ДРОГОБИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ

УНІВЕРСИТЕТІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

Світлана Щудло, Ірина Мірчук

СОЦІОЛОГІЯ ОСВІТИ

МЕТОДИЧНІ МАТЕРІАЛИ ДО

СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ

Навчально-методичний посібник для фахівців усіх напрямів підготовки

Дрогобич

2013

2

УДК 316 (075.8) ББК 60.5 р

Щ 93

Рекомендовано до друку вченою радою Дрогобицького державного педагогічного університету

імені Івана Франка як методичні матеріали до семінарських занять (протокол № 7 від 20.06.2013 р.).

Рецензенти: Возняк В.С. – доктор філософських наук, професор, завідувач кафедри

філософії імені професора В.Г. Скотного Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка;

Савка В.Є. – кандидат соціологічних наук, доцент кафедри соціології та соціальної роботи Національного університету «Львівська політехніка»

№№;;5соціології та соціальної роботиорока Ю.Г.grawe-ua@i.ua Відповідальний за випуск – Комарницький Я. М. – кандидат

історичних наук, доцент кафедри правознавства, соціології та політології Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка.

Щудло С., Мірчук І.

Соціологія освіти: методичні матеріали до планів семінарських занять [для студентів вищих навчальних закладів] / Щудло Світлана, Мірчук Ірина – Дрогобич : Редакційно-видавничий відділ Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка, 2013. – 68 с.

Пропонований посібник укладений відповідно до програми курсу “Соціологія

освіти” для студентів усіх напрямів підготовки Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка. Містить теми семінарських занять, питання для обговорення та дискусій на семінарських заняттях, методичні поради та короткий концептуальний виклад, довідково-інформаційний матеріал.

©Щудло С. А., Мірчук І. Л.

© Редакційно-видавничий відділ Дрогобицького державного педагогічного

університету імені Івана Франка, 2013

3

ЗМІСТ

Вступ …………………………………………………………………………..…4

1. Теми семінарських занять та методичні вказівки………………………6

1.1. Соціологія освіти як спеціальна соціологічна теорія …..………6

1. 2. Історія розвитку соціології освіти…………………………….…….10

1.3. Освіта як соціальний інститут…………………………………….…14

1.4. Освіта як чинник стратифікації суспільства ……………….…….…18

1.5. Система освіти України: соціологічний аналіз……………………..23

1.6. Реформування освіти в Україні ……………………………………...26

1.7. Вища школа як об’єкт соціологічного аналізу………………….…...35

1.8. Управління у сфері освіти: соціологічний аналіз…………………...44

1.9. Конкретно-соціологічні дослідження проблем освіти ……………..51

1.10. Педагогічна освіта в Україні ……………………………………….57

2. Предметний та іменний покажчик ………………………………………...61

Додатки

Додаток А. Взірець інструментарію соціологічного опитування: анкета

«Соціологічний портрет сучасного вчителя»

Додаток Б. Взірець інструментарію соціологічного опитування: анкета

«Якість вищої освіти»

4

Людина не може нічого навчити іншу людину. Вона може тільки допомогти знайти

їй правду у власному серці. Августин Аврелій

ВСТУП

Транзит людства до інформаційного суспільства, глобалізація освітнього

простору все більшe привертають увагу суспільства до сфери освіти, яка

поступово трансформується в основний ресурс самозбереження і розвитку

соціуму, забезпечує конкурентоспроможність будь-якого суспільства у

світовому контексті. Зростання ролі освіти супроводжується кризовими

процесами усередині освіти та підвищенням конфліктів у взаємодії інституту

освіти з іншими соціальними інститутами, економікою, культурою, ринком

праці, політикою тощо. Вивченням цих процесів займається соціологія освіти

як спеціальна соціологічна теорія, предметом якої виступає система освіти як

соціальний інститут, а також як особливий вид діяльності і соціальна цінність

для особистості і суспільства. Інакше кажучи, соціологію освіти цікавить не

тільки суть і структура освітніх інститутів, але і їх взаємодія з іншими

соціальними підсистемами і з суспільством у цілому.

Мета даного курсу – сформувати знання про роль освіти в суспільстві,

взаємозв’язок освіти з іншими підсистемами суспільства, механізми

взаємовпливу соціальної та педагогічної систем, виробити навички

використання соціологічного інструментарію у педагогічній діяльності.

Основними завданнями курсу є:

- сформувати знання про соціологію освіти як спеціальну соціологічну

теорію і її місце у системі соціологічного знання та інших соціальних наук;

- розкрити особливості об’єкта і предмета соціології освіти, специфіки

її понятійно-категоріального апарату;

- сформувати знання про основні школи та напрямки зарубіжної та

вітчизняної соціології освіти;

- сформувати розуміння основних глобальних тенденцій у розвитку

освіти та причин її кризи;

5

- сформувати уміння аналізувати проблеми вітчизняної системи освіти

та напрями її реформування;

- сформувати навички роботи з соціологічним інструментарієм і

можливостями його застосування для вивчення проблем освітньої сфери та

використання у педагогічній роботі.

Місце у структурно-логічній схемі: Програма курсу побудована з

врахуванням того, що студенти прослухали курс соціології та загальної

педагогіки.

Викладання курсу і контроль досягнутих успіхів студентів здійснюється

із застосуванням модульно-рейтингової системи.

Формами організації навчального процесу є лекції, семінарські заняття,

науково-дослідницька та самостійна робота студентів.

Пропонований посібник дасть змогу студентам детально розглянути

фундаментальні проблеми соціології освіти та їхні прояви у сучасному

суспільстві, ефективно організувати аудиторну та самостійну роботу.

Відповідає програмі курсу “Соціологія освіти”, що затверджена вченою радою

університету 17 грудня 2010 року.

6

1. ТЕМИ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ ТА МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

Тема 1. Соціологія освіти як спеціальна соціологічна теорія

Освіта – скарб; праця – ключ до нього. П'єр-Клод-Віктор Буаст

Мета заняття: з’ясувати суть соціології освіти як галузі соціологічного

знання, що вивчає закономірності розвитку та функціонування освіти як

одного з основних соціальих інститутів суспільства, розкрити особливості

об’єкта і предмета соціології освіти; визначити структуру, місце і роль

соціології освіти в системі соціологічного знання.

План

1. Вивчення освіти в соціогуманітарних науках.

2. Поняття соціології освіти та її місце в системі соціологічного знання.

3. Передумови виникнення соціології освіти.

4. Предметно-об’єктна сфера соціології освіти. Структура соціології

освіти.

Короткий концептуальний виклад та методичні поради

Перше питання: Різні науки вивчають освіту під своїм кутом зору. В

цілому, вони обґрунтовують постулат про те, що освіта є процесом і

результатом засвоєння систематизованих знань, умінь і навичок, що саме

освіта є необхідною умовою підготовки людини до трудової діяльності і

життя.

Філософія досліджує освіту як культурно-історичне явище, акцентує

увагу не тільки на процесі формування людини, але й на результаті цього

процесу – духовному образі людини. Тому освіта осмислюється філософією як

засіб збереження, передачі і примноження нагромаджень духовної культури

людства, народів, націй.

7

Педагогіка займається вивченням процесів і результатів оволодіння

системою знань, формування світогляду і моральних якостей.

Психологія вивчає вплив освіти на формування особистості, залежність

ефективності освіти від розвитку психіки тих, хто навчається.

Соціологію цікавить, як завдяки освіті людина включається в соціальні

групи, займає відповідний соціальний статус у соціальній структурі

суспільства, засвоює і виконує відповідні соціальні ролі. Забезпечуючи

взаємодію різних наук на прикладному рівні, які вивчають проблеми

навчання, виховання і становлення особистості, соціологія сама збагачується,

розвивається і диференціює як практична і теоретична наука, що проявляється

у чіткому виділенні соціології освіти як самостійної дисципліни.

Отже, соціологія освіти об’єктивно виконує інтегративну роль, вона

забезпечує взаємодію всіх причетних до освіти наукових дисциплін:

педагогіки, психології, етики, культурології, політології, історії та ін. і може

розвиватися тільки в союзі з ними.

Друге питання: У структурі соціологічного знання виділяють три

основні рівні, які відрізняються глибиною соціологічного аналізу суспільних

явищ і широтою узагальнень і висновків. Це – загальні соціологічні теорії, які

дають уяву про суспільство як систему соціальних механізмів, формують

основні підходи до соціологічного аналізу; спеціальні соціологічні теорії –

уточнюють положення загальної соціологічної теорії відносно окремих видів,

механізмів соціальної взаємодії; емпіричний, або прикладний рівень

соціологічних знань являє собою вимірювання соціальних процесів на основі

тих підходів, принципів, понять, які дають загальні соціологічні та спеціальні і

галузеві соціологічні теорії. Соціологія освіти належить до другого рівня

системи соціологічного знання, це спеціальна соціологічна теорія, яка вивчає

освіту як соціальний інститут і соціокультурний процес передання

соціального досвіду від одного покоління до іншого.

Третє питання: Зародження соціології освіти пов’язують з іменами

Е. Дюркгейма у Франції, М. Вебера та К. Мангейма у Німеччині, Дж. Дьюї та

8

Л.Уорда у США на рубежі ХІХ-ХХст. Виділення соціології освіти в окрему

соціологогічну теорію зумовлене підвищенням інтересу до сфери освіти у

зв’язку з усвідомленням у середині ХХ ст. кризи освіти, описаної Ф. Кумбсом,

та піднесенням соціальних рухів за демократизацію освіти.

Четверте питання: Оскільки освіта є соціальною підсистемою, яка має

свою структуру, то у методологічному плані важливо показати, що об’єктом

освіти постає вся сфера освіти як соціальне явище, а саме: люди, їх об’єднання

і організації в системі освіти, де відбувається функціонування процесів освіти,

діють певні суб’єкти у формі різноманітних навчальних занять, де у процесі

таких занять складаються певні системи взаємовідносин людей.

Предметом соціології освіти є вивчення закономірностей

функціонування і розвитку освіти, її взаємодія і взаємовплив на розвиток

суспільства, соціальних спільнот, різних прошарків і груп, їх відносин між

собою у процесі життєдіяльності; стан і динаміка соціокультурних процесів у

сфері освіти; закони, принципи, механізми, технологія навчання та виховання.

Розкрити багатоманітність поглядів на трактування об’єкта та предмета

соціології освіти за Г. Дворецькою, Г. Гавриленко, В. Нечаєвим,

М. Лукашевичем, В. Солодковим, Ф. Філіпповим, О. Якубою та ін.

Структура соціології освіти: теоретична соціологія освіти, прикладна

(емпірична) соціологія освіти, експериментальна прикладна соціологія освіти.

Контрольні запитання

1. Дайте визначення соціології освіти як галузі соціології.

2. Що є об’єктом і предметом соціології освіти?

3. Визначіть місце соціології в системі соціологічного знання.

4. Охарактеризуйте взаємозв’язок та взаємозалежність соціології освіти з

загальною соціологією, педагогікою, психологією, демографією, тощо.

5. Назвіть основні компоненти соціології освіти.

9

Література

1. Гавриленко І. М. Соціологія освіти // Соціологія культури : навч. посіб.

/ За ред О. М. Семашка, В. М. Пічі. – К. ; Львів, 2002. – С. 85 – 105.

2. Горордняк І.В. Соціологія освіти: Навчальний посібник / Городняк І.В. –

Львів: «Новий Світ-2000». 2011. – С. 7 – 59.

3. Вища освіта в Україні : навч. посіб. /В. Г. Кремень, С. М. Ніколаєнко,

М. Ф. Степко та ін. – К. : Знання, 2005. – 327 с.

4. Скідін О. Л., Гавриленко І. М. Соціологія освіти: навчальний посібник

/О. Л. Скідін. – Запоріжжя : ЕТТА-ПРЕСС, 1998. – 256 с.

5. Курс лекций по социологии образования : [учеб. пособие для студентов

вузов] /Нар. укр. акад. ; под. общ. ред. В. И. Астаховой. – 2-е изд., перераб. и

доп. – Харьков : Изд-во НУА, 2009. – 464 с.

6. Соціологія освіти : методичні матеріали до вивчення курсу : Навчально-

методичний посібник для студентів /Укладач С. Щудло. – Дрогобич : ДДПУ

ім. Івана Франка, 2007. – 29 с.

7. Соціологія освіти / Соціологія : курс лекцій. Навчально-методичний

посібник. /С. А. Щудло, Т. М. Романів, І. Л. Мірчук. – Вид. 2-е доп. і перер. –

Дрогобич : Вимір, 2007. – С. 187 – 205.

8. Чепак В. В. Сучасні соціологічні концепції освіти як теоретико-

методологічна альтернатива класичним підходам [Текст] /В. В. Чепак//

Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства.

Вип. 15 : [збірник наукових праць]. – Х. : ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2009. – С. 570

– 575.

9. Чепак В. В. Теоретико-методологічні засади становлення і розвитку

соціології освіти [Текст] : монографія. /В. В. Чепак. – К. : Вид-во ТОВ “Геопринт”,

2011. – 304 с.

10

Тема 2. Історія розвитку соціології освіти Після хліба найважливіше для народу – школа.

Жорж Дантон

Мета заняття: розглянути основні етапи формування соціології освіти,

умови та фактори, які вплинули на розвиток нової галузі соціологічного

знання; особливості становлення соціології освіти у вітчизняній та зарубіжній

соціологічній науці; теоретико-методологічні підходи до вивчення освіти.

План

1. Становлення соціології освіти в зарубіжній соціології.

2. Особливості становлення вітчизняної соціології освіти.

3. Методологічні підходи у соціології освіти.

Короткий концептуальний виклад та методичні поради

Перше питання: Соціологія освіти почала формуватися на рубежі XIX –

XX століть, коли європейські суспільства перейшли в індустріальну фазу

розвитку, в умовах поширення політичної демократії, виникнення масової

школи.

Дослідники в галузі педагогіки прийшли до висновку, що на еволюцію

навчання і виховання впливають, у першу чергу, загальносоціальні фактори, а

тому необхідно при аналізі соціальних взаємодій враховувати позашкільні

аспекти. Тоді ж формувався й інший підхід дослідження: від осмислення

загальної структури суспільства до виявлення ролі освіти в ньому. Пошук

фундаментальних механізмів поєднання педагогічної і соціальної систем став

початком соціології освіти.

Лестер Уорд (1841 – 1913) – пов’язував успіх соціальнх реформ з

розвитком освіти, обґрунтував ідею про те, що освіта визначає напрям та хід

суспільного розвитку.

Джон Дьюї (1859 – 1952) – ввжав, що освіта повинна бути органічно

заємо пов’язана з соціально-економічними потребами суспільства і

диференційована за класовими ознаками (для народу та еліти).

11

Еміль Дюркгейм (1858 – 1917) – розглядав освіту і виховання як

взаємодоповнюючі процеси і пов’язував їх з соціалізацією індивідів.

Макс Вебер (1864 – 1920) – обґрунтував положення про те, що завдяки

освіті, наука проникає у виробництво, управліня та побут людей, збільшуючи

раціоналізацію суспільства.

Карл Мангейм (1893 – 1947) – розглядав освіту як спосіб впливу на

людську поведінку та засіб соціального контролю.

