Луцька гімназія № 21

імені Михайла Кравчука

« Перші сходинки

до вершин науки »

Моральне вдосконалення

людини за оповіданнями

А.П.Чехова Творчу роботу

підготувала

учениця 6 – Б класу

Медвідь Оксана

Керівник

Котик

Ірина Федорівна

вчитель світової

літератури

Луцьк 2012

З м і с т

1.Вступ.

2.Творчість письменника.

3.Над ким і чим сміється А.П.Чехов у своїх

оповіданнях?

4.Життя письменника в його творах.

Краплю за краплею вичавлювати з себе

раба А.П.Чехов.

5.Функції художньої деталі в прозі

Чехова.

6.Література.

Вступ

У людини все має бути прекрасним:

і душа, і одяг, і обличчя, і думки.

А.П.Чехов

Давньогрецький ідеал людини це гармонія духу і тіла. В людині має

бути прекрасним все. За висловом А.Чехова, цим прекрасним є поєднання

зовнішності, одягу, душі та думки.

Скільки змісту та життєвого досвіду було вкладено в ці слова великим

російським прозаїком, але, на жаль, на сьогодні для суспільства вони вже

втратили свою вагу. Суспільство сформувало для себе певні стереотипи, за

якими живе вже не один десяток років. У результаті зазвичай ми навіть не

встигаємо як слід дізнатись людину, але одразу формуємо певне ставлення до

неї і воно у більшості випадків є хибним. Наприклад, якщо людина погано

вдягнена – обов’язково означає, що вона невихована, нерозумна тощо, або

навіть якщо одяг на ній вишуканий – автоматично ми зараховуємо таку особу

до еліти.

Але ж хіба про це намагався сказати нам митець більш як 100 років

тому? З плином часу та розвитку технічного прогресу люди почали якомога

більше заглиблюватись у віртуальне життя, забуваючи при цьому реальне. А

тому такі поняття, як думки, душа відійшли в буденному житті на останнє

місце. Ось чому в першу чергу слова Чехова ми розуміємо буквально, не

замислюючись над їх глибоким змістом.

Він говорить нам про «красиву людину» – це той ідеал, до котрого ми

маємо прагнути і сьогодні. Не можливо жити лише зовнішньою красою, бо то

лише обгортка, під якою на нас може чатувати змія. Так само й красива душа

не буде ховатись в серці обивателя, на котрого лячно навіть подивитись. Ці

поняття взаємопов’язані, і тільки розвиток усіх людських чеснот приведе нас

до того ідеалу, який нам описав прозаїк не тільки цим висловом, але й в

багатьох творах, які вийшли з-під його пера.

1.Творчість письменника

А. Чехов - видатний російський прозаїк і

драматург. Він підняв на недосяжну висоту

жанр оповідання-новели і сказав нове слово у

драматургії.

В 1884 році виходить перший збірник

оповідань Антона Павловича Чехова,

позитивно оцінений критикою,- “Сказки

Мельпомены”, в який ввійшли шість оповідань

з життя людей театру.

1884 рік видався надзвичайно вдалим для

Чехова. Закінчуючи університет, він уже був

автором таких чудових творів, як “Хирургия”, “Хамелеон”, “Жалобная

книга”, “Смерть чиновника”, “Толстый

и тонкий”, які пізніше будуть рахуватися

програмними в його творчості. Всі вони

виросли з невеликих історій, анекдотів,

смішних сценок і по суті перетворилися в

сатиричне викриття сучасної Чехову

дійсності. Його оповідання – новели - це

епічні твори, в яких ставляться великі

морально- психологічні проблеми. Чехов у

своїх творах - майстер художньої деталі.

1886 рік став переломним у творчості Чехова.

Випустивши в світ книгу “Строкаті

оповідання”, він немовби підбив підсумок зробленому, щоб перейти на

новий, вищий щабель творчого розвитку.

В своїй літературній діяльності Антон Павлович не забував про те, що він

лікар. Лікарі стають головними героями його творів, та й психологію своїх

персонажів він описує з чисто медицинською ретельністю. Письменник

відмовляється від моральної проповіді, глибоко досліджуючи натомість

життєві явища.

