–––––––––––––––––––––––––––––––––––––––

більше,–––––––––––––– НІЖ –––––––––––––––

21.04.2015

випуск №4

– 1 –

03. Волонтерство по-ук-раїнськи

07. Читка п’єс. Формат“на межі”

ми у “Вконтакті”: https://vk.com/public89451514 * ми у “Facebook”: https://www.facebook.com/groups/bilshenizh/ * ми у “Instagram”: https://instagram.com/bilshenizh

––––––––У номері––––––––

21 Танці, вино і співи19. Тривимірна графіка, фан-тазія, тіні

– 2 –

11. Життя – це рух. Для коговоно – гонка у буквальному

сенсі?

15. Тепер можна дізнатись, яквиглядає музика

ми у “Вконтакті”: https://vk.com/public89451514 * ми у “Facebook”: https://www.facebook.com/groups/bilshenizh/ * ми у “Instagram”: https://instagram.com/bilshenizh

––––––––У номері––––––––

25. Ексклюзив із новообранимголовою Студпарламенту21 Танці, вино і співи

– 3 –

Особистості

– 3 –

Волонтерсвто по-українськи

“ Мені було би дуже приємно спілкуватись з вами, дивлячись вам в

очі. Бо заглядати в оці ваші камери, особисто я манав ”.

“Привіт, мене звати СергійПритула. Я ведучий «Новогоканалу» і трошки займаюсяволонтерством”, – вітається заудиторією шоумен із власти-вими йому скромністю тажартівливим піжонством.

Пролунали гучні оплески, аз ними й перше питання: «Якітри якості допомогли Вамстати кльовим, класним, кру-тим телеведучим?» Притулагордо підняв голову, усмі-хнувся та відповів: «Це кльо-вість, класність, крутість».

Публіка захоплена простимта водночас розумним і го-стрим гумором – діалог роз-почато.

Але ж тема конференції до-волі серйозна. Від початкувійни шоумен допомагає вій-ськовим та й, чого прихову-вати, є найактивнішимволонтером серед українсь-ких селебриті. Свою позиціюслухачам пояснює так: “Тутнемає нічого тяжкого, на цечас повинен завжди знай-тися. Просто достатньо уя-

“ Ми живемо в той час, коли немає напівтонів, немає сірого. Є або чор-

ний, або білий ”.

вити собі, що завтра вулицями Києва ходить якась “мос-кальська тварь з калашом” - після того відразу з'явитьсябажання допомагати солдатам”.

Для тих, хто ще не визначився, як саме допомагати При-тула радить не думати забагато, а діяти: “Як казала однадобра жінка: “я молюся”. Вона дуже допомагає – вона мо-литься. Хтось не молиться, а дає копійку – це теж допома-гає. Хтось возить туди, в зону АТО, продукти чиспорядження – допомагає. Хтось приходить до хлопців ушпиталь на Щорса, провідати, поговорити, фруктів за-нести. Спілкування – це те, чого вони завжди потребуютьнайбільше”.

Напевно, досвід підказує телеведучому, чого від ньогоочікують слухачі. Тому він і звертається до студентів сло-вами: “Якщо вам потрібно, щоб якийсь чувак, який торгуєобличчям з екрану закликав вас: “друзі, давайте всі в во-лонтери, давайте допомагати”, - цього не буде. Ми живемов той час, коли немає напівтонів, немає сірого. Є або чор-ний, або білий”. І дійсно, Ви або робите, або – ні. Наврядчи хтось з присутніх думає інакше.

Безперечно, тема волонтерства сьогодні дуже акту-альна. Вона займає перші шпальти газет, про неї говорятьз екранів телевізорів і на “політичних дебатах” у гро-мадському транспорті. Та у пошуках дійсно авторитетної

думки присутні звертаютьсяз питаннями до Сергія.

– Ви писали на Фейсбуці

про передислокацію Зброй-

них сил України з Криму до

Чернігова. Там потрібно

було 16 спеціальних ком-

плектів спорядження. Ви з

волонтерами зібрали чо-

тири, влада – нуль. Які по-

ради можете дати уряду?

– Я ніколи не даю порад дер-жаві. Знаєте, чому? (Усміха-ється) Поради я даю тим, хтопро них питає. Вони там “на-верху” самі знають, як керу-

– 4 –– 4 –

Особистості

“ Просто достатньо уявити собі, що завтра вулицями Києва хо-

дить якась “москальська тварь з калашом” - після того відразу

з'явиться бажання допомагати солдатам ”.

вати, як збирати, як забезпечувати. І тут раптом висову-ється якийсь Притула. Хто я такий для них? Я – чувак з“тєліка”. “От і вали собі на тєлік”, – це нормальна реакція.До мене так само може хтось підійти й почати розпові-дати, як мені краще зніматися в проектах. Я скажу: “Тихто?” - “Столяр”. От іди і займайся столяркою.

Я не державний чиновник, я не військовий експерт. Яне можу давати поради людям, які на то вивчилися і очо-лили державу. Якщо вони є влада, значить, вони не простотак. Якщо навіть є той ідіот з Тернопільської області, де-путат, який вилазить на трибуну і матюкається з неї, зна-чить його ж хтось туди вибрав, значить, він представляєпевний зріз суспільства. Я не готовий давати їм поради.Вони їм не треба. А стосовно передислокації, так.

Дивіться, відбили ми кар'єр у руських, а він затоплений,і глибина там метрів 60. Треба дослідити, може, там зброязатоплена чи масові поховання. Немає з чим пірнати. Всезалишилося у Феодосії. Або підірвали “сєпари” міст, требапрокласти понтонний. Має бути підводник, який залізе йдослідить дно. Раптом там фугас лежить, що не вибухнув.То почнуть ставити – полетить все: і міст, і люди.

Я через три дні поїду до Маріуполя. Промоніторю тамситуацію. Може, і там такі акваланги потрібні. Будем зби-рать, а що робити?

Волонтерсвто по-українськи

“Привіт, мене звати СергійПритула. Я ведучий «Новогоканалу» і трошки займаюсяволонтерством”, – вітається заудиторією шоумен із власти-вими йому скромністю тажартівливим піжонством.

