Переклала з англійської Оля Ощудляк

ОШО

кохання, воля, усамітнення

прихована сутність взаємовідносин

ЗМІСТ

Передмова..................................................................................................................................4Частина перша: Кохання..........................................................................................................6

Розділ перший: Солодкий до нудоти..................................................................................7Розділ другий: Справжнє і Несправжнє – Перший Крок.................................................9Розділ третій: Вартості Егоїзму.........................................................................................17Розділ четвертий: Не прив’язуючись до нічого..............................................................20Запитання.............................................................................................................................25

Розтлумач будь-ласка різницю між здоровою любов’ю до себе і егоїстичною гордістю...........................................................................................................................25 Чому кохання є таким болючим?............................................................................28 Як це так, що напис на грецькому храмі Делфі каже «Пізнай Себе» а не «Люби Себе»?..............................................................................................................................31 Як можна кохати краще?.........................................................................................34

Частина друга: Від взаємозв’язку до взаємовідношення....................................................41Розділ п’ятий: Медовий місяць що ніколи не закінчується............................................42Розділ шостий: Від похоті до кохання і до любовності..................................................45Розділ сьомий: Нехай існують простори..........................................................................48Розділ восьмий: Прихована сутність взаємовідносин.....................................................52Запитання.............................................................................................................................55

Як можна розпізнати чи жінка по-справжньому закохана, чи вона грає на почуттях?.........................................................................................................................55 Якщо ревнощі, власність, прив’язаність, потреби і очікування і бажання і ілюзії проходять, то чи залишиться хоча б щось з мого кохання? Чи всі мої поезія і пристрасть були брехнею? Чи мої любовні страждання мають справу більше з стражданнями ніж з коханням? Чи я коли-небудь навчуся кохати?.........................58 В чому полягає різниця між уподобанням і коханням, між подобатися і кохати? І також, де є різниця між звичайним коханням і духовним коханням?....................61 Ти збив мене з пантелику коли говорив про різниці між коханням і уподобанням. Ти сказав що кохання є зобов’язаним, але я думав що зобов’язання є різновидом прив’язаності. Я багато кого кохаю але я не почуваюсь зобов’язаним. Як я можу передбачити чи я кохатиму цих людей завтра?........................................63 Навіть коли часом почуття подібні до кохання з’являються у моєму серці, негайно ж, у наступний момент я відчуваю, що це не кохання, це взагалі не кохання. Це все – моя прихована жадоба сексу і таке інше.......................................65 На Сході наголошувалося на те, щоб люди залишалися з партнером, з одним партнером, у зв’язку в любові і злагоді. На Заході, тепер люди перескакують від одного зв’язку до другого. Якому з цих варіантів ти надаєш перевагу?...................67 Нещодавно я почала усвідомлювати як навіть мій коханий робиться чужинцем для мене. І все ж, існує палке бажання подолати розлуку між нами. Складається майже таке враження що ми є двома лініями що проходять паралельно і приречені на те, щоб ніколи не зустрітися. Світ свідомості є таким же як світ геометрії—чи може все-таки існує можливість зустрічі паралелей?.................................................70

Частина третя: Воля............................................................................................................76Розділ дев’ятий: Табула Раса.............................................................................................77Розділ десятий: Фундаментальне рабство........................................................................81Розділ одинадцятий: Стережись Папи Римського...........................................................89

Передмова

На симпозіумі Платона Сократ каже:

Той хто практикує таємниці кохання, пізнаватиме не теорію ймовірності, а саму істину. Для усвідомлення цього блага людства неможливо знайти кращого засобу ніж

кохання.

Ціле своє життя я тлумачу про кохання, у тисячу різних способів, та послання залишається одним і тим же. Потрібно просто пам’ятати одну фундаментальну річ: Кохання це не те, що ти вважаєш коханням. Ані Сократ не говорить про це кохання, ані я не говорю про нього.

Кохання відоме тобі, є нічим іншим як біологічною потребою; воно залежить від хімічного складу твого організму, від твоїх гормонів. Воно може бути заміненим дуже легко – невелика гормональна переміна в організмі і кохання яке ти вважав «сокровенною істиною» просто зникає. Ти називав хтивість «коханням». Це визначення потрібно запам’ятати.

Сократ каже, «Той хто практикує таємниці кохання...» Хтивість не має таємниць. Вона є простою біологічною грою; кожна тварина, кожна птаха, кожне дерево знають про неї. Звичайно ж, що кохання, яке володіє таємницями, буде зовсім іншим від кохання з яким ти зазвичай знайомий.

Той хто практикує таємниці кохання, пізнаватиме не теорію ймовірності, а саму істину.

Кохання, яке може віднайти саму істину, виникає тільки з твоєї свідомості – не з твого тіла,— а з твоєї найсокровеннішої, найпотаємнішої сутності. Хтивість виникає з твого тіла, кохання виникає з твоєї свідомості. Але люди не знають своєї свідомості і це непорозуміння триває – свою тілесну похіть вони сприймають за кохання.

Дуже мало людей у світі зазнало кохання. Це ті люди, які стали такими тихими, такими умиротворенними… і з цієї тиші і умиротворенності вони віднайшли їхню найсокровеннішу сутність, їхню душу. Як тільки ти віднаходиш свою душу, твоє кохання стає не зв’язком, а просто тінню від тебе. Де б ти не знаходився, з ким би ти не був ти є кохаючий.

Зараз те, що ти називаєш коханням, є адресованим якійсь певній особі, є зведеним до цієї особи. Та кохання не є феноменом що може бути обмеженим. Ти можеш тримати його у відкритих долонях, але ти не можеш мати його у кулаці. В момент коли твої долоні закриваються, вони стають пустими. В момент коли вони є відкритими, цілісність буття є досяжною для тебе.

Сократ правий: хто пізнав кохання, той також пізнав істину, тому що вони є двома назвами одного і того ж. І якщо ти не пізнав істини, пам’ятай, що і кохання ти не знав.

Для усвідомлення цього блага людства, неможливо знайти кращого засобу ніж кохання.

Частина перша: Кохання

Тебе може здивувати той факт, що англійське слово кохання походить від санскритського слова lobha; lobha означає хтивість. Це могло бути простим співпадінням, що англійське слово кохання взяло початок від санскритського слова яке означає хтивість, але як на мене, це не тільки співпадіння. Тут має бути щось більш таємниче, причина алхімічного походження має бути прихованою тут. Насправді, перетравлена хтивість переростає в кохання. Власне так — це добре перетравлена хтивість lobha, що переростає в кохання.

Коханням діляться, хтивістю запасаються. Хтивість тільки бере і ніколи не дає, а кохання знає тільки віддачу і ніколи нічого не просить на заміну; воно є безумовною віддачею. Можливо тут існує алхімічна причина що lobha стала коханням в англійській мові. Lobha стає коханням як тільки внутрішня алхімія входить до дії.

Розділ перший: Солодкий до нудоти

Кохання – це не те що ми за звичай розуміємо під цим словом. Звичайне кохання є просто маскарадом; щось інше приховується за ним. Справжнє кохання є зовсім іншим феноменом. Звичайне коханя є вимогою, справжнє кохання є взаємовіддачею. Воно не знає вимог; воно знає тільки радість віддачі.

Звичайне кохання забагато вдає. Справжнє кохання нічого не вдає; воно просто є. Звичайне кохання робиться майже дратуючим, до надмірності солодким, хворобливо сентиментальним, тим що називають «солодкий до нудоти». Воно є дратуючим, воно є огидним. Справжнє кохання є поживою, воно зміцнює твою душу. Звичайне кохання живить тільки твій егоїзм – не правдивого тебе, а неправдивого тебе. Несправжнє завжди живить несправжнє, пам’ятай; а справжнє живить справжнє.

Стань слугою справжнього кохання – а це означає стати слугою кохання в його первинній чистоті. Давай, ділися тим, що тільки маєш, ділися і отримуй задоволення від того. Не роби це як обов’язок – тоді вся радіть зникає. І не давай іншому почуватися зобов’язаним тобі, ніколи, ані на жодну мить. Кохання ніколи не зобов’язує. Навпаки, коли хтось отримує твоє кохання, ти почуваєшся зобов’язаним. Кохання є вдячним, що було прийнятим.

Кохання ніколи не чекає винагороди, ані подяки. Якщо подяка приходить з іншого боку, кохання є завжди здивованим – це приємне здивування, оскільки не було жодних очікувань.

Справжнє кохання неможливо фруструвати, оскільки тут не має жодних очікувань на першому місці. А несправжнє кохання неможливо наситити, тому що очікування настільки вкорінені в ньому що, що б ти не робив, все видаватиметься недостатнім. Його вимоги є настільки високими, що ніхто не може їх виконати. Отже несправжнє кохання завжди приносить фрустрацію, а справжнє кохання поживу.

І коли я кажу: «Стань слугою кохання», я не кажу ставати слугою того кого ти любиш, ні, абсолютно не так. Я не кажу ставати слугою коханого чи коханої. Я кажу стань слугою кохання. Саме поняття кохання має сприйматися з благоговійністю. Твій коханий чи твоя кохана є тільки однією з форм цього чистого поняття, і весь всесвіт складається ні з чого іншого, як тільки з мільйонів форм цього чистого поняття. Квітка є одним поняттям, однією формою, місяць – іншою, твій коханий чи твоя кохана ще іншою... твоя дитина, твоя мати, твій батько, вони всі є формами, всі є хвилями в океані кохання. Але ніколи не ставай слугою того кого ти любиш. Пам’ятай завжди, що твій коханий, твоя кохана є тільки одним маленьким виразом. Служи коханню через кохану людину ніколи не прив’язуючись до неї. І залишаючись неприв’язаним до коханої, до коханого, твоє почуття сягатиме своїх найвищих вершин. Як тільки ми прив’язуємось, ми починаємо падати донизу. Прив’язаність є різновидом гравітації – неприв’язаність є досягненням. Несправжнє кохання є другою назвою прив’язаності; справжнє кохання є дуже незалежним.

Несправжнє кохання показує надто багато тривоги – воно завжди схвильоване. Справжнє кохання є уважним, але в ньому немає тривоги. Якщо ти по-справжньому

кохаєш чоловіка, ти будеш уважною до його справжніх потреб, але ти не показуватимеш марної заклопотаності його пустотливими, дурними фантазіями. Ти беззастережно піклуватимешся про його справжні потреби, але ти не виконуватимеш його фіктивних захцянок. Ти не виконуватимеш нічого того, що могло б йому зашкодити. Наприклад, ти не вдовільнятимеш його егоїзму, хоча його его вимагатиме цього. Той, хто є занадто стривожений, прив’язаний, виконуватиме егоїстичні вимоги – це означає, ти отруююватимеш свого коханого, свою кохану. Уважність означає, що ти розрізнятимеш що є справжня, а що егоїстична потреба; ти не виконуватимеш останньої. Кохання знає співчуття а не тривогу. Часом воно є нещасливим, тому що часом має бути важко. Часом воно є дуже байдужим. Якщо байдужість допомагає, воно є байдужим. Часом воно є дуже холодним; якщо є необхідність бути холодним, тоді воно є холодним. Якою б не була потреба, кохання є уважним але не стурбованим. Воно не виконуватиме жодних несправжніх потреб; воно не виконуватиме жодного отруйного задуму в іншому.

Заглиблюйся в кохання, медитуй, експерементуй. Кохання є найпрекраснішим експериментом у житті, і ті, які живуть без експериментів з енергією кохання ніколи не знатимуть що таке життя. Вони залишатимуться тільки на поверхні, без занурення в його глибини.

Моє вчення є орієнтованим на кохання. Я можу дуже просто опустити слово Бог – в цьому не має жодної проблеми – але я не можу опустити слово кохання. Якщо мені доведеться вибирати між словами кохання і Бог, я виберу кохання; я забуду все про Бога, тому що ті, що знають кохання неодмінно знатимуть Бога. Але тут не спрацьовує зворотній варіант. Ті, що роздумують про Бога, філософують про Бога можуть ніколи не знати про кохання – а отже, вони і про Бога ніколи не знатимуть.

Розділ другий: Справжнє і Несправжнє – Перший Крок

Люби себе і спостерігай – сьогодні, завтра, завжди.

Ми починаємо з одного з найсуттєвіших вченнь Будди:

Люби себе.

Тебе вчили якраз протилежному всі традиції світу – всі цивілізації, всі культури, всі церкви. Вони кажуть: Люби інших, не люби себе. Тут існує певна хитра стратегія поза цим вченням.

Кохання є поживою для душі. Так само як їда є для тіла, кохання є для душі. Без їди тіло є слабим, без кохання – душа є слабою. І жодна держава, жодна церква, жодні політичні угрупування ніколи не хотіли щоб у людей були сильні душі, тому що людина з духовною енергією неодмінно буде непокірною.

Кохання робить тебе бунтівним, революційним. Кохання дає тобі крила для високого лету. Кохання дає тобі проникливість в сутність речей, таким чином ніхто тебе не може дурити, експлуатувати, гнітити. Бо священники і політики виживають тільки на твоїй крові; вони виживають тільки на експлуатації.

Всі священники і політики є паразитами. Щоб зробити тебе духовно слабим, вони винайшли надійний спосіб зі стовідсотковою гарантією, і це, щоб вчити тебе не любити себе. Тому що, якщо людина не вміє любити себе, вона також і інших не вміє любити. Це вчення є дуже хитрим – вони кажуть, «Люби інших»... тому що вони знають якщо ти не вмієш любити себе, то ти не вмієш любити взагалі. Але вони продовжують говорити, «Люби інших, люби людство, люби Бога. Люби природу, люби свою дружину, свого чоловіка, своїх дітей, своїх батьків». Але не люби себе – тому що це егоїстично любити себе згідно їх вчення. Вони засуджують себелюбов як ніщо інше.

Вони зробили їх вчення дуже логічним на вигляд. Вони кажуть, «Якщо ти любитимеш себе, ти станеш егоїстом; якщо ти любитимеш себе, ти станеш самозакоханим». Це неправда.

Людина яка любить себе не знаходить жодного егоїзму в собі. Це тільки люблячи інших і не люблячи при цьому себе, при спробі любити інших, виникає егоїзм. Міссіонери, соціальні реформатори, служителі народу є найбільшими егоїстами у світі – звичайно, тому що вони вважають себе винятковими людськими творіннями. Вони незвичайні – звичайні люди люблять себе. Вони люблять інших, вони люблять високі ідеали, вони люблять Бога.

І ця їхня любов є фальшивою, тому що ця любов немає жодного коріння.Людина, що любить себе робить перший крок до справжньої любові. Це як кидання каменю у тихе озеро: Перші хвильові кола утворюються довкола каменю, дуже близько до нього – звичайно ж, де ж іще можуть вони виникнути? І тоді вони починають ширитися; вони сягають найвіддаленішого берега. Якщо ти зупиниш утворення цих кіл при самому камені, жодні інші не зможуть утворитися. Тоді ти не

можеш сподіватися на утворення кіл що сягають найвіддаленіших берегів; це неможливо.Священники та політики усвідомили цей феномен: забери у людей любов до себе і ти знищеш їхню спроможність любити. Тепер, все що б вони не думали – кохання буде тільки псевдо. Воно може бути обов’язком, але не коханням – а обов’язок це брудне слово, що складається з восьми літер. Батьки виконують свої обов’язки щодо дітей і тоді, на взаєм, діти виконуватимуть свої обов’язки щодо батьків. Дружина є зобов’язаною своєму чоловікові і чоловік є зобов’язаний своїй дружині. Де тут кохання?

Кохання нічого не знає про обов’язок. Обов’язок є тягарем, формальністю. Кохання є радістю, віддачею; кохання є неформальним. Той що кохає ніколи не відчуває що зробив достатньо; той що кохає завжди думає що можна було б зробити ще більше. Той що кохає ніколи не думає «Я зобов’язав іншого.» Навпаки, він думає, «Оскільки моє кохання було прийнятим, я є зобов’язаним. Той інший зобов’язав мене тим, що прийняв мій подарунок, а не відкинув його.» Людина обов’язку думає, «Я є чимось більшим, духовним, надзвичайним. Дивіться як я служу людям!» Ці слуги народу є найбільшими псевдо людьми на планеті і найбільшими зловмисниками також. Якщо ми зможемо позбутися слугів народу, людство скине з себе тягар, відчує легкість, зможе знову танцювати, знову зможе співати.

Але протягом століть твої коріння зрізали, отруювали. Тебе заставляли боятися самого відчуття любові до себе – що є першим кроком до кохання, і першим досвідом. Людина що любить себе, поважає себе. Людина що любить і поважає себе поважає також інших, тому що вона знає: «Так як я є, так є і інші. Так як я люблю кохання, повагу, гідність, так само це люблять інші.» Вона усвідомлює, що ми однакові що стосується фундаментальних цінностей; ми – одне ціле. Ми ходимо під одним законом. Будда каже ми живемо під одним всесвітнім законом – aes dhammo sanantano. Якщо придивитися уважніше, ми можемо трохи відрізнятися одне від одного – це приносить різноманіття, це є прекрасно – але в своїй основі ми походимо з одного і того ж джерела. Людина що любить себе, настільки насолоджується любов’ю, стає настільки щасливою, що любов починає виливатися, починає сягати інших. Вона повинна сягати! Якщо ти живеш любов’ю, ти повинен ділитися нею. Ти не можеш продовжувати любити себе безперестанно, тому що одна річ стане абсолютно зрозумілою тобі: якщо, люблячи одну особу, себе, є так неймовірно екстатично і прекрасно, то, наскільки більше екстазу чекає на тебе коли ти почнеш ділитися своєю любов’ю з багатьма, багатьма людьми!

Повільно, ці хвильові кола починають сягати все далі і далі. Ти любиш інших людей, тоді ти починаєш любити тварин, птахів, дерева, скелі. Ти можеш заповнити цілий всесвіт своїм коханням. Однієї особи є достатньо, щоб заповнити всесвіт коханням, так само як один єдиний камінь може заповнити ціле озеро хвильовими колами – маленький камінь.

Тільки Будда може сказати Люби себе. Жоден священослужитель, жоден політик не зможе погодитись з цим, тому що це нищить цілу споруду, цілу структуру їхньої експлуатації. Якщо людині не дозволяється любити себе, її дух, її душа слабшатимуть

з кожним днем. Її тіло може рости, але вона не матиме внутрішнього росту, тому що вона не має внутрішньої поживи. Вона залишається тілом майже без душі або тільки з потенційністю, з можливістю душі. Душа залишається насінням – і вона залишатиметься насінням якщо ти не зможеш знайти родючого грунту любові для неї. І ти не знайдеш його якщо слідуватимеш цій дурній ідеї, «Не люби себе.»

Я також вчу тебе найперше любити себе. Це не має нічого спільного з егоїзмом. По суті, кохання — це таке світло, що темнота егоїзму взагалі не може існувати в ньому. Якщо ти любиш інших, якщо твоя любов є зконцентрованою на інших, ти житимеш у темноті. Увімкни своє світло і спрямуй його найперше на себе, найперше сам стань світлом. Дозволь світлові розвіяти твою внутрішню темноту, твою внутрішню слабість. Дозволь любові зробити тебе надзвичайною міцністю, духовною силою.

І коли твоя душа стане могутньою, ти знатимеш, що ти не помреш, що ти є безсмертний, що ти є вічний. Кохання дозволяє тобі вперше проникнути в суть вічності. Кохання є єдиним досвідом що переступає межі часу – тому закохані не бояться смерті. Кохання не знає смерті. Єдиний момент кохання є більшим ніж ціла вічність.

Але кохання має початися з самого початку. Кохання має початися з цього першого кроку:

Люби Себе

Не прирікай себе. Тебе вже стільки засуджували, і ти прийняв цей осуд. Зараз ти продовжуєш нищити себе. Ніхто не вважає себе достатньо гідним, ніхто не вважає себе прекрасним творінням Бога; ніхто взагалі не вважає себе потрібним. Ось це і є отруйні уявлення, але ти був отруєний. Ти дістав отруту з материнським молоком – і це все було твоїм минулим. Людство жило під темною-притемною хмарою самоприречення. Коли ти прирікаєш себе, як ти можеш рости? Як взагалі ти можеш досягати зрілості? І якщо ти прирікаєш себе, як ти можеш боготворити життя? Якщо ти не можеш боготворити життя в собі, ти станеш неспроможним боготворити його в інших; це буде неможливим.

Ти можеш стати частиною одного цілого тільки за наявності великої поваги до Бога, що перебуває в тобі. Ти є господарем, Бог є твоїм гостем. Люблячи себе ти дізнаєшся про те, що Бог обрав тебе за засіб вираження. Вже в обранні тебе за засіб вираження Він тебе поважав, любив. В самому творенні тебе Він показав свою любов до тебе. Він не випадково створив тебе; Він створив тебе з певною долею, з певним потенціалом, з певним ореолом слави який ти повинен здобути. Так, Бог створив людину на свою подобу. Людина повинна стати Богом. Доти, поки людина не стане Богом не відбудеться жодного звершення, жодного ствердження.

Але як ти можеш стати Богом? Твої священники говорять що ти є грішником. Твої священники говорять, що ти є приречений, що ти неодмінно підеш до пекла. І вони змушують тебе боятися любити себе. Це є їхній вдалий прийом, зрізати сам корінь любові. І вони є дуже підступні люди. Найпідступніша професія у світі є професія священника. Тоді вони кажуть «Люби інших». Тепер це буде пластично, синтетично, це буде вдаванням, театральною грою.

Вони кажуть «Люби людство, свою батьківщину, свою вітчизну, життя, буття, Бога.» Великі слова, але цілком беззмістовні. Чи стикався ти коли-небудь з людством? Ти завжди стикаєшся з людськими творіннями – і ти вже засудив найперше людське творіння з яким ти стикнувся, і це – самого себе.

Ти не поважав себе, не любив себе. Тепер ти все своє життя промарнуєш на осудження інших. Ось чому люди є такими блискучими у знаходженні помилок. Вони знаходять помилки у собі – як вони можуть уникнути того, щоб не знайти такі ж помилки в інших? Насправді, вони знайдуть їх і вони примножать їх до найбільшого розміру. Це видається єдиним виходом з положення; щоб зберегти лице, потрібно ж щось зробити. Ось чому існує так багато критики і така недостатність любові.

Я кажу, це є один з найглибших афоризмів Будди, і тільки просвітлена особа може проявити таку проникливість.

Він каже, Люби себе... Це може стати основою радикальної трансформації. Не бійся любити себе. Люби цілковито і ти будеш здивований: День в який ти повністю позбудешся самоосуду, самозневаги – день в який ти зможеш позбутися поняття про первинний гріх, день в який ти почнеш вважати себе гідним і заслуговуючим на любов всесвіту – буде днем неймовірного благословіння. Починаючи з цього дня ти почнеш бачити людей у справжньому світлі, і ти матимеш співчуття. І це не буде культивоване співчуття; це буде натуральний, спонтанний потік.

І людина, що любить себе може легко стати медитативною, тому що медитація означає бути з самим собою. Якщо ти ненавидиш себе – так як ти це робиш, так як тобі це було сказано робити, і куди спрямовувала тебе твоя релігія – якщо ти ненавидиш себе, як ти можеш бути сам з собою? А медитація є ніщо інше як насолода бути на самоті. Торжество твого буття; ось це власне і є медитацією.

Медитація не є зв’язком; інший взагалі не потрібен, одного є достатньо для самого себе. Щоб зануритися у власне торжество, щоб зануритися у власне світло. І цей один є просто щасливий з того що він живе, що він є.

Найбільшим дивом на землі є те, що ти є, що я є. Бути є найбільшим дивом – і медитація відкриває двері до цього надзвичайного дива. Але тільки людина яка любить себе є спроможною медитувати; інакше ти завжди втікаєш від себе, уникаєш себе. Хто хоче дивитися на гидке обличчя, хто хоче вникати в гидку сутність? Хто хоче занурюватися у власне болото, у власну темноту? Хто хоче входити до пекла, за яке сам себе вважає? Ти хочеш тримати всі ці речі прикритими гарними квітами і ти хочеш постійно уникати себе.

Отже, люди перебувають у постійному пошуку компанії. Вони не можуть бути наодинці з собою; вони хочуть бути з іншими. Люди шукають будь-який різновид компанії; як тільки вони можуть уникнути власної, будь-що підійде. Вони сидітимуть у кінотеатрі три години підряд, дивлячись якусь абсолютну беліберду. Вони годинами читатимуть детиктивний роман, марнуючи свій час. Вони кілька разів перечитуватимуть одну і ту ж газету, тільки щоб бути чимось зайнятим. Вони гратимуть карти і шахи, тільки щоб вбивати час – так наче вони мають занадто багато часу!

Ми не маємо надто багато часу. Ми не маємо достатньо часу для росту, для буття, для радості.

Але це – одна з найголовніших проблем створених неправильним вихованням: ти уникаєш себе. Люди сидять при телевізорах приклеєні до своїх стільців, чотири, п’ять, навіть шість годин. Середній американець дивиться телевізор п’ять годин на день, і ця хвороба набирає поширення у цілому світі. І що ти бачиш? І що ти отримуєш? Спалюєш свої очі...

Але це завжди було так; навіть коли б не було телевізора, існують інші речі. Проблема залишається однією і тою ж: як уникнути себе, щоб не почуватися так огидно. А хто зробив тебе таким огидним? – твої так звані релігійні люди, твої архиєпископи, твої попи. Вони несуть відповідальність за спотворення ваших облич – і вони досягнули своєї мети; вони всіх зробили потворними.

Кожна дитина народжується прекрасною і тоді ми починаємо спотворювати її красу, калічачи її різними засобами, паралізуючи її різними засобами, спотворюючи її пропорції, виводячи її з рівноваги. Рано чи пізно ця дитина стає настільки огидною сама собі, що є готова бути будь з ким. Вона може піти до проститутки тільки щоб уникнути себе.

Люби себе, каже Будда. І це може трансформувати цілий світ. Це може знищити все потворне минуле. Це може сповістити прихід нової епохи, це може бути початком нового людства.