Отже, як бачимо, А.П.Чехов був майстром не тільки слова, але й душі

людської, досліджував її тонкі сторони і намагався поділитися своїми

спостереженнями з читачем. За що йому всі ми повинні дякувати.

2.Над ким і чим сміється А.П.Чехов у своїх оповіданнях?

Видатний російський письменник і

драматург А. П. Чехов — автор

багатьох сатиричних і гумористичних

оповідань, про які можна сказати

«такі смішні сумні історії». У них він

висміював такі людські вади, як

лицемірство, рабське поклоніння,

підлещування до начальства, грубість,

неосвіченість, нахабство, відсутність почуття

власної гідності.

Так, поліцейський наглядач Очумєлов,

головний герой оповідання

А. П. Чехова «Хамелеон» — втілення готовності принижуватися перед

сильнішими й владнішими. І він, і городовий Хрюкін, і натовп обивателів

змінюють свою поведінку залежно від обставин, захищаючи потерпілого,

коли думають, що собака когось із простих людей, і засуджують та

висміюють, дізнавшись, що песик «генеральський». Поліцейський наглядач

до того ж грубий та неосвічений. Про це свідчить його мова: «Чому тут? Це

ти навіщо палець?.. Хто кричав?» Він займається ще й здирництвом («За ним

ступає рудий городовий з решетом, повним конфіскованого аґрусу»).

В оповіданні «Товстий і тонкий»

змальовується випадкова зустріч на вокзалі

двох друзів дитинства. Нікчемний чиновник,

«тонкий» Порфирій,

як тільки дізнався, що його давній

гімназійний товариш дослужився до

таємного радника, починає принижуватися

перед ним так, що того аж«занудило».

Подібним чином поводяться і члени родини

«тонкого» —дружина та син.

Оповідання Антона Павловича Чехова

дуже короткі, але місткі. Письменник уміє

коротким епізодом, влучним словом

змалювати широку картину життя. Причому, він сам висновків не робить, не

втручається з коментарями, але читачі добре розуміють, який негідний має

вигляд людина-хамелеон, підлабузник та лицеміра.

3. Життя письменника в його творах

Краплю за краплею вичавлювати з себе раба

А.П.Чехов

Чи є щось гірше за рабство, коли неможливо вільно розпоряджатися ані

власною долею, ані власним життям? Але ж навіть рабові буває притаманна:

свобода внутрішня, на яку нездатна вплинути жодна зовнішня сила. Бо хіба

можна в рабські кайдани закувати мрії й душу? Хоча можна, якщо на це

погоджується сама людина, обираючи добровільне внутрішнє рабство,

рабство душі , а не тіла. Значно легше позбутися зовнішніх ознак неволі, а

ось подолати рабство внутрішнє — набагато важче. Саме з ганебним

внутрішнім рабством і зовнішніми виявами якого є насамперед

підлабузництво, запопадливість, самоприниження, чиношанування та

малодушність, видатний російський письменник

Антон Чехов силою свого таланту боровся

впродовж усього життя.

Він народився 1860 р. у невеличкому

провінційному містечку Таганрозі. Змалечку

хлопчик працював у свого батька, небагатого

торговця, тож часто йому доводилося робити уроки

поміж діжками з дьогтем або оселедцями. Що

примушувало цього міцного, повного життєвих сил

та енергії хлопця годинами просиджувати в батьківській крамниці? Страх

покарання? Проте його брати знаходили безліч причин, аби відкараскатися

від нескінченного очікування випадкового покупця. А якщо «поважних»

причин не було, вони просто тікали. Тож і доводилося Антоші працювати і за

себе, і за братів. Хтось інший впав би у відчай, звинувачуючи весь світ у

несправедливості. Але не таким був таганрозький гімназист Антон Чехов.

Однокласники запам'ятали його веселим життєлюбним, здатним розсмішити

будь-кого. У ті часи кожна гімназія випускала літературні альманахи, і

гімназист Чехов був їхнім найпопулярнішим автором. Не лише учні, а й уся

місцева інтелігенція залюбки читала фейлетони «Антоші Чехонте» (так

талановитого учня прозвав учитель словесності). Та коли таганрозький

міщанин зустрічав на вулиці веселого високого червонощокого красеня

Антона Чехова, то співчутливо хитав головою і розмірковував про

випробування, які випали на долю юнака. Адже його батько збанкрутів,

родині не було на що жити і вона вирушила до Москви в пошуках щастя.