Пролунали гучні оплески, аз ними й перше питання: «Якітри якості допомогли Вамстати кльовим, класним, кру-тим телеведучим?» Притулагордо підняв голову, усмі-хнувся та відповів: «Це кльо-вість, класність, крутість».

Публіка захоплена простимта водночас розумним і го-стрим гумором – діалог роз-почато.

Але ж тема конференції до-волі серйозна. Від початкувійни шоумен допомагає вій-ськовим та й, чого прихову-вати, є найактивнішимволонтером серед українсь-ких селебриті. Свою позиціюслухачам пояснює так: “Тутнемає нічого тяжкого, на цечас повинен завжди знай-тися. Просто достатньо уя-

“ Ми живемо в той час, коли немає напівтонів, немає сірого. Є або чор-

ний, або білий ”.

думки присутні звертаютьсяз питаннями до Сергія.

– Ви писали на Фейсбуці

про передислокацію Зброй-

них сил України з Криму до

Чернігова. Там потрібно

було 16 спеціальних ком-

плектів спорядження. Ви з

волонтерами зібрали чо-

тири, влада – нуль. Які по-

ради можете дати уряду?

– Я ніколи не даю порад дер-жаві. Знаєте, чому? (Усміха-ється) Поради я даю тим, хтопро них питає. Вони там “на-верху” самі знають, як керу-

“ Чогоми постійновиправдовуємося? Давайте йти в атку, давайтестворювати фейки. Хай вони виправдувуються ”.

– 5 –– 5 –

– Нещодавно в Росії було

вбито опозиціонера Бориса

Нємцова. Яка подія має ста-

тися, щоб російський народ

побачив правду?

– Ніяка. Ніколи нічого не ста-неться. У нас є дуже великарізниця у ментальності. Ви-ставляли дві картини: тут ко-заки пишуть листа султану, атут бурлаки на Волзі тягнуть

баржу. Це приблизно відобра-жає, у чому різниця. Нічого нестанеться.

Аби не бути голослівним,Притула наводить аргумент,з яким сперечатися важко:“Мені бабця покійна розпові-дала, що коли помер Сталін,люди всі дуже плакали. Уя-віть собі розмір катастрофи.Майже 30 років людина керу-вала величезною країною. І

“ З чого починається патріотизм? Та хоча би із вкрученою, не ви-крученої, а саме вкрученою “лампочки” у під’їзді “.

– Сьогодні війна, є багато волонтерів, а є багато тих,

хто на цьому заробляє. Чи можна з цим боротися, і чи

боретесь особисто Ви?

–У мене нема часу з цим боротися. Як виглядає моя бо-ротьба: я їду по місту, зупиняюся на світлофорі. До менепідходить “гопнік” зі скринькою “На допомогу поране-ним”. І я розумію, що це він для себе збирає – ну, “ранєний”підходить. Ну, от як з цим боротися? Як завжди, Львів по-переду планети всієї: кілька днів тому громадські органі-зації зібралися разом, підключили мерію, правоохоронніоргани і почали “валити” всі ці структури, чиї люди хо-дять вулицями і збирають гроші у скриньки. Відловлю-ють псевдоволонтерів, “накривають” офіси. Як інакшеборотись, я не знаю.

– Чи вставляли Вам на шляху волонтерства «палки в

колеса»? Наскільки легко сьогодні в Україні робити

добрі справи?

– Вибиває з колії, коли якась нехороша людина сидить уФейсбуці і пише щось на кшталт: “О, знов піариться”. Ра-ніше я дуже агресивно на це реагував, зараз – побоку. Боя вже рік ось так “піарюся”. Нема що робити. Слава Богу,ще час від часу можу на якихось дитячих будинках “попіа-ритися” (сміється). Є нюанси всілякі бюрократичні, але цевсе долається. Все ж сприяють частіше, ніж заважають.

перед тими всіма хлопцями,які полягли на Майдані, і якіроблять все на передовій наСході України. Пацанам там,як помагали, так і будем по-магати. Долар росте, євроросте. Минулого року за одинтепловізор я платив 165 тис.грн, зараз – 300 тис. грн. Аленавіть якщо він коштуватимемільйон гривень, ми все однобудем його купувати”.

Аудиторія аплодує. Та теперці оплески не шоумену, ве-дучому чи “мажору з Підй-ому”. Це знак поваги й

розуміння того, що там, насцені, Людина-приклад, орі-єнтир у добрих справах.Певно, студенти КНУ теж нелишили Сергія байдужим. Ви-бачається, що не має часу фо-тографуватися з кожним та зісловами: “Робимо селфі!” діс-тає телефон.

Так, тепер кожна дівчинка зцього залу зможе гордівливонаписати на сторінці: “Не по-вірите, та в мене є фото з Сер-гієм Притулою!”

автор: Аня Капля

Особистості

– 6 –– 6 –

“ Чогоми постійновиправдовуємося? Давайте йти в атку, давайтестворювати фейки. Хай вони виправдувуються ”.

– Нещодавно в Росії було

вбито опозиціонера Бориса

Нємцова. Яка подія має ста-

тися, щоб російський народ

побачив правду?

– Ніяка. Ніколи нічого не ста-неться. У нас є дуже великарізниця у ментальності. Ви-ставляли дві картини: тут ко-заки пишуть листа султану, атут бурлаки на Волзі тягнуть

баржу. Це приблизно відобра-жає, у чому різниця. Нічого нестанеться.

Аби не бути голослівним,Притула наводить аргумент,з яким сперечатися важко:“Мені бабця покійна розпові-дала, що коли помер Сталін,люди всі дуже плакали. Уя-віть собі розмір катастрофи.Майже 30 років людина керу-вала величезною країною. І

от він вмер. Люди в паніці. Вони не знали, як жити без Ста-ліна. Проходить деякий час, до трибуни виходить МикитаСергійович Хрущов і, перепрошую за натуралізм, каже: “АСталин ваш, дорогие советские товарищи, был мудак!” Ну,він, може, так не сказав, але завжди потрібно читати міжрядків. “Сталін мудак, валіть пам'ятники”- “Сталіну?”, -“Так, Сталіну”. І всі такі: “Окей”, - і далі почали нормальножити. Багатьом зручно, коли за них приймають рішення.Коли той, хто командував, вмирає, у них заціпеніння.Потім виходить інший, каже на попереднього: “Це чмо”.Вони не розуміють: “Як це чмо? Це чмо нами керувало?Нами не могло правити чмо” І другий каже: “Тепер я вашегенеральне чмо”. Вони з полегшенням промовляють:“Вууух, ну слава Богу”, - і йдуть працювати. Там ніколинічого не станеться”.

