Міністерство аграрної політики України Миколаївський державний аграрний університет

Економічний факультет

ТЕЗИ ДОПОВІДЕЙ

21-ОЇ НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНОЇ СТУДЕНТСЬКОЇ КОНФЕРЕНЦІЇ

(18-20 березня 2009 р.)

Частина 2

Зареєстровано в УкрІНТЕІ, посвідчення № 819 від 23.12.2008 р.

Миколаїв-2009

3

СЕКЦІЯ «Бухгалтерський облік»

ОБЛІК ВИРОБНИЦТВА РИБОПРОДУКЦІЇ

А.Ю. Ковиньов, магістр спеціальності «Облік і аудит»

Науковий керівник - М.В.Дубініна, к.е.н., доцент

Рибна галузь має важливе значення для економіки України. Однак у

рибному господарстві спостерігається спад обсягів виробництва та зниження

його потенціалу. Руйнування внутрішньогалузевих зв’язків обумовили зміни у

господарську механізмі підприємств.

Для виходу рибної галузі з кризи, зниження витрат на підприємствах

рибного господарства в умовах зміни господарських зв’язків і розвитку

ринкових відносин необхідно впроваджувати нові методи і засоби управління

виробничо-господарською діяльністю. Виникла об’єктивна необхідність

орієнтації обліку на потреби внутрішніх користувачів, впровадження

управлінського обліку та внутрішньогосподарського контролю, які дозволяють

посилити інформаційно-аналітичні функції бухгалтерського обліку,

оперативно виявляти та попереджувати негативні явищі у господарській

діяльності. При цьому важливими показниками, які характеризують

ефективність діяльності підприємств рибної галузі, є витрати і доходи.

Питання обліку витрат і доходів розглядалися у працях відомих

українських вчених: М.Т.Білухи, Ф.Ф.Бутинця, С.Ф.Голова, З.В.Гуцайлюка,

Г.Г.Кірейцева, М.В.Кужельного, В.Г.Лінника, Ю.Я. Литвина,

Л.В.Нападовської, М.С. Пушкаря, П.Т. Саблука, В.В. Сопка, Н.М. Ткаченко,

Б.Ф.Усача, та інших.

Методика бухгалтерського обліку лише тоді має цінність, коли вона

носить прикладний характер, тобто адаптована під особливості господарювання

підприємств конкретної галузі економіки. Зміни у господарському механізмі

вимагають відповідних змін методів і форм управління. Ведення

бухгалтерського обліку відповідно до діючих нормативних актів та галузевих

інструкцій не вирішує проблем, пов’язаних із формуванням інформації,

необхідної для внутрішніх користувачів. У нових умовах господарювання

4

необхідно оптимізувати облікову політику, удосконалити форми облікової

документації, підвищити оперативність контролю за витрачанням сировини і

матеріалів, які складають близько 50% операційних витрат; розробити науково

обґрунтовані нормативи витрат; поєднати результати діяльності структурних

підрозділів підприємства із системою мотивації співробітників. Досягнення цих

вимог можливе лише через впровадження систем управлінського обліку і

внутрішнього контролю, які дозволяють посилити інформаційно-аналітичні

функції бухгалтерського обліку, оперативно виявляти та попереджувати

негативні явища у господарській діяльності підприємств рибного господарства

України.

Для забезпечення уніфікації методичних принципів планування, обліку і

контролю на різних підприємствах рибного господарства, великого значення

набуває класифікація витрат, орієнтована на галузеву специфіку і технологічні

особливості виробництва. Вивчення економічної літератури дозволило зробити

висновок, що класифікації витрат приділяється незначна увага. Встановлено,

що класифікація витрат на підприємствах рибного господарства України

здійснюється лише на змінні та постійні, прямі та непрямі, що є недостатнім.

Тому пропонуємо нові елементи групування – за місцями виникнення витрат та

за етапами виробничого процесу. Така класифікація є необхідною, тому що

складає методологічну основу обліку витрат та результатів діяльності,

формування собівартості та ефективного управління ними.

Такий підхід до класифікації витрат забезпечить їх достовірний облік,

дозволить оптимізувати структуру витрат, визначати рентабельність окремих

видів продукції і здійснювати контроль за їх отриманням.

Література 1. Торопова І.С. Облік затрат за центрами відповідальності на

підприємствах рибоконсервного виробництва / І.С. Торопова // Експрес-новини: наука, техніка, виробництво — 1998. — № 15–16. — С. 22–24.

2. Князєва О.В. Бюджети як норми контролю витрат і доходів підприємств рибного господарства / О.В. Князєва // Облік і фінанси АПК. – 2007. - № 9-10 – С.169-174.

5

ОБЛІК ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ

А.М. Братченко магістр спеціальності «Облік і аудит»

Науковий керівник - М.В.Дубініна, к.е.н., доцент

Для правильної організації обліку основних засобів важливе значення має

єдиний принцип їх оцінки, доцільність переоцінки, економічно обґрунтований

вибір методу нарахування амортизації, а також своєчасно оброблена та

систематизована інформація.

В період переходу до повноцінної ринкової економіки вирішальним

фактором успішного розвитку економіки України є автоматизація

бухгалтерського обліку, точність і оперативність інформації.

За умов комп’ютерної технології передбачається вирішення таких задач з

обліку основних засобів:

- формування і ведення картотеки по інвентарних номерах основних

засобів, як регістрів аналітичного обліку в довіднику основні засоби;

- оприбуткування основних засобів, що надходять на підприємство;

- введення в експлуатацію основних засобів, що надійшли;

- нарахування зносу (амортизації) по основних засобах;

- вибуття основних засобів через реалізацію, ліквідацію і списання;

- формування регістрів аналітичного і синтетичного обліку основних

засобів.

В комп’ютерній системі для формування і відображення операцій руху

основних засобів передбачено відповідні шаблони електронних документів, а

обліково-обчислювальні роботи виконуються автоматично на обчислювальних

машинах з використанням програмного забезпечення.

Деякі аспекти обліку основних засобів потребують перегляду та

реформування, наприклад залишаються невирішеними протиріччя між

податковим та бухгалтерським обліком щодо нарахування амортизації, щодо

обліку безоплатно одержаних основних засобів, обліку поліпшення основних

засобів, що призводить до виникнення різниць в обчисленні податку на

прибуток [1, с.27].

6

Поява цієї проблеми викликана тим, що дані дві системи мають за мету

протилежні інтереси щодо амортизаційних відрахувань. Згідно Закону України

„Про оподаткування прибутку підприємств” амортизація розглядається як

елемент розрахунку бази оподаткування податком на прибуток. В обліково-

аналітичній системі амортизація – це витрати, що формують собівартість

реалізованої продукції.

Основні засоби невиробничої сфери за податковим методом не є об’єктом

амортизації, тому необхідно внести ряд коректив до системи рахунків

бухгалтерського обліку. Наприклад, субрахунок 131 „Знос основних засобів”

може мати два аналітичних рахунки 131.1 „Знос основних засобів виробничого

призначення” та 131.2 „Знос основних засобів невиробничого призначення”.

Тобто, нарахування амортизації на виробничі об’єкти буде здійснюватися за

податковим методом, а на об’єкти невиробничої сфери – за бухгалтерськими

методами.

У бухгалтерському обліку відображаються всі операції і всі витрати,

пов’язані з придбанням і виготовленням основних засобів. У податковому

обліку відображаються не всі операції, а тільки ті, під час яких підприємство

здійснює витрати, що підлягають амортизації згідно з податковим

законодавством.

Спрощення обліку основних засобів, на нашу думку, можливе за умови

застосування комп’ютерних бухгалтерських програм та прийняття на

законодавчому рівні під час формування показників податкового обліку за

основу даних бухгалтерського обліку, доцільного вдосконалення Плану

рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських

операцій підприємств та організацій, яке врахує особливості податкового

обліку основних засобів для системного відображення операцій з ними.

Література: 1. Бондар О. Проблеми визнання основних засобів у бухгалтерському та

податковому обліку // Бухгалтерський облік і аудит. – 2004. - № 3. – С.23-27. 2. Городянська Л.В. Особливості нарахування і використання амортизації в

обліково-аналітичній та податковій системах // Актуальні проблеми економіки. — 2006.- №2(56). – С. 101-112.

7

ОБЛІК ВИТРАТ ВИРОБНИЦТВА

І.М. Мішутіна магістр спеціальності «Облік і аудит»

Науковий керівник - М.В.Дубініна, к.е.н., доцент

Організаційно-економічні зміни, які сталися в галузі після реформування

сільського господарства, обумовлюють необхідність нових підходів щодо

вирішення проблеми формування затрат на виробництво продукції

тваринництва.

Основні теоретичні аспекти обліку і контролю витрат на виробництво

продукції висвітлюють в своїх працях Плаксієнко В.Я., Усач Б.Ф., Бутинець

Т.А., Бутинець Ф.Ф., Покропивний С.Ф., Огійчук М.Ф., Завгородній В.П.,

Ткаченко Н.М., Бутинець Ф.Ф., Коцупатрий М.М. та інші вчені. Проблеми та

перспективи розвитку тваринництва в Україні та шляхи зниження витрат на

виробництво продукції цієї галузі відображені в працях Боярової О.А.,

Окопного О.М., Жуйкова Г.Є., Миронова Л.М., Димова О.М., Оляднічука Н.В.

та інших авторів.

Метою дослідження є узагальнення та поглиблення теоретичних і

методологічних питань та розробка пропозицій щодо вдосконалення обліку та

контролю виробничих витрат тваринництва.

Організаційно-правовою основою формування собівартості продукції

(товарів, робіт, послуг) є нормативно-правові акти, розроблені Верховною

Радою України, міністерствами та відомствами аграрної галузі та самими

підприємствами. Основними відмінностями їх є те, що Методичні рекомендації

з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг)

сільськогосподарських підприємств містять перелік статей калькуляції витрат і

особливості калькулювання собівартості продукції тваринництва, а Положення

(стандарт) бухгалтерського обліку 16 „Витрати” лише визначає, що перелік і

склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції

установлюються підприємством. В Методичних рекомендаціях з планування,

обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг)

сільськогосподарських підприємств також, на відміну від Положення

8

(стандарту) бухгалтерського обліку 16 „Витрати”, зазначено, що в

сільськогосподарських підприємствах загальновиробничі витрати не діляться

на постійні і змінні.

Особливо гостро постає проблема створення системи обліку витрат для

розробки ефективних стратегічних управлінських рішень з метою своєчасного

передбачення виникнення несприятливих ситуацій та спрямовування діяльності

тваринницьких підрозділів на досягнення позитивних кінцевих результатів.

При цьому виникла проблема узгодження обліку поголів’я з обліком витрат і

виходу продукції скотарства, створення системи бюджетування витрат та

здійснення подальшого контролю за ефективним використанням матеріальних,

трудових і фінансових ресурсів з врахуванням особливостей функціонування

галузі.

Відсутність теоретичного та практичного обґрунтування запровадження

системи бюджетування у сільськогосподарських підприємствах призводить в

останній час до неконтрольованості здійснених витрат на виробництво

продукції тваринництва. Вирішення цього питання можливе за умови

складання річних бюджетів для кожного центру відповідальності і

підприємства в цілому.

Відсутність єдиної системи формування внутрішньої управлінської

звітності не забезпечує користувачів повною та узагальненою інформацією про

рівень понесених витрат на виробництво продукції по кожному центру

відповідальності, виконання планових завдань, відхилення фактичних

результатів від планових та причини цих відхилень.

Література 1. Герасим П.М. Первинний та аналітичний облік на підприємстві /

П.М. Герасим Г.П.Журавель, П.Я. Хомин // [навчальний посібник]. - Тернопіль.-2005.-с. 464.

2. Огійчук М.Ф. Бухгалтерський облік на сільськогосподарських підприємствах / М.Ф. Огійчук // Київ : “ Вища освіта “, 2003. – с. 479-502.

9

ОБЛІК І КОНТРОЛЬ РОЗРАХУНКІВ З ОПЛАТИ ПРАЦІ

Ващенко І.М. студент групи Б 5/3

Науковий керівник - М.В.Дубініна, к.е.н., доцент

Серед факторів сільськогосподарського виробництва (праця, земельні

угіддя, засоби і предмети праці) вирішальне значенння належить трудовій

діяльності людини. В свою чергу рівень ефективності праці колективу,

виробничого підрозділу, окремого працівника залежить від повноти

використаня фактора мотивації праці, важливими складовими якого є розмір

оплати праці, тісно пов'язане з наслідками праці матеріальне стимулюваня,

участь у розподілі результатів господарської діяльності.

Організаційно-правові та економічні основи оплати праці в умовах

переходу до ринку викладені в законах України, Кодексі законів про працю

України, Положеннях (стандартах) та інших нормативно-правових актах.

Пропозиції щодо поліпшення обліку у СЗАТ»Південний колос»

Підготовка та підвищення кваліфікації працюючих підприємства. Освіта

персоналу має свої нюанси, але в результаті підвищення кваліфікації виграють і

підприємство, і громадяни. Організація має бути зацікавлена в рості своїх

кадрів, в кваліфікованих спеціалістах, працівниках, здібних забезпечити

реалізацію завдань її розвитку, адже, якщо головний бухгалтер кваліфікований

в своїй сфері спеціаліст, то і облік буде в належному стані, і з податками все

буде добре та інше.

На мою думку,потрібно запропонувати можливість виплати заробітної

плати працівникам підприємства пластиковими картками. Розвиток електронної

техніки дає змогу широко використовувати безготівкові розрахунки у формі

пластикових карток, що містять зашифровану інформацію, яка дозволяє їх

власникам здійснювати платежі та отримувати готівкові кошти.

Підвищити обсяги фінансування облікової роботи для забезпечення

обліковців всіма необхідними матеріалами.

Розглядаючи структуру бухгалтерії, з'ясувалось, що на підприємстві немає

аудиторської групи. Наявність аудиторської групи дуже важлива для

10

підприємства. Всередині організації за вимогою та з ініціативи її керівництва

аудиторами підприємства проводиться і внутрішній аудит. Внутрішній аудит -

це невід'ємна частина загальної системи управління, створюється на середніх і

великих підприємствах, виконує контрольні функції, залежно від мети і

завдань. Завдання внутрішньої аудиторської служби полягає в допомозі

працівникам підприємства ефективно виконувати свої посадові обов'язки.

Відділ внутрішнього аудиту має бути складовою частиною підприємства і

функціонувати в рамках політики, визначеної керівництвом і правлінням.

Наступна пропозиція - удосконалення витрат на оплату праці в

управлінському обліку. Витрати на оплату праці є третьою після матеріальних

витрат та інших операційних витрат по значимості складовою частиною

операційної діяльності підприємств більшості галузей економіки. Значна

частина цих витрат потребує досконалого обліку.

Використання акордної системи праці, при якій визначають сукупний

заробіток за виконання певних стадій роботи або виробництва певного обсягу

робіт. Специфіка цієї системи у тому, що доручена робота повинна бути

виконана за визначені строки, при цьому час, витрачений на її виконання,

великої ролі при начисленні заробітної плати не грає. Основним первинним

документом по обліку зарплати при акордній системі є акордний наряд.

Систематизація первинних документів з урахуванням рівнів і функцій

управління також є одним із принципів їх уніфікації.

Ведення обліку праці і заробітної плати набуло кращих результатів за

допомогою програми «1С: Предприятие ». Програма «1С: Предприятие» є

універсальною бухгалтерською програмою і призначена для ведення

синтетичного й аналітичного бухгалтерського обліку по різних розділах.

ОБЛІК І КОНТРОЛЬ КРЕДИТОРСЬКО-ДЕБІТОРСЬКОЇ

ЗАБОРГОВАНОСТІ НА СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ

ПІДПРИЄМСТВАХ

О.Ю. Черенкова магістр спеціальності «Облік і аудит»

11

Науковий керівник - М.В.Дубініна, к.е.н., доцент

В даний час в Україні відбуваються істотні зміни в господарській,

економічній і соціальній діяльності підприємств. Це призводить до об'єктивної

необхідності зміни системи контролю.

Для нормального функціонування всіх ланок народного господарства

необхідно, щоб підприємці, ухвалюючи рішення, мали достовірну

інформацію про фінансовий стан підприємства, в частковості, про стан

дебіторсько-кредиторської заборгованості, про законність і підтвержденість

господарських операцій, в результаті яких вона виникла.

В даний час, коли Україну охоплює криза платежів, коли дебіторсько-

кредиторська заборгованість підприємств один одному досягла величезних сум,

проведення контролю дебіторсько-кредиторської заборгованості має велику

актуальність, оскільки це стимулює підприємство до більш ретельного і

регулярного проведення інвентаризації дебіторсько-кредиторської

заборгованості, до активного проведення заходів щодо стягнення

заборгованості з неплатників через арбітраж.

Дебіторська заборгованість істотно погіршує фінансовий стан

підприємства, вона є іммобілізацією грошових засобів, відверненням їх з

господарського обороту, що приводить до зниженню темпів виробництва і

результативних показників діяльності підприємства, оскільки прострочена

дебіторська заборгованості, по якій закінчився термін позовної давності,

підлягає віднесенню на збитки підприємства.

У сучасній економічній практиці під дебіторською заборгованістю слід

розуміти активи, контрольовані підприємством у результаті минулих подій,

використання яких приведе до отримання економічних вигод у майбутньому

[1]. Тобто зміст, місце і роль дебіторської заборгованості розглядають в

прикладному аспекті - як складовий елемент активів, що формується в

ринковому механізмі на основі договорів поставки або продажу.

Кредиторська заборгованість, хоча і є тимчасовим завліканням позикових

засобів, в результаті негативно впливає на стан підприємств, оскільки

12

наявність кредиторської заборгованості говорить про неплатоспроможності

підприємства і підриває авторитет підприємства у покупців і замовників.

Кредиторська заборгованість ототожнюється з терміном позовної давності, що

підлягає віднесенню до бюджету, тобто остаточно вилучається з

господарської діяльності підприємств-виробників.

Облік дебіторської та кредиторської заборгованості здійснюється

відповідно до П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість» та П(С)БО 11

«Зобов'язання».

Бухгалтерський облік як упорядкована система узагальнення інформації

про діяльність підприємства ґрунтується на суцільному та безперервному

документуванні господарських операцій, що відбуваються .

Первинна інформація про дебіторську та кредиторську заборгованість

повинна відображатись у спеціалізованих документах бухгалтерського обліку,

які є юридичним доказом здійснення операцій та використовуються для

проведення економічного аналізу і прийняття управлінських рішень. Тільки та

інформація, що міститься в первинних документах, знаходить на рахунках

бухгалтерського обліку. Саме тому правильне та своєчасне складання цих

документів є необхідною умовою для впевненості бухгалтера в тому, що ті, хто

перевірятиме, не зможуть висунути претензії до його роботи.

Економічне становище, що склалося в Україні, зумовлює потребу у вжитті

радикальних і реальних заходів, які нададуть можливість забезпечити

управління розрахунками на принципах оптимізації інтересів підприємств

партнерів. Крім того, проблема неплатежів за товари, роботи, послуги в Україні

пов'язана здебільшого з відсутністю майнової відповідальності покупців за

невиконання своїх договірних зобов'язань. Надання кредиту конкретному

покупцю збільшує ймовірність оплати ним товару. Запропонована методика

управління дебіторською заборгованістю через відносні показники може бути

використана на підприємствах різних форм власності та спроможна заздалегідь

сигналізувати про напрям змін у фінансовому стані підприємства, а також

застерегти будь-який розмір дебіторської заборгованості від інфляції.

13

Література 1. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська

заборгованість», затв. Міністерством фінансів України від 08.10.99 р. № 237. 2. Городянська Л. Особливості організації обліку дебіторсько-

кредиторської заборгованості на підприємстві // Бухгалтерський облік і аудит. - 2007 № 6 – С.9-16

3. Білик М.Д. Управління дебіторською заборгованістю підприємств // Фінанси України. – 2003. - № 12. – С.24-36.

4. Матицина Н. Основні засади регулювання розрахункових відносин через управління дебіторсько-кредиторську заборгованість // Бухгалтерський облік і аудит.- 2006 № 12 – С.38-42.

ПРОБЛЕМИ ВРЕГУЛЮВАННЯ ПОДАТКОВОГО І

БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ

І.І. Дрозд, магістр спеціальності «Облік і аудит»

Науковий керівник - Н.В.Потриваєва, к.е.н., доцент

Збирання інформації для складання декларації – кропіткий процес, який

потребує ведення спеціального обліку валових доходів і валових витрат, окрім

обліку доходів і витрат діяльності.

Про характер економічних процесів, що мають місце в державі, державні

регулюючі органи повинні робити висновки на підставі достовірної інформації

з фінансової звітності, що представляє фінансовий стан підприємства,

результати його діяльності та інформацію про зміни у фінансовому стані

підприємства.

Нормальне забезпечення інформацією можна гарантувати тільки за умов

високого попиту на фінансову звітність. Для цього потрібно встановити прямий

зв’язок між даними бухгалтерської звітності та сумою прибутку, що підлягає

оподаткуванню у відповідності до податкового законодавства.

Вже зараз Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову

звітність в Україні", Національні стандарти бухгалтерського обліку(далі

П(С)БО), існуючий План рахунків дозволяють вести якісний бухгалтерський

облік і складати достовірну фінансову звітність, яка в змозі задовольнити

інформаційні потреби самих широких груп користувачів, як всередині

підприємства, так і поза ним. Разом з тим податкова політика держави може

14

бути достатньо гнучкою і змінюватися в залежності від характеру економічних

процесів.

Найпроблемнішим, з точки зору податкового обліку, залишається

питання щодо оподаткування прибутку підприємства. Оскільки саме при

відображенні в обліку прибутку виникає багато спірних питань. Типовими є

відмінності в розмірах операційного та оподатковуваного прибутку, розмірах

валових витрат і витрат діяльності та валових доходів і доходів діяльності. Це

обумовлено тимчасовими та постійними різницями та різницею в часі при

визнані доходів та витрат в фінансовому та податковому обліку.

У податковому обліку виникають так звані “постійні різниці”, обумовлені

виникненням змін у складі валових доходів та валових витрат, які не

відображуються у фінансовому обліку. З метою удосконалення податкового

облікового процесу пропонуємо такий шлях, як запровадження спеціальних

субрахунків “Валові доходи” та “Валові витрати”. До реформування

вітчизняної системи обліку в Плані рахунків були передбачені рахунки з

відповідною назвою, але в діючому Плані рахунків бухгалтерського обліку

активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і

організацій вони відсутні. На наш погляд, доречніше ввести субрахунок

900“Валові витрати” в складі рахунків класу 9 „Витрати діяльності”, а

субрахунок 700“Валові доходи” - в складі рахунків класу 7 „Доходи і

результати діяльності”. Пропонуємо також ввести додаткові субрахунки

830”Амортизація” (для відображення суми амортизації, наведеної в Декларації),

790”Оподатковуваний дохід (збитки)” (відображається в Декларації),

980”Податок на прибуток за Декларацією” (у разі отримання кредитового

сальдо на субрахунку 790). При цьому, на нашу думку, принцип їх

використання повинен відповідати принципу обліку на позабалансових

рахунках, тобто носити виключно накопичувальний характер.

Об’єктом оподаткування є прибуток (П), який визначається шляхом

зменшення суми зкорегованого валового доходу (ВД) звітного періоду на суму

15

валових витрат (ВВ) платника податків та суму амортизаційних відрахувань

(А):П = ВД – ВВ – А.

Поряд з введенням додаткових субрахунків пропонуємо одночасне

ведення податкового обліку у відомостях бухгалтерського обліку або журналах

реєстрації господарських операцій це дасть змогу залучити всіх бухгалтерів до

обліку оподатковуваного прибутку, спростити процес збирання інформації та

складання в кінці звітного періоду бухгалтерських довідок.

Таким чином, запровадження наведених пропозицій, на нашу думку,

дозволить значно спростити систему податкового обліку і, в свою чергу,

надасть можливість визначити причини розбіжностей між розміром результатів

діяльності та розміром оподатковуваного прибутку.

РОЛЬ ОБЛІКУ ФІНАНСОВИХ РЕЗУЛЬТАТІВ У ПІДВИЩЕННІ

КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ

Н.В. Будикіна, студентка

Науковий керівник: Н.В. Потриваєва, к.е.н., доцент

У процесі розвитку ринкових відносин сільськогосподарські підприємства

України виникає ряд проблем щодо регулювання витрат і доходів, визначення

фінансових результатів та відображення їх у обліку. Господарювання в умовах

вільної конкуренції вимагає від управлінського персоналу прийняття

оперативних та вірних рішень стосовно питань управління витратами й

доходами. Проблема організації високоефективної системи обліку та аналізу

витрат і доходів, визначення прибутку (збитку), яка буде сприяти надходженню

та обробці якісної інформації для потреб управління, постає дуже гостро.

Питання бухгалтерського обліку фінансових результатів регулюється

Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність»,

Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, Методичними рекоменда-

ціями з планування, обліку та калькуляції собівартості продукції (робіт, послуг)

на сільськогосподарських підприємствах, іншими законодавчими та

нормативними актами.

16

Але разом з тим на сьогоднішній день залишаються неврегульованими

цілий ряд питань обліку фінансових результатів. Недостатньо уваги приділено

обґрунтуванню методичних принципів, у відповідності з якими визначаються

такі категорії, як прибуток і збиток. Серйозного вдосконалення потребує

існуюча класифікація фінансових результатів для забезпечення користувачів

оперативною та достовірною інформацією. Уточнення потребує діючий

порядок визначення фінансових результатів. Наукової проблеми з визначенням

фінансових результатів, на перший погляд, не існує. Всім давно відомо, що

метою бізнесу, або ж підприємництва є прибуток, (на практиці це може бути й

збиток). Однак трактування цих понять як категорій у економічній теорії в

законодавчих і нормативних документах (зокрема стандартах бухгалтерського

обліку), навчальній та науковій літературі дається різне.

Згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств»,

прибутком вважається сума валових доходів, тобто, по суті, доходів від усіх

видів діяльності, скоригована певним чином для цілей оподаткування,

зменшена на суму валових витрат підприємства і на вартість зносу

(амортизації) основних засобів і нематеріальних активів. Аналіз складу валових

доходів і валових витрат свідчить про те, що прибуток як об'єкт оподаткування

являє собою досить умовну величину, яка відображає співвідношення між

доходами й витратами підприємства за певний, законодавчо встановлений

період оподаткування.

Зі сказаного очевидно, що дохід — це результат окремого виду діяльності,

а прибуток (збиток) — узагальнений фінансовий результат. За П(С)БО 3 «Звіт

про фінансові результати» доходи — це збільшення економічних вигід у

вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, які призводять до

зростання власного капіталу, а витрати – це зменшення економічних вигод у

вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, що призводять до

зменшення власного капіталу.

Доходи і витрати, які відповідають названим критеріям, наводяться з

метою визначення чистого прибутку або збитку звітного періоду і

17

відображаються в бухгалтерському обліку за рахунками класів сьомого і

дев’ятого.

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОБЛІКУ ЗЕМЕЛЬНИХ УГІДЬ

К.Л. Шибко магістр спеціальності «Облік і аудит»

Науковий керівник - Н.В.Потриваєва, к.е.н., доцент

Земельна ділянка є основою будь - якої нерухомості. Й відповідно

власника нерухомості при набутті права на будівлю чи споруду має, в першу

чергу, цікавити питання оформлення прав власності на земельну ділянку, на

якій розташовано таку будівлю чи споруду. Оскільки будівлі, споруди та інші

об'єкти нерухомості є об'єктами обліку, має бути об'єктом обліку і земля, на

якій вони розміщені.

З позиції обліку правовий статус землі має першочергове значення.

Земельні ділянки відображаються в обліку як основні засоби (необоротні

активи) в разі оформлення приватної власності, або як нематеріальні активи в

разі оформлення підприємством лише права постійного користування

земельною ділянкою. Крім того, як самостійний об'єкт обліку, розглядаються

капітальні витрати на поліпшення земель. Земля відповідає всім умовам

визнання активу і може бути відображена у складі або необоротних активів

підприємства (власні та набуті на правах фінансової оренди земельні ділянки),

або на позабалансовому рахунку 01 "Орендовані необоротні активи" (земельні

ділянки в оперативній оренді).

Земельні ділянки для цілей бухгалтерського обліку класифікуються як

один із видів основних засобів. Ці положення закріплені в нормативних

документах з бухгалтерського обліку. Згідно з п.5 П(С)БО 7 „Основні засоби”

земельні ділянки - одна з груп основних засобів, а відповідно до Інструкції №

291 для їх обліку призначено субрахунок 101 „Земельні ділянки” [1,2].

Земля, як об'єкт бухгалтерського обліку, має бути відображена за всіма

його методами, а саме:

18

1. Документальне підтвердження наявності землі на балансі. Для

формування будь-якого внутрішнього первинного документу з обліку

земельних ділянок підставою мають бути оформлені належним чином технічні і

правовстановлюючі документи. Такими на сьогодні є: план меж земельної

ділянки; рішення органу виконавчої влади (органу місцевого самоврядування

про передачу землі, в т.ч. і в постійне користування); нотаріально засвідчений

договір про відчуження земельної ділянки (купівлі-продажу, міни, дарування і

т.д.); свідоцтво про право на спадщину, видане державним нотаріусом; акт

(інший, встановлений законом, документ) про придбання ділянки при

проведенні земельних торгів; рішення суду, яким вирішено спір щодо права

власності на земельну ділянку; інший правовстановлюючий документ, що

передбачений законами України.

2.Інвентаризація землі, як інвентарного об'єкту, дає можливість

впровадження щорічного контролю за якісними характеристиками землі.

3.Оцінка землі. Відповідно до Земельного кодексу України грошова

оцінка земельних ділянок визначається на рентній основі [3].

4.Калькуляція, як бухгалтерський метод визначення затрат на поліпшення

якості землі дає можливість вести облік витрат на поліпшення та оперативно

визначати вартість землі. В бухгалтерському обліку капітальні витрати на

поліпшення земель виділено в окремий обліковий об'єкт. Відповідно їх облік

згідно Інструкції № 291 передбачено вести на субрахунку 102 „Капітальні

витрати на поліпшення земель” [3] .

Облік землі доцільно організувати на рахунках, що відображають основні

засоби. У зв`язку з цим, синтетичний облік власних і орендованих на умовах

фінансової оренди земельних ділянок згідно Плану рахунків ведеться на

субрахунку 101 „Земельні ділянки” до активного рахунку 10 „Основні засоби ”

[4]. В разі визначення вартості права постійного користування земельними

ділянками її обліковують на рахунку 122 „Інші нематеріальні активи”.

19

5.Рахунки. Розв’язання питання про віднесення операцій із земельними

ділянками на відповідні рахунки вимагає насамперед знання їх класифікації,

економічної суті і певного алгоритму руху інформації.

6.Подвійний запис. Використання подвійного запису для обліку землі

вимагається не тільки чинним "бухгалтерським" законодавством, але і

законодавством, що регулює діяльність різних форм господарювання.

7.Баланс. Відображення землі в бухгалтерському балансі дає можливість

в повній мірі відобразити ресурсний потенціал підприємства, особливо

сільськогосподарського, та аналізувати ефективність його використання.

8.Звітність. Інформація про наявні на підприємстві земельні ділянки в

звітності підприємств дозволить повно відображати їх ресурсний потенціал.

В Україні сформовані певні економічні чинники щодо включення землі

як капіталу, товару до економічного життя країни, а, отже, і віднесення її до

об'єктів бухгалтерського обліку. Проте, організація такого обліку на

підприємствах потребує більшого методологічного і інформаційного

забезпечення.

Література 1. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 “Основні засоби”,

затверджене Наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 р. № 92 (зі змінами та доповненнями).

2. Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 р. № 291 (зі змінами та доповненнями).

3. Земельний кодекс України: правова основа управління земельними ресурсами / за ред. В.В. Горлачука. - Л.: НВФ - Українські технології, 2007. 88 с.

4. План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій. затверджено наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 р. № 291 (зі змінами та доповненнями).

ОБЛІК ДЕБІТОРСЬКОЇ ЗАБОРГОВАНОСТІ

Н.О. Аніщенко, магістр спеціальності «Облік і аудит»

Науковий керівник - Н.В.Потриваєва, к.е.н., доцент

20

Характерною особливістю сучасного розвитку економіки України є

глибокі економічні перетворення в сфері виробництва на основі ринкових

відносин. Ринкові відносини вимагають перегляду системи бухгалтерського

обліку, одним із центральних елементів якої є облік взаєморозрахунків

суб’єктів господарювання. На сьогодні одним з найбільш складних і

суперечливих питань всеукраїнського обліку є облік дебіторської

заборгованості, що пов’язано з існуванням проблеми неплатежів. Суб’єкти

господарювання на перший план висувають вирішення власних проблем,

замість виконання фінансових зобов’язань по платежах перед партнерами.

Відсутність майнової відповідальності за невиконання власних договірних

зобов’язань дає їм змогу ухилятись від взаєморозрахунків з партнерами.

Серед науковців, які приділяли особливу увагу дослідженню обліку

дебіторської заборгованості, є В.Г. Андрійчук, П.І.Гайдуцький, Л.З.Горянська,

І.Б. Плотніченко, В.В. Сопко. Ними подаються різні пропозиції щодо

вдосконалення обліку розрахункових операцій на сільськогосподарських

підприємствах, проте вдосконалення методики обліку дебіторської

заборгованості всеодно потребує уточнення.

Досліджувані нами сільськогосподарські закриті акціонерні товариства

використовують журнально – ордерну форму бухгалтерського обліку,

застосовану в більшості випадків на ручній обробці облікових даних, що

знижує якість інформації, збільшує строки її опрацювання, а зростання витрат

на облікове забезпечення призводить до зниження прибутків підприємства.

Тому на сьогоднішній день керівники деяких господарств намагаються

покращити умови роботи шляхом придбання комп’ютерів і встановлення

бухгалтерських програм, що полегшує обліковувати розрахункові операції.

Отже, основним напрямком удосконалення бухгалтерського обліку на

сільськогосподарських підприємствах залишається проведення його

комп’ютеризації. При цьому, також для покращення методики обліку

заборгованості пропонуємо ввести поняття «надкритичної» дебіторської

заборгованості (Нд.з) як дебіторської заборгованості, за якою минає 30 днів від

21

встановленого угодою строку оплати за продукцію, роботи, послуги. Далі

доречно обчислити відносний показник – коефіцієнт дебіторської

заборгованості:

Кд.з =ДЗ/РП,

де ДЗ – розмір дебіторської заборгованості;

РП – обсяг реалізованої продукції.

Даний показник може заздалегідь сигналізувати про напрям дійсних змін у

фінансовому стані підприємства і має велике практичне значення. Доцільність

розрахунку коефіцієнта дебіторської заборгованості полягає в можливості його

визначення як по підприємству загалом, так і по кожному покупцю окремо.

Крім того, у разі використання коефіцієнта вплив інфляції втрачає свою

актуальність через незначний період обчислення. Що є доречним, особливо у

наш час.

Також підприємствам рекомендовано розробляти умови та порядок

створення сумнівних боргів з урахуванням таких зауважень: чи враховується

платоспроможність дебітора під час підписання угоди та чи існує можливість

проаналізувати стан розрахунків з конкретним боржником упродовж 3–5 років,

як це передбачено П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість». Проте в умовах

економічної нестабільності в державі не завжди є можливість зібрати необхідну

інформацію за такий великий строк. Тому при розрахунку коефіцієнта

сумнівних боргів також пропонуємо застосувати «надкритичну» дебіторську

заборгованість таким чином: Кс.б = Нд.з/ДЗ

На нашу думку, такий методичний підхід спроможний заздалегідь

сигналізувати про напрям змін у фінансовому стані підприємства, а також

дебіторської заборгованості та захистити її від інфляції.

УДОСКОНАЛЕННЯ ОБЛІКУ РОЗРАХУНКІВ З КРЕДИТОРАМИ

О.В. Мухіна магістр спеціальності «Облік і аудит»

Науковий керівник - Н.В.Потриваєва, к.е.н., доцент

22

Сучасний розвиток економіки України – це глибокі економічні зміни в

сфері виробництва на засадах ринкової економіки.

На сьогодні одним з найбільш складних і суперечливих питань

бухгалтерського обліку є облік кредиторської заборгованості, пов’язаний з

існуванням проблеми неплатежів. В умовах недостатнього забезпечення

сільськогосподарських підприємств оборотними засобами зростання

кредиторської заборгованості стає поширеним явищем. В свою чергу платіжна

криза підприємства впливає на несвоєчасну сплату державних зобов’язань, які

здійснюються за рахунок бюджету.

Насамперед, розрахунки – це система взаємин між юридичними і

фізичними особами, що виникають у момент практичного виконання юридично

оформлених фінансових зобов'язань при здійсненні товарних і нетоварних

операцій.

Аналіз структури розрахункових операцій сільськогосподарських

підприємств Миколаївського району свідчить, що найбільшу питому вагу у

структурі кредиторської заборгованості станом на 01.10.2008р. займала

кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги (45,3%). Слід

зазначити, що її частка з кожним роком поступово збільшується. Найменшу

питому вагу займали поточні зобов’язання зі страхування (4,1%) та з

учасниками (0,3%). Зобов’язання з одержаних авансів, позабюджетних

платежів та внутрішніх розрахунків майже відсутні. Частка поточних

зобов’язання за розрахунками з бюджетом складала 10,4%.

Отже, кредиторська заборгованість зростає з кожним наступним роком,

що свідчить про актуальність обраної теми дослідження.

Переважна більшість сільськогосподарських підприємств застосовує

журнально-ордерну форму бухгалтерського обліку, засновану в більшості

випадків на ручній обробці облікових даних. Це знижує якість інформації,

збільшує строки її опрацювання, що в результаті призводить на збільшення

витрат на облікове забезпечення. Це, в свою чергу, знижує прибутки

підприємства.

23

Вдосконалення облікової політики кредиторської заборгованості

передбачає формування способів первинного спостереження, вартісного

вимірювання, поточного групування та підсумкового узагальнення, що дає

змогу оптимізувати документування розрахункових операцій.

Розробка графіку документообігу за операціями розрахунків, на наш

погляд, повинна враховувати особливості створення, передавання та отримання

електронних документів.

Ми вважаємо за доцільне в обліковій політиці облік розрахунків з

кредиторами та способи документування розкривати в такій послідовності:

наведення переліку документів, що виробляються на бланках, розроблених

підприємством, а безпосередньо форми бланків затверджуються у додатках;

затвердження списку осіб, які мають право підписувати первинні документи, а

також можливих підстав для використання печаток та штампів підприємства;

затвердження способів захисту інформації та зберігання електронних

документів.

Не останнє місце в процесі удосконалення обліку розрахунків з

кредиторами слід приділяти його автоматизації. Це, в свою чергу, дозволяє

значно полегшити роботу бухгалтерії в цілому та кожного бухгалтера окремо.

Автоматизація робочого місця дає значні переваги, а саме: введення,

обробка і видача облікових даних безпосередньо на робочих місцях, що значно

покращує інформаційне забезпечення органів управління; посилення контролю

за дотриманням встановлених норм і лімітів, економією і раціональним

витрачанням матеріальних, трудових і фінансових ресурсів; створення

сприятливих умов для інтеграції збору, обробки і використання даних.

Оперативна обробка дозволяє своєчасно погашати кредиторську

заборгованість, дотримуючись строків позовної давності.

Також в умовах формування і становлення нових соціально-економічних

відносин актуальним є створення ефективного внутрішнього аудиту. Постійне

впорядкування і вдосконалення системи внутрішнього аудиту дасть змогу

24

забезпечити керівництво інформацією про стан розрахунків для прийняття

управлінських рішень і складання звітності.

При створенні цієї служби, на нашу думку, слід врахувати економічну

ефективність і фінансові можливості підприємства. Доцільно було б розробити

«Положення про організацію системи внутрішнього аудиту», затвердити

Посадову інструкцію внутрішнього аудитора, що дасть змогу чітко визначити

його функціональні обов’язки та надасть можливість доступу до будь-якої

необхідної йому інформації.

Запровадження служби внутрішнього аудиту значно полегшить роботу

бухгалтера, дасть змогу контролювати операції з обліку кредиторської

заборгованості, визначати характер, терміни і обсяги цієї заборгованості.

Отже, при можливості впровадження автоматизованої системи обліку

заборгованості на підприємствах, з метою удосконалення обліку кредиторської

заборгованості сільськогосподарським підприємствам Миколаївського району

пропонується здійснити наступні заходи: створити інформаційну базу

кредиторської заборгованості учасників розрахунків; звірити в електронній

формі взаємні вимоги та зобов’язання; знайти найбільш раціональні способи

погашення заборгованості через проведення взаємозаліку кредиторської і

дебіторської заборгованості, що дозволить скоротити розмір заборгованості;

вести облік та звітність проведених взаєморозрахунків створення служби

внутрішнього аудиту.

ОБЛІК ДОХОДІВ, ВИТРАТ, ФІНАНСОВИХ РЕЗУЛЬТАТІВ

СУБ’ЄКТІВ МАЛОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА

Ю.С.Матюкова, магістр спеціальності «Облік і аудит»

Науковий керівник - Н.В.Потриваєва, к.е.н., доцент

Підтримка вітчизняних суб'єктів малого підприємництва (далі - СМП)

відбувається через реалізацію державної політики, яка спрямована на

вирішення проблем безробіття та створення нових робочих місць. Дослідження

25

проблеми ведення СМП обліку за спрощеною формою актуальне й дуже

важливе в сучасних умовах.

Дослідженню питань ведення обліку СМП та оподаткування їх діяльності

приділяли увагу у своїх працях провідні вітчизняні та зарубіжні вчені –

економісти: Ф. Бутинець, І. Вельбицька, С. Голов, В. Завгородній, О. Савченко,

Г. Ямборко та ін. Однак недостатньо уваги приділено саме обліку доходів,

витрат та фінансових результатів СМП за видами економічної діяльності.

Суб'єкти малого підприємництва – юридичні особи будь-якої

організаційної форми і форми власності, які відповідають певним критеріям, а

також фізичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення

юридичної особи. СМП можуть самостійно обирати загальну систему

оподаткування, бухгалтерського обліку і звітності або спрощену систему

оподаткування, яка передбачає заміну сплати встановлених законодавством

податків, зборів (обов'язкових платежів) сплатою єдиного податку та

застосування спрощеної форми бухгалтерського обліку і звітності.

Бухгалтерський облік СМП ведуть відповідно до вимог чинного

законодавства із застосуванням національних стандартів бухгалтерського

обліку. Важливим питанням для СМП, як доведено дослідженнями,

залишається вибір форми організації бухгалтерського обліку, до яких ми

відносимо: ведення бухгалтерського обліку штатним бухгалтером або бухга-

лтерською службою, на договірних засадах централізованою бухгалтерією або

аудиторською фірмою, а також власником або керівником (за винятком під-

приємств, звітність яких має оприлюднюватися).

Оскільки в наукових виданнях доходи, витрати та фінансові результати

поділяють за видами економічної діяльності, внаслідок яких вони виникають,

то діяльність СМП, як і будь-якого підприємства, поділяється на звичайну

(основну) та надзвичайну.

Для обліку доходів, витрат і фінансових результатів діяльності суб'єкти

малого підприємництва використовують рахунки класів 7 «Доходи і результати

діяльності» та 8 «Витрати за елементами». Облік доходів СМП ведуть на

26

рахунку 70 «Доходи», на якому узагальнюють інформацію про доходи від усіх

видів діяльності підприємства. Можливість вести облік витрат тільки з вико-

ристанням рахунків класу 8 «Витрати за елементами» отримали СМП та

організації, які не здійснюють комерційної діяльності. Проте за бажанням СМП

може вести облік витрат діяльності на рахунках класу 9 «Витрати діяльності»

або одночасно з рахунками класу 9 використовувати рахунки класу 8 для

узагальнення інформації про витрати діяльності за елементами.

Отже, під час організації спрощеної системи бухгалтерського обліку

відповідно до чинного законодавства СМП надано можливість вибору ведення

обліку за спрощеним або повним планом рахунків бухгалтерського обліку,

форми організації обліку та ведення його за спрощеною або повною формою.

Доречною, на наш погляд, є пропозиція щодо ведення обліку доходів, витрат та

визначення фінансових результатів СМП залежно від виду економічної

діяльності. При складанні Звіту про фінансові результати спрощеної форми №

2-м СМП доцільно вести облік витрат діяльності з використанням рахунків

класу 8 «Витрати за елементами», оскільки назви та економічний зміст цих

рахунків та статей витрат за елементами спрощеної форми № 2-м «Звіт про

фінансові результати» тотожні. Не останнє місце в процесі обліку доходів,

витрат і фінансових результатів СМП слід приділити його автоматизації, що

дозволить значно полегшити роботу бухгалтерії в цілому та кожного

бухгалтера окремо.

ПЕРСПЕКТИВИ УДОСКОНАЛЕННЯ ОБЛІКУ РОЗРАХУНКІВ ЗА

ВИПЛАТАМИ ПРАЦІВНИКАМ

І. В.Лахтіонов, магістр спеціальності «Облік і аудит»

Науковий керівник - Н.В.Потриваєва, к.е.н., доцент

На сьогоднішній день на сільськогосподарських підприємствах

Миколаївської області та Очаківського району зокрема, розрахунки за

виплатами працівникам ведуться без застосування комп’ютерів, значно менше

користуються ними з використанням новітнього програмного забезпечення.

27

Автоматизація обробки інформації на сільськогосподарських підприємствах

дозволяє підняти рівень організації праці в сфері управління, дає можливість

значно зменшити витрати часу на обчислення і розрахунки, а також створює

умови для підвищення продуктивності праці. Досить вагомими причинами, що

гальмують розвиток комп’ютеризації сільського господарства, є нестача

коштів у сільськогосподарських підприємствах та витрати на навчання кадрів.

Сьогодні сільськогосподарські підприємства не готові до комплексної

комп’ютеризації бухгалтерського обліку.

Проблеми обліку, оплати й стимулювання праці багатогранні, їх вивченням

займалося дуже багато науковців. З них можна виділити таких, як Бутинець

Ф.Ф., Гура Н.О., Лень В.С., Ткаченко Н.М., Хом’як Р.Л. та інші. Якісний облік

розрахунків за виплатами працівникам допомагає підвищенню ефективності

господарювання. Тому це питання є досить актуальним та потребує подальшого

вивчення.

Удосконалення оплати праці та її обліку передбачає необхідність більш

точного обліку кількісних та якісних витрат праці та покращення використання

фонду заробітної плати в цілях стимулювання росту продуктивності праці та

підвищення ефективності виробництва в цілому. Посилення зв’язку оплати

праці з кінцевими результатами повинно стати основним направленням

перебудови в області розрахунків за виплатами працівникам. Важливо, щоб

фактично заробітна плата кожного робітника була поставлена в чітку

залежність від його особистого трудового вкладу в кінцевий результат

підприємства.

Ділянка обліку розрахунків за виплатами працівникам є досить

трудомісткою та ризиконебезпечною, адже помилка у нарахуванні заробітної

плати автоматично призводить до цілого ряду помилок і порушень. Саме

якісний облік оплати праці на підприємстві в сучасних умовах господарювання

сприяє вдосконаленню інформаційного забезпечення господарства щодо

реального стану фонду оплати праці.

28

Поточна заборгованість розрахунків за виплатами працівникам займає

певну частину в структурі кредиторської заборгованості досліджуваних

сільськогосподарських підприємств Очаківського району. Аналізуючи склад та

структуру кредиторської заборгованості в закритому акціонерному товаристві

імені Ольшанців, можна зробити висновок, що заборгованість з оплати праці у

2008 році становила 2,9% від загальної суми. Найбільшим даний показник був у

2007 році і становив 38.1%, що повязано з недостатністю обігових коштів.

Досліджуване підприємство постійно удосконалюється і вводить нові

технології щодо ведення господарської діяльності. Так, у вище зазначеному

господарстві створені всі необхідні умови для покращення та спрощення

роботи бухгалтерів та економістів. Дане господарство веде облік, в тому числі і

розрахунки за виплатами працівникам автоматизовано, що дозволяє

зекономити час та уникнути багатьох помилок. У зв’язку з цим, досліджуване

підприємство заслуговує на те, щоб бути прикладом для інших підприємств.

Автоматизація обліку розрахунків за виплатами працівникам дозволить

вирішити проблему не тільки удосконалення форми бухгалтерського обліку на

сільськогосподарських підприємствах, а й своєчасності погашення боргів,

пов’язаних з виплатою заробітної плати.

ВДОСКОНАЛЕННЯ ОБЛІКУ КАПІТАЛУВ

СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВАХ

І.А.Кшевзінська, магістр спеціальності «Облік і аудит»

Науковий керівник – А.С.Пшениченко, к.е.н., доцент

Капітал у традиційному розумінні поступово став оцінкою вартості

підприємства, тому в умовах членства у СОТ та прагнення вступу до ЄС

необхідні нові методичні підходи та аналітичні інструменти щодо

вдосконалення обліку капіталу сільськогосподарських підприємств.

Правильне розуміння теорії капіталу для сільськогосподарських

підприємств Березанського району допомагає розкрити сутність цього явища

та знайти відображення результатам дослідження [ 4,С.207 ] .

29

Погляди на зміст капіталу трансформувалися за різних економічних

систем. В загальному – це певне реальне майно чи кошти, здатні створювати

нову вартість та приносити дохід. Зміст капіталу полягає в тому, що він

приносить дохід [ 3, С.432] .

Широковідомим на півдні України є розташоване в курортній зоні

Причорномор’я ВАТ «Прикордонник», якому притаманні невирішені

економічні проблеми, пов’язані з використанням капіталу.

Поняття “капітал” асоціюється з поняттям “власність”. Сума власного капіталу

– це абстрактна вартість майна, яка не є його поточною чи реалізаційною

вартістю.

Збільшення власного капіталу підприємства розцінюється як позитивна

тенденція в його господарсько-фінансовій діяльності, що відбувається за

рахунок збільшення балансової вартості основних фондів, дооцінювання

основних засобів, здійсненням інвестиційної діяльності за методом участі у

капіталі, збільшення безгрошових доходів тощо.

Статутний капітал ВАТ «Прикордонник» в розмірі 2685 тис.грн

залишається незмінною величиною майже 10 років. Тут можна побачити

протиріччя дійсності з обліковими даними. Названа величина не є

віддзеркаленням дійсного потенціалу підприємства

Реальний власний капітал ВАТ «Прикордонник» постійно змінюється, що

зумовлено специфічними особливостями сільськогосподарського виробництва.

Особливим моментом під час правильного відображення суми статутного

капіталу є справедлива оцінка внесків учасників

Існуюча методика бухгалтерського обліку власного капіталу ґрунтується

на фінансовій концепції збереження капіталу [ 1,С.175 ] .

В умовах постійного здорожчання енергоносіїв, продуктів харчування,

змін природно-кліматичних умов, зростання населення планети власний капітал

суб’єкта підприємницької діяльності динамічно змінюється під впливом низки

чинників. Насамперед треба зазначити, що в ринкових умовах змінюється

«ціна» кожного підприємства.

30

Отже, не можна погодитись з тим, що власний капітал залишається

незмінним п’ять і більше років, Навіть, якщо знехтувати попереднім, то цього

аж ніяк не можна робити щодо впливу інфляції, оскільки цей чинник

невідворотно знецінює щороку активи підприємства. Як стверджують експерти,

навіть за мінімальних рівнів інфляції у межах семи відсотків, реальна вартість

сільськогосподарських підприємств за десять років при фіксованій сумі

власного капіталу стає заниженою у два рази [ 2,С.133 ] .

За даними складу та змінами джерел власного капіталу ВАТ

«Прикордонник» користувачі фінансової звітності проводять детальну оцінку

ефективності управління, визначають динаміку та перспективи економічних

прав існуючих та потенційних інвесторів.

Література 1. Железняк Н.В. Бухгалтерський облік власного капіталу має

адекватно відображати його зміни / Железняк Н.В. // Облік і фінанси АПК. - 2007. - № 11-12. - С.175.

2. Мельничук В.В. Питання обліку та оцінки статутного капіталу аграрних підприємств / Мельничук В.В. // Облік і фінанси АПК. - 2007. - № 11-12. - С.133.

3. Фишер И. Капитал. Процент. Доход / Фишер И. // Основные течения современной экономической мысли / Пер. С англ.,: Под ред.. А.М. Румянцева. – М.,1968. – 660 с.

4. Шумпетер Й.А. Теория экономического развития. Капитализм, социализм и демократия / Шумпетер Й.А. // Пер.с нем.и.англ. – М., 2007 – 864 с.

ОРГАНІЗАЦІЯ ОБЛІКУ ДЕБІТОРСЬКОЇ ЗАБОРГОВАНОСТІ В

СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВАХ

Л.С. Поплужна магістр спеціальності «Облік і аудит»

Науковий керівник – А.С.Пшениченко, к.е.н., доцент

На сучасному етапі розвитку України однією із найскладніших проблем, з

якою зустрічаються вітчизняні підприємства, є наявність надмірних обсягів

дебіторської заборгованості. Тому належна організація обліку дебіторської

заборгованості сприяє ефективному управлінню її розмірами і термінами на

підприємстві та посиленню контролю за своєчасним здійсненням розрахунків.

31

Як економічна категорія бухгалтерського обліку та фінансової звітності

дебітори – це юридичні та фізичні особи, які внаслідок минулих подій

заборгували підприємству певні суми грошових коштів, їх еквівалентів та

інших активів.

Дебіторська заборгованість – це складова оборотного капіталу, яка

передбачає певні вимоги до фізичних та юридичних осіб щодо оплати товарів,

продукції, послуг. Дебіторська заборгованість є невід’ємною складовою

збутової діяльності будь-якого підприємства.

Стан розрахунків з дебіторами на вітчизняних підприємствах є дуже

напруженим, що виявляється у значних сумах заборгованості і тривалих

строках її погашення, що пов’язане з кризою неплатежів в економіці.

Ефективне управління дебіторською заборгованістю на сучасному етапі є

актуальною проблемою для багатьох вітчизняних підприємств, про що свідчать

наведені нижче дані.

Дебіторська і кредиторська заборгованість великих сільськогосподарських

підприємств Врадіївського району (їх кількість складає 5) на 1 січня 2008 року

становила відповідно 7710,5 тис грн та 18336,5 тис грн. Протягом 2007 року

дебіторська заборгованість зросла на 1184,0 тис грн, а кредиторська – на 7136,8

тис грн.

Якщо ж розглянути детальніше на прикладі СТОВ Агрофірма «Україна»,

то можна сказати, що на 1 жовтня 2008 року його дебіторська і кредиторська

заборгованість становила відповідно 5472 тис грн та 14032 тис грн. До кінця

року дебіторська заборгованість зросла на 3851 тис грн, а кредиторська - на

5192 тис грн.

Вивчення ситуації сільськогосподарських підприємств району показало,

що дебіторська заборгованість – це головним чином борги покупців, тобто ті

борги, на основі яких формується виручка (доходи) від продажу продукції

рослинництва і тваринництва власного виробництва.

Оскільки покупців і замовників у господарстві досить багато (на сучасному

етапі глобальної економічної і фінансової кризи не просто знайти постійних і

32

надійних партнерів), то облік і контроль розрахунків з покупцями і

замовниками, дебіторської заборгованості за продукцію, товари, роботи,

послуги повинні здійснюватися особливо ретельно. Наприклад, фіктивне

завищення суми заборгованості дебіторів може призвести до завищення

вартості активів підприємства, недостовірності фінансової звітності.

Розглядаючи питання аналізу дебіторської заборгованості, слід

ознайомитися з одним із методів розрахунків з покупцями, що широко

використовується в країнах з розвинутими ринковими відносинами - методом

надання знижок за дострокової оплати.

Відомо, що за умов інфляції будь-яка відстрочка платежу призводить до

того, що підприємство-виробник реально одержує лише частину вартості

реалізованої продукції. Тому підприємству інколи вигідніше зробити знижку на

реалізований товар за умови швидкої оплати рахунка, ніж втратити більшу

суму в результаті інфляції. В розрахунках з покупцями «Україна» намагається

отримати попередню оплату за продукцію, хоча це не завжди вдається.

Отже, оптимальною та результативною можна вважати таку діяльність

підприємства, оцінка показників якої свідчить про високий рівень

прибутковості та ліквідності. А для забезпечення постійної наявності

оборотних коштів і платоспроможності підприємства дуже важливе значення

мають розміри його дебіторської заборгованості.

Література 1. Бондаренко О. С. Методика управління портфелем дебіторської

заборгованості / Бондаренко О. С. - Актуальні проблеми економіки. – 2006. - № 4 (58). – С. 17-22.

2. Економіка України за січень 2008 року // Урядовий кур’єр. – 2008. - № 37. – С. 6.

3. Іванілов О. С. Механізм управління дебіторською заборгованістю підприємства / Іванілов О. С., Смачило В. В., Дубровська Є. В. - Актуальні проблеми економіки. – 2007. - №1. – С. 156-163.

4. Городянська Л. Особливості організації обліку дебіторської заборгованості на підприємстві / Городянська Л. - Бухгалтерський облік і аудит. – 2007. - №6. – С. 9-16.

5. Черненко Л. В. Стан дебіторської заборгованості підприємств та організація системи управління нею / Черненко Л. В. - Збірник наукових праць. - Кам’янець – Подільський. – 2008. – С. 115-117.

33

ОБЛІК ФАКТОРІВ ПЛАТОСПРОМОЖНОСТІ

СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ

ПІДПРИЄМСТВ НОВООДЕСЬКОГО РАЙОНУ

МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

І.М.Мілінчук магістр спеціальності «Облік і аудит»

Науковий керівник – А.С.Пшениченко, к.е.н., доцент

У результаті реформування сільського господарства відбулися радикальні

структурні зміни в аграрному секторі економіки, які потребують адекватної

зміни системи раніше набутих форм і методів ведення аграрного виробництва.

Сформовано принципово нові засади організації сільського господарства та

аграрного бізнесу, в результаті чого реструктуризовано колективні

сільськогосподарські підприємства.

Сільськогосподарські підприємства всіх форм власності та особисті

селянські господарства зіткнулися з проблемами ефективного функціонування

в умовах ринкової економіки. Відбувається процес згортання виробництва

багатьох видів сільськогосподарської продукції, особливо у тваринництві,

скорочуються робочі місця, збільшується розшарування селян за рівнем

доходів, руйнується соціальна інфраструктура. Причинами зниження

агроресурсного потенціалу є: неготовність керівників сільськогосподарських

підприємств до самостійного прийняття управлінських рішень та майнової

відповідальності за прибутковість аграрного бізнесу; відсутність досвіду

практичної роботи в умовах ринкової економіки; недостатня кількість

висококваліфікованих спеціалістів у галузі сільського господарства; низький

рівень обізнаності з новітніми досягненнями сільськогосподарської науки та

відсутність практичних навичок інноваційного розвитку в умовах обмежених,

фінансових, матеріальних та інших ресурсів[4, С. 1];

Неодмінною умовою ефективного функціонування ринкового механізму є

підвищення платоспроможності сільськогосподарських товаровиробників та

усунення з ринку підприємств-банкрутів;

34

Платоспроможність підприємства як його здатність забезпечувати

своєчасне виконання боргових зобов'язань знаходиться під впливом безлічі

факторів;

При виявленні факторів, які визначають платоспроможність

підприємства, доцільно їх підрозділити по сфері виникнення на групи

зовнішніх і внутрішніх факторів. Це дозволить визначити, до яких факторів у

процесі забезпечення платоспроможності підприємство повинне

"пристосовуватися", а якими може керувати. Такий підхід дозволить істотно

підвищити практичну значимість систематизації;

Зовнішні фактори є незалежними від підприємства чи ступінь їхнього

впливу на ці фактори незначна. Підприємство змушене пристосовуватися до

даних факторів. Внутрішні фактори залежать від організації діяльності самого

підприємства. Фактори тісно взаємозалежні між собою, деякі з них можуть

виступати одночасно як внутрішні і як зовнішні [3, С. 228];

В складі зовнішніх факторів варто виділити основні групи: економічні,

політико-правові, соціально-культурні, науково-технічні, природні;

В сучасній літературі відсутні такі фактори, що впливають на

платоспроможність, як криміногенна обстановка і тіньова економіка. У цьому

зв'язку, вважаємо за необхідне доповнити економічну групу наступними

факторами: криміногенна обстановка в країні та тіньова економіка: відхід від

податків, заниження оподатковуваного прибутку, відмовлення від реєстрації,

продажу за готівку і ін.;

Фактори, що діють на мікро рівні (внутрішні), на відміну від діючих на

макрорівні (зовнішніх), є суб'єктивними, і багато з них піддаються кількісній

оцінці. Суб'єкти господарювання, впливаючи на ці фактори (керуючи ними),

можуть впливати на свою платоспроможність;

Внутрішні фактори платоспроможності поєднуються у наступні групи:

організаційно-управлінські, виробничі та фінансові.

Платоспроможність конкретного підприємства визначається

співвідношенням доходів і витрат;

35

Визначення та облік витрат та доходів ускладнюється внаслідок кризових

явищ в економічному механізмі, важко прогнозованих процесів зростання цін

на нафтопродукти, мінеральні добрива, засоби захисту рослин і тварин від

хвороб та шкідників, інфляції, глобальних змін клімату, необ'єктивності

отримуваних даних через нестабільну оцінку основних та оборотніх активів,

землі, праці. Тому з'являється необхідність більш поглибленого комплексного

дослідження даного процесу, оскільки від нього залежить покращення справ у

сільському господарстві;

Приглядаючись до наших європейських сусідів, які створили потужні

економіки, забезпечили своїм громадянам заможне буття, ми дедалі

переконуємося, підґрунтя їхнього нинішнього добробуту передусім криється не

в інтенсивних методах господарювання, бездумному витрачанні корисних

копалин, жорсткій експлуатації природних і людських ресурсів, а в доцільному

та ефективному управлінні, зокрема, й у такій сфері, як платоспроможність

суб'єктів ринкової економіки;

Платоспроможність окремих підприємств суттєво впливає на формування

Державного і місцевих бюджетів. За даними Міністерства фінансів України,

доходи Зведеного бюджету за січень-липень 2008 р. становили 161 млрд грн

(30,4% до ВВП), що становить 51,7% від річних призначень. В основному

доходи були сформовані за рахунок податкових надходжень (76,8% від

загальної суми доходів) [1, С. 6];

Сільськогосподарськими підприємствами Новоодеського району у

2007 році сплачено 118 тис грн. фіксованого сільськогосподарського податку,

104 тис грн. податку на додану вартість від несільськогосподарської діяльності.

Їм надано право власного господарського самовизначення та реалізації їх

підприємницької ініціативи;

Сьогодні аграрні підприємницькі структури району функціонують на

принципах самоокупності, самозабезпечення, самостійності у виборі напрямів

діяльності і повної відповідальності за фінансові результати роботи;

36

Однак результати роботи підприємств Новоодеського району поки що

далекі від бажаних. Розглянемо їх на прикладі сільськогосподарського

закритого акціонерного товариства «Південний колос». Собівартість

реалізованої продукції товарів, робіт, послуг у 2007 році становила 4157,9 тис

грн, а чистий дохід (виручка) від реалізації товарів, робіт, послуг – 3982,9 тис

грн.. Збитковими були реалізовані зернові і зернобобові культури, овочі

відкритого грунту, виробництво молока, вирощування великої рогатої худоби,

свиней, птиці, а також надання послуг в сільському господарстві;

СЗАТ «Південний колос» у 2007 р. отримав вагому державну підтримку у

вигляді бюджетних дотацій та за рахунок податку на додану вартість. Так, для

підтримки виробництва продукції озимих зернових культур господарство

отримало безповоротну допомогу в сумі 307,6 тис грн., ярих зернових та

зернобобових культур – 60,7 тис грн., ріпаку – 17,2 тис грн., на розвиток

скотарства – 234,9 тис грн., на розвиток свинарства – 104,5 тис грн.,

підтримка виробництва молока за рахунок податку на додану вартість склала

60,6 тис грн. Це дало змогу підприємству своєчасно закупити мастильні

матеріали, запасні частини, зібрати вирощений урожай, погасити

короткострокові кредити банку, отримані на поточну діяльність;

Підвищення рівня платоспроможності підприємства залежить від

поліпшення результатів його виробничої та комерційної діяльності. Водночас

надійний фінансовий стан залежить також і від раціональної організації

використання фінансових ресурсів. Тому за умов ринкової економіки

здійснюється не тільки оцінка активів і пасивів балансу, а й поглиблений

щоденний аналіз стану й використання господарських засобів. Інформаційною

базою для такого аналізу є дані управлінського обліку;

Ефективне управління внутрішніми факторами діяльності підприємства

для досягнення платоспроможності має передбачати: оптимізацію складу і

структури активів підприємства, раціоналізацію їх обороту; ефективне

розміщення власних фінансових ресурсів та мобілізацію залученого капіталу;

забезпечення самофінансування за рахунок прибутку, оптимізації податкових

37

платежів, ефективної амортизаційної політики; ліквідацію заборгованості

підприємства;

Сьогодні по ступені несприятливого впливу на платоспроможність

підприємств превалюють зовнішні фактори. Вітчизняні підприємства

функціонують у зовсім інших, чим у країнах з розвитий економікою, умовах

нестабільної економіки і політики, викликаної трансформаційною кризою.

Тому різко зростає роль зовнішніх, макроекономічних факторів;

Функція держави - створювати сприятливе економічне середовище для

сільськогосподарських виробників. Президент України постійно своїми діями,

розпорядженнями та указами стимулює органи влади, всіх громадян держави

до якомога швидшого освоєння ринкової системи господарювання, що є

основною передумовою розв'язання виробничих і соціальних проблем;

Створення сприятливого зовнішнього середовища для підвищення

платоспроможності сільськогосподарських підприємств слід здійснювати за

напрямками: формування багатоукладної аграрної економіки, забезпечення

свободи вибору нових організаційно-правових форм господарювання на основі

удосконалення земельних та майнових відносин власності; надання правовому

забезпеченню більшої динамічності, якості і соціально-економічної

результативності; удосконалення системи управління аграрною сферою;

удосконалення системи оподаткування, цінової політики, кредитної системи;

ліквідація заборгованості і належний страховий захист сільськогосподарських

товаровиробників; розвиток інфраструктури агропромислового ринку;

Забезпечення платоспроможності СЗАТ «Південний колос»

Новоодеського району та інших сільськогосподарських підприємств

Миколаївської області вимагає теоретичного, методологічного, інформаційного

обґрунтування та визначення практичних резервів підтримання фінансової

стійкості;

Сприятливе зовнішнє середовище для сільськогосподарських

товаровиробників та оптимальне використання внутрішніх резервів

38

забезпечуватиме становлення платоспроможності окремих суб’єктів

господарювання.

Література 1. Соціально-економічне становище України за січень-серпень 2008

року // Урядовий кур'єр. – 2008. - №178. 2. Бутинець Ф.Ф. Економічний аналіз. – Ж.: ПП «Рута», 2003. – 680 с. 3. Розпорядження «Про схвалення Концепції Державної цільової

програми сільськогосподарської дорадчої діяльності на 2006-2009 роки», затверджене Кабінетом Міністрів України від від 20 червня 2005 р. N 210-р.

ПЕРСПЕКТИВИ ОБЛІКУ ФІНАНСОВИХ РЕЗУЛЬТАТІВ У СТОВ

«УКРАЇНА» ВРАДІЇВСЬКОГО РАЙОНУ

О.О.Кушнір, студент групи Б 5/3

Науковий керівник - С.В.Сирцева, асистент

У сучасному динамічному економічному середовищі облік фінансових

результатів діяльності виявляє цілу низку проблем в обліковому процесі будь-

якого підприємства.

У формуванні показників Звіту про фінансові результати у СТОВ “Україна”

Врадіївського району відокремлено декілька основних проблем: формат Звіту

про фінансові результати; поняття фінансового результату по суті

господарської діяльності; ступінь розгорнутості фінансового результату;

ступінь деталізації даних про доходи і витрати. Ці питання - важливі аспекти

подання інформації у фінансовій звітності, оскільки, формат Звіту значною

мірою визначає можливість та напрями аналізу й прогнозування фінансових

результатів підприємства.

Про актуальність тематики обліку фінансових результатів свідчить рівень її

розгляду в наукових працях. Проте, мало хто приділяє увагу проблемі

розходження фінансових результатів між прийнятою класифікацією видів

діяльності підприємства та субрахунками рахунку 79 “Фінансові результати”.

Для обліку й узагальнення фінансових результатів підприємства від

звичайної діяльності і надзвичайних подій відповідно до Інструкції № 291 від

30.11.99р. “Про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів,

39

капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій” (зі

змінами та доповненнями) (далі – Інструкція №291), призначений рахунок 79

“Фінансові результати” з наступними субрахунками: 791 “Результат

операційної діяльності”; 792 “Результат фінансових операцій”; 793 “Результат

іншої звичайної діяльності”; 794 “Результат надзвичайних подій”.

Разом з тим, П(С)БО 3 “Звіт про фінансові результати”, свідчить про те, що

діяльність підприємства поділяється на звичайну діяльність та надзвичайну

подію. Звичайна діяльність, у свою чергу, поділяється на операційну,

інвестиційну та фінансову діяльність.

На відміну від визначеної П(С)БО 3 “Звіт про фінансові результати”

класифікації, План рахунків виділяє іншу операційну та іншу звичайну

діяльність.

Відповідно до Інструкції № 291 на субрахунку 791 “Результат операційної

діяльності” визначається прибуток (збиток) від основної діяльності

підприємства, але на цьому субрахунку показують у порядку закриття також і

результати від іншої операційної діяльності.

На субрахунку 792 “Результат фінансових операцій” відображаються не

тільки результати, які відносяться до фінансових, але і частково - до

інвестиційних (рахунки 72 “Дохід від участі в капіталі” і 96 “Втрати від участі в

капіталі”).

На субрахунку 793 “Результат іншої звичайної діяльності” закриваються

рахунки 74 “Інші доходи” та 97 “Інші витрати”. Так, згідно П(С)БО 3 “Звіт про

фінансові результати” у статті “Інші доходи” показується доход від реалізації

фінансових інвестицій, необоротних активів і майнових комплексів; доход від

неопераційних курсових різниць та інші доходи, які виникають у процесі

звичайної діяльності, але не пов'язані з операційною діяльністю підприємства.

Тобто можемо спостерігати, що на субрахунку 793 “Результат іншої звичайної

діяльності” частково відображаються і доходи, і витрати від інвестиційної

діяльності (реалізація або придбання необоротних активів, а саме інвестицій).

40

Фінансові інвестиції приносять значні прибутки підприємству, але План

рахунків не виділяє конкретних рахунків, на яких би відображався результат від

інвестиційної діяльності, а за таких умов, підприємство не може чітко та наочно

перевірити доцільність залучення інвестицій та прослідкувати їх ефективність.

Для того, щоб чітко бачити з яких саме доходів складається фінансовий

результат від звичайної діяльності пропонується зробити наступні дії.

Перш за все, розділити результати від операційної та іншої операційної

діяльності, які відносяться до субрахунку 791 “Результат операційної

діяльності” на: 791/1 “Результат операційної (основної) діяльності”; 791/2

“Результат від іншої операційної діяльності”.

При визначенні фінансового результату підприємство не розділяє конкретно

доходи і витрати від інвестиційної діяльності. Мабуть, доцільніше було б

змінити назви у Плані рахунків бухгалтерського обліку. Так, наприклад,

залишити субрахунок 792 “Результат фінансових операцій” і на ньому

відповідно вести облік усіх фінансових операцій, тобто з частиною тих, що

входять до субрахунку 793 “Результат іншої звичайної діяльності”(окрім

придбання і реалізації інвестицій, які обліковуються на субрахунках 742 “Дохід

від реалізації необоротних активів” та 972 “Собівартість реалізованих

необоротних активів”). А щодо субрахунку 793 – пропонуємо змінити йому

назву на “Результат від інвестиційної діяльності”, де обліковувати тільки все те,

що пов’язано з інвестиційною діяльністю.

Отже, наведений прогноз, на наш погляд, дозволить показувати більш

розгорнуто форму Звіту про фінансові результати у СТОВ “Україна”, визначити

єдиний підхід до формування фінансових результатів і удосконалити та

полегшити їх облік.

41

ПЕРСПЕКТИВИ УДОСКОНАЛЕННЯ ОБЛІКУ РОЗРАХУНКІВ ЗА

ВИПЛАТАМИ ПРАЦІВНИКІВ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО

ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «

ВІДРОДЖЕННЯ» БАШТАНСЬКОГО РАЙОНУ»

Н.В. Крижановська,студент групи Б 5/4

Науковий керівник С.В. Сирцева, асистент

Останнім часом увагу науковців і практиків привертає питання щодо

вдосконалення обліку розрахунків з оплати праці, що і спонукало нас до

розгляду даної теми дослідження. Вивчення стану обліку розрахунків за

виплатами працівників наштовхнуло до наступних пропозицій щодо його

покращення та підвищенню аналітичності. Так, ми пропонуємо поділ

субрахунку 661 «Розрахунки із заробітної плати» на такі субрахунки, як 661.1

“Заробітна плата за окладами і тарифами”, 661.2 “Інші нарахування з оплати

праці”, 661.3 “Виплати за невідпрацьований час”, 661.4 “Премії та інші

заохочувальні виплати”, 661.5 “Інші довгострокові виплати” призведе до

деталізації аналітичного обліку.

Як відомо, рахунок 66 є рахунком класу 6 “Поточні зобов’язання”. З

запропонованої методики, ми пропонуємо включити до плану рахунків

підприємства субрахунок 661.5 “Інші довгострокові виплати”.

На нашу думку, необхідно дані суми обліковувати на окремому рахунку

класу 5, який доцільно було б назвати рахунок 56 “Довгострокові виплати

працівникам”, що призведе до більш точнішого відображення довгострокових

зобов’язань перед працівниками, і більш деталізує інформацію щодо

нарахування та виплат працівникам.

Отже, запропонована аналітика до рахунку 66 “Розрахунки за виплатами

працівникам” дозволить удосконалити та поглибити облік розрахунків по

оплаті праці, сприятиме зниженню імовірності аудиторського ризику та

скорочень терміну перевірки і підвищення ефективності самого аудиту, а також

дозволить отримати детальну інформацію щодо правильного розподілу фонду

оплати праці.

42

Одним із основних шляхів вдосконалення обліку розрахунків за

виплатами працівникам у сільськогосподарському товаристві з обмеженою

відповідальністю «Відродження» Баштанського району є запровадження

автоматизованого обліку.

При автоматизованому обліку заробітної плати повинно передбачатись

одержання вихідних типових форм. Автоматизація обліку допомагає значно

скоротити витрати часу на облік заробітної плати і робочого часу, складання

звітності. Тому для вдосконалення обліку оплати праці в господарстві треба

впровадити програмне забезпечення «КОНТО».

Дана програма має у своєму розпорядженні розвинену систему

нормативно-інформаційних довідників — підрозділів, співробітників, професій,

посад, нарахувань і утримань, мінімального розміру заробітної плати, податку

на доходи фізичних осіб і податкових пільг, норм робочого часу тощо.

Наступним важливим моментом є наявність функції ведення табелів, з

підтримкою поденного і підсумованого варіантів обліку робочого часу і,

відповідно, можливості настроювання різних графіків роботи.

Оскільки заробітна плата є одним з найважливіших елементів витрат

виробництва, то дана програма може формувати широкий набір звітів по видах

оплат, замовленнях, бухгалтерських рахунків, нарахувань до фондів тощо,

також дана програма може формувати бухгалтерські і статистичні звіти. Це

потрібно для оперативного керування підприємством і для розрахунків з

бюджетом.

