Ю Р И Д И Ч Н А Н А У К А · 2018-04-05 · Відповідно до ЦК України, істотними умовами договору є предмет та умови,

ЮРИДИЧНА НАУКА № 1(79)/2018

Ю Р И Д И Ч Н А Н А У К А

J U R I D I C A L S C I E N C E

НАУКОВИЙ ЮРИДИЧНИЙ ЖУРНАЛ

№ 1(79)/2018

ЗМІСТ

ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО

Мироненко В.П., Коломієць К.В. Поняття, істотні умови та юридична природа договору факторингу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .7

КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО

Акімов М.О. Деякі кваліфікуючі ознаки злочинів проти виборчих прав: наявні проблеми, шляхи їх вирішення . . . . . . . . . . . . . . 14

Вітко О.Ю. Кримінальна відповідальність за порушення правил охорони та видобутку надр за кримінальними кодексами деяких зарубіжних держав . . . . . . . . . . . . . . . . . 23

Волкова Т.І. Суб’єктивна сторона злочину — незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 29

Воробей П.А. Відповідальність за завідомо неправдиве показання в контексті кримінально-правової політики держави як гарантія правової безпеки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 49

Ковальова Т.І. Міжнародно-правова регламентація дії закону України про кримінальну відповідальність у просторі . . . . . . . . . . . . . 60

Лопащук Д.І. Соціально-правова обумовленість кримінально-правової заборони діяння, передбаченого п . 11 ч . 2 ст . 115 КК України . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 77

Матвійчук В.В. Суб’єктивна сторона злочину порушення недоторканності приватного життя . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 102

Матвійчук О.В. Предмет злочину проектування чи експлуатація споруд без систем захисту довкілля . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 117

Рощина І.О. Відповідність норм кримінального законодавства України ст . 13 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 139

Савченко А.В., Воробей П.А., Бельський Ю.А. Рефайлінг (рефайл) як спосіб вчинення несанкціонованого втручання в роботу мереж електрозв’язку . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 149

ЗМІСТ2


Соловйова А.М. Злочини проти власності за Кримінальним кодексом Франції . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 166

Шнипко О.С. Відмежування злочину завідоме незаконне затримання, привід, домашній арешт або тримання під вартою від суміжних злочинів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 172

Харь І.О. Суб’єкт злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 186

ДИСКУСІЇ ТА ОБГОВОРЕННЯ

Харь І.О. Рецензія на навчальний посібник «Земельне право України», підготовлений авторським колективом викладачів Національної академії внутрішніх справ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 205

ПЕРСОНАЛІЇ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .207


Ю Р И Д И Ч Е С К А Я Н А У К А

J U R I D I C A L S C I E N C E

НАУЧНЫЙ ЮРИДИЧЕСКИЙ ЖУРНАЛ

№ 1(79)/2018

СОДЕРЖАНИЕ

ГРАЖДАНСКОЕ ПРАВО

Мироненко В.П., Коломиец К.В. Понятие, существенные условия и юридическая природа договора факторинга . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .7

УГОЛОВНОЕ ПРАВО

Акимов М.А. Некоторые квалифицирующие признаки преступлений против избирательных прав: имеющиеся проблемы, пути их решения . . . . . 14

Витко А.Ю. Уголовная ответственность за нарушение правил охраны и добычи недр по уголовным кодексами некоторых зарубежных государств . . . . . . . . . . . . . . 23

Волкова Т.І. Субъективная сторона состава преступления — незаконного занятия рыбным, звериным или другим водным добывающим промыслом . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 29

Воробей П.А. Ответственность за заведомо ложное показание в контексте уголовно-правовой политики государства как гарантия правовой безопасности . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 49

Ковалева Т.И. Международно-правовая регламентация действия закона Украины об уголовной ответственности в пространстве . . . . . . . . . . . 60

Лопащук Д.И. Социально-правовая обусловленность преступления, предусмотренного п . 11 ч . 2 ст . 115 УК Украины . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 77

Матвейчук В.В. Субъективная сторона преступления нарушение неприкосновенности частной жизни . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 102

Матвейчук А.В. Предмет преступления проектирования или эксплуатация сооружений без систем защиты окружающей среды . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 117

Рощина И.А. Соответствие норм уголовного законодательства Украины ст . 13 Европейской конвенции о защите прав человека и основных свобод . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 139

Савченко А.В., Воробей П.А., Бельский Ю.А. Рефайлинг (рефайл) как способ совершения несанкционированного вмешательства в работу сетей электросвязи . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 149

СОДЕРЖАНИЕ4


Соловьева А.Н. Преступления против собственности по Уголовному кодексу Франции . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 166

Шныпко А.С. Отграничение преступления заведомое незаконное задержание, привод, домашний арест или содержание под стражей от смежных преступлений . . . . . . . . . . . . . . . . . 172

Харь И.А. Субъект преступлений против мира, безопасности человечества и международного правопорядка . . . . . . . . . . . . . 186

ДИСКУСИИ И ОБСУЖДЕНИЯ

Харь И.А. Рецензия на учебное пособие «Земельное право Украины», подготовленный авторским коллективом преподавателей Национальной академии внутренних дел . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 205

ПЕРСОНАЛИИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .207


J U R I D I C A L S C I Е N C E

SCIENTIFIC JURIDICAL JOURNAL

№ 1(79)/2018

CONTENTS

CIVIL LAW

Myronenko V., Kolomiets K. Concept, Essential Terms, and Legal Nature of the Factoring Agreement . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .7

CRIMINAL LAW

Akimov M. Some Qualifing Elements of Crimes against Electoral Rights: Current Problems and Solutions . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 14

Vitko A. Criminal Responsibility for Violation of Rules Related to the Protection and Use of Mineral Resources under Criminal Codes of Some Foreign Countries . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 23

Volkova T. Subjective Aspect (Mens Rea) of a Crime of Illegal Fishing or Hunting or any other Sea Hunting Industry . . . . . . . . . . . . . 29

Vorobey P. Responsibility for Willful False Testimony in the Context of the State Criminal Justice Policy as a Guaranty of Legal Security . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 49

Kovaleva T. International Legal Regulation of the Operation of the Law of Ukraine on Criminal Responsibility in space . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 60

Lopashchuk D. Socio-legal Conditionality of the Offense under Paragraph 11 Part 2 Article 115 of the Criminal Code of Ukraine . . . . . . 77

Matviуchuk V. Mens Rea of a Crime of Violation of Inviolability of Private Life . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 102

Matviуchuk А. The Target of a Crime of Designing or Operation of Constructions without Systems of Environmental Protection . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 117

Roshchina I. Compliance of the Criminal Legislation of Ukraine with Article 13 of the European Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms . . . . . . . . . . . . 139

Savchenko A., Vorobei P., Belskyi Yu. Refiling (refile) as a Method of Committing of Unauthorized Interference in the Work of Telecommunication Networks . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 149

Soloviova A. Crimes against Property under the Penal Code of France . . . . . . 166

CONTENTS6


Shnypko А. The Distinction between a Crime of Knowingly Unlawful Detention, Forced Bringing, House Arrest or Holding in Custody and Related Offenses . . . . . . . . . . . . . . . . . 172

Khar I. Perpetrator of Crimes against Peace, Security of Mankind, and International Legal Order . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 186

DISCUSSIONS AND DEBATES

Khar I. Review of a Study Guide “Land Law of Ukraine” by Author Team of the Lecturers of the Nftional Academy of Internal Affairs . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 205

PERSONALITIES . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .207


ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО ГРАЖДАНСКОЕ ПРАВО CIVIL LAW

УДК

V. Myronenko, K. Kolomiets

CONCEPT, ESSENTIAL TERMS, AND LEGAL NATURE OF THE FACTORING AGREEMENT

В.П. Мироненко кандидат юридичних наук, доцент професор кафедри цивільного права і процесу Національної академії внутрішніх справ м. Київ.

К.В. Коломієць аспірант кафедри цивільного права і процесу Національної академії внутрішніх справ м. Київ.

ПОНЯТТЯ, ІСТОТНІ УМОВИ ТА ЮРИДИЧНА ПРИРОДА ДОГОВОРУ ФАКТОРИНГУ

Постановка проблеми . Розвиток ринкових відносин передбачає значне прискорення товарного та грошового обігу . З метою збільшення обсягу реаліза-ції товарів (робіт, послуг) суб’єкти підприємницької діяльності вимушені нада-вати своїм покупцям (замовникам) пільгові умови виконання укладених дого-ворів, зокрема придбання товарів (робіт, послуг) на умовах товарного кредиту, який передбачає відстрочення кінцевого платежу за вже одержаний товар (роботи, послуги) . Однак, застосовуючи такий порядок розрахунків, продавці зіштовхуються з цілою низкою проблем, а саме: обмеження обігових коштів для власного розвитку; необхідність постійного контролю за здійсненням боржни-ками платежів за укладеними договорами; ймовірність неодержання, несвоє-часного одержання або одержання не в повному обсязі оплати від дебіторів, що значно підвищує комерційні ризики продавців та вимагає додаткових витрат тощо . Тому цілком справедливо вважається, що одним із ефективних інстру-ментів, спрямованих на подолання вказаної проблеми, є договір факторингу .

Аналіз останніх досліджень і публікацій . Деякі особливості поняття факторингу та його місця в структурі договірного права досліджувалися у

© В.П. Мироненко, К.В. Коломієць, 2018


ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО8

© П. Рабінович, 2011

працях, як вітчизняних вчених, таких як: І . Бучко, В . Внукова, В . Вітвіцька, А . Жалінська, Ф . Селінджер, О . Тригуб, І . Фурман, Г . Шпаргало та ін ., так і зарубіжних фахівців [10; 11, с . 55—60; 12; 13; 14; 15] .

Мета статті: здійснити всебічний аналіз поняття та істотних умов дого-вору факторингу та визначити його юридичну природу .

Основні результати дослідження . За ст . 1077 Цивільного кодексу України (далі — ЦКУ), договір факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), це договір, за яким одна сторона (фактор) передає або зобов’язується передати грошові кошти в розпорядження іншої сторони (клі-єнта) за плату, а клієнт відступає чи зобов’язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) [1] . Законом України «Про банки і банківську діяльність» (ст . 49) факторинг визначається як при-дбання права вимоги на виконання зобов’язань у грошовій формі за поставле-ні товари чи надані послуги [2] . Крім цього, поняття договору факторингу закріплено і у ст . 350 Господарського кодексу України, за яким факторинг — це передання чи зобов’язання банку передати грошові кошти за плату в розпоря-дження іншої сторони, яка відступає або зобов’язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої особи [3] .

Отже, у чинному законодавстві України факторинг розглядається як фінансово-господарський інститут, який передбачає не тільки кредитування фактором-клієнта, але й можливість надання останньому супутніх послуг, пов’язаних із таким кредитуванням (зокрема, інформаційного чи консульта-ційного характеру) .

Разом з тим, ми переконані, що за своєю юридичною природою договір факторингу належить до цивільно-правових договорів, оскільки в ньому фінансування здійснюється із залученням механізму передачі права вимоги кредитора, що передбачено нормами гл . 73 ЦК України [1] .

Таким чином, договір факторингу небезпідставно можна назвати моди-фікованим варіантом уступки вимоги . Однак, якщо порівнювати із загальними правилами про цесію, договір факторингу має низку істотних відмінностей . Це виявляється у: диспозитивному характері виникнення правовідносин; спеці-альних вимогах до сторін договору (фактору); предметі зобов’язання (суто грошові вимоги) .

У зв’язку з цим, слід погодитись із тими науковцями, які вказують, що юридична природа договору факторингу є складною . В підтвердження такого висновку, покладені такі аргументи: по-перше, він ґрунтується на положеннях про відступлення права вимоги за правочином (цесії); по-друге, йому властиві деякі ознаки інших договорів: кредитування, страхування, агентування (посе-редництва), застави, поруки, гарантії [4, с . 334—335] . Деякі автори, договір факторингу називають змішаним [5, с . 7], оскільки, крім основного зобов’язан-ня — надати грошові кошти, фактор також може брати на себе зобов’язання щодо надання клієнтові додаткових послуг, пов’язаних із обслуговуванням грошової вимоги, що відступається [6, с . 33] .

Розглядаючи питання щодо поняття, сутності та місця договору факто-рингу в системі цивільно-правових договорів, вважаємо за доцільне зупинити-



9

ся на питанні його юридичної характеристики . Аналіз цивільного законодав-ства та наукової літератури дозволяє виділити наступні юридичні ознаки договору факторингу . Цей договір визначається як двосторонній (взаємний), реальний (консенсуальний), відплатний, комерційний . Взаємність договору визначається тим, що кожна сторона набуває права і обов’язки по відношенню до іншої сторони . За таким договором кожна сторона вважається боржником у тому, що зобов’язана зробити на користь іншої сторони, і одночасно кредито-ром у відношенні того, що має право вимагати [7, с . 305] . Реальним договір факторингу буде у випадках, коли клієнт відступає право вимоги та (або) фак-тор передає грошові кошти в розпорядження клієнта), а консенсуальним у випадку, коли обидві сторони лише зобов’язуються вчинити певні дії . Даний договір є завжди оплатним, оскільки фактор виконує свої обов’язки за плату . договором — при набутті майна у власність покупець сплачує за нього продав-цеві ціну обумовлену в договорі . Комерційність договору факторингу виявля-ється в тому, що він застосовується виключно в підприємницькій діяльності, що врешті-решт зумовлює як правову мету такого договору, так і специфіку його суб’єктного складу .

Договори факторингу не є однотипними, оскільки вони можуть мати різну мету і сутність . Тому залежно від мети факторингу А .Ю . Бабаскін виді-ляє два його типи: купівля права грошової вимоги, коли здійснюється безпосе-редньо фінансування клієнта під відступлення права грошової вимоги . У такому разі весь ризик невиконання боржником обов’язків щодо сплати гро-шових коштів покладається на фактора, і клієнт не відповідає перед фактором за невиконання або неналежне виконання боржником переданої грошової вимоги, що є предметом договору факторингу; забезпечення виконання зобов’язань, коли в договорі йдеться лише про можливість відступлення клієн-том права грошової вимоги з метою забезпечення виконання його зобов’язан-ня перед фактором1 . У цьому випадку факторинг є одним із видів забезпечен-ня виконання зобов’язань, що відповідає ч . 2 ст . 546 ЦК України [8, с . 239] .

Питання істотних умов є основоположним у дослідженні будь-якого договору . Їх визначення має не лише теоретичне, а й практичне значення . Відповідно до ЦК України, істотними умовами договору є предмет та умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди . Крім предмету, цивільне законодавство встановлює серед обов’язкових істотних умов ціну, строк дії договору .

Мета договору визначає зміст і обсяг прав та обов’ язків його сторін, а також дозволяє відмежовувати договір факторингу від суміжних до говорів . Так, з однієї сторони, відступлення права вимоги, що здійсню ється в межах договору факторингу, наближає його до цесії, передбаченої загальними поло-женнями зобов’язального права . Проте, цесія, яка здійснюється за догово ром факторингу, є особливим комерціоналізованим різновидом загальноцивільно-го відступлення права вимоги, яка, однак, не носить само стійного характеру, а входить до договору факторингу як його елемент . У зв’язку з цим дії клієнта з відступлення права вимоги за договором факторингу підлягають регулюван-ню спеціальними правилами, перед баченими гл . 73 ЦКУ .




З другого боку, дії сторін з відступлення права вимоги та передачі гро-шових коштів наближають договір факторингу до договору купівлі-продажу . Предметом договору купівлі-продажу, відповідно до ч . 3 ст . 656 ЦК, може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру . Частина 1 ст . 1084 ЦК передбачено можливість купівлі фактором в рамках договору факторингу гро-шової вимоги клієнта . При цьому, за загальним правилом, до договору купів-лі-продажу права ви моги застосовуються положення про відступлення права вимоги (ч . 3 ст . 656 ЦК) . Однак ці договори мають і суттєві відмінності . За догово ром факторингу фактор не просто купує відповідну грошову вимогу (як при купівлі-продажу майнового права), а фінансує діяльність клі єнта, маючи при цьому можливість одержати від нього всю або части ну дебіторської забор-гованості останнього за договорами з передачі товарів (виконання робіт або надання послуг) .

Матеріальний предмет договору факторингу становлять грошові вимо-ги клієнта до третьої особи, що випливають з надання товарів, виконання ним робіт чи надання послуг третій особі . При цьому законодавець особливо під-креслює, що грошові вимоги можуть бути як такими, за якими вже настав термін платежу, так і майбутніми, термін платежу за якими настане пізніше (ст . 1078 ЦКУ) [1] . Юридичним предметом договору факторингу є дії сторін — надання фінансування під відступлення грошової вимоги . В . В . Луць справед-ливо відзначає, що факторинг є універсальною системою фінансового обслуго-вування клієнтів [9, с . 241—242] . Як правило, за договором факторингу фактор не тільки надає фінансування, але й пов’язані з цим різноманітні фінансові послуги, насамперед із ведення бухгалтерського обліку і пред’явлення до опла-ти рахунків за грошовими вимогами, що надходять .

Строк договору факторингу визначається за домовленістю сторін, які, виходячи з умов договору, визначають його на власний розсуд, вра ховуючи загальні положення про строк зобов’язання (ст . 530, 631 ЦК) .

Форма договору факторингу визначається загальними вимогами щодо форми правочину (стст . 205—209, 513 ЦК) . У разі відступлення факторові грошової вимоги до боржника в порядку забезпечення ви конання зобов’язан-ня клієнта перед фактором форма договору факто рингу повинна визначатись відповідно до вимог щодо форми забез печувального зобов’язання (ст . 547 ЦК) .

Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги . Оплата послуг фактора встановлю-ється за погодженням сторін у залежності від ри зику, який несе фактор, що, в свою чергу, визначається, зокрема, ха рактером діяльності клієнта та його борж-ників, а також низкою інших обставин . Розмір винагороди фактора може вста-новлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від варто-сті ви моги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю . Якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відно-сини сторін регулюються загальними по ложеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов’язанні (ч . 3 ст . 656 ЦК) .



11

Висновки . Проведений аналіз поняття, змісту та істотних умов догово-ру факторингу, дозволяє сформулювати такі висновки:

1 .За своєю природою договір факторингу є своєрідним поєднанням кре-дитного договору (надання фінансування) і договору про надання послуг . До договору факторингу можуть субсидіарно застосовуватися норми ЦК про відступлення вимоги, якщо в цьому виникає потреба (прогалини в регулюван-ні факторингових відносин) і якщо норми про відступлення не суперечать суті правовідносин, що склалися між сторонами в рамках договору факторингу .

2 . Договір факторингу — це відплатний цивільний правочин, згідно з яким фактор надає комплексні послуги з фінансування клієнта грошовими коштами під відступлення його права грошової вимоги до боржника . Тим самим особа, яка здійснює продаж (відступлення) вимоги до боржника, звіль-няється від кредитного ризику, пов’язаного з можливою несплатою боргу за поставлені товари, виконані роботи, надані послуги, а також прискорює оборот своїх коштів шляхом одержання дострокової оплати за поставлені товари, виконані роботи, надані послуги . У свою чергу суб’єкти, які мають право здійс-нювати факторингові операції (фактори), розширюють за допомогою цього договору коло послуг, які вони надають, та одержують додаткові прибутки . 3 . Юридична природа договору факторингу є досить складною . По-перше, він належить до змішаних договорів, оскільки містить елементи договорів креди-тування, страхування, поруки; по-друге, є засобом забезпечення виконання зобов’язань .

Ми переконані, що дослідження правової природи договору факторингу, його особливостей серед інших цивільно-правових договорів з надання послуг в умовах ринкової економіки є нагальним питанням сучасної юридичної науки .

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1 . Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р . №435—IV // Відомості Верховної Ради України . — 2003 . — №№ 40—44 . — Ст .356 .

2 . Про банки і банківську діяльність : Закон України від 7 грудня 2000 р . № 2121-III // Відомості Верховної Ради України . — 2001 . — №№ 5—6 . — Ст . 30 .

3 . Господарський кодекс України вiд 16 січня 2003 р . № 436—IV // Відомості Верховної Ради України . — 2003 . — № 18 ; № 19—20 ; № 21—22 . — Ст .144 .

4 . Бобрик В.І. Договір факторингу . / В .І . Бобрик // Цивільне право України . Договірні та не договірні зобов’язання [підручник] за заг . ред . С .С . Бичкової . — 3-тє вид ., змін . та допов . — К . : Алерта, 2014 . — с . 334—342 .

5 . Чапічадзе Я.О. Договір факторингу : автореф . дис…канд . юрид . наук : 12 .00 .03 — цивільне право і цивільний процес ; сімейне право ; міжнародне приватне право / Я .О . Чапічадзе : Ун-т внутр . справ . — Х . : 2000 . — 18 с .

6 . Фишер Ю. Факторинг . Налогообложение / Ю . Фишер // Баланс . — 2005 . — № 10 . — с . 33 .

7 . Українське цивільне право [текст] : навч . посіб . / за ред . . Заіки Ю .О . — К . : «Центр учбової літератури», 2014 . — 358 с .

8 . Бабаскін А.Ю. Договір факторингу / А .Ю . Бабаскін // Цивільне право України . Академічний курс: підручник: у 2 т . / за заг . ред . Я .М . Шевченко . — К . : Видавчний дім «Ін Юре», 2003 . — Т . 2 . — 406 с .




9 . Луць В.В. Контракти у підприємницькій діяль ності : навчальний посібник / В .В . Луць . — К . : Юрін ком Інтер, 1999 . — 387 с .

10 . Caribbean Regional Capacity Building Workshop on Factoring/ Receivable Discounting : Regional Legal Issues [Електронний ресурс] / United Nations Conference on Trade And Development and Caribbean Development Bank, 4—5 November 2009 // Офіційний сайт UNCTAD . — Режим доступу : http://www .unctad .info/upload/SUC/SCFBarbadosWorkshop/MeridianLawPres .pdf .

11 . Belkov M.A. Application of reverse factoring for small and medium-sized business entities possessing features of members of the economic cluster / M . A . Belkov // European Science and Technology : materials of the II international research and practice conference, Vol . I, Wiesbaden, May 9th—10th, 2012 / publishing office «Bildungs zentrum Rodnik e . V .» . — Wiesbaden, Germany, 2012 . — P . 55—60 .

12 . Glinavos І. An Introduction to International Factoring & Project Finance [Електронний ресурс] / Ioannis Glinavos // Munich Personal RePEc Archive . — 2007 . — № 854 . — 32 p . — Режим доступу : http://mpra .ub .uni-muenchen .de/854/1/MPRA_paper_854 .pdf .

13 . Ruddy N. Salinger on factoring / Noel Ruddy, Simon Mills, Nigel Davidson . — London : Sweet & Maxwell, 2006 . — 506 р .

14 . Turcu A.-V. Financing through factoring: mechanisms, costs and risks : doctoral thesis summary / Adina-Viorika Turcu . — Cluj-Napoca, 2010 . — 31 р .

15 . Paltinean L.-F. Assignment of claims — legal means to achieve the dynamics of obligations / Laura-Florentina Paltinean . — Cluj-Napoca, 2011 . — 23 р .

REFERENCES

1 . Tsyvilnyi kodeks Ukrainy vid 16 sichnia 2003 r . №435—IV // Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy . — 2003 . — №№ 40—44 . — St .356 .

2 . Pro banky i bankivsku diialnist : Zakon Ukrainy vid 7 hrudnia 2000 r . № 2121-III // Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy . — 2001 . — №№ 5—6 . — St . 30 .

3 . Hospodarskyi kodeks Ukrainy vid 16 sichnia 2003 r . № 436—IV // Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy . — 2003 . — № 18 ; № 19—20 ; № 21—22 . — St .144 .

4 . Bobryk V.I. Dohovir faktorynhu . / V .I . Bobryk // Tsyvilne pravo Ukrainy . Dohovirni ta ne dohovirni zoboviazannia [pidruchnyk] za zah . red . S .S . Bychkovoi . — 3-tie vyd ., zmin . ta dopov . — K . : Alerta, 2014 . — s . 334—342 .

5 . Chapichadze Ya.O. Dohovir faktorynhu : avtoref . dys…kand . yuryd . nauk : 12 .00 .03 — tsyvilne pravo i tsyvilnyi protses ; simeine pravo ; mizhnarodne pryvatne pravo / Ya .O . Chapichadze : Un-t vnutr . sprav . — Kh . : 2000 . — 18 s .

6 . Fisher Ju. Faktoring . Nalogooblozhenie / Ju . Fisher // Balans . — 2005 . — № 10 . — s . 33 .

7 . Ukrainske tsyvilne pravo [tekst] : navch . posib . / za red . . Zaiky Yu .O . — K . : “Tsentr uchbovoi literatury”, 2014 . — 358 s .

8 . Babaskin A.Yu. Dohovir faktorynhu / A .Yu . Babaskin // Tsyvilne pravo Ukrainy . Akademichnyi kurs: pidruchnyk: u 2 t . / za zah . red . Ya .M . Shevchenko . — K . : Vydavchnyi dim “In Yure”, 2003 . — T . 2 . — 406 s .

9 . Luts V.V. Kontrakty u pidpryiemnytskii diialnosti : navchalnyi posibnyk / V .V . Luts . — K . : Yurinkom Inter, 1999 . — 387 s .

10 . Caribbean Regional Capacity Building Workshop on Factoring/ Receivable Discounting : Regional Legal Issues [Elektronnyi resurs] / United Nations Conference on Trade And Development and Caribbean Development Bank, 4—5 November 2009 //



13

Ofitsiinyi sait UNCTAD . — Rezhym dostupu: http://www .unctad .info/upload/SUC/SCFBarbadosWorkshop/MeridianLawPres .pdf .

11 . Belkov M.A. Application of reverse factoring for small and medium-sized business entities possessing features of members of the economic cluster / M .A . Belkov // European Science and Technology : materials of the II international research and practice conference, Vol . I, Wiesbaden, May 9th—10th, 2012 / publishing office “Bildungszentrum Rodnik e . V .” . — Wiesbaden, Germany, 2012 . — P . 55—60 .

12 . Glinavos І. An Introduction to International Factoring & Project Finance [Elektronnyi resurs] / Ioannis Glinavos // Munich Personal RePEc Archive . — 2007 . — № 854 . — 32 p . — Rezhym dostupu : http://mpra .ub .uni-muenchen .de/854/1/MPRA_paper_854 .pdf .

13 . Ruddy N. Salinger on factoring / Noel Ruddy, Simon Mills, Nigel Davidson . — London : Sweet & Maxwell, 2006 . — 506 р .

14 . Turcu A.-V. Financing through factoring: mechanisms, costs and risks : doctoral thesis summary / Adina-Viorika Turcu . — Cluj-Napoca, 2010 . — 31 р .

15 . Paltinean L.-F. Assignment of claims — legal means to achieve the dynamics of obligations / Laura-Florentina Paltinean . — Cluj-Napoca, 2011 . — 23 р .

Мироненко В .П ., Коломієць К .В . Поняття, істотні умови та юридична при-рода договору факторингу

Досліджено поняття, істотні умови, юридичну характеристику договору факторингу. Проаналізовано наукову доктрину та законодавство України щодо сут-ності та значення договору факторингу. Визначено основні ознаки та місце договору факторингу в системі цивільно-правових договорів.

Ключові слова: факторинг, договір факторингу, підприємницька діяльність, фактор, клієнт.

Мироненко В .П ., Коломиец К .В . Понятие, существенные условия и юриди-ческая природа договора факторинга

Исследованы понятие, существенные условия и юридическая характеристика договора факторинга. Проанализированы научную доктрину и законодательство Украины относительно сущности и значения договора факторинга. Определены основные признаки и место договора факторинга в системе гражданско-правовых договоров.

Ключевые слова: факторинг, договор факторинга, предпринимательская деятельность фактор, клиент.

Myronenko V ., Kolomiets K . Concept, Essential Terms, and Legal Nature of the Factoring Agreement

In this article, the concept, essential terms, and legal characteristics of the factoring agreement are investigated. Scientific doctrine and legislation of Ukraine regarding the nature and meaning of the factoring agreement are analyzed. Main characteristics and position of the factoring agreement in the system of civil contracts are determined.

Keywords: Factoring; Factoring Agreement; Business Activity; Factor; Client

Стаття надійшла до редакції: 07 .12 . 2017 .

ЮРИДИЧНА НАУКА № 1(79)/2018© М.О. Акімов, 2018

КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО УГОЛОВНОЕ ПРАВО CRIMINAL LAW

УДК 343 .415

M. Akimov

SOME QUALIFING ELEMENTS OF CRIMES AGAINST ELECTORAL RIGHTS: CURRENT PROBLEMS

AND SOLUTIONS

М.О. Акімов кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри кримінального права Національна академія внутрішніх справ м. Київ

ДЕЯКІ КВАЛІФІКУЮЧІ ОЗНАКИ ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ ВИБОРЧИХ ПРАВ: НАЯВНІ ПРОБЛЕМИ,

ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯПостановка проблеми . Конституційному праву громадянина обирати

та бути обраним кореспондує обов’язок держави забезпечити усі необхідні умови для його реалізації відповідно до чинного законодавства . Серед іншого йдеться і про застосування найбільш суворого різновиду державного приму-су — кримінальної відповідальності за суспільно небезпечні посягання проти виборчих прав . Проблеми її регламентації є вельми актуальними для нашої держави в соціально-політичних умовах сьогодення . Про це, зокрема, свідчать і дані слідчо-судової практики у справах про злочини, передбачені статтями 157—160 Кримінального кодексу (далі — КК) України, і те, що до всіх цих ста-тей законодавець неодноразово вносив зміни, і доповнення розділу V «Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадя-нина» чинного кримінального закону статтями 158-1, 158-2 та 159-1 . Тим не менш низка питань ще потребує свого розв’язання, і одним із них є деякі ква-ліфікуючі ознаки цієї категорії злочинів .

Аналіз останніх досліджень і публікацій . Проблеми кримінальної від-повідальності за злочини проти виборчих прав досліджували П .П . Андрушко, І .В . Берднік, О .М . Готін, І .О . Зінченко, Д .О . Колодін, С .Я . Лихова, М .І . Мельник, М .О . Мягков, Л .П . Медіна, О .О . Семенюк та ін . Проте їх розробки — безпереч-но важливі як у теоретичному, так і в прикладному аспектах — не розглядали питання кваліфікуючих ознак зазначених діянь детально чи у комплексі .



15

Мета статі полягає у аналізі проблемних питань деяких кваліфікуючих ознак злочинів проти виборчих прав (стст . 157—160 КК України) та визначен-ні шляхів усунення наявних недоліків удосконалення .

Основні результати дослідження . У вітчизняній кримінально-правовій науці є загальноприйнятим поділ складів злочину — залежно від ступеня сус-пільної небезпеки — на основний, кваліфікований, особливо кваліфікований та привілейований [4, с . 41], при цьому останні три є додатковими, тобто за допомогою певних передбачених законодавцем ознак дозволяють найбільш повно охарактеризувати конкретне посягання . У контексті досліджуваної про-блематики нас цікавлять саме кваліфікований та особливо кваліфікований склади (позаяк у досліджуваних статтях КК України не міститься жодного привілейованого) .

Вважається, що кваліфікований склад злочину містить ознаки, які свід-чать про підвищену суспільну небезпеку вчиненого діяння, впливають на ква-ліфікацію та обтяжують покарання винної особи, тоді як ознаки особливо кваліфікованого складу — про особливу суспільну небезпеку злочину, істот-ний вплив на кваліфікацію та суттєве обтяження покарання [10, с . 115—116] . Повністю підтримуючи наведену позицію, вважаємо за потрібне критично розглянути деякі з ознак, що їх законодавець визначив кваліфікуючими (чи особливо кваліфікуючими) у статтях, що розглядаються .

Усі норми про злочини проти виборчих прав (крім ст . 159-1 КК України) передбачають як кваліфікуючу ознаку (ст . 157 — як особливо кваліфікуючу) вчинення цих посягань спеціальним суб’єктом . До кола таких суб’єктів кримі-нальним законом віднесені:

- член виборчої комісії (ст .ст . 157, 158, 158-1, 158-2, 159, 160);- член комісії з референдуму (ст .ст . 158, 158-1, 159, 160);- член ініціативної групи референдуму (ст .ст . 158-1, 160);- кандидат на виборах, а так само і довірена особа кандидата на виборах

(ст .ст . 158, 158-1, 160);- представник політичної партії, місцевої організації політичної партії, а

так само і уповноважена особа політичної партії чи місцевої організації полі-тичної партії (ст .ст . 158, 158-1, 160);

- офіційний спостерігач на виборах або референдумі (ст .ст . 158, 158-1, 160);

- службова особа, що використовує своє службове становище (ст . 158);- інша службова особа, що використовує своє службове становище (ст .

ст . 157, 159) чи владу або службове становище (ст . 158-2) .Як видно з наведеного, складність законодавчої регламентації виборів та

референдуму в Україні і багатоманітність злочинів, що можуть бути при цьому вчинені, призвели до відмови від використання у кримінальному законі уза-гальнюючих понять (на кшталт «суб’єкт виборчого процесу») — це не дозволи-ло б належним чином визначити перелік спеціальних суб’єктів . Із цих же мір-кувань даний перелік відрізняється залежно від конкретної статті; крім цього, до нього віднесені і службові особи . Проте при докладному аналізі вбачається певна недосконалість, допущена законодавцем .


КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО16


Зокрема, згідно назв та диспозицій простих складів ст .ст . 157 та 158-2 КК України передбачені ними злочини можуть бути вчинені як під час вибо-рів, так і під час референдуму . Чому ж у такому разі спеціальним суб’єктом даних злочинів визначено лише члена виборчої комісії, але не члена комісії з референдуму і не члена ініціативної групи референдуму? Адже останні так само можуть перешкоджати вільному волевиявленню, знищувати документи, подавати неправдиві відомості тощо . Посилання на те, що в розумінні вказа-них статей ці особи підпадають під визначення інших службових осіб, навряд чи можна вважати задовільним: дані поняття не співставні одне з іншим, та й законодавець явно вкладає у поняття «службова особа» інше значення . Якщо вже усі можливі спеціальні суб’єкти докладно виписані, треба послідовно дотримуватись обраного прийому юридичної техніки та «перераховувати» їх у кожній статті повністю і однаково .

Це ж стосується й інших спеціальних суб’єктів — кандидата на виборах та його довіреної особи, представника (уповноваженої особи) політичної пар-тії (місцевої організації політичної партії), офіційного спостерігача на виборах або референдумі . Адже вчинення ними з використанням свого становища діянь, передбачених стст . 157, 158-2, 159 КК України, значно підвищує суспіль-ну небезпеку цих злочинів . Чому ж у наведених статтях дані особи відсутні у переліку спеціальних суб’єктів, але при цьому згадуються у цій якості у стст . 158, 158-1, 160 КК України?

Ситуація, що склалася, являє собою приклад неповної криміналізації, як її визначає М .І . Мельник [7, с . 96]: ті самі фізичні особи зазначаються в одних кримінально-правових нормах як спеціальні суб’єкти, але не згадуються в інших, споріднених . Дану законодавчу прогалину слід усунути, виклавши у стст . 157—159 та 160 КК України перелік спеціальних суб’єктів текстуально однаково — «член виборчої комісії, член комісії з референдуму, член ініціатив-ної групи з референдуму, кандидат на виборах, довірена особа кандидата на виборах, представник політичної партії або місцевої організації політичної партії, уповноважена особа політичної партії або місцевої організації політич-ної партії, офіційний спостерігач на виборах або референдумі» . Лише за таких умов цей перелік буде повним .

Так само за одним винятком (цього разу ним є ст . 159 КК України) усі норми про злочини проти виборчих прав передбачають як кваліфікуючу (стст . 157 та 159-1 — як особливо кваліфікуючу) ознаку вчинення їх за попе-редньою змовою групою осіб . Не можна заперечувати, що ці діяння становлять більшу суспільну небезпеку у разі, коли їх скоєння буде завчасно сплановане, а винні особи заздалегідь узгоджуватимуть свої дії . Тим не менше знову постає питання про певну непослідовність законодавця . Адже так само добре відомо, що вчинення злочину організованою групою є ще більш небезпечним . Чому ж тоді серед усіх норм про злочини, що розглядаються, цей різновид співучасті передбачений лише у ч . 4 ст . 159-1 КК України, та ще й поряд із ознакою «попе-редня змова групи осіб», тобто ніби прирівняний до неї? Останнє, до речі, унікальне для чинного КК України: у жодній іншій статті ці два різновиди співучасті не згадуються як рівноцінні (що цілком логічно, адже ст . 28 дифе-



17

ренціює їх саме за ступенем суспільної небезпеки) . Відтак ст . 159-1 слід редак-ційно змінити, передбачивши вчинення злочину за попередньою змовою гру-пою осі як кваліфікуючу, а вчинення його організованою групою — як особливо кваліфікуючу ознаку . Крім цього, на думку автора, слід внести ана-логічні зміни і до стст . 157, 158, 158-1, 158-2 та 160 КК України, виокремивши вчинення передбачених цими статтями злочинів організованою групою у осо-бливо кваліфікуючу ознаку .

Застосування насильства, знищення чи пошкодження майна або погроза цими діями — ознаку, що передбачена лише у ст . 157 КК України, хоча, була б цілком доречною і в інших нормах про злочини проти виборчих прав (чому перешкоджання здійсненню виборчого права може супроводжуватись заподі-янням фізичної, матеріальної чи моральної шкоди, а, наприклад, викрадення скриньки для голосування, знищення виборчої документації чи порушення таємниці голосування — ні?) . Що ж до способу законодавчого закріплення, то у ч . 2 ст . 157 КК України завдання реальної шкоди та погроза її спричиненням просто перераховані . Знову має місце унікальний для чинного кримінального закону випадок — зазвичай кваліфікуючою ознакою є:

- застосування насильства чи погроза його застосування (ч . 2 ст . 150-1, ч . 2 ст . 162, ч . 1 ст . 258-1 та ін .),

- застосування насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого чи його близьких, або погроза застосування такого насильства (ч . 2 ст . 149, ч . 2 ст . 186, ч . 2 ст . 289 тощо),

- застосування насильства, яке є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого чи його близьких, або погрозу застосування такого насильства (ч . 2 ст . 187, ч . 3 ст . 289 та ін .), проте ніколи фізична та моральна шкода не прирівнюється до матеріальної, та ще й без . Чому саме такий підхід є правиль-ним, і чому протиправне насильство має бути диференційоване за видом і ступенем?

У науці кримінального права під насильством у ст . 157 КК України про-понують розуміти завдання побоїв, ударів, тілесних ушкоджень, зв’язування, позбавлення чи обмеження волі (свободи переміщення), насильницьке вилу-чення документів; при цьому О .М . Готін вважає, що лише спричинення шкоди життю, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, тілесних ушкоджень серед-ньої тяжкості за обтяжуючих обставин і катування треба кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст . 157 та стст . 115, 121, ч . 2 ст . 122 та 127 КК України [3, с . 15] . У свою чергу П .П . Андрушко пропонує додатково квалі-фікувати не тільки заподіяння середньої тяжкості чи тяжких тілесних ушко-джень, а й незаконне позбавлення волі потерпілого [1, с . 187] .

На наше переконання, ці пропозиції є дискусійними . Якщо звернутись до санкції ч . 2 ст . 157 КК України (обмеження волі на строк від двох до п’яти років або позбавлення волі на той самий строк), то вона є більш суворою або дорівнює санкціям стст . 122, 125, 126, ч . 1 ст . 127, 128, 129, чч . 1 та 2 ст . 146, чч . 1 та 2 стст . 345 та 345-1, але поступається санкціям стст . 121, ч . 2 ст . 127, ч . 3 стст . 345 та 345-1 . За таких умов пропозиція кваліфікувати вчинене за сукуп-ністю стст . 157 та 122 чи 146 КК України уявляється сумнівною: навряд чи




доцільно інкримінувати винному дві статті про злочини середньої тяжкості, санкції яких однакові за видом покарання та його верхньою межею . Хоч пося-гання на інший об’єкт кримінально-правової охорони і потребує окремої кри-мінально-правової оцінки, Л .Д . Гаухман слушно зауважив, що насильницькі дії, не спрямовані на позбавлення потерпілого життя чи на заподіяння йому тяжких тілесних ушкоджень, повністю охоплюються поняттям насильства, навіть коли дії особи направлені на різні об’єкти, але перебувають в органічній єдності [2, с . 76—77] . Ст . 157 КК України є прикладом подібної ситуації як раз тому, що здоров’я особи тут не є основним безпосереднім об’єктом і не у пося-ганні на нього виявляється соціальна сутність вчиненого .

Яким же чином кваліфікувати застосування насильства при вчиненні згаданого та інших злочинів проти виборчих прав (а на наше переконання, цією кваліфікуючою ознакою слід доповнити й інші подібні норми)?

Як відомо, фізичне насильство залежно від ступеня поділяють на два види — небезпечне для життя чи здоров’я та таке, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я . До першого виду відносяться усі види тілесних ушкоджень та інших насильницьких дій, що були небезпечними для життя чи здоров’я у момент заподіяння чи спричинили розлад здоров’я або втрату працездатності; до другого — легкі тілесні ушкодження, що не спричинили короткочасний розлад здоров’я або незначну втрату працездатності, удари, побої, позбавлення та обмеження волі [8, с . 144—145] . Зазначене стосується усіх суспільно небез-печних посягань, у яких здоров’я виступає основним чи додатковим об’єктом; цей підхід не зазнав змін і при прийнятті чинного кримінального закону на заміну КК України 1960 р . На наш погляд, саме ця усталена практика диферен-ційованої кримінально-правової оцінки насильницьких дій має бути застосо-вана і щодо злочинів проти виборчих прав: спричинення насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я, слід визнати кваліфікуючою ознакою, а насильства, яке є небезпечним для життя чи здоров’я, — особливо кваліфікую-чою . При цьому, як вже зазначалося, крім ст . 157 КК України, ці ознаки потріб-но ввести і до інших відповідних норм — стст . 158, 158-1 та 158-2 . Що ж до психічного насильства — погрози, тобто вираженого зовні залякування фізич-ним насильством, здатного викликати у особи обґрунтоване побоювання запо-діяння шкоди [5, с . 6; 9, с . 16], — то його пропонується кваліфікувати залежно від того, чим саме (яким насильством) погрожувала винна особа: погроза побоями перетворюватиме простий склад злочину на кваліфікований, а погро-за спричиненням тяжких тілесних ушкоджень — на особливо кваліфікований .

Поряд із цим кваліфікуючу ознаку знищення та пошкодження майна і погрози цими діями убачається за доцільне виключити з ст . 157 КК України . Посилений кримінально-правовий захист майнових інтересів зацікавлених осіб можна забезпечити через урахування при кваліфікації такої обставини, що обтяжує покарання, як вчинення злочину у зв’язку з виконанням потерпі-лим службового або громадського обов’язку (п . 4 ч . 1 ст . 67 КК України) .

Нарешті, ще однією унікальною для чинного кримінального закону осо-бливо кваліфікуючою ознакою є спричинення шкоди у вигляді неможливості встановлення підсумків голосування на виборчій дільниці, у відповідному



19

виборчому окрузі чи до визнання голосування на виборчій дільниці недійсним (ч . 4 ст . 158 КК України) . Природно, що підставою визнати закінченим даний склад злочину (що є за конструкцією матеріальним) має бути настання вказа-ного суспільно небезпечного наслідку . Щоб з’ясувати зміст понять «неможли-вість встановлення підсумків голосування», «визнання голосування недійсним» і порядок такого встановлення (визнання), треба (як того і вима-гає бланкетна диспозиція) звертатись до відповідних положень Законів України «Про вибори Президента України», «Про вибори народних депутатів України», «Про місцеві вибори» і «Про всеукраїнський референдум» . Одразу вбачається термінологічна невідповідність: всі перераховані закони (у контек-сті неможливості встановлення) оперують поняттям «результати волевияв-лення», а не «підсумки голосування» . Природно, що на практиці вказані термі-ни вважають синонімами, але чи не є це застосуванням закону за аналогією, що прямо забороняє чинний КК України (ч . 4 ст . 3) ? На думку автора, слід невід-кладно усунути цей недолік та привести термінологію кримінального закону у відповідність до положень згаданих вище законів .

Інший аспект цієї ж проблеми — те, що законодавець увів дану особливо кваліфікуючу ознаку лише до ст . 158 КК України . Судово-слідчій практиці, справедливо зазначає М .І . Мельник, відомі численні випадки вчинення інших злочинів проти виборчих прав, наслідком яких стала неможливість встанов-лення підсумків голосування на виборчій дільниці або визнання голосування на виборчій дільниці недійсним, — масовий підкуп виборців і так звані «кару-селі» із бюлетенями [6, с . 20—21] . При цьому від одних виборів до інших подіб-ні явища стають все більш і більш розповсюдженими . Чому ж за явної соціаль-но-правової обумовленості такий суспільно небезпечний наслідок досі відсутній як особливо кваліфікуюча ознака у стст . 158-1 та 160 КК України? На наше переконання, цей законодавчий крок назрів вже давно .

Зауважимо також, що розглянуті положення вже частково знайшли (на законодавчому рівні) відображення та певне вирішення у кримінальному законодавстві низки іноземних держав [11; 12; 13; 14; 15] .

Висновки . На підставі викладеного вище можна стверджувати, що ква-ліфікуючі та особливо кваліфікуючі ознаки злочинів проти виборчих прав (стст . 157—160 КК України) сформульовані законодавцем не у повній мірі системні та узгоджені між собою; існуючі при цьому прогалини та неповнота призводять до складнощів при кваліфікації, а відтак потребують негайного усунення . Реалізація запропонованих у цій статті заходів удосконалення чин-ного кримінального законодавства дозволить покращити процес та результати кримінально-правової оцінки суспільно небезпечних посягань .


1 . Андрушко П.П. Злочини проти виборчих прав громадян та їх права брати участь у референдумі: кримінально-правова характеристика : Монографія / П .П . Андрушко . — К . : КНТ, 2007 . — 325 с .

2 . Гаухман Л.Д. Насилие как средство совершения преступления / Л .Д . Гаухман . — М . : Юридическая литература, 1974 . — 165 с .




3 . Готін О.М. Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина : Навч . посібник / О .М . Готін . — Луганськ : Луганський державний університет внутрішніх справ, 2006 . — 191 с .

4 . Кримінальне право України . Загальна частина : Курс лекцій / В .О . Туляков, Н .А . Мирошниченко, Д .О . Балобанова . — О . : Юридична література, 2014 . — 128 с .

5 . Левертова Р.А. Ответственность за психическое насилие по советскому уголовному праву : Учебное пособие / Р .А . Левертова . — Омск : Омская высшая школа милиции МВД СССР, 1978 . — 102 с .

6 . Мельник М.І. Кримінальна відповідальність за злочини проти виборчих прав / М .І . Мельник . — К . : Атіка, 2005 . — 144 с .

7 . Мельник М. Помилкова криміналізація: види, причини та наслідки / Микола Мельник // Підприємництво, господарство і право . — 2004 . — № 5 . — С . 94—99 .

8 . Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах . — Видання 2-ге . — К . : Алерта, 2011 . — 392 с .

9 . Самощенко І.В. Відповідальність за погрозу в кримінальному праві України (поняття, види, спірні питання) : автореф . дис . на здобуття наук . ступеня канд . юрид . наук : спец . 12 .00 .08 ,,Кримінальне право і кримінологія; виправно-трудове право” / І .В . Самощенко . — Х ., 1997 . — 23 с .

10 . Строган А.Ю. Склад злочину як підстава кримінальної відповідальності : Навч . посібник / А .Ю . Строган . — К . : Атіка, 2007 . — 424 с .

11 . The Polish Penal Code / edited by A .І . Lukashov and N . F . Kuznetsova ; intro-duction by A .I . Lukashov and E . A Sarkisova ; translated from Polish by D .A . Barilovitch . — St . Petersburg : Yundichesky Center Press, 2001 . — 234 p .

12 . The Bulgarian Penal Code / edited by A . I . Lukashov; introduction by Y .I . Aida-rov . — St . Petersburg : Yuridichesky Center Press, 2001 . — 298 p .

13 . The Swiss Penal Code / preface by Yu . N . Volkov; edited, translated from German, and introduction by A .V . Serebrennikova . — St . Petersburg : Yuridichesky Center Press, 2002 . — 366 p .

14 . The Japanese Penal Code / Edited and introduction by A .I . Korobeev . — St . Petersburg : Yuridichesky Center Press, 2002 . — 226 p .

15 . Criminal Legislation of Norway / Edited and introduction by Yu .V . Golik ; translated from Norwegian by A .V . Zhmenya . — St . Petersburg : Yuridichesky Center Press, 2002 . — 366 p .

REFERENCES

1 . Andrushko P.P. Zlochyny proty vyborchykh prav hromadian ta yikh prava braty uchast u referendumi: kryminalno-pravova kharakterystyka : Monohrafiia / P .P . Andrushko . — K . : KNT, 2007 . — 325 s .

2 . Gauhman L.D. Nasilie kak sredstvo sovershenija prestuplenija / L .D . Gauhman . — M . : Juridicheskaja literatura, 1974 . — 165 s .

3 . Hotin O.M. Zlochyny proty vyborchykh, trudovykh ta inshykh osobystykh prav i svobod liudyny i hromadianyna : Navch . posibnyk / O .M . Hotin . — Luhansk : Luhanskyi derzhavnyi universytet vnutrishnikh sprav, 2006 . — 191 s .

4 . Kryminalne pravo Ukrainy . Zahalna chastyna : Kurs lektsii / V .O . Tuliakov, N .A . Myroshnychenko, D .O . Balobanova . — O . : Yurydychna literatura, 2014 . — 128 s .

5 . Levertova R.A. Otvetstvennost’ za psihicheskoe nasilie po sovetskomu ugolovnomu pravu : Uchebnoe posobie / R .A . Levertova . — Omsk : Omskaja vysshaja shkola milicii MVD SSSR, 1978 . — 102 s .



21

6 . Melnyk M.I. Kryminalna vidpovidalnist za zlochyny proty vyborchykh prav / M .I . Melnyk . — K . : Atika, 2005 . — 144 s .

7 . Melnyk M. Pomylkova kryminalizatsiia: vydy, prychyny ta naslidky / Mykola Melnyk // Pidpryiemnytstvo, hospodarstvo i pravo . — 2004 . — № 5 . — S . 94—99 .

8 . Postanovy Plenumu Verkhovnoho Sudu Ukrainy u kryminalnykh spravakh . — Vydannia 2-he . — K . : Alerta, 2011 . — 392 s .

9 . Samoshchenko I.V. Vidpovidalnist za pohrozu v kryminalnomu pravi Ukrainy (poniattia, vydy, spirni pytannia) : avtoref . dys . na zdobuttia nauk . stupenia kand . yuryd . nauk : spets . 12 .00 .08 “Kryminalne pravo i kryminolohiia; vypravno-trudove pravo” / I .V . Samoshchenko . — Kh ., 1997 . — 23 s .

10 . Strohan A.Yu. Sklad zlochynu yak pidstava kryminalnoi vidpovidalnosti : Navch . posibnyk / A .Yu . Strohan . — K . : Atika, 2007 . — 424 s .

11 . The Polish Penal Code / edited by A .І . Lukashov and N .F . Kuznetsova ; intro-duction by A .I . Lukashov and E .A Sarkisova ; translated from Polish by D .A . Barilovitch . — St . Petersburg : Yundichesky Center Press, 2001 . — 234 p .

12 . The Bulgarian Penal Code / edited by A .I . Lukashov; introduction by Y .I . Aidarov . — St . Petersburg : Yuridichesky Center Press, 2001 . — 298 p .

13 . The Swiss Penal Code / preface by Yu .N . Volkov; edited, translated from German, and introduction by A .V . Serebrennikova . — St . Petersburg : Yuridichesky Center Press, 2002 . — 366 p .

14 . The Japanese Penal Code / Edited and introduction by A .I . Korobeev . — St . Petersburg : Yuridichesky Center Press, 2002 . — 226 p .

15 . Criminal Legislation of Norway / Edited and introduction by Yu .V . Golik ; translated from Norwegian by A .V . Zhmenya . — St . Petersburg : Yuridichesky Center Press, 2002 . — 366 p .

Акімов М .О . Деякі кваліфікуючі ознаки злочинів проти виборчих прав: наявні проблеми, шляхи їх вирішення

У статті розглядаються проблемні питання кримінально-правової оцінки ква-ліфікуючих та особливо кваліфікуючих ознак злочинів проти виборчих прав (стст. 157—160 КК України). На підставі комплексного аналізу визначаються наявні недолі-ки і прогалини у законодавчому регулюванні кримінальної відповідальності за ці злочи-ни, пропонуються шляхи удосконалення чинного кримінального закону.

Ключові слова: злочини проти виборчих прав, кваліфікуюча ознака, особливо кваліфікуюча ознака, спеціальний суб’єкт, насильство, погроза.

Акимов М .А . Некоторые квалифицирующие признаки преступлений про-тив избирательных прав: имеющиеся проблемы, пути их решения

В статье рассматриваются проблемные вопросы уголовно-правовой оценки квалифицирующих и особо квалифицирующих признаков преступлений против изби-рательных прав (стст. 157—160 УК Украины). На основе комплексного анализа определяются имеющиеся недостатки и пробелы в законодательном регулировании уголовной ответственности за данные преступления, предлагаются пути совер-шенство вания действующего уголовного закона.

Ключевые слова: преступления против избирательных прав, квалифици-рующий признак, особо квалифицирующий признак, специальный субъект, насилие, угроза.




Akimov M . Some Qualifing Elements of Crimes against Electoral Rights: Current Problems and Solutions

This article deals with the problematic issues of criminal legal assessment of qualifing and extra qualifing elements of crimes against electoral rights (Articles 157—160 of Criminal Code of Ukraine). Current defects and gaps of legal regulation of criminal responsibility for such crimes are defined on the grounds of comprehensive review, ways of enhancement of active legislation are proposed.

Keywords: Crimes against Election Rights; Qualifing Elements; Extra Qualifing Elements; Specific Perpetrator; Violence; Threat




23

УДК 343 . 36

A. Vitko

CRIMINAL RESPONSIBILITY FOR VIOLATION OF RULES RELATED TO THE PROTECTION

AND USE OF MINERAL RESOURCES UNDER CRIMINAL CODES OF SOME FOREIGN COUNTRIES

О.Ю. Вітко кандидат юридичних наук, старший викладач кафедри господарського та транспортного права Державний інститут інфраструктури та технологій м. Київ

КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ПРАВИЛ ОХОРОНИ

ТА ВИДОБУТКУ НАДР ЗА КРИМІНАЛЬНИМИ КОДЕКСАМИ ДЕЯКИХ ЗАРУБІЖНИХ ДЕРЖАВ

Постановка проблеми . Вивчення питань кримінальної відповідально-сті за порушення правил охорони видобутку надр за кримінальними кодекса-ми деяких зарубіжних держав має істотне значення для теорії кримінального права та правозастосовної практики . Це зумовлює подальше їх дослідження й переосмислення .

Аналіз останніх досліджень та публікацій . Зазначеній проблемі достат-ня увага в юридичній літературі не приділялась .

Мета статті полягає в дослідженні питань кримінальної відповідально-сті за порушення правил охорони видобутку надр за кримінальними кодекса-ми деяких зарубіжних держав

Основні результати дослідження . Кримінальна відповідальність — різ-новид юридичної відповідальності, обов’язок особи, яка вчинила злочин, зазна-ти державного осуду в формі кримінального покарання . Визначення поняття «покарання», яке знайшло своє відображення у ст . 50 КК України [1; 2; 3], від-повідає тому, як це поняття сприймають у більшості держав світу, де однаковою мірою важливі з одного боку права та право, а з іншого — обов’язки та закон .

Отже, покарання — це захід примусу, що застосовується від імені держа-ви за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав та свобод засудженого . Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так й іншими особами . Характерним є те, що покарання, у відповідності до чинного кримінального законодавства

© О.Ю. Вітко, 2018




України, не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність . А до видів покарань, які можуть бути застосовані судом згідно ст . 51 КК України, належать такі: штраф; позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу; позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; громадські роботи; виправні роботи; службові обмеження конфіскація майна; арешт; обмеження волі; три-мання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців; позбавлення волі на певний строк; довічне позбавлення волі [4; 5] .

Очевидно, що такий перелік покарань було складено з урахуванням най-кращого світового досвіду у кримінальному законотворенні . Але, не зважаючи на всю демократичність і гуманність, яку було закладено у розуміння терміну «покарання», не варто плекати ілюзії з цього приводу, оскільки так чи інакше це захід примусу, метою якого можна визначити обмеження та позбавлення .

Проте, крім визнання загальноприйнятих норм та наявності у більшості випадків спільних видів покарання, кримінальне право різних країн передба-чає існування своєї національної специфіки, враховуючи при цьому й те, до якої правової системи належить держава . Так, не зважаючи на всю демокра-тичність цієї країни, у США не було скасовано смертну кару, а у деяких краї-нах Сходу ще й досі існує практика застосування релігійного права та серед-ньовічних методів впливу і переконання злочинця (тортури, катування, фізична розправа тощо) .

З іншого боку, кожне окреме національне кримінальне законодавство має свої, притаманні лише йому характерні особливості [6; 7; 8; 9; 10] . Як при-клад, розглянемо види покарань, які вказані у Кримінальному кодексі Японії (зразок східної країни, яка ще до кінця ХІХ століття вважалась «закритою» для світу і яка дотепер зберегла увесь свій національний колорит) та спостері-гаються у Кримінальному кодексі Голландії (однієї з найліберальніших країн західної цивілізації) [8; 11, c . 36] .

У ст . 9 КК Японії читаємо, що основними видами покарань є смертна кара, позбавлення волі з використанням примусової праці, позбавлення волі без використання примусової праці (тюремні ув’язнення), штраф, криміналь-ний арешт, тобто арешт строком від одного до тридцяти днів (ст . 16 КК Японії) та малий штраф, а також конфіскація [11, c . 36] .

У ст . 9 Загальних положень КК Голландії записано, що видами покаран-ня є: тюремне ув’язнення, ув’язнення, громадські роботи, штраф, позбавлення певних прав, направлення до державного виправного закладу (дому), конфіс-кація та публікація вироку [8, c . 108] .

Тут можна зауважити, що, не зважаючи на певну подібність деяких фор-мулювань, у кримінальному законодавстві кожної окремої країни завжди пре-валює національна специфіка . Так, аналізуючи наведені вище приклади, бачи-мо, що в Україні та в Голландії було скасовано такий вид покарання, як смертна кара, а в Японії він є чинним і дотепер . Карним законодавством Японії передбачено в окремих випадках застосування кримінального арешту, в той самий час, як в Україні та Голландії такий вид покарання не практикується, а публікація вироку як вид покарання — це суто голландська практика .



25

Аналізуючи покарання, передбачені національним законодавством окремих країн щодо порушення правил охорони та видобутку надр, зупині-мось саме на тих прикладах відповідних статей Кримінальних кодексів Російської Федерації, Білорусі, Латвії та Іспанії, в яких покарання за такий злочин розписано саме з урахуванням специфіки місцевого законотворення .

Санкцією ст . 325 КК Іспанії передбачено застосування тюремного ув’яз-нення строком від шести місяців до чотирьох років як виду покарання [10, c . 105] . Таке положення не має великих розбіжностей з українським кримі-нальним законодавством, в якому також визначено одним із видів покарання позбавлення волі . Відмінність полягає саме у строках відбування такого пока-рання . У цьому відношенні українське кримінальне законодавство дещо жор-сткіше і передбачає можливість позбавлення волі на строк від двох до п’яти років . Звичайно, цей вид покарання як в Україні, так і в Іспанії призначається з урахуванням тяжкості наслідків та суспільної небезпечності вчиненого діян-ня . Підтвердженням цьому є наявність відповідних статей у Кримінальних кодексах обох держав . Наприклад, у Кримінальному кодексі України є ст . 12, в якій йдеться про класифікацію злочинів на злочини невеликої тяжкості, зло-чини середньої тяжкості, тяжкі злочини та особливо тяжкі злочини [4] . На таку класифікацію, власне, і зважає суд, коли треба визначити міру покарання .

В свою чергу, в ст . 13 КК Іспанії проведено поділ винних діянь за такою класифікацією: а) тяжкі злочини, за які передбачено сувору міру покарання; б) менш тяжкі злочини, за які передбачено призначення менш суворої міри покарання; в) проступки, тобто правопорушення за які передбачено застосу-вання м’якої міри покарання [10, c . 16] .

Відтак, за своїм характером і тривалістю покарання поділяються на суворі, менш суворі та незначні (ст . 33 КК Іспанії) . Суворими покараннями вважаються: а) позбавлення волі на строк більший, ніж три роки; б) абсолютне обмеження прав; в) спеціальне обмеження прав на строк, більший ніж три роки; г) позбавлення права займатися певним видом діяльності на строк, біль-ший ніж три роки; ґ) позбавлення права перебувати або відвідувати певні місцевості на строк, більший ніж три роки .

Менш суворими покараннями вважаються: а) позбавлення волі на строк від шести місяців до трьох років; б) спеціальне обмеження прав на строк до трьох років; в) позбавлення права перебувати або відвідувати певні місцевості на строк від шести місяців до трьох років; г) штраф у розмірі більшому, ніж дві місячні заробітні плати; ґ) штраф, що є пропорційним заподіяній шкоді; д) арешт строком від семи до двадцяти чотирьох вихідних днів .

Незначними покараннями вважаються: а) штраф у розмірі п’ятиденної заробітної плати; б) арешт строком від одного до шести вихідних днів [10, c . 21] .

Такі класифікації дають розуміння того, що в Україні злочин порушення правил охорони надр може бути кваліфікований як злочин невеликої або середньої тяжкості . В Іспанії, зважаючи на те, що у даному випадку може бути призначено ще й штраф на суму від восьми до двадцяти чотирьох місячних заробітних плат та позбавлення права займатися певним видом діяльності або професією на строк від одного до трьох років, робимо висновок, що схожий




злочин буде кваліфіковано, як менш тяжкий, що деякою мірою відповідає і нашій вітчизняній класифікації .

Санкцією ст . 255 КК Російської федерації не передбачено застосування таких видів покарання, як арешт чи позбавлення волі . Тому російське кримі-нальне законодавство можна вважати дещо м’якішим відносно обмежень нематеріального характеру та більш жорстким щодо накладання штрафів та заборон стосовно правил охорони надр, порівняно з кримінальним законодав-ством України [7] .

Ст . 255 КК РФ за порушення правил охорони та використання надр передбачено сплату штрафу розміром до двохсот тисяч рублів або у розмірі заробітної плати або іншого прибутку, що отримує засуджений за період до вісімнадцяти місяців, або позбавленням права обіймати певні посади чи займа-тися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років [7] .

Не дуже значними є відмінності між видами покарань, які було визначе-но санкцією ст . 271 КК Білорусі та відповідними заходами примусу, зазначени-ми у санкції ст . 240 КК України [6] . Окремі розбіжності полягають у тому, що КК Білорусі не дає безпосередньої інформації про розмір штрафу, який нале-жить сплатити правопорушникові та не передбачає конфіскацію незаконно добутого та знарядь видобування .

Ст . 96 КК Латвійської Республіки у своїй диспозиції вже пропонує розу-міння істотності шкоди порушення правил експлуатації або використання землі, її надр, вод та лісів і визначає її як таку, що може бути значною відносно довкілля, здоров’я людей, майнових або господарських інтересів [9, c . 115] . Тому такі правопорушення караються позбавленням волі на строк до трьох років або примусовими роботами, або штрафом до шістдесяти мінімальних місячних заробітних плат .

Висновки . Виходячи з викладеного можна зазначити, що тлумачення складу злочину порушення правил охорони надр залежить від норм, зазначе-них у кримінальному кодексі кожної окремої країни, в якому передбачено відповідну статтю . При цьому слід враховувати і той факт, що сам норматив-но-правовий документ укладається з урахуванням того, до якої системи права належить країна .

Серед проаналізованих нормативно-правових актів спостерігається велика варіативність у тлумаченні складу злочину порушення правил охорони надр, що пов’язано із тим, на чому ґрунтується система права кожної держави . При цьому до уваги беруться основи римського та прецедентного права .

На прикладі кримінальних кодексів таких країн, як: Україна, Російська Федерація, Білорусь, Латвія, Литва та Іспанія, бачимо, що тлумачення складу злочину порушення правил охорони надр має спільні риси, які визначають суспільну небезпеку цього винного діяння, класифікують цей злочин як зло-чин середньої тяжкості . Схожими при цьому можуть бути також як суб’єктив-ні, так і об’єктивні сторони складу злочину порушення правил охорони надр .

На підставі аналізу кримінального законодавства ряду країн встановлено, що у більшості кримінальних кодексів відсутні статті, в яких прямо записані норми та санкції, які мають відношення до порушення правил охорони надр . Це можна



27

пояснити тим, що кожна країна визначає доцільність внесення відповідної стат-ті до власного кримінального кодексу, зважаючи на наявність належних природ-них ресурсів, які повинні підлягати охороні та збереженню, а також на актуаль-ність таких дій, беручи до уваги соціальні відносини у межах самої країни .


1 . Кодекс України про надра від 27 липня 1994 // Відомості Верховної Ради . — 1994 . — № 36 . — Ст . 340 .

2 . Закон України про охорону навколишнього природного середовища // Відомості Верховної Ради . — 1991 . — № 41 . — Ст . 546 .

3 . Гірничий закон України // Відомості Верховної Ради . — 1999 . — № 50 . — Ст . 433 .

4 . Кримінальний кодекс України : прийнятий сьомою сесією Верховної Ради України 5 квітня 2001 р . // Відомості Верховної Ради . — 2001 . — № 25 . — Ст . 131 .

5 . Кодекс України про адміністративні правопорушення // Відомості Верховної Ради Української РСР . — 1984 . — Додаток до № 51 . — Ст . 1122

6 . Уголовный кодекс Республики Беларусь / Вступ . статья А .И . Лукашова, Э .А . Саркисовой . — Минск, 1999 .

7 . Уголовный кодекс РФ с последними изменениями (внесенными Федераль-ными законами от 31 . 12 . 2017 N 501-ФЗ, N 494-ФЗ), вступившими в силу с 11 . 01 . 2018 года от 13 . 06 . 1996 . — № 63-ФЗ : принят ГД ФС РФ 24 .05 .1996 . — М ., 1996 . — 378 с .

8 . Wetboek van Strafrecht van Koninkrijk Nederland, 1881, Per 01 .07 .2008 [Електронний ресурс] . — Режим доступу : http://www .wetboek-online .nl/wet/Wetboek%20van%20Strafrecht .html . — Заголовок з екрану .

9 . Criminal Law of the Republic of Latvia (1998, amended 2013) : Сайт Бюро ОБСЄ з демократичних інститутів і прав людини Legislationline [Електрон ний ресурс] . — Режим доступу : http://www .legislationline .org/download/action/download/id/4795/file/ Latvia_CC_am2013_en .pdf . — Заголовок з екрану .

10 . Ley Orgánica 10 / 1995, de 23 de noviembre, del Código Penal del Reino de España (Esta revisión vigente desde 01 de Julio de 2015) [Електронний ресурс] . — Режим доступу : http://noticias .juridicas .com/base_datos/Penal/lo10-1995 .html . — Заголовок з екрану .

11 . Criminal Code of the Japan (1854, Effective June 12, 2007) : Organisation for Economic Cooperation and Development [Електронний ресурс] . — Режим доступу : http://www .oecd .org/site/adboecdanti-corruptioninitiative/46814456 .pdf . — Заголовок з екрану .

REFERENCES

1 . Kodeks Ukrainy pro nadra vid 27 lypnia 1994 // Vidomosti Verkhovnoi Rady . — 1994 . — № 36 . — St . 340 .

2 . Zakon Ukrainy pro okhoronu navkolyshnoho pryrodnoho seredovyshcha // Vidomosti Verkhovnoi Rady . — 1991 . — № 41 . — St . 546 .

3 . Hirnychyi zakon Ukrainy // Vidomosti Verkhovnoi Rady . — 1999 . — № 50 . — St . 433 .

4 . Kryminalnyi kodeks Ukrainy : pryiniatyi somoiu sesiieiu Verkhovnoi Rady Ukrainy 5 kvitnia 2001 r . // Vidomosti Verkhovnoi Rady . — 2001 . — № 25 . — St . 131 .

5 . Kodeks Ukrainy pro administratyvni pravoporushennia // Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainskoi RSR . — 1984 . — Dodatok do № 51 . — St . 1122




6 . Ugolovnyj kodeks Respubliki Belarus’ / Vstup . stat’ja A .I . Lukashova, Je .A . Sarkisovoj . — Minsk, 1999 .

7 . Ugolovnyj kodeks RF s poslednimi izmenenijami (vnesennymi Federal’nymi zakonami ot 31 . 12 . 2017 N 501-FZ, N 494-FZ), vstupivshimi v silu s 11 . 01 . 2018 goda ot 13 . 06 . 1996 . — № 63-FZ : prinjat GD FS RF 24 .05 .1996 . — M ., 1996 . — 378 s .

8 . Wetboek van Strafrecht van Koninkrijk Nederland, 1881, Per 01 .07 .2008 [Elektronnyi resurs] . — Rezhym dostupu : http://www .wetboek-online .nl/wet/Wetboek%20van%20Strafrecht .html . — Zaholovok z ekranu .

9 . Criminal Law of the Republic of Latvia (1998, amended 2013) : Sait Biuro OBSYe z demokratychnykh instytutiv i prav liudyny Legislationline [Elektronnyi resurs] . — Rezhym dostupu : http://www .legislationline .org/download/action/down-load/id/4795/file/Latvia_CC_am2013_en .pdf . — Zaholovok z ekranu .

10 . Ley Orgánica 10 / 1995, de 23 de noviembre, del Código Penal del Reino de España (Esta revisión vigente desde 01 de Julio de 2015) [Elektronnyi resurs] . — Rezhym dostupu : http://noticias .juridicas .com/base_datos/Penal/lo10-1995 .html . — Zaholovok z ekranu .

11 . Criminal Code of the Japan (1854, Effective June 12, 2007) : Organisation for Economic Cooperation and Development [Elektronnyi resurs] . — Rezhym dostupu : http://www .oecd .org/site/adboecdanti-corruptioninitiative/46814456 .pdf . — Zaholovok z ekranu .

Вітко О .Ю . Кримінальна відповідальність за порушення правил охорони та видобутку надр за кримінальними кодексами деяких зарубіжних держав

У статті проведено висвітлення питань кримінальної відповідальності за порушення правил охорони видобутку надр за кримінальними кодексами деяких зару-біжних держав, а також співвідношення відповідних статей кримінальних кодексів декількох зарубіжних країн та України щодо вказаного злочину.

Ключові слова: кримінальна відповідальність, покарання, кримінальний кодекс, злочин, правопорушення, надра.

Витко А .Ю . Уголовная ответственность за нарушение правил охраны и добычи недр по уголовным кодексами некоторых зарубежных государств

В статье проведено освещение вопросов уголовной ответственности за нару-шение правил охраны добычи недр по уголовным кодексами некоторых зарубежных государств, а также соотношение соответствующих статей уголовных кодексов нескольких зарубежных стран и Украины по указанному преступлению.

Ключевые слова: уголовная ответственность, наказание, уголовный кодекс, преступление, правонарушение, недра.

Vitko A . Criminal Responsibility for Violation of Rules Related to the Protection and Use of Mineral Resources under Criminal Codes of Some Foreign Countries

The article investigates the matter of the criminal responsibility for violation of rules related to the protection and use of mineral resources under criminal codes of some foreign countries. The comparative analysis of the definite articles of the foreign criminal codes and related provisions in the Criminal Code of Ukraine regarding the mentioned crime is provided.

Keywords: Criminal Responsibility; Punishment; Criminal Code; Crime; Offense; Mineral Resources.




29

УДК 343

T. Volkova

SUBJECTIVE ASPECT (MENS REA) OF A CRIME OF ILLEGAL FISHING OR HUNTING OR ANY OTHER

SEA HUNTING INDUSTRY (ARTICLE 249 OF THE CRIMINAL CODE OF UKRAINE)

Т.І. Волкова здобувач кафедри кримінального права, кримінології, цивільного та господарського права ВНЗ «Національна академія управління»

СУБ’ЄКТИВНА СТОРОНА ЗЛОЧИНУ НЕЗАКОННОГО ЗАЙНЯТТЯ РИБНИМ, ЗВІРИНИМ АБО ІНШИМ ВОДНИМ ДОБУВНИМ ПРОМИСЛОМ

(СТАТТЯ 249 КРИМІНАЛЬНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ)

Постановка проблеми . Питання, що стосуються суб’єктивної сторони злочину, передбаченого ст . 249 Кримінального кодексу України (далі — КК України), мають важливе теоретичне та практичне значення . Тому ця пробле-ма до цього часу не знайшла свого належного дослідження .

Аналіз останніх досліджень та публікацій . Проблеми суб’єктивної сто-рони злочину, передбаченого ст . 249 КК України, певною мірою досліджували такі науковці, як: В .І . Тютюгін, П .П . Андрушко, В .К . Матвійчук, С .Б . Гавриш, К .М . Оробець, В .О . Навроцький, В .А . Клименко, О .О . Дудоров, В .Я . Тацій, Н .О . Лопашенко та ін . Проте ці важливі як в теоретичному, так і в практично-му плані, дослідження, не знайшли свого належного висвітлення .

Мета статті полягає у з’ясуванні суб’єктивної сторони злочину незакон-ного зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом .

Основні результати дослідження . Під суб’єктивною стороною злочину в науці кримінального права розуміють психічне ставлення особи до вчинено-го нею суспільно небезпечного діяння і його наслідків, що характеризуються конкретною формою вини, мотивом і метою злочину [1, с . 115] . Утворюючи психологічний зміст суспільно небезпечного діяння ця сторона злочину є його внутрішньою (по відношенню до зовнішньої об’єктивної сторони злочину) стороною — невід’ємною від суб’єкта [1, с . 115] . Проблема суб’єктивної сторо-ни злочинів і досліджуваного складу злочину, зокрема, відноситься до числа найменш вивчених [2, с . 392—396; 3, с . 25—30; 4, с . 6—73; 5, с . 144—148; 6, с . 11—15; 7, с . 438—509] . Це робить її надто актуальною, особливою в сучасний

© Т.І. Волкова, 2018




період боротьби зі злочинами проти навколишнього природного середовища і, зокрема, злочину, передбаченого ст . 249 КК України .

Невирішеність багатьох питань, що стосуються суб’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст . 249 КК України, вимагає розгляду деяких загальних питань цієї проблеми, без яких подальше дослідження може мати певні труднощі та дискусійні моменти . Проте, це буде упущенням, до того часу, поки людина через призму свідомості (психологічну ознаку) не зрозуміє, що своєю негативною діяльністю вона найбільше загрожує відносинам, що забез-печують умови з охорони належного, у відповідності з чинним законодав-ством, зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом та які слугують запобіганню незаконному зайняттю таким промислом . Оскільки поведінка людини, у тому числі й злочинна, представляє собою органічну єдність зовнішньої (фізичної) і внутрішньої (психологічної) сторін, тому зло-чин характеризується за допомогою ознак, що належать не тільки до зовніш-ньої, але й до внутрішньої сторони діяння . Кожна з цих ознак, у тому числі й ознака суб’єктивної сторони, має бути максимально досліджена у випадку застосування кримінально-правової норми (ст . 249 КК України), щоб юридич-на характеристика вказаної кримінально-правової норми повністю збігалася з її законодавчим описом .

Зазначена вище вимога набуває особливої важливості для застосування ст . 249 КК України, оскільки найменший відступ від принципу законності в цьому питанні може спричинити тяжкі наслідки . Це зумовлює нас звернутися до положень ч . 1 ст . 11 КК України, злочину [8], щоб з’ясувати певні теоретич-ні положення, які стосуються суб’єктивної сторони та її ознак . До цього ж нас спонукає і принцип відповідальності особи лише за наявності її вини у вчине-ному нею діянні закріплений у ч . 1 ст . 62 Конституції України [9] . Цей же принцип також як оди із найважливіших відноситься й для кримінального права: «особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути при-тягнена до кримінальної відповідальності, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду [8] . У цьому випадку слід погодитися з думкою К . М . Оробця, що «поряд із цим особливос-ті суб’єктивної сторони злочину впливають на ступінь тяжкості останнього, суспільну небезпечність особи, яка його вчинила, і, відтак кваліфікацію злочи-ну та санкцію кримінально-правової норми, а також на вид та розмір покаран-ня, яке призначається» [10, с . 151] . Між тим у практичній діяльності ще зустрі-чаються непоодинокі випадки засудження за діяння без установлення вини, а також призначення покарання, що не відповідає ступеню вини особи . Ці помилки досудового слідства і суду можуть мати різні чинники: 1) більш складний процес установлення і доказування ознак суб’єктивної сторони, ніж об’єктивної; 2) відсутність у переважній більшості повного законодавчого опису юридичної характеристики конкретного діяння (зокрема, в ст . 249 КК України); 3) недооцінка значення суб’єктивних ознак і їх поверхове дослі-дження; 4) вільне тлумачення таких інститутів кримінального права як: суб’єктивна сторона, вина, мотив і мета (які не співпадають з їх законодавчим описом) тощо .



31

Не претендуючи на остаточне вирішення проблем суб’єктивної сторони як кримінально-правового інституту і маючи на увазі обмеження за обсягом роботи, ми зосередимося лише на вивченні тільки тих, що безпосередньо пов’язані з висновками по темі вказаного дослідження . В юридичній літерату-рі суб’єктивна сторона складу злочину і, зокрема, досліджуваного нами, визна-чається як психічне ставлення особи до вчиненого нею діяння та його наслід-ків із певною формою вини, мотивом і метою [11, с . 115] . Таким чином, як слушно зазначають В .К . Матвійчук і С .А . Тарарухін, однією й тією формулою психічного ставлення позначається і частина, і ціле — вина й суб’єктивна сто-рона [12, с . 5] . Це, на нашу думку, приводить до стирання межі між ними та іншими далекоглядними цілями, а також пов’язано з питанням про зміст суб’єктивної сторони злочину, точніше, про її співвідношення з виною .

Іноді суб’єктивну сторону визначають таким чином, що це психічне ставлення особи до вчиненого нею суспільно небезпечного діяння та до його наслідків, яке характеризується виною, мотивом і метою злочину [13, с . 161] . Проте і таке визначення не повністю обґрунтоване, оскільки психічне ставлен-ня суб’єкта є вина у формі умислу і необережності, а вся суб’єктивна сторона включає в себе й інші компоненти, зокрема, емоції, що проявляються в злочин-ній поведінці .

Слід врахувати, що переважна частина щодо структури (складових) суб’єктивної сторони злочину та співвідношення її ознак в основному збігаєть-ся, але в публікаціях зустрічаються й позиції, які виходять за рамки загально-прийнятих точок зору . Зокрема, деякі фахівці ототожнюють поняття «суб’єк-тивна сторона злочину» і «вина» [13, с . 78; 14, с . 41], а деякі наділяють поняття «вина» більш широким значенням [15, с . 114] .

Враховуючи те, що зазначені вище питання взаємопов’язані з питання-ми про співвідношення суб’єктивної сторони і вини, то стисло їх розглянемо з урахуванням обмеженого обсягу цієї роботи . Отже, наявні такі судження:

1) П .С . Дагель вважає, що вина є внутрішньою, суб’єктивною стороною злочину, психічне ставлення суб’єкта до свого суспільно небезпечного діяння і його наслідків, виражене в злочині [14, с . 78] . Іншими словами, цей вчений ототожнював суб’єктивну сторону і вину, наголошуючи на тому, що інтелекту-ально-вольова діяльність людини нерозривно пов’язана з мотивацією й емо-ційною діяльністю [15, с . 41] . Обґрунтовуючи свою думку, він зазначав, що точка зору, яка обґрунтовує тезис про те, що суб’єктивна сторона не вичерпу-ється виною, а включає в себе поряд з виною мотив і мету злочину, заснована на змішувані суб’єктивної сторони злочину (вини) й ознак складу злочину, що характеризують цю суб’єктивну сторону (умисел, необережність, мотив, мету, афект тощо), а також на змішанні понять змісту і форми вини [15, с .123] . В оцінюванні такої позиції слід погодитися з думкою А .І . Рароги про те, що: 1) ця позиція не переконлива з теоретичного погляду і несприятлива з прак-тичного; 2) ототожнення вини і суб’єктивної сторони не відповідає законода-вчій характеристиці вини (закон розглядає вину як родове поняття умислу і необережності, а інші психологічні моменти до поняття вини не включає) . Законодавець до змісту вини (умислу і необережності) відносить лише свідо-




мість і волю; 3) у трактуванні П . С . Дагеля вина не конкретизована з позицій юридичної характеристики і включення до вини мотиву, мети, емоцій, завідо-мості та інших психологічних ознак, коло яких точно не визначено, позбавляє ці ознаки самостійності (хоча в законі таке значення їм нерідко надається); 4) ця концепція страждає логічною непослідовністю, оскільки П .С . Дагель, характеризуючи вину, ставив мотив і мету на один рівень з умислом і необе-режністю, але, аналізуючи останні, він ставить мотив і мету в один ряд не з умислом і необережністю, а вже зі свідомістю і волею (тобто що це елемент самого умислу); 5) вона суперечить положенням філософії, тому що автор стверджує, що форма вини визначається лише свідомістю і волею, а інші пси-хологічні елементи, за його твердженням, на форму вини не впливають, хоча і входять до змісту вини (форма вини вужча, ніж її зміст) [4, с . 5—8; 17, с . 23] . Отже, ототожнення суб’єктивної сторони і вини є не обґрунтованим . Натомість деякі автори розглядають вину як поняття ширше ніж суб’єктивна сторона . Так, Ю .А . Демидов стверджує, що вина не може зводитися до якого-небудь елементу злочину, чи до умислу й необережності, чи до діяння, взятого з його об’єктивної сторони (вона однаково виражається як в об’єктивній, так і в суб’єктивній сторонах злочину) [16, с . 114] . Подібно до цього автора Г .А . Злобін стверджує, що вина, яка становить суб’єктивну сторону злочинного діяння, одночасно виступає цілісною характеристикою злочину в усіх його істотних для відповідальності відношеннях і що ці властивості вини роблять її необхід-ною і достатньою підставою кримінальної відповідальності (однаковою мірою протилежним як об’єктивному, так і абстрактно-суб’єктивному інкримінуван-ні) [18, с . 23] .

Виходячи з вищевикладеного, Ю .А . Демидов і Г .А . Злобін помилково вважають, що вина не є одним із елементів (ознакою) суб’єктивної сторони, а натомість включає в себе як об’єктивну, так і суб’єктивну сторони злочинного діяння . З цього приводу слід погодитися з думкою А .І . Рарога, що це є не що інше, як відродження концепції «двох вин» Б .С . Утевського, яка не була сприй-нята наукою і судовою практикою [18, с . 9] . Необхідно також погодитися з дум-кою А .І . Рарога, що такі судження Ю .А . Демидова, Г .А . Злобіна та інших мають під собою ґрунт непорозуміння, що в досудовому слідстві та судовій практиці термін «вина» застосовується у двох значеннях: а) у науці кримінального права поняття вини означає наявність у діянні особи умислу і необережності; б) на практиці про вину говорять як про доведений факт вчинення злочину конкрет-ною особою [19, с . 15; 20 с . 50] . Тому у певній мірі можна погодитися з думкою К .М . Оробця, що висновки П .С . Дагеля, Д .П . Котова ґрунтуються на тлумаченні вини як комплексного психічного процесу, що розгортається в часі на фоні пси-хологічного стану суб’єкта й виражає психічні власти вості якості особистості [10, с . 152], або виходячи з переконання Ю .А . Демидова, як негативного ставлен-ня особи до цінностей суспільства [10, с . 152] .

У вітчизняній науці кримінального права переважає думка, що психоло-гічний зміст суб’єктивної сторони злочину розкривається за допомогою таких юридичних ознак, як: вина, мотив і мета, що характеризують різні форми пси-хологічної активності людини . Ці ознаки пов’язані між собою, але є самостій-



33

ними психологічними явищами, що не підміняють одна одну і не переходять одна в іншу та мають різне значення . Проте все ж таки слід погодитися з В .К . Матвійчуком та С .А . Тарарухіним, що до суб’єктивної сторони злочину необхідно віднести і таку психологічну ознаку, як емоції, адже вони знайшли законодавче закріплення в КК України [12, с . 6] .

Суб’єктивна сторона складу злочину завжди виявляється у певному протиправному діянні, тобто, в об’єктивних ознаках злочину знаходять свій вияв мотив, мета та волевиявлення особи [21, с . 101] . Цей механізм відбуваєть-ся таким чином: залежно від тієї або іншої потреби людини у неї виникає фак-тор певної поведінки — мотив; характер і зміст мотиву породжує мету; мета веде до формування волі людини; воля знаходить свій вияв у конкретному діянні, тобто дії або бездіяльності [22, с . 169; 23, с . 28—56] . Таким чином слід підтримати думку Б .С . Волкова, що суб’єктивна сторона складу будь-якого злочину виражається через вину у формі умислу чи необережності, а також через мотив і мету, які в сукупності відображають зв’язок волі і процесу мис-лення особи з вчинюваним нею суспільно небезпечним діянням та, за необхід-них умов, і його наслідками [24, с . 28—56] . Це свідчить про те, що загалом суб’єктивна сторона складу злочину — це процес мислення, бажання і волі людини, в якому відображаються її об’єктивна поведінка та інші зовнішні обставини [21, с . 101] .

Важливо акцентувати увагу на тому, що для того, щоб визначити місце вини у структурі складу злочину, необхідно для цього з’ясувати зміст поняття «вина» . У статті 23 КК України закріплено законодавче визначення вини: «виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, перед-баченої цим Кодексом, та її наслідків, виражених у формі умислу або необе-режності» [8] . Термін «ставлення» означає: «1 . Той або інший характер пово-дження з ким-, чим-небудь . 2 . дія за значенням ставити… 3 . Те саме, що постановка» [25, с . 1382] . У той же час близьке за змістом слово «відношення», яке тлумачиться наступним чином: «1 . Стосунок, причетність до кого-, чого-небудь; зв’язок із кимось, чимось . 2 . Взаємозв’язок між предметами, яви-щами . . . 3 . Заст . ставлення (у 1 знач .) . . .» [25, c . 175] . У цьому сенсі слід погоди-тися з думкою, що є в юридичних публікаціях, що «це дає підстави обмежувати зміст вини тими аспектами психічної діяльності особи, які взаємопов’язані з об’єктивними ознаками вчинюваного суспільно небезпечного діяння» [10, c . 152] . Це свідчить про те, що предметний зміст вини, який являє собою сукупність фактичних обставин, що мають юридичне значення, та з яким вза-ємопов’язана психічна діяльність, визначається конструкцією складу конкрет-ного злочину, а не суто суб’єктивними особливостями винної особи [26, c .15; 10, c . 152] .

Слід підтримати позицію, що передумовою вини є осудність особи, яка вчинила злочин, і досягнення нею віку, встановленого для кримінальної відпо-відальності за конкретний злочин, тобто два елементи складу злочину — суб’єкт і суб’єктивна сторона, становлять суб’єктивну підставу кримінальної відповідальності, а два інших: об’єкт і об’єктивна сторона становлять об’єктив-ну, і тим самим створюють єдину підставу кримінальної відповідальності,




якою є склад злочину [27, c . 48—49] . Проте представниками психологічної теорії вини зазначається, що в кожних психічний акт, певною мірою, входить два елементи — інтелектуальний та вольовий . Деякі вчені, зокрема, П . Дагель, Д . Котов виділяли і третій елемент — емоційний [14, c . 78] . Однак, як ми вже зазначали, що вказуючи на недоліки психічної концепції вини, окремі дослід-ники пропонували звернутися до іншої, так званої, оціночної або нормативної концепції [27, c . 5] . Це означає, що не звернули увагу на місце вини у структу-рі складу злочину [10, c . 153] . Дійсно потрібно мати на увазі, що у формах вини проявляється суспільна небезпечність як ознака (на нашу думку — ознака зло-чину), що є усвідомленою або може і повинна бути усвідомлена винною особою [15, c . 70], але багато психічних процесів і явищ (мотив, мета, емоції, почуття тощо), хоча й можуть характеризувати вину, однак не включаються до її складу [10, c . 153] . Тому в основу поняття вини покладено категорію психічного став-лення, а не психологічного . Все це свідчить, що зміст вини в її формах є лише основою для негативної оцінки з боку держави і суспільства вчиненого діяння та осуду особи, яка його вчинила, а не самою цією оцінкою [15, c . 121] . Це дає підстави стверджувати, що кримінально-правове поняття вини обмежується двома формами: умислом та необережністю, а тому будь-які інші прояви пси-хічної активності особи можуть або включатися до структури суб’єктивної сторони злочину, або взагалі не мати юридичного значення [10, c . 155] . Це озна-чає, що за своїм обсягом (складовими) поняття «суб’єктивна сторона злочину» та «вина» не співпадають: до складу першої включаються такі ознаки як: вина (обов’язкова ознака), мета злочину, мотиви злочину, емоції (факультативні ознаки, що стають обов’язковими лише для конкретних злочинів) [10, c .155] .

Слід звернути увагу на те, що вині, як будь-якому явищу, притаманний не лише власний зміст, а й форма [10, c . 155] . Під формою розуміють спосіб існування та вираження змісту явища, а також внутрішню організацію змісту (тобто структуру) [28, c . 434] . Важливо підтримати судження А .І . Рарога, що форма вини визначається зазначенням у законі співвідношенням психічних елементів (свідомість і воля) та вказує на спосіб інтелектуальної взаємодії суб’єкта з об’єктивними обставинами, що становлять юридичну характеристи-ку певного виду злочинів [26, c . 17] .

Не вдаючись в подальшу дискусію з приводу визначення суб’єктивної сторони та вини, на нашу думку, потрібно взяти все істотне з цих визначень і використати в дослідженні суб’єктивної сторони злочину — незаконне зайнят-тя рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом (ст . 249 КК України) . У цьому аспекті слід зазначити, що ознаки суб’єктивної сторони кон-кретного складу злочину або називаються в диспозиції статті 249 КК України, або визначаються характером злочинного посягання . Вони мають неоднакове призначення, так, вина є обов’язковою ознакою досліджуваного злочину . Без неї відсутній склад злочину, а тому не може бути кримінальної відповідальності (ст . 2 КК України) . Такий підхід повністю відповідає нашій кримінально-пра-вовій доктрині, за якою кримінальній відповідальності й покаранню повинні підлягати лише винні особи . Проте вина не вичерпує повністю змісту суб’єк-тивної сторони складу злочину . Вина, як відомо, виражається в психічному



35

ставленні особи до вчиненого злочину у формі умислу й необережності [10, c . 179] . Зміст форми вини розкривається в ст . 24 і 25 КК України . Наука кримі-нального права розглядає вину особи, яка проявляється в злочині як факт об’єктивної дійсності (тобто як об’єктивну істину), яку повинен встановити слідчий, суд . При цьому теорія кримінального права України на даний час від-кидає так званий «оціночний» критерій розуміння вини, що мав місце в працях незначної кількості прихильників . Так, вважаючи невдалим визначення понят-тя вини в традиційному її розумінні Б . С . Утевський запропонував своє, на його думку більш вдале визначення, включивши в нього оціночний момент [28, c . 103] . Його судження про вину як оціночну категорію, що виражена в негатив-ному ставленні судді щодо поведінки підсудного, взята на озброєння практика-ми, могла б мати негативний вплив на діяльність органів правосуддя .

Методологічною основою пізнання психіки особи до вчиненого нею злочину, зокрема передбаченого ст . 249 КК України є критерій її з’ясування через аналіз діяльності особи, яка вчинила злочин [29, c . 8] . Ось чому суб’єк-тивна сторона злочину, на наше переконання, повинна встановлюватись через перелік юридично значимих ознак об’єктивної сторони досліджуваного складу злочину, на основі яких проводиться поділ злочинів із формальними або мате-ріальними складами . Зрозуміло, що вони неоднаково відображаються у свідо-мості винного . Тому в кримінально-правовій доктрині приділяється значна увага з’ясуванню змісту вини у злочинах із формальним складом, до яких від-носиться злочин, передбачений ч . 2 ст . 249 КК України, як відомо, із цього питання в науці кримінального права існує дві точки зору . Одні автори ствер-джують, що у злочинах з формальним складом, вина виражається в психічно-му відношенню не тільки до дій, але й до наслідків [31, c . 27, c . 32, c . 6]; інші переконані, що у формальних складах, де наслідок не є ознакою об’єктивної сторони таких складів злочину, психічне ставлення до нього не впливає на форму вини і кваліфікацію злочинів (тобто в злочинах із формальними скла-дами форма вини визначається психічним ставленням тільки до діяння) [30, c . 74; 33, с . 11—29] .

Автор повністю поділяє другу точку зору тому, що вона не ігнорує різни-цю між матеріальними і формальними складами, що обумовлена їх законодав-чою конструкцією .

Виходячи з таких загальних передумов цього дослідження, перейдемо до розгляду суб’єктивної сторони злочину, передбаченого ч . 1 ст . 249 КК України . У зазначеній статті відсутні будь-які вказівки на суб’єктивні ознаки . Разом з тим структура об’єктивної сторони злочину — незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом, як злочину з мате-ріальним складом, свідчить, що цей злочин щодо активних дій може вчиняти-ся лише умисно . Мотиви цих умисних дій можуть бути різними: корисні, невірно зрозумілі інтереси, егоїзм тощо . Однак вони, як відомо, на кваліфіка-цію вчиненого не впливають, а лише враховуються судом під час призначення міри покарання, або при звільненні від реального відбування покарання .

