дмитро чоповський. журналістські розслідування в інтернеті, юридичний аспект

ЖУРНАЛІСТСЬКЕ

РОЗСЛІДУВАННЯ

• Що дозволяють/забороняють

закони України

• Журналістські розслідування і

правоохоронні органи

Херсон, 04.09.2012, «Блогери проти корупції»

Дмитро Чоповський, Інститут масової інформації

Сьогодні говоримо про:

В яких законах знайти, як визначається «журналістське

розслідування»?

«Журналістське розслідування» - особливий вид роботи

журналіста?

Робимо «журналістське розслідування»: журналіст і не

журналіст

4 етапи журналістського розслідування

95% справ які розглядає суд після «журналістського

розслідування»: як себе убезпечити

Хто і за що відповідає?

Особливості поширення інформації в мережі Інтернет

Журналістські розслідування і правоохоронні органи

Сьогодні говоримо про:

В яких законах знайти, як визначається «журналістське

розслідування»?

«Журналістське розслідування» - особливий вид роботи

журналіста?

Робимо «журналістське розслідування»: журналіст і не

журналіст

4 етапи журналістського розслідування

95% справ які розглядає суд після «журналістського

розслідування»: як себе убезпечити

Хто і за що відповідає?

Особливості поширення інформації в мережі Інтернет

Журналістські розслідування і правоохоронні органи

Всі питання розглядаються з точки зору законодавства і

практики розгляду справ судами

Визначення терміну «журналістське

розслідування»

• Журналістське розслідування – це…




• Законодавство не містить визначення терміну

«журналістське розслідування»




• Законодавство не містить визначення терміну

«журналістське розслідування»

• Проте в законах закріплено цілий ряд прав, які дають

можливість журналістам не просто проводити

«журналістське розслідування», а забезпечують його

ефективність і повноту

Кожен має право

• Стаття 34 Конституції України: кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

• Стаття 9 Закону «Про інформацію»: всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань та функцій.

• Стаття 302 Цивільного кодексу України: фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію.

Кожен має право

Стаття 10 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

На основі Європейської конвенції Європейський суд з прав людини розглядає справи за позовами громадян європейських країн.

Рішення європейського суду в Україні мають силу закону. Українські суди зобов'язані застосовувати їх на рівні із іншими законами.

Журналістська діяльність

• У Законі України "Про інформацію" застосовується термін "професійна діяльність журналістів", а у частині першій статті 12 Закону України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", якою визначено специфічні риси та умови журналістської діяльності, застосовується термін "власний творчий пошук нової потрібної інформації та її джерел".

• Відповідно до ст. 25 Закону України «про друковані засоби масової інформації (пресу) в України» Журналістом редакції друкованого засобу масової інформації відповідно до цього Закону є творчий працівник, який професійно збирає, одержує, створює і займається підготовкою інформації для друкованого засобу масової інформації та діє на підставі трудових чи інших договірних відносин з його редакцією або займається такою діяльністю за її уповноваженням.

Журналіст має право

1) на вільне одержання, використання, поширення (публікацію) та зберігання відкритої за режимом доступу інформації;

2) відвідувати державні органи влади, органи місцевого і регіонального самоврядування, а також підприємства, установи і організації та бути прийнятим їх посадовими особами;

3) відкрито здійснювати записи, в тому числі із застосуванням будь-яких технічних засобів, за винятком випадків, передбачених законом;

4) на вільний доступ до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів; обмеження цього доступу зумовлюються лише специфікою цінностей та особливими умовами їх схоронності, що визначаються чинним законодавством України;

5) переваги на одержання відкритої за режимом доступу інформації;

Журналіст має право

6) на безкоштовне задоволення запиту щодо доступу до офіційних документів;

7) по пред'явленні редакційного посвідчення чи іншого документа, що засвідчує його належність до друкованого засобу масової інформації, перебувати в районі стихійного лиха, катастроф, в місцях аварій, масових безпорядків, на мітингах і демонстраціях, на територіях, де оголошено надзвичайний стан;

8) звертатися до спеціалістів при перевірці одержаних інформаційних матеріалів;

9) поширювати підготовлені ним повідомлення і матеріали за власним підписом, під умовним ім'ям (псевдонімом) або без підпису (анонімно);

10) відмовлятися від публікації матеріалу за власним підписом, якщо його зміст після редакційної правки суперечить особистим переконанням автора;

11) на збереження таємниці авторства та джерел інформації, за винятком випадків, коли ці таємниці обнародуються на вимогу суду.

Гарантії для журналістів

• Стаття 25 Закону «Про інформацію». Гарантії діяльності засобів масової інформації та журналістів

•

1) Під час виконання професійних обов'язків журналіст має право здійснювати письмові, аудіо- та відеозаписи із застосуванням необхідних технічних засобів, за винятком випадків, передбачених законом.

2) Журналіст має право безперешкодно відвідувати приміщення суб'єктів владних повноважень, відкриті заходи, які ними проводяться, та бути особисто прийнятим у розумні строки їх посадовими і службовими особами, крім випадків, визначених законодавством.

3) Журналіст має право не розкривати джерело інформації або інформацію, яка дозволяє встановити джерела інформації, крім випадків, коли його зобов'язано до цього рішенням суду на основі закону.

Гарантії для журналістів

4) Після пред'явлення документа, що засвідчує його професійну належність, працівник засобу масової інформації має право збирати інформацію в районах стихійного лиха, катастроф, у місцях аварій, масових безпорядків, воєнних дій, крім випадків, передбачених законом.

5) Журналіст має право поширювати підготовлені ним матеріали (фонограми, відеозаписи, письмові тексти тощо) за власним підписом (авторством) або під умовним ім'ям (псевдонімом).

6) Журналіст засобу масової інформації має право відмовитися від авторства (підпису) на матеріал, якщо його зміст після редакційної правки (редагування) суперечить його переконанням.

7) Права та обов'язки журналіста, працівника засобу масової інформації, визначені цим Законом, поширюються на зарубіжних журналістів, працівників зарубіжних засобів масової інформації, які працюють в Україні.

Захист журналіста

• Відповідно до статті 171 Кримінально-

процесуального кодексу України, умисне

перешкоджання законній професійній діяльності

журналістів - карається штрафом до п'ятдесяти

неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або

арештом на строк до шести місяців, або обмеженням

волі на строк до трьох років.

Конфлікт інтересів «журналіст vs.

герой розслідування»• Стаття 3 Конституції України. Людина, її життя і

здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека

визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

• Стаття 297 ЦК України. Передбачено право кожного

на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь

фізичної особи є недоторканними.

Конфлікт інтересів «журналіст vs.

герой розслідування»• Стаття 299 ЦК України. Фізична особа має право на

недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа

може звернутися до суду з позовом про захист своєї

ділової репутації.

• Стаття 91 ЦК України. Право на спростування

недостовірної інформації передбачене статтею 277 ЦК

України належить не лише фізичним але й юридичним

особам у передбачених законом випадках у тому числі

як спосіб судового захисту проти поширення

інформації що шкодить діловій репутації

господарюючого суб'єкта (підприємця).