Отже я наполягаю на коханні – але кохання починається з самого себе, тоді воно може ширитися. Воно шириться само собою; тобі не потрібно нічого робити для його ширення.

Люби себе, каже Будда, і тоді він відразу ж додає, і спостерігай. Це і є медитацією – це є те, що Будда називає медитацією. Але першою умовою є любити себе, і тоді спостерігати. Якщо ти не любиш себе і починаєш спостерігати, це нагадує здійснення самогубства! Багато будистів є близькими до здійснення самогубства тому що вони не звертають уваги на першу частину афоризму. Вони негайно перескакують до другої: «Споглядай себе». Насправді, я ще ніколи не стикався з жодним коментарем у Дхаммападі з приводу тих афоризмів Будди, які присвячені першій частині: Люби себе.

Сократ каже, «Пізнай себе». Будда каже, «Люби себе» і він далеко куди правіший, тому що допоки ти не любиш себе, ти ніколи не знатимеш себе – пізнання приходить тільки після того. Кохання готує грунт. Кохання є можливістю пізнати себе; кохання це правильний шлях у пізнанні себе.

Одного разу я відвідував буддистського монаха Ягдиша Кашіапа; він вже мертвий. Він був хорошим чоловіком. Ми говорили про Дхаммападу та наштовхнулися на цей афоризм, він почав розмову про спостереження, так наче він взагалі не читав першої частини. Ніякий традиційний буддист не звертає жодної уваги на першу частину; він просто пропускає її. Я сказав до Бхікшу Ягдиш Кашіапа, «Зачекай, ти пропускаєш щось дуже суттєве. Спостереження є другим кроком, а ти його робиш першим. Воно не може бути першим кроком».

Тоді він ще раз перечитав афоризм і сказав з містикою в очах, «Я читаю Дхаммападу ціле своє життя і напевно перечитав цей афоризм мільйони разів. Це моя щоденна ранкова молитва перечитувати Дхаммападу, я можу повторити її на пам’ять, але я ніколи не думав, що Люби себе є першою частиною медитації, а спостереження другою.» Це те, що стається з міліонами будистів у цілому світі – це те, що стається з нео-буддистами також, тому що буддизм поширюється тепер і на Заході. Настав час для Будди на Заході – тепер захід готовий розуміти Будду, і цю ж помилку допустили там також. Ніхто не думає про те, що любов до себе має бути основою самопізнання, самоспостереження ... тому що доки ти не любиш себе, доти ти не можеш дивитися собі в очі. Ти уникатимеш. Твоє спостереження може являти собою спосіб уникання себе.

Найперше: Люби себе і спостерігай – сьогодні, завтра, завжди.

Створи енергію любові довкола себе. Люби своє тіло, люби свій дух. Люби весь свій механізм, весь свій організм. «Люби» означає сприйми його таким яким він є. Не старайся придушувати. Ми придушуємо тільки коли ненавидимо щось, ми придушуємо тільки коли ми є проти чогось. Не придушуй, бо коли ти придушуєш, як ти можеш спостерігати? І ми не можемо зі згодою дивитися в очі ворога; ми можемо робити це тільки з коханою людиною. Якщо ти не є закоханим у себе самого ти не зможеш дивитися у власні очі, на власне обличчя, у свою власну реальність.

Спостереження є медитацією, є тим, що Будда називає медитацією. Спостерігай є гаслом Будди. Він каже: Будь свідомим, будь пильним, не будь непритомним. Не поводся наче спросоння. Не функціонуй як машина, як робот. Це власне так функціонують люди.

Майк щойно переїхав у нову квартиру і вирішив познайомитись з сусідом навпроти. Коли двері відчинилися, він був приємно здивований побачивши красиву молоду блондинку що визирала у вузькому прозорому халатику.

Майк дивлячись їй прямо в очі і по-рекламному усміхаючись сказав, « Привіт, я є твій новий цукор з протилежного боку коридору – чи не могла б ти мені позичити склянку сусіда?»

Люди живуть несвідомо. Вони не усвідомлюють що кажуть, що роблять – вони не є пильними. Вони продовжують жити навмання, не спостерігаючи; вони зовсім не володіють проникливістю; вони і не можуть володіти нею. Проникливість з’являється тільки через неймовірну пильність; тоді ти бачитимеш навіть з закритими очима. Так як тепер ти не можеш бачити навіть з відкритими очима. Ти припускаєш, ти робиш висновки, ти нав’язуєш, ти проектуєш.

Граціа лежала на дивані у психоаналітика.«Закрий очі і розслабся,» сказав він, « і я проведу експеримент.» Він витягнув зі своєї кишені брилок ключів захованих у шкіряний гаманець, відкрив його потрясуючи ключима. «Про що тобі нагадав цей звук?» спитав він.«Секс,» прошепотіла вона.Тоді він закрив гаманець з ключима і торкнувся ним відкритої долоні дівчини. Її тіло затвердло у спазмі. «А це?» запитав психоаналітик.

«Секс,» пробурмутіла нервово Граціа.«Тепер відкрий очі,» дав вказівку лікар, «і скажи чому те, що я робив викликало сексуальні асоціації у тебе.» Вагаючись, її повіки відкрилися. Граціа побачила гаманець з ключима в руці психоаналітика і її обличчя спалахнуло багряним румянцем.«Ну – и-и – спочатку,» вона запиналася, «Я думала, що цей перший звук був відкриванням замка вашої ширінки...»

Твій мозок постійно проектує – проектує себе самого. Твій мозок постійно втручається у реальність, надає їй колір, вигляд і форму що не є її власною. Твій мозок ніколи не дає тобі бачити те що є; він дозволяє тобі бачити тільки те, що він хоче бачити.

Вчені вважали що наші очі, вуха, ніс і інші відчуття, наш мозок, були нічим іншим як отвором до реальності, мостами до реальності. Але тепер все сприйняття змінилося. Тепер вони кажуть, що наші відчуття і наш мозок насправді є не отворами до реальності а її охоронцями. Тільки два відсотки реальності взагалі проходить повз цих охоронців до тебе; дев’яносто вісім відсотків залишається назовні. І ці два відсотки які сягають тебе і твою істоту вже не є тими самими що були. Вони повинні були перейти так багато бар’єрів, вони повинні були зробити так багато пристосувань до сприйняття твого мозку, що в момент коли вони сягають тебе, вони вже не є тими самими.

Медитація означає відкладання розуму в осторонь таким чином, що він більше не втручається в реальність і ти можеш бачити речі такими, якими вони є насправді.

А чому взагалі розум втручається? А тому, що розум є створений суспільством. Він є суспільним агентом всередині тебе; він не є у твоєму розпорядженні, пам’ятай! Це твій розум, але не у твоєму розпорядженні; він є у змові проти тебе. Він був обумовлений суспільством; суспільство вкорінило багато різного у нього. Це твій розум, але він більше не функціонує як твій слуга, він функціонує як слуга суспільства. Якщо ти є християнином, тоді він функціонує як агент християнської церкви, якщо ти є індом, тоді твій розум є індуіським, якщо ти є буддистом, твій розум є буддистським. А реальність не є ані християнською ані індуіською ані буддистською; реальність є тим що є.

Ти повинен відкласти ці розуми в бік: комуністичний розум, фашистський розум, католицький розум, протистантський розум... Існує три тисячі релігій на землі – великі релігії і незначні, малочисленні секти і секти в межах сект – три тисячі взятих всіх докупи. Отже існує три тисячі розумів, видів розуму – а реальність є одна, і буття є одним, і правда є одною!

Медитація означає: Відклади розум в бік і спостерігай. Перший крок – люби себе – надзвичайно допоможе тобі. Люблячи себе ти зможеш зруйнувати багато того, що суспільство нав’язало тобі. Ти зможеш стати вільнішим від суспільства і його умовностей.

І другим кроком є, спостерігай – просто спостерігай. Будда не каже що потрібно спостерігати – спостерігай все! Прогулюючись, спостерігай прогулянку. Під час їди, спостерігай як ти їш. Приймаючи душ, спостерігай воду, холодну воду що лл’ється на тебе, доторк води, тремтіння від холоду, що проймає морозом твоє тіло – спостерігай все, сьогодні, завтра, завжди.

В кінці кінців настане час, коли ти зможеш спостерігати навіть під час сну. Це і є кінцевою метою спостереження. Тіло іде спати залишаючи охоронця на сторожі, що безшумно споглядає тіло у глибокому сні. Це і є кінцевою метою спостереження. На даний момент існує протилежність цього: Твоє тіло не спить але ти спиш. А тоді коли ти прокинешся, твоє тіло спатиме. Тіло потребує відпочинку, але твоя свідомість не потребує сну. Твоя свідомість є свідомістю; вона є пильністю, це власне і є її природа. Тіло втомлюється тому, що тіло підпорядковується закону гравітації. Це гравітація є причиною твоєї втоми – ось чому біжучи швидко, ти швидко втомишся, піднімаючись по сходах, ти швидко втомишся, тому що гравітація притягує тебе. В дійсності, стояння втомлює, сидіння втомлює – коли ти лягаєш розпроставшись, горизонтально, тільки тоді тіло дещо розслаблюється, тому що таким чином ти є у відповідності з законом гравітації. Коли ти стоїш, вертикально, ти дієш проти закону; кров тече в напрямку голови, проти закону; серце змушене працювати інтенсивніше.

Але свідомість не підпорядковується закону гравітації; отже, вона ніколи не втомлюється. Гравітація не має жодної влади над свідомістю; це не камінь, вона не має ваги. Вона підпорядковується цілком іншому закону: закону невагомості, або як це називають на Сході, закону левітації. Гравітація вказує на силу притягання, левітація є ознакою сили піднімання.

Тіло є в постійному процесі притягання – ось чому в кінцевому рахунку ми лежатимемо в могилі. Це буде справжнім відпочинком для тіла, порох до пороха. Тіло повернулося до джерела походження, метушня припинилася, тепер не існує жодного конфлікту. Атоми твого тіла матимуть справжній відпочинок тільки в могилі.

Душа здіймається все вище і вище. Коли ти стаєш пильнішим, ти починаєш діставати крила, тоді – всі небеса належать тобі.

Людина є зустріччю землі і неба, тіла і душі.

Розділ третій: Вартості Егоїзму

Якщо ти не егоїстичний, ти не будеш безкорисливим, пам’ятай. Якщо ти не егоїстичний, ти не будеш неегоїстичним, пам’ятай. Тільки глибоко егоїстична особа може бути неегоїтичною. Але це потрібно розуміти, бо воно звучить як парадокс.

Що означає бути егоїстичним? Перша основна річ полягає в тому, щоб бути централізованим. Друга основна річ полягає в тому, щоб завжди шукати свого власного блаженства, щастя. Якщо ти централізований, ти будеш егоїстичним що б ти не робив. Ти можеш іти і служити людям, але ти робитимеш це тільки тому, що тобі приємно це робити, тому що ти любиш це робити, ти відчуваєш щастя і блаженство роблячи це – ти відчуваєш що ти сам це робиш. Ти не виконуєш жодного обов’язку; ти не служиш людству. Ти не великий мученик; ти не приносиш жертви. Це все беззмістовні поняття. Ти просто є щасливим у свій власний спосіб – тобі добре від цього. Ти йдеш до лікарні і служиш там хворим людям, чи ти йдеш до бідних і служиш їм, але ти любиш це. Власне так ти ростеш. Глибоко всередині ти відчуваєш блаженство і спокій, задоволення самим собою.

Централізована особа завжди є у пошуку власного щастя. І власне в цьому полягає вся краса, чим більше ти шукаєш власного щастя, тим більше ти допомагатимеш іншим бути щасливими. Тому що це – єдиний спосіб бути щасливим на землі. Якщо всі довкола тебе є нещасливими, ти не можеш бути щасливим, тому що людина не острів. Вона є частиною просторого континенту. Якщо ти хочеш бути щасливим, ти змушений будеш допомогти тим, хто оточує тебе бути щасливим. Тоді – і тільки тоді – можеш і ти бути щасливим.

Ти повинен створити атмосферу щастя довкола себе. Якщо всі довкола є нещасні, як ти можеш бути щасливим? Це впливатиме на тебе. Ти не камінь, ти дуже делікатне творіння, дуже чутливе. Якщо всі довкола тебе є нещасливі, їхня жалюгідність впливатиме на тебе. Нещастя є заразним як і будь-яка інша хвороба. Щастя є також заразним як будь-яка хвороба. Якщо ти допомагаєш іншим бути щасливими, в кінцевому рахунку ти допомагаєш собі бути щасливим. Людина, яка глибоко зацікавлена у власному щасті є завжди зацікавленою в щасті інших також – але не заради них. Глибоко всередині вона зацікавлена в собі, тому вона допомагає. Якщо б всіх на світі вчили бути егоїстичними, весь світ був би щасливий. Не існувало б жодної можливості нещастя.

Вчи кожного бути егоїстичним – неегоїстичність виростає з цього. Неегоїзм є, кінець кінцем, егоїзмом – він може виглядати безкорисливо на початку, але в кінці кінців, він наповнює тебе. І тоді щастя може примножуватись: Скільки існує щасливих людей довкола тебе, стільки щастя проливається на тебе. Ти можеш стати супер щасливим.

І щаслива людина є настільки щасливою, що вона хоче залишатись на самоті, щоб бути щасливою. Вона хоче щоб її приватна сфера була збережена. Вона хоче жити з квітами і з поезією і з музикою. Для чого її має хвилювати іти воювати з кимось, бути вбитим і вбивати інших? Для чого їй бути вбивчою, самогубчою? Тільки неегоїстичні люди можуть іти на таке, бо вони ніколи не зазнали блаженства що є можливим для них. Вони ніколи не зазнавали досвіду того, що то є бути, що то є святкувати. Вони ніколи не танцювали, вони ніколи не вдихали життя. Вони ніколи не зазнавали жодної

божественної миті; всі ці миті виникають від почуття глибокого щастя, від почуття глибокої насиченості, задоволення.

У неегоїстичної людини немає коренів, у неї відсутній цетр. Вона є в глибокому неврозі. Вона є проти природи; вона не може бути здоровою і цілісною. Вона бореться з течією життя, існування, буття – вона пробує бути неегоїстичною. Вона не може бути неегоїстичною – тому що тільки егоїстична людина може бути неегоїстичною.

Коли ти маєш щастя, ти можеш ділитися ним; коли ти не маєш його, як ти можеш ділитися ним? Щоб ділитися, потрібно його найперше мати. Неегоїстична людина є завжи серйозною, глибоко всередині озлобленою, в стражданні. Вона пропустила власне життя. І пам’ятай, щоразу коли ти пропускаєш власне життя, ти робишся вбивчим, самогубним. Як тільки людина живе в стражданні, їй хочеться нищити.

Страждання є руйнівним; щастя є творчим. Існує тільки одна творчість і це творчість щастя, радості, задоволення. Коли ти задоволений, ти хочеш творити щось – може забавку для дітей, може вірш, може картину, що б то не було. Кожного разу, коли ти надмірно довольний життям, як це виразити? Ти створюєш щось – щось чи когось. Але коли ти нещасний, ти хочеш крушити і нищити. Тобі хочеться стати політиком, тобі хочеться стати солдатом – тобі хочеться створити певну ситуацію в якій би ти міг бути руйнівним.

Ось чому, час від часу, десь на землі спалахує війна. Це велика хвороба. І всі політики продовжують говорити про мир – вони готують до війни і говорять про мир. В дійсності вони кажуть, « Ми готуємось до війни для збереження миру». Найбільш хибно! Якщо ти готуєшся до війни, як ти можеш берегти мир? Щоб берегти мир, потрібно готуватися до миру.

Ось тому нова генерація всього світу є великою загрозою для існуючої установи. Вони зацікавлені тільки в тому щоб бути щасливими. Вони цікавляться коханням, вони цікавляться медитацією, музикою, танцями... Політики всього світу дуже насторожилися. Нова генерація не цікавиться політикою – лівими чи правими. Ні, вони абсолютно не цікавляться. Вони не комуністи; вони не належать до жодного –ізм.

Щаслива людина належить сама собі. Для чого їй належати до якоїсь організації? Це шлях нещасливої людини: належати до якої-небудь організації, належати до якогось натовпу. Тому що вона не має коріння всередині себе, вона не належить – і це робить її дуже, дуже занепокоєною: Вона повинна належати. Вона створює замінник цього. Вона іде і стає членом політичної партії, революційної партії, чи будь-чого – якоїсь релігії. Тепер вона почувається що вона належить: Існує натовт в якому вона пускає коріння.

Тобі потрібно пускати корені в самого себе, тому що шлях від себе веде глибоко до буття. Якщо ти належиш до натовпу ти належиш до безвиході; звідти жоден подальший ріст є неможливим. Там настає кінець, там ти потрапляєш в глухий кут.

Отже я не вчу тебе бути неегоїстичним, тому що я знаю що, якщо ти є егоїстичний, ти станеш неегоїстичним автоматично, спонтанно. Якщо ти неегоїстичний, ти обминув себе; тепер ти не можеш бути у зв’язку з будь-ким іншим – основний зв’язок пропущений. Перший крок був пропущеним.

Забудь про світ, і суспільство, і утопії, і Карла Маркса. Забудь про це все. Ти є тут всього на кілька років. Насолоджуйся, радій, буть щасливим, танцюй і кохай; і з твого кохання і з танцю, з твого глибокого егоїзму почнеться вилив енергії. Ти будеш спроможний ділитися з іншими.

Кохання, я кажу, є одним з найегоїстичніших.

Розділ четвертий: Не прив’язуючись до нічого

Кохання є єдиним звільненням від прив’язаності. Кохаючий все, не прив’язується до нічого.... Чоловік поневолений коханням жінки і жінка поневолена коханням чоловіка взаємно не заслуговують дорогоцінної корони свободи. Але чоловік і жінка злиті воєдино в коханні, які стали нероздільними, нерозлучними, по-справжньому вартують нагороди.

-- з Книги Мірдада, Михаїла Наіми

Книга Мірдада є однією з моїх найулюбленіших. Мірдад є вигаданим персонажем, але кожне його твердження і дія є надзвичайно важливими. Вони повинні читатися не як роман, а як святе письмо – можливо єдине святе письмо.

З цього твердження ти можеш дістати тільки коротке уявлення про Мірдадову проникливість до сутності речей, його обізнаність, сприйняття. Він каже, Кохання є єдиним звільненням від прив’язаності... а ти завжди чув що кохання є єдиною прив’язаністю! Всі релігії погоджуються на тому пункті, що кохання є єдиною прив’язаністю.

Я погоджуюсь з Мірдадом:

Кохання є єдиним звільненням від прив’язаності. Кохаючий все, не прив’язується до нічого.

В дійсності, потрібно розуміти сам феномен прив’язаності. Чого ти чіпляєшся до чогось? Тому що ти боїшся це втратити. Можливо хтось зможе тобі це вкрасти. Ти боїшся того, що те, що є доступним для тебе сьогодні, може бути недоступним для тебе завтра.

Хто знає що трапиться завтра? Жінка яку ти кохаєш чи чоловік якого ти кохаєш – рух у будь-якому напрямку є можливим: Ви можете зблизитися, ви можете відчужитися. Ви можете знову стати чужинцями або ви можете настільки злитися воєдино, що навіть сказати що ви є двоє буде невірно; звичайно існує два тіла, але серце є одним, і пісня серця є одною, і ви обидвоє є оточені хмарою екстазу. Ви зникаєте в цьому екстазі: Ти не є ти, я не є я. Кохання стає настільки цілісним, кохання є настільки прекрасним і переповнючим, що ти не можеш більше залишатися собою; ти мусиш заглушити себе і зникнути.

У цьому зникненні хто буде прив’язаний, і до кого? Все є. Коли кохання цвіте у своїй цілісності, все просто є. Страх завтрашнього дня не виникає; отже не існує питання прив’язаності, зачіплення, заміжжя, жодного виду контракту.

Що є ваші заміжжя як не бізнес-контракти? « Ми зобов’язуємо одне одного перед магістратом» — ви знущаєтесь над коханням! Ви слідуєте закону, що є найнижчим ступенем в існуванні і найпотворнішим. Коли ви приносите кохання до суду ви здійснюєте злочин за який не має вибачення. Ви берете зобов’язання перед магістратом

в суді про те, що «Ми хочемо бути одруженими і ми залишатимемося одруженими. Це є наша обіцянка дана закону: Ми не розлучатимемося і не обманюватимемо одне одного». Невже ви не задумуєтесь над тим, яке це велике знущання над коханням? Хіба ви не ставите закон понад кохання?

Закон є для тих, хто не знає як кохати. Закон є для сліпих, не для тих в кого є очі. Закон є для тих, хто забув мову серця і тільки знає мову розуму. Мірдадове твердження має таке велике значення, що воно повинно бути засвоєним з глибоким розумінням – не тільки інтелектуальним, не тільки емоційним, а всією твоєю цілісністю. Вся твоя сутність має пити його:

Кохання є єдиним звільненням від прив’язаності... тому що коли ти любиш, ти ні про що інше і думати не можеш. Кохаючий все, не прив’язується до нічого.Кожна мить приходить з новою величчю, з новою славою, новими піснями; кожна мить приносить нові елементи до танцю. Можливо партнери можуть помінятися, але кохання залишається.

Прив’язаність є бажанням щоб партнер ніколи не мінявся. З цієї причини вам необхідно зобов’язатися перед судом, перед суспільством – багатьма дурними формальностями.І якщо ви виступите проти цих формальностей, ви втратите всю повагу і честь в очах людей серед яких вам потрібно жити.

Кохання нічого не знає про прив’язаність, тому що кохання не знає можливості падіння гідності. Кохання саме по собі є надзвичайною честю, надзвичайною повагою; ти не в силі робити щось проти цього. Я не кажу що партнери не можуть змінюватися, але що це не має значення. Якщо партнери міняються але кохання залишається рікою, пливучим, тоді в дійсності світ матиме набагато більше кохання ніж він має сьогодні. Сьогодні воно є як кран з водою – кап, кап, кап. Воно не спроможне погасити будь-чиєї спраги. Кохання потребує бути океанічним, не кап, кап з громадського крану. А всі шлюбні зв’язки є громадськими.

Кохання є всесвітнім. Кохання не запрошує до святкування тільки кількох людей, кохання запрошує як зірки так і сонце і квіти і птахів; ціле існування є запрошеним до святкування.

Коханню більше нічого не потрібно – ніч повна зірок, про що більше можна просити? Ще кілька друзів... і весь всесвіт стає приязним. Я ніколи не натрапив на дерево, що було б проти мене. Я багато бував в горах, але я не знайшов жодної антагоністичної гори. Весь всесвіт є дуже приязним.

Як тільки твоє власне розуміння кохання зацвітає, взагалі не існує жодного питання прив’язаності. Ти можеш міняти партнерів, це не означає що ти опустошуєш когось. Ти можеш знову повернутися до того самого партнера, не існує питання жодної упередженності.

Людина повинна сприймати себе за дитину, що бавиться на березі моря, збирає ракушки, кольорові камінці, і неймовірно тішиться, наче вона знайшла величезний скарб. Якщо людина вміє насолоджуватися малими речами в житті, вміє вільно жити, і вміє дозволяти іншим жити вільно, наш цілий світ може стати цілком іншим світом. Тоді він набере властивості краси, грації; він випромінюватиме надзвичайне світло і запалюватиме кожне серце. І як тільки ти пізнав вогонь, полум’я ростиме. Полум’я

кохання росте так само як росте дерево; полум’я кохання приносить квіти і фрукти, так само як це роблять дерева.

Але те, що ти думаєш є коханням, не є коханням. І тому так багато дивних речей трапляється. Хтось тобі каже, «Яка ти красива! Я тебе так кохаю, в цілому світі не має тобі подібної.» І ти ніколи не заперечуєш, «Ти не маєш права таке казати, тому що ти не знаєш всіх жінок світу». Коли ми чуємо такі гарні слова, ми абсолютно забуваємо їхній ірраціоналізм.

Ці фрази люди завчають з фільмів, з романів – всі ці діалоги і вони не мають жодного значення. Вони просто означають, «Ходи до ліжка!» Але тому що ми є цивілізованими людьми, без представлення, без малого вступу, ти не можеш прямо комусь сказати, «Ходи до ліжка». Жінка побіжить в міліцію щоб докласти: «Цей чоловік каже мені щось дуже огидне!». Але якщо ти підеш цивілізованим шляхом, спочатку запропонуєш морозиво – це охолоджує серце – принесеш кілька троянд, пробурмочеш солодку нісенітнецю... Тоді обидвоє розуміють що в кінцевому рахунку це повинно закінчитися в ранковій гарячці, головному болі, мігрені, і вранці обидвоє дивитимуться ніяково одне на одного: Що ж вони в ліжку робили? Один ховатиметься поза газетою, так наче він справді читає її, а інший почне готувати чай чи каву, щоб якось забути те що трапилось.

І згодом Мірдад каже:

Чоловік поневолений коханням жінки і жінка поневолена коханням чоловіка взаємно не заслуговують дорогоцінної корони свободи.

Як тільки кохання перетворюється у прив’язаність, кохання перетворюється на відносини. Як тільки кохання стає вимогливим, воно перетворюється на в’язницю. Воно знищило твою волю; ти не можеш літати в небі, ти поневолений кліткою. І тоді люди дивуються... а особливо я сам дивуюсь. Я дивую людей, що ж то я роблю сам в моїй кімнаті. А мене дивують люди – що ці обидвоє роблять разом? Наодинці я принаймі спокійний. Якщо ще хтось присутній, виникає проблема; щось неодмінно має статися. Якщо інший присутній, тиша не може зберігатися. Інший про щось запитає, щось скаже, щось зробить або примусить тебе щось зробити. Більше того, якщо одна і та сама особа продовжує це безперестанно, день у день...

Людина, що винайшла двохспальне ліжко була однією з найбільших ворогів людства. Навіть в ліжку і то неволя! Ти не можеш рухатися; інший жеш поруч. І в більшості випадків інший займає більшість місця. Якщо тобі вдастся відгородити небагато місця, тобі пощастить – і пам’ятай, інший має тенденцію збільшуватися. Це дуже дивний світ в якому жінки збільшуються, а чоловіки всихають. І вся вина лежить на чоловікові – це через нього жінки опухають, це він робить їх вагітними. Попереду ще більше проблем. Як тільки ти спаруєш дві особи, чоловічої і жіночої статі, третя додаєтся. Якщо вона не додастся, сусіди стануть непокоїтися: «В чому справа? Чому не народжується дитина?»

