НАУКОВИЙ ЖУРНАЛЗаснований у квітні 1927 року Українським комітетом краєзнавства

Репресований у 1930 роціВідроджений 1993 року з ініціативи Національної спілки краєзнавців України

4(85)' 2013Головний редактор

Олександр РеєнтРедакційна колегія:

Олег Бажан(перший заступник

головного редактора)Богдан Андрусишин

(заступникголовного редактора)

Лев БаженовВіль Бакіров

Олександр ГончаровВіктор Даниленко

Володимир ДмитрукОлександр Завальнюк

Віктор ЗвагельськийГригорій КлепакСергій Копилов

Олександр ЛисенкоМикола Литвин

Руслана МаньковськаАндрій Непомнящий

Олег РафальськийОлександр РубльовГригорій Савченко

Віктор Савчук(заступникголовного редактора)

Валерій СмолійТарас Чухліб

Ганна Швидько

Засновники:Національна спілка

краєзнавців УкраїниІнститут історії України

НАН України

Виходитьщоквартально

ISSN 2222-5250

З м I с т

До 20-річчя з часу відновлення журналу«Краєзнавство»

Олександр Реєнт (м. Київ), Лев Баженов (м. Кам’янець-Подільський), Олег Бажан (м. Київ).Часопис «Краєзнавство» на шляху оновлення . . . . . . . . . . . . . . . . 5

Денис Бровендер (м. Алчевськ). Часопис «Краєзнавство» урозбудові історичного краєзнавства в Україні: до 20-ї річницідіяльності (1993-2013 рр.) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 8

Історія міст і сіл України: історико-теоретичніпроблеми вивчення

Світлана Архипова (м. Київ). Київське передмістя Солом’янканаприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 23

Оксана Силка (м. Черкаси). Товариства благоустрою в Україні:поняття, чисельність, локалізація (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) . . 31

До 80-річчя Голодомору 1932-1933 років в УкраїніСтаніслав Кульчицький (м. Київ). Український Голодомор:оцінка втрат . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 37

Василь Марочко (м. Київ). Листування Й.Сталіна і Л.Кагановичау червні-серпні 1932 р.: технологія голодомору . . . . . . . . . . . . . . 55

Валерій Рекрут (м. Вінниця). Діяльність московських таленінградських заготівельних організацій на Поділлі під часГолодомору 1932-1933 років . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 59

Тетяна Катаргіна (м. Київ). Скрижалі скорботи. Закордонніпам’ятки жертвам Голодомору 1932-1933 рр. в Україні . . . . . . . 65

Краєзнавство в особахМарія Шевченко (м. Дніпропетровськ). Краєзнавчідослідження академіка Костянтина Григоровича Воблого . . . . . . 81

Тетяна Демиденко (м. Полтава). Вірність як життєва позиція:Олександр Петрович Єрмак . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 86

До 90-річчя з дня народження музейникаМихайла Сікорського

Юрій Авраменко (м. Переяслав-Хмельницький).Пам’яткоохоронна діяльність Михайла Івановича Сікорського . . 99

Ганна Ткаченко (м. Переяслав-Хмельницький). ФундаторМузею народної архітектури та побуту Середньої

Наддніпрянщини . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 105

К Р А Є З Н А В С Т В О

Рекомендовано до друкуВченою радою Інститутуісторії України НАНУкраїни (протокол № 11від 12.12.2013 р.)Журнал зареєстрованоМіністерством юстиціїУкраїни (Свідоцтво продержавну реєстраціюдрукованого засобумасової інформації –серія КВ № 1722від 06.12.1995 р.)Постановою президіїВАК України № 05/2від 27.05.2009 р.журнал внесенодо переліку науковихфахових видань, у якихможуть публікуватисярезультати дисертаційнихробіт на здобуття науковихступенів доктораі кандидата наукза спеціальностями«Історичні науки»(Бюлетень ВАК України. –2009. – № 8).Усі права застережені.Передрук дозволенотільки за згодою редколегії.Адреса редакції:01001, м. Київ-1,вул. М.Грушевського, 4,кім. 212тел.: 278-02-38, 279-13-88E-mail:bazhanclio@ukr.netЕлектронна версія:www.history.org.uawww.nbuv.gov.uawww.nsku.org.ua

© Національна спілкакраєзнавців України, 2013

© Інститут історії УкраїниНАН України, 2013

Олександр Горбовий (м. Переяслав-Хмельницький).М. І. Сікорський як рятівник історико-культурної спадщини

затопленого Придніпров’я (1950-ті � І-е десятиліття 2000-х рр.) . . 111

Олександр Юрченко, Олександр Колибен (м. Переяслав-Хмельницький). Михайло Сікорський – засновникПереяславської археологічної школи . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 118

Дмитро Тетеря, Валентина Білоусько (м. Переяслав-Хмельницький). Михайло Сікорський та Тамара Мовша –будівничі першого в Україні Музею трипільської культури . . . . . 123

Вікторія Вовкодав (м. Переяслав-Хмельницький).Колекція особистих нагород М.І. Сікорського . . . . . . . . . . . . . . . 129

Церковно-історичне краєзнавство:витоки та сучасний дискурс

Інна Тарасенко (м. Київ). З історії церкви св. Анастасіїу Глухові . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 137

Ірина Баляс (м. Київ). Вплив греко-католицького духовенствана суспільно-політичне життя Волинської губернії в другій третині

XIX ст. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 139

Юрій Русанов (м. Чернігів). Микола Миколайович Неплюєві його Православне Хрестовоздвиженське трудове братство . . 143

Теоретико-методологічні засади освітянськогокраєзнавства

Микола Коробка (м. Переяслав-Хмельницький). Шляхиреалізації концепції національної освіти діячами «Просвіт»

на початку ХХ ст. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 151

Анатолій Климов (м. Луганськ). З історії присвоєнняВорошиловградському державному педагогічному інститутові

імені Тараса Шевченка . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 156

До 150-річчя з дня народження Бориса Грінченка

Олексій Неживий ( м. Луганськ). Українознавчаі краєзнавча основа педагогічної системи Бориса Грінченка . . . 159

Нінель Клименко (м. Київ). Настя Грінченко: становленняособистості та формування життєвих переконань . . . . . . . . . . . . 166

Історія України у світлі регіональних досліджень

Лідія Федик (м. Івано-Франківськ). Німецькі етноконфесійніспільноти Галичини на тлі етнополітики Польщі (1919-1939 рр.) . . 181

Ігор Гуменюк (м. Вінниця). Народна медицина як популярнийспосіб лікування серед жителів села Вівсяники Козятинського

району Вінницької області (в першій половині ХХ століття) . . . . . 189

Джерелознавчі та біографічні студії

Михайло Делеган (м. Ужгород). З історії м. УжгородаXVIII-XIX ст.: джерелознавчий аспект . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 197

Георгій Потульницький (м. Київ). Матеріали Ілька Борщакав особовому архіві Омеляна Пріцака . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 205

Сергій Вітковський (м. Переяслав-Хмельницький).Піонери соціальної медицини в Україні (перша чверть ХХ ст.) . . 209

Зміст 4’2013

2

К Р А Є З Н А В С Т В О

На першій сторінціобкладинки:

Михайло Сікорський та архітектурні об’єкти

Музею народної архітектури та побуту

Середньої Наддніпрянщини.