Друге питання. Становлення вітчизняної соціології освіти бере початок

у колишньому СРСР. Труднощі становлення соціології освіти зумовлювались

негативним ставлення до соціологічної науки загалом. Водночас пануючою

була позиція неактуальності соціології освіти, оскільки проблеми освіти

вивчає педагогіка.

Вітчизняна соціологія освіти розвивалась у межах таких соціологічних

шкіл – харківської (О. Якуба, В. Бакіров, В. Астахова та ін.) та київської

(І. Гавриленко, Є. Головаха, М. Лукашевич, А. Ручка та ін.).

Проблематику вивчення соціальних процесів у галузі системи освіти та

її окремих ланок у СРСР та в Україні складали рівень освіти людей і зростання

продуктивності їх праці у 60-х роках ХХ ст.; професійні орієнтації, життєві

плани учнівської та студентської молоді у 70-х роках ХХ ст.; мотивація

навчання та позанавчальної діяльності студентства та їх вплив на формування

спеціаліста у 80-х роках ХХ ст. На початку 90-х років, із розбудовою

незалежності України і необхідністю радикального реформування системи

національної освіти та її складових позицій, зросла актуальність проектування

системи освіти та її прогнозування. Активізувалися спроби побудови

загальних концептуальних моделей соціології освіти, які б інтегрували різні

напрямки досліджень, а також вироблення проектних моделей діяльності,

кваліфікаційних характеристик спеціаліста.

Предметом сучасних досліджень фахівців у галузі соціології освіти

стали глобальні та національні чинники кризи освіти, загальні тенденції, що

характеризують вихід освіти з кризи, чинники, які гальмують антикризову

12

діяльність в Україні та основні напрямки модернізації вітчизняної, у т.ч. й

вищої освіти у XXI ст., проблеми модернізації та адаптації освіти до ринкових

умов (В.Астахова, В. Бакіров, В.Подольська, Л.Сокурянська, Л. Скідін,

В. Чепак та ін.).

Третє питання. Основними методологічними підходами до дослідження

освіти є функціоналізм (Е. Дюркгейм, К. Девіс та ін.), який розглядає

проблему нерівності можливостей у доступі до одержання знань, при цьому

враховує індивідуальні здібності учнів і відмінності між школами та

однотипними навчальними закладами, заснованими на об’ємі знань; теорія

конфлікту (М. Вебер, К. Маркс, С. Боулз та ін.), яка фокусує увагу на класових

протиріччях на основі економіки, а також на протиріччях культури, політики,

релігії тощо.

Після Другої світової війни за рубежем поширювалось “природне”

розуміння предмета як застосування знання, методик і методів соціології до

соціально-групових взаємовідносин всередині освітніх систем і процесів

(Ф. Знанецький, Н. Гросс). Основна увага зосереджувалась на відносинах між

культурами, соціальними класами, носіями різних соціальних ролей, які

взаємодіють в освіті (М. Мід), підкреслювалося значення структури і функцій

соціальних груп, які впливають на освітні системи і процеси. У контексті

концепцій соціальної стратифікації акценти ставились на функціях освіти по

відношенню до соціальної структури і її взаємодії з іншими соціальними

інститутами (Р. Будон, С. Боулз); неомарксизм орієнтував галузь на вплив ролі

школи в увіковічненні соціальних відносин буржуазного суспільства з усіма

його протиріччями і можливостями використання системи освіти для

культурної підготовки спротиву трудящих пагубній політиці правлячого класу

(А. Грамші).

Сучасна соціологія освіти характеризується науковим плюралізмом

(інституціоналізм, неоінституціоналізм, феноменологія, соціокультурний

напрям та ін.)

13

Контрольні запитання

1. Проаналізуйте теорії, в яких були закладені початкові позиції

соціології освіти.

2. Які об’єктивні чинники сприяли виокремленню соціології освіти в

самостійну наукову дисципліну?

3. Окресліть особливості дослідження виникнення, розвитку і

функціонування освітніх систем.

4. Визначте основні напрямки дослідження соціології освіти в Україні.

Література

1. Гавриленко І. М. Соціологія освіти //Соціологія культури : навч.

посіб./ За ред О. М. Семашка, В. М. Пічі. – К. ; Львів, 2002. – С. 85 – 105.

2. Вища освіта в Україні: навч. посіб. /В. Г. Кремень, С. М.

Ніколаєнко, М. Ф. Степко та ін. – К. : Знання, 2005. – 327 с.

3. Скідін О. Л., Гавриленко І. М. Соціологія освіти: навчальний

посібник /О. Л. Скідін. – Запоріжжя : ЕТТА-ПРЕСС, 1998. – 256 с.

4. Курс лекций по социологии образования : [учеб. пособие для

студентов вузов] /Нар. укр. акад. ; под. общ. ред. В. И. Астаховой. – 2-е изд.,

перераб. и доп. – Харьков : Изд-во НУА, 2009. – 464 с.

5. Подольская, Елизавета Ананьевна. Педагогика и психология высшей

школы : учеб. пособие /Е. А. Подольская ; Нар. укр. акад. – Харьков : Изд-во

НУА, 2010. – 316 с.

6. Соціологія освіти: методичні матеріали до вивчення курсу:

Навчально-методичний посібник для студентів /Укладач С. Щудло. –

Дрогобич : ДДПУ ім. Івана Франка, 2007. – 29 с.

7. Соціологія освіти / Соціологія : курс лекцій. Навчально-методичний

посібник. /С. А. Щудло, Т. М. Романів, І. Л. Мірчук – Вид. 2-е доп. і перер. –

Дрогобич : Вимір, 2007. – С. 187 – 205.

14

Тема 3. Освіта як соціальний інститут Якщо ви володієте знанням,

дайте іншим запалити від нього свої світильники.

Томас Фуллер

Мета заняття: розглянути основні етапи становлення освіти як

соціального інституту, його основні елементи та функції; визначити місце

освіти як соціального інституту в системі інших соціальних інститутів

суспільства; проаналізувати специфіку функціонування інституту освіти в

кризовому суспільстві.

План

1. Поняття, структура та функції освіти як соціального інституту.

2. Становлення освіти як соціального інституту.

3. Освіта в системі інших соціальних інститутів суспільства. Освіта і

культура, освіта і економіка, освіта і політика, освіта і держава.

4. “Криза” інституту освіти : сутність та прояви.

Короткий концептуальний виклад та методичні поради

Перше питання: Соціологія освіти – спеціальна соціологічна теорія, яка

вивчає освіту як соціальний інститут. Освіта – один з найдавніших соціальних

інститутів суспільства, що відповідає за своєчасну та адекватну підготовку

людей до повноцінного функціонування в суспільстві. До визначальних рис

освіти як соціального інституту належать: форми закладів освіти, їх певна

організація і становище в суспільстві; групи осіб, які професійно забезпечують

функціонування освіти; свідомо поставлені цілі; планомірний процес

соціалізації; зміст освіти – наявність навчальних програм і планів;

використання освіти як механізму запобігання девіантної поведінки;

зорієнтованість освітньої діяльності в майбутнє тощо.

Соціальні функції освіти у різних країнах і в різні історичні періоди

виявляються неоднаково. На їх особливості впливають рівень розвитку і

15

потреби суспільства, сформульовані державою соціальна мета і принципи

освіти. Аналіз соціальних функцій освіти дає змогу визначити властивості,

специфіку, межі освіти як соціального феномену.

Виділяють поточні та перспективні функції освіти, серед яких:

професіоналізації, виховна (соціалізації), наукова, стратифікації, селекції,

соціальної мобільності.

Друге питання: Організації системи освіти як підсистеми суспільства

сприяли такі чинники: соціально-економічний розвиток, матеріальне

виробництво, практика богослужіння, державне управління тощо. Враховуючи

різні погляди, можна вважати, що система освіти сформувалася внаслідок

зміни організації всієї суспільної життєдіяльності.

Ознаки інституалізації освіти можна спостерігати ще в Стародавній Індії,

Єгипті та країнах Стародавнього Сходу. Стрункою та розгалуженою була

система освіти у Стародавній Греції та Стародавньому Римі. За

середньовіччя – планування, організація, контроль, навчання і виховання

централізовано здійснювала церква. У ХІІ – ХІV ст. виникають університети,

які об’єднували в корпорації викладачів і студентів. У XIX ст. виникає масова

школа, освіта як соціальний інститут набирає розвинутих форм, створюється

розгалужена система освітніх закладів, яка охоплює величезні маси людей. До

кінця ХХ ст. темпи росту загальної кількості числа учнів і студентів у декілька

разів переганяють темпи збільшення населення Землі.

Соціальний інститут освіти формується для вирішення основних

соціальних проблем у сфері освіти, для визначення того, як саме освітня

діяльність повинна бути організована, направлена і реалізована.

Третє питання: Освіта як соціальний інститут – це стійка форма

соціальної діяльності, яка формується у просторі і часі. Сучасна соціологія

розглядає освіту поруч з сім’єю, економікою, політикою, релігією – головними

сферами соціальної діяльності людини. Їм відповідають соціальні інститути,

які виконують функції упорядкування соціальних відносин у цих сферах.

16

Освіта як соціальний інститут нерозривно пов’язана з духовним життям

суспільства, займає чільне місце в системі соціокультурних цінностей та

соціальних орієнтацій. Зв’язок освіти з економікою полягає у формуванні і

розвитку інтелектуального, науково-технічного і кадрового потенціалу

суспільства. Освіту з політикою і державою поєднує можливість забезпечити

національну безпеку суспільства, соціальний контроль, соціальну мобільність,

стійкий розвиток суспільства, його інтернаціоналізацію і здатність

включитися у загальноцивілізаційні процеси.

Четверте питання: Дослідження проблем доступності різних ступенів

освіти, способу життя молоді, що навчається у 60-70-х роках ХХ ст. були

окреслені Ф. Кумбсом як “криза освіти”. Сучасні соціологи (А. Печчеї,

В. М. Піча, О. М. Семашко, Н. Й. Черниш та ін.) звертають увагу на перебіг в

останній чверті ХХ ст. глобальної кризи освіти і прагнуть виявити основні

шляхи її подолання. Ознаки кризи освіти: зростання “функціональної

неосвіченості”, зростання розриву між освітою і культурою, відставання

освіти від науки, збереження функцій сучасних освітянських систем,

послаблення впливу освіти на соціалізацію молоді та ін. Слід відмітити, що й

Україна не запобігла освітянській кризі, наслідуючи як набутки й досягнення,

так і невирішені проблеми й суперечності радянської системи навчання і

виховання.

Освітянська криза у нашій державі була зумовлена не тільки глобальними

факторами, зокрема, крахом основних принципів та догм радянської освіти,

спричиненим падінням минулої політико-ідеологічної системи,

одержавленням та бюрократизацією освітянської системи; викривленням

цілеспрямованості та соціальних функцій школи; залишковим принципом

фінансування освіти і культури; відсутністю нових моделей освіти, наукової та

формальної альтернативи; соціальним та етичним розривом між викладацьким

корпусом, студентами та учнями; зниженням соціального престижу

освіченості й інтелекту у кризовому соціумі, яким залишається українське

суспільство.

17

Контрольні запитання

1. Назвіть основні елементи інституту освіти.

2. Дайте розширену характеристику функцій освіти.

3. Що означає вираз “освіта як соціокультурний інститут?”

4. У чому проявляється розрив між освітою і культурою?

5. Проаналізуйте основні етапи інституалізації освіти.

6. Проаналізуйте основні чинники глобальної кризи освіти.

7. У чому полягає сутність світової кризи освіти на сучасному етапі?

Які її особливості в Україні?

Література

1. Гавриленко І. М. Соціологія освіти //Соціологія культури : навч.

посіб. /За ред О. М. Семашка, В. М. Пічі. – К. ; Львів, 2002. – С. 85 – 105.

2. Вища освіта в Україні: навч. посіб. /В. Г. Кремень, С. М. Ніколаєнко,

М. Ф. Степко та ін. – К. : Знання, 2005. – 327 с.

3. Скідін О. Л., Гавриленко І. М. Соціологія освіти: навчальний

посібник /О. Л. Скідін. – Запоріжжя : ЕТТА-ПРЕСС, 1998. – 256 с.

4. Курс лекций по социологии образования: [учеб. пособие для

студентов вузов] /Нар. укр. акад. ; под. общ. ред. В. И. Астаховой. – 2-е изд.,

перераб. и доп. – Харьков : Изд-во НУА, 2009. – 464 с.

5. Соціологія освіти : методичні матеріали до вивчення курсу :

Навчально-методичний посібник для студентів /Укладач С. Щудло. –

Дрогобич : ДДПУ ім. Івана Франка, 2007. – 29 с.

6. Соціологія освіти / Соціологія : курс лекцій. Навчально-методичний

посібник. / С. А. Щудло, Т. М. Романів, І. Л. Мірчук. – Вид. 2-е доп. і перер. –

Дрогобич : Вимір, 2007. – С. 187 – 205.

7. Чепак В. В. Інституційні виміри освіти : матриці і організації [Текст] /

В. В. Чепак // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного

суспільства. Вип. 18 : [збірник наукових праць]. – Х. : Видавничий відділ ХНУ,

2012 – С. 388–392.

18

Тема 4. Освіта як чинник стратифікації суспільства Часто і під благеньким плащем криється мудрість.

Цицерон

Мета заняття: проаналізувати взаємозв’язок освіти з соціальною

структурою суспільства з точки зору функціоналізму та теорії соціального

конфлікту; розглянути причини нерівності доступу до якісної освіти та вплив

рівня освіти на соціальну мобільність.

План

1. Методологічні підходи до ролі освіти у стратифікації суспільства.

2. Соціально-класові засади освітньої нерівності в Україні.

3. Освіта і соціальна мобільність. Академічна мобільність.

Короткий концептуальний виклад та методичні поради

Перше питання: У соціології існує декілька різних підходів до аналізу

взаємодії освіти з соціальною структурою суспільства. Прибічники теорії

меритократії (влади найбільш обдарованих) вважають, що система освіти

формує і визначає соціально-класову структуру суспільства. З

функціоналістської точки зору, освіта – це раціональний спосіб розподілу

людей відповідно до їх здібностей, коли найталановитіші і найактивніші люди

посідають вищі посади.

Згідно з теорією людського капіталу, освіта – це капіталовкладення в

тих, хто навчається, яке в майбутньому принесе прибуток. На підставі цього

обґрунтовується нерівність дорослих людей, зумовлена кількістю і типом

капіталовкладень, інвестованих в освіту. Такі аргументи виправдовують

нерівність між людьми, оскільки суспільство здійснило неоднакові витрати на

їх підготовку до різних видів діяльності.

З точки зору теорії соціального конфлікту взаємодія освіти з соціально-

класовою структурою має суспільно негативний характер, оскільки освіта

таїть в собі небезпеку конфліктних ситуацій, є втіленням різних групових

19

конфліктів, сприяє експлуатації та пригнобленню груп, які перебувають у

несприятливих умовах.

Друге питання: Освіта є суттєвим чинником стратифікації суспільства.