Свій виступ Сергій Притула завершує словами: “Ми вжепройшли через дві революції. Одна була більш спокійна,інша - кров'ю облита. Я уявити собі не можу, як людина,що подивиться на фотографії на Майдані, на хлопців, щопоклали свої голови за нову країну, може давати “кон-верт”.

Устим, 19-річний хлопчик, ваш ровесник, пішов на тойсвіт, щоб моя дитина жила в іншій країні. Хто є я, щоб плю-нути і витерти ноги об його подвиг? Я мушу робити вседля того, щоб моя дитина жила у вільній країні. І то мійголовний посил до всіх. На кожному місці, на кожній про-фесії, ви маєте робити такі речі, за які буде не соромно

перед тими всіма хлопцями,які полягли на Майдані, і якіроблять все на передовій наСході України. Пацанам там,як помагали, так і будем по-магати. Долар росте, євроросте. Минулого року за одинтепловізор я платив 165 тис.грн, зараз – 300 тис. грн. Аленавіть якщо він коштуватимемільйон гривень, ми все однобудем його купувати”.

Аудиторія аплодує. Та теперці оплески не шоумену, ве-дучому чи “мажору з Підй-ому”. Це знак поваги й

розуміння того, що там, насцені, Людина-приклад, орі-єнтир у добрих справах.Певно, студенти КНУ теж нелишили Сергія байдужим. Ви-бачається, що не має часу фо-тографуватися з кожним та зісловами: “Робимо селфі!” діс-тає телефон.

Так, тепер кожна дівчинка зцього залу зможе гордівливонаписати на сторінці: “Не по-вірите, та в мене є фото з Сер-гієм Притулою!”

автор: Аня Капля

Особистості

“Так, ми зробимо селфі!”

всі фото взято з відео

– 7 –

Читка п'єс Марка Равенхіла в рамках Європей-

ських театральних студій “Сузір'я”

Вже друга в рамках про-екту читка п'єс Марка Ра-венхіла із циклу "Shoot/GetTreasure/Repeat" відбулася19 квітня на мікросцені те-атру “Сузір'я”.

“Європейські театральністудії «Сузір’я» — це моло-дий проект, організованийрежисером Дмитром Захо-женко. Тому поціновувачі“храму Мельпомени” маютьможливість переглянути те-леверсії вистав відомих за-хідних митців, послухатилекції від та про видатнихдраматургів і режисерів, атакож відвідати читки п'єсавторів, чиї твори або мало-відомі, або важкодоступні вУкраїні.

Читка п'єс — формат неновий, але малопопулярний

як вид виступу на широкуаудиторію. Зазвичай, це за-лишається на смакуваннятеатральній богемі: вузень-кому колу діячів сцени, деусі одне одного знають і мо-

жуть поводити себевільно, розкуто, не-формально.

Проте, коли цей різ-новид репетиції стаєвідкритим для загалу,він перетворюється удосить не простийжанр. Працюючи уньому, і актори, і режи-сер відчувають себетими канатоходцями,що балансують міжтонкою мотузкою іпрірвою.

Чим цікавий цей

формат для тих, хто

діє безпосередньо на

сцені? Він дещо змінює ак-цент у різноплановостіуваги. Якщо зазвичай актормає тримати текст у голові,

Весь світ – театр

що в принципі зали-шає його об'єктомуваги, то тепер цейтекст на папері.

Складність у тому,що вивчивши текстнапам'ять, ти стаєшвід нього вільним.Не знаючи його аб-солютно, ти відчу-ваєш себе до ньогоприкутим. В читці— це стан посере-дині, на межі, астани на межі-— цезавжди непросто.

Чим цікавий такий жанр

для глядача? Ви ніби по-трапляєте у театральні ку-луари, долучаєтесь дочогось такого таємничого,загадкового. До того ж, за-

вжди захопливо спостері-гати, як майстерність ак-тора і режисера змушуєаудиторію просто не по-мічати і елементарно за-бути про присутність уруках акторів аркушів із

текстом, а і повністю захо-пити.

Українські глядачі мализмогу почути шість із 16п'єс циклу про вплив воєнна Близькому Сході нажиття звичайних, “хоро-

ших”, як неодноразовоповторюють герої п'єс,жителів Британії. Вониживуть своїм стабіль-ним та розміреним жит-тям: шопінг, здоровийсніданок, чоловік, коха-нець, діти, хвороби, ро-бота, сусіди, проблеми,новини... Жахливі но-вини, новини про вбив-ства, про вибухи, провійну. Здавалося б, якеабсурдне співіснуванняцих речей. Ці два світи— хорошого життя і

– 8 –

Весь світ – театр

Читка п'єс Марка Равенхіла в рамках Європей-

ських театральних студій “Сузір'я”

всі фото взято з Інтернету

війни — раптово сти-каються. “Чому Ви нас під-риваєте?” — жаліснопочинає акторка читку,звертаючись до уявних вій-ськових. Проте, співчуттяглядач відчуває до “хоро-ших” людей на сцені недо-вго.

Автор п'єси Марк Равенхілчерез гротескні елементирозкриває природу лю-дини-консюмериста, щозвик жити у світі кави ташопінгу. Насправді, це без-турботне життя не таке іде-альне, яким йогопозиціонують для друзів ісусідів. “Хороших” людеймучить жахливий біль у жи-воті або видіння із військо-вим без голови, їм властиважорстокість, їх зводить з ро-зуму агонія, вони страж-дають від розчарування. АСправедливість і Демокра-

тія, про яку всі говорять, —ефемерні, розмиті поняття,які втрачають свій сенс, як ужитті хороших людей, щояк звичайні обивателі без-думно оперують цими дефі-ніціями, так і на війні, девсе, про що думають вій-ськові – це втома і бажання

повернутися нарешті до-дому.

