МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ПРИВАТНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

„ЄВРОПЕЙСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ”

ТЕРНОПІЛЬСЬКА ФІЛІЯ

Кафедра економіки

на базі

Тернопільської філії ПВНЗ „Європейський університет”

Виконала студентка 4 курсу групи ЕП-41

Спеціальності 6.050100 „Економіка

підприємства”

Факультету економіки та менеджменту

Шаршонь Ольга Ігорівна

Перевірив керівник практики від університету

Ст. викладач Арзамасова Оксана Вікторівна

„_____”___________________________2012 р.

Тернопіль – 2012

ПЛАНВСТУП

1.Коротка характеристика

2.Організаційна структура підприємства

3.Аналіз основних фінансово-економічних результатів діяльності

підприємства

4. Система перспективного і поточного планування

5. Формування інформаційної бази економічної служби

6.Система звітності цехів, служб і підрозділів

7. Планування продуктивності праці на підприємстві та по підрозділах

8. Планування використання основних фондів

9.Планування використання матеріалів, сировини, енергетичних

ресурсів

10. Планування впровадження нової техніки, технологій, змін

11.Інвестиційна діяльність підприємства

12. Складання кошторису витрат по підрозділах, окремих статтях

13.Оцінка ефективності використання ресурсів підприємством та його

підрозділами

14. Визначення резервів підвищення ефективності діяльності

підприємства та його підрозділів

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

2

ВСТУПТернопільська філія Європейського університету створена у формі філії

приватного закладу, зареєстрованого згідно чинного законодавства, який діє на

підставі ліцензій на право надання освітніх послуг, пов’язаних з одержанням

вищої освіти на рівні кваліфікаційних вимог до бакалавра, спеціаліста, магістра

1-4 рівнів акредитації.

Філія реалізує відповідно до наданої ліцензії освітньо-професійні

програми за певними освітніми та освітньо-кваліфікаційними рівнями,

забезпечує навчання, виховання та професійну підготовку осіб відповідно до їх

покликання, інтересів, здібностей та нормативних вимог у галузі освіти, а

також здійснює наукову та науково-технічну діяльність.

Основною метою діяльності філії є забезпечення умов, необхідних для

отримання особою вищої освіти та підготовка висококваліфікованих фахівців.

Основна діяльність філії – це повна і якісна реалізація мети та завдань

університету, передбачених чинним законодавством України та Статутом

університету. З цією метою філія здійснює наступні види діяльності:

1. освітня діяльність з підготовки фахівців освітньо-кваліфікаційних

рівнів, визначених університетом у відповідності до виданих ліцензій та інших

дозволів, згідно державних стандартів вищої освіти;

2. здійснення наукової, науково-технічної, творчої, мистецької,

культурно-виховної, спортивної та оздоровчої діяльності;

3. забезпечення виконання угод на підготовку фахівців з вищою

освітою;

4. підвищення кваліфікації, перепідготовка фахівців, університетські

курси в середній школі;

5. поширення наукових знань серед населення, культурно-освітня

робота;

6. культурно-освітня, методична, фінансово-господарська, науково-

виробнича, науково-виробнича, виробничо-комерційна, інформаційна

діяльність;

3

7. підготовка навчальних посібників, підручників, методичної та іншої

літератури, відповідно до предмету діяльності університету.

4

1.Коротка характеристика

Приватний вищий навчальний заклад „Європейський університет”,

створений в 1991 році, є одним із перших приватних вищих навчальних

закладів України. До 16 серпня 2004 року університет мав наступну назву –

„Європейський університет фінансів, інформаційних систем, менеджменту і

бізнесу”.

Відокремлений підрозділ Європейського університету у м. Тернополі

був заснований у 2001 році згідно рішення зборів учасників Європейського

університету. З часу заснування філія досягла високих результатів у організації

і проведення навчального процесу, бере активну участь в освітньо-науковому,

культурно-мистецькому та громадсько-політичному житті Тернополя,

керуючись принципами співпраці та пріоритетності інтересів громади.

А вже 18 серпня 2004 року відокремлений підрозділ Європейського

університету у м. Тернополі набув статусу Тернопільської філії. Положення про

Тернопільську філію Приватного вищого навчального закладу „Європейський

університет” було затверджено 4 квітня 2011 року (Додаток А).

На сьогоднішній день у Тернопільській філії Європейського

університету навчаються близько 500 студентів на денній та заочній формах

навчання.

Навчальний процес здійснюється за програмами і планами,

розробленими провідними вченими українських навчальних закладів та

Національної академії наук України з урахуванням подібних програм

Європейських вищих навчальних закладів. Запорукою якості навчально-

виховного процесу є те, що до викладання залучено найкращі професорсько-

викладацькі кадри з науковими ступенями та спеціалісти-практики з досвідом

роботи.

Тернопільську філію Приватного вищого навчального закладу

„Європейський університет” забезпечено належною матеріально-технічною

базою. До послуг студентів світлі просторі аудиторії та комп’ютерні класи,

5

оснащені засобами комп’ютерної техніки із виходом до мережі, електронна

бібліотека, комп’ютерні інтерактивні підручники та посібники.

Місцезнаходження Тернопільської філії ПВНЗ „Європейський

університет”: 46011, м. Тернопіль, вул. Степана Бандери 83.

Підготовка фахівців проходить за освітньо-кваліфікаційними рівнями

„бакалавр” та „спеціаліст” спеціальностей:

- „Економіка підприємства”

- „Облік і аудит”

- „Менеджмент організацій та адміністрування”

- „Інформаційні управляючі системи та технології”

Щодо переваг навчання у Тернопільській філії ПВНЗ “Європейський

університет”, то можна виділити наступні:

2. ПВНЗ „Європейський університет” включений до реєстру

університетів ЮНЕСКО. Його випускники отримують два дипломи:

державного взірця, як вищого навчального закладу IV рівня акредитації та

міжнародного, який чинний у всіх країнах світу згідно з конвенцією ЮНЕСКО.

Так, процес нострифікації диплома ПВНЗ „ЄУ” надає можливість продовження

навчання або роботи за отриманою спеціальністю.

3. Високопрофесійний професорсько-викладацький склад, який

забезпечує якість отриманих знань.

4. Можливість здобуття двох спеціальностей шляхом паралельного

навчання у Тернопільській філії та головному вузі у м. Києві.

6. Наявність широкої мережі філій, що забезпечує:

обмін досвідом;

можливість навчання в інших філіях;

проведення екскурсій, участь у змаганнях та фестивалях;

можливість працевлаштування у будь-якому регіоні України.

7. Управління студентами університетом здійснюється шляхом їх участі

у роботі органу студентського самоврядування – Студентського парламенту,

що забезпечує активний розвиток студентського дозвілля, налагодження

6

культурно-масової роботи, підтримка творчої обдарованої молоді організація,

науково-дослідної роботи студентів.

7

2.Організаційна структура підприємства

Організаційна структура – це впорядкована сукупність

взаємопов’язаних елементів, що знаходяться між собою у стійких

взаємостосунках, які забезпечують їх функціонування і розвиток як єдиного

цілого.

Рішення про вибір структури організації майже завжди приймає

керівництво вищої ланки. Оскільки мета організаційної структури полягає в

забезпеченні досягнення завдань, що має організація, проектування структури

повинно базуватися на стратегічних планах організації. Структура організації

має бути такою, щоб забезпечити реалізацію її стратегії. Оскільки стратегії

змінюються, то можуть знадобитися відповідні зміни і в організаційних

структурах. Стратегічним завданням виховної роботи філії університету

визнано виховання високопрофесійних, глибоко духовних, інтелектуально

розвинутих громадян незалежної України. Філія університету має всі необхідні

дані для реалізації ліцензії на проведення освітньої діяльності.

Проектування та раціоналізація діючих організаційних структур

управління можуть відбуватися лише на чітко науковій методологічній основі,

якою є система принципів формування організаційних структур управління.

Елементами структури є як окремі працівники, служби так і окремі

ланки апарату управління, а взаємозв’язки між ними підтримуються через

горизонтальні і вертикальні зв’язки, які носять лінійний і функціональний

характер. На вибір структури впливають:

- розмір організації, який визначає кількість ієрархічних рівнів і

масштаб управління, а також задає її тип;

- технологічні фактори;

- економічні фактори;

- людський фактор пов’язаний із соціальною структурою персоналу

та стосунками між людьми;

- географічні або природно-кліматичні фактори [16; с.41 ].

8

У теорії менеджменту розрізняють два найбільші типи організаційних

структур управління: бюрократичні та адаптивні структури.

Бюрократичні й адаптивні структури є крайнощами, а реальні структури

реальних організацій перебувають у різних співвідношеннях. Окрім того, часто

трапляється так, що різним підрозділам в одній організації властиві, різні

структури. Наприклад, керівництво великої організації використовує у

виробничих підрозділах бюрократичні структури, а в науково-дослідних —

адаптивні. У теорії та практиці менеджменту виробили велику кількість

варіантів побудови бюрократичних організаційних структур управління. Серед

них виділяють продуктові, лінійні, функціональні, тощо та їх комбінації.

Університет для своєї діяльності обрав лінійно-функціональну

організаційну структуру управління, яка являє собою комбінацію лінійної та

функціональної структур (Додаток І)

Рис. 1. Організаційна структура управління філією

Лінійно-функціональний (комбінований) тип організаційної структури

має усуває недоліки лінійного та функціонального типів структур управління. Із

схеми випливає, що функціональні керівники мають право безпосередньо

впливати на виконавців. При цьому аби усунути можливість отримання

9

виконавцями суперечливих вказівок: 1) або вводиться пріоритет вказівок

лінійного керівника; 2) або функціональному керівнику передається лише певна

частина повноважень; 3) або функціональному керівнику передається тільки

право рекомендацій. Лінійно-функціональна система забезпечує ефективне

поєднання лінійного управління з консультаційним обслуговуванням з боку

функціональних служб без порушення прав і обов’язків лінійних керівників.

Кожний працівник дістає при цьому обов’язкові для нього вказівки від інших

службових осіб однакового з ним або вищого рангу.

Комбінована структура забезпечує такий поділ праці, за якого лінійні

ланки управління мають приймати рішення та контролювати, а функціональні

— консультувати, інформувати, організовувати та планувати.

Відповідність лінійно-функціональної структури цілям і задачам

університету полягає у тому, що завдяки ієрархічності відносно швидко

реалізовуються управлінські рішення; має місце спеціалізація функціональних

керівників. Хоча вона містить і певні недоліки, наприклад, такі як складність

регулювання відносин лінійних і функціональних керівників, чинить опір

здійсненню змін в організації. На мою думку, організаційна структура вузу є

оптимальною, зважаючи на розмір філії та її діяльність.

Навчально-виховний процес у Тернопільській філії Приватного вищого

навчального закладу „Європейський університет” забезпечують 7 професорів,

докторів наук та 24 кандидати наук, доценти, а також викладачі, методисти та

лаборанти.

Так, тернопільська філія Європейського університету налічує 52 штатних

працівників, кожен з яких має відповідні завдання та виконують певні функції.

Наприклад, керівництво філією здійснює директор, який керує навчальною,

навчально-методичною, науково-дослідною та виховною роботою філії і звітує

про свою діяльність перед ректором університету, розробляє та затверджує

посадові інструкції, забезпечує виконання розпоряджень ректора, тощо

(Додаток Б). В свою чергу, директору підзвітні та підконтрольні всі науково-

педагогічні та інші працівники філії, які діють згідно до їх посадових

10

інструкцій, затверджених ректором. Такий вертикальний розподіл праці в

результаті зумовлює утворення рівнів управління.

