Фокус уваги на минулій поведінці

• Ураховує вузький роз-гляд конкретної поведінки

• Отримання вибачення

• Уникнення ширшого розгляду соціального конфлікту

• Результат (напри-клад, самий вирок) є найважливішим

• Покладається на фахівців

«Кола» у громаді

• Кримінальний інцидент розглядається як маленька частина більшого конфлікту/ динаміки

• Призначення вироку є малою частиною вирішення

• Фокус уваги на теперішній та майбутній поведінці

• Ураховує ширший, холіс-тичний розгляд поведінки

• Фокус на соціальному конфлікті

• Результат є найменш важ-ливим, процес є найважливі-шим, оскільки процес фор-мує і часом зцілює відносини між сторонами

• Наснажує громаду

«Кола правосуддя» переслідують декілька цілей, включаючи врахування потреб громади, потерпілих, правопорушників та їхніх сімей через процес примирення, відновлення пра-вового статусу та здійснення відшкодування. Фундаментальним принципом «кіл правосуддя» є те, що самий вирок є менш важливим, аніж про-цес, у ході якого сторони мають визначити бажані результати чи міру покарання. З огляду на те, що згода щодо результатів інциденту є бажаною та дуже цінною, усі члени «кола» відіграють актив-ну роль у сприянні відновному процесу. Власне, саме коло учасників часто залучається до нагляду за дотриманням правопорушником досягнутих результатів процесу та забезпечення правопоруш-нику тривалої підтримки після того, як вирок виз-начено й прийнято до виконання.15 Адаптовано з Griffiths and Cunningham, 2003. Canadian Criminal

Justice: A Primer. 2nd edition. Toronto: Thomson Nelson. – С. 212.

Проведення «кіл правосуддя» є прикладом того, як принципи відновного правосуддя можуть бути застосовані у рамках холістичного підходу, в якому представники системи кримінального пра-восуддя розділяють владу з членами громади. На противагу формальному й часто-густо суперни-цькому підходу до правосуддя, проведення «кіл правосуддя» може допомогти:

знов ознайомити індивідів, сім’ї та громади з навичками вирішення проблем;відновити стосунки у громаді;сприяти усвідомленню та повазі до цінностей і життя інших людей;ураховувати потреби й інтереси усіх сторін, у тому числі потерпілих;фокусувати дію на причинах, а не лише на про-явах проблем;визнавати наявні відновні ресурси та створю-вати нові;координувати використання місцевих та державних ресурсів;вживати попереджувальних заходів.

Натепер, більшість правопорушників, чиї випадки пройшли розгляд у «колах правосуддя», були дорослими особами. Водночас, зростає й кількість аналогічних випадків, де задіяні молоді правопорушники. Процес «кіл правосуддя» поро-див низку різновидів у межах цієї практики, вклю-чаючи діяльність громадських консультативних комітетів з питань винесення вироків, рад з питань винесення вироків та громадських рад з медіації.

16

Вивчення випадку «Коло правосуддя»16

Потерпіла, дружина правопорушника, який визнав, що під час двох останніх епізодів власного пияцтва вчиняв над нею фізичне насильство, обговорили відчуття болю й соро-му, що її чоловік завдав їй та її родині. Після того, як вона закінчила говорити, церемоніальну пір’їну (що її символіч-но використовують задля визначення того, хто говоритиме наступним) передали наступній людині у колі, молодому чоловікові, що говорив про те, які внески правопорушник здійснював у розвиток громади, доброту, яку він демонстру-вав до старших людей, супроводжуючи їх на риболовлі й у іграх, а також про його готовність допомагати іншим людям із ремонтом по господарству. Далі старша людина взяла пір’їну й говорила про ганьбу для цілого роду, що її спричинила поведінка правопорушника, зазначивши, що за старих часів, у подібному випадку, у результаті він би мусив виплатити сім’ї жінки значне відшкодування. Почувши все це, суддя підтвердив, що потерпіла досі відчуває, що хотіла б спро-бувати якось вирішити всю цю ситуацію зі своїм чоловіком, котрий мешкає окремо, і що вона отримувала допомогу від своєї власної групи підтримки (включаючи адвоката потер-пілого). Підсумовуючи обставини справи, знову акцентую-чи увагу на серйозності правопорушення, та повторюючи вступні зауваження з боку звинувачення щодо необхідності винесення вироку з ув’язненням правопорушника, суддя потім запропонував відкласти винесення вироку на термін у шість тижнів до моменту наступного слухання цієї справи у місцевому суді.

16 Bazemore and Griffiths, 1997. – С. 25.

�

��

�

�

�

�

�




Якщо протягом цього часу правопорушник: виконає вимоги, що їх представив раніше його друг, котрий погодився очолю-вати групу підтримки та зустрівся з комітетом правосуддя у громаді з метою розробки плану щодо лікування алкогольної залежності та управління емоціями гніву; виправдає очіку-вання потерпілої та її групи підтримки; а також проведе 40 годин громадських робіт під наглядом групи, — у такому випадку суддя відмовиться від рішення про ув’язнення. Після прочитання молитви, протягом якого вся група трималася за руки, коло розформувалося й усі відійшли на кухню гро-мадського центру для відновлення сил.

2.6. Відновні програми для неповнолітніх правопорушників

У більшості судових практик процеси віднов-ного правосуддя найбільше розвиваються з метою їх застосування у роботі з молоддю, що перебу-вають у конфлікті з законом. Ці програми часто створювали основу для подальшого розвитку програм для дорослих правопорушників.

Програми відновного правосуддя пропонують дійсні й ефективні альтернативи більш формальним і стигматизуючим заходам ювенального правосуд-дя. Зокрема, завдяки їхній навчальній цінності вони виявляються надзвичайно корисними для розвитку таких заходів, що забезпечують відновний вплив на молодь, не позбавляючи її волі, а пропонуючи альтернативні види покарання за правопорушення (альтернативні програми). Чимало таких програм пропонують унікальні можливості щодо створен-ня громади, котра турбується про долю молоді, що перебуває у конфлікті з законом. Громадську під-тримку програм відновного правосуддя для молоді зазвичай отримати відносно просто.

У багатьох країнах законодавство з ювенально-го правосуддя передбачає створення альтернатив-них програм для молоді. Багато з таких програм можуть бути розроблені з урахуванням відновних та залучаючих принципів правосуддя.

Окрім того, багато програм, що були розроб-лені цілком поза межами системи кримінального правосуддя, у школах чи у громадах, можуть нада-ти можливість громаді забезпечити відповідну навчально-виховну реакцію на нетяжкі правопо-рушення та інші конфлікти без того, щоб розпо-чинати процес офіційної криміналізації відповід-ної поведінки або особи. Наразі у школах уже діє низка програм, що забезпечують належне реагу-вання (медіація між ровесниками, кола вирішен-ня конфліктів тощо) на нетяжкі ювенальні пра-вопорушення (наприклад, бійки, насильницький булінг (фізичний чи психологічний терор щодо дитини з боку групи однокласників), незначні крадіжки, нищення шкільного майна, вимагання кишенькових грошей), що інакше могли б стати об’єктом для офіційного втручання з боку систе-ми кримінального правосуддя.

1718

Приклади відновних програм для молодіНижче подано короткий опис програм, що ілюструють різні види ініціатив, упроваджуваних по всьому світу:

БРАЗИЛІЯ

По всій країні діє низка проектів із запровадження медіа-ції та проведення конференцій/перемовин для молоді; ці проекти охоплюють філософію та принципи відновного правосуддя.

Система ювенального правосуддя, Порто Алегре

Ця система пілотує проведення конференцій/перемовин для молодих правопорушників. Акт про дітей та підлітків 1990 р. дозволяє головуючому у ювенальній справі судді призупинити процесуальні дії для осіб, що скоїли менш серйозні правопорушення вперше, та у випадку застосу-вання таких санкцій, як громадські роботи й відшкодування збитків. Система ювенального правосуддя у Порто Алегре запроваджує використання cбmaras restaurativas для таких правопорушників17.

АНГЛІЯ

Комісії для неповнолітніх правопорушників

В Англії та Уельсі широко застосовують метод, що має деякі відновні ознаки й називається «розпорядження щодо направлення» («referral order»). Молоді правопорушники у віці 10-17 років, котрі опиняються в суді вперше, направ-ляються до комісії для неповнолітніх правопорушників (за умови, що їхнє правопорушення не настільки серйозне, аби вимагати ув’язнення).

Комісія складається з двох навчених представників грома-ди, один із яких має повноваження головуючого, а інший — просто фахівець. Комісію відвідують молода особа та один із її батьків чи опікунів. Якщо у розглядуваній справі є потер-пілий та є особа, що може мати добрий вплив на молодого правопорушника, їх також можуть запросити на цю зустріч. Комісія визначає план дій, у ході якого молода особа мати-ме змогу надати відшкодування та вирішити свої проблеми. Наступна зустріч відбувається наприкінці дії розпорядження, з метою надання оцінки прогресу. Однак, рівень залучення потерпілих залежить від того, як саме їм пояснюють цей про-цес, і, відтак, дотепер він був низьким.

Молодим людям, що скоюють повторні правопорушення, можуть надавати розпорядження щодо відшкодування. Потерпілого можуть запрошувати на зустріч із правопоруш-ником, аби він чи вона мали змогу висловити свої почуття щодо скоєного правопорушення та визначити характер від-повідного відшкодування, проте остаточне рішення зали-шається за судом18.

Оксфордширська Команда з розгляду ювенальних правопорушень (далі – КРЮП)

Оксфордширська КРЮП має за мету надавати консультації кожному потерпілому у будь-якому випадку, пропонуючи можливість зустрітися з молодим правопорушником або ж можливість визначити фокус належного відшкодування; КРЮП також намагається досягти того, аби в кожному рішен-ні суду була присутня частина, що стосується компенсування шкоди молодим правопорушником.

17 Parker, 2002.18 Newburn et al., 2001.

№ 1, червень, 2008 79

Потерпілі, які не бажають зустрічатися з молодим правопо-рушником чи отримувати відшкодування, можуть обрати з відповідного буклету, в якому б відновному проекті, за їх побажанням, міг відпрацювати конкретний правопорушник. Роль супервізорів, що діють як вихователі для молодих пра-вопорушників, є вкрай важливою. Таке наставництво ґрун-тується на врахуванні індивідуальних потреб правопоруш-ника, відлучаючи молодих людей від впливу їхніх друзів і ровесників. Особливо позитивним елементом роботи КРЮП є її наголос на тому, що процес відшкодування повинен бути видимим громаді. Для залучення громади КРЮП поширює серед зацікавлених фахівців бюлетень про відшкодування та організовує громадські зустрічі, аби відзначити відповідні досягнення19.

19

Вивчення випадку Скоєння молоддю грабежу з насильством і розбоєм

Джеймс був 17-річним хлопцем, якого судили за скоєння гра-бежу після інциденту, що стався у листопаді 2000 р. Джеймс зупинив таксі й приставив ножа до горла водієві. Невдовзі Джеймса заарештували й вилучили в нього гаманець водія. Рішення про направлення цього випадку до нас було прий-няте у ході попереднього розгляду справи суддею, адвока-том захисту й прокурором, які разом погодили відповідність такого направлення у даному випадку.

Ми зустрілися з Джеймсом та його мамою, яка була в роз-пачі від такої «нехарактерної» поведінки свого сина. Їй була по трібна підтримка, щоб прийняти той факт, що її син пот-рапив до системи кримінального правосуддя. Джеймс щиро висловив своє каяття й визнав відповідальність. Я пояснив цілі проекту, і вони погодились узяти в ньому участь.

Ми зв’язалися з потерпілим і, хоча й трохи скептично, він погодився на нашу з ним зустріч. Потерпілий — молодий іммігрант, на якого грабіж справив величезний вплив. У цей момент процесу він нічого не хотів від звинуваченого. Проте, він бажав передати правопорушнику ті відчуття, що в нього з’явилися після інциденту, і як це вплинуло на нього: наприклад, його посилений страх, його збільшені уперед-ження проти підлітків, а також те значення, яке мала для нього втрата його імміграційної картки.

Ми передали цю інформацію Джеймсу, який, здавалося, тепер більше усвідомлював ті проблеми, про які говорив постраждалий. Він запропонував написати лист-вибачення перед потерпілим.

Постраждалий був відкритий до отримання такого листа. Здавалося, він виглядав доволі здивованим тією щирістю, що була висловлена у листі. Постраждалий почав ще більше ділитися тим, як усе це вплинуло на його життя, та визнав, що через свій страх він пропустив увесь наступний тиждень роботи після інциденту. У результаті цього він втратив час-тину заробітної плати у розмірі 800 $. Джеймс (і його мама) погодились, що постраждалий не має втрачати жодних прибутків у результаті того, що скоїв Джеймс. Джеймс запропонував щомісячно виплачувати якусь суму, доки не покриється вся сума боргу. Постраждалий погодився на це і процес виплат розпочався.