Лейтмотив, що об'єднуєусі короткі п'єси (в серед-ньому читка кожної зай-мала приблизно 20 хвилин),це війна та смерть. Проте,на відміну від минулоїчитки (“Війна” Ларса Ну-рена) тут головна темабільш завуальована, схо-вана за намаганнями героївне думати про неї, її непри-йняттям та запереченням.Тут присутній “житейській”гумор, який дещо полегшуєсприйняття: така собі сa-sual-драма, драма повсяк-денності, в яку вриваєтьсяще й драма війни.

Ексклюзивний матеріал,підібраний до читки, —просто неймовірний. Незва-жаючи на те, що Марка Ра-венхіла вважаютьнайвидатнішим сучаснимдраматургом Британії, пе-

– 9 –

Весь світ – театр

рекладів його п'єс в Українінемає (вони були надані ор-ганізаторам читки ПавломРуднєвим, Дмитром Вол-котсрєловим та редакцією"Петербургського театраль-ного журналу").

Акторське виконаннябуло не завжди на висоті,але здебільшого, дійснозмушувало поринути у світп'єси та переживань її ге-роїв. Особливо яскравими ісильними були читки п'єс“Втрачений рай” і «Війна тамир” — вони закарбувалисяв пам'яті, як найбільш на-пружені, насичені, драма-тичні та ідейні.

Не завжди точним був му-зичний супровід, який мо-ментами був настільки уконтрасті (як за мотивом,так і за гучністю) з мізанс-ценою , що навіть глядачіскоса подивлялися на віко-нечко звукорежисера. Режи-

серське вирішення п'єс вокремих випадках було не-досконалим, як-от у п'єсі“Одисея”. Занадто багатозвучало мовлення в унісон,що зробило її важкою длясприйняття. Одночасне чи-тання можна було б скоро-тити, і натомість, актори

могли б доповнювати ре-пліки одне одного, завершу-вати фрази одне за одним. Загалом враження від цього“дійства” дуже позитивне.На жаль, такий проект, як“Європейські театральністудії”, не приваблює ве-лику аудиторію, і залиша-ється загадкою чому . Тут виотримаєте дійсно ексклю-зивні матеріали, оригіналь-ність їх подачі, дружнюатмосферу — і за все це виможете заплатити, скількивважаєте за потрібне. Вартолише простягнути руку ісхопити цю неймовірнуможливість розширитиобрії свого знання про теат-ральне мистецтво! Це куль-турне і просвітницькеноу-хау заслуговує на увагу,а для театралів це взагаліMUST-GO!

автор: Аня Кудрявцева

– 10 –

Весь світ – театр

всі фото взято з Інтернету

– 11 –

Creepy Stories

Ні наздогнати, ні перегнати

Росія та США – ці дві могутні країни зма-гаються за першість століттями. Їх лідери, неначе маленькі

хлопчики, сперечаються хто ж, врешті-решт, багатший, щасливіший тарозумніший.

Але поглянемо правді у вічі. Сполучені Штати не починали цих змагань і не з власноїініціативи були до них залучені. Просто одного разу вельмишановний Микита Хрущов ви-

рішив, що вкрай необхідно «догнать и перегнать», а Росія й досі не може заспокоїтися та зу-пинитися. Звичайно, як же тут зупинитися, коли Вождь Федерації мотивує та заохочує народдо суперечки. Щоб то не було, товари, наука чи техніка, Росія має бути першою. І мало кого хви-лює, що майже усі російські винаходи - це бутафорія.

«Росіяни скоро перейдуть на користування лише вітчизняними смартфонами», – повідом-ляє ресурс «Молния Наука». Щиро раді за них, але й співчуваємо, адже навряд зручно

телефонувати з березових колод. Що там той американський «Apple», який ро-ками розробляє концепції та створює справжні революції на ринку гад-

жетів. Мабуть для того, щоб примусити людей купуватиросійські дива техніки, з ринку

повністю приберуть «яблучні» пристрої. Ніхто і не зди-вується.

Ось американський уряд намагається збалансовано фінансувати і важку, і легку промисло-вість, і сільське господарство, а російський, звичайно ж, кращий та розумніший. Вони мудро вкладають

свій бюджет у важку промисловість та армію. Ну, щоб усі боялися. А сільське господарство якось саме – цілинуж вже підняли, а далі хай народ розбирається.

Американці першими висадилися на Місяць? Пф, а Юрій Гагарін першим побував у космосі. Це вагома причина вважатисебе кращими у астрономії, фізиці та астрофізиці одночасно. Не будемо зважати на те, що з моменту польоту Гагаріна пройшло

майже 60 років. Можливо варто нагадати росіянам, що з тих пір відбулося чимало наукових відкриттів, вигадано багато новоїтехніки і її можна (!) використовувати. Та навіщо їм все це, воно ж не «атєчєствєнное». А ось хизуватися та нагадувати усім

про це досягнення – це інша справа, це те, що треба.Ця суперечка набирала обертів за часів Радянського Союзу, але зараз вона досягла свого апогею. Час зрозуміти, що

окрім величезної площі держави, Верховного Вождя та бурхливого минулого Росії нема чим хизуватися. Та йнемає перед ким, адже увесь світ давно зрозумів, що ж справді знаходиться за назвою «Велика Російська

Федерація».Декому варто зрозуміти, що для того, щоб «перегнати», необхідно спочатку на-

здогнати. автор: Ліза Криворучкіна

– 12 –

Ні наздогнати, ні перегнати

Росія та США – ці дві могутні країни зма-гаються за першість століттями. Їх лідери, неначе маленькі

хлопчики, сперечаються хто ж, врешті-решт, багатший, щасливіший тарозумніший.

Але поглянемо правді у вічі. Сполучені Штати не починали цих змагань і не з власноїініціативи були до них залучені. Просто одного разу вельмишановний Микита Хрущов ви-

рішив, що вкрай необхідно «догнать и перегнать», а Росія й досі не може заспокоїтися та зу-пинитися. Звичайно, як же тут зупинитися, коли Вождь Федерації мотивує та заохочує народдо суперечки. Щоб то не було, товари, наука чи техніка, Росія має бути першою. І мало кого хви-лює, що майже усі російські винаходи - це бутафорія.

