Як умру, то поховайте

Мене на могилі

Серед степу широкого

На Вкраїні милій,

Щоб лани широкополі,

І Дніпро, і кручі

Було видно, було чути,

Як реве ревучий.

Як понесе з України

У синєє море

Кров ворожу... отойді я

І лани і гори —

Все покину, і полину

До самого Бога

Молитися... а до того

Я не знаю Бога.

Поховайте та вставайте,

Кайдани порвіте

І вражою злою кров’ю

Волю окропіте.

І мене в сім’ї великій,

В сім’ї вольній, новій,

Не забудьте пом’янути

Незлим тихим словом.

2

Думи мої, думи мої,

Квіти мої, діти!

Виростав вас, доглядав вас,—

Де ж мені вас діти?

В Україну ідіть, діти!

В нашу Україну,

Попідтинню, сиротами,

А я — тут загину.

Там найдете щире серце

І слово ласкаве,

Там найдете щиру правду,

А ще, може, й славу...

Привітай же, моя ненько,

Моя Україно,

Моїх діток нерозумних,

Як свою дитину.

3

Реве та стогне Дніпр широкий,

сердитий вітер завива,

додолу верби гне високі,

горами хвилю підійма.

І блідний місяць на ту пору

із хмари де-де виглядав,

неначе човен в синім морі,

то виринав, то потопав.

Ще треті півні не співали,

ніхто ніде не гомонів,

сичі в гаю перекликались,

та ясен раз у раз скрипів.

4

Із-за гаю сонце сходить,

За гай і заходить.

По долині увечері

Козак смутний ходить.

Ходить він годину,

Ходить він і другу.

Не виходить чорнобрива

Із темного лугу.

Не виходить зрадливая...

А з яру та з лісу

З собаками та псарями

Іде пан гульвіса.

Цькують його собаками,

Крутять назад руки

І завдають козакові

Смертельної муки;

У льох його, молодого,

Той пан замикає...

А дівчину покриткою

По світу пускає.

5

Зоре моя вечірняя,Зійди над горою,

Поговорим тихесенькоВ неволі з тобою.

Розкажи, як за гороюСонечко сідає,

Як у Дніпра веселочкаВоду позичає.

Як широка сокоринаВіти розпустила…

А над самою водоюВерба похилилась;

Аж по воді розіслалаЗеленії віти,

А на вітах гойдаютьсяНехрещені діти.

6

7

8

Тече вода з-під явораЯром на долину.

Пишається над водоюЧервона калина.

Пишається калинонька,Явор молодіє,

А кругом їх верболозиЙ лози зеленіють.

Тече вода із-за гаюТа попід горою.

Хлюпощуться качаточкаПомеж осокою.

А качечка випливаєЗ качуром за ними,

Ловить ряску, розмовляєЗ дітками своїми.

“Од села до селаТанці та музики;

Курку, яйця продала —Маю черевики.Од села до села

Буду танцювати:Ні корови, ні вола —

Осталася хата.Я оддам, я продам

Кумові хатину,Я куплю, я зроблюЯточку під тином;

Торгувать, шинкуватьБуду чарочками,

Танцювать та гулятьТаки з парубками.

Ох ви, дітки мої,Мої голуб'ята,

Не журіться, подивіться,Як танцює мати.

Сама в найми піду,Діток в школу оддам,

А червоним черевичкамТаки дам, таки дам!”

9

.

Бандуристе, орле сизий!

Добре тобі, брате:

маєш крила, маєш силу,

Є коли літати. |(2)

Тепер летиш в Україну —

Тебе виглядають.

Полетів би за тобою,

Та хто привітає. |(2)

Там повіє буйнесенький,

Як брат, заговорить;

Там в широкім полі воля;

Там синєє море! |(2)

Полетів би, послухав би,

Заплакав би з ними...

Та ба, доля приборкала

Меж людьми чужими. |(2)

10

11

По діброві вітер виє,Гуляє по полю,

Край дороги гне тополюДо самого долу.

Стан високий, лист широкий — Нащо зеленіє?

Кругом поле, як те мореШироке, синіє.

Чумак іде, подивитьсяТа й голову схилить;

Чабан вранці з сопілкоюСяде на могилі,

Подивиться — серце ниє:Кругом ні билини!

Одна, одна, як сиротаНа чужині, гине!

12

“У гаю, гаю

Вітру немає;

Місяць високо,

Зіроньки сяють.

Вийди, серденько,—

Я виглядаю;

Хоч на годину,

Моя рибчино!

Виглянь, голубко,

Та поворкуєм,

Та посумуєм;

Бо я далеко

Сю ніч мандрую.

Виглянь же, пташко,

Моє серденько,

Поки близенько,

Та поворкуєм…

Ох, тяжко, важко!”

13

14

Вітер з гаєм розмовляє,

Шепче з осокою,

Пливе човен по Дунаю

Один за водою.

Пливе човен води повен,

Ніхто не спиняє,

Кому спинить — рибалоньки

На світі немає.

Поплив човен в синє море,

А воно заграло,—

Погралися гори-хвилі —

І скіпок не стало.

Недовгий шлях — як човнові

До синього моря —

Сиротині на чужину,

А там — і до горя.

Пограються добрі люди,

Як холодні хвилі;

Потім собі подивляться,

Як сирота плаче;

Потім спитай, де сирота,—

Не чув і не бачив.

«Плавай, плавай, лебедонько!

По синьому морю —Рости, рости, тополенько!

Все вгору та вгору,Рости гнучка та висока,

До самої хмари,Спитай Бога, чи діжду я,

Чи не діжду пари?Рости, рости, подивися

За синєє море:По тім боці — моя доля,

По сім боці — горе.Там десь милий

чорнобривийСпіває, гуляє,

А я плачу, літа трачу,Його виглядаю».

Отак тая чорнобриваПлакала, співала...

І на диво серед поляТополею стала.

15

Кохайтеся, чорнобриві,

Та не з москалями ,

Бо москалі — чужі люде,

Роблять лихо з вами.

Москаль любить жартуючи,

Жартуючи кине;

Піде в свою Московщину,

А дівчина гине —

Якби сама, ще б нічого,

А то й стара мати,

Що привела на світ божий,

Мусить погибати.

Серце в'яне співаючи,

Коли знає за що;

Люде серця не побачать,

А скажуть — ледащо!

16

17

Якби мені черевики,

То пішла б я на музики...

Горенько моє!

Черевиків немає,

А музика грає, грає,

Жалю завдає!

Ой піду я боса полем,

Пошукаю свою долю...

Доленько моя!

Глянь на мене,

чорнобриву,

Моя доле неправдива...

Безталанна я!

Дівчаточка на музиках

У червоних черевиках...

Я світом нужу.

Без розкоші, без любові

Зношу мої чорні брови,

У наймах зношу!

18

19

Сонце заходить, гори чорніють,

Пташечка тихне, поле німіє,

Радіють люде, що одпочинуть,

А я дивлюся... і серцем лину

В темний садочок на Україну.

Лину я, лину, думу гадаю,

І ніби серце одпочиває.

Чорніє поле, і гай, і гори,

На синє небо виходить зоря.

Ой зоре! зоре! — і сльози кануть.

Чи ти зійшла вже і на Украйні?

Чи очі карі тебе шукають

На небі синім? Чи забувають?

Коли забули, бодай заснули,

Про мою доленьку щоб і не чули.

20