Європейський день мов

Європе�йський де�нь мо�в — свято, що відзначається в країнах Європейського Союзу щорічно 26 вересня. Свято встановлено 6 грудня 2001 р. наприкінці Європейського року мов Радою Європи за підтримки Європейського Союзу з метою надихнути жителів Європи на вивчення мов, бо збереження та розвиток мов, включаючи малі, декларується в якості офіційної мовної політики Євросоюзу. Єврокомісія зазначає, що Європейський день мов ставить за мету прийти від популяризації мультилінгвізму до вивчення громадянами ЄС іноземних мов упродовж життя та неурядового співробітництва.

Слов'янські мови

Слов'янські мови — група мов, що розвинулися з діалектів праслов'янської мови, яка становила собою одне з розгалужень індоєвропейської родини мов.

Класифікація

У наш час є наступні слов'янські мови:

Південнослов'янські: Східнослов'янські

Історично засвідчені записами ще вимерла полабська мова і староцерковнослов'янська мова. Підіймається також питання про історичне існування сибірської мови та її відродження.

Вигасли, лишивши слід тільки в місцевих назвах і подекуди окремих записаних словах, слов'янські мови на терені сучасної Східної Німеччини, Угорщини, Румунії і Греції.

Історія

У період свого розпаду праслов'янська мова складалася з континууму діалектів; сучасні слов'янські мови утворилися в наслідок об'єднання певних діалектів навколо політичних і культурних центрів.

Традиційне уявлення про історію розвитку мов як постійний розпад, за схемою так званого родового дерева, не відповідає дійсності: концепція праслов'янської мови, що розпалася спершу на празахіднослов'янську, прасхіднослов'янську і прапівденнослов'янську мови, не підтверджується історичними й мовними фактами. Поширений поділ слов'янських мов на три групи, — східну, західну і південну (і менше поширений на північну, центральну і південну), має умовний характер і виправданий тільки з географічного погляду. За винятком теренів пізнішої колонізації, межі слов'янських мов окреслені нечітко, скрізь знаходяться перехідні говірки і навіть між літературними

мовами переходи є поступові. Слов'янські мови виділяються, насамперед, за генетичною засадою. Структурно слов'янські мови мають багато спільного, якщо брати їх попарно за географічною суміжністю, але мало спільних рис, що виявлялися б у всіх слов'янських мовах. Наприклад, у просодії є слов'янські мови з розрізненням інтонацій у наголошених голосних (хорватська, словенська, сербська, чорногорська, боснійська) і без нього, з довгістю голосних (словацька, чеська) і без неї, з сталим (польська, словацька, лужицька, чеська, македонська) і з рухливим наголосом. У фонетиці є мови з носовими голосними (польська) і без них, з дифтонгами (словацька, чеська) і без них, з опозицією в палаталізації приголосних і без неї (словенська, македонська). У морфології з відміною іменників і без неї (болгарська, македонська), з розгалуженою дієвідміною (сербська, чорногорська, боснійська, хорватська, болгарська, македонська) і з зредукованою тощо.

Риси спільні для всіх слов'янських мов, беручи синхронічно, проявляються почасти в подібностях засад їхньої структури, почасти в матеріальних елементах останньої. Рисами першого типу є, наприклад, наявність чергування певних голосних з нулем (але який саме голосний чергується, залежить від мови, пор. українська сон : сну, польська sen : snu, сербька й хорватська сан : сна), подібності в структурі кореня, наявність двох основ у дієслові супроти — переважно — однієї в імені, узгодження прикметника з іменником.

З матеріальних подібностей найяскравіші є в словнику, а надто в репертуарі коренів слів (часто одначе з семантичним зсувом, напр., укр. гора — болг. гора 'ліс', укр. шум — серб. й хорв. шума 'ліс'), зокрема в наборі прийменників і префіксів (з частковими відмінностями), меншою мірою суфіксів та ін.

Індоєвропе́�йські мо� ви — найпоширеніша сім’я споріднених мов, одна з понад 20 мовних сімей світу.

Належність окремих мов і мовних груп до сім’ї Індоєвропейських мов визначається на підставі подібності їхньої структури, досліджуваної за допомогою порівняльно-історичного методу і пояснюваної як результат їх походження від єдиної у минулому індоєвропейської прамови.

За ознаками ближчої спорідненості Індоєвропейські мови поділяються на групи мов і окремі мови на рівні груп.

