In Ukrainian and English

По Українськи і

Українська Греко-Католицька Парафія Святих Володимира і ОльгиUkrainian Catholic Parish of Saints Volodymyr and Olha92A Woodville Road Woodville South Australia 5011о. Зенон Рацький - Парох. Rev. Fr. Zenon Racki - Parish Priest

Telephone 8235 2900 mobile 0413 652 929о. др. Павло Бабій Rev. Fr. Dr. Paul Babie

З нагоди Різдва Христового, Нового Року та Богоявлення Господнього

із Святим і Щедрим Вечорами та з Колядою - сердечно вітаємо: Їх Блаженство нашого Патріярха Кир Святослава Шевчука із Синодом Єпископів Помісної Української

Католицької Церкви. Преосвященого Владику Кир Петра Стасюка, Всечесне Духовенство, Чернецтво і мирян, наші братні парафії в

Австралії. Отця Помічника др. Павла Бабія, дружину Рейчел, доничку Катерину та сина

Луку. Сусідню парафію св. Покрови з настоятелем отцем Тарасом Горпиняком,

дружину Наталку, доні: Ірину, Анну, Марію та сина Ігора, о. дякона Володимира Димчинського і його дружину Стефу, Парафіяльну

Раду та всіх вірних. Вітаємо Парафіяльну Раду і всі комітети парафії Свв. Володимира і Ольги, та всю нашу соборну

Християнську Громаду, а зокрема Церкву в Україні, та увесь Український нарід - і зичимо всім від народженого Спаса світу всіх

потрібних ласк та Божого благословення!Христос Раждається! Славіте Його! Надя, Емілія, Софія і

о. Зенон Рацькі

With the Feasts of the Nativity of Christ our Lord, the New Year and Theophany

and the eve of Christmas and Theophany we send greetings to: our Patriarch His Beatitude Sviatoslav Shevchuk and the Synod of Bishops of the Ukrainian Greco-Catholic Church. His Grace Bishop Peter Stasiuk, all of the clergy and all monastic orders of our neighbouring parishes in Australia. Our assistant

priest in Adelaide Rev. Fr. Dr. Paul Babie, his wife Rachael and their daughter Catherine and son Luke. Rev Fr. Taras Horpyniak, parish priest of Saint

Pokrova Parish in Wayville, his wife Natalia, their daughters Iryna, Anna and Maria and son Ihor, deacon Wolodymyr Demchinsky and his wife Stefa, the

Різдво 2015

Parish Council and all parishioners. We greet all members and all committee members of Saints Volodymyr and Olha Parish Council, all of our Christian Community and especially The Church in Ukraine and all of the Ukrainian

Nation - and we wish everyone God’s Blessings for good health and prosperity in the New Year. Christ is Born! Let us praise Him!

Nadia, Emilia, Sofia and Father Zenon Racki

MY DEAR BROTHERS AND SISTERS IN CHRIST,As we come together as one family in this beautiful church to celebrate the joyous Feast of Christ’s birth - a family celebration of a new life and a new beginning, I

pray that Baby Jesus, the Christ Child, is born into your hearts and brings a new Life and new Joy into your family this Christmas.

I thank you for your prayers and your most generous support for my pastoral work throughout this past year, and on behalf of my wife Nadia and our daughter Emilia, I wish you and your family a Merry Christmas, and may God fill your life with Love, Joy and Peace this Christmas and throughout the New Year. Father Zenon Racki

CHRISTMAS DONATIONS TO THE CHURCH – KOLIADAAt Christmas time during the KOLIADA, it is a tradition to visit with Christmas Carols and collect for the upkeep of this Church, but, as it is difficult to visit

everyone in their homes, the choir will sing several Christmas Carols after the Christmas Liturgy for everyone. On behalf of the Parish Council I would like to

thank you for your generousity and your continuing support. Maria Kara, Chairperson of the Parish Council.

CHRISTMAS PASTORAL LETTER OFHIS BEATITUDE SVIATOSLAV

Most Reverend Metropolitans, Archbishops and Bishops,Very Reverend and Reverend Fathers, Venerable Religious and Monastics,

Beloved Brothers and Sisters, in Ukraine and throughout the world

Fear not, for behold, I bring you good news of great joy that will be for all the people.For unto you is born this day in the city of David a Saviour, who is Christ the Lord. (Luke 2:10-11)

Christ is Born!With these angelic words from heaven, Christ’s Church announces news of salvation. Today for us a Saviour has been born: the Lord descended to earth, appearing in a human body in the city of Bethlehem. This day heaven and earth rejoices, the entire human race rejoices in the knowledge that our Creator has not abandoned His creation, but He came to accept its fate as His own. He became man in order to share our human life: our pains and joys, our fears and insecurities. The Lord became one of us, reveals Himself as our Saviour and Redeemer.On the feast of Christ’s Nativity, we rejoice in knowing that never again will we feel alone or abandoned. We celebrate that God is with us, that He loves us, and we see God’s love incarnate in the newborn Christ Child, who gently rests in a hay-filled manger. The Mystery of the Birth of our Saviour reveals to us how God’s greatness opens up to us through human frailty, how the humanly small and insignificant can become great in God!

The Holy Gospel tells us that the Lord of the Universe was born in a family of refugees. At first, by Caesar’s decree, and then because of the blood-thirst of King Herod, the Most Holy Family was forced to abandon their home and seek refuge among strangers. Yes, our God chose to be born as a refugee without home! In these strange circumstances of our Saviour’s birth, in addition to the wise men from the East, only those who were not ashamed to be with the needy, with exiles and the persecuted were granted the privilege to approach the Divine Babe. By opening to Him the doors of their hearts, of their home, by recognizing the sign of salvation in the Lord, who was born in a cave, these people were filled with divine joy in the midst of the darkness of night. For the Christmas mystery is found in the ability to enter into God’s presence and encounter the newborn Christ by being able to be close: to be close to those who are weak and without protection, who suffer from cold and the lack of bare necessities.Ukraine has undergone a strange year in which everything was bigger than life: hope and despair, assuredness and disappointment, gains and losses. But also great was the fear, that Darkness could sense, seeing that our breakthrough towards Light could emerge victorious. And Darkness sent upon us pain and bloodshed, injury and even death, so that the people might recoil in the face of such suffering and return to the same path of silent and uncontested submission.There is no Ukrainian who did not take part in this test of Divine Providence, which still continues. In some ways today all of us find ourselves in the zone of risk, the zone of the Anti-terrorist operation. Similar to the shepherds, who on the place where they led their flock to pasture heard the song of angels in heaven and received the news of the birth of a Saviour, so too, each one of us, has his or her place of spiritual vigil, his “guard post,” where we all must fulfil our Christian and civic mission. And even if some have become tired and would prefer to avoid this choice, they nonetheless find the strength for the task. Only passivity plays into the hands of evil.This year our journey to Christmas led us along the path of the wounded and exiled. Our Church literally became a field hospital, set up in order to give refuge to the persecuted and to heal the wounds of the injured. But even after the Maidan, the Church did not cease to function as a hospital, for that is her vocation. Pope Francis reminds us of this: “I see the Church as a field hospital after battle.” None of us were ready for war, and yet it continues, uninvited – it breaks into virtually every Ukrainian home, especially in the Eastern territories of our Land. There is a danger that the boundary of human sensitivity to the pain and suffering of one’s neighbour will diminish. Christians know that apathy kills no less than “Hrad” missile launchers. The task before the state is to wisely resolve the problem of aid to those citizens who have suffered. While the task before every Christian is to be close, to accompany those who are in dire need. This Christian unity with those in need, which we call solidarity, is what makes us strong. In it are revealed and through it we receive the power of the incarnate God, the action of the Saviour, who was born in order to make us free and undefeatable in God.In the time of Christmas each one of us looks at the sky in the hope of seeing the light of the star of Bethlehem. For the New Year promises not to be easier or our choice to be simpler. Our greatest task for 2015 is to embark on the path of development of civilisation and a life of dignity. For this we must clothe ourselves in a godly, not worldly manner, by renouncing all unworthy compromises with the evil one. This applies to each one of us – even to the one who considers himself or herself as the least in this world. The task of directing one’s life towards good also makes great civil sense, for when every Ukrainian man and woman will change, the country will also change. Together we must adorn ourselves with effective government structures, which will finally cease to be structures of sin. For government can be a blessing, if it becomes service.Both tasks are impossible to fulfil if we don’t experience doubt, don’t make mistakes, don’t step back. Let us not carry the pride of perfection, but rather let us admit before God our weaknesses and ask in humility: O God, help me in my weakness! A humble person does not lose faith in his strength, for, in the words of Ivan Franko, one “feels on his shoulder the hand of the Lord.” Therefore, let us remember that despair,

disappointment, the impulsive desire to rid ourselves of those, who have not fulfilled our expectations - these are the instruments, which allow Darkness to most effectively reacquire its lost positions. Let us not help it undermine our chances for success. Failing to always do everything is not the problem. Allowing our failures to make us lose heart is! We have before us one task, about which we should never have any doubt. That task is to pray. The Maidan was victorious because people prayer, fervently and sincerely. Today let us not allow for a certain “being used to” war to weaken the intensity of our prayers. Let us direct all the strength of our soul, so that in our families and communities prayers for Ukraine continue to be raised unceasingly, so that our beloved land might be filled with the light of faith, as was the poor cave of Bethlehem, that our hearts might be purified, that a new life may be born. And then, having received God’s blessings, we will be the happiest people on earth.In the dark night of insecurity and fear, let our ancient koliada dispel all sadness and every worry... With this Christmas greeting I seek to visit each home, filled with good people, who receive the newborn God and Saviour and rejoice with feast of Christ’s Nativity!Today we extend our Christmas greetings to our soldiers, who celebrate this great feast in cold frontline trenches and shelters, with their chests forward, ready to defend their nation. With festive wishes we greet all those who lost their home and miss the warmth of their families, that all may be good and well in their lives. With the song of angels announcing peace on earth and glory in the highest let us today visit those, who mourn the loss of family and friends, who suffer from their battle wounds, who are in captivity or imprisoned. As in this Christmas night joy overcomes sorrow and heavenly light – darkness, so in his Nativity let our Saviour fill us with the strength of his victory, of good over evil, of truth over untruth, and may a heavenly peace overcome war. To all our faithful in Ukraine and throughout the world I send you my deepest heartfelt wishes for a merry Christmas, a tasty kutia, and a resounding koliada.

Christ is born! Glorify Him!

+ SVIATOSLAV Given in Kyiv at the Patriarchal Cathedral of the Resurrection of Christ,on the Feast of the St. Nicholas on the 19th (6th) of December, 2014 A.D.

РІЗДВЯНЕ ПОСЛАННЯ БЛАЖЕННІШОГО СВЯТОСЛАВАВисокопреосвященним і Преосвященним Архиєпископам та Митрополитам, боголюбивим

єпископам, всечесному духовенству, преподобному монашеству, возлюбленим братам і сестрам, в Україні та на поселеннях у світі сущим

Не бійтеся, бо я звіщаю вам велику радість, що буде радістю всього народу: сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель – Христос Господь (Лк 2, 10–11).

Христос народився!

Цими словами благовісника з небес Христова Церква звіщає спасенну новину. Сьогодні нам народився Спаситель: Господь на землю зійшов і явився в людському тілі у місті Вифлеємі. Радіє цього

дня небо і земля, радіє весь людський рід тим, що наш Творець не покинув свого сотворіння, але прийшов, щоб прийняти його долю. Він сам став людиною, щоб розділити з нею її життя: її болі і радості, її тривогу і непевність. Господь стає одним із нас, об’являє себе нашим Спасителем і Визволителем.У святі Різдва Христового ми радіємо тому, що більше не почуваємося самотніми і покинутими, святкуємо те, що Бог є з нами, що Він нас любить, і бачимо втілену Божу любов у новонародженому Дитятку Ісусі, який ніжно спочиває в яслах на сіні. Таїнство народження нашого Спасителя виявляє нам правду про те, як велике Боже відкривається нам через слабке людське, як людське мале і незначне може стати Божим великим!

Святе Євангеліє оповідає нам, що Господь Всесвіту народився в родині біженців. Спочатку через наказ кесаря, а потім через кровожерність царя Ірода Пресвята родина була змушена покинути свою домівку та просити прихистку в чужих людей. Так, наш Бог забажав народитися як безхатченко і біженець! За таких дивних обставин народження Спасителя привілей перебувати біля Божого Дитяти мали разом із мудрецями зі Сходу лише ті, хто не соромився бути поруч із потребуючими, вигнанцями та переслідуваними. Відкривши Йому двері свого серця, свого дому, розпізнавши знак спасіння в Господі, що народився у вертепі, ці люди сповнилися божественною радістю серед темряви ночі. Бо ж різдвяне таїнство – це здатність увійти в Божу присутність і зустріти новонародженого Христа через вміння бути поруч: бути поруч із тим, хто немічний і беззахисний, хто терпить від холоду та браку найнеобхіднішого.

Україна прожила дивовижний рік, в якому все було великим: надія і відчай, впевненість і розчарування, здобутки і втрати. Великим був і страх, що його відчула Темрява, бачачи, що наш порив до Світла може бути переможним. І Темрява наслала на нас біль і кров, каліцтво і навіть смерть, щоб люди жахнулися тим стражданням і звернули на давню стежку мовчазного та беззаперечного підпорядкування.

Немає жодного українця, який не брав би участі в цьому іспиті Господнього провидіння, котрий продовжує тривати. В якомусь сенсі ми всі сьогодні в зоні ризику, у зоні АТО. Подібно до пастирів, які на місці випасання свого стада почули спів ангелів на небі і прийняли звістку про народження Спасителя, так і кожен з нас має своє місце духовного чування, свій «блокпост», що на ньому повинен здійснити власну християнську і громадянську місію. І навіть якщо хтось утомився і хоче уникнути вибору, то все одно його робить. Тільки в такому разі своєю пасивністю він грає на руку злу.

Наша цьогорічна дорога до Різдва була дорогою до пораненого і вигнаного. Наша Церква в буквальному сенсі стала польовим шпиталем, розгорнутим щоб дати прихисток гнаним і загоїти рани постраждалих. Але навіть після Майдану Церква не позбулася функцій шпиталю, оскільки це її покликання. Про це нагадує нам Папа Франциск: «Я бачу Церкву як польовий шпиталь після битви».

До війни ніхто з нас не був готовий, проте вона триває, непрохано вламується чи не в кожну вкраїнську домівку, особливо на східних теренах нашої країни. Постає небезпека, що поріг людської чутливості до горя і страждання ближнього зменшуватиметься. Християни знають, що байдужість убиває не менше, ніж снаряди установок «Град». Справа держави – мудро вирішити проблему допомоги своїм стражденним громадянам. А справа кожного християнина – бути близько, бути поруч із тими, хто в біді. Саме це християнське єднання з потребуючими, яке звемо солідарністю, і робить нас сильними. Бо в ньому проявляється і через нього передається нам сила воплоченого Бога, дія Спасителя, який народився для того, щоб вчинити нас вільними і непереможними в Бозі.

