К*Ж

загальнодержавна газета 51–52

всеукраїнський тижневик 19–31 грудня 2014 р.щоп’ятниці

45 років журналу

Унікальні шедеври

стор. 8–9

Праворуч репродукція ікони Івана Рутковича «Благовіщення»

з церкви Різдва Христового у Жовкві, опублікована у першому числі журналу

«Пам’ятки України» 2015 року

всеукраїнський тижневик К*Ж2№ 51–52, 19–31 грудня 2014 р.К*Ж

Призначення

Кабінет міністрів України при-значив двох заступників міністра культури. Про це йдеться у відпо-відних розпорядженнях уряду.

Так, розпорядженням № 1202-р від 10 грудня заступником міністра культури України з питань євро-пейської інтеграції призначений Андрій Вітренко, а розпоряджен-ням № 1203-р – заступником міні-стра культури – керівником апара-ту на період до виходу з відпустки по догляду за дитиною Тамари Ма-зур призначений Юрій Зубко.

КультПростір аргентини

До 21 грудня триватимуть Дні аргентинської культури в Києві. Їх урочисто відкрито в кінотеатрі «Київ» за участю віце-прем’єр-міністра – міністра культури В’ячеслава Кириленка та Надзви-чайного і Повноважного Посла Ар-гентинської Республіки в Україні пані Ліли Ролдан Васкес де Муан.

Присутні переглянули стріч-ки «Плоть і кров» (2013) Федеріко Ескерро та «Секрет в його очах» (2009) Хуана Хосе Кампанелли.

У програмі Днів культури: показ фільмів, виставки світлин Карлоса Розенштроха, мистецький захід у Національному музеї Тараса Шев-ченка з відзначення 100-річчя від дня народження Хуліо Кортасара та 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка.

ДеКомунізаціяВіце-прем’єр-міністр – міністр

культури В’ячеслав Кириленко взяв участь у відкритті конференції «Як викинути Леніна з голів укра-їнців» у Київському національно-

му університеті імені Тараса Шев-ченка. Міністр повідомив, що у Верховній Раді створено потужну проєвропейську більшість, яка ви-значила у Коаліційній угоді такі пріоритети, як політика збережен-ня національної пам’яті й завер-шення декомунізації.

Дискутували про подолання нега-тивного спадку СРСР у суспільних відносинах, державному управлін-ні, економіці України, трансфор-маційні процеси та люстрації у кра-їнах колишнього соцтабору.

Партнер – ДіасПораІмідж України за кордоном зале-

жить від зусиль культурної дипло-матії, в якій велику роль відіграє українська діаспора. Про це заявив заступник міністра культури з пи-тань європейської інтеграції Ан-дрій Вітренко під час конференції «Формування позитивного іміджу України через можливості україн-ців за кордоном».

Він зауважив: дуже важливо на-давати підтримку культурним ін-ституціям за кордоном, які є одним з інструментів культурної дипло-матії. Співпраця має бути посилена створенням інноваційної Держав-ної програми розвитку культур-них зв’язків із закордонним укра-їнством.

сКарби лаври18 грудня у Національному Києво-

Печерському історико-культурному заповіднику відкрилася вистав-ка «Відроджені скарби Києво-Печерської лаври (з колекції за-повідника)». На ній представлено понад 120 творів мистецтва ХV–ХХ століть із фондової колекції заповід-ника: ікони, срібне церковне начин-ня, літургійні тканини та інше.

Основа експозиції – літургійні вироби з лаврської ризниці, твори монастирських іконописців, речі,

знайдені під час розкопок руїн Успенського собору тощо. Пере-важна більшість пам’яток експону-ється вперше.

ЄвроПейсьКий осКар – наш13 грудня на 27-й церемонії наго-

родження Європейської кіноакаде-мії вручено приз «Відкриття року» українському режисерові Миросла-ву Слабошпицькому за його дебют-ний фільм «Плем’я».

Відзнаки Європейської кіноака-демії називають «Європейським Оскаром».

Цьогоріч у столиці Латвії, Ризі, приз EUROPEAN DISCOVERY 2014 – Prix FIPRESCI вперше здобула українська стрічка. Досягнення за-тверджує талант режисера на євро-пейському рівні, робить його від-криттям року і в Україні.

мультиК – Повний метр

18 грудня в новому кінотеа-трі Multiplex відбулася урочис-та прем’єра першого українсько-го прокатного повнометражного мультфільму «Бабай».

Виробничий бюджет першого українського повнометражного ані-маційного фільму «Бабай», що зні-мався за програмою держзамов-лення, складає 7,1 млн грн (100 % – фінансування Держкіно). Робо-та над 70-хвилинним анімаційним проектом тривала 2 роки. Творчою групою створено понад 200 тисяч малюнків. Українські діалоги для мультфільму прописувала пись-менниця Софія Андрухович, додав-ши мові особливої автентичності.

ПоДаруйте Дитині свято!20–24 грудня на сцені Жовтне-

вого палацу представлять Fairytale Show «Аліса в країні чудес» за мо-

тивами однойменного твору Лью-їса Керрола – казку з елементами цирку і балетних номерів.

Своїм виступом інтернаціональ-ний колектив із 37 артистів зану-рить глядачів у динамічні події новорічної пригоди. За допомо-гою мультимедійних проекцій і лазерного шоу присутні побачать імітацію природних стихій. Орга-нізатори запевняють: те, що від-буватиметься, – переворот у теа-тральному мистецтві, хореографії та акробатиці.

На дітей чекає подорож у казкову Віртуляндію. 26–30 грудня та 2–6 січня на сцені Жовтневого палацу вперше покажуть новорічну виста-ву у 3D-форматі.

Це історія про дитину, яка не любить гуляти з собакою і грати на флейті, а захоплюється лише комп’ютерними іграми.

У програмі також – веселі кон-курси, ігри, розіграші, атракціони за участю мультяшних персонажів та хороводи навколо ялинки з Ді-дом Морозом і Снігуронькою.

шевченКо на ХерсонщиніУ навчально-виховному ком-

плексі імені Тараса Шевченка Хер-сонської обласної ради підвели підсумки Року Шевченка на Хер-сонщині.

Учні загальноосвітніх навчаль-них закладів і шкіл-інтернатів – учасники обласного марафону читців, найкращі виконавці творів Кобзаря у себе в районах і містах – прочитали твори Тараса Шевчен-ка, а читці-автори – поезії, при-свячені Кобзарю або написані за мотивами його творів.

Організатори заходу розгорну-ли виставку дитячої художньої творчості, виставку-перегляд аль-

бомів обласної фахової естафети «Зростання – 2014: перспектив-ний досвід шкільних бібліотек» та книжково-ілюстративну експо-зицію «Шевченко.UA» із фондів обласної бібліотеки для дітей.

у сПисКу КращиХЄвропейський музейний фо-

рум оприлюднив список музеїв-претендентів на звання найкра-щого музею Європи у 2015 році. Цьогоріч за престижну премію змагаються 42 музеї з 21 країни, що є членами Ради Європи. На-городять переможців у травні 2015 року, Україна в цьому пе-реліку має єдиного представни-ка – Літературно-меморіальний музей-квартиру Павла Тичини у Києві. Він є першим державним музеєм, що бере участь у цьому конкурсі і першим музеєм, що попав до короткого списку кон-курсу.

вечорниці – КобзаревіЗ метою гідного відзначення

200-річчя від дня народження Тараса Шевченка і збереження пам’яті про перебування Кобзаря на Сумщині в Сумському облас-ному краєзнавчому музеї відбувся інтерактивний захід «Шевченків-ські музейні вечорниці».

Прозвучали пісні на слова Коб-заря «Бандуристе, орле сизий», «Думи, мої, думи» (у виконанні студентів), вірші «Садок вишне-вий коло хати» та «Ой по горі ро-ман цвіте», написаний у Лифині на Сумщині. Відтворили неповторну атмосферу Роменського Іллінсько-го ярмарку, на якому поет побував у 1845 році.

втратаКолектив Міністерства культу-

ри України та мистецька спільно-та висловлює сердечні співчуття начальнику відділу театрального мистецтва та кіно Департаменту мистецтв та навчальних закладів Мінкультури Воронько Олені Віта-ліївні з приводу непоправної втра-ти – передчасної смерті матері.

Хай пухом буде їй земля, а світ-ла пам’ять про неї назавжди зали-шиться в серцях рідних і близьких.

новини

всеукраїнський тижневик К*Ж3№ 51–52, 19–31 грудня 2014 р.К*Ж

наголос

Світлана СОКОЛОВА

Віце-прем’єр-міністр – міністр культури В’ячеслав Кириленко зустрівся з головами національних творчих спілок України.

Відбувся обмін думка-ми щодо нагальних питань галузі, особли-во гостро – навколо

фінансування сфери культури в державному бюджеті наступ-ного року. Йшлося про пріо-ритети культурної політики.

В’ячеслав Кириленко по-відомив про пункти Програ-ми діяльності Кабінету Міні-стрів, за реалізацію яких він буде боротися. Один із них – розробка нової стратегії гу-манітарної політики, яку пи-сатимуть «всі покоління, які працюють у культурі». У ній визначатимуться етапи, спо-сіб і час забезпечення прий-нятного фінансування всіх напрямків культури.

Завданням Уряду, відповід-но до Програми дій, є надан-ня підтримки національному культурному продукту окре-мим законом та визначення нових джерел фінансування галузі. Таким чином куль-тура зможе отримати нові можливості фінансування в умовах дефіциту бюджетних коштів та економічних втрат через події на Сході та анек-сію Криму.

Віце-прем’єр-міністр за-певнив: нинішня редакція проекту нового бюджетного

кодексу не передбачає пере-ведення національних закла-дів культури на місцеві бю-джети. Відстоюватиметься і збереження фінансування національних спілок.

Керівників спілок турбува-ли питання високих тарифів оплати комунальних послуг, оренди тощо.

«Потрібно подумати про по-вернення нам спілчанської власності, – наголосив голова Національної спілки театраль-них діячів України Лесь Та-нюк. – Ми б хотіли й підтрим-ки каналу “Культура”. З нього

можна зробити нормальний “Дождь” – популярний і мис-тецький».

Голова Національної спіл-ки кінематографістів Сергій Тримбач звернув увагу на не-обхідність доповнення зако-ну про авторське право, якого телеканали не хочуть дотри-муватися, бо за ним не перед-бачене покарання («Ми не ходили б із простягнутою ру-кою»).

Він навів приклад поль-ського досвіду фінансуван-ня кінематографа: у країні на нього збирали кошти, і це

забезпечило 90 % загального бюджету.

«За підсумками зустрічі профільні департаменти го-туватимуть пропозиції, – ре-зюмував В’ячеслав Кирилен-ко. – Нам потрібно поєднати сучасне і наше найкраще кла-сичне, традиційне. Це витяг-не країну з кризи, зокрема й військової, в якій вона опи-нилася. В умовах війни ми маємо боротися за серця, а нині це набагато складніше, ніж у мирний час».

Фото Романа РАТУШНОГО

Культура під час війни ПровоКаційний фарс

У засобах масової інформації з’явилася інфор-мація про те, що 7 грудня в Большому театрі Ро-сії відбувся концерт на підтримку Київського дер-жавного хореографічного училища, організований балериною Світланою Захаровою.

Про це повідомив директор училища, народний артист України І. Дорошенко.

Крім того він додав: «Українські артисти, які тан-цювали 7 грудня в Большому театрі, вочевидь не знають про те, що С. Захарова є одним із підписан-тів заяви на сайті Міністерства культури Російської Федерації, які “твердо заявили о поддержке пози-ции Президента Российской Федерации по Украине и Крыму”.

Звичайно, що Київське державне хореографічне училище відмовляється від “допомоги” народної артистки Росії Світлани Захарової».

мистецьКа ПіДтримКа

З ініціативи віце-прем’єр-міністра – міністра культури В’ячеслава Кириленка та керівництва театру військові, поранені в зоні АТО, безкоштов-но відвідають грудневі вистави Національної опери України.

17 грудня перші 50 військових запрошені на оперу Миколи Лисенка «Наталка Полтавка».

Безкоштовні квитки військовим буде також на-дано на Вечір романсу (20 грудня), вистави «Ма-дам Баттерфляй» Джaкомо Пуччіні (20 грудня), «Севільський цирульник» Джоаккіно Россіні (21 грудня), «Бал-маскарад» (21 грудня) та «Травіа-та» Джузеппе Верді (24 грудня).

Окрім того, артисти Національної опери про-водитимуть у зоні АТО концерти української на-родної пісні за участі Ансамблю народної музики Національного академічного оркестру народних інструментів України.

Міністерство культури України закликає інші театри та творчі колективи долучитися до цієї ініціативи та надати можливість пораненим бій-цям та військовим, що прибули із зони АТО, без-коштовно відвідувати найкращі театральні по-становки.

В’ячеслав Кириленко також повідомив про го-товність взаємодіяти у цих та інших питаннях із волонтерськими організаціями.