Існує 7 груп живих Індоєвропейських мов і 3 окремі мови, до яких належать також відомі з історії близькоспоріднені з не мертві мови, що були попередніми етапами розвитку сучасних мов або належали до відповідних груп як самостійні мови.

Найбільшу групу живих Індоєвропейських мов становлять індійські мови — 96, якими розмовляє понад 770 млн. чол. До них належать мови гінді та урду (2 різновиди єдиної літературної мови в Індії і Пакистані), бенгалі, панджабі, маратхі, гуджараті,орія, ассамі, синдхі, циганська та ін., а також мертві мови — ведійська і санскрит, на яких збереглося багато письмових пам’яток.

До групи іранських мов належать живі мови — перська, таджицька, дарі (фарсі-кабулі), афганська (пушту), осетинська,ягнобська, курдська, белуджська, талиська, ряд памірських мов та ін. (всього 81 млн. носіїв) і мертві мови — давньоперська,авестійська, пехлеві, мідійська, парфянська, согдійська, хорезмійська, скіфська, аланська, сакська (хотанська). На підставі ряду спільних структур, ознак іранські мови об’єднуються з індійськими в індоіранські мови: є припущення щодо їхнього походження від колишньої мовної єдності.

Слов’янська група мов поділяється на 3 підгрупи (понад 290 млн. носіїв): східну (українська, російська,білоруська; див. Східнослов'янські мови), західну (польська, чеська, словацька, верхньолужицька, нижньолужицька) і південну (болгарська, македонська, сербська, хорватська, словенська); до західної підгрупи належала також полабська мова, яка зникла на початку XVIII ст.

Група балтійських мов складається з живих мов — литовської і латиської (4,3 млн. чол.) і мертвих — пруської, ятвязької,куршської та ін. З огляду на особливу структурну близькість балтійських мов до слов’янських припускається існування у минулому якогось виду балто-слов’янської мовної спільності (прамови, походження від близьких індоєвропейських діалектів, тривалого контактування).

До групи германських мов (бл. 550 млн. носіїв) належать живі мови: англійська — друга (після китайської) за поширеністю у світі, німецька, нідерландська, фризька, люксембурзька, африкаанс, 

 шведська, данська, норвезька, ісландська,фарерська і мертві — готська, бургундська, вандальська, гепідська, герульська.

Романська група мов (576 млн. чол.) представлена живими мовами - французькою, провансальською(окситанською), італійською, сардинською (сардською), іспанською, каталанською, португальською,румунською (мова румунів і молдован), аромунською, ретороманською, рядом креольських мов. Усі романські мови розвинулися на основі латинської мови, літературна форма якої відома тепер за численними писемними пам’ятками і застосовується досі як мова католицької літургії та (обмежено) як міжнародна мова науки. Латинська мова разом з мертвими мовами оскською й умбрською утворювали групу італьських мов.

Кельтська група мов складається з малопоширених живих мов — ірландської, гельської (шотландської),валлійської, бретонської і мертвих — менської, корнської, кельтіберської, лепонтійської, галльської. У минулому кельтські мови були поширені на великій території Європи — від нинішньої Великобританії доКарпат і Балкан. У структурі кельтських мов є ряд спільних ознак з італьськими мовами, з якими їх звичайно об’єднують у більш загальну італо-кельтську групу.

Грецька мова (12,2 млн. людей) посідає серед індоєвропейських мов окреме місце на рівні мовної групи. В її історії виділяються давньогрецький (давньогрецька мова) і середньогрецький (візантійський) періоди.

Албанська мова (4,9 млн. чол.) генетично пов’язана з мертвими іллірійською та мессапською мовами.

Вірменська мова (понад 6 млн. чол.) вважається наступницею колишньої мови хайаса-арменів у складі держави Урарту.

Численними писемними пам’ятками представлені дві групи повністю вимерлих індоєвропейських мов — анатолійська, або хетсько-лувійська (мови хетська клинописна, або неситська, лувійська клинописна, палайська, ієрогліфічна хетська, лідійська, лікійська, карійська, сидетська, пісидійська) і тохарська (мови тохарська А, або карашарська, чи турфанська, і тохарська В, або кучанська). Менше відомостей збереглося про інші мертві індоєвропейські мови — фригійську, фракійську, іллірійську, мессапську, венетську.

