Інформаційний випуск "Єдність"

І н ф о р м а ц і й н и й в і с н и кКиївської міської організації Профспілки працівників освіти і науки України

(165) жовтень 2013 р.8

Для участі в слуханнях були запрошені понад 500 учасників, серед яких представники

Міністерства освіти і науки України, органів вико-навчої влади, місцевого самоврядування, директори шкіл, ректори педагогічних вишів, працівники загальноосвітніх навчальних закладів, профільних наукових установ, громадських організацій, науков-ці та експерти.

Під час засідання Міністр освіти і науки України Дмитро Табачник зазначив: «Безперечним досяг-ненням українського законодавства є встановлення обов’язкової повної загальної середньої освіти та контроль за її забезпеченням. Рівень охоплення дітей відповідного віку навчанням в Україні за оцін-ками ЮНЕСКО становить понад 99%, а за даними регіональних управлінь – 99,9%».

Важливим також, на його думку, стало законодав-че закріплення у 2010 році інклюзивної системи навчання – забезпечення можливості здобувати освіту дітям з особливими потребами разом з одно-літками в загальноосвітніх навчальних закладах. Сьогодні в школи інтегровано 70 тис. дітей з осо-бливими потребами, в тому числі 58,5 тисяч з інва-лідністю.

Крім того, вивести українську школу на нову освіт-ню орбіту мають інформаційно-комунікаційні техно-логії. На думку багатьох провідних вчених Європи, «новий вчитель» ХХІ століття мусить володіти таки-ми компетенціями – науковця-дослідника, інформа-ційними, мовною, адаптивною, комунікативною.

У забезпеченні якості освіти у всьому світі все більша роль відводиться родині, сім’ї. Адже саме родина є найпершим і найважливішим осередком виховання дитини, де вона пізнає такі принципи, як честь, гідність, справедливість, моральність, любов до близьких і своєї країни.

«Я переконаний, що українська школа жива, розви-вається і має всі підстави для подальшого покращен-ня своїх результатів», – сказав Дмитро Табачник.

Голова Комітету з питань науки і освіти Лілія Гриневич зазначила, що необхідно перетворити середню освіту з чинника соціальної нерівності у чинник соціального просування кожного громадя-нина та замінити систему соціальної сегрегації сис-темою соціальної мобільності. Сьогодні українська школа тримається навіть всупереч непродуманим реформам, в першу чергу, на відданій праці та енту-зіазмі вчителів і керівників навчальних закладів. У провідних країнах світу вчитель належить до серед-нього класу. Тому має бути прийнята урядова про-грама поступового доведення зарплати до визначе-ного законодавством рівня.

Разом з тим держава повинна чітко визначитися та забезпечити стандарти освіти для кожної дитини незалежно від місця проживання і майнового стату-су учня та створити простір для виявлення і розвит-ку її індивідуальних здібностей.

«Варто переглянути формулу розрахунку транс-фертів та нормативів на учня. Аби збільшити фінансування освіти, потрібно переглянути струк-туру видатків і збільшити ефективність викорис-тання коштів. Частка бюджетних витрат у цілому на освіту у нас становить 6,7 % ВВП. На загальну середню освіту в Україні виділяється в середньому з цих коштів 3% ВВП, а в країнах економічної співпра-ці і розвитку – в середньому 4%», – сказала Лілія Гриневич.

Також вона відзначила, що в усіх розвинених кра-їнах освітянин належить до середнього класу. Фінський вчитель на рік отримує понад 40 000 доларів, американський – 45 000. За даними Міністерства фінансів, для реалізації цієї норми по всій галузі освіти в Україні необхідно 58 млрд грн. «Ми зобов’язані закласти у законодавство необхід-ний рівень оплати праці вчителя та розробити кіль-карічну програму поступового доведення оплати праці до цього рівня», – зауважила голова Комітету з питань науки і освіти.

Президент Національної академії педагогічних наук України Василь Кремень зазначив: «У сучас-них умовах саме освіта є найважливішим стратегіч-ним ресурсом країни, що визначає динаміку її про-гресу і місце серед інших країн світу в майбутньо-му».

Участь у роботі парламентських слухань взяла делегація від Профспілки працівників освіти і

науки України. Заступник Голови Профспілки Сергій Романюк зауважив, що якісна освіта мож-лива лише за наявності висококваліфікованих кадрів у школі. Сьогодні освіта недофінансовуєть-ся в повному обсязі, у зв’язку з чим педагогічним працівникам не виплачується винагорода за сум-лінну працю та допомога на оздоровлення. Крім того, має місце безпідставне скасування або змен-шення вчителям доплат за виконання обов’язків тимчасово відсутніх колег, суміщення посад та відбувається примусове відправлення педпраців-ників у відпустки без збереження заробітної плати. Порушуються вимоги законодавства щодо рівня посадового окладу працівника І тарифного розря-ду. Сьогодні він відстає на 295 грн від мінімальної заробітної плати. «ЦК Профспілки підтримує зако-нодавчу ініціативу профільного Комітету щодо відновлення редакції ст. 57, яка діяла до грудня 2007 року, та розраховує на підтримку народних депутатів із забезпечення реалізації гарантій педа-гогічним та іншим працівникам у рівнях оплати праці. За прогнозними розрахунками, здійсненими профспілкою на прохання Комітету, додаткова потреба видатків для їх реалізації становить орі-єнтовно 41,6 млрд грн. З них до бюджету у вигляді податку з доходів фізичних осіб повернеться близь-ко 6,2 млрд грн, а фонди загальнообов’язкового дер-жавного страхування та пенсійний поповняться сумою в 1,5 млрд грн», – зазначив Сергій Романюк.

За підсумками виступів, пропозицій від виступа-ючих та фахової дискусії Верховною Радою України будуть прийняті та схвалені відповідні рекомендації щодо поліпшення якості загальної середньої освіти.

Парламентські слухання: доступність та якість

середньої освіти у школах23 жовтня 2013 року у сесійній залі Вер-ховної Ради України відбулися парламент-ські слухання на тему: «Доступність та якість загальної середньої освіти: стан і шляхи поліпшення». Основна їх мета – ви-значення стратегічних напрямів держав-ної політики щодо доступності та якості загальної середньої освіти, а також виро-блення конкретних пропозицій для її по-ліпшення.

Єдність № 8 (165) 2013

www.profspilka.kiev.ua

2 ПУЛЬС ПРОФСПІЛКОВОГО ЖИТТЯ


21 жовтня 2013 року на базі спеціалізованої школи №197 ім. Дми-тра Луценка відбулося зібрання молодих спе-ціалістів освітньої га лузі Свято шин ського райо-ну, метою якого було залучення молодих педагогів до активного громадського життя.

Ініціатором проведення захо-ду стала Святошинська

районна у м. Києві організація Профспілки працівників осві-ти і науки України, яку очолює Людмила Заворітько.

Зі вступним словом висту-пила директор школи №197 С. Куца, яка зазначила, що, прий-шовши до школи, вчитель усвідомлює, що не хтось від-повідає за нього, а він відпові-дає за когось. «На сьогодніш-ній день у нашій школі працює чотири молодих спеціалісти. Від спільних дій вчителя та учня залежить успіх справи. Усім молодим педагогам дово-диться працювати як з дітьми, так і з батьками. І вчителі повинні вислуховувати думки як одних, так і інших. А най-головніше, коли ми заходимо

до класу, то маємо розуміти мету, з якою ми туди йдемо, – навчати школярів розуміти матеріал, який подаємо, і вміти використовувати його в житті. Треба пам’ятати, що наука педагогіка – оптимістична, і на уроки потрібно приходити завжди з оптимізмом», – ска-зала Світлана Куца.

На зустрічі була також при-сутня завідуюча сектором з кадрових питань Святошин-ського РУО Олена Мака-ровець. Вона зауважила, що, незважаючи на низьку заро-бітну плату педагога, вчителі отримують набагато більше – це любов дітей та їхні посміш-ки. Адже саме вчителі заклада-ють той фундамент, з якого діти піднімаються протягом свого життя все вище і вище.

Під час зустрічі з молодими спеціалістами Людмила За -ворітько зосередила увагу на основних аспектах діяльності профспілки та розповіла про роботу Товариства молодих педагогів. «Починаючи з 2006 року, Київська міська організація Профспілки пра-цівників освіти і науки нама-гається зосередити свою увагу на роботі з молодими спеціа-лістами, створивши Товари-ство молодих педагогів. Основними завданнями його є закріплення молодих спеціа-лістів у педагогічних колекти-вах; створення умов для зрос-тання професійної майстер-ності; задоволення професій-

них запитів молодих педагогів; організація та проведення культурно-освітньої роботи серед молодих спеціалістів; залучення молодих педагогів до активного громадського життя тощо», – сказала Людмила Заворітько.

Детальніше про роботу Товариства молодих педагогів у Святошинському районі розповіла голова цього Товариства Катерина Лаврик, молодий спеціаліст гімназії № 154. У Свя тошинському районі діє Клуб молодих педа-гогів, який має певні напрями роботи: секція професійного росту (керів ник – Наталія Білоконь, вчитель гімназії № 154), секція інтелектуальна, (Галина Куцаченко, вчитель школи № 197), спортивна сек-ція (Олег Зюзь, вчитель школи № 281) та секція куль-турно-масової роботи (Уляна Скидан, вчитель гімназії «Академія»). Кожен із керів-ників розповів про роботу цих секцій і запропонував долуча-тися до Клубу молоди педаго-гів, а відповідно до ТМП.

