К*Ж

загальнодержавна газета 50

всеукраїнський тижневик 12–18 грудня 2014 р.щоп’ятниці

Репр

одук

ція

карт

ини

«Киї

вськ

ий н

аціо

наль

ний

акад

еміч

ний

теат

р оп

ерет

и» х

удож

ника

Вол

одим

ира

Слєп

ченк

а

Троїцький дім

стор. 3

Влучно про головне

стор. 13

Мова музики

стор. 7–9

З Днем народження, Національна

ОПЕРЕТО!

всеукраїнський тижневик К*Ж№ 50, 12–18 грудня 2014 р. 2№ 50, 12–18 грудня 2014 р.К*Ж

національна оперета

Школа для акторівЯна Іваницька

Жанр оперети від самого народження приваблював багатьох видатних музикантів і театральних діячів.

Під час розквіту віден-ської оперети емо-ційність та велика привабливість мело-

дій, елементи оперного сти-лю, майстерна оркестровка не могли залишити оперних ком-позиторів тих років байдужи-ми до такої музичної краси. У цьому жанрі спробували себе такі композитори, як Руджеро Леонкавалло (він написав опе-рети «Юність Фігаро», «Маль-брук», «Маленька королева», «Чи ти тут?» та інші) та П’єтро Масканьї («Так»).

А в 50-х роках ХХ ст. до опе-рети звернувся один із найви-датніших симфоністів-трагіків Дмитро Шостакович, створив-ши комедію «Москва – Черьо-мушки».

Багато відомих акторів та режисерів починали свою кар’єру з оперети. Наприклад, Костянтин Станіславський, який замолоду був актором в оперетковій антрепризі М. Леонтовського. Або Олек-сандр Давидов, який згодом

став маститим актором імпе-раторського театру. Володи-мир Немирович-Данченко в Музичній студії Москов-ського художнього театру по-ставив «Дочку мадам Анго» Ш. Лекока (1920) та «Пері-колу» Ж. Оффенбаха. Олек-сандр Таїров у Камерному те-

атрі – «Жирофле-Жирофля» (1922) та «День і ніч» Ш. Леко-ка (1926).

Ставив оперети і грав у них Лесь Курбас, звертався до музичних комедій та опе-рет Микола Садовський, мрі-яв поставити оперету Андрій Гончаров. Костянтин Стані-

славський вважав оперету гар-ною школою для молодих ак-торів. Михайло Борисов, наче підтверджуючи ці слова, ста-вить сьогодні зі студентами Щукінського училища «Па-ризьке життя» Ж. Оффенбаха.

Люблять оперету й оперні ді-ячі – у багатьох оперних театрах світу оперети Штрауса, Лега-ра та Кальмана йдуть поряд із операми. За постановки опе-рет бралися видатні диригенти: Герберт фон Караян, Мстислав Ростропович, Карлос Кляйбер, Ніколаус Арнонкур. Окремі опереткові арії під час концер-тів виконували знамениті опер-ні виконавиці Тамара Синяв-ська, Олена Образцова, Райна Кабайванська, Гізелла Ципола.

До речі, не лише видатні митці різних жанрів захопле-но відгукуються про опере-ту, але й сам жанр відповідає їм взаємністю. Мало хто знає, що існує ціла низка оперет про життя композиторів: А. Бер-те написав оперету «Буди-нок трьох дівчат» про життя Шуберта, Г. Ярно – про жит-тя молодого Гайдна, Ф. Ле-гар – про молодого Паганіні. Героями оперет ставали й ви-датні письменники Сервантес («Мережана хустка королеви» Й. Штрауса) та молодий Гете («Фрідеріка» Ф. Легара).

Національній опереті України – 80!Національна оперета України – один із найстаріших музично-театральних закладів культури – запрошує 19 грудня о 19:00 на святковий вечір «Bravo l’Operette!» з нагоди свого 80-річного ювілею.У грудні 2014 року виповнюється 80

років з моменту відкриття у Києві пер-шого стаціонарного театру музичної комедії, добре знаного і популярного сьогодні у широких вітчизняних і між-народних колах як Національна оперета України.

З великою любов’ю та щирістю Націо-нальна оперета пропонує глядачам напо-внену оптимізмом, гармонією та приєм-ними несподіванками програму «Bravo l’Operette!» з нагоди 80-річчя від дня за-снування театру.

До свята заплановано низку заходів, се-ред яких – відкриття «Історичної віталь-ні», численні виставки, презентації, ві-кторини та грандіозний Гранд-концерт.

До програми унікального за своєю природою концерту увійдуть найкращі хіти та багато несподіваних сюрпризів.

В основу першого відділення ляже му-зичне попурі з номерів з найвідоміших у світі оперет («Сільва», «Маріца», «Ба-ядера», «Містер Ікс» та «Фіалка Мон-мартру» І. Кальмана, «Весела вдова» і «Джудітта» Ф. Легара, «Орфей у пеклі» Ж. Оффенбаха, «Летюча миша» і «Ци-ганський барон» Й. Штрауса,) та мюзи-клів («Різдвяна ніч» І. Поклада, «Зву-ки музики» Р. Роджерса, «Кордебалет» М. Хемліша, «Знедолені» К.-М. Шенбер-га). У другому відділенні – виступи твор-чих колективів театрів Києва, України, гостей із-за кордону, а також привітання від партнерів Національної оперети.

У святковий вечір сторінки минуло-го, сучасність і проекція майбутнього зійдуться на сцені театру як символ не-скінченності, єдності, розвитку та про-цвітання, що уособлює магічне число «80».

Відзначення дня народження Наці-ональної оперети України відбудеть-ся в дружній атмосфері однодумців і залишить у пам’яті приємні незабутні спогади.

ПРивіТаННя віцЕ-ПРЕм’єР-міНісТРа – міНісТРа кУльТУРи УкРаїНи

Шановні колеги!80 років тому в приміщенні Троїцького на-

родного дому, де знаходився зігрітий на-тхненням і талантом театр Миколи Садов-ського, гостинно відчинив двері та розпочав свій перший сезон Київський театр оперети.

Усі ці роки, вдало поєднуючи європейські традиції оперети та надбання українсько-го музично-драматичного театру, Київська оперета творчо зростала, розвивалася, на-копичувала досвід та потенціал.

Нині – це сучасний європейський театр, який достойно представляє українське те-атральне мистецтво на світовому рівні та кожною своєю постановкою робить суттє-вий внесок у розвиток національної куль-тури.

А численні успішні гастролі, перемоги у міжнародних фестивалях та грандіозні мис-тецькі проекти, реалізовані спільно з теа-трами світу, засвідчують, що українському Театру оперети підкоряються будь-які твор-чі вершини.

Київська оперета – це коштовна перлина українського музичного театру, національ-ний мистецький бренд, який постійно роз-вивається та самовдосконалюється.

У день 80-річчя бажаю всьому колективу Театру оперети натхнення, бадьорості духу, процвітання та благополуччя.

Нехай переповнені зали та вдячні глядачі будуть гідною винагородою за Вашу нелег-ку працю.

Творіть і надалі на благо Української держави!

Слава Україні!

віце-прем’єр-міністр –міністр культури України

в’ячеслав кириленко

всеукраїнський тижневик К*Ж№ 50, 12–18 грудня 2014 р. 3К*Ж

ювілей

Ганна веселовська

Історія однієї з київських театральних будівель, спорудженої на початку ХХ століття, – Троїцького народного дому – увібрала чимало театральних біографій.

Найбільше часу це теа-тральне приміщення було домівкою для двох київських теа-

трів: стаціонарного театру Ми-коли Садовського і Театру опе-рети.

Два зовсім несхожі театральні колективи: перший – приват-на трупа під орудою корифея української сцени Миколи Са-довського, другий – створений директивним рішенням у рік офіційного утвердження Киє-ва столицею Української рес-публіки, колектив державного театру Музичної комедії. Оби-два театри розділяють роки, ес-тетичні орієнтири, театраль-ні смаки, але дещо їх і поєднує. Вони пов’язані наче родинними зв’язками, адже пропагована Са-довським концепція музично-драматичної вистави, насиченої зоровими ефектами, вистави комічної і бурлескної, яскравої і радісної, сповна втілилася в су-часних постановках Київського театру оперети.

1902 року неподалік від Ста-рокиївської Троїцької церкви з’явилася нова будівля Троїць-кого народного дому. Це стало-ся буквально через кілька років після спорудження в Києві но-вого Міського театру й одного з кращих тогочасних театрів Ро-сійської імперії, приватного те-атру «Соловцов». Звичайно ж, Троїцький народний дім, збудо-ваний за проектом архітекторів В. Осьмака та Г. Антоновського, не міг конкурувати зі стильними приміщеннями цих міських теа-трів. Але крім чималої глядаче-вої зали, що призначалася для гастролей заїжджих труп і вла-штовування вечорів та концер-тів, тут було передбачено бібліо-теку та читальню.

Будівництво Троїцького на-родного дому профінансувала київська Стара громада – укра-їнська громадська організація, що мала намір утворити в міс-ті осередок народної просвіти. Формально ж Народний дім пе-ребував під патронатом Товари-ства грамотності – громадської організації, створеної в Києві на початку ХХ століття лібераль-

ною інтелігенцією. Саме це то-вариство здавало в оренду те-атральне приміщення різним акторським об’єднанням та ан-трепренерам.

Майнові проблеми з будів-лею Троїцького народного дому, що виникли після лік-відації Товариства грамотнос-ті 1908 року, зрештою завер-шилися тим, що управа міста Києва довела своє право на цю споруду. Починаючи з осені 1911 року, оренда театрального залу Миколою Садовським по-вністю залежала від рішення міської влади.

Розраховуючи на отриман-ня прибутків, влада Києва ви-рішила змінити умови оренди Троїцького народного дому, висунувши кілька умов, які, на думку української преси, були спрямовані саме проти Садов-ського. По-перше, вимагалося виставляти і українські, і ро-сійські п’єси не менше як пів-

сезону, по-друге, вистави мали починатися не пізніше восьмої години вечора і, по-третє, за місяць до початку сезону по-трібно було подавати до місь-кої управи перелік п’єс, що йтимуть протягом сезону.

До участі в оголошеному місь-кою владою конкурсі орендарів, який, зрештою, проводився ціл-ком відкрито, долучилося три провідні тогочасні антрепре-нери: сам Микола Садовський, Трохим Колесниченко, трупа якого вже протягом кількох ро-ків виступала в Києві, та Ісак Дуван-Торцов.

Незважаючи на непрості сто-сунки української громади з Са-довським і ставлення до нього міської влади, у пресі одразу ж з’явилося чимало статей на під-тримку саме українського теа-тру. Відтак, під тиском громад-ськості і враховуючи особисті заслуги Садовського перед укра-їнським театральним мистец-твом, Міська дума віддала Тро-їцький народний дім на кілька сезонів в оренду Миколі Карпо-вичу Садовському.

Самостійно знявши Троїць-кий народний дім, влітку 1911 року Микола Садовський роз-почав ремонт його театральної зали. «Нові люстри заливають світлом всю залу. Груди дихають вільніше, і помітно, що й венти-ляція повітря змінилася на кра-ще», – писав один із відвідувачів відремонтованого театру.

У зв’язку з оновленням гля-дацької зали Садовський оголо-сив конкурс ескізів нової завіси, яка, за його задумом, мала бути в

українському стилі. Після завер-шення конкурсу, в якому участь брали відомі українські митці, нова завіса українського театру була замовлена художнику Іва-ну Бурячку.

За спогадами Василя Ва-силька, «…На новій завісі був намальований український краєвид. Вдалині – аж до об-рію – зоране поле, праворуч – з-під пагорбів сходить сонце. На першому плані ліворуч – кілька молодих берізок, серед них дівчина-українка; стоячи у профіль до глядачів і при-клавши козирком руку до очей, вона дивиться, як сходить сон-це. Цей художній образ – сим-вол відродження України. Пейзаж облямовував рушник з орнаментом ХVІІІ століття, низ завіси прикрашав старо-винний рослинний орнамент».