Етапи журналістського розслідування

Як можна відповідно до визначених законодавчих

процедур виділити етапи журналістського розслідування?

• Відповідно до ч. 2 ст. 34, 40 Конституції України кожен

має право вільно збирати, зберігати, використовувати

і поширювати інформацію усно, письмово або в інший

спосіб - на свій вибір.

• Стаття 5 Закону «Про інформацію». Кожен має право на

інформацію, що передбачає можливість вільного

одержання, використання, поширення, зберігання та

захисту інформації, необхідної для реалізації своїх

прав, свобод і законних інтересів.

Право збирати інформацію


Стаття 1 Закону України «Про доступ до публічної

інформації», від 13.01.2011

1. Публічна інформація - це відображена та

задокументована будь-якими засобами та на будь-

яких носіях інформація, що була отримана або

створена в процесі виконання суб'єктами владних

повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним

законодавством, або яка знаходиться у володінні

суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників

публічної інформації, визначених цим Законом.

2. Публічна інформація є відкритою, крім

випадків, встановлених законом.


• «Публічна інформація - це … інформація, … яка

знаходиться у володінні суб'єктів владних

повноважень, інших розпорядників публічної

інформації…».

• Ця теза поглинає першу (обсяг її змісту є

ширшим), тобто вся інформація, з якою працюють

владні органи, є публічною!


• «Публічна інформація - це … інформація, … яка

знаходиться у володінні суб'єктів владних

повноважень, інших розпорядників публічної

інформації…».

• Ця теза поглинає першу (обсяг її змісту є

ширшим), тобто вся інформація, з якою працюють

владні органи, є публічною!

• Проте, помилково вважається, що публічна

інформація – це синонім відкритої інформації.

• Публічна інформація може бути відкритою, чи з

обмеженим доступом.


Публічна інформація

Відкрита інформація

Інформація з обмеженим доступом

Конфіденційна

Службова

Таємна


ЗУ «Про доступ до публічної інформації», від 13.01.2011

Основні вимоги закону про доступ щодо надання інформації за запитами наступні:

• ви маєте право запросити будь-яку інформацію, незалежно від того, стосується ця інформація вас особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту;

• запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним, запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача;

• у розпорядника є лише 3 винятки, які дозволяють не надавати інформацію: таємниця (наприклад, державна або банківська), конфіденційна інформація (наприклад, персональні дані особи) або службова інформація;

• відповідь на запит має бути надана не пізніше 5 робочих днів з дня отримання запиту, а якщо ж ця інформація стосується життя або здоров'я, її мають надати за 48 годин.


Новий принцип обмеження доступу до публічної

інформації! Частина 7 ст. 6 Закону про доступ:

• Обмеженню доступу підлягає інформація, а не

документ.

• Якщо документ містить інформацію з обмеженим

доступом, для ознайомлення надається

інформація, доступ до якої необмежений.

Наприклад, при наданні на запит копій документів

щодо усиновлення приховується (ретушується)

ім’я, прізвище дитини й батьків, інші ідентифікуючі

дані.


У кого запитувати публічну інформацію

(розпорядники інформації)?

1. Суб'єкти владних повноважень:

• органи державної влади, інші державні органи;

• органи місцевого самоврядування;

• органи влади АРК;

• інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські

функції відповідно до законодавства та рішення яких

є обов'язковими для виконання.


У кого запитувати публічну інформацію (розпорядники інформації)?

2. Особи, що виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків;

3. Юридичні особи, що фінансуються з бюджету - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів;

4. Суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, -стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.

Приклад: ГО отримала бюджетне цільове фінансування певного проекту і вона повинна надавати на запит інформацію про використання бюджетних коштів, але не інших (залучених як членські внески, пасивні доходи, недержавні гранти тощо.)


У кого запитувати публічну інформацію (розпорядники

інформації)?

5. Суб'єкти господарювання, які володіють:

• інформацією про стан довкілля;

• інформацією про якість харчових продуктів і предметів

побуту;

• інформацією про аварії, катастрофи, небезпечні природні

явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть

статися і загрожують здоров'ю та безпеці громадян;

• іншою інформацією, що становить суспільний інтерес

(невичерпний перелік категорій такої інформації

наведено у ст. 29 ЗУ “Про інформацію” в ред. від 11 січня

2011 р.).


Як запитувати? Подання інформаційного запиту:

• Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій

формі (поштою, факсом, телефоном, електронною

поштою) на вибір запитувача.

* Але важливі запити варто надсилати поштою

(можна з описом вкладеного і повідомлення про

вручення) і просити офіційну відповідь у письмовій

формі.


Цікавий приклад:

Адміністрація Президента розмістила на сайті

Президента зразки форм для складання і контакти для

направлення інформаційних запитів у відповідному

розділі "Доступ до публічної інформації".

• http://www.president.gov.ua/content/pub_info.html

• http://www.vidkrytist.org.ua/

http://www.president.gov.ua/content/pub_info.html


http://www.vidkrytist.org.ua/


Цікавий приклад:http://www.president.gov.ua/content/pub_info.html



Цікавий приклад:


Оформлення запиту довільне, але запит має містити

такі обов'язкові компоненти:

1. ім’я запитувача (від кого), його адреса, телефон;

2. загальний опис запитуваної інформації чи змісту

запитуваного документа (або реквізити);

3. підпис і дату (для письмових запитів).

Від кого писати запит

Запит може бути подано:

1. Фізичною особою;

2. Юридичною особою;

3. Об'єднанням громадян без статусу юрособи.

• Найпростіше надсилати запит від фізособи, оскільки в

інших випадках розпорядник інформації можливо

захоче бачити підтвердження статусу запитувача.

• Наприклад, починають вимагати написання запиту на

бланку, проставляння на ньому печатки, вихідного

номеру тощо.


Інформація на запит надається безкоштовно, але:

• Виготовлення копій документів обсягом більш як

10 сторінок передбачає відшкодування запитувачем

фактичних витрат на копіювання та друк

• Обсяг фактичних витрат визначається відповідним

розпорядником у межах граничних норм, установлених

Кабінетом Міністрів України

(див. Постанову КМУ №740 від 13.07.2011)

• У разі якщо розпорядник інформації не встановив

розміру плати, інформація надається безкоштовно. Так

само - при наданні особі інформації, що становить

суспільний інтерес


Надання відповіді на запит

• Відповіддю може бути як надання запитуваної

інформації, так і відмова (повна або часткова).

• Відповідь на запит має надаватися не пізніше

5 робочих днів з дня отримання запиту, але його може

бути продовжено до 20-и днів, якщо потрібне надання

великого обсягу інформації чи її пошук серед значної

кількості даних. Про продовження строку розпорядник

інформації повідомляє запитувача в письмовій формі з

обґрунтуванням не пізніше п’яти робочих днів з дня

отримання запиту


Підстави для відмови:

1. розпорядник інформації не володіє і не зобов’язаний

відповідно до його компетенції, передбаченої

законодавством, володіти інформацією, щодо якої

зроблено запит;

2. інформація, що запитується, належить до категорії

інформації з обмеженим доступом відповідно до

частини другої статті 6 Закону;

3. особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила

передбачені фактичні витрати, пов’язані з

копіюванням або друком

4. не дотримано вимог щодо змісту запиту.