Щодо середньо облікової кількості працівників, то помітно, що в

попередні періоди (2009-2010 р.) кількість працівників становила 62-67 чол.

(Додаток Г,Д).

У Тернопільській філії створено і діє 4 кафедри:

соціальних та природничих дисциплін;

економіки;

менеджменту;

обліку і контролю фінансово-господарської діяльності.

Також важливим аспектом діяльності університету є стимулювання

ділової та професійної активності працівників. Його сутність зводиться до

створення умов, які дозволяють працівникам відчувати, що вони можуть

задовольнити свої потреби такою поведінкою, яка забезпечує досягнення цілей

організації. Тому науково-педагогічним та іншим категоріям працівників філії

створюються належні умови праці, побуту, відпочинку, забезпечується

правовий, соціальний, професійний захист та інші гарантії, передбаченні

чинним законодавством (Додаток В). Університет виконує зобов’язання перед

працівниками і здійснює вчасно оплату їх праці.

11

3.Аналіз основних фінансово-економічних результатів діяльності

підприємства

Грошові надходження від продажу продукції чи надання послуг

називають грошовим доходом або грошовою виручкою підприємства. Це

важливий показник господарської діяльності, на основі якого визначають

прибуток по кожній галузі і підприємству в цілому. За інших однакових умов

воно матиме тим більший прибуток, чим більший грошовий дохід одержано від

реалізації продукції і навпаки. Прибуток підприємства – це перевищення

доходів від його діяльності над сумою видатків, він являє собою єдину форму

його власних нагромаджень.

Прибуток – це реалізована частина чистого доходу. Прибуток

підприємства в загальному значенні являє собою частину вартості додаткового

продукту. Прибуток у класичному розумінні являє собою різницю між

виручкою від реалізації продукції та її собівартістю. Загальний прибуток

підприємства є кінцевим результатом діяльності підприємства. В його складі

враховується прибуток від усіх видів діяльності підприємства: від реалізації

товарної продукції, робіт, послуг – валовий прибуток; від операційної

діяльності; від звичайної діяльності; від надзвичайної діяльності.

Під валовим доходом розуміють загальну суму доходу підприємства від

усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в

грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Валовий прибуток (збиток) розраховується як різниця між чистим

доходом від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) і собівартістю

реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг).

Валовий прибуток Тернопільської філії ПВНЗ „ЄУ” на 2009р. становив у

середньому 2100 тис. грн, на 2010 – так же (Додаток Е,Є, Ж,З).

Різниця між доходом від реалізації продукції чи надання послуг та ПДВ,

акцизним збором, іншими податками становить чистий дохід від реалізації

продукції чи послуг [17; c.126 ].

12

Прибуток від операційної діяльності дорівнює різниці валового

прибутку з адміністративними, витратами на збут та іншими витратами. Тож

збиток від операційної діяльності вузу у 2010 році становив близько 40 тис. грн,

2009 рік на звітний період становив збиток 49 тис. грн, а за попередній – дохід

30 тис. грн.

Таблиця 1№ з/п

Назва показника На початок звітного періоду На кінець звітного періоду

1 Робочий капітал 29,0-61,0=-32,0 7,0-82,0=-75

2 Частка власних оборотних засобів

-32,0/29,0=(1,1) 7,0-82,0/7,0=(4,71)

3 Коефіцієнт зносу основних засобів

355,0/474,0=0,76 374,0/489,0=0,76

4 Коефіцієнт придатності основних засобів

119,0/474,0=0,25 115,0/489,0=0,24

Показники оцінки майнового стану підприємства на 2009 р.

При розрахунках визначено, що як на початок, так і на кінець звітного

періоду значення суми робочого капіталу є від’ємним і майже однаковим, що

свідчить про відсутність у підприємстві фінансових можливостей для

покращення, розширення виробництва та інвестування. Розрахунок частки

власних оборотних засобів на початок звітного періоду свідчить про її

збільшення на кінець періоду, але частка є незначною, що проявляє фінансову

нестабільність підприємства. Коефіцієнт зносу основних засобів в обох

періодах є однаковим, що характеризує фізичний стан основних засобів;

оскільки показник є стабільним, то таке явище є позитивною тенденцією.

Зазначу, що коефіцієнт придатності основних засобів, що розраховується як

13

відношення залишкової вартості основних засобів до їх первісної вартості

також на початок і на кінець звітного періоду майже однаковий, але низький,

що свідчить про негативний технічний стан основних засобів.

Таблиця 2Показники фінансової стійкості підприємства на 2009 р.

Назва показника На початок звітного періоду

На кінець звітного

періоду

1. Коефіцієнт концентрації власного капіталу (коефіцієнт автономії,

коефіцієнт незалежності)

92,0/(120,0+29,0+4,0)=0,6

43,0/(116,0+

+7,0+2,0)=0,344

2. Коефіцієнт концентрації позикового капіталу

(0+0+61,0+0)/(120,0+29,0+4,0)=0,4

(0+0+82,0+0)/

(116,0+7,0+2,0)=0,66

3. Коефіцієнт фінансової залежності 153,0/92,0=1,66 125,0/43,0=2,9

4. Коефіцієнт фінансової стабільності 92,0/(0+0+61,0+0)=1,5 43,0/(0+0+82,0+0)=0,52

Коефіцієнт концентрації власного капіталу, що визначає частку коштів

власників підприємства в загальній сумі коштів, вкладених у майно підприємства

на початку звітного періоду становить більше число ніж на кінець. Невисоке

значення цього показника характеризує неспроможність підприємства виконати

свої зовнішні зобов’язання за рахунок використання власних коштів, залежність

його від функціонування позикових коштів. Коефіцієнт концентрації позикового

капіталу характеризує частку позикових коштів у загальній сумі коштів,

вкладених у майно підприємства. Оскільки значення є достатнім, то зрозуміло,

що кількість залучених та позичених коштів відіграє певну роль. Коефіцієнт

фінансової залежності визначається як показник обернений до коефіцієнта

автономії, показує, яка сума загальної вартості майна підприємства припадає на 1

грн. власних коштів. На початок звітного періоду вона становить 1,66, на кінець –

2,9, що свідчить про фінансову залежність підприємства від зовнішніх джерел.

Коефіцієнт фінансової стабільності визначається як відношення власного

14

капіталу та залученого. Оскільки лише перший показник більший за 1, то

помітно, що на кінець періоду підприємство стає значніше нестабільним.

Таблиця 3

Показники ліквідності та платоспроможності на 2009 р.

Тенденція до зменшення величини оборотних коштів вказує на

негативні процеси всередині підприємства. Коефіцієнт абсолютної ліквідності

нижчий від нормативного вказує на неспроможність підприємства відповідати

за своїми зобов’язаннями. Зниження показників швидкої та поточної

ліквідності з переходу з періоду в період вказує на зниження

платоспроможності підприємства.

15

Назва показника За звітний період За попередній період

1. Величина власних оборотних коштів (робочий,

функціонуючий капітал)

29,0-61,0=-32 7,0-82,0=-75

2. Коефіцієнт абсолютної ліквідності

(0+2,0+0)/61,0=0,033 (0+3,0+0)/82,0=0,036> 0, 2

3. Коефіцієнт швидкої (проміжної) ліквідності

29,0-(8,0-0)/61,0=0,34 7,0-(0)/82,0=0,085

> 1

4. Коефіцієнт поточної (загальної) ліквідності

(покриття)

29,0/61,0=0,475 7,0/82,0=0,085

4. Система перспективного і поточного планування

Планування об’єднує структурні підрозділи підприємства спільною

метою, надає всім процесам односпрямованості й координованості, що

дозволяє найбільш повно й ефективно використовувати наявні ресурси,

комплексно, якісно та своєчасно розв’язувати різноманітні завдання управління

[12;с.22 ].

Планування забезпечує підприємству основу для прийняття

оптимальних управлінських рішень та знижує ризик, сприяє пошуку найбільш

придатних напрямів дій [14 ].

Поточне планування займає проміжне місце між стратегічним та

оперативно-календарним плануванням і є засобом реалізації стратегічних

планів. Поточне планування передбачає розробку планів на всіх рівнях

управління підприємством та за всіма напрямками його діяльності на більш

короткі періоди (квартал, місяць) [24; с.72 ].

Поточний план – це розгорнута програма виробничої, господарської,

економічної, соціальної діяльності колективу підприємства, направлена на

виконання завдань стратегічного плану при повному, раціональному

використанні матеріальних, трудових, фінансових і природних ресурсів.

Особливу увагу в поточному плані приділяють показникам

ефективності та якості роботи, підвищенню конкурентоспроможності

продукції, росту продуктивності праці, економії ресурсів, зниженню

собівартості продукції.

Добре складений план повинен містити мету, яка повинна бути

досягнута підприємством в плановому періоді, що неможливо без

прогнозування. Оскільки поточний план наводить розгорнуту систему кінцевої

мети діяльності підприємства, тому при його складанні необхідно на основі

прогнозних методів визначити методи та засоби її досягнення [28; с.38 ].

Поточне планування діяльності Тернопільської філії ПВНЗ „ЄУ”

здійснюється у співпраці директора, бухгалтерії, відділу кадрів, навчальної

16

частини, приймальної комісії, тощо. Рішення щодо поточної діяльності

формуються і реалізуються як самостійні накази директора.

Університетом створено концепцію освітньої діяльності Тернопільської

філії Приватного вищого навчального закладу „Європейський університет”. В

основі цієї концепції є ряд принципів на яких ґрунтується освітня діяльність

університету, серед яких виділяють:

1. пріоритетність освіти, що означає випереджальний характер її

розвитку, нове ставлення суспільства до освіти, до знань та інтелекту,

кардинально нові підходи до інвестиційної політики в інвестиційній сфері;

2. безперервність освіти, що відкриває можливість для постійного

поглиблення загальноосвітньої та фахової підготовки, перетворення набуття

освіти у процес, що триває упродовж усього життя людини;

3. гуманізація та гуманітаризація освіти;

4. відкритість системи освіти;

5. нероздільність навчання та виховання, що полягає в їх органічному

поєднанні, підпорядкуванні змісту навчання і виховання формуванню цілісної

та всебічно розвиненої особистості;

6. багатоукладність варіантів освіти, що передбачає створення

можливостей для широкого вибору форм освіти, засобів навчання і виховання,

які б відповідали освітнім запитам особистості.

Також, університет спрямовує свою діяльність на:

удосконалення двоступеневої структури вищої освіти;

підтримку і розвиток європейських стандартів якості;

ліквідацію перепон для розширення мобільності студентів, викладачів

і дослідників;

запровадження сучасних підходів інтеграції вищої освіти і науки у

справі підготовки магістрів і аспірантів.

Крім концепції освітньої діяльності, вченою радою університету

розглянута та затверджена концепція виховання студентів „Система виховної

роботи зі студентами. Концепція Європейського університету.” Зазначена

17

концепція – програмний документ, що визначає всю систему виховної роботи у

Тернопільській філії Європейського університету.

Перспективне планування – це процес формулювання місії й мети

організації, вибору специфічних стратегій для визначення й отримання

необхідних ресурсів, їх розподіл із метою забезпечення ефективної роботи в

майбутньому. Перспективне планування передбачає складання плану роботи на

тривалий період (як правило на 10, 5, 3 роки), забезпечує розподіл сил і засобів

у чітко окресленій перспективі, надає діяльності системності, реалістичності,

чіткості. Довгострокове (перспективне) планування не є ідентичним поняттю

„прогнозування”, оскільки другий передбачає більш імовірний результат.

Перспективне планування забезпечує можливість виживання підприємства у

змінних умовах зовнішнього середовища.