Ми продовжили працювати із Джеймсом щодо глибинних причин його поведінки та допомагати йому усвідомити, який вплив мала його поведінка не лише на потерпілого і його родину, а й на самого Джеймса і також на його родину. Він почав усвідомлювати й вирішувати свої проблеми: повернув-ся до школи та знайшов роботу з частковою зайнятістю. Його мама розповідала, що їхні стосунки значно покращились і поведінка Джеймса вдома стала набагато більш відкритою до співпраці.

19 Джерело: Home Office, 2003.

Ми також працювали з постраждалим щодо питань зайня-тості. Я надав йому контакти Служби підтримки зайнятості, Служби для єврейських родин та Організації з імміграційних послуг Оттава-Карлетон.

Хоча безпосередня зустріч потерпілого й правопорушни-ка не відбулась, домовленість між ними була досягнута — і охоплювала відшкодування збитків та лист-вибачення. Ця угода була представлена в суді, коли приймалося рішення у справі Джеймса, і стала частиною інформації, зібраної на допомогу судді у прийнятті рішення. Джеймс був засудже-ний до двох років пробації із жорсткими умовами. Однією з умов було те, що він мусив продовжувати виплачувати відшкодування потерпілому, як і було визначено в їхній угоді. Обидві сторони відчували, що рішення було чесним і справедливим.

2.7. Місцеві та звичаєві форуми правосуддя

Аспекти підходу відновного правосуддя можна знайти у багатьох культурах. В Австралії та Канаді неформальна участь місцевих мешканців у проце-дурах визначення вироку відбувалася у віддале-них громадах протягом деякого часу. В Австралії з кінця 90-х років ця практика була передана і в міські території із запровадженням місцевих про-цедур винесення рішень та «судів у колі». Місцеві мешканці, організації, люди старшого віку, пред-ставники сімей та родів залучаються до участі у процесі винесення рішення/вироку та до надан-ня представникам офіційних структур нового погляду на правопорушення, характер відносин між потерпілим і правопорушником та готовність останнього до змін. Ураховуючи ці досягнення, судові процеси змогли стати більш культураль-но відповідними, а між місцевими громадами та представниками системи кримінального право-суддя підвищився рівень довіри20.

Неформальні системи у громадах, або ж, як їх інколи називають, недержавні системи правосуд-дя можуть набувати різних форм та працювати на певні результати, виходячи з доступу до правосуддя, а також об’єктивності й справедливості. Відмінною рисою багатьох із них є неформальний та дорад-чий характер процесу. Однак результат часто виз-начається у ході арбітражу, а не медіації, і згода правопорушника на участь не завжди обов’язкова. Нагальне питання тут полягає в тому, чи такі систе-ми пропонують життєздатну альтернативу держав-ним системам і, якщо так, чи можуть вони викорис-товувати відновні цілі та принципи?

У багатьох африканських країнах звичає-ве право може надати основу для відновлення спроможності систем правосуддя. У цих країнах первинною ціллю звичаєвого права є примирення й обговорення, врегулювання стосунків між потер-пілими та правопорушниками. «Основною метою, 20 Marchetti and Daly, 2004.




доведеною тисячолітнім досвідом, є забезпечення справедливості та розв’язання проблем між сторо-нами конфлікту і, шляхом цього, відновлення чи дотримання соціальної відповідальності»21.

У Південно-східній Нігерії і багатьох частинах Західної Африки «орієнтовані на вік» системи забезпечують примирення у межах громади через втручання груп ровесників. Незважаючи на те, що деякі з цих процесів є арбітражними, корисною стратегією може стати визначення позитивних аспектів таких існуючих структур і їхня перебудо-ва, на основі сильних сторін, на більш відновні.

На Філіппінах система правосуддя Баранґай (Barangay) складається з обраного на місцевому рівні Баранґайського старости/капітана та «миро-творчого комітету», що заслуховує справи щодо конфліктів між тутешніми мешканцями. Староста/капітан або ж інший член комітету фасилітує про-ведення медіації. Домовленості, що досягаються у ході цього процесу, мають юридичну силу та виз-наються судом. Цю систему критикували за те, що вона не спроможна адекватно інформувати учас-ників про їхні права, а також за вплив на рішен-ня таких явищ, як заступництво, хабарництво та гендерні упередження. Для пом’якшення деяких недоліків процесу було ініційовано проведення спеціальної програми для навчання місцевих лідерів, переважно жінок, внаслідок цього вони змогли стати баранґайськими адвокатами22.

Нещодавній огляд трьох поширених форм Шаліш (Shalish) (системи правосуддя у громаді) у Бангладеш та системи правосуддя Баранґай на Філіппінах засвідчив, що результати таких систем далекі від ефективних і життєздатних, з частим виникненням проблем несправедливих рішень, ген-дерних упереджень, хабарництва, впливом місцевої еліти та політичного заступництва. Безсумнівно, реформування й удосконалення таких систем може бути інтегроване у ширше зростання, інсти-туційний розвиток та ініціативи щодо наснаження громади. Водночас, чисто механічні реформи, які не враховують структурних проблем щодо пород-ження хабарництва й упереджень чи не відновлю-ють дисбаланс влади, що зазвичай характеризує ці неформальні процеси, навряд чи зможуть мати наслідком справедливі результати, засновані на принципах відновного правосуддя23.

В Уганді було запроваджено діяльність місце-вих дорадчих судів, що у своїй діяльності керують-ся відповідними статутами та мають повноважен-ня застосовувати такі заходи, як компенсування шкоди, відшкодування збитків, примирення чи

21 Jok, Leitch, and Vandewint, 2004. – С. 16.22 Parker, 2004.23 Golub, 2003.

вибачення, водночас, маючи право вдаватися до більш примусових заходів24.

Розвиток практик звичаєвого права

У багатьох країнах і тепер більшість людей проживає у сіль-ській місцевості. Вони живуть у громадах, де всі знають одне одного та значно переймаються справами інших людей. Правопорушення, скоєне особою А проти особи Б, може мати глибоке коріння у тривалому конфлікті між сторонами, в якому самий акт правопорушення є ні чим іншим, як про-явом, симптомом. Відтак, засудження у цьому конкретному випадку не вирішить тривалого конфлікту, а лише породить більше подібних інцидентів за принципом, як це часто буває, «око за око, зуб за зуб». У багатьох постконфліктних суспіль-ствах система правосуддя лишає для звичайних людей лише один засіб для вирішення конфліктів — самотужки. Можливо розвивати практики звичаєвого права, що ґрунтуються на застосуванні принципів відновного правосуддя.

• У Демократичній Республіці Конго з метою вирішення кон-флікту й винесення рішення навіть у серйозних криміналь-них справах більшість людей звертається до своїх керівни-ків та старійшин (через відсутність судів), а до державної системи правосуддя звертаються лише тоді, коли необхідно отримати офіційну печатку (наприклад, у цивільних справах про опікунство та усиновлення). Однак через переміщення громад та хабарництво традиційних керівників і старійшин, НДО та групи підтримки розробили нові механізми для сприяння людям у розв’язанні їхніх конфліктів. Наприклад, недержавна організація «Hйritiers de la Justice» заснувала Comitйs de Mйdiation et Dйfense, що були запроваджені по території всього Південного Ківу. Членів комітетів навча-ють навичкам захисту прав людини та навичкам медіації, а також забезпечують базовими знаннями щодо відповідного законодавства.

• У Бангладеш головною відмінністю між традиційними shalish (традиційний механізм вирішення конфліктів на рівні поселення, що залучає голову поселення та старійшин) та shalish, керованими НДО, є те, що перше покладається на процес арбітражу, у той час як друге — на процес медіації. У першому випадку сторони обмежені рішенням тих осіб, що виконують ролі суддів; у другому випадку навчання, забезпечене НДО, надає особам, які відповідальні за при-йняття рішень, можливості щодо активного залучення обох сторін до вирішення конфлікту, з метою досягнення обопільно прийнятного рішення. Процес є надзвичайно залучаючим, а результати угоди зазвичай виконуються належним чином через те, що: (а) на них погодились обидві сторони; (b) максимальна участь мешканців поселення та роль, що її відіграють місцеві медіатори, надає їм відчуття власної ініціативи, щоб забезпечити дотримання вищеза-значених умов між сторонами (тобто соціальний примус).

3. Принципи та гарантії

3.1. Основні принципи впровадження про-грам відновного правосуддя у кримінальних справах

Основні принципи застосування програм відновного правосуддя у кримінальних справах (див. Додаток ІІ) були прийняті 2002 р. Економічною і соціаль-

24 Stevens, 2000.

№ 1, червень, 2008 81

ною Радою ООН. Їхня мета — інформувати та заохотити країн-членів прийняти та стандартизу-вати заходи з відновного правосуддя у контексті їхніх правових систем, проте без наміру робити їх примусовими чи обов’язковими. Ключова час-тина Основних принципів встановлює параметри для застосування відновного правосуддя та тих заходів, що мають бути прийняті державами-членами для забезпечення необхідного захисту й правових гарантій учасникам відновних про-цесів. Зокрема, частини ІІ та ІІІ цього докумен-та присвячені відповідно визначенню належного застосування відновного правосуддя (наприклад, коли є достатньо доказів проти правопорушника, щоб виправдати таке втручання, і коли між пра-вопорушником та потерпілим є згода), та харак-теру правових гарантій, що натомість мають бути запроваджені.

Основні принципи визначають такі основні гарантії (абзац 13):

Право консультуватися з адвокатом : Потерпілий та правопорушник мають право консультуватися з адвокатом щодо відновного процесу та, за потреби, забезпечення перекладу та/або тлумачення.

Право неповнолітніх на допомогу батьків чи опікунів: Неповнолітні, окрім іншого, мають право на допомогу батьків чи опікунів.

Право бути повністю поінформованим: Перед тим, як погодитись на участь у відновних проце-сах, сторони повинні бути повністю поінформова-ними про свої права, характер процесу та можливі наслідки їхнього рішення.

Право не брати участь у процесі: Ані потерпі-лий, ані правопорушник не повинні бути приму-сово залучені або примушені нечесними засоба-ми до участі у відновних процесах чи прийнятті їх результатів. Їхня згода є обов’язковою. Діти можуть потребувати особливої поради й допомо-ги перед тим, як зможуть висловити правомірну та інформовану згоду.

Основні принципи не стверджують, що законо-давство завжди буде таким, щоб забезпечувати наявність основних правових гарантій для захис-ту учасників у процесах відновного правосуддя та абсолютну чесність процесу.

Водночас, у законодавстві та у відповідній політиці мають бути забезпечені й інші важливі гарантії (див. абзаци 14-17):

Участь не є доказом провини: Факт участі правопорушника у процесі відновного право-

суддя не повинен використовуватися як доказ визнання провини у подальших процесуальних діях (абзац 8).

Домовленості мають бути добровільними та обґрунтованими: Домовленості, що їх досягають у ході відновного процесу, мають бути визначені добровільно й містити лише обґрунтовані й адек-ватні (пропорційні) зобов’язання (абзац 7).

Конфіденційність процесуальних дій : «Обговорення у відновних процесах, що відбу-ваються не публічно, мають бути конфіденційни-ми та не можуть розголошуватися у подальшому, за винятком тих випадків, коли сторони на це погодились або ж коли цього вимагає національ-не законодавство» (абзац 14). Інші інструменти щодо захисту прав людини також мають на меті захистити приватне життя дітей та конфіденцій-ність процесуальних дій, де залучені діти. Вони також мають тут ураховуватися.

Супервізія з боку суду: «Результати угоди, досягнутої у програмах відновного правосуддя, повинні, де доцільно, здійснюватися під нагля-дом/супервізією суду чи бути включеними у судові рішення/вироки» (абзац 15). Коли це відбувається, цей результат повинен мати такий самий статус, як і будь-яке інше рішення суду. Це означає, що у більшості систем результат, таким чином, може бути оскаржений правопорушни-ком чи прокурором. Ці результати мають також попередити можливість повторного звинувачення щодо одних і тих самих фактів.

Невдача у досягненні згоди: Факт невдачі у досягненні згоди не повинен використовувати-ся проти правопорушника у подальших проце-суальних діях у межах системи кримінального правосуддя.

Немає збільшення міри покарання за те, що правопорушник не дотримався умов угоди: Недотримання умов угоди, укладеної в резуль-таті процесу відновного правосуддя (проте не судового рішення чи вироку), не повинне вико-ристовуватися як аргумент для збільшення міри покарання у подальших кримінальних процесу-альних діях.

Основні принципи рекомендують державам-членам розглянути запровадження інструкцій та стандартів, за потреби — з юридичною силою, для здійснення керування програмами відновного правосуддя. Завжди виникають питання стосовно того, чи для запровадження програм відновного правосуддя необхідне відповідне законодавство. У більшості випадків питання вимагає місцевої




відповіді, що враховує діючу систему й законо-давство, а також характер тих ініціатив відновно-го правосуддя, що мають упроваджуватися на міс-цях. Це буде обговорюватися далі у розділі 4.