До початку нового сезону ке-рівник театру вирішив також змінити звичні, обшиті га-луном швейцарські кацавей-ки контролерів-білетерів на стильне українське вбрання. Капельдинерам та гардеробни-кам були замовлені бордово-го кольору з чорними манже-тами жупани, обшиті по краях тоненьким шнурком із золо-тими чеканними ґудзиками-кульками. Жупани, підпе-резані парчевими зеленими поясами, сині шаровари, чорні чобітки – все це справляло на відвідувачів театру надзвичай-но колоритне враження.

На фотознімках: Троїцький народний дім; фрагмент вистави «Мазепа»

Марення про минуле Чи ЗНаєТЕ ви, щО …… Національна оперета України знаходиться у

приміщенні Троїцького народного дому – будівлі, де розташовувався Перший стаціонарний україн-ський театр Миколи Садовського;

… у кожній виставі Театру оперети беруть участь понад 100 осіб;

… для постановки мюзиклу «Труффальдіно із Бергамо» було відновлено крій камзолу, що ви-користовувався наприкінці XVII – на початку XVIII століття;

… Національна оперета встановила біля фасаду будівлі найбільшу в Україні театральну тумбу;

… у Румунії під час гастролей Національної опе-рети України на виставу «Бал у Савойї» було роз-куплено не лише всі сидячі, але й понад 60 стоячих місць;

… костюмний фонд театру складає понад 12 000 одиниць;

… у «Циганському бароні» на Київській сцені се-ред акторів є… живий кінь;

… просто під час вистави «Звана вечеря з італій-цями» Ж.  Оффенбаха кожного глядача пригоща-ють бокалом шампанського (адже Ви теж запро-шені на звану вечерю!);

… для мюзиклу «Цілуй мене, Кет!» Олександр Карпенко виготовив понад 100 пар взуття шекспі-рівського часу;

… у виставі Національної оперети «Кармен-сюїта» Кармен залишається живою;

… артист Національної оперети Євген Прудник є чемпіоном світу з армреслінгу;

… за виставу «Сорочинський ярмарок» у 2010 році Національна оперета отримала приз «Київ-ська пектораль» у номінації «Краща музична ви-става року»;

… для однієї вистави іноді виготовляється до 150 головних уборів, а всі капелюшки, циліндри та котелки робляться вручну;

… після київської прем’єри «Труффальдіно із Бергамо» автор музики, відомий композитор Олександр Колкер, який спеціально прилетів на прем’єру із Петербурга, назвав Національну опе-рету України «театром майбутнього».

всеукраїнський тижневик К*Ж№ 50, 12–18 грудня 2014 р. 4

миТці ПРО ОПЕРЕТУ

«…оперетка, водевіль – гарна школа для артис-тів. Старики, наші попередники, недаремно почина-ли з неї кар’єру, на них училися драматичного мис-тецтва, на них здобували артистичну техніку. Голос, дикція, жест, руки, легкий ритм, бадьорий темп, щира веселість – необхідні в легкому жанрі».

костянтин станіславський

«Справжній оперетковий шлягер (без нальоту банальщини) написати чи не важче, ніж серйозну мелодію».

Йоганнес Брамс

«Я мрію написати оперету, бо це дає можливість пошуку нових шляхів, плавання в інших водах».

Джакомо Пуччіні

«Оперета Йоганна Штрауса “Летюча миша” такий самий класичний твір, як і тетралогія Ріхарда Ваг-нера “Перстень Нібелунга”».

Ганс фон Бюлов

«Треба по правді сказати: гарно пишуть зараз, але ще краще писали раніше. Я бачив ще оперетку “Die lustige Witwe” (“Весела вдова”). Хоча і зараз написано, але теж геніально. Я сміявся як дурень. Яскрава річ».

сергій рахманінов«Неправі ті, хто зневажливо ставляться до опе-

рети. Вся справа в тому, якими руками до неї тор-катися».

Ісаак Дунаєвський

«Коли для оперети – нудно, для опери – неглибо-ко, для драми – поверхово, значить, це і є музич-ний спектакль!»

Григорій Ярон

«Якщо сюжети опереткових творів не трактува-ти як банальну мелодраматичну інтрижку, а вико-нувати як справжній драматичний твір – це буде вражаюче!»

Гізелла ципола

Юрій станІшевськиЙ

14 грудня 1935 року у приміщенні колишнього театру Миколи Садовського відкрився Київський державний український театр музичної комедії.

Його очолив режисер-новатор і тонкий зна-вець музики Сергій Каргальський – ви-

хованець національного теа-тру корифеїв

Звичайно, заснувати укра-їнський театр оперети – не означало перекласти твори на українську мову, а насамперед відродити на його сцені на-ціональні музично-театральні традиції в режисурі та вико-навстві, створити оригіналь-ний репертуар, що визначив би неповторне мистецьке облич-чя колективу не лише в поста-новках нових, а й в інтерпрета-ції класичних творів зі світової опереткової скарбниці.

Блискучі актори, прекрас-но оформлені спектаклі ви-кликали захоплення публіки і критики. До співпраці було залучено відомих українських

композиторів Михайла Вери-ківського й Олексія Рябова, котрі почали створювати на-ціональний репертуар.

Але за кілька років Каргаль-ського, як учня Леся Курбаса, було репресовано. Його спра-ву продовжив відомий укра-їнський режисер Марко Тере-щенко.

Першою великою твор-чою перемогою українських митців було народження ро-мантичної оперети Олексія Рябова «Весілля в Малинів-ці» (1938 р.). Спираючись на глибоко народні національні музично-театральні традиції і насамперед спадщину Ми-коли Лисенка, композитор

широко використав тут прин-ципи розвинутої музичної форми, типової для світової класичної оперети з її числен-ними аріями, ансамблями, хо-ровими сценами й фіналами.

У роботі Київського театру існували дві тенденції: одна – прагнення до художньої об-разності, життєвої правди й сценічного реалізму, дру-га утверджувала старі опере-ткові штампи, заскнілі маски-амплуа, трафаретні виражальні прийоми.

Великий внесок у розвиток театру зробив відомий режи-сер Олександр Завіна, який наполегливо утверджував на-ціональні музично-театральні

традиції, гармонійно поєдну-ючи виражальні засоби кла-сичного українського театру з досягненнями сучасного сце-нічного мистецтва.

Під час Великої Вітчизняної війни група київських артис-тів опинилася спочатку в Уфі й лише згодом приєдналася до основної частини колекти-ву, який у лютому 1942 року розпочав свій перший «воєн-ний» сезон в Алма-Аті.

Буремне життя вимагало звернення до актуальної во-єнної тематики. Тому поруч із популярним оперетковим ре-пертуаром театр готував зло-боденні концертні програми. Вистави мали великий успіх у глядачів.

Переїхавши навесні 1943 року до Чимкента, Київська муз-комедія ще активніше продо-вжувала працювати над новим оперетковим репертуаром, на-самперед, над українськими виставами, в яких відроджу-валися національні музично-театральні традиції.

Вже восени 1944-го театр знову розпочав сезон у визво-леному від фашистів Києві.

На фотознімку сцена з вистави «Весілля в Малинівці» О. Рябова

Перші етапи шляху

Творче відновлення української оперети у повоєнні роки проходило досить повільно і з великими труднощами.Після недавніх жорстоких

випробувань люди потяглися до життєрадісного барвистого мистецтва оперети. Але неові-денських оперет на київській сцені було надто багато порів-няно, скажімо, з виставами на-ціональної класики і творами на сучасну тематику. «Марі-ца», «Сільва» і «Принцеса цир-ку» заполонили афішу. Та й у сучасних виставах переважали тенденції до розважальної ди-вертисментності, зовнішньої красивості й «полегшеності».

Для діяльності київського колективу перших повоєнних років була характерна відсут-ність усталених естетичних принципів. Дуже різні за сти-лістичними ознаками виста-ви, серед яких було чимало невдалих, не могли визначи-ти шляху столичного театру і

його творчих прагнень. Цікаві експерименти Олександра За-віни й художнього керівника театру Бориса Балабана вже не мали особливого значення.

Не ретроспективна рекон-струкція старого, а сміливі пошуки оригінальної форми сучасної опереткової виста-ви – таке завдання постало перед столичним театром му-зичної комедії. Саме за його розв’язання узявся новий го-ловний режисер Володимир Вільнер. Але за цими пошу-ками він часом недооцінював провідної ролі музики в опере-ті і ставив спектаклі як різно-види драми з музикою.

Спрощена розробка важли-вих тем сучасного життя, під-креслена увага до епізодичних комедійних персонажів – ці риси все виразніше проступа-ли в нових творах і виставах. Поряд із тенденцією до повер-хового зображення дійсності в оперетковому мистецтві все виразніше починають висвіт-

люватися риси безконфлік-тності, відходу від комедійної природи жанру, зведення ролі музики до своєрідної ілюстра-ції сценічної дії.

Однак найкращі повоєнні опе-рети, зокрема «Вільний вітер» Ісаака Дунаєвського і «Трембі-та» Юрія Мілютина, з постанов-кою яких були пов’язані твор-чі перемоги театру, довели, що лише звернення до значних тем, їхня глибока розробка сприяють подальшому розви-ткові опереткового мистецтва.

Поступове «повернення» ко-лективу до комедійної опере-ткової вистави проходило в го-стрій боротьбі й полеміці. Після кількох років блукань «навколо жанру» Ігор Земгано прийшов нарешті до животворних дже-рел національного музично-театрального мистецтва.

У серпні 1954 року Київський театр із великим успіхом про-демонстрував свої досягнення у Москві.

На фотознімку сцена з вистави «Вільний вітер» І. Дунаєвського

відродження: важкі кроки

національна оперета

всеукраїнський тижневик К*Ж№ 50, 12–18 грудня 2014 р. 5

Наближаючись до сучасностіостап ПоноМаренко

Навіть у найскрутніші часи Київська оперета завжди залишалася улюбленицею публіки.

Така відданість жанру є природною, адже опе-рета дарує глядачеві надію на краще, допо-

магає з гумором ставитися до складних життєвих проблем і долати їх.

У непрості повоєнні роки, коли через зверхнє та упере-джене ставлення влади до цьо-го «ідеологічно сумнівного» жанру під час оголошення кон-цертного номера забороняло-ся навіть вживати слова «опе-рета» чи «музична комедія», саме щира любов вдячних гля-дачів допомогла театрові збе-регти свій ексклюзивний стиль і, не притаманний сірій радян-ській буденності, лоск.

Етапним моментом у житті Київської музкомедії став при-хід у середині 1960-х років до театру нового художнього ке-рівника Бориса Шарварка.

Завдяки своєму організатор-ському хисту він зумів не про-сто згуртувати навколо себе талановитий колектив, але й домогтися нового статусу теа-тру: з 1966 Київська музкоме-дія стала Київським держав-ним театром оперети.

Період 1970–1990-х років позначений новими яскрави-ми подіями у творчому жит-ті театру. З ними пов’язані імена видатних митців – ре-жисерів, диригентів, драма-тургів та композиторів другої половини XX сторіччя: В. Бег-ми, О. Барсегяна, Б. Рябикі-на, С. Сміяна, В. Шулакова, Д. Шевцова, Ю. Котеленця, Є. Дущенка, Ю. Рибчинсько-го, В. Бикова, В. Данилевича, О. Білаша, В. Ільїна, І. Покла-да, В. Лукашова, К. Мяскова та багатьох інших.

Інтенсивними пошуками й експериментами у сфері сучас-

ного репертуару відзначилося художнє керівництво Володи-мира Бегми, який очолював те-атр у 1976–1981 роках.

