«Використання творчої спадщини Великого Кобзаря: педагогічний аспект».   «Перший вільний промінь світла, що може проникати в здавлену колами невільничу голову»: думки Шевченка про освіту та навчання. 

Шевчук З.В.

Вчитель історії

Великий український поет , художник мислитель відомий

усьому світові як визначний гуманіст

Тарас Григорович Шевченко

В похилій хаті край села над ставом чистим і прозорим життя Тарасику дала кріпачка-мати

Проблеми виховання й освіти Тарас Шевченко пов'язував з тяжкою долею поневоленого українського народу. Власне сирітське дитинство залишило глибокий слід у душі поета. Він бачив, що така доля судилася багатьом дітям кріпаків.

«...я так любив дітей, що не надивився б на вірний відбиток янгола»

Сім'ї та сімейному вихованню дітей Тарас Шевченко надавав важливого значення. При цьому він особливо наголошував на ролі матері:

У нашім раї на землі Нічого кращого немає, Як тая мати молодая З своїм дитяточком малим. ...І перед нею помолюся, Мов перед образом святим Тієї матері святої, Що в мир наш бога принесла...

Материнські почуття жінок з народу описує Тарас Шевченко в поемі «Сон».

Тільки в праці людина зможе знайти справжнє задоволення. Бездіяльність і пасивність — найбільше зло.

Тарас Шевченко прагнув поширення письменності серед народних мас, вбачав в освіті «перший вільний промінь світла, що може проникати в здавлену колами невільничу голову».

«освіта повинна збагачувати, а не обкрадати серце людське»

мріяв про народну школу, яка б давала міцні знання, сприяла розумовому й фізичному розвитку дитини, а вчитель був би добрим наставником.

навчання та виховання дітей має спиратись на рідну материнську мову, народні традиції, фольклор, на досягнення прогресивної демократичної педагогіки.

висловлював надію на те, що політичне і соціальне визволення народних мас стане природним наслідком широкого піднесення культурно-освітнього рівня народу.

Педагогічна спадщина Т.Шевченка адресована народу .В ній роздуми про те,

як виховати Людину в людині.

«Учітесь, читайте, і чужому

научайтесь, й свого не

цурайтесь...»

Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття Тебе своїм сучасником звемо!