«Росіяни скоро перейдуть на користування лише вітчизняними смартфонами», – повідом-ляє ресурс «Молния Наука». Щиро раді за них, але й співчуваємо, адже навряд зручно

телефонувати з березових колод. Що там той американський «Apple», який ро-ками розробляє концепції та створює справжні революції на ринку гад-

жетів. Мабуть для того, щоб примусити людей купуватиросійські дива техніки, з ринку

повністю приберуть «яблучні» пристрої. Ніхто і не зди-вується.

Ось американський уряд намагається збалансовано фінансувати і важку, і легку промисло-вість, і сільське господарство, а російський, звичайно ж, кращий та розумніший. Вони мудро вкладають

свій бюджет у важку промисловість та армію. Ну, щоб усі боялися. А сільське господарство якось саме – цілинуж вже підняли, а далі хай народ розбирається.

Американці першими висадилися на Місяць? Пф, а Юрій Гагарін першим побував у космосі. Це вагома причина вважатисебе кращими у астрономії, фізиці та астрофізиці одночасно. Не будемо зважати на те, що з моменту польоту Гагаріна пройшло

майже 60 років. Можливо варто нагадати росіянам, що з тих пір відбулося чимало наукових відкриттів, вигадано багато новоїтехніки і її можна (!) використовувати. Та навіщо їм все це, воно ж не «атєчєствєнное». А ось хизуватися та нагадувати усім

про це досягнення – це інша справа, це те, що треба.Ця суперечка набирала обертів за часів Радянського Союзу, але зараз вона досягла свого апогею. Час зрозуміти, що

окрім величезної площі держави, Верховного Вождя та бурхливого минулого Росії нема чим хизуватися. Та йнемає перед ким, адже увесь світ давно зрозумів, що ж справді знаходиться за назвою «Велика Російська

Федерація».Декому варто зрозуміти, що для того, щоб «перегнати», необхідно спочатку на-

здогнати. автор: Ліза Криворучкіна

Creepy Stories

– 13 –

Веснатріпочеться, мов

спів, весна тріпо-четься, мов птах, у клітці

сірих коридорів.

Богдан-Ігор Антонич

– 14 –

Веснатріпочеться, мов

спів, весна тріпо-четься, мов птах, у клітці

сірих коридорів.

Богдан-Ігор Антонич

– 15 –

Раптовості

Fat Chord

Буває, ти прокидаєшся зранку і розу-мієш: сьогоднішній день вже пішов не так.Ти не встигаєш на пари, у метро хтось на-ступає на ногу, обов’язково щось забудешвдома чи у гуртожитку. В університеті не-вдало натрапиш на викладача, спізнюю-чись на пару з його ж предмета, а потімтебе спитають те, що ти не зробив. Зви-чайне діло для людей із незвичайною кар-мою. І от, здавалось, всі муки закінчені.Їдеш у метро на суперцікаву зустріч, але«оп!» подруга пише, що не зможе прийти.У такі моменти і без того не дуже вдалийдень летить шкереберть остаточно. Тодідумаєш: «До біса все!», – виходиш на-вмання на наступній станції метро, слу-хаючи музику. Розглядаєш перехожих іраптом врізаєшся у цілу купу людей, котрічогось стоять посеред переходу. Звісно,тебе це дратує. Однак цікавість бере верх,ти пробираєшся в середину натовпу, щобдізнатись причину такого стовпотворіння.І що ж бачиш? Чергових хлопців, котріграють на виході з метро. От тільки інстру-менти у них більш вишукані, аніж у зви-чайних «артистів»: скрипки, віолончель,контрабас, гітара, ударні. Ще кілька секундвагаєшся, витягуєш навушники, і тебе на-криває.

Саме так відбулося моє знайомство із«Fat Chord». «У перекладі з англійської –жирний акорд. З музичного жаргону «жир-ний» означає «насичений», – пояснюєназву Іван Масалига, адміністратор гурту.І це справді так. Хлопці настільки чудовограють, що, здається, музики можна тор-кнутись. Перша ідея створення колективународилась в липні 2013-го в Івано-Фран-

– 16 –

Раптовості

Fat Chord

ківську, звідки родом Богдан Ротерман(перша скрипка), Павло Бондарук (другаскрипка), Валерій Федюк (ударні) та Ро-стислав Гірник (контрабас). Там відбувсяїхній сольний концерт і аншлаг. Однак,восени минулого року «Fat Chord» ча-стково припинив існування. «Важко булопрацювати у «Франику» і Києві одночасно.До того ж два скрипалі і контрабасист по-чали вчитись у столиці, тому гурт оновилита перенесли сюди», – розповідає Іван. Зайого словами, першоідеєю було, скоріше,не створення колективу, а відродженнястарих світових хітів із додаванням новихритмів та мелодій. Із переїздом до іншогоміста музичний колектив поповнився: змі-нився гітарист, нині це Роман Гаврилюк, заспеціальністю альтист, а на гітарі само-учка, має абсолютний слух, також з'яви-лась віолончель, на якій грає ВалентинМоскаленко.

Нині «Fat Chord» можна почути на стан-ціях метро «Контрактова» та «Площа ЛьваТолостого», також сторінку вкvk.com/fat_chord. У таких собі «польових»умовах часто трапляються певні смішні іне дуже колапси. Порвані струни у гітари-ста – типова ситуація. «Якось ми грали на«Контракті», людей було більше, ніж за-вжди, тому пройти в метро було надзви-чайно складно вже за лічені хвилини. Насвипхали. Хоч перфоменс тривав недовго,атмосфера була просто шалена», – ді-литься враженнями Іван Масалига. Хлопціграють просто заради драйву, натхнення.Їм подобається робити те, що вони роб-лять класно. Адже, справді, слухаючи їх,люди заражаються позитивом, а потім

– 17 –

Раптовості

віддають його сторицею своїми оплесками, посмішками та сміхом. На жаль, колектив поки не має «студійок», однак найближчим часом планують запи-

сатись у Луцьку. Самореалізація та бажання сколихнути сучасну музику – рушійні силидля хлопців. На запитання «Яким саме чином хочете досягти успіху?» відповідають про-

сто і лаконічно: «Вкладаєш частинку свогосерця в якусь діяльність, і досягаєш успіхув ній».