Прес-службаМіністерства культури України

всеукраїнський тижневик № 51–52, 19–31 грудня 2014 р. 4К*Ж

Журнал Доби застою

Якби хтось із сучасної молоді захотів відчути саму атмосферу «застійного періоду», це легко було б зробити, погортавши номери «Пам’ятників», вида-них за редакторства В. Самойлова.

Нічим не примітний газетяр, очоливши бюле-тень, довів його ідеологізацію й «інтернаціона-лізацію» до краю передовсім своїми пафосними опусами на кшталт написаних у ритмі бравурного маршу, сповнених асонансів таких рядків: «Дзвін-ка бронза “Тачанки” під напором таврійських ві-трів визвучує урочистий реквієм на честь всіх битв, всіх етапів великого переможного шляху Червоної Армії: Іркутськ і Варшава, Орел і Кахов-ка...» або «на бруківках Царицина і Львова, Кас-торної і Луцька, Саратова і Ровно вицокували ко-пита конармійських коней: “За владу Рад! За владу Рад!”» (ПУ. – 1972. – № 2. – С. 19).

зміни в «ПеребуДовні» часи

Зміни у квартальнику, яких так чекали читачі, збіглися з початком «перебудови». З першого но-мера 1985 року бюлетень очолив голова Товари-ства охорони пам’яток історії та культури, патріарх пам’яткоохоронної і краєзнавчої справи, академік Петро Тронько, який запросив собі в заступники журналіста Анатолія Сєрикова. Поєднання досвіду та молодого завзяття невдовзі дало належні ре-зультати.

На чільне місце вийшли рубрики «На вістрі часу», «Пам’яткознавство», «Архітектурна спадщина», «У глибину віків», «Фольклор та етнографія», «Фонд охорони пам’яток», «Акцент: проблеми, дискусії, експедиції», «Реставрація», «Краєзнавчі студії», «Першодрук» і «Міста заповідні». В останній, зо-крема, побачили світ докладні описи Білгорода-Дністровського, Лубен, Бродів, Лебедина, Балакла-ви, Слов’яногірська, Білої Церкви; було підтримано громадський рух за надання Личаківському цвин-тарю у Львові заповідного статусу.

сторінки історії

Починалося все з відомчого бюлетеня

Анатолій СИТНИК

Сорок п’ять. Важко повірити, що вже стільки років доля пов’язує мене як автора, певний час працівника, а головне – постійного і вдячного читача з «Пам’ятниками/Пам’ятками України».

На хвилі посилення громадської уваги до старожитностей почалося здійснен-

ня державної програми мону-ментального увічнення запо-розького козацтва. Зрештою постало Українське товари-ство охорони пам’ятників істо-рії та культури.

Довідався, що новоутворене товариство планує випускати власне періодичне видання.

Ця звістка мене, тоді студен-та останнього курсу факульте-ту журналістики університету Шевченка, дуже зацікавила. Пізньої осені подався на Пуш-кінську, 32, де тоді містило-ся правління товариства, аби влаштуватися у довгоочіку-ваний в Україні журнал ко-респондентом. Однак такої посади штатний розпис не пе-редбачав.

Натомість мені запропону-вали більш широкопрофіль-ну роботу в щойно засновано-му бюро пропаганди, і відтоді я понад двадцять років опіку-вався налагодженням зв’язків товариства з пресою, радіо і телебаченням, випуском різ-номанітної друкованої про-дукції, сприяв створенню професійних і аматорських фільмів про пам’ятки тощо.

Прем’єрний (подвоєний) но-мер «Пам’ятників» узяв до рук один із перших. Сучасного чи-тача «Пам’яток», звиклого до великого за обсягом, ошат-ного видання, навіть зовніш-ній вигляд цього тоненького зшитка може спантеличити чи засмутити.

Їхню обкладинку «прикра-шало» начебто кольорове, але аж ніяк не барвисте, тра-фаретне своїм виконанням фото якогось із символів ра-дянської епохи. Тим часом з-поміж діячів культури по-трапити на обкладинку по-щастило хіба що Лесі Україн-ці та Пушкіну.

Посеред видрукуваних на 64-х (у № 31 – 96-ти) сторінках газетного сіро-білого паперу (крім №№ 1–2 і 45, виданих на крейдяному) у кожному номе-

рі містилася кольорова вклей-ка, що за своєю ідеологічною заангажованістю мало відріз-нялася від першої сторінки об-кладинки.

Редакційний колектив очо-лив заступник голови прав-ління пам’яткоохоронного товариства Яків Петрусенко, котрий умів і партійним бон-зам догодити, і надати слово на сторінках бюлетеня автори-тетним дослідникам.

напередодні незалежностіСлід завважити, що ситуація в Україні навіть за часів перебудови була не вельми сприятливою. Тому і в поступово оновлюваному бю-

летені вистачало реверансів у бік прав-лячої партії, яка буцімто нарешті вже успішно будує «соціалізм із людським обличчям», – стандартних матеріалів на теми революції та Ілліча з його «планом монументальної пропаганди», радян-ських героїв, ветеранів тощо.

Проте це все читачі вже сприймали як обов’язковий доважок, як «паровози-ки», що тягли за собою інші, далеко не вірнопідданчі матеріали.

Саме вони – де автори й редакція ча-сом балансували на межі тоді офіційно дозволеного, а то й переступали її, особ-ливо в останній рік існування бюлетеня – визначали нову спрямованість і дух видання.

Прикладом такої дуже сміливої на той час публікації стала поява в № 3 за 1988 рік тек-сту проекту доповідної записки 1933 року керівництва Українського комітету охоро-ни пам’ятників культури і природи щодо тогочасних катастрофічних масштабів ни-щення пам’яток в Україні.

Цей промовистий викривальний доку-мент виявив у архіві і скопіював для опуб-лікування відомий україніст, один із май-бутніх голов них редакторів «Пам’яток» Олександр Рибалко.

Показовим стало щире прагнення запов-нити колишні прогалини в тематиці. Досі з приємністю згадую, що саме мені випа-ло написати оглядову статтю «Українські маршрути Миколи Реріха» – першу із за-початкованої в № 2 за 1987 рік серії публі-кацій невідомих і маловідомих матеріалів про цього визначного пам’яткоохоронця і мислителя.

Опрацьовуючи текст, і уявити не міг, що першим позаредакційним читачем його стане син мистця Святослав Реріх. Озна-йомившись з версткою чергового номера «Пам’ятників», художник залишив авто-граф на березі відбитка статті, фактично завізувавши до друку.

Черговий важливий етап в історії ви-дання пов’язаний із підвищенням його статусу до журналу. Однак аби зробити бюлетень журналом, П. Троньку довело-ся шукати свідомих земляків аж у крем-лівських кабінетах, бо в Києві це питання вирішити було неможливо.

Відтак, у прикінцевому числі 1988 року з’явилося довгоочікуване повідомлення, що надалі «Пам’ятки України» видавати-муться як науково-популярний часопис.

На фотознімку автограф Святослава Реріха

Журнал

всеукраїнський тижневик К*Ж№ 51–52, 19–31 грудня 2014 р. 5

45 років журналуІгор ГИрИч

Сорок п’ять років знадобилося, аби ювілейний двохсотий номер «Пам’яток» побачив світ.

Із них до сорока вийшло друком від 2012-го, коли журнал уперше став мі-сячником, і протягом цих

двох років редакцією підго-товлені не лише обов’язкові за умовами передплати номери, а й спеціальні випуски.

Поступ часопису за більш як 40-річний період можна умовно поділити. У перші 16 років це було звичайне «ре-жимне» періодичне видання, яке обслуговувало ідеологіч-ний відділ компартії у царині охорони пам’яток. Як офіцій-ний орган Українського това-риства охорони пам’яток, ча-сопис мав своїм завданням, покладеним на нього тодіш-ньою тоталітарною систе-мою, закріплювати тезу про КПРС як провідну силу, яка протягом існування радян-ської влади найкращим чи-ном опікувалася пам’ятками культури та мистецтва.

Другий етап розвитку збі-гається з початком горба-човської Перебудови, тобто 1985 роком, коли до керма в журналі приходить Анатолій

Сєриков. Часопис перетво-рюється на трибуну україн-ського відродження, зокре-ма у ставленні до старовини та минулого України. Наш журнал перед здобуттям не-залежності стає одним із най-масовіших часописів Укра-їни, а його наклад на межі 1980–1990-х років сягає 100 тисяч примірників і вище. Це було передусім популяр-не видання для широкого за-галу, де читачі вперше мали змогу ознайомитися з історі-єю національної символіки, збройних формувань часів Української революції, ді-знатися про Січових стріль-ців та їхнє значення в історії України. Навіть у важкі часи початку 90-х часопис не за-

непав, знизилися лише його наклади.

На середину 1990-х років припадає початок третьо-го періоду історії видання. З науково-популярного видан-ня перетворюється на нау-кове, «ваківське» з пам’ятко-охоронної проблематики. У часи редагування Віктора Ве-черського й Олександра Ри-балка наголос робиться на науково-дослідницьких публі-каціях з історії архітектури та реставрації пам’яток.

З початку 2000-х, за О. Ри-балка, розширюється тематич-ний спектр видання, більше уваги приділяється пам’яткам культури та історії. Олександр Леонідович трактує пам’ятку як духовну сутність, тому до сфери інтересів редакції потра-пляють не лише споруди, але й книжки, рукописи, архівні та музейні збірки.

Від середини 2011 року розпо-чинається четвертий етап у роз-витку періодичного видання. Ми намагаємося продовжувати традиції «Пам’яток України», закладені нашими попередни-ками. Відтепер «пам’яткою» для нас стає і сама історична по-стать. Нас почали цікавити осо-бистості, які позначили собою добу, які творили нові духовні й мистецькі вартості, стали світо-чами українського національ-ного простору.

відродження втраченої спадщиниУ 1990–2000-ні роки журнал став одним із флагманів української журналістики, який порушував важливу суспільну проблему – регенерацію втрачених через варварське більшовицьке нищення культових пам’яток архітектури.У колишньому Союзі та й почасти в не-

залежній Україні до так званих новоділів – відновлених від фундаменту храмів, що являли собою сакральну славу країни, – ставилися скептично.

Нині цю проблему вирішено, здаєть-ся, на користь безперечної необхіднос-ті таких відбудов. Практика останнього п’ятнадцятиріччя переконливо довела, що відновлені Михайлівський Золотовер-хий та Успенський Києво-Печерської лав-ри собори вже сприймаються такими ж пам’ятками, як і автентичні храми, знище-ні у 1934 та 1941 роках.

Сьогодні ця справа ще далека до завер-шення. У списку 50 храмів, затверджених до відновлення за президентства Л. Куч-ми, були Військово-Микільський та Бого-

явленський Братського монастиря собо-ри. Важливими, до того ж містобудівними домінантами Києва були напівзбережена Царекостянтинівська та Петропавлівська з дзвіницею церкви на Подолі та дзвіни-ця І. Григоровича-Барського Кирилів-ського монастиря на Куренівці. Абсолют-но доречною і виправданою з погляду формування мистецького образу Києва є

й ідея відновлення будинку магістрату на Контрактовій площі й комплексу Гесте, частиною якого є Контрактовий будинок.

Досі зберігає суспільну актуальність проблема регенерації Контрактової площі в Києві. Наш журнал виступав в авангарді ідеї створення на Подолі середньовічно-ампірного центру історичного Киє-ва та відновлення його найголовніших об’єктів: Академічного корпусу Могилян-ки, магістрату, комплексу Контрактового будинку.

На сьогодні виконано лише першу чергу грандіозного проекту архітектора Вален-тини Шевченко, ідейним натхненником якого був Михайло Брайчевський. Відро-дили фонтан «Самсона», Гостинний двір та Успенську церкву.

Але більшість території ще лишаєть-ся невпорядкованою. І ця справа сьо-годні на часі. Згадана авторка проекту відбудови центральної площі Подолу В. Шевченко 1997 року видрукувала в «Пам’ятках України» свою концепцію її відновлення.

сторінки історії анатолій ситниК

Анатолій СИТНИК, заслужений журналіст Укра­їни, член правління Національної спілки краєзнав­ців України. Працюючи упродовж 1969–1990 років в Українському товаристві охорони пам’яток історії та культури, опікувався діяльністю громадських секцій, покликаних популяризувати безцінні бага­товікові народні надбання в друкованих і електрон­них засобах масової інформації, у професійному та аматорському кіно.

Згодом долучився до подвижницького гурту фун­даторів Всеукраїнської творчої організації дослід­ників і літописців рідного краю, від початку 1990­х років і до січня 2012­го обіймав посаду відповідаль­ного секретаря Спілки, особисто сприяв відроджен­ню репресованого тоталітарним комуністичним режимом журналу «Краєзнавство».

* * *Наприкінці 1980-х істотно поліпшився зовніш-

ній і внутрішній вигляд видання. Друк і папір ста-ли кращими, використовувані шрифти – більш розмаїтими, кожна рубрика дістала свою худож-ню «візитівку». На обкладинках замість стан-дартних фігур на п’єдесталах тепер милували око світлини архітектурних пам’яток, репродукції живописних творів історичної тематики, автор-ські малюнки тощо.