Програма “КОНТО” дозволить обліковцям підрозділів на місцях вести

Табель обліку робочого часу, дані якого автоматично будуть попадати в відділ

обліку праці і її оплати для нарахування працівникам заробітної плати. За

допомогою цієї програми можна буде отримувати такі документи:

- довідку для розрахунку середнього заробітку для нарахування оплати листів

непрацездатності ;

- довідку для розрахунку середньоденного заробітку для нарахування відпусток

;

43

- різні довідки на вимогу .

Також можна отримувати різні аналітичні і зведенні відомості :

- відомість лікарняних листів ;

- відомість розподілу нарахованої заробітної плати і відрахувань ;

- відомість різних видів утримань .

Впровадження цієї програми дасть змогу внутрішнім аудиторам

проводити перевірки більш досконало і в стислі строки.

Робота з комп’ютером буде підвищувати ділову грамотність і культуру

працівників бухгалтерії, створювати необхідні умови для освоєння більш

потужних сучасних комп’ютерних програм, включаючи й світову мережу

Internet, і в цілому удосконалювати управління підприємством. Це буде ваговим

внеском бухгалтерії в підвищення ефективності сільськогосподарського

виробництва.

Тому для вдосконалення обліку оплати праці в господарстві треба

впровадити програмне забезпечення «КОНТО».

Отже, запропоновані шляхи удосконалення обліку розрахунків за

виплатами, будемо сподіватися, принесуть бажаних результатів та покращать

діяльність підприємства.

Література 1. Закон України «Про оплату праці»: за станом на 24.03.1995р. / Верховна

Рада України – Офіц. Вид. – К: Парламен. видавництво, 1995. – ст. 121. 2. Мельянісона Л.В. Удосконалення оплати праці та обліку праці в

агропідприємствах / Мельянісона Л.В. // Науковий вісник. – 2008. – № 66. – С. 214 – 215.

3. Теліщук Л.О. Удосконалення системи оплати праці / Теліщук Л.О. // Фінанси України. – 2003. – № 2. – С.20–23.

ПЕРСПЕКТИВИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ОБЛІКУ ГОТОВОЇ

ПРОДУКЦІЇ

А.І.Кіктєва, студентка групи Б5/3

Науковий керівник - Потриваєва Н.В., к.е.н., доцент

Виробництво готової продукції, її реалізація та отримання доходів в

умовах конкуренції є центральними проблемами функціонування

44

сільськогосподарських підприємств. Ринкові відносини вимагають від них

швидкої окупності витрат та оперативного реагування на зміни споживчого

попиту. В реальних умовах змінна структура споживчого попиту за

номенклатурою виробів та обсягом реалізації не завжди збігається зі

структурою виробничих потужностей і ресурсів. У зв'язку з цим виникає

потреба формування підприємствами оптимальної виробничої програми, яка би

найповніше задовольняла попит і забезпечувала максимальний прибуток за

рахунок встановлення оптимальних цін та обсягу випуску продукції.

Бухгалтерський облік процесу виробництва залежить від конкретних

умов, властивостей і характеру технології та організації виробництва, що

визначаються індивідуальними особливостями. Інколи виникають ситуації,

коли виготовлення одного продукту різними технологічними прийомами

вимагає різної системи групування статей витрат та визначення собівартості.

Такі процеси призводять до ускладнення документування, обліку випуску

готової продукції та подальшої її реалізації. Водночас у процесі здійснення

виробничої діяльності підприємства різних форм власності та організаційно-

правових форм господарювання вступають у певні економічні відносини,

результатом яких є цикл операцій, пов'язаних із реалізацією готової продукції.

В цьому циклі приймаються управлінські рішення щодо продажу товарно-

матеріальних цінностей, відбуваються процеси, які необхідні для передачі

права власності покупцям на відвантажену, відпущену, реалізовану продукцію.

В зв'язку з цим, на нашу думку, розгляд і дослідження деяких аспектів обліку

готової продукції та її реалізації актуальні за нинішніх економічних умов і

потребують врегулювання.

Дослідженню вказаних питань присвятили свої наукові розробки M. О

Пушкар, Ф. Ф. Бутинець, H. М. Малюга, Н. В. Чебанова, M. І., Должанський, В.

П. Завгородній, О. В. Лишиленко й інші вітчизняні вчені-економісти.

Сільськогосподарські підприємства враховують рух продукції

рослинництва, скотарства та переробки протягом року за справедливою

вартістю готової продукції, яку в кінці звітного періоду доводять до фактичної

45

собівартості. Для обліку призначено рахунок 27 "Продукція

сільськогосподарського виробництва".

На рахунку 27 "Продукція сільськогосподарського виробництва"

обліковують продукцію, одержану від власних рослинницьких, тваринницьких

та промислових підрозділів підприємства, яка призначена для продажу на

сторону та для іншого невиробничого споживання (видачі й продажу

працівникам, передачі в невиробничу сферу, наприклад в дитячі садки, їдальні

тощо); продукцію, яка призначена для споживання в тваринницьких

підрозділах як корми, для виробництва кормів у кормоцехах; продукцію, яка

вирощена для годівлі худоби, наприклад зелену масу, корм, плоди тощо, а

також побічну продукцію та відходи, одержані при доведенні товарної

продукції та насіння до належних кондицій, насіння та посадкового матеріалу,

включаючи саджанці, призначені для закладання та ремонту власних

насаджень.

Для правильного визначення фактичної виробничої собівартості готової

продукції доцільно на кінець звітного періоду визначити залишки

незавершеного виробництва, тобто незакінчену обробкою продукцію в процесі

виробництва.

Починаючи з 2005 року, коли було прийняте положення (стандарт)

бухгалтерського обліку 30 "Біологічні активи", вітчизняний облік суттєво

змінився. Очевидним став факт орієнтації обліку аграрного виробництва на

Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку, що підтверджує наявність

відповідного М(С)БО 41 "Сільське господарство", зміст якого відповідає

національному стандарту 30 "Біологічні активи".

У рослинництві виділяють дві групи біологічних активів - поточні

біологічні активи та довгострокові біологічні активи, а також похідні від них

додаткові біологічні активи. В результаті біологічних перетворень від

біологічних активів отримують сільськогосподарську продукцію.

Нове нормативно-правове регулювання обліку виробництва вносить

значні корективи у його ведення. Найболючішим питанням "нового" обліку

46

стала методика оцінки біологічних активів та сільськогосподарської продукції

за справедливою вартістю, що в умовах аграрного виробництва є складним

завданням, для вирішення якого потрібний додатковий час, кваліфіковані кадри

з маркетингової політики підприємства та кошти на утримання відповідних

Комісій по визначенню справедливої вартості.

Для вдосконалення обліку готової продукції та її реалізації необхідно

розмежувати витрати на збут, які пов'язані з доведенням існуючої продукції до

споживача (тара, вантажні роботи, транспортування, складування, витрати на

утримання складів) та маркетингові витрати, що виникають у зв'язку з

вивченням і стимулюванням попиту, пошуком інформації про ринки збуту і

розширенням частки ринку виробника.

Інша пропозиція стосується використання у розрахунках із покупцями

таких форм безготівкових розрахунків, які би гарантували своєчасне

надходження коштів за відпущену покупцям продукцію. Найзручнішими, на

думку більшості науковців, є використання попередньої оплати за продукцію, а

також акредитивної форми розрахунків. Обидві форми безготівкових

розрахунків - найбільш безпечні й унеможливлюють виникнення безнадійної

дебіторської заборгованості.

Отже, сьогодні проблема полягає не в обсягах та якісних характеристиках

облікової інформації Найбільшою проблемою залишається рівень використання

останньої для оцінки якісних і кількісних параметрів об'єктів обліку, передусім

готової продукції і витрат на збут. Ця інформація нині недостатньо

застосовується для прийняття управлінських рішень і коригування виробничої

діяльності, тому на кожному підприємстві доцільно вивчати інформаційні

потреби управлінських підрозділів, формувати оперативні дані у вигляді звітів і

використовувати їх для оптимізації програми виробництва і збуту продукції.

Література 1.Саввон О.О. Удосконалення обліку готової продукції та їїреалізації //

Науково-виробничий журнал // Держава та регіон .- 2007.- №3. 2.П(С)БО 30 “Біологічні активи” Затвержений наказом Міністерства

фінансів України від 18 листопада 2005 р. № 790.

47

3.Моссаковський В. Облік біологічних активів / В. Моссаковський // Бухгалтерський облік і аудит. - 2007. - № 6. - с. 17-24.

ПЕРСПЕКТИВИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ОБЛІКУ РОЗРАХУНКІВ З

ОПЛАТИ ПРАЦІ В ТОВАРИСТВІ

З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ

«ЮЛИГС – МС» ЖОВТНЕВОГО РАЙОНУ

О.В.Стафікопуло, студент групи Б 5/3

Науковий керівник - Н.В.Потриваєва, к.е.н., доцент,

О.І.Мельник, асистент

Серед факторів сільськогосподарського виробництва вирішальне значення

належить трудовій діяльності людини. В свою чергу рівень ефективності праці

колективу, виробничого підрозділу, окремого працівника залежить від повноти

використання фактора мотивації праці, важливими складовими якого є розмір

оплати праці, тісно пов’язане з наслідками праці матеріальне стимулювання,

участь у розподілі результатів господарської діяльності.

На кожному підприємстві в Україні має бути реальна і достовірна

інформація про заробітну плату, її розмір, нарахування, утримання, виплату.

Таку інформацію повинен забезпечити бухгалтерський облік.

Питання заробітної плати завжди цікавило і цікавитиме населення, адже це

один із основних засобів існування сучасної людини, в цьому і спостерігається

актуальність обраної теми. В Законі України «Про оплату праці» зазначається,

що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі,

яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує

працівникові за виконану ним роботу.

ТОВ «ЮлИгС – МС» Жовтневого району є суб’єктом малого

підприємництва, діє на підставі Законів Україні та законодавчих актів, веде

бухгалтерський облік за журнально – ордерною формою.

ТОВ «ЮлИгС – МС» Жовтневого району почало вести облік та складати

фінансову звітність за новими П(С)БО у 2000 році. Відповідальність за

організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів

48

здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження

оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну

несе головний бухгалтер.

На підприємстві основним документом з обліку виходу на роботу і

відпрацьованого часу є табель обліку робочого часу. Він складається в одному

примірнику протягом місяця окремо за виробничими підрозділами категоріями

працюючих. В ТОВ «ЮлИгС – МС» Жовтневого району синтетичний облік

розрахунків за виплатами працівникам ведуть в Журнал і-ордері № 10.2 с.-г.

Журнал-ордер відкривається на місяць. У Журналі-ордері № 10.2 с.-г.

відображають нараховану заробітну плату та пов'язані з нею суми відрахувань

на соціальні заходи та забезпечення майбутніх витрат.

Аналітичний облік ведеться в розрізі працівників у Розрахунково –

платіжній відомості. Серед недоліків облікової роботи та організації обліку на

підприємстві слід виділити такі:

• через надмірне робоче навантаження на облікових працівників часто

порушується план документообороту;

• облікова робота фінансується в недостатньому обсязі, тобто економія

коштів на вдосконаленні ведення бухгалтерського обліку;

• за браком бланків типових форм первинна документація у відділках часто

складається в довільній формі, що може призвести до помилок;

• встановлені розцінки за виконані роботи є на досить низькому рівні, що

не сприяє матеріальній зацікавленості працівників в результатах своєї праці,

зокрема тракторист Остапович косив багаторічні трави на зелену масу за

розцінкою 9,75 грн.;

• має місце заборгованість по заробітній платі підприємства перед

працівниками у 2007 році в розмірі 60 тис.грн;

• не проводяться за браком фінансування незалежні аудиторські перевірки.

Виходячи з цього, для покращення стану облікової роботи, можна внести

такі пропозиції:

49

• провести автоматизацію обліку на основі програмного забезпечення 1С:

Підприємство як в бухгалтерії так і у відділках, що залежить від дотримання

таких принципів як мінімум вхідних даних і максимум вихідної

інформації, орієнтування на розв’язання нових задач і тих, які

вирішуються незадовільно без комп’ютерів, створення інтегрованої

системи обробки даних. У 2009 році планується виділити кошти для

автоматизації обліку.

• підвищити обсяги фінансування облікової роботи для забезпечення

обліковців всім необхідним;

• переглянути розцінки за виконані роботи з метою підвищення

матеріальної зацікавленості працівників в результатах своєї праці, та ввести

додаткові доплати та премії за результати роботи;

• забезпечити працевлаштування працівників рослинництва в зимовий

період;

• удосконалити ведення аналітичного обліку праці та її оплати в розрізі

виробничих підрозділів (вести облік по окремих бригадах і ланках);

• проводити внутрішній аудит на підприємстві з метою усунення

можливих помилок та недоробок в обліку.

• посилити контроль за використанням фонду робочого часу.

• нормативне забезпечення обліку на підприємстві, зокрема

укладання колективного договору, який визначає відносини працедавця

та найманих робітників, положення про оплату праці, норми виробітку і

розцінки за виконані відрядні роботи, Наказ Про облікову політику

підприємства, який визначає підходи до відображення у обліку та

звітності інформації про виплати працівникам.

Література 1. Бутинець Ф.Ф. Бухгалтерський облік. Навчал посіб для вузів. Житомір –

Рута, 2001 – 512ст 2. ПСБО 26 «Виплати працівникам» Затверджено Міністерством фінансів

України від 28.10.03 № 601 3.Чубко О. Бухгалтерський облік оплати праці /О. Чубко/ Бухгалтерський

аудит. – 2006.- №4. – с.36.-44.

50

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОБЛІКУ РОСЛИННИЦТВА

Л.М.Марчук, студентка групи Б 5/4

Науковий керівник - Ю.Ю.Чебан, асистент

Рослинництво є основною галуззю сільськогосподарського виробництва.

Воно забезпечує потребу населення в продуктах харчування, є базою для

розвитку тваринництва, дає сировину для промисловості.

Головною метою будь-якої виробничої діяльності, в тому числі і в галузі

рослинництва, є випуск продукції, яка буде реалізована, і одержання прибутку

від цієї реалізації. Характерною особливістю виробничих процесів є

формування витрат на виробництво продукції.

Стан виробництва продукції рослинництва характеризується

ефективністю, ступенем використання досягнень науково-технічного процесу,

місцем і роллю робітника у виробничому процесі. В умовах обмеженості

ресурсів і досягнення планової ефективності виникає потреба постійного

порівняння понесених витрат і отриманих результатів. Ця проблема

посилюється під впливом інфляції, в умовах економічної кризи дані про

понесені витрати необхідно повсякденно порівнювати з можливим майбутнім

прибутком, що значною мірою залежить від впливу зовнішнього середовища.

Можливість усунення або передбачення впливу багатьох негативних

внутрішніх і зовнішніх факторів з’являється завдяки раціонально

організованому обліку витрат на виробництво.

Галузь рослинництва має свої особливості обліку витрат та обчислення

собівартості продукції.

Об’єктами обліку витрат у рослинництві є окремі сільськогосподарські

культури (групи культур), а також виконані роботи в незавершеному

виробництві.

Витрати в рослинництві обліковують за такими статтями: витрати на

оплату праці; відрахування на соціальні заходи; насіння і садивний матеріал;

51

добрива; засоби захисту рослин; роботи та послуги; витрати на утримання

основних засобів; ін. витрати; витрати на організацію виробництва і

управління.

Витрати за окремими культурами складаються як із прямих витрат, що

безпосередньо відносяться на відповідні культури, так і з витрат, що

розподіляються.

У рослинництві, за винятком продукції, яку одержують від окремих

сільськогосподарських культур, об’єктами визначення собівартості є

сільськогосподарські роботи, виконані в поточному році під урожай наступного

року, тобто роботи, які належать до незавершеного виробництва, а також

роботи, які спрямовані на поліпшення земель і виконуються за рахунок власних

оборотних коштів підприємства; витрати, що плануються за статтями

виробничих витрат як витрати майбутніх періодів.

Об’єктом обчислення собівартості в рослинництві є окремі види основної,

супутньої та побічної продукції, одержаної від вирощування

сільськогосподарських культур. Так, наприклад, витрати на вирощування і

збирання зернових культур становлять собівартість зерна, зернових відходів, і

соломи; витрати на вирощування картоплі розподіляють між стандартною і

нестандартною продукцією пропорційно до її вартості за цінами реалізації,

попередньо виключивши із загальної суми витрат вартість використовуваного

бадилля (картоплиння), яка складається з витрат на його збирання і

транспортування.

Література 1. Облік виробництва і реалізації сільськогосподарської продукції –

«Бухгалтерія в сільському господарстві» - 2008, №15-16, с.5-6 2. М.Ф.Огійчук, В.Я. Плаксієнко, Л.Г. Панченко та ін.

«Бухгалтерський облік на сільськогосподарських підприємствах»: Підручник. – 4-те вид., перероб. та допов. – К.:Алерта, 2007.

52

ВДОСКОНАЛЕННЯ ОБЛІКУ ФІНАНСОВИХ РЕЗУЛЬТАТІВ В ПСП

ІМ. ЩОРСА ДОМАНІВСЬКОГО РАЙОНУ»

О.М.Яковлєва, студентка групи Б5/3

Науковий керівник – Ю.Ю.Чебан, асистент

Ринкові умови господарювання вимагають підвищеної уваги до якості

інформації, наведеної в бухгалтерській фінансовій звітності, що надходить як

результат використання процедур бухгалтерського обліку та враховує запити її

користувачів.

Проблема достовірності показників фінансової звітності на сьогодні

залишається не вирішеною, відповідно потребує подальшого вдосконалення

методика контролю формування фінансових результатів та відображення їх у

звітності.

Ми пропонуємо наступну послідовність контролю формування

фінансових результатів, що може використовуватися при складанні плану

контролю доходів, витрат і фінансових результатів:

- перевірка правильності класифікації, оцінки та умов визнання доходів і

результатів діяльності;

- перевірка правильності відображення доходів і фінансових результатів від

реалізації подукції (товарів, робіт, послуг);

- перевірка правильності відображення інших операційних доходів і

результатів операційної діяльності;

- перевірка правильності відображення фінансових доходів і результатів від

фінансових операцій;

- перевірка правильності відображення інших доходів та фінансових

результатів від інвестиційної діяльності;

- перевірка правильності відображення надзвичайних доходів і результатів від

надзвичайних операцій;

перевірка правильності та достовірності формування фінансового результату,

його використання і розподілу.

53

Однією із важливих проблем, що виникають при здійсненні контрольних

процедур формування та відображення в обліку інформації про фінансові

результати діяльності є отримання зіставних та достовірних показників.

Одним із найважливіших звітних показників, які характеризують

ефективність виробництва на будь – якому підприємстві, є фінансові

результати, отримані від результати, отримані від реалізації продукції, товарів,

робіт, послуг. Тому методологічне обґрунтування відображення в

бухгалтерському обліку доходів і витрат як основи для визначення фінансових

результатів, а також змісту показників звітності, які дають змогу достовірно

охарактеризувати рівень ефективності виробництва на підприємстві, є

важливим науковим завданням, що має вагоме практичне значення.

Звіт про фінансові результати надає інформацію за певний період. Даний

звіт вважається одним з найбільш інформативних документів звітності,

оскільки має інформацію про динаміку прибутку підприємства, тому для

вдосконалення обліку визначення фінансових результатів та складання Звіту

про фінансові результати необхідно вміти правильно аналізувати показники

звітного і минулих періодів. Найпоширенішими методами є аналіз прибутку

шляхом порівняння фактичних даних за минулий період (оцінка темпів росту

прибутку в цілому та окремо по видам діяльності; розрахунок факторів, що

впливають на зміну прибутку; виявлення резервів зростання прибутку; оцінка

рівня рентабельності підприємства ). Для полегшення реалізації даних завдань

пропонуємо в ПСП ім. Щорса використовувати Звіт про фінансові результати,

доповнений деякими графами, що надасть змогу швидко проаналізувати

показники та помітити негативні і позитивні моменти зміни прибутку на

підприємстві, знайти відхилення і відобразити їх в обліку.

54

ОБЛІК І АУДИТ ВИРОБНИЧИХ ЗАПАСІВ

(НА ПРИКЛАДІ ТОВ «ОКСАМИТ» ЖОВТНЕВОГО Р-НУ)

О.С.Чиричкіна, студентка групи Б5/4

Науковий керівник - Н.В.Потриваєва, к.е.н., доцент;

Т.С.Пісоченко,асистент

За ринкових умов господарювання для того, щоб стабільно здійснювати

процес виробництва, на підприємстві постійно мають бути оборотні засоби в

матеріальній формі. Так, підприємство повинно бути в необхідних розмірах

забезпечене виробничими запасами, і сьогодні досить гострою є проблема саме

ефективного зберігання й використання запасів, адже при їх раціональному

витрачанні зменшуються витрати на виробництво, результатом якого є

створення готової продукції, а в кінці кінців від цього залежить майнове і

фінансове становище господарського суб’єкта.

Законодавчою базою на сьогодні, що забезпечує нормативне регулювання

бухгалтерського обліку виробничих запасів є Конституція України, Закони

України («Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»),

Положення (стандарти) бухгалтерського обліку (П (С) БО 9 «Запаси», П (С) БО

16 «Витрати»), План рахунків бухгалтерського обліку, Нормативні документи

міністерств та відомств.

За нових умов господарювання особливого інтересу в організації

облікового і контрольного процесу набуває оцінка виробничих запасів, адже

від використання методики оцінки залежать якість і достовірність звітних

показників. В товаристві з обмеженою відповідальністю (далі – ТОВ)

«Оксамит» Жовтневого району надходження запасів (придбання за кошти,

самостійне виготовлення підприємством, отримання як внесок до статутного

капіталу, отримання в обмін на подібний або неподібний об’єкт, безкоштовне

отримання) оцінюється за первісною собівартістю. Вибуття запасів в

«Оксамиті» оцінюється за методом ФІФО, тобто запаси використовуються у тій

послідовності, у якій вони надходили на підприємство, ті, які першими

55

відпускаються у виробництво, оцінюються за собівартістю перших за часом

надходження.

З даних балансу ТОВ «Оксамит» маємо, що питома вага виробничих

запасів в запасах підприємства в звітному 2008 році 53,3 % (323,9 тис.грн), а в

складі усіх оборотних коштів – 21,42%. Ці дані говорять про те, що виробничі

запаси займають велику частку в складі оборотного капіталу підприємства, у

зв’язку з цим підприємство повинно велику увагу приділити правильній

організації обліку виробничих запасів, а саме організації складського

господарства (контроль за постачанням запасів і виконанням договірних

зобов’язань, пред’явлення претензій щодо якості та нестачі запасів),

оприбуткуванню запасів (на складі зберігають тільки оприбутковані запаси,

решта визнається надлишками), документальному оформленню операцій із

виробничими запасами (вчасне документальне оформлення операцій

надходження і вибуття запасів).

Досить вагоме місце в діяльності підприємства займає контроль, зокрема,

контроль виробничих запасів. Аудит виробничих запасів, як одна з форм

контролю, передбачає перевірку: правильного віднесення активів підприємства

до запасів, забезпеченості підприємства матеріальними запасами, дотримання

норм їх списання, стану їх зберігання; визначення правильної оцінки запасів;

повноти та правильного відображення в обліку наявності та руху запасів,

встановлення відповідностей між даними синтетичного і аналітичного обліку

запасів.

І на останок хотілося б додати, що з метою покращення облікового

процесу в ТОВ «Оксамит» необхідно розробити графік документообігу з метою

вчасного надходження первинних документів до бухгалтерії та складання

фінансової звітності. Враховуючи те, що постачання запасів відбувається

неритмічно, необхідно вчасно визначати оптимальний розмір партії та кількість

поставок в рік, це сприятиме уникненню простоїв виробництва та мінімізації

витрат на зберігання та придбання запасів.

56

ОБЛІК ВИРОБНИЧИХ ЗАПАСІВ

Г.О. Дерябіна, студентка групи Б 5/4

Науковий керівник - О.А Боднар, асистент

Для здійснення виробничо-господарської діяльності підприємства

використовують виробничі запаси, які є найбільш важливою і значною

частиною активів підприємства.

Виробничі запаси займають особливе місце не лише у складі майна

підприємства, а й особливе місце їм належить у структурі витрат, оскільки

виробничі запаси є основною складовою при формування собівартості готової

продукції. Враховуючи це виробничі підприємства особливу увагу приділяють

саме обліку виробничих запасів.

Для забезпеченості підприємства виробничими запасами та ефективного

їх використання необхідно вживати комплекс заходів, щодо виявлення,

кількісного вимірювання та реалізації виявлених заходів. Для цього необхідно

здійснювати систематичний облік, якісний аналіз рівня та динаміки

забезпеченості, а також ефективності використання виробничих запасів.

Загальні питання обліку виробничих запасів висвітлюють у працях

відомих вітчизняних учених-економістів. Значну увагу їм приділяли Бутинець

Ф.Ф., Кужельний М.В., Валуєв Б.І. Проте питання обліку виробничих запасів на

сільськогосподарських підприємствах залишаються актуальними та потребують

нагального вирішення.

З переходом до національних положень (стандартів) бухгалтерського

обліку значно розширилися можливості підприємств у виборі правил ведення

облікової політики та методів обліку виробничих запасів. На сьогодні

законодавчо не регламентується, який метод обліку виробничих запасів краще

обрати. Для того, щоб правильно зробити вибір, потрібно добре усвідомлювати

переваги того чи іншого методу для конкретного господарства. У зв’язку з цим

особливо посилюються вимоги до бухгалтерського обліку в напрямі

підвищення дієвості, аналітичності та оперативності отримуваної інформації

про виробничі запаси з метою прийняття ефективних управлінських рішень.

57

На сільськогосподарському підприємстві при відпуску запасів у

виробництво, продаж чи іншому вибутті їх оцінка згідно із Положенням

(стандартом) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», може здійснюватися за одним

із таких методів: ідентифікаційної собівартості відповідної одиниці запасів;

середньозваженої собівартості; собівартості перших за часом надходження

запасів (ФІФО); нормативних витрат. Застосування цих методів при постійній

та періодичній системах обліку, визначено переваги і недоліки їх.

Дослідженням доведено, що найбільш оптимальним методом оцінки відпуску

запасів у виробництво, продаж чи інше вибуття, який враховує їх специфіку,

узгоджується з чинною нормативною і законодавчою базою України та не

ускладнює систему обліку, є метод ФІФО.

Наприкінці місяця вартість використаних у виробництві запасів і

списаних за обліковими цінами, а також вартість залишку запасів на складах

коригують до фактичної собівартості (шляхом списання транспортно-

заготівельних витрат або відхилення планової собівартості запасів від

фактичної).

Однією із складових організації обліку запасів є організація складського

обліку – кількісно-сортового обліку матеріальних цінностей, який ведеться на

місці їх зберігання безпосередньо матеріально-відповідальною особою, але

організовується головним бухгалтером. Він встановлює форми регістрів обліку,

оформляє і передає їх на склад, інструктує матеріально-відповідальних осіб про

порядок ведення складського обліку та систематично слідкує за ефективністю

ведення складського обліку.

Будь-яке підприємство прагне до поліпшення свого фінансового

результату у бік максимізації прибутку чи мінімізації збитків. Поряд з цим,

кількість грошей, заморожених у тисячах одиниць виробничих запасів,

комплектуючих і сировини, може виростати у дуже великі цифри. Все, що

робиться для підтримання рівня запасів гранично низьким, може зменшити

витрати за рахунок зменшення рівня відсотків і звільнення дорогих місць на

58

складах. Але, якщо рівень запасів надто низький, це може призвести до

сповільнення виробництва, коли матеріалів бракує у потрібний час.

Вирішення цих питань потребує оновлення системи отримання

інформації про виробничі запаси, використання нетрадиційних для вітчизняної

облікової практики підходів, щодо ефективного їх використання та оптимізації

результатів діяльності підприємства через застосування принципів і методів

бухгалтерського обліку.

Література

1. Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р. № 996-Х.І.

2. Методичні рекомендації з бухгалтерського обліку виробничих запасів, затверджені наказом МФ України від 30.09.03 р. №561.

3. П(С)БО 9 «Запаси», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 р. №246.

ОБЛІК ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ

В.С. Димко, студент групиБ 5/4

Науковий керівник - О.А. Боднар, асистент

Аналіз наукових праць, присвячених питанням дослідження, свідчить про

відсутність комплексного підходу до вивчення обліку основних засобів. При

цьому не менш важливі організаційно-методичні проблеми обліку основних

засобів, пов'язані з обліком з метою оподаткування, залишаються недостатньо

вивченими.

Значний внесок у розробку теоретичних основ обліку основних засобів

внесли роботи М. Т. Білухи, І. О. Бланка, Ф. Ф. Бутинця, Бессонової Г.П. та

інших вчених-економістів. Отримані ними протягом багатьох років результати

теоретичних і практичних розробок із проблем удосконалення обліку основних

засобів мають велике значення для розвитку вітчизняної теорії обліку [4, 5]

Раціональна експлуатація основних засобів - важливий фактор зниження

собівартості продукції.

Стан та використання основних фондів - один із найважливіших аспектів

аналітичної роботи, оскільки саме вони є матеріальним втіленням науково-

59

технічного прогресу - головного фактору підвищення ефективності будь-якої

господарської діяльності.

Проблемними питаннями є облік амортизації й ремонтів основних

засобів.

Метою будь-якого підприємства в ринкових умовах господарювання є

одержання прибутку. Досягнення мети може бути здійснене за рахунок більш

раціонального використання всіх наявних у розпорядженні підприємства

засобів. Тому перехід української економіки на ринкові відносини зумовлює

подальший розвиток теорії бухгалтерського обліку в частині відбиття

фактичних витрат підприємства, у тому числі й у частині витрат на ремонт

основних засобів.

Актуальність значно зростає при подальшому розгляді амортизації як

джерела проведення ремонтних робіт з підтримки основних засобів у робочому

стані, а також при відбитті зазначених витрат в обліку. Тому розглянуті в даній

статті питання є актуальними і своєчасними.

Метою дослідження є всебічний розгляд амортизації як джерела

ремонтних робіт з поліпшення основних засобів, а також розгляд проблеми

усунення подвійного включення у витрати виробництва витрат на ремонт і

виявлення причин, які призводять до необґрунтованого росту балансової

вартості основних засобів.

Проблема обліку амортизаційних відрахувань вважається однією з

найактуальніших, тому що амортизаційні відрахування є одним з елементів

собівартості і одночасно джерелом фінансування та об’єктом державної

політики.

Кожному підприємству необхідно обрати метод нарахування амортизації.

Прямолінійний метод є найбільш поширеним у світі та найпростішим у

застосуванні. Він дозволяє рівномірно розподілити суми амортизації між

обліковими періодами. Саме тому це дозволить збалансувати витрати і

витрачати менше на знос основних засобів.

Література

60

1. Закон України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 р. № 996- XІ.

2. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", від 27.04.2000 р. № 92.

3. Методичні рекомендації з бухгалтерського обліку основних засобів, від 30.09.03 р. № 561.

4. Білуха Т.М. Теорія бухгалтерського обліку / Т.М. Білуха // Київ.-2000. 5. Бессонова Г.П. Теорія бухгалтерського обліку / Г.П. Бессонова //

Навчальний посібник / Маріуполь.- 2004.

ПЕРСПЕКТИВИ ОБЛІКУ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ

А.В.Комаренко, студент групи Б 5/4

Науковий керівник – Боднар О.А., асистент

Ефективне функціонування аграрних формувань, рівень і темпи зростання

виробництва продукції та підвищення продуктивності праці залежать від

забезпеченості сільськогосподарських підприємств основними засобами та від

ефективності їх використання.

Важливим є дослідження теоретичних положень та діючої практики

організації обліку основних засобів, які дозволили визначити коло проблем, що

гальмують процес управління виробництвом та знижують ефективність

використання основних засобів. До визначених проблем належать стабільність

у визначенні складу основних засобів, різні підходи до визначення їх сутності

та методики відображення в бухгалтерському і податковому обліку.

Актуальності набувають проблеми розвитку та вдосконалення в цілому

системи амортизації основних засобів, уточнення її ролі у відтворювальному

процесі, дослідження проблеми нарахування амортизації [1].

Ці ж проблеми стосуються і сільськогосподарської виробничої фірми (

далі – СВФ ) "Агросоюз" так, як основні засоби є одним з основних елементів у

балансі фірми і в структурі господарських засобів господарства у 2008 році

вони займали 45,2%.

Найбільшої уваги заслуговує питання нарахування амортизації та її

вдосконалення, тому важливим моментом, який суттєво впливає на величину

нарахованої амортизації, є визначення строку корисного використання.

61

Дослідження процесу нарахування амортизації у СВФ "Агросоюз" свідчить про

те, що прогресивним підходом є законодавчий поділ основних засобів на групи

зі встановленням строків корисного використання.

Оскільки основною галуззю СВФ "Агросоюз" є рослинництво, то деякі

групи основних засобів групи (транспортні засоби, обладнання) інтенсивно

експлуатуються. Нарахування амортизації прямолінійним методом призводить

до значної зношеності основних засобів в період корисного використання та

зменшення продуктивності їх використання, тому для СВФ "Агросоюз"

доцільно використовувати метод прискореного зменшення залишкової вартості.

Даний метод дозволить оновлювати ті об'єкти основних засобів, які є найбільш

зношуваними та потребують постійного або періодичного ремонту та

оновлення.

Проблемним питаннням залишається порядок визначення ліквідаційної

вартості основних засобів через складність оцінки активів у майбутньому. Так,

для сільськогосподарської техніки необхідно зробити прогноз на 5-10 років,

для будівель - 40-50 років. На підприємстві ліквідаційна вартість взагалі не

визначається. Таким чином, сума, яка підлягає перенесенню на витрати шляхом

амортизації, встановлюється на рівні первісної вартості основних засобів, що

недопустимим [2]. В результаті дослідження внесені пропозиції щодо

запровадження порядку визначення ліквідаційної вартості основних засобів.

Передбачається розрахунок відсотку для кожної групи і затвердження на

державному рівні. Завдяки нормам усереднених відсотків ліквідаційної

вартості основних засобів по групах визначення вартості, яка амортизується,

матиме більш об'єктивний характер, зникнуть розбіжності у сумі ліквідаційної

вартості одних і тих же активів.

Література

1.Хомин П.Я. Амортизація: економічний зміст та методика відображення / П.Я. Хомин // Фінанси України. 2007. - № 6. – С. 22 - 30.

2.Кучеренко Т. Формування інформації про основні засоби / Т. Кучеренко // Бухгалтерський облік і аудит. 2007. - № 6. – С. 38 – 41.

62

ОБЛІК І КОНТРОЛЬ РОЗРАХУНКІВ ЗА ПОДАТКАМИ І ПЛАТЕЖАМИ

В СТОВ «АГРОФІРМА «УКРАЇНА» ВРАДІЇВСЬКОГО РАЙОНУ

С.О.Козлова, студентка групи Б 5/3

Науковий керівник - Т.С. Несуща, асистент

За роки становлення ринкової економіки в Україні податкова політика

щодо сільського господарства та механізми її реалізації набули особливого

значення. Специфіка галузі, яка має об’єктивний характер, вимагає

відповідного відображення у податковому законодавстві особливостей

оподаткування сільськогосподарських виробників.

Недостатнє її врахування при формуванні податкових механізмів

призводить до спотворення їх впливу на економічні процеси, незабезпечення

належного використання функцій податків. Найбільш прийнятною для

розв’язання першочергових завдань, що стоять перед галуззю, є така система

оподаткування, яка відповідає стану її економіки та об’єктивно відображає її

специфіку.

Питання оподаткування сільськогосподарських виробників входять в

коло наукових інтересів багатьох вчених. Зокрема, даній проблематиці

присвячено праці вітчизняних вчених В.Л. Андрущенка. О.Д. Василика, В.П.

Вишневського, М.Я. Дем’яненка, Д.І. Деми, О.П. Кириленко, А.І. Крисоватого,

М.П. Кучерявенка, П.А. Лайка, І.І. Лукінова, І.О. Луніної, А.М. Соколовської,

Л.Д. Тулуша, В.М. Федосова та інших.

Податки - обов’язкові платежі, що вилучаються державою з доходів

юридичних та фізичних осіб до відповідного бюджету для фінансування витрат

держави.

СТОВ «Агрофірма «Україна» є платником наступних податків і

обов’язкових платежів: фіксований сільськогосподарський податок, ПДВ, плата

за землю, збір за забруднення природного навколишнього середовища.

Аналітичний облік розрахунків за податками й платежами ведуть за їх

видами.

63

Безпосередній податковий контроль здійснюється низовою ланкою

Державної податкової служби — податковою інспекцією Врадіївського району.

Її головними завданнями є: виявлення та облік платників податків; перевірка

правильності обчислення податків і податкових платежів; контроль за

своєчасністю надходження нарахованих сум у бюджет.

СТОВ «Агрофірма «Україна» зобов'язане подавати в податкову інспекцію

відомості про всі зміни в його діяльності.

Віддаючи належне науковим напрацюванням, варто наголосити, що

питання оподаткування сільськогосподарських підприємств, особливо в світлі

сучасних процесів в галузі, є недостатньо розробленими.

Одною з проблем оподаткування сільськогосподарських

товаровиробників є формування особливих механізмів прямого і непрямого

оподаткування для об’єктивного відображення специфіки діяльності в галузі.

Нині податки у сільському господарстві використовуються у якості

особливого інструмента державної фінансової підтримки, специфічного засобу

формування фінансових ресурсів в умовах відсутності більш дієвих важелів

підтримки (наприклад, прямого бюджетного фінансування). Водночас,

практично не забезпечується функціонування регулюючої та фіскальної їх

функцій. Крім того, в сфері оподаткування сільськогосподарських виробників в

останні роки приймаються більше політичні, ніж науково-обґрунтовані

рішення, що, зокрема, яскраво підтверджується щорічною пролонгацією дії

спеціальних режимів оподаткування на наступний рік без належної

аргументації. Такий підхід не додає стабільності в оподаткуванні галузі,

постійно тримаючи в напрузі виробників та інвесторів.

На даному етапі досліджень назріла необхідність розробки науково-

обґрунтованих пропозицій щодо формування дієвого інструментарію і

механізмів прямого та непрямого оподаткування сільськогосподарських

підприємств, які б відповідали сучасним умовам господарювання, дозволяли

повною мірою виконувати регулюючі функції, належним чином формувати

бюджети різних рівнів.

64

Втім, створення цілісного, узгодженого, стабільного податкового

законодавства України, яке б урахувало інтереси як фіскальних структур, так і

сільськогосподарських підприємств, зокрема СТОВ «Агрофірма «Україна»

буде можливим лише з прийняттям Податкового кодексу України,

комплексним реформуванням системи адміністрування та справляння податків

до держбюджету.

ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ ОБЛІКУ У ФЕРМЕРСЬКОМУ

ГОСПОДАРСТВІ „ОКЕАН” ПЕРВОМАЙСЬКОГО РАЙОНУ

П.В. Гончарук, студент групи Б 5/4

Науковий керівник - А.В. Бабич, асистент

Формування ринкових відносин в аграрній сфері, поява підприємств різних

форм власності, зокрема фермерських господарств вносить істотні зміни в

систему бухгалтерського обліку. На перший план виходять економічні, ринкові

критерії ефективності, підвищуються вимоги до інформативності обліку. У цій

ситуації неодмінною умовою є повне використання внутрішніх можливостей

підприємства, тобто створення дійової системи бухгалтерського обліку і

звітності.

Вже усвідомлено, що фермерські господарства є однією з ефективних

форм господарювання в країнах з ринковою економікою, надійним засобом

вирішення продовольчої проблеми суспільства. Відсутність раціонально

побудованої системи бухгалтерського обліку в кожному конкретному

господарстві створює перешкоди для розвитку фермерства в нашій країні. Ця

проблема на сучасному етапі розвитку аграрного сектору належить до

актуальних, значущих та таких, що потребують вирішення. Розв’язання

зазначених питань буде сприяти підвищенню якості обліку, а отже

забезпеченню стабільної діяльності фермерського господарства.

Метою даної статті є дослідження організації обліку у фермерському

господарстві та запропонування найбільш оптимальних заходів щодо її

вдосконалення і покращення.

65

Об’єктом дослідження є фермерське господарство „Океан”

Первомайського району (далі – ФГ „Океан”), яке спеціалізується на

вирощуванні продукції рослинництва. Господарська діяльність здійснюється за

рахунок власних коштів фермера. Праця найманих працівників в господарстві

застосовується лише сезонно.

Бухгалтерський облік господарських операцій у ФГ „Океан” ведеться

відповідно до чинних законодавчих, нормативних документів, із застосуванням

Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань та

господарських операцій підприємств і організацій. Недоліками ведення

бухгалтерського обліку є відсутність журналу реєстрації господарських

операцій та книги обліку доходів і витрат.

Облік основних засобів у господарстві ведеться згідно П(С)БО 7

“Основні засоби” і здійснюється за допомогою інвентарних карток обліку

основних засобів довільної форми.

Аналітичний облік орендованих основних засобів доцільно вести

відокремлено від власних засобів у “Відомості обліку орендованих основних

засобів”. При цьому необхідно вказувати дані про термін оренди, оренду плату

та інші умови, передбачені договором.

Враховуючи відсутність типових форм обліку земель, вважаємо

доцільним записи щодо земельного обліку здійснювати у формі “Облік

сільськогосподарських угідь фермерського господарства”. Аналітичні дані

щодо земель фермерського господарства доречно відображати у формі

“Земельні ділянки”.

Оскільки ФГ „Океан” не використовує для ведення обліку ні Книгу

обліку доходів і витрат, ні Журнал реєстрації господарських операцій,

пропонуємо для вдосконалення і спрощення обліку вести Книгу обліку доходів

і витрат у вигляді Записної книжки фермера, яка матиме три частини – доходну,

витратну і результативну. В доходну частину пропонуємо записувати доходи за

місяцями в переліку операцій за видами надходжень; в витратній частині –

витрати за видами у вартісному вимірі. Результати пропонуємо визначати

66

щомісячно по руху готівки, банківського рахунку, обмінних операцій за

схемою: сальдо на початок місяця плюс доходи за місяць мінус витрати за

місяць. Сальдо кінцеве і є результатом господарювання.

Отже, запропоновані заходи щодо покращення організації обліку у

досліджуваному господарстві сприятимуть достовірності відображення

результатів діяльності у бухгалтерській і фінансовій звітності ФГ „Океан”

Первомайського району.

ОБЛІК ГРОШОВИХ КОШТІВ У ПСП «УКРАЇНА» ОЧАКІВСЬКОГО

РАЙОНУ

Т.І. Рижова, студентка групи Б 5/4

Науковий керівник - Т.С. Несуща, асистент

В умовах ринкової економіки значну роль відіграє бухгалтерський облік,

без знання якого неможливо ефективно керувати підприємствами. Грошові

кошти та їх еквіваленти в усіх країнах складають основну частину ліквідних

активів підприємства. Грошові кошти підприємства можна поділити на дві

категорії: грошові кошти в касі та грошові кошти в банку. Грошовий оборот –

це рух грошей у процесі виробництва, розподілу, обміну й споживання

національного продукту, який здійснюється шляхом безготівкових розрахунків

та через обіг готівки. Отже, питання щодо обліку грошових коштів та контролю

за дотриманням правил ведення грошових операцій, набувають актуального

значення і потребують дослідження.

Метою даної статті є дослідження обліку грошових коштів, та

запропонування найбільш оптимальних заходів щодо його вдосконалення і

покращення.

Об’єктом дослідження є приватне сільськогосподарське підприємство

„Україна” Очаківського району. Облік грошових коштів на підприємстві

здійснюється згідно Положення про ведення касових операцій в національній

валюті України та Інструкції “Про безготівкові розрахунки в господарському

обороті України”. Структура основного і оборотного капіталу у господарстві

67

характеризується збільшенням питомої ваги основних засобів на 15 в.п. та

зменшенням питомої ваги вартості оборотних активів на 13,1 в.п. Тобто

необоротні активи та оборотні активи займають не однакові частини в капіталі

підприємства. Слід зауважити, що наймобільніша частина оборотних засобів

(грошові кошти) в господарстві нараховують незначну питому вагу. Хоча, їх

питома вага за 2007 рік збільшилась з 0,1% до 1,9% і складає 28 тис.грн.

(станом на 01.01.2008р.).

Однієї з поширених форм безготівкових розрахунків ПСП “Україна” є

розрахунки платіжними дорученнями, які застосовуються між підприємствами

за отримані товарно-матеріальні цінності (роботи, послуги); за товарно-

матеріальні цінності і послуги в порядку попередньої оплати; при авансових

платежах; при платежах у бюджет, органам соціального страхування, оплаті

претензій по якості і недостачі продукції, штрафів, пені; погашенні

кредиторської заборгованості, а також для завершення розрахунків по актах

звіряння взаємної заборгованості суб'єктів господарської діяльності. Джерелом

надходження грошових коштів у банк від досліджуваного підприємства є:

виручка від реалізації продукції, робіт, послуг; погашення дебіторської

заборгованості; одержані кредити. Списання коштів з рахунків у банку

здійснюється з таких причин: оплата постачальникам за отриману сировину,

матеріали та інші оборотні та необоротні активи; сплата податкових страхових

платежів.

З метою удосконалення бухгалтерського обліку грошових коштів у ПСП

“Україна” необхідно: забезпечити чітку організацію первинного обліку

грошових коштів; звернути увагу на усунення дрібних погрішностей в

обліковій роботі, що є наслідком неакуратності працівників бухгалтерії,

провести внутрішній аудит касових та банківський операцій і аналітичних

рахунках, як правило, в послідовно-накопичувальному порядку, до того ж зі

значним розрізом в часі. Суттєве значення при проведенні аудиту грошових

коштів необхідно приділяти перевірці відповідності залишків по рахунку 30

„Каса” і зафіксувати інформацію в робочому документі аудитора.

68

На сьогоднішній день досягнення високих показників виробництва

можливо завдяки впровадженню прогресивної зараз бухгалтерської системи

«1С: Підприємство», за допомогою якої можна не тільки оптимізувати роботу

бухгалтерських підрозділів, але і на більш високу ступінь підняти роботу

управлінського апарату.

ПЕРСПЕКТИВИ ОБЛІКУ ОРЕНДОВАНИХ ЗЕМЕЛЬ

СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ

А.А. Рєпка, студент групи Б 4/2

Науковий керівник - А.В. Бабич, асистент

Проблема обліку орендованих земель набуває особливого значення в

умовах якісних змін АПК та персоніфікації права власності на землю. Після

завершення дії мораторію на продаж землі, вона стане повноцінним товаром,

яким до речі, необхідно буде не тільки ефективно користуватися, але і вміло

обліковувати в господарських операціях враховуючи його специфіку. За даних

умов земля не є безпосередньо товаром, а лише може бути здана чи взята в

оренду на якийсь період часу.

Новобузький район – один із 19 – ти районів Миколаївської області

розташований на півночі Миколаївської області. Територія досліджуваного

району становить 124283,0 га, в тому числі 110140,0 га сільськогосподарських

угідь, 94825,0 га з яких становить рілля. Після проведення Земельної реформи в

районі площа розпайованих земель на 01.01.2009 року становила 77209,14 га,

при цьому площа орендованої землі становила 53728,7 га, або 69,6 %.

Сутність обліку земельних угідь Новобузького району полягає в

початковому одержанні відомостей про правовий, господарський та природний

стан земель і внесення цих даних в земельно-облікові документи. Загальний

облік земель дає повну детальну інформацію про стан земельного фонду в

межах сільської ради. Він ведеться періодично, методом суцільного

спостереження, після повторних зйомок, реорганізації існуючих землеволодінь і

землекористувань, з періодом, який визначається нормативними актами.

69

У Новобузькому районі кількість укладених договорів оренди станом на

19.08 2008 року складала 7679, з яких внесено зміни до 3633 договорів (на 3 %),

а відсоток виконання даних змін складає 47,3. При цьому ситуація по області

має наступний вигляд: укладено 146204 договори оренди, серед яких у 102424

внесено зміни (на 3 %).

Облік орендованих земель у господарствах Новобузького району

проводиться у відповідності з П(С)БО 7 «Основні засоби», затвердженим

Наказом Мінфіну України від 27.04.2000 року № 92.

Підпунктом 5.1.1 П(С)БО 7 для цілей бухгалтерського обліку землю було

класифіковано як земельні ділянки, а планом рахунків для земельних ділянок

відведено однойменний субрахунок 101 «Земельні ділянки».

На сучасному етапі використання земель України аграрні відносини тісно

пов’язані з власністю на землю. Значного поширення набуло твердження, що

тільки приватна власність дає змогу ефективно вести сільське господарство.

Приватна власність на землю веде до її оренди, продажу і перепродажу. Земля

порівняно з іншими засобами виробництва обмежена в своїх розмірах.

Особливо це стосується земельних ділянок, кращих за родючістю і

місцезнаходженням. А це призводить до монополій приватної власності на

землю, появи абсолютної ренти, подорожчання продовольства, сировинних

ресурсів. У Миколаївській області, зокрема у Новобузькому районі, проблема

власності на землю вирішена з урахуванням інтересів усіх суб’єктів

господарювання на землю держави, колективних господарств і фермерів.

Іншими словами допускаються різноманітні форми власності на землю:

приватна (для фермерів), для тих, хто веде підсобне господарство, колективна

(для колективних господарств), державна (для державних підприємств).

Більшість вчених вважають, що для більш доцільного ведення обліку

орендованих земель, необхідно розробити і прийняти першочергово такі закони,

а саме: «Про державну статистичну звітність щодо орендованих земель та її

відкритість в електронних засобах інформації », «Про інвентаризацію земель і

нерухомого майна в Україні», «Про державні та місцеві реєстри землі та

70

нерухомого майна». Для повнішого розкриття інформації щодо обліку

орендованих земельних ділянок одного субрахунку недостатньо, тому

доцільним буде розмежувати субрахунок 101 «Земельні ділянки» на 2 категорії:

субрахунок 101.1 «Власні земельні ділянки» та 101.2 «Землі взяті в оренду», в

той час субрахунок 101.2 «Землі взяті в оренду» можна додатково поділити за

видами угідь. Данні заходи пропонується провести загалом для країни, а

успішне ведення обліку орендованих земель сільськогосподарського

призначення повинно починатися особисто з господарств.

Отже, для успішного обліку орендованих земель сільськогосподарського

призначення держава має приділяти більше уваги малим та середнім

підприємствам аграрного сектору, а саме - надавати їм фінансову підтримку та

дотації, щоб запобігти занепаду сільського господарства та стимулювати

господарства щодо надання достовірної інформації, яка міститься у фінансовій

звітності.

УДОСКОНАЛЕННЯ ОБЛІКУ ФІНАНСОВИХ РЕЗУЛЬТАТІВ

Н.М. Савченко, магістр спеціальності «Облік і аудит»

Науковий керівник - Н.В.Потриваєва, к.е.н., доцент

В сучасних умовах для достовірності інформації під час світової

фінансової кризи важливим є своєчасне та достовірне визначення фінансового

результату діяльності будь-якого підприємства.

Фінансовий результат – кінцевий економічний підсумок господарської

діяльності підприємства у формі прибутку (доходу) або збитку. Для обліку й

узагальнення фінансових результатів підприємства від звичайної діяльності і

надзвичайних подій призначений рахунок 79 „Фінансові результати”.

Як один з напрямів удосконалення формування в обліку фінансових

результатів визначимо доцільність накопичення облікової інформації у розрізі

субрахунків по рахунку 71 ”Інший операційний дохід” і рахунку 94 „Інші

витрати операційної діяльності” та подальшого їх закриття на субрахунок 791

„Результат від операційної діяльності”.

71

Відомо, що у розділі ІІ „Елементи операційних витрат” Звіту про

фінансові результати зазначають відповідні елементи операційних витрат, що

були здійснені на підприємстві в процесі його діяльності протягом звітного

періоду за вирахуванням тих витрат, які становлять собівартість продукції

(робіт, послуг), що вироблена і спожита самим підприємством. Проте

собівартість реалізованих товарів, запасів, іноземної валюти в цьому розділі не

наводять.

Стає незрозумілим, чому собівартість реалізованих товарів, запасів та

іноземної валюти мають входити окремими субрахунками до складу рахунку 94

„Інші витрати операційної діяльності”, що в подальшому закривають на

субрахунок 791 „Результат від операційної діяльності”, якщо до розділу ІІ

„Елементи операційних витрат” Звіту про фінансові результати зазначені

витрати не включають. Тому, на наш погляд, субрахунки 942 „Собівартість

реалізованої іноземної валюти” та 943 „Собівартість реалізованих виробничих

запасів” слід виключити зі складу рахунку 94 „Інші витрати операційної

діяльності” .

Виходячи з вищевказаних пропозицій, ми вважаємо за доцільне

виключити субрахунки 711 „Дохід від реалізації іноземної валюти” та 712

„Дохід від реалізації інших необоротних активів” зі складу рахунку 71 ”Інший

операційний дохід”. Також було б доцільним запропоновані для виключення із

зазначених рахунків субрахунки включити до складу тих рахунків, що в

подальшому закриваються на субрахунок 793 „Результат іншої звичайної

діяльності”.

Виключені субрахунки 942 „Собівартість реалізованої іноземної валюти”

та 943 „Собівартість реалізованих виробничих запасів” із рахунку 94 „Інші

витрати операційної діяльності” слід перенести окремими субрахунками до

складу рахунку 97 „Інші витрати”, на якому обліковують витрати, які

виникають в результаті звичайної діяльності (крім фінансових витрат), але не

пов'язані з виробництвом або реалізацією готової продукції, робіт, послуг.

72

Також зазначимо, що субрахунки 711 „Дохід від реалізації іноземної

валюти” та 712 „Дохід від реалізації інших необоротних активів”, виключені зі

складу рахунку 71 ”Інший операційний дохід”, було б доцільним ввести

окремими субрахунками до складу рахунку 74 „Інші доходи”, на якому

відображають доходи, що виникають в процесі звичайної діяльності, але не

пов'язані з операційною та фінансовою діяльністю підприємства.

На наш погляд, є недоцільним збереження у складі рахунку 94 „Інші

витрати операційної діяльності” субрахунків 946 „Втрати від знецінення

запасів” та 947 „Нестачі і втрати від псування цінностей”. До такого висновку

ми дійшли тому, що на дебет субрахунку 947 „Нестачі і втрати від псування

цінностей” із кредиту відповідних рахунків здійснюють списання вартості

виявлених у процесі інвентаризації нестачі товарно-матеріальних цінностей, які

буде відшкодовано відповідальною особою. Подальший розрахунок суми боргу

для відшкодування матеріально-відповідальною особою відповідно до вимог

законодавства України, а також здійснення відповідних бухгалтерських записів,

на нашу думку, нагадує реалізацію товарно-матеріальних цінностей

підприємства.

Ми пропонуємо перенести субрахунок 947 „Нестачі і втрати від псування

цінностей” окремим субрахунком до складу рахунку 97 „Інші витрати”

виходячи із того, що до розділу ІІ „Елементи операційних витрат” Звіту про

фінансові результати, враховуючи вимоги відповідного П(С)БО, не

включається собівартість реалізованих товарів, запасів та іноземної валюти, а

також, базуючись на вищевикладеній мотивації стосовно перенесення

субрахунку 943 „Собівартість реалізованих виробничих запасів” із рахунку 94

на рахунок 97.

Отже, запропоновані зміни в обліку доходів і витрат удосконалять облік

фінансових результатів підприємства.

Література 1. Лишиленко О. Напрями вдосконалення обліку та аудиту фінансових

результатів / О.Лишиленко // Бухгалтерський облік і аудит. – 2005. – № 6. – С. 16–23.

73

2. Іванова Н.А. Удосконалення бухгалтерської звітності сільськогосподарських підприємств / Н.А. Іванова // Економіка АПК. – 2006. – № 6. – С. 70–72.

ОБЛІК ФІНАНСОВИХ РЕЗУЛЬТАТІВ ДІЯЛЬНОСТІ

ПІДПРИЄМСТВА

Фабрикова Л. В., студентка групи Б 5/4

Науковий керівник - Сіренко Н.М., к.е.н., доцент

В процесі господарської діяльності підприємства одержують фінансові

результати у вигляді прибутку або збитку. У зв’язку з особливостями

сільськогосподарського виробництва кінцевий фінансовий результат

господарської діяльності аграрних підприємств визначають в кінці року

шляхом порівняння доходів і витрат.

В межах даного дослідження нами було вивчено та проаналізовано :

1) забезпечення максимальної оперативності та достатньої аналітичності

вихідної інформації про витрати й доходи підприємства;

2) рівень відповідності обліково-контрольної системи підприємства щодо

його витрат і доходів чинним нормативно-правовим актам України з обліку та

контролю, меті й завданням самого підприємства;

3) матеріально-технічне та організаційне забезпечення ведення обліку

витрат і доходів підприємства.

В процесі дослідження обліку фінансових результатів діяльності ССПП

«Куйбишева» нами було виявлено певні недоліки. Основною проблемою

обліку витрат і доходів підприємства, на нашу думку, є проблема повноти та

своєчасності їх відображення у системі обліку. Ця проблема досить

багатопланова, надзвичайно складна й стосується всього нашого суспільного

ладу.

На думку Моссаковського В. [2] нині переважна більшість вітчизняних

підприємств відображує власні витрати і доходи неповністю. Погоджуючись з

даними твердженнями, нами було проведено дослідження, в результаті яких

встановлено, що рівень не відображення доходів коливається від 30 до 70%, а

74

витрат - від 10 до 50%, тобто витрати відображують більш повно, ніж доходи.

Це пов'язано з тим, що витрати важче приховати, адже їх легше

проконтролювати, ніж доходи. На нашу думку, найвищий відсоток у структурі

витрат, що залишається поза обліком, належить до витрат на оплату праці, тому

немає нічого дивного, що в науковому обігу з'явився термін «тіньова зарплата».

У величині доходів підприємства насамперед занижується виручка від

реалізації продукції (робіт, послуг), внаслідок чого значно звужується база

оподаткування підприємств (організацій, закладів) податком на додану вартість

[1]. Ми переконані, що з метою посилення контролю за рухом податків, облік

податку на додану вартість потрібно здійснювати на окремому синтетичному

рахунку (в класі 6 рахунків «Поточні зобов'язання»).

Як вважає Ластовецький В. головною проблемою обліку витрат і доходів

підприємства є проблема створення єдиної інформаційної загальнодержавної

(міжгалузевої) бази норм і нормативів для обліку та контролю за витратами й

доходами підприємства [3]. Розробка й запровадження норм і нормативів

сприяють наведенню елементарного порядку та дисципліни на підприємстві,

тому наша законодавча і виконавча влада зобов'язані приділяти цьому питанню

більше уваги з метою скорочення сума не продуктивних витрат та

необліковуваних доходів підприємства.

Порушені нами питання не є вичерпними й потребують доповнень, змін,

уточнень та конкретизації щодо подальшого розвитку обліку витрат - доходів

та фінансових результатів діяльності аграрних підприємств.

Література

1. Чумаченко М. В. Економічна робота на підприємстві та П(С)БО 16 «Витрати» / М.В. Чумаченко, І.Білоусова // Бухгалтерський облік і аудит. - 2007. - № 3. - С. 13-16.

2. Моссаковський В. Про управлінський облік / В. Моссаковський // Бухгалтерський облік і аудит. - 2006. - № 10. -С. 37-44

3. Ластовецький В. Інформаційне забезпечення підприємницької діяльності / В. Ластовецький // Бухгалтерський облік і аудит. - 2006. -, № 10. - С. 7-10.

75

СЕКЦІЯ «Фінанси»

СТАН, ПРОБЛЕМИ ТА ОСНОВНІ НАПРЯМИ АКТИВІЗАЦІЇ

ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ

К.Є.Ісаєва, студентка групи Е 3/2

Науковий керівник - А. М.Бойко, асистент

Питання інвестиційної діяльності у сфері сільського господарства на

сьогоднішній день має актуальний характер, тому що інвестиції є основою

відтворення виробничого потенціалу аграрного сектору економіки.

Уповільнення інвестиційних процесів — одна з головних причин кризових

явищ, що мають місце у більшій частині сільськогосподарських підприємств.

На жаль, нині сільське господарство не є привабливою для інвесторів галуззю.

Основними причинами цього є сезонність виробництва, тривалість періоду

обігу капіталу, велика залежність від ґрунтових і погодних умов тощо. У

сучасних економічних умовах інвестиції в розвиток сільського господарства

нашої країни є незначними. При цьому частка вкладень в аграрну сферу

економіки як в Україні в цілому, так і в Миколаївській області є мізерною.

Порівнюючи країну в цілому з Миколаївщиною, як позитивне явище необхідно

зазначити, що в останній на частку аграрної сфери припадає трохи більший

відсоток загальної суми інвестицій в основний капітал. Водночас темпи

збільшення інвестицій у сільське господарство і в економіку країни є вищими,

ніж в області. Зокрема, якщо по країні в цілому загальний обсяг інвестування у

розвиток сільського господарства за 2003—2006 роки зріс у 3,5 раза, то по

Миколаївській області — в 2,7 раза.

На жаль, інвестиційна активність як внутрішніх, так і зарубіжних

інвесторів у нашій країні є досить низькою, основні причини чого такі:

неоднакові «правила гри» для учасників фінансового ринку; надмірно великий

податковий тиск на товаровиробників; гостра нестача оборотних засобів у

підприємств; бартеризація взаєморозрахунків між партнерами; велика

плинність висококваліфікованих науково-технічних кадрів; недосконалість

76

правових і законодавчих основ інвестиційної діяльності. До основних заходів

щодо регулювання інвестиційних потоків у нашій країні на лежать наступні:

- видача інвесторам податкового кредиту із сплати податку на прибуток

підприємств: а) у розмірі витрат на облаштування доріг у сільській місцевості;

б) у розмірі 50 % витрат на створення або придбання очисних споруд;

- надання безпроцентної позики терміном до одного року на придбання

оборотних активів при реалізації інноваційних проектів;

- відстрочення сплати податку на додану вартість терміном до двох років

для інвесторів, які здійснюють вкладення у розбудову соціальної сфери села.

До пріоритетних напрямів інвестування в сільське господарство

насамперед слід віднести: технічне переозброєння та реконструкцію діючих

підприємств; вкладення в охорону навколишнього природного середовища;

активізацію науково-технічних розробок та їхнє впровадження у практичну

діяльність підприємств; В Україні необхідно прийняти комплексну програму

залучення інвестицій, що передбачатиме: розробку та впровадження механізмів

залучення іноземних інвестицій; підвищення рівня гарантій і прав інвесторів,

налагодження автоматизованої інформайційної системи для забезпечення

оперативного пошуку партнерів у сфері іноземного інвестування, належного

режиму консультаційного обслуговування з питань права фінансування та

страхування; Ураховуючи підвищення самостійності регіонів у здійсненні

інвестування розвитку сільського господарства і пов'язаних з ним переробних

галузей, в кожному з них необхідно визначити регіональні потреби суб'єктів

господарювання в інвестиціях і можливості останніх освоїти очікуванні їх

суми. Метою інвестиційної політики держави та її регіонів є залучення

інвесторів до певної території й об'єкта, що здійснюється за допомогою системи

конкретних заходів, які сприяють мобілізації інвестиційних ресурсів.

77

ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ

АКЦІОНЕРНИХ ПІДПРИЄМСТВ

А. М.Рудіч, студентка групи Е 3/3

Науковий керівник - А. М.Бойко, асистент

Фінансовими ресурсами підприємства являються грошові кошти, які є в

його розпорядженні і призначені для здійснення поточних затрат і затрат по

розширеному відтворенню, платежів по усіх зобов’язаннях та стимулювання

працівників. Наявність достатніх фінансових ресурсів – необхідна умова

успішного функціонування будь-якої підприємницької структури незалежно від

сфери діяльності, галузевої спрямованості й організаційно-правового статусу.

Тому проблема формування фінансових ресурсів в наш час відіграє важливу

роль в успішній діяльності підприємства.

Сьогодні акціонерні товариства відіграють важливу роль в економічному

розвитку будь-якої держави. Хоч і останнім часом в Україні загальна кількість

акціонерних товариств зменшилася – з 32680 в 2007 році до 31323 в 2008 році, -

але все ж таки їхня питома вага у загальному обсязі виробництва продукції,

надання послуг і виконання робіт, залишається значною.

Життєздатність створеного акціонерного товариства багато в чому

залежить від його спроможності формувати фінансові ресурси в достатньому

обсязі. Це може бути забезпечене за рахунок збільшення власного капіталу,

випуску облігацій, отримання банківських позик, кредиторської заборгованості

й інших запозичених підприємством ресурсів. Для збільшення розмірів

власного капіталу акціонерне товариство може використовувати внутрішні й

зовнішні джерела фінансування.

Внутрішнє фінансування здійснюється за рахунок коштів, одержаних від

діяльності підприємства (прибуток, амортизаційні суми, грошові кошти,

одержані від продажу майна, стійкі пасиви). Початкове формування фінансових

ресурсів відбувається в момент створення підприємства за рахунок статутного

капіталу.

78

Зовнішнє фінансування - це кошти, не пов'язані з діяльністю підприємства.

До них належать: кошти, які мобілізуються на фінансовому ринку – продаж

акцій та облігацій, кредит, операції з валютою та дорогоцінними металами,

проценти і дивіденди за цінними паперами інших емітентів; кошти, які

підприємство одержує в порядку перерозподілу – державні бюджетні субсидії,

страхові відшкодування, фінансові ресурси, що поступають від галузевих

структур, асоціацій і концернів.

В теперішній час акціонерним товариствам необхідно вдосконалювати

структуру акціонерного капіталу залежно від галузі господарювання та з

урахуванням напрямку створення даного товариства, визначати раціональну

структуру формування обігового капіталу в умовах інфляції.

Збільшення розмірів власного капіталу товариства в певній мірі залежить

від форми виплати дивідендів( грошима, акціями, товарами).

Найпривабливішою формою виплати доходів на вкладений капітал є виплата

дивідендів акціями, у зв’язку із зростанням ринкової вартості капіталу

акціонерного товариства, а висока ліквідність вторинного ринку акцій знижує

їхні інвестиційні ризики. Виплата дивідендів акціями може здійснюватись як за

рахунок додаткової їх емісії, так і за рахунок власних акцій, що викуплені на

ринку.

Таким чином, формування фондів фінансових ресурсів необхідна умова

безперебійного процесу виробництва і реалізації продукції, збільшення

основних фондів і обігових коштів, здійснення економічного стимулювання й

матеріального заохочення, формування доходів держави. Результатом чого є

забезпечення джерелами розвитку акціонерного товариства, його фінансової

стійкості й інтересів акціонерів.

79

ДОЦІЛЬНІСТЬ ЗАТВЕРДЖЕННЯ ЗАКОНОПРОЕКТУ ПРО

ПОДАТОК НА НЕРУХОМІСТЬ

О. Р. Алексєєва, студентка групи ЗЕД 4/1

Науковий керівник - А. М.Бойко, асистент

Нерухомість є традиційним об’єктом оподаткування. Володіння

нерухомістю здавна вважалось проявом багатства людей. Податок на

нерухомість у вигляді податку з володіння нерухомим майном – один із

найстаріших видів податку відомих фінансовій науці. Одним із важливих

питань, що має вагоме значення для економічного розвитку України, адаптації

національного законодавства до Європейських стандартів, є введення саме

податку на нерухомість. На думку вітчизняних фахівців, запровадження такого

податку зробить неможливими спекуляції на ринку нерухомості, зможе

вплинути на політику регулювання цін у цій сфері, податок на нерухомість

виконає функцію компенсаційного податку, стане додатковим джерелом

збільшення надходжень до місцевих бюджетів. Крім того, податок на

нерухомість: 1) відносно простий та прозорий в адмініструванні; 2) у

короткостроковій перспективі такий податок є фіксованим; 3) заохочує

перерозподіл фондів від менш ефективного до більш ефективного власника, що

є надзвичайно важливим в Україні, зважаючи на непрозорий та часто

неефективний розподіл власності в процесі приватизації; 4) сприяє кращій

оцінці власних активів підприємствами; 5) передбачає оподаткування тіньової

діяльності, зменшується стимул до приховування прибутків; 6) забезпечує

відносно стабільні надходження до бюджету.

В Україні це питання ще й досі не врегульоване на законодавчому рівні.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 19 лютого 2007 р. № 56-р

схвалено Концепцію реформування податкової системи України, де визначено,

що базою оподаткування може бути оціночна вартість нерухомості; ставки

податку встановлюватимуться на мінімальному рівні з поступовим їх

підвищенням: спочатку 0,05-0,1% від вартості нерухомості з поступовим

підвищенням починаючи з 2012 р. За прогнозами КМУ, у разі введення податку

80

на нерухоме майно, надходження від нього в 2009 р. складуть 471,2 млн грн.,

або 0,06% ВВП, в 2010 р. – 553 млн грн., або 0,06% ВВП. Концепцією також

передбачено зменшення бази оподаткування для громадян, які не мають

надлишку житла, а також соціально вразливих верств населення. Так,

пропонується не оподатковувати до 200 квадратних метрів загальної площі

основного житла на одного власника, 100 квадратних метрів загальної площі

садових (дачних) будинків; 30 квадратних метрів загальної площі

індивідуальних гаражів. Це означає, що введення податку на нерухомість не

торкнеться 70 % населення держави, а податок платитимуть ті, хто має велику

площу нерухомості. Щодо недоліків податку на нерухомість, ще й досі не

запропоновано альтернативи складному, обтяжливому механізму його

стягнення, який полягає у поданні до органів Державної податкової служби

декларацій про майновий стан та доходи, наданні протягом року відомостей

про зменшення бази оподаткування (зокрема про народження дітей,

одруження). Не визначено порядок проведення оцінки нерухомого майна, не

передбачено функціонування органу, який вестиме Державний реєстр прав

власності на нерухоме майно. В окремих проектах Закону закладено

можливість масових зловживань із метою ухилення від сплати податку,

зокрема, через пільги для різних соціальних груп (розпочнеться перереєстрація

житла на чорнобильців, ветеранів, інвалідів). Встановлено норми, які прямо

суперечать Конституції України. Наприклад, посадовим особам органу ДПС

надається право входити на територію, де розташована будівля або споруда, з

метою уточнення розрахунку бази оподаткування.

Перспективи цього податку залежать від політичних конфігурацій в

Україні. Шанси подібного законопроекту набрати необхідний кворум у

Верховній Раді України практично нульові, оскільки депутати належать до

розряду майбутніх платників податку на нерухомість.

81

МОНІТОРИНГ ФІНАНСОВОГО СТАНУ В СИСТЕМІ

АНТИКРИЗОВОГО УПРАВЛІННЯ АГРАРНИМИ ПІДПРИЄМСТВАМИ

Т.С. Богуш, студентка групи Е 3/1

Науковий керівник - А. М.Бойко, асистент

Трансформаційні процеси, які склалися в економіці України на сучасному

етапі перебувають в кризовому становищі. Проте найбільше серед усіх галузей

постраждала галузь аграрного виробництва. Нині ситуація така, частина

підприємств збанкрутіли, а інші перебувають досить в кризовому фінансовому

становищі. Більшість підприємств, які зацікавлені в ефективному своєму

управлінні проводять свою господарську діяльність за рахунок залучених

коштів, у виді позик. Ця залежність обумовлена нерозривністю виробничого

циклу. Розрахувавшись з кредиторами підприємства все одно звертаються до

кредитних установ і знову залучають кошти. Якщо подібна ситуація

повторюється впродовж декількох років, то в результаті підприємство змушене

вдатися, в кращому випадку до процедури – санації, а в гіршому – до ліквідації.

Тому для того, щоб передбачити таке передкризове становище необхідно

розробити систему моніторингу фінансового стану та кризових явищ на

підприємстві. АПК в свою чергу дасть можливість виявити негативні тенденції

та корегувати управлінськими рішеннями, в залежності від макро-

мікросередовища.

Процес антикризового управління включає в себе такі етапи: аналіз

внутрішнього та зовнішнього середовища з виявленням можливостей та

загроз, а також слабких та сильних сторін підприємства (SWOT- аналіз), аналіз

бізнес-процесів, формування деталізованої антикризової стратегії підприємства.

Базою розробки антикризової програми розвитку підприємства повинні

служити результати поточного моніторингу фінансового стану.

Протягом 2005-2008 рр. умови функціонування аграрних підприємств були

складними. На фоні негативних тенденцій, наявних у цьому секторі економіки,

спостерігається значне скорочення площ сільськогосподарських угідь в

аграрних підприємствах та збільшення їх у господарствах населення в 6,1 рази.

82

У структурі посівних площ при зменшенні кормових культур частка зернових

культур зросла на 0,9 %, технічних – на 23,6 % (до 35,7 %) і картоплі та овоче-

баштанних – на 1,5%.

Аналіз показників урожайності підтверджує висновок про те, що при

виробництві сільськогосподарської продукції установилася чітка тенденція до її

зниження. Про це свідчать такі показники: урожайність зернових культур у

господарствах за 2005-2008 рр. знизилася на 58,9 %, соняшнику – на 63,7 %,

овочів – на 20,8 %. Такі ж темпи зниження продуктивності посівів

спостерігаються і по інших сільськогосподарських культурах. Рентабельність

зернових культур скоротилася за 2005-2008 рр. на 207,3 % (в 7,9 рази), насіння

соняшнику – на 166,3 % (в 3,2 р.), овочів відкритого грунту – на 26,9 (в 2,1 р.),

плодів – на 68,9 % (в 4,1 р.), а виробництво картоплі і винограду в останні роки

взагалі було збитковим.

Одним із етапів моніторингу є здійснення системи контролю за

виконанням плану. На основі того, що при складанні бюджету планові

показники розраховуються з урахуванням реальної спроможності розвитку,

підприємства на стадії контролінгу виникає можливість аналізу недоотримання

прибутку та оперативного реагування.

Після проведеного аналізу відбувається формування висновків та

прийняття управлінських рішень і на підставі аналізу фінансово-господарської

діяльності з урахуванням уточнень та первинних документів формується

консолідований бюджет на наступний період.

Таким чином, вчасно застосований моніторинг фінансового стану

підприємства дасть змогу керівникам правильно та оптимально прийняти

управлінські рішення, та не допустити підприємству опинитися в кризовому

стані.

83

ПЛАТА ЗА ЗЕМЛЮ ЯК ІНСТРУМЕНТ РЕГУЛЮВАННЯ

ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН В МИКОЛАЇВСЬКІЙ ОБЛАСТІ

Є.Юрченко , студентка групи ЗЕД 4/1

Науковий керівник - А. М.Бойко, асистент

Земельні ресурси України є основною продуктивною силою нашого

суспільства, вони забезпечують функціонування будь-якого виробництва й

умови проживання людей, а також виступають як територіальний базис

розміщення інших природних ресурсів. Питання землекористування та

оподаткування землі протягом останніх років набувають дедалі більшої

актуальності, висвітленням даного питання займаються чимало науковців, але

досі воно залишається неврегульованим.

Земельний фонд Миколаївської області станом на 01.01.08 складає 2458,6

тис.га, з них 2010,2 тис.га (81,8 %) займають сільськогосподарські угіддя, що

свідчить про високий рівень сільськогосподарської освоєності земель. Площа

земель, наданих громадянам у власність і користування для різних потреб

становить 40,2 відсотки, сільськогосподарським підприємствам -34,3 відсотки,

лісогосподарським підприємствам - 2,8 відсотки, в землях запасу та резервного

фонду перебуває 18,4 відсотки земель. Використання землі в Україні є платним,

і плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати

за землю[1].