Я жив з багатьма людьми, в багатьох місцях. Я був здивований – чому люди так палко бажають створювати проблеми іншим людям? Якщо хтось є нежонатим чи незаміжньою, вони стривожені: «Чому ти не одружуєшся, чому не виходиш заміж?» – так наче заміжжя є якимось універсальним законом який необхідно виконувати. Забембана зі всіх сторін, людина думає – краще все-таки одружитися, вийти заміж –

принаймі люди перестануть мордувати. Але ти помиляєшся: Як тільки ти одружишся, вийдеш заміж вони починають питати: «А коли поповнення прибуде?»

Що ж, це дуже складна проблема. Це не в твоїх руках; дитина може народитися, може не народитися – і народиться в свій час. Але люди переслідуватимуть тебе... «Оселя не є оселею без дитини». Це правда – тому що дім видається мовчазним храмом без дитини; з дитиною, дім видається божевільнею! І з багатьма дітьми, проблеми примножуватимуться.

Я сиджу мовчазно в моїй кімнаті, все моє життя. Я не турбую нікого, я ніколи нікого не питав, «Чому ти не жонатий, чому не одружена, чому ти не обвівся дитиною?» Тому що я не думаю що це є цивілізовано запитувати такі питання, вивідувати такі речі; це є втручанням в чиюсь волю.

І люди продовжують жити зі своїми дружинами, зі своїми дітьми – і тому, що присутність кожного нового члена твоєї родини розладжуватиме багато чого, ти автоматично стаєш все менш і менш чутливим. Ти менше прислуховуєшся, ти менше придивляєшся, ти менше відчуваєш запах, смак.

Ти не вживаєш всі твої відчуття в їхній інтенсивності. Тому, коли хтось вперше закохується, можна бачити як його лице випромінюється. Можна бачити що його хода набула нової свіжості, додаючи танцю до неї; ти можеш зауважити що його краватка акуратно зав’язана, його одяг охайно випрасуваний. Тут щось трапилося. Але це не триває довго. Напротязі тижня чи двох настає така ж нудьга як і до того; ти зауважуєш, що порох починає припадати знову. Світло зникло; знову він волочить ногами, а не танцює. Квіти все ще цвітуть, але він вже не бачить жодної краси. Зорі продовжують провокувати його, але він не дивиться на небо.

Існують мільйони людей які ніколи не дивилися у височінь; їх очі приклеєні до землі, наче вони бояться що якась зірка впаде на них. Існує тільки зовсім небагато людей які б хотіли спати під відкритим небом з усіма зорями – страх безмежності, самотності, темноти.

І мільйони людей продовжують, в глибині душі, роздумувати – а що, якби я залишився наодинці і не морочив собі голови коханням, заміжжям... але тепер нічого неможливо вдіяти. Ти не можеш повернути речі назад; ти не можеш знову стати холостяком. Насправді, ти міг настільки звикнути до в’язниці, що ти не можеш лишитися в’язниці. Це різновид безпеки; це затишно, хоча і жалюгідно. Ковдра прогнила, але двохспальне ліжко – принаймі ти не самотній у своїй жалюгідності, хтось інший розділяє її. Фактом є те, що хтось створює її для тебе і ти створюєш її для нього чи для неї.

Кохання має набути якості, що давало б свободу, не нові ланцюги для тебе; кохання яке давало б тобі крила і підтримку для найвищого лету.

Чоловік і жінка злиті воєдино в коханні, які стали нероздільними, нерозлучними, по- справжньому вартують нагороди. Ця книга Мірдада є однією з тих книжок, які житимуть вічно, доки остання людська істота житиме на землі. Але людина, що написала цю книжку є повністю забута. Мірдад є вигадкою, Мірдад це ім’я героя. Людина, що написала книжку... його ім’я було Михаїл Наіми, але його ім’я не має значення. Його книга є настільки великою,

більшою ніж він сам. Він все своє життя пробував створити щось подібне знову, але не зміг. Він написав багато інших книжок, але «Книга Мірдада» є Еверестом. Інші є невеликими пагорбами, вони не мають великого значення.

Якщо під коханням розуміють зустріч двох душ – не тільки сексуальну, біологічну зустріч чоловічих і жіночих гормонів – тоді кохання може дати тобі величезні крила, воно може дати тобі надзвичайну проникливість до сутності життя. І закохані зможуть вперше стати друзями. Інакше вони завджди залишатимуться замаскованими ворогами.

Релігії і так звані святі, що втекли від світу, боягузи, які не можуть дивитися ввіччі і стикатися з життям, отравили саму ідею кохання і єдиної духовності. Вони засудили секс, і їхнім засудом сексу вони також засудили кохання, тому що люди думають, що секс і кохання є синонімами. Це не так. Секс є дуже малою часткою твоєї біологічної енергії. Кохання є цілим твоїм буттям, кохання є твоєю душею. Тобі потрібно усвідомити, що секс є просто потребою суспільства, раси для продовження роду – ти можеш приймати участь якщо ти хочеш. Але ти не можеш уникнути кохання. Як тільки ти уникаєш кохання, вся твоя творчість вмирає і всі твої чуття стають безчутливими; величезний прошарок пороху збирається довкола тебе. Ти стаєш живучим мерцем.

Так, ти дихаєш і ти їш і ти говориш і ти ходиш на роботу щодня, доки смерть не приходить і не вивільняє тебе від нудьги яку ти терпів ціле своє життя.

Якщо секс є всім що ти маєш, значить ти не маєш нічого; тоді ти просто інструмент біології, всесвіту, для розмноження. Ти просто машина, фабрика. Але якщо ти спроможний усвідомлювати кохання як твою справжню сутність, і любити іншу людину як глибоку дружбу, як танець двох сердець в такій синхронності, що вони стають майже одним, тобі більше ніяка інша духовність не потрібна. Ти знайшов її.

Кохання веде до найвищого досвіду ім’я якому є Бог, Абсолют, Істина. Це є єдині імена. В дійсності, кінцевість не має ім’я; вона безіменна, але кохання веде до неї.

Якщо ти думаєш тільки про секс і ніколи не усвідомлюєш кохання, тоді ти опускаєшся вниз до виснаження. Так, ти обзаведешся дітьми і ти житимеш жалюгідно і ти гратимеш в карти і ходитимеш до кінотеатру і дивитимешся футбольні матчі і набудеш величезного досвіду абсолютної марності, нудьги, війни і постійної підсвідомо- прихованої тривоги, названої екзистенціалістами «angst» «страх». Але ти ніколи не знатимеш справжньої краси існування, справжньої тиші і умиротворення космосу.

Кохання може зробити це можливим. Але пам’ятай, кохання не знає кордонів. Кохання не може бути ревнивим, тому що кохання не може володіти чимось. Це потворно, сама ідея, що ти володієш кимось, тому що ти кохаєш. Ти володієш кимось – це означає ти вбив когось і перетворив його на предмет.

Тільки предметами можна володіти. Кохання дає волю. Кохання є волею.

Запитання

Розтлумач будь-ласка різницю між здоровою любов’ю до себе і егоїстичною гордістю.Існує величезна різниця між двома, хоча вони дуже схожі між собою. Здорова любов до себе має величезну духовну цінність. Людина що не любить себе не зможе любити нікого іншого, ніколи. Найперше коло кохання має зародитися в твоєму серці. Якщо воно не зародилося в тобі для тебе, воно не може зародитися ні для кого іншого, тому що інші знаходяться на відстані від тебе.

Потрібно любити власне тіло, потрібно любити власну душу, потрібно любити свою цілісність. І це природньо; інакше ти взагалі не зможеш вижити. І це красиво, тому що це прикрашає тебе. Людина, що любить себе, стає граціозною, елегантною. Людина, що любить себе неодмінно стане тихшою, медитативнішою, побожнішою ніж людина, що не любить себе.

Якщо ти не любиш своєї оселі, ти не прибиратимеш її; якщо ти не любиш своєї оселі, ти не білитимеш її; якщо ти не любиш її, ти не оточиш її прекрасним садом, ставком з лотосом. Якщо ти любиш себе, ти створиш сад довкола себе. Ти старатимешся вирощувати свій потенціал, ти старатимешся донести все що є у тобі і що потребує вираження. Якщо ти любиш, ти постійно поливатимеш себе, ти постійно живитимеш себе.

І якщо ти любиш себе, ти будеш здивований: Інші любитимуть тебе. Ніхто не любить людини яка не любить себе. Якщо навіть ти не можеш себе любити, кому ще захочеться брати на себе цей клопіт?

А людина, що не любить себе, не може залишатися нейтральною. Людина яка не любить себе, ненавидить – буде змушеною ненавидіти; життя не знає жодної нейтральності. Життя є завжди вибором. Якщо ти не любиш, це не означає що ти можеш просто залишатися в цій позиції нелюбові. Ні, ти ненавидітимеш. Людина що ненавидить себе стає руйнівною. Людина що ненавидить себе буде ненавидіти всіх інших – вона буде такою озлобленою і шаленою і постійно перебуватиме в люті. Людина яка ненавидить себе, як вона може сподіватися, що інші її любитимуть? Її ціле життя буде знищеним. Любити себе є величезною духовною цінністю.

Я навчаю само-любові. Але пам’ятай, само-любов не означає егоїстична гордість, абсолютно не так. Насправді це якраз протилежне. Людина, що любить себе не знаходить жодної корисливості в собі. Кохання завжди розтоплює корисливість – це один з алхімічних секретів які потрібно засвоїти, зрозуміти, пережити. Кохання завжди розтоплює корисливість. Як тільки ти кохаєш, корисливість зникає. Ти кохаєш жінку, і принаймі в ці кілька моментів де є справжнє кохання до жінки, корисливості в тобі не існує, его не існує.

Его і кохання не можуть існувати разом. Вони як світло і темрява: коли світло приходить, темрява зникає. Якщо ти любиш себе ти будеш здивованим – само-любов означає що само- зникає. В само-любові ще ніколи не знайшли само-. В цьому і парадокс: само-любов є абсолютно безкорисною. Вона не є егоїстичною – тому що, де

б не було світло, немає темряви, і де б не було кохання, немає егоїзму. Кохання розтоплює заморожену корисність. Корисність як шматок леду, кохання як ранкове сонце. Тепло кохання... і корисність починає топитися. Чим більше ти любиш себе, тим менше корисності ти знаходитимеш в собі, і тоді це стає надзвичайною медитацією, надзвичайним стрибком до набожності.

І тобі це відомо! Що стосується само-любові, вона тобі може бути невідомою, тому що ти не любив себе. Але ти любив інших людей; проблиски цього мають бути відомими тобі. Ти мусів мати рідкісні моменти коли, на мить, раптово тебе не існувало і тільки кохання існувало. Тільки енергія кохання текла нізвідки в нікуди. Там де двоє закохані сидять разом, існують дві пустоти що сидять разом, два нулі що сидять вкупі – в цьому і є краса кохання, що воно повністю опустошує твоє его.

Отже пам’ятай, егоїстична гордість ніколи не може бути любов’ю до себе. Егоїстична гордість є просто її протилежністю. Людина що була не в змозі любити себе стає егоїстичною. Егоїстична гордість є тим, що психоаналітики розуміють під самозакоханою моделлю життя, самозакоханістю.

Ти напевно чув притчу про Нарциза. Він закохався в самого себе. Дивлячись у тихе озеро він закохався у своє відображення.

Тепер зверни увагу на різницю: Людина що любить себе, любить не своє відображення, а просто себе. Жодне дзеркало не потрібне; вона знає себе зсередини. Невже ти не знаєш себе, що ти є? Невже тобі потрібен доказ того що ти є? Невже тобі потрібне дзеркало щоб довести що ти існуєш? Якщо б не було дзеркала, ти б сумнівався у своєму існуванні?

Нарциз закохався у своє власне відображення – не в себе. Це є несправжня само-любов. Він заковся у відображення; відображення є кимось іншим. Він розділився на два, він роздвоївся. Нарциз розділився. Він знаходився у стані певної шизофренії. Він став двома – коханцем і коханим. Він став власним предметом кохання – і це те, що стається з багатьма людьми які думають що вони є закоханими.

Коли ти закохуєшся у жінку, спостерігай, буть пильним – це може бути ніщо інше як самозакоханість. Обличчя жінки, її очі, її слова можуть просто виконувати функцію озера в якому ти бачиш своє відображення. Моїм власним спостереженням є таке: Зі ста кохань, дев’яносто дев’ять є самозакоханням. Люди не люблять жінки яка є. Вони люблять визнання яке показує їм жінка, увагу яку приділяє їм жінка, лестощі якими вона так щедро обсипає чоловіка. Жінка догоджає лестощами чоловікові, чоловік догоджає лестощами жінці – це взаємний обмін лестощами. Жінка каже: « Не існує більше такого прекрасного як ти. Ти є чудом чудес! Ти є тим найпрекраснішим, що Бог коли-небудь створив. Сам Олександр Великий був нічим у порівнянні з тобою.» І тебе розпирає від пихи, кінчик твого носа сягає аж до неба, і тобі паморочеться в голові – де нічого крім соломи немає, але вона починає паморочитися. І ти говориш жінці: «Ти є найпрекраснішим творінням Бога. Навіть Клеопатра була нічим у порівнянні з тобою. Мені не віриться, що Бог зможе коли-небудь створити щось досконаліше. Більше ніколи не існуватиме такої вродливої як ти.»

І це те, що ти називаєш коханням! Це самозакоханість – чоловік стає ставком з водою і зображує жінку, і жінка стає ставком з водою і зображує чоловіка. В дійсності, ставок не тільки зображує правду але і прикрашає її, в тисячі і один способи робить її

красивішою і красивішою. Це те, що люди називають коханням. Це не є коханням; це взаємне вдоволення егоїзму.

Справжнє кохання нічого не знає про его. Справжнє кохання починається найперше з само-любові.

Звичайно ж, ти маєш це тіло, цю натуру, ти вкорінений в них – насолоджуйся ними, плекай їх, святкуй їх! І тут зовсім не йдеться про гордість чи его, тому що ти не порівнюєш себе з кимось іншим. Его з’являється тільки при порівнянні. Само-любов не знає порівняння – ти є ти, і на тому кінець. Ти не кажеш, що хтось інший є гіршим від тебе; ти взагалі не порівнюєш. Як тільки з’являється порівняння, затям добре, це не є коханням; там десь існує хитрість, підступна стратегія егоїзму.

Его живе за рахунок порівняння. Коли ти кажеш жінці: « Я кохаю тебе», це одна справа; коли ти кажеш жінці: «Клеопатра була нічим у порівнянні з тобою», це є інша – зовсім інша справа, абсолютно протилежна. Для чого задіювати Клеопатру? Невже ти не можеш кохати цієї жінки без задіювання Клеопатри? Клеопатра вмішана сюди щоб розхваляти его. Кохай цього чоловіка – для чого задіювати Олександра Великого?

Кохання не знає порівняння; кохання просто кохає без порівняння.

Де б не існувало порівняння, пам’ятай, це завжди є егоїстична гордість. Це самозакоханість. І де б порівняння не було відсутнім, пам’ятай, це є кохання, або до себе або до іншого.

У справжньому коханні не існує поділу. Закохані розплавляються одне в одному. В егоїстичному коханні існує величезний поділ, поділ на того що кохає і на того що є коханим. У справжньому коханні не існує взаємовідносин. Дозволь я ще раз повторю це: У справжньому коханні не існує взаємовідносин, тому що немає двох осіб яких треба відносити. У справжньому коханні є тільки кохання, цвітіння, пахощі, ніжність, злиття. Тільки в егоїстичному коханні є дві особи, та яка кохає і та яка є коханою. І де б не існували той, що кохає і та, що є коханою, кохання зникає. Де б не існувало кохання, той який кохає і та, яка є коханою, обидвоє зникають в коханні.

Кохання це такий надзвичайний феномен; ти не в змозі у ньому вижити.

Справжнє кохання це завжди даний момент, теперішність. Егоїстичне кохання це завжди або минуле або майбутнє. У справжньому коханні існує пристрастна прохолода. Це виглядатиме парадоксально, але всі чудні реальності життя є парадоксальними; тому я називаю це пристрасною прохолодою. Тут є тепло, але немає спеки. Тут звичайно є тепло, але є також і прохолода, дуже спокійний, мирний, прохолодний стан. Кохання збиває гарячку. Але якщо це несправжнє а егоїстичне кохання, тоді це велика гарячка. Тоді пристрасть стає гарячкою, і прохолоди зовсім не існує.

Якщо ти зможеш пам’ятати ці речі ти володітимеш критеріями оцінювання. Але все починається з себе, іншого виходу немає. Потрібно починати звідти де ти є.

Люби себе, люби нестямно, і саме в цьому коханні твоя гордість, твоє его і весь цей нонсенс зникнуть. І коли це зникне, твоє кохання почне сягати інших. І це буде не взаємовідносинами а взаємовіддачею. Це будуть не об’єктивно-суб’єктивні відносини, а розплавлення, воз’єднання. Це буде не гарячкуватість, це буде прохолодна

пристрасть. Це будуть тепло і прохолода вкупі. Це надасть тобі першого присмаку парадоксальності життя.

Чому кохання є таким болючим? Кохання є болючим, тому що воно створює шлях до блаженства. Кохання є болючим, тому що воно трансформує; кохання є мутацією. Кожна трансформація є болючою, тому що старе має бути покинутим задля нового. Старе є звичним, безпечним, надійним, нове є абсолютно невідомим. Ти рухатимешся у незвіданому океані. Ти не зможеш застосовувати твій розум для нового; зі старим твій розум є в пригоді. Розум може функціонувати тільки зі старим; з новим, розум є абсолютно непридатний.

Отже, виникає страх. І залишаючи старий, зручний, безпечний світ, світ вигоди, з’являється біль. Це та сама біль, що дитина відчуває коли вона виходить з лона матері. Це та сама біль, що пташеня відчуває вилуплюючись з яйця. Це та сама біль, що пташеня відчуватиме при першій спробі злету на крилах. Страх невідомого, і безпека старого, небезпека невідомого, непередбачливість невідомого, це те що наводить на людину величезний страх.

І тому що трансформація відбуватиметься зі стану власного я до стану жодного я, агонія є дуже глибокою. Але неможливо мати екстаз без проходження повз агонію. Якщо золото хоче бути очищеним, воно повинно пройти через вогонь.

Кохання є вогнем.

Власне через біль кохання мільйони людей проживають життя позбавлене кохання. Вони також страждають, і їхнє страждання є марним. Страждання в коханні не є стражданням намарно. Страждати в коханні є творчо; це приводить тебе до вищих рівнів свідомості. Страждати без кохання є абсолютною марнотою; це веде тебе в нікуди, це заставляє тебе рухатися по хибному колу.

Людина без кохання є самозакоханою, вона є закритою. Вона знає тільки себе. І наскільки добре вона може знати себе якщо вона не пізнала іншого? Тому що тільки інший може виконувати роль дзеркала. Ти ніколи не знатимеш себе без пізнання іншого. Кохання є дуже фундаментальним для самопізнання, також. Людина яка не пізнала іншого у глибокому коханні, в інтенсивній пристрасті, в повному екстазі, не буде спроможною знати хто вона є, тому що вона не матиме дзеркала щоб бачити власне відображеня.

Взаємовідносини є дзеркалом, і чим чистішим є кохання, чим вищим є кохання, тим кращим є дзеркало, тим чистішим є дзеркало. Але вище кохання вимагає відкритості від тебе. Вище кохання вимагає вразливості. Ти мусиш скинути свій панцир; це боляче. Ти не мусиш бути постійно на сторожі. Ти мусиш відкласти в бік обачливість розуму. Ти мусиш ризикувати. Мусиш жити небезпечно. Інший може зробити тобі боляче; це страх бути вразливим. Інший може відмовити тобі; це страх бути закоханим.

Відображення власного себе яке ти знайдеш в іншому, може бути потворним – це є тривога; уникай дзеркала! Але уникаючи дзеркала, ти не зможеш стати красивим. Уникаючи ситуації, ти не ростимеш також. Виклик потрібно взяти.

Треба занурюватися в кохання. Це є першим кроком до Бога, і його неможливо обійти. Ті, що пробують обійти крок кохання ніколи не осягнуть Бога. Це цілком необхідно, тому що ти усвідомлюєш свою цілісність тільки тоді, коли ти провокований присутністю іншого, коли твоя присутність є піднесеною присутністю іншого, коли тебе виводять зі стану самозакоханості, з закритого світу під відкрите небо.

Кохання це відкрите небо. Бути закоханим є бути на крилах. Але звичайно безмежне небо наводить страх.

І залишити его є дуже боляче, тому що нас вчили культивувати его. Ми думаємо, що его є нашим єдиним скарбом. Ми захищали його, ми прикрашали його, ми постійно відполіровували його. І коли кохання стукає у двері, все що необхідно зробити щоб закохатися – це відкласти его в бік. Звичайно це боляче. Це робота твого цілого життя, це все, що ти створив – це потвороне его, цю думку що «Я відокремлений від буття».

Ця думка є потворною, тому що вона фальшива. Ця думка є ілюзорною, але наше суспільство існує, базується на думці, що кожна людина є особистістю, не теперішністю.

Правдою є те, що у світі взагалі не існує особистості; існує тільки теперішність. Ти не існуєш – не як его, відокремлене від цілісності. Ти є часткою цілісності. Цілісність проникає тебе, цілісність вдихає в тебе, пульсує в тобі, цілісність є твоїм життям.

Кохання дає тобі перший досвід перебування в гармонії з чимось що не є твоїм его. Кохання дає тобі перший урок того, що ти можеш зануритися в гармонію з кимось, хто ніколи не був частиною твого ега. Якщо ти можеш бути в гармонії з жінкою, якщо ти можеш бути в гармонії з другом, з мужчиною, якщо ти можеш бути в гармонії з твоєю дитиною або з твоєю матір’ю, то чому ти не можеш бути в гармонії з усіма людськими творіннями? І якщо бути в гармонії з однією особою дає таку радість, яким буде результат перебування в гармонії з усіма людськими творіннями? І якщо ти можеш бути в гармонії з усіма людськими творіннями, чому б ти не міг бути в гармонії з тваринами і птахами і деревами? Тоді один крок веде до іншого.

Кохання є драбиною. Воно починається з однієї особи, закінчується цілісністю. Кохання є початком, Бог є кінцем. Боятися кохання, боятися ростучого болю кохання, це залишатися зачиненим у темній клітці. Сучасна людина живе у темній клітці. Це є самозакоханість – самозакоханість є найбільшою одержимістю сучасного розуму. І тоді виникають проблеми що є безглуздими. Є проблеми які є творчими, тому що вони ведуть тебе до вищої пильності. Є проблеми які ведуть тебе в нікуди; вони просто тримають тебе на прив’язі, вони просто тримають тебе у твоєму старому бардаку. Кохання створює проблеми. Ти можеш уникнути цих проблем уникаючи кохання – але ці проблеми є дуже суттєвими! З ними потрібно стикнутися, їх необхідно вирішити; їх необхідно пережити і через них пройти. І вийти поза них, дорога є прямою. Кохання це єдина справжня річ повз яку вартує пройти. Все інше є другорядним. Якщо воно допомагає коханню, це добре. Все інше є просто засобами, кохання є кінцем. Отже, якою б не була біль, занурюйся в кохання.

Якщо ти не занурюєшся в кохання як це зробило багато людей, тоді ти зациклюєшся на собі. Тоді твоє життя не є паломництвом, тоді твоє життя не є рікою прямуючою до океану; твоє життя є застояною калабанею, брудною і невдовзі там не буде нічого іншого крім бруду і болота. Щоб підтримувати чистоту, необхідно перебувати в русі.

Річка залишається чистою, тому що вона постійно тече. Текучість є процесом перебування у постійній непорочності.

Закоханий залишається непорочним – всі закохані є непорочними. Люди які не кохають не можуть залишатися непорочними; вони стають бездіяльними, інертними; рано чи пізно вони засмарджуються – і більш ймовірно рано ніж пізно – тому що їм нікуди іти. Їхнє життя є мертвим.

Саме там знаходиться сучасна людина, і через це, всі різновиди неврозів, всі різновиди божевілля стали дуже поширеними. Психічні захворювання набрали епідемічних розмірів. Минулися часи коли тільки кілька індивідуумів були психічно хворими; реальністю є те, що ціла земля стала божевільнею. Все людство страждає від різновиду неврозу, і цей невроз походить від твого самозакоханого застою. Кожна людина грузне у власній ілюзії володіння особистим я; тоді люди божеволіють. І це божевілля є марним, непродуктивним, некреативним. Або люди починають здійснювати самогубство. Ці самогубства є також непродуктивними, некреативними.

Ти можеш здійснювати самогубство не шляхом прийняття отрути чи стрибком у провалля чи вистрілом у себе, але ти можеш здійснювати самогубство яке є дуже повільним процесом, і це те, що трапляється. Дуже небагато людей здійснюють самогубство раптово. Інші обрали повільне самогубство; поступово, повільно, повільно вони помирають. Але тенденція до самогубства набрала майже універсальних розмірів.

Це не є життям. І причина, фундаментальна причина є в тому, що ми забули мову кохання. Ми не маємо більше достатньо сміливості для занурення у пригоду на ім’я кохання.

От тому, люди зацікавлені в сексі, тому що секс не вимагає ризику. Він є короткочасним, він не втягує. Кохання є втягуванням, задіюванням. Кохання потребує інтимності, і тільки тоді коли ти інтимний, інший може стати дзеркалом. Коли ти сексуально зближуєшся з жінкою чи чоловіком, ти не зближуєшся взагалі; в дійсності, ти уникнув душі іншої особи. Ти просто використав тіло і втік, і інший використав твоє тіло і втік. Ти ніколи не став достатньо інтимним для виявлення ваших справжніх обличь.