З цього приводу Валентин Москаленкота Іван Масалига поділились і особистимивраженнями. Будучи одногрупниками вуніверситеті, вони також грають у симфо-нічному рок-оркестрі «BREVIS», котрийвідносно нещодавно виступав разом із віт-чизняним електронним музичним гуртом«ONUKA». «Відчуваєш, що в цей моменттвориться історія, і ти серед тих подій, яківвійдуть у розвиток української музики.Такий формат у своєму роді геніальний,але ми відаємо перевагу драйву, і тому ав-томатично граємо рок», – каже Іван Маса-лига. Для «Fat Chord» ця музика особлива,вона наповнена такою енергією, що навіть«коли ти невиспаний, вона все одно «ста-вить» на ноги».

Тому не бійтеся випробувати долю. Їдьтедо станції метро «Контрактова» чи«Площа Льва Толстого», раптом поща-стить почути цей по-справжньому надзви-чайний колектив. До слова сказати,третього травня «Fat Chord» гратимуть наблагодійному фестивалі «Захід-Схід», якийорганізовує Київський національний уні-верситет імені Тараса Шевченка.

Щоб бути чарівником, не обов'язковоперетворювати воду на вино або змушу-вати щезати хмарочоси. Іноді достатньозаграти посеред метро. Тоді вічно поспі-шаючі кияни раптом забувають про своїсправи, зупиняються і починають світи-тись від добра та щастя завдяки надзви-чайним хлопцям із «Fat Chord».

автор: Дара Концидайло

– 18 –

– 19 –

Тривимірна графіка, політ фантазії та гра

тіней від «Wall Street»

Акутальне мистецтво

Борщагівській 154, відкрилась відноснонедавно. Справжні поціновувачі усьогопрекрасного, новітнього не пройшли бповз. Тож, далі про те як «більше, НІЖ»побував на першій інтерактивній ви-ставці 3D живопису в Україні.

По-перше, в цю галерею Вас не пустятьбезкоштовно. Ціна питання для шко-лярів і студентів пільгова - 30 грн, а от до-рослим треба викласти з кишені майжевдвічі більше - 50 грн. То чи варте вонотого? Звісно, вирішувати Вам. Та я б не ра-дила йти у гості до «Уолл Стріт» тим, хтопрагне відкрити нове для себе. Це не темісце, де можна наче губка вбирати в

себе потоки нової інформації. Без сумніву,організатори проекту на славу постара-лися, зібравши талановиту команду. Татільки от про інформування відвідувачівне поклопотались: жодного підпису ав-торської роботи, деталі про сам проекттакож залишаються таємницею для до-питливих. Хто ж вони? Хто творці укра-їнського 3D мистецтва? Панночка, якасидить на вході та продає квитки,люб’язно посилає Вас шукати відповіді на

Уже тривалий час вулицю Борщагівськуприкрашає 3D напис, який запрошує усвіт тривимірного зображення. Запро-шення давно красується, а от сама ви-ставка у ТРЦ «Мармелад», що на вулиці

– 20 –

Акутальне мистецтво

Тривимірна графіка, політ фантазії та гра

тіней від «Wall Street»

офіційнийному сайті компанії-органіфза-тора, де , на жаль, також немає імен.

Однак, саме тут Ви зможете побувати усамому серці України. У Вас також будеможливість спробувати себе в ексремаль-ному виді спорту, наприклад, у веслу-ванні, відвітати заманливу країнусолодощів. Загалом, це чудовий шанс хочна мить побути у різних, незвичних длящоденного побуту, амплуа. Адже людинавлаштована таким чином, що їй час відчасу зміна обстановки лише на користь.Для цього не треба покидати зону влас-ного комфорту, боятися великих змін. Випросто приходите за адресою, обираєте

потрібний фон, робите унікальне селфі,(потім можна і друга/подругу/родичасфотографувати) і повертаєтесь додому зусмішкою на обличчі та пам’ятними знім-ками в руках. Рецепт гарної прогулянкидосить простий, чи не так?

Фото з експозиціями можуть робити всіохочі. Якщо ж закортить трохи відпочитивід об’ємних зображень, тоді прямуйте доостанньої залі, де турботливі організа-тори приготували для гостей м’які, коль-

орові пуфики. Триватиме показ даних 3Dкартин увесь поточний рік.

автор та фото: Крастіна Клочай

– 21 –

Акутальне мистецтво

Сухе вино, дивні танці, однак

приємний вокал

Відкриття виставки члена НаціональноїСпілки художників України Леоніда Забо-ровського відбулося цього тижня в уже відо-мій Вам галереї Якова Гретера. Відкривалисягучно. Були і танцювальні перформанси, івлучний музикальний супровід. Не обійш-лося й без напою філософів, художників, пое-тів - вина.

Відтепер стіни арт-центру прикрашаєУкраїна у всій своїй красі. У реальності стоїші дивишся на картинку в рамочці, а подумкивже мандруєш різнобарвними куточкамикраїни. На пейзажних полотнах є і Ай-Петрі,віднайшли собі місце і непримітні на першийпогляд українські поля. Певно, картини пе-реймають дещо від своїх творців. Куди неглянь - усе миле оку, відкрите для спогля-дача, гарне і зрозуміле як і сам художник,який майже увесь вечір так легко і невиму-

шено спілкувався з охочими. Однак, на цій виставці фігурує ім’я не

тільки Заборовського, а і його дружини, май-стрині, художниці Анни Вершиніної. Тоговечора роботи Анни, а саме гобелени ручноїроботи, були офіційно представлені разом зкартинами Заборовського. Основний мотивтак званих «аррасів» - український побут. За-галом, у роботах дружини Заборовського яс-краво виражений акцент на українськітрадиції. Нагадаємо, що ці роботи арт-центрГретера уже виставляв напередодні у своємуарт-кафе, позиціонуючи виставку робіт Вер-шиніної як сюрприз до Великодня.

Вхід вільний, а виставка триматиме дочервня 2015 року.

