Пам`яті героїв Крут присвячується

Бій під Кру́тами — бій, що відбувся 16 (29) січня 1918 року на залізничній станції Крути під селищем Крути та поблизу селаПам'ятне, за 130 кілометрів на північний схід від Києва. Цей бій тривав 5 годин між 4-тисячною більшовицькою армією Михайла Муравйова та загоном з київських студентів і бійців вільного козацтва, що загалом нараховував близько чотирьох сотень вояків. У перебігу військових дій бій вирішального значення не мав, та у свідомості багатьох особливого значення набув завдяки героїзму української молоді. Особливо вразило сучасників поховання юнаків, які потрапили після бою в полон до більшовиків і у кількості 27 людей були ними страчені.

Звернення до «До українського студентства»: («Нова Рада» з 11 січня 1918 р.) «Прийшов грізний час для нашої Батьківщини. Як чорна

гайворонь, обсіла нашу Україну російсько-«большевицька» грабіжницька орда, котра майже щодня робила у нас нові захвати, і Україна, одрізана звідусіль, може врешті опинитись в дуже скрутному стані. В цей час Українська фракція центру Університету св. Володимира кличе студентів-українців усіх вищих шкіл негайно прийти на підмогу своєму краєві і народові, одностайно ставши під прапор борців за волю України проти напасників, які хочуть придушити все, що здобуто нами довгою, тяжкою героїчною працею. Треба за всяку ціну спинити той похід, який може призвести Україну до страшної руїни і довговічного занепаду. Хай кожен студент-українець пам’ятає, що в цей час злочинно бути байдужим… Сміливо ж, дорогі товариші, довбаймо нашу скелю і йдімо віддати, може, останню послугу тій великій будові, яку ми ж самі будували — Українській державі! Записуйтесь до «Куреня Січових Стрільців», який формується з студентів Університету св. Володимира та Українського Народного Університету, звідки, мабуть, ми будемо розподілені серед декотрих українських військових частин, для піднесення культурно-національної свідомості та відваги…»

Пе́рший у́краї́нський іме́ні Богдана Хме́льницького полк — перша українська військова частина в російській армії. Сформована 18 квітня (1 травня) 1917 року в Києві на добровільних засадах. Створення полку поклало початок українізації військових частин у російській армії.

Микола Іванович Міхновський (*31 березня 1873, Турівка, Полтавська губернія — †3 травня 1924, Київ) — український політичний та громадський діяч, правник, публіцист, основоположник, ідеолог і лідер самостійницької течії українського руху кінця XIX — початку ХХ ст., автор славнозвісної брошури «Самостійна Україна», один з організаторів українського війська, борець за незалежність. Співзасновник першої політичної партії у Наддніпрянській Україні — Революційної Української Партії (РУП). Лідер Української Народної Партії, співорганізатор Української Демократично-Хліборобської Партії, член Братства самостійників. Ідеолог державної самостійності України

Че́тве́ртий Уніве́рсал Украї́нської́ Це́нтральної́ ради — державно-правовий акт, універсал Української Центральної Ради, що проголошував незалежність Української Народної Республіки від Росії. Прийнятий 9 (22) січня 1918 року в Києві. Універсал проголосив УНР «самостійною, ні від кого незалежною, вільною суверенною державою українського народу», а виконавчий орган, Генеральний Секретаріат — Радою Народних Міністрів.

Січові Стрільці — одна з регулярних формацій Армії УНР у 1917–1919, яка мала різні форми організації. Назва «січові стрільці» була вперше використана під час Першої світової війни при формуванні у Австро-Угорщині військових підрозділів з галичан (ядро їх становили активісти довоєнного січового, сокілського і пластового руху).

Морська піхота — підрозділ військово-морських сил УНР та Української держави для дії на суші. З 6 грудня 1919 року полки морської піхоти, у складі військової групи генерала Михайла Омеляновича-Павленка, розпочали героїчний Перший зимовий похід. Армію УНР було поділено на чотири збірні групи. Морські піхотинці увійшли до другої Київської збірної групи, до якої також входили 5-ї та 12-ї Селянські дивізії, частини Залізної дивізії та Корпус Січових Стрільців. 

Дорога на Киев свободна! Приказ выполнен! Украину утопим в море крови!

На похороні у Києві біля Аскольдової могили голова Української Центральної Ради Михайло Грушевський назвав юнаків, які загинули в нерівній боротьбі, героями, а поет Павло Тичина присвятив героїчному вчинкові вірш«Пам'яті тридцяти». Десятиріччями історія бою або замовчувалася, або обростала міфами і вигадками, як у закордонній, так і у вітчизняній історіографії. 2006 року на місці бою встановлено пам'ятник. З нагоди 80-ї річниці бою Монетний двір випустив в обіг пам'ятну гривню.