Фото Сергія Вовкодава.

Зміст

3

Володимир Потульницький (м. Київ). Підготовка гетьманомПавлом Скоропадським у 1926-1931 рр. підґрунтя до започатку-

вання політичних стосунків з королівством Великобританії . . . . . 215

Руслана Маньковська (м. Київ). Берегиня української

культури (до 100-річчя від дня народження видатного науковця

та музеєзнавця Віри Свєнціцької) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 224

Олег Бажан (м. Київ), Вадим Золотарьов (м. Харків).Висуванець Миколи Єжова або Траєкторія злету та падіння

капітана державної безпеки Олексія Долгушева . . . . . . . . . . . . . . 233

Національна спілка краєзнавців України:панорама сучасного життя

Сергій Гальчак (м. Вінниця). Сакральна історія Поділля . . . 247

Євген Букет (м. Київ). З нагоди ювілею видатногоподвижника . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 250

Нові лауреати премії ім. Дмитра Яворницького . . . . . . . . . . . . . . 252

Наукова інформація

Олена Жидецька (м. Київ). Архітектурне обличчя містаОлександрівська Луганської області . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 255

Презентація особистого архіву М.І. Сікорського

в Переяславі-Хмельницькому . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 258

Тарас Нагайко (м. Переяслав-Хмельницький)

ІІ Всеукраїнський історико-культурологічний форум

«Сікорські читання» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 260

Світлана Смілянець, Олександр Гончаров (м. Київ)Другі краєзнавчі читання пам’яті Петра Тронька . . . . . . . . . . . . . . 265

Огляди

Олександр Реєнт (м. Київ ). Шабля й люлька – вся родина . . 269

Олександр Бонь (м. Київ). Куренівська трагедіяв документах . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 272

Степан Віднянський (м. Київ). Новий документальний погляд

на переломний період історії рідного краю . . . . . . . . . . . . . . . . . 274

Олександр Гончаров (м. Київ). Актуальні паралелі

в ретрорепортажі києвознавця . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 276

Олена Жам, Наталія Ткаченко (м. Переяслав-Хмельницький). Пам’ять про нього не згасне... . . . . . . . . . . . . . 279

Ярослав Калакура (м. Київ). Джерельні свідчення нищенняукраїнської культури . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 285

Наталія Мех (м. Київ). Пам’ятка ХVІІ століття: поверненнякультурного скарбу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 288

Олексій Шляхов (м. Дніпропетровськ). Історична пам’ятьв регіональному вимірі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 291

Про авторів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 294

Вимоги щодо оформлення статей . . . . . . . . . . . . . . . . 297

4

До 20-річчяз часу відновлення

журналу «Краєзнавство»

Наприкінці 2013 року виповнюється20 років з виходу в світ першого числа від-новленого журналу «Краєзнавство» – спад-коємця та продовжувача часопису, заснова-ного в 1927 році Українським комітетомкраєзнавства. Першим відгуком на появу ча-сопису було привітання від першого Прези-дента України Л.М. Кравчука, яке надійшлона адресу редакції: «Щиро бажаю творчих ус-піхів у відновленні історичної пам’яті народуі відродженні національної духовності задлярозбудови й розквіту нашої незалежної дер-жави України та щасливої долі її громадян».

Поява цього з початку науково-популяр-ного, а згодом суто наукового журналу маєсвою передісторію, яка сягає у 20-ті рокиХХ ст. Як відомо, у 1925 році, у Харкові, вході роботи Першого Всеукраїнського з’їздукраєзнавців було обрано президію Україн-ського комітету краєзнавства (УКК), якийпочав координувати і керувати розвиткомкраєзнавчого руху в Україні. Виникла по-треба мати свій друкований орган як ефек-тивний засіб методичного забезпечення в ді-яльності краєзнавчих осередків на місцях, такі публікувати нариси, статті, різноманітні ма-теріали за результатами регіональних дослід-жень та інформацію з їх життя. Долаючи ор-ганізаційні і матеріальні труднощі, першечисло журналу «Краєзнавство» з’явилося вквітні й видрукувано ще два у 1927 році. На-ступного року видано 1, 2, 3, 4, 5, 6-10; 1929 –1, 2, 3-10; 1930 – 1, 2, 3, 4, 5 числа (всього 28).

Відповідальним редактором журналу«Краєзнавство» був Михайло ГригоровичКриворотченко – учений секретар УКК,людина складної життєвої долі. Коли ж кра-єзнавство стало непотрібне тоталітарномурежимові, випуск журналу було припинено,а Михайло Криворотченко, інші члениредакції та чимало авторів видання сталижертвами політичних репресій. Журнал

«Краєзнавство» до сьогодні залишився ві-зитною карткою, цінним джерелом для до-сліджень і пізнання розвитку краєзнавчогоруху в Україні у 1920-і роки.

З того часу збігло 60 літ занепаду і відрод-ження краєзнавчого руху в Україні. В час бо-рінь за її державну незалежність 27 березня1990 р. у Києві відбувся установчий з’їзд кра-єзнавців України, який заснував Всеукраїн-ську спілку краєзнавців, що взяла на себе зу-силля з національно-культурної розбудовисуверенної держави засобами всенародногорозгортання краєзнавства. Водночас ВСКпроголосила себе правонаступником і про-довжувачем справ Українського Краєзнав-чого Комітету. Цілком логічно, що головнийдрукований орган ВСК отримав назву «Кра-єзнавство» від свого попередника 1920-хроків й продовжив свою нумерацію з 29 ви-пуску (останнє число журналу за 2013 рокує за своїм рахунком 85-м).

У липні 1992 року часопис було зареєс-тровано Міністерством України у справахпреси та інформації. До складу редакційноїради увійшли доцент Прикарпатського уні-верситету ім. В.Стефаника Петро Арсенич,заступник голови правління Київської об-ласної організації Українського товаристваохорони пам’яток історії та культури НаталяБулаєвська, науковий співробітник Інсти-туту історії України НАН України Юрій Да-нилюк, доцент кафедри історії Сумськогодержавного університету Віктор Звагель-ский, відомий житомирський краєзнавецьГеоргій Мокрицький, подвижник краєзнав-чого руху на Черкащині Михайло Понома-ренко, директор Інституту історії УкраїниНАН України Валерій Смолій та ін. Голов-ним редактором з 1993 до вересня 2011 рр.став багаторічний організатор і керманичкраєзнавчого руху в країні, Герой України,голова ВСК-НСКУ, академік НАН України

5

Олександр Реєнт (м. Київ),Лев Баженов (м. Кам’янець-Подільський),Олег Бажан (м. Київ).