Протягом тривалого розвитку після розпаду прамови, що мала високорозвинену структуру синтетичного типу, індоєвропейські мови зазнали значної структурної диференціації —

від синтетизму (найкраще збереженого в балтійських і слов’янських мовах) до аналітизму (найбільше розвиненого в африкаанс), від фузійності багатьох давніх індоєвропейських мов до аглютинації у нових індійських та іранських мовах. Істотні відмінності з’явилися також у фонетиці індоєвропейських мов. Існує думка (зокрема, докладно обґрунтована російським мовознавцем В. Іллічем-Світичем) про належність Індоєвропейських мов разом з афразійськими, уральськими, алтайськими, дравідськими і картвельськими до ширшої «надсім’ї» т. з. ностратичних мов.

Балтійські мови

Балтійські мови – група індоєвропейських мов, яка найповніше серед усіх сучасних мов цієї родини зберігає давню індоєвропейську мовну систему.

Існує точка зору, згідно з якою балтійські мови являють собою залишок давнього індоєвропейського мовлення, що зберігся після виділення з усієї родини решти індоєвропейських мов.

Балтійські мови тяжіють до східних груп цієї родини – слов'янських, індоіранських, а також ілірійської та фракійської мовБалкан. Особливо близькі балтійські мови до слов'янських, щодо яких можуть розглядатися як предок, який співіснує у часі та просторі зі своїм нащадком.

За даними топонімії (особливо гідронімії), балтізмів у словниках сусідніх слов'янських мов, а також за археологічними та історичними даними, у 1 тис. - на початку 2 тис. н.е. балтійські мови були поширені на великій території від Балтики до Верх. Волги, Підмосков'я, Оки, на всій території Білорусі, на Чернігово-Сіверщині до р. Сейм і суміжних земель Курщини та Брянщині, на півдні - до р. Десни і р. Прип'яті. Безперечні балтизми засвідчені також і далі на південь, наявні вони й на захід від Вісли - у Помор'ї і навіть Мекленбурзі. Їх походження не завжди пояснимо, хоча у 2 ст. н.е. Птолемей і показує на південному узбережжі Балтійського моря балтійські племена галіндів і судинів. Певні аналогії віднайдені в топонімічних системах Прибалтики, Панонії, Балкан і Адріатичногоузбережжя. Значне поширення балтійських мов в минулому пояснює наявні в них сліди мовних контактів балтів з фіно-уграми, а також іранцями, фракійцями, ілірійцями, германцями та іншими індоєвропейськими народами. Загальна назва

індоєвропейських мов Прибалтики саме як балтійських запроваджена Г.Несельманом 1845 р.

Мови т. зв. зовнішнього пасу балтійської групи всі згасли у 13-18 ст. ст. (пруська, ятвязька, куршська, селонська, галіндська). У наш час залишається компактне ядро внутрішньої зони балтійської групи у складі двох мов: литовської та латиської. Обидві державні: перша - у Литві (бл. З млн. мовців), друга - в Латвії (бл. 1.5 млн.).

Фонологічні системи обох балтійських мов взаємно близькі. Литовська мова краще від інших живих індоєвропейських мов зберегла давні риси в фонетиці й морфології. Вона відрізняється від близько спорідненої латиської мови більшою архаїчністю (в цілому) і деякими інноваціями, зберігає давні k, і g, на місці латиських африкат c і dz (akys "око", gerti "пити" - пор. латис. acis, dzert), сполуки an, en, in, un у початкових складах (ranka "рука", penktas "п'ятий", minti "міняти", jungas "ярмо" - пор. латис. roka, piektas, mit, jugs). Морфологічна будова литовської мови флективна з елементами аглютинації та аналітизму. Іменники мають 2 роди (середній рід втрачено), деякі займенники, прикметники йдієприкметники мають З роди. Числа - два (в діалектах трапляється ще і двоїна). Відмінків - 6 і клична форма. Дієслівні категорії: 4 часи, 2 стани. 4 способи, 3 особи (у 3-й особі одн. і мн. форми однакові). Сполучення дієслова buti "бути"' з дієприкметниками утворюють систему складних часів. Широко вживані дієприкметникові звороти. Переважний порядок слів SPO. Присвійні конструкції виражаються сполученнями типу "я маю", там де у латиській іде "в мене є").

Латиська мова під впливом фіно-угорського мовного субстрату зазнала, порівняно з литовською, певних змін. Так, наголос зафіксувався на першому складі; кінцеві голосні у багатоскладових словах скоротилися, причому, короткі (крім u) відпали; у перших складах n після голосної зникла; розвинулися зобов'язальний і переказувальний способи дієслова; дієвідміна помітно спростилася; в діалектах трапляються типові для фінських мов місцеві відмінки - алатив, ілатив, адесив.