Переадресування запиту

• Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною

інформацією, але якому за статусом або характером

діяльності відомо або має бути відомо, хто нею

володіє, зобов’язаний направити цей запит належному

розпоряднику з одночасним повідомленням про це

запитувача. У такому разі відлік строку розгляду

запиту на інформацію починається з дня отримання

запиту належним розпорядником.


Cтаття 25 Закону України «Про інформацію».

Журналіст має право:

1. Здійснювати письмові, аудіо- та відеозаписи із

застосуванням необхідних технічних засобів, за

винятком випадків, передбачених законом.


Стаття 307 Цивільного кодексу України Захист інтересів фізичної особи при проведенні фото-, кіно-, теле- та відеозйомок

1. Фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку лише за її згодою. Згода особи на знімання її на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку припускається, якщо зйомки проводяться відкрито на вулиці, на зборах, конференціях, мітингах та інших заходах публічного характеру.

2. Фізична особа, яка погодилася на знімання її на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку, може вимагати припинення їх публічного показу в тій частині, яка стосується її особистого життя. Витрати, пов'язані з демонтажем виставки чи запису, відшкодовуються цією фізичною особою.

3. Знімання фізичної особи на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку, в тому числі таємне, без згоди особи може бути проведене лише у випадках, встановлених законом.

(Глава 22 Особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи).


Стаття 308 Цивільного кодексу України. Охорона інтересів

фізичної особи, яка зображена на фотографіях та в інших

художніх творах

1. Фотографія, інші художні твори, на яких зображено фізичну

особу, можуть бути публічно показані, відтворені, розповсюджені

лише за згодою цієї особи


Стаття 307 Цивільного кодексу України (Захист

інтересів фізичної особи при проведенні фото-, кіно-

, теле- та відеозйомок) не поширюється на державних

службовців під час виконання ними посадових

обов'язків!


Стаття 307 Цивільного кодексу України (Захист

інтересів фізичної особи при проведенні фото-, кіно-

, теле- та відеозйомок) не поширюється на державних

службовців під час виконання ними посадових

обов'язків!

Чому?


Стаття 271 Цивільного кодексу України. Змістособистого немайнового права

1. Зміст особистого немайнового права становить можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя.

Стаття 1 Закону України «Про державну службу». Державна служба і державні службовці

Державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.


Наказ Міністерства внутрішніх справ

України, 27.03.2009, № 111, пункт 28.

Взаємовідносини працівників підрозділів ДПС з

учасниками дорожнього руху

28.9.3 З метою запобігання конфліктним

ситуаціям, об'єктивного розгляду справ, а також як

допоміжний засіб для попередження протиправних дій

та розкриття правопорушень допускається

використання фото-, кінозйомки, відеозапису та

звукозаписувальної техніки, а під час оформлення

матеріалів ДТП воно є обов'язковим.

95% судових справ за участю

журналістів



• 95% справ які розглядає суд, коли однією з сторін є

журналіст – справи про спростування недостовірної

інформації, захист честі гідності та ділової

репутації, відшкодування моральної шкоди.

• як правило всі ці вимоги містяться всі одночасно в

одному позові



У більшості із цих справ суд з'ясовує два основних

питання:

1) Чи відповідали факти дійсності

(достовірна/недостовірна інформація)?

2) Чи була поширена інформація фактом, або

оціночним судженням?

Чи відповідали факти дійсності


Цивільний кодекс України. Стаття 277.

Спростування недостовірної інформації

1) Фізична особа, особисті немайнові права якої

порушено внаслідок поширення про неї та (або)

членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на

відповідь, а також на спростування цієї інформації.

2) Негативна інформація, поширена про

особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її

поширила, не доведе протилежного (презумпція

добропорядності)

Чи відповідали факти дійсності


3) Спростування недостовірної інформації здійснюється

особою, яка поширила інформацію.

4) Якщо особа, яка поширила недостовірну

інформацію, невідома, фізична особа, право якої

порушено, може звернутися до суду із заявою про

встановлення факту недостовірності цієї інформації та її

спростування.

5) Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у

друкованих або інших засобах масової інформації, має

право на відповідь, а також на спростування

недостовірної інформації у тому ж засобі масової

інформації в порядку, встановленому законом.

6) Спростування недостовірної інформації здійснюється

незалежно від вини особи, яка її поширила.

Чи була поширена інформація

фактом, або оціночним судженням?

Закону України «Про інформацію» від 02.10.1992 р.

«Ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за

висловлення оціночних суджень. Оціночними

судженнями, за винятком образи чи наклепу, є

висловлювання, які не містять фактичних

даних, зокрема критика, оцінка дій, а також

висловлювання, що не можуть бути витлумачені як

такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер

використання мовних засобів, зокрема вживання

гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не

підлягають спростуванню та доведенню їх

правдивості».



Постанова пленуму ВСУ №1 Про судову практику у

справах про захист гідності та честі фізичної особи,

а також ділової репутації фізичної та юридичної

особи

1) Вирішуючи питання про визнання поширеної

інформації недостовірною, суди повинні визначати

характер такої інформації та з’ясовувати, чи є вона

фактичним твердженням, чи оціночним судженням».



Постанова пленуму ВСУ №1…

2) Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК не є

предметом судового захисту оціночні

судження, думки, переконання, критична оцінка

певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням

суб’єктивної думки і поглядів відповідача, не можна

перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на

відміну від перевірки істинності фактів) і

спростувати, що відповідає прецедентній судовій

практиці Європейського суду з прав людини при

тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Рішення Європейського суду з прав

людини

«Українська Прес-Група проти України», 29 березня

2005 року

«У своїй практиці суд розрізняє факти та оціночні

судження. Якщо існування фактів може бути

підтверджене, правдивість оціночних суджень є

нездійсненною і порушує свободу висловлення думки як

таку, що є фундаментальною частиною права, яке

охороняється статтею 10 Конвенції про захист прав і

основних свобод людини».

Рішення Європейського суду з прав

людини

«Лінгенс проти Австрії» 08 липня 1986

«Однак навіть якщо висловлювання є оціночним

судженням, пропорційність втручання має залежати від

того, чи існує достатній фактичний базис для

оспорюваного висловлювання.

Залежно від обставин конкретної справи

висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути

перебільшеним за відсутності будь-якого фактичного

підґрунтя».

Факт або оціночне судження?

Судова справа №1.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

апеляційного суду Рівненської області, публікація в

районній газеті «Надслучанський вісник»

«Прокурор вимагає квартиру, йому

положено, звичайно. Ми розцінюємо це як завуальована

взятка, дань, хабар прокурору»


Судова справа №2.