Оновлений бюлетень відзначав авторів найкра-щих публікацій. Лауреатами редакційної премії стали Віктор Акуленко, Сергій Білокінь, Михайло Брайчевський, В’ячеслав Брюховецький, Віктор Дудко, Марія Зубенко-Царьова, Леонід Махно-вець, Олесь Силин і Борис Тимошенко.

На сторінках квартальника, окрім згаданих вище, друкувалися також Петро Арсенич, Юрій Асєєв, Олег Бабишкін, Віктор Вечерський, Ігор Гирич, Володимир Грабовецький, Іван Ігнаткін, Ярослав Ісаєвич, Михайло Іщенко, Андрій Карнабіда, Сер-гій Кілессо, Сергій Крижицький, Ігор Кудин, Григо-рій Логвин, Тарас Максим’юк, Борис Мозолевський, Юрій Нельговський, Лідія Орел, Ольга Пламениць-ка, Леонід Прибєга, Василь Скуратівський, Володи-мир Тимо фієнко, Дмитро Чобіт, Іван Шаповал та інші подвижники пам’яткоохоронства. Їхні стур-бовані виступи-заклики щодо захисту історико-культурної спадщини наприкінці 60–80-х аж ніяк не втратили актуальності і в реаліях сьогодення.

Журнал

всеукраїнський тижневик К*Ж№ 51–52, 19–31 грудня 2014 р. 6

ігор гирич

Ігор Борисович Гирич – завідувач відділу дже-рел з історії України ХІХ – початку ХХ століття Ін-ституту української археографії та джерелознав-ства імені М. Грушевського Національної академії наук України, кандидат історичних наук. Народив-ся у Києві, закінчив університет імені Т. Шевченка. Автор більше 500 наукових і науково-популярних статей та документальних публікацій у галузях історіографії, джерелознавства, історичної то-пографії, історичної дидактики, києвознавства, пам’яткознавства, історії ідей, історії українсько-го національно-визвольного руху, персоналісти-ки суспільно-політичної думки (М.  Грушевський, В.  Липинський, С. Єфремов, А. Жук, В. Антонович, О. Кониський, Є. Чикаленко та інші).

Упорядник та редактор більше ста окремих ви-дань: книжок, збірників, підручників для школи, журналів. Відповідальний секретар багатотомної серії «Михайло Грушевський. Твори: У 50-ти то-мах». У 1990-х роках працював у педагогічному видавництві «Генеза» завідувачем відділу під-ручників з історії для середньої школи.

У 1990–2000-х роках – заступник головного редактора журналів «Молода нація» (фактичний головний редактор у 2002–2006 роках) та «Укра-їнський історик» (США). У 2010-х – шеф-редактор щомісячного історико-культурологічного жур-налу «Пам’ятки України». Член редколегії та по-стійний автор журналу «Історія і суспільство-знавство в школах України: теорія та методика викладання».

Член-кореспондент Української вільної акаде-мії наук (США, 1998) та дійсний член Наукового товариства імені Т. Шевченка (2005).

Автор книжок: «Історія України Нового часу в су-часній шкільній освіті» (К., 2009); «Концептуальні проблеми висвітлення історії України ХІХ–ХХ ст. в сучасних шкільних підручниках» (К.,  2009); «Істо-ричні причини наших поразок і перемог», (Львів, 2011); «Концептуальні проблеми історії України» (Тернопіль, 2011); «Київ в українській історії» (К., 2011); «Між наукою і політикою. Історіо графічні студії про вчених-концептуалістів» (Тернопіль, 2012); «Формування модерної нації. Теорія і сус-пільні виклики (ХІХ – початок ХХ ст.)» (Тернопіль, 2014); «Київ. ХІХ–ХХІ. Путівник» (К., 2013); «Україн-ські інтелектуали і політична окремішність (Сере-дина ХІХ – початок ХХ ст.)» (К., 2014).

На фотознімку автори «Пам’яток України» історики Володимир

Александрович, Ігор Гирич, Ярослав Федорук, Володимир Пришляк, Володимир Кравченко

Євген БУКЕТ

Представляємо читачам газети «Культура і життя» шеф-редактора журналу «Пам’ятки України» Ігоря Гирича.

Ігор Борисович сьогод-ні – один із провідних істориків-києвознавців, автор численних публіка-

цій про маловідомі сторінки нашої минувшини.

– Пане Ігорю, коли Вас зацікавила історична те-матика?

– Істориком відчув себе дав-но. Уже десь у восьмому кла-сі школи вирішив вступати на історичний факультет. Ще в юному віці цікавився історі-єю рідного міста. Поталанило, що відразу після школи потра-пив на роботу в архів. Це лише зміцнило і розвинуло дитяче зацікавлення.

– Коли відчули потребу писати? На яку тематику були перші публікації?

– Потреби писати тривалий час не було. Ніколи не вияв-лявся у ранній період життя мій творчий нахил до історіо-писання. Несподівано для себе я почав «псувати папір» у тому ж історичному архіві, де про-працював перші десять років своєї робочої біографії.

Наближалося 1500-річчя сто-лиці, і в газеті «Вечірній Київ» відкрили рубрику з історії міста. Там і з’явилася моя перша стат-тя про Ланцюговий міст. Потім були статті про київських фото-графів, товариство тверезості, Миколу Закревського.

Початковий етап аматор-ського замилування минулим тривав майже до кінця 1980-х років. Потім я розширив тема-тику своїх студій. На горизонті вималювалися постаті Михай-ла Грушевського і В’ячеслава Липинського, проблеми сус-пільно-політичного життя ХІХ – початку ХХ століття та інші теми для опрацювання.

– Чи було провидінням долі те, що Ви стали шеф-редактором чи не найві-домішого в нашій державі науково-популярного жур-налу «Пам’ятки України»?

– «Пам’ятки України» зі-грали в моєму житті важли-ву роль. Тут з’явилася моя перша науково-популярна публікація про київське до-революційне Товариство охорони пам’яток. Поруч із

журналом «Архіви України» «Пам’ятки» стали тим друко-ваним органом, який мені дав путівку в наукове життя.

У 1990-ті роки завдяки О. Ри-балку я став частим гостем на сторінках журналу. Він спону-кав мене розширювати тема-тичні зацікавлення. Сьогодні «Пам’ятки України» дають мені змогу висловити свою громад-ську позицію щодо багатьох пи-тань національної культури.

– У Національному га-зетно-жур нальному видав-ництві побачила світ одна з найуспішніших Ваших кни-жок – «Київ ХІХ – ХХІ сто-літь. Путівник». Розкажіть про цю працю детальніше.

– Мій путівник побачив світло денне не випадково. Його ідея визрівала ще з 1980-х років. Він є певним підсумком моїх три-валих досліджень історії Києва, його громадсько-політичного життя, біографій видатних лю-дей, які в ньому мешкали. Я прагнув дати свою візію історії міста. Книга є не суто путівни-ком, а скоріше культурологіч-ним есе про людей, які робили інтелектуальну славу Києва сто – сто п’ятдесят років тому.

Тішуся, що цей путівник вперше з’явився у нашо-му Національному газетно-журнальному видавництві і має непоганий попит серед читачів.

– До яких ще видань Ви творчо долучилися?

– Крім «Пам’яток України», за останню чверть століття

доводилося брати участь у ба-гатьох проектах із видання періодичних журналів. Про-тягом тривалого часу я був заступником головного ре-дактора єдиного в західному світі україномовного історич-ного журналу «Український історик», який видавав про-фесор Любомир Винар.

З 1992 до 1996 року з подачі О. Рибалка був головним ре-дактором історичного тиж-невика «Старожитності». Це мій перший досвід роботи го-ловним редактором видання. У 2002–2004 роках був фак-тичним редактором «Моло-дої нації» видавництва «Смо-лоскип». Тоді цей журнал

єдиний серед видань дослі-джував на ціональну думку середини ХІХ – початку ХХ століття.

Крім того, як член редколе-гій, співпрацюю з багатьма журналами: «Україна модер-на» (Львів), «Історія і суспіль-ствознавство в школах Украї-ни», «Генеза», «Вісник НТШ» та іншими.

– Журналістська і дослід-ницька робота час від часу вимагає відвідувати інші міста. Полюбляєте ман-друвати?

– Мандрувати завжди лю-бив. Більше є прихильником урбаністичних подорожей. Люблю старі міста Украї-ни і світу. Найбільша атрак-ція – з картою незнайомого міста пройтися його химер-

ними вуличками і відчути архітектурно-мистецький ко-лорит. Це своє хобі намага-юся використати в журналі «Пам’ятки України». Тут ми з Лесею Богослов започатку-вали серію тематичних номе-рів, присвячених історичним містам України.

– Яким Ви уявляєте сво-го читача, читача журналу «Пам’ятки України»?

– Намагаюся зробити наш журнал цікавим для людей, котрі хочуть дізнатися більше про минуле. На мій погляд, се-ред контингенту зацікавлених передусім це такі категорії:

1) усі, хто цікавиться мис-тецтвом і архітектурою насе-

лених пунктів (архітектори, реставратори, історики, мис-тецтвознавці, митці тощо);

2) краєзнавці і мандрівники;3) освітяни (наш журнал

може бути успішно використа-ний на уроках історії для учнів та студентів);

4) музейники (ті, хто творять музеї, і ті, хто у музеї ходять).

– Як ставитеся до новіт-ніх технологій – Інтерне-ту, соцмереж?

– Нині без наявності у со-ціальних мережах видання просто не існує. Тому хочу, щоб усі 200 з лишком номерів були в електронних версіях в Інтернеті. Хотілося б мати мережевий варіант журналу, який би доповнював друкова-ний. Але на це треба людей і коштів.

Путівка в наукове життя

сторінки історіїЖурнал

всеукраїнський тижневик К*Ж№ 51–52, 19–31 грудня 2014 р. 7№ 51–52, 19–31 грудня 2014 р.

сторінки історії

Творчий шляхЄвген БУКЕТ

Про творчий шлях, зацікавлення і редакторську роботу в Національному газетно-журнальному видавництві спілкуємося з головним редактором журналу «Пам’ятки України» Лесею Богослов.– Коли Вас зацікавила іс-

торична тематика?– Ще в школі я цікавилася іс-

торією. Це були 1990-ті роки, ще не було підручників з іс-торії України, вчителька зна-ходила світлини з теми, яку вивчали на уроці, й вивішува-ла на дошці. Тож і я вирізала картинки з журналу «Вітчиз-на», який публікував «Істо-рію України-Руси» М. Грушев-ського, і приносила у школу. Згодом у продажу з’явився підручник «Історія України» Ф. Турченка, а вже через 10 ро-ків у видавництві «Генеза» я редагувала його видання.

– Коли Ви вперше озна-йомилися з журналом «Пам’ятки України»?

– Пам’ятки – це свідки історії, які можуть розповісти багато цікавого. Колись на книжко-вій виставці вперше побачила журнал «Пам’ятки України». І перше, що я подумала: «От би працювати в такому журналі!» Мрія здійснилася.

– Які ще видання Ви ре-дагували?

– Редагувала навчальні ви-дання, а саме шкільні підруч-ники з історії України та все-світньої історії для 5, 7, 8, 9, 10 й 11 класів. А також наукові іс-торичні монографії, «Енци-клопедію історії України».

– Чи приваблюють Вас подорожі? Адже для кож-ного поціновувача старо-житностей побачити їх на власні очі – чи не найбіль-ше задоволення…

– Я люблю їздити до Бережан, де на кожному кроці можна по-бачити унікальну пам’ятку іс-торії та архітектури. Гуляючи цим затишним і старовинним містечком, виникла ідея вида-ти номер журналу, присвяче-ний Бережанам. Здійснити за-дум мені, звичайно, допомогли місцеві краєзнавці, які й зібра-ли потрібний матеріал.

– Знаю, що Ви презенту-вали журнал за кордоном. Розкажіть про це деталь-ніше.

– Часопис «Пам’ятки Укра-їни» був представлений на «Дунайфесті – 2012» в Ульмі (Німеччина, Баварія). На цьо-му фестивалі ми демонстру-вали англомовні номери, в яких ішлося про українські пам’ятки футболу і мистець-кі пам’ятки Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника, а також було подано короткі історико-культурологічні на-риси про Київ, Львів, Харків і Донецьк.

Україномовні номери жур-налу теж викликали значний інтерес серед українців не тільки в Ульмі, а й в Авгсбур-зі. У 2012 році Україна вперше стала учасником «Дунайфес-ту», який проводиться раз на два роки (з 1998-го) в Ульмі та

Новому Ульмі. У фестивалі бе-руть участь країни, через які протікає річка Дунай, а саме: Румунія, Угорщина, Австрія, Сербія, Німеччина, Болгарія, Хорватія, Молдова, Словаччи-на. Ці держави представляють свою культуру, традиції, на-ціональні страви.

– Яким Ви уявляєте чита-ча «Пам’яток України»?

– Це, зокрема, вчителі, які мо-жуть використовувати матеріа-ли з журналу на уроках історії, студенти історичних факульте-тів і кожен, хто любить мандру-вати Україною та небайдужий до історії рідного краю.