Саме тоді відбулося перше сценічне втілення мюзиклу М. Дунаєвського «Три мушке-тери», чия популярна екранна версія з’явилася двома роками пізніше – у 1979-му. Але й після появи кіносуперників запальні київські «Три мушкетери» за-лишалися творчою візиткою столичної оперети.

Така багатожанрова репер-туарна палітра вимагала мо-більної трупи, яка на період із 1979–1980 років майже на тре-

тину складалася з молоді. Це був час розквіту для таких ак-торів, як Валентина Чемена, Тамара Тимошко, Георгій Го-рюшко, Людмила Маковецька та інших.

Але, на жаль, з відходом із театру Володимира Бегми Ки-ївська оперета на певний час втратила один зі своїх голов-них козирів – високопрофе-сійну музичну режисуру, яка вміло поєднувала художні за-соби складного синтетичного театрального мистецтва.

На фотознімку сцена з вистави «Циганський барон» Й. Штрауса

ЗаПаНУвала класика

З початку 1980-х років на сцені Київської опере-ти запанувала класика: відбулися прем’єри «Марі-ци» і «Баядери» І. Кальмана, «Веселої вдови» і «Ца-ревича» Ф. Легара, «Прекрасної Галатеї» Ф.  Зуппе. Було й кілька спроб оновити репертуар за рахунок постановок мюзиклів «Собор Паризької Богомате-рі» В. Ільченка та «Зойчина квартира» В. Назарова.

Як і раніше, оперета продовжувала вабити гля-дача своїми артистичними талантами, які своєю винятковою майстерністю та надзвичайною хариз-мою створювали неповторні образи, що приваблю-вали найвибагливішу публіку. Ціла епоха в історії Київської оперети пов’язана з іменем В. Новинської, яка майже сорок сезонів пропрацювала в рідному театрі, залишаючись і на схилі віку справжньою зір-кою оперети. Поруч із нею формувалося та зростало чимало артистичних поколінь: О. Юровська, А. Сав-ченко, В. Васильєв, Г. Лойко, Н. Анникова, М. Блащук, Д. Шевцов, Л. Запорожцева.

БажаНі гОсТі

Київський театр оперети завжди був бажаним гостем у різних містах України та за кордоном. Успішні гастролі киян у Сімферополі, Дніпропе-тровську, Москві утвердили творчий авторитет ко-лективу. Театр з успіхом представляв своє мистец-тво і в багатьох країнах світу: Польщі, Німеччині, Чехословаччині, Канаді, Аргентині, Мексиці, Італії, Мозамбіку, Франції та на Кіпрі. Зокрема, після га-строльних виступів у Загребі місцева преса напи-сала: «Сценічна майстерність вокалістів гідна за-хідноєвропейського оперного театру».

Оскільки гастролі для театру – це завжди роз-чинене вікно у світ сучасних течій та художніх на-прямів, у Київському театрі оперети з особливим завзяттям зустрічали будь-які мистецькі діалоги з театрами Європи. На початку 1990-х керівництво театру встановило безпосередні дружні зв’язки із театрами Пряшева, Кракова, Софії та Будапешта.

Незабутнім для Київської оперети став 1994 рік, коли театр уперше виїхав у турне до Італії для участі у XXV Міжнародному фестивалі імені Ф. Легара. І з першої ж поїздки підкорив італійського глядача – одержав Гран-прі за виставу «Весела вдова», яка показувалася італійською мовою. У квітні та жовтні наступного року театр здійснив турне по Франції з проектом «Віват, Оффенбах!»: загалом 54 вистави подивилися глядачі у Віші, Ліоні, Турині та інших містах країни.

Час випробуваньЧи не найскладнішими для Київської оперети були 1990-ті роки. Час значних суспільних і

політичних змін, розпад Ра-дянського Союзу, економіч-ний колапс, депресивний стан культури і, як наслідок, масо-вий виїзд за кордон артистів, музикантів, перекваліфікація акторів на більш «хлібні» про-фесії.

Утім, віддані опереті артис-ти і режисери, балетмейстери і диригенти залишилися в те-атрі в той складний для Укра-їни час. Це знаний режисер та лібретист С. Сміян, який має величезний досвід постановок класичних музичних вистав на сценах України; диригент В. Шейко (заслужений діяч мистецтв України) та, без-перечно, легендарна творча особистість, головний балет-

мейстер театру, який створив хореографічне оформлення понад сорока вистав, О. Се-галь.

У ті складні роки в Київській опереті продовжували пра-цювати тепер уже визнані майстри сцени – Г. Горюшко,

Т. Тимошко-Горюшко, Л. Ма-ковецька, С. Павлінов, В. Че-мена, В. Альошина-Костюкова, О. Трофимчук. На початку 90-х до театру прийшли молоді ар-тисти О. Деняков та О. Ширя-єва, а в 1995 році колектив Ки-ївської оперети поповнився яскравими творчими особис-тостями Миколи Бутковсько-го та Валентини Донченко-Бутковської, які переїхали з Харкова.

У червні 1998 року режи-сер Петро Ільченко разом із диригентом-постановником Володимиром Шейком, худож-ни ком Андрієм Алексан-дровичем-Дочевським та ба-летмейстером Аллою Рубіною вперше в Україні (україномов-не лібрето Б. Гнидя) здійсни-ли постановку всесвітньо відо-мої бродвейської блюз-опери «Поргі і Бесс» Дж. Гершвіна.

ювілей

всеукраїнський тижневик К*Ж№ 50, 12–18 грудня 2014 р. 6

мОя ЧаРівНа лЕДі

2005 року постановку знаменитого мюзиклу «Моя чарівна леді» Ф. Лоу презентував на сцені оперети художній керівник Богдан Струтинський. «У прем’єрі вистави “Моя чарівна леді” для мене вималювалося три важливі складові – мова, мрія дорослої Попе-люшки і кохання, – говорив напередодні прем’єри режисер. – Я змінив також традиційні експозиції. Намагався створити стилізовані костюми, щоб під-креслити неповторність епохи. Переосмислив по-новому й сцену балу… Олександр Корш зробив вдале аранжування: ввів осучаснені мелодії з джа-зовими вкрапленнями».

Богдан Струтинський у мюзиклі «Моя чарівна леді» загострив актуальне для України мовне питання, тому Еліза позбавляється не лондонського сленгу, а місце-вого суржику, та опановує літературну українську мову. Постановник наситив спектакль музичною роз-кутістю, ігровою манірністю та джазово-степівськими масовими танцями вуличних розбишак.

Та спонукати до руху оновлення й примусити по-новому творити звиклий до опереткових штампів колектив Богдану Струтинському навряд чи вда-лося б без потужної підтримки молодих мистець-ких сил. У виконанні дебютантки київської сцени Асі Середи легендарна лондонська квіткарка Елі-за Дуліттл вийшла жвавою, рухливою, кокетливою дівчиною – справжньою героїнею мюзиклу.

місТЕР ікс

2007 року вперше на території пострадянського простору Київська оперета представила прем’єру вистави «Містер Ікс» («Принцеса цирку») Імре Кальмана українською мовою.

Режисер-постановник Богдан Струтинський по-справжньому вразив глядача, демонструючи неаби-який режисерський шик, приголомшуючи видови-щем та захоплюючи емоційно. У його спектаклі магія цирку набрала майже містичного, інфернального ха-рактеру. На відміну від звичного зображення бідного циркового братства із показом кількох простеньких фокусів та антре, Струтинський представив цирк як територію магічного, де все надто ризиковано, одне обертається на інше і, зрештою, є великою ілюзією.

Його людина в масці – містер Ікс, роль якого успіш-но виконав Сергій Авдєєв, – злітає на сцену, наче з небес, а потім ще кілька разів шокує глядача одно-часним виконанням опереткових арій і справжніх циркових трюків. Відтак цирк у цьому спектаклі – це дуже непростий, замаскований і зашифрований, але принадний спосіб життя, місце, де можна захо-ватися, але й втратити власне обличчя.

Віват, Оперето! Іван нестеренко

У 2003 році Театр оперети очолив молодий і амбітний художній керівник, заслужений діяч мистецтв України, режисер, педагог та продюсер Богдан Струтинський.

Під його керівництвом Київська оперета сут-тєво змінилася. Було оновлено творчий

склад та доповнено репертуар успішними класичними й су-часними постановками. А вже у 2004 році Театру оперети на-дали почесний статус – Акаде-мічного.

2003 року відбулося понов-лення показів однієї з перлин світової опереткової спадщини – «Летючої миші» Й. Штрау-са (режисер – н. а. України, ка-валер ордена княгині Ольги ІІІ ступеня Тамара Тимошко-Горюшко). Тоді ж на сцені те-атру в режисурі Сергія Смія-на з’явився новий український мюзикл Ігоря Поклада «Таке єврейське щастя».

Лютий 2009 року запа-м’ятався глядачам постанов-кою танцювально-пластичного шоу «Танго життя» – проекту, який створили режисер Бог-дан Струтинський та хореограф Максим Булгаков. А перед за-криттям 74-го театрального се-зону відбулася гучна прем’єра вистави «Сорочинський яр-

марок» у постановці Богда-на Струтинського, присвяче-на 200-річному ювілею від дня народження Миколи Гоголя та 110-річчю композитора Олек-сандра Рябова.

70-річний ювілей Київська оперета відсвяткувала від-криттям «Театру у фойє». Пер-шою виставою на цій сцені була одноактна оперета Ж. Оф-фенбаха «Звана вечеря з іта-лійцями», прем’єра якої від-булася у жовтні 2004 року. Наступною прем’єрою стала вистава-концерт «Кавова кан-тата» Й.-С. Баха. Згодом афішу «Театру у фойє» Київської опе-рети прикрасила опера-буффа

«Ключ на бруківці, або Приго-ди весільної ночі» Ж. Оффенба-ха у постановці Б. Струтинсько-го. Комічна опера потішила всіх прихильників салонного театру та поціновувачів оперного мис-тецтва.

У нинішній афіші Київської оперети є і класика – «Баяде-ра», «Сільва», «Маріца», «Фі-алка Монмартру», «Містер Ікс» Імре Кальмана, «Циганський барон», «Летюча миша» Йо-гана Штрауса, «Весела вдова» та «Граф Люксембург» Ферен-ца Легара, класичний мюзикл Фредеріка Лоу «Моя чарівна леді», і кілька сучасних укра-їнських мюзиклів, і національ-

на оперета Миколи Лисенка «Майська ніч», і радянська му-зична комедія Олексія Рябова «Сорочинський ярмарок», і ка-мерна опера Й. Баха «Кавова кантата».

Нині на сцені Театру опере-ти представлені вистави ши-рокої жанрової палітри. Театр позиціонує себе як «широко-профільний», адже у яскра-вому поєднанні в ньому спі-віснують класична оперета, опера-буффа, зингшпіль, опе-ра, мюзикл і музично-плас-тичне шоу та різноманітні концертні програми.

Київська оперета презентує українське театральне мистец-тво глядачам із різних кра-їн, бере участь у міжнародних проектах і самостійно органі-зовує міжнародні мистецькі заходи.

Так у травні 2008 року в Ки-ївській опереті відбувся спіль-ний із Каунаським державним музичним театром (Литва) концерт «Віват, оперета!», під час якого глядачі насолоджу-валися аріями з відомих опе-рет у двомовному виконанні артистів Київської оперети та Каунаського музичного те-атру. У грудні 2008 р. Те-атр оперети взяв участь у му-зичному фестивалі в Румунії (м. Бухарест), де була з успіхом презентована вистава «Містер Ікс» Імре Кальмана.

На фотознімку сцена з вистави «Звана вечеря з італійцями»

Чарівна атмосфера гарантується Із 2003 року на сцені Київської оперети почали з’являтися нові музичні вистави для дітей: «Карнавал казок в Україні», «Дюймовочка», «Білосніжка та семеро гномів»… Про «Білосніжку», що стала

улюбленою музичною казкою маленьких киян, газета «Вечір-ній Київ», зокрема, писала: «Ві-домий сюжет в інтерпретації художнього керівника театру Богдана Струтинського набув нових відтінків завдяки сучас-ним музичним ритмам та роз-кішним костюмам і декораціям.