Печерський районний суд м. Києва, передача «Велика

політика»

«Якщо, наприклад, міністр нашої команди ОСОБА_1 і

міністр команди ОСОБА_4, ОСОБА_5 були помічені в

прямій корупції їх сьогодні в уряді немає»


Судова справа №3

Московський районний суд м. Харкова, публікація в бюлетені

"Редукціон"

«Причина банальна. Очевидно, чиновникам Министерства

юстиции дали взятку представители Тендерной палаты

Украины, чтобы они «запороли» прохождение проекта

постановления Кабинета Министров. Другого объяснения

я для себя найти не могу, учитывая, что премьер-министр

Украины обращался в Верховный Совет с просьбой

отмены Закона, министр экономики на заседании

Кабинета Министров объявил о создании совета, а совет

так и не был создан».



Миколаївський районний суд Львівської області, в газеті

«Інформатор» (№ 19) була надрукована стаття «Держава не

може? Інвестор «допоможе»!»

ЗАТ «Енергія Новий Розділ», «… отримавши від міста

майнову частку, не перечислило МДКП

«Розділтеплокомуненерго» 4240000 грн. …», чим порушило

вимоги податкового законодавства. Також публікація

містила відомості щодо незаконної експлуатації Закритим

акціонерним товариством «Енергія Новий Розділ»

турбогенератора з інвентарним номером 648, який на той

час належав МДКП «Розділтеплокомуненерго»



Кіровський районний суд м. Кіровоград, газета «Україна-Центр», стаття «Без свидетелей»

«И не было сомнений, что охотники были мягко говоря нетрезвыми». «В местном баре, где компания отдыхала вечером 16 июня, побывали все желающие журналисты, убедились в рассказываемом…». «Самое невероятное и вызывающее ужас из них это то что было действительно сафари и что жертва была не одна». «Еще говорят, что ОСОБА_3 могли сбить машиной и перебить позвоночник». «Этим объясняют то, что голова покойного болталась отдельно от тела». «Говорят, что бывший прокурор района ОСОБА_1 на допросе расколется довольно быстро, потому что на самом деле трусоват, а геройствовал исключительно под «крышей».



Печерський районний суд м. Києва, публікація в газеті «Комсомольська правда в Україні»

«Подтянулся к ним еще один «владелец заводов, газет, пароходов»некто ОСОБА_1. Правда с криминальным прошлым и сейчас под следствием, но зато со своими СМИ, телеканалами АТВ, которые вот-вот суд и прокуратура могут лишить лицензии по иску Нацсовета по телевидению и радиовещанию за призывы к насильственному изменению конституционного строя Украины, к агрессивным действиям и т.д.»



Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської

області, публікація в газеті «Популярні відомості»

«Предприниматель встал и произнес в ответ

критическую речь о работе Павлоградской милиции.

Суть его выступления сводилась к тому, что в

городе много точек торговли наркотиками и

самогоном, но милиция ими не занимается, а вместо

этого не дает спокойно работать законопослушным

предпринимателям, которые имеет легальный,

честный бизнес».

Винятки: межі допустимої критики

Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї

Ради Європи про право на недоторканість

приватного життя.

Зазначається, що публічними фігурами є особи, які

обіймають державні посади і (або) користуються

державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну

роль у суспільному житті (у галузі

політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті

чи в будь-якій іншій галузі).

Винятки: межі допустимої критики

Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації (далі - Декларація), схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи

У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися “виставити” себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того,як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

Приклад: рішення Європейського суду з

прав людини

«Українська Прес-Група проти України» 29 березня

2005 року.

«Суд вважає, що публікації містили критику двох

політиків, яка була викладена

жорстокою, полемічною, саркастичною мовою. Немає

сумніву, що для позивачів вони були образливим і

навіть шокуючими. Проте, обираючи свою

професію, вони залишили себе відкритими для суворої

критики і пильного нагляду; це той тягар, який

політики мають прийняти в демократичному

суспільстві».

Приклад: рішення Європейського суду з

прав людини

«Лінгенс проти Австрії» 08 липня 1986

«Межі допустимої критики є ширшими, коли вона

стосується власне політика, а не приватної особи. На

відміну від останньої, перший неминуче і свідомо

відкривається для прискіпливого аналізу кожного свого

слова і вчинку як з боку журналістів, так і широкої

громадськості і, як наслідок, повинен виявляти до

цього більше терпимості»

Приклад: Верховний суд України

Постанова Пленуму ВСУ від 27.02.2009 р. № 1

«Межа допустимої критики щодо політичного діяча чи

іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої

пересічної особи. Публічні особи неминуче

відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів

та вчинків і повинні це усвідомлювати».

Приклад: судова справа

Шепетівський міськрайонний суд Хмельницької

області

ОСОБА_2 (місцевий чиновник) звернувся в суд з

позовом до кореспондента газети «Подільський кур'єр»

ОСОБА_3 та редакції газети «Подільський кур'єр» про

захист честі, гідності, ділової репутації та стягнення

моральної шкоди.


• «До влади прийшов соціаліст ОСОБА_4, який

притягнув своїм першим заступником знеславленого

вчорашнього начальника Кліментовицької тюрми

ОСОБА_2, якого з тріском пішли з роботи і той

тинявся у безробітних»,

• «Перший заступник, не маючи права, без відповідного

подання та присутності ОСОБА_5, самочинно вивів

його із складу колегії» та «він порушив чинне

законодавство»,

• «Нібито ОСОБА_2 мав «переселитися» з кабінету в

тюремну камеру підлеглої на той час йому установи.

. . Тим часом став безробітним».


1) В своєму рішенні український суд посилається на рішення «Лінгенс проти Австрії» та «Українська Прес-Група проти України», щодо допустимих меж критики публічних осіб, які є більшими… «а тому вважає, що вимоги позивача є безпідставними, необґрунтованими, без доказів умислу та вини у заподіянні позивачу моральної шкоди».

2) «Автор статті звертався до оціночних суджень, а не до фактів, які не підлягають доведенню, твердження журналіста, які містилися у статтях були оціночним судженням. Заголовок статті і інших елементів суд встановлює такими, що вони підпадають під визначення оціночних суджень журналіста у формі тієї риторики, яку обрав журналіст і яка не підлягає доведенню».

3) «А ті доводи на виправдання його втручання щодо доброї репутації публічної особи ОСОБА_2, були відповідними і достатніми».

Винятки: звільнення від

відповідальності

Стаття 42 Закону України «Про інформацію». Звільнення від відповідальності

Редакція, журналіст не несуть відповідальності за публікацію відомостей, які не відповідають дійсності, принижують честь і гідність громадян і організацій, порушують права і законні інтереси громадян або являють собою зловживання свободою діяльності друкованих засобів масової інформації і правами журналіста, якщо:

1) ці відомості одержано від інформаційних агентств або від засновника (співзасновників);

2) вони містяться у відповіді на інформаційний запит щодо доступу до офіційних документів і запит щодо надання письмової або усної інформації, наданої відповідно до вимог Закону України "Про інформацію";

Винятки: звільнення від

відповідальності

3) вони є дослівним відтворенням офіційних виступів

посадових осіб державних органів, організацій і об'єднань

громадян;

4) вони є дослівним відтворенням матеріалів, опублікованих

іншим друкованим засобом масової інформації з

посиланням на нього;

5) в них розголошується таємниця, яка спеціально

охороняється законом, проте ці відомості не було

отримано журналістом незаконним шляхом.