Після закінчення медичного факультету Московського університету Чехов

поїхав працювати земським лікарем. Робота була тяжкою. Він був готовий у

будь-яку хвилину, вдень і вночі, у холод і спеку, їхати по бездоріжжю в глухе

село до хворого бідняка. Як земський лікар, він отримував незначну платню,

але був справжнім рятівником, єдиною надією незаможних селян і міщан,

адже земські (общинні) лікарні створювалися саме для них. Багато хто не

витримував такого навантаження, розчаровувався у своєму покликанні й

шукав краще місце. Чехов був не таким. Але все-таки прийшов час, коли і

йому довелося покинути роботу лікаря. Він став професійним письменником.

Ще студентом Чехов почав друкуватися в

різноманітних гумористичних журналах. 3

часом його талант зміцнів, а твори почали не

лише розважати, а й примушувати читачів

замислитися над реальним життям, в якому було

дуже багато вульгарності, здирництва і вже

згаданого внутрішнього рабства. Героями

творів Чехова були звичайні обивателі, від яких,

як їм здавалося, нічого в цьому житті не

залежить. Це десь там, у столиці або за

кордоном, є розумні й обдаровані люди, які живуть цікавим і насиченим

життям, а тут, у провінції, хоч би ти що робив, нічого змінити не можна, тож

залишається або деградувати, ставати гіршим, або нудьгувати. Так виникла

ціла галерея чеховських героїв. Це і вчитель Бєліков, людина у футлярі»,

який так боявся, «як би чого не сталося», що нічого не міг зробити без

узгодження з начальством, а тому не лише проґавив усе прекрасне у своєму

житті, а й перетворив його на пустелю. Це і земський лікар Старцев, який

приїхав у повітове містечко, сповнений високих ідеалів і мрій, та якось

непомітно перетворився на товстого й дратівливого Іонича, якого

«жадібність здолала».

Сам Чехов анітрохи не був схожим на своїх героїв, яких значно змінили

будні та сірість життя. На той час у Росії була в'язниця, про яку розповідали

різні страшні історії. Туди, подалі від світу, відправляли невиправних

злочинців, щоб вони ніколи й нікому не загрожували. А оскільки там ніхто

ніколи не бував, то історії ставали ще жахливішими і неймовірнішими. Із тієї

в'язниці ніхто не повертався, навіть якщо й закінчувався термін ув'язнення.

Звичайно, це ще більше розпалювало і цікавість, і фантазії суспільства. Цією

похмурою в'язницею був острів Сахалін. І Чехов вирішив відвідати його,

подивитися, як утримують в'язнів і як живеться вільним людям. Ця подорож

була дуже небезпечною. Та ані жахливе сибірське бездоріжжя, ані

непередбачувана поведінка колишніх каторжан, ані тяжка хвороба

(невиліковні тоді сухоти), які подорож на Сахалін «могли перетворити на

смертельну, — ніщо не могло зупинити письменника. На острові він відвідав

кожний острог (так тоді називали в'язниці), зайшов до кожного бараку, не

минув жодної хижі. Він зробив повний перепис населення острова, а згодом

про життя цих людей розповів у документальному творі «Острів Сахалін».

Сила книжки була такою, що цар вимушений був звернути особливу увагу на

життя людей у цьому далекому куточку Росії та змінити його на краще. Ось

що може зробити воля, бажання і талант однієї людини!

Уже хворим, Чехов як лікар брав активну участь

у боротьбі з епідемією холери. Спеціалісти

стверджують, що саме тоді були закладені

основи російської санітарної медицини. А ще

були бібліотека і сад, подаровані рідному місту, а

відвідувачам знаменитої Білої дачі в Ялті, де

Чехов провів останні роки свого життя, важко

уявити, що колись ця прекрасна квітуча оаза була

піщаною пустелею. Але бажання, воля і праця

вже хворого письменника перетворили цей

сумний пейзаж на чудовий сад, повний

життєдайних сил. Чехов вірив у людину, бо вважав, що «у людини повинно

бути все прекрасним: і обличчя, і одяг, і душа, і думки». Своїми творами він

допомагав людині стати саме такою.