Словник балтійських мов практично єдиний, з переважанням питомої індоєвропейської лексики. Значною мірою він спільний зі слов'янським словником. Є запозичення згерманських і слов'янських мов, у латиській (особливо в діалектах) помітний пласт угрофінських запозичень.

Запозичення до української мови

З балтійських мов до української прийшли такі слова як: баюра, блазень, валандатися, верша, вовкулак(а), гомілка, грудка, гультяй, ґеґнути, ґринджоли, джиґун, аґрус, гирун, джинжеруха, жабуриння, жужмом, заграбастати, зозуля, кавкати, капшук, кельма, кепсько, кишіти, клумба, клякнути, ковінька, копа, локшина, путря, мантачка, мул, мулкий, нетра, надра, нурт, охляп, пампушка, перга, суспиця, трощити, трям, шалапут, юшка, відлига, твань, шерхкий, зашерхнути, шула, нишпорка (шнипорка), нишпорити, кліпати, кирпатий, лупатий, клиша, клишоногий, лайдак, швендяти, карати, картати, гилити, періщити, скіпати, скабка, скибка, ледве, жлукто, жлуктати, гичка, стрюк, клуня, ремесло, мармиза, толока, скирта, садиба, стодола, шлунок, шкапа, пастка, пелька, гаразд і низка діалектних слів на зразок: мешти, пуня, шамотіти, шомратися, галасвіти, бусол, бузько, жвір, бутліти, рупити, шелюга, яжук, жудюк.

В Україні слова балтійського походження:

1. назви річок - Вилія, Клов, Кудрявець, Рось, Росава, Роставиця, Івотка;

2. сіл - Солотвин, Клишки, Полошки, Обложки, Гірине, Гудове, за межами України - назви Тула, Москва, Можайськ, Жиздра.

Внаслідок тривалого перебування більшої частини українських земель у складі Великого Князівства Литовського у 14-16 ст. і пізніших міграцій досі трапляються литовські прізвища: Войшвіло, Бурбело, Нарбут, Дрига, Бутейко, Борейко, Гудович, Граужіс.

Тоді ж литовська мова запозичила з української слова: kazokas "козак", Nepras "Дніпро", trivoti "тривати", ulioti "гуляти", vecerioti "вечеряти", cerenas "черінь", akraicas (akraicikas) "окрайчик", strieka "стріха", dieska "діжка", kurapka "куріпка" (1579р.), anūkas "онук".

Романські мови

Романські мови — група мов і діалектів, що входять до індоевропейської мовної родини і генетично висхідних до спільного предка, — латини. Наука, що вивчає романські мови, їх походження, розвиток, класифікацію тощо називається романістика і є одним з підрозділів мовознавства (лінгвістика).

Термін «романські» походить від лат. romanus («притаманний Риму», згодом — «Римській імперії»). Це латинське слово в ранньому Середньовіччі означало народне мовлення, відмінне як від класичної латини, так і відгерманських та інших діалектів.

Мовців у світі близько 600 млн. Романські мови як державні чи офіційні вживають 66 країн (у тому числіфранцузьку — 30 країн, іспанську — 23 країни, португальську — 7, італійську — 4, румунську — 2 країни). Французька та іспанська, крім того, є офіційними та робочими мовами Генеральної Асамблеї ООН. Ще декілька романських мов мають статус парціальної («часткової») мови у відповідних країнах: галісійська, каталанська таокситанська у формі аранської говірки в Іспанії, ретороманська у Швейцарії. Решта романських мов є мовами хатнього вжитку без особливого соціального статусу: окситанська у Франції, сард(ин)ська в Італії, аромунська — поза Румунією на Балканах.

Ядром формування романських мов є колишні землі Римської імперії навколо Середземного моря, де збереглося романське мовлення — це т.зв. «Стара Романія». Внаслідок колоніальної експансії у 16-19 ст. романські мови зазнали світового поширення («Нова Романія» або Латинська Америка та численні країни Африки).

Романські мови пов'язані поступовими переходами, що утруднює їхню класифікацію. Виділяють мови «суцільної Романії» (від португальської до італійської), які найповніше продовжують спільнороманський мовний тип (А. Алонсо, В. фон Вартбург). Їм протистоять, з одного боку, «внутрішня» мова — сардська з численними архаїчними рисами, а з іншого — «зовнішні» мови — французька, ретороманська, балкано-романські із значними інноваціями та більшими впливами субстрату, адстрату, суперстрату (В. Гак).