Основні принципи виразно встановлюють, що у деяких випадках достатньо прийняти курс дій та чіткі інструкції для запровадження нових програм і встановлення необхідних законодавчих рамок. Вони визначають (в абзаці 12), що такі інструкції мають містити, зокрема, таке:

(a) Умови направлення справ до програм від-новного правосуддя;

(b) Нагляд за справами, що розглядалися у відновному процесі;

(c) Кваліфікацію, навчання та оцінку фасилітаторів;

(d) Управління програмами відновного правосуддя;

(e) Стандарти компетенції та правила керу-вання програмами відновного правосуддя.

У деяких країнах законодавство, що регулює процеси медіації, передбачає утворення етичної комісії. Така комісія може виконувати дві функції: з одного боку, забезпечувати процедуру звинува-чення й подання скарг з боку потерпілих, право-порушників та інших осіб, залучених у відновний процес; з другого боку, розробляти етичні при-нципи та інструкції для практиків відновного правосуддя.

У Ради Європи є Рекомендація № R (99) 19 Комітету Міністрів державам-членам щодо вико-ристання медіації у кримінальних справах, що міс-тить схожі положення та рекомендує прийняття державами-членами законодавства, що сприятиме запровадженню медіації у кримінальних справах.

3.2. Приклади інструкцій та їхнього змісту

У багатьох судових практиках специфічні юридичні повноваження щодо проведення відновних втру-чань доповнюються виданням інших текстів, що мають юридичну або ж квазіюридичну силу. Такі тексти зазвичай зобов’язують або рекомендують прийняти певні протоколи, що регулюють керів-ництво втручаннями25. Існує кілька прикладів інс-трукцій, розроблених державними структурами або професійними спільнотами. Один із них подається нижче для зручності користування й посилання.26

25 Miers, 2001, 79.26 Джерело: Mackay, 2004. – С. 63-64.

Огляд декларації про принципи Етичного кодексу у сфері відновного правосуддя26

Принципи, що стосуються інтересів сторін (потреб та прав)

Принципи, що стосуються усіх сторін

• Добровільна участь та інформована згода

• Недискримінація, незалежно від характеру справи

• Доступність послуг відповідних сприяючих організацій (у тому числі організацій, що впроваджують відновне правосуддя)

• Захист уразливих сторін у ході процесу

• Збереження доступу до традиційних методів вирішення конфліктів/справ (включаючи суди)

• Необхідне направлення зусиль на збір інформації до роз-гляду справи у суді (це відбувається в інтересах громади)

• Повага до цивільних прав та гідності кожної особи

• Захист особистої безпеки

Принципи, що стосуються сторін, які зазнали збитків

• Серйозне ставлення до їхніх потреб та почуттів

• Визнання завданої їм шкоди

• Їхнє право на відновлення завданої їм шкоди

Принципи, що стосуються осіб, відповідальних за нанесення шкоди іншим особам (включаючи тих, хто відбуває кримі-нальні санкції)

• Право запропонувати відшкодування до того, як це стане офіційною вимогою

• Право на належний процес у судовому розгляді справи (включаючи презумпцію невинуватості у будь-яких подаль-ших процесуальних діях)

• Вимоги щодо відшкодування збитків, де вони накладають-ся, мають бути адекватними/ пропорційними, перш за все, спроможності правопорушника задовольнити їх, а по-друге — нанесеній шкоді

• Вимоги щодо відшкодування мають бути сумісними з пова-гою до гідності особи, яка їх задовольнятиме

Принципи, що стосуються інтересів місцевої громади та суспільства

• Безпека громади має бути підтримана заходами, що при-ведуть до попередження злочинності, зменшення шкоди та соціальної гармонії

• Соціальна солідарність має бути підтримана повагою до культуральних відмінностей

• Соціальна солідарність має бути підтримана збереженням громадської моралі та повагою до закону

Принципи, що стосуються організацій, які працюють поза судовою системою

• Усі зусилля мають спрямовуватись на вирішення справи без висунення звинувачення, окрім тих випадків, коли рівень завданої шкоди, ризик подальшого нанесення шкоди, питан-ня щодо громадської політики, неузгодженості щодо фактів чи відповідних результатів вимагають відкритого судового процесу

• Застосування права свободи вибору на індивідуальному чи системному рівні не має наражати на ризики законодавчі права або призводити до будь-якої дискримінації

№ 1, червень, 2008 83

• Недоцільно підпорядковувати програми відновного пра-восуддя іншим заходам кримінального провадження, як-от включати їх до альтернативних видів покарання та реабілітаційних заходів (у сенсі «медичного» підходу, коли правопорушник є пасивним об’єктом впливу структур реа-білітаційної системи) [оскільки відновний підхід за самим своїм змістом не є каральним, а передбачає усунення завда-ної шкоди та відновлення порушеного унаслідок злочину соціально-психологічного стану залучених осіб – пер.]

Принципи, що стосуються судової системи

• Головною метою судового процесу має бути реінтеграція сторін

• Відновлення завданої шкоди має бути ключовою ціллю роз-гляду справи

• Вимоги щодо відшкодування мають бути адекватними/про-порційними конкретній справі (див. вище)

• Де доцільно застосувати вимогу щодо відшкодування, вона має бути застосована безвідносно бажання сторін у кримі-нальній справі. Коли потерпілий відмовляється брати участь у процесі, має бути знайдений її «замінник»

• Щира готовність з боку правопорушника відшкодувати збит-ки має бути врахована у судовому рішенні

• Змісту медіації/конференцій має надаватися особливе зна-чення, оскільки це відбувається в інтересах громади

Принципи, що стосуються організацій, які впроваджують відновне правосуддя

• Відданість впровадженню практик захисту прав людини, включаючи вимогу щодо надання порад сторонам сто-совно їхніх прав, а також заохочення сторін до отримання таких порад перед тим, як вони нададуть згоду на процес та результати медіації

• Неупередженість медіаторів

• Нейтральність медіаторів• Конфіденційність як між сторонами, так і стосовно інших

організацій, включаючи принцип «китайських стін» з іншою стороною тієї самої організації, що має інші функції у роз-гляді випадку (це потрібно для забезпечення того, щоб зміст відновних практик не руйнувався від наполегливих зусиль інтегрувати всю систему)

• Сприяння участі слабшої сторони у перемовинах

• Збереження стандартів моральної громадської поведін-ки у процесі медіації/конференцій та у пропонованих домовленостях

• Медіатори не повинні відігравати інших ролей у межах того самого випадку

• Дотримання порад щодо застосування найкращих практик у межах руху за відновне правосуддя

• Відданість ідеям проходження первинного та тривалого акредитованого навчання

• Відданість духу конструктивного вирішення конфліктів на робочому місці (це потрібно для забезпечення внутрішньої цілісності)

• Відданість удосконаленню практики шляхом проведення моніторингу, перевірок та участі у дослідженнях

• Відданість удосконаленню практики шляхом рефлексії щодо впроваджуваних практик та особистісного зростання як професійного медіатора

4. Від принципів до дії: реалізація програм відновного правосуддя

Більшість оглядачів визнають, що застосування заходів з відновного правосуддя все ще перебуває на етапі дослідження і що є потреба у більшій кількості інформації щодо їхнього застосування та управління. Ефективна реалізація програм відновного правосуддя вимагає запровадження стратегічних та інноваційних ініціатив, що роз-виватимуть співпрацю між державою, громада-ми, недержавними організаціями, потерпілими та правопорушниками. На додаток до започат-кування нових програм, можливо також адапту-вати елементи відновного правосуддя до існую-чих структур і процесів у системі кримінального правосуддя.

Є низка суттєвих кроків, що сприяють ефек-тивній реалізації та життєздатності ініціатив у сфері відновного правосуддя. Вони охоплюють: законодавство; лідерство та організацію; забез-печення участі представників системи кримі-нального правосуддя; визначення та активізацію ресурсів громади; ретельну розробку програми для розвитку існуючих сильних сторін громади й системи правосуддя та врахування існуючих і непередбачуваних негативних аспектів; а також ретельне планування та моніторинг процесу реалізації. У цьому розділі обговорюватиметься кожне з цих питань.

Окрім того, низка ключових чинників успіш-ної реалізації програми відновного правосуддя27 передбачає:

Стратегічний підхід;Сильне лідерство з боку старших управлінців системи кримінального правосуддя;Ефективні комунікації між фахівцями сис-теми правосуддя щодо підтримки відновних процесів;Запровадження відновних процесів у саму систему правосуддя, на противагу тому, аби розглядати такі процеси як якесь «додаткове навантаження»;Ефективні комунікаційні стратегії для навчан-ня та інформування представників громади, правоохоронних органів, судів, виправних установ та інших осіб/структур, залучених до надання послуг у системі правосуддя;Використання місцевих ресурсів та досвіду, у тому числі й на волонтерських засадах;Активну співпрацю між структурами системи кримінального правосуддя й фахівцями та гро-мадськими організаціями;

27 Див.: Miers, 2003.

��

�

�

�

�

�




Активну співпрацю між представниками сис-теми кримінального правосуддя та волон-терським сектором;Чіткі рамки робочих повноважень, включаючи протоколи, що визначають сфери юрисдикції та відповідальності;Розробку критеріїв, що визначають направлен-ня справ на проходження відновних процесів, у тому числі визначення того, які саме випадки/правопорушники/потерпілі зможуть отримати найбільшу користь від таких направлень;Ефективне й різнобічне навчання для фахівців системи кримінального правосуддя та фахівців програм у громаді;Необхідний набір добре розвинутих навичок та відповідний досвід фахівців із системи пра-восуддя та з громади;Визначення дієвих індикаторів виконання програми.

4.1. Стратегічні підходи

�� (абзац 20) рекомендують держа-вам-членам «розглянути формулювання націо-нальної стратегії й політики, спрямованих на розвиток відновного правосуддя та формування культурального середовища, сприятливого для застосування відновного правосуддя у роботі правоохоронних органів, суддів та соціальних інституцій, а також місцевих громад».

Очевидно, коли визначаються значні органі-заційні зміни, що їх необхідно внести до систе-ми кримінального правосуддя, рекомендують розробити відповідний стратегічний підхід до їх запровадження. Коли пропоновані зміни передба-чають значне відхилення від існуючих філософії, процедур та практик, найкраще орієнтуватися на досвід інших, дізнатися про найкращі практики у відповідній сфері та просуватися відкрито й стратегічно з метою забезпечення міцної підтрим-ки для пропонованих змін. Досвід свідчить, що найкращою базою для розвитку успішних про-грам зазвичай є процес широких консультацій/обговорень. У деяких випадках консультації на національному рівні передують місцевим і більш конкретним консультаціям. Керівникам та клю-човим зацікавленим особам у сфері криміналь-ного правосуддя необхідно забезпечити реальні можливості для їхньої участі у розробці нових стратегій та удосконаленні існуючих процесів, підхід до яких та результати яких можуть потен-ційно набути відновного характеру. Водночас, ці фахівці та члени громади мають бути заохочені до розвитку особистого відчуття ініціативи й від-

�

�

�

�

�

�

повідальності за впровадження нових програм. Належне планування таких ініціатив зазвичай охоплює ретельну підготовку кожного кроку у процесі їх реалізації та розвитку стратегії їх моні-торингу та оцінки.

Набутий досвід щодо розробки програм

Досвід розробки програм відновного правосуддя є най-кращим, коли:

1. Програми розробляються на партнерських засадах, залучаючи, де доцільно, організації, що працюють у сис-темі кримінального правосуддя, організації, що надають соціальні послуги, недержавні організації, громадські асоціації та приватний сектор. За відсутності належної співпраці, імовірним є виникнення труднощів щодо забезпечення отри-мання направлень від правоохоронних органів, отримання підтримки від прокуратури та іншої необхідної підтримки.

2. Стратегія ефективних комунікацій впроваджується з метою створення організаційного середовища, сприятли-вого для прийняття та/ або співпраці у процесі розробки практик відновного правосуддя, а також з метою ознайом-лення громади з цим підходом.

3. У громаді з групами зацікавлених сторін, а також групами, що займаються представництвом інтересів, проводяться належні консультації.

4. Є однозначна згода щодо критеріїв, які використову-ються для направлення клієнтів у програми відновного правосуддя.5. Потерпілі від правопорушень, у тому числі жінки, що зазнали насильства, та представники інших «уразливих груп», мають можливість справжнього вибору щодо того, чи брати участь у процесі відновного правосуддя. Це стосуєть-ся поняття «інформованого вибору» та охоплює конкретні вимоги щодо конфіденційності, представлення сильних та слабких сторін процесу відновного правосуддя порівняно з традиційною системою правосуддя, інформацію щодо права на отримання юридичної консультації й юридичного представника на будь-якому етапі процесу, доступні ресурси підтримки, а також можливість залучення фасилітатора.

6. Розроблені та затверджені стандарти навчання й контролю за діяльністю волонтерів, фасилітаторів та медіаторів.

7. Компонент моніторингу та оцінки включений до кожної програми відновного правосуддя.

8. Ретельну увагу приділено визначенню ресурсів, необхідних для забезпечення життєздатності програм. У випадку впро-вадження програм у країнах із низьким рівнем життя належ-ну увагу приділено визначенню того, що можна зробити за умови наявності незначних ресурсів або ж без додаткових ресурсів, розвиваючи існуючий потенціал.