автор і фото: Крістіна Клочай

– 22 –

Акутальне мистецтво

Сухе вино, дивні танці, однак

приємний вокал

Відкриття виставки члена НаціональноїСпілки художників України Леоніда Забо-ровського відбулося цього тижня в уже відо-мій Вам галереї Якова Гретера. Відкривалисягучно. Були і танцювальні перформанси, івлучний музикальний супровід. Не обійш-лося й без напою філософів, художників, пое-тів - вина.

Відтепер стіни арт-центру прикрашаєУкраїна у всій своїй красі. У реальності стоїші дивишся на картинку в рамочці, а подумкивже мандруєш різнобарвними куточкамикраїни. На пейзажних полотнах є і Ай-Петрі,віднайшли собі місце і непримітні на першийпогляд українські поля. Певно, картини пе-реймають дещо від своїх творців. Куди неглянь - усе миле оку, відкрите для спогля-дача, гарне і зрозуміле як і сам художник,який майже увесь вечір так легко і невиму-

шено спілкувався з охочими. Однак, на цій виставці фігурує ім’я не

тільки Заборовського, а і його дружини, май-стрині, художниці Анни Вершиніної. Тоговечора роботи Анни, а саме гобелени ручноїроботи, були офіційно представлені разом зкартинами Заборовського. Основний мотивтак званих «аррасів» - український побут. За-галом, у роботах дружини Заборовського яс-краво виражений акцент на українськітрадиції. Нагадаємо, що ці роботи арт-центрГретера уже виставляв напередодні у своємуарт-кафе, позиціонуючи виставку робіт Вер-шиніної як сюрприз до Великодня.

Вхід вільний, а виставка триматиме дочервня 2015 року.

автор і фото: Крістіна Клочай

– 23 –

Мистецький словник

*Батик – техніка ручного розпису художніх виробів, переважно на тканинах з натурального шовку, ба-вовни, капрону, віскози.

*Енкаустика – техніка живопису фарбами, замішаними на воску, що накладаються та закріплюються задопомогою нагрівання.

*Коропластика – різновид дрібної пластики, виготовлення жіночих фігурок із випаленої глини, воску,поширене у Стародавній Греції.

*Мафорій – широка хустина, що вкриває голову й плечі Богоматері на іконах.

*Смальта – кольорове непрозоре скло у вигляді кубиків або пластинок, призначене для створення мо-заїки.

– 24 –

Мистецький словник

*Батик – техніка ручного розпису художніх виробів, переважно на тканинах з натурального шовку, ба-вовни, капрону, віскози.

*Енкаустика – техніка живопису фарбами, замішаними на воску, що накладаються та закріплюються задопомогою нагрівання.

*Коропластика – різновид дрібної пластики, виготовлення жіночих фігурок із випаленої глини, воску,поширене у Стародавній Греції.

*Мафорій – широка хустина, що вкриває голову й плечі Богоматері на іконах.

*Смальта – кольорове непрозоре скло у вигляді кубиків або пластинок, призначене для створення мо-заїки.

– 25 –

Ексклюзив

Свіжа кров

Студенти Інституту журналістики голо-сували: дехто впевнено обирав фаворита,дехто вагався та вкотре перечитував ви-борчі програми. На першому поверсі весьдень панувала напружена атмосфера хви-лювання та очікування. Не лише канди-дати, а й самі виборці хотіли якнайшвидшедізнатися, хто ж стане новим головоюСтудпарламенту. О 20:00 дільниця закри-лася та ЦВК разом із волонтерами почалирахувати голоси. Виявилося, що свій вибірзробило 33% студентів ІЖ. Більшість – 190людей - обрали Саміру Абдулову – треть-окурсницю, замісника колишнього головиСтудпарламенту Саляра Алі.

Тепер усім цікаво, що на нас чекає. Аби вибули в курсі усіх подій, наш журнал вирі-шив розпитати в Саміри про її сподівання,плани та роботу.

– Про твою кандидатуру ми дізналися на

дебатах. Ти так і планувала, чи щось спо-

нукало тебе все-таки спробувати?

– Саляр поїхав у Польщу на навчання. Ав-томатично я стала виконувати йогообов'язки, і на мене лягла організація ви-борів. У перший же день прийшло три кан-дидати. Вони зверталися із запитаннями,допомогою, порадами. Все відбувалосядуже швидко, і мене поставили в таку си-туацію, що я не могла сказати про те, що ба-лотуюся. Хоча я відразу дуже цього хотіла.Потім приїхав Саляр, і з усією командою мивсе вирішили, і тоді оголосили.

– Ти була замісником Саляра 2 роки. Чим

це було корисно тобі?

– Якщо хтось вважає, що це дало мені якісьпільги, то він помиляється. Я набралася до-

свіду, дізналася про нюанси роботи у само-врядуванні. Cпостерігала, як працює Саляр,що він проводить. Насправді, усе не таклегко, як здається на перший погляд.

–Ти будеш продовжувати політику ко-

лишнього голови?

–Ні, Саляр організовував те, що хотів сам.Він робив акцент на вечірки, але це не все,чим має займатися Студпарламент. Я ж ор-ганізовувала різні події, спрямовані на со-ціальний сектор, благодійність. Тепер незможу бути сконцентрована на одному на-прямі. Ми будемо залучати всі департа-менти до роботи, влаштовуватимемоцікаві конкурси, акції для студентів. Мизмінимо життя в інституті.

–У виборчій програмі йшлося про ре-

формування департаментів. Як ти пла-

нуєш це зробити?

–У нас їх 10, але я хочу зробити 5. Це будеефективніше та продуктивніше. Наприк-лад, можна об'єднати Міжнародний відділі Відділ міжнародних домовленостей.

–Як можна буде долучитися до роботи

якогось сектору?

–Дуже актуальне запитання. У перший жедень мого головування, мені написалодуже багато людей. Якщо узагальнити, тона голову кожного департаменту претен-дує по 5 чоловік. Тому на наступному тижнія влаштую збори, на які зможе прийтикожен активний студент. Ми поділимося нагрупи за інтересами роботи, і кожна ма-тиме завдання. Коли попрацюємо в такомуформаті певний час, люди проявлять своїорганізаторські здібності, якості, тоді вже

– 26 –

– 27 –

й оберемо голів. І не варто опускати руки,якщо не вийшло стати керівником: працю-вати будуть усі в команді.

–Що, окрім пунктів у виборчій програмі,

ти плануєш?