З метою з’ясування такої обов’язкової ознаки суб’єктивної сторони зло-чину як вина, звернемося до існуючих поглядів, що мають місце в існуючих




публікаціях: 1) С .Б . Гавриш та О .О . Дудоров запевняють, що суб’єктивна сторо-на цього злочину характеризується умислом [34, с . 283; 35, с . 770]; 2) М .М . Пань ко, В .А . Клименко та автори «Науково-практичного коментаря за ред . М .О . Поте бенька, В .Г . Гончаренка» заявляють, що суб’єктивна сторона цього злочину характеризу-ється виною у формі умислу або необережності [36, c . 530; 37, с . 348; 38, с . 445] . 3) В .С . Плугатир, О .В . Кришевич переконують, що суб’єктивна сторона цього злочину характеризується умисною формою вини як щодо дій, так і щодо шкідливих наслідків [39, c . 569]; 4) К .М . Оробець вказує, що « . . .незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом може бути вчинено як із прямим, так і з непрямим умислом . . . особа має усвідомлю-вати як об’єктивні характеристики своєї суспільно небезпечної дії, так і інші фактичні обставини, що характеризують зміст умислу і тому мають криміналь-но-правове значення . … При вчиненні злочину з прямим умислом особа перед-бачає, що її конкретні дії, виходячи із закономірностей розвитку причинного зв’язку в часі, завдають істотної шкоди довкіллю неминуче або реально мож-ливо . При непрямому умислі особа передбачає лише реальну можливість того, що істотна шкода буде заподіяна довкіллю, у неї відсутня абсолютна впевне-ність, проте існує свідоме припущення високого ступеня ймовірності настання суспільно небезпечних наслідків . При вчиненні незаконного зайняття рибним, звіриним, або іншим водним добувним промислом із прямим умислом винна особа, прагнучи незаконно вилучити водні живі ресурси із природного стану й у подальшому, реалізувати їх на свою користь, бажає заподіяти істотну шкоду довкіллю . Вольовий момент непрямого умислу при вчиненні цього злочину полягає в тому, що особа, фактично добуваючи водні живі ресурси всупереч установленому порядку, не бажає заподіяти істотної шкоди довкіллю, але виходячи з фактичних обставин, свідомо допускає їх настання» [10, c . 190]; 5) Є .М . Борисов заявляє, що «… визнання цього злочину таким, що може вчи-нюватися лише умисно має випливати із характеристики конкретного змісту незаконності зайняття будь-яким водним добувним промислом . Така особли-вість якраз і має відтворюватися на можливості винної особи усвідомлювати суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачати відповідні його наслід-ки, (а саме істотну шкоду) та бажати їх настання (в межах характеристики прямого умислу, яка закріплена у ч . 2 ст . 24 КК України) . При цьому слід вра-ховувати, що механізм вчинення злочинних дій, передбачених зазначеною статтею, свідчить про те, що за наявності законодавчої вказівки на незакон-ність певних дій останні повинні входити до характеристики умислу (умисної форми вини) . Адже певна особа, крім усвідомлення факту незаконності вчи-нюваних нею дій (така ознака як «незаконність» якраз і передбачена у ч . 1 ст . 249 КК України), не може не усвідомлювати їх суспільно небезпечний характер (передусім тому, що повинна усвідомлювати саме істотність заподія-ної шкоди) . В іншому випадку ця особа взагалі не здатна усвідомлювати факт незаконного зайняття водним добувним промислом, що тягне заподіяння істотної шкоди . Наявність спеціальних знань, попередній досвід, наприклад, в галузі риболовства, торгівлі, судноводіння тощо, формує загальне уявлення про цілі та завдання водного добувного промислу — забезпечення порядку



37

охорони та використання водних живих ресурсів з метою запобігання заподі-янню саме істотної шкоди . Крім цього, до таких характеристик має входити й психічне ставлення винної особи до ознак об’єкту і об’єктивної сторони складу злочину (основного чи кваліфікованого) . Отже, враховуючи наведені поло-ження, можна зробити припущення про те, що до змісту умислу входить пси-хічне ставлення особи до об’єктивних ознак основного і кваліфікованого скла-дів злочину, що передбачені відповідно ч . 1 і ч . 2 ст . 249 КК України» [22, c . 112—113]; 6) В .К . Матвійчук відносить злочин, передбачений ст . 249 КК України до умисних злочинів, а в ч . 1 цієї статті можлива як «подвійна», так і «змішана» форма вини [40, с . 212] .

Аналіз існуючих поглядів на суб’єктивну сторону злочину, передбачено-го ст . 249 КК України . Так, О .О . Дудоров, С .Б . Гавриш помилково об’єднують суб’єктивну сторону злочину з виною, оскільки умисел є складовою такої ознаки суб’єктивної сторони, як вина . М .М . Панько, В .А . Клименко та автори «Науково-практичного коментаря за ред . М .О . Потебенька, В .Г . Гончаренка», аналізуючи склад злочину, передбачений указаною статтею, визначили вину у формі умислу або необережності, але не запропонували обґрунтування такого висновку і не вказали чи це стосується основного складу злочину (ч . 1 ст . 249 КК України) або кваліфікованого складу (ч . 2 ст . 249 КК України) . У той же час К .М . Оробець зазначає, що цей злочин може вчинятися як з прямим, так і не з прямим умислом, тобто називає види умислу, але не вказує чи це стосуєть-ся основного складу чи кваліфікованого . Крім того цей автор пропонує обґрун-тування своєму висновку . Натомість Є .М . Борисов зазначає, що цей злочин вчиняється лише умисно і умисел може бути лише прямим, обґрунтовуючи свою позицію щодо можливості винної особи усвідомлювати суспільно небез-печний характер дій та передбачити відповідні їх наслідки тощо . Проте і цей автор не відходить у своєму обґрунтуванні від основного і кваліфікованого складу . Слід зазначити, що В .К . Матвійчук у своєму дослідженні відносить злочин, передбачений ст . 249 КК України до умисних злочинів, виходячи з основного і кваліфікованого складів . Проте не деталізує свої висновки .

Ми вважаємо, що з метою поглибленого вивчення досліджуваної нами проблеми необхідно зупинитися на висновках, обґрунтованих К .М . Оробцем та Є .М . Борисовим, стосовно вини злочину, передбаченого ст . 249 КК України .

В свою чергу К .М . Оробець зазначає, що вчинення цього злочину супро-воджується вмотивованою діяльністю особи, яка найчастіше спрямована на досягання конкретної мети, реалізація якої забезпечується незаконним добу-ванням водних тварин та рослин, але іноді розмір шкоди, заподіяної злочином, виходить за межі наслідків, до яких прагнула особа, саме щодо такої шкоди належить непрямий умисел . [10, с . 156] . Це положення, на наш погляд, є належним . При вчиненні незаконного заняття рибним, звіриним та іншим водним добувним промислом особа має усвідомлювати не лише об’єктивні характеристики своїх дій, спрямованих на свавільне добування водних біоре-сурсів, а й інші фактичні обставини: ознаки водних тварин або рослин, що характеризують їх як предмет злочину; пору року, час доби, коли вчиняється дія; місце (наприклад назва водойми, її розташування на території природ-




но-заповідного фонду або зоні надзвичайної екологічної ситуації чи екологіч-ного лиха); конкретну обстановку тощо (усвідомлення цих обставин свідчить і про розуміння особою того, що її дії не відповідають встановленому порядку добування водних живих ресурсів [10 . с . 157] . Ці обґрунтування заслуговують на увагу . У цьому сенсі позитивним слід вважати положення, що розуміючи ознаки свого діяння та інші фактичні обставини, винний усвідомлює, що свої-ми діями посягає на суспільні відносини, тобто на об’єкт злочину (при цьому особа, звичайно, усвідомлює суспільно небезпечний характер своїх дій) [10, с . 158—159] . Виправданим, на наш погляд, слід визнати й те, що відсутність усвідомлення зазначених властивостей дії та її фактичних обставин свідчить про відсутність умисного ставлення особи до об’єктивних ознак злочину і тим самим виключає суб’єктивну сторону цього злочину [10, с . 159] .

Характер передбачення як друга складова інтелектуального моменту умислу визначається тим, який саме його вид має місце — прямий або непря-мий (при прямому умислі винна особа передбачає неминучість або реальну можливість, а при непрямому — лише реальну можливість заподіяння суспіль-но небезпечних наслідків) [10, с . 160; 25, с . 35] . Це положення є дискусійним, а на наш погляд, несприйнятливим, оскільки реальна можливість, тобто свідоме допущення не може бути інтелектуальним моментом прямого умислу .

Щодо вольового моменту прямого умислу, то позиція К .М . Оробця наступна: «що це бажання особи своїми діями досягти передбаченого результа-ту, а саме при вчинені цього злочину винна особа, прагнучи незаконно вилучи-ти водні живі ресурси з їхнього природного середовища й у подальшому обер-нути їх на свою користь, завжди бажає заподіяти шкоду довкіллю, однак таку шкоду не у всіх випадках можна оцінити як істотну (лише воля особи спрямо-вана на спричинення саме істотної шкоди, засвідчує наявність у діях особи прямого умислу) [10, с . 161] . Це положення, на наш погляд, є виправданим .

У відношенні вольового моменту непрямого умислу при вчиненні цього злочину, то він полягає в тому, що особа, фактично добуваючи водні живі ресурси всупереч установленого порядку, не бажає заподіяти істотної шкоди довкіллю, але свідомо допускає її настання (до зазначених суспільно небезпеч-них наслідків ставлення особи, як правило, є байдужим, а в окремих випадках свідоме допущення суспільно небезпечних наслідків може виявитися в безпід-ставному розрахунку на їх ненастання, коли воля особи нібито спрямована на недопущення наслідків свого діяння, але такий розрахунок безпідставний) [10, с . 161] . Це положення, на наш погляд, є суперечливим стосовно безпідставного розрахунку на ненастання суспільно небезпечних наслідків, оскільки він від-носиться до самовпевненості як виду необережності .

Щодо обґрунтування висновків відносно вини, зроблених Є .М . Бо ри совим, можна дійти наступного: 1) злочин виникає лише з характеристики конкретного змісту відповідних елементів (ознак) складу злочину та може бути здійснений лише умисно (це положення є правильним); 2) висновок про умисну форму вини у складі аналізованого злочину можна зробити завдяки передбаченому застереженню щодо незаконності зайняття будь-яким водним, добувним про-мислом (така особливість має відтворюватися на можливості винної особи



39

усвідомлювати суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи від-повідні його наслідки, а саме істотну шкоду та бажання їх настання), оскільки зміст термінологічного звороту «незаконне зайняття» імпліцитно охоплює усвідомлення винною особою наявності відповідного правового режиму зайняття зазначеним промислом, порядок (механізм) здійснення якого визна-чається у чинному законодавстві України, що взагалі забороняє зайняття таким промислом або дозволяє, лише за наявності відповідних умов (це поло-ження є також виправданим); 3) конкретизація форми вини у ст . 249 КК України має здійснюватися шляхом визначення незаконних дій передбачених у цій статті (це положення не потребує доведення); 4) механізм вчинення зло-чинних дій передбачених ст . 249 КК України, свідчить про те, що за наявності законодавчої вказівки на «незаконність» певних дій останні повинні входити до характеристики умислу (умисної форми вини) . Крім того, до таких харак-теристик відноситься й психічне ставлення винної особи до ознак об’єкта і об’єктивної сторони складу злочину (основного чи кваліфікованого) ці поло-ження, на наш погляд, слід підтримати; 5) певна особа, крім усвідомлення факту незаконності вчинюваних нею дій (така ознака, як «незаконність» як раз і передбачена ч . 1 ст . 249 КК України), не може не усвідомлювати їх суспільно небезпечний характер (передусім тому, що повинна усвідомлювати саме істот-ність заподіюваної шкоди), оскільки в іншому випадку ця особа взагалі не здатна усвідомлювати факт злочину (це положення є позитивним); 6) усвідом-лення суспільно небезпечного характеру свого порушення та бажання такого порушення визначеного порядку безпосередньо свідчить про умисне (в межах прямого умислу) вчинення дій описаних у чч . 1, 2 ст . 249 КК України (це поло-ження стосовно ч . 1 ст . 249 КК України є суперечливим); 7) ознаки об’єктивної сторони складу цього злочину усвідомлюються особою завдяки розумінню нею правового режиму вказаного промислу (діяльності), а тому до змісту тако-го умислу слід відносити усвідомлення: а) дій, які створюють зайняття вод-ним, добувним промислом; б) того, що невиконання покладених на таку особу вимог щодо вчинення певних дій призведе до незаконності зазначеного про-мислу; в) можливого способу, знаряддя, засобу, місця, часу і обстановки такого промислу, що виступають своєрідними характеристиками правового режиму (ці положення мають права на існування) .

Маючи позитивні положення виокремлені нами стосовно вини злочину, передбаченого ст . 249 КК України, які ми підтримуємо, розглянемо вину у формі умислу у злочині, передбаченого ч . 1 цієї статті . Перш за все зазначимо, що цей злочин за особливостями конструкції відноситься до так званих діянь за матеріальним складом . Відповідно до ч . 2 ст . 23 КК України «прямим є уми-сел якщо особа усвідомлювала характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажання їх настання [8] . З’ясуємо інтелектуальні ознаки прямого умислу досліджуваного нами злочи-ну, які полягають в усвідомленні не лише об’єктивної характеристики своїх дій, спрямованих на незаконне добування водних біоресурсів, а й інші фактич-ні обставини, зокрема: ознаки водних тварин або рослин, що характеризують їх як предмет злочину; пори року; часовий період, коли вчиняється дія; місце




вчинення злочину (назва водного об’єкта, його розташування на території природно-заповідного фонду тощо); усвідомлення суспільних відносин, на які посягає цей злочин і суспільно небезпечного характеру своїх дій . Друга скла-дова інтелектуального моменту прямого умислу (ч . 1 ст . 249 КК України) — це передбачення неминучості настання суспільно небезпечних наслідків, а саме заподіяння істотної шкоди . Натомість вольова ознака прямого умислу — це бажання настання наслідків, а саме істотної шкоди, як наслідків своїх дій .

Щодо вчинення цього злочину з непрямим умислом . Усвідомленість за непрямого умислу є аналогічною усвідомленості в прямому умислі і в цьому разі свідомість включає розуміння всіх фактичних обставин, що характеризу-ють об’єктивні ознаки злочину, передбаченого ч . 1 ст . 249 КК України, зокрема характеру і значення об’єкта і предмета посягання, характеру дії, а також місця, часу їх вчинення, містить розуміння суспільної небезпечності, шкідли-вості своїх дій та його наслідків . Вольовий момент, а саме передбачення непря-мого умислу має конкретний характер . Особа чітко усвідомлює, що її дії можуть спричинити конкретний суспільно небезпечний наслідок, а отже передбачає загалом розвиток причинного зв’язку між діями — незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом, і можли-вими їх наслідками . Це свідчить, що передбачення неминучості настання тако-го наслідку, як істотна шкода за непрямого умислу вчинення цього злочину виключається, хоча особа не бажає цього наслідку, але свідомо його допускає . Тобто цей злочин може мати подвійну вину, в одних випадках прямий умисел, а в інших непрямий .

Стосовно ж злочину передбаченого ч . 2 ст . 249 КК України, який за осо-бливостями конструкції відноситься до так званих злочинів з формальним складом, то з’ясуємо вину через призму умислу . Слід зазначити, що загально-відомим є те, що такі склади визнаються закінченими з моменту вчинення дій і не потребують настання наслідків . Тому структура складу цього злочину є такою, де наслідки знаходяться за межами необхідних ознак об’єктивної сторо-ни, а отже і складу злочину . Інтелектуальний момент умислу характеризується усвідомленням суспільної небезпечності тих самих дій, але вчинених із засто-суванням вибухових, отруйних речовин, електроструму або іншим способом масового знищення риби, звірів чи інших видів тваринного світу або, якщо винний має спеціальний рецидив та інші об’єктивні обставини . Вольова ознака умислу обмежується бажанням вчинення конкретних, визначених цією части-ною статті, дій .

Отже, злочин визначений частиною другою досліджуваної статті вчиня-ється з прямим умислом, про що свідчить конструктивна складова злочину з формальним складом, а також усвідомлення існуючої суспільної небезпечно-сті дії, однак без бажання їх вчинення .

Наступним етапом у дослідженні суб’єктивної сторони цього злочину є встановлення мотивів та мети . Мотив, мета не є елементами вини . Вони мають свій власний зміст, але значення їх інше . З загальноприйнятої точки зору визначення зазначених ознак є обов’язковими, якщо вони передбачені в законі або в ньому їх мають на увазі, в інших випадках вони не впливають на кваліфі-



41

кацію і їх можна ігнорувати . Такий підхід призводить до помилкових виснов-ків . Проте, слід мати на увазі, що всі ознаки стосовно злочину передбаченого ст . 249 КК України важливі, але самостійного кримінально-правового значен-ня мотив, мета та емоції набувають не завжди, і в цьому вони мають факульта-тивність . Проникнення в сутність суб’єктивної сторони злочину і психіко-пси-хологічного змісту всіх компонентів , що її складають, має досить важливе юридичне значення, як у процесуальному, так і в кримінально-правовому . Під мотивом злочину розуміють внутрішнє спонукання, яким винний керувався при вчиненні злочину [40, с . 101], а також мотив злочину — це спонукання до вчинення злочину [41, с . 184] . Мета (перспектива) — джерело спрямованості суб’єкта, його активності, відображає уявну модель майбутнього (чого б хотіла досягнути особа в результаті своїх дій) [42, с . 101—102] .

Важливо погодитися з думкою професора С .А . Тарарухіна, що мотив злочину є ланкою, що пов’язує свідомість та волю індивіда, а також усі об’єк-тивні та суб’єктивні ознаки складу в єдине ціле [43, с . 61] .

З’ясуємо погляди авторів на мотив досліджуваного злочину . К .М . Оро-бець зазначає, що для цього злочину характерні три групи мотивів: 1) корис ли ві, які, очевидно мають розглядатися як низькі; 2) корисливі, що не мають низького характеру; 3) не корисливі мотиви . . . при корисливих моти-вах . . . особа прагне набути матеріальної вигоди . . . через вилучення певної кіль-кості водних живих ресурсів із наявного обсягу їх у природному середовищі, іншими словами за рахунок зменшення кількості та економічної цінності при-родних ресурсів (це надає корисливим мотивам економічної специфіки) [10, с . 167—168] . Є .М . Борисов зазначає, що мотиви досліджуваного злочину можна визначити як усвідомлене спонукання до вчинення незаконного зайняття водним добувним промислом [22, с . 110—111] . В . К . Матвійчук ука-зує, що для статі 249 КК України характерні такі мотиви — користь (70% справ), егоїзм (25% справ), інші мотиви (5% справ) [40, с . 235] .

Щодо мети вчинення злочину, передбаченого ст . 249 КК України існу-ють наступні погляди: 1) В .К . Матвійчук зазначає, що для цього злочину мета може бути різною, а також може статися збіг мети і результату — це властиво для цього злочину як злочину з прямим умислом, тобто його метою є один з можливих результатів вольового акту, про що вже зазначалося вище [40, с . 239]; 2) К .М . Оробець стверджує серед кримінальних справ про незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом у 8,6% випадків винною особою ставилася мета збуту продуктів та продукції добуван-ня, у 4,6% — корисливі мотиви були поєднанні з метою споживання і пов’язані з потребою харчового використання предметів водного промислу, 0,2% — корисливі мотиви поєднувалися з іншими (кар’єристськими) мотивами та супроводжувалися метою перевиконання плану вилову водних живих ресур-сів [10, с . 167] . Певною мірою дана проблема також розглядається і в зарубіж-ному законодавстві [44; 45; 46; 47; 48] .

Висновки . На підставі проведеного дослідження можна дійти наступно-го: 1) що в юридичних джерелах відсутність однозначність у розумінні суб’єк-тивної сторони та вини; 2) аналіз існуючих джерел свідчить, що визначення




суб’єктивної сторони злочину та вини свідчить про ототожнення елемента скла-ду злочину і ознаки вини; 3) що злочин, передбачений ч . 1 ст . 249 КК України характеризується як прямим умислом, так і непрямим умислом; 4) що злочин, передбачений ч . 2 ст . 249 КК України вчиняється лише з прямим умислом .


1 . Кримінальне право України . Загальна частина : підручник для студентів юрид . вузів і фак . / [П .С . Матишевскький, П .П . Андрушко, С .Д . Шапченко та ін .] / За ред . П .С . Матишевського, П .П . Андрушка, С .Д . Шапченка . — К . : Юрінком Інтер, 1997 . — 512 с .

2 . Беньківський В.О. Деякі теоретичні питання вини / В .О . Беньківський // Держава і право . — К . : Інститут держави і права ім . Корецького НАН України . — 2000 . — Вип . 7 . — С . 392—396 .

3 . Воробей П.А. Теорія і практика кримінально правового ставлення в вину / П .А . Воробей . — К . : НАВСУ, 1997 . — 184 с .

4 . Рарог А.И. Субъективная сторона и квалификация преступлений / А .И . Рарог . — М . : ООО «Профобразование», 2001 . — 135 с .

5 . Ткачук А.Л. До питання про витоки вини як правової категорії / А .Л . Ткачук // Актуальні проблеми держави та права . — Одеса : Одеська національна академія, 2000 . — Вип . 13 . — С . 144—148 .

6 . Фельдблюм В.С. Уголовная ответственность за заведомо ложное показание : автореф . дисс . на соискание ученой степени канд . юрид . наук : спец . 12 .715 . «Уголовное право и уголовный процесс» / В .С . Фельдблюм . — М ., 1972 . — 16 с .

7 . Матвейчук В.К. Уточнение понятия субъекта экологических преступлений на современном этапе развития общества и государства / В .К . Матвейчук // Проблеми боротьби зі злочинністю в Україні : тези доповідей і повідомлень респ . наук . конф . / АН України . Інститут держави і права ім . В .М . Корецького . — К ., 1992 . — С . 62—64 .

8 . Кримінальний кодекс України від 05 квітня 2001 р . // Відомості Верховної Ради України . — 2001 . — № 25—26 . — Ст . 131 .

9 . Конституція України : Закон України від 28 червня 1996 р ., № 254к / 96-ВР // Відомості Верховної Ради України від 23 липня 1996 р . — № 30 . — С . 141 .

10 . Оробець К.М. Кримінальна відповідальність за незаконне зайняття риб-ним, звіриним або іншим водним добувним промислом : [монографія] / К .М . Оробець . — Х . : Право, 2014 . — 256 с .

11 . Учебник уголовного права . Ощая часть / [С .В . Бородин, В .Н . Кудрявцев, Н .Ф . Кузнецова и др .] / под ред . В .Н . Кудрявцева, А .В . Наумова . — М . : Изд-во «Спартак», 1998 . — 412 с .

12 . Матвійчук В.К. Суб’єктивна сторона складу злочину : Лекція / В .К . Матвій-чук, С .А . Тарарухін . — К . : Українська академія внутрішніх справ, 1994 . — 35 с .

13 . Светлов А.Я. Субъективная сторона преступления / А .Я . Светлов // Уголовное право Украинской ССР на современном этапе: Часть общая . — К ., 1995 . — С . 160—168 .

14 . Дагель П.С. Содержание, форма и сущность вины в советском уголовном праве / П .С . Дагель // Изв . вузов . Правоведение . — 1969 . — № 1 . — С . 77—81 .

15 . Дагель П.С. Субъективная сторона преступления и ее установления / П .С . Дагель, Д .П . Котов . — Воронеж : Воронеж . университет, 1974 . — 230 с .



43

16 . Демидов Ю.А. Социальная ценность и оценка в уголовном праве / [текст] / Ю .А . Демидов . — М . : Юрид . лит, 1975 . — 184 с .

17 . Дагель П.С. Понятие вины в советском уголовном праве / П .С . Дагель // Материалы ХІІІ научной конференции ДВГУ . — Владивосток, 1968 . — Ч . ІV . C . 121—129 .

18 . Злобин Г.А. Виновное вменение в историческом аспекте / Г .А . Злобин // Уголовное право в борьбе с преступностью . — М . : 1981 . — С . 20—26 .

19 . Протченко Б.А. Понятие невменяемости в советском уголовном праве / Б .А . Протченко // Изд . Вузов Правоведение . — 1987 . — С . 82—86 .

20 . Малков В.П. Субъективные основания уголовной ответственности / В .П . Мал-ков // Государство и право . — 1995 . — № 1 . — С . 14—16 .

21 . Плотников А.И. Объективное и субъективное в уголовном праве (оценка пре-ступления по юридическим признакам) / А .И . Плотников . — Оренбург, 1997 . — 140 с .

22 . Борисов Є.М. Незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом : Кримінально-правова характеристика: дисертація на здобут-тя наукового ступеня канд . юрид . наук за спец . 12 .00 .08 — кримінальне право та кримінологія ; кримінально-виконавче право / Є .М . Борисов . — Одеса : Одеський національний ун-т імені І .І . Мечникова, 2013 .

23 . Кримінальне право України . Загальна частина : Підручник для студентів юридичних вузів і факультетів / Г .В . Андрусів, П .П . Андрушко, В .О . Беньківський [та ін .] ; за ред . П .С . Матишевського, П .П . Андрушка, С .Д . Шапченка . — К . : Юрінком Інтер, 1997 . — 512 с .

24 . Волков Б.С. Проблема воли и уголовная ответственность / Б .С . Волков . — Казань : Издательство Казанского университета, 1965 . — 136 с .

25 . Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод . і допов .) / [уклад . і голов . ред . В .Т . Бусел] . — К . ; Ірпінь : Перун, 2005 . — 1728 с .

26 . Рарог А.И. Субъективная сторона и квалификация преступлений [текст .] / А .И . Рарог . — М . : ООО «Профобразование», 2001 . — 134 с .

27 . Вереша Р.В. Проблеми вини в теорії кримінального права : Навчальний посібник / Р .В . Вереша . — К . : Атіка, 2005 . — 464 с .

28 . Утевский Б.С. Вина в советском уголовном праве / Б .С . Утевский . — М . : Госюриздат, 1950 . — 319 с .

29 . Филосовский словарь [текст .] / под ред . И .Т . Фролова . — 5-е изд . — М . : Политиздат, 1987 . — 590 с .

30 . Дагель П.С. Установление субъективной стороны преступления / П .С . Дагель, Р .В . Михеев . — Владивосток : ДВГУ, 1972 . — 36 с .

31 . Дурманов Н.Д. Понятие преступления / Н .Д . Дурманов . — М . — Л . Изд-во АН СССР, 1948 . — 312 c .

32 . Никифоров Б.С. Об умысле по действующему законодательству / Б .С . Никифоров // Советское государство и право . — 1965 . — № 6 . — С . 26—28 .

33 . Скляров С.В. Вина и мотивы преступного поведения / С .В . Скляров . — СПб . : Издательство Р . Асланова «Юридический центр Пресс», 2004 . — 326 с .

34 . Гавриш С.Б. Злочини проти довкілля / С .Б . Гавриш // Кримінальне право України, Особлива частина : підручник (Ю .В . Баулін, В .І . Борисов, В .І . Тютюгін та ін .) — за ред . проф . В .Я . Тація, В .І . Борисова, В .І . Тютюгіна . — 5-те вид ., переробл . та допов . ; Х . : Право, 2015 . — С . 266 — 284 .

35 . Дудоров О.О. Злочини проти довкілля / О .О . Дудоров // Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / За ред . М .І . Мельника,




М .І . Хавронюка, 9-те вид ., переробл . та допов . — К . : Юридична наука, 2012 . — С . 720—782 .

36 . Панько М.М. Преступления против окружающей среды / М .М . Панько // Уголовный кодекс Украины . Комментарий : Под . ред . Ю .А . Кармазина и Е .Л . Стрельцова . — Харьков : ООО «Одиссей», 2001 . — С . 496—540 .

37 . Клименко В.А. Злочини проти довкілля / В .А . Клименко // Кримінальне право України, Особлива частина: підручник (Ю .В . Александров, О .О . Дудоров, В .А . Клименко та ін .) — Вид . 2-ге, переробл . та допов . ; за ред . М .І . Мельника, В .А . Клименка . — К . : Атіка, 2008 .— С . 301—353 .

38 . Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України . Особли-ва частина / Під загальною редакцією Потебенька М .О ., Гончаренка В .Г . — К . : «Форум», 2001 . ч . 1 . — 944 с .

39 . Плугатир В.С. Злочини проти довкілля / В .С . Плугатир, О .В . Кришевич // Науково практичний коментар до Кримінального кодексу України / Д .С . Азаров, В .К . Грищук, А .В . Савченко [та ін]; за заг . ред . О .М . Джужи, А .В . Савченко, В .В . Чернєя . — К . : Юрінком Інтер, 2016 . — С . 530—578 .

40 . Матвійчук В.К. Теоретичні та практичні проблеми кримінально-правової охорони навколишнього природного середовища : Монографія / В .К . Матвійчук . — К . : Національна академія управління, 2011 . — 368 с .

41 . Кривоченко Л.М. Мотив і мета злочину / Л .М . Кривоченко // Кримінальне право України : Загальна частина : Підручник / Ю .В . Баулін, В .І . Борисов, Л .М . Кри-воченко та ін . ; за ред . проф . В .В . Сташиса, В .Я Тація . — 3-те вид ., перероб . і допов . — К . : Юрінком Інтер, 2007 . — С . 184—186 .

42 . Харь І.О. Кримінально-правова охорона атмосферного повітря : моногра-фія / І .О . Харь . — К . : Національна академія управління, 2011 . — 192 с .

43 . Тарарухин С.А. Установление мотива и квалификация пре ступлений [текст .] і монографія / С .А . Тарарухин . — Киев : Вища шк ., 1977 . — 151 с .

44 . The Bulgarian Penal Code / Еdited by candidate of Law, assistant professor A .I . Lukashov ; introduction by Y . I . Aidarov . — St . Petersburg : «Yuridichesky Center — Press», 2001 . — 298p .

45 . Commonwealth v . Welster . 59 Mass (5 Cush .) . 295, 386 Am . Dec . 711 (850) .46 . Criminal Code of Lithuania (2000, amended 2010) : Сайт Бюро ОБСЕ з

демократичних інститутів і прав людини LegisLationline [Електронний ресурс] . — Режим доступу : htpp://www . Legislationline . org/ download/ action/ download /id/ 4302/ file/Lithuania _ CC _ am 2010 _ en . pdf/ — Заголовок з екрану .

47 . The Latvian Penal / Еdited and introduction by candidate of law A .I . Lukashov and candidate of law E .A . Sarkisova, translated from Latvian by candidate of Law A .I . Lukashov . — St . Petersburg : «Yuridichesky Center — Press», 2001 . — 313 p .

48 . The Criminal Code of Federal Republic of Germany / Edited and introduction by Doctor of Law, professor D .A . Shestakov, preface by Doctor of Law H . — H . Sescheck ; translation from German N .S . Rachkova . — «St . Petersburg : Yuridichesky Center — Press», 2003 — 524 p .

REFERENCES

1 . Kryminalne pravo Ukrainy . Zahalna chastyna : pidruchnyk dlia studentiv yuryd . vuziv i fak . / [P .S . Matyshevskkyi, P .P . Andrushko, S .D . Shapchenko ta in .] / Za red . P .S . Matyshevskoho, P .P . Andrushka, S .D . Shapchenka . — K . : Yurinkom Inter, 1997 . — 512 s .



45

2 . Benkivskyi V.O. Deiaki teoretychni pytannia vyny / V .O . Benkivskyi // Derzhava i pravo . — K . : Instytut derzhavy i prava im . Koretskoho NAN Ukrainy . — 2000 . — Vyp . 7 . — S . 392—396 .

3 . Vorobei P.A. Teoriia i praktyka kryminalno pravovoho stavlennia v vynu / P .A . Vorobei . — K . : NAVSU, 1997 . — 184 s .

4 . Rarog A.I. Subektivnaja storona i kvalifikacija prestuplenij / A .I . Rarog . — M . : OOO “Profobrazovanie”, 2001 . — 135 s .

5 . Tkachuk A.L. Do pytannia pro vytoky vyny yak pravovoi katehorii / A .L . Tkachuk // Aktualni problemy derzhavy ta prava . — Odesa : Odeska natsionalna akademiia, 2000 . — Vyp . 13 . — S . 144—148 .

6 . Fel'dbljum V.S. Ugolovnaja otvetstvennost' za zavedomo lozhnoe pokazanie : avtoref . diss . na soiskanie uchenoj stepeni kand . jurid . nauk : spec . 12 .715 . “Ugolovnoe pravo i ugolovnyj process” / V .S . Fel'dbljum . — M ., 1972 . — 16 s .

7 . Matvejchuk V.K. Utochnenie ponjatija subekta jekologicheskih prestuplenij na sovremennom jetape razvitija obshhestva i gosudarstva / V .K . Matvejchuk // Problemy borotby zi zlochynnistiu v Ukraini : tezy dopovidei i povidomlen resp . nauk . konf . / AN Ukrainy . Instytut derzhavy i prava im . V .M . Koretskoho . — K ., 1992 . — S . 62—64 .

8 . Kryminalnyi kodeks Ukrainy vid 05 kvitnia 2001 r . // Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy . — 2001 . — № 25—26 . — St . 131 .

9 . Konstytutsiia Ukrainy : Zakon Ukrainy vid 28 chervnia 1996 r ., № 254k / 96-VR // Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy vid 23 lypnia 1996 r . — № 30 . — S . 141 .

10 . Orobets K .M . Kryminalna vidpovidalnist za nezakonne zainiattia rybnym, zvirynym abo inshym vodnym dobuvnym promyslom : [monohrafiia] / K .M . Orobets . — Kh . : Pravo, 2014 . — 256 s .

11 . Uchebnik ugolovnogo prava . Oshhaja chast' / [S .V . Borodin, V .N . Kudrjavcev, N .F . Kuznecova i dr .] / pod red . V .N . Kudrjavceva, A .V . Naumova . — M . : Izd-vo “Spartak”, 1998 . — 412 s .

12 . Matviichuk V.K. Subiektyvna storona skladu zlochynu : Lektsiia / V .K . Matvii-chuk, S .A . Tararukhin . — K . : Ukrainska akademiia vnutrishnikh sprav, 1994 . — 35 s .

13 . Svetlov A.Ja. Subektivnaja storona prestuplenija / A .Ja . Svetlov // Ugolovnoe pravo Ukrainskoj SSR na sovremennom jetape: Chast' obshhaja . — K ., 1995 . — S . 160—168 .

14 . Dagel' P.S. Soderzhanie, forma i sushhnost' viny v sovetskom ugolovnom prave / P .S . Dagel' // Izv . vuzov . Pravovedenie . — 1969 . — № 1 . — S . 77—81 .

15 . Dagel' P.S. Subektivnaja storona prestuplenija i ee ustanovlenija / P .S . Dagel', D .P . Kotov . — Voronezh : Voronezh . universitet, 1974 . — 230 s .

16 . Demidov Ju.A. Social'naja cennost' i ocenka v ugolovnom prave / [tekst] / Ju .A . Demidov . — M . : Jurid . lit, 1975 . — 184 s .

17 . Dagel' P.S. Ponjatie viny v sovetskom ugolovnom prave / P .S . Dagel' // Materialy ХІІІ nauchnoj konferencii DVGU . — Vladivostok, 1968 . — Ch . ІV . S . 121—129 .

18 . Zlobin G.A. Vinovnoe vmenenie v istoricheskom aspekte / G .A . Zlobin // Ugolovnoe pravo v bor'be s prestupnost'ju . — M . : 1981 . — S . 20—26 .

19 . Protchenko B.A. Ponjatie nevmenjaemosti v sovetskom ugolovnom prave / B .A . Protchenko // Izd . Vuzov Pravovedenie . — 1987 . — S . 82—86 .

20 . Malkov V.P. Subektivnye osnovanija ugolovnoj otvetstvennosti / V .P . Malkov // Gosudarstvo i pravo . — 1995 . — № 1 . — S . 14—16 .

21 . Plotnikov A.I. Obektivnoe i subektivnoe v ugolovnom prave (ocenka prestuplenija po juridicheskim priznakam) / A .I . Plotnikov . — Orenburg, 1997 . — 140 s .

22 . Borysov Ye.M. Nezakonne zainiattia rybnym, zvirynym abo inshym vodnym dobuvnym promyslom : Kryminalno-pravova kharakterystyka: dysertatsiia na zdobuttia




naukovoho stupenia kand . yuryd . nauk za spets . 12 .00 .08 — kryminalne pravo ta kryminolohiia ; kryminalno-vykonavche pravo / Ye .M . Borysov . — Odesa : Odeskyi natsionalnyi un-t imeni I .I . Mechnykova, 2013 .

23 . Kryminalne pravo Ukrainy . Zahalna chastyna : Pidruchnyk dlia studentiv yurydychnykh vuziv i fakultetiv / H .V . Andrusiv, P .P . Andrushko, V .O . Benkivskyi [ta in .] ; za red . P .S . Matyshevskoho, P .P . Andrushka, S .D . Shapchenka . — K . : Yurinkom Inter, 1997 . — 512 s .

24 . Volkov B.S. Problema voli i ugolovnaja otvetstvennost' / B .S . Volkov . — Kazan' : Izdatel'stvo Kazanskogo universiteta, 1965 . — 136 s .

25 . Velykyi tlumachnyi slovnyk suchasnoi ukrainskoi movy (z dod . i dopov .) / [uklad . i holov . red . V .T . Busel] . — K . ; Irpin : Perun, 2005 . — 1728 s .

26 . Rarog A.I. Subektivnaja storona i kvalifikacija prestuplenij [tekst .] / A .I . Rarog . — M . : OOO “Profobrazovanie”, 2001 . — 134 s .

27 . Veresha R.V. Problemy vyny v teorii kryminalnoho prava : Navchalnyi posibnyk / R .V . Veresha . — K . : Atika, 2005 . — 464 s .

28 . Utevskij B.S. Vina v sovetskom ugolovnom prave / B .S . Utevskij . — M . : Gosjurizdat, 1950 . — 319 s .

29 . Filosovskij slovar' [tekst .] / pod red . I .T . Frolova . — 5-e izd . — M . : Politizdat, 1987 . — 590 s .

30 . Dagel' P.S. Ustanovlenie subektivnoj storony prestuplenija / P .S . Dagel', R .V . Miheev . — Vladivostok : DVGU, 1972 . — 36 s .

31 . Durmanov N.D. Ponjatie prestuplenija / N .D . Durmanov . — M . — L . Izd-vo AN SSSR, 1948 . — 312 s .

32 . Nikiforov B.S. Ob umysle po dejstvujushhemu zakonodatel'stvu / B .S . Nikiforov // Sovetskoe gosudarstvo i pravo . — 1965 . — № 6 . — S . 26—28 .

33 . Skljarov S.V. Vina i motivy prestupnogo povedenija / S .V . Skljarov . — SPb . : Izdatel'stvo R . Aslanova “Juridicheskij centr Press”, 2004 . — 326 s .

34 . Havrysh S.B. Zlochyny proty dovkillia / S .B . Havrysh // Kryminalne pravo Ukrainy, Osoblyva chastyna : pidruchnyk (Yu .V . Baulin, V .I . Borysov, V .I . Tiutiuhin ta in .) — za red . prof . V .Ya . Tatsiia, V .I . Borysova, V .I . Tiutiuhina . — 5-te vyd ., pererobl . ta dopov . ; Kh . : Pravo, 2015 . — S . 266 — 284 .

35 . Dudorov O.O. Zlochyny proty dovkillia / O .O . Dudorov // Naukovo-praktych-nyi komentar Kryminalnoho kodeksu Ukrainy / Za red . M .I . Melnyka, M .I . Khav roniuka, 9-te vyd ., pererobl . ta dopov . — K . : Yurydychna nauka, 2012 . — S . 720—782 .

36 . Pan'ko M.M. Prestuplenija protiv okruzhajushhej sredy / M .M . Pan'ko // Ugolovnyj kodeks Ukrainy . Kommentarij : Pod . red . Ju .A . Karmazina i E .L . Strel'cova . — Har'kov : OOO “Odissej”, 2001 . — S . 496—540 .

37 . Klymenko V.A. Zlochyny proty dovkillia / V .A . Klymenko // Kryminalne pravo Ukrainy, Osoblyva chastyna: pidruchnyk (Yu .V . Aleksandrov, O .O . Dudorov, V .A . Kly-menko ta in .) — Vyd . 2-he, pererobl . ta dopov . ; za red . M .I . Melnyka, V .A . Klymenka . — K . : Atika, 2008 .— S . 301 — 353 .

38 . Naukovo-praktychnyi komentar do Kryminalnoho kodeksu Ukrainy . Osoblyva chastyna / Pid zahalnoiu redaktsiieiu Potebenka M .O ., Honcharenka V .H . — K . : “Forum”, 2001 . ch . 1 . — 944 s .

39 . Pluhatyr V.S. Zlochyny proty dovkillia / V .S . Pluhatyr, O .V . Kryshevych // Naukovo praktychnyi komentar do Kryminalnoho kodeksu Ukrainy / D .S . Azarov, V .K . Hryshchuk, A .V . Savchenko [ta in]; za zah . red . O .M . Dzhuzhy, A .V . Savchenko, V .V . Chernieia . — K . : Yurinkom Inter, 2016 . — S . 530—578 .



47

40 . Matviichuk V.K. Teoretychni ta praktychni problemy kryminalno-pravovoi okhorony navkolyshnoho pryrodnoho seredovyshcha : Monohrafiia / V .K . Matviichuk . — K . : Natsionalna akademiia upravlinnia, 2011 . — 368 s .

41 . Kryvochenko L.M. Motyv i meta zlochynu / L .M . Kryvochenko // Kryminalne pravo Ukrainy : Zahalna chastyna : Pidruchnyk / Yu .V . Baulin, V .I . Borysov, L .M . Kryvochenko ta in . ; za red . prof . V .V . Stashysa, V .Ya Tatsiia . — 3-te vyd ., pererob . i dopov . — K . : Yurinkom Inter, 2007 . — S . 184—186 .

42 . Khar I.O. Kryminalno-pravova okhorona atmosfernoho povitria : monohrafiia / I .O . Khar . — K . : Natsionalna akademiia upravlinnia, 2011 . — 192 s .

43 . Tararuhin S.A. Ustanovlenie motiva i kvalifikacija prestuplenij [tekst .] i monohrafiia / S .A . Tararuhin . — Kiev : Vyshcha shk ., 1977 . — 151 s .

44 . The Bulgarian Penal Code / Еdited by candidate of Law, assistant professor A .I . Lukashov ; introduction by Y .I . Aidarov . — St . Petersburg : “Yuridichesky Center — Press”, 2001 . — 298p .

45 . Commonwealth v . Welster . 59 Mass (5 Cush .) . 295, 386 Am . Dec . 711 (850) .46 . Criminal Code of Lithuania (2000, amended 2010) : Sait Biuro OBSE z

demokratychnykh instytutiv i prav liudyny LegisLationline [Elektronnyi resurs] . — Rezhym dostupu : htpp://www . Legislationline . org/ download/ action/ download /id/ 4302/ file/Lithuania _ CC _ am 2010 _ en . pdf/ — Zaholovok z ekranu .

47 . The Latvian Penal / Еdited and introduction by candidate of law A .I . Lukashov and candidate of law E .A . Sarkisova, translated from Latvian by candidate of Law A .I . Lukashov . — St . Petersburg : “Yuridichesky Center — Press”, 2001 . — 313 p .

48 . The Criminal Code of Federal Republic of Germany / Edited and introduction by Doctor of Law, professor D .A . Shestakov, preface by Doctor of Law H . — H . Sescheck ; translation from German N . S . Rachkova . — “St . Petersburg : Yuridichesky Center — Press”, 2003 — 524 p .

Волкова Т .І . Суб’єктивна сторона злочину — незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом

У статті досліджено загальнотеоретичні положення суб’єктивної сторони злочину взагалі і, зокрема, передбаченого ст. 249 КК України. Автор сформулювала своє бачення суб’єктивної сторони цього злочину, її структуру, а також визначення вини злочину. У роботі детально з’ясована суб’єктивна сторона досліджуваного зло-чину. Здійснений аналіз таких ознак як: вина, мотив і мета.

Ключові слова: суб’єктивна сторона, вина, мотив, мета, інтелектуальний момент умислу, вольовий момент умислу, категорія, форма, зміст.

Волкова Т .І . Субъективная сторона состава преступления — незаконного занятия рыбным, звериным или другим водным добывающим промыслом

В статье исследованы общетеоретические изложения субъективной стороны преступления вообще и, в частности, ст. 249 УК Украины. Автор сформулировала свое видение субъективной стороны данного преступления, ее структуру, а также определения вины преступления. В работе подробно описана субъективная сторона исследуемого преступления. Проведенный анализ таких признаков как: вина, мотив и цель.

Ключевые слова: субъективная сторона, вина, мотив, цель, интеллектуаль-ный момент умысла, волевой момент умысла, категория, форма, содержание.



Volkova T . Subjective Aspect (Mens Rea) of a Crime of Illegal Fishing or Hunting or any other Sea Hunting Industry

This article analyzes basic theoretical provisions of the subjective aspect (mens rea) of a crime, in general, and of a crime stipulated by Article 249 of the Criminal Code of Ukraine, in particular. The author formulates her vision of the subjective aspect (mens rea) of this crime, its structure, as well as the definition of guilt of a crime. The paper investigates in details the subjective aspect (mens rea) of the studied crime. An analysis of the following elements is provided: guilt, motive, and purpose.

Keywords: Subjective Aspect (Mens Rea); Guilt; Motive; Purpose; Intellectual Moment of Intention; Volitive Moment of Intention; Category; Form, Content




49

© П.А. Воробей, 2018

УДК 343 . 36

P. Vorobey

RESPONSIBILITY FOR WILLFUL FALSE TESTIMONY IN THE CONTEXT OF THE STATE CRIMINAL JUSTICE

POLICY AS A GUARANTY OF LEGAL SECURITY

П.А. Воробей доктор юридичних наук, професор, професор кафедри кримінального права, Національна академія внутрішніх справ, м. Київ

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ЗАВІДОМО НЕПРАВДИВЕ ПОКАЗАННЯ В КОНТЕКСТІ КРИМІНАЛЬНО-

ПРАВОВОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ ЯК ГАРАНТІЯ ПРАВОВОЇ БЕЗПЕКИ

Постановка проблеми . Невиконання закону породжує незахищеність національних інтересів і виступає як негативний фактор впливу на правову систему . Тому проблема відповідальності за завідомо неправдиве показання має істотне значення для підвищення ефективності захисту прав, для вдоско-налення чинного КК України стосовно злочинів проти правосуддя та сучасно-го праворозуміння .

Аналіз останніх досліджень та публікацій . Проблеми кримінальної від-повідальності за завідомо неправдиве показання розроблялися в юридичній літературі . Суттєвий внесок у дослідження цих питань зробили, зокрема: Ю .В . Александров, А .В . Галахова, М .І . Бансанов, А .М . Бойко, Д .І . Крупко, В .О . Навроцький, А .В . Наумов, В .Я . Тацій, В .С . Фельдблюм, Є .В . Фесенко та ін . Утім, більшість наукових праць з аналізованої тематики ґрунтуються на застарілій нормативній базі, використанні вузького підходу — лише з окремих аспектів цієї проблеми, без врахування сучасного праворозуміння окреслених асоціальних явищ .

Мета статті полягає у з’ясуванні відповідальності за завідомо неправди-ве показання в контексті кримінально-правової політики держави як гарантії правової безпеки .

Основні результати дослідження . Найважливішим моментом кримі-нального судочинства є, безперечно, призначення покарання винному . Покарання позбавляє злочинця благ, які він мав і виражає негативну оцінку його діяння від імені держави .

Закон стверджує, що покарання не має на меті спричинення фізичних страждань (ч . 3 ст . 50 КК України) [1, с . 16] . Але, як пише О .Т . Шевченко: «Покарання (кара, каральний вплив, каральна практика взагалі) виникає




перш за все тому, що воно здатне завдати (і завдає) болю й страждань, а люди-на, якій воно призначається, здатна почувати, відчувати, переживати цей біль і це страждання . Кара — у фізичному й психічному плані — завжди негатив-ний, шкідливий вплив на людину і саме її існування» [2, с . 74] .

Покарання завжди має бути максимально справедливим, щоб кожний засуджений відчував, що покарання — не помста держави за здійснений ним злочин, а свого роду лікувально-профілактичний засіб; що це робиться не лише заради суспільства, а й заради нього самого .

Покарання не тільки є карою за вчинений злочин, але і має на меті виправлення й перевиховання засуджених у дусі чесного відношення до праці, точного виконання законів, поваги до правил співжиття, а також попередження вчинення нових злочинів як засудженими, так і іншими особами [3, с . 116—142] .

Чинне кримінальне законодавство спрямоване на попередження злочи-нів . За допомогою покарання здійснюється попереджувальна сторона дії кри-мінальних законів і діяльності державних органів та громадських організацій у боротьбі зі злочинністю . Успішне здійснення передбачених у законі цілей покарання можливе тільки при тій умові, якщо воно в кожному конкретному випадку є справедливим, тобто відповідає суспільній небезпеці вчиненого зло-чину й особи винного . Метою покарання є реалізація соціальної справедливо-сті, «виправлення і перевиховання засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів з боку самих засуджених, запобігання злочинів з боку інших осіб» [4, с . 163] . За Кримінальним Кодексом УРСР 1960 р . простий вид завідомо неправдивого показання карався позбавленням волі на термін до одного року або виправних робіт на той же строк (ч . 1 ст . 178 КК України); покарання за кваліфікований вид завідомо неправдивого показання — позбавлення волі на строк до п’яти років (ч . 2 ст . 178 КК України) [5, с . 92] .

Кримінальний Кодекс України 2001 р . змінив покарання за завідомо неправдиве показання (ст . 384 КК України) . Характер цих змін полягає в пом’якшенні відповідальності за вчинення даного злочину та диференціації відповідальності за цей злочин .

Завідомо неправдиве показання (висновок, переклад) карається виправ-ними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років . Кваліфікований вид завідомо неправдивого показання (висновку, перекладу) карається виправними робота-ми на строк до двох років або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на строк від двох до п’яти років .

Як бачимо, санкція статті простого виду завідомо неправдивого пока-зання (висновку, перекладу) є альтернативною . Суд має право вибирати з декількох видів покарання те, яке в кожному конкретному випадку найбільше відповідає тяжкості вчиненого, враховує особу злочинця й здатне найефектив-ніше забезпечити мету кримінального покарання . Таке законодавче рішення питання про санкцію за даний злочин вбачається правильним . Воно дозволяє максимально індивідуалізувати покарання з урахуванням ступеню суспільної небезпеки вчиненого злочину, особи винного й інших обставин, що пом’якшу-ють чи обтяжують відповідальність .



51

Але не потрібно забувати, що не можна проявляти милосердя до одних, порушуючи права інших . Трапляються випадки, коли завідомо неправдиві показання наносять значну шкоду іншим людям, причому злочинці не виявля-ють ніякого каяття . «Закон повинен виявляти свої гуманістичні принципи насамперед до суспільства, до потерпілих громадян і в останню чергу до зло-чинців, а не в зворотній послідовності» [6, с . 6] . Але у своїй сукупності потер-пілий від злочину та його поведінка мають важливе кримінально — правове значення, оскільки враховуються при кваліфікації злочинів і призначенні покарання . Так структура особи потерпілого включає такий компонент як «морально — психологічна характеристика, що відображає ставлення особи до соціальних цінностей і соціальних функцій, які вона виконує» [7, с .13] . Як вважає Н . С . Карпов, то ми не можемо погодитися з «пріоритетом гуманізму для злочинця у порівнянні з його жертвою» [8, с . 80] . Саме тому ми пропонує-мо розширити санкції ч . 1 ст . 384, додавши ще й такий вид покарання, як поз-бавлення волі на строк до двох років . Цим шляхом пішли такі країни, як Республіка Таджикистан (до 2 років ), Азербайджанська Республіка (до 6 місяців), Естонія (до 1 року), Латвія (до 2 років), Болгарія (аж до 5 років), Польща (до 3 років), Китай (до 3 років), Австрія (до 3 років), ФРН (від 3 до 5 років), [9, с . 304—305; 10, с . 304—305; 11, с . 185—186; 12, с . 276; 13, с . 206; 14, с . 166; 15, с . 202; 16, с . 118—119; 17, с . 102—103] .

Законодавства деяких інших країн передбачають за давання завідомо неправдивих показань, висновку чи перекладу такий вид позбавлення волі, як тюремне ув’язнення: Іспанія (до 6 місяців), Франція (свідкам — до 5 років, перекладачам та експертам — до 7 років), Данія (до 4 років), Голландія (до 6 років), США (до 5 років) [18, с . 143; 19, с . 417; 20, с . 140; 21, с . 157; 22, с . 54] . Мабуть, законодавці цих країн враховують велику значимість правдивих свід-чень для розкриття злочинів . Вважаємо, що запропоноване нами покарання — до 2 років позбавлення волі виглядає досить гуманним у порівнянні з такими країнами, як Франція, Данія, Швейцарія, Болгарія, Китай, Австрія, ФРН, що вважаються більш розвинутими і більш спокійними в криміногенному плані країнами, ніж Україна .

Санкція ч . 2 ст . 384 КК України є альтернативною . При певних обстави-нах завдання загального й спеціального попередження може обумовити необ-хідність призначення винному такого суворого заходу покарання, як позбав-лення волі .

Важливим принципом застосування покарання за чинним криміналь-ним законодавством є гуманізм .

Гуманізм при призначенні покарання виражається в уважному та чуйно-му підході до людини . Особливої уваги потребують випадки, коли людина стала на злочинний шлях випадково, або вчинила малозначний злочин, або була втягнена в злочин іншими особами внаслідок збігу визначених несприят-ливих для неї життєвих обставин — тут потрібно бути дуже обережним із застосуванням суворих заходів покарання . Суворі заходи застосовуються як покарання за тяжкі злочини, за рецидив злочинів, але й тут маємо якомога раціональніше поєднувати засоби примусу та стимулювання правослухняної поведінки таких осіб .




Дуже важливим принципом призначення покарання за діючим кримі-нальним правом є його індивідуалізація . Індивідуалізація покарання вимагає всебічного врахування судом всіх особливостей і обставин справи: характеру злочину, ступеню здійснення винним злочинного наміру, ступеню його вини, індивідуальних рис і властивостей винного, його способу життя в минулому і теперішньому, спонукань і мотивів, якими він керувався при вчиненні злочину і т .д . У вироку при призначенні покарання необхідно конкретизувати виявлені судом обставини, що свідчать про характер і ступінь суспільної небезпеки зло-чину, а також про характер особи винного . Самого посилання на те, що пока-рання призначене з урахуванням особи винного, є недостатньо .

Позбавлення волі, за загальним правилом, призначається особам, вин-ним у завідомо неправдивому показанні, що спричинило тяжкі наслідки, а також у відношенні осіб, які раніше були засуджені за вчинення умисного злочину, вчинили новий умисний злочин, маючи не зняту, непогашену в вста-новленому законом порядку судимість за попередній злочин . Переважну біль-шість осіб, які дали завідомо неправдиві показання (висновки, переклади) з урахуванням характеру вчиненого, особи винного і відсутності серйозних наслідків, засуджено до виправних робіт . Так, дослідження показали, що по відношенню до визнаних винними в простому завідомо неправдивому пока-занні(ч .1 ст . 384 КК України), виправні роботи призначені 65, 1%, арешт — 14, 7%, обмеження волі — 20, 2%; а за ч . 2 ст . 384 КК України призначені пока-рання розподілилися таким чином: виправні роботи — 44,3%, обмеження волі — 30, 4%, позбавлення волі — 25, 2% .

У певних випадках у відповідності зі ст . 75 КК України суд може засто-сувати звільнення від відбування покарання з випробуванням [1, с . 24—25] . Звільнення від відбування покарання з випробуванням можливе лише за умови, коли особі призначено один із таких основних видів покарань як: а) виправні роботи, б) службове обмеження для військовослужбовців, в) обме-ження волі, г) позбавлення волі на строк не більше п’яти років, якщо суд, вра-ховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без реального застосуван-ня позбавлення волі або виправних робіт . Як показують дослідження, суди досить часто ухвалюють таке рішення .

Для індивідуалізації покарання за завідомо неправдиве показання (висновок, переклад) важливе значення має врахування пом’якшуючих і обтя-жуючих обставин,

Істотно підвищує суспільну небезпеку завідомо неправдивого показан-ня (висновку, перекладу) заподіяння ними тяжких наслідків (п . 5 ч . 1 ст . 67 КК України) . «Під настанням тяжких наслідків, — пишуть І .С . Власов і І .М . Тяж-кова, — варто розуміти таке положення, коли органи правосуддя, введені в оману або помилковими показаннями свідка, або неправильним висновком експерта, або неправильним перекладом, не тільки притягають до відповідаль-ності невинну особу, але і засуджують її» [23, с . 96] . Але дане визначення не враховує деяких нюансів судово-криміналістичної практики .

Розглянемо для прикладу два з багатьох можливих випадків:



53

1 . У справі про злочин, що не становив великої суспільної небезпеки, був винесений обвинувальний вирок і невинна особа була засуджена до штрафу на невелику суму . Тут за загальним правилом не можна визнати наявність тяжких наслідків . Тобто, настання тяжких наслідків не в усіх випадках може бути ото-тожнене з фактом винесення обвинувального вироку .

2 . Невинна особа в результаті завідомо неправдивого показання (виснов-ку, перекладу) до суду тривалий час утримується під вартою . Суд виносить виправдувальний вирок . Очевидна наявність тяжких наслідків для несправед-ливо обвинуваченого .

Г .А . Кригер пропонує під тяжкими наслідками розуміти «заподіяння даним злочином такого збитку, що, порівняно з іншими випадками вчинення злочинів того ж виду, є більш значним або особливо шкідливим» [24, с . 35] . Стосовно завідомо неправдивого показання (висновку, перекладу) важливо підкреслити, що обтяжуючою обставиною, можна визнати настання тільки таких тяжких наслідків, що заподіяні навмисно, тобто усвідомлювалися або мали б бути усвідомлені суб’єктом злочину .

Результати анкетування показують — опитані працівники правоохорон-них органів вважають, що тяжкі наслідки настають, коли правоохоронні орга-ни, введені в оману завідомо неправдивими показаннями (висновками, пере-кладами): а) значний час утримували під вартою невинну особу в порядку обрання запобіжного заходу або засуджували її до значного штрафу (30 і більше неоподаткованих мінімумів доходів громадян) —39, 3%; б) у відношен-ні невинної особи виносили вирок, за яким призначалося таке покарання, як позбавленням волі на певний строк — 28, 5%; в) незаконно виправдовували особу, винну у вчиненні тяжкого злочину, надаючи їй можливість уникнути слідства й суду — 18, 7%; г) безпідставно притягували до кримінальної відпо-відальності невинну особа, яка внаслідок цього закінчувала життя самогуб-ством чи вчинювала спробу самогубства — 13,5% .

Тому, враховуючи вимоги процесу демократизації та гуманізації нашого суспільства, пропонуємо стосовно неправдивих показань вважати, що тяжкі наслідки настають у випадку, коли органи правосуддя, введені в оману завідо-мо неправдивими показаннями свідка чи потерпілого, неправильним виснов-ком експерта, або неправильним перекладом перекладача притягають до від-повідальності невинну особу, засуджують її до примусової ізоляції (арешт, обмеження волі, позбавлення волі) строком більше одного місяця, або до штрафу (30 і більше неоподаткованих мінімумів доходів громадян); якщо невинна особа перебуває під вартою під час досудового слідства строком біль-ше одного місяця; якщо невинна особа здійснює спробу самогубства чи отри-мує значні розлади здоров’я, які потребують досить тривалого лікування; а також, якщо особа, винна у здійсненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину, уникає відповідальності .

У ст . 67 чинного Кодексу, на відміну від Кримінального кодексу 1960 р . (ст . 41), немає вказівки на обставини, які обтяжують покарання з корисливих або інших низьких мотивів . Як відомо, вчинення завідомо неправдивого пока-зання з корисливих спонукань є кваліфікованим видом злочинів, які ми аналі-зуємо .




Кримінальне законодавство передбачає вичерпний перелік обтяжуючих обставин . Аналіз судової практики показує, що вирішення цього питання в чин-ному законодавстві не зовсім вдале, воно невиправдано обмежує діяльність суду по індивідуалізації покарання . Напевно, цим можна пояснити те, що суди врахо-вують і такі обтяжуючі обставини, які прямо не передбачені в ст . 67 КК України .

Наприклад, суди в окремих випадках визнають обтяжуючою обстави-ною, кількаразове завідомо неправдиве показання по одній конкретній справі, порушення обвинувачуваним після пред’явлення обвинувачення підписки про невиїзд, прагнення лжесвідка виправдати особу, що вчинила тяжкий зло-чин, систематичне порушення винним трудової дисципліни або громадського порядку, притягнення його до дисциплінарної й адміністративної відповідаль-ності, антигромадський спосіб життя й ін . Подібна практика формально супе-речить вимогам ст . 67 КК України .

Але водночас було б недоцільно позбавляти суд права врахувати в яко-сті обтяжуючих обставини, не зазначені в законі . Не варто давати в законі вичерпний перелік обставин, що обтяжують відповідальність . Доцільно було б доповнити ст . 67 КК України нормою, аналогічного змісту ст . 66 КК України, тобто зазначити, що «при призначенні покарання суд може визнати обтяжую-чими відповідальність й інші обставини» . Виховне значення покарання визна-чається насамперед тим, наскільки воно є справедливим, тобто визначено з урахуванням всіх обставин справи .

На жаль, суди при винесенні вироку й призначенні покарання за аналі-зовані нами злочини не завжди вказують, які були виявлені конкретні обста-вини, що свідчать про характер і ступінь суспільної небезпеки злочину, а також про особистість винного .

По кожній кримінальній справі про завідомо неправдиві показання (висновки, переклади) повинні враховуватися всі пом’якшуючі й обтяжуючі обставини . До цього зобов’язують відповідні положення КПК України 2012 р ., що встановлюють принципи всебічного повного й об’єктивного дослідження всіх обставин справи, тому слід вважати винесеним із порушенням відповід-них норм КПК України той вирок, де не зазначені пом’якшуючі й обтяжуючі обставини або підкреслюються лише ті обставини, що обтяжують відповідаль-ність [25, с . 14, 126] .

Маємо також зауважити, що іноді дії винної особи мають ознаки складу злочину з пом’якшуючими та обтяжуючими обставинами одночасно . Суд має призначати особі покарання, необхідне і достатнє для її виправлення і попере-дження нових злочинів . Таке покарання є результатом інтелектуальної діяль-ності суду, в процесі якої він оцінює ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного і обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання . Перевага при цьому повинна віддаватися пом’якшуючій обставині .

У вироку повинні бути відображені відповіді на питання, чому і як саме кожна з цих обставин враховується і позначається на призначенні покарання, чому саме деякі з них не визнаються суттєвими або взагалі відхиляються . Тільки такий вирок може бути визнаний законним і обґрунтованим, а також переконливим не тільки для суду, але і для засудженого і присутніх у залі судо-вого засідання .



55

Як бачимо, сучасне законодавство передбачає досить широкий спектр можливостей для рішучої боротьби із завідомо неправдивими показаннями, висновками, перекладами . Проте органи досудового слідства і суди не завжди ще повною мірою використовують силу закону, можна призвести чимало при-кладів з практики, коли слідство й суд проходять повз факти завідомо неправ-дивого показання, висновку чи перекладу . Не реагуючи на них, суд і слідство не показують приклад належної поваги до закону . Тут ми можемо цілком пого-дитися з П .П . Михайленком, який зазначав, що таке ліберальне відношення міліції, прокуратури і суду до осіб, які явно здійснили злочин, сильно заважає справі боротьби зі злочинністю [26, с . 75] .

У присутніх у судовому засіданні людей чи в громадськості, поінформо-ваної про перебіг суду засобами масової інформації може з’явитися думка, що можна легко уникнути покарання за неправду перед слідством і судом, таким чином створюється атмосфера безвідповідальності . Чим же пояснюється, що суди, не виявляють належної активності в боротьбі з цими суспільно небезпеч-ними діяннями?

Вважаємо, що, суди в деякій мірі недооцінюють значення боротьби із завідомо неправдивими показаннями, висновками, перекладами . Тут познача-ється свого роду сила прецеденту — «так вже повелося» . Особливо це стосу-ється таких випадків, коли давання окремими свідками або потерпілими завідомо неправдивих показань (чи окремими експертами й перекладачами завідомо неправдивих висновків чи перекладів) не робить істотного впливу на розгляд справи, тому що істина встановлюється іншими доказами . Суд, вважа-ючи своїм основним завданням з’ясування суті справи, вияснення істини та винесення справедливого, обґрунтованого і законного вироку — не звертає увагу на завідомо неправдиве показання, висновок чи переклад .

Подібні речі є серйозним порушенням законності і потребують негайно-го реагування відповідних органів . Чинне законодавство вимагає, щоб у кож-ному випадку невинний не був притягнутий до кримінальної відповідальності виявлення ознак злочину були прийняті всі міри до швидкого і повного його розкриття, щоб кожний, хто вчинив злочин був підданий справедливому пока-ранню і жодний і засуджений . Отже, для забезпечення принципу невідворот-ності покарання службові особи зобов’язані приймати всі відповідні міри до безумовного розкриття кожного злочину, виявленню й покаранню винних, а також для встановлення гарантій, що виключають притягнення до криміналь-ної відповідальності невинних .

Висновок . На підставі проведеного дослідження можна сказати, що не реагування судів чи органів досудового слідства на завідомо неправдиве пока-зання (висновок, переклад) повинне бути засуджене і з моральної точки зору . Адже суд не тільки і не стільки покликаний карати, скільки виховувати людей у дусі точного виконання законів і поваги до правил співжиття .


1 . Кримінальний кодекс України : Закон України від 5 квітня 2001 р . // Відомості Верховної Ради України . — 2001 . — № 25—26 . — Ст . 131 .




2 . Шевченко О.Т. Нужна ли Украине смертная казнь? / Харьковская правоза-щитная группа; Под общей редакцией Е . Е .Захарова . — Харьков : Фолио, 1997 . — 96 с .

3 . Хабибуллин М.Х. Личность преступника . — Казань : Изд-во Казанского ун-та, 1973 . — 167 с .

4 . Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / За ред . В .Ф . Бойка, Я .Ю . Кондратьєва, С .С . Яценка . — К . : Юрінком, 1997 . — 960 с .

5 . Кримінальний кодекс України : Прийнятий 28 грудня 1960 року: Офіційний текст зі змінами та доповненнями за станом на 1 лютого 1993 року . — К . : Україна, 1993 . — 183 с .

6 . Вандышев А., Овчинский В. Стратегия профилактики // Сов . Юстиция . — 1991 . — № 1 . — С . 6 — 10 .

7 . Джужа О.М., Моісеєв Є.М. Проблеми потерпілого від злочину (криміноло-гічний та психологічний аспекти) : Навчальний посібник . — К . : УАВС, 1994 . — 51 с .

8 . Карпов Н.С. Злочинна діяльність : Монографія . — К . : Вид-во Семенко Сергія, 2004 . — 310 с .

9 . Уголовный кодекс Республики Таджикистан: Принят Законом Республики Таджикистан от 21 мая 1998 года «О принятии Уголовного кодекса республики Таджикистан» . Введен в действие 1 сентября 1998 года Постановлением Парламента Таджикистана / Предисловие А .В . Федорова . — СПб . : Издательство «Юридический центр Пресс», 2001 . — 410 с .

10 . Уголовный кодекс Азербайджанской Республики / Научное редактирова-ние, предисловие докт . юрид . наук, проф . И .М . Рагимова ; [перевод с азербайдж . Б .Э . Аббасова] . — СПб . : Изд . «Юридический центр Пресс», 2001 . — 325 с .

11 . Criminal Code of the Republic of Estonia (2001, amended 2013): Сайт Бюро ОБСЄ з демократичних інститутів і прав людини Legislation line [Електрон-ний ресурс] . — Режим доступу : http://www .legislationline .org/download/action/download/id/4707/file/ Estonia_Penal Code_am2013_en .pdf . — Заголовок з екрану .

12 . Criminal Law of the Republic of Latvia (1998, amended 2013): Сайт Бюро ОБСЄ з демократичних інститутів і прав людини Legislation line [Електрон-ний ресурс] . — Режим доступу : http://www .legislationline .org/download/action/download/id/4795/file/ Latvia_CC_am2013_en .pdf . — Заголовок з екрану .

13 . Criminal Code of the Republic of Bulgaria (1968, amended 2010): Сайт Бюро ОБСЄ з демократичних інститутів і прав людини Legislation line [Електрон-ний ресурс] . — Режим доступу : http://www .legislationline .org/documents/action/popup/id/8881/preview . —Заголовок з екрану .

14 . Kodeksu Karnego Rzeczpospolita Polska 1997 roku, ze zmianami na dzień 07 . 22 . 2015 : Baza Internetowy System Aktów Prawnych — ISAP [Електрон-ний ресурс] . — Режим доступу : http://isap .sejm .gov .pl/Download?id=WDU19970880553&type=3 . — Заголовок з екрану .

15 . Уголовный Кодекс Китайской Народной Республики / Под ред . докт . юрид . наук, проф . А .И . Коробеева, [пер . с китайского Д .В . Вичикова] . — СПб . : Изда-тельство «Юридический центр Пресс», 2001 . — 303 с .

16 . Bundesrecht konsolidiert : Gesamte Rechtsvorschrift für Strafgesetzbuch der Republik Österreich, Fassung vom 25 . 09 . 2015 [Електронний ресурс] . — Режим досту-пу : http://www .ris .bka .gv .at/GeltendeFassung .wxe?Abfrage=Bundesnormen&Gesetzesnummer=10002296 . — Заголовок з екрану .

17 . Criminal Code of the Federal Republic of Germany (1971, amended 2015, German version) : Сайт Бюро ОБСЄ з демократичних інститутів і прав люди-ни Legislation line [Електронний ресурс] . — Режим доступу : http://www .legislationline .



57

org/download/action/download/id/6114/file/Germany_CC_am2015_de .pdf . — Заголовок з екрану .

18 . Ley Orgánica 10/1995, de 23 de noviembre, del Código Penal del Reino de España (Esta revisión vigente desde 01 de Julio de 2015) [Електронний ресурс] . — Режим доступу : http://noticias .juridicas .com/base_datos/Penal/lo10-1995 .html . — Заголовок з екрану .

19 . Code pénal de la République Française (1992, modifié 27 .07 .2015): Portail du droit français — droit .org (Портал французького права — droit .org) [Електрон-ний ресурс] . — Режим доступу : http://codes .droit .org/CodV3/penal .pdf?ts=1 443-627 111 . — Заголовок з екрану .

20 . Уголовный кодекс Дании / Научное редактирование и предисловие С .С . Бе ляева, канд . юрид . наук (МГУ им . М .В . Ломоносова); [перевод с датского и английского канд . юрид . наук С .С .Беляева, А .Н . Рычевой] . — СПб . : Изд . «Юридический центр Пресс», 2001 . — 230 с .

21 . Wetboek van Strafrecht van Koninkrijk Nederland, 1881, Per 01 .07 .2008 [Електронний ресурс] . — Режим доступу : http://www .wetboek-online .nl/wet/Wetboek%20van%20Strafrecht .html . — Заголовок з екрану .

22 . Уголовное право США: сборник нормативных актов / [сост ., отв . ред . и автор вступ . ст . И .Д . Козочкин] . — М . : Изд-во УДН, 1985 . — 160 с .

23 . Власов И.С., Тяжкова И.М. Ответственность за преступления против пра-восудия . — М . : Юрид . лит ., 1968 . — 134 с .

24 . Кригер Г.А. Наказание и его применение . — М . : Госюриздат, 1962 . — 70 с .25 . Кримінально-процесуальний кодекс України : Закон України від 13 .04 .2012

№ 4651-VI // Відомості Верховної Ради України від 08 .03 .2013 . — 2013 р . — № 9—10 . — Ст . 88

26 . Михайленко П.П., Гельфанд И.А. Вопросы предупрежденя преступлений органами милиции . — К . : Высшая школа, 1963 . — 89 с .

REFERENCES

1 . Kryminalnyi kodeks Ukrainy : Zakon Ukrainy vid 5 kvitnia 2001 r . // Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy . — 2001 . — № 25—26 . — St . 131 .

2 . Shevchenko O.T. Nuzhna li Ukraine smertnaja kazn'? / Har'kovskaja pravo za-shhitnaja gruppa; Pod obshhej redakciej E .E . Zaharova . — Har'kov : Folio, 1997 . — 96 s .

3 . Habibullin M.H. Lichnost' prestupnika . — Kazan' : Izd-vo Kazanskogo un-ta, 1973 . — 167 s .

4 . Naukovo-praktychnyi komentar do Kryminalnoho kodeksu Ukrainy / Za red . V .F . Boika, Ya .Yu . Kondratieva, S .S . Yatsenka . — K . : Yurinkom, 1997 . — 960 s .

5 . Kryminalnyi kodeks Ukrainy : Pryiniatyi 28 hrudnia 1960 roku: Ofitsiinyi tekst zi zminamy ta dopovnenniamy za stanom na 1 liutoho 1993 roku . — K . : Ukraina, 1993 . — 183 s .

6 . Vandyshev A., Ovchinskij V. Strategija profilaktiki // Sov . Justicija . — 1991 . — № 1 . — S . 6 — 10 .

7 . Dzhuzha O.M., Moiseiev Ye.M. Problemy poterpiloho vid zlochynu (kryminolo-hichnyi ta psykholohichnyi aspekty) : Navchalnyi posibnyk . — K . : UAVS, 1994 . — 51 s .

8 . Karpov N.S. Zlochynna diialnist : Monohrafiia . — K . : Vyd-vo Semenko Serhiia, 2004 . — 310 s .

9 . Ugolovnyj kodeks Respubliki Tadzhikistan: Prinjat Zakonom Respubliki Tadzhikistan ot 21 maja 1998 goda “O prinjatii Ugolovnogo kodeksa respubliki




Tadzhikistan” . Vveden v dejstvie 1 sentjabrja 1998 goda Postanovleniem Parlamenta Tadzhikistana / Predislovie A .V . Fedorova . — SPb . : Izdatel'stvo “Juridicheskij centr Press”, 2001 . — 410 s .

10 . Ugolovnyj kodeks Azerbajdzhanskoj Respubliki / Nauchnoe redaktirovanie, predislovie dokt . jurid . nauk, prof . I .M . Ragimova ; [perevod s azerbajdzh . B .Je . Abbasova] . — SPb . : Izd . «Juridicheskij centr Press», 2001 . — 325 s .

11 . Criminal Code of the Republic of Estonia (2001, amended 2013): Sait Biuro OBSYe z demokratychnykh instytutiv i prav liudyny Legislation line [Elektronnyi resurs] . — Rezhym dostupu : http://www .legislationline .org/download/action/down-load/id/4707/file/Estonia_Penal Code_am2013_en .pdf . — Zaholovok z ekranu

12 . Criminal Law of the Republic of Latvia (1998, amended 2013): Sait Biuro OBSYe z demokratychnykh instytutiv i prav liudyny Legislation line [Elektronnyi resurs] . — Rezhym dostupu : http://www .legislationline .org/download/action/down-load/id/4795/file/Latvia_CC_am2013_en .pdf . — Zaholovok z ekranu .

13 . Criminal Code of the Republic of Bulgaria (1968, amended 2010): Sait Biuro OBSYe z demokratychnykh instytutiv i prav liudyny Legislation line [Elektronnyi resurs] . — Rezhym dostupu : http://www .legislationline .org/documents/action/popup/id/8881/preview . — Zaholovok z ekranu .

14 . Kodeksu Karnego Rzeczpospolita Polska 1997 roku, ze zmianami na dzień 07 . 22 . 2015 : Baza Internetowy System Aktów Prawnych — ISAP [Elektronnyi resurs] . — Rezhym dostupu : http://isap .sejm .gov .pl/Download?id=WDU19970880553&type=3 . — Zaholovok z ekranu .

15 . Ugolovnyj Kodeks Kitajskoj Narodnoj Respubliki / Pod red . dokt . jurid . nauk, prof . A .I . Korobeeva, [per . s kitajskogo D .V . Vichikova] . — SPb . : Izdatel'stvo “Juridicheskij centr Press”, 2001 . — 303 s .

16 . Bundesrecht konsolidiert : Gesamte Rechtsvorschrift für Strafgesetzbuch der Republik Österreich, Fassung vom 25 . 09 . 2015 [Elektronnyi resurs] . — Rezhym dostupu : http://www .ris .bka .gv .at/GeltendeFassung .wxe?Abfrage=Bundesnormen&Gesetzesnummer=10002296 . — Zaholovok z ekranu .

17 . Criminal Code of the Federal Republic of Germany (1971, amended 2015, German version) : Sait Biuro OBSYe z demokratychnykh instytutiv i prav liudyny Legislation line [Elektronnyi resurs] . — Rezhym dostupu : http://www .legislationline .org/download/action/download/id/6114/file/Germany_CC_am2015_de .pdf . — Zaholovok z ekranu .

18 . Ley Orgánica 10/1995, de 23 de noviembre, del Código Penal del Reino de España (Esta revisión vigente desde 01 de Julio de 2015) [Elektronnyi resurs] . — Rezhym dostupu : http://noticias .juridicas .com/base_datos/Penal/lo10-1995 .html . — Zaholovok z ekranu .

19 . Code pénal de la République Française (1992, modifié 27 .07 .2015): Portail du droit français — droit .org (Portal frantsuzkoho prava — droit .org) [Elektronnyi resurs] . — Rezhym dostupu : http://codes .droit .org/CodV3/penal .pdf?ts=1443627111 . — Zaho-lovok z ekranu .

20 . Ugolovnyj kodeks Danii / Nauchnoe redaktirovanie i predislovie S .S . Beljaeva, kand . jurid . nauk (MGU im . M .V . Lomonosova); [perevod s datskogo i anglijskogo kand . jurid . nauk S .S . Beljaeva, A .N . Rychevoj] . — SPb . : Izd . “Juridicheskij centr Press”, 2001 . — 230 s .

21 . Wetboek van Strafrecht van Koninkrijk Nederland, 1881, Per 01 .07 .2008 [Elektronnyi resurs] . — Rezhym dostupu : http://www .wetboek-online .nl/wet/Wetboek%20van%20Strafrecht .html . — Zaholovok z ekranu .



59

22 . Ugolovnoe pravo SShA: sbornik normativnyh aktov / [sost ., otv . red . i avtor vstup . st . I .D . Kozochkin] . — M . : Izd-vo UDN, 1985 . — 160 s .

23 . Vlasov I.S., Tjazhkova I.M. Otvetstvennost' za prestuplenija protiv pravosudija . — M . : Jurid . lit ., 1968 . — 134 s .

24 . Kriger G.A. Nakazanie i ego primenenie . — M . : Gosjurizdat, 1962 . — 70 s .25 . Kryminalno-protsesualnyi kodeks Ukrainy : Zakon Ukrainy vid 13 .04 .2012

№ 4651-VI // Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy vid 08 .03 .2013 . — 2013 r . — № 9—10 . — St . 88

26 . Mihajlenko P.P., Gel'fand I.A. Voprosy preduprezhdenja prestuplenij organami milicii . — K . : Vysshaja shkola, 1963 . — 89 s .

Воробей П .А . Відповідальність за завідомо неправдиве показання в контек-сті кримінально-правової політики держави як гарантія правової безпеки

Стаття присвячена дослідженню теоретичних та практичних питань, пов’я-заних з відповідальністю за завідомо неправдиве показання для суб’єктів злочинів проти правосуддя за ст. 384 КК України. Автор виступає проти недооцінки судами значення боротьби проти завідомо неправдивих показань, відмічається неприпусти-мість залишення судами цих злочинів без уваги. Дається ґрунтовний аналіз обставин, що обтяжують чи пом’якшують покарання за завідомо неправдиве показання, під-креслюється велике значення індивідуалізації покарання.

Ключові слова: свідок, потерпілий, експерт, перекладач, завідомо неправдиві показання.

Воробей П .А . Ответственность за заведомо ложное показание в контексте уголовно-правовой политики государства как гарантия правовой безопасности

Статья посвящена исследованию теоретических и практических вопросов, связанных с ответственностью за заведомо ложное показание для субъектов престу-плений против правосудия по ст. 384 УК Украины. Автор выступает против недоо-ценки судами значение борьбы против заведомо ложных показаний, отмечается недопустимость оставления судами этих преступлений без внимания. Дается подробный анализ обстоятельств, отягчающих или смягчающих наказание за заведо-мо ложное показание, подчеркивается большое значение индивидуализации наказания.

Ключевые слова: свидетель, потерпевший, эксперт, переводчик, заведомо ложные показания.

Vorobey P . Responsibility for Willful False Testimony in the Context of the State Criminal Justice Policy as a Guaranty of Legal Security

The article is devoted to the study of theoretical and practical issues related to the responsibility for willful false testimony for perpetrators of crimes against justice under Article 384 of the Criminal Code of Ukraine. The author objects to undervaluation of the importance of the fight against willful false testimony by courts; it is stated that these crimes are not to be disregarded by courts. The detailed analysis of aggravating and mitigating circumstances of a crime of willful false testimony is provided. The high importance of the individualization of a punishment is highlighted.

Keywords: Witness; Victim; Expert; Translator; Willful False Testimony

Стаття надійшла до редакції: 14 .12 . 2017



© Т.І. Ковальова, 2018

УДК 343

T. Kovalеva

INTERNATIONAL LEGAL REGULATION OF THE OPERATION OF THE LAW OF UKRAINE

ON CRIMINAL RESPONSIBILITY IN SPACE

Т.І. Ковальова викладач кафедри кримінального права, кримінології, цивільного та господарського права ВНЗ «Національна академія управління» м. Київ

МІЖНАРОДНО-ПРАВОВА РЕГЛАМЕНТАЦІЯ ДІЇ ЗАКОНУ УКРАЇНИ ПРО КРИМІНАЛЬНУ

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ У ПРОСТОРІПостановка проблеми . Питання, що стосуються міжнародно-правової

регламентації дії Закону України про кримінальну відповідальність у просторі, важливі для теорії кримінального права та правозастосовної практики, а тому потребують подальшої розробки .

Аналіз останніх досліджень та публікацій . Проблемами, що стосуються міжнародно-правової регламентації дії Закону України про кримінальну від-повідальність у просторі займалися такі вчені, як: В .І . Борисов, А .І . Ільїна, Л .В . Іногамова-Хейгай, Є .М . Кислюк, М .Й . Коржанський, Р .Ф . Хаснутдінов, М .Г . Решняк та інші . Проте до цього часу названа проблема не знайшла свого належного дослідження .

Мета статті полягає у з’ясуванні міжнародно-правової регламентації дії Закону України про кримінальну відповідальність у просторі .

Основні результати дослідження . Дослідження проблем формування і застосування норм закону про кримінальну відповідальність у просторі, а також розроблення пропозицій з удосконаленням українського законодавства і правозастосовної діяльності, на наше переконання, неможливе без дослі-дження міжнародних нормативно-правових актів, що стосуються досліджува-ної сфери .

Нам уявляється переконливою думка А .І . Рарога, що взаємодія націо-нального законодавства про кримінальну відповідальність з міжнародним кримінальним правом відбувається, по-перше, шляхом збільшення в КК числа складів злочинів за рахунок, що мають міжнародно-правове походження, а по-друге, шляхом конкретизації норм національного законодавства і приве-дення їх у відповідності з нормами міжнародного кримінального права [1, с . 3] . У цьому сенсі приділяється найбільшої уваги другому напряму взаємодії укра-їнського і міжнародного права в зазначеній сфері .



61

У цій статті ми виділимо і проаналізуємо основні положення найбільш важливих міжнародних нормативно-правових актів, що визначають загальні просторові рамки дії норм національного законодавства про кримінальну від-повідальність держав — учасників таких документів .

Як зазначалося нами в попередніх публікаціях, дія закону про кримі-нальну відповідальність у просторі кожної держави обмежується часом і про-сторовими межами . Зазвичай, просторові межі дії національних криміналь-но-правових норм мають значення не тільки для українського законодавства, але й зарубіжного та міжнародного кримінального права . Це обґрунтовується тим, що дія національних кримінально-правових норм поширюється як на територію держави Україна, що прийняла ці норми, так і на деякі відносини, які виникли за її межами, тобто в цьому випадку йдеться про екстериторіальну дію таких норм [2, с . 3] . Також на рівні міжнародних нормативно-правових актів виділяється категорія осіб, яка володіє імунітетом від кримінальної та іншої юрисдикції країни їх перебування, регламентуються загальними переду-мовами міжнародного співробітництва з кримінальних проваджень, у тому числі й з питань екстрадиції, але при цьому застосування таких норм напряму залежить від їх імплементації в національне законодавство держав, що взаємо-діють між собою [3, с . 30] .

Слід погодитися з твердженням М .Г . Решняк, що «в юридичній літературі екстериторіальна дія закону, …характеризується як властивість приватного пра-ва, здатного регулювати відносини, що включають іноземний елемент . Це зв’я-зано з тим, що за межами державної території частіше мають поширення саме норми приватного права, тоді як поширення за державним кордоном публічних норм можна розглядати як виключення із загального правила» [3, с . 10] .

Важливо звернути увагу на те, що встановлення меж дії національних кримінально-правових норм може відбуватися не тільки національним, але й міжнародним правом: для національного права характерна тенденція до екс-пансії національного правового порядку і, відповідно, до максимального обме-ження інших правових порядків, а для міжнародного права найбільш власти-вий вплив, спрямований на встановлення обмежень для національних правових порядків [3, с . 10] .

Фахівці в галузі міжнародного права заявляють, що ототожнення тери-торії держави виключно з сушею, землею було засноване на об’єктивній теорії, зв’язаній з визнанням земельної ділянки об’єктом приватної власності, а тери-торії держави — сукупністю таких ділянок, у межах яких держава володіє публічно-речовим правом власності на землю, що має переважаючу силу перед правами приватних земельних власників [4, с . 13] . Проте з часом об’єктивна теорія зжила себе, оскільки держави стали поширювати свою владу на такі види території, як водний і повітряний простір, «матеріальні субстанції яких — вода і атмосферне повітря — за своєю природою плинності, не можуть бути об’єктом права власності» [4, с . 133] .

У наш час у міжнародному праві найбільшим визнанням користується просторова теорія, обґрунтована українським юристом В .А . Незабитовським, згідно якої «теорія держави розглядається як сфера її панування, територіаль-




ного верховенства, суверенітету, здійснюваного в межах, утворюваних сукуп-ністю земельних, водних і повітряних ділянок, що включені до списку певної держави як країни в цілому . У цій теорії територія одночасно розуміється як простір для здійснення влади держави, і як особливе матеріальне надбання» [4, с . 133—134] . В цілому ж «в сучасному міжнародному праві територія роз-глядається як вся земна куля, що включає її сушу і водну поверхню, надра, повітряний простір, а також космічний простір . При цьому в залежності від виду правового режиму територія розділяється на три категорії: 1) державна територія; 2) міжнародна територія загального використання; 3) територія із змішаним режимом» [4, с . 134] .

Виходячи з видів правового режиму розглянемо правові положення щодо них, в контексті указаних територій . Так, державна територія має право-вий режим, який визначається її приналежністю конкретній державі, яка здійснює відносно неї і в її межах своє територіальне верховенство, суверені-тет . Зовнішні межі цієї території визначаються держаним кордоном .

У теорії міжнародного морського права Світовий океан має таку юри-дичну категорію морського простору, як простори, що виступають невід’ємною частиною, території прибережної держави, в межах яких діє їх суверенітет (внутрішні води, територіальне море) [5, с . 66] . Правовий режим у середині названих морських просторів також неоднорідний (наприклад, у внутрішніх морських водах на відміну від територіального моря не діє право мирного про-ходу) . Водна територія держави складається із внутрішніх вод і територіаль-ного моря . До внутрішніх вод відносяться води річок, каналів, озер та інших водойм, які знаходяться в межах державних кордонів .

У відповідності з приписами Конвенції ООН з морського права 1982 року водними морськими водами держави визнають морські води, в тому числі води держав—архіпелагів, розміщені в сторону берега від прямих вихід-них ліній, використовуваних для відліку ширини територіального моря; води портів; води заток, берега яких належать одній державі, (ширина не повинна перевищувати 24 морських милі); історичні моря і затоки [6] . Згідно з ч . 1 ст . 1 Конвенції про територіальне море та прилеглу зону, зазначається, що «сувере-нітет держави поширюється за межі його сухопутної території і його внутріш-ніх вод на морський пояс, що примикає «до його берега і називається терито-ріальним морем» [7] . У ст . 2 цієї Конвенції йдеться про те, що суверенітет прибережної держави поширюється на повітряний простір над територіаль-ним морем, рівно як на поверхню і надра його дна [7] .

У статтях 3—13 названої вище Конвенції містяться вихідні положення для визначення меж територіального моря, держави: нормальною вихідною лінією для вимірювання ширини територіального моря визнається лінія най-більшого відливу упродовж берега, вказана на офіційно визнаних прибереж-ною державою морських картах великого масштабу, у місцях, де берегова лінія глибоко порізана і звивиста або де є вздовж берега і в безпосередній близькос-ті нього ланка островів, для проведення вихідної лінії, від якої вимірюється територіальне море, може застосуватися метод вихідних ліній, з’єднуючих відповідні пункти; вихідні лінії можуть проводитися до обсихаючих при відли-



63

ві підвищень і від них тільки в тих випадках, якщо на них споруджені маяки або подібні споруди, що знаходяться завжди над рівнем моря; прибережна держава повинна якісно позначати прямі вихідні лінії на морських картах, які повинні бути належно опубліковані; води, розміщені в сторону берега від вихідної лінії територіального моря, складають частину внутрішніх вод держа-ви; там, де згідно встановленню прямої вихідної лінії приводить до включення у внутрішні води районів, які до того розглядалися як частина територіального моря або відкритого моря застосується право мирного проходу, передбаченого статтями 14 і 23 цієї Конвенції; зовнішньою межею територіального моря є лінія, кожна точка якої находиться від найближчої точки вихідної лінії на від-стані ширини територіального моря; при визначенні меж територіального моря найбільш виступаючі в море постійні портові споруди, які є складовою частиною системи даного порту, розглядаються як частина берега; рейди, якими звичайно користується для завантаження, вивантаження і стоянки суден і які інакше були б розміщені цілком або частково за зовнішньою межею територіального моря, включаються в територіальне море, при цьому прибе-режна держава зобов’язана ясно позначити межі таких рейдів і вказати ці межі на морських картах, які повинні бути належно опубліковані; під затокою розу-міють добре окреслене заглиблення берега, що вдається в сущу у такій, у спів-відношенні до ширини входу в нього, море, що містить замкнуті сушею води і утворює дещо більше, ніж просту лінію берега, проте заглиблення не визнаєть-ся затокою, якщо площа його не рівна і не більша площі півкола, діаметром якого слугує лінія, що пересікає вхід у це заглиблення [7] .

Статтями 14—17 розділу ІІІ Конвенції про територіальне море та при-леглу зону містяться важливі положення про право мирного проходу суден через територіальне море іншої держави, регламентується право мирного про-ходу, що стосуються всіх суден інших держав як прибережних, так і не прибе-режних, зобов’язаних враховувати і дотримуватися наступних положень: під проходом розуміють плавання через територіальне море з метою або перетина-ти це море, не заходячи у внутрішні води, або пройти у внутрішні води або із внутрішніх вод у відкрите море; прохід включає зупинку і стоянку на морі, але тільки оскільки вони зв’язані зі звичайним плаванням або необхідні внаслідок нездоланної сили або бездіяльності прохід є мирним, коли ним не порушуєть-ся мир, добрий порядок або безпека прибережної держави, і повинен здійсню-ватися у відповідності з указаними статтями цієї Конвенції і з дотриманням інших норм міжнародного права; прибережна держава може приймати у своє-му територіальному морі міри, необхідні для недопущення проходу, що не є мирним; іноземні судна, здійснюючи право мирного проходу, повинні дотри-муватися законів і права, що приймаються прибережною державою у відповід-ності з цими статтями та іншими нормами міжнародного права [7] .

Наведені положення названої Конвенції у повній мірі застосовуються і до державних суден, що експлуатуються у некомерційних цілях, але ці поло-ження не зачіпають імунітету, яким користуються такі судна (ст . 22 Конвенції) [7] . Ст . 23 цієї Конвенції передбачає, що, якщо будь-який військовий корабель не дотримується правил прибережної держави, які стосуються проходу через




територіальне море, ігнорує звернені до нього вимоги про їх дотримання, при-бережна держава може заявити вимогу до військового судна покинути терито-ріальне море [7] . Натомість стосовно мирного проходу торгових суден виділе-ний підрозділ «В» розділу ІІІ, в ст . 19 якого містяться наступні приписи, що регламентують кримінальну юрисдикцію прибережної держави . Кримінальна юрисдикція прибережної держави не здійснюється на борту іноземного судна, що проходить через територіальне море, для арешту будь-якої особи або про-вадження розслідування у зв’язку із злочином, вчиненим на борту судна під час його проходу, за виключенням наступних випадків: 1) якщо наслідки зло-чину поширюються на прибережну державу; 2) якщо вчинено злочин такого роду, що ним порушується спокій в країні або добрий порядок у територіаль-ному морі; 3) якщо капітан судна або консул країни, під прапором якої плаває це судно, звернеться до місцевих влад з проханням про надання допомоги; 4) якщо це є необхідним для припинення незаконної торгівлі наркотичними засобами [7] .