Сучасні процеси розшарування суспільства доводять, що освіта з чинника

сприяння рівності можливостей перетворюється на чинник, що сприяє

соціальній закритості на полюсах освітньої і соціальної ієрархії. Роль освіти як

“вирівнювача” можливостей зменшується, оскільки посилюється нерівність

доступу до вищих навчальних закладів для індивідів різного соціально-

класового походження.

У Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ-у столітті

зазначається, що одним із пріоритетів є рівний доступ громадян України до

якісної освіти. Водночас сучасні соціально-економічні реалії засвідчують

наявність багатьох проблем у виконанні цього завдання. Освітній ринок в

Україні пропонує нині широкий вибір навчальних закладів різного типу і

систем навчання, проте розширення освітнього простору не супроводжується

підвищенням якості освітніх послуг. Серед чинників освітньої нерівності є

запровадження платних освітніх послуг.

Третє питання: Освіта є каналом (соціальним ліфтом) соціальної

мобільносі індивіда. Соціомобільний потенціал інституту освіти зумовлюється

специфікою його ресурсів і тим, як ці ресурси практично використовуються.

Наукові дослідження доводять, що він залежить в основному від п’яти

факторів: інтелектуальних і вольових зусиль особистості; характеру освітніх

програм, якості науково-освітньої діяльності навчальних закладів; зрушень у

пріоритетах професійної та соціальної затребуваності освіти; далекоглядності

й наукової обґрунтованості освітньої політики держави;

інтелектуальноморального стану суспільства та його ціннісних орієнтацій.

Інтенсивність та глибина мобільних процесів у різних типах (масова,

елітарна) освіти є різною. Елітарна форма освіти тяжіє до відтворення та

наслідування соціальних ролей і статусів попередніх поколінь, закріплення

стратифікаційного становища сім’ї та характеризується більшою мірою

20

горизонтальними мобільними переміщеннями. Особливо це є характерним для

суспільств “старого капіталізму”, де елітарні навчальні заклади є

підкріпленням статусного профілю батьків тих, хто там навчається.

У ХХІ ст. цей процес набуває дещо іншого забарвлення. В умовах

активного постіндустріального розвитку суспільства освіта стає ознакою часу

та з бажаного соціального ресурсу перетворюється на ресурс необхідний.

Фактор “аристократизації” відбувається вже не в контексті соціального

наслідування (аскрипції статусу), а в контексті демонстрації особистих

здобутків та досягнення високих стандартів освіти виключно власними

зусиллями.

Останнім часом актуалізується значення освіти як особливого

механізму, що контролює процес вертикальної циркуляції (мобільності). Цей

контроль полягає, по-перше, у соціальному тестуванні індивідів з метою

визначення для них адекватних соціальних функцій; по-друге, у селекції

(відборі) індивідів для певних соціальних позицій; по-третє, у відповідному

розподілі членів суспільства за соціальними прошарками (стратами). Іншими

словами, всередині стратифікованого суспільства існують не тільки канали

вертикальної циркуляції (“ліфти”), а й “сито”, “яке просіює” індивідів і

призначає їм відповідне місце в суспільстві. Основна мета цього соціального

контролю – розподілити індивідів відповідно до їх здібностей успішно

виконувати соціальні функції, однак це не означає, що зазначений соціальний

механізм завжди правильно розподіляє індивідів щодо їхніх можливостей.

Освіта прдставляє собою соціальний простір, в якому відбуваються

соціальні переміщення індивідів. Одним з переміщень є академічна

мобільність, яка являє собою соціальне переміщення з метою здобутя освіти,

поповнення чи поновлення знань.

Контрольні запитання

1. Охарактеризуйте основні соціологічні погляди на взаємодію освіти та

соціальної структури суспільства.

21

2. Як пов’язані між собою рівень освіти та класова нерівність у

суспільстві?

3. Які ознаки якості відіграють найбільш важливу роль у розвитку

освіти?

4. Яке місце займає освіта в системі людських цінностей?

5. Як пов’язані між собою освіта і соціальна мобільність?

6. Які основні вимоги до освіти в умовах ринкової економіки?

7. Які форми та напрями академічної мобільності притаманні

вітчизнаній освіті?

Література

1. Кислова О. М. Дослідження академічної мобільності українських

студентів методом побудови дерева класифікації [Текст] /О. М. Кислова,

Л. Г. Сокурянська //Вісник Харківського національного університету

ім. В. Н. Каразіна. Серія “Соціологічні дослідження сучасного суспільства:

методологія, теорія, методи”. – 2011.– № 948. – Вип. 28.– С. 222 – 229.

2. Кір’ян Т. Людський капітал в історії економічної думки [Текст]

/Т. Кір’ян //Економіка України. – 2008. – № 9. –С. 64 – 73.

3. Клейнер Г. Д. Эволюция институциональных систем [Текст]

/Г. Д. Клейнер ; ЦЭМИ РАН. – М. : Наука, 2004. – 240 c.

4. Климов С. М. Значение интеллектуальных ресурсов в

постиндустриальной экономике [Электронный ресурс] /С. М. Климов. –

Режим доступа : http://creativeconomy.ru/library/ prd158.php. – Название с экрана.

5. Ключарев Г. А. О динамике образовательного поведения состоятельных

и малоимущих россиян [Текст] /Г. А. Ключарев, Е. Н. Кофанова

//Социологические исследования. – 2004. – № 11. – С. 116 – 122.

6. Оксамитна C. Інституціональне середовище відтворення соціальної

нерівності [Текст] / Світлана Оксамитна // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. –

2010. – № 4. – С. 4 – 28.

7. Тарасенко В. Сільська молодь – проблемна соціальна група молодіжної

політики [Текст] /В. Тарасенко //Молодіжна політика : проблеми та

22

перспективи. Вип. 3. : [збірник наукових праць / наук. ред. С. А. Щудло] –

Дрогобич : Редакційно-видавничий відділ Дрогобицького державного

педагогічного університету імені Івана Франка, 2012. – С. 14 – 18.

8. Хижняк Л. М. Проблемні поля на ринку праці і ринку освітніх послуг:

оптимізація управління [Текст] /Л. М. Хижняк // Сучасні суспільні проблеми у

вимірі соціології управління. Серія «Спеціальні та галузеві соціології» : [збірник

наукових праць ДонДУУ]. – Т. Х. – Вип. 116. – Донецьк: ДонДУУ, 2009. – С. 288 –

294.

9. Ходжаян А. Інституційне забезпечення конкурентоспроможності

економіки України [Електронний ресурс] /А. Ходжаян // Економіст. – № 2. –

лютий, 2010 р. – Режим доступу:

http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Ekonomist/2010_2/26_29.pdf – Назва з

екрану.

10. Чепак В. В. Відтворення соціальної нерівності як проблема соціології

освіти [Текст] /В. В. Чепак //Методологія, теорія та практика соціологічного

аналізу сучасного суспільства. Збірник наукових праць. – Х. : Видавничий відділ

ХДУ, 2006. – С. 278 – 381.

11. Щудло С. А. Адаптація молоді до сучасних соціально-економічних змін

в регіоні (на прикладі Львівської області) [Текст] /С. А. Щудло //Вісник

Харківського державного університету імені В. Н. Каразіна. Серія «Соціологічні

дослідження сучасного суспільства: методологія, теорія, методи». – 1998. – № 416.

– С. 122 – 128.

12. Щудло С. А. Перспективи випускників шкіл Західної України щодо

продовження вищої освіти [Текст] /С. А. Щудло //Вісник Харківського

національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія “Соціологічні дослідження

сучасного суспільства: методологія, теорія, методи”.– 2007.– № 761. – Вип. 20. – С.

116 – 122.

23

Тема 5. Система освіти України: соціологічний аналіз Учітеся, брати мої, думайте, читайте.

Тарас Шевченко

Мета заняття: розкрити зміст поняття “система освіти”, розглянути

процеси реформування дошкільної освіти, початкової, середньої, вищої та

післядипломної освіти в Україні; визначити соціально-економічні проблеми

вітчизняної системи освіти; проаналізувати основні положення Національної

доктрини розвитку освіти України у ХХІ ст.

План

1. Поняття системи освіти. Система освіти України.

2. Сучасна ситуація в освітній сфері України. Соціально-економічні

проблеми вітчизняної системи освіти.

3. Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті.

Короткий концептуальний виклад та методичні поради

Перше питання: Освіта є складною багаторівневою системою. Її

розглядають, з одного боку, як сукупність ідей, правил, положень, стандартів,

норм діяльності, поведінки людей у ситуаціях освітнього життя. Вона

визначається типом суспільства, зокрема політичним, державним ладом та

соціально-класовими і економічними відносинами.

Система освіти також розглядається як сукупність навчально-виховних

та культурно-освітніх закладів, які здійснюють освіту і виховання її громадян.

Відповідно до класифікації ЮНЕСКО, у структурі освіти виділяють три

сегменти – формальну освіту, неформальну освіту та інформальну освіту.

У Законі “Про освіту” зазначено, що “система освіти складається із

закладів освіти, наукових, науково-методичних установ, науково-виробничих

підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та

самоврядування в галузі освіти”.

24

Відповідно до Закону України “Про освіту” структура освіти в Україні

включає: дошкільну освіту, загальну середню освіту, позашкільну освіту,

професійно-технічну освіту, вищу освіту, післядипломну освіту, аспірантуру,

докторантуру, самоосвіту.

Друге питання: Сучасний стан освіти в Україні безпосередньо

пов’язаний з соціально-економічною ситуацією в країні. Гострою залишається

проблема недостатнього фінансування діяльності навчальних закладів,

низького рівня заробітної плати педагогічних та науково-педагогічих

працівників, що зумовлює зниження якості освіти, кадрової проблеми у

навчальних закладах.

Диференціація регіонів за рівнем економічного забезпечення освітніх

потреб створює неоднакові умови одержання середньої та вищої освіти, а для

педагогів – нерівні умови праці і матеріальних винагород.

Серед чинників, які негативно впливають на навчальний процес –

недостатня забезпеченість сучасними підручниками та наочним приладдям, а

також низький рівень комп’ютеризації. У багатьох випадках якість навчання

не відповідає національним та міжнародним стандартам. Формується розрив

між набутими знаннями та вимогами ринку праці. Ці проблеми вкрай

загострили кризу в освіті і спонукають до здійснення невідкладних заходів як

оперативного характеру, так і щодо поетапного структурного реформування

системи освіти.

Третє питання: Стратегічним документом у сфері освіти є Національна

доктрина розвитку освіти, затверджена Указом Президента України 17 квітня

2002 року (№ 347 / 2002). Вона визначає основні напрями розвитку освіти у

першій чверті XXI століття, пріоритети, завдання і механізми реалізації

державної політики в галузі освіти, кадрову і соціальну політику і складає

основу для внесення змін і доповнень до чинного законодавства України,

управління і фінансування, структури та змісту системи освіти. Розробка

Національної доктрини розвитку освіти зумовлена необхідністю кардинальних

змін, спрямованих на підвищення якості і конкурентоспроможності освіти,

25

вирішення стратегічних завдань, що стоять перед національною системою

освіти в нових економічних і соціокультурних умовах.

Контрольні запитання

1. Що Ви розумієте під системою освіти?

2. Від яких чинників залежить ефективність освіти?

3. Назвіть специфічні риси освітньої системи.

4. Охарактеризуйте основні елементи освіти.

5. Охарактеризуйте сучасні інноваційні процеси у сфері освіти.

6. Чим характеризується сучасна криза освіти?

7. Охарактеризуйте основні положення Національної доктрини

розвитку освіти України у ХХІ столітті.

Література

1. Державна національна програма “Освіта (Україна ХХІ століття)” [Текст]. –

К. : Райдуга, 1994. – 64 с.

2. Гавриленко І. М. Соціологія освіти // Соціологія культури: навч. посіб. /

За ред О. М. Семашка, В. М. Пічі. – К. ; Львів, 2002. – С. 85 – 105.

3. Вища освіта в Україні: навч. посіб. /В. Г. Кремень, С. М. Ніколаєнко,

М. Ф. Степко та ін. – К. : Знання, 2005. – 327 с.

4. Скідін О. Л. Соціологія освіти: навчальний посібник / О. Л. Скідін,

Гавриленко І. М. – Запоріжжя : ЕТТА-ПРЕСС, 1998. – 256 с.

5. Курс лекций по социологии образования : [учеб. пособие для студентов

вузов] / Нар. укр. акад. ; под. общ. ред. В. И. Астаховой. – 2-е изд., перераб. и

доп. – Харьков : Изд-во НУА, 2009. – 464 с.

6. Соціологія освіти: методичні матеріали до вивчення курсу: Навчально-

методичний посібник для студентів / Укладач С. Щудло. – Дрогобич : ДДПУ

ім. Івана Франка, 2007. – 29 с.

26

7. Соціологія освіти / Соціологія: курс лекцій. Навчально-методичний

посібник. /С. А. Щудло, Т. М. Романів, І. Л. Мірчук. – Вид. 2-е доп. і перер. –

Дрогобич : Вимір, 2007. – С. 187 – 205.

8. Журавський В. Два сектори освіти – одна мета //Вища освіта України.

/Міністерство освіти і науки України – офіційний сайт. – www.mon.gov.ua.

9. Закон України “Про освіту”. – К., 1991. //www.rada.gov.ua

10. Закон України «Про вищу освіту» від 17.01.2002 р. //www.rada.gov.ua

11. Закон України «Про дошкільну освіту» від 11.07.2001 р.

//www.rada.gov.ua

12. Закон України «Про загальну середню освіту» від 13.05.1999 р.

//www.rada.gov.ua

13. Закон України «Про позашкільну освіту» від 22.06.2000 р.

//www.rada.gov.ua

14. Закон України «Про професійно-технічну освіту» від 10.02.1998 р.

//www.rada.gov.ua

Тема 6. Реформування освіти в Україні Школа – це майстерня, де формується

думка підростаючого покоління, треба міцно тримати її в руках,

якщо не хочеш випустити з рук майбутнє. Анрі Барбюс

Мета: розглянути процеси реформування освіти в Україні: дошкільної,

початкової, середньої, вищої та післядипломної освіти; визначити проблеми

неперервної освіти, дистанційної освіти; проаналізувати глобалізаційні

процеси у сфері освіти та інтеграцію системи освіти України у європейський

простір.

План

1. Реформаційні процеси в системі освіти України. Реформи вищої

освіти.

2. Концепція неперервної освіти в Україні.

27

3. Соціологічні аспекти розвитку приватної освіти в сучасній Україні.

4. Глобалізаційні процеси у сфері освіти. Інтеграція системи освіти

України у європейський освітній простір.

Короткий концептуальний виклад та методичні поради

Перше питання: Реорганізація вищої освіти відповідно до вимог

сучасності – комплексне завдання. Воно включає модернізацію управління як

всієї системи вищої освіти, так і окремими її закладами; зміну форм і методів

навчального процесу; підвищення якості навчання студентів; перегляд

кількості напрямів підготовки бакалаврів; постійне підвищення кваліфікації

професорсько-викладацького складу; забезпечення академічної і трудової

мобільності студентства; інноваційні підходи до проблем фінансування та

самофінансування освітніх закладів тощо. Зокрема, у Національній доктрині

розвитку освіти пріоритетним розвитком визначено впровадження новітніх

інформаційно-комунікативних технологій, а поєднання освіти і науки

розглядається як умова модернізації системи освіти, головне джерело її

подальшого розвитку.