Спільні риси звукової системи — 7 голосних, найповніше збережених в італійській мові (в окремих мовах є ще носові голосні, передні огублені та середні); групи латинських приголосних зазнали в них спрощення і перетворення. Романські мови — флективні з сильною тенденцією до аналітизму. Морфологічне вираження нерегулярне. Іменник має 2 числа, 2 роди, у балк.-романських 2 відмінки; є різноманітні форми артиклів.Займенники зберігають елементи відмінкової системи. Прикметник в цілому узгоджується з іменником. Дієслово має систему розвинених форм (бл. 50 простих і складні); є 4 способи і 16 часів, 2 стани, своєрідні неособові форми, з якими утворюються перифрази зі становим значенням. Прикметник-означення звичайно

іде після означеного. Словник успадкував в основному народний лексичний фонд, є чимало запозичень з кельтських, германських, у новіші часи з класичної латини та давньогрецької (через латину); в балкано-романських — зі слов'янських мов. Письмо на латинській основі, письмові пам'ятки — від 10 ст.

Запозичення до української мови

Внаслідок поширення в Середні віки в Україні латини як мови шкільного навчання чимало латинських слів проникло до загальнонародного словника: піст, пава, оцет, шавлія,аркуш, літера, кімната, коляда, мур, мурувати, гармата, тортури, тополя, черешня, м'ята, конвалія, пастернак, галушка, байстрюк, келих, бурса, студент, професор, ректор,шпаргалка, халтура; ще в праслов'янський період засвоєні: болото, свиня, вино, млин; в епоху Просвіти прийшли нові масові запозичення з латини: нуль, лекція, нація,апеляція, календар, операція, екзамен, канікули, казус, кодекс, статут, пропозиція, пропорція і численні інші. Усього з латини та її нащадків — романських мов — походить до чверті словникового складу сучасної української мови (приблизно стільки ж — у багатьох інших мовах Європи).

Внаслідок історичних контактів у 14-15 ст. з генуезькими портами в Криму до українського словника проникли: скринька, шкарбун, комора, комин, барило, пляшка, олія, керсетка, стрічка, ковдра, манатки, жупан, цапка, реманент, стайня, люстро, шабля, фати, руїни, мармур, кошт, бенкет, цвинтар, решта, цить!, крейда. Значно більше італізмів прийшло згодом: фронтон, макарони, фреска, малярія, рулон, балкон, салон, каса, банк, бандит, колір, мета, фортуна, шпигун, банкрут, капелюх, палац, фортеця, окуляри,газета, кар'єра, сопрано, маестро…

У приморських говірках зберігся ще чималий пласт італізмів генуезьких часів. Це така професійна лексика моряків та рибалок як: бунація «штиль», забунацало, тромонтан «півн.вітер», левант «схід. вітер», пунент «зах. вітер», вольти «повороти», пайоли, скалада, рашкетка, кавила, фунда, орца, бастуння, віра, майна тощо.

Через інші мови прийшли французькі запозичення: фасад, кабінет, бюро, квартира, готель, фотель, ресторан, пляж, перлина, душ, екран, пейзаж, пленер, бульвар, пальто, букет, бювет, роль, жест, шезлонг, костюм, одеколон, портрет, патріот, парфуми, перукар, рояль, берет,

шовініст, турист, багаж, шантаж, макіяж, альбом, серйозний, солідний, мінеральний, натуральний і сотні інших.

Романська сусідка української мови — румунська мова (та її молдавський варіант) стала джерелом таких українських слів як: кодра, царина, квасоля, бесаги, цап, ремиґати, бринза (частина цих слів вживана лише в українських діалектах навколо Карпат).

У свою чергу до румунської мови прийшли такі українські слова як: dranita «драниця», hrisca «гречка», ceriada «череда», hrib «гриб», cojoc «кожух», stiuca «щука», crupi «крупи», iasle «ясла», tata «тато» й ін. (за I. Kniezsa, С.Семчинським та ін.).

Кельтські мови

Ке́�льтські мо� ви — група реліктових мов індоєвропейської родини. До неї належать: ірландська, шотландська, менська мови (гаельська підгрупа), валлійська, бретонськакорнська мови (бриттська підгрупа), галльська мова.

У І тис. до н. е. кельтські мови були поширені практично на всій території Європи — від Британських островів і Піренейського півострова до Карпат, Балкан і Малої Азії, про що досі свідчать історичні назви окремих областей: Галісія, Уельс, Валахія, Галичина, м. Галац в Румунії, відомі з історії Галлія (теперішня Франція) і Галатія (в центрі Туреччини).