Кохання є найвеличнішою загадкою Зен Буддизму.

Воно є болючим, але не уникай його. Якщо ти уникаєш його, ти уникаєш найкращої можливості росту. Занурюйся в кохання, страждай в коханні, тому що через страждання приходить неймовірний екстаз. Так, існує агонія, але з агонії народжується екстаз. Так, тобі потрібно буде померти як его, але якщо ти зможеш померти як его, ти народишся Богом, буддою.

І кохання дасть тобі перший присмак Тао, Суффізму, Зену. Кохання дасть тобі перший доказ того, що життя не є беззмістовним. Люди які кажуть, що життя є беззмістовне – це ті люди, які не знали кохання. Все, що вони цим говорять це те, що у їхньому житті кохання було пропущеним.

Дозволь бути болю, дозволь бути стражданню. Іди через темноту ночі, і ти вийдеш до прекрасного сходу сонця. Тільки в череві темної ночі сонце розгортається. Тільки проходячи темну ніч, настає ранок.

Весь мій підхід є підходом кохання. Я навчаю коханню і тільки коханню і нічому іншому. Ти можеш забути про Бога; це просто пусте слово. Ти можеш забути про молитви, тому що вони є тільки ритуалами, нав’язаними тобі іншими людьми. Кохання є натуральною молитвою, ніким не нав’язаною. Ти народжений з ним. Кохання є справжнім Богом – не Богом теологів, а Богом Будди, Ісуса, Мухамеда, Богом Суффі. Кохання є засобом, методом вбити тебе як окремого індивіда і допомогти тобі стати безмежністю. Зникни як крапля роси і стань океаном – але ти мусиш пройти через двері кохання.

І звичайно ж, коли хтось починає зникати як краплина роси, довго живучи як така, це болить, тому що цей хтось думав: «Я є це, і тепер це відходить. Я вмираю.» Ти не вмираєш, але тільки ілюзія вмирає. Ти став ідентифікований з ілюзією, це правда, але все ж, ілюзія залишається ілюзією. І тільки тоді коли ілюзія зникає, ти зможеш бачити ким ти є. І це відкриття підносить тебе на найвищу вершину радості, блаженства, св’яткування.

Як це так, що напис на грецькому храмі Делфі каже «Пізнай Себе» а не «Люби Себе»?

Грецький розум є одержимий знанням. Грецький розум думає в межах знань, як знати. Саме тому греки створили найкращу традицію філософів, мислителів, логіків – великі раціональні уми людства, але предметом пристрасті є знання.

У світі, на мій погляд, існують два види розуму: грецький і індуський. Грецький розум є одержимий знанням, Індуський розум є одержимий буттям. Індуська одержимість надто стривожена не знанням, а буттям. Саме Сат, буття, є пошуком – хто я? Не знання цього в логічній послідовності, а занурення у власне буття так, що його можна смакувати, що ним можна бути – тому що не існує жодного іншого способу пізнання, справді. Якщо ти запитаєш індусів, вони скажуть що не має жодного іншого способу пізнання ніж буття. Як ти можеш пізнати кохання? Єдиний спосіб це стати коханцем. Стань коханцем і ти знатимеш. І якщо ти пробуєш стояти осторонь, поза досвідом, і бути просто спостерігачем, тоді ти можеш знати про кохання, але ти ніколи не знатимеш кохання.

Грецькі уми дали нам весь науковий ріст. Сучасна наука є побічним продуктом грецького розуму. Сучасна наука наполягає на тому, щоб бути безстороннім, стояти поза, спостерігаючим, неупередженим. Бути об’єктивним, безособовим – це є основними вимогами того, щоб стати науковцем. Будь безособовим, не дозволяй своїм емоціям надавати будь-чому кольору; будь байдужим, майже не зацікавленим жодною гіпотезою у будь-якому випадку. Просто спостерігай факт – не втягуйся в нього, залишайся осторонь. Не будь учасником. Це є грецька одержимість: безсторонній пошук знань.

Вона допомогла, але вона допомогла тільки в одному напрямку, в напрямку матерії. Це є шляхом пізнання матерії. Ти ніколи не зможеш пізнати розуму таким чином, тільки матерію. Ти ніколи не зможеш пізнати свідомість таким чином. Ти можеш пізнати зовнішню сторону, ти ніколи не зможеш пізнати внутрішньої – тому що у внутрішню сторону ти вже втягнутий. Не існує жодного варіанту щоб стояти осторонь неї, ти вже є там. Внутрішня сторона – це ти – як ти можеш вийти поза неї? Я можу спостерігати

камінь, скалу, річку, безсторонньо, тому що я є відокремлений. Як я можу спостерігати себе безсторонньо? Я є учасником цього. Я не можу бути осторонь. Я не можу зменшити себе до об’єкту. Я залишатимусь суб’єктом, і я залишатимусь суб’єктом – що б я не робив, я є знавець, я не є знаний.

Отже грецький розум перемістився згодом в бік матерії. Гасло, напис на храмі Делфі, Пізнай Себе, стало джерелом всього наукового прогресу. Але згодом, сама ідея безстороннього пізнання відвела Західний розум від власної сутності.

Індуський розум, інший тип розуму у світі, має інший напрямок. Його напрямком є буття. В Упанішадах, великий майстер Удаллак каже своєму синові і учневі Светкету, «Це єсть тим» – Татвамасі, Светкету. Це єсть тим – тут не існує різниці між цим і тим. Це є твоєю реальністю; тим є реальністю – тут не має різниці. Тут не має можливості знати її так, як ти можеш знати камінь. Тут не має можливості знати її як ти знаєш інші речі; ти можеш тільки бути нею.

На Храмі Делфі, звичайно було написано Пізнай Себе. Це вираження грецького розуму. Тому що храм знаходиться в Греції, напис є грецьким. Якщо б храм знаходився в Індії тоді б написом було Будь Собою – тому що це єсть тим. Індуський розум все ближче і ближче підходив до власної сутності – тому він став ненауковим. Він став релігійним, але ненауковим. Він став інтровертивним, але тоді він втратив всі прив’язаності у зовнішньому світі. Індуський розум став дуже багатим зсередини, але ззовні він став дуже бідним.

Великий синтез є необхідний, великий синтез між індуським і грецьким умами. Це може стати найбільшим благословеням для Землі. До теперішнього часу це було неможливим, але тепер, необхідні умови створені і синтез є можливим. Схід і Захід зустрічаються у дотепному переплетенні. Люди зі сходу їдуть на Захід щоб навчатись наукам, щоб ставати науковцями, і західні шукачі їдуть на Схід щоб дізнатись що таке релігія. Утворюється велика мішанина і злиття.

В майбутньому, Схід не буде Сходом і Захід не буде Заходом. Земля стане глобальним селищем – невеликим місцем де всі різниці зникнуть. І тоді вперше виникне великий синтез, найкращий який тільки можна собі уявити – який не мислитиме крайностями, який не міркуватиме, що коли ти вирушаєш у світ в пошуках знань, тоді ти втрачаєш свої корені в сутності; чи, коли ти шукаєш свою сутність, ти втрачаєш свої корені у світі, у науковій сфері. Обидві сторони можуть існувати разом, і як тільки це стається, людина дістає два крила і вона може здійматися до найвищих можливих вершин. В іншому випадку, ти маєш тільки одне крило.

На мою думку, індуський розум так само як і грецький є незбалансованим. Кожен з них є половиною реальності. Релігія є половиною; наука є половиною. Щось мусить трапитися щоб звело науку і релігію разом у більшу єдність, де наука не заперечує релігії і де релігія не засуджує науки.

«Як це так, що напис на грецькому храмі Делфі каже Знай Себе, а не Люби Себе?» Люби себе є можливим тільки тоді, коли ти стаєш собою, коли ти є собою. В іншому випадку це неможливо. В іншому випадку, єдиною можливістю є пробувати пізнати хто ти є, а це також є ззовні; спостерігати ззовні хто ти є, і це також є об’єктивним шляхом, не інтуїтивним.

Грецький розум розвинув надзвичайні логічні здібності. Арістотель став батьком світової логіки і філософії. Східний розум виглядає нелогічно – так воно і є. Вже саме наполягання на медитації є нелогічним, тому що медитація каже що ти можеш пізнавати тільки тоді, коли відкладаєш розум в бік, коли відкладаєш думки в бік і так цілковито зливаєшся зі своєю сутністю, що навіть найменша думка не зможе відволікти тебе. Тільки тоді ти можеш знати. А грецький розум каже, що ти можеш знати тільки тоді, коли думки є ясні, логічні, раціональні, систематичні. Індуський розум каже, що коли думки повністю зникають, тільки тоді існує можливість пізнання. Вони цілком різні, рухаються в діаметрально протилежних напрямках; але все ж існує можливість синтезування обидвох.

Людина може використовувати свій розум працюючи з матерією; тоді логіка є чудовим інструментом. І ця ж людина може відкласти в бік розум коли вона прямує до кімнати для медитування і виходить поза межі розуму. Тому що розум це не є ти – це є інструмент, так само як моя долоня, як мої ноги. Якщо я хочу пройтися, я використовую для цього свої ноги. Точнісінько так, ти можеш використовувати розум логічно, якщо пробуєш пізнати матерію. Це абсолютно вірно, це сюди пасує. І якщо ти рухаєшся у внутрішнє, відклади розум в бік. Тепер ноги не потрібні; мислення не потрібне. Тепер тобі потрібен глибокий, безшумний стан поза межами мислення.

І ці обидві речі можуть поєднуватися в одній особі – коли я це кажу, я кажу це з мого власного досвіду. Я робив обидві речі. Коли це потрібно, я можу стати таким же логіком як будь-який грек. Коли це не потрібно, я можу стати абсурдом, нелогічним як будь-який індус. Отже коли я щось кажу, я серйозно маю це на увазі, і це не є гіпотезою. Я переконався в цьому на досвіді.

Розум можна використовувати і можна відкладати в бік. Це є інструмент, дуже красивий інструмент; не має потреби бути таким одержимим розумом. Не має потреби бути таким зацикленим, зафіксованим на на ньому. Тоді він стає хворобою. Уяви собі чоловіка який хоче сісти але не може сісти тому що він каже: «Я маю ноги – то як я можу сидіти?» Або, уяви собі чоловіка який хоче бути тихим і безшумним та при цьому не може бути тихим і безшумним тому що він каже: « Я маю розум.» Це одне і те ж.

Потрібно настільки набити руку щоб могти відкладати в бік і відключати навіть найприближеніший інструмент – розум. Це може бути зробленим, це вже було зробленим, але це не було зроблено у великій кількості. Але все більше і більше це буде зробленим – це те, що я пробую робити тут, разом з тобою. Я говорю з тобою, я обговорюю з тобою проблеми – це логічно, це вживання розуму. І тоді я кажу тобі: «Відклади розум і перейди у глибоку медитацію. Якщо ти танцюєш, танцюй так цілковито щоб всередині і найменшої думки не залишалося; вся твоя енергія стає танцем. Чи співай, тоді просто співай. Або сиди, тоді просто сиди – не роби нічого іншого. Не дозволяй щонайменшій думці проходити повз. Просто замовкни, абсолютно замовкни.» Це є суперечністю.

Щоранку ти медитуєш і щоранку ти приходиш щоб слухати мене. Щоранку ти слухаєш мене і тоді ти йдеш і медитуєш. Це суперечно. Якщо б я був тільки греком, я б говорив з тобою, я б вів логічне спілкування з тобою, але тоді я б не казав іти медитувати. Це нерозумно. Якщо б я був тільки індусом, то не було б потреби говорити з тобою. Я можу сказати: «Просто іди і медитуй, тому що який сенс в розмові? Тобі потрібно стати мовчазним.» Я є обидвома. І в цьому моя надія: що ти також станеш обидвома – тому що тоді життя є дуже збагаченим, надзвичайно збагаченим. Тоді ти нічого не втрачаєш.

Тоді все є засвоєним; тоді ти стаєш величним оркестром. Тоді всі полярності зустрічаються в тобі.

Для греків сама ідея «любити себе» була б абсурдною, тому що вони б сказали – і вони б сказали згідно логіки – що кохання є можливим тільки між двома особами. Ти можеш кохати когось іншого, ти навіть можеш любити свого ворога, але як ти можеш любити себе? Тільки ти один є там. Кохання може існувати тільки між дуальністю, між полярністю; як ти можеш любити себе? Для грецького розуму, вже сама ідея любити себе є абсурдною: Для кохання потрібен інший.

Для індуського розуму, в Упанішадах йдеться про те, що ти кохаєш свою дружину не заради блага дружини; ти кохаєш свою дружину просто заради свого власного блага. Ти кохаєш себе через неї. Тому що вона приносить тобі насолоду, тому ти її кохаєш – але глибоко-приглибоко, ти любиш твою власну насолоду. Ти любиш свого сина, ти любиш свого друга, не через них, а через себе. Глибоко всередині твій син приносить тобі щастя, твій друг приносить тобі втіху. Ось тому ти палко жадаєш цього. Отже Упанішада каже що ти, в дійсності, любиш себе. Навіть якщо ти кажеш що ти любиш інших, це просто посередники для любові до себе, довгий, колоподібний шлях до любові до себе.

Індуси кажуть що не має іншої можливості; ти можеш любити тільки себе. А греки кажуть що неможливо любити себе тому що потрібно принаймі дві особи.

Якщо ти запитаєш мене, я є обидва – індус і грек. Якщо ти запитаєш мене, я відповім, що кохання є парадоксом. Це дуже парадоксальний феномен. Не старайся зменшити його до одного полюсу; обидві полярності є необхідні. Той інший є необхідний, але в глибокому коханні інший зникає. Якщо ти спостерігаєш за двома закоханими, вони є обидва і один вкупі. В цьому парадокс кохання, і в цьому його краса – їх є двоє, так, їх є двоє; і все ж вони не двоє, вони є одним. Якщо це злиття в один не трапилось, тоді кохання є неможливим. Вони напевне роблять щось інше в ім’я кохання. Якщо вони все ще обидвоє а не один, то кохання не трапилось. І якщо ти цілком один і більше нікого не має, тоді, також, кохання є неможливим.

Кохання є парадоксальним феноменом. Воно потребує обидвох на першому місці і на останньому місці воно потребує щоб двоє існували як один. Це найпрекрасніша загадка; це найпрекрасніша головоломка.

Як можна кохати краще?Кохання є само по собі достатнім. Воно не потребує покращень. Воно є досконалим таке яким воно є; воно в жодному випадку не могло б бути досконалішим. Сама думка вже показує неправильне розуміння кохання і його природи. Чи можливо мати досконале коло? Всі кола є досконалими; якщо вони не досконалі, вони не є колами. Досконалість є притаманною колу і це саме стосується закону про кохання. Ти не можеш кохати менше, і ти не можеш кохати більше – тому що це не є кількість. Це є якість, яка є незмірною.

Саме твоє питання показує що ти ніколи не відчував смаку кохання, і ти стараєшся приховати твоє безлюбов’я у бажанні знати «як кохати краще». Жоден хто пізнав кохання не запитає про це.

Під коханням потрібно розуміти не біологічну захопленність – це є похіть. Вона існує у всіх тварин; немає нічого особливого у ній; вона існує навіть у дерев. Це природній спосіб репродукції. В цьому немає нічого духовного і нічого по-особливому людського. Отже найперше потрібно зробити чітке розмежування між похіттю і коханням. Похіть є сліпою пристрастю; кохання є ароматом мовчазного, умиротворенного, медитативного серця. Кохання немає нічого спільного з біологією чи хімією чи гормонами.

Кохання є летом твоєї свідомості до вищих сфер, поза матерію і поза тіло. Коли ти сприйматимеш кохання як щось трансцендентне, тоді кохання не буде більше фундаментальним питанням. Фундаментальне питання є як перейти за межі тіла, як пізнати в собі щось те, що є поза – поза всім тим, що є вимірним. Це є ознака слова матерія. Воно походить від санскритського кореню, матра, що означає вимір; воно означає щось, що може бути виміряним. Слово метер походить з того ж кореню. Фундаментальним запитанням є як перейти за межі вимірного і вступити до незмірного. Іншими словами, як вийти поза матерію і відкрити свої очі для вищої свідомості. А у свідомості не існує кордонів – чим свідомішим ти стаєш, тим краще ти розумієш наскільки більше є можливим попереду. Як тільки ти досягаєш однієї вершини, інша вершина виростає попереду тебе. Це є вічним паломництвом.

Кохання є побічним ефектом зростаючої свідомості. Воно є як пахощі квітки. Не шукай його в корінні; його немає там. Твоя біологія є твоїм корінням; твоя свідомість є твоїм цвітінням. Коли ти почнеш все більше і більше набирати форму лотоса, що розпускається, тоді ти будеш здивованим – зненацька заскоченим – приголомшливим пережиттям, саме тим, яке тільки може мати назву кохання. Ти настільки переповнений радістю, настільки переповнений блаженством, кожна тканина твого тіла танцює в екстазі. Ти, подібно дощовій хмарі, хочеш розлитися дощем і повінню.

Як тільки ти переповнюєшся блаженством, неймовірно сильне бажання ділитися ним зростає у тобі. Це бажання ділитися і є коханням.

Кохання не є чимось, що можна дістати від того, хто не досягнув блаженства – і це є мізерністю всього світу. Кожен хоче бути коханим і кожен вдає що він любить. Ти не можеш любити, тому що ти не знаєш що то таке свідомість. Ти не знаєш сатиаму, шіваму, сандраму; ти не знаєш правди, ти не знаєш відчуття святості, і ти не знаєш аромату краси. Що ти можеш запропонувати? Ти такий пустий, ти такий порожній... Нічого не росте в твоїй сутності, ніщо не зеленіє. В тобі не має квітів; твоя весна ще не настала.

Кохання є побічним продуктом. Коли весна приходить і ти раптом починаєш розцвітати, цвісти, і ти вивільняєш аромат свого потенціалу – ділишся ним, ділишся цією витонченістю, ділишся цією красою – це і є коханням.

Я не хочу робити тобі боляче, але тут я є безпорадний, я мушу сказати тобі правду: Ти не знаєш, що таке кохання. Ти не можеш знати, тому що ти ще не дістався до глибини своєї свідомості. Ти ще не пізнав себе, ти ще не знаєш ким ти є. В цій сліпоті, в цьому неуцтві, в цій безсвідомості кохання не росте. Це є пустеля в якій ти живеш. В цій темноті, в цій пустелі, не існує можливості для цвітіння кохання.

Найперше ти мусиш стати повним світла, повним задоволення – настільки повним, що ти почнеш виливатися. Ця енергія виливу є коханням. Тоді, кохання стає відомим як найбільша досконалість у світі. Воно ніколи не є меншим, ніколи не є більшим.

Але саме наше виховання є настільки невротичним, настільки психічно хворим, що воно нищить всі можливості для внутрішнього росту. Тебе з самого початку вчили бути перфекціоністом, і тоді, звичайно ж, ти продовжуєш застосовувати свої перфекціоністскі ідеї до всього, навіть до кохання.

Якось на днях я натрапив на вислів: Перфекціоніст це той, хто бере на себе великі страждання і хто покладає на інших ще більші. І наслідком цього є жалюгідний світ!

Кожен старається бути досконалим. І як тільки хтось робить спробу бути досконалим, він починає очікувати від всіх інших досконалості. Він починає засуджувати людей, він починає принижувати людей. Ось що всі твої так звані святі робили протягом століть. Ось що твої релігії поробили тобі – отравили твоє єство ідеєю перфекціонізму.

Тому, що ти не можеш бути досконалим, в тебе починає розвиватися відчуття провини, ти втрачаєш повагу до себе. І людина яка втратила повагу до себе, втратила всю гідність бути людиною. Твоя гордість була розчавлена, твоя людяність була знищена такими красивими словами як перфекціонізм.

Людина не може бути досконалою. Так, існує дещо, що людина може пережити, але це поза звичним розумінням людини. Поки людина не переживе на досвіді чогось божественного, вона не може знати перфекціонізму.

Перфекціонізм не є чимось на зразок дисципліни; не є чимось що ти можеш практикувати. Не є чимось, задля чого ти мусиш проходити репетиції. А є тим, чому навчали кожного, і наслідком є світ повний лицемірів, які прекрасно знають, що вони є порожніми і пустими, але вони продовжують вдавати всі можливі якості які є нічим іншим як пустими словами.

Коли ти говориш комусь «Я тебе кохаю», чи замислювався ти коли-небудь над тим, що ти маєш на увазі? Може це є просто біологічним захопленням обидвох статей? Тоді, як тільки ти вдовільнив свій тваринний апетит, все так зване кохання зникає. Це був просто голод і ти вдовільнив його і ти є викінченим. Та сама жінка що видавалася найкрасивішою у світі, той самий чоловік, який виглядав як Олександр Великий – ти починаєш розмірковувати як позбутися її чи його!

Було б дуже доцільним зрозуміти цей лист написаний Педді до його коханої Морін:

«Моя кохана Морін, Я б здійнявся на найвищу гору заради тебе, і переплив би найбурхливіше море. Я б витримав будь-яке випробовування щоб провести хвильку часу з тобою.

Твій вічно-кохаючий, Педді.

P.S. Я заїду до тебе в п’ятницю ввечері якщо не падатиме дощ.»

Коли ти кажеш комусь «Я кохаю тебе», ти не знаєш що ти говориш. Ти не знаєш, що то є просто похіть, яка ховається за красивим словом кохання. Це зникне. Це дуже тимчасове.

Кохання є чимось вічним. Це досвід буддів, не несвідомих людей яких повно у цілому світі. Тільки зовсім небагатьом вдалося пізнати що таке кохання, і ці люди є найбільш пробуджені, найбільш просвітлені, є найвищими вершинами людської свідомості.

Якщо ти по-справжньому хочеш пізнати кохання, забудь про кохання і пам’ятай медитацію. Якщо ти хочеш вирощувати троянди у своєму саду, забудь про троянди і заопікуйся кущем. Давай поживу йому, підливай його, дбай, щоб він мав достатньо сонця, води. Якщо ти піклуєшся всім цим, у призначений час, троянди приречені на те, щоб розцвісти. Ти не можеш отримати їх раніше, не можеш примусити їх розплющитися передчасно. І ти не можеш очікувати від троянди бути ще досконалішою.

Чи ти коли-небудь бачив троянду яка б не була довершеною? Чого ще ти бажаєш? Кожна троянда у своїй унікальності є довершеною. Танцюючи на вітрі, під дощем, під сонцем... невже ти не бачиш надзвичайної краси, абсолютної радості? Невелика звичайна троянда випромінює приховану розкіш існування.

Кохання є трояндою твого єства. Але підготуй своє єство – прожени темряву і несвідомість. Робися більш пильнішим і свідомішим, і кохання прийде само по собі, у свій час. Тобі не потрібно переживати за це. І коли б воно не прийшло, воно є завжди довершеним.

Кохання є духовним досвідом – нічого спільного зі статями і нічого спільного з тілами, але з тим, що є найглибшим єством. Але ти ще навіть не ввійшов до свого власного храму. Ти абсолютно не знаєш ким ти є, і ти пробуєш дізнатися як кохати краще. Спочатку, будь собою; спочатку пізнай себе, і кохання прийде як нагорода. Це нагорода з поза меж. Воно виливається на тебе як квіти... сповнює твоє єство. І воно продовжує виливатися на тебе, і воно приносить з собою надзвичайно сильне бажання ділитися цим.

В людській мові це бажання ділитися може бути тільки визначене словом кохання. Воно не говорить багато, але воно вказує вірний напрямок.

Кохання є тінню пильності, свідомості. Будь свідомішим, і кохання прийде як ти ставатимеш свідомішим. Це гість що приходить, що приходить неминуче до тих, які готові і можуть прийняти його. Ти навіть не готовий впізнати його! Якщо кохання прийде до тебе, ти не впізнаєш його. Якщо кохання постукає до тебе в двері, ти можеш знайти тисячі і одну причини; ти можеш подумати що це, можливо, сильний вітер, або щось інше; ти не відкриєш дверей. І навіть якщо ти відкриєш двері ти не впізнаєш кохання тому що ніколи перед тим ти не бачив кохання; тоді як ти можеш впізнати його?

Ти можеш впізнати тільки те, що знаєш. Коли кохання приходить вперше і переповнює твоє єство ти цілком приголомшений і спантеличений. Ти не знаєш що робиться. Ти знаєш що твоє серце танцює, ти знаєш що ти оточений небесною музикою, ти знаєш аромати яких ти ніколи до цього не знав. Але це потребує трохи часу щоб скласти ці всі пережиття разом і щоб пам’ятати, що можливо це і є коханням. Повільно, повільно це вкладається у твоє єство.

Тільки містики знають кохання. Окрім містиків не існує іншої категорії людських творінь які б коли-небудь пережили досвід кохання. Кохання є абсолютною

монополією містики. Якщо ти хочеш пізнати кохання, тобі необхідно буде вступити до світу містики.

Ісус сказав « Бог є любов». Він був учасником містичної школи, Ессенів, стародавньої школи містиків. Але можливо він не закінчив містичної школи, тому що те, що він говорить не є вірним. Бог не є любов’ю, любов є Богом – і різниця є неймовірною; це не тільки перестановка слів. Як тільки ти кажеш, що Бог є любов’ю ти просто кажеш що любов, кохання є тільки атрибутом Бога. Він також є мудрістю, Він також є співчуттям, Він також є прощенням, Він може бути багато чим окрім любові; любов є тільки одним з атрибутів Бога.

І в дійсності, навіть зробити її малим атрибутом Бога є дуже ірраціонально і нелогічно, тому що, якщо Бог є любов’ю, тоді він не може бути «безстороннім, справедливим». Якщо Бог є любов’ю, тоді він не може бути достатньо жорстоким кидати грішників до вічного пекла. Якщо Бог є любов’ю, тоді Бог не може бути законом. Один великий Суфіський містик, Омар Хаіам, показує більше розуміння ніж Ісус коли він каже: «Я і далі буду тільки собою. Я не збираюся дослухатися до священників і проповідників, тому що я вірю що Божа любов є достатньо великою; я не можу здійснити гріха який був би більшим за його любов. То чого хвилюватися? Наші долоні є малі і наші гріхи є малі. Наша межа досягу є мала; як можемо ми здійснювати гріхи які Божа любов не змогла б вибачити? Якщо Бог є любов’ю, тоді він не може бути присутнім на останньому суді щоб відсортувати святих і вкинути решта мільонів людей до вічного пекла.»