ЧАСОПИС «КРАЄЗНАВСТВО»НА ШЛЯХУ ОНОВЛЕННЯ

Петро Тимофійович Тронько. Редакція часо-пису у складі Григорія Гайового, АнатоліяСитника, Михайла Кириченка та Ірини Ста-риковської тривалий час (упродовж 1992-1998 років) розташовувалася у місті Києві повул. Липській, 17.

У першому числі журналу «Краєзнав-ство» за 1993 рік академік П.Т. Тронькописав: «Відроджений… часопис, за нашим за-думом, повинен стати справжньою трибуноюдля великого загону літописців рідного краю,які плідно і безкорисливо вивчають і пропа-гують безцінні природні та історико-куль-турні скарби батьківської землі» (с. 7).У звернені до читачів редколегія в цьому жчислі деталізувала головні завдання видання:«Журнал «Краєзнавство» вважає за обов’я -зок… плекати український національний па-тріотизм, протистоятиме тяжким наслідкамполітики денаціоналізації народу, сприятимепробудженню синівських почуттів до бать-ківської домівки, до материнської пісні, ут-верджуватиме єдність наших краян з Гуцуль-щини і Слобожанщини, Поділля і Полісся,Наддніпрянщини і Криму, з інших історико-етнографічних областей – У СВОЇЙ ДЕР-ЖАВІ, У НАШОМУ СЬОГОДЕННІ».

Перше число відродженого журналу пред-ставлено важливими в методологічному танауково-теоретичному плані для перспективрозвитку краєзнавства статтями П.Тронька«Родовід українського краєзнавства», прези-дента Українського історико-географічноготовариства О. Маринича «Україна: історико-географічні краї», О. Нестулі «Хрипкийвідзвін «великого перелому» (про втраченіцерковні цінності за роки тоталітарногорежиму). Водночас часопис розпочав публі-кувати біобібліографічний словник краєз-навців України, пропагує засновану правлін-ням ВСК Всеукраїнську премію Спілки іменіДмитра Яворницького, висвітлює хроніку ді-яльності ВСК за 1990-1992 роки, міститьінші цікаві матеріали, які засвідчують на-укову і пізнавальну актуальність видання.Журнал прагне відобразити свій зв’язок з ре-гіонами України та осередками ВСК у них.Візьмемо за приклад Хмельниччину. Доскладу редколегії часопису ввійшов членправління ВСК, один з фундаторів Хмель-

ницької обласної організації Спілки краєз-навців та її Дунаєвецького районного відді-лення В. Прокопчук. У часописі вміщені кра-єзнавчі статті І. Безручка «Сльоза моя –Патринці» (нарис про село Кам’янець-По-дільського району, що на Хмельниччині) таЛ. Тимофєєвої «Артіль імені Леніна» (за ма-теріалами Державного архіву Хмельницькоїобласті та обласного архіву СБУ).

Перші п’ять років журнал видавався засвоїм розміром, обсягом, групуванням кіль-кох чисел в одному випуску (планувалосявипускати номери щоквартально) за зразкомчасопису «Краєзнавство» 1920-х років.З 1999 року й до сьогодні він виходить ши-роким форматом (60х84/8) з поступовимзростанням свого обсягу. З цього часу і до2008 року журнал друкувався щорічноодним томом, який об’єднував у собі одразучотири числа.

З 2009 року часопис почав виходити що-півроку, а з 2010 року і по даний час друко-ваний орган Національної спілки краєзнав-ців України виходить роздільними числамищоквартально (чотири номери на рік), щовдвічі збільшило обсяг видання. Впродовж2000-2006 років основним спонсором жур-налу «Краєзнавство» виступав Кам’янець-Подільський державний (нині національ-ний) університет і в цьому місті вінвидавався. Оскільки редколегія часописупереважно працювала в Кам’янці-Поділь-ському, то до її складу серед інших членівз різних регіонів тоді входили місцеві органі-затори краєзнавчого руху А. Копилов,Л. Баженов, Л. Місінкевич, В. Прокопчук,В. Савчук (заступник головного редактора).З 2008 р. редакція зосередила свою роботупри правлінні Спілки в Києві ( вул. Грушев-ського, 4) і тут здійснює випуски часопису.З кінця 2008 року журнал став друкованиморганом Національної спілки краєзнавців, зтравня 2009 р. віднесений до переліку науко-вих фахових видань за спеціальністю «Істо-ричні науки».

За 20 років видання журналу «Краєзнав-ство» його редколегія та автори прагнуливсебічно висвітлювати розвиток краєзнав-чого руху та регіональних досліджень, бутина вістрі сучасних досягнень та інноваційних

4’2013Олександр Реєнт, Лев Баженов, Олег Бажан

6

К Р А Є З Н А В С Т В О

процесів у науці та краєзнавстві. У часописісклалися постійні тематичні рубрики, атакож постійно з’являються нові, які охоп-люють усю організаційну, наукову та на-уково-методичну сфери своєї галузі. Доголовних таких рубрик варто віднести за на-звами: «Літопис українського краєзнавства»,«Історія міст і сіл України: історико-теоре-тичні проблеми вивчення», “Краєзнавство вособах”, “Церковно-історичне краєзнавство:витоки та сучасний дискурс”, «ІсторіяУкраїни у світлі регіональних досліджень»,«Музейництво в Україні: історія та проблемисучасного розвитку», «Вітчизняне пам’ят-кознавство: традиції, досвід, перспективи»,«Регіональні аспекти історичної демографії»«Джерелознавчі і біографічні студії».

Статті та аналітичні матеріали вказанихрозділів допомагають читачам отримати уяв-лення про різноманітні форми і методи кра-єзнавчих студій в ХІХ-ХХ століттях, оз-найомитися з методологічними принципамимікроісторичних досліджень та розвідками вцарині соціології повсякденності, біографіс-тики, музеології. Матеріали рубрики “Кра-єзнавство та туризм” розкривають історико-туристичну привабливість окремих регіонівУкраїни. Розділи «Огляди» та “Науковаінформація” – це презентація нових книг,знайомство з науковими заходами, які сто-суються всебічного пізнання рідного краю.Як друкований орган Національної спілкикраєзнавців журнал у розділі «Національнаспілка краєзнавців України: панорама сучас-ного життя» висвітлює найпомітніші події таакції громадської організації, які стосуютьсявідродження й захисту історичної, духовноїта культурної спадщини українського на-роду, формування патріотичних настроїв усуспільстві. Зазначені рубрики формують“обличчя” часопису та вирізняють йогопоміж інших історичних періодичних ви-дань сьогодення.

