ЗТ 28.04.2016 секція 1

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ГВАРДІЇ УКРАЇНИ

Збірник тез доповідей

ПІДСУМКОВОЇ НАУКОВО-ПРАКТИЧНОЇ КОНФЕРЕНЦІЇ

СЛУХАЧІВ, КУРСАНТІВ ТА СТУДЕНТІВ

Секція №1

Тактика дій та бойове забезпечення підрозділів Національної гвардії України

(http://avv.gov.ua)

28 квітня 2016 року м. Харків

Оргкомітет конференції Голова оргкомітету – Перший заступник начальника Національної академії

Національної гвардії України з навчально-методичної та наукової роботи генерал-майор Соколовський С.А.

Відповідальний секретар оргкомітету:

науковий співробітник науково-організаційного відділу Бондаренко О.В. (057-739-26-68, 4-68)

Члени оргкомітету:

начальник науково-дослідного центру полковник Приходько І.І.;

начальник навчально-методичного центру полковник Тробюк В.І.;

начальник факультету №1 полковник Овчаренко В.В.;

начальник факультету №2 полковник Єманов В.В.;

начальник факультету №3 полковник Павлов С.П.;

начальник факультету №4 полковник Іщенко С.О.;

начальник відділу по роботі з особовим складом полковник Драган Ю.А.;

начальник відділу родів військ та служб полковник Деркач О.В.;

начальник науково-організаційного відділу підполковник Морозов І.Є.

Адреса оргкомітету: 61001, м. Харків, площа Повстання, 3, Національна академія Національної гвардії України, науково-організаційний

відділ. Телефон: 057-739-26-68, електронна адреса: [email protected]

Доповіді відтворені безпосередньо з авторських оригіналів. За достовірність

представлених результатів відповідальність несуть автори

© Національна академія Національної гвардії України, 2016

Секція 1. Тактика дій та бойове забезпечення підрозділів Національної гвардії України

Підсумкова науково-практична конференція слухачів, курсантів та студентів. 28 квітня 2016 р., м. Харків

3

Секція № 1. Тактика дій та бойове забезпечення підрозділів

Національної гвардії України

Керівник секції: кандидат військових наук, полковник Башкатов Є.Г. Секретар секції: підполковник Голубок М.Г.

Тематика секції

проблемні питання тактики дій підрозділів Національної гвардії України; правові і організаційні аспекти організації служби з охорони громадського

порядку; проблемні питання застосування Національної гвардії України при

проведенні спеціальних операцій; науково-методичне забезпечення підготовки органів управління, частин,

підрозділів Національної гвардії України до службово-бойового застосування; результати наукових досліджень щодо удосконалення форм і способів

службово-бойової діяльності і будівництва Національної гвардії України; методологічні аспекти наукових досліджень з організації взаємодії органів

управлінь і підрозділів Національної гвардії України з правоохоронними органами та іншими військовими формуваннями при виконанні службово-бойових завдань; актуальні проблеми бойового забезпечення підрозділів Національної

гвардії України.



4

УДК 351.742 Кушнірук В.І., курсант 213 навчальної групи факультету № 1 (командно-штабного) Національної академії Національної гвардії України, курсант; Лисенко О.В., старший викладач кафедри тактики факультету № 1 (командно-штабного) Національної академії Національної гвардії України

ПРИНЦИПИ ЗАСТОСУВАННЯ РОЗВІДУВАЛЬНИХ ОРГАНІВ СПЕЦІАЛЬНОЇ РОЗВІДКИ

Принципи застосування розвідувальних органів спеціальної розвідки – це положення, що відображають об'єктивно існуючі закономірності ведення збройної боротьби спеціальними методами. До цих принципів належать:

Вірний вибір спеціальної мети, визначення спеціальних завдань і способів їх виконання. Інфраструктура тилу противника включає величезну кількість різних об'єктів, що забезпечують функціонування держави і збройних сил противника. Тому зниження здатності противника до опору може бути досягнуто дезорганізацією однією з його забезпечуючих систем. Це, в свою чергу, передбачає багатоваріантність цілей спеціальних дій розвідувальних органів спеціальної розвідки.

Зосередження зусиль проти найбільш слабкого чи уразливого місця противника. Це можуть бути системи управління, постачання пальним, боєприпасами, комунікації противника, невдоволення населення війною або інші галузі у структурі військово-політичного протиборства. Якщо при веденні звичайних бойових дій напад на противника в його слабкому місці є бажаним елементом, то при веденні спеціальних дій вплив на найбільш вразливе місце є необхідною умовою успішних і ефективних спеціальних дій розвідувальних органів спеціальної розвідки.

Дезорієнтація противника щодо реальної обстановки і примушення противника до розосередження зусиль. Основні вимоги цього принципу — не дати противнику реалізувати свої прагнення щодо рішучого зосередження зусиль, заплутати його, вирвати ініціативу, відволікати поліцію і контррозвідку на вирішення другорядних завдань та виснаджувати їх, змусивши ворога кидати сили і засоби на охорону об'єктів в тилу, позбавити можливості безперешкодного пересування і користування об'єктами інфраструктури, створити в тилу противника другий фронт збройної боротьби (партизанський рух, підпільники).

Ухилення від відкритого збройного зіткнення з противником, діючи за напрямками найменшого опору. Втрата хоча б однієї людини для розвідувальної групи чисельністю в декілька чоловік представляється досить відчутною і часто означає позбавлення того чи іншого фахівця в певній військовій галузі. Разом з тим систематичні напади на об'єкти противника в тилу ворога, постійне очікування противником втрат нехай кількох осіб або



5

бойових машин пригнічує його моральний стан та виснажує матеріальні ресурси. Заморити противника — ось головна вимога. Тому цей принцип вимагає, щоб дії сил і засобів спеціальної розвідки не повинен бути пов'язаний з утриманням чи оволодінням ділянкою місцевості або об'єктом на тривалий час.

Зменшення ефективності дій засобів ураження противника. Принцип вимагає утруднити бойове застосування сил і засобів авіації, протиповітряної оборони, ракетних військ та артилерії, інших сил і засобів ураження противника.

Збільшення ефективності дій засобів ураження своїх військ і сил. Сили спеціальноі розвідки, діючі в тилу противника, повинні бути максимально використані для збільшення ефективності дій авіації, ракетних військ та артилерії, інженерних військ, інших сил і засобів.

Деморалізація військ і населення противника. Нанесення інформаційно-психологічний ураження особового складу військ і населення противника — необхідне правило сучасного протиборства. Уміння вести таку роботу серед населення і військ противника на його території - необхідне правило при організації і веденні спеціальної розвідки в тилу противника або на контрольованій ним території.

Дезорганізація управління державою, військами і зброєю. Позбавити противника стійкого управління військами і бойовими засобами в сучасних умовах найчастіше означає позбавити його здатності до організованого опору. Принцип вимагає організації цілеспрямованого впливу на органи та пункти управління військами і зброєю противника. Особливу увагу в початковому періоді війни чи операції має бути приділено порушенню роботи системи оповіщення. Важлива роль належить систематичному знищенню командних кадрів і фахівців ворога та ліквідації їх приспішників з місцевого населення.

Дезорганізація всіх видів забезпечення та роботи комунікацій. Знизити боєздатність військ і сил противника за допомогою систематичного порушення постачання його озброєнням та боєприпасами, паливо-мастильними матеріалами, продовольством, іншими матеріальними засобами є однією з основ спеціальних дій розвідників. Порушення роботи технічного забезпечення противника дозволяє знизити надійність і безвідмовність озброєння та військової техніки, сповільнити її відновлення, ремонт і повернення в стрій.

Необмежене використання всіх елементів обстановки для успішного виконання поставлених завдань. Цей принцип висуває особливі вимоги до вольових якостей, ініціативи, рішучості та інтелектуального рівня командирів розвідувальних органів спеціального призначення.

Особливий порядок підготовки, управління і забезпечення органів спеціальної розвідки. Прийняття рішення на бойове застосування сил і засобів в тилу противника зі спеціальними завданнями, вимагає особливого режиму секретності та конспірації.



6

Таким чином, формулювання принципів застосування розвідувальних органів спеціальної розвідки дозволяє виробити загальні правила і рекомендації для їх практичної діяльності щодо підготовки і ведення спеціальної розвідки. Ці принципи застосування не суперечать, а доповнюють загальні принципи військового мистецтва стосовно до спеціальних методів ведення війни.

УДК 331.101.2:355.32 Рижак О.Г., курсант 213 навчальної групи, факультету №1 (командно-штабного) Національної академії Національної гвардії України; Яковенко Є.С., старший викладач кафедри тактики факультету № 1 (командно-штабного) Національної академії Національної гвардії України, майор

НЕОБХІДНІ ПРОФЕСІЙНІ ВМІННЯ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦЯ ПІДРОЗДІЛУ СПЕЦІАЛЬНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ ДЛЯ ЕФЕКТИВНОГО

ВИКОНАННЯ СЛУЖБОВО-БОЙОВИХ ЗАВДАНЬ

В даному матеріалі показано, що на якісну складову зайнятості у військових формуваннях і правоохоронних органах спеціального призначення впливає, зокрема, і система професійної підготовки. За результатами проведеного аналізу нормативно-правових актів та літератури, загальновідомих антитерористичних операцій отримало подальший розвиток визначення професійних умінь військовослужбовця підрозділу спеціального призначення, необхідних для поліпшення системи його професійної підготовки:

– оцінювати значущість виконуваного завдання, прогнозувати розвиток оперативної ситуації;

– грамотно взаємодіяти із військовослужбовцями свого спецпідрозділу; – адекватно сприймати ситуацію, контролювати своїй психічний стан,

швидко адаптуватися до умов діяльності; – використовувати набутий досвід професійної діяльності; – передавати свої знання й уміння молодим співробітникам, надавати їм

допомогу в опануванні професії, прищеплювати любов до неї; – використовувати емпіричний досвід своїх та чужих помилок; – розпізнавати передумови виникнення загроз, небезпек; – пересуватися та зближуватися з противником в умовах ризику для життя; – професійно застосовувати різні зразки зброї, технічні, вибухові та

спеціальні засоби; – співвідносити свої дії із суспільними, моральними та правовими нормами; – професійно використовувати знання у практичній діяльності. Ґрунтуючись на визначених необхідних професійних уміннях треба

розробити систему професійної підготовки, яка б забезпечувала їх формування



7

у військовослужбовця підрозділу спеціального призначення. Отже, за результатами проведеного аналізу нормативно-правових актів та

літератури, а також загальновідомих антитерористичних операцій набуло подальшого розвитку визначення необхідних професійних умінь військовослужбовця підрозділу спеціального призначення, потрібних для поліпшення системи його професійної підготовки. УДК 351.746 Єманов Я.Ю., курсант 223 навчальної групи факультету № 1 (командно-штабного) Національної академії Національної гвардії України; Панченко В.Ю., начальник кафедри управління повсякденною діяльністю факультету № 1 (командно-штабного) Національної академії Національної гвардії України, кандидат військових наук, полковник

ВІЙСЬКОВА ХИТРІСТЬ – ЯК ФАКТОР УСПІХУ ВИКОНАННЯ

СЛУЖБОВО-БОЙОВИХ ЗАВДАНЬ

На підставі аналізу та узагальнення бойового досвіду розкрито сутність і зміст способів і прийомів військової хитрості у війнах та боях минулого. Визначено вплив військової хитрості на досягнення перемоги над противником з найменшими витратами сил, засобів і часу за умов його кількісної переваги.

Як відомо, основою рішення командира на бій є його замисел, а основою замислу є спосіб виконання бойового завдання. Прагнучі досягти перемоги над противником, в першу чергу командир має подбати про те, щоб виконати поставлене завдання з найменшими втратами сил та засобів. Для цього він повинен вміти планувати і застосовувати нестандартні тактичні прийоми, прихованість у побудові бойового порядку підрозділів, хибні маневри, інакше кажучи, застосувати прийоми військової хитрості.

Аналізуючи поняття “Військова хитрість” можна зробити висновок, що військова хитрість складає основу військової творчості командира та його розумової діяльності в ході організації бою. Військова хитрість притаманна не тільки командирам для отримання перемоги з найменшою витратою сил, засобів і часу, але й кожному солдату на полі бою. Отримує перемогу тільки той хто гарно маскується, вводить противника в оману шляхом застосування способів військової хитрості.

Насправді, військова хитрість це спосіб бойових дій, прихованість та введення противника в оману одне з головних його засобів, а раптовість необхідний результат. Раптовість завжди була і є одним з найважливіших принципів військового мистецтва. Вміння досягати раптовості в діях своїх



8

військ і не допустити її в діях з боку противника є однією з ключових умов досягнення перемоги з найменшими витратами сил і засобів часу.

В ході вивчення та узагальнення бойового досвіду війн та боїв минулого особлива увага приділялася питанням використання військової хитрості в умовах ведення бойових дій з противником, який мав кількісну перевагу. В результаті дослідження способів військової хитрості у битвах та боях минулого встановлено, що війська, які мали бойовий потенціал майже в 2-2,5 рази менший за бойовий потенціал військ противника, за умов досягнення раптовості здобували перемогу з найменшими витратами сил, засобів і часу.

УДК 351.7 Карпенко С.С., курсант 314 навчальної групи факультету № 2 (інженерно-технічного) Національної академії Національної гвардії України; Колянда В.В., старший викладач кафедри тактики факультету № 1 (командно-штабного) Національної академії Національної гвардії України, підполковник

ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ БОЙОВОЇ СЛУЖБИ З ОХОРОНИ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ

Виконання завдань Національною гвардією України (НГУ) під час

забезпечення охорони органів державної влади (ОДВ), здійсненні заходів державної охорони органів державної влади та посадових осіб здійснюється відповідно статті 2 Закону України "Про Національну гвардію України".

Державна охорона ОДВ України та посадових осіб (далі – державна охорона) – це система організаційно-правових, режимних, інженерно-технічних та інших заходів, які здійснюються спеціально уповноваженими державними органами з метою забезпечення нормального функціонування органів державної влади України, безпеки посадових осіб та об'єктів.

Державна охорона здійснюється шляхом: 1) особистої охорони осіб; 2) охорони об'єктів і підтримання на них відповідного порядку проходу

громадян, проїзду транспортних засобів, проносу і провозу речей; 3) оснащення об'єктів технічними засобами охорони за рахунок коштів

юридичних осіб, в користуванні яких ці об'єкти перебувають; 4) проведення профілактичних заходів з метою запобігання протиправним

посяганням. До виконання зазначених завдань можуть залучатися такі військові наряди:

патруль, патруль група, пост охорони порядку, ПГШР, КПП, військовий ланцюжок, резерв.



9

Основою підготовки до виконання завдань є прогнозування (моделювання) командиром батальйону (роти) обстановки, яка може скластися під час проведення зазначених заходів.

На основі аналізу прогнозування обстановки, командир батальйону (роти) приймає рішення, організовує доведення його до підлеглих, віддає необхідні розпорядження (вказівки) підлеглим та контролює їх виконання.

Рішення командира батальйону (роти) є головним планувальним документом з керівництва підпорядкованими силами та засобами і приймається на підставі рішення (замислу) старшого начальника, отриманого завдання, оцінки обстановки, підготовлених штабом батальйону пропозицій та розрахунків.

Рішення командира батальйону (роти) повинно містити такі розділи: оперативна обстановка у районі несення служби; завдання: командира батальйону – управлінню батальйону, підрозділам

батальйону, які йому підпорядковані та придані (хто очолює службу та кiлькiсть сил і засобів від кожного підрозділу, час i мiсце виконання завдань бойової служби, порядок і час проведення інструктажу особового складу); командира роти – взводам, вiддiленням (кiлькiсть сил та засобів, види, склад військових нарядів, час i мiсце виконання завдань бойової служби, порядок і час проведення інструктажу особового складу);

конкретні завдання командирам підрозділів щодо організації виконання завдань бойової служби під час забезпечення охорони органів державної влади, здійсненні заходів державної охорони органів державної влади та посадових осіб;

озброєння, техніка, екіпіровка та форма одягу військових нарядів; організація контролю за виконанням завдань служби; організація взаємодії та зв’язку між військовими нарядами і нарядами ОВС; порядок дотримання заходів безпеки (під час виконання завдань служби); порядок дій особового складу в разі ускладнення оперативної обстановки,

виникнення групових порушень громадського порядку, інших надзвичайних обставин (подій);

завдання з морально-психологічного забезпечення; завдання з матеріально-технічного та медичного забезпечення; час і місце розводу на бойову службу; час прибуття до місця виконання завдання та готовність до виконання

завдань; порядок підбиття підсумків бойової служби. На випадок зміни або ускладнення оперативної обстановки командир

батальйону (роти) повинен мати карту-схему всього населеного пункту, місцевості, яка прилягає до місць забезпечення охорони органів державної влади, здійсненні заходів державної охорони органів державної влади та посадових осіб.



10

УДК 351.7 Пушкар О.В., курсант 214 навчальної групи факультету № 1 (командно-штабного) Національної академії Національної гвардії України; Пащенко В.В., доцент кафедри тактики факультету № 1 (командно-штабного) Національної академії Національної гвардії України, кандидат технічних наук, майор

ОСОБЛИВОСТІ ЗАХИСТУ ОСОБОВОГО СКЛАДУ ВІД АРТИЛЕРІЙСЬКИХ СНАРЯДІВ

В травні 2014 року на сході нашої держави розпочалось проведення

антитерористичної операції. Були залучені правоохоронні органи, воєнні формування, у тому числі з'єднання, частини та підрозділи Національної гвардії. Під час проведення спеціальних операцій з’явилися проблемні питання, у тому числі питання захисту особового складу від артилерійських снарядів.

Для захисту особового складу на позиціях і районі розташування обладнують перекриті щілини, бліндажі та сховища. Всі ці споруди забезпечують захист особового складу від засобів поразки, укриття від холоду та негоди, а також необхідні умови для відпочинку, але як показав бойовий досвід проведення антитерористичної операції вони не завжди захищають від попадання артилерійських снарядів. Тому доцільно розглянути особливості захисту особового складу від артилерійських снарядів.

Для захисту від 120-мм мінометів і гармат при будівництві сховищ застосовують протиосколкове перекриття. Однак, коли вони розташовані досить близько від наших позицій у противника є можливість вражати укриття при помірній витраті боєприпасів завдяки високій купчастості даних систем. Протидіяти цьому необхідно комплексно, як за рахунок маскування власних укриттів, що ускладнює їх виявлення та прицільний обстріл, так і за рахунок створення високо захищених підземних сховищ. При цьому треба враховувати, що через більш високу кінцеву швидкість, масу снаряду і вибухової речовини за своєю ефективністю проти сховищ «Нона» ближче до 122-мм гаубиць, ніж до 120-мм мінометів. Так снаряди до сімейства «Нона» дещо поступаються 122-мм гаубичним в кінцевій швидкості і масі, але містять більше вибухової речовини і мають більш круту траєкторію. Тому для підбору товщини матраца і ґрунту при створенні сховищ від 120-мм гармат слід керуватися рекомендаціями по 122-мм гаубиць. При наявності варто використовувати для створення матраца залізобетон, в тому числі типових цивільних залізобетонних виробів потрібної товщини і структури.

152-мм гаубиці і гармати відрізняються від 122 мм великою дальністю і високою ефективністю поразки польовий фортифікаційних споруд і легкої бронетехніки.



11

Під час побудови сховищ від вогню 152-мм гаубиць необхідність в застосуванні залізобетону при створенні захисних матраців значно збільшується. Слід врахувати, що у гаубиць траєкторія снарядів більш полога, ніж у мінометів. З одного боку це дещо знижує товщину перепони, яка пробивається снарядами, а з іншого підвищує ризик ураження стіни сховища при недостатньому подовженні матраца за його габарити. Матрац повинен мати подовження в сторони ймовірного розміщення артилерії противника. Основне завдання матраца зупинити артилерійський снаряд або міну. Захист від вибуху розривного заряду снаряда забезпечує як не пробитий шар матраца, так і розташований під ним розподільний шар ґрунту і несучий шар сховища (наприклад, накати, колоди).

Що стосується необхідної товщини матраца для захисту від 152-мм гаубиць і гармат, то у випадку з бетоном / залізобетоном вона повинна становити 50-70 см в залежності від марки бетону і наявності арматури. Потрібну товщиною мають фундаментні блоки, однак їх форма і типові розміри не ідеальні для створення матраців. У разі застосування противником бетонобійних снарядів товщина матраца повинна бути в 1,3 рази більше.

Однак, далеко не завжди є можливість побудувати сховище з настільки потужними матрацами. У той же час розвиток цивільного будівельного сектора дозволяє активно залучати капітал для виробництва типових залізобетонних елементів. Що істотно знижує необхідний час для зведення повноцінних захисних споруд.

Що стосується захисних властивостей будівель в місті, то вони досить добре захищають від артилерійських осколків, але не від прямих попадань гаубичних снарядів. Навіть якщо мова йде про підвальні приміщення, які можуть бути вражені через бокову стіну при близькому падінні снаряда біля неї або верхнє перекриття при пробитті снарядом стіни першого-другого поверху і перекриття над підвалом.

Тому при використанні підвалів багатоповерхових будинків під сховища їх варто використовувати не повністю, а лише частково, відгородивши сховище від решти протиосколковими стінами, посиливши перекриття над сховищем додатковим захистом зверху і підперши його колонами знизу, а також посиливши стіни зсередини мішками з ґрунтом, дерево матеріалами, а зовні розмістивши над сховищем мішки з ґрунтом та залізобетонні вироби.

Таким чином, для захисту особового складу від 120 мм і 152 мм снарядів на позиціях і районі розташування необхідно будувати сховища з достатньою товщиною залізобетонного матрацу.



12

УДК 355.53 Луцишин С.В., курсант 212 навчальної групи факультету № 1 (командно-штабного) Національної академії Національної гвардії України; Стародубцев С.О., доцент кафедри управління повсякденною діяльністю факультету № 1 (командно-штабного) Національної академії Національної гвардії України, кандидат військових наук

МЕТОДИКА ПРИЙМАННЯ ОЗБРОЄННЯ, БОЄПРИПАСІВ

КОМАНДИРОМ РОТИ ПІД ЧАС ПРИЙОМУ-ЗДАВАННЯ ПОСАДИ У ПІДРОЗДІЛІ ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ НГУ

Розглядаються особливості роботи командира роти щодо приймання справ і

посади. Визначені особливості та порядок організації перевірки матеріальних засобів у підрозділі. Пропонується методика (алгоритм) роботи командира роти щодо приймання озброєння та боєприпасів під час прийому-здавання справ та посади у підрозділі.

Проведений аналіз прийняття та здавання посади командирами підрозділів у військах, особливо молодими офіцерами, свідчить про недостатність досвіду, а іноді недостатність їх теоретичної і практичної підготовки. Окрім того, вимоги до цього питання викладено у декількох документах, яки мають свої особливості та з згодом змінюються. Тому теорія і практика прийняття та здавання посади посадовими особами військових частин потребує впорядкування. Прийняття посади – багатогранний процес, тому у даній роботі розглянуто одна з основних складових у прийманні справ та посади командира роти, яка пов’язана з прийманням озброєння та боєприпасів підрозділу. Робота командира роти буде залежити від теоретичних знань і практичних навичок ведення облікової і технічної документації, дотримання порядку експлуатації, правильного зберігання озброєння, боєприпасів. Без цього не може командир і начальник організовувати та планувати матеріально-технічне забезпечення, бойову підготовку, виконання службово-бойових завдань підрозділом.

Командири підрозділів приймають і здають посаду особисто на підставі наказу по військовій частині в присутності комісії.

Той, хто приймає справи і посаду, зобов'язаний: - заслухати в присутності того, хто здає справи і посаду, доповіді

підлеглих командирів і старшину підрозділу про стан забезпечення озброєнням, боєприпасами;

- ознайомитись та отримати у фінансовому відділі (діловодстві служби озброєння) військової частини з облікові документи;

- перевірити наявність озброєння, боєприпасів в підрозділі, звірити його з книгами обліку;



13

- перевірити забезпеченість підрозділу озброєнням, боєприпасами, а також їх зберігання, облік, експлуатацію та утримання.

При прийманні та здаванні посади командиром роти обов'язково проводиться інвентаризація майна і техніки підрозділу. За результатами проведеної інвентаризації складаються інвентаризаційні описи та акт.

Про прийняття і здавання посади командир підрозділу подає рапорт у порядку підпорядкованості командирові військової частини.

На підставі проведеного аналізу законів, наказів, настанов, та інших керівних документів визначено специфіку та особливості приймання озброєння, боєприпасів та майна служби озброєння командиром роти, впорядковано порядок його роботи під час прийому-здачі справ та посади у підрозділі військової частини НГУ. Пропонується методика (алгоритм) роботи командира роти, щодо приймання озброєння та боєприпасів під час прийому-здачі справ та посади у підрозділі.

У загальному вигляді порядок роботи командира роти, щодо приймання озброєння та боєприпасів під час прийому-здачі справ та посади у підрозділі включає наступні етапи:

1 етап – аналіз даних щодо наявності і технічного стану озброєння та боєприпасів підрозділу проводиться шляхом вивчення облікових документів та опитування посадових осіб підрозділу щодо організації збереження озброєння, боєприпасів та ведення обліку.