4.2. Планування розробки та реалізації програми

Заради простоти подання інформації цей посіб-ник акцентує увагу на індивідуальних програмах. Водночас, необхідно зазначити, що впровадження відновного правосуддя у будь-якому конкретному контексті не є просто справою створення нової самодостатньої програми. Відновне правосуддя може застосовуватись на кожному аспекті про-

№ 1, червень, 2008 85

цесу кримінального правосуддя та, де доцільно, удосконалювати традиційні практики.

На етапі розробки програми вкрай важливи-ми є належні й всебічні консультації. Вони здатні допомогти усім зацікавленим сторонам розвину-ти відчуття власної ініціативи й відповідальності щодо нових програм та забезпечити легітимність нових пропонованих підходів в очах потерпілих, правопорушників та усіх інших важливих парт-нерів. Етап розробки програми передбачає наяв-ність низки важливих альтернатив, рішення щодо обрання яких краще ґрунтувати на основі кон-сенсусу, з наданням найновішої інформації щодо кращих практик. Ці альтернативи не можуть бути описані тут у деталях, проте вони передбачають такі аспекти:

Вид програми та моделі (включаючи рішення щодо відповідних умов, видів та рівнів втру-чання, відносин між програмою та системою кримінального правосуддя тощо). У багатьох випадках це може вимагати оцінки потреб, ресурсів та труднощів у межах конкретної громади.Організація та розташування програми.Визначення результатів/угоди, що буде дося-гатися у відновному процесі, та як відбувати-меться моніторинг дотримання цієї угоди.Визначення пріоритетів.Забезпечення зобов’язань партнерів та зацікав-лених сторін направляти справи у програму та визначення критеріїв направлення для таких випадків.Визначення методу чи процесу оцінювання, що буде використовуватись для встановлення відповідності конкретного випадку критеріям програми.Забезпечення програми ефективною структу-рою управління та компетентним лідером.Планування дієвого управління програмою.Планування витрат, фінансового забезпечення та розвитку життєздатності програми. Це пере-дбачає виникнення потенційних питань щодо ефективності використання коштів.Залучення, навчання та роль волонтерів.Залучення та навчання фасилітаторів та інших фахівців.Інші настанови й інструменти також можуть

бути використані задля сприяння розробленню й реалізації програм відновного правосуддя у різ-них контекстах28.

Обрання моделі: Обрання відповідної моделі програми є одним із найважливіших рішень, котре необхідно буде прийняти у процесі розроб-ки нової ініціативи. Це рішення, безперечно, має бути прийняте на основі досвіду кращих прак-28 Див.: Aertsen et al., 2004; Linden and Clairmont, 1998; та Sharpe,

1998.

�

��

��

�

�

��

��

тик у цій сфері, але воно має також враховувати можливі непередбачувані обставини (правові, фінансові, культуральні, ставлення громадсь-кості тощо), в яких діятиме програма. На цьому етапі найкращою відправною точкою зазвичай є широкі консультації на основі якісної інфор-мації щодо альтернативних питань програми та їхньої реалізації. У багатьох країнах це може бути також частиною національної стратегії (з її відповідними напрямами дій) і залучати кон-сультації на національному рівні29. Також необ-хідним кроком зазвичай є визначення по треб та прагнень/труднощів громади. Зрештою, важливо також зазначити, що найсуттєвішими рисами нової програми мають бути гнучкість та креативність. Відтак, у дизайн програми важ-ливо включати здатність приймати потреби та обставини, що змінюються, та набувати свого власного досвіду. Таким чином, відмінності між медіацією у громаді, сімейними конференція-ми чи іншими процесами у громаді поступово можуть стати менш помітними.

Визначення результатів/угоди, що має бути досягнута у ході процесу: Деякі результа-ти процесів відновного правосуддя можуть вклю-чати: вибачення; усні та/чи письмові домовленос-ті/зобов’язання; обіцянки стосовно майбутньої поведінки; відновлення/відшкодування чи гро-мадські роботи. Однак, визначення результатів у ході відновного процесу є значно складнішим за обрання вже визначених результатів із пропоно-ваного списку. Це також передбачає обговорен-ня того, як ці домовленості будуть дотримані й перевірені, будуть вони юридичними санкціями чи ні, і якщо так — тоді як саме здійснюватиметь-ся правовий нагляд за дотриманням угоди і які механізми моніторингу будуть застосовуватися, а також яка організація буде за це відповідальною. Це також означає розробку затверджених проце-дур щодо того, що відбуватиметься у випадках, коли умови угоди не дотримуються, і хто буде від-повідальний за застосування певних дій, інфор-муючи потерпілого та громаду й забезпечуючи поінформованість про це організації, яка дала направлення.

Деколи говорять і про відмінності між глибин-ними та поверхневими підходами до вирішення конфліктів. У кожній програмі відновного право-суддя керівники та практики мають можливість важливого вибору щодо того, який саме підхід — глибинний чи поверхневий — застосовувати у ході конкретних процесів та зустрічей. У той час як поверхневий підхід фокусується на досягненні реальних домовленостей та певних конкретних 29 Наприклад: Велика Британія: Home Office, 2003; та Таїланд:

Kittayarak, 2005.




справедливих результатів, ширші цілі відновного правосуддя передбачають також завершення, при-мирення та відновлення/зцілення, що зазвичай вимагає глибшого підходу та справжнього нас-наження головних учасників30.

Організація та розташування програми: Теоретично програма може бути розташована будь-де: всередині чи поза межами системи. Це рішення часто значною мірою залежить від того, яка саме організація готова взяти на себе провідну роль, від доступу до ресурсів, потужності наявних партнерських стосунків з громадою та політичної підтримки. Рішення щодо виду відновного проце-су, що пропонуватиметься програмою, та щодо її розташування тісно пов’язані між собою.

Є два загальні підходи, один із яких перед-бачає розміщення програми всередині систе-ми правосуддя, тобто «вбудована програма», а інший сприяє «усамітненому» положенню програми, що приймає направлення від сис-теми та/або громади. У кожній із цих моде-лей є переваги та потенційні обмеження. «Усамітнена» програма може мати труднощі із встановленням власної легітимності та отри-манням направлень від системи правосуддя; програма, що вбудована у систему, має ризик бути «поглиненою» та послабити справжню орієнтацію відновного правосуддя на користь адміністративній раціональності/ доцільності. З одного боку, здається, деякі групи можуть мати підозри щодо програм, які управляють-ся системою правосуддя, а відтак — можуть відмовлятися брати в них участь. З другого боку, очевидно й те, що інші групи у тісних зв’язках програм із правоохоронними органами та судами вбачатимуть гарантію легітимності та джерело захисту. Насправді ж видається, що у кожному конкретному випадку перспектива бачення програми залежатиме від характеру стосунків між цими структурами та громадою, а також від оцінки їхньої відносної надійності в очах громади. Перед тим, як надати перевагу одному підходу перед іншим, потрібно дослі-дити характер цих стосунків і той потенційний вплив, який вони можуть мати на успішність програми у майбутньому.

Сильні та слабкі сторони кожного варіанта у певній ситуації мають бути ретельно дослід-жені, а також потрібно визначити, що саме може забезпечити успіх програми і розвиток необхід-ної тісної міжвідомчої співпраці. У більшості випадків необхідно буде приділити належну увагу визначенню тієї управлінської структури, що відповідатиме за впровадження програми і яка буде здатна забезпечити відчуття власної ініціа-30 Barton, 2000.

тиви й відповідальності за програму з боку усіх зацікавлених партнерів. Зазвичай гарною ідеєю є створення, в межах програми, дорадчого (або наглядового) комітету, в якому би брали участь представники груп громадянського суспільства та системи кримінального правосуддя, котрі могли б скеровувати програму у потрібному напрямі, регулярно переглядати прогрес її реалізації, виз-начати нагальні питання та забезпечувати ефек-тивну співпрацю з різноманітними залученими організаціями та структурами.

Визначення справ для розгляду у програмі: Програма ніколи не може пропонувати «все для всіх». Розробка нової програми значною мірою передбачає обрання тих чи інших альтернатив, бажано у ході консультацій з усіма головними зацікавленими партнерами. Добре розроблена програма чітко визначає види справ, які вона може розглядати, а також те втручання, що може проводитися у тому чи іншому виді спра-ви. Це важливо для усіх аспектів розробки нової програми, проте це має особливе значення для розробки відповідних механізмів направлення, планування втручання та навчання залучених фахівців. Юридична класифікація правопору-шень не обов’язково є єдиним критерієм, за яким визначають відповідність конкретної справи для застосування процесу відновного правосуддя. Часто-густо трапляється так, що нові програми мусять застосовувати «зростаючий» підхід і роз-починати з меншого набору відповідних випадків, а пізніше, із розвитком та зміцненням програми, удосконалювати й розширювати цей набір.

Розглядаючи питання, чи включати у кри-терії програми серйозні/тяжкі правопорушення, часто можна спостерігати тенденцію до охоплен-ня програмами менш серйозних випадків або ж правопорушників, котрі скоїли злочин уперше. Для цього існують деякі вагомі причини. Однак, не є аргументованою і та позиція, що програми відновного правосуддя підходять лише для роз-гляду менш серйозних правопорушень або ж правопорушників, що вчинили злочин уперше. Насправді відновні підходи можуть бути занадто напруженими та недоцільними у тих випадках, коли немає потерпілого від правопорушення і коли можна цілком ефективно застосувати інші підходи.

Також варто пам’ятати, що застосування від-новного правосуддя для певних видів правопору-шень є більш суперечливим, ніж для інших. Що у конкретному контексті буде найбільш супереч-ливим — залежить від низки чинників, таких, як характеристики громади, культуральний контекст чи характер програми. Наприклад, застосування відновного правосуддя у випадках домашнього

№ 1, червень, 2008 87

насильства чи сексуального насильства часто є суперечливим. Деякі захисники відновного пра-восуддя вважають це доцільним, за умови ретель-ного обміркування практик та гарантій, для усіх видів правопорушень, та відстоюють розширення спектра справ для програм відновного правосуд-дя, аби охоплювати випадки домашнього та сек-суального насильства. Інші, у тому числі деякі жіночі організації, висловлюють занепокоєння щодо того, що відновний підхід може повторно віктимізувати (ревіктимізувати) жінок-потерпі-лих (тобто знову зробити їх жертвами — пер.) і не забезпечити належного засудження злочинної поведінки.

Існують деякі програми, що охоплюють ці види правопорушень. Наприклад, в Австрії випадки домашнього насильства можуть бути направлені на медіацію, яку обов’язково проводить пара медіаторів (чоловік та жінка), що пройшли спе-ціальне навчання31. Також нещодавно запровади-ли нову програму і в Таїланді. Клініка реабілітації чоловіків запроваджує відновний та лікувальний (програма управління емоціями гніву) компонен-ти, а також супервізію з боку Пробаційної служ-би й Столичного поліцейського бюро Бангкока32. Водночас, деякі фахівці висловлюють поперед-ження або заперечення щодо включення до про-цесів відновного правосуддя випадків вчинення насильства над жінками, посилаючись на від-сутність належних гарантій та наявність ризиків щодо безпеки потерпілих33.

Визначення пріоритетів: Успішні програ-ми швидко постають перед питанням встанов-лення пріоритетів щодо надання різних послуг. Не завжди можна розпланувати повне надання по слуг медіації усім тим, хто може від цього виг-рати. Водночас, обґрунтувати, спираючись прос-то на характеристики правопорушників, чому деякі потерпілі мають можливість отримати такі по слуги, а інші — ні, може бути складно34. Очевидно, одним із критеріїв, що впливає на виз-начення пріоритетів, має бути ступінь важливості процесу для потерпілих, навіть якщо при цьому потрібно враховувати, щоб цей принцип застосо-вувався так, аби не дискримінувати певних пра-вопорушників. Ці альтернативні рішення можуть також застосовуватися для будь-якого з аспектів розробки й управління програмою (наприклад, вартості, ефективності програми, здатності викли-кати підтримку громадськості, здатності забезпе-чити достатню кількість направлень тощо).31 Див.: Aertsen et al., (2004). – С. 21.32 Kittayarak, 2005.33 Див.: Stubbs, 2004.34 Marshall, 1999. – С. 25.

Стандарти програми (а в деяких випадках — національні стандарти) потрібні для управління процесами направлень та прийняття випадків, з метою забезпечення як економії, так і ефектив-ності. Ресурси кожної програми завжди обмежені, так само як і обмежені ресурси інших організацій, залучених у процес. Політика встановлення стан-дартів та інструкції щодо визначення пріоритетів мають ґрунтуватися, наскільки це можливо, на емпіричній інформації щодо попиту та потенцій-ного попиту на послуги, необхідних ресурсів для виконання різноманітних завдань і для кожного виду справи.