Плата за землю - один із видів доходів місцевих бюджетів, що

зараховується на рахунки відповідних рад (сільських, селищних, міських), на

території яких розташовані земельні ділянки, а також розмежовується між

рівнями бюджетів з урахуванням районних та обласного бюджетів.

Ставки оподаткування земельного податку з одного гектара

сільськогосподарських угідь встановлюються у відсотках від грошової оцінки у

таких розмірах: для ріллі, сіножатей та пасовищ -0,1;для багаторічних

насаджень - 0,03; для земель населених пунктів, грошову оцінку яких

встановлено, у розмірі 1 відсотка від їх грошової оцінки;для земель населених

84

пунктів, де не встановлено грошову оцінку земельних ділянок, застосовуються

ставки земельного податку збільшені в 5 раз [2].

Плата за землю займає друге місце в обсягах надходжень до загального

фонду місцевих бюджетів, її питома вага становить 9,3 відсотки в загальній

сумі надходжень 2008 року. За 2008 рік плати за землю мобілізовано у сумі

84,2 млн.грн або 108,8 відсотка до планових показників (77,4 млн.грн), що на

12,8 млн.грн більше отриманої у 2006 році (71,4 млн. грн). У 2007 році

надійшло 111,2% порівняно з попереднім 2006 роком (64,2 млн. грн). До

факторів, що впливають на надходження податку відносять: вартість земельних

ділянок згідно з проведеною грошовою оцінкою земель, ставки і коефіцієнти на

земельні ділянки, грошова оцінка, яких не проведена;збільшення площ

земельних ділянок, що знаходяться у власності, користуванні та обробляються.

Таким чином, збільшення надходжень плати за землю можливо за умови

плідної співпраці органів державної влади та органів місцевого самоврядування

в частині забезпечення ефективного використання земельних ресурсів

Миколаївської області, а саме: збільшенням площ, по яких проведена грошова

оцінка земель; завершенням інвентаризації земельних ділянок; забезпечення

постійного контролю за використанням земель, веденням державного

земельного кадастру; подальшим врегулювання відносин у сфері власності

на землю та майно,що базується на принципах непорушності права приватної

власності.

Література

1. Зінов’єв Й. Регулювання земельних відносин з урахуванням внесених до

земельного законодавства України / Й.Зінов’єв // Землевпорядний вісник.-

2008.- №6.- С. 23-26.

2. Гривнак К. Земельний податок та орендна плата за земельні ділянки

державної і комунальної власності/ К. Гривнак // Вісник податкової служби

України.- 2009.- №1.- С. 12-15.

85

ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ТА ФІНАНСУВАННЯ

ФЕРМЕРСЬКИХ ГОСПОДАРСТВ

В.М. Зданюк, студентка групи Е 3/3

Науковий керівник - А. М.Бойко, асистент

Аграрний сектор економіки характеризується різноманітністю економічних

відносин, де поруч безпосередньо з виробництвом і переробкою

сільськогосподарської продукції розвивається цілий комплекс супутніх галузей

- торгівля, обслуговування тощо. Відповідно і мале підприємництво

розвивається у всіх цих сферах. Одним із малих підприємств є фермерські

господарства. Сьогодні кожне четверте фермерське господарство в Україні має

площу землі до 10 га і, по-суті, працює тільки на задоволення власних потреб.

Малі підприємства нині виступають самостійною структурною ланкою

економік АПК і характеризуються такими якісними особливостями,

притаманними лише їм: обмеженість масштабів діяльності; нестача земельних

ресурсів і придатних виробничих приміщень; дефіцит інфраструктурних

послуг; низька якість інформації та обмежений доступ до неї.

Метою створення господарства є забезпечення добробуту селянської сім`ї

на основі трудової участі її членів у виробничій і комерційній діяльності та

одержання доходу (прибутку). Соціально-економічне значення ФГ

визначаються участю у формуванні продовольчого фонду країни шляхом

реалізації продукції державі та на місцевому ринку. ФГ створюються за

допомогою земельних паїв селян, шляхом придбання майна або земельних

ділянок на аукціоні або у спадок. У 2008 році на території України існувало

42533 одиниць ФГ, площа сільськогосподарських угідь (в тому числі ріллі)

яких становила 3420,6(3246,1) тис. га.

Основними видами діяльності фермерського господарства є виробництво і

переробка сільськогосподарської продукції, транспортування (перевезення),

зберігання, реалізація сільськогосподарської продукції власного виробництва, а

також сільський туризм (агротуризм).

86

Майно фермерських господарств формується за рахунок матеріальних

засобів і особистих вкладів його членів, а також за рахунок доходів, одержаних

від виробничої і комерційної діяльності і є спільною власністю його членів.

Щодо кредитування господарств то можна сказати, що надходження кредитів у

2008 році порівняно з 2005 збільшилось більш ніж у 5 разів, а це свідчить про

ефективність дії Урядової програми щодо розв’язання складного питання –

забезпечення сільськогосподарських виробників кредитними ресурсами.

Таким чином, всі господарства повинні мати рівні умови господарювання і

можливості вільного, дійсно добровільного кооперування на основі

взаємовигоди. З укріпленням фермерського устрою певна обмеженість

фермерських господарств у використанні ефекту масштабу виробництва

долається шляхом її кооперації. Завдяки розвитку кооперації негативні

моменти, властиві порівняно невеликим фермерським господарствам, удалося

якщо не усунути зовсім то значною мірою послабити їхню гостроту.

Найхарактернішою рисою розвитку фермерських господарств останніх

десятиліть є зростання рівня концентрації його. І це не стихійний процес, він

значною мірою спрямовується і підтримується державою.

ФОРМУВАННЯ І РОЗПОДІЛ ПРИБУТКУ АГРОПІДПРИЄМСТВ

В.С.Шеметова, студентка групи Е 3/1

Науковий керівник - А. М.Бойко, асистент

Прибуток є головною метою, рушійною силою розвитку бізнесу. Саме

позитивний кінцевий результат дає можливість підприємцям запроваджувати

досягнення науково-технічного прогресу, втілювати прогресивніші форми

організації, управління й мотивації виробництва.

Прибуток – це не лише фінансовий стимул до прогресу, але його основне

джерело власних фінансових ресурсів для розширеного відтворення.

Нагромадження необоротних і оборотних активів є результатом перетворення

прибутку в капітал. Окрім того, наявність власних фінансових ресурсів

посилює здатність підприємств одержувати зовнішнє фінансування, подаючи

87

сигнал інвесторам про його ефективну роботу в умовах недосконалості

інформаційного середовища.

Формування прибутку може відбуватися за рахунок виручки від реалізації

продукції, за рахунок фінансового результату від операційної або звичайної

діяльності, за рахунок капітальних вкладень та інших операцій на підприємстві.

А розподіл прибутку йде на зростання та вдосконалення матеріально-технічної

бази підприємства, на будівництво та реконструкцію підприємства, на

поліпшення умов праці, сплачується заборгованість та кредити в банках, а

також на виплату заробітної плати та ін.

Господарства населення у 2008 році виробляли майже 60% валової

продукції сільського господарства проти 27,5% у 2007 році. Їхня частка зросла

по всіх без винятку видах продукції як рослинництва, так і тваринництва. Як

відомо, на рентабельність виробництва впливають два різносторонніх фактори:

ціна реалізації і собівартість 1 ц продукції. Нижча собівартість

сільськогосподарської продукції в реальних підприємствах була обумовлена

вищим рівнем забезпеченості виробничими ресурсами та ефективним їх

використанням шляхом застосування інтенсивних технологій, удосконалення

виробничої структури порівняно зі збитковими підприємствами. Також суттєво

зросла питома вага витрат на насіння, посівний матеріал та добрива [1].

Таким чином, позитивних результатів господарської діяльності досягають

краще забезпечені матеріалами та фінансовими ресурсами аграрні

підприємства, у яких органічно поєднуються організаційні здібності керівника з

іншими ресурсами виробництва. Однак, без відповідальної підтримки держави,

як в області законодавства, так і регулювання кон’юнктури ринку

агропродовольчої продукції посередництвом інтервенції та експортно-

імпортних механізмів, темпи розвитку приміського сільського господарства

значно уповільняться, що негативно вплине не тільки на економічний розвиток

підприємств аграрного сектора економіки, а й забезпечення населення

високоякісною рослинницькою й тваринницькою продукцією [2].

Література

88

1. Лабенко О.М. Формування прибутку агропідприємств / О.М. Лабенко // Економіка АПК. - 2009. - №1. - С.112-114.

2. Мельник Л.Ю. Розподіл прибутку агропідприємств / Л.Ю. Мельник // Економіка АПК. - 2008. - №3. – С.3-10.

ОСОБЛИВОСТІ ІНВЕСТИЦІЙНО-ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В

АГРОПРОМИСЛОВОМУ ВИРОБНИЦТВІ

С.Корнєєва, студентка групи Е 3/1

Науковий керівник - А. М.Бойко, асистент

Розвиток інноваційних процесів в агропромисловому виробництві

потребує відповідних інвестиційних ресурсів. Але, в умовах низької дохідності

сільськогосподарських підприємств, слабкої державної підтримки аграрного

сектору, недостатнього кредитування агропромисловим формуванням

фінансувати інноваційну діяльність досить складно. У зв’язку з цим, постає

проблема пошуку нових додаткових джерел інвестування, що мають

інноваційне спрямування. Успішне розв’язання цієї проблемі, на думку

багатьох економістів, значною мірою залежить від раціонального використання

переваг ринкового механізму господарювання.

Різні аспекти проблеми інвестування агропромислового виробництва

висвітлені у працях таких економістів, як В.Г.Андрійчук, М.І.Крупка,

А.М.Михайлов, Л.О.Петкова, П.Т.Саблук, В.М.Трегобчук, В.М.Яценко та інші.

Поліпшення інвестиційного клімату в АПК пов’язане із підвищенням

ефективності господарювання сільськогосподарських підприємств, посиленням

державної підтримки виробників–аграріїв, залученням іноземних інвестицій

тощо. Але особливий інтерес викликає розвиток інвестиційно-інноваційного

процесу з функціонуванням інтегрованих структур нового типу. Розвиток цих

структур нині здійснюється у ринковому середовищі, яке відтворює умови

функціонування капіталістичної економіки.

Господарсько-виробнича діяльність сучасних агроформувань

опосередковує рух капіталу в агропромисловому виробництві. Саме завдяки їм

здійснюється нагромадження капіталу, досягається його подальше зростання. В

89

цьому полягає своєрідність нагромадження інвестиційних ресурсів в аграрній

сфері.

Нині у сільському господарстві України майже відсутні умови для

капіталізаціі прибутку аграрних підприємств. Це пов’язано з низькою

рентабельністю виробництва, постійним вимиванням коштів із галузі внаслідок

диспаритету цін на промислову і сільськогосподарську продукцію. Наприклад,

загальний рівень рентабельності продукції рослинництва знизився з 30,8% у

2001 році до 7,9% у 2008 році. За 2001 – 2008 роки збитки

сільськогосподарських підприємств від диспаритету цін становили 56,4 млрд.

грн. У цілому ж по сільському господарству разом з особистими селянськими і

фермерськими господарствами ця сума перевищує 24 млрд. грн.

Централізація коштів за допомогою інтегрованих структур повинна

обов’язково супроводжуватись інноваційними змінами в

сільськогосподарському виробництві. Нарощування капіталу

здійснюватиметься за рахунок зростання економічного ефекту від

використання інновацій. Тому вважаємо інноваційні зміни результатом

централізації капіталу і передумовою його концентрації в аграрному

виробництві.

Отже, розвиток капіталізації агропромислового виробництва виявляється в

особливостях нагромадження і руху інвестиційних ресурсів. Уособленням руху

капіталу стають інтегровані структури АПК, завдяки яким здійснюється

міжгалузевий перелив капіталу, його централізація, відбувається інноваційна

розбудова сільського господарства, створюються умови для подальшої

концентрації виробництва і капіталу в аграрній сфері. Таким чином, в

агропромисловому виробництві відбувається своєрідне формування механізму

відтворення капіталу, адекватного засадам ринкової економіки.

90

ДОТУВАННЯ АГРАРНОГО СЕКТОРА УКРАЇНИ

О.С.Устименко, студентка групи Е 3/1

Науковий керівник - А. М.Бойко, асистент

Внаслідок реформування аграрного сектора на базі колишніх колективних

господарств та частини державних виникли нові формування, засновані на

приватній власності на землю та майно. Система виробничих відносин у

сільському господарстві стає більш адаптованою до умов ринкової економіки.

Водночас ситуація в галузі залишається дуже складною. Збитковість більшості

сільськогосподарських підприємств є наслідком низької ефективності їх

діяльності. Підприємства галузі мають велику заборгованість перед

постачальниками, бюджетом, з оплати праці. У них недостатньо фінансових

ресурсів для забезпечення необхідного рівня інтенсифікації виробництва,

оновлення матеріально-технічної бази.

У даний час сільське господарство є галуззю з низьким рівнем

оподаткування і пільговим режимом кредитування. Пошук можливостей

підвищення економічної ефективності сільськогосподарських підприємств є

необхідною умовою їх виживання в реаліях ринкової економіки, інтеграції

України у світову економічну систему.

Проблеми економічної ефективності сільськогосподарських підприємств

досліджуються в різних аспектах у наукових працях В.Г.Андрійчука,

П.С.Березівського, В.Г.Галанця, М.Я.Дем’яненка, І.Г.Кириленка, М.Й.Маліка,

С.М.Онисько, П.Т.Саблука, В.В.Юрчишина та інших вітчизняних вчених.

Докладніше розглянемо сферу державної допомоги аграрному сектору у

вигляді дотації. На даний момент галузь сільське господарство перетворене в

донора для інших сфер економіки, що проявилося в наростанні диспаритету цін

на сільськогосподарську і промислову продукцію. Тому економічний стан

сільськогосподарських підприємств оцінюється як критичний. У всьому світі

сільське господарство традиційно виступає дотаційною галуззю економіки,

оскільки є високо ризиковою сферою господарювання з повільним оборотом

капіталу.

91

Обсяги державної фінансової підтримки аграріїв в Україні щороку

зростають: у 2007 р. було передбачено виділення для сільського господарства

3,2 млрд. грн., що на 1 млрд. грн. більше, ніж у попередньому році. Однак

велика кількість державних програм фінансової підтримки сільського

господарства (у 2007 р. – близько 50-ти; у 2006 р. – 67) не дозволяє

сконцентрувати кошти на пріоритетних напрямах діяльності комплексу, а

відтак освоєння бюджетних засобів селом не приносить бажаного ефекту.

Найвагомішою статтею видатків Державного бюджету України на сільське

господарство є фінансування дотацій у рослинництво й тваринництво (2007 р. –

71,9% бюджетних асигнувань). Слід також відзначити високу позитивну

динамічність державної фінансової підтримки виробництва рослинницької і

тваринницької продукції. Так, за даними Міністерства аграрної політики

України розмір такої допомоги в 2006 р. становив 2,0 млрд. грн., а у 2005 р. –

лише 0,7 млрд. грн., що, відповідно, на 15% і в 3,3 рази менше, ніж заплановано

на 2007 р.

На 2008 рік загалом на галузь сільського господарства було виділено

більше одинадцяти мільярдів гривень. Існує так званий сукупний вимір

підтримки сільського господарства, і так от із розрахунку Україна може із

бюджету кожного року виділяти близько восьми мільярдів гривень. Цього року

виділено 4,4 мільярди гривень.

На нашу думку, дотації мають право на існування, що підтверджується

тривалою практикою їх застосування в розвинутих країнах світу, а також

нинішнім критичним станом основних засобів сільського господарства, але при

посиленні контролю і персоніфікації відповідальності за цільовим та

ефективним використанням бюджетних коштів.

ПРОВЕДЕННЯ САНАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ НА ПІДПРИЄМСТВАХ

УКРАЇНИ

І.С.Нікітенко, студентка групи Е 3/1

Науковий керівник - А. М.Бойко, асистент

92

Відсутність належного теоретико-методичного забезпечення санації та

замала державна фінансова підтримка виробничих структур, призвели до

невпинного зростання кількості фінансово неспроможних підприємств. На

сьогоднішній день постало питання нейтралізації причин такої ситуації для

вирішення проблеми банкрутства підприємств в Україні. Адже підприємства та

організації є базовою ланкою економіки і їх банкрутство завдає збитків не лише

акціонерам та кредиторам, а й державі, оскільки це створює передумови для

зменшення податкових надходжень до бюджету та зростання безробіття. Саме

тому особливої актуальності набувають дослідження щодо механізму та

інструментів санації, які можуть реально застосовуватись при проведенні

оздоровчих процедур на українських підприємствах.

Одним із найбільш важливих аспектів антикризового управління є

проведення оздоровчих і відновлювальних заходів подолання кризи на

підприємстві. Щодо механізмів за допомогою яких досягаються цілі санації, то

можна виділити наступні: усунення неплатоспроможності, відновлення

фінансової стійкості, зміна фінансової стратегії з метою прискорення

економічного зростання.

Санація в залежності від глибини кризи може бути спрямована на

реорганізацію підприємства або на рефінансування боргів підприємства.

Напрямки та форми санації: перший напрямок застосовується у випадках

виникнення глибокої фінансової кризи і оздоровчі заходи передбачають зміну

організаційно-правової форми, власності або перше і друге. Такий напрямок

санації може мати наступні форми: злиття, поглинання, розділення,

перетворення, приєднання підприємства в акціонерне товариство, передача

підприємства в оренду, приватизація підприємства.

Другий напрямок санації застосовується на підприємствах, де виникає

легка фінансова криза чи її ознаки. Такий напрямок оздоровлення підприємства

не супроводжується зміною статусу юридичної особи санує мого підприємства.

Такий напрямок санації може мати наступні форми: погашення боргу

підприємства за рахунок коштів бюджету, санаційні заходи за рахунок коштів

93

кредиторів (надання цільового банківського кредиту, пролонгація кредиту,

переказ боргу на іншу фізичну та іншу юридичну особу, випуск облігацій під

гарантію санатора).

Основні передумови проведення санації: правові (нормативно-законодавчі)

передумови; загальноекономічні передумови ( наявність попиту на продукцію

кризового підприємства; здатність до формування та утримання конкурентних

переваг; стратегічна важливість підприємства для держави); ресурсні

передумови (достатність часу на вирішення задачі, достатній обсяг

повноважень кризових управляючих стосовно вибору методів вирішення

задачі, достатність фінансів для вирішення задачі, трудові ресурси, капітальні

ресурси, земля); мінімальний набір фінансово-економічних передумов

(здатність підприємства до забезпечення ліквідності, здатність до відновлення

прибутковості).

Таким чином, санація підприємств являє собою сукупність усіх можливих

заходів, які здатні привести підприємство до фінансового оздоровлення.

Приведення ж підприємства до оздоровлення здійснюється одним із двох

напрямків: рефінансуванням боргів або реорганізацією підприємства.

РОЛЬ БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ

ЕФЕКТИВНОГО ФУНКЦІОНУВАННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ

ВИРОБНИКІВ

О.О. Бурдейна, студентка групи Е 3/1

Науковий керівник - А. М.Бойко, асистент

Формування конкурентоспроможного агропродовольчого виробництва в

умовах нестабільного розвитку економічного стану країни потребує розробки

та впровадження ефективного механізму банківського кредитування. Однією із

головних особливостей аграрного виробництва є те, що воно має сезонний

характер виробництва. Тому для забезпечення стабільного розвитку аграрного

сектора, розширення та оновлення виробничих фондів потрібно, перш за все

94

довгострокові кредити, оскільки короткострокові розв’язують лише проблему

отримання коштів для проведення сезонних робіт.

Останнім часом простежується тенденція до зростання обсягів

довгострокового кредитування економікою України, у тому числі і сільського

господарства. Питома вага довгострокових кредитів, отриманих суб’єктами

господарювання у 2008 році становило 21,3%, а сільськогосподарськими

підприємствами 1,46 % в загальному обсязі коштів наданих економікою

України на умовах кредиту.

Позитивні тенденції спостерігаються не лише в обсягах та структурі

банківських кредитів, але в умовах їх надання. Так, у період з 2005 по 2008

роки процентні ставки банків за кредитами у національній валюті знизилися з

40,3 % до 16,4 %, тобто майже на 24 пункти.

На сьогодні в умовах кризового стану економіки країни обсяг

довгострокових кредитів знизився на 50%, порівнюючи з минулими роками.

Така ситуація виникла в результаті того, що сільськогосподарські виробники

не спроможні погасити суми заборгованості за позиками.

Існуюче співвідношення вартості кредитних ресурсів і рентабельності

аграрних підприємств є причиною заборгованості сільськогосподарських

товаровиробників, погашення якої приводить до витрачання прибутку. Крім

того, зменшення розміру кредитних ставок не усуває ризику не повернення

позичених коштів, оскільки рівень рентабельності вітчизняних аграрних

підприємств не лише не покриває, але і залишається значно нижчим від їх

рівня, тому банки в процесу співпраці висувають підприємствам ряд вимог. По-

перше, позичальник повинен забезпечити кредит ліквідною заставою,

предметом якої виступають переважно сільськогосподарська техніка, худоба,

майбутній урожай. Другою умовою є страхування майні та майбутнього

урожаю, тобто у випадку втрати застави зобов’язання щодо погашення позики

бере на себе страхова компанія.

Основною причиною низького рівня кредитування агропромислового

комплексу є незадовільний фінансовий стан підприємства, що не в змозі

95

повернути позичені кошти, тому впроваджена з 2000 року програма часткової

компенсації кредитних ставок підприємствам АПК є значним кроком держави у

стимулюванні банківського обслуговування аграрного сектора, характерною

особливістю механізму реалізації якої є перевищення частки компенсації

вартості довгострокових кредитів, спрямованих на оновлення і технічне

переоснащення над часткою короткострокових, що використовується

переважно на поточне фінансування.

Таким чином, банківський кредит грає головну роль у забезпеченні

функціонування аграрного виробництва. На сьогодні банки зменшили обсяг

надання кредиту через не стійкий фінансовий стан та неплатоспроможності

сільськогосподарських підприємств щодо повернення позичок. Також

негативна ситуація щодо нестабільності валютного курсу призвела до

інфляційного процесу, який безпосередньо впливає на підвищення рівня цін на

сировину, і тим самим збільшилася собівартість продукції в результаті чого

знизилася прибутковість та рентабельність підприємства в цілому.

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ

СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ

С. Л. Ткачук, студент групи Е 3/3

Науковий керівник - А. М.Бойко, асистент

В період ринкових перетворень, що супроводжуються затяжною

економічною кризою в агропромисловому комплексі країни, особливу

актуальність набувають проблеми забезпечення фінансової стійкості

сільськогосподарських підприємств. Погіршення фінансового стану

підприємств, зниження їх дохідності й рентабельності, звуження можливостей

простого і розширеного відтворення – все це виступає важливою економічною

передумовою для дослідження з даної тематики.

Питанням забезпечення фінансової стійкості сільськогосподарських

підприємств в Україні та забезпечення умов стабільного розвитку

агропромислового комплексу присвячують свої праці вітчизняні вчені: Н.І.

96

Соловйова, Д.С. Олійник В.Я. Амбросов, М.Я. Дем’яненко, М.Й. Малік, В.Я.

Месель-Веселяк та інші. Однак область досліджень з цього питання

залишається ще розкритою не до кінця.

У фінансовому забезпеченні сільськогосподарського товаровиробництва

суттєву роль повинні відігравати кооперативні й кредитні установи, зокрема

кредитні кооперативи, їх союзи та кооперативні банки. У зв’язку з цим

необхідно створити сприятливі умови для розширення мережі таких установ та

підвищення гарантій повернення запозичених фінансових ресурсів.

Відновленню платоспроможності й стабілізації фінансового стану

сільськогосподарських виробників аграрного сектора сприятиме практичне

впровадження запропонованої програми фінансового оздоровлення

сільськогосподарських товаровиробників, в основу якої покладено принцип

об’єднання матеріальних і земельних ресурсів підприємств різного рівня

ефективності господарювання.

Кількість фінансово нестійких сільськогосподарських підприємств

невпинно зростає. У 2008 році їх кількість зросла майже на 6% в порівнянні з

2007 роком.

Благополучний фінансовий стан сільськогосподарського підприємства - це

важлива умова його безперервного й ефективного функціонування. Для його

досягнення необхідно забезпечити постійну платоспроможність суб'єкта,

високу ліквідність його балансу, фінансову незалежність і високу

результативність господарювання.

Література

1. Соловйова Н.І. Основні компоненти фінансової стійкості сільськогосподарських підприємств / Н. І. Соловйова // Економіка АПК. – № 1. – 2009. – С.81-89.

2. Олійник Д.С. Необхідність та напрями бюджетної підтримки сільськогосподарського виробництва в Україні / Д. С. Олійник // Наукові праці НДФІ.–2008.–Вип.4(29).–С.13-19.

97

ФОРМУВАННЯ І РОЗПОДІЛ ПРИБУТКУ АГРОПІДПРИЄМСТВ

Л.О.Рижик, студентка групи Е 3/1

Науковий керівник - А. М.Бойко, асистент

У ринковій системі господарювання категорія доходів посідає одне з

центральних місць. Одержання доходів є головною метою підприємницької

діяльності, основним спонукальним мотивом будь-якого бізнесу. Закони

ринкової економіки не дозволяють виробляти продукцію, реалізація якої завдає

збитків. Ситуація, яка складається останнім часом у сільському господарстві, не

є природною. Значний вплив на формування доходів сільськогосподарських

підприємств має державна політика у сферах ціноутворення, оподаткування та

кредитування. Протягом тривалого часу держава не виконувала покладених на

неї функцій, а здійснювана нею політика в зазначених сферах перетворилася з

активного стимулятора проведення ефективних агропродовольчих реформ на

руйнівну силу для виробничого потенціалу. Сільське господарство є базовою

галуззю національної економіки, рівень його розвитку визначає в значній мірі

стан і перспективи розвитку інших галузей. За цих обставин створення

передумов для ефективної роботи аграріїв, забезпечення прибуткового ведення

сільськогосподарського виробництва є надзвичайно актуальним.

Становлення та розвиток ринкових відносин в економіці України, зокрема,

в агропромисловому комплексі кардинально змінили порядок формування

доходів сільськогосподарських підприємств. Отже, виробляти треба не те, що

можеш виробити, а те, що зможеш продати. Вимогою часу став ретельний

аналіз місткості та цінової ситуації ринку з метою своєчасного внесення

корективів у прогнозні показники виробництва. Особливості формування

доходів сільськогосподарських товаровиробників обумовлені дією факторів,

основними з яких є високий ступінь відносної демонополізації сільського

господарства, нееластичність зв’язку між попитом на сільськогосподарську

продукцію та цінами на неї, низька купівельна спроможність населення

України.

98

У забезпеченні оптимальної рентабельності виробництва поряд із

зниженням собівартості продукції велику роль відіграють економічно

обґрунтовані ціни. По більшості видів продукції, яка виробляється

сільськогосподарськими підприємствами, співвідношення собівартості та

фактичних цін реалізації перебуває в останні роки в досить загрозливому стані.

Наступним питанням, яке має бути розв’язане, є розподіл і використання

прибутку, який залишився у розпорядженні підприємства після здійснення

платежів до бюджету. Сьогодні більшість економістів сходяться переважно на

думці, що у створенні споживчої вартості беруть участь не окремі елементи

продуктивних сил, а всі залучені у виробництво ресурси (фактори

виробництва). Відповідно при розподілі одержаного від застосування

виробничих факторів ефекту кожний з факторів (праця, земля, капітал) має

одержати свою частку в загальному результаті. При цьому вважаємо за

можливе орієнтуватися на пропорції, які складаються між частками цих

факторів у виробничому потенціалі підприємства.

Недосконалість державної економічної політики веде до стримування

ефективних агропродовольчих реформ, руйнації виробничого потенціалу

підприємств. Для зміни цих негативних тенденцій і вирівнювання економічної

ситуації необхідно здійснити такі заходи:

- законодавчо підсилити антимонопольний контроль за формуванням цін

на матеріально-технічні ресурси та послуги, які надаються сільському

господарству;

- установити гарантовані ціни на продукцію сільського господарства, які

забезпечували б нормативний (мінімальний) рівень рентабельності

виробництва сільськогосподарської продукції при контрактних закупівлях;

- не допускати протягом найближчих п’яти років внесення змін до

податкового законодавства, які можуть призвести до збільшення податкового

навантаження на сільськогосподарських товаровиробників;

- продовження практики пільгового кредитування галузі під сезонну

нестачу оборотних засобів.

99

СУТНІСТЬ ПОДАТКУ НА ДОДАНУ ВАРТІСТЬ В ЕКОНОМІЧНІЙ

СИСТЕМІ ДЕРЖАВИ

І. Валько, студентка групи Б 3/5

Науковий керівник - А. М.Бойко, асистент

З кожним роком в Україні все гостріше постає проблема відшкодування

державою податку на додану вартість (ПДВ). З року в рік сума заборгованості з

ПДВ перед платниками податків зростає, набуваючи катастрофічних розмірів,

що зменшує можливості держави щодо її повного відшкодування, а також

штовхає платників податків до використання схем ухилення від оподаткування

ПДВ.

Зважаючи, що ПДВ є одним з основних дохідно-формуючих податків

Зведеного бюджету України, як уже зазначалося, запровадження будь-яких змін

у його справлянні матиме істотний вплив на державні фінанси. Водночас слід

враховувати і необхідність підвищення дієвості регулюючого потенціалу,

закладеного в цьому податку.

ПДВ зберігає переваги багаторівневого податку з обороту щодо

оподаткування усіх ступенів руху товару, але одночасно ліквідує його основний

недолік – кумулятивний ефект. ПДВ сплачується на кожному етапі виробничо-

комерційного циклу не тільки на додану вартість , а й на раніше нарахований

податок на додану вартість, тобто кінцевий споживач сплачує податок на

додану вартість, створену на всіх етапах руху товару, та на податок, що був

доданий на цих етапах до ціни товару. І чим більше ланок у цьому ланцюгу

просування товару до покупця, тим вищим буде розмір податку в ціні товару,

що реалізується кінцевому споживачеві.

Виходить, проблема функціонування податку на додану вартість полягає

не тільки в тому, що існують розбіжності між особою, яка сплачує податок до

бюджету, і фактичним носієм податку, а й у подвійному (а то і багаторазовому)

оподаткуванні. Сума ПДВ збільшується, рухаючись від продавця до покупця, і

лягає на плечі кінцевого споживача. Однак така універсальна схема

перекладання можлива лише тоді, коли не порушується дія закону попиту і

100

пропозиції, що має в ринкових умовах об’єктивний характер, тоді як податкова

політика – суб’єктивна. В Україні необхідно відмовитися від радикального

зниження ставки ПДВ. Більш прийнятною є пропозиція зменшити її до 18%,

оскільки цей показник відповідає європейським стандартам. Адже мінімальна

ставка ПДВ в Європейському Союзі не може бути меншою за 15%.

Cтавка ПДВ у країнах з розвинутою ринковою економікою є дещо

нижчою, порівняно з Україною, і широко практикується її диференціація. Тобто

підтверджується виправданість запропонованих напрямів реформування

оподаткування доданої вартості, вказаних вище. Доцільним виглядає введення

пільгової ставки ПДВ (10–12 %) насамперед на продукцію харчової та легкої

промисловості, що стимулюватиме зростання сукупного попиту. Введення

підвищеної ставки ПДВ з погляду економіки та соціології виправдане для

цілого ряду товарів, які сьогодні доступні невеликому прошарку населення чи

соціально шкідливі.

Розглядаючи ПДВ, слід особливу увагу звернути на розмір ставки.

Спочатку її було встановлено на рівні 28%, її розміри перевищували всі

допустимі межі. Тому рішення про доведення ставки ПДВ до 20 % є

виправданим. Однак у сучасних умовах господарювання і такий розмір

податкової ставки є завищеним. У період становлення ринкових відносин

рівень оподаткування товарів народного споживання має бути поміркованішим.

Однак у будь-якому разі не викликає сумніву потреба удосконалення бази

оподаткування. Сьогодні згідно з діючим порядком, до оподаткованого обороту

входять складники, що не є доданою вартістю (амортизація, нарахування на

фонд оплати праці, інші податки та збори, які згідно з законодавством

включаються до собівартості продукції і разом з нею входять до ціни). Ці

складники необхідно вилучити з бази оподаткування.

ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ КАПІТАЛЬНИХ ВКЛАДЕНЬ

К.В. Звягінцева, студентка групи Е3/4

Науковий керівник - А. М.Бойко, асистент

101

Проблема ефективності капіталовкладень в економіку нашої країни на

сьогодні стоїть особливо гостро. Для здійснення перетворень в економіці

України потрібні значні інвестиційні вкладення. Потреба в інвестиціях для

реформування й перебудови економіки постійно зростає внаслідок необхідності

відновлення діючих виробничих фондів. У такій ситуації при практично повній

відсутності власних коштів, здобувають значення іноземні інвестиції, як

додаткове не інфляційне джерело фінансування. Загальна потреба тільки

першочергових іноземних інвестицій у нашу економіку становить більше 40

мільярдів доларів США, а в умовах економічної кризи ця цифра подвоюється, в

той час, як уже кілька років кількість інвестицій тримається на рівні 1—1,2

млрд. доларів на рік, чого аж ніяк не достатньо. Підвищення інвестиційної

привабливості нашої держави для іноземних інвесторів є проблемою, яка

потребує нагального вирішення.

Країни з перехідною економікою, такі як наша держава не в змозі вийти з

економічної кризи без залучення та ефективного використання інвестицій,

забезпечуючи цим самим доступ до сучасних технологій і менеджменту,

інвестиції сприяють формуванню національних інвестиційних ринків, але й

роблять динамічними інші фактори розвитку ринків товарів і послуг. Інвестиції

сприяють заходам макроекономічної стабілізації, дозволяють вирішувати

багато проблем соціального характеру.

Нажаль інвестиційний процес в Україні гальмується в силу суб'єктивних й

об'єктивних факторів: 1) політичну та економічну нестабільність; 2) часті зміни

законодавства. В Україні так часто переглядалися закони, що стабільною можна

вважати лише постійну їх зміну. Тому, відповідно до оцінок міжнародних

експертів, за створенням надійного інвестиційного клімату посідає 140 місце; 3)

відсутність налагодженого надійного митного контролю та недоліки у Митному

кодексі України, що значно ускладнює співпрацю з іноземними інвесторами; 4)

корумпованість влади в Україні; 5) повільні темпи приватизації; 6)

нерозв'язаність питань земельної власності й т.п.. Все це жадає від Уряду нашої

країни проведення вивіреної, науково-обґрунтованої й, у той же час, активної

102

інвестиційної політики, основою якої повинне бути в першу чергу створення

чіткої й стабільної нормативно-правової бази господарської діяльності як

вітчизняних, так й іноземних інвесторів. Україна має величезний, промислово-

виробничий потенціал, розвинену інфраструктуру, вигідне географічне

положення. Підвищенню ефективності капітальних вкладень в Україні, на мою

думку, сприятиме: оптимізація відтворювальної структури капітальних

вкладень, підвищення питомої ваги капітальних витрат на технічне

переозброєння діючих підприємств, їх розширення, реконструкцію;широке

використання найновітніших досягнень у галузі техніко-технологічних і

організаційних рішень, будівельних матеріалів і конструкцій;удосконалення

організації і технології будівельно-монтажних робіт; підвищення рівня

спеціалізації і кооперування в будівництві.

Отже капітальні вкладення в економіку нашої держави виступають

найважливішими засобом виходу зі сформованої економічної кризи,

структурних зрушень у народному господарстві, забезпечення технічного

прогресу, підвищення якісних показників господарської діяльності. Активізація

інвестиційного процесу є одним з найбільш діючих механізмів соціально-

економічних перетворень. Обсяги прямих іноземних інвестицій із країн

Європейського Союзу в українську економіку станом на 1 липня 2008 року

збільшилися до $30 млрд, що свідчить про те, що наша держава стрімко

рухається до вирішення проблеми інвестування вітчизняної економіки.

ОПОДАТКУВАННЯ ОБ’ЄКТІВ ГРАЛЬНОГО БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ

А.О.Сахнюк, студентка групи Б 3/5

Науковий керівник - А. М.Бойко, асистент

Розв'язати клубоправових колізій, пов'язаних із регулюванням фінансових

аспектів грального бізнесу в нашій державі, і досі не вдалося. На розгляд

Верховної Ради України час від часу подаються законопроекти, які пропонують

всі норми щодо проведення азартних ігор викласти в єдиному документі. Тому

проблема встановлення законодавчої бази для дотримання всіх правил їх

103

діяльності та оподаткування об’єктів грального бізнесу в Україні є нагальною

проблемою для розв’язання.

Донедавна стрімкому розвитку грального бізнесу в Україні значною мірою

сприяло недостатнє законодавче регулювання цієї галузі. Досить поширеним

серед дрібних учасників ринку є й такий метод збагачення, як нелегальне

встановлення декількох гральних автоматів на один придбаний патент, тоді як

згідно торговий патент на здійснення операцій з надання послуг у сфері

грального бізнесу має бути виданий на кожне окреме гральне місце. Усе

вищенаведене робило цей вид діяльності більш прибутковим та як сектор

економіки – більш тіньовим.

Водночас досить ефективним інструментом регулювання ринку є

збільшення податкового навантаження на суб'єктів підприємницької діяльності.

Вітчизняний досвід: в Україні механізм оподаткування доходів від гральної

індустрії покладає обов'язок сплати податків на дві сторони – операторів ринку

і фізичних осіб – гравців, у вітчизняному законодавстві визначено, що для

суб'єктів грального бізнесу ставка податку на прибуток повинна бути не

меншою, ніж загальна ставка цього податку – 25% до об'єкта оподаткування.

Проектом Податкового кодексу передбачено, що, крім ліцензійних умов,

вимоги до об'єктів грального бізнесу для проведення азартних ігор, у тому

числі щодо їх розташування, повинні встановлюватися спеціальним законом,

який регулюватиме таку діяльність [1]. Ставки збору за розміщення об'єктів

грального бізнесу залежатимуть від розміру прожиткового мінімуму на одну

працездатну особу з розрахунку на місяць і кількості населення на певній

території. Збір сплачуватиметься щороку на підставі дозволу місцевого органу

влади на розміщення об'єктів грального бізнесу, що видаватиметься терміном

на п'ять років. У Податковому кодексі також визначено, що сплата цього збору

не звільнить операторів ринку від придбання торгових патентів і ліцензії, що

видається на відповідний вид діяльності, пов'язаний з гральним бізнесом.

Досвід зарубіжних країн свідчить про те, що більш жорстко

регламентувати діяльність з проведення азартних ігор можна за рахунок як

104

підвищення фінансової відповідальності суб'єктів господарювання, так і

встановлення територіальних обмежень щодо розташування гральних закладів.

Причому суттєвому збільшенню дохідної частини держбюджету сприяє

подорожчання ліцензій для здійснення підприємницької діяльності в цій сфері.

На думку експертів, ринок азартних ігор потребує якнайшвидшого

регулювання Верховною Радою України, адже встановлення чітких правил для

нього дасть змогу щороку додатково залучати до держбюджету понад 700

млн. грн А сам гральний бізнес із соціального зла для окремих категорій

громадян перетвориться на потужне джерело державних надходжень, які можна

буде інвестувати в розвиток пріоритетних проектів [2].

Література

1. Германова О. Азарт у законі / О. Германова // Податковий вісник України. - 2007. - № 14. - С.15-18.

2. Влащук М. Податки ліквідувати! Які? / М. Влащук // Податковий вісник України. – 2009. - №2. - С. 32-36.

ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ ЛІЗИНГУ В РЕГІОНАЛЬНИХ АПК

О.В.Симоненко, студентка групи Е 3/3

Науковий керівник - А. М.Бойко, асистент

Сучасні лізингові відносини в Україні знаходяться на стадії становлення.

Існує об’єктивна потреба в розвитку лізингового бізнесу, що зумовлено

необхідністю залучення інвестицій до процесу технічного оновлення

виробничих потужностей підприємств. Так, понад 90% наявних у

підприємствах АПК сільськогосподарських машин відпрацювали свій

амортизаційних строк, а темпи списання зношеної техніки в кілька разів

перевищують її закупівлі. Світовий досвід свідчить, що одним із ефективних

методів інвестування, який дає змогу без різкої фінансової напруги

підприємства забезпечити формування матеріально-технічної бази,є лізинг –

один із найпрогресивніших методів матеріально-технічного забезпечення. В

Україні в загальному обсязі інвестицій в основі засоби частка лізингу поки що

не перевищує 3-5%. Низький рівень лізингового бізнесу в країні зумовлений як

105

недосконалістю законодавчої бази, так і неврегульованістю організаційно-

економічного механізму лізингової діяльності.

Економічна ситуація в Україні характеризується досить складною

ситуацією: з одного боку, одні підприємства мають готову до реалізації

продукції(машини, обладнання, сільгосптехніка тощо),з іншого – є такі, що не

мають достатньо коштів для її придбання. При цьому понад 80% наявної в

агропідприємствах сільгосптехніки відпрацювали свій амортизаційний строк, а

темпи її оновлення становлять 10-15% від потреби. Щоб зупинити

катастрофічне руйнування технічного потенціалу агровиробництва необхідним

є пошук нетрадиційних шляхів оновлення основних засобів. Лізинг дає

можливість не залучати позичений капітал і не «заморожувати » власний,

економити на витратах, пов’язаних із володінням майном, встановлювати за

погодженням з лізингодавцем гнучкий порядок здійснення лізингових

платежів. Лізинг – це економічно вигідніша, ніж інші, форма найму завдяки

відносно високому рівню лізингових платежів. Лізинговоодержувач може

скористатись пільгами: лізингові платежі відносять на собівартість продукції,

включають до валових витрат і, таким чином, зменшують суму оподаткованого

прибутку. За умови використання лізингу, лізингоодержувач надається

можливість оперативного поновлення виробничих фондів за рахунок

одержання в користування нового дорогого обладнання без його повної

оплатив.

Лізинг одночасно активізує інвестиції приватного капіталу у сферу

виробництва, поліпшує фінансове становище безпосередніх товаровиробників і

підвищує конкурентоспроможність малого й середнього вітчизняного бізнесу.

Для виробників, завдяки лізингу, розширюються можливості збуту власної

продукції, особливо дорогої. Широко розповсюджений у розвинутих країнах

лізинг є досить складним і багатогранним економічним явищем, оскільки в

ньому поєднуються операції купівлі й продажу, оренди, кредитування та

інвестування, підприємницька і фінансова діяльність. В економічному

середовищі України такий вид взаємовідносин ще мало поширений через його

106

відносну новизну, брак досвіду і недосконалість законодавчої бази Отже,

впровадження лізингу завжди супроводжується багатьма труднощами. Однак

без застосування лізингових схем аграрний сектор може залишитися взагалі без

можливості придбати нову техніку – транспортну, сільськогосподарську чи

будівельну. До основними напрямів удосконалення лізингових відносин у

регіональних АПК слід віднести: доопрацювання механізму залучення

фінансових інвестицій у Державний лізинговий фонд;зменшення величини

лізингової маржі (до 3-4%);звільнення сільських лізингоодержувачів від сплати

лізингового платежу за перший рік дії лізингової угоди з компенсацією його за

рахунок державного бюджету.

СУЧАСНИЙ СТАН ФІНАНСОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МАЛИХ

ПІДПРИЄМСТВ В УКРАЇНІ

Н.В.Буячок, студентка групи Е 3/5

Науковий керівник - А. М.Бойко, асистент

Підприємництво в Україні після більш ніж 70-літньої перерви має

невелику історію. Тому його становлення і розвиток пов'язані з чисельними

проблемами фінансового характеру. Економіка України до початку 90-х років

була в основному повністю одержавленою, тобто абсолютна маса підприємств

перебувала у власності держави чи під таким її контролем, що говорити про

інші форми власності реально було просто неможливо. Найбільше малих

підприємств зосереджено у сфері торгівлі й громадського харчування - близько

50%. У галузях промисловості та будівництва - відповідно 14% і 10%. У сфері

побутового обслуговування населення було створено понад 5% малих

підприємств, в інших галузях частка їх становила від 0,4% до 2,4%. У

сільському господарстві частка малого бізнесу дорівнює лише 2,3% у 2006 році.

З 197 127 малих підприємств, зареєстрованих у країні, реально

здійснювали свою діяльність тільки 155 456, або 78,8%. Найбільший обсяг

продукції був виконаний у торгівлі - 39,3% від загального обсягу в середньому

на одне діюче торгівельне підприємство припадає 0,117 млн. грн виконаних

107

робіт і послуг. У розрахунку на одне торгове мале підприємство в 2007 році

припадало 2,2 тис. грн прибутку, водночас у цілому в Україні прибуток на одне

мале підприємство становив лише 0,8 тис. грн. Малий бізнес не лише

виготовляє продукцію, формує валовий дохід і прибуток, а й досить активно

бере участь у процесі утворення централізованих державних фондів коштів за

рахунок податкових платежів.

Частка приватних малих підприємств у загальній кількості функціонуючих

підприємств становила близько 30%, але основна частина малих підприємств

припадала на колективну форму власності (понад 65%). Малі підприємства

колективної форми власності виробили більш як 3/4 усієї продукції, тоді як

приватні малі підприємства тільки 16,5%. Колективні малі підприємства

забезпечили одержання майже 3/4 валового доходу від реалізації продукції, у

той час як приватні лише 24%. Однак прибутковими виявилися приватні

підприємства, а малі підприємства інших форм власності одержали балансовий

збиток. У розрахунку на одне приватне підприємство було отримано 4,85 тис.

грн. балансового прибутку. З метою виходу з економічної кризи та виправлення

становища, що склалося в державі у сфері малого підприємництва, Верховна

Рада України намагається підтримувати підприємницькі структури.

Законом передбачається фінансування програм підтримки малого

підприємництва за рахунок Державного бюджету України, місцевих бюджетів,

позабюджетних коштів, у тому числі коштів, одержаних від приватизації

державного і відчуження комунального майна, та інших джерел фінансування,

не заборонених законом.

На 2008 рік у видатковій частині Державного бюджету України на

підтримку малого і середнього підприємництва було виділено 27,0 млн. грн.,

які спрямовані на: впровадження регіональної політики - 65,7%, активізацію

фінансово-кредитної та інвестиційної підтримки - 12,1%, сприяння створенню

інфраструктури - 22,2%. Що стосується окремих програм сприяння розвитку і

підтримки малого підприємництва, в 2007 році кошти в сумі 32,3 млн. грн. мали

бути спрямовані на фінансування значних програм.

108

Таким чином, необхідний диференційований підхід до малих підприємств,

що повинен знайти відображення у всіх законодавчих актах України, у тому

числі в законах з оподаткування, податковому кодексі. Однак мало звільнити

підприємців від необгрунтованого податкового тягаря, треба надати їм,

особливо на початковому етапі, відповідну фінансову підтримку.

ПРОБЛЕМИ І ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ АКЦІОНЕРНИХ

ТОВАРИСТВ В УКРАЇНІ

І.О.Корсак , студентка Е 3/5

Науковий керівник - А. М.Бойко, асистент

Акціонерні товариства займають досить важливе місце в економіці

України. В акціонерних товариствах сконцентровано 30,1% основних засобів та

30,3% оборотних активів, формується 26,1% чистого доходу (виторгу) і 79,6%

чистого прибутку підприємств всіх сфер економіки. За офіційним даними,

кількість акціонерних товариств (АТ) в Україні в 2008 році становить близько

32 тис., з них 11 тис. - відкриті (ВАТ) і майже 21 тис. - закриті (ЗАТ). Вони

провадять майже 75% ВВП країни. Саме в АТ зосереджено понад 60%

промислово-виробничого потенціалу України [1].

Питання розвитку діяльності АТ досліджували чимало вчених:

В.В.Корнєєв, О.М.Мозговий, В.В.Оскольський, присвячували свої праці

зарубіжні вчені Т.Коупленд, Т.Коллер. Тому, питання про розвиток сучасних

акціонерних товариств залишається відкритим та актуальним і зараз.

Поява акціонерних товариств (АТ) пов’язана з розвитком і вдосконаленням

продуктивних сил. Основна причина виникнення акціонерних товариств

полягає в протиріччі між зростаючим обсягом виробництва та обмеженими

розмірами індивідуального капіталу.

Згадані причини змушують підприємців укладати угоди про заснування

акціонерних товариств і мобілізацію капіталів завдяки випуску (емісії) акцій.

109

Ефективне функціонування акціонерних товариств визначається такими

обставинами, що одні обумовлені самою сутністю акціонерного товариства,

інші – умінням вести його виробничу, комерційну і господарську діяльність.

Перша група обставин: ступінь правової захищеності прав акціонерів від

некоректних дій управляючих, наявність реальної можливості контролю

господарської діяльності та управління з боку акціонерів. Друга група обставин

– скорочення витрат виробництва, підвищення якості виробів, що

випускаються, оптимальна маркетингова політика – це впливає на ефективність

діяльності будь-якої виробничої чи комерційної структури [2].

Важливим аспектом функціонування акціонерного товариства є дивідендна

політика корпорації. Тому самий ефективний шлях – контролювати виплату

дивідендів, щоб мінімізувати фінансування за рахунок зовнішніх джерел.

Емісія акцій — відносно дешеве джерело фінансових ресурсів, які не обтяжені

борговими зобов'язаннями, що безпосередньо впливає на збільшення величини

статутного капіталу і чистих активів акціонерного товариства.

Уся історія розвитку акціонерних товариств свідчить про те, що

формування і методи їх створення змінювалися залежно від потреб розвитку

продуктивних сил та раціонального використання факторів виробництва.

Основними проблемами в подальшому розвитку акціонерних товариств є:

приватизація, жорстка політика регулювання держави, доступне придбання

акцій для будь-якої особи. Тому зазначені вище проблеми зумовили значний

спад розвитку акціонерних товариств в Україні.

Література

1. Король В.А. Проблеми управління фінансами ВАТ / В.А. Король // Фінанси України. - 2007. - №2. – С.54-57.

2. Ватаманюк З.Г. Перспективи розвитку ринку цінних паперів в Україні / З.Г. Ватаманюк, О.В.Баула // Фінанси України. - 2008. - №5. – С.110-113.

110

РОЗВИТОК ФЕРМЕРСЬКИХ ГОСПОДАРСТВ

В МИКОЛАЇВСЬКІЙ ОБЛАСТІ

В.М.Влас, студентка групи Е 3/5

Науковий керівник - А. М.Бойко, асистент

З розвитком ринкових відносин фермерське господарство стає

рівноправною ланкою в системі АПК поряд з державними, колективними,

кооперативними, акціонерними та іншими підприємствами, організаціями і

установами.

Питаннями функціонування фермерського господарства в Україні

займалися такі вчені як А. Лісовий, Б. Пасхавер, О. Чаянов, В. Зіновчук та інші.

Вони досліджували роль функціонування фермерських господарств в Україні в

умовах ринкової економіки та вплив інтенсивного розвитку фермерського

господарства на сільське господарство і на АПК в цілому.

Протягом останніх років в Миколаївській області відмічається стала

тенденція росту кількості фермерських господарств. Станом на 1 січня 2008

року було зареєстровано 4638 фермерських господарств, що на 1.7% більше,

ніж на відповідну дату попереднього року (10.7% від їх наявності в цілому по

Україні).

На початок 2008 року фермерські господарства мали у користуванні 325.6

тис. га сільськогосподарських угідь, з яких на ріллю припадало 98.5% площі

сільгоспугідь фермерських господарств порівняно з початком 2007 року зросли

на 5%. Більше половини сільськогосподарських угідь, які знаходяться у

користуванні фермерів, орендовані.

Фермерські господарства є роботодавцями не тільки для членів своєї

родини, а й для працездатного населення. За результатами вибіркового

обстеження фінансово-господарської діяльності в Миколаївській області, на

роботах у фермерських господарствах торік, було зайнято 7.4 тис. осіб. Із

загальної кількості працюючих 31.3% становили жінки. Фермерськими

господарствами протягом 2007 року засіяно 254.4 тис. га ріллі, що на 1.7 %

менше ніж у попередньому році (19.2% загальної посівної площі регіону).

111

У загальному виробництві зернових культур сільськогосподарськими

підприємствами частка фермерів у 2007році порівняно з 2006 роком становила

18.3%, соняшнику – 24.1%, овочів 30.2%.

Тваринницька галузь отримала у фермерів значно менший розвиток. У

загальному виробництві продукції тваринництва Миколаївської області частка

фермерських господарств залишається досить незначною – 0.6 %, а в структурі

аграрної продукції фермерів – 4.9%.

На початок 2008р. у фермерських господарствах Миколаївської області

отримувалось 845 голів великої рогатої худоби, що на 13.3% менше, ніж

попереднього року, свиней – 3542 голів (на 33.5%), птиці – 13.7 тис. голів (на

38.6% менше).

Одним із найважливіших процесів фермерської діяльності є реалізація

виробленої продукції. За 2007 р. виручка від реалізації аграрної продукції

фермерськими господарствами порівняно з попереднім роком зменшилась на

18.3% і становила 132.2 млн. грн.. Основна частина доходу від реалізації

сільгосппродукції надійшла в господарства від реалізації продукції

рослинництва і тільки 2.3% - тваринництво. За результатами дослідження

фермерськими господарствами у 2007 р. отримано 109.9 млн. грн.. чистого

прибутку, що в розрахунку на одне господарство становило 30.5 тис. грн.

Провівши дане дослідження спостерігається інтенсивний розвиток

фермерських господарств не тільки в Миколаївській області, а й в Україні в

цілому, що має позитивний вплив економіки сільського господарства і АПК в

цілому.

АКЦИЗНИЙ ЗБІР НА ТЮТЮНОВІ ВИРОБИ: ПРОГНОЗ НА 2009 РІК

О.І.Білик, студентка групи ЗЕД 4/1

Науковий керівник - А. М.Бойко, асистент

На сьогодні основною стратегією реформування законодавства з акцизного

збору має бути поступове наближення до норм, прийнятих в країнах-членах

112

Європейського Союзу з урахуванням національних інтересів та особливостей

оподаткування країн-сусідів.

В даний час рівень цін на тютюнові вироби в Україні є неприпустимо

низьким у порівняні з країнами ЄС.

За даними Інформаційного центру з проблем алкоголю та наркотиків

(ІЦПАН) в останні роки обсяг споживання сигарет в Україні коливається в

межах - 65-70 мільярдів штук (або 1600 – 1700 сигарет в рік на кожну дорослу

людину віком від 15 років і старше). Не останню роль ціна тютюнових виробів

відіграє в тому, що багато молоді починає вживання тютюну. Одним із

найбільш ефективних податкових засобів, що безпосередньо впливає на ціну

тютюнових виробів є акцизний збір.

Акцизний збір визнано ефективним інструментом зниження споживання

сигарет Європейським Союзом, який має достатньо довгу практику його

використання. За цей період було сформульовано і закріплено відповідними

нормативними актами ЄС підходи до розбудови системи справляння акцизного

збору на сигарети.

Проектом пропонується збільшити всі компоненти акцизного збору на всі

сигарети, а саме:

- ставки, встановлені у твердій сумі із одиниці реалізованого товару

(продукції) – на 16 грн. (для сигарет з фільтром) та на 7,5 грн. ( для сигарет без

фільтру);

- ставки, встановлені у процентах до обороту з реалізації товару (продукції)

на 3,5%;

- мінімальне податкове зобов’язання збільшити – на 22 грн.(для сигарет з

фільтром) та на 10 грн. ( для сигарет без фільтру).

Зокрема, в поточному році підвищення ставок акцизного збору на

тютюнові вироби передбачено у два етапи: на 25% - з 1 лютого, та ще на 25% -

з 1 липня.

Підвищення ставок акцизного збору у запропонований спосіб дозволить:

113

1. Створити економічні передумови для підвищення цін на тютюнові

вироби;

2. Забезпечити збереження цінового паритету із сусідніми державами,

що не створюватиме передумов для активізації нелегального обігу тютюнових

виробів;

3. Буде кроком у напрямі виконання зобов’язань України за Рамковою

конвенцією ВООЗ із боротьби проти тютюну.

Таким чином, до кінця цього бюджетного року (за умови введення в дію

змінених ставок з 1 серпня 2008 р.), навіть без урахування підвищення цін на

сигарети, податкові надходження до Державного бюджету складуть майже 1

млрд. гривень. Прогнозний розрахунок на наступний 2009 рік, також без

урахування підвищення цін, становить близько 2,5 млрд. гривень.

ЗЕМЕЛЬНЕ ОПОДАТКУВАННЯ У СУЧАСНИХ УМОВАХ

І.В.Марчук, студентка групи ЗЕД 4/1

Науковий керівник - А. М.Бойко, асистент

Платність стала основним фактором переведення сфери

природокористування на ринкову модель розвитку. Особливо актуалізувалось

завдання підвищення результативності земельного оподаткування. .

Першочергового значення набуває проблема посилення диференційованості та

стимулюючої ролі плати за землю, щоб вилучати у землекористувачів та

землевласників ту частину ренти, яка утворюється під впливом природного

чинника, і тому закономірним є її розподіл між членами суспільства.

Актуальність даного питання досліджували, вивчали і присвятили цій темі

свої роботи такі автори: Б. Данилишин, С. Дорогунцов, І. Бистрякова, М.

Хвесик, А. Третяк, В. Медведева, І. Пліско, В. Криська, Л. Тулуша, В.

Янковського, В. Бондаренко, О.Петриченко, В. Фінашка, К. Гривнак та інші.

Проте дане питання так і не було вирішене, і даний момент залишається

відкритим.

114

Плата за землю в Україні - обов'язкова норма для всіх землекористувачів,

крім випадків, передбачених законодавством. Вона є джерелом формування

коштів для фінансування заходів щодо раціонального використання й охорони

земель, підвищення родючості грунтів; відшкодування витрат власників землі і

землекористувачів, пов'язаних з господарюванням на землях гіршої якості, і

ведення земельного кадастру; здійснення землеустрою та моніторингу земель;

проведення земельної реформи; здійснення витрат на розвиток інфраструктури

населених пунктів. Плата за землю належить до прямих податків і є одним з

найстаріших в історії податком, його платниками є власники землі та

землекористувачі, у тому числі й орендарі.

Цей податок стимулює ефективне використання землі за рахунок

запровадження диференційованих ставок залежно від регіону, сприяє більш

рівномірному розміщенню продуктивних сил на території країни. переваги від

справляння цього податку на практиці реалізуються не повною мірою через

недостатню розвиненість фінансової підтримки українського

сільгоспвиробника. У спектрі проблем земельного оподаткування вагоме місце

посідає встановлення взаємозв'язку між надходженнями плати за землю та їх

цільовим використанням, визначення форм та методів відчуження земельних

ділянок, застосування корегувальних коефіцієнтів для оптимізації земельного

оподаткування, удосконалення оцінки земель як основи встановлення

земельних податків та ефективних схем купівлі-продажу окремих складових

земельноресурсного потенціалу.

З метою збільшення надходжень плати за землю у найближчій перспективі

варто переглянути методику грошової оцінки різних категорій земель і

підвищити ставки земельних податків та орендної плати, щоб максимальною

мірою вилучати земельну ренту, яка виникає під дією природного чинника і має

розподілятись, у першу чергу, в інтересах місцевого населення.

Література

1. Голян В.А. Земельне оподаткування: інституціональні бар’єри та нові пріоритети / В.А.Голян // Економіка АПК. - 2008. - №7. – С. 34-37.

115

2. Петриченко О. Особливості оподаткування земельних ділянок / О. Петриченко / Вісник податкової служби України. – 2008. - №18-19. – С.24-27.

СУТНІСТЬ І РОЛЬ ПДВ В ЕКОНОМІЧНІЙ СИСТЕМІ ДЕРЖАВИ

Н.В.Вєтрова, студентка групи Б 3/5

Науковий керівник - А. М.Бойко, асистент

На шляху переходу нашої країни до ринкових відносин особливо

актуальною є проблема своєчасного забезпечення грошовими ресурсами

дохідної частини державного бюджету. Вирішення цієї вкрай важливої

проблеми значною мірою залежить від ефективності діяльності податкової

служби, а також розробки науково-обґрунтованої системи оподаткування, яка б

відповідала реаліям сьогоднішнього дня, забезпечувала зростання податкових

надходжень до бюджету та підвищувала рівень збору податкових платежів.

Податок на додану вартість останнім часом привертає до себе значну увагу,

тому що він став предметом широких дискусій щодо доцільності його

застосування та наслідків справляння для економічного розвитку і бюджету

країни.

ПДВ зберігає переваги багаторівневого податку з обороту щодо

оподаткування усіх ступенів руху товару, але одночасно ліквідує його основний

недолік — кумулятивний ефект. Специфіка нарахування та сплати ПДВ полягає в

його нарахуванні на кожному етапі руху товару від виробника до споживача —

при цьому з оподатковуваного обороту виключаються податки, сплачені на

попередніх етапах, в результаті чого об'єктом оподаткування виступає вартість,

створена на конкретному ступені руху товару (цим зумовлюється й назва

податку).

Значне поширення ПДВ у податкових системах країн світу обумовлене

фіскальними, психологічними та економічними перевагами даного податку.

широке використання ПДВ в більшості країн зумовлене насамперед фіскальними

вигодами — він має широку базу оподаткування. Проте, слід зазначити, що

фіскальна ефективність ПДВ в Україні не є високою і це передусім пов'язано із не

відпрацьованістю та певними недоліками механізму бюджетного відшкодування

116

даного податку. Важливою є регулювальна функція ПДВ, адже його застосування

впливає на інфляцію та ціноутворення. Регулюючи величину цін за допомогою

ПДВ, можна безпосередньо впливати на споживання й доходи суб'єктів

господарювання. Ціноутворювальний ефект ПДВ великою мірою залежить від

того, зменшує ПДВ бюджетні доходи чи просто заміщує собою інші податки,

скасовані або знижені в результаті його впровадження. Розглядаючи питання

впливу ПДВ на процеси ціноутворення, доцільно також звернути увагу на те, що при

заміні кількох податків на ПДВ здійснюється доволі складний процес, що

виявляється у змінах цін виробничих факторів (землі, капіталу, праці) та цін

відпуску фірм-виро6ників.

ПДВ забезпечую нейтральність оподаткування за умови правильного

застосування та врахування особливостей даного податку. Причому нейтральність

оподаткування в більшості випадків не є притаманною та властивою іншими

податковими формами, тоді як ПДВ має нейтральний і всеохоплюючий характер,

що призводить до позитивного впливу на економіку. Виділяють і специфічні

функції ПДВ, що реалізуються в окремих галузях народного господарства. Зокрема,

в окремих випадках спеціальні режими справляння ПДВ слід розглядати як

непряме бюджетне фінансування розвитку сільськогосподарського

виробництва, Результатом реалізації такого механізму є те, що ПДВ

перетворюється з інструменту фіску в елемент фінансового забезпечення,

завдяки якому поліпшується рівень фінансування підприємств здійснюється

їхня фінансова підтримка. Такі механізми непрямої фінансової підтримки

суб'єктів господарювання спрямовуються на стимулювання розвитку

пріоритетних галузей економіки — це дає можливість виділити підтримувальну

функцію податку на додану вартість.

Протиріччя та неприйняття використання ПДВ пояснюється його

недоліками, зумовленими не відпрацьованістю механізму справляння даного

податку внаслідок відсутності належного досвіду застосування такої форми

універсального акцизу.

117

КАПІТАЛОУТВОРЕННЯ В УКРАЇНІ ЯК ПРЕДМЕТ СИСТЕМНОГО

АНАЛІЗУ ТА УХВАЛЕННЯ СТРАТЕГІЧНИХ РІШЕНЬ

В.О. Коваль, студентка групи Е 3/1

Науковий керівник - А. М.Бойко, асистент

Капітал є однією з головних домінант функціонування та розвитку

економічної системи. Аналіз капіталу з позицій його характеристики як

інвестиційного ресурсу має велике значення для впровадження інноваційно-

інвестиційної моделі економіки. Відомо, що капітал здійснює рух у процесі

інвестування, реінвестування, дезінвестування. Для суб’єкта господарювання

використання капіталу як реального інвестиційного ресурсу створює основу

для чистого капіталоутворення. Під цим терміном розуміють різницю між

обсягом валових інвестицій капіталу та амортизацією. Завдяки чистому

капіталоутворенню стає можливим зростання виробничого потенціалу

підприємств і суспільства загалом. Варто зауважити, що використання капіталу

як інвестиційного ресурсу у фінансовому секторі, а саме при здійсненні

фінансових інвестицій в акції, облігації, новий реальний капітал не

створюється. Про негативні тенденції у сфері такого інвестування в Україні

свідчить, зокрема, порівняння обсягу фінансових інвестицій з інвестиціями в

основний капітал. На кінець 2008 р. фінансові інвестицій, які віддзеркалюють

трансферне інвестування, досягли майже 40% до ВВП, у той час як інвестиції в

основний капітал лише 23%. Подібні тенденції мають теж стати предметом

уваги функціональних установ і об’єктом законодавчого врегулювання. Про

загальні перспективи інвестування на макроекономічному рівні свідчать дані

про процеси заощадження та чистого нагромадження основного капіталу. Як,

відомо, інвестиційні ресурси – це один із головних чинників забезпечення

стабільного економічного зростання. Їх достатність, насамперед, визначає

можливість технологічного оновлення та безперебійного ведення суб’єктами

господарювання економічної діяльності та впровадження інновацій. Відповідно

до Національних рахунків України, на макроекономічному рівні величина

валових заощаджень за 2008 р. склала 127 млрд. грн. як різниця між валовим

118

наявним доходом (551,9 млрд. грн.) і кінцевими споживчими витратами (424,9

млрд. грн.). Чисті заощадження як різниця між валовими заощадженнями і

споживанням основного капіталу за 2008 рік становили 68,7 млрд. грн. [1].

Норма заощаджень, за висновками експертів, знаходиться поки що на високому

рівні, але має тенденцію до зниження. Якщо у 2007 р. норма валових

заощаджень становила 25,7% до ВВП, а чистих заощаджень – 14,2%, то у 2008

р. ці норми зменшилися відповідно до 23,3 та 12,6%. У розвинених країнах

середня норма валових заощаджень знаходиться на рівні 27%. [2]

Таким чином, доцільно на державному рівні впровадити систему

комплексного аналізу процесів капіталоутворення для своєчасного ухвалення

відповідних рішень і визначення економічної стратегії формування капіталу.

Необхідно забезпечити умови для розвитку нових форм нагромадження

капіталу, які дозволять ефективно запроваджувати інновації в усіх сферах і

галузях економіки; забезпечити рівновагу на ринку заощаджень – інвестицій

шляхом використання ринкових і неринкових важелів регулювання діяльності

економічних суб’єктів нагромадження; активізувати амортизаційну,

інвестиційну та структурну політику держави з метою оновлення основного

капіталу.

Література

1. Баліцька В.В. Капіталоутворення в Україні як предмет системного аналізу та ухвалення стратегічних рішень / В.В. Баліцька // Актуальні проблеми економіки №8 (86), 2008. - С. 55-64.

2. Анін В.І. Аналіз статистичних даних обсягів інвестицій в основний капітал / В.І. Анін // Статистика України, 2008, №1. - С. 59-65.

ПОДАТОК НА ПРИБУТОК ПІДПРИЄМСТВА - ВАЖЛИВИЙ ВИД

ДЕРЖАВНИХ ДОХОДІВ

А. О. Вакуленко, студентка групи ЗЕД 4/2

Науковий керівник - А. М.Бойко, асистент

На сьогоднішній день Україна знаходиться в дуже складному становищі –

переживає економічну кризу. Для того, щоб стабілізувати ситуацію потрібно

119

збільшити або залишити на тому рівні на якому є надходження до державного

бюджету.

Цьому питанню приділяється в наш час дуже багато уваги і воно є

актуальним, про це свідчать статті вчених, економістів, управлінців, наприклад

Т.Г. Бондарчук, Л.О. Омелянович, Є.С. Гордієнко.

Податок на прибуток підприємств – одна із найрозвиненіших форм

оподаткування. Цей податок – продукт економічного і політичного розвитку

суспільства, фіскальний інститут, який властивий високій культурі державності

з витонченим механізмом функціонування, що потребує від платників

усвідомленого ставлення до своїх прав та обов’язків.

У 2008 році виконання помісячного розпису Міністерства фінансів України

з податку на прибуток до Загального фонду Державного бюджету України

забезпечено на 113,1 %. До бюджету фактично надійшло 45940, 3 млн. грн , що

на 12713,0 млн. грн або на 38,3 % більше, ніж за відповідний період 2007 року,

та на 20576,8 млн. грн або в 2,2 рази більше, ніж за 2006 рік.

За даними Департаменту податку на прибуток та інших податків і зборів

(обов’язкових платежів) ДПА України, упродовж 2008 року спостерігалася

стала тенденція до зростання показника податкової віддачі по податку на

прибуток. Так, якщо за результатами 2007 року рівень податкової віддачі

становив 1,27 %, то за 2008 рік – 1,75 %. Враховуючи те, що в листопаді 2008

року обсяги промислового виробництва України зменшилися на 28,6 %

порівняно з листопадом 2007 року та на 15,2 % порівняно з поточним роком,

рівень податкової віддачі за результатами знизився до 1,46 %.

А також можна відзначити, що рейтингова оцінка результатів

господарської діяльності великих платників податків Миколаївської області за

2008 рік займала друге місце після надходжень від сплати ПДВ. Було сплачено

податку на прибуток у бюджет держави 684,6 млн. грн , що в порівнянні з 2007

роком збільшилось на 60 млн. грн . У порівнянні з прибутковим податком із

громадян податок із прибутку підприємств має в прибутках бюджету України

більш питому вагу .

120

Оподаткування прибутку в Україні має стати суттєвим важелем

державного регулювання, за допомогою якого можна достатньо впливати на

процеси економічного зростання та соціального розвитку. Податки відіграють

важливу роль у функціонуванні держави, тому що вони є одним із

найважливіших видів державних доходів, що їх одержує держава на підставі

своїх владних повноважень.

Таким чином, підприємства мають великі можливості зменшення своїх

податкових зобов’язань, але податкова політика кожного з них повинна

базуватися на вимогах економічної доцільності. Якщо цим питанням не

приділятиметься належна увага, то негативні наслідки можуть перекрити всі

переваги зменшення оподаткування. Разом з тим необхідно зазначити, що

кризовий стан підприємств свідчить про необхідність реформування податкової

системи України.

ФОРМУВАННЯ ПРИБУТКУ В СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ

ПІДПРИЄМСТВАХ

К.С.Горєва, студентка групи Е 3/2

Науковий керівник - А. М.Бойко, асистент

Відомо, що прибуток у ринкових умовах є кінцевою метою будь-якої

підприємницької діяльності, в тому числі й у галузі сільського господарства. І

якщо ця мета не досягається за будь-яких умов, комерційна діяльність

оцінюється як неуспішна і суб’єкт господарювання за відсутності фінансових

резервів повинен її припинити. Поліпшення ситуації можливе лише за умови,

коли кожне сільськогосподарське підприємство забезпечить стимулювання

внутрішніх механізмів формування прибутку на основі обґрунтованих

управлінських рішень.

Багато науковців таких як Ф.Ф.Бутинець, В.П.Галушко, О.Д.Гудзинський,

Г.І. Кірейцев, Т.М.Ковальчук, П.Т.Саблук, В.К.Савчук, В.В.Сопко,

С.І.Шкарабан та інші у своїх роботах досліджували питання формування й

ефективного використання прибутку сільськогосподарським підприємством.

121

Разом з тим значна частина проблем, що виникають внаслідок неефективного

господарювання через прийняття непродуманих управлінських рішень,

зумовлюють необхідність детального вивчення механізмів управління

прибутковістю та пошуку його поліпшення, зокрема за рахунок використання

переваг удосконаленої системи обліково-аналітичного забезпечення.

Прибуток є узагальнюючим показником, тому дає можливість: оцінити

ефективність діяльності фірми; визначити величину бази для оподаткування

(чим менше прибуток, тим менші податки); прийняти рішення, пов’язані з

вкладенням коштів у фірму; досягти мету власників - акціонерів (чим більше

прибуток, тим багатше її утримувач (держатель) [1].

Капітал, що приносить протягом періоду існування вигоду, більшу за його

первісну вартість називається прибутком. Саме така ситуація спостерігалася в

аграрному секторі протягом чотирьох років (2004-2008). За ці роки абсолютна

більшість сільськогосподарських підприємств збільшили власний оборотний

капітал, який фінансисти називають «робочим» капіталом. Так, чистий

прибуток від усієї діяльності у 2004 році становив 1410,9 млн. грн, а в 2008 –

2445,4 млн. грн. Якщо прибутку не має, а є збиток, то відбувається зменшення

капіталу. Така ситуація простежувалася з 1996-1999 рр. Так, чистий прибуток

від усієї діяльності у 1996 році склав -1395,6 млн. грн, а в 1999 році – 3399,1

млн. грн [2].

Таким чином, проблема нині не в обчисленні прибутку, а у правомірності

формування прибутку за рахунок безкоштовного залучення коштів у власність

підприємств.

Концентрація зусиль на прибутковості як на основній меті свідчить про

кризу менеджменту, орієнтованого на короткочасний успіх. Це призведе до

зниження конкурентоспроможності, обмеження інвестицій, негативно вплине

на майбутній розвиток підприємства.

Література

1. Костенко О.М. Формування прибутку в організаційно – правових формах господарювання / О.М. Костенко // Економіка АПК. - 2008. - № 2. - С. 74 -76.

122

2. Дем’яненко М.Я. Фінансові чинники формування доходів у сільському господарстві / М.Я. Дем’яненько // Економіка АПК. - 2008. - №5. - С. 18-20.

АКЦИЗНИЙ ЗБІР ТА ЙОГО РОЛЬ У ДОХОДАХ БОДЖЕТУ

В.А.Солнишкова, студентка групи ЗЕД 4/1

Науковий керівник - А. М.Бойко, асистент

Акцизний збір – досить важливий фінансовий інструмент регулювання

економічних і соціальних процесів у державі. При акцизному оподаткуванні

імпорту здійснюється захист власних товаровиробників. Оподаткування

предметів розкоші має на меті перерозподіл доходів між різними верствами

населення. Запроваджуючи акцизний збір на тютюнові та горілчані вироби,

держава добивається обмеження їх споживання. Застосування акцизного збору

дає змогу вилучати частку прибутку підприємств – монополістів з виробництва

окремих товарів.

Дослідженням акцизного збору та його ролі у доходах бюджету займалися

такі вчені та науковці: М.Я. Азаров, Ю.Б. Іванов, І.І. Д’якова, А.М.

Поддєрьогін, Д.П. Костюк.

Акцизний збір - це непрямий податок на продаж товарів масового вжитку і

послуг на внутрішньому ринку. Як правило, ставки акцизного збору

встановлюються в твердих сумах з одиниці товару. Це дає змогу ефективніше

впливати на процес виробництва та реалізації товарів.

Різке підвищення ставок акцизного збору на тютюнові вироби у 2008 р.

суперечить нормам чинного законодавства, є економічно необґрунтованим і

негативно позначиться на ринку тютюнових виробів. Акцизні збори за два роки

збільшилися на 65 відсотків на лікеро-горілчані вироби і становлять 34-х

гривень за літр, на тютюнові вироби підвищився - більш ніж удвічі. Внаслідок

цього скоротилося легальне виробництво продукції і підвищиться тінізація

ринку. Для того, щоб дійсно дізнатись чи сплачувався акцизний збір існує

маркування товару.