Друге питання: Освіта належить до найважливіших напрямків державної

політики України. З огляду на це, Національна стратегія розвитку освіти в

Україні на 2012 – 2021 рр. визначає основні напрями, пріоритети, завдання і

механізми реалізації державної політики в галузі освіти, кадрову і соціальну

політику і складає основу для внесення змін і доповнень до чинного

законодавства України, управління і фінансування, структури та змісту

системи освіти.

Напрямки реформування дошкільної освіти:

– відновлення роботи закритих у попередні роки дошкільних

навчальних закладів, розширення їх мережі до повного задоволення потреб

населення;

– стовідсоткове охоплення обов’язковою дошкільною освітою усіх дітей

п’ятирічного віку через урізноманітнення форм її здобуття;

28

– створення оптимальних організаційно-педагогічних, санітарно-

гігієнічних, навчально-методичних і матеріально-технічних умов для

функціонування дошкільних навчальних закладів;

– розширення мережі навчально-виховних комплексів типу «дитсад–

школа», відкриття груп та дошкільних закладів різних типів та форм власності

(у тому числі корпоративних, сімейних дитячих садків), формування

дошкільних груп для надання освітніх послуг за скороченим режимом занять

тощо;

– оновлення змісту, форм, методів і засобів навчання, виховання і

розвитку дітей дошкільного віку відповідно до вимог Базового компонента

дошкільної освіти (державний стандарт) та чинних програм розвитку дитини,

зокрема програм “Я у світі”, “Впевнений старт”;

Напрямки реформування у загальній середній освіті:

– обов’язкове здобуття всіма дітьми і молоддю шкільного віку повної

загальної середньої освіти в обсягах, визначених Державним освітнім

стандартом;

– здійснення оптимізації мережі загальноосвітніх навчальних закладів з

ура хуванням демографічних, економічних, соціальних перспектив розвитку

регіонів, потреб громадян та суспільства; урізноманітнення моделей

організації освіти, зокрема для сільських дітей, створення умов для розвитку

мережі недержавних загальноосвітніх навчальних закладів;

– перебудову та оновлення змісту, форм і методів організації навчально-

виховного процесу на засадах дитиноцентризму, особистісної орієнтації,

компетентнісного підходу;

– підвищення ефективності навчально-виховного процесу на основі

впровадження досягнень психолого-педагогічної науки, педагогічних

інновацій, інформаційно-комунікаційних технологій;

– створення умов для диференціації навчання, посилення професійної

орієнтації та допрофільної підготовки, забезпечення профільного навчання,

29

індивідуальної освітньої траєкторії розвитку учнів відповідно до їх

особистісних потреб, інтересів та здібностей;

– розвиток та підтримку системи роботи з обдарованими дітьми та

учнівською молоддю;

Реформування у післядипломній освіті:

– удосконалення нормативно-правового забезпечення системи

післядипломної педагогічної освіти; розроблення стандартів післядипломної

педагогічної освіти, зорієнтованих на модернізацію системи перепідготовки,

підвищення кваліфікації та стажування педагогічних, науково-педагогічних

працівників та керівників навчальних закладів;

– реалізацію сучасних технологій професійного вдосконалення та

підвищення кваліфікації педагогічних, науково-педагогічних і керівних кадрів

системи освіти відповідно до вимог інноваційного розвитку освіти;

– забезпечення випереджувального характеру підвищення кваліфікації

педагогічних, науково-педагогічних і керівних кадрів відповідно до потреб

реформування системи освіти, викликів сучасного суспільного розвитку.

Третє питання: За цілями, які ставляться й реалізуються в системі

неперервної освіти, її умовно можна поділити на три складові:

Перша складова системи неперервної освіти – додаткова професійна

освіта – сприяє формуванню професійної основи кадрового потенціалу

сучасної високотехнологічної економіки. Споживачами послуг даної частини

системи неперервної освіти є соціально адаптована частина населення, яка

отримує освіту послідовно на всіх її рівнях.

Друга складова системи освіти протягом життя забезпечує

різноманітним групам населення можливість адаптуватися до мінливих умов

життя. Ця підсистема передбачає освіту, спрямовану на адаптацію та

реабілітацію соціальних і професійних груп, нездатних самостійно

пристосуватися до швидкозмінного соціального середовища. Крім того, до цієї

підсистеми залучаються громадяни, які не мають у силу різних причин

30

доступу до формальної системи професійної освіти, що створює для них

загрозу десоціалізації.

Третя складова системи освіти дорослих забезпечує задоволення різно-

манітних індивідуальних освітніх потреб громадян, наприклад мовну підго-

товку, отримання психологічних, культурологічних та інших знань, комуні-

кативних навичок, спеціальних умінь тощо.

Освіта протягом життя в Україні поки що перебуває на рівні, який

не відповідає світовим тенденціям. Закон України “Про позашкільну освіту”

залишає осторонь ключові проблеми забезпечення і контролю якості та

визнання неформальної освіти.

Однією з найбільш істотних проблем становлення системи неперервної

освіти є подолання стереотипу ставлення до неформальної освіти як

маловажливої і несуттєвої. Нерозуміння специфіки неформальної освіти і її

соціального потенціалу (порівняно із традиційною шкільною або вищою

освітою) породжується недостатньою увагою до вивчення проблем освіти

дорослих. Необхідно в масштабах країни проаналізувати діяльність

сформованої сфери нетрадиційних видів і форм освітньої діяльності дорослих.

Це дозволить виявити специфіку неформальної пізнавальної та навчальної

діяльності різного контингенту дорослих, мотиваційні особливості й

механізми самоорганізації цієї діяльності.

Четверте питання: Можна виділити наступні напрями здійснених

досліджень приватної освіти в Україні: по-перше, це дослідження історичного

напряму, що включає виникнення та розвиток приватних навчальних закладів

у дореволюційний період та в контексті новітньої історії України. Другий

напрям – дослідження науковцями приватної освіти як самостійного

соціального інституту, сутності феномену приватного навчального закладу.

Третій напрям досліджень відображено у працях, що містять окремі аспекти

державного регулювання діяльності приватного сектора системи освіти.

Четвертий напрям становлять дослідження психолого-педагогічних проблем

управління приватними школами.

31

Прикметою освітнього простору нашої держави став феномен приватної

вищої освіти. Приватна вища освіта, як складне соціокультурне явище, стала

предметом дослідження вітчизняних педагогів, істориків, соціологів,

психологів. Це підтверджують наукові праці І. А. Добрянського і

В. В. Постолатія, В. М. Огаренка, О. А. Сидоренка, ряд колективних

монографій за участю В. П. Андрущенка, В. І. Астахової, К. В. Астахової,

Б. І. Корольова, К. В. Корсака, О. О. Романовського та ін.

З часів появи перших приватних навчальних закладів (а значною мірою

й досі) розробці теоретико-методологічних засад реформування системи

освіти і, зокрема, загальної середньої освіти та державного регулювання

розвитку її приватного сектора заважає низка негативних чинників і,

передусім, таких як: консерватизм мислення; заполітизованість і

заідеологізованість системи освіти; відсутність системи моніторингу якості

освіти; відсутність адекватної інформації про стан та тенденції розвитку

зарубіжних освітніх систем; упереджене ставлення чималої частини

вітчизняних дослідників до наукових здобутків західних методологічних шкіл

та результатів їх практичної діяльності; тенденція перенесення уваги

науковців з проблем середньої освіти на вишу, нестача фундаментальних

наукових робіт, присвячених даній проблемі, педагогічного та управлінського

досвіду, що пояснюється значною перервою у функціонуванні приватного

сектора системи освіти в радянський період.

П’яте питання: Виклики глобалізації, а також розширення ЄС вимагають

підвищених вимог до освітньої політики Європейського Союзу. Сесія

Європейської ради у Лісабоні (березень 2000 р.) визнала сферу освіти одним із

найважливіших інструментів вирішення завдань суспільного розвитку і

відмітила необхідність її кардинальної модернізації. Стокгольмський саміт ЄС

(березень 2001 р.) схвалив стратегічні цілі цієї політики, а саме: підвищення

якості і ефективності систем освіти і професійної підготовки; спрощення

доступу до усіх їх видів усіх верств населення; а також “розкриття” систем

освіти для світового співтовариства. На Барселонському саміті (березень

32

2002 р.) була прийнята “Програма робіт до 2010 р.”, в якій вищезазначені три

стратегічні цілі були сформовані на 13 напрямків і 42 ключових об'єкти.

Вказану програму передбачається реалізовувати за підтримки різних форм

європейського співробітництва, включаючи рамкові та інші програми ЄС,

плани дій, обмін візитами, порівняльні та перспективні дослідження,

статистичні і проблемні огляди тощо. Стокгольмський саміт ЄС (березень

2001 р.) схвалив стратегічні цілі цієї політики. Головним інструментом

програми покликаний стати так званий відкритий метод координації. Кожні

два роки організовується Конференція міністрів, з метою оцінити прогрес та

встановити керівні принципи та пріоритети наступного періоду. Остання

конференція відбулась у Лондоні у 2007 році, попередні проводились у

Болоньї (1999), Празі (2001), Берліні (2003), Бергені (2005). Болонський процес

в Україні офіційно розпочався 19 травня 2005 року з підписанням декларації

на Бергенській конференції.

Для України це нові можливості, пов'язані з перспективою входження до

загальноєвропейського освітнього простору.

Інтеграційні процеси необхідно пов'язувати із важливими

концептуальними змінами щодо змісту й форм навчання. У цій сфері перед

українськими освітянами теж відкриваються нові перспективи. Перш за все

слід зазначити, що інтеграційні процеси, як підкреслюється в установчих

документах Болонського процесу, поєднано із збереженням та розвитком

власного національного досвіду, культурної спадщини кожної країни. Отже,

“євро стандарт” в освіті у жодному разі не означає уніформізації, нівелювання

специфіки освітніх систем європейських країн, а спрямований на їх взаємне

узгодження та гармонізацію з потребами сучасного світу.

Контрольні запитання

1. Що включає в себе концепція розвитку освіти у ХХІ ст.?

2. Охарактеризуйте реформаційні процеси:

– у дошкільній освіті;

33

– у загальній середній освіті;

– у вищій освіті;

– у післядипломній освіті.

3. Визначте основні перешкоди на шляху реалізації освітньої політики.

4. Визначте сутність неперервної освіти і її динаміку в умовах соціальної

трансформації.

5. Охарактеризуйте досвід впровадження ідей неперервної світи в освітні

практики України.

6. Назвіть основні переваги та недоліки приватної школи.

7. У чому, на Вашу думку, полягає глобальна криза освіти? Який її вплив

на освітні процеси України?

8. Охарактеризуйте процес інтеграції системи освіти України в

європейський освітній простір.

Література

1. Астахова В. И. Непрерывное образование как исходный принцип

функционирования современных образовательных систем [Текст] /В. И. Астахова

// Методологія, теорія та практика соціологічного налізу сучасного суспільства.

Вип. 15 : [збірник наукових праць]. – Х. : Видавничий центр ХНУ

ім. В. Н. Каразіна, 2009. – С. 576 – 581.

2. Бакіров В. С. «Суспільство знань» та трансформація вищої освіти [Текст]

/В. С. Бакіров //Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного

суспільства. Збірник наукових праць у 2-х т. Т. 1. – Х. : Видавничий центр ХДУ

ім. В.Н. Каразіна, 2006. – С. 352 – 357.

3. Васильченко А. А. Зовнішнє незалежне оцінювання в контексті освітньої

нерівності в Україні [Текст] /А. А. Васильченко //Наукові записки НаУКМА. Серія

«Соціологічні науки». – 2011. – Т. 122. – С. 41 – 46.

4. Вербець В. В. Якість освіти як соціально-психологічна проблема [Текст]

/В. В. Вербець //Молодіжна політика : проблеми та перспективи : [збірник

наукових праць / наук. ред. С. А. Щудло]. – Дрогобич : Редакційно-видавничий

34

відділ Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка,

2011. – Вип. 2. – С. 370 – 374.

5. Європейський простір у сфері вищої освіти. Спільна декларація міністрів

освіти Європи Болонья, 19 червня 1999 року [Електронний ресурс]. – Режим

доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/ laws/show/994_525. – Назва з екрану.

6. Загальноєвропейський простір вищої освіти – досягнення цілей: Комюніке

Конференції міністрів країн Європи, відповідальних за сферу вищої освіти

(м. Берген, 19 – 20 травня 2005 р.) [Текст] //Освіта України. – 2005. – 5 лип.

(№ 50). – С. 5.

7. Кононов І. Ф. Повсякденне життя старших школярів: яка раціональність

тут формується? (про дослідницький проект “Повсякденне життя луганського

школяра – 2011”) [Текст] /И. Ф. Кононов, С. В. Хобта //Вісник Луганського

національного університету ім. Т. Шевченка. Серія: Соціологічні науки. – 2012. –

№ 2 (237). – С. 5 – 16.

8. Кремень В. Г. Освіта і наука в Україні – інноваційні аспекти. Стратегія.

Реалізація. Результати [Текст]: монографія / В. Кремень. – К. : Грамота, 2005. – 448

с.

9. Лікарчук І. Колапс освітньої системи в Україні: основні причини

[Електронний ресурс] /І. Лікарчук //Дзеркало тижня. Україна. – 2011. – № 7. – 26

лютого – 04 Березеня. – Режим доступу :

http://news.dt.ua/SOCIETY/kolaps_osvitnoyi_sistemi_v_ukrayini_osnovni_prichini-

76599.html. – Назва з екрану.

10. Національна доктрина розвитку освіти України [Текст]: Затв. Указом

Президента України від 17. 04. 2002 р. №347/2002 //Освіта України. – 2002. – 23

квітня (№33). – С. 4 – 6.

11. Національна доповідь про людський розвиток – 2011. Україна: на шляху до

соціального залучення [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://www.undp.org.ua/files/ua_95644NHDR_2011_Ukr.pdf. – Назва з екрану.

35

12. Пірог Л. А. Розвиток освіти в Україні та її стандарти [Текст] /Л. А. Пірог

//Вісник Дніпропетровського університету. Серія : Філософія, соціологія,

політологія. – 2009. – № 9. – Том 17. – С. 240 – 245.

13. Скотна Н. Особа в розколотій цивілізації: освіта, світогляд, дії [Текст]:

монографія /Н. Скотна. – Львів : Українські технології, 2005. – 384 с.

14. Скотний В. Г. Раціональне та ірраціональне в науці та освіті [Текст] :

монографія / В. Г. Скотний. – Київ – Дрогобич : Коло, 2003 . – 283 с.

15. Щудло С. А. Интеграция Украины в Европейское образовательное

пространство: к повышению качества образования [Текст] /С. А. Щудло //Młodzież

akademicka wobec wyzwań wspolczesności / Red. R. Droba, A. Bobryk [Seria: Nauki

Humanistyczne; Akademija Podlaska w Siedlcach].– Siedlce: Widawnictwo Akademii

Podlaskiej, 2006. – S. 271 – 279.