Слід звернути увагу на те, що положеннями названої вище Конвенції не зачіпаються права прибережної держави приймати будь-які заходи, дозволені її законами, для арешту або розслідування на борту іноземного судна, яке про-ходить через територіальне море після виходу із внутрішніх вод; у випадках, указаних в перших двох приписах, прибережна держава повинна, на прохання капітана, повідомити консульські влади держави прапора до прийняття будь-яких заходів та сприяти встановленню контакту між указаними владами і екі-пажем судна (у випадках крайньої негайності це повідомлення може відбува-тися в той час, коли приймаються зазначені заходи; вирішуючи питання про те, чи слід взагалі й яким чином провести арешт, місцеві влади враховують належним чином інтереси судноплавства; прибережна держава не може при-ймати на борту іноземного судна, що проходить через територіальне море, ніяких заходів для арешту будь-якої особи або провадження розслідування з приводу злочину, вчиненого до входу судна в територіальне море, якщо судно, прямуючи з іноземного порту, обмежується проходом через територіальне море, не заходячи у внутрішні води) [7] .

Слід погодитися з твердженням, що має місце в існуючих публікаціях стосовно надр, які знаходяться під сухопутною і водною поверхнями будь-якої держави, то ні в міжнародному праві, ні в національному праві не існує ніяких обмежень по їх глибині, а тому в теорії міжнародного права прийнято вважати, що з точки зору своєї глибини, державна територія обмежується рівнем най-більшого освоєння надр, тобто залежить від технічного потенціалу тієї або іншої країни [4, с . 136] . Натомість повітряна територія, інакше кажучи — дер-жавний повітряний простір, є замкнутою в межах вертикальних ліній, що проецируються, від кордонів держави на його сухопутній і водній поверхнях, до кордону з умовним «космічним простором» на висоті 100—110 км над рів-нем моря . Ні в міжнародному праві (в договірному порядку), ні в національно-му законодавстві цей «повітряний кордон» не визначений [4, с . 136] .

Важливо звернути увагу на те, що відносно меж дії кримінального зако-ну в просторі велике значення має міжнародно-правове визначення судна . Так,



65

аналіз нормативних актів у галузі міжнародного публічного морського права дозволяє заявляти, що більшість конвенцій не містять визначення або ж таке не має універсального значення і відповідає цілям і задачам того або іншого міжнародного нормативно-правового акта [5, с . 43] . Зокрема, в ст . 1 Міжнародної конвенції про рятування 1989 р . поняття «судно» визначається як будь-яке судно чи плавучий засіб, а рівно будь-яка споруда, здатна до здійс-нення плавання, тобто ця Конвенція відносить до обсягу поняття «судно» різні споруди, здатні плавати і потенційно потребувати рятування, зокрема, морські бурові установки [8] . До такого підходу подібна і Конвенція про міжнародний супутниковий зв’язок 1976 р ., яка відносить до визначення судна що експлуа-тується в морському середовищі, судно будь-якого типу, в тому числі і не постійно закріплені платформи [9, с . 308] . У Міжнародній конвенції по забруд-ненню з суден судно визначається як «…експлуатоване в морському середови-щі судно будь-якого типу і включає судна на підводних крилах, судна на пові-тряній подушці, підводні судна, плавучі засоби, а також стаціонарні і плавучі платформи (віднесення до суден ще й стаціонарних платформ, обумовлене, на наш погляд, цілями і задачами цієї Конвенцією) [10] . У Міжнародних прави-лах попередження зіткненню суден у морі 1972 р . термін «судно» віднесено до всіх видів плавучих засобів, у тому числі і до видозмінних суден і гідролітаків, що використовуються або придатні до використання в якості засобів пересу-вання на воді (це тлумачення, зв’язане зі спрямованістю Правил на попере-дження зіткнень суден на морі) [11, с . 437] . У Женевській конвенції про між-народний режим морських портів 1923 р . використовується поняття «морські судна», в об’єм якого включені всі судна, що належать на праві власності дер-жаві або приватним особам або, які управляють ними, за виключенням вій-ськових кораблів або суден, що служать для виконання поліцейських і адміні-стративних функцій, чи риболовецьких суден [12] . Подібні з останнім визначенням містяться і в двохсторонніх угодах України з деякими зарубіжни-ми державами, в яких підкреслюється, що судно повинно бути зареєстровано на території відповідної держави і плавати під її прапором у відповідності з її законодавством (разом з тим у таких угодах робиться обмовка і про те, що їх дія не поширюється на військові кораблі, науково-дослідні судна, морські спортивні і прогулянкові судна) [13] .

Слід акцентувати увагу на тому, що відносно військових та інших неко-мерційних суден слід враховувати положення підрозділу «С» Конвенції ООН з морського права 1982 р ., де в ст . 29 зазначається, що для цілей цієї Конвенції поняття «військовий корабель» означає судно, що належить до військових сил будь-якої держави, має зовнішні ознаки, що відрізняють такі судна її націо-нальності, та знаходиться під командуванням офіцера, який перебуває на службі уряду даної держави і прізвище якого занесене до відповідного списку військовослужбовців або до еквівалентного йому документа, і має екіпаж, під-порядкований регулярній військовій дисципліні . [6] . У ст . 30 цієї Конвенції повторюється положення ст . 23 Конвенції про територіальне море та прилеглу зону і передбачає, що «у випадках, коли будь-який військовий корабель не дотримується законів і правил прибережної держави, що стосуються проходу




через територіальне море, та ігнорує будь-яку звернену до нього вимогу про їх дотримання, прибережна держава може вимагати від нього негайно покинути територіальне море» [6] . Крім того, в ст . 31 акцентується увага на тому, що держава прапора несе міжнародну відповідальність за будь-яку шкоду або збитки, завдані прибережній державі в результаті недотримання будь-яким військовим кораблем або іншим державним судном, яке експлуатується в некомерційних цілях, законів і правил прибережної держави стосовно проходу через територіальне море, або положень цієї Конвенції, або інших норм міжна-родного права [6] .

У ст . 2 Конвенції Міжнародної організації праці 2006 року про працю в морському судноплавстві під судном розуміють будь-яке судно, крім суден, які плавають винятково у внутрішніх водах, у межах захищених вод або в безпо-середній до них близькості, або в районах дії портових правил [14] .

Важливо звернути увагу на узагальнення, яке зробив В . М . Гуцуляк, де наводяться наступні характерні риси поняття «судно»: судном може визнава-тися тільки споруда, тобто штучно і цілеспрямовано створений об’єкт; ця спо-руда є плавучим, тобто має своїм призначенням здійснення плавання, а не тільки фактично плаваючі в даний конкретний момент (не можуть вважатися суднами випадково плаваючі в морі об’єкти, не призначені для плавання; спо-руди, що знаходяться в морі, які не є плавучими, будучи жорстко закріплени-ми на морському дні, наприклад різні установки, нафтові вишки, штучні ост-рова і т . н .); наявність сукупності юридичних ознак, властивих судну: прапор, демонструючих національність судна; назва і (або) номер, ідентифікуючі судно; дотримання певного порядку, передбаченого для реєстрації судна і видача необхідних судових документів, підтверджуючих державний нагляд за судном; наявності екіпажу, уповноваженого належним чином і такою, що від-повідає міжнародним і національним вимогам, які відносяться до стану здо-ров’я і кваліфікації [5, с . 46—47] . Стосовно державного прапора, то за стаття-ми 91, 92 та 110 Конвенції ООН з морського права судно має право плавати під прапором тільки однієї держави, інакше воно прирівнюється до судна, яке не має національності, що дає право будь-якому військовому кораблю, який зустрів таке судно у відкритому морі оглянути останнє [6] .

Слід погодитися з М . Г . Решняк, що «міжнародно-правові акти вимага-ють наявність реального зв’язку між державою і судном, що плаває під його прапором, тобто є реєстрація судна в тій або іншій країні повинна мати не тільки формальний характер, але й фактично базуватися на тому, що відповід-на держава реально здійснює свою юрисдикцію і контроль над цим судном . Останнє підтверджується тим, що держава, її фізичні та юридичні особи беруть участь у власності на судно; державою встановлюються певні вимоги, яким повинно відповідати реєстроване судно і його екіпаж…; здійснюватися державне управління суднами; забезпечується підзвітність та ідентифікація суден; дотримання умов регістра суден» [3, с . 26] .

Стосовно злочинів, учинених на повітряних суднах, необхідно врахову-вати наступні положення Конвенції про правопорушення та деякі інші дії, вчинені на борту повітряного судна . Ця Конвенція застосовується у відношен-



67

ні: а) кримінальних правопорушень; б) дій, які є або не є правопорушеннями, які можуть поставити під загрозу або загрожують безпеці повітряного судна або осіб, які перебувають на його борту або майна, або які загрожують підтри-манню порядку і дисципліни на борту; ця Конвенція застосовується щодо вчинених правопорушень або здійснених дій особою, яка перебуває на борту будь-якого повітряного судна, занесеного в регістр Договірної Держави, під час знаходження такого повітряного судна в польоті, або на поверхні води у відкритому морі, або на будь-який інший поверхні поза межами території будь-якої держави (за виключенням передбачених главою ІІІ даної Конвенції, що регламентує повноваження командира повітряного судна); ця Конвенція не застосовується до повітряних суден, що використовуються на військовій, митній або поліцейській службі; держава реєстрації повітряного судна повно-важна здійснювати юрисдикцію у відношенні злочинів і дій, вчинених на борту; кожна держава (що Домовляється) приймає такі заходи, які можуть бути необхідними для встановлення своєї юрисдикції в якості держави реє-страції у відношенні злочинів, вчинених на борту повітряних суден, зареєстро-ваних у такій державі; ця Конвенція не виключає здійснення кримінальної юрисдикції у відповідності з національним законодавством; держава, яка не є державою реєстрації не може чинити перепон повітряному судну, що знахо-диться в польоті, з метою здійснення своєї кримінальної юрисдикції у відно-шенні злочину, вчиненого на борту, за виключенням наступних випадків: а) злочин має наслідки на території такої держави; б) злочин вчинено громадя-нином або у відношенні громадянина такої держави чи особою, яка постійно проживає в тій державі, або у відношенні такої особи; в) злочини спрямовані проти безпеки такої держави; г) злочин, що стосується порушення діючих у такій державі будь-яких правил або регламентів, що відносяться до польоту або маневрування повітряних суден; д) здійснення юрисдикції необхідне для забезпечення виконання будь-якого зобов’язання такої держави по багатосто-ронній угоді [15, с . 218] . У цій же Конвенції містяться норми, що регламенту-ють повноваження командира повітряного судна, у тому числі і стосовно виключень із загальних правил цієї Конвенції: якщо командир повітряного судна має достатні підстави вважати, що особа вчинила або готується вчиняти на борту повітряного судна правопорушення або дію, він може застосовувати до такої особи розумні заходи, включаючи запобіжні заходи, необхідні для: 1) забезпечення безпеки повітряного судна або осіб, що на ньому знаходяться, або майна; 2) підтримання належного порядку і дисципліни на борту; 3) отри-мання можливості передати таку особу компетентній владі або висадити її у відповідності до положень глави ІІІ Токійської конвенції; 4) командир пові-тряного судна може, наскільки це необхідно, з метою забезпечення безпеки повітряного судна чи осіб, що знаходяться в ньому або майна, або підтримання належного порядку і дисципліни на борту, висадити на території будь-якої держави, в якій повітряне судно здійснить посадку, будь-яку особу, щодо якої у нього є достатні підстави думати, що вона вчинила або готується вчинити на борту повітряного судна дію; 5) повідомляє повноважені органи держави, в якій він висаджує будь-яку особу про факт і причину такої висадки; 6) може




передати компетентній владі будь-якої Договірної Держави, на території якої приземляється повітряне судно, будь-яку особу, щодо якої у нього є достатні підстави вважати, що вона вчинила на борту повітряного судна дію, яка, на його думку, є серйозним правопорушенням згідно з кримінальним правом реє-страції повітряного судна; 7) надає повноваженим органам, докази і відомості, якими він у відповідності з законодавством держави реєстрації повітряного судна володіє на законних підставах; 8) положення глави ІІІ цієї Конвенції не застосовуються у відношенні правопорушень і дій, вчинених або підготовле-них до вчинення особою на борту повітряного судна, що знаходиться в польоті, в повітряному просторі держави реєстрації чи над відкритим морем або в будь-якому районі за межами будь-якої держави [15] .

Стосовно території зі змішаним режимом, то це така територія, яка характеризується тим, що в основному вона знаходиться за межами державної території, в акваторії Світового океану, і тим, що в її межах поряд з нормами міжнародного права діють внутрішньодержавні норми прибережного права, а число таких територій обмежено трьома різновидностями: 1) прилегла зона; 2) континентальний шельф; 3) виключна економічна зона (це простір, не включений в територію прибережної держави, але який підпорядковується її юрисдикції) [3, с . 12] . Як ми вже зазначали, що правовий режим у виключній економічній зоні і на континентальному шельфі прибережна держава здійснює суверенні права, а в прилеглій зоні — певні види контролю [5, с . 66—67] .

Звертаємо увагу на те, що ст . 24 Конвенції про територіальне море та прилеглу зону вказує, що в зоні відкритого моря, прилеглій до територіально-го моря, прибережна держава може здійснювати контроль, необхідний: для недопущення порушень митних, фіскальних, імміграційних або санітарних правил у межах її території або територіального моря; для покарання за пору-шення зазначених вище правил, вчинене в межах її території або територіаль-ного моря [7] . Якщо береги двох держав розміщуються один проти іншого або примикають одне до одного, ні та, ні інша держава не має права, якщо не досяг-нута згода про інше, поширювати свою прилеглу зону за середню лінію, кожна точка якої повинна рівно знаходяться від найближчих точок вихідних ліній, від яких відміряється ширина територіальних морів цих двох держав [7; 3, с . 16] .

Відповідно до Конвенції з морського права 1982 року континентальний шельф визначається як морське дно і надра підводних районів, що простяга-ються за межі територіального моря прибережної держави для зовнішнього кордону підводної окраїни материка або на відстані 200 морських миль від вихідних ліній, від яких відраховується ширина територіального моря [6] . У тому випадку, коли континентальний шельф простягається далі 200 морських миль (наприклад, як у берегів Аргентини), то прибережна держава вправі вста-новити таку зовнішню межу континентального шельфу, яка не повинна вихо-дити за межі 350 морських миль від вихідних ліній для відліку ширини тери-торіального моря, або не далі 100 морських миль від 2500 метрів [4, с . 610] .

Важливо акцентувати увагу на тому, що виключна економічна зона є порівняно новим інститутом міжнародного права і правовий режим якої вста-



69

новлюється положенням Конвенції ООН з морського права 1982 року . Під виключною економічною зоною розуміють райони, що знаходяться за межами територіального моря і прилягає до нього [5, с . 78—79] . При цьому ширина виключної економічної зони не може перевищувати 200 морських миль, що відраховується від тих же вихідних ліній, від яких проводиться відлік ширини територіального моря [6] . Прибережній державі у відношенні виключної еко-номічної зони належать певні права, які визначаються в Конвенції ООН з морського права 1882 р . : 1) це суверенні права прибережної держави, зв’язані з цілями розвідки, розробки і збереження живих і неживих ресурсів, що знахо-дяться на дні в його надрах, а також у покриваючих водах; 2) це суверенні права прибережної держави, що здійснюються у відношенні інших видів діяль-ності, спрямованих на економічну розвідку і розробку в даній зоні, зокрема, на виробництво енергії за рахунок використання води, вітру і течій; 3) з позиції юрисдикції прибережній державі належить право у відношенні створення і використання штучних островів, установок, споруд, морських наукових дослі-джень, а також захист і збереження морського середовища; 4) прибережна держава надає згоду або дозвіл іншим державам зводити штучні острови, уста-новки, споруди, здійснювати яку-небудь діяльність, зв’язати з живими ресур-сами, проводити морські наукові дослідження [6] . Згідно з цією Конвенцією у виключній економічній зоні інші держави користуються свободами польотів, судноплавства, прокладки підводних кабелів і трубопроводів .

У відношенні міжнародної території загального користування, то слід зазначити, що така територія включає в себе відкрите море, повітряний про-стір над ним, міжнародний район морського дна, Антарктику, космічний про-стір, в тому числі Місяць та інші небесні тіла (для всіх складових цієї території загальними є те, що вони не підлягають національному привласненню, і від-криті для дослідження і використання для всіх держав з урахуванням їх рівно-сті і міжнародного права) [3, с . 11—12] . У території міжнародного морського права виділяють простори, не підлеглі суверенітету і юрисдикції будь-якій державі (відкрите море) [5, с . 66] .

Відносно поняття «відкрите море» необхідно враховувати положення Конвенції ООН з морського права 1982 року, що відносить до нього всі части-ни моря, які не входять у виключну економічну зону, в територіальне море чи внутрішні води тієї або іншої держави, а також в архіпелажні води держав—архіпелагів (важливо мати на увазі, що «відкрите море знаходиться в загально-му і рівному користуванні всіх держав») [4, с . 611] .

Ми підтримуємо обґрунтовану позицію, яка є в юридичній літературі, що «з огляду правового режиму відкрите море відрізняється саме відкритістю для всіх держав, причому не тільки прибережних, але й тих, що не мають вихо-ду до моря . Це положення утворює принцип свободи відкритого моря, який має загальний характер і включає наступні елементи: свободу судноплавства, свободу польотів, свободу створення штучних островів і т . ін .» [3, с . 21] . Разом з тим ці свободи не носять абсолютний характер, оскільки при їх здійсненні не повинні порушувати інтереси інших держав (не випадково саме відкрите море є місцем вчинення такого злочину, як піратство, караність за кримінальним




законодавством усіх морських держав, які беруть участь у конвенціях, що роз-глядаються) [16, с . 134—139] .

Ми сприймаємо позицію М . Г . Решняк, що «виходячи із принципу сво-боди відкритого моря, а також принципу не підпорядкування будь-якої части-ни відкритого моря національному суверенітету, ніяка держава не може втру-чатися в справи інших країн у відкритому морі, зокрема, заборонено будь-яке втручання в справи іноземних суден у відкритому морі . Кожне судно, що зна-ходиться у відкритому морі, підпорядковується юрисдикції держави його пра-пора» [3, с . 21] .

Згідно положень Конвенції ООН з морського права 1982 року існують наступні винятки із виключної юрисдикції держави прапора, які реалізуються на основі норм міжнародного права: 1) військові кораблі, а рівно спеціально уповноважені державні судна володіють правом на огляд судна при наявності підозр про те, що дане судно здійснює піратство, работоргівлю або несанкціо-новане віщання; 2) військові кораблі, а рівно спеціально уповноважені держав-ні судна володіють правом на огляд судна, коли воно не має національності, відмовляється підняти прапор, в дійсності маючи ту ж національність, що й існуючий військовий корабель, чи має іноземний прапор, що відноситься до нього; 3) у випадку, якщо підозри виявляються необґрунтованими, судну повинні бути відшкодовані завдані збитки або шкода; 4) стосовно до військо-вих кораблів і державних суден у відкритому морі існує безумовний імунітет від втручання іноземних держав [6] .

Важливо акцентувати увагу на тому, що «істотним є вилучення із виключної юрисдикції держави прапора у виді переслідування по гарячим слідам: 1) цим правом у відкритому морі володіє прибережна держава віднос-но переслідування іноземних торгових суден за порушення законів і правил цієї держави; 2) це переслідування повинно бути почате безпосередньо після порушення законів і правил прибережної держави в межах його території, в тому числі і в його прилеглій зоні; 3) право на переслідування по гарячим слі-дам здійснюється тільки військовими кораблями або військовими літальними апаратами, а також кораблями і літальними апаратами урядової служби і може бути реалізовано при умові, що іноземне судно чи хоча б одна із його шлюпок на момент початку переслідування знаходиться в межах внутрішніх вод, тери-торіального моря, архіпелажних вод або прилеглій зоні прибережної держави . За межами територіального моря чи прилеглої зони це переслідування може бути продовжено при умові його безперервності і застосовується, коли пере-слідуване судно входить у територіальне море своєї або третьої держави» [6] .

До осіб, що володіють імунітетом у відповідності з нормами міжнарод-ного права — Конвенція про привілеї та імунітети Об’єднаних Націй [17], Конвенція про привілеї та імунітети спеціалізованих установ ООН [18], Віденська конвенція про дипломатичні зносини 1961 р . [19], Віденська кон-венція про консульські зносини 1963 р . [20], Генеральна угода про привілеї і імунітети Ради Європи 1949 р . [21], Положення про дипломатичні представ-ництва та консульські установи іноземних держав в Україні 1993 р . [22]: пов-ний дипломатичний імунітет мають глави дипломатичного представництва



71

(посол, посланник, повірений у справах), члени дипломатичного представни-цтва з дипломатичним рангом (радники, торгові представники, військові, вій-ськово-повітряні, військово-морські аташе, їх заступники і помічники аташе з інших питань, перші, другі і треті секретарі, заступники торгових представни-ків, секретарі-архівісти), а також члени їх сімей, якщо вони не громадяни України і які проживають спільно з ними; обмежений дипломатичний імунітет мають консульські посадові особи і консульські службовці, члени адміністра-тивно-технічного та обслуговуючого персоналу дипломатичних представників, а також представники і посадові особи міжнародних організацій, члени парла-ментських та урядових делегацій (ці особи не підлягають юрисдикції лише щодо злочинних діянь, вчинених ними під час виконання своїх службових обов’язків) [23, с . 32] . Згідно із зазначеним вище Положенням глави диплома-тичних представництв, члени дипломатичного персоналу, члени адміністратив-но-технічного персоналу, члени їх сімей, які проживають разом з ними або постійно не проживають в Україні, не можуть бути заарештовані або затримані, користуються імунітетом від кримінальної юрисдикції України, а також члени обслуговуючого персоналу, які не є громадянами України або не проживають постійно в Україні, також користуються імунітетом від кримінальної юрисдик-ції України щодо дій, вчинених при виконанні службових обов’язків [24, с . 32—33] . Крім того, консульські посадові особи користуються особистою недоторканістю і не можуть бути затримані або арештовані інакше, як у разі переслідування за вчинення тяжкого злочину або виконання вироку суду, що набрав законної сили, тобто мають імунітет від кримінальної юрисдикції щодо діяльності, яку вони здійснюють у межах службових обов’язків [24, с . 33] .

Аналіз нормативно-правових актів дає підстави стверджувати, що право недоторканності поширюється не тільки на вказану категорію осіб, але й на службові приміщення посольств, місій, представництв, їх житло, транспортні засоби . Крім того дипломатична недоторканність поширюється також на тор-гових представників, їх заступників, глав і членів іноземних урядових і парла-ментських делегацій, а також членів їх сімей, які їх супроводжують і не є гро-мадянами України . Співробітники представництв міжнародних організацій (ООН, ЮНЕСКО, ОБСЕ, Міжнародного Червоного Хреста та ін .) із числа іноземних громадян користуються правом дипломатичного імунітету на під-ставі міжнародних договорів учасниками яких є Україна, а на дипломатичних кур’єрів поширюється лише право особистої недоторканності при виконанні ними службових обов’язків .

Відповідно до ст . 6 Європейської конвенції про боротьбу з тероризмом 1977 р . кожна з Договірних Держав повинна вживати таких заходів, які можуть бути необхідними для встановлення її юрисдикції щодо злочинів, терористич-ного характеру, в тому випадку, коли підозрювана особа перебуває на її терито-рії, і вона не видає цю особу після отримання запиту про видачу від Договірної Держави, юрисдикція якої ґрунтується на нормі юрисдикції, яка існує також в законі Держави, яку запитують [3, с . 32] . Крім того, необхідно зазначити, що певною мірою дана проблема також вирішується на законодавчому рівні і в деяких зарубіжних джерелах [25; 26; 27; 28; 29] .




Висновки . Наведені у цій статті норми міжнародного права стосуються: 1) вирішення переважно процедурних питань дії закону про кримінальну від-повідальність у просторі і можуть застосовуватися безпосередньо при здійс-ненні міжнародного співробітництва України та інших держав у сфері протидії злочинності; 2) регламентація ознак складів злочинів у національному законо-давстві про кримінальну відповідальність на основі норм міжнародного права вимагає імплементації положень останніх у національне законодавство чи включення в нього посилань на міжнародні документи; 3) міжнародно-правові норми, що передбачають ознаки злочинів, повинні включатися в національне кримінальне законодавство; 4) положення міжнародних нормативно-право-вих актів утворює основу для формування, уніфікації і розвитку кримінально-го законодавства .


1 . Рарог А.И. Принцип системности права и развитие уголовного законода-тельства // Уголовное право : стратегия развития в XXI веке : Сб . материалов III Международной научно-практической конференции . М ., 2006 . С . 6 .

2 . Хаснутдинов Р.Р. Территориальное и экстерриториальное действие уголовно-го закона : Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук за специальностью 12 .00 .08 . — уголовное право и криминология; уголовно-исполнитель-ное право / Ренат Рафильевич Хаснутдинов — Казань : Государстве нное образователь-ное учреждение высшего профессионального образования «Ка занский государствен-ный университет им . В .И . Ульянова — Ленина», 2007 . — 183 с .

3 . Решняк М.Г. Современные проблемы действия уголовного закона в про-странстве : монография . — М . : Юрлитинформ, 2013 . — 160 с .

4 . Международное право : учебник / Отв . ред . Ю .М . Колосов, Э .С . Кривчикова — 2-е изд . перераб . и доп ., — М . : Международные отношения, Юрайт-Иэдат . — 2007 . — 816 с .

5 . Гуцуляк В.Н. Международное морское право (публичное и частное право) : учеб . пособие / В .Н . Гуцуляк . — Ростов-на-Дону ; Феникс — 2006 . — 410 с .

6 . Конвенція ООН з морського права : Конвенція ратифікована Законом України № 728-ХIV від 03 .06 .1999 р . // Відомості Верховної Ради України . — 1999 . — № 31 . — Ст . 254 .

7 . Конвенція про територіальне море та прилеглу зону від 29 .04 .1958 // Відомості Верховної Ради СРСР . 1964 . — № 43 . — Ст . 467 .

8 . Міжнародна конвенція про рятування 1989 року Приєднання від 22 .03 .2017 / Набрання чинності, відбудеться 15 .06 .2018 [Електронний ресурс] . Режим доступу : http://zakon2 .rada .gov .ua/laws/show/896_045

9 . Конвенция о Международной организации морской спутниковой связи (ИНМАРСАТ) від 03 .09 .1976 . [Електронний ресурс] . Режим доступу : http://zakon5 .rada .gov .ua/laws/show/995_017/card2#Card

10 . Міжнародна конвенція по запобіганню забрудненню з суден 1973 року . / Дата приєднання України : 21 .09 .1993 . / Дата набуття чинності для України : 25 .01 .1994 . // Офіційний вісник України від 17 .06 .2005 — 2005 р ., № 22, Ст . 1251 .

11 . Конвенция о Международных правилах предупреждения столкновений судов в море (МППСС-72) (с изменениями на 29 ноября 2001 года) . Вступила в силу 15 .07 .1977 г . // Сборник действующих договоров, соглашений и конвенций, заключен-ных СССР с иностранными государствами . Вып . ХХХІІІ г . — М ., 1979 . — С . 435—461 .



73

12 . Конвенция и Статут о международном режиме морских портов (заключе-на в г . Женева 9 декабря 1923 г .) // Документ опубликован не был // [Електронний ресурс] . Режим доступу : http://docs .cntd .ru/document/901732341

13 . Кодекс торговельного мореплавства України . // Відомості Верховної Ради України (ВВР) від 21 .11 .1995, — 1995, — № 47 — Ст . 349 .

14 . Конвенція Міжнародної організації праці 2006 року про працю в морсько-му судноплавстві . (Женева, 23 лютого 2006 року) . [Електронний ресурс] . Режим доступу : http://zakon3 .rada .gov .ua/laws/show/993_519

15 . Конвенція про правопорушення та деякі інші дії, вчинені на борту повітря-ного судна (Токіо, 14 вересня 1963 р .) Приєднання від 21 .12 .1987 . [Електронний ресурс] . Режим доступу : http://zakon3 .rada .gov .ua/laws/show/995_244

16 . Галлиев Р.С., Чугунолв А.А. Коллизионные вопросы соотношения положе-ний Конвенции ООН по морскому праву 1982 года (в части, касающейся борьбы с морским пиратством) и статьи 227 РФ // Современное право . — 2013 . — № 3 . — С . 134—139 .

17 . Конвенція про привілеї та імунітети Об’єднаних Націй (Нью-Йорк, 13 лютого 1946 р .) Набрання чинності від 20 .11 .1953 // [Електронний ресурс] . Режим доступу : http://zakon2 .rada .gov .ua/laws/show/995_150

18 . Конвенция о привилегиях и иммунитетах специализированных учрежде-ний ООН 1947 г . // «Действующее международное право» в 3 томах, Т 1, — М . : МНИМП, — 1996 . — 615—619 ./ [Електронний ресурс] . Режим доступа : http://zakon0 .rada .gov .ua/laws/show/995_170

19 . Венская конвенция о дипломатических сношениях 18 апреля 1961 г . // [Електронний ресурс] . Режим доступу : http://zakon2 .rada .gov .ua/laws/show/995_048

20 . Венская Конвенция о консульских сношениях від 24 .04 .1963 // [Електро-нний ресурс] . Режим доступу : http://zakon3 .rada .gov .ua/laws/show/995_047/page2

21 . Генеральное соглашение о привилегиях и иммунитетах Совета Европы ЕТS . № 002 (Париж, 2 сентября 1949 г .) // Собрание законодательства Российской Федерации 1997 . — № 12 . — Ст . 1391 .

22 . Про Положення про дипломатичні представництва та консульські устано-ви іноземних держав в Україні . Прийняття від 10 .06 .1993 р . — № 198/93 . [Електронний ресурс] . Режим доступу : http://zakon0 .rada .gov .ua/laws/show/198/93

23 . Хавронюк М.І. Закон про кримінальну відповідальність / М .І . Хавронюк / Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України ; за ред . . М .І . Мель ника, М .І . Хавронюка . — 9-е вид ., перероб . та доп . — К : Юридична думка, — 2012 . — С . 17—52 .

24 . Киселюк Е.М. Закон про кримінальну відповідальність / Е .М . Киселюк / Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / Д .С . Азаров, В .К . Грищук, А .В . Савченко [та ін .] ; за заг . ред . О .М . Джужі, А .В . Савченка, В .В . Чернєя . — Київ : Юрінком Інтер, 2016 . — С . 21—42 .

25 . Droit commercial maritime de France . Code de commerce Version consolidée au 3 janvier 2018

26 . Loi n° 2009—526 du 12 mai 2009 de simplification et de clarification du droit et d’allègement des procédures, Journal officiel n° 0110 du 13 mai 2009, p . 7920, texte n° 1 .

27 . Ordonnance n° 2010—1307 du 28 octobre 2010 relative à la partie législative du Code des transports, Journal officiel n°0255 du 3 novembre 2010, p . 19645, texte n° 2 .

28 . Australian Capital Territory, Criminal Code 2002, Effective: 2 June 2015 [Електронний ресурс] . — Режим доступу : http://www .legislation .act .gov .au/ a/ 2002-51/current/pdf/2002-51 .pdf . — Заголовок з екрану .

29 . Bundesrecht konsolidiert: Gesamte Rechtsvorschrift für Strafgesetzbuch der Republik Österreich, Fassung vom 25 .09 .2015 [Електронний ресурс] . — Режим досту-




пу : http://www .ris .bka .gv .at/GeltendeFassung .wxe?Abfrage=Bundesnormen&Gesetzesnummer=10002296 . — Заголовок з екрану .

REFERENCES

1 . Rarog A.I. Princip sistemnosti prava i razvitie ugolovnogo zakonodatel'stva // Ugolovnoe pravo : strategija razvitija v XXI veke : Sb . materialov III Mezhdunarodnoj nauchno-prakticheskoj konferencii . M ., 2006 . S . 6 .

2 . Hasnutdinov R.R. Territorial'noe i jeksterritorial'noe dejstvie ugolovnogo zakona : Dissertacija na soiskanie uchenoj stepeni kandidata juridicheskih nauk za special'nost'ju 12 .00 .08 . — ugolovnoe pravo i kriminologija; ugolovno-ispolnitel'noe pravo / Renat Rafil'e-vich Hasnutdinov — Kazan' : Gosudarstvennoe obrazovatel'noe uchrezhdenie vysshego professional'nogo obrazovanija “Kazanskij gosudarstvennyj universitet im . V .I . Ul'janova — Lenina”, 2007 . — 183 s .

3 . Reshnjak M.G. Sovremennye problemy dejstvija ugolovnogo zakona v prostran-stve : monografija . — M . : Jurlitinform, 2013 . — 160 s .

4 . Mezhdunarodnoe pravo : uchebnik / Otv . red . Ju .M . Kolosov, Je .S . Krivchikova — 2-e izd . pererab . i dop ., — M . : Mezhdunarodnye otnoshenija, Jurajt-Ijedat . — 2007 . — 816 s .

5 . Guculjak V.N. Mezhdunarodnoe morskoe pravo (publichnoe i chastnoe pravo) : ucheb . posobie / V .N . Guculjak . — Rostov-na-Donu ; Feniks — 2006 . — 410 s .

6 . Konventsiia OON z morskoho prava : Konventsiia ratyfikovana Zakonom Ukrainy № 728-ХIV vid 03 .06 .1999 r . // Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy . — 1999 . — № 31 . — St . 254 .

7 . Konventsiia pro terytorialne more ta prylehlu zonu vid 29 .04 .1958 // Vidomosti Verkhovnoi Rady SRSR . 1964 . — № 43 . — St . 467 .

8 . Mizhnarodna konventsiia pro riatuvannia 1989 roku Pryiednannia vid 22 .03 .2017 / Nabrannia chynnosti, vidbudetsia 15 .06 .2018 [Elektronnyi resurs] . Rezhym dostupu : http://zakon2 .rada .gov .ua/laws/show/896_045

9 . Konvencija o Mezhdunarodnoj organizacii morskoj sputnikovoj svjazi (INMARSAT) vіd 03 .09 .1976 . [Elektronnij resurs] . Rezhim dostupu : http://zakon5 .rada .gov .ua/laws/show/995_017/card2#Card

10 . Mizhnarodna konventsiia po zapobihanniu zabrudnenniu z suden 1973 roku . / Data pryiednannia Ukrainy : 21 .09 .1993 . / Data nabuttia chynnosti dlia Ukrainy : 25 .01 .1994 . // Ofitsiinyi visnyk Ukrainy vid 17 .06 .2005 — 2005 r ., № 22, St . 1251 .

11 . Konvencija o Mezhdunarodnyh pravilah preduprezhdenija stolknovenij sudov v more (MPPSS-72) (s izmenenijami na 29 nojabrja 2001 goda) . Vstupila v silu 15 .07 .1977 g . // Sbornik dejstvujushhih dogovorov, soglashenij i konvencij, zakljuchennyh SSSR s inostrannymi gosudarstvami . Vyp . ХХХІІІ g . — M ., 1979 . — S . 435—461 .

12 . Konvencija i Statut o mezhdunarodnom rezhime morskih portov (zakljuchena v g . Zheneva 9 dekabrja 1923 g .) // Dokument opublikovan ne byl // [Elektronnyi resurs] . Rezhym dostupu : http://docs .cntd .ru/document/901732341

13 . Kodeks torhovelnoho moreplavstva Ukrainy . // Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy (VVR) vid 21 .11 .1995, — 1995, — № 47 — St . 349 .

14 . Konventsiia Mizhnarodnoi orhanizatsii pratsi 2006 roku pro pratsiu v morskomu sudnoplavstvi . (Zheneva, 23 liutoho 2006 roku) . [Elektronnyi resurs] . Rezhym dostupu : http://zakon3 .rada .gov .ua/laws/show/993_519

15 . Konventsiia pro pravoporushennia ta deiaki inshi dii, vchyneni na bortu povitrianoho sudna (Tokio, 14 veresnia 1963 r .) Pryiednannia vid 21 .12 .1987 . [Elektronnyi resurs] . Rezhym dostupu : http://zakon3 .rada .gov .ua/laws/show/995_244



75

16 . Galliev R.S., Chugunolv A.A. Kollizionnye voprosy sootnoshenija polozhenij Konvencii OON po morskomu pravu 1982 goda (v chasti, kasajushhejsja bor'by s morskim piratstvom) i stat'i 227 RF // Sovremennoe pravo . — 2013 . — № 3 . — S . 134—139 .

17 . Konventsiia pro pryvilei ta imunitety Obiednanykh Natsii (Niu-York, 13 liutoho 1946 r .) Nabrannia chynnosti vid 20 .11 .1953 // [Elektronnyi resurs] . Rezhym dostupu : http://zakon2 .rada .gov .ua/laws/show/995_150

18 . Konvencija o privilegijah i immunitetah specializirovannyh uchrezhdenij OON 1947 g . // «Dejstvujushhee mezhdunarodnoe pravo» v 3 tomah, T 1, — M . : MNIMP, — 1996 . — 615—619 ./ [Elektronnyi resurs] . Rezhym dostupa : http://zakon0 .rada .gov .ua/laws/show/995_170

19 . Venskaja konvencija o diplomaticheskih snoshenijah 18 aprelja 1961 g . // [Elektronnyi resurs] . Rezhym dostupu : http://zakon2 .rada .gov .ua/laws/show/995_048

20 . Venskaia Konventsyia o konsulskykh snoshenyiakh vid 24 .04 .1963 // [Elektro-nnyi resurs] . Rezhym dostupu : http://zakon3 .rada .gov .ua/laws/show/995_047/page2

21 . General'noe soglashenie o privilegijah i immunitetah Soveta Evropy ETS . № 002 (Parizh, 2 sentjabrja 1949 g .) // Sobranie zakonodatel'stva Rossijskoj Federacii 1997 . — № 12 . — St . 1391 .

22 . Pro Polozhennia pro dyplomatychni predstavnytstva ta konsulski ustanovy inozemnykh derzhav v Ukraini . Pryiniattia vid 10 .06 .1993 r . — № 198/93 . [Elektronnyi resurs] . Rezhym dostupu : http://zakon0 .rada .gov .ua/laws/show/198/93

23 . Khavroniuk M.I. Zakon pro kryminalnu vidpovidalnist / M .I . Khavroniuk / Nau kovo-praktychnyi komentar Kryminalnoho kodeksu Ukrainy ; za red . . M .I . Melnyka, M .I . Khavroniuka . — 9-e vyd ., pererob . ta dop . — K : Yurydychna dumka, — 2012 . — S . 17—52 .

24 . Kyseliuk E.M. Zakon pro kryminalnu vidpovidalnist / E .M . Kyseliuk / Nauko-vo-praktychnyi komentar Kryminalnoho kodeksu Ukrainy / D .S . Azarov, V .K . Hryshchuk, A .V . Savchenko [ta in .] ; za zah . red . O .M . Dzhuzhi, A .V . Savchenka, V .V . Chernieia . — Kyiv : Yurinkom Inter, 2016 . — S . 21—42 .

25 . Droit commercial maritime de France . Code de commerce Version consolidée au 3 janvier 2018

26 . Loi n° 2009—526 du 12 mai 2009 de simplification et de clarification du droit et d’allègement des procédures, Journal officiel n° 0110 du 13 mai 2009, p . 7920, texte n° 1 .

27 . Ordonnance n° 2010—1307 du 28 octobre 2010 relative à la partie législative du Code des transports, Journal officiel n°0255 du 3 novembre 2010, p . 19645, texte n° 2 .

28 . Australian Capital Territory, Criminal Code 2002, Effective: 2 June 2015 [Elektronnyi resurs] . — Rezhym dostupu : http://www .legislation .act .gov .au/a/2002-51/current/pdf/2002-51 .pdf . — Zaholovok z ekranu .

29 . Bundesrecht konsolidiert: Gesamte Rechtsvorschrift für Strafgesetzbuch der Republik Österreich, Fassung vom 25 .09 .2015 [Elektronnyi resurs] . — Rezhym dostupu : http://www .ris .bka .gv .at/GeltendeFassung .wxe?Abfrage=Bundesnormen&Gesetzesnummer=10002296 . — Zaholovok z ekranu .

Ковальова Т .І . Міжнародно-правова регламентація дії закону України про кримінальну відповідальність у просторі

У статті досліджуються проблеми формування і застосування норм закону про кримінальну відповідальність у просторі, а також розроблення пропозицій з удо-сконалення українського законодавства в означеній сфері, яке неможливе без з’ясуван-ня норм міжнародного права. Автор досліджує три категорії правового режиму територій: державну територію; міжнародну територію загального користування;



територію зі змішаним режимом, що дає можливість з’ясувати кримінальну юрис-дикцію в межах цих територій.

Ключові слова: правовий режим територій, внутрішні води, територіальне море, відкрите море, прилегла зона, континентальний шельф, виключна економічна зона.

Ковалева Т .И . Международно-правовая регламентация действия закона Украины об уголовной ответственности в пространстве

В статье исследуются проблемы формирования и применения норм уголовного закона в пространстве, а также разработка предложений по совершенствованию украинского законодательства в указанной сфере, которое невозможно без выяснения норм международного права. Автор исследует три категории правового режима тер-риторий: государственную территорию; международную территорию общего поль-зования; территорию со смешанным режимом, что дает возможность выяснить уголовную юрисдикцию в пределах этих территорий.

Ключевые слова: правовой режим территорий, внутренние воды, террито-риальное море, открытое море, прилегающая зона, континентальный шельф, исклю-чительная экономическая зона.

Kovaleva T . International Legal Regulation of the Operation of the Law of Ukraine on Criminal Responsibility in space

The article explores the problems of the formation and application of the norms of criminal law in space, as well as the development of proposals for the improvement of Ukrainian legislation in this sphere, which is impossible without clarifying the norms of international law. The author examines three categories of the legal regime of the territories: state territory; international common area; territory with a mixed regime, which makes it possible to clarify the criminal jurisdiction within these territories.

Keywords: Legal Regime of Territories; Internal Waters; Territorial Sea; Open Sea; Adjacent Zone; Continental Shelf; Exclusive Economic Zone




77

© Д.І. Лопащук, 2018

УДК 343

D. Lopashchuk

SOCIO-LEGAL CONDITIONALITY OF THE OFFENSE UNDER PARAGRAPH 11 PART 2 ARTICLE 115

OF THE CRIMINAL CODE OF UKRAINE

Д.І. Лопащук здобувач кафедри кримінального права, кримінології, цивільного та господарського права ВНЗ «Національна академія управління» м. Київ

СОЦІАЛЬНО-ПРАВОВА ОБУМОВЛЕНІСТЬ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ ЗАБОРОНИ ДІЯННЯ, ПЕРЕДБАЧЕНОГО П . 11 Ч . 2 СТ . 115 КК УКРАЇНИ

Постановка проблеми . Питання соціально-правової обумовленості кримінально-правової заборони діяння, передбаченого п . 11 ч . 2 ст . 115 КК України, має актуальне значення для вдосконалення вітчизняного законодав-ства і практики його застосування .

Аналіз останніх досліджень та публікацій . Проблеми соціально-право-вої обумовленості кримінально-правової заборони діяння, передбаченого п . 11 ч . 2 ст . 115 КК України, піднімали в окремих дисертаційних дослідженнях відомі вітчизняні фахівці такі, як: П .П . Андрушко, Ю .В . Баулін, В .І . Борисов, Н .О . Лопашенко, В .К . Матвійчук, В .О . Навроцький, К .М . Оробець, М .І . Па нов, О .О . Плотнікова, Т .Г . Савенкова, В .П . Тихий, В .І . Тютюгін, І .О . Харь та ін . Проте до цього часу ці питання не знайшли свого належного вирішення .

Мета статті полягає в дослідженні чинників соціально-правової обумов-леності злочину, передбаченого п . 11 ч . 2 ст . 115 КК України .

Основні результати дослідження . Серед правових засобів втілення в життя певної кримінально-правової норми є її соціальна-правова обумовле-ність . Встановлення меж, які передбачають кримінальну відповідальність, адекватність методів боротьби зі злочинними діяннями та встановлення реальної суспільної небезпеки останніх становлять одну з пріоритетних задач законотворчої політики держави [1] .

Соціальна обумовленість кримінального права знаходить своє виражен-ня в основних принципах, визначенні поняття злочинного діяння, зміст кон-кретних заборон, характер покарання, прийнятих кримінальним законодав-ством . [1]

Академічний тлумачний словник української мови толкує поняття «обумовленість», як залежність від певних умов, обставин, визначеність пев-ними обставинами [2] . Водночас у Вікіпедії «соціальне» за своїм змістом трак-




тується як відображенням організації і життєдіяльності суспільства як суб’єк-та історичного процесу . Це інтегративне утворення, що акумулює знання, досвід, традиції та творчі здібності й реальну оцінку стану розвитку суспіль-ства та його елементів . Воно виражає характер використання потенціалу і соціальних резервів суспільства, колективу, групи і особи для вироблення критеріїв оптимального розвитку всього соціального організму [3] . Правове́ регулювання — це упорядкування суспільних відносин здійснюване державою за допомогою права і сукупності правових засобів, їх юридичне закріплення, охорона і розвиток [3] .

Держава забезпечує життєдіяльність суспільства як системи через вико-ристання влади, а право — через нормативне регулювання . Останнє споконвіч-не покликано бути стабілізаційним і заспокійливим фактором завдяки прин-ципам волі і справедливості, які містяться у ньому [3] .

Тобто, виходячи із вищевказаних понятійних значень, соціально-право-ва обумовленість — це залежний від певних умов та обставин інтегративний стан розвитку суспільства, визначений певними обставинами, через норматив-не регулювання, що визначає ознаки кримінальної відповідальності за пося-гання на певні суспільні відносини — умови, критерії, чинники, підстави кри-міналізації .

Під «криміналізацією» необхідно вважати законодавче визнання певних дій злочинними і карними, тобто встановлення за їх вчинення кримінальної відповідальності [12] .

Варто зазначити, що поряд з терміном «обумовленість» вживаються й інші терміни: «передумова» «принципи», «критерії», «умови», «підстави», «чинники», «приводи», «зумовлюючі фактори», «соціальні фактори» . Слід погодитися з думкою Ю . А . Турлової, що зазначені терміни виступають у тако-му вживанні як синоніми, що означають одне й те саме — головні обставини, на яких ґрунтується, засновується визначення суспільної небезпечності злочи-ну, а розмежування цих термінів має умовний характер [5, с . 14] . Її позиція підтверджує те, що зміст даних понять значною мірою збігається [6, с . 250] .

Проблема соціально-правової обумовленості кримінально-правової заборони, тобто питання характеру і видів кримінально-правових норм, в їх соціальному значенні, розглядається по-різному та до останнього часу в Україні залишається маловивченою, незважаючи на те, що питанням соціальної обу-мовленості кримінального закону та криміналізації діянь спеціально присвячу-вали свої труди такі відомі юристи радянської школи, як Н .Ф . Кузне цова, Г .А . Злобін, С .Г . Келіна, А .М . Яковлєв, В .М . Кудрявцев, П .С . Тоболкін та інші .

Зокрема, П .С . Тоболкін у монографії «Соціальна обумовленість кримі-нально-правових норм» переконує нас, що навіть у найбільш короткій харак-теристиці проблема соціальної обумовленості кримінально-правових норм полягає в розкритті економічних, політичних, моральних та інших факторів, що викликають необхідність існування норм кримінального права, оскільки правотворча діяльність не може бути ізольована від тих соціальних процесів, які відбуваються в суспільному житті і, так чи інакше, впливають на форму-вання правових норм [7, с . 5—7] .



79

В .М . Кудрявцев переконаний, що будь-який злочин вчиняться не в порожнечі, а при визначених умовах, які залежать від природних чинників чи від дії людей, а отже це означає, що ці умови можуть бути фізичними, органі-заційними чи психологічними і зазвичай, і ті, й інші забезпечують злочинцеві доступність об’єму, засобів і способів вчинення задуманого посягання, віднос-ну безпечність для нього і співучасників тощо [8, с . 117] .

Водночас М .Й . Коржанський стверджує, що соціальна обумовленість кримінально-правової охорони визначається в основному соціальною цінні-стю суспільних відносин, економічними факторами й ефективністю правової охорони [9, с . 28] .

Фактично їм вторує В . І . Борисов, який зазначає, що соціально-правова обумовленість кримінального закону визначається різноманітними за значу-щістю соціальними, економічними, політичними, психологічними та іншими чинниками, встановлення й розкриття яких дає можливість пояснити необхід-ність кримінально-правової охорони певних суспільних відносин, прогнозува-ти розвиток тих чи інших інститутів кримінального законодавства, підвищити обґрунтованість змісту закону [10, с . 28] . І ніби підводячи висновок під цими точками зору, В .М . Коган переконливо зазначив, що кримінально-правова наука являє собою не більше ніж засіб для досягнення мети, яка поставлена перед суспільством [11, с . 124] .

Більш прагматично до цієї проблеми відноситься Г .А . Злобін, який зазначив: «Якщо виходити з сучасного стану та потреб теорії кримінального права, то ми побачимо, що в зв’язку з проблемою криміналізації головне завдання теорії полягає не в відстоюванні факту соціальної (в кінцевому рахунку економічної) обумовленості закону, а в розкритті способу, механізму, за допомогою яких здійснюється «перелив» суспільної потреби в норму кримі-нального права» [12, 203] .

П .Л . Фріс під криміналізацію розуміє « . . .процес виявлення суспільно небезпечних видів людської поведінки, визнання на державному рівні необхід-ності, можливості і доцільності кримінально-правової боротьби з ними й, у випадку позитивної відповіді на ці питання, закріплення їх у законі як злочи-нів» [13, с . 20—21] . Подібними за змістом є також визначення криміналізації іншими авторами [14, с . 37—43; 15, с . 108; 16, с . 65; 17, с . 23; 18, с . 18] . Китайський правник Сюй Дисинь стверджує, що криміналізація — це встанов-лення законодавцем кримінальної відповідальності за суспільно небезпечні діяння у формі кримінально-правової норми [19, с . 25] . Найбільш влучне, на наше переконання, матеріальне визначення цьому явищу надав В .К . Матвійчук, який під криміналізацією розуміє як процес, так і результат визначення пев-них видів діянь злочинними і караними [20, с . 81] . Така позиція В .К . Матвійчука збігається з позицією з В .М . Кудрявцевим, який вважає, що «підставами кри-міналізації виступають процеси, що відбуваються в матеріальному й духовно-му житті суспільства, розвиток яких породжує об’єктивну необхідність кримі-нально-правової охорони тих чи інших цінностей» [21, с . 204] . Вторує їм і Й .М . Айдаров, який наполягає на тому, що криміналізацією є визначення в кримінальному законі суспільно небезпечного, винного і караного діяння [22,




с . 108] . Однак і Г .А . Злобін, і С .Г . Келіна в свій час звернули увагу на те, що суспільна небезпечність не є єдиною підставою криміналізації, і тому стали розрізняти підстави криміналізації та криміналізаційні приводи [23, с . 106] . Під підставами вони розуміють процеси, що відбуваються в матеріальному та духовному житті суспільства, розвиток яких визначає об’єктивну необхідність утворення чи усунення тієї чи іншої кримінально-правової норми, а натомість криміналізаційні приводи розглядає як поодинокі події, що привертають увагу законодавця і впливають на громадську думку [23, с . 107] .

Різні підходи в юридичній літературі існують і щодо принципів кримі-налізації, тобто процесу віднесення тих або інших діянь до злочинних .

Так, Г .А . Злобін поділяє принципи на дві підсистеми: 1) асоціальні та соціально-психологічні; 2) системно-правові принципи .

Асоціальні та соціально-психологічні принципи криміналізації включа-ють в себе: а) суспільну небезпеку; б) відносну поширеність діяння; в) зістав-лення позитивних і негативних наслідків криміналізації; г) кримінально-полі-тичну адекватність криміналізації .

Системно-правові принципи криміналізації: а) загально-правові систем-ні принципи криміналізації — конституційної адекватності, системно-право-вого непротиріччя криміналізації (декриміналізації) конкретного діяння, міжнародно-правової необхідності, допустимості криміналізації, процесуаль-ного здійснення переслідування; б) кримінально-правові системні принципи криміналізації — безпробільності і незайвості заборони, визначеності і єдності термінології, повноти складу, домірності санкції і економії репресії [12, с . 70—77] .

У свою чергу Ю .Е . Пудовкін до системи соціальної обумовленості кри-мінально-правової заборони відносить: соціально-кримінологічні засади кри-мінально-правової заборони; етичні засади кримінально-правової заборони; міжнародно-правові засади кримінально-правової заборони; культурно-істо-ричні засади кримінально-правової заборони [24, с . 141—176] . О .І . Коробєєв вбачає три групи підстав, що впливають на криміналізацію: 1) юридико-кримі-нологічні; 2) соціально-економічні; 3) соціально-психологічні [25, с . 210] . П .Л . Фріс визначає наступні критерії криміналізації: 1) оцінка діяння як сус-пільно небезпечного; 2) визнання доцільності боротьби з конкретним видом поведінки заходами кримінально-правового впливу; 3) констатація збігу в оцінці конкретної поведінки як суспільно небезпечної між законодавцем та соціально-правовою психологією народу [13, 258] . В .Д . Філімонов вказує, що підставою правових норм, що встановлюють кримінальну відповідальність, є небезпека заподіяння шкоди суспільним відносинам [26, с . 121] .

Водночас В .О . Навроцький вважає, що до соціальної обумовленості слід відносити соціальні та соціально-психологічні фактори, що обумовлюють суспільну необхідність і політичну доцільність встановлення кримінальної відповідальності за те чи інше діяння (до них відносять суспільну небезпеч-ність діяння, його значну поширеність, домірність позитивних і негативних наслідків криміналізації та кримінально-політичну адекватність криміналіза-ції [27, с . 114]) .



81

Стосовно вирішення проблем принципів (чинників, засад, підстав тощо) соціальної обумовленості заборон слід підтримати твердження профе-сора П .А . Вороб’я, що з усієї сукупності соціальних чинників криміналь-но-правової заборони суспільно небезпечного діяння повинні бути виділені насамперед ті, які безпосередньо викликали необхідність встановлення в зако-ні даної кримінально-правової норми й обумовили її необхідність і важливість сьогодні [28, с . 9] .

В .М . Кудрявцев переконаний, що будь-який злочин вчиняться не в порожнечі, а при визначених умовах, які залежать від природних чинників чи від дії людей, а отже це означає, що ці умови можуть бути фізичними, органі-заційними чи психологічними і зазвичай, і ті, й інші забезпечують злочинцеві доступність об’єму, засобів і способів вчинення задуманого посягання, віднос-ну безпечність для нього і співучасників тощо [8, с . 117] .

Таким чином, виходячи з вищенаведених позицій авторів в частині фор-мулювання соціально-правової обумовленості, впадає в очі той факт, що вка-зані правники є переконаними послідовниками радянської класичної юридич-ної школи криміналізації, в основі якої лежала позиція, що норма кримінального права дає юридичне вираження матеріальної ознаки злочинно-го діяння . Тому все її визначення охоплюються ознаками суспільної небезпе-ки, а діяння, що володіє в цілому такими ознаками, забороняється нормою, й оголошується протиправним . Межі заборони, таким чином, визначаються межами ознак суспільної небезпеки, — з обов’язковою прив’язкою правових норм до соціально-економічного і, якоюсь мірою, навіть політичного змісту . Тому, на мою думку, було б доцільно нашим, українським, фахівцям звернути-ся також і до наукових позицій зарубіжних фахівців з цього питання .

Зокрема, досить цікавою в частині, яка представляє для нас певний інте-рес, є теорія К . Біндінга, про яку в своїй монографії згадував П .С . Тоболкін . Так, К . Біндінг заявляв, що норма права — це абстракція, яка існує поза межа-ми часу і простору; а джерелом норм є зовнішня по відношенню до суспільства і стоїть над індивідами «основна норма», «норма солідарності» . Що діючі норми, зокрема норми права, є вічними, і частина цих норм існує з найдавні-ших часів до цього часу майже без змін . К . Біндінг стверджував, що Десять Заповідей і сьогодні складають основу і вищі підвалини морального і правово-го виховання (29, с . 159—160) .

Тобто К . Біндінг фактично відкидає соціально-правову обумовленість, як невід’ємну складову кримінально-правової заборони .

Здавалося б, що з ним, в якійсь мірі, можна погодитися . Бо, наприклад, за вбивство винний завжди ніс відповідальність незалежно від соціально-пра-вових умов, які були притаманні часу та місцю, базису чи надбудові, наявності чи відсутності держави, наявності чи відсутності матеріального закону, де був вчинений злочин . Проте, повністю відкинути соціально-правову обумовле-ність, як невід’ємну складову кримінально-правової заборони, як це допускав К . Біндінг зі своїми послідовниками, мало б руйнівний, застійний та неперед-бачуваний характер для кримінального законодавства . Бо, саме зміни соціаль-но-правового характеру є рушійними при вдосконаленні кримінального зако-




нодавства та впровадженні належних кримінально-правових заборон, особливо сьогодні, в час бурхливого розвитку суспільства .

Тому нам імпонує з цього питання позиція, викладена українським правником Ю .І . Шевчуком, який зазначає, що підставою для криміналізації може бути лише сукупність основних чинників, без встановлення яких кримі-нально-правова заборона буде недоцільною .

Також виділяються основні та другорядні чинники . Основними, без яких неможливе виникнення питання про встановлення кримінально-право-вої заборони, є суспільна небезпечність посягань та їх поширення (криміноло-гічний чинник), доцільність боротьби з ними засобами кримінальної репресії (чинник доцільності), усвідомлення суспільної потреби у криміналізації діянь та рівень підготовленості населення до неї (соціально-психологічний чинник) . До другорядних, наявність яких ще не є достатньою для встановлення кримі-нальної відповідальності, на наш погляд, слід віднести нормативний, міжна-родний, історичний та інші чинники криміналізації діянь . Також Ю .І . Шевчук вважає, що, оскільки . кримінальний закон захищає цінності, які визнаються більшістю суспільства, тому в повній мірі правомірно для боротьби з посяган-нями на громадську мораль використовувати кримінально-правові методи [1] .

Дещо подібної позиції притримується також В .В . Кузнецов, який до факторів вдосконалення українського кримінального законодавства відно-сить: міжнародно-правовий, конституційно-правовий, судовий, економічний, політичний, кримінологічний, соціально-правовий і нормативний фактори [30, с . 37—40] .

Таким чином, маючи окреслену теоретичну базу проблеми та на підставі аналізу існуючих точок зору стосовно соціально-правової обумовленості кри-мінально-правових заборон, потрібно акцентувати увагу на тому, що всі вони не суперечать одна одній а лише слугують їх доповненням . Враховуючи це, і не вдаючись у детальний аналіз різних концептуальних підходів до вирішення проблеми соціально-правової обумовленості правових норм (заборон), прива-бливим, на наш погляд, для теорії кримінального права та практики застосу-вання норм права є підходи, що пов’язують її розв’язання з встановленням чинників соціально-правової обумовленості закону про кримінальну відпові-дальність [10, с . 21] .

Пунктом 11 частини 2 статті 115 Кримінальний кодекс України передба-чає кримінальну відповідальність за умисне вбивство, вчинене на замовлення, тобто за умисне суспільно небезпечне діяння, що посягає на життя іншої люди-ни і спричиняє її смерть, вчинене особою (виконавцем) за дорученням іншої особи (замовника) . Таке доручення може мати форму наказу, розпорядження, а також угоди, відповідно до якої виконавець, як правило, особа, яка особисто не зацікавлена в смерті конкретної людини (яка має тільки матеріальний інтерес) зобов’язується позбавити потерпілого життя, а замовник — вчинити в інтересах виконавця певні дії матеріального і нематеріального характеру або ж не вико-нувати ( абз . 1 п . 17 постанови ПВСУ від 1 квітня 1994 р ., № 1) .

Незважаючи на те, що злочини проти життя особи, вчинені на замовлен-ня, відносяться до найтяжких злочинів, протягом багатьох років належної уваги їм у кримінально-правовій літературі не приділялося .



83

Тільки в останні роки цей вид злочину став предметом ґрунтовних спе-ціальних досліджень . Однак деякі питання ще й дотепер залишаються не до кінця дослідженими та такими, що викликають суперечки серед правників .

Злочин замовне вбивство є кримінально-правовим явищем і поняттям, яке вперше зайшло своє законодавче трактування в Кримінальному кодексі України зразу ж після отримання нею незалежності . Цим законодавець визнав необхідність боротьби кримінально-правовими засобами з вчиненням злочину на замовлення як самостійного прояву кваліфікованого вбивства . Це стало результатом закріплення наукових досягнень правників, які протягом бага-тьох років намагалися знайти дієві засоби боротьби з такою формою вбивства .

З урахуванням специфіки досліджуваної кримінально-правової норми, проблеми соціально-правової обумовленості кримінальної відповідальності за умисне вбивство, вчинене на замовлення, на наш погляд, доцільно розглянути шляхом аналізу кримінологічного, соціально-економічного, політико-ідеоло-гічного, порівняльно-правового (нормативного), історичного та міжнарод-но-правового чинників .

Кримінологічний чинник — чи не найголовніший фактор у системі соці-ально-правової обумовленості . Саме на основі аналізу цього чинника законо-давець теоретично осмислює і систематизує об’єктивні знання необхідні для законотворчого закріплення тієї чи іншої заборони та прогнозує розвиток її складових . Отримання кримінологією наукових знань про злочинність, особу злочинця, кримінальну детермінацію має на меті належне забезпечення щодо розробок і впровадження в практику боротьби із злочинністю оптимальних заходів її запобігання в Україні . За висловленням Вольтера, запобігання зло-чинності справжньою юриспруденцією у цивільному суспільстві .

На думку Ю .А . Турлової, аналіз передумов криміналізації суспільно небезпечних діянь належить до сфери досліджень кримінологічної спрямова-ності, зокрема питань запровадження кримінологічної експертизи існуючих та нових кримінально-правових законів [5, с . 13] . Друга точка зору з приводу передумов криміналізації була озвучена у 1989 р . у рішеннях Всесоюзної нау-ково-практичної конференції з обговорення проблем кримінологічного обґрун-тування кримінально-правових норм: « . . .соціальне обґрунтування криміналь-но-правової норми за значущістю зумовлюючих його елементів є переважно кримінологічним, становить кримінологічне підґрунтя останньої і є предметом не кримінального права, а широкого спектра суспільних наук, у тому числі соці-ології, а в юридичній їх царині — предметом кримінології» [31, с . 12] .

Насильницька злочинність проти життя — це сукупність умисних пося-гань, спрямованих на втручання у фізичну і психічну цілісність жертви злочи-ну з метою заподіяння їй смерті .

Для вбивств на замовлення характерним є те, що зникає ситуативність вчинення злочину і з’являється намір, який деякий час виношується і плану-ється . Мотиви цього злочину є обґрунтованими і глибокими . Проте не основними . Основним є погодження виконавця на отримання винагороди за виконання протиправної дії . Причинами і умовами таких криміногенних явищ є несприятливе соціально-економічне і морально-психологічне становище в




країні та в близькому зарубіжжі, погіршення соціально-психологічного кліма-ту, послаблення контролю над злочинністю, недостатній психологічний, фізичний та технічний захист особи, неналежний стан і неналежні заходи ефективності правоохоронної і правозастосовної діяльності…

Кримінологічний чинник включає в себе принцип суспільної небезпеки злочинного посягання, що є безпосередньою підставою кримінальної відпові-дальності за умисне вбивство, вчинене на замовлення . Цей злочин має найви-щий рівень суспільної небезпеки, а соціально-кримінологічний фактор є най-головнішим чинником криміналізації та вирішальним для віднесення цього діяння до злочинного . Суспільна небезпека вчинення цього злочину відобра-жає його сутність і свідчить про заподіяння ним істотної шкоди та/або ство-рення загрози охоронюваним суспільним відносинам, а також визнається тим, що воно порушує встановлені принципи і форми діяльності суспільного співжиття .

Важливо звернути увагу на те, що дослідники проблем криміналізації правильно зауважують, що суспільна небезпечність діяння залежить від спосо-бу його вчинення та від інтенсивності посягання [32, с . 24] . Зокрема, професор М .І . Панов справедливо стверджує, що спосіб вчинення злочинів відображає якісну своєрідність виконання посягання і багато в чому визначає характер шкоди, що може бути заподіяна суспільним відносинам, а інтенсивність спосо-бу значною мірою позначається на інтенсивності посягання в цілому, що без-посередньо впливає на розмір завданої шкоди, а через неї — на тяжкість наслід-ків, які настали [33, с . 127—143] .

Суспільна небезпека злочину, передбаченого п . 11 ч . 2 ст . 115 КК України, полягає, насамперед, у посяганні на життя іншої людини . Разом з тим, вона посилюється тому, що замовниками вбивства на замовлення можуть бути як окремі особи, так і колегіальні органи . Жертвою замовника (замовни-ків) можуть бути не тільки окремі особи, а й групи осіб . Тут немає обмеження ні за віком, ні за посадою, ні за соціальним статусом . Вбивство на замовлення може бути вчинено у формі терористичного акту (замовне вбивство Улофа Пальме, Індіри та Раджива Ганді) .

Слід зазначити, що для з’ясування причин кримінально-правової забо-рони вчинення замовного вбивства, необхідно дослідити її відповідність соці-альним та кримінологічним реаліям . А для розрішення цього питання потріб-но визначитися з тим, що, власне, розуміють під поняттям «соціальні і кримінологічні реалії» та чи існують вони як такі?

Переважна більшість правників вважають, що ця проблема належить до філософії та методології соціальних наук і не може слугувати предметом цього дослідження, але потрібно визнати, що однією із значимих характеристик соціальної науки має бути відносність і суб’єктивність будь-якого знання про суспільство і те, що вважається соціальною і кримінологічною реальністю, (для одного, водночас — може бути сферою фантазії, а для іншого — реальні-стю) [24, с .141] . З врахуванням цього можна констатувати, що проблема відпо-відності кримінально-правової заборони соціально-кримінологічної реально-сті має бути трансформована у проблему уявлень про правову заборону,



85

уявленням про суспільство, про соціальну суть злочину, в нашому випадку, передбаченого п . 11 ч . 2 ст . 115 КК України, і можливостях закону про кримі-нальну відповідальність у протидії йому . Цей посил не слід вважати як відмову від сприйняття суспільства в якості реальності, як принципової непізнаваємо-сті суспільства і ролі кримінального права в ньому (він лише покликаний підкреслити, що роздуми про соціально-кримінологічні передумови досліджу-ваної нами кримінально-правової норми, які завжди з необхідністю мають визначатися і обмежуватися тими знаннями про суспільство, які доступні досліднику на даному рівні розвитку соціальних наук) [24, с . 341—342] .

Зважаючи на таке теоретичне підґрунтя, можна стверджувати, що п . 11 ч . 2 ст . 115 КК України і злочин, відповідальність за який передбачений нею, представляють собою два взаємопов’язаних моменти одного і того ж соціаль-ного явища, окремий випадок єдності і боротьби протилежностей [34, с . 11] . Проте питання щодо того, що собою являє злочин вбивство, вчинене на замов-лення і як саме він зв’язаний з п . 11 ч . 2 ст . 115 КК України, є зовсім не про-стим . Як елемент соціальної реальності, він знаходиться у взаємозв’язку з іншими соціальними феноменами, які виступають в якості його передумов або наслідків . Принципово важливо зрозуміти, що п . 11 ч . 2 ст . 115 КК України в системі цих взаємозв’язків має розумітися (сприйматися) не стільки як гене-тичний фактор злочину — умисне вбивство, вчинене на замовлення — тобто інструментарій, що офіційно визнає це правопорушення злочином і тим самим таким, що породжує його, скільки як явище (норма), у відомій мірі викликане (породжене) від цього злочину, обумовлене ним .

Зазначений підхід, на наш погляд, з необхідністю змушує визнати, що п . 11 ч . 2 ст . 115 КК України є засіб реакції на злочин, яка покликана до того, щоб охороняти такі суспільні відносини, що забезпечують умови з охорони життя іншої людини, то очевидно, що вона повинна тим більш бути ефективною, чим більш близько, точно і конкретно буде враховувати причини цих злочинів при конструюванні та реалізації цієї статті .

У контексті зазначеного, В . М . Коган, на наш погляд, правильно зазначав, що з’ясування обумовленості заборони передбачає з необхідністю аналіз проти-річ суспільного розвитку, що лежить в основі злочинної поведінки [34, с . 12] .

На наше переконання, у межах з’ясування питання про соціально-кри-мінологічну обумовленість норм, передбачених п .11 ч . 2 ст . 115 КК України, потрібно зрозуміти те, що причини цього злочину не обмежуються межами «злої волі» суб’єктів цього злочину, а включають широке коло обставин, впли-вати на які кримінальне право, враховуючи обмеженість його засобів, які є в його розпорядженні, об’єктивно не в змозі . Це знайшло підтвердження у роз-думах професора В .М . Когана, який зазначав, що «…як тільки злочинець пере-стає розглядатися в якості кінцевої причини злочину, як тільки ретроспектива відходить до обставин, які формують поведінку, так відразу кримінальне право усвідомлюється як недостатнє, як лише одне із можливих засобів боротьби з діяннями, що є суспільно небезпечними» [34, с . 31] . Ці положення потрібно віднести й до злочину, який нами досліджується . Більш того, сам факт офіцій-ного визнання істотної небезпечності для суспільства такого виду правопору-




шення, в нашому випадку вчинення вбивства на замовлення, й конструювання п . 11 ч . 2 ст . 115 КК України, перетворюється лише в одну із ланок соціальної боротьби з цим злочином . Наявність цього злочину визначає необхідність про-тидіяти йому і зумовлює необхідність встановлення кримінально-правової заборони .

Така заборона з’явилася лише у випадку, коли суспільним відносинам, заподіюється істотна шкода внаслідок вчинення вбивства на замовлення в якості настільки значимій, що загроза завдання або завдання такої шкоди стала сприйматися в якості достатнього приводу до застосування криміналь-ної репресії . Тому справедливою, на наш погляд, є думка в існуючих джерелах з кримінального права, що обумовленістю норм, що встановлюють криміналь-ну відповідальність за вчинення суспільно-небезпечних діянь, у нашому випадку, передбаченого п . 11 ч . 2 ст . 115 КК України, є небезпека завдання істотної шкоди суспільним відносинам у наслідок поведінки певної категорії людей (ця небезпечність детермінує передбаченою нормою склад злочину і розмір покарання, що слідує за його вчинення) [26, с . 15—16] . Виходячи з цього, небезпечність порушення суспільних відносин як безпосередньої обу-мовленості норм кримінального права, визначається двома групами явищ: 1) характером самих суспільних відносин, яким загрожує небезпека, їх станом; 2) обставинами, що характеризують безпосередньо джерело небезпеки (стан, структура, динаміка злочинності, її причини і умови, особа злочинця, що доз-воляє визначати ці обставини в якості кримінологічних передумов криміналь-но-правової норми) [26, с . 18—19] . Має сенс погодитися з тим, що в групі явищ, що визначають ступінь небезпеки, порушення суспільних відносин, містяться в самих відносинах, їх стані, а також ймовірних наслідках дезорганізації цих відносин для забезпечення безпечного і гармонійного розвитку особи, суспіль-ства і держави [35, с . 148] .

Таким чином, соціально-правова передумова криміналізації (соціальна обумовленість) кримінально-правової заборони, передбаченої п . 11 ч . 2 ст . 115 КК України полягає у наявності в діянні достатньо високого рівня суспільної небезпечності, є найголовнішим чинником криміналізації та вирішальним для віднесення цього діяння до злочинного . Суспільна небезпека вчинення вбив-ства на замовлення, відображає сутність цього злочину і свідчить «про заподі-яння ним істотної шкоди або створення загрози завдання такої шкоди охоро-нюваним суспільним відносинам» [36, с . 30] . Це об’єктивна властивість цього злочину, свідчить про реальне порушення суспільних відносин, що забезпечу-ють умови з охорони життя людини .

У джерелах з кримінального права обґрунтовано зазначається, що суспільна небезпека злочинного посягання визначається об’єктивними і суб’єктивними ознаками не однаково, а саме, визначальними з них є об’єктив-ні — об’єкт злочину, предмет злочину, об’єктивна сторона — небезпека та характер діяння, тяжкість заподіяної шкоди тощо [36, с .30] . Тобто суспільна небезпека аналізованого діяння, що нами аналізується, визначається і тим, що воно порушує встановлені принципи і форми діяльності суспільного співжит-тя, вчиняє вбивство на замовлення .



87

Важливо звернути увагу на те, що дослідники проблем криміналізації справедливо зауважують, що суспільна небезпечність діяння залежить від спо-собу його вчинення та від інтенсивності посягання [32, с .24] . Зокрема, профе-сор М .І . Панов справедливо стверджує, що спосіб вчинення злочинів відобра-жає якісну своєрідність виконання посягання і багато в чому визначає характер шкоди, що може бути заподіяна суспільним відносинам, а інтенсив-ність способу значною мірою позначається на інтенсивності посягання в ціло-му, що безпосередньо впливає на розмір завданої шкоди, а через неї — на тяж-кість наслідків, які настали [33, с . 127—143] .

Крім того, не можна залишати поза увагою і той факт, що суспільну небезпечність злочину, передбаченого п . 11 ч . 2 ст . 115 КК України, зумовлю-ють також і суб’єктивні ознаки, але їх вплив відбувається не безпосередньо, а через об’єктивні ознаки, формуючи зміст діянь особи, яка їх вчиняє [37, с . 100] . Так, одним із критеріїв, що дає змогу оцінити ступінь суспільної небезпеки злочину вбивство на замовлення слугує характеристика суб’єктів такого пося-гання . Ознаки суб’єкта цього злочину впливають на оцінку ступеня небезпеки цього діяння . Такими ознаками є вік, службове становище, стійкість злочинної установки та ін .

Таким чином, враховуючи викладене, можна зробити висновок про те, що рівень суспільної небезпеки цього злочину є найвищим та необхідним для криміналізації таких діянь .

Сутність відносної поширеності діяння як соціально-правової переду-мови криміналізації норми — п . 11 ч . 2 ст . 115 КК України полягає у тому, що діяння, яке криміналізується, повинно бути, з одного боку достатньо пошире-ним, тобто мати загально-соціальні закономірності, з іншого — не повинно бути надзвичайно поширеним . У такій передумові криміналізації, у науковій джерелах загально-прийнято виділяти її верхню та нижню межу криміналіза-ції, зокрема це властиво і для досліджуваного злочину (значення нижньої межі цього процесу полягає у тому, що такі діяння повинні бути відносно пошире-ними) [38, с . 218] .

У відношенні злочину, передбаченого п . 11 ч . 2 ст . 115 КК України, слід зазначити, що поширеність його є очевидною, тому можна стверджувати, що така форма неправомірної поведінки не є випадковою чи одиничною . А отже це повністю відкидає криміналізацію «за запитом», яка підриває відразу три принципи кримінально-правової політика, а саме: принцип врахування (відпо-відності) кримінально-правової політики соціально-правовій психології — тому, що такий закон не сприймається як відповідний і доцільний; принцип економії кримінально-правової репресії — оскільки до відповідальності притя-гується невиправдано велике число громадян; принцип невідворотності кримі-нальної відповідальності, оскільки частіше за все такий закон перестає засто-совуватися на практиці [13, с . 20—21] . Саме тому, за умови, коли любий злочин став би повсякденним явищем для значної частини населення України, визнання такої поведінки як злочинної привело б, по-перше, до дискредитації кримінально-правової заборони, оскільки органи кримінальної юстиції не мали б реальної можливості забезпечити його виконання, по-друге, до розми-




вання меж між злочинною і незлочинною поведінкою, оскільки фактично значна частина членів суспільства була б визнана злочинцями цього не стало-ся) [38, с . 217—218] .

Отже, ґрунтуючись на викладеному вище, можна підсумувати, що вбив-ство, вчинене на замовлення у розумінні п . 11 ч . 2 ст . 115 КК України перебуває у наведених межах .

Зміст такої соціально-правової передумови криміналізації, як помір-ність позитивних і негативних наслідків криміналізації полягає у домінуванні позитивних соціальних результатів застосування норм кримінального права, передбачених п . 11 ч . 2 ст . 115 КК України, в нашому випадку, над негативними соціальними наслідками, які неминуче настають від криміналізації тих чи інших діянь [38, с . 220—224] .

Як уже нами вище зазначалося, що в переліку передумов (соціальної обумовленості кримінально-правової норми, передбаченої п . 11 ч . 2 ст . 115 КК України, криміналізації є ще й кримінально-політична адекватність цього про-цесу, яка містить вимоги щодо її відповідності основним напрямам соціальної та кримінально-правової політики держави Україна, а також рівно й характеру правосвідомості та стану громадської думки . У цьому сенсі слід зазначити, що інститут криміналізації суспільно-небезпечних діянь, до якого належить те, що, передбачене п . 11 ч . 2 ст . 115 КК України, є однією із складових криміналь-но-правової політики держави, у рамках якої формулюються вихідні вимоги боротьби зі злочинністю з допомогою розробки та реалізації широкого кола попереджувальних заходів створення і застосування правових норм матеріаль-ного, процесуального і кримінально-виконавчого права, що встановлюють криміналізацію і пеналізацію, а коли у цьому є потреба — декриміналізацію і депеналізацію діянь [39, с . 49] .

Цікавим моментом у цьому дослідженні є те, що заперечуючи політичну домінанту у процесах криміналізації діянь, А .Ф . Зелінський наполягає на тому, що проблема криміналізації та декриміналізації, посилення та пом’якшення санкцій за деякі види злочинів повинні вирішуватись не в руслі політики, що постійно змінюється, а відповідно до визнаних у цивілізованому суспільстві загальнолюдських моральних цінностей, принципів гуманізму, справедливо-сті, законності та милосердя [40, с . 15—16] . Враховуючи це, саме тому чіткі чинники соціальної обумовленості кримінально-правових заборон, а також критерії криміналізації повинні безповоротно припинити практику штучного створення нових злочинів, оскільки діяння мають власну правову природу, яку повинен виразити, а не створити законодавець, а протилежне приведе до того, що покарання застосовуватиметься без злочину, буде відбуватися державне свавілля, безглуздо посилюватиметься репресія [41] .

Підсумовуючи наведене необхідно зазначити, що п . 11 ч . 2 ст . 115 КК України знаходиться в єдиному блоці з нормами законодавства, які встанов-люють відповідальність за злочини проти життя особи .

Порівняльно-правовий (нормативний) чинник, як соціально-правова передумова криміналізації п . 11 ч . 2 ст . 115 КК України, відображає обумовле-ність кримінально-правової охорони суспільних відносин, що забезпечують



89

умови з охорони життя іншої людини, та полягає у порівнянні кримінального законодавства України з досвідом зарубіжних країн за скоєння умисного вбив-ства, вчиненого на замовлення .

Забезпечення умови з охорони життя іншої людини досягається, зокре-ма, шляхом встановлення кримінальної відповідальності за вбивство, вчинене на замовлення, яка є крайнім засобом примусу . Таким чином кримінальний закон охороняє від протиправних посягань на життя будь-якої людини неза-лежно від її національності, громадянства, віросповідання, стану здоров’я, віку, становища в суспільстві, моральних якостей тощо .

Цей чинник визначається, насамперед, нормами Конституції України, за якою життя людини є найвищою соціальною цінністю, Кримінальним кодек-сом України, постановами Пленуму Верховного Суду України та іншими нор-мативними документами .

Зокрема, Основний закон нашої держави не тільки декларує, але і гаран-тує захист життя людини, встановлює пріоритет людини стосовно до інших соціальних цінностей . Закони та інші нормативні акти приймаються на підста-ві Конституції України і мають відповідати їй . Аналогічні положення закріпле-ні й у кримінальному законодавстві, зокрема, у ч . 1 ст . 3 КК зазначається, що Кримінальний кодекс ґрунтується на Конституції України [49] .

Як справедливо зазначає В . Я . Тацій, що законодавець бере під охорону тільки найбільш важливі, найбільш значимі для інтересів суспільства і держа-ви суспільні відносини, якими злочинними посяганнями може бути завдана серйозна шкода . Оскільки нормальне функціонування і розвиток таких відно-син зумовлені об’єктивними потребами держави і суспільства, спричинення цим відносинам шкоди в результаті злочинних посягань неминуче призводить до шкоди інтересам самої держави, а також всього суспільства в цілому [42, с . 16] . А отже, правовий феномен діяння слідує за його соціально-правовою основою . Тому злочинність, безсумнівно, феномен соціальний, характерний для суспільства як певна його властивість [43 с . 74] .

Чинна редакція Кримінального кодексу України дозволяє певною мірою забезпечити боротьбу з умисними вбивствами, вчиненими на замовлен-ня, проте залишається багато питань, що потребують законодавчого визначен-ня та вдосконалення . Зокрема, детальний юридичний аналіз правової норми про відповідальність за вчинення вбивства на замовлення та вивчення судової практики щодо цього дають підстави вважати, що вона потребує законодавчо-го вирішення в частині, що стосується міри покарання та адекватності її вчи-неному .

А тому, на нашу думку, для вирішення цієї проблеми на даному етапі виникла необхідність Україні врахувати світовий досвід та ініціювати перед законодавцем наступне . Для України, де з 2014 року суттєво збільшився відсо-ток убивств на замовлення, та кардинально погіршилася кримінальна ситуа-ція, за прикладом Болгарії [44, с . 72] вважаємо, що було б доцільно розділити кваліфікуючу ознаку п . 11 ч . 2 ст . 115 КК України та сформулювати її як «убивство, вчинене на замовлення особою, яка діє за дорученням, або виконує рішення організованої злочинної групи», а санкцію частини другої цієї статті




доповнити словами: «…або довічним позбавленням волі без заміни» . Це, як ніколи, продиктоване сучасними умовами та станом суспільства . Крім того, таке розділення значно спростить сутність цієї категорії вбивств та спростить перед судом визначення міри покарання . А якщо посилити санкцію, то це буде визначальним та достатньо стримуючим фактором для майбутніх учасників цього виду злочину . Крім того, такий підхід до посилення санкції закріпить чітку концепцію стосовно вибору міри покарання, за якою особа, яка на вико-нання рішення організованої злочинної групи погодилася на участь у вчиненні замовного вбивства, буде завчасно попереджена та буде розуміти, що в пер-спективі його безальтернативно чекає довічне позбавлення волі без заміни .

Соціально-економічний (матеріальний) чинник у виникненні такого явища, як вбивство на замовлення, став чи не найголовнішим фактором . Суперечливі суспільно-політичні процеси, нестабільна соціально-політична та економічна ситуації, помилки в соціально-економічному реформуванні, девальвування моральних і духовних цінностей, фактичне нівелювання соці-ального контролю, правовий нігілізм, правова анархія — все це стало своєрід-ним живильним середовищем для «вибуху» в Україні злочинності за всіма показниками . Особливо ця ситуація погіршилася після початку війни на Сході України .

Тому, однією з найважливіших та найскладніших задач, які стоять перед державою на сьогодні, є боротьба з насильницькими злочинами проти особи . Зокрема з такими, як вбивство на замовлення . Повсякденна практика показує, що ні закон, ні правоохоронні органи, ні особиста озброєна охорона, інші інди-відуальні засоби безпеки не захистять людину, коли вбивство вчиняється на замовлення . Головні причини та мотиви замовних вбивств знаходяться в галу-зі економічних відносин, де подібні злочини виступають як ефективний спосіб вирішення назрілих проблем . Фізичне усунення людини, яка займає ключову роль в тій чи іншій комерційній структурі, веде, як правило, або до розпаду цієї структури, або послаблює її позиції . Таке результативне «спрацьовування» замовних вбивств можливо не в будь-якій країні, а лише в певних умовах, характерних для сьогоднішньої України .

Вважаємо, що універсальні причини, які породили та живлять це явище, досить повно сформулювала О .Є . Александрова . За її переконанням існує чотири основних причини виникнення та існування замовних вбивств . По-перше, це глибоко персоніфікований характер більшості комерційних структур . Майже всі вони створювалися вузькими групами осіб, де один або дві людини спочатку замикали на себе вирішення всіх принципових питань . Компаній же західного типу з розвиненою багаторівневою ієрархією, що дає великий запас міцності, в нашій країні до цих пір майже немає . По-друге — злиття державних і владних структур . За рідкісним винятком, надприбутки в Україні мають компанії, які зуміли тим чи іншим чином пробитися до «дер-жавної годівниці» (кредити, пільги, експортні та імпортні ліцензії, доступ до сировинних ресурсів і т .д .) . Як правило, подібні умови забезпечуються за раху-нок особистих зв’язків одного з керівників компанії в вищих ешелонах органів влади . Усунення такого людини може відразу ж позбавити дану структуру всіх



91

або більшості переваг . Покровителів при цьому зазвичай не чіпають . По-третє, кримінальний чи напівкримінальний характер схем комерційної діяльності, розподілу прибутку і т .ін . багатьох українських компаній і фірм . Угоди здій-снюються в тісній взаємодії з представниками злочинних співтовариств і корумпованим чиновництвом .

Природно, що такого роду «економічні» відносини можуть здійснюва-тися лише на негласній, багато в чому конспіративній основі, з посвяченням в суть лише дуже вузького кола осіб . Ліквідація ключової фігури, посередника, зв’язкового здатна в цих умовах безповоротно порушити функціонування всього ланцюжка . Цей фактор активно використовується не тільки для усу-нення конкурентів, але що не менш важливо, для замітання слідів, коли після завершення чергової операції, пов’язаної з отриманням понад доходів тими чи іншими шахрайськими методами, її прямі та непрямі учасники шляхом усу-нення ключової фігури, що володіла всією інформацією, унеможливлюють проведення будь-якого розслідування . По-четверте, це ослаблення регулюю-чої ролі держави [45] .

На підставі вище зазначеного, а також концепції причинності як взаємо-дії різних сторін об’єктивного та суб’єктивного, особистості і середовища можна відзначити, що економічний чинник безпосередньо впливає на ріст вбивств, вчинених на замовлення . Вони є наслідком взаємодії історично обу-мовлених, соціально придбаних особистісних якостей та зовнішніх обставин .

Ще один важливий чинник — політико-ідеологічний, який зіграв суттє-ву роль у виникненні заборони у вигляді норми, яка передбачає кримінальну відповідальність за вбивство, вчинене на замовлення .

Резюмуючи детермінант цього виду вбивств, можна виділити наступні фактори, які сприяють цьому злочину: одновекторність політики, що проявля-ється в неврахуванні різниці світоглядів населення регіонів України (з однієї сторони — бажанням євроінтеграції, а з іншої — зближення відносин з Російською Федерацією); недоліки в реалізації державної кримінальної, кри-мінально-процесуальної, кримінально-виконавчої та кримінологічної політи-ки; відсутність зваженої державної політики у сфері приватизації державного майна і перерозподілу власності, низька ефективність управління приватним сектором економіки нестабільність фінансової, валютної, податкової, митної, промислової, сільськогосподарської політики держави, що знижує рівень дові-ри населення до держави в цілому; відсутність інтегрованої стратегії розвитку пріоритетних галузей; високий рівень корумпованої системи державного регу-лювання, лобіювання протиправних інтересів окремих політичних груп; від-сутність єдиної світоглядної платформи (системи цінностей) розвитку суспіль-ства, національної ідеї; широкомасштабний інформаційний вплив з пропагандою ідеології споживання (з метою заміни духовних цінностей мате-ріальними), що є необхідною умовою існування ринкової економіки (як наслі-док — популяризація фонових для злочинності явищ); визнання аморальних уявлень, звичок та інтересів нормальними явищами . На наше переконання, він несе в собі також етичну, моральну і конфліктну ознаки, які не можна розгля-дати виокремлено від нього .




Кримінально-політична адекватність містить вимоги щодо її відповід-ності основним напрямам соціальної та кримінально-правової політики дер-жави Україна, характеру правосвідомості та стану громадської думки . У цьому контексті слід зазначити, що інститут криміналізації суспільно-небезпечних діянь є однією із складових кримінально-правової політики держави, у рамках якого формулюються вихідні вимоги боротьби зі злочинністю з допомогою розробки та реалізації широкого кола попереджувальних заходів створення і застосування правових норм матеріального, процесуального і кримінально-ви-конавчого права, що встановлюють криміналізацію і пеналізацію, а коли у цьому є потреба — декриміналізацію і депеналізацію діянь [46, с . 49] .

Заперечуючи політичну домінанту в процесах криміналізації діянь, А .Ф . Зелінський наполягає на тому, що проблема криміналізації та декриміна-лізації, посилення та пом’якшення санкцій за деякі види злочинів повинні вирішуватись не в руслі політики, що постійно змінюється, а відповідно до визнаних у цивілізованому суспільстві загальнолюдських моральних ціннос-тей, принципів гуманізму, справедливості, законності та милосердя [47, с . 15—16] . Саме тому чіткі чинники соціально-правової обумовленості кримі-нально-правових заборон, а також критерії криміналізації повинні безповорот-но припинити практику штучного створення нових злочинів, оскільки діяння мають власну правову природу, яку повинен виразити, а не створити законода-вець, а протилежне приведе до того, що покарання застосовуватиметься без злочину, буде відбуватися державне свавілля, безглуздо посилюватиметься репресія [48] .

Історичний чинник соціальної обумовленості кримінально-правової заборони, передбаченої п .11 ч . 2 ст . 115 КК України, являє собою результат узагальнення еволюційного шляху кримінального законодавства, який привів до законодавчого закріплення цієї норми в Кримінальному кодексі . Кримінально-правова заборона цього злочину, як і інших, сягає своїм генетич-ним корінням в табу і звичаї, які вироблялися як форми реакції соціуму на шкідливу поведінку деяких її членів, і які були покликані до того, щоб забез-печити необхідні для виживання і розвитку суспільства підпорядкування одних осіб інтересам колективу [45, с . 169] .

У наш час відбувається підкорення (підпорядкування) особи, що вчиняє злочин, цьому закону через реалізацію покарання та запобігання вчиненню цього злочину (загальна превенція) . Важливо зауважити, що якби не зміню-вався зміст досліджуваної нами кримінально-правової заборони в кожний конкретний відрізок часу, то не було б удосконалення її, він є таким, яким саме і може бути, виходячи з історичного розвитку суспільства (бути оптимальним у даних умовах) .

Історичний чинник фактично демонструє та визначає тенденції розвит-ку кримінального законодавства в частині відповідальності за умисне вбив-ство, вчинене на замовлення .

Перефразовуючи російського правника В . Случевського, варто заува-жити, що кримінальний закон, як і всі елементи нашої культури, випробову-ють на собі повністю вплив закону еволюції, який проявляється у всіх галузях



93

життя . Неможливо знайти жодного законодавчого інституту, який би не збері-гав на собі сліди свого походження і який би визначався в законодавчих поста-новах в цілком закінчених формах, не переживши перед цим багатьох момен-тів свого розвитку та змін . В цій, яка не знає перемир’я, боротьбі нового зі старим, змінюються як зміст, так і форми законодавчих інститутів . Новий зміст життя прагне перш за все пристосувати до себе існуючі форми, а у випад-ку їх непридатності — створити нові… Факторами цієї вічної боротьби є не одне лише народжуване на національному ґрунті творчості законодавця краї-ни, але і запозичення, які створюються ними із придбань духу інших народно-стей [49, с . 36] .

Міжнародно-правовий чинник займає не менше відповідальне місце в кримінально-правовій обумовленості кримінальної відповідальності за п . 11 ч . 2 ст . 115 КК України, ніж вищезгадані чинники . Насамперед це обумовлено процесом глобалізації, яка активно підштовхує до взаємодії різних правових систем . Ці процеси призводять до зближення та взаємопроникнення міжна-родних, національних та наднаціональних правових систем на різних рівнях, тобто до так званої правової конвергенції [50, с . 104—110] . У зв’язку з чим нам цікава також позиція й зарубіжних авторів, наприклад, щодо трактування ними поняття «криміналізація» .

Досить цікавою з цього приводу є думка англійського юриста N . Lacey , яку він висловив у своїй роботу «Criminalization as Regulation: The Role of Criminal Law»: «The first thing to say about criminalization is that it involves the sanction-based regulation of acts» — «Перше, що можна сказати про криміналі-зацію, полягає в тому, що вона включає санкціоноване регулювання дій» [51] .

Інший науковець Philip Pettit у своїй роботі «Criminalization in Republican Theory» заявив: «Criminalization is regulatory insofar as it is designed to reduce the incidence of the sorts of acts it targets» . — «Криміналізація наділена регуляторною функцією, оскільки вона застосовується для скорочення випад-ків вчинення діянь, на які спрямована її заборона»[52] .

Водночас професор David Brown в роботі «Criminalisation and Normative Theory» показує нам перспективи «криміналізації»: «The processes of criminalisation and the power to punish have been approached in specific contexts as particular forms of social calculation, in the belief that what are essentially different forms of regulation will continue to be developed by policy-makers under the broad label of criminal law’ and that it will be increasingly difficult to identify ‘general principles’ underlying all criminal offences» . — «Процеси криміналізації та можливості покарання проявляються в конкретних контекстах як особливі форми соціального розрахунку, вважаючи, що принципово різні форми регу-лювання будуть як і раніше розроблятися особами, що визначають політику, під широким поняттям кримінального права . І все це приведе до того, що в подальшому буде все важче ідентифікувати «загальні принципи», що лежать в основі всіх кримінальних злочинів» .

Окрім сприйняття теоретичних та наукових думок західних юристів, серйозний вплив на українського законодавця та на судову систему України в цілому має Європейський суд з прав людини (англ . European Court of Human




Rights) [54] — міжнародний судовий орган, юрисдикція якого поширюється на всі держави- члени Ради Європи, що ратифікували Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, і включає всі питання, які стосують-ся тлумачення і застосування конвенції, включаючи міждержавні справи і скарги окремих осіб . Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод не тільки проголосила основоположні права людини, а й створила особливий механізм їх захисту . Що зіграло, нашу думку, особливу роль в криміналізації такого явища, як вбивство на замовлення . У цьому кон-тексті слід акцентувати увагу на тому, що вимоги Європейської конвенції щодо тлумачення й застосуванні законодавчих актів, які стосуються сфери кримі-нального судочинства, мають пріоритет над національним законодавством .