У різдвяний час кожен із нас поглядає на небо в надії побачити світло вифлеємської зорі. Бо Новий рік не обіцяє бути легшим, а наш вибір – простішим. Наше найбільше завдання на 2015 рік – це вийти на шлях цивілізованого розвитку й гідного життя. Для цього ми всі мусимо зодягнутися в іншу – Божу – людину, тобто зректися негідних компромісів з лукавим. Це завдання стосується кожного з нас – навіть того, хто вважає себе найменшим у цьому світі. Завдання змістити свою життєву позицію в бік добра має також великий громадянський сенс, бо коли зміниться українка та українець – зміниться і вся наша країна. Усі разом ми маємо зодягнути її в нове намисто ефективних державних структур, які перестануть нарешті бути структурами гріха. Адже влада може бути благословенням, якщо стає служінням.

Обидва завдання неможливо здійснити, бодай раз не відчувши сумніву, не помилившись, не зробивши кроку назад. Не маймо гордині досконалості – краще визнаймо перед Богом свої слабкості й смиренно просімо: Боже, допоможи моєму безсиллю! Смиренна людина не втрачає віри у свої сили, бо, за словами Івана Франка, «чує на своєму плечі руку Господню». Тому пам’ятаймо, що зневіра, розчарування, мстиве прагнення поквитатися з тими, хто не здійснив наших очікувань, – це інструменти, якими Темрява найефективніше відновлює свої втрачені позиції. Не помагаймо їй зруйнувати наші шанси! Біда не в тому, що не все вдається зробити. Біда, коли від цього в людини опускаються руки!

Маємо перед собою ще одне завдання, щодо якого ніколи не має бути сумніву. Це завдання молитися. Майдан переміг тому, що ревно і щиро молився. Сьогодні не дозвольмо, щоб через певне «призвичаєння» до війни ослабла інтенсивність наших молитов. Спрямуймо всі сили своєї душі на те, щоб у наших родинах і спільнотах тривала безперервна молитва за Україну, щоб у нашій державній оселі, ніби в бідній вифлеємській яскині, засяяло світло віри, очистилися наші серця, зродилося нове життя. І тоді, маючи на собі Боже благословення, ми станемо найщасливішим народом на Землі.

Серед темної ночі непевності й тривоги звучить прадідівська коляда, розвіваючи смуток та всілякі негаразди… З цим різдвяним благовістям прагну відвідати кожну домівку добрих людей, які приймають до себе новонародженого Бога і Спасителя та радіють Різдвом Христовим!

Сьогодні линемо з різдвяним привітом до наших воїнів, які святкують цей величний празник у холодних окопах та бліндажах на передовій і готові грудьми закрити свій народ. Зі святковим віншуванням добра і гаразду заходимо до тих, хто втратив свою домівку та тепло рідної сім’ї.

Зі співом ангелів про мир на землі та славу на висотах завітаймо сьогодні до тих, хто сумує через втрату рідних та близьких, хто страждає від отриманих ран і тих, хто в полоні й ув’язненні. Як у цю різдвяну ніч радість перемагає смуток, а небесне світло – темряву, так нехай у своєму Різдві наш Спаситель сповнить нас силою звитяги добра над злом, правди над неправдою, і небесний мир хай здолає війну.Усім нашим вірним в Україні і на поселеннях з усього серця зичу веселих свят Різдва Христового, смачної куті та дзвінкої коляди!

Христос народився! Славімо Його! Патріярх † СВЯТОСЛАВ

Різдвяне послання «Urbi et Orbi» 2015 року Вселенського Архиєрея ПАПИ Франциска

Дорогі брати й сестри, благодатного вам Різдва!

Нам народився Ісус – Божий Син, Спаситель світу. Він, здійснюючи давні пророцтва, народився у Вифлеємі від дівиці. Діва називається Марією, а Її обручник – Йосиф.Ісуса приймають та розпізнають смиренні люди, сповнені надією на Божу доброту. Так Святий Дух просвітив вифлеємських пастирів, які збіглися до печери та вклонилися Дитяткові. Пізніше Святий Дух привів похилих віком і смиренних Симеона й Анну до Єрусалимської святині, і вони розпізнали в Ісусі Месію. «Мої очі побачили спасіння Твоє, – взиває Симеон, – спасіння, приготоване Богом перед усіма народами» (Лк 2,30).О так, браття, Ісус є спасінням кожної людини і кожного народу!Його, Спасителя світу, сьогодні благаю зглянутись над нашими братами й сестрами в Іраку та Сирії, які вже надто довго страждають від наслідків триваючого конфлікту, й разом з особами, приналежними до інших етнічних та релігійних груп, зазнають жорстоких переслідувань. Нехай же Різдво принесе їм надію, як також – численним біженцям, втікачам і вигнанцям, дітям, дорослим і похилим віком у цьому регіоні та в усьому світі; нехай же перемінить байдужість у близькість, відкинення – у гостинність, щоб усі ті, які зазнають випробувань, могли отримати необхідну гуманітарну допомогу, щоб пережити суворість зими, повернутися до своїх країн та жити гідно. Нехай же Господь відкриє серця на довір’я і подасть Свій мир усьому Близькому Сходові, починаючи від Землі, благословенної Його народженням, підтримуючи зусилля тих, які активно заанґажовані у справу діалогу між ізраїльтянами і палестинцями.

Ісусе, Спасителю світу, поглянь на тих, які страждають в Україні та даруй цій улюбленій землі можливість подолати протиріччя, перемогти ненависть і насильство, розпочавши новий шлях братерства й примирення.

Христе Спасителю, подай мир Нігерії, де знову проливається кров, і дуже багато людей не по праву викрадені від своїх найдорожчих та утримуються в полоні або закатовані. Прошу миру для інших частин Африканського континенту. Особливо маю на увазі Лівію, Південний Судан, Центральноафриканську республіку і різні частини Демократичної Республіки Конго; і прошу всіх, на кому лежить політична відповідальність, намагатися долати протиріччя шляхом діалогу та будувати тривале братерське співжиття.

Ісусе, спаси дітей, які надто часто стають жертвами насильства, стають об’єктами спекуляцій і торгівлі людьми чи примушувані ставати солдатами, численних дітей, які є жертвами зловживань. Пошли розраду сім’ям дітей, які минулого тижня були вбиті у Пакистані. Стань близьким до тих, які страждають від хвороб, зокрема, до жертв епідемії Еболи, насамперед, у Ліберії, Сьєрра-Леоне та в Ґвінеї. Від щирого серця дякуючи всім, хто сміливо допомагає хворим і їхнім родичам, знову звертаюся із наполегливим закликом забезпечити необхідні засоби допомоги й лікування.

Дитя Ісусе, моя думка лине до всіх дітей, які сьогодні гинуть і зазнають знущань, гинуть, ще не народившись чи позбавлені великодушної любові своїх батьків, похованих в егоїзмі культури, яка не любить життя; тих, які стали біженцями через війни та переслідування, які зазнають зловживань і визискування у нас перед очима, через нашу мовчазну співучасть; до дітей, які гинуть від бомбардувань, також і там, де народився Божий Син. Також і сьогодні їхній безсилий голос здіймає голосіння під мечем численних Іродів. Над їхньою кров’ю здіймається тінь сучасних Іродів.Насправді, надто багато сліз проливається під час цього Різдва разом зі сльозами Дитяти Ісуса.

Дорогі брати й сестри, нехай же Святий Дух просвітить сьогодні наші серця, щоб ми могли розпізнати в Дитяті Ісусі, народженому у Вифлеємі від Діви Марії, спасіння, дароване Богом кожному з нас, кожній людині й усім народам землі. Нехай Христову силу, яка є визволенням і служінням, відчують численні серця, що страждають внаслідок воєн, переслідувань і рабства. Щоб ця божественна сила своєю лагідністю усунула затверділість сердець багатьох людей, поглинутих мирським та байдужістю, глобалізацією байдужості. Щоб Його відкуплююча сила перемінила мечі у рала, руйнування – у креативність, ненависть – у любов та ніжність. Тоді зможемо з радістю сказати: «Наші очі побачили спасіння Твоє».З цими думками, бажаю всім благодатного Різдва! Текст послання, поширило Радіо Ватикан.

РІЗДВЯНІ ПРИВІТАННЯ!

На дворі сніжок упав. На столі 12 страв.А в душі святе добро –Це буває на Різдво.Хай смачна кутя удасться, Хай в сім'ї панує щастя,Щоб весела коляда Мир Вам в хату принесла.Щоб співали рано півні, Щоб велися в хаті гривні,Щоб ви весело й багато Провели Різдвяні свята! ***Під обрусом – сіно, На обрусі – свічка, На всю хату пахне Свіжа паляничка. На втіху дорослим, На радість малечі Йде до нас у гості Святий добрий вечір!Христос ся Рождає!***Відчиняйте двері ясенові,Бо Різдво ступає на поріг –Знак добра, господньої любові В світлі Вифлеємської зорі!

Хай це свято лине в кожну хату, В кожнім серці залишає слід. Будьте дужі, щирі і багаті, Щастя вам і довгих многих літ! Христос ся Рождає!***В іншую вас нині, всі добрії люди,Нехай поміж вами завжди добре буде!Кожної днини, кожної годиниХай Бог благословить вас,Біда хай загине! Худібка і бджілка хай ся помножають,Огонь, град і туча нехай вас минають!Будьте здорові разом з діточками.Хай горя і смутку не буде між вами!Христос ся рождає!***На столі свята вечеря,Вся родина за столом.Відкриває Ангел дверіпозолоченим крилом.Пахне хлібом і кутею,Сяє зірка, сніг рипить,І колядка над землеюЗ добрим Ангелом летить.***Ступає січень тихим кроком,Кружляє в вальсі білий сніг,З Різдвом Христовим, з Новим рокомВітаю щиро вас усіх!Нехай малий Ісус на сіні,Що в темну ніч на світ прийшов,Дарує вам надію, віру,А також щастя і любов.Куті смачної,Коляди голосної,Всіх благ на кожному кроціВ новому 2015 році!

***Без кінця і краю Таїнство Різдва..

Сію-посіваю Зернами слова:Щоб були здоровіВ мирі, без тривог,

Щоб у вашій хаті народився Бог!Христос рождається!

Жартівливе привітання з Новим рокомЗ наступаючим ВАС Новим роком, Він все ближче від нас крок за кроком. Я бажаю ВАМ у Новому році Подивитися щастю у очі. Свою вдачу у руки спіймати, І міцно тримати, не відпускати. Здоровя міцного бажаю усім, Нехай радісний настрій приходить в ВАШ дім. Щоб розумілися діти з батьками, Невістки з свекрухами, тещі з зятями. Кохати бажаю, коханими бути, Про все погане навіки забути. У кого на серці розчарування, Неодмінно зустріне справжнє кохання. Студентам – на сесіях добре все здати, Випускникам – магістрами стати. Всім, хто закінчує в школі навчання – Високих балів з тестування. Підвищення пенсій – пенсіонерам, Більш милосердя – міліонерам, Хвороби хай зникнуть, а з ними все зле, Хай завжди надія у серці живе. Примєр з президентом, щоб помирились, А депутати більш не сварились.

Нехай радість і щастя до нас всіх прийде, Хай криза за місяць від нас геть піде. Нехай здійсняться всі заповітні бажання, Мир всюди буде і ніжне кохання.

Колядки та щедрівки - традиції та історія походження. Ось Новий рік переступив наш з вами поріг, а незабаром прийде Коляда, прибіжать щедрівочки, а за ними і ціла вервиця свят. Новий рік завжди був найбажанішим святом у кожній родині. І хоч впродовж тисячоліть довелося чотири рази зміщувати в часі Новолітування (згадаймо: дайбожичі святкували його весною, з прийняттям християнства перенесли на осінь, а пізніше на 1 січня за старим стилем і, нарешті, для зручності, утвердилася сучасна дата), загальна обрядовість залишилася більш-менш сталою. За митрополитом Іларіоном: Святковий календар у всіх народів, у тому числі і в нас, розпочинався зимовим поворотом сонця на літо, коли день починає прибувати. Це було Свято народження сонця, що святкувалось наприкінці грудня і на початку січня, зустріч нового сонячного року. Це так звана Коляда – центральне зимове свято, все просякнуте хліборобськими ознаками. (Наш прадавній дохристиянський релігійний календар був міцно пов'язаний з природою та з хліборобством цілого року). Наша Коляда святкується два тижні – починається 6 січня і завершується 20 січня – на Івана Предтечі, який «забрав усі свята на плечі». Починаючи від Свят-Вечора аж до Водохреща колядують, тобто співають ритуальні пісні, що звуться колядками. Саме слово «коляда» походить від назви Нового Року у римлян — Calendae Januariae, що при-падав на другу половину грудня місяця. Ця чужа наз¬ва «коляда», що сплелася із старослов'янським празником зимового повороту сонця і пізніше перейшла на наше зимове новоріччя, вказує на сильні впливи грецької та римської культур в ІV-ІХ ст., коли українська колонізація досягла берегів Чорного моря і Ду¬наю, де вона зустрілася безпосередньо з греко-римським світом*. Цілком можливо, що наші предки разом із назвою «коляда» та деякими звичаями запози¬чили від греків та римлян ще щось із мотивів величальних новорічних пісень ще перед прийняттям християнства на Україні-Русі. Та все ж, немає сумніву, — як думає дослідник колядок акад. Коробка**, — що греко-римські впливи зустрілися на східнослов'янському ґрунті вже з виробленою новорічною обрядовістю і вели¬чальними піснями місцевого походження. 2) «Дуже можливо, що ті старі новорічні пісні в нас називалися власне щедрівками. Ця рідна, місцева їх назва, незнана поза українською етнографічною територією, стоїть, очевидячки, в якомусь зв'язку із щедрим, тобто багатим вечором, що замикає різдвяний цикл празників, та із тою щедрістю, багатством і достатком, який напророчують колядки й щедрівки в бажаннях для господарів».3 3) Філярет Колесса. «Українська усна словесність». Львів, 1938. Стор. 39. Власне колядки – це часто величання з вірою, що те, що говориться про господаря та його родину, конче сповниться, і цим колядки наближаються до заклять, як стверджує митрополит Іларіон. Господарю і господині в колядках бажається щастя, здоров’я, щедрого врожаю та багатства. Багато колядок і щедрівок на честь Коляди або з побажаннями врожаю. Останнє само собою зрозуміле, адже колись давно, ще до християнства, всі свята наших прабатьків були пов’язані із землеробством, а спосіб життя відображався у ритуальних піснях і традиціях. Серед колядок є дуже стародавні за змістом, і якщо вслухатись в їх зміст, то сьогодні ми можемо і не зрозуміти деяких речей. Ось , наприклад, Щедрик, щедрик, щедрівочка,

Прилетіла ластівочка… Але ж ластівки не прилітають в січні, коли власне і щедрується. А 1 березня за старим стилем, а 14 за новим – це день преподобної Мучениці Євдокії, або, як кажуть селяни «Явдохи». Згідно з народною традицією, це перший день весни. У цей день – так вірили наші селяни – повертаються з вирію ластівки. І колись давно наші предки-дайбожичі святкували Новий рік. Ось тепер зрозуміло чому ж «прилетіла ластівочка». Колядують або окремі особи, або групи парубків чи дівчат. Їхній голова зветься «берeзою» (румунське «бреза» означає «замаскований», а болгарське «брезая» - «маска»). Колядують діти, дорослі парубки та дівчата, а в Галичині інколи колядують і господарі. Але по всій Україні першими йдуть колядувати діти. За звичаєм в перший день Різдвяних свят колядують і дорослі парубки. Гурт колядників – п’ять осіб: береза, звіздоноша, дзвонар, міхоноша та запасний, який повинен допомагати міхоноші, якщо багато вколядують. Такі колядники колядували в хаті перед образами, а сьогодні – де вдасться, навіть на порозі, аби дозволили колядувати. А щоб дозволили, береза, коли вся ватага стоїть під вікном, гукає: «Пане господарю, благословіть Христа славити!» А нині питають по-іншому: «Чи можна колядувати?» І коли згоду отримано – по всій хаті лунає дзвінке і гарне: «Нова радість стала, яка не бувала…» Традиційний характер організації колядницьких та щедрівницьких ватаг на чолі з «березою» у багатьох випадках нагадує стародавніх веселих скоморохів, що теж «хату звеселяли» не тільки величальними піснями, а й танцями та грою на музичних інструментах. Цілком можливо, що від співців-скоморохів колядницькі та щедрівницькі ватаги успадку¬вали і традиційні форми випрошування дозво¬лу, як ось:

... Ци повелите колядовати, Колядовати, дім звеселяти, Дім звеселяти, діти збудити? (В. Гнатюк, «Колядки...», І, ч. 9)

Сказане вище стосується і до випрошування плати за колядування:

А йди ж за грішми та до комори, Ключики бери, скриньки розмикай, Скриньки розмикай, нам грошей давай. Ой, давай, давай, не затинайси, Ни маєш дати, ни підем з хати. (В. Гнатюк, «Колядки...», І. с. І.)