123

За даними статистичних зведень у 2008 році до загального фонду

Держбюджету надійшло 3,35 млрд. грн акцизного збору з виробленої в Україні

лікеро-горілчаної продукції, що майже на 18% більше, ніж за аналогічний

період минулого року [1].

Державна податкова адміністрація в Миколаївській області у 2008 році

перерахувала до держбюджету 131,6 млн. грн акцизного збору. Як повідомляє

прес-служба адміністрації, в порівнянні з 2007 роком надходження збільшилися

на 45,1 млн. грн. У податкових інспекціях Миколаївської області зареєстроване

17 субєктів підприємницької діяльності - платників акцизного збору. 83%

надходжень забезпечило ВАТ " Сан-Інтербрю України", виробники-винарі ВАТ

" Зелений Гай", ВАТ "Коблево", ТОВ "Сандора" і ВАТ "Радсад" мають 16% від

загальних надходжень збору по області [2].

Таким чином, акцизний збір дозволяє через цінові механізми непрямо

впливати на обсяги виробництва та реалізації окремих підакцизних товарів як

на митній території України, так і в сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Також необхідно жорстко контролювати встановлення ставок та об’єм

оподаткування, щоб не спричиняти підробок товару. Необхідне поступове

реформування законодавства, підвищення ставок акцизного збору та

гармонізація їх структур, з урахуванням національних інтересів.

Література

1. Мігунов І.В. Акцизний збір / І.В.Мігунов // Вісник податкової служби України. - 2008. - №1-2. - С. 19-20.

2. Шварц Д.П. Підвищення акцизних зборів в Миколаєві / Д.П. Шварц // Бізнес новини Миколаєва. – 2008. - №23. - С.14-16.

ПОДАТОК НА ДОДАНУ ВАРТІСТЬ ЯК ОСНОВА

БЮДЖЕТОУТВОРЕННЯ

В.В.Алєксєєва, студентка групи ЗЕД 4/2

Науковий керівник - А. М.Бойко, асистент

Широка база оподаткування, яка включає не тільки товари, але й роботи та

послуги, забезпечує надійність і стабільність бюджетних надходжень. В

124

сучасних умовах ринкової економіки ефективне управління підприємством

залежить не тільки від внутрішнього, але і зовнішнього середовища. Серед

найважливіших чинників, що впливають на функціонування господарюючих

суб’єктів, є податки. Саме їх вплив в кінцевому підсумку діяльності

підприємства, а значить і подальший розвиток та здійснення економичної

діяльності. Податок на додану вартість є основним джерелом надходжень до

бюджету. Його частка становить 45%.

Вплив ПДВ на добробт суспільства досліджували Б.Карпінський,

А.Сігайов, А.Соколов, В.Рябошлик, К.Шмельов, М.Боутус, Л.Ербіл, В.Саммерс

та інші, проте механізм ПДВ потребує удосконалення.

ПДВ – непрямий податок, що сплачується кінцевим споживачем:

населенням, державою та неприбутковими неурядовими організаціями, що

обслуговують населення. Проте не з кожної покупки населення належить

стягувати ПДВ, а деякі виробничі підприємства – не кінцеві споживачі, можуть

виявитися кінцевими платниками ПДВ.

Більше половини первинного ПДВ генерується видатками населення на

товари і послуги; державними закупівлями забезпечується десята частка

надходжень; видатками фізичних осіб-підприємств та інших суб’єктів малого

підприємництва – більше чверті, що відповідає значним масштабам поширення

цього виду економічної діяльності. Наприклад, фізичні особи, які орендують

площі в торгівельних центрах, реалізують свої товари населенню без ПДВ,

проте закупівля цих товарів або у виробника, або у оптовика може відбуватися

з ПДВ [1].

У 2008 році кінцеві платники зплатили 35,6 млрд. грн ДПВ, тоді як до

бюджету дійшло 33,5 млрд. грн. З урахуванням того, що 0,6 млрд. грн отримано

за рахунок приросту заборгованості з відшкодування ПДВ, тобто

надзвичайними методами, надходження, зібрані за основним механізмом,

становили 32,9 млрд. грн, або на 2,7 млрд. грн менше, ніж сплачено кінцевими

платниками. Таким чином, у скарбницю потрапило менше 92% первинної

сплати ПДВ [2].

125

Нестабільність фактичних надходжень ПДВ може бути пояснена тільки

суб’єктивними факторами - фіктивним відшкодуванням та іншими

шахрайствами. Прогнозування та динаміка надходжень від ПДВ залежить від

механізму його адміністрування, який потребує перегляду та вдосконалення.

Питання покращення адміністрування ПДВ, підвищення рівня його прозорості,

погашення заборгованості з відшкодування й запобігання її виникненню в

майбутньому – пріоритети у розробках практичної діяльності органів державної

податкової служби України.

Таким чином, ПДВ – це пропорційний податок, який стягується як відсоток

від ціни, а отже, є прозорим на кожному єтапі виробництва та поширення. Він

збирається частинами, через систему відрахувань, коли суб’єкти оподаткування

(зареєстровані як платники ПДВ) можуть зменшувати свої зобов’язання на

величину податку, яку вони сплатили іншим платникам ПДВ, купуючи ресурси

для своєї виробничої діяльності. Цей механізм забезпечує нейтральність

податку, незалежно від того, скільки трансакцій задіяно а економічному

ланцюжку.

Література

1. Сігайов А. Ефективне адміністрування ПДВ: проблеми і перспективи / А. Сігайов // Економіка України. – 2007. – №7. – С.24-25.

2. Карпінський Б. Податок на додану вартість / Б.Карпінський // Економіст. – 2007. – №1. – С.30-33.

ЧЕКОВА ФОРМА ОПЛАТИ ЯК ВИД БЕЗГОТІВКОВИХ ОПЕРАЦІЙ,

ТА ЗАСТОСУВАННЯ ЇХ В УКРАЇНІ

П.Ю.Дзюба, студент групи Е 3/3

Науковий керівник - А. М.Бойко, асистент

У розрахунках між підприємствами застосовуються розрахункові чеки, для

отримання готівки з рахунків у банківських установах. Використання

розрахункових чеків зменшить оборот розрахунків готівковими коштами, що не

призведе до санкції за перевищення лімітів оплати готівкою за даними

платежами. Така форма оплати може застосовуватися, при стійких довірчих

126

відносинах між партнерами; при можливості повного або часткового контролю

партнерів одне одного; при розрахунках за межами підприємства при

роз’їзному характері здійснення господарської діяльності тощо.

Безготівкові операції, зокрема чеки, та їх застосування в Україні

досліджували такі вчені та науковці: І.С.Гринько, І.В.Зятковський,

В.Д.Лагуніна, Р.А.Слав’юк, О.В.Уляницька та інші.

Платником по чеку завжди є банк або інша кредитна установа. Право

чекодавця — звертатися до банку з вимогою щодо оплати чека; обов’язок банку

— виконати цю вимогу, виходячи з угоди між банком і клієнтом. Відповідно до

чекової угоди клієнту дозволяється використовувати його власні, а також

залучені кошти для оплати своїх чеків. Банк сплачує готівкою або

безготівковим переказом коштів з рахунка чекодавця на рахунок пред’явника

чека.

Чекова форма розрахунків потребує від банківської установи дотримання

відповідних правил: банк зобов’язаний упевнитися в достовірності чека (форма,

термін дії, відсутність виправлень, відповідність підпису чекодавця зразку

підпису, який є в банківській установі). Чек може бути оплачений тільки тій

особі, яку вказано в ньому (іменний чек); або пред’явнику, коли чек видано на

пред’явника. Чекодавець не тільки несе відповідальність за оплату чека банком-

платником, а й зобов’язаний забезпечити цей платіж, заздалегідь надавши

банку необхідні кошти для покриття своїх чеків. За видачу чека без покриття

чекодавець несе відповідальність. Банк-платник, підпис якого на чеку

відсутній, як правило, не несе відповідальності перед власником чека за його

оплату, крім випадків, коли чек банком акцептовано.

На даний момент в Україні розрахунки чеками, стають більш вживаними.

Так, у 2008 році, в порівнянні з 2007, відбувся зріст чекових операцій на 3,4%,

що в загальному обсязі склало приблизно 150 млн.грн [1].

Таким чином, чеки мають як негативні, так і позитивні сторони, деякі

банки при видачі готівки за чеком стягують 2 - 4% за послуги. Також - це

вилучення коштів з обороту, можливість неотримання платежу, тривалий

127

термін документообігу, складнощі з оформленням тощо. Але такі розрахунки

мають і сильні сторони: суми, які виписуються за розрахунковим чеком не

впливають на ліміт каси, а вразі втрати чекової книжки, підприємство втрачає

самі бланки, а не грошові кошти [2].

Література

1. Лагунін В.Д. Безготівкові розрахунки між підприємствами / В.Д.Лагунін // Фінанси України. – 2009. - №1. – С. 13-20

2. Гринько І. С. Грошові розрахунки між сільськогосподарськими підприємствами / І.С.Гринько // Економіка та управління національним господарством. – 2009. - №1. – С. 26.

НАПРЯМИ РОЗВИТКУ СИСТЕМИ ОПОДАТКУВАННЯ ТА ОЦІНКА

НЕРУХОМОСТІ

О.М.Зуб, студентка групи ЗЕД 4/1

Науковий керівник - А. М.Бойко, асистент

Прозоре та доступне оподаткування нерухомості на підставі її ринкової

вартості стає для України дедалі актуальнішим. Активне обговорення

зазначеного питання відзеркалює прагнення суспільства та політиків до

справедливого оподаткування багатства та його видимих ознак у формі

земельної власності.

Податки на майно є додатковим потужним інструментом перерозподілу

доходів, не охоплених прибутковим оподаткуванням із будь-яких причин,

слугують забезпеченню справедливості в оподаткуванні та протидії

розшаруванню населення.

В Україні вже не перший рік точаться жваві дискусії стосовно

запровадження податку на нерухомість. При цьому ставиться за мету, з одного

боку зміцнення дохідної бази місцевих бюджетів, а з другого — залучення до

участі в податковому перерозподілі передусім надвисоких доходів,

недостатньою мірою охоплених податком з доходів фізичних осіб та

спрямованих власниками на створення майнових об'єктів. З поміж авторів які

приділяли увагу даній тематиці В.Л. Андрущенко, В.П. Вишневський, П.І.

Гайдуцького, М.Я. Дем'яненка, В.І. Кравченка, Ю.О. Лупенка, М.К. Орлатого, Г

128

О. П'ятаченка, І.А. Розумного, П.Т. Саблука, А.М. Соколовської, А.М. Третяка,

В.М. Федоров, М.М Федорова, І.Я. Чугуновата та інші. Проте існує потреба в

конкретизації елементів податку на нерухоме майно й механізмів його

справляння, що можуть бути застосовані в сучасних вітчизняних умовах.

Розвинуті держави оподатковують нерухоме майно виходячи з його

вартісної оцінки. Цей підхід за умови застосування механізмів індексації й

переоцінки дає змогу врахувати зміни ренти, яку отримують часники. Проте в

Україні існує низка проблем, що лежать у адміністративній площині та не

дають змоги запровадити подібні підходи й механізми.

Таким чином, вирішення питань грошової оцінки нерухомості вимагає

проведення спеціальних досліджень протягом декількох років із метою

врахування регіональних і місцевих особливостей, що впливають на вартість

об’єктів. За прогнозами КМУ, у випадку введення податку на нерухоме майно,

надходження від нього у 2009 р. складуть 471,2 млн грн, або 0,06 % ВВП, у

2010 р. – 553 млн грн, або 0,06 % ВВП [1].

Алгоритм розв'язання окресленої проблеми такий: у законодавчому

порядку зобов'язати платників самостійно задекларувати нерухоме майно й

надати розрахунки з податку на нерухомість; податковій службі провести

попередню масово-роз'яснювальну роботу з метою детального інформування

населення щодо необхідності та порядку декларування нерухомого майна,

порядку розрахунку суми податку; підрозділам податкової служби спільно з

органами місцевого самоврядування здійснити вибірковий подвірний обхід і

контрольні обміри об'єктів нерухомості, застосувавши санкції до тих платників,

які надали неправдиві відомості. Обходу 5 % платників на рік достатньо для

формування свідомого ставлення громадян до виконання своїх зобов'язань

перед державою [2]. Таким чином, введення податку на нерухоме майно

найближчим часом, як того хоче уряд, можливе. Треба лише створити

оптимальні механізми його справляння, які враховували б реалії сьогодення та

інформаційно-технічні проблеми.

Література

129

1. Заєць В.М. Напрями розвитку системи оподаткування та оцінки нерухомості в України / В.М. Заєць //Фінанси України - 2007. - №3. – С. 41-49.

2. Мельник В.М. Податок на нерухоме майно: фіскально-адміністративні проблеми запровадження в Україні / В.М. Мельник, М.М. Мельник // Фінанси України. - 2008. - №3. – С. 61-67.

ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ДОВГОСТРОКОВОГО

КРЕДИТУВАННЯ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ

В.Г.Лаба, студент Е 3/1

Науковий керівник - А. М.Бойко, асистент

Обмеженість власних коштів у сільськогосподарських підприємствах

обумовлює пошук зовнішніх джерел фінансування, найбільш можливими серед

яких на сьогодні виступають довгострокові кредити банків. Потребують

розгляду питання, пов’язані з плануванням потреби підприємств аграрної сфери

виробництва у довгострокових банківських кредитах. Актуальність визначених

питань, вирішення яких певною мірою забезпечить розвиток довгострокового

банківського кредитування сільськогосподарських підприємств, обумовило

вибір теми дослідження.

Проблеми довгострокового банківського кредитування сільськогоспо-

дарських підприємств у ринковій економіці знайшли відображення в працях

таких вітчизняних вчених: В.М. Алексійчука, М.Я. Дем’яненка, Ш.І. Ібатулліна,

С.І. Кручка, П.А. Лайка, О.О. Олійник, Д.В. Полозенка, П.Т. Саблука та інших,

але незважаючи на численні наукові розробки, окремі теоретичні, методичні та

практичні аспекти довгострокового банківського кредитування залишаються

недостатньо дослідженими.

Протягом останніх років значно збільшились обсяги довгострокового

банківського кредитування сільського господарства, причому більшими

темпами зростали кредити в національній валюті. Так, на початок 2008 році

питома вага довгострокових кредитів у загальному обсязі кредитів становила

45,3%, що на 23,0% більше, ніж на початку 2007 року. Також на початок 2008

року 74,6% вимог банків за довгостроковими кредитами, наданими в сільське

130

господарство, були в національній валюті. Позитивні тенденції обумовлені в

основному економічною стабілізацією в країні [1].

Перешкодами подальшого динамічного зростання обсягів довгострокового

кредитування сільського господарства є: низький фінансовий стан

сільськогосподарських підприємств; недостатнє правове регулювання відносин,

пов’язаних із забезпеченням кредитів; відсутність належної застави в

сільськогосподарських підприємствах; високі відсоткові ставки, які обумовлені,

як показали дослідження, високою вартістю залучених довгострокових ресурсів

(у 2004–2005 рр. перевищення кредитної ставки над депозитною становило

всього 1,35 та 2,87% відповідно); дефіцит довгострокових ресурсів у банках;

недостатній менеджмент у банках [2].

З метою удосконалення процесу довгострокового кредитування

сільськогосподарських підприємств банкам необхідно:

- ретельно оцінювати грошові потоки від інвестиційних проектів, що

кредитуються, так як грошові потоки на сьогодні є основним джерелом

погашення довгострокових кредитів у сільськогосподарських підприємствах;

- звертати увагу на придатність об’єктів застави (в аграрному секторі

України склалася ситуація, коли об’єкт довгострокового кредитування

одночасно виступає об’єктом застави);

- здійснювати контроль в процесі супроводу довгострокового кредиту за

такими основними напрямами: цільове використання кредиту; фінансовий стан

позичальника; стан збереження застави; своєчасність повернення основного

боргу і відсотків.

Таким чином, розвиток довгострокового банківського кредитування

сільськогосподарських підприємств буде залежати від правильної організації

визначених процедур як з боку банку, так і з боку підприємства.

Література

1. Олійник О.О. Аналіз фінансового стану аграрних підприємств як передумова їх довгострокового банківського кредитування / О.О. Олійник // Економіка, фінанси, право. – 2008. – №8. – С. 20-24.

131

2. Дем’яненко М.Я. Довгострокове банківське кредитування аграрних підприємств / М.Я. Дем’яненко // Науковий вісник НАУ. – 2008. – №76. – С. 243-246.

ІНОЗЕМНЕ ІНВЕСТУВАННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ

ПІДПРИЄМСТВ

Н.В.Безпалько, студентка Е 3/1

Науковий керівник - А. М.Бойко, асистент

Економіка України перебуває у стадії трансформації, тому суспільство

повинно мати відповідну стратегію, можливість реалізації якої значною мірою

залежить від багатьох чинників. Важливою умовою економічного зростання є

зростання на основі інвестиційно-інноваційного розвитку. Водночас залучення

й ефективне використання інвестицій є однією з найактуальніших проблем

сучасної економіки, у розв’язанні якої відіграє інвестиційний потенціал країни.

Саме інвестиційний потенціал, його раціональне використання створюють

передумови для розвитку підприємств, галузей і національного виробництва в

цілому.

Незважаючи на значні наукові дослідження та вагомі практичні розробки

недостатньо вивченими залишаються питання щодо покращення умов

інвестиційної діяльності сільськогосподарських підприємств, підвищення

ефективності інвестиційних процесів.

Інвестиції – встановлюють стабільні зв’язки, забезпечують перспективну

зацікавленість іноземних суб’єктів у сталому розвитку фінансових, виробничих

і торгівельних відносин із нашою державою.

В перспективі такий чинник як інвестиційний клімат в Україні сприятиме

збільшенню інвестиційних потоків із ЄС до України. Але в перспективі ,на

даному етапі розвитку він має суперечливий характер, оскільки з одного боку

,зростання обсягів прямих іноземних інвестицій в Україні відбувається досить

динамічно. З іншого боку деякі заходи українських урядів призвели до

відлякування іноземних інвесторів.

132

Шляхи розв’язання проблеми залучення прямих іноземних інвестицій

пов’язані із тенденціями світових інвестиційних процесів, динамікою прямих

іноземних інвестицій, умовами формування інвестиційного іміджу України на

міжнародному ринку та її місця у світових інвестиційних рейтингах ,а також

рівнем державного впливу на інвестиційні процеси.

Стратегія розвитку країни залежить від потенціалу регіону. Зокрема

структурні елементи інвестиційного потенціалу у складі підприємств і

організацій, що значною мірою формується під впливом соціально-

економічного розвитку регіону.

Слід зазначити, що „за обсягами залучення іноземних інвестицій в

аграрний сектор Миколаївської області дуже відстає від економіки в цілому, в

якій рівень залучення іноземного капіталу порівняно з іншими дуже низький.

Разом з тим, стан агропромислового комплексу України свідчить, що система

регуляторів, які перебувають в руках держави, не створює необхідних умов для

швидкого розвитку даної сфери економіки. Більшість інвесторів не бажають

вкладати свій капітал у сільськогосподарські підприємства. Тому розроблення

саме регіональної системи страхування інвестицій, надання спеціальних пільг і

гарантій для інвестування проектів бажаної спрямованості на рівні регіону,

створення підприємств агробізнесу для забезпечення залучення довгострокових

інвестицій – це об’єктивна необхідність.”

На кінець 2008 року прямі іноземні інвестиції в сільське господарство

України склали 552,7тис.дол.США що в структурі інвестицій в галузі склало

1,9%.Понад 70% інвестицій в АПК України здійснено у вигляді фінансових

інвестицій , насамперед внесків до статутного капіталу.

Таким чином, ситуація в країні негативно впливає на інвестування з боку

іноземців в Україну взагалі, а кризовий стан сільського господарства

максимально обмежує приток іноземних інвестицій в агропромисловий

комплекс Держави, регіону та підприємств зокрема як комплектуючих.

133

ОСОБЛИВОСТІ СПЛАТИ ПОДАТКУ НА ЗЕМЛЮ

Ю.М. Бойко, студентка групи ЗЕД 4/1

Науковий керівник - А. М.Бойко, асистент

Земля — це основне національне багатство України, що перебуває під

особливою охороною держави та є об'єктом права власності українського

народу. Земельні відносини в Україні посідають і посідатимуть одне з чільних

місць у житті держави та суспільства. Тому цілком очевидно, що вони мають

бути належним чином врегульовані на вищому законодавчому рівні.

В періодичних виданнях з׳являлися різні публікації щодо окремих питань

плати за землю. Зокрема, це питання досліджували: Л. А. Василенко, В. О.

Кравченко, С. М. Криниця, В. С. Падалко, В. В. Петров, К. Р. Седов, Д. І.

Чирка. Але, майже кожного року на законодавчому рівні проводяться зміни

щодо сплати земельного податку, тому область дослідження цього податку

залишається відкритою. Використання землі в Україні є платним. Плата за

землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати.

Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім

орендарів, сплачують земельний податок. За земельні ділянки, надані в оренду,

справляється орендна плата.

Особливості сплати податку на землю розглянемо на прикладі дочірнього

підприємства «Агро-Коблево» в Березанському районі. Розмір орендної плати

за землю встановлюється у договорі оренди. При обчисленні суми земельного

податку на дочірньому підприємстві «Агро-Коблево» нормативну грошову

оцінку земель за 2008 рік індексували на коефіцієнт 1,152. Коефіцієнт

індексації нормативної грошової оцінки землі на 2009 рік розраховують

виходячи із середньорічного індексу інфляції за 2008 рік – 125,2%, відповідно

до порядку проведення індексації грошової оцінки земель. Ставки земельного

податку з 1 га сільськогосподарських угідь встановлюються у процентах від їх

грошової оцінки у таких розмірах: для ріллі, сіножатей та пасовищ - 0,1; для

багаторічних насаджень - 0,03. На дочірньому підприємстві «Агро-Коблево», у

134

2008 році порівняно з 2007 роком, орендна плата з 5000 грн. збільшилася до

7000 грн. У 2008 році загальна плата за землю становила 8350 грн [1].

Кошти від плати за землю використовуються на фінансування заходів

щодо раціонального використання й охорони земель, підвищення родючості

ґрунтів, відшкодування витрат власників землі та землекористувачів,

пов'язаних з господарюванням на землях гіршої якості, ведення Земельного

кадастру, здійснення землевпорядження і моніторингу земель, проведення

земельної реформи і розвитку інфраструктури населених пунктів.

Несплата земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки

державної та комунальної власності виробниками сільськогосподарської і

рибної продукції та громадянами протягом року, іншими платниками —

протягом півроку вважається систематичною і є підставою для припинення пра-

ва користування земельними ділянками.

За несвоєчасну сплату земельного податку справляється пеня у розмірі

0,3% суми недоїмки за кожний день прострочення. Розмір пені за несвоєчасне

внесення орендної плати передбачається у договорі оренди, проте він не може

перевищувати ставки пені за несвоєчасну сплату земельного податку [2].

Література

1. Агєєва Т. Правові основи обчислення податку на землю. / Т. М. Агєєва //

Моніторинг. – 2008. – № 8. – С. 25–26.

2. Гривнак К. Податок на землю: так чи ні? / К. М. Гривнак, В. А. Козюк,

О.М Олійник. // Фінансове право. – 2008. – № 11. – С. 15–16.

ФІНАНСОВА СТІЙКІСТЬ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ

ПІДПРИЄМСТВ

І.М.Євчук, студент групи Е 3/1

Науковий керівник - А. М.Бойко, асистент

Фінансова стабільність держави визначається фінансовою стійкістю

підприємств, а виняткове місце агропромислового комплексу та аграрного

135

сектора в народному господарстві зумовлює необхідність забезпечення

фінансової стійкості сільськогосподарських підприємств.

Дослідженням питань оцінки фінансового стану підприємств займались

В.А.Борисова, О.Д.Василик, О.С.Галушко, В.М.Івахненко, В.Г.Козак,

Г.Я.Козак, Л.А.Костирко, П.А.Лайко, Ю.І.Ляшенко, Л.П.Пелипенко, Л.М.Лях,

А.М.Поддєрьогін, І.Я.Сав`як, А.Д.Шеремет, В.В.Чепурко, та інші, хоча

недостатнє місце в них займає оцінка фінансової стійкості.

Стійкість підприємства є якісною характеристикою його стану,

індикатором його «здоров'я», запорукою його життєздатності і підгрунтям

стабільності на ринку і розвитку у конкурентному середовищі.

Фінансова стійкість сільськогосподарського підприємства перебуває під

дією різноманітних фінансово-економічних факторів. Проте важливим є

усвідомлення того, що фінансова стійкість – це ще й така властивість

підприємства, яка дозволяє долати всі виробничо-економічні перешкоди і

зберігати своє фінансове положення [1]. Загальна оцінка стійкості фінансового

стану має включати такі основні етапи оцінки: складу і динаміки активів;

наявності і структури поточних активів; динаміки і структури фінансових

ресурсів; взаємозв'язку статей активу і пасиву балансу; величини власного

поточного капіталу; стану дебіторської і кредиторської заборгованостей;

платоспроможності.

Узагальнення результатів оцінки фінансової стійкості по

сільськогосподарських підприємствах Миколаївської області з 2004 по 2008

роки показало, що приріст активів в 2,9 рази відбувався за рахунок приросту

довготермінових активів; частка власного капіталу знижувалась, а кредитів

підприємства майже не отримували; дебіторська і кредиторська заборгованість

зростала, причому найбільшу частину в структурі заборгованості займала

прострочена заборгованість за товари; величина власного поточного капіталу

мала чітку тенденцію до зниження і на початок 2005 року була від`ємною;

підприємства є неплатоспроможними, причому протягом досліджуваного

періоду ситуація загострювалася [2].

136

Таким чином, створення сприятливого зовнішнього середовища для

підвищення фінансової стійкості сільськогосподарських підприємств слід

здійснювати за напрямками: формування багатоукладної аграрної економіки,

забезпечення свободи вибору нових організаційно-правових форм

господарювання на основі удосконалення земельних та майнових відносин

власності; надання правовому забезпеченню більшої динамічності, якості і

соціально-економічної результативності; удосконалення системи управління

аграрною сферою; удосконалення системи оподаткування, цінової політики,

кредитної системи; ліквідація заборгованості і належний страховий захист

сільськогосподарських товаровиробників.

Література

1. Шеремет А.Д. Фінансова стійкость сільськогосподарських підприємств / А.Д.Шеремет // Економіка АПК. – 2009. - №1. – C. 35-38.

2. Лях Л. М. Проблеми визначення фінансової стійкості сільськогосподарських підприємств. / Л.М.Лях // Вісник Полтавського державного сільськогосподарського інституту. - 2008. - № 8, – C.102-104.

ІННОВАЦІЙНІ ФОНДИ СІЛЬСЬКОГОГОСПОДАРСЬКОГО

ПІДПРИЄМСТВА

Д.А.Гросу, студент групи Е 3/3

Науковий керівник - А. М.Бойко, асистент

Забезпечення сталого розвитку національної економіки та подальше

зростання всіх її показників - є першочерговим завданням керівництва України,

основною метою державної інвестиційної політики, що здійснюється сьогодні.

Проте досвід економічно розвинених країн свідчить: розбудова економіки

держави неможлива без збільшення обсягів інвестиційних коштів, які

залучаються до всіх галузей вітчизняного виробництва; без поліпшення

загального рівня інвестиційної діяльності, що може здійснюватись лише на базі

інноваційних структурно – технологічних змін.

Вагомий внесок у розв’язання проблем підвищення ефективності

інвестиційно-інноваційної діяльності зробили українські вчені: В.М. Геєць, Б.Є.

Кваснюк, А.П. Новак, А.Е. Абрамов, Л.М. Алексєєнко.

137

На жаль, лише незначні обсяги інноваційної діяльності в Україні

фінансуються за рахунок державного та місцевих бюджетів. Так, в 2007 році за

рахунок бюджетів всіх рівнів було профінансовано 64941,4 тис. грн., що склало

тільки 1,4% від всього обсягу фінансування інноваційної діяльності сільського

господарства. У 2008 році на 126,8 % збільшився загальний показник

фінансування інноваційної діяльності в Україні, але виділення бюджетних

коштів знизилось з 1,4% до 0,8%. У 2008 році, в порівнянні з 2007 роком

збільшились показники загального обсягу фінансування інноваційної діяльності

з інших джерел, а саме: надходження коштів від вітчизняних інвесторів - з 0,2%

до 1,4%; інвестування іноземними інвесторами - з 2,5% до 2,7%. Більшість

грошей, що виділялись на інноваційну діяльність, надходили за рахунок

власних коштів підприємств. Так, у 2007 році на інноваційні розробки вони

витратили 3501451,2 тис. грн або 77,2% від загального обсягу фінансування, а у

2008 році – 5045390,9 тис. грн або 87,7% [1].

Позитивні тенденції спостерігаються у фінансуванні інноваційної

діяльності підприємств переробної галузі АПК. З кожним роком частка коштів,

у загальному обсязі фінансування, що вкладаються у розвиток інновацій в цій

сфері, зростає. Якщо у 2007 р. в інноваційну діяльність підприємств харчової

промисловості та перероблення сільськогосподарських продуктів було

вкладено 692332,2 тис. грн або 15,3% від загального обсягу фінансування

інноваційної діяльності в Україні, то у 2008 році цей показник зупинився на

позначці 1026455,5 тис. грн або 17,8% [2]. Збільшення інтересу з боку

зарубіжних і вітчизняних інвесторів, розробка державних програм, що мають на

меті поширити інноваційну складову у сучасній національній переробній

промисловості, свідчить про перспективність та стабільне майбутнє

працюючих виробництв, які займаються переробкою сільськогосподарських

продуктів, про ріст їх чисельності в подальшому.

Таким чином, збільшення обсягів фінансування інноваційної діяльності в

найближчий час, створення стабільної бази для проведення науково – технічних

розробок є необхідними умовами сталого розвитку національної економіки

138

України. Проведення державою раціональної інноваційно-інвестиційної

політики дозволить: здійснити повне технічне переозброєння переробних

підприємств АПК; оновити їх морально застарілі та фізично зношені основні

фонди; значно збільшить обсяги виробництва; зробить вітчизняні підприємства

конкурентоспроможними на міжнародному ринку; що, в підсумку, призведе до

подолання кризових явищ в економіці країни та забезпечить її продовольчу

безпеку.

Література

1. Абрамов А.Е. “ інноваційні залучення в фонди с/г підприємств ” /А.Е.Абрамов // Фінанси України. - 2009. - №1. - С.10-12.

2. Алексєєнко Л.М. “ залучення інноваційних коштів в с/г підприємства ” / Л.М. Алексєєнко // Фінанси України. - 2008. - № 12. – С.26-30.

ІНВЕСТИЦІЙНА ПРИВАБЛИВІСТЬ ПІДПРИЄМСТВ

АГРОПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ

А.В. Лук'янчук, студентка групи Е 3/1

Науковий керівник - А. М.Бойко, асистент

Продовольча безпека є невід’ємною складовою загальноекономічної

безпеки будь-якої країни. Підвищення її рівня на основі нарощення

виробництва продуктів харчування, поліпшення їх якості та збалансованості за

поживними елементами, а також забезпечення доступності до екологічно

чистих продовольчих ресурсів всіх верств населення має стати пріоритетним

напрямком розвитку агропромислового комплексу України, в тому числі

харчової промисловості. Вирішення цього завдання можливе лише за умови

впровадження активної інвестиційної політики, спрямованої на збалансування

та пропорційний розвиток основних сфер і інфраструктурних ланок комплексу,

оновлення й підвищення техніко-технологічного рівня його виробничої бази.

Дану проблему досліджували вітчизняні та зарубіжні вчені: І.В.

Гончаренко, А.П. Дука, І.М. Крупка, Т.В. Майорова, К.С. Мартиненко, А.А.

Пересада, С.Ф. Покропивний та інші.

139

На початок 2008 року аграрний сектор економіки Миколаївської області

складався з 644 сільськогосподарських підприємств та 4260 фермерських

господарств. У 2007 р. в економіку області 20 підприємств залучили та

зареєстрували 31 інвестицію на загальну суму 14,6 млн. USD, що у 3,5 рази

більше, ніж за відповідний період попереднього року. Усього присутніх

іноземного капіталу в економіці області складає 50,7 млн. USD. Найбільшими

інвесторами є Кіпр, Туреччина, Нідерланди, Франція, Туреччина, Литва [1]. У

2004 році іноземний капітал, який надходить в область на 18% складався з

грошових внесків, а на 87% - з нерухомого майна. У 2008 році навпаки: 70%

надходження іноземного капіталу складаються з грошових внесків і приблизно

на 11% - з нерухомості та обладнання. Це пов’язано з тим, що стимулююча

політика держави в цьому напрямку за чотири роки впливала на інвестиційний

клімат. Тобто створювалися необхідні умови для інвестора, які б гарантували

йому захист його інвестицій і сприяли привабливості економіки для іноземного

інвестування. Було прийняте інвестиційне законодавство України, яке

забороняє органам влади втручатися в діяльність суб’єктів інвестиційної

діяльності. Так, у 2008 році інвестори купили акції підприємств

агропромислового комплексу Миколаївської області на 9,9 млн. USD. Більше

всього інвесторам, зокрема британським, сподобалася харчова промисловість.

У неї вклали 72% всіх інвестицій. Але цього недостатньо для комплексного

розвитку аграрного сектору в цілому [2].

Разом з тим, стан агропромислового комплексу України свідчить, що

система регуляторів, які перебувають в руках держави, ще не створює

необхідних умов для швидкого і наступального розвитку даної сфери

економіки. Більшість інвесторів не бажають вкладати свій капітал у

сільськогосподарські підприємства. Тому розробка саме регіональної системи

страхування інвестицій, надання спеціальних пільг і гарантій для інвестиційних

проектів бажаної спрямованості на рівні регіону, створення підприємств

агробізнесу для забезпечення довгострокових інвестицій та нових технологій в

140

агропромисловий комплекс значно покращить привабливість області для

потенційного інвестора.

Література

1. Мартиненко К.С. Поліпшення інвестиційної привабливості підприємств агропромислового комплексу Миколаївської області /К.С. Мартиненко // Вісник аграрної науки Причорномор’я. – 2008, вип. 5. – С. 124-125.

2. Гончаренко І.В. Стан іноземного інвестування аграрного сектору Миколаївської області / І.В. Гончаренко, А.В. Ключник // Вісник аграрної науки Причорномор’я. – 2008, вип. 1. – С. 31-35.

ОПОДАТКУВАННЯ ДОХОДІВ ФІЗИЧНИХ ОСІБ

СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ В УМОВАХ СВІТОВОЇ

ФІНАНСОВОЇ КРИЗИ

В.С.Сидоренко, студентка групи ЗЕД 4/1

Науковий керівник - А. М.Бойко, асистент

Світова фінансова й безпосередньо пов’язана з нею економічна криза має

глобальний, системний і затяжний характер. На сьогоднішній день, податкова

система України перебуває на етапі кардинальних перетворень – готується до

прийняття Верховною Радою проект Податкового кодексу України. В державі

постійно проводиться політика зміни системи оподаткування, але, на жаль, не

завжди продумана і економічно обґрунтована. Дестабілізуючим фактором для

України є величезна кількість податків, одним із яких являється податок з

доходів фізичних осіб - від’ємна частка добробуту населення, особливо в

умовах глобальної інфляції, зростання безробіття, скорочення промислового

виробництва та сільськогосподарської продукції в Україні на 25-45 % .

Питання пов’язані з оподаткуванням доходів фізичних осіб досліджувалися

такими вченими: Т.Добродій, С.Латинін, О.Фомін, А.Б.Бабійчук, О.Д.Данілов,

Н.П.Фліссак та ін. Однак у зазначених працях практично відсутній

комплексний підхід до аналізу існуючих і можливих майбутніх проблем

працюючого населення країни, пов’язаних зі сплатою податку з доходів

фізичних осіб у світлі глобальної кризи.

141

Треба зазначити, що в умовах скачкоподібних трансформацій суспільно-

економічного буття особлива роль відводиться податковій системі України.

Розглянемо детальніше поняття податку з доходів фізичних осіб. Так, під

податком з доходів фізичних осіб будемо розуміти – прямий,

загальнодержавний податок, який стягується з доходів (заробітку) громадян.

Утримання податку з оподатковуваного сукупного місячного доходу (зокрема

доходи у вигляді заробітної плати, виплати і винагороди , нараховані платнику

податку згідно з умовами трудового або цивільно-правового договору) з

01.01.2007р. здійснюється підприємствами всіх форм власності за ставкою - 15

% [1].

Дослідивши ставку податку з доходів фізичних осіб та її вплив на розмір

заробітної плати у СТОВ Маяк Березнегуватського району Миколаївської

області, на прикладі штатного розпису адмінперсоналу, чисельність якого

складає 7 чол., можна сказати, що загальний розмір заробітної плати – 8640 грн

після сплати податків становить 7067,5 грн. На перший погляд, незначні суми

щомісячних відрахувань у вигляді податку з доходів фізичних осіб – 1296 грн і

відрахувань на обов’язкове державне пенсійне та соціальне страхування

відповідно 172,8 та 103,7 грн, за рік перетворюються у чималу суму – 18870

грн.

В Україні за весь період її розвитку не було такого стрімкого стрибка цін

на продовольчі товари, який стався останнім часом. Тому, у період глобальної

кризи, податок з доходів фізичних осіб став вагомим джерелом зменшення

сімейного бюджету населення країни, а подальший розвиток ринкових відносин

все більше підкреслюють наявні недоліки в діючій сьогодні системі

оподаткування. Все це й обумовлює необхідність створення Податкового

кодексу – виваженого і прийнятного для всіх суб’єктів податкового процесу [2].

Нині важливим завданням має стати орієнтація держави на зростання

добробуту народу, створення цілісного, узгодженого, стабільного та

раціонального податкового законодавства. Саме це потребує більш детального,

глибокого аналізу в подальшому дослідженні та практичному застосуванні.

142

Література

1. Добродій Т. Оподаткування фізичних осіб / Т. Добродій // Вісник податкової служби України. – 2008. - №40. - С.31-34

2. Бабійчук А.Б. Напрямки удосконалення системи оподаткування в Україні / А.Б. Бабійчук // Фінанси України. – 2008. - №4. - С.16

РЕФОРМУВАННЯ МІСЦЕВИХ ПОДАТКІВ І ЗБОРІВ В УКРАЇНІ

О.О.Борисова, студентка групи ЗЕД 4/1

Науковий керівник - А. М.Бойко, асистент

В Україні практика організації системи місцевого оподаткування виявила

недоліки, зумовлені невирішеністю суто теоретичних проблем, які стосуються

ідеї місцевих податків у контексті зміцнення місцевого самоврядування. Тому

важливого значення в сучасних умовах набуває осмислення процесу

реформування системи місцевого оподаткування України. На жаль, в Україні

роль і значення місцевих податків і зборів, їхній вплив на розвиток органів

місцевого самоврядування недооцінюється. Так, за офіційними статистичними

даними середні надходження до місцевих бюджетів від місцевих податків і

зборів не перевищує 4 % [1]. Види місцевих податків і зборів, їх граничні

розміри та порядок обчислення встановлено Декретом Кабінету Міністрів

України “Про місцеві податки і збори”. Але в усій цій історії мало знайдеться

прикладів ефективності місцевих податків та зборів. Однак на сьогодні норми

цього Декрету не дають змоги суттєво вплинути на формування дохідної

частини місцевих бюджетів, які на половину складаються і трансфертів з

державного бюджету: у 2007 р. – 51,5 %, у 2008 р. – 47,7 %. Порівняно з 2001 р.

цей показник зріс більше ніж удвічі. Виникає нагальна потреба докорінної

зміни системи місцевих податків і зборів та підвищення їх ролі як джерела

доходів бюджетів органів місцевого самоврядування [2]. Доцільним є

скасування малоефективних для бюджету таких місцевих податків і зборів, як

збір за проведення гастрольних заходів, податок на промисел, фіксований

податок з фізичних осіб від підприємницької діяльності, збір за участь у бігах

на іподромі. Сума надходжень від цих податків за 2007 р. становила 729,9 млн

143

грн, або 0,7 % від загальної суми надходжень до місцевих бюджетів. З метою

зменшення навантаження на фонд оплати праці передбачається об’єднати всі

внески на державне соціальне страхування в один платіж – єдиний соціальний

податок [2]. На думку одних дослідників місцеві бюджети необхідно

забезпечити стабільними та значимими джерелами доходів, головним з яких

має стати податок на нерухоме майно. Він забезпечить стабільне надходження

коштів до місцевих бюджетів, нерухоме майно не може бути переміщене тому

можливі регіональні особливості в його ставках не спричинять небажані

наслідки [3]. Законопроектом “Про місцеві податки і збори” ухваленим

Верховною Радою України у першому читанні буде скасовано 10 видів

податків, зокрема ринковий збір. Замість нього буде запроваджено ринковий

податок, який передбачає плату не за торгове місце, а за кожен метр земельної

площі, в тому числі за проходи, проїзди, за ставкою в 700 – 7000 разів більшою,

ніж нинішня ставка ринкового збору. При введенні ринкового податку для

підприємців не було жодного іншого збору, це призведе до знищення малого

підприємництва, ринки закриють і 2,5 – 3 млн громадян втратять роботу, а

велике коливання ставок податку (від 0,5 до 2,5 %) призведе до збільшення

корупції [4]. Такими чином, система місцевих податків і зборів має бути

багатогранною та гнучкою в плані використання фіскальних інструментів.

Основним напрямом вдосконалення системи місцевого оподаткування має

стати збільшення її фіскально значення як за рахунок нових податків, так і за

рахунок податків можуть бути передані місцевим органам влади.

Література

1. Сунцува О.О. Оптимізація місцевих податків і зборів та оцінка податкової конкуренції як чинники регіонального розвитку / О.О. Сунцува // Актуальні проблеми економіки. – 2009. - №1 - С.134-141.

2. Влащук М. Податки ліквідувати! Які? / М. Влащук // Вісник податкової служби. – 2009. - №4 – С.6-8.

3. Бондарук Т.Г. Реформування місцевого оподаткування в Україні / Т.Г. Бондарук // Актуальні проблеми економіки. – 2008. - №6 – С.213-221.

144

ОСОБЛИВОСТІ ФІНАНСІВ ФЕРМЕРСЬКИХ ГОСПОДАРСТВ

Л.Л.Сабодаха, студентка групи Е 3/2

Науковий керівник - А. М.Бойко, асистент

Однією із складових управління фінансовими ресурсами малих

фермерських господарств є система заходів фінансово-кредитного забезпечення

малого сільськогосподарського виробництва.

В умовах глибокої кризи, пережитої агропромисловим комплексом,

особливо цінними є іноземні інвестиції в цю складну, з тривалим строком

окупності сферу економіки. Однак, як відомо, інвестиції спрямовуються туди,

де є гарантія їх високоефективного використання та максимальної віддачі.

Фінансове забезпечення підприємств досліджували такі вчені:

М.М.Александрова, Д.В.Клиновий, А.М.Ковальова, М.І.Крупка, В.М.Радіонова,

В.М.Опарін, та інші. Дослідженням питань інвестиційної діяльності, залучення

інвестицій в аграрний сектор України, вивчали як вітчизняні, так і зарубіжні

учені-економісти: І.Т.Балабанов, І.О.Бланка, С.О.Буткевич, Ф.Шарпа та інші.

Розглянемо тенденції кредитування малих фермерських господарств в

Україні протягом останніх років з позиції макрорівня.

Починаючи з 1999 р., кредити в аграрний сектор України видавалися за

надзвичайно високими ставками – 65%. У 2003 році ставка вже значно

знизилась і становила 20,9%.

На сучасному етапі лідерами серед комерційних банків за обсягами

кредитування АПК є Райффайзен Банк Аваль і Промінвестбанк. Так, у 2005

році Райффайзен Банк Аваль почав видавати кредити українським аграріям під

16-17% річних [1].

Умови надання фермерам кредитів розрізняються в різних регіонах країни,

що пов’язано з ризикованістю землеробства в певному регіоні, наявністю

розгалуженої мережі філій різних банків, прибутковістю ведення сільського

господарства. На початок 2008р. В Україні діяло 619 кредитних спілок, які

становили лише 3% у структурі загального кредитування [2].

145

Інвестиційна діяльність є неодмінною умовою виходу підприємств АПК на

стійку траєкторію економічного росту. Для відновлення й зростання

економічного потенціалу України необхідне посилення ролі держави в

інвестиційному процесі.

Пріоритетним напрямком інвестиційної політики на найближчу

перспективу повинна стати підтримка інвестицій у секторі малого й середнього

підприємництва. Обсяг інвестицій у цей сектор сьогодні оцінюється в 7% усіх

вкладень в основний капітал.

Таким чином, для поліпшення фінансового стану аграрних підприємств,

потрібно залучати не лише традиційні види кредитування, а й розвивати і

підтримувати кредитні спілки, кооперативи, товариства загального

кредитування, які довели за час свого існування свою функціональність. Також,

важливим моментом є інвестиційна діяльність, яка характерна для будь-якого

підприємства.

Література

1. Опарін В.М. Фінансове Джерела фінансового забезпечення розвитку малих фермерських господарств / В.М. Опарін // Актуальні проблеми економіки. – 2008. – № 7. – С. 154 – 160.

2. С.О. Буткевич Інвестиційні залучення в аграрний сектор, та їх подальший розвиток / С.О. Буткевич // Актуальні проблеми економіки. – 2008. – № 11. – С. 137 – 142.

ОПОДАТКУВАННЯ ФІКСОВАНИМ

СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИМ ПОДАТКОМ

Н.О.Осіпова, студентка групи ЗЕД 4/2

Науковий керівник - А. М.Бойко, асистент

Сільське господарство одна з найбільш розвинутих і прибуткових галузей

господарства України. Товаровиробники завжди переймались сплатою податків

у своїй діяльності, тому що прибуток такого господарства залежить від

багатьох факторів, в основному від природних умов, і достовірно його

підрахувати дуже важко і тому держава повинна робити все, щоб ця галузь

удосконалювалась, створювати сприятливі умови для роботи підприємців.

146

Питання сплати ФСП підприємцями, що мають у власності землю або вона

надана їм в оренду є дуже актуальним. Його розглядали багато зацікавлених в

цьому науковців, наприклад, К.Гривнак, В.Фінашко О.Шумський але всеодно,

воно залишається до кінця нерозкритим.

Метою даної статі є особливості сплати землекористувачами фіксованого

сільськогосподарського податку на прикладі приватного

сільськогосподарського підприємства „Агроурожай” Жовтневого району

Миколаївської області.

З 1 січня 1999 року у державі запроваджено фіксований

сільськогосподарський податок (ФСП), який знижує податковий тиск на

сільськогосподарських товаровиробників [1].

ФСП є загальнодержавним податком із застосовується поряд із загальною

системою оподаткування. Це означає, що сільськогосподарські виробники

мають право самостійного вибору системи оподаткування. Це є своєрідними

зниженням податкового тиску на ПСП „Агро урожай”.

Площа земель даного господарства у 2008 році становить 2170га, рілля

займає 1418га, а пасовища 752га. Загальна оцінка земельної площі становить 44

тис.грн. При обчисленні суми ФСП застосовуються ставки податку у відсотках

від нормативної грошової оцінки, для ріллі та пасовищ коефіцієнт становить -

0,15. За підрахунками бухгалтера ПСП „Агро урожай” за 2008 рік сплатило

ФСП у розмірі 8600грн. Починаючи з 1 січня 2005 року розрахована ПСП

„Агроурожай” та задекларована ним у податковому розрахунку ФСП сума

податку в повному обсязі надходить до місцевого бюджету Жовтневого району.

Розрахунок суми ФСП підприємство самостійно подає до органу

державної податкової служби до 1 лютого поточного року. Сплата податку

здійснюється щомісяця протягом 30 календарних днів, наступних за останнім

календарним днем базового звітного місяця [2].

При обчисленні питомої ваги доходу від реалізації сільськогосподарської

продукції власного виробництва в ПСП „Агроурожай” включають доходи від:

147

реалізації продукції рослинництва і тваринництва; реалізації продукції,

виробленої із сировини власного виробництва на давальницьких умовах.

Отже, сплата ФСП для власників сільськогосподарських підприємств

полегшує їх податкове забов’язання, вони мають змогу не сплачувати до

бюджетів різних рівнів три податки і три збори. Тому, загалом перехід на ФСП

є вигідним для товаровиробників сільськогосподарської продукції [3].

Література

1.Фінашко Ф. Фіксований сільськогосподарський податок /Ф.І. Фінашко// Вісник податкової служби України. - 2008. - №43. - С. 24-25.

2.Гривнак К. Терміни подання розрахунку ФСП у 2009р / К.Л. Гривнак // Вісник податкової служби України. - 2009. - №3. - С. 16-17.

3.Шумський О. Подовження терміну дії ФСП. /О.П. Шумський // Вісник податкової служби України. - 2008. - №48. - С.- 11.

ОЦІНКА РИЗИКОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ НА УКРАЇНІ

В.В.Габелюк, студент групи Е 3/1

Науковий керівник - А. М.Бойко, асистент

У сучасних умовах господарювання, за наявності на вітчизняному

фінансовому ринку альтернативних варіантів капіталовкладень із різним

ступенем ризику й дохідності, великого значення набуває кредитний аналіз

підприємства як об’єкта інвестування. Таке комплексне оцінювання передбачає

застосування цілої низки методів фінансового й економічно-математичного

аналізу з метою прогнозування ймовірності дефолів (банкрутства) підприємств

та визначення надійності відповідних капіталовкладень.

Ризиковий характер підприємницької діяльності, невизначеність і

непередбачуваність багатьох факторів зовнішнього середовища, а також

політична і економічна нестабільність в Україні та підвищення рівня

конкуренції значно активізували проблему виживання підприємства в існуючих

умовах господарювання. Такий стан зумовлює потребу в коректному

визначенні рівня економічної безпеки підприємства, виявлення зон ризику та

своєчасній розробці комплексу антикризових заходів.

148

Оцінку ризикової діяльності підприємств в Україні можна здійснювати за

допомогою методів аналізу надійності підприємств: експертного, економічно-

математичного, штучногї інтелектуальної системи, метода оцінки фінансового

стану.

Під економічною безпекою суб’єкта господарської діяльності слід розуміти

здатність підприємства до ефективного функціонування і успішному розвитку в

майбутньому. Такий стан досягається при найефективнішому використанні

ресурсів, що перебувають у розпорядженні підприємства [1].

На сьогоднішній день сформулювалось чимало методичних підходів до

визначення рівня економічної безпеки підприємства, які можна класифікувати

таким чином: методи прогнозування банкрутства; методи комплексної оцінки;

методи комплексної оцінки економічного потенціалу підприємства [2].

Оцінка результатів діяльності підприємств є одним з основних елементів у

системі управління і обґрунтування господарських рішень. Вона становить

інтерес для інвесторів, кредиторів, постачальників матеріально-технічних

ресурсів, державних органів управління й виробничих менеджерів.

Зазначається, що багатокритерійний підхід на основі комплексної оцінки

діяльності підприємства дає змогу формувати напрями підвищення

ефективності виробництва і стратегічного розвитку підприємства. Проведений

аналіз існуючих методичних підходів дав змогу виявити певні недоліки, що

ускладнюють їх використання для повної ефективності діяльності фінансових

підприємств. Зокрема, методи прогнозування банкрутства та фінансового стану

підприємства.

Отже, потрібно вдосконалити методичну базу оцінки рівня ризикової

діяльності підприємств з метою формування ефективного й адекватного

вітчизняним умовам господарювання і прогнозування кризових явищ

підприємства та визначення шляхів підвищення його економічної стійкості.

Література

1. Сащук Д. П. Оцінка надійності підприємств: теоретико-методологічний підхід / Д.П. Сащук // Фінанси України. – 2008. - №1. – С.32-35.

149

2. Гічова Н. Ю. Діагностика рівня економічної безпеки підприємства / Н.Ю. Гічова // Фінанси України. – 2008. - №4. – С.108-109.

КРЕДИТУВАННЯ АГРОПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ

С.М.Сенишина , студентка групи Б 3/1

Науковий керівник - А. М.Бойко, асистент

Ринкові зміни, які відбуваються останнім часом у сільському господарстві,

супроводжуються докорінною перебудовою системи фінансування галузі, у

якій зі зміною пріоритетів серед джерел формування фінансових ресурсів

основну роль відіграють власні кошти підприємств і приватних осіб, які в

цілому по галузі складають більше 90%. Розглянемо тенденції кредитування

сільськогосподарських підприємств в Україні протягом останніх років,

спираючись на офіційні статистичні дані.

На сучасному етапі лідерами серед комерційних банків за обсягами

кредитування АПК є Райфайзен Банк Аваль і Приватбанк. Відбувається і певне

зниження ставок за кредитами. Так, у 2005 році Райфайзен Банк Аваль почав

видавати кредити українським аграріям під 16-17% річних. Станом на

01.01.2008 українські аграрії залучили кредитних ресурсів на суму 4,277 млрд.

грн [1].

Особливістю кредитування сільського господарства є переважання

короткострокового кредитування сільськогосподарських виробників. В Україні

сьогодні одержати кредит у розмірі декількох тисяч доларів США приватний

підприємець або мале підприємство може в банках, які є учасниками програм

мікрокредитування Європейського банку реконструкцій та розвитку і

Німецького-Українського фонду. Відсоткова ставка коливається залежно від

банку, розміру кредиту і специфіки бізнесу позичальника від 11% до 16%

річних в іноземній валюті і 21-24% річних у вітчизняній.

Розвиток кредитних відносин вимагає від сільськогосподарських

підприємств, створення механізмів, спрямованих на зниження фінансових

втрат. Для цього створюються кредитні бюро. Кредитне бюро - це установа

основний вид діяльності якої становить збір, накопичення, обробка, збереження

150

та надання інформації про виконання фінансових зобов’язань фізичними і

юридичними особами. Функціонування в державі кредитних бюро стимулює

зростання банківських кредитів щодо ВВП близько 20%. Отже, створення

кредитних бюро для сільськогосподарських підприємств дасть можливість

банкам краще орієнтуватись у їх фінансово – господарському стані [2].

Також ефективним є створення кредитних кооперативів. Кредитні

кооперативи є одночасно громадськими і специфічними фінансовими

установами.

Отже, в Україні на сьогодні не існує ефективної системи кредитування

агропромислового комплексу. Робота аграрної галузі залежить від природно-

кліматичних умов і пов’язана з високими ризиками та низьким рівнем

рентабельності. Тому потрібно використовувати і розвивати не тільки

традиційні види кредитування підприємств, а й за сприяння держави активно

відроджувати діяльність представників небанківського сектора, які органічно

доповнюють фінансування аграріїв.

Література

1. Гринківська О.В. Джерела фінансового забезпечення агропромислових підприємств / О.В. Гринківська, І.В. Хлівіна // Актуальні проблеми економіки. – 2008. - №7. - С.154-163.

2. Годук В.М. Кредитні бюро у розвитку кредитування сільськогосподарських підприємств / В.М. Годук // Економіка АПК. - 2008. - №6. - С.105-109.

ПРІОРИТЕТНІ НАПРЯМКИ РЕФОРМУВАННЯ РИНКУ

АГРОСТРАХУВАННЯ В УКРАЇНІ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

Є. Ткачук, студент групи ЗЕД 5/1

Науковий керівник- А.Ю. Долгоаршинова, асистент

Сучасний стан розвитку аграрного страхування в Україні не відповідає

його першочерговому завданню – бути ефективним механізмом управління

ризиками в аграрному секторі та забезпечувати стабільність виробництва та

доходів сільськогосподарських виробників.

151

В Україні процеси реформування аграрного сектору проходять непросто.

На сьогодні їх результатом є складний фінансовий стан сільськогосподарських

підприємств, значне зменшення поголів’я сільськогосподарських тварин,

збитковість тваринницької галузі, а також зниження рівня життя в сільській

місцевості. Однією з причин такого стану є те, що на початку реформ в

аграрному виробництві не були враховані можливі ризики реформування та їх

вплив на результати діяльності сільгосппідприємств, а також не були

напрацьовані адекватні інструменти та механізми їх мінімізації.

Нині основні напрями реформування ринку агрострахування в Україні

знаходяться в центрі уваги багатьох вчених, зокрема Клюй С. В., Криворучко

А.В., Точилін В.О., Городній В.В. та інші.

Сучасний стан розвитку системи аграрного страхування диктує потребу у

формуванні системного підходу до його розбудови. Системний підхід

передбачає визначення та законодавче оформлення форм взаємодії трьох

головних учасників аграрного страхування – сільськогосподарських

виробників, страхових компаній та уряду.

Необхідність розбудови системи аграрного страхування зумовлена

потребами стабілізації виробництва та доходів у аграрному секторі економіки,

залучення сільськогосподарських виробників до управління ризиками та

стимулювання використання кращих здобутків технології

сільськогосподарського виробництва. Повноцінний розвиток системи аграрного

страхування потребує також розвитку допоміжних організацій (професійних та

громадських об’єднань, експертно-правових структур). Центральне місце серед

цих організацій належить об’єднанням сільськогосподарських виробників [1].

Таким чином, сучасний стан розвитку системи аграрного страхування

диктує потребу у формуванні системного підходу до його розбудови, який

передбачає визначення та законодавче оформлення форм взаємодії трьох

головних учасників аграрного страхування – сільськогосподарських

виробників, страхових компаній та уряду.

Література

152

1. Криворучко А.В. Розвиток страхового ринку в сільському господарстві // Економіка АПК. — 2008. - № 12. - С. 66-70.

2. Клюй С. В. Добровільне страхування врожаю сільськогосподарських культур на основі індексу врожайності // Економіка АПК - 2008. - №9. - C. 55 - 59 .

СТРАХУВАННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ РИЗИКІВ ЯК

ЗАСІБ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗЗБИТКОВОГО РОЗВИТКУ АГРАРНОГО

СЕКТОРУ УКРАЇНИ

О.Ю. Толчева, студентка групи ЗЕД 5/1

Науковий керівник- А.Ю. Долгоаршинова, асистент

Сільське господарство - одна з ключових і життєво важливих галузей

суспільного виробництва - є водночас однією з найбільш ризикових галузей

економіки, оскільки відтворювальний процес повязаний з природно-

кліматичними та біологічними чинниками. Тому одним із ключових факторів

забезпечення стабільного розвитку виробництва є страхування

сільськогосподарських ризиків.

Більш того, ця проблема є для України більш актуальною, ніж для багатьох

інших країн тому, що лише порівняно недавно українські підприємства

отримали змогу самостійно, без обмежень виходити на зовнішні ринки.

Вагомий внесок у вивченні основних напрямків розвитку механізму

страхування сільськогосподарських ризиків здійснили такі вітчизняні науковці:

О.Д. Василик, В.І. Грушко, М.Я. Дем’яненко, І.І. Лукінов, Р.В. Пікус, П.Т.

Саблук, О.М. Шпичак та інші.

Сільськогосподарське страхування – один із самих тяжких видів

страхування з точки зору його організації і проведення. Рівень наукових

розробок у сфері аграрного страхування залишаються значно нижчими

порівняно з іншими сегментами страхування.

По своїх характеристиках сільськогосподарські ризики можна цілком

віднести до категорії ризиків, що являють собою небезпеку нанесення збитку

сільськогосподарському підприємству внаслідок порушення нормального ходу

виробничого процесу.

153

Слід зазначити, що при страхуванні сільськогосподарських культур в

Україні на сьогодні застосовують лише страхування затрат та страхування

очікуваного врожаю. Страхування доходу, що захищає виробника не тільки від

падіння врожайності культури, але й від падіння закупівельної ціни.

На основі показників Мінагрополітики України, сума страхових платежів

аграрних ризиків в 2006 р. становила 12,8 млн. грн. (державою компенсовано

5,8 млн. грн.), в 2007 р.- 28,5 млн. грн.(10,1 млн. грн.), в 2008 р.-116,9 млн. грн.

(47,8 млн. грн.).

Найбільш активно використовується агрострахування сільгоспвиробників

Вінницької, Луганської, Ровенської, Тернопільської, Черкаської, Чернігівської

області.

Причинами низького рівня страхування є: незадовільне фінансове

становище аграрного ринку, відсутністю вільних оборотних засобів,

нерозуміння вигод страхування, незначний рівень довір до страхування.

Таким чином, правильне управління сільськогосподарськими ризиками

здатне підвищити стабільність доходів від агробізнесу, підвищити

конкурентоспроможність вітчизняних сільгоспвиробників на зовнішньому

ринку, сприятиме більш інтенсивному залученню іноземних інвестицій в

агропромислових комплекс, а також підвищити прибутковість окремих

операцій завдяки зменшенню втрат від настання неочікуваних або не

застрахованих подій.

Література

1. Ґудзь О.Є. Страхування агроризиків та напрями розвитку агро страхування в Україні / О.Є. Ґудзь //Економіка АПК.- 2007.- №8. – С. 72-76

2. Навроцький С.О. Страховий захист фермерів від ризику зниження урожайності/ С.О. Навроцький // Бухгалтерія в сільському господарстві. - 2008. - №13.- С. 18-22.

3. Лукінов І.І. Агрострахування: дві сторони однієї медалі/ І.І. Лукінов // Фермер України.- 2008. - №11. – С. 5-7.

154

ПРИОРІТЕТНІ НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ БЮРО КРЕДИТНИХ

ІСТОРІЙ В УКРАЇНІ

Е.А. Новак, студентка групи Б 3/3

Науковий керівник- А.Ю. Долгоаршинова, асистент

Сьогодні в Україні виникла досить важлива проблема кредитних історій, у

зв’язку з підвищення рівня кредитування малого та середнього бізнесу,

поширення попиту на іпотечні та споживчі кредити, але відсутністю у

кредитора інформації відносно кредитної історії потенційного позичальника

призводить до ускладнення процесу оформлення кредиту та росту плати за

такий кредит.

Найважливішим елементом даної проблеми являється незаконна діяльність

банківських установ, щодо заведення кредитних історій.

Значну допомогу у вирішенні даної проблеми може відіграти утворення

єдиної системи, яка дозволить фізичній особі або іншому суб’єкту

підприємницької діяльності створити свою кредитну історію, накопичувати

інформацію відносно виповнення фінансових зобов’язань, а також пред’являти

її в установленому законом порядку для ознайомлення зацікавленим

контрагентам.

Такими спеціалізованими організаціями, котрі здатні надавати послуги

відносно формування та використання кредитних історій є Бюро кредитних

історій.

На сьогоднішній день в нашій країні діє три кредитні бюро. Два з них –

Міжнародне бюро кредитних історій (МБКІ), засновниками якого стали

Національна асоціація кредитних союзів України, інвестиційно–фінансова

група ТАС та ісландська компанія CREDITINFO GROUP; та перше

всеукраїнське бюро кредитних історії (ПВБКІ), засновниками якого являється

30 банків, дві страхові компанії та Асоціація українських банків. Третє бюро –

ТОВ ,,Українське бюро кредитних історій» (УБКІ).

Кредитні історії повинні створюватися виключно за згодою клієнта банку,

як і зазначено в законі. Замовник кредиту повинен підписувати дозвіл на

155

заведення на нього кредитної історії, але у зв’язку з підписанням великої

кількості документів під час отримання кредиту особа може небажано для себе

підписати даний дозвіл.

Населення України мало проінформоване про порядок отримання кредитів,

про необхідні документи для цього, а також про документи які підлягають

обов’язковому підписанню.

Заведення кредитної історії для клієнта банку може мати як негативні, так і

позитивні наслідки. Наприклад, негативні: якщо позичальник невчасно

виплачує кредит, це буде відображатися в кредитній історії і за необхідності

отримати кредит вдруге банк може відмовити в наданні послуги, мотивуючись

даними про невчасну виплату кредиту, що занесені до кредитної історії. Але в

кредитній історії не відображаються фактори, які спричинили неналежне

виконання зобов’язань, вони можуть бути неумисними і поважними (хвороба,

відрядження та інше, що перешкодило особі вчасно прибути до відділення

банку); позитивні: якщо клієнт виконує належним чином всі зобов’язання, то

при наступному бажанні отримати кредит банк може надати його під менший

відсоток, а також наявність кредитної історії скоротить час перевірки

кредитоспроможності особи, що дозволить останній швидше отримати кредит

та інше.

Таким чином, з позиції банку ведення кредитної історії відіграє дуже

важливу, позитивну роль. Бюро кредитних історій допомагає оперативніше

отримати та переглянути інформацію про клієнта банка під час надання

кредиту фізичній або юридичній особі, на яку заведена кредитна історія. Це

дозволяє скоротити час перевірки кредитоспроможності особи, що, в свою

чергу, полегшить роботу працівникам банку та надасть більше часу для

спілкування з іншими клієнтами.

156

ПРІОРИТЕТНІ НАПРЯМКИ ДІЯЛЬНОСТІ ДЕРЖАВНИХ

ІНВЕСТИЦІЙНИХ ФОНДІВ УКРАЇНИ

А. Г. Фурсова, студентка групи Б 3/1

Науковий керівник- А.Ю. Долгоаршинова, асистент

На сьогодні Україна попри політичну нестабільність, лишається

інвестиційно привабливою державою, через що не виключається можливість

появи суверенних фондів. Знання механізму та мотивації суверенних фондів

дозволить передбачити і мінімізувати вплив негативних наслідків, а також

отримати вигоди від них.

Трансформаційні процеси спричинили великі інвестиційні втрати в

економіці України. Останніми роками інвестиції зростали дуже нерівномірно, з

великими перепадами.

Актуальним питанням формування фондів суверенного розвитку та

функціонування присвячено праці І. Бланка, П. Гайдуцького, А. Пехника,

Малютіна О. К., Гаврилюка О. В.

Традиційно суверенні фонди створюються державами – головноми

товарними експортерами, зокрема нафтоекспортерами, такими, наприклад, як

Кувейт або Норвегія.

Характерною рисою недавнього різкого збільшення фондів суверенного

розвитку є бурхливе економічне зростання. Причини створення суверенних

фондів. пов’язані з тим, що спрямування надлишкових коштів у економіку

становить загрозу, особливо в умовах невеликих національних господарств із

високим ВВП на одну особу населення й розвинутою приватною пенсійною

системою, оскільки може викликати перегрів економіки.

Позитивний момент функціонування суверенних фондів полягає і в

націленості на перспективу, через що в основі їхньої стратегії лежать

довгострокові пріоритети, а не примат короткострокових ефектів – отримання

швидкоплинного спекулятивного прибутку.

Для забезпечення прозорості функціонування суверенних фондів

необхідно задіяти такі заходи, як щорічне проходження аудиту з розкриттям

157

масштабів інвестицій, розміщення та структури їх активів, джерел ресурсів і

прав власності, структури валют, засобів державного регулювання.

Еволюція функціонування та розвитку суверенних фондів потребує

постійного моніторингу, контролю їх діяльності, забезпечення регулювання та

вивчення, оскільки прогресуючі відкритість економіки України та масштаби

вільних коштів у глобальній економіці можуть спричинити появу нових

учасників і відповідно передбачених загроз і наслідків для національних

економік.

Таким чином, можна спрогнозувати, що найближчим часом активність

державних інвестиційних фондів зростатиме.

КРЕДИТУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ ЗА РАХУНОК КОШТІВ

МІЖНАРОДНИХ ФІНАНСОВО-КРЕДИТНИХ ІНСТИТУТІВ

Н. С. Безугла, студентка групи Б 3/3

Науковий керівник - А.Ю. Долгоаршинова, асистент

Нині комерційні банки України дуже рідко надають підприємствам

довготермінові кредити. Можливість отримати такий кредит є реальнішою

через кредитні лінії Світового банку і Європейського банку реконструкції та

розвитку (ЄБРР), що надаються уповноваженими банками.

Головні критерії та обсяги фінансування підприємств по лінії ЄБРР:

1. фінансуються тільки проекти підприємств з приватною формою

власності, які функціонують у галузях сільськогосподарського виробництва,

харчової промисловості та послуг;

2. допроектні активи підприємств не повинні перевищувати 2,5 млн

доларів США за винятком вартості споруд та будівель;

3. кількість працівників не повинна перевищувати 500 осіб;

4. частка приватної власності має бути не меншою за 51 %;

5. підприємство має відповідати вимогам техніки безпеки, еколо-

гічним, санітарно-гігієнічним та іншим нормам охорони довкілля;

6. власний внесок позичальника в проект не може бути меншим за

158

30% вартості проекту;

7. коефіцієнт обслуговування боргу (відношення прибутку по-

зичальника після сплати податків, амортизаційних відрахувань та витрат на

сплату відсотків за всіма позиками до всієї заборгованості підприємства з

урахуванням кредиту ЄБРР) має бути не меншим за 1,3.

За рахунок коштів ЄБРР здійснюються короткострокове та довгострокове

фінансування проектів, які задовольняють вимоги ЄБРР.

У кредитному договорі встановлюються терміни сплати відсотків за

кредитом ЄБРР. Протягом всього строку кредитування підприємство надсилає

в банк щомісячні та щоквартальні повідомлення про хід виконання робіт згідно

з бізнес-планом.

За рахунок коштів ЄБРР кредитуванню підлягають тільки забезпечені

заставою проекти. При цьому вартість застави не повинна бути меншою 140%

суми загальної заборгованості за кредитом за умови підтримування

позичальником коефіцієнта обслуговування боргу.

Кредитні кошти не спрямовуються: на рефінансування вже існуючих

зобов'язань приватних підприємств або на фінансування придбання цінних

паперів діючих підприємств і нерухомості; на реалізацію проектів, пов'язаних з

ігорним бізнесом, виробництвом або постачанням зброї та ін. Підприємство

здійснює платежі згідно з умовами кредитної угоди, укладеної з банком.

ЄБРР активно співпрацює з українськими фінансовими установами (у

різних кредитних лініях беруть участь до 10 комерційних банків) у частині

проектів мікрокредитування й кредитування малого і середнього бізнесу.

Пріоритетом для ЄБРР в Україні є приватний бізнес, агросфера, банківський

бізнес, транспортна інфраструктура, безпека АЕС і енергоефективність. І вже

нині прогнозується збільшення більш ніж удвічі обсягу кредитування для

України.

Таким чином, через нестабільність фінансового середовища українські

комерційні банки практично не кредитують реального сектору, зосередивши

159

свої основні зусилля на сегментах ринку, які можуть забезпечити швидку

ліквідність і високий прибуток.

Література

1. Владичим У.В. Роль кредитування в економічному зростанні України // Фінанси України. - 2008. -- № 1. -- С 96.

2. Бобров Є.А. Сучасний стан і перспективи розвитку кредитування малого бізнесу // Фінанси України. - 2006. - № І. - С 104-105.

ПРОБЛЕМИ ІПОТЕЧНОГО КРЕДИТУВАННЯ В УКРАЇНІ

Н.Ю. Шепель, студентка групи Б 3/3

Науковий керівник - А.Ю. Долгоаршинова, асистент

Розвиток іпотечного кредитування в Україні стримується існуванням

рядом проблем, що не дозволяють повною мірою використовувати іпотеку як

гарантію своєчасного повернення банківських позик і не сприяють розвитку

іпотечного кредитування.

У результаті аналізу діяльності українських іпотечних банків cлід

відзначити, що українські іпотечні банки є обмежені кількісно, мають

неглибоку спеціалізацію і незначну роль у кредитній системі. Центральною

проблемою розвитку іпотечного кредиту в Україні є нестача (обмеженість)

вільних фінансових ресурсів і пошук інвесторів.

Одна з головних проблем становлення вітчизняного іпотечного ринку -

формування необхідних грошових ресурсів для здійснення іпотечного

кредитування. До числа факторів, які перешкоджають розвитку іпотечного

кредитування, слід віднести: інфляційні ризики, нерозвиненість механізмів

залучення коштів населення, непрозорість взаємовідносин учасників ринку,

незначна роль Державної іпотечної установи на ринку іпотечних кредитів.

Серйозні проблеми для іпотечного кредитування створює наявність

тотальної дебіторської заборгованості між вітчизняними підприємствами. До

проблеми в іпотечному кредитуванні можна також віднести істотну

валютизацію.

Виходячи з вищевикладеного, аналізуючи досвід іпотечного кредитування

160

в Україні, аналітики прогнозують декілька сценаріїв впровадження і розвитку

іпотечного кредитування в Україні:

1. локальна банківська ініціатива

2. ініціатива держави

3. ініціатива місцевої влади

4. ініціатива зарубіжних банків

5. ініціатива забудовника.

В даний час найбільш перспективними сценаріями впровадження і

розвитку іпотечного кредитування в Україні є державна ініціатива і локальна

ініціатива банків.

Наявність вторинного ринку іпотечних кредитів є запорукою успіху в

реалізації програм довгострокового іпотечного кредитування.

Одним з найбільш вагомих факторів, що стримують розвиток іпотечного

кредитування, є відсутність у банків дешевих довгострокових ресурсів.

Встановлені пруденційні норми у вигляді нормативів достатності капіталу та

ліквідності, а також необхідність диверсифікації активів за строками та

обсягами змушують банки шукати шляхи рефінансування.

Таким чином, іпотечне кредитування має стати невід'ємним елементом

ринкової економіки, що формується в Україні, і сприяти економічному і

соціальному розвиткові нашої держави.

ВЕКСЕЛЬНИЙ ОБІГ В УКРАЇНІ: СУЧАСНИЙ СТАН ТА

ПЕСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

В.В. Коваленко, студент групи Б 3/1

Науковий керівник - А.Ю. Долгоаршинова, асистент

На даному етапі сфера використання векселя в Україні значно звужена

через порушення еквівалентності обігу оборотних і необоротних активів,

високу тонізацію економіки тощо. На фондовому ринку вексель існує лише на

первинному ринку (при його випуску) та на пасивному позабіржовому ринку

161

(при його авалі, акцепті, передачі по індосаменту, протесті у неплатежу та

неакцепті, а також погашенні).

Використання векселів у господарській діяльності дозволяє суб'єктам

господарювання збільшувати обігові кошти, знижувати вартість залучених

ресурсів, ліквідовувати касові розриви та формувати позитивний інвестиційний

імідж.

Для відновлення та активізації повноцінних вексельних відносин в Україні

на сучасному етапі актуальними є проблеми правильності здійснення операцій

з векселем, починаючи з випуску і до його погашення, запобігаючи

застосуванню кримінальних схем та забезпечення інформаційної «прозорості»

ринку.

Поширення вексельного обігу неможливе без наявності механізму захистів

інтересів кредиторів та підвищення надійності і довіри до векселедавців,

акцептантів, індосантів тощо.

За активізації вексельного обігу на фондовому ринку України явно

визначилися прогалини у вітчизняному законодавстві, яке регулює порядок

випуску та обігу зазначених цінних паперів. У першу чергу на законодавчому

рівні необхідна регламентація умов та розмірів оподаткування операцій з

векселями, встановлення відповідальності за правопорушення, повязані з

вексельним обігом, а також обмеження випуску векселя сумою сплаченого

статутного фонду, резервного фонду або вартості чистих активів, або

процентного співвідношення цих величин.

Впровадження вексельного обігу в Україні та його регулювання

банківською системою повинно відбуватися одночасно з створенням

спеціалізованих вексельних центрів, які будуть продавати, погашати векселі,

надавати консультативні послуги щодо їх бухгалтерського обліку, дисконту,

дослідження ланцюгів неплатежів та контролю безпеки вексельного обігу.

Таким чином, важливість та величезні обсяги поставлених задач перед

учасниками вексельного обігу в Україні, практично необмежене коло

господарських зв’язків та економічних відносин вимагають кооперації

162

діяльності державних і комерційних структур щодо скорочення сум неплатежів

і впровадження вексельного обігу.