Приклад: справа газети «Ехо»

Фрагмент позову:

Позивач звернувся в суд з позовом в обґрунтування

якого в судовому засідання його представник зазначав,

що ВІДПОВІДАЧ в додатку до газети «Ехо» в №ХХ від

ХХ.ХХ.ХХ розмістив публікацію автора ОСОБА_1

«Незнакомец достал из машины охотничье ружье,

выстрелил нам под ноги, после чего

поинтересовался: кому еще предъявить разрешение

на отлов рыбы?», в якій відносно позивача булла

викладена неправдива інформація, та завдав

моральної шкоди репутації позивача, як державного

органу.

Приклад: справа газети «Ехо»

Рішення суду:

Судом встановлено, що дана публікація була

надрукована з посиланням на джерело її одержання

інший друкований засіб масової інформації газету

«Факти», - і є дослівним відтворенням матеріалів іншого

друкованого засобу.

Таким чином, вимоги позивача щодо визнання

інформації недостовірною та ї

спростування, пред'явлені до ТОВ «Редакція газети

«Ехо» є безпідставними.

Суд вирішив в задоволенні позовних вимог відмовити

повністю.

Обмеження

Стаття 163 Кримінального кодексу України.Порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв'язку або через комп'ютер

• порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв'язку або через комп'ютер;

• ті самі дії, вчинені щодо державних чи громадських діячів або вчинені службовою особою, або з використанням спеціальних засобів, призначених для негласного зняття інформації.

• штраф від 50 до 100 н.м.д.г. або виправні роботи до 2-х років або обмеження волі до 3-х років

Обмеження

• Стаття 182 Кримінального кодексу України.

Порушення недоторканності приватного життя

• незаконне збирання, зберігання, використання або

поширення конфіденційної інформації про особу без її

згоди або поширення цієї інформації у публічному

виступі, творі, що публічно демонструється, чи в

засобах масової інформації.

• штраф до 50 н.м.д.г. або виправні роботи до 2-х років

або арешт до 6 місяців або обмеження волі до 3-х

років.

Як застрахуватися від позову та

відповідальності?• По перше – застрахуватися від позову повністю не

можливо, його все одно можуть подати до суду (право

кожного громадянина).

Як застрахуватися від позову та

відповідальності?• По перше – застрахуватися від позову повністю не

можливо, його все одно можуть подати до суду (право

кожного громадянина).

• Але, по-друге, можна застрахуватися від негативних

наслідків позову і відповідальності. Від чого залежить

на чиєму боці буде суд?

Як себе убезпечити і захистити?

1) Дотримуватися вимог чинного

законодавства.

2) Дотримуватися журналістських стандартів.

Приклад: газета Flux проти Молдови

Рішення Європейського Суду у правах людини

(ЄСПЛ) у справі газети Flux проти держави Молдова

Газета Flux опублікувала 4 лютого 2003 г. статтю «Учнів

ліцею ім. Спіру Харета топчуть ногами». Стаття

базувалася на анонімному листі, отриманому від нібито

групи батьків учнів цього навчального закладу. У листі

критикувалися перевантаженість класів і відсутність

адекватних умов для навчання. У ньому зазначалося

також, що директор ліцею не використовував фонди

навчального закладу на потрібні цілі і що він брав хабарі

у розмірі $200–500 за зарахування дітей до ліцею.


Рішення національних судів Молдови:

• Директор ліцею подав на газету позов, у результаті

чого вона була змушена опублікувати спростування у

15-денний термін та виплатити директору 1350 леєв.

• Вищі судові інстанції залишили в силі це рішення, тому

газета звернулася до ЄСПЛ, вважаючи, що порушено її

право на вільне висловлювання.


Європейський Суд у правах людини (ЄСПЛ)

прийняв рішення на користь держави Молдова

• Судді звернули особливу увагу, що газета не

заручилася думкою директора ліцею і допустила

відхилення від професійних норм журналістської

етики.

• ЄСПЛ дійшов думки, що «рішення національних

судових інстанцій встановило правильну рівновагу

процедур між інтересами позивача та газети».

Журналістські стандарти

Головні нормативні джерела, де відображені

журналістські стандарти:

1) Чинне законодавство України

2) Кодекс професійної етики українського журналіста

3) Етичний кодекс українського журналіста

4) Декларація принципів поведінки журналістів

(Міжнародної федерації журналістів)

5) Міжнародні стандарти та принципи журналістської

етики

Журналістські стандарти

Основні журналістські стандарти:

1) Баланс думок і точок зору

2) Оперативність

3) Посилання на джерела

4) Відокремлення фактів від коментарів

5) Точність подачі інформації

6) Повнота представлення фактів та інформації по

проблемі

1. Баланс думок і точок зору

Пункт 10 Етичного кодексу українського журналіста:

«Точки зору опонентів, в тому числі тих, хто став

об’єктом журналістської критики, мають бути

представлені збалансовано. Так само мають бути

подані оцінки незалежних експертів».

2. Оперативність

Пункт 1 Кодексу професійної етики українського

журналіста:

«Головний обов'язок журналіста – сприяти

забезпеченню права громадян на одержання

оперативної інформації».

3. Посилання на джерела


«Найпершим обов’язком журналіста є повага до права

громадськості на повну та об’єктивну інформацію про

факти та події. Будь-яка тема потребує максимально

повного набору фактів і думок. Тому завдання

журналіста все це знайти в компетентних

джерелах».

Міжнародна декларація принципів поведінки

журналістів:

«Журналіст зобов'язаний подавати інформацію,

посилаючись на факти, походження яких він / вона

знає».

4. Відокремлення фактів від коментарів


«Факти, судження та припущення мають бути чітко

відокремлені одне від одного».

5. Точність подачі інформації

Частина 2 статті 302 Цивільного кодексу України

«Фізична особа, яка поширює інформацію, зобов’язана

переконатися в її достовірності».

Пункт 1 Кодексу професійної етики українського

журналіста

«Журналіст поширює і коментує лише ту інформацію, у

правдивості якої переконаний. Він уникає неповноти або

неточностей чи викривлень інформації, які могли б завдати

моральної шкоди честі та гідності людини, неприпустимі з

його боку недостовірні повідомлення».

Міжнародна декларація принципів поведінки журналістів

«Повага до істини та права громадськості на правду -

перший обов'язок журналіста».

6. Повнота представлення фактів та

інформації по проблемі

Пункт 6 Етичного кодексу українського журналіста





журналіста все це знайти в компетентних джерелах».

Поширення інформації і

відповідальність

Ч. 3. Статті 277 Цивільного кодексу України

Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного. Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного.