Висновок . На підставі викладеного можна зробити висновок, що чинни-ками соціально-правової обумовленості кримінальної відповідальності за п . 11 ч . 2 ст . 115 КК України є кримінологічний, правовий (нормативний), соціаль-но-економічний (матеріальний), політико-ідеологічний, історичний та міжна-родно-правовий чинники .


1 . Шевчук Ю.І. Соціальна обумовленість кримінальної відповідальності за насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, поєднане з вбивством [Електронний ресурс] — Режим доступу : http://www .irbis-nbuv .gov .ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64 .exe?I21DBN

2 . Словник української мови «Академічний тлумачний словник» (1970—1980) в 11 томах [Електронний ресурс] — Режим доступу : https: //ukrainian_explanatory .academic .ru

3 . Вікіпедія [Електронний ресурс] — Режим доступу : https: // uk . wikipedia . org/wiki .

4 . Викисловарь [Електронний ресурс] — Режим доступу : https://ru .wiktionary .org/wiki/криминализация

5 . Турлова Ю.А. Кримінологічна характеристика браконьєрства в Україні та протидія злочинам : дис…канд . юрид . наук: спец . 12 .00 .08 — кримінальне право та кримінологія ; кримінально-виконавче право / Ю .А . Турлова . — К . : Інститут держа-ви та права ім . В .М . Корецького Національної академії наук України, 2011 — 244 с .

6 . Хашимов A.A. Уголовно-правовая охрана рыбных запасов в РСФСР : авто-реф . дис . канд . юрид . наук: спец . 12 .00 .08 — уголовное право и криминология : уго-ловно-исполнительное право / A .A . Хашимов . — Свердловск, 1981 . — 22 с .

7 . Тоболкин П.С. Социальная обусловленность уголовно-правовых норм [Електронний ресурс] — Режим доступу : https: //www . google .com .ua / search?q==chrome . .69i57j69i61l2 .8937j0j8&sourceid=chrome&ie=UTF-8

8 . Кудрявцев В.Н. Популярная криминология / В .Н . Кудрявцев, —М ., 1998 . —164 с .

9 . Коржанский Н.Й. Объект и предмет уголовно-правовой охраны / Н .Й . Коржанский . —М . : Изд-во Академии МВД СССР, 1980 . — 248 с .

10 . Борисов В.И. Основные проблемы охраны безопасности производства в уголовном законодательстве Украины : автореф . дис . … . доктора юрид . наук : спец . 12 .00 .08 — уголовное право и кримінологія ; уголовно-исполнительное право / В .И . Борисов . — X ., І993 . — 34 с .



95

11 . Коган В.М. Изучение эффективности уголовно-правовых норм : аспекты и уровни анализа [Текст] / В .М . Коган // Проблемы правосудия и уголовного права . — М . : Ин-т государства и права АН СССР, 1978 . — 293 с .

12 . Злобин Г.А. Основания и принципы уголовно-правового запрета / Г .А . Злобин // Советское государство и право . — 1980 . — № 1 . — С . 70—77 .

13 . Фріс П.Л. Кримінально-правова політика Української держави : теоретич-ні, історичні та правові проблеми : Монографія / П .Л . Фріс . — К . : Атіка, 2005 . — 332 с .

14 . Дагель П.С. Уголовная политика : управление борьбой с преступностью / П .С . Дагель // Проблемы социологии уголовного права . —М ., 1984 . — С . 37—43 .

15 . Злобин Г.А., Келина С.Г. Некоторые теоретические вопросы криминализа-ции общественно опасных деяний / Г .А . Злобин, С .Г . Келина // Проблемы правосу-дия и уголовного права / [редкол . : А .М . Ларин и др .] — М . : ИГПАН, 1978 . — С . 108—110 .

16 . Клочков В. Уголовная политика и уголовное право / В . Клочков // Соц . законность . —1997 . — С . 62—65 .

17 . Назыев Б.И. Теоретические проблемы криминализации : автореф . дис . канд . юрид . наук: спец . 12 .00 .08 — уголовное право и криминология : уголовно-испо-лнительное право / Б .И . Назыев . — Баку, 2000 . — 24 с .

18 . Лопатин В.А. Проблемы криминализации экологических правонаруше-ний : автореф . дис… .канд . юрид . наук: спец . 12 .00 .08 — уголовное право и криміноло-гія : уголовно-исполнительное право / В .А . Лопатин . — Л ., 1991 . — 20 с .

19 . Сюй Дисинь. Экологические проблемы Китая : сокр . ; пер . с кит . / ред ., предисл . Л .В . Ушакова] . — М . : Прогресс, 1990 . — 232 с .

20 . Матвійчук В.К. Екологічна політика в системі державного управління національним господарством : Монографія / В .К . Матвійчук, Ю .О . Чугаєнко, О .І . Савенков . — К . : ВНЗ «Національна академія управління», 2013 . — 198 с .

21 . Основания уголовно-правового запрета : криминализация и декримина-лизация / Под ред . В .Н . Кудрявцева, А .М . Яковлева . — М . : Наука, 1982 . — 304 с .

22 . Айдаров Й.Н. О профилактической политике и её роли в борьбе с преступ-ностью / Й .Н . Айдаров // Вопросы борьбы с преступностью . — М . : ВИП, 1988 . — Вып . 47 . — С . 106—109 .

23 . Злобин Г.А., Келина С.Г. Некоторые теоретические вопросы криминализа-ции общественно опасных деяний / Г .А . Злобин, С .Г . Келина // Проблемы правосу-дия и уголовного права / [редкол . : А .М . Ларин и др .] —М . : ИГПАН, 1978 . — С . 108—110 .

24 . Пудовкин Ю.Е. Учение об основах уголовного права : [лекции] . — М . : Юрлитинформ, 2012 . — 240 с .

25 . Коробеев А.И. Уголовно-правовая політика : тенденции и перспективы : моногр . / Коробеев А .И ., Усс А .В ., Голик Ю .В . — Красноярск : Изд-во Красноярского университета, 1991 . — 238 с .

26 . Филимонов В.Д. Криминологические основы уголовного права / В .Д . Фили-монов . — Томск : Изд-во Томского унта, 1981 . — 212 с .

27 . Навроцький В.О. Кримінальне право України . Особлива частина : [курс лекцій] / В .О . Навроцький . — К . : Знання, 2000 . — 771 с .

28 . Воробей П.А. Кримінальна відповідальність за незаконну торговельну діяльність : Монографія / H .A . Воробей . — К . : Українська академія внутрішніх справ, 1996 . —116 с .

29 . Binding K. Наndbuch des Strafrechts . Ersten Band . Leipzig, 1909, по русс . перев . : Карл Бидинг . О происхождении публичного наказанияв германо-немецком




праве, в изд . «Новые идеи в правоведении», Сборник № 3: «Эволиция преступлений и наказаний» . Спб . 1914 г ., С . 106 .

30 . Кузнецов В.В. Сучасні фактори нормотворення у сфері кримінального права / В .В . Кузнецов // Вісник Верховного Суду України . — 2007 . — № 12(88) . — С . 37—40 .

31 . Закалюк А.П. Курс сучасної української кримінології : теорія і практика : У 3-х кн . / А .П . Закалюк . — Кн . 2 : Кримінологічна характеристика та запобігання вчи-ненню окремих видів злочинів . — К . : Видавничий Дім «ІнЮре», 2007 — 712 с .

32 . Сабитов P.A. Общественная опасность как критерий криминализа-ции / P .A . Сабитов // Актуальные проблемы криминализации и декриминализации общественно опасных деяний : сб . научных трудов . —Омск : Изд-во Омской высшей школы милиции, 1980 . — С . 20—25 .

33 . Панов Н.И. Способ совершения преступления и уголовная ответствен-ность / Н .И . Панов . — Харьков : Выща школа, 1982 . —161 с .

34 . Коган В.М. Социальный механизм уголовно-правового воздействия / В .М . Коган . — М . : Изд-во «Наука», 1983 . — 184 с .

35 . Харь І.О. Кримінально-правова охорона атмосферного повітря : Моно-графія / І .О . Харь . — К . : ВНЗ «Національна академія управління», 2011 .— 192 с .

36 . Марцева А.И. Диалектика и вопросы теории уголовного права / А . И . Марцева . — Красноярськ : Изд-во Красноярськ . ун-та, 1990 . — 86 с .

37 . Кудрявцев В.Н. Объективная сторона преступления / В .Н . Кудрявцев . — М . : Госюриздат, 1960 . — 244 с .

38 . Основания уголовно-правового запрета : криминализация и декримина-лизация / Под ред . В .Н . Кудрявцева, А .М . Яковлева . — М . : Наука, 1982 . — 304 с .

39 . Загородников Н.И. Направление изучения советского уголовного права / Н .И . Загородников, H .A . Стручков // Сов . государство и право . —1981 . — № 7 . — С . 48—56 .

40 . Зелинский А.Ф. Криминальная психология : Науч . практ . изд . / А .Ф . Зелин-ский . — К . : Юринком Интер, 1999 . — 240 с .

41 . Вицин С.Е. О научно-правовых предпосылках ограничения преступности как негативно отклоняющегося поведения / С .Е . Вицин [Электронный ресурс] . — Режим доступа : http: // sartraccc .ru/ i .php?oper = read_file&filename=Pub/vi cin% 2823-05-05%29 .htm .

42 . Таций В.Я. Объект и предмет преступления в советском уголовном праве: моногр . / Таций В .Я . — X . : Высшая школа, 1988 . — 231 с .

43 . Хряпінський П.В. Виникнення і розвиток заохочувальних норм у кримі-нальному законодавстві (дорадянський період) / П . В . Хряпінський // Вісник Запорізького юридичного інституту . — 2007 . — № 1(39) . — С . 122—133 .

44 . The Bulgarian Penal Code / edited by candidate of Law, assistant professor A .I . Lukashov; introduction by Y .I . Aidarov . — St . Petersburg : “Yuridichesky Center — Press”, 2001 . — 298 p .

45 . Александрова О.Е. Криминалистическая характеристика убийств по найму и организационно-тактические особенности их расследования / О .Е . Александрова [Электронный ресурс] . — Режим доступа : http://www .dissercat .com/content/kriminalisticheskaya-kharakteristika-ubiistv-po-naimu-i-organizatsionno-takticheskie-osobenn

46 . Загородников Н.И. Направление изучения советского уголовного права / Н .И . Загородников, H .A . Стручков // Сов . государство и право . —1981 . —№ 7 . — С . 48—56 .



97

47 . Зелинский А.Ф. Криминальная психология : Науч . практ . изд . / А .Ф . Зелин-ский . — К . : Юринком Интер, 1999 . — 240 с .

48 . Вицин С.Е. О научно-правовых предпосылках ограничения преступности как негативно отклоняющегося поведения / С .Е . Вицин [Электронный ресурс] . — Режим доступа : http://sartraccc .ru/i .php?oper=read_file&filename=Pub/vicin%2823-0505%29 .htm .

49 . Cлучевский В . Учебник русского уголовного процесса . Судоустрой-ство—судопроизводство . — 4-е изд ., доп . и испр . — СПб . : Типография М .М . Стасюлевича, 1913 . — С . 36 .

50 . Мельник З. Вплив діяльності судових інституцій Європейських співтова-риств на зростання значення судової практики як джерела права / З . Мельник // Вісник Вищого адміністративного суду України . Офіційне науково-практичне видання . — К . : Юринком Интер, 2013 . — Випуск 3 . — С . 104—110 .

51 . Lacey N. «Criminalization as Regulation: The Role of Criminal Law», in C . Parker, C . Scott, N . Lacey, and J . Braithwaite (eds .), Regulating Law ( Oxford : Oxford University Press, 2004 ), P . 67—144 . [Электронный ресурс] . — Режим доступа : https://papers .ssrn .com/sol3/papers .cfm?abstract_id=2126521

52 . Philip Pettit. In R .A . Duff, Lindsay Farmer, S .E . Marshall, Massimo Renzo & Victor Tadros (eds .), Criminalization : The Political Morality of Criminal Law . Oxford, UK: Oxford University Press . pp . 132—150 (2014) [Электронный ресурс] . — Режим доступа : https://philpapers .org/rec/PETCIR-3

53 . David Brown. C riminalisation and Normative Theory . [Электронный ресурс] . — Режим доступа : http: //heinonline .org/ HOL/ LandingPage? Handle = hein .journals/cicj25&div=19&id=&page .

54 . European Court of Human Rights . [Электронный ресурс] . — Режим досту-па : http://liberty .wikia .com/wiki/European_Court_of_Human_Rights

REFERENCES

1 . Shevchuk Yu.I. Sotsialna obumovlenist kryminalnoi vidpovidalnosti za nasylnytske zadovolennia statevoi prystrasti nepryrodnym sposobom, poiednane z vbyvstvom [Elektronnyi resurs] — Rezhym dostupu : http://www .irbis-nbuv .gov .ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64 .exe?I21DBN

2 . Slovnyk ukrainskoi movy “Akademichnyi tlumachnyi slovnyk” (1970—1980) v 11 tomakh [Elektronnyi resurs] — Rezhym dostupu : https: //ukrainian_explanatory .academic .ru

3 . Vikipediia [Elektronnyi resurs] — Rezhym dostupu : https://uk .wikipedia . org/wiki .4 . Vikislovar' [Elektronnyi resurs] — Rezhym dostupu : https://ru .wiktionary .org/

wiki/криминализация5 . Turlova Yu.A. Kryminolohichna kharakterystyka brakonierstva v Ukraini ta

protydiia zlochynam : dys…kand . yuryd . nauk: spets . 12 .00 .08 — kryminalne pravo ta kryminolohiia ; kryminalno-vykonavche pravo / Yu .A . Turlova . — K . : Instytut derzhavy ta prava im . V .M . Koretskoho Natsionalnoi akademii nauk Ukrainy, 2011 — 244 s .

6 . Hashimov A.A. Ugolovno-pravovaja ohrana rybnyh zapasov v RSFSR : avtoref . dis . kand . jurid . nauk: spec . 12 .00 .08 — ugolovnoe pravo i kriminologija : ugolovno-ispolnitel'noe pravo / A .A . Hashimov . — Sverdlovsk, 1981 . — 22 s .

7 . Tobolkin P.S. Social'naja obuslovlennost' ugolovno-pravovyh norm [Elektronnyi resurs] — Rezhym dostupu : https://www .google .com .ua/search?q==chrome . .69i57j69i61l2 .8937j0j8&sourceid=chrome&ie=UTF-8




8 . Kudrjavcev V.N. Populjarnaja kriminologija / V .N . Kudrjavcev, —M ., 1998 . —164 s .9 . Korzhanskij N.J. Obekt i predmet ugolovno-pravovoj ohrany / N .J . Korzhanskij . —

M . : Izd-vo Akademii MVD SSSR, 1980 . — 248 s .10 . Borisov V.I. Osnovnye problemy ohrany bezopasnosti proizvodstva v ugolovnom

zakonodatel'stve Ukrainy : avtoref . dis . … . doktora jurid . nauk : spec . 12 .00 .08 — ugolovnoe pravo i krimіnologіja ; ugolovno-ispolnitel'noe pravo / V .I . Borisov . — H ., І993 . — 34 s .

11 . Kogan V.M. Izuchenie jeffektivnosti ugolovno-pravovyh norm : aspekty i urovni analiza [Tekst] / V .M . Kogan // Problemy pravosudija i ugolovnogo prava . — M . : In-t gosudarstva i prava AN SSSR, 1978 . — 293 s .

12 . Zlobin G.A. Osnovanija i principy ugolovno-pravovogo zapreta / G .A . Zlobin // Sovetskoe gosudarstvo i pravo . — 1980 . — № 1 . — S . 70—77 .

13 . Fris P.L. Kryminalno-pravova polityka Ukrainskoi derzhavy : teoretychni, istorychni ta pravovi problemy : Monohrafiia / P .L . Fris . — K . : Atika, 2005 . — 332 s .

14 . Dagel' P.S. Ugolovnaja politika : upravlenie bor'boj s prestupnost'ju / P .S . Dagel' // Problemy sociologii ugolovnogo prava . —M ., 1984 . — S . 37—43 .

15 . Zlobin G.A., Kelina S.G. Nekotorye teoreticheskie voprosy kriminalizacii obshhestvenno opasnyh dejanij / G .A . Zlobin, S .G . Kelina // Problemy pravosudija i ugolovnogo prava / [redkol . : A .M . Larin i dr .] — M . : IGPAN, 1978 . — S . 108—110 .

16 . Klochkov V. Ugolovnaja politika i ugolovnoe pravo / V . Klochkov // Soc . zakonnost' . —1997 . — S . 62—65 .

17 . Nazyev B.I. Teoreticheskie problemy kriminalizacii : avtoref . dis . kand . jurid . nauk: spec . 12 .00 .08 — ugolovnoe pravo i kriminologija : ugolovno-ispolnitel'noe pravo / B .I . Nazyev . — Baku, 2000 . — 24 s .

18 . Lopatin V.A. Problemy kriminalizacii jekologicheskih pravonarushenij : avtoref . dis… .kand . jurid . nauk: spec . 12 .00 .08 — ugolovnoe pravo i krimіnologіja : ugolovno-ispolnitel'noe pravo / V .A . Lopatin . — L ., 1991 . — 20 s .

19 . Sjuj Disin' Jekologicheskie problemy Kitaja : sokr . ; per . s kit . / red ., predisl . L .V . Ushakova] . — M . : Progress, 1990 . — 232 s .

20 . Matviichuk V.K. Ekolohichna polityka v systemi derzhavnoho upravlinnia natsionalnym hospodarstvom : Monohrafiia / V .K . Matviichuk, Yu .O . Chuhaienko, O .I . Savenkov . — K . : VNZ “Natsionalna akademiia upravlinnia”, 2013 . — 198 s .

21 . Osnovanija ugolovno-pravovogo zapreta : kriminalizacija i dekriminalizacija / Pod red . V .N . Kudrjavceva, A .M . Jakovleva . — M . : Nauka, 1982 . — 304 s

22 . Ajdarov J.N. O profilakticheskoj politike i ejo roli v bor'be s prestupnost'ju / J .N . Ajdarov // Voprosy bor'by s prestupnost'ju . — M . : VIP, 1988 . — Vyp . 47 . — S . 106—109 .

23 . Zlobin G.A., Kelina S.G. Nekotorye teoreticheskie voprosy kriminalizacii obshhestvenno opasnyh dejanij / G .A . Zlobin, S .G . Kelina // Problemy pravosudija i ugolovnogo prava / [redkol . : A .M . Larin i dr .] — M . : IGPAN, 1978 . — S . 108—110 .

24 . Pudovkin Ju.E. Uchenie ob osnovah ugolovnogo prava : [lekcii] . — M . : Jurlitinform, 2012 . — 240 s .

25 . Korobeev A.I. Ugolovno-pravovaja polіtika : tendencii i perspektivy : monogr . / Korobeev A .I ., Uss A .V ., Golik Ju .V . — Krasnojarsk : Izd-vo Krasnojarskogo universiteta, 1991 . — 238 s .

26 . Filimonov V.D. Kriminologicheskie osnovy ugolovnogo prava / V .D . Filimo-nov . — Tomsk : Izd-vo Tomskogo unta, 1981 . — 212 s .

27 . Navrotskyi V.O. Kryminalne pravo Ukrainy . Osoblyva chastyna : [kurs lektsii] / V .O . Navrotskyi . — K . : Znannia, 2000 . — 771 s .



99

28 . Vorobei P.A. Kryminalna vidpovidalnist za nezakonnu torhovelnu diialnist : Monohrafiia / P .A . Vorobei . — K . : Ukrainska akademiia vnutrishnikh sprav, 1996 . —116 s .

29 . Binding K. Наndbuch des Strafrechts . Ersten Band . Leipzig, 1909, po russ . perev . : Karl Biding . O proishozhdenii publichnogo nakazanijav germano-nemeckom prave, v izd . “Novye idei v pravovedenii”, Sbornik № 3: “Jevolicija prestuplenij i nakazanij” . Spb . 1914 g ., S . 106 .

30 . Kuznetsov V.V. Suchasni faktory normotvorennia u sferi kryminalnoho prava / V .V . Kuznetsov // Visnyk Verkhovnoho Sudu Ukrainy . — 2007 . — № 12(88) . — S . 37—40 .

31 . Zakaliuk A.P. Kurs suchasnoi ukrainskoi kryminolohii : teoriia i praktyka : U 3-kh kn . / A .P . Zakaliuk . — Kn . 2 : Kryminolohichna kharakterystyka ta zapobihannia vchynenniu okremykh vydiv zlochyniv . — K . : Vydavnychyi Dim “InYure”, 2007 — 712 s .

32 . Sabitov R.A. Obshhestvennaja opasnost' kak kriterij kriminalizacii / R .A . Sabitov // Aktual'nye problemy kriminalizacii i dekriminalizacii obshhestvenno opasnyh dejanij : sb . nauchnyh trudov . —Omsk : Izd-vo Omskoj vysshej shkoly milicii, 1980 . — S . 20—25 .

33 . Panov N.I. Sposob sovershenija prestuplenija i ugolovnaja otvetstvennost' / N .I . Panov . — Har'kov : Vyshha shkola, 1982 . —161 s .

34 . Kogan V.M. Social'nyj mehanizm ugolovno-pravovogo vozdejstvija / V .M . Kogan . — M . : Izd-vo “Nauka”, 1983 . —184 s .

35 . Khar I.O. Kryminalno-pravova okhorona atmosfernoho povitria : Monohrafiia / I .O . Khar . — K . : VNZ “Natsionalna akademiia upravlinnia”, 2011 . — 192 s .

36 . Marceva A.I. Dialektika i voprosy teorii ugolovnogo prava / A .I . Marceva . — Krasnojars'k : Izd-vo Krasnojars'k . un-ta, 1990 . — 86 s .

37 . Kudrjavcev V.N. Obektivnaja storona prestuplenija / V .N . Kudrjavcev . — M . : Gosjurizdat, 1960 . — 244 s .

38 . Osnovanija ugolovno-pravovogo zapreta : kriminalizacija i dekriminalizacija / Pod red . V .N . Kudrjavceva, A .M . Jakovleva . — M . : Nauka, 1982 . — 304 s .

39 . Zagorodnikov N.I. Napravlenie izuchenija sovetskogo ugolovnogo prava / N .I . Za gorodnikov, N .A . Struchkov // Sov . gosudarstvo i pravo . —1981 . — № 7 . — S . 48—56 .

40 . Zelinskij A.F. Kriminal'naja psihologija : Nauch . prakt . izd . / A .F . Zelinskij . — K . : Jurinkom Inter, 1999 . — 240 s .

41 . Vicin S.E. O nauchno-pravovyh predposylkah ogranichenija prestupnosti kak negativno otklonjajushhegosja povedenija / S .E . Vicin [Jelektronnyj resurs] . — Rezhim dostupa : http://sartraccc .ru/i .php?oper=read_file&filename=Pub/vicin%2823-05-05%29 .htm .

42 . Tacij V.Ja. Obekt i predmet prestuplenija v sovetskom ugolovnom prave: monogr . / Tacij V .Ja . — H . : Vysshaja shkola, 1988 . — 231 s .

43 . Khriapinskyi P.V. Vynyknennia i rozvytok zaokhochuvalnykh norm u kryminalnomu zakonodavstvi (doradianskyi period) / P .V . Khriapinskyi // Visnyk Zaporizkoho yurydychnoho instytutu . — 2007 . — № 1(39) . — S . 122—133 .


45 . Aleksandrova O.E. Kriminalisticheskaja harakteristika ubijstv po najmu i organizacionno-takticheskie osobennosti ih rassledovanija / O .E . Aleksandrova [Jelektro-nnyj resurs] . — Rezhim dostupa : http://www .dissercat .com/content/kriminalisticheskaya-kharakteristika-ubiistv-po-naimu-i-organizatsionno-takticheskie-osobenn

46 . Zagorodnikov N.I. Napravlenie izuchenija sovetskogo ugolovnogo prava / N .I . Zagorodnikov, N .A . Struchkov // Sov . gosudarstvo i pravo . —1981 . —№ 7 . — S . 48—56 .




47 . Zelinskij A.F. Kriminal'naja psihologija : Nauch . prakt . izd . / A .F . Zelinskij . — K . : Jurinkom Inter, 1999 . — 240 s .

48 . Vicin S.E. O nauchno-pravovyh predposylkah ogranichenija prestupnosti kak negativno otklonjajushhegosja povedenija / S .E . Vicin [Jelektronnyj resurs] . — Rezhim dostupa : http://sartraccc .ru/i .php?oper=read_file&filename=Pub/vicin%2823-05-05 %29 .htm .

49 . Sluchevskij V. Uchebnik russkogo ugolovnogo processa . Sudoustrojstvo-sudo-proizvodstvo . — 4-e izd ., dop . i ispr . — SPb . : Tipografija M .M . Stasjulevicha, 1913 . — S . 36 .

50 . Melnyk Z. Vplyv diialnosti sudovykh instytutsii Yevropeiskykh spivtovarystv na zrostannia znachennia sudovoi praktyky yak dzherela prava / Z . Melnyk // Visnyk Vyshchoho administratyvnoho sudu Ukrainy . Ofitsiine naukovo-praktychne vydannia . — K . : Yurynkom Inter, 2013 . — Vypusk 3 . — S . 104—110 .

51 . N. Lacey “Criminalization as Regulation: The Role of Criminal Law”, in C . Parker, C . Scott, N . Lacey, and J . Braithwaite (eds .), Regulating Law ( Oxford : Oxford University Press, 2004 ), P . 67—144 . [Jelektronnyj resurs] . — Rezhim dostupa : https://papers .ssrn .com/sol3/papers .cfm?abstract_id=2126521

52 . Philip Pettit. In R .A . Duff, Lindsay Farmer, S .E . Marshall, Massimo Renzo & Victor Tadros (eds .), Criminalization : The Political Morality of Criminal Law . Oxford, UK: Oxford University Press . pp . 132—150 (2014) [Jelektronnyj resurs] . — Rezhim dostupa : https://philpapers .org/rec/PETCIR-3

53 . David Brown. C riminalisation and Normative Theory . [Jelektronnyj resurs] . — Rezhim dostupa : http://heinonline .org/HOL/LandingPage?Handle=hein .journals/cicj25&div=19&id=&page .

54 . European Court of Human Rights . [Jelektronnyj resurs] . — Rezhim dostupa : http://liberty .wikia .com/wiki/European_Court_of_Human_Rights

Лопащук Д .І . Соціально-правова обумовленість кримінально-правової заборони діяння, передбаченого п . 11 ч . 2 ст . 115 КК України

У статті досліджуються чинники соціально-правової обумовленості злочину, передбаченого п. 11 ч. 2 ст. 115 КК України. Автор детально досліджує існуючі погля-ди на соціально-правову обумовленість злочину. Критично оцінюючи їх, указує на відмінність соціальної обумовленості злочину, передбаченого п. 11 ч. 2 ст. 115 КК України, від підстав криміналізації та декриміналізації суспільно-небезпечних діянь.

Ключові слова: соціально-правова обумовленість, кримінально-правова забо-рона, критерії, чинники, принципи.

Лопащук Д .И . Социально-правовая обусловленность преступления, преду-смотренного п . 11 ч . 2 ст . 115 УК Украины

В статье исследуются факторы социально-правовой обусловленности пре-ступления, предусмотренного п. 11 ч. 2 ст. 115 УК Украины. Автор подробно исследу-ет существующие взгляды на социально-правовую обусловленность преступления. Критически оценивая их, указывает на различие социальной обусловленности пре-ступления, предусмотренного п. 11 ч. 2 ст. 115 УК Украины, от оснований кримина-лизации и декриминализации общественно опасных деяний.

Ключевые слова: социально-правовая обусловленность, уголовно-правовой запрет, критерии, факторы, принципы.



101

Lopashchuk D . Socio-legal Conditionality of the Offense under Paragraph 11 Part 2 Article 115 of the Criminal Code of Ukraine

The factors of socio-legal conditionality of the offense under Paragraph 11 Part 2 Article 115 of the Criminal Code of Ukraine are being researched in the article. The author researches the current viewpoints on the socio-legal conditionality of the offense in detail. Critically analyzing them, the author indicates the difference between the social conditionality of the offense under Paragraph 11 Part 2 Article 115 of the Criminal Code of Ukraine and the reasons of criminalization and decriminalization of socially dangerous acts.

Keywords: Socio-Legal Conditionality, Criminal Prohibition, Criteria, Factors, Principles




© В.В. Матвійчук, 2018

УДК 343

V. Matviуchuk

A MENS REA OF A CRIME OF VIOLATION OF INVIOLABILITY OF PRIVATE LIFE

В.В. Матвійчук аспірант кафедри кримінального права, кримінології, цивільного та господарського права ВНЗ «Національна академія управління»

СУБ’ЄКТИВНА СТОРОНА ЗЛОЧИНУ ПОРУШЕННЯ НЕДОТОРКАННОСТІ ПРИВАТНОГО ЖИТТЯ Постановка проблеми . Питання, що стосуються суб’єктивної сторони

злочину, передбаченого ст . 182 КК України, мають важливе теоретичне та практичне значення . Тому ця проблема потребує належного дослідження .

Аналіз останніх досліджень та публікацій . Проблеми суб’єктивної сто-рони цього злочину, передбаченого ст . 182 КК України, певною мірою досліджу-вали такі науковці, як: Ю .В . Гродецький, С . Гізімчук, В .І . Тютюгін, М .І . Мельник, М .І . Хавронюк, М .К . Гнєтнєв, О .М . Готін, М .В . Мазур, Н .В . Савченко, Ю .Л . Шуляк та ін . Проте ці важливі як в теоретичному, так і в практичному плані питання не знайшли свого належного висвітлення .

Мета статті полягає у з’ясуванні суб’єктивної сторони злочину пору-шення недоторканності приватного життя .

Основні результати дослідження . Під суб’єктивною стороною злочину в науці кримінального права розуміють психічне ставлення особи до вчинено-го нею суспільно небезпечного діяння і його наслідків, що характеризуються конкретною формою вини, мотивом і метою злочину [1, с . 115] . Утворюючи психологічний зміст суспільно небезпечного діяння, ця сторона злочину є його внутрішньою (по відношенню до зовнішньої об’єктивної сторони злочину) стороною — невід’ємною від суб’єкта [1, с . 115] . Проблема суб’єктивної сторо-ни злочинів і досліджуваного злочину, зокрема, відноситься до числа найменш вивчених [2, с . 392—396; 3, с . 25—30; 4, с . 6—73; 5, с . 144—148; 6, с . 11—15; 7, с . 438—509] . Це робить її надто актуальним особливо в сучасний період боротьби зі злочинами проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина .

Невирішеність багатьох питань, що стосується суб’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст . 182 КК, вимагає розгляду деяких загальних питань цієї проблеми, без яких подальше дослідження може мати певні труд-нощі та дискусійні моменти . Проте, це буде упущенням, до того часу, поки людина через призму свідомості (психологічну ознаку) не зрозуміє, що своєю



103

негативною діяльністю людина найбільш загрожує суспільним відносинам, що забезпечують умови (стосунки) з охорони регламентованої законами та інши-ми нормативно-правовими актами конфіденційної інформації про фізичну особу, яку становлять відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може в секретна ідентифікована, а також сімейну таєм-ницю . Оскільки поведінка людини, в тому числі злочинна, являє собою орга-нічну єдність зовнішньої (фізичної) і внутрішньої (психологічної) сторін, тому злочин характеризується з допомогою ознак, що відносяться не тільки до зовнішньої, але й до внутрішньої сторони діяння . Кожна з цих ознак, в тому числі і ознаки суб’єктивної сторони, повинна бути вичерпно досліджена у випадку застосування кримінально-правової норми (ст . 182 КК), щоб, юри-дична характеристика указаної кримінально-правової норми повністю співпа-ла з законодавчим її описанням .

Зазначена вище вимога набуває особливої важливості для застосування ст . 182 КК, оскільки найменший відступ від принципу законності в зазначено-му питані може потягти за собою тяжкі наслідки . Між тим в практичній діяль-ності ще зустрічаються непоодинокі випадки засудження за діяння без вини, а також призначення покарання, що не відповідає ступеню вини особи . Ці помилки розслідування і суду можуть мати різні чинники: 1) більш складний процес установлення і доказування ознак суб’єктивної сторони ніж об’єктив-ної; 2) відсутність, в переважній більшості, повного законодавчого описання юридичної характеристики конкретного діяння (зокрема, в ст . 182 КК); 3) недооцінка значення суб’єктивних ознак і їх поверхневе дослідження; 4) вільне тлумачення таких інститутів кримінального права: суб’єктивна сто-рона, вина, мотив і мета (які не співпадають з їх законодавчим описанням) тощо [8, с . 115] .

Не претендуючи на остаточне вирішення проблем суб’єктивної сторони, як кримінально-правового інституту і маючи на увазі обмеження за обсягом роботи, ми зосередимося лише на вивченні тільки тих із них, що безпосередньо зв’язані з висновками по темі вказаного дослідження . В юридичній літературі суб’єктивна сторона складу злочину і, зокрема, передбаченого ст . 182 КК, визначається як психічне ставлення особи до вчиненого нею діяння із певною формою вини, мотивом і метою [8, с . 115] . Таким чином, як вірно указують В . К . Матвійчук і С . А . Тарарухін, однією і тією ж формулою психічного став-лення позначається і частина, і ціле — суб’єктивна сторона й вина [9, с . 5] . Це, на нашу думку, приводить до стирання межі між ними та іншими далекогляд-ними цілями, а також зв’язано з питанням про зміст суб’єктивної сторони злочину, точніше — про її співвідношення з виною .

Іноді щодо суб’єктивної сторони вказується дещо інакше: що це є пси-хічне ставлення особи до вчиненого нею суспільно небезпечного діяння та до його наслідків, яке характеризується виною, мотивом і метою злочину [10, с . 161] . Проте і таке визначення не повністю обґрунтоване, оскільки психічне ставлення суб’єкта являє собою вину в формі умислу і необережності, а вся суб’єктивна сторона включає в себе не лише названі, а й інші компоненти, зокрема, емоції, що проявляються в злочинній поведінці .




Враховуючи те, що зазначені вище питання залежать від вирішення питання про співвідношення суб’єктивної сторони і вини, то коротко розгля-немо ці загальнотеоретичні питання з врахуванням обмеженого обсягу цієї роботи . З цієї проблеми висловлені три основні судження: 1) П .С . Дагель вва-жає, що вина представляє собою внутрішню, суб’єктивну сторону злочину, психічне відношення суб’єкта до свого суспільно небезпечного діяння і його наслідків, виражене в злочині [11, с . 78] . Іншими словами цей вчений ототож-нював суб’єктивну сторону і вину, наголошуючи на тому, що інтелектуаль-но-вольова діяльність людини нерозривно зв’язана з мотивацією і емоційною діяльністю [12, с . 41] . Обґрунтовуючи свою думку, він зазначав, що точка зору, яка обґрунтовує тезис про те, що суб’єктивна сторона не вичерпується виною, а включає в себе поряд з виною мотив і мету злочину, заснована на змішанні суб’єктивної сторони злочину (вини) і ознак складу злочину, що характеризу-ють цю суб’єктивну сторону (умисел, необережність, мотив, мету, афект, завідомість тощо), а також на змішанні понять змісту і форми вини [13, с . 123] . У оцінці такої позиції слід погодитися з думкою А .І . Рарога: 1) що ця позиція не переконлива в теоретичному відношенні і несприятлива — в практичному; 2) що ототожнення вини і суб’єктивної сторони не відповідає законодавчій характеристиці вини (закон розглядає вину як родове поняття умислу і необе-режності і інші психологічні моменти до поняття вини не виключає) . Законодавець до змісту вини (умислу і необережності) відносить лише свідо-мість і волю; 3) у трактуванні П .С . Дагеля вина не конкретизована з позиції юридичної характеристики і включення до вини мотиву, мети, емоцій, завідо-мості та інших психологічних ознак, коло яких точно не визначено, позбавляє ці ознаки самостійності (хоча в законі таке значення їм нерідко надається); 4) ця концепція страждає логічною непослідовністю, оскільки П .С . Дагель, характеризуючи вину, ставив мотив і мету на один рівень з умислом і необе-режністю, але аналізуючи останні, він ставить мотив і мету в один ряд не з умислом і необережністю, а вже зі свідомістю і волею (тобто, що це елемент самого умислу); 5) вона суперечить положенням філософії, тому що автор стверджує, що форма вини визначається лише свідомістю і волею, а інші пси-хологічні елементи за його ствердженням на форму вини не впливають, хоча і входять до змісту вини (що форма вини вужча, ніж її зміст) [4, с . 5—8] . Отже, ототожнення суб’єктивної сторони і вини є необґрунтованим . Натомість деякі автори розглядають вину як поняття більш широке ніж суб’єктивна сторона . Так, Ю .А . Демидов стверджує, що вина не може зводитися до якого-небудь елементу злочину, чи до умислу і необережності, чи до діяння, взятого з його об’єктивної сторони (вона однаково виражається як в об’єктивній, так і в суб’єктивній стороні злочину) [14, с . 114] . Подібно цьому автору Г .А . Злобін стверджує, що вина, яка складає суб’єктивну сторону злочинного діяння, одно-часно виступає як цілісна характеристика злочину в усіх його істотних для відповідальності відношеннях і що ці властивості вини роблять її необхідною і достатньою підставою кримінальної відповідальності (в рівній мірі проти-лежним як об’єктивному, так і абстрактно-суб’єктивному інкримінуванню) [15, с . 23] .



105

Виходячи з вищевикладеного, Ю .А . Демидов і Г .А . Злобін помилково вважають, що вина є одним із елементів (ознакою) суб’єктивної сторони, а натомість, що вона включає в себе як об’єктивну так і суб’єктивну сторону злочинного діяння . З цього приводу слід погодитися з думкою А .І . Рарога, що це є не що інше, як відродження концепції «двох вин» Б . С . Утевського, яка не була сприйнята наукою і судовою практикою [16, с . 9] . Необхідно також пого-дитися з думкою А .І . Рарога, що такі судження Ю .А . Демидова, Г .А . Злобіна та інших мають під собою ґрунт непорозуміння, що в досудовому слідстві та судовій практиці термін вина застосовується в двох значеннях: а) в науці кри-мінального права поняття вини означає наявність в діяннях особи умислу і необережності; б) на практиці про вину говорять як про доказаність факту вчинення злочину конкретною особою [17, с . 15; 19, с . 50] .

У вітчизняній науці кримінального права переважає думка, що психоло-гічний зміст суб’єктивної сторони злочину розкривається з допомогою таких юридичних ознак, як вина, мотив і мета, що характеризують різні форми пси-хологічної активності людини . Ці ознаки зв’язані між собою, але є самостійни-ми психологічними явищами, не підміняють одна одну і не переходять одна в іншу та мають різне значення . Проте, все ж таки слід погодитися з В .К . Матвій-чуком та С .А . Тарарухіним, що до суб’єктивної сторони злочину необхідно від-нести і таку психологічну ознаку як емоції, адже вони знайшли законодавче закріплення в КК України [9, с . 6] .

Не вдаючись у подальшу дискусію з приводу визначення суб’єктивної сторони та вини, я вважаю, що потрібно взяти все істотне з цих визначень і використати в дослідженні суб’єктивної сторони злочину порушення недотор-канності приватного життя (ст . 182 КК України) .

В цьому аспекті слід зазначити, що ознаки суб’єктивної сторони кон-кретного складу злочину або називаються в диспозиції ст . 182 КК України, або визначаються характером злочинного посягання . Вони мають неоднакове при-значення, так, вина є обов’язковою ознакою досліджуваного складу злочину . Без неї відсутній склад злочину, а тому не може бути кримінальної відпові-дальності (ст . 2 КК України) . Такий підхід повністю відповідає нашій кримі-нально-правовій доктрині, за якою кримінальній відповідальності й покаран-ню повинні підлягати лише винні особи . Проте, вина не вичерпує повністю змісту суб’єктивної сторони злочину . Вина, як відомо, виражається в психічно-му ставленні особи до вчиненого злочину у формі умислу й необережності [8, с . 179] . Зміст форми вини розкривається в ст .ст . 24 і 25 КК України . Наука кримінального права розглядає вину особи, яка проявляється в злочині як факт об’єктивної дійсності (тобто як об’єктивну істину), яку повинен встано-вити слідчий, прокурор, суд . При цьому теорія кримінального права України відкидає так званий «оціночний» критерій розуміння вини, що мав місце в працях незначної кількості прихильників . Так, вважаючи невдалим визначен-ня поняття вини в традиційному її розумінні, Б .С . Утєвський запропонував своє, на його думку, більш вдале визначення, включивши в нього оціночний момент [19, с . 103] . Його судження про вину як оціночну категорію, що вира-жена в негативному ставленні судді щодо поведінки підсудного, взята на




озброєння практиками, могла б мати негативний вплив на діяльність органів правосуддя .

Звертаючи увагу на роль інституту суб’єктивної сторони, потрібно акцентувати увагу на значенні цього елемента складу злочину у кримінально-му праві: 1) вона є одним з обов’язкових елементів конкретного складу злочи-ну, без встановлення якої не можна стверджувати про наявність в діяннях особи всіх ознак злочину, а також це свідчить про відсутність підстави кримі-нальної відповідальності; 2) з’ясування суб’єктивної сторони злочину впливає на кваліфікацію діяння; 3) розуміння суб’єктивної сторони конкретного скла-ду злочину дає можливість здійснювати відмежування суміжних злочинів; 4) суб’єктивна сторона має значення для кваліфікації злочину; 5) розуміння суб’єктивної сторони конкретного складу злочину впливає на вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності і покарання [20, с . 46] . Крім того, суб’єктивна сторона може впливати на кримінальну від-повідальність як обтяжуюча чи пом’якшуюча обставина .

Методологічною основою пізнання психіки особи до вчиненого нею злочину, зокрема передбаченого ст . 182 КК, є критерій її з’ясування через ана-ліз діяльності особи, яка вчинила злочин [21, с . 8] . Ось чому суб’єктивна сто-рона злочину, на наше переконання, повинна встановлюватись через перелік юридично значимих ознак об’єктивної сторони досліджуваного складу злочи-ну, на основі яких проводиться поділ злочинів із формальними або матеріаль-ними складами . Вони, зрозуміло, неоднаково відображаються у свідомості винного . Тому в кримінально-правовій доктрині приділяється значна увага з’ясуванню змісту вини у злочинах із формальним складом, до яких відносять-ся злочин, передбачений частинами 1 та 2 (за ознакою «ті самі дії, вчинені повторно») ст . 182 КК України . З цього питання в науці кримінального права існує дві точки зору . Одні автори стверджують, що у злочинах формальним складом вина виражається в психічному відношенню не тільки до дій, але й до наслідків [22, с . 27; 23, с . 6]; інші переконані, що у формальних складах, де наслідок не є ознакою об’єктивної сторони таких складів злочину, психічне ставлення до нього не впливає на форму вини і кваліфікацію злочинів (тобто в злочинах із формальними складами форма вини визначається психічними ставленням тільки до діяння) [21, с . 74; 24, с . 11—29] .

Автор повністю поділяє другу точку зору, тому що вона не ігнорує різни-цю між матеріальними і формальними складами, що обумовлена їх законодав-чою конструкцією .

Виходячи з таких загальних передумов цього дослідження, перейдемо до розгляду суб’єктивної сторони злочину, передбаченого ст . 182 КК України . У зазначеній статті КК України відсутні будь-які вказівки на суб’єктивні озна-ки . Разом з тим, структура об’єктивної сторони складу злочину, передбаченого частинами 1 та 2 (за ознакою «ті самі дії, вчинені повторно») ст . 182 КК України, як злочину з формальним складом свідчить, що цей злочин може вчинятися лише з умисною формою вини . Більш точно це ми можемо довести використовуючи загальноприйняту характеристику вини, користуючись таки-ми показниками вини, як: зміст, форма і сутність, враховуючи те, що форма



107

вини має вагоме значення для злочину порушення недоторканності приватно-го життя, а тому її аналіз дозволяє зрозуміти ознаки вини в цьому злочинному діянні .

Форма вини, як зазначає П .С . Дагель, насамперед пояснює внутрішній зв’язок та спосіб організації елементів і процесів між собою, а також і з зовніш-німи умовами [12, с . 60] . У свою чергу форма вини визначається її змістом, різними співвідношеннями інтелектуального і вольового зв’язку суб’єкта зло-чину з об’єктивними ознаками цього злочинного діяння . У той же час форма вини надає змісту вини юридичної визначеності, ставить його в легально вста-новлені межі, залишаючи поза ними будь-які інші психічні процеси, крім сві-домості і волі, а також форма вини робить категорію вини придатною для практичного застосування [4, с . 15] . У юридичних джерелах форму вини розу-міють як встановлене законом певне співвідношення інтелектуальних і вольо-вих ознак, що означають ставлення винної особи до вчиненого діяння та його наслідків [25, с . 306] . Слід звернути увагу на те, що в ст . 23 КК України закрі-плено дві основні форми вини: умисел та необережність . У відповідності із ст . 24 КК України умисел поділяється на такі види: прямий умисел і непрямий умисел [26] . Крім того, необережність поділяється на злочинну самовпевне-ність і злочинну недбалість [26] .

Автор переконаний, що для того, щоб запропонувати якісь теоретичні пояснення і практичні рекомендації правоохоронним органам, судам із зазна-ченої проблеми, необхідно звернутися до дій, який вчинила особа (суб’єкт злочину) — це за частиною першою статті 182 КК України незаконне збиран-ня, зберігання, використання, знищення запитає поширення конфіденційної інформації про особу або незаконне зміна такої інформації (зрозуміло, що без згоди потерпілого), а за частиною другою статті 182 КК України (за ознакою «ті самі дії, вчинені повторно») запитання які особа вчиняє умисно, про що також свідчить термін «незаконне» . При опитуванні працівників правоохорон-них органів із 300 осіб, підданих опитуванню, 95 % зазначили, що цей злочин запитає передбачений частинами першою та другою (за ознакою «ті самі дії, вчинені повторно») статті 182 КК України вчиняється умисно, вид умислу — прямий, і лише 3% схильні вважати, що цей злочин за означеними ознаками може вчинятися умисно як з прямим, так і непрямим умислом, а 2% — не визначилися з формою вини . Характер та зміст вини у злочинах з формальним складом не передбачає необхідності психічного відношення особи до суспіль-но небезпечних наслідків, свідомість і воля людини тут має встановлюватися стосовно дій, позначених в диспозиції частини першої та другої (за ознакою «ті самі дії, вчинені повторно») статті 182 КК України . Структура злочинів з фор-мальними складами, до яких належать діяння, передбачені частинами першою та другою (за ознакою «ті самі дії, вчинені повторно») статті 182 КК України, така, що наслідки в них лежать за межами необхідних ознак об’єктивної сторо-ни, а отже і складу злочину [27, с . 73] . Ще раз стверджуємо, що об’єктивна сторона злочину, що нами досліджуються, в якості обов’язкової ознаки вклю-чає лише суспільно-небезпечні дії . Інтелектуальна ознака умислу даних злочи-нах включає лише усвідомлення особою суспільної небезпечності дій, а вольо-




вий момент умислу охоплюється бажання особи вчинити такі дії, що передбачені частинами першою та другою (за ознакою «ті самі дії, вчинені повторно») статті 182 КК України .

Проте, з метою більш глибокого дослідження суб’єктивної сторони зло-чину, передбаченого частинами першою та другою (за ознакою «ті самі дії, вчинені повторно») статті 182 КК України, звернемося до поглядів учених . У цьому пошуку слід звернути увагу на те, що думки фахівців стосовно форм і видів Вони мають певні розходження .

П .П . Андрушко стверджує, що суб’єктивна сторона цього злочину характеризується умисною формою вини: особа усвідомлює, нею незаконно збираються, зберігаються, використовуються чи поширюється (оголошуються чи оприлюднюється) відомості про іншу особу, які згідно з чинним законодав-ством є конфіденційною інформацією і які вона не має права збирати, зберіга-ти, використовувати і поширювати, і бажає вчинити такі дії [28, с . 364] . І .О . Зінченко заявляє, що суб’єктивна сторона цього злочину передбачає пря-мий умисел [29, с . 197] . М .І . Мельник запевняє, що з суб’єктивної сторони злочин характеризується умислом, а в разі, коли недоторканність приватного життя була порушена службовою особою в результаті службової недбалості, то за наявності для того підстав вчинене буде кваліфікуватися за статтею 367 (425) КК України [30, с . 495] . П .А . Воробей, О .В . Кришевич запевняють, що суб’єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом [31, с . 411] . А .П . Бабій наполягає на тому, що суб’єктивна сторона цього злочину характеризується умисною формою вини [32, с . 401] . М .В . Гнєтнєв, О .М . Готін, М .В . Мазур заявляють, що суб’єктивна сторона цього злочину характеризуєть-ся прямим умислом [33, с . 189] . Т .М . Нуркаєва стверджує, що суб’єктивна сторона злочину, передбаченого статтею 137 КК РФ, характеризується пря-мим умислом: особа усвідомлює, що незаконно без згоди потерпілого збирає або поширює відомості про його приватне життя, передбачає, що цим може завдати шкоду його права і законним інтересам, і бажає цього [34, с . 201] .

Аналіз поглядів на суб’єктивну сторону злочину, передбаченого статтею 182 КК України, свідчить: 1) всі автори відійшли від її розгляду стосовно цього злочину за частинами першою та другою (за ознакою «ті самі дії, вчинені пов-торно») статті 182 КК України, як діяння з формальним складом та ухилився від аналізу цього злочину за частиною другою (за ознакою «ті самі дії, якщо вони заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам особи») статті 182 КК України як діяння з матеріальним складом; 2) П .П .Андрушко, А .П . Бабій для характеристики суб’єктивної сторони вико-ристовують форму вини, а саме вказують, що цей злочин характеризується умисною формою вини, але не називають вид умислу . Позитивним у їх судженні є те, що вони користуються такими показниками вини, як форма вини .3) М .І . Мельник, характеризуючи суб’єктивну сторону цього злочину, зазначає, що суб’єктивна сторона цього злочину характеризується умислом, однак не визначається, чи це форма вини, чи вид вини; 4) П .А . Воробей, О .В . Кришевич, Т .М . Нуркаєва, характеризують суб’єктивну сторону цього злочину, зазначають, що вона характеризується прямим умислом, тобто пере-



109

ходять на вид умислу, обходячи форму вини; 5) крім того, підходи П .П .Андрушка та Т .М . Нуркаєвої мають перевагу перед іншими авторами при характеристиці вини, оскільки вони користуються таким її показником, як зміст, тобто роз-кривають її через свідомість і волю .

Виходячи з викладеного вище, можна сформулювати наступне: обов’яз-ковими ознаками суб’єктивної сторони злочину, передбаченого частинами першою та другою (за ознакою «ті самі дії, вчинені повторно») статті 182 КК України, є вина . Злочин за названими частинами характеризується виною у формі умислу . Злочин з формальним складом (частини перша і друга (за озна-кою «ті самі дії, вчинені повторно») статті 182 КК України) вчиняється лише з прямим видом умислу . На прямий умисел вказує і термін, який використовує законодавець, — «незаконне» . Інтелектуальний момент прямого умислу свід-чить, що особа усвідомлює суспільну небезпечність своїх дій, а вольовий момент умислу цього злочину означає, що особа бажає вчинити дії, передбаче-ні частинами першою та другою (за ознакою «ті самі дії, вчинені повторно») статті 182 КК України .

Стосовно вчинення злочину, передбаченого частиною другою статті 182 КК України (за ознакою «ті самі дії, якщо вони заподіяли істотну шкоду охо-ронюваним законом правам, свободам та інтересам особи»), як злочину з мате-ріальним складом, то її автори обійшли увагою у відношенні суб’єктивної сторони .

Виходячи з загальних положень, що стосуються суб’єктивної сторони, вини та дій, які передбачені частиною 1 статті 182 КК України, терміну «неза-конне», злочину з матеріальним складом, з’ясуємо форму і вид вини для части-ни 2 статті 182 КК України (за ознакою «ті самі дії, якщо вони заподіяли істот-ну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам особи») .

Виходячи з викладеного вище, перш за все, звернемо увагу, що однією з основних ознак, які характеризують злочин, передбачений частиною 2 статті 182 КК України (за ознакою «ті самі дії, якщо вони заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам особи»), є суспільна небезпека . Визначаючи зміст умислу, а точніше, інтелектуального критерію вини, треба встановити і фактор усвідомлення особою вчиненого нею діяння . Таке усвідомлення повинно включати дві складові: по-перше, усвідомлення особою фактичного змісту та характеру події, яка утворює діяння як акт вольо-вої поведінки людини; по-друге, усвідомлення особою соціальної корисності або навпаки шкідливості її поведінки для охоронюваних законом інтересів суспільства, громади чи окремої людини . Послідовність такого усвідомлення, етапи формування думок особи щодо своєї поведінки можуть бути різними . В одних випадках особа взагалі не зважає на суспільну небезпечність, заборонні, караність свого діяння, зосереджуючи свою увагу лише на своїх бажаннях щодо певних дій, передбачених частиною 1 статті 182 КК України .

При цьому, якщо людина не усвідомлює фактичного змісту та характеру свого діяння, усвідомлення його суспільної небезпечності також виключаєть-ся . У той же час усвідомлення суспільно небезпечного характеру поведінки передбачає розуміння і змісту дій, що описані у частині 1 статті 182 КК




України . Аналіз змісту умислу злочинів, що досліджуються, дає нам можли-вість стверджувати, що суспільно небезпечний характер цих дій охоплюються повним розумінням особи . Підставою для такого твердження є положення, які закладені в частині 1 статті 182 КК України (в їх об’єктивній стороні), за озна-ками зовнішньої сторони цього злочину особа усвідомлює, виходячи з таких дій: 1) незаконне збирання конфіденційної інформації про особу; 2) незаконне зберігання конфіденційної інформації про особу; 3) незаконне використання конфіденційної інформації про особу; 4) незаконне знищення конфіденційної інформації про особу; 5) незаконне поширення конфіденційної інформації про особу; 6) незаконна зміна такої конфіденційної інформації про особу .

Таким чином, особа має можливість у повному обсязі оцінити майбутні наслідки своєї поведінки, її заборону, а отже і усвідомити, що караність діяння означає його підвищену суспільну небезпеку . Це складає, на нашу думку, пер-ший етап формування умислу винного — інтелектуальний критерій види . На другому етапі особа приймає рішення діяти у заборонений спосіб, який нами позначений вище, чи утриматись від нього . У цьому випадку винний усвідом-лює, що вчиняючи дії, розуміє їх суспільну небезпечність, але бажає їх вчини-ти . У цьому контексті можна стверджувати, що саме від волі винної особи залежить рішучість у вчиненні злочину порушення недоторканності приват-ного життя . Здійснюючи дії, передбачені частинами 1та 2 (за ознакою «ті самі дії, вчинені повторно») статті 182 КК України, винний взагалі може не приді-ляти уваги можливому розвитку подій як результату його поведінки, зосере-джуючись лише на самому змісті своїх вчинків, їх обґрунтованості та важливо-сті в момент вчинення .

Щодо злочину, передбаченого частиною другою статті 182 КК України (за ознакою «ті самі дії, якщо вони спричинили істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам особи»), то тут йдеться про подвійну форму вини: до дій має місце умисна форма вини, види умислу прямий, а до наслідків — необережна форма вини, вид необережності — лише злочинна самовпевненість .

Мотиви зазначених злочинів можуть бути різними і значення для квалі-фікації не мають, впливають лише на призначення покарання .

Враховуючи те, що мотив не входить в зміст психологічного відношення особи до вчиненого нею діяння за статтею 182 КК України, він лежить поза сферою інтелекту і волі як ознаки умислу, то вони таким чином складають психологічну основу, на якій зароджуються вина . Як складові психологічного процесу у зв’язку з вчиненням злочину, вони перетворюються (складаються) із незлочинних мотивів, які не оцінюється кримінальним правом, на відміну від вини . Проведений аналіз судової практики щодо мотивів їх вчинення під-тверджує умисною формою вини для дій, передбачених частинами 1 та 2 (за ознакою «ті самі дії, вчинені повторно») статті 182 КК України .

Отже мотив — це завжди психологічна причина вчинку . В цій якості виступають усвідомленість спонукання, інтереси тощо .

Мета (перспектива) — джерело спрямованості суб’єкта, його активності . вона, як показує аналіз кримінальних справ цієї категорії запитань відображає



111

уявну модель майбутнього ( чого б хотіла досягнути особа в результаті своїх дій) . При цьому в кожному конкретному випадку може бути не одна мета дії, але певна з них все ж домінує, і це логічно, тому що вона має певні порядки домінант; загально визначеним є те, що, на відміну від мотиву, мета характери-зує безпосередній злочинний результат, якого прагне винний, вчиняючи зло-чин . Мета та мотив по-різному характеризують вольовий процес: якщо мотив злочину відповідає на питання, чим керується особа, яка вчиняє злочин, то мета злочину визначає направленість дій, тобто — якого наслідку хоче досягти особа . Крім того, необхідно зазначити, що певною мірою проблема суб’єктив-ної сторони злочину, передбаченого ст . 182 КК України, взагалі вирішується на законодавчому рівні і в деяких зарубіжних джерелах [35; 36; 37; 38] .

Висновки . На підставі дослідження можна визначити такі основні поло-ження: 1) суб’єктивна сторона злочину, передбаченого частинами першою та другою (за ознакою «ті самі дії, вчинені повторно») статті 182 КК України, характеризується виною у формі умислу . Умисел для цього злочину може бути лише прямий; 2) суб’єктивна сторона злочину для частини другої (за ознакою «ті самі дії, якщо вони спричинили істотну шкоду охоронюваним законом пра-вам, свободам та інтересам особи») статті 182 КК України, характеризується подвійною виною а саме: стосовно дій — прямий умисел, а до наслідків — необережна форма вини .


1 . Кримінальне право України . Загальна частина : Підручник для студентів юрид . вузів і фак . / за ред . П .С . Матишевського, П .П . Андрушка, С .Д . Шапченка . — К . : Юрінком Інтер, 1997 . — 512 с .

2 . Беньківський В.О. Деякі теоретичні питання вини / В .О . Беньківський // Держава і право : зб . наук . праць . Юридичні і політичні науки / Інститут держави і права ім . В .М . Корецького НАН України . — К ., 2000 . — Вип . 7 . — С . 392—396 .

3 . Воробей П.А. Теорія і практика кримінально-правового ставлення в вину / Петр Адамович Воробей . — К . : НАВСУ, 1997 . — 184 с .

4 . Рарог А.И. Субъективная сторона и квалификация преступлений / Алексей Иванович Рарог . — М . : Профобразование, 2001 . — 135 с .

5 . Ткачук А.Л. До питання про витоки вини як правової категорії / А .Л . Ткачук // Актуальні проблеми держави та права / Одес . нац . акад . — Одеса, 2000 . — Вип . 13 . — С . 144—148 .

6 . Фельдблюм В.С. Уголовная ответственность за заведомо ложное показание: автореф . дисс… .канд . юрид . наук: спец . 12 .715 . «Уголовное право и уголовный про-цесс» / В .С . Фельдблюм . — М ., 1972 . — 16 с .

7 . Матвейчук В.К. Уточнение понятия субъекта экологических преступлений на современном этапе развития общества и государства / В .К . Матвейчук // Пробле-ми боротьби зі злочинністю в Україні: тези доповідей і повідомлень респ . наук . конф . / НАН України . Інститут держави і права ім . В .М . Корецького . — К ., 1992 . — С . 62—64 .

8 . Учебник уголовного права . Общая часть / [Бородин С .В ., Кудрявцев В .Н ., Кузнецова Н .Ф . и др .]; под ред . В .Н . Кудрявцева, А .В . Наумова . — М . : Спартак, 1998 . — 412 с .




9 . Матвійчук В.К. Суб’єктивна сторона складу злочину: [лекція] / В .К . Матвій-чук, С .А . Тарарухін . — К . : Українська академія внутрішніх справ, 1994 . — 36 с .

10 . Светлов А.Я. Субъективная сторона преступления / А .Я . Светлов // Уголовное право Украинской ССР на современном этапе : часть Общая . — К ., 1995 . — С . 160—168 .

11 . Дагель П.С. Содержание, форма и сущность вины в советском уголовном праве / П .С . Дагель // Изв . вузов . Правоведение . — 1969 . — № 1 . — С . 77—79 .

12 . Дагель П.С. Субъективная сторона преступления и ее установление / П .С . Дагель, Д .П . Котов . — Воронеж : Воронеж . ун—т, 1974 . — 230 с .

13 . Дагель П.С. Понятие вины в советском уголовном праве / П .С . Дагель // Материалы XIII научной конференции ДВГУ . — Владивосток, 1968 . — Ч . IV . — С . 121—129 .

14 . Демидов Ю.А. Социальная ценность и оценка в уголовном праве / Юрий Андреевич Демидов . — М . : Юрид . лит, 1975 . — 184 с .

15 . Злобин Г.А. Виновное вменение в историческом аспекте / Г .А . Злобин // Уголовное право в борьбе с преступностью . — М ., 1981 . — С . 20—26 .

16 . Протченко Б.А. Понятие невменяемости в советском уголовном праве / Б .А . Протченко // Изв . вузов . Правоведение . — 1987 . — С . 82—86 .

17 . Малков В.П. Субъективные основания уголовной ответственности / В .П . Малков // Государство и право . — 1995 . — № 1 . — С . 14—16 .

18 . Плотников А.И. Объективное и субъективное в уголовном праве (оценка преступления по юридическим признакам) / Александр Иванович Плотников . — Оренбург : Основа, 1997 . — 140 с .

19 . Утевский Б.С. Вина в советском уголовном праве / Борис Самойлович Утевский . — М . : Госюриздат, 1950 . — 319 с .

20 . Бажанов М.Й. Уголовное право Украины . Общая часть: [конспект лек-ций] / М .Й . Бажанов . — Днепропетровск : Пороги, 1992 . — 168 с .

21 . Дагель П.С. Установление субъективной стороны преступления / П .С . Дагель, Р .В . Михеев . — Владивосток : ДВГУ, 1972 . — 36 с .

22 . Дурманов Н.Д. Понятие преступления / Николай Дмитриевич Дурманов . — М .— Л . : АН СССР, 1948 . — 312 с .

23 . Никифоров Б.С. Об умысле по действующему законодательству / Б .С . Никифоров // Советское государство и право . — 1965 . — № 6 . — С . 26—28 .

24 . Скляров С.В. Вина и мотивы преступного поведения / Сергей Валерьевич Скляров . — СПб . : Р . Асланов, Юридический центр Пресс, 2004 . — 326 с .

25 . Курс уголовного права . Общая часть / Под ред . Н .Ф . Кузнецовой, И .М . Тяж-ко вой . — М . : Зеркало-М, 2002 . — Т . 1: Учение о преступлении . — 624 с .

26 . Кримінальний кодекс України : Закон України від 5 квітня 2001 р . // Відомості Верховної Ради України . — 2001 . — № 25—26 . — Ст . 131 .

27 . Гавриш С.Б. Уголовно-правовая охрана природной среды Украины . Проблемы теории и развития законодательства / Степан Богданович Гавриш . — Харьков : Основа, 1994 . — 640 с .

28 . Андуршко П.П. Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина / П .П . Андрушко // Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України : За станом законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України на 1 грудня 2001 р .; за ред . С .С . Яценка . — К . : А .С .К ., 2002 . — С . 322— 367 .

29 . Зінченко І.О. Коментар до статей 157—175, 182—184 КК України / І .О . Зінчен ко // Кримінальний кодекс України . Науково-практичний коментар: у 2-х



113

томах; Особлива частина / Ю .В . Баулін, В .І . Борисов, В .І . Тютюгін ; за заг . ред . В .Я . Та ція, В .П . Пшонки, В .І . Борисова, В .І . Тютюгіна . — Х . : Право, 2013 . — С . 140—200 .

30 . Мельник М.І. Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина / М .І . Мельник // Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України ; за ред . М .І . Мельника, М .І . Хавронюка . — 9-те вид ., переробл . та допов . — К . : Юридична думка, 2012 . — С . 407—500 .

31 . Воробей П.А., Кришевич О.В. Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина // П .А . Воробей, О .В . Кришевич // Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / Д .С . Азаров, В .К . Грищук, А .В . Савченко [та ін .]; За заг . ред . О .М . Джужі, А .В . Савченка, В .В . Чернєя; НАВС . — К . : Юрінком Інтер, 2016 . — С . 369—414 .

32 . Бабий А.П. Преступления против избирательных, трудовых и других лич-ных прав и свобод граждан / А .П . Бабий // Уголовный кодекс Украины . Комментарий : Под ред Ю .А . Кармазина и Е .Л . Стрельцова . — Харьков, ООО «Одиссей», 2001 . — С . 345—405 .

33 . Гнєтнєв М.К., Готін О.М., Мазур М.В. Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина / М .К . Гнєтнєв, О .М . Готін, М .В . Мазур // Кримінальне право (Особлива частина) : Підручник; за ред . О .О . Ду до-рова, Є .О . Письменського . — [2-ге видання] . — К . : «ВД» Дакор», 2013 . — С . 156—212 .

34 . Нуркаєва Т.Н. Личные (гражданские) права и свободы человека и их охра-на уголовно-правовыми средствами : вопросы теории и практики . — СПб . : Изд-тво «Юридический центр Прес», 2003 . — 254 с .

35 . THE SAPANESE PENAL CODE / Edited and introduction by Doctor of Law, prof . A .I . Korobeev . — St Petersburg : «Yuridichesky Center — Press», 2002 . — 226 p .

36 . The Swiss Penal Code / Preface by a member of the Council of Federation the Federal Assembly of the RF . N . Volkov ; edited, translated from German, and introduction by Candidate of Law A . V . Serebrennikova . — St Petersburg : «Yuridichesky Center — Press», 2002 . — 366 p .

37 . Criminal Legislation of Norway / Edited and introductory article by Doctor of Law, professor Yn .V . Golik ; translated from Norwegian A .V . Zhmenya . — St . Petersburg : «Yuridichesky Center — Press», 2002 . — 366 p .

38 . The Latvian Penal / Еdited and introduction by candidate of law A .I . Lukashov and candidate of law E .A . Sarkisova, translated from Latvian by candidate of Law A .I . Lukashov . — St . Petersburg : «Yuridichesky Center — Press», 2001 . — 313 p .

REFERENCES

1 . Kryminalne pravo Ukrainy . Zahalna chastyna : Pidruchnyk dlia studentiv yuryd . vuziv i fak . / za red . P .S . Matyshevskoho, P .P . Andrushka, S .D . Shapchenka . — K . : Yurinkom Inter, 1997 . — 512 s .

2 . Benkivskyi V.O. Deiaki teoretychni pytannia vyny / V .O . Benkivskyi // Derzhava i pravo : zb . nauk . prats . Yurydychni i politychni nauky / Instytut derzhavy i prava im . V .M . Koretskoho NAN Ukrainy . — K ., 2000 . — Vyp . 7 . — S . 392—396 .

3 . Vorobej P.A. Teoriia i praktyka kryminalno-pravovoho stavlennia v vynu / Petr Adamovich Vorobej . — K . : NAVSU, 1997 . — 184 s .

4 . Rarog A.I. Subektivnaja storona i kvalifikacija prestuplenij / Aleksej Ivanovich Rarog . — M . : Profobrazovanie, 2001 . — 135 s .

5 . Tkachuk A.L. Do pytannia pro vytoky vyny yak pravovoi katehorii / A .L . Tkachuk // Aktualni problemy derzhavy ta prava / Odes . nats . akad . — Odesa, 2000 . — Vyp . 13 . — S . 144—148 .




6 . Fel'dbljum V.S. Ugolovnaja otvetstvennost' za zavedomo lozhnoe pokazanie: avtoref . diss… .kand . jurid . nauk: spec . 12 .715 . “Ugolovnoe pravo i ugolovnyj process” / V .S . Fel'dbljum . — M ., 1972 . — 16 s .

7 . Matvejchuk V.K. Utochnenie ponjatija subekta jekologicheskih prestuplenij na sovremennom jetape razvitija obshhestva i gosudarstva / V .K . Matvejchuk // Problemy borotby zi zlochynnistiu v Ukraini: tezy dopovidei i povidomlen resp . nauk . konf . / NAN Ukrainy . Instytut derzhavy i prava im . V .M . Koretskoho . — K ., 1992 . — S . 62—64 .

8 . Uchebnik ugolovnogo prava . Obshhaja chast' / [Borodin S .V ., Kudrjavcev V .N ., Ku zne cova N .F . i dr .]; pod red . V .N . Kudrjavceva, A .V . Naumova . — M . : Spartak, 1998 . — 412 s .

9 . Matviichuk V.K. Subiektyvna storona skladu zlochynu: [lektsiia] / V .K . Matvii-chuk, S .A . Tararukhin . — K . : Ukrainska akademiia vnutrishnikh sprav, 1994 . — 36 s .

10 . Svetlov A.Ja. Subektivnaja storona prestuplenija / A .Ja . Svetlov // Ugolovnoe pravo Ukrainskoj SSR na sovremennom jetape : chast' Obshhaja . — K ., 1995 . — S . 160—168 .

11 . Dagel' P.S. Soderzhanie, forma i sushhnost' viny v sovetskom ugolovnom prave / P .S . Dagel' // Izv . vuzov . Pravovedenie . — 1969 . — № 1 . — S . 77—79 .

12 . Dagel' P.S. Subektivnaja storona prestuplenija i ee ustanovlenie / P .S . Dagel', D .P . Kotov . — Voronezh : Voronezh . un—t, 1974 . — 230 s .

13 . Dagel' P.S. Ponjatie viny v sovetskom ugolovnom prave / P .S . Dagel' // Materialy XIII nauchnoj konferencii DVGU . — Vladivostok, 1968 . — Ch . IV . — S . 121—129 .

14 . Demidov Ju.A. Social'naja cennost' i ocenka v ugolovnom prave / Jurij Andreevich Demidov . — M . : Jurid . lit, 1975 . — 184 s .

15 . Zlobin G.A. Vinovnoe vmenenie v istoricheskom aspekte / G .A . Zlobin // Ugolovnoe pravo v bor'be s prestupnost'ju . — M ., 1981 . — S . 20—26 .

16 . Protchenko B.A. Ponjatie nevmenjaemosti v sovetskom ugolovnom prave / B .A . Protchenko // Izv . vuzov . Pravovedenie . — 1987 . — S . 82—86 .

17 . Malkov V.P. Subektivnye osnovanija ugolovnoj otvetstvennosti / V .P . Malkov // Gosudarstvo i pravo . — 1995 . — № 1 . — S . 14—16 .

18 . Plotnikov A.I. Obektivnoe i subektivnoe v ugolovnom prave (ocenka prestuplenija po juridicheskim priznakam) / Aleksandr Ivanovich Plotnikov . — Orenburg : Osnova, 1997 . — 140 s .

19 . Utevskij B.S. Vina v sovetskom ugolovnom prave / Boris Samojlovich Utevskij . — M . : Gosjurizdat, 1950 . — 319 s .

20 . Bazhanov M.J. Ugolovnoe pravo Ukrainy . Obshhaja chast': [konspekt lekcij] / M .J . Bazhanov . — Dnepropetrovsk : Porogi, 1992 . — 168 s .

21 . Dagel' P.S. Ustanovlenie subektivnoj storony prestuplenija / P .S . Dagel', R .V . Miheev . — Vladivostok : DVGU, 1972 . — 36 s .

22 . Durmanov N.D. Ponjatie prestuplenija / Nikolaj Dmitrievich Durmanov . — M .— L . : AN SSSR, 1948 . — 312 s .

23 . Nikiforov B.S. Ob umysle po dejstvujushhemu zakonodatel'stvu / B .S . Nikiforov // Sovetskoe gosudarstvo i pravo . — 1965 . — № 6 . — S . 26—28 .

24 . Skljarov S.V. Vina i motivy prestupnogo povedenija / Sergej Valer'evich Skljarov . — SPb . : R . Aslanov, Juridicheskij centr Press, 2004 . — 326 s .

25 . Kurs ugolovnogo prava . Obshhaja chast' / Pod red . N .F . Kuznecovoj, I .M . Tjazh-kovoj . — M . : Zerkalo-M, 2002 . — T . 1: Uchenie o prestuplenii . — 624 s .

26 . Kryminalnyi kodeks Ukrainy : Zakon Ukrainy vid 5 kvitnia 2001 r . // Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy . — 2001 . — № 25—26 . — St . 131 .

27 . Gavrish S.B. Ugolovno-pravovaja ohrana prirodnoj sredy Ukrainy . Problemy teorii i razvitija zakonodatel'stva / Stepan Bogdanovich Gavrish . — Har'kov : Osnova, 1994 . — 640 s .



115

28 . Andurshko P.P. Zlochyny proty vyborchykh, trudovykh ta inshykh osobystykh prav i svobod liudyny i hromadianyna / P .P . Andrushko // Naukovo-praktychnyi komentar do Kryminalnoho kodeksu Ukrainy : Za stanom zakonodavstva i postanov Plenumu Verkhovnoho Sudu Ukrainy na 1 hrudnia 2001 r .; za red . S .S . Yatsenka . — K . : A .S .K ., 2002 . — S . 322— 367 .

29 . Zinchenko I.O. Komentar do statei 157—175, 182—184 KK Ukrainy / I .O . Zin-chenko // Kryminalnyi kodeks Ukrainy . Naukovo-praktychnyi komentar: u 2-kh tomakh; Osoblyva chastyna / Yu .V . Baulin, V .I . Borysov, V .I . Tiutiuhin ; za zah . red . V .Ya . Tatsiia, V .P . Pshonky, V .I . Borysova, V .I . Tiutiuhina . — Kh . : Pravo, 2013 . — S . 140—200 .

30 . Melnyk M.I. Zlochyny proty vyborchykh, trudovykh ta inshykh osobystykh prav i svobod liudyny i hromadianyna / M .I . Melnyk // Naukovo-praktychnyi komentar Kryminalnoho kodeksu Ukrainy ; za red . M .I . Melnyka, M .I . Khavroniuka . — 9-te vyd ., pererobl . ta dopov . — K . : Yurydychna dumka, 2012 . — S . 407—500 .

31 . Vorobei P.A., Kryshevych O.V. Zlochyny proty vyborchykh, trudovykh ta inshykh osobystykh prav i svobod liudyny i hromadianyna // P .A . Vorobei, O .V . Kryshe-vych // Naukovo-praktychnyi komentar Kryminalnoho kodeksu Ukrainy / D .S . Azarov, V .K . Hryshchuk, A .V . Savchenko [ta in .]; Za zah . red . O .M . Dzhuzhi, A .V . Savchenka, V .V . Chernieia; NAVS . — K . : Yurinkom Inter, 2016 . — S . 369—414 .

32 . Babij A.P. Prestuplenija protiv izbiratel'nyh, trudovyh i drugih lichnyh prav i svobod grazhdan / A .P . Babij // Ugolovnyj kodeks Ukrainy . Kommentarij : Pod red Ju .A . Karmazina i E .L . Strel'cova . — Har'kov, OOO “Odissej”, 2001 . — S . 345—405 .

33 . Hnietniev M.K., Hotin O.M., Mazur M.V. Zlochyny proty vyborchykh, trudovykh ta inshykh osobystykh prav i svobod liudyny i hromadianyna / M .K . Hnietniev, O .M . Hotin, M .V . Mazur // Kryminalne pravo (Osoblyva chastyna) : Pidruchnyk; za red . O .O . Dudorova, Ye .O . Pysmenskoho . — [2-he vydannia] . — K . : “VD” Dakor”, 2013 . — S . 156—212 .

34 . Nurkaieva T.N. Lichnye (grazhdanskie) prava i svobody cheloveka i ih ohrana ugolovno-pravovymi sredstvami : voprosy teorii i praktiki . — SPb . : Izd-tvo “Juridicheskij centr Pres”, 2003 . — 254 s .

35 . THE SAPANESE PENAL CODE / Edited and introduction by Doctor of Law, prof . A .I . Korobeev . — St Petersburg : “Yuridichesky Center — Press”, 2002 . — 226 p .

36 . The Swiss Penal Code / Preface by a member of the Council of Federation the Federal Assembly of the RF . N . Volkov ; edited, translated from German, and introduction by Candidate of Law A .V . Serebrennikova . — St Petersburg : “Yuridichesky Center — Press”, 2002 . — 366 p .

37 . Criminal Legislation of Norway / Edited and introductory article by Doctor of Law, professor Yn .V . Golik ; translated from Norwegian A .V . Zhmenya . — St . Petersburg : “Yuridichesky Center — Press”, 2002 . — 366 p .

38 . The Latvian Penal / Еdited and introduction by candidate of law A .I . Lukashov and candidate of law E .A . Sarkisova, translated from Latvian by candidate of Law A .I . Lukashov . — St . Petersburg : “Yuridichesky Center — Press”, 2001 . — 313 p .

Матвійчук В .В . Суб’єктивна сторона злочину порушення недоторканності приватного життя

У статті здійснено дослідження суб’єктивної сторони злочину порушення недоторканності приватного життя. Автором з’ясовані загальні положення, що сто-суються суб’єктивної сторони злочину, передбаченого статтею 182 КК України: його вини, мотиву та мети вчинення. У роботі з’ясовані погляди авторів на суб’єктивну



сторону злочину, передбаченого частинами 1 та 2 статті 182 КК України. Запропоновано розуміння психічного ставлення особи до вчинюваних дій та наслідків.

Ключові слова: суб’єктивна сторона, вина, мотив, мета, умисел, необереж-ність, подвійна форма вини.

Матвейчук В .В . Субъективная сторона преступления нарушение неприкос-новенности частной жизни

В статье осуществляется исследование субъективной стороны преступления нарушение неприкосновенности частной жизни. Автор выясняет общие положения касательно субъективной стороны преступления, предусмотренного статьей 182 УК Украины: его вины, мотива и цели совершения. В работе исследованы точки зрения авторов на субъективную сторону преступления, предусмотренного частями 1 и 2 статьи 182 УК Украины. Предложено понимание психического отношения лица к совершаемым действиям и последствиям.

Ключевые слова: субъективная сторона, вина, мотив, цель, умысел, неосто-рожность, двойная форма вины.

Matviуchuk V . A Mens Rea of a Crime of Violation of Inviolability of Private LifeIn this article, a mens rea of a crime of violation of Inviolability of private life is

researched. The author investigates general provisions regarding mens rea of a crime provided for in Article 182 of the Criminal Code of Ukraine: its guilt, motive, and purpose of commitment. The scientific viewpoints on mens rea of a crime provided for in Parts 1 and 2, Article 182 of the Criminal Code of Ukraine are researched. The authentic understanding of mental attitude of a person to a criminal act and its consequences is suggested.

Keywords: Mens Rea; Guilt; Motive; Purpose; Intent; Negligence; Double Form of Guilt




117

© О.В. Матвійчук, 2018

УДК 343:

O. Matviichuk

THE TARGET OF A CRIME OF DESIGNING OR OPERATION OF CONSTRUCTIONS WITHOUT

SYSTEMS OF ENVIRONMENTAL PROTECTION

О.В. Матвійчук аспірант кафедри кримінального права, кримінології, цивільного та господарського права ВНЗ “Національна академія Управління” м. Київ

ПРЕДМЕТ ЗЛОЧИНУ ПРОЕКТУВАННЯ ЧИ ЕКСПЛУАТАЦІЯ СПОРУД БЕЗ СИСТЕМ ЗАХИСТУ

НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩАПостановка проблеми . Враховуючи те, що предмет злочину відносить-

ся до числа обов’язкових ознак злочину проектування чи експлуатація споруд без систем захисту навколишнього природного середовища, і, отже, істотно зростає його роль при кваліфікації цього злочину, тому проблеми, які стосу-ються предмета аналізованого злочину, потребують подальшого поглибленого дослідження .

Аналіз останніх досліджень та публікацій свідчить, що проблемі пред-мета злочину присвячені роботи В .Я . Тація, М .Й . Коржанського, В .К . Матвій чу ка, П .П . Андрушка, М .І . Панова, Р .Д . Боголепова, Ю .С . Богомякова, В .І . Борисова, І .О . Харь, С .Б . Гавриша, Н .П . Грабовської, В .К . Грищука, Н .О . Лопашенко та ін . Проте, до цього часу відсутнє комплексне дослідження предмета злочину, передбаченого ст . 253 КК України .

Мета статті полягає в дослідженні предмета злочину проектування чи екс-плуатація споруд без систем захисту навколишнього природного середовища .

Основні результати дослідження . Як випливає з аналізу змісту безпосе-реднього об’єкта злочину проектування чи експлуатація споруд без систем захисту навколишнього природного середовища, а також з диспозиції ст . 253 КК України, злочин, що розглядається, завжди вчиняється у зв’язку із приводу предметів, які визначають наступним чином : «як документація для будівниц-тва об’єктів архітектури, що складається з креслень, графічних і текстових матеріалів, інженерних і кошторисних розрахунків, які визначають містобу-дівні, об’ємно-планувальні, архітектурні, конструктивні, технічні, технологіч-ні, вартісні показники конкретного об’єкта архітектури на конкретній земель-ній ділянці» [1, с . 574] . Таким чином, даний злочин належить до категорії так званих предметних злочинів, обов’язковою ознакою яких є предмет злочину, що безпосередньо вказаний у ст . 253 КК України . Але дослідження цього




досить складного предмета злочину неможливо без його загальної характери-стики на рівні загального поняття складу злочину, оскільки, безумовно, пра-вильним є те положення, згідно з яким той, хто береться за вирішення частко-вих питань без попереднього вирішення загальних, завжди так чи інакше буде наштовхуватися на ці невирішені загальні питання [2, с . 131] .

Проблема предмета злочину, взагалі, і зокрема, передбаченого ст . 253 КК України, — одна зі складних і спірних у теорії кримінального права . У науці кримінального права відсутня єдність поглядів стосовно поняття «предмет зло-чину» . Проте, вивчення цієї проблеми, на наш погляд, потребує особливої уваги, оскільки предмет злочину вказує на зв’язок його з об’єктом злочину, з об’єктив-ною стороною злочину, з суб’єктом і суб’єктивною стороною . Виходячи з цього слід погодитися з думкою М .М . Панова, що поза з’ясуванням соціально-еконо-мічної і правової суті предмета злочину, а, на наше переконання, і екологічної його сутності, іноді може бути суттєво ускладнено правильне встановлення і тих суспільних відносин, на які спрямовано злочинне посягання [3, с . 50] .

До початку дослідження цієї важливої проблеми, акцентуємо увагу на те, що ми є прибічниками позиції — предмет злочину є самостійною обов’язко-вою ознакою лише для предметних складів злочину, до яких відноситься і злочин, передбачений ст . 253 КК України, оскільки він пов’язаний з об’єктом злочину таким же чином, як і з іншими елементами складу злочину, такими, як об’єктивна сторона, суб’єкт та суб’єктивна сторона [4, с . 27—28] . Це є свідчен-ням того, що питання про предмет, у тому числі і цього злочину, має не тільки теоретичне, але й важливе практичне значення, оскільки міра відповідальності особи певним чином залежить від того, що буде визначено предметом такого злочинного діяння . Крім того, предмет злочину слугує для відмежування суміжних злочинів, а також може бути критерієм розмежування злочинного та не злочинного діяння тощо .

У відношенні предмета злочину в юридичній літературі, як ми вже зазначали, висловлювалися точки зору, які мають суттєві розбіжності . Зокрема, М .Й . Коржанський наполягає на тому, що предмет злочину — це матеріальна річ, в якій проявляються певні сторони (властивості) суспільних відносин (об’єкта злочину), шляхом фізичного або психічного впливу на який завдаєть-ся соціально небезпечна шкода в сфері цих суспільних відносин (тобто пред-мет — це матеріальна сторона об’єкта, але не сам об’єкт) [5, с . 17; 6, с . 134] . П .С . Матишевський та Є .В . Фесенко запевняють, що предметом злочину є речі матеріального світу (матеріалізовані утворення), безпосередньо впливаючи (діючи) на які шляхом їх вилучення, створення, знищення, зміни їх вигляду або правового режиму тощо, винна особа посягає на цінності (блага), що нале-жать суб’єктам суспільних відносин та охороняються законом [7, с . 132; 8, с .75—78] . В .Я . Тацій вважає, що предмет злочину — це будь-які речі матеріаль-ного світу, з певними властивостями яких закон про кримінальну відповідаль-ність пов’язує наявність в діях особи ознак конкретного складу злочину [9, с . 17] . М .І . Загородніков зауважує, що предметом злочину виступають ті речі матеріального світу, впливаючи на які, суб’єкт заподіює шкоду об’єктові зло-чину [10, с . 40] . Згідно з позицією М .І . Бажанова, предмет злочину — це «…та



119

річ (фізичне утворення) матеріального світу, поводження з якою закон пов’я-зує з певною кваліфікацією а, значить, і з відповідальністю» [11, с . 33] .

На переконання М .І . Панова під предметом злочину необхідно розуміти «…предмети, речі матеріального світу, що виступають матеріальною формою вираження (субстратом) суспільних відносин або необхідною умовою, засновником або ж свідченням існування і нормального функціонування суспільних відносин, охоронюваних кримінальним законом від злочинних посягань» [12, с . 9] . С .Ф . Кравцов визначає предмет злочину як матеріальний (речовий) елемент суспільних відносин, який прямо вказує або природним чином випливає з кримінального закону і шляхом протиправного впливу, на який порушуються ці суспільні відносини [13, с . 3] . М .М . Панов до категорії предмет злочину включає не тільки фізичні предмети (речі, майно), але й реально існуючі явища об’єктивного світу, енергію (електричну, теплову та ін .), а також інформацію, у зв’язку з існуванням чи створенням яких або з їх обігом вчиняється злочин [14, с . 44] . Є .В . Лащук стверджує, що предмет зло-чину — це факультативна ознака об’єкта злочину, що знаходить свій прояв у матеріальних цінностях, які людина може сприймати своїми органами чуття чи фіксувати спеціальними технічними засобами з приводу яких та/або шля-хом безпосереднього впливу на які вчиняється злочинне діяння [15, с . 5] . О .Ю . Вітко зазначає, що предмет злочину є необхідним (обов’язковим) для предметних складів злочинів елементом складу злочину, яким можуть бути будь-які речі, будь-яка інформація, будь-яка енергія, які мають матеріальний вираз, з властивостями яких та з вказівкою на які закон про кримінальну від-повідальність пов’язує наявність складу злочину в діяннях особи [4, с . 32] .

Наведені вище погляди дають нам можливість констатувати, що в наш час в науці кримінального права головним чином превалює підхід до визначен-ня предмета злочину як речі матеріального світу, з певними властивостями яких закон про кримінальну відповідальність пов’язує наявність у діяннях особи ознак конкретного складу злочину [14, с . 35; 9, с . 35] . Крім того, зосере-джується увага на тому, що предметом злочину визнаються лише предмети (в тому числі речі, майно) [5, с . 17; 6, с . 134; 7, с . 132; 8, с .75—78; 9, с . 17; 10, с . 44; 11, с . 33; 12, с . 67—73; 13, с . 3] . Також існує ще й другий підхід у розумінні пред-мета злочину та у визначенні його поняття, який пов’язаний з досягненнями науки і техніки, новітніми (зокрема інформаційними) технологіями [2, с . 54] . Нам у цьому плані подобається позиція М .М . Панова: він відносить до катего-рії «предмет злочину» не тільки фізичні предмети (речі, майно), але й реально існуючі явища об’єктивного світу, енергію (електричну, теплову та ін .), а також інформацію, з існуванням яких або з їх обігом вчиняється злочин [14, с . 44] . Важливим та позитивним, на наше переконання, є підхід до поняття «предмет злочину» Є .В . Лащука, де він зазначає, що «…предмет злочину знаходить свій прояв у матеріальних цінностях, які людина може сприймати органами чуття чи фіксувати спеціальними технічними засобами з приводу яких та/або шля-хом безпосереднього впливу на які вчиняється злочинне діяння [15, с . 6] . Значно збагачує поняття «предмет злочину» позиція О .Ю . Вітка стосовно предмета «…якими можуть бути будь-які речі, будь-яка інформація, будь-яка




енергія, які мають матеріальний вираз, з властивостями яких та з вказівкою на які закон про кримінальну відповідальність пов’язує наявність складу злочину в діянні особи» [4, с . 32] .

Наступним важливим питанням, що підлягає з’ясуванню, має бути місце предмета злочину в структурі складу злочину і, зокрема, діяння, перед-баченого ст . 253 КК України . Слід звернути увагу на те, що в юридичній літе-ратурі існують різні точки зору з цього питання . Так, прибічники першої точки зору заявляють, що предмет злочину знаходиться за межами об’єкта діяння [17, с . 71; 18, с . 246]; деякі криміналісти ототожнюють безпосередній об’єкт і предмет злочину [19, с . 19; 20, с . 42; 21, 142]; автори третьої точки зору розгля-дають предмет злочину як складову об’єкта злочину [22, с . 56; 23, с . 303; 24, с . 222; 25, с . 130; 13, с . 8; 5, с . 9; 27, с . 126; 26, с . 9]; прихильники четвертої точки зору запевняють, що предмет злочинного діяння не самостійний елемент скла-ду злочину, а лише факультативна ознака злочину та тісно пов’язана з об’єктом злочину [28, с . 36—37; 7, с . 132—133]; В . К . Матвійчук наполягає на тому, що предмет злочину є самостійною ознакою конкретного злочину [2, с . 136] . О . Ю . Вітко вважає, що предмет злочину є самостійним обов’язковим лише для предметних складів злочинів елементом та пов’язаний із об’єктом злочину таким же чином, як і з іншими елементами складу злочину, такими, як об’єкт та суб’єкт злочину, об’єктивна та суб’єктивна сторона злочину [4, с . 27—28] .

Судження авторів першої точки зору, зокрема, Д . Н . Розенберга та ін ., на наш погляд, містять позитивні моменти, оскільки предмет злочину вони вино-сять за межі об’єкта .

Маючи на меті детальне з’ясування такої ознаки досліджуваного діяння, як предмет злочину, що прямо названа в диспозиції ст . 253 КК України, і зруч-ності її пізнання, доцільним буде, з певною умовністю, розглядати таку ознаку окремо . Цей підхід вірний тому, що певні властивості предмета злочину зумов-люють необхідність надання їм (властивостям) певної правової значимості в конкретному складі злочину [9, с . 132] . Зокрема, для наочності, властивості предмета злочину дають можливість вирішити питання про відповідальність за проектування чи експлуатацію споруд без систем захисту навколишнього природного середовища . Отже і виділення предмета злочину в окрему ознаку з наданням йому законодавцем того чи іншого значення, властивостей, функ-цій визначає його як самостійну і необхідну ознаку конкретного складу злочи-ну (факультативну — загального складу злочину) [9, с . 132] . Наполегливість та безальтернативність твердження прихильників другої точки зору, зокрема, А .Н . Васильєва, М .П . Михайленка, А .А . Піонтковського та ін . стосовно тотож-ності об’єкта і предмета злочину є проблематичним . Це наглядно довів М .Й . Коржанський, звертаючи увагу на те, що об’єктом злочину завжди є суспільні відносини, а предмет — це матеріальна річ, складова частина об’єкта злочину [5, с . 9—10] . Нам уявляється, що в цьому сенсі слід погодитися з дум-кою В .К . Матвійчука, що погляди авторів другої точки зору, які ототожнюють безпосередній об’єкт і предмет злочину, навіть не ґрунтуються на чинному законодавстві [2, с . 132] . Проте неможна підтримати судження третьої групи авторів, які складають абсолютну більшість, і принципово дотримуються того,



121

що предмет злочину може для певної мети мати інші правові функції, має інше призначення і є лише предметом відносин . У цьому запереченні ми покладає-мося на позицію В .К . Матвійчука, що не можна зрозуміти предмет злочину, розглядаючи його за такою лише функцією [9, с . 132] . Цю думку, як зазвичай, переконливо підтримує В .Я . Тацій, вказуючи, що структура будь-яких суспіль-них відносин є незмінною, оскільки до її складу поряд з іншими системоутво-рюючими частинами (елементами) входить предмет суспільних відносин, причому, якими б властивостями він не володів і в якій би формі не проявився у складі суспільних відносин, він завжди є їх предметом, і його ніяк не слід називати чимось іншим (наприклад, предмет злочину або предметом посяган-ня) [28, с . 27] .