2 етап – підготовка озброєння та боєприпасів підрозділу до перевірки здійснюють у парках, місцях розміщення підрозділів (відкритих майданчиках, сховищах, кімнатах зберігання зброї), а бойової техніки, яка знаходиться на бойовому чергуванні – у місцях чергування.

3 етап – прийняття озброєння та боєприпасів підрозділу. Прийняття ОВТ підрозділу здійснюється разом із членами комісії,

призначеної наказом командира військової частини і в присутності командира підрозділу, який здає посаду.

4 етап – документальне оформлення результатів прийняття озброєння та боєприпасів здійснюється членами комісії та особою, яка приймає посаду, в присутності особи, яка здає посаду і складаються відповідні документи:

- акт про проведення інвентаризації; - інвентаризаційні описи; - відомості номерного обліку озброєння; - рапорт про прийняття посади.



14

УДК 355.5 Рижак О.Г., курсант 213 навчальної групи курсу №2 факультету №1 (командно-штабного) Національної академії Національної гвардії України; Євсєєв В.О., доцент кафедри № 3 факультету № 1 (командно-штабного) Національної академії Національної гвардії України, підполковник

ОСОБЛИВОСТІ РОБОТИ КОМАНДИРА РОТИ (БАТАЛЬЙОНУ) ПРИ

ОРГАНІЗАЦІЇ ВИКОНАННЯ РІЗНИХ СЛУЖБОВО-БОЙОВИХ ЗАВДАНЬ

Проаналізовані особливості роботи командира роти (батальйону) при

організації виконання різних службово-бойових завдань. Службово-бойова діяльність (СБД) підрозділів Національної гвардії України

представляє собою комплекс заходів, спрямованих на підтримання підрозділів в готовності до виконання завдань за призначенням у повсякденних умовах, у надзвичайних ситуаціях та у воєнний час з метою виконання покладених на них завдань.

Перелік завдань що виконують підрозділи Національної гвардії України в різних умовах обстановки надзвичайно широкий. Кожне завдання має свою специфіку, що обумовлює особливості управління СБД підрозділу та роботи командира підрозділу при організації виконання даних завдань.

Проведено аналіз змісту роботи командира підрозділу при організації виконання наступних завдань:

1. Організація командиром роти (батальйону) оборонного та наступального бою;

2. Організація пересування (здійснення маршу) роти (батальйону); 3. Охорона громадського порядку; 4. Охорона судових процесів та конвоювання; 5. Охорона важливих державних об’єктів; 6. Участь у проведенні спеціальних операцій; 7. Участь у здійсненні заходів правового режиму воєнного стану; 8. Участь у підтриманні або відновленні правопорядку в районах

виникнення особливо тяжких надзвичайних ситуацій техногенного чи природного характеру.

Проведений аналіз показав, що існують окремі суттєві особливості в роботі командира підрозділу при організації виконання зазначених вище завдань.



15

УДК 355.4 Козаков О.С., курсант 242 навчальної групи факультету № 1 (командно-штабного) Національної академії Національної гвардії України; Флорін О.П., доцент кафедри управління повсякденною діяльністю Національної академії Національної гвардії України, кандидат технічних наук доцент

ОБГРУНТУВАННЯ СИСТЕМИ БОЙОВОЇ ПІДГОТОВКИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ГВАРДІЇ УКРАЇНИ

Запропоновано варіант побудови системи бойової підготовки Національної

гвардії України, визначені її структура, завдання, функції, склад елементів та підсистем.

У ході проведення аналізу процесів бойової підготовки (БП) Національної гвардії України (НГУ) виникають певні проблеми пов’язані з недосконалістю науково-методичного забезпечення підготовки органів управління з'єднань, частин і підрозділів. На теперішній час в органах управління військ, та документах нормативного і науково-методичного характеру, що ними видаються, значного поширення набуло поняття "система бойової підготовки" (СБП), під яким розуміється певна сукупність сил та заходів, що спрямовані на вирішення завдань бойової підготовки військ.

Однак, незважаючи на важливість зазначеного питання для Національної гвардії України, ні в керівних документах ні в документах науково-методичного характеру, на жаль, не має чіткого та науково-обґрунтованого визначення зазначеного поняття. Це породжує певні проблеми пов’язані з неоднозначністю та неточністю тлумачень, нечіткістю визначень як завдань так і складових такої системи. Крім того, на теперішній час не визначені структура системи бойової підготовки, склад та функції її підсистем і елементів, не розкрита мережа зв'язків між ними, тощо.

Наслідками такого підходу можуть стати системні помилки в організації процесів бойової підготовки, у визначені завдань та способів їх реалізації, розподілі функцій між виконавцями і органами управління. Тому розробка та систематизація основних положень з метою надання науково-обґрунтованого визначення поняття "системи бойової підготовки" Національної гвардії України, визначення її структури і порядку функціонування є актуальним.

Розглянуто та систематизовано основні положення з науково-методичного обґрунтування поняття система бойової підготовки Національної гвардії України, визначена структура та функції системи у цілому та окремі її елементи.

Для досягнення поставленої мети вирішено такі часткові завдання: – визначення сутності бойової підготовки, її мети та завдань; – формулювання мети функціонування та завдань СБП НГУ; – визначення структури СБП, складу її підсистем та елементів;



16

– визначення ролі і місця підсистем та елементів СБП у досягненні мети функціонування;

– визначення функцій підсистем та елементів СБП; – визначення зв’язків між підсистемами та елементами СБП, порядку їх

взаємодії; – визначення порядку взаємодії СБП з зовнішнім середовищем. Вирішення наведених часткових завдань, в результаті, дає змогу

обґрунтовано сформулювати визначення загального поняття "система бойової підготовки" НГУ, розкрити її структуру і завдання та визначити способи їх реалізації.

УДК 355.53 Чумак А.А., курсант 213 навчальної групи факультету № 1 (командно-штабного) Національної академії Національної гвардії України, сержант; Голубок М. Г., доцент кафедри тактики факультету № 1 (командно-штабного) Національної академії Національної гвардії України, підполковник

ОСОБЛИВОСТІ НАДАННЯ ПЕРШОЇ ДОПОМОГИ ПОРАНЕНИМ ПІД ВОГНЕМ ПРОТИВНИКА

Розглядаються питання надання першої допомоги пораненим та їх евакуація під вогнем противника.

Переміщення пораненого в безпечну зону (укриття) здійснюється з повним дотриманням принципу запобігання появі додаткових постраждалих. Розробка плану порятунку постраждалих в зоні обстрілу зазвичай передує наданню допомоги, яка може бути потрібною. Рятувальник і поранений повинні знаходитися поза зоною обстрілу противника до надання комплексної допомоги. Якщо рятувальник знаходиться під обстрілом і тактична ситуація дозволяє, необхідно використовувати джгут для припинення кровотечі, яка є небезпечною для життя. Потім швидко перемістіться разом з постраждалим в безпечне місце, де необхідно надати пораненому додаткову допомогу. Таке місце може бути під накриттям, усередині будівлі або де завгодно, де не ведеться обстріл.

Розробка плану переміщення постраждалого є комплексною задачею і вимагає вирішення певних проблемних питань. Сценарії евакуації можуть здійснюватися в різній місцевості і різноманітних умовах. Передусім, слід отримати відомості про супротивника. У плані треба врахувати тактичну ситуацію, вимоги місії і доступні війська та устаткування. Обов’язково треба дотримуватися нижченаведених принципів надання допомоги постраждалим у тактичних умовах.

Надання допомоги постраждалому.



17

Запобігання виникненню додаткових ушкоджень. Завершення місії. Хороша медицина може бути поганою тактикою. Боєць-рятувальник повинен

знати, що він робить і коли він повинен це робити. Медично правильне втручання, здійснене не у той час, може призвести до додаткових ушкоджень.

Поранені, що знаходяться в умовах міста, переважно мають бути переміщені максимально швидко, на скільки це можливо, в кращі тактичні умови, до того, як їх ушкодження лікуватимуться. Особливу небезпеку в міських умовах становлять снайпери, у зв’язку з наявністю великої кількості місць, де можна сховатися.

Відкриті території часто знаходяться під спостереженням ворога. Можна і треба використовувати сучасні пристрої для порятунку постраждалих та методи перешкоджання діям супротивника (включаючи дим, диверсії, спеціально виготовлені або підручні пристрої для евакуації поранених, наприклад, довгі лебідки з карабінами).

Врешті-решт, слід поставити наступні питання. Хто несе відповідальність за евакуацію постраждалих? Які уміння й устаткування є необхідними і який акцент на них робиться? Яка техніка є оптимальною для цієї місії і території?

УДК 355.426 Телегін М.В., командир 3 відділення 253 навчальної групи курсу № 2 факультету № 1 (командно-штабний) Національної академії Національної гвардії України, сержант; Башкатов Є.Г., начальник кафедри тактики Національної академії Національної гвардії України, кандидат військових наук, полковник

УЧАСТЬ ЧАСТИН І ПІДРОЗДІЛІВ НАЦІОНАЛЬНОЇ ГВАРДІЇ УКРАЇНИ В СПЕЦІАЛЬНІЙ ОПЕРАЦІЇ ПО ПРИПИНЕННЮ

МАСОВИХ БЕЗЛАДЬ В УСТАНОВАХ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ СИСТЕМИ

В сучасних умовах динамічного реформування і суттєвого скорочення

силових структур України, на з’єднання (частини) та підрозділи Національної гвардії України покладаються крім традиційно звичних і нові службово-бойові завдання. Ці завдання вагомі та різнорідні. Вони охоплюють широкий діапазон внутрішніх проблем, які ставить держава як у мирний так і у воєнний час. Найбільш складними з них є ті, що виконуються в умовах надзвичайних обставин.

Надзвичайні обставини – це порушення нормальних умов життя і діяльності людей, пов’язане із загрозою життю та здоров’ю громадян;



18

здійснення терористичних актів, що супроводжується загибеллю людей чи руйнуванням особливо важливих об’єктів; виникненням міжнаціональних та міжконфесійних конфліктів; виникнення масових безпорядків, що супроводжуються насильством над громадянами, обмежують їх права та свободи; блокування або захоплення окремих особливо важливих об’єктів або місцевостей, що загрожує безпеці громадян і порушує нормальну діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування; масового переходу державного кордону з території суміжних держав.

Завдання за надзвичайних обставин виникають несподівано у будь-якому регіоні держави і вимагають від вищого керівництва Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління, командирів (начальників) та штабів НГУ термінового прийняття відповідних рішень, швидких і точних дій з’єднань (частин), а інколи і окремих підрозділів та військових нарядів. За цих умов визначальна роль відводиться з’єднанням (частинам) і підрозділам НГУ, які є основним суб’єктом з припинення масових заворушень .

З’єднання (частини) і підрозділи НГУ, що залучаються до дій в умовах надзвичайних обставин, застосовують різні способи дій в залежності від завдання, наявності сил і засобів та умов. Спосіб дій НГУ – це порядок і прийоми застосування сил та засобів з’єднань, частин і підрозділів НГУ під час виконання ними службово-бойових завдань самостійно та у взаємодії з іншими силовими структурами. Одні завдання виконуються діями окремих військових нарядів, інші – проведенням спеціальних операцій військовими оперативними резервами. Спеціальна операція – це сукупність узгоджених і взаємопов’язаних за метою, завданням, місцем і часом спеціальних дій з’єднань (частин) НГУ, які проводяться за єдиним замислом і планом самостійно або з іншими з’єднаннями (частинами) НГУ у взаємодії зі Збройними силами України, органами Служби безпеки України та Міністерства внутрішніх справ та інших силових структур держави під єдиним керівництвом із застосуванням комплексу традиційних і нетрадиційних (специфічних) форм, способів дій та засобів для вирішення оперативних завдань із забезпечення внутрішньої безпеки держави у певному районі країни в установлений період часу. Спеціальні операції є найбільш складним видом службово-бойової діяльності НГУ, проте результативним комплексом заходів і дій, що проводяться з’єднаннями і частинами НГУ разом із взаємодіючими органами: Служби Безпеки України, МВС, Державною прикордонною службою України, який вимагає ефективної та результативної організації, що забезпечує успіх у діях з’єднань, частин та підрозділів під час виконання поставлених службово-бойових завдань в межах спеціальної операції.

Однією з таких спеціальних операцій є операція щодо припинення групових протиправних дій осіб, узятих під варту, засуджених, а також ліквідації наслідків таких дій в установах попереднього ув’язнення, виконання покарань



19

(далі – ліквідація масових заворушень в УВП). Кримінально-виконавча система – це сукупність установ та органів управління Державної пенітенціарної служби України, які виконують завдання по утриманню громадян, позбавлених волі рішенням судів, та контроль за їх поведінкою після їх звільнення. До її складу входять колонії, слідчі ізолятори, лікувально-трудові установи, колонії-поселення, а також кримінально-виконавча служба. Суть спеціальної операції по припиненню групової непокори та ліквідація масових заворушень в установах виконання покарань полягає: в локалізації об’єкту (установи), а в подальшому в локалізації осередку безпорядків; в розосередженні натовпу із одночасним вилученням організаторів та найбільш активних учасників; у відновленні встановленого режиму утримання спец контингенту в установі.

Для ефективних сумісних дій підрозділів НГУ зі зведеними загонами (групами швидкого реагування) установ кримінально-виконавчої служби необхідні організаційні і технічні заходи. До основних організаційних заходів відноситься розробка і упровадження необхідних законодавчих документів.

В процесі реформування внутрішніх військ МВС України на початку 90 років охорона установ кримінально-виконавчої системи була передана, згідно Указу Президента України № 248 від 12 березня 1999 року, до Державного департаменту з питань виконання покарань, а після його реорганізації в Державну пенітенціарну службу України (далі – ДПтСУ). При цьому за внутрішніми військами залишалась задача з припинення масових безпорядків в установах ДПтСУ. Разом з тим, останнім часом, питанню взаємодії між Національною гвардією України та ДПтСУ при надзвичайних обставинах в установ кримінально-виконавчої системи, зокрема у разі масових безпорядків, приділяється мало уваги. Це пов’язано з наступними факторами. По-перше, після передачі охорони було порушено налагоджену систему взаємодії між вартою з охорони виправної колонії та черговими силами частини (група посилення варти, зведений загін).

По-друге, відсутній єдиний регламентуючий документ, відпрацьований спільно ДПтСУ та НГУ, який визначав би межі відповідальності, задачі та їх обсяг для сил ДПтСУ і підрозділів НГУ у разі виникнення групової непокори і масових заворушень в установах виконання покарань.

По-третє, в останніх документах, що визначають порядок дій частин і підрозділів НГУ при надзвичайних обставинах, їх участь у ліквідації масових безпорядків в установах кримінально-виконавчої системи не була передбачена.

Все це негативно впливає на оперативність та ефективність залучення підрозділів і частин НГУ при надзвичайних ситуаціях в установах кримінально-виконавчої системи. До надзвичайних обставин слід відносити не тільки масові безладдя, але й втечі, напади засуджених тощо. Ця проблема потребує більш значної уваги, ніж їй приділяють, тим більше, що благодійним підґрунтям їй



20

може служити, в деякій мірі, і політичне становище в Україні. На користь цього свідчить аналіз виникнення масових безпорядків який показує, що їх основний сплеск припадає на період політичних, соціальних та економічних реформ або нестабільності в країні.

На базі проведеного аналізу сучасного стану справ і досвіду, який було накопичено частинами і підрозділами НГУ за час свого існування, обґрунтовуються нові підходи щодо вирішення цього завдання з урахуванням тих особливостей, що виникли після виведення ДПтСУ з підпорядкування Міністерства внутрішніх справ України та змінами до закону України “Про НГУ”.

УДК 355.4 Нестер С.І., курсант 244 навчальної групи факультету № 1 (командно-штабного) Національної академії Національної гвардії України; Ковальов І.В., доцент кафедри тактики факультету № 1 (командно-штабного) Національної академії Національної гвардії України, кандидат військових наук, полковник

ТАКТИКА ДІЙ НАЦІОНАЛЬНОЇ ГВАРДІЇ УКРАЇНИ ПРИ ВЕДЕННІ

БОРОТЬБИ З ДИВЕРСІЙНО-РОЗВІДУВАЛЬНИХ ГРУПАМИ ПРОТИВНИКА

Виконання завдань по боротьби з диверсійно – розвідувальними групами

(ДРГ) здійснюватиметься, як правило різнорідним і різноманітним угрупованням військ, за відсутності чітко вираженої лінії фронту, на розрізнених, нерідко ізольованих напрямках, у відриві підрозділів від основних сил, при високому рівні самостійності, в умовах, коли противник застосовує партизанські способи боротьби, засідки, нічні дії, наносить раптові удари. Поставлені завдання будуть вирішуватися розрізненими загонами і групами, що, як правило, формуються за цільовим призначенням, переважно нетрадиційними методами. Організація виконання завдань і управління підрозділами значно ускладнюються у зв'язку з одночасним виконанням завдань в декількох районах (осередках).

Отже основними способами дій військ в ході ведення боротьби з диверсійно-розвідувальними та іррегулярними формуваннями можуть бути:

- спостереження за територією, де створюється загрозлива обстановка; - знищення диверсійно-розвідувальних та іррегулярних формувань в місцях

і районах їх зосередження; - одночасні удари по них всіма силами, залученими до боротьби, або

знищення по частинах; - рейдові дії; - оточення і ліквідація формувань;



21

- блокування районів, ділянок місцевості, населених пунктів; - охорона і оборона важливих об'єктів; деблокування підрозділів (урядових

установ), оточених банд формуваннями; - спрямовані на припинення безчинств і масових безладь; - підтримання режиму воєнного стану; - охорона комунікацій і супроводження колон; - розвідувально-пошукові дії; прочісування ("зачистка"); - розвідувально-ударні дії; - патрулювання. Крім того, особливої уваги в ході ведення боротьби з ДРГ та іррегулярними

формуваннями заслуговують питання організації взаємодії різних силових структур. При цьому головне завдання полягає не в досягненні формальної підпорядкованості різновідомчих сил і засобів, а в чіткому розумінні кожним із взаємодіючих командирів, офіцерів штабів ролі і місця свого угрупування, з'єднання (частини, підрозділу) в операції, а також особистої відповідальності за виконання поставленого завдання. Іншими словами, узгодження зусиль військ різних силових структур при виконанні загального завдання набирає своєрідної і найбільш складної форми взаємодопомоги, що потребує особливого такту у взаємовідносинах, вміння знаходити спільну мову, визначати загальні (взаємні) інтереси. Це потребує детального опрацювання й узгодження:

- способів спільного вирішення завдань; - складу військ, які братимуть участь в бойових діях; - тривалості й послідовності виконання запланованих завдань; - районів, рубежів, об'єктів (цілей) дій; - умов, способів і часу спільного застосування засобів ураження, а також

обмежень їх застосування в населених пунктах; - питань організації управління і зв'язку, всебічного забезпечення,

оповіщення, розпізнавання тощо. Однією з найважливіших особливостей організації взаємодії є необхідність

узгодження з місцевими органами влади таких питань, як надання допомоги, обмін інформацією щодо дій іррегулярних і диверсійно-розвідувальних формувань, оповіщення, підтримання зв'язку, охорона об'єктів життєзабезпечення мирного населення, підтримання режиму воєнного часу, створення комендатур (встановлення комендантського часу, пропускного режиму, обмеження і регулювання руху автотранспорту, супроводження колон, доставка вантажів, припинення заворушень тощо). Отже важливими елементами дій у боротьбі з диверсійно-розвідувальними та іррегулярними формуваннями противника є проти партизанська, проти диверсійна, проти терористична й інформаційно-ідеологічна боротьба.



22

УДК 351.742 Перебійніс А.В., курсант 233 навчальної групи факультету № 1 (командно-штабного) Національної академії Національної гвардії України; старший сержант. Минько О.В., старший викладач кафедри тактики факультету № 1 (командно-штабного) Національної академії Національної гвардії України, майор

ВИКОРИСТАННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ПРИ ВИВЧЕНІ ТАКТИКИ ЗАГАЛЬНОВІЙСЬКОВОГО БОЮ

Негативний вплив ворожої пропаганди і відсутність новин з українських

офіційних джерел та засобів масової інформації суттєво впливають на ставлення місцевого населення до військ, що діють в певних регіонах країни. Разом з тим, в умовах відсутності доступу до інформації у населення виникає відповідна потреба. У випадках, коли єдиними представниками держави в певних районах проведення оперативних заходів є військовослужбовці НГУ, населення в тій чи іншій мірі буде контактувати з військами.

Тому виникає необхідність у відповідній інформаційній підготовленості військовослужбовців НГУ до дій в районах проведення операцій. Таким чином, велику роль під час контактів з місцевим населенням починає відігравати інформованість особового складу.

Інформованість – забезпечення новинами воєнного і політичного характеру особового складу, а також дані, що використовуються в практичній роботі командирів, штабів, начальників родів військ і служб, органів виховної роботи в процесі управління військами в мирний і воєнний час, а також органами державного управління при вирішенні питань воєнної політики.

Відповідна робота з особовим складом може бути проведена у вигляді тематичних семінарів та інструктажів. В результаті особовий склад має бути готовий:

1. Уникати провокаційних питань та дій з боку місцевого населення; 2. Надавати місцевому населенню лише ту інформацію, яка дійсно є

корисною і не містить державної таємниці, не розкриває задум дій угруповань та підрозділів;

3. Формувати позитивний імідж військ серед місцевого населення; 4. Аналізувати корисну інформацію отриману від місцевого населення в

ході спілкування. У випадках контакту з місцевим населенням військовослужбовці повинні

завжди робити наголос на тому, що вони є представниками законної влади держави, що метою дій військ є надання допомоги місцевому населенню у вигляді дій з підтримання законності. У випадку необхідності надавати консультації населенню щодо місць розташування органів державної влади на



23

місцях і які послуги населення може отримати від них; телефонні номери екстреного виклику різних служб; контактні номери місцевих органів СБУ, МВС, МНС; проводити короткі консультації як себе вести у випадках обстрілів, в районі ведення бойових дій; де знаходяться найближчі пункти збору біженців, медичні заклади, пункти видачі матеріальної допомоги і таке інше.

Ввічливе ставлення та позитивне відношення до цивільного населення і надання необхідних консультацій в разі потреби будуть сприяти формуванню відповідного позитивного відношення до військ, що діють в регіоні.

Відповідна інформованість особового складу як складова інформаційного забезпечення дій військ є актуальним питанням що потребує уваги під час підготовки особового складу НГУ до виконання службово-бойових завдань в зоні АТО. УДК 355.4 Бовтун О.О., курсант 244 навчальної групи факультету № 1 (командно-штабного) Національної академії Національної гвардії України; Суконько С.М., старший викладач кафедри тактики факультету № 1 (командно-штабного) Національної академії Національної гвардії України, майор

НЕОБХІДНІСТЬ СТВОРЕННЯ БУФЕРНОЇ ЗОНИ МІЖ МІТЕНГУЮЧИМИ ТА БОЙОВИМИ ПОРЯДКАМИ СИЛ

ОХОРОНИ ПРАВОПОРЯДКУ

Всі зміни у суспільстві та політиці частиною народу схвалюються, а деякою частиною населення країни не підтримуються. Незгодні, якщо вони організовані, можуть висловити свій протест у формі мітингу, бойкоту, страйку та ін. Соціальний протест спрямований в основному проти соціальної нерівності, проти економічних проблем.

Якщо влада країни схвалить проведення акції протесту, вона буде санкціонованою, в іншому випадку протест стане несанкціонованим. Політичний протест іноді переростає в масові порушення громадського порядку та навіть в масових заворушення з протистояння правоохоронцям.

Аналізуючи події в Україні за останні 2 роки можна зробити висновок, що агресія мирного населення проти правоохоронців, під час проведення акцій протесту, збільшувалася і піком такого протистояння стали події «Євромайдану» та події 31 серпня 2015 року біля Верховної Ради України. В результаті цих подій постраждало та загинуло багато осіб як зі сторони правоохоронців так і зі сторони громадян.



24

Основною причиною травмування правоохоронців було безпосереднє зіткнення бойових порядків з мирним населенням, що давало можливість використання з боку натовпу таких засобів, як каміння, ланцюги, дрючки, штахетник, різного роду кийки, шматки шланга, пляшки із запальною сумішшю, вибухові пакети, петарди, палаючі автомобільні скати, пляшки з кислотами, лаками, фарбою, крюки тощо.

Основною причиною травмування цивільного населення було застосування спеціальних засобів з боку правоохоронців на значно меншій відстані, ніж передбачено це тактико – технічними характеристиками спеціальних засобів.

Таким чином постає питання створення «буферної зони» між мітенгуючими та бойовими порядками сил охорони правопорядку при забезпеченні підрозділами Національної гвардії України охорони громадського порядку при проведенні акцій протесту у формі мітингу, бойкоту, страйку тощо.

УДК 355.4 Святий В.В., курсант 224 навчальної групи факультету № 1 (командно-штабного) Національної академії Національної гвардії України; Ковтуненко А.В., старший викладач кафедри тактики – начальник служби РХБ захисту – екологічної безпеки Національної академії Національної гвардії України, майор.

ПОРЯДОК ВЕДЕННЯ РАДІАЦІЙНОЇ РОЗВІДКИ ТА КОНТРОЛЮ У НАЦІОНАЛЬНІЙ ГВАРДІЇ УКРАЇНИ

Доповідь охоплює питання підвищення бойової готовності підрозділів

національної гвардії, організації виконання службово-бойових завдань за умов застосування противником ядерної зброї та руйнування (аварій) радіаційно небезпечних об’єктів, готовності підрозділів до виконання службово-бойових завдань в умовах радіаційного зараження.