Карта Європи рясніє кельтськими топонімами: Аахен, Ам'єн, Анжу, Апенніни, Ардени, Овернь. Беарн, Відень, Балтимор, Болонья, Бонн, Булонь, Брешя, Брест, Бретань,Британія, Тренто, Кан, Кагор, Калгарі, Кардиф, Кембрідж, Шалон (Каталаунум, місце славетної битви з гунами на чолі з Атілою), Шербур, Клюні, Коньяк, Коїмбра, оз. Комо, Корк. Кемберленд, Девоншир, Дувр, Дублін, Глазго, Юра, Кент, Лідс, Ліон, Лондон, Лувен, Лімож, Лімузен, Лінц, Маас, Майни, о. Мен, р. Марна, Мілан, Мозель, Нансі, Нант, Неймеген, Париж, Реймс, Рен, Седан, Сетубал, Золотурн, р. Сома, р. Темза, Турин, Венеція, Булонь, Болонья, Судети, Вандея, Верона та десятки інших.

Пізніше зона поширення кельтських мов сильно скоротилася; континентальні кельтські мови практично всі зникли, в наш час вживані лише 4 мови:

гойдельська група у складі ірландської та гельської (в Шотландії) бритська група у складі валлійської, бретонської, корнської

В останні десятиріччя робляться спроби відновити менську (зниклу в ХХ ст.) і корнську (зниклу в 1777 р.) шляхом організації випуску друкованих видань і радіопередач цими мовами.

Ірландська мова, вивчена або рідна для 1 млн. осіб, є офіційною мовою Ірландії (поряд з англійською). Валлійська (0,5 млн. мовців) поки що не має офіційного статусу, проте її вживають у пресі й на радіо, викладають як другу мову в школі (поруч з англійською). Бретонська (0,6 млн.) і гельська (бл. 0,1 млн.) являють собою кожна сукупність місцевих говірок без усталеної літературної норми, вживаних у побутовому спілкуванні. Усі мовці кельтськими мовами — двомовні. Загальне число їх — близько 2 млн.

У межах індоєвропейської родини мов кельтські мови стоять найближче до італьських (до складу яких входили оскійська, умбрійська та латинська мови), з якими іноді їх об'єднують в одну італо- кельтську групу. Острівні кельтські мови мають у своїй будові різні відхилення від давнього індоєвропейського типу, які дехто з кельтологів (Ю. Покорні, Г. Вагнер) пояснюють впливом доіндоєвропейського субстрату. До цих «неіндоєвропейських» рис кельтських мов належать: численні комбінаторні звукові зміни (придихання, леніція, пом'якшення, огублення приголосних), інфіксація займенників всередину дієслівних форм; так звані дієвідмінювані прийменники (аналогія є хіба що всемітських мовах); специфічне вживання віддієслівних імен (званих у кельтології інфінітивами — як і в фінології); звичайне розміщення присудку на початку речення та багато інших цікавих рис. Система лічби в ірландській — двадцяткова. У валлійській трапляється такий унікум як daunaw 18" — буквально 2 по 9!

Найдавніші написи континентальними кельтськими мовами відомі за різними джерелами (іберійськими, етруськими, грецькими, латинськими), датованими 5-4 ст. до н. е.: це окремі написи, глоси, монетні легенди. Найдавніші написи кельтіберійською мовою 3-1ст. до н. е. виконані т. зв. іберійським письмом, пізніші (переважно на каменях) —латинським письмом. Збереглося понад 70 написів лепонтійською мовою (Пн. Італія) 3-2 ст. до н. е. — етруським письмом, як і написи 2 ст. до н. е. галльською мовою. Відомі також гало-латинські двомовні написи (білінгви). Понад 60 написів з Нарбонської Галлії зроблені грецьким алфавітом. Пам'ятки галльської мови латинським письмом (понад 100) датуються початком н. е. Ірландська засвідчена огамічним письмом від 4 ст. н. е., а від 7 ст. глосами на

основі латинського алфавіту. Валлійська відома з 6 ст., її письмові пам'ятки з 8 ст. Частина бритів у 5 ст. переселилася з Корнуельса до Бретані (Франція): історичним продовженням їх мови є бретонська, з 9 ст. зафіксована письмово у глосах.