– Як представлене ви-дання в соціальних мере-жах?

– Журнал «Пам’ятки Украї-ни» має офіційну сторінку на

Фейсбуці. Ми вже маємо близь-ко 2000 друзів. Це для нас дуже важливо, адже так підтриму-ється зв’язок із читачами. Ціка-во знати їхню думку з приводу публікацій у часописі.

Часто я, як адміністратор сторінки, проводжу конкурси, і нагородою для переможця стає свіжий номер «Пам’яток України».

Нещодавно наш журнал під-тримав фотоконкурс «Вікі лю-бить пам’ятки», членом журі якого я була.

На фотознімках: Леся Богослов з провідним автором

бережанського номера Б. Тихим; Леся Богослов прибирає могилу улюбленого письменника Івана

Багряного в Новому Ульмі В’ячеслава Галєвського

леся богослов

Головний редактор журналу «Пам’ятки України: історія та культура».

Народилася 7 березня 1982 року в м. Боярка Ки-ївської області. Закінчила Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна», здобула кваліфікацію бакалавра з журналістики, видавни-чої справи та редагування, а також ступінь спеціа-ліста з видавничої справи та редагування.

Працювала у видавництві «Генеза» на посаді ре-дактора у відділі суспільствознавчих дисциплін. Редагувала шкільні підручники з історії України та всесвітньої історії.

Член Національної спілки журналістів України.Люблю мандрувати маленькими містечками та

селами України. Найбільше мене цікавлять руїни, сакральні місця. Подорожую до іноземних країн, де завжди намагаюся більше дізнатися про тради-ції інших народів, їхні культурні надбання, гастро-номічні вподобання.

На фотознімку: Вручення подяки журналу «ПУ» від ГО «Вікімедія України»

Фото В’ячеслава ГАЛєВСьКОГО

ЖурналЖурнал

всеукраїнський тижневик К*Ж№ 51–52, 19–31 грудня 2014 р. 8№ 51–52, 19–31 грудня 2014 р.

сторінки історії

Анна ХрОБОЛОВА

Нещодавно в одній із виставкових зал музею Івана Гончара у Києві відбулося нагородження переможців української частини міжнародного фотоконкурсу «Вікі любить пам’ятки».

Інформаційними партне-ра ми проекту є газета «Культура і життя» та жур-нал «Пам’ятки України».

Учасники з усієї України за-вантажили 47 тисяч фотогра-фій понад 14 тисяч об’єктів культурної спадщини, най-більше з яких розташовано в Києві (2910 пам’яток), Львів-ській (1340) та Одеській (1254) областях. Кількісний показ-ник – найкращий серед 41 кра-їни, що взяли участь у проекті.

Перше місце на конкур-сі посіла робота професіона-лів фотографічної справи та поціновувачів архітектури в деталях – Олександра Ле-вицького і Дмитра Шаматажі – розписи Іллінської церкви Свято-Іллінського чоловічого монастиря в Одесі. Фотодоку-ментація пам’яток Одеси за-хопила переможців не лише

на час конкурсу: вони вже про-тягом шести років фотогра-фують архітектуру Південної Пальміри та наповнюють уні-кальний онлайн-каталог.

Друге місце посів Юрій Кли-менко зі знімком купола і роз-писів стелі Семінарської церк-ви (резиденція митрополитів Буковини та Далмації, Чернів-ці), а третє – Костянтин Бриж-ниченко зі світлиною Свято-гірської лаври на Донеччині.

Загалом у конкурсі взяли участь понад 500 фотогра-

фів. Окрім авторів десяти найкращих світлин, тради-ційно були нагороджені та-кож переможці у номінаці-ях «За найбільшу кількість сфотографованих пам’яток», «За найкраще фото облас-ті», «За найбільшу кількість сфотографованих пам’яток області».

Перше місце в номінації «За найбільшу кількість сфото-графованих пам’яток» розді-лили Вадим Косий, Крістіна Федорович та Віталій Іль-

ницький. Кожен сфотографу-вав понад тисячу пам’яток.

Цього року в конкурсі також було дві спеціальні номінації. Вадима Постернака було від-значено за «Найкращу серію фотографій Житомирщини». За перемогу в іншій спеці-альній номінації – «Пам’ятки дерев’яної архітектури Укра-їни» – журі в складі Олени Крушинської, Михайла Си-рохмана та Сергія Криниці загалом нагородило вісьмох авторів.

За три роки, протягом яких проводився конкурс «Вікі лю-бить пам’ятки», вдалося зібра-ти світлини вже 21802 україн-ських пам’яток, причому всі ці фото доступні для вільного ви-користання на умовах ліцензії Creative Commons.

Конкурсні списки наразі міс-тять понад 70 тисяч об’єктів культурної спадщини, тож за-лишається чимало роботи з фотографування пам’яток, яких ще немає у Вікісховищі. Також для використання цьо-го фотомасиву найближчим часом планується проведен-ня конкурсу, метою якого буде створення та ілюстрування статей про пам’ятки у вільній енциклопедії Вікіпедії.

Переможців вітає «Вікі любить пам’ятки»

обмеженість вибору?Громадська організація «Вікімедіа Україна» проводить в Україні фотоконкурс «Вікі любить пам’ятки» вже втретє. Тож вона має вже чимало ін-

струментів, які полегшують формування списків на підго-товчому етапі і роботу журі на підсумковому. Зокрема, оці-нювання конкурсних робіт від-бувалося спочатку онлайн: між членами журі випадковим чи-ном розділялися фотографії так, щоб кожне окреме фото бачили принаймні двоє оціню-вачів. Обрані в такий спосіб се-ред тисяч робіт світлини були об’єктами обговорення на під-сумковому засіданні.

Цього року оргкомітет вирі-шив відмовитися від підсум-кового засідання журі. Визна-чення переможців відбувалося в кілька етапів онлайн. І ста-тистичний інструмент очіку-

вано дав збій. Мене, як члена журі конкурсу попередніх ро-ків, шокувало, що пам’ятка-переможець минулого року – Святогірська лавра, – пред-ставлена в цьогорічній кращій десятці аж двома фотознімка-ми, одне з яких – на третій по-зиції. А комплекс споруд Хо-тинської фортеці XIII–XVIII

століть, що замикав трійку лі-дерів 2012 року, нині в дещо іншому ракурсі опинився на четвертому місці.

Викликає подив і наявність на перших двох призових міс-цях композиційно схожих зо-бражень внутрішніх оздоблень церков. Такі очевидні «ляпи» мали бути виправлені в процесі роботи журі, зокрема на очно-му засіданні, але статистична точність виявилася вищою, ніж здоровий глузд. Невже у нашій країні обмежена кількість уні-кальних пам’яток? Таке вра-ження, що колосальна підго-товча робота, в результаті якої кількість конкурсних об’єктів зросла за рік із 50 до 70 тисяч, була марною…

Журі 2012 і 2013 року форму ва-ло ся за принципом рівно мір ного пре дстав ництва про фе сій них фо то графів, па м’ят ко знавців та редакторів Вікіпедії. Цього року

серед 18 членів журі виявилося лише чотири історики. Це, на мою думку, також сприяло пев-ній обмеженості остаточного вибору. Загальне враження про конкурс виправили хіба що пе-реможці в спеціальних номіна-ціях, зокрема фотографії непе-ревершених зразків дерев’яного зодчества.

Звичайно, кількісні показ-ники проекту «Вікі любить пам’ятки» вражають, але ор-ганізаторам потрібно зважати ще й на національні культурні особливості, адже кожна світ-лина у десятці найкращих має бути не просто красивим зо-браженням, а ще й представ-ляти певний пласт віковічних традицій нашої землі.

євген БУКЕТ,член журі фотоконкурсу

«Вікі любить пам’ятки» 2012 та 2013 років

Журнал

всеукраїнський тижневик К*Ж№ 51–52, 19–31 грудня 2014 р. 9

сторінки історії

Олена ЗАХАряН

В Україні існує найбільше у світі дерев’яних церков – близько 2,5 тисяч (наступні за кількістю – Польща із 1,5 тис. і Румунія, в якої до 1,2 тис. таких церков).

Як відзначають екс-перти, у порівнянні з іншими державами, дерев’яні церкви в

Україні – найрізноманітніші за стилями.

Спеціальна номінація «Па-м’ят ки дерев’яної архітектури України» фотоконкурсу «Вікі любить пам’ятки» у партнер-стві з проектом «Дерев’яні храми України» була проведе-на цього року для підкреслен-ня особливого значення цих пам’яток, необхідності їхнього збереження та збору інформа-ції про них.

Відомий дослідник закар-патських дерев’яних храмів, мистецтвознавець, художник Михайло Сирохман на цере-монії нагородження перемож-ців фотоконкурсу зазначив: «Дерев’яні церкви – одні з найхарактерніших і найбільш “брендових” споруд України. Але через невігластво простих людей і недбальство чиновни-ків більшість дерев’яних цер-ков зазнала варварських “по-новлень” і переробок, через

що втратила свій оригіналь-ний вигляд, – і досконалість фотографії тут безпорадна».

За словами авторки проек-ту «Дерев’яні храми України» Олени Крушинської, особли-во важливим є збір і впоряд-кування переліку дерев’яних пам’яток, що здійснювалося в процесі підготовки до кон-курсу.

«Ці списки, які начебто й іс-нували, були недоступні не лише широкому загалу, а й фа-хівцям і громадським діячам, – сказала Олена Крушинська. – Обласні і районні чиновни-

ки, які мали б щодня працю-вати над реєстрами підкон-трольних пам’яток, насправді нічого не робили, крім того, що старі, ще радянського часу списки “губили” (іноді через недбальство, іноді навмисно) чи “ховали під сукно”». Пояс-нює О. Крушинська таку ситу-ацію просто: «Немає пам’ятки – немає і проблеми, немає не-зручних запитань, чому вона валиться або чому землю, що належить до охоронної зони, продано чи віддано в оренду».

Упродовж конкурсу було за-вантажено 1269 фотографій

402-х пам’яток дерев’яної архітектури України. Ці фо-тографії організатори пла-нують використати для ілю-страції відповідних статей у Вікіпедії.

Перші три місця у спеці-альній номінації фотографій дерев’яних пам’яток посіли: Георгіївська церква (Седнів, Чернігівська обл.) Сергія Ко-лотуші, Онуфріївська церк-ва (Липовий Скиток, Київ-ська обл.) Івана Бикова та Успенська церква (Новосели-ця, Закарпатська обл.) Тамаша Талера.

Спецномінація стала родзинкою конкурсу

унікальні шедевриОкрім трьох призових місць, у цій спеціальній номінації були відзначені кілька робіт за тематикою. Наприклад, у підномінації

«Цивільна дерев’яна архітек-тура» нагороджено Дениса Вітченка за серію фотографій комплексу лікарні для робітни-ків Володимирівської економії в Мурафі на Харківщині. Це ма-ловідома пам’ятка, що включає комплекс споруд: водолікарню, корпус служб і дерев’яну водо-гінну вежу. Остання не має ана-логів в Україні.

Також окремо відзначили дерев’яні млини. Призи забез-печив Назар Лавріненко, ав-тор проекту «Млини України»,

засновник Української млино-логічної асоціації. Переміг у номінації користувач Вікіпедії Kwidoo, автор фотографії ві-тряка у селі Кам’янське Запо-різької області.

Ще два призери в конкур-сі фотографії маловідомих пам’яток – світлина Пречистен-ської церкви в селі Ятрань Кі-ровоградської області Олексан-дра Зараховського і фотографія церкви в селі Обжиле Одеської області Дмитра Петкова.

Найкращою фотографією «пам’ятки, що потребує поря-тунку» стала робота Миросла-ва Переймибіди – настроєве і драматичне фото занепалої церкви XVII століття у селі Дернів на Львівщині.

ПеремоЖець номінаціїСеднівська Георгіївська церква – дерев’яний

православний храм, розташований у Седневі Чер-нігівського району Чернігівської області; цінна історико-архітектурна пам’ятка; рідкісний зразок монументальних дерев’яних споруд на Лівобереж-жі України періоду бароко.

Розташовується на піднесенні урочища Корон-ний Замок, у центрі древнього городища Сновськ.

Храм зведений не пізніше 1747 року без єдиного цвяха. Вважається, що в цій церкві святили свою зброю перед військовими походами козаки Сед-нівської сотні Чернігівського полку у XVII–XVIII століттях. Протягом тривалого часу Георгіївська церква була головним храмом містечка. Пам’ятку значно перебудували в 1852 році.

Церква стала популярною завдяки зйомкам у ній головних епізодів популярного радянського кіно-фільму «Вій» за однойменною повістю Миколи Гоголя.

фото на сторінКаХ 8–9 В основному тексті:

Під час церемонії нагородження переможців конкурсу. Фото Андрія МАКУХИ

Комплекс споруд Хотинської фортеці XIII–XVIII ст. Чернівецька область, Хотин. Світлина Антона СУПРУНЕНКА. 4 місце.