* коментар, під інформацією мається на увазі «факти», а не оціночні судження



Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій» від 28.09.1990 р. № 7:

«Відповідач повинен довести, що поширені ним відомості відповідають дійсності. На позивача покладається обов'язок довести лише факт поширення відомостей, які його ганьблять, особою, до якої пред'явлений позов».

* коментар, під інформацією мається на увазі «факти», а не оціночні судження



Позивач: повинен довести факт поширення відомостей Відповідачем.

Відповідач: повинен довести, що поширені ним відомості відповідають дійсності.

Хто відповідає?

Постанова № 1 Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», п. 9:

1) Відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації.

2) Якщо позов пред'явлено про спростування інформації, опублікованої в засобах масової інформації, то належними відповідачами є автор і редакція відповідного засобу масової інформації чи інша установа, що виконує її функції, оскільки згідно зі статтею 21 Закону про пресу редакція або інша установа, яка виконує її функції, здійснює підготовку та випуск у світ друкованого засобу масової інформації.

Хто відповідає?

3) У разі, коли редакція друкованого засобу масової інформації не має статусу юридичної особи, належним відповідачем є юридична особа, структурним підрозділом якої є редакція. Якщо редакція не є структурним підрозділом юридичної особи, то належним відповідачем виступає засновник друкованого засобу масової інформації.

4) У випадку, коли інформація була поширена у засобі масової інформації з посиланням на особу, яка є джерелом цієї інформації, ця особа також є належним відповідачем.

5) При опублікуванні чи іншому поширенні оспорюваноїінформації без зазначення автора (наприклад, у редакційній статті) відповідачем у справі має бути орган, що здійснив випуск засобу масової інформації.

Моральна шкода

Стаття 280 Цивільного кодексу:

Якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню

Постанова № 1 Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року:

Способами захисту гідності, честі чи ділової репутації від поширення недостовірної інформації можуть бути, крім права на відповідь та спростування недостовірної інформації, також і вимоги про відшкодування збитків та моральної шкоди, заподіяної такими порушеннями як фізичній, так і юридичній особі.


Частини 2 статті 23 Цивільного кодексу:

Моральна шкода полягає у приниженні честі та гідності

фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або

юридичної особи.


Хто має право на відшкодування?

• Право на відшкодування моральної шкоди має

фізична особа, честь, гідність та ділову репутацію якої

принижено, або юридична особа у зв’язку з

приниженням її ділової репутації.

• Проте у ст. 49 Закону України “Про інформацію”

зазначено, що органи державної влади, органи

місцевого самоврядування як позивачі у справах про

захист честі, гідності та ділової репутації вправі

вимагати в суді лише спростування недостовірної

інформації та не мають права вимагати відшкодування

моральної (немайнової) шкоди.


Хто відшкодовує?

• Як відповідачі до участі притягаються автор та орган

засобу масової інформації, що їх поширив.

• Відповідно до ст.17 Закону України “Про державну

підтримку засобів масової інформації та соціальний

захист журналістів” у разі заподіяння моральної шкоди

засобом масової інформації та журналістом на них

покладається солідарна відповідальність з

урахуванням міри вини кожного.

• Стаття 1190 ЦК України: Особи, спільними діями або

бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть

солідарну відповідальність перед потерпілим


Хто відшкодовує?

• Статтею 543 Цивільного кодексу України передбачено

право кредитора в разі солідарного обов'язку

боржників (солідарних боржників) вимагати виконання

обов'язку (тобто заявити вимогу про відшкодування

збитків) частково або в повному обсязі як від усіх

боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

• Стаття 1190 Цивільного кодексу: За заявою

потерпілого суд може визначити відповідальність

осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповідно до

ступеня їхньої вини.


Розмір відшкодування?

Постанова № 1 Пленуму Верховного Суду України від

27 лютого 2009 року

• При визначенні розміру моральної шкоди судам слід

виходити із засад справедливості, добросовісності та

розумності.

• При цьому визначений розмір грошового

відшкодування має бути співмірний із заподіяною

шкодою і не повинен призводити до припинення

діяльності засобів масової інформації чи іншого

обмеження свободи їх діяльності.

Поширення інформації в мережі

Інтернет

Стаття 1 Закону України «Про телекомунікації»

Інтернет – всесвітня інформаційна система загального

доступу, яка логічно зв’язана глобальним адресним

простором та базується на Інтернет-

протоколі, визначеному міжнародними стандартами

Інтернет ЗМІ

• Законами України «Про захист суспільної моралі», «Про

недержавне пенсійне забезпечення» застосовується термін

«електронний засіб масової інформації».

• У примітці до пункту 14 Положення про порядок акредитації

журналістів і технічних працівників засобів масової

інформації при Верховній Раді України, затвердженого

Розпорядженням Голови Верховної Ради України від 19

травня 2006 року № 420, визначено особливості подання

заявки на акредитацію Інтернет-виданням.

Інтернет ЗМІ

• Законами України «Про захист суспільної моралі», «Про

недержавне пенсійне забезпечення» застосовується термін

«електронний засіб масової інформації».

• У примітці до пункту 14 Положення про порядок акредитації

журналістів і технічних працівників засобів масової

інформації при Верховній Раді України, затвердженого

Розпорядженням Голови Верховної Ради України від 19

травня 2006 року № 420, визначено особливості подання

заявки на акредитацію Інтернет-виданням.

• Але чіткого юридичного підґрунтя визначення інтернет-

ЗМІ немає.

Інформація в Інтернет: хто поширює, як

поширює і хто відповідає?

Вищий господарський суд України, який у своєму Інформаційному листі від 28.03.2007 № 01-8/184 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про інформацію»

«У разі розміщення інформації в мережі Інтернет у вигляді, доступному для публічного ознайомлення, особа, чиї права та законні інтереси порушені її поширенням, може подавати відповідні позовні вимоги до власника веб-сайту, на якому розміщена ця інформація. Дані про власника веб-сайту можуть бути витребувані відповідно до вимог статей 30 та 65 ГПК від товариства з обмеженою відповідальністю “Хостмайстер”, яке на даний час адмініструє систему реєстрації та обліку доменних назв і адресу українського сегмента мережі Інтернет».


поширює і хто відповідає?Постанова № 1 Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»

1) Належним відповідачем у разі поширення оспорюваноїінформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві.

2) Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації.


поширює і хто відповідає?3) Дані про власника веб-сайта можуть бути витребувані в

адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.

4) Якщо недостовірна інформація, що порочить гідність, честь чи ділову репутацію, розміщена в мережі Інтернет на інформаційному ресурсі, зареєстрованому в установленому законом порядку як засіб масової інформації, то при розгляді відповідних позовів судам слід керуватися нормами, що регулюють діяльність засобів масової інформації.

5) Відповідно до статті 277 ЦК судовий захист гідності, честі та ділової репутації внаслідок поширення про особу недостовірної інформації не виключається і в разі, якщо особа, яка поширила таку інформацію, невідома (наприклад, при направленні анонімних або псевдонімних листів чи звернень, смерті фізичної особи чи ліквідації юридичної особи, поширення інформації в мережі Інтернет особою, яку неможливо ідентифікувати, тощо). У такому випадку суд вправі за заявою заінтересованої особи встановити факт неправдивості цієї інформації та спростувати її в порядку окремого провадження.