ОРГАНІЗОВАНА ЗЛОЧИНІСТЬ У СФЕРІ СТРАХУВАННЯ

ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ: ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ

ЇХ ВИРІШЕННЯ

О.В. Березницький, студент ЗЕД 5/1

Науковий керівник - А.Ю. Долгоаршинова, асистент

На сьогодні організована злочинність активізувалася у багатьох сферах,

серед яких необхідно виділити шахрайство з фінансовими ресурсами,

“відмивання“ (легалізацію) доходів, отриманих злочинним шляхом, шахрайство

у сфері страхування тощо. Ці правопорушення мають високий ступінь

суспільної небезпеки, а їх вчинення викликає резонанс у суспільстві та

напруженість у міжнародних відносинах.

Організована злочинність стала одним із вкрай негативних

дестабілізуючих факторів громадського життя, вона протистоїть

конституційному і суспільному ладу та несе реальну загрозу національній

безпеці України.

В Україні основні проблеми боротьби з організованою злочинністю у сфері

зовнішньоекономічної діяльності досліджували О.І. Алгазин, С.Н. Балін, А.Г.

Бойко, М.І. Дідівський, В.І. Литвиненко та інші.

Питання про злочинність у сфері страхування є досить актуальним. Будучи

затребуваним суспільством як основний важіль допомоги при настанні

несприятливих подій, що підривають економіку країн, підприємницьких

структур і родин, страхування саме спрямованістю своєї діяльності дає

можливість застосовувати проти нього різні форми правопорушень – від

простого обману до витончених комбінацій.

Одним з видом страхових правопорушень, які вчинюються організованими

групами та злочинними організаціями у сфері ЗЕД є хабарництво та відмивання

“брудних” коштів, що отримані шляхом незаконного переказу безготівкових

163

коштів у готівку. Таке правопорушення вчинюється злочинною групою, до

складу якої входять посадові особи страхової компанії і комерційних структур

– страхувальників.

Ще одним розповсюдженим правопорушенням цієї сфери є легалізація

доходів, отриманих злочинним шляхом. Досить поширеним способом

легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом, є укладення фіктивної угоди

страхування з використанням страхової компанії.

Надзвичайно прикрим є те, що на сьогодні правопорушники діють не лише

поодинці, а створюють організовані групи і злочинні організації для

задоволення власних інтересів та потреб.

Криміналізація сфери страхування є значною суспільною небезпекою,

оскільки ускладнює або блокує виконання його основних завдань, пов’язаних з

формуванням страхових фондів, підвищенням економічної стабільності,

обмеженням економічних ризиків, стимулюванням підприємницької ініціативи,

збільшенням кредитоспроможності тощо.

Дослідження цих тенденцій підтверджують значні збитки, що заподіяні

злочинністю в цій сфері. В 10 % випадків страхове відшкодування або

завищене, або виплата здійснена незаконно. У цілому ж, якщо це перевести на

клієнтів, які одержали відшкодування від страхової компанії, 2-3 % від їх

загальної кількості одержали відшкодування оманливим шляхом за рахунок

коштів інших страхувальників.

Таким чином, боротьба з організованими групами і злочинними

організаціями як взагалі, так і безпосередньо у сфері страхування ЗЕД, вимагає

насамперед не лише чіткого знання норм чинного законодавства, а й

неухильного його дотримання.

АНАЛІЗ ОСНОВНИХ ФАКТОРІВ ІНФЛЯЦІЇ В УКРАЇНІ

Н.В. Буячок, студентка групи Е 3/5

Науковий керівник - А.В. Бурковська, к.е.н.

164

Останнім часом динаміка рівнів інфляції в Україні викликає занепокоєння.

Якщо в 2006 році споживчі ціни зросли на 11,6%, в 2007— на 16,6%, то у

першому півріччі 2008 року —- на 14,9 %. Урядові експерти вважають

найважливішою причиною сплеску інфляції спадок 2007-го та підвищення світових

цін на енергоресурси та продовольчі товари.

Деякі дослідники вважають, що інфляція в Україні має насамперед

монетарний характер. Швидке зростання експорту в умовах відносно стабільного

обмінного кусу долару призводить до надмірного приросту грошової маси, що є

потенціалом майбутньої інфляції. Реалізація цього потенціалу залежить від

номінального підвищення заробітної плати, що за відсутності відповідної

пропозиції товарів та послуг спричиняє зростання рівня цін [2]. Однак чому в

Україні підвищення попиту не стимулює зростання виробництва, як це

відбувається у розвинених країнах, а призводить до розбалансування грошової та

товарної маси?

Ряд економістів пояснюють високий рівень інфляції насамперед штучно

завищеними доходами населення. Інфляційна модель економіки сформувалася у

нас із 2005 року, оскільки із цього часу темпи приросту реальної зарплати істотно

перевищують темпи росту ВВП. Тому для подолання інфляції необхідно зменшити

соціальне навантаження на економіку. Витрати на оплату праці (включаючи

відрахування на соціальне страхування) в 2004 році становили 6,6%, а в 2006 році —

7,9% витрат на реалізовану продукцію.

Середня вартість години праці у ЄС (включаючи соціальні виплати,

здійснювані роботодавцями) становила в 2006 році 20,35 євро. Українські

працівники одержують значно меншу частку створеного ними продукту в

порівнянні з колегами з розвинених країн. Якщо в Україні частка заробітної плати

у ВВП становила в 2006 році 49,4%, то відповідний показник у країнах ЄС — в

середньому 65%. Постійне вилучення у працівників значної частини

необхідного продукту негативно впливає на економіку, призводить до

злиденності більшості населення, «відтоку мізків» за кордон, тому без

радикальної зміни існуючих пропорцій розподілу доходів не обійтися. Це —

165

найважливіша умова подолання бідності, збільшення обсягу внутрішнього ринку,

соціальної переорієнтації економіки. Однак наближення частки заробітної

плати у ВВП до рівня розвинених країн потребує випереджаючого зростання

реальної зарплати порівняно із продуктивністю праці.

Хоча зростання цін на енергоресурси, підвищення зарплати та монетарні

чинники вплинули на динаміку цін, ці фактори далеко не повною мірою

пояснюють причини спалаху інфляції. Існують більш важливі чинники, які

заслуговують на увагу з боку дослідників. Будь-який підприємець прагне до

збільшення прибутку. Найпростіший шлях досягнення цієї мети — підвищення

цін. Головний стримуючий фактор — механізм конкуренції. Саме формування

конкурентного середовища в Україні в результаті ринкових реформ,

проведених у 90-ті роки минулого століття, стало одним з найважливіших

факторів, що дозволили перебороти гіперінфляцію [1].

Отже, інфляція не є самостійною проблемою. Це— симптом того, що

економіці не дають нормально розвиватися, реакція підприємців на несприятливі

умови господарської діяльності. Розвиток підприємництва та конкуренції —

єдиний шлях забезпечення стабільного, економічного зростання при мінімальній

інфляції. Однак формування сприятливого для підприємництва середовища та

справедливих умов конкуренції вимагає чітко продуманої довгострокової

програми.

Література

1. Башко В.Й., Карпенко Г.В. Аналіз основних факторів інфляції в Україні //Фінанси України. – 2008. - №11. – с. 29-41.

2. Щербак А. Як приборкати інфляцію в Україні // Економіст. – 2008. - №9. – с.43-45.

ДІАГНОСТИКА РІВНЯ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ПІДПРИЄМСТВ

Н. С. Безугла, студентка групи Б 3/3

Науковий керівник - Г. М. Рябенко, асистент

Ризиковий характер підприємницької діяльності, невизначеність і

непередбачуваність багатьох факторів зовнішнього середовища, а також

166

політична й економічна нестабільність в Україні та підвищення рівня

конкуренції значно актуалізували проблему виживання підприємства в

існуючих умовах господарювання. Такий стан зумовлює потребу в коректному

визначенні рівня економічної безпеки підприємства, виявленні зон ризику та

своєчасній розробці комплексу антикризових заходів. Діагностика рівня

економічної безпеки має бути не тільки інструментом визначення здатності

підприємства до виживання, а й індикатором характеру й напрямків оздоровчих

заходів.

З метою формування ефективного й адекватного вітчизняним умовам

господарювання інструмента виявлення і прогнозування кризових явищ

підприємства та визначення шляхів підвищення його економічної стійкості

необхідно використовувати «тримірну діагностику рівня економічної безпеки

підприємства», що залежить від трьох основних параметрів: поточної,

тактичної та стратегічної економічної безпеки. Особливість цього підходу –

рівень економічної безпеки залежить від певного проміжку часу.

Поточна економічна безпека передбачає відсутність дотримання загроз,

здатних призвести до припинення життєдіяльності підприємства; дотримання

необхідного рівня поточної безпеки є обов’язковою умовою функціонування

підприємств. Для оцінки цієї складової запропоновано використовувати ряд

фінансово-економічних показників, які характеризують: рівень фінансової

незалежності підприємства; стан ліквідності його активів; фінансово-

економічні результати діяльності підприємства.

Тактична економічна безпека відображає здатність підприємства до

відтворювання у процесі реалізації ним господарської діяльності; характеризує

ефективність організації виробничо-господарської й комерційної діяльності

підприємства, раціональність використання його економічного потенціалу.

Необхідно оцінювати такі основні складові:

- виробничо-технічну, яка відображає ефективність використання основних

і оборотних засобів підприємства у процесі здійснення ним виробничої

діяльності;

167

- інтелектуально-кадрову, що характеризує ефективність використання

трудових ресурсів підприємства, позитивний ефект, який досягається в ході

роботи промислово-виробничого персоналу та зумовлений раціональною

організацією й мотивацією трудової діяльності;

- комерційну, яка визначає маркетингову й постачальну тактику

підприємства, залежить від ступеня ризику діяльності, що пов'язаний із

реалізацією готової продукції та закупівлею сировини й матеріалів.

Стратегічна економічна безпека характеризує рівень економічного

потенціалу підприємства, який обумовлює здатність підприємства до

подальшого успішного функціонування та є підтвердженням правильності

обраного напрямку розвитку.

Основні складові стратегічної безпеки підприємстві: ринкова, яка

відображає конкурентоспроможність підприємства на галузевому ринку,

перспективи реалізації продукції підприємством; соціальна, що характеризує

інтелектуально-кадровий потенціал; інноваційно-технологічна, яка

характеризує ступінь відповідності рівня технологічного розвитку підприємства

науково-технічному розвитку галузі народного господарства і світової

економіки; сировинна і енергетична; екологічна.

Запропонований тримірний підхід найкраще відбиває теоретичну сутність

економічної безпеки підприємства як його здатність до ефективного

функціонування сьогодні й успішного розвитку в майбутньому.

ДЕРЖАВНА ПІДТРИМКА ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ В

УКРАЇНІ

Бузнік А.О. , студентка групи Б3/3

Науковий керівник - Г. М. Рябенко, асистент

В Україні гостро стоїть завдання досягнення економічного зростання

випереджальними порівняно з розвинутими країнами темпами, адже нині

спостерігається значне технічне і технологічне відставання нашої країни від

держав зі сталою ринковою економікою.

168

Вирішення окреслених завдань передбачає формування розвинутого

господарського комплексу з високою конкурентоспроможністю вітчизняних

підприємств, зміцнення їх пропозицій як на внутрішньому, так і на

зовнішньому ринках.

Для досягнення таких результатів Україні потрібно активізувати свою

державну фінансову політику, спрямувавши її на забезпечення сталого

економічного зростання високими темпами.

За сучасних умов у розвинутих країнах держава активно впливає на

економічне зростання. Державне регулювання передбачає оптимізацію рівня

нагромадження капіталу та заощаджень, а також обсягів і напрямів (до різних

секторів господарського комплексу) інвестиційної діяльності. Важливу роль

відіграють державні видатки на економічну діяльність, створення достатніх

умов для залучення і раціонального використання іноземних інвестицій.

Державному регулюванню також підпадає проведення експортно-імпортних

операцій з метою формування найбільш раціональної їх структури для

забезпечення економічного зростання.

Особливу увагу привертає питання активізації фінансової політики,

спрямованої на формування інфраструктури, необхідної для нормального

функціонування ринкової економіки.

В Україні на особливу увагу заслуговує питання активізації державної

фінансової політики, спрямованої на створення достатніх умов для підвищення

конкурентоспроможності вітчизняних підприємств. При цьому держава

повинна диференційовано підходити до його різних складових: великих

господарських комплексів, середніх підприємств, малого бізнесу. Стимули до

впровадження інновацій в Україні залишаються слабкими. Практично відсутня

підтримка встановлення венчурного підприємництва.

В Україні вимагає вдосконалення і грошово-кредитна політика, яку слід

спрямувати на забезпечення високих і стійких темпів економічного зростання.

Для цього необхідно обмежити немонетарні (передусім фіскальні) фактори

інфляції. З виконанням важелів кредитної політики інвестиційні ресурси слід

169

орієнтувати, у першу чергу, на розвиток вітчизняного бізнесу. Важливим

фактором є зважене регулювання обсягів і структури бюджетного дефіциту і

державного боргу. Нагальною залишається і боротьба з тіньовою економікою.

Державна підтримка економічного зростання відіграє важливу роль у

підвищенні рівня життя громадян. В Україні проведення такої політики

ускладнюється перехідним станом економіки та відставанням від передових

країн. Розв’язання цих проблем вимагає активізації державної підтримки

економічного зростання та її спрямування на реалізацію довгострокових

програм.

Пропонуються такі засоби активізації підтримки економічного зростання в

Україні: збільшення обсягів та підвищення результативності державного

фінансування інфраструктури, посилення стимулюючої функції оподаткування,

спрямованого на підтримку інноваційної активності бізнесу (запровадження

податкових пільг для збільшення інвестицій та впровадження інновацій),

забезпечення стабілізації розвитку грошово-кредитної системи шляхом

обмеження дії немонетарних факторів інфляції.

ПРОВЕДЕННЯ ОЦІНКИ НАДІЙНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ

Е.А. Новак, студентка групи Б3/3

Науковий керівник - Г. М. Рябенко, асистент

У сучасних умовах господарювання, за наявності на вітчизняному

фінансовому ринку альтернативних варіантів капіталовкладення із різним

ступенем ризику та доходності, великого значення набуває кредитний аналіз

підприємства, як об’єкта інвестування. Таке комплексне оцінювання

передбачає застосування цілої низки методів фінансового та економіко-

математичного аналізу з метою прогнозування ймовірності дефолтів

(банкрутства) підприємства та визначення надійності відповідних

капіталовкладень. Систематизація й удосконалення існуючих підходів до

кредитного аналізу підприємств полегшать вибір методів діагностування

окремо взятого підприємства для прийняття ефективних інвестиційних рішень.

170

Здійснення оцінки надійності підприємств ґрунтується на проведенні трьох

етапів, причому на кожному етапі суб’єкт аналізу може отримати певний

висновок щодо надійності об’єкта аналізу. Далі, залежно від цілей,

організаційних та інших умов аналізу, суб’єкт може переходити або на

наступний етап , або відмовитись від подальшого аналізу.

Здійснення оцінки надійності підприємств здійснюється за наступними

етапами. Перший етап - експрес-аналіз надійності підприємства. Вихідними

даними для проведення експрес-аналізу є окремі статті балансу підприємства,

які використовуються для розрахунку незалежних змінних. Експрес-аналіз

надійності підприємства починається з розрахунку інтегрального показника

його фінансового стану з допомогою дискримінатного та інших методів

математико-статистичного аналізу.

У деяких випадках після знаходження інтегрального показника за певною

моделлю дискримінатного аналізу однозначний висновок про фінансовий стан

підприємства зробити неможливо (значення інтегрального показника потрапляє

в зону невизначеності з позитивною чи негативною динамікою) У такому разі

потрібно провести додатковий фінансовий і якісний (експертний) аналіз

надійності підприємства.

Другий етап – стандартний аналіз надійності підприємства. Вихідними

даними для проведення стандартного аналізу є основна фінансова звітність

підприємства (форми 1-3). Стандартний аналіз ґрунтується на загальній оцінці

фінансового стану підприємства за звітний період за допомогою методів

фінансового аналізу.

Загальна оцінка фінансового стану підприємства проводиться за такими

основними етапами: складання агрегованого балансу та його оцінка;

розрахунок системи коефіцієнтів; порівняння коефіцієнтів із нормативними і

середніми по галузі; висновки щодо загальної оцінки фінансового стану

підприємства.

Третій етап – деталізований аналіз надійності підприємства. Вихідними

даними для проведення деталізованого аналізу є повна фінансова звітність

171

підприємства й додаткова інформація про якісні чинники діяльності

підприємства.

Після проходження всіх трьох етапів кредитного аналізу відповідно до

запропонованого алгоритму робиться остаточний висновок щодо надійності

(кредитоспроможності) підприємства та ймовірності його банкрутства.

Системність зазначеного підходу досягається шляхом застосування певної

системи методів і моделей оцінки та прогнозування надійності підприємств.

Так, на етапі експрес-аналізу застосовано математико-статистичні методи ,

передусім дискримінантний ; на етапі стандартного аналізу – фінансові методи;

на етапі деталізованого аналізу додається якісна оцінка чинників діяльності

підприємства з допомогою експертних методів.

Універсальність цього підходу обумовлена можливістю заміни або

додавання на будь-якому за етапів окремих методів і моделей аналізу без

порушення загального алгоритму оцінки надійності підприємства.

ЗОЛОТІ ІНВЕСТИЦІЇ

О.С. Устименко, студентка групи Е 3/1

Науковий керівник: А.В. Бурковська, к.е.н., доцент

За останнє десятиліття золото подорожчало більш ніж утричі, додаючи в

ціні щороку в середньому по 12%. Це перекривало інфляцію, а реальний

прибуток становив 6-8%. Отримати ж можна від 10 до 20% щороку від вкладу у

дорогоцінні метали, в цьому випадку можна виграти на тому, що золото просто

зросте в ціні. Хоча, металеві депозити в Україні пропонують декілька банків у

середньому під 5% річних, а це в 4 менше, ніж прогнозувала на цей рік

інфляція. Банк за самопереведення з цінних металів до грошей і назад бере

комісії. Комісія може становити всі 10%; викуповуючи золото банк бере гроші

ще й за експертизу, тож в результаті, навіть з урахуванням подорожчання

самого металу, замість заробітку можна зазнати збитків[3].

Офіційна ціна золота на COMEX у відповідності до його активного

ф’ючерсу (квітень 2008) склала 12 лютого 949,2 дол./унція, а її котирування в

172

ході торгів досягли значення 954,0 дол./унція - це найвищі показники з

середини липня 2008р. Хоча долар 12 лютого закріпив свої позиції на ринку

світових валют, а ціна нафти на біржі в Нью-Йорку впала до найнижчого рівня

за останні два місяці, покупки золотих злитків продовжились через збереження

стабільного інвестиційного попиту на золото, котре дуже швидко може

перевищити цінову відмітку 1000 дол./унція[1].

Золото поважають у всьому світі за його цінність і багату історію. Перші

монети, що мали в собі золото, датуються 800 рр. до н.е., і на протязі наступних

століть люди продовжили копити золото. На відміну від паперових грошей,

монет або інших активів, золото зберігає свою цінність надовго - люди бачать в

ньому спосіб зберегти і передати своє багатство від одного покоління до

наступного, передає NEWSru.com. Хоча долар - одна з найважливіших

резервних валют у світі, коли його купівельна сила падає, це часто спонукає

людей цінити стійкість золота. Ціна золота майже втричі збільшилася з 1998 по

2008 роки, майже досягнувши рівня 1000 доларів за унцію на початок 2008.

Золото історично слугувало чудовим бар’єром проти інфляції, тому що його

ціна має тенденцію підвищуватись, коли прожитковий мінімум зростає.

Відносна купівельна спроможність золота в період дефляції зростає, у той час

як інші ціни різко падають. Золото зберігає свою ціну не тільки у часи

фінансової, але й геополітичної нестійкості. Його часто називають "кризисним

товаром", - тому що ціна золота зростає в часи політичних криз. Так, ціни на

золото виростали помітніше всього, коли загострювалася напруженість у

відносинах США з Іраном і Іраком в 2007 і 2008 роках. Більша частина

поставок золота на ринок з 1990- х років полягала в продажах золота в злитках

зі сховищ глобальних центральних банків. Цей процес сповільнився в 2008

році. Видобуток золота із шахт знижується з 2000 року. Згідно Bullionvault.com,

щорічний видобуток золота впав від 2,573 тис. тонн в 2000 році до 2,444 тис. в

2007- му. Розробка нового родовища займає від п'яти до десяти років, а

скорочення поставок неминуче приводить до росту цін на дорогоцінний метал.

Ріст економік країн, що розвиваються підвищив попит на золото. У багатьох із

173

цих країн золото - частина культури. Індія - одна з найбільших споживачів

золота у світі, особливо в жовтневий весільний сезон - традиційна пора року,

коли росте попит на золоті прикраси. Хоча ціна золота може змінюватися в

найближчій перспективі, цей дорогоцінний метал завжди мав довгострокову

цінність. Золото слугувало перешкодою проти інфляції й ерозії основних

валют[2].

Література

1. Цена золота на COMEX второй день сохраняется на рекордном уровне за последние семь месяцев. РБК-Украина, - Киев, 13.02.2009.

2. Восемь причин инвестиций в золото. Ореанда-Новости, - Москва, 12.11.2008.

3. Цена на золото выросла до максимума за 7 месяцев. Режим доступу: http://www.interfax.com.ua/rus/eco/8321/

АНАЛІЗ СУЧАСНОГО СТАНУ ФОНДОВОГО РИНКУ УКРАЇНИ

Є. Юрченко, студентка групи Е 3/5

Науковий керівник: А.В. Бурковська, к.е.н., доцент

Фондовий ринок, і його організований сегмент, осередком якого виступає

фондова біржа, виконує найважливіші функції у ринковій економіці,

насамперед, як складова ринку капіталу. Станом на 31.12.2006 року він

налічував у своєму складі 8 фондових бірж і 2 позабіржові торгово-

інформаційні системи, все ж зараз їх роль в економіці, в її інвестуванні,

залишається незначною.

Визначити ступінь розвитку фондового ринку України неможливо без кіль-

кісної та якісної оцінки структури цінних паперів, що представлені на

ньому.Фондовий ринок України є таким, що динамічно розвивається та

постійно пропонує інвесторам нові види цінних паперів. Станом на 01.01.2007

загальний обсяг випусків цінних паперів, зареєстрованих Державною комісією

з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР), дорівнював 291,08 млрд грн.

У 2006 році ДКЦПФР було зареєстровано 1419 випусків акцій на загальну суму

43,54 млрд грн, що на 18,73 млрд грн більше, ніж у 2005-му.[1] Український

фондовий ринок унікальний тим, що організований ринок цінних паперів

174

займає на ньому вкрай вузький сегмент. У період 2000-2006 рр. питома вага

ринку акцій у загальному торговельному обороті фондового ринку зросла в 1,56

рази. Аналогічний показник на організованому ринку знизився в 3,18 рази.

Частка цього сегмента ринку в загальних обсягах угод із акціями на фондовому

ринку й у торговельному обороті організованого ринку цінних паперів України

знизилася у 2006 р. порівняно з 2000-м, відповідно, в 5,97 та 3,18 рази. За 2000-

2006 pp. торговий оборот фондового ринку України збільшився з 39,2 млрд, до

492,8 млрд. грн, (у 12,6 раза). У той самий період торговий оборот

організованого ринку цінних паперів зріс із 2,8 млрд. до 29,5 млрд. грн. (у 10,5

р.), а його відношення до ВВП - з 1,6 до 5,4% (у 3,4 р.). Разом з тим частка

організованого ринку в загальному обсягу угод на фондовому ринку знизилася

з 7,1 до 6%, а частка організованого ринку акцій у відповідному сегменті

фондового ринку - з 18,5 до 3,1 %[2].

За оцінками фахівців, рівень "free-float" українських публічних компаній не

перевищує 8 %, тоді як для російського ринку акцій цей показник становив

17,9 % у 2005 році і 21,4 % — у 2006-му, а для польського — відповідно, 35,0 %

і 37,2 %[2]. При цьому,15 компаній, які становили 5,1 % від загальної кількості

емітентів акцій, що були занесені до котирувальних списків, забезпечили 58,9

%. За період 2000-2006 рр. обсяг угод на вітчизняному фондовому ринку

збільшився з 7,21 до 97,58 млрд. дол., або в 13,53 р., а відношення його

торговельного обороту до ВВП зросло з 23,0 % до 91,6 %, і або в 3,98 р., що

свідчить про значну й зростаючу роль фондового ринку в економіці України.

Аналіз фондового ринку в Україні виявив цілу низку проблем: високий

ступінь маніпулювання, асиметричність інформації, низька ліквідність і

капіталізація, невеликі обсяги. Виникає нагальна потреба удосконалення

інфраструктури вітчизняного фондового ринку, докорінних перетворень на

організованому фондовому, захист державних інтересів на шляхом обмеження

доступу нерезидентів та впровадження такого виду цінних паперів, як "золота

акція"; вжиття заходів щодо централізації та організованості фондового ринку:

заборона укладати угоди купівлі-продажу цінних паперів на неорганізованому

175

ринку, що підвищить ліквідність, підвищення рівня компетентності,як з боку

фахівців, так і з боку населення, що сприятиме залученню вільних фінансових

ресурсів домашніх господарств.

Література

1. Розвиток фондового ринку: проблеми й перспективи./ Чернишук В. Р.// Фінанси України.-2008.-№8.- ст. 96-103.

2. Аналіз стану та перспективи розвитку фондового ринку України./ Назарчук М. І.// Фінанси України.- 2007.-№12.- ст. 83-91.

ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ І СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКИХ

ФОНДОВИХ БІРЖ

І.О. Корсак, студентка групи Е 3/5

Науковий керівник: А.В. Бурковська, к.е.н., доцент

З 1990 року в Україні почався етап відродження фондових бірж. Цей

процес в умовах глибокої кризи проходив дуже боляче. По суті, ринок

фінансових активів формувався в умовах економічної та політичної

нестабільності. Тим не менше, в останні роки стає помітною тенденція до його

успішного формування та подальшого розвитку.

1991 рік став роком утворення Української фондової біржі,

родоначальником якої вважається Київська біржа, утворена у 1865 році. Серед

її акціонерів (усього їх біля 30) такі великі республіканські банки, як Укрінбанк,

Агропомбанк, Укрсоцбанк, Агропромбанк “Україна”, Ощадний банк України,

регіональні банки в Одесі, Дніпропетровську, Харкові, Донецьку, Ужгороді,

Криму. Перші торги на УФБ відбулися 6 лютого 1992 р. В даний час, крім

основної біржі, функціонують 25 її філій по всієї Україні. 13 грудня 1993 р.

відбулися перші електронні торги.

1996 рік ознаменував собою прийняття і введення в дію Закону України

“Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні”. Цей закон

визначає правові основи здійснення державного регулювання фондового ринку

і державного контролю за випуском і обертанням цінних паперів та їх похідних

в Україні.

176

Треба зазначити, що розвиток фондових бірж на Україні не був

однозначним. Про це свідчать статистичні дані, щодо кількості фондових бірж

та обсягів торгів на офіційно оформлених ринках. Так у 1996 році обсягів торгів

підвищилися на 30,3%, у 1997 – майже в 30 разів, а у 2005 знизився на 28,6%.

Це свідчить, про нестабільний розвиток фондової справи в Україні.

Операції, здійснювані на українському фондовому ринку, показують, з

одного боку, те, що його зародження відбулося, а з іншого, - що він може і

законсервуватися, не стати тим інститутом, що є ядром сучасних ринкових

відносин, якщо не відбудеться дійсне роздержавлення і приватизація, не будуть

створені акціонерні товариства, самостійні підприємства, не з'являться цінні

папери, що будуть відображати реальний капітал - засоби виробництва, землю,

товар. Лише в цьому випадку можна сподіватися на створення умов для

ринкової середи, переміщення капіталу від інвестора до виробника, переливу

його з однієї галузі до іншої.

УФБ вважає за необхідне створення централізованого фондового ринку

України, і одним з головних елементів цього ринку є єдина національна

фондова біржа. Фондова біржа сприяє встановленню єдиної ціни на цінні

папери, оскільки їхня вартість визначається ринковим шляхом у процесі торгів.

Це дає можливість протидіяти спекуляціям цінними паперами внаслідок

створення їхнього штучного курсу в різних регіонах, а також унеможливлює

продаж фіктивних паперів.

Як видно з вищесказаного, в умовах перехідної економіки приватизаційні

процеси та розвиток фондового рину є взаємозалежними категоріями, що

потребують ретельного вивчення впливу одне на одного. Практика

функціонування фондового ринку показує, що ринок недержавних цінних

паперів розвивається більш високими темпами. Проблема також в тому, що

біржа знаходиться на “голодному пайці”, тобто немає товару - цінних паперів.

Література

1. Костіна Н.І., Марахов К.С. Проблеми формування фондового ринку в Україні // Фінанси України. – 2000. – №2. – С. 30 – 36

177

2. Мозговий О.М. Фондовий ринок: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 1999. – 316 с.

ШЛЯХИ ПОДОЛАННЯ КРИЗИ В КРЕДИТУВАННІ АГРАРНИХ

ПІДПРИЄМСТВ

В.М.Влас, студентка групи Е3/5

Науковий керівник: А.В. Бурковська, к.е.н., доцент

Виникнення у вересні - жовтні 2008 року нової хвилі кредитної кризи у

розвинутих країнах, катастрофічне зниження левериджу міжнародних банків та

зменшення схильності інвесторів до прийняття ризиків негативно позначилися

на вартості та обсягах зовнішнього фінансування країн з ринками, що

формуються.

Проблемам антикризового управління присвячені новітній науковій праці

таких українських авторів, як В.О. Василенко, Н.А. Горєлов, О.Д. Гудзинський

тощо, зарубіжних – С.С. Бузановський, А.П. Градов, Г.К. Таль, А. Хікман.

Однак створення методичних і теоретичних положень раціонального

функціонального антикризового управління діяльністю сільськогосподарських

підприємств в більшості наукових праць не розкриті повною мірою.

Сільське господарство – це кредитомістка галузь, яка не може нормально

розвиватися без залучення зі сторони (банків, інших кредитних установ)

додаткових фінансових ресурсів, насамперед у формі короткострокових

кредитів, для здійснення поточних платежів і з метою забезпечення операційної

діяльності. Слід врахувати витрати і вигоду інвестиційної політики в

короткостроковому і тривалому періодах.

При настанні кризових ситуацій не рідко інвестори бувають зацікавленні у

підтримці життєздатності підприємства – виробника. В таких випадках можуть

бути проведенні певні заходи щодо виведення підприємства з кризової ситуації.

За цих умов підприємства – боржники повинні активніше співпрацювати з

інвесторами.

Однак ця сфера діяльності менш приваблива порівняно з рядом інших

галузь народного господарства. Адже в сільському господарстві існує великий

178

сезонний розрив між вкладенням оборотного капіталу та одержанням доходів.

Тому аграрні підприємства повинні мати значні суми коштів для покриття

сезонних витрат. Тримати спеціально на такі цілі власні кошти тривалий час

економічно не виправдано. Значно ефективніше мінімальні виробничі запаси і

кошти в розрахунку формування за рахунок власних джерел, а понад цього за

рахунок кредитів.

В економічній літературі як одним із заходів щодо антикризового

управління господарюючого суб’єкта пропонується здійснення нової

амортизаційної політики.

В умовах тяжкої кризи в сільському господарстві, яка супроводжується

жорсткими фінансовими обмеженнями, розвиток аграрної сфери ефективніший

при використанні інтегруючих (комплексних) інвестицій.

Однак ключовими проблемами аграрного сектора залишається

необхідність запровадження механізмів іпотечного кредитування та відсутність

ефективних механізмів залучення підприємствами АПК кредитних ресурсів,

брак довгострокових інвестицій.

Розвиток фінансово-кредитної інфраструктури аграрного ринку повинен

забезпечуватися удосконалення банківської діяльності в сфері кредитних

операцій, створенням кредитних спілок, лізингових компаній.

Отже, аграрний сектор потребує зацікавленості й діяльності вітчизняних

сільгоспвиробників, інших виробників аграрної сфери, інвесторів, банків,

працюючим у сільському господарстві, в реалізації антикризових програм,

спрямованих на оздоровлення, реструктуризацію інноваційних технологій.

ІНФОРМАЦІЙНО – АНАЛІТИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УПРАВЛІННЯ

ДЕРЖАВНИМИ ФІНАНСАМИ

І.І. Бендерська, студентка групи Б 2/3

Науковий керівник - Н.В. Данік, к.е.н., доцент

Інформатизацію і впровадження новітніх інформаційно-комунікаційних

технологій (ІКТ) в усі сфери суспільного життя, діяльність органів державної

179

влади й органів місцевого самоврядування визначено одним із пріоритетних

напрямів державної політики в Україні.

Головним завданням розвитку інформаційної інфраструктури у сфері фінансів

є забезпечення інформаційної підтримки ефективної системи управління

державними фінансами, яка сприятиме поліпшенню державного управління

бюджетною сферою, задоволенню інформаційних потреб державних установ,

підтримуватиме розширення функціональності фінансової системи з метою

забезпечення прозорості й цілісності звітності.

Головне завдання сучасного етапу розвитку системи державних фінансів

полягає у побудові якісно нової інтегрованої системи, здатної забезпечити

формування й реалізацію узгодженої державної податково-бюджетної і

макроекономічної політики, підтримувати й координувати дії її учасники, бути

ефективним інструментом соціально-економічного розвитку країни та підвищення

соціальних стандартів життя, населення, забезпечити економічну й фінансову

стабільність у державі. Система має забезпечити ефективність і результативність

державних фінансів, цільове й ефективне використання фінансових ресурсів.

У вересні 2008 року Верховна Рада України ратифікувала Угоду щодо

реалізації Проекту модернізації системи управління державними фінансами між

Україною та Міжнародним банком реконструкції та розвитку (МБРР). Головною

метою впровадження Проекту є об'єднання учасників системи управління

державними фінансами в єдину централізовану інформаційно-аналітичну Систему

управління державними фінансами (СУДФ) в Мінфіні, Держказначействі та

ГоловКРУ, що сприятиме вдосконаленню управління державними фінансами

завдяки підвищенню його операційної ефективності й прозорості.

Стосовно існуючої інформаційної інфраструктури,то головним недоліком є

дезінтеграція інформаційно-аналітичних відомчих систем учасників системи

управління державними фінансами та розпорошеність відповідних інформаційних

ресурсів, зокрема, відсутність інтегрованої бази даних державних органів влади, які

мають певне відношення до планування, використання або контролю фінансових

потоків держави. Проблемними також є автономне функціонування окремих

180

компонент системи управління державними фінансами, низький рівень вирішення

питань прозорості й публічності інформації, низька адаптивність щодо

впровадження у практику зарубіжного досвіду роботи у сфері державного

внутрішнього фінансового контролю, відсутність уніфікації нормативно-довідкової

інформації, відсутність стандартів щодо реалізації електронних адміністративних

регламентів і послуг.

Одним із основних напрямів удосконалення системи управління державними

фінансами й функціонування державного бюджету є розробка та впровадження

інтегрованої системи управління, завданнями якої є:

— підтримання реорганізації, задоволення інформаційних потреб та нової

функціональності (бізнес-процеси та інформаційні потоки) Мінфіну;

— розширення функціональності казначейської системи з метою забезпечення

кращої підзвітності, прозорості й цілісності;

— надання нових можливостей для ефективного інформаційного обміну між

фінансовими й фіскальними органами, що входять до складу цієї системи;

— покращання державного управління та забезпечення оперативності

інформації щодо стану надходження доходів і оцінки ефективності державних

видатків.

ГЛОБАЛЬНА ФІНАНСОВА КРИЗА 2008 РОКУ В УКРАЇНІ

Ю.В. Бізікова, студентка групи Б 2/3

Науковий керівник - Н.В. Данік, к.е.н., доцент

Глибока фінансова криза, найгірша криза з часів великої депресії, яка

перебуває в активній фазі станом на середину листопада 2008 р. Криза ясно

проявилась у вересні 2008 року під час банкрутства, злиття або консервації

декількох великих американських фінансових фірм. Причини, що викликали

цю кризу, повідомлялись в ділових журналах за декілька місяців до вересня,

разом із коментарями про фінансову стабільність провідних інвестиційних

банків, страхових фірм та іпотечних банків США та Європи постраждалих від

іпотечної кризи. Розпочавшись з банкрутства великих фінансових установ в

181

США, вона швидко розрослась у глобальну кризу, що призвела до банкрутства

декількох європейських банків та падіння різних біржових індексів та значного

падіння вартості акцій та товарів по всьому світу. Криза призвела до проблем

ліквідності та дерегулювання фінансових установ в США та Європі, що далі

посилило кризу ліквідності. Криза продовжується та продовжує змінюватись,

перетворюючись в кінці жовтня у валютну кризу, викликану бажанням

інвесторів перевести свої капітали в сильніші валюти, такі як єна, долар та

швейцарський франк, спонукаючи багато національних економік шукати

допомогу в Міжнародного валютного фонду. Криза була викликана іпотечною

кризою та є гострою фазою фінансової кризи 2007-2008рр. В кожній країні

розвиток фінансової кризи має свій специфічний характер, в Україні він

проявився в наступному - з одного боку, кризові явища пов'язані з моделлю

економічного розвитку держави та можливостями здійснення відчутних

економічних реформ, з іншого — нестабільність у валютній сфері

характеризується проблемами внутрішньої та зовнішньої боргової залежності

країни. Сучасний розвиток валютно-фінансової системи нашої країни

характеризується дією так званих позаекономічних чинників, які відчутно

впливають на її розвиток. Криза, яка нині зароджується у валютно-

фінансовому, банківському, виробничому та інших секторах економіки України

не є кризою в її канонічному розумінні, адже за своєю специфікою вона не є

циклічною. проблеми розгортання кризових явищ в Україні мають досить

специфічні характеристики. З одного боку, кризові явища пов'язані з моделлю

економічного розвитку держави та можливостями здійснення відчутних

економічних реформ. З іншого — кризові явища відрізняються певною

специфічністю залежно від сфери їх прояву. З метою стабілізації фінансового

ринку та допомоги комерційним банкам, Національний банк України залучив

16.5 млрд. дол. США кредиту від Міжнародного валютного фонду. В листопаді

урядом було залучено кредит в розмірі 3 млрд. гривень для покриття

бюджетного дефіциту. Кожна дія як відомо веде за собою наслідок отож

наслідками фінансової кризи є: уперше з початку року в Україні знизився

182

показник середньої заробітної плати. За підсумками серпня він становив 1870

гривень. Це на 60 гривень менше, ніж у попередньому місяці. Протягом жовтня

2008 борги по зарплатах зросли ще на 2 відсотки і станом на листопад

становили близько мільярда гривень. Найбільше заборгували працівникам

машинобудівної, металургійної, транспортної і аграрної галузі. Про затримки

зарплат повідомляють також ті, хто працює у бюджетній сфері. Вперше за

кілька років невчасно виплачують пенсії. За попередніми прогнозами

Міністерства фінансів України, валовий внутрішній продукт знизиться на 5 %.

Однак у варіанті бюджету, ухваленому Верховною Радою 26 грудня, прогноз

зростання ВВП у розмірі 0.4%. За даними аналітиків фінансова криза набуде

справжнього розмаху влітку 2009 року і продовжуватиметься протягом

першого півріччя 2010 року, а на спад піде лише на при кінці 2010 року. І в

висновку можна сказати що,лише спільна робота уряду та Нацбанку,

підтримана Верховною Радою, а також безпосередньо бізнесом, дозволить

успішно пройти тест на зрілість української економіки в умовах світової

фінансової кризи.

ФІНАНСОВО – ЕКОНОМІЧНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ РИНКУ

ПРАЦІ ТА БОРОТЬБИ З БЕЗРОБІТТЯМ

К.В. Бондаренко, студентка групи Б 2/1

Науковий керівник - Н.В. Данік, к.е.н., доцент

В умовах ринкових перетворень фінансові відносини використовуються

державою як ефективний регулятор усіх сфер економічного життя суспільства.

Важливу роль у фінансовій системі відіграє соціальне страхування, що тісно

пов'язане з виконанням специфічних функцій та формує фонди фінансових

ресурсів, основне призначення яких – покрити втрати громадян, що виникли з

непередбачених причин. Будь – яка модель фінансової системи може успішно

діяти тільки за умов розвинутого соціального страхування.

Як категорія фінансів соціальне страхування являє собою підсистему

фінансових відносин. Соціальне страхування визначають як сукупність

183

особливих замкнених перерозподілених відносин між його учасниками з питань

законодавчо визначеного формування певних цільових фондів і напрямів їх

використання.Початок становлення ринку праці в Україні пов'язують із

ухваленням Закону «Про зайнятість населення» (березень 1991 року), що

офіційно визнавав існування у країні безробіття. Формування національного

ринку праці відбувалося повільно. І це аж ніяк не випадково, оскільки сфера

зайнятості була однією з найдеформованіших та відзначалася відсутністю

державних і правових інститутів ринку праці та гнучкої системи оплати праці,

низьким рівнем мобільності робочої сили. З одного боку, для люде відкрилися

нові можливості для самореалізації, з другого - з'явилися нові проблеми,

пов'язані з різкими зниженням попиту на робочу силу, появою безробіття. Для

кількох поколінь громадян України безробіття було абстрактним поняттям та

асоціювалося з наслідками суперечностей між працею (найманими

працівниками) й капіталом (роботодавцями). Держава відмовилася від

монопольного права на працевлаштування та зобов'язалася здійснювати

матеріальну й соціальну підтримку працівників, які втратили роботу,

визначивши правовий статус безробітного. Відтак було створено базові

елементи інфраструктури ринку праці – Державну службу зайнятості й

Державний фонд сприяння зайнятості населення.

У наступні роки в системі соціального страхування сталися зміни,

великою мірою внаслідок прийняття в 1996 році Конституції України, яка

визначала основні засади соціальної політики України. Відповідно до статті 46

громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на

забезпечення їх у разі безробіття. Проблема безробіття гостро постала в

Україні, як і в багатьох інших країнах з перехідною економікою. Низький

рівень безробіття за офіційними даними, попри масове скорочення виробництва

й гіперінфляцію в перші роки незалежності, пояснюється високим рівнем

прихованого безробіття та свідомим зниженням показників реального

безробіття. Унаслідок зменшення можливостей працевлаштування надлишкові

працівники державного сектору економіки погоджувалися на нижчі зарплати, їх

184

затримку, на вимушені адміністративні відпустки або роботу в режимі

неповного робочого дня. Також загальновідомо, що частина працівників

одержували основний дохід у тіньовому секторі економіки, хоча формально, за

звітністю підприємств, вважалися зайнятими в офіційному.

Зменшення масштабів і рівня зареєстрованого безробіття можна досягти

двома шляхами: працевлаштуванням за наявності відповідного попиту на

робочу силу або відмовою в реєстрації тим, хто звертається до центрів

зайнятості. У цілому посилення ролі зазначеного фонду як основного джерела

фінансування державної політики зайнятості вбачаємо в реформуванні системи

оплати праці на основі зростання продуктивності праці, оскільки завдяки цьому

можна забезпечити фінансову стабільність соціального страхування та сприяти

мотивацій поведінці безробітного населення на ринку праці.

ВПЛИВ ФІНАНСОВИХ ВАЖЕЛІВ НА РІВЕНЬ ЖИТТЯ НАСЕЛЕННЯ

А. О. Артюшенко, студентка групи Б 2/2

Науковий керівник - Н.В. Данік, к.е.н., доцент

Рівень життя населення будь-якої країни включає в себе як економічний та

фінансовий, так і культурний та освітній розвиток. Значна соціальна диференціація

населення і великий розрив у рівнях доходів по різних регіонах вимагають

концентрації бюджетних ресурсів для вирішення першочергових проблем і

проведення політики, яка була б протилежною звичайній державній доброчинності:

бюджетні допомоги повинні стимулювати трудову активність, прагнення до

здобуття нових професій, підвищення рівня життя тощо. Значну роль у

забезпеченні суспільного добробуту відіграють міжбюджетні відносини, сутність і

значення яких полягає в узгодженні інтересів держави, регіонів, територій,

ефективному розподілі між ними функціональних обов’язків та відповідних

фінансових ресурсів.

На нашу думку, фінансову систему України можна віднести до такого варіанта

мідбюджетних відносин, як децентралізація бюджетів та місцево-бюджетна

автономія. Основними проблемами організації міжбюджетних відносин є розподіл

185

доходів і видатків між бюджетами різних рівнів. Розподіл видатків між бюджетами

різних рівнів базується на ідеї поділу благ та послуг, які надаються державою, на ті,

що призначені для населення всієї країни, і ті, якими користуються жителі тільки

певної території. Мідбюджетні суперечності є об’єктивними, тому завжди постає

завдання їх ефективного регулювання в інтересах країни з метою зміцнення ,а не

руйнування держави. Ще одним фактором, який впливає на рівень життя

населення, є підтримка сімей з дітьми, а особисто багатодітних.

Порівняльний аналіз, проведений на базі різних критеріїв визначення

масштабів, рівня та глибини бідності, дає підстави для висновку про те, що

більшість найманих робітників заробили в березні 2008 року менше 1500 грн.

ООН наголошує на чотирьох основних проявах бідності, тобто низького рівня

життя населення: невелика тривалість життя, низька професійно-освітня підготовка,

відсутність необхідної бази для нормального життя, ізольованість від суспільного

життя.

Крім того, незадовільний рівень життя випливає з неякісної системи охорони

здоров’я, яку Україна, як й інші країни постсоціалістичного простору, успадкувала

від старого режиму і яка перебуває в жахливому стані через 15 років після початку

процесу трансформації загальні результати діяльності цієї сфери залишаються

незадовільними.

Згідно з Конституцією України, у нас гарантом права громадян на отримання

послуг охорони здоров’я є держава, її бюджет. Оскільки коштів недостатньо,

необхідно залучити додаткові джерела фінансування шляхом широкого

застосування державного медичного страхування, не виключаючи розвиток

добровільного медичного страхування і приватної медицини.

У світовій практиці в організації медичного обслуговування склалися 3

системи економічного функціонування сфери охорони здоров’я: держава, страхова

і приватна. У більш широкому розумінні страхова медицина являє собою систему

суспільної охорони здоров’я, система відносин якої складається через фінансування

зі спеціальних страхових фондів. Ще одним фінансовим важелем, що впливає на

рівень життя населення, є сфера внутрішнього виробництва товарів та послуг, в

186

якій дедалі більшої гостроти набуває проблема вичерпання виробничих

потужностей.

Прискорення економічного зростання і підвищення рівня життя населення

будуть зумовлені також прискореним збільшенням реальної заробітної плати і,

відповідно, доходів домогосподарств. Таким чином, збалансовуючи негативний та

позитивний впливи фінансових важелів на рівень життя населення, необхідно

визначити певні пріоритети, які б відображалися в усіх загальнодержавних

програмах розвитку. Тільки за умов дотримання єдиних правил на всіх рівнях й в

усіх гілках влади можна говорити про прискорення темпів зростання рівня життя

населення.

РОЛЬ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ В ЗАБЕЗПЕЧЕННІ

СОЦІАЛЬНОГО І ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ ДЕРЖАВИ

А.С. Горєва, студентка групи Б 2/2

Науковий керівник - Н.В. Данік, к.е.н., доцент

Бюджет — план формування та використання фінансових ресурсів для

забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади,

органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого

самоврядування протягом бюджетного періоду.

Бюджет держави є зведеною відомістю доходів та витрат держави, яка

являє собою основний фінансовий план держави на поточний рік і має силу

закону.

Бюджет виступає центральною ланкою державних фінансів, основним

знаряддям економічного планування, економічного зростання і є одним із

найважливіших інститутів економічного суверенітету держави.

Бюджет як економічна категорія знаходить своє матеріальне відображення

у централізованому фонді грошових коштів, тобто бюджет є матеріальною

базою існування держави. В умовах переходу до ринку бюджет не втрачає своєї

ролі, він є основним інструментом регулювання соціально-економічних

процесів. Надходження до бюджету прямо залежать від стану виробництва. У

187

свою чергу, можливість утримувати соціальну сферу, забезпечувати соціальні

гарантії населенню залежить від стану надходжень до бюджету. Формування

дохідної та видаткової частин бюджету пов'язано з основними

макропоказниками економічного і соціального розвитку держави на

відповідний рік.

У ринковій економіці бюджет виконує роль інструмента впливу на

розвиток суспільного відтворення й економічне зростання в країні.

Він забезпечує не тільки акумулювання коштів, необхідних для

фінансування держави, використовується не лише для часткового

перерозподілу доходів із метою формування сприятливого соціального

середовища у державі, але й активно впливає на економічні, соціальні,

національні, регіональні процеси у суспільстві та впровадження вищими

органами влади відповідної національної стратегії розвитку, спрямованої на

зміцнення державної безпеки.

Держава мобілізує фінансові ресурси для своїх потреб у формі податків,

зборів і платежів. Витрачає ці ресурси шляхом надання асигнувань на різні

заходи загальнодержавного призначення, тобто оборону, забезпечення

громадського порядку, утримання органів влади й управління, збереження

довкілля, надання громадянам безплатних послуг у формі освіти, медичної

допомоги, одержанні професії, а також грошових виплат громадянам у формі

допомоги.

Роль бюджету в регулюванні соціальних процесів у державі зводиться до

того, як і кому слугуватимуть результати фінансової стабілізації — реальному

поглибленню майнової диференціації населення чи більшою мірою

формуванню рівномірного розподілу доходів, становленню середнього класу,

який є запорукою стабільності в державі.

Головне питання, яке стоїть сьогодні перед нашим суспільством, це засади

ведення фінансового господарства держави, її бюджетних устрій та бюджетний

процес.

188

Посилення функцій, які виконує бюджет, потребує вдосконалення

управління його дохідною і видатковою частинами. Реформування державних

видатків дасть змогу здійснити реформу податкової системи. До того часу, доки

не буде виконана така робота, вдосконалення податкової системи залишиться

тільки намірами, оскільки бюджет — це фінансовий план держави і внесення в

нього будь-яких змін має здійснюватися комплексно. Все взаємопов'язано —

зменшення податків потребує скорочення певних витрат. Якщо цього не

відбувається, то виникає дефіцит бюджету, який теж є певною мірою податком.

РЕАЛІЗАЦІЯ ЗАХОДІВ, СПРЯМОВАНИХ НА МІНІМІЗАЦІЮ

НЕГАТИВНИХ НАСЛІДКІВ ВПЛИВУ СВІТОВОЇ ФІНАНСОВОЇ КРИЗИ

НА ЕКОНОМІКУ УКРАЇНИ

Н.Б. Іванова, студентка групи Б 2/5

Науковий керівник - Н.В. Данік, к.е.н., доцент

Економічна криза в Україні – найактуальніша проблема на сьогодні в державі.

Хоча для когось вона лише проблема і не суттєво вдарила по гаманцю, чийсь

гаманець вона зовсім спустошила, ставши для них катастрофою, а чиєсь життя вона

перерізала навпіл, забравши усе, навіть життя і здоров’я. Тому економічна криза

зараз є найважливішим питанням у країні. Більшість населення не може зрозуміти:

чи то гривня тане на очах, чи то долар швидко росте, чи то так впливає на нас

загальний стан світової економіки чи то так глибоко занепала наша власна

економіка у вирлі політичних криз. Звісно, на сьогоднішнє економічне становище

вплинуло все: і скрутне становище світових банків, і банкрутство фінансових бірж,

промислових гігантів, іпотечних систем, і не готовність України до подібного

перебігу подій через політичну нестабільність, фінансову і економічну

недосвідченість у таких питаннях. Слід детально доопрацювати плани подолання

Україною кризи, опрацювати кожну галузь, з’ясувати її стан, потреби і

перспективи, а потім активно діяти. І все це потрібно робити дуже швидко, адже

Україна вже стоїть так близько до дефолту. Резервів Національного банку України

на кінець 2009 року буде достатньо для того, щоб країна уникла суверенного

189

дефолту. Про це йдеться в повідомленні інвестиційної компанії "Конкорд Капітал".

Згідно з прогнозом, з огляду на отримання траншу МВФ розміром 9,75 млрд. дол.,

дефіцит платіжного балансу (поточний рахунок "плюс" фінансовий рахунок) в 2009

році складе 8,2 млрд. дол., а резерви НБУ на кінець досягнуть 23,3 млрд. дол., чого

цілком достатньо, щоб уникнути суверенного дефолту в цьому році. При цьому, для

даного сценарію існують певні ризики. Зокрема, у разі подальшої девальвації гривні

можуть зрости обсяги використання резервів для підтримки внутрішнього попиту

на валюту.

Крім того, серед ризиків є збільшення частки неплатоспроможних боржників,

що може призвести до використання резервів для рекапіталізації банківської

системи. Він також допускає ймовірність того, що доступ до зовнішнього

борговому капіталу буде більш обмежений, ніж закладали ІК "Конкорд Капітал" у

прогноз платіжного балансу, а також імовірність несподіваних заходів при

реалізації економічної політики країни. Побоювання суверенного дефолту України

грунтуються на необхідності погашення 38,2 млрд. дол. корпоративного боргу в

2009 році, 15% якого, згідно з прогнозом "Конкорд Капітал", можуть бути не

погашені.

Важливим комплексом заходів щодо подолання економічної кризи є створення

в економіці мотиваційного механізму піднесення виробництва. Його головною

метою є, по-перше, створення умов рівновигідності різних сфер економічної

діяльності при певному пріоритеті виробничої діяльності на період виходу з кризи.

По-друге, мотиваційний механізм має створювати умови для забезпечення

вигідності збільшення маси прибутку (доходу) головним чином не за рахунок

підвищення його норми, а в результаті розширення обсягу виробництва і реалізації

товарів та послуг. Тобто треба створити систему мотивацій зниження цін (або хоча

б стримування їх зростання) для відповідного збільшення обсягу продажу згідно із

законом попиту. По-третє, сюди слід віднести створення пільгового режиму для

прямих вітчизняних та зарубіжних інвестицій безпосередньо у виробничу сферу в

поєднанні з фінансово-кредитною політикою та виробничою діяльністю за

критерієм — мінімальний строк подолання кризи виробництва.

190

Для стимулювання нагромадження власного капіталу норма доходу має

визначатися не щодо собівартості товару (щоб запобігти штучному її завищенню), а

щодо власного капіталу без урахування обігових коштів (останні, як відомо, у

позитивній тенденції повинні відносно зменшуватися).

СТАБІЛІЗАЦІЯ ПРОГРАМИ УРЯДУ ФЕРЕНЦЯ ДЮРЧАНЯ: УРОКИ

ДЛЯ УКРАЇНИ

О.О.Пепуль, студентка групи Б 2/5

Науковий керівник - Н.В. Данік, к.е.н., доцент

У тезах проаналізовано низку заходів, спрямованих на стабілізацію

економіки Угорщини, вжитих урядом Ференца Дюрчаня. З огляду на угорський

досвід розроблено рекомендації для українського уряду, які мають на меті

запобігти «борговому сценарію» розвитку національної економіки.

Протягом років постсоціалістичної трансформації в Угорщині було

побудовано «державу добробуту» з високим ступенем боргової залежності.

Процвітання економіки зумовлювалося проведенням ефективних реформ,

пов'язаних із роздержавленням, лібералізацією економічної діяльності і

запровадженням ринкових стимулів та жорстоких бюджетних обмежень для

суб'єктів підприємництва. Значну позитивну роль відігравало залучення

іноземного капіталу до розбудови і модернізації угорської економіки (50 %

угорського експорту становить внутрішньо фірмовий обіг транснаціональних

корпорацій).

Зростання економіки Угорщини мало переважно боргову природу. Розмір

державного боргу відносно ВВП 1995 року становив 87%, 2000-го – 54%, 2005-

го – 62%, 2007 року – 66%. Некероване зростання боргових зобов'язань держави

породжувало загрози для дотримання макроекономічної стабільності у країні

та посилювало тиск боргових виплат на державні фінанси.

Західні держави, починаючи з кінця 1980-х років у різних формах надавали

економічну підтримку Польщі й Угорщині для створення прецедентів успішної

191

трансформації соціалістичної економіки і прискорення переходу до ринкової

економіки інших держав Європи й Азії.

Консолідація бюджету уряду Ференца Дюрчаня в Угорщині

поширюється на випадкову і на дохідну частину бюджету. Для підвищення

рівня доходів держави реалізуються такі заходи: ставку ПДВ підвищено з 20%

до 25%; акцизні збори на основні види підакцизних товарів збільшено;

підвищено податкові ставки на процентні доходи від зростання вартості

капіталу до 20%; запроваджено спеціальний «солідарний податок» для

високооплачуваних найманих працівників і підприємців у розмірі 4% від

сукупного доходу; модифіковано систему спрощеного оподаткування суб'єктів

малого бізнесу та підвищено рівень податкових ставок у рамках цієї системи;

зменшено податкові вилучення за іпотечними кредитами при розрахунку

податкових зобов'язань для фізичних осіб.

Проведення жорстокішої податкової політики у фінансовому вимірі дало

збільшення доходу бюджету на 5,4%, або 1,4 млрд. євро.

У довгостроковому періоді реалізація реформаторських заходів уряду

Ференца Дюрчаня в Угорщині матиме позитивні результати, зміцняться

державні фінанси й підвищиться довіра до фіскальної політики.

Економіка Угорщини тривалий час огорнута подвійними дефіцитами

(бюджету і платіжного балансу), які підривають стійкість її фінансового стану і

посилюють вразливість до ситуації на світових ринках товарів і капіталів.

У цьому контексті доцільно проаналізувати ситуацію в Україні та

розробити рекомендації для економічної політики уряду, спрямовані на

недопущення реалізації «боргового сценарію» розвитку національної

економіки.

Для забезпечення довгострокової фінансової стабільності в Україні в

умовах інтеграції національної фінансової системи у світову важливе значення

має проведення як поміркованої зовнішньо боргової політики – утримання

низького обсягу дефіциту бюджету, регулювання зовнішніх запозичень

державних підприємств, стримування надмірної позикової активності банків

192

засобами пруденційного регулювання, так і зваженої макроекономічної

політики.

РИНОК ЗОЛОТА-НЕЗМІННИЙ ЕЛЕМЕНТ ГРОШОВО-

ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ

І.Каверіна, студентка групи Б 2/1

Науковий керівник - Н.В. Данік, к.е.н., доцент

З посиленням позицій золота як грошового еквівалента нині виникає низка

питань, які потребують висвітлення та аналізу, а саме: зростання його

функціонального значення, оцінки сучасного світового ринку золота, головних його

гравців, основних ризиків і тенденцій, зокрема на вітчизняному ринку золота, з

урахуванням впливу глобальних світових фінансових процесів на українську

економіку. Золото супроводжує людство майже від початку його історії. Цей метал

став незамінним елементом спочатку примітивних обмінних операцій, а згодом і

складніших товарно-грошових та ринкових відносин. Унікальні можливості золота

зробили його універсальним еквівалентом для здійснення обміну(згодом - засобом

платежу, нагромадження та обігу) в усіх первісних суспільствах.

Сьогодні мало хто з наших експертів не коментує питання щодо впливу

світової фінансової кризи на українську економіку. Природно з інтеграцією у

світовий фінансовий простір неодмінно впливає чутливість вітчизняного ринку до

подій на ринку світовому. Зокрема, істотну роль відіграє значна порівняно з іншими

країнами СНД частка іноземного капіталу. Вступ до СОТ теж вносить багато змін у

роботу українського фінансового ринку, в тому числі банківського та страхового.

Якщо говорити про ринок золота в Україні, то сьогодні для нього характерні

такі загальні риси, як молодість, нерозвинутість, непрозорість тощо. Процес

формування вільного внутрішнього ринку золота й дорогоцінних металів в Україні

розпочався переходом країни до ринкових перетворень, коли були започатковані

реформи зі скасування державної монополії та операції з дорогоцінними металами

та лібералізацією загальної системи державного контролю й регулювання їх

обороту всередині країни. Ці реформи проведено із запізненням через п’ять років

193

після того як почалася ринкова трансформація, що затримала становлення й

розвиток вітчизняного ринку дорогоцінних металів у цілому та й ринку золота

зокрема. Тому процес його формування ще й сьогодні не можна вважати

завершеним, зокрема через низку прогалин у нормативно-правовій базі та брак

центральної бізнес-ланки в організації торгівельних відносин. В більшості країн

такою бізнес-ланкою є спеціалізовані біржі дорогоцінних металів, які, крім

організації торгівлі, сприяють внесенню актуальних змін у чинне законодавство,

що регулює обіг дорогоцінних металів.

Сьогодні Україна – чистий імпортер банківських металів, оскільки власного

видобутку фактично не має. Однак слід зазначити, вітчизняні ювеліри досягли

значних успіхів у просуванні своєї продукції на сусідні ринки країн СНД і навіть

Європи. З цієї точки зору зростання імпорту банківських металів є важливим

фактором і показником розвитку української ювелірної промисловості.

Сьогодні Національний банк України активно проводить зміни у структурі

активів – зростають вкладення в цінні папери й золото. За станом на 30 вересня

2007 року золотовалютні резерви НБУ дорівнювали 30618.57 млн. доларів США.

Частка монетарного золота в резервах становила 422.19 млн. дол., інших резервів у

іноземній валюті-17277.70 млн. доларів. На 1 серпня 2008 року частка

золотовалютних резервних активів НБУ становила37916.54 млн. доларів США в

тому числі золото – 772.77 млн. доларів, або близько 2%.

З огляду на нові реалії, зокрема й стосовно ролі золота у сучасному світі,

сьогодні є потреба у професійно розробленій стратегії усіх учасників банківської

системи України – стратегії, яка б враховувала високий рівень інтегрованості

вітчизняної економіки у світовому просторі та її вразливість до змін на світовому

ринку.

ІНТЕРНЕТ – ТЕХНОЛОГІЇ В ОБСЛУГОВУВАННІ КЛІЄНТІВ

БАНКУ

Л.В. Швець, студентка групи Б 2/1

Науковий керівник - Н.В. Данік, к.е.н., доцент

194

Проблема сутності інтернет-технологій в обслуговуванні клієнтів банку

сьогодні досить актуальна. Масштабна інтернетизація суспільства, поява все

нових і нових банків, зростання потреб, які клієнт висуває до банку і

банківської системи як такої, спричинили виникнення такого феномену як

інтернет-банк (повне віддзеркалення послуг, що надає звичайний банк, в

Інтернеті).

У світовій практиці наявність інтернет-послуг, які надають банки, вже

стала звичною і сприймається клієнтами як належне. Проблема полягає в тому,

що організація та впровадження таких систем в Україні є досить складною у

зв’язку з відсутністю відповідного законодавства та неможливістю

оподаткування через Інтернет.

Взагалі спостерігаємо таку тенденцію, що поступово сучасні банки

переходять від «швейцарського консерватизму» до американського «хай-тек».

Невід’ємною частиною переходу до вищого рівня банківської системи є

вдосконалення обслуговування клієнтів банку – зручність, якість та швидкість

обслуговування. Саме для задоволення цих потреб більшість сучасних і

закордонних банків використовують Інтернет.

При обслуговуванні клієнтів через Інтернет банку необхідно

дотримуватись таких принципів банківського обслуговування: доступності,

простоти використання, конфіденційності (особливо актуально для

обслуговування клієнтів через Інтернет) оперативності, комплексності,

збереження цілісності інформації, аутентифікації (покупці і продавці мають

бути впевнені, що всі сторони, що беруть участь в операції, є тими, за кого себе

видають). Зручність користування Інтернетом для клієнтів банку обумовлена

тим, що скориставшись мережею Інтернет, клієнт отримує можливість у режимі

реального часу відстежувати надходження коштів на його рахунки і оперативно

здійснювати всі необхідні платежі.

На жаль, сьогодні жоден з вітчизняних банків не може видати кредит через

Інтернет з повною функціональністю.

195

Пасивні операції, що надаються через Інтернет, як правило, зводяться до

управління рахунком та отриманням інформації про нього.

Діють такі інтернет-системи взаємодії клієнта з банком:

• Інтернет-банкінг – технологія віддаленого банківського обслуговування,

яка дає змогу клієнтові отримувати банківські послуги, не відвідуючи

банківський офіс(домашній банк). Ця технологія з’явилась на початку 80-х

років ХХ ст. І з того часу набула популярності у світовій практиці банківської

діяльності.

• Wap-банкінг – схема роботи аналогічна, з тією відмінністю, що всі

операції клієнт виконує з мобільного телефону, а не зі стаціонарного

комп’ютера.

• Sms- та e-mail-банкінг – мають лише інформаційний характер

(надають інформацію про залишок коштів, про щоденний рух коштів).

• Інтернет-еквайринг і процесінг – забезпечують роботу банку з

платіжними картками в Інтернет.

Таким чином банківські операції в Інтернет вигідні і для

користувачів(заощадження часу, зручність використання), і для

банків(залучення клієнтів). Але банківській системі України ще далеко до

європейських стандартів інтернет-обслуговування через недосконалість

дистанційних операцій(відсутність системи цифрових підписів, обов’язкове

хоча б разове відвідування банку). Та незважаючи на труднощі з

впровадженням інтернет-технологій у банківській сфері, з кожним днем

кількість бажаючих зайняти свій сегмент ринку банківських інтернет-

технологій збільшується. Саме тому можна припустити, що саме банки, які

першими досягнуть відображення своєї діяльності в Інтернеті, займуть провідні

позиції на банківському ринку України.

196

CЕКЦІЯ «Проблеми формування інноваційної

економіки в Україні»

ІННОВАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВ УКРАЇНИ В

УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЇ РИНКОВИХ ВІДНОСИН

О.І.Олійник, студентка групи Е 1/1

Науковий керівник – Л.П.Марчук, к. е. н., доцент

Стан економіки держави, а отже, її майбутнє визначають

високотехнологічні підприємства, які створюють нові продукти й послуги.

Основою стратегічного курсу України, його базовим принципом має стати

реалізація державної політики, спрямованої на запровадження інноваційної

моделі структурної перебудови та зростання економіки. Наявний

інтелектуальний та науково-технічний потенціал дає підстави на це

розраховувати.

Нововведення на підприємстві характеризуються поняттям інновації.

Відповідно до Закону України "Про інноваційну діяльність", інновації -

це новостворені і (або) вдосконалені конкурентоздатні технології, продукція

або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого,

адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують

структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери, забезпечують

економію витрат чи створюють умови для такої економії. [1]

Інновації є основним об'єктом інноваційної діяльності, що представляє

собою діяльність, що спрямована на використання і комерціалізацію

результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок

нових конкурентоздатних товарів і послуг.

Особливість інноваційної діяльності як одного з різновидів

підприємницької діяльності полягає в тому, що вона є діяльністю підвищеного

ризику порівняно зі звичайним підприємництвом. Такий ризик обумовлений

новизною, творчим характером науково-технічної роботи, можливістю

отримання як позитивного, так і негативного результату.

197

Суб'єктами інноваційної діяльності можуть бути фізичні і (або) юридичні

особи України, фізичні і (або) юридичні особи іноземних держав, особи без

громадянства, об'єднання цих осіб, які провадять в Україні інноваційну

діяльність і (або) залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкладають

власні чи запозичені кошти в реалізацію в Україні інноваційних проектів.

Підприємці повинні усвідомлювати, що управління нововведеннями є

серцевиною підприємницької діяльності, необхідною умовою успішного

бізнесу, тому що саме нововведення сприяють підвищенню якості і зниженню

собівартості продукції, забезпечують її конкурентоспроможність, а відтак й

ефективну присутність підприємств та організацій на ринку товарів і послуг.

Фахівці мають оволодіти теоретичними основами, методологією та

практичними навичками інноваційного менеджменту, усвідомлювати принципи

формування та реалізації державної інноваційної політики, особливості

організації інноваційної діяльності в регіонах, основні напрями вдосконалення

інноваційної діяльності в окремих галузях економіки, навчитися самостійно

вирішувати інноваційні завдання від прогнозування нововведень до їх

комерційного використання у підприємницьких структурах.

Література

1. Закон України «Про інноваційну діяльність» від 04.07.02 р. №40 – IV. 2. Говоруха Ж.А.Питання розвитку інноваційної діяльності підприємств

України / Ж.А. Говоруха // Актуальні проблеми економіки. – 2007. – №8. – С.107 – 114.

ДЕРЖАВНА ІННОВАЦІЙНА ПОЛІТИКА

Г.О.Величко, студентка групи Е 1/1

Науковий керівник - Л.П.Марчук, к. е. н., доцент

Під інноваційною політикою слід розуміти комплекс принципів та

взаємнопідтримуючих економічних, правових, організаційних і соціальних

методів планування, стимулювання, регулювання та контролю процесів

інноваційної діяльності в науково-технічній та виробничій сферах.

198

Свобода наукової та науково-технічної творчості в контексті інноваційної

діяльності забезпечується відповідними законодавчими актами та

Конституцією держави.

Сучасний етап розвитку економіки передбачає створення суспільства, яке

базується на знаннях, де добробут країни визначається наукоємними

технологіями, інноваційною спрямованістю та рівнем інтелектуального

розвитку соціуму. Фундаментального значення для розвитку національної

економіки набуває високий рівень освіти, зростання інтелектуального і

духовного потенціалу суспільства, підготовки людей, здатних створити

найновітнішу техніку й технології.

До основних напрямів інноваційної політики держави належать такі:

• орієнтація на інноваційний тип розвитку економіки;

• визначення науково обґрунтованих пріоритетів інноваційного розвитку;

• забезпечення інтеграції науково-технічної сфери, освіти, виробництва,

фінансово-кредитної системи у розвитку інноваційних процесів;

• здійснення заходів щодо прискорення адаптації виробництва до вимог

конкурентного середовища;

• сприяння розвитку інноваційної інфраструктури;

• створення сприятливої кредитної, податкової, амортизаційної й митної

політики для сфери інноваційної діяльності;

• сприяння розвитку венчурного підприємництва як сектору з підвищеною

здатністю до розробки і впровадження інновацій;

• розширення участі у міжнародних інноваційних програмах і проектах;

• сприяння формуванню інноваційної культури для активізації людського

чинника в інноваційній сфері;

• створення мережі технопарків, технополісів, інкубаторів;

• захист прав та інтересів суб'єктів інноваційної діяльності.

Таким чином, формування української національної інноваційної системи

повинно не лише забезпечити становлення економіки, заснованої на знаннях,

але й сприяти участі України у світовому інноваційному просторі у якості

199

рівноправного партнера. Досягнення поставленої мети необхідно здійснювати

шляхом створення цілісної національної інноваційної системи (НІС), що

забезпечує ефективну взаємодію наукових організацій, вищих учбових

закладів, малих і крупних інноваційних і виробничих підприємств.

Література

1. Антонюк Л.Л. Міжнародна конкурентоспроможність країн: теорія та механізм реалізації / Л.Л. Антонюк. – К.: КНЕУ, 2004. – 276с.

2. Иванова Н.И. Национальные инновационные системы как механизм саморазвития / Н.И. Иванова // http://www.chelt.ru/2004.

ІННОВАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК ТИП ПІДПРИЄМНИЦТВА

ТА ЇЇ ОСОБЛИВОСТІ

О. В. Крамаренко, студентка групи Е1/1

Науковий керівник - Л. П. Марчук, к. е. н., доцент

Інноваційна діяльність підприємства — це такий вид діяльності, який

сприяє перетворенню досягнень науково-технічного прогресу в реальні нові

технології, товари, послуги, методи організації та управління виробничими

процесами підприємств. Під інноваційним процесом розуміють сукупність

безперервно здійснюваних у просторі і часі якісно нових прогресивних змін, які

носять назву процесів впровадження нової техніки і технологій.

Науково-технічні розробки виступають як проміжний результат науково-

виробничого циклу та через практичне застосування перетворюються в

науково-технічні інновації.

Розрізняють три логічні форми інноваційних процесів підприємства:

прості внутрішні, прості міжорганізаційні та розширені міжорганізаційні.

Простий внутрішній процес передбачає створення та використання інновацій

всередині одного і того ж підприємства. Інновація в цьому випадку не набуває

безпосередньо товарної форми. При простому міжорганізаційному

інноваційному процесі нововведення виступає як предмет купівлі – продажу.

Тут відбувається розподіл функції виробництва та функції споживання

нововведення. Розширений міжорганізаційний інноваційний процес

200

проявляється в порушенні монополії першого винахідника нововведення та в

утворенні нових виробництв, що сприяє конкуренції та вдосконаленню якості

винайденого товару, технології чи послуги.

Для швидкого розповсюдження інновації необхідна розвинена

інфраструктура. Інновації можна класифікувати за рядом ознак. Залежно від

технологічних параметрів інновації поділяють на продуктові і процесові.

Варто зазначити, що особливістю діяльності інноваційних

підприємницьких структур, що відрізняє їх від інших, є те, що ціль, яку вони

ставлять перед собою, – це одержання надприбутку.

В ході проведених в Україні реформ найбільшого руйнування зазнали

сфери науки і наукомістких виробництв. І оскільки науково-технічна політика

держави як така не була сформована, відбувся регрес науково-технічного

потенціалу промисловості та інших галузей економіки.

Відповідно до спрямованості інноваційних процесів у підприємницькій

діяльності ми пропонуємо класифікувати інновації за такими ознаками:

• за типом;

• за масштабом;

• за цілями;

• за ефективністю.

Отже, науково – технічні інновації підприємства повинні:

• нести в собі новизну;

• задовольняти ринковий попит;

• приносити прибуток виробнику.

Література

1. Бутенко А.І., Шлафман Н.Л., Стоянова М.М. Розвиток підприємницького сектора в регіоні / А.І. Бутенко, Н.Л. Шлафман, М.М. Стоянова// Вісник Академії економічних наук України, 2004.– № 1(5).– с.152.

2. Стоянова М.М. Вдосконалення регулювання підприємницької діяльності в регіоні. Економічні інновації/ М.М. Стоянова//Підприємство: досвід, проблеми, перспективи розвитку. – К.: Каравела, 2005.– 480с.

201

ВПРОВАДЖЕННЯ ІННОВАЦІЙ В ПРОМИСЛОВОСТІ

Я.О. Драчов, студент групи Е1/1

Науковий керівник – Л.П. Марчук, к.е.н., доцент

Характерною рисою сучасних світових економічних відносин є

інтенсивний розвиток процесів глобалізації із залученням національних

економік у світову господарську систему, посилення їх взаємної залежності. У

постіндустріальному суспільстві все більшу роль відіграє теоретичне знання,

що є головним джерелом технологічних нововведень, що сприяє раціональному

плануванню технологічного та соціального розвитку країн світу.

Розвиток науки та технологій перш за все пов'язаний із інноваційним

розвитком. В Україні інноваційний розвиток відбувається за вкрай

несприятливих умов, про що свідчить збільшення зношеності основних фондів

і виробничої інфраструктури, значне скорочення резервних виробничих

потужностей. Спостерігається спад виробництва у наукомістких галузях, відтік

із країни висококваліфікованих фахівців і коштів, старіння кадрів та слабке

фінансування державою науково-дослідних робіт, що обумовлює

несприятливість економіки до науково-технічних інновацій.

Сучасний кризовий стан, в якому опинилася національна економіка,

також в певній мірі є результатом того, що провідні галузі українського

господарства не є пристосованими до загальносвітових потреб та не можуть

гідно конкурувати на зовнішніх ринках. Саме тому, все більш гострим стає

питання впровадження інноваційних технологій на промислових

підприємствах.