Під час застосування противником ядерної зброї та під час руйнування РНО утворюється велика кількість радіоактивних речовин, ядра атомів яких здатні самостійно розпадатися та перетворюватися в ядра атомів інших елементів. Випускаючи при цьому іонізуюче випромінювання у вигляді гама-квантів, альфа-частинок та бета-частинок у зовнішнє середовище. Взаємодіючи з різними матеріалами випромінювання іонізують їхні атоми. Величина іонізації навколишнього середовища залежить від потужності дози проникаючої радіації або радіоактивного випромінювання та тривалістю їх впливу.

Дія іонізуючих випромінювань на особовий склад передбачає руйнування живих клітин організму, що приводить до різних ступенів захворювання променевою хворобою, а в деяких випадках навіть загибелі особового складу.



25

Під час виконання службово-бойових завдань підрозділами національної гвардії існує небезпека зараження радіоактивними речовинами. Для забезпечення виконання завдання та збереження життя і здоров’я особового складу необхідно проводити заходи, направлені на виявлення та визначення радіоактивного зараження на місцевості та техніці. Для виконання даного заходу на озброєнні внутрішніх військ повинні знаходитись сучасні прилади радіаційної розвідки та контролю. Відсутність новітніх засобів радіоактивної розвідки та контролю ставить під сумнів правильність прийому рішення старшим начальником (командиром) та становить загрозу життю та здоров’ю особового складу. УДК 455.5 Семененко О.С., курсант 215 навчальної групи факультету № 1 (командно-штабного) Національної академії Національної гвардії України; Халеп В. В., старший викладач кафедри тактики – начальник ПДС Національної академії Національної гвардії України, підполковник

ОСОБЛИВОСТІ ВЕДЕННЯ БОЙОВИХ ДІЙ

У ГІРСЬКО-ЛІСОВІЙ МІСЦЕВОСТІ Гірська підготовка є одним з основних предметів навчання для курсантських

груп спеціального призначення та забезпечує підготовку їх до практичного виконання службово-бойових (бойових) завдань у гірсько-лісовій місцевості також вона є засобом придбання особистих якостей, знань та досвіду, дуже необхідних військовослужбовцю Національної гвардії України для успішних дій в складних та небезпечних умовах гірської місцевості.

При діях у гірсько-лісовій місцевості важливу роль грає, як одиночна підготовка військовослужбовця так і дії у складі “звя’зки”, підрозділу.

1. Бойовий порядок відділення із урахуванням розподілу на “зв’язки”: - розподіл відділення на “зв’язки” з урахуванням різноманітних факторів,

елементами бойового порядку відділення можуть бути: перша “зв’язка” (“трійка”), друга “зв’язка” (“трійка”), третя “зв’язка” (“трійка”);

- варіант складу “зв’язки” може бути наступним: 1-а – старший стрілець (старший групи), два стрільця; 2-а – стрілець (старший групи), кулеметник, стрілець; 3-я – командир відділення, гранатометник, стрілець-помічник гранатометника, снайпер;

- розподіл відділення на “зв’язки” дозволяє особовому складу долати складні гірські перешкоди (скелі, льодовики, складні гірські перевали, бурхливі гірські ріки та ін.), створити більш гнучкий та розосереджений бойовий порядок, підвищити ефективність вогневого ураження противника і



26

живучість, як кожного військовослужбовця, так и підрозділу, забезпечити взаємну підтримку і прикриття вогнем на полі бою, ведення розвідки, у ході здійснення маневру.

2. Завдання, прийоми та способи дій військовослужбовці у складі “зв’язки” щодо дій на гірсько-лісовій місцевості у наступі:

- дії відділення при виконанні службово-бойових завдань у складі “зв’язки” застосовуються, як правило, для подоланням різних гірських перешкод (трав'янистих схилів, осипів скельних ділянок, льодових і сніжних схилів, гірських рік, каньйонів і ін.), для ведення розвідувально-пошукових та рейдових дій; для ведення ближнього бою; дій в обхідних загонах, щодо захоплення гірських перевалів, висот; дій в ході наступу на роз’єднаному напрямку, використовувати переваги гірської місцевості для потайного виходу у фланг і тил противнику; при наступі у глибині, на поспішно зайняту оборону противника, при веденні боїв у ході переслідування невеликих груп противника та в інших сприятливих умовах обстановки;

- з виходом на рубіж переходу в атаку, особовий склад “зв’язки” по команді командира відділення, використовуючи підтримку вогнем рішучою атакою знищує вказаного противника;

- у ході знищення окремих дрібних груп в глибині оборони чи в тилу противника, за рішенням командира роти (взводу), “зв’язки” можуть виконувати різні за характером завдання;

- одній із “зв’язок” може бути відведена роль маневрової групи (наприклад, першій ”зв’язці”), а двом іншим - роль вогневих груп (другій та третій “зв’язці”);

- завдання маневрової групи полягає у тому, щоб, використовуючи складки гірської місцевості (місцеві предмети), зблизитися з противником на якомога меншу відстань, зайняти вигідне положення для атаки та у взаємодії із вогневими групами (вогневою групою) знищити його (чи захопити у полон);

- вогневі групи призначені для підтримки вогнем дій маневрової групи шляхом ведення прицільного вогню по виявленим вогневим засобам противника з постійною зміною вогневих позицій;

- атака противника здійснюється, як правило, наступним способом. Вогневі групи (або одна із них) відвертають увагу противника та сковують його дії на одному із напрямків, а, тим часом, маневрова група непомітно просувається на один із його флангів чи у тил;

- з виходом до об'єкту атаки, маневрова група осліплює димами та закидає противника гранатами і, у взаємодії із вогневими групами, одночасною атакою у фланг чи тил знищує його (захоплює в полон);

- з метою забезпечення стійкого і прихованого управління та підтримання постійної взаємодії між особовим складом “зв’язок”, підрозділу,



27

встановлюються додаткові сигнали управління, які подаються жестами рук, свистками, положенням зброї, тощо.

3. Завдання, прийоми та способи дій військовослужбовців у складі “зв’язки” щодо дій на гірсько-лісовій місцевості в обороні:

- при діях в обороні, склад “зв’язок” може бути таким, як і у наступі; - кожному військовослужбовцю вказуються 2-3 вогневі позиції, які необхідно

змінювати після декількох черг (пострілів) та сектори стрільби-основний і додатковий, які повинні перекриватися не менше ніж на 10-15 градусів (170-250 тисячних), створюючи зону суцільного вогню; сектор обстрілу для кулеметника в обороні - до 120 градусів, для автоматника до 40 градусів;

- щоб зменшити ймовірність знищення БМП (БТР) та танків вогнем ПТКР, для кожної одиниці бойової техніки обладнуються 1-2 укриття (за зворотними схилами висот, у ярах, у лісі, тощо).

Кожній бойовій машині призначаються 2-3 вогневі позиції (на найбільш небезпечних напрямках наступу противника). При цьому, із кожного укриття необхідно готувати вихід на вогневі позиції не менше ніж по двох маршрутах.

Таким чином: виконання службово-бойових завдань у гірсько-лісовій місцевості вимагає від особового складу високої дисциплінованості, великої фізичної витривалості, сили волі, спостережливості; уміння орієнтуватися в горах; безстрашності, високого почуття військового товариства; знання характеристик гірського рельєфу; уміння прогнозувати погоду і переборювати різні гірські перешкоди; твердих знань і виконання правил страховки і самостраховки; дбайливого відношення до особистого і колективного гірського спорядження та вмілого його використання, а також використання тактики дрібних підрозділів і в першу чергу “зв’язок”.

УДК 355.4 Лейко А.Ю., курсант 254 навчальної групи командно-штабного факультету Національної академії Національної гвардії України; Радіонов Г.О., заступник начальника кафедри тактики Національної академії Національної гвардії України, кандидат військових наук, підполковник

СПОСОБИ УТОЧНЕННЯ ЗОБРАЖЕННЯ МІСЦЕВОСТІ НА

ТОПОГРАФІЧНИХ КАРТАХ Орієнтування на місцевості є однією з важливих умов забезпечення

життєдіяльності і успішного виконання поставлених завдань. Через війну, людську діяльність і, навіть, внаслідок природних процесів, образ землі безупинно змінюється. Це спричиняє те, що видані карти перестають відповідати дійсності. Даний фактор досить сильно впливає на виконання



28

завдань особовим склад Національної гвардії України. На сьогоднішній день військові структури України користується картами, які були складені, ще у 1974 році.

Розбудова української держави, розвиток виробництва, різноманітність господарської діяльності викликає загальну потребу подальшого поліпшення картографічного забезпечення, моделюванні природних та суспільних процесів, прогнозуванні наслідків освоєння території та використання природних ресурсів, проведенні наукових досліджень, вирішенні прикладних завдань та виконання поставлених завдань військовослужбовцями Національної гвардії України. Все це потребує сучасної, повної, достовірної, точної інформації про навколишнє середовище, стан його компонентів, взаємодію та взаємозв'язок природних і соціально-екомічних об'єктів. Одним із джерел такої інформації є топографічна карта, яка є зменшеною образно-знаковою моделлю відповідної території. Укладаючи основу державного картографічного фонду і маючи властивості комплексного відображення території, топографічні карти повинні бути високоякісними та сучасними, що обумовлює необхідність їх постійного вдосконалення.

Для складання або оновлення топографічних карт використовують ряд заходів а саме: камерального виправлення по аерофотознімках з наступним польовим

обстеженням; виправленням у полі, прийомами інструментальної та мензульної зйомки; виправлення (складання) за картографічними матеріалами більших

масштабів, які є результатом нових зйомок чи відновлення. Оновлення карт з допомогою мензульної зйомки роблять лише для

великомасштабних карт і планів. Оновлення прийомами мензульної зйомки може здійснюватися як виняток у тих ділянках, які не покриті аерофотознімками.

Одним з основних способів відновлення карт є виправлення (складання) за картографічними матеріалами більших масштабів, які є результатом нових зйомок чи відновлення.

Виправлення карт за аерофотознімками виконується: по фотопланам, складеним за матеріалами нової аерофотозйомки

(використовується лише для великомасштабних карт і планів); по аерофотознімках з допомогою універсальних приладів (СПР, СД

тощо.); по аерофотознімках з допомогою найпростіших приладів проектування,

ричажного пантографа і пропорційного циркуля (для виправлення окремих елементів змісту карти).



29

УДК 355.423.2 Жутнік М.Ю., курсант 253 навчальної групи факультету № 1 (командно-штабного) Національної академії Національної гвардії України, молодший сержант; Пашуба А.С., викладач кафедри тактики факультету № 1 (командно-штабного) Національної академії Національної гвардії України, майор

ОСОБЛИВОСТІ ТАКТИКИ ДІЙ ІНОЗЕМНИХ АРМІЙ ПІД ЧАС НАСТУПУ В УМОВАХ НАСЕЛЕНОГО ПУНКТУ

Командири підрозділів, що залучаються до ведення бойових дій в умовах щільної забудови під час прийняття рішення повинні враховувати безліч факторів, а вже потім приступати до вибору конкретної тактики дій в майбутній операції.

Однією з передових армій сучасного світу, що має достатній досвід у веденні подібних бойових дій є армія США. І якщо тактика дій з оборони населеного пункту значно в чому збігається з тактикою дій ЗСУ, то наступальні дії в місті мають деякі відмінності. особливо, що стосується процесу вибору тактики наступальних дій в місті. Наявність у населеному пункті великої кількості укриттів від вогню і спостереження дає величезну перевагу оборонцям. Наступаючий повинен пробивати собі шлях з околиць в глибину зазвичай добре організованої оборони. Незважаючи на те, що рішення на ведення бойових дій у населеному пункті приймається на більш високому рівні, командири всіх ступенів повинні бути готові до бою в таких умовах.

В першу чергу командир повинен прийняти рішення – чи потрібно захоплювати населений пункт для виконання поставленого завдання. Для цього йому необхідно знати ґрунтовні доводи на користь та проти проведення захоплення населеного пункту.

У зв’язку з проведенням ретельного аналізу доводів як «за» так і «проти», та можливими втратами під час наступу у місті, особливу увагу приділяють саме вибору відповідної тактики. Наступальні операції в населених пунктах ґрунтуються на наступальній доктрині, модифікованій для відповідної місцевості.

Бій в місті висуває ряд вимог, відмінних від звичайних польових умов, а саме: • вимоги до військ • вимоги до вибору типу маневру • вимоги до використання озброєння Усі три фактори будуть безпосередньо впливати на вибір тактичних дій під

час планування бою в умовах населеного пункту. Планування, підготовка і ведення настання в населеному пункті є такими ж,

як і при веденні наступу у звичайних умовах.План атаки добре захищеного населеного пункту повинен ґрунтуватися на факторах МЕТТ-Т (Mission Enemy Terrain Troops – Time):

• завдання; • противник; • місцевість4 • війська; • час. Командири повинні фокусувати увагу на ретельному узгодженні в часі дій

наступаючих підрозділів з планом вогневої підтримки для успішного виконання поставленого завдання.



30

Наступальні дії в населених пунктах плануються і провадяться з урахуванням факторів МЕТТ-Т (завдання, противник, місцевість, війська, час) і прийнятої доктрини. На батальйонному рівні наступальні дії зазвичай ведуться у вигляді наступу з ходу або завчасно підготовленого наступу.

Обидва види дій характеризуються таким обсягом планування, розвідки і взаємодії, який дозволяє наявний час і обстановка.

Батальйон і рота ведуть наступ з ходу в наступних випадках: при зустрічі з противником в ході здійснення маршу, після успішного відбиття нападу або коли підрозділ має можливість атакувати суперника, що легко може бути вражений. Вступивши в контакт з противником, командир негайно розгортає підрозділ, пригнічує противника вогнем, атакує його через розриви в бойовому порядку, фланги або слабкі місця і доповідає начальникові про результати атаки. Підготовка атаки з ходу аналогічна підготовці планомірної атаки, але час і ресурси при цьому обмежені.

Наступ з ходу в місті відрізняється від наступу на відкритій місцевості, так як закритий характер місцевості робить командування, управління підрозділами і зв'язок ускладненими.При діях у населеному пункті неповні дані про противника і закритий від спостереження характер місцевості можуть вимагати від підрозділу, що здійснює маневр, рухатися через бойові порядки своїх військ, що стримують противника. Управління та взаємодія грають важливу роль.

При проведенні атаки з ходу підрозділу можуть бути поставлені як найближчі, так і подальші завдання для того, щоб він міг своєчасно реагувати при виникненні непередбачених обставин та продовжувати наступ після досягнення мети атаки (оволодіння об’єктом атаки).

Завчасно підготовлений наступ є повністю узгодженою за часом операцією, в якій використовуються всі наявні засоби проти противника, що обороняється. Він проводиться у випадках, коли оборона противника добре підготовлена, коли населений пункт дуже великий або сильно перенаселений, а також коли втрачено фактор раптовості. Цей вид наступу характеризується точним плануванням, заснованим на детальній інформації, ретельною розвідкою, підготовкою і проведенням відповідних тренувань.

Тактичні прийоми, використовувані при проведенні завчасно підготовленого наступу схожі на прийоми, застосовувані під час штурму опорного пункту. Основні сили зосереджуються на слабких місцях в обороні противника.

Підготовлений наступ зазвичай проводиться в наступній послідовності: розвідка об'єкта, висунення до об'єкта, ізоляція об'єкта, заняття плацдарму, зачищення.

Ізоляція являє собою захоплення пануючих ділянок місцевості для запобігання постачання або посилення тих, хто обороняється. Цей етап може проводитися одночасно з заняттям плацдарму для штурму. Якщо ізоляція є першим етапом, то всі наступні етапи повинні бути проведені без зволікання,



31

щоб не дати противнику час для відповідних дій щодо порушення планів сил, що готуються до наступу.

Заняття плацдарму полягає в захопленні проміжної позиції, яка забезпечує укриття від вогню противника і місце для зосередження підрозділів перед входом в населений пункт. Плацдарм зазвичай включає один - два міських квартали і є проміжним об'єктом для роти. В ході заняття плацдарму рота повинна підтримуватися вогнем і димами.

Зачищення населеного пункту. При визначенні глибини зачищення повинні враховуватися фактори МЕТТ-Т.

Командир може прийняти рішення зачистити лише ті райони, які впливають на успіх операції в разі, коли:

• об'єкт повинен бути захоплений швидко; • опір противника слабкий або носить осередковий характер; • район забудований будівлями легкого типу з широкими відкритими

ділянками між ними. В цьому випадку доцільно зачищати тільки ті будівлі, які необхідні для

забезпечення безпеки. Вивчення досвіду особливості тактики дій іноземних армій під час наступу в

умовах населеного пункту є дуже корисним для підрозділів Національної гвардії України, що беруть участь у проведенні АТО на сході Держави. УДК 355.55.2 Костевич Д.М., курсант 225 навчальної групи факультету № 1 (командно-штабного) Національної академії Національної гвардії України, сержант; Загуменний В.В. курсант 215 навчальної групи факультету № 1 (командно-штабного) Національної академії Національної гвардії України, сержант; Онопрієнко О.С., старший викладач кафедри тактики факультету № 1 (командно-штабного) Національної академії Національної гвардії України, майор

ВИЗНАЧЕННЯ НЕОБХІДНОЇ ЧИСЕЛЬНОСТІ ОСОБОВОГО СКЛАДУ УГРУПУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ГВАРДІЇ УКРАЇНИ ДЛЯ

ВИКОНАННЯ СЛУЖБОВО-БОЙОВИХ ЗАВДАНЬ З ЛІКВІДАЦІЇ НАСЛІДКІВ ТЕХНОГЕННОГО ХАРАКТЕРУ ПРИ РУЙНУВАННІ

ГІДРОЕЛЕКТРОСТАНЦІЇ

До основних гідротехнічних споруд належать: греблі, водозабірні і водоскидні споруди (шлюзи), загати, дамби.

Гідротехнічна споруда - об'єкт господарювання, який знаходиться поблизу водної поверхні і призначений: для використання кінетичної енергії води, що рухається, з метою перетворення її на інші види енергії.



32

Гідродинамічні аварії - це події, пов'язані з виходом із ладу (руйнуванням) гідротехнічної споруди або її частини та некерованим переміщенням великих мас води, що спричиняють руйнування та затоплення значних територій.

Гідродинамічно небезпечний об'єкт - штучна споруда або природні утворення, які створюють різницю рівнів води до і після нього.

Основним наслідком прориву греблі при гідродинамічних аваріях є катастрофічне затоплення місцевості.

Катастрофічне затоплення характеризується: - максимально можливими висотою та швидкістю хвилі прориву; - розрахунковим часом приходу гребеня і фронту хвилі прориву у

відповідний створ; - кордонами зони можливого затоплення; - максимальною глибиною затоплення конкретної ділянки місцевості; - тривалістю затоплення території. Катастрофічне затоплення поширюється зі швидкістю хвилі прориву від 3,0

до 25 км/год та призводить до затоплення великих територій шаром води від 0,5 до 10 м і більше. Утворюються зони затоплення.

Зоною можливого затоплення при руйнуванні гідротехнічних споруд називається частина прилеглої до річки (озера, водоймища) місцевості, затоплена водою.

Перш за все необхідно визначити ступені руйнування населеного пункту і об'єктів господарювання. Знаючи ступінь руйнування, можна визначити величину збитків, обсяги рятувальних і невідкладних робіт.

Ступені руйнування характеризуються наступними критеріями. Повні руйнування — це руйнування всіх елементів будівель, у тому числі

підвальних приміщень, та ураження людей, що знаходяться в них. Збитки становлять більше 70 % вартості основних виробничих фондів (балансової вартості). Подальше їх використання неможливе.

Сильні руйнування — це руйнування частини стін і перекриття поверхів, їх деформація, виникнення тріщин у стінах та ураження значної кількості людей, що знаходяться в них. Збитки ставлять від 30 до 70 % вартості основних виробничих фондів (балансової вартості). Можливе обмежене використання будівель, що збереглися. Відновлення можливе після капітального ремонту.

Середні руйнування — це руйнування переважно другорядних елементів будівель і споруд (покрівлі, вікон, дверей і перегородок), виникнення тріщин у стінах. Підвальні приміщення зберігаються, перекриття залишаються. Люди уражаються частіше уламками конструкцій. Збитки становлять 10—30% вартості основних виробничих фондів (балансової вартості будівель). При середньому ремонті відновлюються техніка, транспорт та промислове обладнання. Будівлям необхідний капітальний ремонт.



33

Слабкі руйнування — це руйнування вікон, дверей та перегородок. Ураження людей можливе уламками конструкцій. Підвали і нижні поверхи не пошкоджуються. Вони придатні для використання після поточного ремонту будівель. Збитки становлять до 10 % вартості основних виробничих фондів (будівель). Відновлення можливе після середнього або поточного ремонту.

УДК 355.4 Лінкевич Д.А., курсант 325 навчальної групи факультету № 1 (командно-штабного) Національної академії Національної гвардії України; Нестеренко О.О., викладач кафедри тактики Національної академії Національної гвардії України, майор

ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ ЗМІНИ АБО РОЗРАХУНКУ НОВИХ КОЕФІЦИЄНТІВ БОЙОВОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ТА ВДОСКОНАЛЕННЯ

МЕТОДИКИ РОЗРАХУНКУ БОЙОВИХ МОЖЛИВОСТЕЙ ВНОВ СТВОРЕНИХ АБО РЕАРГАНІЗОВАНИХ ПІДРОЗДІЛІВ НГУ

В любій справі визначеність теоретичних висновків та цінність практичних

рекомендацій по вирішенню окремої конкретної проблеми знаходиться в прямій залежності від чіткого розуміння явищ і процесів, які по відношенню до данної проблеми носять більш загальний характер.

Характер бою та спосіб його ведення залежить перед усім від матеріальної основи – озброєння, бойової техніки, людей, що застосовують засоби озброєної боротьби. « Ніщо так не залежить від економічних умов, як армія» Ф.Енгельс. Озброєння, організаційна структура, тактика дій залежать від ступеня розвитку виробництва. Сучасний період розвитку воєнної справи характеризується швидким розвитком якісно нових засобів, з яких витікає формування нових способів боротьби (гібрідна війна), принципіально відрізняющійся від тих, які застосовувались в попередні роки. Геній веліких полководців залежав, в більшості, перед усим на спроможності пристосувати способи ведення бою до нових видів озброєння, що безумовно веде до зміни штатної структури, та можливості підрозділів.

Бойові можливості підрозділу, які характеризуютья кількісно та якісною характеристикою, що вказують спроможність підрозділу виконувати певні бойові задачі за визначений термін часу в конкретних умовах обстановки залежать від багатьох факторів, а саме: кількості особового складу, ступінь їх бойової підготовки та морально-психологічної стійкості, наявності та технічного стану бойової техніки та озброєння, навченості та особистих якостей командирів, наявності боєприпасів та інших матеріальних засобів,



34

тактики дій та можливостей противника, часу доби, пори року, погодних умов, тощо.

Методика розрахунку можливостей підрозділу в основному базується на використанні коефіцієнтів бойової ефективності та основних показників по враженню противника вогнем стрілецької зброї, що є математичним очікуванням враження цілей. У зв’язку з появою новітнього озброєння, нових можливостей по комбінації озброєння, що встановлюється на техніці, нових засобів ведення розвідки цілей, наведення зброї, нових зразків техніки, виникненням нових завдань, що приводить до зміни організаційно-штатної структури або формування підрозділу за іншим принципіальним методом , виникає необхідність уточнення або визначення нових коефіцієнтів бойової ефективності, крім того вдосконалення методики розрахунку бойових можливостей за рахунок введення більш конкретних або розширених критеріїв. Ця робота допоможе, спираючись на сучасний розвиток воєнної справи, більш виважено прийняти рішення, на залучення конкретного підрозділу, в конкретних умовах, та зменшити час на оцінювання можливостей підрозділу, та оцінку обстановки при прийнятті рішення вцілому.

УДК 351/354 Стрижак С.С., курсант 213 навчальної групи факультету № 1 (командно-штабного) Національної академії Національної гвардії України; Карпенко С.І., старший викладач кафедри тактики факультету № 1 (командно-штабного) Національної академії Національної гвардії України, підполковник

ХАРАКТЕРИСТИКА ДЖЕРЕЛ ИНФОРМАЦІЇ У ВІЙСЬКОВІЙ РОЗВІДЦІ

Робота з затриманими, допит полонених, перебіжчиків, робота серед

місцевого населення - найважливіше джерело добування відомостей про злочинні групи, незаконні збройні формування або противника. На підставі свідчень бойовиків, полонених, ретельного вивчення документів, здобутих при виконанні розвідувальних, спеціальних завдань або у бою, розвідники мають можливість міркувати про місцезнаходження бандформувань, їх силу, склад, угрупування, боєздатність, наміри бойовиків (противника) та їх політико-моральний стан. Ці відомості надають можливість командуванню, органам управління розвідки Національної гвардії України, правильно оцінити злочинців, незаконне збройне формування або противника, і прийняти найбільш доцільне рішення.

1. До розвідувальних відомостей відносяться усі відомості, які в якому-небудь ступені характеризують активних учасників масових безладів, озброєних



35

злочинців, незаконне збройного формування, діючого або вірогідного противника, а також місцевість і погоду в районі виконання службово-бойового завдання чи майбутніх (можливих) дій.

