Язичництво з минулого в

сьогодення

План1.Язичництво….

2.Язичництво стародавньої Русі

а.)Обряди

б.)Тваринні божества

в.)Домашні божества

г.)Божества-чудовиська

д.)Стародавні святилища

є.)Боги епохи

е.)Жерці

3.Язичництво в міському побуті XI-XIII вв

4.Слов'янське неоязичництво

5.Групи «Кола Язичницької Традиції»

6.Історія неоязичництва в Україні

7.Додатки

Нема, не було і не буде на землі народа, представники якого не задавали собі питання: «Хто ми?», «Звідки ми і куди йдемо?», «Де наша домівка?».Можливі відповіді містять національні і світові релігії. І одну з цих релігій я хочу презентувати. Мій вибір-це…

Язичництво(від ст.-слав. язици — народи, що мають свою власну мову, культуру, світогляд, писемність) — буквально, «релігія народів» або «інородна релігія». При безлічі значень терміну, в християнстві цим словом зазвичай позначають нехристиянські політеїстичні релігії.

ЯЗИЧНИЦТВО

Язичництво стародавньої Русі

Така віра отримала назву язичництво, тобто «народна віра». Слов'яни-язичники поклонялися стихіям, вірили в спорідненість людей з різними тваринами, приносили жертви божествам, що населяли все довкола. Кожне слов'янське плем'я молилося своїм богам. Єдиних для всього слов'янського світу уявлень про богів ніколи не існувало: оскільки слов'янські племена в дохристиянський час не мали єдиної держави, вони не були єдині у віруваннях. Тому слов'янські боги не зв'язані родинними стосунками, хоча деякі з них і дуже схожі один на одного.

У слов'янських казках зустрічається безліч чарівних персонажів – то жахливих і грізних, то таємничих і незрозумілих, то добрих і готових допомогти. Сучасним людям вони здаються химерною вигадкою, але за старих часів на Русі свято вірили, що:

в кам'яних горах мешкає змій, що викрадає красунь

в гущавині лісу знаходиться хата Баби Яги,

а кінь уміє говорити людським голоом.

Обряди

Похоронний обряд :Самим відповідним днем для похоронів вважається п'ятниця - день Мокоши. Небіжчика одягають у все біле, закривають білим покривалом, кладуть в домовину мілодари і поминальну їжу.Горщик ставлять в ногах покійного. Небіжчик у вятичій повинен лежати головою на захід.Краду підпалюють вдень, на заході, щоб покійний "бачив" світло і "йшов" услід за вирушаючим сонцем.

Весільний обряд : За словянським звичаєм наречений вкрадав наречену на ігрищах передчасно домовившись з нею опро викрадення. Потім наречений давав вино - викуп за наречену. За день до весілля майбутня теща пече курник, посилаючи його в будинок нареченого. Вранці весільного дня жених сповіщає наречену, щоб вона готувалася до вінця. Батьки нареченої розстилають на лаві шубу, садять на неї свою дочку і починають одягати у весільне вбрання. Як тільки одягнуть, то посилають гінця до жениха. Незабаром весільний поїзд під'їжджає до воріт. Дружка нареченого стукає у ворота, викликає господаря і говорить, що, мовляв, полюємо на зайців, та один заєць махнув до тебе за ворота, потрібно відшукати. Наречений старанно шукає захованого "зайця" (наречену), а, відшукавши, і виклопотавши благословення у батьків, садить у весільний поїзд і їде на вінчання. Після викупу наречений і наречена, тримаючи в руках по засвіченій свічці, йшли до храму або до свещенного дуба. Дорогою додому молоді йшли, міцно притискаючись один до одного, а гості поперемінно смикали їх за рукави, намагаючись розлучити. Після такого нехитрого випробування всі усаджувалися за стіл і починали бенкетувати. ..

Обряд найменуванняКоли дітям із Слов'янських і Арійських Родів виповнювалося 12 років (108 місяців) і вони досягали зросту 124 см, для дітей Великої Раси починався новий етап в житті. Все підростаюче покоління проходило древні Обряди Повноліття і Обряди Найменування, бо наші Предки вважали ім'я важливою частиною людської особи. Ім'я визначало Дорогу Людини, його призначення.

Дівчата отримували символічне веретено і прялку; це означало, що за 4 роки вони повинні були досконало опанувати рукоділля, ведення домашнього господарства, рільництво і садівництво, кулінарне мистецтво, догляд за дітьми.