Також імовірно, що звичай переодягатися на цигана, жида, чорта, журавля, ведмедя, козу колядницькі та щедрівницькі ватаги теж запозичили від скоморохів. За традицією староукраїнських величальних пісень, багато колядок спрямовується до особи господаря, господині або їхніх дітей — парубка чи дівки. Відповідно до цього підбирається і зміст колядки. Імена величальних осіб підставляється в тексті самої пісні, і тоді колядка виглядає так, ніби спеціально складена для даної особи. Такі обряди на Різдво і Новий Рік, як замовляння морозу, чорних бур і злих вітрів, символічне орання, посипання зерном, вгадування по різних предметах та прикметах врожаю поля, саду та городу, ходження з косою («Де коза рогом, там жито стогом...») і спеціальне поводження з худобою, що є в господарстві — все це стародавня «господарська магія», яка ставить своєю метою накликати добробут для господаря-хлібороба в наступному році.

До цієї «господарської магії» і стосуються колядки та щедрівки з хліборобськими, мотивами. Таких величальних пісень, призначених для господаря й господині, є, мабуть, найбільше. А ще були в нас традиції, про які сьогодні ми можемо лише прочитати. Ось, наприклад, що пише Олекса Воропай у своїй книзі «Звичаї нашого народу. Книга 1.»: «Якщо ґазда має пасіку, він веде колядників на те місце, де вліті будуть стояти вулики. Прийшовши, колядники стають колом, падають на коліна, на снігу перед собою роблять хрест топірцем, потім складають топірці лезами до середини, а держаком до себе, на топірці купою складають шапки: «бо то — як рій бджіл!» Ґаздиня насипає в їхні шапки потрохи пшениці, — вона принесла її з собою в запасці. Коли вже пшениця насипана, колядники стають на ноги, беруться за руки і крутяться «за сонцем», — «щоб рої не втікали». При цьому всі співають хором яку-небудь веселу пісеньку, — «аби бджоли були веселі». Відспівавши, ватага знову падає на коліна і на згарцьованому снігу ще раз робить хрест топірцями. Після цього знову стають на ноги, кожен бере свою шапку і висипає з неї пшеницю ґаздині в запаску, виголошуючи побажання: «Дай, Боже, аби ся пасіка була така велика, як святки були величні» або: «Дай, Боже, щоб бджоли роїлися та меди лилися». Весною ґаздиня чи ґазда, виставляючи пасіку «на пашу», посипає вулики тією пшеницею і промовляє:«Абисьте були величні, як сі свята були величні, коли я сю пшеницю збирала. Аби на вас так нічого не нападало, як на сі свята на нас нічого не нападало...» І завершуючи свою розповідь український етнограф пише: «Як бачимо, гуцули ще й досі зберегли у своїх колядницьких звичаях чимало стародавніх, можливо, ще навіть дохристиянських релігійних ритуалів. Відчуваються тут і залишки традиції стародавніх скоморохів. Це не абияка заслуга гуцулів — дуже цікавої частини нашого народу.» Людмила БАНДРУК

ТрадиціїСвято в українській народній традиції завжди займало провідну роль. Усі свята українського календарного року пов’язані з господарським життям та побутом українців. Кожне з них має свої особливості, традиції та обряди. Традиції – це елементи культури, що передаються від покоління до покоління і зберігаються протягом тривалого часу. У селищі Берегомет теж є свої традиції, надбання, які воно береже як святиню й передає їх з покоління в покоління. Так, якщо брати до уваги, що рік розпочинається 1 січня, то й розповідь про традиції смт. Берегомет розпочнемо з 1 січня.

2. Новий рік 1 січня весь світ зустрічає Новий рік – свято, якого кожен чекає як початок чогось нового в житті, як межі між минулим і майбутнім, перетнувши яку нас зустрінуть лише злагода, мир, щастя, радість та добробут. У новорічну ніч традиційно вся сім’я збирається в дружньому родинному колі за святковим столом біля прикрашеної чудово-казковими іграшками новорічної ялинки. Кажуть, що Новий рік треба зустрічати вдома, аби весь рік „не блудити світом”. Рівно опівночі з посмішками на обличчях людей, з дзвінким переливом келихів, з фейєрверками, що лунають з усіх куточків селища, Берегомет входить у Новий рік!!! Всі задумують бажання, яке неодмінно здійсниться в новому році, а діти, можливо, й дорослі чекають вранці на подарунки від Діда Мороза. До речі, саме вони не хочуть лягати спати, щоб на власні очі побачити цього казкового персонажа з такою важливою місією – покласти подарунки кожному члену сім’ї під ялинку й залишитись непоміченим.

3. Святий вечір та Різдво Христове Наступними дуже важливими для кожної людини світу й, зокрема, берегометчан є відзначення Святого вечора й Різдва Христового 6-7 січня. Всім відомі традиції їх святкувань, історія походження. Так-от, у кожній сім’ї за святковим столом, на якому накрито 12 пісних страв і запалена свічка, збирається родина, кажуть молитву й починають вечеряти. У такі хвилини в домі панує радість, злагода, душевний спокій. Обов’язково потрібно дати поману за померлих – так ніколи не забуваються наші предки, назавжди зберігається пам’ять про них. У цей святковий вечір від хати до хати ходять колядники – діти збираються в гурти, беруть звізду й оголошують звістку про те, що Христос народився. Найчастіше виконують такі колядки: „Нова радість стала”, „Добрий вечір тобі, пане господарю”, „Бог ся рождає” та інші.

4. Свято Маланки та свято Василя, старий Новий Рік У ніч з 13 на 14 січня жителі селища відзначають свято Старого нового року. Погодьтеся, трохи дивно звучить. Але так прийнято здавна. Це пов’язано із відліком часу за старим стилем. Цього вечора теж родичі, друзі збираються за святковим столом й проводжають Старий новий рік. Також цього вечора від хати до хати ходить маланка, бажаючи ґаздам кожного дому здоров’я, щастя, багатств якомога більше.

5. Щедрий вечір Щедрий вечір 18 січня – це, по суті, другий Святий вечір. А називають це свято так, бо цього вечора співають щедрівки, в яких бажають здоров’я, благополуччя. Щедрівки трохи відрізняються від колядок на Святий вечір. Якщо колядки можна співати і на Щедрий вечір, то щедрівки співають лише на Щедрий вечір. Цього дня, точніше ввечері, сім’я теж збирається за святковим столом, вечеряє, а потім стрічає щедрівників, які ходять від хати до хати, бажаючи її мешканцям всіх гараздів.

6. Хрещення Господнє19 січня вшановуємо Хрещення Господнє. У народі кажуть Йорд на або Водохреща. Жителі селища а́йдуть до церкви на службу, а потім разом зі священиком йдуть до річки, де священик освячує воду. Кожна людина бере собі додому освяченої води. Люди вірять, що йорданська вода має цілющі властивості, тому зберігають її вдома протягом року.

7.Великдень Великдень – одне із найвеличніших свят кожного народу, для кожної людини. Напевно, більших свят, як Великдень та Різдво, немає. Приготування до Великодня розпочинаються задовго до свята. У кожній оселі печуть паски, готують різноманітні страви, випікають солодощі. У святкову великодню корзину ще звечора перед Великоднем кладуть паску, кільце ковбаси, хрін, сіль та багато інших страв, обов’язковими також є писанки. З корзиною потім йдуть до церкви на службу, після закінчення якої люди збираються навколо церкви й священик освячує кожну корзину, сповіщаючи людям: „Христос воскрес!” – йому відповідають: „Воістину воскрес!” Освятивши корзини, сім’я збирається вдома за святковим столом, на якому накриті і пісні, й скоромні страви. Всі моляться, а тоді спершу куштують пісні, а потім й інші страви. Звичаєм кожної сім’ї є відвідання могил рідних, які померли. У Великодні дні сім’я збирається біля могил, пригадує, розповідає своїм дітям про предків. Важливо зазначити, що до свята кожна людина намагається впорядкувати, прикрасити могили своїх померлих рідних, що на Великдень сяють вінками. Здається, ніби радіють душі померлих, що і про них не забуто. У Великодні дні гарною забавою дорослих і дітей є гра в писанки.

8.Зелені Свята Значним релігійним святом, яке відзначають на початку літа є Зелені свята або Трійця, яке святкується на 50-й день після Великодня. Мешканці кожної оселі кладуть на ворота, біля вікон, дверей, на господарські споруди (хлів, стодолю, стайню та інші) гілля дерев: бука, берези, липи, тобто „мають” оселю, вірячи, що у гіллях указаних дерев є душі їх померлих родичів, що були вони святими, тому вбирали оселю та подвір’я і цим самим освячували своє обійстя, очищали його від усіх злих сил.

9. Свято Георгія Побідоносця Юрія 6 травня відзначаємо свято6 травня відзначаємо свято Георгія Побідоносця, Юрія. Мешканці кожної оселі кладуть на ворота квіти – юріївки. Нам відома легенда про Юрія Побідоносця, тому й вшановуємо його пам’ять. Мешканці кожної оселі кладуть на ворота квіти – юріївки. Нам відома легенда про Юрія Побідоносця, тому й вшановуємо його пам’ять. День працівника лісу Берегомет – селище, яке знаходиться у підніжжі гори Стіжок серед гір Карпат. Навколо багато букових лісів (тому край зветься Буковиною). Колись у селищі працював великий завод-гігант

Лісокомбінат, що переробляв деревину букових лісів, з яких виготовляли меблі. З тих часів почали відзначати День працівника лісу (адже більшість людей із довколишніх сіл працювала саме у Лісокомбінаті) у другу неділю вересня місяця. На жаль, сьогодні Лісокомбінат є не найпотужнішим підприємством, у ньому працює лише декілька цехів, але традиція відзначення Дня лісоруба залишилася. Щороку на селищному стадіоні у другу неділю вересня жителі Берегомета збираються на святковий концерт вшанування праці лісорубів. Крім урочистої частини, підготовленої представниками Будинку культури, Школи мистецтв, за участю шкіл селища, запрошених гостей, відбуваються конкурси, змагання, гра у футбол. Людям до вподоби таке дійство, адже серед буднів є й свята, коли можна зустрітися, поспілкуватися, поділитися враженнями від побаченого, почутого, пережитого.

10. День Святого Миколая Свято, якого найбільше чекають найменші жителі селища – дітвора, є відзначення 19 грудня Дня Святого Миколая. Існує легенда про Чудотворця Миколая, яку з дитинства знають усі люди. Напевно, традиції святкування Дня Святого Миколая у всіх сім’ях однакові: вночі до кожної дитини в оселю повинен завітати Святий Миколай, який несе з собою дарунки й кладе їх під подушку. Звичайно, загадкою залишається одне: як Святий Миколай може прийти до кожної дитини протягом однієї ночі, адже дітей багато, а він один? Тому, мабуть, йому й допомагають батьки. Але як? Вони ж переконливо заявляють, що з Миколаєм не зустрічалися?! Ці хвилини суперечок переживають всі діти, незважаючи на те, що потім, вже подорослішавши, кажуть: „Миколая не існує”. Ні! Він є! У це віримо в глибині душі, хоча іноді й боїмося признатися…

Звичайно, окрім описаних релігійних і нерелігійних свят у Берегометі з великим душевним трепетом чекають свята Богородиці, Івана Купала, Першого й Останнього дзвоників у школах, свята випускного вечора та багатьох інших.Такі святкування, зустрічі зближують людей, дають можливість поспілкуватися, поділитися своїми радощами й сумом, переживаннями, успіхами, сприяють духовному зближенню людей, виховують почуття гуманності, моральності, доброти, співчуття, тобто найкращі риси Людини серед сірих буднів і турбот. Традиції необхідно зберігати, оберігати й передавати у спадок майбутнім поколінням. Бо це є наше життя, життя наших предків та наших дітей. Кажуть, що без минулого немає майбутнього.

Тому бережімо минуле, формуймо теперішнє й передаваймо свій досвід, досвід попередніх поколінь майбутньому!

Проти течії Один чоловік раптом прокинувся і побачив, що сидить у човні, який мчить швидкою річкою вниз за течією. Праворуч і ліворуч від нього пролітали слизькі скелі, а попереду ревів водоспад. Чоловік зрозумів, що вибору немає, і відразу взявся гребти проти течії. Тоді залишалася ще надія виплисти з вузької ущелини і пристати до берега. Було зрозуміло – якщо він буде роздумувати про те, як опинився у цьому становищі, то розіб’ється раніше, ніж встигне щось зрозуміти.

Чоловік з молитвою рішуче наліг на весла, і човен почав сильно віддалятися від страшного водоспаду. Чоловік вже почав, бува, знемагати, але тут, на превелику свою радість, побачив за краєм скелі іншого чоловіка на березі. Той кинув йому мотузку і допоміг вибратися на берег.

Господь, бачачи наші прагнення і старання, неодмінно допоможе. Головне тут - не сумніватися, а твердо й непохитно вірити.