Вчення Ессенів були якраз протилежністю; Ісус цитує їх невірно. Можливо він не надто заглибився у їхнє вчення. Їхнє вчення говорило: «Кохання є Бог». Це така надзвичайно велика різниця. Тепер Бог стає тільки атрибутом кохання; тепер Бог стає тільки характерною рисою надзвичайного досвіду кохання. Отже тепер Бог більше не особа, а тільки досвід тих, що зазнали кохання. Тепер Бог стає другорядним по відношенню до кохання. І я кажу тобі, Ессени мали рацію. Кохання є кінцевою цінністю, кінцевим цвітом. Немає нічого поза ним; отже, ти не можеш покращити його.

В дійсності, перш ніж ти досягнеш його, ти змушений будеш зникнути. Коли кохання прийде, тебе вже не буде.

Великий східний містик, Кабір, має дуже визначне твердження – твердження яке могло бути зроблене тільки тим, хто зазнав, усвідомив, хто увійшов до внутрішнього святилища остаточної реальності. Твердження звучить так: «Я шукав за правдою, але на диво, доти поки там був шукач, правди не знайшлося. А коли правда знайшлася, я дивився, дивився повсюди... я був відсутній. Коли правда знайшлася, шукача не стало; а коли шукач був, правди не було нігде.»

Правда і шукач не можуть існувати разом. Ти і кохання не можуть існувати разом. Співіснування є неможливим: Або ти або кохання, вибір за тобою. Якщо ти готовий зникнути, розтопитися, розлитися, залишаючи тільки чисту свідомість, кохання зацвіте. Ти не зможеш удосконалити його, тому що ти не будеш присутнім. І воно не потребує удосконалення на першому місці; воно завжди приходить досконалим.

Але кохання є одним з тих слів що кожен вживає і ні один не розуміє. Батьки кажуть своїм дітям: «Ми любимо вас» – і саме вони нищать своїх дітей. Вони дають своїм дітям різноманітні упередження, різноманітні мертві забобони. Вони обтяжують своїх

дітей цілим тягарем сміття виношеним поколіннями і кожне покоління продовжує перекидати його на наступне покоління. Божевілля продовжується... набираючи велитенських розмірів.

І все ж, всі батьки думають, що вони люблять своїх дітей. Якщо б вони по-справжньому любили своїх дітей, вони б не хотіли щоб їхні діти були їхньою подобою, тому що вони є просто жалюгідними, от і все. Що є їхнім досвідом життя? Чиста жалюгідність, страждання... життя було не благословенням для них, а прокляттям. І все ж, вони хочуть щоб їхні діти були такими ж як вони самі.

Я гостював в одної сім’ї. Я сидів у їхньому саду ввечері. Сонце заходило і це був прекрасний тихий вечір. Птахи поверталися до своїх гнізд, і мала дитина що належала до сім’ї сиділа поруч мене. Я тільки спитав її: «Чи ти знаєш хто ти є?» Діти є ясніші, більш сприйнятливіші ніж дорослі, тому що дорослі є вже зіпсутими, корумпованими, забрудненими різноманітними ідеологіями, релігіями. Ця мала дитина подивилася на мене і сказала: «Ти задаєш мені дуже важке питання».

Я спитав: «Що ж тут є складного?»Вона відповіла: «Справа в тому, що я є єдиною дитиною у батьків, і так довго як я себе пам’ятаю, як тільки якісь гості приходять, дехто каже, що в мене батькові очі, дехто каже, що я маю мамин ніс, дехто каже моє обличчя виглядає як обличчя мого дядька. То я й не знаю хто я є, тому що всі кажуть що я ні на кого не подібний.»

І це те, що було зроблене кожній дитині. Ти не залишаєш дитини насамоті усвідомити саму себе, і ти не даєш дитині стати собою. Ти продовжуєш навантажувати на дитину свої власні нездійсненні амбіції. Всі батьки хочуть щоб їхня дитина була їх подобою.

Але дитина має свою власну долю; якщо вона стає твоєю подобою, вона ніколи не стане собою. А не ставши собою, ти ніколи не матимеш відчуття вдоволення, ти ніколи не почуватимешся зручно і невимушено. Ти завжди відчуватимеш, що щось прослизнуло повз тебе.

Твої батьки люблять тебе, і вони кажуть тобі любити їх бо вони є твоїми батьками, вони є твоїми матерями. Це є дивним феноменом і таке враження, що ніхто не є свідомим цього. Тільки з тої причини, що ти є матір’ю, не означає, що дитина зобов’язана любити тебе. Ти мусиш бути люблячою; те що ти є матір’ю, не є достатнім. Ти можеш бути батьком, але це не означає, що тебе автоматично будуть любити. Тільки той факт, що ти є батьком, не створює надзвичайного почуття любові в дитині. Але воно очікується...і бідна дитина не знає що робити. Вона починає вдавати; це єдиний можливий шлях. Вона починає посміхатися коли її серце не відчуває потреби посміхатися; вона починає показувати любов, повагу, вдячність – і все це є фальшивим. Вона стає актором, лицеміром з самого початку, політиком.

Ми всі живемо у світі в якому батьки, вчителі, священники – всі корумпували тебе, змістили тебе, позбавили тебе самого себе. Моїм зусиллям є повернути тобі твій центр. Я називаю цю централізацію «медитацією». Я хочу, щоб ти просто був самим собою, з величезною самоповагою, з гідністю усвідомлення того, що ти був потрібен всесвіту – і тоді ти можеш починати пошук самого себе. Спершу прийди до центру, і тоді починай шукати за тим, ким ти є.

Знання свого власного обличчя є початком життя наповненого коханням, життя наповненого святкуванням. Ти будеш спроможним давати так багато кохання – тому що це не є чимось, що може виснажуватись. І чим більше ти даєш, тим більше ти стаєш спроможним давати його.

Найпрекраснішим досвідом життя є просто давати, без жодних вимог, без жодних очікувань навіть простого «дякую». Навпаки, справжнє, автентичне кохання почувається зобов’язаним особі, що прийняла його кохання. Вона ж бо могла відхилити його.

Коли ти почнеш давати кохання з глибоким почуттям подяки до всіх тих, що приймають його, ти будеш здивований тим, що ти станеш імператором – не прохачем, благаючим кохання з простягнутою рукою, стукаючи в кожні двері. І ці люди, у двері яких ти стукаєш, не можуть дати тобі кохання; вони самі є прохачами. Прохачі благають одне в одного кохання і почуваються фрустрованими, злими, тому що кохання не приходить. І це неодмінно стається. Кохання належить світу імператорів, не прохачів. І людина стає імператором коли вона настільки переповнена коханням, що може давати його без жодних умов.

Тоді приходить ще більше здивування: Коли ти починаєш давати своє кохання будь-кому, навіть незнайомцям, питання не полягає в тому кому ти даєш – сама радість віддачі є настільки великою, що кого це обходить хто є одержувачем на іншому кінці? Коли ця відстань доходить до твоєї сутності, ти продовжуєш давати всім і всьому – не тільки людським істотам, а й тваринам, деревам, віддаленим зорям, тому що кохання є чимось, що може передатися навіть найвіддаленішій зорі просто твоїм люблячим поглядом. Просто твоїм доторком, кохання може передатися дереву. Не вимовляючи жодного слова...воно може бути переданим у абсолютній тиші. Воно не вимагає слів, воно заявляє само про себе. Воно має власні шляхи сягання до найпотаємніших глибин, до твоєї сутності.

Найперше будь переповненим коханням, тоді починається віддача. І тоді надзвичайне здивування...так як ти даєш, ти починаєш отримувати з невідомих джерел, з невідомих закутків, від невідомих людей, від дерев, від річок, від гір. Зівсіля і звідусіль кохання починає литися проливним дощем на тебе. Чим більше ти даєш, тим більше ти отримуєш. Життя стає справжнім танцем кохання.

Частина друга: Від взаємозв’язку до взаємовідношення

Як тільки ти відчуваєш, що ти більше ні від кого незалежний, глибока прохолода і глибока тиша вселяються в тобі, розслаблене вивільнення. Це не означає що ти перестаєш кохати. Навпаки, ти вперше пізнаєш нову якість, новий вимір кохання – кохання, яке вже не є біологічним, а кохання, що є чимось ближчим до приятельства ніж до будь-якого зв’язку. Ось чому я навіть не вживаю вислову дружній зв’язок, тому що цей „зв’язок„ поперев’язував горла вже багатьом.

Розділ п’ятий: Медовий місяць що ніколи не закінчується

Кохання не є взаємозв’язком. Кохання пов’язує, але воно не є взаємозв’язком. Взаємозв’язок є чимось довершеним. Взаємозв’язок є іменником; остаточна крапка була поставлена, медовий місяць закінчився. Тепер не існує більше радості, ентузіазму, тепер все закінчено. Ти можеш і далі продовжувати його тільки щоб дотримувати свої обіцянки. Ти можеш продовжувати його тому що це зручно, вигідно, затишно. Ти можеш продовжувати перебування у зв’язку, тому що тобі більше нічого робити. Ти можеш тягти його на собі тому що коли ти порушиш його, це створить тобі багато проблем... взаємозв’язок означає щось завершене, закінчене, закрите.

Кохання ніколи не є взаємозв’язком; кохання є взаємовідношенням. Це завжди ріка, текучість, нескінченність. Кохання не знає жодної крапки; медовий місяць починається але ніколи не закінчується. Це не так як роман який починається з певного місця і який закінчується на певному місці. Це беззупинний феномен. Закохані відходять, кохання продовжується – воно є безперервністю. Воно є дієсловом, не іменником.

А чому ми зменшуємо красу взаємовідношення до взаємозв’язку? Для чого цей поспіх? Тому що відношення є ненадійним, а зв’язок є безпекою. Зв’язок несе у собі впевненість; відношеня є просто зустріччю двох незнайомців, можливо тільки на одну ніч і вранці ми прощаємося. Хто знає що трапиться завтра? І нам так боязно, що ми хочимо запевнити це, ми хочемо зробити це передбачливим. Нам хотілося б, щоб завтра відповідало нашим уявленням; ми не допускаємо щоб воля висловлювала свою власну думку. Отже ми негайно зменшуємо кожне дієслово до іменника.

Ти закоханий у жінку, чи закохана у чоловіка і негайно ж починаєш думати про одруження чи заміжжя. Щоб зробити з цього легальний контракт. Для чого? Яким це чином закон проникає у кохання? Закон проникає у кохання тому, що у даному випадку кохання не існує. Це тільки уявлення, і ти знаєш що уявлення зникне. Перш ніж воно зникне, улаштуйся, перш ніж воно зникне, зроби щось щоб розлучення стало неможливим.

У кращому світі, де буде більше медитативних людей, з трохи більшою просвітленістю розповсюдженою по всій планеті, люди кохатимуть, кохатимуть безмірно, але їхнє кохання залишатиметься взаємовідношенням, не взаємозв’язком. І я не маю на увазі що їхнє кохання буде тільки короткочасним. Дуже ймовірно, що їхнє кохання сягатиме більших глибин ніж твоє кохання, матиме вищу якість близкості, міститиме дещо більше поезії і більше божественності в собі. І дуже ймовірно, що їхнє кохання триватиме довше ніж будь-які ваші так звані взаємозв’язки будь-коли тривали. Але це не буде гарантовано законом, судом, органами внутрішніх справ. Гарантія буде внутрішньою. Це буде зобов’язанням серця, це буде мовчазним спілкуванням.

Якщо ти насолоджуєшся бути разом з кимось, тобі хочеться насолоджуватися тим все більше і більше. Якщо ти насолоджуєшся близкістю, тобі хочеться все більше і більше осягати її. І існує декілька квітів кохання які розцвітають тільки після довгої близкості. Існують, також, сезонні квіти; протягом шести місяців вони цвітуть, на сонці, але протягом наступних шести місяців, знову ж таки, вони зникають назавжди. Існують квіти, які потребують роки щоб зацвісти, і існують квіти, які потребують багато років щоб зацвісти. Чим довший процес, тим глибша проникливість. Але це має бути

зобов’язанням серця перед серцем. Не має навіть необхідності у висловлюванні, тому що багатослів’я спаплюжує. То має бути мовчазним зобов’язанням; з ока на око, серця перед серцем, єство перед єством. То має бути осягненим, не сказаним.

Забудь взаємозв’язки і вчися як взаємовідноситися.

Як тільки ми є у взаємозв’язку, ми починаємо сприймати одне одного як належне – ось що нищить всі любовні зв’язки. Жінка думає що вона знає чоловіка, чоловік думає, що він знає жінку. Жоден не знає одне одного! Це неможливо знати іншого, інший залишається таємницею. І сприймати іншого як належне є знущанням, неповагою.

Вважати що ти знаєш свою дружину є дуже, дуже невдячно. Як ти можеш знати жінку? Як ти можеш знати чоловіка? Вони є процесами, вони не є предметами. Жінка яку ти знав вчора відсутня сьогодні. Так багато води пролилося в Гангу; вона є кимось іншим, вона є цілком іншою. Відносися знову, починай ще раз, не сприймай все за самозрозуміле.

І чоловік з яким ти спала минулої ночі, поглянь на його обличчя ще раз вранці. Він вже не є тим самим, так багато змінилося. Так багато, незмірно багато змінилося. Це і є різницею між предметом і людиною. Меблі в кімнаті залишаються тими самими, але чоловік і жінка, вони більше не ті самі. Досліджуй знову, починай ще раз. Ось що я маю на увазі вживаючи слово відношення.

Відношення означає що ти завжди починаєш, ти безперервно пробуєш познайомитися. Знову і знову ти представляєшся іншому. Ти пробуєш розпізнати багатогранність особистоті іншого. Ти пробуєш проникнути все глибше і глибше до його царства внутрішніх почуттів, до глибокого тайника його сутності. Ти пробуєш розкрити таємницю яка не може бути розкритою. В цьому і є радість кохання: дослідження свідомості.

І якщо ти відносишся, і не зменшуєш стосунки до зв’язку, тоді інший стане твоїм дзеркалом. Досліджуючи його, несподівано, ти досліджуватимеш себе також. Проникаючи все глибше в іншого, дізнаючись про його почуття, його думки, його глибокі хвилювання, ти також знатимеш і свої глибокі хвилювання. Закохані стають дзеркалом одне для одного, і тоді кохання перетворюється на медитацію.

Взаємозв’язок є огидним, взаємовідношення є прекрасним.

У взаємозв’язку обидвоє стають сліпими по відношенню одне до одного. Ось подумай, коли ти востаннє бачив свою дружину наодинці? Як багато часу пройшло з того моменту, коли ти востаннє дивилася на свого чоловіка? Можливо роки. Хто дивиться на власну жінку? Ти вже сприймаєш за належне те, що ти знаєш її; на що ще залишається дивитися? Ти більше зацікавлений незнайомцями ніж тими кого ти знаєш – ти знаєш цілу топографію їхніх тіл, ти знаєш як вони реагують, ти знаєш, що все що вже трапилося, траплятиметься і надалі. Це незмінний круговорот.

Це не так, насправді це не так. Ніщо ніколи не повторюється; все є новим кожного дня. Тільки твої очі старіють, твоє припущення старіє, твоє дзеркало осідає порохом і ти стаєш неспроможним відображати іншого.

Отже я кажу відноситися. Але кажучи відноситися, я маю на увазі постійно залишатися у медовому місяці. Продовжуйте досліджувати і шукати одне одного, знаходячи нові шляхи для взаємного кохання, знаходячи нові шляхи щоб бути разом. І кожна людина є такою безкінечною таємницею, невиснажливою, безвимірною, що неможливо взагалі казати «Я знав її», чи «Я знала його». В найкращому випадку можна сказати «Я пробував все можливе, але таємниця залишається таємницею».

Насправді, чим більше ти когось знаєш, тим загадковішою ця людина видається. Тоді кохання стає постійною пригодою.

Розділ шостий: Від похоті до кохання і до любовності

Кохання є майже неможливим для звичайного стану людського мозку. Кохання є можливим тільки тоді, коли ми осягаємо нашу сутність, не раніше. Перед тим, це є завжди щось інше. Ми продовжуємо називати це коханням але деколи, називати це коханням є майже дурістю.

Чоловік закохується в жінку тому що йому подобається її хода, чи її голос, чи йому подобається як вона каже «привіт» або її очі. Ось недавно я читав, як одна жінка висловилась про чоловіка: «У нього найкрасивіші брови у світі». В цьому немає нічого поганого – брови можуть бути красивими – але якщо ти закохуєшся у брови тоді рано чи пізно ти будеш розчарованою, тому що брови є дуже несуттєвою ознакою людини.

І в такі несуттєві ознаки люди закохуються! Форма, очі... це незначні речі. Тому що коли ти живеш з людиною, ти не живеш з пропорцією тіла; ти не живеш з бровами чи кольором волосся. Коли ти живеш з людиною, ця людина є дуже величною і неосяжною істотою...майже безмежною, і ці малі речі на периферії рано чи пізно не матимуть жодного значення. І тоді раптом ти дивуватимешся: Що робити?

Кожне кохання починається романтично. З закінченням медового місяця, закінчується весь романтизм тому що ми не можемо жити романтизмом. Ми живемо реальністю – а реальність є цілком інша. Коли ти бачиш людину, ти не бачиш її цілісності; ти просто бачиш поверхність. Це те саме, що закохатися в машину через її колір. Ти навіть не заглянув під капот; може там взагалі відсутній двигун, чи може там є якийсь дефект. Колір в кінці кінців не допоможе.

Коли двоє людей сходяться разом, їхні внутрішні реальності стикаються і поверхневі речі втрачають будь-яке значення. Що робити з бровами, і з волоссям і з зачіскою? Ти майже починаєш забувати про них. Вони більше не приваблюють тебе, тому що вони вже є. І чим більше ти пізнаєш людину, тим більше ти починаєш боятися, тому що тоді ти пізнаєш її божевілля, і ця людина пізнає твоє божевілля. Тоді обидвоє почуваються ошуканими і обидвоє озлоблюються. Обидвоє розпочинають мститися одне одному, так наче інший обманював чи ошукував. Ніхто нікого не обманює, хоча кожен почувається ошуканим.

Необхідно усвідомити одну з найсуттєвіших речей, що коли ти кохаєш когось, ти кохаєш, тому що цей інший є недоступний. Тепер, коли ця людина є доступною, то як кохання може існувати?

Ти хотів розбагатіти тому що ти був бідним – саме бажання багатства виникло через твою бідність. Тепер ти багатий, тобі байдуже. Або подивись на це ще по-іншому. Ти голодний, отже ти одержимий їдою. Але коли ти почуваєшся добре і твій шлунок є повним, то кого це хвилює? Хто думає про їду?

Те саме трапляється з твоїм так-званим коханням. Ти переслідуєш жінку і вона відвертається від тебе, уникаючи тебе. Тебе це все більше і більше взвинчує і ти ще більше переслідуєш її. І це є правилами гри. Кожній жінці притаманно знати, що їй необхідно уникати, щоб переслідування продовжувалося. Звичайно, вона не пропаде

цілком, щоб ти не зміг її повністю забути – вона мусить залишатися у полі зору, спокусливою, обворожуючою, закликаючою, приманливою і все ж уникаючою.

Отже спочатку чоловік переслідує жінку і жінка пробує уникати його. Як тільки чоловік захопив жінку, весь напрямок відразу ж змінюється. Чоловік починає уникати а жінка починає переслідувати – «Куди ти йдеш? З ким ти розмовляв? Чому ти так запізнюєшся? З ким ти був?»

І вся проблема полягає в тому, що обидвоє приваблювали одне одного тому, що вони були невідомі одне одному. Невідомість була принадою, незвідане вабило. Тепер обидвоє добре знають одне одного. Вони багато разів кохалися і тепер це стало майже репетицією – нічим іншим як звичкою, розслабленим відпочинком, але романтичність зникла. Тоді їм робиться нудно. Чоловік стає звичкою, жінка стає звичкою. Вони не можуть жити одне без одного тому що це вже є звичкою, і вони не можуть жити разом тому що вже немає романтичності.

Це є справді пункт, де необхідне розуміння – чи було це коханням чи ні. І не треба обманювати себе; потрібно бути відвертим. Якщо це було коханням, чи хоча б якийсь фрагмент з цього був коханням, ці речі проходять. Тоді потрібно з розумінням ставитись до цього натурального ходу речей. Тут нема чого злитися. І ти все ще кохаєш людину. Навіть якщо ти її знаєш, ти все ще кохаєш її чи його.

В дійсності, якщо це кохання, ти кохаєш людину більше тому що ти знаєш. Якщо це кохання, то воно виживе. Якщо це не кохання, то воно зникне. Обидвоє є корисними.

Для звичного стану розуму, те що я називаю коханням є неможливим. Воно трапляється тільки коли твоя сутність є абсолютно цілісною. Кохання є функцією цілісної сутності. Воно не є романтичністю, воно не має нічого спільного з цією дурістю. Воно просякає людину і дивиться їй прямо в душу. Кохання тоді стає різновидом спорідненості з найпотаємнішою сутністю іншої людини – але тоді воно цілком інше. Кожне кохання може рости до цього, повинно було б рости до цього, але дев’яносто дев’ять відсотків зі ста ніколи не доростають до цього стану. Метушня і проблеми є настільки великими, що вони можуть знищити все.

Але я не кажу що треба чіплятися. Треба бути на сторожі і свідомим. Якщо твоє кохання складається тільки з таких дурниць, воно зникне. Не варто ламати собі голову за ним. Але якщо воно є справжнім, то попри всю метушню і безладдя воно виживе. Отже просто спостерігай...

Справа не у коханні. Справа у твоїй свідомості. Це може бути просто ситуацією у якій твоя свідомість ростиме і ти ставатимеш пильнішим по відношенню до себе. Можливо це кохання зникне але інше буде кращим; ти обиратимеш з кращою свідомістю. Чи можливо існуюче кохання з вищою свідомістю набуде нової якості. Отже, щоб не трапилось, необхідно залишатись відкритим.

Існують три виміри кохання. Перший має анімалістичну подобу; це тільки похіть, фізіологічний феномен. Другий має людську подобу; він вищий від похоті, від сексуальності. Це не тільки експлуатація іншого як засобу. У першому випадку йдеться тільки про експлуатацію; інший, використовується як засіб. У другому випадку інший не використовується як засіб, інший є тобі рівний. Інший є таким же ш самодостатнім, такою ж самодостатньою як і ти, і кохання не є експлуатацією а взаємовіддачею твоєї

сутності, твоїх радостей, твоєї музики, твоєї чистої поезії життя. Воно є взаємовіддачею.

Перше є власницьким, друге є безвласницьким. Перше створює залежність, друге дає волю. І третій вимір кохання є благочестивим, божественним: коли не існує предмету кохання, коли кохання взагалі не є взаємозв’язком, коли кохання стає станом твого буття. Ти є просто кохаючим – не закоханим у когось конкретного, а просто у стані кохання, отже, що б ти не робив, ти робиш це кохаючи, з любов’ю; з ким би ти не зустрічався, ти зустрічаєш кохаючи, з любов’ю. Навіть якщо ти торкаєшся скелі, ти торкаєшся її так, наче б ти торкався своєї коханої; навіть якщо ти дивишся на дерева, твої очі сповнені любові.

Перше використовує іншого як засіб; у другому, інший вже не є засобом; у третьому інший повністю зникає. Перше створює залежність, друге дає волю, третє виходить за межі обидвох; воно є трансцендентністю всякого дуалізму. Не існує коханого і не існує коханої, існує тільки кохання.

Це кінцевий стан кохання, і це мета життя яку потрібно досягати. Більшість людей залишаються обмеженими на першому. Тільки дуже рідкісні люди входять до другого, і найрідкісніші є феноменом який я називаю третій. Тільки Будда, Ісус ... Існує кілька рідкісних людей там і тут, яких можна перелічити на пальцях однієї руки, які увійшли до третього виміру кохання. Але фіксуючи свій погляд на найвіддаленішу зірку, це є можливим. І коли це стає можливим, ти стаєш самозвершеним. Тоді у житті нічого не бракує, і у цьому самозвершені є радість, безмежна радість. Навіть смерть не може її знищити.

Розділ сьомий: Нехай існують простори...

У творі «Пророк» Каліла Гібрана, Алмустафа каже:

Нехай існують простори у вашій сукупності.І нехай небесні вітри танцюють поміж вами.Кохайте одне одного, та не зводьте кохання до залежності:Дозвольте йому краще бути грайливим морем між берегами ваших душ.

Якщо твоя сукупність не керується похіттю, твоє кохання з кожним днем сягатиме все більших глибин. Похіть знецінює все, тому що біологію не цікавить чи ви залишатиметесь разом чи ні. Її цікавить репродукція; для цього кохання не потрібне. Ти можеш і надалі приводити дітей у світ, без присутності кохання.

Я спостерігав за всіма різновидами тварин. Я жив у лісах, у горах, і мене завжди збивало з пантелику наступне – коли б вони не займалися коханням, вони виглядали дуже сумними. Я ніколи не бачив тварин, які б з радістю займалися коханням; складалося таке враження наче якась невідома сила змушувала їх це робити. Це не було згідно їх власного вибору; це було для них не звільненням, а залежністю. Це робить їх сумними.

Те саме я спостерігав у людей. Чи бачив ти подружжя на дорозі? Ти можеш не знати чи вони є подружжям чи ні, але якщо вони обидвоє сумні, можеш бути впевненим що вони одружені.

Я їхав з Дейлі до Шрінагару. У моєму охолодженому купе було тільки два місця, і одне з них було зарезервованим для мене. Увійшла парочка, красива жінка і молодий, красивий чоловік. Обидвоє не могли поміститися у цьому малому купе, отже він залишив жінку і пішов до другого. Але він заходив на кожній зупинці, приносячи солодощі, фрукти, квіти.