Перспективне планування у Тернопільській філії ПВНЗ „ЄУ”

здійснюється у більшості центральним вузом у м. Києві. До процесу

перспективного планування залучаються керівники філій, спеціалісти. В

результаті такого планування підприємство ставить перспективні цілі та шляхи

їх досягнення. Загалом університет має чітку стратегію розвитку, як

навчального закладу, що відповідає міжнародним підготовки фахівців.

18

5. Формування інформаційної бази економічної служби

Інформація – впорядковані повідомлення про кількісний та якісний стан

речей чи явищ, сукупність даних і знань про них. Вона може бути виражена за

допомогою цифр, букв та інших символів [1;с.53 ]. Для управління

економічними процесами у вузі найбільше значення має інформація,

зафіксована на постійних носіях, перш за все у вигляді різних паперових

документів, магнітних стрічок. Тільки систематизована інформація дає змогу

визначати ефективність організаційно-економічних та соціальних заходів і

залежно від умов, що складаються, змінювати намічену програму. А в умовах

забезпечення високого рівня автоматизації усіх управлінських процесів

інформація стає не просто знаннями — вона уособлює владу, економічний

ресурс для належного управління будь-яким об’єктом господарювання [9;

с.16 ].

Інформація повинна бути сформована за наступними напрямами:

1) інформація, що створюється в результаті здійснення функції

планування (планова інформація);

2) інформація, що створюється в результаті здійснення облікової

функції (облікова інформація):

3) інформація, що створюється в результаті здійснення аналітичної

функції (аналітична інформація):

4) інформація, що створюється в результаті здійснення функції

контролю (контрольна інформація) [3; с.25 ].

Основними принципами формування й використання інформації є:

- актуальність, що означає реальне відображення в кожний момент

часу стану зовнішнього середовища, а тому потрібно щодня чи щогодини

оновлювати відповідні бази даних;

- вірогідність даних, що дає можливість знати про об’єктивний стан

і розвиток зовнішнього середовища, ринку;

- повнота відображення, необхідна для об’єктивного обліку всіх

факторів, що впливають або формують зовнішнє середовище;

19

- релевантність даних, що дозволяє одержати необхідну

інформацію в певній відповідності зі сформованими вимогами та запобігти

роботі з непотрібними даними;

- цілеспрямованість даних, що дозволяє орієнтуватися на конкретні

цілі та завдання у сфері зовнішнього ринку;

- узгодженість та інформаційна єдність, що дозволяє розробляти

таку систему показників, за якої були б неможливі протиріччя у висновках і

неузгодженість первинних і похідних даних [27; с.214 ].

Економічна інформація є важливим товаром у справжній ринковій

економіці, тому йдеться про ознаки інформації з економічного погляду [10;

с.251 ].

Обмін інформацією входить в усі види управлінської діяльності,

комунікацію називають зв’язуючим процесом, який пов’язує частини

організації в єдине ціле. Оскільки підприємство є філією університету, то

комунікації між організацією і зовнішнім середовищем здійснюється не лише із

споживачами за допомогою реклами, але й із Європейським університетом у

місті Києві, іншими філіями та вузами України. Обміном інформацією з

головним корпусом займається відділ бухгалтерії, а також інші відділи. Обмін

інформацією відбувається через різного роду звіти, пропозиції і пояснювальної

та службові записки. Із урядом організація спілкується заповнюючи звіти про

фінанси, документи щодо пільг, тощо.

Використання комп’ютерної техніки в процесі обробки економічної

інформації значно розширює можливості аналізу господарської діяльності

підприємств, підвищує його оперативність, розширює базу для підготовки

різних варіантів управлінських рішень, сприяє зростанню якості самого аналізу

за рахунок проведення детальнішого аналізу, розширення факторних моделей і

використання (за необхідності) економічно-математичних прийомів [20;с.102 ].

Ефективним є використання інформатизації у бухгалтерському обліку з

метою спрощення процедур його ведення та складання фінансової звітності; та

особливо важливою є інформатизація навчальних процесів, під час яких

20

майбутні спеціалісти набувають навичок користування комп’ютерними

технологіями. Але залишаються проблеми, пов’язані із достовірністю і

надійністю інформації, формуванням раціональних потоків інформації, які б за

мінімальних затрат задовольняли керівництво фірми та дозволяли

максимізувати прибутки [10; с.252 ].

Управління економічною діяльністю філії та економічною інформацією

реалізується бухгалтерією та головним бухгалтером зокрема.

Інформаційна база економічної служби дає змогу визначити місце

підприємства у виробничо-господарському комплексі країни. Так,

Тернопільська філія ПВНЗ „ЄУ” займає певне місце серед навчальних закладів

області. Основна проблема зумовлюється незначною кількістю студентів, тим

самим зменшується дохід філії, адже навчання платне. Оскільки Тернопіль є

невеликим містом, то забезпечення 60 робочими місцями є суттєвою

„допомогою” для ринку праці.

Тернопільська філія ПВНЗ „ЄУ” співпрацює з продавцями товарів, які

необхідні при наданні освітніх послуг (канцелярське приладдя, господарські

товари, освітлювальна та оргтехніка). Філія також налагоджує співробітництво

з іншими вузами, особливо І-ІІ рівня акредитації, училищами, коледжами, а

також школами. Головною метою такою співпраці є продовження навчання

учнів та студентів у Європейському університеті. Університет співпрацює з

також з банком ПАТ „ОТР”, який забезпечує процес ведення рахунків та карток

працівників.

21

6.Система звітності цехів, служб і підрозділів

Закон України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в

Україні” від 16.07.1999 р. передбачає основні положення ведення

бухгалтерського обліку та звітності [21 ]. Так, він передбачає, що фінансова

звітність – бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове

становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за

звітний період. Ст.3 цього закону визначає мету складання звітності – надання

користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої

інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових

коштів підприємства. Вона забезпечує інформаційні потреби користувачів

щодо придбання, продажу та володіння цінними паперами; участі в капіталі

підприємства; оцінки якості управління; оцінки здатності підприємства

своєчасно виконувати свої зобов’язання; забезпеченості зобов’язань

підприємства; визначення суми дивідендів, що підлягають розподілу;

регулювання діяльності підприємства; інших рішень.

Для суб’єктів малого підприємництва та представництв іноземних

суб’єктів господарської діяльності національними положеннями (стандартами)

встановлюється скорочена за показниками фінансова звітність у складі балансу

і звіту про фінансові результати (ч. 3 ст. 11 Закону).

Юридичні особи, що відповідають критеріям, визначеним пунктом

154.6 статті 154 ПКУ, зобов’язані складати та подавати до відповідних органів

фінансову звітність, передбачену для суб’єктів малого підприємництва, один

раз на рік (ч. 7 ст. 11 Закону №996-XIV), а саме: спрощений фінансовий звіт

суб’єкта малого підприємництва (фінансова звітність у складі балансу (форма

№1) і звіту про фінансові результати (форма №2) згідно з ПБО 25.

Бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтується на таких

основних принципах: повне висвітлення, автономність, послідовність,

безперервність, нарахування та відповідність доходів і витрат, превалювання

сутності над формою, історична (фактична) собівартість, єдиний грошовий

вимірник, періодичність

22

Для того, щоб фінансова звітність була зрозумілою користувачам, вона

повинна містити дані про: назву, організаційно-правову форму та

місцезнаходження підприємства (країну, де зареєстроване підприємство, адресу

його офісу); короткий опис основної діяльності підприємства; назву органі

управління, у віданні якого перебуває підприємство, або назву його

материнської (холдингової) компанії; середню кількість працівників

підприємства протягом звітного періоду; дату затвердження звітності та орган

управлінням підприємства, що її затвердив; дату звітності та звітний період;

валюту звітності та одиницю виміру; відповідну інформацію за звітний період і

аналогічний період попереднього року; облікову політику підприємства та її

зміни; консолідацію фінансових звітів; припинення (ліквідацію) окремих видів

діяльності; обмеження щодо володіння активами; участь у спільних

підприємствах; виявлені помилки минулих років та пов’язані з ними

коригування; переоцінку фінансових звітів; іншу інформацію, розкриття якої

передбачено відповідними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку

[18 ].

Тернопільська філія ПВНЗ „ЄУ” звільнена від сплати ПДВ у зв’язку зі

ст..197. Податкового кодексу України Так, вона передбачає, що постачання

послуг із здобуття вищої, середньої, професійно-технічної та дошкільної освіти

навчальними закладами, у тому числі навчання аспірантів і докторантів,

навчальними закладами, що мають ліцензію на постачання таких послуг, а

також послуг з виховання та навчання дітей у будинках культури, дитячих

музичних, художніх, спортивних школах і клубах, школах мистецтв та послуг з

проживання учнів або студентів у гуртожитках звільнені від оподаткування.

Вуз сплачує податок на прибуток із доходів фізичних осіб-підприємців,

єдиний соціальний внесок у Пенсійний фонд у розмірах 3,6-6,1 %. 38%

нараховується на фонд заробітної плати. Університет має пільги у сплаті

податку на прибуток.

23

7. Планування продуктивності праці на підприємстві та по

підрозділах

Одним з найважливіших показників економічної ефективності

виробництва є продуктивність праці. Тому системи планування, обліку й оцінки

роботи колективів господарств мають націлювати на підвищення

продуктивності праці.

Аналіз і узагальнення факторів або робіт, які сприяють зростанню

продуктивності праці, допомагає економістам координувати зусилля персоналу

організації, що само по собі є одним з головних умов забезпечення

продуктивності на всіх стадіях планування та управління виробництвом.

Для планування продуктивності праці на підприємстві можуть

використовуватися вартісні й натуральні показники виробництва. Проте

вимірювання продуктивності в натуральних одиницях практично не

застосовується через різноманітність і непорівнянність продукції. Вона часто

обновлюється, змінюються її споживчі властивості. Під час планування

продуктивності праці визначають рівень, темпи і фактори її зростання.

Метою планування зростання продуктивності є:

• розрахунок основних техніко-економічних показників виробничо-

господарської діяльності підприємства на стадії підготовки і порівняння

варіантів проекту плану;

• найповніший облік ефективності впровадження заходів плану

технічного й організаційного розвитку виробництва;

• визначення ролі й завдань окремих служб, відділів та інших

виробничих підрозділів у підвищенні продуктивності праці;

• аналіз динаміки зростання продуктивності праці.

Визначаючи кількісний вплив окремих факторів на підвищення

продуктивності праці, слід виходити із відносної економії чисельності

працівників за рахунок впливу того чи іншого фактора або їх сукупності.

Вихідним показником всіх планово-економічних розрахунків є необхідна

чисельність промислово-виробничого персоналу.

24

На рівень продуктивності праці впливають структурні зрушення у

виробництві. Важливим фактором зростання продуктивності праці є

підвищення технічного рівня виробництва, що досягається за рахунок

комплексної механізації й автоматизації виробничих процесів, упровадження

передової технології, модернізації діючого устаткування, зміни конструкції і

технічних характеристик виробів, підвищення якості продукції, поліпшення

використання матеріалів, палива та інших енергоресурсів, упровадження нових,

ефективніших видів сировини, матеріалів та енергоресурсів. Зміна чисельності

працівників у результаті впровадження нової техніки, технології, модернізації

устаткування визначається порівнянням чисельності працівників для виконання

запланованого обсягу робіт, до і після впровадження заходів. Вплив

удосконалення організації виробництва і праці на підвищення продуктивності

найчастіше виявляється за такими напрямами: удосконалення управління

виробництвом, скорочення втрат робочого часу (зменшення простоїв, невиходів

на роботу); збільшення норм і зон обслуговування; скорочення втрат від браку;

зміни в спеціалізації виробництва, не пов’язані з впровадженням нової техніки;

впровадження прогресивних форм організації праці; зменшення кількості

робітників, які не виконують норми виробітку, тощо.