Наприкінці зустрічі молоді спеціалісти обмінялися контак-тними телефонами, щоб надалі активно долучатися до громад-ського життя. Адже незабаром на молодих педагогів чекає екс-курсія Істо ричними місцями Києва, новорічний бал-маскарад, «Вечорниці» та ще багато цікавого.Прес-служба КМОППОіНУ

Другий рік поспіль у конфе-ренц-залі Київського місь-

кого будинку вчителя прово-диться зустріч молодих педаго-гів столиці з головою Київської міської організації Профспілки працівників освіти і науки України Олек сандром Яцу нем. Так, 18 жовтня 2013 року в учи-тельському домі зібралося понад 200 мо лодих педагогів –

«сіячів мудрого, розумного, доброго».

Урочиста частина заходу розпочалася із запального джайву вихованців спортивно-хореографічного ансамблю «Дебют» Будинку вчителя Микити Нагнібеди та Марії Мар’янової.

З вітальним словом перед молодими педагогами висту-пив Олександр Яцунь, який зазначив: «Ви працюєте у бюджетній сфері, яку захища-ють люди, що жертовно відда-ють себе профспілковій роботі. Ви покликані навчати та вихо-вувати юне покоління, яке через декілька років, після закінчення школи, прийде роз-будовувати державу. Якщо молодий вчитель думає про учня, хвилюється за нього, то школа стане покликанням педагога на все життя».

Олександр Яцунь також назвав 10 компетенцій, якими повинен керуватися кожен вчитель:

– бути патріотом України;– блискуче володіти україн-

ською мовою;– досконало знати свою дис-

ципліну;– організовувати роботу в

класі;

– досконало розробляти навчальну програму;

– враховувати вікові та пси-хологічні особливості учнів;

– володіти персональним комп’ютером;

– вміти працювати в команді;– постійно підвищувати

свою кваліфікацію; – впроваджувати інновації в

навчальний процес. Перед молодими педагога-

ми також виступила Ірина Баленко, голова первинної профспілкової організації, учитель-методист ліцею № 303 Дарницького району з 35-річним стажем роботи. Вона зауважила, що вчитель має дотримуватися правила трьох «п» – професіоналізму, порядності та патріотизму. «Вчитель – це людина, яка може робити важкі речі легки-ми. Потрібно радіти тим

учням, які задають багато запитань, які щиро дивляться нам в очі, необхідно підтриму-вати ту іскорку, яка палає в очах наших школярів», – ска-зала Ірина Баленко.

Під час зустрічі кожен моло-дий учитель отримав «Що -денник молодого педагога» та інформаційно-аналітичний довідник «Актуальні питання регулювання трудових відно-син у закладах освіти».

Молоді педагоги мали змогу познайомитися між собою, поспілкуватися, обмі-нятися думками. У ході роз-мови вони говорили про при-чини вибору професії вчите-ля, з якими проблемами їм довелося зіштовхнутися під час проведення свої перших уроків та що для них уосо-блює професія вчителя.

Зустріч молодих педагогів допомогла усвідомити вчите-лям, що цього дня вони стали членами великої освітянської столичної родини.

– Я працюю вчи телем інозем-них мов. Ос кіль -ки гарно володію англійською мо -вою, вирішила передати свої знання дітям,

навчити їх спілкуватися з пред-ставниками інших країн.

Марія КИРИЧЕНКО,

вчителька іноземної мови

школи № 186

Голосіївського району

Зустріч з молодими педагогами столиці

– Професія ви -хователя є не лег-кою. Адже працю-єш з ма ленькими ді тьми, кожен з яких потребує твоєї ува ги. Спо-чатку було важко,

але зараз вже звикла. Олександра ЧОРНЕНЬКА,

вихователь дитсадка № 481

Дніпровського району

– Я народилася у сім’ї вчителів, тому ця профе-сія мені припала до душі. Я нама-гаюся виховати у дітей почуття ес -тетики. Розумію,

що не всі учні можуть гарно малювати, але сподіваюся, що через декілька років зможуть хоча б згадати, які є жанри мисте-цтва.

Олена СЄДОВА,

вчитель образотворчого

мистецтва школи № 98

Вісті з районів

З кожним роком на освітянському обрії Това-риства молодих педагогів столиці з'являю -ться нові імена молодих учителів, які виріши-ли присвятити своє життя дітям.

Соціальне страхування Звернення до керівників підприємств, голів комісій із соціального страхування, голів профспілкових організацій з приводу надання

соціальних послуг за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності на санаторно-курортне лікування застрахованим особам та членам їх сімей

Санаторно-курортне та відновлювальне лікування застрахованих осіб і членів їх сімей є одним із пріоритетних завдань Фонду соціального страху-вання з тимчасової втрати працездатності (далі – Фонд).

Робочі органи Київського міського відділення Фонду надають такі послу-ги протягом усього календарного року. Не є винятком і IV квартал п.р.

На цей час міжрайонні виконавчі дирекції Київського міського відділення Фонду мають доволі широкі можливості щодо надання санаторно-курорт-них послуг у поточному році в санаторно-курортних закладах України, зокрема Трускавця, Миргорода, Моршина, Хмільника, Київського регіо-ну, Закарпаття, санаторно-курортних центрів та об’єднань Очакова, Одеси та Одеської області, АРК, Львівської, Івано-Франківської та інших областей.

Всього станом на 17 жовтня 2013 року у робочих органах відділення Фонду залишаються незатребуваними понад 7000 путівок на IV квартал п.р.

Використання цього цінного оздоровчо-лікувального потенціалу є пря-мим обов’язком всіх тих, хто піклується про здоров’я застрахованих осіб за місцем їхньої роботи.

Тому виконавча дирекція Київського міського відділення Фонду наполе-гливо рекомендує роботодавцям, головам комісій із соціального страхуван-ня скористатися цією можливістю отримати застрахованими особами повноцінне санаторно-курортне лікування і тим самим зберегти їхнє здоров’я. Для отримання путівок від робочого органу Київського міського відділення Фонду необхідно подати відповідну заявку за підписом керівни-ка підприємства та голови комісії із соціального страхування.

Виконавча дирекція Фонду проводить постійний контроль за якістю надання соціальних послуг санаторно-курортними закладами.

У разі виникнення питань щодо якості надання соціальних послуг із сана-торно-курортного лікування та оперативного вирішення цих питань необхід-но зателефонувати на «Гарячу лінію» Фонду за номером 0-800-50-18-92 (графік роботи ПН–ЧТ з 09:00 до 18:00, пт. з 09:00 до 16:45).

Виконавча дирекція Київського міського відділення Фонду нагадує стра-хувальникам про необхідність вчасного подання заявок щодо кількості дитячих новорічних подарунків до міжрайонних виконавчих дирекцій за місцем обліку.Тел. для довідок: ВДКМВ – 206-14-42,206-14-43; Голосіївська МВД – 456-98-39, 455-69-60; Лівобережна МВД – 566-62-80, 566-07-40;Подільська МВД – 453-27-29, 453-27-36, 453-28-19-28; Святошинська МВД – 456-98-32, 456- 98-35;Центральна МВД – 492-02-32, 492-02-33, 492-02-34.

Директор Виконавчої дирекції Київського міського відділення Фонду В.М. ЦИБЕНКО

Святошинська РОП залучає молодих педагогів

до активного життя

Єдність № 8 (165) 2013


3ОХОРОНА ЗДОРОВ’Я


З якими проблемами

найчастіше

звертаються студенти

до студент ської

поліклініки?

Студполіклініка створена для надання медичної допо-моги студентській молоді. Оскільки студенти є мешкан-цями тих чи інших регіонів, то за ними зберігається основ на медична допомога за місцем проживання. Ніхто їх звідти з обліку не знімає, а лікувальні заклади з фінансу-вання території не звільня-ють. Студентська поліклініка створена для того, щоб займа-тися більше профілактичною роботою, і тому найчастіше не студенти звертаються до нас, а ми запрошуємо їх до себе, організовуємо для них профілактичні огляди, дис-пансеризацію, проведення заходів з профілактики туберкульозу – флюорогра-фічне обстеження, щеплення проти керованих інфекцій і т.п. Найчастіше студенти звертаються з приводу засту-ди, ГРВІ, ГРЗ та їхніх усклад-нень у вигляді отитів, бронхі-тів і т.д. Такі захворювання є найпоширенішою причиною тимчасової втрати працездат-ності студентів (70% від загальної кількості виданих довідок).

78% студентів, які вступили на 1-й курс, мають відхилення у стані здоров’я, тобто до абсо-лютно здорових можна віднес-ти лише 22%. І, на жаль, ця цифра зростає. Причин тут багато. Звичайно, всі люблять нарікати на екологію і соці-альні стандарти, які є в нашій державі. Але на превеликий жаль, не тільки вони вплива-ють. Наш слов’янський мента-

літет – дбати про своє здоров’я тоді, коли ми його втрачаємо. У нас немає звички зберігати своє здоров’я змолоду, з дитинства. Найбільш пошире-ною патологією серед студен-тів є захворювання кістково-м’язової системи – плоскосто-пість, сколіоз і т. д., які станов-лять до 50% від загальної кіль-кості. І студенти часто вважа-ють, що позбутися таких недуг можна завдяки звільненню від фізкультури, хоча подолати ці недуги можна тільки завдяки їй.