Деякі організації можуть вирішувати питання визначення пріоритетів шляхом розробки таких інтенсивних програм, котрі забезпечують швидке досягнення мети та прагнуть задовольнити потре-би у розгляді справ як більш важливого значен-ня, так і менш. Інші організації можуть вирішити пропонувати різні рівні послуг для різних видів справ. У всіх випадках важливе значення мають прозора політика й інструкції, що сприятимуть процесу прийняття рішення фахівцями програми та організаціями, що здійснюють направлення35. Пріоритети конкретної програми важливо також обговорювати і, де можливо, домовитися щодо їх встановлення з організаціями/структурами, які здійснюють направлення до програми. У тому випадку, коли визначення пріоритетів щодо розгляду конкретних справ вимагає здійснення оцінки кожного випадку відповідно до низки стандартів, залученим фахівцям та організаціям, що здійснюють направлення, необхідно забезпе-чити належне навчання. Потрібно здійснювати ретельний моніторинг впливу цих стандартів на кількість випадків, розглядуваних у програмі, та на здатність програми досягти своїх цілей.

Забезпечення зобов’язань партнерів та зацікавлених сторін: У тому випадку, коли ролі різних партнерів програми не визначені зако-нодавством чи політикою, буде важливо конк-ретизувати їх та закріпити зобов’язання з боку усіх зацікавлених сторін. Коли можливо, бажано розробити протоколи про міжвідомчу співпра-цю й формальні угоди (наприклад, щодо таких питань, як повноваження, визначення політики у межах програми, комунікації з громадськістю, направлення випадків, спільне навчання, розподіл витрат, потік інформації, доступ до даних, захист недоторканності та конфіденційності інформації, розв’язання конфліктів між партнерами, управ-ління програмою тощо).

Структура управління: Потужна і гнучка програма зазвичай має прозору й контрольова-ну структуру управління, котра враховує зане-35 Marshall, 1999. – С. 25.




покоєння та вимоги усіх партнерів (у тому числі громади) та фінансових постачальників. Це має бути така структура управління, що чітко вста-новлює межі відповідальності й підзвітності всіх учасників. Це передбачає відповідальність за: (a) щоденне управління програмою; (b) залучен-ня, навчання та супервізію адміністраторів, фахів-ців та професійних фасилітаторів; (c) фінансовий менеджмент та бюджетування; (d) визначення напрямів та пріоритетів програми; (e) окреслен-ня управлінських процедур; (f) забезпечення відповідного й стабільного фінансування; (g) ко-мунікації з засобами масової інформації та зв’язки з громадськістю, а також (h) моніторинг та оцінку виконання програми.

Фінансування процесів у громадіСуддя, що був залучений до впровадження програми, зробив наголос, як описано нижче, на потребі належ-ного фінансування процесів у громаді:

«Коли я вирішив підтримувати процеси, що відбувають-ся у громаді, то очікував, що все це впроваджуватимуть своїми силами волонтери. Помилився. Процеси у гро-маді потребують ефективного фінансування, навчання та фахівців. У той час як волонтери мають очолювати процес, вони не можуть узяти на себе всі зобов’язання, що стосуються роботи «кіл». Якщо ми передбачаємо, що волонтери розширять свою діяльність та візьмуть на себе значну відповідальність, тоді вони потребують персоналу, ресурсів і навчання. Без цієї підтримки вони просто перетворюються на «хлопців на побігеньках» для фахівців системи правосуддя. Більше того, підтрим-ка має бути дійсно значною: інакше «кола» та інші подіб-ні ініціативи громади приречені на невдачу.»

Управління програмою: Як тільки визначе-на структура управління, необхідно встановити низку правил та процедур, знов-таки у співпра-ці та консультаціях з партнерами та провідними зацікавленими сторонами, охоплюючи процедури управління щодо інформаційного менеджменту та захисту конфіденційних даних, процедури й процеси направлення справ, управління випад-ком, професійний розвиток, зв’язки з громадсь-кістю, виконання програми, а також моніторинг і оцінку програми.

Планування витрат, бюджету та фінан-сового забезпечення: Є невід’ємні витрати, пов’язані з будь-якими організаційними змі-нами чи новою програмою, навіть коли вони запроваджуються з метою досягти більшої еко-номії й ефективності використання коштів. Такі ефективні підходи зазвичай не є безкоштовни-ми. Дизайн програми має включати реалістичну оцінку необхідних коштів (наприклад, шляхом визначення видів справ та запланованої кількості справ, що будуть розглянуті протягом певного періоду часу). У випадку незалежних організацій, розробка відповідного бізнес-плану для програ-ми є зазвичай основою для добрих стосунків із партнерами та донорами. Робочі припущення, на

яких ґрунтується розробка програми та очікувані витрати, мають бути чітко проголошені, а кожен чинник, що вплинув на ці витрати у майбутньому, має бути визначений та пояснений. Коли можна розробити політику щодо управління та вико-ристання ресурсів, відповідні механізми обліку й моніторингу витрат та індикатори виконання сприятимуть запровадженню програми на основі обґрунтованого фінансового фундаменту.

Фасилітатори: Основні принципи наполег-ливо стверджують, що фасилітатори повинні проходити навчання, щоб забезпечити наявність необхідного досвіду і знань для виконання своєї ролі та, де необхідно, мати розуміння місцевої культури й громад. Бажано визначити структуру та процес сертифікації фасилітаторів і запрова-дити систему регулювання діяльності медіаторів, залучених до програм відновного правосуддя.

Основні навички фасилітаторів

• Управління випадком та загальні організаційні навички

• Навички лідерства (особливо у випадку залучення до процесу громади)

• Знання послуг та мережі підтримки, доступної для потерпілих та правопорушників

• Здатність підтримувати добрі робочі стосунки з представниками правоохоронних органів та систе-ми кримінального правосуддя

• Здатність ефективно підтримувати зв’язки з пред-ставниками ЗМІ

Часто говорять, що фасилітатори чи медіатори, разом із керівниками програм, можуть або ство-рити, або занапастити програму. Настільки успіх процесу залежить від їхніх навичок та їх відда-ності програмі. Відтак, їхнє залучення й навчання стає суттєвим компонентом кожної нової програ-ми й залишається важливим аспектом протягом усього часу дії програми.

Безперечно, є низка питань щодо наймання фасилітаторів (волонтерів чи професіоналів), які в жодному разі не є незначними, але їх краще вирішувати у кожному конкретному випадку окремо. Деякі програми можуть собі дозволити використання послуг професійно навчених чи акредитованих фахівців, які пропонують свої послуги щодо фасилітації конкретного процесу. Це надає програмі перевагу у залученні навче-ного професіонала у ході розгляду деяких справ, без потреби наймати його/її на повний робочий день. Професійні асоціації чи державні структу-ри можуть створити реєстр доступних фасилі-таторів та медіаторів, подекуди із зазначенням схеми акредитації.

Кожна програма має ретельно визначити навички фасилітаторів/медіаторів, яких вона

№ 1, червень, 2008 89

потребує, та інтегрувати цю інформацію у свою діяльність з їх залучення та навчання36.

�� (абзац 19) наголошують, що фасилітатори повинні «мати добре розуміння міс-цевих культур і громад та, де доцільно, проходити первинне навчання перед тим, як розпочати прак-тичну діяльність фасилітатора». Фасилітатори та адміністратори програми мають також докла-дати усіх можливих зусиль, щоб знизити імовір-ність виникнення упереджень та дискримінації у процесі їхніх взаємодій з правопорушниками, потерпілими та членами громади з різних куль-туральних та етнічних контекстів. Як засіб для збільшення позитивних взаємодій, програми мають розглядати можливість забезпечити прак-тикам відновного правосуддя навчання навичкам роботи у різноманітних культуральних середови-щах37. Фасилітаторів можна навчати навичкам визначення того, чи у процесі розгляду справи учасники хотіли б поєднання процесу відновного правосуддя із застосуванням певних культураль-них практик чи потреб. Вони також мають бути навчені працювати в ситуаціях, коли учасники процесу походять з різних культуральних середо-вищ. Деякі доступні засоби й стратегії для фасилі-таторів передбачають: пошук порад у фахівців з культуральних питань чи старших людей; роботу з фасилітаторами тієї ж самої етнічної приналеж-ності, що й учасники; використання перекладача; проведення зустрічей у приміщеннях, що мають важливе культуральне значення; забезпечення того, що учасники обізнані про культуральні від-мінності і як це може чи не може бути адаптовано до ситуації38.

Усі фасилітатори повинні також мати мож-ливість пройти навчання щодо ознайомлення з емоційним станом потерпілого39, а представни-ки системи кримінального правосуддя та інші практики, залучені до програм відновного пра-восуддя, мають проходити навчання щодо того, як управляти емоційними та складними випадками. Такі навички є особливо необхідними у випадках, коли є ризик потенційного нанесення потерпі-лому подальшої шкоди в межах чи поза межами відновного процесу. Потреба у таких навичках 36 У підручнику «Інструкції з кращих практик для практи-

ків відновного правосуддя та їхніх супервізорів і керівників» Група з навчальної та акредитаційної політики у Великій Британії (2004) визначила низку ключових характеристик, якими повинні володіти представники системи кримінального правосуддя, залучені до проведення відновних втручань.

37 Umbreit and Coates, 2000. – С. 13.38 Див.: Міністерство юстиції Нової Зеландії, «Відновне

правосуддя у Новій Зеландії: кращі практики». http://justice.govt.nz/restorative-justice/partb.html

39 Див., наприклад, рекомендації для проведення навчання в «Інструкціях з проведення медіації між потерпілим та право-порушником, орієнтованої на почуття й емоції потерпілого», виданому Департаментом юстиції США, Службою для потер-пілих від правопорушень: Umbreit and Greenwood, 2000.

також украй важлива для тих осіб, котрі залучені до проведення фасилітації чи медіації у справах щодо вчинення насильства над жінками та дітьми. Навчання для медіаторів має робити наголос на безпеці жінок та дітей, а також розумінні сис-темної гендерної дискримінації та дисбалансу влади.

Незважаючи на поширення програм від-новного правосуддя, питанням акредитації чи сертифікації фасилітаторів та медіаторів було приділено відносно мало уваги. У багатьох країнах існує потреба в існуванні погодженого способу забезпечення професійної кваліфіка-ції у відновному правосудді, а також потреба у затверджених стандартах практики відновного правосуддя та запровадженні спільної системи для контролю якості та відповідальності. Також може виникнути потреба в забезпеченні відпові-дальності медіаторів, включаючи відкритий про-цес оскарження та дисциплінарний процес з від-повідними наслідками. Погоджений підхід щодо акредитації також може слугувати підвищенню рівня стандартів шляхом заохочення практиків проходити акредитацію та відповідати її нав-чальним вимогам.

�� : Безперечно, у ході реалізації програми залучення волонтерів з гро-мади, подекуди у співпраці з професіоналами, має вагомі переваги. Необхідно докладати належних зусиль, щоб забезпечити залучення волонтерів з усіх сегментів громади, аби зберегти відповід-ну гендерну, культуральну та етнічну рівновагу. Їхня присутність допоможе вибудувати глибші зв’язки між громадою та представниками системи правосуддя. У Таїланді, наприклад, членів грома-ди залучають як волонтерів служби пробації, які також можуть діяти як фасилітатори у процесах відновного правосуддя.

Залучення волонтерів може також забез-печити членам громади можливість розвину-ти набір корисних навичок і надати вагомішу роль у боротьбі зі злочинністю та порушеннями соціального порядку у їхніх громадах, а також можливість здійснювати фасилітацію у ході вирішення конфліктів і сприяти реінтеграції правопорушника та потерпілого40. Волонтери також можуть бути залучені у ролі тренерів та фасилітаторів. Наприклад, у Ламбет (Lambeth) (у Південному Лондоні) незалежний зовніш-ній тренер провів перший тренінговий курс для медіаторів-волонтерів, і волонтери, що набули практичного досвіду у цій програмі, у подаль-шому самі організовували аналогічні тренінгові курси.40 Суддя Баррі Стюарт (Barry Stuart), цитований у Pranis, Stuart,

and Wedge, 2003. – С. 252.




Також варто зазначити, що безліч нових про-грам розробляються та забезпечуються коштами на основі припущення, що громада залучиться до цього процесу й забезпечить значну частину необхідних ресурсів, переважно у вигляді волон-терської діяльності. Це припущення має бути сприйняте обережно. Не всі громади мають знач-ні ресурси для забезпечення нових програм чи для впровадження відновних практик в існуючі процеси правосуддя у громаді. Пануюче місцеве ставлення до волонтерства загалом та волонтер-ства у системі кримінального правосуддя зокрема може сильно відрізнятися у різних громадах чи різних культурах.

Сприйняття місцевою системою кримінально-го правосуддя ідеї щодо тісної співпраці з волонте-рами не обов’язково буде дуже значним. Зрештою, відновна програма не може функціонувати без забезпечення необхідних ресурсів для підтримки своїх волонтерів. Коротко кажучи, навіть програ-ми у громаді, що значною мірою покладаються на волонтерів, потребують ресурсів.