оброблені розвідувальні відомості прийнято назівати розвідувальними даними;

розвідувальні дані - це осмислені відомості, грунтовані на зібраних, оцінених і правильно представлених фактах, викладені у визначеному порядку (письмово або усно) і що дають ясне уявлення з якого-небудь конкретного питання.

розвідувальна інформація, охоплює обидва вищеназвані терміни; джерело розвідувальних відомостей - особа, матеріальний носій або

технічний об’єкт, інформація від якого (про який) безпосередньо чи опосередковано характеризує об’єкт розвідки і може бути використана для визначення його складу, стану, місцезнаходження та характеру діяльності.

2. Загальна характеристика джерел розвідувальної інформації. Розвідувальна інформація зазвичай дозволяє: орієнтуватися в обстановці, що склалася; чітко планувати свої дії (заходи, операцію); відстежувати результативність проведених заходів (операцій, акцій); ухилятися від несподіванок; маніпулювати окремими людьми та групами. Розвідувальна інформація підрозділяється на: тотальну (дає загальне оглядове уявлення про подію, проблему та учасників –

індивідах, державних структура і організаціях, тощо); поточну або оперативну (тримає в курсі подій, явищ що змінюються); конкретну (заповнює виявлені прогалини в даних або відповідає на певні

питання); непряму (підтверджує або спростовує якісь припущення, будучи

стикованною з останніми тільки опосередковано); оцінювальну (розтлумачує події, явища та дає прогноз щодо їх подальшого

розвитку в майбутньому; це - оптимально оброблені дані). Головними носіями перспективної інформації завжди є: "знаючі особи";

документи; засоби бездротового і дротового зв'язку (телефони, телефакси, радіостанції та інш.); електронні системи обробки інформації (комп'ютери, електричні друкарські машинки та інш.); різні відслідковані фактори (поведінка, розмови, результати дій).

3. Збір розвідувальних відомостей полягає у своечасному їх отриманні з різних джерел.

Термін "джерело" в розвідці має два поняття. До першого поняття відносяться об'єкти, що дають можливість добути

розвідувальні відомості. До таких джерел відносяться: бойовикі незаконного збройного формування, особовий склад військ противника та їх наміри і дії, які



36

можуть спостерігатися нашими розвідувальними органами, а також полонені, перебіжчики, захоплені документи; працюючі радіоелектронні засоби; предмети озброєння і бойової техніки незаконного збройного формування (противника), осколки снарядів, бомб і ракет, воронки; райони, заражені радіоактивними й отруйними речовинами, речові докази терористично-диверсійної діяльності та інш.

До другого поняття відносяться вислані командиром розвідувальні органи, підлеглі, взаємодіючі і сусідні підрозділи (органи, служби) і вищестоящий штаб, від яких розвідувальні відомості (інформація) поступають до командира підрозділу (частини) НГУ. До них також відносяться місцеві жители і особовий склад своїх військ, що знаходився в районі події, надзвичайного стану, на території противника, бачив все своїми очима або що чув.

4. Джерела відомостей про незаконне збройне формування (противника). Затримані бойовики (полонені) є найважливішим джерелом отримання

відомостей про незаконне збройне формування (противника) (особливо польових командирив або офіцерський склад). Через них можна встановити чисельність, склад угруповання і озброєння бойовиків (противника), нумерацію військових частин, характер укріплень, політико-моральний стан військ та інші відомості.

Допит полонених підрозділяється на короткий (первинний) і повний. Короткий допит проводиться (якщо дозволяє обстановка) командирами розвідувального органу з питань, які безпосередньо їх цікавлять і необхідні для виконання поставленого ним завдання. Якщо за умовами обстановки затриманого (полоненого) неможливо доставити в розташування своєї військової частини, командири проводять повний допит на місці (домагаючись відомостей, що становлять розвідувальну (оперативну) зацікавленість для старшого начальника) приблизно з наступних питань:

чин (військове звання), посаду, прізвище та призвисько; до якого незаконного збройного формування або підрозділу (військової

частини) належить затриманий (полонений); ділянка або район, що займаний незаконним збройним формуванням

(підрозділом); місце розташування штабу, пунктів управління; де і які сусіди; місце найближчого резерву; місця і райони розташування штабу, складів, вогневих засобів, техніки,

вузлів зв'язку, КПП та інш. розташування спостережних чи командних пунктів; інженерне обладнання оборони; яке завдання поставлено перед незаконним збройним формуванням

(військовою частиною);



37

пароль і відгук на дані добу. Кожен розвідник повинен володіти методами проведення форсованого

допиту в польових умовах. 5. Опитування місцевих жителів. За допомогою опитування місцевих жителів і біженців можна отримати цінні

відомості про незаконне збройне формування (противника) і місцевості. Але при цьому необхідно завжди враховувати:

ставлення місцевих жителів до нашої армії і можливість повідомлення ними неправдивих відомостей;

схильність мешканців до перебільшення справжньої обстановки (особливо стосовно бойового та чисельного складу бойовиків (противника)).

Обов'язково треба розмежовувати, що житель бачив та знає особисто і що він чув, так як бойовики незаконного збройного формування (противник) може навмисно поширювати неправдиві чутки (дезінформацію).

6. Документи. Документи це цінний матеріал для вивчення незаконного збройного

формування (противника). Тому всі документи та майно бойовиків (противника), захоплені, знайдені, відібрані у затриманих бойовиків (полонених) або вилучені в убитих, командир розвідувального органу зобов'язаний ретельно вивчити:

офіційні листи, накази, розпорядження, звіти, службові записки (дозволяють встановити наміри, характер дій незаконного збройного формування (противника));

графічні документи, тобто карти, схеми тощо розкривають розташування незаконного збройного формування (противника));

особисті солдатські книжки і знаки (дозволяють встановити нумерацію частин);

щоденники, записні книжки, приватні листи (для вивчення морального стану сил бойовиків (військ противника).

УДК 355.42: 351.743: 355.588 Ромащенко О.А. здобувач другого (магістерського) рівня освіти, Національний університет цивільного захисту України, курсант

ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ ВЗАЄМОДІЇ ВІЙСЬКОВИХ

ПІДРОЗДІЛІВ З АВАРІЙНО-РЯТУВАЛЬНИМИ ФОРМУВАННЯМИ ПІД ЧАС ЛІКВІДАЦІЇ НАСЛІДКІВ НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ

Різноманіття різних за характером завдань Національної гвардії України

(НГУ) обумовлює необхідність пошуку й розроблення відповідних форм і



38

способів дій з’єднань, частин і підрозділів, підвищення рівня практичної діяльності командирів і штабів з організації службово-бойових дій і керівництву військовими підрозділами у повсякденних умовах і при ускладненні обстановки.

Особливої уваги заслуговують питання організації взаємодії з’єднань, частин і підрозділів НГУ з аварійно-рятувальними формуваннями сил цивільного захисту під час ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій (НС). При цьому головне завдання полягає не в досягненні формальної підпорядкованості сил, а у виробленні твердого розуміння кожною із взаємодіючих сторін ролі і місця свого відомства в ході ліквідації НС та особистої відповідальності керівників за виконання поставлених завдань.

Згідно взаємодія визначається як узгоджені за метою, завданням, місцем, часом та способам виконання завдань дії військ (сил) для досягнення мети бою (операції).

Порядок взаємодії визначає командир при прийнятті рішення на операцію і надає вказівки про нього одночасно з постановкою службово-бойового завдання. Організувати взаємодію означає упорядкувати відношення між нижчими органами управління, які не перебувають у відношеннях підпорядкування, але змушені сумісно вирішувати загальне завдання, коли дії одного суб’єкта взаємодії безпосередньо позначаються на стані або діях іншого суб’єкта.

Згідно організація взаємодії – це комплекс взаємопов’язаних і взаємообумовлених заходів, спрямованих на досягнення найбільш повної, всебічної та ефективної узгодженості в діях військ (сил) при виконанні ними спільних завдань.

Мета організації взаємодії полягає в найбільш повному та ефективному використанні тактичних можливостей різних підрозділів у вирішенні спільних завдань.

Мета організації взаємодії досягається: – правильним розумінням усіма ланками управління та особовим складом

взаємодіючих сил поставлених перед ними завдань; – безперервним узгодженням способів вирішення спільних завдань

взаємодіючими силами; – знанням командним складом тактичних можливостей взаємодіючих сил,

реальної оперативної обстановки; – систематичним взаємним обміном інформацією; – підтриманням стійкого зв’язку взаємодії; – передбаченням доцільного застосування взаємодіючих сил і засобів під час

виконання завдань; – застосуванням заходів по підтриманню і відновленню втраченої взаємодії. Як правило, заходи щодо організації взаємодії виконуються заздалегідь, під

час завчасної і безпосередньої підготовки до дій за призначенням, а також в ході дій при порушенні або втраті взаємодії.



39

Організація взаємодії включає: 1) узгодження дій об’єднань, з’єднань, частин і підрозділів за завданнями,

способам, місцем і часом (визначення порядку взаємодії); 2) планування взаємодії; 3) доведення завдань до взаємодіючих підрозділів; 4) погодження зусиль різних підрозділів з підтримки взаємодії в ході ведення

службово-бойових дій. Ефективність взаємодії, в першу чергу, залежить від того наскільки її

організація відповідає законам, закономірностям та принципам взаємодії військ (сил). На основі цього формуються вимоги до взаємодії, які у вигляді правил і рекомендацій відображають окремі сторони цих законів. Тому на даному рівні розроблення теоретичних питань можна виділити наступні особливості в організації взаємодії під час участі військових підрозділів у ліквідації наслідків НС.

В ході ліквідації наслідків НС узгодження зусиль різних структур при виконанні загального завдання набуває своєрідну і найбільш складну форму взаємного сприяння, що вимагає вміння знаходити спільну мову і визначати загальні інтереси. При цьому потрібне детальне опрацювання та узгодження:

– способів спільного вирішення завдань; – складу сил і засобів, що беруть участь у ліквідації НС; – часу і послідовності виконання спланованих заходів; – районів, меж відповідальності, об’єктів дії; умов, способів і часу спільного

застосування ресурсів; – питань організації управління і зв’язку, всебічного забезпечення,

оповіщення, взаємного інформування тощо. Крім того, однією з найважливіших особливостей організації взаємодії під час

ліквідації наслідків НС є необхідність узгодження ряду питань: надання допомоги, обмін інформацією про дії, оповіщення, підтримання зв’язку, охорона об’єктів життєзабезпечення населення, підтримання режиму надзвичайного стану, обмеження і регулювання руху автотранспорту, організація патрулювання в населених пунктах, супровід колон з ураженими і евакуйованого населення, доставка гуманітарних вантажів, припинення заворушень і т.д.

Визначення порядку взаємодії полягає в тому, що кожному військовому підрозділу вказується, яке завдання він виконує, спільно з ким, де, яким способом і в який час. Планування взаємодії полягає в детальній розробці заходів щодо реалізації спільних дій та їх документального оформлення у вигляді планів, інструкцій та інших документів. Постановка завдань взаємодії підрозділам здійснюється доведенням до них розроблених документів шляхом особистого спілкування під час усної постановки завдань, шляхом проведення спільної рекогносцировки і т.п.

Основними методами роботи командира з організації взаємодії можуть бути метод спільної роботи, розпорядчий метод і їх поєднання.



40

Метод спільної роботи може здійснюватися в кількох формах: завчасна розробка і узгодження планів взаємодії; проведення спільних командно-штабних навчань, тренувань і військових ігор; відпрацювання питань взаємодії під час постановки завдань на мапі або на місцевості; відпрацювання порядку взаємодії сил і засобів на рельєфному плані (макеті місцевості); відпрацювання узгодженості в діях сил в ході їх спільного навчання.

До розпорядчого методу зазвичай вдаються при наявності вкрай обмеженого часу на вирішення спільних завдань. Сутність цього методу полягає у віддачі вказівок по організації взаємодії одночасно з постановкою завдань усно під час особистого спілкування або за допомогою технічних засобів зв’язку.

Вибір того чи іншого методу роботи з організації взаємодії залежить від оперативної обстановки, наявності часу, рівня професійної підготовки командира, сталих контактів між командирами різних формувань, злагодженості в роботі штабів, досвіду дій сил в умовах НС.

Слід зазначити, що організація взаємодії – це неодноразовий акт у діяльності командирів і штабів усіх рівнів. Вона пронизує всю їхню роботу з підготовки і ведення дій, зобов’язує проявляти творчість, вимагає науково обґрунтованого передбачення можливих дій партнера і перебігу подій під час ліквідації наслідків НС. Внаслідок цього командири і штаби повинні вишукувати найбільш ефективні та доцільні форми і способи взаємодії, методи її організації та підтримання з метою успішного виконання спільних завдань.

УДК 355.42 Скульська Я.О., курсант Національної академії Державної прикордонної служби України імені Б.Хмельницького

ЩОДО ПРОБЛЕМНИХ ПИТАНЬ ВЗАЄМОДІЇ ПІДРОЗДІЛІВ

ДЕРЖАВНОЇ ПРИКОРДОННОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ З ІНШИМИ ПРАВООХОРОННИМИ ОРГАНАМИ

Відповідно до Закону про Державну прикордонну службу України на

Державну прикордонну службу України покладаються завдання щодо забезпечення недоторканності державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні.

Основними функціями Державної прикордонної служби України визначено: охорону державного кордону України на суші, морі, річках, озерах та інших

водоймах з метою недопущення незаконної зміни проходження його лінії, забезпечення дотримання режиму державного кордону та прикордонного режиму;



41

здійснення в установленому порядку прикордонного контролю і пропуску через державний кордон України осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна, а також виявлення і припинення випадків незаконного їх переміщення;

охорону суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні та контроль за реалізацією прав і виконанням зобов'язань у цій зоні інших держав, українських та іноземних юридичних і фізичних осіб, міжнародних організацій;

ведення розвідувальної, інформаційно-аналітичної та оперативно-розшукової діяльності в інтересах забезпечення захисту державного кордону України згідно із законами України "Про розвідувальні органи України" та "Про оперативно-розшукову діяльність";

участь у боротьбі з організованою злочинністю та протидія незаконній міграції на державному кордоні України та в межах контрольованих прикордонних районів;

участь у заходах, спрямованих на боротьбу з тероризмом, а також припинення діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), організованих груп та злочинних організацій, що порушили порядок перетинання державного кордону України;

участь у здійсненні державної охорони місць постійного і тимчасового перебування Президента України та посадових осіб, визначених у Законі України "Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб";

охорону закордонних дипломатичних установ України; координацію діяльності військових формувань та відповідних

правоохоронних органів, пов'язаної із захистом державного кордону України, а також діяльності державних органів, що здійснюють різні види контролю при перетинанні державного кордону України або беруть участь у забезпеченні режиму державного кордону, прикордонного режиму і режиму в пунктах пропуску через державний кордон України.

Досвід бойових дій показує, що взаємодія правоохоронних структур є необхідною та надважливою, особливо в умовах збройного конфлікту. Також можемо зробити висновок, що основними причинами, що ускладнюють узгоджені дії ЗСУ, інших військ і органів є: невідповідність нормативно-правової бази забезпечення спільного застосування різновідомчих силових структур; відсутність єдиних (об’єднаних) систем управління та всебічного забезпечення військ (сил) та органів; відсутність інтегрованої системи прогнозування і відстеження військово-політичної, стратегічної і оперативної обстановки в потенційно вибухонебезпечних регіонах; відсутність узгодженого централізованого планування військ (сил) та органів для вирішення спільних і самостійних (відомчих) завдань; неузгодженість відомчих програмно-статутних



42

документів з підготовки військ (сил) та органів до спільних дій у разі виникнення кризової ситуації; роз’єднаність інфраструктури військової організації держави.

Вирішення цих протиріч і їх усунення має здійснюватися на державному рівні. Це завдання першочергової важливості.

Практика показує, що основними формами спільного застосування силових структур у збройному конфлікті можуть бути:

проведення організаційно-політичних і миротворчих акцій з метою запобігання збройному конфлікту, його локалізації і нейтралізації на стадії виникнення; боротьба з розвідувальною, диверсійно-терористичною діяльністю екстремістських сил; демонстрація військової сили; посилення охорони державного кордону;

встановлення та підтримання режиму надзвичайного стану; бойові дії, що проводяться під час АТО (спільної спеціальної операції) об’єднаним угрупованням військ (сил) з розгрому НЗФ; оперативні та службово-бойові дії НГУ, СБУ, ДПСУ, що забезпечують дії з’єднань і частин видів ЗСУ, родів військ і спеціальних військ;інформаційно-психологічні операції.

Найбільш складною і разом з тим найменш розробленою і освоєною формою спільного застосування силових структур у боротьбі з незаконними збройними формуваннями є спільна спеціальна операція. Спеціальна операція (в сучасних умовах) становить сукупність узгоджених за цілями, завданнями, місцем і часом оперативних, режимних, військових і прикордонно-представницьких заходів і дій, що проводяться за єдиним задумом і планом на обмеженій території в зоні конфлікту з метою запобігання та припинення протиправних дій НЗФ, їх роззброєння, а в разі опору – розгрому, з тим щоб не допустити дестабілізації обстановки в країні і порушення конституційного порядку, створити необхідні умови для вирішення конфлікту політичними засобами.

При вирішенні внутрішнього збройного конфлікту спеціальна (антитерористична) операція проводиться на території власної держави, і ця обставина вносить чимало особливостей у її зміст. Силові структури діють таким чином, щоб уникнути втрат серед мирного населення і військовослужбовців.

Отже, головне – домогтися скоординованих зусиль при приведенні формувань силових структур у вищі ступені боєготовності з отриманням завдання на висунення в зону конфлікту, при проведенні розвідувально-пошукових, рейдових, ударноштурмових дій у ході спеціальної (антитерористичної) операції. З цією метою мають бути вироблені єдині вимоги, критерії та нормативи з бойової готовності, загальні керівні документи. Координатором у цьому питанні повинен виступати Генеральний штаб ЗСУ, що має всі важелі управління. У його складі, очевидно, належить мати на постійній основі представників усіх силових відомств, що відповідають за узгоджені дії. Це допоможе уникнути імпровізації в системі взаємодії, коли виникає гостра ситуація.



43

УДК 355.4 Чухлатий К.А. студент 3 курсу Харківського Національного університету радіоелектроніки, слухач кафедри підготовки студентів за програмою підготовки офіцерів запасу Національної академії національної гвардії України

CASE - ЗАСІБ ДЛЯ СТВОРЕННЯ ТАКТИЧНИХ КАРТ

І НАНЕСЕННЯ ТАКТИЧНОЇ ОБСТАНОВКИ

Військова справа розвивалась і зростала разом з історією людства. Важко собі уявити сильну і могутню державу без масштабної та, в той же час, якісної армії. Але, як показує історія, просто взяти палицю або автомат і побігти вперед - недостатньо, адже, перемоги здобуваються не тільки грубою силою, а ще й розумом. У XXI столітті все ще актуально, але вже не так ефективно доводити бойове завдання або показувати тактичну обстановку олівцем на карті, вік же цифрових технологій, все-таки. Провівши аналіз доступного програмного забезпечення, була виявлена проблема: банальна відсутність такого простого і в той же час якісного графічного редактора, який би містив у собі весь необхідний контент і дозволяв працювати одночасно командиру з його підлеглими. Дійсно, серед аналогів, на сьогоднішній день, можна виділити такий додаток як “Тактичний планшет”. У цьому додатку є підтримка декількох користувачів одночасно і можливість довантажувати необхідні карти, але, на цьому його переваги, як “тактичного” пристрою, закінчуються і, в подальшому, це нагадує звичайний засіб для малювання типу PAINT. Ще, безумовно, можна все необхідне малювати в WORDе, або ж в Photoshop, але це займає надто багато часу і вимагає просто величезного терпіння.

Відштовхуючись від усього цього, було прийнято рішення про розробку веб - додатки “BeTheTactician”, яке б максимально спрощувало постановку задачі.

Переходячи до вимог, які висувалися до даного додатку, слід зазначити такі як:

1.Повне підтримка всього необхідного контенту з точки зору тактики, як військової науки.

2.Можливість роботи над картами декільком користувачам одночасно. 3.Возможно роботи з різними картами і підтримку різних надбудов, модулів. 4. Мобільність додатки. Розглянемо перераховані вище вимоги трохи докладніше. Військова справа складне саме по собі, а, якщо його розглядати ще і з

цифровою точки, то це вимагає додаткових зусиль і уваги. Тому до системи і висувається така вимога, як повна підтримка всього необхідного контенту для роботи з картами і тактичної обстановкою. Щоб, використовуючи цю програму, не було потреби шукати або використовувати будь-яке додаткове забезпечення. Чи слід говорити, що тактичні знаки - специфічні, в принципі, і робота з ними в



44

цифровому вигляді куди складніше. Різноманітність карт також достатньо. Різні типи, різні формати, різні масштаби і все це необхідно враховувати. В наші дні технології розвиваються досить стрімко і така мова як Java (8 покоління) дозволяє реалізовувати подібні фантазії, а, якщо сюди додати Play Framework версії 2.4 і AngularJS, то все стає ще яскравіше.

Після того, як це все нанесено і закріплено на карті, його необхідно довести до решти аудиторії. Цим обґрунтовується другий критерій, який несе часткову освітню функцію. Якщо відразу спостерігати процес створення і нанесення обстановки або ж сам процес роботи з картою, то не буде потреби повторно і детально все розписувати, доводити. Попутно можна навчати особовий склад роботі з тими ж самими картами.

На сьогоднішній день, існує величезна кількість карт, які було б непогано мати під рукою в будь-який час, сюди ж можна віднести і тактичні знаки. Але, адже, тактика властива і морякам, і льотчикам, тому додаткові модулі і карти є необхідним атрибутом, який буде здатний полегшити роботу у всіх військових галузях.

Говорячи про мобільність, мається на увазі, що на телефоні або планшеті командир і / або його підлеглий можуть в будь-який час отримати доступ до необхідної інформації.

У висновку хотілося б відзначити, що в сучасному світі неможливо уявити будь-які дії без їхнього попереднього обмірковування. Так само неможливо уявити успішне виконання поставленого завдання без грамотно змодельованої тактичної обстановки. А, адже, чим менше часу піде на побудову моделі дій солдата, обстановки, і чим якісніше буде ця модель, тим більша ймовірність успішного виконання поставленого завдання.

Боголюб Я.М.., курсант курсу №3 3-го року навчання факультету № 2 підготовки фахівців для Національної гвардії України ННІ №3 НАВС; Ткаченко О.В., начальник кафедри загальновійськових дисциплін та фізичної підготовки факультету №2 підготовки фахівців для Національної гвардії України ННІ № 3 НАВС, кандидат юридичних наук

ПОБУДОВА СИСТЕМИ ВИЯВЛЕННЯ І ПОРАЗКИ В КОНТРОЛЬОВАНІЙ ЗОНІ ВНУТРІШНЬОГО ЗБРОЙНОГО КОНФЛІКТУ

Основними шляхами вирішення проблеми скорочення долі підрозділів, що залучаються для охорони об’єктів і комунікацій, а також збільшення ефективності їхніх дій є побудовасистеми виявлення і поразки в контрольованій зоні урядових військ, яка включає:

обладнання рубежів виявлення, затримки і поразки з застосуванням мінно-вибухових загороджень;



45

створення зони спостереження навколо охоронюваних об’єктів; устрій фортифікаційних споруджень у місцях несення служби; застосування мобільних резервів. Рубіж виявлення дозволить установити контроль за проникненням

порушників на охоронювану територію й оповіщення про неї варти (охорони). З цією метою пропонується встановлювати сигнальні міни, електронні сигнальні засоби, що по своїх технічних можливостях дозволяють забезпечити сполучення роботи сигнальних засобів із засобами поразки, встановлюваними в однойменній зоні й автоматично переключатися з чергового на бойовий режим роботи.

Рубіж затримки пропонується створювати з метою утруднення пересування порушників і створення умов для їхньої затримки та виключення можливості підходу до них сторонніх осіб з метою заборони передачі розвідувальної інформації і забезпечення безпеки мирних жителів що не приймають участі у бойових діях.

Найбільш прийнятним варіантом буде застосування переносних загороджень, у якості яких можуть використовуватися дротові їжаки, рогатки, спіралі з колючого дроту (стрічки), і дротові гірлянди, що можуть установлюватися самостійно чи доповнювати вже існуючі постійні загородження. Конструкція невибухових загороджень може бути різна, але з огляду на умови виконання завдань, можна визначити вимоги, яким вони повинні відповідати. Основними з них є: можливість швидкого устрою і зняття; простота конструкції; можливість максимально утруднити їхнє подолання.

Рубіж поразки призначається для заборони нападу (проникнення) противника на охоронюваний об’єкт і нанесення йому втрат. Представляється доцільним установку МВЗ робити таким чином, щоб забезпечувалося приведення їх у дію (бойове положення) як по команді з пульта управління, так і безпосередньо від засобів виявлення. Це дозволить у випадку нестачі сил прикривати окремі напрямки (ділянки) без виставляння охорони.

Зона спостереження. Досвід показує, що в ряді випадків противник прагне впливати на охоронювані об’єкти без проникнення на них. Для цієї мети він широко використовує сучасну стрілецьку зброю і бойову техніку.