Як свідчить зарубіжний досвід, планування продуктивності праці є

головною умовою правильного визначення та реалізації пріоритетних цілей і

завдань зростання трудової віддачі персоналу.

Оскільки Тернопільська філія ПВНЗ „ЄУ” не виконує виробничих

функцій, то планування продуктивності праці не здійснюється. Проте у вузі є

система годинних показників роботи викладацького складу, а також

працівників інших відділів.

25

8. Планування використання основних фондів

Основні фонди – це матеріально-речові цінності, що використовуються

у виробничій діяльності протягом періоду, який перевищує 365 календарних

днів від дати введення в експлуатацію, вартість яких поступово зменшується у

зв’язку з фізичним або моральним зносом. До основних фондів належать:

будинки, споруди, машини та устаткування, обладнання, інструмент,

виробничий, інвентар і приладдя, господарський інвентар та інше майно

тривалого використання, що віднесено законодавством до основних фондів

[4;с.98 ]. Без їхньої наявності навряд чи змогло б підприємство розпочати свою

діяльність.

Крім основних виробничих фондів до складу основних фондів

промисловості входять і основні невиробничі фонди, до яких відносяться такі

об’єкти невиробничого призначення (житлові будинки, дитячі сади і ясла,

школи, лікарні й інші об’єкти охорони здоров’я і культурно-побутового

призначення), що перебувають у віданні промислових підприємств (вони не

безпосередньо, а побічно впливають на процес виробництва). Тут ми

розглядаємо тільки основні виробничі фонди.

Раціональне й ощадливе використання основних фондів підприємства є

на сьогодні однією з найактуальніших задач, що стоять перед підприємством.

Стабільність фінансового становища підприємства суттєво залежить від того

наскільки раціонально та правильно підприємство вкладає свої фінансові

ресурси в активи.

Грошова оцінка основних фондів необхідна для обліку їхньої динаміки,

планування розширеного відтворення, установлення зношуваності,

нарахування амортизації, визначення собівартості продукції і рентабельності

підприємств, а також для здійснення господарського розрахунку.

У зв’язку з тривалою участю основних фондів у процесі виробництва,

їхнім поступовим зношуванням, а також зі зміною за цей період умов

відтворення існує кілька видів грошової оцінки основних фондів:

1)за повною первісною вартістю,

26

2) за повною вартістю, за винятком зносу;

3) за повною відновленою вартістю;

4) за відновленою вартістю з урахуванням зносу.

Облік і планування основних фондів здійснюються не тільки в

грошовому вираженні, але й у натуральних показниках у виді конкретних

засобів праці. Це необхідно для того, щоб визначити технічний склад,

виробничу потужність підприємств і галузей промисловості, визначити

завдання і шляхи ефективного використання виробничої потужності і т.д. Такі

дані можна одержати за результатами інвентаризації основних фондів, що

періодично проводяться в промисловості.

Виробнича структура основних фондів і її зміна за той чи інший

відрізок часу дають можливість охарактеризувати технічний рівень

промисловості й ефективність використання капітальних вкладень в основні

фонди. Зокрема, чим вище в складі основних фондів питома вага машин,

устаткування й інших елементів активної частини основних фондів, тим більше

продукції буде зроблено на кожну гривню основних фондів.

Майже кожне підприємство може поліпшити структуру основних

виробничих фондів за рахунок підвищення частки виробничого устаткування.

Це можна зробити завдяки більш раціональному розміщенню устаткування

всередині цехів, розміщення його на відкритих площадках, де це можливо, а

також виводу з виробничих площ невиробничих служб (складів, контор і т.д.) і

розміщення на них додаткової кількості устаткування.

Оскільки основні засоби обслуговують не тільки виробничу сферу

діяльності підприємства, але і соціально-побутову, ефективність їхнього

використання визначається не тільки економічними, але і соціальними,

екологічними й іншими факторами.

Основні засоби і довгострокові інвестиції в основні засоби роблять

багатоплановий і різнобічний вплив на фінансові результати діяльності

підприємства.

27

Фінансові показники використання основних засобів можуть бути

об’єднані у наступні групи:

1. Показники обсягу, структури і динаміки основних засобів.

2. Показники відтворення й оборотності основних засобів.

3. Показники ефективності використання основних засобів.

4.Показники ефективності витрат на утримання й експлуатацію

основних засобів.

5. Показники ефективності інвестицій в основні засоби.

Кінцева ефективність використання основних фондів характеризується

показниками фондовіддачі, фондоємності, рентабельності, відносної економії

фондів, підвищення обсягу продукції, підвищення продуктивності праці

працюючих, зниження собівартості продукції і витрат на відтворення основних

фондів, підвищення термінів служби засобів праці й ін.

Фондовіддача – узагальнюючий показник використання виробничих

основних фондів. На промислових підприємствах фондовіддача визначається

по обсягу випуску продукції на 1грн. середньорічної вартості основних фондів.

На величину і динаміку фондовіддачі впливають багато факторів, що

залежать і не залежні від підприємства. Разом з тим резерви підвищення

фондовіддачі, кращого використання техніки є на кожному підприємстві,

ділянці, робітничому місці. Інтенсивний шлях ведення господарства припускає

систематичний ріст фондовіддачі за рахунок росту продуктивності машин,

механізмів і устаткування, скорочення їхніх простоїв, оптимального

завантаження техніки, технічного удосконалення виробничих основних фондів.

Відносна економія основних фондів визначається як різниця між

величиною середньорічної вартості основних фондів звітного періоду і

середньорічною вартістю основних фондів базового року (попереднього року),

скоректованої на ріст обсягу виробництва продукції. Частка приросту продукції

за рахунок росту фондовіддачі визначається по методу ланцюгових

підстановок: приріст фондовіддачі за аналізований період збільшується на

середньорічну фактичну вартість основних виробничих фондів [19; с.119 ].

28

Фондомісткість продукції – величина, обернена фондовіддачі. Вона

показує частку вартості основних фондів, що припадає на кожну гривню

продукції, що випускається. Якщо фондовіддача повинна мати тенденцію до

збільшення, то фондомісткість – до зниження.

Фондоозброєність характеризує ступінь технічної оснащеності праці.

Визначається вона розподілом вартості основних фондів на середньоспискову

чисельність працівників [29; с.89 ].

Поліпшення використання основних фондів у часі передбачає

досягнення більшого часу роботи основних фондів за зміну, добу, місяць, рік.

Це досягається, по-перше, скороченням простоїв обладнання протягом зміни й

одержанням за рахунок цього більшого обсягу продукції; по-друге,

збільшенням роботи устаткування за рахунок збільшення змінності його

роботи.

Однією з умов безперервності виробництва є постійне поновлення його

матеріальної основи – засобів виробництва. У свою чергу, це визначає

безперервність руху засобів виробництва, який відбувається у виді їхнього

кругообігу.

Тернопільська філія ПВНЗ „ЄУ” орендує приміщення, не володіє

транспортними засобами, насадженнями чи іншими фондами, проте має

достатню матеріально-технічну базу для забезпечення навчального процесу

(комп’ютерні класи, засоби мультимедіа, парти, інвентар, тощо).

Оборотні засоби – це матеріально-речові цінності, які зазвичай

споживаються протягом одного виробничого циклу і відразу ж переносять свою

вартість на готову продукцію. Це, насамперед, сировина, паливо, матеріали,

малоцінні предмети та предмети, що швидко зношуються, інше майно

виробничого і невиробничого призначення, що віднесено законодавством до

оборотних засобів [4; с.101 ].

У своєму обороті оборотні фонди послідовно приймають грошову,

продуктивну і товарну форму, що відповідає їх розподілу на виробничі фонди і

фонди обігу. Матеріальним носієм виробничих фондів є засоби виробництва,

29

що підрозділяються на предмети праці. Готова продукція разом з грошовими

коштами і коштами в розрахунках утворюють фонди обігу.

Оборотні засоби, оборотні фонди і фонди обігу існують у єдності і

взаємозв’язку, але між ними є істотні розходження, що зводяться до

наступного: оборотні засоби постійно знаходяться у всіх стадіях діяльності

підприємства, у той час як оборотні фонди проходять виробничий процес,

замінюючись все новими партіями сировини, палива, основних і допоміжних

матеріалів. Виробничі запаси, будучи частиною оборотних фондів, переходять

у процес виробництва, перетворюються в готову продукцію і залишають

підприємство. Оборотні фонди повністю споживаються в процесі виробництва,

переносячи свою вартість на готовий продукт. Їхня сума за рік може в десятки

разів перевищувати суму оборотних коштів, що забезпечують при здійсненні

кожного кругообігу переробку або споживання нової партії предметів праці і

залишаються в господарстві, роблячи замкнутий кругообіг.

Недостатність джерел формування оборотних коштів призводить до

недофінансування господарської діяльності та до фінансових ускладнень.

Наявність зайвих джерел оборотних коштів на підприємстві сприяє створенню

наднормативних запасів товарно-матеріальних цінностей, відволіканню

оборотних коштів з господарського обороту, зниженню відповідальності за

цільове й раціональне використання як власних, так і позичених коштів.

Найбільш цілісне визначення сутності управління оборотним капіталом

можна дати, ознайомившись з роботами відомого науковця І.О.Бланка, за яким

управління оборотним капіталом являє собою систему принципів та методів

розробки і реалізації управлінських рішень, пов’язаних із встановленням

оптимальних параметрів його обсягу і структури, задоволенням потреб

підприємства в окремих його видах та залученням з різних джерел і в

різноманітних формах для здійснення господарської діяльності підприємства,

забезпеченням умов оптимізації процесу його обертання [30;с.1 ].

На основі аналізу структури оборотних коштів вивчають зміни, що

відбулися в складі оборотних коштів у цілому, а після цього — в розрізі

30

окремих статей.

Причинами зміни оборотних коштів можуть бути: прибуток (після

сплати податків); амортизаційні відрахування; приріст власних засобів;

збільшення заборгованості за кредитами й позиками; збільшення зобов’язань з

кредиторської заборгованості.

Причини зменшення оборотних коштів: витрати за рахунок прибутку,

що залишився в розпорядженні підприємства; капітальні вкладення;

довгострокові фінансові вкладення; зменшення кредиторської заборгованості.

Стабільність фінансового стану підприємства залежить від правильності

та доцільності вкладення фінансових ресурсів у активи, тому для його оцінки

необхідно вивчити передусім склад, структуру майна та джерела його

утворення [2;с.39 ].

Тернопільська філія ПВНЗ „ЄУ” як не самостійний суб’єкт не має

можливості відокремлено розпоряджуватись наявними фондами, але має

можливість поповнювати їх та здійснювати будь-які право чини, що не

заборонені законом.

Джерелами формування майна підприємства є: грошові та матеріальні

внески засновників; доходи, одержані від реалізації продукції, послуг, інших

видів господарської діяльності; доходи від цінних паперів; кредити банків та

інших кредиторів; капітальні вкладення і дотації з бюджетів; майно, придбане в

інших суб’єктів господарювання, організацій та громадян у встановленому

законодавством порядку; інші джерела, не заборонені законодавством України

[8 ].

Джерела утворення майна підприємства поділяються на два види:

власний капітал (внески власників, прибуток, резерви, фонди, безповоротне

фінансування тощо) та зобов’язання (залучені кошти – кредити, кредиторська

заборгованість тощо).