Я спостерігав за цією сценою. Я спитав жінки: «Скільки часу ви вже є одруженими?»Вона відповіла: «Вже мабудь сім років.» Я сказав: «Не бреши мені! Ти можеш обдурювати будь-кого іншого, але не мене. Ви не є одруженими.»

Вона була шокована. Чужинцем який не розмовляв... який просто спостерігав. Вона спитала: «Як ти про це здогадався?»

Я відповів: «У цьому немає нічого складного, все дуже просто. Якщо б він був твоїм чоловіком, то, після його зникнення на посадці, тобі б ще пощастило якщо б він зайшов за тобою на вашій кінцевій зупинці!»

Вона сказала: «Ти не знаєш мене, я не знаю тебе, але те що ти говориш є правдою. Він є моїм коханцем. Він є другом мого чоловіка.»

Я відповів: «Тоді все набуває сенсу...»

Що стається з подружжями? Це не кохання, але всі змирилися з цим, так наче вони знають що таке кохання. Це чиста похіть. Незабаром ви понабридаєте одне одному. Біологія пожартувала над вами заради репродукції і незабаром, вже не буде нічого нового – те ж обличчя, та ж географія, та ж топографія. Скільки разів ти досліджував їх? Цілий світ є засмученим через одружження, та для світу все ще залишається загадкою причина цього суму.

Кохання є одним з найзагадковіших феноменів. Власне про це кохання говорить Алмустафа. Тобі не може бути нудно, тому що це не похіть.

Алмустафа каже, Нехай існують простори у вашій сукупності.

Будь разом але не пробуй домінувати, не пробуй привласнювати і не нищи індивідуальності іншого.

Коли ви живете вкупі, нехай існують простори... Чоловік повертається пізно додому; непотрібно, немає необхідності запитувати його де він був, чому він запізнився. Він має свій власний простір, він є вільний індивідуум. Два вільних індивідуума живуть разом і жоден не вторгається на територію іншого. Якщо дружина повертається пізно, немає потреби запитувати «Де ти була?» Хто ти такий? – вона має свій власний простір, свою власну свободу.

Але це трапляється щодня, в кожній сімї. Через дурницці воюють, але глибоко всередині причина полягає в тому, що вони не готові дозволити одне одному мати свій власний простір.

Уподобання є різними. Твоєму чоловікові може подобатися щось, що тобі не подобається. Це не означає що потрібно починати сварку через те, що ви є подружжям і отже ваші уподобання повинні також бути однаковими. І всі ці запитання... кожного чоловіка при повернені додому проймають думки, «Про що вона збирається розпитувати? Як я їй на це відповім?» Та дружина знає про що вона питатиме і як їй чоловік на це відповість, і всі ці відповіді є фальшивими, вигаданими. Він обдурює її.

Що ж це за кохання, яке завжди підозрює, завжди боїться ревнощів? Якщо дружина бачить тебе з іншою жінкою – просто коли ви смієтесь, розмовляєте – цього вже є достатньо щоб знищити тобі цілу ніч. Ти шкодуватимеш; це забагато лише за мить сміху. Якщо чоловік бачить жінку з іншим і вона видається радіснішою, щасливішою, цього вже достатньо для розбору .

Люди не усвідомлюють того, що вони не знають що таке кохання. Кохання ніколи не підозрює, кохання ніколи не є ревнивим. Кохання ніколи не посягає на волю іншого. Кохання ніколи нічого не нав’язує іншому. Кохання дає волю, а воля є можливою тільки тоді, коли існує простір у вашій сукупності.

В цьому і є краса Каліла Гібрана... надзвичайна проникливість. Кохання має бути щасливим з того, що його жінка є щасливою з кимось, тому що кохання хоче щоб його жінка була щасливою. Кохання хоче щоб чоловік був радісним. Якщо він просто говорить з якоюсь жінкою і почувається при цьому радісно, дружина має тішитися, в сварці і питання не повинно бути. Вони є разом, щоб робити їхнє житя щасливішим, але тільки протилежне трапляється. Таке враження, що подружжя є разом щоб робити

життя одне одного мізерним, зруйнованим. Причина в тому, що вони не розуміють навіть значення кохання.

Але нехай існують простори у вашій сукупності... Це не є заперечливим. Чим більше ви даєте місця одне одному, тим більше ви є разом. Чим більше ви даєте волі одне одному, тим інтимнішими ви є. Не інтимними ворогами, а інтимними друзями.

І нехай небесні вітри танцюють поміж вами.

Це фундаментальний закон існування, що перебування разом занадто багато, не залишаючи місця для волі, знищує квітку кохання. Ти знищив її, ти не дозволив виникнути простору.

Науковці дослідили, що тварини мають територіальну притензію. Ти напевно що бачив як собаки уринують на той чи інший стовп – ти думаєш що це просто так? Ні це не просто так. Вони позначають кордони – «Це моя територія.» Запах їхньої сечі перешкоджає іншій собаці увійти на позначену територію. Якщо інша собака просто близько підійде до кордону, собака, якій належить ця територія, не зверне на це увагу. Але на один крок дальше – і зчіплення гарантоване.

Всі тварини в природі поводяться однаково. Навіть лев, якщо ти не перетнеш його кордон, він не заатакує тебе – ти є достойним. Але якщо ти перетнеш його кордон тоді, ким би ти не був, він тебе вб’є.

Ми все ще маємо дослідити територіальну притензію людини. Ти напевно вже відчував її, але вона ще не була науково підтвердженою. Сідаючи у місцевий потяг в такому місті як Бомбей, потяг є настільки переповнений... люди всі стоять, тільки кільком вдалося знайти сидячі місця. Але подивися на тих хто стоїть – хоча вони знаходяться дуже близько один від одного, вони стараються будь-яким чином уникати доторку.

Оскільки світ робиться все більш переповненим, все більше і більше людей божеволіють, здійснюють самогубства, вбивства, з простої причини що вони не мають жодного простору для себе. Принаймі закохані мають бути чутливими, що дружина потребує свій власний простір настільки, наскільки і ти потребуєш його.

Однією з моїх найулюбленіших книжок є книга Рабіндраната Тагоре – Ахарі Кавіта, «Остання поема». Це не книга поезій, це роман – але дуже незвичний роман, дуже проникливий.

Молоді жінка і чоловік закохуються і як тільки це стається, вони негайно хочуть одружитися. Жінка каже, «Тільки за однієї умови...» Вона дуже культурна, дуже освідчена, дуже багата.

Чоловік каже, «Будь-яка умова прийнятна, але я не можу жити без тебе.»

Вона каже, «Спочатку вислухай умову; тоді обдумай її. Це незвичайна умова. Умовою є те, що ми не житимемо в одному будинку. Я маю просторе земельне володіння, прекрасне озеро оточене деревами, садами і галявинами. Я збудую тобі будинок по той бік озера.»

Він каже, «Тоді для чого одружуватися?»

Вона каже, «Одруження не руйнуватиме одне одного. Я даю тобі твій простір, я маю свій власний. Час від часу, прогулюючись у саду ми можемо зустрітися. Час від часу, пливучи по озеру наші човни можуть зустрітися – випадково. Або часом, я можу запросити тебе на чай, або ти можеш запросити мене.»

Чоловік каже, «Ця ідея є просто абсурдною.»

Жінка каже, «Тоді забудь про одруження. Це є єдиним вірним шляхом – тільки тоді наше кохання зможе рости, тому що ми завжди залишатимемося свіжими і новими. Ми ніколи не сприйматимемо одне одного як належне. Я маю всі права відмовити тобі у запрошенні так само як і ти маєш всі підстави відмовити мені у моєму; жодним чином не посягатимемо ми на волю одне одного. Між тими двома свободами виростатиме прекрасний феномен кохання.»

Звичайно чоловік не міг зрозуміти і залишив цю ідею. Але Рабіндранат має ту ж проникливість як і Каліл Гібран... і вони писали в майже один і той самий час.

Якщо це можливо – мати обидва: простір і сукупність – тоді небесні вітри танцюватимуть поміж вами. Кохайте одне одного, та не зводьте кохання до залежності. Воно має бути вільним даром, який дають чи беруть, але там не повинно бути жодних вимог. Інакше, незабаром ви будете разом але віддаленими одне від одного як найдальші зорі. Жодне розуміння не з’єднує вас; ви не залишили місця навіть для мосту з’єднання.

.

Не перетворюйте кохання у щось статичне. Не робіть з нього повсякденність. Дозволь йому бути грайливим морем між берегами ваших душ.

Якщо воля і кохання водночас можуть бути твоїми, тобі більше нічого не потрібно. Ти отримав те – те, заради чого дається тобі життя.

Розділ восьмий: Прихована сутність взаємовідносин

Найскладнішою загадкою що існує – є кохання, взаємовідносини. Ось що тут малось на увазі. Взаємовідношення є загадкою без варіантів відповіді. Як би ти не старався відгадати її, ти ніколи не будеш взмозі цього зробити. Ніхто ніколи не спромігся відгадати її. Вона складена таким чином, що вона просто залишається загадкою. Чим більше ти пробуєш розшифрувати її, тим таємничішою вона стає. Чим більше ти пробуєш зрозуміти її, тим неосяжнішою вона стає.

Це найтаємничіша загадка від усіх тих, що майстри Зену задають своїм учням, тому що їх таємниці є медитативними – ти є насамоті. Якщо тобі дана загадка взаємовідносин, то це куди складніше, тому що ви є удвох – по-різному зроблені, по-різному обумовлені, полярні протилежності одне одного, тягнучи кожен у свій бік, маніпулюючи одне одного, стараючись володіти, домінувати... існують тисячі і одна проблеми.

Під час медитації, єдина проблема, що виникає – це як бути мовчазним, як не спійматися на думках. У взаємовідносинах існує тисяча і одна проблем. Якщо ти мовчазний, то вже є проблема. Просто сиди мовчазно поруч із дружиною і ти побачиш – вона негайно ж накинеться на тебе: «Чому ти не розмовляєш? Що ти таким чином маєш на увазі?» Або говори, і ти матимеш проблему – що б ти не сказав, тебе завжди неправильно розумітимуть.

Жоден взаємозв’язок ще не досягнув пункту де б не існувало проблем. Або деколи, якщо ти зустрічаєшся зі зв’язком де вже немає проблем, це просто означає, що це вже більше не зв’язок. Взаємозв’язок зник – воїни є втомлені, вони почали сприймати речі такими, якими вони є. Їм нудно; їм більше не хочеться воювати. Вони заакцептували речі, їм не хочеться нічого покращувати.

Чи, як в минулому, люди пробували створити різновид гармонії насильно. Ось чому, напротязі століть, пригнічували жінок – це був один зі шляхів вирішення проблем. Але і це не є взаємозв’язком. Коли жінка перестає бути незалежною особою проблема зникає – та жінка при цьому також зникла. Тоді вона просто стала предметом вжитку; тоді вже не існує радості, і чоловік починає шукати інших жінок.

Якщо ти коли-небудь наштовхнешся на щасливе подружжя, не вір цьому на слові. Просто занурся трохи глибше і ти будеш здивованим. Якось я чув про одне щасливе подружжя...

Один селюх з глухого хутора вирішив, що настав час знайти собі дружину. Отже, він осідлав мула і вирушив до міста на її пошуки. Через деякий час він зустрів жінку і вони одружилися. Після цього, знову ж осідлавши мула вони вирушили назад до хутора.Дорога була далекою, тягару стало вдвіччі більше і пройшовши певний відрізок шляху, мул запручався і зупинився. Селюх зліз з тварини, знайшов велику палицю і почав лупцювати мула доти, поки той не зрушив з місця.

«Це перше попереждення,» сказав селюх.

За декілька миль, мул запручався знову, і все повторилося спочатку. Після лупцювання, коли мул вже знову рухався, селюх сказав: «Це друге попередження».За декілька наступних миль, мул запручався втретє. Селюх зійшов з тварини, допоміг своїй дружині зійти, тоді витягнув рушницю і вистрелив тварині в око вбиваючи її при цьому.

«Яку ж ти дурість вчинив!» закричала дружина. «Це була цінна тварина і тільки тому, що вона розсердила тебе, ти вбив її! Та це ж ідіотизм, злочин!...» і вона продовжувала в цьому плані протягом певного часу. Коли вона спинилась щоб відвести подих, селюх сказав, «Це перше попередження».

І згідно оповіді, після цього вони жили у подружньому щасті!

Це є один зі шляхів вирішення справ, це те, що робили в минулому. В майбутньому випробовуватиметься протилежне – чоловік повинен буде слідувати дружині. Але це одне і те саме.

Взаємозв’язок є загадкою. І допоки ти не вирішив своєї, більш фундаментальнішої проблеми, ти не зможеш розгадати її. Проблема кохання може бути вирішена тільки тоді, коли проблема медитації буде вирішеною, не до цього. Тому що, справді, це дві немедитативні особи, які створюють проблему. Дві особи, що є у замішані, які не знають ким вони є – звичайно ж вони примножують замішання одне одного, вони збільшують його.

Доти, поки не досягнеться медитація, кохання залишатиметься нещастям. Як тільки ти навчився жити на самоті, як тільки ти навчився насолоджуватися своїм простим існуванням, без будь-якої причини, тоді з’явиться можливість вирішення другої, більш складної проблеми існування двох осіб вкупі. Тільки ті, які є медитативними можуть жити у коханні – і тоді кохання не буде загадкою. Але тоді, воно і взаємозв’язком не буде, в тому значенні в якому ти це розумієш. Це буде просто станом кохання, не станом взаємозв’язку.

Так що я розумію клопоти взаємозв’язку. Але я заохочую людей занурюватися у них, тому що ці клопоти змусять тебе усвідомити фундаментальну проблему – що ти, глибоко у своєму єстві, є таємницею. А інший є просто дзеркалом. Важко дізнатися самому про власні клопоти, та це стає дуже легко у взаємозв’язку. Дзеркало предстає перед тобою; ти можеш бачити своє обличчя у ньому і другий може бачити своє обличчя у твоєму дзеркалі. І обидвоє сердяться, тому що обидвоє бачать потворні обличчя. І звичайно ж, обидвоє лають одне одного, тому що їхньою природньою реакцією є: «Це ти, ось це дзеркало, що так спотворює мене. Бо насправді, я така гарна особа.»

Ось проблема яку закохані пробують вирішити і не можуть вирішити. Те, що вони не перестають повторювати є: «Я така хороша особа, а ти мене так спаскуджуєш.»

Ніхто тебе не спаскуджує, ти є огидний. Вибач, але ми маємо те що ми маємо. Будь вдячним іншому, тому що він допомагає тобі бачити твоє обличчя. Не сердися. І занурюйся глибше в себе, занурюйся глибше у медитацію.

Але що стається коли особа закохується, вона забуває все про медитацію. Я продовжую оглядатись довкола себе – як тільки я бачу кількох відсутніх, я знаю що з ними

трапилось. Кохання з ними трапилось. Тепер вони вже не думають про те, що вони є потрібними тут. Вони прийдуть тільки тоді, коли кохання створюватиме багато клопоту і коли вони вже не будуть взмозі з ним справитися. Тоді вони прийдуть і питатимуть: «Ошо, що робити?»

Коли ти закоханий, не забувай про медитацію. Кохання нічого не вирішує. Кохання тільки покаже тобі ким ти є, де ти є. І це добре, що кохання робить тебе свідомим – свідомим всього безладдя, всього хаосу всередині тебе. Саме тепер час медитувати! Якщо кохання і медитація ітимуть поруч пліч-о-пліч, ти матимеш обидва крила, ти матимеш рівновагу.

Та трапляється також і протилежне. Як тільки особа починає глибоко занурюватись у медитацію, вона починає уникати кохання, гадаючи що закоханність перешкоджатиме медитації – це також невірно. Кохання не перешкоджатиме медитації, кохання допомагатиме їй. Чому допомагатиме? Тому що кохання постійно показує тобі де все ще існують проблеми, де вони є. Без кохання ти станеш несвідомим своїх проблем. Але ставши несвідомим, не означає що ти вирішив їх. Якщо не існує дзеркала, то це не означає, що ти не маєш обличчя.

Кохання і медитація повинні іти пліч-о-пліч. Це одне з найсуттєвіших послань, яким би я хотів поділитися з вами: Кохання і медитація повинні іти пліч-о-пліч. Кохай і медитуй, медитуй і кохай – і вільно повільно ти побачиш, що нова гармонія виникає в тобі. Тільки ця гармонія робитиме тебе задоволеним.

Запитання

Як можна розпізнати чи жінка по-справжньому закохана, чи вона грає на почуттях?

Це є складно! Ще ніхто ніколи не міг цього знати тому що, по суті, кохання є грою. Гра є його реальністю! Отже, якщо ти чекаєш і спостерігаєш і міркуєш і аналізуєш чи жінка що є закохана в тебе просто грає на почуттях чи є по-справжньому закохана, ти ніколи не будеш спроможний кохати жодної жінки – тому що кохання є грою, найвищою грою.

Немає необхідності просити його бути реальним. Грай у цю гру, це і є його реальністю. А якщо ти є затятим шукачем реальності, тоді кохання не є для тебе. Воно є мрією, воно є фантазією, воно є вигадкою – воно є романтикою, воно є поезією. Якщо ти затятий шукач реальності, одержимий реальністю, тоді кохання не для тебе. Тоді медитуй.

І я знаю що той, що запитує не є тим типом – жодна медитація не є можливою для нього, принаймі у цьому житті! Йому потрібно ще здійснити багато карм з жінками. Отже він безперестанно роздумує про медитацію і безперестанно зв’язується з тою чи іншою жінкою.

Тепер, жінки з якими він є разом, вони також приходять до мене і кажуть мені: «А він по-справжньому закоханий в нас? Що робити?» І ось він запитує про таке!

Але така проблема виникає у кожного в той чи інший життєвий період, тому що тут не існує способу оцінення. Ми є такі чужинці – ми є чужинцями, і наша зустріч є просто випадковою. Просто несподівано на дорозі ми наштовхуємося одне на одного, не знаючи ким ми є, не знаючи ким є інший. Два незнайомці що зустрічаються на дорозі, почуваються самотніми, тримаються за руки – і думають що вони закохані.

У них є потреба в іншій особі, звичайно, але як бути впевненим що вони закохані?

Якось я читав гарний жарт; послухай уважно:

Пізно опівночі одна жінка прибула до містечка на середньому Заході тільки щоб довідатися, що всі кімнати готелю були заняті. «Мені дуже шкода,» сказав консьєрж, «Але нашу останню кімнату щойно забрав італієць».

«А в якому він номері?» запитала жінка у розпачі. «Може мені вдастся з ним домовитись.»

Консьєрж дав їй номер кімнати і жінка піднялася по сходах і постукала у двері. Італієць дозволив їй увійти.

«Дивись, пане», сказала вона, «я не знаю тебе, ти не знаєш мене, але мені надзвичайно потрібен нічліг. Я зовсім не турбуватиму, обіцяю, як тільки ти дозволиш мені лягти на цьому маленькому диванчику що у кімнаті.»

Італієць подував хвильку і сказав, «Гаразд.»Жінка скрутилася на диванчику а італієць повернувся до ліжка. Та диванчик був дуже незручним і за кілька хвилин жінка підкралася на пальчиках до ліжка і поштурхала італійця за руку. «Дивись, пане», сказала вона, «я тебе не знаю, ти мене не знаєш, але на цьому диванчику просто неможливо заснути. Чи не могла б я тут поспати, на краю твого ліжка?»«Гаразд,» сказав італієць, «спи на краю ліжка.»Жінка лягла у ліжко, та за кілька хвилин їй зробилося дуже холодно. Знову ж вона поштурхала італійця.«Дивись, пане,» сказала вона, «я тебе не знаю, ти мене не знаєш, але я тут вже домерзаю. Чи не могла б я залізти до тебе під ковдру?»«Гаразд,» сказав італієць, «лізь під ковдру.»Жінка чкурнула під ковдру, та близкість чоловічого тіла розворошила її і вона відчула незначне збудження. Знову ж, вона поштовхала італійця.«Дивись, пане,» сказала вона, «я тебе не знаю, ти мене не знаєш, але що, якби ми зараз тут трохи розважились?»Ледве стримуючи емоції, італієць звився в ліжку. «Дивись, пані,» роздратовано закричав він, «я тебе не знаю, ти мене не знаєш. Зараз, посеред ночі, кого ти збираєшся запросити на розвагу?»

І це те, що ми маємо: «Ти не знаєш мене, я не знаю тебе.» Це тільки випадково. Потреба існує; люди почуваються самотньо; їм потрібен хтось, хто б заповнив їхню самотність. Вони називають це коханням. Вони показують кохання тому, що це єдиний спосіб заманити іншого. Інший також називає це коханням, тому що це єдиний спосіб заманити тебе. Та хто знає чи є там кохання чи ні? Насправді, кохання є всього- навсього грою.

Так, існує можливість справжнього кохання, але воно трапляється тільки тоді, коли ти нікого не потребуєш – ось це і є складністю. Це ж так само банки працюють. Якщо ти ідеш до банку і тобі потрібні гроші, ти нічого не дістанеш. Якщо тобі не потрібні гроші, ти маєш їх у достатку, вони прийдуть до тебе і вони завжди будуть готовими дати тобі гроші. Коли тобі не потрібно, вони готові давати тобі; коли тобі потрібно, вони не дають тобі.

Коли ти взагалі не маєш потреби в тій чи іншій особі, коли ти цілком самодостатній, коли ти можеш бути насамоті і надзвичайно щасливим і екстатичним, тоді кохання є можливим. Але тоді, також, ти не зможеш бути впевненим чи кохання іншого є справжнім чи ні – ти зможеш бути впевненим тільки в одному: чи твоє кохання є справжнім. Як ти можеш бути впевненим в іншому? Але тоді не існуватиме потреби.

Ця безкінечна стривоженість чи кохання іншого є справжнім чи ні просто вказує на одне: що твоє кохання є несправжнім. Бо, в протилежному випадку, кого це хвилює? Для чого хвилюватися через це? Насолоджуйся поки воно є, будь разом поки можеш бути разом! Це вигадка, але тобі потрібна вигадка.

Ніцше казав, що людина не може жити без брехні. Вона не може жити правдою; правда була б заважким тягарем для неї. Тобі потрібна брехня – брехня, у підступний спосіб, підкупляє твою систему. Вона є взяткою – ти бачиш жінку, ти кажеш, «Як красиво! Я ще ніколи не зустрічав такої прекрасної істоти.» Це є просто-напросто підкупляюча брехня – ти знаєш це! Ти те саме вже казав іншим жінкам до цього, і ти знаєш що

казатимеш це саме іншим жінкам в майбутньому. І жінка також каже що ти є єдиний, який привернув її увагу до себе. Це є брехня. Поза тою брехнею не існує нічого іншого окрім потреби. Ти хочеш щоб жінка була з тобою щоб заповнити твою внутрішню пустоту; ти хочеш заліпити цю внутрішню пустку її присутністю. Вона також цього хоче. Ви пробуєте використати одне одного як засіб.

Ось чому закохані, так звані закохані, є завжди у конфлікті – тому що ніхто не хоче бути використаним, тому що коли ти використовуєш особу, особа стає предметом, ти зменшив її до предмету. І кожна жінка почувається, після акту кохання з чоловіком, трохи засмученою, обдуреною, ошуканою, тому що чоловік обертається на бік і засинає – що закінчено то закінчено!

Багато жінок розповідали мені, що вони плачуть і заходяться в риданні після того, як вони займаються коханням з чоловіком – тому що після акту він більше не зацікавлений. Його цікавість мала тільки певну потребу; тоді він обертається і засинає і його навіть не хвилює що відбулося з жінкою. І чоловіки також почуваються ошуканими. Вони, незабаром, починають підозрювати що жінка кохає їх за щось інше – за гроші, за владу, за безпеку. Інтерес може бути матеріальним, але це не є коханням.

Але це правда. От воно як буває; то ж тільки так і може бути! Такий як ти є, живучи майже непритомно, рухаючись в зацепенінні, лунатично, це єдиний можливий спосіб. Але не хвилюйся про те чи жінка тебе по-справжньому кохає чи ні. Поки ти непритомний, тобі необхідне чиєсь кохання – навіть коли воно є фальшивим, тобі воно буде потрібним. Насолоджуйся ним! Не створюй хвилювань. І старайся ставати все більш і більш свідомішим.

Одного дня коли ти по-справжньому прокинешся, ти зможеш кохати – але тоді ти будеш впевненим тільки у своєму коханні. Але цього достатньо! Кого це хвилює? Тому що на даний момент ти хочеш використовувати інших; коли ти по-справжньому щасливий сам по собі, тобі не хочеться нікого використовувати. Ти просто хочеш ділитися. Ти маєш так багато, так багато виливається, і ти б хотів з кимось ділитися цим. І ти будеш вдячним що хтось інший був готовий отримати. Все, кінець, на тому крапка!

На даний момент ти занадто переживаєш чи інший кохає тебе по-справжньому, тому що ти не впевнений у своєму власному коханні. Це одна справа. І ти не впевнений у власній вартості. Ти не можеш повірити що хтось інший може тебе по-справжньому кохати; ти нічого не знаходиш у собі. Ти не можеш любити себе, як може хтось інший кохати тебе? Це видається нереальним, це видається неможливим.

А ти любиш себе? Ти собі навіть не ставив цього запитання. Люди ненавидять себе, люди прирікають себе – вони продовжують прирікання; вони і далі думають, що є непридатними. Як може хтось іший кохати тебе, таку слабку особу. Ні, ніхто тебе не може кохати по-справжньому – інший має обдурювати, ошукувати; тут має бути причина у чомусь іншому. Вона має на думці щось інше; він має на думці щось інше.

Тобі відомі твоя непридатність, твоя маловартісність – тут і мови не може бути про кохання. І якщо якась жінка приходить і каже, що вона обожнює тебе, ти не можеш в це повірити. Коли ти ідеш до жінки і кажеш їй що обожнюєш її, а ця жінка ненавидить себе, то як вона може повірити тобі? Це самоненависть, що створює тривогу.