16. Щудло С. А. Перспективи випускників шкіл Західної України щодо

продовження вищої освіти [Текст] /С. А. Щудло //Вісник Харківського

національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія “Соціологічні дослідження

сучасного суспільства: методологія, теорія, методи”. – 2007. – № 761. – Вип. 20. –

С. 116 – 122.

17. Якісна освіта не тільки на папері: Управління освітою у країнах Східної

Європи та Середньої Азії, спрямоване на результат [Електронний ресурс] :

Загальний огляд /Ларс Зондергаард, Мамта Мурті Діна Абу-Гаїда, Крістіан

Бодевіг, Ян Рутковскі//Вашингтон: Міжнародний банк реконструкції та

розвитку/Світовий банк. – Режим доступу: http://siteresources.worldbank.org/

ECAEXT/Resources/ Skills_2012_Ukranian.pdf. – Назва з екрану.

Тема 7. Вища школа як об’єкт соціологічного аналізу Основна функція освіти –

передавати цінності пануючої культури Еміль Дюркгейм

Мета заняття: розглянути основні елементи, характеристики, завдання

та функції вищої; визначити освітні рівні вищої освіти, взаємодію

викладацького складу і студентства в освітньому процесі; з’ясувати проблеми

36

гуманітаризації та гуманізації сучасної освіти, її культурні цілі та моральні

цінності.

План

1. Вища освіта як соціальний інститут, його основні елементи.

2. Основні напрямки реформування вищої освіти в Україні. Гуманізація

і гуманітаризація освітнього процесу в Україні в умовах реформування.

3. Викладач як об’єкт соціологічного аналізу.

4. Студент як об’єкт соціології освіти. Студентська субкультура.

5. Якість вищої освіти. Культурні цілі, моральні цінності і стандарти

вищої освіти.

Короткий концептуальний виклад та методичні поради

Перше питання: Вища освіта – це рівень освіти, досягнутий особистістю

у результаті послідовного, системного і ціленаправленого процесу засвоєння

змісту навчання, який ґрунтується на загальній середній освіті і завершується

присвоєнням відповідної кваліфікації за підсумками державної атестації.

Вища освіта націлена на забезпечення фундаментальної наукової,

загальнокультурної, практичної підготовки спеціалістів, яка визначає рівень

науково-технічного, економічного і соціально-культурного прогресу, на

формування інтелектуального потенціалу нації, на всесторонній розвиток

особистості як найвищої цінності суспільства.

Вища освіта як соціальний інститут включає всі види навчальних курсів,

підготовку або перепідготовку на післядипломному рівні, яка здійснюється

університетами чи іншими навчальними закладами, призначеними

компетентними державними органами у якості начальних закладів вищої

освіти.

Система вищої освіти включає:

– вищі навчальні заклади усіх форм власності;

– юридичні особи, які надають освітні послуги;

– органи, які здійснюють управління у сфері вищої освіти.

37

Вища освіта як соціальна система інтегрує в себе різні інтереси, цілі і

цінності, серед яких важливе місце займають інтереси учасників освітнього

процесу, інтереси роботодавців, державні інтереси, суспільні інтереси, а також

ринкові цінності. Крім того, вищий навчальний заклад орієнтується на свої

власні корпоративні інтереси. Протиріччя цих орієнтирів є джерелом багатьох

проблем і кризових явищ у сфері вищої освіти. Подолання цих протиріч

вимагає взаємодії соціального інституту вищої освіти зі сферою зайнятості,

сферою перепідготовки; збереження соціальних досягнень у плані доступності

вищої освіти для всіх суспільних прошарків; посилення гнучкості програм

тощо.

Друге питання: Реформування системи вищої освіти в Україні стало

нагальною потребою, оскільки вища освіта стала неліквідною,

неконкурентноздатною, поступається рівню освіти розвинутих країн і не

визнається європейським співтовариством. Найбільш прийнятним способом

реформування української вищої школи на сьогоднішній день є модернізація її

по європейському зразку. Великим підґрунтям у цьому плані може стати

Болонський процес, завдання якого – приведення вищої освіти у європейських

країнах до єдиних стандартів і критеріїв.

Наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст. були визначені основні напрями

реформ вищої освіти України:

– демократизація системи навчання і виховання;

– гуманітаризація і гуманізація системи освіти;

– комп’ютеризація;

– інтернаціоналізація процесу освіти.

Стратегічними завданнями реформування вищої освіти є:

– перехід до гнучкої, динамічної ступеневої системи підготовки

спеціалістів, яка дасть можливість задовольнити потреби і здібності

особистості в одержанні відповідного освітнього і кваліфікаційного рівня по

вибраному напрямку відносно її здібностей;

38

– формування сітки вищих навчальних закладів, які за освітніми

рівнями, типами, термінами, формами навчання і фінансування задовольняли

би інтереси особистості, потреби кожного регіону і держави в цілому;

– розвиток вищої освіти України до рівня розвинутих країн світу і її

інтеграція у міжнародну науково-освітню спільноту.

Гуманізація освіти – відображення в освітньому процесі гуманістичних

тенденцій у розвитку сучасного суспільства, коли людська особистість

визначається найвищою цінністю. Гуманітарна освіта – навчально-виховний

процес викладання – освоєння гуманітарних дисциплін, головними серед яких

є історичні, філософські, політологічні, культурологічні, філологічні,

українознавчі, психолого-педагогічні, правознавчі дисципліни.

Гуманітаризація і гуманізація освітнього процесу передбачає орієнтацію

на розвиток внутрішнього світу студента, на міжособистісні відносини. У

центр освітнього процесу ставиться особистість, яка навчається і її розвиток

як суб’єкта життєдіяльності. Вважається, що освіта якнайповніше повинна

відповідати природі людини, надавати психологічно-педагогічну підтримку у

особистісному зростанні. Необхідно створювати умови для самопізнання і

саморозвитку, а не формувати особистість з наперед заданими властивостями.

Гуманістичний напрям передбачає свободу і творчість як педагога, так і

студента, а також право індивіда на автономію розвитку і власну траєкторію

освіти.

Третє питання: Кадровий потенціал системи освіти початку ХХІ ст.

зазнав як кількісних, так і якісних кардинальних змін. Миттєвий розпад СРСР

зруйнував багатолітні наукові зв’язки, освітню інтеграцію і спеціалізацію,

систему підвищення кваліфікації викладачів вищої школи. Економічні кризи

2000-х років ситуацію не покращили. Зріс “відтік мізків”. Відбулося

постаріння кадрового потенціалу вишів, розрив наступності поколінь.

Погіршилася якість професорсько-викладацького складу.

Основні завдання, які стоять перед сучасними викладачами:

39

- продукування знань, їх впровадження; формування нових навчальних

дисциплін, освітніх програм і їх навчально-методичний супровід;

- передача знань – навчальний процес у різних формах, методах,

засобах і освітніх технологіях;

- розповсюдження знань – розробка високоефективних технологій;

видання підручників, посібників, монографій, статей; участь у конференціях

регіонального, державного і міжнародного значення.

Отже, склалися три основні складові сучасної викладацької діяльності:

науково-предметна, психолого-педагогічна і культурно-просвітня. Все це

вимагає від сучасного викладача універсальних якостей.

У соціології існує декілька підходів до характеристики студентства,

серед них: студентство – це соціальна група, яка складається з молоді, котра

навчається у вищих навчальних закладах. Соціальною ознакою студентства є

його близькість по характеру діяльності, інтересах, орієнтаціях до соціальної

групи інтелігенції, спеціалістів. Вік і освіта в умовах сучасного суспільства

продукують такі характеристики студентства, як висока ступінь мобільності,

динамізм, здатність адекватно відповідати на суспільні зміни.

Студенство – це етап у житті, коли відбувається становлення всієї

інтелектуальної системи, ціннісної свідомості, усвідомлення перспектив

індивідуальної самореалізації та соціальної активності.

Студенство – це соціокультурна спільнота, яка має свій ціннісний світ,

установки, моделі поведінки, та життєві стилі.

Характер субкультури студентства визначається комплексом його

потреб: пізнавальними, духовними і потребами соціального самовизначення.

До специфічних рис, які впливають на формування субкультури студентства

належить тимчасовість, яка закріплює стан “вічної молодості”, “транзитний”

характер соціальної групи. В нових умовах трансформації суспільства

культурні інтереси студентства мають широке поле їх задоволення і

реалізуються переважно в освоєнні західних культурних моделей, як лідерів

модернізації, хоч дослідники відзначають ширше ніж в інших групах молоді

40

поширення серед цих здобутків східних культур, особливо з метою

особистісного самовдосконалення.

Разом з тим глобалістські тенденції в освоєнні культури, переважаюча

вестернізація субкультури студентів, супроводжується низьким рівнем

національно-культурної ідентифікації студентства, що гостро ставить

проблему відповідності їх підготовки до виконання культурно-національної

функції інтелігенції в українському суспільстві.

Студентство є безумовним лідером у молодіжній інтернетній субкультурі.

Студентська субкультура слугує своєрідною формою адаптації до норм,

цінностей, способу життя суспільства, спробою внести зміни в стару і

створення нової системи цінностей, моралі суспільства.

Четверте питання: Якість освіти – це ряд системно-соціальних якостей і

характеристик, які визначають відповідність системи освіти прийнятим

вимогам, соціальним нормам, державним освітнім стандартам. Отримання

якісної освіти безпосередньо залежить від якості самих вимог (цілей,

стандартів і норм), якості ресурсів (програми, кадровий потенціал, контингент

абітурієнтів, матеріально-технічне забезпечення, фінанси і т.д.) та якості

освітніх процесів (наукова та навчальна діяльність, управління, освітні

технології), які безпосередньо забезпечують підготовку фахівців. У світовій

практиці застосовуються три основних підходи до оцінювання якості освіти:

репутаційний (на основі експертних оцінок), результативний (за об'єктивними

показниками) і загальний. Кількість підходів може бути більшою: традиційний

(престижність ВНЗ), науковий (відповідність стандартам), менеджерський

(задоволення клієнта), споживчий (сам споживач визначає якість),

демократичний (користь вищого закладу для суспільства). Сьогодні більшість

українських вишів користуються традиційною схемою внутрішньої перевірки

якості освіти, яка зазвичай включає такі елементи, як:

- наявність затверджених у встановленому порядку навчальних планів,

графіків навчального процесу, робочих програм з дисциплін;

41

- відповідність змісту навчальних планів і робочих програм критеріям та

стандартам якості вузу;

- відповідність розкладу занять логіці викладання з кожної дисципліни;

- відповідність елементів навчального процесу (лекцій, семінарів,

лабораторних занять тощо) затвердженим планам та програмам;

- комплектність і достатність методичного забезпечення з дисциплін

(методичні вказівки, конспекти лекцій, настанови виконання лабораторних

робіт тощо);

- достатність, регулярність і рівень організації поточного контролю

(контроль якості знань студентів, їх задоволеність якістю навчального

процесу);

- оперативність прийняття та реалізації коригуючих заходів.

У сфері вищої освіти України на сьогодні немає жодної системи якості,

що сертифікована в державній системі сертифікації. Першими кроками на

шляху створення системи якості вищої освіти можуть стати збір та

узагальнення даних про існуючі системи забезпечення якості знань у

навчальних закладах, про інноваційні моделі в управлінні якістю освіти на

основі стандартів освіти, про досвід з упровадження у навчальному процесі

вимог Болонської декларації в оцінюванні знань студентів, про форми і

методи тестового контролю знань студентів і т.п. Паралельно з цим має

здійснюватися повний, постійний, прозорий та об'єктивний моніторинг якості

освіти.

Контрольні запитання:

1. Обгрунтуйте положення про те, що освіта є інститутом соціалізації.

2. Назвіть пріоритети освіти в державній політиці України.

3. Чим обумовлена криза системи освіти в Україні? Які можливі шляхи

виходу з неї?

4. Що передбачає модернізація вищої освіти?

42

5. Назвіть основні методологічні підходи до аналізу студентства як

соціального феномена.

6. Проаналізуйте статусні характеристики студентської молоді.

7. Визначіть основні фактори, які впливають на вибір викладацької

професії.

8. Знайдіть пояснення висновку про те, що сектор освіти є більш

привабливий як місце праці для жінок, ніж для чоловіків.

9. Співставте позитивні і негативні тенденції розвитку викладацького

корпуса України, і на основі цього визначте можливі варіанти його

подальшого розвитку.

10. Що являється основною метою Болонського процесу?

Література:

1. Астахова В. И. Гуманизация образования как ответ на вызовы

глобализации [Текст] / В. И. Астахова //Глобальные проблемы человечества как

фактор трансформации образовательных систем : монография / под общ. ред. В. И.

Астаховой ; Нар. укр. акад. – Х. : Изд-во НУА, 2008. – С. 79 – 93.

2. Астахова Е. В. Кадровый корпус высшей школы Украины:

метаморфозы развития : монография [Текст] /Е. В. Астахова. – Х. : НУА, 2006. –

188 c.

3. Астахова Е. В. Преподавательская корпорация отечественного

университета: размышления по поводу [Текст] /Е. В. Астахова

//Университеты : Наука и просвещение. Научно-популярный ежеквартальный

журнал. – № 1 (40). – 2010. – С. 66 – 71.

4. Ахтирський Є. Роль університетів у становленні економіки знань

(приклад України) [Текст] /Є. Ахтирський //Молодіжна політика: проблеми та

перспективи: [збірник наукових праць / наук. ред. С.А. Щудло]. – Дрогобич :

Редакційно-видавниций відділ ДДПУ імені Івана Франка, 2010. – С. 254 – 257.

5. Бакіров В. С. Соціологія вищої освіти: нові дослідницькі сюжети

[Текст] /В. С. Бакіров //Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу

43

сучасного суспільства. Вип. 15 : [збірник наукових праць].– Х. : Видавничий центр

ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2009. – С. 561 – 566.

6. Бакіров В. С. Сучасна вища освіта як предмет соціологічної рефлексії

[Текст] / В. С. Бакіров //Вісник Харківського національного університету імені

В. Н. Каразіна “Соціологічні дослідження сучасного суспільства: методологія,

теорія, методи”. – 2009. – № 881. – С. 31 – 36.

7. Вища освіта України [Текст] : Навчальний посібник /В. Г. Кремень,

С. М. Ніколаєнко, М. Ф. Степко та ін.; за ред. В. Г. Кременя та С. М. Ніколаєнка. –

К. : Знання, 2005. – 327 с.

8. Вищі навчальні заклади. Загальноосвітні навчальні заклади.

[Електронний ресурс]: Офіційний сайт Державної служби статистики України. –

Режим доступу : http://www.ukrstat.gov.ua. – Назва з екрана.

9. Выпускник вуза в современном социокультурном пространстве :

монографія [Текст] /[Е. А. Подольская, Т. В. Подольская, И. С. Нечитайло и др.] ;

под общ. ред. Е. А. Подольской ; Нар. укр. акад. – Х. : Изд-во НУА, 2011. – 414 с.

10. Загальноєвропейський простір вищої освіти – досягнення

цілей: Комюніке Конференції міністрів країн Європи, відповідальних за сферу

вищої освіти (м. Берген, 19 – 20 травня 2005 р.) [Текст] //Освіта України. – 2005. –

5 лип. (№ 50). – С. 5.