Ми в своєму дослідженні більш прихильно ставимося до позиції четвер-тої групи авторів, зокрема, В .Я . Тація, П .С . Матишевського, Є .В . Фесенка, які вважають, що предмет злочину — не самостійний елемент складу злочину, а є лише ознакою злочину [9, с . 36—37; 8, с .132—133] . У той же час слід погодити-ся з В .К . Матвійчуком, що є непереконливою думка В .Я . Тація щодо відмінно-сті термінів «елемент» і «ознака», яка тільки ґрунтується на тлумаченні «Словаря русского языка» С . І . Ожегова [9, с . 133] . Нам більше імпонує з цього приводу твердження В . К . Матвійчука про те, що судження В .Я . Тація з приво-ду того, що предмет злочину не може претендувати на роль самостійного еле-мента складу злочину, є непереконливою, оскільки його висновок спирається лише на судження, що склад злочину утворює сукупність його обов’язкових елементів (об’єкта, об’єктивної сторони, суб’єктивної сторони та суб’єкта зло-чину), яке можна вважати дискусійним [2, с . 134] . На наше переконання, яке ґрунтується на дослідженні, що на рівні зазначеної абстракції, а саме загально-го складу злочину, можливий і такий підхід, але на рівні конкретного складу злочину (у нашому випадку, передбаченому ст . 253 КК), означена думка є надто суперечливою . Ми підтримуємо в цьому сенсі думку В .К . Матвійчука, що предмет злочину як правове явище має ряд ознак, у тому числі й юридич-них [2, с . 134] . Так, у відповідності зі «Словарем русского языка» С .І . Ожегова, під елементом слід розуміти складову частину будь-якого складного цілого [29, с . 581] . Натомість словник української мови термін «елемент» трактує як складову частину чого-небудь або як окрему сторону, рису чого-небудь [30, с . 473] . Крім того, термін «ознака» розуміють як: рису, особливість, властивість кого-небудь, чого-небудь або те, що вказує на що-небудь, свідчить про щось [31, с . 655] . Якщо об’єкт злочину є самостійною та обов’язковою ознакою всіх злочинів, то предмет — факультативна ознака загального складу злочину [32, с . 36] . У цьому сенсі потрібно погодитися з думкою О .Ю . Вітка, що якщо визнавати предмет злочину факультативною ознакою складу злочину, який разом з об’єктом утворює самостійний елемент складу злочину — об’єкт злочи-ну, то очевидним стає певне ототожнення предмета та об’єкта злочину як еле-мента складу злочину, що є недостатньо обґрунтованим [4, с . 28; 33, с . 168] . З’ясування зазначених понять свідчить, що вони за своєю суттю майже не відрізняються, а тому виходячи з цього, не можна підтримати думку О .Ю . Вітка, що термін «елемент» і «ознака» є різними за своєю суттю поняттями [4, с . 29] .




У цьому сенсі слід підтримати твердження В .Я . Тація, що предмет конкретного складу злочину і предмет відносин (складова об’єкту) не є тотожними [28, с . 27] . Отже, предметом суспільних відносин, які є об’єктом складу злочину, визнається все те, з приводу чого або у зв’язку з чим існують саме ці відносини [28, с . 47] . Нашу точку зору підтримує О .Ю . Вітко: «… можна дійти висновку про те, що дійсно для кримінального права можливо визнати допустимим говорити про те, що склад злочину має ознаки або елементи» [4, с . 29] .

Важливо звернути увагу на те, що стосовно предмета злочину, як ознаки складу злочину слід вести мову тільки при вчиненні посягання на суспільні відносини, які виражаються в матеріальних предметах [34, с . 164] . Вагомість правової ознаки предмета злочину полягає в тому, що за його допомогою зако-нодавець у диспозиції норми Особливої частини Кримінального кодексу України вказує на відносини, що виступають об’єктом злочину [34, с . 172] . Це дає можливість класифікувати предмети злочину в залежності від вираження в них тих або інших властивостей [34, с . 174] . У тому випадку, коли предмет злочину виражає суспільні відносини, то їх класифікація повинна визначатися властивостями предмета злочину в залежності від того, які відносини вони, на думку законодавця, характеризують [34, с . 174] . На наше переконання, з цього приводу ми підтримуємо класифікацію предметів, яку пропонує В .М . Вино куров, наслідуючи принципи, що характеризують наступні суспільні відносини: 1) особисті немайнові відносини; 2) майнові; 3) у сфері суспільної небезпеки; 4) у сфері здоров’я населення і суспільної моралі; 5) у сфері безпеки держави; 6) у сфері правосуддя; 7) у сфері порядку управління [34, с . 174], але з відпо-відною поправкою, оскільки проектування чи експлуатація споруд без систем захисту навколишнього природного середовища, також не може відноситися до особистих немайнових відносин, а має стосуватися відносин, які забезпечу-ють охорону і раціональне використання об’єктів навколишнього природного середовища .

Таким чином, виходячи з концепції, що предмет злочину знаходиться за межею об’єкта та є самостійною ознакою предметних злочинів [32, с . 172], оскільки він має певні властивості (ознаки), які відділяють його від об’єкта [33, с . 176 —177], то знову же таки варто погодитися з твердженням В . Я . Тація, що предмет злочину і предмет відносин не є тотожними [9, с . 136] . Виходячи із зазначеної вище теоретичної основи, перейдемо до аналізу предмета злочину проектування чи експлуатація споруд без систем захисту навколишнього при-родного середовища . Маючи таке підґрунтя звертаємо увагу на те, що предмет злочину, передбаченого ст . 253 КК, має істотне кримінально-правове значення для: а) встановлення в суспільно небезпечному діянні складу злочину як під-стави кримінальної відповідальності; б) правильної кваліфікації злочину; в) відмежуванні його від суміжних злочинів та аналогічного адміністратив-но-правового делікту; г) оцінки суспільної небезпеки злочину . У відповідності з ч . 1 ст . 253 КК України предметами злочину виступають: 1) проекти; 2) інша аналогічна документація; 3) споруди без такого захисту довкілля [35] . При цьому зазначається, що проекти та інша аналогічна документація, в якій від-сутні відомості про обов’язкові інженерні системи захисту довкілля для спо-



123

руд, що вводяться в експлуатацію . До всіх цих предметів відноситься положен-ня закону « . . . якщо вони створили небезпеку захворювання населення або інших тяжких наслідків . . .» [35] . Вони визначаються як кримінальним законом (ст . 253 КК України), так і іншими нормативно-правовими актами, що регулю-ють діяльність у сфері навколишнього природного середовища . Знову ж таки, на наше переконання, пріоритетним буде встановити перш за все родові озна-ки, властиві всім цим предметам злочину, що аналізується . Запропонований підхід надасть можливості глибше й повніше встановити видові ознаки, прита-манні кожному з указаних предметів .

Розробляючи означену проблему, на наш погляд, потрібно визначити, насамперед, більш широке за обсягом поняття (термін), яке охоплювало б усі указані у ст . 253 КК України предмети злочину . Такими термінами, які б охо-плювали кожен із предметів досліджуваного злочину, можуть бути: 1) для предметів, які охоплюються терміном «проектів» [35], потрібно обрати «доку-ментація для будівництва об’єктів архітектура, що складається з креслень, графічних і текстових матеріалів, інженерних і кошторисних розрахунків, які визначають містобудівні, об’ємно-планувальні, архітектурні, конструктивні, технічні, технологічні, рішення, вартісні показники конкретного об’єкта архі-тектури на конкретній земельній ділянці», тобто тут узагальнюючим терміном має бути «документація для будівництва об’єктів архітектури»; 2) для предме-тів, які охоплюються терміном «інша аналогічна документація», тобто це доку-менти, які містять комплекс містобудівних та архітектурних вимог і особливих умов проектування та будівництва об’єктів архітектури, що випливають із положень затвердженої містобудівної документації, місцевих правил забудови населених пунктів, відповідних рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, включаючи вимоги й умови щодо охорони пам’я-ток історії та культури, довкілля, законних прав і інтересів громадян та юри-дичних осіб при розташуванні об’єкта» [1 с . 574] . Тут може залишатися термін узагальнюючий, що обраний законодавцем — «інша аналогічна документація» [35]; 3) для предметів, які охоплюються терміном «споруди без такого захи-сту», потрібно обрати такі узагальнюючі положення, як: «будь-які інженерні споруди незалежно від їх цільового призначення і технологічних характерис-тик, які не мають обов’язкових систем захисту довкілля», а це означає, що узагальнюючим терміном тут має бути «будь-які інженерні споруди, які не мають обов’язкових систем захисту довкілля» . Оскільки в структурі суспіль-них відносин, які розглядаються, предмет відносин стосується нематеріальних відносин [2 с . 135] . У таких відносинах його функції виконують інші соціальні цінності (наприклад, умови які забезпечують блага екологічні) [2, с . 135] . У цьому випадку частіше всього відносини мають завданням забезпечувати умови з належної розробки і здачі проектів або іншої аналогічної документації з обов’язковими інженерними системами захисту довкілля або введення в екс-плуатацію споруди з належною системою захисту довкілля . Причому зазначе-ний нами предмет суспільних відносин і самі суспільні відносини певною мірою співпадають . Натомість предмет злочину дещо інший і знаходиться за межами об’єкта злочину .




Зазначений вище підхід до з’ясування предмета досліджуваного злочи-ну є все ж таки надто узагальненим . Виходячи з цього, необхідно ретельно визначити ознаки предмета досліджуваного злочину, і на цій підставі не тільки правильно кваліфікувати вчинене суспільно небезпечне діяння за ст . 253 КК України, а й відмежувати його від суміжних правопорушень . Тому для розроб-ки поняття «предмет злочину», передбаченого ст . 253 КК України, треба виокремити (визначити) ознаки, властиві саме цьому предмету (в його родовій характеристиці) . Перш за все розглянемо ознаки, які в юридичній літературі з’ясовуються як загальні (універсальні), властиві кожному предмету злочину [3, с . 58]: соціальна, фізична, юридична (нормативна) [12, с . 67—73; 15, с . 8] — це ознаки, які в даному випадку мають своє специфічне відображення . Також, на наше переконання, необхідно визначитися зі спеціальними ознаками, які відо-бражали б особливості цього предмета в його зв’язку з безпосереднім об’єктом злочину і доповнювали б його загальні ознаки . Спеціальними ознаками пред-мета злочину в юридичній літературі називають наступні: інформативність, імперативність і спеціальне функціональне призначення [3, с . 59] .

З’ясуємо ґрунтовно наведені вище ознаки . З цією метою звернемося до загальних ознак: 1) соціальна ознака — вказує на зв’язок предмета з об’єктом злочину . Документація для будівництва об’єктів архітектури, що складається з креслень, графічних і текстових матеріалів, інженерних і кошторисних розра-хунків, які визначають містобудівні, об’ємно-планувальні, архітектурні, кон-структивні, технічні, технологічні рішення тощо конкретного об’єкта, є нічим іншим, як предметом злочину, а умови, що забезпечують розробку і здачі про-ектів або іншої аналогічної документації з обов’язковими інженерними систе-мами захисту навколишнього природного середовища або введення в експлуа-тацію споруд з належною системою захисту навколишнього природного середовища, виступають як предмет суспільних відносин щодо яких існують суспільні відносини . Саме документація для будівництва об’єктів архітектури, що складається з креслень, графічних і текстових матеріалів, інженерних і кошторисних розрахунків, які визначають містобудівні, об’ємно-планувальні, архітектурні, конструктивні, технічні, технологічні рішення тощо та докумен-ти, які містять комплекс містобудівних та архітектурних вимоги і особливих умов проектування та будівництва об’єкта архітектури, що випливають із положень затвердженої містобудівної документація тощо, а також будь-які інженерні споруди без інженерних систем захисту навколишнього природного середовища, виступають чинниками, які зумовлюють виникнення й існування суспільно значущої (позитивної) діяльності суб’єктів суспільних відносин, що забезпечують умови з належної розробки і здачі проектів або іншої аналогічної документації, введення в експлуатацію будь-яких інженерних споруд . У цьому випадку з’являються суб’єкти, які вчиняють кримінальне правопорушення, передбачене ст . 253 КК України тим самим створюється реальна загроза існу-ванню аналізованим суспільним відносинам; 2) фізична ознака предмета зло-чину, як правило, свідчить, що він за загальним правилом є матеріальним вираженням існування тих чи інших суспільних відносин (в одних випадках він є субстратом останніх, зокрема, майно у відносинах власності, а в інших —



125

матеріальним відтворенням цих відносин або свідченням їх існування) [3, с . 60] . Стосовно ж предмета злочину, що нами досліджуються (на підставі озна-ки, що розглядається) слід віднести й такі об’єктивно існуючі явища, що можуть емпірично визначатися і сприйматися органами чуття людини чи тех-нічними засобами (наприклад, інформація яка міститься в проектах, іншій аналогічні документації, в будь-яких інженерних спорудах, тобто у нематері-альному стані, але в матеріалізованому вигляді) [3, с . 60]; 3) юридична (норма-тивна) ознака вказує на предмет злочину (документація для будівництва об’єктів архітектури, яка має певні складові, інша аналогічна документація, будь-які інженерні споруди без обов’язкових інженерних систем захисту навколишнього природного середовища), як обов’язкова ознака злочину, передбаченого ст . 253 КК України, в низці нормативно-правових актів .

Юридична ознака свідчить, що стосовно документації для будівництва об’єктів архітектури, іншої аналогічної документації та будь-яких інженерних споруд без обов’язкових інженерних систем захисту навколишнього природ-ного середовища, вчиняються певні незаконні дії: 1) розробка і здача замовни-ку проектів службовою чи спеціально уповноваженою особою без обов’язко-вих інженерних систем захисту навколишнього природного середовища; 2) розробка і здача замовникові іншої аналогічної документації без обов’язкових інженерних систем захисту навколишнього природного середовища; 3) вве-дення (прийом) в експлуатацію споруд без обов’язкових інженерних систем захисту навколишнього природного середовища; 4) ті самі дії, якщо вони спри-чинили наслідки : тяжку екологічну аварію, екологічну катастрофу, загибель або масове захворювання населення, інші тяжкі наслідки [35] .

Спеціальні ознаки: а) інформативність як ознака предмета злочину, передбаченого ст . 253 КК України, свідчить, що проекти, інша аналогічна доку-ментація, будь-які інженерні споруди, містять у собі певні специфічні відомо-сті щодо відсутності в них обов’язкових інженерних систем захисту навколиш-нього природного середовища; б) імперативність як ознака предмета злочину проектування чи експлуатація споруд без систем захисту довкілля, тісно пов’язана з юридичною (нормативною) їх ознакою і вказує на те, що приписи, а саме, заборони в ст . 253 КК України повинні беззастережно виконуватися суб’єктами (службовими та спеціально уповноваженими особами), на яких покладені функції розробки і здачі проектів, іншої аналогічної документації за наявності обов’язкових інженерних систем захисту навколишнього природно-го середовища, а також ведення (прийом) в експлуатацію споруди з такими системами захисту; в) функціональна ознака предмета цього злочину, об’єдну-ючи в собі дві попередні, вказує на спеціальне призначення предметів — містить відомості про відсутність в означених предметах злочинів щодо від-сутності обов’язкових інженерних систем захисту навколишнього природного середовища для ініціювання (доведення) відповідним суб’єктам цих відомо-стей (вимог), які зазначені в законі і повідомлення їх до відповідних адресатів . Це означає наступне: по-перше, ці вимоги зазначені в законі мають бути здійс-нені при розробці і здачі проектів, іншої аналогічної документації і здачі їх замовникові або при введенні та експлуатації споруд мають бути в наявності в




цих спорудах (входити в обов’язки належних і відповідальних за це осіб); по-друге, за своїм змістом ці предмети злочину дають підстави для ініціювання службових осіб належним чином виконувати свої функціональні обов’язки; по-третє, ці предмети злочину як такі з урахуванням їх змісту, їх імперативних приписів є не чим іншим, як можливістю доступу до такого процесу громад-ськості та унеможливлення вчинення такого злочину .

Виходячи з положення ст . 253 КК України предмети цього злочину можуть мати наступний перелік: 1) проекти без обов’язкових інженерних сис-тем захисту довкілля; 2) інша аналогічна документація без обов’язкових інже-нерних систем захисту довкілля; 3) споруди без обов’язкових інженерних систем захисту довкілля . Розглянемо кожен з трьох видів предметів злочину, передбачених ст . 253 КК України . З цією метою нам необхідно з’ясувати існу-ючі точки зору на предмет цього злочину . Так, В .С . Плугатир, О .В . Кришевич під предметом цього злочину розуміють проекти та іншу аналогічну докумен-тацію, в якій відсутні дані про обов’язкові інженерні системи захисту довкілля для споруд, що вводяться в експлуатацію; будь-які інженерні споруди неза-лежно від їх цільового призначення і технологічних характеристик, які не мають обов’язкових у даному випадку систем захисту довкілля [1, с . 574] . Автори «науково-практичного коментаря за ред . М .О . Потебенька, В .Г . Гончаренка» під предметом цього злочину вбачають проекти та іншу ана-логічну документацію, а також споруди без обов’язкових інженерних систем захисту довкілля [36, с . 450] . І .В . Самощенко запевняє, що предметом цього злочину є проект, інша аналогічна документація без обов’язкових інженерних систем захисту довкілля, а також споруди без такого захисту [37, с . 457] . О .О . Дудоров наполягає на тому, що предметом цього злочину є: 1) проекти, інша аналогічна документація, в якій відсутні дані про обов’язкові інженерні системи захисту довкілля для споруд, що вводяться в експлуатацію; 2) такі споруди без зазначених систем [38, с . 672] . В .А . Клименко заявляє, що предме-том цього злочину є проекти та інша аналогічна документація, а також земля, повітря, вода, рослинний та тваринний світ, тобто ті елементи навколишнього природного середовища, небезпека для яких створюється введенням в експлу-атацію споруд без інженерних системи захисту довкілля [39, с . 315] . Н .О . Ло пашенко упевнена, що предметом злочину, передбаченого ст . 246 КК РФ, є правила охорони навколишнього середовища при виконанні робіт [40, с . 41] . О .Є . Пономарьова переконує, що вплив на оточуюче середовище відбу-вається опосередковано і виражене не в предметі злочину, а в наслідках, які виникають у результаті порушення правил охорони оточуючого середовища, як і відсутній вплив на правила [41, с .75] .

Аналіз поглядів на предмет злочину, передбаченого ст . 253 КК України дає нам можливість виокремити з них наступні позитивні положення: 1) що предметом цього злочину є: а) проекти та інша аналогічна документація, в якій відсутні дані про обов’язкові інженерні системи захисту довкілля для споруд, що вводяться в експлуатацію; б) будь-які інженерні споруди, незалежно від їх цільового призначення і технологічних характеристик, які не мають обов’язко-вих у даних випадках систем захисту довкілля . Проте не можна погодитися з



127

точкою зору Н .О . Лопашенко, оскільки не з приводу правил виникають озна-чені суспільні відносини і відсутній вплив на правила . Крім того, не можна погодитися з В .А . Клименком, в частині, що предметом є також земля, повітря, вода, рослинний та тваринний світ, оскільки не стосовно цих природних об’єк-тів складаються відносини, що охороняються законом . Крім того, всі без винятку погляди на предмет цього злочину що стосуються його поняття, свід-чать що автори не виділяють в них види предметів цього злочину .

З’ясування зазначених точок зору на предмет цього злочину свідчить, що такий підхід не вносить належного розуміння: 1) в теорію кримінального права; 2) в практику застосування кримінального закону (в частині предмета цього злочину); 3) не сприяє дотриманню законності при здійсненні кримі-нальних проваджень стосовно цих злочинів .

З метою подальшого дослідження предмета злочину, передбаченого ст . 253 КК України, необхідно з’ясувати наступну термінологію, яка використову-ється в законі: 1) проекти; 2) інша аналогічна документація; 3) споруди . Так, Великий тлумачний словник сучасної української мови (за ред В .Т . Бусел) під терміном «проект» розуміє «сукупність документів (розрахунків, креслень, макетів тощо), необхідних для зведення споруд, виготовлення машин, прила-дів і т . ін . . .» [42, с .1152] . В .П . Нагребельний термін «проект» трактує, як «(лат . projectus — кинутий уперед) — . . . комплект тех . док-тів, що складається з крес-лень, пояснювальної записки ,кошторису . . . на виготовлення виробів і буд-во споруд (або реставрацію, реконструкцію чи відбудову їх), а також на виконан-ня робіт з розподілу певних територій або встановлення їх меж . . .» [43, с .154-155] . Цей же автор під проектно-кошторисною документацією розуміє «нор-мативно встановлений перелік (комплект) док-тів, що обґрунтовують доцільність і кошторисну вартість проектів буд-ва нових, розширення, рекон-струкції і тех . переозброєння діючих підприємств, будов, споруд . . . Даний комплект, як правило включає тех .-екон . обґрунтування і розрахунки, проек-тні завдання і роб . креслення, відповідно проектну роб . і кошторисно-фін . документацію тощо . . .» [44, с .155] . В .С . Плугатир, О .В . Кришевич та О .О . Дудо-ров, І .В . Самощенко заявляють, що проектом визнається документація для будівництва об’єктів архітектури, що складається з креслень, графічних і тек-стових матеріалів, інженерних і кошторисних розрахунків, які визначають містобудівні, об’ємно-планувальні, архітектурні, конструктивні, технічні, тех-нологічні рішення, вартісні показники конкретного об’єкта архітектури на конкретній земельній ділянці [1, с .574; 44, с . 774; 37, с . 457] . У відповідності із ст . 1 Закону України про архітектурну діяльність «проект — документація для будівництва об’єктів архітектури, що складається з креслень, графічних і тек-стових матеріалів, інженерних і конструктивних розрахунків, які визначають містобудівні, об’ємно-планувальні, архітектурні, конструктивні, технічні та технологічні рішення, вартісні показники конкретного об’єкта архітектури, та відповідає вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил» [46] .

Аналіз поглядів на термін «проект», який використовується в ст . 253 КК України дає нам нагоду виокремити з них наступні позитивні положення: 1) що це сукупність документів (розрахунків), креслень, макетів, необхідних




для зведення споруд, виготовлення машин, приладів; 2) що це комплект тех . документів, що складаються з креслень, пояснювальної записки, кошторису на виготовлення виробів і будівництво споруд або реставрацію чи відбудову їх; 3) що це документація для будівництва об’єктів архітектури, що складається з креслень, графічних і текстових матеріалів, інженерних і кошторисних розра-хунків, які визначають містобудівні, об’ємно-планувальні, архітектурні, кон-структивні, технічні та технологічні рішення, вартісні показники конкретного об’єкта архітектури на конкретній земельній ділянці та відповідає вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил .

Зазначені позитивні положення стосовно терміну «проект» дають нам можливість сформулювати його визначення: «Проектом визнається докумен-тація для будівництва (створення) об’єктів архітектури (будинки і споруди житлово-цивільного, комунального, промислового та іншого призначення, їх комплекси, об’єкти благоустрою тощо), що складаються з креслень, поясню-вальної записки, графічних і текстових матеріалів, макетів, інженерних і кошторисних розрахунків, які визначають містобудівні, об’ємно-планувальні, архітектурні, конструктивні, технічні та технологічні рішення, вартісні показ-ники конкретного об’єкта архітектури на конкретній земельній ділянці та від-повідає вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил»

Стосовно такого предмета злочину, передбаченого ст . 253 КК України як інша аналогічна документація існують наступні думки: 1) В . С . Плугатир, О . В . Кришевич заявляють що це документи, які містять комплекс містобудів-них та архітектурних вимог і особливих умов проектування та будівництва об’єктів архітектури, що випливають із положень затвердженої містобудівної документації, місцевих правил забудови населених пунктів, відповідних рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, вклю-чаючи вимоги й умови щодо охорони пам’яток історії та культури, довкілля, законних прав і інтересів громадян та юридичних осіб при розташування об’єкта [1 с . 574]; 2) О . О . Дудоров зазначає, що до іншої аналогічної докумен-тації слід відносити, зокрема, архітектурно-планувальні завдання, завдання на проектування, робочу документацію для будівництва [45, с . 779]; 3) І .В . Само-щенко стверджує, що це архітектурно-планувальні завдання, завдання на про-ектування, технічні умови щодо інженерного забезпечення об’єкта архітекту-ри, робоча документація для будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту (статті 1, 5, 8 Закону України «Про архітектурну діяль-ність») [37, с . 458]; 4) В .А . Клименко запевняє, що «це архітектурно-плану-вальне завдання, завдання на проектування, технічні умови щодо інженерного забезпечення об’єкта архітектури та робоча документація для будівництва (реконструкції, реставрації, капітального ремонту) . Остання виконується від-повідно до державних стандартів, норм і правил на підставі затвердженого проекту (ст . 8 Закону)» [39, с . 316]; 5) автори зазначеного вище науково-прак-тичного коментаря під архітектурно-планувальним завданням розуміють документ, який містить комплекс містобудівних та архітектурних вимог і осо-бливих умов проектування і будівництва об’єктів архітектури, що випливають з положень затвердженої містобудівної документації, місцевих правил забудо-



129

ви населених пунктів, відповідних рішень органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування, включаючи вимоги і умови щодо охорони пам’яток історії та культури, довкілля, законних прав і інтересів громадян та юридичних осіб при розташуванні об’єкта .

Аналіз наведених нами поглядів стосовно такого предмета злочину, передбаченого ст . 253 КК України, як інша аналогічна документація дає нам можливість виділити з них наступні позитивні положення: 1) що це докумен-ти, які містять комплекс містобудівних та архітектурних вимог і особливих умов проектування та будівництва об’єктів архітектури, що випливають із положень затвердженої містобудівної документації, місцевих правил забудови населених пунктів, відповідних рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, включаючи вимоги і умови щодо охорони пам’яток історії, та культури, довкілля, законних прав і інтересів громадян та юридич-них осіб при розташуванні об’єкта; 2) що це архітектурно-планувальне завдан-ня, завдання на проектування, технічні умови щодо інженерного забезпечення об’єкта архітектури, робоча документація для будівництва (реконструкції, реставрації, капітального ремонту), остання виконується відповідно до дер-жавних стандартів, норм і правил на підставі затвердженого проекту .

На підставі викладеного можна запропонувати розуміння іншої анало-гічної документації, як предмета злочину, передбаченого ст . 253 КК України: «Під іншою аналогічною документацією слід розуміти архітектурно-плану-вальне завдання, завдання на проектування, технічні умови щодо інженерного забезпечення об’єкта архітектури, робоча документація для будівництва, реконструкції, реставрація, капітального ремонту (остання використовується відповідно до державних стандартів, норм і правил на підставі затвердженого проекту), тобто це документи, які містять комплекс містобудівних та архітек-турних вимог і особливих умов проектування та будівництва об’єктів архітек-тури, що випливають із положень, затвердженої містобудівної документації, місцевих правил забудови населених пунктів, відповідних рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, включаючи вимоги і умови щодо охорони пам’яток історії та культури, довкілля, законних прав і інтересів громадян та юридичних осіб при розташуванні об’єкта» .

Стосовно такого предмета злочину, передбаченого ст . 253 КК України, як споруди існують наступні погляди: 1) В . С . Плугатирь, О . В . Кришевич зазначають, що предметом цього злочину є також будь-які інженерні споруди незалежно від їх цільового призначення і технологічних характеристик, які не мають обов’язкових у даному випадку систем захисту довкілля . . . Всі споруди за коефіцієнтом екологічної небезпеки (КЕК) поділяються на три групи: дуже небезпечні (КЕК — 0,8), небезпечні (КЕК — 0,9), безпечні (КЕК — 1) . Проектування та будівництво цих споруд першої та другої групи передбачає оснащення цих споруд обов’язковими інженерними системами захисту довкіл-ля, під якими слід розуміти сукупність заходів, що до комплексної переробки, утилізації та ефективного використання відходів переробки, інших шкідливих речовин, захисту населення і навколишнього природного середовища від шкідливого впливу антропогенних фізичних, хімічних та біологічних факто-




рів» [1, с . 574, 575]; 2) В . А . Клименко — заявляє, що в ст . 253 КК «говориться про відсутність . . . у споруді, яка вводиться в експлуатацію, обов’язкових інже-нерних систем захисту довкілля . До них належать інженерні системи вловлю-вання, утилізації, знешкодження шкідливих речовин і відходів або повної їх ліквідації, а також системи для виконання інших вимог щодо охорони навко-лишнього природного середовища і здоров’я людей . Обов’язковість зазначе-них систем залежить від оцінки впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище і здоров’я людей . Така оцінка здійснюється, як правило, державною екологічною експертизою (ст . 14) Закону України «Про екологічну експертизу» . До 1-ї групи . . . належать основні будівлі (спору-ди) таких видів діяльності та об’єктів, як атомна енергетика та промисловість, біохімічне, біотехнічне та фармацевтичне виробництво, збір, обробка, збері-гання, заховання, знешкодження та утилізація усіх видів промислових та побутових відходів, добування нафти, нафтохімія та нафтопереробка, хімічна промисловість, текстильне виробництво, металургія тощо . До 2-ї групи . . . нале-жать допоміжні будівлі (споруди) таких видів діяльності та об’єктів, як вироб-ництво електроенергії та тепла на базі органічного палива, промисловість будматеріалів, целюлозна промисловість, машинобудування та металооброб-ка, тваринництво тощо . До 3-ї групи . . . (безпечні виробництва) належать будові (споруди, які не ввійшли до 1-ї та 2-ї груп» [47 с . 575] .

Великий тлумачний словник сучасної української мови термін «спору-да» трактує таким чином: « . . .Те, що збудоване, споруджене; будівля, будова . Водовипускна споруда — гідротехнічна споруда, або пристрій, призначений для відведення (скидання) зворотних вод у водні об’єкти . Водозабірна спору-да — гідротехнічна споруда для збирання води у водопровід із водойми . . . Захисна споруда — інженерна споруда, призначена для вкривання й тимчасо-вого захисту людей, техніки, майна від небезпеки, що може виникнути внаслі-док стихійного лиха, аварії чи катастрофи на потенційно-небезпечних об’єктах або в районі розташування цих об’єктів, а також від дії сучасних уражуючих засобів . . .» [42, с . 1375] . Натомість термін «будівля» цей же словник пояснює наступним чином: «Архітектурна споруда; будова . . .» [42, с . 100] . Закон України «Про архітектурну діяльність» у ст . 1 вживає термін «об’єкти архітектури» — як «будинки і споруди житлово-цивільного, комунального, промислового та іншого призначення, їх комплекси, об’єкти благоустрою . . .» [46], а термін «будинок» — це «будівля, споруда призначена для житла . . .» [42, с . 100] .

Аналіз поглядів на такий предмет цього злочину, як споруда без обов’яз-кових інженерних систем захисту довкілля свідчить: 1) що термін «споруда» є більш загальним по відношенню до «будівлі», «будинку», «пристрою» . Натомість термін «об’єкти архітектури» є найбільш узагальнюючим терміном по відношенню до термінів «споруда», «будівля», «будинок» . Тому в ст . 253 КК України потрібно було б використати термін «об’єкти архітектури» або «об’єк-ти архітектурної діяльності» без обов’язкових інженерних систем захисту навколишнього природного середовища . Цей був би третій предмет злочину, передбачений ст . 253 КК України . Певною мірою питання на законодавчому рівні знайшло вирішення у законодавстві деяких зарубіжних держав (КК



131

Республіки Польща [48], КК Республіки Болгарія [49], КК Швеції [50], КК Японії [51], КК Норвегії [52]) .

Висновки . На підставі проведеного дослідження можна дійти наступно-го: 1) що предмет злочину, передбаченого ст . 253 КК України в існуючих публі-каціях не дістав належного дослідження; 2) що такий предмет злочину, як проект без обов’язкових інженерних систем захисту довкілля необхідно розу-міти документацію для будівництва (створення) об’єктів архітектури (будин-ки і споруди житлово-цивільного, комунального, промислового та іншого призначення, їх комплекси, об’єкти благоустрою тощо), що складаються з креслень, пояснювальної записки, графічних і текстових матеріалів, макетів, інженерних і кошторисних розрахунків, які визначають містобудівні, об’єм-но-планувальні, архітектурні, конструктивні, технічні та технологічні рішен-ня, вартісні показники конкретного об’єкта архітектури на конкретній земель-ній ділянці та не відповідає вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил; 3) що таким предметом злочину, як інша аналогічна документація без обов’язкових інженерних систем захисту довкілля слід розуміти архітектур-но-планувальне завдання, завдання на проектування, технічні умови щодо інженерного забезпечення об’єкта архітектури, робочу документацію для будівництва, реконструкції, капітального ремонту (остання має використову-ватися відповідно до державних стандартів, норм і правил на підставі затвер-дженого проекту), тобто це документи, які містять комплекс містобудівних та архітектурних вимог і особливих умов проектування та будівництва об’єктів архітектури, що випливають із положень, затвердженої містобудівної доку-ментації, місцевих правил забудови населених пунктів, відповідних рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, включаючи вимоги і умови щодо охорони пам’яток історії та культури, довкілля, законних прав і інтересів громадян та юридичних осіб при розташуванні об’єкта, але які є без обов’язкових інженерних систем захисту довкілля; 4) що такий предмет злочину, як споруди без обов’язкових інженерних систем захисту довкілля слід розуміти як об’єкти архітектури — це будинки і споруди житлово-цивіль-ного, комунального, промислового та іншого призначення, їх комплекси, об’єкти благоустрою тощо, які вводяться або приймаються в експлуатацію без обов’язкових інженерних систем захисту довкілля; 5) необхідно в ст . 253 КК України замінити термін «споруди» на «об’єкти архітектури» або «об’єкти архітектурної діяльності» .


1 . Плугатир В.С. Злочини проти довкілля /В .С . Плугатир, О .В . Кришевич // Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / Д .С . Азаров, В .К . Гри-щук, А .В . Савченко [та ін .] ; за заг . ред . О .М . Джужі, А .В . Сав ченка, В .В . Чернея . — К . : Юрінком Інтер, 2016 . — С . 530—578 .

2 . Матвійчук В.К. Теоретичні та прикладні проблеми кримінально-правової охорони навколишнього природного середовища : Монографія / В .К . Матвійчук . — К . : ВНЗ «Національна академія управління», 2011 . — 368 с .

3 . Панов М.М. Кримінальна відповідальність за незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських




рахунків, обладнанням для їх виготовлення : дис .… .канд . юрид . наук . за спец . 12 .00 .08 . — кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право / Микола Миколайович Панов . — Харків : Інститут вивчення проблем злочинності Академії Правових наук України, 2006 . — 194 с .

4 . Вітко О.Ю. Поняття предмета злочину як елемента складу злочину / О .Ю . Вітко // Юридична наука . — 2013 . — № 11 . — С . 27—34 .

5 . Коржанский Н.И. Предмет преступления ( понятия, виды и значение для квалификации ): Учебное пособие / Н .И . Коржанский . — Волгоград : Волгоградская Высшая следственная школа МВД СССР, 1976 . — 56 с .

6 . Коржанский Н.И. Уголовное право Украины : Общая часть : [курс лекций для студ . высш . учеб . завед .] — К . : Наукова думка, 1996 . — 336 с .

7 . Кримінальне право України . Загальна частина : [підручник для студ . юрид . вузів і фак .] ; за ред . П .С . Матишевського та ін . — Київ : Юринком Інтер, 1997 . — С . 124—133 .

8 . Фесенко Є.В. Цінності як об’єкт злочину / Є . В . Фесенко // Право України . — 1999 . — № 6 . — С . 75—78 .

9 . Таций В.Я. Объект и предмет преступления в советском уголовном праве [текст] / В . Я . Таций . — Харьков : Вища школа . Изд-во ХГУ, 1988 . — 198 с .

10 . Загородников Н.И. Понятие объекта преступлений в советском уголовном праве / Н .И . Загородников // Тр . ВЮА . — 1945 . — Вип .13 . — С . 40—48 .

11 . Бажанов М.И. Уголовное право Украины : Общая часть : [конспект лек-ций] М .И . Бажанов, Днепропетровск : Пороги, 1992 . — 168 с .

12 . Панов Н.И. Понятие предмета преступления по советскому уголовному праву / Н . И . Панов // Проблемы правоведения : Республ . межведом . научн . сб . — Вып . 45 . — К . : Вища школа, 1984 . — С . 67—73 .

13 . Кравцов С.Ф. Предмет преступления : Автореферат дис . канд . юрид . наук : специальность 12 .00 .08 . — уголовное право и кримінологія ; уголовно-исправитель-ное право / С .Ф . Кравцов . — Л ., 1976 . — 24 с .

14 . Панов М.М. Кримінальна відповідальність за незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків / М .М . Панов : Монографія / Наук . ред . д-р юрид . наук, профессор, акад . НАПрН України В .І . Борисов . — Х . : Право, 2009 . — 184 с .

15 . Лащук Є.Ф. Предмет злочину в кримінальному праві України : дис . канд . юрид . Наук : 12 .00 .08 / Єфрем Вікторович Лащук . — К . : Національна академія вну-трішніх справ України, 2005 . — 20 с .

16 . Уголовное право Украины : Общ . Часть : Учебник ; под ред . М .И . Бажана, В .В . Сташиса, В .Я . Тация . — Х . : Право, 1977 . — 412 с .

17 . Розенберг Д.Н. О понятии имущественных преступлений в советском уго-ловном праве (объект и предмет посягательства) / Д .Н . Розенберг // Учен . зап . Харьк . юрид . ин-та . — Вып . 3 . — Харьков, 1948 . — С .60—74 .

18 . Советское уголовное право . Общая часть: В 18-ти вып . — Вып . 3 / Гришаев П .И . Понятие преступления . Причины преступности . — М . : ВЮЗИ, 1960 . — 68 с .

19 . Васильев А.Н. Преступления против социалистической собственности / А .Н . Васильев // Советское уголовное право . Часть особенная [в 13-ти вып .] ; под общ . Ред . А .Н . Васильева . Вып . 3 . — М . : М-во высш . Образования СССР . Всесоюзный юрид . заочн . ин-т, 1959 . — 46 с .

20 . Михайлов М.П. Уголовная ответственность за кражу личного имущества и разбой (по советскому праву) / М .П . Михайлов . —М . : Госюриздат, 1958 . — 156 с .



133

21 . Пионтковский А.А. Учение о преступлении по советскому уголовному праву / А .А . Пионтковский . — М . : Госюриздат, 1961 . — 666 с .

22 . Кудрявцев В.Н. К вопросу о соотношении объекта и предмета преступле-ния / В .Н . Кудрявцев // Труды ВЮА . — Вып . 13 . — М .З . 1951 . — С . 52—59 .

23 . Беляев Н.А. Объект преступления / Н .А . Беляев // Курс советского уголо-лвного права ; отв . ред . Н .А . Беляев, М .Д . Шаргородский ; Ленингр . гос . ун-т им . А .А . Жданова . Часть общая [Н .А . Беляев, Н .С . Лейкина, В .К . Глистин и др .] . — Л . : Изд-во Ленинг .ун-та им . А .А . Жданова, 1968 . — т .1 . — С . 275—311 .

24 . Фролов Е.А. Спорные вопросы общего учения об объекте преступления / Е .А . Фролов // Учен . труды сведловск . юрид . ин-та, 1969 . — Вып . 10 . — С . 104—225 .

25 . Никифоров Б.С. Объект прступления по советскому уголовному праву / Б .С . Никифоров . — М . : Госюриздат, 1960 . — 229 с .

26 . Музика А.А. Предмет злочину : Теоретичні основи пізнання : Монографія / А .А . Музика, Є .В . Лащук . — К . : Паливода А .В ., 2011 . — 192 с .

27 . Глистин В.К. Проблема уголовно-правовой охраны общественных отноше-ний (Объект и квалификация) / В . К . Глистин . — Л . : Изд-во Ленингр . гос . ун-та, 1979 . — 127 с .

28 . Тацій В.Я. Об’єкт і предмет злочину в кримінальному праві України [навч . посібник] / В .Я . Тацій . — Харків : Українська юридична академія, 1994 . — 80 с .

29 . Ожегов С.И. Словарь русского языка . Ок . 57000 слов / Под ред . чл .-корр . АН СССР Н .Ю . Шведовой . 19 изд ., испр . — М . : Рус .яз, 1987 . — 846 с .

30 . Словник української мови . — Т . 2 (г-ж) / [редакційна колегія І .К . Білодіт, А .А . Бурячок, Г .М . Гнатюк, П .Й . Горецький, Л .Л . Гумецька]; ред . тому П .П . Дощенко, Л .А . Юрчук . — К . : Наукова думка, 1971 . — 550 с .

31 . Словник української мови . — Т . 5 (н-о) / [редакційна колегія І .К . Білодіт, А .А . Бурячок, В .О . Винник, Г .М . Гнатюк, П .Й . Горецький]; ред . тому В .О . Винник, Л .А . Юрчук . — К . : Наукова думка, 1974 . — 840 с .

32 . Матвійчук В.К. Кримінально-правова охорона навколишнього природно-го середовища (кримінально-правове та кримінологічне дослідження): Монографія / В .К . Матвійчук . — К . : Азимут-Україна, 2005 . — 464 с .

33 . Сергеева Т.Л. Охрана природы по советскому уголовному законодатель-ству / Т .Л . Сергеева // Правовые вопросы охраны природы в СССР / Отв . ред . Г .Н . Полянская . — М . : Госюриздат, 1963 . — С . 168—227 .

34 . Винокуров В.Н. Объект преступления : аспекты понимания, способы уста-новления и применения уголовного закона: Монография / В .Н . Винокуров . — М . : Юрлитинформ, 2012 . — 288 с .

35 . Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р . Закон України від 5 квітня 2001 р . № // Відомості Верховної Ради України . — 2001 . — № 25—26 . Ст . 131 .

36 . Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України . Під заг . ред . Потебенько М .О ., Гончаренко В .Г . — К . : «Форум, 2001» ., у 2-х ч . — Ч . 2 . — 944 с .

37 . Самощенко І.В. Коментар до статей 251—254 КК України / І .В . Самощенко // Кримінальний кодекс України . Науково-практичний коментар : у 2 т . Т . 2 : Особлива частина / Ю .В . Баулін, В .І . Борисов, В .І . Тютюгін та ін . ; за заг . ред . В .Я . Тація, В .П . Пшонки, В .І . Борисова, В .І . Тютюгіна . — Х . : Право, 2013 .— С . 453—464 .

38 . Дудоров О.О. Злочини проти довкілля / О .О . Дудоров // Науково-прак-тич ний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 р . ; за ред . М .І . Мельника, М .І . Хавронюка . — Київ . : Канон, А . С . К ., 2001 .— С . 629—674 .

39 . Клименко В.А. Злочини проти довкілля / В .А . Клименко // Кримінальне право України . Особлива частина: Підручник . Ю .В . Александров, О .О . Дудоров,




В .А . Клименко та ін .) — Вид . 2-ге, перероб . Та допов . ; за ред . М .І . Мельника, В .А . Клименка . — К . : Атіка, 2008 . — C . 301—353 .

40 . Лопашенко Н.А. Экологические преступления : Комментарий к главе 26 УК РФ . — СПб . : изд-во «Юридический центр Пресс», 2002 . — 802 с .

41 . Пономарева Е.Е. Преступления в области природоохраны (стст . 246—255 УК РФ) / Е .Е . Пономарева // Энциклопедия уголовного права . Т . 23 . Экологические преступления интересов службы в коммерческих и иных организациях . — СПб . : Издание профессора Малинина, 2013 . — С . 72—269 .

42 . Великий тлумачний словник сучасної української мови ( з дод . і допов .) / Уклад . і голов . ред . В .Т . Бусел . — К . : Ірпінь : ВТФ «Перун», 2005 — 1728 с .

43 . Нагребельний В.П. Проект / В .П . Нагребельний // Юридична енциклопе-дія : В 6 Т . Редкол . : Ю .С . Шемшученко (головний редкол .) та ін . — К . : «Укр . енцикл .», 1998 — Т . 5 : П-С . — 2003 С .154—155 .

44 . Нагребельний В.П. Проект — кошторисна документація / В .П . Нагребельний // Юридична енциклопедія : В 6 Т . Редкол . : Ю . С . Шемшученко (головний редкол .) та ін . — К . : «Укр . енцикл .», 1998 — Т . 5 : П-С . — 2003 С .154—155 .

45 . Дудоров О.О. Злочини проти довкілля / О .О . Дудоров // Науково-прак-тич ний коментар Кримінального кодексу України / за ред . М .І . Мельника, М .І . Хав-ронюка . — 9-те вид . переробл . та допов . — К . : Юридична Думка, 2012 . — С . 720—782 .

46 . Про архітектурну діяльність : Закон України від 20 травня 1999 р . № 687-XIV (в редакції змін, внесених від 14 .07 .2016 р . № 1477-VIII) // Відомості Верховної Ради України . — 1999 . — № 31 . — Ст . 246; ВВР . — 2016 . — Ст . 592 .

47 . Клименко В.А. Злочини проти довкілля / В . А . Клименко // Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України ; за ред . С .С . Яценка . — К . : А . С . К ., 2002 .— с . 521—578 .

48 . The Polish Penal Code / edited by candidate of law, assistant professor A 1 Lukashov, and D j, prof NF Kuznetsova introduction by candidate of law, assistant professor A .I . Lukashov and candidate of law E .A . Sarkisova, translated from Polish by D .A . Barilovitch . — St . Petersburg : «Yundichesky Centei Press», 2001 .— 234 p .

49 . The Bulgarian Penal Code / edited by candidate of Law, assistant professor A .I . Lukashov; introduction by Y .I . Aidarov . — St . Petersburg : «Yuridichesky Center — Press», 2001 . — 298 p .

50 . The Swiss Penal Code / Preface by a member of the Council of Federation the Federal Assembly of the RF . N . Volkov; edited, translated from German, and introduction by Candidate of Law A .V . Serebrennikova . — St . Petersburg : «Yuridichesky Center — Press», 2002 . — 366 p .

51 . THE JAPANESE PENAL CODE / Edited and introduction by Doctor of Law, prof . A .I . Korobeev . — St . Petersburg : «Yuridichesky Center — Press», 2002 . — 226 p .

52 . Criminal Legislation of Norway / Edited and introductory article by Doctor of Law, professor Yn . V . Golik; translated from Norwegian A .V . Zhmenya . — St . Petersburg : «Yuridichesky Center — Press», 2002 . — 366 p .

REFERENCES

1 . Pluhatyr V.S. Zlochyny proty dovkillia / V .S . Pluhatyr, O .V . Kryshevych // Naukovo-praktychnyi komentar Kryminalnoho kodeksu Ukrainy / D .S . Azarov, V .K . Hryshchuk, A .V . Savchenko [ta in .]; za zah . red . O .M . Dzhuzhi, A .V . Savchenka, V .V . Cherneia . — K . : Yurinkom Inter, 2016 . — S . 530—578 .



135

2 . Matviichuk V.K. Teoretychni ta prykladni problemy kryminalno-pravovoi okhorony navkolyshnoho pryrodnoho seredovyshcha : Monohrafiia / V .K . Matviichuk . — K . : VNZ “Natsionalna akademiia upravlinnia”, 2011 . — 368 s .

3 . Panov M.M. Kryminalna vidpovidalnist za nezakonni dii z dokumentamy na perekaz, platizhnymy kartkamy ta inshymy zasobamy dostupu do bankivskykh rakhunkiv, obladnanniam dlia yikh vyhotovlennia : dys .… .kand . yuryd . nauk . za spets . 12 .00 .08 . — kryminalne pravo ta kryminolohiia; kryminalno-vykonavche pravo / Mykola Mykola-iovych Panov . — Kharkiv : Instytut vyvchennia problem zlochynnosti Akademii Pravovykh nauk Ukrainy, 2006 . — 194 s .

4 . Vitko O.Yu. Poniattia predmeta zlochynu yak elementa skladu zlochynu / O .Yu . Vitko // Yurydychna nauka . — 2013 . — № 11 . — S . 27—34

5 . Korzhanskij N.I. Predmet prestuplenija ( ponjatija, vidy i znachenie dlja kvalifikacii) : Uchebnoe posobie / N .I . Korzhanskij . — Volgograd : Volgogradskaja Vysshaja sledstvennaja shkola MVD SSSR, 1976 . — 56 s .

6 . Korzhanskij N.I. Ugolovnoe pravo Ukrainy : Obshhaja chast' : [kurs lekcij dlja stud . vyssh . ucheb . zaved . — K . : Naukova dumka, 1996 . — 336 s .]

7 . Kryminalne pravo Ukrainy . Zahalna chastyna: [pidruchnyk dlia stud . yuryd . vuziv i fak .] ; za red . P .S . Matyshevskoho ta in . — Kyiv : Yurynkom Inter, 1997 . — S . 124—133 .

8 . Fesenko Ye.V. Tsinnosti yak obiekt zlochynu / Ye .V . Fesenko // Pravo Ukrainy . — 1999 . — № 6 . — S . 75—78 .

9 . Tacij V.Ja. Obekt i predmet prestuplenija v sovetskom ugolovnom prave [tekst] / V .Ja Tacij . — Har'kov : Vyshcha shkola . Izd-vo HGU, 1988 . — 198 s .

10 . Zagorodnikov N.I. Ponjatie obekta prestuplenij v sovetskom ugolovnom prave / N .I . zagorodnikov // Tr . VJuA . — 1945 . — Vip .13 . — S . 40—48 .

11 . Bazhanov M.I. Ugolovnoe pravo Ukrainy: Obshhaja chast': [konspekt lekcij] M .I . Bazhanov, Dnepropetrovsk : Porogi, 1992 . — 168 s .

12 . Panov N.I. Ponjatie predmeta prestuplenija po sovetskomu ugolovnomu pravu / N .I . Panov // Problemy pravovedenija: Respubl . mezhvedom . nauchn . sb . — Vyp . 45 . — K . : Vyshcha shkola, 1984 . — S . 67—73 .

13 . Kravcov S.F. Predmet prestuplenija: Avtoreferat dis . kand . jurid . nauk: special'nost' 12 .00 .08 . — ugolovnoe pravo i kriminologija; ugolovno-ispravitel'noe pravo / S .F . Kravcov . — L ., 1976 . — 24 s .

14 . Panov M.M. Kryminalna vidpovidalnist za nezakonni dii z dokumentamy na perekaz, platizhnymy kartkamy ta inshymy zasobamy dostupu do bankivskykh rakhunkiv / M .M . Panov: Monohrafiia / Nauk . red . d-r yuryd . nauk, professor, akad . APrN Ukrainy V .I . Borysov . — Kh . : Pravo, 2009 . — 184 s .

15 . Lashchuk Ye.F. Predmet zlochynu v kryminalnomu pravi Ukrainy: dys . kand . yuryd . Nauk: 12 .00 .08 / Yefrem Viktorovych Lashchuk . — K . : Natsionalna akademiia vnutrishnikh sprav Ukrainy, 2005 . — 20 s .

16 . Ugolovnoe pravo Ukrainy: Obshh . chast': Uchebnik; pod red . M .I . Bazhana, V .V . Stashisa, V . Ja . Tacija . — H . : Pravo, 1977 . — 412 s .

17 . Rozenberg D.N. O ponjatii imushhestvennyh prestuplenij v sovetskom ugolovnom prave (obekt i predmet posjagatel'stva) / D .N . Rozenberg // Uchen . zap . Har'k . jurid . in-ta . — Vyp . 3 . — Har'kov, 1948 . — S . 60—74 .

18 . Sovetskoe ugolovnoe pravo . Obshhaja chast': V 18-ti vyp . — Vyp . 3 / Grishaev P .I . Ponjatie prestuplenija . Prichiny prestupnosti . — M . : VJuZI, 1960 . — 68 s .

19 . Vasil'ev A.N. Prestuplenija protiv socialisticheskoj sobstvennosti / A .N . Vasil'ev // Sovetskoe ugolovnoe pravo . Chast' osobennaja [v 13-ti vyp .]; pod obshh . Red .




A .N . Vasil'eva . Vyp . 3 . — M . : M-vo vyssh . Obrazovanija SSSR . Vsesojuznyj jurid . zaochn . in-t, 1959 . — 46 s .

20 . Mihajlov M.P. Ugolovnaja otvetstvennost' za krazhu lichnogo imushhestva i razboj (po sovetskomu pravu) / M .P . Mihajlov . — M . : Gosjurizdat, 1958 . — 156 s .

21 . Piontkovskij A.A. Uchenie o prestuplenii po sovetskomu ugolovnomu pravu / A .A . Piontkovskij . — M . : Gosjurizdat, 1961 . — 666 s .

22 . Kudrjavcev V.N. K voprosu o sootnoshenii obekta i predmeta prestuplenija / V .N . Kudrjavcev // Trudy VJuA . — Vyp . 13 . — M .Z . 1951 . — S . 52—59 .

23 . Beljaev N.A. Obekt prestuplenija/N .A . Beljaev// Kurs sovetskogo ugololvnogo prava; otv . red . N .A . Beljaev, M .D . Shargorodskij; Leningr . gos . un-t im . A .A . Zhdanova . Chast' obshhaja [N .A . Beljaev, N .S . Lejkina, V .K . Glistin i dr .] . — L . : Izd-vo Lening .un-ta im . A .A . Zhdanova, 1968 . — t .1 . — S . 275—311 .

24 . Frolov E.A. Spornye voprosy obshhego uchenija ob obekte prestuplenija / E .A . Frolov// Uchen . trudy svedlovsk . jurid . in-ta, 1969 . — Vyp . 10 . — S . 104—225 .

25 . Nikiforov B.S. Obekt prstuplenija po sovetskomu ugolovnomu pravu / B .S . Nikiforov . — M . : Gosjurizdat, 1960 . — 229 s .

26 . Muzyka A.A. Predmet zlochynu: Teoretychni osnovy piznannia: Monohrafiia / A .A . Muzyka, Ye .V . Lashchuk . — K . : Palyvoda A .V ., 2011 . — 192 S .

27 . Glistin V.K. Problema ugolovno-pravovoj ohrany obshhestvennyh otnoshenij (Obekt i kvalifikacija) / V .K . Glistin . — L . : Izd-vo Leningr . gos . un-ta, 1979 . — 127 s .

28 . Tatsii V.Ya. Obiekt i predmet zlochynu v kryminalnomu pravi Ukrainy [navch . posibnyk] / V .Ya . Tatsii . — Kharkiv : Ukrainska yurydychna akademiia, 1994 . — 80 s .

29 . Ozhegov S.I. Slovar' russkogo jazyka . Ok . 57000 slov / Pod red . chl .-korr . AN SSSR N .Ju . Shvedovoj . 19 izd ., ispr . — M . : Rus .jaz, 1987 . — 846 s .

30 . Slovnyk ukrainskoi movy . — T . 2 (h-zh) / [redaktsiina kolehiia I .K . Bilodit, A .A . Buriachok, H .M . Hnatiuk, P .I . Horetskyi, L .L . Humetska]; red . tomu P .P . Doshchenko, L .A . Yurchuk . — K . : Naukova dumka, 1971 . — 550 s .

31 . Slovnyk ukrainskoi movy . — T . 5 (n-o) / [redaktsiina kolehiia I .K . Bilodit, A .A . Buriachok, V .O . Vynnyk, H .M . Hnatiuk, P .I . Horetskyi]; red . tomu V .O . Vynnyk, L .A . Yurchuk . — K . : Naukova dumka, 1974 . — 840 s .

32 . Matviichuk V.K. Kryminalno-pravova okhorona navkolyshnoho pryrodnoho seredovyshcha (kryminalno-pravove ta kryminolohichne doslidzhennia): Monohrafiia / V .K . Matviichuk . — K . : Azymut-Ukraina, 2005 . — 464 s .

33 . Sergeeva T.L. Ohrana prirody po sovetskomu ugolovnomu zakonodatel'stvu / T .L . Sergeeva // Pravovye voprosy ohrany prirody v SSSR / Otv . red . G .N . Poljanskaja . — M . : Gosjurizdat, 1963 . — S . 168—227 .

34 . Vinokurov V.N. Obekt prestuplenija: aspekty ponimanija, sposoby ustanovlenija i primenenija ugolovnogo zakona: Monografija / V .N . Vinokurov . — M . : Jurlitinform, 2012 . — 288 s .

35 . Kryminalnyi kodeks Ukrainy vid 5 kvitnia 2001 r . Zakon Ukrainy vid 5 kvitnia 2001 r . № // Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy . — 2001 . — № 25—26 . St . 131 .

36 . Naukovo-praktychnyi komentar do Kryminalnoho kodeksu Ukrainy . Pid zah . red . Potebenko M .O ., Honcharenko V .H . — K . : “Forum, 2001” ., u 2-kh ch . — Ch . 2 . — 944 s .

37 . Samoshchenko I.V. Komentar do statei 251—254 KK Ukrainy / I .V . Sa moshchen-ko // Kryminalnyi kodeks Ukrainy . Naukovo-praktychnyi komentar: u 2 t . T .2 : Osoblyva chastyna / Yu .V . Baulin, V .I . Borysov, V .I . Tiutiuhin ta in .; za zah . red . V .Ya . Tatsiia, V .P . Pshonky, V .I . Borysova, V .I . Tiutiuhina . — Kh . : Pravo, 2013 .— S . 453—464 .

38 . Dudorov O.O. Zlochyny proty dovkillia / O .O . Dudorov // Naukovo-praktychnyi komentar Kryminalnoho kodeksu Ukrainy vid 5 kvitnia 2001 r .; za red . M .I . Melnyka, M .I . Khavroniuka . — Kyiv . : Kanon, A .S .K ., 2001 . — S . 629—674 .



137

39 . Klymenko V.A. Zlochyny proty dovkillia / V .A . Klymenko // Kryminalne pravo Ukrainy . Osoblyva chastyna: Pidruchnyk . (Yu .V . Aleksandrov, O .O . Dudorov, V .A . Klymenko ta in .) — Vyd . 2-he, pererob . Ta dopov .; za red . M .I . Melnyka, V .A . Klymenka . — K . : Atika, 2008 . — S . 301—353 .

40 . Lopashenko N.A. Jekologicheskie prestuplenija: Kommentarij k glave 26 UK RF . — SPb . :izd-vo “Juridicheskij centr Press”, 2002 . — 802 s .

41 . Ponomareva E.E. Prestuplenija v oblasti prirodoohrany (stst . 246—255 UK RF) / E .E . Ponomareva // Jenciklopedija ugolovnogo prava . T . 23 . Jekologicheskie prestuplenija interesov sluzhby v kommercheskih i inyh organizacijah . — SPb . : Izdanie professora Malinina, 2013 . — S . 72—269 .

42 . Velykyi tlumachnyi slovnyk suchasnoi ukrainskoi movy ( z dod . i dopov .) / Uklad . i holov . red . V .T . Busel . — K .; Irpin : VTF “Perun”, 2005 — 1728 s .

43 . Nahrebelnyi V.P. Proekt / V .P . Nahrebelnyi // Yurydychna entsyklopediia : V 6 T . Redkol . : Yu .S . Shemshuchenko (holovnyi redkol .) ta in . — K . : “Ukr . entsykl .”, 1998 — T . 5: P—S . — 2003 . — S . 154—155 .

44 . Nahrebelnyi V.P. Proekt — koshtorysna dokumentatsiia / V .P . Nahrebelnyi //45 . Dudorov O.O. Zlochyny proty dovkillia / O .O . Dudorov // Naukovo-praktych-

nyi komentar Kryminalnoho kodeksu Ukrainy / za red . M .I . Melnyka, M .I . Khavroniuka . — 9-te vyd . pererobl . ta dopov . — K . : Yurydychna Dumka, 2012 . — S . 720—782 .

46 . Pro arkhitekturnu diialnist: zakon Ukrainy vid 20 travnia 1999 r . № 687-XIV (v redaktsii zmin, vnesenykh vid 14 .07 .2016 r . № 1477-VIII) // Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy . — 1999 . — № 31 . — St . 246; VVR . — 2016 . — St . 592 .

47 . Klymenko V.A. Zlochyny proty dovkillia / V .A . Klymenko // Naukovo-praktychnyi komentar do Kryminalnoho kodeksu Ukrainy; za red . S .S . Yatsenka . — K . : A . S . K ., 2002 . — s . 521—578 .

48 . The Polish Penal Code / edited by candidate of law, assistant professor A 1 Lukashov, and D j, prof N .F . Kuznetsova introduction by candidate of law, assistant professor A .I . Lukashov and candidate of law E A Sarkisova, translated from Polish by D .A . Barilovitch . — St . Petersburg : “Yundichesky Centei Press”, 2001 .— 234 p .


50 . The Swiss Penal Code / Preface by a member of the Council of Federation the Federal Assembly of the RF . N . Volkov; edited, translated from German, and introduction by Candidate of Law A .V . Serebrennikova . — St . Petersburg : “Yuridichesky Center — Press”, 2002 . — 366 p .

51 . THE JAPANESE PENAL CODE / Edited and introduction by Doctor of Law, prof . A .I . Korobeev . — St . Petersburg : “Yuridichesky Center — Press”, 2002 . — 226 p .

52 . Criminal Legislation of Norway / Edited and introductory article by Doctor of Law, professor Yn . V . Golik; translated from Norwegian A .V . Zhmenya . — St . Petersburg : “Yuridichesky Center — Press”, 2002 . — 366 p .

Матвійчук О .В . Предмет злочину проектування чи експлуатація споруд без систем захисту довкілля

У статті проводиться дослідження предмета злочину проектування чи екс-плуатація споруд без систем захисту довкілля. Дослідник з’ясовує погляди на предмет злочину, передбаченого ст. 253 КК України, виокремлює з них позитивні положення, полемізує з цього приводу з авторами існуючих публікацій та формулює авторське поняття предмета досліджуваних злочинів.



Ключові слова: предмет злочину, проект, інша аналогічна документація, спо-руди, архітектурні об’єкти.

Матвейчук А .В . Предмет преступления проектирования или эксплуатация сооружений без систем защиты окружающей среды

В статье проводится исследование предмета преступления проектирования или эксплуатация сооружений без систем защиты окружающей среды. Исследователь выясняет взгляды на предмет преступления, предусмотренного ст. 253 УК Украины, выделяет из них позитивные положения, полемизирует по этому поводу с авторами существующих публикаций и формулирует авторское понятие предмета исследу-емых преступлений.

Ключевые слова: предмет преступления, проект, другая аналогичная доку-ментация, сооружения, архитектурные объекты.

Matviуchuk А . The Target of a Crime of Designing or Operation of Constructions without Systems of Environmental Protection

The article investigates the target of a crime of designing or operation of constructions without systems of environmental protection. The researcher inquires into the viewpoints on the target of a crime provided for in Article 253 of the Criminal Code of Ukraine, allocates positive provisions from the given opinions on the subject, debates on the issue with the authors of the existing publications, and formulates the original notion of the target of the investigated crime.

Keywords: Target of a Crime; Project; Other Similar Documentation; Structures, Architectural Objects




139

© І.О. Рощина, 2018

УДК 343 .17

I. Roshchina

COMPLIANCE OF THE CRIMINAL LEGISLATION OF UKRAINE WITH ARTICLE 13 OF THE EUROPEAN

CONVENTION FOR THE PROTECTION OF HUMAN RIGHTS AND FUNDAMENTAL FREEDOMS

І.О. Рощина кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри кримінального права та процесу ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» м. Київ

ВІДПОВІДНІСТЬ НОРМ КРИМІНАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ СТАТТІ 13

ЄВРОПЕЙСЬКОЇ КОНВЕНЦІЇ ПРО ЗАХИСТ ПРАВ ЛЮДИНИ І ОСНОВОПОЛОЖНИХ СВОБОД

Постановка проблеми . Успішна імплементація норм Європейської кон-венції в кримінальне законодавство України є запорукою захисту прав і свобод громадян країни . Повною мірою це відноситься і до ст . 13 (Право на ефектив-ний засіб правового захисту) Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Європейська конвенція) . Ця проблема залиша-ється досить дискусійною до теперішнього часу .

Аналіз останніх досліджень і публікацій . Проблему фіктивності імплемен-тації вимог ст . 13 Європейської конвенції в кримінальне законодавство України досліджували такі вчені, як: В .І . Манукян, М .М . Марченко, О .В . Со ловйов, О .Я . Трагнюк, Л .М . Ентін тощо .

Мета статті полягає у визначенні найбільш ефективних шляхів імпле-ментації положень ст . 13 Європейської конвенції в кримінальне законодавство України .

Основні результати дослідження . Стаття 13 (Право на ефективний засіб правового захисту) Європейської конвенції вказує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження [1, с . 218] .

При аналізі цієї статті видно, що вона має змішаний матеріально —про-цесуальний характер, що сприяє на практиці Європейського суду не однознач-но її трактувати . Досить довгий час було не ясно, є право на ефективний спосіб правового захисту прав людини самостійним або має бути «прив’язано» до




конкретної матеріальної нормі права Європейської конвенції . Крім того, на розуміння цієї норми впливають також національні «засоби захисту» права в країнах Ради Європи, які строяться на різних підставах, традиціях і постійно розвіваються [2, с . 221] .

Так, Європейський суд, розглядаючи справу «Сагаєв і інші проти Росії» вказав, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, порушуються, має право на ефективний засіб правового захисту у відповідному національно-му органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої обов’язки офіційно [3] .

Необхідно також уточнити, що положення ст . 13 Європейської конвен-ції теоретично дають кожній людині право на ефективний засіб правового захисту прав людини, однак не тільки не встановлюють конкретного переліку цих засобів, але й не дають поняття ефективного засобу правового захисту прав людини . Можливо, така розробка цієї статті Європейської конвенції була зумовлена тим, що дійсно не реально для всіх країн Європи знайти і врахувати єдиний ефективний спосіб правового захисту прав людини . На нашу думку, тут має певне значення і прецедентне право, яке систематично дає нові тлума-чення того чи іншого порушення прав людини .

Отже, Європейська конвенція, гарантуючи право на ефективний засіб правового захисту, не зводить його до гарантії судового захисту, що істотно розширює сферу дії даного права в порівнянні з аналогічними стандартами ряду інших міжнародних договорів у сфері захисту прав людини .

Поняття засобів правового захисту в контексті Європейської конвенції слід розглядати в широкому розумінні, включаючи також використання про-цесуальних і доказових можливостей для захисту інтересів у ході судового або іншого розгляду, в тому числі і необхідність посилатися на норми Європейської конвенції в національних органах у тих державах, в яких її норми є частиною національного права .

До права на ефективний засіб правового захисту слід також віднести ст . 53 Європейської конвенції згідно з якою ніщо в цій Конвенції не може тлу-мачитись як таке, що обмежує чи уневажнює будь — які права людини та осно-воположні свободи, які можуть бути визнані на підставі законів будь —якої Високої Договірної Сторони чи будь-якою іншою угодою, стороною якої вона є . О . Трагнюк також вважає, що мета цієї статті — забезпечення того, що більші гарантії прав людини, які існують у національному праві, підтверджуються та зберігаються і не послаблюються з посиланням на те, що відповідні положення менш ефективно захищені Європейською конвенцією . Дана стаття, таким чином, демонструє, що Договірні Сторони не намагаються замінити національні гарантії і забезпечити захист прав індивіда лише засобами Європейської конвен-ції . Проявом субсидіарності у контрольному механізмі Європейської конвенції є також вимога про вичерпання усіх національних способів захисту прав люди-ни (п . 1 ст . 35) . З точки зору міжнародного права, саме на державу, в першу чергу, покладається обов’язок дотримання норм з прав людини . Тому й потрібно вима-гати усунення зазначених порушень, насамперед, від держави . У тому разі, коли остання з будь — яких причин нездатна це зробити, можливе втручання міжна-родних органів, що мають відповідні повноваження [4, с . 25—26] .



141

З огляду на те, що ефективний правовий захист прав людини є важли-вою умовою правильної реалізації на практиці як норм Європейської конвен-ції, так і норм національного права, то закріпити тільки в законі ці права, явно недостатньо . Необхідно виробити національні ефективні засоби правового захисту прав людини, за допомогою яких останні можуть бути захищені на будь — якому рівні, в тому числі на міжнародному .

У зв’язку з відсутністю переліку конкретних засобів правового захисту прав людини як на національному, так і на міжнародному рівнях, Європейський суд у своїх рішеннях дає вельми розширювальне тлумачення ст . 13 Європейської конвенції, вказуючи, що практично будь — які дії, якщо вони порушують поло-ження Європейської конвенції, повинна в обов’язковому порядку бути пред-метом судового розгляду . Відсутність у національному законодавстві поло-жень, які встановлюють обов’язковість судового контролю у зв’язку з порушенням прав і свобод, гарантованих Європейською конвенцією, з точки зору Європейського суду, також повинна розглядатися як порушення її вимог .

Кількість рішень, винесених Європейським судом за заявами громадян України про порушення їхніх прав національними судами, в яких, разом з іншими статтями Європейської конвенції, застосовувалася ст . 13 цієї Конвенції, становить найбільшу кількість . Так, тільки на сайті Міністерства юстиції України, кількість рішень Європейського суду, в яких також є посилання і на ст . 13 Європейської конвенції, становить понад 90 . А якщо ще врахувати, що до окремих справ Європейським судом було долучено велику кількість заяв (наприклад, у справі «Хворостяний та інші проти України» об’єднано 249 заяв), то кількість рішень, за якими застосовувалася ст . 13 Європейської конвенції становить кілька сотень . Все це свідчить як і про відсутність в Україні ефек-тивних засобів правового захисту прав людини, так і не достатній рівень засто-сування наявних цих засобів на практиці . Тому виникла потреба розглянути не тільки вимоги Європейського суду із цієї проблеми, але і встановити причини відсутності ефективних засобів правового захисту прав людини в Україні і не застосування наявних засобів на практиці .

Наша держава випереджає країни — членів Ради Європи за кількістю справ за ст . 13 і ст . 3 Європейської конвенції [5, с . 11] .

Характерним прикладом відсутності в Україні ефективного засобу пра-вового захисту є справа «Барило проти України» . Стислий виклад рішення Європейського суду по цій справі . 3 .02 .2006 р . Сакська міжрайонна прокурату-ра Автономної Республіки Крим порушила щодо заявниці кримінальну справу .

6 .02 .2006 р . заявницю було затримано та поміщено до ІТТ Сакського МРВ ГУ МВС Автономної Республіки Крим . Того ж дня її було направлено до Сакської центральної районної лікарні з метою з’ясування можливості три-мання її під вартою з огляду на стан її здоров’я, оскільки заявниця страждала на діабет та інші хронічні захворювання . За результатами огляду заявниці було призначено 4 ін’єкції інсуліну на день .

У період між 6 та 11 грудня 2006 р . працівники ІТТ викликали для заяв-ниці швидку допомогу по 2—3 рази на день аби її лікарі робили заявниці при-значені ін’єкції .




Рішенням Сакського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 9 .02 .2006 р ., незважаючи на клопотання заявниці та її захисника щодо її звільнення з огляду на стан здоров’я, строк тримання заявниці під вартою було продовжено на 10 днів з метою отримання додаткової інформації для ухвален-ня рішення про подальше тримання її під вартою .

Відповідно до тверджень заявниці у період з 6 до 16 лютого 2006 р . їй не було забезпечено належних умов тримання під вартою (камери були перепов-нені та в них не було необхідних меблів, постільної білизни, було погане освіт-лення), належної медичної допомоги та спеціальної дієти, яка була необхідна їй у зв’язку з її хворобою . Крім того, з 12 по 16 лютого 2006 р . вона була зму-шена вводити інсулін собі самостійно, оскільки медичний працівник ІТТ пере-бував у відпустці, а швидка допомога відмовлялася приїжджати до ІТТ .

16 .02 .2006 р . міжрайонна прокуратура зобов’язала звільнити заявницю, зазначивши, зокрема, про її тяжке захворювання, та те, що в неї була третя група інвалідності, у зв’язку з чим їй необхідно було спеціальне лікування, дієта і постійний медичний нагляд, чого неможливо було забезпечити у ІТТ . Після звільнення заявницю було госпіталізовано до Євпаторійської міської лікарні, де їй було діагностовано цукровий діабет важкого протікання . Кримінальну справу щодо заявниці було зупинено у зв’язку з її тяжкою хворобою .

Заявниця, її мати та захисник неодноразово скаржилися до різних дер-жавних органів на ненадання медичної допомоги . Так, 14 .06 .2006 р . захисник заявниці подав скаргу до міжрайонної прокуратури, яка відмовила у порушен-ні кримінальної справи з огляду на відсутність складу злочину, зазначивши, що заявниця отримувала медичну допомогу та звільнена вона була у задовіль-ному стані .

Після цього прокуратура Автономної Республіки Крим та Генеральна прокуратура України неодноразово скасовували постанови міжрайонної про-куратури про відмову в порушенні кримінальної справи та направляли справу на додаткову перевірку . Двічі в ході додаткової перевірки було проведено судо-во-медичні експертизи стану здоров’я заявниці . Востаннє відповідна постано-ва була винесена 12 .12 .2008 р .

3 .10 .2006 р ., після поновлення кримінальної справи, міськрайонний суд визнав заявницю винною у вчиненні інкримінованого їй злочину та призначив їй покарання у вигляді позбавлення свободи умовно строком на 3 роки, з іспи-товим строком в один рік . Цей вирок був залишений без змін апеляційним судом Автономної Республіки Крим та Верховним Судом України .

До Європейського суду заявниця скаржилася за ст . 13 Європейської конвенції — на те, що всі її скарги, скарги її родичів та друзів до національних органів на неналежні умови тримання під вартою та відсутність належної медичної допомоги були безрезультатними .

Європейським судом, з урахуванням відсутності в національному зако-нодавстві України ефективного та доступного засобу юридичного захисту щодо скарг заявниці на умови тримання її під вартою та відсутність належної медичної допомоги, було встановлено в цієї справі порушення ст . 3, п . 1 ст . 5 та ст . 13 Європейської конвенції [6] .



143

Цю точку зору Європейський суд підтвердив і під час розгляду справ «Кононов та інші проти України», «Цибулько та інші проти України», «Писарський та інші проти України» .

Аналіз вищевикладених справ, розглянутих Європейським судом, пока-зує, що незважаючи на досить велику кількість застосування ст . 13 спільно з іншими — матеріальними статтями Європейської конвенції, її роль була під-леглою (субсидіарною) . Аналогічного висновку дійшов і В . Манукян, аналізу-ючи рішення Європейського суду [2, с . 223] . Отже, ст . 13 Європейської конвен-ції застосовується спільно з іншими статтями цієї Конвенції . Згідно нашого дослідження найбільш частіше ст . 13 Європейської конвенції застосовувалася спільно з п . 1 ст . 6 та ст . 1 Першого Протоколу до Європейської конвенції . Підтвердженням цього є рішення Європейського суду, які винесені в останні роки . Особливо характерними в цьому відношенні слід відзначити справи: «Макара та других проти України», «Нечипоренко та других проти України», «Андріанова та других проти України» .

Наприклад, у справі «Роженко та інші проти України» Європейський суд вказав, що враховуючи усталену практику розгляду справ щодо невико-нання національних рішень та у зв’язку з відсутністю ефективного національ-ного засобу юридичного захисту щодо такого невиконання в цих справах є порушення п . 1 ст . 6, ст . 13 Європейської конвенції та ст . 1 Першого протоколу до Європейської конвенції [7] .

У різні дати Уряд України за багатьма заявами громадян направляв до Європейського суду односторонні декларації та пропозиції з метою вирішення скарг заявників на тривале невиконання національних рішень . Європейський суд розглянув ці декларації і пропозиції та відхилив, так як вони явно не соответствовали требованиям Європейської конвенції . Щодо деяких заяв Уряд України висловів зауваження, які також були відхилені Європейським судом .

Характерною ознакою ст . 13 Європейської конвенції є те, що порушення прав людини, зазначених у цій статті може бути не тільки судом, але й органом законодавчої і виконавчої влади . Тому, для направлення заяви до Європейського суду не обов’язково проходження всіх трьох судових інстанцій, а головне, щоб орган, який би розглядав заяву, мав право виносити зобов’язуюче рішення .

Прикладом у цьому відношенні може бути рішення Європейського суду в справі «Афанасьєв проти України» . Заявник стверджував, що: в районному відділі міліції йому наділи наручники і міліціонери вимагали, щоб він зізнався у злочині . Коли він відмовився, його декілька разів сильно побили . Кожного разу після побиття йому казали, що якщо він не зізнається, його битимуть і далі . Коли його били останній раз, один з міліціонерів вдарив заявника в ліве вухо, наслідком чого стали пухлина і часткова глухота . Після побиття праців-ники міліції попередили заявника, щоб він «все обдумав» протягом ночі, а в іншому випадку його битимуть знову наступного дня .

Європейський суд, розглянувши цю справу вказав, що:1) за скаргою заявника, державні органи провели поверхове розсліду-

вання і лише допитали можливих порушників . Вони прийняли заперечення працівників міліції за чисту монету та відмовили у порушенні кримінальної




справи щодо них попри свідчення заявника та незаперечні тілесні ушкоджен-ня в нього . Кримінальне розслідування скарги заявника почалося лише через більш ніж рік після подій;

2) ці недоліки самі собою дають достатні підстави для висновку, що органи влади не виконали своїх зобов’язань за ст . 13 Європейської конвенції, а тому було порушення ст . 3 та ст . 13 Європейської конвенції [8] .

Змішаний матеріально — процесуальний характер ст . 13 Європейської конвенції, а також, що не однозначне, розширене тлумачення Європейським судом, сприяє досить різноманітному її розумінню, як практичними працівни-ками, так і вченими . Характерно, що перераховуючи або аналізуючи деякі складові елементи ефективності способу правового захисту прав людини, автори не дають самого поняття ефективного способу правового захисту прав людини .

Д . Гом’єн, аналізуючи рішення Європейського суду, де була застосована ст . 13 Європейської конвенції, виділяє наступні складові елементи ефективно-го способу правового захисту прав людини:

1 . Поняття «ефективний засіб правового захисту» включає в себе, окрім виплати компенсації у тих випадках, коли це є необхідним, також детальне й ефективне розслідування, яке повинне відтворити справжній стан речей а також покарати осіб, які понесуть за це відповідальність; засіб включає в себе також ефективну можливість оскарження процедури провадження розсліду-вання .

2 . Захист, який пропонується в ст . 13 Європейської конвенції, має поши-рюватись на всі випадки обґрунтованих заяв про порушення прав і свобод, які гарантуються цією Конвенцією [9] .

В . Манукян вважає, що основне призначення ст . 13 Європейської кон-венції полягає в тому, що вона є сполучною ланкою між Європейською конвен-цією та національним законодавством . Спільно зі ст . 35 Європейської конвен-ції вона означає, що в національному законодавстві повинні бути ефективні засоби юридичного захисту і заявники повинні використовувати ці засоби перед тим, як звернутися до Страсбурга [2, с . 222] .

Незважаючи на субсидіарний характер ст . 13 Європейської конвенції, вона є дуже важливою для ефективної реалізації положень Європейської кон-венції . У кінцевому рахунку, саме система національних засобів правового захисту покликана забезпечити дотримання прав і свобод, гарантованих у цьому документі . Чим ефективніше ці національні засоби, тим менше не обхо-димо звернення до Страсбурга [2, с . 227] .

Для реалізації на практиці ефективного способу правового захисту прав людини, як того вимагає ст . 13 Європейської конвенції, велике значення має ст . 2 Протоколу № 7 до Європейської конвенції (Право на оскарження у крімі-нальніх справах) яка регламентує, що:

1 . Кожен, кого суд визнав винним у вчиненні кримінального правопору-шення, має право на перегляд судом вищої інстанції факту визнання його винним або винесеного йому вироку . Здійснення цього права, включаючи під-стави, на яких воно може бути здійснене, регулюється законом .



145

2 . Із цього права можуть робитися винятки для незначних правопору-шень, як це передбачено законом, або в разі коли відповідну особу судив у першій інстанції найвищий суд, або коли її було визнано винною і засуджено після оскарження виправдального вироку [10] .

Ця стаття більш чітко сформулювала підстави оскарження у криміналь-них справах, в тому числі, коли людину було визнано винною і засуджено після оскарження виправдального вироку .

У законодавстві України є норми, які в тій чи іншій мірі надають право людині на ефективний спосіб правового захисту . Так, ст . 55 (Права і свободи людини і громадянина захищаються судом) Конституції України вказує, що:

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи безді-яльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадо-вих і службових осіб .

Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини .

Кожному гарантується право звернутись із конституційною скаргою до Конституційного Суду України з підстав, установлених цією Конституцією, та у порядку, визначеному законом .

Кожен має право після використання всіх національних засобів юри-дичного захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних органі-зацій, членом або учасником яких є Україна .

Кожен має право будь — якими не забороненими законом засобами захи-щати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань [11, с . 14] .

Теоретично ст . 55 Конституції України представляє досить повне право на ефективний спосіб правового захисту прав людини . Однак, як показує практика, ці положення Конституції України на практиці реально, майже не застосовуються .

У розвиток ст . 55 Конституції України на право ефективного захисту прав людини у КПК України є ряд статей . Так, у ст . 305 КПК України викла-дені правові наслідки подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування .

Стаття 307 КПК України визначила назву і перелік конкретних рішень слідчого судді за результатами розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування . Для більш повного і об’єктивного здійснення права на ефективний спосіб правового захисту прав людини законодавцем у ст . 309 КПК України зроблено спробу конкретизувати ухвали слідчого судді, які підлягають оскарженню під час досудового розсліду-вання . Оскарження ухвал слідчого судді, згідно ст . 310 КПК України, здійсню-ється в апеляційному порядку . Тоді як практичне застосування цих норм полі-цією, прокуратурою і судом залишається виключно слабким [12, с . 173] . Тією чи іншою мірою дана проблема порушується і в зарубіжному законодавстві та юридичній літературі [ 13, 14, 15, 16] .

Висновок . Виходячи з аналізу вищевикладених статей законодавства України, що мають відношення до права на ефективний спосіб правового захи-




сту, а також ряду рішень Європейського суду щодо заяв громадян України, можна зробити висновок:

1 . Уряд України не тільки не вживає жодних реальних заходів для ство-рення ефективного способу правового захисту прав людини у національному праві, але й явно не достатньо застосовує на практиці вже наявні такого роду можливості .

2 . Відсутність у національному законодавстві України положень, які встановлюють обов’язковість судового контролю у зв’язку з можливим пору-шенням прав і свобод, гарантованих Європейською конвенцією, розглядається Європейськім судом як порушення самої Європейської конвенції з усіма наслідками, що випливають звідси юридичними наслідками . Також важливим є й те, що порушення ст . 13 Європейської конвенції як такої, без спільного застосування з іншими статтями Європейської конвенції в практичній діяль-ності Європейського суду, до теперішнього часу, не було жодного випадку .

Для більш ефективного способу правового захисту прав людини в наці-ональному законодавстві необхідно:

1 . Посилити санкції ст . ст . 371, 372, 373 374 КК України . 2 . Проводити вибори суддів, а не призначати, як це робиться в даний час .


1 . Європейська конвенція про захист прав людини і основоположних сво-бод // Право України, 2010 . — № 10 . — С . 215 — 233 .

2 . Манукян В.И. Европейский суд по правам человека : право, прецеденты, комментарии / В .И . Манукян . — К . : «Истина», 2007 . — 367 с .

3 . Европейский суд . Дело «Сагаев и другие против России» . Решение от 8 .12 .2015 г . [Електронний ресурс] . — Режим доступу : https://roseurosud .org/r/st-13/postanovlenie-espch-sagaeva-i-drugie-protiv-rossii

4 . Трагнюк О. Принцип субсидіарності за Європейською конвенцією про захист прав і основних свобод людини 1950 р . / О . Трагнюк // Право України . — 2003 . — С . 25—29 .

5 . Литвин В. Європейська конвенція з прав людини: уроки і перспективи / В . Литвин // Право України, 2010 . — № 10 . — С . 4—17 .

6 . Європейський суд . Справа «Барило проти України» . Рішення від 16 .05 .2013 р . [Електронний ресурс] . — Режим доступу : http://www .minjust .gov .ua/34542

7 . Європейський суд . Справа «Роженко та інші проти України» . Рішення 5 .06 .2013 р . [Електронний ресурс] . — Режим доступу : http://zakon5 .rada .gov .ua/laws/show/974_916

8 . Європейський суд . Справа «Афанасьєв проти України» . Рішення від 5 .04 .2005 р . [Електронний ресурс] . — Режим доступу : http://umdpl .info/index .php?id=1223361557

9 . Гом’єн Д. Короткий путівник Європейською конвенцією з прав люди-ни / Д . Гом’єн // [Електронний ресурс] . — Режим доступу : http://vgsu .arbitr .gov .ua/files/pages/ECHR .htm

10 . Протокол № 7 до Конвенції про захист прав людини та основних сво-бод [Електронний ресурс] . — Режим доступу : http://zakon3 .rada .gov .ua/laws/show/994_804



147

11 . Конституція України . Основний закон України . — К . : Видавець ПАЛИВОДА А .В ., 2009 . — 48 с .

12 . Кримінальний процесуальний кодекс України . — К . : Видавець ПАЛИВОДА А .В ., 2012 . — 326 с .

13 . Bobbio N. Sur le positivisme juridique // Melanges Paul Roubier 1961 . — P . 53—73 .

14 . Cappeletti M. The Judicial Process in Comparative Perspective . — Oxford : Clarendon Press, 1989 . — P . 9 .

15 . Blackstone W. Commentaries on the Laws of England . — Vol . 1 .16 . Rawls J. Kantian Constructivism in Moral Theory : The Dewey Lectures 1980,

77 J . Phil . 515,521 (1980) .

REFERENCES

1 . Yevropeiska konventsiia pro zakhyst prav liudyny i osnovopolozhnykh svobod // Pravo Ukrainy, 2010 . — № 10 . — S . 215 — 233 .

2 . Manukjan V.I. Evropejskij sud po pravam cheloveka : pravo, precedenty, kommentarii / V .I . Manukjan . — K . : «Istina», 2007 . — 367 s .

3 . Evropejskij sud . Delo «Sagaev i drugie protiv Rossii» . Reshenie ot 8 .12 .2015 g . [Elektronnyi resurs] . — Rezhym dostupu : https://roseurosud .org/r/st-13/postanovlenie-espch-sagaeva-i-drugie-protiv-rossii

4 . Trahniuk O. Pryntsyp subsydiarnosti za Yevropeiskoiu konventsiieiu pro zakhyst prav i osnovnykh svobod liudyny 1950 r . / O . Trahniuk // Pravo Ukrainy . — 2003 . — S . 25—29 .

5 . Lytvyn V. Yevropeiska konventsiia z prav liudyny: uroky i perspektyvy / V . Lytvyn // Pravo Ukrainy, 2010 . — № 10 . — S . 4—17 .

6 . Yevropeiskyi sud . Sprava «Barylo proty Ukrainy» . Rishennia vid 16 .05 .2013 r . [Elektronnyi resurs] . — Rezhym dostupu : http://www .minjust .gov .ua/34542

7 . Yevropeiskyi sud . Sprava «Rozhenko ta inshi proty Ukrainy» . Rishennia 5 .06 .2013 r . [Elektronnyi resurs] . — Rezhym dostupu : http://zakon5 .rada .gov .ua/laws/show/974_916

8 . Yevropeiskyi sud . Sprava «Afanasiev proty Ukrainy» . Rishennia vid 5 .04 .2005 r . [Elektronnyi resurs] . — Rezhym dostupu : http://umdpl .info/index .php?id=1223361557

9 . Homien D. Korotkyi putivnyk Yevropeiskoiu konventsiieiu z prav liudyny / D . Homien // [Elektronnyi resurs] . — Rezhym dostupu : http://vgsu .arbitr .gov .ua/files/pages/ECHR .htm

10 . Protokol № 7 do Konventsii pro zakhyst prav liudyny ta osnovnykh svobod [Elektronnyi resurs] . — Rezhym dostupu : http://zakon3 .rada .gov .ua/laws/show/994_804

11 . Konstytutsiia Ukrainy . Osnovnyi zakon Ukrainy . — K . : Vydavets PALYVODA A .V ., 2009 . — 48 s .

12 . Kryminalnyi protsesualnyi kodeks Ukrainy . — K . : Vydavets PALYVODA A .V ., 2012 . — 326 s .

13 . Bobbio N. Sur le positivisme juridique // Melanges Paul Roubier 1961 . — P . 53—73 .

14 . Cappeletti M. The Judicial Process in Comparative Perspective . — Oxford : Clarendon Press, 1989 . — P . 9 .

15 . Blackstone W. Commentaries on the Laws of England . — Vol . 1 .16 . Rawls J. Kantian Constructivism in Moral Theory : The Dewey Lectures 1980,

77 J . Phil . 515,521 (1980) .



Рощина І .О . Відповідність норм кримінального законодавства України ст . 13 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

У статті аналізуються вимоги ст. 13 Європейської конвенції та кримінального законодавства України, що стосуються права громадян на ефективний засіб правово-го захисту. Автор розглядає наявні в юридичній літературі думки з цієї проблеми, а також робить конкретні пропозиції про поліпшення ефективності впровадження вимог ст. 13 Європейської конвенції в кримінальне законодавство України.

Ключові слова: Стаття 13 Європейської конвенції, кримінальне законодав-ство України, імплементація.

Рощина И .А . Соответствие норм уголовного законодательства Украины ст . 13 Европейской конвенции о защите прав человека и основных свобод

В статье анализируются требования ст. 13 Европейской конвенции и уголов-ного законодательства Украины, касающиеся права граждан на эффективный способ правовой защиты. Автор рассматривает имеющиеся в юридической литературе мнения по этой проблеме, а также делает конкретные предложения об улучшении эффективности внедрения требований ст. 13 Европейской конвенции в уголовное законодательство Украины.

Ключевые слова: Статья 13 Европейской конвенции, уголовное законодатель-ство Украины, имплементация.

Roshchina I . Compliance of the Criminal Legislation of Ukraine with Article 13 of the European Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms

The article analyzes the requirements of Article 13 of the European Convention and the criminal legislation of Ukraine concerning the right of citizens to an effective remedy. The author considers opinions on this issue available in the legal literature and also makes concrete proposals on improving the effectiveness of the implementation of the requirements of Article 13 of the European Convention in the criminal legislation of Ukraine.

Keywords: Article 13 of the European Convention; Criminal Legislation of Ukraine; Implementation




149

© А.В. Савченко, П.А. Воробей, Ю.А. Бельський, 2018

УДК 343 .451

A. Savchenko, P. Vorobei, Yu. Belskyi

REFILING (REFILE) AS A METHOD OF COMMITTING OF UNAUTHORIZED INTERFERENCE

IN THE WORK OF TELECOMMUNICATION NETWORKS

А.В. Савченко доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри кримінального права Національної академії внутрішніх справ м. Київ

П.А. Воробей доктор юридичних наук, доцент, професор кафедри кримінального права Національної академії внутрішніх справ м. Київ

Ю.А. Бельський кандидат юридичних наук, провідний спеціаліст відділу правового забезпечення дозвільної діяльності та застосування санкцій Управління правового забезпечення Державної інспекції ядерного регулювання України

РЕФАЙЛІНГ (РЕФАЙЛ) ЯК СПОСІБ ВЧИНЕННЯ НЕСАНКЦІОНОВАНОГО ВТРУЧАННЯ В РОБОТУ МЕРЕЖ ЕЛЕКТРОЗВ’ЯЗКУ

Постановка проблеми . Сьогоднішнє життя вже неможливо уявити без використання мобільних телефонів та мережі Інтернет . Через свою відносну зручність та доступність останнім часом зросла та продовжує зростати кіль-кість дзвінків саме з використанням мережі Інтернет . При цьому провідну роль в цих дзвінках відіграють смартфони, що обладнані відповідними програ-мами для Інтернет-дзвінків . Такі можливості Інтернету дуже часто стають сферою корисливих інтересів «комп’ютерних» злочинців, які прагнуть отри-мувати надприбутки, використовуючи відповідні технічні засоби та прогалини у національному законодавстві . Зокрема, останнім часом представники кримі-нального світу почали масово здійснювати несанкціоноване втручання в робо-ту мереж електрозв’язку через рефайлінг (рефайл) — незаконну підміну теле-фонного трафіку . Однак, працівники правоохоронних органів і суди виявилися




не зовсім підготовленими до всебічного розуміння механізму рефайлінгу, а отже і до правильної кваліфікації окреслених вище протиправних дій, відме-жування їх від інших і суміжних посягань . Більше того, протидія рефайлінгу вважається одним із завдань кіберполіції, яка відносить його до кіберзлочинів у сфері інформаційної безпеки [1] . Відтак питання з’ясування змісту та сутнос-ті рефайлінгу (рефайлу) як способу вчинення несанкціонованого втручання в роботу мереж електрозв’язку є абсолютно актуальними, оскільки мають прин-ципове значення для теорії та практики застосування закону України про кримінальну відповідальність .

Аналіз останніх досліджень і публікацій . Дослідженнями питань про кримінальну відповідальність за несанкціоноване втручання в роботу електро-нно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ю-терних мереж чи мереж електрозв’язку, а також інші «комп’ютерні» злочини, займалися такі науковці як: П .П . Андрушко, Д .С . Азаров, В .М . Бутузов, М .В . Кар чевський, В .В . Кузнецов, С .О . Орлов, М .В . Плугатир, Н .А . Савінова та ін . Проте й дотепер такі питання не знайшли свого остаточного вирішення, особливо в контексті специфіки різноманітних форм і способів прояву окремих злочинів у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’юте-рів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку .

Метою статті є дослідження рефайлінгу (рефайлу) як способу вчинення несанкціонованого втручання в роботу мереж електрозв’язку та формулюван-ня на цій основі теоретичних висновків і практично значущих пропозицій, здатних вплинути на запобігання та протидію цьому негативному криміналь-но-правовому феномену .

Основні результати дослідження . Мережа Інтернет на сьогодні настіль-ки інтегрувалась в повсякденне життя, що 16 .05 .2011 р . Спеціальний доповідач ООН з питань про заохочення і захист права на свободу думки та її вільне виявлення Франк Ла Рю представив Раді ООН з прав людини доповідь, в якій підкреслив унікальний та трансформаційний характер Інтернету не тільки для того, щоб люди могли використовувати своє право на свободу думки та вира-ження поглядів, а й цілу низку інших прав людини та сприяти прогресу суспільства в цілому [2, р . 1] . У наш час смартфони зайняли провідне місце серед пристроїв для зв’язку через мережу Інтернет . При цьому у 2017 р . Україна займала лише 38 місце у світовому рейтингу держав за кількістю вико-ристання смартфонів серед населення, оскільки лише 23,5 % мобільних теле-фонів українців являються смартфонами (для порівняння: в сусідній Польщі цей показник становить 63,4 % всіх мобільних телефонів населення країни) [3] . Таким чином на сьогодні «класичні» дзвінки (за схемою «телефон — теле-фон») все ще залишаються одним із основних засобів зв’язку в Україні та світі .