Онуфріївська церква. Липовий Скиток, Київська обл. Світлина Івана БИКОВА

Службові корпуси лікувальні для робітників Володимирівської економії Харитоненка 1892р., с. Мурафа, Краснокутський р-н, Харківська обл. Світлина Дениса ВІТЧЕНКА

У бічних колонках:

Іллінська церква Свято-Іллінського чоловічого монастиря. Розписи головного нефу зсередини. Одеса. Світлина Олександра ЛЕВИцьКОГО,Дмитра ШАМАТАжІ. Переможець конкурсу

Святогірський монастир. Донецька область, Святогірськ. Світлина Костянтина БРИжНИЧЕНКА.3 місце

Купол і розписи стелі Семінарської церкви. Пам’ятка є частиною комплексу резиденції митрополитів Буковини та Далмації, який занесений до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. Чернівці. Світлина Юрія КЛИМЕНКА. 2 місце

«Будинок із химерами» (1901–1903), Київ. Світлина Сергія РИжКОВА

Пречистенська церква, Новоархангельський район, с. Ятрань, вул. Леніна Світлина Олександра ЗАРАХОВСьКОГО

Журнал

всеукраїнський тижневик К*Ж№ 51–52, 19–31 грудня 2014 р. 10

олена моКроусова

Олена Мокроусова – головний спеціаліст Ки-ївського науково-методичного центру з охо-рони, реставрації та використання пам’яток історії, культури та заповідних територій, історик-мистецтвознавець. Одна з найпродуктивніших дослідниць Києва, авторка десятків статей, при-свячених архітектурі міста ХІХ – початку ХХ ст. Зна-вець творчості Павла Альошина.

реПресований буДиноК

Весною 1914 року напроти Софії Київської по-чав зростати величезний будинок, який незаба-ром здивував киян, вже звичних до стильового розмаїття, несподіваною архітектурою – хви-лястими фронтонами, дахом із заломами, ори-гінальними лиштвами і сандриками та витон-ченим білосніжним орнаментом на блакитному фоні. Сучасні дослідники назвали будинок на Софійській площі «справжньою симфонією ба-рокових форм», що багатством та витонченістю скульптурного декору не поступався автентич-ним бароковим орнаментам Софійської дзві-ниці.

Під час відступу з Києва фашистів у 1943 році бу-динок на Софійській площі був частково пошко-джений, але не зруйнований остаточно. Знач на частина київських будівель, що стояла після ві-йни у такому стані, була відновлена. Але творін-ню Альошина не пощастило. Як гадають, його стиль не відповідав ідеології держави.

На фотознімку: Будинок Альошина на Софійській площі. Фото 1930-х рр.

Олена МОКрОУСОВА

Із власного досвіду можу засвідчити, що автори статей із більшим ентузіазмом готують матеріали до тематичних збірок.

Саме тому особливо ці-каво було працювати для випуску кількох номерів «Пам’яток

України» у 2012−2014 роках.У липні 2012 року вийшов

номер «Київ. ХІХ – початок ХХ ст.» (№ 7). До нього уві-йшли маловідомі або взага-лі невідомі наукові матеріа-ли. Цікавим виявилося одне з перших досліджень про готель «Європейський» на сучасній однойменній площі. У розвід-ці архітектора Т. Ширяєва по-дана історія будівництва та особливості функціонування готельного закладу.

Історія іконостасів церкви Миколи Доброго висвітлена у статті С. Оляниної, яка дослі-джує іконостаси у київських храмах. Один із найповаж-ніших за віком києвознавців Д. Малаков провів своєрідну екскурсію Байковим цвинта-рем, розповідаючи про лю-теранські поховання відомих киян, німців за походженням.

Дві статті присвячені мону-ментам – одному із символів міста на Софійській площі та пам’ятнику, який Київ так і не

побачив. Історик О. Кучерук не тільки виклав історію створен-ня пам’ятника Б. Хмельницько-му, а й провів аналіз трансфор-мації написів на постаменті. У розвідці про пам’ятник Т. Шев-ченку, на створення якого у 1910−1913 роках відбулося чоти-ри мистецькі конкурси, О. Мо-кроусова проаналізувала всі ві-домі нині проекти.

2014 року, у травні, коли Київ святкує День міста, з’явився другий тематичний випуск про Київ (№ 5), до якого увійшли не менш цікаві матеріали.

Огляд забудови дореволю-ційного Хрещатика підготу-вав А. Третьяков. Гарно ілю-стровану статтю про видатний

київський пам’ятник Магде-бурзькому праву написала ві-домий києвознавець М. Ка-домська. Історія неіснуючого нині будинку Київського кре-дитного товариства на вул. Інститутській висвітлена у розвідці О. Мокроусової. То-понімію Києва крізь відбиття історичної пам’яті розкриває І. Гирич. І. Однопозов у сво-їй статті охопив втрачені нині громадські споруди повоєнно-го Києва.

Видатному українському ар-хітекторові Павлу Альоши-ну був присвячений випуск «Пам’яток України» за листо-пад 2013 р. (№ 11). Його уклас-ти було дещо складніше, ніж

загальні випуски про Київ чи Харків: знавців творчості П. Альошина менше, ніж крає-знавців. Тому довелося підго-тувати кілька власних розві-док, зокрема про небезпечну для архітектора звинувачу-вальну кампанію 1935 року та статтю про скульптурне опоря-дження Педагогічного музею.

Упорядникам вдалося залу-чити авторів з інших міст, що пов’язані з життям і творчістю П. Альошина. Так у журналі з’явилася розповідь архітек-тора Є. Губкіної про комплекс споруд соцміста «Новий Хар-ків». Про першу самостійну санкт-петербурзьку роботу Альошина, яка залишилася в тодішній столиці держави єдиною, – будинок Ф. Бажано-ва – підготувала дослідження молода петербурзька дослід-ниця модерну А. Долгова.

Не менш цікавим є матеріал Т. Ширяєва про участь П. Альо-шина в перебудові київських готелів у 1930-х роках. Ще одна стаття О. Мокроусової та М. Ка-домської, присвячена 100-річ-чю особняка Ковалевського в Києві, на розі вулиць Шовко-вичної та Пилипа Орлика, є стислою версією книги про цей шедевр київської архітектури.

На фотознімку: Готель «Континенталь» на вул. Городецького в Києві.

Архітектори Е.-Ф.  Брадтман і Г. Шлейфер. 1905 р.

Київські номери

сторінки історії

Періодичні науково-популярні журнали вирізняються широким змістом своїх статей – в одному номері знаходимо і тексти про пам’ятки архітектури, і нариси про персоналії, і спогади та художні твори. Широке й різнобічне висвіт-

лення історії, краєзнавства є важливим, але такий підхід має й свої недоліки.

Саме тому популярності се-ред читачів набирає формат тематичних випусків. Журнал «Пам’ятки України» актив-но працює в цьому напрямку. Групування матеріалів за гео-графічним, біографічним чи іншим принципом дає змо-гу зусібіч розкрити тему. Крім того, статті різних авторів,

об’єднаних спільною ідеєю, кра-ще відкладаються у пам’яті, про що неодноразово згадували ша-нувальники «Пам’яток». Кож-не таке тематичне видання стає окремою історичною книжкою, хоч і невеликого обсягу.

На фотознімку 1910-тих рр. Ганна Ковалевська із сином у кімнаті-купе в особняку М. Ко-валевського. За побажанням за-мовника, архітектор спроекту-вав приміщення, що за формою та внутрішнім опорядженням імітувало купе залізничного вагона. Ця кімната відповіда-ла справжньому купе пасажир-ського вагона як романтичний спомин про подорож, під час якої власник будинку познайо-мився з майбутньою дружиною.

(Докладніше читайте «Пам’ятки України», 2013, № 11)

запит на тематичність

Журнал

всеукраїнський тижневик К*Ж№ 51–52, 19–31 грудня 2014 р. 11

сторінки історії

Тамара ДЕМчЕНКО, Світлана ІВАНИЦЬКА

У № 8 за 2012 р. опубліковані цікаві розвідки І. Гирича, О. Леонтович, Ф. Погребенника, В. Подриги та В. Шевчука, присвячені Володимиру Миколайовичу Леонтовичу (1866–1933)

Громадсько-полі тич ному діяче ві, ме-ценату, письменнику тради ційно-реалістичної школи в укра їнсь кій лі-тературі кінця XIX – початку XX ст.

Доля й спадщина мистецтвознавця доби «Розстріляного відродження» Федора Людвіговича Ернста (1891–1942) давно перебуває в колі уваги редакції «Пам’яток України».

Невипадково № 10 за 2012 р. було при-урочено до 120-ї річниці від дня наро-дження й повністю присвячено життєво-му шляху та науковій діяльності вченого. С. Білоконь у статті «Місце Федора Ернста в історії української культури ХХ ст.» зу-мів донести до читача пафос життя люди-ни, яка відчайдушно виступала «в оборо-ні української спадщини».

№ 12 за 2012 р. присвячений 150-річ-чю від дня народження громадсько-культурного діяча, мецената, батька української преси в Наддніпрянщині, автора знаменитих спогадів і щоденни-ків Є. Чикаленка (1861–1929). Осмис-люючи суспільствознавчі уроки Чика-

ленка, І. Гирич характеризує його як «демократичного консерватора» та «не-буденного й далекоглядного суспільно-го мислителя», ставить його місце поряд із такими велетами, як М. Грушевський, В. Липинський і Д. Донцов. І. Старовой-тенко реконструює історію написання та друку мемуарів і щоденників Є. Чика-ленка.

Чикаленку-меценату присвячена стаття С. Панькової. У рубриці «Пам’ять місця» вміщено три нариси, де змальовано хутір Перешори на Херсонщині, оприлюднено

дані про меморіальні адреси Одесі, пока-зано побут родини Чикаленків у с. Коно-нівка на Полтавщині та в Києві.

№ 9 за 2013 р. присвячений 140-й річ-ниці від дня народження правника, публіциста, критика, літературознав-ця, громадського й політичного діяча Михайла Михайловича Могилянсько-го (1873–1942), якого зазвичай імену-ють «письменником честі». Автори реконструювали його життєвий і твор-чий шлях, формування національної ідентич ності, приділили значну увагу іс-торії роду та родини Могилянських, роз-крили стосунки письменника з чернігів-ським адвокатом І. Шрагом та видатним майстром слова М. Коцюбинським. С. Ляшко вперше в повному обсязі опри-люднила автобіографічні матеріали Ми-хайла Могилянського.

№ 6 за 2014 р. присвячено Василю Гри-горовичу Кричевському – «творцю націо-нального стилю в мистецтві». У вступній статті акцентується увага на поверненні спадщини митця до скарбниці модерної культури. В інших матеріалах розповіда-ється про Харківські споруди майстра, створення будинку Полтавського земства, пленерні студії майстра та про Софію Київську, про створений за його участі Будинок-музей Т. Шевченка в Каневі. Ді-знаємося також про стосунки В. Кричев-ського з М. Грушевським.

На фотознімку: М. жук. Портрет Михайла Могилянського. 1924 р.

Знакові постаті модерної доби тамара ДемченКо

Тамара Демченко – кандидат історичних наук, доцент кафедри історії та археології України Інсти-туту історії, етнології та правознавства імені О. Ла-заревського (Чернігівський національний педаго-гічний університет імені Т. Шевченка), заслужений працівник освіти України. Автор численних публі-кацій про українських діячів Чернігова XIX – почат-ку ХХ ст., зокрема про родину Шрагів.

світлана іваницьКа

Світлана Іваницька – кандидат історичних наук, доцент кафедри соціально-гуманітарних дисциплін Запорізького інституту економіки та інформаційних технологій. Дослідник укра-їнського суспільно-політичного життя Нової та Новітньої доби. Вивчає публіцистичну творчість С. Єфремова.

злиття любові й пієтетуІнтерес до конкретних персоналій, осіб як «першого», так і «другого» ряду в громадсько-політичному й культурному житті України на тлі подій «Великої історії» ХІХ–ХХ ст. Один із провідних напрям-

ків часопису «Пам’ятки Украї-ни: історія та культура» в його оновленому форматі.

За словами шеф-редактора Ігоря Гирича, «відтепер “па-м’яткою” для нас стає і сама іс-торична постать. Нас почали цікавити особистості, які позна-чали собою добу, які творили нові духовні й мистецькі вартос-ті, ставали світочами україн-ського національного простору. Місця, пов’язані з пам’яттю про них, теж мають стати об’єктами нашого часопису» (ПУ. – 2014. – № 2.– С. 3).

Підсумовуючи огляд «імен-них» номерів журналу, за-значимо, що залюд нення

й «заземлення» історико-культурного і мистецтвознав-чого простору України ХІХ–ХХ ст. шляхом поєднання наукових біографій чільних ді-ячів громадського, культурно-го, наукового життя, з описом пам’ятних місць їхньої жит-тєдіяльності, що збереглися в тому чи іншому населеному пункті, із залученням засобів візуалізації, є найбільш пер-спективним шляхом для по-пуляризації культурної спад-

щини українського народу й виховання патріотизму.