У студентів, які вступили на перший курс, одразу з’являються захворювання шлунково-кишкового тракту: гастрити, холангіти, холецис-тити тощо. Кава, чіпси, алко-голь та обіди в закладах швидкого харчування не сприяють здоров’ю студентів і не приносять користі.

Я завжди наводжу такий приклад. Налийте у чайник з накипом пляшку напою «Спрайт» і прокип’ятіть. Він елементарно очищує від накипу стінки чайника. Те ж саме відбувається і з шлун-ком – стає оголеною його оболонка.

Чимало студентів

скаржаться на

довгі черги у

студентській

поліклініці? З чим це

пов’язано?

Студенти винні самі. Зробити флюорографію і здати аналізи можна щодня, лабораторія із забору аналізів працює з 8 до 10 ранку. Черги бувають лише тоді, коли про-ходять хлопці, які йдуть на військову кафедру. Це близь-

ко 3 тисяч осіб. Флюо-рографічний знімок вимага-ють від студентів при посе-ленні у гуртожитки. Студенти вчасно не проходять флюоро-графічне обстеження, і при поселенні до гуртожитків його доводиться проходити майже всім за кілька днів. Звичайно, ніхто не може поставити 10 чи більше флюо-рографів, щоб не було черги. Флюорографічне досліджен-ня потребує певного часу. На одного пацієнта необхідно витратити близько 15 хвилин. Цього року при поселенні ми обстежували щоденно до 500 студентів і молилися на своїх флюорографів, щоб вони витримали і не поламалися. А якби студенти проходили флюорографію рівномірно протягом року, то і проблем не було б. Якщо загальну кіль-кість обстежень поділити на 220 робочих днів, то в серед-ньому на флюорограф прихо-диться 80 людей за зміну, і це нормально. Щосеместрово ми подаємо до навчальних закла-дів список тих студентів, які прострочили флюорографічне обстеження, деканати повідо-мляють студентам, що ті мають з’явитися і пройти обстеження. Тим паче, це не обов’язково робити у нас. Два місяці вони на канікулах і можуть зробити це за місцем проживання, а ми приймаємо ці документи. Хто заважає зробити це студентам? Вони ж кажуть: «Ай, я приїду і тоді зроблю».

Деякі студенти

кажуть, що у

поліклініці лікарі дуже

довго встановлюють

діагноз. Інколи це

призводить до

погіршення стану

пацієнтів. Як Ви

можете це

прокоментувати?

Я працюю в медицині з 1963 року. Розпочинав свою діяльність фельдшером на селі, де ніяких методів, крім вимірювання артеріального тиску і температури, тоді не було. І медична допомога надавалася. Лікар діагноз ставить за клінічними озна-ками. Аналізи і обстеження – це лише підтвердження діа-гнозу, який ставить лікар. Якщо є потреба в лікуванні, то воно проводиться з першо-го дня паралельно з обсте-женням. За винятком торч-інфекцій, які передаються статевим шляхом і т.д. Виняток становлять ком-

п’ютерна томографія і магніт-но-резонансна томографія, ці дослідження у нас не прово-дяться, і ми отримуємо тало-ни в діагностичний центр. Зрозуміло, що він не може працювати лише на одну сту-дентську поліклініку, а обслу-говує багато інших лікуваль-них закладів. Сьо годні всі, у кого заболіла спина, вважа-ють, що їм необхідна МРТ. Але ж вона не лікує, а лише підтверджує діагнози.

Чи забезпечена

поліклініка

необхідним сучасним

медичним

устаткуванням?

Студентська поліклініка обслуговує молодих людей –майбутнє суспільства, і тут мають бути пріоритети в оснащенні та забезпеченні цього лікувального закладу. Але не вистачає всього. Якщо брати від нормативу терито-ріального забезпечення мед-персоналом, то ми маємо лише 50% від того, що має територія. Тобто, якщо на дільниці територіально на одного терапевта приходить-ся 1870 пацієнтів, то у нас – 3500. Проте 50% наших паці-єнтів – це студенти-кияни, які можуть звертатися до територіальної поліклініки за місцем проживання. Що сто-сується обладнання, то, на жаль, ми працюємо в осно-вному на обладнанні ще радянських часів. За 20 років незалежності України ми отримали лише нові флюоро-графічні установки. Якщо бути точнішим, то це модер-нізована стара флюорогра-фічна установка, до якої додали цифрову камеру.

Сьогодні кошти в першу чергу виділяються на рефор-мування медицини, створен-ня нових діагностичних цен-трів та центрів екстреної допомоги. А студентська поліклініка залишається поза увагою. Тому фінансу-вання на її обладнання – нульове.

Як, на Вашу думку,

можна покращити

роботу студентської

поліклініки? Як можна

залучити інвесторів,

щоб запровадити

сучасні інноваційні

технології?

Коли Україна стала неза-лежною, був популярний

кооперативний рух, всі рекламували себе як великі меценати. Тоді ми вибирали всіх багатих людей, які свого часу зверталися по медичну допомогу у студполіклініку. Відібрали 28 прізвищ, які звучали в той час. Розіслали всім листи-запрошення до співпраці, але не отримали жодної відповіді. З часом, хочемо ми цього чи ні, все одно доведеться переходити до медичного страхування і фінансування за рахунок медичного страхування. На сьогоднішній день зі 170 тисяч студентів вишів, які закріплені за нами, 68 тисяч становлять студен-ти-контрактники. Бюджет міста виділяє кошти для медичного обслуговування лише тих студентів, які навчаються за держзамов-ленням. Згідно із законодав-ством виші повинні дбати про медичне обслуговуван-ня студентів-контрактників. Вузи вважають, що пробле-ми здоров’я студентів – це проблеми Міністерства охо-рони здоров’я. Проте згідно із законодавством за охоро-ну здоров’я відповідає робо-тодавець. Міністерство охо-рони здоров’я відповідає за надання медичної допомоги та лікування пацієнтів. Страхування студентів-кон-трактників дозволило хоча б частково вирішити цю про-блему. Свого часу зі страхо-вою компанією був розро-блений страховий поліс сту-дента. Вартість його перед-бачалася 550 грн на рік, і при цьому студенту гаранту-валося безкоштовне медика-ментозне забезпечення. У проект не закладалися дохо-ди ні страхової компанії, ні лікувального закладу. Проте навчальні заклади відмови-лися від такої пропозиції.

26 вересня 2013 року у при-міщенні Київської міської студентської поліклініки від-булося засідання круглого столу, результатом якого стала пропозиція вийти з кло-потанням до Кабінету Міністрів щодо збереження студентських поліклінік в Україні. Запропоновано збе-регти ці заклади як самостійні організації, не перетворюючи їх на заклади первинної, вто-ринної чи третинної допомо-ги, і назвати їх центрами спе-ціалізованого надання медич-ної допомоги студентам. І друге питання – це подання клопотання від держадміні-страції м. Києва про виділен-ня цільових субвенцій на переоснащення студентської поліклініки. Але яким буде результат, поки що важко ска-зати.

Катерина ПОКЛЯЦЬКА

64% 26% 10%

Пройтимедогляд

Колихворію

Коли без лікаря обійтися не можу

(самолікування не допомагає)

Найчастіше студенти звертаютсяу поліклініку у зв’язку з:

Основні проблеми, з якими зіштовхуються молоді люди:

• Довгі черги;• Лікарі «перекидають»

пацієнтів від одного до іншого;

• Упереджене ставлення (хамство, неповага до студентів);

• Направлення на здачу аналізів у платний центр.

«Студполіклініка створена для надання медичної допомоги молоді», –

Володимир ВойнаровськийЯк це не сумно, але більшість людей у нашій країні надає перевагу самолікуванню і лише в екстре-них випадках звертається за допомогою до ліка-рів. Молодь у цьому випадку не є винятком. Сту-денти неохоче йдуть до студентської поліклініки. Ми намагалися з’ясувати, на що ж нарікають сту-денти, та поспілкуватися щодо хвилюючих питань молоді з головним лікарем Київської міської сту-дентської поліклініки Володимиром Войнаров-ським.

Єдність № 8 (165) 2013


4 ТЕМА НОМЕРА


Зі шкільного балу – Повертаючись на світанку

1941 року з нічної прогулянки катером по Дніпру, випускники школи № 74 побачили як у небі над Києвом спалахували зірниці. Хтось сміючись радісно кричав: «Салют! Напевно, це на нашу честь. Це сим-вол початку нашого нового життя». Тільки вони ще не знали, що ці спа-лахи стануть не початком щасливо-го мирного життя, про яке вони мрі-яли, а жахіттям війни.

Припливши ближче і побачивши, як бомблять Київ, вони зрозуміли – почалася війна.

Сірий попіл та запах пороху у повітрі одразу розвіяв по вітру думки і мрії юних випускників, які по закінченню школи мали вступати до вищих навчальних закладів. Вони потрапили не до списків абітурієн-тів, а до фронтових.