Роль волонтерів має бути ретельно визначена й пояснена усім зацікавленим сторонам, а перед найманням волонтерів має бути розроблено якісний механізм відбору. Потрібно розробити й оголосити чіткі критерії для залучення волон-терів. Зрештою, відбір волонтерів не має ство-рити такої ситуації, що певний сегмент громади перебере на себе контроль за програмою або ж у громаді виникне таке сприйняття, ніби програ-му контролює цей сегмент. Відбір та навчання фасилітаторів і медіаторів для програм відновно-го правосуддя є передумовою для забезпечення захисту прав потерпілих та правопорушників, а також збереження цілісності відновного процесу. �� (абзаци 18 та 19) наголошують, що фасилітатори повинні виконувати свої фун-кції неупереджено, з належною повагою до гід-ності сторін, і мусять докладати всіх зусиль, щоб досягти домовленостей, що враховують інтереси потерпілого, правопорушника, системи правосуд-дя та громади.

4.3. Дослідження потреб у відповідному законодавстві

У всьому світі програми відновного правосуддя мають різні правові статуси, починаючи від про-грам, можливість запровадження яких закріп-лена у законодавстві, та завершуючи програма-ми, що не мають офіційного правового статусу. Необхідно зазначити, що безліч програм були успішно впроваджені без внесення жодних змін до законодавства. Приклади останніх охоплюють

миротворчі комітети в Пакистані та миротворчі процеси «сулха» (sulha) на Середньому Сході, а також програми медіації у громаді у Гватемалі41. У Південній Африці почали запроваджувати про-грами відновного правосуддя без жодного спе-цифічного законодавства, що могло б наснажити таку роботу. Альтернативні види покарання, засто-сування яких не передбачене законодавством, все ж запроваджувались шляхом використання прокурорами деякої свободи своїх професійних дій. Програми розроблялися та реалізовувалися через співпрацю між прокурорами та недержав-ними організаціями. Закон щодо визначення міри покарання уже передбачав можливість винесення таких вироків, що відкладають їх виконання чи передбачають виконання робіт на користь грома-ди, і відповідний законодавчий простір дав змогу у ході визначення міри покарання враховувати процеси відновного правосуддя.

З іншого боку, коли метою ініціативи є ради-кальна зміна того способу, в який система реагує на певні категорії правопорушників (наприклад, неповнолітніх правопорушників) або певні види правопорушень, а також запровадження альтер-нативних способів реагування (наприклад, аль-тернативні види покарання, відновні програми тощо), тоді встановлення нових законодавчих рамок є обов’язковим. Інколи формальне зако-нодавче закріплення ще більше зміцнює легітим-ність програми, навіть якщо її вже сприймають як легітимну42.

Потреба у відповідному законодавчому закріп-ленні програм відновного правосуддя була виз-начена так:

«Як тільки ми говоримо про розвиток програм відновного правосуддя у певній країні, відчу-вається потреба у наявності деякого регулю-вання. Це регулювання не обов’язково набу-ватиме форми офіційного закону. Практика медіації також керується судовими постано-вами, міністерськими директивами і — напев-но, найпоширенішим методом — стандартами якісної практики, визначеними медіаторами та їх організаціями. Крім того, формальне регулю-вання медіації не є винятково сферою кримі-нального законодавства — програми медіації можуть також регулюватись адміністративною владою та місцевими органами. Але оскільки медіація стосується кримінальних правопору-шень, не можна ігнорувати її зв’язок із кримі-нальним законодавством та кримінальним пра-восуддям. Цей вид медіації — у широкому сенсі — є частиною кримінального процесу. Відтак,

41 Див.: Jabbour, 1996; Parker, 2004 та Van Ness, 2005.42 Fellegi, 2003. – С. 74-76.

№ 1, червень, 2008 91

медіація між потерпілим та правопорушником, а також інші програми відновного правосуддя мають бути визнані (та відбуватися під нагля-дом) офіційних органів. До, протягом та після процесу медіації учасникам має бути забезпе-чено правовий захист та гарантії»43.Програми відновного правосуддя зазвичай

діють у контексті або ж «пліч-о-пліч» із ширшою системою кримінального правосуддя. Як такі, ці програми мусять у ході перемовин забезпечувати собі суттєву роль у формальній системі правосуд-дя або ж позиціонувати себе як її альтернатива; у протилежному випадку вони мають ризик бути ізольованими чи недостатньо використовуваними. За відсутності вимог закону, програмам відновно-го правосуддя може бути важко забезпечити собі місце у проведенні щоденних процедур системи кримінального правосуддя. Законодавство може відіграти корисну роль у стимулюванні частішо-го застосування процесів відновного правосуддя. Воно може також бути корисним для забезпечен-ня передбачуваності й певності щодо застосуван-ня відновних процесів, а також для встановлення усіх необхідних правових гарантій44.

Абзац 12 Основних принципів містить нагаду-вання про те, що законодавче забезпечення може також бути необхідним, залежно від правового контексту, для встановлення деяких стандартів та надання деяких обов’язкових правових гарантій для учасників.

4.4. Законодавче забезпечення

Чіткі законодавчі й політичні положення можуть встановлювати, надавати перевагу чи забезпечу-вати можливість для використання деяких коштів для застосування відновних практик. Приміром, визначною характеристикою федерального Канадського акта щодо ювенального кримінально-го правосуддя є те, що він встановлює, що необхід-но дослідити й застосовувати всі можливі засоби, щоб зменшити кількість молоді, яка потрапляє в ув’язнення.

У деяких випадках зміни до законодавства мають забезпечити дискреційні повноваження (тобто деяку свободу вибору в межах наявної професійної компетенції — пер.) представникам системи правосуддя, щоб вони були спроможні «вилучати» справи зі звичного процесу право-суддя чи направляти їх до залучаючих процесів відновного правосуддя. Чимало інноваційних і перспективних програм не можуть досягти своїх цілей через недостатність належного направлення 43 Aertsen et al., 2004. – С. 46; див.: також Fellegi, 2003. – С. 74.44 Groenhuijsen, 2000.

до них справ з боку представників системи кримі-нального правосуддя. Очевидним є те, що належне використання своїх дискреційних повноважень у процесі прийняття рішень представниками пра-воохоронних органів та системи кримінального правосуддя на всіх рівнях є суттєвим чинни-ком успіху для більшості програм. Належному використанню дискреційних повноважень має сприяти відповідне регулювання, часто — на законодавчому рівні. У багатьох системах кримі-нального правосуддя представники правоохорон-них органів та системи кримінального правосуд-дя, у рамках чинного законодавства, вже мають достатньо дискреційної влади, щоб здійснювати направлення справ до альтернативних процесів або ж щоб запроваджувати такі процеси. В інших випадках може бути необхідно запровадити таку владу, а також визначити рамки відповідальності. В усіх випадках важливо, щоб процес прийняття рішення щодо направлення до альтернативних програм був якомога прозорішим та контрольо-ваним. Межі відповідальності, інколи визначені в законодавстві чи офіційних процедурах, зазвичай необхідні для забезпечення відсутності зловжи-вань дискреційними повноваженнями, а також для гарантування того, щоб вони не стали дже-релом неприйнятної дискримінації чи спокусою для хабарництва.

Встановлення законодавчих рамок для засто-сування відновного правосуддя може зробити таке застосування можливим, визначити необ-хідність врахування його потенціалу або ж вза-галі зробити його обов’язковим. У системах, де законодавство дозволяє застосування програм відновного правосуддя (Австралія, Бельгія, Чилі, Колумбія, Фінляндія, Франція, Гана, Нідерланди, Філіппіни, Російська Федерація, Уганда), закон надає представникам системи кримінального пра-восуддя (найчастіше правоохоронним органам та прокурорам) повноваження щодо направлення певних правопорушників, за певних чітких умов, із традиційної системи правосуддя до відновної програми. У випадку, коли закон вимагає вра-хування можливостей відновного правосуддя (Австрія, Чеська Республіка, Данія, Німеччина, Норвегія, Португалія, Словенія), представники системи кримінального правосуддя зобов’язані враховувати можливість і потенціал направлення правопорушника до програми відновного право-суддя45. Є один чудовий приклад обов’язкового застосування програм, визначеного законом, у Новій Зеландії, де представники правоохорон-них органів чи прокурори зобов’язані направляти молодих правопорушників на медіацію чи інші програми альтернативного змісту. Акт про пра-45 Miers, 2001. – С. 78.




восуддя (Північна Ірландія) (2002) встановлює, що, за винятком деяких конкретних випадків, діти мають бути направлені на сімейні конференції. Плани дій, вироблені у ході проведення таких конференцій, мають бути затверджені судом.

Передбачається, що перед розробкою зако-нодавства щодо відновного правосуддя особи, відповідальні за прийняття рішень, мають вра-хувати й узгодити низку питань46. Це передбачає дослідження того, для чого саме необхідне таке законодавство:

ліквідувати чи зменшити правові бар’єри для застосування програм відновного правосуддя (включаючи, за потреби, встановлення диск-реційних повноважень щодо прийняття рішень з боку правоохоронних органів та інших пред-ставників системи правосуддя)створити правовий стимул для впровадження відновних програмзабезпечити процеси управління та структуру програм відновного правосуддязабезпечити захист прав правопорушників та потерпілих, що беруть участь у відновних програмахвстановити керівні принципи та механізми моніторингу дотримання цих принципів.Залежно від правової системи, закон може

вимагати забезпечення судового контролю для оцінки процесу медіації та його результатів у світ-лі деяких загальних правових принципів, як-от: рівність, пропорційність та відсутність ризику двічі відбути покарання за вчинення того само-го правопорушення (особа не може бути звину-вачена у тому самому правопорушенні двічі)47. У законі має бути забезпечене право оскарження рішення/угоди, що були досягнуті не в результаті добровільної згоди учасників, а також оскаржен-ня результату процесу, в якому не були дотримані відповідні стандарти. Також має бути забезпече-не право на повернення до традиційного процесу кримінального правосуддя у тому випадку, коли одна зі сторін не може більше добровільно брати участь у відновному процесі або ж бажає вийти з нього. Це може позбавити або не позбавити подальших можливостей щодо участі в інших відновних практиках.

У деяких країнах законодавче забезпечення для нових програм є обов’язковим для можли-вості залучення державного фінансування, а також для необхідного фінансового забезпечення життєздатності відновних програм.

У межах різних судових практик законодавчий статус відновних процесів інколи доповнюють різними видами правил, що заохочують застосу-46 Van Ness, 2005.47 Aertsen, et al., 2004. – С. 47.

�

�

�

�

�

вання відновних підходів та визначають проце-дури для досягнення цього.

Законодавство й політика щодо застосування відновних процесів зазвичай передбачають наяв-ність положень, що стосуються як неповнолітніх, так і дорослих правопорушників, хоча у більшості судових практик саме положення щодо непов-нолітніх правопорушників розвиваються більш широко.

4.5. Структура лідерства, організації та програми

Розробка і реалізація ефективних програм від-новного правосуддя вимагають дієвого лідерства та сильної управлінської команди. Також у полі зору мають бути фахівці системи кримінального правосуддя й ключові особи з НДО й громади, що можуть виконувати завдання щодо розробки та виконання угод, підтримки партнерських сто-сунків та прийняття відповідальності за поточне управління програмами відновного правосуддя. Кожен рівень діяльності організації повинен мати чіткі цілі й завдання.

Потужне лідерство необхідне для того, щоб допомогти представникам системи кримінального правосуддя та зацікавленим групам у громаді змі-нити своє сприйняття самого «правосуддя» і того, як найкраще його досягти. Це вимагає мислення «поза системою» й розширення спектра реакцій системи правосуддя: на противагу реакційним, суперницьким та каральним підходам необхідно запроваджувати такі поняття, як зцілення/від-новлення, прощення та реінтеграція. Подібним чином для членів громади відновні практики можуть видаватися навіть більш ефективними, ніж традиційні суперницькі підходи, адже вони забезпечують відповідальність правопорушників за їхні дії та можливість для потерпілих від право-порушення й громади бути напряму залученими у процес. Громаду можна ознайомити з тим, як деякі залучаючі процеси відновного правосуддя, за умови належного управління ними, можуть допомогти громаді посилити її сильні сторони, водночас, розвиваючи її здатність вирішувати різноманітні конфліктні ситуації. При цьому процеси відновного правосуддя здатні посилити спроможність та удосконалити важливі навички серед членів громади.

Труднощі, що виникають у процесі створення в організації умов для полегшення запровадження відновних процесів, не повинні бути недооціне-ними. Для формування підтримуючого середови-ща для практик відновного правосуддя необхідно запровадити відповідні зміни у структурі та куль-

№ 1, червень, 2008 93

турі організацій, що займаються кримінальним правосуддям. Це також передбачає залучення представників правоохоронних органів до самого відновного процесу вирішення проблем та фоку-сування на примиренні й розв’язанні конфлікту, а не просто виданні наказів та застосуванні пра-вового примусу. Для суддів це означає наявність повноважень щодо дослідження розвитку аль-тернативних варіантів для вирішення конфлік-тів. Відповідної зміни вимагають й організаційні цінності, зосереджуючи увагу на примиренні, розв’язанні конфлікту та розвитку громади. Це, в свою чергу, вимагає залучення організацій та фахівців системи кримінального правосуддя до консультативного процесу з усіма зацікавлени-ми сторонами у громаді, наприклад, приватним сектором, недержавними організаціями, групами, об’єднаними за інтересами, з метою визначення найбільш відповідних програм та процесів.