Не існує способу бути впевненим в іншому. Найперше будь впевненим у собі. А той, хто впевнений у собі, є впевненим у всьому решта. Впевненість, що досягається у твоїй найглибшій сутності, стає впевненістю у всьому тому, що ти робиш і у всьому тому, що трапляється з тобою. Облаштований, зцентрований, заземлений, у собі, ти ніколи не переймаєшся цими хвилюваннями. Ти акцептуєш.

Якщо хтось тебе кохає, ти приймаєш це, тому що ти любиш себе. Ти задоволений собою; ще хтось інший задоволений – прекрасно! Ти не переймаєшся тим, це не робить тебе божевільно-егоїстичним. Ти просто насолоджуєшся собою; хтось інший насолоджується тобою – прекрасно! Поки цей роман триває, проживай його зі всією інтенсивністю його краси – він не триватиме вічно.

Це, також, створює проблему. Якщо кохання завершується, ти починаєш думати, що воно було несправжнім – ось чому воно дійшло до завершення. Ні, це не обов’язково так – не обов’язково. Воно могло мати проблиск правдивості у собі, але ви обидвоє були неспроможні втримати цю його правдивість. Ви вбили її. Вона існувала та ви її замордували. Ви були неспроможні цього кохання. Отже ти зустрічаєш жінку чи чоловіка; все йде як по маслу, дуже добре, дуже гладко, фантастично прекрасно – напочатку. Як тільки ви облаштувалися, виникає гіркота. Чим більше ви облаштовані тим більше конфліктів виникає. Це вбиває кохання.

Так як я це бачу, кожне кохання на початку несе промінь світла у собі, але закохані нищать його. Вони наскакують на цей промінчик світла з усією їхньою внутрішньою темнотою. Вони наскакують на нього і вони знищують його. Коли він знищений, вони думають, що він був несправжній. Вони вбили його! Не він був несправжнім – вони є несправжніми. Промінчик був справжнім, правдивим.

Отже не хвилюйся за іншого; нехай тебе не турбує чи кохання є справжнім чи ні. Поки воно є, насолоджуйся ним. Навіть якщо воно є мрією, то добре мріяти про нього. І ставай все більш і більш пильним і свідомим, так щоб сонливість проминула.

Коли ти стаєш свідомим, цілком інший вид кохання виникає у твоєму серці – яке є абсолютно правдивим, яке є частиною вічності. Але це не потреба, це розкіш.

Якщо ревнощі, власність, прив’язаність, потреби і очікування і бажання і ілюзії проходять, то чи залишиться хоча б щось з мого кохання? Чи всі мої поезія і пристрасть були брехнею? Чи мої любовні страждання мають справу більше з стражданнями ніж з коханням? Чи я коли-небудь навчуся кохати?

Коханню неможливо навчитися, воно не може бути культивованим. Культивоване кохання не буде коханням взагалі. Воно не буде справжньою трояндою, воно буде пластиковою квіткою. Коли ти чомусь навчаєшся, це означає що це щось приходить з зовні; воно не має внутрішнього росту. А кохання повинно бути твоїм внутрішнім ростом, якщо воно має стати автентичним і справжнім.

Кохання не є навчанням, а ростом. Все, що необхідно з твого боку це – не вивчати шляхи кохання, але забути шляхи некохання. Перешкоди мають впасти, завади мають бути знищені – тоді кохання є твоїм натуральним, спонтанним єством. Як тільки

перешкоди зникають, каміння скидається, починається потік. Воно вже там існує – заховане за багатьма каміннями, але весна вже існує. Це, власне, твоя сутність.

Це подарунок, а не те, що станеться в майбутньому; це подарунок який вже був даний тобі при народженні. Бути означає бути коханням. Бути спроможним дихати є достатнім для того, щоб бути спроможним кохати. Кохання як дихання. Те, чим є дихання для фізичного тіла, тим є кохання для духовного єства. Без дихання тіло вмирає; без кохання душа вмирає.

Отже найперше, що потрібно пам’ятати: це не те, що можна вивчити. І якщо ти вивчиш, ти втратиш всю суть; ти вивчиш щось інше в ім’я кохання. Це буде псевдо, фальшивим. А фальшива монета може виглядати як справжня монета; якщо ти не знаєш правдивої, фальшива може і надалі обдурювати тебе. Тільки пізнавши справжнє, ти будеш спроможний бачити різницю між фальшивим і справжнім.

І ось які перешкоди: ревнощі, власність, прив’язаність, очікування, бажання... І твій страх є небезпідставним: «Якщо це все зникне, чи залишиться ще щось з мого кохання?» Нічого не залишиться з твого кохання. Кохання залишиться... але кохання немає нічого спільного з «я» чи з «ти». Насправді, коли вся власність, всі ревнощі, всі очікування зникають, кохання не зникає – ти зникаєш, его зникає. Те, що є тінню егоїзму.

Це не кохання, що ревнує. Спостерігай, дивись, споглядай знову. Коли тебе переймають ревнощі, це не кохання що ревнує; кохання ніколи нічого не знало про ревнощі. Так само як сонце ніколи нічого не знало про темноту, кохання ніколи нічого не знало про ревнощі. Це его, що почувається раненим, це его, що почувається конкуруючим, у постійній боротьбі. Це его, що є амбітним і хоче бути вищим від інших, хоче бути кимось особливим. Це его, що почувається ревнивим, власницьким – тому що его може існувати тільки за наявності володіння.

Чим більше ти маєш, тим більше зміцнюється твоє его; без володіння его не може існувати. Воно спирається на володіння, воно залежить від володіння. Тобто, якщо ти маєш більше грошей, більше влади, більше престижу, красиву жінку, красивого чоловіка, красивих дітей, его почувається надзвичайно підживленим. Коли володіння пропадають, коли ти більше взагалі нічим не володієш, ти не знайдеш егоїзму всередині. Тоді нікого, хто б сказав «я» не існуватиме.

І якщо ти думаєш що це є твоїм коханням, тоді звичайно твоє кохання також зникне. Твоє кохання насправді не є коханням. Це ревнощі, власництво, ненависть, злість, насильство; це тисяча і одна річ за винятком кохання. Вони маскуються під коханням – тому що всі ці речі є настільки потворними, що вони не можуть існувати без маски.

Старовинна парабола:

Світ був створений, і Бог щодня посилав нові речі у світ. Одного дня Він послав Красу і Потвору у світ. Це довгий шлях з раю до землі – як тільки вони прибули, був вже ранній ранок, сонце якраз піднімалось на небосхил. Вони приземлились недалеко від озера і обидвоє вирішили скупатись бо їхні тіла і весь їхній одяг були запорошені.

Не знаючи світських звичаїв – вони ж бо такі нові—вони роздягаються; цілком оголені, вони скачуть у прохолодну воду озера. Сонце сходить, люди починають збиратися.

Потвора розігрує таку хитрість – коли Краса запливає далеко в озеро, Потвора виходить на берег, одягає вбрання Краси, і втікає. Коли Краса усвідомлює що «Люди сходяться а я гола», і вона оглядається ... її вбрання зникло! Потвора зникла і Краса стоїть гола голісінька на сонці, і натовп надходить ближче. Не бачачи іншого шляху, вона одягається у вбрання Потвори і вирушає на пошуки Потвори щоб обмінятися одягом.

Оповідь говорить, що вона все ще шукає ... але Потвора лукавить і далі втікає. Потвора все ще в вбранні Краси, замаскована під Красу, а Краса має на собі одяг Потвори.

Це надзвичайно прекрасна парабола.

Всі ці речі є настільки потворними, що ти не знаходиш толерантності щоб залишатися з ними ані на жодну мить, якщо ти бачиш їхню реальність. Отже вони не дозволяють тобі бачити реальність. Ревність вдає кохання, власність створює маску кохання ... і тоді ти почуваєшся спокійно.

Ти нікого крім самого себе не обдурюєш. Ці речі не є коханням. Отже те, що ти знаєш як кохання, що ти до цього часу вважав коханням, зникне. У ньому немає нічого поетичного. Так, там є пристрасть – але пристрасть є гарячковим станом, пристрасть є несвідомим станом. Пристрасть не є поезією. Поезія є відомою тільки буддам – поезія життя, поезія існування.

Збудження, гарячка не є екстазом. Вони виглядають подібними, в тому і проблема. В житті багато чого є подібним і різниці є дуже делікатні, витончені і ускладнені. Збудження може виглядати як екстаз – це не так, тому що екстаз по суті є прохолодним. Пристрасть є гарячою. Кохання є прохолодним, не холодним але прохолодним. Ненависть є холодною. Пристрасть, похіть є гарячими. Кохання є екстазом посередині. Воно прохолодне – ані не холодне, ані не гаряче. Це стан неймовірного спокою, тиші, безтурботливості, мовчазності. І з цієї мовчазності виникає поезія, з цієї мовчазності виникає пісня, з цієї мовчазності виходить танець твоєї сутності.

Те, що ти називаєш поезією і пристрастю є ніщо інше як брехня – з красивим фасадом. Зі ста твоїх поетів, дев’яносто дев’ять не є насправді поетами а тільки людьми у стані безладдя, емоційності, пристрасності, гарячкуватості, похоті, сексуальності, чуттєвості.Тільки один з понад ста твоїх поетів є справжнім поетом.

А справжній поет може ніколи не скласти жодної поеми, тому що вся його сутність є поемою. Його хода, його постава під час сидіння, його манери під час їди, під час сну – це все є поезією. Він існує як поезія. Він може створити поему, він може не створити поеми, це не суттєво.

Але те, що ти називаєш поезією є нічим іншим як вираженням твоєї гарячкуватості, твого розкаленого стану свідомості. Це стан божевілля. Пристрасть є безумною, сліпою, несвідомою – тому що вона дає тобі відчуття так наче б то є кохання.

Кохання є можливим тільки тоді, коли медитація відбулася. Якщо ти не знаєш як бути центрованим у своїй сутності, якщо ти не знаєш як відпочивати і розслаблятися у своїй сутності, якщо ти не знаєш як можна бути цілком наодинці і при цьому відчувати блаженство, ти ніколи не знатимеш що таке кохання.

Кохання з’являється у вигляді взаємовідносин, але бере початок у глибокій самотності. Кохання виражається у вигляді відношення, але джерело кохання не полягає у відношенні; джерело кохання полягає у медитації. Коли ти абсолютно щасливий у твоєму усамітненні – коли ти взагалі не потребуєш іншого, коли цей інший не є потребою – тоді ти є спроможний кохати. Якщо інший є твоєю потребою ти можеш тільки екслуатувати, маніпулювати, домінувати, але ти не можеш кохати.

Тому що ти залежиш від іншого, з’являється власність – з почуття страху. «Хто зна? Сьогодні той інший є зі мною; завтра він може не бути зі мною. Хто зна що станеться в наступну мить?» Твоя жінка могла покинути тебе, твої діти могли вирости і розійтися, твій чоловік може залишити тебе. Хто що знає про наступну мить? З цього страху за майбутнє ти стаєш дуже власницьким. Ти створюєш залежність довкола особи яку ти, на твою думку, кохаєш.

Але кохання не може створювати в’язниці – і якщо кохання створює в’язницю, тоді нічого не залишається для ненависті. Кохання приносить волю, кохання дає волю. Воно є безвласництвом. Але таке є можливим тільки коли ти пізнав абсолютно іншу якість кохання, не з потреби, а з взаємовіддачі і з взаємоподілу.

Кохання є взаємовіддачею яка переповнена радістю. Ти переповнений радістю; ти не можеш втримувати її, ти мусиш ділитися нею. Тоді існує поезія і існує щось надзвичайно прекрасне, що є не з цього світу, щось, що приходить з поза меж. Цьому коханню неможливо навчитися, але можливо зрушити перешкоди.

Часто я кажу вивчай ремесло кохання, та те що я справді маю на увазі це: Вивчай ремесло усунення всього того, що стоїть на перешкоді коханню. Це негативний процес. Це як копання колодязю: Ти продовжуєш усування багатьох прошарків землі, каміння, скель, і раптом з’являється вода. Вода завжди там була; це була підводна течія. Тепер, коли ти усунув всі бар’єри, вода стала доступною. Так і кохання: Кохання є підводною течією твоєї сутності. Воно вже тече, але ісує багато скал, багато прошарків землі які необхідно усунути.

Ось що я маю на увазі кажучи вивчай ремесло кохання. Це насправді не вивчати кохання, а забувати шляхи некохання.

В чому полягає різниця між уподобанням і коханням, між подобатися і кохати? І також, де є різниця між звичайним коханням і духовним коханням?

Існує величезна різниця між уподобанням і коханням. Уподобання не несе в собі зобов’язання, кохання несе у собі зобов’язання. Ось чому люди не говорять багато про кохання. Насправді люди почали говорити про кохання в такому контексті, де немає потреби у зобов’язанні. Наприклад, хтось каже, «Я люблю морозиво». Тепер як ти можеш любити морозиво? Тобі може подобатись його смак, ти не можеш любити його. А ще хтось каже «Я люблю свою собаку, я люблю свою машину, я люблю те і се.»

В дійсності людей дуже-предуже лякає думка сказати іншому «Я тебе кохаю».

Я чув: Чоловік зустрічався з дівчиною, протягом місяців. І дівчина звичайно чекала, чекала – вони навіть займались коханням, але чоловік не говорив їй «Я тебе кохаю».

Ось подивись на різницю – колись, давно люди зазвичай «закохувалися». Тепер люди «займаються коханням». Бачиш різницю? Закохуватися означає бути приголомшеним коханням; це пасивно. Займатися коханням є майже опоганюванням, майже руйнуючи його красу. Це активно, так наче ти робиш щось; ти маніпулюєш і контролюєш. Тепер люди змінили мову – замість вживання «закохуватися» вони вживають «займатися коханням».

І цей чоловік займався коханням з дівчиною, та жодного разу не сказав він «Я кохаю тебе». А дівчина все чекала, і чекала, і чекала.

В один прекрасний день він зателефонував їй і сказав: «Я роздумував і роздумував про те, щоб сказати це тобі. Здається що вже настав час для цього. Я мушу сказати це; тепер я не можу більше тримати цього: Ти мені справді дуже подобаєшся.»

Люди говорять одне одному, «Ти мені подобаєшся.» Чому вони не кажуть «Я тебе кохаю»? Тому що кохання є зобов’язанням, втягненням, ризиком, відповідальністю. Уподобання є просто тимчасовим – ти мені можеш подобатися, та ти мені можеш не подобатися завтра; в цьому не існує ризику. Ти говориш «Я кохаю тебе: я і надалі кохатиму тебе, я кохатиму тебе завтра також. Ти можеш розраховувати на мене, це обіцянка.»

Кохання є обіцянкою, уподобання немає абсолютно нічого спільного з обіцянкою. Коли ти кажеш чоловікові: «Ти мені подобаєшся», ти кажеш щось про себе, не про чоловіка. Ти кажеш: «Така я є, ти мені подобаєшся. Мені також подобається смак морозива і мені подобається моя машина, також. Тим самим чином, ти мені подобаєшся.» Ти розповідаєш щось про себе.

Коли ти говориш людині: «Я кохаю тебе,» ти говориш щось про цю людину, а не про себе. Ти говориш: «Ти прекрасний.» Стрілка вказує на іншу особу. І тоді виникає небезпека – ти даєш обіцянку. Кохання несе у собі ознаку обіцянки, і зобовязання, і заангажування. І кохання має в собі щось від вічності. Уподобання є тимчасовим; уподобання є неризикованим, безвідповідальним.

Ти запитуєш мене: Яка різниця між уподобанням і коханням? І також, яка різниця між звичним коханням і духовним коханням?

Уподобання і кохання є різними, але не існує різниці між звичним коханням і духовним коханням. Кохання є духовним. Я ще ніколи не зустрічався зі звичним коханням; звичним є уподобання. Кохання ніколи не є звичним – воно не може бути, воно є по- справжньому надзвичайне. Воно є не з світу цього.

Коли ти кажеш жінці чи чоловікові: «Я кохаю тебе,» ти просто говориш: «Я не можу бути обдуреним твоїм тілом, я побачив тебе. Твоє тіло може постаріти, але я побачив тебе, безтілесного тебе. Я побачив твою найглибшу суть, суть, що є божественою.» Уподобання є поверховим. Кохання проникає і доходить до самої суті особи, сягає до глибини душі цієї особи.

Не кохання є звичним. Кохання не може бути звичним, інакше це не кохання. Називати кохання звичним означає неправильно розуміти сам феномен кохання. Кохання ніколи

не є звичним, кохання є завжди надзвичайним, завжди духовним. Це і є різницею між уподобанням і коханням: Уподобання є матеріальним, кохання є духовним.

Ти збив мене з пантелику коли говорив про різниці між коханням і уподобанням. Ти сказав що кохання є зобов’язаним, але я думав що зобов’язання є різновидом прив’язаності. Я багато кого кохаю але я не почуваюсь зобов’язаним. Як я можу передбачити чи я кохатиму цих людей завтра?

Питання є багатозначним. Тобі необхідно мати дуже багато розуміння, тому що воно є заплутаним і комплексним також.

Коли я казав що кохання є зобов’язанням, що я тут маю на увазі? Я не маю на увазі що тобі потрібно робити обіцянку на завтрашній день, але обіцянка там вже існує. Тобі не потрібно обіцяти, але обіцянка вже є. В цьому і полягає комплексність і заплутаність. Ти не кажеш «Я кохатиму тебе завтра також» – але в момент кохання ця обіцянка там вже є, цілком присутня. Вона не потребує жодного вираження.

Коли ти кохаєш, ти нічого іншого і уявити не можеш; ти не можеш думати що колись більше не любитимеш цю людину; це не можливо, це не є частиною кохання. І я не маю на увазі, що ти не зможеш вийти з цього любовного зв’язку. Ти можеш змогти, можеш не змогти; не в цьому справа. Але коли ти є в стані кохання, коли енергія переливається між двома особами, існує місток, золотий місток, і вони є з’єднані ним.Цього просто не трапляється: розум не може збагнути і осягнути, що настане час коли ти не будеш з цією людиною і ця людина не буде з тобою. Це є зобов’язанням. А не те, про що ти висловишся усно, не те, що ти підеш до ЗАГСУ і зробиш офіційну заяву: «Я залишусь на віки з тобою.» Насправді, робити цю офіційну заяву просто вказує на те, що кохання не існує; тобі необхідна офіційна домовленість. Якщо зобов’язання існує, тоді не має потреби у жодних офіційних домовленостях.

Одруження є необхідним тому, що бракує кохання. Якщо кохання існує в абсолюті,одруження не буде потрібним. В чому суть одруження? Це те саме що чіпляти змії ноги, чи замальовувати вже червоний ніс на червоне. Це не є необхідним. Для чого іти до ЗАГСУ? Напевно всередині тебе є певний страх, що кохання не є абсолютним.

Навіть в час глибокої закоханості ти роздумуєш над ймовірністю того, що завтра ти можливо залишиш цю жінку. Жінка роздумує, «Хто зна? Завтра цей чоловік може покинути мене. Краще піти до ЗАГСУ. Спочатку, зроби це офіційним, тоді можна бути впевненим.» Але що це показує? Це просто показує те, що кохання не є абсолютним. Інакше, абсолютне кохання вже несе якість зобов’язання у собі. Зобов’язання не повинно бути доданим до кохання, воно є його внутрішньою якістю.

І якщо ти закоханий, то це стається натурально з тобою, не те щоб ти планував це. Це відчуття приходить натурально і деколи на словах також: «Я кохатиму тебе повіки.» Це є глибиною цього моменту. Тут нічого не йдеться про завтрашній день, пам’ятай. Це не є обіцянкою. Це просто глибина і цілісність кохання є такими, що ти автоматично висловлюєш це на словах: «Я кохатиму тебе віки-вічні. Навіть смерть не розділить нас.» Це є почуттям абсолютного кохання.

І дозволь повторити ще раз – це не означає що завтра ви будете разом. Хто зна? Суть взагалі не в тому. Завтра потурбується само за себе. Завтра ніколи не приходить до закоханого розуму. Завтра не осягається взагалі; майбутнє зникає, цей момент стає вічністю. Це є зобов’язанням.

І якщо завтра ... виникне можливість того, що ви не будете разом, але ви не зраджуєте. Ти не обдурюєш, не махлюєш. Ти почуватимешся засмученим, тобі буде прикро з цього приводу, але тобі потрібно буде іти. Та я не кажу, що це має трапитися – це може і не трапитися. Все залежить від тисячі і одної речей.

Життя не залежить тільки від твого кохання. Якщо б це було його призначенням залежати тільки від твого кохання, тоді б ти жив цілу вічність. Але життя залежить від тисячу і однієї речей. Кохання має відчуття, що «Ми житимемо разом повіки,» але кохання не є всім у житті. Коли воно існує, воно є таким палким, інтенсивним, що можна охмеліти від нього. Але тоді, знову ж таки існують тисячі і одна речей, деколи просто дрібнички.

Ти можеш закохатися в чоловіка, і в цей момент ти готова піти з ним до пекла – і ти можеш сказати це, і при цьому ти не обманюєш. Ти цілком правдива і чесна і ти кажеш, «Якщо треба, то я і до пекла з тобою піду!» – і я знову ж кажу, ти чесна, ти нічого фальшивого не говориш.

Але завтра, живучи з тим чоловіком, дрібнички – брудна ванна може зашкодити твоєму зв’язку. Пекло задалеко, не має потреби так далеко іти – брудна ванна! Або просто незначна звичка: чоловік хропе вночі і тим самим зводить тебе з розуму. А ти була готова піти з ним до пекла, і це було правдою, це було автентичним на той момент. Це не було фальшивим, в тебе не було жодної іншої думки – але чоловік хропе вночі, чи його піт має невиносимий запах, або у нього несвіжий подих, і коли він цілує тебе, ти маєш відчуття що тебе мордують.

Просто дрібниці, незначні дрібниці; ніхто ніколи не думає про них під час закоханості. Кого обходить ванна, і хто думає про хропіння? Але коли ти живеш разом з іншим, тисячі і одна дрібниці є втягнуті, і будь-яка з них може стати скалою і може знищити квітку кохання.

Отже я не кажу що зобов’язання несе якусь обіцянку у собі. Я просто кажу, що момент кохання є моментом зобов’язання. Ти цілком в ньому, воно таке переконливе. І звичайно ж цей момент переросте у наступний, отже існує велика ймовірність того, що ви можете бути разом. З сьогоднішнього дня народжується завтрашній. Він не падає з неба, він народжується з сьогоднішнього дня. І якщо сьогодні несло у собі велике кохання, завтра також нестиме це кохання. Це буде безперервністю. Отже існує всяка ймовірність, що ти можеш кохати – але це завжди є – можливо так, можливо ні. І кохання розуміє це.

І якщо одного дня ти покинеш свою жінку чи твоя жінка покине тебе, ти не розпочнеш кричати: «Що ти тепер маєш на увазі? Ти ж мені колись сказала «Я завжди-призавжди житиму з тобою.» Тепер що? Чому ти ідеш геть?» Якщо ти кохав, якщо ти знав кохання, ти розумітимеш. Кохання має цю якість зобов’язання. Кохання є таємницею. Коли воно є, все виглядає пречудово. Коли воно проходить, все просто черствіє, втрачає значення. Ти не міг бувало жити без цієї жінки, а тепер ти не можеш жити з цією жінкою. І обидва стани є автентичними.

Ти запитуєш: «Ти збив мене з пантелику коли говорив про різницю між коханням і уподобанням. Ти сказав кохання є зобов’язанням, але я думав, що зобов’язання є різновидом прив’язаності.»

Моє тлумачення зобов’язання і твоє тлумачення зобов’язання є різними. Твоє тлумачення є легальним, моє тлумачення є нелегальним. Я просто описував тобі якість кохання, що трапляється коли ти оточений ним: зобов’язання трапляється. Зобов’язання не створює кохання, кохання створює його. Кохання є першим, зобов’язання слідує за ним. Якщо одного дня кохання зникне, це зобов’язання також зникне; воно було тінню.

Коли кохання пройшло, не говори про зобов’язання; тоді ти видаватимешся придуркуватим. Воно було тінню кохання. Воно завжди приходить з коханням. І коли кохання більше немає, воно відходить – воно зникає. Не верзи одне й те ж: «А що стосовно зобов’язання?» Зобов’язання більше не існує, якщо кохання відсутнє. Кохання є зобов’язанням! Кохання пройшло, все зобов’язання пройшло. Це є моїм тлумаченням.

І я розумію твоє тлумачення. Твоє тлумачення є: Коли кохання пройшло, що ж тоді стосовно зобов’язання? Це є твоїм тлумаченням. Ти хочеш щоб зобов’язання продовжувалось коли кохання проходить і коли кохання відсутнє. Твоє тлумачення зобов’язання є легальним.

Завжди пам’ятай, коли ти слухаєш мене, старайся розуміти моє тлумачення. Це складно, але тобі потрібно пробувати. У самій спробі, ти переростатимеш твої тлумачення. Повільно, повільно вікно відчинеться і ти будеш спроможним бачити, що я маю на увазі. Інакше, існуватиме плутанина: я кажу щось одне, ти розумієш щось інше.

Навіть коли часом почуття подібні до кохання з’являються у моєму серці, негайно ж, у наступний момент я відчуваю, що це не кохання, це взагалі не кохання. Це все – моя прихована жадоба сексу і таке інше.

А що в тому є злого? Кохання повинно виникнути з похоті. Якщо ти уникаєш похіть, ти уникатимеш саму можливість кохання. Кохання не є похіттю, це правда; але кохання не без похоті – це, також є правдою. Кохання є вищим від похоті, так, але якщо ти повністю знищиш похіть, ти знищиш саму ймовірність квітки виростаючої з болотяного дна. Кохання є лотосом, похіть є болотяним дном звідки лотос бере початок.