Хлопці в 12 років отримували два мечі. Це означало, що за 9 років вони повинні були досконало опанувати бойові прийоми володіння мечами і стати воїнами, Богами-3aхисниками свого роду, своєї Древньої Віри і своєї Рідної землі, незалежно від вибраної Дороги і Расової приналежності.

У далеку епоху, коли основним заняттям слов'ян було полювання, а не землеробство, вони вірили, що дикі тварини – їх прабатьки. Слов'яни вважали їх могутніми божествами, яким слід поклонятися. В кожного племені був свій тотем, тобто священна тварина, якій плем'я поклонялося .

Тваринні божества

Господарем язичницького лісу був ведмідь – найсильніший звір. Він вважався захисником від всякого зла і заступником родючості – саме з весняним пробудженням ведмедя древні слов'яни пов'язували настання весни.Аж до ХХ ст багато селян зберігали в будинках ведмедячу лапу як талісман-оберіг, який повинен захищати свого власника від хвороб, чаклунства і всіляких бід .

Декілька племен своїм предком вважали Вовка і шанували його як божество. Ім'я цього звіра було священним, його заборонялося виголошувати вголос.

Серед домашніх тварин слов'яни понад усе шанували Коня, адже колись предки більшості народів Євразії вели кочовий спосіб життя, і в подобі золотого коня, що біжить по небу, їм представлялося сонце.

Домашні БожестваДухи населяли не лише ліси і води. Відомо немало домашніх божеств – доброзичливців і доброжилів, на чолі яких стояв домовий,

що жив або в підпіччі, або в тапочку, повішеному для нього на піч. Домовий покровительствовал господарству: якщо господарі були старанні, то до блага додавав благо, а за лінь карав бідою. Вважалося, що з особливою увагою домовий відносився до худобини: ночами розчісував гриви і хвости коней (а якщо сердився, то навпаки спутував шерсть тварин ), він міг відняти молоко у корів, а міг зробити удій рясним, він мав владу над життям і здоров'ям новонароджених домашніх тварин. Тому домового прагнули задобрити

Коли господарі переїздили на нове місце ,то зайшовши в хату,брали кішку і підносили до печі в подарунок домовому,при цьому промовляючи : « Дарую тобі домовий-батюшка, мохнатого зверка на багатий двір.»

Віра в домового тісно перепліталася з вірою в те, що померлі родичі допомагають живим. У свідомості людей це підтверджується зв'язком домового з піччю. В давнину багато хто вірив, що саме через димар в сім'ю приходить душа новонародженого і також через димар вирушає дух покійного.

Абсолютно інші божества мешкали в лазні, яка в язичницькі часи вважалася нечистим місцем. Банник був злим духом, що лякав людей. Щоб вмилостивити банник, люди після миття залишали йому віник, мило і воду, в жертву баннику приносили чорну курку.

Банник завжди миється після всіх людей, що звичайно розділяються на три черги, а тому четвертої зміни, або четвертої пари, всі бояться, вважається, що в цю пору також миються :

Чорти

лісовики

русалки

Культ «малих» божеств не зник з приходом християнства. Повір'я збереглися по двох причинах.

По-друге, люди вважали, що малі божества живуть поруч і людина спілкується з ними щодня, тому, не дивлячись на церковні заборони, продовжували шанувати добрих і злих духів, тим самим, забезпечуючи собі благополуччя і безпеку.

По-перше, шанування «малих» божеств було менш явним, чим культнебесних богів, землі і грози. «Малим» божествам не будували святилищ, обряди в їх честь здійснювалися удома, в колі сім'ї.

Божества – чудовиськаНайгрізнішим вважався владика підземного і підводного світу – Змій. Змій – могутнє і вороже чудовисько – зустрічається в міфології практично будь-якого народу. Північні слов'яни поклонялися Змієві – владиці підземних вод – і називали його Ящір. Святилище Ящера розташовувалося на болотах, берегах озер і річок. Берегові святилища Ящера мали ідеально круглу форму - як символ досконалості, порядку протиставлявся руйнівній силі цього бога.В якості жертв Ящерові кидали в болото:

чорних курей

молодих дівчат.

З переходом до землеробства релігійні уявлення мисливської епохи видозмінювалися або забувалися, жорсткість древніх обрядів лагіднішала: жертвопринесення людини змінялося на жертвопринесення коня, а пізніше за чучело. Слов'янські боги землеробської пори світліші і добріші до людини.