–Звісно, на аркуші А-4 неможливо поміститиусі думки. Та й із досвіду можу сказати, щозапланувати роботу на рік дуже важко. Упроцесі постійно з'являються нові ідеї,думки, щось допрацьовується. Більше того,я створю пошту, на яку кожен зможе напи-сати свою ідею, відгук, побажання. Я будувідстоювати інтереси студентів.

–Зараз багатьох турбує Wi-fi та ціни в

їдальні. Які твої плани щодо цього?

–У своїй виборчій програмі я не писала того,

чого не зможу виконати. Звісно, це добре, щоінші кандидати хотіли це зробити. Протевони не знали, що минулого тижня відбуласязустріч із ректором Леонідом Губернським,де порушували питання про Wi-fi. Поясню,що студенти самостійно не можуть устано-вити мережу чи зібрати на неї гроші, адже цезаборонено законом. А для використаннядержавних коштів розігрується тендер, і пе-реможець забезпечує роутерами весь універ-ситет. Щодо їдальні, то тут теж усе непросто:потрібно сформувати бюджет, відштовхую-чись від казни та багатьох інших факторів.Безумовно, ми підніматимемо ці питання,аби адміністрація знала, що студенти неза-доволені. А Wi-fi обіцяють зробити до літа.

–Яким ти хочеш бачити Інститут журналі-

стики та його студентів?

–Я бажаю, щоб наш інститут любили сту-денти, і приходили сюди з задоволенням.Аби вони не сприймали його як будівлю, детривають пари, а як місце, де є твої друзі, девирує життя. Ми маємо бути згуртованими,як одна велика сім'я. Мрію, щоб гордо ка-зали: «Я студент Інституту журналістики».

Коментар Саляра Алі:

Ми познайомилось дуже давно, здається,це було на кастингу в інститутський фольк-лорний ансамбль. Знаючи, що в неї величез-ний досвід громадської діяльності, язапропонував їй стати моїм заступником у2013 році. Саміра дуже швидко знайшласпільну мову з представниками Студпарла-менту університету, вона всюди своя. Майже

повністю виконувала мої обов'язки, коли япоїхав до Польщі, результатом цього сталабездоганно організована Конференція сту-дентів ІЖ та вибори. Я більше підтримувавїї морально. Єдине, що зробив, це написаводин пост в день тиші, за який вона отри-мала догану від голови ЦВК. Тож її перемога- це аж ніяк не моя заслуга. Впевнений, Са-міра зможе гідно представляти інтереси Ін-ституту журналістики, будучи членомВченої Ради Університету. Я передав їй усіпотрібні знання специфіки нашого рідногоІЖ, далі буду ділитись своїм досвідом, абивона реалізувала свої ідеї розвитку інсти-туту й завершила те, що не завершив я.

автор: Люда Корнієвич

Ексклюзив

– 28 –

й оберемо голів. І не варто опускати руки,якщо не вийшло стати керівником: працю-вати будуть усі в команді.

–Що, окрім пунктів у виборчій програмі,

ти плануєш?

–Звісно, на аркуші А-4 неможливо поміститиусі думки. Та й із досвіду можу сказати, щозапланувати роботу на рік дуже важко. Упроцесі постійно з'являються нові ідеї,думки, щось допрацьовується. Більше того,я створю пошту, на яку кожен зможе напи-сати свою ідею, відгук, побажання. Я будувідстоювати інтереси студентів.

–Зараз багатьох турбує Wi-fi та ціни в

їдальні. Які твої плани щодо цього?

–У своїй виборчій програмі я не писала того,

чого не зможу виконати. Звісно, це добре, щоінші кандидати хотіли це зробити. Протевони не знали, що минулого тижня відбуласязустріч із ректором Леонідом Губернським,де порушували питання про Wi-fi. Поясню,що студенти самостійно не можуть устано-вити мережу чи зібрати на неї гроші, адже цезаборонено законом. А для використаннядержавних коштів розігрується тендер, і пе-реможець забезпечує роутерами весь універ-ситет. Щодо їдальні, то тут теж усе непросто:потрібно сформувати бюджет, відштовхую-чись від казни та багатьох інших факторів.Безумовно, ми підніматимемо ці питання,аби адміністрація знала, що студенти неза-доволені. А Wi-fi обіцяють зробити до літа.

–Яким ти хочеш бачити Інститут журналі-

стики та його студентів?

–Я бажаю, щоб наш інститут любили сту-денти, і приходили сюди з задоволенням.Аби вони не сприймали його як будівлю, детривають пари, а як місце, де є твої друзі, девирує життя. Ми маємо бути згуртованими,як одна велика сім'я. Мрію, щоб гордо ка-зали: «Я студент Інституту журналістики».

Коментар Саляра Алі:

Ми познайомилось дуже давно, здається,це було на кастингу в інститутський фольк-лорний ансамбль. Знаючи, що в неї величез-ний досвід громадської діяльності, язапропонував їй стати моїм заступником у2013 році. Саміра дуже швидко знайшласпільну мову з представниками Студпарла-менту університету, вона всюди своя. Майже

повністю виконувала мої обов'язки, коли япоїхав до Польщі, результатом цього сталабездоганно організована Конференція сту-дентів ІЖ та вибори. Я більше підтримувавїї морально. Єдине, що зробив, це написаводин пост в день тиші, за який вона отри-мала догану від голови ЦВК. Тож її перемога- це аж ніяк не моя заслуга. Впевнений, Са-міра зможе гідно представляти інтереси Ін-ституту журналістики, будучи членомВченої Ради Університету. Я передав їй усіпотрібні знання специфіки нашого рідногоІЖ, далі буду ділитись своїм досвідом, абивона реалізувала свої ідеї розвитку інсти-туту й завершила те, що не завершив я.

автор: Люда Корнієвич

Ексклюзив

–––––––––––––––––––––––––––––––––––––

––––––– Розвивайся разом ! –––––––

Верстальник: Дара Концидайло

Літературний редактоор: Анна Кудрявцева

Головний редактор: Люда Корнієвич

Журналіст, верстальник: Ліза Криворучкіна

Журналіст, фотограф: Крістіна Клочай

Журналіст: Ганна Капля