З огляду на все зростаючу небезпеку дій НЗФ у відношенні охоронюваних об’єктів, виникає необхідність своєчасного виявлення їх на підступах до об’єктів. Виходячи з вищевикладеного, доцільно мати навколо охоронюваних об’єктів спеціальну контрольовану зону.

Зона спостереження призначена для контролю за місцевістю з метою виявлення порушників, виявлення їхнього місцезнаходження і напрямку руху, здійснення маневру резервами і знешкодження рухомих бойових груп бойовиків. Її зовнішня границя може знаходитися на віддаленні від огородження об’єкта в межах 2-3 км, внутрішня збігатися з границею заборонної зони 100-200 м. Такі параметри розглянутої зони обумовлюються тактикою дій противника. Якщо противник на озброєнні має в основному стрілецьку зброю і здатний уражати



46

об’єкт із дальністю до 1 км, то резерв підрозділу, що охороняє об’єкт, з одержанням даних про противника повинний випередити його у висуванні на рубіж, з якого передбачається здійснити обстріл. Узявши за умову, що бойовики будуть висуватися до даного рубежу з такою же швидкістю, як і резерв, розташований поруч з об’єктом сторонам, що протидіють, буде потрібно приблизно однаковий час, щоб ввійти в зіткнення. Інакше кажучи, щоб знешкодити нападаючих на віддаленні 1 км від об’єкта, необхідно його знайти на віддаленні 2 км від цього об’єкта і почати негайне висування йому назустріч.

У зоні спостереження здійснюються режимні заходи, що полягають в обмеженні доступу населення у визначені райони, а при необхідності і відселенні окремих громадян в інші райони; обмеженні руху транспортних засобів і їхньому огляді, уведенні комендантської години.

При організації контролю за місцевістю з метою виявлення порушників і оповіщення про них своїх сил крім традиційних сил і засобів доцільне застосування інженерних і технічних засобів, що у змозі виконати такі функції, як: виявлення противника; упізнання характеру виявлених цілей; спостереження; оповіщення своїх сил..

Оснащення військ сучасною радіолокаційною, електронно-оптичною, сигналізаційною й іншою технікою вплине на способи дій, дозволить визволити частину особового складу для створення мобільних резервів. Відсутність же зазначеної техніки приводить до великої витрати особового складу.

Для контролю за місцевістю можуть знайти широке застосування пости технічного спостереження, оснащені технічними засобами виявлення. Застосування постів технічного спостереження (ПТС) на підступах до об’єкта дозволяє домогтися високої імовірності виявлення груп противника.

Склад ПТС може бути різним. З обліком того, що на ПТС можуть бути покладені додатково такі функції, як: упізнання характеру виявлених цілей; заборона безконтрольного проникнення противника через контрольований рубіж; упізнання характеру виявлених цілей; оповіщення своїх військ, його склад може бути: РЛС “ПСНР-5”-1 чи “Кредо”-1 (2-3 чол.), ПНБ “Блик”-1 (2 чол.), нічні стрілецькі приціли різних модифікацій і 1-2 радіостанції (2 чол.). У такому складі ПТС здатний прикрити ділянку місцевості шириною 5-6 км і знайти бойовиків на дальності 3-4 км і більш. Використання ПТС для виявлення бойовиків у зоні спостереження дозволить не тільки підвищити ефективність виявлення, але і значно скоротити кількість особового складу, виділюваного з цією метою.

З метою скорочення часу в циклі “виявив-вразив” пропонується на найбільш ймовірних напрямках дій рухливих груп бойовиків створювати замість ПТС розвідувально-бойові пости (РБП), на озброєнні яких, крім засобів виявлення, доцільно мати засоби поразки (АГС-17, крупнокаліберні кулемети і т.д.) сполучені з РЛС.

Устрій фортифікаційних споруджень.Значна частина об’єктів, прийнятих під охорону знаходиться в містах чи населених пунктах. В основному цю групу



47

об’єктів будуть складати адміністративні споруди, як правило, розташовані в найбільш жвавих місцях, що не мають огородження і не пристосовані до охорони й оборони. Тому застосування МВЗ, створення заборонної і контрольованої зон навколо об’єктів не представляється можливим. Виникає необхідність визначення інших напрямків підвищення надійності охорони об’єктів.

Одним з таких напрямків може стати устрій фортифікаційних споруджень у місцях несення служби. Для оборони і захисту особового складу від засобів масової поразки передбачається будівництво стаціонарних сховищ для особового складу (застав), а поблизу постів окопів-укриттів. Цілком зрозуміло, що устрій даного типу споруджень, що вимагають значних матеріальних і часових витрат у розглянутих умовах, буде неможливо. Тому пропонується місця виставляння вартових, вогневі позиції БТР обладнати спорудженнями з паперових мішків з піском (землею). Їх застосування дозволить: надійно прикрити об’єкти; у короткий термін обладнати місця несення служби силами підрозділів охорони без додаткового залучення особового складу; багаторазово використовувати при устаткуванні об’єктів.

Застосування спеціальних засобів не летального впливу. Особливу складність при відбитті нападу викликають дії НЗФ у населених пунктах, що використовують як свого прикриття дітей, жінок і старих. Практика показує, що подібні дії одержують у даний час загрозливе поширення. Досвід військ свідчить, що в більшості випадків така тактика приносить нападаючим успіх. Однак, застосування зброї і штатних вибухових і невибухових засобів у населених пунктах утруднено, а найчастіше і неможливо. Тому представляється доцільним використання засобів, спеціально розроблених для цієї мети, що відрізняються зниженою агресивністю і вражаючими властивостями, що щадять, що виключають заподіяння каліцтва чи стійкого розладу здоров’я.

Як такі спеціальні засоби не летального впливу, можуть знайти застосування розробки НДІ (науково-дослідного інституту) точного машинобудування і НДІ спеціальної техніки РФ. Імпульсний струминний розпилювач (шифр “Ливень”), що дозволяє створити хмару розпилення активної речовини на відстань 20-30 м. Система дистанційного впливу активними речовинами (шифр “Завіса”), що представляє газову гранату, що вистрелюється по крутій (гаубичної) траєкторії на дальність до 200 м. Травмобезпечність гранати забезпечується її гальмуванням на кінцевій ділянці польоту наконечником, що амортизує, і конструкцією стабілізатора. Спеціальні боєприпаси об’ємного вибуху (шифр “Рокот”), що дозволяють забезпечити регульований шляхом зміни висоти підриву ударно-акустичний вплив на озброєних правопорушників. У сполученні з тепловим і могутнім світловим імпульсами такі боєприпаси можуть робити як фізіологічну, так і психологічну дію.Не летальність дії забезпечується обмеженням мінімальної висоти підриву і безосколковою конструкцією боєприпасів. Установка спеціальних засобів “Ливень”, “Пелена”, “Рокот” на пусковій установці, змонтованій на штатному погоні БМП (БМД), дозволяє застосовувати спеціальні



48

засоби комплексно, забезпечує наведення цих засобів по азимуту і куту місця цілі, проведення маневру на будь-який загрозливий напрямок.

З метою підвищення ефективності застосування спеціальних засобів не летального впливу доцільно створити багатоцільовий комплекс застосування спеціальних засобів.

Таким чином, створення системи виявлення і поразки в зоні охорони дозволить: перешкодити веденню розвідки об’єктів охорони; позбавити противника можливості впливати на охоронювані об’єкти засобами поразки, що є в них на озброєнні; знешкодити на підступах до об’єкта, тобто досягти мети охорони забезпечити схоронність об’єктів, припинити напади на об’єкти. Войтків Ю.В., курсант курсу №3 3-го року навчання факультету № 2 підготовки фахівців для Національної гвардії України ННІ №3 НАВС; Коба О.В., кандидат педагогічних наук, старший викладач кафедри загальновійськових дисциплін та фізичної підготовки факультету №2 підготовки фахівців для Національної гвардії України ННІ № 3 НАВС

РОЛЬ КОМАНДИРА ВІДДІЛЕННЯ В ОРГАНІЗАЦІЇ БОЙОВОЇ

ПІДГОТОВКИ

Бойова підготовка -це один з основних видів підготовки Збройних Сил України,Національної гвардії України та інших військових формувань, що являє собою цілеспрямований, організований процес військового навчання і виховання особового складу, злагодження (бойового злагодження) підрозділів, військових частин та їх органів управління (штабів) для виконання бойових та інших завдань відповідно до їх призначення.

Бойова підготовка,як вид підготовки Збройних Сил України, Національної гвардії України та інших військових формувань є основним змістом повсякденної діяльності командувачів (командирів), органів управління (штабів) і військ (сил). Вона проводиться як у мирний, так і у воєнний час і обумовлена потребами держави в якісно підготовлених військовослужбовцях, підрозділах, частинах, здатних успішно виконувати покладені на них завдання.

Метою бойовоїпідготовки є досягнення, підтримання і удосконалювання необхідного рівня військово-професійної підготовки особового складу, його фізичної витривалості, злагодженості екіпажів, обслуг, підрозділів, частин та їх органів управління (штабів) для виконання бойових і інших завдань відповідно до їх призначення. ЇЇ спрямованість визначається, виходячи з принципових положень військової доктрини України, Основ (Концепції) державної політики України щодо розвитку та будівництва Збройних Сил України, Національної гвардії України з урахуванням тенденцій розвитку військового мистецтва. Вона



49

будується на суворо науковій основі з використанням досвіду збройних конфліктів і навчань, перспектив розвитку організаційних форм і технічного оснащення військ (сил), а також досвіду підготовки армій іноземних держав.

Основними завданнями бойової підготовки є: - підтримання постійної високої бойової готовності підрозділів і частин до

виконання бойових завдань (завдань за призначенням); - набуття офіцерами, прапорщиками, сержантами (старшинами) твердих

професійних знань і умінь, розвиток у них командирських якостей, педагогічних навичок щодо навчання і виховання підлеглих, а також навичок з управління екіпажами, обслугами, підрозділами, частинами і вогнем при виконанні поставлених завдань і їх подальше удосконалення;

- підготовка військовослужбовців до самостійного і у складі екіпажів, обслуг, підрозділів виконання своїх посадових і спеціальних обов'язків у ході виконання бойових (спеціальних) завдань і вмілого застосування штатного озброєння та військової техніки за бойовим призначенням;

- злагодження екіпажів, обслуг, підрозділів, частин, удосконалення польової виучки;

- освоєння нових зразків озброєння і військової техніки, набуття особовим складом знань і навичок у проведенні їх технічного обслуговування і підтриманні в готовності до бойового застосування, виконанні вимог безпеки;

- підготовка військ (сил) до участі в збройних конфліктах і дій у складі об'єднаних угруповань з підтримки (відновлення) миру і безпеки;

- перевірка в ході навчання існуючих статутних положень щодо організації і ведення бою (тактичних дій), вироблення нових способів бойового застосування військ (сил);

- злагодження органів управління (штабів) підрозділів, частин, навчання умінню управляти військами (силами) у різних умовах обстановки і виконувати заходи, які забезпечують живучість органів управління (штабів);

- навчання військовослужбовців суворому і точному виконанню вимог законів і загальновійськових статутів Сухопутних військ Збройних Сил України;

- виховання у особового складу високих морально-бойових якостей, почуття відповідальності за захист Батьківщини, пильності, дисциплінованості, ретельності, військового товариства;

- вироблення у особового складу високої психологічної стійкості, сміливості і рішучості, фізичної витривалості і спритності, кмітливості, вміння переборювати труднощі загальновійськового бою, здатності переносити фізичні і психологічні навантаження в складних умовах обстановки;

- навчання військовослужбовців виконанню норм міжнародного гуманітарного права і правил поведінки при веденні війни (у ході збройних конфліктів);



50

- забезпечення підготовки резервів; - розробка способів і прийомів удосконалення методичних систем навчання і

виховання, окремих методів з урахуванням специфіки військ (сил), особливостей підготовки військових фахівців різного профілю;

- подальша розробка і конкретизація принципів навчання і виховання відповідно до змін, які відбуваються у житті суспільства і йогоЗбройних Сил, з урахуванням удосконалення озброєння і військової техніки, способів бойових дій, необхідності постійного підвищення бойової готовності.

При організації і проведенні заходів бойової підготовки слід неухильно дотримуватися таких принципів:

- відповідність спрямованості навчання державній ідеології, положенням Воєнної доктрини України;

- забезпечення постійної бойової готовності підрозділів, частин до виконання бойових завдань за призначенням, незалежно від тривалості їх підготовки;

- вчити війська тому, що необхідно на війні; - кожен командир навчає своїх підлеглих; - наочність і максимальне наближення навчання до обстановки реального

бою; - систематичність і послідовність навчання; - науковість навчання; - колективний і індивідуальний підхід до навчання; - свідомість, активність і самостійність тих, хто навчається; - єдність навчання і військового виховання. На мою думку, командир відділення відіграє важливу роль у дотриманні цих

принципів під час організації бойової підготовки, адже відповідно до своїх посадових обов’язків він відповідає за успішне виконання відділенням бойових завдань, навчання, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан, стройову підготовку й фізичну витривалість, охайний вигляд підлеглих, правильну експлуатацію, зберігання озброєння, техніки, спорядження та за утримання їх у належному стані.

Команди́р відді́лення — найнижча посадова особа в Сухопутних військах Збройних Сил багатьох країн, яка здійснює командування відділенням — підрозділом у кількості від 3 до 15 чоловік, є безпосереднім начальником рядового складу відділення. Як правило, укомплектовується сержантами строковоїслужби та служби за контрактом. Посада існує в механізованих, мотострілецьких, піхотних, повітряно-десантних, аеромобільних, розвідувальних та інших родах військ та служб.

Проаналізувавши це можна зробити висновок, що командир відділення повинен надати основу для навчання, яка згодом допоможе рядовому складу під час виконання бойових завдань у складі відділення, взводу, роти, батальйону чи полку.



51

Іващук С.Я., курсант Національної академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького

TACTICAL MEDICINE

Tactical medicine can be defined as both emergent and non-emergent care

provided to victims of illness or injury related to law enforcement or military operations, often in a hostile environment.

We’ve all seen the distraught soldier frantically clutching his wounded buddy as the battle rages on in our favorite war movies. Shouts of “Medic! Medic!” get quick attention and the audience utters a collective sigh of relief as combat medics whisk away the wounded soldier to safer ground while his buddy wins the war. Is that the way it happens in real life? What is a combat medic, anyway[1].

In real life, a military medic is part of a team of highly trained medical specialists who have the fearsome mission of keeping the soldiers alive and healthy both on and off the battlefield.

As the war has progressed, the weapon of choice of the insurgents has become the improvised explosive device.This weapon produces significantly more trauma, including shrapnel, blast, and thermal injuries. It has also required a change in protective body armor as the injury patterns have changed to include more devastating extremity and head-and-neck wounds than torso wounds.

As tragic as it is in general, war is good for medicine. The battlefield produces more ways to mend, repair, and study the human body than any other setting can. The battlefield has often been the starting point for medical advances that eventually work as well on civilians as on soldiers. For these advances, we have the military medic to thank [2].

The military medic is the first person on the scene when a soldier is wounded in battle. The medic frequently holds life in his or her hands, deciding who is well enough to survive rescue and who needs nothing more than comfort during life’s final moments. So important are these frontline doctors that to fire upon a medic when his Red Cross medical insignia is clearly visible constitutes a crime of war. Recognition of this law is universal, a provision of the Geneva Convention.

Even more unpredictable is the environment a military medic faces when deployed to the front line as part of a combat troop. Armed with both medical supplies and a personal weapon, the medic facing combat is in as much danger from enemy fire as anyone else and his mission is to make gut-wrenching decisions on behalf of others, even while under fire himself. Where is he hurt is of little concern. The big question is will this one survive the rescue and repairs or should we move on to someone more likely to survive. There are no easy answers for the combat medic [3].

Our research paper is topical, because the tasks and challenges that are facing at the present stage of our country are to save our lives and change our minds.



52

It is very important to outline the problem of battlefield medicine, to specify ways and metods of the first aid; to analyze Military Medic History; and to generalize different examples of heroism and dedication of foreign and native battlefield doctors and nurses during the World War II and ATO.

Inspite of the fact that they can be injured or even battlefield doctors and nurses are always ready to help [4].

When a nonmedical service member comes upon an unconscious or injuredservice member, he must accurately evaluate the casualty to determine thefirst aid measures needed to prevent further injury or death. He should seekmedical assistance as soon as possible, but he should not interrupt theperformance of first aid measures. To interrupt the first aid measures maycause more harm than good to the casualty.

Service members may have to depend upon their first aid knowledge andskills to save themselves (self-aid) or other service members (buddy aid/combat lifesaver). They may be able to save a life, prevent permanentdisability, or reduce long periods of hospitalization by knowing WHATtodo, WHAT NOTto do, and WHENto seek medical assistance.

Tactical medicine can be defined as both emergent and non-emergent care provided to victims of illness or injury related to law enforcement or military operations, often in a hostile environment.

Tactical medicine in the early years was often referred to as tactical emergency medical support (TEMS). The emergency medical services (EMS) and prehospital community called it tactical EMS, and the U.S. military coined the phrase combat casualty care.Numerous law enforcement agencies now have tactical medical teams composed of on-call physicians and prehospital care providers. Because many law enforcement agencies and branches of the U.S. military have embraced this concept, it is now commonly known as tactical medicine [5].

Prior to 2001, there was a perception of professional separation between doctors in traditional medical practice and the tactical medicine physicians involved in law enforcement. This was probably related to what might be seen as competing pri-orities for physicians when dealing with sick or injured patients who are suspects in a police investigation. No other subspecialty in emergency medicine has experienced the growth rate of tactical medicine. In the past 15 years, more than 170 publications addressing tactical medicine issues have been written. Tactical medicine educational programs have trained thousands of emergency medical technicians (EMTs), paramedics, and physicians, who have responded to the call to provide on-scene emergency medical care to members of the law enforcement community or active duty military.Tactical medicine is very similar for both military and civilian tactical providers. Techniques, strategies, protocols, and equipment are all virtually identical, with few differences. The military tacti-cal medical provider must deal with long deployment times,therefore incurring a significant preventative medicine require-ment. Although routine medical care and performance enhancement (e.g.,



53

conditioning, nutrition, rest) are important for both civilian and military tactical teams, they take on alonger-term function for the military tactical medicine provider.A civilian tactical operation typically takes hours to days. (The Waco and Ruby Ridge incidents were exceptions, more in concert with a military length of engagement). A typical tactical military operation may take days to months, and other aspects—disease and nonbattle injury—become as important as the tactical medical care [6].

The military medic is the first person on the scene when a soldier is wounded in battle. The medic frequently holds life in his or her hands, deciding who is well enough to survive rescue and who needs nothing more than comfort during life’s final moments. So important are these frontline doctors that to fire upon a medic when his Red Cross medical insignia is clearly visible constitutes a crime of war. Recognition of this law is universal, a provision of the Geneva Convention.

It is very important to remember heroic deeds of battlefield medics and to investigate experience of allbattlefield doctors and nurces. Prominent battlefield medics areJean Henri Dunant,Major Walter Reed, and Jimmie Kanaya. Ukrainian combat medics are TarasKliofa, DmytroBeshleyand TarasPopadiuk. Allknown combat nurces are Angels of Bataan and Corregidor, andInternational Red Cross and Red Crescent Movement.

During the war every soldier must have the first aid kit and learn the first aid skills. List of literature: 1. Journal Wilderness medicine, Paul S.Auerbach, fifth edition 2. "Tactical Combat Casualty Care (TCCC)". Retrieved 29 December 2014. http://www.naemt.org/education/TCCC/guidelines_curriculum.aspx 3. "Causes of Death in U.S. Special Operations Forces in the Global War on

Terrorism". Retrieved 29 December 2014. 4. militarymedic.com/battlefield-medicine 5. militarymedic.com http://www.u-s-history.com/pages/h1719.html-

Костоглод І.В., студент факультету № 6 Харківського національного університету внутрішніх справ

ОСОБЛИВОСТІ ТАКТИКИ ДІЙ ПРАЦІВНИКІВ ПРАВООХОРОННИХ

ОРГАНІВ У ВИПАДКАХ ВОГНЕВОМУ КОНТАКТУ НА БЛИЖНІХ ДИСТАНЦІЯХ

Специфіка служби співробітників національної поліції України полягає в

необхідності виконання службових та професійних обов'язків в умовах, ускладнених впливом емоційних і фізичних стресових факторів, пов'язаних із загостренням кримінальної обстановки, локальними бойовими діями,



54

стихійним лихом і катастрофами. Більшу частину свого часу працівники ОВС є під впливом екстремальних ситуацій в оперативній обстановці.

Згідно з даними Міністерства внутрішніх справ України, в умовах проводження антитерористичної операції на сході країни, фіксуєтеся величезна кількість випадків вилучення у цивільного населення зброї та боєприпасів на усій території України, у тому числі у 6-7 разів збільшилися випадки застосування вогнепальної зброї при вчиненні злочинів та правопорушень. У свою чергу, характерною особливістю дії працівників національної поліції у екстремальних умовах є робота у густозабудованих кварталах та на місцевості, де є велика кількість будівель та споруд. У виникненні вогневого контакту бій проходить, переважно, на ближніх дистанціях. Спираючись на дані МВС України та оперативну інформацію, а також на криміногенну обстановку у країні питання підготовки правоохоронців до дії в умовах близького вогневого контакту становлять, без перебільшення, питання національної безпеки України.

Якщо спробувати визначити стратегію будь-якого вогневого поєдинку на ближніх дистанціях не вдаючись в подробиці, то вона зводиться до виконання двох головних умов: залишитися живим і вразити супротивника.

При цьому правоохоронець повинен володіти трьома універсальними прийомами оборони:

-Захист шляхом створення фізичної перешкоди між атакуючим і оборонцям; -Захист маневром; -Захист нанесенням попереджувального удару. Адже саме на можливості людини спираються при підготовці стрільців.

Вченими доведено, що людина до 90% інформації отримує за допомогою зору. Відстань до об'єкту визначається очима двома способами: акомодацією і дивергенцією. Акомодація – це здатність кришталика змінювати свою кривизну для фокусування на об'єкт та отримання різкого зображення. Дивергенція – це здатність визначати відстань до об'єкта двома очима. Акомодація та дивергенція взаємопов'язані і що для нас важливо, виявляють себе найбільш повно на дистанціях до 6-7 метрів.

Вітчизняні та закордонні вчені наводять такі дані: Серед усіх випадків застосування зброї майже 61% випадків - на дистанції менше 10ти метрів.

Статистика Великобританії свідчить, що 86% застосування зброї на дистанції менше 5ми метрів, а статистика США - 57% застосування зброї на відстані 3-5 метрів.

Як бачимо, статистика різних країн дещо різниться, але дозволяє зробити висновок про те, що бій на гранично малих дистанціях з використанням вогнепальної зброї – це не менше половини всіх вогневих контактів.

Також варто додати, що реакція стрілка на загрозу у вигляді гальмування або збудження нервової системи не завжди виникає миттєво, а викид у кров



55

адреналіну може викликати зміну стану тоді, коли бій уже закінчився. Тривалість бою в ситуації реального нападу може взагалі дозволити відмовитися від розгляду роботи адреналіну в деяких випадках. Тому, неможливо заперечувати важливість прицільної стрільби на вогневій підготовці. Єдине, на що хочеться звернути пильну увагу — це те, що важливий сам інтуїтивний вибір стрільцем способу стрільби в ситуації бою. І він повинен йти від знання своїх можливостей. А отже, до підготовки правильної поведінки в ближньому бою слід навчати.

Виділяють такі тактичні особливості підготовки до вогневого контакту на коротких дистанціях:

1) Успіху досягає стрілок, а не зброя. Впевненість стрілка в тому, що його пістолет - дійсно смертоносну зброю, безумовно, необхідна. Але покладати надії тільки на якості самої зброї - значить свідомо програти. Майстер завжди коштує дорожче інструменту.

2) Положення, з якого доводиться стріляти в реальній ситуації, відрізняється від спортивної стійки. Зокрема, треба враховувати інстинктивне прагнення людини сховатися, пригнутися до землі або присісти, коли починається перестрілка. Стрілянина по мішенях з певною, чітко вивіреної дистанції - недостатня підготовка до реального зіткнення. Часто трапляється, що стрілок, що показує прекрасні результати в тирі, в перестрілці наче вперше тримає в руках пістолет. Обов'язковим елементом в тактичній підготовці повинно стати навчання користуванню різними укриттями і стрільби з-за укриттів, а також навчання стрільбі при пораненні в одну руку.

3) Скороминущого погляду на мету не достатньо для її вірної ідентифікації та наведення зброї. Мета і та її область, яку потрібно вразити, повинні знаходитися у фокусі уваги стрілка.

4) Контроль за витратою патронів - один з головних принципів ведення вогню. Хоча багато перестрілки закінчуються після кількох пострілів, не завжди буде достатньо одного магазину. Часто стрілець робить шість пострілів, будучи впевненим, що стріляв тільки двічі. Підрахунок пострілів повинен бути доведений до рівня рефлексу.

Цикл швидкісної стрільби складається з наступних елементів: - час реакції стрілка на появу мішені (0,19-0,23 с) - час підйому зброї 2,4-2,8 с (1,6-1,8 с - час підйому, 0,8-1,0 с - час доведення

і горизонтального утримання зброї) - час першого пострілу (на спусковий гачок приблизно за 0,6 с до моменту

пострілу потрібно тиснути без прискорень і уповільнень, не чекаючи бавовни і віддачі).