Є певні докази давнього угрофінського субстрату в гойдельських мовах (давніших на Британських о- вах, аніж бритські). Так, зокрема, ірл. префікс leath — «половина», як у leath-phunt «півфунта» означає «один з двох» перед словами, що позначають парні явища: leath-lamh «одна рука», leath-bhrog «один черевик». Єдина мова Європи, що має таку ж особливість — це угорська (мадярська), fel laba (букв. «півноги») означає «одна з ніг», точнісінько як ірл. leath-chos Для понять одягти і зняти французька мова має просто mettre і o^ter валлійська — gwisgo і tynnu але в ірл. сиг аг і baint de — так само, як і в англ. put on і take off; так і в скандинавських — а це повна аналогія з фінською. Пом'якшені приголосні ірландської мови мають аналоги у волзько-фінських, балтійських і слов'янських, як і звороти типу ta' se' ina mhuninteoir anois «він є тепер вчителем», аналогічні до фінських конструкцій з есивом та слов'янських — з орудним відмінком.

Запозичення до української мови

З-поміж кельтських мов валлійська лексика зберігає особливо прозорі паралелізми зі слов'янською: brawd — брат, tad — тато, nef — небо, iaith — язик, derwen — дерево, mo^r — море, mis — місяць, cryf — кріпкий, bod — бути, berwi — варити. Є і словотвірні аналогії: plant — plentyn «діти-дитина», pysgod-pysgodyn «риба-рибина», ad-new-yddu «од-нов-ити» тощо.

В українському словнику зберігаються такі запозичення з кельтських мов як: багно, тин, будинок, лудити, полуда, кант, брага, борошно, сало, кобила, пекло, гуня, тонна, ліки,лікар; пізніше з гельської прийшли: бард, клан, віскі.

Кельтське походження має назва історичної області в межах сучасної України та Польщі — Галичина.

Германські мови

Ге́рманські мови — група споріднених мов індоєвропейської мовної родини. Мови германської групи у спілкуванні використовують більш ніж 550 мільйонів людей. Найпоширеніші з них — англійська та німецька.

Класифікація

Германські мови традиційно поділяються на три підгрупи:

Північна підгрупа

Скандинавські мови

Також відома, як скандинавська підгрупа. До її складу входять шведська і діалекти (ґетамол, норлендска, ельвдалск т. і.), данська, норвезькі офіційні мови а діалекти (букмол, нюношк, ріксмол, трендешк, нордношк і т. д.), ісландська,фарерська мови.

Західна підгрупа

Західногерманські мови

Мовами, що належать до цієї групи є англійська, фризька, фламандська, люксембурзька, нідерландська, німецька, їдиш,африкаанс.

Східна підгрупа

: Східногерманські мови

До цієї підгрупи належать згаслі германські мови — готська, бургундська, вандальська, гепідська, герульська мови.

Історія

Область первісного формування германських племен - південь Скандинавії, півострів Ютландія та Шлезвіґ-Гольштайн: далі вони розвивалися на тлі численних міграцій їх носіїв, особливо в 2-5 ст., в епоху "великого переселення народів".

Особливості

Характерні особливості германських мов порівняно з іншими індоєвропейськими: динамічний наголос на першому (кореневому) складі слова, редукція ненаголошених складів, спільногерманський зсув приголосних, широкий ужиток внутрішньої флексії (аблаута або чергування голосних) як морфологічного засобу (анг. tooth - teeth), 2 відміниприкметників - сильна й слабка тощо.

Для германських мов властиве протиставлення коротких і довгих голосних: в усіх германських мовах, крім шведської, наявні дифтонги (від 3 в нім. до 26 дифтонгів у фризькій). Кінцевий редукований голосний наявний в усіх германських мовах. Глухі змичні

p. t, k, вимовляють з придиханням (крім нідерландської та африкаанса).

До специфічних звукових рис належать міжзубні [е, 5] в англ.; альвеолярні [t, d] в англійській, німецькій какумінальні [t, d] у швед., норв.; носові голосні й дифтонги в африкаансі та фризькій; брак змичного [g] в нід. і афр.; твердий приступ (кнаклаут) в нім. і нід., змісторозрізняльний музичний наголос в норв. і швед.; поштовх (стед) у данській; довгість наголошеного складу (сканд. мови, крім данс.).

Для граматичної будови германських мов властива тенденція до аналітизму, флексія найбільш збережена в ісл. і фарерс. Відмінків: 4 (нім., ісл., фарерс.) або 2 (крім африкаанса); родів: 3 (нім., норв., ісл., фарерс., їдиш) або 2 (крім англ., і африкаанса). Артиклі є в усіх германських мовах (крім ісл., фарерс., де немає неозначеного артикля). Для дієслова істотний спосіб утворення минулого часу: сильні (неправильні) дієслова утворюють його аблаутом, слабкі (правильні) – суфіксом.