Журнал спирається на великий загал ав-торів та кореспондентів з числа науковців,краєзнавців, аспірантів, магістрів, освітян,

архівістів, музейників, бібліотекарів та іншихпрофесій. Його постійними авторами були іє такі відомі вчені України – подвижникикраєзнавства, як: П. Тронько, Р. Пиріг,Ю. Мицик, Т. Чухліб, Г. Казьмирчук,С. Кульчицький, А. Климов, В. Прокопчук,О. Завальнюк, О. Тригуб, М. Костриця,А. Непомнящий, О. Нестуля, Р. Маньков-ська, Г. Швидько та чимало інших.

Реформований і оновлений в останні рокинауковий журнал «Краєзнавство» не тількизаглиблений у дослідження та популяризаціюетапів розвитку краєзнавчого руху, злободен-них проблем його нинішнього життя, але йспрямований на прогнозування його розбу-дови на далеку перспективу (див. часопис№ 1 за 2013 р. проект «Програми розвиткукраєзнавства України на період до 2025 р.»).

Отже, за 20 років видання журнал «Кра-єзнавство» став справжньою розгорнутоюенциклопедією, літописом, невичерпним ба-гатющим джерелом краєзнавства і регіона-лістики, здобув серед науково-краєзнавчоїспільноти авторитет і визнання, сформувавсвоє поліграфічне обличчя, значно підвищивнаукову якість і розширив мозаїку опубліко-ваних на своїх шпальтах статей і матеріалів,посів належне місце в науковій періодиціУкраїни.

Хочеться вірити, що кожний новий номержурналу і надалі сприйматиметься читаць-кою публікою як вісник останніх новин кра-єзнавчого життя в Україні, джерело глибокихматеріалів з історії України, новітніх мето-дик викладання краєзнавства в школі, публі-кацій про кращих літописців рідного краю.

Щиро вітаючи з 20-річчям журналу «Кра-єзнавство», зичимо редакційній колегії, ав-торському колективу й всім тим, хто причет-ний до його видання, творчих звитяг уподальшій розбудові часопису, збільшеннячисла дописувачів і вдячних читачів, новихцікавих матеріалів, продовжувати залиша-тися одним із організаторів і керманичів кра-єзнавчого руху і регіональних досліджень вУкраїні.

Часопис “Краєзнавство” на шляху оновлення

7

Здобуття Україною державної незалежності, ак-тивізація національної свідомості, культурне під -несення народу сприяють зростанню інтересів сус-пільства до власної історії, її глибинного пізнання,а відтак збереження культурних цінностей, народ-них традицій та надбань попередніх поколінь.

Перебіг сучасних подій свідчить, що багата іс-то рична спадщина, яка перейшла до нас від дідів тапрадідів бездумно знищується, руйнуються архі- тектурні пам’ятки, зникають писемні джерела, щоскладають безцінну скарбницю української куль- тури. Їх збереження, дослідження та актуалізація єодним з пріоритетних завдань історичної науки.

Почесну і відповідальну місію у цій нелегкій,але благородній справі виконує сучасний часо-пис «Краєзнавство» – періодичний орган Націо-нальної спілки краєзнавців України, яка висту-пає флагманом, організатором та координаторомкраєзнавчого руху в державі і сприяє збере-женню національної культурної спадщини та ду-ховному відродженню нації.

Передісторія заснування часопису,мета та організаційні засади

його відродження Кінець XIX – перші десятиліття XX ст. озна-

менувалися появою низки профільних галузевихоб’єднань, діяльність яких була спрямована наопікування культурним надбанням рідного краю,охороною і збереженням архітектурних споруд,пам’ятних місць, пов’язаних із історичними поді -ями, які суттєво вплинули на перебіг суспільно-політичної та культурної ситуації в країні. Ідеястворення інституції, яка б вивчала місцеву істо-рію, займалася дослідженням та збереженнямкультурно-історичних пам’яток постала на поря-док денний у 1820-1840-х роках. Українськийкрає знавець О. Уривалкін стримано характеризуєцей період як «пожвавлення історико-краєзнавчихдосліджень в Україні» [1, c.30]. Їх активізація при-падає на 1843 р., коли була створена Тимчасова

комісія для розгляду давніх актів (Археографічнакомісія), яка стала першою науковою установою вРосійській імперії і яка своєю діяльністю інсти-туціоналізувала історичне краєзнавство. Доробоквчених – членів Археографічної комісії заклавміцний фундамент подальшим краєзнавчим до-слідженням. Становлення українського краєзнав-ства, вироблення теоретичних та методологічнихзасад і принципів його розвитку розпочалося в1917 р. зі створенням Центрального комітету охо-рони пам’яток старовини і мистецтв під голову-ванням М. Грушевського [2, с.9]. Це ознаменувалопочаток формування історичного краєзнавства якнаукового знання. Пізніше, у першій половині1920 р. Академія наук взяла на себе координаціюкраєзнавчою роботою в республіці. У її Статуті(1918 р.) зазначалося, що «Академія наук ум. Київ як найвища українська наукова установаставить собі на меті, окрім загальних науковихзавдань, виучувати сучасне й минуле Вкраїни –української землі та народу» [1, с.37-38]. Завер-шаючим етапом інституціоналізації краєзнавствастало заснування Українського комітету краєз-навства (УКК) та його друкованого органу – жур-налу «Краєзнавство» (м. Харків, 1927-1930 рр.).Видавнича діяльність Комітету заклала основидля подальшого розвитку краєзнавчої періодики,вивчення регіональної історії, пам’яткоохоронноїдіяльності, пробудила свідомий інтерес до історіїминулого. Проте через складну політичну ситуа-цію в Україні, репресії щодо багатьох вчених-гу-манітаріїв, у тому числі і провідних краєзнавців,та слабка матеріальна база змусили редколегіюприпинити видання часопису.

Для розуміння місця і ролі сучасного фаховогокраєзнавчого видання необхідно поринути в ат-мосферу наукового і громадського життя в Українідругої половини 1920-х рр., часів проведення пер-шого в УРСР Всеукраїнського з’їзду з вивченняпродуктивних сил і народного господарства(м. Київ, грудень 1924 – січень 1925 р.) та Всеу к-

8

УДК 908 (477) (051) «Краєзнавство» «1993/2013»

Денис Бровендер (м. Алчевськ)

Часопис «Краєзнавство» у розбудові історичного краєзнавствав Україні: до 20-ї річниці діяльності (1993-2013 рр.)

Досліджено передісторію відновлення часопису «Краєзнавство», проаналізовано його струк-туру, редакційний та авторський склад, з’ясована пріоритетна проблематика, проведені кількісніпідрахунки щодо функціонування журналу.

Ключові слова: часопис «Краєзнавство», Національна спілка краєзнавців України, Всеукраїнськаспілка краєзнавців, краєзнавча діяльність, охорона пам’яток історії та культури, регіональна історія.