Сумна доля спіткала колишніх десятикласників, які полягли смер-тю хоробрих, Леоніда Мордовцева, Семена Бродського, Юрія Нестерова, Василя Рагутського, про них нагадує вічний вогонь слави.

У лещата війни потрапили не лише молоді люди, але й школа, збу-дована 1938 року на вулиці, яка називалася тоді Друга Дачна. Першим директором, який вручав атестати випускникам 1941 року, був Михайло Севастьянович Соболєв.

У роки війни школа не була зруй-нована, оскільки у ній працювало одне із відділень гестапо, а у дворі навчального закладу фашисти зро-били стайню.

Учні школи не могли спокійно спостерігати за тим, як бомбили Київ, у квартирах проходили обшу-ки, навколо було чути крики жінок і дітей та нещадні постріли окупантів. По місту зникали цілі сім’ї. Така доля спіткала і родину Лілії Михайлової.

Коли почалася Велика Вітчизняна війна, одинадцятирічна Ліля закін-чила лише 4 клас середньої школи № 74. У 1963 році про неї Г.С. Куцан, бувший комісар першого Бо -родянського партизанського загону об’єднання імені М.С. Хрущова, написав статтю у газеті «Юный

Ленинец». Під час війни у Києві працювали підпільні організації, членами однієї з яких стали і батьки Лілі – Ганна Федорівна та Василь Якович. Рідний брат мами дівчинки Федір Ревуцький очолював Київ-ське партійне підпілля, зв’яз ковою якого і стала маленька Ліля. По декілька разів на день, інколи навіть вночі, вона пробиралася із одного кінця міста в інший, розносячи записки чи усні накази.

У червні 1942 року у підпілля про-ник провокатор... Ліля йшла до Федора Ревуцького і побачила, як до його будинку направляються озброєні німці. Вона встигла випе-редити їх і крикнула: «Дядю Федоре, ховайтеся. Гестапо!»

Дівчинка з усіх сил почала присо-вувати до дверей важкий письмовий стіл, щоб затримати німців, поки Ревуцький встигне заховатися. Останнє, що почула Ліля: «Прощай, дочко». Коли у двері увірвалися німці, вона встигла сховатися за піч-кою в іншій кімнаті. Через лічені хвилини стало чути, як по кімнаті почали рискати німці, які наче вовки шукали здобич. Лілю знайшли, схо-пили за волосся і проричавши їй в обличчя: «Де Ревуцький?», почали бити по щоках, вивертаючи руки. Стримуючи пекучий біль, вона мов-чала. Але раптом заскрипіла кришка – це німці знайшли підвал. Вони кинули дівчинку в куток і вона у ту ж хвилину зрозуміла, що не треба гаяти ні хвилини. Тікати! Ліля виповзла із кімнати і спустилася по сходах. Вночі вона постукала у двері одного із членів підпільного коміте-ту Петра Митрофановича Васильєва. Її втеча врятувала багатьох. Лілю довго не випускали з дому. Але одно-го разу вона впросила маму і бабусю взяти її з собою у місто. Та в трамваї хтось раптово схопив дівчинку за плече. Вона обернулася і закричала

– це був німець, якого вона бачила у домі Ревуцького. В гестапо забрали всіх трьох. На очах у матері над Лілею жорстоко знущалися, поки її бездиханне тіло не завмерло від болю, а душа відлетіла у вічність…

Через декілька днів після визво-лення Києва від фашистських

загарбників 6 листопада 1943 року школа № 74 почала знову функціо-нувати і відкрила свої двері для дітей, яких не забрала війна, але яким у снах ще часто вчувалися її відголоски.

Учителька Антоніна Васильченко, яка ще студенткою прийшла працю-вати до школи у 1943 році, розпові-дала, що у приміщеннях було дуже холодно, а діти сиділи по троє за вцілілими від вогню партами. З вибитих шибок вікон тягнуло холо-дом, класами гуляв вітер, схудлі рученята школярів тремтіли. Напів-голодні, холодні та змарнілі учні все ж таки хотіли вчитися і з нетерпін-ням чекали зустрічей зі своєю вчи-телькою, яка відкривала для них світ Толстого, Гоголя, Пушкіна, Тургенєва та ін. Після уроків, холод-ного і водночас теплого переможно-го листопада 1943 року, школярі ходили розчищати Хрещатик, який був повністю зруйнований окупан-тами.

Прийшла до школи працювати піонервожатою, а потім і вчителем початкових класів випускниця 1941 року Віра Петрівна Мілевська. Там вона працювала з 1944 до 1950 рр., була депутатом міської Ради народ-них депутатів, членом райкому і міськкому комсомолу. Нагороджена багатьма медалями, в тому числі «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні». Саме ця жінка навчала наймолодших школярів виводити тремтячими пальчиками їх перші несміливі літери, малювала разом з дітьми на клаптиках газет-ного паперу усміхнене сонечко та чисте небо, щоб у дитячій пам’яті залишилися не лише спогади про вибухи гранат та чорну, як рілля, випалену землю, але й можливість побачити інше життя – без запече-них від крові ран на тілах солдат та заплаканих очей жінок і дітей.

Одна з випускниць 74-ї школи, Ольга Петрівна Яковчук, яку одно-класники називали «красуня Льоля», після багатьох років на зустрічі випускників розповіла про тяжкі воєнні роки. Зимою 1941 року Українською Райрадою Ольга Петрівна була відправлена до Німеччини для відбуття трудової повинності. Але під’їж джаючи до м. Фастів, через виламану підлогу у

вагоні під кулеметним вогнем бага-тьом пощастило втекти, в тому числі й Ользі.

З липня 1942 р. вона пішла працю-вати на базу лікарської сировини заготівельником, директором якої був Н.В. Кочаровський. Саме він керував підпільною групою, де Ольга була зв’язківцем. Вона виїж-джала за місто для збору і заготівлі лікарської сировини у Брусилів, Кочерів і Макарів. Перевозячи цінні пакети, бланки та листівки, розвіду-вала розташування військ і органів влади окупантів та їх дії.

У вересні 1943 року Ольгу вла-штували на роботу прибиральницею пересильного пункту на вокзалі м. Києва, звідки німецькі окупанти відправлялися на фронт. Там вона фіксувала скільки, з чим і коли при-бували та від’їжджали ешелони. Підтвердженням її роботи та участі у партизанському загоні є докумен-ти, що збереглися з тих часів. Перший – це посвідчення німець-кою та українською мовами: «Яковчук Ольга, що народилася 1923 року… пройшла огляд медичної комісії, визнана цілком працездат-ною до виконання почесного обов’язку трудової повинності». У другому вказано: «Пред’явник цього Ольга Петрівна Яковчук… дійсно була в партизанському загоні т. Балицького і виконувала обов’язки зв’язкової з 20 червня по жовтень 1943 року».

9 травня на День Перемоги Ольга Яковчук завжди приходила у стіни рідної школи та розповідала школя-рам про тягар фашистської окупації. Учні із захопленням слухали її роз-повіді.

В одній із них мова йшла про ста-реньку із сивими скронями жінку, яка врятувала Ользі Петрівні життя. Повертаючись ввечері з вокзалу додому у двоповерхову будівлю, виділену для цивільних робітників, що розташовувалася по вул. Сак-саганського, на порозі будинку вона побачила жінку. Та покликала юну дівчину до себе і повела до комори, в яку її швидко заштовхнула, а зверху на неї накидала старих речей. Не встигнувши оговтатись, дівчина почула гавкіт собаки і слова «gibt es jemanden?». У голові одразу, ніби постріл, промайнула думка – німці. Старенька жінка все намагалася пояснити людям у нацистській уні-формі зі свастикою, що у будинку

Ганна Федорівна МИХАЙЛОВА і її дочка Ліля (їй тоді було 8 років)

Віра Петрівна МІЛЕВСЬКА.

Ольга Петрівна ЯКОВЧУК

Єдність № 8 (165) 2013


5ТЕМА НОМЕРА


на війну

нікого немає. Але вівчарка не пере-ставала гавкати та рватися до дверей комори… Доля була милосердною до дівчини – німці пішли. Вийшовши з комори, вона хотіла якнайшвидше залишити цю будівлю, бо усвідом-лювала, що потрапила під пильний нагляд німців, які повернуться сюди знову. Наступного ранку вона зустрі-ла своїх друзів, які глянувши на неї запитали: «Чого це в тебе голова в крейді?». Спробувала легенько стру-сити рукою білий порошок, але він чомусь не зникав. У повітрі зависла болісна пауза – після вчорашньої страшної ночі Ольга Яковчук поси-віла…

Пізнім вечором 5 листопада 1943 року «красуня Льоля» разом з інши-ми жителями Києва зустріла танк Никифора Шолуденка, який пер-шим увірвався в окуповане місто. Відтоді для Ольги Яковчук стало традицією кожного року на День Перемоги покладати квіти на могилу танкіста.

Впродовж війни Ольга Яковчук вела переписку зі своїм однокласни-ком Борисом Парамоновичем Логіновим, який одразу після закін-чення школи пішов на фронт. Після випуску 1941 року він був направле-ний до Омського артилерійсько-мінометного училища, пройшов бойове «хрещення» на посаді коман-дира взводу «катюш». Також він брав участь у розгромі 6-ї німецько-фашистської армії на чолі з фель-дмаршалом Паулюсом. Бойовий шлях тричі поранений 22-річний Борис Логінов закінчив на Ельбі усього за 120 км від Берліна. У нього було 18 нагород, безліч подяк від командування за участь у звільненні Брянська, Орла, Білорусі, понад двох десятків польських міст, у тому числі Варшави.