Древні святилища«Малі» божества не мали ні жерців, ні святилищ, їм молилися або поодинці, або сім'єю, або селищем або плем'ям. Для шанування високих богів збиралося декілька племен, для цього створювалися храмовиє комплекси, формувався жрецький стан. Спрадавна місцем загальноплемінних молінь були гори, особливо «лисі», тобто з безлісою вершиною. На вершині горба знаходилося «капище» – місце, де стояв капь – ідол. Довкола капища йшов підковоподібний насипний вал, на вершині якого горіли кради – священні вогнища.

Нажаль, але слов'янськіх ідолів збереглося украй мало. Це пояснюється не стільки гоніннями на язичество, скільки тим, що ідоли, в своїй більшості були дерев'яними. Використання дерева, а не каменя для зображення богів, пояснювалося не дорогоцінністю каменя, а вірою в магічну силу дерева – ідол, таким чином, сполучав в собі священну силу дерева, і божества.

ЖерціЯзичеські жерці – волхви – здійснювали обряди в святилищах, виготовляли ідоли і священні предмети, використовуючи магічні заклинання, вони просили богів про рясний урожай. Слов'яни довго зберігали віру у волхвів-хмарогонителів, які перетворювалися на вовків, в такій подобі піднімалися на небеса і закликали дощ або розганяли хмари. Іншою магічною дією на погоду було – «чародійство»- заклинальні дії з чарою (чашею), наповненою водою. Водою з цих судин окроплювали посіви, щоб збілишити врожай. Волхви також виготовляли амулети – жіночі і чоловічі прикраси, покриті заклинальними символами.

Боги епохи

З переходом слов'ян до землеробства важливу роль в їх віруваннях стали грати сонячні (солярні) боги. Багато що в культі слов'ян запозичене в східних сусідніх кочових племен, імена божеств також мають скіфське коріння.

Бєлбог — втілення світла, бог добра, успіху, щастя, блага, уособлення денного і весняного неба. Святилище його було на горбі, відкритому сонцю, а багаточисельні золоті і срібні прикраси Бєлбога відображали гру променів і навіть вночі осявали храм, де не було ні єдиної тіні, ні єдиного похмурого куточка. «На білій Русі не без добрих людей», — спрадавна говорили в народі, іменуючи білим і Вітчизну свою, і царя, і віру. А білий світ завжди був втіленням світу, землі і небес, всього неосяжного Всесвіту. Жива пам'ять про древнього Белбога і донині зберігається в переказах про Білуна.

Велес — один з найбільших богів стародавнього світу, син Рода, брат Сварога. Його головним діянням стало те, що Велес привів створений Родом і Сварогом світ в рух. Велес - "скотський бог" - господар дикої природи, господар Наві, могутній чарівник і перевертень, тлумач законів, вчитель мистецтв, заступник мандрівників і торговцев, бог успіху

Даж-бог -бог Сонця, подавець тепла і світла, бог родючості і цілющої сили. Його ім'я чується в короткій, такій, що дожила до наших днів, молитві - «Дай, Боже!» Дажбог знаходиться в Шлюбі з Місяцем. Красива молода дівиця з'являється на початку літа, старіє з кожним днем і залишає Дажбога взимку. Говорять, що землетруси — знак поганого настрою пари.

Догода — бог тихого, приємного вітру і ясної погоди, повна протилежність своєму лютому братові, заступникові вітрів Позвізду. Бог Догода мав свої храми, але жодних інших жертв, окрім веселих, ніжних пісень і танців, приймати не бажав. За старих часів молодь з настанням осені збиралася в чиєму-небудь будинку на посиденьки. Дуріли, розповідали страшні історії, а траплялося, грали в Догоду. Хлопцю зав'язували очі, а яка-небудь з дівчат пошепки співала йому на вушко про голубка Догоду. Якщо вгадає «Догода», хто співунка, - тут же цілує її, услід за тим вибирають «Догодою» іншого хлопчину - доки все не перецілуються.