Сміятися вміє лише людина. Тож не дивно, що в художній літературі, яка

є одним із найвищих злетів людського духу, широко вживається смішне, яке

ще називають комічним, найважливішими різновидами якого є гумор і

сатира.

Гумор — це доброзичливий, м'який сміх. Письменник-гуморист не

заперечує, не нищить осміюваного, а немов поблажливо підсміюється над

окремими його рисами, часто не лише «вибачаючи», а й навіть симпатизуючи

їм. Водночас гумор, уміння посміятися над собою та з інших є ознакою

внутрішньої свободи людини, над якою не владні жодні зовнішні сили.

А сатира — сміх викривальний, нещадний. Він спрямований на викорінення

явищ, які письменник вважає ганебними, шкідливими для суспільства.

Чехов умів так висміяти якусь

суспільну ваду, що імена його героїв і

назви творів ставали ганебною

характеристикою. Так, назва

оповідання — «Хамелеон» — є

алегорією. Ящірка-хамелеон

надзвичайно легко змінює своє

забарвлення, пристосовуючись до

змін довкілля. Але коли людина, та

ще й служитель правосуддя, як

Очумєлов, без жодного зніяковіння,

безсоромно й докорінно змінює свій

погляд на те саме явище по декілька

разів за хвилину, — тоді це «хамелеонство» ганебне і його треба

викорінювати. Так з легкої руки Чехова різноманітних пристосуванців і

сьогодні презирливо називають хамелеонами.

Ще одним засобом є іронія — прихована насмішка над кимось або чимось.

Вона полягає в тому, що вислів немов «береться в лапки» і означає прямо

протилежне тому, про що в ньому йдеться. Так, в оповіданні Чехова сказано,

що тонкий і його сім'я були «приємно вражені» сценою зустрічі З товстим.

Але ж той «одвернувся від тонкого», бо його «занудило» від ганебного

самоприниження колишнього шкільного товариша. Поведінка тонкого і його

сина напрочуд нагадує поведінку Очумєлова з оповідання «Хамелеон». Якщо

спочатку Нафанаїл перш ніж зняти шапку «трохи подумав» (чи не забагато

честі для незнайомця?), то потім «впустив картуза» від пошани до високого

чину товстого. Тому вислів «приємно вражені» тут можна вважати іронією.

Усі ці засоби важливу роль у характеристиці персонажів і розкритті ідеї

твору — засудженні підлабузництва, самоприниження, чиношанування,

запопадливості та малодушності як виявів внутрішнього рабства людини.

Сміх — сильна зброя, адже, за висловом Вольтера, «що стало смішним, те не

може бути небезпечним».

4. Функції художньої деталі в прозі Чехова

Антон Чехов був неперевершеним майстром оповідання — невеликого

прозового твору, в якому йдеться про один чи декілька епізодів життя одного

персонажа (рідше кількох). За силою впливу на читача маленьке оповідання

не поступається великим творам. На думку Чехова, писати треба так, щоб

словам було тісно, а думкам — просторо. Але як цього досягти? Як

примусити читача зауважити в творі те, про що хотів сказати автор,

використовуючи при цьому мінімум слів і художніх засобів? Тут на

допомогу письменнику приходить художня деталь. Це виразна подробиця

або штрих, що несе значне змістове навантаження, збуджує думку, викликає

в уяві читача цілісну картину і пробуджує низку асоціацій.

Художня деталь так само замінює розгорнуті описи та характеристики, як

карта чи глобус — споглядання «живої» місцевості. З одного боку, вона

значно скорочує обсяг твору, а з іншого — потребує співпраці читача.

Так, в оповіданні Чехова «Товстий і тонкий» настільки багато деталей, що

коли їх розшифровувати, замінивши розгорнутими описами чи роздумами, то

оповідання обсягом у півтора аркуша перетворилося б на значно розлогіший

твір. На вокзалі зустрічаються два колишніх шкільних товариші. Хто вони

такі, нам поки що невідомо. Але одна деталь допомагає зрозуміти, що на

момент зустрічі товстий і тонкий належать до різних соціальних прошарків:

перший багатий, а другий рахує ледь не кожну копійку. Яка ж це деталь?