4.6. Забезпечення підтримки інституцій, що працюють у сфері кримінального правосуддя

Важливим є визнання того, що запровадження нових програм відновного правосуддя та змін до існуючих програм вимагає відповідної комуніка-ційної стратегії. Метою цього є ефективне інфор-мування про підходи відновного правосуддя як представників системи кримінального правосуд-дя, так і громади. Така комунікаційна стратегія може бути ініційованою з різних джерел, у тому числі державних та недержавних організацій.

Активізація та підтримка державного інтересу й допомоги

У той час як процеси відновного правосуддя пропону-ють, кожен по-своєму, альтернативний підхід до вирі-шення проблеми кримінальної поведінки й соціального конфлікту та можуть передбачати значне залучення з боку громади, держава має забезпечувати законодав-чі й політичні рамки, у межах яких ці ініціативи можна розробляти, реалізовувати та підтримувати.

Це вимагає забезпечення належного навчання для високопосадовців, щоб вони розуміли принципи та практики відновного правосуддя, а також усвідом-лювали труднощі, пов’язані з застосуванням процесів відновного правосуддя. Це є вкрай важливим з огляду на те, що професійне навчання керівників у системі кримінального правосуддя часто не охоплює теорію та практику відновного правосуддя.

Фінансування програм відновного правосуддя може забезпечуватись із різних джерел, наприклад, від центрального уряду, місцевої влади та з благодійних внесків.

Упровадження залучаючих процесів до сис-теми правосуддя може злегка сприйматись як зазіхання на її «статус-кво». Не слід припуска-тися такої помилки — недооцінювати стійкість «статусу-кво», інертності системи або активного

та пасивного опору, що його можуть викликати пропоновані зміни. Такі зміни, за умови успіш-ного їх упровадження, обов’язково вплинуть на сфери професійного впливу та обсяги влади й контролю або ж порушать «ґрунт» під різними людьми. Ті суттєві заходи, що передбачають нас-наження потерпілих і громади, можуть спочатку сприйматись представниками системи правосуд-дя як загрозливі. Попервах і доки таке сприйняття не буде ефективно змінене, прийняття залучаю-чих підходів правосуддя має високу ймовірність бути розтлумаченим багатьма особами як даремна гра, де вони мусять втратити частину своєї влади на користь розширення повноважень інших людей.

Фахівці системи кримінального правосуд-дя мають пройти навчання щодо принципів та практик відновного правосуддя. Такі поняття, як, наприклад, прощення та зцілення/відновлення, можуть бути відносно незнайомими для представ-ників системи, навчених здійснювати традиційне судочинство та керуватися матеріальним правом. Представники правоохоронних органів можуть чинити опір направленню справ до програм від-новного правосуддя через нестачу інформації щодо відновних принципів та практик загалом та щодо конкретних завпроваджуваних відновних програм зокрема. Якщо правоохоронні органи не інформовані про відновне правосуддя, вони не можуть забезпечити потерпілих інформацією про вигоди участі у процесі відновного правосуддя. Фахівці, що працюють у службах пробації та забезпечують відповідний нагляд, а також інші практичні працівники мають бути наснажені до застосування відновних підходів у процесі їхньої роботи. Це може вимагати від них набуття нових навичок.

Практики системи кримінального правосуд-дя та волонтери з громади, залучені у програму, потребують ефективного навчання щодо технік та навичок, які будуть їм необхідні для того, щоб, беручи участь у нових процесах, почувати-ся впевнено. Додатковою стратегією, що може бути використана для подолання консерватиз-му фахівців системи кримінального правосуддя щодо цінностей відновних практик, може стати переконання їх самим узяти участь у відновному процесі. Використовуючи цей особистий рівень, раніше скептично налаштовані старші працівни-ки правоохоронних органів, прокурори та судді можуть скоро перетворитися на запеклих захис-ників таких практик. З іншого боку, треба брати до уваги й один момент, що при цьому виникає, а саме те, що організації можуть «символічно» приймати процеси відновного правосуддя, нази-ваючи поточні практики «відновними», відтак




уникаючи як запровадження необхідних змін у політиці, так і справжньої орієнтації практик від-новного правосуддя.

Також важливо визначити й залучити союзни-ків, які активно підтримуватимуть пропоновані зміни. Не менш важливо визначити осіб, що в сис-темі правосуддя обіймають ключові посади та від-повідальні за прийняття залучаючих і відновних підходів та їх просування. Ключові зацікавлені сторони мають самостійно залучатися до плану-вання та впровадження змін до існуючих процесів на ранньому етапі розробки програми. Прокурори, наприклад, посідають ключові позиції у здійснен-ні направлення справ до нових програм та мають отримувати особливу увагу. Слід визнавати, що фахівці системи правосуддя прийматимуть деякі ризики для підтримки нової ініціативи у сфері відновного правосуддя, і не всі вони можуть бути відповідальними за прийняття таких ризиків.

Нарешті, також важливо для осіб, залучених до розробки та реалізації програм відновного право-суддя — будуть вони зсередини чи ззовні системи правосуддя, — розбудовувати мережі підтримки у громаді, приватному секторі, між НДО, церквами та іншими організаціями громадянського суспіль-ства, а також у системі правосуддя. Це сприятиме забезпеченню довготривалої життєздатності та стійкості нових програм.

4.7. Активізація громади

Участь громади та розвиток громади — це дві заплановані рамкові цілі відновного правосуддя. Незважаючи на те, що можливо встановлювати базові принципи відновного правосуддя та виз-начати вимоги для запровадження, управління та підтримки програм відновного правосуддя, конк-ретна форма відновних практик завжди залежати-ме від конкретного середовища (культурального, соціального, політичного), в якому діє система кримінального правосуддя.

Як свідчать спостереження, завжди постає запитання: «А хто ж і що це таке — громада?». Бейзмор (Bazemore) та Умбрейт (Umbreit) спос-терегли, що «спосіб, у який визначається громада та в який вона залучена до відновних дорадчих моделей, є вирішальним чинником, що впливає на характер та міру участі й почуття власної ініціа-тиви і відповідальності громадян у вирішенні питань, що стосуються їхнього життя»48. Також було зауважено, що у багатьох підходах до [понят-тя й ролі — �.] громади у відновному правосудді існує «ідеалізований і моралізований погляд на громаду, що на практиці може виявитися про-48 Bazemore and Umbreit, 1999. – С. 8.

блематичним»49. Однак, у багатьох середовищах питання «хто і що є громада» не постає зовсім, оскільки індивіди чітко розуміють, що саме охоп-лює ця громада.

Певною мірою поняття громади є відкри-тим для визначення та має розглядатись дуже уважно. Активізація громади розпочинається з визначення тих осіб та груп, які підпадають під вплив конфліктів і які посідають у громаді такі місця, що можуть брати участь у їх вирішенні. Розуміння потреб громади, а також її ресурсів, забезпечить важливу основу для цього процесу. У деяких випадках це може привести до усвідом-лення того, що ті громади, які найбільше потре-бують зцілення/відновлення, є насправді такими, котрі найменш здатні успішно активізувати себе й повноцінно брати участь у відновних процесах у громаді50.

Активізація та підтримка залучення й допо-моги представників системи кримінального правосуддя

Потенційна користь підходів відновного правосуддя суттєво збільшується, коли між людьми, що працюють в організації, існує розуміння принципів та практик від-новного правосуддя.

Запит та забезпечення їхньої підтримки вимагає розроб-ки комунікаційної стратегії, що охоплює використання засобів масової інформації, проведення презентацій для різних зацікавлених груп у громаді, програму нав-чання, зустрічі «команди» представників правосуддя та громади, залучених до впровадження відновних ініціатив, а також механізм отримання постійного зво-ротного зв’язку щодо управління відновним процесом. Ці стратегії мають бути складовими частинами загаль-ного плану щодо вкорінення імпульсів на підтримку відновних процесів; за відсутності таких стратегій та лише періодичного оновлення інформації щодо запро-ваджуваної ініціативи, ефективність відновних процесів опиниться під загрозою.

Керівники в системі кримінального правосуддя, котрі зважуються на реалізацію відновних програм, можуть очікувати натрапляння як на активний, так і на пасив-ний опір своїм зусиллям. Відтак, вони мають розробити шляхи врахування та залагодження занепокоєнь без наражання на небезпеку цілісності партнерства, домо-вленостей та процесів відновного правосуддя.

Низка практик відновного правосуддя забез-печує можливість реформувати відносини між державою/системою кримінального правосуддя та громадою. Громада бере на себе активну роль у вирішенні питань злочинності та конфліктів — і, таким чином, її спроможність щодо розв’язання проблем та неформального соціального контролю, а також соціальна згуртованість такої громади, покращуються. Проте не можна передбачати, що практики відновного правосуддя завжди матимуть зцілювальний/відновлювальний ефект та ефект реформування, незалежно від тієї поточної ситуа-49 Dickson-Gilmore and LaPrairie 2005. – С. 10.50 Dickson-Gilmore and LaPrairie 2005. – С. 10 і далі.

№ 1, червень, 2008 95

ції, в якій перебуває конкретна громада. У деяких випадках існуючі соціальні напруження, неспра-ведливості й нерівності, нерівномірний розподіл влади й різноманітні форми виключення, диск-римінації й вигнання, у зв’язку із запровадженням залучаючої програми правосуддя, можуть заго-стритись, а не полегшитись. Щонайменше така можливість має бути врахована у ході розробки й реалізації нової програми.

Є низка питань, що мають бути розглянуті для того, щоб повноцінно залучити громаду до прак-тик відновного правосуддя. Вони передбачають таке:

Якими є ієрархія та динаміка влади у громаді, що можуть мати вплив на визначення того, які члени громади будуть залучені і яким буде їхній вплив на відновний процес?Які інструкції визначатимуть, хто має бути залучений у відновний процес?Які стратегії застосовуватимуться для активі-зації підтримки громади та забезпечення залу-чення членів громади, таких, як медіатори, фасилітатори та наглядачі, до програм віднов-ного правосуддя?

�

�

�

Які стратегії можуть бути розроблені з метою мінімізації будь-яких потенційних негативних впливів залучення громади до ініціатив віднов-ного правосуддя?Яке навчання й навички потрібні для того, щоб члени громади могли брати участь у програмах відновного правосуддя?Якою мірою ті члени громади, які не прохо-дять спеціальне навчання, здатні брати участь у процесах відновного правосуддя?Які існуючі структури та процеси можуть забезпечити основу для програм відновного правосуддя?У деяких програмах відновного правосуд-

дя залучення громадян до вирішення проблем може також відбуватися шляхом визначення зобов’язань для деяких учасників, щоб вони нада-вали підтримку правопорушнику чи потерпілому або щоб сприяли забезпеченню можливості для правопорушника знайти роботу чи відпрацювати деякий час на користь громаді.