Китоврас — бог-кентавр, бог-будівельник, учений і винахідник. Храм Сонця, побудований Китоврасом за допомогою птиці Гамаюн, згаданий в «Книзі Коляди»

Напевно, найбільш відомими зі всіх дохристиянських богів Русі донині залишилися, як не дивно, не Род, Сварог або Перун, а кентавр Китоврас і покровителька жінок Мокошь. Лише їх знають по іменах і ліплять з глини. Це розписні свистілки, в яких може подути кожен хто бажає: люди вірять, що цей свист відганяє нечисту силу.

Коляда — древній бог веселих застіль, вважається що ім'я його утворене від слова «коло» (круг). Вчитель Третього закону життя. Він повідав людям про Велике Коло Сварога, про День і Ніч Сварога, а також заснував перший календар. Іншими словами, Коляда вивів людей за межі миттєвого існування, детально виклавши, як рухається час і яких змін від нього слід чекати.

Кришень — син Всевишнього і богині Майї, доводився братом самому первотворцю світу Роду, хоча був значно молодше за нього. Повернув людям вогонь, бився на березі Льодовитого океану з Чорнобогом і переміг його.

Лель — в міфології древніх слов'ян бог любовної пристрасті, син богині краси і любові Лади.

Овсень — молодший брат-близнюк Коляди. Йому дісталася роль на практиці здійснювати ті божественні знання, яким учив людей Коляда.

Перун — бог грозових хмар, грому і блискавки, найзнаменитіший з братів Сварожичів. Перун - заступник воїнів і княжої дружини, бог-управитель, бог караючий за невиконання законів, захисник Дійсності, подавець чоловічої сили.

Род — бог-творець видимого світу. Все, народжене Родом, до цих пір несе в собі його ім'я: природа, батьківщина, батьки, родичі. Род народив Сварога — великого бога, який довершив творіння світу. Все, що існує, — лише мала Його частина.

Святобор — бог лісів і лісових угідь. Він зумовлює долю, життя і долю всіх мешканців лісу, забезпечуючи гармонію і згоду в природі.

Сварог — бог-творець землі і небес. Сварог - джерело вогню і його повелитель. Він творить не словом, не магією на відміну від Велеса, а руками, він створює матеріальний світ. Він дав людям Солнце-Ра і вогонь. Сварог скинув з небес на землю плуг і ярмо, щоб обробляти землю; бойову сокиру, щоб цю землю захищати від ворогів, і чашу для приготування в ній священного напою.

Семаргл — бог вогню і місяця, вогненних жертвопринесень, дома і вогнища, охоронець насіння і посівів. Міг обертатися священним крилатим псом.

Стрибог — в східнослов'янській міфології бог вітру. Він може викликати і приборкати бурю і може обертатися своїм помічником, міфічною птицею Стратім. А взагалі вітер зазвичай представляли в образі сивоволосого старого, що мешкає на краю світу, в глухому лісі або на острові посередині моря-океяна.

Чорнобог — бог холоду, знищення, смерті, зла; бог безумства і втілення всього поганого і чорного. Чорнобог - повелитель Наві, Тьми і Пекельного царства.

Ярило — бог весни, весняного світла і тепла; юна, стрімка і некерована сила; божество пристрасті і родючості. Символ свята відродження життя.

Берегиня — велика давньослов'янська богиня, що породила все суще. Її всюди супроводжують променисті вершники, що втілюють сонце. До неї особливо часто зверталися в період дозрівання хлібів - це вказує на приналежність богині до верховних заступників людського роду.

Слов'янські богині

Девана — в слов'янській міфології богиня полювання, дружина бога лісів Святобора. Девану древні слов'яни представляли в подобі красуні, одягненої в багату кунью шубу, облямованою білкою; з натягнутим луком і стрілами.

Доля і Недоля — в слов'янській міфології богині долі і успіху. У декоративних прикрасах навіть на православних храмах змальовували двух рожаниць - щасливу Долю і лиху Недолю (Храм Спаса на Ільіне, Великий Новгород і ін.)

Лада — слов'янська богиня любові і краси. Ім'ям .Збереглися відомості про те, що в дохристиянські часи в нижній частині Києва, на Подолі, стояв величний храм Лади.

Леля — богиня весни, дочка богині краси, любові і родючості Лади. Згідно з міфами, вона була нерозривно пов'язана з весняним відродженням природи, початком польових робіт. Богиню уявляли юною, красивою і стрункою дівчиною.

Макошь — Велика Мати, богиня долі і родючості. Богиня магії і чаклунства, дружина Велеса, в цій нижній іпостасі є знаменитою Ягою. Хазяйка живої природи, захисниця і покровителька жінок.