У страшні криваві дні ніяк не полишали думки хлопця про своїх однокласників. Де вони? Чи всі живі? Чи зустрінуться ще? Ось один з листів Ользі Яковчук, який зберігся й до сьогодні.

ййййййй

Курсант Борис ЛОГІНОВ

Зустрітися випускники школи змогли лише у 1971 році, на тридцяту річницю випуску. Але з двох класів «А» і «Б» їх було лише 30. Приїхали з Ленінграда, Свердловська, Казані, Москви та Риги. Вони згадували свої шкільні роки, як готувалися до випускного вечора. Хтось розповідав, щоб купити випускне плаття, мама протягом року годувала козу, яку потім продала і купила фіолетове плаття. Полковник Логінов згадував, як вечо-рами, працюючи вантажником, заробляв на брюки і пару-синові туфлі, які чудово чистились зубним порошком.

Ніна Галі цина згадувала як од -ного разу до кла -су прийшов ко -рес пондент газе-ти «Комсо моль -ська правда» і запитував, яку б професію учні хо тіли обрати в м а й б у т н ь о м у. Тоді Ніна відпо-віла: «Хочу бути хіміком». Через багато років вона все ж таки ним стала. Студентку з двома малень-кими дітьми ста-

вили за приклад всім іншим. Проте

мало хто здогадувався, як важко навчатися 28-річній матері двох дітей, яка звикла кочувати зі своїм чоловіком-офіцером. Вони познайоми-лися на фронті. Напередодні дня Перемоги, коли навколо гриміли святкові салюти, Ніна виходила заміж у госпіталі, де вона працювала. Її суджений – військовий льотчик, лежав у бин-тах, але це на мало ніякого значення, бо у ті хви-лини їх об’єднувало почуття любові, те вічне, що неможливо вбити кулею пістолета чи спалити вогнем війни…

З кожною зустріччю випускників ставало все менше, відходили у небуття. Хтось, коли не міг приїхати, надсилав листівки. Усі матеріали, пов’язані з випускниками 1941 року, зберігаються в учителів навчального закладу, які спілкувалися з ними, вели активну переписку, телефонували їм. Збереглася і листівка від Наташі Індейкіної, випускниці 1941 року, яка не могла приїхати на зустріч:

Сьогодні не залишилося в живих жодного випускника 1941 року школи № 74. Але вони назавжди у пам’яті і серцях не лише тих людей, які знали їх особисто, але й в кожного свідомого громадянина.

І щороку 6 листопада, коли тихо опадає листя з дерев, вкриває землю, в якій мирним сном сплять наші герої, до вічного вогню приходять все нові й нові покоління людей, щоб вшанувати пам’ять захисників і сказати: «Не дай нам, Боже, забути про цей день!»


Ніна ГАЛІЦИНА

Єдність № 8 (165) 2013


6 ЮРИДИЧНІ КОНСУЛЬТАЦІЇ


AUSCULTA ET PERPENDE. – ВИСЛУХАЙ І ЗВАЖ.

Умови призначення пенсії за вислугу років

Відповідно до ст. 55 Закону України «Про пенсійне

забезпечення» працівники осві-ти, охорони здоров’я та соціаль-ного забезпечення при наяв-ності спеціального стажу робо-ти від 25 до 30 років за перелі-ком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку мають право на пенсію за вислугу років.

Пенсії за вислугу років при-значаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.

Пенсії призначаються в роз-мірі 55 процентів заробітку, але не нижче мінімального розміру пенсії.

За кожний повний рік роботи понад 25 років чоловікам і 20 років жінкам пенсія збільшу-ється на 1 процент заробітку, але не менш як на 1 процент мінімального розміру пенсії.

Мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі мінімального споживчого бюджету. В умовах кризового стану економіки та спаду виробництва мінімальний роз-мір пенсії за віком встановлю-ється у розмірі не нижче межі малозабезпеченості.

Мінімальний розмір пенсії за віком підвищується у зв’язку із збільшенням величини вартос-ті мінімального споживчого бюджету чи межі малозабезпе-ченості.

Максимальний розмір пенсії не може перевищувати трьох мінімальних пенсій за віком.

Розмір пенсії за віком не може перевищувати 75 процен-тів заробітку, за винятком міні-мальних пенсій, підвищених за роки роботи понад 25 років у чоловіків і 20 – у жінок.

Постановою Кабінету Міні-стрів України № 909 від 4 лис-топада 1993 р. затверджено перелік закладів і установ осві-ти і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років. Серед них:• Загальноосвітні навчальні

заклади, військові загально-освітні навчальні заклади, музичні і художні школи: учи-телі, логопеди, вчителі-лого-педи, вчителі-дефектологи, ви кладачі, сурдопедагоги, тифлопедагоги, вихователі, завідувачі та інструктори слу-хових кабінетів, директори, завідуючі, їх заступники з навчально-виховної (навчаль-ної, виховної), навчально-виробничої частини або робо-ти з виробничого навчання, завідуючі навчальною і навчально-виховною части-ною, соціальні педагоги (орга-нізатори позакласної та поза-шкільної виховної роботи з дітьми), практичні психологи, педагоги-організатори, май-стри виробничого навчання, керівники гуртків, секцій, сту-дій та інших форм гурткової роботи.

• Міжшкільні навчально-вироб-ничі комбінати: директори, заступники директорів з навчально-виховної (навчаль-ної, виховної навчально-вироб-ничої) роботи, вчителі, май-стри виробничого навчання,

практичні психологи, керівни-ки гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи.

• Дитячі будинки, дитячі тру-дові та виховно-трудові колонії, дитячі приймальні пункти і приймальники-роз-подільники для неповноліт-ніх, логопедичні пункти і ста-ціонари, школи-клініки: директори, завідуючі, їх заступники з навчально-виховної частини або роботи, вчителі, вихователі, сурдопе-дагоги, тифлопедагоги, вчи-телі-дефектологи, вчителі-логопеди, майстри виробни-чого навчання, практичні пси-хологи, соціальні педагоги, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гуртко-вої роботи.

• Вищі навчальні заклади I–II рівнів акредитації, профе-сійно-технічні навчальні заклади: директори, їх заступ-ники з навчально-виховної (навчальної, виховної, навчаль-но-виробничої) роботи, старші майстри виробничого навчан-ня, майстри виробничого навчання, викладачі, педагоги професійного навчання, прак-тичні психологи, соціальні педагоги, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи.

• Дошкільні навчальні заклади всіх типів: завідуючі, виховате-лі-методисти, вихователі, музичні керівники, вчителі-дефектологи, вчителі-логопе-ди, практичні психологи.

• Позашкільні навчальні за -клади: директори, їх заступни-ки з навчально-виховної, навчальної, виховної роботи, завідуючі відділами (лаборато-ріями, кабінетами), художні керівники, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи.

• Бібліотеки: завідуючі, бібліо-текарі.

• Дитячі клініки, поліклініки, лікарні, санаторії, диспансе-ри, будинки дитини, дитячі відділення в лікарнях, сана-торіях, диспансерах і устано-вах для виконання покарань: учителі, вихователі, логопеди, сурдопедагоги, тифлопедаго-ги».

Отримання путівок на санаторно-курортне лікування

Питання надання путівок на санаторно-курортне ліку-

вання врегульовано постано-вою Правління фонду Со -ціального страхування з тимча-сової втрати працездатності № 12 від 25.02.2009 р. «Про затвердження Порядку отри-мання застрахованими особами і членами їх сімей санаторно-курортного лікування, що спла-чується за рахунок коштів Фонду соціального страхуван-ня з тимчасової втрати працез-датності».

Відповідно до зазначеної постанови отримання застрахо-ваними особами і членами їх сімей санаторно-курортних послуг передбачає комплексне лікування, медичну реабіліта-цію та профілактику захворю-вань з максимальним викорис-танням природних лікувальних

ресурсів, фізіотерапевтичних методів, дієтотерапії, лікуваль-ної фізкультури та забезпечен-ня належних культурно-побу-тових умов на базі санаторно-курортних закладів, розташова-них на територіях курортів державного та місцевого зна-чення або в лікувально-оздо-ровчих місцевостях, за пред’явленням путівки на сана-торно-курортне лікування та санаторно-курортної карти (форма № 072/о – для дорос-лого, форма № 76/о – для дітей та підлітків, що затверджені наказом Міністерства охорони здоров’я України від 27.12.99 № 302 «Про затвердження форм облікової статистичної документації, що використову-ється в поліклініках (амбулато-ріях)»).

Путівка є документом, який надає застрахованій особі і члену її сім’ї право на отриман-ня відповідних послуг у зазна-ченому в путівці санаторно-курортному закладі протягом указаного в ній терміну – 18, 21, 24 або 45 діб.

Рішення про виділення путівки застрахованій особі приймає комісія (уповноваже-ний) із соціального страхуван-ня підприємства, установи, організації із загально-обов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, на підставі особистої заяви та довідки для одержання путів-ки (форма № 070/о).