Памятай це; інакше ти ніколи не досягнеш кохання. В найкращому випадку ти зможеш вдавати, що ти переступив межу похоті. Тому що без кохання ніхто не може перейти межу похоті; ти можеш придушити її. Будучи придушеною, вона стає більш отруйнішою. Вона шириться по всій твоїй системі, вона стає токсичною, вона знищує тебе. Похіть перерісша у кохання, надає тобі блиску, випромінювання. Ти починаєш відчувати легкість, так наче ти можеш літати. Ти починаєш набувати крила. З придушеною похіттю ти робишся важким, так наче ти несеш тягар, так наче величезна скеля звисає на твоїх плечах. З придушеною похіттю, ти втрачаєш саму можливість літати у небесах. З похіттю, перерісшою у кохання, ти здав іспит існування.

Тобі було дано сировину для роботи, для творчості. Похіть є сировиною.

Якось я чув....

Беркович і Мікелсон, які були не тільки діловими партнерами, але й друзями по житті, склали пакт: Хто б з них не помер першим, повернувся б, щоб розповісти другому як воно там живеться на небесах.

Шість місяців по тому, Беркович помирає. Він був зразком моральності, майже як святий, пуританом, який ніколи нічого злого не зробив, який завжди боявся похоті і сексу. І Мікелсон чекав на якийсь знак від свого дорогого друга, який відійшов у вічність, про те, що він повернувся на землю. Мікелсон проводив час у неперпінні сподіваючись і очікуючи повідомлення від Берковича.

І ось рівно через рік у день його смерті, Беркович заговорив до Мікелсона. Це було пізно вночі; Мікелсон був у ліжку.

«Мікелсон, Мікелсон,» відлунювався голос.«Це ти, Берковичу?»«Так.»«То як воно там, там де ти є?«Нам дають сніданок і потім ми займаємося коханням. Тоді ми обідаємо і займаємося коханням, ми вечеряємо і займаємося коханням.»«І це є те, що називають раєм?» запитав Мікелсон.«Хто тут взагалі згадував про рай?» спитав Беркович. « Я – у Вісконсені, і я є биком.»

Памятай, це те, що стається з людьми які придушують секс. Нічого іншого і бути не може, тому що вся ця придушена енергія стає тягарем і тягне тебе додолу. Ти рухаєшся у напрямку нижчого виду існування.

Якщо кохання виникає з похоті, ти починаєш здійматися у напрямку вищого виду існування. Отже пам’ятай – ким ти хочеш стати, буддою чи биком, залежить від тебе. Якщо ти хочеш стати буддою, тоді не бійся сексу. Занурюйся у нього, пізнавай його добре, робися все більш і більш свідомим його. Будь обережним; це надзвичайно дорогоцінна енергія. Зроби його медитацією і перетворюй його згодом у кохання. Він є сировиною, так як необроблений діамант. Тобі потрібно вирізьбити його, відполірувати його. Тоді він набуває надзвичайної цінності. Якщо хтось тобі дає необтесаний, необроблений, безформенний діамант, ти можеш навіть не розпізнати що це є діамант. Навіть відомий індійський діаманд Коінор у сирому вигляді є безвартісним.

Похіть є Коінором; що має бути відполірованою, має бути зрозумілою. Складається таке враженя, що запитувач має страх і знаходиться в стані агонії: « Це все – моя прихована жадоба сексу і таке інше.» Тут вже існує осуд. В цьому нічого поганого немає; людина є сексуальною твариною. Це те, що ми є. Це наша природа. Таким чином ми зараз знаходимося тут. Занурюйся в це. Без занурення, ти ніколи не зможеш трансформувати. Я не не маю на увазі заради простої поблажливості. Я маю на увазі занурюйся в це з глибокою, медитативною енергією, щоб розуміти що це таке. Це має бути щось надзвичайно цінне тому що ти вийшов з цього, тому що все буття насолоджується тим, тому що все буття є сексуальним.

Секс це шлях, що Бог обрав для світу, не утримання, що Християни розповсюджують кажучи, що Ісус був народжений у незайманої жінки – це все дурниці. Вони вдають, що секс не був задіяним у народженні Ісуса. Вони настільки бояться сексу, що створюють такі придуркуваті історії, що Ісус є народженим в незайманої Марії. Марія мала бути дуже чистою, це правда; вона мала бути духовно незайманою, це правда – але не існує шляху входу до життя не пройшовши через енергію якою є секс. Тіло не знає жодного іншого закону. І природа включно. Вона не вірить у жодні вийнятки, вона не дозволяє жодних вийнятків. Ти народжений з сексу, ти повний сексуальної енергії, але це ще не кінець. Це може бути початком. Секс є початком, але не кінцем.

Люди поділяються на три типи. Перші думають, що секс є кінцем, також. Вони є тими що живуть життя з поблажливості. Вони пропускають, тому що секс є початком але не кінцем. Тоді існують ті які є проти поблажливості. Вони обирають зовсім іншу протилежність. Вони не хочуть щоб секс був початком, отже вони починають зрізати його. Зрізаючи його, вони зрізають себе. Руйнуючи його, вони руйнують себе, вони зсихаються. Обидва підходи є дурними.

Існує третя можливість, можливість мудреця, який спостерігає життя. Який не має жодних теорій для нав’язуваня життю, який просто пробує розуміти. Він доходить до бачення сексу як початку, а не кінця. Секс є просто можливістю росту поза його межі – але необхідно пройти через нього.

На Сході наголошувалося на те, щоб люди залишалися з партнером, з одним партнером, у зв’язку в любові і злагоді. На Заході, тепер люди перескакують від одного зв’язку до другого. Якому з цих варіантів ти надаєш перевагу?

Я надаю перевагу коханню. Дозволь пояснити це тобі: Будь вірним коханню, і не переймайся партнерами. Один партнер чи багато партнерів, не в цьому питання. Питання полягає в тому чи ти вірний коханню. Якщо ти живеш з жінкою чи з чоловіком і ти не кохаєш його, ти живеш у гріху. Якщо ти одружений з кимось і не кохаєш цієї особи та продовжуєш жити з нею чи з ним, займаючись коханням, ти здійснюєш гріх щодо кохання.

Ти обираєш шлях проти кохання заради соціальних вигод, зручностей, формальностей. Це так само невірно як піти і згвалтувати жінку; це злочин – тому що ти не кохаєш цю жінку і ця жінка не кохає тебе. Але те саме трапляється якщо ти живеш з жінкою і ти не кохаєш її. Тоді це є згвалтуванням – соціально прийнятим, звичайно, але це є згвалтуванням – і ти рухаєшся проти кохання.

Отже, так як на Сході люди вирішили жити з одним партнером ціле життя; в цьому немає нічого поганого. Якщо ти залишаєшся вірним коханню, це одна з найпрекрасніших речей, залишатися з однією особою, тому що інтимність зростає. Але, в випадку дев’яносто дев’яти відсотків, існує можливість відсутності кохання; ти тільки живеш разом. A живучи разом, певний зв’язок росте тільки на основі співвжиття, не на основі кохання. І не сприймай це помилково за кохання.

Але якщо це є можливим, якщо ти кохаєш особу і живеш з нею чи з ним ціле життя, велика інтимність ростиме і кохання пропонуватиме тобі все глибші і глибші форми виявлення. Це не є можливим якщо ти часто міняєш партнерів. Це те саме що переставляти дерево з місця на місце; тоді воно нігде ніколи не пустить коренів. Щоб пустити корені, дереву потрібно залишатися на одному місці. Тоді воно заглиблюється; тоді воно міцніє.

Інтимність є доброю справою, і залишатися в одному зобов’язанні є красиво, але основною необхідністю є кохання. Якщо дерево вкорінене на місці де є тільки каміння і це вбиває дерево, тоді краще пересадити його. Тоді не наполягай на тому, що йому необхідно залишатися на одному місці. Залишайся вірним життю—пересади дерево, тому що тепер воно іде супроти життя.

На Заході, люди міняють—занадто багато зв’язків. Кохання вбивається у двох випадках. На Сході воно вбивається тому що люди бояться міняти. На Заході воно вбивається тому що люди бояться залишатися з одним партнером на довший час—бояться, тому що це стає зобов’язанням. Перш ніж воно переросте у зобов’язання, зміни, так ти залишатимешся пливучим і вільним. Отже росте певна розбещеність, і в ім’я свободи, кохання майже вщент розбивається, заморюється до смерті. Кохання страждало у двох випадках. На Сході люди чіпляються за безпеку, комфорт, формальність; на Заході вони чіпляються за свободу їхнього его, за незобов’язаня. Але кохання страждає у двох випадках.

Я на стороні кохання. Я ані східний ані західний, і мене не обходить до якого суспільства ти належиш. Я не належу до жодного з суспільств, я на стороні кохання.

Завжди пам’ятай: якщо це взаємозв’язок з кохання, добре. Поки кохання триває залишайся в ньому, і залишайся настільки глибоко посвячений йому наскільки це є можливим. Занурюйся у нього настільки цілковито, наскільки можливо; переймайся взаємозв’язком. Тоді кохання буде спроможним змінити тебе. Якщо немає кохання, тоді краще зміни. Але тоді, не ставай залежним від зміни. Не роби це за звичку. Не дозволь зміні стати механічною звичкою, що тобі необхідно міняти партнера кожних два-три роки, подібно до того як дехто міняє машину кожних два-три роки чи кожного року. Нова модель виходить, то що робити? —треба міняти свою машину. Зненацька ти наштовхуєшся на нову жінку—це не дуже відрізняється.

Жінка є жінкою, так само як чоловік є чоловіком. Різниця є тільки другорядною, тому що це питання енергії. Жіноча енергія є жіночою енергією. В кожній жінці всі жінки є представлені, і в кожному чоловіку всі чоловіки є представлені. Різниця є дуже поверховою. Ніс трохи довший, або не трохи довший; волосся світле чи темне—незначні різниці, тільки поверхові. У глибинній суті питання полягає у жіночій і чоловічій енергії. Отже якщо кохання існує, тримайся його. Дай йому шанс для росту. Але якщо воно відсутнє, зміни перш ніж ти станеш залежним від зв’язку без кохання.

Молода дружина у сповідальні запитала священника про протизапліднюючі засоби. «Ти не повинна їх вживати,» сказав священник. «Вони проти Божого закону. Прийми склянку води.»

«До чи після?» запитала молода дружина.«Замість!» відповів священник.

Ти запитуєш мене якому шляху слідувати Східному чи Західному. Жодному, слідуй священному шляху. А що є священним шляхом? Залишайся вірним коханню. Якщо кохання присутнє, все є дозволеним. Якщо кохання відсутнє, ніщо не є дозволеним. Якщо ти не кохаєш своєї дружини, не торкайся її, тому що це є порушенням. Якщо ти не кохаєш жінки, не спи з нею; це є проти закону кохання, а це є остаточний закон. Тільки коли ти кохаєш, є все дозволеним.

Хтось спитав Августина з Гіпо, «Я є дуже неосвідченою людиною і я не можу читати Святого Письма і визначні теологічні книжки. Дай мені лише невелике послання. Я дуже дурний і також моя пам’ять є поганою, то дай мені лише найсуттєвіше, так щоб я це памятав і слідував цьому.» Августин був визначним філософом, великим святим, і він творив величні проповіді, але ніхто не питав його про найсуттєвіше виражене просто у кількох словах. Кажуть, що закривши очі, він медитував протягом годин. І чоловік сказав, «Прошу тебе, якщо ти знайшов, то скажи мені, і я зможу піти, бо я вже кілька годин прочекав.» Августин сказав, «Я не можу знайти нічого іншого крім цього: Кохай, і все решта є дозволеним тобі. Просто кохай.»

Ісус сказав, «Бог є любов.» Я б хотів сказати тобі, любов є Богом. Забудь все про Бога; любові буде достатньо. Залишайся достатньо сміливим щоб рухатися з коханням; жодна інша підстава не повинна братися до уваги. Якщо в основі розгляду є кохання, все стане можливим для тебе.

Найперше, не рухайся з жінкою чи чоловіком якого ти не кохаєш. Не рухайся просто з примхи; не рухайся просто з похоті. Виясни чи бажання бути присвяченим цій особі виникло в тобі. Чи ти достатньо зрілий для глибокого контакту. Тому що цей контакт змінить все твоє життя.

І якщо ти наведеш контакт, роби його правдивим. Не ховайся від своєї коханої чи від свого коханого—будь правдивим. Поскидай всі фальшиві обличчя які ти навчився носити. Поскидай всі маски. Будь правдивим. Відкрий своє серце; оголися. Між двома закоханими не повинно існувати жодних таємниць, інакше кохання не є. Скинь всю потаємність. Це політика; потаємність є політикою. Її не повинно існувати в коханні. Ти не мусиш нічого приховувати. Щоб не виявлялося в твоєму серці мусить залишатись прозорим для твоєї коханої, і щоб не виникало в її серці, мусить залишатися прозорим для тебе. Ви мусите стати двома прозорими сутностями одне для одного. І з часом, ти побачиш, що один через другого, ви виростаєте до вищої єдності.

Зустрічаючись з жінкою зовні, по-справжньому зустрічаючись, кохаючи її—присвячуючи себе її сутності, розчиняючись у ній, розтоплюючись у ній—ти, з часом, почнеш зустрічати жінку що є всередині тебе; ти почнеш зустрічати мужчину що є всередині тебе. Зовнішня жінка є просто шляхом до внутрішньої жінки; зовнішній чоловік є також просто шляхом до внутрішнього мужчини.

Справжній оргазм відбувається всередині тебе коли твої внутрішні чоловік і жінка зустрічаються. Це є зустріччю Індуської символіки Ардханарішва. Ти напевно бачив статую Шіви напів мужчини напів жінки—кожен мужчина є напів чоловіком напів жінкою; кожна жінка є напів жінкою напів мужчиною. Так має бути, тому що половина твого єства бере початок з твого батька і половина твого єства бере початок з твоєї матері—ти є обидвоє. Внутрішній оргазм, внутрішня зустріч, внутрішнє воз’єднання є необхідним. Але щоб досягнути цього внутрішнього возєднання, тобі необхідно буде знайти жінку ззовні, яка відповідає твоїй внутрішній жінці, яка вібрує твою внутрішню

сутність, і твоя внутрішня жінка, яка міцно спить, прокидається. Через зовнішню жінку, тобі потрібно зустріти внутрішню жінку; і те саме стосується мужчини.

Отже якщо зв’язок триває довгий період, буде краще, тому що ця внутрішня жінка потребyє час щоб прокинутися. Так як це стається на Заході—захопи-й-втечи афери—внутрішня жінка має недостатньо часу, внутрішній чоловік має недостатньо часу щоб піднятися і прокинутися. З часом виникає замішання, жінка відійшла... друга жінка, з іншою вібрацією. І звичайно, якщо ти продовжуєш міняти жінок і мужчин ти станеш невротичним, тому що так багато речей, так багато звуків увійде до твоєї сутності, і так багато різновидних вібрацій, що ти загубиш слід твоєї внутрішньої жінки. Це буде важко. І існує ймовірність залежності від зміни. Ти просто почнеш насолоджувтися зміною. Тоді ти пропав.

Зовнішня жінка є просто шляхом до внутрішньої жінки, і зовнішній чоловік є шляхом до внутрішнього чоловіка. І остаточне возз’єднання з всесвітньою душею, остаточне містичне возз’єднання відбувається всередині тебе. Коли це стається, тоді ти звільняєшся від всіх жінок і всіх мужчин. Тоді ти звільняєшся від жіноцтва і чоловіцтва. Тоді, раптом, ти виходиш поза межі; тоді ти є ні тим ні другим. Це те, що є трансцендентним переходом; це те, що є брахмачаріа. Тоді ти знову досягаєш твою чисту невинність; твоя первинна натура знову набирає форм.

Нещодавно я почала усвідомлювати як навіть мій коханий робиться чужинцем для мене. І все ж, існує палке бажання подолати розлуку між нами. Складається майже таке враження що ми є двома лініями що проходять паралельно і приречені на те, щоб ніколи не зустрітися. Світ свідомості є таким же як світ геометрії—чи може все-таки існує можливість зустрічі паралелей?

Це одне з нещасть з яким кожен закоханий мусить стикатися. Не існує шляху для закоханих скинути їх дивакуватість, необізнаність, віддаленість. В дійсності вся функція кохання полягає в тому, що закохані мають бути полярними протилежностями. Чим віддаленішими вони є, тим привабливіше. Їхня розлука є їхньою принадою. Вони зближуються, вони неймовірно зближуються, але вони ніколи не стають одним. Вони настільки зближуються, що це майже відчувається що всього ще один єдиний крок, і вони стануть одним цілим. Але цей крок ніколи не був зробленим, не може бути зробленим з чистої необхідності, з закону природи.

Навпаки, коли вони дуже зближуються, негайно ж починають вони розлучатися, віддалятися ще більше. Тому що коли вони є дуже близько, їхня привабливість втрачається; вони починають воювати, бурчати, ставати стервами. Це є шляхами створення відстані знову. І як тільки відстань з’являється, негайно ж, відчувають вони притягання. Отже це триває як ритм: зближення, віддалення; зближення, віддалення.

Існує палке бажання бути одним цілим—але на рівні біології, на рівні тіла, стати одним цілим неможливо. Навіть під час акту кохання ти не є одним цілим; розлучення на фізичному рівні є неминучим.

Ти кажеш, «Нещодавно, я почала усвідомлювати як навіть мій коханий стає чужинцем для мене.» Це добре. Це частина зростаючого розуміння. Тільки

легковажні люди думають що вони знають одне одного. Ти не знаєш навіть себе, як ти можеш собі уявляти, що ти знаєш свого коханого?

Ані коханий не знає себе, ані ти не знаєш себе. Два невідомі єства, два чужинці які нічого не знають про себе пробують знати одне одного—це вправляння у марності. Воно приречене на фрустрацію і на невдачу. І тому всі закохані зляться одне на одного. Вони думають, що можливо інший не дозволяє входу до свого приватного світу: «Він тримає мене на відстані, він тримає мене трохи задалеко.» І обидвоє продовжують думати таким чином. Але це не правда, всі нарікання є фальшивими. Це просто те, що вони не розуміють закону природи.

На рівні тіла, ти можеш зблизитися, але ти не можеш стати одним цілим. Тільки на рівні серця, можеш ти стати одним цілим—але тільки тимчасово, не постійно.

На рівні єства, ти є одиним цілим. Немає необхідності ставати одним цілим; це тільки має бути виявленим.

Ти кажеш, «Все ж, існує палке бажання перебороти розлуку між нами.» Якщо ти продовжуватимеш спробу на фізичному рівні, ти і далі зазнаватимеш невдачі. Палке бажання просто показує, що коханню необхідно вийти за межі тіла, що кохання потребує чогось вищого ніж тіло, чогось більшого ніж тіло, чогось глибшого ніж тіло. Навіть сердечні зустрічі—незважаючи на їх чарівність—є все ще недостатніми, тому що вони трапляються тільки на протязі моменту і потім знову чужинці є чужинцями. Допоки ти не відкриєш світ єства, ти не будеш спроможний вдовільнити своє бажання стати одним цілим. І дивним фактом є те, що день коли ти станеш одним цілим з твоїм коханим, ти станеш одним цілим зі всім всесвітом також.

Ти кажеш, «Таке враження, що ми є лініями, паралельними одна до одної, але приречені ніколи не зустрітися. Можливо ти не знаєш нееклидичної геометрії, тому що її все ще не навчають в наших учбових закладах. Нас все ще навчають Екледичної геометрії, що є двотисячорічної давності. В екледичній геометрії, паралелі ніколи не зустрічаються. Але було досліджено що коли ти все далі і далі і далі проводиш лінії, то вони все-таки зустрічаються. Найпізніші одержані відомості кажуть, що не існує паралельних ліній; тому вони зустрічаються. Ти не можеш створити дві паралельні лінії.

Нові висновки є дуже дивними—ти навіть не можеш створити лінії, прямої лінії, тому що земля є круглою. Якщо ти тут створиш пряму лінію, якщо ти продовжуватимеш проводити її з двох кінців і продовжуватимеш і продовжуватимеш, в кінці кінців, ти побачиш що вона стала колом. І якщо пряма лінія, проведена до максимальності стає колом, то це не була пряма лінія у своїй первинній основі, це була тільки частина дуже великого кола, а частина великого кола є дугою, не лінією. Лінії зникли в неекледичній геометрії і якщо ліній не існує, то що тоді говорити про паралельні лінії? Паралельних ліній також не існує.Отже, якщо б це було питанням паралельних ліній, то існувала б можливість зустрічі закоханих в якомусь місці—можливо в старшому віці, коли вони не можуть більше воювати, в них не залишилося вже жодної енергії. Або вони вже настільки звикли...який в тому сенс—ті ж доводи що й були, ті ж проблеми, ті ж конфлікти; вони знуджені одне одним.

На довгому відрізку часу, закохані навіть перестають розмовляти одне з одним. Який в тому зміст? Тому що почати розмовляти означає почати доводити, і це ті ж доводи; і нічого з того не міняється. І вони сперечалися з того приводу вже так часто і все закінчується на тому самому місці що й до того. Але навіть тоді, паралельні лінії, беручи до уваги закоханих... вони можуть почати зустрічатися, але в коханні не існує надії; вони не можуть зустрітися.

І це добре що вони не можуть зустрітися, тому що якщо б закохані могли задовольнити своє бажання стати одним цілим на рівні фізичного тіла, то вони ніколи б не дивилися вгору. Вони ніколи б не пробували знайти, що у фізичному тілі існує набагато більше прихованого—свідомість, душа, Бог.

Це добре, що кохання зазнає поразки, тому що поразка кохання приречена на те, щоб взяти тебе на нове пілігримство. Жагуче прагнення гнатиме тебе доти, доки не принесе до храму де зустріч відбувається—але зустріч завжди відбувається в цілісності...де твій коханий буде, але в якій дерева також будуть, і ріки, і гори і зорі.

У цій зустрічі, тільки двох речей не буде: Твого ега не буде там і ега твого коханого не буде там. На відміну від тих двох речей, весь всесвіт буде там присутнім. І ці два ега були справжньою проблемою, що і робило їх паралельними лініями.

Це не кохання що створює проблеми, це его. Але прагнення не буде вдоволеним. Народження за народженням, життя за життям, прагнення залишатиметься доти, поки ти не відкриєш правильних дверей для виходу поза тіло і для входу до храму.

Старша пара дев’яносто трьох і дев’яносто п’яти років іде до свого юриста і каже,

що вона хоче розлучення. «Розлучення!» вигукує юрист. У вашому віці? Ви

гарантовано потребуєте одне одного тепер більше ніж будь-коли, і ви були

одружені так довго, який в тому зміст?»

«Ну,» каже чоловік, «Ми чекали на розлучення роками, але ми думали, що ми

дочекаємось поки діти не повмирають.»

Вони справді чекали! Тепер, не має проблеми, вони можуть розлучитися—все ж не

зустріч, а розлучення.

Просто тримай своє прагнення палаючим, горючим; не губи серця. Твоє прагнення є

насінням твоєї духовності. Твоє прагнення є початком кінцевого зв’язку з всесвітом.

Твій коханий є просто приводом.

Не засмучуйся, будь щасливою. Возрадуйся що не існує можливості зустрічі на

фізичному рівні. Інакше, закохані не матимуть жодного шляху трансформації. Вони

застрягатимуть одне на одному, вони руйнуватимуть одне одного.

А в коханні незнайомця не існує образи збитку. Насправді, це цікавіше кохати

незнайомця. Коли ви не були разом, існувало велике притягання. Чим довше ви

були разом, тим тускнішим ставало притягання. Чим більше ви пізнали одне одного,

поверхнево, тим менша привабливість. Життя стає дуже швидко буденщиною.

Люди постійно повторюють одне і те ж, знову і знову. Якщо ти поглянеш в обличчя

людей у світі, ти будеш здивованим: Чому всі ці люди виглядають такими сумними?

Чому в їх очах вся надія втрачена? Причина є простою; причина полягає у

повторюванні. Людина є інтелегентною; повторювання спричиняє нудоту. Нудота

приносить сум, тому що ми знаємо що трапиться завтра, і післязавтра ... доки ми не

відійдемо в могилу, все залишатиметься однаковим, одна і та ж історія.

Финкельштайн і Ковальський сидять в барі і дивляться новини по телебаченню. В

новинах показують жінку що стоїть на краю прірви, погрожуючи скочити.

Финкельштайн каже Ковальському: «Ось що я тобі скажу. Я б’юсь об заклад: Якщо

вона скочить, я отримаю двадцять доларів. Якщо вона не зробить цього, ти

отримаєш двадцять доларів. Гаразд?»

«Досить справедливо,» каже Ковальський.

За кілька хвилин жінка кидається у провалля, покінчуючи собою.

Ковальський дістає свій гаманець і простягає двадцять доларів Финкельштайну.

За декілька хвилин Финкельштайн обертається до Ковальського і каже, «Послухай,

я не можу взяти ці двадцять доларів від тебе. Я мушу у чомусь зізнатися: Я вже

бачив ці новини сьогодні по обіді. Це був повтор.»

«Ні, ні,» каже Ковальський. «Ти отримав їх цілком заслужено. Знаєш, я також бачив

це по телебаченню раніше.»

«Справді?» запитує Финкельштайн. «Ну тоді чого ти побився об заклад що жінка не

скакатиме?»

«Ну,» каже Ковальський. «Я не думав що вона буде настільки дурною зробити це

двіччі!»

Але таке життя...

Цей сум у світі, ця нудота і це нещастя може бути зміненим якщо люди знатимуть

що вони просять неможливого.

Не проси неможливого.

Знайди закон існування і слідуй йому.

Твоє прагнення бути одним цілим — є твоїм духовним бажанням, є твоєю дуже

суттєвою, релігійною природою. Ти просто зосереджуєш свою увагу на

неправильному місці.

Твій коханий є тільки приводом. Дозволь твоєму коханому бути просто досвідом

вищого кохання — кохання до всього існування.

Дозволь твоєму прагненню бути пошуком твоєї власної сутності; там, зустріч вже

відбувається, там, ми вже є одним цілим.

Там, ніхто ніколи не розділявся.

Прагнення є абсолютно вірним; тільки об’єкт прагнення не є вірним. Це створює

страждання і пекло. Просто зміни об’єкт і твоє життя стане раєм.