раїнської конференції з краєзнавства (м. Харків,травень 1925 р.) [3, с.12], результатом якої сталостворення 31 травня 1925 р. Українського Комі-тету краєзнавства при Головнауці [4, с.18]. Згідноз задумом ініціаторів заснування Комітету, нанього покладалося завдання координації роботивсіх краєзнавчих осередків, здійснення зв’язкуміж краєзнавчими організаціями та краєзнав-цями-аматорами та надання методичної допомогив роботі місцевих краєзнавчих центрів [5, с.17].Практика покликала до життя і створення влас-ного друкованого періодичного органу. У статтітодішнього заступника голови УКК М. Криворот-ченка містився заклик, у якому першим кроком довирішення проблем краєзнавства та всього краєз-навчого руху мусить стати періодичне виданняКомітету [6, с.2-5]. Воно б, на думку дослідникаЮ. Данилюка, «дало змогу реально об’єднуватикраєзнавчу думку, ставити перед краєзнавцями ак-туальні проблеми, висунуті сучасним життям,разом із тим журнал мусить стати осередком, деяк у фокусі збиратимуться відомості про всю кра-є знавчу роботу в Україні» [7, с.3-4]. Слід заува-жити, що партійне керівництво мало своє баченнярозвитку краєзнавства; більш за все їх турбуваламожливість підпорядкування крає знавчого рухуполітико-ідеологічним засадам радянської влади,яка, з одного боку намагалася утвердитися в очахінтелігенції сповідувачем принципів розвитку на-ціонально-культурного життя в Україні, а з ін-шого – брала під свій контроль діяльність цієїсамої інтелігенції, яка формувала суспільно-полі-тичну думку. Відтак, з другої половини 1920-х рр.підтримка надається тим краєзнавчим осередкам,які відмовляються від дослідження проблемнаціональної історії та культури, а базуютьсявиключно на вивченні «виробничого принципу»[4, с.25]. На засіданні УКК 8 січня 1927 р. булорозглянуто питан ня про видання журналу «Крає -знавство» і ухвалено його перший випуск (2 друк.арк.) з тиражем у 2000 примірників [9, с.12].

У першому номері жур- налу за 1927 р. редколегіявизначила свої завдання:«Об’єднати всі краєзнавчісили, підвести їх роботупід наукову основу, поста-вити перед краєзнавцямиактуальні проблеми, вису-нуті життям» [10, с.1]. Ча-сопис виходив друкомпротягом 4-х років (1927-1930) і став головним ін-формаційним джерелом

про основні тенденції розвитку українського кра-єзнавства наприкінці 1920-х рр. Планувалося, щовін буде друкуватися щомісяця, крім липня тасерпня, всього на рік мало виходити 10 чисел[3, с.16]. Щодо проблематики журналу «Крає -знавство», то як зазначає історик ВалентинаБездрабко, на його шпальтах висвітлювалися про-блеми теоретичних засад краєзнавства та мето-дики краєзнавчих досліджень; публікувалися ма-теріали, які ілюстрували вивчення регіонів;подавалися бібліографічні списки; записи подій іфактів, пов’язаних із життям краєзнавчих органі-зацій. Журнал був україномовним виданням. Заперіод з 1927 по 1930 рр. на його сторінках висту-пило 62 особи, яким належало 127 публікацій[11, с.15]. Основні тематичні розділи журналу«Загальний», «Методика краєзнавчої роботи»,«Шкільне краєзнавство» висвітлювали коло про-блем, що стосувалися засадничих принципів роз-витку краєзнавства, методики та результатів кра-єзнавчої роботи в освітніх закладах. Інші рубрики«Наш край», «Життя краєзнавчих організацій»,«Бібліографія», «Керуючі матеріали» взяли на себефункції інформативного спрямування [12, с.24].

Протягом усього часу існування журнал «Кра-єзнавство» був центром обговорення проблемкраєзнавчої термінології, рівня її розроблення тавирішення нагальних завдань для упорядкуванняпонятійного апарату. На шпальтах часопису дру-кувались розпорядження, програми УКК, літе-ратурні новини, інформація про краєзнавчіз’їзди, конференції, семінари.

Комітет постійно контактував та співпрацю-вав з окрбюро та музеями, підтримував сто-сунки з учителями шкіл та викладачами педаго-гічних технікумів [13, с.83]. Задум редакції

Часопис «Краєзнавство» у розбудові історичного краєзнавства в Україні:до 20-ї річниці діяльності (1993-2013 рр.)

9

Редакція друкованого органу Українськогокомітету краєзнавства спочатку розміщувалася заадресою: м. Харків, пров. Шпитальний (нині –вул. Трінк лера), 8 (сьогодні тут знаходиться

Музей природи ХНУ ім. В.Н. Каразіна)

полягав, на думку В. Бездрабко, у перетворенніжурналу «на місце зустрічі теорії і практики кра-є знавства» [14, с.77].

Поступово, завдяки наполегливій співпраціредколегії з колективом авторів часопису, краєз-навство утверджувалося і як науковий напрям, іяк громадський рух, головною ознакою якого ста -ла масовість. Наявність фактору масовості, надумку Ярослави Верменич, було пов’язано зі зни-женням рівня науковості видань з історії окремихмісцевостей. Дослідниця зазначає, що у такий спо-сіб радянське керівництво намагалося компенсу-вати слабку методологічну базу краєзнавчої ро-боти, акцентувати увагу на її масовості [15, с.150].

Недостатнім був і вплив Комітету на пам’яткоохо-ронне та музейне будівництво, не виправдала себеідея перетворення сільбудів і хат-читалень в осе-редки краєзнавчої діяльності. І хоча у роки полі-тики українізації відчутно пожвавився краєзнав-чий рух, проте розгортання політичних репресій,які не оминули і краєзнавчу науку, позначились іна роботі редакції часопису. Звинувачення провід-них краєзнавців в українському націоналізмі, при-ниження здобутків краєзнавчої діяльності, кон-троль з боку провладних чиновників та засиллякомпартійної ідеології привели до припинення ви-дання у 1930 році та існування УКК у 1932 р., азгодом і згасання краєзнавства.

На довгі роки українське краєзнавство стає за-лежним від пануючої ідеології, воно обмежуєтьсяописом історії підприємств, їхніми здобутками тауспіхами, стає засобом ідеологічного впливу.Зміни відбулися з початком Великої Вітчизняноївійни 1941-1945 років. З метою підняти бойовийдух воїнів Червоної Армії радянське керівництвобуло змушене знайти спільну ідею задля згурту-вання сил народу для боротьби з ворогом. У цейчас відроджуються місцеві крає знавчі осередки[16, с.32], дослідники «малої історії» проводятьвласні розвідки у пошуках джерел героїзму ра-

дянських воїнів [17, с.81]. У 1943-1944 рр. булоприйнято низку постанов, спрямованих на відрод -ження краєзнавства, зокрема відновлення роботикраєзнавчих гуртків, відкриття нових музеїв,взяття під охорону всіх військових кладовищ,братських могил та місць поховання невідомогосолдата, встановлення пам’ятників із зазначеннямпрізвищ та військових звань загиблих [18, с.95].