- Часові параметри шкірного пострілу (0,14-0,2 с.) У чотирьох секундної серії (5 пострілів) інтервал між пострілами становить в середньому 0,55 с, час зсуву



56

пістолета від попереднього пострілу - 0,22 с, і на прицілювання для наступного пострілу залишається всього 0,33.

Підготовка до дій в умовах близького вогневого контакту суттєво відрізняться від інших видів вогневої та тактичної підготовки правоохоронців і, зважаючи на загострення кримінальної обстановки, локальні бойовими дії та погіршену криміногенну обстановку в державі, необхідно приділити даній проблематиці особливу увагу.

Магда О.О., курсант факультету № 1 Харківського національного університету внутрішніх справ

ДІЯЛЬНІСТЬ ПАТРУЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ В УМОВАХ УСКЛАДНЕННЯ

ОПЕРАТИВНОЇ ОБСТАНОВКИ

Статті 3 Конституції України зазначає, що «людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю». Саме на забезпеченняцих загальнодержавних принципів спрямована діяльність Національної поліції України, в тому числі патрульної поліції. В умовах реформування системи МВС України особливу увагу треба приділити діяльності новоствореної патрульної служби.

Дослідження з цього питання сприятиме удосконаленню діяльності патрульної служби в типових та нетипових умовах, підвищенню рівня морально-психологічної і тактико-спеціальної підготовки поліцейських в умовах ускладнення оперативної обстановки.

В умовах виключно малого терміну навчання, та виходячи із аналізу досвіду роботи патрульної служби Національної поліції можна визначити, що одним з найважливіших недоліків в роботі є невміння діяти в умовах, що ускладнюють оперативну обстановку, які, у свою чергу, складають не менше ніж 60% від усіх події, що виникають у роботі патрульної служби.

Ігнорування цієї проблеми, яка виникла під час реформування системи МВС України, загрожує подальшим збільшенням кількості дорожньо-транспортних пригод, зростанням загальнодержавного рівня злочинності, втрати контролю за криміногенною ситуацією та, як наслідок, суттєвого зменшення ефективної роботи всієї правоохоронної системи і втрати довіри серед населення.

Основними факторами, що ускладнюють оперативну обстановку є: - великі скупчення людей на обмеженій території; - інтенсивний рух транспорту на маршруті патрулювання; - несприятливі погодні умови (в т.ч. час доби); - збройний опір правопорушника; - різні прояви масових правопорушень та порушень громадського порядку;



57

- психологічна втома, перевищення робочого дня; - велика кількість важливих промислових, культурних, адміністративних

об'єктів. Ускладнений стан оперативної обстановки характеризується своєю

нетиповістю, слабкою передбачуваністю, неординарністю протікання подій та наявністю загрози або реального заподіяння шкоди населенню та навколишньому середовищу іншим, охоронюваним державою, інтересам.

Впевнені, тактично доцільні дії співробітників патрульної служби можуть бути напрацьовані лише в ході систематичних тренувань, що включають практичне відпрацювання алгоритму дій і розвиток стійкої в нетипових умовах мислення.

Патруль зобов'язаний знати оперативну обстановку на території патрулювання, задачі, порядок і особливості несення служби на маршруті, вміло і швидко опитувати очевидців подій, потерпілих, уміти змінити тактику дій в залежності від зміни оперативної обстановки.

Для підготовки висококваліфікованих фахівців необхідно: - запровадити нову методику початкової підготовки (комплексний

індивідуальний підхід, візуалізація навчання, аналіз помилок); - значно розширити перелік навчальних дисциплін, що повинні бути

викладені під час навчання та збільшити термін навчання мінімум до 6 місяців; - підготувати збірник ситуативних завдань з дій патрульної служби під час

застосування фізичної сили, спеціальних засобів, вогнепальної зброї та дій в умовах, що ускладнюють оперативну обстановку;

- збільшити кількість практичних занять шляхом моделювання нетипових ситуацій;

- використовувати міжнародний досвід правоохоронної діяльності в умовах ускладнення оперативної обстановки;

- поглиблено вивчати навчальні дисципліни, збільшити термін навчання; - нові, більш суворі вимоги до особи, її індивідуальних якостей, мотивації до

служби.

Мельник В.В., курсант курсу №3 3-го року навчання факультету № 2 підготовки фахівців для Національної гвардії України ННІ №3 НАВС; Дворецький В.П., доцент кафедри загальновійськових дисциплін та фізичної підготовки факультету №2 підготовки фахівців для Національної гвардії України ННІ № 3 НАВС, кандидат психологічних наук

ДО ПИТАННЯ ПРО СПІВРОБІТНИЦТВО НГУ З ВОЄНІЗОВАНИМИ ПРАВООХОРОННИМИ СТРУКТУРАМИ ЗАРУБІЖНИХ ДЕРЖАВ

Процес формування Національної гвардії України передбачає створення потужного резервного компонента сил внутрішньої безпеки нашої держави.У



58

цьому зв’язку одним із найактуальніших питань є вивчення досвіду споріднених військових формувань іноземних держав.

До процесу розробки системи заходів переходу Нацгвардії на сучасні військові стандарти залучаються іноземні спеціалісти, налагоджується співпраця з іноземними та міжнародними воєнізованими правоохоронними структурами, зокрема, американським військовим відомством, Національною гвардією США, Національною жандармерією Франції, Румунії, Туреччини, карабінерами Італії

На сучасному етапі реформування передбачається зміна системи управління, адаптація її до напрямів і принципів діяльності, які існують в Європі. Сама система реформуваннявключає як змінуорганівуправління, так і зміни в організаційно-штатнійструктурі.

Становлення та розвиток Національної гвардії України як військового формування з правоохоронними функціями здійснюється з урахуванням професійних можливостей, рівня боєздатності, підготовки особового складу і підрозділів для забезпечення національної безпеки України та взаємосумісності з аналогічними формуваннями держав – членів НАТО і ЄС.

За період існування Національної гвардії України українські військові кілька раз проводили спільні навчання з підрозділами Національної жандармерії Франції, зокрема, в межах проекту «Twinning»,де французькі експерти ділилися досвідом по ліквідації масових заворушень. Як відзначалося у керівних документах, головною метою проведення заходу було визначено підготовку військовослужбовців НГУ до дій у екстремальних умовах під час проведення масових заходів. Французькими колегами відмічалася висока професійність військовослужбовців НГУ. За словами іноземних фахівців, метою їх приїзду було не вчити воїнів НГУ «з нуля», а поділитися своїм досвідом із українськими колегами, аби вони осмислили його, взяли для себе все найкраще та передове.

Одним із етапів навчань було відпрацювання алгоритму дій у випадку прояву відкритої агресії натовпу до людей у формі. Українських правоохоронців ознайомили з новими для них прийомами рукопашного боюта прийомами захисту за допомогою спеціальних засобів активної оборони, а також навчили методиці визначення найбільш активних правопорушників, техніці їх вилучання з натовпу, конвоювання та обшуку.

Одним із змістових аспектів проекту «Twinning» став порядок дій підрозділів НГУ під час проведення демонстрацій, акцій протесту та інших масових заходів на великих площах та на вулицях міста. На цьому етапі відпрацьовувалися питання вогневої та медичної підготовки в умовах оперативної обстановки і прийоми рукопашного бою. Особлива увага приділялася тактичній підготовці дій згуртованим підрозділом.

Одним із напрямів співробітництва між НГУ та подібними до неї зарубіжними структурами є удосконалення законодавчого забезпечення діяльності НГУ. На



59

сьогодні з урахуванням пропозицій зарубіжних колег підготовлено пропозиції щодо внесення змін до чинного законодавства України, що стосуються діяльності НГУ. На нашу думку, це має на меті підвищити ефективність діяльності підрозділів Нацгвардії та наблизити її до стандартів аналогічних військових формувань країн-членів Європейського Союзу.

Один з основних принципів організації правоохоронної діяльності в країнах-членах ЄС полягає у тому, аби органи підтримки громадського правопорядку застосовували силу на найнижчому можливому рівні. Українські спеціалісти, що пройшли тренінги у європейських колег, переносять ці елементи у відповідні підрозділи в Україні, що, на нашу думку, має призвести до важливих якісних змін.

Крім тренінгів, експерти з ЄС надають експертні висновки та поради щодо структурних змін Національно гвардії, а також пропозиції щодо внесення змін у відповідні закони. На нашу думку, ефект від нововведень буде тим більший, чим більше ініціативи виходитиме від самих військовослужбовців НГУ. Важливо, щоб зміни, які стосуються питань підготовки гвардійців, знаходили відображення у нормативних актах.

У цілому зазначимо, що навчальні візити українських провідних фахівців до країн-членів ЄС – Франції, Німеччини, Об’єднаного Королівства, Іспанії та Румунії – також створять умови для належної трансформації «згори». Коли буде зміненопогляд людей, яківідповідаютьбезпосередньо за організацію та за впровадженнявсієїсистеми, змінипідутьнабагатоскоріше та краще.

Виходячи із зазначеного, наголосимо, щопитання співпраці Національної гвардії України з іншими воєнізованими правоохоронними органами є дуже важливим. Саме завдяки такому обміну досвідом,проведенню спільних навчань формуються уміння та навички, необхідні для виконання поставлених перед НГУ завдань.

Співпраця з європейськими колегами сприятиме впровадженню стандартів ЄС та НАТО в службово-бойовій діяльності НГУ.

Довіра до подібних НГУ структур у Європі є досить великою,отже, ми маємо переймати їх досвід для того,щоб громадяни України відчували себе надійно та безпечно. Поліщук О.В., курсант факультету № 1 Харківського національного університету внутрішніх справ

ЕРГОНОМІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЕКІПІРОВКИ ТА ОЗБРОЄННЯ

ПРАЦІВНИКІВ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ

Під час суттєвого реформування системи правоохоронних органів,а також в умовах активному залученні працівників національної поліції до участі у



60

антитерористичної операції проблеми безпеки працівників правоохоронних органів стоять особливо гостро та становлять національні інтересі держави.

Згідно до стаття № 3 Конституції України «людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю».Не проста політико-економічна ситуація у державі та підвищенні криміногенної обстановки в Україні вимагають від держави рішучих заходів що до забезпечення національної безпеки та, в особливу чергу, безпеки правоохоронців.

У роботі національної поліції України виникають екстремальні ситуації, що характеризуються високою динамічністю, швидкоплинністю і різкою зміною обстановки в діяльності працівника національної поліції і в таких умовах він має бути в достатньо ефективній екіпіровці і відповідно мати озброєння, що забезпечить йому безпеку в крайньому випадку при застосуванні вогнепальної зброї.

Згідно до статистичних даних Міністерства внутрішніх справ України, приблизно 41% випадків смерті правоохоронців, що сталися під час зіткнення зі злочинцями, можна було уникнути при правильному виборі засобів індивідуального захисту. Майже 95% правоохоронців, життя яких міг врятувати бронежилет другого класу захисту та вище. Відповідно до аналітичних даних МВС переважна кількість уражених працівників правоохоронних органів отримали смертельні порання у області грудей або боків, а, при цьому, середня кількість пострілів у кожному з інцидентів бою була меншою за два.

На основі цього виникає ряд питань щодо екіпіровки та достатнього і ефективного озброєння при виконанні невідкладних службових завдань і при цьому головне положення кожного - мінімізувати свій ризик, що може виникнути при затриманні правопорушників. Ергономічні властивості характеризують зручність і комфорт експлуатації виробу.

Також слід особливо зазначити, що сучасні засоби індивідуального захисту, що стоять на озброєнні в національній поліції, значно застарілі и, у переважній більшості, виготовлені ще за часів СРСР, у той час як зброя, яку переважно використовують злочинці, продовжувала та продовжує удосконалюватися, що призводить до зведенню до нуля захисній ефективності засобів бронезахисту працівників національної поліції. До недоліків конструкції можна також віднести слабку захищеність бічних і пахвових зон, а так само далеко не досконалу ергономіку.

Крім того, більшість бронежилетів має проблеми з заброневим або заперешкодним зміщенням кулі. Заброневое зміщення з'являється при ударі кулі про бронежилет. На думку експертів, у багатьох випадках загибелі людей, не будь бронезахисту та якби куля не зачепила життєво важливих органів, чоловік залишився б живий. Не рідкість, коли куля АК-74 або пістолета ПМ



61

пробиваючи бронежилет, змінює напрямок і проходить через все тіло. Навіть якщо жилет не пробиває, але броня прогинається всередину, то це може завдати серйозні контузіонние травми, аж до летального результату.

Також слід зазначити, що ступінь захисту бронежилету зростає, як правило, з ростом маси і погіршенням ергономіки.

На нашу думку необхідно якомога швидше проводити заміну застарілих зразків бронезахисту на користь більш сучасних, легших та ергономічніших. Таких бронежилетів, що у своїй конструкції використовують надвисокомолекулярні поліетилени високої щільності, а також демпфуючих прокладок, у тому числіантірікошетний шар з використанням вентиляції поджілетного простору і зниження контузійної впливу, що забезпечує вентиляційно-амортизує система, а також інші сучасні розробки.

Скрипник С.В., курсант курсу №3 3-го року навчання факультету № 2 підготовки фахівців для Національної гвардії України ННІ №3 НАВС; Ткаченко О.В., начальник кафедри загальновійськових дисциплін та фізичної підготовки факультету №2 підготовки фахівців для Національної гвардії України ННІ № 3 НАВС, кандидат юридичних наук

ВІЙСЬКОВЕ МИСТЕЦТВО ЗАПОРОЗЬКИХ КОЗАКІВ

Головним фактором успішного виконання службово-бойових завдань є високий рівень культурного розвитку як всього особового складу, так і особисто кожного військовослужбовця. Усвідомлення військовослужбовцями свого історичного надбання дозволить більш широко зрозуміти свої бойові можливості шляхом вивчення організації військового підрозділу, бойової тактики та характер дій під час бою, основних закономірностей Війська Запорозького. Зрозуміти причини створення війська, їх мету, а також основні форми ведення бою, війни.

Козацькі рушниці: самопал, рушниця, мушкет. Із зброї для рукопашного бою були шаблі і списи. Козаки володіли усіма способами ведення бою та різною зброєю, тому що жили в стані постійної бойової готовності до відсічі нападу кочівників. Козацьке військо ділилося на полки,вони в свою чергу на сотні, сотня ділилась накурені. На похід покликав військо гетьман своїм універсалом. Похід тривав табором, якого називали укладені разом обозові вози, за якими ставало військо. В війні панувала у війську сувора дисципліна. За давнім звичаєм козакам заборонено було пити горілку підчас походу. В таборі, відбувався неодноразово суд, винуватих карали військовими карами: приковували до пушки, карали киями, а за більші злочини присуджували й смертну кару. Козацька кіннота насувала до наступу лавою. Козаки здалека обстрілювали ворога з луків, зблизька вдаряли списами. Але в остаточній



62

зустрічі з ворогом вирішальною зброєю вершника була шабля. Козацька кавалерія за своїм типом належала до легкої з відповідними завданнями – розвідка, переслідування, рейди. Загалом, козацькій кінноті були притаманні швидкість, витривалість, агресивність, багатофункціональність. Вирішну роль в козацькому війську мала піхота. Копаючи шанці, піхота підступала все ближче до ворога. До ворожих позицій заходили не тільки з фронту, а й з боків. Використовували засідки Козацька стрільба бувала незвичайно густа та сильна. Артилерія в Запорозькій Січі належала до військового скарбу. На Січі постійно знаходилось 20-30 гармат. В далекі походи козаки вирушали тільки за наявності артилерії. Під час стрільби використовувались картеч, кулі, запалювальні снаряди. Флот характеризувався своєю унікальністю, представлений чайками. Човен мав дві керма, по обох кінцях так, що легко було плисти в кожну сторону. При чайці було 10-15 весел, на годину робили 13-15 км. На чайці містилося 50 до 70 козаків. Укріплення складалися з двох частин: сильнішого замку і слабших укріплень містечка.

Оцінка рівня розвитку козака, як представника, складового елемента козацького війська, що знаходить свій прояв у самостійності, наполегливості, відданості військовій справі, хоробрості, мужності, рішучості та самовідданості, що основним для підтримання військової дисципліни, що є головною необхідною ознакою для будь-якого війська, будь-якого часу.

Вплив Війська Запорозького полягає у формуванні сучасного війська, підвищення рівня професійної підготовки особового складу та боєздатності підрозділів шляхом виховання високих професійних і моральних якостей військовослужбовців.

УДК 355.4.1 Король І.Л., заступник начальника курсу №4 по роботі з особовим складом факультету №1 (командно-штабного) Національної академії Національної гвардії України, капітан; Демянішен М.С., курсант 255 навчальної групи Національної академії Національної гвардії України

ВИВЧЕННЯ ТА ОЦІНКА МІСЦЕВОСТІ

На підставі діючих наказів, настанов, бойових статутів та інших документів наведено алгоритм роботи командира підрозділу Національної гвардії України по вивченню та оцінці місцевості підчас організації і виконання службово-бойових завдань.

Вивчення та оцінка місцевості під час прийняття рішення являють собою з’ясування характеру її елементів та їх впливу на розташування і дії своїх підрозділів і противника. У висновках з оцінки місцевості командир вирішує, якою мірою вона впливає на виконання поставленого завдання, і визначає



63

заходи, які необхідно здійснити для того, щоб найбільш повно використати умови місцевості.

Підрозділи сухопутних військ, спеціальні, тилові і інші підрозділи по різному залежать від місцевості, ставлять до неї свої вимоги стосовно прохідності, маскування, спостереження і ведення вогню. Тому командири різних підрозділів одні і ті ж елементи місцевості вивчають й оцінюють із різних точок зору вирішуючи при цьому питання про можливості та способи застосування в даних умовах своїх бойових засобів.

Процес вивчення місцевості розвивається у певній послідовності: починається з читання карти і супроводжується аналізом різних факторів бойової обстановки в результаті вивчення та оцінки місцевості і закінчується пошуком найбільш ефективних способів вирішення СБЗ внаслідок висновків, зроблених у заключній частині вивчення місцевості за картою.

Читання карти – уявлення реальної місцевості за графічним зображенням. Вивчення місцевості – виявлення властивостей місцевості з метою вирішення

будь-якого СБЗ. Заключна частина (висновки) – визначення вигідних варіантів використання

сприятливих властивостей місцевості та заходів щодо обмеження її негативного впливу. При цьому треба брати до уваги обставини, що склалися, підготовку особового складу, ТТХ бойової техніки та інші фактори.

Основний принцип вивчення місцевості – від загального до детального. Щоб отримати загальне уявлення про місцевість, необхідно оцінити її топографічні елементи і визначити тип місцевості за рельєфом, різновид місцевості, ступінь пересіченості і огляду, заселеність регіону, густоту, клас та напрямок дорожньої мережі.

Після цього детально вивчають окремі елементи і тактичні властивості місцевості, користуючись наступними правилами:

- місцевість вивчають стосовно конкретно поставленого бойового завдання. - в обороні ОВО місцевість вивчають спочатку у розташуванні противника,

а після цього в своєму районі; у пошуку – навпаки. - місцевість вивчають і оцінюють не тільки “за себе”, але і “за противника”. - місцевість вивчають безперервно, з урахуванням погоди, часу доби і пори року. Під час вивчення тактичних властивостей місцевості у першу чергу вивчають

ті властивості, які є найбільш важливими в даних конкретних умовах і можуть суттєво вплинути на характер подальших дій.

Таким чином питання, які розглядаються у науковій роботі мають безпосередньо практичне значення у професійній діяльності командира підрозділу Національної гвардії України, тому що здатність командира використовувати для вивчення і оцінки місцевості топографічні карти та аерознімки, правильно враховувати тактичні особливості місцевості – це та основа, на яку опирається висока польова виучка військ.



64

УДК 355.4.1 Перепелов О.В., курсовий офіцер курсу №4 факультету №1 (командно-штабного) Національної академії Національної гвардії України, капітан; Кузьменко О.А., курсант 235 навчальної групиНаціональної академії Національної гвардії України

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ЗАСОБІВ БРОНЕЗАХИСТУ ТА АКТИВНОЇ ОБОРОНИ

Наводиться стан справ у Національній гвардії України з індивідуальними

засобами броне захисту та активної оборони, історія їх розвитку за суспільно-економічними формаціями по напрямкам: історія розвитку засобів захисту голови воїнів; історія розвитку засобів захисту тіла; історія розвитку засобів броне захисту та активної оборони. Звертається увага на перспективи їх розвитку в Україні, також в інших державах світу з метою надійного захисту життя військовослужбовців силових структур при виконанні ними службово-бойових (бойових) завдань.

Застосування нових видів зброї, зміни у способах ведення бою і операцій обумовили ряд нових вимог щодо підвищення ефективності бойових дій військовослужбовців яка в основному визначається якістю зброї і засобами індивідуальної екіпіровки. В сучасних умовах, при виконанні службово-бойових (бойових) завдань основне навантаження лагяє на тих, хто безпосередньо їх виконує. Між тим комплект екіпіровки воїна практично щорічно поповнюються якими-небудь новими елементами (стрілецька зброя, боєприпаси, засоби індивідуального броне захисту, засоби захисту від зброї масового ураження, індивідуальні засоби зв’язку та інші).

Бойова екіпіровка включає в себе цілий набір взаємопов’язаних елементів, які призвані не тільки захищати військовослужбовців від виявлення і ураження, але і забезпечити хоча б мінімальну комфортність існування. Вона не повинна обмежувати свободу пересування при посадці – висадці на бойових машинах та транспортних засобах і заважати поводженню із зброєю. Зараз повна маса екіпіровки складає 33-37 кг., а носима частина (з бронежилетом) – 23-25 кг. Наші військовослужбовці, які діють поза бойової техніки, на 15-20% перевантажені у порівнянні з солдатами армії США, екіпіровка яких важить 25 кг. (возима) і 19 кг. (носима), а по деяким з них допустимі вісові навантаження перевищені у 1,5-2 рази. В результаті різко знижується маневреність солдата при виконанні СБЗ, а значить, і його виживаємість.

Для того щоб говорити про сучасні засоби броне захисту і активної оборони військовослужбовців Національної гвардії України, перспективи їх розвитку у сучасних умовах та у майбутньому автор спочатку показав історію розвитку



65

цих засобів за суспільно-економічними формаціями і етапами розвитку збройних сил давніх часів, середньовіччя та аж до сучасності.

На основі проведеного аналізу історичного розвитку засобів індивідуального захисту військовослужбовців існують перспективи щодо їх удосконалення у майбутньому за трьома напрямками, сформульовані тактичні вимоги до екіпіровки військовослужбовців, надаються характеристики і види засобів індивідуального броне захисту, робляться корисні висновки.

УДК 355.02 Дорофєєв А.С., начальник курсу №1 факультету №1 (командно-штабного) Національної академії Національної гвардії України, майор; Комар М.В., курсант 264 навчальної групи Національної академії Національної гвардії України

ПОРІВНЯЛЬНІ ОЗНАКИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ГВАРДІЇ ТА СИЛ ПРАВОПОРЯДКУ ЄВРОПИ ЩОДО УЧАСТІ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ

ГРОМАДСЬКОЇ БЕЗПЕКИ СВОЇХ КРАЇН

Наведенні порівняльні ознаки Національної гвардії та сил правопорядку Європи щодо участі у забезпеченні громадської безпеки своїх країн.

Історія Національної гвардії України, а також завдання, які ними виконувались протягом всього періоду існування, свідчить, що війська, незалежно від їх адміністративного статусу в системі правоохоронних органів країни, завжди відігравали важливу роль, а також мили свої завдання, вносили свій вклад у забезпечення національної безпеки держави.

Роль Національної гвардії в забезпеченні національної безпеки впливає з їх статусу, який визначений Законом України « Про Національну гвардію України».

На сьогоднішній день Національна гвардія України є спеціальним військовим формуванням держави, призначеним для забезпечення безпеки суспільства і держави та захисту прав і свободи людини і громадянина, а також для виконання інших завдань, що вимагають постійної оперативної готовності та підвищеної мобільності.

Національна Гвардія України виконує функції у забезпеченні обороноздатності та воєнної безпеки України шляхом участі у територіальній обороні та сприяння в охороні державного кордону.

Останнім часом активізувались міжнародні відносини за участі Національної гвардії з представниками подібних правоохоронних формувань іноземних країн, які також є суб’єктами забезпеченням безпеки своїх держав.



66

Таким чином, на сьогоднішній день Національна Гвардія України є одним із елементів системи національної безпеки держави, які щоденно виконують нагальні державні завдання. При цьому, на наш погляд, подальший розвиток Національної гвардії повинен базуватися з урахуванням вже наявного позитивного досвіду розвитку Національної гвардії України та кращих зразків створення правоохоронних та військових формувань країн Європи.

УДК 355.4.1 Кізян Р.В., начальник курсу №4 факультету №1 (командно-штабного)

Національної академії Національної гвардії України, майор; Легкоступ Д.Ю., курсант 215 навчальної групи Національної академії Національної гвардії України

ВПЛИВ ЕКСПЛУАТАЦІЙНИХ ХАРАКТЕРИСТИК ЗАСОБІВ ІНДИВІДУАЛЬНОГО БРОНЕЗАХИСТУ НА ПРАЦІВНИКА ПОЛІЦІЇ

Досліджено вплив експлуатаційних характеристик засобів індивідуального

броне захисту на працівника поліцїі. Визначено недоліки існуючих засобів індивідуального броне захисту та надано деякі рекомендації щодо їх усунення.