Автор пише, що від товстого «пахло хересом і флердоранжем», тобто

дорогим вином і парфумами, а від тонкого — «шинкою і кавовою гущею». У

XIX ст. небагаті чиновники, купці та міщани, щоб не витрачати гроші в

дорозі, зазвичай брали із собою з дому шинку. А дешеві сорти кави, яку,

очевидно, щойно випив герой, мали забагато кавової гущі, тобто відходів

цього напою. І уважний читач за цими деталями-натяками бачить, що

товстий і тонкий — птахи різного польоту.

Цікавою деталлю є й те, як тонкий розмовляє. Щойно він дізнався, що його

шкільний товариш є таємним радником (а це приблизно відповідає посаді

сучасного міністра), як його розмова різко змінюється. Спочатку він

звертається до товстого на «ти», пригадує дитинство і розповідає про своє

життя, використовуючи звичайну й доречну в цій ситуації розмовну лексику.

Коли ж тонкий дізнається про високу посаду товстого, його мовлення

миттєво й різко змінюється. До свого шкільного товариша він запопадливо

звертається на «ви», вживає книжково-канцелярські штампи, неначе вони не

на вокзалі, а в офіційній обстановці: «Милостива увага вашого

превосходительства... ніби життєдайна волога...» До багатьох слів додає «с»:

«приємно-с», «хі-хі-с», «ви-с». Цим тонкий хотів підкреслити своє особливе

шанування високого чину товстого. Адже в Російській імперії визнання

переваги співрозмовника відбувалося шляхом додавання після слова звуку

«с», який був скороченням, першим звуком слова «сударь» (порівняйте:

«государь»). Але надмірне вживання цього «с», та ще й до шкільного

товариша, є ознакою свідомого підлабузництва, самоприниження,

чиношанування і запопадливості. Тобто підкреслення того, що людина, до

якої звертаються, є набагато вищою та можновладнішою, ніж той, хто

звертається. Це був спосіб підлеститися, про що дуже добре знали обидва

співрозмовники. Та й, мабуть, жінка і син тонкого.

Така різка зміна поведінки тонкого дуже не сподобалася товстому, адже від

друга дитинства він її зовсім не вимагав. Більше того, товстий спочатку

навіть «захоплено дивився на друга», адже щиро зрадів зустрічі з ним. Проте

така ганебна поведінка, внутрішнє рабство тонкого спричинили холодне

прощання колишніх товаришів.

Якби раптом якимось дивом на вулицю вийшли всі герої оповідань

Чехова, то навіть найбільша площа Москви не змогла б їх вмістити. Важко

повірити в те, що всі ці такі несхожі один на одного, неповторні характери

створені однією людиною, у якої тільки два ока, а не тисячі очей, що змогла

розгледіти, запам'ятати, а потім втілити навіки в художні образи всі ці жести,

посмішки, і що не тисяча сердець, а всього-на-всього одне вмістило болі й

радощі людства.

Література

При підготовці даної роботи були використані матеріали з сайту

http://www.studentu.ru;

За матеріалами: Освіта.ua.

1. Російська література.. М., "Наука", 1985.

2. Російська література. М., "Просвіта", 1989.

3. Зарубіжна література. Т., "Навчальна книга", 2000.

П р е з е н т а ц і я

Вступ

У людини все має бути прекрасним:

і душа, і одяг, і обличчя, і думки.

А.П.Чехов

Давньогрецький ідеал людини це гармонія духу і тіла. В людині має бути

прекрасним все. За висловом А.Чехова, цим прекрасним є поєднання

зовнішності, одягу, душі та думки.

Скільки змісту та життєвого досвіду було вкладено в ці слова великим

російським прозаїком, але, на жаль, на сьогодні для суспільства вони вже

втратили свою вагу. Суспільство сформувало для себе певні стереотипи, за

якими живе вже не один десяток років. У результаті зазвичай ми навіть не

встигаємо як слід дізнатись людину, але одразу формуємо певне ставлення до

неї і воно у більшості випадків є хибним.