Майнова база суб’єктів господарювання – неоднорідна. Залежно від

економічної форми, якої набуває майно у процесі здійснення господарської

діяльності, розрізняють: основні фонди, оборотні засоби, кошти, товари (ст. 139

31

ГК) [4; с.71 ].

Тернопільська філія ПВНЗ „ЄУ” має в наявності основні та оборотні

фонди у вигляді внеску засновників, розподіленого на філії та доходи і майно

придбане на їх основі.

32

9.Планування використання матеріалів, сировини, енергетичних

ресурсів

Планування матеріально-технічного забезпечення є однією з

найважливіших функцій управління підприємством. Воно починається зі

встановлення потреби в матеріальних ресурсах і визначення величини

завезення кожного виду, профілю, марки, розміру сировини, матеріалу, палива,

розрахунку балансів матеріально-технічного забезпечення. Потреба

підприємства в матеріальних ресурсах визначається для різних потреб:

виконання планів виробництва і збуту готової продукції; освоєння нових видів

продукції; ремонтних потреб; виготовлення технологічного оснащення;

реалізації заходів плану технічного розвитку і підвищення ефективності

виробництва; капітального будівництва і непромислових цілей; створення

перехідних запасів та ін.

З метою найбільш економного витрачання матеріальних ресурсів,

планування їх використання, виявлення потреби підприємства в них і

поліпшення організації матеріально-технічного постачання проводиться аналіз

використання основних і допоміжних матеріалів, палива в поточному і в

попередньому періодах. Існують узагальнюючі і одиничні (приватні, локальні)

показники використання матеріальних ресурсів.

Ступінь використання природно-сировинних ресурсів визначає рівень

розвитку економіки країни. Чим вищий рівень розвитку виробництва у країні,

тим менша її залежність від сировинного фактора. Сировиною називають

природні та штучні речовини, матеріали і вироби, які використовуються для

виробництва промислової продукції. За походженням сировина поділяється на

первинну, штучну, вторинну.

До узагальнюючих показників використання сировини та матеріалів

відносяться матеріаломісткість виробництва та продукції, матеріаловіддача,

показники абсолютного і відносного зміни обсягу матеріальних витрат,

показники інтенсифікації використання матеріальних ресурсів, показники

структури споживання матеріальних ресурсів та ін.

33

Зазвичай аналіз починають з встановлення узагальнюючих показників:

коефіцієнт використання матеріалів, витрата палива на одиницю продукції,

відношення фактичних витрат матеріалів до планових, питома вага відходів.

Всі перераховані вище показники визначаються в цілому по підприємству,

об’єднанню і по окремих стадій виробництва. Вони розглядаються у зіставленні

з аналогічними показниками за попередні періоди, з завданнями плану, з

запроектованими нормами.

Розрахунок потреби матеріальних ресурсів на виробничу програму

може здійснюватися різними методами залежно від галузевих і технологічних

особливостей виробництва, наявність даних для розрахунку.

Потреба в матеріальних ресурсах (план постачання) має бути повністю

збалансована з планом виробництва продукції по договорах, а його реалізація і

забезпечення матеріальними ресурсами виробничих підрозділів підприємства в

строк – забезпечувати можливості обов’язкового виконання графіків

виробництва і постачань продукції.

Однією з причин порушення норм витрати матеріалів є перебої в

системі матеріального постачання, порушення комплектності і термінів

поставки матеріалів.

Аналіз використання палива виявляє втрати тепла в мережі, дозволяє

встановити, наскільки фактичний коефіцієнт корисної дії теплових агрегатів

відповідає їх паспортними даними, і т. п.

Виявлені в процесі аналізу резерви економії матеріалів визначають

зміст розробки плану організаційних і технічних заходів, спрямованих на

використання цих резервів.

Оскільки Тернопільська філія ПВНЗ „ЄУ” не займається виробничою

діяльністю, то мова про використання сировини, матеріалів вестись не може.

Енергозабезпеченням університету є найважливішим елементом у системі

цього планування.

34

10. Планування впровадження нової техніки, технологій, змін

Сучасний етап розвитку світової економіки характеризується істотним

прискоренням темпів науково-технічного прогресу, що обумовлює постійні

зміни в структурі й динаміці суспільних потреб і, як наслідок, загострює

конкуренцію в пропозиції нових товарів і послуг, а також покращенні їх

якісних характеристик. У цьому зв’язку стійкість економічного стану більшості

суб’єктів господарювання значною мірою визначається темпами і масштабами

здійснення інноваційної діяльності, що дозволяє своєчасно і швидко реагувати

на умови конкурентної боротьби, що постійно змінюються, шляхом

використання різноманітних нововведень, забезпечуючи більш якісне й повне

задоволення потреб ринку.

Як відомо, технологія (технос — мистецтво, ремесло та логос — наука)

дослівно з грецької — наука про ремесла, наука про промисловість

(виробництво). Класичне її визначення — це наука про способи і процеси

отримання та перероблення продуктів природи, сировини, матеріалів у

предмети споживання і засоби виробництва. Сучасний рівень виробництва та

кон’юнктури ринку вкладають новий зміст у поняття „технологія”,

розглядаючи її як науку про найбільш економічні способи і процеси

виробництва сировини, матеріалів та виробів.

Технологія – це комплекс наукових і інженерних знань, реалізованих у

прийомах праці, наборах матеріальних, технічних, енергетичних, трудових

факторів виробництва, способах їхнього з’єднання для створення продукту або

послуг, що відповідають визначеним вимогам

План розвитку науки і техніки повинен бути стрижнем планових

документів економічного і соціального розвитку підприємства. Він повинен

охоплювати весь науково-технічний цикл. В планах повинні бути відображені

основні параметри і показники, що характеризують ступінь прискорення

розвитку науки і техніки. Планування розвитку науки і техніки повинно

здійснюватись і на всіх рівнях управління економікою.

35

У широкому сенсі під суттєвою зміною техніки і технології розуміють

інновацію, а під інноваціями розуміють нові технології, види послуг, продукції,

нові організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного,

фінансового та іншого характеру.

Здійснення інноваційних процесів базується на розробці та реалізації

планів, у яких враховується ряд факторів як статичних так і динамічних.

Планування діяльності підприємства в цілому й, зокрема, інноваційне

планування спирається на певні принципи, які є узагальненням або

констатацією закономірностей в економічній поведінці індивідів і інститутів,

що припускає високий ступінь точності та загальності застосування.

Планування може бути спрямоване на технологічні, організаційні,

економічні й інші аспекти виробництва та реалізації продукції, або охоплювати

діяльність підприємства в цілому. При цьому значний інтерес у якості об’єкта

планування представляє інноваційна діяльність, здійснення якої обумовлено

впливом комплексу взаємозалежних чинників: розумів фінансування,

конкурентоспроможності продукції, що випускається, завантаження

виробничих потужностей, економічного стану підприємства в цілому й ін.

Одним з основних принципів планування інновацій є його

цілеспрямованість, тобто наявність чітко сформульованих показників,

досягнення яких за допомогою коштів є бажаним для підприємства.

Прогнозування розвитку науки і техніки передбачає розробку системи

приватних прогнозів по найважливіших напрямках НТП та комплексного

прогнозу науково-технічного розвитку. Воно дає обґрунтоване уявлення про

передбачувані наукових і технічних результати й досягнення, про можливе

використання цих результатів у виробництві та інших сферах економіки, про

наслідки НТП.

Комплексний прогноз припускає:

• комплексний аналіз НТП, аналіз світових тенденцій розвитку науки і

техніки, динаміки, структури і використання наукового та освітнього

потенціалу країни;

36

• розробку пропозицій щодо основних напрямів структурної та

науково-технічної політики та обґрунтування передумов для прискорення НТП

в обраних напрямках;

• розробку рекомендацій щодо формування науково-технічних програм,

обгрунтування значимості рішення науково-технічних проблем, витрат,

очікуваного соціально-економічного ефекту та рекомендації щодо

матеріального та організаційного забезпечення науково-технічних програм. [5;

с.104 ].

Управління інноваційним розвитком орієнтоване на досягнення

визначених цілей (завоювання більшої частини ринку, збільшення прибутку в

поточному періоді чи в перспективі, забезпечення високих темпів сталого

економічного розвитку і т. ін.) в умовах конкурентного середовища, колі цілі

інших господарюючих суб’єктів можуть з ними не збігатися (і, як правило, не

збігаються). [13; с.128 ].

Визначення економічної ефективності нової техніки має своїм

завданням:

- вибір більш прогресивного варіанта нової техніки;

- визначення економії капітальних вкладень, матеріалів і трудових

ресурсів, яка може бути отримана при впровадженні нової техніки;

- розрахунок економічної ефективності нової техніки.

Критерій економічної ефективності нової техніки — зростання

продуктивності праці. Він дозволяє порівняти всі різні за значенням технічні та

економічні показники нової техніки і визначити ступінь її прогресивності. Нова

техніка буде ефективною в тому випадку, якщо сумарні витрати праці при її

створенні та експлуатації, орієнтовані на один і той же кінцевий результат,

будуть меншими порівняно з існуючими.

Економічну ефективність нової техніки необхідно розглядати з

урахуванням кількісних і якісних змін у всіх суміжних ланках виробництва,

тому ефект від нової техніки слід визначати і для підприємства-виробника, і для

підприємства, що її впроваджує, і для споживача виробів, що виготовляються за

37

допомогою цієї техніки. Щоб обґрунтувати економічну ефективність нової

машини і визначити, якою мірою вона відповідає вимогам щодо економічності,

потрібен економічний аналіз витрат на її створення.

Результати інноваційної діяльності на внутрішньому і зовнішньому

ринках можуть бути представлені шляхом передачі науково-технічних знань і

досвіду для надання науково-технічних послуг, нових технологій [7; с.232 ].

Заходи НТП повинні забезпечувати випуск продукції (виконання робіт і

послуг), що дає можливість найбільш повно і якісно задовольняти суспільно

необхідні потреби, сприяти досягненню найвищого техніко-економічного рівня

виробництва, вирішенню соціальних, екологічних та ін. задач розвитку

народного господарства і забезпечувати одержання економічної ефективності.

Оскільки Тернопільська філія ПВНЗ „ЄУ” є збитковою на даний час, то

зрозуміло, що інноваційні процеси у вузі, а саме суттєві зміни не

впроваджується. Технології у виші не використовуються як такі.

38

11.Інвестиційна діяльність підприємства

Закон від 18.09.1991 „Про інвестиційну діяльність” у ст. 1 інвестиціями

є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти

підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється

прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Об’єктами інвестиційної

діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні

кошти в усіх галузях економіки, цінні папери (крім векселів), цільові грошові

вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об’єкти

власності, а також майнові права [22 ]. Ст 4. цього ж закону передбачає

визначення поняття „інвестори”, тобто суб’єкти інвестиційної діяльності, які

приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових

та інтелектуальних цінностей в об’єкти інвестування. Інвестор самостійно

визначає цілі, напрями, види й обсяги інвестицій, залучає для їх реалізації на

договірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності, у тому числі

шляхом організації конкурсів і торгів.

Інвестиції забезпечують динамічний розвиток підприємства і

дозволяють вирішувати такі задачі, як розширення власної підприємницької

діяльності за рахунок нагромадження фінансових і матеріальних ресурсів;

придбання нових підприємств; диверсифікованість діяльності внаслідок

освоєння нових областей бізнесу.

Інвестування – це процес простого чи розширеного відтворення засобів

виробництва. Це зв’язано з тим, що основні фонди підприємства піддаються

зносу, машини й устаткування старіють фізично і морально і повинні

замінятися. Вирішення задач максимізації прибутку підприємств у

довгостроковому періоді зв’язано з залученням у виробництво новітньої

техніки і технології, проведенням технічного, переозброєння і реконструкції.