Візит Бога Жив у одному селищі швець. Жив він праведно, мав віру сильну. І ось перед одним з великих церковних свят швець занедужав. Засмутився він, що не зможе потрапити в храм, Як раптом, напередодні самого свята, приснилося йому, як ніби чийсь голос, зовсім тихий і лагідний каже: «Раз ти не зможеш прийти до мене, я прийду до тебе в цей день».

Прокинувся швець і зрадів: «Невже сам Господь до мене завітає?» - думав він. Як міг, так і готувався до приходу бажаного Гостя. І, під час підготовки він побачив за вікном ридає хлопчика. Покликавши його до себе, швець запитав: - Чому ти плачеш? - У мене сьогодні порвалися останні черевики і мені немає в чому ходити. А живемо ми в сім'ї бідно, а тому нові купити не зможемо Тоді швець заспокоїв хлопчика і сказав: - Давай мені свої черевики, я починю тобі їх. Через короткий час хлопчик, весь сяючий від щастя, стояв у відремонтованих черевиках. Провівши його, швець продовжив свою справу. Настав вечір. І ось, приходить до нього бідна жінка і каже: - Пробач мені, будь ласка! Я віддала тобі в ремонт свої чоботи, а заплатити тобі мені нічим Але ходити без чобіт тепер не можу - холоди настали Швець тільки посміхнувся і сказав: - Готові твої чоботи. Носи на здоров'я! - І віддав їх жінці, так нічого не зажадавши. Наступала ніч. Давно закінчивши всі свої справи, швець сидів біля вікна і чекав Гостя. Справа вже наближалося до сну, коли швець, зажурився від безплідного очікування, став стелити собі постіль. І тут у двері постукали. Відкривши, швець побачив перед собою подорожнього. Той сказав: - Пусти мене до себе переночувати. Я весь день в дорозі, але податися мені немає до кого: ніхто до себе на ніч не пускає

Зглянувся швець над ним і пустив до себе в будинок. Давши відпочити подорожньому з дороги, швець уклав його спати на своє ліжко, а сам постелив собі на підлозі. І ось, відходячи до сну, він думав про себе: - Напевно, я виявився негідним Гостя, тому що він так і не з'явився до мене сьогодні. Мабуть, він не сподобив мене честі справити з ним цей великий святковий день, - з такими невеселими думками і заснув швець. І ось знову сниться йому, як все той же тихий голос говорить йому: - Я сьогодні приходив до тебе тричі, і щоразу ти мене радо приймав.

Двоє селян і ріка Двоє селян і рікаДвоє селян працювали на полі до обідньої спеки. Один запропонував іншому спуститися до річки і викупатися. Дорогою вони розмовляли про те, як добре, що річка в них недалеко. Тут вони підійшли до берега, роздяглися і разом стрибнули у воду. Коли випірнули, перший селянин сказав:- Але ж ми не скінчили бесіди про нашу річку.- Та яке це тепер має значення? Замість того, щоб говорити про річку, ліпше покупаймося в ній, - відказав його приятель.

Те саме відбувається і у нашому житті, коли ми відчуваємо близькість і єднання з Богом. Тоді якось не хочеться щось говорити, а тільки споглядати і насолоджуватись Його благословенною присутністю.

Притча: як у дзеркалі Якось імператор покликав одного зі своїх васалів. В його імперії той "прославився" жорстокістю і жадністю, і піддані його жили у страху.

Імператор сказав до васала:- Хочу, щоб ти вирушив у подорож по світу і знайшов для мене насправді добру людину.Той відповів:- Так, пане, - і покірно розпочав пошуки.- Він зустрічав багатьох людей, говорив з ними, і коли минуло чимало часу повернувся до імператорського двору.- Пане, сказав він до свого володоря, - я зробив усе, як ви сказали, й шукав по світу справді добру людину. Але я не знайшов такої, тому що всі - егоїсти і підступні. Немає такого куточка, де можна знайти людину, яка тобі потрібна.Імператор відпустив його і повелів покликати іншого васала, відомого через свою великодушність і доброзичливість. Імператор сказав йому:- Друже, я хочу, щоб ти вирушив у подорож і знайшов мені погану людину.- Той послухався наказу. Довго мандруючи, він зустрів чимало людей і бесідував з ними. За певний час він повернувся до імператора зі словами:- Пане, мені не вдалося виконати вашого завдання. Трапляються люди необачні й легковажні, що збилися з правильного шляху і блукають, наче сліпці, але ніде не має справді поганої людини. У всіх них - добрі серця, попри всі їхні хиби й вади.

Притча: Царська ціна Одного разу цар учинив великий і гучний бенкет для всіх своїх князів та урядників при ньому, показуючи багатство царства і блиск величі своєї. Золоті ложа на помості оточували завіси з шовків на пурпурових шнурах, срібних кільцях і мармурових стовпах. Напої подавалися в дорогоцінних судинах, і царського вина було безліч по багатству царя. І коли звеселилося серце від вина, сказав він до своїх радників:- Бажаю я, щоб ви оцінили мене і сказали, чого я вартую - разом з усім, що маю!І тиша велика настала, бо думав кожен, що оцінити по достоїнству царя, мабуть, і ангелам не під силу. Лише один мудрий старець сказав ледь чутно:- Не стоїш ти й тридцяти срібних монет.І розгнівався цар сильно, і лють в ньому горіла його. І грізно вигукнув він:- Та чи не вижив ти з розуму? Кожна золота нитка в одязі моєму коштує дорожче!Але відповів старець цареві:- Всемогутній Бог, що створив і в Своїх всесильних руках утримує цілий всесвіт, за тридцять срібняків проданий був. Чому ж ти хочеш коштувати більше?

Равлик на вишні Майстра спитали: чи відчуває він подеколи розчарування через те, що його зусилля не такі плідні, як йому хотілося б. Відповідаючи, він розповів історію про равлика, який поліз на вишню у холодний вітряний день запізнілої весни.Горобці на сусідньому дереві від щирого серця тішились, дивлячись на нього. Потім один підлетів і каже:- Гей, хіба ти не бачиш, що на цьому дереві вишень немає?Не спиняючись, малий равлик відповів:- Будуть, коли я туди дістанусь.

Хмарка Жила на світі маленьке Хмарка. Вона було безоглядно і ніжно закохана в блакитне Небо. Але Небу були байдужі почуття маленької Хмарки. Вона була лише однією з безлічі таких самих хмар, що витали перед ним. Хмари викликали в Неба лише невдоволення, оскільки заважали йому дивитися на землю.Маленька Хмарка намагалася бути найбілішою, найпухнастішою, найлегшою, але Небо залишалося байдуже. Хмарка бавилася з вітерцем, щоб тільки розважити Небо, але воно від цього ставало лише холодніше.Тоді маленька Хмарка розізлилася: вона так намагалася, стільки сил витратила, аби догодити Небу! Почорніла Хмарка від горя, спалахнула яскравими блискавками від образи. Але Небо, як і раніше, залишилося байдужим.Тоді Хмарка розповіла Небу про свої почуття гучним громом. Розповіла про те, який біль завдає їй Небо своєю холодністю. І розплакалася від розпачу, пролившись на землю дощем.Коли дощ закінчився, Небо побачило на землі своє відображення в маленькій калюжі - в усьому тому, що залишилося від маленької Хмарки. І це відображення показало Небу всю його холодність і жорстокість. Небо, побачивши себе збоку, з тих пір намагалося бути уважним і доброзичливим з кожною хмаркою.Доволі часто для того, щоб як слід зрозуміти - хто ми, нам треба подивитися на себе збоку.

Божі сліди Помер праведний чоловік і, йдучи небесною зоряною дорогою, розмовляв із Господом. – Дякую, – каже, – Тобі, Господи, що взяв мене під Cвою небесну опіку, сюди, в небесні простори. Дивлюсь вниз і, як у дзеркалі, бачу вузьку дорогу мого земного життя, а на цій дорозі бачу пару слідів: Твої і мої. Дивно мені, одначе, чому в найтяжчі хвилини мого життя я бачу тільки один слід. Ось поглянь: - Коли на фронті мене і нашу частину оточив ворог і кругом сипалися кулі та град і розривалося розпечене залізо, я бачу тільки один слід. - Коли я лежав тяжко хворий, бачу знову тільки один слід.- Під час останнього землетрусу, що мені довелося пережити, я бачу там, внизу, теж тільки один слід. Скажи ж мені, Небесний Отче, чому Ти покидав мене тоді, коли я Тебе найбільше потребував? І відповів йому Господь: – БАЧИШ ТІЛЬКИ ОДИН СЛІД, ЛЮДИНО, БО В НАЙТЯЖЧІ ПОРИ ТВОГО ЖИТТЯ Я НІС ТЕБЕ НА СВОЇХ РУКАХ

Не заглядайте на чуже - творіть і бережіть своє... Не заглядайте на чуже. Творіть і бережіть своє...«Навіщо нам вороги?Ми - самі собі вороги» Іван Драч

Як сказав один священик, для когось церква - «щось», для когось - «хтось». Для когось вона з великої літери «Ц», а для когось - із малої. Для когось церква - це «там, де моляться», а для когось - це «там, де молюсь я». Для когось - це «Патріарх, єпископи та священики», а для когось - це «всі вірні». Для когось Церква - це «вони», а для когось – «ми», а ще для когось - «я».

Переступаючи поріг храму, кожен правдивий християнин залишає за дверима спокуси, буденні турботи, злобу, політичні вподобання. Бо до Храму Божого, зазвичай, заходять зі страхом, трепетом і благоговінням, із бажанням поговорити з Господом, помолитись та покаятися в провинах і гріхах, уважно вислухати та сприйняти науку Слова Божого. І дуже прикро читати статті в окремих православних виданнях, в яких вірні, священики намагаються «оцінити» оздоблення храму, його духовність чи бездушність. Зрештою, кожного з нас в дитинстві вчили, прийшовши до когось у дім, не засуджувати, не висловлюватись з приводу інтер'єру, ремонту, атмосфери. Бо кожен господар вкладає у своє помешкання душу, оздоблює його в міру своїх можливостей. То як може людина, яка щиро вірує, зайшовши до храму Божого, зосереджуватись не на молитві, не на думках про Господа, не на Божому Слові та Св. Таїнствах, а на майстерності виконання ікон, судити про ту людину, яка писала ці образи? Було би зрозумілим, якщо б мова йшла про музей, чи якби туристи міркували про красу і мистецьку складову ікон. І то - більшість іноземних туристів з повагою ставляться до православних святинь. Зрештою, той, хто прийшов до храму за покликанням серця, для щирої сповіді і молитви, той з чистими помислами звертається до образів Господа та Святих.

Сьогодні в нашій країні війна. Гинуть молоді і не дуже молоді патріоти. Кладуть свої життя за рідну землю, за своїх батьків, дітей, жінок. Зараз, як ніколи, всі віряни мають об'єднатись у спільній молитві за мир і спокій, правду і законність, безпеку та справедливість в Україні. Не ділитись на Схід і Захід, правих і лівих. Бо там, де ллється кров, немає національностей, немає поділу на патріархати і конфесії, там всі свої: етнічні українці і татари, росіяни та євреї тощо, всі - діти Божі, і вони ціною найдорожчого, ціною власного життя захищають свою Батьківщину. То чому ж ми, живучи в мирних містах,

поливаємо брудом храми, сваримось через мовні питання?! Замість того, щоб молитись і перепрошувати за свої помилки і переступи будь-якою мовою, але єдиному, істинному і милосердному Богу! Бо ж для Господа важлива не мова, а сердечна молитва, щира і гаряча. А тим, хто заходить у храм і не розуміє Богослужіння українською мовою, хочеться сказати: соромно. Соромно не знати мови народу, до якого ви належите! Рідна мова дається народові Богом, чужа – людьми, і її часто-густо приносять на вістрі ворожих списів. Тому не надто заглядаймо на чуже. А, передусім і найголовніше, творімо і бережімо своє.

Молімося Господу і не нарікаймо, не звинувачуймо. Не сіймо ненависть і ворожнечу. Храми, як і люди, бувають різні. Як сказала Ліна Костенко: "Ти лиш храм збудуй, а люди в нього прийдуть". І кожна людина йде до храму для молитви, для спілкування з Богом, для Його глибинного пізнання. І якщо ми вважаємо себе християнами, будьмо відкриті одне до одного, цінуймо нашу рідну землю, мову, традиції! Бо іншого життя і другої України в нас не буде!Наталя Гейман, волонтерка

Людино, хто ти? Людино хто ти?Людино, хто ти? Немічне створіння, яке грішить! Прийде час і не будемо вже грішити, а будемо стояти перед Всевишнім і відповідати за скоєні нами вчинки. Все пройде - і печаль, і радість… Тіло лежатиме в труні і не зможе навіть пальцем поворухнути. Яка могутня смерть, і ми - не владні перед нею. Вона усіх робить рівними, ніхто вже не зможе принижувати і кривдити один одного, заздрити, насміхатись, бо всіх скосить, всіх зрівняє. Підемо у вічність, а вже Бог розсудить, що буде далі. Як жили, те і заслужили; будемо відповідати перед Богом, від нас вимагатимуть звіту за все, навіть «за кожне слово пусте» (Мт. 12:36).

Та рідко хто над цим всерйоз задумується. Живемо дійсно в апокаліптичні часи. Бог жирним шрифтом виділив слова, особливо актуальні нині: «Сповнився час, покайтеся і вірте в Євангелію (Мр. 1, 14-20; Мт. 4, 17). Змініться, змініть спосіб мислення і діянь, наверніться до Мене. Та, на жаль, у нашому повсякденному житті часто не чуємо голосу Творця, не бачимо у ближньому Христа. Не буде миру у світі, якщо не має миру у нас самих, - неодноразово це повторяю.

Важкі часи тепер настали, - не хочу драматизувати та, скоріш за все, буде ще важче. Але, незважаючи ні на що, кожен із нас є важливим для Бога і для світу. Господь може використати моє життя, щоб робити великі речі; можливо, ми цього не бачимо, але пізнаємо це у вічності. Все, що робимо, впливає на когось, будуючи або згіршуючи. Я можу привести до гріха свого ближнього через поганий приклад. Напевно, ледь не кожен бере когось собі за приклад, ставить за ціль когось наслідувати, та часто - не Христа! Але також не забуваймо, що мій особистий приклад впливає на інших людей і що він промовляє тисячі слів. Як це все є глибоко пов’язане між собою: достатньо задуматись над двома Заповідями Любові, і нічого не потрібно більше пояснювати.

Ми не є святі, але, мабуть, багато хто прагне святості. Іноді не можемо дати плодів успіху, але можемо принести плоди зусилля, намагаючись бути кращими вже сьогодні. Не забуваймо про силу святості життя та її наслідки, можливо, навіть ще приховані. В серці кожного із нас є потреба служити Богові та людям. Тому будьмо служителями Христа, людьми любові, милосердя та молитви, дозвольмо Господеві увійти в наше життя, щоб воно наповнилось Його відвічною любов’ю.бр. Теодор Дутчак, ЧСВВ

Творячи добро, робимо цей світ кращим

Ми дуже часто говоримо про те, що потрібно творити добро й милосердя, і тоді світ стане кращим. Але іноді виходить зовсім протилежне: от зробиш комусь добро, а він тобі злом віддячить. Невдячні люди дуже часто трапляються навколо нас. Як співається в одній пісні: «Про вдячність забувають люди». Тоді чому - все одно - потрібно творити добро? Мабуть, тому, що це – нагальна потреба людини: посміхнутися комусь, простягти руку допомоги і підтримки. Допомогти перейти вулицю, зігріти змерзлого, знайти для хворих потрібні ліки, або просто сказати добре слово втіхи і розради.