Святкові настрої, що панували в залі й на сцені, зробили сто-сунки між мачухою і Білосніж-кою значно комфортнішими,

під кінець вистави під голосні овації маленьких глядачів вони навіть поцілувалися».

Наступні постановки музич-них казок для дітей – «Чипол-

ліно» (2007 р.) В. Домшин-ського та «Лампа Аладдіна» (2008 р.) С. Бедусенка – здій-снила провідна актриса театру Тамара Тимошко-Горюшко.

В одному із своїх інтерв’ю га-зеті «Хрещатик» вона зазна-чила, що «У процесі роботи над казкою ми з художнім ке-рівником та директором теа-тру оперети Богданом Стру-тинським дійшли висновку, що нинішні діти такі дорослі, все розуміють, цікавляться да-леко не дитячими проблема-ми… Отже, справа за новим, сучасним прочитанням».

Тому до участі в музичних виставах для дітей залуча-ються найкращі актори теа-тру, чия енергія та щирість створює особливо чарівну ат-мосферу, таку необхідну ді-тям.

На фотознімку сцена з вистави «Лампа Алдадіна»

національна оперета

всеукраїнський тижневик К*Ж№ 50, 12–18 грудня 2014 р. 7№ 50, 12–18 грудня 2014 р.

Богдан СТрУТиНСьКий:«Мова музики не потребує перекладу»

світлана соколова

Художній керівник і директор Київського національного академічного театру оперети належить до плеяди молодих талановитих театральних режисерів, які визначають сьогодні театральну славу України.

«Потрібно завжди робити сміливі речі, які б лама-ли стереотипи»,

– переконаний Богдан Стру-тинський, який позиціонує Національну оперету як театр широкого профілю, адже в ньому з успіхом йде класична оперета, запальні мюзикли, широко представлені кон-цертні програми та завжди є місце для сміливих твор-чих експериментів. Які і яким чином? Про це наша розмова із Богданом Стру-тинським.

– Богдане Дмитрови-чу, Націо-н а л ь н і й опереті – 80. Театр знаходить-ся у будів-лі Народного дому – свого роду «будинку культури» XX століття. Наскільки він за-раз відповідає тогочасно-му призначенню?

– Так, колись це був Тро-їцький народний дім. Але й театр як соціальний інсти-тут – також народний дім, бо теж займається просвітниц-твом: через виставу впливає на думки глядачів.

Моменту постановки ви-стави передує довготривала і складна робота драматур-га, композитора, акторів, режисера, балетмейстера, всієї постановочної групи. Драматург опрацьовує лі-тературу. Він виокремлює ідею, закладену у твір, фор-мує квінтесенцію думок. А режисерська робота – це інтерпретація цих думок і певна актуалізація їх у суспільстві.

Тому я перекона-ний, що театр, а

особ ливо такий де-мократичний його жанр, як опере-та, однозначно не втратив своєї місії – ні просвітниць-кої, ні місії такого соціального ін-ституту, як «на-родний дім».

– Наскільки потрібний «лег-кий» жанр опе-рети в нелегкий для України пе-ріод?

– Півсві-ту плаче, півсвіту с к а ч е . Погодь-т е с я , якщо до х в о р о ї людини п р и й д е хірург і почне їй

співчувати, а не лікувати

її, то вона ніко-ли не одужає.

Наше суспільство вже дав-но не здорове, і це призвело до ідеологічних воєн. Сьогодні йде війна, насамперед – гума-нітарна. Ми пожинаємо плоди відсутності правильної впро-довж багатьох років гуманітар-ної політики в державі.

Так, час нелегкий для всіх. Але має існувати якийсь про-відник, орієнтир духовності, так само, як є Біблія – неза-мінний твір, в якому кожен знаходить відповіді. Має бути частина людства чи нації, яка виведе людей із цієї тотальної депресії, принесе їм світло.

У роки Великої Вітчизняної війни народ співав частівки. Зрозуміло, що їхня темати-

ка висміювала тогочасний режим. Люди займалися мистецтвом і в евакуації грали вистави, переваж-но класику. Ставили по-становки і в Києві, наш те-атр був евакуйований до Казахстану і продовжував працювати.

Ми маємо думати і про завтрашній день. Це нор-мально для духовно вихо-ваної людини, особистості,

яка не впадає у велику депре-сію, а шукає відповіді. Їх мож-на знайти завдяки мистецтву.

– Виклики часу вплива-ють на вибір репертуару?

– Частково. Першоосновою музичного театру є, звичай-но, музика. Так, режисер може трактувати класичний твір, наприклад «Весілля Фігаро» Моцарта, по-своєму. Але ж у кожному творі є сюжет і фабу-ла, низка порушених автором проблем і закладених ідей. І не можна на догоду часу їх змі-нювати.

Незалежно від того, яка це вистава чи концерт, уся ді-яльність Національної опере-ти України, всі наші здобутки й успіхи – заради процвітан-ня українського суспільства, задля підтримки, стверджен-ня та популяризації всього українського.

– Чи змінився театр після минулого ювілею, 75-річчя?

– Кожний ювілей чи віха знаменується якимись ці-

кавими подіями. За цей період Національна оперета України зробила просто фан-тастично великий ривок упе-ред.

ювілей

всеукраїнський тижневик К*Ж№ 50, 12–18 грудня 2014 р. 8№ 50, 12–18 грудня 2014 р.

Ми здобули статус націо-нального, багато гастролю-вали, почали реконструкцію. Уже вдалося відремонтувати фасад і дах, зміцнити фунда-менти…

Також поставили дуже бага-то вистав. Одна з них, «Соро-чинський ярмарок», 2010 року здобула престижну театраль-ну премію «Київська пекто-раль» у номінації «Краща му-зична вистава».

Напрямок оперети не змі-нився, проте ми більше уваги звернули на мюзикл. Але це не означає, що театр відійшов від оперети класичної чи про неї забуває. Ми просто почали відкривати нову музику, яку ніколи в Україні не грали. Нам це цікаво, тому що, досліджу-ючи музику, насамперед, до-сліджуємо себе.

Одним із напрямків робо-ти театру, навіть одним із його брендів, є камерна сцена. «Те-атр у фойє», чи салонний театр, теж дозволяє грати маловідому в Україні музику. У світі є дуже багато комічних опер і таких жанрів, як зингшпіль (форма музичної вистави, в якій поєд-нуються спів і діалоги; поши-рена в Німеччині. – Авт.) чи кантата, малих камерних форм. У нашому театрі вони пред-ставлені цікавими творами ви-датних композиторів, зокрема Баха й Оффенбаха.

Нам, і передусім мені як ре-жисеру, потрібно було пройти цей етап задля того, щоб пока-зати акторам гру крупним пла-ном, де все має бути досконало, де ведеться відверта розмова з глядачем. Робота ця ювелірна – починаючи від костюмів і де-

корацій і закінчуючи хорошою акторською грою, – тому що видно все! Глядач сидить дуже близько і бачить навіть кожен шов одягу.

– Театр чудово співпра-цює з молоддю. Маєте свою школу?

– На жаль, ні. У 2005 році я відкрив студію, але вона про-існувала тільки півроку. Ми не мали приміщень, відповідних для навчання умов.

При Національній музичній академії України імені Петра Чайковського є курс музичної комедії, відкриття якого зі-ніціював я. А до театру ми на конкурсній основі беремо лю-дей із будь-якої консерваторії України чи близького зару-

біжжя, із різних театральних університетів. До нас приїж-джають молоді артисти, в тому числі із Донецька теж.

Та все ж студент, який випу-скається із консерваторії, може володіти гарним голосом, але бути не дуже добре підготовле-ним актором. Тому він все одно має пройти два-три роки стажу-вання, щоб зрозуміти суть про-фесії. Потім просто на репети-ціях опановує знання і навич ки. Потрапляє ніби в студію.

В опереті дуже важливо не тільки мати прекрасний голос, але й бути рухливим і пластич-ним, бути хорошим актором, тому що половина вистави пов’язана з драматичним тек-стом. Навіть прекрасний спів

не компенсує поганої актор-ської гри. Усе має виглядати гармонійно й балансуватися.

У театрі більшість акторів – молодь. За нею – майбутнє, і це не голослівно сказано. Мо-лодь є інколи дуже креатив-ною, у неї є бажання реалізу-ватися та немає настрою на кшталт «тільки відсидіти». Вона себе шукає.

– Яка програма пропо-нується до ювілею? Чи бу-дуть вистави для дітей?

– Для дітей уже випущена спеціальна афіша, пов’язана із передноворічними та ново-річними заходами. А прем’єра дитячого мюзиклу «Киць-кин дім» з успіхом відбулася 7 грудня.

З великою любов’ю і щиріс-тю колектив театру готує свят-ковий вечір «Bravo l’Operette!» з нагоди 80-річного ювілею. На відзначення ювілею запро-шено друзів Оперети – найві-доміших артистів і музикан-тів з різних театрів України та Європи. Наш ювілейний вечір складатиметься з двох частин: перша – урочиста – Гранд-концерт, а в другій виступати-муть з вітаннями наші друзі та партнери.

– Якими виставами Ви пишаєтеся? Що порадите подивитися насамперед?

– Останні наші роботи зде-більшого авангардні, тому радив би людям уважно пе-реглянути афішу. Для гляда-ча є товар на будь-який смак. Оперета побудована так, що ставить і класику, і класич-ний мюзикл, і бродвейський мюзикл, балетні постановки, активно працює і в дитячому напрямку. Причому в остан-

БОгДаН сТРУТиНськийУкраїнський театральний режисер, директор і

художній керівник Київського національного ака-демічного театру оперети. Голова гільдії режисе-рів Національної спілки театральних діячів Украї-ни, педагог, продюсер. Заслужений діяч мистецтв України. Нагороджений орденами імені святого Володимира ІІ та ІІІ ступенів, та «За заслуги» ІІІ ступеня, «Знаком пошани» та Почесною грамотою Верховної Ради України.

Народився 19 липня 1970 року в селі Старий Ли-сець Тисменицького району на Івано-Франківщині.

У 1987 році вступив до Калуського училища куль-тури, 1990-го – до Рівненського інституту культу-ри, а через рік перевівся в театральний інститут.

У 1994-му – старший викладач на кафедрі режи-сури й майстерності актора. У1995 році стажувався в Польщі, за рік – у Москві.

2002 року на головній площі країни поставив свя-то «День Незалежності».

Наступного року Богдан Струтинський став ху-дожнім керівником, а 2004-го – директором Київ-ського національного академічного театру опере-ти, де в жовтні того ж року з його ініціативи було відкрито «Театр у фойє».

У 2007-му вперше на території пострадянсько-го простору герої знаменитої оперети «Містер Ікс» у постановці режисера заговорили та заспівали українською мовою.

У грудні 2009 року Київський академічний театр оперети отримав статус національного. Величезна заслуга в цьому і його художнього керівника.

Згодом у театрі з’являється «Музична вітальня», де відбуваються камерні вокальні та інструмен-тальні вечори.

За ініціативи Богдана Струтинського 8–9 черв-ня 2013 року вперше в Україні відбулася подія світового значення – Міжнародний музичний фестиваль «О-FEST» /Оперета – Мюзикл – Опе-ра/. У рамках його програми відкрито Мистецько-концертний центр імені Івана Козловського – ще одну творчу лабораторію театру оперети.

Сьогодні незмінну популярність серед глядачів мають останні постановки Богдана Струтинського – «Сорочинський ярмарок» О. Рябова, «За двома зайцями» В. Ільїна, В. Лукашова, «Труффальдіно із Бергамо» О. Колкера.