Але ж хіба про це намагався сказати нам митець більш як 100 років тому? З

плином часу та розвитку технічного прогресу люди почали якомога більше

заглиблюватись у віртуальне життя, забуваючи при цьому реальне. А тому

такі поняття, як думки, душа відійшли в буденному житті на останнє місце.

Ось чому в першу чергу слова Чехова ми розуміємо буквально, не

замислюючись над їх глибоким змістом.

А.П.Чехов говорить нам про «красиву людину» – це той ідеал, до котрого

ми маємо прагнути і сьогодні. Не можливо жити лише зовнішньою красою,

бо то лише обгортка, під якою на нас може чатувати змія. Так само й красива

душа не буде ховатись в серці обивателя, на котрого лячно навіть

подивитись. Ці поняття взаємопов’язані, і тільки розвиток усіх людських

чеснот приведе нас до того ідеалу, який нам описав прозаїк не тільки цим

висловом, але й в багатьох творах, які вийшли з-під його пера.

Творчість письменника

А. Чехов - видатний російський прозаїк і драматург. Він підняв на

недосяжну висоту жанр оповідання-новели і сказав нове слово у драматургії.

В своїй літературній діяльності Антон Павлович не забував про те, що він

лікар. Лікарі стають головними героями його творів, та й психологію своїх

персонажів він описує з чисто медицинською ретельністю. Письменник

відмовляється від моральної проповіді, глибоко досліджуючи натомість

життєві явища.

Отже, як бачимо, А.П.Чехов був майстром не тільки слова, але й душі

людської, досліджував її тонкі сторони і намагався поділитися своїми

спостереженнями з читачем. За що йому всі ми повинні дякувати.

Над ким і чим сміється А.П.Чехов у своїх оповіданнях?

Видатний російський письменник і драматург А. П. Чехов — автор

багатьох сатиричних і гумористичних оповідань, про які можна сказати

«такі смішні сумні історії». У них він висміював такі людські вади, як

лицемірство, рабське поклоніння, підлещування до начальства, грубість,

неосвіченість, нахабство, відсутність почуття власної гідності.

Оповідання Антона Павловича Чехова дуже короткі, але місткі. Письменник

уміє коротким епізодом, влучним словом змалювати широку картину життя.

Причому, він сам висновків не робить, не втручається з коментарями, але

читачі добре розуміють, який негідний має вигляд людина-хамелеон,

підлабузник та лицеміра.

Життя письменника в його творах

Краплю за краплею вичавлювати з себе раба

А.П.Чехов

Чи є щось гірше за рабство, коли неможливо вільно розпоряджатися ані

власною долею, ані власним життям? Але ж навіть рабові буває притаманна:

свобода внутрішня, на яку нездатна вплинути жодна зовнішня сила. Бо хіба

можна в рабські кайдани закувати мрії й душу? Хоча можна, якщо на це

погоджується сама людина, обираючи добровільне внутрішнє рабство,

рабство душі , а не тіла. Значно легше позбутися зовнішніх ознак неволі, а

ось подолати рабство внутрішнє — набагато важче. Саме з ганебним

внутрішнім рабством і зовнішніми виявами якого є насамперед

підлабузництво, запопадливість, самоприниження, чиношанування та

малодушність, видатний російський письменник Антон Чехов силою свого

таланту боровся впродовж усього життя.

Функції художньої деталі в прозі Чехова

Антон Чехов був неперевершеним майстром оповідання — невеликого

прозового твору, в якому йдеться про один чи декілька епізодів життя одного

персонажа (рідше кількох). За силою впливу на читача маленьке оповідання

не поступається великим творам. На думку Чехова, писати треба так, щоб

словам було тісно, а думкам — просторо. Але як цього досягти? Як

примусити читача зауважити в творі те, про що хотів сказати автор,

використовуючи при цьому мінімум слів і художніх засобів? Тут на

допомогу письменнику приходить художня деталь. Це виразна подробиця

або штрих, що несе значне змістове навантаження, збуджує думку, викликає

в уяві читача цілісну картину і пробуджує низку асоціацій.

Художня деталь так само замінює розгорнуті описи та характеристики, як

карта чи глобус — споглядання «живої» місцевості. З одного боку, вона

значно скорочує обсяг твору, а з іншого — потребує співпраці читача.