Система часів налічує: презенс, претерит, перфект, плюсквамперфект, майбутній І і II, майбутній у минулому І і II. Найбільше часових форм (16) в англ. мові (у т.ч. особливі тривалісні форми), найменше (6) в данській та африкаансі. Є категорії стану, способу, особи. Найповніше особові закінчення збереглися в нім., ісл., слабкіше - у нід., фарерс., англ., фриз. Порядок слів у простому реченні - переважно SPO; інверсія наявна при емфазі, а також у питальних, спонукальних і підрядних реченнях.

У словнику питому германську основу найповніше зберегла ісл. мова, де майже немає запозичень. Ранні запозичення - з кельтських, латини, грецької; пізні - з латини йфранцузької (останні найчисленніші в англійській). Словник сканд. мов (крім ісл.) у 14-15 ст. зазнав великого впливу нижньонімецької мови (Ганза).

Найдавніші письмові пам'ятки написані рунічним письмом (3 періоди від 8 до 13 ст.) і готським алфавітом (4 ст.). Латинське письмо з'явилося з запровадженням християнства вАнглії від 7 ст., Німеччині з 8 ст., скандинавських країнах з 11 ст. (Ісландія, Норвегія) та з 13 ст. (Швеція, Данія).

Міжнародне значення

За останні 300 років германські мови досягли міжнародного поширення і в наш час є державними більш ніж в 70 країнах,

зокрема нідерландська - у 5, німецька - в 6, аанглійська - у 54 країнах. Англійська також одна з 6 мов Генеральної Асамблеї ООН. Англомовні країни виробляють до 1/3 світової промислової продукції. Англійською мовою написано понад 40% книжок, які щороку перекладають у світі (І місце у світі). Щорічні англомовні переклади наукової та художньої літератури виносять до 8% загальної кількості перекладених назв книжок (III місце у світі після іспаномовних (14%) і німецькомовних (10%) перекладів). Англійська панує в комп'ютерних технологіях, в інтернеті, є найпоширенішою мовою телеграфних агенцій, - все це зумовлює її провідну роль у новому процесі глобалізації людської культури. Фактично за останні півстоліття англійська стала неофіційною світовою міжнародною мовою.

Запозичення до української мови

Найдавніші українські запозичення з германських мов прийшли з мови готів. Від їх 300-річного перебування в Подніпров'ї збереглися такі слова: шати, мито, шолом, меч, полк,скло, дошка, виноград, бук, редька, осел, кіт, лев, верблюд, шеляг, лихвар, дружина, хижа, хлів, хліб, колодязь, очевидно – князь (хоча до самих германських мов воно прийшло з алтайських). Від русів-вікінгів засвоєні слова: жебрак, стяг, варяг, щогла, пуд, гатка, гатити, гість, скарб, майстер тощо. Значно пізніше зі скандинавських мов запозичено ще фйорд, троль, гейзер, тунгстен.

За тривалий час поширення магдебурзького права в містах України з німецької мови прийшли такі широко вживані слова як: плуг, дах, фах, льох, чіп, цвях, цівка, ланцюг, кавал, пампуха, ґнот, нирка, панчохи, рада, радити, мусити, дякувати, трапити, рятувати, друк, друкувати, грабунок, грабувати, малюнок, малювати, ґвалт, ґвалтувати, танцювати, ліхтар, вантаж, кухня, мандри, мандрувати, рахувати, купувати, карбувати, шухляда, казарма, шалька, шрот, дратва, дріт, штамп, ринок; пізніше — шніцель, гамбургер, ерзац. Через тривале проживання німецьких колоністів в Україні досі трапляються прізвища німецького походження: Нейгауз, Вольгемут, Меєр та ін. Черезросійське посередництво засвоєно нідерландські слова: шторм, гавань, верф, борт, матрос, каюта, швабра, залп, кран, трос, дамба, брезент, штат, стелаж, манекен, картуз, штахет, лотерея, вафлі, яхта. З фризької мови - фрахт і бак.

Дедалі ширшим потоком до української мови приходять англійські запозичення: футбол, гол, чек, сейф, бізнес, інтерв'ю, труси,

джинси, фольклор, вагон, трамвай, вокзал, клуб, кекс. В останні роки – комп'ютер, інтернет, дилер, брокер, менеджер і десятки інших.