«Коли ти робиш добро, то люди звинувачуватимуть тебе у затаєній особистій користі і самолюбстві – і все ж виявляй доброту!» - казала св. Мати Тереза. Людина покликана творити добро, щоб робити цей світ кращим. Мабуть, у нашому непростому світі складно творити добро. І мені, як і усім, теж хочеться його творити. Але не завжди виходить. Часто забуваєш, що потрібно сказати щось хороше, а, замість цього, дратуєшся та огризаєшся на близьких та друзів. А потім почуваєшся дуже соромно і прикро. Часто губишся, коли час зробити добрий вчинок, а потім думаєш: потрібно було вчинити так і так…

"Все, що ви зробили одному з Моїх братів найменших – ви Мені зробили" (Мт. 25,40). Думаю, що ці слова Христа є дуже актуальними, особливо сьогодні, напередодні свята св. Миколая. І творити добро - це значно важливіше, аніж може собі уявити кожен з нас. Скільки сьогодні дітей-сиріт потребують милосердя, бодай одна цукерка чи іграшка, а може зробити їх життя щасливішим та кращим. Можливо, важко комусь це збагнути, але хто хоча б раз був в інтернаті і бачив цих дітей, той, напевно, мене зрозуміє.

За статистичними даними, в Україні проживає майже 2 млн. одиноких людей, близько 200 тис. – не здатні себе обслуговувати, 15 тис. проживає в будинках-інтернатах. Їх об’єднує немічність і самотність. У злиднях живуть сьогодні 1,5 млн. наших земляків. Це - безумовно, сумно, але це - реальність на сьогоднішній день. Світ потребує добра й милосердя та, на жаль, сьогодні дуже нерідко людина - через різні негаразди - стала агресивною та закритою на Бога та Його любов. Тому часто не має настрою, часто пригнічена і розчарована, нарікає на все і, взагалі, навіть втрачає сенс життя. Ці різні негативні помисли приходять до нас через брак віри та надії на Боже милосердя.

Але Господь дуже виразно говорить нам: «Через те вам кажу: не журіться про життя своє — що будете їсти та що будете пити, ні про тіло своє — у що зодягнетеся. Чи ж не більше від їжі життя, а від одягу тіло? Погляньте на птахів небесних, що не сіють, не жнуть, не збирають у клуні, та проте ваш Небесний Отець їх годує. Чи ж ви не багато вартісніші за них?» (Мт. 6, 25-26). «Покладіть на Нього всю вашу журбу, бо Він опікується вами!» (1 Петр. 5, 7). Бог знає усі наші негаразди, потреби та немочі і ніколи нас не покине. І людина завжди буде почута Господом: «І оце та відвага, що ми маємо до Нього, — що коли чого просимо, згідно з волею Його, то Він слухає нас» (1 Ів. 5, 14);

Щиро творячи добро й милосердя, людина стає на шлях християнської досконалості, і саме цього прагне Господь. Пам'ятаймо, що хто не йде вперед, той залишається позаду. Маємо кожного дня багато нагод, щоб послужити своєму ближньому, творячи добро і милість. Будьмо людьми добра й допомоги і робімо їх від щирого, чистого серця. "Немає іншої

досконалості, ніж любити Бога від щирого серця, а ближнього свого, як себе самого; кожна інша досконалість є неправдивою" (св. Франциск Сальський).

Ці прекрасні слова св. Франциска - нехай вони стануть для нас заохотою до більших діл співчуття й милосердя. Робімо людям добро, як для Самого Бога. А Він, бачачи ці наші прагнення і старання, нагородить нас Своїм - досконалим Божим миром і духовною радістю. Отож, нехай Господь усім нам допоможе бути правдивими християнами, які живуть у любові та творять діла добра й милосердя для своїх ближніх. бр. Теодор Дутчак, ЧСВВ

Струсів – давнє Підбогородичне Володимир Мороз

Населений пункт із назвою Підбогородичне годі знайти на картах – онлайн сервіси видають фразу «за вказаним запитом нічого не знайдено». Та помилки у терміні пошуку немає: Підбогородичне – перша назва села Струсів у Теребовлянському районі на Тернопільщині. Його минуле складають щонайменше 10 багатих подіями віків.

СтрусівДо формування комплексу містечка спричинилися його численні власники. У XV ст. це був Януш Кердей, а з XVI ст. – родина Струсів. Останні володіли Струсовом до 1627 р., коли помер Микола Струсь, галицький староста. По ньому залишилися дочки Гелена Єлизавета, що вийшла заміж за Валєнта Алєксандра Каліновського, генерала подільських земель; а також Софія, одружена із Якубом Сєнінським. Згодом Струсів перейшов до Потоцьких і Лянцкоронських.

Палац графів Голуховських

Отож, Струсів – село з населенням приблизно 1500 осіб. Розміщене за 9 км від райцентру на галицькому Поділлі на берегах річки Серет, притоки Дністра. Струсів розташований на трасі із Тернополя до Зарваниці та з Тернополя до Заздрості, рідного села Патріярха Йосифа Сліпого.

Першу увагу туриста, який ще вагається між «їхати» і «не їхати», здатний привернути уже перелік місцевих пам’яток. Це й палац із парком XVIII ст., і василіянська церква того ж віку, і церква св. Миколая 1930 р. та синагога ХІХ ст., і костел 1893-1902 рр.

Як у нас часто буває, історія цієї місцини помережана білими плямами. Так, маловідомою залишається хроніка життя єврейської громади – спорожніла синагога стоїть у центрі села, неподалік від палацу. Ще менше знаємо про громаду монофізитів, про яку о. Антоній Петрушевич у ХІХ ст. писав: «місцева аріанська каплиця з 1670 р. стоїть стінами своїми у розвалинах». Але й те, що відоме зі струсівської минувшини, здатне вразити.

Василіянський монастирСтрусівська обитель отців василіян у наші дні має статус Резиденції Святого Миколая монастиря Чесного Хреста Господнього ЧСВВ у Бучачі. Є усі підстави вважати, що вона – найдавніша зі збережених пам’яток у селі. Імовірно, що відомості про початки монастиря загубилися з документами княжих ще часів. Як, до речі, й інформація про початки близького села Різдвяни: збереглася тільки легенда, що Різдвяни назвали у пам’ять про битву з татарами, а то ще й монголо-татарами, на саме Різдво.

Василіянська церква XVIII століття у Струсові«У теребовельськім повіті були монастирі: 1. Малів, знесений 1744 р…; 2. Струсів, заснований 1760 р., знесений 1788 р…; 3. Теребовля, згад. від 1663, знесений 1789…; 4. Теребовля, жіночий, згад. 1663 р…» – таку коротку згадку про початки струсівської василіянської обителі знаходимо у каталозі знаного історика Івана Крип’якевича від 1926 року.

Уже о. доктор Михайло Ваврик, ЧСВВ у 1968 році поставив під сумнів датування І. Крип’якевичем заснування монастиря у 1760 році. Адже розвідки попередників, зокрема о. Антонія Петрушевича, давали підставу вести мову про давніші часи.

«1600… Біля цього року, якщо навіть не у XVI столітті висічена у камені церква Святого Миколая ченцями Чину Св. Василія у Струсові або, як раніше називано Підбогородичині. Над печерною церквою і катакомбами створено потім кам’яну церкву, яка нині виділяється під парафіяльний костел міста Струсова», – занотовував А. Петрушевич.

Думку про виникнення монастиря у XVI ст. поділяють Леон Городиський та Ігор Зінчишин, автори нарису «Мандрівка по Теребовлі і Теребовлянщині».

«Наприкінці XVI ст. на горі, що ліворуч від замку, два ченці-василіяни вибовбали у скелі печерну церковцю св. Миколая, яка збереглась і донині», – пишуть краєзнавці.

Ще менше історичної інформації про шановану старовинну святиню і цікаву архітектурну пам’ятку вміщено у книзі «Przeszlośc i zabytki wojewódstwa Tarnopolskiego» Алєксандра Чоловського та Богдана Януша (він же Василь Карпович), надруковану, як і каталог І. Крип’якевича, у 1926-му. Водночас тут є підказка на цікавий кут зору для дослідження комплексу.

«У Тернопільському воєводстві є цілий шерег місцевостей у скелях наддністрянських біля Заліщиків, Борщева, Скалату і Бучача, а саме: Берем’яни, Городок, Голігради, Винятинці, Устечко, Монастирок, Калагарівка, Раштівці, Порохова, Рукомиш і Струсів. Правдоподібно, що сягають вони ще Середньовіччя, хоча історичні звістки про них є тільки з XVII віку. Досі не були досліджені, але заслуговують на це дуже, оскільки можуть кинути певне світло і на архітектуру давню, яку їхні творці могли навіть мимовільно наслідувати в умовах праці з висікання і розширення природніх гротів».

Дослідження архітектурних особливостей пам’ятки могло б вказати на приблизний час її постання. На жаль, таких праць бракує, та ще й пам’ятка зазнавала неодноразових перебудов. Припущення про давнину обителі міг би засвідчити і її зв’язок із місцевим замком за допомогою підземних ходів.

«Серед жителів села побутував переказ, що нібито від фортеці до мурів василіанської споруди є підземний хід. Недавно при добуванні каменю в кар’єрі ківш екскаватора раптом відкрив широкий тунель. Легенда перестала бути легендою», — подає Василь Бурма у своєму путівнику «Берегами Серету», виданому у 1979 році.

Історії про підземелля у Струсові і досі поширені, хоча від замку залишилося хіба урочище – його мури наказала розібрати ще на початку ХІХ ст. Людвіка з Жевуських графиня Лянцкоронська. Засипані ходи від підземної церкви у напрямку до твердині існують досі. Вони ще чекають на своїх дослідників.

Певна інформація про струсівську обитель з’являється у XVIII ст. «Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich» вміщує повідомлення, що «костел повасиліянський» під іменням св. Миколая був зведений у 1767 р. Тоді місцевий маєток належав Францу Салезію Потоцькому.

«… Постала зовсім нова манастирська фундація заходами відомого основника василіянських монастирів у Кристинополі та Умані, Франца Салезія Потоцького. Княжою грамотою з 14 серпня 1771 р. оснував він тут василіянську місійну станицю для релігійного підйому народу в своїх добрах на Галицькому Поділлі…», – зазначав о. Михайло Ваврик у замітці «Василіянські манастирі в Теребовельщині» у 1968 р.

Каталоги провінції тих часів зберегли імена і прізвища намісників монастиря. Першим із них був о. Єпіфаній Ляхоцький, якого у 1773/4 замінив о. Іван Дамаскин Стахникевич, а в 1775/6 – о. Онуфрій Крижановський. Ігумен 1776 р. – о. Венедикт Площанський.

Уже у 1774 р. нова австрійська влада внесла обитель до переліку тих, що повинні бути скасовані.

«… Незважаючи на щораз кращі висліди своєї наполегливої діяльності, якою струсівські місіонери намагалися оправдати існування свого манастиря, його таки досягла ця важка доля в 1788 р… Чепурну монастирську церкву перемінено на костел, що своїми характеристичними хрестами зраджував ціле сторіччя своє первісне походження, поки не погорів у 1893 р», – писав о. М. Ваврик.

Маловідомі деталі про історію пам’ятки на межі ХІХ-ХХ століть подає путівник Галичиною Мечислава Орловича із 1919 року. Так, після вказівки, що над містечком домінує вежа нового костелу (про нього див. нижче – авт.), згадано про використання спаленого костелу в якості гробівця графів Баворовських.

Після пожежі церква стояла пусткою і перетворилася у руїну.«Напівпідвісний місток прямо з парку веде на лівий берег річки. Там, над урвищем, примостилася церква василіан – архітектурна пам’ятка XVIII століття. Споруда ще й тим привертає до себе увагу, що на її мурах, на дзвіниці, по ободу бані, розпустивши коріння в старі тріщини, ростуть берізки і сосонки. Звідки беруть вони вологу в довгі, жаркі літні місяці, коли навіть на землі, на косогорах вигоряє трава?», – писав Василь Бурма у путівнику «Берегами Серету».Час відродження святині настав у 1993 р., коли за її реставрацію взявся ієромонах-василіянин Іван Майкович, ЧСВВ, тодішній ігумен Бучацького василіянського монастиря і парох. У наші дні оновлений храм привертає око вже з дороги білизною своїх стін.

Греко-католицька парафіяПарафіяльна церква св. Миколая у центрі СтрусоваІсторія греко-католицької парафії у Струсові тісно пов’язана з історією василіянського монастиря. Приблизно у 1660 р., за інформацією Леона Городиського та Ігоря Зінчишина, у центрі містечка звели дерев’яну церкву св. Миколая. Приміром, у 1773/4 рр. катехизації по місцевих церквах активно проводили василіяни оо. Іван Дамаскин Стахникевич, Єфрем Стасевич та Юрій Чуйковський.

Отець Теодор Цегельський – струсівський парох протягом 55 роківЩе у 1877 р. у Струсові заснували Народну читальню, яка з 1884 р. належала «Просвіті». Про розвиток культури місцевого люду старанно дбав о. Теодор Цегельський, який був місцевим парохом упродовж 55 років! Він же

заснував та був секретарем «Хлопської ради» у Струсові 1890 р., першим головою філії «Просвіти» у Теребовлі 1901 р., створив у 1904 р. у Струсові ощадно-кредитний кооператив «Власна поміч», позичкову касу, збудував «Народний Дім». Теперішня мурована церква св. Миколая постала у Струсові у 1930 р. також його стараннями.

Священномученик отець Микола Цегельський – син о. Теодора Цегельського, уродженець СтрусоваОтець Цегельський для Струсова уособлював цілу епоху, як Митрополит Андрей Шептицький для Галичини. До слова, сам львівський владика приїжджав у містечко у 1906 р. У ті часи греко-католицька парафія включала, окрім Струсова, ще й Бернадівку, Різдвяни і Заздрість – рідне село Йосифа Сліпого. Отож дитиною і юнаком майбутній Патріарх, вочевидь, неодноразово був на літургії, яку служив о. Т. Цегельський, слухав його проповіді…

Струсівський парох помер 28 червня 1939 р. Його син Лев став педагогом і доктором філософії; Роман – кооперативним та громадським діячем; Микола – священиком, якому судилася доля блаженного священномученика, в’язня радянських таборів.

Римо-католицька парафіяКатолицька парафія латинського обряду у Струсові здавен належала до теребовлянського деканату. Як припускав ще у 1890 р. автор замітки про Струсів в 11 томі видання «Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich», римо-католицька парафія у містечку існувала, швидше всього, уже перед 1534 р.