11. Лисеенко Е. Проблема повышения качества университетского

образования и роль социологического мониторинга в этом процессе [Текст]

/Е. Лисеенко // Молодіжна політика: проблеми та перспективи. Вип. 3: [збірник

наукових праць / наук. ред. С. А . Щудло]. – Дрогобич: Редакційно-видавничий

відділ Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка,

2012. – С. 223 – 236.

12. Модернізація системи вищої освіти : соціальна цінність і вартість для

України [Текст] : монографія / М. Михальченко (кер.), В. Андрущенко,

О. Бульвінська та ін.; АПН України; Ін-т вищої освіти. – К. : Педагогічна думка,

2007. – 257 с.

44

13. Про вищу освіту [Текст] : Закон України № 2984-III, зі змінами від 19

січня 2010 р. // Голос України. – 2010. – № 23 від 10.02.2010.

14. Про вищу освіту [Електронний ресурс] : Проект Закону України (ред

М. Згуровського) – Режим доступу: http://kpi.ua/attention. – Назва з екрану.

15. Руткевич О. Вища освіта: «доступна» та / або «платна»? [Текст]

/О. Руткевич // Вища школа. – 2005. – № 5. – С. 104 – 112.

16. Садрицька С. В. Внутрішньоінституційні ризики системи вищої

освіти [Текст] / С. В. Садрицька // Вісник Харківського національного

університету ім. В. Н. Каразіна. Серія “Соціологічні дослідження сучасного

суспільства: методологія, теорія, методи”. – 2010. – № 891. – С. 184 – 187.

17. Сокурянская Л. Г. “Модернизация” и “постмодернизация”

ценностных ориентаций студенчества как фактор модернизации общества [Текст]

/Л. Г. Сокурянская. – Х. : Харьковский национальный университет имени

В. Н. Каразина, 2012. – С. 421 – 427.

18. Щудло С. А. Інституційні пастки вітчизняної системи вищої освіти

[Текст] / С. А. Щудло //Соціальні технології: актуальні проблеми теорії та

практики : [збірник наукових праць]. – Запоріжжя : Вид-во КПУ, 2011. – Вип. 51. –

С. 214 – 224.

19. Щудло С. А. Вища школа у пошуку якості: quo vadis [монографія]/

С.А.Щудло . – Харків – Дрогобич: Коло, 2013. – 340 с.

Тема 8. Управління у сфері освіти: соціологічний аналіз Вихователь не чиновник,

а якщо він чиновник, то він не вихователь. Костянтин Ушинський

Управління – це особовий вид діяльності, що перетворює неорганізований натовп в ефективну,

цілеспрямовану і продуктивну групу. Пітер Друкер

Мета заняття: розглянути основні методологічні підходи до системи

управління у сфері освіти; дати характеристику різним концепціям

45

управління освітою; з’ясувати особливості управління у сфері освіти;

проаналізував систему управління освітою в Україні.

План

1. Система управління освітою. Методологічні основи управління у

сфері освіти.

2. Історична еволюція проблеми управління в освіті: школа “наукового

менеджменту”, доктрина “людських відносин”, системний аналіз (Ф. Тейлор,

А. Файоль, Е. Мейо, А. Етционі, Б. Саймон). Сучасні концепції управління у

сфері освіти

3. Особливості управління у сфері освіти: управління на рівні організації

(А. Пригожин, Л. Больман, Р. Дафт та ін.), інституційне управління.

4. Управління системою освіти в Україні.

Короткий концептуальний виклад та методичні поради

Перше питання: Під управлінням слід розуміти регулювання процесів, які

відбуваються в певній системі. Саме слово “управління” означає свідому

діяльність: вироблення рішень, перетворення їх у життя, регулювання системи

відповідно до поставленої мети, підбиття підсумків діяльності, систематичне

одержання, переробка і використання інформації.

Управління стало розглядатися як цілеспрямований вплив на систему.

Воно здійснюється таким чином, щоб система переходила із одного стану в

необхідний інший стан. Виокремилися умови, що сприяють ефективному

функціюванню будь-якої системи управління: система, що піддається

управлінню, повинна бути наділена здатністю переходити в різні стани,

змінювати свої властивості; система управління повинна мати реальну

можливість змінювати стан об'єкта управління (це той, чи ті, ким управляють);

управління повинно бути цілеспрямованим, тобто потрібно визначити

бажаний майбутній стан керованої системи; система управління повинна мати

можливість вибору варіанта рішення, що приймається, із певної кількості

46

варіантів; будь-яка система управління повинна мати реальні ресурси:

матеріальні, трудові, інтелектуальні тощо; система, що піддається управлінню,

повинна мати інформацію про поточний стан справ (зворотні зв'язки); для

того, щоб ефективно і результативно керувати, потрібно систематично

оцінювати якість управління. Управління набуло статусу технічного

(управління технічними системами – машинами, виробництвом),

економічного, соціального, у ході якого регулюються різні відносини між

спільнотами людей.

Друге питання: Слід зазначити, що мистецтво управління як комплекс

особливих здібностей ефективного застосування нагромадженого досвіду в

практичній діяльності, склалося ще тоді, коли межі світу мистецтва і науки не

були досить чітко усвідомлені.

У своєму розвитку соціологічна теорія управління пройшла декілька

етапів:

- класичний, або раціоналістичний напрям, найтиповішими для якого є

школа наукової організації праці, або наукового менеджменту Ф. Тейлора;

адміністративна, або класична школа управління А. Файоля; теорія ідеальної

бюрократії М. Вебера;

- соціально-психологічний, або гуманістичний напрям, для якого

найхарактернішими є теорія людських відносин Е. Мейо; теорія "X" і "Y"

Д. Мак-Грегора; теорія стилів управління К. Левіна та багато інших;

- системний, або методичний напрям, який об'єднує як класичну і

соціально-психологічну школи, так і численні прикладні концепції, теорії та

розробки на основі кількісних методів, тобто методів точних наук

(кібернетики, математики), з широким використанням комп’ютерних тех-

нологій і програмного моделювання.

З виникненням цього напряму відбувся остаточний перехід у розумінні

проблем управління від суто інженерного підходу до соціологічного, в центрі

уваги якого перебуває перш за все людина з її потребами, інтересами та

цінностями. Значний внесок у розробку проблем управління суспільством та

47

різними його сферами зробили А. Сміт, А. Файоль, М. Вебер, В. Зомбарт,

Д. Кейнс, Й. А. Етціоні, О. Богданов, В. Афанасьев, С. Булгаков, М. Туган-

Барановський, М. Лосський, П. Друкер, Г. Саймон, Ч. Барнард та багато

інших як зарубіжних, так і вітчизняних дослідників.

Третє питання: На сучасному етапі організаційна культура управління –

предмет досліджень Л. Больмана, Р. Дафта, А. Пригожина, Г. Хофстеда,

Е. Шейна, В. Щербини.

Управління як специфічний засіб організації має ряд характерних

особливостей. По-перше, управління повністю залежить від системи, що

зумовлює не тільки його природу, а й цілеспрямованість. Друга особливість –

керівний вплив має, як правило, значну енергію. Третя особливість – центр

управління може перебувати далеко від керованого об´єкта. Тим часом

організації, підприємства мають і власний орган управління (правління,

дирекція, ректорат), який здійснює безпосереднє управління цією

організацією. Такий процес управління має назву самоуправління, або

самоврядування. Самоврядними системами, або системами, які

саморегулюються, є підприємства, фірми, міста, регіони, державні установи,

будь-які громадські організації, вузи тощо.

У суспільстві відбуваються також процеси управління, які не санкціонує

жодний керівний орган. У цьому випадку маємо справу з процесами

саморегулювання, які здійснюються в суспільстві у зв´язку з дією

загальнолюдських цінностей, норм моралі, ідеалів кожного конкретного

суспільства.

Процеси соціального саморегулювання відбуваються не лише у

масштабах суспільства. Вони існують на рівні первинних колективів, де

велику роль відіграють звички, групові норми, цінності, громадська думка, які

називають організаційною культурою.

При соціологічному підході зв´язки і взаємодії людей у процесах

організації їхнього спільного життя розглядаються у власному значенні

соціального – потреб та інтересів, становища, місця та ролі людини в

48

суспільстві та в управлінському процесі. Управління поступово позбавляється

спроб сліпого втручання в соціальні відносини і процеси, наближаючись до

визнання особливого значення таких явищ, як нова мотивація, нові форми

власності, нові, більш гнучкі методи керівництва суспільством і всіма його

підсистемами та сферами.

Четверте питання: Докорінне реформування системи освіти, шляхи

якого вказані у Національній доктрині розвитку освіти України у XXI ст.,

нерозривно пов'язане з оптимізацією системи управління освіти на

загальнодержавному, регіональному й місцевому рівнях. Реформування

управління освітою передбачає створення цілісної системи, якій були б

властиві гнучкість, демократизм, мобільність, здатність до самоорганізації,

тісна співпраця органів державного управління з освітою всіх рівнів,

навчально-виховних закладів, наукових установ та громадського

самоврядування.

Навчально-виховний процес у закладах освіти є вільним від втручання

політичних партій, громадських, релігійних організацій. Залучення учнів,

студентів до участі в політичних акціях і релігійних заходах під час

навчально-виховного процесу не допускається. Проте, належність особи до

будь-якої політичної партії, громадської, релігійної організації, що діють

відповідно до Конституції України, не є перешкодою для її участі у

навчально-виховному процесі.

Учні, студенти, працівники освіти можуть створювати у закладах освіти

первинні осередки об'єднань громадян, членами яких вони є.

Заклади освіти в Україні незалежно від форм власності відокремлені від

церкви (релігійних організацій), мають світський характер, крім закладів

освіти, заснованих релігійними організаціями.

Для сучасного стану системи управління освітою характерний процес

децентралізації, тобто передача ряду функцій і повноважень від вищих органів

управління нижчим. Державні органи розробляють найбільш загальні

стратегічні напрями, а обласні й районні (міські) органи спрямовують зусилля

49

на вирішення конкретних, фінансових, кадрових, матеріальних,

організаційних проблем.

Друга характерна особливість – перехід від державного до державно-

громадського управління освітою. Органами громадського самоврядування

загальноосвітнього навчального закладу є загальні збори (конференція)

колективу; рада загальноосвітнього навчального закладу; районна (міська),

обласна конференції працівників освіти; районна (міська) рада з питань

народної освіти; всеукраїнський з'їзд працівників освіти.

Поряд з державними в Україні функціонують недержавні

загальноосвітні навчально-виховні заклади. Управління такими закладами

здійснює безпосередньо його засновник або за його дорученням опікунська

рада, сформована засновником. Недержавний загальноосвітній заклад має свій

Статут, у якому визначені права опікунської ради, структура управління тощо.

Конторольні запитання

1. Дайте характеристику історії розвитку науки управління системою

освіти.

2. Проаналізуйте сучасні концепції управління освітою.

3. Чого досягають у результаті планування освітньої діяльності?

4. Як взаємодіють внутрішня та зовнішня структури управління?

5. Що таке педагогічний менеджмент?

6. Як впливає психологічний клімат на оптимізацію професійної

діяльності освітніх колективів?

7. Дайте визначення понять “конфлікт” та “конфліктна ситуація”.

8. Які основні напрямки включає управління конфліктами в освітніх

організаціях?

9. Визначте основні положення, структуру та функції управління

системою освіти України.

50

Література

1. Вікторов В. Г. Управління якістю освіти: (соціально-філософський

аналіз) [Текст] : монографія /В. Г. Вікторов; Ін-т вищої освіти. – Дніпропетровськ :

Пороги, 2005. – 286 с.

2. Гличев А. В. Основы управления качеством продукции

[Текст] /А. В. Гличев. – М. : РИА “Стандарты и качество”, 2001. – 80 с.

3. Кір’ян Т. Людський капітал в історії економічної думки [Текст]

/Т. Кір’ян //Економіка України. – 2008. – № 9. – С. 64 – 73.

4. Лукіна Т. О. Моніторинг як механізм інформаційного забезпечення

управління якістю освіти [Текст] /Т. О. Лукіна // Вісник ТІМО: Тестування і

моніторинг в освіті. – 2007. – № 12. – С. 16 – 20.

5. Нормативи та вимоги для акредитації підготовки фахівців з вищою

освітою відповідних освітньо-кваліфікаційних рівнів [Електронний ресурс]

/Протокол ДАК №44 від 08.04.03. – Режим доступу : http://www.mon.gov.ua/ –

Назва з екрану.

6. Про національну систему рейтингового оцінювання діяльності вищих

навчальних закладів [Електронний ресурс]: Положення, затверджене наказом

Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України № 1475 від 20.12.2011 р. –

Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0018-12. – Назва з екрану.

7. Суржик Л. Освітньою політикою в країні ніхто не займається: [Інтерв’ю

з ректором НТУУ «КПІ» Михайлом Згуровським] [Електронний ресурс]

/Л. Суржик //Дзеркало тижня. – № 38. – 21 жовтня 2011 р. – Режим доступу:

http://dt.ua/EDUCATION/rektor_ntuu_kpi_mihaylo_zgurovskiy_osvitnoyu_politikoyu_

v_krayini_nihto_ne_zaymaetsya-90018.html. – Назва з екрану.

8. Якісна освіта не тільки на папері: Управління освітою у країнах Східної

Європи та Середньої Азії, спрямоване на результат [Електронний ресурс]:

Загальний огляд /Ларс Зондергаард, Мамта Мурті Діна Абу-Гаїда, Крістіан

Бодевіг, Ян Рутковскі //Вашингтон: Міжнародний банк реконструкції та розвитку /

51

Світовий банк. – Режим доступу: http://siteresources.worldbank.org/

ECAEXT/Resources/ Skills_2012_Ukranian.pdf. – Назва з екрану.

Тема 9. Конкретно-соціологічні дослідження проблем освіти Чим більше знаєш, тим більше можеш.

Е. Абу

Мета заняття: розглянути методологічні та методичні особливості

соціологічних досліджень освіти; проаналізував макро- і мікросоціологічні

підходи до їх вивчення; з’ясувати переваги і недоліки основних методів збору

первинної соціологічної інформації, а також особливості методів обробки,

аналізу і узагальнення результатів дослідження.

План

1. Методологічні аспекти соціологічних досліджень освітньої сфери.

2. Методи збору соціологічної інформації.

3. Використання результатів соціологічних досліджень в освітній

діяльності.

Методичні поради

Перше питання: Методологічні особливості соціологічних досліджень

освіти визначаються рядом факторів, зокрема соціальними процесами, які

відбуваються у сфері освіти. Їх умовно можна поділити на макро-, мезо- і

мікро-. Макрофактори визначаються глобалізацією. В таких умовах у

методологію соціологічних проблем освіти включається методологія

глобального суспільства, ризиків та ін.; дослідник мусить враховувати вплив

зовнішніх тенденцій на функціонування освітнього процесу.

Мезофактори визначаються трансформаціями освіти як соціального

інституту, оскільки система освіти в Україні переживає кризу як і всі соціальні

системи, а це також визначає специфіку соціологічних досліджень у даній

сфері.

52

Мікрофактори являють собою сукупність особистісних, індивідуальних

особливостей соціальних суб’єктів, які здійснюють різний вплив на систему

освіти в цілому чи на її окремі елементи.