Після появи у середини 70-х років минулого століття бронежилетів та щитів на озброєнні правоохоронців, форми та способи їх використання майже не змінилися. Зараз згідно наказом МВС України №729 від 30.06.2004 на оснащення органів та підрозділів МВС України надійшли нові моделі засобів індивідуального броне захисту, а також фактично зняті старі моделі. Конструкції бронежилетів, шоломів, щитів та щитків змінилася, зміни стосуються також і форменого одягу, переносимо екіпіровки, озброєння, способів несення служби правоохоронцями і т.д. Назріла необхідність удосконалити порядок носіння засобів індивідуального броне захисту (ЗІБ).

Носіння бронежилета знижує функціональні особливості кожної людини. На думку 30% опитаних працівників поліції, БЖ заважає виконувати нахили, 24% - вільно плазувати, 25% - присідати, 3% - піднімати руки, 6% - бігти, 12% - користуватися зброєю.

Врахування тактико-технічних характеристик ЗІБ під час використання їх у службово-бойовій діяльності було формальним. Наприклад, у нормативній літературі час носіння броне куртки *Міраж*, маса якої 12 кг, складає дві години. Нами проводився постановчий експеримент, який спростував це твердження. Під час не інтенсивних, середніх навантаженнях працездатність учасників експериментів стрімко починала знижуватися після 30-35 хвилин, а при інтенсивних діях після 8 – 10 хвилин. Тому для визначення часу носіння ЗІБ необхідно передбачати низку факторів: маса, зручність конструкції,



67

інтенсивність фізичного та психологічного навантаження, температура навколишнього середовища, наявність опадів і т.д.

З початку нами було розглянуто вплив цих складових окремо один від одного. Наприклад, зручність конструкції визначалася за рахунок зміни амплітуди рухів у ЗІБ у порівняні з рухами, які виконувалися без засобів захисту. Визначалися характеристики ряду бронежилетів: Панцир Універсал, Панцир-3-95, Горіх, Корсар-1, ЖЗТ-71М. По деяких вправах зниження амплітуди сталося на 2-35,6%. Найгірше виконувалися нахили у бік та повороти тулубу. Цей факт необхідно враховувати при проведені оперативних дій, насамперед: переслідування та затримання підозрюваного, вогневий контакт, рукопашний бій.

Були отримані цікаві результаті і по іншим експлуатаційним факторам ЗІБ щодо впливу їх на працівника полііцїі. Так, при інтенсивних фізичних вправах у курсантів різко знижувалася працездатність при використання бронежилетів більш ніж 9 кг.

Дослідження експлуатаційних характеристик ЗІБ зайняло окреме місце, було проведено 8 різних експериментів, де встановлювалося не тільки результати проведення експериментів але і визначалися фізіологічні показники (частота серцевих скорочень, верхній та нижній артеріальний тиск, температура тіла, динамометрія) учасників експериментів та їх почуття. Для проведення цих експериментів була розроблена комп’ютерна програма для діагностування реакції та уваги до і після експериментів. В результаті було отримано цікавий факт на фізіологічні та психологічні показники людини в залежності від інтенсивності навантажень різні моделі бронежилетів та шоломів впливають з різним ефектом, навіть якщо вони мають приблизно однакову масу. Наприклад, бронежилети Панцир-3-95 та Панцир-3-95М мають приблизно однакові тактико-технічні характеристики, а ось вплив на людину при однакових навантаженнях різний. Так, під час бігу на 1000 метрів показники бронежилету Панцир-3-95М були кращим (результат бігу – 1,2% частота серцевих скорочень – 2,3%, верхній артеріальний тиск – 11.1%, нижній артеріальний тиск – 3.5%, динамометрія та температура тіла – майже не змінилися). Тому доцільно провести дослідження, які б встановили перелік засобів індивідуального броне захисту для кожного виду діяльності, з урахуванням особливостей виконання покладених на працівника правоохоронних органів задач.

Основним висновком після проведеного аналізу результатів стало необхідність розробки методики дослідження експлуатаційних властивостей бронежилетів та встановлення експлуатаційних показників для кожної моделі бронежилета. Це дасть змогу використовувати бронежилети з максимальною ефективністю і з мінімальним негативним впливом на працездатність та стан здоров’я працівників поліції. Для цього нами планується провести низку експериментів дослідження комплексу технічних та експлуатаційних характеристик бронежилетів.



68

УДК 355.4 Сорока В.Д. курсант 215 навчальної факультету №1 (командно-штабного) Національної академії Національної гвардії України; Антонець В.В., заступник начальника факультету №1 з навчальної роботи - начальник навчальної частини Національної академії Національної гвардії України, кандидат військових наук, доцент, підполковник

ВИБІР ПОКАЗНИКІВ ЕФЕКТИВНОСТІ СПОСОБІВ ДІЙ УГРУПОВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ГВАРДІЇ УКРАЇНИ ПРИ

ПРОВЕДЕННІ АНТИТЕРОРИСТИЧНОЇ ОПЕРАЦІЇ

Обґрунтовуються підходи до вибору показників ефективності способів дій угруповання НГУ при проведенні антитерористичної операції, та викладається їх перелік.

На даний час увага більшості науковців прив’язана до оцінки бойових можливостей підрозділів під час виконання завдань різного типу, але як відомо з воєнної історії, перевага в бойових можливостях не завжди являлась вирішальним чинником при веденні бою. Значну роль відігравало застосування нових способів дій, визначення яких є досить складним завданням. Особливої важливості це питання набирає в разі виникнення нестандартних ситуацій, що вимагає від командирів всіх ланок оперативного прийняття важливого рішення щодо порядку та прийомів застосування сил та засобів.

Сучасна воєнна наука для обґрунтування прийняття рішення командиром, оперує, в основному, оцінкою бойових можливостей підрозділів та частин в певних видах бою. Що стосується способів дій в нестандартних ситуаціях (пошуково-ударні дії) та варіантів їх вибору, які дозволяють виконувати завдання наявними силами та засобами, то вони розглядаються лише як рекомендації після визначення бойових можливостей.

Теорія та практика підготовки пошуково-ударних дій підрозділів та частин НГУ показує, що цілі таких дій не можуть бути чітко сформульовані внаслідок того, що активною стороною, яка протистоїть військам є незаконні збройні формування мета та характер дій яких заздалегідь достовірно невідомі. Тому командир, що в таких умовах формулює завдання щодо проведення пошуково-ударних дій, намагається з максимальною повнотою попередити всі можливі негативні наслідки таких дій. Отже, спосіб дій повинен відповідати певним критеріям і його вибір є багатокритеріальною задачею, вирішення якої є доволі складним завданням. Тому вибір способу пошуково-ударних дій зводиться до пошуку компромісного рішення, що зазвичай носить інтуїтивний характер.



69

УДК 355.4.1 Щербина Я.О., курсант 265 навчальної групи Національної академії Національної гвардії України; Гончаров Є.І., начальник курсу №9 факультету №1 (командно-штабного) Національної академії Національної гвардії України, підполковник

МОДЕЛЬ МАТЕРІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УГРУПУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ГВАРДІЇ УКРАЇНИ

Події кінця 2013 року та теперішнього часу призвели до кризового становища у державі. Як наслідок, влада була вимушена перейти до силових фаз – проведення антитерористичної операції (АТО). Були залучені правоохоронні органи, військові формування, у тому числі з’єднання, частин та підрозділів Національної гвардії. Під час проведення спеціальних операцій зявилися проблемні питання, у тому числі питання матеріального забезпечення.

Зєднання, частини та підрозділи Національної гвардії України щоденно виконують покладені на них службово-бойові завдання (СБЗ), визначенні чинним законодавством. Якість та успішність виконання поставлених завдань залежать від багатьох факторів. Матеріальне забезпечення створює передумови для успішного виконання задач за призначенням.

Метою матаріального забезпечення є своєчасне забезпечення військ неохідною кількістю озброєння і військової техніки, боєприпасів, продовольства, вимірювальної техніки військового призначення, пально-мастильних матеріалів, продовольства, речового, військового майна, інших видів матеріальних засобів та підтримання їх в готовності до застосування у виконанні СБЗ.

Матеріальне забезпечення – вид забезпечення військ, який містить комплекс заходів з накопичення до встановлених норм запасів матеріальних засобів і своєчасного забезпечення ними військ; збереження та підтримання цих засобів у стані, який забезпечує своєчасне приведення їх у готовність до застосування (використання за призначенням); освоєння особовим складом озброєння і військової техніки, своєчаного відновлення їх при пошкодженні; підготовкиЄ експлуатації і відновлення шляхів сполучення; здійснення перевезення всіма видами транспорту; задоволення побутових потрнб військ.

Управління матеріального забезпечення військ, керівництво діями сил та засобів матеріального забезпечення полягають в цілеспрямованій діяльності командирів, штабів, зєднань, частин, заступників командирів з тилу та озброєння, начальників служб, інших органів управління з підтримки бойової готовності військ шляхом своєчасною забезпнечення їх необхідною кількістю матеріальних засобів, підготовки частин та підрозділів матеріальногозабезпечення до роботи в умовах воєнного часу, ефективного



70

застосування в операціях, а також узгодження їх дій при виконанні поставлених завдань.

Розробляється модель оцінки впливу елементів матеріального забезпечення на ефективність виконання службово – бойових завдань військовими частинами Національної гвардії України. Вихідними даними для створеня моделі є реальний процес проведення антитерорестичної операціїь на сході України. Модель буде відрізнятися від класичних форм забезпечення тим, що під час несення бойової служби на блок- постах особовий склад організовує всебічне матеріальне забезпечення самостійно, практично автономно.

Модель дозволить визначити вплив та можливість успішного виконання службово-бойових завдань військовими частинами при визначеному рівні забезпечення.

Список використаних джерел 1. Біла книга 2012: Внутрішні війська [Текст] / Видавництво : «Біла книга

2012: ВВ МВС України», 2013. Підготовлено оперативним управлінням Головного управління. – 87с.

2. Военные расходы стран мира: справочные данные [Текст] Зарубежное военное обозрение. – 2002. - №6. – С. 15-20.

3. Василенко В.П., Лазарев А.А., Осипеко С.Н. Воєнно-економескийаналез, научно-техныческое сопровождение разработки, производства и испитаний вооружения ПВО [Текст] В.П. Василенко, А.А. Лазарев, С.Н Осипенко. – Харьков: ВИРТА ПВО, 1992.- 247с.

УДК 355.511.43 – 531.7 Шуминський В.С., курсант 245 навчальної групи курсу №4 факультету №1 (командно-штабного) Національної академії Національної гвардії України; Овчаренко В.В., начальник факультету №1 (командно-штабного) Національної академії Національної гвардії України, кандидат військових наук, доцент, полковник

МОЖЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ ІСНУЮЧИХ МЕТОДИК ОЦІНКИ РІВНЯ ГОТОВНОСТІ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ ЗАГОНУ СПЕЦІАЛЬНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ НГУ ДО ВИКОНАННЯ ЗАВДАНЬ

Проведено аналіз можливостей застосування існуючих методик оцінки рівня

готовності військовослужбовців загонів спеціального призначення НГУ до виконання бойових завдань за призначенням, встановлені їх переваги і недоліки. Сформовані показники ефективності виконання завдань за призначенням та параметри, що визначають ступінь готовності військовослужбовців до їх виконання.



71

Підрозділи спеціального призначення НГУ відповідно до існуючих директивних документів залучаються до виконання завдань, які передбачають ведення бойових дій.

Підготовка військовослужбовців підрозділів спеціального призначення для виконання завдань проводиться за спеціальною програмою.

Для перевірки окремого військовослужбовця, підрозділу спеціального призначення використовуються відомі методики оцінки рівня навченості та готовності до виконання завдань за призначенням.

В цих методиках можливості, знання, вміння й навички бійців для визначення їх готовності до виконання завдань оцінюються в балах («5», «4», «3», «2» ), що не дозволяє знайти оцінки очікуваних значень показників ефективності виконання бойових завдань таких, як матиматичне очікування:

- числа звільнених заручників; - числа затриманих (ліквідованих) терористів; - числа вражених військовослужбовців підрозділу спеціального призначення. Значення показників визначаються умовами і динамікою виконання завдань

та можуть залежати від: - часу виявлення противника спецназівцем в ході операції; - тривалості кожного вогневого контакту; - точності ведення вогню з стрілецької зброї; - середнього значення величини промаху в ході ведення вогню; - вірогідності враження спецназівця під час кожного вогневого контакту; - кількості пострілів противника до його враження у ході вогневого контакту

в операції; - дисперсії перерахованих параметрів. Тому виникла необхідність побудви моделей виконання бойових завдань,

пошуку параметрів рівня підготовки військовослужбовців, які можна вимірюються та способів оцінки цих параметрів.

Висновок Існуючі методики не передбачають можливості кількісної оцінки значень

показників і параметрів рівня готовності військовослужбовців загону спеціального призначення до виконання бойових завдань за призначенням.

Для оцінки рівня готовності військовослужбовців необхідна розробка моделей виконання завдань за призначенням з явним використанням вимірювальних параметрів ступеня готовності військовослужбовців до виконання завдань, а також розробка методики оцінки цих вимірювальних параметрів в ході перевірки рівня готовності військовослужбовців загону спеціального призначення до виконання завдань за призначенням.



72

УДК 355.4.1 Завада І.В., курсовий офіцер курсу №4 факультету №1(командно-штабного) Національної академії Національної гвардії України, ст. лейтенант; Федоров Р.С., курсант 245 навчальної групи Національної академії Національної гвардії України, мол.сержант

ФОРМИ І МЕТОДИКИ ТАКТИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ГВАРДІЇ УКРАЇНИ

Розглянуто завдання та основні методи тактичної підготовки

Національної гвардії України, принципи, прийоми, способи та форми навчання, матеріально-технічне забезпечення занять. Висвітлено сутність та зміст роботи командира щодо організації занять з підрозділами, застосування форм, методів, принципів, засобів та організаційних заходів при навчанні підлеглих.

Специфіка завдань, які виконує Національна гвардія України, вимагає добре налагодженої системи підготовки особового складу. Головний її принцип – надавати знання, формувати вміння та навички, необхідні для виконання службово-бойових завдань у мирний і воєнний час. На сучасному етапі з огляду на соціально-політичні умови, особливості завдань, появу нового озброєння, бойової техніки цей принцип набуває іншого змісту. Підготовка військ повинна бути практичною і конкретною.

Для вирішення завдань тактичної (тактико-спеціальної) підготовки Національної гвардії України застосовуються різноманітні методи навчання. Це викликане, по-перше, тим, що універсального методу, придатного для навчання різних категорій військовослужбовців, штабів, підрозділів і частин Національної гвардії України, немає і бути не може. По-друге, різна за своїм характером, хоча і єдина мета навчання опанування знань, умінь, навичок та злагодження військ і штабів – досягається застосуванням різних засобів. По-третє, різноманітність методів обумовлена неоднаковістю джерел, з яких воїни Національної гвардії України черпають свої знання: це і слово командира, і приклад товариша, і службово-бойова діяльність військ. По-четверте, сам характер діяльності тих, кого навчають, і тих, хто навчає, у ході занять навчань різний.

У процесі тактичної (тактико-спеціальної) підготовки Національної гвардії України застосовуються такі основні методи навчання: усне викладення, обговорення матеріалу, який вивчається, показ, вправа (тренування), практична робота й самостійна робота.

Вибір методу визначається метою навчання, категорією і складом аудиторії, рівнем підготовки командирів (начальників), характером матеріалу, який вивчається, та умовами, у яких здійснюється тактична підготовка



73

військовослужбовців Національної гвардії України. Перевага при цьому надається меті навчання.

Так, якщо на занятті поставлені три найбільш загальні мети: дати військовослужбовцям нові знання і добитися їх глибокого засвоєння, виробити у підлеглих вміння, закріпити знання і сформувати навички, то для їх досягнення бути застосовані різні методи.

Досягнення першої мети потребує переважно таких методів, як усне викладення, показ, обговорення матеріалу, що вивчається, і самостійна робота; другої – показ і вправа; третьої – самостійна робота, вправа (тренування) і практична робота.

Форма навчання (вид заняття) являє собою сукупність певним чином організованого застосування методів у процесі вивчення навчального матеріалу. Форма навчання відображає умови, у яких здійснюється навчання, специфіку діяльності підлеглих і командирів під час проведення занять.

Кожній формі навчання притаманні певні основні методи навчання: - лекції – усне викладення матеріалу; - семінару обговорення матеріалу, що вивчається; - тактико-стройовому заняттю – тренування; - тактико-спеціальному заняттю – практична робота і т.п. Крім основних методів навчання, у кожній формі дуже часто застосовується

ще декілька методів, але їх роль допоміжна. Порушення цього положення може ускладнити досягнення поставленої

навчальної мети. Так, наприклад, при виконанні групових вправ основним методом навчання є тренування і , крім того, застосовуються пояснення і показ. Якщо в ході заняття основну увагу приділяти не вправі, а їх вченню або показу, у підлеглих не будуть у потрібній мірі вироблятись відповідні вміння. Зміниться й форма навчання, мова піде про показне або групове заняття. Ось чому, у залежності від того, теоретичну чи практичну підготовку забезпечують та або інші форми навчання, прийнято об’єднувати їх у споріднені групи. УДК 355.4.1 Лівер П.С., курсовий офіцер курсу №4 факультету №1 (командно-штабного) Національної академії Національної гвардії України, ст. лейтенант; Єманов І.В., курсант 225 навчальної групи Національної академії Національної гвардії України, сержант

РОЗВИТОК ТЕОРІЇ ПРАКТИКИ УПРАВЛІННЯ ВІЙСЬКАМИ

Розкриті загальні поняття управління, його форма і зміст, та їх значення у розвитку теорії управління. Визначені етапи управлінських революцій та їх



74

вплив на специфіку управління військами. Звертається увага на особливості управлінської діяльності підрозділами Національної гвардії України, на основі суттєвих змін, які відбулися в характері і способах виконання службово-бойових завдань.

Для успішного вирішення будь-якої практичної проблеми, необхідно правильно розуміти сутність тих процесів і явищ, з яких ця проблема витікає. Це положення повністю відноситься до пошуку шляхів удосконалення управління у будь-якій сфері суспільства, у тому числі, воєнній.

Історія управлінської думки уходить своїми коріннями в глибину століть і тисячоліть.

Історія керівництва (управління) пройшла п’ять управлінських революцій, починаючи з п’ятого тисячоліття до нашої ери до кінця двадцятого століття. Не дивлячись на велике значення революційних змін, розвиток управління проходив не тільки в соцільно-економічних відносинах, а також в системі управління військових формувань. З появою армії виникла необхідність створення функції управління військами, та відповідних систем управління, оскільки дії військ були неможливими без керування ними з боку командування. Минулі війни показали, що при втраті управління, війська перетворюються в зброд, натовп, які приречені на неминуче знищення противником.

Початок зародження теорії управління військами – часи рабовласницького та феодального устроїв. В подальшому постійне зростає та удосконалюється структура, функції та методи роботи органів управління військами.

Фактори, які мали рішучій вплив на їх розвиток: - стан засобів збройної боротьби. - морально-психологічні якості та ступінь підготовки особового складу

військ. - характер та способи ведення бойових дій своїми військами та

противником. - організаційна структура військ, як об’єктив управління. Є багато прикладів розвитку теорії управління військами та її зміни у часи

Першої та Другої світових війн. Внаслідок отримання бойового досвіду одержала подальший розвиток військова наука в управління військами. Наприклад, на початку 1941 року змінюються нижче стоячи органи управління. Основним органом управління в усіх ланках стає загальновійськовий штаб. У склад штабів стали входити такі відділи, як оперативний, розвідувальний, зв’язку, стройовий, відділ тилу та інші. На основі цього була створена нова система управління та оснащення її новими технічними засобами. З появою нових родів військ і служб були визначені нові напрямки специфіки управління та особливості управлінської діяльності.

Форми, зміст і сутність специфіки управління



75

По своїй організаційній структурі та характеру дія, війська можна віднести до великих самоуправляємих систем, оскільки їм характерні всі риси цих систем:

- порівняно велика кількість складових елементів - складність завдань, що вирішуються - складність побудови - високий динамізм системі і її здатність вирішувати нові завдання - наявність декількох критеріїв оцінювання результатів роботи системи. Така специфіка в побудові системи управління військами дозволяє

упорядкувати потік інформації, добитися організованості в діях військ, привести співвідношення кількості об’єктів управління з можливостями командирів і органів управління. На основі цього автором у своїй роботі відображені основні компоненти специфіки і сутності управління військами.

Враховуючи бойовий досвід минулих років, Національна гвардія України накопичила певний досвід управління підрозділами при вирішення службово-бойових завдань в складних умовах обстановки. Цей досвід відображається в статутах, настановах,та інших керівних документах. У систему управління починають впроваджуватися нові елементи автоматизації та сучасні комп’ютерні технології.

Вивчення основ теорії і практики управління військами надає можливість курсантам, як майбутнім офіцерам, оволодівати науковими основами управління підрозділами Національної гвардії України, що є важливим обов’язком усіх офіцерів-управлінців.

УДК 355.4.1 Турчинова Д.В., курсант навчальної групи Національної академії Національної гвардії України; Прозванюк О.В., заступник начальника курсу №9 факультету №1 (командно-штабного) Національної академії Національної гвардії України, ст.лейтенант

ПРОГНОЗУВАННЯ ПОТРІБНОГО ОБСЯГУ ТА СТРУКТУРИ ВИДАТКІВ НАЦІОНАЛЬНОЇ ГВАРДІЇ УКРАЇНИ

В сучасних умовах оборона покликана давати найбільш ефективні рішення

сучасних воєнно –економічних завдань захисту держави від будь-яких посягань ззовні, а також швидкої локалізації внутрішніх конфліктів та забезпечення стабільность в країні. До того ж, слід постійно дбати про гідне місце України в системі міжнародної безпеки. Одним з найважливіших критеріїв, що характеризує прагнення держави забезпечити необхідні умови розвитку збройних сил та інших військових формувань,підтримання стану їхньої бойової



76

готовності в належному стані, є рівень оборонних видатків та їхній розподіл за ключовими показниками: на утримання особового складу, на навчання та бойову підготовку військ, на розвиток озброєння, військової техніки та інфраструктури.

Протягом останніх семи років видатки на потреби внутрішніх військ не перевищували щорічно половини від нормативної потреби і становили 21,0 % - 47,7% [1] . З навчанням Національної гвардії України (НГУ) та її використанням для виконання бойових завдань на південному сході країни фінансове забезпеченням потреби військ різко зросло, щовідповідаєзрозумілимобставинам. При поверненні до мирного часу заново буде необхідно вирішувати питання прогнозування потрібного обсягу та структури видатків для НГУ.

Таблиця 1 Раціональна структура видатків на оборону зарубіжних країн, що утримують

збройні сили у боєготовому стані, в сучасних умовах Види видатків на оборону Доля видатків, %

Утримання військовослужбовців 28

Бойова підготовка та матеріально – технічне забазпечення 37

Закупівля ОВТ 17

НДДКР 14

Інші видатки 4

Запропоновано використати цю структуру як базову для визначення укрупненої оцінки потрібних річних обсягів фінансування у мирний час на НГУ в цілому, та за окремими статтями витрат. При цьому застосовується метод структурної аналогії [3]. За базову, приймається стаття витрат – утримання військовослужбовців. У цьому випадку витрати, що потрібні на утримання НГУ у цілому Снгу визначимо за формулою:

Снгу=(Суос÷К)×100, де Снгу – витрати, що потрібні на утримання особового складу на прогнозований рік; К- питома вага Суос у величиніСнгу, % (визначається за табл. 1).

Обсяги фінансування за іншими статями витрат після розрахунку Снгу визначається з урахуванням долі відповідних видатків наведених у табл. 1.

Таким чином, функціонування силових структур є принциповою основою реалізації політики національної безпеки держави. Серед комплексу проблем цієї сфери в Україні однією з найголовніших є проблема забезпечення належного рівня фінансування силових структур. Запропонований підхід



77

дозволяє досить обгрунтовано прогнозувати потрібний обсяг та структуру видатків Національної гвардії України в умовах мирного часу.

Список використаних джерел 1. Біла книга 2012: Внутрішні війська [Текст] / Видавництво : «Біла книга

2012: ВВ МВС України», 2013. Підготовлено оперативним управлінням Головного управління. – 87с.

2. Военные расходы стран мира: справочные данные [Текст] Зарубежное военное обозрение. – 2002. - №6. – С. 15-20.

3. Василенко В.П., Лазарев А.А., Осипенко С.Н. Военно-экономический анализ, научно-техническое сопровождение разработки, производства и испытаний вооружения ПВО [Текст] В.П. Василенко, А.А. Лазарев, С.Н Осипенко. – Харьков: ВИРТА ПВО, 1992.- 247с. УДК 355.4.1 Гайдук О.В., курсант 215 навчальної групи Національної академії Національної гвардії України; Пузанов А.Г., курсовий офіцер курсу №4 факультету №1 (командно-штабного) Національної академії Національної гвардії України, ст. лейтенант ПРО ПІДГОТОВКУ ОСОБОВОГО СКЛАДУ ДО ВИКОНАННЯ ЗАВДАНЬ

РАДІАЦІЙНОГО, ХІМІЧНОГО ТА БІОЛОГІЧНОГО (РХБ) ЗАХИСТУ

На прикладі проведення занять із використанням штатної техніки на факультету РХБ захисту та екології Харківського інституту танкових військ вивчаються проблеми підготовки особового складу до виконання завдань радіаційного, хімічного та біологічного захисту.