Приклад: США

• У 2007 році американська медіакомпанія "Viacom"

вперше звинуватила Google і його сервіси YouTube у

порушенні авторських прав. Підставою для цього

стало розміщення відеороликів, що містять

матеріали, які були захищені копірайтом. Ця справа

закінчилася перемогою Google в червні минулого року.

Тоді було відхилено вимогу про відшкодування збитку

у розмірі 1 млрд. доларів. Адже суд визнав, що

YouTubо подібні сервіси не несуть відповідальності за

дії Інтернет-користувачів.

Приклад: Франція

Компанія Yahoo! Розмістила на своєму сайті веб-сторінкудля проведення аукціонів, на яких зареєстровані користувачі могли продавати та купувати різні речі. На аукціон було запропоновано нацистські атрибути – уніформа, книга “Майн Кампф”, фільми, музика. При продажу цих предметів компанія Yahho! Виступала як посередник. Оскільки компанія була заснована в США, де немає заборони на поширення нацистських атрибутів, проблем не виникало. Однак, сайт був доступний у всьому світі.

Рішення французького Суду:

1) оскільки сайт був доступний на території Франції, дії підпадають під юрисдикцію Франції;

2) судовий припис заблокувати доступ усіх французьких користувачів послуг до сайту.

Приклад: статті про Луценка на

obozrevatel.com


«Володільцем (власником) доменного імені obozrevatel.com в пошуковій базі даних зареєстрованих доменних імен WHOIS (whois.net), на яку також посилається національний реєстратор доменних імен компанія IMENA.UA (imena.ua) зазначено Товариство з обмеженою відповідальністю «Золота Середина» (в особі Михайла Кривди)».

Рішенням районного суду позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

На виконання рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області «Обозреватель» розміщує наступний текст спростування.

Приклад: справа блогера

konf-news.blogspot.comФрагмент позову:

ОСОБА_4 звернувся з позовом до ОСОБА_3 про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації. В позовній заяві Позивач просить визнати недостовірною та такою, що порочить та принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_4 (адреса: 95000, АДРЕСА_1), інформацію, викладену, розміщену, розповсюджену на сайті http://konf-news.blogspot.com/, під назвою «Конференція Мегаполіс»

Суд вирішив:

Позов задовольнити. Визнати недостовірною та такою, що порочить та принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_4 (адреса: 95000, АДРЕСА_1), інформацію, викладену, розміщену, розповсюджену на сайті http://konf-news.blogspot.com/, під назвою «Конференція Мегаполіс».

* Коментар: на сторінці блогу були розміщені контактні дані блогера

Приклад: справа Однокласники.ру


Позивач вважає, що у зв'язку з цим відповідач 19.05.2011 року розмістила на інтернет-сайті "Однокласники.ру" зухвалий текст, що завдав йому морального болю і страждань, виставив його в негативному світлі перед великою кількістю людей.

Відповідачем ОСОБА_2. заявила, що нею не проводилось жодних дій щодо поширення негативної інформації стосовно позивача на сайті «Однокласники.ру». Хто вніс цю інформацію їй не відомо.


Судом встановлено, що згідно доданих позивачем ОСОБА_1 сканованих зображень з Інтернет-ресурсу «Однокласники.ру відносно нього 19.05.2011 року був розміщений негативний текст ІНФОРМАЦІЯ_1. Даний текст був розповсюджений на інтернет-сайті «Однокласники.ру» на сторінці відповідача ОСОБА_2

Однак позивачем не надано жодного доказу, що саме відповідач ОСОБА_2 розповсюдила дані відомості. В зв'язку з цим суд вважає за необхідне відмовити в позові.

Приклад: справа Однокласники.ру


ОСОБА_2 звернувся до суду з позовною заявою до Закритого акціонерного товариства «Время» про захист честі, гідності та ділової репутації, посилаючись на те, що 16 лютого 2011 року на Інтернет -порталі «Время», яке належить ЗАТ «Время» був розміщений негативний матеріал.

Представник відповідача пояснив, що ЗАТ «Время» не має в Інтернеті свого сайту, кому належить вказаний позивачем сайт їм не відомо. Вони не розміщали ніякої інформації відносно ОСОБА_2.


Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта , особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві.

Позивач не довів, що ЗАТ «Время» являються автором інформаційного матеріалу, якій він оспорює. Таким чином позивачем не доведено причинного зв’язку між протиправними діями відповідача та порушенням прав позивача.

Захист журналістських джерел

• Журналіст (за певними виключеннями) зобов'язаний

посилатися на джерела своєї інформації.




• «Посилання на джерела» є однім із етичних

принципів роботи журналіста.




• «Посилання на джерела» є однім із етичних

принципів роботи журналіста.

• Принцип журналістської етики «Посилання на

джерела» також перекликається з принципом

«точності» та «повноти представлення інформації»

(достовірності).







журналіста все це знайти в компетентних

джерелах».

Міжнародна декларація принципів поведінки

журналістів:

«Журналіст зобов'язаний подавати

інформацію, посилаючись на факти, походження яких

він / вона знає».



• Коли виникає необхідність у нерозголошенні

джерел інформації (захисті журналістських

джерел)?

• Коли джерело – суб'єкт, який повідомив

інформацію, не бажає, щоб факт таких його дій

розголошувався, оскільки це може становити для

нього певну небезпеку. Зазвичай це фізична особа.

• Журналістські стандарти вимагають нерозкривати

джерела інформації, якщо таке розкриття спричинить

для них загрозу (адже це відіб’є в джерел охоту в

подальшому співпрацювати зі ЗМІ й громадськість

може не дізнатися про щось важливе).


Із рішення Європейського суду в справі «Гудвін проти Великобританії»

«Захист журналістських джерел є однією з базових умов свободи преси, як це визнано і відображено в декількох міжнародних механізмах, включаючи спеціальну Рекомендацію Комітету Міністрів Ради Європи. За відсутності такого захисту джерела не матимуть стимулів допомагати пресі в інформуванні громадськості щодо питань, які становлять публічний інтерес. Внаслідок цього важливу роль преси як “сторожового пса” демократії буде знівельовано й вона не буде здатна надавати точну й достовірну інформацію громадськості. З огляду на важливість захисту журналістських джерел для свободи преси в демократичному суспільстві та зважаючи на потенційний охолоджувальний ефект, який справляє наказ щодо обов’язкового розкриття джерел, втручання не може бути визнано сумісним зі стандартами статті 10 Конвенції, якщо тільки це не виправдано більш вагомим суспільним інтересом».


• Частина 3 статті 25 ЗУ “Про інформацію” закріплює

право журналіста не розкривати джерело або

інформацію, яка дозволяє його встановити джерело

(напр. його місце проживання), крім випадків

постановлення судом відповідного рішення.


• Частина 3 статті 25 ЗУ “Про інформацію” закріплює

право журналіста не розкривати джерело або

інформацію, яка дозволяє його встановити джерело

(напр. його місце проживання), крім випадків

постановлення судом відповідного рішення.