Інвестиційний процес являє собою складний комплекс робіт, що

включає наступні основні фази:

- визначення об’єкта інвестування

- фінансування капіталовкладень

39

- контроль над їхнім виконанням.

Промислове підприємство робить інвестиції, з метою збереження чи

збільшення свого прибутку. При інвестуванні підприємство повинне вирішити,

чи буде за визначений час маса прибутку, принесена інвестиціями, більше

вартості відповідних витрат. Інвестиції, у першу чергу реальні інвестиції,

грають винятково важливу роль в економіці країни і будь-якого підприємства,

тому що вони виступають основою для:

- систематичного відновлення основних виробничих фондів

підприємства і здійснення політики розширеного відтворення;

- прискорення НТП і поліпшення якості продукції;

- структурної перебудови суспільного виробництва і збалансованого

розвитку всіх галузей народного господарства;

- створення необхідної сировинної бази промисловості;

- вирішення чи пом’якшення проблеми безробіття; тощо.

Інвестування може здійснюватися в двох формах: безпосереднє

вкладення засобів у створення нових виробничих потужностей, для придбання

нового обладнання, ліцензій, нерухомості і приміщення, у цінні папери. У

першому випадку мова йде про так називане реальне інвестування, у другому –

про „портфельне інвестування” .

Також можна говорити про виробничі інвестиції, що направляються на

нове будівництво, реконструкцію, розширення і технічне переозброєння діючих

підприємств, і інтелектуальних, вкладених у створення інтелектуального,

духовного продукту. Сучасний економічний словник дає наступні визначення:

Інвестиції прямі – 1. вкладення безпосередньо в матеріальне

виробництво і збут визначеного виду продукції; 2. вкладення, у тому числі в

статутний капітал, що забезпечують володіння контрольним пакетом акцій

компанії.

Інвестиції портфельні (непрямі) – 1. інвестиції фінансові, формовані у

виді портфеля цінних паперів; 2. невеликі по розмірі інвестиції, що не можуть

забезпечити їхнім власникам контроль над підприємством.

40

Фінансові інвестиції – інвестиції в цінні папери.

Не фінансові інвестиції – не грошові інвестиції у формі вкладень прав,

ліцензій, ноу-хау, майна в проект, у підприємство, у справу.

За періодом інвестування:

- короткострокові інвестиції характеризують вкладення капіталу на

період до одного року. Як правило, фінансові інвестиції фірми є

короткостроковими.

- довгострокові інвестиції являють собою вкладення коштів у реалізацію

проектів, що будуть забезпечувати одержання фірмою вигод протягом періоду,

що перевищує один рік. Відповідно до цього основною формою

довгострокових інвестицій фірми є її капітальні вкладення у відтворення

основних засобів.

Основу інвестиційної діяльності підприємства складає реальне

інвестування. У сучасних умовах господарювання дана форма інвестування для

багатьох фірм є єдиним напрямком інвестиційної діяльності. Це зв’язано з тим,

що реальні інвестиції виступають основною формою реалізації економічного

розвитку підприємства, тому що дана форма інвестування дозволяє їм

освоювати нові товарні ринки і забезпечувати постійне збільшення своєї

ринкової вартості.

Підготовка й аналіз інвестицій у реальні активи істотно залежать від

того, якого роду це інвестиції, тобто яку задачу ставить перед собою

підприємство в процесі інвестування. З цих позицій усі можливі реальні

інвестиції зводяться в наступні основні групи:

- обов’язкові інвестиції (чи інвестиції заради задоволення вимог

державних органів керування) – це інвестиції, необхідні для того, щоб

підприємницька фірма могла і далі продовжувати свою діяльність. У цю групу

включаються інвестиції, ціль яких – організація екологічної безпеки діяльності

фірми чи поліпшення умов праці працівників фірми до рівня державних вимог і

т.п.;

41

- інвестиції в підвищення ефективності діяльності фірми, їхньою метою

є насамперед створення умов для зниження витрат фірми за рахунок зміни

устаткування, удосконалювання застосовуваних технологій, поліпшення

організації праці і керування. Здійснення даних інвестицій необхідно

підприємницькій фірмі для того, щоб вистояти в конкурентній боротьбі;

- інвестиції в розширення виробництва, основна мета такого

інвестування – розширення можливостей випуску товарів для раніше

сформованих ринків у рамках вже існуючих виробництв;

- інвестиції в створення нових виробництв, у результаті здійснення

таких інвестицій створюються зовсім нові підприємства, що будуть випускати

товари, що раніше не виготовлялися фірмою чи робити новий тип послуг або

дозволяти фірмі вийти на нові для неї ринки з товарами чи послугами які уже

випускаються.

У процесі функціонування підприємницької фірми вибір конкретної

форми реального інвестування визначається багатьма факторами: по-перше,

задачами галузевої, товарної і регіональної диверсифікованості діяльності

фірми; по-друге, можливостями впровадження нових технологій на фірмі; по-

третє, наявністю власних інвестиційних ресурсів і (чи) можливістю залучення

позикових ресурсів.

Тернопільська філія ПВНЗ „ЄУ” не займається інвестиційною

діяльністю та не створює інвестиційних проектів.

42

12. Складання кошторису витрат по підрозділах, окремих статтях

Кошторис витрат являє собою зведений план усіх витрат підприємства

на майбутній період виробничо-фінансової діяльності. Він визначає загальну

суму витрат виробництва за видами використовуваних ресурсів, стадіям

виробничої діяльності, рівнями управління підприємством та інших напрямах

витрат. До кошторису включаються витрати основного і допоміжного

виробництва, пов’язані з виготовленням та продажем продукції, товарів і

послуг, а також на утримання адміністративно-управлінського персоналу,

виконання різних робіт і послуг, у тому числі і не входять в основну виробничу

діяльність підприємства.

Кошториси підрозділів виконують такі важливі функції, як організуюча,

контролююча і стимулююча. Організуюча функція кошторису полягає в тому,

що, маючи встановлену планову величину витрат, працівник, відповідальний за

їх рівень, намагається дотримуватись чинного регламенту і норм використання

ресурсів. Кошториси підрозділів дають змогу контролювати роботу

працівників, відповідальних, за рівень витрат. Це здійснюється порівнянням

фактичних витрат з плановими, передбаченими в кошторисах. Відхилення

аналізуються, що є основою для реалізації стимулюючої функції щодо

працівників, які впливають на величину витрат і відповідають за неї.

Стимулювання здійснюється через відповідальність за необґрунтовані витрати і

заохочення в їх зниженні.

Планування видів витрат здійснюється в грошовому вираженні на

передбачені у річних проектах виробничі програми, цілі та завдання, вибрані

економічні ресурси та технологічні засоби їх виконання. Всі планові завдання і

показники конкретизуються на підприємстві у відповідних кошторисах, що

включають вартісну оцінку витрат і результатів. Наприклад, кошторис витрат

складається як план очікуваних витрат за різними видами виконуваних робіт і

застосовуваних ресурсів. Кошторис перспективних доходів встановлює

плановані грошові надходження і витрати на майбутній період. Кошторис

витрат на виробництво продукції показує плановані рівні матеріальних запасів,

43

обсяги продукції, що випускається, вартість різних видів ресурсів і т.д.

Зведений кошторис пов’язує усі витрати й результати з основних розділів

річного плану соціально-економічного розвитку підприємства.

В процесі розробки кошторисів у вітчизняній економічній науці і

практиці широко застосовуються 2 основні методи:

1) кошторисний метод – на основі розрахунку витрат у масштабах

всього підприємства за даними всіх інших розділів плану;

2) зведений метод – шляхом підсумовування кошторисів виробництва

окремих цехів, за винятком внутрішніх оборотів між ними;

Кожний із цих аспектів побудови кошторису має свої позитивні сторони

і призначення. Постатейний кошторис дає змогу узгодити його з кошторисом

непрямих витрат (загальновиробничими витратами), а також калькуляціями на

окремі вироби підрозділу. Побудова його за елементами витрат показує їх

ресурсну структуру, матеріало-, зарплато- і капіталомісткість виробництва і, що

важливо, дає змогу чіткіше ув’язати витрати підрозділу (цеху) в цілому з

витратами його структурних одиниць (дільниць, робочих місць), оскільки

останнім плануються лише окремі їх елементи. На практиці для центрів

відповідальності високого рівня домінує постатейна структура кошторисів.

Складання зведеного кошторису витрат на виробництво та планової

(нормативної) калькуляції відбувається наступним чином. Витрати, пов’язані з

виробництвом продукції (робіт, послуг), групуються за статтями калькуляції:

сировина та матеріали; купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби,

роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій;

паливо й енергія на технологічні цілі; зворотні відходи (вираховуються);

основна заробітна плата; додаткова заробітна плата; відрахування на соціальні

заходи; витрати на утримання та експлуатацію устаткування;

загальновиробничі витрати; втрати від браку; інші виробничі витрати; попутна

продукція (вираховується).

До наведеної вище типової номенклатури статей калькуляції

підприємства можуть вносити зміни з урахуванням особливостей техніки,

44

технології та організації виробництва відповідної галузі і питомої ваги окремих

видів витрат у собівартості продукції, а також об’єднувати кілька типових

статей калькуляції в одну або виділяти з однієї типової статті кілька статей

калькуляції.

До зведеного кошторису витрат на виробництво включаються витрати

всіх структурних підрозділів підприємства, що беруть участь у виробництві

продукції.

У планових розрахунках можуть використовуватися укрупнені

натуральні норми витрат матеріальних ресурсів на одиницю продукції або

обсяг робіт в цілому, чи групові норми, розроблені для використання на ряді

робочих місць (дільниць, цехів), що мають однакові або подібні виробничі

умови, споживають однорідну сировину або матеріали і виробляють однакову

продукцію.

Витрати електроенергії оцінюються виходячи із середньої вартості

відповідних видів енергії, що складається на підприємстві, з діючих тарифів на

енергію, придбану в сторонніх підприємств і організацій, та планової

собівартості енергії, що виробляється енергоцехами.

Обґрунтування витрат на енергію здійснюється шляхом складання

розрахунків виробництва і споживання з кожного виду енергії власного

виробництва і визначення потреб у покупній енергії.

На підприємствах з великою номенклатурою виробів у планових

розрахунках можуть використовуватися зведені норми витрат сировини,

матеріалів, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й

енергії на технологічні потреби у вартісному виразі на виріб у цілому. У цьому

разі розрахунок витрат на сировину і матеріали здійснюється виходячи з

номенклатурного плану виробництва і зведених норм матеріальних витрат у

вартісному виразі.

Розрахунок основної та додаткової заробітної плати робітників,

зайнятих виробництвом продукції (виконанням робіт, наданням послуг),

45

здійснюється окремо для робітників, які знаходяться на відрядній оплаті праці і

робітників, які знаходяться на почасовій оплаті праці.

Планова (нормативна) калькуляція являє собою розрахунок планової

(нормативної) собівартості одиниці продукції, здійснений за статтями витрат.

Планова калькуляція складається на рік з розподілом за кварталами. Для

окремих галузей промисловості із сезонним характером виробництва

встановлюється інша періодичність складання калькуляції.

Планова (нормативна) калькуляція складається на всі види продукції,

що виготовляються у плановому році. Планова калькуляція собівартості вперше

виготовлених у плановому році виробів і виробів, що виготовляються на нових

потужностях, складається виходячи з проектних показників, за даними

конструкторсько – технологічної документації на базі діючих на початок

звітного періоду норм і є основою для обліку виробничих витрат, здійснення

оперативного контролю за витратами виробництва і виконанням завдань щодо

зниження собівартості.