Відповідно до Закону України Про Національну гвардію України одними з основних завдань є охорона та оборона важливих державних об’єктів, супроводження спеціальних вантажів та участь у ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій на об’єктах, що охороняються. Під час виконання цих завдань існує ймовірність руйнувань таких потенційно небезпечних об’єктів (ПНО), як атомні електростанції, підприємства хімічної промисловості тощо, з наступним викидом токсичних речовин (радіонуклідів, хімічних або біологічних отрут) у навколишнє середовище.

Радіаційна, хімічна та біологічна (РХБ) загроза, яка виникає у випадку зруйнувань ПНО внаслідок аварій або терористичних актів, вимагає постановки та вирішення задачі побудови та функціонування ефективних систем раннього оповіщення, виявлення РХБ обстановки та ліквідації наслідків зруйнувань ПНО або застосування зброї масового ураження (ЗМУ). Реалізація такої задачі



78

ефективно може здійснюватися сумісно, усіма державними органами, що займаються питаннями захисту від РХБ загрози.

Отже, актуально є задача науково-технічного співробітництва державних установ з питань забезпечення РХБ захисту.

Відповідно до плану основних заходів інституту на навчальний рік з 11.09. по 30.09.2006 року був проведений польовий вихід курсантів 5-го курсу факультету РХБ захисту та екології. Польовий вихід проводився на навчальному полігоні інституту “Подворки”.

Метою польового виходу було: - надати курсантам практичні навички з організації застосування

підрозділів військ РХБ захисту. - досягти єдиного розуміння проблемних питань щодо організації та

здійснення РХБ розвідки і спостереження, спеціальної обробки ОВТ, дегазації та дезінфекції місцевості, аерозольного маскування.

- надати практику роботи на посадах командирів підрозділів військ РХБ захисту після отримання завдання щодо організації та виконання завдань за призначенням.

- вчити курсантів оформляти прийняте рішення на робочій карті, розробляти та віддавати бойовий наказ на виконання завдання.

- виховувати у курсантів ініціативу та самостійність під час виконання отриманих завдань, відповідальність за прийняте рішення та особисту взірцевість.

Під час польового виходу відпрацьовувались тактико-спеціальні та практичні заняття з дисципліни “Тактика військ РХБ захисту” та “Засоби спеціальної обробки”, а також задачі “Практики з експлуатації та бойової роботи”; логічним завершенням польового виходу було проведення ротного тактико-спеціального навчання за темою “Дії роти РХБ захисту з’єднання в обороні”.

УДК 355.02 Рішко К.В., курсовий офіцер курсу №9 факультету №1 (командно-штабного) Національної академії Національної гвардії України, ст.лейтенант; Патрик Є.М., курсант 264 навчальної групи Національної академії Національної гвардії України

НЕОБХІДНІСТЬ ОПЕРАТИВНО-ТАКТИЧНИХ НОРМАТИВІВ ЗАСТОСУВАННЯ ФОРМУВАНЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ ГВАРДІЇ УКРАЇНИ

На сьогодні у практиці Національної гвардії України оперують деякими

нормами застосування формувань, але ці норми ще не набули завершеного виду й не перетворені у нормативи. Особливо це стосується оперативних угруповань



79

НГУ. Із залученням НГУ до бойових дій поширилося коло завдань, що вимагаєз астосування оперативних угруповань НГУ. Більш ясні уявлення про нормативи застосування формувань НГУ складаються в наслідок досвіду саме бойових дій, але необхідно враховувати й умови виконання завдань іншого характеру (у сфері забезпечення громадської безпеки). Тоді можна буде уявити всю систему оперативно-тактичних нормативів з урахуванням структурних, функціональних, просторових, часових, матеріальних факторів.

Повноту оперативно-тактичних нормативів можна досягти використанням досвіду під час застосування НГУ і заходів оперативної підготовки та даних з прогнозування ефективності формувань. Нормативи, розроблені на основі досвіду, є достовірними, але не охоплюють усіх ситуацій застосування НГУ (умов обстановки). Прогнозування дозволяє виключити цю трудність. Але в наслідок великої кількості ситуацій, їх різноманітностей задача з визначення нормативів ускладнюється, обростає дрібницями. Для виключення цього необхідно оперувати типовими ситуаціями застосування формувань НГУ, зокрема оперативних угруповань НГУ.

Саме розроблення нормативів можливе в ході вирішення задачі оцінювання ефективності оперативного угруповання гвардії у типовій ситуації.

Обстановка за ситуацією вимагає: задавати склад сил і засобів сторін; їх можливості; тактичні нормативи використання основних підрозділів і підрозділів

забезпечення; виокремлення етапів в оперативних діях угруповання; визначати часткові

показники ефективності на кожному етапі, а потім й інтегральний показник ефективності виконання завдання в цілому основними силами угруповання з урахуванням вплив у забезпечуючих сил.

Наведене свідчать про необхідність великої аналітичної роботи з розроблення матеріалів і створення документів для забезпечення наукових досліджень і оперативної підготовки у НГУ, наприклад у формі „Збірка прикладів типової обстановки для розрахунків ефективності оперативних дій Національної гвардії України”, під завдання оперативних угруповань НГУ.

Список використаних джерел 1. Постанова Кабінету Міністрів України від 3 серпня 1998 р. № 1198

"Про єдину державну систему запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру ".

2. Наказ МВС України від 5 березня 2009 №118 "Положення про функціональну підсистему забезпечення охорони громадського порядку та безпеки дорожнього руху єдиної державної системи запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру".



80

УДК 355. 4 Шаповал О.М., старший викладач кафедри Управління повсякденною діяльністю факультету № 1 (командно-штабного) Національної академії Національної гвардії України; Голик Д.В., сержант 214 навчальної групи факультету № 1 (командно-штабного) Національної академії Національної гвардії України. МЕТОДИКА ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ПРОВЕДЕННЯ ТАКТИКО-СТРОЙОВИХ

ЗАНЯТЬ З БОЙОВОЇ ГОТОВНОСТІ В РОТІ

Запропонований оптимальний варіант проведення тактико-стройових занять з бойової готовності в підрозділі

Робота командира роти з забезпечення бойової готовності проводиться в два этапи: організація приведення у вищі ступені бойової готовності та підготовка особового складу з питань бойової готовності.

Організація приведення у вищі ступені бойової готовності полягає в розробці заходів, які направлені на приведення підрозділу у вищі ступені бойової готовності в нормативні строки та порядку їх виконання.

Що стосується вдосконалення навченості особового складу під час приведення підрозділу в бойову готовність, то в організаційно-методичних вказівках з бойової та спеціальної підготовки Національної гвардії України на 2016 рік командувач Національної гвардії України вимагає проводити:

показові заняття з бойової готовності для командирів військових частин під керівництвом начальника територіального управління – перед початком ІІ модуля (у період відновлення боєздатності після виконання бойових (спеціальних) завдань за рішенням начальника територіального управління);

показові заняття з бойової готовності для командирів батальйонів та рот під керівництвом командира військової частини – перед початком кожного модуля (у період відновлення боєздатності після виконання бойових (спеціальних) завдань за рішенням командира військової частини;

тактико-стройові заняття з бойової готовності під керівництвом безпосередніх командирів – на початку кожного модуля (у період відновлення боєздатності після виконання бойових (спеціальних) завдань за рішенням командира військової частини;

Облік заходів щодо підготовки підрозділів до виконання завдань за призначенням вести у відповідних розділах журналів обліку бойової та спеціальної підготовки.

Враховуючи досвід військ щодо проведення тактико-стройових занять з бойової готовності пропонується такі заняття проводити в складі роти під керівництвом командира роти на п’яти навчальних місцях:

1. Дії добового наряду з оголошенням бойової тривоги чи збору.



81

2. Дії особового складу під час підйому за бойовою тривогою. 3. Порядок отримання зброї (засобів захисту та активної оборони). 4. Порядок екіпірування особового складу. 5. Вихід роти до місця шикування. Керівниками на навчальних місцях можуть призначатися заступники

командира роти, командири взводів та старшина роти. Головною метою тактико-стройових занять з бойової готовності є: навчити особовий склад роти швидким та правильним діям у разі

оголошення бойової тривоги; досягти злагоджених дій роти по тривозі й готовності до виходу на місце

шикування у встановлений термін. На тактико-стройових заняттях з бойової готовності прийоми і способи дій

відпрацьовуються на навчальних місцях насамперед за елементами у повільному темпі, а потім у цілому. Таке відпрацювання продовжується доти, доки військовослужбовці не будуть твердо знати свої дії і не навчаться співвідносити їх з діями товаришів.

Основними методами, які застосовуються на тактико-стройових заняттях з бойової готовності є показ, пояснення і вправа (тренування).

Предметом особливої уваги командира роти має бути підготовка до занять офіцерів та сержантів. Вона здійснюється під час інструктажів або на інструкторсько-методичних заняттях.

На початку заняття командир роти коротко пояснює військовослужбовцям значення бойової готовності та необхідність вмілих й швидких дій по тривозі, пов'язавши ці поняття з виконанням завдань, що покладені на підрозділ.

Для відпрацювання навчальних питань на першому навчальному місці командир взводу призначає одного із сержантів черговим роти, а 2 - днювальними роти. Потім приступає до пояснення дій чергового й днювальних з оголошенням бойової тривоги, а призначені сержанти показують ці дії практично.

Вивчення навчальних питань здійснюється в такі послідовності: - отримання сигналу тривоги й підтвердження його достовірності; - підйом особового складу роти за сигналом; - озброєння днювальних й виставлення одного з них для охорони входу до

казарми; - відправка посильних за офіцерами та військовослужбовцями військової

служби за контрактом, водіїв - в парк; - видача черговим роти особовому складу зброї, засобів захисту та іншого

майна. - запис виданої зброї у книгу видачі зброї та боєприпасів й підпис кожного

військовослужбовця у її отриманні і за роту в цілому.



82

При відпрацюванні навчальних питань на другому навчальному місці керівник заняття пояснює й показує (на добре підготовленому військовослужбовцю) послідовність надягання обмундирування, взуття, спорядження й речового мішка, а також порядок підготовки постільного майна до вивозу та приступає до тренування особового складу.

На третьому навчальному місці керівник заняття спочатку пояснює, а потім приступає до відпрацювання порядку отримання зброї (боєприпасів), засобів захисту. Особлива увага звертається на послідовність дій у кімнаті зберігання зброї, недопустимість зайвих рухів, затримки.

Для відпрацювання навчальних питань на четвертому навчальному місці керівник заняття наказує одному із солдатів показати склад речового мішка. Взявши свій мішок, солдат перед строєм підрозділу на столі розкладає речі в наступному порядку: комплект чистої білизни, нитки, голки, крючки й ґудзики, потім котелок, кружку, ложку, флягу, ІПП, шкарпетки й рушник з предметами туалету.

На п’ятому навчальному місці командир роти проводить комплексне тренування в складі роти, відпрацьовуючи всі питання, починаючи з оголошення сигналу і закінчуючи шикуванням роти на пункті збору у визначеному місці.

На пункті збору командир роти уточнює бойовий розрахунок роти, доводить до виконання яких завдань бути готовими, визначає маршрути руху команд та час на виконання ними завдань.

Заняття повторюється вночі, при цьому особовий склад, що відпочиває у спальних приміщеннях, підіймається по тривозі черговим роти по команді "Рота - ЗБІР!"

Послідовність проведення занять вночі може бути застосована до викладеної з включенням особливостей, що витікають з нічних умов.

ЗМІСТ


83

Кушнірук В.І., С.І., Лисенко О.В. ПРИНЦИПИ ЗАСТОСУВАННЯ РОЗВІДУВАЛЬНИХ ОРГАНІВ СПЕЦІАЛЬНОЇ РОЗВІДКИ……….…………

4

Рижак О.Г., Яковенко Є.С. НЕОБХІДНІ ПРОФЕСІЙНІ ВМІННЯ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦЯ ПІДРОЗДІЛУ СПЕЦІАЛЬНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ ДЛЯ ЕФЕКТИВНОГО ВИКОНАННЯ СБЗ………………………………..…......

6

Єманов Я.Ю., Панченко В.Ю., ВІЙСЬКОВА ХИТРІСТЬ – ЯК ФАКТОР УСПІХУ ВИКОНАННЯ СЛУЖБОВО-БОЙОВИХ ЗАВДАНЬ ……...………….….

7

Карпенко С.С., Колянда В.В., ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ БОЙОВОЇ СЛУЖБИ З ОХОРОНИ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ……………………..

8

Пушкар О.В., Пащенко В.В., ОСОБЛИВОСТІ ЗАХИСТУ ОСОБОВОГО СКЛАДУ ВІД АРТИЛЕРІЙСЬКИХ СНАРЯДІВ …………………………..……

10

Луцишин С.В., Стародубцев С.О. МЕТОДИКА ПРИЙМАННЯ ОЗБРОЄННЯ, БОЄПРИПАСІВ КОМАНДИРОМ РОТИ ПІД ЧАС ПРИЙОМУ-ЗДАВАННЯ ПОСАДИ У ПІДРОЗДІЛІ ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ НГУ………………………………………………………..…………..

12

Рижак О.Г., Євсєєв В.О. ОСОБЛИВОСТІ РОБОТИ КОМАНДИРА РОТИ (БАТАЛЬЙОНУ) ПРИ ОРГАНІЗАЦІЇ ВИКОНАННЯ РІЗНИХ СЛУЖБОВО-БОЙОВИХ ЗАВДАНЬ….…………………………………………………………..

14

Козаков О.С., Флорін О.П. ОБГРУНТУВАННЯ СИСТЕМИ БОЙОВОЇ ПІДГОТОВКИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ГВАРДІЇ УКРАЇНИ….………….…………..

15

Чумак А.А., Голубок М. Г. ОСОБЛИВОСТІ НАДАННЯ ПЕРШОЇ ДОПОМОГИ ПОРАНЕНИМ ПІД ВОГНЕМ ПРОТИВНИКА …………..………...

16

Телегін М.В., Башкатов Є.Г., УЧАСТЬ ЧАСТИН І ПІДРОЗДІЛІВ НАЦІОНАЛЬНОЇ ГВАРДІЇ УКРАЇНИ В СПЕЦІАЛЬНІЙ ОПЕРАЦІЇ ПО ПРИПИНЕННЮ МАСОВИХ БЕЗЛАДЬ В УСТАНОВАХ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ СИСТЕМИ…………………………………………..……………

17

Нестер С.І., Ковальов І.В., ТАКТИКА ДІЙ НАЦІОНАЛЬНОЇ ГВАРДІЇ УКРАЇНИ ПРИ ВЕДЕННІ БОРОТЬБИ З ДИВЕРСІЙНО-РОЗВІДУВАЛЬНИХ ГРУПАМИ ПРОТИВНИКА………….……………………………………………

20

Перебійніс А.В., Минько О.В. ВИКОРИСТАННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ПРИ ВИВЧЕНІ ТАКТИКИ ЗАГАЛЬНОВІЙСЬКОВОГО БОЮ..

22

Бовтун О.О., Суконько С.М. НЕОБХІДНІСТЬ СТВОРЕННЯ БУФЕРНОЇ ЗОНИ МІЖ МІТЕНГУЮЧИМИ ТА БОЙОВИМИ ПОРЯДКАМИ СИЛ ОХОРОНИ ПРАВОПОРЯДКУ…………………………………………………….

23

Святий В.В., Ковтуненко А.В. ПОРЯДОК ВЕДЕННЯ РАДІАЦІЙНОЇ РОЗВІДКИ ТА КОНТРОЛЮ У НАЦІОНАЛЬНІЙ ГВАРДІЇ УКРАЇНИ………

24

ЗМІСТ


84

Семененко О.С., Халеп В. В. ОСОБЛИВОСТІ ВЕДЕННЯ БОЙОВИХ ДІЙ У ГІРСЬКО-ЛІСОВІЙ МІСЦЕВОСТІ……………………………..………………..

25

Лейко А.Ю., Радіонов Г.О. СПОСОБИ УТОЧНЕННЯ ЗОБРАЖЕННЯ МІСЦЕВОСТІ НА ТОПОГРАФІЧНИХ КАРТАХ …………….…………………

27

Жутнік М.Ю., Пашуба А.С. ОСОБЛИВОСТІ ТАКТИКИ ДІЙ ІНОЗЕМНИХ АРМІЙ ПІД ЧАС НАСТУПУ В УМОВАХ НАСЕЛЕНОГО ПУНКТУ…….......

29

Костевич Д.М., Загуменний В.В., Онопрієнко О.С. ВИЗНАЧЕННЯ НЕОБХІДНОЇ ЧИСЕЛЬНОСТІ ОСОБОВОГО СКЛАДУ УГРУПУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ГВАРДІЇ УКРАЇНИ ДЛЯ ВИКОНАННЯ СЛУЖБОВО-БОЙОВИХ ЗАВДАНЬ З ЛІКВІДАЦІЇ НАСЛІДКІВ ТЕХНОГЕННОГО ХАРАКТЕРУ ПРИ РУЙНУВАННІ ГІДРОЕЛЕКТРОСТАНЦІЇ………………..

31

Лінкевич Д.А., Нестеренко О.О. ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ ЗМІНИ АБО РОЗРАХУНКУ НОВИХ КОЕФІЦИЄНТІВ БОЙОВОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ТА ВДОСКОНАЛЕННЯ МЕТОДИКИ РОЗРАХУНКУ БОЙОВИХ МОЖЛИВОСТЕЙ ВНОВ СТВОРЕНИХ АБО РЕАРГАНІЗОВАНИХ ПІДРОЗДІЛІВ НГУ……………………………………………..………………....

33

Стрижак С.С., Карпенко С.І. ХАРАКТЕРИСТИКА ДЖЕРЕЛ ИНФОРМАЦІЇ У ВІЙСЬКОВІЙ РОЗВІДЦІ …………...……………………….

34

Ромащенко О.А. ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ ВЗАЄМОДІЇ ВІЙСЬКОВИХ ПІДРОЗДІЛІВ З АВАРІЙНО-РЯТУВАЛЬНИМИ ФОРМУВАННЯМИ ПІД ЧАС ЛІКВІДАЦІЇ НАСЛІДКІВ НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ………………………………………………………………..………..

37

Скульська Я.О. ЩОДО ПРОБЛЕМНИХ ПИТАНЬ ВЗАЄМОДІЇ ПІДРОЗДІЛІВ ДЕРЖАВНОЇ ПРИКОРДОННОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ З ІНШИМИ ПРАВООХОРОННИМИ ОРГАНАМИ………………………………

40

Чухлатий К.А. CASE - ЗАСІБ ДЛЯ СТВОРЕННЯ ТАКТИЧНИХ КАРТ І НАНЕСЕННЯ ТАКТИЧНОЇ ОБСТАНОВКИ…………………………………...

43

Боголюб Я.М.., Ткаченко О.В. ПОБУДОВА СИСТЕМИ ВИЯВЛЕННЯ І ПОРАЗКИ В КОНТРОЛЬОВАНІЙ ЗОНІ ВНУТРІШНЬОГО ЗБРОЙНОГО КОНФЛІКТУ…………………………………………………………………………

44

Войтків Ю.В., Коба О.В. РОЛЬ КОМАНДИРА ВІДДІЛЕННЯ В ОРГАНІЗАЦІЇ БОЙОВОЇ ПІДГОТОВКИ………………………………………..

48

Іващук С.Я. TACTICAL MEDICINE……………………………………………

51

Костоглод І.В. ОСОБЛИВОСТІ ТАКТИКИ ДІЙ ПРАЦІВНИКІВ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ У ВИПАДКАХ ВОГНЕВОМУ КОНТАКТУ НА БЛИЖНІХ ДИСТАНЦІЯХ……………………………....................................

53

ЗМІСТ


85

Магда О.О. ДІЯЛЬНІСТЬ ПАТРУЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ В УМОВАХ УСКЛАДНЕННЯ ОПЕРАТИВНОЇ ОБСТАНОВКИ…………………………….

56

Мельник В.В., Дворецький В.П. ДО ПИТАННЯ ПРО СПІВРОБІТНИЦТВО НГУ З ВОЄНІЗОВАНИМИ ПРАВООХОРОННИМИ СТРУКТУРАМИ ЗАРУБІЖНИХ ДЕРЖАВ……………………………………...

57

Поліщук О.В. ЕРГОНОМІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЕКІПІРОВКИ ТА ОЗБРОЄННЯ ПРАЦІВНИКІВ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ……………...

59

Скрипник С.В., Ткаченко О.В. ВІЙСЬКОВЕ МИСТЕЦТВО ЗАПОРОЗЬКИХ КОЗАКІВ………………………………………………………..

61

Король І.Л., Демянішен М.С. ВИВЧЕННЯ ТА ОЦІНКА МІСЦЕВОСТІ……

62

Перепелов О.В., Кузьменко О.А. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ЗАСОБІВ БРОНЕЗАХИСТУ ТА АКТИВНОЇ ОБОРОНИ…………………………………………………………………………..

64

Дорофєєв А.С., Комар М.В. ПОРІВНЯЛЬНІ ОЗНАКИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ГВАРДІЇ ТА СИЛ ПРАВОПОРЯДКУ ЄВРОПИ ЩОДО УЧАСТІ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ГРОМАДСЬКОЇ БЕЗПЕКИ СВОЇХ КРАЇН………………….

65

Кізян Р.В., Легкоступ Д.Ю. ВПЛИВ ЕКСПЛУАТАЦІЙНИХ ХАРАКТЕРИСТИК ЗАСОБІВ ІНДИВІДУАЛЬНОГО БРОНЕЗАХИСТУ НА ПРАЦІВНИКА ПОЛІЦІЇ…………………………………………………………..

66

Сорока В.Д Антонець В.В. ВИБІР ПОКАЗНИКІВ ЕФЕКТИВНОСТІ СПОСОБІВ ДІЙ УГРУПОВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ГВАРДІЇ УКРАЇНИ ПРИ ПРОВЕДЕННІ АНТИТЕРОРИСТИЧНОЇ ОПЕРАЦІЇ…………………….

68

Щербина Я.О., Гончаров Є.І. МОДЕЛЬ МАТЕРІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УГРУПУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ГВАРДІЇ УКРАЇНИ…

69

Шуминський В.С., Овчаренко В.В. МОЖЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ ІСНУЮЧИХ МЕТОДИК ОЦІНКИ РІВНЯ ГОТОВНОСТІ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ ЗАГОНУ СПЕЦІАЛЬНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ НГУ ДО ВИКОНАННЯ ЗАВДАНЬ………………………………………………

70

Завада І.В., Федоров Р.С. ФОРМИ І МЕТОДИКИ ТАКТИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ГВАРДІЇ УКРАЇНИ…………………………

72

Лівер П.С., Єманов І.В. РОЗВИТОК ТЕОРІЇ ПРАКТИКИ УПРАВЛІННЯ ВІЙСЬКАМИ……………………………………………………………………….

73

Турчинова Д.В., Прозванюк О.В. ПРОГНОЗУВАННЯ ПОТРІБНОГО ОБСЯГУ ТА СТРУКТУРИ ВИДАТКІВ НАЦІОНАЛЬНОЇ ГВАРДІЇ УКРАЇНИ..

75

ЗМІСТ


86

Гайдук О.В., Пузанов А.Г. ПРО ПІДГОТОВКУ ОСОБОВОГО СКЛАДУ ДО ВИКОНАННЯ ЗАВДАНЬ РАДІАЦІЙНОГО, ХІМІЧНОГО ТА БІОЛОГІЧНОГО (РХБ) ЗАХИСТУ……………………………………………….

77

Рішко К.В., Патрик Є.М. НЕОБХІДНІСТЬ ОПЕРАТИВНО-ТАКТИЧНИХ НОРМАТИВІВ ЗАСТОСУВАННЯ ФОРМУВАНЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ ГВАРДІЇ УКРАЇНИ…………………………………………..

78

Шаповал О.М., Голик Д.В. МЕТОДИКА ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ПРОВЕДЕННЯ ТАКТИКО-СТРОЙОВИХ ЗАНЯТЬ З БОЙОВОЇ ГОТОВНОСТІ В РОТІ………………………………………………………

80

ПІДСУМКОВА НАУКОВО ПРАКТИЧНА КОНФЕРЕНЦІЯ СЛУХАЧІВ, КУРСАНТІВ І СТУДЕНТІВ

Секція 1

“Тактика дій та бойове забезпечення підрозділів Національної гвардії України”

Збірник тез доповідей

Відповідальний за випуск: І.Є. Морозов

Комп’ютерна верстка: О.В.Бондаренко

Формат паперу 60х84/16 Ум. друк. арк. 4,88. Тираж 50 прим. Зам. № 263

Редакційно-видавничий відділ Національної академії НГУ Свідоцтво про державну реєстрацію ДК № 4794 від 24.11.2014 р.

61001, м. Харків, пл. Повстання, 3

Documents

ЗТ 28.04.2016 секція 1