Для сучасного етапу розвитку соціології характерно активне

використання як макро-, так і мікросоціологічного підходу для аналізу

проблем освіти. У першому випадку досліджується місце освіти в соціумі,

ефективність її функцій, взаємозв’язок з іншими сферами, системному

характері освіти. У другому – на суб’єктах і формах їх діяльності.

Слід зазначити, що дослідження у сфері освіти носять також і

прикладний характер, тобто виступають реальним механізмом вирішення

конкретних проблем, прогнозування і моделювання їх подальшого розвитку.

Друге питання: Соціологія освіти має свої особливості методики

дослідження, які тісно пов’язані з різноманітними освітніми моделями, що

реалізуються у суспільстві у той чи інший період його розвитку. Однак, як у

соціологічних дослідженнях у цілому, так і для вивчення проблем освіти

найбільш поширеним методом є метод опитування. Опитувальні методики

застосовуються на обох рівнях соціологічного пізнання освіти – макро- і

мікро-. Для вивчення проблем макрорівня застосовується анкетування,

оскільки воно дає можливість охопити великі соціальні спільноти. На

макрорівні, поруч з анкетуванням, активно використовують інтерв’ю, який

дає глибоку панораму суб’єктивного світу респондентів. Експертне

опитування як метод соціологічного дослідження використовують тоді, коли

завдання, які вимагають вирішення, не можуть бути повністю формалізовані.

Експертні оцінки виступають у вигляді відповідей, суджень, рекомендацій,

проектів рішень і використовуються як основа для прийняття рішень.

Як додаткові методи у соціологічних дослідженнях сфери освіти

використовують спостереження, аналіз документів та експеримент.

При проведенні соціологічних досліджень у сфері освіти, необхідно

враховувати, що кожний метод дозволяє найбільш яскраво висвітлити ту чи

іншу сторону освітнього процесу (наприклад, спостереження – особливості

53

поведінки суб’єктів освітньої діяльності; аналіз документів – змістову сторону

функціонування системи освіти і ретроспективний аналіз; експеримент –

вплив тих чи інших факторів на освітні процеси і т. д.). Вибір метода збору

інформації залежить від особливостей досліджуваного об’єкта, змісту, мети,

завдань дослідження, ресурсних можливостей соціолога.

Третє питання: Використання різних методів збору первинної

соціологічної інформації дозволяє одержати повні дані, які слід узагальнити,

проаналізувати, науково пояснити і лише після цього можна зробити висновки

і дати практичні рекомендації. Щоб зібрані відомості можна було опрацювати і

узагальнити, необхідно підготуватися до обробки.

Перший етап підготовки – перевірка методичного інструментарію на

точність, повноту і якість заповнення. Перевірка на точність заповнення

полягає у вияві правильної відповіді на кожне питання. Перевірка анкет на

якість заповнення складається з уважного перегляду їх щодо чіткості та

зрозумілості відповідей, обведення кодів. Нечітке оформлення анкет робить їх

непридатними для обробки.

Другий етап – кодування інформації. Кодифікується не сам зміст

відповідей, а лише факт їх наявності. При цьому кожному варіантові відповіді

присвоюється певне умовне число, яке називається кодом. Після завершення

процесу кодифікації первинної соціологічної інформації переходять до її

обробки. Питання про способи обробки інформації (вручну чи за допомогою

спеціальних комп’ютерних прорам) вирішується ще на стадії складання

програми. Соціологічні дані, одержані внаслідок обробки первинної інформа-

ції, повинні дати реалістичну картину знань, цілісне уявлення про стан і зміни

сторін і ознак предмета дослідження.

Четверте питання: Найбільш простою формою узагальнення первинної

інформації є групування, яке дозволяє зарахувати респондента до тієї чи іншої

групи залежно від ознаки. Групуватися соціологічна інформація може за

такими ознаками:

54

– зарахування респондентів у номінальні групи за статтю, національ-

ністю;

– упорядкування інформації, наприклад, за типом навчального закладу;

– групування за кількісного ознакою (числові величини) – вік від 18–25,

26–30, 31–40 років і т. ін.

Коли респондентів розподіляють за двома або більше ознаками, таке

групування називають комбінаційним. Групування за кількома ознаками має на

меті підтримувати взаємозв'язки і називається аналітичним. Отже

визначаються декілька груп, кожній з яких відповідає певне число. Такий ряд

чисел, який одержано внаслідок групування, називається рядом розподілу.

Ряди розподілу можуть відображатися у таблицях, графіках.

Математичні методи використовуються для розв’язання складних специфічних

завдань.

Пояснення узагальнених даних може дати тільки дослідник. Всебічне і

правильне пояснення називається інтерпретацією.За своїм змістом процедура

інтерпретації може бути охарактеризована як перетворення певних числових

величин у логічну форму – показники (індикатори). У цьому процесі

винятково велике значення мають гіпотези, що визначаються ще на стадії

розробки програми дослідження.

Підсумок аналізу та інтерпретація соціологічних даних набуває форми

звіту про дослідження, аналітичної довідки, додатків. Ці документи мають

інформацію, висновки і рекомендації, на основі яких можуть прийматися

рішення.

На основі звіту складається аналітична довідка (від 5 до 25 сторінок), її

структура така, як і звіту. Якщо у звіті спочатку дається аналіз, інтерпретація

соціологічних даних, а потім робляться висновки, то в довідці викладаються

висновки, а соціологічні дані використовуються для їх підтвердження.

Кваліфікований аналіз підсумків соціологічного дослідження дозволяє

ефективно їх використати в практиці соціального управління. Відповідаючи на

поставлені питання, соціологічне дослідження допомагає удосконалювати

55

засоби, форми, методи роботи, визначати основні напрямки, тенденції

розвитку.

На завершення, слід зазначити, що предмет, об’єкт, методологія і

процедура дослідження складають основи знань прикладної соціології.

Вивчаючи соціальні процеси, конкретні соціальні структури, системи,

прикладна соціологія збагачує загальнотеоретичну соціологію.

Контрольні запитання

1. У чому полягають особливості конкретно-соціологічних досліджень

проблем освіти на сучасному етапі?

2. Які проблеми в системи освіти ставляться у центр досліджень при

макросоціологічному підході, а які – при мікросоціологічному? Наведіть

приклади.

3. Які фактории здійснюють вплив на стратегії дослідження у соціології

освіти?

4. Назвіть основні напрямки досліджень у системі освіти.

5. Які критерії найчастіше використовують при емпіричному вимірі

якості освіти?

6. Охарактеризуйте основні методи збору соціологічної інформації, які

використовуються у соціології освіти.

7. У чому полягає специфіка опитування як методу збору первинної

соціологічної інформації?

8. Які методи використовуються при обробці й аналізі первинної

соціологічної інформації?

Література

1. Вакуленко С. М. Соціологічна освіта в Україні в контексті Болонського

процесу [Текст] / С. М. Вакуленко //Вісник Харківського національного

університету імені В. Н. Каразіна “Соціологічні дослідження сучасного

суспільства: методологія, теорія, методи”. – 2010. – № 891. – С. 164 – 167.

56

2. Вербець В. В. Моніторинг навчально-виховного процесу: навчально-

методичний посібник [Текст] /В. В. Вербець. – Рівне : РДГУ: Інститут соціальних

досліджень, 2008. – 59 с.

3. Горбачик А. П. Україна в Європейському соціальному дослідженні:

досвід роботи у трьох хвилях [Текст] /А. П. Горбачик // Вісник Харківського

національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія «Соціологічні дослідження

сучасного суспільства: методологія, теорія, методи». – 2009. – № 881. – С. 83 – 88.

4. Кислова О. М. Дослідження академічної мобільності українських

студентів методом побудови дерева класифікації [Текст] /О. М. Кислова,

Л. Г. Сокурянська //Вісник Харківського національного університету

ім. В. Н. Каразіна. Серія “Соціологічні дослідження сучасного суспільства:

методологія, теорія, методи”. – 2011.– № 948. – Вип. 28.– С. 222 – 229.

5. Кононов І. Ф. Повсякденне життя старших школярів: яка

раціональність тут формується? (про дослідницький проект “Повсякденне життя

луганського школяра – 2011”) [Текст] /И. Ф. Кононов, С. В. Хобта //Вісник

Луганського національного університету ім. Т. Шевченка. Серія: Соціологічні

науки. – 2012. – № 2 (237). – С. 5 – 16.

6. Ліщук-Торчинська Т. П. Методичні особливості організації та

проведення загальноуніверситетського соціологічного дослідження «Викладач

очима студентів» [Текст] / Т. П. Ліщук-Торчинська, С. А. Сальнікова //Вісник

Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія

«Соціологічні дослідження сучасного суспільства : методологія, теорія, методи». –

2008.– Вип. 22. – № 800. – С. 172 – 177.

7. Сидоренко О. П. Міжнародні порівняльні моніторингові дослідження

як інструмент вдосконалення національних систем математичної освіти [Текст]

/ О. П. Сидоренко, С. А. Раков, Н. О. Русанова //Методологія, теорія та практика

соціологічного аналізу сучасного суспільства. Вип. 14 : [збірник наукових

праць]. – Х. : Видавничий відділ ХДУ, 2008. – С. 514 – 519.

8. Щудло С. Моніторингові дослідження якості освіти [Текст] /

С. Щудло // Молодіжна політика: проблеми і перспективи : [Збірник матеріалів VІ

57

Міжнародної науково-практичної конференції / Наук. ред. С. Щудло]. –

Дрогобич : Редакційно-видавничий відділ ДДПУ, 2009. – С. 193 – 197.

9. Щудло С. Оценка системы образования как компонент

институционального доверия: сравнительный анализ Украины, России и Польши

[Текст] /С. Щудло, П. Длугош //Высшее образование для XXI века: [IX

Международная научная конференція : Доклады и материалы, 15 – 17 ноября 2012

г. Секция 2. Социология образования / отв. ред. Н. А. Селиверстова]. – М. : Изд-во

Московского гуманитарного университета, 2012. – С. 85 – 94.

10. Щудло С. А. Аксіологічний вимір освіти: регіональний аналіз [Текст]

/ С. А. Щудло //Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного

суспільства : [збірник наукових праць]. – Х. : Видавничий центр ХНУ імені

В.Н. Каразіна, 2007. – С. 536 – 541.

Тема 10: Педагогічна освіта в Україні

Учителем школа стоїть

Іван Фрако Мета заняття: проаналізувати місце педагогічної освіти в системі

освіти, структуру та основні елементи вищої педагогічної освіти, взаємодію

інституту педагогічної освіти з іншими соціальними інститутами, соціальні

конфлікти у системі підготовки вчителів та їх професійній самореалізації,

напрями реформування педагогічної освіти.

План

1. Педагогічна освіта як соціальний інститут.

2. Ціннісні орієнтації та мотивація професійної діяльності

сучасноговчителя.

3. Школа як об’єкт соціологічного аналізу.

Методичні поради

58

Перше питання: Педагогічну освіту слід розглядати як стійку форму

організації соціально-професійних відносин та сумісної діяльності суб’єктів

педагогічної освіти, що включає сукупність осіб та закладів, наділених владою

та матеріальними засобами (на основі діючих певних норм та принципів) для

реалізації соціальних функцій та ролей, управління та соціального контролю, у

процесі яких здійснюється навчання, виховання, розвиток та соціалізація

особистості з наступним оволодінням нею педагогічною професією.

Функції інституту педагогічної освіти – професіоналізаційна,

соціалізаційна, селекційна, інноваційна та ін. Слід відзначити, що педагогічна

освіта як соціальний інститут виконує схожі функції до загальних функцій

інституту освіти, однак вони набувають особливого змісту, що зумовлюється

спрямуванням інституту на підготовку педагогів.

Підготовка педагогів у вітчизняній системі освіти здіснюється

педагогічними та іншими навчальними закладами різних рівнів та форм

власності. Більш детально розкрити напрями сучасних змін у підготовці

педагогів, тенденцію зменшення чисельності педагогічних ВНЗ та їх

трансформацію у гуманітарні, класичні. Проаналізувати дискусії навколо

моделі підготовки вчителя – академічної та професійно-галузевої, розкрити їх

переваги та ризики.

Друге питання: У сучасних умовах змінюються функції вчителя у школі.

Серед чинників, які зумовили зміну статусу вчителя у суспільстві та

суспільного ставлення до нього, виділяють цивілізаційні зміни – формування

інформаційного суспільства, та расформацію українського суспільства.

Престиж вчительської професії в сучасному українському суспільстві

знижується, зменшуючи привабливість здобуття фаху педагога. Базуючись на

емпіричничній базі, розкрити ціннісні орієнтації майбутніх педагогів та мотиви

вибору педагогічного фаху. Дати оцінку системі цінностей (термінальних та

інструментальних) сучасного вчителя.

Третє питання: Школа є особливою соціальною системою, що включає

соціальні групи та процеси, які постають предметом соціологічного аналізу.

59

Звернутися до аналізу міжнародних соціологічних проектів

дослідження якості шкільної освіти (проекти TIMSS, PISA та ін.). Розкрити

основні напрями реформування шкільної освіти у напрямі підвищення її якості.

Контрольні запитання

1. Назвіть характерні риси педагогічної освіти як соціального інституту.

2. Охарактеризуйте вітчизняну систему підготовки педагогічних кадрів.

3. Розкритий чинники зниження соціального статусу вчителя у

сучасному суспільстві.

4. Проаналізуйте термінальні та інструментальні цінності, необхідні

сучасному вчителеві та його ціннісний портрет.

5. Розкрийте міжнародні проекти дослідження якості шкільної освіти.

6. Проаналізуйте основні соціальні конфлікти сучасної школи.

Література

1. Вищі навчальні заклади. Загальноосвітні навчальні заклади.

[Електронний ресурс] : Офіційний сайт Державної служби статистики

України. – Режим доступу : http://www.ukrstat.gov.ua. – Назва з екрана.

2. Грязнова О. С. Базовые ценности российских и европейских

учителей [Текст] / О. С. Грязнова, В. С. Магун // Социологический журнал. –

2011. – № 1. – С. 53–73.

3. Державна національна програма «Освіта (Україна ХХІ століття)»

[Текст]. – К. : Райдуга, 1994. – 64 с.

4. Кипень В. Викладачі вузів: соціологічний портрет [Текст] /

В. Кипень, Г. Коржів. – Донецьк : Астро, 2001. – 198 с.

5. Щудло С. А. Готовність педагогів до впровадження освітніх інновацій /

С.А. Щудло // Молодіжна політика : проблеми та перспективи : зб. наук. пр. /

наук. ред. С.А. Щудло]. – Дрогобич : РВВ ДДПУ, 2010. – С. 232–237.

60

6. Щудло С. А. Якість абітурієнтів як умова забезпечення якісної

підготовки майбутніх педагогів [Текст] / С. А. Щудло // Молодіжна політика:

проблеми та перспективи. : зб. наук. пр. / наук. ред. С. А. Щудло. – Дрогобич :

Ред.-видавн. відд. ДДПУ ім. І. Франка, 2012. – Вип. 3. – С. 226–233.

7. Щудло С. А. Вища школа у пошуку якості: quo vadis [монографія]/

С.А.Щудло . – Харків – Дрогобич: Коло, 2013. – 340 с.