Основою складання планової (нормативної) калькуляції на підприємстві

є технічно обґрунтовані норми витрат матеріалів і трудових витрат, стандарти

та технічні умови, встановлені для цієї продукції. Ці норми визначаються на

основі діючих (або очікуваних) на початок планового періоду нормативів з

урахуванням економічної ефективності розроблених заходів для подальшого

удосконалення виробництва.

Враховуючи високий рівень невизначеності ринкової кон’юнктури, на

рік доцільно складати тільки прогнозний укрупнений розрахунок (за

структурними підрозділами підприємства (центрами витрат і відповідальності),

а реальні практично діючі розрахунки варто робити послідовно по кварталах з

урахуванням результатів роботи підприємства в минулому періоді.

Планові розрахунки витрат використовують для визначення потреби в

оборотних активах, планування фінансових результатів діяльності

підприємства, визначення економічної ефективності господарських операцій,

46

комерційних угод, інвестиційних проектів, а також для формування цінової

політики підприємства. [26; с.285 ].

Тернопільська філія ПВНЗ „ЄУ” не складає кошторису витрат, оскільки

не є самостійною юридичною особою і не має окремих цехів і підрозділів.

47

13.Оцінка ефективності використання ресурсів підприємством та

його підрозділами

Процес господарської діяльності завжди є результатом взаємодії

відповідних ресурсів, а його ефективність забезпечується оптимальним їх

поєднанням і використанням. Ресурсна будова суб’єкта господарювання

показує наявність ресурсів на підприємстві, їх якість та потребу, виражає

взаємозв’язок та ефективність використання в процесі підприємницької

діяльності.

Ефективність – це категорія яка складається на підприємствах під

впливом багатьох внутрішніх і зовнішніх факторів: економічних, правових,

соціальних та інших. Це обставина і той факт, що ефективність підприємства в

різних видах (ефективність господарської діяльності підприємства,

використання різних ресурсів, виробництва та інше) являється причинами

використання для її кількісної оцінки множини показників.

Практичне використання системи показників в економічній

ефективності в галузях і господарських суб’єктах передбачає:

- орієнтацію підприємства (галузей) та інтенсивний шлях розвитку і

досягнення більш високого рівня ефективності в економіці;

- виявлення резервів подальшого вдосконалення господарської

діяльності підприємства (галузей) на основі впровадження досягнень науково-

технічного прогресу, досконалої технології і покращення організації

виробництва;

- створення діючого механізму підвищення ефективності.

І.Н. Герчикова пропонує розрахувати ефективність щодо реальних

витрат виробництва. При цьому, вона вважає, що ефективність слід визначати

по рентабельності активів, по рентабельності власного капіталу і позикового

капіталу [6;с.220 ].

Найважливішими завданнями аналізу ефективності використання

ресурсів господарюючим суб’єктом є: поточний моніторинг і оцінка

48

ефективності діяльності господарюючого суб’єкта й використання їм окремих

видів ресурсів з метою контролю задовільності й результативності різних

напрямків цієї діяльності; виявлення сильних і слабких сторін діяльності

організації; оцінка доцільності й раціональності постановки окремих цілей і

завдань у діяльності організації, обґрунтування їх коректування в мінливих

умовах; визначення умов, можливостей і факторів підвищення

результативності, ефективності окремих сторін і аспектів діяльності організації

з урахуванням відмінностей впливу часу, ризику й ліквідності; обґрунтування

вибору найкращих з альтернативно можливих комбінацій використання

ресурсів, найкращих варіантів структури бізнесу; обґрунтування доцільності й

економічна оцінка конкретних шляхів і напрямків удосконалювання діяльності

організації, застосування окремих економічних важелів і інструментів

керування.

Ряд загальних принципів дослідження ефективності діяльності

господарюючого суб’єкта є визначальним, основним для більш приватних видів

аналізу ефективності застосування окремих видів ресурсів, а також для аналізу

ефективності використання ресурсів в окремих підрозділах організації або на

окремих напрямках її бізнесу. Розглянемо ці загальні, основні принципи.

Для оцінки наявності та ефективності використання ресурсів

підприємства можна використати наступні показники:

Виробнича потужність – це максимальний обсяг продукції (робіт,

послуг), який має можливість виготовити суб’єкт господарювання, як правило,

за календарний рік, при оптимальному використанні наявних ресурсів. На

величину виробничої потужності впливають кількість обладнання

(працівників), його потужність (продуктивність), режим роботи підприємства,

кваліфікаційний рівень працівників. Використання виробничої потужності

характеризується коефіцієнтом, який визначається відношенням фактичних

обсягів господарської діяльності до нормативного її рівня.

49

Валова продукція – це фактичні обсяги господарської діяльності в

грошовому (натуральному) виразі суб’єкта господарювання за календарний

період. Вартість активів підприємства за валютою балансу.

Динаміку змін у структурі активів можна спостерігати простим

порівнянням абсолютних величин залишків по кожній статті балансу на кінець

періоду із залишками на початок. Таким порівнянням підлягають також і

підсумкові величини за розділами.

Окупність витрат обчислюють як частку від ділення виручки від

реалізації на її повну собівартість.

Спеціалізація суб’єкта господарювання визначається за найбільшою

питомою вагою у валовій продукції (виручці) підприємства певного виду

продукції (товару, роботи, послуги). Товарна продукція – це обсяг валової

продукції, визначений підприємством для продажу.

Реалізована продукція (роботи, послуги) – це вартість (виручка)

продукції, яка відвантажена покупцям за цінами, визначеними продавцем і

покупцями, з оформленням відповідних документів як підстави для

розрахунків, незалежно від здійснення оплати, за виключенням випадків, де

оплата обов’язкова.

Додана вартість (чиста продукція) підприємства обчислюється як

різниця між виручкою та сумою матеріальних витрат (робіт, послуг),

використаних для господарської діяльності та амортизаційних відрахувань. Цей

показник може бути також обчислений як сума оплати праці, прибутку та

нарахованих витрат на соціальні заходи.

Умовно-чиста продукція обчислюється як сума чистої продукції та

амортизаційних відрахувань.

Реальні інвестиції в господарську діяльність – це вартість ресурсів, що

направляються на оновлення та збільшення майна підприємства або змінюють

об’єкт вкладення. Наявність та використання основних засобів.

50

Вартість основних засобів (виробничого і невиробничого призначення)

– це наявність їх на певну дату календарного періоду за первісною або

балансовою (залишковою) вартістю.

Коефіцієнт екстенсивного використання обладнання – це відношення

фактичного часу використання обладнання до нормативного (можливого) часу

його використання.

Коефіцієнт інтенсивного використання обладнання – це відношення

фактичного обсягу виготовленої продукції (у вартісному або натуральному

виразі) за одиницю часу до нормативного (можливого) обсягу її виготовлення.

Інтегральний коефіцієнт використання обладнання дорівнює добутку

коефіцієнтів екстенсивного та інтенсивного використання обладнання.

Коефіцієнт змінності використання обладнання – визначається як

відношення суми фактично відпрацьованих обладнанням змін до кількості

цього обладнання, наявного на підприємстві.

Коефіцієнт зносу основних засобів – це відношення суми зносу

основних засобів до їх первісної вартості.

Коефіцієнт оновлення основних засобів показує, яку частину наявних на

кінець року основних засобів становлять введені в експлуатацію основні засоби

у звітному році.

Капітальні вкладення (інвестиції) в господарську діяльність – це

вартість ресурсів, що направляються на просте та розширене відтворення

основних засобів підприємства. Капітальні вкладення можуть здійснюватися

підрядним (роботи виконуються іншими суб’єктами господарювання),

господарським (роботи виконуються самим підприємством) і змішаним

способами.

Строк окупності капітальних вкладень (інвестицій) на розширене

відтворення основних засобів визначається як відношення суми капітальних

вкладень до загальної суми прибутку, який можна одержати від експлуатації

новостворених об’єктів в розрахунку на рік.

51

Коефіцієнт використання матеріалів – це відношення чистої маси

випущених виробів до маси використаних матеріалів.

Коефіцієнт використання споживчих властивостей ресурсів

визначається шляхом ділення фактично одержаних корисних властивостей з

одиниці ресурсів на нормативні (можливі) обсяги цих властивостей в одиниці

ресурсів. Цей коефіцієнт має певну межу – вміст у вихідній сировині корисних

компонентів, що вилучаються.

Матеріаломісткість господарської діяльності – це відношення суми

матеріальних витрат (робіт, послуг) до загальної суми витрат, пов’язаних з

господарською діяльністю. Оберненим показником до матеріаломісткості є

матеріаловіддача.

Коефіцієнт оборотності оборотних активів показує кількість їх оборотів

за рік і визначається відношенням виручки від реалізації продукції (товарів,

робіт, послуг) або валової продукції за рік до середньорічного залишку

оборотних активів.

Коефіцієнт завантаження оборотних активів – величина, обернена

коефіцієнту їх оборотності і яка показує, скільки оборотних активів

підприємства, які знаходяться в запасі (залишку), припадає на одну гривню

виручки.

Тривалість одного обороту оборотних активів визначається як

відношення кількості днів в році (360) до коефіцієнта їх оборотності. Наявність

та використання трудових ресурсів.

Спискова чисельність працівників – це показник чисельності

працівників спискового складу на певну дату календарного періоду, наприклад,

на перше або останнє число місяця, включаючи прийнятих та виключаючи тих

працівників, які вибули в цей день.

Продуктивність праці – це виробіток (обсяг господарської діяльності –

валова продукція, виручка, доход тощо) в грошовому (натуральному) виразі на

одного середньоспискового працівника підприємства в розрахунку на рік, день,

годину.

52

Трудовий виробіток – це затрати праці на одиницю обсягу

господарської діяльності в грошовому (натуральному) виразі.

Коефіцієнт використання робочого часу визначається як відношення

фактичної загальної кількості корисного фонду робочого часу працівників до

нормативного корисного фонду робочого часу.

Коефіцієнт плинності працівників – це відношення чисельності

звільнених працівників за календарний період до середньоспискової

чисельності працівників у цьому ж періоді.

Трудомісткість господарської діяльності – це відношення суми витрат

на оплату праці та соціальні заходи до загальної суми витрат, пов’язаних з

господарською діяльністю.

В залежності від виду господарської діяльності для прийняття

управлінських рішень можуть використовуватись й інші показники оцінки

наявності та ефективності використання ресурсів.

Можна сказати, що Тернопільська філія ПВНЗ „ЄУ” лише деякі з цих

показників. Чинниками, які можуть покращити ефективність надання послуг є

покращення використання наявних фондів і коштів, покращення політики

залучення абітурієнтів та системи прийняття рішень в університеті.

53

14. Визначення резервів підвищення ефективності діяльності

підприємства та його підрозділів

Ефективне використання ресурсів – найважливіший фактор

забезпечення платоспроможності, кредитоспроможності й фінансової

стабільності господарських організацій, підтримки їх конкурентоспроможності,

формування достатніх ресурсів для розвитку й одержання достатнього

прибутку з метою залучення різноманітних інвесторів. Ефективне

використання ресурсів господарюючими суб’єктами – також найважливіше

умова збільшення пропозиції страхових послуг цим суб’єктам, розширення

попиту на продукцію й послуги постачальників, підтримки зацікавленості

комерційних партнерів організації в продовженні співробітництва з нею,

збереження й збільшення привабливості виробленої продукції або надаваних

послуг для покупців.