Новий костел у Струсові«У 1767 р. наділив її Франц Салезій Потоцький, а в році 1816 збільшила дотацію Людвіка з Жевуських графиня Лянцкоронська», – відзначав «Słownik…».

Станом на 1890 р. до парафії латинського обряду належали села Бернадівка, Дарахів, Надлужжя, Панталиха, Різдвяни, Тютьків, Варваринці і Заздрість. Тодішня статистика демонструвала, що римо-католиками у Струсові були далеко не одні поляки. Приміром, у 1880 р. офіційно мешкали у громаді 2683 осіб. З них 1236 римо-католиків, 743 греко-католики, 610 юдеїв та 237 віруючих інших конфесій. У той же час «русинами» (тодішня самоназва галицьких українців – прим. ред.) вважали себе 1531 особа, поляками – 1166, німцями – 112, представниками інших народів – 20. Цю ситуацію поступово змінювала колонізаційна політика довоєнної Польщі, але Друга світова війна, чергові зміни кордонів та «обмін населенням» і її докорінно переписала.

Гірняки, Ситники, Сліпі…Справді, незважаючи на невеликі розміри, дорадянський Струсів, окрім архітектурних пам’яток, відзначався ще й особливою життєвою атмосферою. Були тут цілі родини, які залишили глибокий слід в нашій культурі. Одна із них – Гірники. І це усвідомлювали уже у 1920-х рр. навіть у Львові.

Син струсівського дяка актор Йосип Гірняк і Володимир Блавацький влітку 1943 року в Моршині (фото http://zbruc.eu/)«Осип Гірняк, дяк зі Струсова, помер у домі своїх дітей в Тернополі дня 18 травня ц. р. Покійний родився 1848 р. і вибув на становищі дяка в Струсові 50 літ. Належав не тільки до найкращих і найсвідоміших одиниць з поміж наших дяків, але й до найкращих синів українського народу, – повідомляла газета «Діло» 22 травня 1926 р. – Був зразковим батьком і виховав своїх дітей не тільки на втіху собі, але й на користь цілого народу. Його сини д-р Юліян і д-р Никифор Гірняк займають

поважні становища в українському громадянстві, два молодші сини кінчають університетські студії в краю, а один у Київі. Зразковому громадянинові і батькові нехай земля легкою буде».

Осип Гірняк – один з однодумців отця Т. Цегельського. Його син Йосип став відомим актором і сподвижником Леся Курбаса у театрі «Березіль». На щастя, йому вдалося уникнути репресій та емігрувати в часи Другої світової. Із Й. Гірняком переписувався Й. Сліпий.

«Ваш добрий батько не помилився у своїх мріях бачити Вас з митрою на голові, – писав Патріарх УГКЦ. – Хоча вона не церковна, але, вживаючи традиційного вислову Вашого мистецтва, якому служили все своє життя, Ви здобули чесною, шляхетною і жертвенною працею для українського народу вінок Мельпомени, чим Ви є для нас усіх дорогим і вірним сином українського народу, якому служили вірно судовим талантом, що його Вам дав Бог».

Ще один син О. Гірняка, Никифор, став комендантом коша Українських Січових Стрільців, комендантом Тернопільської військової округи, працював у військовому секретаріаті ЗУНР. Він також помер на еміграції…

Ще одна знакова струсівська родина – Ситники. Побожний ткач Йосиф Ситник спільно з о. Т. Цегельським ще у ХІХ ст. був засновником та провідником багатьох зі згаданих вище товариств. І це саме його донькою була Ольга Ситник-Сліпа – авторка першого українського перекладу всесвітньовідомого роману Шарлотти Бронте «Джейн Ейр». Ольга народилася 27 липня 1894 р. і була в родині десятою дитиною. Батьки дали їй добру освіту й виховання. Дівчина вийшла заміж за січового стрільця Родіона Сліпого із села Заздрість. Коли після війни чоловік поїхав довчатися на медика в Австрію, Ольга Ситник-Сліпа залишилася сама з двома доньками. Через нестатки захворіла на туберкульоз, але чоловік зумів врятувати її. Ольга уже не могла працювати педагогом, як раніше, тож зайнялася перекладами з англійської. Окрім «Джейн Ейр», це «Алясканець» Дж. Кервуда, «Рябий» і «Дівчина з Лимберлосту» Джейн Стреттон-Портер. Останні два переклади так і залишилися в рукописах.

Сестра Северина Паріллє знайшла прихисток від радянських переслідувань у СтрусовіЖила ж Ольга Ситник-Сліпа не тільки літературою. З приходом нацистів вони з чоловіком протягом трьох років переховували від смерті сусіда-єврея Матиса Каца. А з 1939 р. у їхньому ж домі жила сестра Северина Паріллє, ЧСВВ. Життєпис цієї уродженки села Настасів неподалік Струсова, педагога і наставниці у Львіській гімназії сестер василіянок заслуговує на окрему статтю чи, навіть, книгу. Тож знаково, що коли совіти перетворили гімназію у звитчайну школу, а монахинь розігнали, сестра Северина прийшла саме до Сліпих. Тут вона померла у 1941 р. У Струсові ж похована.

Родинне життя Родіона Сліпого, Ольги Ситник-Сліпої та їхніх дітей також зруйнувала Друга світова. У 1944 р. чоловік пішов у дивізію «Галичина» і після виходу з «Бродівського котла» опинився у таборі Міттенвальд в Німеччині, де помер 1 червня 1948 р. Дружина дожила до 6 жовтня 1976 р. у Мельниці Подільській на Тернопільщині. У Струсові залишилася жити молодша донька Ольга – громадський діяч, лікар в УПА, краєзнавець. Вона цілі роки життя присвятила збиранню матеріалів про історію рідного краю для створення музею. Його відкрили у будинку Гірняків – вони зі Сліпими були сусідами.

Отець Микола Конрад, уродженець села СтрусівЗрештою, струсівські історії можна продовжувати розповідати дуже довго. От хоч би, приміром, про ще одного уродженця цього села блаженного

новомученика о. Миколу Конрада. Проте, як кажуть, краще один раз побачити, аніж сто разів почути. У Струсові, як і в Заздрості, таки варто побувати.

Тижневий огляд: переслідування християн (22.12 – 28.12)Втр, 30/12/2014 -В понеділок, 22 грудня 2014 року, стало відомо, що у Нігерії кочівники-мусульмани продовжують здійснювати набіги на християнські села, вбивати християн, руйнувати будинки і церкви. Портал Morning Star News повідомив про вбивство п'яти християн під час атаки на кілька сіл в окрузі Агату, штат Бенуе, де проживають фермери племені Ідома, більшість з них є католиками. 14 грудня нападники зруйнували кілька сіл, змусивши сотні християн втікати. Напади мали місце в той час, коли християни були на богослужіннях.

Асія Бібі просить Папу і всіх християн пам'ятати про неї в молитві: "Я твердо вірю, що ваша молитва може допомогти мені, щоб одного прекрасного дня я знову могла насолоджуватися дорогоцінним даром свободи. Пакистанська католичка також визнає, що за всі ці п’ять років позбавлення волі і судів вона міцно тримається за Святе Письмо. "Це моя втіха і світло в найтемніші моменти", – зізнається вона. Особливо близькими їй є слова 138 псалма: "Хоч я ходжу посеред лиха, ти мене оживляєш, Ти проти ворогів моїх шалених руку простягаєш і твоя десниця мене спасає. Господь почате доведе до краю задля мене".

У Чилі чоловік напав на католицького священика в церкві, завдавши йому кілька ножових поранень. Напад скоєно на священика парафії св. Бонавентури в м. Анголь (Аруканія) Серхіо Вільялобоса. В ризниці на отця з криками "ІГІЛ! ІГІЛ!" накинувся чоловік з ножем. Судячи з усього, 34-річний Кесада Луїс Андрес Карраско хотів убити священика, але той встиг ухилитися. На наступний день Карраско був заарештований. Його звинувачують у замаху на вбивство.

У п’ятницю, 26 грудня, було отримано інформацію, що сучасний коледж Північно-Західного університету в місті Сіань (Китай), змусив студентів дивитися прокомуністичні фільми і попередив, що будь-хто, хто стане відзначати Різдво, буде покараний. "Ми нічого не можемо з цим вдіяти, і не можемо цього уникнути", - зізнався один студент, розповідаючи про тригодинну сесію відео-пропаганди, яка включала фільм про Конфуція. Між тим, у дорогих готелях у великих містах, таких як Пекін і Шанхай, церемонія запалювання різдвяних вогнів розцінюється як найбільш важлива подія року для впливових осіб, яке відзначають шикарними вечірками з смаженою індичкою, пирогами і вином. Видання відзначає, що Китай прагне зробити Різдво просто комерційним святом, без будь-якого релігійного підґрунтя.

В суботу, 27 грудня, маронітський Патріарх Бешара Бутрос Раї зустрівся з сім’єю викраденого понад рік тому в Сирії ліванського фотографа. 29-річний Самір Кассаб зник 17 жовтня 2013 року поблизу Алеппо разом з мавританським журналістом Ісаком Мохтаром та їхнім сирійським водієм. Кардинад Раї пообіцяв сім’ї фотографа, що говоритиме про цю справу з еміром Катару, сподіваючись на щасливий кінець. «У нас є інформація, що Самір ще живий», – сказав по телебаченню один з членів його сім'ї після зустрічі з ліванським кардиналом. Він додав, що за викраденням, ймовірно, стоїть Ісламська держава.

Перед Різдвом стало відомо про ще один випадок зникнення. Цього разу йшлося про о. Грегоріо Лопеса Горостьєта, форматора в духовній семінарії в місті Сьюдад-Альтамірано. На жаль, на Різдво,

священика знайшли мертвим з вогнепальними пораненнями голови на дорозі, що веде з Альтамірано до Арселія в штаті Герреро. О. Лопес Горостьєта є третім цього року вбитим священиком у Мексиці та дванадцятим у Південній Америці.

Мешканці с. Птича, Дубенського району на Рівненщині вирішили на загальних зборах села перевести церковну громаду під юрисдикцію Киівського Патріархату. Це викликало шалений спротив у промосковськи налаштованого священника. З Рівенського Єпархіального управління (МП) до села невідкладно прислали “гумконвой” у вигляді панотців, монахів із Почаївської Лаври і, зібраних по навколишніх селах “тітушок”. Цей «московський десант» взявся штурмувати сільську церкву, на щастя, невдало. Наразі ситуація в селі доволі напружена, мешканці очікують провокацій і повторного штурму храму.

В неділю, 28 грудня, на Рівненщині продовжуються церковні протистояння. В с. Птичі прихильники УПЦ (МП), щоб привернути до себе увагу періодично перекривають дорогу, що несе багато незручностей водіям. Московські віряни перекрили дорогу, навіть коли по трасі везли «вантаж 200» із зони АТО. Жодні аргументи на тих, хто заблокував рух, не діяли. - Перед цими Героями треба ставати на коліна, бо захищаючи нас і Україну вони вже востаннє повертаються в свою рідну західну сторону, а не перекривати їм дорогу, - кажуть селяни.

Американський "Gatestone Institute" продовжив публікацію доповідей про переслідування християн у світі. Новий звіт містить інформацію про злочини проти християн як у країнах з мусульманською більшістю, так і про ситуацію з переслідуванням послідовників Христа в переважно християнських країнах. Так, в Іраку бойовики "Ісламської держави" зруйнували стародавню "зелену церкву" в місті Тікріт, що належить ассірійській громаді. Цікаво, що вона була повністю відновлена в 1990 р. за наказом Саддама Хусейна. У Нігерії безліч християнських храмів і навчальних закладів були змушені закритися на територіях підконтрольних "Боко Харам". Близько 350 християн було вбито в результаті нападів. У Пакистані 4 мусульманини згвалтували 15-річну християнку і зняли злочин на відео. У Саудівській Аравії були затримані за "практику християнства" 27 віруючих, у тому числі жінки і діти.

Що стосується антихристиянських акцій на території переважно християнських держав, автори доповіді наводять приклади вандалізму в американському Колумбусі. У Данії, яка в 2013 році визнана "найщасливішою країною світу", християни близькосхідного походження піддаються нападкам з боку мусульман. Факти, наведені в доповіді, мають на меті довести, що переслідування християн в ісламському світі не випадкові і систематичні. Їх причина закорінена в світогляді, заснованому на законах шаріату.

Багато незалежних експертів раніше висловлювали недовіру Російській православній церкві, високопоставлені представники якої все частіше стали слідувати кремлівським правилам гри. На думку відомого публіциста Лева Рубінштейна дана релігійна організація професійно виконує роль повноцінної державної структури, яка за часів Радянського Союзу відповідала за ідеологічну складову цивільного населення.

Незважаючи на побоювання щодо подальших нападів, церкви Нігерії переповнені під час Різдвяних Літургій. Через отримані загрози єпископа Майдугурі впродовж усіх Літургій охороняли. Поліція і військові охороняли численні місця культу, де служили святкову Літургію. Дві тисячі біженців, які щодня живуть у церкві в Йола, на період Різдвяних Літургій покинули храм, так, як це відбувається

щонеділі, щоб уможливити здійснення богослужінь. Вони є лише малою частиною більш ніж півмільйона нігерійців, які були змушені покинути свої будинки через дії ісламських фундаменталістів.

На свято Миколая – порозумілисяРодина Гайчуків вже з весни готовилась до весілля, хоч і задумали його на осінь. Найперше батьки шукали гроші; адже ж бажали, щоб весілля для їхньої дочки відбулося на найвищому рівні у визначений час.Наперед замовили зал у престижному будинку «Щасливих подій» на вихідні. Тому підраховували місця для гостей згідно зі списком, який вже давно обдумали.

Олена закінчила економічний університет і тепер працювала тимчасово продавцем в одній із крамниць міста. Майбутній жених Ігор, за фахом лікар, трудився у районній лікарні.

Батьки були задоволені, покладали великі надії на їхнє щасливе життя. Хоч спочатку Ігор не погоджувався на церковний шлюб, то пізніше все-таки його вговорили батьки Олени.– На мою думку, ніде немає такої урочистості, як у церкві: хор, свічки, благословення священика… Та тільки у якій церкві? – говорила з молодими мати Олени.

Обговорювали різні варіанти і дійшли висновку, що найкраще повінчатись у греко-католицькому храмі, а шлюб буде давати о. Григорій. Його всі поважають, Боже слово гарно проповідує, заспівати вміє, добрі побажання виголосить, – що більше треба?Як рішили, так і постановили. А на другий день мати підійшла до священика, просила:– Дуже хочу, щоб моя дитина шлюб брала тільки у вас. Вони, як повінчаються, то будуть ходити до вашої церкви.– Але для цього їм потрібно виконати деякі умови. Найперше мають пройти передшлюбну катехизацію, – відповів о. Григорій, – тож нехай приходять обидвоє, щоб записатись на оповіді.

Через тиждень Ігор і Олена прийшли, щоб записатись на проходження катехизації. Ігор з піднятою головою гордовито сказав:– А тих, хто має вищу освіту, однаково катехизуєте з тими, що без освіти.– Звичайно, що так. Перед Богом всі однакові. Тут потрібна добра воля, – відповів спокійно священик, дивлячись з упередженням на майбутнє подружжя.