(Продовження в наступному номері)

�

�

�

�


Посилання та бібліографічні ресурсиAertsen, I., Mackay, R., Pelikan, C., Willemsens, J., and M. Wright (2004). Rebuilding Community Connections—Mediation and Restorative Justice in Europe. Strasbourg: Council of Europe Publishing. Barton, C. (2000). “Empowerment and Retribution in Criminal Justice”, in H. Strang and J. Braithwaite (eds.) Restorative Justice: Philosophy to Practice, Ashgate/Dartmouth: Aldershot, pp. 55-76. Bazemore, G. and M . Umbreit (1998). Conferences, Circles, Boards, and Mediations: Restorative Justice and Citizen Involvement in the Response to Youth Crime. St. Paul, MN: Balance and Restorative Justice Project. Bazemore, G. and C. T. Griffiths (1997). “Conferences, Circles, Boards, and Mediations: Scouting the ‘New Wave’ of Community Justice Decision Making Approaches.” Federal Probation 61, (June), pp. 25-38. Dickson-Gilmore, J. and C. La Prairie (2005). Will the Circle be Unbroken? Aboriginal Communities, Restorative Justice, and the Challenge of Conflict and Change. Toronto: University of Toronto Press. Faget, J. (2000). “Mediation, Criminal Justice and Community Involvement, A European Perspective” in The European Forum for Victim-Offender Mediation and Restorative Justice (ed.), Victim-Offender Mediation in Europe—Making Restorative Justice Work. Leuven: Leuven University Press, pp. 39-48. Fellegi, B. (2003). Meeting the Challenges of Introducing Victim-Offender Mediation in Central and Eastern Europe. Leuven: European Forum for Victim-Offender Mediation and Restorative Justice. Golub, S. (2003). Non-state Justice Systems in Bangladesh and the Philippines. London: Department of International Development, U.K. Groenhuijsen, M. (2000). “Victim-Offender Mediation: Legal and Procedural Safeguards. Experiments and Legislation in

some European Legislation”, in The European Forum for Victim-Offender Mediation and Restorative Justice, Victim-Offender Mediation in Europe—Making Restorative Justice Work. Leuven: Leuven University Press, pp. 69-82 Home Office (2003). Restorative Justice: The Government’s Strategy. A consulta tion document on the Government’s strategy on restorative justice, London: Home Office, July 22, 2003. Jabour, Elias J. (1993, 1996). Sulha: Palestinian Traditional Peacemaking Process. Shefar’Am, Israel: House of Hope Publications. Jok, A.A. (Justice), Leitch, R.A. and C. Vandewint (2004). A Study of Customary in Contemporary Southern Sudan, World Vision International and the South Sudan Secretariat of Legal and Constitutional Affairs, unpublished. Kittayarak, K. (2005). Restorative Justice in Thailand. Paper presented at the Workshop on Enhancing criminal Justice Reform, Including Restorative Justice, Eleventh United Nations Congress on Crime Prevention and Criminal Justice, Bangkok, Thailand, 18-25 April 2005. Latimer, J. and S. Kleinknecht (2000). The Effects of Restorative Justice Programming: A Review of the Empirical Literature. Ottawa: Department of Justice Canada, Research and Statistics Division. Linden, R. and D. Clairmont (1998). Making it Work: Planning and Evaluating Community Corrections & Healing Projects in Aboriginal Communities. Ottawa: Aboriginal Corrections Policy Unit, Solicitor General Canada. http://ww2.psepc-sppcc.gc.ca/publications/abor_corrections/199805b_e.pdf Marchetti, E. and K. Daly (2004). Indigenous courts and Justice Practices in Australia. Trends and Issues in Criminal Justice, No. 274. Canberra: Australian Institute of Criminology. Mackay, R.E. (2000). “Ethics and Good Practice in Restorative Justice”, in The European Forum for Victim-Offender Mediation and Restorative Justice (ed.). Victim-Offender Mediation in



Europe, Lueven: Leuven University Press, pp. 49-68. Marshall, T. F. (1999). Restorative Justice: An Overview. Home Office. Research Development and Statistics Directorate. London, UK. http://www.homeoffice.gov.uk/rds/pdfs/occ-resjus.pdf Miers, D. (2001). An International Review of Restorative Justice. Crime Reduction Research Series Paper 10. London (U.K.): Home Office. Miers, D. and J. Willemsens (2004). Mapping Restorative Justice. Developments in Twenty-Five European Countries. Leuven, Belgium: European Forum for Victim-Offender Mediation and Restorative Justice, v.z.w. Newburn, T., Masters, G., Earle, R., Golfie, S., Crawford, A., Sharpe, K, Netten, A, Hale, C., Uglow, S., and R. Saunders (2001). The Introduction of Referral Orders into the Youth Justice System. London: Home Office, RDS Occasional Paper No. 70. Ou�ední�ková, L., Pilný, O., Rabi�áková, D., Štern, P. Preface to the Czech edition of: Riskin, L. L., Arnold, T., Keating, J. M. Mediace aneb jak �ešit konflikty (Mediation or how to resolve conflicts). Praha: Facia, 1996, pp 7-10.Parker, L. 2002. “Experimenting with Restorative Practices in Brazil.” Restorative Justice on-line, July 2002 edition, Prison Fellowship International. http://www.restorativejustice.org/edi-tions/July02/brazilianschools Parker, L. (2004). “Implementing Restorative Reforms in Guatemala”. Restorative Justice Online, July 2004 edition. Prison Fellowship International http://www.restorativejustice.org

Parker, L. (2004). “Using Traditional Practices to Improve the Justice System”, Restorative justice on-line, June 2004 edition. Prison Fellowship International http://www.restorativejustice.org Pranis, K., Stuart, B., and M. Wedge (2003). Peacemaking Circles—From Crime to Community. St. Paul (Minn.): Living Justice Press. Sharpe, S. (1998). Restorative Justice: A Vision for Healing and Change. Alberta: Edmonton Centre for Mediation and Change. www.mrjc.ca Stevens, J. (2000). Access to Justice in Sub-Saharan Africa: The Role of Traditional and Informal Justice Systems. London: Penal Reform International. Stubbs, J. (2004). “Restorative Justice, Domestic Violence and Family Violence”. Australian Domestic and Family Violence Clearinghouse. Issues Paper 9. Umbreit, M.S. and J. Greenwood (2000). Guidelines for Victim-Sensitive Victim-Offender Mediation. Washington (D.C.): U.S. Department of Justice, Office of Justice Programs and Office for Victims of Crime. Umbreit, M.S. and R.B. Coates (2000). Multicultural Implications of Restorative Justice: Potential Pitfalls and Dangers. Washington (D.C.): U.S. Department of Justice, Office of Justice Programs and Office for Victims of Crime. Van Ness, D. (2005). An Overview of Restorative Justice around the World, Paper presented at the Workshop on Enhancing Criminal Justice Reform, Including Restorative Justice, Eleventh United Nations Congress on Crime Prevention and Criminal Justice, Bangkok, Thailand, 18-25 April 2005.

Корисні веб-ресурси�� / UK Home Office http://www.homeoffice.gov.uk/crime-victims/victims/restor-ative-justice/?version=1 �� / Cen-tre for the Study of Violence and Reconciliation http://www.wits.ac.za/csvr/ �� ’�� / Prison Fellowship International �� / Restorative Justice %��!��: http://www.restorativejustice.org/ '��!��: http://www.justiciarestaurativa.org/ *�� !��: http://www.justicereparatrice.org/ �� / Ecole Nationale de la Magistrature http://www.enm.justice.fr/centre_de_ressources/actes_sessions/justice_perspec-tives/reparatrice_restaurative/reparatrice_restau-rative.htm �� / The Centre for Restorative Justice �� . �� / Simon Fraser University http://www.sfu.ca/crj/index.html !��"��" #�� / European Forum for Restorative Justice http://www.euforumrj.org $�� / Restorative Justice Consortium http://www.restorativejustice.org.uk/ �� / Restorative Justice �� / Healing the Effects of Crime http://www.restorativejustice.com/

%��"��" �� / Australian Insti-tute of Criminology http://www.aic.gov.au/rjustice/ �� &�� '(% / US Department of Justice �� / Restorative Justice On-Line Notebook http://www.ojp.usdoj.gov/nij/rest-just/ ��" �� / International Institute for Restorative Practices www.restorativepractices.org www.realjustice.org �� $�� / Correctional Service Canada http://www.csc-scc.gc.ca/text/portals/rj/index_e.shtml http://www.csc-scc.gc.ca/text/portals/rj/index_f.shtml ��" )�� / University of Wellington!�� "�� / Crime and Justice Research Centre http://www.vuw.ac.nz/cjrc/ %��"��" ��" �� / Australia National University !�� / Centre for Restorative Justice http://www.crj.anu.edu.au/ *�� +�� )�� (%��) / The New South Wales Department of Corrective Services +�� / Restorative Justice Unit (Australia) http://www.dcs.nsw.gov.au/offender_management/restorative_justice/ )�� 0��, �� &�� / New Zealand Government, Ministry of Justice �� / Restorative Justice. http://justice.govt.nz/restorative-justice/index.html

ОРГАНІЗАЦІЇ В УКРАЇНІ,ЩО ВПРОВАДЖУЮТЬ ПРОГРАМИ ВІДНОВНОГО

ПРАВОСУДДЯ:(станом на червень 2008 р.)

Регіон ОрганізаціяКонтактна

особаТелефон,e-mail

м. Київ«Український Центр Порозуміння»

Мар’яна Синюшко

(044) 537 10 07(044) 280 39 18 (ф.)[email protected]

м. Сімферополь,АР Крим

«Український Центр Порозуміння»

Ірина Камілова

(050) 917 74 [email protected]

м. Біла Церква,Київська обл.

Регіональний осередок Всеукраїнської фундації «Захист прав дітей» у Київській обл.

Інна Луценко

(095) [email protected]

м. Дрогобич,Львівська обл.

«Молодіжний клуб Дрогобиччини»

Марічка Николаїшин

(050) 661 16 [email protected] [email protected]

м. Жмеринка,Вінницька обл.

«Ініціатива»СвятославНіколайчук


м. Івано-Франківськ

Регіональна громадська організація «Інститут права і демократичного розвитку Прикарпаття»

Юрій Микитин


смт Красно-гвардійське,АР Крим

Агентство регіонального розвитку «Гармонія»

Галина Садичко

(06556) 2 08 94(050) 932 68 [email protected]

м. Луганськ«Луганська обласна група медіації»

Галина Тищенко

(0642) 717 [email protected]

м. ЛьвівБлагодійний фонд «Простір без конфлікту»

Олеся Бік

(050) 936 84 50(032) 233 43 [email protected]

м. Одеса«Одеська обласна група медіації»

Інна Терещенко


м. СумиСумська обласна громадська організація «Сумська ініціатива»

Олександр Калмиков

(0542) 791 330 (050) 307 10 [email protected]

м. Харків «Молодь за демократію»Галина Овчарова


м. Пирятин,Полтавська обл.

Пирятинська районна громадська організація «Жіночі ініціативи»

Ірина Таран

(050) 269 88 65 [email protected]

Кей Праніс, Баррі Стюарт, Марк Уедж. Кола примирення. Від злочину до повернення у громаду / Пер. з англ. – К.: Видавець Захаренко В.А., 2008 – 267 с.

Ця книга – про поєднання стародав-ньої мудрості та сучасного досвіду проведення Кіл примирення у гро-мадах для розв’язання кримінальних ситуацій. Для всіх небайдужих до відродження сталих, безпечних, відповідальних громад із міцними зв’язками між усіма громадянами.

Дізнайтеся більше про відновне правосуддя та медіацію з наших видань:

Реконструкція зв’язків у громаді – медіація та відновне правосуддя в Європі. (Відповіді демократичного суспільства на насильство у повсякден-ному житті) (російською мовою) / Пер. з англ. – К.: Видавець Захаренко В.А., 2008 – 183 с.

Посібник, підготовлений Європейським форумом з відновного правосуддя та медіації між потерпілими й правопоруш-никами на замовлення Ради Європи, опи-сує основні риси відновного правосуддя, подає дослідження різних моделей, що

вже впроваджені в Європі, пропонує підходи до створення таких програм, визначає можливі проблеми та способи їхнього подолання.

Замовте власний примірник у БО “Український Центр Порозуміння”: Тел.: 044 537 10 07. E-mail: [email protected]

Віра Землянська. Відновне правосуддя в кримінальному процесі України / Посібник для студентів та викладачів вищих юридичних навчальних закладів – К.: Видавець Захаренко В.А., 2008 – 198 с.

У виданні зібрано інформацію про понят-тя, форми та особливості відновного правосуддя, український та європейський досвід впровадження. Юристам буде цікаво прочитати про співвідношення відновного правосуддя і кримінального судочинства, про елементи відновного

правосуддя у правовій спадщині України, про чинне міжнародне та українське законодавство у цій сфері.

Розвиток Центрів відновного пра-восуддя в громадах / Український Центр Порозуміння, 2008 – 88 с.

На сторінках посібника узагальне-но український досвід створення Центрів відновного правосуддя – громадських утворень для вирішення завдань з профілактики злочинності у громаді. Окрім загальної моделі ЦВПГ, його структури та завдань, необхідних базових ресурсів та мож-ливостей для залучення місцевого

фінансування, подано зразки документів для ЦВПГ, механізми співпраці з різними органами та, звичайно, історії успіху.

Мартін Райт. Відновне право-суддя – шлях до справедливості. Сим по зіум (російською мо вою) / Пер. з англ. – К.: Видавець Захаренко В.А., 2007. – 304 с.

Британський дослідник Мартін Райт висвітлює непрості аспекти злочину та покарання, вклавши їх у вуста різних фахівців, що аргументують свою точку зору: судді, політика, психолога, інспек-тора служби пробації, філософа,

працівника служби підтримки жертв злочину, медіатора. На сторінках книги точаться дискусії щодо ролі держави у боротьбі зі злочинністю, способів реагування на окреме правопорушення та про шляхи реформування системи кримі-нального судочинства.

Роберт Буш, Джозеф Фолджер. «Що може медіація. Трансформативний підхід до конфлікту» (російською мовою) / Пер. з англ. – К.: Видавець Захаренко В.А., 2007 – 261 с.

Нові привабливі сторони медіації відкриваються читачеві завдяки сформулюваному авторами тран-сформативному підходу до вирішення конфлікту. Їхні глибокі дослідження природи конфлікту, його ролі у житті

людей, взаємо зв’язок з людською природою й суспільством призвело до розвитку цілого напрямку в теорії і практиці сучасної медіації.

Издание Совета ЕвропыCouncil of Europe Publishing

Ответы на насилие в повседневной жизни в демократическом обществе

Реконструкция связей в сообществе –

медиация и восстановительное

правосудие в Европе

Documents

"Відновне правосуддя в Україні" №1(9) '2008