Надаючи характеристику інноваційної активності підприємств

промисловості України, варто відмітити той факт, що введення інновацій

відбувається нешвидкими темпами. Частка підприємств, які впроваджували

інновації, за 5 років - з 2003 р. по 2007 р. не зросла, а навіть зменшилась на

0,9%. А отже і кошти, витрачені підприємствами на оновлення технологій не

відповідають сучасним потребам.

202

Промислові підприємства за 5 років значно зменшили обсяги

впровадження інновацій, що можна пояснити загальним спадом в економіці та

відсутністю підтримки з боку держави. У 2007 р. на технологічні інновації було

витрачено у 55 разів більше власних коштів, ніж державних (7,9 і 0,15 млрд.

грн. відповідно).

Для вирішення даної кризової ситуації важливою є розробка стратегії

розвитку національної інноваційної системи України – визначення

пріоритетних напрямків розвитку промисловості з виділенням першочергового

фінансового забезпечення тих галузей, що здатні в найкоротший термін

наростити власний інвестиційний потенціал, орієнтованих на випуск продукції

з життєвим циклом, що вимагає безперервного удосконалення та модернізації,

викликаних досягненнями науки. До таких галузей можна віднести

автомобілебудування, авіацію, виробництво комп’ютерів, побутової

електронної апаратури, послуги зв’язку.

На ці галузі повинна орієнтуватися інноваційна політика держави з

поступовим розширенням інноваційної активності в області наукомістких

виробництв. Саме в поліпшуючі інновації, що швидко окупаються, і комерційні

проекти повинні вкладатися кошти, тому що вони забезпечують швидкість

одержання прибутку і розширення ринку.

Література

1. Гальчинський А., Геєць В., Кінах А., Семиноженко В. Інноваційна стратегія українських реформ. – К. : Знання України, 2002.

2. Ковальчук С.С. Інноваційна діяльність як пріоритет економічного розвитку України // Фінанси України. – 2004. – №7. – С. 96-103

3. Офіційний сайт Державного комітету статистики України.

ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ

В ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ

М.І Розкладай, студентка групи Е 1/1

Л.П Марчук, к.е.н., доцент

Інноваційна інфраструктура — сукупність підприємств, організацій,

установ, їх об'єднань, асоціацій будь-якої форми власності, що надають послуги

203

із забезпечення інноваційної діяльності (фінансові, консалтингові,

маркетингові, інформаційно — комунікативні, юридичні, освітні тощо).

До об'єктів інфраструктури підтримки підприємництва відносяться: бізнес-

центри, бізнес-інкубатори, технопарки, лізингові центри, фінансово-кредитні

установи (кредитні спілки, інші установи взаємного кредитування, кредитно-

гарантійні установи), фонди підтримки підприємництва, інвестиційні,

інноваційні фонди і компанії, довірчі товариства, фондові і товарні біржі,

інформаційно-консультативні установи, страхові компанії, аудиторські фірми.

Інноваційна інфраструктура охоплює діяльність у рамках інноваційного

процесу (науку - техніку - виробництво - споживання).

Розвиток інноваційної інфраструктури відповідає пріоритетам

державної політики, які визначені Законами України "Про інноваційну

діяльність", "Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні",

постановою Кабінету Міністрів України від 1 березня 2007 р. “Про схвалення

Декларації цілей та завдань бюджету на 2008 рік”.

Цілеспрямована державна політика у створенні сприятливих умов для

розвитку інноваційних процесів — основа корінного перелому в підвищенні

конкурентоспроможності вітчизняних виробництв. Створена з активною

державною підтримкою інноваційна інфраструктура — інноваційно-

технологічні центри, технопарки, інкубатори бізнесу, інформаційні системи,

фонди підтримки інновацій, зокрема, венчурні, розвинена система підготовки і

підвищення кваліфікації фахівців в галузі менеджменту — дозволяє розширити

масштаби інноваційних процесів, залучаючи в них все нових і нових учасників.

Якнайкращим варіантом розвитку інноваційного середовища є

налагодження тісного контакту між державою, безпосередньо зацікавленою в

зростанні інновацій, що підвищують соціально-економічний добробут

громадян, освітою в особі вищих учбових закладів, що виступають як джерело

інноваційних ідей, і бізнесом, здатним здійснити фінансування інноваційних

розробок.

204

Становлення інноваційної інфраструктури об’єктивно зумовлене як

зростанням потреб суб’єктів інноваційної діяльності в послугах, що нею

надаються, так і рівнем розвитку національної науково-технічної сфери,

наявністю науково-технічних розробок, що могли бути комерціалізовані;

Інноваційна інфраструктура в Україні пройшла етап становлення, про що

свідчать результати функціонування вітчизняних технопарків, бізнес-

інкубаторів та низки інноваційних центрів. Розвиток національної інноваційної

інфраструктури має передбачати головні цілі й завдання діяльності об’єктів

інноваційної інфраструктури, форми їх державної підтримки, джерела та

порядок їх надання, систему класифікації, систему державної акредитації для

підтвердження рівня компетентності і відповідності діяльності об’єктів

інноваційної інфраструктури заявленим цілям.

Література 1. Закон України “Про інноваційну діяльність” вiд 04.07.2002 № 40-IV. 2. О.І. Жилінська, Розвиток інноваційної інфраструктури./ Д.В.Чеберкус,

О.І. Жилінська // Фінанси України. – 2005. – № 7. – С. 57-67. 3. В.О. Василенко, Інноваційний менеджмент./ В.Г. Шматько,

В.О.Василенко – К.: Центр навчальної літератури. – 2005. – С. 437.

ПРО НЕОБХІДНІСТЬ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ

АПК УКРАЇНИ

Ю.О.Юськів, студентка групи Е1/1

Науковий керівник – Л.П. Марчук, к. е. н ., доцент

Нині на часі необхідність розробки інноваційно-випереджальної моделі в

агропромисловому виробництві України. Світові макроекономічні виклики

суспільству та економіці України зумовлюють визначення ключового завдання

для країни: перехід від експортно-сировинного до інвестиційно-інноваційного

типу економіки.

Стратегічним напрямом економічного розвитку України стає перехід від

доктрини «розвитку навздогін» до доктрини «розвитку на випередження», в

основу якої має бути покладена інноваційно-технологічна модель, що

ґрунтується на максимальному використанні потужного людського потенціалу.

205

Здійснюючи стратегію переходу до моделі «розвитку на випередження»

слід мати на увазі, що економіка України потребує суттєвих структурних змін,

всебічно обґрунтованої концепції економічних реформ, формування

відповідних управлінських структур, професійно підготовлених кадрів, які б

досконало володіли методами управління інноваційною економікою.

Можна виділити кілька напрямків розробки та впровадження

прогресивних техніко-технологічних і організаційних рішень в рослинництві,

застосування яких дозволяє стабільно підвищувати ефективність

сільськогосподарського виробництва. До них можна віднести: запровадження

технологій мінімального та нульового обробітку ґрунту,використання

посівного матеріалу високих репродукцій, запровадження інтегрованих систем

удобрення ґрунту, оптимізація товарної структури виробництва продукції

рослинництва.

Основними напрямами реалізації інноваційних технологічних рішень

підприємствами низького рівня ресурсного забезпечення, питома вага яких

серед підприємств аграрного сектора найбільша, є пошук можливостей для

використання високоякісних посівних матеріалів та впро-вадження

інтегрованих систем удобрення, заснованих на сучасних методиках

програмування врожаїв. Це дозволить підвищити не лише загальний рівень

культури виробництва рослинницької продукції,а й врожаї

сільськогосподарської сировини та стабілізувати результативність виробничо-

господарської діяльності агропідприємств.

За результатами досліджень, виконаних в УкрНДІПВТ ім. Л.Погорілого,

запровадження нових технологій( звичай, на базі найсучаснішої і в основному

імпортної техніки) дає можливість, зокрема, при обробітку ґрунту і сівбі

зменшити: витрати палива більше, ніж у 7 разів; витрати праці більше, ніж у 10

разів; прямі експлуатаційні витрати більше, ніж у 2 рази.

Отже, основна увага загальнодержавної інноваційно-інвестиційної

політики повинна зосереджуватися на зближенні рівнів соціально-економічного

розвитку регіонів через ефективне використання місцевих умов і ресурсів та

206

активізацію зовнішньоекономічної діяльності. Тому на депресивних територіях

необхідно створювати сприятливі умови для залучення іноземних інвестицій у

високотехнологічні виробництва.

Література

1.Мазнєв Г. Адаптація інноваційних агротехнологічних рішень до умов різного ресурсного забезпечення сільськогосподарських підприємств/ Г. Мазнєв , О. Бобловський, О. Красноруцький// Техніка АПК. - 2008. - №9-10. -С. 12-16.

2.Зубець М. В. Інноваційно-випереджувальна модель якісно нового розвитку агропромислового виробництва / М. В. Зубець, П. Т. Саблук, С. О. Тивончук // Економіка АПК. – 2008. - №12. – С. 3-8.

ПЕРСПЕКТИВИ ІННОВАЦІЙНО-ТЕХНОЛОГІЧНОГО РОЗВИТКУ

ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ

Н.Я. Бунзяк, студентка групи Е1/2

Науковий керівник – Л.П. Марчук, к.е.н.,доцент

Сьогодні, як правило, у більшості вітчизняних підприємств залишається

тільки один спосіб вистояти в жорсткій конкурентній боротьбі – освоювати і

впроваджувати нові технології. Водночас вони мають сконцентрувати свої

зусилля на тих технологіях, при впровадженні яких можна бути переконаним,

що корисний ефект від їх застосування дозволить окупити необхідні витрати.

Проте реальний економічний стан вітчизняної промисловості в контексті

інноваційного розвитку змушує говорити про нестабільність цього процесу.

Щоб витримати суперництво в технологічній сфері та мати доступ до

нових перспективних технологій, центри розвитку яких нерідко розкидані по

всьому світі, передові високотехнологічні підприємства прагнуть проводити

діяльність по можливості відразу в кількох високорозвинутих індустріальних

країнах. У цей же час найчастіше нова техніка ставить перед підприємством

складні завдання щодо впровадження технологічних і продуктових інновацій. З

одного боку, управлінські рішення такого роду мають перспективні наслідки і

істотно змінюють конкурентні позиції. З іншого боку, відмова або відстрочення

207

впровадження нової технології може мати в майбутньому досить негативні

наслідки для конкурентноспроможності цього підприємства.

Зростання складності технологій визначається величиною технічних

ускладнень, пов’язаних з розробкою товарів на їх основі. Ці проблеми

спричиняються в тому числі й збільшенням обсягу технологічних інновацій, які

зростають шляхом злиття різних технологій, а також дедалі

диференційовнішими вимогами суспільства у сфері охорони здоров’я, безпеки

та екології.

Просування на ринок і економічний успіх нових технологій залежать не

тільки від їх економічної ефективності, але й значною мірою від їх сприйняття

суспільством. Соціальні конфлікти при впровадженні нових технологій як

наслідок викликаної ними заміни наявних технологій є найважливішим

фактором при просуванні нових технологій на ринок. Нові технології легко

сприймаються в тому випадку, коли розроблені на їх основі продукти чи

процеси незначно відрізняються від колишніх.

З огляду на це, головна мета організаційних структур на всіх рівнях

господарювання в Украіні має бути націлена на забеспечення докоріннної

модернізації виробничої бази більшості галузей виробництва, підвищення

ділової активності та ефективності виробництва, поліпшення інвестиційного

клімату та інноваційної діяльності. І стабільне економічне зростання

залежатиме від 3 основних факторів: 1) технологічного рівня; 2) стану

суспільних інститутів; 3) стану макроекономічного середовища. При цьому

важливу роль відіграють фактори інноваційного розвитку економіки, серед

яких – фактор мотивації та затребуваності інновацій, техніко-економічна

трансформація виробництва, характер і структура ринку та ін.

Також повинна бути чітко сформульована позиція держави – Україна або

прагне зберегти статус передової науково технічної держави, що породжує нові

технологічні знання й інновації, або погодитися з роллю економіки, яка

запозичує й імпортує інновації із зовнішнього світу.

Література

208

1. Федулова Л. Перспективи інноваційно-технологічного розвитку економіки України/ Л. Федулова// Економіка України.–2008.- №7.–С.24-36.

2. Дихтер И., Шнайдер Г. Технологический маркетинг/И.Дихтер, Г.Шнайдер. – М.: Янус-К, 2003. – 478 с.

ТЕХНОПОЛІСИ І ТЕХНОПАРКИ ЯК ІННОВАЦІЙНІ ФОРМИ

РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ

А.П.Шевченко, студентка групи Е 1/ 2

Науковий керівник – Марчук Л.П. ,к. е .н., доцент

За кордоном до науково-технічних комплексів відносять

технополіси, технопарки, наукові, технологічні, інноваційні та інші центри.

Метою створення інноваційних науково-технічних структур є

інтенсифікація процесу розробки і впровадження у виробництво новітніх

технологій, підготовка висококваліфікованих кадрів.

Однією з головних вимог до формування технополісу є створення

рівноваги між чисельністю зайнятого та працездатного населення, що

базується на врахуванні виробничо-творчих інтересів усіх членів сім'ї і

передбачає можливість працевлаштування населення не тільки на визначений

час, але й на перспективу.

Технополіс – самодостатнє міське утворення з науково-дослідними

установами, навчальними закладами, високотехнологічними і наукомісткими

підприємствами, житловими масивами, об'єктами обслуговування та рекреації,

комунікаціями.

Функцією технополісу є максимальне використання унікального

науково-виробничого та трудового потенціалу великого міста, його зручного

економіко-географічного положення через формування життєво важливої для

інноваційної діяльності інфраструктури.

Науково-технологічні парки, або технопарки, складають організаційну

основу інноваційних процесів, відіграють важливу роль у перенесенні високих

технологій із області фундаментальних розробок у виробництво і сприяють

209

комерціалізації науки, позитивним структурним зрушенням в економіці, росту

конкурентоспроможності продукції на світовому ринку.

Науково-технологічний парк – це комплекс дослідних інститутів,

лабораторій, дослідних заводів, створюваних на заздалегідь підготовлених

територіях навколо великих університетів з розвиненою інфраструктурою

(лабораторні корпуси, виробничі приміщення багатоцільового призначення,

інформаційно-обчислювальні центри колективного користування, системи

транспортних та інших комунікацій, магазини, житлові приміщення).

В основу створення технопарків покладено такі принципи:

– координація діяльності та співробітництво таких головних ланок, як

наука, вища школа, державний сектор виробництва, приватні компанії, місцеві та

регіональні органи управління;

– підтримка малого наукомісткого бізнесу;

– концентрація і використання ризикового капіталу.

Діяльність технопарку базується на повному використанні існуючих ресурсів для

найкращого забезпечення діяльності дрібних венчурних (ризикованих) фірм, які

входять до його складу.

Трансферна технологія – один з найважливіших елементів функціонування

технополісів і технопарків. Мета її полягає в максимальному наближенні науки і

виробництва, освоєнні ринку наукомісткої продукції. Вона пов’язана з

“комерціалізацією” наукових досліджень, забезпеченням швидкого і ефективного

впровадження їх результатів у практику, реальним впливом їх на підвищення

попиту на продукцію, яка виробляється тут же, в технополісах і технопарках,

промисловими фірмами.

Література

1.Стеченко Д.М. Інноваційні форми регіонального розвитку: Навч.посіб. / Д.М.Стеченко. - К.: Вища школа, 2002. - 254 с.

2.Татаркин А.И. Технополисы – зоны экономического роста/РАН Урал. ин-т экономики / А.И. Татаркин, А,Ф. Суховей. – Екатеринбург: Наука, 1994. – 120 с.

210

ОСОБЛИВОСТІ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У СФЕРІ ПОСЛУГ

А.С. Бойко, студентка групи Е 1/3

Науковий керівник ─ Л.П. Марчук, к.е.н., доцент

Інноваційна діяльність на сучасному етапі стає одним з найважливіших

системних чинників економічного зростання, конкурентоспроможності

вітчизняної продукції, безпеки країни. Перехід до ринкових принципів

господарювання визначає необхідність вирішення проблем розвитку

інноваційної діяльності та формування науково-технічного потенціалу країни,

що дозволяє перейти до інноваційного типу економічного розвитку. Одним із

найбільш ефективних та актуальних видів інновацій є інновації у сфері послуг.

Сфера послуг має певні особливості порівняно з матеріальною сферою. Ці

особливості визначають і характер інновацій у даній сфері.

На сьогодні сфера послуг потребує посилення взаємозв’язку зі стратегією

розвитку народногосподарського комплексу в цілому. Сфера послуг залежить

не лише від споживчо-вартісних властивостей виробленого продукту, але й від

таких соціальних показників, як рівень і якість життя, здоров’я й економічна

активність населення, соціальна напруженість, розвиток соціальної сфери

[1,С.85].

Можна стверджувати, що інноваційна діяльність у сфері послуг повинна

не лише охоплювати сфера виробництва послуг і сферу їх споживання в цілому,

але й відстежувати особливості конкретних споживачів, що, зрештою,

зумовлює необхідність програмного підходу, який передбачає прогнозування,

вибірковість, адресність і раціональність використання всіх типів ресурсів.

Інноваційна діяльність у сфері послуг має бути пов’язана з

прогнозованим результатом, який призводить до змін як усередині

підприємства-товаровиробника, так і в зовнішньому середовищі. Наприклад,

зростання платоспроможного попиту супроводжується підвищенням до

споживчих властивостей продукції, яка випускається, що змушує підприємства

розширювати і оновлювати її номенклатуру, вносити відповідні зміни до

211

конструкції та дизайну товарів, урізноманітнювати асортимент послуг на

споживчому ринку [2,С.18].

Інноваційний процес формування сфери послуг адекватний споживчому

ринку тоді, коли є розуміння причин виникнення, значущості та необхідної

спрямованості інновації, сфери їх застосування, рівня новизни, специфіки

структури життєвого циклу, глибини та масштабності змін, а також

особливостей задоволення потреб на певних сегментах споживчого ринку.

Організація інноваційної діяльності підприємств сфери послуг повинна

забезпечувати, по-перше, досягнення загального бачення пропозиції послуг на

споживчому ринку; по-друге, визначення стратегічних пріоритетів у

перетворенні даної сфери; по-третє, розробку стратегії діяльності підприємств у

тривалій перспективі; по-четверте, створення системи комунікацій, яка

орієнтована на реалізацію послуг; по-п’яте, формування інноваційного

персоналу з визначенням зон відповідальності за результати роботи; по-шосте,

впровадження системного контролінгу процесів розвитку послуг на

споживчому ринку. Реалізація цих напрямів створить умови для розширення

ринку послуг, підсилить конкурентні позиції і переваги підприємств сфери

послуг [3,С.45].

Література

1. Власова А.М., Краснокутська Н.В. Інноваційний менеджмент: Навч. посібник / А.М.Власова, Н.В.Краснокутська. ─ К.: КНЕУ, 2003. ─ 92с.

2. Інноваційна складова економічного розвитку: Монографія / відп.ред. Л.К. Безчасний .─ К.: НАН України, Ін-т економіки, 2002.─ 262с.

3. Василенко В.О. Інноваційний менеджмент: Навч. посібник / В.О. Василенко, В.Г. Шматько. ─ К.:ЦУЛ, 2003. ─ 440с.

ІННОВАЦІЙНІ КОНТУРИ РОЗВИТКУ ТУРИЗМУ

Я.О. Мартиненко, студентка групи Е 1/ 2

Науковий керівник – Л.П. Марчук, к. е. н., доцент

Інноваційні процеси завжди мають комерційний характер, тому що

метою їхньою введення є збільшення прибутку підприємства.

212

За останні роки в Україні закладено цілком сучасний фундамент

інноваційних перетворень, тобто формуються досить різноманітні початкові

умови, необхідні для запуску масштабних інноваційних процесів в окремих

секторах господарського комплексу

Україна – одна із перших держав СНД, яка в 1995р.прийняла Закон

України « Про туризм », що відкрило перспективу розвитку галузі та намітило

шляхи її модернізації.

У туристичній сфери є два основних типів інновацій: поліпшуючі

(проходить оновлення деяких параметрів туристичного продукту, не змінюючи

його сутності) та проривні (спричиняють перехід на більш високий рівень

розробки і виробництва).

Туристично-рекреаційна сфера є дуже важливою складовою національної

економіки. Її розвиток значно впливає на такі важливі сфери економіки, як

транспорт, сільське господарство, торгівля, зв'язок та інші. Сьогодні туризм

став стилем життя багатьох людей і приносить шалені прибутки.

Для введення інновацій потрібно розробити стратегію. Стратегічним

інноваційним пріоритетом в Україні для розвитку туризму повинно бути

технологічне перетворення цієї сфери, для того щоб більш повно

використовувати потенціал країни. Потрібна довгострокова цільова державна

інноваційна програма, яка дозволить модернізувати технологічну базу туризму

(мережі готелів та ресторанів; туристично-транспортні маршрути).

Необхідно цільовим методом використовувати вагому частку доходів від

туризму для розвитку інфраструктури туризму, підтримки закладів культури,

збереження і реставрації культурно-історичних пам’ятників. Одним із

стратегічних напрямів розвитку туристичної сфери України є формування

туристично-рекреаційного комплексу регіонів.

Одним із напрямків реалізації стратегії повинно стати інформаційне

забезпечення туризму. Для цього потрібна розробка багатомовного порталу

Інтернет, який дозволить здійснювати віртуальні тури, тим самим даючи

можливість туристам та зацікавленим особам більше дізнатися про країну, до

213

якої вони бажають потрапити; познайомити з її етносом та традиціями.

Більшість туристів купують свої тури саме через Інтернет. Також покупець

сьогодні бажає отримати все (медична страховка, віза, бронювання готелю) в

одному місті, тому туристичні компанії повинні враховувати це, складаючи

перелік своїх послуг.

Туристичні компанії повинні керуватися у своїх діях інноваційним

маркетинг-менеджментом. Його основна мета – забезпечити рентабельність

операції та отримати високі комерційні результати. Компанія має

дотримуватися суверенітету споживача: пропонувати те, що потрібно

споживачу та отримувати прибуток за рахунок повного задоволення його

потреб. Індустрія туризму в Україні має всі передумови для потужного

розвитку та входження в світовий ринок послуг за умови врахування тенденцій

та принципів інноваційного розвитку.

Література

1 Наджафов З. Некоторые аспекты инновационной политики в промышленно развитых странах/ З. Наджафов // Економіст. – 2006.-№6.- С.54-56.

2 Гриньов Б.В. Проблеми формування інноваційної системи в Україні / Б.В. Гриньов // Економіка і прогнозування. – 2004.- №3.- С.128-138.

3 Федулова Л.І. Інноваційні контури розвитку туризму / Л.І. Федулова // Актуальні проблеми економіки.-2006.-№2.- С.137-147.

ПРО УМОВИ СТВОРЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІННОВАЦІЙНОЇ

СИСТЕМИ УКРАЇНИ

С.І. Царик, студент групи Е1/1

Науковий керівник - Л.П. Марчук, к.е.н.,доцент

Верховна Рада України постановою № 1244 від 27.06.2007 року схвалила

Рекомендації парламентських слухань на тему «Національна інноваційна

система України: проблеми формування та реалізації», де зазначається, що в

розвинутих країнах світу виник новий механізм саморозвитку – національні

інноваційні системи(НІС). Проте на відміну від розвинутих країн світу в

Україні національна інноваційна система поки що не створено, що знижує та

214

робить нерівномірною інноваційну активність підприємств і регіонів; більш як

у 20 разів зменшилася чисельність винахідників та раціоналізаторів; відсутня

стратегія переходу до інноваційної моделі розвитку(ІМП); планові методи

використовуються неналежно, слабкі системи обов’язкової стандартизації

продукції й технології, акумулювання результатів НДДКР; галузева наука

опинилася за межами корпоративних структур; зруйновані механізми взаємодії

галузевої науки та виробництва; базове законодавство щодо НІС певною мірою

створено, але його практичне застосування стримується недостатньою

інфраструктурою, нерозвиненим інноваційним менеджментом і захистом прав

інтелектуальної власності.

Кабінету Міністрів України доручено розробити концепцію розвитку НІС

на основі: 1) структурної перебудови економіки, прогнозів та пріоритетів; 2)

розвитку науково-технічного потенціалу й формування інноваційної

інфраструктури; 3)стимулювання й фінансування підтримки інноваційної

активності та діяльності; 4) розвиток ринку наукоємної продукції й послуг; 5)

розвиток інноваційної культури, а також 6) чинної системи правової охорони і

використання інтелектуальної власності. Всі неузгоджені у сприйнятті

суспільством методи проведення і результати вітчизняної аграрної реформи

обумовлені, передусім, незавершеністю відповідних наукових розробок,

особливо у сфері економічної теорії та її прикладних аспектів, тобто тим, що

еволюція реформ поки що не була науково проаналізована.

За цих умов виникає ситуація, коли «рух уперед – є поверненням назад, у

підвалини». Тому коли мова ведеться про НІС, необхідно провести реальний

аналіз витоків даної системи. Одразу звернемо увагу, що багато дослідників

ототожнюють інноваційні процеси із процесами науковими.

Отже, дієва НІС України приведе нашу державу до благополуччя, зробить

її сильною і багатою. Це аргументується, по-перше, тим, що продукція

агросфери – унікальна та незамінна у виживанні людини, як виду. По-друге,

тим, що будь-яке дослідження слід розпочинати від того, що залишається

незмінним. По-третє, тим, що саме товарообмін між містом і селом завжди є

215

висхідним пунктом ринкового економічного розвитку. Інноваційна діяльність, і

її визначальна під функція – комерціалізація вагомих наукових результатів,

повинні повно відповідати пріоритетам агросфери.

Література 1. Інноваційна система України// Економіка АПК.- 2008 , - №4 -ст.49-54. 2. Економіка України: стратегія і політика довгострокового розвитку. / за

ред. НАНУ В.М. Гейця. – К.: Ін-т екон. Прогнозів.; Фенікс, 2003.

CЕКЦІЯ: «Мікроекономіка- та макроекономіка»

РОЗВИТОК ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ

В СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ

А.О.Каюда, студентка групи Б 2/4

Науковий керівник – Т.І.Костюченко, к.е.н., доцент

I. Вступ. Від обсягів, якості інвестицій та ефективності інвестиційного

процесу значною мірою залежить доля вітчизняної економіки, зокрема й

сільського господарства, яке потребує значних коштів на структурну

перебудову і підвищення ефективності всіх форм господарювання.

Проблема інвестицій багатогранна й актуальна. Питанням інвестування

присвячені праці провідних вітчизняних вчених: І.А. Бланка, В.В. Бочарова,

Б.В. Губського, О.В. Мертенса, А.А. Пересади, О.М. Полякова, М.А. Садикова,

А.С. Філіпенка, В.П. Савчука та інших.

Попри усі здобутки, залишаються вкрай мало розробленими питання

безпосереднього залучення інвестицій в сільському господарстві.

II. Постановка задачі. Проведений критичний аналіз літературних джерел

виявив, що сучасні підходи до вирішення зазначеної проблеми ґрунтуються

виключно на експертних методах, що знижує рівень об’єктивності отриманих

результатів. Реалізація цих методів найчастіше пов’язана з труднощами

організаційного характеру, які обмежують можливості оперативного вирішення

завдань розвитку, оцінки та аналізу інвестиційних процесів на

агропромислових підприємствах.

216

III. Результати. Для України як аграрної держави пріоритетним для

інвестування повинно бути сільське господарство. Ця галузь є основним

джерелом сировини, оскільки головним засобом виробництва сільського

господарства є земля. Це основний виробник продуктів харчування та

сировини, який має на сьогодні низькі потенційні можливості розвитку.

Механізм досягнення стійкого економічного стану сільськогосподарського

виробництва за рахунок активізації інвестиційного процесу на рівні регіону

передбачає певну кількість послідовних етапів. Передбачається, що весь процес

формування й освоєння інвестиційного проекту поділяється на 10 стадій:

формування інвестиційної програми, дослідження інвестиційних можливостей,

техніко-економічне обґрунтування запропонованих проектів, відбір

інвестиційних проектів, підготовка контрактної документації за проектами,

вивчення персоналу й одержання інвестицій, здійснення будівельно-монтажних

робіт, експлуатація об’єкта, визначення інвестиційного доходу, саморозвиток

інвестиційної сфери регіону.

На інвестиційний процес у сільському господарстві, а також на підвищення

ефективності й прибутковості впливають зміст і форми кооперації й

агропромислової інтеграції.

Впровадження інвестиційних проектів у сільському господарстві має

передбачати: вдосконалення і впровадження нових технологій виробництва,

поліпшення якості і зниження собівартості продукції, підвищення її

конкурентоспроможності; розвиток переробки сільськогосподарської сировини

з урахуванням раціонального розміщення виробництва сільськогосподарської

продукції; встановлення взаємовигідних економічних відносин з партнерами

(постачальниками товарно-матеріальних ресурсів і споживачами продукції) як

на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках; формування оптового

продовольчого ринку, створення зернової біржі регіонального рівня; розробку

та реалізацію інвестиційних проектів із залученням внутрішніх і зовнішніх

інвесторів.

217

IV. Висновки. На сьогодні основним напрямом розробки організаційно-

економічного механізму інвестування в сільському господарстві є створення

сприятливого економічного середовища, яке здійснюється через структурну

перебудову, підтримку і захист сільськогосподарських підприємств регіону.

РОЗВИТОК АГРОПРОМИСЛОВОЇ ІНТЕГРАЦІЇ НА

РЕГІОНАЛЬНОМУ РІВНІ

О.В.Дуб’яга, студентка групи Б 2/1

Науковий керівник – Т.І.Костюченко, к.е.н., доцент

I. Вступ. Агропромислова інтеграція є об’єктивно закономірним

процесом, що обумовлений розвитком продуктивних сил суспільного

виробництва, зародився в результаті суспільного поділу праці на потребу

забезпечення тісних зв’язків між різнорідними виробництвами, які в своїй

єдності становлять цілісний технологічний цикл із виготовлення кінцевих

продуктів.

Значним внеском до скарбниці наукових праць з агропромислової

інтеграції є дослідження відомих вітчизняних і зарубіжних вчених, таких як

Андрійчук В.Г., Василенко М.П., Литвинов Д.А., Лукінов І.І., Малік М.Й.,

Мельник Л.Л., Месель-Веселяк В.Я., Онищенко О.М., Пиркін В.І., Саблук П.Т.,

Сєрова Є.В., Ульянов І.П., Хорунжий М.Й., Чаянов О.В. та інші. Однак,

враховуючи особливості та тенденції агропромислової інтеграції,

запропоновані авторами підходи потребують поглиблення та адаптації до

конкретних умов функціонування агропромислових формувань.

II. Постановка задачі. Необхідність створення інтегрованого виробництва

на рівні регіону обумовлена певними об’єктивними причинами, до них слід

віднести: незбалансованість відносин в агропромисловому комплексі; засилля

посередників у відносинах сільського господарства з іншими сферами АПК та

його виробничою інфраструктурою; відсутність чіткої державної політики

щодо підтримки розвитку підприємств АПК; економічний монополізм

переробних і сервісних підприємств та неможливість участі аграрного сектору

218

в процесах ціноутворення, порушення елементарних вимог еквівалентного

обміну; слабку наповненість місцевого ринку продукцією власного

регіонального виробництва.

III. Результати. Тенденції сучасного агропромислового виробництва

показують, що аграрні підприємства пов’язують своє майбутнє з розширенням

своєї діяльності. Основним напрямком такого розширення є інтеграція з

підприємствами, які функціонують в АПК. Основою таких тенденцій є

зацікавленість у підвищенні ефективності внаслідок агропромислової

інтеграції.

Причиною, що обумовлює потребу створення агропромислового

формування є необхідність підвищення конкурентоспроможності підприємств -

учасників та забезпечення економічного зростання в цілому. Створення

агропромислового формування дасть змогу ефективніше використовувати

потенційні можливості всіх суб’єктів. Цьому сприяють довгострокові

двосторонні договори між підприємствами, які зацікавлені в досягненні кращих

кінцевих результатів своєї діяльності шляхом взаємодії. Підприємства в такому

випадку функціонують самостійно, а агропромислове формування здійснює їх

скоординовану діяльність.

Одним із найважливіших завдань в процесі створення агропромислового

формування є вибір варіанту моделі інтеграційного процесу. Від того, в якій

формі будуть розвиватися взаємовідносини між суб’єктами інтеграції, залежить

ефективність його функціонування в подальшому. Найбільш широкий спектр

інтеграційних зв'язків з аграрними підприємствами мають переробні

підприємства.

IV. Висновки. Результати аграрної реформи справляють вплив на всі

процеси економічного і соціального розвитку АПК, у тому числі на розвиток

агропромислової інтеграції, зумовлюючи зміну її форм і механізмів.

Визначальною засадою агропромислової інтеграції стала економічна

доцільність, одержання матеріальної вигоди.

219

ТЕОРІЯ ПОВЕДІНКИ СПОЖИВАЧІВ

Л.В.Росоха, студентка групи Е 1/6

Науковий керівник - Біліченко О.С., асистент

Протягом останньої чверті ХІХ – на початку ХХ ст. в економічній науці

виділився неокласичний напрям. Значення неокласичної теорії полягало в тому,

що вона все більше перетворювалась на науку про раціональну господарську

діяльність.Представниками, які досліджували поведінку споживача, були

К.Менгер, О.Визер, Е. Бем-Баверк, В. Парето та інші. Ринковий попит

формується на основі рішень споживачів. За будь-якого типу економіки

поведінка споживача дуже важлива для виробників. Споживач на ринку,

купуючи товари чи послуги, задовольняє свої потреби. Споживач купує товар

який корисний і необхідний для задоволення потреб споживача.

З'ясувати основні положення теорії поведінки споживача,чому споживач

купує одну сукупність товарів, а не іншу, яку можна було б придбати на ту ж

суму коштів; з'ясувати умови такого його стану, який дає можливість

прогнозувати поведінку споживача на ринку товарів і послуг.

Термін «корисність» економісти вживають для позначення того стану

задоволення або насолоди, який отримують люди від споживання товарів або

послуг. Корисність є метою споживання. Корисність – явище субєктивне,

індивідуальне і його можна виміряти кількісно одиницею виміру «ютіль». Його

не слід ототожнювати з корисністю в суспільному розумінні. По суті функція

корисності – це деяка форма вираження упорядкованості переваг споживача.

Для визначення додаткової корисності існує термін «гранична

корисність». Крива граничної корисності відносится до психологічної величини

корисності, а крива попиту – до ціни блага.

Серед множини товарів споживач завжди робить свій вибір. Це дає змогу

надати достатню наглядність механізму вибору споживача. Вибір споживача

можна виразити за допомогою кривої байбужості. Сукупність кривих

байдужості утворює карту байдужості.

220

Карта байдужості характеризує особисту привабливість споживача

відносно товарів і послуг, але вона не пояснює поведінки споживача. Щоб

визначити, який саме набір товарів обере та придбає споживач, потрібна

додаткова інформація, яка повязана з бюджетнм обмеженням. Бюджетне

обмеження – це лінія, що показує комбінацію тих благ, які споживач може

придбати на свій доход за даних цін на певні блага. Якщо споживач має робити

вибір між двома благами, бюджетне обмеження можна виразити бюджетною

лінією. Бюджетна лінія – це всі можливі комбінації продуктів харчування і

одягу, які може придбати споживач при даному рівні доходу та цін на товари.

Зростання доходу веде до збільшення споживання обох благ зниження – до

зменшення їх споживання.

Дослідження поведінки споживача, що робить вибір в умовах цінових і

грошових обмежень, здійснюється за допомогою максимізації корисності

(кардиналістський) та рівноважності в точці дотику (ординалістський) підходи.

Обидва підходи грунтуються на одних і тих самих передумовах і мають на меті

визначення рівноваги споживача.

Висновок. Отже, цілі споживача та обмеженість його бюджету це основа

раціонального вибору споживача.Свій вибір споживач завжди робить серед

множини товарів, і кожен споживач характеризується індивідуальною картою

байдужості. У визначенні рівноваги споживача особливу роль відіграють

кардиналістський та ординалістський підходи.

Література 1. Кулішов В.В. Мікроекономіка/В.В. Кулішов/Навчальний посібник. – Л.:

Магнолія плюс, 2004. – 332с. 2. Базилевич В.Д. Мікроекономіка./В.Д.Базилевич. – К.: Знання, 2007. –

677с. СУЧАСНИЙ РОЗВИТОК РЕНТНИХ ВІДНОСИН

А.В.Гайдейчук,студентка групи Б1/7

Науковий керівник – О.С. Біліченко, асистент

Рентні відносини є важливою складовою аграрних відносин. Слово рента

походить від лат. reddita – повертаю, сплачую, і відповідно до економічного

словника трактується як доход з капіталу, землі чи майна, який його власники

221

регулярно одержують, не займаючись підприємницькою діяльністю. Рента

виступає економічною формою реалізації права власності на землю. Є три

основних види земельної ренти: диференційна, абсолютна й монопольна.

Диференційну ренту у свою чергу підрозділяють на: диференційну ренту І і

на диференційну ренту ІІ. Диференційна рента І – додатковий чистий дохід,

одержуваний у результаті продуктивнішої праці на кращих за природною

родючістю і місцезнаходженням землях. Диференційна рента ІІ – виникає в

результаті штучного підвищення продуктивності землі за рахунок додаткових

вкладень капіталу на землю. Монопольна рента – це прибуток, який

утворюється з різниці між монопольною ціною і витратами підприємця на його

виробництво. Абсолютна рента – це рента, яку сплачують всі орендатори за

право користування землями.

Таким чином можна констатувати, що земельна рента – поняття складне і

багатогранне, що зумовлено тісним переплетінням у процесі її створення

природних та економічних факторів.

У сучасних умовах питання теорії земельної ренти та застосування її на

практиці ґрунтовно розглядається в роботі М.М. Федорова, який зазначає, що

економіка не може нормально розвиватися, якщо порушуються об’єктивні

закони ринкової економіки, у тому числі й закон земельної ренти.

Розглянемо основні проблеми розвитку рентних відносин в Україні.

На розвиток рентних відносин в Україні великий вплив має формування

приватної власності. На сьогоднішній момент три чверті сільськогосподарських

угідь України передано в приватну власність. Земельна приватна власність дає

можливість отримувати рентні доходи в трьох ринкових формах: використання

землі для товарного агро- виробництва, передача землі в оренду, продаж або

застава земельних ділянок. У разі самостійного ведення землевласником

господарської діяльності на власній земельній ділянці, земельна рента має

залишатися в нього. Цільове призначення ренти - відтворення родючості

ґрунтів. Проте за умов низької ціни на сільськогосподарську продукцію

відсутній прибуток і рента, тому доходу вистачає тільки щоб покрити

222

мінімальні фізичні потреби. Також, потребує значних змін нормативно

грошова оцінка земель. З моменту розрахунку нині діючої грошової оцінки

земель минуло близько 18 років. За цей час суттєво змінилася технологічна

складова процесу сільськогосподарського виробництва. Реальний

диференційний рентний доход з орних земель по Україні не відповідає

фактично існуючому в 7,4 ц/га.

Для поліпшення ситуації, що склалася в Україні, щодо розвитку рентних

відносин невідкладним слід вважати здійснення у нашій державі ряду заходів,

що спрямовані на нормалізацію дії закону земельної ренти. А саме: поетапне

формування національної програми розвитку і планування землекористування;

розроблення нової системи земельних платежів, в основу якої буде покладено

диференційований земельний податок; необхідно удосконалити методи діючої

грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення; посилення

державного контролю за використанням та охороною земель; розроблення

національної програми охорони земель. Лише при сукупному здійснені цих

заходів сучасний стан рентних відносин України поліпшиться.

СЕКЦІЯ суспільно-політичних наук

СОЦІАЛЬНІ АСПЕКТИ МІГРАЦІЇ НАСЕЛЕННЯ

П.М.Грохович, студент групи Е2/4

Науковий керівник – О.Б. Молчанова, к.ф.н., доцент

Актуальність теми полягає в тому, що міграція як суспільний процес

набула особливої актуальності в Україні, загалом, і в Західній Україні, зокрема,

з кінця 80-х – початку 90-х рр. нашого століття. Пояснюється це, передусім, її

глобальними масштабами, зміною кардинальної регіональної політичної

ситуації, регіональним характером ходу економічних змін, особливостями

історичного розвитку регіону, менталітетом його мешканців, тісним

взаємозв’язком сучасної міграції як із деінтеграційними, так із інтеграційними

процесами тощо. В загальному міграційному контексті зростаючого значення

набувають зовнішні (поза межі держави, до складу якої входить кожен

223

конкретний регіон дослідження) переміщення громадян, хоча провідними

залишаються внутрішні (у межах держави) механічні рухи мешканців. Міграція

за своєю сутністю – це соціальні відносини, які виникають і розвиваються в

результаті налагодження чи порушення різнобічних зв’язків між особистістю,

групою, колективом або утворенням, з одного боку, та державою, нацією,

суспільством, з іншого боку. Тому можна констатувати, що міграція набула

глобального характеру, перейшовши з субконтинентального на

континентальний і загальнопланетарний рівень. Її феном зачепив такі

структурні складові континентів як групи країн, окремі держави, регіони

держав, адміністративні одиниці останніх як найвищого, так і найнижчого

рівнів.

Для України міграційні явища доцільно розглядати під двома кутами зору

– соціальним і політичним. Саме соціальні наслідки безконтрольної та

обсягової спонтанної міграції є надто відчутними для формування ринку праці,

що проступають у галузевих інфраструктурних перевантаженнях, етно-

культурних та світоглядно-політичних суперечностях, можливо етнорелігійних

суперечностях тощо. Особливо яскраво ці процеси проявляються в

Тернопільській області, яка може бути еталоном для Західної України й тому

обрана об’єктом дослідження даної дисертації. .

Метою дослідження є вивчення у розрізі локальних (районних)

міграційних комплексів економіко-географічних особливостей розвитку

стаціонарних механічних міграцій; визначення оптимальних зон розвитку

стаціонарних міграцій; дослідження територіальних відмінностей стаціонарних

рухів населення, простеження їхньої внутрішньої структури (внутрі-,

міжрегіональні і міждержавні) та аналіз їхньої територіальної і часової

диференціації.

Об’єктом дослідження виступає регіональний (обласний) міграційний

комплекс, що складається із менших за територіальними осягами локальних

(районних) міграційних комплексів.

Література

224

1. Географічні особливості внутрірегіональних і міжрегіональних міграцій населення Тернопільської області// Науковий вісник Чернівецького національного університету. Географія. – Випуск 80. – Чернівці- 2000. – С. 65-75.

2.Бойков В.Э.Социальные аспекты миграции населения/ В.Э. Бойков // Социологические иследования.- 2007.- № 7.

СТИЛЬ ЖИТТЯ ТА КУЛЬТУРНО-ДОЗВІЛЛЄВІ ПРАКТИКИ

П.В.Баньковська, студентка групи Е2/5

Науковий керівник – О.Б.Молчанова, к.ф.н., доцент

Останнім часом відчутно затребуваною стає категорія «стиль життя».

Стиль життя – це той бік організації життя особистості, де особистість виявляє

себе через вибір, через свій світогляд, свої цінності, ідеали, уявлення, смаки та

преференції, через самоствердження. У методологічному плані важливо

з’ясувати, у яких межах вибору можна говорити про стиль життя, а в яких – про

спосіб життя, де між ними проходить межа, де виявляється вільний вибір

особистості, а де задана обставинами поведінка. Хоча і в самому стилі життя

важливо розрізняти відображення особистісної позиції і конформізм, свавілля й

оптимально обраний для даних умов варіант життєдіяльності тощо.

Отже, можливості стильового розмаїття життя особистості залежать від її

рівня життя та демократичності умов існування. Чим вищий рівень життя, чим

демократичніше суспільство, тим кращі умови в ньому складаються для

розгортання багатоманіття стилів життя, які є відбиттям процесів

самоутвердження і самореалізації особистостей. Щоправда, ці умови ще не є

гарантією змістової наповненості стилів життя.

Однією з найважливіших характеристик будь-якого суспільства є те, як

живуть люди цього суспільства: як вони харчуються, одягаються, чим

займаються. Багато соціальних революцій відбувалися в ім’я поліпшення життя

людей, подолання нерівності. Але в будь-якому суспільстві не тільки завжди

існують багаті та бідні, а й виявляються певні, характерні для них

взаємопов’язані способи поведінки. Так, було помічено, що для більш

225

освічених і заможних шарів суспільства властиве реферування шампанського,

гольфу та опери, а для робітників – пива, футболу і популярної музики.

Концепція «стиль життя» має тривалу історію розвитку в соціальній науці

за кордоном. Однак визначення поняття стилю життя досить різноманітні.

Понад те, в багатьох працях, де йдеться про стиль життя, використовуються

різні терміни на позначення самого поняття. Досить тривалий час поняття

«стиль життя» вживали в тісному взаємозв’язку з поняттям «спосіб життя».

Коли і ким уперше було використано термін «стиль життя», одночасної

інформації немає. Але вже понад 200 років тому французький натураліст і

письменник Георг Луї де Буфон (1707 - 1788) писав, що «стиль – це сама

людина», а за 150 років до Буфона, англійський філософ Роберт Бертон

констатував:«Безперечно, наш стиль виказує нас!». Визначити стиль життя –

означає диференціювати людей на групи, що розрізняються за набором

властивих їм практик у кожному полі.

Старше покоління, люди похилого віку з огляду на різні соціокультурні

чинники – інформаційні можливості, усталені погляди на життя – залишаються

здебільшого носіями та «пропагандистськими» традиційних культурних

цінностей. Вивчення такої складової людського життя, як його стилі, на разі

значною мірою актуалізується. Це пов’язане, насамперед, з тим, що однією з

головних тенденцій сучасного соціального життя є його індивідуалізація.

Література 1. Шульга М. Евристичний потенціал категорії “стиль життя

особистості” /М.Шульга // Соціологія: теорія, методи, маркетинг – 2006, №1. – С.177- 180.

2. Скокова Л. Стиль життя та культурно – дозвіллєві практики /Л.Скокова // Соціологія: теорія, методи, маркетинг – 2006, №1. – С.198 – 200.

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ СОЦІОЛОГІЇ МОЛОДІ

C.В. Кудін, студент групи Е 2/4

Науковий керівник-О.Б. Молчанова, к.ф.н., доцент

Недавні аграрно-економічні перетворення в українському селі неоднаково

вплинули на життєдіяльність різних груп сільського населення. Особливо

226

складну й суперечливу ситуацію життєвого самовизначення аграрна реформа

створила для сільської молоді. І справді, реформа, з одного боку, відкрила

молоді прямий шлях до самостійного господарювання, а з іншого – значною

мірою заблокувала цей шлях, оскільки не забезпечила потенційних хліборобів

необхідними умовами та ресурсами для започаткування своєї справи.

Якщо ж узяти міську молодь, то вона більшою мірою, аніж сільська,

відчула останнім часом певні позитивні для себе зрушення, хоча б, скажімо,

зменшення безробіття. Більш як половина сільських мігрантів становлять

молоді люди віком від 14 до 34 років. Кількість молодих родин на селі поза

межею бідності удвічі більша, аніж у містах, і в 1,6 раза – ніж у середньому по

країні. Лише 9% молодих сільських жителів мають вищу освіту, тоді як у малих

містах – 17%, а у великих – 29%.

Безумовно, негативно впливає на молодь і загальна атмосфера села, в якій

чимало конфліктів і невирішених питань. Молодь не може не бачити, що попри

оптимістичні заяви деяких керманичів країни та АПК на селі триває загальний

занепад, а держава й досі уникає партнерства із сільгоспвиробником, якого він

потребує і заслуговує.

Міграційні інтенції молоді автор досліджує ще з 1978 року. За тих часів

молодь вабило місто, сьогодні – і місто, і закордонні принади, і мрії про

високий заробіток.

Молодь села не може кинути напризволяще й лишати поза увагою держави

та суспільства, як це спостерігаємо сьогодні. Передбачені для неї

законодавчими актами преференції й пільги, безумовно, мають бути реально

надані. Так у дев′ятій статті закону ”Про сприяння соціальному становленню і

розвитку молоді в Україні” декларується підтримка молодіжного

підприємництва: держава має сприяти розвиткові підприємницької ініціативи

та діяльності молоді на засадах довгострокового пільгового кредитування,

забезпечення виробничими приміщеннями, страхування комерційного ризику

тощо.

227

Крім того, сільська молодь має користуватися пільгами, які передбачені

Законом України ” Про пріоритетність розвитку села і агропромислового

комплексу в народному господарстві ”. однак реальне життя не підтверджує

виконання приписів закону.

За умов тотальної аномії для молоді тією самою мірою, що й для старших

генерацій, притаманні низький рівень соціального самопочуття, схильність до

аномічної деморалізованості, авторитаризму та соціального цинізму. Внаслідок

аномічної деморалізованості у молодих людей не формується уставленої

системи цінностей, яка відповідає перспективі демократичного розвитку

суспільства. А отже, й сама перспектива виходу суспільства із соціально –

економічної кризи демократичним шляхом дотепер залишається невизначеною.

Література

1.ПанінаН. Молодь України: структура цінностей, соціальне самопочуття та морально-психологічний стан за умов тотальної аномії/Н.Паніна// Соціологія: теорія, методи, маркетинг– 2001. - №1.– С. 5-26.

2.Чигрин В. Актуальні питання професійного та трудового самовизначення сільської молоді/ В.Чигрин// Соціологія: теорія, методи, маркетинг – 2007. - №4. – С. 172-179.

ГЕНДЕР ТА ГЕНДЕРНИЙ АНАЛІЗ

Ю.О.Бондарець, студентка групи Е 2/5

Науковий керівник – О.Б.Молчанова, к.ф.н., доцент

Починаючи з 1960-х років, проблематика гендера стає популярною

насамперед у соціальній психології. Незабаром, як зазначає Дж. Ріцтер,

з’являються феміністичні соціологічні теорії, які також набувають значного

поширення. Але ж, звичайно, суспільний інтерес до відносин між чоловіком та

жінкою такий само старий, як і людська історія. Стосовно цього філософ Н.

Хамітов слушно наголошує, що „особистість приходить з Вічності в час

щаблями статі. Ними вона й повертається у вічність”. Загалом слід зазначити,

що ще Платон у трактаті „Держава” звертав увагу на необхідність однакової

освіти для чоловіків та жінок як передумови набуття ними справді рівних

шансів брати участь в громадських справах. Проте інший видатний давній грек,

228

Софокл, наголошував, що досить лише зрівняти жінку в правах з чоловіком, як

вона починає чоловіка переважати за своїми суто людськими властивостями.

Історично гендерні стереотипи формувалися в рамках типів соціального та

економічного обміну. Так, в часи розвиненої „військової економіки”

вродливими полонянками нагороджували вояків за хоробрість – жінки

вважалися предметом престижного споживання. Але вже у ХІІ столітті у

Франції одночасно з появою куртуазних романів (звичайно, у вищих

суспільних верствах) зароджується етика високої поваги до жінки. Проте в добу

Відродження і церковної Реформації, коли активізуалась буржуазна економіка,

продовжували розвиватися патріархальні відносини. В цих умовах індивід не

був упевнений у власній цінності, якщо вона не підкріплювалася ринковим

успіхом. Відтак розрахунку підпорядковуються й сексуальні відносини. Жінка

навіть втрачала власне прізвище, чого не було у середньовіччі (у середовищі

знаті). Зазначимо, що І. Кант, А. Шопенгауер, Ф. Енгельс, К. Маркс, З. Фройд

та інші філософи, психологи, соціологи звертали пильну увагу на відносини

між статями, розкриваючи різні їх аспекти. Так, Ф. Ніцше (1844 – 1900 рр.)

ставив занепад народів у залежність від зменшення індивідуальної пристрасті

та збільшення шлюбів за соціальними мотивами. У „Книзі для вільних умів” у

розділі про жінку й дитину він зазначає, що досконала жінка є вищим типом

людини, ніж досконалий чоловік, але зустрічається такий жіночий тип

надзвичайно рідко. Впродовж ХІХ і ХХ століть гендерні дослідження

проводились переважно на основі феміністичних теорій. Формуються основні

ідейні течії. Смислом ліберального фемінізму стає боротьба проти

дискримінації жінок у сфері громадського життя. На початку ХХ століття

утверджувалась перша хвиля розвитку фемінізму.Наприклад, в США саме

суфражистки стали першими істориками свого руху. Проте це лише один із

напрямків досліджень. А завдання соціології полягає в тому, щоби розкрити

сенс соціальної диференціації статей та соціально-статевих відносин.

Зазначимо, що гендер може розглядатись як історична та соціальна

категорія. Природна гендерна ієрархія пов’язується з функціонально-рольовою

229

моделлю поведінки. Тому гендер, будучи культурно та історично відносним

феноменом, визначається не біологічно, а соціокультурно. Він також

розглядається як сукупність уявлень про особистісні та поведінкові особливості

чоловічого та жіночого. Ці особливості, взяті окремо, визначають фемінінність

або маскулінність: чоловіче в жіночому і жіноче в чоловічому. Жіноче

ідентифікується з тонкою інтуїцією, емоційністю, покірністю. Чоловіче – з

агресивністю, логікою.Використання гендерного підходу в соціальному

пізнанні надає широкі можливості для переосмислення культури та соціальних

відносин.

Література

1. Астафьев Я. И. Экономика любви: формирование гендерных стереотипов // Социс. – 2002. - №1.

ГЕРОЙ В СУЧАСНОМУ КІНЕМАТОГРАФІ

В.О. Клецко, студентка групи ЗЕД 1/1

Науковий керівник – О. К. Костюков, асистент

Здається, кінематограф був створений, аби втілювати та руйнувати утопії.

Як ніякий інший вид мистецтва, він уміє переконливо показати приклад

наслідування поведінки героя фільму для глядача. Тож хто він, герой сучасного

кінематографа? У типовому його представникові виділяють такі риси: високий

інтелект, практицизм, винахідливість, амбітність, добросовісність в роботі,

почуття переваги над іншими, прагнення влади.

Наш герой живе яскравим життям на фоні ультрамодерних висотних

офісних комплексів, переплутаних, наче павутинням, автострадами з дорогими

імпортними автомобілями, неймовірним нагромадження ресторанів, барів з

еротичним шоу. І це викликає шалений інтерес і збудження у глядача. Молода

людина моделює на себе запропонований кінематографом райський спосіб

життя. Втіленням успішності є герой популярних акторів, таких як Брюс Уілліс,

Том Круз, Бред Піт, Дженіфер Лопес, Анджеліна Джолі, Роберт де Ніро і інші.

На шаленій швидкості з неймовірною легкістю вони мчать до своєї мети, не

230

звертаючи уваги на такі «дрібні» речі, як совість, почуття справедливості,

товаристськість, людяність. Словом, все, що заважає успіху.

Насправді ж надмірне захоплення матеріальними речами та прагнення в

будь-який спосіб здобути успіх веде на шлях зубожіння особистості, руйнації

основної Божої іскри – совісті. Бо коли порушуються Божі заповіді, тоді

людина з легкістю стає на шлях гріха та злочину. Дух матеріалізму та

пожадливості доноситься з популярних кінострічок, що сприяє формуванню у

глядача егоцентричності, руйнує особистість, оточуюче середовище, родини,

стосунки між людьми. Така плата за успіх. А от ще одна тривожна тенденція

сучасного кінематографа, яка останнім часом надзвичайно популярна: детальне

смакування сцен насилля. Страх, жах, спустошення і відчай переповнюють

глядача після перегляду таких кінофільмів. Особливо показовим є картина

японського виробництва «Реінкарнація».

Тепер проаналізуємо стан речей. З одного боку – сучасний герой

телеекрану знаходячись в гонитві за успіхом та матеріальними благами, навіть

не помічає, як втрачає свою моральність, з іншого боку герой, не вбачаючи

іншого шляху для самовираження як захопитися неформальними рухами, лже-

релігіями, сектами, астральними світами і таке інше, стає на шлях

самознищення.

Звідси виникає одне запитання: хто на сьогоднішній день несе

відповідальність за розповсюдження та демонстрування такого кіносміття, що

знищує саму душу глядача? Де критерій моральності того чи іншого

кінопродукту?

Я глибоко переконана, що особливо на сьогоднішній день як повітря, без

якого неможливе життя, потрібен позивний герой сучасності. Герой, який в

повній мірі ввібрав би в себе всі справжні людські цінності, такі як: сім’я,

релігія, вірність батьківщині. Небагатослівний герой Америки, простий

хлопець, виходець з простої сім’ї, втілений знаменитом актором Гері Купером у

фільмі «Батьківщина» міг би стати для багатьох молодих людей прикладом для

наслідування.

231

На мою думку, в даний час, сучасному кінематографу бракує таких

фільмів, як «Марш імператора» Люка Жаке. Цю зворушливу історію про

справжні людські стосунки, які незмінно існують тисячоліттями в колоніях

арктичних пінгвінів, варто активно пропагувати для перегляду та обговорення

глядацькій аудиторії.

Такі кінострічки самі по собі є ефективною зброєю проти духовного

забруднення у всесвітній кампанії духовного очищення та єднання людини з

природою.

ПРОБЛЕМА РОЗКОЛУ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ В УКРАЇНІ

Наумова А.Ю. , студентка групи Б1/2

Науковий керівник – О.К.Костюков, асистент

Процес формування християнства був суперечливим, тривалим і складним.

Але наша мета роглянути не сам розвиток православ’я, а його існування на

території сучасної України та проблему розколу православної церкви в Україні.

Якщо дивитись «у коріння» цієї проблеми, то можна точно вказати, що все

почалося після політичного підпорядкування українських земель Росії, коли

Московський патріархат поглинув Київську митрополію, яка поступово ставала

рядовою єпархією Російської православної церкви (РПЦ).

З 1991 року українське православ’я існує як екзархат (підпорядкування)

Московського патріархату. Паралельно з ним діють і православні церковні

структури національного спрямування, найвпливовішою серед яких була

Українська автокефальна православна церква. Сучасне національно-релігійне

пробудження в православному середовищі України змусило Московську

патріархію надати православним структурам певну самостійність. Офіційну

грамоту московського патріарха було передано синоду Української

православної церкви (УПЦ) 28 жовтня 1990 року. У ній йшлося, що бути УПЦ

«незалежною і самостійною у своєму управлінні». Це означало, УПЦ може

самостійно вирішувати кадрові, фінансові, господарські питання, створюватиме

232

єпархії. Глава церкви – Митрополит Київський і всієї України обирається

українським єпископатом, а Московський патріарх лише благословляє його.

Будучи назалежною в управлінні, УПЦ звернулася до священноначалія

РПЦ з проханням надати їй повну канонічну незалежність – автокефалію.

Однак, як відомо, архієрейський собор РПЦ відмовив УПЦ в її намаганні

отримати цілковиту самостійність. Поступово справа дійшла до того, що

православ’я розкололося на дві постійно ворожі сторони.Причинами розколу

можна вважати зниження релігійної культури в суспільстві, поширення

секулярного світогляду який сприймає релігію як або здобуток національної

свідомості, культури, або як один із важелів національної політики.

Представники останньої й гадки не мають про канонічне церковне право,

церковні традиції. Звідси й наївна віра в те що розкол можна вилікувати

адміністративними заходами.

Треба усвідомити, що Церква – це живе Тіло Христове, а не Верховна Рада,

в якій дійсно можуть співіснувати різнодумство. Про новоутворенні церкви

можна говорити саме як про політичну та ідеологічну акцію, яка переслідує,

передусім земні цілі, а не спасіння душ віруючих. Для досягнення цього

потрібні інші засади ніж національно-культурні та політичні. Слід також

вказати й на те, що на відміну від соціальних стратегій сучасності, пов’язаних з

ідеологією індивідуалізма, церква вчить не шукати свого, а, натомість –

універсального, загальнолюдського. А якщо вдуматися, хіба може мати місце

така проблема у питанні духовності, вірі в Бога, який забороняє скривджувати

людям братів своїх у життєвих тяжких та, як іноді декому здається, безвихідних

ситуаціях, не говорячи вже про те, що питання постає лише « а якій же церкві

бути головнішою та більш могутнішою?». Хіба можна допускати, щоб

священики ( люди, які є прикладом праведності, які несуть заповіді Господні та

наставляють всіх людей на вірне, вказане Владикою безгріховне життя та

праведність) влаштували ворожнечу війну між собою, ругалися та билися,

виставляючи це на загальний огляд, що не робить їм слави та поваги…

Література

233

1. Мелещенко В.А. Релігієзнавство./ В.А. Мелещенко Навч. посібник – К.: Центр навчальної літератури, 2004.- 351с.

2. Релігієзнавство. Підручник/ За ред. С.М Бардуєнко .- К.: Вища школа, 2001.

В ЧОМУ ПРИВАБЛИВІСТЬ РЕЛІГІЙНИХ СЕКТ

А.В. Хоменко, студентка групи Б1/1

Науковий керівник – О.К. Костюков, асистент

Секта. Це слово викликає у багатьох асоціації з жахом, огидою, страхом,

байдужістю, ненавистю чи навіть зборищем людей з промитими мізками. Але

ж, не дивлячись на думку інших, існує чимала кількість тих, хто належить до

числа „сектантів”. Що ж змушує їх належати до числа неприйнятих

суспільством? Давайте спробуємо вияснити на прикладі однієї з християнських

релігійних течій, а саме протестантизмі. Найпоширенішими в нашому регіоні є

баптистисти, адвентистисти, п’ятидесятницки, євангелісти, лютеранство,

єговісти.

Протестантизм виник у 16 столітті у результаті широкого

антикатолицького руху. Першою протестантською сектою були лютерани,

послідовники Мартіна Лютера (1483 – 1546), що, обнародувавши у 1517р. 95

тез, спрямованих проти продажу індульгенцій, висунули принцип „виправдання

вірою”, за яким спасіння досягається не „добрими ділами”, а особистою вірою.

Лютеранська євангелічна церква відкинула пишний католицький культ,

гранично спростивши обрядовість. Із християнських таїнств залишено два:

хрещення і причащання. Привабливість ї також в тому, що вона дозволяє

розлучення і повторний шлюб, тобто шлюб таїнством не вважає.

Ще одна протестантська секта, так звані п’ятидесятники або трясуни (як їх

прозвали через своєрідний через мірно активний спосіб моління Богові).

Зайшовши до них під час молитви, можна побачити непересічну картину: люди

–учасники процесії – кричать, качаються по землі, корчаться, голосять, тобто

стають знаряддям Духа, що зійшов на них. Ще одним з привабливих для них

234

моментів є те, що вони самі вже у дорослому віці можуть обирати охреститися

чи їм чи ні, тобто дітей п’ятидесятники не хрестять.

Взагалі для протестантизму характерна відмова від посередництва церкви

та верховенства священнослужителів, поклоніння образам та дотримання

деяких релігійних обрядів, які для православних віруючих стали більше

традицією, ніж вшануванням епізоду життя Христа. Також, проводячи

дослідження, стало зрозумілим, що основною причиною того, що люди

вступають до сект, є зневіра у власних силах чи православній церкві. А секта

допомагає відволікти від буденності, заглиблює у вчення про життя, діяння і

вчення Христа. Особливо досвідченими себе у цьому питанні вважають

єговісти. Згідно їх Біблії (яка, до речі, не сприймається жодною іншою

релігійною організацією) Єгова їх вибрав, щоб вони були його свідками.

Мається на увазі несли і поширювали вчення про те, що Бог має ім’я Єгова. На

їх думку, вони приносять в світ істинну віру, вони – обрані, тому мають

дотримуватися особливих правил у служінні Богові. По-перше, западає в око їх

вільне користування Біблією, тобто вони вивчають її дуже детально. По-друге,

існує чітка ієрархія, тобто головний – Єгова, йому підкоряється син його Ісус

Христос, подібно цьому чоловікові підкоряється дружина, а батькам діти.

Серед основних причин поширення сект та сектанської свідомості виділяють:

1)процес глобалізації та розширення культурного контексту існування

сучасного світу (поширення інформації про інші релігії);

2)криза західних традиційних віросповідань під впливом лібералізму,

вільнодумства та атеїзму;

3) спроба віднайти первинну релігійну традицію поза традиційною

релігією, яка ще й вимагає менше різних обов’язків;

4)диспропорція у відношеннях розума і віри (почуттів); 5)поширення

екстремістськіх тенденцій як реакція на духовний застій суспільства

споживання;

6)пошук Абсолюту в горизонтальній площині, тощо.

235

ЛОБІЗМ У СУЧАСНОМУ СВІТІ

Ю.О.Бондарець, студентка групи Е2/5

Науковий керівник – Л.П.Мандрик, ст. викладач

Сучасні політологічні дослідження у сфері політичних інститутів і

процесів мають переорієнтовуватися на явища, що раніше з різних причин

перебували за межами наукового пошуку. Йдеться, зокрема, про

представництво політичних інтересів, що здійснюється неформальними або

непрофільними політичними агентами.

Однією з визначальних складових системи представництва інтересів є

лобізм. На думку Ф. Шамхалова, він є широко визнаним засобом формального і

неформального впливу груп інтересів на владні структури з метою прийняття

необхідних їм рішень. Лобізм може здійснюватися через будь-яку складову

представництва інтересів, але найефективніше він діє через плюралістичну

модель, пристосовану для відкритого впливу на рішення владних структур на

користь тих чи інших інтересів.

Лобізм у значній мірі сприяє формуванню стійкого „балансу сил” у

суспільстві, який створюють групи інтересів. Діяльність груп політичних

інтересів сприяє досягненню політичного консенсусу в суспільстві. Вона дає

уявлення політикам і співробітникам державних структур про широкий спектр

суспільних потреб і думок більшості груп інтересів.

У США лобізм є професією, що закріплена на законодавчому рівні. В “Акті

про відкрите лобіювання” терміном “лобіст” визначається особа, яку найнято

клієнтами за фінансову або іншу винагороду задля надання послуг, що

включають більше ніж один лобістський контакт. Сьогодні у законодавстві

США лобіювання чітко визначене та витлумачене.

У ФРН немає єдиного федерального закону про лобістську діяльність. Таку

діяльність регламентує низка правових актів, що зумовлено специфікою

політичної системи цієї держави. Німці намагаються не використовувати

терміни “лобі”, “лобіст”, “лобізм”, які тут мають негативний відтінок. Частіше

вживають вислів “групи інтересів”.

236

У Росії, як, зрештою, і в інших пострадянських країнах, лобізму формально

нема. Тобто законодавча база як така фактично відсутня. Але процес

ініціювання кроків щодо її створення вже розпочато. Ряд депутатів – членів

Комітету в справах суспільних об’єднань Державної Думи внесли на розгляд

проект закону “Про регулювання лобістської діяльності у федеральних органах

державної влади”.

Враховуючи те, що у нас немає закону про лобістську діяльність, а також

усталену практику захисту інтересів окремих підприємств і компаній

представниками регіональних еліт у законодавчому органі, є підстави

оцінювати питому вагу публічного лобізму в системі представництва

політичних інтересів України як вкрай низьку. Підтвердженням цього експерти

(наприклад, В. Войтков, В. Музика) вважають те, що кількість законів,

прийнятих українським парламентом, значно менша кількості змін до них. За

змінами, виправленнями та уточненнями приховуються пільги й преференції,

що не поширюються на всі існуючі у певній сфері групи інтересів. Це

підтверджується, зокрема, корупційними скандалами, що спостерігалися після

зміни найвищої владної еліти внаслідок „помаранчевої революції”.

І, як висновок, можна сказати, що виступаючи найважливішим елементом

у системі соціально-політичної взаємодії в процесі вироблення та здійснення

державної політики сучасних суспільств, лобізм перетворився на один із

центральних індивідів політичної системи, по праву одержавши визначення

«третьої палати парламенту» і «п’ятої гілки влади».

Література

1.Биковець В. Лобізм у системі представництва інтересів/В. Биковець// Політичний менеджмент, 2008.

2. Лепехин В. Лоббизм/ В. Лепехин. - М., 1995.

ХАРАКТЕРИСТИКА ПОЛІТИЧНОГО СПЕКТРУ ПОЛІТИЧНИХ

ПАРТІЙ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ

І.В.Гончарова, студентка групи Е 2/5

Науковий керівник – Л.П.Мандрик, ст. викладач

237

Історичний досвід показує, що партії можуть виникати на базі політичного

руху або громадського об'єднання певної групи людей, перетворюючись на

організацію для досягнення своєї мети шляхом розгортання політичної

діяльності.

За визначенням М. Вебера, партії у своєму розвитку пройшли три стадії:

аристократичне угрупування, політичний клуб, масова партія. Проте ці стадії

пройшли лише дві англійські партії - лібералів і консерваторів. Більшість

політичних партій формувалися як масові.

Сучасні політичні партії характеризуються складною структурою, в якій

можна, насамперед, виділити такі елементи, як: лідери партії, партійний апарат,

ідеологи партії, рядові члени партії. Політичні партії стають ключовим елементом

демократії, рушійною силою процесів трансформаційних зрушень.

За короткий період Україна пройшла шлях від твердої однопартійності до

гіпертрофованої багатопартійності. Перший стан його був пов 'язаний з

утвердженням у країні ідеологічного і політичного плюралізму, а також з

протистоянням ідей національної незалежності і демократії, з одного боку, та

радянської москвоцентристської ментальності, з другого. У цій боротьбі

враховувалися переважно суспільні настрої, емоційний стан населення, а не

глибинні його інтереси. Дуже велику роль відігравали зовнішні фактори.

Внаслідок цього гасла були важливішими за детально розроблені програми, а

загальнополітичні питання повністю домінували над економічними,

соціальними і, тим більше, — над проблемами конкретної організації влади.

Нині в політичному житті України умовно можна виділити чотири основні

напрямки: націонал-радикальний, націонал-демократичний, ліберально-

центристський та соціал-комуністичний.

Рівень довіри до партій в останні роки залишався стабільно низьким. У

суспільстві навіть не утвердилося розуміння ролі й значення партій. Так, за

даними опитування, проведеного фірмою "Социс" на замовлення Міжнародного

фонду виборчих систем, у 2000 році тільки 56% громадян вважали політичні

партії важливими для розвитку демократії. Лише 2% респондентів упевнені,

238

що партії слугують інтересам виборців, тоді як 24% — що вони відображують

інтереси своїх лідерів, 13% — "державного апарату", 10 % — фінансових і

бізнесових структур. Програми багатьох партій містять твердження, що вони

відбивають інтереси максимально широкого кола громадян, у деяких випадках

— "усього народу України".

Станом на 2007 рік Міністерство Юстицій України зареєструвало 140

політичних партій в Україні. Зареєстровані в Україні партії представляють

практично всі частини політичного спектру, серед них можна знайти

представників усіх існуючих політичних ідеологій. Водночас, розподіл партій з

точки зору політичних орієнтацій не повною мірою відповідає розподілу

політичних уподобань населення.

Література

1. Піча В.М., Хома Н.М. Політологія/В.М.Піча, Н.М. Хома.- Львів, 2006.с.54-62.

2. Гаєвський Б. Українська політологія/Б. Гаєвський. - К., 1995. 3. Журавський В.С. Становлення політичних партій в українському

суспільстві та їх роль у політичному структуруванні парламенту/В.С. Журавський. – К., 2002.

4. Дергачов О. Місце політичних партій у здійсненні влади в Україні// Політична думка. -2002. - №1 -.С.3—22.

ПАРТІЙНІ СИСТЕМИ: РОЗВИТОК,ОСНОВНІ СУЧАСНІ

РІЗНОВИДИ, ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ

Є.Ю.Підлісна, студентка групи Е 2/5

Науковий керівник - Л.П.Мандрик, старший викладач

Вивчаючи партійні системи, а, зокрема, процес їх становлення та розвитку,

дуже важливо звернути увагу на проблему взаємозв’язку типів партійної

системи та видів виборчої системи, під якою розуміється певний порядок

формування представницьких органів влади. У цьому зв’язку одним із

найцікавіших у сучасній політичній науці є так званий «закон Дюверже»,

відповідно до якого двопартійна система складається переважно в країнах з

мажоритарною виборчою системою відносної більшості. Дана система, яка

припускає обрання кандидата (партії, блоку), що одержав на виборах більшість

239

голосів виборців, призводить до укрупнення найбільш сильних партій,

практично позбавляючи можливості участі у владі дрібних партій (тому що

виборець, який прийшов на вибори, не бажаючи ризикувати своїм голосом,

робить свій вибір на користь тієї або іншої великої партії, що має більші шанси

на перемогу). Мажоритарна система абсолютної більшості, що припускає

обрання кандидата (партії, блоку), який отримав більше 50% голосів виборців,

призводить до формування багатопартійної системи. Що складається з

декількох партій. На відміну від системи відносної більшості, при якій немає

необхідності в союзах і об’єднаннях, дана виборча система стимулює діалог

між партіями для створення парламентської коаліції. І, нарешті, пропорційна

виборча система, що передбачає розподіл депутатських мандатів між партіями

в пропорційній залежності від числа поданих за них голосів виборців,

призводить до формування багатопартійності, за якої партії є максимально

автономними, не схильними до блокування і створення виборчих коаліцій.

Питання функціонування партійної системи в Україні, і тим більше, що

напрямок її розвитку є неймовірно важким і дискусійним. Це обумовлено

невизначеністю самого поняття „партійна система України”. Якщо під ним

розуміти сукупність політичних партій, які існують в країні незалежно від форм

інституалізації згідно з діючим законодавством, то в Україні існує партійна

система. Але, більшість українських партій не відповідають критеріям

класичних партій, наприклад: достатня кількість прибічників, які легально

підтримують своїми діями цю організацію; ефективна діяльність цієї партії по

відстоюванню інтересів прибічників.

В Україні сформувалися дуже специфічні партії та партійна система.

Відрізняється вона від класичних партійних систем більшою кількістю партій,

які постійно знаходяться в процесі розпаду, об`єднання, реорганізації, що

обумовило крайню нестабільність партійної системи. При цьому самі партії

слугували тільки для імітації демократії.

Про партійну систему на сучасному етапі можна говорити умовно.

Українські партії у класичному розумінні перетворилися у другорядних

240

учасників політичного процесу. На шляху швидкого формування класичної

партійної системи в Україні можуть стати загальноєвропейські тенденції.

Таким чином, у середньостроковій перспективі українська партійна система

повинна прийти до якоїсь з європейських моделей. В іншому випадку – Україну

очікує виведення із загальноєвропейського демократичного простору.

Література

1. Бакун Л.А. Группы в политике/ Л.А.Бакун //Полис. – 1999. – №1. 2. Галкин А. Массовая партия сегодня/А. Галкин//Свободная мысль.XXI. –

2000. –№1. 3. Дюверже М. Партийная политика и группы давления/ М. Дюверже//

Социально-гуманитарные знания. –2000. – №4. 4. Михельс Р. Социология политических партий в условиях демократии //

Диалог. – 1990. – №1– С.18.

ГРОМАДЯНСЬКІ ОБ’ЄДНАННЯ В УКРАЇНІ

Сабат В.М., студентка групи Е 2/5

Науковий керівник- Мандрик Л.П., ст. викладач

Громадські об'єднання і рухи, їх діяльність є основою громадянського

суспільства, системою вільних соціальних життєдіяльностей людей, які

функціонують нарівні з партійною формою соціально-політичного буття.

Свідчення про об'єднання людей зі спільними поглядами на природу,

суспільство, літературу, мистецтво можна знайти вже у стародавніх

суспільствах.

До таких можна віднести численні філософські школи Стародавньої

Греції, середньовічні лицарські ордени, літературні й художні об'єднання епохи

Відродження, різноманітні таємні організації (наприклад, масонські ложі або

товариства декабристів) і політичні клуби Нового часу. Паралельно відбувалося

осмислення сутності громадських об'єднань, їх місця і ролі у суспільстві.