«Пам’яткам України» власти-ве послідовне дотримання го-ловного постулату візуалістики: гармонії між чуттєвим і раці-ональним знанням, пропор-ційного співвідношення між текстом та ілюстративним ря-дом. Кожен з оглянутих номе-рів був створений авторською командою і редакційним колек-тивом з великою любов’ю та пі-єтетом до центральних поста-

тей. Більшість студій є живими, теплими, «дихаючими», емо-ційними, відтак доступними не тільки для академічного кола, але й широкого загалу. Таким чином усуваються раніше май-же непереборні розділові межі між «професійною історіогра-фією» та «історією для широко-го читача».

Часопис гідно репрезен-тує такий дослідницький на-прямок, як персоналістика у пам’ятках історії та культу-ри, а тому має стати в наго-ді фахівцям-гуманітаріям і дослідникам-аматорам, усім, кому не байдужа історія Укра-їни, доля її мислителів, літе-раторів, митців, громадських діячів, меценатів та представ-ників відомих родин.

Тамара ДЕМЧЕНКО, Світлана ІВАНИцьКА

На фотознімку: Полтавський краєзнавчий музей імені Василя

Кричевського

Журнал

всеукраїнський тижневик К*Ж№ 51–52, 19–31 грудня 2014 р. 12

сторінки історії ольга гураль

Ольга Гураль, 1982 р. н., м. Київ. 2004 року за-кінчила Національний педагогічний університет імені М. Драгоманова за спеціальністю українська мова, література та історія. Заступник директора з наукової роботи Музею видатних діячів україн-ської культури Лесі Українки, Миколи Лисенка, Па-наса Саксаганського та Михайла Старицького.

національниймузей у львові

«…З нього розгортати перед світом хоч дрібну частину цінностей української культури», – ці сло-ва директора Національного музею у Львові Іла-ріона Свєнціцького якнайглибше виражають сут-ність, призначення і покликання національного музею в розумінні його засновника митрополита Андрея Шептицького та його найближчих сорат-ників, залучених до реалізації величного задуму, якому судилося стати поміж найвизначніших здо-бутків українського генія ХХ століття.

Андрей Шептицький 1905 року створив у ком-плексі резиденції львівських архієреїв на Свято-юрській горі Церковний музей. Від 1909-го вона змінила статус і вже як Національний музей 13 грудня 1913 року відкрилася для відвідувачів у спеціально придбаній на кошти митрополита віллі неподалік від корпусу університетської бібліоте-ки. Головним завданням установи став порятунок національно-мистецької спадщини у західноукра-їнському регіоні.

Володимир АЛЕКСАНДРОВИЧНа фотознімку: Історичний будинок

Національного музею у Львові

Ольга ГУрАЛЬ

Про Печерську лавру вже видано багато науково-популярної літератури.

Саме в номері «Пам’яток України», присвяче-ному Національному Києво-Печерському

історико-культурному заповід-нику, можна вперше прочитати про нові дослідження монумен-тального живопису Троїцької надбрамної та Трапезної цер-ков, дізнатися про склад фон-дів, особливості іконографії та іконопису в лаврських назем-них та підземних церквах, нові факти про знищення Успен-ського собору в 1941 році.

У грудні 2013 року, до 100-річчя відкриття Націо-нального музею у Львові імені Андрея Шептицького, вийшов друком відповідний номер журналу. У ньому до уваги чи-тачів була представлена істо-рія створення музею, розкрита роль, яку відіграв у ньому ми-трополит Андрей Шептиць-кий, ішлося про шедеври українського малярства та уні-кальні твори мистецтва з фон-дової колекції закладу.

Не менш цікавими виявили-ся історії меморіальних екс-

позицій. Першою спробою їхнього висвітлення стало ви-дання номера, присвяченого Історико-меморіальному му-зею Михайла Грушевського. Його експозицію відтворено у садибі Грушевських, придба-ній 1908 року. Відтоді, як у бу-динку оселилася славетна ро-дина, це місце стало одним із центрів громадського та куль-турного життя Києва.

Підготовка до відкриття му-зею розпочалася ще 1992 року, і, як написала у вступній стат-ті директор музею Світлана Панькова: «Музей мав на той час єдиний і найцінніший екс-понат – Дім Грушевських… І

вже перші надходження, пере-дані родиною Пустовотів, що мешкали в домі з 1947 року і з великою любов’ю зберігали унікальну колекцію славної української родини, вражали і вселяли надію: “Ми відроди-мо цей дім!”». Нині зібрання музею налічує понад 7 тисяч експонатів і постійно попо-внюється. Історія цієї унікаль-ної садиби, куточки Києва, пов’язані з іменем Михайла Грушевського, історія книго-збірні та унікальні експонати з фотоархіву знайшли своє міс-це на сторінках журналу.

Музей Михайла Старицького, що став темою жовтневого но-

мера 2014 року, є частиною Му-зею видатних діячів української культури Лесі Українки, Мико-ли Лисенка, Панаса Саксаган-ського, Михайла Старицько-го. Його природними межами є будинки, в яких наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття проживали родини велетнів української культури – Коса-чі, Лисенки, Старицькі. Трохи пізніше неподалік оселився П. Саксаганський. У будинку, де відкрито музей М. Старицького, письменник орендував кварти-ру з 1901 до 1904 року, бо не мав власної оселі в Києві.

Готуючи відповідний випуск «Пам’яток України», авто-ри не обмежилися тематикою корифея українського теа-тру. Адже більшу частину ме-моріальних реліквій станов-лять матеріали дітей та онуків М. Старицького – родин Чер-няхівських та Стешенків. Тому більшу частину журналу було присвячено постатям зятів Михайла Старицького – Олек-сандра Черняхівського, Івана Стешенка, онукам Ярославу та Ірині Стешенкам.

На фотознімку: Кімната «життя родини Старицьких у

1904–1918 рр.» Фрагмент інтер’єру. Музей Михайла Старицького

Музейні номери журналу

Читачам, які цікавляться історичним та культурним надбанням нашої країни, добре відомий журнал «Пам’ятки України». Традиційно, з 1969 року, на сторінках

часопису друкувалися матеріали, присвя-чені пам’ятним куточкам нашої країни, мистецьким цінностям та дискусійним питанням, що виникали в наукових та му-зейних колах.

Але в останні три роки тематика видан-ня почала розширюватися. Її доповнили номери, повністю присвячені заповідни-кам (Софії Київській і її філіям, Києво-Печерській лаврі) та окремим музеям (Національним музеям у Львові, меморі-альним будинкам-музеям Михайла Гру-шевського та Михайла Старицького). Як і раніше, актуальними залишилися теми пам’яткознавства, бібліографія, дискусії, але особливої актуальності набрали мало-відомі загалу таємниці музейних фондів.

А почалося все 2011 року, коли до 1000-річчя Національного заповідника «Софія Київська» вийшов відповідний но-мер часопису. Досвід виявився напрочуд вдалим, отримав безліч схвальних відгуків

читачів. Потому вийшли інші номери, стат-ті в яких охопили питання історії заповід-ника, особливостей його фресок та графіті, унікальних історичних зображень, зниклих останків Ярослава Мудрого та інші. Були

вони не лише цікавими для широкого кола читачів, а й викликали наукову дискусію щодо часу будівництва Святої Софії.

Лютневий номер 2013 року присвятили Києво-Кирилівській церкві, яка по пра-ву вважається однією з найдревніших споруд міста. Збудовано її було у ХІІ сто-літті, тож не дивно, що в її стінах, окрім історичних шедеврів, приховані й неаби-які загадки. Тому й увага авторів журналу була сфокусована не лише на архітектур-них особливостях та питаннях заснування культової споруди, а й на унікальних, час-то загадкових особливостях будови.

Звичайно, неможливо в обмеженому просторі газетної публікації охопити все розмаїття тем, що знайшли втілення на сторінках «Пам’яток України». Тому най-кращим підсумком написаного буде поба-жання всім небайдужим до питань історії та культури погортати його сторінки.

На фотознімку: Михайло Грушевський. Львів. 1903 р. Фотограф E. Trzemeski. З автографом

М. Грушевського – «1907/8». Фото було знайдено під старим паркетом під час реставрації

будинку меморіальної садиби на вул. Паньківській, 9

від святої софії до грушевського

Журнал

всеукраїнський тижневик К*Ж№ 51–52, 19–31 грудня 2014 р. 13

сторінки історії вітаЄмо!

Наш колега Іван Малюта став лауреатом літера-турної премії імені Василя Юхимовича в номінації «Публіцистика» за книгу «Агов!»

Іван Малюта – син Трохима і Явдохи – народився, так би мовити, давненько, бо вже став «срібним» чоловіком.

За першим фахом – інженер.Публіцист, краєзнавець і трохи віршує: /На пое-

зію мою //Я гарантію даю: //Можна ставити клеймо //«Без комуно-ГМО»/.

Зазнавши репресії (1972) за відмову допомог-ти слідчим – свідчити проти ув’язнених в Одесі трьох правозахисників, аж до розвалу комуно-московської імперії перебував під «ковпаком» КДБ. Лише наприкінці горбачовської відлиги дуже «компетентні органи» дозволили, попри безпар-тійність, заробляти на хліб аж у республіканській пресі.

З 1989-го був «прописаний» – понад 20 років – на посаду заввідділу редакції журналу «Україн-ська культура».

Книгу-поклик «Агов!», куди увійшли розпо-віді – переважно на основі карних справ – про політв’язнів, переслідування інакодумців опри-чниками радянської влади, а також спогади про пережите під назвою «З імперативного трикут-ника», видав наприкінці 2012 р. За сюжетом од-ного з розділів можна припустити, що під час пріснопам’ятної перебудови просив навіть у Всевишнього – наче православний атеїст – до-помогти вступити до… партії безбожників, щоби потай розвалювати ї ї зсередини. Стратегія ідеологічної диверсії була вчасно розгадана за-вдяки пильності 1-го відділу. І за це тепер вдяч-ний йому, інакше мав би проблему із люстраці-єю у власному сумлінні.

Іван Малюта – автор численних краєзнавчих до-сліджень і публікацій про Голодомор.

Підготував до видання другу книжку з історії отчого краю, зокрема й із записами бувальщин – невигаданих оповідок. У цілому то є своєрідна розлога хроніка з публіцистичними вставками: /Чи не зганьбив своє ім’я // І що зробив для свого краю – // Нехай читач себе спитає //За цим літо-писом діянь/.

Заслужений журналіст України. Почесний грома-дянин села Цибулівка на Вінниччині. Письменник.

Із жовтня 2014 року – член Національної спілки краєзнавців України.

За третім ярусомІван МАЛюТА

Як тільки заходиш до церкви, погляд зазвичай зупиняється на іконостасі – найошатнішому релігійно-мистецькому витворі.

Зрештою фокусується на найвищому ярусі. На центральній іконі «Спа-ситель на престолі».

І навряд чи хтось міг здога-датися, що саме там – одна із таємниць храму на Старій Ци-булівці. Воістину кажуть, що найліпше заховати чи просто зберігати – на видному місці.

Новий, триярусний іконостас в Олександро-Невській церкві постав на початку ХХ століття. Так запевняли мене ще в 70-ті роки кілька старожилів – свід-ків його урочистого освячення.

Це настільки велична й намо-лена святиня, що знавці шука-ють аналогію, за яким зразком вона створена. Знову ж таки, за переказами, цей іконостас вважають наслідуванням (ко-пією?) того, що нібито є в одно-му із храмів Києво-Печерської лаври. Ймовірно, саме звідтіля привнесли ескіз майстри, за-прошені з Києва.

Наприкінці 2013 року в од-ній із телефонних розмов зі мною В. Черній пригадав, що його батько, який старостував у церкві, під час ремонту ба-

чив звіддалік – із риштовання – різьблені написи за верхнім ярусом іконостасу. Я здогадав-ся, що саме там має бути роз-гадка його створення.

На моє нагальне прохання церковний староста Василь Шу-мейко організував прочитан-ня того тексту. Допомагав йому Микола Мельник, який зумів дістатися по хитких зв’язаних драбинах нагору і повідомив, що напис справді різьблений. Та ще й церковнослов’янською мовою. Він же здійснив першо-прочитання, щоправда, із суттє-вими помилками.

Невдовзі Олег Генделека, учитель інформатики тутеш-ньої школи, зумів зазнімкува-ти по частинах – через малу відстань між вівтарем та іко-ностасом – оригінал чималого

тексту. Наведу його в перекла-ді українською.

При державі благочестивого самодержавного государя імпе-ратора Миколи Олександрови-ча ІІ, із благословення преосвя-щенного Серафима, єпископа Подільського і Брацлавського, при настоятелю церкви – свя-щенику Сергієві Чеканському учинено розпис храму, влашто-вано цей іконостас у с. Цибу-лівка Ольгопільського повіту і освячено 1910 р. м. грудня 16 дня.

Розпис виконаний живопис-цями Григорієм Потіним і Фе-дотом Гиричем. Підрядчиками були М. Мосяков і Є. Ващенко.

Вартість розпису храму та іконостаса 5000 крб.