Якісно новий етап у розвитку краєзнавства,його наукових, громадських і шкільних формпов’язаний із підготовкою у 1960-1970-х рр. бага-тотомної «Історії міст і сіл Української РСР». Самезавдяки спільній праці науковців, працівниківкуль тури, вчителів, краєзнавців-аматорів (усього

понад 100 тисяч дослідників рідного краю) булопідготовлено і видано під керівництвом П. Тронь -ка 26 томів фундаментальної унікальної праці.

У 1966 р. була створена організація, яка сталапровідником пам’яткоохоронної діяльності в Ук-раїні на багато років. Датою її заснування слідвважати 20-21 грудня 1966 р., коли в Києві від-бувся Установчий з’їзд Товариства охоронипам’ятників. Результатом його проведення сталозаснування громадської організації, що отрималаназву Українське товариство охорони пам’ятокісторії та культури (УТОПІК). Головою прав-ління було обрано К. Дубину, а через кілька мі-сяців цю посаду обійняв П. Тронько [19, с.113].Таким чином, з ім’ям академіка Петра Тимофі-йовича Тронька в Україні пов’язаний увесь про-цес становлення та розвитку як пам’яткоохорон-ної діяльності, так і краєзнавчого руху загалом.З 1970-х рр. починає відновлюватися система дер-жавних пам’яткоохоронних організацій, однаксфера їхніх досліджень зводилася виключно до ви-вчення пам’яток соціалістичної доби, революцій-ної та трудової слави радянського народу, пов’я -заних з героїкою так званої «Великої Жовтневоїсоціалістичної революції» та Великої Вітчизня-ної війни, соціалістичного та комуністичного

4’2013Денис Бровендер

10

К Р А Є З Н А В С Т В О

З 1928 року редколегія журналу перебувала у м. Харкові, будинку по вул. Карла Лібкнехта(нині – Сумська), 33.

Часопис «Краєзнавство» у розбудові історичного краєзнавства в Україні:до 20-ї річниці діяльності (1993-2013 рр.)

11

будівництва. Переломним етапом у краєзнавчійдіяльності стало прийняття закону «Про охоронута використання пам’яток історії та культури»(1976 р.). Проте, на фоні позитивних зрушень уцій справі, стали очевидні прорахунки в органі-зації пам’яткоохоронної роботи. Ці недолікибули пов’язані, на думку Сергія Кота, з новоюхвилею ідеологічного диктату та «селекційноговідбору пам’яток» [20, с.52].

Протягом 1970-х – початку 1980-х рр. у сус-пільстві зростає усвідомлення необхідності збе-реження національної культурної спадщини, щосприяє розвитку гуманізму, моральності, розу-мінню національної культури як частини світо-вого культурного процесу.

Сучасні історики вважають, що діяльністьУТОПІК не можна оцінювати однозначно. Нарізних етапах свого розвитку вона мала як пози-тивні, так і негативні наслідки. Сергій Кот вва-жає, що однією з негативних тенденцій булавідсутність реальних механізмів, які б забезпе-чували зацікавленість тогочасних владних струк-тур у збереженні історико-культурних цінностей.На його думку, це не тільки позбавляло Товарис-тво необхідної підтримки з боку влади, а й при-водило до прямих порушень чинного законодав-ства. До того ж, ситуація погіршувалась низькимадміністративно-правовим статусом органів охо-рони пам’ятників [21, с.13].

Розвиток суспільно-політичної, громадської танаукової думки в Україні у кінці 1980-х – початку1990-х рр. сприяли активізації діяльності краєз-навців і створенню обласних, районних і міськихкраєзнавчих осередків. Цьому сприяло прове-дення протягом 1980-х рр. 4-х республіканськихкраєзнавчих конференцій: у Полтаві (1980 р.),Вінниці (1982 р.), Чернігові (1984 р.) та Миколаєві(1989 р.). На основі їх практичних рекомендаційбули розроблені комплексні плани краєзнавчих

досліджень, задля реалізації яких потрібно булооб’єднати всі краєзнавчі сили України. РішеннямПрезидії Академії наук УРСР від 13 грудня 1982 р.при Інституті історії АН УРСР було створенонаукову Раду з питань історичного краєзнавства[22, с.156]. Започатковується видавництво жур-налу історико-краєзнавчого спрямування «Па м’ят -ки України», де широко висвітлюється пам’ятко -охоронна тематика. 27 березня 1990 р. у Києвівідбувся Перший Всеукраїнський краєзнавчийз’їзд, який проголосив заснування/відродженняВсеукраїнської спілки краєзнавців (ВСК) (з жов-тня 2008 р. – Національна спілка краєзнавцівУкраїни (НСКУ). Головою правління Спілки бувобраний академік НАН України П. Тронько. Ство-рення Спілки краєзнавців сприяло заснуваннючасопису «Краєзнавство» як головного засобувисвітлення краєзнавчої роботи в країні та збере-ження національних традицій. З цього часу почи-нається формування її регіональних представ-ництв, створюються Черкаська, Харківська,Полтавська, Тернопільська, Житомирська, Рів-ненська, Чернігівська, Донецька, Дніпропетров-ська, Івано-Франківська, Одеська, Миколаївська,Хмельницька, Чернівецька обласні організації, щоперебирають на себе координування краєзнавчоюдіяльністю в регіоні.

Першим кроком у відродженні журналу «Кра-єзнавство» стала постанова Президії правлінняВСК від 19 липня 1991 р., в якій зазначалося, щонеобхідним є «відновлення випуску краєзнавчихвидань, які виходили на Україні до 1937 року».[23, арк. 6]. Як зазначав відповідальний секретарСпілки Анатолій Ситник, ВСК одразу зіштов-хнулась з декількома проблемами. Першим пи-танням, що потребувало вирішення, стало визна-чення форми періодичного видання: журнал чигазета. Спершу було вирішено розпочати видав-ництво газети краєзнавчого профілю. Однак

У 1993-1998 роках редколегія часопису «Краєзнавство» розташовувалася в колишньому особняку Уварових (м. Київ, вул. Липська, 16)

4’2013Денис Бровендер

12

К Р А Є З Н А В С Т В О

після запеклих дискусій, проведених історичнихрозвідок та аналогій дійшли згоди відродити ви-дання, що функціонувало у 1927-1930 рр. і булодрукованим органом УКК. Повернення до істо-ричної назви часопису стало продовженням тра-дицій краєзнавчого руху, уособленням набутогодосвіду і закликом до пошуку нових організацій-них та методологічних розробок у краєзнавстві.Таким чином, створенням ВСК та відновленнячасопису «Краєзнавство» засвідчили поверненняіз забуття головних інституцій українського кра-єзнавства. Датою відновлення журналу «Краєз-навство» слід вважати 29 червня 1992 р., коли назасідання Президії правління ВСК було прийняторішення про його відродження [24, арк. 4].