Морана — могутнє і грізне божество, богиня зими і смерті, дружина Кощія і дочка Лади, сестра Живі і Лелі. Морана у слов'ян в давнину вважалася втіленням нечистих сил. Її символи - чорний місяць, купи розбитих черепів і серп.

Язичництво в міському побуті XI-XIII вв

Прийняття християнства як державної релігії не означало повної і швидкої зміни образу мислення і способу життя. Були засновані єпархії, побудовані церкви, суспільні богослужіння в язичеських святилищах змінилися богослужіннями в християнських храмах, але серйозного перелому в поглядах, повної відмови від вірувань прадідів і побутових забобонів не було.

Язичництву докоряли в многобожжі, а християнству ставили в заслугу винахід монотеїзму. У слов'ян творцем світу і всієї живої природи був Род – Святовіт. Російські люди вичленували з трійці Ісуса Христа і побудували церкви Спаса, що замінив язичницького Дажбога.

Двоєвірря було не просто механічним поєднанням старих звичок і вірувань з новими, грецькими; у ряді випадків це була продумана система, в якій сповна свідомо зберігалися древні уявлення. Прекрасним прикладом християнсько-язичницького двоєвірря є відомі амулети – змійовики, що носилися на грудях поверх одягу.

Християнство відобразило і первісний дуалізм. Главою всіх сил зла був непереможений богом Сатанаїл з його багаточисельним і розгалуженим воїнством, проти якого бог і його ангели були безсилі. Всемогутній бог не міг знищити не лише самого Сатану, але і найдрібнішого з його слуг. Людина повинна була сама праведністю свого життя і магічними діями «відганяти бісів».

Після прийняття християнства як державної релігї відбувалося календарне зіткнення древніх язичницьких свят з новими, церковно-державними, обов'язковими для правлячих верхів. У ряді випадків християнські свята, що виникли, як і слов'янські, на первісній астрономічній основі, на сонячних фазах, збігалися по термінах (різдво хрістово, благовіщення), незрідка вони розходилися.

Русальські заклинальні обряди і танці були початковою стадією язичницького свята, що завершувалося обов'язковим ритуальним бенкетом з обов'язковим вживанням м'ясної скоромної жертовної їжі: свинини, яловичини, кур і яєць.

Оскільки багато язичницькихх свят збігалися або календарно відповідали з православними, то зовні пристойність була майже дотримана: бенкет влаштовувався, наприклад, не з нагоди свята рожаниць, а унаслідок дня різдва богородиці, але продовжувався і наступного дня вже як «беззаконна друга трапеза».

Слов'янське неоязичництво

-це реконструкція дохристиянських язичницьких вірувань древніх слов'ян, повернення до богопочитання Перуна, Велеса, Макоши і ін. на основі небагатьох історичних відомостей і власних уявлень із запозиченням вчень і обрядів політеїстичних вірувань інших народів і окультизму.

націоналістичне

екологічне

етнічне

народно-побутове

Течії слов’янського

неоязичництва

Народно-побутове язичницво переважає в сільській місцевості і складає набір забобонів (віра в прикмети, ворожіння і окультно-магічні дії (пристріт, порча, вирок) і спрощений набір уявлень про потойбічний світ (домові, вампіри, русалки і ін.). Воно частенько переплітається зі світоглядом тієї релігії, яка традиційна для даної місцевості, будь то іслам або православ'я, але може і включатися як органічна складова в місцевий етнічний культ.

Етнічне язичництво — це політеїстичні культи, що мають глибоке історичне коріння. Їх відмінною рисою є автохтонність і цілісність світогляду. Такими, наприклад, є шаманістські культи корінних народів Сибіру і Далекого Сходу.

Екологічна язичницька течія: організаціям, що відносяться до них, властиво окультний, синкретичний, квазіетнічний політеїстичний світогляд з ідеологією екологизма. До таких відносяться общини, що входять в «Круг Язичницької Традиції».

Націоналістична течія включає релігійні і політичні організації, що мають синкретичний, квазіетнічний політеїстичний світогляд з ідеологією націоналізму.

Групи «Кола Язичницької Традиції»:

1. Московська Словянска Язичницькая Община.

2. Язичницька община «Коляда Вятичів» (Москва).

3. Язичницькийс «Круг Бера» (Москва).