Громадські організації — це масові об'єднання громадян, що виникають за їх

ініціативою для реалізації довгострокових цілей, мають свій статут і характери-

зуються чіткою структурою.

241

Найбільш поширеними різновидами громадських організацій у сучасному

світі є: профспілки; організації інвалідів; ветеранські, жіночі, молодіжні, дитячі

організації; наукові, технічні, культурно-просвітницькі, фізкультурно-спортивні

та інші добровільні товариства; творчі спілки; різноманітні земляцтва, фонди,

асоціації, товариства і т. ін. Характерною їх ознакою є документальне

оформлення мети і завдань, організаційно-структурне забезпечення, що, власне,

й відрізняє їх від громадських рухів.

Громадські рухи теж мають масовий характер і створюються з певною

метою. Основними різновидами громадських рухів нині є: політичні рухи

(Народний рух України на початковій стадії); масові демократичні (рухи за

демократичні перетворення, спрямовані на захист прав і свобод людини,

антифашистські й антидиктаторські, проти расової та національної дискри-

мінації та ін.); соціальні (локальні) рухи; так звані "нові соціальні рухи", що

набули поширення в останні десятиліття (антивоєнний, екологічний,

неофеміністський та ін.).

Широке розмаїття у цілях і завданнях громадських організацій і рухів

визначає багатоваріантність їх функціональної спрямованості. Усі функції, які

вони виконують у суспільстві, можна поділити на дві основні групи: 1)

забезпечення захисту інтересів своїх членів; 2) системи влади в державі,

розвитку суспільства в цілому. Однією з найпоширеніших традиційних

організацій, що забезпечує виконання цієї функції у будь-якому

демократичному суспільстві, є профспілки.

Роль останніх набуває в Україні дедалі більшого значення з переходом від

держави, відчуженої від населення, до правової держави і

громадянського суспільства. Найпоширеніші на сьогодні є Всеукраїнська

профспілка ФПАД, працівників НАН, Медіа профспілка. Серед молодіжних

організацій виділяють-«Українська молодь», «Молодіжна рада», «Молодь за

Україну». Серед жіночих громадських організацій найвідоміші – «Жінки за

майбутне», «Жіночий Рух України». Творчі об'єднання,куди входять

представники творчих професій – «Союз письменників», «Спілка художників

242

України».До добровільних організацій відносяться «Захисники оточуючого

середовища», «Екологічний рух України». До релігійних – « Християнський

Рух в Україні», «Баптистська спілка України», «Католичний Рух в Україні»

Література

1. Бакун Л.А. Группи в политике/Л.А. Бакун // Полис. – 1999. - №1. 2. Дюверже М. Партийная политика и группы давления/М. Дюверже //

Соц.-гуманит. знания. – 2000 - № 4. 3. Журавський В.С. Становлення політичних партій в українському

суспільстві та їх роль у політичному структуруванні парламенту/В.С. Журавський. – К. , 2002.

ПОЛІТИКА І МОРАЛЬ

В.М.Яров, студент групи Е 2/4

Науковий керівник- Л.П. Мандрик, ст. викладач

У проблемі співвідношення політики й моралі є аспект, що

стосується впливу влади на моральне обличчя людини. У характері й

поведінці кожної людини поєднуються як позитивні, так і негативні риси.

Перші з них вона намагається проявити, другі – приховати. Давно

помічено, що влада виявляє справжню сутність людини, її як позитивні, так

і негативні риси. І це закономірно. Наділена владними повноваженнями

людина завжди на виду, їй доводиться приймати відповідальні рішення, що

більш виразно проявляє риси її характеру та особливості поведінки.

Важливо врахувати й наступне: влада негативно впливає на людину,

посилює її негативні риси. Ще Нікколо Макіавеллі писав, що влада

розбещує людину. Пізніше відомий англійський історик і політичний діяч

Джон Актон (1834 – 1902) сформулював знаменитий афоризм: „Влада

розбещує, абсолютна влада розбещує абсолютно”. Незаперечний на Заході

авторитет, англійський філософ Карл Раймунд Поппер (1902 – 1994)

центральним питанням політики вважав не те, хто має правити, а те, в

яких умовах це робитиметься. Оскільки немає впевненості в тому, що в

державі будуть гідні правителі, зазначав він, головним є питання про те, як

звести до мінімуму шкоду, якої можуть завдати негідні правителі, які

243

інститути та механізми потрібно створювати, щоб запобігти можливих

втрат.

Варто наголосити, що особливо пильним у демократичних країнах

є контроль за доходами тих, хто наділений владою. Майже повсюдним є

щорічне декларування не тільки доходів, а й майнового стану

можновладців, особливо членів парламенту та урядовців. Наприклад, у

Великобританії депутати парламенту, в тому числі й міністри, зобов’язані

декларувати свої інтереси, зокрема щодо: директорства в приватних або

публічних компаніях; оплачуваної роботи, консультацій, професійної

діяльності; імен клієнтів; участі у спонсорстві; закордонних відряджень, які

пов’язані з депутатською діяльністю, але оплачені сторонніми особами;

коштів або пільг, одержаних від зарубіжних урядів, організацій, осіб; землі

або власності, що дають значний дохід; назви компаній або інших

організацій, в яких більше однієї сотої частини капіталу належить

депутатові, його дружині чи дітям. Відповідний перелік інтересів видається

й поширюється щорічно, і депутати зобов’язані подавати подробиці про

зміни в їх інтересах протягом чотирьох тижнів.

У США рішення конгресу стосовно підвищення заробітної плати

парламентаріїв або введення для них будь-яких пільг вводиться в дію

лише починаючи з наступного складу парламенту, тобто законодавці не

можуть приймати рішення про поліпшення власного матеріального

становища. Членам конгресу, а також їхнім помічникам заборонено,

зокрема, пригощатися у ресторанах за рахунок лобістів, здійснювати

поїздки на курорти, на спортивні змагання і проживати під час відпочинку

в готелях за рахунок компаній. Цінні подарунки дозволяється приймати

лише від рідних та близьких друзів, але речі на суму понад 250 доларів

можна отримувати лише за згодою Комітету конгресу з етики. Подібні

законодавчі та етичні обмеження діють у багатьох інших країнах. Україна

знаходиться тільки на шляху розробки дієвих механізмів контролю громадян

244

за здійсненням влади й відповідальності її перед народом, щоб

унеможливити зловживання службовим становищем у корисливих цілях.

Література

1.Політологія. Підручник / За ред. О. В. Бабкіної, В. П. Горбатенка. – 3-тє вид., перероб., доп. – К.: ВЦ «Академія», 2008. – 568 с.

2.Шляхтун П. П. Політологія (теорія та історія політичної науки): Підручник. – К.: Либідь, 2002. – 576 с.

СЕКЦІЯ «Українська мова»

ЕТИКЕТ СЛУЖБОВИХ ВЗАЄМИН

Л.В. Кононенко, студентка групи Б 1/2

Науковий керівник – Н.Г. Шарата, в.о. доцента

Взаємини колег, начальника і підлеглого, чиновника і відвідувача

передбачають насамперед дотримання основних правил етикету й основних

норм загальнолюдської етики та моралі.

Особливість ділового етикету полягає у тому, що дотримання основних

правил не є самоціллю: головне – ділова доцільність. Інакше кажучи, етикет не

повинен заважати роботі, заважати виконанню завдань колективу, фірми.

Слушним видається міркування видатного вітчизняного фахівця з питань

етикету В.Н. Шеломенцева: «Вихована людина і на службі пропустить жінку

вперед, притримає перед нею двері, утримається від уживання брутальних слів і

висловів, устане, якщо жінка підійшла до неї і звернулася з якимось питанням.

Запропонує їй сісти. Але ці форми ввічливості не повинні заважати головному –

роботі.

Чоловік може не відволікатися від справи для того, щоб подати жінці-

співробітниці пальто, коли вона йде з установи. Але він не може не допомогти

їй одягтися, якщо він опинився поруч у гардеробі. Жінка не повинна

ображатися на чоловіка-колегу, якщо його ввічливість буде трохи «скороче-

ною». Якщо звичайно чоловік устає, коли до нього звертається жінка, яка стоїть

поруч з ним, то на службі він може цього не робити» [1, с. 125].

245

Одним із найголовніших правил службового етикету є вимога утримувати

в чистоті й порядку робоче місце.

Не суперечить етикету службових взаємин традиція відзначати різні свята,

дні народження на роботі. Правда, не рекомендовано примусово збирати гроші

на купівлю подарунка товаришеві по службі абсолютно з усіх колег, якщо не

усі хочуть брати участь у святкуванні. Подаровані вам квіти не варто залишати

в офісі – заберіть їх додому. А подарунками-ласощами відразу почастуйте своїх

колег.

Відвідувач зовсім не зобов’язаний стукати в двері офісу чи окремого

кабінету офіційної особи. Вхід до офіційного приміщення мусить бути вільним

для усіх. Стукіт у двері тільки відволікає від роботи співробітників установи.

Правда, якщо керівник установи або фірми попередив співробітників, щоб

ніхто не заходив до нього без стукоту, або якщо на дверях висить табличка з

таким попередженням, то, звичайно, краще постукати.

Є ще одна обставина. Відвідувач, що прийшов на прийом до керівника,

відповідальної особи, залежить від них. А володіння владою часто робить

гордовитим і дріб’язково-причепливим навіть дуже виховану людину.

Одна з найхарактерніших рис чиновника – прагнення довести усім

виняткову значущість своєї роботи, своєї посади і своєї персони на цій посаді.

Варто пам’ятати й про дві форми ділового спілкування – офіційну та

неофіційну. Офіційна форма спілкування має місце в етикеті керівника під час

прийому відвідувачів, в якому він виявляє характер спілкування.

Неофіційна форма спілкування характеризується рівністю прав на порядок

обміну інформації, але від приватного форми спілкування відрізняється більш

офіційною формою ввічливості.

Література

1. Шеломенцева В.Н. Етикет і культура спілкування / В.Н. Шеломенцева. – Київ: Вища школа, 2007. – 415 с.

2. Шевчук С.В. Українське ділове мовлення: Навч. посібн. / С.В. Шевчук. – К.: Вища школа, 1997. – 271 с.

246

ЕТИМОЛОГІЯ ЯК НАУКА. ЗНАЧЕННЯ ЕТИМОЛОГІЇ

Ю.В. Гаркуша, студентка групи Б 1/2

Науковий керівник – Н.Г. Шарата, в.о. доцента

У лексиці кожної мови є значний фонд слів, значення яких є незрозумілим

для носіїв мови, оскільки структура слова не підлягає поясненню на основі

діючих у мові зразків утворення слів. Вивченням походження таких слів

займається етимологія.

Отже, етимологія (від грец. «справжнє значення» та «слово») – це розділ

знань, який вивчає походження слів, зокрема з’ясовує, за якою ознакою

називаються предмети, явища, дії [1, с. 7].

Предмет етимології як розділу мовознавства – вивчення джерел та

процесу формування словникового складу мови, реконструкція словникового

складу мови давнішого періоду (зазвичай дописемного).

Слід розрізняти наукову та народну етимологію [2, с. 10].

Наукова етимологія вивчає, коли, в якій мові, за яким словотворчим

зразком, на основі якого мовного матеріалу виникло слово. Вона досліджує,

історичні зміни первинної форми слова та причину цієї зміни, які відбулись у

сучасних словах.

Окрім цього, етимологія як розділ мовознавства порівнює існуючі мови.

На основі цього лінгвісти роблять гіпотези щодо походження власне мови та

споріднених з нею мов. Основа методики – порівняльно-історичний метод, що

передбачає дослідження різних одиниць мови, спираючись на закони

фонетичних змін та морфологічні закономірності.

На противагу науковій етимології щодо фактів хибного розуміння

походження або значення мовної одиниці вживається термін «народна

етимологія», що ґрунтується на дії аналогії [2, с. 25].

Вона характерна для сприймання незрозумілих слів (іншомовних,

застарілих і подібне). Виникає між паронімами, омонімами, рідше – при

полісемії (багатозначності). Виявляється або просто як хибне осмислення слова

за зразком іншого, або як його структурне переоформлення.

247

Народна етимологія може використовуватись як стилістичний засіб,

переважно як деталь мовного портрету малоосвічених людей [2, с. 75].

Значення етимології полягає у тому, що:

- вона відіграє роль основи і джерела нових матеріалів для лексикології та

порівняльно-історичної граматики;

- служить найважливішим інструментом вивчення історії людського

суспільства;

- є основою для створення етимологічних словників слов’янських мов,

зорієнтованих на реконструкцію та етимологізацію православного лексичного

фонду, які стали основою для виникнення лексикології й лексикографії

православної мови;

- без відомостей з етимології важко, а інколи й неможливо, розібратися у

складних семантичних (значеннєвих) зрушеннях, що відбувалися в слові у

процесі історичного розвитку мови;

- етимологічні дані про запозичення слів є важливими свідченнями про

територіальні, економічні і культурні зв’язки між різними народами – носіями

відповідних мов;

- на відомості з етимології посилаються у всіх розділах мовознавства, у

методиці вивчення української мови, де одним із методичних прийомів

вивчення орфографії є етимологічний аналіз слів [3, с. 152].

Література

1. Гнаткевич Ю. В. Уникаймо русизмів в українській мові / Ю.В. Гнаткевич – К.: Просвіта, 2008. – 220 с.

2. Етимологія й народна етимологія / [наук. ред. В.О.Пономарів]. – К.: Мовознавство, 1994. – 190 с.

3. Отін Є.С. Мовознавство / Є.С. Отін. – К: Вища школа, 1993 – 381 с.

ДОТРИМАННЯ ЛЕКСИЧНИХ НОРМ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ

ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ – ОЗНАКА ВИСОКОГО РІВНЯ МОВНОЇ

КУЛЬТУРИ СУЧАСНОГО ФАХІВЦЯ

А.Ю. Наумова , студентка групи Б 1/2

Науковий керівник – Н.Г.Шарата, в.о. доцента

248

Для більшості з нас вивчення рідної мови асоціюється з опануванням

фонетичних, граматичних та орфографічних норм і правил. Для грамотної

побудови слів і речень це дійсно має принципове значення. Проте для практики

професійного спілкування найважливішим є точний вибір потрібного слова з

його вписаним у контекст значенням, яке не можна трактувати абияк. В

останньому випадку документ як засіб закріплення діяльності і розумову

діяльність людини перестане існувати як такий [1].

• Для української мови, де найтонші нюанси значень передаються різними

словами, неправильна оцінка контексту і неправильне вживання лексичних

одиниць призводить не тільки до двозначності, але й до повного руйнування

висловлювання або тексту. Згадайте хоча б “комп’ютерні виверти“ зі

словосполученнями вище утворення (рос. высшее образование), виробничий

шлюб (рос. производственный брак), роздягнув три (рос. раздел три), в

ув’язненні я прийшов до висновку (рос. в заключении я пришел к выводу) і

подібні. Ось чому робота над лексикою набуває в українській мові не тільки

теоретичного, але й суто практичного, професійного значення [1].

• Спілкування між людьми відбувається не окремими словами чи

словосполученнями, а реченнями, і конкретне значення кожного слова можна

встановити лише в реченні, тобто через зв’язок його з іншими словами. Так,

наприклад, у реченні з українського фольклору Вона чула, як у грудях

стукотіло серце швидко-швидко (І. Нечуй-Левицький) слово серце означає

«центральний орган кровоносної системи, що забезпечує кровообіг у людини і

тварини». У реченні ж Не так серце любить,щоб з ким поділиться, Не так

воно хоче, як Бог нам дає (Т.Шевченко) слово серце вжите у значенні «символ

любовних почуттів, любовної прив’язаності». У сполученні із займенником моє

та іменниками козаче, дівчинонько, матінко, батечку та іншими слово серце

виражає ласкаве звертання до особи: Згадай, серце, як з тобою Вдвох весінньою

добою…Ми під явором сиділи (І. Манжура); Калино-Малино, Ряснеє деревце!

Хто ж тебе пригорне, Дівчинонько-серце? (С.Руданський). Тож і цьому

249

питанню (питанню багатозначності слів) треба також уділяти велике лексичне

значення [2].

• Не можна або не рекомендується вживати в діловому і науковому стилях

російський чи інтернаціональний варіанти запозичених слів, якщо в

українській мові є власний усталений термін: не справка, а довідка;не неділя(7

днів), а тиждень;не відзив, а відгук; не угол, а кут; не раствор, а розчин тощо

[1].

• У наш час професійна діяльність фахівців різних галузей дуже тісно

пов’язана з готовністю до професійного спілкування. Вміння спілкуватися з

підлеглими, партнерами та керівництвом – основа діяльності сучасного

фахівця. Але при цьому не можна припускатися навіть найдрібніших помилок у

лексиці, бо це одразу ж може знизити ваш авторитет та навести на оточуючих

думку про вашу безграмотність та невміння вести ділові переговори. [2.]

Література

1. Мозговий В.І. Українська мова у професійному спілкуванні (модульний курс. Навчальний посібник) / В.І. Мозговий – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 592с.

2. Козачук Г.О. Українська мова - для абітурієнтів (Навч. посібник) / Г.О. Козачук. – [2-ге вид., стер.] – К.: Вища шк., 2005. – 272с.

СУРЖИК

О.І. Попова, студентка групи Б 1/6

Науковий керівник – М.П. Савчук, старший викладач

Перші наукові роботи, присвячені дослідженню суржику, як явища

багатопланового, з'явилися в 1990-х роках. Проблематика суржику

розглядалася в працях Т. Возняка, Т. Кознарського, Л. Масенко, Я. Поліщук, В.

Радчук, О. Рудою, Л. Ставіцкой, М. Стріхи, В. Товстенко, В. Труба, М.

Феллера, О. Шумілова, Л. Біланюк, М. Флаєра та інших учених-мовознавців.

Раніше роботи носили переважно публіцистичний характер. Станом на 2008 р.

існують лише робочі варіанти визначення поняття суржик: Суржик - це

некодифікуючий розмовно-побутовий стиль мови (мова), яка виникла

250

унаслідок масової тривалої контактної українсько-російської двомовності в

його діглоссной формі (Л.Ставіцька і В.Труб).

Суржик виникає в результаті системної інтерференції на фонетичному,

морфологічному, лексичному, синтаксичному рівнях; він репрезентується

цільнооформленими лексемами - суржікизмамі, які накладаються на українську

або російську мовну основу; виявляються на базі регіональних різновидів

української мови як мовний код в середовищі індивідів різних типів мовної

компетенції, в різнотипних соціально-корпоративних і комунікативних сферах.

Численні ранні письмові пам'ятки суржику належать до XVIII ст. (тобто

передують появі літературної української мови) і відбуваються з Лівобережної

України, регіону, де суржик найбільш поширений і сьогодні. Суржик

зафіксовано письмово вже у першого автора, що писав розмовною українською

мовою – в І.Котляревського («Наталка Полтавка», 1819).

Не існує єдиної думки щодо природи суржику. Суржик не може бути

названий піджіном, оскільки піджіни виникають в екстремальній ситуації

міжетнічних контактів при гострій необхідності досягти взаєморозуміння Крім

того, піджіни не є ні для кого рідними, оскільки унаслідок своєї примітивності

нездібні забезпечити повноцінне спілкування. Складно назвати суржик і

креольською мовою, оскільки креольські мови виникають в процесі натівізациї

піджіна. Точнішим є позначення «змішана мова». Можливий погляд на суржик

як на міське просторіччя, що формується в результаті мовної інтерференції,

відсутнє в українській мові унаслідок слабкої поширеності в містах; у такому

разі він може бути визнаний соціолектом.

Суржик утворився в середовищі сільського населення в результаті

змішення українських говоров з російською розмовною мовою. Як правило,

граматика і вимова залишаються українськими, тоді як значна частина лексики

запозичена з російського, при цьому частка запозичень варіюється залежно від

освіти і життєвого досвіду носія.

За даними Київського міжнародного інституту соціології на суржику

спілкується від 11 до 18 % всього населення України (тобто 5,1 - 8,3 млн. чол.).

251

На суміші російського і українського говорять від 2,5% на Західній Україні, до

максимального показника 21% в областях Лівобережної України; у південних і

східних регіонах кількість носіїв суржику значно перевищує частку

україномовного населення (на Півдні говорять на суржику 12,4%, на

українському - 5,2%, на Сході України використовують суржик 9,6%, а

український - 3,7%). За даними всеукраїнського дослідження, яке провів в 1998

році центр соціологічних досліджень Києво-Могилянської академії, на суржику

відповідали 15-16% респондентів.

Суржик не має якого-небудь офіційного статусу і розглядається

українськими властями як зіпсована русизмами українська мова.

СЕКЦІЯ «Історія України» та «Культурологія»

МОЛОДІЖНІ РУХИ ТА ЇХ БАЗОВА ТИПОЛОГІЗАЦІЯ

Д.Ю. Кабакова, студентка групи А ¼

Науковий керівник - М.П. Савчук, старший викладач

Сучасні молодіжні рухи в Україні можна назвати своєрідною “молодіжною

культурою”. Саме поняття “молодіжна культура” передбачає таке змістове

наповнення: “молодіжна культура”, про “часткова молодіжна культура”,

“молодіжна субкультура”, “контркультура”.

Поняття “молодіжна культура” у більшості випадків характеризує

порушення відносин між молодими людьми та їхніми батьками; термін

“контркультура” означає серйозний конфлікт між молоддю і суспільством, що

за певних обставин може перерости у свого роду “молодіжну революцію”.

Термін “неформальний молодіжний рух” означає систему молодіжних

субкультур і широкої неорганізованої молодіжної діяльності у взаємозв’язку

між собою і з суспільством загалом. У свою чергу, молодіжний неформальний

рух є частиною ширшого середовища “андеґраунду”, що є контркультурним

середовищем, до якого належать не тільки молодіжні субкультури, але й

специфічні спільноти людей, які за віком не підпадають під поняття “молодь”;

явище як соціальне, так і політичне. Молодіжні субкультури є передовими

252

спільнотами андеґраунду. Фактично вони визначають характер і напрямок

андеґраунду.

Молодіжна субкультура – будь-яке об’єднання молоді, що має власні

елементи культури, а саме: мову (сленґ), символіку (зовнішня атрибутика),

традиції, норми і цінності. Молодіжна контркультура – об’єднання молоді,

норми та цінності перебувають в активній чи пасивній опозиції до існуючих у

суспільстві норм і цінностей.

По суті, молодіжні субкультури – це результат пошуку своєрідної,

нової ідентичності, створення нового стилю. Джерелом цього стилю можуть

бути романтизовані чи ідеалізовані образи іншої цивілізації чи культури

(“культурні міфи” або “культурні утопії”).

Для молодіжних субкультур Заходу джерелами “нового стилю” стали

культури Азії, Африки й американських індіанців. Це було радше

конструювання, ніж запозичення: образ чужої культури очищався від рис, які

не сприймалися середовищем, поповнювався власними інтерпретаціями

культурних феноменів. Тому результат міг кардинально відрізнятися від

оригіналу.

Причина появи молодіжних субкультур: молодь завжди прагне до

спілкування з ровесниками, намагається втекти від духовної самотності в

родині, у суспільних інститутах, іноді це спроба піти від суспільства загалом.

Типологізація молодіжних субкультур

І За ціннісними орієнтаціями:

- романтико-ескапістські (гіпі, толкієністи, байкери);

- гедоністично-розважальні (мажори, рейвери, репери);

- кримінальні (гопники, урла); анархо-нігілістичні чи радикально-

деструктивні (панки, металісти, сатаністи тощо).

ІІ За історичним критерієм:

- традиційні, що мають довгу історію в країні (гіпі, панки, бітломани

тощо);

253

- нові, які виникли упродовж останнього десятиліття (толкієністи,

уніформісти, металісти тощо).

Розквіт молодіжних субкультур збігається з кризою суспільних цінностей

тієї чи іншої системи, оскільки молоді не хочуть успадковувати приклад своїх

батьків, а молодіжна ініціатива не схвалюється.

БІБЛІЯ – СВЯЩЕННИЙ ТЕКСТ ХРИСТИЯН

В.О. Сікаленко, студент групи А 1/2

Науковий керівник – М.П. Савчук, старший викладач

Людина безупинно намагається розгадати таємницю свого недовгого та

обмеженого існування, яке закінчується смертю. Фактично кожна релігія вчить,

що людська душа безсмертна і що після смерті вона йде в потойбічний або

переселяється в іншу істоту. Нині майже всі релігії загальновизнаного

християнства тримаються цього вірування.

По смерті апостолів розвинулось відступництво головно через вплив

грецької філософії. Грецьке вчення про безсмертя душі породило уявлення про

різні «місця», куди може потрапити душа: небо, пекло, чистилище, рай, лімб (цих

висловів немає в єврейських і грецьких оригіналах Біблії; є грецьке слово, яке

означає «воскресіння» (анастасіс), трапляється 42 рази). Ще однією ознакою відступництва є спільне для всіх християн служіння,

про яке навчав Ісус і апостоли, що з часом почали виконувати лише священики

та ієрархія, що з’явились у загальновизнаному християнстві. У І ст. після смерті

Ісуса давати поради й керувати християнським збором почали апостоли й інші

духовно зрілі християнські старійшини в Єрусалимі. Ніхто з них не мав перева-

ги над іншими. У 49 р. н. е. вони мали зібратись разом у Єрусалимі, щоб

вирішити питання, котре стосувалось усіх християн. Апостоли і старійшини

служили як керівний адміністративний орган для багатьох християнських

зборів.

Отже, ця керівна група в Єрусалимі виконувала функцію загального

нагляду за діяльністю всіх ранніх християн. Кожні збори мали наглядачів

254

(епіскопос). Це були духовно зрілі старші брати, або старійшини - чоловіки, чия

поведінка й духовність свідчили, що вони можуть навчати спів християн.

Нині позиція єпископа в різних церквах загальновизнаного християнства

означає престиж, владу і зазвичай добру платню. Ця посада вказує на

належність до еліти і панівного класу країни. Отже, існує відмінність між

піднесеною позицією єпископів та простою організацією зборів ранніх

християн. За певними свідченнями єпископство почало формуватись у II ст.

Титул «папа» (від грецького папас - батько, отець) протягом перших двох сторіч

не вживався. Цю владу було ще більше унаочнено 800 р.н.е., коли папа Лев III

коронував на імператора «Священної Римської імперії» Карла Великого.

Переломним моментом для цієї нової релігії в Римській імперії став 313

р.н.е. Саме тоді відбулось так зване навернення на «християнство» імператора

Константина. Константин прагнув, щоб у його володіннях була єдність. Тому 325

р.н.е. він скликав у Нікеї собор єпископів, на якому народився Нікейський

символ віри, який підтримував доктрину про Трійцю. Проте він не зміг до кінця

заспокоїти богословську суперечку. Далі не була визначена роль Божого святого

духу в тринітарній доктрині. Єдності католицької церкви постійно загрожували

поділення, викликані теологічними питаннями. Іншою причиною поділень стало

вшанування зображень - ікон і статуй. У XII ст. на півдні Франції виник рух альбігойців. Вони відкинули

доктрини про Трійцю, Непорочне зачаття, пекельний вогонь і чистилище. Отже,

вони ставили під сумнів доктрини римського католицизму. Проти «єретиків»

було організовано хрестовий похід. Церква заснувала інквізицію, тобто

трибунал для боротьби з єресями.

Свободу релігійної думки було придушено. Чи люди, які шукали

правдивого Бога, мали хоч якусь надію знайти його?

Література

1. Біблія або книги святого письма Старого й Нового заповіту [пер. проф. Івана Огієнка]. – К.: Українське Біблійне Товариство, 2003. – 324 с.

255

СУЧАСНІ МОЛОДІЖНІ ОРГАНІЗАЦІЇ

К.О. Шин, студентка групи А ¼

Науковий керівник – М.П. Савчук, старший викладач

Молодіжний рух як форма вияву активності молодого покоління є

найефективнішим механізмом взаємодії з суспільством. У рамках молодіжного

руху молода людина не лише проходить соціалізацію, здобуває необхідний

досвід, але і самореалізується.

Молодіжні рухи виникають у процесі соціально-економічного та

соціально-політичного розвитку і є відображенням соціокультурної, історичної,

демографічної, політичної та ін. специфіки кожної окремої ситуації. Головним

джерелом утворення молодіжних об'єднань як організованої частини загального

молодіжного руху є спільність інтересів та мети, досягнення яких можливе

лише в умовах цієї організації.

Важливим чинником молодіжного руху є взаємодія його з політичними

партіями. Молодіжна організація веде свою роботу, вирішує свої проблеми і

одночасно співпрацює з партією, та готує себе для майбутньої політичної

роботи в ній. У свою чергу політичні партії домагаються вирішення проблем,

які є у молоді та відстоюють інтереси членів молодіжних організацій.

Окремо слід виділити молодіжні релігійні об'єднання, що утворюються в

Україні. Зокрема це пов'язано з національним рухом, що набув своєї

кульмінації у 1991 р. Молодь, яка обрала участь у цих рухах здебільшого

декларувала свою приналежність до "популярних" тоді конфесій (Українська

греко-католицька церква, Українська Автокефальна Православна церква).

Також великий відсоток молоді звертається до протестантських церков,

різноманітних сект та містичних, псевдорелігійних культів ("Українська молодь

Христові", Християнська Молодіжна організація Церкви Адвентистів 7 дня,

Молодіжна рада церков ЕХБ України тощо).

Благодійні фонди для молоді та молодіжні благодійні фонди не є досить

поширеними в сучасному молодіжному середовищі. Однак, їх діяльність є

досить активною в напрямку акумуляції потрібних коштів та фінансування

256

благодійних програм чи різноманітних молодіжних проектів (Фонд "Молода

Україна", Український фонд студентів, Дитячий фонд України тощо).

Національні молодіжні організації - утворені національними меншинами,

які опікуються збереженням та поширенням серед молоді власних

національних звичаїв, культури та традицій. Слід відмітити, що серед

національних організацій наявні не лише культурологічні, а й студентські,

наукові, фахові, благодійні, спортивно-патріотичні тощо.

Студентський рух є складовою молодіжного руху. Студентство складає чи

не 80% від чисельності молодіжних організацій. Такі відстоюють інтереси

студентської молоді, акцентуючи на цьому увагу. Студентські організації

набагато мобільніші та більш дієздатні, ніж інші молодіжні структури. Серед

студентських об'єднань слід виділити профспілки, громадські студентські

організації, фахові студентські організації та об'єднання за інтересами.

Окремо слід окреслити тенденцію, яка виявилася лише в останній час -

створення молодіжних партій (Миколаїв, Ліга миколаївської молоді) Офіційно

у Миколаєві зареєстровано 34 молодіжні організації, серед яких чимало

студентських.

Таким чином, сучасний організований молодіжний рух, пройшовши ряд

певних періодів свого розвитку, на сьогодні перебуває на новому етапі свого

існування, який передусім, характеризується входженням молоді у «велику

політику», як окремої соціально-демографічної групи з власними

економічними, соціальними та політичними інтересами, оформленими у

вигляді політичних структур.

ФЕНОМЕН ЗАПОРОЗЬКОГО КОЗАЦТВА

Я.С. Буга, студент групи А 1/2

Науковий керівник – Т.В. Березовська, к.іст.н., доцент

Історія Запоріжжя - перехрестя драматичних подій у долі українського та

інших європейських народів. Тут шість століть тому сформувалося запорозьке

козацтво - складне соціальне явище, визнане феноменом світової історії.

257

Завдяки козацтву Запорозької Січі український народ вижив духовно,

розвинувся як великий слов’янський народ, один з найбільших у Європі.

Перші письмові згадки про українських козаків трапляються у 1492 р. Але

різке зростання чисельності козацтва припадає на XVI ст. Козацтво виникло в

південноукраїнських землях - на території від середнього Подніпров’я і майже

до Дністра. Ці землі називалися Диким полем і після нашестя монголо-татар, а

потім, внаслідок частих нападів Кримського ханства, землі обезлюдніли і

залишилися незаселеними. Центром козацтва стало Запоріжжя - степи за

порогами Дніпра.

Січові козаки складали військо - кіш, який поділявся на військові одиниці -

курені. Територія, яку контролювала Січ, поділялася на паланки на чолі з

полковниками. Паланкове козацтво проживало на хуторах та в містечках.

Запорізька Січ була козацькою республікою. Верховна влада на Січі належала

козацькій раді, брати участь в якій мали право всі козаки. Козацька рада

обирала старшину: кошового отаману, гетьмана, писаря, обозного, суддю,

осавулів. Кожен курінь обирав курінну старшину. Козацька рада збиралася, як

правило, щороку 1 січня. Вживалося звичаєве козацьке право, яке склалося в

XV - сер. XVI ст. Козаки були рівними перед законом, рівними у праві

користуватися землею й іншими угіддями, брати участь у радах, обирати

старшину.

Козаки поділялися на реєстрове козацтво, яке призначалося на службу до

короля і за це отримувало кошти.

Серед істориків вирує ще одна думка, що козаки - це селяни, які не мали

родини і йшли на Січ заради наживи та вільно-розпутного життя. Але дивує

факт: як могли звичайні люди, які звикли працювати на землі, не маючи ніякої

освіти та навиків у воєнній справі, об’єднатися і організуватися у величезну

армію, а згодом утворили державу зі своїми власними законами та

самоврядуванням, до речі держава будувалась на демократичних засадах.

Стосовно походження терміну «козак» існує чимало версій, як наївно-

фантастичних, так і вірогідних. Фактично всі тюркологи вважають термін козак

258

похідним від дієслова qaz, пор.: давньотюркське qaz - "рити, копати", qazyan

"здобути, надбати", qazyanc "надбання, прибуток, зиск, заробіток"

(Девнетюркский словар) середньотюркське (чагатайське) qaz "блукати",

казахське, кримсько-татарське, турецьке qaz "копати", чагатайське, кримсько-

татарське qazaq "людина вільна, незалежна, шукач пригод, бурлака; звитяжна,

загарлива людина, вправний вершник; неодружений чоловік", також

чагатайське qazaq "чинити розбій", qazaqana "те, що властиве вільному

степовику", qazaqсі "розбійник", qazaqlyq "пригода, мандри", qazaqlug "ватажок

розбійників", телеутське qazra "конокрадство", qazracy "викрадач худоби",

qazran "сваритися", також турецьке qazaq "чоловік, що повністю владарює над

жінкою", "чоловік-деспот", кумицьке (заст.) qazaq "наймит, слуга", також

"зброєносець при феодалі", "дружинник". Дискутується також правомірність

читання давньотюркської рунічної форми VIII qazyaqym "придбаний (не

рідний) син".

Козацтво залишиться спірним питанням в історій України. Але неодмінно

це - феноменальне явище українського народу. Все ж таки козаки були

українцями, а цей факт неодмінно є гордістю і славетним минулим

українського народу.

МІСТО-ДЕРЖАВА ОЛЬВІЯ

А.О. Кондрашенкова, студентка групи А 1/5

Науковий керівник – Т.В. Березовська, к.іст.н, доцент

Ольвія – найважливіша грецька колонія в Нижньому Побужжі, в дельті

Гіпаніса (Бога) та Борисфена (Дніпра), заснована вихідцями з Мілету в 647-646

р. до н.е. Політичним та економічним центром її було однойменне місто,

залишки якого розташовані на правому березі Бузького лиману біля с.

Парутиного Очаківського р-ну Миколаївської області В період свого розквіту

воно досягло найбільших розмірів – близько 50 га (3 ст. до н.е.).

Ольвія поділялася на гористу й долинну частини, була оточена міцними

мурами й оборонними вежами, мала прямолінійне планування й була

259

забудована критими черепицею кам’яними спорудами громадського,

житлового, господарського та виробничого призначення. У центрі гористої

частини Ольвії була головна міська площа – агора, на ній – 7-кімнатний

громадський будинок для культових обрядів і купецьких зібрань, стіни якого

були вкриті розфарбованою штукатуркою, монументальний вівтар і штучні

кам’яні водоймища як частина великої гідротехнічної споруди. Навколо агори

містилися будинки державних установ, гімнасій (школа для юнацтва), театр та

іподром. З півночі до агори примикав теменос (священне місце), де були храми,

святилища, олтарі, жертовники; житлові будинки споруджувалися з каменю і

цегли-сирцю, найбагатші оздоблювалися колонами, фресками, мозаїкою. В

місті існувала розгалужена система водопроводу з глиняних труб. Навколо

міста був некрополь – цвинтар. На півночі і півдні від Ольвії існували десятки

городищ і неукріплених селищ грецьких переселенців та місцевого населення.

Ольвія була рабовласницькою республікою. Законодавчі органи та

виконавча влада були в руках рабовласницької частини населення. Значного

розвитку набули землеробство, скотарство, рибальство, виноградарство. У

самому місті розвивалися численні ремесла, продукцію яких збували

населенню Ольвії, різним племенам, що населяли частину території сучасної

України. В обмін на ремісничу продукцію в Ольвію надходили хліб, худоба,

вовна, риба, а також раби. Для потреб внутрішньої і зовнішньої торгівлі Ольвія

випускала свою. Населення Ольвії підтримувало зв’язки з Афінами, Корінфом,

Родосом, Пергамом, Олександрією та Малою Азією.

Після встановлення в 40-х рр. 5 ст. до н.е. скіфського протекторату над

містом склад населення поповнився за рахунок скіфів. У місті було побудовано

палац скіфського царя Скіла. В 5 ст. до н.е. О. мала договір про ісополітію

(подвійне громадянство) з Мілетом. Входила до складу Першого Афінського

морського союзу. В 331 р. до н.е. місто витримало облогу з боку війська одного

з полководців Олександра Македонського Зопіріона. У 2-1 ст. до н.е. О.

спіткала глибока економічна і соціальна криза. В той час Ольвія постійно

перебувала під загрозою нападів ворожих племен. Деякий час була під

260

зверхністю Скіфської держави, а потім – понтійського царя Мітрідата VI

Євпатора. В 48 до н.е. готи захопили і зруйнували місто. В 1 ст. н.е. місто було

відбудоване лише на частині його колишньої території. Знову почався розвиток

ремесла, торгівлі, сільського господарства, але попереднього розквіту вони не

досягли. В І ст. н.е. Ольвія була в залежності від скіфських царів - Фарзоя і

Інексімея. В складі населення того періоду значно збільшився скіфський

прошарок, заможна частина якого брала участь в управлінні державою. У 2 ст.

н.е. була під владою Риму і ще у 251 р. мала римську залогу, розміщену у

новозбудованій цитаделі. У 3 ст. її зруйнували готи. На поч. 4 ст. напади гунів

привели до остаточного знищення Ольвії.

З 1926 р. Ольвія набула статус заповідника.

КОЧОВІ ПЛЕМЕНА НА ТЕРИТОРІЇ МИКОЛАЇВЩИНИ

М.В. Пашинова, студентка групи А 1/3

Науковий керівник – Т.В. Березовська, к.іст.н., доцент

Історія племен і народів Північного Причорномор’я 1 тис. до н.е.

відзначається переходом від віку бронзи до початку віка заліза. Це – період

відкриття, поступового включення, широкого освоєння та утвердження влади

заліза. Саме це значною мірою вплинуло зміну усіх сторін господарського,

політичного та культурного життя давнього суспільства. великих етнічних

переселень, у ході яких відбувалося складення та кристалізація етнічної мапи

раннього середньовіччя, формування спільності ряду сучасних народів.

До того ж часу належить початок писемної історії та вихід на історичну

арену ряду невідомих до того народів, з яких в історії Північного

Причорномор’я мали кіммерійці, скіфи та сармати. З них центральну роль

відігравали, безумовно, скіфи, що створили у Причорномор’ї перше велике

політичне об’єднання, що містило у собі ряд кочових та землеробських племен,

так звану Причорноморську Скіфію.

Скіфська культура мала більш широке розповсюдження, ніж ареал

розселення скіфів. Вплив скіфського побуту на сусідні племена був величезний.

261

Окрім звіриного стилю до сусідів прийшли форми скіфської зброї, обладунки,

деякі засоби праці та ряд прикрас.

Скіфське озброєння по праву вважається одним з найбільш досконалих для

свого часу. Скіфами був створений комплекс озброєння, що не перетерпів будь-

яких значних змін і доповнень упритул до винайдення вогнепальної зброї. За

весь наступний час розвитку зброї упритул до розвинутого Середньовіччя у

склад озброєння воїнів Євразії увійшли лише шабля та кольчуга.

Бездоганна скіфська зброя мала значний вплив на розвиток озброєння

сусідніх народів. Греки, що проживали у колоніях на березі Чорного моря,

повністю узяли увесь набір скіфської зброї, відмовившись від багатьох видів

власної. Скіфська зброя добре представлена у пам’ятниках Середньої Європи.

Вона дійшла далеко на північ майже до Полярного кругу. З моменту виходу

скіфів на арену світової історії вони постають, як могутнє військове об’єднання,

що брало активну участь у найважливіших історичних подіях тієї пори, що

відбувалися на великих просторах від Північного Причорномор’я та до глибини

Древнього Сходу.

Звичайно кожен скіф був воїном. Воїнами у скіфів були навіть скіфські

жінки. У війні з персами приймало участь все населення Скіфії, здібне воювати.

Протягом усієї історії скіфів кіннота відігравала головну роль, чисельно та

якісно переважаючи над піхотою. На фінальному етапі скіфської історії в одній

з битв пропорція скіфської піхоти та кінноти складало два до одного

відповідно. Такого не знала військова історія древності. У армії Олександра

Македонського, в якого кіннота здобула найбільший розвиток в античному

світі, пропорція піхоти та кінноти складало і ніколи не була меншим, ніж шість

до одного.

ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ МІСТА МИКОЛАЄВА

К.О. Шин, студентка групи А 1/4

Науковий керівник – Т.В. Березовська, к.іст.н., доцент

262

Флотське й корабельне місто, творіння князя Потьомкіна-Таврійського,

засноване ним у 1789 р. на півострові при злитті Інгулу й Південного Бугу. За

усіма даними воно мало б стати «південною столицею» Росії. Однак Миколаєву

довелося стати містом-верф'ю, колискою Чорноморського флоту, одним із

центрів кораблебудування й оборонної промисловості Росії, а згодом – і

Радянського Союзу.

У зв’язку з цим багато десятиліть він був закритий для відвідання

іноземцями. А відтак – менше коштів виділялось на благоустрій, соціальну

сферу. Більшість підприємств військово-промислового комплексу не можна

було навіть згадувати у ЗМІ. З огляду на це, місто Миколаїв майже ніколи

особливо не афішувалось. Можливо, цим і пояснюється «дивина», яку відмічає

у своїй книзі «Історія Миколаєва» відомий миколаївський краєзнавець

професор Ю.С. Крючков: будучи сто років центром суднобудування й флоту на

Чорному морі, вузловим пунктом всіх доріг, які зв'язували Петербург з Одесою,

Херсоном, Молдавією та Кримом, Миколаїв залишався мов би непоміченим

майже всіма, хто проїжджав через нього. Про нього мало згадок у публікаціях,

дорожніх записах і мемуарах, хіба що розрізнені штрихи у листах. І попри все,

місто росло, розвивалось, жило своїм життям. Нині це крупний обласний центр

України з півмільйонним населенням, могутньою промисловістю, розвиненою

соціальною сферою.

З перших століть нашої ери ці місця поступово заселяли слов'янські

племена, а з кінця X ст. територія, де розташований нинішній Миколаїв,

увійшла до складу Київської Русі. Численні кочові племена зазіхали на

прибузький край. З кінця XVII ст. розвиток краю пов'язаний з утворенням

Запорізької Січі. Запорізькі й прибузькі козаки просувались до моря,

утворюючи острівці хліборобської культури. Степ був змушений об'єднатися з

морем. І це відбулося в результаті російсько-турецьких воїн.

У важкій війні Російська держава відстоювала право на вихід до моря,

наполегливо просуваючись до важливого стратегічного пункту – Очакова.

Боротьба велась на водних просторах. Росії потрібен був свій флот. За велінням

263

князя Потьомкіна в гирлі р. Інгул 1788 р. була закладена нова верф. Довкола

верфі почало рости містечко, яке отримало своє ім’я через рік, після

переможного штурму Очакова російськими військами під командуванням О.В.

Суворова. Очаків був здобутий у грудні 1788 р., в день Св. Миколая,

заступника моряків. На його честь і назвали нове місто.

Перший корабель – 44-гарматний фрегат «Святий Миколай» – було

спущено на воду в серпні 1790 р. Його зображення донині прикрашає герб

міста. З тих пір в Миколаєві було збудовано сотні кораблів та суден. Упродовж

майже ста років тут був дислокований штаб Чорноморського флоту. Миколаїв

проводжав у плавання видатних флотоводців Ф.Ф. Ушакова, П.С. Нахімова,

В.О. Корнілова, О.С. Грейга, М.П. Лазарева. На зміну парусному флоту

прийшли судна з паровими двигунами. У Миколаєві почали будуватись нові

верфі, зводились промислові підприємства.

У жовтні 1917 р. місто називали «Червоним Пітером України». 1920 р. тут

утвердилась Радянська влада. У роки Другої світової війни Миколаїв майже 3

роки був окупований гітлерівськими загарбниками. Жоден корабель не зійшов

за цей час зі стапелів. Легендами овіяне ім'я керівника Миколаївського підпілля

Героя Радянського Союзу В.О. Лягіна. А при звільненні Миколаєва в березні

1944 р. подвиг здійснили 68 моряків-десантників під командуванням К.Ф.

Ольшанського. Вперше за історію Великої Вітчизняної всі 68 учасників однієї

боєвої операції були удостоєні звання Героїв, більшість – посмертно, їхні імена

увічнені у меморіалі, у полум'ї Вічного вогню, що палає і сьогодні.

ИНКВИЗИЦИЯ

Е.И. Тынянськая, студентка групи Ен 2/1

Научный руководитель – Е.В. Кунашенко, ассистент

Инквизиция заставила Галилея отречься от своих слов о том, что Земля

вертится вокруг Солнца, а не наоборот, но своих убеждений учёный не

поменял. Однако знаменитую фразу — «И всё-таки она вертится!» — он не

произносил. Этот миф сочинил через сто лет итальянский журналист.

264

Джордано Бруно был сожжён католической церковью не за научные (а именно

поддержку коперниковской гелиоцентрической теории), а за антихристианские

и антицерковные взгляды (например, утверждение о том, что Христос совершал

мнимые чудеса и был магом) [1, с. 201-270].

В противовес еретическим сектам, проповедовавших апостольскую

бедность, было создано несколько орденов нищенствующих монахов.

Наибольшую известность из них получили доминиканцы и францисканцы. По

сути дела, они практически полностью дублировали правила поведения секты

Лионских бедных, но в системе церковной иерархии. Именно поэтому

инквизиторов назначали провинциалы францисканцев или доминиканцев из

состава братьев своего ордена. [2, с. 121-170]. С первых же шагов инквизиторы

получили огромные полномочия и полную бесконтрольность. Арестовав вновь

выявленных еретиков, он под конвоем препровождал их в центр епископии, где

и начинал допрос.

Единственным шансом на спасение от системы, которая считала любого

арестованного заранее виновным, заключалось в полном признании и

раскаянии на первом же допросе. Если же человек упорно настаивал на своей

невиновности, то его как закоренелого еретика выдавали в руки светской

власти. Основной целью инквизиции по понятию было вырвать души

грешников из когтей Сатаны, а то что происходило в это время с телом

значения не имело. В борьбе за такую важную вещь, как человеческая душа,

цель оправдывала применение любых средств. Наказания Инквизиция

накладывала обычно три вида наказания: епитимья, тюремное заключение и

передача в руки светской власти, что означало костер. Епитимья могла

заключаться в пожизненном ношении крестов, паломничестве по святым

местам, внесении определенного пожертвования на благие дела. Но это только

самые распространенные методы, вообще епитимья была ограничена только

фантазией инквизитора. Если возбуждалось преследование ныне умершего

человека, то конфискация распространялась на наследников вплоть до третьего

колена. Подобные меры полностью парализовали промышленность и торговлю

265

на южных территориях Европы. Распределение средств от конфискации

происходило следующим образом: треть получал инквизитор, треть -

представитель светской власти, треть - Святейший Престол [1, с. 101-170].

Деятельность инквизиции в области дипломатии. Эпоха средних веков

характеризовалась, среди прочих принципов мерной гордостью дворянства и

стремлением вывести свою родословную от как можно более славных предков.

Литература

1. Черній А.М. Релігієзнавство: навчальний посібник. – К.: «Академвидав», 2005. – 352 с. (Альма-матер).

2. Харьковщенко Є.А. Релігієзнавство: Підручник. – К.: Науково-виробниче підприємство «Видавництво «Наукова думка» НАН України», 2007. – 379 с.

СЕКЦІЯ «Економічна кібернетика і математичне моделювання»

МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФЕРМЕРСЬКИХ

ГОСПОДАРСТВ МИКОЛАЇВСЬКОГО РЕГІОНУ

П.В.Баньковська, студентка групи Е2/5

Науковий керівник – М.А. Домаскіна, старший викладач

Сучасний стан розвитку сільського господарства країни термінового

аналізу та пошуків шляхів розвитку селянських(фермерських) господарств. Не

дивлячись на всю недовіру до їх розвитку в нашій країні, вони набувають

дедалі більшого поширення і значення.

Основною проблемою в розвитку фермерських господарств є проблема

укріплення їх матеріально-технічної бази відповідною технікою, що дозволить

забезпечити виконання всього технологічного циклу робіт.

Вимагає покращення забезпечення фермерських господарств технікою.

Так, станом на 1 січня 2007 року фермерські господарства мали в наявності

1980 одиниць тракторів, 472 зернозбиральних комбайни, 1114 сівалок, 117

валкових жаток, та іншу техніку.

Станом на 1 січня 2008 року фермери мали в наявності 2023 одиниці

тракторів (на 2% більше, ніж у 2007 році), 478 зернозбиральних комбайнів (на

1,3%), 1140 сівалок (на 2,3%), 179 жаток валкових (на 1,1% більше) та іншу

266

техніку. В середньому навантаження на 1 трактор становило 121,2 га ріллі, а на

1 зернозбиральний комбайн – 174,7 га зібраної площі зернових і зернобобових

культур.

Наявність сільськогосподарської техніки у фермерів за останні три роки

невпинно зростає. Виключенням є кормозбиральна техніка, кількість якої за ці

три роки зменшилась на 14%: 2005р. – 21шт., а 2007р. – 18шт..

Проаналізувавши забезпеченість області по районах та зонах, бачимо, що

фермери північної природно-кліматичної зони мають більшу кількість

сільськогосподарської техніки, ніж фермери центральної та південної зон.

Найбільша кількість тракторів, що припадає на 100 га ріллі,

спостерігається у Арбузинському, Березанському, Новоодеському та

Миколаївському районах (0,9), найменша – у Братському і Первомайському

районах (0,4). В середньому по області на 100 га ріллі фермерських господарств

припадає по 0,7 трактора.

Таким чином, рівень забезпеченості фермерських господарств є досить

низьким. Не зважаючи на більш як десятилітній розвиток фермерства в нашій

країні, проблема забезпечення матеріально-технічної бази досі не розв’язана.

Тому необхідно шукати альтернативні способи залучення техніки для потреб

фермерських господарств.

Спираючись на проведені дослідження та досвід зарубіжних країн, можна

виділити наступні варіанти залучення техніки зі сторони:

- міжфермерська кооперація по використанню сільськогосподарської

техніки;

- кооперація фермерських господарств з підприємствами інших форм

господарювання;

- прокат (оренда) техніки районних сервісних підприємств, що створені,

як правило, на базі ремонтно-технічних структур АПК;

- розвиток приватних фірм, що виконують спеціальні види

механізованих робіт по заказах фермерів.

267

Отже, забезпеченість матеріально-технічними засобами фермерських

господарств Миколаївської області є недостатньою, майже критичною.

Література

1. Шебанін В.С. Стан та напрямки оновлення і розвитку матеріально-технічної бази сільського господарства в Україні //Економіка АПК – 2002р. т№8.

2. Кириленко І. Г. Агропромисловий комплекс України : сучасний стан та погляд у майбутнє //Економіка АПК. №4, 2001.

3. Рубан Ю. Методологічні та методичні питання створення концепції розвитку сільського господарства //ЕУ. 2002 - №1.

ВИКОРИСТАННЯ ГРАФІКА ЛОРЕНЦА ДЛЯ ЕКОНОМІЧНИХ

ДОСЛІДЖЕНЬ

Вакуленко К., Домашов М., студенти групи Е 2/2

Науковий керівник – М.А.Домаскіна, старший викладач

Графік (крива) Лоренца дуже часто використовується для наочності

проведених економічних досліджень. Однією із найбільш розповсюджених

галузей його використання є макроекономіка.

Криві Лоренца – це криві на графіку, що показують, яка частка (доля)

прогумованих за рік доходів, отриманих в даній країні, належить різним

відсоткам населення країни, починаючи із самих бідних, і завершуючи самим

багатими. Чим сильніше вигнута крива Лоренцо країни, тим найменш

рівномірним є розподіл доходів в цій країні.

На графіку по осі

абсцис відкладено

кількість сімей, по осі

ординат - доход сімей (у

відсотках). Причому по осі

абсцис зліва - найбідніші, а

справа - найбагатші сім'ї.

По осі ординат внизу -

доход найбідніших, вверху - найбагатших сімей.

268

Абсолютна рівність розподілу національного доходу представлена

бісектрисою (за цією ситуації усі отримують рівний дохід, абсолютна

нерівність показана лініями, що обмежують графік внизу (вісь абсцис) і

справа (у цій ситуації мізерна кількість сімей одержують 100% доходу).

Крива Лоренцо показує фактичний розподіл доходів, що будується за

реальними даними. Область між нею та лінією абсолютної рівності вказує

на нерівність у розподілі. Чим вона буде більшою, тим більшою буде ця

нерівність.

Досить цікавим, на наш погляд, є пропозиція використовувати графік

Лоренца для конструювання показників спеціалізації. За його допомогою

можна проводити порівняння рівнів спеціалізації в декількох господарствах,

або в одному господарстві за декілька років.

Методика побудови графіка Лоренца наступна. По господарству

визначається структура товарної продукції. Потім галузі будуються в

ранжирований ряд в порядку зростання. Після чого, обчислюються

кумулятивні (накопичувані) питомі ваги галузей. В квадраті, відповідно на осі

ОХ відкладають номери галузей (ріні проміжки), а по осі ОУ – накопичені

питомі ваги галузей. Точки з’єднують плавною кривою. Отримані криві

називають лініями Лоренца. Діагональ квадрата утворює лінію рівності.

Таким чином, чим далі відхиляється крива Лоренца від лінії рівності, тим

вище рівень спеціалізації господарства.

Графік Лоренца є дуже наочним, однак за його допомогою можна лише

визначити де буде вище, а де нижче рівень спеціалізації. Він не дає змоги

чисельно порівняти отримані дані.

Ряд учених займалися питанням чисельного порівняння рівнів

спеціалізації за допомогою графіків Лоренца. Після певного розвитку та

вдосконалення цього процесу ними було запропоновано в якості індексу

(коефіцієнта концентрації) використовувати відношення площі фігури, що

міститься між кривою Лоренца та лінією рівності, яка була названа

„факторною площею” до половини площі квадрата (або до площі

269

прямокутного трикутника). Пізніше Б.І.Пасхавер запропонував

використовувати відношення до максимального (граничного) значення

факторної площі, що відповідає одногалузевому господарству.

РОЗВИТОК ОВОЧІВНИЦТВА У ФЕРМЕРСЬКОМУ

ГОСПОДАРСТВІ «ВЛАДАМ»

Н. Є. Казакова, студентка групи Е 2/5

Науковий керівник – М. А. Домаскіна, старший викладач

Одним із найкращих господарств області, яке спеціалізується на

виробництві овочів, є фермерське господарство «Владам» Жовтневого району,

що організовано у 1992 році шляхом виділення з КСП «Восток».

Загальний розмір сільськогосподарських угідь, закріплених за

фермерським господарством складає 409,9 га.

За даними проведеного нами дослідження діяльності господарства

виявлено, що господарство забезпечує 48,7% ринку овочевої продукції

супермаркетів Миколаєва. Розглянувши дані по посівних площах та валових

зборах продукції, бачимо, що господарство займається переважно

вирощуванням овочів відкритого ґрунту. Проаналізувавши розвиток та

сучасний стан цієї галузі в ньому можемо стверджувати, що у фермерському

господарстві «Владам» спостерігається поступове зменшення площ овочевих

культур і валових зборів їх урожаїв. Зокрема площа під овочами за період з

2005 року по 2007 рік зменшилась в 1,1 раз і в стільки ж разів зменшився

валовий збір овочів. У величинах урожайності мали місце досить суттєві

коливання. До того ж у базисному, 2005році, вона була значно нижчою у

порівнянні зі всіма досліджуваними наступними роками.

Загальне збільшення валового збору овочів за аналізований період часу

становить 6784 ц. За допомогою методу обчислення різниць розрахуємо, який

вплив на нього мали:

а) площа овочевих культур: (226,3-212,6)*328,9=4505,9 (ц)

б) урожайність: (338,9-328,9)*226,3=2263 (ц)

270

Перевірка рахунків: 4505,9+2263=6768,9; 6768,9=6768,9.

Проаналізувавши зроблені розрахунки, можна зробити висновок, що

збільшення площ під овочевими культурами на 13,7 га дало змогу збільшити

валовий збір на 4505,9 ц. Також підвищення урожайності на 10 ц/га сприяло

збільшенню валового збору на 2263 ц.

За аналізовані роки в розмірах валових зборів та структури по видах овочів

відбулися певні зміни. Відносна величина структури у 2005, 2006, 2007 роках

по валовому збору овочів у фермерському господарстві «Владам» дає нам

змогу стверджувати, що господарство спеціалізується на виробництві овочів

відкритого ґрунту: вони складають по роках 44,6%, 42,6% та 45,1% від

загального показника валового збору, що являють собою найбільші частки. Ці

показники свідчать про певну тенденцію до зростання.

З овочів відкритого ґрунту слід виділити такі культури як капуста всяка,

валовий збір якої становить 11,2%, 11,8%, 17,2% відповідно по роках та

помідори – 18,1%, 9,9%, 10,7%. Деяке зниження частки цих двох культур в

загальному валовому зборі викликано розширенням асортименту овочевої

продукції за рахунок включення до нього картоплі, столових гарбузів, зеленої

цибулі та маточників дворічних овочевих культур.

За розмірами площ у фермерському господарстві «Владам» можна зробити

висновок, що площі практично всіх овочевих культур у звітному 2007 році були

більшими, ніж у базовому 2005 році крім площ таких культур як: капуста

цвітна, огірки, помідори, морква столова, цибуля та ріпку, часник.

Проте по більшості овочевих культур єдина закономірність у зміні площ по

роках відсутня. Виключенням у цьому були лише картопля, капуста всяка та

інші овочі, посівні площі яких за досліджуваний період з 2005 року по 2007 рік

стійко розширювалися.

РОЗВИТОК ФЕРМЕРСЬКИХ ГОСПОДАРСТВ

МИКОЛАЇВСЬКОГО РАЙОНУ

Сухаревська Д., студентка групи Е 2/2

271

Науковий керівник - М.А.Домаскіна, старший викладач,

В останні роки в Україні швидкими темпами наростають процеси

реформування аграрного сектору економіки, продовжують свій розвиток

фермерські господарства. Ці господарства є новим для України типом

виробничих відносин. Розглянемо діяльність сучасних селянських

(фермерських) господарств на прикладі господарств Миколаївського району

Миколаївської області.

Кількість фермерських господарств району коливається рік від року, але не

дуже суттєво. З початком виникнення фермерства на Україні темп створення

фермерських господарств в районі різко зростає. Але поступово, зважаючи на

всі труднощі, що постали перед новоствореними господарствами, кількість їх в

районі до 1998 року не уклінно зменшувалася, і в 2001 році складала вже 71,4%

порівняно з 1993 роком, а в 2007 – 58,6%. Господарства району складають в

середньому близько 5% загальної кількості фермерських господарств області.

Площа сільгоспугідь, наданих у користування фермерським

господарствам, зростає і різкий стрибок відбувся у 2001 році. Як правило,

фермери розширюють площі своїх земель за рахунок оренди пайових часток,

отриманих селянами в процесі приватизації. Відповідно зростає середня площа

сільгоспугідь в розрахунку на одне господарство. Якщо в 1993 році це було

всього 11,41 га, то в 2007 – 35,74га. Таким чином, середня площа земель одного

фермерського господарства зросла більше, ніж у три рази. Не дивлячись на

вказане, середня площа господарств району неодмінно залишається меншою,

ніж середня по області.

Виробнича діяльність фермерських господарств району пов’язана із

рослинництвом. Ця галузь не вимагає значних капіталовкладень та затрат

трудових ресурсів. Товарним тваринництвом в районі не займається жодне

фермерське господарство. Основними культурами, які вирощують фермери, є

озима пшениця, озиме жито та соняшник, в меншій мірі вирощують ярий

ячмінь, дехто в незначних об’ємах займається вирощуванням гречки та проса,

баштанних культур. Найбільші площі відводяться під зернові культури. Дещо

272

меншу площу займає вирощування соняшнику, але площа посівів цієї рослини

також зростає. Фермерські господарства району зовсім не займаються

вирощуванням цукрового буряку. Це обумовлено тим, що район входить до

грунтово-кліматичної зони – сухий степ, де традиційно цукровий буряк не

вирощувався, оскільки природні умови цьому не сприяють. Морський порт

Миколаєва являє собою надійного споживача зернових культур та насіння

соняшника, що і пояснює популярність цих культур серед фермерів.

Загальний валовий обсяг зерна з роками постійно зростає, що можна

пояснити збільшенням площ, які зайняті цією культурою. Однак урожай

зернових у 2007 році був набагато нижчим завдяки несприятливим погодним

умовам. Обсяги виробництва овочів у фермерських господарствах району

порівняно із загальними обсягами виробництва в області досить незначні і

складають менше 2%. Не дивлячись на те, що район розташовано поблизу

значних ринків збуту овочевої продукції, овочівництво не набуває значних

розмірів. Це пов’язано із великими затратами праці в овочівництві, а також з

необхідністю мати зрошувальні системи та можливості їх утримувати, що зараз

фермерові не по кишені.

Література

1. Статистичний збірник “Фермерські господарства Миколаївської області”. /Миколаївське обласне управління статистики. За ред. П.Ф. Зацаринського – М., 2008 – 102 с.

ВИРОБНИЧА ДІЯЛЬНІСТЬ ФІЛІЇ „СНІГУРІВСЬКОЇ”

ТОВ СП „НІБУЛОН”

Мінько О.С., студентка групи Е2/1

Науковий керівник - Домаскіна М.А., старший викладач

На сучасному етапі розвитку економіки України набули поширення різні

правові форми господарювання підприємств, у тому числі і товариства з

обмеженою відповідальністю (ТОВ). Одним з таких підприємств є ТОВ СП

„Нібулон”, яке було засноване 5 грудня 1992р. За 17 років було створено багато

273

філій. На даний момент ТОВ СП „Нібулон” займає лідерські позиції на ринку

сільського господарства України.

Однією з філій ТОВ СП „Нібулон” є філія „Снігурівська”, яка була

відкрита у 1995 р. Філія займається вирощуванням зернових та зернобобових

культур, соняшнику. На 2008р. площа пайових земель становила 4734,40 га, яка

в порівнянні з 2006р. скоротилася на 12,23%, але валовий збір зерна та

врожайність підвищилися на 83,2% та 153,6% відповідно. Таких результатів

вдалося досягти завдяки використанні новітньої техніки. У розпорядженні

господарства знаходяться 2 комбайни „John Deer”, 8 комбайнів „Casse”, 10

тракторів „Casse” та перевізні машини. Для приймання зерна у період збирання

врожаю побудовано зерно тік та сучасну лабораторію, яка є сертифікованою.

Все це дозволяє зберігати зернову масу згідну зі стандартами та уникати її

значних втрат.

Порівнявши структуру посівних площ у філіалі „Снігурівському” за

останні три роки ми спостерігаємо поступове зростання у структурі

господарства частини зернових та зернобобових, яка у 2007 р. в порівнянні з

2006 р. зросла на 1,56%, а у 2008 р. на 3,94%; частка соняшнику знизилася у

2007р. в порівнянні з попереднім роком на 36,61%, а у 2008 р. на 22,72%, але в

порівнянні з 2007 р. збільшилася на 21,91%. Спостерігається скорочення площі

пайових земель, яка у 2007р. в порівнянні з 2006 р. зменшилася на 10,04%, а у

2008р. в порівнянні з 2006 р. зменшилася на 12,23%. Щорічно в середньому

врожайність зернових та зернобобових підвищувалася на 59,24% або на 12,68 ц.

У структурі виробничих витрат найбільшу частку займають витрати

загально виробничого характеру, а саме у 2006 р вони складали 60,64%, у 2007

р. 69,22%, у 2008 р. 62,43%. У 2007 р. в порівнянні з 2006 р. загальновиробничі

витрати збільшилися на 225,06%, а у 2008 р. в порівнянні з 2006 р.

загальновиробничі витрати збільшилися на 400,5%.

Такі коливання в структурі пов’язані головним чином з тим, що

загальновиробнича собівартість у 2007 р. в порівнянні з 2006 р. зросли на

274

184,79%, а у 2008 р. в порівнянні з 2006 р. на 386,15%. Ця ситуація склалася за

рахунок несприятливих погодних умов (засуха).

Найменшу частку виробничої собівартості становлять прямі витрати на

оплату праці, які у 2007 р. в порівнянні з 2006 р. зросли на 70,48%, а у 2008 р.

зросли на 184,82%. Ця ситуація пов’язано насамперед з тим, що була підвищена

заробітна плата працівникам підприємства.

Виробнича собівартість пшениці на 1ц у 2007 р. в порівнянні з 2006 р.

збільшилася на 128,56%, у 2008 р. зменшилася на 1,97%. Виробнича

собівартість пшениці на 1га у 2007 р. в порівнянні з 2006 р. збільшилася на

7,79%, у 2008 р. збільшилась на 44,02%.

Виробнича собівартість кукурудзи на 1га у 2007 р., якщо порівняти його з

2006 р., збільшилася на 64,65%,а у 2008 р. збільшилася на 68,92%.

Виробнича собівартість соняшнику на 1ц у 2007 р. в порівнянні з 2006 р.

збільшилася на 202,06%, у 2008 р. збільшилася на 19,28%. Виробнича

собівартість соняшнику на 1га у 2007 р. в порівнянні з 2006 р. збільшилася на

53,05%, у 2008 р. збільшилася на 87,1%.

СЕКЦІЯ: «Сучасні комп’ютерні технології в економіці й освіті»

ПРОЕКТУВАННЯ БАЗИ ДАНИХ «ВНЗ: КОНТИНГЕНТ

СТУДЕНТІВ»

К.Є. Ісаєва, студентка групи Е 3/2

Науковий керівник - Л. Я. Боборикіна, к.е.н.,доцент

У зв’язку з постійним збільшенням обсягів інформації, розвитком і

застосуванням інформаційних технологій, використання автоматизованих

банків і баз даних та інформаційних систем стає невід’ємною складовою

функціонування різних організацій, в тому числі і підрозділів заклади освіти.

Варто зазначити, що одним із пріоритетних напрямків розвитку

інформаційного суспільства в Україні є прискорення розробки та впровадження

275

новітніх конкурентоспроможних інформаційно – комунікаційних технологій в

усі сфери суспільного життя.

Виходячи з цього, перед Центром інформаційних технологій

Прикарпатського національного університету ім.. Василя Стефаника та

кафедрою інформатики було поставлено завдання розробити модель бази

даних, яка б забезпечила збір, збереження й опрацювання інформації про

навчальний процес на факультетах (а також в інститутах як структурних

підрозділах університету) та організацію пошуку, вибору потрібних даних,

формування різноманітних відомостей, розпоряджень тощо.

При розробці проекту бази даних «ВНЗ: контингент студентів» було

виконано всі етапи проектування : від вивчення об’єкта автоматизації на

зовнішньому рівні до нормалізації відношень.

Так, зокрема, на зовнішньому рівні було:

- визначено функціональні задачі деканатів (інститутів);

- вивчено та проаналізовано оперативно – первинні та нормативно –

довідкові документи, зокрема такі, як:

1. журнал реєстрації;

2. навчальна картка студента; опис особової справи;

3. облік особистих карток усіх студентів і контролю за їхньою

успішністю;

4. екзаменаційно – залікові відомості;

5. контингент студентів;

6. анкета випускника; успішність академічних груп;

7. журнали й інші стандартні документи як внутрішнього, так і

зовнішнього документообігу; доповідні записки, витяги з протоколів,

розпоряджень, наказів тощо;

- описано процеси перетворення вхідних повідомлень у вихідні, зокрема:

автоматичне формування списків груп, видача екзаменаційно – залікових

відомостей, визначення рейтингу студента, розрахунок середньої успішності по

групі, потоку, спеціальності тощо;

276

- вивчено вимоги до бази даних з боку користувачів.

На основі отриманої інформації

- були розроблені інформаційні об’єкти, які підлягають зберіганню в базі

даних, їхні характеристики і взаємозв’язки між ними;

- здійснено перехід до етапу інфологічного проектування основними

складовими якого є: інформаційний об’єкт, атрибут, запит, запитальний зв’язок,

структурний зв’язок, словник даних.

При цьому було проведено:

- аналіз атрибутів щодо вилучення синонімів і омонімів;

- агрегація атрибутів і компонування їх в інформаційні об’єкти;

- перевірка відповідності отриманих об’єктів умовам нормалізації;

- формування запитів до БД і їх словесний опис.

Література

1. Дрінь Б.М. / /Актуальні проблеми економіки– 2008. – № 10. – С. 49 -54. 2. Єрьоміна Н.В. Проектування баз даних: Навч. посібник. – К.: КНЕУ,

1998. – С. 208.

СУЧАСНІ РІШЕННЯ ФІРМИ «1С» ДЛЯ ПІДПРИЄМСТВ АПК

В.А.Балан - студентка групи Б4/1

Науковий керівник- О.М.Пікін . ст. викладач

Сільське господарство - основа економіки будь-якої розвиненої держави,

що пред'являє особливі вимоги до підготовки фахівців для цієї галузі.

Спеціалізовані сучасні програмні продукти, створені фірмою «1С» для

агропромислового комплексу, в даний час здатні вибудовувати і підтримувати

систему обліку і управління підприємством, у відповідності із затвердженою

методологією обліку. Фахівці, що володіють поглибленим знанням галузевих

технологій і особливостей обліку, розумінням систем планування і аналізу, з

більшою ефективністю і віддачею зможуть застосовувати освоєний інструмент

у вибраній галузі. З початку дії пріоритетного Національного проекту розвитку

АПК намітився значний підйом і розвиток галузі. Господарства почали

отримувати інвестиції, унаслідок чого дозволили собі розширити посівні площі,

277

поголів'я худоби, відновити парк машин, відкрити нові напрями розвитку -

обробка власної продукції, виробництво кормів, добрив і тому подібне.

Переробники, виробники продуктів харчування почали розширювати

асортимент продукції, збільшувати об'єми виробництва і ринки збуту.

Вітчизняна продукція почала займати більшу половину продовольчого ринку

країни. Цей рівень хотілося б зберегти і в умовах фінансової кризи. Хоча,

інвестування не припинене, але об'єми його значно знизилися і щоб вистояти в

ситуації, що склалася, вийти з неї з найменшими втратами потрібні ефективні

заходи для управління підприємствами. В даний час для підприємств аграрного

сектора Фірма «1С» пропонує наступні рішення:

Рішення «1С:Бухгалтерія 8 сільськогосподарського підприємства»

призначене для автоматизації облікових і управлінських завдань на

сільськогосподарських підприємствах, включаючи підготовку обов'язкової

(регламентованою) звітності. «1С:Бухгалтерия сільськогосподарського

підприємства» може ефективно використовуватися на підприємствах різних

типів виробників сільськогосподарської продукції - рослинництва,

тваринництва, птахівництва. Модуль «Супутниковий моніторинг», який

доповнює вирішення «1С:Бухгалтерия сільськогосподарського підприємства»,

дозволяє контролювати всі переміщення техніки на полях, витрата ГСМ, площа

обробки, що важливе при виконанні сельхозработ.

Рішення «1С:Підприємство 8. Управління сільськогосподарським

підприємством» орієнтоване не тільки на бухгалтерські і фінансові підрозділи,

але і є інструментом планування, аналізу і управління, як окремими

підприємствами, так і аграрними холдинговими структурами. Функціонал

рішення дозволяє: планування сельхоздеятельности; розгорнений аналіз даних

про сільськогосподарські роботи; формування хлебофуражного балансу

;калькуляция собівартості сільгосппродукції. Рішення може використовуватися

як на окремих підприємствах, так і в сільськогосподарських холдингах для

комплексної автоматизації планування, виробничого і регламентованого обліку,

аналізу сільськогосподарської діяльності.

278

АТИКРИЗОВІ ЗВІТИ ДЛЯ «1 С:БУХГАЛТЕРІЇ 8 ДЛЯ УКРАЇНИ»

ІНСТРУМЕНТ БОРОТЬБИ З ФІНАНСОВОЮ КРИЗОЮ ДЛЯ

БУХГАЛТЕРА І ДИРЕКТОРА

В. В Бондар - студентка групи Б4/1

Науковий керівник - О.М. Пікін ст. викладач

В умовах економічної кризи функціонування та розвиток конкретного

підприємства залежить від ефективного управління, яке обумовлюється

своєчасністю отримання оперативної фінансової інформації. Саме тому

компанія „ABYY Україна” створила комплекс антикризових звітів для

програмного продукту „1С:Бухгалтерія 8 для України”, як інструмент боротьби

з фінансовою кризою для бухгалтера і директора. Антикризові звіти найбільш

корисні і необхідні керівництву підприємства, його фінансовими службам в

ситуації економічної кризи.

Загальною ознакою таких звітів є можливість довільного вибору періоду,

а для цілого ряду з них - і тимчасової деталізації звітів (день, тиждень, декада,

місяць, квартал, півріччя, рік). Вибір параметрів залежить від тривалості

виробничого циклу, сезонності здійснюваної діяльності, термінів зберігання

товарів (продукції), обсягів виробництва (збуту). Частина звітів оформлюється

у вигляді діаграми та таблиці до неї, яка містить показники в грошовому виразі.

Розшифровка окремих показників звіту не передбачена. При необхідності

показники звітів можна деталізувати за допомогою певного набору стандартних

бухгалтерських звітів.

Комплект антикризових звітів "1С:Бухгалтерии 8 для України" знаходиться

в "Панелі функцій", а саме в закладці "Центр антикризового управління". При

вході до неї користувач відразу бачить зведення всіх оперативних даних

по підприємству, яке включає: дані по залишках і надходженнях грошових

коштів, продажів, оборотних коштів, заборгованість покупців, зокрема

прострочену. Дані подаються на момент формування звіту, також

відображається динаміка змін (у відсотках) з початку місяця.

279

Комплекс антикризових звітів складається з чотирьох розділів: „Загальні

показники”, „Грошові кошти”, „Розрахунки з покупцями” та „Розрахунки з

постачальниками”. В свою чергу кожний розділ включає в себе певні звіти.

Перший розділ містить звіти: ”Продажу”, „Доходи і витрати”, „Оборотні

кошти”. Другий - „Залишки грошових коштів”, „Надходження і витрати

грошових коштів”. Третій – „Заборгованість покупців”, „Зміна заборгованості

покупців”, „Заборгованість покупців за термінами боргу”, „Прострочена

заборгованість”. Звіти „Заборгованість постачальникам” та „Зміна

заборгованості постачальникам” належать до четвертого розділу антикризових

звітів.