З цього часу починається активна, наповненатворчим пошуком та ентузіазмом робота редко-легії та її голови П. Тронька, провідних краєз-навців, етнологів, істориків та аматорів-любите-лів рідного краю по розбудові історичногокраєзнавства в Україні.

Формування предметно-тематичногополя часопису: структура,

редакційний та авторський склад,пріоритетна проблематика

На порядку денному засідання Президії прав-ління ВСК 29 червня 1992 р. стояло питання пропоновлення друку журналу «Краєзнавство», ство- рення його Редакційної ради, визначення кон-цептуальних та програмних засад, окреслення ак-туальної проблематики тощо. Була утворенаРедакційна рада у кількості 7 осіб: П. Т. Тронько– Голова правління ВСК, головний редактор;А. Г. Барвінок – заступник головного редактора;М. Є. Іщенко – член Президії правління Спілки;О. М. Маринич – Президент Географічного това-риства України; А. Д. Моргун – виконавчий ди-ректор правління Українського акціонерного то-вариства туризму і екскурсій; А. А. Ситник –відповідальний секретар; В. А. Смолій – заступ-ник директора Інституту історії АН України[24, арк. 4]. Фінансування мало здійснюватися зарахунок ВСК та журналу «Пам’ятки України»,яке стало співзасновником відродженого ви-дання. До Редакційної ради першого числаувійшло 30 чол. П’ятеро з них були громадянамиінших країн: Росії, Польщі, Румунії, Словаччини.Тому доречно говорити про міжнародний рівеньвидання і географії його поширення.

Задля успішної реалізації збірника були вжитізаходи у вигляді рекомендацій «правлінням об-ласних організацій Спілки сприяти передплатіжурналу «Краєзнавство» на 1993 рік [24, арк. 5].

Редакція журна лу на-магалася втіли ти у життяосновну мету відродже-ного часопису. У звер-ненні «До читачів» (№ 1,1993 р.) редколегія наго- лошувала на тому, що «удобу нелегкого станов-лення державної незалеж-ності України журнал«Краєзнавство» вважає заобов’язок плекати україн-ський національний патріотизм...», тому середпроблем, які потребують термінового розв’я -зання, редакція вбачала наступні: а) часопис про-тистоятиме тяжким наслідкам довготривалої по-літики денаціоналізації наро ду; б) особливаувага приділятиметься Східній і Південній Ук-раїні, соціально-економічному та політичномуустрою земель; в) досліджуватимуться факти іподії Чорнобильської трагедії; г) висвітлювати-меться історія українців на етнічних теренах, щозалишилися поза межами сучасної України;д) вивчатимуться пам’ятки культури (житла, ву-лиці, міста і села, історичне довкілля); є) дослід-жуватиметься життя та діяльність відомих тапризабутих діячів краєзнавчого руху [25, с. 1].

Аналізуючи перші сторінки часопису, стаютьочевидними неприховані наміри редколегії, амбі-ції, надії на успішну працю, впевненість у її необ-хідності, заклик до пробудження національної сві-домості, самоідентифікації, любові до рідногокраю. Поява відродженого часопису у 1993 р., засловами головного редактора акад. П. Тронька,стала знаменною подією, оскільки він повинен бувстати «справжньою трибуною для великого загонулітописців рідного краю» [26, с. 7]. Матеріали пер-шого номеру повідомляли про роботу Спілки,знайомили з цілями та завданнями часопису, в за-гальних рисах розповідали про характер та пер-спективи краєзнавчого руху. Таким чином, № 1(1993 р.) заклав дослідницьке поле майбутніх про-блемних питань історико-регіонального спряму-вання, девіз «Краєзнавство не лише наука, а йрух» привернув увагу широкого кола дослідників,які були зацікавлені у вивченні місцевої історії.Поширення журналу як науково-популярноговидання охопило та організувало до співпра ці уч-нівську та студентську молодь, учасників шкіль-них та вузівських краєзнавчих осередків, істори-ків-етнологів та ін. Перший номер журналу ставсвого роду експериментом, який дав змогу відсте-жити реакцію громадськості на його появу та став-лення до важливості краєзнавчих пошуків.

13

Отже, часопис став першим історико-краєз-навчим профільним виданням у незалежній Ук-раїні, територія розповсюдження якого охопилавсі її регіони. У популяризації та розповсюд-женні видання взяли участь організації, колек-тиви, окремі краєзнавці. ВСК були ініційованіпрезентації журналу у Запорізькій обл. (1993 р.)[27, арк. 1], Донецькій обл. (1994 р.) [28, арк. 1]та інших регіонах України.

За 20 років праці на ниві актуалізації істо-рико-краєзнавчих досліджень в Україні часописпройшов декілька етапів. З урахуванням метийого відновлення та завдань, що були покладеніна видання, можна умовно виокремити триетапи його функціонування: І. 1993-1999 рр. –період відновлення часопису «Краєзнавство»,його організаційне та наукове становлення нашляху відродження традицій українського кра-єзнавства; ІІ. 2000-2006 рр. – період творчогопошуку проблемно-тематичних блоків, форму-вання провідних рубрик видання, їх апробація нашпальтах журналу; ІІІ. 2008-2013 рр. – ста-більне упорядкування проблематики часопису,закріплення 16 рубрик (з 34), що мали місце нашпальтах в різні періоди (з урахуванням акту-альності поданих матеріалів, їхньої інформа-тивної насиченості, тематичного забезпеченнязмісту часопису) на сучасному етапі розвиткукраєзнавства.

Проаналізувавши наявні рубрики, ми об’єд-нали їх у групи за принципом регулярності та на-повнюваності матеріалами. На прикладі третьогохронологічного етапу (2008-2013 рр.) укладенадіаграма 1.

Вивчення сукупного матеріалу всіх чисел від-новленого журналу дає підстави стверджувати,що у часописі «Краєзнавство» (1993-2013 рр.)публікувалися розвідки як знаних, так і малові-домих дослідників. Вони визначили поле діяль-ності сучасного краєзнавства, займалисядослідженням проблемних питань історико-кра-

єзнавчого спрямування. Їх праці склали ланцюгрубрик, які були визнані як найбільш актуальніта стали популярними, що врешті скерувало гро-мадськість в окреслену проблемну течію істо-рико-регіональних досліджень.