Відповідно до рішення комі-сії (уповноваженого) із соці-ального страхування підприєм-ство, установа, організація, яке є основним місцем роботи застрахованої особи, видає путівку до санаторію в період відпустки, а до санаторію-про-філакторію – в період відпуст-ки, без відриву від виробни-цтва, за умови часткового фінансування санаторію-про-філакторію за рахунок коштів Фонду.

Застрахованій особі протя-гом календарного року може бути виділена лише одна путів-ка для санаторно-курортного лікування з урахуванням путів-ки, отриманої до санаторію-профілакторію або до реабілі-таційного відділення санатор-но-курортного закладу, за винятком отриманої путівки для самостійного санаторно-курортного лікування дитини.

Комісією (уповноваженим) із соціального страхування при-ймається рішення про виділен-ня застрахованій особі путівки в двомісний номер з частковою оплатою в розмірі 20 відсотків її вартості, а путівки в одноміс-ний номер – з частковою опла-тою в розмірі 50 відсотків її вартості.

Комісією (уповноваженим) із соціального страхування при-ймається рішення про виділен-ня путівки одному із застрахо-ваних батьків (матері або бать-кові) або застрахованій особі – законному представнику для лікування дитини та дорослого за наявності медичних пока-зань на санаторно-курортне лікування з частковою оплатою в розмірі 10 відсотків її вартос-ті, а для лікування двох дітей та дорослого – безкоштовно на підставі заяви застрахованої особи та медичних довідок для дорослого та дитини.

Комісією (уповноваженим) із соціального страхування при-ймається рішення про виділен-ня путівки одному із застрахо-ваних батьків (матері або бать-кові) або застрахованій особі – законному представнику для самостійного лікування дити-ни, яка є членом сім’ї застрахо-ваної особи, у санаторно-курортному закладі для дітей за наявності у дитини медичних показань на санаторно-курорт-не лікування з частковою опла-тою в розмірі 10 відсотків вар-тості путівки на підставі заяви застрахованої особи та медич-ної довідки для дитини.

Комісією (уповноваженим) із соціального страхування при-ймається рішення про виділен-ня путівки (путівок) згідно з медичними показаннями для спільного санаторно-курортно-го лікування чоловіка, дружи-ни, які працюють на цьому під-приємстві та перебувають у шлюбі, або їх дітей віком від 4 до 18 років, у тому числі для члена сім’ї (дружини або чоло-віка), який працює на іншому підприємстві і є застрахованою особою, та члена сім’ї, який навчається у вищому навчаль-ному закладі з денною формою навчання.

Путівка члену сім’ї, який пра-цює на іншому підприємстві (навчається у вищому навчаль-ному закладі з денною формою навчання), видається за умови надання довідки з місця його основної роботи (навчання) про те, що він не користувався цією соціальною послугою про-тягом календарного року.

Комісією (уповноваженим) із соціального страхування приймається рішення про поділ путівки для спільного санаторно-курортного ліку-вання застрахованої особи та члена її сім’ї, що працює (дру-жини або чоловіка, які перебу-вають у шлюбі), у тому числі на іншому підприємстві (застрахованої особи), або її дитини віком від 4 до 18 років, застрахованої особи та члена її сім’ї, який навчається у вищо-му навчальному закладі з ден-ною формою навчання, а також для двох застрахованих осіб, що працюють на одному під-приємстві, за умови попере-днього отримання письмового погодження адміністрації санаторно-курортного закладу і терміну лікування кожної особи не менше 12 діб.

Путівки для лікування дити-ни або двох дітей в супроводі дорослого не підлягають поділу для спільного санаторно-курортного лікування відповід-но двох дорослих або двох дорослих та дитини.

Путівка до реабілітаційного відділення санаторно-курорт-ного закладу видається безко-штовно лікувально-профілак-тичним закладом застрахова-ній особі, дитині або двом дітям у супроводі одного із застрахованих батьків або застрахованої особи, яка їх замінює (опікунові, піклу-вальнику), згідно з висновком відбіркової комісії лікувально-го закладу щодо направлення хворих до реабілітаційних від-ділень санаторно-курортних закладів, у якому вона перебу-ває на лікуванні, за наявності довідки страхувальника (довідка заповнюється за осно-вним місцем роботи та дійсна протягом 1 місяця).

До путівки додається виписка з медичної карти хворого з висновком відбір-кової комісії та рекомендація-ми щодо подальшого лікуван-ня його в реабілітаційному відділенні санаторно-курорт-ного закладу.

Поділ путівки до реабіліта-ційного відділення санаторно-курортного закладу забороня-ється.

Часткова оплата вартості путівки до санаторію вноситься до каси страхувальника за осно-вним місцем роботи застрахо-ваної особи, а при відсутності каси – через установу банку на транзитний рахунок органу Фонду за місцем обліку страху-вальника. Часткова оплата вар-тості путівки до санаторію-про-філакторію вноситься до каси підприємства, на утриманні якого перебуває цей санаторій-профілакторій.

Сума оплати часткової вар-тості путівки, внесена застрахо-ваною особою до каси, має бути перерахована на транзитний рахунок робочого органу Фонду протягом трьох банків-ських днів після її внесення.

Повернення коштів, що пере-раховані страхувальником або застрахованою особою на раху-нок робочого органу Фонду як часткова сплата за санаторно-курортну путівку, яка не була використана застрахованою особою, здійснюється за умови надання застрахованою осо-бою, її законним представни-ком, спадкоємцями або членом її сім’ї (у разі гострого захворю-вання або смерті застрахованої особи) до робочого органу Фонду звернення, документів, які підтверджують факт повер-нення путівки та пояснюють причини неможливості її вико-ристання, копії платіжного доручення про перерахування страхувальником часткової вартості путівки або квитанції про сплату застрахованою осо-бою часткової вартості путівки на рахунок робочого органу Фонду через банківську уста-нову. За відсутності квитанції до прибуткового касового орде-ра або квитанції про часткову оплату вартості путівки застра-хованій особі путівка не вида-ється.

Путівка (крім путівки до реа-білітаційного відділення) вида-ється за два тижні до початку строку заїзду.

Путівка видається застрахо-ваній особі або члену її сім’ї заповненою, із зазначенням прізвища, імені та по батькові застрахованої особи або члена її сім’ї, місця роботи, підприєм-ства, що видало путівку, а також підписаною відповідальною особою, яка призначається наказом керівника підприєм-ства, та скріпленою печаткою цього підприємства.

Передавати путівку, що вида-на застрахованій особі або члену її сім’ї за рахунок коштів Фонду, іншій особі забороня-ється.

Комісія (уповноважений) із соціального страхування інформує застрахованих осіб про наявність путівок, отрима-них від органу Фонду, в пись-мовій формі та звітує перед трудовим колективом про їх використання.

Завідувач юридичного відділу КМОППОіНУ

Андрій КУЗНЕЦОВ

Єдність № 8 (165) 2013


7ДОЗВІЛЛЯ

У той час, коли в Києві була похмура погода і

йшли проливні дощі, Одещина зустрічала профак-тив со нячним теплом і вра-жала своєю гостинністю і колоритністю.

Навіть для тих, хто вже не вперше був у цьому чудовому місті, цікавою була оглядова екскурсія. Ми побували у всесвітньо відомому Опер -ному театрі на спектаклі «Князь Ігор», погуляли по Дерибасівській вулиці, яка зачарувала своєю красою, архітектурними ансамблями та чистотою, завітали до музею шоколаду.

Не менш цікавою була екс-курсія «Одеса – місто різних релігій, місто різних конфе-сій». Ознайомилися з храма-ми різних релігій: християн, католиків та мусульман, побували в Одеському жіно-чому монастирі. Хороша погода дала нам можливість провести екскурсію на тепло-ході вздовж морського узбе-режжя, ознайомитися з Одесою промисловою та роботою порту.

Незабутньою також була поїздка на винний завод «Коблево», збудований у 1982 році в Миколаївській області на родючих землях Тилігульського регіональ-ного ландшафтного парку на березі Чорного моря. Сьо годні завод «Коблево» є одним з найбільш оснаще-них і потужних підприємств Ук раїни первинного та вто-ринного виноробства. Ми ознайомилися з історією заводу, його традиціями та

специфікою вироблення вина.

На завершення поїздки ми побували на екскурсії в одесь-ких катакомбах і музеї Партизанської слави. По -верталися додому трохи засмучені та вражені мужніс-тю і силою волі партизан.

Профактив святошинців отримав безліч нових вра-жень і позитивних емоцій не тільки від знайомства з міс-том, а й від спілкування зі своїми колегами.

Учителі в онлайні

– Таїсіє Григорівно, як Ви стали активною учасницею соціальних мереж?

– До минулого року взагалі не вміла працювати з комп’ютером. І було соромно перед дітьми, колегами, врешті-решт, перед собою. Хотілося навчитися користу-ватися ком п’ютером, щось вміти, знати, і навіть, показати. Моїм першим вчителем був мій учень Женя Гницюк, який зараз навчається в 9-му класі. Навесні минулого навчального року він показав мені як вклю-чати комп’ютер, набирати текст, де і що можна знайти. Потім на канікули я поїхала до сина в Москву, де мій онук Тьомочка, семикласник, про-довжив навчати мене ком-п’ютерній грамотності. Ми з ним домовилися, що я займаю-ся з ним математикою і фізи-

кою, а він зі мною – ком-п’ютером. Він навіть запитував мене: «Бабусю, а тобі можна буде ставити двійки?». Я йому сказала: «Звичайно, я ж тобі ставлю». Саме Тьомочка від-крив для мене світ «VKontakte» і «Facebook», навчив мене користуватися програмами «Facetime» і «Skype».