Варто зазначити, що телефоні дзвінки, як і будь які інші телекомуніка-ційні послуги, надаються операторами зв’язку за відповідну абонентну плату у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України (далі — КМУ) від 11 .04 .2012 р . № 295 «Про затвердження Правил надання та отримання телеко-мунікаційних послуг» [4] . При цьому кожному, хто прийняв рішення стати оператором та самостійно надавати послуги у сфері телекомунікацій, слід



151

зареєструватись та отримати відповідну ліцензію відповідно до законів України від 02 .03 .2018 р . № 222-VIII «Про ліцензування видів господарської діяльності» (зокрема, п . 8 ч . 1 ст . 7) [5] та від 18 .11 .2003 р . № 1280-IV «Про телекомунікації» (зокрема, п . 1 ч . 1 ст . 39) [6] .

При отриманні дзвінка з-за кордону вітчизняним операторам мобільно-го зв’язку має надходити оплата від зарубіжних колег за кожний прийнятий дзвінок . При цьому при здійсненні міжнародного дзвінка голосовий трафік, перед тим як потрапляє у мережу вітчизняного оператора, проходить складни-ми каналами телекомунікаційних мереж . Таким чином, встановивши відповід-не обладнання та зайнявши місце оператора, можна отримати прибуток, заро-бляючи на різниці у вартості дзвінків всередині країни та дзвінків за кордон . Саме такі дії називаються «рефайлінгом» (рефайлом), суть яких полягає в підміні голосового трафіку з метою обходу офіційних міжнародних центрів комутації зв’язку та створення з’єднання між абонентами за схемами: «Інтернет — телефон» або «телефон — Інтернет — телефон» .

Отже, поняття «рефайлінг» використовується для позначення процесу підміни міжнародного голосового трафіку на локальний шляхом використан-ня IP-телефонії (технології VoIP, англ . «voice over IP» — голос через IP, Інтернет протокол), що являє собою технологію передачі даних за допомогою набору протоколів мережі Інтернет . Цей процес відбувається шляхом перетво-рення звукових сигналів у цифрові, їх стискання та передачу мережею Інтернет, а також зворотного перетворення в звукові . Суб’єкти, які здійснюють рефайлінг, зазвичай мають фахові знання у галузі телефонії та телекомуніка-цій, використовують спеціальне комунікаційне обладнання, зокрема GSM-шлюзи, котрі містять набори відповідних SIM-карт, що переводять дзвінки з мережі Інтернет на вітчизняні сім-картки, з яких потім дзвінок переводиться у мережу вітчизняного оператора, де тарифікується лише як дзвінок всередині мережі з подальшою оплатою за «домашніми» тарифами .

Типовою зовнішньою ознакою рефайлінгу може бути ситуація, за якої, наприклад, у абонента Б . номер абонента, що викликає, взагалі не висвічується або висвічується інший (зокрема, місцевий), при цьому абонент Б . не може передзвонити або відправити SMS абоненту А . по номеру, який висвічуєть-ся [7] . Слід наголосити, що рефайлінгом можуть займатися як окремі зловмис-ники, так і представники різних комерційних компаній, що спеціалізуються на наданні телекомунікаційних послуг . Існує небезпека того, що рефайлінг можуть неофіційно вчиняти навіть конкуруючі мобільні оператори . За деяки-ми даними можна говорити про існування значної кількості рефайлінгових фірм, на які може припадати близько 20 % всіх доходів, що могли б отримати мобільні оператори за обслуговування міжнародних дзвінків (зокрема, у 2016 р . було зафіксовано понад 12 тис . випадків «рефайлінгу» тільки щодо «Укртелекому») [8] .

Різниця між рефайлінгом та використанням легальних Інтернет про-грам для дзвінків (наприклад, Skype, Viber, What’s Up тощо) полягає у тому, що при здійсненні дзвінка через такі програми вони мають бути інстальовані в обох абонентів, тобто на двох кінцях лінії, або ж при дзвінках з програми




(наприклад, такої як «Skype») на фіксований номер мобільного чи стаціонар-ного зв’язку, тобто виходячи на «+ 380», абонент, який користується зазначе-ною програмою, повинен оплатити компанії власнику програми «Skype» такий дзвінок, при цьому «Skype» виплачує частину сплачених абонентом коштів оператору зв’язку, до абонента якого надійшов дзвінок . Вважається, що така схема («світ — Україна») є найбільш прибутковою, проте також трапляються схеми, коли дзвінки здійснюються з території України за кордон, чи схеми, в яких територія України виступає транзитом міжнародного трафіку в рефай-лінговій схемі .

Поряд із цим можна спрогнозувати, що у майбутньому рефайлінг посту-пово втрачатиме свою актуальність через зростання популярності голосових сервісів та месенджерів (таких, як Viber, Skype, Telegram, What’s UP тощо) . Чим більше людей у світі буде мати можливість купувати сучасні смартфони (комунікатори) та використовувати програми, які дозволяють здійснювати безкоштовні дзвінки через мережу Wi-Fi або мобільні мережі, де буде оплачу-ватися лише Інтернет-трафік, тим меншими будуть доходи мобільних опера-торів та осіб, які здійснюють рефайлінг . Проте поки що є чимало і тих, хто постійно звертається до рефайлерів . Цьому є багато причин, у т .ч . висока вар-тість пристроїв із сенсорним екраном, небажання вивчати нові технології (у т .ч . через вікові особливості), нестабільність сигналу безпровідних мереж, політика ідентифікації клієнтів різноманітних сервісів тощо .

В умовах сьогодення досить поширеною є схема рефайлінгу у поєднанні з одним з таких сервісів, як Viber . Цей вид проводиться за схемою «GSM to Viber» (телефон — Інтернет) . Для прикладу: абонент з країни А . телефонує абоненту в країні Б ., у якого окрім звичайної SIM-карти інстальована ще й програма Viber, при цьому в абонента А . такий сервіс не встановлений . При проходженні дзвінка центрами комутації, якими в цій схемі виступають рефайлери, дзвінок перенаправляється по IP на Viber, таким чином абонент країни Б . приймає вхідний дзвінок не на номер SIM-карти, а на програму Viber . У такій схемі абонент країни А . оплачує своєму оператору вартість між-народного дзвінка, проте оператор країни Б . свій відсоток оплати за цей дзві-нок не отримує, оскільки його отримують рефайлери, які перенаправили цей дзвінок . Така схема є простішою, оскільки для її реалізації потрібна менша кількість обладнання, тобто після перекодування аналогового сигналу з GSM мережі в цифровий і переведення його в Інтернет цей сигнал не потрібно пере-кодовувати та виводити його в GSM мережу в зворотному порядку .

Законодавством України (законами України «Про телекомунікації» від 18 .11 .2003 р . № 1280-IV [6], «Про радіочастотний ресурс України» від 01 .06 .2000 р . № 1770-ІІ [9], постановою КМУ від 11 .04 .2012 р . № 295 «Про затвердження Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг» [4]; рішенням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв’язку та інформатизації від 05 .07 .2012 р . № 324 «Про затвердження Порядку маршрутизації трафіка в телекомунікаційній мережі загального користування України» [10] та іншими нормативно-правовими актами) врегульовано поря-док надання та отримання телекомунікаційних послуг, а саме відносини між



153

операторами, провайдерами телекомунікацій та споживачами послуг . Зокрема, оператори та провайдери повинні бути внесені до реєстру операторів та про-вайдерів телекомунікацій, який веде Національна комісія, що здійснює дер-жавне регулювання у сфері зв’язку та інформатизації (далі — НКРЗ), а у випадках, встановлених законодавством України, вони повинні мати ліцензії на провадження відповідного виду діяльності у сфері телекомунікацій та/або користування радіочастотним ресурсом України (для операторів) чи копії ліцензій (для провайдерів) .

Крім того, рішенням НКРЗ від 29 .11 .2012 р . № 624 «Про затвердження Основних вимог до договору про надання телекомунікаційних послуг та визнання таким, що втратило чинність, рішення НКРЗ від 26 .03 .2009 р . № 1420» [11] визначено відповідні вимоги, які є обов’язковими для застосу-вання операторами, провайдерами телекомунікацій і споживачами телекому-нікаційних послуг при укладенні договорів про надання телекомунікаційних послуг, внесенні змін та доповнень до них . Таким чином, безліцензійна діяль-ність або діяльність з порушенням наявних відповідних ліцензій та договорів вважається протиправною і за її вчинення передбачено кримінальну, цивільну та адміністративну відповідальність .

У ст . 33 Закону України «Про телекомунікації» визначено обов’язки споживачів телекомунікаційних послуг (зокрема, споживачі телекомунікацій-них послуг зобов’язані дотримуватися Правил надання та отримання телеко-мунікаційних послуг, що затверджує КМУ) [6] . На сьогодні саме в Правилах надання та отримання телекомунікаційних послуг (набрання чинності відбу-деться 23 .03 .2018 р .) прямо закріплено нормативне поняття рефайлу, яке було внесено постановою КМУ від 20 .09 .2017 р . № 703 «Про внесення змін до Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг», відповідно до якої «рефайл — зміна виду трафіку з метою отримання максимального прибутку за рахунок його маршрутизації за іншою розрахунковою таксою» [12] . Також аналіз цієї постанови КМУ дає підстави стверджувати, що рефайл є одним із способів несанкціонованого втручання в роботу та/або використання телеко-мунікаційних мереж . Саме ж несанкціоноване втручання в роботу та/або використання телекомунікаційних мереж розуміється як дії, що зафіксовані актом про порушення правил надання і отримання телекомунікаційних послуг і призвели до: витоку, втрати, підробки, блокування, перекручення чи знищен-ня інформації; порушення порядку маршрутизації трафіку голосової телефо-нії; отримання послуг безоплатно або за тарифами, нижчими від тих, що вста-новлені; розповсюдження комп’ютерних вірусів (шкідливих програмних засобів); рефайлу; аномальної інтенсивності викликів; непродуктивного тра-фіку; хибного або помилкового автовідповідача; зациклення трафіку; відмови в обслуговуванні . Більше того, відповідно до ст . 1 Закону України «Про теле-комунікації» від 18 .11 .2003 р . № 1280-IV, поняття «телекомунікації» та «елек-трозв’язок» є тотожними [6] .

Одночасно через рефайл відбувається виток, втрата, підробка, блоку-вання інформації, спотворення процесу обробки інформації або порушення встановленого порядку її маршрутизації . Ці наслідки прямо передбачені




ст . 361 «Несанкціоноване втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку» . І саме цей злочин, як свідчить сучасна судова та слідча прак-тика в Україні, охоплює випадки рефайлінгу . Типовим є такий приклад з прак-тики: відповідно до вироку Франківський районний суд м . Львова від 27 .06 .2017 р . ОСОБУ_3 визнано винною у вчиненні кримінального правопо-рушення, передбаченого ч . 1 ст . 361 КК України за те, що він у лютому 2016 р . з метою незаконного збагачення шляхом втручання в мережу електрозв’язку національного оператора мобільного зв’язку з використанням спеціального програмно-апаратного комплексу, ознайомившись на Інтернет-ресурсі «GSMmoney» із детальною інструкцією про налаштування за допомогою комп’ютерного обладнання підключень до мережі Інтернет та перетворення їх в «GSM канали», придбавши декілька стартових пакетів мобільного зв’язку, із використанням належного йому портативного комп’ютера (ноутбуку) та чоти-рьох модемів, почав здійснювати свою незаконну діяльність, спрямовану на несанкціоноване втручання в роботу мереж електрозв’язку оператора мобіль-ного зв’язку «Київстар» [13] .

Зазначимо, що вчинення несанкціонованого втручання в роботу елек-тронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку способом рефайлінгу є сьогодні досить поширеною практикою та свідчить про існування цілої злочинної кібе-ріндустрії . Наприклад: вироком Зарічного районного суду м . Суми від 28 .09 .2017 р . було встановлено, що, реалізуючи свій злочинний умисел, спря-мований на вчинення необмеженої кількості тотожних діянь, які полягають у зміні напрямку міжнародних телефонних дзвінків у телефонній мережі України під виглядом внутрішньодержавних дзвінків, минаючи міжнародні центри комутації з порушенням встановленого порядку їх маршрутизації, діючи з корисливих мотивів, на порушення вимог п . 4 ч . 1 ст . 33 Закону України «Про телекомунікації», п . 5 ч . 36 «Правил надання та отримання теле-комунікаційних послуг», ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, не являючись оператором телекомунікацій, з початку січня 2017 року, використовуючи комплекс телекомукаційного обладнання, запустили і активували вказане обладнання, в результаті чого стали учасниками технологічного процесу з надання послуг міжнародного телефонного зв’язку і отримали можливість організовувати і завершувати вхідні міжнародні телефонні виклики, тим самим, умисно вчинили несанкціоноване втручання в роботу мережі елек-трозв’язку, яке виразилось в направленні отриманого в мережі Інтернет вхід-ного міжнародного телефонного трафіка в мережу операторів мобільного зв’язку ПрАТ «МТС Україна» під виглядом внутрішньодержавного дзвінку . При цьому, завершення зазначених викликів здійснювалося з порушенням порядку маршрутизації, встановленого п . 4 «Порядку маршрутизації трафіка в телекомунікаційній мережі загального користування України», затвердженого рішенням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв’язку та інформатизації від 05 .07 .2012 р . за № 324, п . 4 .8 наказу Державного комітету зв’язку та інформатизації України «Про затвердження положення



155

про діяльність операторів міжміського, міжнародного зв’язку телефонної мережі загального користування та їх взаємодії між собою» № 19 від 14 .02 .2001 р ., а саме минаючи міжнародних центрів комутації, опорно-транзитних станцій, автоматичних міжміських телефонних станцій . Дії обвинувачених ОСОБА_4, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були кваліфіковані судом за ч . 3 ст . 28, ч . 2 ст . 361 КК України, тобто як несанкціоноване втручання в роботу мереж електрозв’язку, що призвело до порушення встановленого порядку маршрутизації інформа-ції,спотворення процесу обробки інформації, за попередньою змовою у складі організованої групи [14] .

У наш час в мережі Інтернет існує безліч компаній, які надають послуги щодо продажу налаштування та обслуговування обладнання й програмного забезпечення, призначеного для рефайлінгу . Однак, такі діяння фактично міс-тять ознаки складу злочину, передбаченого ст . 361 КК України [15, с . 830—834], та є прямим порушенням ст . 31 Конституції України в частині порушення таємниці телефонних розмов [16] . Наприклад, зважаючи на інформацію в Інтернеті, компанія GoAntiFraud надає послуги із встановлення обладнання та надання консультативно-обслуговуючих послуг з налаштування та обслугову-вання обладнання для рефайлінгу за абонентну плату від 400 $ на місяць, при цьому в пакеті послуг також передбачено можливість запису дзвінків [17] .

Як вже наголошувалося, рефайлінг є способом вчинення злочину, передбаченого ст . 361 КК України, а не специфічним проявом крадіжки, шах-райства чи якогось іншого злочину . Загалом під поняттям «спосіб вчинення злочину» слід розуміти прийом або систему прийомів, спрямованих на досяг-нення результату, що вчинюються в певному порядку, однак в науці кримі-нального права поки що немає єдності поглядів щодо визначення цього понят-тя, а тому в даний час воно є дискусійним [18, с . 104] . При несанкціонованому втручанні в роботу електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), авто-матизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку рефайлінг як спосіб цього злочину — це ціла система складних прийомів, методів, рухів, схем, зв’язків тощо, яка сприяє ефективному вчиненню суспільно небезпечно-го діяння . Не випадково, що науковці (наприклад, М .І . Панов) справедливо стверджують про те, що спосіб завжди притаманний дії, утворює її зміст, а в деяких випадках — стає окремою дією стосовно основної [19, с . 91—95] . При цьому зауважимо, що ні основний, ні кваліфікований склад злочину, передба-ченого ст . 361 КК України, не виділяють якісь специфічні способи його вчи-нення, а отже зазначений спосіб має лише факультативне значення та не впли-ває на кваліфікацію вчиненого, відтак в теорії та на практиці може існувати чимало інших способів, за допомогою яких вчинюються «комп’ютерні» злочи-ни, і рефайлінг є лише одним із них . Звідси ми не вбачаємо за необхідність пропонувати спеціально вказувати на рефайлінг у ст . 361 КК України, оскіль-ки некримінальне законодавство дає чітке уявлення про те, що такий спосіб апріорі цілком можливий, а також розкриває його зміст .

Здійснюючи рефайлінг, винні особи передусім порушують встановле-ний національним законодавством порядок надання телекомунікаційних послуг, який відбувається з використанням комп’ютерних мереж та мереж




електрозв’язку, що слід вважати об’єктом складу несанкціонованого втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку .

З об’єктивної сторони злочин, передбачений ст . 361 КК України, що супроводжується рефайлінгом, передбачає вчинення дій, спрямованих на несанкціоноване втручання в роботу комп’ютерних мереж чи мереж елек-трозв’язку, які призводять до витоку, втрати, підробки, блокування, спотворен-ня процесу обробки інформації або порушення встановленого порядку її маршрутизації . Між вказаними діями та наслідками має бути обов’язково прямий причинний зв’язок, а отже, склад аналізованого злочину є матеріаль-ним [15, с . 831—834] .

Зазвичай вчинення зазначеного злочину способом рефайлінгу полягає у побудові власної автоматичної телефонної станції . Здебільшого в Україні ці системи спрямовані на розшифровку та виведення рефайлінгового дзвінку, отриманого через Інтернет . Особі потрібно зареєструватись на сайті по обміну голосовим трафіком (наприклад, «http://voipforums .com»), щоб отримати VoIP шлюз — своєрідний Інтернет-канал передачі даних, по якому будуть отримуватись дзвінки з-за кордону для їх подальшого декодування та виведен-ня в національну мережу, або ж навпаки цей шлюз може використовуватись для кодування дзвінків в Україні в цифровий сигнал та передачі в мережу Інтернет для направлення за кордон .

Потрібно також встановити та налаштувати відповідне програмне забез-печення на власні комп’ютери з підключенням їх до мережі Інтернет, підклю-чити 3G-модеми та встановити сім-банки, в які поміщується велика кількість сім-карт, що дає можливість здійснювати кілька з’єднань одночасно . Чим більше сім-карт, тим більше дзвінків, а відповідно й більший прибуток . При цьому інстальоване програмне забезпечення потрібно не просто налаштовува-ти на прийом та вихід сигналу з сім-карт у відповідний Інтернет-канал, а воно ще повинно імітувати дії людини, так як це було б з використанням сім-карток у мобільному телефоні . Рефайлери рекомендують здійснювати не більше 20 дзвінків удень з однієї сім-карти, при цьому не більше 10 з одного місця, оскільки довготривале перебування абонента в одній точці із здійсненням великої кількості лише вихідних дзвінків призведе до виникнення підозр у мобільного оператора та виявлення зловмисників системами моніторингу активності абонентів, що направлені на моніторинг випадків рефайлу . Для імітації переміщення абонента використовуються кілька GSM-шлюзів, які передають сигнал один одному, створюючи ілюзію переміщення абонента .

Суб’єкт несанкціонованого втручання в роботу мереж електрозв’язку способом рефайлінгу є загальним — фізична, осудна особа, яка досягла шіст-надцятирічного віку . Аналіз правозастосовної практики дозволяє стверджува-ти, що типовий рефайлер (той, хто здійснює рефайлінг) — це особа чоловічої статі, яка має на меті особисте збагачення в незаконний спосіб, не є телекому-нікаційним оператором з правом на технічне обслуговування та експлуатацію телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів зв’язку, не має відповідної ліцензії, виданої НКРЗ, не має права встановлювати та відповід-



157

ним чином налагоджувати програмно-апаратні комплекси, діє на порушення вимог Закону України «Про телекомунікації», Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, Порядку маршрутизації трафіка в телекомуніка-ційній мережі загального користування України, Положення про діяльність операторів міжміського, міжнародного зв’язку телефонної мережі загального користування України та їх взаємодію між собою, наказів Державного коміте-ту зв’язку та інформатизації України тощо .

Із суб’єктивної сторони злочин, передбачений ст . 361 КК України, який вчиняється способом рефайлінгу, характеризується виною у формі прямого умислу . При кваліфікації суспільно небезпечних діянь суди нерідко звертають увагу на наявність корисливих мотивів та такої саме мети (наживи) в діях обвинувачених, хоча на кваліфікацію злочину ці ознаки суб’єктивної сторони складу злочину не впливають, оскільки вони не передбачені у нормі закону про кримінальну відповідальність в якості основних чи кваліфікуючих . Наприклад, Московський районний суд м . Харкова своїм вироком від 16 .05 .2016 р . визнав винним ОСОБА_3, який, діючи умисно, з корисливих мотивів, переслідуючи мету наживи, здійснив несанкціоноване втручання в роботу мережі електрозв’язку ПрАТ «МТС Україна» [20] .

Щодо кваліфікованого складу несанкціонованого втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку, що супроводжується рефайлін-гом, то його утворюють такі ознаки, як: 1) вчинення повторно; 2) вчинення за попередньою змовою групою осіб або 3) якщо ті саме дії заподіяли значну шкоду . Так, наприклад, 31 .05 .2016 р . Вижницьким районним судом Чернівецької області ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч . 2 ст . 361 КК України, як несанкціоноване втручання в роботу мереж електрозв’язку, що призвело до спотворення процесу обробки інформації та до порушення встановленого порядку її маршрутизації, вчинене повторно . Суд визнав наяв-ність повторності вчинення діяння, оскільки винним протягом 23 — 27 .07 .2015 р . здійснювалося неодноразове несанкціоноване втручання в роботу мереж електрозв‘язку з різних номерів до різних країн світу [21] . На відміну від наве-деної судової позиції Галицький районний суд м . Львова у своєму вироку від 29 .06 .2017 р . не погодився з кваліфікацією дій підсудного ОСОБА_3 за ч . 2 ст . 361 КК України і констатував, що дії винного слід кваліфікувати за ч . 1 ст . 361 КК України, як несанкціоноване втручання в роботу комп’ютерних мереж електрозв’язку та в порушенні встановленого порядку маршрутизації міжна-родного трафіку, оскільки дії ОСОБА_3 носили характер продовжуваного злочину, який складається з двох або більше тотожних діянь об’єднаних єди-ним злочинним умислом, що свідчить про відсутність ознак повторності [22] . Наведені вище приклади з правозастосовної практики свідчать про неодно-значність трактування судами змісту такої кваліфікуючої ознаки злочину, передбаченого ст . 361 КК України, як повторність при вчиненні злочинного діяння через рефайлінг .

Звернемося до іноземного досвіду кваліфікації аналізованих нами дій . Так, наприклад, у Російській Федерації (далі — РФ), де рефайлінг є досить




поширеним, вказані дії часто визнаються незаконною підприємницькою діяль-ністю (ст . 171 КК РФ) [23], при цьому робиться акцент не на втручанні в робо-ту комп’ютерних мереж та мереж електрозв’язку, а на діяльність, що здійсню-ється без відповідної ліцензії . На нашу думку, такий підхід є хибним, оскільки в КК РФ існує аналог ст . 361 КК України — ст . 272 «Незаконний доступ до комп’ютерної інформації», в ч . 2 якої передбачено таку кваліфікуючу ознаку, як «вчинення злочину з корисливих мотивів» . Скоріш за все неоднозначність підходів у кваліфікації злочинів зумовлена відсутністю в ст . 272 КК РФ пря-мої вказівки на такий вид наслідку, як «спотворення процесу обробки інфор-мації» . В іншому випадку у ст . 213 «Неправомірні зміна ідентифікаційного коду абонентського пристрою стільникового зв’язку, пристрою ідентифікації абонента, а також створення, використання, поширення програм для зміни ідентифікаційного коду абонентського пристрою» КК Республіки Казахстан, яка міститься у самостійній главі 7 «Кримінальні правопорушення у сфері інформатизації і зв’язку» Особливої частини, передбачена відповідальність за: 1) зміну ідентифікаційного коду абонентського пристрою стільникового зв’яз-ку, створення дубліката картки ідентифікації абонента стільникового зв’язку, якщо ці дії вчинені без згоди виробника або законного власника; 2) неправо-мірні створення, використання, поширення програм, що дозволяють змінюва-ти ідентифікаційний код абонентського пристрою стільникового зв’язку або створювати дублікат карти ідентифікації абонента стільникового зв’язку [24] .

Глава 31 Закону про мобільні телефони (перепрограмування) 2002 р . Великої Британії передбачає, що за незаконну зміну IMEI-коду пристрою стільникового зв’язку передбачено до п’яти років тюремного ув’язнення [25] . Тоді як за КК Республіки Білорусь дії щодо зміни ідентифікаційного коду абонентського пристрою кваліфікують за ст . 350 «Модифікація комп’ютерної інформації», якою встановлено відповідальність за зміну інформації, що збері-гається в комп’ютерній системі, мережі чи на машинних носіях, або внесення завідомо неправдивої інформації, що заподіяла значну шкоду, до чого також відносять і зміну IMEI-коду пристроїв [26] .

На наш погляд, окремі приклади зарубіжного досвіду є позитивними та потребують подальшої ґрунтовної розробки задля удосконалення положень чинного законодавства України . Так, на сьогодні Правила надання та отриман-ня телекомунікаційних послуг встановлюють обов’язок споживачів не фальси-фікувати мережеві ідентифікатори, не використовувати неіснуючі мережеві ідентифікатори або такі, що належать іншим особам, не здійснювати підробку (дублювання) ідентифікаційних карток, електронного коду (ідентифікатора) кінцевого обладнання (підпункт 13 п . 36) [4] . Проте ці Правила не містять прямої вказівки на характер протиправності таких дій . Звідси вважаємо за необхідне внести зміни, зокрема, до п . 3 цих Правил, доповнивши перелік дій, які становлять «несанкціоноване втручання в роботу та/або використання телекомунікаційних мереж», вказівкою на «несанкціоновану зміну електро-нного коду (ідентифікатора) кінцевого обладнання» . Це дозволить розглядати зміну IMEI-коду як несанкціоноване втручання в роботу телекомунікаційних мереж не тільки як складову рефайлінгу, але і як самостійні завершені дії, що



159

нерідко вчиняються з метою унеможливлення відстеження правоохоронними органами викрадених пристроїв, обладнаних IMEI-кодами (мобільні телефо-ни, планшети, модеми, і т .д .) . Поряд із цим слід покласти на НКРЗ повнова-ження щодо ведення єдиного реєстру ідентифікаторів кінцевого обладнання, внісши зміни до Закону України «Про радіочастотний ресурс України», де ст . 14 доповнити пунктом щодо встановлення порядку та ведення єдиного реє-стру міжнародних ідентифікаторів кінцевого обладнання .

Викладені пропозиції, на нашу думку, повинні усунути недоліки внесе-них постановою КМУ від 20 .09 .2017 р . № 703 змін до Правил надання та отри-мання телекомунікаційних послуг, а також зменшити кількість випадків несанкціонованої зміни міжнародних ідентифікаторів кінцевого обладнання, що повинно полегшити працівникам правоохоронних органів діяльність щодо виявлення рефайлінгового обладнання, а також викрадених мобільних теле-фонів та інших девайсів .

Також в багатьох країнах світу сьогодні запроваджена обов’язкова реє-страція абонентів мобільного зв’язку (зокрема, в Німеччині, Польщі, Франції та Бельгії), а відтак сім-карту мобільного оператора не можливо придбати без паспорту . В 2013 р . об’єднання мобільних операторів та інших компаній мобільного зв’язку Groupe Speciale Mobile Association (GSMA) встановило, що концепція ідентифікації абонентів в першу чергу впроваджується правоохо-ронними органами для боротьби з тероризмом та полегшення виявлення зло-чинів, проте вона не завжди допомагає виявити чи розкрити злочин [27, р . 17] . Натомість зазначена концепція вписується в умови запровадження в Україні системи «mobile ID», правову основу для якої склав Закон України «Про елек-тронні довірчі послуги» від 05 .10 .2017 р . № 2155-VIII (набрання чинності відбудеться 07 .11 .2018 р .) [28] . Зазначена система дозволить використовувати сім-карту мобільного оператора як документ, що підтверджує особу, її потріб-но буде зареєструвати за допомогою паспорта на своє ім’я, після чого на неї буде записано електронний цифровий підпис, який дозволить отримувати адміністративні послуги та підписувати документи прямо зі свого смартфону чи іншого пристрою . При цьому гарантом справжності процедури ідентифіка-ції виступатиме мобільний оператор, у якого будуть міститися копії докумен-тів, що підтверджують особу відповідного абонента . До речі, в наш час, для повноцінного функціонування «mobile ID» вже створюється відповідна інфра-структура . Зокрема, вона успішно використовується частиною абонентів кіль-кох операторів мобільного зв’язку в тестовому режимі . Тому найближчим часом можемо спостерігати ситуацію, за якої значна частина абонентів реє-струватиме свої номера абсолютно добровільно .

З урахуванням позитивного іноземного досвіду та сучасних тенденцій в національному інформаційному середовищі не виключаємо можливості запро-понувати доповнити ст . 18 Закону України «Про телекомунікації» положен-ням про обов’язкову реєстрацію абонентів, які отримують телекомунікаційні послуги без укладення договору в письмовій формі, поклавши на НКРЗ обов’язок проводити реєстрацію абонентів мобільного зв’язку . Це дозволить суттєво зменшити неконтрольовану кількість анонімних мобільних номерів




(сім-карток), які дуже часто використовуються в цілях рефайлінгу . Крім того, у зв’язку із збільшенням кількості зареєстрованих працівниками правоохорон-них органів випадків рефайлінгу, потрібно чітко визначити механізм скоєння цього злочину та своєчасно запобігати його вчиненню . Для цього, на нашу думку, варто розробити комплексні методичні рекомендації для правоохорон-ців, які протидіють кіберзлочинам (зокрема, працівників Національної поліції) .

Висновки . Підсумовуючи викладене, слід наголосити під «рефайлінгом (рефайлом)» слід розуміти незаконну підміну телефонного трафіку, а точні-ше — зміну виду трафіку з метою отримання максимального прибутку за раху-нок його маршрутизації за іншою розрахунковою таксою . Специфіка рефай-лінгу полягає в тому, що він є способом вчинення несанкціонованого втручання в роботу мереж електрозв’язку (телекомунікаційних мереж), при цьому йому властиві система складних прийомів, методів, рухів, схем, зв’язків тощо (зокрема, побудова власної автоматичної телефонної станції), а також корислива мотивація . Типовий рефайлер (той, хто здійснює рефайлінг) — це чоловік, який прагне незаконно збагатитися, не є телекомунікаційним опера-тором, не має права на технічне обслуговування та експлуатацію телекомуні-каційних мереж, надання в користування каналів зв’язку, встановлення та налагодження програмно-апаратних комплексів, не має відповідної ліцензії, виданої НКРЗ, діє на порушення вимог відповідних нормативно-правових актів тощо .

На сьогодні некримінальне законодавство дає чітке уявлення про те, що собою становить такий спосіб несанкціонованого втручання в роботу мереж електрозв’язку (телекомунікаційних мереж), як рефайлінг, а тому, заради уникнення переобтяження положень КК України, не вбачаємо за доцільне виділяти його в якості основної чи кваліфікуючої ознаки складу злочину, передбаченого ст . 361 КК України . Натомість пропонуємо, у т .ч . з урахуванням позитивного зарубіжного досвіду, здійснити «точкові» зміни задля запобіган-ня та протидії рефайлінгу в Україні, зокрема: а) у Правилах надання та отри-мання телекомунікаційних послуг зробити вказати на «несанкціоновану зміну електронного коду (ідентифікатора) кінцевого обладнання», що вважатиметь-ся несанкціонованим втручанням у роботу та/або використання телекомуніка-ційних мереж; б) на НКРЗ слід покласти повноваження щодо ведення єдиного реєстру ідентифікаторів кінцевого обладнання, внісши зміни до Закону України «Про радіочастотний ресурс України», де ст . 14 доповнити пунктом щодо встановлення порядку та ведення єдиного реєстру міжнародних іденти-фікаторів кінцевого обладнання; в) підняти питання про обов’язкову реєстра-цію абонентів мобільного зв’язку; г) розробити комплексні методичні реко-мендації для правоохоронців, які протидіють рефайлінгу та іншим проявам кіберзлочинів (зокрема, працівників Національної поліції) .


1 . Аваков Арсен Кіберполіція (крок реформі) : 11 жовтня 2015 року / Арсен Аваков [Електронний ресурс] . — Режим доступу : http://blogs .pravda .com .ua/authors/avakov/561a92c183c27/ .



161

2 . La Rue Frank Report of the Special Rapporteur on the promotion and protection of the right to freedom of opinion and expression / Frank La Rue / Seventeenth session . Agenda item 3 . Promotion and protection of all human rights, civil, political, economic, social and cultural rights, including the right to development / UN General Assembly / A/HRC/17/27 . — 22 р .

3 . Top 50 Countries by Smartphone Users and Penetration / Newzoo [Електронний ресурс] . — Режим доступу : https://newzoo .com/insights/rankings/top-50-countries-by-smartphone-penetration-and-users/ .

4 . Про затвердження Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг : Постанова Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2012 року № 295 [Електронний ресурс] . — Режим доступу : http://zakon2 .rada .gov .ua/laws/show/295-2012-п .

5 . Про ліцензування видів господарської діяльності : Закон України від 2 березня 2018 року № 222-VIII [Електронний ресурс] . — Режим доступу : http://zakon2 .rada .gov .ua/laws/show/222-19 .

6 . Про телекомунікації : Закон України від 18 листопада 2003 року № 1280-IV [Електронний ресурс] . — Режим доступу :http://zakon3 .rada .gov .ua/laws/show/1280-15 .

7 . Горбачевский Сергей О рефайле, ір-телефонии и фроде / Сергей Горбачевский [Електронний ресурс] . — Режим доступу : https://www .g-news .com .ua/news/9-it/-/6343-ip .html .

8 . Мобільні шахраї: як обкрадають стільникових операторів [Електронний ресурс] . — Режим доступу : http://forbes .net .ua/ua/business/1427285-mobilni-shahrayi-yak-obkradayut-stilnikovih-operatoriv .

9 . Про радіочастотний ресурс України : Закон України від 1 червня 2000 року № 1770-ІІ [Електронний ресурс] . — Режим доступу : http://zakon3 .rada .gov .ua/laws/show/1770-14 .

10 . Про затвердження Порядку маршрутизації трафіка в телекомунікаційній мережі загального користування України : Рішення Національної комісії, що здійс-нює державне регулювання у сфері зв’язку та інформатизації, від 5 липня 2012 року № 324 [Електронний ресурс] . — Режим доступу : http://zakon2 .rada .gov .ua/laws/show/z1252-12 .

11 . Про затвердження Основних вимог до договору про надання телекомуні-каційних послуг та визнання таким, що втратило чинність, рішення НКРЗ від 26 .03 .2009 № 1420 : Рішення Національної комісії, що здійснює державне регулю-вання у сфері зв’язку та інформатизації, від 29 листопада 2012 року № 624 [Електронний ресурс] . — Режим доступу : http://zakon3 .rada .gov .ua/laws/show/z2150-12 .

12 . Про внесення змін до Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг : Постанова Кабінету Міністрів України від 20 вересня 2017 року № 703 [Електронний ресурс] . — Режим доступу : http://zakon2 .rada .gov .ua/laws/show/703-2017-%D0%BF .

13 . Справа 465/1205/17 (1-кп/465/458/17) // Архів Франківського районно-го суду м . Львова .

14 . Справа № 591/5282/17 // Архів Зарічного районного суду м . Суми .15 . Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / Д .С . Аза-

ров, В .К . Грищук, А .В . Савченко [та ін .] ; за заг . ред . О .М . Джужі, А .В . Савченка, В .В . Чернєя . — К . : Юрінком Інтер, 2016 . — 1064 с .




16 . Конституція України від 28 червня 1996 року (у редакції від 30 вересня 2016 року) [Електронний ресурс] . — Режим доступу : http://zakon2 .rada .gov .ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 .

17 . Руководство пользователя по работе с сервисом GoAntiFraud [Електронний ресурс] . — Режим доступу : https://goantifraud .com/files/manualRu .pdf/ .

18 . Висоцька В.В. Поняття способу вчинення злочину / В .В . Висоцька // Правова держава . — № 13 . — 2011 . — С . 102—105 .

19 . Панов Н.И. Способ совершения преступления и уголовная ответствен-ность . — Харьков : Вища школа, 1982 . — 160 с .

20 . Справа № 643/2730/16-к // Архів Московського районного суду м . Харкова .

21 . Справа № 713/331/16-к // Архів Вижницького районного суду Черні-вецької області .

22 . Справа № 1-26/11 // Архів Галицького районного суду м . Львова .23 . Уголовный кодекс РФ 2017 (актуальная редакция с комментариями по

состоянию на 05 .02 .2018) [Електронний ресурс] . — Режим доступу : http://ukodeksrf .ru/ch-2/rzd-8/gl-22/st-171-uk-rf .

24 . Уголовный кодекс Республики Казахстан от 3 июля 2014 года № 226-IV (с изменениями и дополнениями по состоянию на 11 июля 2017 года) [Електронний ресурс] . — Режим доступу : https://online .zakon .kz/Document/?doc_id=3157 5252#-pos=2430;-99 .

25 . Mobile Telephones (Re-programming) Act 2002 [Електронний ресурс] . — Режим доступу : https://www .legislation .gov .uk/ukpga/2002/31/introduction .

26 . IMEI-номера . Изменение идентификационных IMEI-номеров телефонов // Управление внутренних дел Брестского облисполкома [Електронний ресурс] . — Режим доступу : http://uvd .brest .gov .by/struktura-ovd/180/2807/ .

27 . The Mandatory Registration of Prepaid SIM Card Users / A White paper — November 2013 // GSMA 2013 . — 31 р .

28 . Про електронні довірчі послуги : Закон України від 5 жовтня 2017 року № 2155-VIII [Електронний ресурс] . — Режим доступу : http://zakon3 .rada .gov .ua/laws/show/2155-19 .

REFERENCES

1 . Avakov Arsen Kiberpolitsiya (krok reformi) : 11 zhovtnya 2015 roku / Arsen Avakov [Elektronnyy resurs] . — Rezhym dostupu : http://blogs .pravda .com .ua/authors/avakov/561a92c183c27/ .

2 . La Rue Frank Report of the Special Rapporteur on the promotion and protection of the right to freedom of opinion and expression / Frank La Rue / Seventeenth session . Agenda item 3 . Promotion and protection of all human rights, civil, political, economic, social and cultural rights, including the right to development / UN General Assembly / A/HRC/17/27 . — 22 р .

3 . Top 50 Countries by Smartphone Users and Penetration / Newzoo [Elektronnyy resurs] . — Rezhym dostupu : https://newzoo .com/insights/rankings/top-50-countries-by-smartphone-penetration-and-users/ .

4 . Pro zatverdzhennya Pravyl nadannya ta otrymannya telekomunikatsiynykh posluh : Postanova Kabinetu Ministriv Ukrayiny vid 11 kvitnya 2012 roku № 295 [Elek-tron nyy resurs] . — Rezhym dostupu : http://zakon2 .rada .gov .ua/laws/show/295-2012-p .



163

5 . Pro litsenzuvannya vydiv hospodarskoyi diyalnosti : Zakon Ukrayiny vid 2 bereznya 2018 roku № 222-VIII [Elektronnyy resurs] . — Rezhym dostupu : http://zakon2 .rada .gov .ua/laws/show/222-19 .

6 . Pro telekomunikatsiyi : Zakon Ukrayiny vid 18 lystopada 2003 roku № 1280-IV [Elektronnyy resurs] . — Rezhym dostupu : http://zakon3 .rada .gov .ua/laws/show/1280-15 .

7 . Horbachevskyy Serhey O refayle, ip-telefonyy i frode / Serhey Horbachevskyy [Elektronnyy resurs] . — Rezhym dostupu : https://www .g-news .com .ua/news/9-it/ /6343-ip .html .

8 . Mobilni shakhrayi: yak obkradayut stilnykovykh operatoriv [Elektronnyy resurs] . — Rezhym dostupu : http://forbes .net .ua/ua/business/1427285-mobilni-shahrayi-yak-obkradayut-stilnikovih-operatoriv .

9 . Pro radiochastotnyy resurs Ukrayiny : Zakon Ukrayiny vid 1 chervnya 2000 roku № 1770-II [Elektronnyy resurs] . — Rezhym dostupu : http://zakon3 .rada .gov .ua/laws/show/1770-14 .

10 . Pro zatverdzhennya Poryadku marshrutyzatsiyi trafika v telekomunikatsiyniy merezhi zahalnoho korystuvannya Ukrayiny : Rishennya Natsionalnoyi komisiyi, shcho zdiysnyuye derzhavne rehulyuvannya u sferi zvyazku ta informatyzatsiyi, vid 5 lypnya 2012 roku № 324 [Elektronnyy resurs] . — Rezhym dostupu : http://zakon2 .rada .gov .ua/laws/show/z1252-12 .

11 . Pro zatverdzhennya Osnovnykh vymoh do dohovoru pro nadannya tele-komunikatsiynykh posluh ta vyznannya takym, shcho vtratylo chynnist, rishennya NKRZ vid 26 .03 .2009 № 1420 : Rishennya Natsionalnoyi komisiyi, shcho zdiysnyuye derzhavne rehulyuvannya u sferi zvyazku ta informatyzatsiyi, vid 29 lystopada 2012 roku № 624 [Elektronnyy resurs] . — Rezhym dostupu :http://zakon3 .rada .gov .ua/laws/show/z2150-12/ .

12 . Pro vnesennya zmin do Pravyl nadannya ta otrymannya telekomunikatsiynykh posluh : Postanova Kabinetu Ministriv Ukrayiny vid 20 veresnya 2017 roku № 703 [Elektronnyy resurs] . — Rezhym dostupu : http://zakon2 .rada .gov .ua/laws/show/703-2017-%D0%BF .

13 . Sprava 465/1205/17 (1-kp/465/458/17) // Arkhiv Frankivskoho rayonnoho sudu m . Lvova .

14 . Sprava № 591/5282/17 // Arkhiv Zarichnoho rayonnoho sudu m . Sumy .15 . Naukovo-praktychnyy komentar Kryminalnoho kodeksu Ukrayiny / D .S . Aza-

rov, V .K . Hryshchuk, A .V . Savchenko [ta in .] ; za zah . red . O .M . Dzhuzhi, A .V . Savchenka, V .V . Chernyeya . — K . : Yurinkom Inter, 2016 . — 1064 s .

16 . Konstytutsiya Ukrayiny vid 28 chervnya 1996 roku (u redaktsiyi vid 30 veresnya 2016 roku) [Elektronnyy resurs] . — Rezhym dostupu : http://zakon2 .rada .gov .ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 .

17 . Rukovodstvo polzovatelya po rabote s servysom GoAntiFraud [Elektronnyy resurs] . — Rezhym dostupu : https://goantifraud .com/files/manualRu .pdf/ .

18 . Vysotska V .V . Ponyattya sposobu vchynennya zlochynu / V .V . Vysotska // Pravova derzhava . — № 13 . — 2011 . — S . 102—105 .

19 . Panov N . I . Sposob sovershenyya prestuplenyya y uholovnaya otvetstvennost . — Kharkov : Vyshcha shkola, 1982 . — 160 s .

20 . Sprava № 643/2730/16-k // Arkhiv Moskovskoho rayonnoho sudu m . Kharkova .

21 . Sprava № 713/331/16-k // Arkhiv Vyzhnytskoho rayonnoho sudu Cherni-vetskoyi oblasti .

22 . Sprava № 1-26/11 // Arkhiv Halytskoho rayonnoho sudu m . Lvova .




23 . Uholovnyi kodeks RF 2017 (aktualnaya redaktsiya s kommentariyami po sostoyaniyu na 05 .02 .2018) [Elektronnyy resurs] . — Rezhym dostupu : http://ukodeksrf .ru/ch-2/rzd-8/gl-22/st-171-uk-rf .

24 . Uholovnyi kodeks Respubliki Kazakhstan ot 3 iyulya 2014 hoda № 226-IV (s izmeneniyamy i dopolneniyamy po sostoyaniyu na 11 iyulya 2017 hoda) [Elektronnyy resurs] . — Rezhym dostupu : https://online .zakon .kz/Document/?doc_id=31575252-#pos=2430;-99 .

25 . Mobile Telephones (Re-programming) Act 2002 [Elektronnyy resurs] . — Rezhym dostupu : https://www .legislation .gov .uk/ukpga/2002/31/introduction .

26 . IMEI-nomera . Izmenenie identifikatsionnykh IMEI-nomerov telefonov // Upravlenie vnutrennikh del Brestskoho oblispolkoma [Elektronnyy resurs] . — Rezhym dostupu : http://uvd .brest .gov .by/struktura-ovd/180/2807/ .

27 . The Mandatory Registration of Prepaid SIM Card Users / A White paper — November 2013 // GSMA 2013 . — 31 p .

28 . Pro elektronni dovirchi posluhy : Zakon Ukrayiny vid 5 zhovtnya 2017 roku № 2155-VIII [Elektronnyy resurs] . — Rezhym dostupu : http://zakon3 .rada .gov .ua/laws/show/2155-19 .

Савченко А .В ., Воробей П .А ., Бельський Ю .А . Рефайлінг (рефайл) як спо-сіб вчинення несанкціонованого втручання в роботу мереж електрозв’язку

У статті розкрита сутність рефайлінгу (рефайлу) як способу вчинення несанкціонованого втручання в роботу мереж електрозв’язку (телекомунікаційних мереж). Визначено специфіку механізму рефайлінгу та наголошено, що йому властива система складних прийомів, методів, рухів, схем, зв’язків тощо (зокрема, побудова власної автоматичної телефонної станції), а також корислива мотивація. Проаналізовано низку положень вітчизняного та зарубіжного законодавства, акцен-товано увагу на питаннях кваліфікації судами України кіберзлочинів, що вчиняються через рефайлінг. Запропоновано зміни та доповнення до чинних нормативно-правових актів України задля посилення запобігання та протидії рефайлінгу.

Ключові слова: рефайлінг (рефайл), спосіб вчинення злочину, несанкціоноване втручання, мережі електрозв’язку, телекомунікаційні мережі, підміна телефонного трафіку, телекомунікаційні послуги.

Савченко А .В ., Воробей П .А ., Бельский Ю .А . Рефайлинг (рефайл) как способ совершения несанкционированного вмешательства в работу сетей элек-тросвязи

В статье раскрыта сущность рефайлинга (рефайла) как способа совершения несанкционированного вмешательства в работу сетей электросвязи (телекоммуни-кационных сетей). Определено специфику механизма рефайлинга и отмечено, что ему свойственна система сложных приемов, методов, движений, схем, связей и т.п. (в частности, построение собственной автоматической телефонной станции), а также корыстная мотивация. Проанализирован ряд положений отечественного и зарубежного законодательства, акцентировано внимание на вопросах квалификации судами Украины киберпреступлений, совершаемых через рефайлинг. Предложены изменения и дополнения в действующие нормативно-правовые акты Украины для усиления предотвращения и противодействия рефайлингу.

Ключевые слова: рефайлинг (рефайл), способ совершения преступления, несанкционированное вмешательство, сети электросвязи, телекоммуникационные сети, подмена телефонного трафика, телекоммуникационные услуги.



165

Savchenko A ., Vorobei P ., Belskyi Yu . Refiling (refile) as a Method of Committing of Unauthorized Interference in the Work of Telecommunication Networks

The article reveals the essence of refiling (refile) as a method of committing unauthorized interference in the work of telecommunication networks (electrical connection networks). The specificity of the refiling mechanism is determined and it is noted that among its inherent features are the presence of a system of complex dodges, modes, movements, schemes, connections, etc. (in particular, the construction of its own automatic telephone exchange), as well as selfish motivation. A number of provisions of the domestic and foreign legislation are analyzed; attention is focused on questions of qualification of cybercrime by the courts of Ukraine, which are carried out through refiling. The amendments and additions to the current normative legal acts of Ukraine are proposed to strengthen the prevention and counteraction of refiling.

Keywords: Refiling (Refile), Method of Committing a Crime, Unauthorized Interference, Telecommunication Networks, Electrical Connection Networks, Substitution of Telephone Traffic, Telecommunication Services




© А.М. Соловйова, 2018

УДК 343

A. Soloviova

CRIMESAGAINST PROPERTY UNDER THE PENAL CODE OF FRANCE

А.М. Соловйова кандидат юридичних наук,доцент, ВНЗ «Національна академія управління» м. Київ

ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ВЛАСНОСТІ ЗА КРИМІНАЛЬНИМ КОДЕКСОМ ФРАНЦІЇFormulation of the problem . France is a relatively safe country . Most crimes

are non-violent, but criminal offences against property is a significant problem . Property crime covers a range of criminal activities where the aim is to

acquire property by illegal means or to cause damage to property . It includes offences of burglary, vehicle-related thefts, robbery and other personal thefts, fraud, and vandalism .

Property crime is defined as incidents where individuals, households or corporate bodies are deprived of their property by illegal means or where their property is damaged . It includes offences of burglary, offences against vehicles, theft offences, fraud, forgery and criminal damage . For the purposes of this report, robbery is also included as a property crime [1] .

The Napoleonic Penal Code of France dating back to 1810 — but partially updated by a series of laws — was replaced in March 1994 by a New Penal . The New Code has been officially published in French . Further information can be supplied by the French Ministry of Justice .

The 1994 Code has already been modified by statute: for example a law enacted 10 July 2000 (called “loi Fauchon”: Mr Fauchon is the senator who drafted the initial bill) has restricted the scope of criminal liability in cases of unintentional manslaughter and injuries committed by public officials [2] . Code According to the Article 111-1 of the Criminal Code in France adopted a three-stage classification of criminal acts, depending on their severity [3] .

Analysis of recent research and publications . It should be noted that our research is based on the works of P .P . Andrushko, MI Bazhanov, Yu .V . Baulin, O .I . Boytsov, O .O . Dudorov, V .K . Matviichuk, V .V . Stachis and others .

The purpose of the paper is to clarify the features of the system of crimes against property under the French Penal Code .

Main results of the study . Criminal offences are categorised as according to their seriousness as felonies, misdemeanours or petty offences . Statute defines felonies and misdemeanours and determines the penalties applicable to their



167

perpetrators . Regulations define petty offences and determine the penalties applicable to those who commit them, within the limits and according to the distinctions established by law .

No one may be punished for a felony or for a misdemeanour whose ingredients are not defined by statute, nor for a petty offence whose ingredients are not defined by a regulation .

No one may be punished by a penalty which is not provided for by the statute, if the offence is a felony or a misdemeanour, or by a regulation, if the offence is a petty offence [3] .Thus, criminal offences in France are broken down into three distinct classes: Contraventions — (cf . petty offences) — which would include parking and speeding tickets for example are dealt with, if they were to come before a French Court, by the Tribunal de Police .

Délits — (cf . misdemeanours) — more serious offences, which might include for example theft, actual bodily harm etc, are dealt with by the Tribunal Correctionnel .

Crimes — (cf . felonies) — the most serious types of offence such as murder, rape etc . are heard by the Cour d’Assises .

It should be noted that the French word ‘crime’ is not the translation of ‘crime’ in English [4; 5, p . 13] .

Thus, the material criterion is the basis for the differentiation of crimes . For French lawyers a ‘crime’ only means a certain class of offence and would be misunderstood if it were used generally to indicate an offence . The generic word ‘crime’ in English would normally be translated by the French word “infraction” .

More serious, jailable offenses are of two types, delit and crime . The “middle” category of delit accounts for almost all of the remaining court-imposed sentences; it includes many offenses which would be misdemeanors under American law (such as minor thefts), as well as most of the cases which would be felonies, including aggravated assault, burglary, grand larceny, and most drug crimes .

Delits are punishable with one or more of the following: imprisonment (up to ten years, for the most serious delits); fines or day-fines”; up to 240 hours of community service; forfeiture of objects or privileges (for longer periods than the forfeitures allowed in contravention cases); closing of defendant’s business; publicity of the sentence; and, if specifically authorized, loss of rights (such as the right to vote) [6, p . 276] .

Known since the classical era of Roman law concept of theft, furtum was defined as the taking of another’s thing, with the intention of winning (Hanga V ., Jacotă M ., 1964, pp . 334) . Under Title II of the Romanian Criminal Code, entitled “Offenses against the patrimony” through a group of similar crimes Romanian Penal Code of 1936, the first chapter deals with the offense of theft, the main act of the category aimed at theft of goods [7, p . 99] . And other European criminal codes stipulate the offense of theft, included in different categories as diverse classification criteria are used, for example in the French Criminal Code, adopted by Law no . 92-683 of 22 July 1992 and entered into force on 1 March 1994, with subsequent amendments, is in Book III entitled “Crimes and offenses against property” title “Misappropriation of goods”; Italian Penal Code is contained in Title XIII entitled




“Offenses against the patrimony” in the category with violence against property or persons; the German Penal Code of 1871, as amended, is contained in Section 19 — “Theft and taking of goods”; the Spanish Penal Code, adopted in 1995, by Law no .10/1995, published in the Spanish Official Gazette no . 281 of 24/11/1995, is contained in Title XIII “Offenses against patrimony and against the socioeconomic order”; Netherlands Penal Code, under Chapter XXII “Theft and robbery” ; the Belgian Criminal Code adopted in 1867, with subsequent amendments, under Title IX “Offenses and delicts against property”; Criminal Code of Kosovo, entered into force in 2004, under Chapter XXIII “Crimes against property” [8, p . 99—100] .

The different types of thefts in criminal law of France: they are very numerous . Article 311-1 of the Penal Code defines theft as the illegal removal of the property of others . We note that the offense of theft has been the subject of many variations, here is a list of the main ones .

Offenses involving property valued at less than $1,000 or so are usually treated as misdemeanors . These crimes are commonly referred to as petty or petite larceny . Thefts of more valuable property are referred to as grand larceny and treated as felonies . Besides the value of the property taken, theft crimes are categorized by the type of property taken and the method used by the perpetrator to acquire it .

Some instances of robbery are easy to recognize, such as mugging, bank heists, and carjacking . Other times robbery charges can come as a surprise, especially to those accused of conduct that might seem less serious at first blush . For example, a person apprehended for shoplifting who attempts to flee with the merchandise by physically breaking free of a security guard’s grasp may very well be guilty of robbery .

Another category of theft involves financial crimes, such as embezzlement, insurance fraud, and forgery . Also known as white collar crime, these offenses are often committed by people who hold positions of trust within the business community . Through various forms of dishonest conduct, perpetrators of financial crimes find ways to steal from victims using trickery, rather than force . Some of the largest and most notorious thefts ever carried out fall within this category [9] .

Thefts are soaring (around half of crimes involve theft) and burglary has reached epidemic proportions in some areas (holiday or second homes are a popular target) . Many people keep dogs as a protection or deterrent against burglars and fit triple-locked and steel-reinforced doors .

Robbery is when someone takes something you own from you by force or by threatening you . Because of the use or threat of force, robbery is considered a violent crime (even if you are not physically hurt in the act) [10] .

The taking or attempting to take anything of value from the care, custody, or control of a person or persons by force or threat of force or violence and/or by putting the victim in fear .

Robbery is a vicious type of theft in that it is committed in the presence of the victim . The victim, who usually is the owner or person having custody of the property, is directly confronted by the perpetrator and is threatened with force or is put in fear that force will be used . Robbery involves a theft or larceny but is aggravated by the element of force or threat of force .



169

Because some type of assault is an element of the crime of robbery, an assault must not be reported as a separate crime as long as it was performed in furtherance of the robbery . However, if the injury results in death, a homicide offense must be reported [11] .

However, crime in rural areas remains relatively low and it’s still common for people in villages and small towns not to lock their homes or cars . Car theft and theft from cars is rife in Paris and other cities . Foreign-registered cars are a popular target, particularly expensive models, which are often stolen to order and spirited abroad . Car burning has become a popular ‘sport’ among urban youth gangs . An average of 200 cars are set alight in various cities (especially Mulhouse and Strasbourg) every weekend . Other ‘games’ include driving without lights at night and shooting at the first car to flash its headlights [12] .

In France, a common crime is pocket theft (pickpocketing) . Pick pocketing (Vol à la tire) used in case of theft of an object (cash, wallet, jewelry, phone) which is in a pocket or bag [13] . The majority of crimes directed against foreign visitors involve pick-pocketing, residential break-ins, bicycle theft, and other forms of theft with minimal violence . However, as in any big city, robberies involving physical assault do occur in Paris and other major urban areas . Visitors to congested areas and known tourist sites (e .g ., museums, monuments, train stations, airports, and subways) should be particularly attentive to their surroundings . Crimes against visitors are generally crimes of opportunity, though these crimes are more likely to involve violence on the street late at night or when the victim detects the theft and resists the criminal [14] .

Pickpockets and bag-snatchers have long been a plague in Paris, where the ‘charming’ street urchins (often gypsies) are a highly organised and trained bunch of pickpockets . They try to surround and distract you, and when your attention is diverted pick you clean without your noticing . Keep them at arm’s length, if necessary by force, and keep a firm grip on your valuables . Always remain vigilant in tourist haunts, queues and on the métro . Never tempt fate with an exposed wallet or purse or by flashing your money around and hang on tight to your bags . One of the most effective methods of protecting your passport, money, travellers’ cheques and credit cards, is with a money belt . Tourists and travellers are the targets of some of France’s most enterprising criminals, including highwaymen and train robbers [15] .

Marcus Felson, a criminologist at Texas State University who has spent decades studying low-level crime, calls pick pocketing a “lost art” . Last year, a New York City subway detective told the Daily News that the only pickpockets left working the trains anymore were middle-aged or older, and even those are few and far between . “You don’t find young picks anymore”, the cop told the paper . “It’s going to die out” . A transit detective in the Massachusetts Bay Transit Authority, which operates the Boston area’s bus, commuter rail, and subway system, concurred via e-mail . “Pickpockets are a dying breed”, he wrote . “The only known pickpockets we encounter are older, middle-aged men; however, they are rarely seen on the system anymore” [16] .

Conclusions . Thus, the most serious theft crimes involve the use or threatened use of force . Most notable among these is the crime of robbery .




REFERENCES

1 . Chapter 1: Property Crime — Overview // Office for National Statistics . — 09 May 2013: url // https://www .ons .gov .uk/ons/dcp171776_309648 .pdf

2 . The Different Systems of Penal Codes in Europe — Library of Congress : url //www .loc .gov/rr/frd/Military_Law/Lieber_Collection/pdf/PenalCodes-in-Europe .pdf

3 . Penal Code: url // https://www .legifrance .gouv .fr/content/down load/ 1957 / 13715/ . . ./Code_33 .pdf

4 . French Criminal Law: url // http://www .frenchlaw .com/criminal_law .htm5 . The Different Systems of Penal Codes in Europe : url // www .loc .gov/rr/frd/

Military_Law/Lieber_Collection/pdf/PenalCodes-in-Europe .pdf6 . Federal Sentencing Reporter . Vol . 7, No . 6, May / June 1995 : url // https://

scholarship .law .umn .edu/cgi/viewcontent .cgi?article=1524&context=faculty_articles7 . Considerations on the theft offense in regulation of new Criminal Code and

aspects of comparative law // Journal of Public Administration, Finance and Law . — Issue 7 . — 2015 . — P . 99—104 .

8 . Considerations on the theft offense in regulation of new Criminal Code and aspects of comparative law // Journal of Public Administration, Finance and Law . — Issue 7 . — 2015 . — P . 99—104 .

9 . Categories of Theft Crimes : url //https://www .hg .org/theft-law .html10 . Robbery and Property Crime — National Center for Victims of Crime : url //

http://victimsofcrime .org/help-for-crime-victims/get-help-bulletins-for-crime-victims/bulletins-for-teens/robbery-and-property-crime

11 . Criminal Law Robbery : Justia : url //www .justia .com/criminal/docs/uniform-crime-reporting-handbook/robbery .html

12 . Crime in France : url // https://www .justlanded .com/english/France/Articles/Culture/Crime-in-France

13 . Glossaire de termes juridiques Convention-cadre pour la sécurisation : url // https://www .prefecturedepolice .interieur .gouv .fr/ . . ./termes_e . . .

14 . Crime and the legal system in France : url //https://www .expatica .com/fr/about/Crime-and-the-legal-system-in-France_106436 .html

15 . Crime in France : url // https://www .justlanded .com/english/France/Articles/ Culture/ Crime-in-France

16 . Pickpocketing . The venerable crime has all but disappeared in the United States . What happened, and should we miss it? : url // http://www .slate .com/articles/arts/culturebox/2011/02/the_lost_art_of_pickpocketing .html

Соловйова А .М Злочини проти власності за Кримінальним кодексом Франції

У цій статті злочини проти власності визначаються як діяння, які спрямовані на позбавлення майна окремих осіб, сімей або корпоративних органів незаконними засобами або пошкодження такого майна. Вони включають такі злочини як крадіжки зі зломом, злочини проти транспортних засобів, розкрадання, шахрайство, підро-блення та кримінальний збиток. Для цілей цієї статті грабіж також включений в групу злочинів проти власності.

Ключові слова: злочини проти власності, крадіжка, грабіж, насильство, таємне викрадення.



171

Соловьева А .Н . Преступления против собственности по Уголовному кодексу Франции

В этой статье преступления против собственности определяются как дея-ния, которые направлены на лишение имущества отдельных лиц, семей или корпора-тивных органов незаконными средствами или повреждение такого имущества. Они включают такие преступления как кражи со взломом, преступления против тран-спортных средств, хищения, мошенничество, подлог и уголовный ущерб. Для целей настоящей статьи грабеж также включен в группу преступлений против собствен-ности.

Ключевые слова: преступления протии собственности, кража, грабеж, наси-лие, тайное похищение.

Soloviova A . Crimes against Property under the Penal Code of FranceIn this article, crimes against property are defined as incidents where individuals,

households or corporate bodies are deprived of their property by illegal means or where their property is damaged. It includes offences of burglary, offences against vehicles, theft offences, fraud, forgery, and criminal damage. For the purposes of this article, robbery is also included in the group of crimes against property.

Keywords: Crimes against Property; Theft; Robbery; Violence; Secret Abduction




© О.С. Шнипко, 2018

УДК 343

O. Shnypko

THE DISTINCTION BETWEEN A CRIME OF KNOWINGLY UNLAWFUL DETENTION,

FORCED BRINGING, HOUSE ARREST OR HOLDING IN CUSTODY AND RELATED OFFENSES

О.С. Шнипко ст. викладач кафедри теорії та історії держави та права ВНЗ «Національна академія управління» м. Київ

ВІДМЕЖУВАННЯ ЗЛОЧИНУ ЗАВІДОМЕ НЕЗАКОННЕ ЗАТРИМАННЯ, ПРИВІД,

ДОМАШНІЙ АРЕШТ АБО ТРИМАННЯ ПІД ВАРТОЮ ВІД СУМІЖНИХ ЗЛОЧИНІВ

Постановка проблеми . Питання, що стосуються відмежування злочину, передбаченого ст . 371 КК України, від суміжних злочинів, адміністративного затримання та від дисциплінарних проступків мають важливе значення для теорії кримінального права та правозастосовної практики .

Аналіз останніх досліджень та публікацій . Проблеми відмежування злочину, передбаченого ст . 371 КК України, від суміжних злочинів досліджу-вали такі вчені, як: Р .І . Мельник, В .О . Навроцький, К .Р . Ідрісов, В .І . Суботіна та ін . . Проте, до цього часу ці питання не знайшли свого належного вирішення .

Мета статті полягає у проведенні відмежування злочину завідоме неза-конне затримання, привід, домашній арешт або тримання під вартою від суміжних злочинів .

Основні результати дослідження . Маючи на меті належно дослідити злочини, передбачені ст . 371 КК України, з’ясувати їх ознаки та правильну кваліфікацію при їх застосуванні, потрібно провести їх відмежування від зло-чинів . У цьому сенсі необхідно з’ясувати, що слід розуміти під суміжними злочинами . Крім того, важливо погодитися з влучним висловлюванням В .М . Кудрявцева, що «залежно від кількості відмежувальних ознак між скла-дами злочинів виділяється три основних варіанти схожості складів злочинів: 1) які не мають між собою жодної спільної ознаки (крім осудності і віку суб’єк-та); 2) котрі мають невелику кількість спільних ознак; 3) які мають всі спільні ознаки, крім однієї» [1, с . 127] . Значну складність становить відмежування третьої групи, саме такі склади злочинів можна відносити до суміжних . Важливо акцентувати увагу на тому, що суміжність злочинів необхідно відріз-



173

няти від конкуренції норм . Слід звернути погляд на те, що відмінність між цими категоріями полягає в тому, що суміжні склади відмежовуються між собою за однією чи декількома ознаками, тобто один із суміжних складів злочи-нів має ознаку, якої немає в іншому складі, але при цьому інший склад має озна-ку (або ознаки), відсутню в першому складі злочину, а при конкуренції норм лише один склад злочину має ознаку, яка відсутня в іншому діянні [1, с . 215] . Зазначена точка зору підтримується й іншими фахівцями [2, с . 102; 3, с . 86] .

Підтримуючи це доктринальне розуміння суміжних злочинів, вважаємо за можливе розглянути суміжні злочини з діянням завідомо незаконні затри-мання, привід, домашній арешт або тримання під вартою . Враховуючи вказане вище, слід зазначити, що кожен злочин має ряд загальних ознак з іншими зло-чинами, тому труднощі, що виникають при кваліфікації, і пояснюються цією обставиною . З метою правильного встановлення того чи іншого складу злочи-ну, необхідно ретельно відмежувати злочин, передбачений ст . 371 КК України, від суміжних злочинів, зокрема, властивості злочину завідомо незаконні затримання, привід, домашній арешт або тримання під вартою, слід виключити ті з них, які йому непритаманні, постійно поглиблюючи аналіз цієї правової норми на основі дослідження фактичних обставин вчиненого . Саме такій під-хід сприятиме відмежуванню злочину, передбаченого ст . 371 КК України, від суміжних діянь . На наше переконання, слушну позицію з цього приводу висловив В .М . Кудрявцев: «По суті справи весь процес кваліфікації злочину полягає у послідовному відмежуванні кожної ознаки вчиненого діяння від ознак інших, суміжних злочинів . Можна сказати, що розмежування злочи-нів — зворотний бік кваліфікації» [1, с . 146] .

Питання, за якими саме ознаками слід відрізняти злочин завідомо неза-конне затримання, привід, домашній арешт або тримання під вартою від суміжних злочинів має не тільки теоретичне, а й важливе практичне значення . На нашу думку, це має відбуватися в послідовному їх відмежуванні за окреми-ми елементами об’єкта й об’єктивної сторони, суб’єкта й суб’єктивної сторони та за ознаками кожного з цих елементів діянь . Користуючись викладеними вище методологічними підходами, проведемо відмежування злочину завідомо незаконне затримання, привід, домашній арешт або тримання під вартою (ст . 371 КК України) від злочинів, передбачених статтями 364, 365, 146, 147, 373 КК України . У цьому сенсі слід погодитися з Р .І . Мельником, що з’ясуван-ня фактичного і юридичного змісту ознак складів злочинів, які розглядаються, та зі ставлення цих ознак з наступним визначенням спільності або розбіжності між ними значно ускладнюється відсутністю в кримінально-правовій теорії єдності поглядів щодо зв’язку складоутворюючих ознак цих діянь [4, с . 157] . Зокрема, на переконання фахівців, що містяться в існуючих публікаціях, у ст . 371 КК України передбачено спеціальні склади службових зловживань, які можуть бути вчинені в певній сфері [5, с . 497], а на думку інших авторів наво-дяться аргументи, що злочини, передбачені ст . 371 КК України, за юридичною природою є особливим видом саме перевищення влади, вчиненого службови-ми особами органами досудового розслідування, хоча при цьому винний не виходить за межі своїх звичайних повноважень, а порушення ним полягає в




тому, що в даних конкретних обставинах він не повинен був ці повноваження здійснювати [6, с . 123; 7, с . 11] . Така позиція знайшла підтримку в п . 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України за № 15 від 26 грудня 2003 р . «Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень», де зазначається, що аналізовані нами діяння являють собою спеціальні види перевищення влади або службових повноважень, а кваліфіка-ція дій виконавців і співучасників цих злочинів ще й за ст . 365 КК України можлива лише за наявності їх реальної сукупності [8] . У цьому сенсі слід пого-дитися з Р .І . Мельником, що подібні висновки є сумнівними стосовно їх вмо-тивованості, оскільки в постанові не визначається, яку саме форму може мати таке перевищення влади [4, с . 158] . З цього приводу О .Ю . Карташов, досліджу-ючи ознаки постановлення суддею завідомо неправдивого вироку, заявив, що стаття, яка встановлює відповідальність за цей злочин проти правосуддя, є спеціальною нормою відносно перевищення влади тому, що постановлення завідомо неправосудного вироку являє собою вчинення дій, які ніхто не має права вчиняти [9, с . 60] . Ця позиція є суперечливою тому, ні про які повнова-ження чи компетенцію службової особи не можна вести мову, оскільки такі дії ніхто не має права виконувати (варто вказати, що характерні дії при переви-щенні влади виключає можливість вчинення цього злочину шляхом бездіяль-ності, тим часом як однією з форм завідомо незаконного тримання особи під вартою є саме бездіяльність) [4, с . 158; 10, с . 57] .

Відмежування за об’єктом . Перш за все слід погодитися з аргументацією Р .І . Мельника, що відправним критерієм при відмежуванні злочинів, передба-чених ст . 371 КК України та ст . 365 КК України, слід визнати перш за все прин-ципову відмінність перевищення владою або службовими повноваженнями, яка полягає в наявності або відсутності у службової особи тих повноважень, якими вона скористалася для вчинення злочину (саме наявність таких повно-важень наближає злочини, передбачені ст . 371 КК України та ст . 364 КК України) [4, с . 159] . Тому різницю у порівнюваних злочинах слід проводити, насамперед, за основним об’єктом злочину, якщо при вчиненні злочину завідо-мо незаконне затримання, привід, домашній арешт або тримання під вартою основним безпосереднім об’єктом цього злочину, є суспільні відносини, що забезпечують можливість (умови) з охорони регламентованої чинним законо-давством належної діяльності слідчого, прокурора, слідчого судді; суду, упов-новаженої службової особи у застосуванні таких запобіжних заходів, як затри-мання, привід, домашній арешт або тримання під вартою, а додатковим безпосереднім об’єктом цього злочину, є суспільні відносини, що забезпечують умови з охорони, регламентованої чинним законодавством, особистої свободи особи незаконно затриманого, приведеного, підданого домашнього арешту або утримання під вартою [11, с . 147] . Натомість основним безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого ст . 364 КК України, є суспільні відносини, що забезпе-чують правильну (належну) діяльність органів державної влади, органів міс-цевого самоврядування, державних чи комунальних підприємств, установ, організацій, а також їх службових осіб, а додатковим обов’язковим об’єктом цього злочину, є охоронювані законом права і свободи та інтереси окремих



175

громадян, або державні чи громадські інтереси, або інтереси юридичних осіб [12, с . 845] . У той же час основним безпосереднім об’єктом злочину, передбаче-ного ст . 365 Кк є суспільні відносини, що забезпечують правильну (належну) діяльність таких органів державної влади, як правоохоронні, а додатковим обов’язковим об’єктом — виступають охоронювані законом права, свободи та інтереси окремих громадян, або державні чи громадські інтереси, або інтереси юридичних осіб, а за наявності кваліфікуючих та особливо кваліфікуючих ознак — також фізична чи психічна недоторканість, здоров’я, гідність особи, громадська безпека [12, с . 856] .

Маючи визначення основного і безпосереднього об’єктів злочину, перед-баченого ст . 371 КК України, продовжимо за цими ознаками проводити відме-жування діянь, передбачених статтями 146, 147 та 373 КК України . Так, основним безпосереднім злочину, передбаченого ст . 146 КК України, є фізична свобода конкретної особи, додатковим обов’язковим об’єктом є громадська безпека, життя, здоров’я особи, особиста безпека, відносини власності тощо [13, с . 333] . Натомість основним безпосереднім об’єктом злочину, передбачено-го ст . 147 КК України, є воля людини, а додатковим обов’язковим об’єктом є громадська безпека, життя, здоров’я особи, власність [13, с . 337] . Стосовно злочину, передбаченого ст . 373 КК України, основним безпосереднім об’єктом є інтереси правосуддя в частині забезпечення процесуального порядку отри-мання доказів, які встановлюються шляхом давання показань, а також консти-туційне право людини на те, що її обвинувачення у вчиненні злочину не буде ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом [14, с . 1096] .

Отже, за об’єктом злочину, діяння передбачене ст . 371 КК України, на відміну від злочинів, передбачених статтями . 364 та 365 КК України охоплює специфічні суспільні відносини, що забезпечують можливість (умови) з охо-рони регламентованої чинним законодавством належної діяльності слідчого, прокурора слідчого судді; суду, уповноваженої службової особи у застосуванні таких запобіжних заходів, як затримання, привід, домашній арешт або триман-ня під вартою, а злочини, передбачені ст . 364 та 365 КК України будь-яких інших відносин, учасниками яких є представники державної влади, навіть за умови зв’язку такої діяльності зв’язаної зі сферою кримінального судочинства утворюють об’єкт службових злочинів (ст . 464, ст . 465 КК України), а не зло-чинів проти правосуддя, до яких відноситься діяння, передбачене ст . 371 КК України . Це видно зі змісту об’єктів цих злочинів . Ці злочини мають істотну відмінність і за додатковими об’єктами злочинів . Це стосується й основних безпосередніх об’єктів злочинів і передбачених ст . 146 КК — це фізична свобо-да конкретної особи, але не зв’язана з запобіжними заходами, а стосується права вибору людиною на власний розсуд місця перебування [15, с . 10] . Саме в цьому є відмінність цих злочинів . Стосовно ст . 147 КК України безпосе-реднім об’єктом є воля, яка не зв’язана із застосуванням запобіжних заходів . Це основна відмінність, яка стосується такої від межувальної ознаки злочинів, передбачених статтями 371, 147 КК України . Безпосередній об’єкт злочину, передбаченого ст . 373 КК України, стосується інтересів правосуддя в частині отримання доказів шляхом давання показань, а тому навіть незаконне утриму-




вання особи буде охоплюватися ст . 373 КК України . Відмежування злочинів за ознаками цієї сторони на перший погляд може видатися не дуже складним, але насправді помилок при застосуванні закону тут, як правило, більше всього . Це пояснюється тим, що помилки при відмежуванні злочинів ознаки, що характе-ризують об’єктивну сторону, зустрічаються частіше, ніж інші . Правильне вста-новлення ознак об’єктивної сторони є важливим з багатьох причин, це, як правило, дає можливість встановити ознаки об’єкта й суб’єкта та суб’єктивної сторони злочинного посягання, а деякі конкретні посягання може бути вчине-но взагалі обмеженою кількістю способів і лише спеціальним суб’єктом та з певною формою вини . Як правило, порушення діянням об’єкта, що охороня-ється, може бути вчинено не будь-якими, а тільки певними діями, характер яких визначається у першу чергу властивостями самого об’єкта [16, с . 137] . Належно встановивши спосіб, засоби, джерела та місця дії, ми в ряді випадків можемо зробити обґрунтований висновок про об’єкт або хоча б про приблизне коло об’єктів злочинного посягання, а інколи про форму вини [17, с . 161] .

З’ясування ознак об’єктивної сторони злочину, передбаченого ст . 371 КК України, які відмежовують їх від ознак об’єктивної сторони злочинів, передбачених статтями 364, 365, 146, 147, 373 КК України, необхідно здійсню-вати шляхом виявлення змісту об’єктивної сторони суспільних злочинів . Для цього системно згрупуємо і співставимо ознаки об’єктивної сторони, зафіксо-вані в диспозиціях частин 1, 2 та 3 ст . 371 КК України . Так, запобіжний захід, як затримання підозрюваного, обвинуваченого або засудженого, як правило, вчиняється шляхом дії, лише в окремих випадках може вчинятися шляхом бездіяльності, а такий захід стосовно забезпечення кримінального проваджен-ня, як привід вчиняється лише шляхом дії (ч . 1 ст . 371) [18, с . 125] . Натомість такий запобіжний захід як завідомо незаконний домашній арешт характеризу-ється такими ознаками об’єктивної сторони, як дії, час вчинення злочину; запобіжний захід завідомо незаконне тримання під вартою може вчинятися як шляхом дії, так і бездіяльності, а також містить таку обов’язкову ознаку об’єк-тивної сторони цього злочину, як час його вчинення (ч . 2 ст . 371 КК України) [19, с . 116] . Злочини, передбачені ч . 1 та 2 ст . 371 КК України відносяться до так званих діянь з формальними складами . Кваліфікуючими ознаками об’єк-тивної сторони злочину, передбаченого ч . 3 ст . 371 КК України, є: 1) завідомо незаконне затримання, що спричинило тяжкі наслідки при затриманні; 2) завідомо незаконний привід, якщо це спричинило тяжкі наслідки; 3) завідо-мо незаконний домашній арешт, якщо це спричинило тяжкі наслідки; 4) завідо-мо незаконне тримання під вартою, якщо це спричинило тяжкі наслідки [20, с . 139 ] . Для злочинів, передбачених п . 1, 3 та 4 характерні такі ознаки об’єктив-ної сторони, як дії та бездіяльність, час вчинення злочину, наслідки, необхід-ний причинний зв’язок між діями і наслідками, що настали . Злочини, передба-чені ч . 3 ст . 371 КК України, за ознаками тяжкі наслідки відносяться до діянь з матеріальними складами; а інші до діянь з формальними складами . Об’єктивна сторона злочину, передбаченого ст . 364 КК України, відноситься до діянь з матеріальними складами характеризується діянням, наслідками (істотна шкода ч . 1 та тяжкі наслідки за ч . 1) необхідним причинними зв’язком між діяннями та наслідками, що настали [12, с . 845] .



177

Об’єктивна сторона злочину, передбаченого ст . 365 КК України, характе-ризується такими ознаками, як дії, наслідками, необхідним причинним зв’яз-ком між діями, наслідками, що настали [12, с . 856—857] . У той же час злочин, передбачений ст . 371 КК України, характеризується такими обов’язковими ознаками об’єктивної сторони, як дії — незаконне позбавлення волі або викра-дення людини та відноситься за ч . 1 та 3 (за виключенням ознаки або такі, що спричинили тяжкі наслідки) . Також злочин, передбачений ст . 371 КК України, характеризується такими ознаками об’єктивної сторони, як дії захоплення або тримання заручника — це злочини за ч . 1, 2 та 3 ст . 147 КК України (за ознакою «що спричинили тяжкі наслідки») відносяться до злочинів з формальними складами) .

Об’єктивна сторона злочину, передбаченого ст . 373 КК України, характе-ризується незаконними діями [13, с . 510] . Цей злочин відноситься до так званих діянь з формальним складом . У тому випадку, коли затримання спрямоване на досягнення злочинного результату у вигляді отримання від особи необхідних свідчень та ці дії потрібно кваліфікувати за ст . 373 КК України [4, с . 167] .

Проведене нами відмежування свідчить, що відмежування злочину, передбаченого ст . 371 КК України, та суміжних злочинів, передбачених стаття-ми 364, 365, 146, 147 та 374 КК України має істотні відмінності за змістом об’єктивної сторони цих злочині .

Відмежування за суб’єктами злочину . Таке відмежування злочинів залежно від їх суб’єктів у більшості випадків не викликає труднощів . Це пояс-нюється тим, що ознаки суб’єкта злочинів бувають зазначені в законі і легко можуть бути встановлені . Проте, це не відноситься до злочинів, передбачених ст . 371, 364, 365, 146, 147, 373 КК України . Проте, наведене нами дослідження суб’єкта злочину, передбаченого ст . 371 КК України, дає можливість стверджу-вати наступне: 1) що при затриманні на підставі ухвали слідчого судді, з метою приводу для забезпечення слідчих дій тощо суб’єктами завідомо незаконного затримання можуть бути: слідчій, прокурор, слідчий суддя, уповноважена службова особа (особа, якій законом надане право здійснювати затримання); 2) затримання без ухвали слідчого судді: кожен має право затримати таку особу (за наявності таких підстав, зокрема, при вчиненні злочину або замаху на вчинення кримінального правопорушення; безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення; після вчинення такого правопорушення під час переслідування особи; таким суб’єктом є особа, яка досягла 16-ти річного віку [21, с . 120] . Натомість другою формою затримання без ухвали слідчого судді, суду, є затримання уповноваженою службовою особою, яка і може бути суб’єктом цього злочину, — це працівник ОВС, СБУ, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, органів Державної пені-тенціарної служби, органів державної прикордонної служби тощо . Суб’єктом злочину завідомо незаконний домашній арешт може бути: слідчий, прокурор, слідчий суддя, професійні судді, керівник установи утримування підозрювано-го, обвинуваченого у місцях попереднього ув’язнення [21, с . 122] .

З метою проведення відмежування злочину за ознаками суб’єкта цього діяння від злочинів, передбачених статтями 364, 365, 146, 147 КК України за




ознаками суб’єктів цих кримінальних правопорушень слід звернутися до існу-ючих поглядів з цієї проблеми . Так, Р .І . Мельник запевняє, що «суб’єктивний склад злочинів, передбачених ст . 371 КК України, опосередковується рамками тієї процесуальної діяльності, що складає зміст таких примусових заходів, як затримання, привід, арешт і тримання під вартою . До їх числа можуть бути віднесені тільки службові особи органів досудового слідства, дізнання та про-куратури, компетентні застосувати зазначені запобіжні заходи, а також суддя як орган судового контролю за законністю такої діяльності» [4, с . 163] . У ціло-му, відповідно до попереднього Кримінального процесуального кодексу України це правильне судження, але слід зазначити, що суб’єктивний склад має відношення до структури об’єкта злочину, але не може бути суб’єктним складом злочину . Суб’єктами зловживання владою або перевищення влади, як пропонує Р .І . Мельник: «…можуть бути будь-які службові особи, які постійно або тимчасово здійснюють функції представників влади . Серед них окреме місце посідають співробітники правоохоронних органів . Специфікою такого представництва є реалізація владних повноважень саме в правоохоронній сфері як особливої галузі державно-правових відносин» [4, с . 163] . Представ-ники цієї групи найбільш наближені до суб’єктів злочинів, передбачених ст . 371 КК України, але позбавлені їх статусоутворюючих ознак, визначальною з яких є кримінально-процесуальна правоздатність . У зв’язку з цим, якщо службова особа правоохоронного органу не наділена повноваженнями здійс-нювати законне кримінально-процесуальне затримання або ініціювати проце-дуру обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, вчинення таких дій є перевищенням влади, оскільки суб’єкт вийшов за рамки наданих йому повноважень» [ 26, с . 538] . Ця позиція є, на наш погляд, достатньо обґрунтова-ною . Можна погодитися з точкою зору, яка має місце в юридичній літературі, що «до випадків перевищення влади також слід віднести дії особи, яка, маючи потенційну можливість здійснювати процесуальну діяльність згідно з її функ-ціональними обов’язками, не виконала додаткових умов, що визначають мож-ливість мати відповідні процесуальні повноваження, необхідні для здійснення конкретних процесуальних процедур . До таких умов, зокрема, відносяться: порушення кримінальної справи на прийняття її до свого провадження, отри-мання згоди в прокурора на внесення подання до суду» [ 4, с . 164] . Проте, тут містяться судження, які стосуються кваліфікації злочинів, але не стосуються їх відмежування . Ще в цьому напрямі слід звернутися до твердження М .І . Мельника, який переконує, що суб’єктом зловживання владою або служ-бовим становищем може бути лише службова особа, зазначена у п . 1 та 2 при-мітки до ст . 364 КК України [ 27, с . 1054] . Це повною мірою узгоджується з О .В . Кришевич та А .В . Савченка, що визначення поняття «службова особа», яке дано у п . 1 примітки до ст . 364 КК України, слід відрізняти від його визна-чення, наведеного у ч . 3 ст . 18 КК України . Відмінність між ними полягає в тому, що: а) у першому з них згадується про державні чи комунальні підприєм-ства; установи чи організації, тоді як у другому такого обмеження немає; б) перше визначення стосується вузького і вичерпного кола злочинів, а саме тих, що передбачені статтями 364, 368, 368-2, 369 КК України, тоді як друге



179

поширюється на решту злочинів, передбачених статтями чинного КК України (у тому числі низкою статей розд . ХVІІ його Особливої частини)… суб’єктом зловживання владою або службовим становище є службова особа юридичної особи публічного права, а отже таким суб’єктом не може бути визнана службо-ва особа, яка працює в юридичній особі приватного права . Пункт 2 примітки до ст . 364 КК повністю збігається за змістом із ч . 4 ст . 18 КК …» [ 12, с . 848] .

Враховуючи проведений нами аналіз суб’єкта злочину, передбаченого ст . 371 КК України, стосовно кожного запобіжного заходу в цій статті та сто-совно суб’єкта злочину, передбаченого ст . 364 КК України, та існуючи погляди щодо останнього, що свідчать про відмежування цих злочинів за їх суб’єктами, а саме для статті 371 КК України такими є лише спеціально уповноважені про-цесуальні особи на здійснення ініціювання запобіжних заходів, а також на їх застосування у відповідності з процесуальним порядком .

Суб’єкт злочину, передбаченого ст . 146 КК України є фізична приватна та неслужбова осудна, особа, якій до моменту вчинення злочину виповнилося 16-ть років [13, с . 364] . Крім того, суб’єктом злочину, передбаченого ст . 147 КК України, є фізична осудна особа, якій до моменту вчинення злочину виповни-лося 14-ть років [13, с . 367] . У відповідності із ст . 373 КК України суб’єктом цього злочину є прокурор, слідчий, працівник підрозділу, який здійснює опе-ративно-розшукову діяльність, котрі проводять розслідування, але який про-водить слідчу дію з відібрання показань . Отже і за суб’єктом злочин, передба-чений ст . 371 КК України, суттєво відрізняється від суб’єкта злочинів, передбачених статтями 364, 365, 146, 147 та 373 КК України .

Відмежування злочинів за суб’єктивною стороною . Слід звернути увагу на те, що суб’єктивна сторона злочину є відображенням у свідомості суб’єкта об’єктивних ознак вчиненого і характеризує ставлення до них суб’єкта [22, с . 131] . З’ясування досудового розслідування і судової практики свідчить про те, що значна кількість помилок при кваліфікації злочинів допускається або через неправильне розуміння суб’єктивних ознак цих складів, або з причи-ни неглибокого їх з’ясування . Кримінальне право України не віддає пріоритету ні об’єктивним, ні суб’єктивним ознакам, оскільки переоцінка об’єктивних ознак призводить до об’єктивного ставлення в вину, а переоцінка суб’єктивних факторів призвела б до засудження за думки, а не за дії . І те, й інше суперечить вимогам законності, яка має своїм основним завданням боротьбу з різними антисуспільними явищами, забезпечення непохитності суспільного і держав-ного ладу, тому намагання деякими авторами схилятися до так званого пріори-тету суб’єктивного ставлення у вину має хибний, суб’єктивістський підхід до кримінально-правового ставлення у вину і не може бути сприйнятий практи-кою [23, с . 140] . Критерієм відмежування за суб’єктивною стороною є форма та вид вини . Але як визначити, чи передбачає той чи інший склад злочину, вину умисну або необережну, із чого виходити? Це може бути: а) прямо вказано в законі; б) випливати зі змісту вживаних у ньому термінів; в) із вказівок закону на мотив і мету, що характеризують умисні дії; г) походити із системного тлу-мачення закону [24, с . 117] . Так, щодо суб’єктивної сторони злочину, передба-ченого ст . 371 КК України, можна стверджувати, що законодавча конструкція




об’єктивної сторони цього злочину свідчить — ці злочини за ч . 1 та 2 і третьої (за виключенням ознаки «дії, передбачені частинами першої або другої цієї статті… були вчинені з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах») вчиняються умисно . Умисел тут буде лише прямий [25, с . 68] . Натомість, зло-чин, передбачений ч . 3 ст . 371 КК України (за ознакою дії передбачені части-ною першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили тяжкі наслідки) мають подвійну форму вини, а тому до дій або бездіяльності цей злочин вчи-няється з прямим умислом, а до наслідків може бути необережне ставлення . За ч . 1 та 2 ст . 371 КК України мотиви можуть бути різними , а до діянь за ознака-ми 2вчинені з корисних мотивів», то обов’язковою ознакою суб’єктивної сто-рони мотивом буде інший корисливий інтерес [25, с . 70] . У той же час злочин, передбачений ст . 364 КК України, характеризується щодо діяння — прямим умислом та спеціальною метою одержання будь-якої неправомірної вигоди, а стосовно наслідків, передбачених ч . 1 та 2 ст . 364 КК України, умисною або необережною формою вини . Щодо суб’єктивної сторони злочину, то діяння, передбачене ст . 371 КК України, характеризується умислом до дій та умислом чи необережністю до наслідків [12, с . 858] . Слід погодитися з тим, що при пере-вищенні службових повноважень особа усвідомлює, що умислом охоплюється протиправність використання повноважень, а за ст . 371 КК України особа в деяких обставинах не повинна ці повноваження здійснювати [4, с . 164] . Злочин, передбачений ст . 146 КК України за ч . 1, 2 та 3 (за виключенням озна-ки «діяння, що спричинили тяжкі наслідки») цієї статті характеризується прямим умислом, а стосовно наслідків характерна вина у формі необережно-сті . Суб’єктивна сторона злочину, передбаченого ст . 147 КК України за ч . 1 та 2 та 3 ст . 147 КК (за виключенням ознаки «ті самі дії…, що спричинили тяжкі наслідки» характеризується прямим умислом та метою спонукання держави, організацій або окремих громадян за вчинення або не вчинення будь-якої дії як умови звільнення . Злочин, передбачений ст . 373 КК України, характеризу-ється виною у формі прямого умислу .

Злочин, передбачений ст . 371 КК України, має істотні відмінності за ознаками суб’єктивної сторони від злочинів, передбачених ст . 364, 365, 146, 147, 373 КК України . Певною мірою ці питання знайшли відображення і в кри-мінально-правовій літературі зарубіжних держав [28; 29; 30; 31; 34], але дослі-дження цієї проблематики триває .

Висновки . На підставі проведеного дослідження можна дійти наступ-них висновків: 1) питання, що стосуються відмежування злочину, передбаче-ного ст . 371 КК України, від суміжних злочинів є складним з позиції теорії та практики; 2) аналізовані злочини відрізняються за об’єктом, об’єктивною сто-роною, суб’єктом та суб’єктивною стороною; 3) відмежування суміжних зло-чинів є важливим для теорії та практики .


1 . Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений : 2—е изд ., пере-раб . и доп . — М . : «Юрист» . — 2006 . — 304 с .

2 . Брич Л. Суміжні склади злочинів : поняття і основні ознаки . Підприємництво, господарство і право . 2006 . — № 6 . — С . 102—109 .



181

3 . Савенкова Т.Г. Безпосередній об’єкт злочину приховування або перекручен-ня відомостей про екологічний стан або захворюваність населення . Юридична наука . 2015 . — № 1 . — С . 101—112 .

4 . Мельник Р.І. Кримінально-правова характеристика завідомо незаконних затримання, приводу, арешту та тримання під вартою (ст . 371 КК України) …Дис… . На здобуття наукового ступеня канд . юрид . наук; за спец . 12 .00 .08 — кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право . Луганськ : Луганський дер-жавний університет імені Є .О . Дидоренка, 2008 . — 221 с .

5 . Кримінальне право України . Особлива частина: підручник; за ред . М .І . Мель ника, В .А . Клименка . — К . : Юридична думка, 2004 . — 656 с .

6 . Курс советского уголовного права: Часть особенная : в 6 т . Ред . кол . : заслуж . деят . науки РСФСР, чл .-кор . АН СССР А .А . Пионтковский и др . М . : Наука, 1971 . — т . 6 . — 560 с .

7 . Рашновская Ш.С. Преступления против социалистического правосудия . Сов . уголовное право . Часть особенная ; под общей ред . доц . А .Н . Васильева . М ., 1959 . — Вып . 8 . — 39 с .

8 . Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень : Постанова Пленуму Верховного Суду України вид 26 грудня 2003 р . № 15 . Вісник Верховного Суду України . — 2004 . — № 2 .

9 . Карташов А.Ю. Уголовная ответственность за вынесение заведомо непра-восудних приговора, решения или юного акта: дис… . .канд . юрид . наук : 12 .00 .08 .Александр Юрьевич Карташов . Ставрополь, 2004 . — 171 с .

10 . Мельникова В.Е. Должностные преступления . Вопросы уголовно-право-вой квалификации : учебное пособие . М ., 1985 . — 97 с .

11 . Шнипко О.С. Безпосередній об’єкт злочину завідомо незаконне затриман-ня, привід, домашній арешт або тримання під вартою . Юридична наука . 2016 . — № 3 . — С . 146—160 .

12 . Кришевич О.В. Злочини у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг . Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / Д .С . Азаров, В .К . Грищук, А .В . Савченко та ін . ; за заг . ред . О .М . Джужі, А .В . Савченка, В .В . Чернєя . — К . : Юрінком Інтер, 2016 . — С . 844—894 .

13 . Вартилецька І.А. Злочини проти волі, честі та гідності особи . Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / Д .С . Азаров, В .К . Грищук, А .В .Савченко та ін . ; за заг . ред . О .М . Джужі, А .В . Савченка, В .В . Чернєя . — К . : Юрінком Інтер, 2016 — С . 333—352 .

14 . Бойко А.М. Злочини проти правосуддя / А .М . Бойко, М .І . Хавронюк // Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України ; за ред . . М .І . Мель ника, М .І . Хавронюка . — 9-те вид ., перероб та допов . — К . : Юридична думка, 2012 . — С . 1093—1147 .