4. Співтовариство Природної Віри «Славія» (Москва).

5. Язичницька община «Колесо Велеса» (Москва).

6. Східно-слов'янський центр культурної єдності «Купала»(Москва).

7. Традиційна Слов'янська Община «Витоки»( Москва).

8. Подільська слов'янська община традиційних дохристиянських вірувань «Чотири Яблуні».

9. Подільська скандінавська община традиційних дохристиянських вірувань (Подільський Годорд).

10. Дансько-норвезький ковен скандинавської язичницької Традиції «Темне Полум'я Локи» — «Lokasvartlogi» (Данія). У тому числі:

11. Iggulfar — «Вовки Одіна», язичницька група шведських і норвезьких екологів

12. Skalldskapr — «Мистецтво Скальдів», група дансько-норвезьких скальдів

13. Hamingja — «Успіх», данська група жінок, «які володіють умінням воювати мечем, як раніше».

14. Тульська община вед (м. Тула).

15. Рязанска Словянска Язичницька Община.

16. Учбово-творчий Центр Слов'янської Традиції «Волховарн» (Україна, м. Одеса).

17.Язичницька «Община Сколотов» (м. Калінінград).

18. Слов'янська Язичницька Община «Онуки Даждбога» (м. Владимир).

19. Загорськая Язичницька Община.

20. .Житомирська язичницька община «Великий Вогонь».

21. Язичницьке Коло «Темна Стежка» (м. Москва).

Історія неоязичництва в Україні

Відродження язичництва на Україні пов'язують з ім'ям Володимира Шаяна, який в 1934 році, будучи молодим науковцем, пережив на горі Грехит в Карпатах «духовне осяяння». З тієї миті він зайнявся дослідженням вірувань дохристиянської Русі і відродженням обрядів і світогляду предків. Рухомий ідеями відродження національної віри і держави, 5 листопада 1943 року Шаян заснував «Орден Лицарів Бога Сонця», метою якого була боротьба проти Німеччини і Радянського Союзу і звільнення українського народу від візантійсько-християнського духовного рабства.

На Україну ідеї Володимираа Шаяна проникли на початку 90-х, після розпаду Радянського Союзу. В результаті, в 1993 році в м. Києві була офіційно зареєстрована Громада (община) Українських Язичників «Православ'я», яка вважає себе спадкоємицею тієї віри, яка була заборонена в 988 році після хрещення Русі. В даний час Громада є керівним і духовним центром общин Українських Язичників на Україні і в інших країнах.

Інший українець, Лев Силенко, познайомившись з Шаяном в середині сорокових років, через деякий час вирішив реформувати його ідеї. Звістка про те, що Силенко отримав нове одкровення про Бога і нове розуміння Бога викликало розкол в середовищі прибічників Рідної Української Віри, внаслідок чого виник новий рух, Рідна Українська Національна Віра (РУНВіра). І перша община РУНВіри була зареєстрована на Україні у вересні 1991 року. У жовтні 2000 року у Вінниці відбувся з'їзд, який прийняв рішення про створення Всеукраїнського релігійного об'єднання, — Собору Рідної Української Віри. В даний час на Україні діє вже більше 40 общин РУНВіри.

Додатки

Міфологічна періодизація язичництва

Вік Доба Століття Представники

Золотий Великої Богині Матері(Досварожа)

6-4 тис. до н.е пелазги, трипільці.

Срібний Сварога 4-3 тис.до н.е трипільці.

Мідний Дажбога 3-2 тис до н.е арійці.

Залізний Перуна 1 тис до н.е-2 тис н.е

арійці, слов’яни, русичі, укрїнці.

Представники

Пелазги,трипільціТрипільціАрійціАрійці, слов'яни, русичі, українці.

Список використаної літератури:

http://psylib.org.ua/books/torch01/index.htmhttp://slavs.org.ua/ozar1

http://historic.ru/books/item/f00/s00/z0000030/

Текст:

Графіка:

Мультимедіа:

http://godsbay.ru/

http://godsbay.ru/http://www.kinopoisk.ru/www.onelegend.ru/ bannik.html www.sunhome.ru/ wallpapers/11139

http://new-kino.net/komedii/1391-alesha-popovich-i-tugarin-zmejj.html

http://vkontakte.ru

Урусова Наталія

Виконала:студентка 21ф-р групи

Інституту філософської освіти та науки

НПУ ім.Драгоманова