Записав їх у свою книгу, подав коротку першу катехизацію про мету подружжя, кажучи:– Катехизація – це не тільки навчання, де молоді засвоюють знання з Божої науки, але також піднесення духа в молитовний спосіб.Ви будете мати можливість щодня перебувати у Божому храмі. Навіть коротка молитва буде вас пов’язувати з Богом. Пам’ятайте, що подружжя – це велика тайна єдності двох. Шлюб – це дар, де одна людина дарує себе іншій, або, по-іншому, одна людина приймає дар іншої людини.

Кожній людині дана Богом любов є для того, щоб цією любов’ю поділитись з іншою людиною. Дорогі мої, ви б могли жити і без шлюбу, але так збіднили би своє велике щастя, яке отримуємо через благословення у шлюбі.Подружжя є шляхом до святості для чоловіка і жінки. Тому Ісус Христос, а потім Церква Подружжя підносить до святої Тайни. Що Бог з’єднав, людина хай не розлучає! – говорив переконливо отець.

Молоді уважно слухали науку, а потім домовилися, щоб зустрітися наступного дня. Отець на другий день вже заздалегідь чекав своїх молодят. Цілу годину просидів в захристії та їх не було. Помолившись, спокійно пішов додому. Тільки Олена через декілька днів прийшла до священика, пояснюючи, що в її нареченого є дуже важливі справи і що вони обов’язково пройдуть катехизацію.Ігор приїхав в останні дні перед весіллям. Отець Григорій проводив катехизацію для них особисто в останній тиждень. Були незручності, його часто відривали люди, які приходили.

Шлюб відбувався в суботу, прийшло багато людей: родина, сусіди, співробітники, шкільні друзі. У церкві співав хор, а надворі чекали весільні музиканти.

Отець Григорій після шлюбу під час проповіді ще дав добру науку про вірність одне одному в подружньому житті, сказавши на кінець такі слова:– День шлюбу – це дуже важливий момент у вашому житті, від нього залежатиме ваше дочасне добро, а може, і вічне.

Господь наш Ісус Христос хоче й надалі залишатися з вами. Уважайте, щоб Він не був лише гостем у вашому домі по весіллі, а постійно мешкав з вами. Церква буде молитися за вас, а ви моліться разом з Церквою за своє сімейне співжиття.

Всі гості, які прийшли до храму, були задоволені вінчанням. Отець Григорій кожне слово акцентував так, щоб було зрозуміло для всіх, що Тайна Подружжя єднає дві особи, де чоловік і жінка стають подругами на все життя аж до смерті. Подружжя є нерозривне. «Що Бог злучив, людина хай не розлучає» (Мт. 19:6).Батьки також були задоволені, що все так гарно відбувається, що вони зуміли, якщо говорити по-людському, добре все зорганізувати.Молоді думками були далеко від того, що говорив священик, і навіть під час молитов не звертали уваги на їх глибокий зміст. Вони думали про те, хто ще не прибув на весілля, як вони мають зустрічати гостей, як будуть приймати поздоровлення і навіть, хто скільки подарує.Молодий мріяв про свою кар’єру, щоб якнайшвидше розбагатіти. Молода старалася, щоб скоріше стати на рушник і тим самим вирішити свою майбутню долю. Фотографи також не дрімали і найменші подробиці фіксували документально.

Різні у всіх думки повставали, тільки Бог десь був збоку. Час швидко спливав. Молодим співали «Многая літа» і поздоровляли їх. Молода на сходах, як багата тепер «цариця», розкидала цукерки дітям, які також прийшли хіба що за солодощами.

Такий вже звичай. Хоч був похмурий день, тепер для всіх засвітило ясне сонечко. На молодих і на весільних гостей чекали машини, і кортеж із сигналами і сиренами поважно під’їхав до будинку, де відбувалося весілля.Шлюб відбувся. Всіх гостинно приймав будинок «Щасливих подій», де знаходився великий трапезний зал.У житті все швидко минає. Тільки рана, яку деколи завдають одне одному, довго не заживає. Вже з перших днів почались непорозуміння між Ігорем і Оленою. Ігор привласнив на весіллі подаровані гроші.Про це мовчала Олена і нічого не говорила своїм батькам, хоч серце переймав важкий біль нещирості чоловіка.За якийсь час Ігор знову став вимагати гроші, бо хотів придбати собі новий автомобіль.

А гроші з весілля куди поділись? – запитувала Олена.Які гроші… ці копійки, що дарували гості?Та не копійки там були, а великі гроші. Мені незрозуміла твоя поведінка. Забрав усі гроші, а тепер вимагаєш знову. Що скажуть мої родичі? І де їх взяти?Ігор тут же надувся і сердито почав дорікати:На весіллі були і мої гості, котрі також дарували щось. Яким способом тепер розрізнити, які мої гроші, а які твої? Це неможливо. Якщо у нас не складається життя, то є вихід – розійтися. Подавай на суд.Для Олени це був грім серед ясного неба. Вона лиш тихо сказала:Цього я не сподівалася. Ми брали у церкві шлюб.Це твої проблеми, – відповів різко Ігор, і на цьому розмова закінчилася.

Через декілька років Олена зустрілася на вулиці з о. Григорієм.– Ви пам’ятаєте мене? – говорила зворушено. – Це я з Ігорем вінчалася у вашій церкві.– Щось пригадую, як ваше життя?– Не повезло нам, розійшлися ми. З перших днів виникали постійні непорозуміння, мабуть, тому, що ми, як ви говорили нам, забули про Бога.Для нього на першому місці стали гроші вже з перших днів нашого подружнього життя. Я народила двоє діточок, думала, що все зміниться, та навпаки – чим далі, тим ставало гірше.Я терпіла, як могла, але він подав на суд і ми розлучилися. Скажу вам правду, що я храм Божий рідко відвідувала, а чоловік взагалі не ходив до церкви.– Я завжди, коли проводжу катезихацію, заохочую молоде подружжя бути активними, як у громадському житті, так і в церковній спільноті, відвідувати богослужіння, допомагати бідним, співчувати нещасливим.Виконувати Божі і церковні заповіді потрібно своєю діяльністю. Можливо, вам зараз не сподобається моє зауваження, але скажу: ви хотіли своє щастя побудувати без Бога.Олена опустила голову і визнала свою вину. Уважно слухаючи повчання отця, стала виправдовуватися:– У нас так складалося, що церква, а тоа й сама неділя десь залишалися у стороні. Я працюю в торгівлі, а тут діти. Ігор взагалі не хотів про церкву навіть щось говорити. Можливо, нас Бог карає за таке життя.– Бог не карає вас, – продовжував отець, – Він поки що вас випробовує і хоче вашого навернення. Діти ніколи не можуть бути причиною, що ви не можете відвідувати храм Божий. На годинку, коли відправляється Служба Божа завжди можна знайти час.У вас є мати, родичі, які вас можуть на цей час підмінити. І тоді ви будете щасливі з Богом і діти ваші. Якщо б ви з чоловіком разом ходили на Службу Божу і молилися разом, то ніколи б не розлучилися.

Під час присяги молоді запевняють перед Богом подружню вірність, але ставлять молитовну умову: «Так мені, Боже, поможи в Тройці святій єдиній, і всі святі!»Олена слухала уважно кожне слово отця і зробила собі постанову повернутися до Бога лицем.– В неділю я обов’язково прийду на Службу Божу і хочу заодно приступити до святої Сповіді, бо сповідалася ще перед шлюбом.– Я буду дуже радий, бажаю вам успіхів у цьому.Від цього часу Олена стала ходити до храму Божого кожну неділю, приймала активну участь в житті церковної громади.Часто з собою брала свого хлопчика Анатолія. Йому вже було шість років і він добре сприймав богослужіння. Завжди стояв cпереду і, як не дивно, уважно слухав проповіді отця Григорія.Вже за місяць діти готовились до свята Миколая.

Особливо Анатолію подобалося, що він буде на святі Миколая виступати в ролі бідного сироти, якому Миколай принесе вночі дарунок, коли він вийде відчинити йому двері.Олена також була задоволена своїм хлопчиком, і це викликало в неї якусь навіть гордість, що він у неї зростає таким розумним.

Одного разу прийшла до о. Григорія молода жінка. Була знервована і сердита. Коли отець вийшов до неї, тут же стала виявляти неспокій і злість, кричала:Що у вашій церкві робиться?Я не розумію, що ви говорите, – відповідав отець, заспокоюючи її.Ваша парафіянка, вигнавши свого чоловіка, тепер чіпляється до мого.Храм Божий є домом молитви, а не місцем з’ясування стосунків. Прошу вас дуже, заспокойтесь і розкажіть, що вас турбує.Справді, жінка, трохи помовчавши, стала говорити про свій біль спокійніше:– Олена, ви її знаєте, працює разом з моїм чоловіком у торгівлі. Тому, будь ласка, скажіть її, щоб вона відв’язалась від нього.– Найперше прошу вас, пані Наталіє, щиро помоліться, щоб ваша сім’я збереглася. Я вас розумію. А що від мене залежить, я все буду робити, щоб вам допомогти.Але ви також поверніться до Бога, бо сатана нікому не дає спокою. Прийдіть на Службу Божу і щиро просіть Господа Бога, бо Він на вашій стороні, – говорив отець до своєї гості, заспокоюючи її своєю добротою, пообіцявши, що не може допустити гріха, навіть коли це чинять його парафіяни.Адже ж на гріх він не має права мовчати.

Був грудень, церква увійшла в Різдвяний піст. Всі готувалися до Різдва Христового. У церкві проходили різдвяні реколекції.Та, на жаль, о. Григорій ні разу не бачив на реколекціях Олени. В цей же час приходила на науку жіночка, яка на Олену жалілася. Вона немов очікувала, що отець підійде до неї і розкаже щось про суперницю.– Отче, так як ви сказали, я все це виконую, але сімейного життя чи, як кажуть, щастя не маю, – говорила знову отцеві.– Будьте терпеливі, я ще раз кажу, що Бог на вашій стороні, а Олени поки що я не бачив, тому не можу в чомусь зарадити вам.Залишався у церкві тиждень до свята Миколая. Олена несміливо підійшла до отця Григорія, кажучи:– Хочу, отче, як грішниця вашої поради, я дуже хвилююся і не знаю, що вам сказати, з чого почати. Мені здається, що вам відомо, що я працюю разом у торгівлі з чоловіком Наталії, яка приходила до вас і жалілася на мене, що я відбираю у неї чоловіка.Я розумію її добре. Кажу вам щиру правду: не я до нього пристаю, а він мене переймає завжди і говорить всякі дурниці. А оце недавно сказав мені, якщо я його не візьму за чоловіка, то він заподіє собі смерть.У нього двоє дітей і в мене двоє дітей. Я всіма силами його від себе відганяю, але в мене також є свої слабості і боюся, щоб чогось не сталось. Я вже шукаю собі іншу роботу, але в наш час це дуже складно. А він це говорить досить серйозно у якомусь дивному відчаї.– Що я вам можу сказати? Ці справи потрібно доручити Богові і молитися. Звичайно, на гріх ми не можемо дивитися спокійно.Ось скоро буде свято Миколая. Просіть цього святого, щоб він випросив у Бога вирішення проблем на користь для усіх вас. В ніякому разі цьому чоловікові нічого не обіцяйте.

Це буде трагедія, якщо він жити перейде до вас. В такому разі буде постійний гнів, прокльони, а це до доброго не доведе. Цього хоче сатана, тож не дайте себе йому перехитрити і перемогти. Моліться у доброму намірі, щоб не впасти у спокусу, бо це є дуже тяжкий гріх і нове ваше нещастя.Свято Миколая цього року випало в суботу. Отець Григорій мав змістовну проповідь, як св. Миколай, щоб перестерегти від гріха врятував трьох дівчат, не пошкодувавши навіть великої суми грошей. Він говорив:– Хоч з цього часу у світі відбулось багато перемін, але суть гріха залишається незмінною.Драма в подружньому житті не скривається у законах, а в наших серцях, ми не вміємо протиставитися злу, яке хочемо подолати самотужки, забуваючи Христа, Матір Божу, святих, а також Церкву.Вона як добра мати дбає про своїх дітей. Сьогодні в особливий спосіб молімось до св. Миколая за розбиті наші сім’ї і за тих людей, які не мають сили волі перебороти гріх проти шостої і дев’ятої заповідей. Тому за розбиті сім’ї і ті, яким загрожує драма розлучення, зараз всі разом відмовимо акафіст до св. Миколая у наших добрих намірах.Після короткої проповіді діти ставили веселу сценку, як добро перемагає зло. Її добре підготувала катехитка.Найкраще підготовився Анатолій, і всі йому аплодували. Та, на жаль, Олена хоч була задоволена виступом свого хлопчика, але смуток не покидав її. Вона, як ніколи, переживала драму свого життя.Коли Миколай роздавав дарунки, Олена підійшла до Наталії, кажучи:– Хочу сьогодні з тобою поговорити, бо не можу носити тягар на своїм серці. Я тебе прекрасно розумію, бо також це все пережила. Не я до нього приставала, а він мені не давав спокою.Зі вчорашнього дня я вже працюю на іншій роботі. Прошу тебе, якщо я якось провинилась перед тобою, пробач мені. Бажаю, щоб ти не зазнала такого горя, яке я у свій час пережила.Тільки тепер, коли я стала постійно відвідувати храм Божий, зрозуміла: якщо Господь Бог буде на першому місці, то у житті будемо щасливі. Я сьогодні молилася за твоє щасливе життя.Для Наталки ця несподіванка не так була радістю, як відкриттям сили віри у Боже Милосердя. Вона обтирала сльози і тепер вже жаліла Олену, кажучи:– Нехай св. Миколай і тебе не забуде, і твоє життя знову направиться, як це було після твого весілля.

Та найбільше радів о. Григорій, що св. Миколай в такий спосіб допоміг відвернути гріх від його парафіянок. Він підійшов до них, привітав їх зі святом Миколая, кажучи теплі слова:– Найбільше розлучення виникають через непідготовленість до стану подружжя. Для чоловіка це є жертва, а не панування над жінкою, бо Христос жертвується за свою обручницю Церкву.Жінка ж пов’язана зі своїм чоловіком, як Церква з Христом, повинна через любов служити і віддаватися йому.Тому ця підготовка має відбуватися вже від початку нашого усвідомлення подружнього життя, а після шлюбу ми повинні по-християнськи розуміти важливість подружжя. Це є покликання, коли ми повинні сказати Богові:«Так!» Ось вже скоро настануть Різдвяні Свята, коли всі парафіяни радісно привітають Новонароджене Дитятко Ісуса в надії, що прийде мир і спокій не тільки в наших родинах, але і для всього нашого народу. Тому бажаю вам всіх Божих ласк. Щасти вам Боже!о. Мелетій БАТІГ, ЧСВВ

Справжній чоловік – вірний Петро МРОЧКОУ ХХІ столітті слово «вірність» скидається на пустопорожній вираз. Кількість розлучень зростає у жахливому темпі. Погублені чоловіки щоразу частіше покидають своїх дружин, аби впасти в обійми молодших і привабливіших жінок.