Під девізом «Київська оперета – крок до свята» Богдан Струтинський повернув глядача у театр оперети, повністю змінивши підхід до функціо-нування театру, який, попри перевагу класичного репертуару, перестав бути консервативним та на сьогодні є одним з найпопулярніших та найуспіш-ніших закладів культури в Україні.

національна оперета

всеукраїнський тижневик К*Ж№ 50, 12–18 грудня 2014 р. 9

ньому є вистави для малень-ких діточок і для більш стар-шого покоління – шкільного і підлітків.

Дуже популярні вистави «За двома зайцями» і «Сорочин-ський ярмарок». А зі «старших» вистав – «Єврейське щастя». На ньому завжди аншлаг, як і на «Летючій миші». З останніх робіт має успіх «Кармен-сюїта», «Труффальдіно із Бергамо».

– Як Ви гадаєте, аншла-ги пояснюються традицій-ністю, відомими іменами на афішах?

– Для цього є багато складо-вих. Якщо театр знаний, то ви-кликає зацікавлення, і людина обирає, що їй подивитися. Я переконаний: якщо глядач сто разів проїжджав повз театр і ніколи не заходив до нього, то він і не прийде. Дехто ще й мислить про оперету старими стереотипами. Та якщо люди-на вже завітала до нас, то при-ходитиме й надалі, тому що побачить театр ігровий, жи-вий, з високоякісним продук-том.

– Столичний глядач і гість Києва має змогу відвідати театр. А як у такий важкий час із гастролями?

– Нині в нас немає гастролей Україною. Хоча раніше часто їздили.

Влітку побували у Литві, але то невеличкі виїзди. Великих гастролей, коли подорожуємо з кількома виставами і щонай-менше ста сорока людьми, в нас не було вже більше року… Держава ніколи з гастролями не допомагала.

Ми мали запрошення на фес-тиваль у Румунії, але не поїха-ли. Чому? Бо не мали зайвих

коштів і не було змоги оплати-ти туди дорогу – якщо поїде-мо, то в нас не буде грошей на інші стратегічно важливі для театру справи та нові вистави.

– Як сприйняли нашу Оперету в Литві?

– На наше мистецтво за кор-доном глядачі завжде до-бре реагують. Ми були там на гала-концерті на їхньому між-народному фестивалі. А також у червні в Києві самі провели вже другий міжнародний фес-тиваль «О-FEST» (Оперета-Опера-Мюзикл-Фест), в яко-му брали участь представники дванадцяти країн світу.

– Важко, мабуть, в умо-вах, що склалися, будува-ти оптимістичні плани?

– Чому важко? Планувати тре-ба. І ми це робимо, і не тільки плануємо! Щомісяця прем’єра, подія. Я не прихильник того, щоб скласти руки і промовити: «Боже, як погано!» Тоді треба «закрити» всю державу й ска-зати: ідемо всі в сплячку. І що буде? Все в країні зупиниться.Отож, цього не можна робити.

Питань же невирішених мільйон! Ми хотіли б заверши-ти реконструкцію Національ-ної оперети України. Скрутне становище зі зберіганням де-корацій, із технічним устат-куванням, із робочими при-міщеннями працівників. Не маємо місця для Музею теа-тру, хоча для нього вже зібра-на велика частина експонатів.

Вважаю, що сьогодні держа-ва й Міністерство культури, зокрема, мають виробити по-зитивну регуляторну політи-ку для театрів, яка дозволила б їм відкрити друге дихання. Ми дуже давно говоримо про

Закон «Про меценатство», і навіть вже три роки тому в першому читанні Верховною Радою було прийнято Закон «Про національний культур-ний продукт», але, на преве-ликий жаль, «віз і нині там»...

Я думаю, що інтеграція Укра-їни мала б проводитися на-самперед через мистецтво, особливо через театральне. У Румунії, наприклад, існує про-грама з технічного навчання працівників виробництву де-корацій, бутафорії, технічно-го забезпечення «СценАрт». Вони увійшли до Міжнарод-ного інституту театру і разом із Метрополітен-опера після навчання організовують дво-

тижневий фестиваль. На фес-тивальний рух виділяється майже 5 млн євро на рік. Та-ким чином за кордоном інте-груються в Європу через театр, а також через інший напрямок – архітектуру.

Тож, навіть не знаючи мови, людина може доторкнутися до культурних надбань інших на-родів, адже музика не потребує перекладу. Вона є мовою душі.

Ми, українські митці, розу-міємо: сьогодні, як ніколи, по-трібно плідно працювати, не-сти своєю творчістю світло і добро, дарувати позитив, да-вати надію у прийдешній день, тим самим формуючи здоро-ве суспільство зі свідомими, патріотично налаштованими громадянами. Всім нам варто визнати величезне значення і силу культури, зокрема театру, у процесі єднання і згуртова-ності нації. Високодуховна, ро-зумна особистість, вихована на принципах доброти і милосер-дя завжди буде тяжіти до пре-красного. Ідеали високого кла-сичного мистецтва, духовність та моральність є запорукою миру, благополуччя і розквіту будь-якої розвиненої країни.

На фотознімках: художній керівник Київського

національного академічного театру оперети

Богдан Струтинський; під час урочистостей у

Національній опереті України; Богдан Струтинський відкриває

МКЦ ім. Івана Козловського; робочий момент репетиції;

мистецький проект «Оперета очима дітей»

ювілей

всеукраїнський тижневик К*Ж№ 50, 12–18 грудня 2014 р. 10

ТЕаТР – БРЕНД

Працюю в Опереті з початку 2000-х років, коли в за-лах було до 50 глядачів. Зараз аншлаги. Виступати при них – зовсім інше відчуття. Сьогодні граю провідні ролі в оперетах «Летюча миша», «Містер Ікс», у мюзи-клах «Цілуй мене, Кет!», «Труффальдіно із Бергамо»…

У театру є «харизма», він – немов бренд. Пози-тивні зміни пов’язую з приходом Богдана Струтин-ського: прогресивна режисура, креативна подача матеріалу, оригінальне сценічне оформлення, нова апаратура в цехах. Картинка, яку бачить глядач, – насичена і красива.

У нас дуже успішні тематичні концерти: присвяче-ний музиці Кальмана, симфонічній та мюзиклу. Зна-йшли глядача і спектаклі у фойє (я граю в одному з них – «Ключ на бруківці»).

Бажаю колективу натхнення!Сергій АВДєєВ,

заслужений артист України

Зала ЗаПОвНЕНаУ травні виповниться 55 років, звідколи я працюю

в театрі. Ще 20 років тому він не був на такому під-йомі. Більше зверталися до репертуару, вистави в якому називали «одноденками». Тоді в постановках не брали участі хор і балет, було задіяно не більше 10 акторів. Тепер таких спектаклів нема. Без хору і май-же без балету (бо тема не потребує ажіотажу) – «Таке єврейське щастя». Взагалі ж вистави помпезні, феє-ричні, з вогнями, фарбами, балетом і хором. Хористи грають невеликі ролі у виставах, солісти-вокалісти танцюють на рівні з балетом. Навіть із оркестрової ями люди виходять на сцену і виступають як актори.

Я граю різні ролі. У баби Мані («Таке єврейське щас-тя») багато негараздів у житті. Роль складна, весь час балансую на грані трагедії та комедії. А Кароліна в опереті «Містер Ікс» – вже інша палітра, голуба кров, бо вона має ресторан і сина, закоханого в цирк.

У своїй сценічній кар’єрі мала й серйозні драматич-ні ролі – Памелу в «Американській комедії», Зойку в «Зойчиній квартирі» Булгакова, Віру Холодну у п’єсі «На світанку»… Переграла всі українські вистави: «Сорочинський ярмарок», «Травнева ніч», «Ніч перед Різдвом», «Весілля в Малинівці», «101 дружина султа-на», «Легенда про Київ».

Незважаючи на складне становище в Україні, зал нашого театру увесь час заповнений. Люди прагнуть відволіктися від тривожних думок. Нас недарма на-зивають «кроком до свята». Отож приходьте за пози-тивними емоціями!

Тамара ТИМОШКО-ГОРЮШКО,народна артистка України

антон Іваненко

Головний хормейстер Національної оперети, диригент Ігор Ярошенко – про шлях Оперети до європейського театру.– Чи змінився театр за

останні роки?– Кардинальні зміни поча-

лися десь із 2003 року, коли прийшов до театру худож-ній керівник Богдан Стру-тинський, який взяв курс на професійний європейський стандарт. Змінилося ставлен-ня до роботи, постановки ви-став, змінився репетиційний процес. Оперета стала музич-ним театром, де панує різно-жанровість. Тепер ми граємо і мюзикли, і концерти, де зву-чать оперні арії і симфонічні твори, з успіхом ставимо ди-тячі спектаклі.

– Тобто, нині вистава в Опереті не така ж, як в уявленнях наших бабусь-дідусів?

– Наша Оперета вже давно не вкладається в стереотипи радянських часів – музкоме-дії, легковажного жанру. Та-кою вона залишається тільки для людей, які ще не відвіда-ли постановки нашого театру. Зараз Оперета – професійна, змістовна, багата на молодих талановитих людей!

Щоб виконати твір чи номер на рівні європейських стан-дартів, колектив має серйозно ставитися до роботи. Доскона-

лими мають бути всі лінії: ор-кестру, хору, балету, солістів. Домагаємося злагодженого ансамблю, щоб глядач насоло-джувався виставою.

– З огляду на це відбува-ється жорсткий відбір?

– У театрі немає місця лі-нивим. Маємо розуміти, які в Європі професійні вимоги. Питання дисципліни там не стоїть. Людина спізнюється раз чи два – більше не працює. Найголовніше – конкуренція: виступати буде сильніший і пе-реконливіший.

– Як високої планки до-сягає хор?

– До нас прийшли освічені люди – професіонали, краси-ві і внутрішньо, і зовнішньо. Вони розуміють: щоб «три-мати якість», потрібно важко працювати. Артисти хору від-даються справі сповна.

Хор виконує поряд із профе-сійним вокалом і складні хо-

реографічні елементи. Хорео-графією займається з хором головний балетмейстер Вадим Прокопенко.

– Чи є Вам що сказати читачеві – нинішньому або потенційному шану-вальнику Національної оперети?

– Усім нам бажаю, насампе-ред, миру. І, звичайно, при-ходьте до нас у театр. Наш слоган: «Оперета – крок до свята!» Відчуйте і ви це свято! Кожна постановка, кожен кон-церт, кожна прем’єра напов-нені світлом і енергією.

Вони є антидепресивними пігулками, бо спрямовані на те, щоб наш глядач був задо-волений, усміхнений, щасли-вий.

Хору є чим пишатися!

Для мене Театр оперети – ціле життя, бо в цьому жанрі я пропрацював вже 36 років.У драмі піднімаються лише

серйозні теми, в опері – тра-гедія, герої помирають, а в опереті в кінці вистави вихо-дять заміж. У ній поєднується смішне і сумне.

Київська оперета на крок по-переду від інших, бо її стиму-лює вимогливе керівництво. Від 75-річчя закладу розши-рився репертуар – кількісно й жанрово. У ньому нині дві балетні вистави, сім дитячих, багато мюзиклів, наприклад, «Моя чарівна леді», «Цілуй мене, Кет!», «Труффальдіно із Бергамо», класика («Летюча

миша», «Весела вдова», «Сіль-ва»), зокрема й українська («Сорочинський ярмарок», «За двома зайцями»).

Працюємо над мюзиклом «У джазі тільки дівчата», який покажемо вже у березні наступного року. Багато сві-

тових хітів на високому рів-ні – музичному, виконавчо-му, технічного і художнього оформлення.

Маю улюблені ролі – Рєза-нов у «Юноні і Авось», Іуда в рок-опері «Ісус Христос – су-перзірка», Бред в «Амери-канській комедії» (справжня драматична роль), і особли-во – професор Хіггінс у «Моїй чарівній леді». Постановка ак-туальна – про молодь і те, що руйнує стіни, створені належ-ністю людей до різних про-шарків суспільства.