• Ст. 69 Кримінально процесуального кодексу України

1960 р. (діючого тепер) – перелік осіб, яких не може

бути допитано як свідків. Журналістів у ньому немає.


ПРОЕКТ нового Кримінально процесуального

кодексу України:

• Ч. 2 ст. 65: Не можуть бути допитані як свідки…

журналісти - про відомості, які містять конфіденційну

інформацію професійного характеру, надану за умови

нерозголошення авторства або джерела інформації.

• Ч. 2 ст. 275: Забороняється залучати до

конфіденційного співробітництва під час проведення

негласних слідчих дій адвокатів, нотаріусів, медичних

працівників, священнослужителів, журналістів, якщо

таке співробітництво буде пов'язане з розкриттям

конфіденційної інформації професійного характеру.


“Зачіпка для слідчого” і протидія:

• На практиці можуть бути спроби допитати журналіста з

мотивацією, що він не довів наявність угоди з

джерелом про його нерозголошення. Але

Європейський суд з прав людини стоїть на позиції, що

ЗМІ не повинне доводити факт такої угоди, про що

Євросуд чітко заявив у рішенні Sanoma Uitgevers vs

Netherlands (п. 64) від 14 вересня 2010 р.

• А практика Євросуду в Україні прирівняна до джерела

права й обов'язкова до застосування (ст. 17 ЗУ “Про

виконання рішень та застосування практики

Европейского суду з прав людини” від 23.02.2006 р.).


Отже,

відповідно до чинного

законодавства,

розкривати свої

джерела журналіст

зобов'язаний лише

на вимогу суду.

Журналістські розслідування і




ТАЄМНИЦЯ СЛІДСТВА

Стаття 387 Кримінального кодексу України, яка

передбачає покарання у вигляді штрафу від 850 до

1700 гривень або виправні роботи на строк до двох

років за «розголошення без дозволу

прокурора, слідчого або особи, яка провадила дізнання

чи досудове слідство, даних досудового слідства чи

дізнання особою, попередженою в установленому

законом порядку про обов’язок не розголошувати такі

дані».



ТАЄМНИЦЯ СЛІДСТВА

Стаття 387 Кримінального кодексу України, яка

передбачає покарання у вигляді штрафу від 850 до

1700 гривень або виправні роботи на строк до двох

років за «розголошення без дозволу

прокурора, слідчого або особи, яка провадила дізнання

чи досудове слідство, даних досудового слідства чи

дізнання особою, попередженою в установленому

законом порядку про обов’язок не розголошувати такі

дані».


правоохоронні органиПо-перше, важливим та обов’язковим елементом

складу злочину ст. 387 КК України є прямий умисел.


правоохоронні органиПо-перше, важливим та обов’язковим елементом складу злочину ст. 387 КК України є прямий умисел.

По-друге, такі відомості мають:

а) стосуватися обставин розслідуваного злочину, підозрюваних чи звинувачених у ньому осіб та інших доказів у кримінальній справі;

б) бути отримані в ході здійснення дізнання чи досудового слідства;

в) бути закріплені або підлягати закріпленню в матеріалах кримінальної справи у встановленому законом порядку;

г) не підлягати оголошенню без спеціального на те дозволу з боку уповноважених на це осіб.

Приклад: Справа журналіста Сергія

Лещенка• Лещенка залучили до справи свідком після ряду

матеріалів журналістського розслідування, де він

інтерв’ював осіб, які мали відомості у справі про

отруєння Ющенка.






• Формально прокуратура, розслідуючи кримінальні

справи, має право допитувати як свідка кого

завгодно, є встановлений порядок, за яким вона може

вимагати, щоб ця людина прибула як свідок.










• Однак, у цьому випадку прокуратура намагається

через журналіста отримати докази у кримінальній

справі, а не через інших осіб, яких, власне, журналіст

інтерв’ював.










• Однак, у цьому випадку прокуратура намагається

через журналіста отримати докази у кримінальній

справі, а не через інших осіб, яких, власне, журналіст

інтерв’ював.


Лещенка• Як свідка його допитували 7 годин

• Після цього це може заважати йому надалі

висвітлювати це питання отруєння Президента і інші

резонансні питання - бо це потенційно таємниця

слідства, про яку його попередили, як і про можливість

кримінальної відповідальності.

Таємниця слідства: спеціальні випадки

• Існує перелік інформації, яка за будь-яких обставин не

може бути конфіденційною або таємною. Частина 4

статті 30 Закону України «Про інформацію» до

такої, серед іншого, відносить інформацію «стосовно

стану справ із правами і свободами людини і

громадянина, а також фактів їх порушень; про

незаконні дії органів державної влади, органів

місцевого самоврядування, їх посадових та

службових осіб».

• Аналогічні положення містить і Закон України «Про

державну таємницю». І це також не може бути

«таємницею слідства».

Таємниця слідства: спеціальні випадки

• Частина 10 статті 30 Закону України «Про

інформацію»

• «Інформація з обмеженим доступом може бути

поширена без згоди її власника, якщо ця інформація є

суспільно значущою, тобто якщо вона є предметом

громадського інтересу і якщо право громадськості

знати цю інформацію переважає право її власника на

її захист».

Повідомлення в ЗМІ - підстава для

порушення кримінальної справиЄвропейська дослідницька асоціація та громадська

організація «Демократичні ініціативи молоді» на запит

проекту «У-Медіа» Інтерньюз Нетворк, провела

дослідження щодо реакції суспільства і держави на

проведені журналістські розслідування (Кількість

респондентів – 320).

• у 37.3 % випадків реакція влади - позитивною

(публічне визнання фактів й спроби вирішити

проблему),

• у 34.3% - негативна (тиск на редакцію, публічне

звинувачення в поклепах тощо) та

• у 31,8% - реакція відсутня взагалі.


порушення кримінальної справи• За даними опитування, у 61% випадків оприлюднення

розслідування не призвело до проведення офіційного

розслідування.

• Трохи більше, ніж у чверті випадків (28%), матеріал

зацікавив правоохоронців.

• Менше десятої частини розслідувань (8,5%)

проводилися у співпраці з правоохоронцями.

• Значна частка (13,2%) розслідувань правоохоронними

органами за фактами публікацій, як

правило, затримуються або припиняються з невідомих

причин.


порушення кримінальної справи


порушення кримінальної справиСт. 94 Кримінально-процесуального кодексу України

називає приводи або джерела, із яких вказані особи

дізнаються про скоєний злочин або про підготовку до

скоєння злочину. Ними є:

• заяви громадян, організацій, установ, посадових осіб;

• повідомлення представників влади, громадськості та

окремих громадян, які затримали підозрюваного на

місці скоєння злочину або з речовими доказами;

• явка з повинною;

• повідомлення в засобах масової інформації;

• безпосереднє виявлення органами

дізнання, слідчим, судом, прокурором ознак злочину.

Documents

дмитро чоповський. журналістські розслідування в інтернеті, юридичний аспект