15 . Бойко Н.В. Ответственность за незаконное лишение свободы по советско-му уголовному праву : автореф . дис . . на стиск . уч . степени канд . юрид . наук : 12 .00 .08 . — уголовное право и кримінологія ; уголовно-исполнительное право . Н .В . Бойко . — Х . : 1989 . — 24 с .

16 . Кудрявцев В.Н. Объективная сторона преступления . Советское уголовное право . Общая часть . Учебник / Под ред . В .Д . Меньшагина и др . — М . : Изд-во Моск . ун-та, 1974 . — С . 128—143 .

17 . Коржанский Н.И. Объект и предмет уголовно-правовой охраны . — М . : Изд-во Академии МВД СССР, 1980 . — 248 с .




18 . Шнипко О.С. Об’єктивна сторона злочину, передбаченого ч . 1 ст . 371 КК України / О .С . Шнипко — К . : «Юридична Наука» . — № 9 . — 2012 . — С . 83—98 .

19 . Шнипко О.С Об’єктивні ознаки злочинів, передбачених ч . 2 ст . 371 КК України / О .С . Шнипко — К . : «Юридична Наука» . — № 6 . — 2016 . — С . 118—143 .

20 . Шнипко О.С. Кваліфікуючи ознаки злочину завідомо незаконні затриман-ня, привід, домашній арешт або тримання під вартою (ч . 3 ст . 371 КК України / О .С . Шнипко . — К . : «Юридична Наука» .— № 1 . — 2017 . — С . 138—153 .

21 . Шнипко О.С. Суб’єктивна сторона злочину завідомо незаконні затриман-ня, привід, домашній арешт або тримання під вартою / О .С . Шніпко — К . : — «Юридична Наука» . — № 3 . — 2017 . — С . 113—127 .

22 . Рарог А.И. Субъективная сторона и квалификация преступлений — М . : ООО «Профобразование», 2001 . — 135 с .

23 . Воробей П.А. Теорія і практика кримінально-правового ставлення в вину .— К . : НАВСУ, 1997 . — 184 с .

24 . Никифоров Б.С. Применение общего определения умысла и норм Особенной части УК . Советское государство и право . 1966 . № 7 . — С . 117—199 .

25 . Шнипко О.С. Суб’єкт злочину завідомо незаконні затримання, привід, домашній арешт або тримання під вартою / О .С . Шніпко — К . : — «Юридична Наука» . — № 6 . — 2017 . — С . 64—87 .

26 . Навроцький В.О. Кримінальне право України : Особлива частина : курс лекцій .— К . : Т-во Знання, КОО, 2000 . — 771 с .

27 . Мельник М .І . Коментар до статтей 364, 365, 366—368, 369, 370 КК . НАУКОВО-практичний коментар Кримінального кодексу України; за ред . М .І . Мель-ника, М,І . Хавронюка . — 9-те вид ., переробл . та допов . — К . : Юридична думка, 2012 . — С . 1052—1092 .

28 . The Polish Penal Code / edited by candidate of law, assistant professor A .I . Lukashov, and D j, prof N .F . Kuznetsova introduction by candidate of law, assistant professor A .I . Lukashov and candidate of law E . A . Sarkisova, translated from Polish by D .A . Barilovitch . — St . Petersburg : «Yuridichesky Center Press», 2001 . — 234 p .

29 . The Bulgarian Penal Code / edited by candidate of Law, assistant professor A .I . Lukashov; introduction by Y .I . Aidarov . — St . Petersburg : «Yuridichesky Center — Press», 2001 . — 298 p .

30 . The Swiss Penal Code / Preface by a member of the Council of Federation the Federal Assembly of the RF . N . Volkov; edited, translated from German, and introduction by Candidate of Law A .M . Serebrennikova . — St . Petersburg : «Yuridichesky Center — Press», 2002 . — 366 p .

31 . THE JAPANESE PENAL CODE / Edited and introduction by Doctor of Law, prof . A . I . Korobeev . — St . Petersburg : «Yuridichesky Center — Press», 2002 . — 226 p .

32 . Criminal Legislation of Norway / Edited and introductory article by Doctor of Law, professor Yn . V . Golik; translated from Norwegian A .V . Zhmenya . — St . Petersburg : «Yuridichesky Center — Press», 2002 . — 366 p .

REFERENCES

1 . Kudrjavcev V.N. Obshhaja teorija kvalifikacii prestuplenij : 2—e izd ., pererab . i dop . — M . : “Jurist” . 2006 . — 304 s .

2 . Brych L. Sumizhni sklady zlochyniv : poniattia i osnovni oznaky . Pidpryiemnytstvo, hospodarstvo i pravo . 2006 . — № 6 . — S . 102—109 .



183

3 . Savenkova T.H. Bezposerednii obiekt zlochynu prykhovuvannia abo perekruchennia vidomostei pro ekolohichnyi stan abo zakhvoriuvanist naselennia . Yurydychna nauka . 2015 . — №1 . — S . 101—112 .

4 . Melnyk R.I. Kryminalno-pravova kharakterystyka zavidomo nezakonnykh zatrymannia, pryvodu, areshtu ta trymannia pid vartoiu (st . 371 KK Ukrainy) …Dys… . Na zdobuttia naukovoho stupenia kand . yuryd . nauk; za spets . 12 .00 .08 — kryminalne pravo ta kryminolohiia; kryminalno-vykonavche pravo . Luhansk : Luhanskyi derzhavnyi universytet imeni Ye .O . Dydorenka, 2008 . — 221 s .

5 . Kryminalne pravo Ukrainy . Osoblyva chastyna: pidruchnyk; za red . M .I . Mel-nyka, V .A . Klymenka . — K . : Yurydychna dumka, 2004 . — 656 s .

6 . Kurs sovetskogo ugolovnogo prava: Chast' osobennaja : v 6 t . Red . kol . : zasluzh . dejat . nauki RSFSR, chl .-kor . AN SSSR A .A . Piontkovskij i dr . M . : Nauka, 1971 . — t . 6 . — 560 s .

7 . Rashnovskaja Sh.S. Prestuplenija protiv socialisticheskogo pravosudija . Sov . ugolovnoe pravo . Chast' osobennaja ; pod obshhej red . doc . A .N . Vasil'eva . M ., 1959 . —Vyp . 8 . — 39 s .

8 . Pro sudovu praktyku u spravakh pro perevyshchennia vlady abo sluzhbovykh povnovazhen : Postanova Plenumu Verkhovnoho Sudu Ukrainy vyd 26 hrudnia 2003 r . № 15 . Visnyk Verkhovnoho Sudu Ukrainy . — 2004 . —№ 2 .

9 . Kartashov A.Ju. Ugolovnaja otvetstvennost' za vynesenie zavedomo nepravo-sudnih prigovora, reshenija ili junogo akta: dis… . .kand . jurid . nauk : 12 .00 .08 .Aleksandr Jur'evich Kartashov . Stavropol', 2004 . — 171 s .

10 . Mel'nikova V.E. Dolzhnostnye prestuplenija . Voprosy ugolovno-pravovoj kvalifikacii : uchebnoe posobie . M ., 1985 . — 97 s .

11 . Shnypko O.S. Bezposerednii obiekt zlochynu zavidomo nezakonne zatrymannia, pryvid, domashnii aresht abo trymannia pid vartoiu . Yurydychna nauka . 2016 . —№ 3 . — S . 146—160 .

12 . Kryshevych O.V. Zlochyny u sferi sluzhbovoi diialnosti ta profesiinoi diialnosti, poviazanoi z nadanniam publichnykh posluh . Naukovo-praktychnyi komentar Kryminalnoho kodeksu Ukrainy / D .S . Azarov, V .K . Hryshchuk, A .V . Savchenko ta in . ; za zah . red . O .M . Dzhuzhi, A .V . Savchenka, V .V . Chernieia . — K . : Yurinkom Inter, 2016 . — S . 844—894 .

13 . Vartyletska I.A. Zlochyny proty voli, chesti ta hidnosti osoby . Naukovo-praktychnyi komentar Kryminalnoho kodeksu Ukrainy / D .S . Azarov, V .K . Hryshchuk, A .V . Savchenko ta in . ; za zah . red . O .M . Dzhuzhi, A .V . Savchenka, V .V . Chernieia . — K . : Yurinkom Inter, 2016 — S . 333—352 .

14 . Boiko A.M. Zlochyny proty pravosuddia / A .M . Boiko, M .I . Khavroniuk // Naukovo-praktychnyi komentar Kryminalnoho kodeksu Ukrainy ; za red . . M .I . Melnyka, M .I . Khavroniuka . — 9-te vyd ., pererob ta dopov . — K . : Yurydychna dumka, 2012 . — S . 1093—1147 .

15 . Bojko N.V. Otvetstvennost' za nezakonnoe lishenie svobody po sovetskomu ugolovnomu pravu : avtoref . dis . . na stisk . uch . stepeni kand . jurid . nauk : 12 .00 .08 . — ugolovnoe pravo i krimіnologіja ; ugolovno-ispolnitel'noe pravo . N .V . Bojko . — H . : 1989 . — 24 s .

16 . Kudrjavcev V.N. Obektivnaja storona prestuplenija . Sovetskoe ugolovnoe pravo . Obshhaja chast' . Uchebnik / Pod red . V .D . Men'shagina i dr . — M . : Izd-vo Mosk . un-ta, 1974 . — S . 128—143 .

17 . Korzhanskij N.I. Obekt i predmet ugolovno-pravovoj ohrany . — M . : Izd-vo Akademii MVD SSSR, 1980 . — 248 s .




18 . Shnypko O.S. Obiektyvna storona zlochynu, peredbachenoho ch . 1 st . 371 KK Ukrainy / O .S . Shnypko — K . : “Yurydychna Nauka” . — № 9 . — 2012 . — S . 83—98 .

19 . Shnypko O.S Obiektyvni oznaky zlochyniv, peredbachenykh ch . 2 st . 371 KK Ukrainy / O .S . Shnypko — K . : “Yurydychna Nauka” . — № 6 . — 2016 . — S . 118—143 .

20 . Shnypko O.S. Kvalifikuiuchy oznaky zlochynu zavidomo nezakonni zatrymannia, pryvid, domashnii aresht abo trymannia pid vartoiu (ch . 3 st . 371 KK Ukrainy / O .S . Shnypko — K . : “Yurydychna Nauka” .— № 1 . — 2017 . — S . 138—153 .

21 . Shnypko O.S. Subiektyvna storona zlochynu zavidomo nezakonni zatrymannia, pryvid, domashnii aresht abo trymannia pid vartoiu / O .S . Shnipko — K . : — “Yurydychna Nauka” . — № 3 . — 2017 . — S . 113—127 .

22 . Rarog A.I. Subektivnaja storona i kvalifikacija prestuplenij — M . : OOO “Profobrazovanie”, 2001 . — 135 s .

23 . Vorobei P.A. Teoriia i praktyka kryminalno-pravovoho stavlennia v vynu .— K . : NAVSU, 1997 . — 184 s .

24 . Nikiforov B.S. Primenenie obshhego opredelenija umysla i norm Osobennoj chasti UK . Sovetskoe gosudarstvo i pravo . 1966 . — № 7 . — S . 117—199 .

25 . Shnypko O.S. Subiekt zlochynu zavidomo nezakonni zatrymannia, pryvid, domashnii aresht abo trymannia pid vartoiu / O .S . Shnipko — K . : — “Yurydychna Nauka” . — № 6 . — 2017 . — S . 64—87 .

26 . Navrotskyi V.O. Kryminalne pravo Ukrainy : Osoblyva chastyna : kurs lektsii .— K . : T-vo Znannia, KOO, 2000 . — 771 s .

27 . Melnyk M.I. Komentar do stattei 364, 365, 366—368, 369, 370 KK . NAUKOVO-praktychnyi komentar Kryminalnoho kodeksu Ukrainy; za red . M .I . Melnyka, M .I . Khav-ro niuka . — 9-te vyd ., pererobl . ta dopov . — K . : Yurydychna dumka, 2012 . — S . 1052—1092 .

28 . The Polish Penal Code / edited by candidate of law, assistant professor A .I . Lukashov, and D j, prof N .F . Kuznetsova introduction by candidate of law, assistant professor A .I . Lukashov and candidate of law E .A . Sarkisova, translated from Polish by D .A . Barilovitch . — St . Petersburg : “Yuridichesky Center Press”, 2001 . — 234 p .


30 . The Swiss Penal Code / Preface by a member of the Council of Federation the Federal Assembly of the RF . N . Volkov; edited, translated from German, and introduction by Candidate of Law A .M . Serebrennikova . — St . Petersburg : “Yuridichesky Center — Press”, 2002 . — 366 p .

31 . THE JAPANESE PENAL CODE / Edited and introduction by Doctor of Law, prof . A .I . Korobeev . — St . Petersburg : “Yuridichesky Center — Press”, 2002 . — 226 p .

32 . Criminal Legislation of Norway / Edited and introductory article by Doctor of Law, professor Yn .V . Golik; translated from Norwegian A .V . Zhmenya . — St . Petersburg : “Yuridichesky Center — Press”, 2002 . — 366 p .

Шнипко О .С . Відмежування злочину завідоме незаконне затримання, при-від, домашній арешт або тримання під вартою від суміжних злочинів

У статті проведено відмежування злочину завідомо незаконне затримання, привід, домашній арешт або тримання під вартою від суміжних злочинів, передбаче-них статтями 364, 365, 146, 147, 373 КК України. Здійснене відмежування злочину, передбачених статтями 364, 365, 146, 147, 373 КК України, свідчить, що ці злочини відрізняються з об’єктом, об’єктивною стороною, за суб’єктом та суб’єктивною сто-роною.



185

Ключові слова: відмежування злочинів, суміжні злочини, конкуренція норм кримінального законодавства, привід, затримання, тримання під вартою, домашній арешт.

Шнипко А .С . Отграничение преступления заведомое незаконное задержа-ние, привод, домашний арест или содержание под стражей от смежных престу-плений

В статье проведено отграничение преступления заведомо незаконное задер-жание, привод, домашний арест или содержание под стражей от смежных престу-плений, предусмотренных статьями 364, 365, 146, 147, 373 УК Украины. Рассмотренное отграничение преступлений, предусмотренных статьями 364, 365, 146, 147, 373 УК Украины, свидетельствует о том, что эти преступления отличаются объектом, объективной стороной, субъектом и субъективной стороной.

Ключевые слова: отграничение преступлений, смежные преступления, кон-куренция норм уголовного законодательства, привод, задержание, содержание под стражей, домашний арест.

Shnypko O . The Distinction between a Crime of Knowingly Unlawful Detention, Forced Bringing, House Arrest or Holding in Custody and Related Offenses

In this article, the distinction between a crime of knowingly unlawful detention, forced bringing, house arrest or holding in custody and related offenses provided for under Articles 364, 365. 146, 147, and 373 of the Criminal Code of Ukraine is conducted. The results of the research demonstrate that a crime of knowingly unlawful detention, forced bringing, house arrest or holding in custody differs from related offenses provided for under Articles 364, 365. 146, 147, and 373 of the Criminal Code of Ukraine by an object, objective aspect (actus reus), perpetrator, and subjective aspect (mens rea) of a crime.

Keywords: Distinction between Crimes; Related Crimes; Competition among Rules of Criminal Legislation; Forced Bringing; Detention; Holding in Custody; House Arrest




© І.О. Харь, 2018

УДК 343

I. Khar

PERPETRATOR OF CRIMES AGAINST PEACE, SECURITY OF MANKIND, AND INTERNATIONAL

LEGAL ORDER

І.О. Харь кандидат юридичних наук, доцент, заступник завідувача кафедри кримінального права, кримінології, цивільного та господарського права ВНЗ «Національна академія управління» м. Київ

СУБ’ЄКТ ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ МИРУ, БЕЗПЕКИ ЛЮДСТВА ТА МІЖНАРОДНОГО ПРАВОПОРЯДКУ

Постановка проблеми . Питання, що стосуються суб’єкта злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку має важливе зна-чення для теорії кримінального права та правозастосовної практики, а отже потребують належного дослідження .

Аналіз останніх досліджень та публікацій . Дослідженню проблеми суб’єкта злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку присвятили певною мірою свої наукові праці такі вчені: Є .В . Лащук, П .С . Ма тишевський, С .С . Яценко, М .І . Хавронюк, І .Г . Поплавський, В .М . Ки ричко, О .І . Осадчий, Т .М . Тертиченко, А .Г . Кібальник, І .Г . Соломоненко та ін . . Проте ця проблема не знайшла до цього часу комплексного дослідження на теренах України .

Метою статті є дослідження суб’єкта злочинів проти миру, безпеки люд-ства та міжнародного правопорядку

Основні результати дослідження . Проблема суб’єкта злочину загалом, а також суб’єкта діянь, передбачених стст . 436—447 КК України, має певний теоретичний і практичний багаж у науці кримінального права [1, с . 137—147; 2, с . 18—20; 3, с . 58; 4, с .20; 5, с . 3—4; 6, с . 1—260; 7, с . 130; 8, с . 1—318; 9, с . 1—36; 10, с . 1—304; 11, с . 82—86; 12, с . 130—141; 13, с . 1—140] . Питання про суб’єкт злочину протягом багатьох років було дискусійним у теорії кримінального права . Зазначимо, що і на сьогодні в ряді моментів, які характеризують цей елемент складу злочину, немає єдності поглядів серед теоретиків . Суб’єктом злочину кримінальне право визнає фізичну осудну особу (людину), яка досяг-ла до моменту вчинення певного злочину віку, з якого особа, що вчинила сус-пільно небезпечне діяння, заборонене кримінальним законом, і здатна понести за нього кримінальну відповідальність [14, с . 348; 15, с . 74] . Існує й таке визна-чення суб’єкта злочину — «це фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці,



187

з якого відповідно до Кримінального кодексу може настати кримінальна від-повідальність [16, с . 86; 12, с . 130] .

Нам більше імпонує визначення суб’єкта злочину, яке запропоноване В .Я . Таційом та В .К . Матвійчуком, оскільки з нього чіткіше визначається вік кримінальної відповідальності .

Історичний аналіз законодавчого підходу до розуміння цього елемента складу злочину дає підстави стверджувати, що вітчизняний кримінальний закон завжди визнавав суб’єктом злочину виключно людину, зокрема до 1 вересня 2014 р ., коли вже й юридичну особу буде можна притягнути до кримі-нальної відповідальності за деякі кримінальні правопорушення [17, с . 4] . Тут необхідно зазначити, що вперше в КК України 2001 р . у ч .1 ст .18 дається зако-нодавче визначення суб’єкта злочину: «Суб’єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого, відповідно до цього Кодексу, може настати кримінальна відповідальність» [18], а також сформульоване визначен-ня спеціального суб’єкта — ч . 2 ст . 18 КК України: «Спеціальним суб’єктом злочину є фізично осудна особа, що вчинила злочин у віці, з якого може наста-вати кримінальна відповідальність за злочин, суб’єктом якого може бути лише певна особа» [18] . Відсутність будь-якої ознаки загального, а для спеціально-го — ознак спеціального суб’єкта злочину виключає склад конкретного зло-чинного діяння й застосування до особи покарання . Ці вимоги стосуються і злочинів, передбачених стст . 436—447 КК України . Така значущість суб’єкта злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку потре-бує значної уваги до його дослідження і, зокрема, до класифікації суб’єктів .

Аналіз юридичної, філософської, медичної і психологічної літератури окреслив основні теоретичні й методологічні проблеми вчення про суб’єкт злочину в науці кримінального права . З дослідження цієї літератури видно, що під методологією розуміють насамперед звернення щодо принципів побудови, форм і способів науково-пізнавальної діяльності, вчення про структуру, логіч-ну організацію, а також щодо методів і засобів цієї діяльності [19, с . 164] . Виходячи із зазначеного, слід погодитися з думкою В . Г . Павлова, що методо-логія дає змогу представити вчення про суб’єкт злочину взагалі, а на нашу думку, і про суб’єкт досліджуваних злочинів з історико-філософських, право-вих і теоретичних позицій, допомагає визначити найбільш перспективні напрями цього вчення, глибше пізнати логіку існуючих проблем, виявити і закріпити важливі пріоритети в їх дослідженні [8, с . 12] .

Важливою теоретичною основою в дослідженні суб’єкта злочину є вік, встановлений в законі, як обставина, що визначає настання кримінальної від-повідальності за вчинене . Вік як ознака суб’єкта злочину, вченими глибоко практично не вивчена . Складність цієї проблеми обумовлена тим, що вона зв’язана не тільки з природними, біологічними, але й соціально-психологічни-ми властивостями людини, які мають враховуватися законодавцем при вста-новлені вікових меж для притягнення до кримінальної відповідальності . На певних історичних етапах вік, з якого наступала кримінальна відповідальність, встановлювався законодавцем по-різному . Достатньо низькі межі настання кримінальної відповідальності зберігалися тривалий час . Загальна криміналь-




на відповідальність за чинним КК України наступає з 16-ти років, хоча на практиці, і в теорії кримінального права це питання вирішується неоднозначно [18] . Справа в тому, що за деякі злочини, не оговорені в законі, кримінальна відповідальність може наступати з 18 років або з 25 років . Дане положення реалізується, коли мова йде про спеціальний суб’єкт злочину . В цьому зв’язку виникає необхідність привести в кримінальному законі конкретний перелік норм, що передбачають настання кримінальної відповідальності з 18 або з 25 років . Від віку, на нашу думку, залежить і структура складу злочину .

Одним із аспектів дослідження суб’єкта в теорії кримінального права є його осудність, тобто такий психічний стан, коли особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними [14, с . 204] .

Крім того, стосовно суб’єкта злочину також існує проблема його класи-фікації . Адже, як відомо, в юридичній літературі існують різні погляди на класифікацію суб’єктів злочину . Деякі автори стверджують, що ними можуть бути як приватні, так і службові особи [20, с . 522; 12, с . 131—141 т . ін .] . Другі вважають, що суб’єктами злочинів можуть бути будь-які особи [21, с . 9] . Існує думка, що суб’єктом злочину можуть бути як громадяни, так і службові особи [22, с . 42] . В теорії кримінального права суб’єкти злочинів також класифіку-ються на загальний і спеціальний [23, с . 830—899; 10, с . 120 та ін .] .

Така суперечлива класифікація суб’єктів злочину, їх тлумачення в науці кримінального права та судовій практиці не може надати допомогу судам та правоохоронним органам у справі боротьби зі злочинними проявами . Поло-ження, що склалося, викликає необхідність більш поглибленого дослідження суб’єкта злочину і зокрема, суб’єкта злочинів, передбачених стст . 436—447 КК України . З цією метою перш за все звернемося до термінології, що використо-вується авторами для позначення суб’єкта конкретного злочинного діяння . Так В .Я . Тацій, A .A . Піонтковський, та ін ., при визначені суб’єкта злочину, що стосується злочинів проти правосуддя використовують термін «приватна особа» . Автор підтримує позицію В .К . Матвійчука, що поняття «приватна особа» не зовсім точно відображає той зміст, який названі автори йому намага-ються надати [24, с . 70] . Перш ніж зробити спробу пояснити свою точку зору про це поняття, слід відзначити, що в кримінальному праві зміст терміну «при-ватна особа» до цього часу не отримав розробки . Ним в дійсності автори існу-ючих підручників з кримінального права, курсів кримінального права, моно-графічної літератури, навчальних посібників і статей називають суб’єктів злочинів, що стосуються злочинів проти миру, безпеки людства та міжнарод-ного правопорядку . При цьому не дають пояснення, на відміну від поняття «службова особа», якими ж ознаками повинна володіти приватна особа . Разом з тим, розробка ознак приватної особи має не тільки теоретичне, але й істотне практичне значення, на чому акцентував увагу В .К . Матвійчук [24, с . 70], що і ми спробуємо аргументувати при визначенні суб’єкта злочинів, передбачених стст . 436—447 КК України . Щоб отримати з цього питання більш або менш вичерпну відповідь, важливо дійсно дати тлумачення терміна «приватна особа», з’ясувати, який зміст в нього вкладається, і що власне під ним треба



189

розуміти, як його треба аргументувати . Згідно «Словаря русского языка» С . Ожегова слово «частный, -ое» означає «являющийся отдельной частью чего-либо, не общий, не типичный . Личный, не общественный, не государ-ственный» [25, с . 717] . Близьке за значенням, хоча і більш вузьке тлумачення терміну «приватний» пропонує «Толковый словарь русского языка» В . Даля: «относящийся к части, общему, исключение» [26, с . 583] . Дещо схоже розумін-ня дається терміну «приватний» Великим тлумачним словником сучасної української мови «Який належить окремій особі (особам); не державний, не суспільний . Який стосується окремої особи (осіб) особистий // перев ., у спо-луч . зі сл . життя . Не пов’язаний зі службовою або суспільною діяльністю, який не має офіційного значення . . . виконується поза державною службовою . . . який не перебував на державній службі . . . Приватним способом: а) неофіційно; б) для окремої особи або поза державною службою . . .» [27, с . 926] .

З існуючих тлумачень терміну «приватна», що є в словниках, звичайно ще не можна визначити ознаки приватної особи . Нам здається, що для цієї мети ще додатково, необхідно скористатися тими положеннями, що є в чинно-му кримінальному законодавстві (ст . 364 КК України) як це робить В .К . Матвійчук у своїх роботах, а саме: ознаками службової особи, а також ознаками неслужбової особи, що даються в юридичній літературі . Порівнюючи указані ознаки й правові наслідки, що є на практиці, які відносяться як до службової особи, так і неслужбової, використовуючи для пояснення тлумачен-ня терміну «приватна», що дається у словниках, спробуємо визначити ознаки суб’єкта приватної особи як суб’єкта злочину .

Найбільш прийнятими, на мій погляд, є визначення і обґрунтування ознак суб’єкта злочину через діяльність і функції суб’єкта [28, с . 70—71], тобто функціональну діяльність такої особи . Зазначена позиція В .К . Матвійчука потребує лише певного уточнення, яке повинне мати таке наповнення: «крім діяльності і функцій суб’єкта (функціональної діяльності такої особи) ще необхідно в зазначеній динаміці врахування і відповідного статусу суб’єкта» . Що ж стосується службових осіб, які дають вказівку на вчинення злочину або які його вчиняють особисто, то їх діяльність згідно ст . 364 КК України відно-ситься до здійснення постійно чи тимчасово чи за спеціальними повноважен-нями функції представників влади, чи місцевого самоврядування, а також до того, що вони обіймають постійно чи тимчасово в органах державної влади, органах місцевого самоврядування на державних чи комунальних підприєм-ствах в установах чи організаціях посади, пов’язані з виконанням організацій-но-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій або виконують такі функції за спеціальними повноваженнями, якими особа наділяється пов-новаженим органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повно-важеним органом чи повноваженою особою підприємства, установи, організа-ції, судом або законом тощо [29, с . 79] .

Суть однієї функції, як це зрозуміло, виражається в безпосередньому управлінні людьми, виробничими, виховними, організаційними або техноло-гічними процесами [30, с . 30—31; 31, с . 491—495] . Друга — охоплює коло




обов’язків, пов’язаних з розпорядженням і управлінням державним, колектив-ним або приватним майном, засобами виробництва та ін . суб’єкта [32, с . 62—63; 31, с . 495] .

У частини суб’єктів, як свідчить це дослідження, функції та статус служ-бової особи відсутні . Слід погодитися з думкою, що неможливо дати всебічне і об’єктивне визначення суб’єкта злочину (в частині, що стосується неслужбової особи) без розкриття змісту виробничих і професійних функцій, а також стату-су такої особи, які такий суб’єкт виконує під час вчинення злочину [32, с . 80] .

Ними є: 1) виробничі функції, в процесі яких відбувається процес виробництва; 2) професійні функції — відносно-постійний вид трудової діяль-ності, яка передбачає певну сукупність теоретичних знань, практичного досві-ду і трудових навичок; 3) коло обов’язків такого працівника регламентується трудовим договором, контрактом, службовою інструкцією або іншими норма-тивно-відомчими актами [32, с . 62—71] .

Ми згодні з позицією В .К . Матвійчука, що поняття «приватна особа» і «службова особа» відноситься до різних систем відліку і їх (ці поняття) не можна порівнювати і протиставляти, а тому методично буде вірним, якщо кон-кретні системи розглядаються в конкретних умовах (тобто в системі, досліджу-ваних суспільних відносин) [32, с . 63], а саме, які охороняються стст . 436—447 КК України, як це доводиться в указаній статі . Отже повнота поняття «суб’єкт злочину» виявляється в тому, що воно повинно мати повноту об’єму цього поняття (тобто має бути відсутня пустота, відсутність наповнення цього поняття) . З цього приводу слід погодитися з позицією В . К . Матвійчука і поло-жень формальної логіки, що при діленні певного поняття, а саме «суб’єкт зло-чину», сума об’ємів понять — дільників: — «службова», «неслужбова» і «при-ватна» особа має бути рівною об’єму (обсягу) діленого поняття [32, с . 64] . Таким чином, можна погодитися з таким визначенням приватної особи як «суб’єкт злочину — це фізична осудна особа, якій виповнився до моменту вчи-нення злочину вік кримінальної відповідальності, яка вчиняє злочин, не маючи функції та статусу службової та неслужбової особи, не знаходиться в трудових відносинах, діє як приватна особа не в інтересах суспільно корисної діяльності» [32, с . 64] .

Дещо іншою термінологією користується при визначені суб’єкта злочи-ну В . Пакутін . Так, для позначення можливих суб’єктів конкретного злочину ним використовується поняття «громадяни», поряд із службовими особами [22, с . 28] . Нам здається, що вірну позицію в цьому питанні займає В .К . Матвійчук, який зазначає що «використання терміну «громадянин» в поєднані з службовими особами, як складових суб’єкта злочину, неправомір-но» [24, с . 93] . Дійсно, що таке поєднання можливих суб’єктів окремого складу злочину приводить до відомої логічної помилки, тобто невідповідності членів поділу і їх перерізу, пересіченню, перетину [24, с . 93], а на нашу думку, веде до повного відторгнення їх одного від одного, адже очевидно, що службові особи є також громадянами . Крім того, при такому поєднанні вбачається і друга логічна помилка — неповнота ділення [24, с . 93], що є, на наш погляд, істотною методологічною помилкою . Автори, виходячи з механізму логіки мислення,



191

використовуючи поняття «громадяни», не включать, як можливих суб’єктів злочину, осіб без громадянства, громадян іноземної держави, неслужбових і приватних осіб . Це ще раз підтверджує нашу позицію щодо суб’єкта злочину .

Поділ суб’єктів на загальний та спеціальний, як вірно вказує С .Б . Гавриш, для злочинів дійсно недостатній, бо не відображає соціального і правового статусу суб’єкта [33, с . 484] . В дійсності це так, оскільки цей термін є певна абстракція, що позбавлена соціального змісту тобто реальності суб’єкта як такого .

Автор вважає, що теоретичне вирішення питання про суб’єкт злочинів, передбачених стст . 436—447 КК України, повинно перш за все слугувати прак-тиці боротьби з цими злочинами . Розробки в науці кримінального права можуть бути сприйняті практикою лише в тому випадку, якщо в достатній мірі конкретизовані і базуються на реальних умовах життя суспільства, мають пра-вові та соціальні основи кримінального закону .

Таким чином, маючи основні методологічні та теоретичні підходи щодо суб’єкта злочинів і, зокрема щодо злочинів, передбачених стст . 436—447 КК України, проведемо дослідження суб’єкта злочинів проти миру, безпеки люд-ства та міжнародного правопорядку .

Таке дослідження суб’єкта цих злочинів ми проведемо у відповідності з системою, яка має місце в існуючих публікаціях .

Суб’єкт злочинів проти миру (стст. 436, 437, 438, 447 КК України). З приводу суб’єкта злочину, передбаченого ст . 436 КК існують наступні погляди: 1) Т . М . Тертиченко — заявляє, що суб’єкт цього злочину може бути будь-яка осудна фізична особа, яка досягла 16-річного віку [34, с . 744]; 2) В .М . Киричко — переконаний, що суб’єкт злочину — особа, яка досягла 16-річного віку [35, с . 643]; 3) І . Г . Поплавський — стверджує, що суб’єктом цього злочину може бути будь-яка осудна особа, яка досягла 16-річного віку, громадянин України, так й іноземний громадянин або особа без громадянства [36, с . 911]; 4) Є .В . Лащук та М .І . Хавронюк наполягають на тому, що суб’єкт цього злочину — загальний [37, с . 1018; 38, с . 1240]; 5) П .С . Матишевський — запевняв, що суб’єктом цього злочину може бути громадянин України, іноземець, а також особа без громадян-ства [39, с . 436]; 6) Ю .В . Александров — переконує, що суб’єктом цього злочину є осудна особа, яка досягла 16-річного віку [40, с . 673]; 6) О .Г . Кибальник, І .Г . Соломоненко — заявляють, що «за ч .1 ст . 354 КК РФ суб’єкт цього злочину може бути лише загальний, а за ч . 2 цієї статті є спеціальний суб’єкт — особа, яка займає державну посаду РФ чи державну посаду суб’єкта РФ . Згідно з п . 3 примітки до ст . 285 КК РФ, під особами, що займають державні посади РФ, розуміють осіб, які займають посади, встановлені Конституцією РФ, феде-ральними конституційними законами і федеральними законами для безпосе-реднього виконання повноважень державних органів . Згідно ст . 10 Конституції РФ, державна влада в РФ здійснюється Президентом РФ, Федеральними Зборами, Урядом, судами . Повний перелік державних посад РФ, у відповідно-сті із ст . 9 Федерального Закону «Про систему державної служби РФ» від 27 .05 .2003 р ., визначений у відповідних реєстрах посад державної служби . У свою чергу, під особами, які займають державні посади суб’єктів РФ, розумі-




ють осіб, що займають посади, встановлені конституціями чи статутами суб’єктів РФ для безпосереднього виконання повноважень державних органів (глави і депутати представницьких органів і глави виконавчої влади суб’єктів РФ (губернатори і глави адміністративних країв і областей, президенти респу-блік у складі Росії, мери міст федерального значення і т . ін .) [41, с . 157—159] .

Аналіз існуючих поглядів на суб’єкт злочину, передбаченого статтею 436 КК України дає нам можливість сформулювати наступне визначення суб’єкта цього злочину: «Суб’єктом злочину пропаганда війни може бути фізична, при-ватна, неслужбова особа (громадянин України, особа без громадянства, грома-дянин іноземної держави), яким до моменту вчинення злочину виповнилося 16 років, а вчинення цього злочину службовою особою з використанням влади або службового становища слід кваліфікувати за сукупністю злочинів — за ст . 436 КК і відповідним службовим злочином . Це свідчить, що потрібно передбачити як кваліфікуючу ознаку цього діяння, передбачивши в ч . 2 таку ознаку як «ті самі дії, вчинені службовою особою з використанням свого служ-бового становища» .

Стосовно суб’єкта злочину планування підготовка розв’язування та ведення агресивної війни (ст. 437 КК) в юридичній літературі є наступні уподо-бання: 1) Є .В . Лащук — заявляє «що суб’єкт злочину — загальний . Як правило, ці злочини вчиняють: глава держави, члени уряду, особи, які обіймають керівні посади у воєнній ієрархії, дипломатичному корпусі, в політичних партіях тощо [37, с . 1022]; 2) В .М . Киричко — стверджує, що після досягнення 16-річного віку суб’єктом цього злочину можуть бути службові особи, які здійснюють відповідні функції в системі державної влади чи збройних сил держави, упов-новажені вирішувати питання воєнного планування і управління а також інші особи [35, с . 645—646]; 3) М .І . Хавронюк — стверджує, що «суб’єкт цього зло-чину — загальний . Проте у перших трьох формах, а також у п’ятій цей злочин може вчинятися, як правило, лише службовою особою ЗС чи інших військо-вих формувань України або службовою особою вищого органу державної влади чи центрального органу виконавчої влади, яка за своїми повноваження-ми фактично може спланувати, підготувати чи розв’язати агресивну війну (воєнний конфлікт) або ініціювати ведення агресивної війни чи віддати наказ про здійснення агресивних воєнних дій, — глава держави, Верховний головно-командувач ЗС, Секретар РНБО, Міністр оборони, начальник Генерального штабу ЗС тощо» [38, с . 1241]; 4) С .С . Яценко — запевняє, що суб’єктом цього злочину можуть бути особи з числа керівників держави, військово-промислово-го комплексу і т . ін . — як військові, так і цивільні [42, с . 906]; 5) Т .М . Тертиченко — переконує, що суб’єкт цього злочину, хоча у диспозиції кримінально-правової норми такої вказівки не міститься, по-суті є спеціальним, адже зазначені в ній дії можуть бути вчинені лише вищими посадовими особами держави чи зброй-них сил, до компетенції яких належить питання воєнного планування та управління . Що стосується учасників агресивних війн, то вони несуть відпові-дальність за вчинення конкретних військових злочинів та злочинів проти людства (застосування зброї масового знищення, найманство тощо) [34, с . 745]; 6) О .Г . Кибальник, І .Г . Соломоненко — вбачають, що суб’єкт плануван-



193

ня, підготовки і розв’язування агресивної війни у кримінальному праві є загальний, тобто у відповідності за ч .1 ст . 353 КК РФ може бути будь-яка осуд-на фізична особа, якій на момент вчинення злочину виповнилося 16-ть років (аналогічним чином визнається коло осіб ведення агресивної війни за ч . 2 ст . 353 КК РФ) [41, с . 154—155] .

Аналіз існуючих точок зору на суб’єкт злочину, передбаченого ст . 437 КК дає нам підстави виділити з них наступні позитивні положення: 1) що суб’єктом цього злочину є фізична осудна особа, якій до моменту вчинення злочину виповнилося 16-ть років; 2) що суб’єктом цього злочину у перших трьох формах прояву цього злочину суб’єктом злочину можуть бути вищі посадові особи держави (глава держави, Верховний головнокомандувач ЗС, Міністр Оборони, начальник Генерального штабу ЗС, Керівники інших зброй-них формувань держави, Керівники уряду, тобто особи, уповноважені вирішу-вати питання воєнного планування, підготовку або розв’язання війни чи воєн-ного конфлікту, або ініціювати ведення агресивної війни чи віддавати наказ про здійснення агресивних воєнних дій); 3) суб’єктами в четвертій і 5 формах прояву можуть бути як службові, так і не службові особи .

На підставі викладеного вище можна запропонувати наступне визна-чення суб’єкта цього злочину: «Суб’єктом злочину планування, підготовка, розв’язання та ведення агресивної війни може бути фізична, приватна, не службова особа (громадянин України, особа без громадянства, громадянин іноземної держави), якій до моменту вчинення злочину виповнилося 16-ть років, а вчинення цього злочину представником влади слід кваліфікувати за ч . 2 цієї ст . 437 КК, як спеціальний суб’єкт за відповідною ознакою цього злочину» .

У відношенні суб’єкта злочину порушення законів та звичаїв війни (ст. 438 КК) є наступні погляди: 1) Є .В . Лащук — запевняє, що якщо «останній полягає у відданні наказу про вчинення дій, передбачених частиною першою статті 438 КК, є спеціальним — службова особа, яка за своїми повноваженнями може віддавати відповідні накази (це вправі робити не тільки військовослуж-бовці, а й політичні керівники держави), то у разі вчинення інших суспіль-но-небезпечних дій, перелічених у цій статті, — загальний . Якщо передбачені цією статтею діяння вчиняються військовослужбовцем, вони можуть бути кваліфіковані як військовий злочин (зокрема, за стст . 432—435 КК) та додат-кової кваліфікації за ст . 438 КК не потребують» [37, с . 1025]; 2) В .М . Киричко — заявляє, що «суб’єктом віддання наказу про вчинення зазначених у ст . 438 КК дій може бути лише службова особа (як військова, так і цивільна) . В інших випадках учинення цього злочину суб’єктом може виступати будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку . Дії військовослужбовців можуть бути кваліфіко-вані за стст . 432, 433, 434 КК, у яких передбачені спеціальні норми» [35, с . 648]; 3) М .І . Хавронюк — стверджує, що «суб’єкт злочину в перших п’яти його фор-мах — загальний . В окремих випадках ним не може бути військовослужбовець . Наприклад, такі вчинені військовослужбовцями порушення законів та звичаїв війни, як мародерство, насильство над населенням у районі воєнних дій, пога-не поводження з військовополоненими або цивільним населенням, вчинене неодноразово, пов’язане з особливою жорстокістю чи спрямоване проти хво-




рих і поранених, тягнуть відповідальність за стст . 432, 433, 434 КК . Суб’єкт злочину в його шостій формі спеціальний: ним є службова особа, яка за своїми повноваженнями може віддавати накази, які стосуються права війни . Накази про ті чи інші порушення законів та звичаїв війни можуть віддаватися не тіль-ки військовими, а й політичним керівництвом країни . . . У разі віддання вій-ськовою службовою особою наказу про порушення законів та звичаїв війни, вчиненого в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, її дії слід квалі-фікувати за ч . 4 ст . 424 КК, а якщо такі дії були поєднані з умисним вбив-ством, — додатково за частиною 2 статті 438 КК» [38, с . 1243—1244] .

Аналіз існуючих поглядів на суб’єкт злочину, передбаченого ст . 438 КК, дає нам можливість сформулювати наступне визначення суб’єкта цього злочи-ну: «Суб’єктом злочину порушення законів та звичаїв війни у перших п’яти формах може бути фізична осудна, приватна, не службова особа (громадянин України, особа без громадянства, громадянин іноземної держави), якій до моменту вчинення злочину виповнилося 16 років (в окремих випадках ними не може бути військовослужбовець, зокрема, дії військовослужбовців, перед-бачені цією статтею можуть бути кваліфіковані за стст . 432—435 КК, у яких передбачені спеціальні норми та додаткової кваліфікації за статтею 438 КК не потребують) . Суб’єкт злочину у його шостій формі, є службова особа, яка за своїми повноваженнями може віддавати накази, які стосуються права війни (це вправі робити не тільки військовослужбовці, а й політичні керівники дер-жави) . У разі віддання військовою службовою особою наказу про порушення законів та звичаїв війни, вчиненого в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, її дії слід кваліфікувати за ч . 4 ст . 424 КК» .

Суб’єкт злочину найманство (стаття 447 КК). У відношенні суб’єкта злочину, передбаченого статтею 447 КК існують такі погляди: 1) В .М . Киричко — стверджує, що «суб’єкт злочину — особа, яка досягла 16-річного віку (за части-ною першою цієї статті) . За частиною другою цієї статті суб’єкт злочину особа, яка досягла 16-річного віку і характеризується сукупністю вказаних вище ознак найманця» [35, с . 649—650]; 2) М .І . Хавронюк — запевняє, що «суб’єкт злочину у перших п’яти його формах — загальний (у випадку, коли такі фак-тичні дії, як вербування, фінансування, матеріальне забезпечення і навчання найманців, були вчинені за межами України іноземцем або особою без грома-дянства, що не проживає постійно в Україні, вони не підлягають відповідаль-ності за ст . 447 КК, якщо інше не буде прямо передбачене міжнародними договорами України, оскільки найманство не відноситься до особливо тяжких злочинів) . Щодо шостої форми цього злочину, то у даному випадку ознаки суб’єкта злочину (найманця) чітко перелічені у законодавстві . . . а) спеціально завербована на місці або за кордоном для того, щоб брати участь у збройному конфлікті; б) фактично бере участь у воєнних діях; в) бере участь у воєнних діях, керуючись головним чином, бажанням одержати особисту вигоду . . .; г) не є ні громадянином сторони, що перебуває у конфлікті, ні особою, яка постійно проживає на території, яка контролюється стороною, що перебуває у конфлік-ті; д) не належить до особового складу збройних сил сторони, що перебуває у конфлікті; є) не послана державою, яка не є стороною, що перебуває у кон-



195

флікті, для виконання офіційних обов’язків як особи, що належить до складу її збройних сил ( наприклад, як військовий радник)» [38, с . 1262—1263]; 3) Є .В . Лащук — переконаний, що «суб’єкт злочину, передбаченого частиною першою статті 447 КК, — загальний, злочину, передбаченого частиною другою цієї статті, — спеціальний а саме найманець . … В аналізованому злочині най-манцем може виступати тільки громадянин України . Не можуть визнаватися найманцями особи, які безпосередньо не беруть участі у воєнних діях (медич-ний персонал, духовенство, журналісти), у тому числі особи, які працюють технічними інструкторами, радниками, пілотами транспортних літаків, а зброю носять лише для самозахисту» [37, с . 1036] .

Аналіз існуючих поглядів на суб’єкт злочину, передбаченого ч . 1 ст . 447 КК, дає нам можливість запропонувати наступне визначення суб’єкта цього злочину: «Суб’єктом злочину найманство може бути за ч . 1 цієї статті фізична осудна, приватна, неслужбова особа (громадянин України, особа без громадян-ства, громадянин іноземної держави, особа без громадянства, що не проживає в Україні), якій до моменту вчинення злочину виповнилося 16 років . За ч . 2 цієї статті суб’єкт злочину — спеціальний, а саме найманець . . . особа, яка: а) спеціально завербована на місці або за кордоном для того, щоб битися у збройному конфлікті; б) беручи участь у воєнних діях, керується головним чином бажанням одержати особисту вигоду, якій дійсно обіцяно стороною або за дорученням сторони, що перебуває у конфлікті, матеріальну винагороду, що істотно перевищує винагороду, обіцяну чи виплачувану комбатантом такого рангу і функцій, які входять до особового складу збройних сил даної сторони; в) не є ні громадянином сторони, що перебуває у конфлікті, ні особою, яка постійно проживає на території, що контролюється стороною, яка перебуває у конфлікті; г) не входить до особового складу збройних сил сторони, що пере-буває у конфлікті; д) не послана державою, яка не є стороною, що перебуває у конфлікті, для виконання офіційних обов’язків як особа, яка входить до скла-ду її збройних сил» .

Суб’єкт злочинів проти безпеки людства (стст. 439, 440, 441, 442 КК). У відношенні суб’єкта злочину застосування зброї масового знищення (ст . 439 КК) існують наступні погляди: 1) В .М . Киричко, І .Г . Поплавський, Т .М . Тер тиченко — заявляють, що суб’єктом цього злочину може бути особа, яка досягла 16-річно-го віку [35, с . 651; 36, с . 917; 34, с . 751]; 2) Є .В . Лащук, М .І . Хавронюк — пере-конують, що суб’єкт цього злочину — загальний [37, с . 1027; 38, с . 1246] .

Аналіз зазначених поглядів свідчить, що суб’єктом цього злочину може бути фізична особа, який до моменту вчинення злочину виповнилося 16-ть років .

Стосовно суб’єкта злочину розроблення, виробництво, придбання, збері-гання, збут, транспортування зброї масового знищення (ст. 440 КК) є такі судження: 1) Є .В . Лащук, М .І . Хавронюк — запевняють, що суб’єкт цього зло-чину — загальний [37, с . 1027; 38, с . 1248]; 2) Т .М . Тертиченко, І .Г . Поплавський, В .М . Киричко — заявляють, що суб’єктом цього злочину є фізична осудна особа, якій виповнилося 16-ть років [34, с . 751; 36, с . 918; 35, с . 652] .

Аналіз злочину, передбаченого ст . 440 КК, дає нам можливість запропо-нувати наступне визначення суб’єкта цього злочину: «Суб’єктом злочину роз-




роблення, виробництво, придбання, зберігання, збут, транспортування зброї масового знищення може бути фізична осудна, приватна, неслужбова особа, якій до моменту вчинення злочину виповнилося 16-ть років» .

Щодо суб’єкта злочину екоцид (ст. 441 КК) є такі судження: 1) Є .В . Лащук, М .І . Хавронюк — стверджують, що суб’єкт цього злочину — загальний [37, с . 1027; 38, с . 1250]; 2) В .М . Киричко — запевняє, що суб’єктом цього злочину є особа, яка досягла 16-річного віку [35, с . 653]; 3) І .Г . Поплавський — переко-нує, що суб’єктом цього злочину є будь-яка фізична особа, яка досягла 16-річ-ного віку [36, с . 920] .

Виходячи з аналізу цих поглядів на суб’єкт злочину, передбаченого ст . 441 КК, можна запропонувати визначення суб’єкта цього злочину: «Суб’єктом злочину екоцид є фізична, осудна, неслужбова, приватна особа, якій до момен-ту вчинення злочину виповнилося 16-ть років» .

Стосовно суб’єкта злочину геноцид (ст. 442 КК) існують наступні погля-ди: 1) М .І . Хавронюк, Є .В . Лащук — запевняють, що суб’єкт цього злочину — загальний [38, с . 1252; 37, с . 1030]; 2) В .М . Киричко, І .Г . Поплавський — заяв-ляють, що суб’єктом цього злочину є особа, яка досягла 16-річного віку [35, с . 655; 36, с . 923] .

Маючи такі погляди ми можемо запропонувати наступне визначення суб’єкта злочину, передбаченого ст . 442 КК: «Суб’єктом злочину геноцид може бути фізична осудна, приватна, не службова особа, якій до моменту вчинення злочину виповнилося 16-ть років» .

Суб’єкт злочинів проти міжнародного правопорядку (стст. 443, 444, 445, 446 КК). Стосовно суб’єкта злочину, передбаченого ст . 443 КК є такі вподобан-ня: М .І . Хавронюк, Є .В . Лащук, В .М . Киричко — стверджують, що суб’єктом цього злочину може бути фізична осудна особа, яка досягла 14-річного віку [38, с . 1255; 37, с . 1031; 35, с . 657] . На наш погляд, більш повним буде наступне визначення суб’єкта цього злочину: «Суб’єктом злочину посягання на життя представника іноземної держави може бути фізична осудна, приватна неслуж-бова особа (громадянин України, особа без громадянства, громадянин інозем-ної держави), якій до моменту вчинення злочину виповнилося 14-ть років» .

У відношенні суб’єкта злочину, передбаченого статтею 444 КК існують наступні судження: 1) Є . В . Лащук, М . І . Хавронюк — переконують, що суб’єкт цього злочину — загальний [37, с . 1032; 38, с . 1257]; 2) В .М . Киричко, Т .М . Тертиченко — наполягають, що суб’єктом цього злочину є фізична осудна, особа, яка досягла 16-річного віку . Ці визначення зумовлюють нас запропону-вати наступне визначення суб’єкта злочину, передбаченого статтею 444 КК: «Суб’єктом діяння злочини проти осіб та установ, що мають міжнародний захист, може бути фізична осудна, приватна, службова особа (громадянин України, особа без громадянства, громадянин іноземної держави), якій до моменту вчинення злочину виповнилося 16-ть років» .

Суб’єкт злочину незаконне використання символіки Червоного Хреста, Червоного Півмісяця, Червоного Кристала (ст. 445 КК). Стосовно цього суб’єк-та злочину існують наступні погляди: 1) Є .В . Лащук — стверджує, що «суб’єкт цього злочину — загальний . Вчинення таких дій особою, передбачених ч . 2



197

ст . 401 КК, за наявності відповідних ознак складу злочину, тягне за собою від-повідальність цієї особи за ст . 435 КК» [37, с .1033]; 2) В .М . Киричко — наполя-гає на тому, що суб’єкт цього злочину — особа, яка досягла 16-річного віку . Стаття 445 передбачає загальну норму про незаконне використання символіки Червоного Хреста, Червоного Півмісяця, Червоного Кристала . Вона не засто-совується, якщо дії можна кваліфікувати за статтями, що передбачають спеці-альні норми, зокрема, за ст . 435 КК як військовий злочин, або за ст . 438 КК як порушення законів війни [35, с . 658]; 3) Т .М . Тертиченко — запевняє, що «суб’єктом цього злочину може бути фізична осудна особа, яка досягла 16-річ-ного віку» [34, с . 758] .

Аналіз названих вище поглядів допомагає нам сформулювати наступне визначення суб’єкта злочину, передбаченого статтею 445 КК: «Суб’єктом зло-чину незаконне використання символіки Червоного Хреста, Червоного Пів-місяця, Червоного Кристала може бути фізична осудна, приватна, неслужбова особа (громадянин України, особа без громадянства, громадянин іноземної держави), якій до моменту вчинення злочину виповнилося 16-ть років . Ця стаття не застосовується, якщо дії можна кваліфікувати за стст . 435 та 438 КК» .

У відношенні суб’єкта злочину піратство (ст . 446 КК) існують такі погляди: 1) Є .В . Лащук — запевняє, що суб’єкт цього злочину — загальний [37, с . 1035]; 2) М .І . Хавронюк — наполягає на тому, що «суб’єкт цього злочину — спеціальний . Це особа зі складу екіпажу (капітан, інші особи командного скла-ду і суднової команди) чи пасажир будь-якого приватновласницького або прирівняного до нього морського чи річкового судна, у тому числі катера або човна» [38, с . 1260]; 3) В .М . Киричко — стверджує, що суб’єктом цього злочину може бути член екіпажу чи пасажир піратського судна, який досяг 16-річного віку [35, с . 660]; 4) Т .М . Тертиченко — наполягає на тому, що «суб’єктом пірат-ства може бути будь-яка осудна фізична особа, яка досягла 16-річного віку . . . У випадку, коли напад на судно вчиняється з військових чи інших державних суден, то потрібно розрізняти напад при потуранні, бездіяльності державної влади (такий напад — піратський) і напад від імені та в інтересах держави (це агресії запитає а не піратство)» [34, с . 759] .

Аналіз названих нами вище точок зору дає нам можливість сформулю-вати наступне визначення суб’єкта злочину, передбаченого статтею 446 КК: «Суб’єктом злочину піратство може бути фізична осудна особа — спеціальний суб’єкт — це особа зі складу екіпажу (капітан, інші особи командного складу і суднової команди) чи пасажир будь-якого приватного судна, у тому числі катера чи човна, яка досягла до вчинення злочину 16-річного віку (у випадку, коли напад на судно вчиняється з військових чи інших державних суден, то потрібно розрізняти напад при потуранні, бездіяльності державної влади — такий напад є піратським, а напади від імені і в інтересах держави — це буде акт агресії, a не піратство)» . Крім того, необхідно зазначити, що певною мірою проблема суб’єкта злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку взагалі вирішується на законодавчому рівні і в деяких зарубіж-них джерелах [43; 44; 45; 46] .

Висновки . На підставі проведеного дослідження можна дійти наступ-них суджень: 1) що авторами формулюються визначення суб’єкта злочинів




проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку характеризують-ся неповнотою змісту; 2) деякі визначення суб’єктів аналізованих злочинів є суперечливими; 3) неповнота змісту визначення суб’єкта цих злочинів не може слугувати теорії кримінального права та правозастосовній діяльності правоохоронних органів та суду .


1 . Абдуразаков С.А. Субъект преступления по Уголовному кодексу Узбекской ССР / С .А . Абдуразаков Г .А . Ахмедов // Вопросы совершенствования законодатель-ства Узбекской ССР/ [ред . кол . Г .А . Ахмедов и др .] . — Ташкент, 1970 . — С . 137—147 .

2 . Абшилава Г.В. Некоторые особенности производства допроса с участием переводчика / Г .В . Абшилава // Российский следователь . — 2004 . — № 10 . — С . 18—20 .

3 . Бородин С.В. К вопросу совершенствования законодательства об уголовной ответственности несовершеннолетних / С .В . Бородин, Н .А . Носков// Современные тенденции развития уголовной политики и уголовного законодательства . — М ., 1994 . — С . 57—59 .

4 . Владимиров В.А. Субъект преступления по советскому уголовному праву : Лекция / В .А . Владимиров, Г .А . Левицкий . — М . : МООП РСФСР, 1964 . — 59 с .

5 . Наумов А.В. Предприятие на скамье подсудимых / А .В . Наумов // Советская юстиция . 1992 . — № 17—18 . — С . 3—4 .

6 . Орлов В.С. Субъект преступления по советскому уголовному праву / В .С .Орлов . — М . : Госюриздат, 1958 . — 260 с .

7 . Орымбаев В.С. Специальные субъекты преступления / Р . Орымбаев; отв . ред . Г .И . Баймурзин . — Алма-Ата : Наука Каз . ССР, 1977 . — 152 с .

8 . Павлов В.Г. Субъект преступления / В .Г . Павлов . — СПб : Юридический центр Пресс, 2001 . — 318 с .

9 . Розенко В.І Суб’єкт злочину/ В .І . Розенко, В .К ., Матвійчук// Лекція . — К . : Українська академія внутрішніх справ, 2004 . — 36 с .

10 . Светлов А.Я. Ответственность за должностные преступления / А .Я . Светлов . — К . : Наукова думка, 1978 . — 304 с .

11 . Протченко Б.А. Понятие невменяемости в советском уголовном праве / Б .А . Протченко // Изд . Вузов Правоведение . — 1987 . — С . 82—86 .

12 . Тацій В.Я. Суб’єкт злочину / В .Я . Тацій // Кримінальне право України . Загальна частина: Підруч . для студ . юрид . спец . вищ . закл . освіти / [М .І . Бажанов, Ю .В . Баулін, В .І . Борисов та ін]; за ред . М .І . Бажанова, В .В . Сташиса, В .Я . Тація . — К . — Х ., 2001 . — С . 130—141 .

13 . Устименко В.В. Субъект преступления (понятие и виды): Учеб . пособие / В .В . Устименко . — Х . : Харьк . юрид . ин .-т, 1989 . — 140 с .

14 . Полный курс уголовного права: В 5 т . / Под ред . докт . юрид . наук, проф ., засл . деятеля науки РФ А . И . Коробеева . — СПб . : Р . Асланов, Юридический центр Пресс, 2008 . — Т . 1: Преступление и наказание . — 2008 . — 1133 с .

15 . Кримінальне право України . Загальна частина: Практикум [Навч . посіб-ник] / Костенко О .М ., Козаченко І .П ., Матвійчук В .К . та ін .; за заг . ред . В .К . Мат-війчука . — К . : КНТ, 2006 . — 432 с .

16 . Шем’яков О.П. Суб’єкт злочину / О .П . Шем’яков // Кримінальне право України (Загальна частина) / Хохлова І .В ., Шем’яков О .П . : Навч . посібник . — К . : Центр навчальної літератури, 2006 . — С . 86—95 .



199

17 . Кримінальна відповідальність юридичних осіб в Україні: pro et contra Юридична газета . № 24, 12 травня . — 2013 . — 1 .4 — 9 .

18 . Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р . // Відомості Верховної Ради України . — 2001 . — № 25—26 . — Ст . 131 .

19 . Шабалин В.А . Методологические вопросы правоведения . В связи с тео-рией и практикой социалистического управления / В .А . Шабалин . — Саратов : Сарат . ун-т, 1972 . — 226 с .

20 . Пионтковский А.А . Преступление в области природных богатств / А .А . Пионтковский // Курс советского уголовного права: В 6 т . / [редкол . : А .А . Пионтковский и др .] — М . : 1971 . — Т . 5 . — С . 513—544 .

21 . Писарев А. Правовая охрана и защита лесов / А . Писарев // Советская юстиция, 1982 . — С . 7—10 .

22 . Пакутин В.Д. Ответственность за незаконную порубку леса / В .Д . Пакутин // Социалистическая законность . — 1978 . — № 11 . — С . 40—42 .

23 . Баулін Ю.В. Злочини у сфер обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров’я населення / Ю .В . Баулін // Кримінальний кодекс України: науково-практичний коментар / [Ю .В . Баулін, В .І . Борисов, С .Б . Гавриш та ін .]; за заг . ред . В .В .Сташиса, В .Я . Тація . — К ., 2003 . — С . 830—899 .

24 . Матвійчук В.К. Теоретичні та практичні проблеми кримінально-правової охорони навколишнього природного середовища: Монографія / В .К . Матвійчук . — К . : Національна академія управління, 2011 . — 368 с .

25 . Ожегов С.И. Словарь русского языка: ок . 5700слов / [Ожегов С .И .; под . ред . чл .—корр . АН СССР Н .Ю . Шведовой] . — 19 изд ., испр . — М . : Рус . яз ., 1987 . — 846 с .

26 . Даль В.Д. Толковый словарь живого великорусского языка: В 4 т . / В .И . Даль . — М . : Государственное издательство инностр . и национальных словарей, 1955 . — Т . 4 . — 1956 . — 583 с .

27 . Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод . і допов .) / [уклад . і голов . ред . В .Т . Бусел] . — К .; Ірпінь : Перун, 2005 . — 1728 с .

28 . Матвейчук В.К. Уголовно-правовая борьба органов внутренних дел с пре-ступным загрязнением водных объектов: Учеб . пособие / В .К . Матвейчук . — К . : НИ и РИО Украинской академии внутренних дел, 1992 . — 79 с .

29 . Попов М.И. Злочини у сфері службової діяльності та професійної діяльно-сті, пов’язані з наданням публічних послуг / М .І . Попов, С .О . Харитонов // Кримінальний кодекс України . Науково-практичний коментар: У 2 т . — т . 2: Особлива частина / За заг . ред . В .Я . Тація, В .П . Пшонки, В .І . Борисова, В .І . Тютюгіна . — 5-те вид . допов . — Х . : Право, 2013, / Ю .В . Баулін, В .І . Борисов, В .І . Тютюгін та ін . — 2013 . — С . 782—840 .

30 . Здравомыслов Б.В. Должностные преступления . Понятие и квалифика-ция / Б .В . Здравомыслов . — М . : Юрид . лит ., 1975 . — 168 с .

31 . Мельник М.І. Злочини у сфері службової діяльності / М .І . Мельник // Кримінальне право України . Особлива частина: Підруч . / [Ю .В . Александров, О .О . Дудоров, В .А . Клименко та ін . .]; за ред . М .І . Мельника, В .А . Клименка . — К ., 2004 . — С . 491—513 .

32 . Матвейчук В.К . Уточнение понятия субъекта экологических преступле-ний на современном этапе развития общества и государства / В .К . Матвейчук // Проблеми боротьби зі злочинністю в Україні: тези доповідей і повідомлень респ . наук . конф . / АН України . Інститут держави і права ім . В .М . Корецького . — К ., 1992 . — С . 62—64 .




33 . Гаврыш С.Б. Уголовно-правовая охрана природной среды Украины . Проблемы теории и развития законодательства / С .Б . Гаврыш . — Харьков : Основа, 1994 . — 640 с .

34 . Тертиченко Т.М. Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку / Т .М . Тертиченко // Кримінальне право (Особлива частина) : підруч-ник ; за ред . О .О . Дудорова, Э .О . Письменського . — [2-ге вид] . — К . : «ВД «Дакор», 2013 . — С . 741—760 .

35 . Киричко В.М. Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного пра-вопорядку / В .М . Киричко // Кримінальне право України . Особлива частина : під-ручник / Ю . В . Баулін, В . І . Борисов, В . І . Тютюгін та ін . . ; за ред . проф . В . Я . Тація, В . І . Борисова, В . І . Тютюгіна . — 5-те вид . переробл . і допов . — Х . : Право, 2015, — С . 641—659 .

36 . Поплавський И.Г. Преступления против мира, безопасности человечества и международного правопорядка / И .Г . Поплавський // Уголовный кодекс Украины . Комментарий . Под . ред . Ю .А . Кармазина и Е .Л . Стрельцова . — Харьков : ООО «Одиссей», 2001 . — С . 909—932 .

37 . Лащук Є.В. Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного право-порядку / Є .В . Лащук // Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України . / Д .С . Азаров, В .К . Грищук, А .В . Савченко [та ін .] ; за заг . ред . О .М . Джужі, А .В . Савченка, В .В . Чернея . — К . : Юрінком Інтер, 2016 . — С . 1017—1037 .

38 . Хавронюк М.І. Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку / М .І . Хавронюк // Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України ; за ред . М . І . Мельника, М . І . Хавронюка . — 9-те вид . переробл . та допов . — К . : Юридична думка, 2012 . — С . 1238—1263 .

39 . Матишевський П.С. Коментар до статей 436, 443, 447 КК України // Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України; За станом зако-нодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України на 1 грудня 2001 року; За ред . С .С . Яценка . — К . : А . С . К ., 2002 . — С . 900—921 .

40 . Александров Ю.В. Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку / Ю . В . Александров // Кримінальне право України . Особлива части-на: Підручник (Ю .В . Александров, О .О . Дудоров, В .А . Клименко та ін .) — Вид . 2-ге, переробл . та допов . / За ред . М .І . Мельника, В .А . Клименка . — К . : Атіка, 2008 . — С . 672—685 .

41 . Кибальник А.Г. Преступления против мира и безопасности человечества / А .Г . Кибальник, И .Г . Соломоненко // Под науч . ред . док . юрид . наук, проф . А .В . Наумова . — СПб . : Изд-во «Юридический центр Пресс», 2004 . — 385 с .

42 . Яценко С.С. Коментар до статей 437—442, 444—446 КК України / С .С . Яценко // Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України; За станом законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України на 1 грудня 2001 року; За ред . С .С . Яценка . — К . : А . С . К ., 2002 . — С . 904—915 .

43 . THE SAPANESE PENAL CODE / Edited and introduction by Doctor of Law, prof . A .I . Korobeev . — St Petersburg : «Yuridichesky Center — Press», 2002 . — 226 p .

44 . The Swiss Penal Code / Preface by a member of the Council of Federation the Federal Assembly of the RF . N . Volkov; edited, translated from German, and introduction by Candidate of Law A .V . Serebrennikova ; — St Petersburg : «Yuridichesky Center — Press», 2002 . — 366 p .

45 . Criminal Legislation of Norway / Edited and introductory article by Doctor of Law, professor Yn . V . Golik ; translated from Norwegian A .V . Zhmenya . — St . Petersburg : «Yuridichesky Center — Press», 2002 . — 366 p .



201

46 . The Latvian Penal / edited and introduction by candidate of law A .I . Lukashov and candidate of law E .A . Sarkisova, translated from Latvian by candidate of Law A .I . Lukashov . — St . Petersburg : «Yuridichesky Center — Press», 2001 . — 313 p .

REFERENCES

1 . Abdurazakov S.A. Subekt prestuplenija po Ugolovnomu kodeksu Uzbekskoj SSR/ S .A . Abdurazakov G .A . Ahmedov// Voprosy sovershenstvovanija zakonodatel'stva Uzbekskoj SSR/ [red . kol . G .A . Ahmedov i dr .] . — Tashkent, 1970 . — S . 137—147 .

2 . Abshilava G.V. Nekotorye osobennosti proizvodstva doprosa s uchastiem perevodchika / G .V . Abshilava // Rossijskij sledovatel' . — 2004 . — № 10 . — S . 18—20 .

3 . Borodin S.V. K voprosu sovershenstvovanija zakonodatel'stva ob ugolovnoj otvetstvennosti nesovershennoletnih / S .V . Borodin, N .A . Noskov// Sovremennye tendencii razvitija ugolovnoj politiki i ugolovnogo zakonodatel'stva . — M ., 1994 . — S . 57—59 .

4 . Vladimirov V.A. Subekt prestuplenija po sovetskomu ugolovnomu pravu: Lekcija / V .A . Vladimirov, G .A . Levickij . — M . : MOOP RSFSR, 1964 . — 59 s .

5 . Naumov A.V. Predprijatie na skam'e podsudimyh / A .V . Naumov // Sovetskaja justicija . 1992 . — № 17—18 . — S . 3—4 .

6 . Orlov V.S. Subekt prestuplenija po sovetskomu ugolovnomu pravu / V .S . Orlov . — M . : Gosjurizdat, 1958 . — 260 s .

7 . Orymbaev V.S. Special'nye subekty prestuplenija / R . Orymbaev; otv . red . G .I . Bajmurzin . — Alma-Ata : Nauka Kaz . SSR, 1977 . — 152 s .

8 . Pavlov V.G. Subekt prestuplenija / V .G . Pavlov . — SPb : Juridicheskij centr Press, 2001 . — 318 s .

9 . Rozenko V.I. Subiekt zlochynu/ V .I . Rozenko, V .K . Matviichuk// Lektsiia . — K . : Ukrainska akademiia vnutrishnikh sprav, 2004 . — 36 s .

10 . Svetlov A.Ja. Otvetstvennost' za dolzhnostnye prestuplenija / A .Ja . Svetlov . — K . : Naukova dumka, 1978 . — 304 s .

11 . Protchenko B.A. Ponjatie nevmenjaemosti v sovetskom ugolovnom prave / B .A . Protchenko// Izd . Vuzov Pravovedenie . — 1987 . — S . 82—86 .

12 . Tatsii V.Ya. Subiekt zlochynu / V .Ya . Tatsii // Kryminalne pravo Ukrainy . Zahalna chastyna: Pidruch . dlia stud . yuryd . spets . vyshch . zakl . osvity / [M .I . Bazhanov, Yu .V . Baulin, V .I . Borysov ta in]; za red . M .I . Bazhanova, V .V . Stashysa, V .Ya . Tatsiia . — K . — Kh ., 2001 . — S . 130—141 .

13 . Ustimenko V.V. Subekt prestuplenija (ponjatie i vidy): Ucheb . posobie / V .V . Ustimenko . — H . : Har'k . jurid . in .-t, 1989 . — 140 s .

14 . Polnyj kurs ugolovnogo prava: V 5 t . / Pod red . dokt . jurid . nauk, prof ., zasl . dejatelja nauki RF A .I . Korobeeva . — SPb . : R . Aslanov, Juridicheskij centr Press, 2008 . — T . 1: Prestuplenie i nakazanie . — 2008 . — 1133 s .

15 . Kryminalne pravo Ukrainy . Zahalna chastyna: Praktykum [Navch . posibnyk] / Kostenko O .M ., Kozachenko I .P ., Matviichuk V .K . ta in .; za zah . red . V .K . Matviichuka . — K . : KNT, 2006 . — 432 s .

16 . Shemiakov O.P. Subiekt zlochynu / O .P . Shemiakov // Kryminalne pravo Ukrainy (Zahalna chastyna)/ Khokhlova I .V ., Shemiakov O .P . : Navch . posibnyk . — K . : Tsentr navchalnoi literatury, 2006 . — S . 86—95 .

17 . Kryminalna vidpovidalnist yurydychnykh osib v Ukraini: pro et contra Yurydychna hazeta . № 24, 12 travnia . — 2013 . — 1 .4 — 9 .




18 . Kryminalnyi kodeks Ukrainy vid 5 kvitnia 2001 r . // Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy . — 2001 . — № 25—26 . — St . 131 .

19 . Shabalin V.A. Metodologicheskie voprosy pravovedenija . V svjazi s teoriej i praktikoj socialisticheskogo upravlenija / V .A . Shabalin . — Saratov : Sarat . un-t, 1972 . — 226 s .

20 . Piontkovskij A.A. Prestuplenie v oblasti prirodnyh bogatstv / A .A . Piontkovskij // Kurs sovetskogo ugolovnogo prava: V 6 t . / [redkol . : A .A . Piontkovskij i dr .] — M . : 1971 . — T . 5 . — S . 513—544 .

21 . Pisarev A. Pravovaja ohrana i zashhita lesov / A . Pisarev // Sovetskaja justicija, 1982 — S . 7—10 .

22 . Pakutin V.D. Otvetstvennost' za nezakonnuju porubku lesa / V .D . Pakutin // Socialisticheskaja zakonnost' — 1978 . — № 11 . — S . 40—42 .

23 . Baulin Yu.V. Zlochyny u sfer obihu narkotychnykh zasobiv, psykhotropnykh rechovyn, yikh analohiv abo prekursoriv ta inshi zlochyny proty zdorovia naselennia / Yu .V . Baulin // Kryminalnyi kodeks Ukrainy: naukovo-praktychnyi komentar / [Yu .V . Baulin, V .I . Borysov, S .B . Havrysh ta in .]; za zah . red . V .V . Stashysa, V .Ya . Tatsiia . — K ., 2003 . — S . 830—899 .

24 . Matviichuk V.K. Teoretychni ta praktychni problemy kryminalno-pravovoi okhorony navkolyshnoho pryrodnoho seredovyshcha: Monohrafiia / V .K . Matviichuk . — K . : Natsionalna akademiia upravlinnia, 2011 . — 368 s .

25 . Ozhegov S.I. Slovar' russkogo jazyka: ok . 5700slov / [Ozhegov S .I .; pod . red . chl .—korr . AN SSSR N .Ju . Shvedovoj] . — 19 izd ., ispr . — M . : Rus . jaz ., 1987 . — 846 s .

26 . Dal' V.D. Tolkovyj slovar' zhivogo velikorusskogo jazyka: V 4 t ./ V .I . Dal' . — M . : Gosudarstvennoe izdatel'stvo innostr . i nacional'nyh slovarej, 1955 . — T . 4 . — 1956 . — 583 s .

27 . Velykyi tlumachnyi slovnyk suchasnoi ukrainskoi movy (z dod . i dopov .) / [uklad . i holov . red . V .T . Busel] . — K .; Irpin : Perun, 2005 . — 1728 s .

28 . Matvejchuk V.K. Ugolovno-pravovaja bor'ba organov vnutrennih del s prestupnym zagrjazneniem vodnyh obektov: Ucheb . posobie / V .K . Matvejchuk . — K . : NI i RIO Ukrainskoj akademii vnutrennih del, 1992 . — 79 s .

29 . Popov M.I. Zlochyny u sferi sluzhbovoi diialnosti ta profesiinoi diialnosti, poviazani z nadanniam publichnykh posluh / M .I . Popov, S .O . Kharytonov // Kryminalnyi kodeks Ukrainy . Naukovo-praktychnyi komentar: U 2 t . — t . 2: Osoblyva chastyna / Za zah . red . V .Ya . Tatsiia, V .P . Pshonky, V .I . Borysova, V .I . Tiutiuhina . — 5-te vyd . dopov . — Kh . : Pravo, 2013, / Yu .V . Baulin, V .I . Borysov, V .I . Tiutiuhin ta in . — 2013 . — S . 782—840 .

30 . Zdravomyslov B.V. Dolzhnostnye prestuplenija . Ponjatie i kvalifikacija / B .V . Zdravomyslov . — M . : Jurid . lit ., 1975 . — 168 s .

31 . Melnyk M.I. Zlochyny u sferi sluzhbovoi diialnosti / M .I . Melnyk // Kryminalne pravo Ukrainy . Osoblyva chastyna: Pidruch . / [Yu .V . Aleksandrov, O .O . Dudorov, V .A . Klymenko ta in . .]; za red . M .I . Melnyka, V .A . Klymenka . — K ., 2004 . — S . 491—513 .

32 . Matvejchuk V.K. Utochnenie ponjatija subekta jekologicheskih prestuplenij na sovremennom jetape razvitija obshhestva i gosudarstva / V .K . Matvejchuk // Problemy borotby zi zlochynnistiu v Ukraini: tezy dopovidei i povidomlen resp . nauk . konf . / AN Ukrainy . Instytut derzhavy i prava im . V .M . Koretskoho . — K ., 1992 . — S . 62—64 .

33 . Gavrysh S.B. Ugolovno-pravovaja ohrana prirodnoj sredy Ukrainy . Problemy teorii i razvitija zakonodatel'stva / S .B . Gavrysh . — Har'kov : Osnova, 1994 . — 640 s .

34 . Tertychenko T.M. Zlochyny proty myru, bezpeky liudstva ta mizhnarodnoho pravoporiadku / T .M . Tertychenko // Kryminalne pravo (Osoblyva chastyna) :



203

pidruchnyk ; za red . O .O . Dudorova, Ye .O . Pysmenskoho . — [2-he vyd] . — K . : “VD “Dakor”, 2013 . — S . 741—760 .

35 . Kyrychko V.M. Zlochyny proty myru, bezpeky liudstva ta mizhnarodnoho pravoporiadku / V .M . Kyrychko // Kryminalne pravo Ukrainy . Osoblyva chastyna : pidruchnyk / Yu .V . Baulin, V .I . Borysov, V .I . Tiutiuhin ta in . . ; za red . prof . V .Ya . Tatsiia, V .I . Borysova, V .I . Tiutiuhina . — 5-te vyd . pererobl . i dopov . — Kh . : Pravo, 2015 . — S . 641—659 .

36 . Poplavs'kij I.G. Prestuplenija protiv mira, bezopasnosti chelovechestva i mezhdunarodnogo pravoporjadka / I .G . Poplavs'kij // Ugolovnyj kodeks Ukrainy . Kommentarij . Pod . red . Ju .A . Karmazina i E .L . Strel'cova . — Har'kov : OOO “Odissej”, 2001 . — S . 909—932 .

37 . Lashchuk Ye.V. Zlochyny proty myru, bezpeky liudstva ta mizhnarodnoho pravoporiadku / Ye .V . Lashchuk // Naukovo-praktychnyi komentar Kryminalnoho ko deksu Ukrainy . / D .S . Azarov, V .K . Hryshchuk, A .V . Savchenko [ta in .] ; za zah . red . O .M . Dzhuzhi, A .V . Savchenka, V .V . Cherneia . — K . : Yurinkom Inter, 2016 . — S . 1017—1037 .

38 . Khavroniuk M.I. Zlochyny proty myru, bezpeky liudstva ta mizhnarodnoho pravoporiadku / M .I . Khavroniuk // Naukovo-praktychnyi komentar Kryminalnoho kodeksu Ukrainy ; za red . M .I . Melnyka, M .I . Khavroniuka . — 9-te vyd . pererobl . ta dopov . — K . : Yurydychna dumka, 2012 . — S . 1238—1263 .

39 . Matyshevskyi P.S. Komentar do statei 436, 443, 447 KK Ukrainy // Naukovo-praktychnyi komentar do Kryminalnoho kodeksu Ukrainy; Za stanom zakonodavstva i postanov Plenumu Verkhovnoho Sudu Ukrainy na 1 hrudnia 2001 roku; Za red . S .S . Yatsenka . — K . : A . S . K ., 2002 . — S . 900—921 .

40 . Aleksandrov Yu.V. Zlochyny proty myru, bezpeky liudstva ta mizhnarodnoho pravoporiadku / Yu .V . Aleksandrov // Kryminalne pravo Ukrainy . Osoblyva chastyna: Pidruchnyk (Yu .V . Aleksandrov, O .O . Dudorov, V .A . Klymenko ta in .) — Vyd . 2-he, pererobl . ta dopov . / Za red . M .I . Melnyka, V .A . Klymenka . — K . : Atika, 2008 . — S . 672—685 .

41 . Kibal'nik A.G. Prestuplenija protiv mira i bezopasnosti chelovechestva / A .G . Kibal'nik, I .G . Solomonenko // Pod nauch . red . dok . jurid . nauk, prof . A .V . Naumova . — SPb . : Izd-vo “Juridicheskij centr Press”, 2004 . — 385 s .

42 . Yatsenko S.S. Komentar do statei 437—442, 444—446 KK Ukrainy / S .S . Yatsenko // Naukovo-praktychnyi komentar do Kryminalnoho kodeksu Ukrainy; Za stanom zakonodavstva i postanov Plenumu Verkhovnoho Sudu Ukrainy na 1 hrudnia 2001 roku; Za red . S .S . Yatsenka . — K . : A . S . K ., 2002 . — S . 904—915 .

43 . THE SAPANESE PENAL CODE / Edited and introduction by Doctor of Law, prof . A .I . Korobeev . — St Petersburg : “Yuridichesky Center — Press”, 2002 . — 226 p .

44 . The Swiss Penal Code / Preface by a member of the Council of Federation the Federal Assembly of the RF . N . Volkov; edited, translated from German, and introduction by Candidate of Law A .V . Serebrennikova ; — St Petersburg : “Yuridichesky Center — Press”, 2002 . — 366 p .

45 . Criminal Legislation of Norway / Edited and introductory article by Doctor of Law, professor Yn .V . Golik ; translated from Norwegian A .V . Zhmenya . — St . Petersburg : “Yuridichesky Center — Press”, 2002 . — 366 p .

46 . The Latvian Penal / edited and introduction by candidate of law A .I . Lukashov and candidate of law E .A . Sarkisova, translated from Latvian by candidate of Law A .I . Lukashov . — St . Petersburg : “Yuridichesky Center — Press”, 2001 . — 313 p .




Харь І .О . Суб’єкт злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку

У статті проведено дослідження суб’єкту злочинів проти миру, безпеки люд-ства та міжнародного правопорядку, передбачених статтями 436, 436-1, 437, 438, 439, 440, 441, 442, 443, 444, 445, 446, 447 КК України. Автором досліджені точки зору фахівців стосовно суб’єктів цих злочинів, що містяться в існуючих публікаціях та запропоновані визначення самих суб’єктів вказаних злочинів.

Ключові слова: суб’єкт злочинів, спеціальний суб’єкт, загальний суб’єкт, зло-чини проти миру, злочини проти безпеки людства, злочини проти міжнародного пра-вопорядку, службова особа, приватна особа.

Харь И .А . Субъект преступлений против мира, безопасности человечества и международного правопорядка

В статье проведено исследование субъекта преступлений против мира, безо-пасности человечества и международного правопорядка, предусмотренных статья-ми 436, 436-1, 437, 438, 439, 440, 441, 442, 443, 444, 445, 446, 447 УК Украины. Автором исследованы точки зрения специалистов относительно субъектов этих преступле-ний, содержащихся в существующих публикациях и предложены определения самих субъектов указанных преступлений.

Ключевые слова: субъект преступлений, специальный субъект, общий субъект, преступления против мира, преступления против безопасности человече-ства, преступления против международного правопорядка, должностное лицо, част-ное лицо.

Khar I . Perpetrator of Crimes against Peace, Security of Mankind, and International Legal Order

In the article, the research of a perpetrator of crimes against peace, security of mankind, and international legal order provided for in Articles 436, 436-1, 437, 438, 439, 440, 441, 442, 443, 444, 445, 446, 447 of the Criminal Code of Ukraine is provided. The scientific viewpoints regarding a perpetrator of the mentioned crimes available in publications are analyzed. The author’s definition of a perpetrator of crimes against peace, security of mankind, and international legal order is suggested.

Keywords: Perpetrator of a Crime; Specific Perpetrator; General Perpetrator; Crimes against Peace; Crimes against Security of Mankind; Crimes against International Legal Order; Public Person; Private Person


ДИСКУСІЇ ТА ОБГОВОРЕННЯ


205

Р Е Ц Е Н З І Я на навчальний посібник «Земельне право України», підготовлений авторським колективом викладачів

Національної академії внутрішніх справ

Природно-ресурсний потенціал відіграє важливу роль у житті суспіль-ства, а окремі його компоненти впливають на господарський розвиток як регі-ону зокрема, так і держави в цілому . Значне, якщо не основне, місце серед відомих компонентів природного середовища, належить земельним ресурсам . Особлива цінність землі та необхідність здійснення ефективних заходів щодо її раціонального використання, відтворення та охорони значно підвищилась в умовах сьогодення, коли негативні процеси, зумовлені насамперед явищами техногенного характеру суттєво впливають не лише на якісний, але на кількіс-ний стан земельного фонду в цілому . Будучи частиною суспільних відносин, земельні відносини відіграють дуже важливу роль, оскільки кожна людина в той чи інший спосіб стає їх учасником . Для того, щоб правильно зорієнтуватись в конкретній ситуації, обрати спосіб поведінки, а іноді і форму захисту своїх земельних прав та інтересів, громадянин має бути обізнаний з нормами права, що регулюють зазначений вид відносин . Тому, наданий для рецензування навчальний посібник, є як актуальною, так і своєчасною науковою розробкою .

Навчальний посібник «Земельне право України» побудований у відпо-відності до Земельного кодексу України, що надає здобувачам вищої освіти можливість зорієнтуватися не тільки на суті питання, що вивчається, але й надає можливість швидко звернутися до відповідних глав, статей Земельного кодексу, інших нормативно-правових актів, що регламентують дані відносини .

В навчальному посібнику чітко і послідовно розкриваються значення та зміст основних інститутів земельного права, починаючи із загальних поло-жень, принципів, методів земельного права та закінчуючи питаннями щодо юридичної відповідальності за порушення земельного законодавства . Розкрито питання щодо правового регулювання земельних відносин в Україні: підстави та порядок виникнення права власності та права користування земельними ділянками, права та обов’язки землевласників та землекористувачів; підстави припинення права власності та права користування земельними ділянками; розглянуто правовий режим земель та розкрито зміст заходів щодо їх охорони та інші питання . Кожна із заявлених в змісті навчального посібника тем, роз-крита на належному теоретичному рівні .

Обсяг навчального посібника, загальний зміст питань, свідчать, що авто-ри не просто дублюють основні положення земельного законодавства України, а й додатково тлумачать окремі положення, вдаючись до необхідних роз’яс-нень та узагальнень .

Обраний спосіб роз’яснення понять та змісту, широкого за своїм обся-гом кола земельно-правових відносин, за допомогою додаткової уточнюючої інформації, робить матеріал доступним для сприйняття, дозволяє наочно уявити теоретичні положення та процес їх практичного здійснення, застосу-вання . Крім того, такий способі дозволяє зосередити увагу на ключових


ДИСКУСІЇ ТА ОБГОВОРЕННЯ206

моментах теми, підкреслює важливість тих чи інших норм права, при регулю-ванні конкретних відносин між конкретними учасниками земельного право-відношення . До того ж, зручність та системність навчального посібника дозво-лить використати його при підготовці до семінарських та практичних занять, складання заліків та екзаменів .

Навчальний посібник «Земельне право України», підготовлений автор-ським колективом викладачів кафедри цивільного права і процесу Національної академії внутрішніх справ, є завершеною науковою працею, відповідає вста-новленим вимогам і може бути рекомендований до друку .

Заступник завідувача кафедри кримінального права, кримінології, цивільного та господарського права ВНЗ «Національна академія управління» кандидат юридичних наук, доцент І.О. Харь

ПЕРСОНАЛІЇ


207

Видавничо-редакційна рада і редакційна колегія журналу «Юридична наука», колектив ВНЗ «Національна академія управління»

вітає з Днем народження дійсного члена (академіка) НАПрН України

ТАЦІЙ ВАСИЛЬ ЯКОВИЧ

Почесний президент Національної академії правових наук України,

дійсний член (академік) НАН України та НАПрН України, радник президії НАПрН України

Народився 13 січня 1940 р . у м . Полтаві . Почав свою трудову діяльність у 1957 р . токарем Полтавського паровозного депо . Після закінчення у 1963 р . Харківського юридичного інституту (нині — Національний університет «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого») обіймав посади помічника прокурора району і прокурора відділу по нагляду за розглядом у судах кримінальних справ у Полтавській обласній прокуратурі . З 1966 р . його життя і діяльність пов’язані з Національним університетом «Юридична акаде-мія України імені Ярослава Мудрого»: аспірант, старший викладач, доцент, заступник декана денного факультету, проректор з наукової роботи, з липня 1987 р . і до цього часу — ректор Національного університету «Юридична ака-демія України імені Ярослава Мудрого» і водночас (з 1991 р .) завідувач кафе-дри кримінального права . У 1993 р . Указом Президента України від 23 .07 .1993 р . № 275/93 був призначений президентом-організатором Академії правових наук України, а у грудні 1993 р . Загальними зборами був обраний президентом Академії правових наук України (нині — Національна академія правових наук України) . З 3 березня 2016 року — почесний президент Національної академії правових наук України та радник президії НАПрН України .

У 1970 р . захистив кандидатську дисертацію на тему: «Кримінальна від-повідальність за комерційне посередництво» (спеціальність 12 .00 .08) . У


ПЕРСОНАЛІЇ208

1973 р . присвоєно вчене звання доцента . У 1984 р . захистив докторську дисер-тацію на тему: «Проблеми відповідальності за господарські злочини: об’єкт та система» (спеціальність 12 .00 .08) . У 1985 р . присвоєно вчене звання професо-ра . У 1997 р . обраний дійсним членом (академіком) Національної академії наук України і входить до складу Президії НАН України (з 1998 р .) .

Напрями наукової діяльності на сучасному етапі — кримінальне право (зокрема, підстави кримінальної відповідальності, склад злочину, об’єкт кримі-нально-правової охорони, злочини проти держави, господарські злочини, злочи-ни проти довкілля тощо), проблеми теорії держави та права, конституційного права України . Автор понад 400 наукових праць, у тому числі понад 40 моно-

графій, ряду навчальних посібників та підручників, серед яких: «Понятие, систе-ма и общие виды хозяйственных преступлений» (1974), «Уголовный кодекс Украинской ССР: Научно-практический комментарий» (1987), «Ответствен-ность за хозяйственные преступления» (1979), «Ответственность за хозяй-ственные преступления: объект и система» (1984), «Объект и предмет престу-пления в советском уголовном праве» (1988), «Об’єкт і предмет злочину у кримінальному праві України» (1994), «Кримінальне право України: Загальна частина» та «Кримінальне право України: Особлива частина» (у співавт ., 1997, 1998, 2001, 2003, 2004, 2007), «Конституція України: Науково-практичний ко ментар» (у співавт ., 2003), «Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар» (у співавт ., 2003, 2004, 2006, 2008), «Правова система України: історія, стан та перспективи: У 5 т . Т . 1, Т . 5» (у співавт ., 2008), «Правовая система Украины: история, состояние и перспективы: в 5 т .» Т . 1 (у співавт ., 2011), «Конституція України . Науково-практичний коментар» (у спі-вавт ., 2011) .

Як член Конституційної комісії брав участь у розробленні проекту нової Конституції України, був головою робочої групи Кабінету Міністрів з розро-блення нового Кримінального кодексу України (1992 р .), а також головою Комісії з доопрацювання та узгодження проектів Кримінального, Кримінально-процесуального та Кримінально-виконавчого кодексів України (1995—2001 рр .) . Брав участь у розробці багатьох законопроектів та проектів нормативних актів, серед яких: проекти законів «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України щодо посилення протидії корупції», «Про внесення змін до деяких законів України (щодо додаткових заходів забезпечення виконання Конституції України)», «Про запровадження довічного позбавлення волі за розповсюдження наркотичних засобів, пси-хотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів», «Про оперативно-розшукову діяльність», проект Кримінально-процесуального кодексу України та ін . Член ряду урядових, парламентських комісій, робочих груп, громадських організа-цій, зокрема Національної комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права Секретаріату Президента України, Міжвідомчої комісії з питань реформування правоохоронних органів України та Міжвідомчої комі-сії Ради національної безпеки і оборони України з комплексного вирішення проблем у сфері боротьби з корупцією, Координаційної ради з питань держав-ної служби України, робочої групи Верховної Ради України з доопрацювання



209

проекту Кримінально-процесуального кодексу України, Комітету з державних премій України в галузі науки і техніки, Науково-консультативної ради при Верховному Суді України, Науково-методичної ради при Генеральній про-куратурі України, Міжвідомчої ради з координації фундаментальних дослі-джень при НАН України, Експертної ради при НАН України з експертизи фундаментальних науково-дослідних робіт, Ради директорів Європейської асоціації публічного права, віце-президент Спілки ректорів вищих навчальних закладів України та ін . Головний редактор «Вісника Академії правових наук України», відповідальний редактор міжвідомчого республіканського науково-го збірника «Проблеми законності», голова наукової ради журналу «Право України», член редакційної колегії журналу «Вісник прокуратури», член видавничої ради журналу «Вісник Верховного Суду України», член наукової ради науково-практичного журналу «Інтелектуальний капітал», голова редак-ційної ради газети «Vіvаt lех», член редколегії журналу «Новий колегіум», член редакційної ради журналу «Universitet», член редакційної колегії журна-лу «Вища школа», член наукової ради «Бюлетеня Міністерства юстиції України», член редакційної ради журналу «Губернія», член редакційної колегії журналу «Право і суспільство» .

Удостоєний звання «Герой України» (з врученням ордена Держави, 2004) . Заслужений діяч науки і техніки України (1989) . Лауреат Державної премії України в галузі архітектури (2001), лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2004) . Нагороджений орденом «Знак Пошани» (1988), орденами князя Ярослава Мудрого V, IV, III ступенів (1995, 1998, 2009), повний кавалер ордена «За заслуги» (2000, 2012), почесними грамотами Верховної Ради України (2001), Кабінету Міністрів України (2002) . Лауреат премії імені В . Вернадського (2001) та премії імені Ярослава Мудрого (2001, 2002), нагороджений Нагрудним знаком «Хрест Пошани» (2011), Грамотою Міністра оборони України (2011), Почесним нагрудним знаком «За заслуги перед Збройними Силами України» (2011), Нагрудним знаком «Ветеран про-куратури України» (2011), орденом «Патріот Вітчизни» (2012), Відомчою заохочувальною відзнакою — нагрудний знак «Хрест доблесті» І ступеня (2012), Відомчою заохочувальною відзнакою «Холодна зброя» (кортик мор-ський) (2012), Нагрудним знаком «Почесний працівник» Державної пенітен-ціарної служби України (2012), Почесною грамотою Державної судової адмі-ністрації України (2012) . Має ряд міжнародних урядових, громадських та церковних нагород . Державний радник юстиції І класу . Почесний доктор Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Національного університету внутрішніх справ, Одеського національного університету імені І .І . Мечникова, почесний академік Острозького академічного братства, почес-ний професор та почесний академік спільноти академіків Харківського націо-нального технічного університету сільського господарства імені Петра Василенка, Заслужений професор Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого» . Почесний громадянин міст Полтави та Харкова .



Колектив ВНЗ «Національна академія управління», редакційна рада і редакційна колегія щиро вітають Василя Яковича Тація з Днем народження, бажають йому міцного здоров’я, щастя, творчого та фізичного довголіття

і подальших успіхів у його багатогранній діяльності.

З глибокою повагою

Від імені колективу «Національної академії управління»ректор, доктор економічних наук,

професор С.А. ЄРОХІН

Головний редактор наукового фахового журналу

«Юридична наука», перший проректор,

доктор юридичних наук, професор В .К . Матвійчук



211



КОМАРОВ ВЯЧЕСЛАВ ВАСИЛЬОВИЧ

Народився 1 січня 1950 р . у м . Комсомольську Донецької обл . У 1976 р . закінчив Харківський юридичний інститут (нині — Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого) . З 1976 р . по 1979 р . навчався в аспіран-турі, і відтоді працює у зазначеному навчальному закладі . З 1982 р . — завідувач кафедри цивільного процесу . З 1988 р . обіймав посаду проректора з навчальної роботи, а з 2005 р . і донині — проректор з навчально-методичної роботи Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого .

У 1980 р . захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук на тему: «Метод правового регулювання цивільних процесу-альних правовідносин» (спеціальність 12 .00 .03) . Науковий ступінь кандидата юридичних наук присуджено у 1980 р . Вчене звання професора присвоєно у 1990 р . У 1993 р . обраний членом-кореспондентом, а у 2004 р . — дійсним чле-ном (академіком) Академії правових наук України (нині — Національна акаде-мія правових наук України) .

Напрями наукових досліджень — теоретичні проблеми цивільного проце-су, господарського судочинства, нотаріату та міжнародного комерційного арбіт-ражу . Опублікував понад 270 наукових та навчально-методичних праць, серед яких: «Суб’єкти цивільного процесуального права» (1990), «Цивільні процесу-альні правовідносини та їх суб’єкти» (у співавт ., 1991), «Нотаріат» (1992, 2001), «Цивільне процесуальне право України: практика застосування» (1993), «Международный коммерческий арбитраж» (1995), «Цивільне процесуальне право України» (1999), «Нотаріат і нотаріальний процес» (1999), «Основи дер-жави і права» (у співавт ., 1999), «Цивільне процесуальне право України» (2001), «Цивільний процесуальний кодекс: Науково-практичний коментар» (2001), «Проблеми науки цивільного процесуального права» (2002), «Нотаріат в Україні» (2006), «Право на справедливий судовий розгляд у цивільному судо-



чинстві» (2007), «Проблеми теорії та практики цивільного судочинства» (2008), «Міжнародний комерційний арбітраж» (2008), «Правова система України: істо-рія, стан та перспективи: у 5 т . Т . 3: Цивільно-правові науки . Приватне право» (у співавт ., 2008 (укр .), 2011 (рос .), «Позовне провадження: монографія» (заг . ред ., співавт ., 2011), «Окреме провадження: монографія» (заг . ред ., співавт ., 2011), «Курс цивільного процесу: підручник (ред ., співавт ., 2011), «Нотаріат в Україні: підручник» (у співавт ., 2011), «Цивільне процесуальне законодавство у динаміці розвитку та практиці Верховного суду України» (2012), «Проверка судебных постановлений в гражданском процессе стран ЕС и СНГ: монография» (у спі-вавт ., 2012), «Правова доктрина України: у 5 т . Т . 3: Доктрина приватного права України» (у співавт ., 2013 (укр .), 2017 (англ .), «Виконавче провадження: навчально-практичний посібник» (у співавт ., 2014), «Цивільне судочинство України: основні засади та інститути: монографія» (у співавт ., 2016) .

Брав участь у складі робочих груп Кабінету Міністрів України з розро-блення ряду законопроектів, зокрема, проекту Цивільного процесуального кодексу України, «Про Конституційний Суд України», «Про судоустрій України» та ін . Підготував ініціативний проект Кодексу комерційного судо-чинства України, брав участь у підготовці проекту Модельного цивільного процесуального кодексу країн СНД .

З 1997 р . по 2001 р . — перший президент Асоціації українських правничих шкіл як добровільної недержавної організації вищих юридичних навчальних закладів, один з ініціаторів створення цієї організації (на громадських засадах) . Входив до складу Науково-консультативної ради при Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ . Член Міжнародної асоціації з процесуального права, член Національної спілки журналістів України . Член Акредитаційної комісії МОН України . Член редакційної колегії збірника наукових праць «Вісник національної академії правових наук України» .

Заслужений юрист України (1998) . Нагороджений орденом «За заслу-ги» ІІІ, ІІ ступеня (2004, 2015) . Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2011), Премії імені Ярослава Мудрого (2001, 2008), конкурсу Спілки юристів України на краще юридичне видання (2000, 2001) . Заслужений професор Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого (2011) . Видатний юрист України (2013) .

Колектив ВНЗ «Національна академія управління», редакційна рада і редакційна колегія щиро вітають Вячеслава Васильовича Комарова з Днем народження, бажають йому міцного здоров’я, щастя, творчого та фізичного

довголіття і подальших успіхів у його багатогранній діяльності.









213



ПРИТИКА ДМИТРО МИКИТОВИЧ

Народився 2 січня 1942 р . у с . Мусійки Іванівського р-ну Київської обл . У 1968 р . закінчив юридичний факультет Київського державного університету ім . Т .Г . Шевченка (нині — Київський національний університет імені Тараса Шевченка) . Розпочав трудову діяльність за фахом у 1969 р . юрисконсультом договірно-правового відділу Укрголовхімкомплекту при Головпостачі УРСР . З 1969 р . перейшов на роботу до Держарбітражу при Раді Міністрів УРСР, працюючи спочатку старшим консультантом, потім державним арбітром (з 1972 р .), начальником відділу нагляду (з 1981 р .), заступником Головного дер-жавного арбітра Держарбітражу УРСР (з 1986 р .), першим заступником Головного державного арбітра Держарбітражу УРСР (з 1987 р .), Головним державним арбітром Держарбітражу УРСР (з 1989 р .) . З 1991 р . — Голова Вищого арбітражного суду України . З 2001 р . по 2006 р . — на посаді Голови, а потім — суддя Вищого господарського суду України . З 2006 р . — народний депутат України V скликання, з липня 2006 р . по листопад 2007 р . — заступник Голови Комітету Верховної Ради України з питань правосуддя . Народний депутат України VI скликання (2007-2012) . Головний науковий співробітник Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва імені Ф .Г . Бурчака Національної академії правових наук України (2013) .

У 1993 р . захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук на тему: «Правові питання організації та компетенції юрис-дикційних органів по вирішенню господарських спорів» (спеціальність 12 .00 .04 — 12 .00 .02), у 2003 р . — дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук на тему: «Організаційно-правові засади становлення і діяльності господарських судів України» (спеціальність 12 .00 .10) . Обраний членом-кореспондентом у 2000 р ., а дійсним членом (академіком) Академії



правових наук України (нині — Національна академія правових наук України) — у 2004 р .

Напрями наукової діяльності — розробка теоретичних основ судоустрою (арбітражного) господарського процесу, дослідження шляхів створення єдиної системи (арбітражних) господарських судів України та системи судів України . Опублікував понад 100 наукових та навчально-методичних праць, серед яких: «Право і договірні зобов’язання» (1985), «Господарські спори і порядок їх вирішення» (1988), «Арбітражні суди в Україні: історичний нарис та перспек-тиви розвитку» (1998), «Арбітражний процес: законодавство та практика застосування: у 2 ч .» (у співавт ., 1999), «Арбітражний суд: проблеми організа-ції та діяльності» (2000), «Державотворення і правотворення в Україні: досвід, проблеми, перспективи» (у співавт ., 2001), «Господарські суди України: погляд у минуле та перспективи на майбутнє» (у співавт ., 2001), «Договірне право: Загальна частина . Коментар до цивільного законодавства України» (у співавт ., 2002), «Правові засади організації і діяльності органів господарської юрисдик-ції та шляхи їх удосконалення» (2003) та інші .

Брав участь у розробці проектів законів України «Про арбітражний суд», «Про судоустрій», «Про третейські суди», Арбітражного процесуального кодек-су України, Господарського процесуального кодексу України, Цивільного кодек-су України, Конституції України та змін до неї, ряду інших законопроектів .

Член редакційних колегій наукових видань «Право України», «Судо-устрій і судочинство», «Вісник господарського судочинства», «Вісник Вищої кваліфікаційної комісії суддів України» . Почесний академік Міжнародної кадрової академії .

Заслужений юрист України (1992) . Повний кавалер ордена «За заслу-ги» (1996, 1999, 2002), нагороджений орденами «Слава на вірність Вітчизні» III ступеня, князя Ярослава Мудрого V ступеня (2011), Почесною грамотою Кабінету Міністрів України (2004), Почесною грамотою Верховної Ради України (2001), медалями: «1500-річчя Києва», «Ветеран праці», «Медаль Жукова», почесними відзнаками Міжнародного фонду юристів України, Ради суддів України, Вищої ради юстиції, Знаком «Почесний працівник господар-ського суду України», нагородами Міжнародного Біографічного Центру та Міжна родного Біографічного Інституту (Кембридж): «Людина досягнень» (у галузі «Право», 1996), «Золота Зірка» (1997), «Зал Слави» (500 видатних дія-чів століття, 1998), почесною нагородою Американського Біографічного Інституту «Хто є хто у світі», відзначений церковними нагородами: грамотою Митрополита Київського і всієї України, Предстоятеля УПЦ Блаженнійшого Володимира, орденом УПЦ святого рівноапостольного князя Володимира I ступеня (2003) . Лауреат Премії імені Ярослава Мудрого (2003) . Народний посол України .

Колектив ВНЗ «Національна академія управління», редакційна рада і редакційна колегія щиро вітають Дмитра Микитовича Притику з Днем

народження, бажають йому міцного здоров’я, щастя, творчого та фізичного довголіття і подальших успіхів у його багатогранній діяльності.



215











ГАВРИШ СТЕПАН БОГДАНОВИЧ

Народився 2 січня 1952 р . у с . Олешів Тлумацького району Івано-Франківської обл . У 1976 р . закінчив Харківський юридичний інститут (нині — Національний університет «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого») . З 1976 р . по 1998 р . працював асистентом, старшим викладачем, доцентом, професором кафедри кримінального права, заступни-ком декана слідчо-криміналістичного факультету Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого» . У 1998—2006 рр . — народний депутат України III, IV скликань . У 2000—2002 рр . — заступник Голови Верховної Ради України . З 2007 р . — радник Президента України з правової політики . З 2008 р . до листопада 2011 р . — перший заступник секре-таря РНБО України .

У 1980 р . захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук на тему: «Кримінальна відповідальність за незаконну поруб-ку лісу», а у 1994 р . — дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора юри-дичних наук на тему: «Основні питання відповідальності за злочини проти природного середовища (проблеми теорії і розвитку кримінального законо-давства України)» . Науковий ступінь доктора юридичних наук присуджено у 1994 р . Вчене звання професора присвоєно у 1996 р . Обраний дійсним членом (академіком) Академії правових наук України (нині — Національна академія правових наук України) у 2004 р .

Основні напрями наукової діяльності — кримінальне право та криміно-логія, проблеми кримінально-правової охорони довкілля в Україні . Опублікував понад 110 наукових праць . Основні наукові праці за темами нау-кових досліджень: «Уголовно-правовая охрана природной среды Украины . Проблемы теории и развитие законодательства» (1994), «Экологические пре-



217

ступления: квалификация и методика расследования: Учебно-практическое пособие» (у співавт ., 1994), «Кримінальне право України: Особлива частина» (у співавт ., 2001, 2007), «Кримінальне право України: Загальна частина» (у співавт ., 2002), «Кримінально-правова охорона довкілля» (2002), «Кримі-нальний кодекс України: Науково-практичний коментар: Загальна частина» (у співавт ., 2006), «Кримінальний кодекс України: Науково-практичний комен-тар: Особлива частина» (у співавт ., 2006), «Закони . Проекти авторських зако-нів і постанов Верховної Ради третього скликання» (2010), «Закони . Проекти авторських законів і постанов Верховної Ради четвертого скликання» (2010), «Правознавство: підручник для 10 кл . загальноосвіт . навч . закл .: рівень стан-дарту, академ . рівень» (у співавт ., 2010), «Маленькі історії про великі істини . Права та свободи дитини: книга для читання» (2010), «Проблемы применения уголовно-правовых норм при осуществлении правосудия» (2012), «Кри-мінальний кодекс України: Науково-практичний коментар . 4-те видання, пере-роблене та доповнене» (у співавт ., 2012) .

Автор понад 200 законопроектів, а також ряду проектів постанов Верховної Ради України .

Заслужений юрист України (2003), повний кавалер ордена «За заслуги» (2000, 2002, 2004), нагороджений Почесною грамотою Кабінету Міністрів України (2001), Почесною відзнакою Президента України «Іменна вогнепаль-на зброя» (2008) та багато інших .

Колектив ВНЗ «Національна академія управління», редакційна рада і редакційна колегія щиро вітають Степана Богдановича Гавриша з Днем












КОСТИЦЬКИЙ МИХАЙЛО ВАСИЛЬОВИЧ

Народився 14 січня 1948 р . у с . Заріччя Надвірнянського р-ну Івано-Франківської обл . У 1971 р . закінчив юридичний факультет Львівського дер-жавного університету ім . І . Я . Франка (нині — Львівський національний уні-верситет імені Івана Франка), а в 1982 р . — психологічне відділення факультету підвищення кваліфікації Московського державного університету ім . М .В . Ломоносова . З 1973 р . по 1994 р . працював на юридичному факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка асистентом, стар-шим викладачем, доцентом кафедри кримінального права і процесу, професо-ром кафедри історії і теорії держави і права, завідувачем кафедри психології філософського факультету, деканом юридичного факультету . З 1995 р . по 1997 р . — проректор з наукової роботи Української академії внутрішніх справ України (нині — Національна академія внутрішніх справ) . З 1994 р . по 1996 р . — народний депутат України ІІ скликання, член Конституційної комісії . З 1996 р . по 2005 р . — суддя Конституційного Суду України, одночасно віце-пре-зидент Асоціації психологів України (1989—2005) . Нині — професор кафедри філософії права та юридичної логіки Національної академії внутрішніх справ .

У 1978 р . захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук на тему: «Інформаційне забезпечення профілактики злочи-нів» (спеціальність 12 .00 .08), у 1990 р . — дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук на тему: «Використання психологічних знань у кримінальному процесі» (спеціальність 12 .00 .09) . Науковий ступінь доктора юридичних наук присуджено у 1990 р . Вчене звання професора при-своєно у 1994 р . Обраний дійсним членом (академіком) Академії правових наук України (нині — Національна академія правових наук України) у 1993 р .



219

Напрями наукової діяльності — філософія права, юридична психологія . В останні роки плідно займається також розробками проблем історії держави і права та історії політичних і правових вчень . Опублікував понад 300 наукових та навчально-методичних праць, серед яких: «Судебно-психологическая экспер-тиза» (1987), «Введение в юридическую психологию: методологические и теоре-тические проблемы» (1990), «Використання спеціальних психологічних знань в кримінальному процесі» (1990), «Екологічна етика і психологія людини» (1992), «Основи держави і права» (у співавт ., 1992, 1993), «Політо логія» (у співавт ., 1993, 1994), «Правознавство» (у співавт ., 1994), «Історія політико-правових вчень» (1995), «Воєнно-юридична психологія» (у співавт ., 1999, 2000), «Юри дична психо-логія» (у співавт ., 1999, 2007), «Філософія права» (2000), «Релігієзнавство» (2008), «Філософські та психологічні проблеми юриспруденції» (2009), «Психология судебного рассмотрения уголовных дел» (2010), «Судебно-психологическая экс-пертиза в административном процессе» (2011), «Велика українська юридична енциклопедія: у 20 т . Т . 2: Філософія права» (у співавт ., 2017) .

Засновник, редактор та член редакційної колегії журналів та збірників наукових праць: «Філософські та методологічні проблеми права», «Проблеми філософії права», «Філософія права і загальна теорія права», «Юридична пси-хологія», «Вісник Конституційного Суду України», «Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ», «Науковий вісник Луганського дер-жавного університету внутрішніх справ імені Е .О . Дидоренка» .

Як народний депутат ІІ скликання брав участь у підписанні Консти-туційного договору і прийняття Конституції України 28 червня 1996 року . Віце-президент Всеукраїнської асоціації філософії права та соціальної філосо-фії (з 2005), перший віце-президент Асоціації психологів України (у 1989—2005), член першого незалежного клубу адвокатів України .

Заслужений юрист України (1996), нагороджений орденом «За заслуги» III, II ступенів (2002, 2008), Почесною грамотою Кабінету Міністрів України (2007), Почесною відзнакою Конституційного Суду України (2008), орденом короля Данила Галицького (2001), має відомчі відзнаки і медалі МВС України, внутрішніх військ, Державної служби виконання покарань, медаль Ушинського Академії педагогічних наук України (2008), медаль Краківської педагогіч-ної академії (Польща, 2006) .

Колектив ВНЗ «Національна академія управління», редакційна рада і редакційна колегія щиро вітають Михайла Васильовича Костицького з Днем












СЕЛІВАНОВ АНАТОЛІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ

Народився 29 січня 1945 р . в м . Харкові . У 1964 р . закінчив Харківський радіотехнічний технікум, у 1970 р . закінчив Харківський юридичний інститут (нині — Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого) . З 1970 р . по 1978 р . працював у керівних комсомольських органах, апараті Ради Міністрів УРСР, з 1978 р . по 1991 р . — старший викладач, доцент, професор Київського державного університету ім . Т .Г . Шевченка (нині — Київський національний університет імені Тараса Шевченка), з 1990 р . по 1995 р . — голо-ва районної ради і виконавчого комітету Старокиївської районної ради депута-тів м . Києва, з 1995 р . по 1996 р . — головний консультант, в . о . завідувача секретаріату Комісії Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності . У 1996 р . — радник Прем’єр-міністра України . З 1997 р . — завідувач відділу зв’язків з органами правосуддя Апарату Верховної Ради України . З 1999 р . і до цього часу — постійний представник Верховної Ради України у Конституційному Суді України .

У 1974 р . захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук на тему: «Організаційно-правові форми діяльності місцевих Рад депутатів трудящих» (спеціальність 12 .00 .07) . У 1988 р . захистив дисерта-цію на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук на тему: «Територіально-галузеве керівництво господарським комплексом союзної республіки: проблеми теорії і практики» (спеціальність 12 .00 .07) . Вчене зван-ня професора присвоєно у 1989 р . Обраний членом-кореспондентом Академії правових наук України (нині — Національна академія правових наук України) у 2004 р ., у 2010 р . — дійсним членом (академіком) НАПрН України .

Напрями наукової діяльності — дослідження проблем конституційного права, адміністративного права і державного управління, банківського права



221

України . Опублікував понад 460 наукових та навчально-методичних праць, серед яких: «Верховенство права в конституційному правосудді (предмет кон-ституційного права)» (2005), «Права і свободи громадян під захистом Конституційного Суду України» (2005), «Законодавство про виконавче прова-дження» (2005), «Верховенство права в конституційному правосудді» (2006), «Конституційна юрисдикція» (2006), «Наука і закон» (2007), «Правова систе-ма України: історія, стан та перспективи: у 5 т . Т . 2: Конституційні засади пра-вової системи України і проблеми її вдосконалення» (у співавт ., 2008 (укр .), 2011 (рос .), 2013 (англ .), «Конституційні проблеми в сучасній теорії права» (2011, 2012), «Конституційна юрисдикція: навчальний посібник» (у співавт ., 2011), «Конституція України: Науково-практичний коментар» (у співавт ., 2011), «Правова доктрина України: у 5 т . Т . 2: Публічно-правова доктрина України» (у співавт ., 2013 (укр .), 2016 (англ .), «Конституційне правосуддя в Україні» (2015), «Записки конституціоналіста» (2016), «Науково-практичний коментар Закону України «Про державну службу» (2017) .

Брав участь у розробці проектів законів України: «Про порядок вико-нання рішень та висновків Конституційного Суду України Верховною Радою України», «Про внесення змін до Закону України «Про Конституційний Суд України», «Про Національний банк України», «Про Рахункову палату України», «Про судоустрій та статус суддів» .

Входив до складу Конституційної Асамблеї України . Був членом Вищої ради юстиції (2001—2004), членом Науково-консультативної ради при Верховному Суді України . Член експертної ради з питань проведення експер-тизи дисертаційних робіт МОН України з юридичних наук .

Член наукової ради юридичного журналу «Право України», член редак-ційних колегій наукових видань «Вісник Верховного Суду України», «Вісник конституційного суду України», «Бюлетень Вищої ради юстиції України» . Член спеціалізованої вченої ради Д 64 .086 .01 у Національному юридичному університеті імені Ярослава Мудрого .

Заслужений юрист України (1998), нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня (2010), Грамотою Верховної Ради України (2001), Почесною грамотою Верховної Ради України (2003), двома дипломами Міжкольцкого та Кошицького університетів (2012) . Лауреат Премії імені Ярослава Мудрого (2011) .

Колектив ВНЗ «Національна академія управління», редакційна рада і редакційна колегія щиро вітають Анатолія Олександровича Селіванова

з Днем народження, бажають йому міцного здоров’я, щастя, творчого та фізичного довголіття і подальших успіхів у його багатогранній діяльності.










вітає з Днем народження член-кореспондента НАПрН України

КУЛИНИЧ ПАВЛО ФЕДОТОВИЧ

Народився 1 січня 1956 р . в місті Шпола Черкаської області . У 1980 р . закін-чив юридичний факультет Київського державного університету ім . Т .Г . Шев ченка (нині — Київський національний університет імені Тараса Шевченка) . З 1980 року працює в Інституті держави і права ім . В .М . Корецького НАН України на таких посадах: стажист дослідник (1980—1982 рр .), молодший науковий пра-цівник (1982—1986 рр .), науковий працівник (1986—1988 рр .), старший науко-вий працівник (1988—2012 рр .), провідний науковий працівник (2012—2014 рр .), завідувач відділу (2014—2016 рр .), а з 2016 р . і до нині — завідувач сектору .

У 1985 р . захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук на тему «Правове забезпечення раціонального використання меліорованих земель (на матеріалах Української РСР)» (спеціальність 12 .00 .06) . Вчене звання старшого наукового співробітника присвоєно у 1991 р . У 2012 р . захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора юридич-них наук на тему «Правові проблеми охорони і використання земель сільсько-господарського призначення в Україні» (спеціальність 12 .00 .06) . Вчене звання професора присвоєно у 2014 р . У 2017 р . обраний членом-кореспондентом Національної академії правових наук України .

Напрями наукових досліджень — проблеми розвитку земельного, аграр-ного та екологічного права України . Автор понад 500 наукових та навчаль-но-методичних праць, серед яких: «Правовий статус РАПО» (1986), «Рацио-нальное использование мелиорованных земель: вопросы правового обеспечения» (1987), «Природа и закон» (1991), «Агропромисловий комплекс: правові питання» (1992), «Правовое регулирование развития АПК Украины» (1993), «Аграрне законодавство України: проблеми ефективності» (1998), «Проблеми права власності та господарювання у сільському господарстві»



223

(2001), «Державотворення і правотворення в Україні» (2001), «Організаційно-правові питання аграрної реформи в Україні» (2003), «Організаційно-правові засади розвитку аграрного і земельного ринків в Україні» (2006), «Аграрна реформа в Україні (соціологічна діагностика)» (2007), «Інвестиційна діяль-ність у сільському господарстві: правові аспекти» (2008), «Правова система України: історія, стан та перспективи: у 5 т . Т . 4: Методологічні засади розвит-ку екологічного, земельного, аграрного та господарського права» (у співавт ., 2008 (укр .), 2011 (рос .), 2013 (англ .), «Земельне право України: підручник» (у співавт ., 2008), «Правові засади інноваційного розвитку в сільському госпо-дарстві України: монографія» (у співавт ., 2010), «Правові проблеми охорони та використання земель сільськогосподарського призначення в Україні» (2011), «Проблеми розвитку аграрного та земельного права України» (у співавт ., 2013), «Правова доктрина України: у 5 т . Т . 4: Доктринальні проблеми еколо-гічного, земельного, аграрного та господарського права» (у співавт ., 2013 (укр .), 2017 (англ .), «Правові проблеми публічно-приватного партнерства в аграрних та земельних відносинах» (2015) .

З 1997 р . по 2006 р . був позаштатним консультантом Комітету Верховної Ради України з питань аграрної політики та земельних відносин . Брав участь у підготовці Земельного кодексу України, особисто розробив проекти законів України «Про фермерське господарство», «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», «Про захист конституційних прав громадян на землю» . У складі робочих груп Держкомзему України, Міністерства аграрної політики та продовольства України та Міністерства юстиції України брав участь у підготовці проектів законів України «Про особисте селянське господарство», «Про державну реє-страцію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», «Про охорону земель», «Про розмежування земель державної та комунальної власності», «Про державний земельний кадастр», «Про ринок земель» та «Про обіг сіль-ськогосподарського призначення» .

Лауреат премії імені Ярослава Мудрого (2003, 2009), нагороджений Почесною Грамотою Верховної Ради України (2009), Почесною Грамотою Кабінету Міністрів України (2013) .

Колектив ВНЗ «Національна академія управління», редакційна рада і редакційна колегія щиро вітають Павла Федотовича Кулинича з Днем народження,

бажають йому міцного здоров’я, щастя, творчого та фізичного довголіття і подальших успіхів у його багатогранній діяльності.











МУЗИКА АНАТОЛІЙ АНАНІЙОВИЧ

Народився 2 січня 1952 р . в селі Водяники Звенигородського району Черкаської області . У 1977 р . закінчив юридичний факультет Київського дер-жавного університету імені Тараса Шевченка (нині — Київський національний університет імені Тараса Шевченка) за спеціальністю «правознавство» . З 1974 р . по 1980 р . працював слідчим, старшим слідчим Шевченківського району відді-лу внутрішніх справ м . Києва . З 1980 р . по 1983 р . навчався в ад’юнктурі Київської вищої школи МВС СРСР ім . Ф .Е . Дзержинського (нині — Національна академія внутрішніх справ) . З 1984 р . по 1990 р . працював викла-дачем, старшим викладачем кафедри кримінального права Київської вищої школи МВС СРСР ім . Ф .Е . Дзержинського . Протягом 1991—2000 рр . займав-ся адвокатською діяльністю . З 1998 р . по 2000 р . — старший науковий співро-бітник Інституту держави і права ім . В .М . Корецького НАН України . З серпня 2000 р . по червень 2001 р . — начальник кафедри кримінально-правових дисци-плін Київського інституту внутрішніх справ . З червня 2001 р . по березень 2003 р . — проректор з наукової роботи цього ж інституту . З березня по червень 2003 р . обіймав посаду Радника Міністра внутрішніх справ України . З червня 2003 р . по квітень 2006 р . — проректор з наукової роботи Київського юридич-ного інституту МВС України . Упродовж 2006—2007 рр . обіймав посаду профе-сора кафедри кримінального права та кримінології Навчально-наукового інституту підготовки кадрів громадської безпеки та психологічної служби Київського національного університету внутрішніх справ . Упродовж лютого 2007 р . — березня 2008 р . — головний науковий співробітник Державного нау-ково-дослідного інституту МВС України . З квітня по жовтень 2008 р . працю-вав на посаді заступника Керівника Головної служби з питань правоохоронної діяльності Секретаріату Президента України . З березня 2009 р . по жовтень



225

2011 р . обіймав посаду заступника директора з наукової роботи Державного науково-дослідного інституту митної справи . З грудня 2012 р . по серпень 2013 р . — завідувач кафедри кримінального права і криміналістики юридичного факультету Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича . З вересня 2013 р . по серпень 2014 р . — професор кафедри публічного права юридичного факультету Тернопільського національного економічного універ-ситету . З 2014 р . і до нині обіймає посаду провідного наукового співробітника науково-дослідної лабораторії кримінологічних досліджень та проблем запобі-гання злочинності Державного науково-дослідного інституту МВС України .

У 1984 р . захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук на тему «Принудительное лечение как уголовно-правовая мера борьбы с наркоманией (по материалам Украинской ССР)» (спеціальність 12 .00 .08) . Вчене звання доцента присвоєно у 2002 р . У 1998 р . захистив дисер-тацію на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук на тему «Незаконний обіг наркотичних засобів в Україні (кримінально-правове та кримінологічне дослідження)» (спеціальність 12 .00 .08) . Вчене звання профе-сора присвоєно у 2002 р . У 2017 р . обраний членом-кореспондентом Націо-нальної академії правових наук України . Підготував 10 кандидатів та 2 докто-рів юридичних наук .

Напрями наукових досліджень — проблеми української криміналь-но-правової політики, кримінальної відповідальності за злочини, пов’язані з наркотичними засобами, за «комп’ютерні» злочини, а також інститути і теоре-тичні проблеми кримінального права (зокрема, покарання та його застосуван-ня, амністія та помилування, примусове лікування, предмет злочину, місце вчинення злочину, причинність у правознавстві) . Автор понад 300 публікацій, серед яких: «Уголовно-правовая борьба с наркоманией» (1988), «Примусові заходи медичного і виховного характеру» (1997), «Відповідальність за злочи-ни у сфері обігу наркотичних засобів» (1998), «Законодавство України про кримінальну відповідальність за «комп’ютерні» злочини: науково-практичний коментар і шляхи вдосконалення» (2005), «Причинная связь: уголовно-право-вой очерк» (2009), «Покарання за злочини у сфері обігу наркотичних засобів» (2010), «Предмет злочину: теоретичні основи пізнання» (2011), «Кримінальна відповідальність за контрабанду: національний та міжнародний досвід» (2011), «Покарання та його застосування за злочини проти здоров’я населення» (2012), «Правова доктрина України: у 5 т . Т .5: Кримінально-правові науки в Україні: стан, проблеми та шляхи розвитку» (у співав .,2013), «Неправомерный доступ к компьютерной информации: уголовно-правовое исследование» (2015), «Энциклопедия уголовного права . Т .25 . Преступление в сфере ком-пьютерной информации» (2017) та ін .

Заступник головного редактора наукового фахового видання України — журналу «Наука і правоохорона» . Входить до складу редакційної колегії нау-кового фахового видання України — журналу «Юридична наука» . Член двох спеціалізованих вчених рад по захисту докторських дисертацій — Інституту держави і права ім . В .М . Корецького НАН України та Державного науково-до-слідного інституту МВС України . Член громадської організації «Всеукраїнська



асоціація кримінального права» . Державний службовець третього рангу . Упродовж 2011—2016 рр . — член Науково-консультативної ради при Верхов-ному Суді України .

Колектив ВНЗ «Національна академія управління», редакційна рада і редакційна колегія щиро вітають Анатолія Ананійовича Музику з Днем










227



НАСТЮК ВАСИЛЬ ЯКОВИЧ

Народився 9 січня 1952 р . у смт . Оратів Іллінецького р-ну Вінницької обл . У 1977 р . закінчив з відзнакою Харківський юридичний інститут ім . Ф .Е . Дзержинського (нині — Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого), де залишився працювати асистентом кафедри адміністра-тивного права . З 1983 р . працював на посадах асистента, доцента кафедри, начальника навчального відділу, директора Інституту підвищення кваліфікації Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого . З вересня 2006 р . по 2012 р . — науковий керівник Лабораторії проблем протидії злочинам у сфері державної безпеки (спільно з НДІВПЗ НАПрН України та Інститутом дослідження проблем державної безпеки СБУ), з серпня 2012 р . і по теперішній час — завідувач кафедри адміністративного права та адміністративної діяльно-сті Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого .

У 1983 р . захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук на тему: «Державне управління у сфері охорони та викори-стання пам’яток історії та культури СРСР» (спеціальність 12 .00 .07), у 1988 р . присвоєно вчене звання доцента . У 2005 р . захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук на тему: «Адміністративно-правові проблеми законодавчого регулювання митної справи в Україні» (спе-ціальність 12 .00 .07) . Вчене звання професора присвоєно у 2007 р . Обраний членом-кореспондентом Академії правових наук України (нині — Національна академія правових наук України) у 2009 р .

Напрями наукової діяльності — теоретичні проблеми адміністративного та митного права, розроблення основ теорії національної безпеки, митної спра-ви, реформування сектору безпеки, адміністрування режимної діяльності суб’єктів національної безпеки . Опублікував понад 170 наукових та навчаль-



но-методичних праць, серед яких: «Норми митного права: теорія і практика застосування: монографія» (2003), «Митне законодавство України: збірник нормативних актів» (2004), «Адміністративно-правові режими у сфері націо-нальної безпеки і протидії тероризму: монографія» (2008), «Проблеми систе-матизації та комплексного розвитку антитерористичного законодавства України: монографія» (у співавт ., 2008), «Міжнародно-правовий режим проти-дії тероризму: монографія» (2008), «Система і компетенція державних органів зі спеціальним статусом у сфері національної безпеки України: монографія» (у співавт ., 2009), «Адміністративно-правові режими в Україні: монографія» (у співавт ., 2009), «Адміністративне право: підручник» (у співавт ., 2012), «Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ: підручник» (у співавт ., 2013), «Правова доктрина України: у 5 т . Т . 2: Публічно-правова доктрина України» (у співавт ., 2013 (укр .), 2016 (англ .), «Проблеми правової відпові-дальності: монографія» (у співавт ., 2014), «Інформаційне право: підручник» (у співавт ., 2016), «Адміністративно-правові проблеми протидії корупції в Україні: монографія» (у співавт ., 2017) .

Входить до складу Робочої підгрупи з питань нормативно-правового забезпечення окремих аспектів національної безпеки (РНБО України) . Був членом секції адміністративного судочинства Науково-консультативної ради при Верховному Суді України .

Член редакційних колегій наукових видань «Вісник Національної ака-демії правових наук України», «Проблеми законності» . Член спеціалізованої вченої ради Д 64 .086 .01 у Національному юридичному університеті імені Ярослава Мудрого .

Заслужений діяч науки і техніки України (2013) .

Колектив ВНЗ «Національна академія управління», редакційна рада і редакційна колегія щиро вітають Василя Яковича Настюка з Днем народження,










229



КОХАНОВСЬКА ОЛЕНА ВЕЛЕОНІНІВНА

Народилася 18 січня 1964 р . у м . Вінниця . У 1986 р . закінчила юридич-ний факультет Київського державного університету імені Т .Г . Шевченка за спеціальністю «правознавство» (нині — Київський національний університет імені Тараса Шевченка) . У 1986—1988 рр . — стажист юридичної консультації Київської міської колегії адвокатів, 1988—1995 рр . — адвокат Залізничного району м . Києва, 1995—1998 рр . — викладач кафедри цивільного права і про-цесу Національної академії внутрішніх справ України, з 1998 р . по теперішній час працює у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка на посадах доцента, з 2008 р . — професора кафедри цивільного права, заступ-ником декана юридичного факультету з наукової роботи .

У 1998 р . захистила дисертацію на здобуття наукового ступеня кандида-та юридичних наук на тему: «Цивільно-правові аспекти регулювання відносин у сфері використання інформаційних систем» (спеціальність 12 .00 .03), у 2006 р . — дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук на тему: «Цивільно-правові проблеми інформаційних відносин в Україні» (спеціальність 12 .00 .03) . Науковий ступінь доктора юридичних наук прису-джено у 2007 р . Вчене звання доцента присвоєно у 2001 р ., а професора — у 2011 р . Обрана членом-кореспондентом Національної академії правових наук України у 2010 р .

Напрями наукових досліджень — проблеми цивільного права, сімейного права, права інтелектуальної власності, цивільно-правове регулювання інфор-маційних відносин, немайнові права фізичних осіб, абсолютні цивільны права, договірне право . Автор понад 180 наукових і навчально-методичних праць, серед яких «Правове регулювання інформаційних відносин в Україні» (2001), «Цивільне право України: підручник» (у співавт ., 2002), «Проблемы гармони-



зации гражданско-правового регулирования информационных отношений в условиях информационного общества» (у співавт ., 2003), «Комментарий к Гражданскому кодексу Украины» (у співавт ., 2005), «Теоретичні проблеми інформаційних відносин у цивільному праві» (2006), «Правова система України: історія, стан та перспективи: у 5 т . Т . 3: Цивільно-правові науки . Приватне право» (у співавт ., 2008 (укр .), 2011 (рос .), 2013 (англ .), «Лісовий кодекс України: Науково-практичний коментар» (у співавт ., 2009), «Договірне право України . Особлива частина: навчальний посібник» (у співавт ., 2009), «Договір про надання інформаційних послуг» (2009), «Енциклопедія цивіль-ного права України» (у співавт ., 2009), «Міжнародне приватне право . Практикум: навчальний посібник» (у співавт ., 2010), «Цивільне право України . Загальна частина: підручник» (у співавт ., 2010), «Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар» (у співавт ., 2011, 2013), «Еколого-правові проблеми трансплантології: навчальний посібник» (у співавт ., 2011), «Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар: у 2 т . Т . 1» (у спі-вавт ., 2012), «Правова доктрина України: у 5 т . Т . 3: Доктрина приватного права України» (у співавт ., 2013 (укр .), 2017 (англ .), «Відповідальність у приватному праві» (2014), «Сімейне право України: підручник» (у співавт ., 2016) .

Була експертом експертної ради з юридичних наук ВАК України, чле-ном науково-консультативних рад при Верховному Суді України та Вищому господарському суді України . Член Спілки адвокатів України і Спілки юристів України .

Головний редактор журналу «Приватне право» . Член редакційних коле-гій наукових видань «Право України», «Альманах цивілістики», «Вісник Укрдержреєсту» . Член спеціалізованих вчених рад Д 26 .001 .06 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка та Д 26 .236 .02 в Інституті держави і права імені В .М . Корецького НАН України .

«Відмінник освіти України» (2008) . Нагороджена Почесним знаком Української Секції Міжнародної Поліцейської асоціації «За мужність та про-фесіоналізм» ІІІ ступеня (2011), Подякою Голови Верховного Суду України (2014) .

Колектив ВНЗ «Національна академія управління», редакційна рада і редакційна колегія щиро вітають Олену Велеонінівну Кохановську з Днем

народження, бажають їй міцного здоров’я, щастя, творчого та фізичного довголіття і подальших успіхів у її багатогранній діяльності.









231



НАВРОЦЬКИЙ ВЯЧЕСЛАВ ОЛЕКСАНДРОВИЧ

Народився 20 січня 1956 р . в м . Любешів Волинської обл . Закінчив Львівський державний університет імені Івана Франка (нині — Львівський національний університет імені Івана Франка) у 1978 р . У цьому ж році всту-пив до аспірантури Харківського юридичного інституту (нині Національний університет «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого») . Після закінчення аспірантури з 1982 по 1985 рр . працював асистентом кафедри кри-мінального права і процесу Львівського державного університету імені Івана Франка . З 1985 по 1989 рр . — старший викладач Львівської спеціальної серед-ньої школи міліції МВС СРСР . У 1986 р . обраний депутатом Шевченківської районної ради м . Львова . З 1989 по 2002 рр . працював у Львівському держав-ному університеті імені Івана Франка доцентом кафедри кримінального права і процесу, заступником декана юридичного факультету, директором Правничого коледжу, науковим співробітником . З 2002 р . і по теперішній час — декан юри-дичного факультету, професор кафедри кримінально-правових дисциплін Львівського державного університету внутрішніх справ .

Захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата юридич-них наук на тему: «Уголовная ответственность за загрязнение водоемов» (спе-ціальність 12 .00 .08) . У 1991 р . присвоєно вчене звання доцента . У 2000 р . захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук на тему: «Теоретичні проблеми кримінально-правової кваліфікації» (спеціаль-ність 12 .00 .08) . Науковий ступінь доктора юридичних наук присуджено в 2001 р . Вчене звання професора присвоєно в 2002 р . Обраний членом-кореспонден-том Національної академії правових наук України у 2010 р .

Підготував 11 кандидатів та одного доктора юридичних наук .



Напрями наукової діяльності — проблеми кримінального права України, забезпечення якості кримінального закону, співвідношення кримінального та кримінально-процесуального законодавства . Опублікував понад 220 наукових праць, серед яких: «Теоретичні проблеми кримінально-правової кваліфікації» (1999), «Кримінально-правова кваліфікація ухилення від оподаткування в Україні» (у співавт ., 2000), «Наступність кримінального законодавства України (порівняльний аналіз Кримінального кодексу України 1960 р . та 2001 р .» (2001), «Кримінальне право України . Загальна частина» (у співавт ., 2002, 2004, 2008, 2009), «Кримінальне право України . Особлива частина» (у співавт ., 2000, 2004, 2009), «Основи кримінально-правової кваліфікації» (2006, 2009), «Кримінальне право України в епоху глобалізації» (2010), Конституційно-правовий статус людини: можливості удосконалення в Україні: колективна монографія» (у співавт ., 2012), «Уголовное право России . Общая и Особенная часть: учебник для бакалавров» (у співавт ., 2013) .

Член робочої групи Кабінету Міністрів України та відомчих комісій з підготовки Концепції боротьби з корупцією в Україні, змін до законодавства, спрямованих на гуманізацію кримінальної відповідальності, з розробки зако-нодавства про відповідальність за кримінальні проступки, розробки кримі-нально-процесуального кодексу України .

Член науково-консультативної ради Верховного Суду України . Заступ-ник голови вченої ради Львівського державного університету внутрішніх справ, член вченої ради Інституту держави і права ім . В .М . Корецького НАН України . Член редакційних колегій журналів «Підприємництво, господарство і право», «Наука і правоохорона», Наукового вісника Львівського державного університету внутрішніх справ .

Колектив ВНЗ «Національна академія управління», редакційна рада і редакційна колегія щиро вітають Вячеслава Олександровича Навроцького з Днем










233



НАГРЕБЕЛЬНИЙ ВОЛОДИМИР ПЕТРОВИЧ

Народився 23 січня 1953 р . у с . Крилівка Андрушівського р-ну Житомирської обл . У 1979 р . закінчив юридичний факультет Київського дер-жавного університету ім . Т . Г . Шевченка (нині — Київський національний університет імені Тараса Шевченка) . З 1979 р . працює в Інституті держави і права ім . В .М . Корецького НАН України на посадах стажиста-дослідника, нау-кового співробітника, вченого секретаря, з 1993 р . — заступник директора з наукової роботи, одночасно з 1999 р . — директор Центру банківського права при Інституті держави і права ім . В .М . Корецького НАН України .

У 1983 р . захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук на тему: «Організаційно-правові питання управління матері-ально-технічним забезпеченням сільського господарства» (спеціальність 12 .00 .02, нині 12 .00 .07) . Вчене звання старшого наукового співробітника при-своєно у 1987 р . Був обраний членом-кореспондентом Академії правових наук України (нині — Національна академія правових наук України) у 2002 р .

Напрями наукової діяльності — організаційно-правові проблеми дер-жавного регулювання і державного управління у сфері економіки, правове регулювання інвестиційної, підприємницької і банківської діяльності, енерге-тичне право, правові засади функціонування фондового ринку в Україні, пра-вове регулювання зовнішньоекономічних відносин, правове забезпечення від-носин органів публічної адміністрації та громадян . Опублікував близько 500 наукових та навчально-методичних праць, серед яких: «Управление матеріаль-но-техническим обеспечением сельского хозяйства» (1985), «Малый бизнес: правовой статус и бухгалтерский учет предприятий» (у співавт ., 1994), «Дер-жав не управління в Україні: централізація і децентралізація» (у співавт ., 1997), «Державне управління: теорія і практика» (у співавт ., 1998), «Реформування державного управління в Україні: проблеми і перспективи» (у співавт ., 1998),



«Основи інвестиційного права України: навчальний посібник» (у співавт ., 2003), «Фінансове право України . Загальна частина: навчальний посібник» (у співавт ., 2004), «Господарське процесуальне право України: підручник» (у спі-вавт ., 2006), «Правовий статус Національної академії наук України: історія, сучасність, перспективи» (у співавт ., 2008, 2013) .

Брав участь у розробці Бюджетного кодексу України, Митного кодексу України, Господарського кодексу України, законів України «Про підприємни-цтво», «Про підприємства в Україні», «Про господарські товариства», «Про акціонерні товариства», «Про енергозбереження», «Про Кабінет Міністрів України», «Про трубопровідний транспорт», «Про центральні органи виконав-чої влади», «Про адміністративні послуги», «Про наукову і науково-технічну експертизу», «Про наукову і науково-технічну діяльність» та ін .

Заступник голови редколегії щорічника «Правова держава», член редак-ційних колегій наукових видань «Судова апеляція», «Держава і право», «Альманах права», «Екологічне право», «Трибуна» .

Член спеціалізованої вченої ради К 26 .062 .16 у Національному авіацій-ному університеті .

Виконував обов’язки Голови Всеукраїнської міжвідомчої координацій-но-методичної ради (МКРМ) з правової освіти населення при Міністерстві юстиції України, заступника голови Наукової ради НАН України з координа-ції фундаментальних правових досліджень . Член Міжвідомчої робочої групи з питань реалізації проекту «Глобальні бібліотеки» при Міністерстві культури України, член Громадської ради при Національному банку України, член Ради Київської міської організації Союзу юристів України, член постійно діючого третейського суду при Українському національному комітеті Міжнародної торгової палати . Входив до складу Науково-консультативної ради при Вищому господарському суді України .

Заслужений юрист України (1997) . Нагороджений Орденом «За заслу-ги» ІІІ ступеня (2009), Почесною грамотою Кабінету Міністрів України (1999), Почесною грамотою Верховної Ради України (2003, 2008), Почесною грамотою Міністерства юстиції України (2011), Почесною відзнакою Анти-моно польного комітету України (2014) . Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2004), Премії імені Ярослава Мудрого (2010) .

Колектив ВНЗ «Національна академія управління», редакційна рада і редакційна колегія щиро вітають Володимира Петровича Нагребельного з Днем










235



КУБКО ЄВГЕН БОРИСОВИЧ

Народився 24 січня 1951 р . у м . Києві . У 1977 р . закінчив юридичний факультет Київського державного університету ім . Т .Г . Шевченка (нині — Київський національний університет імені Тараса Шевченка) . З 1977 р . і по теперішній час працює в Інституті держави і права ім . В .М . Корецького НАН України, де пройшов шлях від стажиста до головного наукового співробітника . З 1999 р . займається приватною юридичною практикою, президент юридичної фірми «Салком» .

У 1980 р . захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук на тему: «Державне управління капітальним будівництвом» (спеціальність 12 .00 .02, нині — 12 .00 .07), у 1989 р . — дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук на тему: «Правові проблеми про-грамно-цільового управління» (спеціальність 12 .00 .02, нині — 12 .00 .07) . Науковий ступінь доктора юридичних наук присуджено у 1990 р . Вчене зван-ня старшого наукового співробітника присвоєно у 1987 р . Вчене звання профе-сора присвоєно у 2007 р . Обраний членом-кореспондентом Академії правових наук України (нині — Національна академія правових наук України) у 1993 р .

Напрями наукової діяльності — правові проблеми державного управлін-ня, адміністративного права та адміністративної юстиції, теоретичні проблеми організації управлінської діяльності та вдосконалення юридичних механізмів регулювання ринкової економіки . Опублікував понад 100 наукових та навчаль-но-методичних праць, серед яких: «Основоное звено управления капитальным строительством (организационно-правовые аспекты): монография» (1981), «Программно-целевая организация государственного управления (сущность, правовая основа, хозяйственная практика)» (1988), «Реформування держав-ного управління в Україні: проблеми і перспективи» (у співавт ., 1998), «Совер-



шенствование законодательства Украины и проблемы его гармонизации с законодательством зарубежных стран» (у співавт ., 2003), «Адміністративне право України . Академічний курс: підручник: у 2 т . Т . 1: Загальна частина» (у співавт ., 2004), «Адміністративне право України . Академічний курс: підручник: у 2 т . Т . 2: Особлива частина» (у співавт ., 2005), «Проблеми реалізації прав і сво-бод людини та громадянина в Україні: монографія» (у співавт ., 2007), «Права громадян у сфері виконавчої влади: організаційно-правове забезпечення реалі-зації та захисту: монографія» (у співавт ., 2007), «Правова система України: істо-рія, стан та перспективи: у 5 т . Т . 2: Конституційні засади правової системи України і проблеми її вдосконалення» (у співавт ., 2008 (укр .), 2011 (рос .), 2013 (англ .), «Проблеми застосування міжнародних стандартів у правовій системі України: монографія» (у співавт ., 2013), «Правова доктрина України: у 5 т . Т . 2: Публічно-правова доктрина України» (у співавт ., 2013 (укр .), 2016 (англ .), «Механізм захисту прав в Україні: монографія» (у співавт ., 2016) .

У 1991—1993 рр . — експерт Комісії Європейського Союзу з правових питань (м . Брюссель) . Був членом науково-консультативних рад при Верхов-ному Суді України та Вищому господарському суді України . Член спеціалізо-ваної вченої ради Д 26 .236 .03 в Інституті держави і права імені В .М . Корецького НАН України .

Член редакційних колегій наукових видань: «Юридична Україна», «Під-приємництво, господарство і право» та «Вісник Верховного Суду України» .

Заслужений діяч науки і техніки України (2009), Лауреат Премії імені Ярослава Мудрого (2007) .

Колектив ВНЗ «Національна академія управління», редакційна рада і редакційна колегія щиро вітають Євгена Борисовича Кубка з Днем народження,










237



ДРЬОМІН ВІКТОР МИКОЛАЙОВИЧ

Народився 24 січня 1953 р . у с . Кажелак Красноярського краю . У 1977 р . з відзнакою закінчив юридичний факультет Одеського державного універси-тету ім . І .І . Мечникова (нині — Одеський національний університет імені І .І . Мечникова), де залишився працювати і пройшов шлях від асистента до доцента кафедри криміналістики, кримінального права та процесу . З 1991 р . по 1994 р . — докторант кафедри кримінального права та кримінології Київського державного університету ім . Т .Г . Шевченка (нині — Київський національний університет імені Тараса Шевченка) . З 1994 р . по 1998 р . — доцент кафедри кримінального права, кримінально-виконавчого права та кри-мінології Юридичного інституту Одеського державного університету ім . І .І . Мечнікова . З 1998 р . — завідувач кафедри кримінології та кримінально-вико-навчого права Одеської національної юридичної академії (нині — Національний університет «Одеська юридична академія»), а з 2010 р . по теперішній час — проректор з наукової роботи цього університету .

У 1983 р . захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук на тему: «Криміногенний вплив раніше судимих осіб на непо-внолітніх» (спеціальність — 12 .00 .08) . Вчене звання доцента присвоєно у 1986 р . У 2010 р . захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук на тему: «Інституціональна теорія злочинності та криміналі-зації суспільства» (спеціальність — 12 .00 .08) . Вчене звання професора присво-єно у 2011 р . Обраний членом-кореспондентом Національної академії право-вих наук України у 2011 р .

Напрями наукових досліджень — методологія сучасної кримінології; теоретичні та практичні питання вивчення причин та протидії злочинності; протидія корупції, організованій та транснаціональній злочинності, терориз-



му; кримінологічні основи удосконалення системи кримінальної юстиції; про-блеми теорії і практики кримінально-виконавчого права, удосконалення діяльності органів та установ кримінально-виконавчої системи, застосування міжнародних стандартів прав людини у сфері кримінальної юстиції та пенітен-ціарної системи; теоретичні та практичні питання застосування покарань, не пов’язаних з позбавленням волі . Автор понад 150 наукових та навчально-мето-дичних праць, серед яких: «Криминология: Учебно-методические материалы» (1982), «Противоправное поведение несовершеннолетних: генезис и ранняя профилактика: Монография» (у співавт ., 1985), «Исправительно-трудовое право: Учебно-методическое пособие» (1994), «Преступность как социальная практика: институциональная теория криминализации общества: Монография» (2009), «Преступность и криминологические основы уголовной юстиции: Мо нография» (у співавт ., 2007), «Социально-правовые аспекты терроризма: Мо нография» (у співавт ., 2003), «Проблемы вхождения Украины в европей-ское правовое пространство: Монография» (у співавт ., 1999), «Институциона-лиза ция преступности и институциональная криминология: концептуальные подходы» (2008), «Кримінологія: навчально-методичний посібник» (у спі-вавт .), «Кримінально-виконавче право: навчально-методичний посібник» (у співавт ., 2004), «Кримінологія . Загальна частина: навчально-методичний посібник» (2009), «Кримінологія . Особлива частина: навчально-методичний посібник» (2009), «Наука в Южном регионе Украины (1971—2011)» (у спі-вавт ., 2012) .

Керівник робочої групи при Міністерстві юстиції України, яка розро-бляла проект Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (від-миванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» (1999—2000) . Брав участь у розробці проектів Законів України: «Про боротьбу з тероризмом» (2001—2002) . Був членом наукової групи з робробки проекту Закону України «Про кримінологічну експертизу» (2002—2004) . Здійснював експертизу Законів України: «Про засади запобігання та протидії корупції», «Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень», «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції» (2009) . Брав участь у підготовці рішень Ради національної безпеки і оборони України «Про хід реформування системи кримінальної юстиції та правоохоронних органів», «Про заходи щодо реалізації національної антикорупційної стратегії та інсти-туційного забезпечення антикорупційної політики», «Про стан злочинності у державі та координації діяльності органів державної влади у протидії злочин-ним проявам та корупції» .

Член редакційної колегії Міжнародного кримінологічного альманаху «Організована злочинність, тероризм і корупція» (Москва—Вашингтон—Владивосток—Харьків—Одеса) (2003) . Член Координаційного бюро з про-блем кримінології Національної академії правових наук України (з 1999 р .) . Член Європейської кримінологічної асоціації (з 2003 р .) . Зарубіжний член кримінологічної асоціації Росії (з 1982 р .) . Член правління Українського пені-тенціарного товариства (з 2002 р .) .



239

Заслужений діяч науки і техніки України (2012) . Нагороджений Знаком Міністерства освіти і науки України «Відмінник освіти України» (1997); Почесним знаком Міністерства освіти і науки України «За наукові досягнен-ня» (2007) . Має Почесні грамоти Голови Одеської обласної державної адміні-страції (2001, 2006, 2010 рр .) .

Колектив ВНЗ «Національна академія управління», редакційна рада і редакційна колегія щиро вітають Віктора Миколайовича Дрьоміна з Днем












ГРИЩУК ВІКТОР КЛИМОВИЧ

Народився 27 січня 1950 р . в с . Сохуженці, Ізяславського району, Хмель-ницької області . Розпочав свій трудовий шлях викладачем Плужнянського СПТУ № 3 у 1970—1971 рр . В 1971—1976 pp . навчався на юридичному факуль-теті Львівського державного університету імені Івана Франка (нині — Львів-ський національний університет імены Івана Франка) . З 1976—1981 рр . пра-цював у виконкомі Львівської міської Ради народних депутатів помічником першого заступника голови, заступником завідуючого відділом, завідуючим відділу . У 1984—1985 pp . — навчався в аспірантурі Київського державного уні-верситету імені Тараса Шевченка, 1989—1992 pp . — навчався в докторантурі Київського державного університету імені Тараса Шевченка . З 1981 р . і до 2003 р . працював на юридичному факультеті Львівського університету імені Івана Франка на посадах старшого викладача кафедри, з 1986 р . — доцентом кафедри, з 1993 p . — професором кафедри, з 1999 р . по 2003 р . — завідувачем кафедри кримінального права і кримінології . З 2003 р . до 2006 р . — декан факультету економічної безпеки, завідуючий кафедрою кримінального права і кримінології Львівського юридичного інституту, з 2006 р . до 2007 р . — прорек-тор з наукової роботи Львівського державного університету внутрішніх справ, з 2007 р . до 2011 р . — перший проректор з навчальної та методичної роботи Львівського державного університету внутрішніх справ; з 2011 р . і донині— директор Навчально-наукового інституту права, психології та економіки Львівського державного університету внутрішніх справ .

У 1985 р . захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук на тему: «Історія кодифікації законодавства розвинутого соці-алізму (на матеріалах Української РСР)» (спеціальність 12 .00 .01), а у 1993 р . — на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук на тему: «Кодифікація кримінального законодавства України: проблеми історії, методології та теорії»



241

(спеціальність 12 .00 .08) . У 2001 р . присвоєно вчене звання професора . У 2011 р . обрано академіком Академії наук вищої освіти України . Обраний членом-ко-респондентом Національної академії правових наук України у 2012 р .

Напрямами наукової діяльності — дослідження проблем розвитку зако-нодавства, наукових основ кодифікації кримінального законодавства, кримі-нальної політики української держави, удосконалення норм чинного Кримінального кодексу України . Опублікував понад 270 наукових та нав чаль-но-ме тодичних праць, з яких: 3 монографії, 4 підручники (у співавторстві), 26 навчальних посібників (у тому числі 7 одноосібно, два з грифом МОН України та три з грифом МВС України, а 17 посібників у співавторстві) . А саме: «Кодификация законодательства Украинской ССР (1956—1987 гг .)» . — Львов . 1991; «Кодифікація кримінального законодавства України: проблеми історії та методології» . — Львів, 1992; «Проблеми кодифікації кримінального законодавства України» . — Львів, 1993; дев’ять видань «Науково-практичного коментаря кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 р .» (2001, 2002, 2003, 2005, 2007, 2009, 2010, 2011 pp . у співавт .); «Основи права України . Підручник для студентів неюридичних спеціальностей вищих навчальних закладів» . — Львів .: «Оріяна Нова» . 2005 (з грифом МОН України — у співавт .); «Кримінальне право України . Загальна частина . Навчальний посібник для сту-дентів юридичних факультетів вищих навчальних закладів» — К .: Видавничий Дім «Ін Юре», 2006 (з грифом МОН України); «Правознавство . Навчальний посібник» . — Львів: «Інвест Світ-2000» . 2006 (з грифом МОП України, у спі-вавт .); «Кримінальне право України . Загальна частина . Тести: Навчальний посібник» — К .: «Атіка» . 2007 (з грифом МОН України, у співавт .); «Соціальна відповідальність: навчальний посібник . — Львів: Львівський державний універ-ситет внутрішніх справ, 2012»; «Юридична відповідальність: навчальний посіб-ник . — Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2012» .

Під його керівництвом підготовлено серію навчальних посібників з курсу «Кримінальне право України . Загальна частина» (17 навчальних посіб-ників з грифом MBС України, з них 2 — з грифом МОП України) . — Львів: «Магнолія 2006», 2007 р . Дані посібники підготовлені у зв’язку з впроваджен-ням кредитно-модульної системи та реалізацією головних принципів Болонського процесу з огляду на перспективу інтеграції вітчизняної системи освіти в європейський освітній і науковий простір . Серед цих навчальних посібників особисто підготовлено 6 навчальних посібників: «Звільнення від кримінальної відповідальності за кримінальним правом України»; «Пока-рання за кримінальним правом України»; «Призначення покарання за кримі-нальним правом України»; «Звільнення від покарання за кримінальним пра-вом України»; «Соціальна відповідальність»; «Юридична відповідальність» .

«Заслужений юрист України» (2008) .

Колектив ВНЗ «Національна академія управління», редакційна рада і редакційна колегія щиро вітають Віктора Климовича Грищука з Днем народження,












243



АНДРІЙКО ОЛЬГА ФЕДОРІВНА

Народилася 28 січня 1945 р . у с . Вороньків, Бориспільського р-ну Київської обл . Після закінчення в 1972 р . юридичного факультету Київського державного університету ім . Т .Г . Шевченка (нині — Київський національний університет імені Тараса Шевченка) поступила до аспірантури Інституту дер-жави і права імені В .М . Корецького НАН України, де пройшла шлях від молодшого наукового співробітника до завідувача відділу проблем державного управління та адміністративного права, де працює донині .

У 1976 р . захистила дисертацію на здобуття наукового ступеня кандида-та юридичних наук на тему: «Правові питання автоматизації управління виробничим об’єднанням» (спеціальність 12 .00 .02 — нині 12 .00 .07), у 1999 р . захистила докторську дисертацію на тему: «Організаційно-правові проблеми державного контролю у сфері виконавчої влади» . Вчене звання старшого нау-кового співробітника присвоєно у 1995 р ., професора — 2004 р . Обрана чле-ном-кореспондентом Національної академії правових наук України у 2010 р .

Напрями наукових досліджень — державне управління та адміністра-тивне право, державна служба і адміністративна юстиція, проблеми організа-ційно-правового забезпечення державного контролю, адміністративна відпові-дальність . Автор понад 200 наукових та навчально-методичних праць, серед яких: «Контроль в демократическом государстве: проблемы и тенденции» (1994), «Державне управління: теорія і практика» (1998), «Виконавча влада і адміністративне право» (2002), «Державне управління: проблеми адміністра-тивно-правової теорії та практики» (2003), «Державний контроль в Україні: організаційно-правові засади» (2004), «Адміністративне право України . Академічний курс . Підручник у двох томах» (2004, 2009), «Проблеми вдоско-налення організаційно-правового механізму реалізації виконавчої влади в



Україні» (у співавт ., 2006), «Права громадян у сфері виконавчої влади: адміні-стративно-правове забезпечення реалізації та захисту» (2007), «Державне управління: європейські стандарти, досвід та адміністративне право» (2007), «Принципи верховенства права у діяльності держави та адміністративному праві» (2008), «Юридична відповідальність: проблеми виключення та звіль-нення» (у співавт ., 2013), «Система органів виконавчої влади України: правові проблеми вдосконалення організації та діяльності» (у співавт ., 2013), «Проблеми адміністративно-правового забезпечення оптимізації управління в Україні на сучасному етапі» (у співавт ., 2014), «Концептуальні засади рефор-мування інституту адміністративної відповідальності в Україні у контексті забезпечення прав і свобод громадян» (у співавт ., 2016) .

Брала участь у розробці законопроектів у складі робочих груп Міністерства юстиції України, Кабінету Міністрів України, комісій Верховної Ради України, зокрема: Кодексу правил поведінки державного службовця, Кодексу адміністра-тивних процедур в Україні, Кодексу доброчесної поведінки осіб, уповноважених на виконання функцій держави, Кодексу дисциплінарної відповідальності дер-жавного службовця, Концепції реформи адміністративного права, Стратегії розвитку законодавства про державну службу, Кодексу України про адміністра-тивні правопорушення, зміни та доповнення до Законів України «Про державну службу», «Про звернення громадян», «Про Кабінет Міністрів України», «Про центральні органи виконавчої влади», «Про адміністративні послуги» та ін .

Член редколегії щорічника наукових праць «Правова держава», збірни-ка наукових праць «Держава і право», науково-практичного юридичного жур-налу «Публічне право», українського науково-теоретичного часопису «Часопис Київського університету права» . Член спеціалізованої вченої ради Д 26 .236 .03 в Інституті держави і права ім . В . М . Корецького НАН України .

Нагороджена Орденом «Княгині Ольги» ІІІ ступеня (2015), Почесними грамотами Верховної Ради України (2003), Державної служби України (2004), Союзу юристів України (2014), Подякою Київського міського голови (2007), Президента Національної академії правових наук України (2014), Дипломом Вищого адміністративного суду України (2010) . Лауреат Премії імені Ярослава Мудрого (2015) .

Колектив ВНЗ «Національна академія управління», редакційна рада і редакційна колегія щиро вітають Ольгу Федорівну Андрійко з Днем народження,

бажають їй міцного здоров’я, щастя, творчого та фізичного довголіття і подальших успіхів у її багатогранній діяльності.







ПРИВІТАННЯ


245

Науковий фаховий журнал «Юридична наука» вітає всіх читачів журналу, авторів, колектив ВНЗ «Національна академія управління»

та народ України з Новим роком і Різдвом Христовим!

ЗИМНЕЕ ВДОХНОВЕНИЕЗима в мехах роскошных ворожила,

И вьюгой заклинала белый свет, Снегами все вокруг запорошила,

Танцуя в такт хрустальных кастаньет.

И кружева жемчужные взлетали, И обнажались руки - два крыла, И шалью белоснежной обвивался

Стан стройный в буйной пляски до утра.

И ночь глядела на цыганки танец, Гадая о судьбе летящих звезд,

И замирало в изумлении Мироздание От колдовских заклятий, дивных грез.

Зима-цыганка бьет в шаманский бубен,

И вьюгой завывает мерно в такт, И вот уж из глубин Нифльхейма* бурей Грядет владыка Инеистый великан**.

Грядет, тяжелой поступью вздыхая,

От груза прожитых былых седых веков, Дыханием морозным остужая пламя,

Заковывая в льды надменный небосвод.

И мир погрузится в замерзший сон глубокий В снегах замрет Владыка Океан,

Все спит вокруг... и лишь колдуньи бубен Отсчитывает время мерно в такт...

И вот, под монотонное ворожки бормотание,

Заклятий вереницы и молитв, Река падет в морозные объятия,

Леса уснут в мехах кудесницы зимы.

Что б до весны проспать, забыться В летаргии, ловить лишь сон хрустальной тишины....

Но где-то, в глубине дыханье Иггдрасиля*** Готовит к старту Новые Миры.

писано в ночь 19 января года 2017 от Рождества Христова .


ПРИВІТАННЯ246

*В германо-скандинавской мифологии один из девяти миров вселенной, земля льдов и туманов, место обитания ледяных (инеистых) великанов . В сказаниях

говорится, что Нифльхейм находился к северу от бездны Гинунгагап .

**Инеистые великаны или гримтурсены (др .-исл . hr;mthurs) — в германо-скан-динавской мифологии предвечные великаны, жившие ещё до асов . Праро-дителем инеистых великанов является Имир . Во время убийства Имира асами почти весь род инеистых великанов погиб . Инеистые великаны живут в

Нифльхейме .

***Иггдраси;ль (также Игдразил, швед . Yggdrasills, Yggdrasil) — Мировое дере-во (дерево жизни) в германо-скандинавской мифологии — исполинский ясень

(или тис), в виде которого скандинавы представляли себе вселенную .

© Copyright: Инга Хар, 2017 Свидетельство о публикации №117122107936


247

Ю Р И Д И Ч Н А Н А У К АJ U R I D I C A L S C I E N C E

НАУКОВИЙ ЮРИДИЧНИЙ ЖУРНАЛ

ЗАПРОШУЄМО ДО СПІВРОБІТНИЦТВАВищий навчальний заклад «Національна академія управління» видає з

2010 року періодичний науковий юридичний журнал «Юридична наука» . Журнал вне-сено в оновлений перелік фахових видань з юридичних наук постановою Атестаційної колегії Міністерства освіти і науки України № 153 від 14 .02 .2014, крім того, журнал 20 квітня 2011 року зареєстровано в Міжнародному центрі періодичних видань (ISSN International Centre м . Парижі); журнал зареєстровано та проіндексовано у таких міжнарод-них наукометричних каталогах і базах даних: Index Copernicus – з 1 січня 2014 року; Safetylit — з 17 серпня 2016 року; HeinOnline (William S . Hein & Co ., Inc .) — з 27 липня 2017 року .

З моменту свого заснування журнал став сполучною ланкою між науковцями і прак-тиками, які працюють у науково-дослідних закладах, вищій школі, юриспруденції, держав-них установах України і зарубіжжя, між усіма тими, хто переймається проблемами розвитку юридичної науки, європейськими інтеграційними прагненнями . Журнал має на меті про-пагувати публікації авторів як всередині держави Україна, так і за кордоном, а тому в списку поданих джерел має бути не менше п’яти англомовних посилань .Активна участь у наукових публікаціях на шпальтах журналу сприяє розвитку фундаментальних і прикладних дослі-джень з усіх напрямків юридичних наук, посиленню впливу права на вирішення правових, політичних, соціальних, екологічних, організаційних та інших проблем розвитку суспіль-ства, держави, входженню України в європейський і світовий простір .

Журнал є дуже цікавим для науковців, докторантів, аспірантів, здобувачів, сту-дентів, національного господарства, працівників правоохоронних органів, суддів, дер-жавних службовців і всіх тих, хто цікавиться правом .

РУБРИКИ ЖУРНАЛУ «ЮРИДИЧНА НАУКА»

• Загальні проблеми розвиткуюридичної науки

• Цивільне, сімейне, міжнародне приватне право та цивільне процесуальне право

• Методологія сучасної юридичної науки • Національна безпека та військове право• Питання теорії прав людини та право-вої держави

• Кримінальне право, кримінологія, кри-мінально-виконавче право; кримінальне процесуальне право та криміналістика • Теорія та історія держави і права

• Філософія та соціологія права

• Судова експертиза;оперативно-розшукова діяльність

• Міжнародне право . Право Європей сько-го Союзу та порівняльне правознавство

• Господарське та господарське процесу-альне право

• Конституційне право • Земельне, аграрне та екологічне право• Адміністративне, фінансове, податкове право та адміністративне судочинство

• Трудове право та право соціального захисту

Періодичність видання — 12 разів на рік . Журнал видається українською, росій-ською, англійською мовами, анотації — українською, російською й англійською мова-ми . Матеріали, що надходять для публікації в журналі, проходять рецензування члена-ми редакційної колегії, розглядаються та рекомендуються Вченою радою ВНЗ «Національна академія управління» .

АДРЕСА РЕДАКЦІЇ:Україна, 03151, м . Київ, вул . Ушинського, 15,

еmail: [email protected]://legal.nam.edu.ua/about.html


248


J U R I D I C A L S C I E N C ESCIENTIFIC JOURNAL OF LAW

WELCOME TO COOPERATEHigher education institution «National Academy of Management» issues since 2010

periodic research legal journal «Juridical science» . The journal is included in the updated list of professional publications on legal

sciences Resolution Certifying Board of the Ministry of Education and Science of Ukraine № 153 from 02 .14 .2014 . The journal is represented and indexed in following international scientometric directories and databases: Index Copernicus — since 01/01/2014; SafetyLit — since 08/17/2016; Social Science Research Network (SSRN) — since 10/17/2016; HeinOnline (William S . Hein & Co ., Inc .) — since 07/27/2017 .

Since its inception, the magazine has become a link between academics and practitioners who work in research institutions, higher education, jurisprudence, public institutions in Ukraine and abroad, between all those involved in the development of legal science, European integration aspirations . The magazine aims to promote the publication of authors both within the State of Ukraine and abroad, and so the list provided by the source must be at least five English-language references .

Active participation in scientific publications in the journal promotes the development of basic and applied research in all areas of juridical sciences, strengthening the influence of the right to address the legal, political, social, environmental, organizational and other problems of society, the state, the entry of Ukraine into the European and world space .

The magazine is very interesting for scientists, doctoral students, graduate students, applicants, law enforcement officials, judges, civil servants and all those who are interested in law .

JOURNAL HEADLINES:

• Common problems of development juridical science• The methodology of modern juridical science• Problems in the theory of human rights and law-governed state• Theory and History of State and Law• Philosophy and Sociology of Law• International law . European Union Law and comparative jurisprudence• Constitution Law• Administrative, financial, tax law and administrative proceedings• Civil, family, private international law and civil procedure law• National security and military law• Criminal law, Criminology, Criminal Executive Law, Criminal Procedural Law and

Criminalistics• Forensic examination; operatively-search activity• Commercial law and Commercial procedure law• Statewide, agricultural and environmental law• Labor Law and Social Security Law

Periodicity – 12 times a year . The magazine is published in Ukrainian, Russian, English languages, annotations – Ukrainian, Russian and English .

Materials submitted for publication in the journal are reviewed by members of the editorial board, reviewed and recommended by the Academic Council of the University of «National Academy of Management» .

http://legal.nam.edu.ua/about.html


249ДО УВАГИ АВТОРІВ

НАУКОВИЙ ЮРИДИЧНИЙ ЖУРНАЛ «ЮРИДИЧНА НАУКА»

УДК 34 Заснований 28 .02 .2011 . Виходить щомісяця .

Свідоцтво про реєстрацію: серія КВ № 20692-10492 ПР від 28 .04 .2014 .ISSN 2222-5374

Журнал 20 квітня 2011 року зареєстровано в Міжнародному центрі періодичних видань (ISSN International Centre, м . Париж), також журнал зареєстровано

та проіндексовано у таких міжнародних наукометричних каталогах і базах даних:Index Copernicus – з 01 січня 2014 року; Safetylit — з 17 серпня 2016 року;

Social Science Research Network (SSRN) — з 17 жовтня 2016 року; HeinOnline (William S . Hein & Co ., Inc .) — з 27 липня 2017 року .

Наказом Міністерства освіти і науки № 153 від 14 .02 .2014 «Про затвердження рішень Атестаційної колегії Міністерства освіти і науки щодо діяльності спеціалізова-них вчених рад від 14 лютого 2014 року», відповідно до підпунктів 35 і 36 пункту 4 Положення про Міністерство освіти і науки України, затвердженого Указом Президента України від 25 квітня 2013 року № 240, Порядку присудження наукових ступенів і при-своєння вченого звання старшого наукового співробітника, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 липня 2013 року № 567, Положення про спеціалізо-вану вчену раду, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 14 вересня 2011 року № 1059, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 10 жовтня 2011 року за № 1170/19908, Положення про атестаційну колегію Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 14 вересня 2011 року № 1059, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 10 жовтня 2011 року за № 1169/19907, Порядку формування Переліку наукових фахових видань України, затвердженого нака-зом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 17 жовтня 2012 року № 1111, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 02 листопада 2012 року за № 1850/22162, та на підставі рішення Атестаційної колегії Міністерства освіти і науки України №153 від 14 лютого 2014 року науковий юридичний журнал «ЮРИДИЧНА НАУКА» включений до Переліку наукових фахових видань України згідно зі списком .

ЗАСНОВНИК І ВИДАВЕЦЬ:Вищий навчальний заклад «Національна академія управління»

Україна, 03151, м . Київ, вул . Ушинського, 15 .Голова редакційно-видавничої ради С .А . Єрохін .

Свідоцтво суб’єкта видавничої справи ДК № 4714 від 23 .04 .2014 .Головний редактор: Матвійчук Валерій Костянтинович,

доктор юридичних наук, професор, заслужений працівник народної освіти України, перший проректор ВНЗ «Національна академія управління» .

Заступник головного редактора: Харь Інна Олексіївна,кандидат юридичних наук, доцент, заступник завідувача кафедри кримінального права,

кримінології, цивільного та господарського права ВНЗ «Національна академія управління» .

АДРЕСА РЕДАКЦІЇ:Україна, 03151, м . Київ, вул . Ушинського, 15

Тел .: (044) 242-10-84; (044) 242-10-74

З приводу публікації статей авторам необхідно звертатися до секретаря журналуСавенкової Тетяни ГаріївниЕ-mail: tanya_saven@ukr .net

Е-mail: [email protected]; [email protected].


250


ДО УВАГИ АВТОРІВ

ВИМОГИ ДО НАУКОВИХ ПУБЛІКАЦІЙВідповідно до постанови президії Вищої атестаційної комісії України №7D05/1 від 15 січня

2003 року «Про підвищення вимог до фахових видань, внесених до переліків ВАК України» наукова стаття повинна бути актуальною, з виразно окресленою проблематикою, містити наукові положен-ня, розроблені особисто автором, висновки про наукове та практичне значення наукової розробки .

Стаття має включати такі необхідні елементи: 1 . Визначення УДК (вказати назву галузі права) .2 . Назва статті (англійською, українською та російською мовами) .3 . Ініціали і прізвища авторів англійською, українською та російською мовами .4 . Анотацію англійською, українською та російською мовами .5 . Ключові слова (5—6 слів/ключових словосполучень англійською, українською та росій-

ською мовами) .6 . Структура текстової частини:— постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок з важливими практичними завданнями; — визначення окремих питань, що не вирішені в обраній для дослідження проблемі;— аналіз останніх досліджень і публікацій, на які спирається автор;— формулювання цілей статті;— виклад основних обґрунтованих результатів дослідження;— висновки з даного дослідження;— внутрішня структуризація (розділи з назвами або виділені частини) .• У статті повинно бути не менше 15 посилань . Посилання на ту чи іншу працю у тексті

повинні позначатися в дужках за порядковим номером цієї праці в списку використаних джерел з вказівкою на відповідну сторінку ([3, с . 12]) .

• Список використаних джерел у кінці статті складається відповідно до вимог державного стандарту України ДСТУ ГОСТ 7 .1:2006 «Система стандартів з інформації, бібліотечної та видав-ничої справи . Бібліографічний запис . Бібліографічний опис . Загальні вимоги та правила складан-ня» . Крім того, у списку джерел має бути не менше 5 англомовних посилань.

• Після списку використаних джерел подаються анотації та ключові слова трьома мовами (українська, російська, англійська) .

• Анотації мають містити: прізвище та ім’я автора, назву статті відповідними мовами . Крім того, звертаємо увагу авторів на те, що обов’язково повинна бути анотація англійською мовою на півтори сторінки А-4 (окремим файлом) .

• Англійський текст повинен бути оформлений на фаховому рівні володіння мовою. У разі подання тексту, перекладеного, наприклад, через Інтернет-перекладач (Google тощо), або нефахо-во, стаття не буде прийнята до публікації.

• Файл зі статтею та анотацією англійською мовою до статті надсилати у такому форматі:а) на початку імені ставиться номер журналу (11, 4, 7 тощо);б) через крапку після номера ставиться скорочення року (14, 15 тощо);в) нижнє підкреслення ( _ ) потім тип документа note — анотація або topic — стаття;г) після цього нижнє підкреслення (яке розділяє шифр з ім’ям автора), потім прізвище

автора та ініциали англійською мовою .Приклад: 11 .14_note_Olenenko A .doc (де «note» – позначення анотації) або 11 .14_

topic_Olenenko A .doc . (де topic – позначення статті) .• Загальний обсяг публікації (назва статті, відомості про автора, текст статті, використані

матеріали, анотація, ключові слова) не повинен перевищувати 20–30 тис . знаків, як виняток, не більше 40 тис . знаків .

До наукової статті необхідно додавати:— електронний варіант статті у форматі MS Word (docx або doc);— інформаційну довідку про автора українською та англійською мовами: прізвище, ім’я, по

батькові (повністю), науковий ступінь, вчене звання, місце роботи і посада, поштова адреса, кон-тактний телефон;

— заява з підписами автора (-ів) про те, що надіслана стаття не друкувалася і не подана до будь-яких інших видань;

— фото автора (-ів) у форматі jpg, tif;— якісні ілюстративні матеріали з назвою та нумерацією, придатні для сканування;— витяг з протоколу засідання кафедри про рекомендацію статті до друку, засвідчений

належним чином (до статей кандидатів наук, аспірантів, ад’юнктів і здобувачів наукового ступеня) .• Стаття, подана до редакції без дотримання зазначених вимог, опублікуванню не підлягає .• До уваги авторів: при подачі статті обов’язково вказувати коротко відомості про авто-

ра, телефон та власний е-mail для зручності зв’язку.Редакція залишає за собою право на рецензування, редагування, скорочення і відхилення статей.За достовірність поданої інформації відповідальність несе автор.Гонорар за публікацію не сплачується.Передрук опублікованих матеріалів журналу здійснюється тільки з дозволу автора і редакції.Надані матеріали не повертаються.

ВНЗ «НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ»НАУКОВИЙ ЮРИДИЧНИЙ ЖУРНАЛ «ЮРИДИЧНА НАУКА»

03151, м . Київ, вул . Ушинського, 15Тел .: (044) 242-10-84; (044) 242-10-74


251ВНИМАНИЮ АВТОРОВ

НАУЧНЫЙ ЮРИДИЧЕСКИЙ ЖУРНАЛ «ЮРИДИЧЕСКАЯ НАУКА»

УДК 34Основан 28 .02 .2011 . Выходит ежемесячно .

Свидетельство о регистрации: серия КВ № 20692-10492 ПР от 28 .04 .2014 .ISSN 2222-5374

Журнал 20 апреля 2011 года зарегистрирован в Международном центре периодических изданий (ISSN International Centre, г . Париж), также журнал зарегистрирован и

проиндексирован в таких международных наукометрических каталогах и базах данных:Index Copernicus – с 01 января 2014 года; Safetylit — з 17 августа 2016 года;

Social Science Research Network (SSRN) — с 17 октября 2016 года; HeinOnline (William S . Hein & Co ., Inc .) —с 27 июля 2017 года .

Приказом Министерства образования и науки № 153 от 14 .02 .2014 «Об утверж-дении решений Аттестационной коллегии Министерства образования и науки относи-тельно деятельности специализированных ученых советов от 14 февраля 2014 года», в соответствии с подпунктами 35 и 36 пункта 4 Положения о Министерстве образования и науки Украины, утвержденного Указом Президента Украины от 25 апреля 2013 года № 240, Порядка присуждения научных степеней и присвоения ученого звания старше-го научного сотрудника, утвержденного постановлением Кабинета Министров Украины от 24 июля 2013 года № 567, Положения о специализированном ученом совете, утверж-денного приказом Министерства образования и науки, молодежи и спорта Украины от 14 сентября 2011 года № 1059, зарегистрированного в Министерстве юстиции Украины от 10 октября 2011 года под № 1170/19908, Положения об аттестационной коллегии Министерства образования и науки, молодежи и спорта Украины, утвержденного при-казом Министерства образования и науки, молодежи и спорта Украины от 14 сентября 2011 года № 1059, зарегистрированного в Министерстве юстиции Украины от 10 октяб-ря 2011 года под № 1169/19907, Порядком формирования Перечня научных профессиональных изданий Украины, утвержденного приказом Министерства образо-вания и науки, молодежи и спорта Украины от 17 октября 2012 года № 1111, зареги-стрированного в Министерстве юстиции Украины от 2 ноября 2012 года под № 1850/22162, и на основании решения Аттестационной коллегии Министерства образования и науки Украины № 153 от 14 февраля 2014 года научный юридический журнал «ЮРИДИЧЕСКАЯ НАУКА» включен в Перечень научных профессиональных изданий Украины согласно списку .

УЧРЕДИТЕЛЬ И ИЗДАТЕЛЬ:Высшее учебное заведение «Национальная академия управления»

Украина, 03151, г . Киев, ул . Ушинского, 15 .Председатель редакционно-издательского совета С .А . Ерохин .

Свидетельство субъекта издательскогодела ДК № 4714 от 23 .04 .2014 .Главный редактор: Матвейчук Валерий Константинович,

доктор юридических наук, профессор, заслуженный работник народного образования Украины, первый проректор ВНЗ «Национальная академия управления» .

Заместитель главного редактора: Харь Инна Алексеевна,кандидат юридических наук, доцент, заместитель заведующего кафедрой уголовного

права, криминологии, гражданского и хозяйственного права ВУЗ «Национальная академия управления» .

АДРЕС РЕДАКЦИИ:Украина, 03151, г . Киев, ул . Ушинского, 15

Тел .: (044) 242-10-84; (044) 242-10-74

По поводу публикации статей авторам необходимо связываться с секретарем журнала

Савенковой Татьяной ГариевнойЕ-mail: tanya_saven@ukr .net

Е-mail: [email protected]; [email protected]


252


ВНИМАНИЮ АВТОРОВ

ТРЕБОВАНИЯ К НАУЧНЫМ ПУБЛИКАЦИЯМВ соответствии с постановлением президиума Высшей аттестационной комиссии Украины

№ 7D05/1 от 15 января 2003 года «О повышении требований к профессиональным изданиям, внесенных в перечень ВАК Украины» научная статья должна быть актуальной, с отчетливо очерченной проблематикой, содержать научные положения, разработанные лично автором, выводы о научном и практическом значении научной разработки .

Статья должна включать следующие необходимые элементы: 1 . Определение УДК (указать название отрасли права) .2 . Название статьи (на английском, украинском и русском языках) .3 . Инициалы и фамилии авторов на английском, украинском и русском языках .4 . Аннотация на английском, украинском и русском языках .5 . Ключевые слова (5–6 слов / ключевых словосочетаний на английском, украинском и русском

языках) .6 . Структура текстовой части:– постановка проблемы в общем виде и ее связь с важными практическими задачами;– определение отдельных вопросов, не решенных в выбранной для исследования проблеме;– анализ последних исследований и публикаций по рассматриваемой проблеме; – формулировка целей статьи;– изложение основных обоснованных результатов исследования;– выводы из данного исследования;– внутренняя структуризация (разделы с названиями или выделенные части) .• В статье должно быть не менее 15 ссылок Ссылки на ту или иную работу в тексте должны обо-

значаться в скобках за порядковым номером этой работы в списке литературы с указанием на соответству-ющую страницу ([3, с . 12]) .

• Список использованных источников в конце статьи составляется в соответствии с требованиями государственного стандарта Украины ДСТУ ГОСТ 7 .1: 2006 «Система стандартов по информации, библи-отечному и издательскому делу . Библиографическая запись . Библиогра фическое описание . Общие требо-вания и правила составления» . Кроме того, в списке источников должно быть не менее пяти англоязычных ссылок.

• После списка литературы подаются аннотации и ключевые слова на трех языках (украинский, русский, английский) .

• Аннотации должны содержать: фамилию и имя автора, название статьи на соответствующих языках . Кроме того, обращаем внимание авторов на то, что обязательно должна быть аннотация на англий-ском языке на полторы страницы А-4 (отдельным файлом) .

• Английский текст должен быть оформлен на профессиональном уровне владения языком. В случае подачи текста, переведенного, например, через Интернет-переводчик (Google и т.п.), либо непрофессиональ-но, статья не будет принята к публикации.

• Файл статьи и аннотации на английском языке со статьей пересылать в таком формате:а) в начале имени ставится номер журнала (11, 4, 7 и т .д .);б) через точку после номера ставится сокращение года (14, 15 и т .д .);в) нижнее подчеркивание (_) затем тип документа note – аннотация или topic – статья;г) после нижнее подчеркивание (которое разделяет шифр с именем автора), затем фамилия автора

и инициалы на английском языке .Пример: 11 .14_note_Olenenko A .doc (где «note» – обозначение аннотации) или 11 .14_ topic _

Olenenko A .doc . (где topic – обозначение статьи) .• Общий объем публикации (название статьи, сведения об авторе, текст статьи, использованные

материалы, аннотации, ключевые слова) не должен превышать 20–30 тыс . знаков, в порядке исключения, не более 40 тыс . знаков .

К научной статье необходимо предоставить:– электронный вариант статьи в формате MS Word (docx или doc);– информационную справку об авторе на украинском и английском языках:– фамилия, имя, отчество (полностью), научная степень, ученое звание, место работы и должность,

почтовый адрес, контактный телефон;– заявление с подписями автора (ов) о том, что присланная статья не публиковалась и не подана в

любые другие издания;– фото автора (ов) в формате jpg, tif;– качественные иллюстративные материалы с названием и нумерацией, пригодные для сканирования;– выписку из протокола заседания кафедры о рекомендации статьи к печати, заверенную надлежа-

щим образом (со статьями кандидатов наук, аспирантов, адъюнктов и соискателей ученой степени) .• Статья, представленная в редакцию без соблюдения указанных требований, опубликована не будет .• При подаче статьи обязательно указывать кратко сведения об авторе, телефон и собственный

е-mail для удобства связи .Редакция оставляет за собой право на рецензирование, редактирование, сокращение и отклонение

статей.За достоверность представленной информации ответственность несет автор.Гонорар за публикацию не оплачивается.Перепечатка публикуемых материалов журнала осуществляется только с разрешения автора и

редакции.Предоставленные материалы не возвращаются.

ВУЗ «НАЦИОНАЛЬНАЯ АКАДЕМИЯ УПРАВЛЕНИЯ»НАУЧНЫЙ ЮРИДИЧЕСКИЙ ЖУРНАЛ «ЮРИДИЧЕСКАЯ НАУКА»

03151, м . Киев, ул . Ушинского, 15Тел .: (044) 242-10-84; (044) 242-10-74


253INSTRUCTIONS TO AUTHORS

SCIENTIFIC JOURNAL OF LAW «JURIDICAL SCIENCE»

UDC 34Founded in 28 .02 .2011 . Goes out every month .

Certificate of Registration: KB № 20692-10492 series of PR 28 .04 .2014 .ISSN 2222-5374

Journal April 20, 2011 recorded in the International Center of Periodicals(ISSN International Centre, m . Paris), the magazine recorded and indexed

in such international scientometric directories and databases:Index Copernicus – from 1 January 2014; Safetylit — from 17 August 2016;

Social Science Research Network (SSRN) — 17 оctober 2016; HeinOnline (William S . Hein & Co ., Inc .) — since 27/07/2017 .

Ministry of Education and Science № 153 from 02 .14 .2014 . «On approval of Attestation Collegium of the Ministry of Education decisions on the activities of specialized academic councils on February 14, 2014», according to points 35 and 36, paragraph 4 of the Ministry of Education and Science of Ukraine approved by the Decree of the President of Ukraine on April 25, 2013 № 240 Procedure for awarding academic degrees and awarding academic ranks of Senior Scientist, approved by the Cabinet of Ministers of Ukraine of 24 July 2013 № 567, Regulations on specialized academic council, approved by the Ministry of Education and Science, Youth and Sports of Ukraine on September 14, 2011 № 1059, registered in the Attestation Collegium of the Ministry of Justice of Ukraine October 10, 2011 by № 1170/19908, Regulation of the Certifying Board of the Ministry of Education, Youth and Sports of Ukraine, approved by the Ministry of Education, Youth and Sports of Ukraine from September 14, 2011 № 1059, registered with the decree of the Ministry of Justice of Ukraine on October 10, 2011 by № 1169/19907, procedure for formation of the list of scientific professional editions of Ukraine, approved by the Ministry of Education, Youth and Sports of Ukraine on October 17, 2012 year number 1111, registered with the Ministry of Justice of Ukraine November 2, 2012 by № 1850/22162, and based on the decision of the Attestation Collegium of the Ministry of Education on February 14, 2014 – № 153 .

Scientific Law Journal «Juridical science» is included into the list of scientific professional editions of Ukraine according to the list .

Founder and Publisher:Higher Educational Institution «National Academy of Management»

03151, Ukraine, Kyiv, Ushyns’koho Street, 15 Chairman of the Editorial and Publishing Council of SA Erokhin

subject of publishing certificate № 4714 of 23/04/2014 .

Editor: Valery K ., MatviychukDoctor of Law, Professor, Honored Worker of Education of Ukraine,

Vice-Chancellor of the University «National Academy of Management»Deputy Editor: Inna A ., Khar

Doctor of Law, Associate Professor, Deputy Head of the Department of Criminal Law, Criminology, Civil and Commercial Law of the National Academy of Management»

EDITORIAL OFFICE ADDRESS:03151, Ukraine, Kyiv, Ushyns’koho Street, 15

Tel .: (044) 242-10-84; (044) 242-10-74Regarding the publication of their article, the authors need to communicate

with the secretary of the journalSavenkova Tatiana

Е-mail: tanya_saven@ukr .netwww.legal.nam.edu.ua


254


INSTRUCTIONS TO AUTHORS

INSTRUCTIONS TO AUTHORS OF THE «JURIDICAL SCIENCE» JOURNAL NEW REQUIREMENTS FOR ARTICLES

Articles sent to the Editor of «Juridical science», according to the Presidium of the Higher Attestation Commission of Ukraine decree №7D05/1 dated January 15, 2003 «On increasing demands for specialized issues listed in HAC of Ukraine» should include the following:

• A scientific article should be relevant, with clearly defined problematic issues, include scientific positions developed by the author, the conclusions of scientific and practical importance of scientific work; including determination of UDC .

• The paper should include the following elements:• a problem and its relation to important scientific and practical tasks;• analysis of recent researches and publications on the issue to be considered;• definition of specific issues that are not solved in the problem for research chosen;• formulation of the objectives of the article;• summary of the main conclusions of the study;• conclusions of this study;• in the article should be no less than 15 references;• internal structure – sections with names or selected parts .• Name, surname and title of the article in addition to the Ukrainian language should be also in

English .• References to this or that research should be placed in brackets according to the number of

mentioning in the list of references with indication of appropriate page ([3, p . 12]) .A list of sources at the end of the article are compiled in accordance with International Standard

of Ukraine DSTU GOST 7 .1:2006 «A System of Standards on Information, Librarianship and publishing . A Bibliographic Notation . A Bibliographic Description . General Requirements and Rules of Compo sition» . Also in the source list has to be at least 5 English language references .

• After he references are added abstracts and keywords in three languages (Ukrainian, Russian and English) .

• Abstracts should include: an author’s name, a title of the article in (Ukrainian, Russian and English) languages . The authors should pay attention that there should be an abstract in English and half a page A-4 (in a separate file) .

• The English text should be executed at the professional level of language proficiency . In the case of a text translated, for example, through the Internet Translator (Google, etc .), or unprofessional, the article will not be accepted for publication .

The article and the abstract should be named:1 . issue number should be placed before the name (11, 4, 7, etc .);2 . dot after the number of issue you should place 2 last figures of the year (14, 15, etc .);3 . underscores (_), then the type of document note – abstract topic – Article;4 . after the title of the articles, underscores (which separate code with the author’s name) you

should place the author’s last name, name in English and initials .Example: 11 .14_note_Olenenko A .doc (where «note» – markS annotations) or 11 .14_ topic _

Olenenko A .doc . (Where the topic – refer to the article) .• Publication (title, information about author, text, references, abstract, and keywords) should

not exceed 20-30 000 signs .Additions to the scientific article:• An electronic version of the article in a format MS Word (docx or doc);• Information about the author in Ukrainian and English (surname, first name, middle name (in

full), academic degree, academic status, place of work and position, mailing address, telephone number);• A statement signed by the author (s) that sent the article is had been not printed and have not

given to any other editions;• a photo of the author (s) in the format jpg, tif;• Qualitative illustrative materials supplied by a name and number suitable for scanning;• Extract from the minutes of the Department with recommendation of the article for publication,

duly certified (for the Articles of Ph .D ., graduate students and adjunct academic degree) .• An article submitted to the editor without complying with these requirements shall not be

published .• All the authors to note: when supplying article necessarily indicate a brief information about the

author, telephone and your own e-mail to ease communication with authors .Editors reserve the right to review, edit, and reduce decline articles.For authenticity of the article the author is responsible for.The royalties are not paid for the publication.Reprints of published materials in the journal are made only with the permission of the author and the

publisher.Available materials are not returned.

Higher education institution «National Academy of Management»SCIENTIFIC JOURNAL OF LAW

«Juridical science»03151, Ukraine, Kyiv, Ushyns’koho Street, 15

Тел .: (044) 242-10-84; (044) 242-10-74

Documents

Ю Р И Д И Ч Н А Н А У К А · 2018-04-05 · Відповідно до ЦК України, істотними умовами договору є предмет та умови,