Можна припустити, що ма-лярні роботи у церкві, яка освячена 1876 року, стосува-

лися переважно поновлен-ня дещо збляклих ікон та ма-льованих сюжетів на біблійні теми. І до кошторису включе-на, безперечно, вартість мате-ріалів, фарб, золочення тощо.

Найбільш дорогими були різь-блення та розпис іконостаса. І в цілому вартість усіх робіт, як на ті часи, таки чимала. Пожертви доводилося збирати кілька ра-зів. З приводу цього було чима-ло невдоволених парафіян.

Вдамося до орієнтовних роз-рахунків.

Станом на 1903 р. на Старій Цибулівці значилося 488 дво-рів. Очевидно, були такі бідня-ки, які майже нічого не могли вділити на оновлення храму.

Про рівень тодішніх заробітків можна судити зі спроможності двох соціальних прошарків.

50 крб. – таке річне жалу-вання було у першого псалом-щика, а це – трішки більше 4 крб. за місяць, 14 коп. за день. Стільки ж приблизно становив денний заробіток селянина на панському полі.

Отже, пожертва (близько 5 крб.) була досить обтяжливою навіть для середняка.

До речі, своїм заробітком були вельми невдоволені жи-вописці і підрядчики. З вини попа С. Чеканського. Але про це – в іншій розповіді.

На фотознімку: фрагмент різьбленого напису

Дем’яненко-Яцишина Тетяна Василівна (1894).Приречена на самотність.Син Танасій загинув десь на

війні. А чоловік – Ісак Анто-нович Яцишин (1887) подався на заробітки в Америку, коли ще була вагітною.

Чи не єдина радість – від онуки Олі. Хоча вона вже дав-но виїхала з чоловіком до При-балтики.

Іконостас на Старій Цибулів-ці зробили новий перед моїм заміжжям. За кілька років до Першої великої війни. Тоді ж підмальовували й золотили храм.

Було двоє малярів. За стар-шого – той, що вирізав іко-ностас. Мав він років сорок п’ять. Був кульгавий і скосо-бочений. Як малював, дивля-чись збоку, так і пересувався. Жив у Юхима Малюти й Ки-рила Худенка. Говорив, як у нас, українською.

Допомагали малярам двоє мо-лодих хлопців. Ніби підручні.

Матеріали й золочення – дуже дорогі. Збирали гроші кілька разів. Здається, із за-можних за кожен морг поля – 10 руб., з кожного дорослого члена сім’ї – 3 руб., стільки ж

– за хату, навіть за вікна – по 1 руб.

До кінця року всі роботи у храмі закінчили.

Тоді ж на церкву виніс два хрести Загурський – дужий чо-ловік із Нової Цибулівки, який жив біля Качурів.

І все було б добре, якби роз-рахувалися з майстрами по-чесному. Бо наш батюшка – Сергій Чеканський, казали вони на прощання, виявився лукавим і жадібним.

Під час робіт просив у них золотити за свій рахунок, поки збиратимуть гроші. А коли вони виїздили й треба було оплатити витрати, піп відмовився. Сказав, що це не передбачено договором.

Шкода тих малярів, дуже шкода. Залишили нам вели-ку красу у храмі. А самі, обра-жені, з тяжким серцем поки-дали наше село. І все – через отого скупого попа Чекан-ського.

Мабуть, за ту кривду май-страм пішло за вітром його ба-гатство, коли селяни почали ворохобити.

Запис 28.04.1977

Іван МАЛЮТА

було двоє малярів…

Журнал

всеукраїнський тижневик К*Ж№ 51–52, 19–31 грудня 2014 р. 14

столична афішаредактор

Алла ЯКОВЕНКО

АРТ-ЦЕНТРИарт-центр «я галерея»www.yagallery.com.uaКиїв, вул. Хорива, 49б, тел. (044) 492-92-03Альбіна Ялоза «По той бік» (до 12 січня)Час роботи: з 10.00 до 19.00, нд. – вихідний.арт-центр я. гретераwww.greter-art.comКиїв, вул. Вадима Гетьмана, 6 (ТЦ «Більшовик» Блок А, 4–6 поверх),тел. (044) 200-07-60Ірина Колесникова «Ейфорія». Живопис(до 8 лютого)

Ірина Колесникова. Натюрморт з гранатом

Час роботи: щодня з 11.00 до 21.00.

МУЗЕЇнаціональний ХуДоЖній музей уКраїниwww.namu.kiev.uaКиїв, вул. М. Грушевського, 6, тел. (044) 278-13-57Українсько-німецький художній дослідницький проект «Герої. Спроба інвентаризації» (до 29 березня)Час роботи: ср., чт., нд. – з 10.00 до 18.00, пт. – з 12.00 до 19.00, сб. – з 11.00 до 18.00, пн., вт. – вихідні.

національний музей мистецтв імені богДана і варвари ХаненКівwww.khanenkomuseum.kiev.uaКиїв, вул. Терещенківська, 15-17, тел. (044) 235-32-90«Шекспирівська галерея та інші шедеври видавництва Джона Бойделла»(до1 лютого).Час роботи: з 10.30 до 17.30, пн., вт. – вихідні.національний музей уКраїнсьКого нароДного ДеКоративного мистецтваwww.mundm.kiev.uaКиїв, вул. Лаврська, 9, корп. 29, тел. (044) 280-13-23Культурно-мистецький проект «Чайник як привід для бесіди». Виставка чайників із музейної колекції кераміки та презентація авторських робіт сучасних художників-керамістів. Тематичні мистецькі вечори-чаювання (до 20 січня)Колективна виставка «Квадра міні-метал. Ювелірне мистецтво – міні-емалі» (до 25 січня)Час роботи: з 10.00 до 18.00, вт. – вихідний.музей історії КиЄваwww.kyivhistorymuseum.orgКиїв, вул. Б. Хмельницького, 7, тел. (044) 520-28-22«1914. Київ. Мир/війна» (до 18 січня)Виставка до 100-річчя початку Першої світової війни.Новорічна виставка авторської ляльки. Живопис Ігоря Єлисєєва (до 22 січня) Час роботи: з 10.00 до 19.00, пн. – до 16.00.музей театрального, музичного та Кіномистецтва уКраїниwww.tmf-museum.kiev.uaКиїв, вул. Лаврська, 9, корп. 26, тел. (044) 280-18-34«І мертвим, і живим, і ненарожденним…» (до 15 березня)Виставка до 200-річчя від дня народження Тараса ШевченкаЧас роботи: з 10.00 до 17.00, вт. – вихідний.

ГАЛЕРЕЇгалерея «BRUCIE COLLECTIONS»www.bruciecollections.comКиїв, вул. Артема, 55б, тел.: (044) 205-42-64Елвін Бут (Великобританія) «Втілене». Художні світлини (до 1 лютого).Час роботи: з 11.00 до 19.00, сб. – до 18.00, нд. – з 12.00 до 17.00.галерея «Парсуна»www.parsuna.uaКиїв, вул. Хорива, 43, тел. (044) 425-24-15Анна Ярмолюк. «Круговерть». Пастелі, авторські ляльки (до 15 січня)Час роботи: з 10.00 до 18.00, сб. – з 11.00 до 17.00, нд. – вихідний.галерея «триПтиХ арт»www.triptych-art.comКиїв, вул. Десятинна, 13, тел. (044) 279-09-49Олексій Литвиненко. Живопис (до 30 грудня)

Олексій Литвиненко. Великий вибух

Час роботи: з 11.00 до 19.00, нд. – до 18.00, пн. – вихідний.

ТЕАТРИнаціональна оПера уКраїни імені тараса шевченКаwww.opera.com.uaВул. Володимирська, 50, тел. 279-11-69 (каса)24 – Дж. Верді «Бал-маскарад»25 – Дж. Верді «Травіата»26, 27 – Новорічний гала-концерт27 (12.00), 28 (12.00), 30, 31 (12.00, 17.00) – П. Чайковський «Лускунчик»28 – Ж. Бізе «Кармен»Вартість квитків: 20–300 грн.національний аКаДемічний Драматичний театр імені івана франКаwww.ft.org.uaПл. Івана Франка, 3, тел. 279-59-21 (каса)24 – М. Гоголь «Одруження»25 – В. Шекспір «Приборкання норовливої»26 – Т. Шевченко «Назар Стодоля»27 – О. Кобилянська «В неділю ранозілля копала…»28 – «Едіт Піаф. Життя в кредит»30 – Г. Горін «Кін IV»Вистави для дітей27 (11.00, 14.00) – Г. Гладков, В. Ліванов,Ю. Ентін «Бременські музиканти»28 (11.00, 14.00) – «Попелюшка»30 (12.00) – Е. Т. А. Гофман «Лускунчик»Камерна сцена імені Сергія Данченка24 – Morituri te salutant (за В. Стефаником)28 – «Момент кохання» (за В. Винниченком)Вартість квитків: 20–250 грн.національний аКаДемічний театр імені лесі уКраїнКиwww.rusdram.com.uaВул. Б. Хмельницького, 5, тел. 234-42-23 22 – А. Чехов «Вишневий сад»24 – В. Шекспір «Джульєтта і Ромео»25 – Б. Нушич «Д-р» 26 – Ж. Ф. Реньяр «Шаленство кохання»27 – «Нахлібник» (за І. Тургенєвим)28 – Леся Українка «У полоні пристрастей» (Камінний господар)29 – Д. Патрик «Дивна місіс Севідж» 30 – Ж. Б. Мольєр «Уявно хворий» 31 – Р. Куні «№13» (Шалена ніч, або Одруження Пігдена)Вистави для дітей27 (13.00), 28 (13.00), 30 (13.00) – В. Алдошин, О. Нікітін «Новорічні сюрпризи»Нова сцена22 (20.00) – Е. Мазія «Ігри назадньому дворі»

23 (20.00) – Н. Птушкіна «Ненормальна»25 (20.00) – О. Мардань «Жінки. Фрагмент. Скандал без антракту»26 (20.00) – Н. Птушкіна «Пізанська вежа»27 (18.00) – В. Мухарьямов «Останнє кохання» 29 (20.00) – А. Ніколаї «Жінка і чиновник»Сцена «Під дахом»25 – Л. Зорін «Варшавська мелодія» прем’єра27 – Клавдія Шульженко. Старовинний вальс28 – «Олександр Вертинський.Бал Господній…»Початок вистав о 20.00Вартість квитків: 20–210 грн.КиївсьКий аКаДемічний театр Драми і КомеДії на лівому березі ДніПраwww.drama-comedy.kiev.uaПросп. Броварський, 25, тел. 517-89-80 (каса)Основна сцена24 – Дж. Керр «З коханими не розслабляйтеся» 25, 28 – М. Фрейн «Глядачі на виставу не допускаються!»26 – А. Крим «Жіноча логіка» прем’єра27 – М. Камолетті «Ідеальна пара»30 – Аристофан «Чого хочуть жінки?»31 – Р. Баер «Чотири причини вийти заміж»Вартість квитків: 40–120 грн.Мала сцена23 – М. Коляда «Дні пролітають зі свистом…»25 – Й. Бар-Йосеф «Море…Ніч… Свічки…»27 – В. Гібсон «Двоє на гойдалці»прем’єра28 (15.00) – А. Крим «Дзвінок з минулого»Вистави для дітей27 (12.00), 28 (12.00) – «Даринка, Гриць та нечиста сила» прем’єраВартість квитків: 60–100 грн.КиївсьКий національний аКаДемічний театр оПеретиwww.operetta.com.ua Вул. Велика Васильківська, 53/3, тел. 287-26-3024 – К. Портер «Цілуй мене, Кет!»26, 27 – Новорічний концерт «Штраус в опереті»28 – В. Ільїн, В. Лукашов «За двома зайцями»

За двома зайцями. Фото Анатолія Федорціва

29 – І. Кальман «Сільва»30 – Й. Штраус «Летюча миша»Вистави для дітей28 (12.00) – П. Вальдгард «Кицьчин дім» прем’єра29 (12.00) – С. Бедусенко «Лампа Аладдіна»30 (12.00) – Г. Гладков «Пригоди бременських музикантів»Театр у фойє6 – Ж. Оффенбах «Ключ на бруківці,або Пригоди весільної ночі»17 – Ж. Оффенбах «Звана вечеряз італійцями»Вартість квитків: 20–150 грн.аКаДемічний молоДий театрwww.molody.kiev.uaВул. Прорізна, 17, тел. 278-73-92 (каса)23 – І. Коваль «Маринований аристократ»24 – Я. Гловацький «Четверта сестра»25 – Г. Квітка-Основ’яненко «Сватання на Гончарівці»26 – Е.-Е. Шмітт «Загадкові варіації»27 – О. Заградник «Соло для годинниказ боєм» прем’єра28 – А. Шніцлер «Хоровод любові»31 – І. Жаміак «Потрібні брехуни!»Вистави для дітей27 (12.00), 30 (12.00) – В. Глейзер«Сім бажань Зербіно»