Рубрикація часопису доволі широка. Задлябільш детального аналізу, ми систематизувалирубрики за наявним обсягом матеріалу та по-стійністю виходу. З огляду на це, об’єднані тірубрики, які не змінювались за змістовим наси-ченням, а лише варіювались за формулюванням.(Наприклад, зміна рубрик: «Краєзнавці» → «Ви-датні краєзнавці» → «Краєзнавство в особах» →«Регіональна історія в особах»; або «Історія місті сіл України» → «Історія населених пунктіву краєзнавчому русі України» → «Історія міст ісіл України: історико-теоретичні проблемививчення» тощо. Вважаємо, що така зміна назвирубрики є проявом постійного пошуку загально-визначеної та адекватної назви структурного під-розділу. Впровадження нових та/або поверненнядо старих рубрик пов’язано, як правило, із по-точними завданнями редколегії та науковимиуподобаннями авторів, які подають свої науковірозвідки до часопису.

Прикладом постійної рубрики може слугуватирубрика «Літопис українського краєзнавства» –одна з найбільш чисельних за обсягом матеріалута регулярністю. Вона з’явилася на шпальтах у1993 р. і вміщувала 4 статті, у 1994 р. – 2, у числі1-4 за 1999 р. наявні 8 матеріалів. На сьогодні до-робок авторів складає понад 80 статей.

Матеріали рубрик «Краєзнавці» → «Видатнікраєзнавці» → «Краєзнавство в особах» → «Регі -

ональна історія в особах» мають понад 50 подачматеріалу. У 1993 та 1994 рр. матеріали рубрикдрукувалися під назвою – «Краєзнавці»; у № 1-4за 1995 р. – «Видатні краєзнавці»; у 1999 р., 2000-2001 рр. – «Краєзнавство в особах»; 2002 р.,2003 р., 2005 р. – «Регіональна історія в особах».У випусках № 1-4 за 2008 р. та № 1-2, 3-4 за

Часопис «Краєзнавство» у розбудові історичного краєзнавства в Україні:до 20-ї річниці діяльності (1993-2013 рр.)

a. літопис українського краєзнавства;b. історія міст і сіл України: історико-теоретичні проблеми вивчення;c. кримознавство в системі української історичної науки;d. краєзнавство в особах;e. музейництво України: історія та проблеми сучасного розвитку;f. регіональні аспекти історичної демографії;g. історія України в світлі регіональних досліджень;h. вітчизняне пам’яткознавство: традиції, досвід, перспективи;i. огляди та інформація;j. Національна спілка краєзнавців: панорама сучасного життя;k. церковно-історичне краєзнавство: витоки та сучасний дискурс;l. освітянське краєзнавство: історія, теорія та методологія;m. наукова інформація;n. Велика Вітчизняна війна;o. краєзнавство і туризм;p. іn memoriam.

2009 р. а також у № 1-2 (2010 р.) рубрика повер-тається до попередньої назви – «Краєзнавство вособах» – у такій редакції вона існує і сьогодні.

Рубрика «Історія міст і сіл України» → Історіянаселених пунктів у краєзнавчому русі України»→ «Історія міст і сіл України: історико-теоре-тичні проблеми вивчення» бере свій початок з№1 (1993 р.) і налічує близько 50 окремих пові-домлень.

Рубрика «З краєзнавчої пошти» мала доситьстійкі позиції та стабільне розміщення у часо-писі. Про це свідчать номери журналу за 1999 р.,2000 р., 2002 р.-2006 р. та №3 (2012 р). Проте,дозволимо собі зазначити, що не зовсім зрозумі-лою є назва рубрики, неясні критерії, за якимиобиралися до неї статті. Тому, ми припускаємо,що задля підтримки життєдіяльності рубрикидрукувались матеріали, які мали до неї опосе-редковане відношення.

Коло рубрик «На книжкову полицю» → «Хро-ніка краєзнавчого життя» → «Огляди» → «Ог-ляди та інформація» висвітлюють питанняодного діапазону дії. Рубрика почала функціону-вати з № 1-4 за 1995 р. під назвою «Книжкова по-лиця». До 2001 р. назва рубрики була незмінною.У № 1-4 (2001 р.) з’являється новий тематичнийрозділ – «Хроніка краєзнавчого життя», який засвоїм характером підкреслив та розширив межідій двох попередніх рубрик. «Книжкова полиця»перейменовується на «Огляди». У № 1-2 за 2009 р.рубрика називалася «Огляди та інформація», а з№ 3-4 за 2009 р. до сьогодні рубрика носитьназву «Огляди».

Оскільки головну увагу НСКУ приділяєпам’яткоохоронній діяльності, цій проблемі при-свячено окремий тематичний розділ, якийз’явився у часописі завдяки об’єднанню рубрик«Проблеми вивчення та відтворення історико-культурної спадщини» → «Вітчизняне пам’ят-кознавство: традиції, досвід, перспективи». Ха-рактерним для часопису є той факт, що статті зпам’яткознавчої тематики друкувалися і в іншихрубриках часопису.

У рубриці «Музеї та краєзнавство» → «Му-зейництво України: історія та проблеми сучас-ного розвитку» детально розглядається пробле-матика з висвітлення діяльності музейнихустанов, їх вплив на розвиток історичної науки.

Регіональна тематика представлена рубри-ками, що виходили у такій послідовності: «Регі -ональні дослідження в Україні» → «Регіональніісторико-культурні дослідження» → «Історія Ук-раїни в світлі регіональних досліджень». Пара-лельно з рубрикою «Історія України в світлі

регіональних досліджень» містилася «Політичнаісторія ХХ ст. в світлі регіональних досліджень».Вперше рубрика з’являється у № 1-4 (2002 р.). Їїматеріали висвітлюють не тільки історико-краєз-навчі аспекти крізь призму регіональної історії,але й намагаються комплексно підійти до роз-гляду історико-політичних проблем.

Церковна історія та культура знайшли відоб-раження у рубриках: «Церковна історія в краєз-навчих пошуках» → «Церковне краєзнавство» →«Церковно-історичне краєзнавство: витоки та су-часний дискурс». У своїх наукових розвідках,представлених у межах рубрики, автори дослід-жують архітектуру церков, історію їхнього бу-дівництва, повсякденне життя служителів цер-кви тощо.

Тематика шкільного краєзнавства у журналіпредставлена у вигляді декількох рубрик, які змі-нювали одна одну. Це рубрики – «Шкільне кра-єзнавство» → «На допомогу вчителю історії» →«Педагогіка і краєзнавство» → «Освітянське кра-єзнавство: історія, теорія та методологія».

Прикметним є наявність рубрик, присвяченихювілейним датам відомих історичних подій: «До60-річчя Великої перемоги» → «До 61-ї річницівизволення України» → «65 років перемоги у Ве-ликій Вітчизняній війні» → «До 70-річчя початкуВеликої Вітчизняної війни» → «До 70-ї річниціпартизанського руху в Україні у період ВеликоїВітчизняної війни 1941-1945 років» → «До 70-річчя початку визволення України від