Зичу театру розуміти: шлях до досконалості складний.

Микола БУТКОВСЬКИЙ,народний артист України

На крок попереду

національна оперета

всеукраїнський тижневик К*Ж№ 50, 12–18 грудня 2014 р. 11

ПіДхіД – сУЧасНий

Працюю в театрі з 1978 року і бачу прогрес у всьо-му. Вважається, що бродвейський мюзикл неймо-вірний. Бачила. Уже з порога наш театр, напевно, на десять голів вищий.

Нові спектаклі не схожі на всі попередні постанов-ки. Можливість такого результату залежить від по-становчої групи, від бачення режисера. У нас поста-новча група до всього підходить по-сучасному.

Репертуар такий, що й молоді закохані можуть прийти на виставу, і група пенсіонерів, і сімейні пари з дітьми. Колосальний вибір: оперети «Циган-ський барон», «Сільва», «Летюча миша», «За двома зайцями»; приголомшливі мюзикли «Цілуй мене, Кет!», «Труффальдіно із Бергамо»; неймовірні ба-летні вистави «Кармен» і «Танго життя».

Мені пощастило мати цікаві ролі. У «Циганському бароні» раніше співала Арсену, зараз граю Мірабел-лу. Колись працювала і в «Трьох мушкетерах». Їх по-ставили, коли ще не вийшов фільм на музику Дуна-євського. І вся знімальна група була у нас на виставі!

Зараз я граю у виставах «Моя чарівна леді» (Місіс Хілл), «Весела вдова» (Валентина), «Таке єврейське щастя» (Тереза) та інших.

Ірина ЛАпІНА,заслужена артистка України

РОБОТа – цЕ щасТя!

Я прийшла в театр у 2001 році. Відразу відчула: опе-рета – це мій жанр, іскристий, життєрадісний. Я за-кінчила Донецьку консерваторію як оперна співачка, тож мені довелося багато чому вчитися: хореографії, пластиці, законам жанру оперети, акторській май-стерності. Виконую багато цікавих ролей. Дуже лю-блю і Адель («Летюча миша»), і Катаріну («Цілуй мене, Кет!»), і Беатріче («Труффальдіно із Берга-мо»), і Коріну («Мадемуазель Нітуш»)...

Одне з наших гасел – «З любов’ю до глядачів!» Тож усе для вас, глядачі. І це насправді так.

Щастя, коли в тебе робота, як хобі. У мене було дуже важке літо, і вона стала для мене справжньою віддушиною. Я з Луганська, де зараз мої батьки і се-стра з сім’єю. Мої рідні пережили бомбардування.

До речі, наш театр здійснює благодійні заходи на допомогу армії. Вдалими знахідками вважаю Малу сцену, фестиваль «O-FEST» і тематичні концерти (із задоволенням взяла участь у феєричному «Вечорі мюзиклу»). А оперні концерти дають можливість реалізуватися багатьом нашим артистам з оперною освітою.

Ірина БеСпАЛОВА-пРИМАК,заслужена артистка України

Усі ролі – улюбленіВ останні роки театр став сучасним – актори, спектаклі, приміщення (це ж палац!), дух. Працюю тут два десятиліття,

а до цього багато років працю-вав у інших театрах. Побував в усіх європейських країнах, де є оперети, і скрізь вони програ-ють нашому театрові.

Раніше його називали «опе-ретою», нині так однозначно не можна говорити, бо в на-шому репертуарі представле-на широка палітра музичних творів, є й Шевченківська ви-става, де тільки вірші звучать – «І на оновленій землі…»

Це мій авторський проект, який з успіхом іде в творчій майстерні Національної опе-рети – МКЦ ім. Івана Козлов-ського.

Усі зіграні ролі – улюбле-ні. До вподоби «Моя чарівна леді» та «Цілуй мене, Кет!» – ролі Дулітла та генерала Хар-рісона, бо це й сьогодні акту-ально і стосується соціальних

питань. Богдан Струтинський намагається, щоб у кожній ви-ставі було те, що нині близьке глядачеві.

Я – професор Національної музичної академії. Тож знаю,

що в консерваторії вчать вока-лу, але менше приділяють ува-ги драматичному мистецтву. Проте люди, які почали гра-ти у театрі, наприклад, лише зо два роки тому, заглиби-лись у нашу атмосферу й сьо-годні класно працюють. Тому не вважаю, що потрібні спеці-альні курси. Неможливо на-вчити бути актором. Базовим принципам вчать в училищах та вишах, але основне сприй-няття артистами один одного з’являється в професійному колективі.

Хотів би, щоб ювілей став ве-селим святом, яке залишиться назавжди з нами. Як у Хемін-гуея.

Олександр КРАВчеНКО, народний артист України

Життя в ритмі танцюлідія орленко

Головний балетмейстер Вадим Прокопенко втілює в театрі найпрогресивніше з хореографії.– Наскільки балет важ-

ливий для оперети?– Це одна зі складових теа-

тру та його родзинка. За 5 ро-ків балет дуже виріс, бо в На-ціональній опереті з’явилося багато нових постановок, в яких він бере участь. Цього року відбулася прем’єра балет-ної вистави «Кармен-сюїта» за Жоржем Бізе. Глядачі побачи-ли оригінальну хореографію зі складними підтримками, прийомами еквілібристики та елементами техніки вистуку-вання ритму носком, п’ятою та стопою – сапатеадо. Вона ви-користовується в іспанському танці фламенко.

З артистами балету постав-лене й пластичне шоу «Танго життя».

Актори почали по-іншому ру-хатися, бо приходять у балет-ну залу працювати над собою. Тому вимагаю і від солістів-вокалістів, і від артистів хору не боятися хореографічних па.

– Чи важко працювати балетмейстером?

– Це не важко, а цікаво, бо роботи багатожанрові. Балет виходить на пуантах, танцює степ, працює у стилі фольк.

Завжди намагаємося шукати нові рухи, віяння.

– Чого вимагаєте від підо-пічних?

– Артист балету в театрі му-сить бути насамперед профе-сійною людиною і з класич-ною, і з галузевою освітою, бо досягаємо різножанрового синтезу в хореографії.

Танець у світі прогресує, осо-бливо в модерновому стилі, а я намагаюся передове втілю-вати у театрі. Не боюся екс-периментів, і мені подобаєть-ся, що й артисти їх не бояться. Така-от творча майстерня.

– Якими виставами Ви пишаєтеся?

– Тими, які зробив із худож-нім керівником театру Богда-ном Струтинським. Наприклад, прекрасним експерименталь-ним мюзиклом «Welcome to Ukraine, або Подорож у кохан-ня». Ми показуємо українську культуру в сучасному розрізі, глядачі згадують традиції і за-лишаються сповненими гор-дості за нашу країну.

Пишаюся спектаклем «За двома зайцями», який має шалений успіх, а також спек-таклями «Циганський ба-рон», «Цілуй мене, Кет!», «Труффальдіно із Бергамо» – останньою нашою робо-тою, прем’єра якої була в черв-

ні. Вона надзвичайно світла. І коли чуєш овації, коли після вистави зал стоїть 10 хвилин, це багато про що говорить.

– У грудні – 5 років Вашої роботи в театрі. Поділіться враженнями від його роз-витку.

– Спостерігаю прогрес, без якого не було б у нас повних залів, бо ж суддя наших зу-силь – глядач і його оплески. Буваємо на гастролях, їздимо у творчі поїздки. Нас запро-шують на прем’єри закордон-ні колеги.

І мушу сказати, що наш те-атр – на хорошому європей-ському рівні.

ювілей

всеукраїнський тижневик К*Ж№ 50, 12–18 грудня 2014 р. 12

ЗДійсНЕННя мРій

Для мене театр оперети – це, насамперед, ве-лика сім’я!!! І в прямому, і в переносному значен-ні. Тут я зустрів свою дружину, а також багато дру-зів, колег, з якими проводжу більшу частину свого життя, – тут моя творча театральна родина.

Театр оперети – це моя мрія. І приємно, що вона здійснилася. Це ще один доказ того, що мрії здійсню-ються, тож – мрійте! А ще це весела, суперпозитив-на, оптимістична, романтична, різнобарвна творча палітра мого життя в мистецтві. I lоve Operetta!

Дмитро ШАРАБУРІН, соліст-вокаліст

мОжливісТь ПРОявиТи сЕБЕПрацюю в театрі сьомий рік. Прийшла вкінці 4-го

курсу Національної музичної академії. Мені дуже хотілося спробувати себе на великій сцені. Побачи-ла оголошення про конкурс, прослуховування. На-віть не чекала, що візьмуть, це для мене був такий сюрприз!

Я взагалі класична співачка. Нас виховували як оперних співаків, а в цьому театрі є можливість показати себе з різних боків. Ми тут співаємо як класичні й оперні твори, так і оперету. Зараз розви-ваємо жанр мюзиклу. В Україні він досить новий.

Я граю у виставах «Фіалка Монмартру», «Летю-ча миша», «Сорочинський ярмарок»… Я лірич-

на героїня і субретка – так характеризується моє амплуа. В «Летючій миші» граю Адель, у «Фіалці Монмартру» – ліричну героїню Віолетту, роль якої вважається центральною. В мюзиклах – «Цілуй мене, Кет!» (Луїс/Б’янка – подвійна роль), «Труф-фальдіно із Бергамо» (новий) – субреток.

На малій сцені йдуть одноактні оперети, опери-буф Оффенбаха – «Звана вечеря з італійцями», «Ключ на бруківці». Там у мене центральні ролі.

Раніше ми майже щороку бували на гастролях і в Україні, і за ї ї межами. Виступали в театрах, об-мінювалися досвідом, дивилися вистави. Приїж-джали й до нас, концерти були спільні. Румунія, Литва, Угорщина, Австрія, Німеччина… Є фести-валь, який 2 роки поспіль проходить у Бучі, і Києві – «О-FEST». Туди з’їжджаються з різних країн – він набуває такого розголосу!

Хочу побажати, щоб якомога більше людей прихо-дило до нашого театру, бо вважаю, що він має влас-тивість зцілювати людські душі, піднімати настрій.

Галина ГРеГОРчАК, cолістка-вокалістка

світлана соколова

Головний художник Андрій романченко працює у напрямку, обраному театром.– Ви в колективі нова

людина. Які враження у Вас склалися про театр?

– Нова, але маю великий теа тральний і постановочний досвід. В Національну опе-рету прийшов свідомо, при-ваблений переконанням ху-дожнього керівника Богдана Струтинського про те, що в театрі мають бути на паритет-ній основі і класика, і модерн. Це цікаво і з художньої точки зору.

Сцена забезпечена сучасним світловим оснащенням, від чого я в захваті. Це також дає палітру для роботи художни-ка, реалізації творчих задумів. За творчим спрямуванням я постмодерніст.

– Вдалося вже щось здій-снити?

– У мене був експеримент. Домовлялися, що ввійду в те-атр із мюзиклом «Sugar, або В джазі тільки дівчата» (най-ближча прем’єра), але «доро-гою» поставив два концерти, а третій очікується на ювілей.

На концерті «Вечір мюзик-лу» мені хотілося погратися з театральними фермами. Ось із них ми й спорудили оформлен-ня. Попрацювали над світлом з фермами не за прямим при-значенням. Помістили їх туди, куди не належало, що дало ці-кавий ефект. Постелили нову

підлогу – глянцевий лінолеум – для підсилення цього ефек-ту. Побачити, як одне з іншим працює в каскаді у феєрверку мюзиклових номерів на кон-церті, є великою рідкістю для мене як художника.

– розкажіть, де відточу-вали майстерність теа-трального художника?

– Творчу кар’єру починав дуже давно в Харківській опе-рі. Потім пішов у драматич-ний театр, тому що є останнім учнем відомого сценографа і педагога Даниїла Лідера. Він і в цьому театрі працював у 60-х роках.