61

2. ПРЕДМЕТНИЙ ТА ІМЕННИЙ ПОКАЖЧИК

Дьюї Джон Дюркгейм Еміль Болонська декларація Болонський процес Бурдьє П’єр Вебер Макс Види і типи навчальних закладів Викладач Вищий навчальний заклад Глобалізація Гуманізація освіти Гуманітаризація освіти Дослідження соціологічне Друкер Пітер Європейська система перезарахування кредитів (ECTS) Загальні соціологічні теорії Маркс Карл Мейо Елтон Метод соціології Об’єкт соціології освіти Освіта Парсонс Толкот Педагогіка Предмет соціології освіти Психологія Реформа освіти Саймон Герберт Система освіти Соціальний інститут освіти Спеціальні соціологічні теорії Сорокін Пітірим Студентство Студентська субкультура Сухомлинський Василь Уорд Лестер Франк Ушинський Костянтин Файоль Анрі Якість вищої освіти Якуба Олена

62

Додаток А

Взірець соціологічної анкети

Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка кафедра правознавства, соціології і політології

СОЦІОЛОГІЧНИЙ ПОРТРЕТ СУЧАСНОГО ВЧИТЕЛЯ

Шановний вчителю! Просимо Вас взяти участь у соціологічному опитуванні, що проводиться з метою вивчення творчо-професійної діяльності та виявлення шляхів активізації педагогічної майстерності сучасного вчителя. Уважно прочитайте запитання та із запропонованих варіантів відповідей відзначте кружечком коди тих, що співпадають з Вашою думкою, або допишіть свій варіант. Опитування є анонімним. Отримані дані будуть використані лише в узагальненому вигляді.

Дякуємо за допомогу! 1. Що, на Вашу думку, в найбільшій мірі забезпечує якість підготовки учня в школі? (зазначте не більше 3-ох позицій)

1. Професійна підготовка вчителів; 2. Особистісні якості вчителів (порядність, толерантність, принциповість і т.ін.); 3. Методичне забезпечення навчального процесу (навчальні посібники, методичні розробки та

ін.); 4. Система контролю й оцінювання знань студентів, зокрема застосування 12-бальної системи

оцінювання; 5. Застосування сучасних освітніх технологій (активні методи навчання, Інтернет-технологій і

т.ін.); 6. Залучення вчителів до наукової, науково-методичної діяльності; 7. Відповідність навчальних програм сучасним вимогам; 8. Матеріально-технічне забезпечення навчального процесу; 9. Забезпеченість учнів новими підручниками; 10. Забезпеченість вчителів науковою літературою, методичними розробками. 11. Інше (вкажіть)__________________________________________.

2. З яких джерел Ви отримуєте інформацію про педагогічні семінари, конференції та інші (наукові, навчальні методичні) заходи?

1.Керівник (директор, завуч); 2.Спілкування з колегами;

3.Спеціальні інформаційні повідомлення; 4.Спеціальні педагогічні періодичні видання;

5.ЗМІ; 6.Інформації не одержую; 7.Інше (вкажіть)_____________.

3. Чи підвищували Ви свою кваліфікацію (поза межами школи) за останні п’ять років? 1.Так; 2.Ні . 4. Які форми підвищення кваліфікації Ви використовуєте і які з них вважаєте найбільш ефективними? (можна вибрати декілька варіантів у кожному стовпчику)

Форми підвищення кваліфікації Використовую Вважаю найбільш

ефективними Стажування в наукових та науково-дослідних інститутах України

1 1

Стажування у закордонних навчальних і наукових центрах 2 2 Курси підвищення кваліфікації 3 3 Семінари, конференції, що проводяться навчальними та методичними центрами

4 4

Засідання методоб’єднання вчителів шкіл 5 5

63

Методичні семінари, що проводяться у вашій школі 6 6 Отримання другої освіти 7 7 Самоосвіта 8 8 Ніякі 9 9 Інше (напишіть, що саме)______________________ 10 10 5. Які форми самоосвіти Ви використовуєте? 1.Відвудую бібліотеку;

2. Виписую спеціальні педагогічні видання (газети, журнали); 3.Обмінююсь інформацією з колегами-вчителями; 4.Відвідую уроки колег; 5.Інше (вкажіть)______________________________.

6.Чи вмієте Ви працювати з комп’ютером?

1. Так, вмію і використовую комп’ютерні програми у своїй професійній діяльності; 2. Так, вмію, але використовую комп’ютер головним чином для набору текстів; 3. Не вмію (переходьте до пит.8 ) 4. Інше________________________________________________.

7.Як часто Ви використовуєте комп’ютер у вашій роботі?

1. Майже щодня; 2. Час від часу; 3. Майже не використовую.

8.Що може сприяти підвищенню рівня навчання у школі? (відзначте до 3-ох вірантів) 1. Жорсткіший контроль за якістю знань; 2. Підвищення кваліфікації вчителів; 3. Зміна методів і технологій навчання, впровадження активних і нетрадиційних методів; 4. Індивідуалізація навчання; 5. Посилення контролю за дисципліною учнів в межах навчального процесу; 6. Розвиток в учнів пізнавальної активності, творчого підходу до навчання; 7. Надання учням права вибирати певні навчальні дисципліни; 8. Покращення матеріальної бази школи і умов праці вчителя; 9. Підвищення матеріальної зацікавленості вчителя; 10.Інше (вкажіть)_______________________________.

9.Що могло б підвищити зацікавленість учнів у навчанні? (відзначте до 3-ох вірантів) 1.Забезпечення підручниками; 2. Наявність сучасної додаткової літератури;

3.Зацікавленість вчителя в успіхах учня; 4.Можливість вибору предметів, вчителя; 5.Професійна підготовка вчителя; 6.Особистість вчителя. 7.Що ще?_________________________________

10. Якою мірою Ви задоволені своєю роботою у школі?

1. В цілому задоволений(а); 2. Швидше задоволений(а); 3. Швидше не задоволений(а); 4. Цілком не задоволений(а).

11. Який настрій найбільш характерний для вас останнім часом? 1.Оптимізм; 2.Впевненість, спокій.

3.Байдужість; 4.Занепокоєння, тривога; 5.Песимізм, розпач. 6.Інше_____________________________________; 7.Важко відповісти.

64

12.Як би Ви оцінили матеріальний стан вашої сім’ї? 1. Грошей не вистачає навіть на необхідні продукти; 2. Уся зарплата витрачається на продукти і придбання необхідних недорогих речей; 3. В цілому грошей вистачає, але придбання товарів тривалого користування (телевізор, меблі

тощо) пов’язане з труднощами; 4. Живемо забезпечено, але здійснити деякі покупки (квартира, автомобіль) ми не в змозі

придбати; 5. Можемо практично ні в чому собі не відмовляти.

13. Що в найбільшій мірі може вплинути на ставлення вчителя до роботи і, зокрема, Ваше особисте, ставлення? (вибрати декілька варіантів у кожному стовпчику) Ставлення вчителя

взагалі Визначає Ваше

ставлення Бути корисним суспільству 1 1 Підняти соціальний статус вчителя у суспільстві 2 2 Повага оточуючих 3 3 Належна оцінка з боку керівництва школи 4 4 Стосунки в педагогічному колективі 5 5 Можливість професійного зростання 6 6 Висока заробітна плата 7 7 Умови праці (стан кабінетів, матеріально-технічна база)

8 8

Інше (вкажіть)______________________________ 9 9 Повідомте, будь ласка, дещо про себе: 13. Ваш вік

1.20-29; 2.30-39; 3.40-49;

і старші. 14. Ваш педагогічний стаж

1. до1 року; 2. 1-5 років; 3. 6-15 років; 4. 16-25 років; 5. понад 25 років,

65

Додаток Б Взірець соціологічної анкети

Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка

кафедра правознавства, соціології і політології

ЯКІСТЬ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Шановний студенте!

Просимо долучитися до загальноуніверситетського соціологічного дослідження, яке проводиться з метою оцінки якості освіти та виявлення механізмів підвищення рівня підготовки студентів та отримання ними більш якісної освіти. Уважно прочитайте запитання та із запропонованих варіантів відповідей відзначте ті, що співпадають з Вашою думкою, або напишіть свій варіант. Опитування є анонімним. Отримані дані будуть використані лише в узагальненому вигляді.

Дякуємо за допомогу!

1. Оцініть, будь ласка, зміни, які відбулися у навчальному процесі нашого вузу за останній час:

1. Відбулися зміни у позитивний бік; 2. Не відчув ніяких суттєвих змін; 3. Відбулося погіршення ситуації, 4. Важко відповісти.

2. Наскільки Ви задоволені якістю отримуваної вами освіти?

1.В цілому задоволений; 2.Швидше задоволений; 3.Швидше не задоволений; 4.Цілком не задоволений. 5. Важко відповісти.

3. Що у більшій мірі може сприяти підвищенню якості підготовки студентів в

університеті: (відзначте не більше 2-ох варіантів) 1. Залучення студентів до наукової, науково-дослідної роботи, 2. Зміна методів і технологій навчання (широке впровадження активних і нетрадиційних методів, індивідуалізація навчання); 3. Зміна системи контролю й оцінювання знань( зокрема, впровадження модульно-рейтингової системи навчання); 4. Зміна ставлення викладачів до своєї роботи; 5. Зміна ставлення студентів до навчання, підвищення їх мотивації до навчання; 6. Надання студентам права вибирати певні навчальні дисципліни, формувати індивідуальний навчальний план 7. Підвищення кваліфікації професорсько-викладацького складу 8. Покращення матеріально-технічного забезпечення навчального процесу (комп’ютеризація, доступ до Інтернет-ресурсів); 9. Посилення контролю за дисципліною студентів в рамках навчального процесу; 10.Інше (вкажіть)____________________________

4. Оцініть, наскільки Ви інформовані про Болонський процес: 1. Нічого про нього не чув, 2. Володію лише поверхневою інформацією 3. Знаю основні принципи Болонської декларації; 4. Добре інформований про суть реформ у руслі Болонського процесу.

66

5. Як Ви ставитесь до впровадження модульно-рейтингової системи організації навчання: 1. Позитивно, 2. Швидше позитивно, 3. Швидше негативно; 4. Негативно; 5. Байдуже; 6. Важко сказати.

6. У чому Ви вбачаєте переваги модульно-рейтингової системи (не більше 3-ох варіантів) 1. Полегшує навчання; 2. Спонукає студентів до систематичної, регулярної роботи; 3. Підвищує якість знань; 4. Дисциплінує студентів; 5. Звільняє від здачі заліків та іспитів; 6. Підвищує рівень викладання; 7. Покращує ставлення викладачів до роботи; 8. Зменшує кількість пропусків занять; 9. Важко відповісти; 10. Інше (вкажіть)________________ 11. Не бачу жодних переваг.

7. Визначте, будь ласка, домінуючий тип стосунків між викладачем і студентом у нашому

вузі, а також, який з них у найбільшій мірі сприятиме підвищенню якості знань:

Автори-

тарний Демокра-тичний

Лібераль- ний

Важко сказати

1.Переважає у нашому вузі

1 2 3 4

2.Оптимальний для підвищення якості знань

1

2

3

4

8.Наскільки регулярно Ви готуєтесь до занять?

1. систематично, протягом усього семестру; 2. досить регулярно, хоча інколи траплялися “збої”; 3. не регулярно; 4. час від часу; 5. дуже рідко; 6. лише перед сесією; 7. не готувався.

9. Відзначте, підвищення якості отримуваних Вами знань залежатиме у більшій мірі від:

1.зміни Вашого ставлення до навчання та індивідуальної роботи; 2.зовнішніх чинників (викладачів, методів навчання, ситуації на ринку праці) 3.в однаковій мірі як особисто від мене, так і від зовнішніх чинників; 4.важко відповісти.

67

10. Вивчаючи професійно орієнтований блок дисциплін, слід більше уваги звернути на:

1. проходження педагогічної практики, бо саме у школі здобуваються професійні навички;

2. вивчення новітніх методів і технологій навчання у школі; 3. наблизити навчальний матеріал до професійної діяльності у школі; 4. вивчення шкільних програм і нововведень у них; 5. інше (вкажіть)____________________________________________

11.Оцініть, будь ласка, наскільки характерними для нашого вузу є: (відзначте у кожному рядку)

В ц

ілом

у ха

ракт

ерно

Шви

дше

хара

ктер

но

Шви

дше

не

хара

ктер

но

Не

хара

ктер

но

Важ

ко

відп

овіс

ти

1. Матеріально-технічна база, що відповідає сучасним вимогам.

4 3 2 1 0

2.Наявність висококваліфікованих викладацьких кадрів

4 3 2 1 0

3.Використання сучасних виховних технологій.

4 3 2 1 0

4. Залучення студентів до наукової, науково-дослідницької роботи.

4 3 2 1 0

5.Комп’ютеризація навчального процесу

4 3 2 1 0

6.Добра репутація, імідж вузу, престиж

4 3 2 1 0

7.Творча атмосфера у вузі

4 3 2 1 0

8.Демократизм управління вузом

4 3 2 1 0

9.Надмірне навчальне навантаження студентів

4 3 2 1 0

10.Прагнення адміністрації вузу реформувати процес освіти

4 3 2 1 0

12. Якими, на Вашу думку, вміннями, знаннями та рисами, насамперед повинен бути наділений ідеальний фахівець гуманітарного фаху (відзначте не більше 3-ох варіантів):

1. Бути висококультурною людиною; 2. Бути ініціативним; 3. Вільно володіти хоча б однією іноземною мовою 4. Вміти себе репрезентувати, витримати конкуренцію; 5. Вміти чітко виконувати вказівки керівництва, 6. Добре володіти комп’ютером, 7. Добре орієнтуватися у ринкових відносинах; 8. Мати глибокі професійні знання 9. Мати добрі навички спілкування; 10. Сміливо брати на себе відповідальність за справу; 11. Творчо відноситись до справи 12. Інше (вкажіть)_________________________

68

13.У якій мірі Ви згодні з судженнями, що набуті у нашому університеті знання допоможуть: (відзначте у кожному рядку) Повні

стю Швид

ше, так

Швидше, ні

Ні Важко відповісти

Успішно вирішувати життєві проблеми

4 3 2 1 0

Стати професійним фахівцем 4 3 2 1 0 Стати висококультурною ерудованою людиною

4 3 2 1 0

Бути конкурентноздатним на ринку освітніх послуг

4 3 2 1 0

Бути конкурентноздатним на ринку праці

4 3 2 1 0

14. Після закінчення навчання Ви плануєте:

1. Продовжити навчання (магістратура, аспірантура), 2. Перекваліфіковуватись, здобувати другу вищу освіту; 3. Шукатиму роботу лише за фахом; 4. Погоджусь на будь-яку роботу (у тому числі вчителя), якщо вона забезпечуватиме більш-

менш достойний рівень життя; 5. Нізащо не стану вчителем, шукатиму іншу роботу, яка більше оплачується; 6. Інше (вкажіть)______________________ 7. Важко відповісти;

Вкажіть деякі відомості про себе: 15.Факультет_________________ 16.Курс ___________________ 17.Форма навчання:

1. бюджетна; 2. позабюджетна.

18.Стать

1. Чоловіча 2. жіноча