Ця драма стосується головно атеїстів і людей, чия віра насправді є тільки пустою декларацією, що ніяк не корелює з життям.

Приблизно половина подруж, де обидві половини не визнають Бога кимось найважливішим у житті, за кілька чи кільканадцять років розпадаються. У католицьких середовищах, на щастя, з цього погляду справи безумовно кращі.Вочевидь, трапляються ситуації, коли відходить жінка. Однак є ситуації, коли то хлопець покидає дружину, аби зв’язатися з іншою. Я спеціально написав «хлопець». Тому що це не поведінка, гідна справжнього мужчини.

Справжній мужчина – вірний. Насамперед він вірний певним пріоритетним цінностям, які надають життю сенсу. Якщо я перед Богом складаю обітницю, що любитиму якусь жінку, то не існує способів, щоб я з цього викрутився.

На це мені не дозволяє повага до Творця. Не менш важлива й вірність жінці. Варто належно оцінити те, що з-посеред мільйонів інших чоловіків вона вибрала саме мене. Вона зробила так, бо хоче зробити мене щасливим і хоче прожити зі мною своє життя.

То мені, своєму чоловікові, вона дала найцінніший скарб – себе. Хіба ця єдина Жінка не заслуговує на любов, вірність і пошану аж до смерті? Я знаю, що інколи буває тяжко. Тільки ось незалежно від того, який життєвий шлях обираєш, завжди трапляються кепські дні.

Кожен на землі має свій хрест. Це від нас залежить, чи ми, як Ісус, візьмемо свій хрест на рамена і постараємося дати відсіч проблемам, а чи підемо на компроміси і покинемо все. Відхід не мусить означати фізичного покидання жінки.

Це може бути психічний відхід. Зраджувати жінці можна не тільки з іншою жінкою. Це можна робити з працею, занурюючись у кар’єру і з’являючись удома лише час від часу.

Можна це зробити з алкоголем, проводячи цілі дні по кнайпах і повертаючись налитим по самі брови, тільки для того, щоб виспатися, нажертися і, щонайгірше, дошкулити тій, якій обіцяв любов. Способів не бракує…Справжній чоловік – вірний. Часом це вимагає величезного самозречення. Дружина не завжди буде красунею, як у день шлюбу.

Однак важливо не забувати, що істинна любов, у щасті та в горі, – це не почуття, а рішення. Рішення, яке чоловік приймає раз, у день шлюбу, і яке потім має щодня підтверджувати своїми вчинками. А справжня любов – вічна. І тому така прекрасна.

Статистика за 2014 рік: Вінчання – 1. Христин – 5. Похоронів – 17.

Дорогі вірні, килим в церкві коштувало поставити 7,200д. На сьогоднішний день зібрано 6,685д. Просимо зложити Ваші пожертви на цю ціль, на Збіркову Листу, яка знаходиться в пана Євгенa Мельничука.

Подяка!

Поставив в церкві вертеп-шопку і виконав різні роботи коло церкви пан Іван Колісник та Орест Полатайко. В храмі ялинку і прикраси різдвяні поставили пані Марійка Олексин, Марійка Папа, Джон Папа, Решітник Христина і Ірина, Гевенлі Олексин. На Святого Миколая працювали: Олексин Марійка, Папа Марійка, Христина і Ірка Решітник, Ореся Содумляк, Параня Сконцей, Марія Цвєк, Уляна Женчик, Мерілен Купецький. Миколайом був пан Роман Купецький, який дуже добре виконав цю ролю. Стефан і Ірка Латачевські доглядають коло церкви город з квітами. Христина Решітник і Ірина Решітник закупивши виготовили гарні квіти на Різдвяні Свята. Родина Карі пополішували церкву і доглядають щоб храм і подвіря храму були чисті.

Щиро вдячний всім Вам, хто що небуть зробив корисного і гарного для нашої церкви під час 2014 року і також на ці Різдвяні Свята. Щиро вдячний о.Зенон Р.

ЦЕРКОВНИЙ ПОДАТОК на 201 5 р: Парафіяльна Рада Парафії Свв. Володимира і Ольги повідомляє парафіян що цьогорічний церковний податок на 2015р є: працюючі 50д і пенсійонери 30д., і хто бажає зараз може скласти на свій річний податок на руки нашого скарбника пана Є. Мельничука. Прошу мати зрозуміння до цієї справи, і Вашою щидрістю помогти нашій парафії! Вперід Вам вдячні за Вашу підтримку Парафії Свв.Володимира і Ольги!

Відійшов у вічність дня 14-ого грудня 2014 року, бл.п.п. Михайло Меуш на 88 році життя. Похорон відбувся 18-ого грудня 2014 року з церкви Свв.Володимира і Ольги, a відтак покійного поховано на “Cheltenham Cemetery”. Покійний залишила у великому смутку сина Стефана з родиною. Складаємо наші найщиріші співчуття родині, а душу покійного Михайла поручаємо святим молитвам. Вічная Пам'ять!

Відійшов у вічність дня 24 грудня 2014 року, бл.п.п . Зенон Мяскало на 67 році життя. Похорон відбувся 31-ого грудня 2014 року з церкви Свв.Володимира і Ольги, a відтак покійного поховано на “Enfield Memorial Park Cemetery”. Покійний залишив у великому смутку маму Анну, жінку Ольгу, синів, Михайла, Павла і Андрія. Складаємо наші найщиріші співчуття родині, а душу покійного Зеновія поручаємо святим молитвам. Вічная Пам'ять!

Замість квітів на могилу бл.п .п. Зенона Мяскало : Мама А.Сура 100д, J.Mjaskalo $20, A.Mjaskalo $20, Н.Г.Судомляк 20д, А.Петельська 20д, Ґ.Захарко 20д, М.Олексин 20д, О.Косак 20д, П.Сконцей 10д, А.Ковальчук 10д, С.Строцька 25д, K&R Kennedy $10, V&J Samuels $50, E.Dowd $20, M&A Smoler $40, Пані Шаховська 20д, Ю.М. Дністрянські 50д, С.Вонош 10д, О.Є. Гопко 50д, Ст.Пшибило 10д, Н.І. Кірик 20д, П.і Т. Родина Кунда 100д, В.Андрійців 20д, О. і др. Тарас Муляр 50д, D&M. Huppatz $50, H&E. Czkajlo $40, A&M. Bondaruk $20, Н.Гриневич 20д, R&A.

Dinys $20, W. Krasnikou $20, C.Blesing $20, K.&D. Cordes $50, Anonimus $50, A&R. Eldridge $50, R.Harnett $50, Anonimus $50, J.Clarke & Family $50, Irena Smifanic $10; Linda Matthews $50, P.M. Diamond $100. Разом - $1,350

ЗБІРКА НА КИЛИМ

О. Ґорґула 1,100д Гривнак С. 75д С.Е. Кушнір 650д Полатайко О.І. 75д Ю.М. Дністрянські 300д Карі М.В. 25д Т. Андрі 300д Ковальчук А. 55д Т.В. Слободян 250д Петельська А. 50д Бобик Д.В. 250д М.Д. Горкавсон 50д Родина Решітник 200д Ранманавскас С. 50д О.І. Колісник 225д Соболь Т. 50д Ст. Куць 175д Ю. Грибик 50д М.П.Денис 175д Є.В. Мельничук 50д Г. і Неля Судомляк 170д М. Гансман 50д Ром. Купецький 150д Е. Чекайло 40д М. Мурило 100д Рацкий С. 40д Нетребюк Ір. 100д Род. Бурак 40д Станко В.Ґ 100д Турчин М. 40д Анонімний 100д Вонош С. 40д Ференс Р. 100д А. Попович 30д В. Москв’як 100д Д.Пасічник 25д Родина Заброварні 75д Зорило М. 25д Смаґала В. 75д Приплоцькі Г.Я. 25д А.Сура 75д С.Сернецький 25д Б.В.Попович 50д Демчук Р. 25д О.Содумляк 50д Попович М.О. 25д Ґорґула П. 50д К.Волянська 25д Бабій З.І. 50д Й.І. Варґа 20д Ковалів Б.М. 50д Н.Гриневич 20д Р.Ференс 50д Н.Ковалів 20д Л.Д.Яницький 50д О.Миронюк 20д Luba Luzolo 50д Ґ.Захарко 20д Н.І. Бабій 50д М.А.Липкевич 20д Ксенія Попович 50д Г.Чепіль 20д В.І.Ганчар 50д М.Побран 20д Р.Красовська 45д Гоголь П. 40д

Е.Кіналь 25д Гура Г. і З. 50д Сконцей П. 25д Ґушол І.К. 50д Латачевські І.С. 50д РАЗОМ Зібрано = 6,685д

Пож ертва на Вертеп: О.Ґорґула 100д. (50д з нагоди Латинського Різдва, і 50д з нагоди Нашого Різдва Христового!

Таци за Грудень: На Церкву $ 1,822.50 На Параф.Дім: $ 309.40 Андріїв Гріш: $ 206.20

Пож ертва на Килим: П.Гоголь 25д, М.Турчин 20д, С.Гривнак 25д. Гура Зенон і Галя 50д, Колісник І.О. 50д, І.К.Ґушол 50д. І.С.Латачевські 50д.

Коляда 2015: Є.Мельничук Збірщик : О.Ґорґула 50д, М.Турчин 20д, О.І.Колісник 20д, В.Д.Бобик 50д, П.Сконцей 20д, А.Ковальчук 25д, Ю.М.Дністрянські 50д, Ст.Сернецький 50д, А.Сура 25д, П.Меуш 20д, Ор.Судомляк 10д, М.Гансман 50д, Т.В.Слободян 50д, П.Г.Заброварні 20д, В.Москв"як 40д, С.Вонош 30д, О.Кавка 20д, Ром. Ференс 50д, С.Вонош 30д, І.К.Ґушол 50д, М.Мурило 20д, А.Попович 20д, О.М.Попович 20д. Т.Соболь 20д, Л.Возьна 20д, Н.Федик 20д, О.Є.Гопко 50д, О.Миронюк 10д, С.Гривнак 20д, О.І.Полатайко 20д, М.Папа 20д, Р.Малиняк 20д, Род. Решітник 50д, Н.І.Бабій 20д, В.М.Карі 25д, Р.Купецький 50д.

Ґ.Захарко Збірщик : Ґ. Захарко 20д, А.Петельська 20д, Дінис А. 10д, Марія Кірик 10д, Галя Кірик 10д, Порплиця Р. 20д, Яницькі Д.Л. 20д, Кушнір С.Е. 50д, Липкевич М.А. 20д, Затовканюк М. 5д, Цвєк М. 10д, Давд І. 20д.

Пож ертва на Свічки: М. Турчин 10д.

Податок за 2015 р : А.Ковальчук 30д, Ф.Кірик 30д, П.Г. Заброварні 30д, Податок за 2014 р : Попович Стефан 50д.

Пож ерви на Церкву: Анонімний 300д, М.Мурило 100д. В день похорону бл.п.п. Михайла Меуша, родина пожертвувала 200д. В день похорону бл.п.п. Зеновія Мяскало, родина пожертвувала 150д. О.Миронюк 50д, в пам"ять про мужа бл.п. Миколу і бл.п. сина Петра.

КОЛЯДА! Різдво приносить нам гарний звичай коли ми ходимо колядувати одні до других, в такий наш старо-традиційний спосіб возвиличуємо прихід на світ нашого Спасителя, мале дитятко Ісуса. Тому що більшість наших добрих людей вже старшого віку, і є тяжко їм ходити колядувати, то правдоподібно з церкви не буде кому ходити з колядою. Але тут в Аделайді ми маємо гарний звичай зложити дар-пожертву, себто Коляду на нашу церкву в часі Різдвяних Свят. Ці гроші ідуть на отримання нашого Св. Храму. Тому прошу будьте щедрими, зложіть Коляду на збіркову листу слідуючим збірщикам: Євген Мельничук і Ґеня Захарко.

Склали Різдвяну Пожертву для священика: пані, пан, родина...

Ґорґула О., Попович А., Турчин М., Баій Н.І., Ганчар І.В., Липкевич М.А., Ramanavskas S., Нетребюк І., Родина Яницькі, Слободян В.Т., Ганчар І.В., Ільчишин В.Й., Смаґала В., Миронюк О., Купецька М., Судомляк О., Г.Н. Судомляк, Кавка О., Кірик Ф., Turner A., Затовканюк М., Ващишин Г.,Купецька М., Купецький Р., Латачевський А., Миронюк О., Дінис А., Кірик Ф., Меуш П., Кушнір С.Е., Колісник I.O., Мурило М., Ковалик М., Захарко Ґ., Захарко Г., Олексин-Захарко М., Броун Н., Цвєк М., Смаґала В., Москвяк В., Ferenc R., Попович С., Соболь Т., Бурак А., Кушнір С.Е., Ґушол І.К., Гевко Г., Серенецький С., Дністрянські Ю.М., Бобик Д.В., Ковальчук А., Сура А., Троцко М., Бурак П., Сконцей П., Заброварні Г. П., Петельська А., Вонош С..

Щиро вдячні за Ваші пожертви о.Зенон з родиною. Продовження буде в наступних Вістях.

Молитва на Новий рік

Господи Боже, всього видимого й невидимого творіння Сотворителю, Ти заснував часи і роки: Сам і нині благослови початок нового року, що ми відлічуємо від Твого втілення заради нашого спасіння. Благослови провести цей рік і багато років після нього в мирі та злагоді з ближніми нашими; зміцни й пошир Церкву Православну, що Сам її заснував і спасенною жертвою на хресті освятив. Вітчизну нашу піднеси, охорони і прослав; довгоденство, здоров’я, достаток плодів земних і добре поліття дай нам; мене, грішного раба Твого, всіх рідних і ближніх моїх та всіх православних християн, як правдивий наш верховний Пастир, доглядай, охороняй і на путь спасенну направляй, щоб ми, йдучи нею, після довгочасного й щасливого життя на цьому світі досягли Царства Твого Небесного і удостоїлися вічного блаженства з усіма святими Твоїми. Амінь.

Притча: шукання Бога Один чоловік вирішив іти шукати Бога. На порозі дому його сумління запитало:- Хто прикував мене до порогу цієї оселі?- Я, - відповів Бог.Та голос розуму заглушив кволий шепіт сумління.Вродлива дружина, тулячи до грудей маля, благала чоловіка зостатися. Але той відсторонив її твердою рукою:- Хто ця немудра жінка, що присягає на вірність і зваблює красою?- Це - Я, - знову заговорив Бог.І знову не почув чоловік тихого голосу Божого.Чоловік гаряче підніс руки до Сходу:- Де Ти, Всевишній? Я здолаю усі перепони, знайду Тебе у сніжних Гімалаях. Моя воля і рішучість не знають меж!- Як же ти знайдеш Мене в далекій Індії, коли Я зостаюся тут, у тебе вдома.Але чоловік знову не почув цих слів і ступив у темну ніч.