Застосування аналітичних звітів обумовлено недоліком грошових коштів

на рахунках організації для планових взаєморозрахунків, зокрема з бюджетом;

регулярним контролем за попитом на різні види товарів, продукції, послуг;

контролем прибутків підприємства та засновників. В умовах економічної кризи,

як правило, частіше зустрічається перша причина тому не варто нехтувати

регулярним аналізом фінансово-господарської діяльності підприємства.

Отже, керівництву підприємств в швидкозмінному ринковому середовищі

важливо мати інструмент експрес-аналізу головних показників фінансового

стану та динаміки їх зміни і в зв’язку з цим використовувати антикризові звіти.

АНАЛІЗ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА ЗА

ДОПОМОГОЮ МЕТОДІВ «1С:ПІДПРИЄМСТВО 8»

М.В.Бончук - студентка групи Б4/1

Науковий керівник - О.М.Пікін, ст. викладач

Актуальність теми. Фінансовий стан в умовах економічної кризи вимагає

ретельнішого аналізу. При великих об'ємах інформації людина не здатна

дати адекватну оцінку. Впровадження автоматизованих програм для аналізу

заощадить час і витрати праці, дасть можливість швидко реагувати на ситуації і

ухвалювати рішення.

280

Стандартне постачання фінансових програм включає цілий комплект

звітних форм: стандартні бухгалтерські документи і звіти, велика кількість

всіляких призначених для користувача звітів. Такі звіти допоможуть

керівникам всіх рівнів давати інтегральну оцінку роботи підлеглих служб і

ухвалювати правильні управлінські рішення. Обробка документів здійснюється

в масовому режимі з автоматичною генерацією тих або інших бухгалтерських

проводок і аналітичних даних по ним по заздалегідь обумовлених правилах їх

формування.

В центрі досліджень опинилися дві відомі компанії з розробки програмного

забезпечення для підприємств різних галузей: «1С підприємство» і «ПАРУС».

«ПАРУС». Додаток "Консолідація" служить для накопичення і аналізу

даних про фінансово-господарську діяльність структурних одиниць

підприємства, які можуть бути юридичними особами або входити в

підприємство на правах філій. Джерелом даних для додатку консолідованого

обліку є дані бухгалтерського обліку структурних одиниць, підготовлені за

допомогою додатку "Бухгалтерський облік" системи «ПАРУС». Додаток

"Консолідація" організовано аналогічно додатку "Бухгалтерський облік" і

забезпечує схожі функції в частині фінансового обліку. Це дає можливість

користувачеві, знайомому з бухгалтерським застосуванням, швидко освоїти

його. Завдяки інтеграції системи «ПАРУС» з MS Excel і Seagate Crystal Reports

користувач може формувати власні звіти, довільні формою і за змістом,

зокрема управлінські звіти, які формуються по даним, зареєстрованим в базі

системи.

«1С:Підприємство 8» Типове рішення "Аналіз фінансового стану

підприємств і холдингів" дозволяє провести аналіз фінансового стану,

ліквідності, стійкості, прибутковості окремих підприємств, бізнес-направлень в

цілому на підставі даних облікових систем і консолідованої звітності і видати

по її результатах розгорнений висновок. Аналіз фінансових показників

проводиться по агрегованому балансу і звіту про прибутки і збитки, показники

яких у свою чергу формуються на основі фінансових звітів інших типових

281

рішень «1С:Консолідація 8» або на основі бухгалтерських підсумків типових

облікових рішень. Вид звіту "Фінансовий аналіз" призначений для розрахунку

найбільш широко використовуваних показників, що описують поточну

структуру засобів і джерел фінансування підприємства і його операційну

діяльність. Початкові дані звіту можуть бути введені уручну або заповнені

автоматично на підставі даних інформаційної бази. Також користувач за

допомогою генератора звітів який винесений з конфігурації в програму

користувача дає змогу формувати звіт по різним рівням аналітичних даних.

ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ РОБОТОТЕХНІКИ

Г. С. Галабір, студентка групи ЗЕД 2.1

Науковий керівник – Р. М. Кубова, к.ф. – м. н., доцент

Уявіть, що ви є свідками народження нової галузі промисловості. Ця галузь

заснована на нових технологіях, які використовуються декількома добре

організованими корпораціями, що продають новітнє спеціалізоване обладнання

для бізнесу.

Мова йде про появу робототехніки, яка розвивається майже таким же

чином як комп’ютерна галузь 30 років тому назад. Про промислові роботи, які

використовуються на автомобільних збіркових конвеєрах на зміну вчорашніх

великих ЕОМ. Роботи використовуються в хірургії, в армії, вдома (наприклад,

роботи-пилососи чистять підлогу), існують роботи-іграшки, які імітують

людей, собак чи, скажімо, динозаврів.

В 2004 році Агенство перспективних досліджень Міністерства оборони

США (ARPA, Advanced Research Project Agency) проводило конкурс,

орієнтований на створення першого робота, здатного самостійно здолати

каліфорнійський полігон Mojave Desert — приблизно 230 км. по пересіченій

місцевості. Переможець зумів здолати 12 км. А вже в 2005 році п'ять роботів

змогли покрити всю відстань; середня швидкість переможця складала близько

30 км/год. (Цікаво, що ARPA фінансувало також роботи, які привели до

створення мережі Arpanet, попередниці Internet.)

282

Робототехніка зіткнулася майже з тими ж проблемами, з якими 30 років

тому довелося зіткнутися індустрії персональних комп'ютерів. Зважаючи на

майже повну відсутність загальних стандартів, при створенні нового пристрою

розробники зазвичай вимушені починати мало не з нуля. Інша проблема —

зробити так, щоб робот швидко відчував обстановку і реагував на неї.

Зниження цін на процесори високої продуктивності і на датчики для роботів

сприяє її рішенню. Творці роботів можуть також використовувати переваги

нового програмного забезпечення, яке спрощує написання програм, здатних

працювати з різними типами пристроїв. Мережі безпровідних роботів можуть

підключатися до настільних персональних комп'ютерів для вирішення таких

завдань, як візуальне розпізнавання і переміщення. Як скоро роботи стануть

частиною повсякденного життя? За даними Міжнародної федерації

робототехніки, в 2004 році в світі використовувалися близько 2 млн.

персональних роботів, а в 2008 року повинні були додатися ще 7 млн. У

Південній Кореї Міністерство інформації і зв'язку до 2013 року прогнозує появу

роботів-помічників в кожному будинку, а Японська асоціація робототехніки

передбачає, що до 2025 року зворот робототехнічної галузі в частині

персональних апаратів складе більше 50 млрд. дол. Чи будуть роботи

майбутнього схожі на людину? У міру того, як нові роботизовані машини

входять в побут людини, вони все менше нагадують двоногих андроїдів з

науково-фантастичних фільмів. Ясне одне: коли ці пристрої стануть

доступними, вони вплинуть на повсякденне життя людей подібно до того, як це

вже зробили персональні комп'ютери.

БЕЗПЕКА КОМУНІКАЦІЙ ТА ІНФОРМАЦІЇ - БЕЗПЕКА БІЗНЕСУ

Ю.М.Давиденко, студентки групи Б 4/5

Науковий керівник - О.Л. Божко, асистент

Людство вступило в нову епоху – епоху інформаційного суспільства.

Сьогодні практично вся діяльність людини тією чи іншою мірою залежить від

283

комп’ютерів – зв’язок, транспорт, енергетика, фінанси, торгівля, наука, освіта,

оборона, медицина тощо.

Разом з тим, високими технологіями активно цікавиться й злочинний світ.

Одночасно зі стрімким зростанням кількості персональних комп’ютерів і

користувачів глобальної мережі Інтернет зростає й кількість злочинів, що

вчинюються з використанням обчислювальної техніки та комп’ютерних

технологій.

Експерти в усьому світі визнають, що міжнародний характер сучасних

комп’ютерних і телекомунікаційних технологій спричинив появу нових форм

транснаціональної злочинності. Це призвело до появи такого феномену, як

“комп’ютерна злочинність” (або “кіберзлочинність” від англ. cyber crime).

Боротьба з комп’ютерними злочинами для сучасного суспільства, насиченого

інформаційними комп’ютерними технологіями, стала однією з першочергових

проблем.

Забезпеченням інформаційної безпеки вимагає вирішення наступних

ключових проблем:

1. Розвитку науково-практичних основ інформаційної безпеки, сучасній

геополітичній ситуації, яка відповідає, і умовам політичного і соціально-

економічного розвитку держави.

2. Формування законодавчої і нормативно-правової бази забезпечення

інформаційної безпеки, зокрема розробка реєстру інформаційного ресурсу,

регламенту інформаційного обміну для органів державної влади і управління,

підприємств, нормативного закріплення відповідальності посадових осіб і

громадян за дотримання вимог інформаційної безпеки.

3. Розробки механізмів реалізації прав громадян на інформацію.

4. Формування системи інформаційної безпеки, складовою частиною

загальної системи національної безпеки країни, що є.

5. Розробки сучасних методів і технічних засобів, що забезпечують

комплексне вирішення завдань захисту інформації.

284

6. Розробки критеріїв і методів оцінки ефективності систем і засобів

інформаційної безпеки і їх сертифікації.

7. Досліджень форм і способів цивілізованої дії держави на формування

суспільної свідомості.

8. Комплексного дослідження діяльності персоналу інформаційних систем,

зокрема методів підвищення мотивації, морально–психологічної стійкості і

соціальної захищеності людей, що працюють з секретною і конфіденційною

інформацією.

Для ефективного забезпечення безпеки інформації потрібне створення

розвиненого методологічного базису, що дозволяє вирішити наступні

комплексні завдання:

– створити систему органів, відповідальних за безпеку інформації;

– розробити теоретико–методологічну основи забезпечення безпеки

інформації; вирішити проблему управління захистом інформації і її

автоматизації;

– створити нормативно–правову базу, що регламентує вирішення всіх

завдань забезпечення безпеки інформації;

– налагодити виробництво засобів захисту інформації;

– організувати підготовку фахівців із захисту інформації;

– підготувати нормативно–методичну базу для проведення робіт по

забезпеченню БІТ.

СУЧАСНІ ВІДЕОКАРТИ

С.О.Жеребцов, студент групи ЗЕД 1/1

Науковий керівник – Р.М.Кубова, к.ф.- м.н.,доцент

Об’єктами дослідження були 3 відеокарти : GeForce 7300 GT, GeForce 9600

gso, GeForce gtx 285.

GeForce 7300 GT

Графічні процесори NVIDIA GeForce 7300 забезпечують новітні ігрові

ефекти без збитку продуктивності. Наділені можливостями 3D графіки і відео

285

найпередовіших графічних процесорів, які включають повну підтримку

Microsoft DirectX 9.0 Shader Model 3.0 і освітлення в широкому динамічному

діапазоні (HDR), графічні процесори гарантують вражаючу якість відео високої

чіткості і чудову ясність картинки при мінімальному навантаженні на

центральний процесор завдяки технології PureVideo. Щоб одержати

продуктивність і характеристики, необхідні для новітніх ігор і якості відео

рівня домашнього кінотеатру, переконайтеся, що у вашому ПК встановлений

графічний процесор серії GeForce 7300.

GeForce 9600 GSO

Всі рішення побудовані на базі чипа G92 з 96 потоковими процесорами і

зовні виглядають абсолютно однаково. При цьому для запобігання можливості

перегріву основних компонентів кожного з прискорювачів розробники

застосували в своїх дітищах ефективнішу альтернативну двуслотову систему

повітряного охолоджування власного дизайну, що складається з поділеного на

дві секції радіатора з парою теплових трубок, спеціального вентилятора

Seaweed-blade Fan з подібними водоростям лопатями, а також теплового екрану

BatMobile.

Відеокарта має 192-бітову шину пам'яті і 96 потокових процесорів.

Продуктивність на досить високому рівні: у Crysis при максимальних

налаштунках якості FPS тримається на рівні 33-34. Підтримка HDCP забезпечує

відтворення нестислого відео із захищених дисків, технологія PureVideo HD

переносить навантаження з процесора на графічну карту під час відтворення

HD-контента.

GeForce GTX 285

Що стосується GeForce GTX 285, то ця відеокарта прийде на зміну

нинішньої GTX 280. Принциповою відмінністю новинки стане тонший 55-нм

техпроцесс і підвищені частоти ядра, пам'яті і шейдерних блоків. В основі

GeForce GTX 285 буде оновлене ядро GT200, яке за рахунок зменшення

технологічного процесу змогло підкорити вищу частотну планку.

286

GeForce GTX 285 оснащується двома шестиштирьковими роз'ємами, на

друкарській платі присутнє місце для установки одного восьмиштирькового

роз'єму, замість одного шестиштирькового.

GeForce GTX 285, оснащується пам'яттю, що працює на ефективній частоті

2484 Мгц. Для цих цілей використовується нова пам'ять виробництва Hynix, з

часом вибірки 0.77 нс і розрахована на ефективну частоту 2600 Мгц.

ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТЕКСТОВИХ ПРОЦЕСОРІВ

MS WORD 2007 ТА MS WORD 2003

С.Ю. Задорожній, студент групи Е 2/4

Науковий керівник- К.О. Кірей, к..е.н., ст.викладач

При оформлені економічної документації на підприємствах набули

широкого розповсюдження текстові процесори, серед яких великим попитом

користується MS Word. Вказане програмне забезпечення (ПЗ) входить до

складу інтегрованої програмної системи автоматизації офісної діяльності

Microsoft Office.

Перша версія Word 1.0 була розроблена в 80-х роках для операційних

систем Xenix и MS-DOS. Нині на підприємствах використовуються в

переважній більшості версії MS Word 2002, що входить до складу пакета Office

XP та версії MS Word 2003, що входить до складу пакета Office 2003. З 2008

року на ринку ПЗ з’явилась нова версія програми – MS Word 2007. При

плануванні Microsoft Office розробники намагалися зробити ПЗ більш зручним

для користувача. В результаті був створений новий інтерфейс, який дозволяє

швидше знайти потрібну функцію; з’явився новий формат збереження файлів

docx, що дозволяє зменшити розмір, створеного в MS Word текстового файлу.

У MS Word 2007 значно змінився інтерфейс користувача. Так від

традиційного головного меню залишилась тільки кнопка Office. Деякі команди

переміщені сюди з меню Файл. Раніше для настройки параметрів роботи з

MS Word 2003 потрібно було звертатися до Сервіс – Параметри. Тепер ця

команда знаходиться в меню Office – Параметри Word. Традиційну панель

287

інструментів замінила стрічка, головною особливістю якої є наявність вкладок,

завдяки яким у полі зору може знаходитись значна частина команд. Елементи

стрічки незмінні, але для збільшення робочої області її можна приховати

(згорнути). Отже, в MS Word 2007 (після адаптації до нового інтерфейсу)

користувач витрачає менше часу на пошук необхідних функцій і має змогу

більше приділити уваги роботі зі змістом документа.

Функціонал MS Word 2007 традиційно було розширено. Так, наприклад,

нова версія програми може запам’ятовувати до 50 останніх відкритих

документів, MS Word 2003 – тільки до 9. Для створення маркірованого або

нумерованого списку у MS Word 2007 можна вибрати вид списку у вкладці з

восьми списків, які недавно використовувались. Під час форматування тексту у

новій версії при наведенні курсору на будь-яку кнопку вибору параметрів

форматування, виділений фрагмент змінюється до того як застосується дія.

Однак слід зазначити низку наявних проблем, що спостерігаються у

процесі роботи з MS Word 2007, оскільки ПЗ нове і потребує подальшого

удосконалення. Так у деяких випадках має місце проблема некоректного

форматування тексту в MS Word 2003, якщо попередньо файл був створений в

MS Word 2007 та збережений в форматі docx. Наприклад, - це незбереження

нових параметрів нумерованого списку, що встановлюються засобами

MS Word 2003, якщо попередньо документ був створений в MS Word 2007 та

збережений в форматі docx. Наступна проблема – це неможливість згрупувати

графічні об’єкти, що створені «із файлу» з автофігурами MS Word, що

ускладнює подальше розміщення в тексті рисунка, в якому використовуються

різні графічні об’єкти. Також слід зазначити проблему “незвичного

інтерфейсу”, що зазначається багатьма користувачами при переході на нову

версію текстового редактора.

Зважаючи на наявні проблеми MS Word 2007 залишається відкритим

питання: «Яке ПЗ є більш вдалим – Word 2007 або MS Word 2003?» і ми

вважаємо, що відповідь залежить від подальших дій розробника цього ПЗ.

Література

288

1. Обзор Microsoft Office Word 2007 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://office.microsoft.com/ru-ru/word/HA101656411049.aspx

2. Проблемы и решения в Microsoft Office 2007 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://wordexpert.ru/2007/12/13/problemyi-i-resheniya-v-microsoft-office-2007/

3. Word 2007: проблемы перехода [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://interestingsoft.blogspot.com/2007/06/word-2007.html

РОЗУМНІ РЕЧІ

Т.О.Коржова- студентка групи А1/5

Науковий керівник – А.В.Нєлєпова, асистент

Технологічні досягнення, що обумовили появу ноутбуків, КПК і мобільних

телефонів, забезпечили й основу нетрадиційних комп’ютеризованих пристроїв,

таких як інтерактивні стіни, столи й крісла, посуд і прилади, одяг і взуття,

косметика, папір і навіть зубна паста, що представляють собою приклади

компонентів інтелектуального кімнатного встаткування (roomware), з новою

функціональністю.

Розрізняють два види розумних артефактів - орієнтовані на системи й на

людину. Перші створюють середовище, у якій окремі розумні артефакти - або

середовище в цілому - можуть уживати деякі самостійні дії на основі раніше

зібраної інформації.

Робот, по визначенню, - це автоматичний пристрій, призначений для

здійснення виробничих й інших операцій, звичайно виконуваних людиною.

Робот може мати який завгодно розмір або форму, і працювати в якому

завгодно режимі. Термостат, автопілот, сканер і марсіанський спускати апарат,

що, є знайомими всім прикладами роботів. Для опису автоматичних пристроїв-

роботів, що не мають зовнішньої подібності з людиною, часто

використовується термін «автомат».

Розумний дім:

1. безпеку

a. системи відео спостереження

b. система управління опаленням

289

c. система захисту від протікань

d. GSM - камери

e. Стільникова система сигналізації

2. Вентиляція та кондиціювання

a. Зволожувачі повітря

b. Вбудовані пилевсмоктувачі

c. Кондиціонери

d. Системи очищення повітря

3. управління освітленням

4. теплове обладнання

a. електричні панелі

b. теплові завіси

c. інфрокрасні обігрівачі

Розумні речі:

1. Посуд

2. Прибори

3. Одежа

4. Взуття

5. Косметика

6. Папір

Роботи:

1. Роботи андроїди

2. Роботи тварини

3. Роботи цільового призначення

4. Авіа роботи

5. Роботи конструктори

6. Промислові роботи

7. Роботи пилососи

8. Транспорт

9. Водний транспорт

290

10. Іграшки роботи

11. Відео та радіо няні

12. Робо-іграшки конструктор

Весь зміст, масштаб і філософію змін, що відбуваються нині, людству ще

має бути усвідомити й зрозуміти. Процеси об'єднання різних технологій уже

породили поява терміна NBIC- конвергенції (по перших буквах областей: N -

нано; B -біо; I -інфо; C -когно). Грань між жив і неживим, штучним і

природним стає усе тонше. Чи то ще буде?

Література

1. Сергій Кузнєцов Розумні речі нового століття Открытые системы, #04/2005 http://citforum.univ.kiev.ua/

2. Розумні речі, або дивне - поруч http://www.all-robots.info 3. Роботи, Автомати й інші розумні пристрої, журнал цифрової

цивілізації digital, http://www.dgt.kz/

ЧОМУ КРАЩЕ ВИБИРАТИ LINUX

Н.В. Коростій, студентка групи ЗЕД 2/1

Науковий керівник – Р.М. Кубова, к.ф. – м.н., доцент

Linux - багатозадачна і широко користувальна операційна система для

бізнесу, науки і індивідуального програмування. Linux належить до сімейства

UNIX - подібних операційних систем, яка може працювати на комп’ютерах

серії Intel.

Бізнесмени інсталюють Linux в сітях машин, які використовують

операційну систему для обробки даних в сфері фінансів, медицини, в

телекомунікаціях і т.д.

UNIX - одна із самих популярних в світі операційних систем завдяки тому,

що її супроводжує і розповсюджує велике число компаній.

Linux - вільно розповсюджувана версія UNIX, спочатку була розроблена

Лінусом Торвальдсом ( Linus Torvalds ). Linux був створений за допомогою

багатьох UNIX-програмістів і інтузіастів із Internet, тих, хто має достатньо

практики і здатності розвивати систему.

291

Linux достатньо добре поєднуються з рядом стандартів на рівні початкових

текстів, включаючи IEEE POSIX.1, System V и BSD. Він створювався маючи на

увазі таку поєднаність .

Linux підтримує різні типи файлових систем для зберігання даних.

Реалізована також файлова система MS-DOS, яка допомагає прямо звертатися

до файлів MS-DOS на жорсткому диску. Підтримується також файлова система

ISO 9660 CD-ROM для роботи з дисками CD-ROM.

Linux є проектом з відкритим вихідним кодом. Все, що потрібно для

встановлення Linux є підключення до Інтернету, щоб завантажити ISO файли і

CD, де ви можете записати ISO.

Linux вважається набагато більш стабільною операційною системою в

порівнянні з Windows. Саме з цієї причини велика частина веб-серверів

працюють з використанням Linux.

Всі дистрибутиви Linux гідного завершення: Вони включають в себе майже

всі програми, такі як офісні додатки, PDF Reader, веб-сервери, компілятори і

т.д.

Переваги переходу з Windows на Linux:

• безкоштовно;

• Linux дистрибутивов є повними;

• ніяких вірусів та програм-шпигунів;

• низькі системні вимоги;

• стабільніший;

• програмування;

• можливість запускати Linux разом з Windows;

• та ін.

Сьогодні Linux - це повноцінна ОС сімейства UNIX, здатна працювати з X

Windows, TCP/IP, Emacs, UUCP, mail і USENET. Практично всі найважливіші

програмні пакети були поставлені й на Linux, тобто для Linux тепер доступні й

комерційні пакети. Все більша розмаїтість устаткування підтримується в

порівнянні з первісним ядром. Багато хто тестували Linux на 486-ом і

292

встановили, що він цілком порівнянний з робочими станціями Sun Microsystems

і Digital Equipment Corporation.

Література

1. Эви Немет, Гарт Снайдер, Трент Хейн. Руководство администратора Linux. Установка и настройка = Linux Administration Handbook. — 2-е изд. — М.: Вильямс, 2007. — 1072 с.

2. Кристофер Негус. Linux. Библия пользователя = Linux Bible. 2005 Edition. — М.: Диалектика, 2006. — 704 с.

3. Скотт Граннеман. Linux. карманный справочник. Необходимые коды и команды. = Williams Publishing 2008. — М.: Вильямс, 2008. — 211 с.

ЦИФРОВИЙ КОНТЕНТ: ВІД АВТОРА ДО СПОЖИВАЧА

Г.П.Куліш, студентки групи Б 4/5

Науковий керівник -0.Л.Божко, асистент

Чим надійніше захищаються права власності, тим багатша країна", —

відзначають автори опублікованого Міжнародного індексу дотримання прав

власності (IPRI).

Виробництво піратської продукції та порушення прав інтелектуальної

власності ніколи раніше не здійснювалося з такою зухвалістю та відкритістю,

як останнім часом.

В області цифрового права можна умовно виділити наступні розділи:

* Авторське право на цифрові сутності

* Право цифрових грошей

* Право цифрових операцій

* Право цифрових суперечок

* Право цифрового державного керування

* Право доступу до даних і захисту при доступі

Даний поділ умовний, однак він відображає об'єктивно існуючі в даний час

напрямки розвитку інформаційно-комунікаційних технологій.

У найбільш загальному вигляді під захистом авторського права й суміжних

прав у юридичній науці розуміють систему заходів, спрямованих на

відновлення або визнання авторських і суміжних прав і захист інтересів їх

293

володільців при порушенні або оспорюванні даних прав. Такі заходи можуть

носити цивільний, кримінальний або адміністративний характер, а також

характеризуватись як прикордонні митні заходи.

У провідних державах світу, таких як Велика Британія, Німеччина, США,

досить популярним на сьогодні є програмне забезпечення, за допомогою якого

можна виявити порушення авторського права, - це численні так звані детектори

плагіату. Причому, на відміну від стандартних пошукових систем в Інтернеті

(Google, Yahoo, Yandex тощо), при використанні таких програм створюється

цифровий образ усього перевіюваного документа, після чого він порівнюється з

матеріалами, розміщеними в Інтернеті та спеціалізованих базах даних, у тому

числі на академічних ресурсах i каталогах матеріалів засобів масової

інформації.

За даними Всесвітньої організації інтелектуальної власності, комп’ютерні

програми належать до трійки категорій об’єктів авторського права й суміжних

прав, що найчастіше стають жертвами піратства. Проте в Україні за останні два

роки суди розглянули не більше двох десятків справ, пов’язаних із незаконним

використанням програмного забезпечення.

СИСТЕМИ ВІДЕОСПОСТЕРЕЖЕННЯ

А.В.Лємєшко, студентка групи А1/5

Науковий керівник –А.В. Нєлєпова , асистент

Сфери застосування охоронного телебачення й коло розв'язуваних з його

допомогою завдань досить широкі. Вже давно стали щоденністю телевізійні

камери в супермаркетах, складах й офісах, не говорячи про такі серйозні

об'єкти як банки, режимні підприємства й т.п.

Системи охоронного телебачення складаються з:

1. телевізійних камер;

2. моніторів;

3. устаткування для обробки зображення;

294

4. відеомагнітофонів, інших пристроїв запису й зберігання

відеоінформації;

5. джерел живлення;

6. кабельної мережі передачі інформації й живлення [1].

У цей час можна виділити кілька основних завдань, розв'язуваних за

допомогою систем охоронного телебачення при охороні об'єктів:

1. загальне спостереження за обстановкою;

2. виявлення телекамер, що з'явилися в поле зору, людей, автомашин,

тварин, предметів і т.п.;

3. ідентифікація виявлених образів (об'єктів контролю).

Для керування багатокамерними системами відеоспостереження й обробки

відеозображення застосовуються наступні основні пристрої:

1. відеокомутатори;

2. відеоквадратори реального часу;

3. відеомультиплексори;

4. матричні комутатори [3].

У цей час найбільш широко використовуються три системи передачі

зображень по цифрових і звичайних телефонних лініях:

• системи з компресією зображень за принципом "умовного відновлення"

(CR), призначені для передачі інформації винятково про зміну зображення від

кадру до кадру;

• системи з MPEG-компресією, у яких використовують спеціальні

алгоритми компрес зображень об'єктів, що рухаються;

• системи з GPEG-компресією, які забезпечують незалежний стиск кадру

зображення.

Для забезпечення працездатності камери в повній темряві, а також для

скритності відеоспостереження використовуються пристрої місцевої Ік-

підсвітлення й Ік-прожектори, що здійснюють опромінення спостережуваного

об'єкта невидимими людині інфрачервоними променями.

295

Системи відеоспостереження діляться на прості (одно-двокамерні) і

складні (багатокамерні) з різною обробкою зображення.

Таким чином, системи відеоконтролю - це системи відеоспостереження з

відеозаписом надають величезну допомогу службі безпеки в об'єктивній оцінці

обстановки на об'єкті, ідентифікації об'єктів контролю, а так само дозволяють

оцінити якість роботи операторів.

Література

1. Нові камери систем відео спостереження від BOSCH Security

Systems . Режим доступу: imageland.com.ua, http://www.nobletmedia.com.ua/

2. Бездротова GSM сигналізація,Охорона квартир та дому Режим

доступу: http://rinad.com.ua/

РОЗШИРЕННЯ МОЖЛИВОСТЕЙ «1С:ПІДПРИЄМСТВО 8» ПО

РОБОТІ З ТЕРМІНАЛАМИ НА БАЗІ КПК

Г.М.Ляху - студентка групи Б4/1

Науковий керівник - О.М.Пікін ст. викладач

Продукт "1С:Підприємство 8.1 Розширення для кишенькових комп'ютерів"

розроблений компанією "ДІСКо" спільно з фірмою "1С" і призначений для

вирішення наступних завдань:

1. розробка мобільних застосувань;

2. забезпечення роботи мобільного користувача з даними інформаційної

бази 1С:Підприємство 8.1 на мобільному комп'ютері;

3. обмін даними мобільного користувача з інформаційною базою

1С:Підприємство 8.1.

Застосування "Розширення для кишенькових комп'ютерів" дозволяє

організаціям: - розширити сферу застосування вирішень системи

"1С:Підприємство 8.1";

- працювати з даними "1С:Підприємство 8.1" на кишенькових комп'ютерах

і комунікаторах, а також на ноутбуках і настільних персональних комп'ютерах,

що не мають прямого доступу до інформаційних баз "1С:Підприємство 8.1";

296

- забезпечити велику мобільність певним категоріям своїх співробітників;

- надати менеджерам можливість роботи з актуальними даними в ділових

поїздках і на різних виїзних заходах.

"1С:Підприємство 8.1 Розширення для кишенькових комп'ютерів" дозволяє

організувати двосторонній обмін даними між мобільними застосуваннями і

інформаційними базами "1С:Підприємство 8.1". Мобільні користувачі можуть

як отримувати дані з "1С:Підприємство 8.1" для використання на своєму КПК

або коммунікаторі, так і передавати введену інформацію для віддзеркалення в

інформаційній базі "1С:Підприємство 8.1". Таким чином, наприклад, торговий

агент може, знаходячись у клієнта, оформити замовлення на своєму КПК,

використовуючи при цьому актуальні дані про ціни і наявність товарів, і

відразу ж передати його до виконання в центральний офіс компанії за

допомогою GPRS або іншого способу зв'язку.

Особливості продукту. Робота з інформаційною базою

"1С:Підприємство 8.1":

- можливість друку документів і звітів безпосередньо з мобільного

пристрою;

- наявність технології створення і використання зовнішніх компонентів, що

дозволяє розширити функціонал системи. Зокрема, ця можливість дозволяє

організувати взаємодію з різним устаткуванням, наприклад з вбудованими

сканерами штрихкодів при роботі на терміналах збору даних;

- стиснення пакетів обміну для зменшення об'єму даних, передаваних між

клієнтом і сервером;

- можливість проектування форм додатку для мобільних пристроїв з різним

дозволом екрану;

- виконання обміну даними і управління параметрами сеансу обміну

засобами вбудованої мови

Всі програмні компоненти, що входять до складу продукту, мають як

російський, так і англомовний інтерфейси. Інтерфейс створюваних мобільних

застосувань по стилю схожий з інтерфейсом "1С:Підприємство 8.1" і може бути

297

досить швидко освоєний користувачами, що мають досвід роботи з цією

системою.

Отже, "1С:Підприємство 8.1 Розширення для кишенькових комп'ютерів"

дає ще більше можливостей для роботи. Створений на основі програми

"1С:Підприємство 8.1 " він може забезпечити велику мобільність певним

категоріям співробітників, надати менеджерам можливість роботи з

актуальними даними в ділових поїздках і на різних виїзних заходах.

3D - МОНІТОРИ

А.П. Посад – студент групи А1/5

Науковий керівник – А.В.Нєлєпова, асистент

Ідея створення пристроїв, що забезпечують відтворення 3D об'єктів, існує

вже більше 30 років. Природна трансформація чорно-білої картинки в

кольорову, моно звуку в стерео звук, залишають інженерам останнє завдання -

перетворення 2D в 3D.

3D монітори складаються з мікролінз, здатних контролювати

випромінювані світлові потоки, і програмне забезпечення, що займається

«промальовуванням» 3D зображення.

Існує кілька різновидів 3D моніторів:

• Стереоскопічні 3D монітори

• Автостереоскопічні 3D

• Голографічні 3D монітори

• Об’ємні 3D монітори

Технології 3D моніторів.

Автостереоскопичні 3D монітори здатні створювати 3D ефект без

допомоги яких-небудь додаткових пристроїв типу окулярів. Виробники

вирішили обпертися на оптичні ефекти, які дозволяють направляти промені 3D

монітори прямо в очі глядача. Якщо голова глядача перебуває в певнім

положенні перед 3D монітором, у так називаній стерео^-зоні, то він одержить

3D картинку.

298

Сфери застосування:

• геологія (аналіз й оцінка супутникових фотографій, карт);

• 3D анімація й 3D відео;

• освіта;

• 3D-робочі станції/САПР;

• комп'ютерні ігри;

• дизайн й архітектура;

• медицина;

• хірургія без скальпеля;

• хірургія;

• ендоскопія;

• ангіографія;

• пластикова хірургія;

• мікроскопія;

• військові застосування;

• симуляція й навігація (можливо й цивільне застосування);

• майданна зйомка;

• навігація в системі нічного бачення;

• біохімія й хімія;

• рентгенівська кристалографія;

• обчислювальна хімія;

• молекулярне моделювання;

• керування повітряним рухом.

Література:

1. Информация о 3D обородовании. 3D монитор, 3D принтер, 3D cканер. HI – TEC. Режим доступу: http://h-tec.ru/3D/main.php

2. Вадим Асадов, 3D Монитор - 3D реальность, Мир NVIDIA. Режим доступу: http://www.nvworld.ru/

3. 3D News, 46” 3D дисплей не требующий очков от 3Dvision. Режим доступу: http://gizmod.ru/keyword/3dvision/

299

АДАПТАЦІЯ «1С: БУХГАЛТЕРІЯ 8» ДЛЯ ЦІЛЕЙ ВУЗУ"

А.І. Рябов, студент групи Б4/1

Науковий керівник- О.М. Пікін ст. викладач

Необхідність адаптації типової конфігурації «1С:Бухгалтерія 8» для

специфічних цілей встає перед багатьма вузами. Дана проблема виникає з

різних причин, серед яких основною є відсутність повноцінної автоматизованої

інформаційної системи у вузі. Процеси автоматизації вузівської діяльності на

сьогоднішній день розвиваються достатньо бурхливо, проте потреба в простому

і дешевому доопрацюванні типових конфігурацій зберігатиметься ще довго.

Для організації всього облікового процесу була розроблена система

документів, що забезпечує ведення записів по відповідних регістрах. У основу

документообігу був покладений принцип незалежності оперативного і

бухгалтерського обліку. Хоча на підставі даних оперативного обліку закладено

проведення ряду процедур по бухгалтерському і податковому обліку. Зокрема в

систему був закладений механізм автоматичного визначення суми виручки, що

визнавалася, за даними оперативного обліку. Він заснований на використанні

стандартних документів конфігурації «1С:Бухгалтерія 8». Тобто для визнання

виручки за даними оперативного обліку автоматично формуються стандартні

документи «Реалізація товарів і послуг» і «Рахунок виданий». Принциповим в

розробці було те, що для формування інформації по регістрах оперативного

обліку використовувалися тільки наявні довідники типової конфігурації. Таким

чином, не був створений жоден додатковий довідник. У системі проводиться

подвійне використання одного елементу наявних довідників в бухгалтерському

обліку і оперативному обліку, що забезпечує гармонійний зв'язок між собою

цих видів обліку. Проте даний підхід вимагає чіткого формування змісту

довідників і їх структури. Наприклад, в довіднику номенклатура була відкрита

група «Послуги освіти», а елементи довідника даної групи визначають

найменування спеціальностей, по яких ведеться навчання у вузі. Таким чином, з

одного боку дані цих елементів є перелік спеціальностей по оперативному

обліку, а з іншого боку перелік послуг освіти по бухгалтерському обліку із

300

заданими цінами. Аналогічно елементи довідника «Типи цін» визначають

форму навчання по оперативному обліку і використовується по прямому

призначенню в бухгалтерському обліку визначаючи тип ціни для конкретних

послуг освіти (спеціальностей). Тобто одна і та ж спеціальність (послуга освіти)

по різних формах навчання (типам цін очна, заочная) має різну ціну.

Подвійному призначенню служить і довідник «Підрозділу організацій», хоча

його структура і сформована як що чітко відображає реальну структуру

організації. Необхідно відзначити, що одним з ключових моментів ефективної

роботи системи є наявність автоматизованого обміну даними з обслуговуючим

банком по платежах контрагентів - покупців послуг освіти.

Досвід експлуатації допрацьованої системи «1С:Бухгалтерия 8» протягом

року показав її працездатність і непогану ефективність пропонованого рішення.

МОЖЛИВОСТІ СУЧАСНИХ ОРГАНАЙЗЕРІВ

Н.А.Трофименко, студентка групи Е 2/4

Наукові керівники - Ш.М. Іхсанов,, к.т.н., доцент,

К.О.Кирей,, ст. викладач

На сучасному етапі персональний комп’ютер відіграє важливу роль в житті

людини. Він зайняв вагоме місце в офісах, організаціях, установах, вдома. А

багато людей взагалі не уявляють свого життя без нього. Особливо це

стосується тих, у кого багато справ, контактів, кому потрібно завжди все

встигати. До недавнього часу єдиним помічником таких людей були паперові

органайзери, які по суті являли собою звичайні паперові блокноти. Але, мабуть,

нікому не потрібно пояснювати, з якими проблемами пов’язано це рішення. І

всі розуміють, що комп’ютер дозволяє вирішити певну задачу набагато

простіше і зручніше для користувача. Правда для цього на ньому повинно бути

установлено спеціальне програмне забезпечення. Якщо говорити відверто, то

сьогодні на ринку є немало таких продуктів. І багато з них дуже схожі один на

одного як по функціональним можливостям, так і по інтерфейсу. Втім, іноді

зустрічаються і приємні виключення. Одним з них є програма Chronos

301

organizer, яку створили, спеціалісти компанії Smart Projects, називають її

графічним органайзером.

Відразу ж слід відзначити, що за функціональними можливостями

програма Chronos organizer, мало чим відрізняється від більшості своїх

«сестер». Проте, в цьому немає абсолютно нічого дивного, адже сучасні

органайзери охоплюють достатньо широкий спектр задач.

Основним недоліком всіх без виключення програм-органайзерів є їх

прив’язаність до одного єдиного ПК.

Sarbyx – включає в себе можливості Планувальника-Нагадувальника,

Органайзера, твікера ОС Windows та інших не мало важливих функцій.

Влаштований Планувальник допоможе не забути дні народження, свята,

призначені зустрічі та інші важливі події. Зручний Органайзер дозволяє

зберігати різні записи, контакти, паролі та іншу інформацію.

HomeSpider являє собою надсучасний органайзер із зручним інтерфейсом.

В ньому є все для ділових людей, які користуються Інтернетом та бажають

правильно планувати свій час.

Actual Planner – це потужний електронний органайзер. Дозволяє планувати

задачі, формувати особистий розклад справ, вести адресну книгу, робити

записи в електронному щоденнику і опубліковувати їх в Інтернеті.

Flame's Note System 2006+ - прграма-органайзер "Note System 2006+". В

першу чергу, ця програма створювалась виключно для функцій копіювання-

вставка текста. Вона, має ряд значних переваг. Програма "Flame's Note System

2006+" має оригінальний алгоритм збереження даних.

Rainlendar виносить на робочий стіл елегантний інтерактивний календар і

напівпрозрачне вікно з актуальним списком сьогоднішніх справ. Зараз щоб

додати нову задачу, зовсім не обов’язково запускати програму-органайзер –

просто натиснувши на дату в календарі, вказати на потрібну інформацію.

Найкращий серед безкоштовних органайзерів, який виділяється на фоні

інших конкурентів приємним зовнішнім видом та відмінною функціональністю

Інтерфейс EssentialPIM інтуїтивно зрозумілий і складається з шести закладок. В

302

меню Сегодня згруповані всі задачі і події на найближчі три дні, а Ежедневник

відмінно підходить для заміток про важливі зустрічі, визначні дати та заходи.

Легкий та зручний органайзер, ідеально підходящий для тих користувачів,

які хочуть, щоб їх задачі та плани були завжди на виду.

КОМП'ЮТЕРНІ ГРАФІЧНО-ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ

С.В.Щербина, О.М.Сівак - студенти групи М 1/1

Науковий керівник – Л.О.Борян, асистент

На цей час у галузі інформатики найбільш динамічно розвиваються

комп'ютерні графічно-інформаційні технології. Комп'ютерна графіка є

найвидовищнішою багатофункціональною складовою цих технологій,

найлегше сприймається та найшвидше обробляється й засвоюється людиною.

Інформація, що міститься у зображеннях, подається у найбільш концентрованій

формі. Одночасно ж ця інформація є і найдоступнішою для сприйняття й

аналізу за обмежений проміжок часу.

Намагання візуалізувати оброблювану інформацію спостерігається

практично у всіх без винятку сферах діяльності людини. Будь-які системи

комп'ютерної графіки відтворюють відібрану й певним чином оброблену

інформацію про процес або об'єкт у вигляді синтезованих зображень на екрані

дисплея.

Додаток Corel R.A.V.E. (Real Animated Vector Effects) - це нова програма,

що фірма Corel включила в десяту версію свого графічного пакета CorelDRAW.

Програма призначена для створення анімації й збереження її у вигляді фільму,

у першу чергу в популярному форматі Macromedia Flash.

У додатку Corel R.A.V.E. є велика кількість інструментів малювання й

створення ефектів, а також підтримка імпорту зображень із інших графічних

додатків. Створена анімація може включати звук і містити інтерактивні

елементи, можна контролювати якість файлу шляхом завдання параметрів

зображення й розміру кадрів, оптимізувати об'єкти з метою скорочення

величини результуючого файлу.

303

Corel R.A.V.E. дозволяє анімувати як векторні, так і растрові об'єкти,

змінюючи їхні властивості в часі або застосовуючи до них різні ефекти.

Програма Corel R.A.V.E. підтримує три основних методи анімації: покадровую

анімацію, розрахунок проміжних кадрів, покроковий перехід. Покадровая

анімація вимагає попереднього створення малюнків всіх кадрів, дозволяючи

одночасно відтворювати рух безлічі об'єктів, у тому числі й тла. Метод

розрахунку проміжних кадрів дозволяє задати ключові кадри або об'єкти, а

потім автоматично створити їхні проміжні стани. Анімація з покроковими

переходами дозволяє виконувати перетворення типу об'єктів.

Corel R.A.V.E. пропонує також набір заготівель геометричних фігур, таких

як прямокутники, еліпси, дуги, спіралі, багатокутники, зірки, сітки й ін. Надалі

їх можна перетворити, використовуючи спеціальні ефекти, або замінити одну

фігуру іншої.

Corel R.A.V.E. дозволяє публікувати анімацію, зберігаючи її у форматі

Macromedia Flash і вбудовуючи її в HTML-файл, автоматично генеруємий на

основі шаблона. HTML-документ, у який вбудовується анімація, дозволяє

управляти нею й зберігає її інтерактивність.

З появою та поширенням персональних комп'ютерів та відповідного

програмного забезпечення комп'ютерна графіка стала доступним

інструментальним засобом широкого кола спеціалістів багатьох галузей.

Швидке розширення функціональних можливостей сучасної обчислюваної

техніки створило базу для подальшого розвитку й вдосконалення систем

комп'ютерної графіки, що забезпечують відображення динамічних сюжетів, де

зображення послідовно змінюють одне одного за визначеним сценарієм.

СУЧАСНИЙ СТАН СУПЕРКОМП’ЮТЕРІВ

В. М .Яров., студент групи Е 2/4

Наукові керівники- Ш.М.Іхсанов, к.т.н., доцент,

Г. В. Волчкова, асистент

304

Стрімкий розвиток науки і техніки в другій половині XX століття

став поштовхом для створення сучасних інформаційних систем та

технологій, а також стимулював до появи на початку XXI століття

найновішого виду електронної обчислювальної техніки – суперкомп’ютера,

який використовується для моделювання складних процесів, систем та

операцій. Так, всесвітньо відомий виробник комп’ютерів IBM (International

Business Machines Corporation) почав штурмувати нові висоти

суперкомп’ютерних потужностей та технологій. 3 лютого 2009 року ця

корпорація офіційно оголосила про отримання нового замовлення на

виробництво суперкомп’ютера, що стане найпотужнішим у світі. Як

очікується, потужність цього монстра повинна перевищувати як мінімум у

15 разів показники сучасного лідера IBM RoadRunner, що був введений в

експлуатацію у травні 2008 року.

Замовником цього суперкомп’ютера є Уряд США або, якщо говорити

конкретно, Міністерство з питань енергетики країни. Треба відзначити, що

RoadRunner також перебуває під керівництвом цього федерального

інституту. В IBM наголошують, що потужність нової системи Sequoia має

скласти порядку 20 петафлоп/сек, проти 1,105 петафлоп/сек у нинішнього

лідера списку найбільш потужних суперкомп’ютерів. Потужність Sequoia

буде аналогічною до потужності 20 мільйонів сучасних ноутбуків, що

працюють одночасно.

Представники корпорації IBM та Міністерства з питань енергетики

США вже уклали контракт, який передбачає, що розробка системи Sequoia

в IBM має бути завершеною в 2011 році, а суперкомп’ютер повинен бути

введений в дію з перших днів 2012 року. Точної мети, з якою

створюваний обчислювальний гігант буде використовуватися, сторони не

називають, однак судячи з того, що Sequoia має бути встановлений у

Національній фізичній лабораторії в Ліверморі, ця електронна супермашина

використовуватиметься переважно для фізико-хімічного, астрономічного та

атомного моделювання. У Лабораторії відзначають, що використання цієї

305

машини стане можливим для точних прогнозів погоди, а також

передбачень землетрусів, вивержень вулканів, місць їх можливої появи та

показників вимірювання їх потужності.

З технічної точки зору Sequoia базуватиметься на архітектурі

BlueGene, яка вже активно впроваджується корпорацією по всьому світу.

Розміри Sequoia вражають: суперкомп’ютер являтиме собою 96

повнорозмірних серверних стійок і шаф загальною площею 316 квадратних

метрів. На сьогодні в IBM не повідомляють, які саме процесори й

програмне забезпечення будуть використовуватися в супер-системі, проте

нинішній RoadRunner працює на змішаній архітектурі з процесорів Cell і

X – 86 під управлінням Linux. Про нову систему відомо лише те, що

комп’ютер працюватиме із 1,6 терабайтами оперативної пам’яті.

Також фахівці зазначають, що для роботи Sequoia будуть потрібні

декілька окремих підстанцій, тому суперкомп’ютер споживатиме в піковому

режимі близько 6 мегават електроенергії.

Одночасно із замовленням Sequoia, в IBM від того ж таки

Міністерства з питань енергетики США було одержано замовлення на

менш потужний суперкомп’ютер Dawn, потужність якого становить 500

терафлоп/сек. Ця електронна машина займатиметься кліматичним

моделюванням. Вартість обох суперкомп’ютерів поки тримається в

таємниці.

СУЧАСНІ ПРОЦЕСОРИ

І.В.Яськова, студентка групи Е 2/4

Наукові керівники- Ш.М.Іхсанов, к.т.н., доцент,

Г. В. Волчкова, асистент

Центральний процесор (CPU, Central Processing Unit) - це основний

електронний модуль на материнській платі, який виконує обчислювальну

роботу, управляє обміном даними з операційною пам’яттю вводу-виводу.

Центральний процесор, являється апаратним центром інформаційно-

обчислювальної системи, відповідає за характеристику виробництва ПК.

306

Більшість сучасних процесорів для персональних комп'ютерів, загалом,

засновані на винаходах Джона фон Неймана .

Для того, щоб збільшити працездатність сучасних процесорів необхідно

збільшувати: тактову частоту, кеш пам'ять, кількість ядер.

Кешування — це використання додаткової пам'яті для зберігання копій

блоків інформації з основної (оперативною) пам'яті, вірогідність звернення до

яких найближчим часом велика. Розрізняють кеші 1-, 2- і 3-го рівнів. Кеш 1-го

рівня має найменшу латентність (час доступу), але малий розмір, крім того кеші

першого рівня часто робляться багато портовими. Так, процесори AMD K8

могли проводити 64 біт запісь+64 біт читання або два 64-біт читання за такт

процесори Intel Core можуть проводити 128 біт запісь+128 біт читання за такт.

Кеш 2-го рівня зазвичай має значно більші латентності доступу, але його можна

зробити значно більше за розміром. Кеш 3-го рівня найбільший за об’ємом і

досить повільний, проте все таки він набагато швидший, ніж оперативна

пам'ять.

Обмін даними сучасних процесорів з оперативною пам'яттю відбувається

через фронтальну шину (Front Side Bus – FSB). Чим вище її тактова частота,

тим швидше відбувається передача даних. Перші процесори Pentium 4 з шиною

400 Мгц могли сполучатися з пам'яттю зі швидкстю 3,2 Гб в секунду.

Пропускна спроможність сучасних процесорів Core 2 Duo і Core 2 Quad з

шиною 1333 Мгц досягає 10,6 Гб в секунду. Останні моделі чотирьох ядерних

ЦП Intel містять 820 млн транзисторів. Також зменшується кількість тепла, що

виділяється, і стає можливою робота на вищих частотах.

Розмір транзистора передових сучасних ЦП складає всього 45 нанометрів.

У 2009 році виробництво процесорів перейде вже на 32-нанометровую

технологію.

Зараз досить доступними є двух- та чотирьох ядрові процесори, зокрема

Intel Core2 Duo на 65 нм ядрі Conroe і Athlon64x2 на базі мікроархитектури K8.

На справжній момент (1-2 квартал 2009 року) обидві компанії AMD і Intel

відновили свої лінійки чотирьох ядрових процесорів. Intel представила

307

сімейство Core i7, що складається з трьох моделей, що працюють на різних

частотах. Основними родзинками даного процесора є використання трьох

канального контролера пам'яті (типу Ddr-3) і технології емуляції восьми ядер.

Крім того, завдяки спільній оптимізації архітектури вдалося значно підвищити

продуктивність процесора для багатьох типів завдань. Компанія AMD у

свою чергу представила лінійку процесорів Phenom II X4. При розробці якої

компанія врахувала свої недоліки: був збільшений об'єм кеша, а виробництво

процесора було переведене на 45 нм техпроцес, що дозволив понизити

тепловиділення і значно підвищити робочі частоти.

27 вересня 2006 року Intel продемонструвала прототип 80-ядерного

процесора. Передбачається, що масове виробництво подібних процесорів стане

можливе не раніше переходу на 32-нанометровий техпроцес до 2010 року. У

найближчих 10-20 років, швидше за все, зміниться матеріальна частина

процесорів з огляду на те, що технологічний процес досягне фізичних меж

виробництва. Можливо, це будуть: квантові і молекулярні комп'ютери.

308

ЗМІСТ СТОР.

СЕКЦІЯ «Бухгалтерський облік»

А.Ю. Ковиньов ОБЛІК ВИРОБНИЦТВА РИБОПРОДУКЦІЇ 3

А.М. Братченко ОБЛІК ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ 5

І.М. Мішутіна ОБЛІК ВИТРАТ ВИРОБНИЦТВА 7

І.М. Ващенко ОБЛІК І КОНТРОЛЬ РОЗРАХУНКІВ З ОПЛАТИ ПРАЦІ

9

О.Ю. Черенкова ОБЛІК І КОНТРОЛЬ КРЕДИТОРСЬКО-ДЕБІТОРСЬКОЇ ЗАБОРГОВАНОСТІ НА СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВАХ

10

І.І. Дрозд ПРОБЛЕМИ ВРЕГУЛЮВАННЯ ПОДАТКОВОГО І БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ

13

Н.В. Будикіна РОЛЬ ОБЛІКУ ФІНАНСОВИХ РЕЗУЛЬТАТІВ У ПІДВИЩЕННІ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ

15

К.Л. Шибко ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОБЛІКУ ЗЕМЕЛЬНИХ УГІДЬ

17

Н.О. Аніщенко ОБЛІК ДЕБІТОРСЬКОЇ ЗАБОРГОВАНОСТІ 19

О.В. Мухіна УДОСКОНАЛЕННЯ ОБЛІКУ РОЗРАХУНКІВ З КРЕДИТОРАМИ

21

Ю.С.Матюкова ОБЛІК ДОХОДІВ, ВИТРАТ, ФІНАНСОВИХ РЕЗУЛЬТАТІВ СУБ’ЄКТІВ МАЛОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА

24

І. В.Лахтіонов ПЕРСПЕКТИВИ УДОСКОНАЛЕННЯ ОБЛІКУ РОЗРАХУНКІВ ЗА ВИПЛАТАМИ ПРАЦІВНИКАМ

26

І.А.Кшевзінська ВДОСКОНАЛЕННЯ ОБЛІКУ КАПІТАЛУВ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВАХ

28

Л.С. Поплужна ОРГАНІЗАЦІЯ ОБЛІКУ ДЕБІТОРСЬКОЇ ЗАБОРГОВАНОСТІ В СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВАХ

30

І.М.Мілінчук ОБЛІК ФАКТОРІВ ПЛАТОСПРОМОЖНОСТІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ НОВООДЕСЬКОГО РАЙОНУ МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33

О.О.Кушнір ПЕРСПЕКТИВИ ОБЛІКУ ФІНАНСОВИХ РЕЗУЛЬТАТІВ У СТОВ «УКРАЇНА» ВРАДІЇВСЬКОГО РАЙОНУ

38

Н.В. Крижановська ПЕРСПЕКТИВИ УДОСКОНАЛЕННЯ ОБЛІКУ РОЗРАХУНКІВ ЗА ВИПЛАТАМИ ПРАЦІВНИКІВ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ « ВІДРОДЖЕННЯ» БАШТАНСЬКОГО РАЙОНУ»

41

А.І.Кіктєва ПЕРСПЕКТИВИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ОБЛІКУ ГОТОВОЇ ПРОДУКЦІЇ

43

О.В.Стафікопуло ПЕРСПЕКТИВИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ОБЛІКУ РОЗРАХУНКІВ З ОПЛАТИ ПРАЦІ В ТОВАРИСТВІ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ«ЮЛИГС – МС» ЖОВТНЕВОГО РАЙОНУ

47

Л.М.Марчук ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОБЛІКУ РОСЛИННИЦТВА 50

309

О.М.Яковлєва ВДОСКОНАЛЕННЯ ОБЛІКУ ФІНАНСОВИХ РЕЗУЛЬТАТІВ В ПСП ІМ. ЩОРСА ДОМАНІВСЬКОГО РАЙОНУ»

52

О.С.Чиричкіна ОБЛІК І АУДИТ ВИРОБНИЧИХ ЗАПАСІВ(НА ПРИКЛАДІ ТОВ «ОКСАМИТ» ЖОВТНЕВОГО Р-НУ)

54

Г.О. Дерябіна ОБЛІК ВИРОБНИЧИХ ЗАПАСІВ 56

В.С. Димко ОБЛІК ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ 58

А.В.Комаренко ПЕРСПЕКТИВИ ОБЛІКУ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ 60

С.О.Козлова ОБЛІК І КОНТРОЛЬ РОЗРАХУНКІВ ЗА ПОДАТКАМИ І ПЛАТЕЖАМИ В СТОВ «АГРОФІРМА «УКРАЇНА» ВРАДІЇВСЬКОГО РАЙОНУ

62

П.В. Гончарук ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ ОБЛІКУ У ФЕРМЕРСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ „ОКЕАН” ПЕРВОМАЙСЬКОГО РАЙОНУ

64

Т.І. Рижова ОБЛІК ГРОШОВИХ КОШТІВ У ПСП «УКРАЇНА» ОЧАКІВСЬКОГО РАЙОНУ

66

А.А. Рєпка ПЕРСПЕКТИВИ ОБЛІКУ ОРЕНДОВАНИХ ЗЕМЕЛЬ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ

68

Н.М. Савченко УДОСКОНАЛЕННЯ ОБЛІКУ ФІНАНСОВИХ РЕЗУЛЬТАТІВ

70

Л.В. Фабрикова Л. В.ОБЛІК ФІНАНСОВИХ РЕЗУЛЬТАТІВ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

73

СЕКЦІЯ «Фінанси»

К.Є.Ісаєва СТАН, ПРОБЛЕМИ ТА ОСНОВНІ НАПРЯМИ АКТИВІЗАЦІЇ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ

75

А. М.Рудіч ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ АКЦІОНЕРНИХ ПІДПРИЄМСТВ

77

О. Р. Алексєєва ДОЦІЛЬНІСТЬ ЗАТВЕРДЖЕННЯ ЗАКОНОПРОЕКТУ ПРО ПОДАТОК НА НЕРУХОМІСТЬ

79

Т.С. Богуш МОНІТОРИНГ ФІНАНСОВОГО СТАНУ В СИСТЕМІ АНТИКРИЗОВОГО УПРАВЛІННЯ АГРАРНИМИ ПІДПРИЄМСТВАМИ

81

Є.Юрченко ПЛАТА ЗА ЗЕМЛЮ ЯК ІНСТРУМЕНТ РЕГУЛЮВАННЯ ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН В МИКОЛАЇВСЬКІЙ ОБЛАСТІ

83

В.М. Зданюк ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ТА ФІНАНСУВАННЯ ФЕРМЕРСЬКИХ ГОСПОДАРСТВ

85

В.С.Шеметова ФОРМУВАННЯ І РОЗПОДІЛ ПРИБУТКУ АГРОПІДПРИЄМСТВ

86

С.Корнєєва ОСОБЛИВОСТІ ІНВЕСТИЦІЙНО-ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В АГРОПРОМИСЛОВОМУ ВИРОБНИЦТВІ

88

О.С.Устименко ДОТУВАННЯ АГРАРНОГО СЕКТОРА УКРАЇНИ 90

І.С.Нікітенко ПРОВЕДЕННЯ САНАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ НА ПІДПРИЄМСТВАХ УКРАЇНИ

91

О.О. Бурдейна РОЛЬ БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ЕФЕКТИВНОГО ФУНКЦІОНУВАННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ВИРОБНИКІВ

93

С. Л. Ткачук ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ

95

310

Л.О.Рижик ФОРМУВАННЯ І РОЗПОДІЛ ПРИБУТКУ АГРОПІДПРИЄМСТВ

97

І. Валько СУТНІСТЬ ПОДАТКУ НА ДОДАНУ ВАРТІСТЬ В ЕКОНОМІЧНІЙ СИСТЕМІ ДЕРЖАВИ

99

К.В. Звягінцева ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ КАПІТАЛЬНИХ ВКЛАДЕНЬ

100

А.О.Сахнюк ОПОДАТКУВАННЯ ОБ’ЄКТІВ ГРАЛЬНОГО БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ

102

О.В.Симоненко ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ ЛІЗИНГУ В РЕГІОНАЛЬНИХ АПК

104

Н.В.Буячок СУЧАСНИЙ СТАН ФІНАНСОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МАЛИХ ПІДПРИЄМСТВ В УКРАЇНІ

106

І.О.Корсак ПРОБЛЕМИ І ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ АКЦІОНЕРНИХ ТОВАРИСТВ В УКРАЇНІ

108

В.М.Влас РОЗВИТОК ФЕРМЕРСЬКИХ ГОСПОДАРСТВ В МИКОЛАЇВСЬКІЙ ОБЛАСТІ

110

О.І.Білик АКЦИЗНИЙ ЗБІР НА ТЮТЮНОВІ ВИРОБИ: ПРОГНОЗ НА 2009 РІК

111

І.В.Марчук ЗЕМЕЛЬНЕ ОПОДАТКУВАННЯ У СУЧАСНИХ УМОВАХ

113

Н.В.Вєтрова СУТНІСТЬ І РОЛЬ ПДВ В ЕКОНОМІЧНІЙ СИСТЕМІ ДЕРЖАВИ

115

В.О. Коваль КАПІТАЛОУТВОРЕННЯ В УКРАЇНІ ЯК ПРЕДМЕТ СИСТЕМНОГО АНАЛІЗУ ТА УХВАЛЕННЯ СТРАТЕГІЧНИХ РІШЕНЬ

117

А. О. Вакуленко ПОДАТОК НА ПРИБУТОК ПІДПРИЄМСТВА - ВАЖЛИВИЙ ВИД ДЕРЖАВНИХ ДОХОДІВ

118

К.С.Горєва ФОРМУВАННЯ ПРИБУТКУ В СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВАХ

120

В.А.Солнишкова АКЦИЗНИЙ ЗБІР ТА ЙОГО РОЛЬ У ДОХОДАХ БОДЖЕТУ

122

В.В.Алєксєєва ПОДАТОК НА ДОДАНУ ВАРТІСТЬ ЯК ОСНОВА БЮДЖЕТОУТВОРЕННЯ

123

П.Ю.Дзюба ЧЕКОВА ФОРМА ОПЛАТИ ЯК ВИД БЕЗГОТІВКОВИХ ОПЕРАЦІЙ, ТА ЗАСТОСУВАННЯ ЇХ В УКРАЇНІ

125

О.М.Зуб НАПРЯМИ РОЗВИТКУ СИСТЕМИ ОПОДАТКУВАННЯ ТА ОЦІНКА НЕРУХОМОСТІ

127

В.Г.Лаба ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ДОВГОСТРОКОВОГО КРЕДИТУВАННЯ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ

129

Н.В.Безпалько ІНОЗЕМНЕ ІНВЕСТУВАННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ

131

Ю.М. Бойко ОСОБЛИВОСТІ СПЛАТИ ПОДАТКУ НА ЗЕМЛЮ 133

І.М.Євчук ФІНАНСОВА СТІЙКІСТЬ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ

134

Д.А.Гросу ІННОВАЦІЙНІ ФОНДИ СІЛЬСЬКОГОГОСПОДАРСЬКОГО ПІДПРИЄМСТВА

136

А.В. Лук'янчук ІНВЕСТИЦІЙНА ПРИВАБЛИВІСТЬ ПІДПРИЄМСТВ АГРОПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ

138

В.С.Сидоренко ОПОДАТКУВАННЯ ДОХОДІВ ФІЗИЧНИХ ОСІБ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ В УМОВАХ СВІТОВОЇ ФІНАНСОВОЇ КРИЗИ

140

311

О.О.Борисова РЕФОРМУВАННЯ МІСЦЕВИХ ПОДАТКІВ І ЗБОРІВ В УКРАЇНІ

142

Л.Л.Сабодаха ОСОБЛИВОСТІ ФІНАНСІВ ФЕРМЕРСЬКИХ ГОСПОДАРСТВ

144

Н.О.Осіпова ОПОДАТКУВАННЯ ФІКСОВАНИМ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИМ ПОДАТКОМ

145

В.В.Габелюк ОЦІНКА РИЗИКОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ НА УКРАЇНІ

147

С.М.Сенишина КРЕДИТУВАННЯ АГРОПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ

149

Є. Ткачук ПРІОРИТЕТНІ НАПРЯМКИ РЕФОРМУВАННЯ РИНКУ АГРОСТРАХУВАННЯ В УКРАЇНІ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

150

О.Ю. Толчева СТРАХУВАННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ РИЗИКІВ ЯК ЗАСІБ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗЗБИТКОВОГО РОЗВИТКУ АГРАРНОГО СЕКТОРУ УКРАЇНИ

152

Е.А. Новак ПРИОРІТЕТНІ НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ БЮРО КРЕДИТНИХ ІСТОРІЙ В УКРАЇНІ

154

А. Г. Фурсова ПРІОРИТЕТНІ НАПРЯМКИ ДІЯЛЬНОСТІ ДЕРЖАВНИХ ІНВЕСТИЦІЙНИХ ФОНДІВ УКРАЇНИ

156

Н. С. Безугла КРЕДИТУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ ЗА РАХУНОК КОШТІВ МІЖНАРОДНИХ ФІНАНСОВО-КРЕДИТНИХ ІНСТИТУТІВ

157

Н.Ю. Шепель ПРОБЛЕМИ ІПОТЕЧНОГО КРЕДИТУВАННЯ В УКРАЇНІ

159

В.В. Коваленко ВЕКСЕЛЬНИЙ ОБІГ В УКРАЇНІ: СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

160

О.В. Березницький ОРГАНІЗОВАНА ЗЛОЧИНІСТЬ У СФЕРІ СТРАХУВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ: ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ

162

Н.В. Буячок АНАЛІЗ ОСНОВНИХ ФАКТОРІВ ІНФЛЯЦІЇ В УКРАЇНІ

163

Н. С. Безугла ДІАГНОСТИКА РІВНЯ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ПІДПРИЄМСТВ

165

А.О. Бузнік ДЕРЖАВНА ПІДТРИМКА ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ В УКРАЇНІ

167

Е.А. Новак ПРОВЕДЕННЯ ОЦІНКИ НАДІЙНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ

169

О.С. Устименко ЗОЛОТІ ІНВЕСТИЦІЇ 171

Є. Юрченко АНАЛІЗ СУЧАСНОГО СТАНУ ФОНДОВОГО РИНКУ УКРАЇНИ

173

І.О. Корсак ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ І СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКИХ ФОНДОВИХ БІРЖ

175

В.М.Влас ШЛЯХИ ПОДОЛАННЯ КРИЗИ В КРЕДИТУВАННІ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ

177

І.І. Бендерська ІНФОРМАЦІЙНО – АНАЛІТИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНИМИ ФІНАНСАМИ

178

Ю.В. Бізікова ГЛОБАЛЬНА ФІНАНСОВА КРИЗА 2008 РОКУ В УКРАЇНІ

180

К.В. Бондаренко ФІНАНСОВО – ЕКОНОМІЧНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ РИНКУ ПРАЦІ ТА БОРОТЬБИ З БЕЗРОБІТТЯМ

182

А. Артюшенко ВПЛИВ ФІНАНСОВИХ ВАЖЕЛІВ НА РІВЕНЬ ЖИТТЯ НАСЕЛЕННЯ

184

312

А.С. Горєва РОЛЬ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ В ЗАБЕЗПЕЧЕННІ СОЦІАЛЬНОГО І ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ ДЕРЖАВИ

186

Н.Б. Іванова РЕАЛІЗАЦІЯ ЗАХОДІВ, СПРЯМОВАНИХ НА МІНІМІЗАЦІЮ НЕГАТИВНИХ НАСЛІДКІВ ВПЛИВУ СВІТОВОЇ ФІНАНСОВОЇ КРИЗИ НА ЕКОНОМІКУ УКРАЇНИ

188

О.О.Пепуль СТАБІЛІЗАЦІЯ ПРОГРАМИ УРЯДУ ФЕРЕНЦЯ ДЮРЧАНЯ: УРОКИ ДЛЯ УКРАЇНИ

190

І.Каверіна РИНОК ЗОЛОТА-НЕЗМІННИЙ ЕЛЕМЕНТ ГРОШОВО-ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ

192

Л.В. Швець ІНТЕРНЕТ – ТЕХНОЛОГІЇ В ОБСЛУГОВУВАННІ КЛІЄНТІВ БАНКУ

193

CЕКЦІЯ «Проблеми формування інноваційної економіки в Україні»

О.І.Олійник ІННОВАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВ УКРАЇНИ В УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЇ РИНКОВИХ ВІДНОСИН

196

Г.О.Величко ДЕРЖАВНА ІННОВАЦІЙНА ПОЛІТИКА 197

О. В. Крамаренко ІННОВАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК ТИП ПІДПРИЄМНИЦТВА ТА ЇЇ ОСОБЛИВОСТІ

199

Я.О. Драчов ВПРОВАДЖЕННЯ ІННОВАЦІЙ В ПРОМИСЛОВОСТІ

201

М.І Розкладай ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ В ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ

202

Ю.О.Юськів ПРО НЕОБХІДНІСТЬ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ АПК УКРАЇНИ

204

Н.Я. Бунзяк ПЕРСПЕКТИВИ ІННОВАЦІЙНО-ТЕХНОЛОГІЧНОГО РОЗВИТКУ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ

206

А.П.Шевченко ТЕХНОПОЛІСИ І ТЕХНОПАРКИ ЯК ІННОВАЦІЙНІ ФОРМИ РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ

208

А.С. Бойко ОСОБЛИВОСТІ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У СФЕРІ ПОСЛУГ

210

Я.О. Мартиненко ІННОВАЦІЙНІ КОНТУРИ РОЗВИТКУ ТУРИЗМУ

211

С.І. Царик ПРО УМОВИ СТВОРЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІННОВАЦІЙНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

213

Cекція: Мікроекономіка та макроекономіка»

А.О.Каюда РОЗВИТОК ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ В СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ

215

О.В.Дуб’яга РОЗВИТОК АГРОПРОМИСЛОВОЇ ІНТЕГРАЦІЇ НА РЕГІОНАЛЬНОМУ РІВНІ

217

Л.В.Росоха ТЕОРІЯ ПОВЕДІНКИ СПОЖИВАЧІВ 219

А.В.Гайдейчук СУЧАСНИЙ РОЗВИТОК РЕНТНИХ ВІДНОСИН 220

Секція суспільно-політичних наук

П.М.Грохович СОЦІАЛЬНІ АСПЕКТИ МІГРАЦІЇ НАСЕЛЕННЯ 222

П.В.Баньковська СТИЛЬ ЖИТТЯ ТА КУЛЬТУРНО-ДОЗВІЛЛЄВІ ПРАКТИКИ

224

C.В. Кудін АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ СОЦІОЛОГІЇ МОЛОДІ 225

Ю.О.Бондарець ГЕНДЕР ТА ГЕНДЕРНИЙ АНАЛІЗ 227

313

В.О. Клецко ГЕРОЙ В СУЧАСНОМУ КІНЕМАТОГРАФІ 229

Наумова А.Ю. ПРОБЛЕМА РОЗКОЛУ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ В УКРАЇНІ

231

А.В. Хоменко В ЧОМУ ПРИВАБЛИВІСТЬ РЕЛІГІЙНИХ СЕКТ 233

Ю.О.Бондарець ЛОБІЗМ У СУЧАСНОМУ СВІТІ 235

І.В.Гончарова ХАРАКТЕРИСТИКА ПОЛІТИЧНОГО СПЕКТРУ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ

236

Є.Ю.Підлісна ПАРТІЙНІ СИСТЕМИ: РОЗВИТОК,ОСНОВНІ СУЧАСНІ РІЗНОВИДИ, ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ

238

Сабат В.М. ГРОМАДЯНСЬКІ ОБ’ЄДНАННЯ В УКРАЇНІ 240

В.М.Яров ПОЛІТИКА І МОРАЛЬ 242

СЕКЦІЯ «Українська мова»

Л.В. Кононенко ЕТИКЕТ СЛУЖБОВИХ ВЗАЄМИН 244

Ю.В. Гаркуша ЕТИМОЛОГІЯ ЯК НАУКА. ЗНАЧЕННЯ ЕТИМОЛОГІЇ

246

А.Ю. Наумова ДОТРИМАННЯ ЛЕКСИЧНИХ НОРМ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ – ОЗНАКА ВИСОКОГО РІВНЯ МОВНОЇ КУЛЬТУРИ СУЧАСНОГО ФАХІВЦЯ

247

О.І. Попова СУРЖИК 249

СЕКЦІЯ «Історія України» та «Культурологія»

Д.Ю. Кабакова МОЛОДІЖНІ РУХИ ТА ЇХ БАЗОВА ТИПОЛОГІЗАЦІЯ

251

В.О. Сікаленко БІБЛІЯ – СВЯЩЕННИЙ ТЕКСТ ХРИСТИЯН 253

К.О. Шин СУЧАСНІ МОЛОДІЖНІ ОРГАНІЗАЦІЇ 255

Я.С. Буга ФЕНОМЕН ЗАПОРОЗЬКОГО КОЗАЦТВА 256

А.О. Кондрашенкова МІСТО-ДЕРЖАВА ОЛЬВІЯ 258

М.В. Пашинова КОЧОВІ ПЛЕМЕНА НА ТЕРИТОРІЇ МИКОЛАЇВЩИНИ

260

К.О. Шин ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ МІСТА МИКОЛАЄВА 261

Е.И. Тынянськая ИНКВИЗИЦИЯ 263

СЕКЦІЯ «Економічна кібернетика і математичне моделювання»

П.В.Баньковська МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФЕРМЕРСЬКИХ ГОСПОДАРСТВ МИКОЛАЇВСЬКОГО РЕГІОНУ

265

Вакуленко К., Домашов М. ВИКОРИСТАННЯ ГРАФІКА ЛОРЕНЦА ДЛЯ ЕКОНОМІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

267

Н. Є. Казакова РОЗВИТОК ОВОЧІВНИЦТВА У ФЕРМЕРСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ «ВЛАДАМ»

269

Сухаревська Д.РОЗВИТОК ФЕРМЕРСЬКИХ ГОСПОДАРСТВ МИКОЛАЇВСЬКОГО РАЙОНУ

270

Мінько О.С. ВИРОБНИЧА ДІЯЛЬНІСТЬ ФІЛІЇ „СНІГУРІВСЬКОЇ” ТОВ СП „НІБУЛОН”

272

СЕКЦІЯ: «Сучасні комп’ютерні технології в економіці й

314

освіті» К.Є. Ісаєва ПРОЕКТУВАННЯ БАЗИ ДАНИХ «ВНЗ: КОНТИНГЕНТ СТУДЕНТІВ»

274

В.А.Балан СУЧАСНІ РІШЕННЯ ФІРМИ «1С» ДЛЯ ПІДПРИЄМСТВ АПК

276

В. В Бондар АТИКРИЗОВІ ЗВІТИ ДЛЯ «1 С:БУХГАЛТЕРІЇ 8 ДЛЯ УКРАЇНИ» ІНСТРУМЕНТ БОРОТЬБИ З ФІНАНСОВОЮ КРИЗОЮ ДЛЯ БУХГАЛТЕРА І ДИРЕКТОРА

278

М.В.Бончук АНАЛІЗ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА ЗА ДОПОМОГОЮ МЕТОДІВ «1С:ПІДПРИЄМСТВО 8»

279

Г. С. Галабір ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ РОБОТОТЕХНІКИ 281

Ю.М.Давиденко БЕЗПЕКА КОМУНІКАЦІЙ ТА ІНФОРМАЦІЇ - БЕЗПЕКА БІЗНЕСУ

282

С.О.Жеребцов СУЧАСНІ ВІДЕОКАРТИ 284

С.Ю. Задорожній ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТЕКСТОВИХ ПРОЦЕСОРІВ MS WORD 2007 ТА MS WORD 2003

286

Т.О.Коржова РОЗУМНІ РЕЧІ 288

Н.В. Коростій ЧОМУ КРАЩЕ ВИБИРАТИ LINUX 290

Г.П.Куліш ЦИФРОВИЙ КОНТЕНТ: ВІД АВТОРА ДО СПОЖИВАЧА

292

А.В.Лємєшко СИСТЕМИ ВІДЕОСПОСТЕРЕЖЕННЯ 293

Г.М.Ляху РОЗШИРЕННЯ МОЖЛИВОСТЕЙ «1С:ПІДПРИЄМСТВО 8» ПО РОБОТІ З ТЕРМІНАЛАМИ НА БАЗІ КПК

295

А.П. Посад 3D - МОНІТОРИ 297

А.І. Рябов АДАПТАЦІЯ «1С: БУХГАЛТЕРІЯ 8» ДЛЯ ЦІЛЕЙ ВУЗУ"

299

Н.А.Трофименко МОЖЛИВОСТІ СУЧАСНИХ ОРГАНАЙЗЕРІВ 300

С.В.Щербина, О.М.Сівак КОМП'ЮТЕРНІ ГРАФІЧНО-ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ

302

В. М .Яров СУЧАСНИЙ СТАН СУПЕРКОМП’ЮТЕРІВ 303

І.В.Яськова СУЧАСНІ ПРОЦЕСОРИ 305