Якби раптом якимось дивом на вулицю вийшли всі герої оповідань Чехова, то навіть найбільша площа Москви не змогла б їх вмістити. Важко повірити в те, що всі ці такі несхожі один на одного, неповторні характери створені однією людиною, у якої тільки два ока, а не тисячі очей, що змогла розгледіти, запам'ятати, а потім втілити навіки в художні образи всі ці жести, посмішки, і що не тисяча сердець, а всього-на-всього одне вмістило болі й радощі людства.

В и с т у пУ людини все має бути прекрасним:

і душа, і одяг, і обличчя, і думки.

А.П.Чехов

Ці слова А.П.Чехова привернули мою увагу. Я зацікавилася його творчістю

і написала роботу на тему: «Моральне вдосконалення людини за

оповіданнями А.П.Чехова». ( слайд 1)

Давньогрецький ідеал людини це гармонія духу і тіла. В людині має бути

прекрасним все. За висловом А.Чехова, цим прекрасним є поєднання

зовнішності, одягу, душі та думок.(слайд 2)

Скільки змісту та життєвого досвіду було вкладено в ці слова великим

російським прозаїком, але, на жаль, на сьогодні для суспільства вони вже

втратили свою вагу. Суспільство сформувало для себе певні стереотипи, за

якими живе вже не один десяток років. У результаті зазвичай ми навіть не

встигаємо як слід дізнатись людину, але одразу формуємо певне ставлення до

неї і воно у більшості випадків є хибним. Наприклад, якщо людина погано

вдягнена – обов’язково означає, що вона невихована, нерозумна тощо, або

навіть якщо одяг на ній вишуканий – автоматично ми зараховуємо таку особу

до еліти.

Але ж хіба про це намагався сказати нам митець більш як 100 років тому? З

плином часу та розвитку технічного прогресу люди почали якомога більше

заглиблюватись у віртуальне життя, забуваючи при цьому реальне. А тому

такі поняття, як думки, душа відійшли в буденному житті на останнє місце.

Ось чому в першу чергу слова Чехова ми розуміємо буквально, не

замислюючись над їх глибоким змістом.

Він говорить нам про «красиву людину» – це той ідеал, до котрого ми маємо

прагнути і сьогодні. Не можливо жити лише зовнішньою красою, бо то лише

обгортка, під якою на нас може чатувати змія. Так само й красива душа не

буде ховатись в серці обивателя, на котрого лячно навіть подивитись. Ці

поняття взаємопов’язані, і тільки розвиток усіх людських чеснот приведе нас

до того ідеалу, який нам описав прозаїк не тільки цим висловом, але й в

багатьох творах, які вийшли з-під його пера.

Оповідання А. П. Чехова дуже короткі, але місткі. Письменник уміє

коротким епізодом, влучним словом змалювати широку картину життя.

Причому, він сам висновків не робить, не втручається з коментарями. Читачі

добре розуміють, який негідний має вигляд людина-хамелеон, підлабузник

та лицемір.(слайд 3)

(слайд4)Чи є щось гірше за рабство, коли неможливо вільно розпоряджатися

ані власною долею, ані власним життям? (слайд 5 ) Саме з цією суспільною

вадою Чехов боровся впродовж усього життя.

(слайд 6) На думку Чехова, писати треба так, щоб словам було тісно, а

думкам — просторо. Але як цього досягти? Як примусити читача зауважити

в творі те, про що хотів сказати автор, використовуючи при цьому мінімум

слів і художніх засобів?

Тут на допомогу письменнику приходить художня деталь(пауза). Вона так

само замінює розгорнуті описи та характеристики, як карта чи глобус —

споглядання «живої» місцевості. З одного боку, художня деталь значно

скорочує обсяг твору, а з іншого — потребує співпраці читача.

(слайд 7) Якби раптом якимось дивом на вулицю вийшли всі герої оповідань Чехова, то навіть найбільша площа Москви не змогла б їх вмістити. Важко повірити в те, що всі ці такі несхожі один на одного, неповторні характери створені однією людиною, у якої тільки два ока, а не тисячі очей, що змогла розгледіти, запам'ятати, а потім втілити навіки в художні образи всі ці жести, посмішки, і що не тисяча сердець, а всього-на-всього одне вмістило болі й радощі людства.