Протягом десятиріч існували різні суперечливі трактування перебігу подій і кількості загиблих — від кількох до декількох сотень. Наприклад, Павло Тичина присвятив свій вірш «Пам'яті тридцяти», хоча до нашого часу збереглися тільки імена тих, кого було поховано на Аскольдовій могилі.

Трагічна загибель студентського куреня під Крутами стала символом патріотизму і жертовності у боротьбі за незалежну Україну. Уже в березні 1918 року, після підписання більшовиками Брестської мирної угоди і з поверненням уряду УНР до Києва, за рішенням Центральної Ради від 19 березня 1918 року було вирішено урочисто перепоховати полеглих студентів на Аскольдовій могилі у Києві. Тіла 27 вояків-студентів було перевезено до Києва, де відбулася громадська жалоба і поховання. На церемонії виступив Михайло Грушевський, який назвав цей учинок київської молоді героїчним.

У радянські часи полеглі в Крутах кваліфікувалися як зрадники чи просто замовчувалися. Студентські могили з Аскольдової гори забрали і спочатку розбили на тому місці парк. Пізніше, після Другої Світової Війни тут поховали радянських вояків, полеглих під час визволення Києва. З часу подій уперше про увічнення пам'яті студентів згадали в 1990-х рр., коли Народний Рух України встановив тут дерев'яний хрест.

На початку 2012 року на місці дерев’яного хреста на Аскольдовій могилі було встановлено справжній пам’ятник крутянцям: виготовлений із дорогого каменя «козацький хрест», у центрі якого висічений тризуб, під яким промовиста і символічна цитата із святого Євангелія – «Найбільша любов – життя покласти за друзів». Показово, що пам’ятник встановили не президенти, урядовці, депутати та інші високопосадовці, які впродовж багатьох років клялися це зробити, а звичайні громадяни.

Андріїв

Народився у дворянській сім’ї Василя Трохимовича та Наталії Михайлівни. Від серпня 1907 до 29 квітня 1915 рр. проживав в м. Лубни та навчався у Лубенській чоловічій гімназії. По тому вступив на математичне відділення фізико-математичного факультету Університету святого Володимира. 1917 року став товаришем голови Тимчасового виконавчого комітету об’єднаної народно-пролетарської організації лівих соціалістів України. На початку січня 1918 р. влаштувався на роботу помічником діловода у Міністерстві земельних справ УНР. Під час бою під Крутами 29 січня 1918 року потрапив у полон і був розстріляний більшовиками. 19 березня 1918 року похований на Аскольдовій могилі уКиєві.

Микола Борзенко-Конончук

Народився у родині священика Георгія Автономовича Ганкевича. Можливо, у дитинстві переїхав до с. Вергуни (Черкаський повіт, Київська губернія), де служив батько.

Навчався в Олександрівській (першій) київській гімназії. 1917 року перевівся до восьмого класу новоствореної Другої київської української гімназії імені Кирило-Мефодіївського братства.

Під час бою під Крутами 29 січня 1918 року потрапив у полон і був розстріляний більшовиками. 19 березня 1918 року похований наАскольдовій могилі у Києві.

Василь Гнаткевич Федір

Гончаренко Кирило Головащук

ГригоровичАндрій Дикий

Василь Дмитренко

Кирик

Народився 1901 у селі Тяпче Долинського району Івано-Франківської області. Навчався у 2-й Українській гімназії імені Кирило—Мефодіївського товариства в Києві.

Вояк Студентського куреня армії УНР, загинув у Бою під Крутами.

Перепохований разом із іншими студентами-вояками на Аскольдовій могилі у Києві 19 березня1918 року.

17 жовтня 2010 року на батьківщині героя у селі Тяпче Долинського району Івано-Франківської області йому відкрито пам'ятник.

Микола Лизогуб

Володимир НаумовичМикола Нітенко

Оверкій Омельченко

Онишкевич

Григорій був у складі розвідувальної чоти (близько 30 чоловік). Коли бійці студентської сотні відступали перед переважаючими силами ворога, розвідувальна чота у сутінках втратила орієнтир та вийшла прямо на станцію Крути, вже зайняту червоногвардійцями.

ПірукОлександр

ПоповичСидір Пурик

Георгій Полуботок

Василь СірикАндрій

Соколовський

Іван Сорокевич Євген

ТернавськийМикола Чижов

Петро Шерстюк

Володимир Шульгин