З музичним театром я зу-стрічався епізодично. Опе-ра серйозна й музейна. У пострадянській реальності застигло все на певному ета-пі. Я сценограф, а сценогра-фія не застосовується в опер-

ному театрі. А от у музичній комедії, в опереті, в мю-зиклах це поняття якраз до-речне.

Мені цікаво працювати з тим, що для мене нове. Чистих опе-рет я, звісно, не ставив, а от опери і мюзикли були. В активі маю і «Три мушкетери», і світо-ву прем’єру «Леонардо. Любов, якої не було» Кіма Брейтбурга.

Взагалі ж створив сценографію близько 40 вистав.

– Театр оперети – євро-пейський театр?

– Мій обов’язок як художника – робити хороший театр, а який він – нехай вирішують театро-знавці. Вважаю, що 80 – це роз-квіт сил.

Простір для креативу

Кожен спектакль – це нове сценарне й постановочне рішення. Кожна вистава в нашому театрі сьогодні

– це шоу. Ту ж п’єсу «За двома зайцями» можна дивитися щодня – стільки в ній енергетики. З тією депресією, що в нас є, люди тягнуться до прекрасного.

У нас вистави аншлагові, бо кожна по-становка, кожен концерт – чи це україн-ська класика, чи романс – це нове сценар-не й постановочне вирішення.

Я прийшов у театр більше 40 років тому і дуже радію, що він розвивається.

Нещодавно ми показували виставу «Містер Ікс» і спілкувалися з людьми просто на сцені, коли ще враження були свіжими. Це приємно.

У виставі «Циганський барон» я почи-нав з ролі Оттокара.

Разів із триста співав головну партію – Барінкая. Мою улюблену, хоча й важку, оперову. Потім – Зупана, якого грав і на 50-річчя творчої діяльності навесні.

Коли я прийшов у театр, старші актори говорили: не відмовляйся від характер-них ролей, дитячих вистав, бо дитина – найчесніший глядач.

І я із задоволенням брав участь у по-становках для дітей.

Яких ролей я тільки не грав! І в «Со-рочинському ярмарку» Гриця, і Левка в «Травневій ночі»… Усю класику. І в «Ба-ядері» Раджамі, і в «Сільві» Едвіна…

Зичу театру ще більше вдосконалюватися. Тільки вперед!

Олександр ТРОфИМчУК,народний артист України

Тільки вперед!

національна оперета

всеукраїнський тижневик К*Ж№ 50, 12–18 грудня 2014 р. 13

БалЕТ – фЕєРія

«Если вы цените каждое слово сюжета новеллы Проспера Мериме, каждую ноту оперы Жоржа Бизе и каждое движение знаменитой танцовщицы Майи Плисецкой, то не ходите на балет-феерию “Кармен-сюита”, но если вы цените в искусстве не-ожиданность, воспринимаете смелые инновации и радуетесь профессионализму исполнителей, то вам обязательно нужно посмотреть новинку афи-ши Национальной оперетты Украины. Спектакль не развлекает публику, как это обычно происходит в “легком жанре” оперетты, а заставляет думать, воз-можно, даже поспорить с оригинальным “прочте-нием” постановщиков, но балет-феерия “Кармен-сюита” точно никого не оставит равнодушным».

Валентина ЗАБОЛОТНАя.«Неожиданная Кармен: Национальная оперетта

обогащает репертуар экспериментальными постановками», «День», 09.04.14

ОПЕРЕТа – ЗахисНикам

Волонтери з Центрального військового госпіта-лю, де лежать поранені солдати, відвідали виста-ву «Таке єврейське щастя» завдяки безкоштовним квиткам для бійців АТО. Не всі вони були у змозі від-відати театр, тому на нього пішли і волонтери, які доглядають за пацієнтами.

«Спектакль дуже яскравий, доступний, життє-вий, – ділиться враженнями волонтерка Оксана. – Якби я дивилася його рік тому, сприймала би по-іншому. На цій виставі була вперше і вважаю ї ї од-нією з найкращих: на ній аншлаг, а вона ж не нова! Зала була переповнена: такі гарні постановка і гра. Тема п’єси актуальна в усі часи, а особливо зараз: у ній багато моментів, пов’язаних із війною.

З нами до театру прийшла мама спецназівця з Хмельницької області, який два місяці не говорив. Він був неспроможний відвідати виставу, тому ми запросили його маму».

Вона потрапила до театру вперше в житті! «Трохи відволіклася від проблем. Актори співають так, що я у захваті», – сказала мати захисника Вітчизни.

Денис РАфІєНКО. «Квиток для українського солдата»,

«Біличанські вісті», 24.11.14

Відгуки про Оперету«Динамічна, насичена вели-

кою кількістю оригінальних мізансцен режисерська кон-цепція, яка позбавлена супер-сучасних авангардистських новацій, захоплює глядачів від першої хвилини вистави, ще коли звучить увертюра…

Київський театр оперети пря-мує до нових творчих здобутків і кардинально змінює загальне уявлення про жанр класичної оперети – як щось позбавлене перспектив – на свіже і нова-торське прочитання».

Сергій пИРОГОВ.«повернення “Циганського

барона”», «Демократична Україна», 06.07.12

«Найбільше аплодували вставному номеру “Маска” (який я для себе назвав “Ні – брехні!”)… І поки в житті істинність щомиті бореться із кривдою, у театрі правда вже перемогла.

Вистава “Мадемуазель Ні-туш” прилетіла до успіху, наче баска трійка з гори. Персонажі, які вели подвій-не життя, скинули врешті-решт маски і сміливо по-казали справжні обличчя, чесно заявили про свої чесні наміри».

Олег ЛИСТОпАД.«Ластівки співають крізь зиму»,

«Урядовий кур’єр», 31.12.13

«Праздник – это именно то слово, которое крутилось на языке во время всего действа, происходившего на сцене Те-атра оперетты. И не только у меня. Коллектив Театра пода-рил киевлянам и гостям сто-лицы очередную премьеру: мюзикл Александра Колкера “Труффальдино из Бергамо”. Думаю, всем, кто участвовал в создании киевской версии мюзикла, это удалось. Чтобы почувствовать романтичес-кую и праздничную атмосфе-ру спектакля, оказалось, даже язык знать не нужно.

Музыка Александра Колке-ра, тонко передающая том-ную атмосферу Венеции, ка-чественная актерская игра, смелая сценография, велико-лепные костюмы, созданные по оригинальным выкрой-

кам XVIII века, – лучший пе-реводчик с украинского на международный. По крайней мере, представители Посоль-ства Королевства Нидерлан-дов в Киеве, присутствующие на премьере, сказали, что без знания языка поняли глав-ное: красивый романтичный

спектакль о любви. Что ж, вполне достаточно!»

В последние годы в Театр пришло много молодых та-лантливых и… красивых (для Оперетты это тоже важно) исполнителей, кото рые про-должают совершенствовать свое мастерство: принима-

ют участие в международных конкурсах и проектах, стажи-руются, работают над собой.

Между действиями почет-ный гость Премьеры Алек-сандр Колкер сказал, что Ки-евская оперетта – это пример музыкального театра буду-щего. Не знаю… Наверное, смотря с чем сравнивать. Мне кажется, что это Театр насто-ящего. Он такой, каким дол-жен быть музыкальный театр сегодня. Здесь сумели уйти от чрезмерной и нарочитой наигранности в драматургии музыкального спектакля, со-хранив при этом всю его яр-кость и праздничность».

Інна ГОНчАРОВА.«праздник, который всегда

с тобой», портал «Spilno.TV», 20.06.2014

ювілей

«влучно про найголов-ніше» – так можемо оха-рактеризувати відгуки українських журналістів про новинки сцени київ-ського театру оперети.

новації жанру, яскра-вість і святковість, феє-ричність і щирість ви-конання розкривають глибинну сутність му-зичного театру сього-дення і майбутнього.

всеукраїнський тижневик К*Ж№ 50, 12–18 грудня 2014 р. 14

фЕсТивалі

19 листопада 2011 року в Бухаресті (Румунія) у рамках IV Міжнародного фестивалю музичних ви-конавчих мистецтв «Viata e frumoasa» («Життя пре-красне!») Київський національний академічний театр оперети представив іноземним глядачам оперету П. Абрахама «Бал у Савойї», яку одностайно було на-звано найкращою виставою за історію фестивалю, і на яку глядачі скуповували навіть стоячі місця.

Із 23 до 31 жовтня 2013 року колектив Націо-нальної оперети України на чолі з Богданом Струтин-ським вчетверте брав участь у IX Регіональному фес-тивалі комедії «Золоті оплески Буковини» (Чернівці).

Артисти театру показали буковинському гляда-чеві відомий мюзикл І. Поклада «Таке єврейське щастя» про сміх та сльози, вірність і зраду, лицемір-ство та відвагу. І все це – з неповторним колоритом славно звісних одеських двориків. Вистава отрима-ла схвальні відгуки, море овацій та шквал оплесків. Яскравий, динамічний і життєвий мюзикл викли-кав позитивні емоції, подарував незабутні вражен-ня. А народна артистка України Тамара Тимошко-Горюшко за роль баби Мані здобула головний приз у номінації «Краща головна жіноча рооль».

міжНаРОДНі ПРОЕкТи

Восени 2011 року в рамках святкування 20-річ-чя встановлення дипломатичних стосунків між Україною та Литовською Республікою відбувся масштабний міжнародний проект – два спільних гала-концерти за участю провідних солістів, хорів, балету й оркестрів Каунаського державного му-зичного театру та Київського національного ака-демічного театру оперети. 22 жовтня Гала-концерт відбувся у Каунасі (Литва), а 2 грудня – у Києві. Ці концерти стали феєричним святом музики і танцю. Глядачі побачили молодих і напрочуд талановитих солістів двох театрів, які вразили публіку сильни-ми голосами та високою вокальною культурою.

У квітні 2014 року театр порадував шанувальни-ків проектом «Імре Кальман. Король оперети». Це масштабний концерт за участю вокалістів, хору, ба-лету та оркестру Національної оперети, а також про-відних артистів Будапештського театру оперети і мюзиклу (Граф Грета, Аніта Лукач, Саболч Кадар, Шан-дор Баркоці). Серед концертних номерів були пред-ставлені брендові фрагменти з «Сільви», «Баядери», «Фіалки Монмартру», «Маріци», «Голландочки», а також прем’єрні виконання – арія Палі Рача з «Циган-прем’єр», номер-сюрприз з оперети «Герцогиня з Чи-каго» та інші.

андрій кІценко

У Міжнародний день музики 1 жовтня 2013 року урочисто відкрив свій перший сезон Мистецько-концертний центр імені Івана Козловського Національної оперети України.

На киян і гостей міста чекала прем’єра му-зичної вистави «Іван Козловський – віра,

надія, любов…»Мистецько-концертний цен тр

імені Івана Козловського – це ще одна творча лабораторія Театру оперети, започаткова-на 9 червня 2013 року в рам-ках програми Першого міжна-родного музичного фестивалю «O-FEST 2013». Основна діяль-ність центру розгортається на-вколо жанру опери. Адже ви-датний тенор ХХ сторіччя Іван Семенович Козловський був на-самперед оперним і камерним співаком.

«Ми намагалися осягнути той спектр інтересів, охопи-ти хоча б частину різнобарв’я жанрів, якими займався Коз-ловський, – говорить дирек-тор центру Тетяна Зозуля. – Тому й включаємо в репер-туар та програми Мистецько-концертного центру імені

Івана Козловського різні на-прями і стилі. Центр для нас – це своєрідне сонечко, яке може обігріти глядачів, кожен із яких знайде для себе ціка-вий напрям і захід».