Тепер я часто спілкуюся з онуком з Росії по скайпу. Він присилає мені різні задачі, я йому розписую, показую і роз-казую, за допомогою яких фор-мул і як треба розв’язувати їх. А він мені щось новеньке роз-повідає.

– З якими труднощами Ви зіштовхнулися, опановуючи комп’ютер і соціальні мережі?

– Вони й зараз у мене є. Ще не вмію все копіювати, пере-носити, робити таблички, діа-грами, набирати формули. Я ще вчуся, і зараз у цьому мені

допомагає моя дочка і мій пер-ший вчитель – Женя. Вона не хотіла мене вчити всього з нуля, але тепер, коли я трохи орієнтуюся, то допомагає.

Коли зареєструвалася у «VKontakte», то виникали про-блеми: хотіла щось помістити на свою стінку, але не виходи-ло. Тоді я дзвонила внуку, і він розповідав, куди і на що потріб-но натиснути.

Вже півроку я є активною учасницею соцмереж, прово-джу там близько 30 хвилин. Зараз у мене «VKontakte» – 53 друзів, а на «Facebook» – 40. Мені більше подобається «VKontakte», для мене там все простіше, ніж на «Facebook», де багато всього написано англій-ською мовою, якої не знаю.

У «VKontakte» я підписана в таких групах – «57 школа», «Мир позитива», «Українська поезія». Наприклад, з групи

«Мир позитива» я чимало різ-номанітних картинок кидаю дітям на стінку. Мені навіть батьки потім дякують.

– Як відреагували діти, коли побачили Вас у соцмере-жах?

– Були надзвичайно здиво-вані. Почали самі до мене дода-ватися до друзів. Випускники мені писали повідомлення, в яких запитували: «Це точно Ви? Скажіть, в якому році я закінчив школу?» Коли я їм правильно відповідала, то вони вірили (сміється).

– Які у Вас враження від соцмереж?

– Я дуже рада, що ввійшла у соціальні мережі і можу спіл-куватися з дітьми на «їхньому рівні». Якщо я бачу, що вони виставили якусь фотографію, яка є дуже відвертою, то нама-гаюся у делікатній формі пояснити, що цього не потріб-но робити, і це фото могло б бути скромнішим. Зараз мені найбільше подобається моє спілкування з випускниками, які залишили стіни школи декілька років тому. У «VKontakte» вони діляться зі мною своїми радощами і біда-ми. У соцмережах ми спілкує-мося набагато частіше, ніж по телефону, там я їх підбадьо-рюю, даю поради.

– Про що Ви спілкуєтеся з учнями та випускниками?

– Більше спілкуюся з випус-книками. Вони діляться своїми особистими проблемами: хтось вважає, що життя – сіре, у когось – нероздільне кохання, дехто розповідає про дітей, сім’ю,

роботу. За будь-яких обставин я намагаюся їх розрадити і пере-конати, що у житті бувають різні ситуації, але не треба впадати у відчай. Школярі частіше зверта-ються з питаннями по фізиці з приводу домашніх завдань. Як пишуть реферат, то запитують на чому краще акцентувати увагу, а я їм відповідаю. З осо-бистими питаннями менше звертаються, ще соромляться.

Інколи я можу і поспереча-тися зі своїми учнями, висло-вити свою точку зору з приво-ду різних питань.

– Чи багато Ваших колег зареєстровані у соцмере-жах?

– На жаль, дуже мало. Мого віку взагалі ніхто. Дехто вва-жає, що не потрібно реєструва-тися там, бо діти різне можуть написати. Але більшість до цього ставиться позитивно.

– Чимало вчених ствер-джують, що соціальні мережі негативно впливають на роз-виток дітей? Як Ви думаєте?

– У народі кажуть: «Що занадто, то не здраво». Тому, звичайно, батьки мають слідку-вати за тим, чим займається там дитина. На мою думку, це навпаки розвиває дитину. У соцмережах вони можуть дізна-тися багато цікавого, нового. Звичайно, ніщо не замінить живого спілкування. Але коли люди знаходяться далеко один від одного і невідомо, коли побачаться, то якраз соціальні мережі допомагають їм підтри-мувати контакти, обмінюватися думками, ідеями і т. п.

Журналіст ІВ «Єдність»

Вчителі «дружать» з учнями Вчителі «дружать» з учнями у соцмережах?у соцмережах?

Сьогодні переважна більшість підлітків від-дає перевагу спілкуван-ню у соціальних мере-жах. Саме там вони невимушено спілкують-ся, діляться своїми пе-реживаннями, вислов-люють свої почуття і т.п. Проте пізнати світ «VKontakte» і «Face-book» вирішило і стар-ше покоління. Так, Таїсія Ткачук, якій нещодавно виповнився 71 рік, від-мінник освіти, вчитель-методист фізики спеціа-лізованої школи № 57 з поглибленим вивченням англійської мови Шев-ченківського району, також захопилася соці-альними мережами. Як і чому читайте в інтерв’ю.

Профактив святошинців

у місті гумору

Навчальний рік 2013 року для профактиву Свято-шинської районної організації Профспілки розпо-чався із семінару на чорноморському узбережжі України у місті-герої Одесі. Темою заходу стало ознайомлення з культурними, історичними та релі-гійними пам’ятками міста.

Святошинська РОП

Єдність № 8 (165) 2013


8 ПОДІЇ ЖОВТНЯ


Головний редактор О. ЯЦУНЬ

Журналіст К. Покляцька

Редколегія: О. Геведзе, В. Цвих, О. Трофименко,

І. Волинко, В. Ярошенко, С. Цибін, І. Штукатурова

Засновник – Київська міська організація Профспілки працівників освіти і науки України01030, м. Київ-30, вул. Володимирська, 57

Редакція не завжди поділяє думки авторів

публікацій. За достовірність фактів і цифр

відповідальність несе автор

Адреса редакції:

01030, м. Київ-30, вул. Володимирська, 57, к. 30.

E-mail: [email protected] www.profspilka.kiev.ua

Телефон для довідок: (044) 235-31-61

Інформаційний вісник зверстано

у ТОВ «Четверта хвиля» ДК № 340

Друкарня «Четверта хвиля», тел.: (044) 501-68-24

Тираж 3 000

УВАГА! КОНКУРС!Шановна педагогічна молодь столиці!

Київська міська організація Профспілки працівників освіти і науки України оголошує III щорічний конкурс творчих робіт «Педагогічні сходинки».

Тема конкурсу: «Сучасний учитель. Який він?». До участі у конкурсі запрошуються молоді вчителі, вихователі, викладачі

до 30 років зі стажем роботи до 3 років, а також студенти й аспіранти педа-гогічних вищих навчальних закладів, які вправно володіють мистецтвом слова.

Учасники конкурсу самостійно обирають стиль і жанр матеріалу (нарис, проблемна стаття, інтерв’ю, репортаж, гумореска тощо).

Вимоги. Об’єм роботи – не більше 3 сторінок друкованого тексту, який передається до редакції КМОППОіНУ на електронних носіях або надсила-ється на електронну пошту [email protected]

Збір матеріалів триває до 30 листопада 2013 року в редакції ІВ «Єдність».Підбиття підсумків здійснюватиметься до 15 грудня 2013 року.Оргкомітет визначить три лауреати та переможця конкурсу.Детальніше читайте на profspilka.kiev.ua або звертайтеся за тел.:

235-31-61.

ЮвіляриУ прекрасну пору року, коли золо-

токоса осінь дарує нам все розмаїття своїх барв, відзначає свій ювілейний День народження чарівна, сердечна людина, досвідчений вихователь-методист дошкільного навчального закладу № 249 Алла Володимирівна ЯКУБОВИЧ!

Бажаємо щастя і достатку,Ясного неба і тепла,

В житті лиш злагоди й порядку,Щоб доля світлою була.

В роботі – успіху й терпіння,У справах – вічного горіння,

В сім'ї – уваги і добра,Душа хай буде молода.

Нехай задумане здійсниться,Заплановане звершиться,

І здоров'я завжди будеТа шанують добрі люди.

З повагою профспілковий комітет і колектив ДНЗ № 249

Із 70-річчям від дня народження вітаємо

Надію Іванівну РОДНЄВІЧ!

Бажаю Вам міцного здоров’я, щастя, бла-гополуччя, подальших

успіхів у будь-яких починаннях, щоденних справах, сміливих планах та сподіваннях.

Хай Вас підтримують та надихають рідні люди, розуміють та допомагають колеги, минають негаразди та непоро-зуміння.

Хай доля збагачує Вас життєвою мудрістю, енергією, натхненням та радістю сьогодення.

З повагою колектив ДНЗ № 156 Святошинського району

н

зг

і і б

тсДлмзАА

Колектив ДНЗ № 156 Святошинського району щиро вітає ювілярів – чарівних жінок і таланови-тих педагогів

Олену Миколаївну НОСИК та Людмилу Едуардівну

МОШКОВСЬКУ!Здоров’я міцного на довгі роки,

Щиро бажаю Вам залюбки, Хай доля дарує щастя довіку,

Достатку і миру у домі без ліку. Калиною радість в душі хай квітує, Сопілка любові хай серце хвилює, А роси ранкові безмежно і щиро Щоденно дарують наснагу і силу!