Суть проблеми підвищення ефективності виробництва полягає в

збільшенні економічних результатів на кожну одиницю витрат в процесі

використання наявних ресурсів. Підвищення ефективності виробництва може

досягатися як за рахунок економії поточних витрат (споживаних ресурсів), так і

шляхом кращого використання діючого капіталу і нових вкладень в капітал

(вживаних ресурсів) [25;с.32 ].

Потрібно здійснити крутий поворот до інтенсифікації виробництва,

переорієнтувати кожне підприємство, організацію, фірму на повне і

першочергове використання якісних факторів економічного росту. Повинен

бути забезпечений перехід до економіки вищої організації і ефективності з

визначально-розвиненими виробничими силами і виробничими відносинами,

добре налагодженим господарським механізмом.

Найважливішим фактором підвищенням ефективності суспільного

виробництва, забезпечення його високої ефективності був і є науково-

технічний прогрес. Одним із важливих факторів інтенсифікації і підвищення

ефективності виробництва є режим економії. Ресурсозабезпеченість повинна

перетворитися у вирішальне зниження задоволення потреб паливо, енергією,

54

сировиною і матеріалами. У вирішенні всіх питань важлива роль належить

промисловості.

Важливе місце у підвищенні ефективності виробництва займають

організаційно-економічні фактори, включаючи управління. Особливо

збільшується їх роль з ростом масштабів суспільного виробництва і

вдосконалення раціональних форм організації виробництва – концентрація,

спеціалізація, кооперування і комбінування.

Потребує подальшого розвитку і вдосконалення виробничо-соціальна

інфраструктура, що має вплив на рівень ефективності виробництва. В

управлінні – це вдосконалення самих форм і методів управління, планування,

економічного стимулювання всього господарського механізму; в плануванні –

збалансованість і реальність планів, оптимально побудована система планових

показників, не стримуюча первинні ланки народного господарства

(підприємств, об’єднань, організацій), що дає їм широкий огляд для діяльності.

В цій групі факторів широке застосування багатообразних важелів розрахунку і

матеріального заохочення, матеріальної відповідальності та інших

розрахункових економічних стимулів.

Велику роль у вирішенні задач ефективного господарського створення і

введення ресурсозберігаючої техніки і технології відіграє наука. Їй належить

активізувати фундаментальні і практичні дослідження по актуальних

проблемах влаштування науково-технічного прогресу в цілях зниження

трудомісткості виробництва. Посилення режиму економії і підвищення якості

продукції.

Суттєво розширюється можливість дій всіх факторів підвищення

ефективності виробництва в умовах формування ринкових відносин. В

регулювання всього цього формується регулююче, цивілізоване ринкове

господарство, яке являється дійсним засобом, що стимулює ріст продуктивності

праці, підвищення ефективності всього суспільного виробництва, примноження

суспільного багатства в інтересах підвищення благополуччя суспільства.

55

Розглянемо методику аналізу і систему оціночних показників для

кожного виду ресурсів.

Основним засобам належать, як правило, основна частка в загальній

сумі основного капіталу підприємства. Від їх кількості, вартості, технічного

рівня, ефективності використання багато в чому залежать кінцеві результати

діяльності підприємства: випуск продукції, її собівартість, прибуток,

рентабельність, стійкість фінансового аналізу.

Раціональність і повноту використання основних виробничих засобів

характеризує економічний ефект, отриманий за той чи інший період у вигляді

певного обсягу та якості продукції.

Економічна ефективність використання основних засобів визначається

відношенням економічного ефекту до затрат, пов’язаних із їх формуванням. За

економічний ефект при визначенні фондовіддачі приймають вартість річного

випуску (реалізації) продукції, а при розрахунку рентабельності основних

засобів — прибуток.

В якості витрат використовується середньорічна вартість основних

виробничих засобів.

Для повної характеристики ефективності використання основних

засобів приймають систему показників, які поділяють на узагальнюючі та

конкретні. До узагальнюючих показників належать фондовіддача,

фондомісткість, рентабельність засобів, питомі капітальні вкладення на одну

грошову одиницю приросту продукції, відносна економія основних виробничих

засобів, коефіцієнт використання виробничих потужностей.

56

ВИСНОВКИ

Отже, тернопільська філія Європейського університету функціонує на

ринку освітніх послуг і є навчальним, навчально-методичним, науково-

дослідним і виховним структурним підрозділом університету, який створено з

метою забезпечення потреб у фахівцях місцевого ринку праці та наближення

місця навчання студентів до місця їх проживання. Основною метою діяльності

філії є забезпечення умов, необхідних для отримання особою вищої освіти та

підготовка висококваліфікованих фахівців.

Структура філії включає кафедри та навчально-методичні кабінети;

підготовчі відділення та курси; виховні, комп’ютерні відділи; навчальну та

адміністративно-господарську частину; бібліотеку, заклади культурно-

побутового призначення та інші підрозділи. Навчальний процес здійснюється

за програмами і планами, розробленими провідними вченими українських

навчальних закладів та Національної академії наук України з урахуванням

подібних програм Європейських вищих навчальних закладів. Запорукою якості

навчально-виховного процесу є те, що до цієї роботи залучено найкращі

професорсько-викладацькі кадри з науковими ступенями та спеціалісти-

практики з досвідом роботи. Сьогодні у Тернопільській філії Європейського

університету навчаються більше трьохсот студентів на денній та заочній

формах навчання.

Загалом, в результаті проходження практики я ознайомилась з усіма

необхідними методичними і нормативними документами, що стосуються

діяльності університету; дослідили систему менеджменту філії; проаналізувала

організаційну структуру управління, систему ведення бухгалтерського обліку;

проаналізувала показники ефективності виробництва; системи планування

продуктивності праці, використання сировини та матеріалів, введення

інновацій; проаналізувала основи інноваційної діяльності; ознайомилась із

складанням кошторисів та визначала резерви підвищення ефективності

діяльності Тернопільської філії ПВНЗ „ЄУ”.

57

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Андрєєва Г.І. Економічний аналіз: навчальний посібник / Г.І. Андрєєва –

К.: Знання, 2008. – 263 с.

2. Болюх М. А. Економічний аналіз: навчальний посібник / М. А. Болюх,

В.З. Бурчевський – Харків: Наук, 2008. – 421 с.

3. Бугаєнко В. Дослідження системи інформаційного забезпечення

державного фінансового аудиту діяльності бюджетних установ / В. Бугаєнко //

Економіст. – 2010. – №1 – С. 25-26.

4. Вінник О. М. Господарське право: курс лекцій / О. М. Вінник – К.: Атіка,

2004. – 624 с.

5. Владимирова Л.П. Прогнозування та планування в умовах ринку:

навчальний посібник / Л.П. Владимирова – М.: Видавничо-торгова корпорація

„Дашков і К”, 2004. – 400 с.

6. Воронкова А.Е. Діагностика стану підприємства: теорія і практика:

монографія /А.Е. Воронкова. – Харків: Вид-во „ІНЖЕК”, 2008. – 520 с.

7. Гончарук Ю.О. Підвищення ефективності діяльності підприємства за

рахунок управління конкурентоспроможністю / Ю.О. Гончарук // Актуальні

проблеми економіки. – 2008 – №2 – С.232-234 .

8. Господарський кодекс України № 436-ІV (зі змінами та доповненнями

станом на 30.10.2011.) – К.: Вид. Паливода А.В., 2011. – 144 с.

9. Громов Г.Р. Национальные информационные ресурсы: проблемы

повышенной эксплуатации / Г.Р. Громов – М.: Наука, 1984. – 312 с.

10. Дмитрук С.Г. Формування інформаційної бази діяльності підприємства /

С.Г. Дмитрук// Наукові статті Буковинського державного фінансово-

економічного інституту. – 2003. – №1 – С. 251-256.

11. Жаліло Я. Теорія і практика формування ефективної економічної стратегії

держави : монографія / Я. Жаліло. – К.: НІСД, 2009. – 336 с.

12. Жовновач Р.І. Планування діяльності підприємства / Р.І. Жовновач //

Фінанси України. – 2004. – № 1. – С. 21-27.

58

13. Майорова Т.В. Інвестиційна діяльність : навчальний посібник для ВНЗ, 3-

є вид. перероб. та доп./ Т.В. Майорова – К.: Центр навчальної літератури, 2004.

– 376 с.

14. Малік Л.В., Проблеми фінансового планування і бюджетування / Л.В.

Малік, К.І. Павлова. Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції.

Електронний ресурс – Режим доступу: http://intkonf.org/malik-l.uvannya.

15. Мамалуй О.О. Основи економічної теорії. Підручник / О.О. Мамалуй. –

К.: Юрінком Інтер, 2003. – 480 с.

16. Моргулець О. Б. Менеджмент у сфері послуг : навчальний посібник / О.

Б. Моргулець. – К. : ЦУЛ, 2012. – 384 с.

17. Остап’юк М.Я. Економіка підприємства: навчальний посібник / М.Я.

Остап’юк., Н.З. Яцишин – Тернопіль: ПП „Пабліш-прінт”, 2010. – 268 с.

18. Податковий кодекс України. Офіційний текст. (зі змінами та

доповненнями станом на 01.03.201.) – К.: Вид. Паливода А.В., 2012. – 418 с.

19. Подерьогін А.М. Фінанси підприємств: підручник / А.М. Подерьогін – К.:

КНЕУ, 2001. – 361 с.

20. Попович П.Я. Економічний аналіз діяльності суб’єктів господарювання:

підручник, 3-тє вид., перероб. і доп. / П.Я. Попович – К.: Знання, 2008. – 630 с.

21. Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні: Закон

України, зі змінами та доповненнями //Відомості Верховної Ради України. –

1999. – № 40.

22. Про інвестиційну діяльність: Закон України, зі змінами та

доповненнями // Відомості Верховної Ради України – 1991. – № 47.

23. Про інноваційну діяльність: Закон України, зі змінами та доповненнями //

Відомості Верховної Ради України – 2002. – №46.

24. Равенков А. Фінансове планування на підприємстві / А. Равенков //

Проблеми теорії та практики управління. – 2006. – № 4. – С. 72-78

25. Савчур-Шекмар Н.А. Шляхи підвищення ефективності розвитку харчової

промисловості: теорія і практика / Н.А. Савчур-Шекмар – К.: Наук. світ, 2000. –

117 с.

59

26. Тарасюк Г.М. Планування діяльності підприємства: навчальний

посібник / Г.М. Тарасюк, Л.І. Шваб – Київ: „Каравела”, 2003. – 432 с.

27. Твердохліб М. Г. Інформаційне забезпечення менеджменту / М. Г.

Твердохліб – К.: „Ін-Юре”, 2009. – 342 с.

28. Турченюк М. О. Планування діяльності підприємства / М. О. Турченюк,

Є. А. Зінь. – К.: Видавництво „Професіонал”, 2004. – 320 с.

29. Хлопчан М.І. Організація і планування виробництва, теорія і практика:

навчальний посібник / М.І. Хлопчан, П.С.Харів, І.М.Бойчик, О.Я.Лотиш –

Тернопіль, 1996. – 239 с.

30. Черненко Ю. Соціально-економічні проблеми вітчизняних підприємств /

Ю. Черненко// Актуальні питання сучасної економіки: матеріали І

Всеукраїнської заочної науково-практичної конференції. – 2010. Електронний

ресурс – Режим доступу: udau.edu.ua/library.php?pid=1218

31. Ямкова І.М. До питання щодо правового регулювання та правового

забезпечення підприємницької діяльності громадян /І. М. Ямкова // Вісник

Донецького національного університету. Серія „Економіка і право”. – 2011. –

№1. Т.2. – С.521-522.

60