На сцені центру, де за потре-бою режисера можна зміни-ти розташування місць у залі, відбуваються не тільки опер-ні постановки, а й драматичні вистави, концертні й літера-

турні вечори. Заходи центру мають свій стиль, їх постійно супроводжують виставки ху-дожніх творів, залежно від наповнення програми вико-ристовуються відповідні фото-слайди та відеосупровід.

Гостей пригощають бі-сквітами на «Вечорах біля каміна» або зефіром і ка-вою на «Різдвяному вечорі з Йоганном-Себастьяном Ба-

хом», адже після Різдвяної ночі обов’язково настає ра-нок, а значить – час пити каву під арії з «Кавової кантати» Баха. А для проведення «Ста-ровинних чаювань у Івана Козловського» в центрі є екс-клюзивні порцелянові серві-зи із зображенням співака та гумористична «музична чай-на карта». На ній є, напри-клад, «Грааль від Лоенгріна» – витончений чай із корицею, медом і яблуком! У репертуа-рі театру також є дитяча но-ворічна вистава на музику В. Моцарта «Казка про чарів-ну флейту».

Мистецькі програми роз-раховані на різні категорії глядачів. Наприклад, вечо-ри романсу більше полюбля-ють люди середнього віку, а музично-хореографічний про-ект «Кохання у стилі джаз-рок» (тут грають талановиті гітаристи брати Радзецькі, а хореографічну частину про-екту здійснила Анжела Греча-новська) розрахований на мо-лоду публіку.

Центр започаткував програ-му «Молоді режисери Украї-ни представляють» та освітню програму «Молоді українські композитори і світові компо-зиторські школи», де творча молодь має змогу показати свої досягнення.

Центр імені Івана Козловського

музичний «О-Fest»8 та 9 червня 2013 року з ініціативи Богдана Струтинського вперше в Україні відбулася подія світового масштабу.Саме в цей час стартував

Міжнародний музичний фес-тиваль «О-FEST» 2013 /Опе-рета-Мюзикл-Опера/!

Організаторами заходу стали Київський національний ака-демічний театр оперети та Бу-чанська міська рада.

Музично-театральний про-ект гармонійно поєднав у собі класичний та «open-air» формат. В основній програмі «О-FEST» – оперета, мюзикл та опера у виконанні учасни-ків фестивалю, а в численних виступах гостей фестивалю ще й джаз, фольк, естрадна музика, сучасна поезія, саунд-інсталяції тощо.

У заході взяли участь артисти-вокалісти з України, Росії, Австрії, Франції, Руму-нії, Литви, Польщі, Хорватії, Казахстану, Азербайджану,

Ірану та інших країн. Серед них світові зірки: солістка Ві-денської опери Лєна Бєлкіна, соліст Маріїнського театру, фіналіст Міжнародного кон-

курсу «Бі-Бі-Сі» «Співак сві-ту» Андрій Бондаренко, лау-реат Першої премії конкурсу імені Л. Паваротті Олексій Саяпін та інші.

Богдан Струтинський: «Ми зробили одразу декілька рі-шучих кроків назустріч Єв-ропі. Там уже давно є доброю традицією проведення літніх театрів та музичних фести-валів. В Україні така інтер-активна форма обміну досві-дом, талантами й емоціями, беззаперечно, має право на життя. І “О-FEST” – яскравий тому доказ».

У 2014 році відбувся ІІ Між-народний музичний фес-тиваль «О-FEST», на яко-му було представлено понад 10 країн СНД, Балтії, Захід-ної Європи і навіть Далекого Сходу.

національна оперета

всеукраїнський тижневик К*Ж№ 50, 12–18 грудня 2014 р. 15

кросворд

1 н2

ац

4 І5 о6 н

7

ал

9 ь10 н

11 а

12 оПе

15 р16

е17 т

18 а

19 У20

к21 р

22 а23 Ї

24 н25

и

3

8

13

14

ПиТаННя1. Усі квитки на виставу продані.2. Лозунг: «Національна оперета України – крок

до …»3. Одна з оперет Ф. Легара з трагічним фіналом.4. Оперета, що витримала найбільше постановок

у світі, або друга назва вистави «Королева чарда-шу».

5. Основоположник української оперети.6. Головне місце в театрі.7. Театральний колектив.8. Головна тема всіх оперет.9. Прізвище діючого керівника Національної опе-

рети України.10. Місто, з яким пов’язаний розквіт жанру опе-

рети.11. Завершіть вислів: «Театр починається з …»12. Місце, де знаходиться камерна сцена в Націо-

нальній опереті, «Театр у …»13. Перше виконання твору на сцені.14. Автор оперети «Мадемуазель Нітуш».15. Особа, яка виступає на сцені.16. Автор оперет «Орфей у пеклі» та «Прекрасна

Єлена».17. Перерва між діями вистави або відділами

концерту.18. Батьківщина композитора оперет Імре Каль-

мана.19. Найвідоміша династія композиторів жанру

оперети.20. Прізвище нинішнього головного балетмей-

стера Національної оперети.21. Прізвище нинішнього головного хормейсте-

ра Національної оперети.22. Той, для кого працює театр.23. Найгучніші оплески.24. Енергійний, запальний танець в опереті.25. Батьківщина жанру оперети.

віДПОвіДіВідповіді на запитання кросворду надсилати за

поштовою адресою: 03040, м. Київ, вул. Васильківська, 1 або за електронною адресою:nvu.kultura@gmail.com

Перші три переможці кросворду зможуть вигра-ти запрошення на:

– оперету Й. Штрауса «Летюча миша» (04.01.14);– оперету І. Кальмана «Містер Ікс» (14.01.14);– балет-феєрію Ж. Бізе «Кармен-сюїта» (29.01.14).

Усі фотознімки цього номера з архіву театру

всеукраїнський тижневик К*Ж№ 50, 12–18 грудня 2014 р. 16№ 50, 12–18 грудня 2014 р.

Газета «культура і життя»

№ 50 (4621), 12–18 грудня 2014 р.

Виходить із 7 жовтня 1923 року Свідоцтво про реєстрацію КВ № 1026 від 26.10.94 р.

ЗасновникиМіністерство культури України, Український комітет профспілки працівників культури, редакція газети

Головний редакторАнатолій СєРИКОВ

адреса редакції 03040, м. Київ, вул. Васильківська, 1 Тел.: +38 (044) 498–23–65 nvu.kultura@gmail.com

видавецьНаціональне газетно-журнальне видав ництвоГенеральний директорРоман РАТУШНИЙвидавнича радаАндрій КУРКОВ (голова), євген БУКеТ, Сергій ВАСИЛЬєВ, Олег ВеРГеЛІС, яніна ГАВРИЛОВА, Валерій ГРИЦеНКО, Вадим ДОРОШеНКО, Віктор фон еРЦеН-ГЛеРОН, Олесь ЖУРАВчАК, Наталка ІВАНчеНКО, Наталія КОВАЛЬ, Наталія ЛИГАчОВА, Лариса НІКІфОРеНКО, Руслан ОНОпРІєНКО, Роман РАТУШНИЙ, Віталій САТАРеНКО, Анатолій СєРИКОВ,Артем СТеЛЬМАШОВ, Сергій СТепАНЮК, Ліліана феСеНКО, Антон фІЛАТОВадреса видавництва 03040, м. Київ, вул. Васильківська, 1 Тел.: +38 (044) 498–23–65

Інтернет-портал http://uaculture.comДизайн та версткаСергій ЗАДВОРНИЙВіддруковано в ТОВ «МеГА-поліграф», м. Київ, вул. Марка Вовчка, 12/14 Тел.: (044) 581–68–15 e-mail: office@mega-poligraf.kiev.uaрозповсюдження і рекламаТел.: +38 (044) 498–23–64; +38 (098) 335–99–94Редакція не публікує колективні листи та звернення Публікуючи проблемні матеріали, редакція, окрім спеціально обумовлених випадків, подає лише авторський погляд.Передрук і відтворення текстових та ілюстративних матеріалів «Культури і життя» – тільки з письмового дозволу редакції.© «Культура і життя», 2014

ПереДПлата на ГаЗетУ триваЄ

Передплатна ціна на 2015 р.:півріччя – 89,19 грн; 3 місяців – 45,42 грн

У передплатній ціні враховано вартість доставки до вашої поштової скриньки і вартість оформлення абонемента.

Передплатний індекс60969

наклад 5 000

цінадоговірна

ювілей

Яна Іваницька

Ювілей – це завжди свято не тільки оперети, а й усіх її прихильників, постійних глядачів, митців, колег і всіх тих, чиє життя так чи інакше пов’язане з творчістю цього енергійного, запального музичного театру.

За останні роки відбу-лося кілька знакових подій, які особливим теплом відгукнулися

в серці кожного члена колек-тиву. У грудні 2004 року Київ-ська оперета гучно відзначи-ла свій 70-й ювілей. Ця подія запам’яталася прихильникам столичного театру піднесеним настроєм, подарунками, свят-ковою програмою, привітан-нями від митців, театральних діячів, представників влади та церкви.

18 грудня 2009 року оперета відсвяткувала свій 75-річний ювілей. Ця дата, що є визнач-ною для театральної громад-ськості України, засвідчує не лише славне минуле столич-ного театру, а й зобов’язує творчий колектив бути гідним її. А живий і постійний інтерес глядача до Київського театру оперети переконує у багато-гранності, самобутності і твор-чій оригінальності цього єди-ного в Україні театру оперети.

Оперета зачаровує гляда-чів співом, гарячим темпера-ментом та веселою вдачею, на її сцені широко представле-ні різні музично-театральні жанри та концертні програ-ми (шоу-програми, концерти симфонічного оркестру, опер-ні та балетні концерти), сміли-во реалізуються різноманітні творчі експерименти. Беручи

за мету творче гасло театру: «Київський академічний те-атр оперети – КРОК ДО СВЯ-ТА!», – колектив однодумців намагається щоразу дарувати своїм шанувальникам відчут-тя справжнього свята.

За 80 років своєї активної творчості Київська оперета пе-режила злети й падіння, але цей театр, без сумніву, посі-дає одне з визначних місць в історії театрально-музичного мистецтва України та відіграє провідну роль у формуванні музично-театральної культу-ри сучасної України.

Дотримуючись найкращих традицій театру корифеїв і вод-ночас крокуючи в ногу з часом, Київська оперета не втомлю-ється приємно дивувати своїх шанувальників. Низка нових яскравих вистав свідчить, що театр переживає новий виток розвитку, що він розпочав нову епоху, за якої розширилися жанрові межі діяльності теа-тру, відкрилися нові шляхи до творчих експериментів. Адже на сцені Театру оперети пред-

ставлені вистави широкої жан-рової палітри, і сьогодні театр позиціонує себе як «широко-профільний», де у яскравому поєднанні співіснують класич-на оперета, опера-буффа, зингшпіль, опера, мюзикл і музично-пластичне шоу та різ-номанітні концертні програми, в яких беруть участь талановиті артисти.

Київська оперета крокує шляхом створення сучасно-го музичного українського театру, про який колись мрі-яли видатні діячі театраль-ного мистецтва Микола Са-довський та Лесь Курбас, тож останні постановки театру від-буваються виключно україн-ською мовою.

Не задовольняючись по-стійними аншлагами у своє-му рідному приміщенні, театр активно гастролює як в Украї-ні, так і за її межами. Його за-хоплено вітала публіка До-нецька, Львова, Житомира, Херсона та інших міст Украї-ни. У всьому творчому різно-манітті театр представляє своє мистецтво, гастролюючи Ро-сією, Польщею, Чехією, Італі-єю, Німеччиною, Угорщиною, Австрією, Сербією та країнами Далекого Сходу.

Сьогодні Київська опере-та презентує українське теа-тральне мистецтво глядачам із різних країн, беручи також участь у міжнародних проек-тах і самостійно організовую-чи міжнародні мистецькі за-ходи.

ДП «Національне газетно-журнальне видавництво»

ПРОПОНУє: Нові горизонти