Сщчт

У цьому році відзначається 70-та річниця звільнення столиці України – міста-героя

Києва – від фашистських загарбників.Не змогла залишитися осторонь цієї події і

учитель вищої категорії, вчитель-методист російської мови та літератури, Заслужений учи-тель України та керівник музею «Пам’ять» школи № 26 Солом’янського району Тамара Михайлівна Левченко. У цьому музеї існує тра-диція – нагадувати людям про те, якою ціною здобута наша перемога і завойована свобода.

Адже, як зазначає Тамара Левченко: «Людина починається тоді, коли усвідомлює, що робили інші. Історія – це повернення до того, що було, розуміння і переосмислення подій тих років».

До річниці звільнення столиці вона підготува-ла п’єсу «Ти – киянин?», до написання якої її спонукали слова великого генія українського народу – Тараса Шевченка:

А як ми бились, умирали,За що ми голови складалиВ оці могили? Будеш жить,То, може, й знатимеш, небоже,Бо слава здорово кричитьЗа наші голови...У п’єсі піднімаються питання, які були, є і

будуть актуальними для багатьох поколінь. Кожного року 6 листопада люди покладають квіти до Вічного вогню. Але чи багато з них можуть розповісти хоч про одну сторінку з історії столиці України? Чи є у них повага до своєї землі? Колись киянином називали ту людину, яка володіла рідною мовою, була високоосвіченою і знала історію свого рідного краю. А зараз? Чи знаємо ми історію свого міста, окрім загальних фраз. Адже більшість і не задумується над тим, що кожен киянин «ходить по чиємусь серцю».

П’єса починається зі слів учня: «Ну і день сьогодні. Скільки уроків задали, а у мене ввече-рі футбол. Вчителька таку незрозумілу тему запропонувала, що не знаю про що писати. «Ти – киянин?» Звичайно киянин, я ж тут народив-ся». Мама хлопчика, аби йому допомогти, ска-зала, щоб писав, що він проживає у квартирі, скоро буде прописка… Але невже це справжнє «обличчя киянина»?

У п’єсі розповідається про безстрашну дівчи-ну Тетяну Маркус, підпільна кличка якої була Тетяна Маркусідзе, активну учасницю винищу-вальної підривної організації. Коли в Київ уві-йшли німці, Таня підготувала ворогу «зустріч» – кинула в колону ворогів, що крокували Хрещатиком, букет iз гранатою з третього поверху поштамту. Двоє німців загинуло, ще кількох було поранено. Щоб проникнути у лігво ворогів, вродливій чорнявій дівчині вигадали легенду ніби вона грузинка, донька розстріля-ного більшовиками князя Маркусідзе, тож її без проблем узяли працювати в німецьку їдальню. Там не один офіцер залицявся до симпатичної «грузинки», її запрошували на побачення і нео-дноразово зізнавалися у коханні: «Ich liebe

dich». Вона погоджувалася і приводила ворогів туди, де на них уже чекали підпільники. А ще одного разу вона підсипала отруту в їжу тим солдатам і офіцерам, які мали їхати на фронт, але довгий час залишалася поза підозрою. Її останньою жертвою став зрадник, агент гестапо Миронович. За ним підпільники полювали давно, але той постійно перебував під ретель-ною охороною. Лави підпільної групи на той час суттєво поріділи – загинули Жорж Левицький, керівник диверсійної групи Володимир Кудряшов, – тож завдання доручили Тані. Їй це вдалося – Миронович запросив дівчину в гості, де вона й убила його двома пострілами в голо-ву. Через деякий час, 22 серпня 1942 року німці затримали Тетяну. Над нею жорстоко знущали-ся упродовж п’яти місяців, вимагаючи видати інших підпільників! Щодня! Бо вважали, що вона не заслуговує на легку смерть: до тіла при-кладали розпечене залізо, безжально били, але вона мовчала. Таню розстріляли 29 січня 1943 року. Труп замордованої підпільниці кинули в Бабин Яр, саме там тепер їй встановлено пам’ятник.

Автор не оминула в п’єсі і долю поетеси Олени Теліги, яка в окупованому Києві на сто-рінках «Українського Слова» та «Літаврів» зна-йомила читачів з творчістю поетів і письменни-ків, які нещодавно замовчувалися в Україні, оскільки були репресовані або розстріляні. 21 лютого 1942 р. в Бабиному Яру Олену Телігу разом з іншими діячами ОУН розстріляли фашисти.

І в павутинні перехресних барв,Я палко мрію до самого рання,Щоб Бог зіслав мені найбільший дар:Гарячу смерть, не зимне умирання.

Олена ТелігаТрепетною сторінкою тих років стали і мало-

літні в’язні концтаборів, яких привозили до спецбудинку № 13. У концтаборах на руках дівчаток ставили тавро з п’яти літер, а хлопців – із шести. Одна із медсестер писала: «До нас привезли малолітніх в’язнів. Вони були виснажені, безсилі, худі, як смерть. Я три роки на війні, не раз смерті в очі дивилася, але такого ще не бачила». Медперсонал стримувався, щоб не розридатися, коли сині тремтячі губи дитини, привезеної із табору Освенціума, промовляли: «Тітонько, мені зовсім не боляче. Чому мама увесь час плаче?». І з цими словами помирали на руках медсестер.

7 листопада 1943 року кияни зібралися на перший свій мітинг біля пам’ятника Тарасу Шевченку. В очах – сльози радості, а навколо чути: «Ми дожили до цього дня! Наш народ – безсмертний!».

Нинішньому поколінню важко переосмислю-вати події тих років, але пам’ять про них має вічно жити у наших серцях, які б’ються в такт серцю столиці, бо пам’ять – безсмертна.


«Кожен киянин ходить по чиємусь серцю»

Вітаємо з 35-річчям Наталію Валеріївну

ОБОДОВСЬКУ! У серці радість розквіта

іскриста,І мрії хай збуваються усі.Хай молодість Твоя ще

довго квітне,Усмішка сяє на Твоїх устах,І лиш хороше, радісне, привітне,Тобі в житті перетинає шлях!З днем народження!


Путівки на санаторно-курортне лікування

за рахунок коштів ФСС з ТВППодільська міжрайонна виконавча дирекція Київського міського відділення

Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності нагадує, що для санаторно-курортного лікування застрахованих осіб та членів їх сімей про-тягом всього календарного року Фонд закуповує путівки до санаторно-курорт-них закладів різних регіонів України. Працюючі мають можливість поліпшити стан свого здоров’я в санаторіях Київської, Волинської, Харківської, Хмельницької областей, скористатися лікувальними властивостями мінеральних вод міст Трускавець, Моршин, Миргород, відчути вплив унікальних природних факторів Закарпаття, Прикарпаття, Автономної Республіки Крим, Приазов’я.

Усі санаторії, лікування в яких пропонує Фонд, окрім розвиненої ліку-вальної бази, мають також можливості для проведення діагностування, що дає змогу належно оцінити стан здоров’я та попередити розвиток хвороб. З переліком санаторіїв, які запропоновані для реалізації через комісію із соціального страхування підприємства, можна ознайомитись нижче, також повний перелік можна переглянути на сайті Фонду www.fsstvp.gov.ua. Відповідно до Порядку отримання застрахованими особами і членами їх сімей санаторно-курортного лікування, що сплачується за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, прид-бані путівки видаються:

– з частковою оплатою 20% вартості путівки в двомісний номер і 50% в одно-місний номер;

– для лікування дитини у супроводі дорослого за наявності у дитини медич-них показань – 10% вартості;

– для лікування двох дітей та дорослого – безкоштовно.Для отримання путівок необхідно написати заяву в комісію із соціального

страхування підприємства, доклавши до неї медичну довідку «Форма № 070о», та оформити відпустку на весь період санаторно-курортного лікування.

За консультацією також можна звернутись особисто до відділу соціальних послуг Подільської міжрайонної виконавчої дирекції Київського міського від-ділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності за телефонами: 453-27-29 – завідувач відділом Буринська Світлана Анатоліївна, 453-27-36, 453-28-19, 453-28-18, 453-28-17.

Нагадуємо, що Фонд соціального страхування з тимчасової втрати пра-цездатності також здійснює часткове фінансування оздоровлення дітей у дитя-чих закладах оздоровлення. Фонд у 2013 р. фінансує оздоровлення дитини в сумі 42 грн на день на підставі поданої страхувальником заявки. Подбайте про своє здоров’я та здоров’я своєї родини! Скористайтесь унікальними лікуваль-ними джерелами України на умовах, які пропонує своїм співвітчизникам Фонд! Одним із видів соціальних послуг є надання дітям працюючих від народження до 14 років дитячих новорічних подарунків. Умовою гарантованого отримання подарунків є своєчасне (до 1 вересня) подання до дирекції заявки комісією із

соціального страхування. Тож не зволікайте, вчасно звертайтесь до дирекції! Ново річне свято не за горами!

Адміністрація Подільської дирекції ФСС з ТВП

Documents

Інформаційний випуск "Єдність"