28 (12.00) ), 31 (12.00) – І. Пелюк,О. Харченко «Принцеса Лебідь»29 (12.00, 15.00) – Б. Стельмах «Примхливе кохання Дроздоборода»Камерна сцена23 – В. Сароян «Я знайду тебе, тому що кохаю!» прем’єра24, 30 – К. Малініна «Неймовірна історія кохання»

Неймовірна історія кохання. Фото Віоли Соколан

26 – О. Островський «Право на любов»28 – М. Шизгал «Любофф!»Мікросцена27 – Жара (за І. Буніним) прем’єра30 – А. Уеда «Розпуста змії» прем’єраВартість квитків: 40–120 грн.КиївсьКий муніциПальний аКаДемічний театр оПери і балету Для Дітей та юнацтваwww.musictheatre.kiev.uaВул. Межигірська, 2, тел. 425-31-1623 (14.00), 28 (12.00, 15.00) – С. Баневич «Дванадцять місяців» 24 (14.00) – Ю. Шевченко «Бармалей та Айболить»25 (14.00) – П. Чайковський «Спляча красуня»27 (12.00, 15.00), 31 (12.00, 18.00) –П. Чайковський «Лускунчик»26 – Музично-драматична вистава «Весь світ – Шекспір» прем’єра29, 30 (15.00, 19.00) – Київ Модерн-Балет: «Квартет-а-тет» (на музику А. Мааса). «Довгий Різдвяний обід» (на музику А. Вівальді)Вартість квитків: 20–200 грн.КиївсьКий муніциПальний аКаДемічний театр ляльоКwww.puppet-theater.kiev.uaВул. Миропільська,1, тел. 513-15-00У дні шкільних канікул новорічні вистави за участі Діда Мороза, Снігуроньки та казкових героїв24 (11.00) – І. та Я. Златопольські «Чарівна хлопавка»27 (11.00, 13.00) – С. Козлов «Снігова квітка» прем’єра28 (11.00, 13.00) – С. Єфремов «Снігурчин концерт»30 (11.00, 13.00) – М. Шуринова «Морозко»31 (11.00, 13.00) – С. Ковальов «Чарівна скрипка»Вартість квитків: 40 грн.аКаДемічний театр «Колесо»www.teatr-koleso.kiev.uaАндрiївський узвiз, 8, тел. 425-04-2225 – Н. Жилінська, І. Кліщевська «Вечорниці»27, 28 – Ф. Вебер «Випадок у «Готелі дю комерс»Вартість квитків: 50–150 грн.аКаДемічний Драматичний театр на ПоДоліwww.theatreonpodol.comАндріївський узвіз, 20б, тел. 425-54-89Театральна вітальня23 – А. Крим «Льовушка»24 – Р. Тома «Пастка для одинака» 25 – Фантазія-шансон «Люксембурзький сад»26 – «Вернісаж на Андріївському» прем’єраВартість квитків: 50–70 грн.новий театр на ПечерсьКуwww.newtheatre.kiev.uaВул. Немировича-Данченка, 5, тел. 285-65-5026, 27 (18.00) – «Salida Cruzada – 8 кроків танго»Вартість квитків: 70–100 грн.КиївсьКа аКаДемічна майстерня театрального мистецтва «сузір’я»www.suzirja.org.uaВул. Ярославів Вал, 14б, тел. 272-41-8823 – Е.-Е. Шмітт «Оскар –Богу»24 – Т. Вільямс «Страх бажання»

Страх бажання.Фото надане театром

25 – Б. Окуджава «У Барабанному провулку»26, 27 – П. Пальмад, К. Дютюрон «Схожена щастя» прем’єра28 – П. Шеффер «Леттіс і Лавідж»29 – Ж.-Ж. Брікер, М. Ласег «Те, що приховують французи» Вартість квитків: 50–150 грн.МікросценаВул. Ярославів Вал, 1625 – О. Дудич, А. Гузій «Горобець, що гарчить. Едіт Піаф»’26 – М. Цвєтаєва «Душа сбылась…»27 – Ф. Саган «Колючка»Початок вистав на Мікросцені о 19.30Вартість квитків: 50 грн.Камерний театр-стуДія «Дивний замоК»www.divozamok.at.uaВул. Єреванська, 11, тел. 242-63-1825 (19.30) – О. Іванченко «Як стати лицарем»28 (16.00) – А. Гур’єв, В. Ткаченко«Секретний елексир»Вартість квитків: 30–50 грн.національний буДиноК органної та Камерної музиКиwww.organhall.kiev.uaВул. Велика Васильківська, 77, тел. 528-31-8622 – Н. а. В. Кошуба (орган)27 – Н. а. О. Басистюк (сопрано),Г. Бубнова (орган)29 – І. Іщак (контртенор), Г. Бубнова (орган), Т. Рой (флейта), К. Баженова (клавесин)30 – М. Сидоренко (орган)національна філармонія уКраїниwww.filarmonia.com.uaВолодимирський узвіз, 2, тел. 278-16-97 (каса)22 – Авторський концерт композитора і піаніста І. Мамушева23 – З. а. Г. Сафонов (скрипка),О. Строган (ф-но)24 – Ансамбль народних інструментів «Рідні наспіви», А. Маслаков (баритон)25 – Національний академічний духовий оркестр України26 – Академічний симфонічний оркестр НФУ, з. д. м. Х. Ернандес (ф-но)27 – Національний заслужений академічний симфонічний оркестр України, н. а. А. Власенко (диригент), О. Поляков (ф-но)28 – Абонемент № 6 «Скрипкова музика».С. Тесля (скрипка) Іспанія, В. Гладков (ф-но)29 – Київський камерний оркестр,н. а. Р. Кофман (диригент)національний Палац мистецтв «уКраїна»www.palace-ukraine.comВул. Велика Васильківська, 103, тел. 247-24-76, 247-23-0327 – Василь Попадюк та Papa Duke Band28–29 (11.00, 14.00), 30–31 (11.00) – Новорічна вистава для дітей «Подорож у новорічному часі, або Вибрики дивакуватого Годинникаря»

ЦИРКнаціональний цирК уКраїниwww.circus.kiev.uaПл. Перемоги, 2, тел. 486-39-27 (каса)Новорічне шоу-казка «Баба Яга проти…» (із 25 грудня)Вартість квитків: 50–180 грн.

ПриміткаУ репертуарі можливі зміни.

Початок вистав о 19.00, якщо не зазначено інший час

із 22 До 31 груДня 2014 роКу

всеукраїнський тижневик К*Ж№ 51–52, 19–31 грудня 2014 р. 16№ 51–52, 19–31 грудня 2014 р.

Газета «Культура і життя»

№ 51–52 (4623–4624), 19–31 грудня 2014 р.

Виходить із 7 жовтня 1923 року Свідоцтво про реєстрацію КВ № 1026 від 26.10.94 р.

ЗасновникиМіністерство культури України, Український комітет профспілки працівників культури, редакція газети

Головний редакторАнатолій СєРИКОВ

Адреса редакції 03040, м. Київ, вул. Васильківська, 1 Тел.: +38 (044) 498–23–65 nvu.kultura@gmail.com

ВидавецьНаціональне газетно-журнальне видав ництвоГенеральний директорРоман РАТУШНИйВидавнича радаАндрій КУРКОВ (голова), євген БУКЕТ, Сергій ВАСИЛьєВ, Олег ВЕРГЕЛІС, Яніна ГАВРИЛОВА, Валерій ГРИцЕНКО, Вадим ДОРОШЕНКО, Віктор фон ЕРцЕН-ГЛЕРОН, Олесь жУРАВЧАК, Наталка ІВАНЧЕНКО, Наталія КОВАЛь, Наталія ЛИГАЧОВА, Лариса НІКІФОРЕНКО, Руслан ОНОПРІєНКО, Роман РАТУШНИй, Віталій САТАРЕНКО, Анатолій СєРИКОВ,Артем СТЕЛьМАШОВ, Сергій СТЕПАНЮК, Ліліана ФЕСЕНКО, Антон ФІЛАТОВАдреса видавництва 03040, м. Київ, вул. Васильківська, 1 Тел.: +38 (044) 498–23–65

Інтернет-портал http://uaculture.comДизайн та версткаСергій ЗАДВОРНИйВіддруковано в ТОВ «МЕГА-Поліграф», м. Київ, вул. Марка Вовчка, 12/14 Тел.: (044) 581–68–15 e-mail: office@mega-poligraf.kiev.uaрозповсюдження і рекламаТел.: +38 (044) 498–23–64; +38 (098) 335–99–94Редакція не публікує колективні листи та звернення Публікуючи проблемні матеріали, редакція, окрім спеціально обумовлених випадків, подає лише авторський погляд.Передрук і відтворення текстових та ілюстративних матеріалів «Культури і життя» – тільки з письмового дозволу редакції.© «Культура і життя», 2014

ПЕрЕДПЛАТА НА ГАЗЕТУ ТрИВАЄ

Передплатна ціна на 2015 р.:півріччя – 89,19 грн; 3 місяців – 45,42 грн

У передплатній ціні враховано вартість доставки до вашої поштової скриньки і вартість оформлення абонемента.

Передплатний індекс60969

Наклад 5 000

Цінадоговірна

післямова

Аліна ОНОПА

Про нього знають у світі, але він мало кому відомий в Україні.

Георгій Вороний – уче-ний, який заснував кіль-ка напрямів досліджень у галузі теорії чисел.

Його математичні об’єкти нази-вають «діаграмами Вороного»: зображення нагадують бджо-лині соти, довільно розтягнуті у просторі. Їх вважають витвором технологічного мистецтва.

До наукової спадщини Георгія Вороного звертаються фахівці різних галузей із Європи, США, Канади, Японії, Нової Зеландії. Прикро, що у нас мало хто знає про здобутки земляка. Чому в Україні на державному рівні не відзначають пам’ятних дат, пов’язаних з ім’ям Вороного, і ще й досі не створено його му-зею? Саме такі питання нещо-давно обговорювали на зустрі-чі у селі Журавка Варвинського району, що на Чернігівщині, звідки родом учений.

До музейної кімнати Г. Во-роного, розташованої в при-міщенні Журавської загально-освітньої школи, на роковини

його смерті з’їхалися небай-дужі люди. Серед них – деле-гація науковців Національно-го педагогічного університету імені М. Драгоманова на чолі з його проректором, професо-ром Григорієм Торбіним, на-уковці Інституту математики Національної академії наук України, члени Благодійного фонду імені Георгія Вороного (голова – Ольга Оберемко) та представники місцевої влади.

Одним з ініціаторів таких що-річних зібрань є Галина Сита, яка понад 30 років досліджує

постать Георгія Вороного і ро-бить усе для повернення з не-буття імені вченого. Вона під-готувала і видала вже не один збірник науково-популярних статей про Г. Вороного та його здобутки.

«Постать Вороного важлива для українського іміджу у сві-ті, – говорить Галина Мико-лаївна. – Ми повинні зробити все, щоб Україна дізналася про видатного діяча, який є части-ною “наукової аури нації”».

У 2018 році – 150 років від дня народження Георгія Вороного, тож на зустрічі насамперед об-говорювали підготовку звер-нення до комісії ЮНЕСКО з проханням включити його ім’я до списку осіб, пам’ятні дати яких відзначатимуться на між-народному рівні у 2018-му. За словами пані Галини, директор Дослідницького центру з діа-грам Вороного в Сеулі (Півден-на Корея) погодився посприяти розгляду цього звернення.

До цього часу планується ви-рішити питання створення музею Г. Вороного. Також по-трібно розробити туристичний

маршрут краєм. У цьому є по-треба, адже закордонні учас-ники Міжнародних київських конференцій, що з 1993 року проводяться в Києві раз на п’ять років і присвячені роз витку су-часних напрямів науки, закла-дених у працях Вороного, ви-явили бажання щоразу під час конференцій, приїжджати на місце, де народився і похований визначний математик.

Музей хочуть зробити таким, щоб зацікавив і школярів – із ви-користанням 3D-моделювання. Архітектурно-художнє рішен ня проекту оформлення інтер’єру та обладнання музею розробив заслужений діяч мистецтв Укра-їни, художник-монументаліст Борис Дєдов.

Звернули увагу і на мемо-ріальний будинок Вороного, який було зруйновано ще в 1993 році, хоча він і перебував під охороною держави як історич-на пам’ятка. На місці колиш-ньої садиби планують створити її макет у зменшеному вигляді.

Спільними зусиллями Ін-ституту математики Націо-нальної академії наук України, Національного педагогічно-го університету імені М. Дра-гоманова, іншими вищи-ми навчальними закладами України, місцевою владою та зацікавленими міжнародни-ми науковими закладами буде тривати підготовка до відзна-чення 150-ї річниці від дня народження Георгія Вороно-го. Організатори сподівають-ся, що з’являться небайдужі люди, які допоможуть втілити в життя заплановані ідеї.

На фотознімках: Георгій Вороний і його багатогранник.

Фото початку ХХ ст.; огляд експозиції в музеї с. журавка

ДП «національне газетно-журнальне видавництво»

ПроПонуЄ: Математичне мистецтво

редактор Аліна ОНОПА

Нас тупний номер газети «Культура і життя» вийде 9 січня 2015 рок у